О Б Д А Р О В А Н І С Т Ь: О Б Д А Р О В А Н І С Т Ь: П О Д І Ї,П О Д І Ї, Ф А К Т И , Ф А К Т И , О С О Б И С Т О С Т ІО С О Б И С Т О С Т І

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВІСНИК ГАДЯЦЬКОГО НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА УЧНІВ

№ 2, березень-квітень 2012

У ВИПУСКУ: ПІДВЕДЕНО ПІДСУМКИ

1 Н.М. Мирошниченко РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ ПІДВЕДЕНО ПІДСУМКИ В РАЙОНІ 3 Н.М. Мирошниченко Н.М. Мирошниченко, методист Гадяцького НМЦ

ПРО СТИМУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ДІТЕЙ ТА ВЧИТЕЛІВ. Відділом освіти та адміністраціями шкіл створюються (РОЗ’ЯСНЕННЯ). усі необхідні умови для забезпечення участі обдарованих

4 Ю. Яблонська дітей  у районних, обласних олімпіадах та конкурсі-захисті І.В.Рудченко науково- дослідницьких робіт учнів-членів МАН України, ДУХОВНІ ДЖЕРЕЛА багатьох творчих конкурсах. ГАДЯЧЧИНИ. ІСТОРІЯ Органiзацiйний, науково- теоретичний та методичний ДРЕВЛЕПРАВОСЛАВ’Я рiвнi проведення олімпіад і конкурсів вiдповiдали У С. СОСНІВЦІ вимогам Положення “Про Всеукраїнські учнівські 12 Н.М. Мирошниченко олімпіади з базових і спеціальних дисциплін, турніри, ОЗДОРОВЧИЙ ТАБІР ДЛЯ конкурси-захисти науково-дослід- ницьких робіт та ОБДАРОВАНИХ конкурси фахової майстерності”.

Олімпіади з навчальних предметівРайонний етап. Не буде перебільшенням сказати, що у цьому році значно активізувалася робота з обдарованими дітьми в районі, про що свідчить результативність участі учнів навчальних закладів у районних та обласних етапах олімпіад, конкурсі-захисті робіт МАН та інших конкурсах. Так, відповідно до наказу відділу освіти 27 лютого 2012 № 131 у районному етапі олімпіад з навчальних предметів брали участь1089 учнів з 30 навчальних закладів, що на 116 учнів більше, ніж у минулому році. З них за рішенням журі визначено 309 переможців (на 41 більше, ніж у минулому році), що становить 29 % від загальної кількості учасників. Найбільшу кількість призових місць серед навчальних закладів I-III ступенів здобули команди учнів Гадяцької гімназії ім.Олени Пчілки (директор -Зозуля О.О.), Гадяцької спеціалізованої школи I-III ступенів № 4 (директор - Бутенко С.М.), Гадяцької спеціалізованої школи I-III ступенів №3 (директор – Сасько А.О.), Петрівсько-Роменської загальноосвітньої школи I-III ступенів (директор Білик С.М.), Сарської спеціалізованої школи I-III ступенів (директор – Харадзе С.О.), Веприцької загальноосвітньої школи I-III ступенів (директор – Гончаренко М.М.), Розбишівської загальноосвітньої школи I-III ступенів (директор – Степка Г.І.). Серед навчальних закладів I-II ступенів за кількістю здобутих призових місць першими були команди Хитцівської, Ручківської, Качанівської та Плішивецької загальноосвітніх шкіл I-II ступенів (директори –Шахно Л.В., Козуб Ю.М., Носенко Н.В., Деркач Ю.Я.).Грамотами відділу освіти, які показали високу результативність праці і підготували трьох і більше призерів районної олімпіади. Значну допомогу у створенні належних умов під час проведення олімпіад надала адміністрація Гадяцької гімназії імені Олени Пчілки (директор - Зозуля О.О., заступник – Бутко

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВІСНИК ГАДЯЦЬКОГО РНТУ стор. 2

В.В.) та Гадяцької спеціалізованої школи I-III ступенів №4 (директор - Бутенко С.М.).Краще, ніж уминулому році, виступили команди Гадяцької гімназії імені Олени Пчілки, Веприцької ЗОШ I-III ступенів, Березоволуцької ЗОШ I-III ступенів, Рашівської ЗОШ I-III ступенів, Великобудищанської спеціалізованої школи I-III ступенів, Веприцької ЗОШ I-IIІ ступенів,Книшівської ЗОШ I-III ступенів, Римарівської ЗОШ I-III ступенів, Сарської спеціалізованої школи I-III ступенів, Лисівської ЗОШ I-II ступенів.Разом з тим дещо знизилась результативність участі команд Гадяцької спеціалізованої школи I-III ступенів № 4, Краснознаменської загальноосвітньої школи I-III ступенів, Лютенської загальноосвітньої школи I-III ступенів, Розбишівської загальноосвітньої школи I-III ступенів. Призерів районних олімпіад немає у Мартинівській загальноосвітній школі I-IIІ ступенів, Вельбівській загальноосвітній школі I-II ступенів, Соснівській загальноосвітній школі I-II ступенів, Ціпківській загальноосвітній школі I-II ступенів, хоча їх учні займалися науково-дослідницькою роботою і були учасниками і переможцями конкурсу-захисту МАН. Не брали участі в олімпіадах учні Гречанівської загальноосвітньої школи I-II ступенів, проте учителі майже всіх цих шкіл працювали з учнями у відділенняїх МАН. Обласний етап. У 2011-2012 навчальному році в обласних олімпіадах 23 переможці зайняли 25 призових місць, що на 20 % більше у порівнянні з минулим навчальним роком. Найбільше переможців у Гадяцькій гімназії (13 призових місць), Сарській (4), Розбишівській (4), Хитцівській (2). У Веприцькій та Гадяцькій СШ № 3 - по одному призовому місцю. Основне досягнення - маємо І місце в олімпіаді з економіки – учень Гадяцької гімназії, Дубейко Костянтин брав участь у ІV етапі Всеукраїнської олімпіади у м. Кривий Ріг.

