154

24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

Embed Size (px)

Citation preview

Page 1: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers
Page 2: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers
Page 3: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers
Page 4: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

IVAN FRANKO NATIONAL UNIVERSITY OF L’VIV FACULTY OF ECONOMICS

ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING

Materials of 24th International Scientific Conference

of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 May, 2017 L’viv, Ukraine

L’viv 2017

Page 5: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ

ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ

УКРАЇНИ

Матеріали ХХІV-тої Міжнародної наукової конференції

студентів, аспірантів та молодих учених

19-20 травня 2017 р. м. Львів

Львів 2017

Page 6: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

Львівський національний університет імені Івана Франка Економічний факультет

До друку рекомендувала Вчена рада економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка

Органі зац ійний комітет конференції: Р.В. Михайлишин, доц., канд. екон. наук (голова); В.Б. Буняк, доц., канд. екон. наук (заступник голови); М.Р. Ваврін, канд. екон. наук (заступник голови, голова

правління економічного наукового клубу студентів, аспірантів, докторантів та молодих учених);

В.М. Вовк, проф., д-р екон. наук; В. Говрі, студ.; Л.С. Гринів, проф., д-р екон. наук; О.Р. Голубник, доц., канд. екон. наук; М. Ільчишин, аспір.; О.М. Ковалюк, проф., д-р екон. наук; А. Ковальчук, аспір.; М.І. Крупка, проф., д-р екон. наук; Р. Лоїк, студ.; Є.Й. Майовець, проф., д-р екон. наук; С.О. Матковський, проф., канд. екон. наук; Б.К. Мельник, доц., канд. фіз.-мат. наук; І.Р. Михасюк, проф., д-р екон. наук; Т.П. Моряк, доц., канд. екон. наук; Ю. Муц, студ.; П.І. Островерх, проф., канд. екон. наук; С.М. Панчишин, проф., д-р екон. наук; Ю.Ф. Пачковський, проф., д-р соц. наук; В.Й. Плиса, проф., канд. екон. наук; В.І. Приймак, проф., д-р екон. наук; С.К. Реверчук, проф., д-р екон. наук; О. Солук, студ.; А. Турчин, аспір.; О. Турчин, студ.; Ю.П. Рудий, аспір.; В.В. Яцура, проф., канд. екон. наук.

Адреса оргкомітету: 79008, Львів-8, просп. Свободи, 18, кімн. 207, Економічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка.

Тел. :+38 (032) 239-41-68.

© Економічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2017. Укладання.

© Автори тез, 2017.

Page 7: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

5

Pawel Dobrzanski, Karolina Olszewska, Michal Burzynski Wroclaw University of Economics, University of Wroclaw

EFFECTIVENESS OF ECONOMIC SYSTEM OF THE VISEGRAD GROUP – COMPARATIVE ANALYSIS One of the main economic problem is to explain what factors make some economies grow faster than others. After World War II,

these issues were considered in the context of the two economic systems: a market economy and a centrally planned economy. The current analysis come down to the question: which market economy system is the best.

The research problem is the assessment of national economic systems. The analysis covers four countries of the Visegrad group: Poland, Czech Republic, Hungary and Slovakia. From a historical and geopolitical but also cultural point of view Czechoslovakia, Hungary and Poland were the closest countries. Political changes in 1989 enabled former Soviet Union satellite countries to start processes of political and economic transformation from a centrally planned economy to a market economy.

Author aims to define the effectiveness of the economy systems. For that reason literature review will be done on the efficiency of economies and the theory of economic growth. This will help identify main factors affecting in effectiveness of economy systems. Author will measure effectiveness of government spending and create synthetic index of effectiveness for economic systems that will include both: economic and social elements. Index will be calculated for the studied countries.

The main goal of this study is to identify the key factors of competitiveness and efficiency of the economy, thanks to which countries are able to achieve long-term growth. Current research and publications focus mainly on the international competitiveness of the economy, ignoring the importance of effectiveness of the system. The analysis will be carried out for the Poland, Czech Republic, Hungary and Slovakia in different historical periods. Firstly author will analyze 1990 - first year after system transition into market economy. Next examined period will be 2004 – year when the Visegrad group joined European Union. The last studied period will be 2014. Years selected by the author may show direction and main changes in the competitiveness and effectiveness of the economy.

Studied countries are similar in economic performance level. According to author the countries create specific competitive advantages. Therefore, a holistic analysis of all aspects influencing the economy, will allow to identify factors of competitiveness and relationship with the welfare of society.

Bibliography: 1. Aiginer K., A framework for evaluating the dynamic competitiveness of countries, Structural Changes and Economic Dynamics

no 9, 1998 2. Balcerowicz L., Systemy gospodarcze. Elementy analizy porównawczej. Monografie i Opracowania nr 281, Wydawnictwo

Wyższej Szkoły Handlowej, Warszawa 1993 3. Barker T., Kohler J., Environmental policy and competitiveness, Environmental Policy Research Briefs, 1996, no. 2 4. Banker R.D, Charnes R.F., Cooper W.W. , Some Models for Estimating Technical and Scale Inefficiencies in Data Envelopment

Analysis, Management Science vol. 30, 1984 5. Bossak J.W., Systemy gospodarcze a globalna konkurencja, SGH, Warszawa 2006 6. Carson R. L., Comparative Economic Systems vol. 3, M.E. Sharpe Inc., United States 1990 7. Chaudhuri S., Ray S., The Competitiveness Conundrum: Literature Review and Reflections, Economic and Political Weekly Vol.

32, No. 48 (Nov. 29 - Dec. 5, 1997) 8. Chenery H., Srinivasan T.N. (ed.), Handbook of Development Economics, vol. I, 1988 9. Efektywność a sprawiedliwość, ed. J. Wilkin, Wydawnictwo Key Text, Warszawa 1997 10. Fagerberg J., International Competitiveness, The Economic Journal no 391, 1988 11. Hampden-Turner Ch., Trompenaars A.T., Siedem kultur kapitalizmu, Oficyna Ekonomiczna, Kraków 2003 12. Gregory P.R., Steward R.C., Comparative Economic System, Houghton Mifflin Comp., Boston 1985 13. Guzik P., Podstawowe modele DEA w badaniu efektywności gospodarczej i społecznej, Wydawnictwo Uniwersytetu

Ekonomicznego w Poznaniu, Poznań 2009 14. Heyne P., The Economic Way of Thinking, Ed. 5, Macmillan Publishing Company, Collier Macmillan Publishers, New York 1987 15. Hughes K., European competitiveness, Cambridge University Press, Cambridge 1993 16. Kaczmarek T.T., Zasady porządku w gospodarce rynkowej. Rola państwa, Difin, Warszawa 2004 17. Kornai J., Anti-equlibrium. Teoria systemów gospodarczych. Kierunki badań, PWN, Warszawa 1977 18. Kornai J., Transformational recession: A General Phenomenon Examined through The Example of Hungary’s Development,

