Вівторок, 1 серпня 2017 року № 92 (5253)

Учорашні курси

НБУ:

1 $ = 25,92 грн.

1 € = 30,40 грн.

1 рос. руб. = 0,4 грн.

Безпека на продажКому дістануться залишки українських обленерго?стор. 4 »

Спиртне — не отрута

Володимир Путін

затарився

у Фінляндії ящиками

елітного алкоголюстор. 8 »

Конопляний відрив

Традиційну для України і

незаслужено шельмовану

культуру відроджують не

без скандалівстор. 9 »

Андрій Кокотюха: Життя пересічного

українця змінить маскульт

Чому 63 книжки стають межею, за якою

швидкість писання зменшується?стор. 12 »

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА. ❙

ВІВТОРОК, 1 СЕРПНЯ 20172 ІнФорУМ«Руслан як представник кримськотатарського народу просто страждає за свою віру. Справа проти нього сфабрикована нелюдською владою Росії та має на меті залякати всіх, хто противиться режиму агресора». Рефат Чубаров

голова Меджлісу

УКРАЇНА МОЛОДА

Іван БОЙКО

Захисники України все частіше симетрично відповіда-ють на провокаційні обстріли ворога вздовж лінії зіткнен-ня. У штабі АТО наголошу-ють, що, попри дотримання українською стороною умов перемир’я, «майже на кожен обстріл бойовиків від наших бійців iде асиметрична від-повідь». Мовляв, «кожен ук-раїнський загиблий і поране-ний дорого коштуватиме воро-гу». За останні дні найважчим був ворожий мінометний об-стріл позицій ЗСУ в районі Красногорівки на маріуполь-ському напрямку минулої субо-ти, внаслідок якого один захис-ник України загинув, ще вiсь-мох бійців було поранено. Того ж дня сили АТО щонаймен-ше 11 разів відкривали щіль-ний вогонь у відповідь, «жорс-тко примушуючи злочинців дотримуватися режиму тиші». Утім уже минулої неділі теро-ристи «ДНР» здійснили довго-тривалі обстріли сіл Широкине та Лебединське, що на схід від Маріуполя. Кожен обстріл три-вав дві години. Цього дня пора-нення отримали ще четверо на-ших бійців. Так звана «отвєт-ка» від ЗСУ також не змусила себе чекати. Найгарячіше було ввечері в неділю на луганському на-прямку. Терористи з гранато-метів і стрілецької зброї кілька разів били по українських по-зиціях у Новоолександрівці, Новотошківському, Станиці Луганській. А згодом під міно-метним вогнем опинилися ук-раїнські опорні пункти у Крим-ському. Навколо окупованого Донецька — в районі Авдіїв-ки, Зайцевого і шахти «Бутів-ка» — триває позиційна війна із застосуванням обома сторо-нами крупнокаліберних куле-метів і гранатометів. ■

Ірина КИРПА

Суворий вердикт окупаційної влади (15 років позбавлення волі у відповідь на апеляційну скаргу адвоката Еміля Курбедінова) ук-раїнський політв’язень «відзна-чив» третім безстроковим голоду-ванням. — Правосуддя Росії демонструє відверте порушення закону та грубе нехтування нормами європейської конвенції з прав людини, — заявив правозахисник Еміль Курбедінов. — Ухвалюючи жорстоке рішення, судді керувалися чим завгодно, тільки не законом. Я вже підготу-вав позовну заяву до Європейського суду з прав людини, бо надії знайти справедливість у маріонеток Крем-ля ми більше не маємо. Адвокат Руслана Зейтулаєва заявив, що прокуратура Росії про-сила дати його підзахисному 17 років, а захист наполягав на вип-равданні Руслана. Однак відповід-дю на справедливу скаргу стало по-силення й без того неправомірного покарання. Нагадаємо, 33-річний батько трьох дочок Руслан Зейтулаєв був засуджений Північно-Кавказьким окружним військовим судом у місті Ростов-на-Дону за приналежність до організації «Хізб ут-Тахрір». — Руслан як представник кримськотатарського народу прос-то страждає за свою віру, — впев-нений голова забороненої в окупо-ваному Криму організації Меджліс Рефат Чубаров. — Справа проти нього сфабрикована нелюдською владою Росії та має на меті заля-кати всіх, хто противиться режи-му агресора. Представники МЗС України рішуче засудили несправедливий вирок для Руслана Зейтулаєва та заявили про те, що його разом із іншими громадянами Украї-ни незаконно утримують на тери-торії Росії. Кращі правозахисники опублікували свій звіт про пору-шення прав людей у Криму з тим, щоб посилити політичний та дип-ломатичний тиск світової громад-ськості на Російську Федерацію. Кримська правозахисна група подала черговий моніторинговий

огляд про порушення прав людини в окупованому Росією українському Криму. У цьому звіті детально опи-сується, як розправлялися з патріо-тами України на анексованому пі-вострові. Серед політичних в’язнів совісті названо такі яскраві особис-тості, як Ільмі Умеров, Сулейман Кадиров, Володимир Балух i бага-то інших. Правозахисникам також удалося встановити, що понад 30 мешканців Криму було у примусо-вому порядку відправлено для про-ходження військової повинності на територію Російської Федерації. Представник України в гумані-тарній підгрупі Тристоронньої кон-тактної групи з урегулювання кон-флікту на Донбасі Ірина Геращен-ко анонсувала скайп-конферен-цію в Мінському форматі. На ній обговорюватимуться долі політич-них в’язнів України, а також мож-ливість повернення на Батьківщи-ну заручників, захоплених терорис-тами на окупованих територіях. — У нас є дані про те, що бойо-вики катують людей перед роз-стрілом, а багатьох полонених тримають у нелюдських умовах, — заявила Ірина Геращенко. — Українська блогерка Людмила Сурженко перебувала у полоні те-рористів 16 днів, після звільнен-ня жінка у важкому стані була до-ставлена до лікарні. Їй необхідна не тільки кваліфікована допомога медиків, а й підтримка психологів та близьких людей. Із заявою про кричущі пору-шення прав людини на території тимчасово окупованих Росією те-риторій (Крим та Донбас) віце-спі-кер Верховної Ради має намір звер-нутися до представників ОБСЄ. Тим часом у Польщі вийшла до-повідь депутата Сейму Малгожати Госевської, в якій детально зафік-совані всі злочини, скоєні терорис-тами на сході України за підтрим-ки окупаційного режиму Кремля. Документ містить красномовні до-кази того, як пособники агресора катують та розстрілюють людей. Уся інформація, зібрана право-захисниками України та країн Єв-ропи, ляже в основу позову нашої країни проти Російської Федерації в суді Гааги. ■

Іван ПОВАЛЯЄВ

Здавалося б, суха статистика, але за кож-ною цифрою — людські долі. За даними МВС, лише протягом перших шести місяців 2017 року поліція виявила 144 злочини, пов’язані з торгівлею людьми. І цей показник більш ніж удвічі перевищує статистику минулого року. Серед іншого, правоохоронцями встанов-лено 69 зловмисників, причетних до фактів торгівлі людьми. У майже 100 кримінальних провадженнях за статтею 149 Кримінально-го кодексу України торговцям «живим това-ром» уже оголошено підозру у вчиненні цих злочинів. При цьому Нацполіція надала допомогу 156 потерпілим, серед яких найбільше жінок — 119. Постраждали від дій зловмисників та-кож 37 чоловіків і 12 дітей. Фахівці Департаменту боротьби зі зло-чинами, пов’язаними з торгівлею людьми, Нацполіції, зазначають, що наразі набува-ють усе більшого поширення форми торгів-лі людьми, не пов’язані з сексуальною екс-плуатацією. Йдеться, зокрема про так звану

«трудову» експлуатацію. Жертвами такого виду злочинів найчастіше стають чоловіки працездатного віку або особи з явними озна-ками інвалідності, особи без постійного міс-ця проживання та інші малозабезпечені ка-тегорії громадян. Для вербування потенційних «рабів» діл-ки все частіше використовують можливості iнтернету. Зокрема, вербування відбуваєть-ся шляхом створення спеціалізованих сайтів, відповідних груп у соціальних мережах, пря-мого контакту на сайтах знайомств, розміщен-ня оголошень про працевлаштування тощо. Згідно з аналітичними даними Нац-поліції, найбільш вразливими до злочинів у сфері торгівлі людьми є жінки віком 18-26 років, а також діти 13-18 років та чоловіки від 25-60 років. При цьому кримінальні пра-вопорушення за фактами торгівлі дітьми є од-ними з найбільш латентних і складних для виявлення та розслідування. Що ж стосується основних країн призна-чення «живого товару», то ними є Російсь-ка Федерація, Польща, Туреччина, Німеч-чина, Ізраїль, Греція, Об’єднані Арабські Емірати. ■

ЗЛОЧИН І КАРА

Сучасні работоргівці вербують у мережі За перше півріччя поліція виявила 144 злочини, пов’язані з торгівлею людьми

■

НА ФРОНТІ

Постріл за постріл На мінометні обстріли ворога захисники України відповідають iз кулеметів

■

ДО РЕЧІ

Терористи ОРДЛО вже утримують у полоні 137 ук-раїнців, і ця цифра збільши-лася за останні дні, повідо-мив радник глави СБУ Юрій Тандит. Причина — теро-ристи затримують і звинува-чують звичайних цивільних осіб у злочинах, яких вони не скоювали. За словами Тандіта, свого часу — во-сени 2016 року — був під-ступно затриманий бойови-ками суддя Віталій Руден-ко, якого вдалося звільнити з полону цими днями. Суд-дя їхав до Луганська на по-хорон батька, але опинив-ся «на підвалі». За даними СБУ, Руденка повернули на контрольовану українською владою територію 29 липня за сприяння волонтерської групи «Патріот». У суботу бойовики «ЛНР» звільнили й україн-ку Людмилу Сурженко, яка є інвалідом слуху з дитинс-тва. Хоч як її не катували плоскогубцями в полоні, не-людам не вдалося отримати від неї «зізнань» у шпигунстві й диверсіях. Тож через міжнародний резо-нанс жінку відпустили і вона самостійно перетнула лінію розмежування в районі Станиці Луганської. Нагадаємо, що 13 липня, під час перетину лінії розмежування в районі КПВВ Станиця Луганська, на блокпосту бойовиків «ЛНР» було за-тримано луганчанку Людмилу Сурженко лише через те, що в жінки-ін-валіда вийшли з ладу акумулятори слухового апарату і вона не розуміла, що їй говорять бойовики. Терористів нібито обурило, що вона не викону-вала їхніх команд.

■

Людмила Сурженко (праворуч) одразу після звільнення з полону.

❙❙

У ПОЛОНІ

Кати ХХІ століттяВерховний суд Росії збільшив термін ув’язнення для кримського татарина Руслана Зейтуллаєва

■

Руслан Зейтуллаєв.Фото з сайта censor.net.ua.

❙❙

3УКРАЇНА МОЛОДА

ВІВТОРОК, 1 СЕРПНЯ 2017ІнФорУМ

Дар’я БАВЗАЛУК

Із міжнародних змагань iз хімії, що проходили в таїландському місті Нак-хонпатхом, українська команда повер-нулася з чотирма медалями. Загалом олімпіада з хімії тривала 10 днів і зібра-ла близько 300 учасників. Випускник Львівського фізико-ма-тематичного ліцею Тарас Сех здобув на 49-й міжнародній олімпіаді з хімії сріб-ну медаль. У змаганнях, що відбулися

у Бангкоку, брали участь команди 76 країн світу. Україну представляли четве-ро школярів, кожен з яких здобув призо-ве місце, проте результат Тараса — най-вищий серед українців. Програма скла-далася з теоретичного та практичного одноденних турів; решта часу була від-ведена для екскурсій Таїландом та відпо-чинку. На відміну від олімпіад, які прово-дять у Європі та Північній Америці, де завдання є короткими, але важкими, у

Таїланді й практичні, і теоретичні за-вдання були великими за обсягом. За-галом учасники мали виконати одинад-цять теоретичних задач, які передбача-ли багато обчислень. Перше місце на цьогорічній олім-піаді серед ровесників Тараса Сеха здо-був росіянин. Традиційно багато золотих медалей отримали представники Китаю, Таїланду, Японії, Кореї та Ірану. Що ж до українців, то киянин і харків’янин здо-були «срібло», а хлопець із Запоріжжя — «бронзу». Нагадуємо, що міжнародні учнівсь-кі олімпіади є індивідуальними змаган-нями. Вони передбачають теоретичні та практичні тури, зміст яких сформований міжнародними оргкомітетами та журі. Попереду в українських школярів ще 2 міжнародні олімпіади — з біології та ін-форматики. ■

Людмила НІКІТЕНКОЧеркаська область

Добра справа, котру запо-чаткував у черкаському місті Сміла місцевий підприємець Андрій Черничко, коли ор-ганізував небайдужих містян і вони гуртом розмалювали зу-пинку в мікрорайоні Богдана Хмельницького, має своє про-довження від іншого сміляни-на — Віктора Овчаренка. «Прийняв естафету від Ан-дрія Черничка. Наш резуль-тат! Художник Олена На-уменко», — написав на своїй сторінці у «Фейсбуці» Віктор Овчаренко і виклав фото ілюс-трованої гуртом зупинки, на якій «зацвіли» мальви та со-няшники. «Я попросив художницю Олену Науменко, аби малю-нок на зупинці був викона-ний в українському стилі. Вона підготувала ескіз, і ми його схвалили», — говорить «Україні молодій» Віктор Овчаренко, на кошти якого і було проведено цю роботу. Тож він щиро дякує всій команді волонтерів, яка справно та з ентузіазмом пра-цювала над цим проектом — Олені Левченко і Максиму Пархоменку з міського цен-тру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, волон-терам Івану Мусату, Славі Жежері, Альоні Наумен-ко, Андрію Черничку, Арте-му Добряку. «Спасибі за до-помогу і підтримку. З такою молоддю можна гори зверну-ти», — зізнається Віктор Ов-чаренко. «Кропітка робота завер-шена! Потрудилися справді на славу, тож вийшло дійсно гарно. Тепер у Смілі стало ще на одну культурно-транспор-

тну місцину більше», — на-голошує інший учасник цьо-го волонтерського проекту — смілянин Артем Добряк. Зупинка з мальвами та соняшниками викликала схвальні відгуки у користу-

вачів соціальних мереж, вони дякують за добру спра-ву волонтерам і пропонують, iз реабілітаційною метою, за-лучати до такої роботи ще й хлопців, які повернулися з фронту.

Тим часом сам Віктор Ов-чаренко закликає через ФБ відгукнутися небайдужих, які бажають продовжити в Смілі та Смілянському районі добрі справи з розмальовуван-ня зупинок. ■

МИНУЛЕ І ДУМИ

У темряві виднішеНауковці готують четверту «Ніч історії»Лариса САЛІМОНОВИЧХарків

У ніч з 26 на 27 серпня любителі захоплюючих оповідок про давни-ну вчетверте зберуться у залі Хар-ківської філармонії, аби прослуха-ти більше десятка лекцій від дев’яти істориків. Цього разу науково-пізна-вальне дійство проходитиме під гас-лом «Місто, про минуле якого мож-на говорити нескінченно». Деякі заявлені теми дивним чином пере-гукуються з нашим сьогоденням, оскільки історія газети «Утро», що століття тому спромоглася бути зраз-ком демократичної преси у Харкові, а також гарячі пристрасті виборів у 1917 році чимось нагадують нинішні політичні процеси. Тобто зміна по-колінь та суспільного устрою не від-мінила усталені традиції. Як повідомив автор проекту іс-торик Антон Бондарєв, родзинкою четвертої «Ночі історії» стане лек-ція «Коріння ідентичності, поход-ження та формування еліти Слобід-ської України». Її прочитає канди-дат історичних наук Олександр Ал-фьоров, який спеціально приїде з Києва. «Це всеукраїнського рівня історик, — уточнив пан Бондарєв. — І для нас велика честь, що на-щадок славного слобідського роду (слобідських старшин Алфьорових) виступить у самому серці Слобожан-щини, звідки походить його родове коріння». Організатори вже традиційно підготували для слухачів й істо-ричний сюрприз. Цього разу ним опікується викладач кафедри «Ос-нови архітектури» ХНУБА Костян-тин Бондаренко. Лектор на прохан-ня оргкомітету й далі тримає інт-ригу, але зізнався, що йтиметься про «N-палац та N-архітектора», на творчість якого мали серйозний вплив особисті смаки імператри-ці Катерини ІІ. Причому царський смак, за словами лектора, формував специфіку проектування на межі ХVIII-XIX століть. Про український Харків у лі-тературному контексті розповість викладач педагогічного універси-тету Антоніна Яковлєва. Вона спро-бує розвіяти стереотипи сприйнят-тя міста як осередку, перш за все, російськомовних традицій. «Коли працюю з учнями, то часто запи-тую у них, де початки українсь-кої літератури, — каже вона. — «У Львові», — одразу відповідають вони. А якщо ні, то одразу назива-ють Київ. А якщо й після цього ні, то довго думають. І якщо починаю говорити, що саме у нас були почат-ки справжньої української мови і літератури, то це для бага тьох — справжнє відкриття. Насправді ж сотні письменників нашого краю, що дали поштовх іншим містам Ук-раїни, — саме звідси». Для прикла-ду пані Валентина навела ім’я Се-мена Климовського, піснею якого «Їхав козак за Дунай» був зачаро-ваний сам Бетховен. «Попереджаю одразу — шоу не буде, танців та розваг також, — уточ-нив Антон Бондарєв, відповідаючи на попередню критику, що захід над-то монументальний. — Ми не жене-мося за кількістю, не протиставляє-мо себе комусь. Матеріал буде серйоз-ний, але це не означає, що він буде не-цікавим, оскільки кожен із наших лекторів-дослідників — виняткова індивідуальність». ■

■

Світлана МИЧКОТернопіль

Тернопільська поліція почала роз-слідування за фактами скандальних подій, які сталися під приміщенням міської ради та в її фойє перед почат-ком останньої сесії. Цього разу депу-тати намагалися засідати у супроводі клубів їдкого чорного диму, перцево-го газу та сирени швидкої допомоги, яку викликали до одного з постражда-

лих обранців. Диміла шашка в одній із бочок, які виставили перед мерією ак-тивісти Автомайдану та низки інших громадських організацій, протестую-чи проти переведення котелень міста на торф, спалення якого, за висновками екологів, шкодитиме здоров’ю людей. Також громадські активісти прийшли, аби підтримати право взяти участь у сесії трьох депутатів від «ВО «Свобо-да», яких раніше («УМ» про це писала) виключили з партії за принципову по-

зицію щодо змін у Генплані міста, що розійшлася з «лінією партії». Тим ча-сом зо два десятки чинних «свободів-ців» на чолі з народним депутатом Ми-хайлом Головком вирішили провести під мерією так звану всеукраїнську ак-цію «Місцеві ради проти зради». Забло-кувавши вхід у будівлю та заручившись підтримкою приватної охоронної фір-ми, вони зробили все, аби не допустити на сесію небажаних осіб. Під час сутич-ки в фойє один із присутніх застосував балончик із перцевим газом. За словами начальника Головного управління національної поліції в Тер-нопільській області Олександра Бого-мола, всі порушники громадського по-рядку під час описаних подій будуть притягнуті до відповідальності. Самі факти внесені в Єдиний реєстр досудо-вих розслідувань за статтею 296, час-тина 2 Кримінального кодексу України — «хуліганство, вчинене групою осіб», що передбачає покарання у вигляді об-меження волі на строк до п’яти років або її позбавлення до чотирьох. ■

НАШІ

Нахімічив срібну медальЛьвів’янин став призером олімпіади з хімії у Таїланді

■

СУТИЧКИ

Дим, газ і політичні «труби»Поліція розслідує хуліганські дії групи осіб перед початком сесії міськради

■

ДОБРА СПРАВА

Зупинка-розмальовкаЛюди прикрасили малосимпатичну споруду мальвами та соняшниками

■

Завдяки смілянським волонтерам міська зупинка «розквітла».Фото із «Фейсбука».

❙❙

ВІВТОРОК, 1 СЕРПНЯ 20174 ЕКОНОМIКА«Не завжди продаж державного — це погано. Якщо при продажі обленерго зміниться керівництво, то, навпаки, розвиток компанії може піти краще». Юлія Усенко

експерт Реанімаційного пакета реформ

УКРАЇНА МОЛОДА

Утримання Верховної Ради подорожчало В цілому витрати на Верховну Раду в 2017 році зросли на 20% – з 935 мільйонів гривень до одного мільярда 124 мільйонів гривень, повідомляє сайт «Бізнес». При цьо-му коефіцієнт корисної дії Верховної Ради 8-го скликання становить 7%. За 2,5 року нар-депи подали понад 4,5 тисячі законопроектів, з яких прийняли лише 344. Депутати прого-лосували майже 83% від усіх законопроек-тів (97 зі 117), поданих Президентом України. А ось документи Кабінету Міністрів сподоба-лися народним обранцям лише на третину (227 зі 756). При цьому 49 депутатів пропус-тили мінімум половину засідань парламенту. А всього за 2,5 року на своє утримання Рада взяла з держбюджету майже 3 мільярди гри-вень (2,7302).

Саакашвілі замінить Соболєв? Найближчий соратник Міхеїла Саакашвілі, представник партії «Рух нових сил» Давид Сакварелідзе вважає, якщо Са-акашвілі не повернеться в Україну, його робо-ту міг би продовжити народний депутат Єгор Соболєв. Таку думку він висловив в інтерв’ю видання «Страна». «Я вірю в нове поколін-ня українських політиків, які були на всіх цих акціях (організованих «Рухом нових сил»). Я вірю в Єгора Соболєва, у нього велике май-бутнє в Україні», — сказав Сакварелідзе. Він додав, що «є багато молодих хлопців, ні-чим не забруднених, які можуть узяти на себе політичну відповідальність». Нагадаємо, що Саакашвілі позбавили українського грома-дянства. Наразі він перебуває у США. Де-ржавна прикордонна служба має намір не пропустити Саакашвілі на територію Украї-ни в разі його спроб приїхати до нашої де-ржави. А тим часом у Тбілісі сподіваються, що Україна екстрадує грузинського екс-прези-дента Міхеїла Саакашвілі, щойно той повер-неться до України. Про це повідомляє гру-зинський телеканал «Імеді» з посиланням на міністра юстиції Грузії Тею Цулукіані. Цу-лукіані стверджує, що Саакашвілі у Грузії з політичного погляду нікому не цікавий, тож питання його екстрадиції є правовим та слідчо-прокурорським процесом. Офіційне Тбілісі вже вимагало екстрадиції екс-прези-дента у 2014 та 2015 роках, нагадала міністр. «Українська сторона тоді, у квітні 2015 року, відповіла, що не може видати Міхеїла Саа-кашвілі, тому що їм здавалося, що це пере-слідування не є лише правовим. Напевно, сьогодні вони змінили позицію. Щойно Са-акашвілі повернеться в Україну, Київ зможе почати процес екстрадиції», — сказала Цу-лукіані.