Конкурс-захист науково-дослідницьких робіт учнів-членів МАН

Районний етап. Всього у конкурсі взяли участь 76 юних науковців з 23 навчально-виховних закладів району, це на 22 учні більше (28 %), ніж у минулому році.Найбільше учасників було представлено на конкурсі з Гадяцької гімназії (16), Гадяцької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №4 (8), Гадяцької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №2 (7), Гадяцької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №3 (5), Сарської спеціалізованої школи І-ІІІ ст. (5), Березоволуцької (4), Сватківської (4) та Краснознаменської (3) загальноосвітніх шкіл. Серед загальноосвітніх шкіл І-ІІ ступенів найактивнішими виявилися Ручківська (5 ) та Хитцівська (2) школи, хочеться відмітити особливо Ручківську ЗОШ з 47 учнів – 5 займалися науково-дослідницькою роботою (11 %), виходять на обласний рівень.Перемогу у районному конкурсі вибороли 53 учні.Варто відмітити пожвавлення роботи наукових товариств Гадяцької спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 2, Березоволуцької, Сарської, Сватківської, Мартинівської, Ручківської, Вельбівської, Краснолуцької, Качанівської загальноосвітніх шкіл.Обласний етап. У 2011-2012 навчальному році переможцями конкурсу-захисту робіт МАН стали юні науковці Гадяцької гімназії, Гадяцької СШ №2, В.Будищанської, Веприцької, Книшівської, П.-Роменської, Римарівської, Сарської шкіл – всього 8 переможців з 23 учасників, це на 12 % більше у порівнянні з минулим роком.Основний здобуток - участь учениці Гадяцької гімназії ім. Олени Пчілки Шевченко Валерії у ІІІ етапі конкурсу-захисту робіт учнів-членів МАН (м.Київ) в секції інформатики.

Інші конкурси

Найбільші здобутки наших учнів під час проведення конкурсів:

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВІСНИК ГАДЯЦЬКОГО РНТУ cтор. 3

- перемога учня Гадяцької СШ №2 ім. Михайла Драгоманова Бабаєва Олега у Всеукраїнському конкурсі «Intel-Техно Україна 2012» - ІІ місце;- перемога учениці Гадяцької СШ № 4 Житченко Юлії у Всеукраїнському етапі конкурсу з креслення (м. Запоріжжя) – ІІІ місце; - перемога Булиги Артема, учня 10 класу Гадяцької гімназії імені Олени Пчілки у обласному конкурсі із інформаційних технологій – ІІІ місце;

- перемога Кулеби Аліни, учениці 6 класу Краснолуцької загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів у ІІІ (обласному ) етапі ІІ Міжнародного мовно-літературного конкурсу ім. Т.Г.Шевченка – ІІІ місце; - перемога Лагути Діани, учениці 10 класу Великобудищанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів у V обласному конкурсі «Авторська збірка поезій школяра» - ІІІ місце.

СТИМУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ДІТЕЙ ТА УЧИТЕЛІВ

(Роз’яснення )Н.М. Мирошниченко, методист Гадяцького НМЦ

Щороку проводиться стимулювання праці учнів-переможців олімпіад і конкурсів та їх наставників. За результатами проведення вони нагороджуються дипломами, грамотами, подяками. Грамотами відділу освіти та райкому профспілки працівників освіти і науки нагороджуються учителі, які підготували трьох і більше переможців районних олімпіад, а також переможців (І місця) районного етапу конкурсу – захисту Ман України. Крім того, діє система матеріального заохочення. За перемогу в районних олімпіадах за листами відділу освіти у цьому навчальному році учні були премійовані міським та сільськими виконкоми, премії вручалися на святкуваннях у навчальних закладах. Дітям, які були найкращими на районному етапі конкурсу МАН, одноразові стипендії міського та сільських голів вручалися на районній конференції учнів-членів Гадяцького районного наукового товариства МАН України 30 березня 2012 року. 2. За перемогу в обласних олімпіадах та конкурсах на виконання РОЗПОРЯДЖЕННЯ голови районної державної адміністрації та головм районної ради «Про встановлення одноразових стипендій учням загальноосвітніх навчальних закладів району» ( № 254/40 від 20.04.2011) переможці та призери ІІІ (обласного) етапу олімпіад, ІІ (обласного) етапу конкурсу-захисту МАН України, інших конкурсів нагороджуються преміями в межах загальних асигнувань на утримання закладів освіти. За наказом начальника відділу освіти учні отримали за І місце – 300 грн., за ІІ місце – 250 грн., за ІІ місце - 200 грн. Ці кошти перераховувалися директору на особисту зарплатну картку, видавалися учням за відомістю. Традиційно їх вручення проходить на святі «Юні обдарування Гадяччини». Загальна сума одноразових стипендій 31 учню у цьому році - 8500 грн.; 3. З метою стимулювання творчо працюючих педпрацівників проводиться нагородження учителів, наукових керівників та тренерів команд одноразовими преміями відповідно до ПОЛОЖЕННЯ про преміювання за високу результативність праці, заслухане на колегії відділу освіти, затверджене наказом відділу освіти № 221 від 20.04.2012 року «Про затвердження Положення про преміювання педагогічних працівників навчально- виховних закладів району за високу результативність праці», погоджене рішенням райкому профспілки працівників освіти і науки 19.04.2011, протокол №3. Загальна сума преміювання учителів у цьому році – 18200 грн.

4. Виділяються кошти на грошові премії і з бюжету обласної ради, які видаються директору Гадяцького НМЦ в м. Полтаві при пред’явленні доручення від учня (учителя), ксерокопій його свідоцтва про народження (паспорта) та ідентифікаційного коду. Кошти видаються директором

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВІСНИК ГАДЯЦЬКОГО РНТУ cтор. 4

НМЦ за відомістю. У цьому році сума становила за І м. – 350 грн., за ІІ м .- 220 грн., за ІІІ м.- 130 грн.; учителям було виплачено по 300 грн. Загальна сума преміювання з коштів обласного бюджету 31 учня –переможця складала 5760 грн., 4 вчителів району - 1200 грн.