„Economie Appliquee”, vol. 46, no. 2, 1994 19. Kowalik T., Systemy gospodarcze. Efekty i defekty reform i zmian ustrojowych, Fundacja Innowacja, Warszawa 2005 20. Krugman P., Competitivness: A Dangerous Obsesion, Foreign Affairs, vol. 73 21. no. 2, 22. Krugman P., The Fight over Competitivness, Foreign Affairs, vol. 73 no. 4 23. Landesmann M., Structural change in the transition economies, 1989-1999, Economic Survey of Europe, no. 2/3, 2000 24. Leon P., Structural Change and Growth in Capitalism, Johns Hopkins University Press, Baltimore 1967 25. Lipton D., Sachs J., Creating a Market Economy in Eastern Europe: The case of Poland, Brookings Papers on Economic Activity,

no. 1, 1990 26. Lowe A., The Path of Economic Growth, Cambridge University Press, Cambridge 1976 27. Maksimczuk A., Ustrojowe uwarunkowania efektywności gospodarowania, Wydawnictwo Uniwersytetu w Białymstoku,Białystok

1998 28. Międzynarodowe stosunki gospodarcze, ed. J. Rymarczyk, Polskie Wydawnctwo Ekonomiczne, Warszawa 2010 29. North D.C., Understading the Process of Economic Change, Princeton University Press, Princeton 2005 30. North D.C., Institutions, Institutional Change and Economic Performance, Cambridge University Press, Cambridge 1990 31. Pasinetti L.L., A new theoretical approach to the problems of economic growth, „Pontificiae Academiae Scientiarum Scripta

Varia”, no. 28, Vatican 1965 32. Pasinetti L., Economic Growth with Structural Change. An Introduction, [in:] Structural Change, Economic Interdependence and

World Development. Structural Change and Adjustment in the World Economy, vol. 3, London 1987 33. Pasinetti L.L., Structural Change and Economic Growth, Cambridge University Press, Cambridge 1981 34. Porter M.E., Porter o konkurencji, PWE, Warszawa 2001

Page 8: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

6

35. Regulacyjna rola państwa we współczesnej gospodarce, ed. D. Kopycińska, Library of Economics&Competition Policy, Szczecin 2006

36. Samuelson P.A., Nordhas W.D., Ekonomia, vol.2., PWN, Warszawa 1999 37. Sprawność systemów gospodarczych krajów Unii Europejskiej, ed. S. Swadźba, Wydawnictwo Akademii Ekonomicznej w

Katowicach, Katowice 2008 38. Stankiewicz P., Teoria efektywności systemów, Polskie Towarzystwo Cybernetyczne, PAN, Ossilineum, Wrocław-Warszawa-

Kraków-Gdańsk-Łódź 1987 39. The Global Competitiveness Raport 2010-2011, http://www.weforum.org/reports 40. World Competiveness Yearbook, http://www.imd.ch/research/publications/wcy/index.cfm

Павел Добжанський, Кароліна Ольшевська, Міхал Бужинський Вроцлавський економічний університет, Вроцлавський університет

ЕФЕКТИВНІСТЬ ГОСПОДАРСЬКИХ СИСТЕМ КРАЇН ВИШЕГРАДСЬКОЇ ГРУПИ – ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ Однією з говоних екононічих проблем є пояснення, які чинники впливають на те, що деякі країни розвиваються швидше,

ніж інші. Після ІІ Світової війни, цю проблему було розглянуто в рамках двох економічних систем: ринкової економіки і планової економіки. Даний аналіз зводиться до відповідді на запитання – яка система ринкової економіки найкраща? Дослідження охоплює оцінку державних економічних систем. Анал охоплює чотири країни Вишеградської групи – Польщу, Чехію, Угорщину і Словаччину. Автор буде вимірювати ефективність державних видатків. Головною метою дослідження є визначення ключових чинників конкуренційності і ефективності економіки, завдяки чому країни можуть осягнути довготривале економічне зростання.

Олександр Абрамкін Львівський національний університет імені Івана Франка

ДО ПРОБЛЕМИ АНАЛІЗУ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ГОСПОДАРСЬКІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

Соціальна відповідність в господарській системі соціальна відповідальність є тією ланкою, яка дозволяє об’єднати навіть різні за напрямком діяльності суб’єкти господарювання для досягнення спільної мети, а також отримати прекрасну репутацію серед суспільства та інших представників підприємницької діяльності. Але це лише верхівка айсбергу, який видно неозброєним оком для стороннього спостерігача.

Соціальна відповідальність охоплює всі ланки, які оточують кожне підприємство і при взаємодії з цими ланками за допомогою соціальної відповідальності можливо досягнути не тільки кращих результатів у діяльності підприємства, але і здобути стійкість, яку вибудують ці відносини.

В наш час соціальна відповідальність набуває все більших обертів, адже це не тільки інструмент задля покращення благополуччя у суспільства, а й метод отримати репутацію і довіру, яку звичними методами маркетингу не досягнути. І тепер питання соціальної відповідальності починають використовувати і для того, щоб просунути цю ідею у широкі за допомогою використання у своїй діяльності партнерів, що дотримуються стандартів політики «етичних», «зелених» або КСВ-закупівель.

Сталі закупівлі (або «зелені закупівлі») – це закупівля дружніх до навколишнього середовища продуктів та послуг, вибір контрактерів на цих принципах і включення вимог щодо захисту навколишнього середовища в контракти.

Етичні закупівлі – процес міжнародних закупівель продуктів і послуг, котрі виробляються, не шкодячи людям і навколишньому середовищу.

Закупівлі з включенням КСВ-індикаторів – включення в тендерні пропозиції вимог до постачальників щодо дотримання та реалізації ними принципів КСВ у процесі надання послуг та представлення продуктів.

Зараз соціальна відповідальність в Україні існує не тільки в підручниках, але і втілюються проекти, які здатні впливати на оточуюче середовище. І роботи, які ведуться в цьому напрямку вже мають видимий результат.

Стандарт SA 8000 – розроблений організацією Social Accountability International. Основним призначенням документу є оцінка підприємств на відповідність стандартам в сфері охорони праці. В цьому документі визначені всі основні поняття, що вживаються в сфері трудових відносин, а також основні критерії для підприємств в наступних питаннях: – дитяча праця; здоров’я і безпека працівників; примусова праця; свобода асоціацій; – недискримінація працівників; робочі години; оплата праці; система управління; – дисциплінарні практики на підприємстві.