Путін спрощує для українців отримання російського громадянства Президент Росії Володимир Путін під-писав схвалений раніше Державною думою закон, який передбачає спрощений поря-док його надання громадянам України, а та-кож присягу на вірність Росії при прийнят-ті її громадянства. Документ, серед іншого, визначає, що після набуття чинності від гро-мадян України при наданні їм громадянства Росії не будуть вимагати обов’язкового нині для всіх іноземців підтвердження про вихід із попереднього громадянства від компетен-тних органів країни того громадянства. За-мість цього тільки для громадян України до-статньо буде нотаріальної копії заяви про від-мову від українського громадянства, що має бути направлена до українських владних ор-ганів. Російські депутати стверджували, що Ук-раїна свідомо чинить перешкоди у виході з її громадянства, не надаючи належних доку-ментальних підтверджень, які «від України отримати неможливо». Як мовиться в тексті закону, «відмова від наявного громадянства України здійснюється шляхом направлення заяви про відмову від громадянства до пов-новажного органу цієї держави». Крім того, серед інших змін закон запровадить прися-гу на вірність Росії, яку муситимуть складати іноземці при набутті російського громадянс-тва, так що без її складення громадянство не буде надане. ■

НОВИНИ ПЛЮС■ Наталія ЛЕБІДЬ

Спочатку трохи офіціозу. Фонд державно-го майна 24 липня оголосив початок про-ведення аукціонів із продажу пакетів акцій 8 енергетичних компаній. Зокрема, на про-даж виставлені по 25% акцій ПАТ «Одеса-обленерго» (початкова ціна 631 млн. гри-вень), ПАТ «Донецькобленерго» (143 млн. гривень), ПАТ «Донбасенерго» (669 млн. гривень), ПАТ «Сумиобленерго» (370 млн. грн.), ПАТ ДТЕК «Дніпроенерго» (728 млн. грн.), ПАТ ДТЕК «Дніпрообленерго» (728 млн. грн.), ПАТ ДТЕК «Західенерго» (347 млн. грн.), ПАТ «Київенерго» (759 млн. грн.). Продаж цей мав відбутися ще мину-лого року, проте був перенесений. У жовтні 2016-го тодішній голова Фонду Ігор Білоус повідомив, що приватизація держпакетів акцій обленерго розпочнеться після за-твердження НКРЕ стимулюючого тарифо-утворення на ринку електроенергії. Білоус заявляв, що Україна планує загалом отри-мати від продажу всіх обленерго близько 300 мільйонів доларів.

Покупці «з-за поребрика» Повідомлення про те, що Фонд держ-майна збирається розпродувати держав-ну частку акцій в восьми обленерго, ми-моволі актуалізувало в пам’яті образ пана Бабакова. Депутата російської Держду-ми, котрий володіє мало не третиною ук-раїнської енергетики. А за Бабаковим по-тягнувся інший асоціативний ряд. Згада-лося, незважаючи на четвертий рік війни та санкції, в Україні продовжують пра-цювати російські компанії. Наприклад, «Спортмастер» та Ocean Plaza почувають-ся вельми комфортно, те саме стосується і Gloria Jeans, через яку нещодавно сталася бійка, причому охорона магазину висту-пала, певна річ, проти активістів, що при-йшли нагадати, як ця компанія співпра-цює з «ЛНР». Але не одна лише Gloria Jeans роз-кладає яйця по різних кошиках. Хоча 16 травня Петро Порошенко й підписав від-повідний указ, котрим було введено сан-кції проти сотень російських фізичних та юридичних осіб, включаючи і соцмережі, деяких із них ці обмеження не торкнули-ся. Так, наприклад, великі російські ком-панії «Єврохім» і «Євраз груп», які актив-но працюють в Україні, в обхід українсь-кого законодавства також підтримують контакти з підприємствами, зареєстрова-ними у «ДНР», і спонсорують бойовиків. Однак усе це — тема для окремої розмови. Тому повернемося до питання, чи можуть залишки українських обленерго потрапи-ти до російських рук? Теоретично — так. Особливо якщо май-бутні власники проявлять трохи хитрощів. Наприклад, той-таки Бабаков підійшов до приватизації українських обленерго не без фантазії: він діяв не через російську ком-панію чи через офшор, а через зареєстро-вану у Словаччині групу VS Energy. Саме вона і є власником українських обленерго. Тому пильність не завадить: навіть якщо в торгах братиме участь європейська ком-панія, треба ретельно дослідити, чи не майорить за нею російський хвіст. Це особ-ливо важливо в контексті недавніх кібера-так на енергетичну систему України, які мали на меті отримання ефекту блекауту, тобто розпаду об’єднаної енергомережі. Однак завдання не лише в тому, щоб не допустити до приватизації обленерго росіян. Важливо залучити свіжий капі-тал, зацікавити іноземних інвесторів, про-стимулювавши їхній інтерес до привати-заційних лотів. Нові гравці на енергетич-ному ринку дещо пожвавили та розвору-шили б його, розірвавши замкнене коло всім відомих енергохолдингів, які давно перетворилися на монополістів і все біль-ше розширюють свій вплив. Однак дуже важливо, щоб зі зміною власника відбу-лася й зміна менеджменту, тоді можна буде сподіватися на «перезавантаження» всієї системи. Досі користь від приватиза-ції будь-яких лотів була одномоментною: вона працювала на наповнення державної скарбниці, однак самим лише отриманням грошей за продаж об’єкта справа вичерпу-ватися не повинна.

Проте з 2019 року має запрацювати новий ринок електроенергії — відповідно до за-кону, прийнятого Верховною Радою 13 квітня. Тому, звичайно, всі енергетичні компанії повинні бути готові до цього — і технологічно, і ментально. Але така підго-товка просувається не надто активно, й у державних обленерго зокрема. Власне ка-жучи, приватизація обленерго якраз лягає в канву реформування енергетичного сек-тору України і рано чи пізно має відбути-ся. Але в організації та проведенні прива-тизації криються деякі ризики. Одну гру-пу ризиків, пов’язану з особою майбутніх власників, ми вже розглянули. Інші ж чинники стосуються способу оцінювання об’єктів приватизації.

Знову Ахметов? Уже зараз експерти ринку звертають увагу, зокрема, на ціну акцій Дніпрообле-нерго. Від початку НКРЕКП провела оці-нювання цього об’єкта із застосуванням так званого RAB-регулювання (повернен-ня вкладів власникам) й вказала ціну цьо-го лота — близько 12 мільярдів гривень. Утім Фонд держмайна сподівається виру-чити за Дніпрообленерго 728 мільйонів. І це, зауважимо, одна з найвищих цін се-ред восьми обленерго, адже інші пропону-ються взагалі за безцінь. Спочатку пакети акцій обленерго планували виставити на приватизацію після введення RAB-регу-лювання для цих компаній. Однак ФДМ не дочекався завершення процедури і ого-лосив про початок біржових аукціонів. Із чим пов’язаний подібний поспіх? Для отримання відповіді на це пи-тання варто дещо відволіктися від про-блематики обленерго і замислитися над тим, як в цілому в Україні відбувається приватизація. А вона, як відомо, перено-ситься рік у рік. Згадаймо, що ще 12 трав-ня 2015 року Каб мін ухвалив постанову, згідно з якою 329 державних підприємств різних галузей та різної міри значимості підлягали приватизації. Передбачалося, що після їх продажу до казни надійдуть щонайменше 17 мільярдів гривень. Од-нак цього так і не сталося, бо приватиза-ція фактично не відбулася. Справедливості заради слід зазначи-ти, що більшість підприємств, призначе-них для продажу, були і є збитковими. Їх дійсно варто реалізувати — за умови, звісно, що знайдеться покупець. Однак у списку лотів була і справжня перлина — Одеський припортовий завод, щоріч-ний прибуток якого вимірюється сотнями мільйонів гривень. (Його і по цей час го-

тують до приватизації, пересуваючи тер-міни продажу на кінець 2017-го — поча-ток 2018 року). Отже, головна помилка, якої уряд при-пустився у 2015-му, полягала в тому, що парламент мав проголосувати за всі при-ватизаційні об’єкти гамузом, не вдаючись у деталі економічної доцільності кожного окремого продажу. Ніхто з урядових чи-новників не утруднив себе фінансовою аналітикою щодо прибутковості чи збит-ковості підприємств, призначених для продажу, тож не дивно, що голосування у парламенті провалилося. Дуже ймовірно, що у випадку з Дніпро-обленерго мала місце така сама недбалість. Або ж (і тут невідомо, що є гіршим) — ціл-ком свідомий намір збити ціну під конкрет-ного покупця. Таким покупцем поінформо-вані джерела називають Ріната Ахметова, хоча офіційно ця інформація, певна річ, не підтверджена. А якщо вона підтвердить-ся, це означатиме тільки те, що донецький олігарх матиме змогу ще більше розшири-ти свою енергетичну імперію. Саме через подібні корупційні ігри Ук-раїна і має проблему із залученням іно-земного (не російського!) капіталу. Її ви-никнення пов’язане із загалом недвознач-ним іміджем нашої країни. Для того, щоб продати державні підприємства за висо-кою та вигідною для України ціною, важ-ливо завоювати довіру іноземних інвес-торів. Головною умовою для яких, окрім можливого прибутку, є захист вкладених грошей та стабільні, не залежні від полі-тичної кон’юнктури, правила ведення біз-несу. Державі та її уряду треба визначитися зі своїм ставленням до приватизації та ру-хатися в руслі ухвалених рішень. І якщо вже продавати державне майно, то роби-ти це у відповідності до закону та уника-ючи підозр у корупційній складовій та-кого продажу. Жодному потенційному покупцеві не сподобається перспектива захоплення його підприємства чи то «ті-тушками», чи то іншими бойовиками, які з’являться ділити майно, бо постраждали інтереси того чи іншого олігарха. Проте поки що прозорість привати-заційного процесу відсутня як така. І не-обґрунтовані ціни на виставлені на про-даж лоти та тенденційність кола можли-вих власників є тому підтвердженням. Звісно, хотілося б помилитися бодай цьо-го разу, і після завершення приватизації відзначити, як бездоганно вона була про-ведена. Однак значних підстав для подіб-них сподівань наразі, на жаль, немає. ■

Є ПРОБЛЕМА

Безпека на продажКому дістануться залишки українських обленерго?

■

Те, кому будуть продані обленерго, важливо не менше за те, як саме вони будуть продані.❙

5УКРАЇНА МОЛОДА

ВІВТОРОК, 1 СЕРПНЯ 2017ЕКОНОМIКА

«Модель економіки — свобода, свобода і свобода» ■ Кабінет Міністрів наприкінці травня погіршив прогноз зростання ВВП у 2017 році з 3% до 1,8%, а прогноз інфляції — з 8,1% до 12,9%. Наскільки реалістичний свіжий прогноз? — Я не оцінюю, наскільки він реалістич-ний, лише можу сказати, що це — результат погіршення відносин із підприємствами на окупованих територіях. Можуть працюва-ти і фактори, пов’язані з динамікою цін на основні продукти нашого експорту. ■ Цікава ваша оцінка ситуації з блока-дою. Наскільки вона погіршила економіч-ну ситуацію в Україні? — У житті економіка не є першопричи-ною багатьох дій, особливо коли ми воює-мо. Блокада — це політика, це засіб війни, а якщо ви говорите про щось як про засіб війни, то суто економічні наслідки не є пер-шочерговими. Всі військові дії, будь-які, не тільки «стрілялки» — це витрати, розорен-ня, і в цьому сенсі дії, пов’язані з війною, оцінювати з точки зору економічного ефек-ту дивно. ■ Що необхідно зробити владі в першу чергу, щоб економіка почала зростати не на 1-2%, а хоча б на 3% на рік? — Зосередитися на підприємницькому кліматі. Потрібно дати можливість підпри-ємцям проявити свою ініціативу, це і є єди-ний шлях стабільного економічного зрос-тання країни. Нам обов’язково потрібні дві речі: підтримка людей, які розумово зара-жені інноваціями, і підтримка людей, які нарощують наш експорт. ■ Економіка припинила падати і дуже повільно почала зростати в 2016 році. Але в першому кварталі 2017 року ситуація вже стала дещо гіршою. Наразі триває негатив-на тенденція? — Є кілька позитивних факторів, я б сказав, що економіка поліпшується якісно. Наприклад, зростає експорт до Європейсь-кого Союзу. Якісні показники не менш важ-ливі, ніж кількісні. І до речі, що ще дивно, — зростає експорт у Росію. Звичайно, вій-на дуже заважає нам, але мене просто ди-вує, що в умовах війни економіка взагалі зростає. Це говорить про те, який здоровий організм — наша країна. ■ Ви сказали про зростання експорту в Росію. Як із політичної точки зору, а не еко-номічної, оцінити таке зростання, врахову-ючи непрості відносини двох держав? — У нас йде, як зараз кажуть, гібрид-на війна, де ось ці паралелі війни з Гітлером абсолютно недоречні. Ми торгуємо і воюємо одночасно. І це дуже дивно для нас, але тре-ба пам’ятати, що ми вийшли з Радянського Союзу, і коли ми вийшли, частка експорту з Росією була переважаючою. Більше 70% експорту йшло в Росію. Ми і так дуже різко зменшили торгівлю з Росією, але якби, на-приклад, прийшов якийсь радикал і сказав: «Так, від цього дня ніякої торгівлі», то це був би руйнівний удар по Україні, по її роз-витку, реформам, стабільності. ■ Яка модель розвитку економіки для України є пріоритетною, враховуючи, що сировинна економіка не дуже перспектив-на, а за рівнем розвитку сучасних техноло-гій ми все-таки не посідаємо лідируючих позицій? — Модель така — свобода, свобода і сво-

бода. Не дай Бог якусь модель прийняти, яка б з ентузіазмом була б сприйнята бю-рократією і використана для її збагачення. Особливо я люблю, коли говорять про пріо-ритети розвитку... Бюрократи дуже люб-лять вказувати підприємцям, де треба роз-виватися. Дайте свободу, і це буде найкра-ще, що може бути.

«Краще помилитися і виправити, ніж нічого не робити» ■ Як ви оцінюєте пенсійну та земельну реформи? У чому переваги та недоліки цих реформ? — Зараз йдуть реформи, що визнача-ють майбутні соціальні параметри нашого суспільства — і пенсійна реформа, реформа охорони здоров’я, і освіти, і земельна рефор-ма... Якщо ви не всередині процесу, завжди знайдеться море зауважень. Скажімо, пенсійна реформа. Усім оче-видно, що ми катастрофічно запізнюємося з введенням накопичувальної форми пенсій-ного забезпечення. Очевидно, що ця систе-ма погано працює без довіри громадян до де-ржави, але до цього далеко. А в діючій солі-дарній системі зроблені необхідні кроки, пов’язані з балансуванням доходів і витрат, але це важко назвати реформою. До того ж ці зміни зможуть працювати хоча б кілька років, якщо прогнозоване падіння кількості працівників буде компенсуватися стійким зростанням їхніх доходів і, відповідно, зрос-танням пенсійних внесків. Я завжди пам’ятаю слова передчасно по-мерлого видатного реформатора Кахи Бен-дукідзе, який говорив, що краще помили-тися і потім виправляти, ніж нічого не роби-ти. Це був його принцип. А ми, безсумнівно, будемо ще не раз виправляти наші помил-ки, наші реформи. Але ми задумали гуман-ну освітню реформу і, я б сказав, раціональ-ну реформу охорони здоров’я. Що стосується земельної реформи, то ми — бідні саме тому, що не провели земельну реформу, тому що ми не торгуємо землею. Земля виключена з легального обороту капі-талів, примусово дешева для великих орен-дарів. Їхні інтереси тримають у бідності не тільки мільйони власників паїв, а й країну в цілому. Значна частина національного ба-гатства розбазарюється, використовується потворно. ■ А якщо повернутися до теми пенсій-ної реформи, по-вашому, чи буде в наступ-ні роки в Україні підніматися пенсійний вік і чи потрібно це? — У нас, як і у всьому світі, адміністра-тивний віковий поріг виходу на пенсію за-мінюється комплексом економічних сти-мулів, що орієнтують людину на певний вік. Людина вільна вибирати, але стиму-ли вказують їй оптимальний вік припинен-ня роботи, і цей вік буде неминуче зростати (для солідарної системи) зі старінням насе-лення і зі зростанням тривалості життя. ■ А як ви оцінюєте підвищення страхо-вого стажу? — Просто потрібні гроші для того, щоб платити. Якщо страховий стаж підвищили, значить, ви будете довше платити до того моменту, коли почнете одержувати пенсію, але і пенсія буде більшою. Пенсійні гроші не беруться нізвідки. ■ Ви в одній з колонок писали про те, що в Україні не поліпшується підприємниць-

кий клімат, у нашій розмові ви його теж зга-дали. А які чинники, на вашу думку, впли-вають на це погіршення? — Ми покращуємо свої показники в різних індексах, пов’язаних з економічною свободою, але я не відчуваю в розмовах з під-приємцями, що це якось відбивається на них. Підприємницький клімат — це дуже загальне поняття, я б сказав, поняття сво-боди, свободи від бюрократії, від корупції, і поки у нас немає таких значущих досяг-нень. Але, з іншого боку, хочу підкресли-ти, що у нас, у воюючій країні, почала зро-стати економіка — ми ж мали падіння еко-номіки, а тепер вона зростає дуже повільно, в межах точності розрахунків, але все-таки зростає. Але люди помічають більш великі зміни, більш масштабні, а статистика фік-сує і початкові рухи. ■ Чи можна говорити про погіршення ін-вестиційного підприємницького клімату, коли відбуваються обшуки, наприклад, не-щодавно в Dragon Capital, багатьох IT-ком-паніях... — Бачите, бюрократія ж нікуди не поділася, бюрократи не відлетіли в кос-мос, бюрократія є плоть від плоті нас усіх. Ми всі, на жаль, хворі ХХ століттям, ми всі діти тих, хто пережив страшні потрясіння в ХХ столітті, ми втратили низку корисних властивостей, які потрібні для того, щоб бути успішною країною, зокрема, більш за все мене турбує ставлення до праці... Знає-те, протягом тисячоліть людина сакрально ставилася до праці, як до священнодійства, ця сакральність була втрачена впродовж трьох поколінь Радянського Союзу, оскіль-ки вона не підтримувалася конкуренцією, а конкуренція — це потужний негативний стимул, який змушує людей відповідально ставитися до праці. І коли ми обговорюємо всі наслідки радянської господарської сис-теми, ми про це не говоримо. Ми втратили священне ставлення до праці, а це означає, що ми втратили відповідальність у праці, і це дуже важко долати. Можливо, нам дове-деться долати поколіннями. У школі, на початку 60-х, я проходив практику із праці у робітника, переведено-го із заводу до майстерні інституту — і ось за що: він не вмів працювати погано, він пра-цював швидше й якісніше за всіх і всім за-важав жити спокійно. Пам’ятаю й інший подібний епізод із випускницею торговель-ного технікуму. Її звільнили на другий день після початку роботи в маленькій крамниці, де вона паралізувала своєю чесністю звичне бригадне злодійство. Узагальнюючи ваші питання, можна повторити питання мого приятеля, відомо-го польського реформатора: «У нас у Поль-щі безлад не менше вашого, чому у нас вихо-дить, а у вас якось скособочено?» Відповідь проста, але вона не на поверхні — вони по-вернулися до себе додому, до Європи. Їх ре-форми ґрунтуються на соціальних ціннос-тях, які сповідують більшість: свобода і відповідальність як життєва необхідність, повага до себе і до інших, довіра як основа відносин у суспільстві. На нас чекає довгий шлях. Століття жит-тя в чужих державах, особливо криваве ХХ століття викувало у більшості народу стра-тегію виживання: не вір нікому, крім своїх, приховуй, не вийшло — обдури, не вийшло — підкупи. Тут немає місця свободі й повазі до особистості, включаючи свою. Ще один приклад. Пандуси при входах потрібні мільйонам, не лише інвалідам, але й літнім і мамам із немовлятами. Прогуляй-теся і здивуєтеся цими новомодними панду-сами, які неможливо подолати через їх кру-тизну. Для мене це знущання — показова характеристика неповаги до особистості, будь-якої, а значить, і до себе самого. Ось чому західні наполегливі поради змінюва-тися швидко — малопродуктивні. Цінності приходять у суперечність зі створюваними новими інститутами. Деся-тиліття знадобляться для їх взаємної адап-тації. ■ А як витік мізків і кваліфікованих рук може позначитися на економіці, житті краї-ни в цілому? Як можна зупинити або хоча б загальмувати цей процес? — Знаєте, витік мізків — це природ-ний стан. Протистояти цьому можна по-сталінськи — просто закрити країну, але не потрібно. Це природний стан — перелив ро-бочої сили з бідної країни в багату. Усі краї-ни, які успішно пройшли модернізацію, переживали витік мізків. Це їм не завади-ло розвиватися. ■

ПРО ПОМИЛКИ

«Найбільші олігархи ослабли» ■ Що скажете про антикорупційну діяльність нашої держави? Створено чи-мало антикорупційних структур: НАБУ, НАЗК, САП. Наскільки вони ефективні? Як думаєте, скільки знадобиться часу, щоб були реальні результати, посадки, очищення влади? — Ми всі пронизані корупцією: вона роз-квітає скрізь, де можна «тримати і не пуща-ти». Одні отримують корупційну ренту, інші платять її, у такий спосіб захищаючи свої пра-ва. Корупція — один з основних елементів стратегії виживання, яким ми володіємо до-сконало. Корупція буде повільно і драматично відступати в темпі зміни наших цінностей. ■ В одному з інтерв’ю ви сказали, що олігархічна монополія робить Україну бідною, саме вона є основою нашої бід-ності. Президент Петро Порошенко анон-сував саме процес деолігархізації. Як думаєте, це в нього виходить? — Сотні тисяч людей мають годуван-ня від монополій, які вони створили штучно, там, де повинна бути якась процедура, ви бір, вони створюють собі монополію і з цього за-робляють. Наша країна монополістично ор-ганізована, а там, де є монополія, гальмуєть-ся розвиток, оскільки монополія — це анта-гоніст розвитку. Там, де немає розвитку, там — бідність. Отже, монополія і бідність — це найближчі родичі. А чи є деолігархізації? Я б відповів так: ніхто не заарештований з олігархів, ніхто по-казово не покараний. Але те, що найбільші олігархи ослабли, безсумнівно. ■ Чи можна назвати уряд Володими-ра Гройсмана реформаторським? Як ви оцінюєте зусилля чиновників у реформу-ванні різних галузей? — Він підтримує цей процес. Я досить часто буваю на нарадах, де Прем’єр Гройсман розмовляє з реформаторами, і спостерігаю досить діловий стиль. Вони не відчужені один від одного. ■ Чому тоді один за одним свої поса-ди залишили так звані реформатори в уряді? Айварас Абромавічус пішов, бага-то заступників, менеджерів? Не витрима-ли тиску системи або їм просто не дава-ли проводити реформи? — Це втеча, дезертирство. Люди повин-ні боротися, а вони ображалися, ніби прийшли не реформувати, ніби реформаторство — це не війна, а прогулянка. Опір реформам у владі й поза нею нарощується в міру їх поглиблен-ня. Це природно. І справжні реформатори по-винні використовувати дані їм можливості до кінця. ■ Яким ви бачите подальший розви-ток відносин із Росією? Хтось, в основ-ному праві радикали, хоче відокремити-ся від Росії мало не стіною, хтось гово-рить, що все-таки рано чи пізно нам до-ведеться миритися. А як думаєте ви? — Наші радикальні партії жодного відно-шення до революційного радикалізму не ма-ють. Це пародія на революційний радикалізм, це, швидше, радикальний популізм, тому об-говорювати їх як рівноправних учасників ре-волюційного процесу просто непристойно. На жаль, революційні партії, які б мали значен-ня для населення, не були створені. Я не можу назвати партію, яка була б хоч скільки-небудь значуща і виросла з Майдану. А з приводу Росії... Росія — це імперія, а ми йдемо від імперії, наш рух же не тіль-ки пов’язаний з модернізацією країни та сво-бодою від радянської системи господарюван-ня, це також відхід від імперії. На жаль, Росія не враховує досвід інших європейських імпе-рій, які відмовилися від імперської політики. Я можу тільки сказати, що вони йдуть проти історичної тенденції. У цьому випадку якими б ви не були сильними, співвідношення сил не відіграє суттєвої ролі. Я наведу приклад Франції, яка програла Алжиру в такій війні. Це просто помилка Путіна як керівника країни, який тягне її у минуле, і ця помилка може при-звести до розвалу країни. Ми не будемо найближчим часом друзя-ми з Росією. Росія — це наше випробування, можливо, на десятиліття. Але це випробуван-ня створює нашу країну заново, роблячи мо-дернізацію неминучою. ■ А чи вдасться Україні в майбутньо-му економічно стати повністю незалеж-ною від Росії? — Я тільки що позитивно відповів на це питання. ■

■ДІЙОВІ ОСБОБИ

Війна заважає українській економіці, але експорт у Росію зростаєРадник Президента Олександр Пасхавер — про реформи, безнес-клімат і відносини з РосієюЮлія ЗАБЄЛІНА («Апостроф»)

Олександр Пасхавер — український учений, заслужений економіст України, член-ко-респондент Академії технологічних наук і позаштатний радник Президента. В інтерв’ю «Апострофу» відомий економіст розповів, чому Україні корисний відкритий ринок землі, чому відхід з уряду реформаторів — дезертирство і чи вийде у держави пов-ністю позбутися економічної залежності від Росії.

