НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИНАЦІОНАЛЬНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР„ІНСТИТУТ АГРАРНОЇ ЕКОНОМІКИ”

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

З ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ОРГАНІЧНУ ПРОДУКЦІЮ

Київ – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП 3

1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ЦІНИ 4

2. КЛАСИФІКАЦІЯ ЦІН 13

3. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЦІНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЦІНОУТВОРЕННЯ В АПК 16

4. ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ЦІНИ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКУ ПРОДУКЦІЮ В РИНКОВИХ УМОВАХ 21

5. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ОРГАНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ 30

6. АНАЛІЗ ЦІНОВОЇ СИТУАЦІЇ НА РИНКУ ОРГАНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ 33

7. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ОРГАНІЧНУ ПРОДУКЦІЮ 35

8. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИКИ ФОРМУВАННЯ ЦІНИ НА ОРГАНІЧНУ ПРОДУКЦІЮ 45

ВИСНОВКИ 49

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 50

ДОДАТКИ 52

2

ВСТУП

«Ціна – це грошове вирішення вартості [5, С.886], яка «виражає уречевлену в товарах та послугах суспільно-необхідну працю й економічні відносини між суб’єктами господарської діяльності, що пов’язані суспільним поділом праці й обміном товарами та послугами» [16, С.154].

Ціна є центральним елементом економічних відносин в економіці держави між виробниками продукції та її споживачами. Вона відображає закономірності розвитку економіки і кон’юнктуру ринку, виражає економічні інтереси всіх його учасників. Від рівня ціни значною мірою залежить конкурентоспроможність продукції на ринку, а отже, й кінцеві фінансові результати діяльності підприємства. Питання ціноутворення було, є і залишається одним із ключових у ринковій економіці.

Особливо проблемним є процес ціноутворення в агропромисловому комплексі. Диспаритет цін, нееластичність попиту на сільськогосподарську продукцію, сезонність виробництва та залежність від природних умов, довготривалість терміну обороту капіталу вимагають особливого та виваженого підходу до формування цін. Затяжна криза в сільському господарстві призвела до фінансового зниження купівельної спроможності аграрних товаровиробників, зростання рівня заборгованості, надмірного їх зношення і неможливості відтворення основних засобів виробництва. Однак вітчизняними науковцями виконано значний обсяг роботи та розроблено ефективний механізм ціноутворення, що врівноважує ефективність виробництва сільськогосподарської продукції відносно інших галузей економіки. Тільки еквівалентна ціна здатна забезпечити рентабельність сільського господарства на рівні не нижчому, ніж середній в народному господарстві.

З появою продукції органічного виробництва та збільшенням її частки на ринку постала проблема ціноутворення на неї, адже величина й структура витрат, понесених на виробництво органічної продукції та її еластичність є дещо відмінними від аналогічних показників на традиційну продукцію. Специфіка виробництва, реалізації та формування ціни на органічну продукцію вимагають модифікації загальноприйнятого підходу до ціноутворення. Метою запропонованих методичних рекомендацій є удосконалення методики ціноутворення та моделі встановлення еквівалентної ціни на сільськогосподарську продукцію в цілому і органічну зокрема, яка б забезпечила беззбитковість органічного виробництва, відшкодовувала затрати на її виробництво та забезпечувала прибутки, необхідні для розширеного відтворення виробництва.

3

1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ЦІНИ

Ціна є одним з найважливіших інструментів регулювання ринкової економіки. Це категорія товарного виробництва, яка обслуговує усі стадії суспільного відтворення, бере участь у вирішенні соціально-економічних проблем, виступає важливим фактором впливу на розвиток економіки. Її регулюючий вплив охоплює багато напрямків. За допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, вираженим у формі платоспроможного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості товарів, формування структури споживання і товарообігу тощо [2, С.11]. Ціна справляє значний вплив на ефективність діяльності підприємства, оскільки відіграє важливу роль при формуванні його прибутку. За допомогою ціни реалізуються головні економічні закони – закон вартості, закон цінності, закон корисності, закон попиту і пропозиції [4, С.8].

Основу ціни як економічної категорії становить вартість товару, величина якої визначається суспільно необхідними затратами праці. Як зазначав відомий український економіст М.І. Туган-Барановський, „ціна вільно виробленого товару визначається тими видатками на його виробництво, які дають змогу виробити товару стільки, скільки його потребує ринок”. Разом з тим ціна є вираженням узгодженого продавцем і покупцем грошового або іншого майнового еквівалента, який покупець згоден заплатити за переданий йому товар.

У механізмі саморегулювання ринкової економіки особливе значення має ринкова ціна, яка є результатом взаємодії попиту і пропозиції. Ринкова ціна – це домінуюча на ринку у відповідному часовому відрізку ціна на товар (послуги, роботи), що сплачується за нього в процесі купівлі-продажу незалежно від індивідуальних витрат виробників на його виробництво і реалізацію. Тобто ціна є грошовим вираженням вартості товару [15, С.12]. Ю. Полтавський визначає ціну як кількість грошей, за яку продавець бажає продати товар, а покупець – придбати [12, С.12]. Однак на практиці продавець намагається продати товар якомога дорожче, а покупець – придбати за мінімальною ціною, тому акт купівлі-продажу відбувається на основі компромісу і поступок із обох сторін [22, С.13]. Тут доцільніше було б сказати, що ціна – це та мінімальна сума грошей, за яку продавець згоден продати товар, і максимальна сума грошей, яку покупець погоджується заплатити за нього.

З позицій макроекономіки ціна розглядається як найважливіший стратегічний критерій, що характеризує кон’юнктуру ринку, оскільки, з одного боку, ціна впливає на стан кон’юнктури, а з іншого – є результатом її розвитку. Динаміка руху ціни пов’язана із змінами в якості й обсязі виробництва товару та пропозиції його на ринку, з платоспроможністю споживачів і рівнем споживання ними даного товару, обсягом товарних запасів, із загальним економічним станом підприємств тощо.

Зміна ціни відбувається під дією ряду ціноутворюючих факторів. У ринковій економіці найважливішими серед них є суспільна ціна виробництва, співвідношення попиту і пропозиції, темпи інфляції і купівельна спроможність грошей, ступінь державного адміністративного й економічного регулювання цін, стан цінової й нецінової конкуренції, ступінь монополізації виробництва. Крім названих, на рівень цін впливають й такі ціноутворюючі фактори, які діють лише на окремих етапах розвитку товарно-грошових відносин, зокрема: умови поставок товару, взаємовідносини між продавцем і покупцем, спосіб руху продукції від виробника до споживача, а також франкування ціни, тобто включення до її складу на певних умовах витрат на страхування і доставку товару. На динаміку цін впливає і співвідношення валютних курсів, хоча його причиною є співвідношення купівельної спроможності національних валют.

На формування ціни найбільше впливає попит та пропозиція товарів (послуг), який визначають покупці та продавці. Лише при погодженні інтересів покупців і продавців досягається рівноважна ціна.

Однобічний та викривлений механізм ціноутворення, який сформувався в нашій країні в минулому столітті за часів адміністративно командної системи, що ціни фіксували тільки рівень витрат виробництва. Більше того, часто цей рівень був досить далеким від суспільно необхідних витрат. Відокремлені від об’єктивної вартісної основи, ціни перестали відповідати суспільно необхідним затратам праці і по суті трансформувалися у планово-обліковий показник. Проте цілком зрозуміло, що подібною системою ціноутворення не можна користуватися під час періоду формування і в подальшого розвитку ринкової економіки.

Важливість ціни в управлінні ринковою економікою зумовлюється її функціями. Саме через функції проявляється економічна суть ціни. Функції ціни відображають її роль і призначення в господарському механізмі, а також взаємозв’язок з іншими економічними категоріями та явищами. Як зазначає І. Салімжанов, „до функцій ціни може бути віднесено тільки те, що характерне для кожної конкретної ціни без винятку” [17, С.21]. При всьому розмаїтті теоретичних трактувань функцій ціни більшість економістів виділяють наступні: обліково-вимірювальна, розподільча (перерозподільча), стимулююча та регулююча.

Обліково-вимірювальна (або обліково-інформаційна) функція вважається первинною, так як випливає із самої сутності ціни як грошового вираження ринкової вартості. Ціна показує чого коштує суспільству задоволення потреби в тій чи іншій продукції, скільки затрачено праці, сировини, матеріалів на її виробництво і який прибуток отримує підприємство. Те, що ціна фіксує і виявляє не тільки величину сукупних витрат виробництва і обігу, а й розмір прибутку, випливає із механізму ціноутворення, який визначає відхилення ринкової ціни від витрат.

5

Ціна переводить кількість і якість товарів із матеріально-речової форми в конкретні показники, що вимірюються в грошовій формі. Завдяки їй гроші знаходять кількісну визначеність як платіжний засіб під час купівлі-продажу. Крім того, ціна дає змогу порівняти цінність різних товарів, продукції, послуг – порівнюючи ціну, ми визначаємо, наскільки дешевий чи дорогий товар.

За допомогою ціни розраховуються економічні показники як на рівні держави (валовий національний продукт, розмір національного доходу, об’єм платоспроможного попиту, купівельна спроможність населення) так і на рівні підприємства, тому що вони мають вартісну основу. Кожне підприємство на основі ціни визначає кількісні і якісні показники своєї роботи: об’єм виробництва, товарообігу, доходів, прибутку, розмір і рівень витрат, продуктивність праці, фондовіддачу, рентабельність тощо. В результаті виробник (продавець) отримує можливість співставляти витрати і результати, порівнювати свої показники з показниками конкурентів, визначати ефективність використання ресурсів. Головним завданням обліку є здійснення аналізу на основі отриманих даних, прийняття рішень, планування своєї діяльності [21, С.11].

Інколи облікову та інформаційну функції розділяють. В такому випадку інформаційній функції надають окремого значення: ціна виступає як основний носій інформації для виробників, продавців, покупців і споживачів. Дані про ціни, звістки про їх зміну є сигналом до дії чи бездіяльності суб’єктів ринкової економіки.

Сутність стимулюючої функції ціни полягає в тому, що вона здатна як заохочувати, так і стримувати виробництво і споживання. На виробника ціна чинить стимулюючий вплив через величину закладеного в неї прибутку. Ринкова ціна не залежить від бажань виробників чи продавців і визначається середніми умовами виробництва і кон’юнктурою ринку, а тому чим нижчі індивідуальні витрати підприємства, тим більше прибутку воно отримає. Ціна стимулює виробників знижувати витрати, що досягається шляхом впровадження нових прогресивних технологій і обладнання, раціональним і повним використанням ресурсів, вибором найефективніших методів організації виробництва і управління. Крім того, знаючи рентабельність того чи іншого товару, систему надбавок чи скидок з ціни, підприємство оцінює прибутковість їх виробництва і реалізації, отже, виникає привід переглянути асортимент товарів, збільшивши випуск тих, де вищий прибуток на одиницю товару, або тих, що користуються попитом.

За допомогою цін здійснюється і стимулювання споживачів як в цілому, так і окремо по товарних групах – зниження роздрібних цін приводить до розширення сфери споживання, і навпаки, ріст цін скорочує купівельну спроможність населення (якщо доходи не зростають такими ж темпами, як і ціни); крім того можна стимулювати або гальмувати науково-технічний прогрес, здійснювати економію ресурсів, змінювати структуру виробництва і споживання, а в масштабах країни впливати на

6

структурні пропорції в господарському комплексі. Розподільча функція ціни проявляється в розподілі і перерозподілі

доходів і ресурсів. На рівні економіки проходить перерозподіл створеного національного доходу між галузями, регіонами, соціальними групами населення, фондами нагромадження і споживання, тобто здійснюється регулювання доходів галузей, підприємств та населення. Механізм дії розподільчої функції полягає в тому, що частина вартості, створеної при виробництві одного товару, реалізується в ціні іншого товару, і тісно пов’язаний з політикою державного регулювання.

Перерозподіл доходів через ціни реалізується різними шляхами: за допомогою системи оподаткування – в ціну входять непрямі податки, що надходять до бюджету і розподіляються в подальшому у відповідності з потребами держави; встановленням різних цін на одну і ту ж продукцію різним споживачам (наприклад, вартість енергоресурсів для промислових підприємств і населення) або для підприємств різних форм власності – державного чи приватного сектору.

Перерозподільча функція ціни мала дуже велике значення в часи планово-адміністративної економіки і слугувала основним елементом перерозподілу доходів: держава встановлювала рівень цін, визначала їх співвідношення між галузями і сферами товарного обігу, штучно занижувала або завищувала ціни на окремі види товарів і продукції. Держава за допомогою цін регулювала нагромадження окремих галузей, тим самим сприяючи їх розвитку, або навпаки – відставанню.

Ціна виконує розподільчу функцію і в ринковій економіці. В силу об’єктивних причин ціни на ринку коливаються, значно відхиляючись від вартості, і в результаті високі доходи отримує те підприємство, для якого склалась вигідна кон’юнктура ринку в даний момент. Наявність монопольних структур також створює можливості для перерозподілу доходів і прибутку – коли ринок монополізований, відбувається привласнення прибутку інших галузей, підприємств, населення.

Таким чином, перерозподільча функція притаманна ціні в будь-якій системі управління: як в планово-адміністративній, так і в ринковій, але механізм її дії відрізняється – в умовах вільного ціноутворення перерозподіл обумовлений ситуацією на ринку, а в умовах директивного управління – діями органів державної влади.

Перерозподіл доходів має як позитивні, так і негативні сторони. Якщо держава за допомогою цін регулює накопичення окремих галузей, то воно впливає на темпи їх розвитку, вирішує протиріччя між споживачами і виробниками, між інтересами підприємств і суспільства, підпорядковуючи діяльність підприємств загальнонаціональним інтересам. Перерозподіляючи доходи між соціальними групами населення, держава сприяє підвищенню життєвого рівня соціально незахищених верств, збільшує можливості користування такими важливими послугами, як освіта та охорона здоров’я. Перерозподіл доходів між галузями повинен бути економічно обґрунтованим, в протилежному ж випадку він може

7

привести до втрати конкурентоспроможності галузей або банкрутств підприємств.

Регулююча функція ціни полягає в тому, що за допомогою цінової політики держава забезпечує регулювання пропорцій суспільного відтворення між виробництвом, споживанням і нагромадженням, між попитом і пропозицією і т.д. [20, С.141]. В умовах пропорційного розподілу засобів виробництва і праці між галузями рівновага на ринку підтримується за допомогою цін, що відповідають суспільно необхідним затратам. Впливаючи на процес ціноутворення, держава може коригувати функціонування економіки в напрямку досягнення рівноваги цін на якомога ширше коло товарів і послуг, що є ознакою здорової економіки. Занадто високі чи низькі ціни вказують на диспропорції у виробництві та обігу. З появою диспропорцій у господарстві рівноваги можна досягнути зміною обсягу виробництва чи зміною цін. Ціна повинна спонукати виробника до підвищенні якості й розширення асортименту затребуваних на ринку товарів. [7, С.77-78]. Досвід ринкової системи господарювання підтверджує, що ціна є основним важелем регулювання у виробництві та споживанні товарів і послуг.

Деякі науковці замість регулюючої називають функцію збалансування попиту та пропозиції [8, С.15]. Вона виявляється в тому, що через ціни реалізується зв’язок між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією. Ціна миттєво реагує на економічні диспропорції між сферою виробництва і сферою, попитом і пропозицією. Функція проявляється у збільшенні або скороченні виробництва, рості або зниженні ціни, або одночасно і в тому, і в тому.