ISO 14001 – стандарт екоменеджменту, котрий визначає основні вимоги до управління в сфері охорони навколишнього середовища.

В Європейському Союзі великі закупівлі регулюються Директивами ЄС із закупівель, які визначають детальну процедуру і основні вимоги щодо тендерів, уточнюють фундаментальні принципи стосовно екологічних і соціальних критеріїв у державних закупівлях: прозорість – процедури надання контрактів для закупівель мають бути прозорими і використовувати об’єктивні там вимірювані критерії; рівне ставлення, недискримінація – всі зацікавлені компанії повинні мати рівні шанси для отримання контракту; краще співвідношення ціни і якості – рішення з надання контракту може бути прийняте на основі оцінки вартості, проте також має бути враховано такі критерії якості як вплив на навколишнє середовище і вигода для громади.

Державами-партнерами цієї програми є: США, Німеччина, Канада, Норвегія, Швеція, Великобританія, Південна Корея, Японія, Австралія, Україна та інші.

За даними Forbes 2016-го року рейтинг соціальної відповідальності очолюють такі компанії світові як Microsoft Сorp., Google Inc., Apple, Warner Bros. та інші що ведуть активну соціальну політику. Результати досліджень Reputation Institute's 2016 CSR RepTrak ™ 100 Study показують, що Microsoft посідає лідируючу сходинку у списку найкращих в області КСВ і це при тому, що у 2000-х роках компанія звинувачувалась у використанні її домінуючого положення на ринку для підвищення споживчих цін і створення тиску на конкурентів.

1 червня 2010 року Президентом України було підписано Закон «Про здійснення державних закупівель». Даний документ приділяє увагу застосуванню етичних принципів при проведенні державних закупівель. Окрім цього, стаття 5 Закону передбачає дотримання принципів недискримінації при проведенні державних закупівель: вітчизняні та іноземні учасники беруть участь у процедурах закупівель на рівних умовах; замовники забезпечують вільний доступ усіх учасників до інформації про закупівлю; замовник не може встановлювати дискримінаційні вимоги щодо учасників.

Page 9: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

7

Забезпечення цих принципів покладається на декількох виконавців, а саме Антимонопольний комітет України, комітет з конкурсних торгів, ЗМІ та громадські організації.

Зараз Україна отримала безвіз і Давід Стулік, прес-аташе представництва Європейського Союзу в Україні, говорить: «Я думаю, що однією з категорій, яка найбільше виграє від безвізового режиму – це малий та середній бізнес… Я думаю, що підприємці, середній клас найбільше цим режимом скористаються, бо отримають переваги, які пов’язані не тільки з безвізовим режимом, а також із зоною вільної торгівлі. Взаємна торгівля між ЄС та Україною зростає, тобто тут будуть посилюватися органічні зв’язки між Україною та Європою через бізнес-контакти». Але для того, щоб отримати можливість співпрацювати з європейськими підприємствами слід дотримуватись певних корпоративних соціальних критеріїв.

Основні критерії КСВ закупівель, без виконання яких участь у тендерах, проголошених компаніями, або державами ЄС неможлива:

1) Для співробітника контрактера: безпечні умови праці; забезпечення здоров’я працівників; вільний вибір працевлаштування; невикористання понаднормової роботи; заробітна плата і винагорода відповідно до національних стандартів; недискримінація при наймі; запобігання дитячій праці; навчання та підвищення кваліфікації; заборона фізичного знущання.

2) Охорона навколишнього середовища: зниження рівня викидів; заборона недоцільного використання матеріалів; ефективне використання енергії.

Деякі компанії для перевірки своїх постачальників використовують стандарти SEDEX. Це стандарти неприбуткової організації, метою діяльності якої є вдосконалення етичних норм в ланцюгах постачання. Ці критерії враховують лише діяльність постачальників в сфері трудового законодавства і захисту прав людини.

Як було зазначено вище, соціальна відповідальність не повинна обмежуватись тільки благодійністю. Її напрямами можуть бути як покращення стану навколишнього середовища, так і покращення якості життя населення; як зростання рівня конкурентоспроможності країни, так і підвищення умов праці в національних корпораціях тощо.

Список використаних джерел: 1. Інтерв’ю з Давідом Стуліком на прес-конференції Києва 2. Сталі закупівлі: новий формат для соціально відповідальних компанії/ Саприкіна М.А., Каба Д., Яковлева С.О.; Центр «

Розвиток КСВ». – К.: Вид‐во «Фарбований лист», 2009 – 18 с. 3. Орган екологічної сертифікації та маркування [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.ecolabel.org.ua/ekologichne-markuvannya-ta-marketing/stali-ta-zeleni-zakupivli.html 4. Мапа учасників GEN [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.globalecolabelling.net/members_associates/index.htm

Olexandr Abramkin Ivan Franko National University of L’viv

THE PROBLEM OF ANALYSIS OF SOCIAL RESPONSIBILITY IN THE ECONOMIC SYSTEM OF UKRAINE The following theses include information about different types of CSR in Ukraine and rest of the world, the standarts that are

common and the ways they tangent to business activity. Also include requirements of cooperating Ukraine entrepreneurship and EU entrepreneurship according to new capabilities.

Ірина Андросова, Дар’я Бесчастна Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОКРЕМИХ СУБ’ЄКТІВ НАФТОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ Ринок нафтопродуктів – це сукупність економічних та правових відносин, що виникають у процесі видобування, купівлі-

продажу нафти та продуктів її переробки, надання послуг з їх транспортування, зберігання та постачання. Суб’єктами такого ринку є мережі: Укрнафта (Укрнафта, ANP, Авіас, Сентоза, Мавекс та ін), WOG (група компаній Континіум), ОККО (концерн Галнафтогаз), Лукойл (ПІІ Лукойл-Україна), Shell (управління мережею здійснює Альянс Холдинг), а також ТНК-ВР Коммерс, Веста Сервіс, Паралель, Татнафта- Укрнафтопродукт, Атан та ін. Роздрібний ринок нафтопродуктів України характеризується діяльністю обмеженого кола підприємств – власників АЗС.

Згідно з даними аналітиків, у 2016 р. баланс бензинів склав 2,2 млн т, що на 8,8% вище, ніж у минулому році. При цьому їх імпорт показав 5% зростання, досягши 1,5 млн т. Білорусь стала найбільшим постачальником, відвантаживши 1,2 млн т бензинів в Україну, що становить понад 81% від всього імпорту. 169 тис. т надійшло з Литви, що на 44% нижче показника минулого року. Поставки з інших напрямків різко знизилися. Баланс дизпалива в 2016 р збільшився на 9,1%, до 5,9 млн т. Імпорт зріс до 5,28 млн т (+9,2%). Найбільшим постачальником за підсумками року залишилася Білорусь, поставила 2,7 млн т ресурсу в Україну, що становить 52% від всього імпорту.