■

Олександр Пасхавер.Фото Альони САВЧУК

(galinfo.com.ua).

❙❙❙

6 УКРАЇНА МОЛОДАВІВТОРОК, 1 СЕРПНЯ 2017 ГАРЯЧА ТЕМА

«Повістку мені виписували на коліні» Практично всі бійці, яких тепер судять за «дезертирс-тво», потрапили на схід із пер-шою хвилею мобілізації. «Пат-ріотизм заграв — Батьківщи-ну треба було захищати. Мені подзвонили з військкомату — я одразу ж зібрався і прийшов. Повістку мені виписували вже у військкоматі просто на коліні», — розповідає один з обвинува-чених, боєць 72-ї бригади Олег Мусієнко. Військове спорядження теж здобували самотужки. «Коли хлопців після полону привез-ли в Запоріжжя, ми перше, що в них спитали: «А де ваші броне-жилети?». Виявилося, що на 46 чоловік, які були під постійни-ми обстрілами, в них було лише 5 бронежилетів, і то тих, які ку-пили родичі чи односельці. Коли ж почали допитуватися більше, здивуванню не було меж: вия-вилося, у хлопців практично не було ніякого забезпечення. На-віть окопи на тому териконі вони рили не лопатами, а своїми кас-ками», — розповідає правозахис-ник із Запоріжжя Олена Яркі-на. «Та тоді в армії такий бардак був, — зітхає ще один обвинува-чений, боєць 51-ї Юрій Шиць. — Виживали, як могли. Там узагалі окопатися було немож-ливо. Щоб ви розуміли: донець-кий степ — це 40-50 см чорнозе-му, а під ним — сланець, твер-дий камінь, який не пробити. Але, якщо хочеш вижити, дово-диться робити неможливе». На початку липня 2014 року артилерійський підрозділ 51-ї ОМБР закинули біля міста Свер-дловськ (нині — Довжанськ) на терикон (висота 214) контро-лювати смугу землі шириною в кілька кілометрів між кордо-ном із Росією та територією, за-хопленою бойовикам. Спочатку ідея командування полягала в тому, що бійці просуватимуться вздовж кордону в напрямку Хар-ківщини, де мають зустрітися з іншою групою, що йшла назуст-річ, і взяти сепаратистів у кіль-це. У самого ж тактичного угру-повання «Кордон», до якого вхо-дили, крім 51-ї ОМБР, ще й 72-

га ОМБР та 79-та аеромобільна бригада, було завдання взяти під контроль усю лінію кордону з Росією і відрізати сепаратис-там підмогу з боку сусіда-агре-сора. Теоретично все виглядало дуже реалістично і правильно. Однак розробники цього пла-ну не врахували одного: якщо в мирний час кордон міг бути вій-ськам надійним тилом, то в ситу-ації війни з Росією хлопці опини-лися на вузькому перешийку у прямому сенсі між двох вогнів.

«Ми могли розбити колону російської техніки ще при вході на Ізварине» «Я нікого не засуджую, тіль-ки досі не можу зрозуміти, чому ми стояли поряд і нікуди не від-ступили?». Такі коментарі досі можна зустріти під матеріала-ми про цю справу. Більше того, саме відступ хлопців з терико-на довгий час намагалися зро-бити однією з головних причин виникнення цього «Ізваринсь-кого котла» чи «Ізваринської кишки», як пізніше назвали си-туацію в секторі Д. Утім давайте розберемося. Один мій знайомий, колиш-ній доброволець «Айдару», дав дуже точне визначення суті вій-ни. «Війна — це дія з метою за-вдавання шкоди ворогу». З ог-ляду на це, все, що відбувало-ся у ті спекотні липневі дні три роки тому на кордоні з Росією, війною з боку Української армії назвати важко. Як і важко на-звати війною все те, що відбу-вається там до цього часу, при-наймні з позиції українського командування. Хлопці з 51-ї бригади досі згадують, як на їхніх очах 11-12 липня 2014 року з тери-торії Росії через пункт пропус-ку «Ізварине» пішли колони російської техніки. «Ми пере-бували в досить зручному по-ложенні як артилерія, тому що ще були 2С3, Д-30-ті, Д-20-ті (види гармат. — Авт.), тоб-то артилерійської сили нам би вистачило розбити цю колону. Але при йшов наказ спостеріга-ти. А пізніше, коли колона вже роззосередилася і окопалася, це стало неможливим», — роз-

повідає Юрій Шиць. Після цього їхнє перебуван-ня на териконі перетворилося на пекло. Щодня по кілька го-дин їх «відпрацьовували» як із російського боку, так і з боку се-паратистів. За кілька днів була практично знищена уся арти-лерія, боєкомплекти та прод-пайки теж закінчилися, заги-нули друзі. Незважаючи на це, бійці 10 днів тримали висоту, не знаючи, що їм готує завтраш-ній день. «Спочатку ще були спроби скидати нам продукти з повітря, але після того, як поча-ли збивати літаки, це припини-лося. За весь цей час до нас про-

рвалося кілька кіровоградських «КамАЗів» з боєприпасами, але і цих БК надовго не вистачило. Під кінець у нас лишилася одна САУ, яка ще якось могла стрі-ляти. Якби хтось поповзав по терикону, можна було назбира-ти ще з 15 снарядів. Оце і все. Ми розуміли, що перебувати на одному місці до закінчення ос-таннього патрона немає сенсу. Але наші пропозиції про відхід відкидалися: доки нема наказу, ми нікуди не відійдемо, хоча ми майже кожного дня зазнавали втрат», — каже Шиць. До всього, напруження дода-вали повідомлення ЗМІ, які пе-редавали інформацію Геншта-бу про те, що українські війсь-ка виведені з сектора Д. «20-21 липня по телевізору йде інфор-мація, що вже військовослуж-бовці виведені, а ми залишали-ся на місці. Ми дзвонили у вій-ськову частину, батькам, мо-вляв, як виведені, якщо ми тут, у нас нема ніякого забезпечен-ня, ми не маємо змоги вести во-гонь і оборонятися», — згадує ті дні боєць.

Зрештою, 25 липня кіро-воградські бійці, які застрягли на териконі, вирішують на «Ка-мАЗах» прориватися у бік Чер-вонопартизанська, до 72-ї бри-гади. До них приєднується і частина хлопців із 51-ї бригади. Однак через три кілометри ма-шину зупинив чоловік у камуф-ляжі з білим прапором. «Коли хлопці поїхали, наш командир, капітан Чиргинець, пішов по позиції переписувати тих, хто лишився. А за деякий час нам подзвонив один із тих, що пої-хали, і сказав: «Ми в полоні. А з вами хочуть поговорити пред-ставники сепаратистів». Ми за-

питали в Чиргинця, що будемо робити, а він відповів: «Робіть, що хочете», — зазначає Юрій. За деякий час біля терикона з’явилися перемовники. «Деко-го ми впізнали — це були міс-цеві люди. Ми їх бачили, коли ще ходили в найближче село по воду. А у нас була інструкція — з місцевим населенням спілку-ватися без зброї, щоб не прово-кувати їх. Тому ми перевдягли-ся в цивільне, зброю склали в сумки і спустилися. Деякий час ми розмовляли: нам сказали, що наступний залп накриє тери-кон і з нас нікого не залишить-ся. Ми вагалися. І тут із найбли-жчої лісопосадки піднялися чо-ловіки в камуфляжі зі зброєю, і ми зрозуміли, що виходу не-має», — пояснює Шиць. Ті, хто лишився на териконі, разом із капітаном Чиргинцем прийняли рішення пробивати-ся до своїх. Зрештою їм це вда-лося — хоча і з втратами. Серед загиблих — і Володимир Гар-матій, якому пізніше посмерт-но було присвоєно звання Героя України.

«Пускай с вами еще поработают. Вы отнимаете наше время» Полонених спочатку трима-ли на плацу захопленої бойови-ками прикордонної застави. До-питували всіх по колу, виводили на імпровізовані розстріли, всі-ляко тиснули та залякували. Як згадує Юрій Шиць, двох місце-вих зі Свердловська розстріляли у них на очах, тож кожен не раз попрощався із життям. Через два дні їх зібрали і відвезли на тери-торію Росії, де до морального тис-ку додався іще й фізичний. Дія-ли методом «батога і пряника»: спочатку били і пояснювали, що в Україні їм уже нічого не сві-тить, а потім обіцяли різні бла-га, якщо підпишуть контракт із російською армією. Ніхто із по-лонених на таке не погодився. Пізніше на російському пер-шому каналі з’явиться сюжет, де українські бійці їдять росій-ську «мівіну» і розповідають про свій полон. «Усе, відвоювалися. Бійці цього підрозділу українсь-кої армії навряд чи повернуться в стрій. Поранені і контужені, сол-дати й офіцери шукають поря-тунку на російській території», — так прокоментувала ситуацію російська «журналістка». Юрій Шиць розповідає, як цей сюжет знімався. «Нас доб-ряче «відпрацювали», розпові-даючи, що і як нам треба говори-ти: що ми не хотіли воювати, нас змусили, що ми вбивали мирне населення. А тоді до нас запус-тили російську знімальну гру-пу. Ми довго намагалися цього не робити: не договорювали ре-чення, відповідали односкладно, невпопад. І тоді ця журналістка наказала оператору вимкнути камеру і сказала нам. «Так, мы сейчас выйдем, а с вами пускай еще поработают, чтобы вы знали, что говорить. Вы только отнима-ете наше время», — каже Юрій Шиць. Однак саме цей сюжет, схо-же, визначив ставлення до бій-ців з боку українського коман-

СУД ТА ДІЛО■

ДвадцятероТретій рік тривають суди над бійцями 51-ї Окремої механізованої

бригади, які три роки тому вийшли з-під обстрілів через територію Росії

Наталка ПОЗНЯК-ХОМЕНКО

Цей судовий процес заповідався як показовий, щоб підняти бойо-вий дух одних і застерегти інших: в українській армії зi зрадниками та дезертирами церемонитися не будуть. А тому — стояти треба до останнього патрона, а як закінчаться й вони — врукопашну йти проти танків, підриваючи їх із собою, як ми бачили в радянських фільмах про Другу світову. Або — загинути смертю Героя, щоб меморіальна дошка з твоїм фото з’явилася на школі, де ти вчився, а школярам першого вересня розповідали про твій подвиг.Але війна (а те, що уже четвертий рік відбувається на сході України, — саме війна, під якою абревіатурою її не намагалися б заховати) докорінно відрізняється від того глянцевого пафосу, до якого ще моє покоління привчала радянська пропаганда. Рівно через місяць після відкриття кримінального провадження проти 46 бійців 51-ї Окремої механізованої бригади (ОМБР), які потрапили в полон, а звідти — на територію Росії, звідки їх передали українському командуванню, була Іловайська трагедія, яка поставила безліч за-питань, на які досі немає відповіді. Між цими двома подіями сталася ще одна — в аналогічну ситуацію з виходом з оточення через територію Росії та полоном потрапили 438 бійців 72-ї та 79-ї бригад. Масштабність втрат під Іловайськом і кількість ситуативних «дезертирів», а також інформаційний га-лас, який піднявся навколо цього, викликали підозри в неефектив-ності дій саме командування, тому всі справи швиденько зам’яли, а 51-шу ОМБР в спішному порядку розформували і перетворили на 14-ту бригаду. Але джина з пляшки було випущено — судовий процес проти 46 «запорожців» (так хлопців почали називати після того, як їх на півроку фактично ув’язнили в Запоріжжі у військовій частині) вже було запущено. Судові процеси по цій справі тривають уже третій рік. За цей час частина бійців пішли на співпрацю з прокуратурою, двоє погоди-лися на закриття справи «у зв’язку зi зміною обставин». Але 20 найстійкіших заповзялися відстояти свою честь і довести, що в ситуації, що склалася, вони діяли максимально відповідально і адекватно. Хоча й розуміють, що у нашій країні і з нашою судо-вою системою це зробити буде дуже непросто. «УМ» спробувала розібратися в усіх нюансах цієї непростої справи.

Суди над «запорожцями» тривають третій рік.❙

«Я не боюся тюрми. Але я не зможу ходити з тавром зрадника і дивитися людям в очі, якщо я не винен. Тому буду йти до кінця».

7УКРАЇНА МОЛОДА

ВІВТОРОК, 1 СЕРПНЯ 2017ГАРЯЧА ТЕМА

дування, коли через два дні хлоп-ців було передано в Україну. І то не всіх — двох росіяни лиши-ли там як заручників, до того ж один із заручників викликав-ся сам, замість контуженого то-вариша. Але, коли хлопці пере-тнули кордон у районі ПП «Ус-пєнка», їх, змучених і голодних, зустріли тригодинним обшуком та допитами, як зрадників. Піз-ніше їх півроку протримали в Запоріжжі у військовій частині А1978, намагаючись судити за «самовільну відмову від несення служби в бойовій обстановці», за-мість того, щоб скористатися їх-ньою інформацією. «Коли після полону хлопців повернули в Ук-раїну, хлопці давали пояснен-ня, креслення, де розташовані батареї, «Гради», польові штаби російських підрозділів уздовж кордону. Але представники СБУ поставилися до хлопців уперед-жено, як до ворогів, і цю інфор-мацію проігнорувало військове керівництво, що в подальшому призвело, зокрема, і до трагедії Іловайська» — переконаний іще один із захисників бійців Олек-сандр Оленченко.

До підтримки і захисту бій-ців підключився і Запорізький автомайдан та інші волонтери. «Перший час хлопців у частині не годували, оскільки вони не були «поставлені на довольство» і взагалі були там чужаками. Очевидно, відправляючи їх у За-поріжжя, була ставка на те, що хлопців із Західної України, та ще й із тавром дезертирів, росій-ськомовний край не буде під-тримувати. Але, коли почалися суди, за кожного з них знайшло-ся по 7-8 авторитетних поручи-телів. В результаті усіх їх відпус-тили під особисте зобов’язання», — розповідає Олена Яркіна.

«Якби вони загинули, то були б героями. А так ми будемо їх судити» Моральний тиск, який по-чався на бійців 51-ї бригади піс-ля повернення на батьківщину, був не менший від того, що від-чули хлопці з боку ФСБ. Хоча, по суті, їх звинувачували лише в одному — у тому, що вони за-лишилися живими. Про що прямим текстом заявив бать-кам бійців військовий проку-

рор Запорізького гарнізону Ми-хайло Ільєв, який і запустив цю справу: «Якби вони загинули, то були б героями. А так ми бу-демо їх судити». До слова: сам Михайло Ільєв нині є фігуран-том іншої справи — активісти виявили, що його після всіх цих подій перевели в Одесу праців-ником відділу кадрів Одеського гарнізону, де він без жодних до-кументів займає службове при-міщення в 40 кв.м. Однак заява прокурора над-то промовиста. «На жаль, це свідчить, що з радянських часів у головах військового начальс-тва у ставленні до бійців мало що змінилося. Їх так само мають за гарматне м’ясо, яке, як заявив колись маршал Жуков, «бабы еще нарожают». І якщо, як спі-вається у відомій пісні тих часів, «нужна одна победа», то «за це-ной не постоим». Хоча в усьому світі успішність операції виз-начається передусім кількістю жертв, тільки в Радянському Союзі їх мало бути якнайбіль-ше, як казав Сталін, «нам лег-кая победа не нужна». А інші армії намагалися мінімалізу-вати втрати. Мене на початку 90-х перед Днем Перемоги вра-зив сюжет у програмі «Время», де йшлося про звільнення одно-го з чеських містечок. Як відо-мо, у боях за Чехію брала участь Червона армія та американська армія генерала Паттона. Так от, там наводився один промовис-тий факт: під час звільнення цього містечка загинуло більше тисячі радянських воїнів і кіль-ка десятків американських. Ав-тори сюжету обурювалися, що чехи більше квітів поклали на могили американських бійців, а не радянських. Мовляв, ми ж звільнили їх такою дорогою ці-ною! А я ще тоді подумав: а якою ж мала бути стратегія радянсь-кого командування, щоб пок-ласти стільки людей, коли інші в тих же умовах змогли цього не допустити? Взагалі в НАТО, куди ми так прагнемо, людське життя є найбільшою цінністю і кожна втрата особового складу розглядається як надзвичайна ситуація. А в нас, виходить, все як і раніше», — коментує сло-ва прокурора кандидат історич-

них наук Олександр Хоменко. Спочатку бійцям загрожува-ли реальні терміни — 5-10 років позбавлення волі, як передба-чала ч. 3 ст. 409 Кримінально-го кодексу. І вони справді могли бути. Однак, побачивши, який резонанс викликала ця справа в суспільстві і що громада стала на бік бійців, прокуратура поча-ла шукати спосіб викрутитися з ситуації. І тоді хлопців почали пресувати, схиляючи до підпи-сання угоди з прокуратурою. На ділі це означало, що боєць виз-нає себе винним в інкримінова-ному злочині, отримуючи за це п’ять років умовно з відстроч-кою на три роки. Тобто, якщо впродовж трьох років боєць не вчинить нічого протиправного, з нього знімаються усі обвину-вачення. Це дозволяло і проку-ратурі зберегти своє обличчя, і бійцям повернутися до родини і спробувати почати жити по-но-вому, хай і з тимчасовим тавром зрадника і дезертира. Багатьох залякували, що будуть сидіти, судові засідання планували пе-ренести на Луганщину (за міс-цем скоєння злочину), а туди добиратися з Волині, та ще й за свої гроші, — справа непроста. Іншим обіцяли наступного дня відпустити до родини і все за-бути. І частина бійців підписа-ла такі угоди, і зараз формально вони вже чисті перед законом. Але 22 найстійкішi затялися. «Мені один із моїх підзахисних, Володя Дідух, сказав: «Я не бою-ся тюрми. Але я не зможу ходити з тавром зрадника і дивитися лю-дям в очі, якщо я не винен. Тому буду йти до кінця», — каже адво-кат Василь Нагорний.