ДУХОВНІ ДЖЕРЕЛА ГАДЯЧЧИНИ. ІСТОРІЯ ДРЕВЛЕПРАВОСЛАВ’Я В С. СОСНІВЦІ

І.В. Рудченко, науковий керівник роботи, директор Соснівської ЗОШ І-ІІ ст. учитель світової літератури. Ю.Яблонська, учениця 9 класу Соснівської ЗОШ І-ІІ ст., член Гадяцького районного наукового товариства учнів, учасник обласного етапу конкурсу-захисту робіт учнів –членів МАН Старообрядництво завжди привертало увагу учених своєю самобутністю, виразністю. Учені, можна сказати, по краплині збирають рештки старовини, щоб описати і зберегти для наступних поколінь. Старообрядницькі села протягом трьох століть в умовах гонінь, переслідувань і всіляких заборон були островами древлеправослав’я, хранителями духовних і культурно-національних традицій.

Старообрядництво, як відомо, виникло в другій половині XVII століття в результаті розколу Російської православної церкви. Ідея зробити Москву третім Римом спонукала тодішнього патріарха Никона і царя Олексія Михайловича переписати богослужебні книги, переінакшити церковні обряди, правила та догмати, щоб усе було, як у греків. Частина духівництва і мирян навідріз відмовилася приймати виправлення. Відтак їх стали називати старовірами або старообрядцями, розкольниками. А тих, хто смиренно прийняв церковні реформи Никона, нововірами, новообрядцами або никоніанами. Останні назви давно стерлися в людській пам’яті. Адже нова православна віра після розколу стала панувати повсюдно, опікувана державою. А стара віра, або древлеправослав’я, вижило завдяки народу, котрий заплатив за неї високу ціну: прийняв мученицьку смерть (Єпископ Павло Коломенский, протопоп Аввакум, бояриня Феодосія Морозова, княгиня Євдокія

Урусова і багато-багато інших) — усе йшло в хід проти зла, яким на Русі після 1654 року вважалося старообрядництво. Для сучасної людини ці відмінності в обрядності, можливо, несуттєві деталі і навіть дрібниці. Але тогочасних глибоко православних людей, вихованих у древньому благочесті, це поспішне, насильницьке і невиправдане виправлення богослужебних книг і церковних обрядів за новим грецьким зразком, знищення старих книг та ікон насторожило і викликало цілком справедливий і зрозумілий протест. Наша наукова робота про те, як справжня віра на Русі не тільки не вичерпалася, а й давала нові В.Суріков. Бояриня Морозова. молоді паростки: возродилось древлеправослав'я в 1887 р. нашому селі Соснівка (раніше Свинарна, Вельбівської.

волості, Гадяцького повіту, Полтавської губернії). Як зазнали гонінь ті, хто прийняв віру першими, ховаючись від переслідування уряду і панівної церкви. Як старовіри довгі роки роки мріяли про побудову в своєму селі древлеправославної церкви і добилися цього.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВІСНИК ГАДЯЦЬКОГО РНТУ стор. 5

Актуальність теми. Історія Полтавщини належить до числа тих старообрядства сторінок української минувшини, які перебувають у дослідницькому процесі. Дана проблема не була предметом ґрунтовногодослідження, зокрема, про старообрядців с. Соснівки Гадяцького району немає відомостей ні в художній літературі, ні в мережі Internet. А поміж тим старообрядці, з'явившись в Соснівці ще в кінці XVII ст., мали помітний вплив на широкий комплекс чинників господарського, культурного життя краю, були суб'єктом відчутних етнокультурних контактів з населенням, врешті відігравали суттєву роль в старообрядському світі загалом та вивченні історії старообрядства Гадяччини кінця XVIII – початку XX ст.

ІСТОРІЯ ДРЕВЛЕПРАВОСЛАВ’Я В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ Виникнення древлеправослав’я. Старообрядці, старовіри, розкольники — релігійно-суспільний рух, що виник у середині 17 ст. в Росії як реакція проти церковних реформ патріарха Никона (никоніанства). Поняття «старообрядництво» з'являється після розколу Російської православної церкви в середині XVII століття. Варто відзначити, що на Помісному Соборі РПЦ 1971 року РПЦ визнала, що всі старі обряди є рівночинними до нових, тобто їх можуть практикувати і не старообрядці.Старообрядці виступили проти офіційної Православної Церкви, у якій Московський патріарх Никон (1652—1667) розпочав реформу богослужбових книг, що полягала у виправленні слов'янських текстів відповідно до книг, що друкувалися у католицькій Венеції. Ця реформа й деякі обрядові зміни наразилися на гострий опір частини духовенства, які виступали на оборону старих книг. Рух старообрядців, ідеологами якого були протопопи Аввакум Петрович, Іван Неронов ін., набрав масового характеру після православного собору 1666—1667 рр., на якому

всіх, хто дотримувався старих обрядів, піддано анафемі, а церква й уряд почали їх переслідувати. Втікаючи від репресій, старообрядці оселялися на малозаселених окраїнах і місцевостях Росії, а також поза її кордонами — на Гетьманщині, Білорусі, Правобережній Україні,Молдавії, в Османській імперії. Поступово репресії проти старообрядців зменшилися (за Катерини II і пізніше), а то й припинилися, а закон 1883 року і, зокрема, толерантний едикт17 квітня 1905 року приніс їм повну віросповідну свободу.Течії старообрядництва. Однією з двох основних течій старообрядництва є попівство.Попівці сприймають всі 7 таїнств християнства і визнають необхідність священиків при богослужіннях і обрядах. Характерним є участь в церковному житті не тільки священнослужителів, але й мирян.У 1846 році, після переходу до старообрядництва митрополита боснійського Амвросія, на території України виникла Білокриницька ієрархія, яка в даний час є одним з найбільш значних старообрядницьких напрямків, що допускає священство.За догматикою попівці мало відрізняються від новообрядців, проте дотримуються при цьому старих, дониконіанських, обрядів, богослужбових книг та церковних традицій.В даний час попівці діляться на дві основні групи: Російська Православна старообрядницька Церква і Російська Древлеправославна Церква. Безпопівство виникло в XVII столітті після смерті священиків старого висвячування. У лавах старообрядців після розколу не було жодного єпископа, за винятком Павла Коломенського, який помер ще в 1654 році і не залишив собі наступника. За канонічним правилом Православна Церквабез єпископа існувати не може, бо тільки єпископ має право посвятити священика і диякона, тому старовіри, залишившись абсолютно без священиків, стали в побуті називатися безпопівцями. Поселення в Україні. Втікаючи від російських переслідувань, старообрядці оселялися у 1660-х pp. на Лівобережній Україні і створили, починаючи з часів гетьмана Д.Многогрішного і згодом,