Внутрішнє виробництво бензинів, зосереджене на Кременчуцькому НПЗ і Шебелинський ГПЗ, зросла на 18%, до 738 тис. т. Таким чином, частка внутрішнього виробництва бензинів в 2016 р. склала 33% проти 30% в 2015 році. Виробництво ДТ «Укртатнафти» зросла на 7%, до 518 тис. т, «Укргазвидобування» - на 14%, до 116 тис. т. Співвідношення імпорту та виробництва ДТ залишилося на колишньому рівні: 11% проти 89% відповідно. [2]

Найбільшою нафтодобувною компанією в Україні являється ПАТ «Укрнафта». Частка товариства у загальному видобутку нафти з газовим конденсатом в Україні в 2016 році складає 67,9%, частка у загальному видобутку газу – 7,6%.[1]

Для ретельного аналізу ми побудували загальну лінійну економетричну модель, де взяли за результативний фактор – дохід від реалізації продукції, змінні фактори – адміністративні затрати та собівартість продукції. Модель має вигляд:

Y = 0,48+6,16Х1+1,27Х2, (1)

де Y –дохід від реалізації продукції; Х1 – адміністративні затрати; Х2 –собівартість продукції.

Page 10: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

8

Завдяки кореляційному аналізу виявили, що оцінка параметра характеризує граничну зміну величини доходу від реалізацію продукції залежно від адміністративних затрат на одиницю. Тобто якщо витрати зростуть на одиницю, то дохід збільшиться на 6,16 одиниці за незмінної собівартості. Оцінка параметра характеризує граничне зростання доходу залежно від собівартості. Так, якщо собівартість збільшаться на одиницю, то дохід зросте на 1,27 одиниці за незмінної величини адміністративних затрат.

Також, обидва коефіцієнти детермінації – 0,48 та скорегований коефіцієнт – 0,4 свідчать про помірний зв’язок між факторними змінними та результативним показником. Варіація аналізованої залежної змінної на 40,16% визначена зміною факторних показників.

Стандартні похибки оцінок параметрів відносно рівня самих оцінок становлять відповідно 354,19%, 135,36% і 29,58 %, що свідчить про зміщення оцінок. Це означає, що залишки можуть мати систематичну складову, зумовлену неточною специфікацією моделі. Наприклад, не всі основні чинники, які впливають на результативний фактор, внесено до моделі.

Перший незалежний компонент (адміністративні затрати) не істотно впливає на залежну змінну (дохід). Статистична незначущість коефіцієнта вказує на те, що всі інші фактори, не враховані в регресійній моделі, не роблять значного впливу на залежну змінну. Також фактор середнього рівня товарних запасів не впливає сильно на результат – дохід. За збільшення адміністративних затрат і собівартості на 1% (змінні фактори) дохід зросте на 0,15% и 0,76% відповідно. Таким чином, собівартість значуща для виробництва. Це означає, що на 95,12% прирости доходу можна пояснити зростом собівартості і тільки на 4,88% – збільшення адміністративних затрат.

Отже, в Україні ситуація на ринку нафтопродуктів залишається складною і напруженою. Неефективна приватизація нафтопереробних заводів стали причиною монополізації галузі. Інвестиційні зобов’язання по технологічному переобладнанню були не виконані. Через дефіцит коштів у виробництві наші нафтопереробні заводи мають застарілу технічну базу, нафтопродукти з низькою якістю, зношені основні фонди, малу привабливість для потенційних інвесторів. Шляхом вирішення цих проблем і для нормального функціонування нафтопереробної промисловості та ринку нафтопродуктів є формування комплексної державної політики. Для відновлення галузі та її конкурентоспроможності потрібні спільні дії усіх зацікавлених осіб, зокрема влади, також потрібна розробка програми розвитку нафтопереробної галузі України , що змогла б реалізувати проекти щодо модернізації та реставрації НПЗ. Є важлива необхідність створити сприятливі умови для залучення інвесторів для побудови в Україні хоча б одного сучасного НПЗ. Також необхідн провести заходи, що зможуть покращити якість нафтопродуктів та забезпечать контроль якості за стандартами. Через проблему монополізації цієї сфери слід сформувати конкурентний ринок та вдосконалити антимонопольні заходи.

Також пропонується Міністерству фінансів України разом з Міністерством економічного розвитку і торгівлі України розробити деякі механізми, що будуть: модернізувати нафтопереробні заводи, а також реконструювати їх для можливості виступати достойним конкурентом на ринку. Важливо створити механізм, що буде чітко утворювати тарифи на ринку нафтопродуктів, б слід зупинити тінізацію розрахунків і схем постачання нафтопродуктів. Слід внести зміни до законодавства в оподаткування нафтогазовидобувної галузі, це буде приваблювати інвесторів.

Потрібно підтримувати мінімальний рівень резервів сирої нафти та нафтопродуктів та забезпечити формування мінімальних запасів нафти в розрахунку на 90- денне споживання за звичайного рівня попиту. Суб’єкти господарювання також мають братии участь у формуванні стратегічних запасів енергоресурсів на випадок кризових ситуацій. Починаючи з 2025 р. слід передбачити нарощування обсягу резервів кожним суб’єктом господарювання до 10 % від річної реалізації.

Список використаних джерел: 1. Про компанію/ ПАТ «Укрнафта». URL: https://www.ukrnafta.com/pro-kompaniyu (дата звернення: 13.05.2017) 2. Використання палива/ Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/ (дата звернення: 13.05.2017)

Iryna Androsova, Darya Beschastna Oles Honchar National University of Dnipro

FEATURES OF FUNCTIONING OF INDIVIDUAL ENTITIES IN THE OIL MARKET OF UKRAINE The characteristic features and peculiarities of Ukraine's oil market. On the basis of econometric modeling of the influence of

individual factors on the resulting performance of activities of one of the largest players in the market.

Лілія Баган Львівський національний університет імені Івана Франка

СУБ’ЄКТИВНА ОЦІНКА ЯКОСТІ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ: РЕГІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ Актуальність. Поняття «якість життя» є одним з найскладніших понять для вивчення характеристик суспільства. У змісті

цього поняття відображені всі сторони життя суспільства, які безпосередньо підпадають під вплив економічних, соціальних, політичних та ідеологічних законів суспільного розвитку.