«Якщо виправдаємо хоч одного — зможемо витягнути всіх» Нині справа «запорожців», яка вже третій рік слухається у Володимир-Волинському місько-му суді, за місцем дислокації 51-ї ОМБР, стала каменем спотикан-ня і для військової прокурату-ри, і для судової системи. Бо чим далі заглиблюєшся в це, тим оче-виднiшим стає абсурдність обви-нувачень і весь той жах і бардак, у якому опинилися наші бійці на початку війни, переконаний Ва-силь Нагорний. Але честь мун-дира не дає прокурорам визнати це, і вони продовжують тиснути і на суд, і на бійців. «Якщо бра-ти по закону і по справедливості, то карати бійців треба за завда-ну шкоду. А хлопці, потрапив-ши у полон, своїми діями ніко-му шкоди не завдали, навпаки, зберегли свої життя і привезли з полону цінні свідчення (якими, втім, ніхто так і не скористався). До того ж, двох узагалі не мож-на було судити, бо вони визнані інвалідами війни, і можна довес-ти, що «на момент вчинення зло-чину» вони за станом здоров’я не могли виконувати обов’язки військовослужбовця. Але хлоп-ці не хочуть іти на це, вони вима-гають, щоб їхні дії визнали най-більш адекватними в ситуації, що склалася. Прокуратура ж не може допустити виправдальних вироків, бо у такому випадку лю-дей десять із прокурорських до-ведеться притягнути до відпові-дальності, а це означатиме удар по системі. До того ж 22 бійцi от-римають можливість подати зус-трічний позов на відшкодування моральних і матеріальних збит-ків, а це теж прокуратуру не вла-штовує. Так що процес може бути дуже довгим, ще не на один рік», — припускає Василь Нагорний. Шукають вихід із ситуації і прокурори. 17 серпня 2016 року прокуратура Запорізького гар-нізону раптом пом’якшила об-

винувачення — замість части-ни 3 статті 409 ККУ бійцям те-пер інкримінують другу части-ну тієї ж статті, де є «відмова від несення обов’язків військової служби», але немає «в умовах бойової обстановки». З одного боку, такі зміни обурили «запо-рожців», які хотіли б самих про-курорів побачити на териконі, в тих умовах «не бо йової обста-новки». З іншого — вони дають можливість швиденько закрити справу, якщо боєць визнає вину і подасть клопотання за стат-тею 48 про зміну обставин. Двоє хлопців за сімейними обстави-нами та станом здоров’я скорис-талися такою можливістю. Реш-та вирішили не відступати. Водночас такі зміни породили і юридичний казус, коли бійців, які були в одному місці і робили аналогічні дії, судять за різними статтями ККУ. У справі вилізли й інші неузго дження. Наприклад, бійці кіровоградської бригади, які першими на «КамАЗах» потрапи-ли в полон, проходять у справі як свідки. А згадуваний на початку боєць 72-ї ОМБР Олег Мусієнко, за даними прокуратури, взагалі «в списках не значиться» і в зоні бойових дій не перебував, хоча при цьому йому пред’явлено об-винувачення, що він вчинив там якийсь злочин. До того ж, усе об-винувачення ґрунтується лише на показах свідків, але за три роки ніхто не залучив до справи війсь-кового експерта, який сказав би свою думку, як варто було діяти, з військової точки зору, в ситуа-ції, що склалася на териконі. Багато хто вважає цей про-цес своєрідною помстою 51-й бригаді, на яку вирішили пові-сити всі прорахунки і за бездар-не командування армією та зрив військових операцій на початку війни, і за Іловайський котел. Утім iз часом усе стає на свої місця і правда відвойовує свої позиції. Так і бійці 51-ї бригади докладають зусиль, щоб повер-нути їй чесне ім’я. «Тоді, піс-ля Іловайського котла, саме 51-шу зробили цапом-відбувайлом, повісили на неї всі гріхи і термі-ново розформували, щоб прихо-вати власні прорахунки. А потім подивилися — 51-ша і Савур-мо-гилу брала, і геройський Володя Козак, який захопив «заблука-лих» псковських десантників і якого потім намагалися судити, як і 1700 бійців 51-ї, за «само-вільне залишення частини» уже після повернення у Володимир-Волинський, теж наш. І комбри-га Пивоваренка, якого два роки називали дезертиром і розпові-дали, що він утік у Росію, теж нарешті визнали загиблим під час виходу з Іловайського котла і з почестями поховали. Шкода лише, що для того, щоб довести очевидне, доводиться тратити стільки часу і зусиль», — каже Нагорний. Він сподівається, що і цю справу їм вдасться довести до виправдального вироку. На-віть якщо на це підуть роки. На-віть якщо до кінця дійдуть оди-ниці (на що, очевидно, і розра-ховує прокуратура, яка заяви-ла до 60 свідків обвинувачення, яких iще треба зібрати і допита-ти). «Це уже стало справою честі і для хлопців, і для нас. І навіть якщо у кінці залишиться лише один боєць і ми його виправдає-мо — ми витягнемо всіх. Правда не має терміну давності», — пе-реконаний адвокат. Наступне засідання призна-чено на 16 серпня. Хлопці споді-ваються почути свідчення сво-го командира, капітана Чиргин-ця. І розраховують, що військова честь і совість візьмуть гору над страхом перед системою. ■

нескоренихПісля російських обстрілів техніка на териконі була в такому стані.❙

Юрій Шиць потрапив на схід із першою хвилею мобілізації.❙

8 УКРАЇНА МОЛОДАВІВТОРОК, 1 СЕРПНЯ 2017 СВIТ

ПРОВОКАЦІЯ

«Гражданіном бить обязан...»Володимир Путін підписав закон про спрощене надання громадянства Росії для українців, який суперечить правовим нормамОлег БОРОВСЬКИЙ

Президент Росії Володимир Путін під-писав схвалений раніше Державною ду-мою закон, який передбачає спрощений порядок надання російського громадянс-тва громадянам України, а також затвер-джує присягу на вірність Росії при при-йнятті її громадянства. Цю інформацію 30 липня оприлюднив офіційний інтер-нет-портал правової інформації Росії. Державна дума — нижня палата пар-ламенту — схвалила цей законопроект у третьому й останньому читанні 19 лип-ня. А 25 липня цей документ підтрима-ла й верхня палата — Рада федерації. Документ, серед іншого, визначає, що після набуття чинності від громадян України при наданні їм громадянства Росії не будуть вимагати обов’язкового нині для всіх іноземців підтвердження про вихід із попереднього громадянства від компетентних органів країни того громадянства, наголошується у комен-тарі на сайті «Радіо «Свобода». Замість цього тільки для громадян України до-статньо буде нотаріальної копії заяви про відмову від українського громадянс-тва, що має бути направлена до українсь-ких владних органів. Російські депутати стверджували, що Україна свідомо чи-нить перешкоди у виході з її громадянс-тва, не надаючи належних документаль-них підтверджень, які «від України от-римати неможливо». Як записано в тексті закону, «відмова від наявного громадянства України здій-снюється шляхом направлення заяви про відмову від громадянства до повноваж-ного органу цієї держави». Крім того, се-ред інших змін закон запровадить прися-гу на вірність Росії, яку мають складати іноземці при набутті російського грома-дянства, так що без її складення грома-дянство не буде надане. Іще одна зі змін — встановлення можливості відкликати громадянство Росії в осіб, що були засуд-жені за звинуваченнями, пов’язаними з тероризмом. В Україні вже звертали увагу, що Росія не повноважна встановлювати по-рядок виходу з українського громадянс-тва, на що претендує згаданий росій-ський закон. Крім того, чинне законо-давство України про громадянство не передбачає процедури «відмови від гро-мадянства України», тому отримання громадянином України іноземного гро-мадянства «у зв’язку з відмовою від гро-мадянства України» не може розгляда-тися як законна підстава для припинен-ня громадянства України — припинити громадянство України може тільки указ Президента України. Як заявляв речник Державної мігра-ційної служби України Сергій Гунько, «незалежно від будь-яких рішень будь-яких держав світу процедура залишить-ся такою, як і була, і громадяни, які не вийшли з громадянства відповідно до за-кону України, залишатимуться громадя-нами України». Москва свідомо йде на провокацію, щоб надалі на її підставі плодити інші провокації. Згадаємо, масове надання російського громадянства мешканцям Криму стало однією з «підстав» окупа-ції та анексії півострова. ■

■

Олег БОРОВСЬКИЙ

Президент Росії Володи-мир Путін 27 липня відвідав iз коротким 10-годинним ві-зитом Фінляндію. Формаль-ним приводом для візиту було святкування 100 років незалежності Фінляндії (від тієї ж Росії), обговорення двосторонніх відносин та на-магання заспокоїти фінсь-ку сторону у зв’язку зі спіль-ними російсько-китайськи-ми військовими маневрами у Балтійському морі. Незважаючи на корот-ку тривалість візиту, Путін повертався на батьківщи-ну не з порожнiми руками. Його команда знайшла час на придбання великої кіль-кості алкогольних напоїв. Одна з найбільших фінських газет Ilta-Sanomat пише, що з аеропорту Лапперан-ти до Росії відбули відразу два президентські літаки — пасажирський і вантажний. На одному перебували Путін та президентська делегація у складі приблизно 200 осіб, а у «трюми» другого заванта-жили алюмінієві ящики та картонні коробки з міцними алкогольними напоями. До літака їх підвезли спе-ціальні дипломатичні маши-ни російського посольства в Гельсінкі. Окрім того, напе-

редодні візиту президента до Фінляндії прилетів спе-ціальний літак, на борту яко-го були два великi холодиль-ники з їжею, а також спецма-шина для зв’язку з Кремлем, повідомляє інтернет-портал Фонтанка.ру. А незвичайний процес завантажування лі-

така алкоголем примудрив-ся зняти за допомогою «да-лекобійного» об’єктива міс-цевий фотограф Арі Накарі, пише вже згадане фінське видання Ilta-Sanomat. «Схоже, після нових аме-риканських санкцій пре-зиденту Росії Володимиру

Путіну тільки і залишило-ся, що піти в запій на пару років», — жартують фінсь-кі користувачі соціальних мереж після публікації фо-тографій з аеропорту Лаппе-нранта. Вдалося дізнатися і про алкогольні смаки пре-зидента РФ. Судячи з коро - б ок, «господар Кремля» вва-жає за кращу фінську горіл-ку Koskenkorva. Також на транспортері були помічені кілька ящиків iз дорогим коньяком Prince Hubert de Polignac. Фіни кепкують, що великий вантаж якісно-го спиртного, власне, і був однією з головних цілей ві-зиту Путіна до їхньої краї-ни. Варто відзначити, що за рахунок державної акциз-ної політики Фінляндії в га-лузі торгівлі алкоголем спир-тне в цій країні приблизно у тричі дорожче, ніж у сусід-ній Росії, а фінські любителі випити охоче вибираються в алко-тури вихідного дня до Санкт-Петербурга, де іноді навіть спричиняють деякі проблеми поліції. Однак Во-лодимир Путін і члени його адміністрації, судячи з усьо-го, вважають меншим злом високі фінські ціни, а може, і побоюються вживати вітчиз-няну горілку, зазначає сайт expres.ua. ■

Ігор ВІТОВИЧ

МЗС Росії оголосило, що від 1 серп-ня американське посольство в Москві втрачає право на користування части-ною нерухомості, в тому числі резиден-цією в районі Сєрєбряний Бор та скла-дами на вулиці Дорожній. Натомість до 1 вересня персонал американських дипломатичних представництв у Росії має бути зменшений до 455 осіб. Краї-ну повинні будуть залишити 755 аме-риканських дипломатичних співробіт-ників. Про це президент РФ Володимир Путін повідомив в інтерв’ю Всеросій-ській державній телерадіокомпанії. Отже, кількість персоналу диплома-тичних місій в обох країнах зрівняєть-ся — по 455 осіб з російського та амери-канського боків. Обмеження, які оголосила Москва, — це відповідь на підготовлені амери-канським Конгресом закони, що заго-стрюють санкції проти Росії. Одночас-но це також має бути реакція на видво-рення зі Сполучених Штатів 35 росій-ських дипломатів і позбавлення Росії двох відпочинкових осередків у штатах Нью-Йорк і Меріленд. «Рішення росій-ського МЗС проконсультовано з пре-зидентом Росії», — повідомив речник Кремля Дмітрій Пєсков. Напередодні Володимир Путін попередив, що Росія відповість на дії Вашингтона, позаяк не можна — за його словами — «постійно терпіти хамство». Тим часом російські коментатори, з якими розмовляли журналісти що-денника «Вєдомості», застерігають: американські санкції та російські об-меження загрожують «дипломатич-ною війною» між Москвою та Вашинг-тоном. Однак політолог Алєксєй Мухін сказав виданню «Московскій комсо-молєц», що це лише початок російсь-ких обмежень стосовно США. А екс-перт Андрєй Колєсніков, якого цитує

інформаційне агентство РБК, заявив: позаяк можливості Москви обмежені, її дії можуть бути непередбачувани-ми і дошкульними. Заодно він додав, що російська влада втратила надію на поліпшення взаємин зі США під час правління Дональда Трампа. Воло-димир Путін уже не сподівається на швидкі зміни у відносинах двох країн і що США скасують санкції найближ-чим часом. «Ми доволі довго чекали, що, може, щось зміниться на краще. Але, судячи з усього, якщо вона (си-туація. — Ред.) і зміниться, то неско-ро», — зазначив президент РФ. У Білому домі вже заявили, що пре-зидент США Дональд Трамп підпише прийнятий Конгресом закон про запро-вадження нових санкцій проти РФ. Уз-годжене рішення законодавців від обох партій iз питання про санкції фактично позбавило президента Дональда Трампа можливості скористатися правом вето, на подолання якого потрібно дві трети-ни голосів членів Конгресу. Ухвалений Конгресом документ розширює обме-ження на постачання російським ком-паніям товарів, послуг і технологій, які потрібні для реалізації нових проектів із розробки глибоководних родовищ на-фти, а також родовищ в Арктиці й видо-бутку зі сланців. Раніше такі обмеження стосували-ся проектів п’яти російських компаній, які вважаються лідерами нафтової га-лузі. США почали запроваджувати сан-кції проти Росії через анексію Криму у 2014 році. Але дискусія щодо нових об-межувальних заходів відбулася на тлі

розслідування про можливе втручання Росії у вибори у США 2016 року. Віце-президент США Майкл Пенс заявив, що він, як і президент Дональд Трамп, не втрачає надії на те, що Росія все-таки змінить свою поведінку. «Гід-ним жалю» назвав рішення Кремля про видворення 755 американських дипло-матів Державний департамент США. «Це недоречний і гідний жалю крок», — заявила речниця Держдепартамен-ту США Гетер Науерт у ніч на понеді-лок, 31 липня, відзначивши, що США оцінять наслідки такого кроку та мож-ливу реакцію на нього. Коментуючи описані президентом Путіним заходи щодо скорочення дип-корпусу, колишній посол США в Росії Майкл Макфол висловив сумнів, що весь дипломатичний корпус США в Росії нараховує 755 осіб. «У нас у всьо-му посольстві стільки людей не пра-цювало, коли я там працював», — на-писав Макфол у «Твіттері». «Якщо ці скорочення дійсно відбудуться, росія-нам доведеться чекати в черзі за візою тижнями, якщо не місяцями», — про-коментував рішення російської вла-ди Макфол в іншому твіті. Як уточнює кореспондент Бі-Бі-Сі Сара Рейнсфорд, із висловлювання Путіна не очевидно, що Росію залишать 755 співробітників американських дипломатичних місій із громадянством США. «Сюди входить велика кількість технічних працівни-ків, у тому числі значна кількість міс-цевих працівників, росіян, які втра-тять роботу», — впевнена Сара Рейн-сфорд. ■

КОНФЛІКТ

Дипломати, на вихідРосія оголошує США дипломатичну війну

■

«Це недоречний і гідний жалю крок», — так охарактеризувала речниця Держдепартаменту США Гетер Науерт намір видворення 755 американських дипломатичних співробітників iз Росії.

❙❙

ВІЗИТИ

Спиртне — не отрутаВолодимир Путін затарився у Фінляндії ящиками елітного алкоголю

■

Фіни кепкують, що великий вантаж якісного спиртного саме і був однією з головних цілей візиту Путіна до їхньої країни.

❙❙

9УКРАЇНА МОЛОДА

ВІВТОРОК, 1 СЕРПНЯ 2017СЕЛЯНИ I КО

ЕКСПОРТ

Годуємо світЗростає кількість агропідприємств, які відправляють свою продукцію на зовнішні ринкиОлена ЯРОШЕНКО

Цього року географія експортних поставок сільгосппродукції з України значно розширилася. Як уже повідом-ляла «УМ», 728 підприємств отрима-ли право експорту харчових продук-тів тваринного походження. На дум-ку голови Державної служби України з питань безпеки харчових продук-тів і захисту споживачів Володими-ра Лапи, це прийнятні результати. Але відсутність налагодженого зворотно-го зв’язку держави з бізнесом поки що гальмує темпи розширення. Українсь-ким підприємцям варто чіткіше вибу-довувати пріоритети як у розрізі то-варної лінійки, так і країни-призначен-ня, щоб можна було ці комунікації від-стоювати з розумінням пріоритетів. Під час «круглого столу» «Роз-виток виробництва та експорту м’яса в Україні» Держпродспоживслужба повідомила останні цифри експорт-них досягнень вітчизняних тварин-ників. Так, упродовж 2016-2017 років вдалося відкрити та відновити екс-порт до країн ЄС (молочні продукти), КНР (молочні продукти, яловичина), Ізраїлю (столове яйце, корми для до-машніх тварин), Об’єднаних Арабсь-ких Еміратів (м’ясо птиці та продук-ти з нього, яловичина, м’ясо овець та продукти з нього), Королівства Са-удівська Аравія (м’ясо птиці та про-дукти з нього), Єгипту (яловичина), Гонконгу (столове яйце), Чорногорії (м’ясо птиці, мед), Сербії (м’ясо пти-ці), Боснії та Герцеговини (м’ясо пти-ці), Лівану і Танзанії (м’ясо птиці та продукти з нього). На сьогодні Украї-на може здійснювати експорт продук-ції до країн-членів ЄС із 281 українсь-кого підприємства. З яких 100 підпри-ємств — виробники харчової продук-ції. Зовнішньоторговельний обіг про-дукції агропромислового комплексу в першому півріччі 2017 року досяг $10,9 млрд. (25,2 відсотка від усьо-го зовнішньоторговельного обігу). За-галом же експорт аграрної продукції за вказаний період стпновить $8,77 млрд., або 42,5 відсотка від загаль-ного експорту України, імпорт — $ 2,13 млрд., або 9,4% від загального імпорту України, позитивне сальдо — $6,64 млрд. Аграрний експорт порів-няно з аналогічним періодом зріс на 28%, або на 1 919,5 млн. дол. У топ-п’ятірку ключових країн, до яких експортувалась українська аграр-на продукція, входять Індія ($ 1,034 млрд.), Єгипет ($ 862,05 млн.), Нідер-ланди ($ 588,5 млн.), Іспанія ($ 584,3 млн.) та Туреччина ($485,2 млн.). Три найвагомішi товарні групи в аграрному експорті — зернові культу-ри (37,8 відсотка), олія (27,9 відсотка) та насіння олійних культур (8 відсо-тків). Але спостерігається збільшення частки переробленої харчової продук-ції та певних нішевих продуктів у за-гальному експорті. В першу чергу — за рахунок продукції птахівництва та овочівництва. Право експорту продуктів харчу-вання тваринного походження цьо-горіч отримало 61 українське підпри-ємство. Більше третини (36,4 відсо-тка) поставок iдуть у ЄС, більше 16 відсотків — у країни Азії та 14 відсо-тків — усе ще до Росії. ■

■

Оксана СОВА

Коноплі дитинства манили гус-тими хащами для піжмурок і міцним стеблом для війнушок на «шаблях». Ще лишалися ко-панки, де коноплі колись вимо-чували і вручну «тіпали» бабусі. І, на правах раритету, — сувій сірого конопляного полотна, «грубого», але міцного і прохо-лодного. Покрити конопляним простирадлом щойно висушене сіно і спати на ньому в бабуси-ному садку жаркої літньої ночі — мрія всього виводка рідних і двоюрідних онуків... А потім вони пропали разом із роже-вими маківками з присадибних городів. Бо — наркомани!

Наркоманія, як прикриття «совка» Цікаво, що саме боротьбою з наркотрафіком пояснили і недавній скандальний демарш проти одного з ініціаторів відродження традицій виро-щування конопель на Сумщині Мішеля Терещенка. Правда, політичні баталії цього разу навряд чи зможуть збити з пантелику трохи протверезі-лий від ідеологічного дурману місцевий люд. Бо, крім істе-ричних страшилок, навчили-ся уважно аналізувати факти, зокрема наукові та економічні. Саме надія підняти економіку регіону й отримати робочі міс-ця та реальні заробітки, схоже, не дозволить цього разу відмо-витися від вирощування тра-диційної для України культу-ри. Нагадаємо, що у березні цього року міський голова Глу-хова Мішель Терещенко анон-сував відкриття центру терапії марихуаною. «Під час спілку-вання з інвесторами ми змог-ли привернути їхню увагу до створення в Глухові першо-го європейського центру тера-пії марихуаною. Це допоможе в лікуванні хворих пацієнтів, а також допоможе здоровим людям залишатися в доброму здоров’ї. Він буде більше схо-жий на центр краси, аніж на лікарню, і люди матимуть змо-гу не лише отримати лікуван-ня, а й розслабитися або при-вести себе в хорошу форму», — написав Терещенко у «Фей-сбуці». Досі найбільше, що мер міг зробити для онкохворих містян, які зверталися по до-помогу, — попросити соціаль-ні служби виплатити їм п’ять тисяч гривень. Хоч насправді на оплату хіміотерапії потріб-ні суми, в кільканадцять разів більші. Але ідея відродити в Глухові призабутий, але ще живий Інститут конопель ви-давалася перспективною. Ще двадцять років тому тут вивели сорти конопель без ТГК (нена-ркотичні коноплі), але з кана-біноїдами, які використовують для боротьби з онкозахворю-ваннями, склерозом, хворо-бами Паркінсона та Альцгей-мера. Терещенко запросив лі-карів, науковців, інвесторів та просто зацікавлених осіб у до-слідженні цієї методики долу-читися до проекту. І на початку липня у Глу-хові вшосте пройшов фести-

валь льону і конопель «Льон-Фест 2017». Святкова програ-ма передбачала традиційне частування гостей фіточаями та їжею з конопель і льону, де-філе мод від місцевих красунь у сукнях відомих українсь-ких дизайнерів. А от для по-тенційних сільгоспвиробни-ків додався виїзд на поле, ог-ляд спеціалізованої техніки, відвідування заводу первісної переробки луб’яних волокон, тематичний семінар. Добре підготовлена політичними про-тивниками провокація з «ан-тинаркоманськими» лозунга-ми провалилася, незважаючи навіть на наданий провокато-рам доступ до парламенту. До-дає оптимізму, що паралельно тему вирощування конопель почали успішно розвивати і в інших регіонах України.

Насіння для Америки Світ визнав марихуану пер-спективним напрямом у тера-пії онкологічних захворювань. Є десятки досліджень, опри-люднених у престижних нау-кових журналах, які доводять ефективність препаратів із рос-лини у боротьбі з раком моз-ку, грудей, легенів, простати, крові, печінки та підшлунко-вої залози. І якщо на Сумщині доводиться боротися за право вирощувати коноплі з місцеви-ми «князьками», то Агропро-мислова група «Арніка», яка працює у Полтавській та Рів-ненській областях, без особ-ливого розголосу реалізувала цього року 30 тонн посівного матеріалу технічних конопель у США. Замовником посівного матеріалу з України став Дер-жавний університет Адамса, штат Колорадо. Допомогу в ор-ганізації постачання надавала компанія Reakiro. За словами комерційного директора ком-панії Костянтина Полозова, поставка такої кількості посів-

ного матеріалу технічних ко-нопель з України має для Аме-рики історичне значення. «У США вирощування конопель заборонили ще в 1936 році. При цьому уряд не розрізняв технічні коноплі і марихуану. І лише в 2014-му вийшов фер-мерський закон, який дозво-ляв вирощувати коноплі з до-слідницькими намірами. Тоді Adams State University погоди-ло з Міністерством сільського господарства США поставку партії посівного матеріалу ко-нопель, із Європи. Вперше Уп-равління боротьби з наркоти-ками США дало дозвіл на пос-тавку конопель в країну, і це найбільша поставка технічних конопель за всю історію Аме-рики», — розповідає Костян-тин Полозов. За його словами, серед європейських виробни-ків насіння вибрали саме «Ар-ніку» бо її посівний матеріал найбільш підходив за техніч-ними характеристиками. Крім того, українська «Арніка» вия-вилася єдиною компанією, го-товою надати насіння в такому великому обсязі. Тому цілком можливо, що співпраця з «Ар-нікою» не зупиниться на одній партії насіння.