В ринковій системі рівновага попиту і пропозиції може виникнути лише на деякий момент, потім баланс порушується, а попит і пропозиція прагнуть збалансуватись, і так відбувається безперервно. Під час подальшого розвитку ринкових відносин, підприємництва і конкуренції, значення цієї функції буде посилюватись і набувати домінуючої ролі при формуванні ціни на товар [3, С.11].

Розгляд двох вищезгаданих функцій дає підстави стверджувати, що заміщення функцією збалансування попиту і пропозиції регулюючої функції виглядає не цілком доцільним через більш широке охоплення економічних процесів регулюючою функцією, і зокрема проблему регулювання попиту і пропозиції.

Іноді виокремлюють ще додаткові функції ціни, такі як: орієнтувальна та засобу раціонального розміщення виробництва. Функція ціни як засобу раціонального розміщення виробництва виявляється в тому, що за допомогою механізму цін відбувається перехід капіталів і ресурсів в сектори економіки з вищою нормою прибутку. В планово-адміністративній економіці питання розміщення виробництва і торгівлі (які підприємства будувати, скільки виробляти товарів і яких саме, скільки відкривати магазинів, що в них продавати і за якими цінами) вирішувала держава. В умовах вільного ринку кожний підприємець самостійно визначає сферу

8

своєї діяльності, керуючись можливістю отримання прибутку, і це визначається на основі ціни. Таким чином і відбувається переливання капіталів, який здійснює саме підприємство під впливом конкуренції і попиту. Ця функція ціни буде відігравати важливу роль в ринковій системі і повинна надалі розвиватись, але щоб ціна виконувала цю функцію, необхідна певна умова – економічна стабільність. За високого рівня інфляції, низької конкуренції та монополізму можливості переливання капіталів обмежені. Підприємства уникають інвестицій у виробництво через недосконалість податкової системи і інфляційних процесів, так як віддача у цій сфері потребує тривалого часу, і надають перевагу торгово-посередницькій діяльності, яка забезпечує вищу оборотність вкладених ресурсів.

Орієнтувальна функція ціни є сигналом доцільності передавання ресурсу з однієї лінії виробництва в іншу. Наприклад, якщо ціна продукту А підвищується порівняно з ціною продукту В, це свідчить, що певну частину ресурсів доцільно використати для виробництва продукту А.

Детальне вивчення двох останній функцій дозволило зробити висновок, що вони майже ідентичні, за винятком того, що перша реалізується в макроекономічному середовищі і охоплює ширше коло процесів, а друга – в мікроекономічному. Таким чином їх можна об’єднати в одну – функцію ефективної орієнтації виробництва.

Ціна виконує всі притаманні їй функції, але їх місце в ієрархії, зміст, способи і ступінь реалізації залежать від економічного середовища і змінюються на кожному конкретному етапі розвитку економіки, так як ту чи іншу функцію можуть виконувати і інші елементи господарського механізму залежно від принципів системи управління. Усі функції ціни перебувають у щільному взаємозв’язку, який буває як взаємодоповнюючим, так і суперечливим. Наприклад, стимулююча функція підсилює функцію збалансування попиту і пропозиції, так як сприяє нарощуванню виробництва товарів, що користуються попитом. Ціна може відіграти й протилежну роль, сприяючи скороченню пропозиції товарів. Це також призводить до збалансування попиту та пропозиції, коли остання перевищує попит [11, С.17].

Розподільча функція взаємодіє з функцією ціни як засобу раціонального розміщення виробництва, сприяючи переходу капіталів у ті сфери господарства, в яких існує підвищений попит на конкретні товари і для яких характерна висока норма прибутку.

Облікова функція ціни вступає в протиріччя з усіма іншими функціями, тому що в ринкових умовах ціни часто істотно відхиляються від витрат виробництва і реалізації. Стимулююча і перерозподільча функції взаємопов’язані, так як обидві передбачають диференціацію чистого доходу в ціні. В кінцевому підсумку всі функції ціни спрямовані на об’єднання інтересів виробників і споживачів та забезпечення умов їх реалізації.

9

Найбільш ефективно свої функції ціна може виконувати лише за умов вільного ціноутворення, коли вона формується тільки під впливом ринкових чинників. Проте, як свідчить досвід, – як ринок, так і вільна (ринкова) ціна не є універсальними засобами регулювання економіки. Вони не здатні повністю враховувати всієї різноманітності умов і цілей соціально-економічного розвитку країни. Тим не менш, за допомогою функцій можна повніше з’ясувати економічну сутність і роль ціни в системі ринкових відносин.

10

2. КЛАСИФІКАЦІЯ ЦІН

У теорії ціноутворення розрізняють різні за сутністю і призначенням види цін, які можна поділити на декілька категорій:

1) За характером обороту:оптові ціни – ціни, по яких підприємства реалізують вироблену

продукцію іншим підприємствам або посередницьким організаціям; закупівельні ціни – ціни, по яких сільськогосподарські виробники

реалізують свою продукцію державі, фірмам для наступної переробки;роздрібні ціни – ціни, по яких торговельні організації реалізують

продукцію населенню; ціни й тарифи на послуги населенню – особливий вид роздрібної ціни

(побутові послуги, охорона здоров’я).2) Залежно від державного впливу:вільні ціни – ціни, що встановлюються виробниками продукції на

основі попиту та пропозиції відповідно до кон’юнктури ринку;фіксовані ціни – ціни, що встановлюються на державному рівні;регульовані ціни – ціни, що встановлюються державними органами,

як правило, на продукти товари й тарифи підвищеного соціального призначення.

3) За ступенем стійкості:тверді ціни встановлюються у договорах і не змінюються протягом

усього строку поставки продукції за даним контрактом;поточні ціни – по них здійснюється поставка продукції в даний

період часу. Вони можуть змінюватися в рамках одного контракту й відображають стан ринку;

рухлива ціна – ціна, зафіксована в договорі із застереженням про те, що вона може коректуватися надалі, якщо до моменту виконання договору ринкова ціна зміниться;

змінна ціна встановлюється на вироби, що вимагають тривалого строку виготовлення. Обчислюється в момент виконання договору шляхом перегляду первісної договірної ціни з урахуванням змін у витратах виробництва за період часу, необхідний для виготовлення продукції.

4) За способом одержання інформації про рівень ціни:довідкові ціни публікуються в каталогах, прейскурантах,

економічних журналах, довідниках, використовуються як орієнтовна інформація при встановленні ціни на аналогічну продукцію;

прейскурантні ціни – вид довідкових цін, які публікуються у прейскурантах фірм-продавців;

розрахункова ціна використовується в договорах, контрактах на нестандартне устаткування, вироблене по індивідуальних замовленнях, розраховується й обґрунтовується постачальником для кожного конкретного замовлення.

5) Залежно від виду ринку:

11

аукціонні ціни – ціни публічного продажу по максимально запропонованому рівні на попередньо оглянуту покупцем партію товарів, установлюються в результаті зміни співвідношення між попитом та пропозицією;

біржові котирування – ціни стандартизованого однорідного товару, реалізованого через біржу;

ціни торгів – ціни особливої форми спеціалізованої торгівлі, заснованої на видачі замовлень на поставку товарів або одержання підрядів на виробництво певних робіт із заздалегідь оголошеного в спеціальному документі умовам.

6) За умовами поставки й продажу:ціна-Нетто – ціна на місці купівлі-продажу;ціна-Брутто – визначається з урахуванням умов купівлі-продажу;«франко» – даний термін означає, до якого пункту на шляху

просування товару від продавця до покупця постачальник відшкодовує транспортні видатки.

7) В залежності від часу:очікувані ціни – ціни, які очікують в залежності від економічних

обставин в суспільстві;планові ціни – ціни, які економічно обґрунтовуються на основі

планування обсягу випуску та реалізації продукції, товарів, послуг з урахуванням планування видатків виробництва;

прогнозовані ціни – ціни, які розраховуються на основі економічного прогнозування;

стратегічні ціни – ціни, які розробляються на основі економічної стратегії підприємства, фірми;

базові – ціни, щодо яких будуть вноситися поправки. Базовими можуть виступати: розрахункові, довідкові, прейскурантні ціни;

чинна (номінальна ) ціна – ціна на сьогоднішній день з урахуванням поточного курсу валют;

реальна (порівняна) ціна – ціна, розрахована щодо сукупного показника цін – індексу споживчих цін.

Крім того існують ще такі види цін:трансфертні – передавальні ціни, звичайно нижче оптово-

роздрібних. Ці ціни існують всередині транснаціональних компаній;при передачі продукту (деталей) з одного дочірнього підприємства

іншому.національні (внутрішні) ціни – обслуговують національну економіку,

зважаючи на особливості галузей національного господарства;світові – визначаються за фірмою-лідером або використовуються

середні арифметичні ціни декількох фірм;демпінгові ціни – ціни, які знижені по відношенню до рівня цін на

ринку, на який входить фірма [19, С.7-10].

12

3. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЦІНИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЦІНОУТВОРЕННЯ В АПК

На макрорівні діє ціновий механізм, а на мікрорівні – механізм ціноутворення внутрішньогосподарського змісту. Принципи ціноутворення в умовах ринкової економіки базуються на теорії перерозподілу вартостей під впливом кон’юнктури. Ціна визначається ринком виходячи із бажань покупця і конкуренції, які означають відповідний рівень поєднання інтересів економічних агентів (покупця і продавця).

В ринкових умовах формування ціни на продукцію є дуже складним процесом, адже на нього впливає низка чинників (рис. 1)

Рис 1. Чинники впливу на формування ринкової ціни

На мікрорівні ціноутворення має свої особливості, виробники визначають ціну виробленого продукту за витратними і маркетинговими методами. До витратних належить метод „середні витрати плюс прибуток”, розрахунок ціни на основі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку. До маркетингових належить метод визначення ціни з орієнтацією на попит; визначення ціни з орієнтацією на конкурентів; визначення ціни з орієнтацією на ринкові ціни.

Методологічні проблеми у формуванні цін на сільськогосподарську продукцію беруть свій початок із соціалістично-зрівняльної економіки, при якій економічний інтерес базувався на державно-примусовому регулюванні, а не на мотивації через конкуренцію. Існуюча сьогодні методика ціноутворення дещо суперечлива, адже базується на затратному методі формування ціни і трудовій вартості, тобто ніби «замикається» на внутрішньому організаційному середовищі, а зовнішні фактори (кон’юнктуру ринку) враховує опосередковано. Згідно цієї методики ціна регулюється з позиції „яка вона повинна бути згідно понесених затрат і норми відтворення капіталу”, а не з позиції „яким чином ринок повинен

13

забезпечити ціну відтворення капіталу”. До того ж затратний (нормативний) метод також є недосконалим, адже не враховує такі аспекти формування ціни як організаційний, управлінський, окремі активи – перш за усе землю.

Ринок вимагає врахування при формуванні ціни чинника попиту і пропозиції. Попит і пропозиція є головними ціноутворюючими факторами наряду із продуктивністю праці, ефективністю виробництва, циклічністю відтворення, станом грошового обігу, фінансів і платіжного балансу, конкуренцією, політикою держави в сфері ціноутворення, тому методологія ціноутворення повинна їх враховувати. Головна розбіжність в тому, що методологічно ціна обґрунтовується на засадах обрахунку затрат, а практично ринок уособлює конкурентне середовище ціноутворення (рис. 2).

В процесі розвитку ринкових відносин та пошуку шляхів виходу з економічної кризи сільського господарства України ключового значення набуває ціна як економічна складова взаємодії підприємства з постачальниками ресурсів і споживачами продукції, конкурентами і державою. Посилюється її роль і в регулюванні внутрішніх відносин між апаратом управління підприємством і його структурними підрозділами та безпосередньо між самими підрозділами в процесі господарської діяльності.

Рис 2. Алгоритм формування (розрахунку) ціни продукції

14

Сучасні дослідження ціни та механізму ціноутворення в аграрній економіці представлені у працях вітчизняних і зарубіжних вчених, зокрема В.Г. Андрійчука, О.А. Артеменка, М.Я. Дем’яненка, Ю.С. Коваленка, В.Я. Месель-Веселяка, П.П. Несененка, А.О. Омельяненка, Т.О. Осташка, Б.Й. Пасхавера, П.Т. Саблука, З.Л. Северенчук, О.М. Шпичака. Розроблено потужну наукову базу щодо механізму ціноутворення на сільськогосподарську продукцію та принципів державного регулювання ціноутворення.

Адміністративний перехід до ринкової економіки, за якого усі галузі економіки формували ціни вільно, а в сільському господарстві стримувалися Урядом, призвів до порушення паритету цін між промисловими товарами і сільськогосподарською продукцією, який склався до 1990 року. Ціни на промислові товари зросли у 7 разів більше, ніж на сільськогосподарські. Змінилися умови в напрямі забезпечення еквівалентності обміну та цінового паритету.

Еквівалентність забезпечує наближення сільського господарства до інших сфер економіки за нормою прибутковості виробництва, оплати праці та інших складових. Це стан економіки, коли певна кількість живої й уречевленої праці аграрної галузі у вартісному виразі може бути обмінена на ідентичний обсяг праці, втіленої в продуктах, які споживаються сільським господарством.

Еквівалентність може бути забезпечена через паритет, який досягається за рівних умов економічної діяльності для усіх учасників в процесі ціноутворення. Показником паритету цін є співвідношення індексів цін на сільськогосподарську і промислову продукцію в поточному періоді до базового (базовим може бути минулий рік або найбільш сприятливий для розвитку галузі). Рівень паритетної ціни на сільськогосподарську продукцію визначається як за рік, так і окремі періоди. Критерієм паритетності є можливість для сільськогосподарських товаровиробників при поточному рівні придбати у звітному періоді таку саму кількість промислових товарів, яку вони могли придбати і в базисному періоді. В Україні для оцінки цінового паритету базисним періодом визначено 1990 р. як найбільш сприятливий для ведення сільського господарства.

Підтримка паритетності у цінових співвідношеннях впливає на умови відтворювального процесу в агропромисловому виробництві, хоча не вирішує всіх проблем. Навіть рівні або вищі темпи зміни співвідношень цін на сільськогосподарську і промислову продукцію за останні роки не гарантують беззбитковості виробництва в аграрній сфері. Так, за попередні роки накопичився диспаритет, який за декілька років вирівняти неможливо. Досягти паритетності поряд із вирівнюванням цінового співвідношення, можна шляхом регулювання на міжгалузевому рівні норми прибутку та рівнів рентабельності, залученням таких інструментів стримування як дотування, субсидування, пільгове кредитування, пряме бюджетне фінансування. Отже, основою забезпечення паритетності має

15

бути ринкова система ціноутворення в поєднанні вільним з ціноутворенням та запровадженням державою еквівалентних цін і підтримки галузей сільського господарства.

На основі узгодженої методології ціноутворення на сільськогосподарську продукцію має будуватися система цін і здійснюватися цінова політика регулювання аграрного ринку. Базовою має бути еквівалентна ціна. Разом з тим для регулювання ринку аграрної продукції доцільно застосовувати інтервенційні, заставні, еквівалентні, цільові та порогові ціни.

Еквівалентна ціна – забезпечує розширене відтворення виробництва, яка формується на основі середньогалузевих нормативів витрат і середньої по економіці країни норми прибутку на авансований капітал, включаючи вартість землі.