Постановка проблеми. У розвинутих країнах результати оцінювання суб’єктивної якості життя населення дають можливість формувати державну політику в правильному напрямку для досягнення суспільного розвитку. В Україні на сьогодні такі дослідження носять лише пошуковий характер, так як в нас немає ні розробленої конкретної методики розрахунку Індексу якості життя, ні опитувальника, який дасть можливість показати проблеми, з якими стикаються люди кожного дня.

Якість життя (ЯЖ) – узагальнююча соціально-економічна категорія, що представляє узагальнене поняття «рівень життя» та включає в себе не тільки рівень споживання матеріальних благ і послуг, але й задоволення духовних потреб, здоров’я, тривалість життя, умови оточуючого середовища.

Оцінку ЯЖ можна охарактеризувати як процедуру виявлення ступеня відповідності основних параметрів і умов життєдіяльності людини її життєвим потребам, а також особистим уявленням про гідне життя. Така оцінка здійснюється на основі порівняння характеристик життєдіяльності індивіда або суспільства з відповідними параметрами і характеристиками життя, прийнятими за базу порівняння. Процедура оцінки якості життя складається з низки етапів і операцій: вибір показників ЯЖ та їх значень, обґрунтування критеріїв оцінки і, нарешті, оцінювання показників ЯЖ.

З урахуванням ціннісних настанов існуючі концептуальні підходи до оцінювання ЯЖ можна розділити на два основних напрями:

Page 11: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

9

- об’єктивний підхід : дає змогу визначати якість соціального і фізичного (штучного і природного) навколишнього середовища, в якому люди намагаються реалізувати свої потреби;

- суб’єктивний підхід : зосередився на розгляді ціннісних установок. Елементами структури ЯЖ є самопочуття, задоволеність життям, щастя (чи комбінація цих елементів).

Суб’єктивний підхід передбачає визначення ЯЖ на основі соціологічних опитувань. Суб’єктивні оцінки відображають індивідуальне сприйняття індивідом ЯЖ та ґрунтуються на суб’єктивних відчуттях, особистих оцінках. Більшість дослідників виділяють у суб’єктивних оцінках раціональний і емоційний компоненти. Перший складається із загальної задоволеності життям і оцінок ступеня задоволеності різними сторонами життя. Другий компонент є балансом позитивних і негативних емоцій .

Суб’єктивні параметри оцінюються за алгоритмами, що залежать від знань та накопиченого особистого життєвого досвіду, індивідуальних критеріїв оцінювання об’єктів, суб’єктів та явищ, життєвих цінностей і світогляду. Саме тому важливим є вибір критеріїв, за якими індивід повинен оцінювати якість свого життя, методологічний інструментарій узагальнення отриманих висловлювань і оцінок, визначення факторів, здатних впливати на усвідомлення відповідних станів індивіда тощо.

Спільними зусиллями працівників Головного управління статистики у Львівській області і представниками польського управління статистики у 2016 році у місті Львів вийшов статистичний збірник «Якість життя у Львівській області 2015 » , де затверджено систему показників аналізу ЯЖ. Основними розділами і показниками, які входять туди є: Демографічна ситуація; Здоров’я; Освіта; Відпочинок; Умови життя; Безпека; Зайнятість та умови праці; Добробут; Природне середовище.

Дослідження проводилось на базі Львівського національного університету імені Івана Франка під керівництвом професора кафедри статистика Лутчин Н. П. Оцінювалась за допомогою самостійно розробленого опитувальника ЯЖ, в основу якого були покладені опитувальники розроблені працівниками статистичного управління Польщі. Опитувальник містить 21 питання, за допомогою яких отримано дані для визначення суб’єктивної оцінки ЯЖ.

Статистична обробка матеріалів досліджень проводилась з використанням методів варіаційної статистики, реалізованими в пакетах програм Microsoft Excel 2016. В опитуванні взяло участь 379 осіб віком 15 років і більше, з яких 235 (62%) - жінки, а 144 (38%) – чоловіки, при чому середній вік опитаних становить 32 роки, а максимальний вік опитаних 90 років. Найбільше опитаних (26%) проживають у м.Львів, 13% - Самбірському районі, 7,7% - Пустомитівський район, решта опитаних (53,3%) – з усіх інших районів Львівської області.

Дослідження показало фінансові можливості опитаних, в результаті якого 56,7% осіб достатньо коштів на кожен день, але ім потрібно заощаджувати на серйозніші покупки, 28,2% осіб достатньо коштів без спеціального заощадження, 8,97% можуть дозволити собі певну розкіш і 5,9% осіб потрібно заощаджувати кожного дня. Також 30,9% не могли раз на місяць запросити своїх друзів і близьких на святкову вечерю, купити ліки прописані лікарем не могли 5% опитаних, раз на два дні приготувати страву з м’яса чи риби не могли 10,6% осіб, споживати сніданок, обід і вечерю не могли 2,5% опитаних.

Досліджувалось також як люди почували себе протягом місяця, на що було отримано такі результати : втомлено протягом кількох днів почували себе 34,3% осіб, вичерпано протягом кількох днів – 19%, дуже неспокійно – 30,25%, щасливо 12,6%, енергійно – 11,1%, спокійно та опановано – 17,7%, повними життя – 34,2% осіб.

Більшість осіб (60,4%) стверджують, що задоволені своїм життям, 25,3% - дуже задоволені своїм життям і лише 3,4% - незадоволені своїм життям.

26,1% переважно погоджуються, що те, чим вони займаються в житті, має сенс, решта – 73,9% не погоджуються або не впевнені у своїй відповіді.

Обстежувались також шкідливі звички, за результатами обстеження 55,9% осіб вживають алкоголь раз на місяць, 25,3% - більше одного разу на місяць, 8,97% - більше одного разу на тиждень і лише 9,76% осіб взагалі не вживають спиртні напої. 11,87% палять цигарки кожного дня, 15,3% - палять тільки іноді, решта (72,83%) – не палять взагалі.

Також 35,4% осіб вважають свою вагу надмірною, 56,7% осіб вважають, що в них нормальна вага і тільки 3,96% опитаних стверджують, що в них ожиріння.

Мови, якими володіють опитані Львівської області показано на рис.1.

Мовою якою володіє 38,8% осіб хоча би на мінімальному рівні є англійська, 31,8% - російська, польська є третьою мовою, якою володіє значна частина населення (17,3%).

Цікаво, жодною іноземною мовою, навіть на мінімальному рівні не володіють 1,5% осіб Львіщини. Отже, результати обстеження показують, що якість життя населення Львівської області з суб’єктивної точки зору не є на

високому рівні, люди відмовляють собі в багатьох важливих речах таких як якісна їжа, відпочинок, дехто навіть не може придбати життєвонеобхідні ліки. Такі опитування якості життя потрібно запровадити на державному рівні, як це є в розвинутих країнах світу, бо лише так держава зможе звернути увагу на що справді потрібно виділяти кошти і як саме підтримувати громадян своєї держави.