Перспективи конопель Два роки тому інформацій-ний простір сколихнуло пові-домлення Інституту раку США. В опублікованому на сайті ус-танови твердженні дослідники визнавали, що коноплі здатні вбивати ракові клітини. Вчені акцентували, що канабіноїди — речовини, які містяться в рослині, впливають на імунну і центральну нервову системи, можуть знімати спазми, боро-тися з вірусами і запаленнями, блокувати зростання ракових клітин і попереджувати роз-виток кровоносних судин, які підживлюють пухлини. У більшості країн практи-ка використання медичної ма-рихуани обмежена чинним за-конодавством. Її відносять до ряду наркотичних, отже, і за-боронених препаратів. Утім проводити дослідження мож-ливість є: наприклад, у США науковці для цього мають от-римати спеціальну ліцензію

Управління боротьби з нарко-тиками (DEA) і дозвіл Націо-нального інституту з боротьби зі зловживанням наркотични-ми засобами (NIDA). Федеральний закон країни забороняє використання ме-дичної марихуани, але нор-мативними актами кількох штатів це дозволено. Так, у Ко-лорадо діє Інститут терапії ма-рихуаною, де вчать правиль-но вирощувати і лікувати рос-линою, а також призначають відповідну терапію. В Ізраїлі дослідження з марихуаною проводять уже багато років, а препарати з її використан-ням призначають онкохворим — радше, для позбавлення від болю, ніж як повноцінну тера-пію, а також людям із психіч-ними розладами. Дозвіл ку-пувати препарати, за даними минулого року, є у 25 тисяч ізраїльтян, а вирощувати рос-лину мають право всього вісім фермерських господарств. На-разі, фермери борються за роз-ширення можливостей, а деякі економісти прогнозують Ізраї-лю в майбутньому роль одного з найпотужніших експортерів медичної марихуани. У Канаді у 2005 році запа-тентували перші ліки на основі рослини. А вже минулого літа прийняли закон, який дозво-ляє будь-якому громадянину після отримання відповідного дозволу вирощувати медичну марихуану для особистого ко-ристування. Раніше у держав-ній програмі країни були пев-ні прогалини — зокрема, па-цієнти скаржилися на неякіс-ний і неефективний продукт. Здебільшого споживачами ліків із конопель у країні та-кож є онкохворі та пацієнти зі склерозом. У країні діє ціла мережа клінік, які спеціалізу-ються на марихуані. Легалізували медичну ма-рихуану й у Чехії — там теж можна придбати ліки в ап-теці, озброївшись рецептом. Уже шість років як у продажу з’явився перший препарат — спрей для лікування пацієн-тів із розсіяним склерозом. У країні діє Міжнародний інсти-тут канабісу і канабіноїдів — заклад проводить дослідження, забезпечує рівень обізнанності серед населення щодо нового методу медицини. В Україні препарати з конопель стають популярними у вигляді бадів. Наприклад, конопляний про-теїн — це повноцінний білок з органічного насіння конопель. Він містить засвоювані білки, конопляну олію і незамінні жирні кислоти. Добре підхо-дить як джерело білка людям, схильних до алергії на білок сої та глютен. Олія конопля-на — натуральний лікуваль-но-профілактичний засіб. Ре-гулярне вживання цієї олії до-помагає очистити організм від шлаків. Конопляні висівки ви-користовують у харчуванні як продукт, що відновлює та пок-ращує травлення. Вони міс-тять 65 відсотків клітковини, яка видаляє токсини що нако-пичились у товстому кишечни-ку, допомагають схуднути, від-новити обмін речовин та знизи-ти рівень цукру в крові. Мають високий вміст заліза, магнію, цинку, фосфору і вітаміну В6. З огляду на високу зацікав-леність і попит у багатьох галу-зях як світової, так і вітчизня-ної економіки, найближчим ча-сом можна очікувати на тріум-фальне повернення традиційної сільгоспкультури на простори України не лише в ареалі «від Києва до Лубен». ■

РЕТРОСПЕКТИВА

Конопляний відривТрадиційну для України і незаслужено шельмовану культуру відроджують не без скандалів

■

Багатогранна рослина з давнімиісторичними традиціями.Фото з сайта znau.edu.ua.

❙❙❙

Конопляні плантації на Сумщині— для здоров’я, а не для наркотрафіку.Фото з сайта censor.net.ua.

❙❙❙❙

10 УКРАЇНА МОЛОДАВІВТОРОК, 1 СЕРПНЯ 2017 СУСПІЛЬСТВО

Людмила ЧЕРВАТЮК, керівник громадської організації «Жінки майбутнього»

Нещодавно ми мали можливість поспілкувати-ся з Іваном Міклошем — екс-віце-прем’єр-мініст-ром та екс-міністром фінансів Словацької Республі-ки, керівником групи радників Прем’єр-міністра Ук-раїни, співголовою Групи стратегічних радників із підтримки реформ в Україні, та Лешеком Бальцеро-вичем — професором Варшавської школи економі-ки, екс-віце-прем’єр-міністром та екс-міністром фі-нансів Республіки Польща, екс-головою Національ-ного банку Польщі, співголовою Групи стратегічних радників із підтримки реформ в Україні. Напевно, вони не очікували таких питань і та-ких коментарів, які отримали на цій зустрічі. Їм на-гадали, що державам, які вони представляють, на зовсім інших умовах, ніж Україні, надавали фінан-сову допомогу... Рекомендували провести аудит всіх міжнародних договорів із фінансової допомоги на-шій країні і визначити, хто реальний вигододобувач у кожній ситуації... Звинувачення зі сторони закор-донних радників Прем’єра, що в Україні «із запізнен-ням стартували реформи», не приймаємо, бо стар-тові умови у наших країн різні... Продовжують навіювати нам думки про те, що земля і корисні копалини на трильйони доларів в Україні — це не основне, бо процвітають країни, які й не мають таких природних багатств (приклад — Швейцарія тощо). Хочеться нагадати про неймовір-ний інтелектуальний потенціал України, відкриттями

українців користується зараз увесь світ і в космічній галузі, і в авіабудуванні, і в промисловості, і в ме-дицині, навіть дослідження педагогіки завдяки до-свіду Макаренка та Сухомлинського стали відомими повсюди... Також хочеться нагадати, може, вже при-забуті багатьма факти щодо «генетики» та «кібер-нетики», які завдяки порадам найближчого оточен-ня керівництва країни (радникам та відповідальним особам) отримали статус «лженаук», про що досі на-гадують словники ХХ століття, що не тільки відки-нуло Україну на століття у розвитку цих напрямів, а й знищило найкращі уми нашої країни, які не змог-ли змиритись із такою оцінкою їхньої праці. «Треба терміново приватизувати залишки ук-раїнських державних підприємств — 3300 (бо там процвітає корупція) та зняти мораторій на продаж землі, здійснити пенсійну реформу тощо»... А може, для початку треба розібратися з обліком цієї землі й роздати кожному українцю обіцяні без-платні гектари і сотки, розібратись із судовою систе-

мою з непомірними судовими зборами, корупцією й адвокатською монополією, щоб прості українці змогли відстояти свої права та право приватної власності на ту ж таки землю в тих же судах, а потім уже й розробляти різні концепції з використання цієї землі та її обігу... Немає в Україні позитивних прикладів прива-тизації стратегічних державних підприємств і неде-ржавних також, нема також ефективних приватних власників, які скупили за безцінь ці об’єкти. Скупо-вуючи за копійки національні багатства країни, свою енергію та кошти ці «ефективні власники» не на-правляють на подальше процвітання на благо краї-ни, а тільки на знищення основних засобів вироб-ництва, розрізаючи їх на металобрухт або здаючи ці підприємства конкурентам. Українці хочуть, щоб їхнi національні багатства (земля, корисні копалини, підприємства, інтелекту-альні напрацювання) приносили їм дивіденди зараз і в майбутньому. Тобто кожен українець повинен уже зараз отримувати кошти за використання його час-

тки національного багатства на персональний ра-хунок або якусь компенсацію в інший спосіб. І не може ставитись питання в тому вигляді, як нам про-понують розробники пенсійної реформи та радники з усіх сторін. Пенсійне забезпечення (пансіон) на-род України заслужив також за роками безкоштов-ного використання праці самих українців, їхнiх бать-ків i дідів, як будували ці підприємства, інфраструк-туру тощо. Щоб відбити охоту в ласих на дармовин-ку олігархів, які скупили все, що «погано лежить», треба запровадити приватизацію (і переглянути по-передні угоди з приватизації) з умовою пожиттєво-го утримання цілого регіону (допомога щомісячна і адресна) — і відразу бажання зникне. Рабів, у яких усе забирають, також треба якось утримувати... Акцентували увагу на тому, що тільки за під-тримки і прямої участі громад можливі реформи в Україні, які, на думку експертів, буксують із невідо-мих причин... Хочеться поспівчувати пану Володимиру Гройс-ману, якому в два вуха і всі без винятку радники ра-дять одне й те ж стосовно державних підприємств і землі. І чомусь ніхто з них не пропонує альтернатив-них рішень саме для нашої країни, саме для наших багатостраждальних українців, і водночас просимо надати українському народу хоча б декілька страте-гій виходу із ситуації, яку наразі маємо... Ми (громадськість) вимагаємо вибору з аль-тернативних пропозицій щодо майбутнього Украї-ни, розроблених самим Прем’єром чи разом із рад-никами, і відчуваємо, що вимагатимемо і виборів найближчим часом... ■

ПРО НАБОЛІЛЕ

Рабiв, у яких усе вiдбирають, треба також утримувати...Що радять нашому уряду захiднi радники

■

Ірина КИРПАХерсон

Квартирне питання не зіпсу-вало членів великої родини Олек-сандра Потака, однак важкі по-бутові умови в буквальному сенсі цього слова позбавляють права на майбутнє його дітей та онуків. Ось уже третє покоління змуше-не підростати у 100-річному бара-ку, де кожен день може обвали-тися стеля. Дружина Олександ-ра Потака, Любов, ще до розвалу СРСР встигла отримати звання матері-героїні. На жаль, дожи-ти до новосілля їй не судилося — жінка померла від важкої хворо-би, коли найстаршій дочці ледь виповнилося 16 років. Багатодіт-на сім’я моментально стала міс-цевою знаменитістю: допомогти сімом знедоленим дітям, яких виховував лише батько-одинак, приходили багато мешканців Херсона. Однак найголовніше питання — придбання житла — не вирішилося ще й досі. — За 20 років наших по-невірянь в Україні змінилося п’ять президентів, а у Херсоні — три мери, але нікому до нас не-має ніякого діла, — сумно зіт-хає Олександр Потак. — Велику родину та дітей ми разом із дру-жиною запланували ще в молоді роки та були впевнені, що отри-маємо трикімнатну квартиру, адже саме це гарантував нам За-кон. А тепер залишилися воюва-ти зі своїми бідами та проблема-ми сам на сам, без будь-якої під-тримки від держави ... Досить вдало склалася доля лише у старшої дочки Олександра Потака, Ліди. Дівчина вивчили-ся на кухаря та у 18 років пішла у свій перший рейс на великому туристичному пароплаві. Непога-но заробляла та ще й познайоми-лася зі своїм ровесником із Туреч-чини. Молодий бізнесмен-інозе-мець відвіз красуню-українку до Стамбула та взяв за свою законну дружину. Прийнявши мусуль-манську віру, Ліда добровільно одягла на себе паранджу та покір-но взялася виконувати роль дру-жини: народила одну дитину та завагітніла другою. Але не забу-вала вона й про свою Батьківщи-ну, регулярно надсилала фінансо-ву допомогу для рідного батька й навіть допомогла перебратися до Туреччини одному зі своїх братів та молодшій сестрі. — Моє життя склалося не так добре, як у Ліди, — зітхає Олена Потак. — Чоловіки в Туреччині

занадто темпераментні, тому мені складно миритися з їх час-тими зрадами. Зараз я вагітна другою дитиною, але народжу-вати приїхала до рідного Херсо-на. Адже в далекій Туреччині у мене взагалі немає ніяких прав, а новонароджену дитину чоловік може просто відібрати через суд, якщо тільки йому заманеться це зробити. Я мрію, щоб моя дитина отримала громадянство України й пишалася б своєю країною. Але як це зробити, якщо своєї квар-тири немає ні в кого з членів на-шої великої родини: всі, як і рані-ше, зареєстровані на 15 квадрат-них метрах у Херсоні. Найстрашніше в цій ситуа-ції те, що працівники соціаль-них служб Херсона не дозволя-ють молодим дівчатам із сім’ї По-так виховувати дітей у тій хаті, де вони прописані. Мовляв, побу-тові умови там просто небезпеч-ні для виховання дітей. У під-сумку всі шестеро онуків Олек-сандра Потака не мають пропис-ки, і де вони будуть отримувати паспорт по досягненні свого пов-ноліття — у соціальних службах Херсонщини не замислюються. — Мені погрожували, що за-беруть дитину силою, якщо я повернуся до рідного дому, —

розповідає третя дочка з роди-ни Потак, Руслана. — Мені до-велося відмовитися від дитячих грошей, щоб зберегти своє право бути матір’ю. Зараз дитині вже виповнилося сім років, синочок росте абсолютно здоровим та ве-селим хлопчиком. Але я не можу спокійно жити, бо дуже хвилюю-ся за його майбутнє. Мій чоловік як учасник бойових дій на Дон-басі повинен мати пільги та право на своє житло. Однак норми Зако-ну в Україні дуже часто не працю-ють, тому нас продовжують шан-тажувати та тероризувати пра-цівники соціальних служб. Зазначу, що коли я прийшла у гості до Олександра Потака, то очікувала побачити ті жахливі умови життя, які так розбурха-ли уяву херсонських охоронців прав дитини. Однак мене зустрі-ла досить затишна домашня об-становка, де знайшлося місце й для сучасної побутової техніки, й для чисто випраної білизни, й навіть для акваріума з золоти-ми рибками онука Максима. Ви-ходить, що, нічого не даючи вза-мін, соціальні служби тільки ви-магають і буквально знущаються над багатодітною сім’єю, де і так своїх проблем по вуха! — Хіба можна бути настіль-

ки вимогливими до людей, які не бачать від влади нічого хорошого ось уже двадцять років поспіль? — обурюється Олександр Потак. — Навіть дерев’яну підпірку для стелі, що руйнувалася просто на очах, я зробив своїми руками, мені ніхто не допомагав. А обби-вати пороги Херсонської мерії у мене вже просто немає сил. Адже у свої 66 років я маю цілий букет небезпечних для життя захво-рювань та важку форму тром-бофлебіту обох ніг. Наша сім’я — дуже дружна та міцна, всі мої п’ять дочок мають роботу та чес-но виконують свої обов’язки, а ось двоє хлопців змушені працю-вати охоронцями на дачах, де їм надають безкоштовне проживан-ня. Жодному з моїх дітей не да-ють навіть надії на те, що у май-бутньому у них з’явиться бодай якесь своє житло! Зазначу, що через надмірну кількість офіційно прописаних людей на 15 квадратних метрах житла пенсіонер Олександр По-так і не зміг оформити субсидію на «комуналку». Опалювати не-велике приміщення доводить-ся дровами, тому на зимовий пе-ріод частина й без того крихіт-ного приватного будинку стає непридатною для проживання. Тільки за останній зимовий се-зон Олександру Романовичу до-велося викласти майже 300 до-ларів за опалення. Якби не до-помога від дітей, то цей зимовий сезон він міг би просто не пере-жити: здоров’я підводило літ-нього батька вже двічі. Лікарям доводилося рятувати чоловіка в умовах реанімації. При розмірі пенсії у 1300 гривень, щомісяця він змушений відкладати зі свого убогого раціону по 300-400 гри-вень на ліки. — Я часто дивлюся українсь-кі ток-шоу та не розумію, чому мої благання про допомогу й чис-ленні листи на телебачення прос-то зникають без відповіді, — зіт-хає зі сльозами на очах Олена По-так. — Мені здається, наша іс-торія заслуговує на те, щоб про нас дізналися люди всієї Украї-ни. Можливо, хтось зміг би допо-могти нам, адже йдеться про ре-альні долі шістьох дітей, які на-родилися в Україні, але просто не зможуть отримати паспорт через відсутність прописки. Невже ко-мусь просто вигідно робити нас безхатченками, щоб мати покір-ну та згідну на все робочу силу? Олена Потак деякий час на-віть сама писала вірші та від-

правляла їх на різні телевізійні канали, чекаючи на допомогу, але досі їй не пощастило зустрі-ти розуміння та підтримку. Сам Олександр Романович визнає, що проблем у житті йому додає й той факт, що свій маленький бу-диночок він так і не зміг привати-зувати. За документами, житло належить ЖЕКу і це позбавляє його можливості розпоряджати-ся будинком на свій розсуд. Ціна вирішення цього питання — близько 3-5 тисяч гривень (вар-тість довідок з архіву та безпосе-редньо процедури приватизації), однак такі гроші зібрати пенсіо-нер Потак не може, все йде на оп-лату «комуналки», ліки та їжу. — Мені лікарі пропонували ампутувати обидві ноги, тому що після ускладнення тромбофлебі-ту пішло зараження, — зітхає Олександр Потак. — Але кому я буду потрібен, якщо ще й пере-суватися самостійно не зможу? Протягну, скільки Бог дасть, але за дітей та онуків, звичайно, мені страшно, за їхнє майбутнє... На даний час 100-річний бу-диночок сім’ї Потак покрився тріщинами через будівництво, яке ведуть сусіди. Адже розта-шоване це житло у самому цен-трі Херсона, де вартість землі та приміщень надзвичайно висока. Житло та рідні стіни, де виросло семеро дітей та яке щодня відві-дують шестеро онуків, виявило-ся більш жалісливим до людей, аніж місцеві чиновники. Незва-жаючи на свій поважний вік та відсутність ремонтних робіт, бу-динок усе одно вперто стоїть і не руйнується. Отож не дивно, що великі свята та день народження батька усі семеро дітей ще й досі люблять відзначати разом удома за круглим столом. — Щорік я загадую тільки од-не бажання: отримати своє житло та дати нормальну долю та майбут-нє своїм дітям, — зізнається Олена Потак. — Звичайно, я вже доросла людина й не чекаю подарунків від Миколая, але мені хотілося б віри-ти, що у нас хоч щось зміниться на краще й про нашу багатодітну ро-дину дізнаються люди, які захо-чуть нам допомогти. Уся контактна інформація про місце проживання багатодіт-ної родини Потак у Херсоні, а та-кож їхнi мобільні телефони є в редакції. Будемо вдячні всім не-байдужим людям за юридичну, фінансову або правову підтримку громадян України, які потрапи-ли у складні життєві умови. ■

Є ПРОБЛЕМА

Метри і метрикиУ вкрай обмежених за площею умовах уже два десятки років змушена тулитися сім’я з п’ятнадцяти осіб

■

Підпорку під стелю глава сім’ї зробив власноруч.❙

11УКРАЇНА МОЛОДА

ВІВТОРОК, 1 СЕРПНЯ 2017КУЛЬТУРА«Молюся, Орлеанська діво, хай

Ющенки живуть щасливо!»