низку так званих розкольничих слобід на території Стародубського і Чернігівського полків. Колонізація поширилася за І. Мазепи й І. Скоропадського. Заселення цих слобід відбувалося здебільшого з дозволу місцевих державців (як старшин, так і монастирів, зокрема, Києво-Печерської Лаври), які сподівалися перетворити старообрядців на своїх підданих. Але економічна

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВІСНИК ГАДЯЦЬКОГО РНТУ стор. 6

сила слобід та інтереси російської політики по 1709 році допомогли їм уникнути залежності від місцевих державців і української влади. Указ Петра І 1716 року легалізував становище старообрядців на Гетьманщині та затвердив їх права та володіння. Починаючи з середини 18 століття, частина старообрядців з Чернігівщини переселилася на малозалюднені простори Південної України. Вони селилися в Ново-Сербії, пізніше Слов'яносербії, а по опануванні Російською Імперією всієї Південної України на Херсонщині (зокрема, в Бериславському повіті) і Таврії (особливо в Мелітопільському повіті), де їх 1832 року було понад 7 000. Заселення старообрядців на півдні України підтримував уряд, щоб заселити вільні землі, і давав їм на деякий час різні пільги. У середині 18 століття старообрядці оселилися в південній Бесарабії (їх називали тут 'липованами) і в гирлі Дунаю (с. Вилкове). У 1760—1780-их pp. старообрядці-липовани поселялися на Буковині й Поділлі.Нині на території України є близько 50 старообрядних храмів, у половині яких немає постійного настоятеля. В Україні є як безпопівські течії, так і попівські церкви: РПсЦ (Руська Православна старообрядна Церква) та РДЦ (Російська Древньоправославна Церква). Побут, культура, фольклор древлеправославних. Як усюди, так і на Україні, старообрядці жили здебільшого в окремих оселях. Від місцевого українського населення вони відрізнялися як віровизнанням, обрядом, так і мовою, будовою та внутрішнім оформленням хат, також і побутово-економічними прикметами. Основним заняттям старообрядців було сільське господарство (хліборобство, городництво й садівництво), різні види ремесла й промисловості, торгівля. Серед міських старообрядців було чимало багатіїв-купців і фабрикантів. У старообрядців зберігалася своя система освіти, що включає заучування напам'ять безлічімолитов, навчання читанню та початків арифметики, знаменному співу. Основними підручниками традиційно були Азбука, Псалтир і Часослов. Особливо обдарованих дітей навчали слов'янському письму та іконопису. Деякі безпопівські згоди (поморці, федосіївці та ін.) використовуютьхомовий спів, що вийшов з ужитку в XVII столітті.

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТОК ДРЕВЛЕПРАВОСЛАВ’Я В С.СОСНІВЦІ

Історія села. На лівому березі мальовничої річки Псел за 18 кілометрів від райцентру і 20 кілометрів від залізничної станціі Гадяч на Полтавщині розташоване українське село Соснівка. Утворилося воно в сімнадцятому столітті і належало до Гадяцької першої сотні Гадяцького полку. З 1750 по 1785 село було власністю гетьмана К.Г. Розумовського, а потім було продано в казну. На цей час Свинарна, так називалося тоді село, мало 92 господарства, в яких проживало 759 жителів. Цікава історія назви села. Старожили кажуть ( це ж підтверджують і музейні записи), що ще до виникнення і під час виникнення села в сусідньому правобережному селищі Малі Будища був монастир. А на лівому березі Псла була горбиста місцевість з безліччю ставків. Щоб облаштувати монастир і церкву, ченці задумали вирощувати свиней і мати з цього необхідні доходи. Більш придатної місцевості для вигулу свиней знайти було просто неможливо: тут і вода, і пагорби, зарослі травою і бур'яном. Вони побудували свинарники і випасали на пагорбах свиней, а місцевість стали називати Свинарна. Коли гадяцькі козаки облюбували її для поселення , то вона вже мала хоча і не дуже благозвучну, але все ж свою назву і міняти її не стали. Село називалося Свинарна до двадцятих років XX століття. Потрібно сказати, що село розташоване на піщаному, не дуже родючому ґрунті. А тим більше зпагорбів, які влітку пересихали, неможливо було взяти ніякого врожаю. Тому вони так і порожніли, поки не додумалися люди посадити на них не вибагливі до грунту соснові ліси.

Купили саджанці та посадили на пагорбах навколо села. Разом з тим, як піднімалися молодідеревця, змінювала свій вигляд місцевість. Село весь рік тонуло в зелені молодих сосонок. Тоді-то і прийшла ідея замінити немилозвучну і навіть у якійсь мірі образливу назву Свинарна на красиву - Соснівка.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВІСНИК ГАДЯЦЬКОГО РНТУ стор. 7