Список використаних джерел : 1. Вимірювання якості життя в Україні, Аналітична доповідь , Лібанова Е. М., Гладун О. М., Лісогор Л.С. та ін. – К.: 2013 2. Досвід вимірювання якості життя міжнародними організаціями для врахування у процесах моніторингу та планування

розвитку, Сітнікова Н.П. – К.: 2012 3. Jakość życia w polsce, Publikacja, Marta Bendowska, Pawel Luty. – 2015

Рис. 1. Мови, якими володіли опитані у Львівській області у 2016

рік., % осіб Джерело: Побудовано автором самостійно за даними опитувальника

якості життя.

0 10 20 30 40

Англій…Жодна …Іспанс…Італійс…

НімецькаПольська

Російс…Франц…

Page 12: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

10

Liliia Bahan Ivan Franko National University of L’viv

SUBJECTIVE EVALUATION OF THE QUALITY OF LIFE IN UKRAINE : REGIONAL ASPECT This paper analyzes the quality of life of Lviv region residents from the point of view of the residents. The research was conducted

in 2016 on the basis of self-developed questionnaire which consists of 21 questions that cover all aspects of people's lives.

Марія Байдала Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ АГРАРНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ Аграрні відносини є невід'ємною складовою сучасної економічної науки, що вивчає економічні відносини на рівні всього

суспільства. Сільському господарству належить особливо важлива роль в будь-якому суспільстві. Загострення продовольчої проблеми в світі зумовлює надзвичайну актуальність проблеми розвитку сільського господарства, суміжних з ним галузей, розвитку аграрних відносин.

Існують певні відмінності у трактуванні поняття “аграрні відносини”. З одного боку аграрні відносини ототожнюються з земельною системою відносин у сільському господарстві та з іншими галузями агропромислового комплексу, з іншого із земельними відносинами.

Сучасний етап у теорії аграрно-економічних відносин є синтезом розвитку традицій та шляхів вирішення аграрних проблем, притаманних економічній думці України. Саме теорія аграрних відносин справляє значний вплив на формування сучасних земельних відносин в Україні, які складаються в ході аграрної реформи [2, C. 30].

Аграрні відносини є певною системою, до якої належать відносини, пов'язані з власністю на землю, землеволодінням і землекористуванням, створенням і розподілом земельної ренти, особливостями зв'язку працівника із землею, а також поділом праці між аграрним виробництвом та іншими галузями.

Особливе місце в системі аграрних відносин належить рентним відносинам. Рента породжена існуванням власності на землю. Сучасні економісти розглядають земельну ренту як надлишкову частину чистого прибутку, причиною якої є природні монополії, характерні для сільського господарства, які породжують відповідно три основні види земельної ренти: диференційну, абсолютну і монопольну. Отже, земельна рента – специфічна економічна форма реалізації земельної власності, дохід, який присвоює власник землі, здавши її в оренду.

Узагальнивши дані про середню вартість оренди сільськогосподарської землі у 2016 році, власники паїв отримали 1093,4 грн за гектар. Станом на 01.01.2016 цей показник становив 862 грн/га. Середня орендна плата за рік зросла на 27%. Це дуже непоганий показник динаміки, однак в абсолютних цифрах вартість оренди все ще залишається критично низькою.

Після запровадження практики передачі ділянок у користування через механізм аукціонів, вартість оренди значно зросла. Середня орендна плата за передані на конкурентних засадах ділянки із земель сільськогосподарського призначення державної власності на 01.01.2017 склала 2249,8 грн/га. В середньому за останній рік державні землі здавалися в оренду майже вдвічі дорожче, ніж приватні. Всі сільськогосподарські підприємства різних форм власності повинні функціонувати на засадах комерційного розрахунку, тобто співставляти ринкові ціни і власні витрати виробництва, забезпечувати собі достатньо високий рівень рентабельності виробництва, щоб мати можливість здійснювати розширене відтворення [3, C. 90–91].

Після зняття мораторію на продаж сільськогосподарських земель з кінця 2017 року, очікується, що ціна на землю в Україні буде істотно нижчою, ніж у західноєвропейських країнах, проте приблизно на рівні цін у Східній Європі. Якщо в Україні співвідношення орендної плати і цін буде таким, як у ЄС, то слід очікувати в середньому $2990 за 1 га. При цьому коливання, становитимуть мінімум від $1480 до $6030 за 1 га. Вартість сільськогосподарської землі в Україні до 2022 року може зрости до 2755 тис.дол за 1 га з 1100 тис.дол за 1 га в 2016 році.

В Україні ще не повністю відпрацьована теорія аграрних відносин, яка б давала чітку відповідь на питання про її сучасну суть, особливості розвитку та практичного здійснення на етапах розвитку сільського господарства. Отже поки що переважає ситуація, за якої теорія розвитку аграрних відносин відстає від темпів соціально-економічних змін на селі, характеру і особливостей їх розвитку.

Тому формується ситуація за якої аграрні відносини посідають особливе місце в системі інших суспільних відносин, в яких вони покликані виконувати ряд важливих функцій. Найважливішою з них є функція продовольчого забезпечення. Вона ґрунтується на розумінні визначального місця продуктів харчування в становленні людини і людства в цілому, що забезпечувало б життєдіяльність людини, як щодо підтримання власного існування, так і виробництва у всіх без винятку сферах діяльності і галузях.

Як говорить нам світовий і вітчизняний досвід, недооцінювання важливості аграрних відносин призводить до формування великої соціально-економічної напруги, яка, якщо не вживати певних заходів щодо її подолання, може зумовити великі не тільки економічні, а й політичні ускладнення. Більше того, їх недосконалість в багатьох випадках не просто зумовлює занепад цілих галузей, а й може спричинити надмірну обмеженість в їх потрібності [1, C. 70].

Це явище зумовлене ситуацією, за якої до цього часу не вдалося вивести аграрні відносини на рівень, який відповідав би потенційним можливостям і потребам сучасного розвитку України. Урізноманітнення шляхів реалізації прав на земельні ділянки набуває значення одного з найважливіших чинників відродження найкращих історично зумовлених рис українського селянства, які в свою чергу забезпечать відродження сільського господарства [4, C. 5].

Реформування аграрних відносин також ефективне лише за умови, якщо всі їх складові будуть вирішуватися в єдності і взаємоузгодженості, розглядатися як єдине ціле, в якому немає другорядних питань - всі вони без винятку важливі. Щонайменша недооцінка хоча б одного з них знижуватиме ефективність здійснення аграрних перетворень, а за певних умов може поставити їх під загрозу [5].