Інтервенційна ціна – це встановлена законом і визначена урядом мінімальна гарантована ціна, за якою інтервенційні агентства зобов’язуються купувати продукцію у виробників. Вона застосовується у країнах ЄС для регулювання обсягів виробництва і забезпечення доходів товаровиробників при коливанні цін на товарних ринках;

Цільова ціна (рекомендована, орієнтовна) – це бажана ринкова ціна для регіонів найбільшого дефіциту продукції. На її основі визначають порогову ціну, яка слугує для захисту внутрішніх цін від тиску низьких світових цін. Рівень порогової ціни, визначений з урахуванням витрат на транспортування до місця споживання продукції, має бути вищим за цільову ціну.

Немає загальновизнаної методики визначення еквівалентних цін на продукцію сільського господарства. Еквівалентна ціна має базуватися на нормативних параметрах витрат матеріально-технічних ресурсів у натуральному і у вартісному виразах і використовувати показники, для визначення нормативної собівартості продукції, яка є базою для визначення ціни пропозиції, виходячи з норми рентабельності або норми прибутку на авансований у виробництво капітал, що забезпечує необхідний рівень еквівалентності міжгалузевого обміну.

16

4. ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ЦІНИ НА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКУ ПРОДУКЦІЮ В РИНКОВИХ

УМОВАХ

Проблема ціноутворення є ключовою у забезпеченні економічного інтересу господарювання на селі, економічним базисом, який обумовлює мотивацію аграрної праці. Ціна впливає на виробника з позиції можливості доходності господарської діяльності, а на споживача – як стимул купівлі товару. У сільському господарстві, має місце специфічна ситуація щодо ціни, ціноутворення і цінового механізму, яка полягає в особливостях методології й практики відносин на ринку.

Земельний фактор залишається поза системою ціноутворення на аграрну продукцію, оскільки земля не є товаром. Ситуація, що склалася є головною методологічною розбіжністю ціноутворення, яку потрібно усунути для створення „рівних правил гри” для усіх учасників економічної діяльності. Не включення землі в актив аграрного виробництва є однією з причин розбалансованості цін, відсутності еквівалентного обміну між сільським господарством та іншими галузями.

На даному етапі аграрного розвитку широкий спектр існуючих проблем необхідно вирішувати розбудовою ефективної системи ціноутворення. Ціна продукту, що характеризує обсяг потенційного доходу, повинна забезпечувати надходження виробникам коштів для відновлення функціонуючого капіталу. Методично слід враховувати фактор необхідності відновлення активів при розробці методології визначення цін на сільськогосподарську продукцію. У цьому головна проблема сучасних цін, які неадекватні вимогам сьогодення.

У сільському господарстві потрібно вирішити проблему формування ефективної моделі ціни, яка враховує інтереси держави, виробника і споживача, тобто головним завданням є обґрунтування розміру ціни, яка забезпечить еквівалентність обміну (рис. 3). Діюча система цін не забезпечує ефективного функціонування виробництва. Ціни на необхідні матеріально-технічні економічні ресурси високі, а на вироблену продукцію низькі, що створює дисбаланс економічних інтересів. В основу концептуального підходу до ціноутворення на сільськогосподарську продукцію слід покласти ринкові принципи: децентралізоване встановлення цін; дію економічних законів; домінуючий вплив кон’юнктури ринку та процесу товарообміну на ціну; присутність державних інститутів як регуляторів процесу ціноутворення; конкуренцію; домінуючий вплив споживача.

17

Рис 3. Алгоритм розрахунку еквівалентної ціни сільськогосподарської продукції

Всеохоплюючою проблемою у формуванні прибутку товаровиробників є собівартість, особливо за умов відсутності міжгалузевого балансу економічних інтересів і нееквівалентності обміну.

Собівартість є грошовим виразом виробничо-господарських затрат у процесі підприємницької діяльності, яка включає вартість всіх спожитих ресурсів, послуг та затрат людської праці. На даному етапі розвитку аграрного виробництва несприятливими є макро- і мікроекономічні умови формування собівартості виробленої продукції, які завдають шкоди перспективам аграрного розвитку. Зростаючі ціни на споживані сільським господарством ресурси призводять до технічної і технологічної відсталості галузі відповідно спричиняють зростання собівартості продукції, вищими темпами ніж ринкові ціни.

Механізм формування і регулювання собівартості сільськогосподарської продукції включає макроекономічні і мікроекономічні важелі ринкового впливу. Макроекономічними важелями які регулюються державою є формування цінової методології на продукцію, роботи і послуги в усіх галузях економіки, нормативно-правове регулювання соціально-трудових відносин в галузі, визначення механізму підтримки галузей з гіршими умовами виробництва і уповільненим оборотом капіталу. Мікроекономічними, які залежать від підприємця слід вважати техніко-технологічні і організаційно-господарські характеристики виробництв.

Собівартість аграрної продукції залежить від рівня затрат, урожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин,

18

якості продукції, витрат на зберігання та збут. Виходячи із собівартості формується ціна виробника тобто ціна пропозиції. Ціна виробника – включає повну собівартість продукції, прибуток, необхідний для відтворення капіталу. Ціна пропозиції – це ціна товарної продукції, яка включає ціну виробника і витрати на збут.

У формуванні цін на сільськогосподарську продукцію собівартість розглядається як фактична і нормативна. Фактична собівартість складається в реальних умовах з урахуванням рівня господарювання, а нормативна – виходячи з нормативних витрат, які визначені технологією виробництва продукції.

Витрати виробництва об’єктивно мають загальний характер, тому, при умові стабільних цін, виробники отримують різний за обсягом дохід, що потрібно враховувати при розбудові концептуального підходу до ціноутворення. Методологія ціноутворення повинна передбачати єдину методику обчислення затрат, виходячи із необхідних для дотримання технологій, норм матеріально-технічних ресурсів та праці при однаковому рівні її оплати. Ціна повинна відшкодувати витрати і забезпечити норму прибутку, достатню для розширеного відтворення.

Окрім матеріально-технічних витрат і оплати праці у ціноутворенні функціонують відповідно активи в частині основного капіталу, землі, які беруть участь у виробництві продукції, що в цілому можна назвати авансованим капіталом. Виходячи з того, що ключовим фактором аграрного виробництва в ринкових умовах є ефективна діяльність, виробник має отримувати не меншу ніж по інших галузях середню по економіці норму прибутку на функціонуючий у виробництві одиниці продукції капітал, включаючи вартість землі. Кошти завжди надходять до галузей, у яких вища норма прибутку. Якщо така норма прибутку галузі не забезпечується, то інвестори не мають стимулу вкладати капітал.

Для забезпечення процесу відтворення потенціалу економічні суб’єкти повинні мати стабільно-достатні надходження від реалізації продукції, що забезпечується ціною, адекватною потребам відтворення. Така ціна повинна формуватися виходячи із нормативів затрат і середньої норми прибутку (по економіці без сільського господарства) у розрахунку на функціонуючий капітал. Прибуток розрахований виходячи із середньої норми прибутку на авансований капітал є базисом еквівалентності обміну, ціноутворення, за яких сфери економічної діяльності знаходяться в рівних умовах.

Щодо місця ресурсу землі у методології ціноутворення, то в сільському господарстві індивідуальні затрати виробництва одиниці продукції залежать від родючості земель. Ринково визнану ціну формують витрати на гірших ділянках, а тому рента (отже, і земельний ресурс) не визначає ціну, а виникає з неї. Однак не входячи до ціни землі як фактор її формування, породжена ціною рента стає частиною ціни як результат.

Сукупна вартість виробленої на всіх ділянках продукції, кожну одиницю якої продано за ціною виробництва одиниці продукції гіршої

19

ділянки, арифметично дорівнюватиме сумі сукупної ціни виробництва і сукупної ренти. Земельна рента виражає відносини привласнення додаткового продукту власником землі у формі орендної плати за право користування. За умов ринку землі, наявність ренти є обов’язковою умовою формування ефективного цінового механізму та «справедливих», з позиції відтворення капіталу, цін на сільськогосподарську продукцію. Методологічно власник землі має включати в активи капітальну оцінку землі (грошову оцінку, ціну), а орендар – орендну плату у собівартість. Таким чином, як власник-орендодавець, так і власник, який господарює на власній землі, отримуватимуть справедливу ренту – дохід (відповідно перший орендну плату, другий – процент на вкладений капітал). Звідси висновок, що орендна плата має бути тотожною проценту капіталізації вартості землі або розміру ренти.

Відсоток рентної капіталізації є меншим від середньої норми прибутку, тому, що прибуток інвестора – плата за ризик втрати капіталу або доходу від нього, власність на землю є високою гарантією її збереженості та підвищеною стійкістю доходу, фіксованого орендним договором. Малі ризики, з одного боку, збільшують земельні ціни тривалим строком капіталізації, тобто втіленням у ціні більшого числа річних ефектів, але з іншого – винагороджують інвестиції в землю меншою нормою прибутку.

Методикою нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженою постановою КМ України від 23 березня 1995 р. № 213, термін капіталізації рентного доходу встановлений на рівні 33 років, тобто 3 % в рік. До речі, у розвинених країнах рентний платіж, як правило, не перевищує 3 % від ринкової вартості землі, виходячи з терміну її капіталізації – 33 роки.

Через ціну на сільськогосподарську продукцію необхідно здійснювати відшкодування рентних платежів, власниками яких стає безпосередній виробник сільськогосподарської продукції, тобто людина, що працює на землі: власник землі отримуватиме компенсацію відсотка на вкладений капітал, а орендар – орендної плати.

Для сільськогосподарського товаровиробника важливо отримати ціну, еквівалентну понесеним затратам і можливості для відтворення активів. На сьогодні в сільському господарстві функціонують ціни підтримки, тому потребує розробки і впровадження методологія ціноутворення, яка сприятиме запровадженню еквівалентних цін.

Визначення еквівалентної ціни має базуватися на нормативних або нормативно-технологічних параметрах затрат ресурсів у натуральному та вартісному виразі, що відповідає нормативній або нормативно-технологічній собівартості. Нормативна база включає норми виробітку, витрат паливно-мастильних матеріалів, добрив, засобів захисту рослин, кормів та інших ресурсів на виробництво конкретних видів продукції, згідно технологічних карт. Методика визначення еквівалентної ціни полягає в обґрунтуванні нормативної собівартості виробництва і збуту

20

продукції та маси прибутку на авансований капітал, виходячи з норми прибутку на капітал (у середньому за 3 роки по національній економіці, без сільського господарства).

Враховуючи існуючі методичні підходи що до визначення ціни на сільськогосподарську продукцію, розроблена методика визначення еквівалентної ціни (табл. 1).

Методика за нормативними параметрами може бути прийнятною як „еталон”, за нею визначається ціна, яку повинен одержати виробник за певної технології, до того ж ця ціна має забезпечити еквівалентність обміну. Це дає змогу обґрунтувати ціну виробника при заданій технології виробництва, яка забезпечує нормативну врожайність і потребує застосування нормативного обсягу основного й оборотного капіталів та вартості землі [23, С.69].

У нинішній практиці ціна формується з урахуванням показника рівня рентабельності, який визначається як відношення прибутку до повної собівартості продукції. Така цінова політика не забезпечує однакових економічних умов для виробництва різних видів продукції, робіт і послуг, оскільки не враховує різні терміни виробничих циклів та неоднакову окупність основних і оборотних засобів виробництва, різну органічну будову капіталу, що в результаті й призводить до одержання різних прибутків на авансований у виробництво середньорічний капітал (актив).

Згідно з положеннями про бухгалтерський облік, витрати в усіх сферах економіки, включаючи і сільське господарство, нагромаджуються протягом року, а виручка надходить після реалізації продукції. При цьому не враховується термін здійснення виробничих циклів, тобто періодів, за яких він починається, завершується та відбувається реалізація готової продукції.

Складається ситуація, за якої сільське господарство як галузь із тривалим виробничим циклом і уповільненим оборотом капіталу знаходиться у значно гірших економічних умовах, ніж галузі з менш тривалим виробничим циклом та прискореним терміном обороту капіталу. В середньому виробничий цикл у сільському господарстві перевищує один рік, а при вирощуванні великої рогатої худоби – майже 2 роки. Водночас виробничий цикл при переробці молока в середньому становить 3-10 днів, а при виробництві твердих сирів – 2-3 місяці, при забої тварин і переробці м’яса – максимум 8-10 днів.

Тривалість виробничих циклів у галузях промисловості коротка. Наприклад, у машинобудівних галузях для виготовлення машини спочатку одні підприємства добувають руду, другі її переплавляють і одержують метал, треті з металу виготовляють окремі деталі й лише на 4-5 стадії ведеться складання машини. Це процес суспільного поділу праці. Чим він вищий, тим менший термін виробничого циклу, відповідно вища й оборотність капіталу. В сільському господарстві в силу особливостей галузі такий поділ неможливий.

21

Нами здійснено розрахунки одержаних прибутків від вкладеного у виробництво капіталу залежно від терміну виробничого циклу за умов простого відтворення (табл. 1).

Таблиця 1

Вплив терміну обороту капіталу на прибутковість виробництва

Виробни-чий цикл,

міс

Оборот-ність

коштів за рік, разів

Витрати, грн Прибуток, грнРівень

рентабельності, %

щомі-сячні

нароста-ючі

щомісячний, при рівні

рентабельності 10 %

нароста-ючий щоріч-

ний

на первинні

кошти

12 1 1000 1000 100 100 10 106 2 1000 2000 100 200 10 204 3 1000 3000 100 300 10 303 4 1000 4000 100 400 10 40

2,4 5 1000 5000 100 500 10 502 6 1000 6000 100 600 10 60

1,7 7 1000 7000 100 700 10 701,5 8 1000 8000 100 800 10 801,33 9 1000 9000 100 900 10 901,2 10 1000 10000 100 1000 10 1001,09 11 1000 11000 100 1100 10 110

1 12 1000 12000 100 1200 10 120Джерело: Власні розрахунки

Розрахунки показують, що в сільському господарстві виробничий цикл в середньому становить один рік і вкладені на початку року 1000 грн у кінці року при 10%-му рівні рентабельності забезпечують 100 грн прибутку, а в галузях, де виробничий цикл відбувається за місяць, прибуток за рік становить 1200 грн, або у 12 разів більше. Цього, відповідно до методології бухгалтерського обліку, у річних звітах не показано. Галузі, де виробничий цикл відбувається за місяць і витрати обліковуються наростаючим підсумком, вони становлять за рік 12000 грн, а прибутку – 1200 грн. Отже, рівень рентабельності дорівнює 10%. У сільському господарстві – також 10%. Начебто всім однакові, й економічна справедливість існує. Проте це не так. Те, що на однаковий первісно вкладений капітал складається 12-разова різниця в одержанні прибутку, не є справедливим. Адже процес виробництва здійснюється в цих галузях постійно, тільки в одних – продукція створюється за рік, а в інших – за місяць.

Проте в економічній теорії існує показник норми прибутку. Він визначається відношенням прибутку до середньорічної вартості основного й оборотного капіталу. Тобто при визначенні показника норми прибутку враховується повна вартість задіяного у виробництво основного та оборотного капіталу, а при показникові рівень рентабельності основний капітал враховується лише в частині амортизаційних відрахувань.

22

З цього приводу слід розглянути віддачу основного й оборотного капіталу. За існуючого положення до собівартості повністю відносяться усі спрямовані на виробництво оборотні засоби (зарплата, матеріали, послуги), а також частина вартості основних засобів – у розмірі амортизаційних відрахувань.

Розглянемо їх віддачу за фактично існуючим положенням: включення 100% вартості оборотних фондів, 10% – вартості машин і обладнання й 3,33% – вартості будівель і споруд (табл. 2).