Згідно з переписом 1859 р., село вважалося власницьким казенним, козацьким і мало 192 господарства, у яких проживав 1161 житель. На цей час в селі була дерев'яна Покровська церква , побудована в 1794 році, бібліотека, цукровий завод. У 1900 р. в Свинарній було дві сільські громади, 315 дворів, 1804 жителі; земська, церковно-парафіяльна жіноча школи та школа грамоти. У 1910 році село вже налічувало 327 дворів, 1965 жителів. Відродження древлеправослав’я. Саме тут, у краю тихих вод і ясних зорь, приблизно в 1810 - 1812 роках в сім'ї селянина середнього достатку Степана Рудченка народився син Іван. Так склалося в житті, що саме йому довелося, виконуючи військовий обов'язок, покинути рідний дім, батьківський спадок , улюблені полтавські краї і побачити златоглаву Москву. Там познайомився Степан Рудченко з одним багатим чоловіком (на жаль ім'я та прізвище його з'ясувати не вдалося). Цій людині полюбився задумливий солдат-українець, який вільний час не в забавах проводив, а відвідував церкву. Саме в церкві вони й зустрілися. І той, будучи справжнім християнином, вирішив пояснити Івану його помилки в питаннях віри. Добрі зернини впали на благодатний ґрунт, Івану хотілося ще і ще зустрічатися зі своїм новим знайомим для тривалих бесід. Знайомство переросло в дружбу. Іван Степанович часто бував в його будинку. Там він мав можливість читати духовну літературу, зустрічатися і розмовляти зі старообрядцями, спостерігати життя сімейства. З часом він став присутнім на домашніх Богослужіннях у свого друга, постійно відвідувати Древлеправославну церкву. Тому що він ще змалку був навчений грамоті, а пізніше - і порядку служб церковних, то відразу ж зрозумів різницю між службою в нововведеній і в древлеправославній церкві. Добре підготувавшись і зміцнівши духовно,Іван Степанович прийняв святе хрещення.Тим часом йшли роки ... Івану Степановичу не терпілося побувати в рідному селі. І ось нарешті, закінчивши двадцятип'ятирічний термін служби, Іван поїхав у рідні полтавські краї,везучи в торбинках правильні службові книги, ікони, а в душі - величезне, до болю вимріяне бажання відкрити своїм односельцям справжню, єдиноправильну віру і вивести їх з помилок Никоніанства. Прибув Іван Степанович в рідну Свинарну приблизно в 1866-67 р.р. Привітно, але разом з тим і насторожено зустріли його рідні та близькі. Розповіді і пояснення солдата здавалися їм дивними. Мовляв, століття жили, все було добре і правильно, і раптом щось не так. У порівняно нетривалих бесідах переконати людей було майже неможливо. Але боліла душа солдата за земляків. І тоді він запросив одного зі своїх друзів, Харитона Кобзаря, сходити до Києва, щоб вклонитися святим мощам засновників Києво-Печерського монастиря і відвідати те місце, "звідки пішла Руська земля", як писав преподобний Нестоp-літописець. Іншою, не менш вагомою, причиною цієї подорожі було те, що за сім діб шляху туди і сім назад Іван Степанович переконав Харитона в помилках никоніанської церкви. З Києва Харитон повернувся наче іншою людиною, він переконався у правдивості древлеправослав'я і вирішив прийняти хрещення. На цьому Іван Степанович не заспокоївся, він ще і ще доводив свою правоту. В той час істинну віру прийняли Кіндрат Дубовик, Іван Кондратенко і Йосип Вакуленко з сім'ями. Незабаром післяцього Іван Степанович поїхав до свого друга до Москви. Там у колі близьких йому людей він поділився своєю радістю. Друзі багато розпитували про своїх одновірців-українців і в одній з бесід з'ясувалося, що Іван Степанович забув пояснити їм неприпустимість відвідин місцевої нововведенської церкви. Не знаючи цього, вони відвідували місцеву церкву, хоча на багато що вже дивилися з іншої, духовно правильної точки зору. Іван Степанович відразу ж повідомив цю обставину своїм землякам і ті припинили відвідувати церкву і стали молитися по домівках.При цьому думали, де б знайти місце і будинок для спільної молитви в свята і в недільні дні. Стали збиратися у Йосипа Вакуленка та молилися там до тих пір, поки довготривалу відсутність

їх та їхніх сімей на богослужіннях у місцевій церкві було відмічено священиком. У селіподейкували, що вони прийняли якусь стару віру і тому моляться вдома, і що відставний солдат Іван Рудченко кудись поїхав, а ці четверо підбивають переходити до них та інших односельців. Тоді священик покликав їх до себе і став розпитувати, чому вони не ходять до церкви. На це всі ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВІСНИК ГАДЯЦЬКОГО РНТУ стор. 8

четверо твердо відповіли, що вони старообрядці і їм не личить відвідувати нововведенську церкву. Як не намагався священик повернути їх у свій прихід, нічого з цього не вийшло. Вони твердо стояли на своєму, переконані в істинності своїх поглядів. Бачачи, що багато селян тягнулися поговорити з цими людьми і знаючи їх непохитну переконаність в істинності своєї віри, священик, боячись "втратити" ще кого-небудь зі своїх прихожан, поскаржився на старообрядців місцевій владі, називаючи Харитона, Івана, Йосипа і Кіндрата розкольниками. Бесіди місцевого начальства з цими людьми увінчалися таким же успіхом, як і бесіда священика. Тоді захоплені гординею керівники поскаржилися на них в повітовий суд. Йосипа, Івана, Кіндрата і Харитона заарештували і відправили в Гадяч. Там, у слідчому ізоляторі, не тільки переконаннями, а й силою намагалися вплинути на них. Внаслідок чого один з них, Кіндрат, помер. А інших трьох відправили далі. Таким чином вони опинилися в Москві. Один з них, Йосип, так і не дочекавшись вироку, помер у Москві, застудившись після лазні. А Івана та Харитона відправили в далекий Іркут. Іван там трагічно загинув, а Харитон, відбувши свій термін, вийшов на поселення, поселився він там у маленькому старому будиночку, був умілим ковалем і це великою мірою допомогло йому вижити і навіть зібрати трохи грошей. Весь час Харитон цікавився життям братії в рідному селі, писав листи, допомагав грошима для будови молитовного будинку, допомагав повчальними радами своїм синам Севастяну і Петру. Він дуже мріяв хоч перед смертю потрапити в рідні краї, побачити близьких, переконатися, що їхня праця і страждання не були марними. Коли вийшов дозвіл тим селянам, у кого залишилися родичі, повернутися на батьківщину, то синипоїхали і забрали батька додому. Така доля перших чотирьох християн. Але справа Івана Степановича не згасала, адже в селі залишилися ще сім'ї Кіндрата, Івана, Йосипа та Харитона, всі