У широкому сенсі на аграрні відносини, як і на будь-які інші відносини у нашій країні, негативно впливає нестабільна політична та економічна ситуації. Але якщо розглядати його більш предметно, то відсутність доступу до дешевих кредитних коштів і недосконалість законодавчої бази, що регулює відносини учасників цього ринку, є основними стримувальними факторами, які пов’язані між собою.

Список використаних джерел: 1. Баланюк І.Ф. „Аграрні відносини: соціально-економічна суть і місце в системі суспільних відносин” Економіка АПК

2010р. №8 ст. 68-72

Page 13: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

11

2. Мельничук О.І. Теоретичні основи розвитку агропродовольчого ринку / О.І. Мельничук // Інтелект 21_ 2013 рік. -№5/6 – С. 49 -55.

3. Коваленко Ю. С. Аграрний ринок України: організація та управління. / Ю. С. Коваленко - К.: ІАЕ УААН, 2011. - 108 с. 4. Плющ І.С. „Напрямки розвитку аграрної політики в Україні” Економіка АПК 2014р. №4 ст.3-6 5. Саблук П.Т., Юрчишин В.В. Концептуальні основи розробки аграрної (аграрно-продовольчої) доктрини України.-К.:

УААН ІАЕ, 2002.-29с.

Mariia Baidala Ivan Franko National University of L’viv

FEATURES OF DEVELOPMENT OF AGRARIAN RELATIONS IN UKRAINE Agrarian relations are an integral part of modern economic science, which is determined solely on the basis of land ownership. The

underestimation of the importance of agrarian relations leads to the formation of a large socio-economic stress. Thus, the process of reformation of agrarian relations is effective only if all their components will be reviewed in unity and coherence.

Орест Барабаш Львівський національний університет імені Івана Франка

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІТ-СЕКТОР: ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ Стрімкий розвиток інформаційних технологій і, зокрема, широке їх впровадження у всі сфери життя та економічні

відносини, зростання залежності світового господарства та його успішного функціонування від ефективної роботи інформаційного та програмного забезпечення, а також зростання цінності інформації як важливого життєво необхідного ключового ресурсу для економіки країни та світової економіки в цілому зумовили низку досліджень та широкий інтерес до галузі ІТ. Інформаційно-комунікаційні технології надають навіть найменш розвиненим країнам широкий спектр можливостей для перетворення їх економічних систем на інформаційні та високотехнологічні, які можуть конкурувати з розвинутими економіками на світовому ринку [1, с. 182].

Проблеми розвитку сектору інформаційних технологій висвітлені в працях як зарубіжних (М. Кастелз, Р. Каулі, Д. Хосперз, Р. Манселл, О. Шай, Д. Тапскотт), так і українських науковців (Ю. Бажал, В. Геєць, Д. Дубов, І. Жиляєв, С. Мельниченко, В. Семиноженко, О. Останкова, Ю. Полунєв, О. Шнипко).

Мета дослідження – проаналізувати стан ІТ-сектору України та окреслити перспективи його розвитку з урахуванням наявного потенціалу.

ІT-сектор – один з найбільших та динамічно зростаючих експортних напрямків України з високою доданою вартістю, який є висококонкурентним на світовій арені та залишається одним з ключових факторів економічного зростання України в найближчій перспективі [2, с. 3]. Під терміном «ІТ-сектор» розуміємо одну з галузей інноваційної економіки, що обіймає виробництво, просування на ринку, обслуговування та використання: а) програмного забезпечення та відповідних сервісів; б) комп’ютерного та телекомунікаційного обладнання (апаратного забезпечення); в) ІТ-послуг (підтримка та сервіс, телекомунікацій, консалтинг, системна інтеграція, аутсорсинг тощо) [3, с. 4-5].

За даними Всесвітнього економічного форуму у 2016 р. Україна зайняла 64 позицію серед 148 країн за Індексом мережевої готовності (Network Readiness Index), що вимірює схильність країн використовувати можливості, які надають інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ). Однак, Україна значно поступається у розвитку ІКТ країнам – лідерам, зокрема країнам ЄС та колишнім країнам СНД, зокрема Казахстану, Росії та Азербайджану. Не зважаючи на те, що в цих країнах так само як і в Україні наявна низька вартість доступу до інфраструктури ІКТ, висока зацікавленість урядів Казахстану, Азербайджану та Росії є для них рушійною силою у розвитку ІТ-сектору та сектору телекомунікацій.

Зауважимо, що однією з причин невисокого становища ІТ-сектору України в світовому рейтингу є недостатнє використання ІКТ державою та бізнесом. Водночас зростання обсягів використання інформаційних технологій громадянами пояснюється позитивною динамікою в кількості регулярних користувачів Інтернетом, скороченням Інтернет-тарифів, а також ростом продажу смартфонів, особливо в невеликих містах та селищах міського типу.

Доступні тарифи мобільного та Інтернет зв’язку, а також рівень грамотності населення є конкурентними перевагами ІТ-сектору України, проте вони залишаються недостатньо реалізованими. Слабкий рівень використання внутрішнього потенціалу і низький пріоритет ІКТ в державній політиці призвели до того, що багато країн випереджають Україну в розвитку інформаційних технологій.

Загалом можна прослідкувати наступні тенденції розвитку ІТ-сектору України: 1) Зростання частки сектору у ВВП України та експорті. Частка ІТ-сектору у ВВП країни в 2016 р. перевищила 3%. Галузь

вийшла на третє місце за обсягом експорту послуг (експорт ІТ-послуг: 1,3 млрд. дол) показавши 10% зростання в доларовому еквіваленті на фоні падаючої економіки країни. Обсяг галузі ІКТ в Україні за 2014 р. склав 3,96 млрд. дол. (з яких 2,1 становить ІТ-ринок). З 1,6 млрд. дол. експортованих ІКТ послуг в 2014 р. 78% складають ІТ-послуги, 22% – телекомунікаційні. Відповідно до даних компанії Gartner, в 2015 р. обсяг світового ринку ІТ склав 3,5 трлн. дол. (на 5,5% більше рівня 2014 р. – 3,3 трлн. дол.), а український ІТ-ринок в 2015 р. склав 0,063% світового ринку. Посилення конкурентних переваг на світовому ринку ІТ-аутсорсингу та ринку ІТ-послуг загалом. В 2015 р. Україна піднялась із 41 до 37 місця в рейтингу привабливості ІТ-аутсорсингу. Перші місця вже не перший рік займають Індія, Китай та Малайзія. В рейтингу кращих світових компаній 2016 р. в сфері тестування програмного забезпечення американської дослідницької компанії Clutch половина 10-ки лідерів представлена українськими компаніями: N-iX, Eleks, Trust Sourcing, eGo Creative Media Solutions, IT Craft.