(Максим Рильський, дарчий напис на книзі)

Максим Георгійович РИЛЬСЬКИЙ, директор родинного фонду Максима Рильського «Троянди й виноград»

Спекотний травневий день. Олекса Якович Ющенко в ото-ченні прихильників на ґанку му-зею родини Рильських села Ро-манівка надписує дарчі автогра-фи учасникам щорічного літера-турно-мистецького фестивалю «Романівська весна». З огляду на спеку та вік гостя пропоную перейти в музейний ка-бінет та присісти за робочий стіл Максима Тадейовича.— Дирекція музею дозволить? — боязко питає гість. — Саме вам — так, — запев-няю категорично. Потім переїжджаємо на берег Унави (річка в Романівці), в тінь історичної липи, під якою юнак Максим перекладав Міцкевича, до оспіваного поетом млина по-чатку минулого століття. Танок у виконанні романівських дів-чат, розлогий дівочий спів і як дарунок почесному гостю — піс-ні Ющенка, покладені на музи-ку Платоном Майбородою — «Ді-воча», «Тебе я кликав». Стає-мо учасниками театралізованого рибальського дійства й пригощає-мося неповторною юшкою. При-сутні, розігріті сонцем та юш-кою, пропонують скупатися. 90-річний Олекса Якович — серед небагатьох, хто наважується. На подив й під застережливі вигуки співчуваючих, роздягається й за-ходить у воду. Усі ці епізоди перебуван-ня Ющенка в Романівці запа-м’яталися чітко, мабуть, тому, що це виявився останній його приїзд у рідне село Рильського. А скіль-ки їх було перед цим — не злічи-ти! Ніби спокутував свою провину, що не вдалося побувати тут за жит-тя друга. Вже на дев’ятому десят-ку сідає в спекотний автобус, нава-жуючись на дальню подорож, тер-пляче чекає під сонцем черги для виступу, завжди знаходить нові зворушливі слова, дарує спогади, вірші, свіжу книжку. Будь-якої пори року та погоди піднімається крутими сходами до Голосіївської садиби-музею Риль-ського в Києві, щоб узяти участь у черговому заході. Мені здавалося, що саме в та-кому середовищі, за таких обста-вин він справді відчував себе щас-ливим, відсторонюючи на якусь мить біль втрат і тягар років. У 1999 році тодішній директор музею Ніла Підпала пише Олексі Яковичу: «Дякуємо за повсякчас-ну увагу до постаті Максима Та-дейовича, до музею. Дякуємо за участь у сьогорічній Голосіївській осені (традиційні літературні чи-тання). Кожен ваш прихід до му-зею збагачує наші фонди. І цього року ви принесли дарунки...» На початку 60-х 15-річним підлітком я часто зустрічав у го-лосіївській садибі мого діда чи в його квартирі по вулиці Лені-на невисоку на зріст худорляву людину зi жвавими допитливи-ми очима й м’якою доброзичли-вою усмішкою. Гість був постій-ним учасником малозрозумілих тоді для мене кабінетних розмов у вузькому літературному колі, а згодом — уже в значно ширшо-му застіллі у вітальні, яке супрово-джувалося неперевершеним гу-мором, тостами-експромтами й дотепними бувальщинами. Мені пояснювали, що це поет Олекса Ющенко, давній друг діда. Мій інтерес пояснювався й тим,

що вчився в одному класі з його сином Олександром (батько пере-жив сина, який передчасно пішов iз життя). У живого класика Макси-ма Рильського було безліч друзів і шанувальників. Після смерті їх поменшало, але серед тих, хто тоді й протягом наступних сорока з га-ком років за будь-яких обставин торував дорогу до садиби друга, а згодом до його музею, був Олекса Ющенко. Його підтримку і піклу-вання постійно відчували сини М. Т. Рильського — Георгій і Бог-дан. А коли й їх не стало, ми, ону-ки, вважали за честь і обов’язок продовжувати сімейну традицію — зігрівати своєю увагою люди-ну, яка вірно й зворушливo збері-гала пам’ять про друга. З його оселі я теж ніколи не повертався з порожніми руками. Вдома зібралася справжня бібліо-течка. Гортаю збірки нарисів, спо-гадів, есе про відомих діячів літе-ратури та мистецтва, дорожніх записів i коментарів — «В пам’яті моїй», «Постскриптум», «Поїзди гудуть за Ірпінню...», «Хоружів-ка — село моє». І в кожній — ім’я Максима Рильського зустрічаєть-ся найчастіше. Не окремими стат-тями, а цілими розділами, не тіль-ки в особистих дописах автора, а й у безлічі спогадів сучасників пое-та-класика, які прискріпливо за-нотовував Олекса Якович. Ніколи не бачив у його руках диктофона, в кращому випадку — маленький записник. Але яка пам’ять, яка допитливість, яка жага знань та спілкування! Він створив справж-ню документальну галерею порт-ретів відомих діячів свого часу, справжній літопис — меморіал культурного життя своєї епохи. Для Олекси Яковича Максим Тадейович був не тільки старшим товаришем, учителем і наставни-ком, а й беззаперечним автори-тетом високої культури й духов-ності, взірцем скромності та лю-дяності. Саме ці якості притаман-ні й самому Ющенку. Він ніколи не рвався до президій, високих посад та відзнак, гучних звань. Мабуть, позначився вплив i при-клад учителя. Ще в 1940 році вже широко знаний поет i перекладач Максим Рильський відгукується в листі до 23-річного поета й журналіс-та Ющенка з підтримкою його поезій, але радить: «бійтеся сен-тименталізму, не бійтеся щирого почуття». Через два роки в розпал війни з евакуаціїї в Уфі: «Доро-гий Олексо! Спасибі за лист. Вір-ші — пишіть. Хорошим поезіям місце знайдеться. Сьогодні попро-шу в Спілці радянських письмен-ників України вислати Вам деяку літературу, тут видану». Пояснення свого ставлення до старшого товариша Ющенко надав в епістолярній спадщині: «1944 року мене прийняли до членів Спілки письменників. Го-ловою тоді був Максим Тадейович Рильський... Перша збірка вір-шів «До рідної землі» з’явилась з його благословення... Перша кни-га «Вибране» (1958 р.) побачила

світ із передмовою Рильського... ...І чимало зазнав я радості, перебуваючи з ним у дорозі — на Сумщині, Полтавщині, до Канева — на родинних святах в Ірпені, в Голосієво...» Здається, вдячним спога-дам немає завершення. Будинок творчості в Ірпіні. День народ-ження Олекси Яковича. Максим Таде йович приходить iз букетом квітів. А потім на честь іменинни-ка імпровізує на роялі. Початок травня 1958 року. Рильський iз групою письменни-ків їде привітати з ювілеєм кобза-ря Єгора Мовчана в його село Ве-лика Писарівка на Сумщині. На прохання Ющенка по дорозі за-вертає в його рідну Хоружівку, знайомиться з батьками, цілує руку матері. Через 10 років, уже по смерті Рильського, Ющен-ко надрукує в тернопільській об-ласній газеті «Вільне життя» (18 серпня 1968 р.) статтю «Остання розмова». Згадуватиме 16 червня 1964 року, відвідини Голосієва, коли востаннє бачив і чув Макси-ма Тадейовича, вже виснаженого невиліковною хворобою. Передає дарунок від матері — висушені на сонці яблука та груші. Переглядаю давні світлини з домашнього та музейного ар-хівів, від друзів. Одну з них пока-зав відомий канівський історик та краєзнавець Михайло Іщенко. Рильський та Ющенко підніма-

ються сходами на Тарасову гору, відмовилися від заїзду на авто. А ця одна з останніх. Осінь 2008 року. Олекса Якович, член журі поетичного вернісажу «Троянди й виноград», вручає відзнаку най-молодшій 16-річній переможни-ці конкурсу на сцені Національ-ної філармонії. На іншій світлині бачу щасливе обличчя господаря на балконі своєї квартири по вул. Толстого, поруч iз Максимом Та-дейовичем. Мабуть, вийшли по-курити тілько-но з-за столу. Цій світлині є поснення самого гос-подаря: «...Знову розгортаю «Ор-леанську діву» (поему Вольте-ра «Орлеанская девственница» в перекладі Рильського) з доро-гим мені написом: «Молюся, Ор-леанська діво, хай Ющенки жи-вуть щасливо». «...І от читаю, і ніби бачу перед собою посмішку перекладача. І охоплює мене бо-жественний настрій, який бував при зустрічі кожного разу... Чи-тання... раювання...Раюю...». Дарчий напис датований 8 липня 1957 року. «Саме в цей день зустрів Максима Тадейови-ча на вулиці і запросив до себе», — згадуватиме згодом Ющенко. Час від часу відкриваю об-ширні збірки нотатків Олекси Яковича з надією відкрити для себе нові факти з біографії Мак-сима Тадейовича. І уявіть собі — знаходжу. Так вчинив, коли заро-дився намір здійснити мандрівку стежками діда — самому відвіда-ти місця його давнього перебуван-ня. Олекса Якович став неоцінен-

ним супутником моїх подорожей в Остер, в Ірпінь, у багато інших місць. А скільки відкриттів здій-снив, прочитавши його записи спогадів академіка Петра Погреб-няка. Зокрема, про те, як у 1960 році два друга-академіки здійс-нили подорож до Тростянецько-го дендропарку на Чернігівщині та до заповідника Михайлівсь-ка цілина на Сумщині. Згодом сам побував тут, скориставшись «путівником» від Ющенка. Як по схемі, крок за кроком, простежив детально записаний спомин, тож без труднощів знайшов увічнену з тих часів на карті дендропарку «розвилку Максима Рильсько-го», невелику галявину, де відпо-чивали втомлені мандрівники, а на цілині ніби відчув аромат сте-пового різнотрав’я. Попереду ще одна подорож — спомин, відтворений Олексою Ющенком в одному із нарисів — до Остра на Чернігівщині, де на початку 30-х жив i працював Максим Рильський у родині про-фесора Анатолія Розанова. Колись Максим Рильський написав: «Пам’ять серця: о, вона жорстока! Та без неї важче, ніж при ній!» Сьогодні зробив для себе ви-сновок: якщо зберігати вірність пам’яті людини й шанувати дру-га, то тільки так, як Олекса Яко-вич Ющенко стосовно Максима Тадейовича Рильського. До остан-нього свого подиху. Але для цього треба мати щедру теплу душу та велике вдячне серце. ■

ПОСТАТЬ

«Чимало зазнав я радостi, перебуваючи з ним у дорозi»До 100-річчя від дня народження Олекси Ющенка

■

Олекса Ющенко серед почесних гостей літературно-мистецького фестивалю «Романiвська весна» 2005 року піднімається до сільського музею родини Рильських.

❙❙

Мабуть, цю світлину зроблено в щасливий для Ющенка липневий день 1957 року, коли він запросивРильського до себе додому. Тоді ж й отримав «Орлеанську діву» з дарчим написом.

❙❙❙❙❙❙

М. Рильський в гостях у батьків О. Ющенка в Хоружівці. Зліва направо — О. Ющенко, М. Йосипенко, батько Ющенка, В. Минко,мати Ющенка, Д. Косарик, М. Рильський.

❙❙❙

12 УКРАЇНА МОЛОДАВІВТОРОК, 1 СЕРПНЯ 2017 КУЛЬТУРА

Світлана МИЧКОТернопіль

У Тернополі розпоча-лися безпрецедентні ар-хеологічні розкопки, які відразу опинилися в епі-центрі уваги не лише че-рез історичну важливість, а й через те, що ведуться в найпопулярнішій від-починковій зоні обласно-го центру — неподалік ле-гендарного ставу, поряд із будівлею колишнього за-мку. Власне розкопати його бастіони, давно схо-вані під товстим шаром землі, — і запланували ініціатори дослідження: міська рада та громадська

організація City Project, які, беручи участь у про-екті прикордонного спів-робітництва Євросоюзу, сподіваються одержати кошти на реконструкцію частини історичного цен-тру Тернополя. Виконують роботи сту-денти історичного факуль-тету Тернопільського пе-дагогічного університе-ту і волонтери з числа гро-мадських активістів під керівництвом фахів ців держпідприємства «По -дільська археологія» й об-ласного центру охорони та наукових дослі джень пам’яток культурної спад-щини.

Як повідомив жур-налістам керівник City Project Андрій Кір, наразі учасники розкопок зні-мають верхній шар ґрун-ту. Після того, коли вже докопаються до залиш-ків старовинних бастіонів чи буде виявлено якісь ці-каві знахідки, почнеться більш «ювелірна» робота з детальним описом та вне-сенням усього знайденого у відповідний каталог. За попередніми розра-хунками, археологіч-ні роботи триватимуть впродовж кількох тиж-нів. Фахівці зацікавлені завершити їх якомога швидше, бо місце розко-

пок — це крутий земля-ний схил, тож часті цього літа зливи можуть серйоз-но зашкодити. За словами директо-ра Тернопільського об-ласного центру охорони та наукових досліджень пам’яток культурної спад-

щини Марини Ягодинсь-кої, в центрі Тернополя фактично ніколи не про-водили серйозних науко-вих розкопок, тож архе-ологи очікують багато ці-кавих відкриттів, у тому числі й таких, які можуть посунути назад у часі саму

дату заснування міста. Після території, при-леглої до колишнього за-мку, копатимуть також біля трьох старовинних храмів центральної части-ни міста, зокрема, греко-католицького Архікатед-рального собору, де шука-тимуть вхід у старовинну підземну церкву, яка роз-ташована приблизно під приміщенням нинішньої обласної прокуратури. Ймовірно, що в ході робіт з’явиться і нова важлива інформація про унікальні тернопільські підземелля. А всі знахід-ки ввійдуть до експозиції музею міста, який плану-ють створити незабаром. Це, як і нинішні археоло-гічні розкопки, є одним із пунктів «Програми збере-ження культурної спад-щини міста Тернополя на 2017—2020 роки», пред-ставленої у міськраді на-весні. ■

«Ставлю мету та йду до неї» ■ Андрію, активна промо-ція стрічки «Червоний» зали-шає час писати нові твори? — Ні, кіно взагалі не зали-шає часу на літературну пра-цю. В мене 63 книги, більше все одно ні в кого нема і скоро не буде. Тому надалі книжок буде виходити менше. ■ Ви періодично даєте оцін-ки суспільним подіям і явищам. Це бажання змінити життя пе-ресічного українця? — Життя пересічного ук-раїнця змінить масова культу-ра. Вона вже вплинула на ук-раїнське життя негативно — маю на увазі російську масову культуру, яка заволоділа ук-раїнським простором і досі три-має частину нас у чужій нам системі координат. Але водно-час ми бачимо: клин вибивають клином. Масова культура таки має вплив, просто треба пере-програмувати, змінити знаки. У цивілізованому світі сві-тогляд нації формує саме масо-ва культура: література, кіно, музика. Колись цирк і театр мали такий, якщо не сильні-ший, вплив як єдині доступні для широких мас форми дозвіл-ля. І українці повинні отримати власну індустрію масової куль-тури. Свої герої, ось хто мусить прийти з книжок та екранів, ось про кого треба складати піс-ні. А якість продукту залежить від таланту його творця. Стосовно моїх оцінок, то ко-

жен небайдужий українець дає оцінки подіям країни. Байду-жий теж дає — негативні пере-важно. Політикам узагалі не гріх повчитися висловлювати свої думки, бо політика — це на-ука. ■ Мріяли стати письменни-ком? — Ніколи не мріяв і не мрію. Ставлю мету та йду до неї. Хотів розповідати історії, які будуть цікаві великій кількості людей. Поки що те, що я роблю, ціка-вить не аж так багато народу. Та все одно маю більше читачів і глядачів, ніж хтось інший. Про-те це все одно мало. Мені потріб-на багатомільйонна аудиторія. Власне, всякий, хто щось створює, хоче мати мільйони шанувальників. Це нормально. Ненормально в цьому не зізна-ватися. Тут є така приказка: любителі детективів діляться на дві групи — ті, хто зізнається в цьому, і ті, хто це приховує. ■ Який був перший твір і про що? — Перший опублікований художній твір назвався «Віль-ний день», це був 1987 рік і журнал «Рабоче-крестьянс-кий корреспондент». Таке собі гумористичне оповідання про школяра-шахрая. Потім за під-сумками року читачі постави-ли моє оповідання на п’яте міс-це з п’яти можливих у конкурсі читацьких уподобань. На пер-шому був якійсь твір про ко-муністів, тому підозрюю — я

зайняв вищі позиції, та ідеоло-гія вимагала інших лідерів. Але цікаво, що на другому місці був нарис такого собі Сер-гія Руденка. Того ж року ми ра-зом із ним вступили на факуль-тет журналістики Київського університету і жили в одній кім-наті п’ять років. Зараз він — ус-пішний телеведучий на каналі «Еспресо», і ми досі дружимо.

«Усі мої твори в рукописах читають фахові історики» ■ У вас чимало романів на історико-пригодницьку тему. Де знаходите довідковий ма-теріал? — Я з дитинства цікавився історією. Просто тоді тягнувся до історичних книжок підсві-домо, а зараз, озирнувшись на-зад, зрозумів: карма. Причому це була як художня, так і неху-дожня література. А якщо ху-дожня — завжди гостросюжет-на. Тому підказку тепер знаход-жу в книжках з історії. І всі мої твори в рукописах читають фахові історики. Зок-

рема, «Червоного» благосло-вили Вахтанг Кіпіані та Іван Патриляк, тепер — декан іс-торичного факультету Київсь-кого університету ім. Шевчен-ка. Він же допоміг із «Чорним лісом» та «Багряним рейдом». «Київські бомби» перед друком прочитав Данило Яневський. «Справу отамана Зеленого» — Ярослав Файзулін. А львівсь-кий цикл консультує аж шес-теро фахівців. ■ Коли пишете на кримі-нальну тематику, де берете сю-жети? — Я не пишу на криміналь-ну тематику, якщо винести за дужки чотири книжки кримі-нальних нарисів, одна з них — у співавторстві. Детективи, які я пишу, — художня літерату-ра, і злочини там вигадані. Мені хочеться, аби всі злочини світу були вигаданими. Проте сюже-ти — довкола нас, для цього є кримінальна хроніка і не лише сучасна. ■ У вас є улюблений персо-наж?

— Мій улюблений персонаж — втомлений професіонал-муж-чина, який робить те, що му-сить, бо інакше не може. На-віть якщо не має з цього фінан-сового зиску. Як звати такого персонажа, не має значення. ■ Андрій Кокотюха яку чи-тає літературу? — Намагаюся не читати нудної, хоча не завжди вихо-дить. Зараз чергую: українсь-кий автор, іноземний автор (крім російського), художня і нехудожня література, істо-рична, науково-популярна. Звичайно, все це жанрова лі-тература. Не читаю мелодрам і фантастику. Не тому, що це по-гано, — моє єство не заточене на сприйняття ірреального. ■ Ви народилися у Ніжині, які спогади залишились про це місто? Як часто буваєте там нині? — Дуже хочу бувати вдома частіше. Зараз це не виходить. Раніше бував щотижня, поки було менше роботи. Тепер на-віть у Києві не можу виїхати далеко від свого району, треба домовлятися й плануватися за місяць-два. Ділові зустрічі пла-нуються за тиждень щонаймен-ше. Але коли йдеться про Ні-жин, то це — місце сили, одно-значно. ■ У Києві живете на Чо-колівці, звісно, періодично вас впізнають читачі. Що зазвичай запитують? — Впізнають, але не певен, що всі вони читачі. Я ж ход-жу по магазинах і взагалі гу-ляю районом, коли попрацюю. Треба годину ходити, лікарі ре-комендують. Але якщо запиту-ють, що не часто буває, то про те, де купити книжку. ■ Є улюблене місце, де вічу-ваєте себе комфортно? — У місті Ніжині, це моє одне велике улюблене місце. А на Чоколівці люблю свій район, особливо перетин Єреванської, Пітерської та Іскрівської. На-зиваю його «П’ять кутів», бо їх справді п’ять. ■ Чим захоплюєтесь, окрім літератури? — Хочу мати колись влас-ний книжковий магазин, тому книжки як такі — моє захоп-лення. (Поки що лише роботу інтернет-крамниці з дружиною організували). Звичайно, кіно. Колись частіше слухав музику, тепер не випадає, на жаль, на-віть у фоновому режимі. Ще я грибник, але теж не часто вихо-дить вирватися до лісу. ■

ПАМ’ЯТКИ

Копатимуть під прокуратуруНезабаром планують створити музей файного міста

■

Місце розкопок — це крутий земляний схил.Фото Наталі ТУРЧИН.

❙❙

ДІЙОВІ ОСОБИ

Андрій Кокотюха: Життя пересічного українця змінить маскультЧому 63 книжки стають межею, за якою швидкість писання зменшується?Наталка КАПУСТЯНСЬКА

Слово «Кокотюха» стало своєрідним брендом, насамперед сучас-ної літератури, а ще журналістики, кінематографа і блогосфери. Він — за освітою журналіст, а в реаліях письменник, сценарист і оглядач — творить і одночасно відслідковує актуальні суспільно-політичні процеси. Його думки завжди влучні, подані під незвич-ним кутом і часто розвінчують багато міфів.

■

Андрій Кокотюха з дружиною і сином.Фото з сімейного архіву.

❙❙

ВІВТОРОК, 1 СЕРПНЯ 2017 13XIX ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ РЕЙТИНГ «КНИЖКА РОКУ ’2017»

Інститут літератури імені Т.Г.Шевченка Національної академії наук України;Фонд сприяння розвитку мистецтв;

газета «Україна молода»; Центр рейтингових досліджень «Еліт-Профі»

УКРАЇНА МОЛОДА

Костянтин РОДИК

Книжка «Світова гібридна війна: українсь-кий фронт» (Х.: Фоліо) — гібридна за своєю суттю. Це водночас спроба філо-софського апґрейду цивілізаційних та політичних констант й водночас — аудит внутрішніх українських проблем. Секто-ральна аналітика й інтегральна прогнос-тика. Директор Національного інституту стратегічних досліджень Володимир Гор-булін уклав її з досліджень багатьох своїх колег, різних за стилевим темпераментом, тож вона часом нагадує екшн-есеїстику, а інколи (радше, мало коли) — банальний академічний звіт.