Таблиця 2

Окупність основних засобів і оборотних фондів (на 1000 грн капіталу за виробничий цикл при 10% рентабельності) 30-річний перехід

Роки

Оборотних засобів (100%)

Машин і обладнання (10% амортизації)

Будівель і споруд (3,33% амортизації)

прибутокамортизаційні відрахування

прибутокамортизаційні

витратиприбуток

1-10 1200 1200 120 400 4011-20 1200 1200 120 400 4021-30 1200 1200 120 400 40Разом 3600 3600 360 1200 120

Джерело: Власні розрахунки.

Кожні 1000 грн оборотних коштів за 30 років при 10%-му рівні рентабельності забезпечують прибутку 3600 грн, машини і обладнання – 360 грн, а будівлі та споруди – 120 грн. Тому господарі не прагнуть розвивати матеріально-технічну базу виробництва і підвищувати органічну будову капіталу, оскільки витрати на придбання основних засобів приносять прибутки менші, ніж оборотні кошти. Проте цю проблему можна розв’язати при застосуванні норми прибутку. За цих умов прибуток формують в однаковій мірі основний і оборотний капітали. Отже, у 1000 грн вартості кожного з них забезпечуватиме прибуток по 3600 грн.

Таким чином, щоб вирівняти економічні умови застосування основних засобів і оборотних фондів, а також господарювання за різних термінів обороту капіталу, при формуванні ціни необхідно визначати прибуток показником норми прибутку, а не рівнем рентабельності.

Нами запропоновано використовувати при ціноутворенні норму прибутку ще у 1993 році [1, С.347].

У ціноутворенні поряд із будівлями і спорудами, машинами та обладнанням слід також враховувати вартість землі – основного засобу виробництва, який бере участь у виробництві сільськогосподарської продукції.

Показник «норма прибутку» при ціноутворенні був визнаний в нашій країні. Законом України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період до 2001-2004 років» (2001 рік) у статті Цінова політика і підтримка доходів виробників сільськогосподарської продукції» зазначено: „Для сільськогосподарських товаровиробників, переробних,

23

постачальницьких, обслуговуючих та інших підприємств і організацій ціни на товари, роботи та послуги формуються виходячи з попиту і пропозицій з урахуванням державної підтримки на основі галузевих нормативних витрат і норми прибутку 1 в середньому по народному господарству” і далі в Прикінцевих положеннях поставлено завдання: „розробити у 2001 році для агропромислового комплексу України положення про визначення нормативних витрат, встановлення заставних цін та порядок ціноутворення з урахуванням норми прибутку”. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 1994 року №496 «Про ціноутворення на сільськогосподарську продукцію і сировину» передбачено: «… поетапний перехід до паритетних закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, що реалізується у державні ресурси за державним контрактом та державним замовленням, виходячи з норми прибутку 2 , які б забезпечували сільськогосподарським товаровиробникам оптимальні умови для розширеного відтворення …».

На сучасному етапі розвитку сільського господарства виникло питання про роль у ціноутворенні найголовнішого основного засобу виробництва – землі. Слід відзначити те, що за радянських часів земля не мала оцінки, належала державі й не мала прибуткоутворювальних властивостей. В умовах ринку, коли вона стала приватною власністю, має вартість, і тому ця вартість має приносити прибутки нарівні з іншими засобами виробництва.

Отже, всі витрати коштів у процесі виробництва мають приносити однаковий прибуток на одиницю витрат незалежно від сфери їх застосування: чи то на придбання основних засобів (земля, трактори, комбайни, сільськогосподарські машини, будівлі, споруди), чи на витрати оборотних засобів (зарплата, матеріали, корми, послуги тощо). Кожна одиниця витрат коштів повинна забезпечувати однаковий прибуток. Це має бути аксіомою при формуванні ціни на вироблену продукцію, виконані роботи і, послуги. Щоб забезпечити розширене відтворення основних засобів виробництва прибуток має становити 14% середньорічної вартості основного й оборотного капіталу, які використовуються у виробництві. [28, С.9-16].

І ще одна думка окремих вчених-економістів. Вони вважають, що при формуванні ціни прибуток слід розраховувати не на повну вартість землі. Це вони пояснюють тим, що порівняно з технікою та іншими засобами виробництва земля залишається і не вимагає повторних витрат на її створення й придбання для заміни зношених. Начебто вірно. Проте при цьому не враховується, що закупівля нових основних засобів при їх зношенні в умовах простого відтворення має відбуватися не за рахунок прибутку, а за рахунок амортизаційних відрахувань, тоді як на землю вони не провадяться. Отже, всі засоби виробництва мають знаходиться у рівних умовах прибуткоутворення.

1 Підкреслено нами.2 Підкреслено нами.

24

Виходячи з вищевикладених теоретичних положень формування витрат виробництва та необхідності створення ними прибутку, нами опрацьована методика визначення ціни. Ціна виробництва у сільському господарстві повинна відшкодовувати середньогалузеві витрати і забезпечувати достатній прибуток на авансований капітал з урахуванням терміну його обороту [14, С.98]. Вона має відшкодувати витрати та забезпечувати необхідні прибутки на середньорічний як основний, так і оборотний капітал. При цьому витрати мають бути нормативними з урахуванням існуючих умов господарювання. Це дасть змогу уникнути похибок, які фактично мають місце на виробництві у зв’язку з безгосподарністю.

Враховуючи вищевикладені теоретичні основи формування ціни, узагальнена її формула має вигляд [26, С.3-8]:

, (1)

де ЦП – ціна виробництва; СС – середньогалузева собівартість продукції; НП – норма прибутку по економіці країни; К – капітал галузі.

Практично за даними річних звітів (ф. 50 с.-г.) ціну можна визначити за формулою3 [25, С8-16, 27, С. 3-9]:

Ц = Сн + Кнп [(Воз + Воф + Вз) Кто], (2)

де Ц – нормативна ціна 1 т сільськогосподарської продукції, грн; Сн – нормативна (повна) собівартість 1 т продукції, включаючи орендну плату за землю; Кнп – коефіцієнт нормативу середньої норми прибутку; Воз – вартість основних засобів виробництва, авансованих у виробництво 1 т продукції; Воф – вартість оборотних фондів, авансованих у виробництво 1 т продукції (повна собівартість без амортизації та орендної плати ); Вз – грошова оцінка 1 га ріллі; Кто – коефіцієнт технологічної оборотності (визначається діленням терміну проведення технологічного циклу (у днях, місяцях) на кількість днів, місяців у році).

Розглянемо приклад формування ціни на пшеницю за умов, які склалися в сільськогосподарських підприємствах України у 2012 році.

Повна собівартість центнера 139,14 грн:в т.ч. орендна плата за землю – 20,10 грн;

амортизація –5,70 грн.В розрахунку на центнер:вартість землі – 402,7 грн;вартість основних засобів – 79,31;вартість оборотних фондів 139,14-5,70-20,10 = 113,34 грн.Отже, нормативна ціна центнера пшениці розрахована за

вищевказаною формулою, становитиме 197,48 грн.Ц = 139,14 + 0,14 х [(79,31 + 113,34 + 402,70) х 0,7]

3

25

Отже, визначена ціна є ціною виробника – ціною пропозиції. На ринку вона формується відповідно до об’єктивного закону співвідношення попиту і пропозицій. Ціна виробника на ринку збільшується при зростанні попиту на продукцію і зменшенні пропозицій, а знижується – при зменшенні попиту і збільшенні виробництва – пропозиції.

При збутовому або ринковому підході ціна формується споживачем. Поставлений на ринок товар оцінюється споживачем, формується відповідна кон’юнктура і визначається ціна, яка проходить відповідні стадії трансформації в інфраструктурній ланці ринку і виробник одержує лише частину доходу, тому для забезпечення еквівалентної ціни потрібна компенсація.

Ринковий метод ціноутворення існує об’єктивно, і виробник, незалежно від вартості вкладених активів, не може впливати на рівень цін. За таких умов повинен підключатися регуляторний механізм держави, яка ринковими методами сприятиме формуванню рівноконкурентних умов розподілу доходу між усіма учасниками інфраструктурної ланки. В сучасних умовах ринкової трансформації економіки з огляду фактичного стану потенціалу аграрного сектора найпершим завданням є вирішення питання забезпечення відтворення активів виробника на рівні еквівалентного обміну.

Держава повинна забезпечити отримання належного доходу шляхом регулювання процесів ринкового ціноутворення через активні дії на межі «еквівалентна ціна» і «ціна, сформована на основі дії закону попиту і пропозиції». Шляхом компенсації недоодержаного доходу (різниці в ціні) держава забезпечує виробнику ціну, яка формується виходячи з існуючих норм відтворення основного і оборотного капіталу (рис. 4).

26

Рис. 4. Механізм застосування еквівалентної ціни

В сучасних умовах ринкове ціноутворення ще не сформувалося як рівноконкурентне інституціональне середовище. Держава повинна виступити конкурентом на аграрному і продовольчому ринках, особливо перекупникам, які монополізували закупівлю продукції й привласнюють значну частину доходу сільськогосподарських товаровиробників. Викладений метод ціноутворення дає змогу визначити коливання між еквівалентною та ринковою ціною, формує економічний інтерес господарювання.

27

5. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ОРГАНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ

Впровадження продукції високої якості майже завжди пов’язано зі збільшенням її собівартості на протязі життєвого циклу і, відповідно, кінцевої ціни. Собівартість органічної продукції як правило є більшою за собівартість традиційної продукції, хоча можливі і винятки – в залежності від виду продукції, сезону та регіону. В ціні органічної продукції враховуються ті ж самі показники, що і в ціні традиційної (виробництво, зберігання і доставка), але в зв’язку зі специфікою органічного виробництва все вищеперераховане обходиться виробникам дорожче.

Жорсткі сертифікаційні вимоги роблять процес виробництва в цілому більш трудомістким. В органічному сільському господарстві боротьба з бур’янами без застосування хімічних засобів вимагає набагато більше часу і коштів порівняно із традиційним. Собівартість м’ясо-молочної продукції включає вартість дорогих кормів для тварин, так як виробники уникають використання неорганічних кормів (кісткове борошно, антибіотики), замінюючи їх на соєві продукти і насіння (рис. 5).

Крім того, термін зберігання органічних харчових продуктів значно коротший від терміну зберігання звичайних продуктів, бо вони не містять консервантів. Це змушує виробників виготовляти продукцію в менших кількостях, а також вимагає оперативності поставок, відповідного пакування, сервісного обслуговування що, в свою чергу, теж впливає на ціну [24, С.23-29].

З рис.5 видно, що в порівнянні з традиційною технологією більше витрат, в результаті чого підвищується собівартість продукції. Товаровиробникам не вигідно реалізовувати органічну продукцію за звичайними цінами. Цінові надбавки повинні компенсувати їм вищі затрати праці на одиницю продукції, досконаліші управлінські навики, адміністративні, інспекційні та сертифікаційні витрати.

28

Рис. 5. Формування собівартості органічної продукції

Окремі дослідники вважають доцільним встановлення психологічних цін на органічну продукцію. Такі ціни не повинні бути низькими для виробника і гальмувати збут, і водночас не мають бути занадто високими для покупців, які готові купити органічну продукцію за вищими цінами порівняно з цінами на продукцію, вироблену за інтенсивними технологіями. Розглянемо, наскільки відрізняється собівартість виробництва органічної та традиційної продукції в Україні (табл. 3).

29

Таблиця 3

Порівняння виробничої собівартості продукції традиційного та органічного виробництва в Україні в 2012 р.

ПРОДУКЦІЯ

Виробнича собівартість 1 ц, грн органічна у %

до традиційноїТрадиційне виробництво

Органічне виробництво

озима пшениця 130,3 119,7 91,9озиме жито 111,3 118,4 106,4гречка 271,2 243,7 89,9кукурудза на зерно 109,1 100,6 92,2ярий ячмінь 131,0 116,4 88,9горох 183,9 119,1 64,8овес 116,7 162,5 139,2просо 154,0 137,9 89,5насіння соняшнику 223,5 137,1 61,3соя 256,6 224,4 87,5насіння льону-довгунцю 331,4 691,0 в 2,1 р.б.цукрові буряки (фабричні) 33,9 18,1 53,4картопля 126,5 102,0 80,6овочі відкритого ґрунту 79,2 120,6 152,3свинина 1336,0 1403,8 105,1м’ясо ВРХ 2056,6 1030,6 50,1баранина 1874,6 1406,6 75,0

В залежності від особливостей виробництва кожного виду органічної продукції її собівартість може варіюватися в ту чи іншу сторону порівняно з традиційною. Найбільший ріст витрат спостерігається при виробництві насіння льону-довгунцю (в 2,1 рази), овочів відкритого ґрунту (52,3 %) та вівса (39,2 %). Найбільше скорочення витрат відбувається при виробництві м’яса ВРХ (49,9 %), цукрових буряків (46,6 %) та насіння соняшнику (38,7 %).

В цілому як величина собівартості, так і її структура іноді значно відрізняється в науково-дослідних установах та підприємствах, що зумовлено технологією органічного виробництва та якістю ґрунтів (див. додатки).

30

6. АНАЛІЗ ЦІНОВОЇ СИТУАЦІЇ НА РИНКУ ОРГАНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ

Органічна продукція – це альтернатива традиційній, яка по своїй суті є екологічно чистою продукцією, вирощеною з урахуванням технологічних вимог органічного виробництва, що підтверджене відповідним маркуванням. Їй апріорі притаманна вища якість, ніж традиційної продукції, отже логічно, що органічна продукція має бути дорожчою за традиційну.

Тим не менш, трапляються винятки, особливо в країнах з розвиненим ринком органічної продукції, коли ціна на органічну продукцію нижча за традиційну, але тільки при умові вищої ефективності даної органічної технології за традиційну, або за високого рівня дотацій на органічну продукцію (табл. 4).

Таблиця 4

Порівняння цін на традиційну та органічну продукцію в США, 2013 р.

ПродуктТрадиційна продукція,

центів/ унція*

Органічна продукція,

центів/ унція

Органічна у % до традиційної

Молоко 4,7 6,39 136,0Суміш злаків 22,8 21,6 94,7Йогурт звичайний 10 19,8 198,0Яйця 14,1 28,9 у 2,1 р.б.Макаронні вироби 18 14,9 82,8Хліб 14,5 13,2 91,0Арахісове масло 16,6 26,6 160,2Яблучний сік 0,06 0,05 83,3Помідори 18,8 27 143,6Курятина 22 56 у 2,5 р.б.

* 1 унція = 28,3 гДжерело: [32]

Ціна на органічні продукти в торговельних мережах України на сьогоднішній день сильно завищена. Якщо за кордоном націнка в середньому складає 15-30 %, то в Україні може сягати 200-300 %. Наприклад, органічна яловичина коштує 130-180 грн/кг, курятина – 80-120 грн/кг, курячі яйця – 30-38 грн/10 шт., молоко коров’яче – 16-20 грн/л, сметана – 65-75 грн/л, масло – 45-55 грн/200 г, мед – 130-200 грн/л, картопля, морква – 20-30 грн/кг, помідори, огірки – 40-45 грн/кг, борошно – 15-18 грн/кг (табл. 5).

31

Таблиця 5

Порівняння цін на традиційну та органічну продукцію в Україні, 2013 р.