вони твердо трималися істинної віри. А стараннями Івана Степановича християнську сім'юпоповнювали все нові й нові люди. Старообрядці жили дружно, у всьому допомагали один одному, їх кількість збільшувалася, всі вони строго дотримувалися своїх обрядів і звичаїв, ні в чому не з'єднувалися з іновірцями. Ті ж всяко намагалися їх хоч у чомусь та вразити. У 1893 році свинарський священик викликав місіонерів, щоб ті домоглися викорінити древлеправослав'я в селі. Для цього він їздив до Полтави, але йому там чомусь відмовили, після цього він ще кілька разів їздив, але безуспішно. Після смерті царя Олександра Олександровича про місіонерів розмови припинилися. Цілий рік нічого не було чутно. А священик цей перейшов в іншу парафію, пояснивши це тим, що не може в Свинарні "через розкольників" працювати. Іншого священика в Свинарну не надсилали і церква стояла на замку. Серед людей пішло сум'яття, всі були вороже налаштовані проти старообрядців, вважаючи їх головними винуватцями всього цього. Говорили, що на свято Різдва Христова запросять на три дні Рашівського батюшку, а потім церкву закриють на замок і будуть чекати місіонерів. Багато проблем і труднощів було у старообрядців, але тим не менш древлеправослав'я не тільки не викорінилося в селі, а й множилося.Будівництво храму. Однією з найбільш нагальних проблем древлеправославної громади села була потреба в молитовному домі. Так як підходящого порожнього приміщення не було, то один з братії Фома Степанович Рудченко (рідний брат Івана Степановича) запропонував, щоб в його будинку молилися. На цю пропозицію всі згодились. Потім він до свого житлового будинку прилаштував інший будинок: 10 аршин довжини і ширини, висота стін - З, 5 аршин з чотирма

невеликими вікнами. Будинок покрив соломою і визначив його для моління всієї громади. Цей будинок так і називали - молена Фоми Степановича. Йому, як господареві і піклувальнику молінь,

довірили ведення грошових коштів, турботу про порядок і освіту, благословили його ім'ям Божим послужити всій братії в молитовному будинку. Ікони та книги для моленої збирали всім миром, хто що міг. Деякі книги та ікони подарував Іван Степанович, багато привозив Василь Никифорович Білан, який спеціально для цього їздив в Москву та інші міста.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВІСНИК ГАДЯЦЬКОГО РНТУ стор. 9

Спочатку серед старообрядців не було людини, яка знала церковний статут. Це дуже спантеличило їх. Але скоро така людина знайшлася. Жив він у сусідньому містечку Рашівка, що знаходилося приблизно за 12 верст від Свинарної. Звали його Василь Миколайович Мартаков. Жив він там з дружиною і двома дітьми. Три роки по неділях і на великі свята возили його кіньми в Свинарну для ведення церковної служби. Для цього був найнятий спеціальний візник, якому в складчину платили близько 100 рублів на рік. За ці три роки найбільш грамотні чоловіки самі навчилися статуту. Стали їздити по церквах (в Лужки, до Москви) і там в парафіях церковних купували книги, ікони, підучувалися статуту. Після смерті Мартакова купили деякі необхідні книги у його дружини. Все, що було потрібно для молени (книги, ікони, свічники, пелени ), купувалося за гроші, зібрані на тарілку, з якою піклувальник після служби обходив всю братію, яка зібралася у молитвах. Поповнювали загальну

касу і окремі пожертвування: прихожан і милостині надсилалися з Сибіру. Так само для молінь були подаровані книги та ікони, передані хрести з Лужків, з Ростова. Внаслідок цього молена мала в достатній кількості і ікони, і книги. Опікуни молінь обиралися всією громадою на рік або два. Другим попечителем був Вакула Міняйло, потім - Іван Прохорович Підгайний, за ним - Єрмолай Дубовик. Далі - Севастян Харитонович Кобзар (син Харитона Кобзаря, що був у засланні за віру), потім знову Фома Степанович. Коли Фома Степанович по старості попросив замінити його іншим піклувальником, то цю справу довірили Купріянові Рудченку, який пробув піклувальником молінь років сім чи вісім. За цього служби зріс дохід грошей від пожертв, і тому почали радитися про побудову нового молитовного будинку. До того часу молена Фоми Степановича прослужила вже близько 30 років. Із записівВасиля Никифоровича Білана: "За сие минувшее время братии умножилось и побольше к вере

обратилось и не довлеет сия молена ко вмещению людей собирающихся очень тесна. А к сему и обветшала и не на месте приличном стоит, в тесноте двора и не к востоку построена. И мы прошлого году совет между собою сотворихом, чтобы выстроить нам новый молитвенный дом по подобию церкви и на ином пространнеишем месте, прямо к востоку дверми. Тут паки тот же благодетель наш опять пожелал, чтобы и нову молену построить на своей земле и определил место на другом дворе, где и дом построил нарочно для прожитиян и упокоения странных и убогих и пришельцов". Надалі в цьому будинку поселили вдову і сиріт Василя Миколайовича Мартакова, так як в Рашівці на цей час старообрядців вже не було. Вся братія піклувалася про них, а вони, як могли, піклувалися про братію. Так дочка Мартакова, Євдокія, часто читала канони на прохання неписьменних християн, за що всі були їй дуже вдячні. Син його, Олександр, був калікою (не ходив ногами) і після смерті матері піклувалися про нього сестра і прихожани молени. Порадившись, старовіри вирішили неодмінно купити дерева за спільні гроші. А потім спільними зусиллями рубали і возили ліс, але за браком коштів роботи припинилися на два роки. Микола Олександрович Бугров пожертвував на будівництво молитовного будинку 250 рублів, і Лука, як попечитель, отримав їх особисто в руки. Але будівництво не починалося, а час ішов. Так настав 1909 рік і на свято Різдва Христового було зібрання і рада, але витрати перевищували доходи. Порадившись, вирішили відкласти будівництво моленої ще на рік. 2 січня 1911 вся братія знову зібралася на раду щодо побудови молитовного будинку та обрання місця для цього.