Та насамперед, либонь, це практикум із просунутої сучасної політтермінології. І то не іронія, бо без розуміння суті термі-нологічної агресії не збагнути, як існува-ти в накинутих Росією (не лише Україні, а й світові) «понятіях». Ось прозорий приклад-ілюстрація: «Позначення гро-мадянська війна спирається на фрейм, у якому поняття перемоги нівелюєть-ся, натомість на перший план виходить мета досягнення миру. Натомість спра-ведлива війна, тобто війна проти агре-сора, передбачає досягнення перемоги зад-ля встановлення миру... Дебати навколо «правильної» назви війни на сході Украї-ни і незаконної анексії Криму перетвори-лися на важливий складник нинішньої гіб-ридної війни». Відтак «прийняття нової логіки діяльності — це не питання полі-тичної дискусії, це екзистенційна рамка існування України». Термін «гібридна війна» увійшов до світової політології після шоку від Мюн-хенської безпекової конференції 2007-го, де Путін вдався до відкритих ядерних погроз, й закріпився після російського

нападу на Грузію 2008-го. Оскільки «гіб-ридна війна, при спробі її проаналізува-ти, уподібнюється рухомій мішені, яка з’являється й зникає з поля зору неперед-бачуваним чином», наведу лише одне її — з десятків наявних — означення, як «ідеї функціонального перетворення на зброю традиційно невійськових засобів силово-го впливу та об’єднання їх на цій підставі з власне військовими методами... Гібрид-ні війни поєднують у собі цілу низку різ-них режимів ведення війни, включаючи звичайні можливості, іррегулярну так-тику і формування, терористичні акти, зокрема, невибіркове насильство, кримі-нальний безлад». 2014-го, коли Росія «випустила джи-на гібридної війни з пляшки» (В.Горбулін),

термін не тільки перейшов із теоретичної площини до практичної, а став концепту-альною «точкою відліку для формуван-ня гібридного світоустрою». А це озна-чає, що до панівної геополітичної картини світу Семюєля Гантінґтона слід увести по-сутні корективи: «Насправді ціннісні сис-теми сучасного глобалізованого світу і Кремля — різного порядку: йдеться не про зіткнення або конкуренцію різних цивілі-заційних моделей, а радше про зіткнення сучасного варварства і цивілізації у широ-кому сенсі». «Портрет» російського варварства ні-бито не є загадкою: «Москва робить те, що вона робила завжди, і досить успішно, — знищує існуючу реальність. У справі де-струкції з нею зрівнятися важко». Так — завжди, від самого заснування Московсь-кого князівства князем-хапугою Юрієм Долгоруким. Світлі західні голови добре це усвідомлюють — але на рівні кабінет-них розумувань. І винна в цій безтурбот-ності Заходу саме Україна, котра неодно-раз прикривала його собою: у середньовіччі тут ув’язнув Чингізхан, минулого століття — Лєнін. Захід щоразу платив данину Росії не-розмінною монетою — Україною: її віддали більшовикам і 1921-го, і 1945-го. Нині роз-почалися нові торги — путінський режим зажадав «повернути світ до постдамсько-ялтинського устрою... багатополярної сис-теми із зонами відповідальності головних «центрів сили»... до шовіністичної ідеї про «неспроможність» одних народів та «від-повідальність» за їхні долі інших». Євроатлантика виявилася неготовою до такої зухвалості — може, через те, що фактично знехтувала відвертою кремлівсь-кою репетицією, російсько-грузинською війною 2008-го? Звідси й «неготовність країн НАТО до неконвенційної війни, що вплинула на відмову надати Україні до-помогу летальною зброєю», і «зацікав-леність керівництва Німеччини і Франції у якнайшвидшому врегулюванні конфлік-ту на сході України за будь-яку ціну. в т.ч. й на умовах Росії». Європолітика «закривання вух та очей» — подиву гідна. Справа навіть не у дипло-матичному гендлярстві, коли «миру праг-нуть досягти шляхом фактичної капіту-ляції або за рахунок значних поступок з боку жертв агресії». Шокує нехтування геть не далекою і зовсім не міфічною пер-спективою — цунамі російського варварс-тва. А ознак насування лиха — хоч греблю гати. Жовтнем 2016-го президент РФ роз-порядився призупинити угоду зі США про утилізацію плутонію — таким чином Росія стала другою країною у світі після КНДР, яка вдалася до ядерного шантажу. На по-верхні лежать «систематичні зусилля Кремля щодо зміцнення й розширення со-ціальної бази радикалізму та екстреміз-му у міжнародному вимірі» — динаміка зростання терористичних атак в Європі точно накладається на термін президент-ства Путіна: 2014-го їх сталося вдесятеро більше, аніж 2000-го. «Не виключено, — читаємо у рецензованій книжці, — що у новій хвилі тероризму, яка виникла з по-явою «Ісламської держави», присутній російський слід». Навіть коли не брати до уваги, як Росія «вносить корупційну складову у європей-ські політичні процеси», — «в середньо-строковій перспективі Європа ризикує отримати справжній терористичний «православний ІДІЛ» поблизу своїх кор-донів». А там уже чітко видно мету, що її сформулював особистий радник Путіна С.Караганов в інтерв’ю «Шпіґелю»: «Ми хочемо стати центром великої Євразії... До цієї Євразії буде належати і конти-нент Європа». І так точно станеться, якщо Захід вкотре здасть Україну московитам. Тож, європраґматикам варто дослухатися коли не Володимира Горбуліна, то бодай Джорджа Сороса: «Європа має прокину-тися та усвідомити, що вона атакована Росією. Допомога Україні — захисний за-хід з боку країн ЄС». З усього судячи, Путін неабияк на-страхав Європу і прагне зібрати дивіден-ди з того переляку: «Нині Росія спокушає Захід міфами про те, що може повернути

час назад (у період до 2014 р.), що вона до-поможе Заходу у вирішенні його пекучих проблем (біженці, Сирія, терористи. ІДІЛ — усе, що завгодно), що гроші з «дикої, але багатої» Росії знову потечуть до Європи. А для цього потрібно всього лише «вбити» Україну — відмовити їй у міжнародній підтримці, фінансовій допомозі, засуди-ти, та хоч би й просто заплющити очі на те, що робить там Росія». Інакше кажу-чи, світова гібридна війна трохи затихла на фізичному рівні й активувалася її дискур-сивна фаза. Стаємо свідками вистави під назвою «Зв’язок війни та слів, текстів, оповідей». Авторська команда Горбуліна про-гнозує «високу ймовірність масштаб-ної війни» і вважає за головне питання таке: «Чи готові ми визнати реальність війни і готуватися до неї повноцінно?». Звичайно, «готуватися повноцінно» — це якнайшвидше реабілітувати вітчизня-ний оборонно-військовий комплекс, нині «спроможний виробляти не більше 8% за-гальної номенклатури озброєння і війсь-кової техніки, необхідних українській ар-мії». Зрештою, в нинішній Україні куди не кинь — всюди клин: «У машинобудуванні попит на 95,3% забезпечується імпорте-рами... Фармацевтика та нафтоперероб-на промисловість здатні забезпечувати внутрішній попит лише на 35-40%... Не прийнято принципових рішень щодо вирі-шення житлових проблем військовослуж-бовців» і тощо, тощо. Але навіть коли ро-жево припустити, що уряд-президент «порішали» всі проблеми, — чи буде го-това Україна до повноформатного спроти-ву? У книжці наведено украй небезпечну соціологію: торік на анкетне твердження «Україна не є дійсно незалежною держа-вою» (вкупі з «Важко сказати, чи є Украї-на дійсно незалежною державою») ствер-дно відповіли 62 відсотки громадян, а на Донбасі — 75%. Це наслідок «світоглядно-менталь-ної експансії», з якої й почалася ця гібрид-на війна ще на початку 2000-х. Саме «на-явність значних проросійських уподобань стала провокуючим чинником агресив-ної поведінки» Кремля. Ми вже заплати-ли «надвисоку ціну державної неуваги до гуманітарної безпеки, що мала наслідком поширення деструктивних імперських культів... і, зрештою, торувала дорогу ворожим танкам і солдатам». Але ж і «нинішня державна політика з протидії етнополітичним ризикам залишається слабкою» аж так, що Україна по сьогодні, вважай, залишається під «інформаційною окупацією» РФ. Толерантність до зловжи-вання мовою агресора на офіційному рівні самогубна бодай тому, що «російськомов-ні респонденти у 2,5 раза вразливіші до російської пропаганди». А на рівні медій-ному ситуацію цілком можна оцінювати у термінах кримінального кодексу: «Медіа-голдінґ «Медіа груп Україна», контрольо-ваний Р. Ахметовим... безумовно підготу-вав ґрунт для майбутнього конфлікту». Проте телеканал «Україна» щодня вільно віщає про невсипущу благодійність свого патрона, дії та бездіяльність котрого знач-ною мірою стимулювали «русскую вєсну» на Донбасі. Звичайно, одна книжка не здатна охо-пити весь розмай українських негараздів. Наприклад, немає нічого, крім загальни-ків, про добровольчий рух, його ґенезу, трансформацію, метаморфози, перспекти-ви і наслідки. Або про те, що і як робити з нашим почесним світовим місцем у коруп-ційному заліку — бо ж «гібридна оборона пов’язана з леґітимним й ефективним урядуванням. На дуже багатьох рівнях — це цілком і повністю війна врядування». А от чого не бракує — так це похмурої футурології. «Перспектива масштабних бойових зіткнень стає дедалі чіткішою... Ймовірність зростання цієї загрози тим вища, чим менш успішною буде робота Росії із дестабілізації України іншими ме-тодами... Мінський переговорний процес використовується РФ як елемент гібрид-ної війни... як ультиматум агресора». Коли виходить така книжка, суспільс-тву конче треба знати реакцію одного чита-ча — Президента країни. ■

НОМІНАНТ

Книжка-тест для ПрезидентаЧи почують виконавці аналітиків?

■

Антропологія простору. Культурний ландшафт Києва та околиць. — К.: Дуліби, 316 с.(п)

Тарас ВОЗНЯК. Філософічні есе. — К.: Дух і Літера, 590 с.(с)

Вацлав ГАВЕЛ. Промови та есеї. — К.: Комора, 144 с.(п)

Даґ Ейнстейн ЕНДШЬО. Секс та релігія. — Л.: Видавництво Анетти Антоненко; К.: Ніка-Центр, 304 с.(п)

Амос ОЗ, Фанія ОЗ-ЗАЛЬЦБЕРҐЕР. Євреї і слова. — К.: Дух і Літера, 224 с.(п)

(Не)задоволення публічними просторами. Урбаністичні студії ІІІ. — К.: Всесвіт, 342 с.(о)

Наталя ЯКОВЕНКО. У пошуках Нового неба. — К.: Laurus; Критика, 704 с.(п)

СОФІЯ: ЛІДЕРИ ЛІТА■Далі публікуємо «Лідерів літа» — списки найподієвіших книжок піврічного видавни-чого репертуару, визначених експертами Всеукраїнського рейтинґу (за абеткою).

Антропологія / етнологія / психологія /соціолінгвістика

Марко ГРУШЕВСЬКИЙ, Зенон КУЗЕЛЯ. Дитина у звичаях і віруваннях українського народу. — К.: Інтелектуальна книга, 234 с.(п)

Делія Стейнберґ ҐУСМАН. Сьогодні я бачила... — К.: Новий Акрополь, 230 с.(п)

Філіп ЗІМБАРДО. Ефект Люцифера. Чому хороші люди чинять зло. — К.: Yakaboo publishing, 584 с.(п)

Мова: класичне — модерне — постмодерне. — К.: Дух і Літера, 424 с.(о)

Екгарт ТОЛЛЕ. Сила моменту Тепер. — Л.: Terra Incognita, 224 с.(п)

Т. ШЕВЧУК, Я. СТАВИЦЬКА. Українська усна снотлумачна традиція початку ХХ століття (розвідки та тексти). — К.: Дуліби, 224 с.(п)

Карл Ґустав ЮНҐ. AION: Нариси щодо символіки самості. — Л.: Астролябія, 432 с.(п)

Політологія / соціологія / філософія

Тимо АЙРАКСИНЕН. Щастя. — Л.: Видавництво Анетти Антоненко; К.: Ніка-Центр, 208 с.(п)

Хосе КАЗАНОВА. По той бік секуляризації. — К.: Дух і Літера, 264 с.(о)

Тарас ЛЮТИЙ. Корабель шаленців. — Л.: Видавництво Старого Лева, 224 с.(п)

С’юзен МЕНДУС. Політика і мораль. — К.: Темпора, 160 с.(о)

Світова гібридна війна: український фронт. — Х.: Фоліо, 496 с.(п)

Олена СТРЕЛЬНИК. Турбота як робота: материнство у фокусі соціології. — К.: Критика, 288 с.(о)

Сібе ШААП, Наталя ПОГОЖЕВА, Олена НАГОРНА. Detox. Діалоги з філософом: ресентимент та полі-тика. — К.: Бланк-Прес, 80 с.(п)

Культурологія / урбаністика

ВІВТОРОК, 1 СЕРПНЯ 201714 ЗДОРОВ’Я«Якби не було хвороб, хто б узагалі згадував про здоров’я?»

Микола Амосовукраїнський хірург

УКРАЇНА МОЛОДА

Мирослава КРУК

Захист від гепатиту В — вакцинація Наприкінці липня світова громадськість відзначала Все-світній день боротьби з гепати-том. Його основна мета — при-вернути увагу спільноти до про-блем обізнаності про захворю-ваність вірусними гепатитами, закликати громадськість, полі-тиків і працівників охорони здоров’я до невідкладних дій, які допоможуть попередити випадки інфікування та смер-ті від гепатиту, а також поду-мати над тим, як викорінити це захворювання. Адже вірусний гепатит (група інфекційних за-хворювань, відомих як гепатит А, В, С, D та E) уражує сотні мільйонів людей в усьому світі, викликаючи гострі та хронічні захворювання печінки. За даними Всесвітньої ор-ганізації охорони здоров’я (ВООЗ), сьогодні 257 мільйонів людей у світі інфіковані вірусом гепатиту B. 2015 року від цієї ін-фекції померли 887 000 людей, включаючи летальні наслідки від цирозу і раку печінки, які виникли внаслідок хронічно-го перебігу гепатиту В. Лікарі б’ють на сполох: формування хронічного перебігу недуги роз-вивається у 80-90% дітей груд-ного віку, інфікованих гепати-том В, упродовж першого року життя. У дорослих хронічний вірусний гепатит В у 350 разів

підвищує ризик розвитку циро-зу та раку печінки через 10-15 років після інфікування. Вірус-ний гепатит В є глобальною не-дооціненою проблемою для сис-теми охорони здоров’я, кажуть фахівці. За оцінкою українських епі-деміологів, рівень захворюва-ності на вірусні гепатити в Ук-раїні становить 7-9% від загаль-ної кількості населення країни. У країнах Європи цей показник коливається від 0,2% до 2,5%. Щорічно в нашій країні реєструється 11-14 тисяч нових випадків вірусних гепатитів. Станом на початок 2017 року в Україні на обліку перебувало 67 141 хворих, які потребують лікування (20 258 — з гепати-том В і 46 883 — з гепатитом С). Вірус гепатиту В може ви-живати за межами організму людини щонайменше 7 днів. Протягом цього періоду вірус може викликати інфекцію при потраплянні до організму лю-дини, незахищеної вакцина-цією. Інкубаційний період за-хворювання становить у серед-ньому 75 днів, але може варію-ватися від 30 до 180 днів. Вірус можуть виявити протягом 30-60 днів після інфікування, він здатний тривалий час перебу-вати в організмі й розвиватися в хронічний гепатит В, поясню-ють інфекціоністи. Гепатит В найчастіше поши-рюється від матері до дитини під час пологів або в результаті

горизонтальної передачі (під впливом інфікованої крові), особливо від інфікованої дити-ни неінфікованій дитині протя-гом перших 5 років життя. Роз-виток хронічної інфекції дуже поширений серед дітей грудно-го віку, інфікованих їхніми ма-терями. Тож лікарі наголошу-ють: найнадійніший захист від гепатиту В — вакцинація.

Гепатит С — нелагідний убивця Якщо гепатит В здебільшо-го проявляється гострими фор-мами та має яскраво виражені симптоми, що і дає змогу вчас-но розпочати лікування, то з ге-патитом С — складніше. Най-частіше, за словами лікарів, його виявляють під час випад-кових клінічних досліджень: обстеження донорів, вагітності або підготовки людини до пла-нової операції. У 80% хворих цей вірус виявляють уже на хронічній стадії, у 15% з них

може розвинутися цироз, а в 7-10% — рак печінки. Власне, че-рез пізнє діагностування вірус гепатиту С називають лагідним убивцею. Інфікуватися гепатитом С людина ризикує під час медич-них маніпуляцій — лікуван-ня у стоматолога, переливання крові, в салонах краси (манікюр, педикюр, тату, пірсинг), унаслі-док статевих контактів. Недуга вкрай рідко проявляється зов-нішніми ознаками, скажімо, жовтизною шкіри. Терапія може тривати від 5 до 11 місяців — залежно від геноти-пу вірусу. Щоб визначити, якого саме лікування потребує хворий, потрібні додаткові обстеження, які рекомендує лікар. До речі, лікування потребу-ють не всі хворі на гепатит С. Як зауважує столичний лікар-інфекціоніст Тетяна Єгорова, 15 відсотків хворих одужують без специфічної терапії — збуд-ник хвороби в них зникає сам по

собі. Але в будь-якому випадку, пацієнт, у якого виявлено вірус гепатиту С, має звернутися до лікаря-інфекціоніста й обгово-рити з ним специфіку лікуван-ня. «Стверджувати, що кожен, умовно кажучи, має щороку здавати аналіз на гепатит, — некоректно. Однак є певна ка-тегорія населення, яка потре-бує періодичного обстеження на вірус гепатиту В, С. Скажі-мо, люди, які контактують із кров’ю пацієнтів, — пояснює Тетяна Андріївна. — Загалом, люди мають ретельніше дослу-хатися до власного здоров’я. Трапляється, людину тривалий час турбує слабкість, але вона пояснює свій стан навантажен-нями на роботі, стресовими си-туаціями. І не пов’язує це із за-хворюванням, відтак — не звер-тається до лікаря. Однак тільки фахівець допоможе ви значити причину нездужання, призна-чить адекватне лікування. Сьо-годні існує багато приватних лабораторій, які пропонують цілий спектр обстежень, у тому числі на гепатити В і С. Але са-мостійно, без поради лікаря, робити обстеження не варто. Я своїм пацієнтам завжди пояс-нюю, які аналізи і для чого зда-вати в кожному конкретному випадку». ■

Леся ХОРОЛЬСЬКА

Кількість захворювань на рак і сер-цево-судинних недуг серед чоловіків у віці до 35 років дедалі зростає. На дум-ку фахівців, така тривожна тенденція пов’язана з темпом життя у великому місті, хронічними стресами, фінансовою кризою, шкідливими звичками, пробле-мами в особистих стосунках. І, звісно, незбалансованим харчуванням. Так, лікарі переконані: багатьом не-дугам можна запобігти, якщо збагати-ти раціон певними продуктами. Ска-жімо, чудовий вплив на здоров’я пред-ставників сильної статі мають морепро-дукти. Ідеться не тільки про так звані афродизіаки — продукти, що сприяють потенції. Устриці, мідії, кальмари, кре-ветки багаті білком і мікроелементами,

зокрема цинком, який запобігає розвит-ку раку простати. Цинк є також у ялови-чині і бобових. «Вельми бажана в раціоні риба, особ-ливо жирні її сорти. Лосось, тунець, скумбрія, оселедець, форель, сьомга міс-тять омега-3 жирні кислоти, які допома-гають знизити рівень холестерину, за-побігти раку простати, а також стимулю-ють кровообіг, покращують роботу серця та імунної системи, — каже київський лі-кар-терапевт Олена Красицька. — Майте на увазі, що ці корисні властивості втра-чаються під час коптіння, оскільки така риба може мати канцерогени». Солоний оселедець теж не дуже ко-рисний — через надлишок солей, які не-гативно впливають на серцево-судин-ну систему. Тому перед вживанням осе-ледець ліпше вимочити у прісній воді. Знайти омега-3 жирні кислоти можна також у горіхах, лляній олії і яйцях. Лікарі радять вводити у раціон капус-ту броколі. Вона містить речовини, що захищають організм від вільних ради-калів, які провокують розвиток онколо-гічних недуг. Броколі багата вітаміном С, бета-каротином, калієм і сульфора-фаном, який має сильний протипухлин-ний вплив. Дослідники Гарвардського університету довели, що 5 порцій овочів сімейства хрестоцвітних (до яких нале-жить броколі) на тиждень знижують ри-зик розвитку раку сечового міхура на 50%. А ще — не забувайте про банани. Вони містять багато калію, необхідного для нормального функціонування нервової системи і серця. Звичка ласувати цими південними плодами допоможе знизити ризик серцевого нападу. ■

Мирослава КРУК

Найкращі снодійні — правиль-но підібрані на вечерю продукти, ка-жуть дієтологи. Тому перш ніж вда-тися до серйозних ліків, які коригу-ють нічний сон, фахівці радять подба-ти спершу про власний раціон. Адже є продукти, що заспокоюють, допома-гають розслабитися, сприяють здо-ровому сну. Скажімо, мигдаль. Бі-лок, що міститься в цьому горіхові, стабілізує рівень цукру в крові, до-помагає м’язам розслабитися. Або трав’яний чай: ромашковий, липо-вий, чай із м’яти та меліси заспоко-ять після напруженого дня, посилять сонливість. Банани, які є чудовим джерелом магнію і калію, також позитивно діють на організм: знімають нерво-ве збудження, сприяють гормональ-ному балансу. Добрий заспокійли-вий і снодійний ефект мають і молоч-ні продукти. Кальцій, яким вони ба-гаті, зменшує стрес, заспокоює. Тому склянка теплого молока чи порція не-жирного йогурту перед сном сприяти-муть кращому нічному відпочинку. Між іншим, проста і добре знана вівсяна каша — не тільки «ранко-ва» страва. Тарілка теплої вівсянки

на вечерю теж сприятиме здоровому сну, вважають дієтологи. Ця страва — просто скарбничка корисних ре-човин: магнію, фосфору, кальцію, кремнію, калію. Тільки не перебор-щіть із цукром. Якщо підсолоджува-ти каші, то небагато і — природними солодощами — сухофруктами, бана-нами, медом. ■

ДІАГНОЗ

Недуга «за ширмою»Безсимптомний перебіг ураження вірусними гепатитами непомітно руйнує здоров’я мільйонів людей. Як зупинити недугу?

■ А ТИМ ЧАСОМ...

Прикро, але українці мало поін-формовані щодо загроз здоров’ю від ураження гепатитом С. і рідко зверта-ються до лікарів. А якщо й звертають-ся, то в лікарнях їх майже не переві-ряють на гепатит С. Тому часом слід самому наполягти на обстеженнях. Лі-кар має направити на додаткові аналі-зи та дослідження, які допоможуть оцінити стан печінки. Ось мінімальний набір обстежень: загальний аналіз крові, АлАТ, АсАТ, ГГТ, білірубін за-гальний, фосфатаза.

■

ДО РЕЧІ

Гепатитом С у світі інфіковано від 500 млн. до 1 мільярда людей (до 15% насе-лення). За даними ВООЗ, масштаби і кількість інфікованих гепатитом С у 4-5 разів перевищує поширеність ВІЛ-інфекції.

■

Тільки лікар визначить причину нездужання і призначить адекватне лікування.Фото з сайта Udoktora.net.

❙❙

ХАРЧОБЛОК

Залучайте до раціону броколі Чому деякі продукти мають бути в обов’язковому щоденному раціоні чоловіків

■ВАЖЛИВО!

Коли докучає безсоння…Тарілка теплої вівсянки на вечерю допоможе заснути

■

Вівсянка перед сном — найкраще снодійне!Фото з сайта wclub.ru.