Вид продукціїЦіна на продукцію, грн/кг Перевищення ціни

органічної продукції, разтрадиційна органічнаХліб 5-6 24-30 3-6Молоко 6-8 16-20 2-3Цукор 6-8 60-80 10Курятина 22-25 80-120 3-6Яйця курячі, 10 шт 8-10 30-38 3-5Яблука 5-7 16-20 2-4Картопля 2-3 20-25 7-12Помідори 4-6 40-55 7-14Мед 60-80 130-200 2-3

Джерело: сформовано на основі [30, 31]

Водночас, через ціновий диктат переробних підприємств та трейдерів органічні виробники страждають через недоотримання значної суми коштів внаслідок реалізації органічної продукції за цінами звичайної. Таким чином, левова частка прибутку осідає в посередників, з одного боку гальмуючи розвиток органічного виробництва, а з іншого – позбавляючи споживачів можливості купувати продукцію за прийнятними для них цінами. Ціни, за якими виробники реалізують органічну продукцію зазвичай мало відрізняються від цін на традиційну продукцію (табл. 6).

Таблиця 6

Порівняння реалізаційних цін на органічну продукцію ПП „Агроекологія” та середніх цін в Україні

на традиційну продукцію в 2012 р.

Продукція

Ціна, грн/тВідношення до рівня

України, %ПП „Агроекологія”

Україна

Озима пшениця 1220 1550 78,7Гречка 3679 3772 97,5Кукурудза 1294 1521 85,1Ячмінь ярий 1298 1582 82,1Овес 1533 1516 101,1Насіння соняшнику 3470 3591 96,6ВРХ у живій вазі 13834 12369 111,8Свині у живій вазі 14127 15941 88,6Молоко 3229 3042 106,1Олія 11075 8175 135,5Цукор 4887 4644 105,2

Як бачимо, на деякі види продукції ціна вища, а на інші – нижча, ніж

32

в середньому по Україні, хоча в середньому близька до загальнодержавних показників. Найбільше перевищує середні показники по Україні ціна на олію (35,5 %), ВРХ у живій вазі (11,8 %) та молоко (6,1 %). Найбільші відхилення в сторону зменшення ціни спостерігаються по таких видах продукції, як: озима пшениця (21,3 %), ярий ячмінь (17,9 %) та кукурудзу (14,9 %).

33

7. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ОРГАНІЧНУ ПРОДУКЦІЮ

Процес ціноутворення на органічну продукцію у працях вітчизняних вчених вивчений недостатньо. Увага в основному зосереджена на питаннях необхідності розвитку органічного землеробства, організації виробництва, сертифікації, маркетингу тощо. Водночас недостатньо висвітлені таких важливі аспекти функціонування органічного виробництва, як формування цін, витрат і собівартості органічної продукції.

Процес формування ціни на органічну продукцію має певні відмінності у порівнянні з ціноутворенням на аналогічну продовольчу продукцію. Людина задовольняє свої потреби і бажання через попит шляхом придбання товарів. Відповідно товар, в першу чергу, є способом задоволення потреби і вирішення певної проблеми споживача. Товар з екологічними характеристиками (в даному випадку органічний товар) не постає чимось новим і унікальним, він лише слугує альтернативою існуючим товарам, і відрізняється додатковими споживчими властивостями (відсутність шкідливих домішок, вища концентрація корисних амінокислот, вітамінів, мікроелементів).

Головною особливістю у визначенні екологічних характеристик товару є його часткова або повна безпечність для навколишнього середовища і здоров’я людини. Саме це формує додаткову споживчу цінність органічної продукції у порівнянні з товарами-конкурентами. В залежності від кінцевої мети виробник визначає значення екологічних характеристик товару в його позиціонуванні. Потрібно переконати покупця, що споживча цінність даного товару значно вище споживчої цінності звичайного товару із сусідньої полиці, позбавленого екологічних характеристик.

Додаткова споживча цінність органічної продукції безпосередньо пов’язана з появою значних витрат на її формування, внаслідок чого збільшується собівартість готової продукції і її кінцева ціна для споживача. Виробник повинен чітко визначити, наскільки дорожче споживач готовий платити за нові екологічні властивості звичайної продукції, та на якому рівні знаходиться межа підвищення вартості органічного товару, що не «злякає» покупця. Відповіді на ці питання вимагають проведення чіткого сегментування ринку і позиціонування органічної продукції, виділення її ніші на ринку і, що найважливіше, місця у свідомості покупця. Усвідомлення споживачем додаткової споживчої цінності органічного товару і готовність платити за неї додаткові кошти постають вирішальним моментом у формуванні попиту на органічну продукцію.

Екологічний критерій справляє значний вплив на процес формування ціни органічної продукції, і цей вплив (у бік збільшення ціни) має цілком логічне обґрунтування (рис. 6.)

34

Рис. 6. Порівняння суспільних витрат за умов виробництва і споживання традиційної та органічної продукції в довгостроковому періоді

Хоча органічна продукція є дорожчою за традиційну, ціна останньої містить багато прихованих витрат. Платники податків сплачують величезні суми коштів щороку з метою запобігання ерозії ґрунтів, очищення питної води від залишків пестицидів та на інші природоохоронні заходи, і ці витрати з кожним роком лише будуть зростати. Витрати на лікування та підтримку здоров’я, на жаль, теж мають зростаючу тенденцію у разі споживання традиційної продукції [9, 13]. На початкових етапах більше витрат потребує ведення органічного виробництва, проте поступово суспільні витрати за умови традиційного виробництва будуть збільшуватись і перевищать суспільні витрати за умови органічного виробництва.

Попит на сільськогосподарську продукцію в цілому нееластичний, хоча коефіцієнт еластичності варіюється залежно від життєвої необхідності продукції і наявності замінників. [10, С.39]. На органічну продукцію попит є відносно еластичним, тому що має товари-замінники, якими виступають продукцти традиційного виробництва. Припустимо, що ціна хліба традиційного виробництва піднялася у 2 рази. Але попит на цей хліб не знизиться у 2 рази, а лише на лічені відсотки. Якщо ж, наприклад, ціна органічного хліба підніметься у 2 рази, то за умови незмінної ціни на звичайний хліб споживання першого може скоротитися і в 3 і в 4 рази, тому що населення перейде на споживання більш дешевого хліба за відсутності можливості купувати дорогий продукт. Це свідчить про еластичність попиту на органічну продукцію (рис.7.)

На рис. 7. зображена криві ринкового попиту на традиційні та органічні продукти харчування (D1 та D2). При умові значного (у 2-4 рази)

35

перевищення ціни органічної продукції над ціною традиційної (ΔP1) як обсяги споживання, так і питома вага споживання органічної продукції у загальному споживанні є надзвичайно малими (менше 1 %). Про це переконливо свідчить сьогоднішня цінова ситуація на ринку органічної продукції. Коли різниця в цінах зменшиться і буде становити 50-80 % (ΔP2), тоді все більше населення матиме змогу купувати органічну продукцію через її вищу доступність і зросте питома вага споживання органічної продукції (%С2). При різниці в ціні 15-30 % (ΔP3) споживання органічної продукції зросте ще більше, і в разі, якщо ціна органічної продукції знизиться до рівня традиційної, то її споживання буде становити 100 %. Проте, враховуючи об’єктивні причини, за яких ціна не може бути однакова як на органічну, так і на традиційну продукцію, робимо висновок, що обсяги споживання органічної продукції завжди будуть менші, ніж обсяги споживання традиційної продукції.

Рис. 7. Цінова еластичність попиту на органічну продукцію

Питання обґрунтування ціни пропозиції на органічну продукцію є надзвичайно актуальним для виробників. Вони повинні знати, за якого рівня ціни вироблена органічна продукція принесе їм очікуваний результат. Звичайно, фактична ціна продажу органічної продукції залежатиме від співвідношення попиту і пропозиції на неї, тобто від ринкової кон’юнктури. Проте кожний виробник, враховуючи фактичну й прогнозну кон’юнктуру ринку та власні умови господарювання (технологію, забезпеченість робочою силою, її вартість і вартість ресурсів), на основі розрахованої ціни пропозиції може зробити висновок про економічну доцільність виробництва певного виду органічної продукції та

36

про можливу його диверсифікацію, переорієнтацію виробництва на інші її види. Крім того, розрахована ціна пропозиції може стати орієнтиром для здійснення цінової політики в органічному виробництві, провідниками якої, крім держави, можуть стати різні об’єднання товаровиробників.

Прийнятний рівень економічної ефективності органічного виробництва повинен досягатися завдяки формуванню виробниками раціональної величини витрат і врахуванням економічно обґрунтованої ціни пропозиції.

Економічною наукою розроблено кілька методів визначення ціни. Найбільш поширеним є обчислення ціни за методом „середні витрати плюс прибуток”:

(3)

де: СВ – середні витрати на одиницю продукції;П – прибуток.

Існує ще метод розрахунку ціни на основі цільового (фіксованого) прибутку. Його застосовують тоді, коли підприємство ставить за мету одержати певну величину цільового прибутку від виробництва і реалізації прогнозованого обсягу продукції відповідної галузі. Розрахунок ціни в даному випадку проводиться за формулою:

(4)де: ЗВОД – змінні витрати на одиницю продукції;ПВ – постійні витрати на весь обсяг виробництва продукції;ЦП – цільовий прибуток, який підприємство передбачає одержати від реалізації продукції певної галузі;ОР – обсяг реалізації продукції.

Ціну продукції можна встановлювати й іншими методами, наприклад за рівнем поточних цін (орієнтація на ціну конкурентів); за рівнем попиту, коли ціну встановлюють за допомогою пробного продажу товару на різних сегментах ринку; на закритих торгах; встановлення цін зі знижками та певні товари.

Аналіз розглянутих методів визначення ціни дає підстави стверджувати, що ні один із них не може безпосередньо бути використаним для встановлення ціни на органічну продукцію. Причина полягає в тому, що органічне виробництво є альтернативою традиційному й обирається господарюючим суб’єктом на власний розсуд. Воно повинне забезпечувати не меншу рентабельність, ніж традиційне сільськогосподарське виробництво. Тому ціна на органічну продукцію повинна формуватись не лише з урахуванням витрат органічного виробництва, а й із врахуванням рівня ефективності виробництва сільськогосподарської продукції за традиційною технологією (забезпечення еквівалентності ефективності альтернативних технологій відносно традиційної). Вищі витрати на виробництво органічної продукції

37

вимагають підвищення її ціни. Так, як про масове споживання органічної продукції говорити зарано, то очевидно, що вирішальний вплив в даному випадку чинить рівень платоспроможного попиту.

Аграрні товаровиробники повинні бути зацікавлені у виробництві органічної продукції, інакше не буде належного стимулу змінювати усталену технологію виробництва та методи господарювання. Стимулом переходу на органічне виробництво може стати ціна, адже в ній закладено прибуток – головна мета діяльності будь-якого підприємця. Ціна на органічну продукцію, повинна, з одного боку, забезпечувати фермеру прибуток на рівні, не нижчому ніж за аналогічного традиційного виробництва, а з іншого – бути доступною для споживача.

Ми загалом погоджуємось з думкою дослідників [10, С.157-159; 23], що „товаровиробник повинен отримати з 1 га посіву культури, вирощеної за органічною технологією, не менше прибутку, ніж за традиційною технологією”.

Дійсно, переходячи на органічне виробництво, фермер відмовляється від високоврожайних культур інтенсивного землеробства, і урожайність різко падає на початку конверсійного (перехідного до органічного господарювання) періоду, згодом поступово відновлюючись. Природна родючість ґрунту здатна забезпечити вищу врожайність, ніж інтенсивне землеробство із штучними добривами та стимуляторами росту лише у виключних випадках, з найякіснішими ґрунтами та з окремими культурами.

Однак, глибше розібравшись у практиці ведення органічного сільськогосподарського виробництва, можна помітити, що ціна органічної продукції навіть з урахуванням вищезазначених факторів не буде забезпечувати рівновигідність прибутку з одиниці площі, що і за інтенсивної технології, так як не враховує ризик втрати врожаю. В органічних господарствах траплялись випадки, коли шкідники, хвороби чи засуха знищували посіви. Ризик втрати частини, чи навіть усього врожаю є однією з найбільших проблем органічного землеробства. Це те, чим приходиться жертвувати задля отримання екологічно чистої продукції, адже господарство відмовляється від ефективних синтетичних засобів захисту рослин, а біологічні засоби захисту менш потужні та стійкі, хоча й не завдають шкоди навколишньому середовищу.

Виходячи з даних міркувань, В.Г. Андрійчук пропонує формулу визначення ціни органічної продукції:

(5)

де: ЦО – ціна органічної продукції;СО – собівартість одиниці органічної продукції;ОПТ – операційний прибуток на одиницю площі за традиційної технології;УО – урожайність культури за органічної технології;Пр – премія за ризик, фактично коефіцієнт ризику втрати врожаю.

38

Коефіцієнт ризику втрати врожаю має бути розрахований для кожної окремої культури (в залежності від її стійкості культури до хвороб, шкідників та погодних змін) на основі багаторічних спостережень, тобто практичним шляхом. Автор не зазначає, як саме має розраховуватись даний коефіцієнт, припускаючи лише певне значення – 1,2.

Дана методика була вдосконалена у праці В.М. Сучкової [23], зокрема у частині розрахунку коефіцієнта ризику. Для цього автор пропонує за фактичними даними про врожайність певної культури за кілька років при її вирощуванні за органічною і звичайною технологіями розрахувати середнє квадратичне відхилення, а потім – коефіцієнт варіації за формулою:

(6)

– середнє квадратичне відхилення: ;

М(Х) – математичне очікування: ; (7)– значення величини (в нашому випадку – урожайність); i = 1,2,3,...,n;

pi – відповідні ймовірності появи i-ої випадкової величини.

Через те, що на органічне агарне виробництво має вплив більше неконтрольованих факторів порівняно із інтенсивним, то коефіцієнт варіації буде вищим. Ця різниця і є показником ризику вирощування органічних культур, на який потрібно обов’язково зважати при визначенні ціни продукції. Відповідно формула розрахунку ціни буде такою:

(8)

де: ЦО – ціна органічної продукції;СО – собівартість виробництва 1 ц органічної продукції;ОПТ – операційний прибуток з 1 га посіву культури за традиційної технології;УТ – урожайність культури за органічної технології;VО – коефіцієнт варіації врожайності культури за органічної технології;VТ – коефіцієнт варіації врожайності культури за традиційної технології.

Автор зазначає: „на сьогоднішній день точне визначення рівня ризику є надто проблематичним через брак досліджень щодо зміни врожайності окремих органічних культур у динаміці. Тому обчислити ціну можна за першим множником формули, скоригувавши результат на коефіцієнт ризику, визначений за методом експертних оцінок”.

39

Це очевидний прогрес у методології розрахунку ціни органічної продукції, проте не враховуються додаткові фактори, впливу на собівартість органічної продукції, які потрібно враховувати з метою забезпечення її конкурентоспроможності порівняно з традиційною продукцією.

Крім того, існує ще один цікавий підхід до визначення ціни на органічну продукцію, виходячи із розрахункового рівня рентабельності [6, С. 309]:

(9)

де: ЦО – мінімальна ціна реалізації органічної продукції;СО – собівартість виробництва 1 ц органічної продукції, грн;НР – розрахунковий рівень рентабельності, який забезпечує реалізація звичайної продукції за орієнтовними закупівельними цінами, %.

40

8. УДОСКОНАЛЕННЯ МЕТОДИКИ ФОРМУВАННЯ ЦІНИ НА ОРГАНІЧНУ ПРОДУКЦІЮ

Виходячи із специфіки органічного виробництва, формування собівартості органічної продукції та існуючих наукових розробок щодо ціноутворення було розроблено методику розрахунку еквівалентної ціни на органічну продукцію із врахуванням додаткових факторів, що були упущені у попередніх методиках.