Люди збиралися ще і ще, щоб загальною радою вирішити питання про будівництво молитовного будинку. І ще одне важливе питання хвилювало братію: не було окремого цвинтаря для старообрядців, небіжчиків ховали на загальному сільському кладовищі в куточку, а хто не бажав - то вдома. Так біля будинку був похований Василій Никифорович Білан та його родичі, щоденники якого дуже допомогли у написанні цієї роботи. Так само був похований і Іван Степанович Рудченко.

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВІСНИК ГАДЯЦЬКОГО РНТУ стор. 10

Отже, зборами всієї братії вирішили просити сільську управу, щоб виділила землі для старообрядницького кладовища. Земля була виділена, і в 1912 році там був похований перший небіжчик, немовля Агафія. Нині це кладовище в селі називають «Старовірське». Приблизно з 1913 року знову почали готуватися до будівництва. Нелегко було в ці роки діставати будівельні матеріали. Але бажання побудувати молитовний будинок було настільки велике, що ці труднощі не заважали. Відразу ж, як тільки зібралися з матеріалами та засобами, приступили до будівництва. А так як цей час наспів навесні, коли потрібно було виконувати невідкладні роботи в полі, то найняли майстрів з сусіднього селища Лютеньки і ті робили фундамент, зводили стіни. Фундамент був високий і, взагалі, вся будівля була висока. Щоб відкрити вікониці, приставляли сходи. Молена ділилася на 3 частини: крилас, середню частину і притвор, стеля була напівкругла. Для опалення спочатку встановили пічку-буржуйку, але вона погано обігрівала будинок. Тоді зробили грубку і стало набагато тепліше. Дах покрили залізом, стіни облицювали глиною. Будували молену близько двох років і в І9І7 році на святкування Введення в Храм Пресвятої Богородиці відслужили першу службу. Криласи були влаштовані на підвищенні, посередині був престол. На ньому - Хрест із срібним вінцем, а з боків - дві ікони Богородиці теж з вінцями. Молена мала два бічних і один головний вхід, чоловіки входили в праві бічні двері, а жінки - в середні. Паламарем у новій молені був Григорій Мисюра, а настоятелем - Леонтій Мартишевський. У цій молені збиралися до 1934 року, а в 1934 році влада заборонила молитися і молитовний будинок закрили, мало того - влаштували в ньому сільський клуб і на кладовищі допізна звучали пісні і танці, ображаючи і принижуючи серця віруючих. Найбільш завзяті активісти до того доходили, що іконами топили піч. Християни молилися ночами, таємно від влади, збираючись то у того, то в іншого, щоб ніхто не знав, доводилося носити за собою мішки службових книг, але бажання віддавати хвалу Богу було сильніше втоми і страху, іноді їх вистежували і "розганяли", але ніщо не могло зупинити чи залякати боголюбивих сердець.Пізніше молену було знесено місцевим колгоспом. Кажуть, з неї був побудований гамазей для

зерна. Ще й досі на кладовищі видніється горбок на тому місці, де був пристол ... У воєнні і перші повоєнні роки в Соснівці було приблизно сто сімей старообрядців. Уставником в той час був дід Леонтій, всі звали його Левко Жиленко. А коли помер, молилися за книгами, як уміли. Збиралися по домівках, потайки, найчастіше у діда Галактиона, чоловіків було мало, та й ті не ходили. Статут доводилося вести жінкам. Євангліє і Апостол читати було нікому. Тоді Галина Торяник поїхала в Москву в Древлеправославну церкву до свого духовного батька і розповіла про ситуацію. I священик благословив її читати Євангеліє. Бабуся Христина читала Ексапсалми, а Олена Рудченко - Апостол. А потім вже стали приходити і чоловіки. З 1945 року уставщиком став Матвій Ілліч Мартишевський. Так і продовжували ходити молитися по домівках - сьогодні у того, завтра в іншого. Деякий час молилися у Євстафія, у Фрола. У 1974 році з сусіднього селища Лютеньки в рідну Соснівку переїхала Марія Захарівна Скаженик. У тихому, спокійному куточку села вона купила будинок і запропонувала ходити до неї молитися. З 1974 року по 1994 20 років збиралися віруючі в будинку Марії Захарівни. Щороку сюди приїжджав священик і люди мали можливість сповідатися та приймати святе причастя, багато хто з братії не раз їздили до церкви в Новозибков, до Львова, до Москви. Звідти привозили масу вражень і мрію про церкву в рідному селі. Наприкінці вісімдесятих-початку дев'яностих років, коли політика уряду щодо віри дещо пом'якшилася і дозволено було відкривати

нові парафії, про церкву заговорили всерйоз. Почали збирати гроші і купувати будматеріали. 9 липня 1992 р. Високопреосвященніший Архієпископ Геннадій освятив місце для будівництва храму. Дружно взялися люди за роботу. Менше року пішло на зведення стін і даху. Людямхотілося скоріше почати молитися в церкві. Все, що тільки могли, робили самі, не рахуючись з часом. І коли всі необхідні внутрішні роботи були зроблені, храм був освячений малим освяченням і в свято Благовіщення Пресвятої Богородиці відкрив свої двері для віруючих .

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВІСНИК ГАДЯЦЬКОГО РНТУ стор. 11

Першим настоятелем древлеправославного храму був священноієрей Андрій Вікторович Дронов. Він дуже багато зробив для оздоблення внутрішньої частини храму. Архітектура Соснівського древлеправославного храму. Архітектура древлеправославного храму символічно відповідає християнському віровченню. Соснівський храм побудований у вигляді хреста. Це означає, що Хрест Христовий – основа спасіння віруючих. Символічна і кількість куполів. Один купол знаменує єдність Божу, два відповідають двом єствам Боголюдини Ісуса Христа. Храм має дзвони. Територіальні межі проживання старовірів. Історія виникнення древлеправослав’я в Соснівці істотно вплинула на народні назви її частин, тобто мікротопоніми села. Територія, де компактно проживають старообрядці носить назву «Старовірський куток», який займає 20-25 % площі села.