❙❙❙

15УКРАЇНА МОЛОДА

ВІВТОРОК, 1 СЕРПНЯ 2017СПОРТ

Оксана ПРОДАНЧУК

У минулому футбольному турі значну увагу привернув до себе поєдинок у Маріуполі між місцевим клубом та «Чорномо-рем». У «морському дербі» підо-пічні Олександра Севідова здо-були впевнену, дебютну для себе перемогу в турнірі, залишивши таким чином одеситів єдиною ко-мандою в ЧУ без набраних очок. Утім сама гра відійшла на другий план, адже набагато важливішим видавалося питання безпеки в при-фронтовому місті. Аби переконати всіх, що у Маріуполі цілком безпечно грати у футбол, на цю гру приїхав пре-зидент ФФУ Андрій Павелко. А ультрас клубу продемонстрували красномовний банер із написом: «Маріуполь — це Україна. «Дина-мо», не бойся, приезжай в гости». Такий перебіг подій зумови-ла відмова київського «Динамо» їхати на матч до прифронтового Маріуполя, аргументуючи це тим, що поєдинок призначено на 26 сер-пня, після Дня незалежності Ук-раїни, в цей період зазвичай поси-люються бойові дії на Донбасі. «Я з самого початку не полі-тизував це питання, а розглядаю його винятково в практичній пло-щині. Адже тільки у мене фінан-сові зобов’язання перед коман-дою і персоналом клубу. І я в пер-шу чергу відповідаю за їхні жит-тя і здоров’я. Як я буду далі жити, якщо щось трапиться?! Це не при-мха і не демонстрація неповаги до команді «Маріуполь». І тим біль-ше не привід звинувачувати «Ди-намо» у відсутності патріотизму. Всі заздалегідь знають, коли буде матч. І, не дай Боже, буде якась провокація. Коштує це футболь-ного матчу чи ні?!» — президент

динамівського клубу Ігор Суркіс пояснив свою позицію й бажан-ня зіграти гостьовий поєдинок із «Маріуполем» на нейтральному полі. Така заява викликала бурю емоцій у футбольних функціонерів та пересічних вболівальників. Пре-зидент ПЛ Володимир Генінсон за-значив, що про перенесення матчу не може бути й мови. Відповіли й у «Маріуполі». «Ось уже два роки наша коман-да проводить свої домашні матчі в Маріуполі, на стадіоні «Іллічі-вець». Раніше до нас у гості при-їжджали юніорська команда «Ди-намо» і «Динамо-2», а також клу-би з Західної України («Верес», «Скеля», «Тернопіль», «Нива», «Буковина»). По дорозі до Маріу-поля не був підірваний жоден ав-тобус, а на стадіоні не було за-фіксовано жодної надзвичайної події. Так чим же глибоко шано-ваний нами ФК «Динамо» відріз-няється від інших клубів УПЛ,

щоб вимагати до себе ексклюзив-ного ставлення і підлаштовуван-ня регламенту під їхні запити?». Із часом Ігор Суркіс дещо пом’якшив вимоги: «Якщо МВС і СБУ дадуть письмові гарантії, що «Динамо», в тому числі вболіваль-ники, може спокійно їхати, я го-товий замовити для фанатів чар-тер до Маріуполя й автобуси. Під-креслюю: у тому випадку, якщо компетентні органи дадуть гарантії безпеки і громадськість буде про це знати. І гарантії ці будуть підписані конкретними людьми. Тоді ми пої-демо до Маріуполя однозначно». Доки клуби обмінювалися звер-неннями, до дискусії приєднався й міністр внутрішніх справ Арсен Аваков: «У Маріуполі грати у фут-бол так само безпечно, як і в Києві. МВС гарантуватиме безпеку всіх матчів прем’єр-ліги в цьому чудо-вому місті». Чим закінчиться це протисто-яння, можна буде сказати лише по завершенні сьомого туру. Наразі

ж у своєму матчі 3-го туру, котрий відбувся на НСК «Олімпійський», «Динамо» здобуло розгромну пе-ремогу над львівськими «Карпа-тами». Після недавнього матчу з «Янг Бойз» у ЛЧ Олександр Хац-кевич провів ротацію, дозволив-ши вийти на поле умовним резер-вістам. Серед тих, хто долучився до побиття «біло-зелених», був і «відставлений» попереднім очіль-ником динамівців ветеран «біло-синіх» Олег Гусєв. Кияни конт-ролювали хід поєдинку і не дозво-лили львівській команді створити біля своїх воріт бодай щось. Здаєть-ся, все, що кияни не забили у матчі кваліфікації ЛЧ, залетіло у ворота підопічних Серхіо Наваро. А головним героєм зустрічі став 19-річний Віктор Циганков, який, забивши у матчі 3 м’ячі, став най-молодшим автором «хет-трику» в історії «Динамо». Попередній ре-корд, встановлений Анатолієм Би-шовцем, тримався 50 років. Після осічки конкурентів «ди-намівці» стали одноосібними лі-дерами чемпіонату та продовжи-ли рекордну безнічийну домашню серію в чемпіонатах до 30 ігор: 24 перемоги та 6 поразок. А в «Кар-патах» — після невдалого старту (одне очко з дев’яти можливих) — знову може стати актуальним пи-тання головного тренера. А от чинний чемпіон країни — донецький «Шахтар» — про-вів складний матч проти «Сталі», яка не припиняє в новому сезоні дивувати своєю грою. Лише на останніх секундах поєдинку «сталевари», які з максималь-ним доробком розпочали турнір, втратили нагоду на нічию у мат-чі з грізним опонентом. Щодо інших поєдинків туру, то після дебютного матчу в єврокубках донецький «Олімпік» розписав ну-льову нічию з рівненським «Вере-сом». Також «мировою» після стар-ту на євроарені завершила свій поє-динок внутрішньої першості (проти «Зорі») й «Олександрія». Цікаво, що луганський колек-тив, якому вже зовсім скоро грати «плей-оф» ЛЄ, іще не здобув у по-точному чемпіонаті України жод-ної перемоги. ■

Олексій ПАВЛИШ

Українські плавці чемпіонат світу-2017, який днями фінішу-вав у Будапешті, завершили на мажорній ноті — в останній зма-гальний день у запливі на 1500 метрів вільним стилем другим став Михайло Романчук. Цікаво, що «срібло» 20-річно-го спортсмена — перше для нашої збірної майстрів синіх доріжок за чотирнадцять років, — востаннє другу сходинку на п’єдесталі сві-тового форуму посідали Олег Лі-согор (50 м брасом) та Ігор Чер-винський (1500 м вільним сти-лем, ЧС-2003). Щоправда, претендував Ро-манчук і на «золото»: бронзовий призер ЧЄ-2016 показав найкра-щий час у кваліфікації, випере-дивши навіть двох знаних італій-ців — Грегоріо Палтріньєрі (чин-ного чемпіона світу та перемож-ця Олімпіади-2016) і Габріеля Детті (дворазового призера Ігор). Обігнав Детті Михайло й у фіналі ЧС-2017, проте не зумів утрима-ти ривок Палтріньєрі — півтори секунди відставання на фініші.

Але з огляду на останні ре-зультати українця та його стрім-кий прогрес (за рік представник рівненської школи плавання зро-бив вражаючий «стрибок» із 15-го місця на Іграх до подіуму ЧС), су-перництво з непереможним чем-піоном лише розпочинається. Досвідчений італієць так оцінив виступ молодшого колеги: «Ра-дий, що у фіналі мені вдалося ви-передити Михайла, але це була неймовірна битва до останніх мет-рів дистанції. Романчук — дуже сильний опонент». «Я дуже щасливий — мріяв про цю медаль іще з дитинс-тва. Сьогодні Палтріньєрі був швидшим, але думаю, що змо-жу випередити його в майбутнь-ому. Я хочу ще раз кинути йому виклик», — зауважив новоспече-ний віце-чемпіон світу. Власне, після здобуття дебют-ної нагороди ЧС на олімпійській дистанції Романчук має стати новим лідером української збір-ної. На його користь — набага-то швидший перехід із юнаць-кого рівня на дорослий: Михай-ло «взяв» дорослу медаль світо-

вого форуму через три роки після тріумфу на Юнацькій олімпіаді-2014, тоді як Андрію Говорову — чемпіону Юнацьких ігор-2010 — для подіуму «на світі» знадоби-лось аж сім років, та й «бронзу» Будапешта-2017 він виборов на неолімпійському «батерфляї», провалившись на 50 метрах віль-ним стилем (лише 13-те місце). Плюсів Романчуку додає і його перевага над партнером по дисципліні — Сергієм Фроло-вим, котрий в Угорщині показав шостий результат. У цілому результати «Ак-ватик-2017» демонструють, що наші чемпіони Юнацьких ігор-2014 — Романчук, Хлоп-цов і Шевцов — входять в елі-ту чоловічого світового плаван-ня швидше, ніж досвідченіші тріумфатори Юнацької олім-піади-2010 — Говоров, Фролов. Молода трійка пробилася до фі-нальних запливів на першому ж дорослому чемпіонаті світу: Ро-манчук «узяв» медаль, Хлоп-цов на 50 м батерфляєм (сьо-мий підсумковий результат) по-бив юнацький світовий рекорд,

а Шевцов (100 м вільним стилем і восьме місце) — рекорд України, який, до слова, раніше належав саме Говорову. Що ж стосується жіночого плавання, то там ситуація гірша — альтернативи Дарині Зевіній, котра все ще не може «зачепи-тись» за медалі світового фору-му на «довгій воді», поки немає. Сама ж Зевіна, котру після пе-ремоги на Юнацькій олімпіаді-2010 називали «золотою риб-кою», передрікаючи їй майбутнє Клочкової, навряд чи задоволе-на своїми результатами у Буда-пешті — 9-те місце на 200 м на спині), 14-те — 100 м на спині та 31-ше — 50 м на спині. А її парт-

нерка по команді — Марія Лівер — навіть не вийшла до півфіна-лу: 19-й результат на 50 м брасом і 33-й — на стометрівці. Отже, на чемпіонаті світу з плавання-2017 «синьо-жовті» здобули дві нагороди — «срібло» й «бронзу» — та посіли 16-те міс-це в медальному рейтингу. Якщо ж враховувати всі водні види спорту — артистичне плавання (а саме так віднедавна називати-меться тепер синхронне плаван-ня), водне поло, плавання, стриб-ки у воду, плавання на відкритій воді та хай-дайвінг — в України дев’ять подіумів (два «срібла» і сім «бронз») та 18-те загаль-нокомандне місце. ■

ПЛАВАННЯ

«Срібло» з прицілом на «золото»Гучний акорд зробив плавець із Рівненщини Михайло Романчук на чемпіонаті світу з водних видів

■

Михайло Романчук приніс Україні перше за чотирнадцять років «срібло» чемпіонатів світу з плавання.Фото з сайта sportinfo.com.ua.

❙❙❙

ФУТБОЛ

Безпека — понад усеУкраїнський футбол продовжує підтримувати свої «традиції».

■ ТАБЛО

Чемпіонат України. Прем’єр-ліга. 3-й тур«Сталь» — «Шахтар» — 1:2 Голи: Кузик, 9 — Тайсон, 45; Бланко-Лещук, 90+5. Дніпро, стадіон «Метеор», 3 500 глядачів«Динамо» — «Карпати» — 5:0 Голи: Буяльський, 8; Циганков, 55, 62, 83; Мбокані, 58. Київ, стадіон НСК «Олімпійсь-кий», 7 489 глядачів«Олімпік» — «Верес» — 0:0 Київ, стадіон «Динамо» ім. Ва-лерія Лобановського, 753 глядачі.«Ворскла» — «Зірка» — 2:1 Голи: Оганесян, 21 (у свої воро-та); Загорулько, 85 — Драченко, 25. Полтава, стадіон «Ворск-ла» ім. О. Бутовського, 1 500 гляда-чів«Маріуполь» — «Чорноморець» — 3:0 Голи: Вакуленко, 33 (пен.); Фо-мін, 53, Вакуленко, 55. Маріуполь, стадіон «Іллічі-вець», 8 750 глядачів«Олександрія» — «Зоря» — 1:1 Голи: Куліш, 6 — Гречишкін, 49 (пен.) Олександрія, стадіон «Ніка», 1 400 глядачів Лідери: «Динамо» — 9, «Шах-тар», «Сталь», «Ворскла» — 6, «Маріуполь», «Олімпік» — 5.

* * * Перша ліга. 3-й тур. «Десна» — «Рух Винники» — 3:0, «Гірник-Спорт» — «Колос» — 0:1,«Авангард» — «Волинь» — 1:0, «Арсенал-Київ» — «Інгулець» — 3:1, «Суми» — «Кремінь» — 0:1, «Балкани» — «Полтава» — 1:1, «Жемчужина» — «Геліос» — 0:1, «Черкаський Дніпро» — «Мико-лаїв» — 0:2, «Нафтовик» — «Обо-лонь-Бровар» — 0:0. Лідери: «Геліос» — 9, «Арсе-нал-Київ», «Полтава» — 7, «Де-сна», «Інгулець» — 6.

* * * Ліга Європи. Третій кваліфі-каційний раунд. Перші матчі. «Астра» (Румунія) — «Олексан-дрія» — 0:0, «Олімпік» — ПАОК (Греція) — 1:1.

■

Тепер саме Віктор Циганков — наймолодший автор «хет-трику» в складі «Динамо».Фото Олександра ПРИХОДЬКА.

❙❙

КАЛЕЙДОСКОПВІВТОРОК, 1 СЕРПНЯ 201716

Читайте в наступному номері:

КРОСВОРД ВІД МАЛАНКИ №92■

ПОГОДА■

«У своїй маленькій благодаті»Президент Віктор Ющенко втілив у життя мрію Великого Кобзаря

УКРАЇНА МОЛОДА

1 2

3 4

5 6

7 8

9 0

Редактор Михайло Дорошенко

Засновник i видавець —

ПП «Україна молода»

Свідоцтво про реєстрацію:

КВ №3386 вiд 29.08.98

© Дорошенко М.І., 2013

Передплатні індекси: 60970, 1555

Наша адреса:

03047, Київ, пр. Перемоги, 50

Телефон для довідок:

т./ф.: (044) 454-84-92

Рекламне бюро:

т./ф.: (044) 454-88-86,

reklama@umoloda.kiev.ua

Вiддiл реалiзацiї:

т./ф.: (044) 454-84-41,

sale@umoloda.kiev.ua

«УМ» в iнтернетi: http://www.umoloda.kiev.ua

Відділи:

новин — 454-85-76, novyny@umoloda.kiev.ua;

права — leonov@umoloda.kiev.ua, 454-88-36;

мiжнародної політики — svit@umoloda.kiev.ua, 454-88-25;

економіки — eko1@umoloda.kiev.ua, 454-86-39;

медицини — novyny4@umoloda.kiev.ua, 454-85-99;

культури — culture@umoloda.kiev.ua, 454-87-96;

соціальних проблем — socium@umoloda.kiev.ua, 454-85-99;

спорту — sport@umoloda.kiev.ua, 454-87-93

Газета друкується у видавництвах:

«Преса України» — у Києвi Зам. 3009092

«Видавничий дім «Високий Замок» — у Львові

Зам. блок № 566 Верстка та виготовлення

фотоформ — комп’ютерний центр

редакції «УМ», тел.: 454-87-71

Газета виходить у вівторок, середу, четвер,

п’ятницю—суботу (спільний номер)Тираж 86734

При використаннi наших публiкацiй посилання на «УМ» обов’язкове.

Рукописи не рецензуються i не повертаються

Вiдповiдальнiсть за змiст реклами несе рекламодавець.

Комерційні публікації виходять під рубриками:

«Український виробник», «Позиція», «Банківська справа»,

«Фінансова експертиза», «Здоровенькі були», «Це — працює!»,

«Знайомтеся — новинка», «Партнерство», «Програми»,

«Проекти», «Альма-матер», «Наша марка», «Продукт»,

«Протистояння», «Вітаємо», «Любов і шана».

Матерiали iз позначкою р друкуються на правах реклами

Переляканий хворий вибігає з опе-раційної. Медсестра: — Хворий, ви куди, вас же повин-ні оперувати! Хворий: — Там сказали: «Не хвилюйтеся, операція з видалення апендициту — найлегша». — Так чого ви панікуєте? — Бо сказали чомусь це не мені, а молодому хірургу!

* * * Розмова двох подруг. — Я чула, ти розлучилася? — Можна сказати, не пройшла випробування на вірність. — Красиво, а ось твій колишній

описував усе iншими словами.

* * * Досвідчений хірург — молодому: — Не тисніть так на скальпель, ви ж операційний стіл подряпаєте!

* * * Приходить чоловік до хірурга: — Лікарю, в мене болить живіт. — Нічого, щас відріжемо вам вуха. Хворий злякався і пішов до тера-певта: — Лiкарю, я зараз був у хірурга, в мене болить живіт, а він сказав, що менi треба відрізати вуха. Терапевт: — От уже ці хірурги, їм би все різа-ти! Зараз я дам вам таблетку, і вони самі відпадуть.

По горизонталі: 1. Острівна східна країна, яка спе-речається з Росією за Курильські ост-рови. 4. Курортне містечко в Карпатах, відоме своїм водоспадом. 7. Частина матчу в тенісі чи волейболі. 8. Само-цвіт, різновид халцедону. 9. Наймен-ша неподільна частинка речовини. 11. Офіційне дипломатичне звернення уряду однієї держави до уряду іншої. 12. Мотузка із зашморгом на кінці для ловлі тварин. 13. Африканська країна. 15. Іспанський мореплавець, який відкрив Америку. 17. Американський штат, де розташований полігон iз вип-робування ядерної зброї. 19. Українсь-кий народний смичковий музичний інструмент, що нагадує віолончель. 22. Нерідний син. 25. Гірське пасмо на півдні Росії. 26. Співзвучне закін-чення рядків у силабо-тонічній поезії. 28. Місто в Білорусі, залізничний ву-зол. 29. Добровольчий батальйон, під-порядкований Міністерству внутрішніх справ. 30. Річка на кордоні Німеччи-ни і Польщі. 31. Система умовних зна-ків для передачі інформації. 32. Осін-ня квітка. 33. Медоносне дерево з бі-лими пахучими квітками.По вертикалі: 1. Столярний інструмент, що скла-дається з колодки, в яку вмонтована лінійка під кутом 45°. 2. Солодка горі-хова маса, яку використовують у кон-дитерській промисловості. 3. Хижий птах. 4. Крива турецька шабля. 5. Річ-

ка в Заїрі, біля якої вперше було вияв-лено смертельний вірус. 6. Давньог-рецька ваза з вузьким довгим горлеч-ком. 8. Кораловий острів. 10. Привид, примара. 13. Речовина, в якій у пеклі киплять душі грішників. 14. Карпатсь-кий мольфар, убитий ножем у 2011-му році. 16. Хижа комаха. 18. Один з ос-танніх князів Київської династії. 19. Во-лосся на нижній частині обличчя у чо-ловіків. 20. Дорожня сумка жебрака. 21. Корова, яка не погуляла, без теля-ти. 22. Буддійський храм. 23. Титул правителя або князя в деяких мусуль-манських країнах. 24. «А … мовчить собі, витріщивши очі! Як ягнята: «Не-хай, — каже, — Може, так і треба». Так і треба! Бо немає Господа на небі!» (Тарас Шевченко). 27. Газ, якого най-більше у повітрі. 28. Давньогрецька ріка забуття. ■

Кросворд №90від 26 липня

ПРИКОЛИ■

Інформація

надана

Гідрометцентром

України.

Захід +17…+22

+29…+34

Північ +17…+22

+29…+34

Центр +17…+22

+29…+34

Схід +17…+22

+29…+34

дощ,

гроза

сонячно

мінлива

хмарність

хмарно

дощ

снігПівдень +17…+22

+32…+37

2 серпня за прогнозами синоптиків

Київ: малохмарно, без опадiв. Вiтер пiвденний, 3-8 м/с. Тем-пература вночi +20...+22, удень +31...+33.

Миргород: без опадiв. Уночi +19...+21, удень +31...+33.Вiнниця: без опадiв. Уночi +18...+20, удень +31...+33.Одеса: без опадiв. Уночi +20...+22, удень +30...+32.

31 серпня температура води в Чорному та Азовському морях становила 22-26 градусiв, у районi Одеси — 15 гра-дусiв, у Днiпрi бiля Києва — 22.

Курорти Карпат: малохмарно, без опадiв. Трускавець: уночi +18...+20, удень +30...+32. Моршин: уночi +19...+21, удень +31...+33.

Аліса КВАЧ

Не лише жінки перетворюються на зовс-ім інших істот на другий день після того, як відгримить марш Мендельсона і вони зні-муть весільну фату. Судячи з подробиць, які відкриваються в ході процесу з розірвання шлюбу, який кілька місяців тому затіяли екс-«перчинка» Мелані Браун та її екс-чоловік, продюсер Стівен Белафонте, дивуєшся, як вона могла не лише сказати «так» цьому чо-ловіку, а й прожити з ним майже 10 років і народити йому доньку Медісон (крім неї, у Мел Бі є ще 18-річна донька Фенікс Чі від шлюбу з танцівником Джиммі Гюльзаром i 10-річна Ейнджел Айріс від роману з відо-мим коміком Едді Мерфі). За документами, які співачка подала до суду, випадає, що Белафонте не лише зрад-жував дружину, а й усіляко принижував та знущався над нею. Так, у 2012-му він при-ревнував Мелані до співака Ашера і розбив їй губу. Після виступу Spice Girls на Олiм-пійських іграх у Лондоні Белафонте побив Мел, а потім змусив написати пост у «Твіт-тері», що це вона сама впала, «бігаючи на високих пiдборах». Коли у співачки захворів батько, вона не змогла вилетіти до нього, бо

чоловік заховав паспорт, за-явивши, що «якщо він пом-ре — то помре», а коли сама Браун на межі нервового зриву наковталася пігулок, він не дав викликати «швидку», а закрив дружину у спальні, побажавши їй швидкої смерті. Попри це, суд задовольнив про-хання Стівена Белафонте і зобов’язав Мелані надавати йому щомісячну «под-ружню підтримку» в розмірі 40 тисяч до-ларів доти, доки процес не завершить-ся і Стівен не отримає свою частку стат-ків екс-дружини. Саме така сума потрібна продюсеру для того, щоб підтримувати звичний для нього спосіб життя — опла-чувати житло, харчування та інші заба-ганки, які він досі задовольняв за ра-хунок зірки. Лишається тільки поспівчувати Скері Спайс, як її називали в гурті, і побажати, щоб цей жах у її житті якнайшвидше закінчився. Хоча по-ведінка служителів американської Феміди у цьому випадку, м’яко кажучи, дивує. А може, це Мел Бі щось не договорює? ■

ПУТА ГІМЕНЕЯ

«Подайте на харчі»Екс-чоловік Мел Бі з гурту Spice Girls зобов’язав її щомісяця виплачувати йому 40 тисяч доларів

■

Ната НЕТУДИХАТА

Забудькуватість — хвороба, яка завдає чималих клопотів і є причи-ною багатьох проблем i втрат. Утім бувають і щасливі випадки, коли людська чесність бере гору над егоїзмом і бажанням наживи. У цьому вкотре переконався житель Берліна, який зняв у банку всі свої накопичення — 22 злитки золота вартістю 35 тис. євро та 3,5 тис. євро готівкою. Все це чоловік поклав до пакета і пішов iз ним до парку, де залишив свій вело-сипед. Доки він відв’язував транс-портний засіб, пакунок поклав під

дерево, а тоді сів і поїхав. На щастя, забутий скарб знай-шов чесний німець, який, побачив-ши вміст пакунка, не привласнив його, а відніс у поліцію. Крім золо-та, там виявилися і документи, за якими швидко розшукали власни-ка і повернули йому золото та гро-

ші. Не в накладі лишився і чоловік, який знайшов скарб, — за німець-кими законами він може претенду-вати на 3% від вартості знайдених речей. У випадку із золотими злит-ками це близько 2 тис. євро. До речі, кілька років тому подібний випадок стався і в Києві:

чоловік зняв кількасот тисяч гри-вень на операцію, але в метро йому стало зле, і він забув паку-нок на станції під лавкою. Паса-жири здали гроші в поліцію, а там за квитанцією знайшли власника і повернули йому кошти. Світ не без чесних людей. ■

БУВАЄ!

Світ не без чесних людейУ Берліні чоловікові повернули загублений кілограм золота

■

Мел Бі.❙