Ми вирішили застосувати загальновизнану формулу розрахунку еквівалентної ціни, але з урахуванням органічної надбавки (НО).

В органічну надбавку включено як напрацювання з попередніх методик (коефіцієнт рівновигідності урожайності та коефіцієнт ризику), так і додаткові коефіцієнти.

(10)де: ЦО – еквівалентна ціна 1 т органічної продукції, грн (ф. 1,2);Ц – еквівалентна ціна 1 т традиційної сільськогосподарської продукції, грн;НО – органічна надбавка

Органічну надбавку пропонується розраховувати за наступною формулою:

(11)де: kРУ – коефіцієнт рівновигідної врожайності;kР – коефіцієнт ризику втрати врожаю;kС – коефіцієнт сівозміни.kЗ – коефіцієнт зберігання.

1) Коефіцієнт рівновигідної врожайності (kРУ) застосовується через заборону застосування в органічному виробництві синтетичних добрив та стимуляторів росту. Розраховується як відношення середньої врожайності окремої культури за традиційної технології до її середньої врожайності за органічної технології:

(12)

де: УТ – середня урожайність культури за традиційної технології, ц/га;УО – середня урожайність культури за органічної технології, ц/га.

2) Коефіцієнт ризику втрати врожаю (kР) пропонується розраховувати методом варіації (див ф. 8.):

(13)де: VО – коефіцієнт варіації врожайності культури за органічної технології;VТ – коефіцієнт варіації врожайності культури за традиційної технології.

41

3) Коефіцієнт сівозміни (kС) має розраховуватись відповідно до виду органічної технології та основної культури сівозміни. Надзвичайно важливим є врахування продуктивності сівозміни в цілому, що зумовлено технологією органічного виробництва. Застосування, наприклад, чистого пару, знижує загальну продуктивність сівозміни за показником одержання чистого прибутку на 1 га сівозмінної площі, оскільки частина ріллі виводиться з товарного виробництва. Крім того, на продукцію деяких культур може скластися несприятлива ринкова кон’юнктура, що за умов інтенсивного землеробства призвело б до скорочення посівних площ цих культур, що є неприйнятним для органічного. Таким чином застосування пару та інших менш прибуткових культур, що є невід’ємною частиною органічного землеробства знижує кінцевий прибуток з площі. Органічне землеробство в підсумку програє традиційному, де використовуються високопродуктивні монокультури [18, С.37].

(14)

де: ПСТ – продуктивність сівозміни за традиційної технології, грн/га;ПСО – продуктивність сівозміни за органічної технології, грн/ га.

З врахуванням результатів роботи приватного підприємства «Агроекологія» Шишацького району Полтавської області вважати еталоном слідуюче господарство з такими виробничими показниками (табл. 7).

Таблиця 7

Орієнтовні параметри (норматив) виробництва продукції скотарства в сільськогосподарських підприємствах з виробництва

органічної продукції

на 100 га на 1 гаПоголів’я ВРХ, голів 80 0,8

в т.ч.: корів, голів 30 0,3Виробництво молока, ц 1500 15

м’яса ВРХ, ц 120 1,2Вихід гною, т 1100 11Еквівалент NPK 1), кг д.р. 14850 148,5

Отже при переході на органічне виробництво підприємству слід забезпечити розвиток скотарства, а відповідно довести до норматива виробництва на 100 га 1500 ц молока і 120 ц приросту живої маси ВРХ.

Проте виробництво молока недостатньо ефективне, м’яса ВРХ – збиткове.

42

Отже, було б справедливим, щоб збитки, які будуть понесені при переході на органічне виробництво компенсувалися при визначені ціни на рослинницьку органічну продукцію. Такі збитки в сільськогосподарських підприємствах в середньому в Україні становлять 528,2 грн на 1 гектар.

Таблиця 8

Розрахунок прибутків (збитків) при виробництві продукціїскотарства в Україні у 2012 році

ПоказникиНорматив

виробництва на 1 га, ц

Повна собівартість,

грн\ц

Реалізаційна ціна, грн\ц

Прибутки (збитки)

на 1 цна 1 га,

грнВиробництво молока 15 266,5 272,74 6,22 93,3 приросту ВРХ 1,2 1754,9 1236,94 -517,92 -621,5Разом 16,2 2021,4 1509,68 -511,7 -528,2

Тому до визначеної по пшениці ціни необхідно додати суму збитків від скотарства і формула ціни буде мати такий вигляд:

Цр = Сн + Кнп [(Воз + Воф + Вз) Кто]+ Зб,

де Цр – нормативна ціна 1 т рослинницької продукції, грн; Сn – нормативна (повна) собівартість 1 т продукції, включаючи орендну плату за землю; Кнп – коефіцієнт нормативу середньої норми прибутку; Воз – вартість основних засобів виробництва, авансованих у виробництво 1 т продукції; Воф – вартість оборотних фондів, авансованих у виробництво 1 т продукції (повна собівартість без амортизації та орендної плати ); Вз – грошова оцінка 1 га ріллі; Кто – коефіцієнт технологічної оборотності (визначається діленням терміну проведення технологічного циклу (у днях, місяцях) на кількість днів, місяців у році); Зб – збитки від скотарства в розрахунку на 1 ц продукції (визначається діленням збитків від скотарства з 1 га на урожайність культури ц/га.

Якщо по пшениці нами була визначена розрахункова ціна 1 ц в 197,48 грн., то при компенсації втрат від утримання скотарства в розмірі 528 грн на гектар або 17,72 грн на 1 ц (520 грн : 35 ц/га), то на органічну пшеницю ціна становитиме 215,20 грн (197,48 грн + 17,72 грн), або на 38,47 % більше за фактичної у 2012 р. ціни і на 27 % більше від розрахункової ціни.

За такою методикою визначено ціну на органічну основних видів продукції рослинництва (додаток 21). Отже на органічну продукцію ціна має бути на 35-50 % більше за фактичну ціну і на 20-35 % – розрахованої за нормою прибутку.

Органічна надбавка (НО), в свою чергу, визначається за формулою:

43

(18)

де: УТ – середня урожайність культури за традиційної технології, ц/га;УО – середня урожайність культури за органічної технології, ц/га;VО – коефіцієнт варіації врожайності культури за органічної технології;VТ – коефіцієнт варіації врожайності культури за традиційної технології;ПСТ – продуктивність сівозміни за традиційної технології, грн/га;ПСО – продуктивність сівозміни за органічної технології, грн/ га;ТЗТ – термін зберігання традиційної продукції;ТЗО – термін зберігання органічної продукції.

В разі, якщо за певних умов (наприклад вищої урожайності) розрахована за даною формулою ціна органічної продукції виявиться нижчою ніж ціна аналогічної традиційної, то її потрібно встановлювати на рівні традиційної. Тут діє постулат, що продукція вищої якості не може бути дешевшою за звичайну. Додатковий прибуток органічного виробника слугуватиме стимулом до вдосконалення органічної технології та переходу інших господарств на органічне виробництво.

Як бачимо, дана формула дає змогу не лише забезпечити еквівалентність прибутку органічного виробництва на рівні з іншими галузями економіки, але й забезпечує еквівалентність прибутку від застосування органічної технології порівнюючи із традиційною.

Зрозуміло, що кінцеву ціну на органічну продукцію буде встановлювати ринок відповідно до закономірностей його функціонування. Слід також розуміти, що органічна продукція тільки тоді набуде поширення, коли сформується довіра споживачів до неї. Досягнення такої довіри можливе лише за умови забезпечення стабільно високої якості даної продукції відповідно до чітких стандартів, що контролюватимуться державою.

44

ВИСНОВКИ

Вчені наголошують, що Україна могла б зайняти вагому нішу в системі міжнародної спеціалізації саме завдяки органічним продуктам. Зважаючи на низьку інтенсивність сільськогосподарського виробництва, незначний ступінь забруднення пестицидами великих площ орних земель, високу вартість синтетичних добрив, неприйнятність трансгенних культур та невисоку вартість землі в нашій країні, перехід вітчизняними фермерами на органічне сільське господарство є цілком виправданим. Завдяки цьому цінова надбавка на вітчизняну органічну продукцію буде менша, а її якість буде ближча до еталону, ніж у розвинених країнах. Більше того, в процесі зростання попиту на органічну продукцію та конкуренції на ринку, впровадження нових технологічних рішень і підвищення ефективності за рахунок росту потужностей, витрати на виробництво, переробку, транспортування і просування на ринку будуть знижуватись, що дозволить в майбутньому не лише успішно конкурувати на світовому ринку, а й забезпечувати власне населення безпечними органічними продуктами в достатній обсягах і за прийнятною ціною.

Високу ціну органічної продукції та інші труднощі, пов’язані з запровадженням органічного способу господарювання цілком виправдовує той позитивний ефект для всього суспільства, який забезпечується в довгостроковій перспективі (збереження здоров’я населення, відновлення екосистем, захист флори і фауни, забезпечення чистоти ґрунтів, вод та атмосфери). На сьогоднішній день людство має обрати пріоритет подальшого розвитку, від якого залежить майбутнє нашої планети.

45

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Месель-Веселяк В.Я. Удосконалення економічних відносин у сільському господарстві / В.Я. Месель-Веселяк // Розвиток форм господарювання на селі / В.Я. Месель-Веселяк, П.Т. Саблук, М.Й. Малік та ін; за ред. П.Т. Саблука і В.Я. Месель-Веселяка – К.: Урожай, 1993 – 376 с.

2. Білик Ю.Д. Ціноутворення в умовах формування ринкових відносин в АПК / Ю.Д. Білик – К.: Урожай, 2000. – 164 с.

3. Бобер А.А. Ценообразование. Учебное пособие / А.А. Бобер – Владивосток: ТИДОТ ДВГУ, 2001. – 145 с.

4. Основи економічної теорії Підручник / А.А. Чухно, П.С. Єщенко, Г.Н. Климко та ін.; За ред. А.А. Чухна. – К.: Вища шк., 2001. – 606 с

5. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.3. / Редкол.: С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2002. – 952 с.

6. Економічний довідник аграрника / [В.І. Дробот, К.І. Зуб, М.П. Кононенко та ін.]; За ред. Ю. Я. Лузана, П. Т. Саблука. – К.: Преса України, 2003. – 800 с.

7. Маркетинг в АПК: Навч. посібник / за ред. Завадського Й.С. – К.: Видавничий центр НАУ, 2003. – 140с.

8. Онисько С.М. Ціни агропродовольчого ринку в умовах перехідної економіки. Монографія / С.М. Онисько, О.А. Біттер, В.М. Баховський. – Львів : НВФ «Українські технології», 2003. – 176 с.

9. Спільна аграрна політика та органічне агровиробництво / Проект «Розвиток органічного агровиробництва в Україні». – 2003. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.swap-rural.org.ua/ta/files/ 200909081018040.Booklet_6e.pdf

10. Андрійчук В.Г. Ефективність діяльності аграрних підприємств / В.Г. Андрійчук: Монографія. – К.: КНЕУ, 2005. – 292 с.

11. Дугіна С.І. Маркетингова цінова політика: Навч. Посібник / С.І. Дугіна – К.: КНЕУ, 2005. – 393 с.

12. Полтавський Ю.А. Ціновий механізм АПК: навч. посібник / Ю.А. Полтавський – Харків : ХНАУ, 2005. – 153 с.

13. Махмудов Х.З. Маркетинг у сфері виробництва органічної продукції / Х.З. Махмудов // Економіка АПК – 2006. – № 2. – С. 115.

14. Саблук П. Т. Ціноутворення в період ринкового реформування АПК : монографія / П. Т. Саблук. – К. : ННЦ ІАЕ, 2006. – 440 с.

15. Шкварчук Л.О. Ціноутворення. Підручник / Л.О. Шкварчук – К.: Кондор, 2006. – 460 с.

16. Большая экономическая энциклопедия. – М.: Эксмо, 2007, – 816 с.17. Салимжанов И.К. Ценообразование / И.К. Салимжанов – М.:

КНОРУС, 2007. – 304 с.18. Галяс А. Органічне агровиробництво: нові ринкові можливості та

виклики для виробників зерна в Україні / А. Галяс, М. Капштик, Ю.

46

Бакун // Проект „Якість зерна та система кредитування сільського господарства в Україні – фаза ІІ”. – К., 2008. – 71 с.

19. Колесников О. В. Ціноутворення. Навч. пос. / О.В. Колесников – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 144 с.

20. Політична економія: Підручник / [Федоренко В.Г., Діденко О.М., Руженський М.М.] За ред. В.Г. Федоренка. – К.: Алерта, 2008. – 487 с.

21. Шевчук Д.А. / Ценообразование / Д.А. Шевчук – М.: ГроссМедиа, РОСБУХ, 2008. – 240 с.

22. Ціноутворення та нормативні витрати в сільському господарстві / за ред. П.Т. Саблука, Ю.Ф. Мельника, М.В. Зубця, В.Я. Месель-Веселяка. - К.: ННЦ ІАЕ. - 2008. - T.1 – 698 с., Т.2 – 650 с.

23. Сучкова В.М. Методичні підходи до обгрунтування ціни пропозиції на органічну продукцію / В. М. Сучкова // Економіка АПК. – 2009. – № 5. – С. 110-115.

24. Артиш В.І. Перспективи формування ринку органічної продукції в Україні / В.І. Артиш, Г.М. Чорний // Науковий вісник НУБіП України. – 2010. – вип. 154. – С. 23-29.

25. Месель-Веселяк В.Я. Про вдосконалення міжгалузевих економічних відносин в економіці України /В.Я. Месель-Веселяк // Економіка АПК.– 2010. – №6. – С. 8-16.

26. Саблук П.Т. Проблемы развития аграрного рынка Украины в контексте взаимодействия со странами СНГ / П.Т. Саблук // Економіка АПК. – 2010. – № 12. – С. 3-8.

27. Саблук П.Т., Месель-Веселяк В.Я. Ціновий фактор в розвитку сільськогосподарського виробництва / П.Т. Саблук, В.Я. Месель-Веселяк // Економіка АПК. – 2011 - №9 – С. 3 – 9.

28. Месель-Веселяк В.Я. Економічні передумови забезпечення розширеного відтворення сільськогосподарського виробництва в Україні /В.Я. Месель-Веселяк // Економіка АПК.– 2011. – №3. – С. 9-16.

29. Месель-Веселяк В.Я. Ціновий механізм забезпечення зростання виробництва зерна в Україні (вдосконалення науково-методичних підходів) / В.Я. Месель-Веселяк, О.В. Грищенко // Економіка АПК.– 2011. - №8 – С. 38-42.