ОСОБЛИВОСТІ ОБРЯДІВ СТАРОВІРІВДослідивши наукову та художню літературу, опитавши старовірів нашого села, ми

визначили такі основні відмінності обрядів древлеправослав’я від нововведенської віри:1) двоперсне, а не триперсне хресне знамення;2) нема характерних новообрядцям скорочень та замін. Кафизми, стихери та пісні

канонів виконуються повністю;3) не використовуються акафісти (крім «Акафіста Ісусу Сладчайшему» та «Акафісту

Пресвятій Богородиці») та інші пізніші молитовні твори;4) не служиться великопісна служба Пасія, що має католицьке походження;5) великою Агіасмою вважається вода, освяченна в вечір перед Богоявленням (18

січня);6) хресний хід ходиться «посолнь» (тобто за годинниковою стрілкою), що символізує

ходу за Христом, народження після смерті (воскресіння);7) зберігається «сугуба» (подвійна) аллілуія, тобто «Аллилуїя, аллилуїя, слава тебе

Боже», а не нове «Аллилуия, аллилуия, аллилуия, слава тебе Боже», бо «аллилуия» і так перекладається як «слава Богу!»;

8) зберігається 4 види поклонів і не дозволяється заміняти один іншим. Для земних поклонів використовують підручник — килимок, на який кладуть руки під час земних поклонів;

В ході «книжкової справи» було внесено зміну в Символ віри.Після розколу православної церкви старообрядці не прийняли ні новий багатоголосний стиль співу, ані нову систему нотного запису. Крюковий спів, який зберігається, отримав свою назву від способу запису мелодії особливими знаками - «знаменами» або «гаками» .У знаменному співі існує певна манера виконання, тому в співочих книгах зустрічаються словесні вказівки: тихо, голосно (у повний голос), і косно або рівно (помірний темп співу). У знаменному співі немає пауз, зупинок, всі піснеспіви виконуються безперервно. Склад церковного хору був виключно

чоловічим, але через нечисленність співаків в даний час практично у всіх старообрядницьких молитвах і церквах, в тому числі і в Соснівці, основу хорів становлять жінки .Найбільш характерними обрядами в древлеправославному храмі с.Соснівки є хрещення новонароджених та вінчання молодих подружніх пар. Дотримуючись усталених традицій, відразу після народження дитини, батьки прагнуть її похрестити за древлеправославним обрядом (трикратним занурюванням у воду!). Докорінно відрізняється поховання старообрядців (прощання родичів з покійником у дворі, відспівування батюшки та ін.). Красивим, своєрідним ,

ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВІСНИК ГАДЯЦЬКОГО РНТУ стор. 12

урочистим і піднесеним є обряд вінчання віруючих молодих пар.Особливо шанованим у старообрядців Соснівки є Нікола Мір Лікійських Чудотворець. Ікона цього святого є у кожному будинку, де проживають віруючі старообрядці.

ВИСНОВКИ

Незважаючи на переслідування з боку влади та офіційної церкви, багато старообрядців вистояло і зберегло свою віру.Старообрядницькі громади продемонстрували здатність пристосовуватися до найважчих умов. Старообрядці докладали великих зусиль до справи збереження пам'яток середньовічної російської культури. Так у Соснівській древлеправославній громаді дбайливо зберігалися стародавні рукописи і стародруки, старовинні ікони та церковне начиння.Крім цього, вони створили нову культуру, в рамках якої все життя людини підпорядковувалося общинним, соборним рішенням. Ці рішення, у свою чергу, ґрунтувалися на постійному обговоренні і роздумі над християнськими догмами, обрядами і Святим письмом.Ми вважаємо, що історичні заслуги старообрядництва перед церковним народом величезні. Православні і старообрядці повинні пам'ятати, що старообрядництво є релігійно-культурно-побутове, а не тільки вузько обрядове явище. Що це не перебільшення, а історична правда, ми

можемо привести достовірні докази: Старообрядці, захищаючи чистоту Євангельського християнства, повстали проти нововведень Никона і зберегли тим чистоту православ'я;Старообрядці Соснівки все своє життя прагнули здійснити справжню свободу духу, соціальну рівність і церковне братство, мріяли про побудову храму і своїми силами побудували його;Старообрядці виробили чудову формулу ставлення до церковних обрядів. Вони кажуть, що обряди - це дорогоцінна посудина, що зберігає в собі церковні почуття .

ТАБІР ДЛЯ ОБДАРОВАНИХ Н.М.Мирошниченко, методист Гадяцького НМЦ

Табір для обдарованих дітей «Эрудит», який працював при Кременчуцькому педучилищі, «переїхав» до с.Потоки, у приміщення колишньої школи-інтернату. Були проведені ремонтні роботи, і зараз це – учбово-оздоровчий комплекс для обдарованих

дітей. У подальшому юні обдарування зможуть оздоровлюватися там протягом року. Планується, що в «Эрудиті » діти будуть не тільки оздоровлюватися, але і навчатися протягом двотижневих турів. Наприклад, заїжджають відпочивати юні фізики разом з учителями, протягом тижня поглиблено вивчають фізику. Для них проводитимуться семінари, конкурси. Гадяцький район отримав 3 путівки. Зараз у таборі відпочивають переможці обласних олімпіад Мормуль Дарія, учениця Веприцької загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. та Лукаш Олександр, учень Сарської спеціалізованої школи І-ІІІ ст. У серпні табір відвідає обдарований учень з гадяцької гімназії імені Олени Пчілки Булига Артем.

Гадяцький науково-методичний центр37300 Полтавська обл., м.Гадяч, вул. Гетьманська, 31

Телефон: (05354) 2-36-73

Відповідальна за випуск – Мирошниченко Н.М.