30. Прайс-лист торгового дому «Органік Ера». [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://www.organicera.com.ua

31. Прайс-лист спеціалізованого магазину органічної продукції «Натур Бутік». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: natur-boutique.ua/

32. Дані дослідження цін на органічну продукцію в США [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.metroparent.com/Metro-Parent/May-2013/Price-Comparisons-Organic-vs-Conventional-Foods/

47

ДОДАТКИ Додаток 1

Витрати на виробництво однієї тонни пшениці в 2012 р., грн

Елементи витрат

Органічна продукціяТрадиційна продукція в середньому по Україні

ПП „Агроекологія”

ДПДГ "Драбівське"*

ННЦ „Інститут

землеробства”

ІСГЗП**

Прямі матеріальні витрати 460,2 532,65 926,68 803,0 867,5

із них:

насіння та посадковий матеріал

86,2 58,3 162,3 419,6 130,1

мінеральні добрива – – – – 288,6

органічні добрива 108,7 – 306,7 –

нафтопродукти 132,6 54,4 253,2 265,2 170,9

оплата послуг і робіт сторонніх організацій

85,5 – 120 – 116,2

решта матеріальних витрат 47,9 419,95 84,48 118,2 161,6

Прямі витрати на оплату праці 274,2 47,55 48,38 86,6 86,7

Інші прямі і загальновиробничі витрати – всього

245,5 140,5 295,84 283,8 345,7

із них:

амортизація необоротних активів

53,3 61,68 119,0 100,8 73,7

відрахування на соціальні заходи

100,5 17,53 18,0 31,8 31,5

решта інших прямих та загальновиробничих витрат

91,6 61,29 158,84 151,2 240,5

Виробнича собівартість – всього

979,8 720,7 1270,9 1173,4 1299,9

**ДПДГ „Драбівське” Черкаської дослідної станції біоресурсів Інституту розведення і генетики тварин НААН **Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН

48

Додаток 2

Витрати на виробництво однієї тонни ячменю в 2012 р., грн

Елементи витратОрганічна продукція

Традиційна продукція в середньому по УкраїніПП

„Агроекологія”ДПДГ

"Драбівське"ІСГЗП*

Прямі матеріальні витрати 354,5 529,8 827,9 835,5

із них:

насіння та посадковий матеріал

72,8 78,14 319,4 161,6

мінеральні добрива – – – 222,7

органічні добрива – – – –

нафтопродукти 202,4 195,36 360,6 200,8

оплата послуг і робіт сторонніх організацій

57,2 – – 96,3

решта матеріальних витрат

22,1 256,3 147,9 154,0

Прямі витрати на оплату праці

221,2 82,05 109,8 101,3

Інші прямі і загальновиробничі витрати – всього

254,3 562,8 215,6 372,8

із них:

амортизація необоротних активів

45,0 100,12 114 80,5

відрахування на соціальні заходи

81,0 30,28 40,3 37,4

решта інших прямих та загальновиробничих витрат

128,4 432,4 61,3 254,8

Виробнича собівартість – всього

830,1 1174,6 1153,3 1309,5

* Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН

49

Додаток 3

Витрати на виробництво однієї тонни жита в 2012 р., грн

Елементи витрат

Органічна продукція

Традиційна продукція в

середньому по Україні

ІСГЗП*

Прямі матеріальні витрати 674 745,3

із них:  

насіння та посадковий матеріал 240 158,3

мінеральні добрива – 168,0

органічні добрива – –

нафтопродукти 240 193,6

оплата послуг і робіт сторонніх організацій – 113,6

решта матеріальних витрат 194 111,9

Прямі витрати на оплату праці 240 93,0

Інші прямі і загальновиробничі витрати – всього 270 275,0

із них:  

амортизація необоротних активів 162 58,7

відрахування на соціальні заходи 88 33,7

решта інших прямих та загальновиробничих витрат 20 182,7

Виробнича собівартість – всього 1184 1113,3* Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН

50

Додаток 4

Витрати на виробництво однієї тонни кукурудзи на зерно в 2012 р., грн

Елементи витрат

Органічна продукція Традиційна продукція в

середньому по Україні

ПП „Агроекологія”

ДПДГ "Драбівське"

ННЦ „Інститут землеробства”

Прямі матеріальні витрати 373,0 191,2 1005,4 772,4

із них:

насіння та посадковий матеріал

67,1 48,6 98,1 188,4

мінеральні добрива – – – 190,9

органічні добрива 33,2 –  262,9 –

нафтопродукти 196,5 83,0 355,8 123,7

оплата послуг і робіт сторонніх організацій

51,3 –  102,9 143,3

решта матеріальних витрат

14,9 59,6 185,7 126,1

Прямі витрати на оплату праці

212,6 33,0 45,9 15699,4

Інші прямі і загальновиробничі витрати – всього

213,9 454,3 281,5 262,5

із них:

амортизація необоротних активів

26,1 59,7 148,2 52,0

відрахування на соціальні заходи

77,1 12,2 17,1 20,5

решта інших прямих та загальновиробничих витрат

110,7 382,4 116,25 190,0

Виробнича собівартість – всього

799,6 678,5 1332,8 1090,8

51

Додаток 5

Витрати на виробництво однієї тонни вівса в 2012 р., грн

Елементи витрат

Органічна продукція Традиційна продукція в

середньому по Україні

ПП „Агроекологія”

ДПДГ "Драбівське"

ІСГЗП*

Прямі матеріальні витрати 406,5 374,2 1772,7 757,5

із них:

насіння та посадковий матеріал

69,0 36,7 143 166,6

мінеральні добрива – – – 129,1

органічні добрива 58,6  – 1346,4 –

нафтопродукти 166,8 122,3 225,5 218,2

оплата послуг і робіт сторонніх організацій

69,0 – – 105,2

решта матеріальних витрат 43,1 215,3 57,8 138,4

Прямі витрати на оплату праці

207,0 55,0 79 110,1

Інші прямі і загальновиробничі витрати – всього

185,8 695,5 274,4 299,1

із них:

амортизація необоротних активів

43,1 158,9 38,7 63,3

відрахування на соціальні заходи

74,8 18,3 21,1 40,3

решта інших прямих та загальновиробничих витрат

67,9 518,2 214,6 195,4

Виробнича собівартість – всього

799,3 1124,7 2126,1 1166,7

* Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН

52

Додаток 6

Витрати на виробництво однієї тонни насіння соняшника в 2012 р., грн

Елементи витратОрганічна продукція Традиційна продукція

в середньому по Україні

ПП „Агроекологія”

ДПДГ "Драбівське"

Прямі матеріальні витрати 691,0 491,1 1466,2

із них:  

насіння та посадковий матеріал 135,6 61,6 331,2

мінеральні добрива – – 320,5

органічні добрива 51,4 – –

нафтопродукти 331,6 248,2 333,2

оплата послуг і робіт сторонніх організацій

132,6 – 197,1

решта матеріальних витрат 39,8 181,3 284,2

Прямі витрати на оплату праці 412,6 78,0 144,8

Інші прямі і загальновиробничі витрати – всього

426,0 801,4 624,3

із них:  

амортизація необоротних активів 81,0 137,5 135,6

відрахування на соціальні заходи 150,3 28,7 52,7

решта інших прямих та загальновиробничих витрат

194,7 635,2 436,0

Виробнича собівартість – всього 1529,6 1370,5 2235,3

53

Додаток 7

Витрати на виробництво однієї тонни сої в 2012 р., грн

Елементи витрат

Органічна продукція Традиційна продукція в

середньому по УкраїніДПДГ "Драбівське"

Прямі матеріальні витрати 891,7 1693,7

із них:  

насіння та посадковий матеріал 281,4 283,7

мінеральні добрива – 343,0

органічні добрива – –

нафтопродукти 213,6 319,7

оплата послуг і робіт сторонніх організацій – 367,9

решта матеріальних витрат 396,7 379,4

Прямі витрати на оплату праці 61,0 157,3

Інші прямі і загальновиробничі витрати – всього

1291,5 715,3

із них:  

амортизація необоротних активів 183,1 149,6

відрахування на соціальні заходи 23,7 57,5

решта інших прямих та загальновиробничих витрат

1084,7 508,2

Виробнича собівартість – всього 2244,1 2566,3

54

Додаток 8

Витрати на виробництво однієї тонни цукрових буряків в 2012 р., грн

Елементи витрат

Органічна продукція

Традиційна продукція в

середньому по Україні

ІБКЦБ

Прямі матеріальні витрати 139,8 253,6

із них:

насіння та посадковий матеріал 17,8 30,1

мінеральні добрива – 74,5

органічні добрива 40,0 –

нафтопродукти 34,3 36,5

оплата послуг і робіт сторонніх організацій 22,2 54,3

решта матеріальних витрат 25,5 58,2

Прямі витрати на оплату праці 17,7 15,8

Інші прямі і загальновиробничі витрати – всього 55,9 69,4

із них:

амортизація необоротних активів 32,6 11,4

відрахування на соціальні заходи 6,4 5,7

решта інших прямих та загальновиробничих витрат 16,9 52,3

Виробнича собівартість – всього 181,4 338,8

*Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН

55

Додаток 9

Витрати на виробництво однієї тонни м’яса свиней (жива маса) в 2012 р., грн

Елементи витрат

Органічна продукція Традиційна продукція в

середньому по Україні

ПП „Агроекологія”

ДПДГ "Драбівське"

Прямі матеріальні витрати 5977,9 7597,9 10780,6

із них:

корми 5793,4 7156,8 8777,4

нафтопродукти 184,5 325,1 252,7оплата послуг і робіт сторонніх організацій

– – 477,2

решта матеріальних витрат – 116,0 1273,3

Прямі витрати на оплату праці 2140,2 571,3 1138,0

Інші прямі витрати і загальновиробничі витрати – всього

996,3 5869,3 1441,4

із них:

амортизація необоротних активів 184,5 207,3 672,3

відрахування на соціальні заходи 774,9 210,8 413,0 решта інших прямих та загальновиробничих витрат

36,9 5451,2 356,1

Виробнича собівартість – всього 9114,4 14038,5 13360,0

56

Додаток 10

Витрати на виробництво однієї тонни м’яса великої рогатої худоби (жива маса) в 2012 р., грн

Елементи витрат

Органічна продукція Традиційна продукція в

середньому по УкраїніПП „Агроекологія”

Прямі матеріальні витрати 5628,3 14728,9

із них:

корми 4388,2 11350,5

нафтопродукти 985,7 1075,4оплата послуг і робіт сторонніх організацій 140,2 545,4решта матеріальних витрат 114,1 1757,6

Прямі витрати на оплату праці 2230,0 3222,4

Інші прямі витрати і загальновиробничі витрати – всього

1061,3 2615,0

із них:

амортизація необоротних активів 207,6 595,8

відрахування на соціальні заходи 815,2 1174,3 решта інших прямих та загальновиробничих витрат

38,5 844,9

Виробнича собівартість – всього 8919,4 20566,3

57

Додаток 11

Витрати на виробництво однієї тонни м’яса овець (жива маса) в 2012 р., грн

Елементи витрат

Органічна продукція

Традиційна продукція в

середньому по Україні

ІТСР*

Прямі матеріальні витрати 10671 15252,7

із них:

корми 9700 11830,8

нафтопродукти 416 986,8оплата послуг і робіт сторонніх організацій – 875,1решта матеріальних витрат 555 1560,0

Прямі витрати на оплату праці 2217 5896,1

Інші прямі витрати і загальновиробничі витрати – всього

970 4203,7

із них:

амортизація необоротних активів 416 744,9

відрахування на соціальні заходи 554 2183,8

решта інших прямих та загальновиробничих витрат – 1275,0

Виробнича собівартість – всього 14066 25352,5

* Інститут тваринництва степових районів

58

Додаток 12

Витрати на виробництво однієї тонни молока в 2012 р., грн

Елементи витрат

Органічна продукція

Традиційна продукція в

середньому по Україні

ПП „Агроекологія”

Прямі матеріальні витрати 1586,6 1634,3

із них:

корми 1200,0 1173,8

нафтопродукти 233,2 138,7оплата послуг і робіт сторонніх організацій 0,6 86,8решта матеріальних витрат 152,8 235,0

Прямі витрати на оплату праці 625,0 437,4

Інші прямі витрати і загальновиробничі витрати – всього

288,5 354,6

із них:

амортизація необоротних активів 43,1 97,9

відрахування на соціальні заходи 229,2 160,1 решта інших прямих та загальновиробничих витрат

16,2 96,6

Виробнича собівартість – всього 2500,0 2426,3

59

Додаток 13

Структура витрат на виробництво однієї тонни органічних огірків в 2012 р.*

Елементи витрат

Витрати на 1 т продукції Структура виробничих

витрат,%

у натуральному виразі

у вартісному виразі, грн

1 Оплата праці з нарахуваннями, люд.-год.

37,9 376,4 19,7

2 в т.ч. відрахування на соціальні заходи

- 140,0 7,3

3 Насіння, кг 0,2 48,0 2,54 Органічні добрива, т 1,6 1,6 0,15 Стимулятори росту, кг

(фосфогумін)4,0 160,0 8,4

6 Біологічні засоби захисту рослин - 11,2 0,6 в т.ч. гаупсин 0,3 3,4 0,2 трихофіт, 0,3 3,8 0,2 актофіт 0,0 1,8 0,1

7 Солома 0,2 60,0 3,18 Паливно-мастильні матеріали, кг 12,2 12,2 0,69 Амортизація - 83,8 4,410 Поточний ремонт - 55,9 2,911 Зрошення (краплинне), м3 22,5 24,1 1,312 Система краплинного зрошення - 128,0 6,713 Плата за оренду земельних

ділянок або часток (паїв)- 24,0 1,3

14 Разом прямих витрат - 1571,0 82,315 Інші прямі витрати - 141,5 7,416 Всього прямих витрат - 1712,5 89,817 Страхові платежі - 114,0 6,018 Загальновиробничі витрати - 81,4 4,319 Виробничі витрати, всього - 1908,0 100,020 Витрати на рекламу і

сертифікацію- 95,4 -

21 Витрати на реалізацію - 101,4 -22 Повна собівартість 1 т, грн. - 2385,0 -

* Інститут овочівництва НААН

Для довідки: середні витрати на виробництво однієї тонни овочів відкритого ґрунту в Україні в 2012 р. становили 791,8 грн

60

Додаток 14

Структура витрат на виробництво однієї тонни органічної капустив 2012 р.*

Елементи витратВитрати на 1 т продукції Структура

виробничих витрат, %

у натуральному виразі

у вартісному виразі

1 Оплата праці з нарахуваннями (основна і додаткова), люд.-год.

11,4 133,5 22,5

2 в т.ч. відрахування на соціальні заходи

- 49,7 8,4

3 Насіння, кг 0,1 20,0 3,44 Деструктори, л 0,1 0,1 0,05 Сидерати, кг 3,0 30,0 5,16 Біологічні засоби захисту

рослин, всього:- 11,2 1,9

- гаупсин 0,1 2,1 0,4 - трихофіт, 0,1 2,4 0,4 - актофіт 0,01 1,1 0,2

7 Солома, т 0,2 37,5 6,38 Паливно-мастильні

матеріали, л 7,4 7,4 1,2

9 Амортизація - 40,4 6,810 Поточний ремонт - 27,0 4,511 Зрошення (краплинне), м3 3,8 25,1 4,212 Вартість краплинного

зрошення- 80,0  

13 Плата за оренду земельних ділянок або чаток (паїв)

- 15,0 2,5

14 Разом прямих витрат - 492,4 83,015 Інші прямі витрати - 41,7 7,016 Всього прямих витрат - 534,1 90,017 Страхові платежі - 34,6 5,818 Загальновиробничі витрати - 24,7 4,219 Виробничі витрати, всього - 593,4 100,020 Витрати на рекламу і

сертифікацію- 29,7 -

21 Витрати на реалізацію - 101,4 -22 Повна собівартість 1 т, грн. - 741,7 -

* Інститут овочівництва НААН

61

Додаток 15

Структура витрат на виробництво однієї тонни органічної столової моркви в 2012 р.*

Елементи витрат

Витрати на 1 т продукціїСтруктура

виробничих витрат, %

У натуральному виразі

У вартісному виразі, грн

1 Оплата праці (пряма і непряма), люд.-год.

280 518,4 38,9

2 Відрахування на соціальні заходи - 192,8 14,53 Насіння, кг - 100,0 7,54 Органічні добрива, тонн - 160,0 125 Біологічні засоби захисту рослин - 99,3 7,56 Пально-мастильні матеріали - 58,6 4,47 Електроенергія, кВт-год - - -8 Амортизація - 0,5 0,049 Поточний ремонт основних засобів - 57,1 4,310 Плата за оренду земельних ділянок або

часток (паїв)- - -

11 Плата за користування позичками банків - - -12 Страхові платежі - - -13 Інші матеріальні витрати - 120,0 914 Виробничі витрати, всього - 1199,9 9015 Витрати на побічну продукцію - - -16 Виробнича собівартість - 1320,0 9917 Витрати на збут - 13,5 118 Повна собівартість - 1333,5 100

* Сквирська дослідна станція Інституту агроекології НААН

62

Додаток 16

Структура витрат на виробництво однієї тонни органічних помідорів у 2012 р.*

Елементи витрат

Витрати на 1 т продукції Структура виробничих

витрат, %

у натуральному виразі

у вартісному виразі

1 Оплата праці з нарахуваннями (основна і додаткова), люд.-год.

37,2 376,3 27,9

2 в т.ч. відрахування на соціальні заходи

- 140,0 10,4

3 Розсада, шт. 1800,0 180,0 13,44 Деструктори, л 0,2 0,2 0,05 Сидерати, кг 0,8 32,0 2,46 Біологічні засоби захисту рослин,

всього- 11,2 0,8

- гаупсин 0,2 3,4 0,3 - трихофіт, 0,2 3,8 0,3 - актофіт 0,02 1,8 0,1

7 Солома, т 0,2 60,0 4,58 Паливно-мастильні матеріали, л 12,4 12,4 0,99 Амортизація - 98,7 7,310 Поточний ремонт - 65,8 4,911 Зрошення (краплинне), м3 7,6 26,3 2,012 Система краплинного зрошення - 128,0  13 Плата за оренду земельних

ділянок або часток (паїв)- 24,0 1,8

14 Разом прямих витрат - 1131,2 83,915 Інші прямі витрати - 82,8 6,116 Всього прямих витрат - 1214,0 90,117 Страхові платежі - 78,1 5,818 Загальновиробничі витрати - 55,8 4,119 Виробничі витрати, всього - 1347,9 100,020 Витрати на рекламу і

сертифікацію- 67,4 -

21 Витрати на реалізацію - 101,4 -22 Повна собівартість 1 т, грн. - 1684,9 -

* Інститут овочівництва НААН

63

Додаток 17

Структура витрат на виробництво однієї тонни органічної картопліу 2012 р.*

Елементи витрат Витрати на 1 т продукції Структура виробничих витрат, %

у натуральному

виразі

у вартісному

виразі, грн.

1. Оплата праці (пряма і непряма), люд.-год. 15,3 198,0 152. Відрахування на соціальні заходи - 47,7 3,63. Насіння, кг. 0,2 480,0 36,44. Органічні добрива, тонн 1,6 320,0 24,25. Біологічні засоби захисту рослин 0,3 21,6 1,66. Паливно-мастильні матеріали, кг 9,6 96,2 7,37. Електроенергія, кВт-год 0,3 6,6 0,58. Амортизація - - -9. Поточний ремонт основних засобів - 88,0 6,910. Плата за оренду земельних ділянок або

часток (паїв)- - -

11. Плата за користування позиками банків - - -12. Страхові платежі - - -13. Інші матеріальні витрати (включаючи

єдиний фіксований податок)- 62,0 4,5

14. Виробничі витрати, всього - 1320,2 10015. Витрати на побічну продукцію

(вираховуються)- - -

16. Виробнича собівартість - 1320,2 -17. Витрати на збут - 132,0 -18. Повна собівартість - 1452,2 -

* Інститут картоплярства НААН

Для довідки: середні витрати на виробництво однієї тонни картоплі в Україні в 2012 р. становили 1264,8 грн

64

Додаток 18

Структура витрат на виробництво однієї тонни органічного просау 2012 р.*

Елементи витрат

Витрати на 1 т продукції Структура виробничих витрат, %

у натуральному

виразі

у вартісному виразі, грн

1. Оплата праці(пряма і непряма), люд.-год 3,2 60,5 4,42. Відрахування на соціальні заходи 1,2 22,5 1,63. Насіння, кг 20 49,5 3,64. Органічні добрива, тонн 1,0 368,0 26,75. Біологічні засоби захисту рослин 4,1 73,1 5,36. Паливо-мастильні матеріали, кг 24,9 271,8 19,77. Електроенергія, кВт-год 0,8 0,9 0,18. Амортизація − 152,7 11,19. Поточний ремонт і обслуговування

техніки− 108,9 7,9

10. Плата за оренду землі − 141,2 10,211. Інші матеріальні витрати − 101,7 7,412. Загальновиробничі витрати − 58,4 4,213. Виробнича собівартість − 1379,2 10014. Загальногосподарські і маркетингові

витрати− 206,9 −

15. Повна собівартість − 1586,1 −*ННЦ «Інститут землеробства» НААН

Для довідки: середні витрати на виробництво однієї тонни проса в Україні в 2012 р. становили 1539,9 грн

65

Додаток 19

Витрати на виробництво однієї тонни органічної гречкиу 2012 р.

Елементи витратДПДГ

"Драбівське"Інститут

землеробстваІСГЗП* ІСГКР**

Оплата праці (пряма і непряма), люд-год 136,8 60,2 195,7 160,3Відрахуванні на соціальні заходи 50,3 22,4 51,8 58,1Насіння, кг 200,0 100,3 304,0 598,8Органічні добрива, тонн –  613,3 1346,4 143,2Біологічні засоби захисту рослин –  124,2 35,0 98,8Пально-мастильні матеріали, кг 400,0 518,3 529,1 612,3Електроенергія, кВт-год 14,5 1,05 38,0 55,8Амортизація 432,3 252,4 96,9 69,2Поточний ремонт основних засобів 534,5 184,0 –  110,7Плата за оренду земельних ділянок або часток (паїв)

–  240,0 –  65,29

Плата за користування позичками банків –  –  –  –Страхові платежі –  –  –  –Інші матеріальні витрати (включаючи єдиний фіксований податок)

902,7 176,33   92,3

Виробничі витрати, всього 2671,0 93,2 129,8 2064,8Витрати на побічну продукцію (вираховуються)

–  –  –  100

Виробнича собівартість 2671,0 2385,5 2726,7 1964,8

*Інститут сільського господарства Західного Полісся НААН**Інститут сільського господарства Карпатського регіону НААН

Для довідки: середні витрати на виробництво однієї тонни гречки в Україні в 2012 р. становили 2712,3 грн

66

Додаток 20

Структура витрат на виробництво однієї тонни органічного льону-довгунця (насіння) у 2012 р.*

Елементи витрат

Витрати на 1 т продукціїСтруктура

виробничих витрат, %

у натуральному

виразі

у вартісному

виразіОплата праці (пряма і непряма), люд. год. 29,0 235,8 3,3Відрахування на соціальні заходи 85,6 1,2Насіння, кг 207,6 3113,2 45,1Органічні добрива, тоннБіологічні засоби захисту рослин, л 1,3 351,5 5,1Пально-мастильні матеріали, кг 88,2 957,5 13,9Електроенергія, кВт-год. 47,9 54,6 0,8Амортизація 670,3 9,7Поточний ремонт основних засобів 95,8 1,4Плата за оренду земельних ділянок або часток (паїв)

870,0 12,6

Плата за користування позичками банківСтрахові платежіІнші матеріальні витрати (включаючи єдиний фіксований податок)

475,4 6,9

Виробничі витрати, всього 6909,7 100,0*Інститут сільського господарства Карпатського регіону НААН

Для довідки: середні витрати на виробництво однієї тонни насіння льону-довгунця в Україні в 2012 р. становили 3315,4 грн

67

Додаток 21Розрахунок ціни на органічну продукцію рослинництва

 

Урожай-ність, ц/га

Повна собівартість у

2012 р.Амортизація необортних

активів

Вартість основних засобів на

Вартість землі Ціна (факт.), грн Прибуток, грнВартість

оборотних засобів

Орендна плата

Нор

мат

ивна

роз

раху

нков

а ці

на

((р.

7х0,

7)+

(р.1

5х0,

7)+

(р.9

х0,7

))х

0,14

+р.

3

Компенсація збитків від утримання скотарства,

грн

Має бути ціна

(розрахункова ціна плюс

компенсація) грн/ц гр.19+ гр.20

у % до

1 ц, грн

1 г

а, г

рн

гр.3

х г

р.2

1 ц

(10

%)

г

р.6

х 0,

1

1 г

а

гр

.2 х

гр.

7

1 ц

гр.

10/г

р.2

1 г

а

на 1

ц

на 1

га

гр.

11 х

гр.

2

на 1

ц

на 1

га

гр.1

3 х

гр.2

на 1

ц

гр

.3-г

р.7-

гр.1

7

на 1

га

г

р.15

х г

р.2

на 1

ц

гр.

18/г

р.2

на 1

га

фак

тичн

ої ц

іни

гр

.22

/ гр.

11*1

00

розр

ахун

ково

ї цін

и г

р.19

/ гр

.11*

100

% (факт) су

ма

гр.5

х г

р.3

х 10

0

на 1

ц

гр.2

1/гр

.2

на 1

га

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24Зернові та зернобобові – всього 35,0 134,61               155,10   20,49                      

з них:пшениця 29,8 139,14 4146 5,70 7,93 79,31 2363,4 402,7 12000,0 155,51 4634,2 16,37 487,8 113,31 3376,5 20,1 600,0 197,48 17,72 528,00 215,20 138,38 126,99

жито 23,0 125,72 2892 5,3 6,66 66,63 1532,5 521,7 12000,0 132,57 3049,1 6,85 157,6 33,0 759,0 26,1 600,0 186,61 22,96 528,00 209,57 158,08 140,77

гречка 8,9 303,14 2698 5,3 16,07 160,66 1429,9 1348,3 12000,0 377,52 3359,9 74,38 662,0 75,1 668,0 67,4 600,0 458,38 59,33 528,00 517,70 137,13 121,42

кукурудза на зерно 52,8 127,01 6706 4,8 6,10 60,96 3218,9 227,3 12000,0 152,10 8030,9 25,09 1324,8 54,7 2887,2 11,4 600,0 160,62 10,00 528,00 170,62 112,17 105,60

ячмінь 23,2 141,95 3293 6,2 8,80 88,01 2041,8 517,2 12000,0 158,17 3669,5 16,23 376,5 28,1 651,4 25,9 600,0 204,02 22,76 528,00 226,77 143,37 128,99

горох 17,3 202,58 3505 5,3 10,74 107,37 1857,5 693,6 12000,0 215,12 3721,6 12,55 217,1 60,5 1047,2 34,7 600,0 287,01 30,52 528,00 317,53 147,61 133,42

овес 20,8 137,91 2869 5,4 7,45 74,47 1549,0 576,9 12000,0 151,63 3153,9 13,72 285,4 34,6 719,5 28,8 600,0 205,14 25,38 528,00 230,52 152,03 135,29

просо 11,8 135,67 1601 5,3 7,19 71,91 848,5 1016,9 12000,0 118,66 1400,2 -17,01 -200,7 12,9 152,4 50,8 600,0 243,64 44,75 528,00 288,39 243,04 205,33

сорго 16,4 165,31 2711 5,3 8,76 87,61 1436,9 731,7 12000,0 146,50 2402,6 -18,81 -308,5 41,1 674,2 36,6 600,0 249,63 32,20 528,00 281,83 192,37 170,40

рис 63,5 194,84 12372 5,3 10,33 103,27 6557,3 189,0 12000,0 218,71 13888,1 23,87 1515,7 82,1 5215,0 9,4 600,0 231,53 8,31 528,00 239,84 109,66 105,86

інші зернові 15,1 178,37 2693 5,3 9,45 94,54 1427,5 794,7 12000,0 194,90 2943,0 16,53 249,6 44,1 665,9 39,7 600,0 269,84 34,97 528,00 304,80 156,39 138,45

соняшник 18,2 246,32 4483 6,1 15,03 150,26 2734,6 659,3 12000,0 359,09 6535,4 112,77 2052,4 63,1 1148,4 33,0 600,0 331,84 29,01 528,00 360,85 100,49 92,41

соя 17,4 278,37 4844 5,8 16,15 161,45 2809,3 689,7 12000,0 343,48 5976,6 65,12 1133,1 82,4 1434,3 34,5 600,0 369,86 30,34 528,00 400,20 116,51 107,68

ріпак 22,2 323,27 7177 5,5 17,78 177,80 3947,1 540,5 12000,0 392,34 8709,9 69,07 1533,4 118,4 2629,5 27,0 600,0 405,27 23,78 528,00 429,06 109,36 103,30

льон-довгунець – насіння 7,1 419,3 2977 5,3 22,22 222,23 1577,8 1690,1 12000,0 431,50 3063,7 12,2 86,6 112,6 799,2 84,5 600,0 617,74 74,37 528,00 692,11 160,40 143,16

льон-довгунець - треста 2,0 109,84 220 5,3 5,82 58,22 116,4 6000,0 12000,0 136,90 273,8 27,07 54,1 -248,4 -496,8 300,0 600,0 679,20 264,00 528,00 943,20 688,97 496,13

цукрові буряки (фабричні) 420,9 37,15 15636 3,4 1,26 12,63 5316,4 28,5 12000,0 43,00 18098,7 5,85 2462,3 23,1 9720,0 1,4 600,0 43,45 1,25 528,00 44,70 103,95 101,03

картопля 205,3 147,25 30230 5,3 7,80 78,04 16022,1 58,5 12000,0 115,58 23728,6 -31,67 -6501,9 66,3 13608,3 2,9 600,0 167,12 2,57 528,00 169,69 146,82 144,59

овочі відкритого ґрунту 311,9 88,34 27553 5,3 4,68 46,82 14603,2 38,5 12000,0 82,36 25688,1 -5,98 -1865,2 39,6 12350,0 1,9 600,0 100,58 1,69 528,00 102,27 124,18 122,12

баштанні продовольчі 73,3 63,17 4630 5,3 3,35 33,48 2454,1 163,7 12000,0 84,35 6182,9 21,18 1552,5 21,5 1576,3 8,2 600,0 84,60 7,20 528,00 91,81 108,84 100,30

плоди (зерняткові, кісточкові) 84,2 234,32 19730 5,3 12,42 124,19 10456,8 142,5 12000,0 255,04 21474,4 20,71 1743,8 103,0 8673,0 7,1 600,0 270,55 6,27 528,00 276,82 108,54 106,08

ягоди 34,3 1408,03 48295 5,3 74,63 746,26 25596,6 349,9 12000,0 1480,41 50778,1 72,38 2482,6 644,3 22098,9 17,5 600,0 1578,59 15,39 528,00 1593,98 107,67 106,63

виноград 57,4 235,49 13517 5,3 12,48 124,81 7164,1 209,1 12000,0 406,51 23333,7 171,02 9816,5 100,2 5753,0 10,5 600,0 278,03 9,20 528,00 287,23 70,66 68,39

хміль 11,1 3902,95 43323 5,3 206,86 2068,56 22961,1 1081,1 12000,0 2028,31 22514,2 -1 874,64 -20808,5 1780,3 19761,7 54,1 600,0 4386,09 47,57 528,00 4433,66 218,59 216,24

68