2) Впровадження електронних систем документообігу, зокрема урядових. В 2015 р. почалося впровадження елементів електронного правління, а саме було запущено революційну електронну систему держзакупівель ProZorro, яка зводить до нуля можливість корупції в даній сфері. Перехід на 3-G технології як фактор покращення розвитку інфраструктури ІКТ. В лютому 2015 р. урядом було продано ліцензії на використання 3-Gчастот трьом мобільним операторам («Астеліт» – ТМ life:), «МТС-Україна (Vodafone UA)» і «Київстар»). Зауважимо, що лише від продажу ліцензій бюджет України зріс на 9 млрд. грн.

3) Збільшення обсягів інвестицій в ІКТ. Надходження іноземних інвестицій в українські ІТ-стартапи, зокрема в розробку мобільних додатків та електронну комерцію, які отримали в 2015 р. 100 млн. дол., що є абсолютним максимумом для вітчизняного ІТ-сектору за часи його існування. Так, наприклад, американський онлайн-сервіс Snapchat викупив за 15

Page 14: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

12

млн. дол. український стартап Looksery. Інвестиція Джорджа Сороса в четверту по розміру українську аутсорсингову компанію Ciklum в листопаді 2015 р. дасть змогу іноземним інвесторам розглядати Україну не лише в розрізі політичних подій і військових дій. За оцінками експертів сума інвестицій коливається від 40 до 60 млн. дол.

За підсумками 2015 р. ІТ-сфера стала третьою сферою в Україні за обсягами експорту, склавши $2,5 млрд, або 3% українського ВВП. Таким чином, IT-індустрія вийшла на друге місце в експортних сервісах і на третє – в загальному списку експорту, віддавши перше сільському господарству і друге – транспорту (загалом, транзит газу).

Слід зазначити, що зростання обсягу інвестицій в ІТ-компанії мало свої наслідки для проведення реформ в Україні, які уряд розпочав у 2014-2015 рр. Саме ІТ-сектор відіграв важливу роль у розробці та імплементації електронного урядування – системи надання інформації і послуг громадянам та бізнесу.

У дослідження аналітиків і фахівців галузі ІТ зазначено, що минулий рік був результативним для українського ІТ-сектору: компанії продовжили нарощувати обсяги експорту та органічно зростати. За попередніми підрахунками у 2016 р. приріст галузі склав 15-20%, а обсяг ринку зріс із $2,5 млрд до $3 млрд. Цьому, зокрема, сприяли відсутність потрясінь у внутрішньо економічній ситуації, спокійніша ситуація на сході країни, збереження податкових умов для ФОП, зниження частоти обшуків, які струшували галузь та наших закордонних клієнтів.

Окрім того, 2016 р. став показовим з точки зору взаємодії ІТ-сектору з владою. Експортна складова ІТ-індустрії була відзначена Президентом України як одна з найперспективніших для розвитку. Міністр економічного розвитку і торгівлі також зазначив, що ІТ-галузь – найбільш важлива галузь з точки зору експорту послуг. Зростання індустрії в 2016 р. склало приблизно 9%, що вище ніж в 2015 р., але істотно нижче, ніж в 2013-2014 рр. У 2017 р. також багато чого буде залежати від результатів взаємодії бізнесу та влади. Підвищення України в рейтингу інвестиційної привабливості, реалізація Hi Tech Strategy, можливість використання роботи з ІТ-фахівцями за контрактом, вдосконалення законодавства щодо захисту прав інтелектуальної власності та ін. важливі завдання необхідно вирішувати на законодавчому і державному рівнях та впроваджувати у життя для розвитку бізнесу і зростання економіки країни.

Так, за прогнозами експертів, очікується зростання обсягу експорту в 2017 р. на рівні 15-20% у валюті, при збереженні поточного регулювання галузі, а також за умови створення до 20 тис. нових високооплачуваних робочих місць.

Отже, для подальшого зростання вітчизняної економіки вкрай важлива зважена державна політика щодо високотехнологічних галузей, та, зокрема, експортної ІТ-індустрії. Першочерговим є збереження стабільних податкових умов для ІТ-компаній та підприємців, які сьогодні працюють на експорт та важливість збереження і розвитку людського капіталу в країні. Також дуже важливе значення для розвитку ІТ-індустрії має державна підтримка у розвитку інноваційної інфраструктури, зокрема ІТ кластерів, збільшення державних замовлень на створення онлайн-сервісів щодо надання адміністративних та інших послуг населенню і господарським структурам, прийняття державної цільової програми розвитку ІТ-сектору тощо.

Список використаних джерел: 1. Тронько В. В. Вплив ІКТ на економічний розвиток країни [Електронний ресурс] / В. В. Тронько, «Ефективна економіка»

- №4 - 2015. - Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3959 2. Сисоєв Є. Стратегічний національний проект «Інноваційна Україна» [Електронний ресурс] / Є. Сисоєв // - Режим доступу:

http://www.slideshare.net/YevgenSysoyev/ss-32717561 3. Актуальні питання та перспективи кадрового забезпечення ІТ-сфери в Україні. Аналітична записка [Електронний ресурс]

/ НІСД – 2014. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/1519/

Orest Barabash Ivan Franko National University of L’viv

NATIONAL IT-SECTOR: TRENDS AND ECONOMIC DEVELOPMENT INDICATORS The paper analysis the role of IT sector in development of the economy in Ukraine. Also characterized state and future perspectives

of the development of information technologies including their potential.

Марія-Софія Батенчук Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОБЛЕМИ МОНЕТИЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ Стабільність функціонування грошової системи та грошового обігу є надзвичайно важливими для економіки України в

умовах волатильності валютного курсу, високих інфляційних очікувань, стрімкого зростання споживчих цін. Тому дослідження рівня монетизації та його динаміки є необхідним, адже дає можливість оцінити реакцію грошової пропозиції на зміну попиту на гроші, а також виявити нагромадження інфляційного потенціалу у вигляді дисбалансу в грошовій сфері, що може проявитись у розкручуванні інфляційних процесів у майбутньому [4, c.344].

Монетизацію економіки оцінюють за допомогою коефіцієнта монетизації, який розраховується як відношення грошової маси до обсягу ВВП і характеризує ступінь забезпеченості економіки грошима. Як свідчить досвід економічно розвинених країн світу, рівень монетизації економіки вважається достатнім тоді, коли досягає 60–70 %. Однак, таке опосередковане порівняння і визначення достатності грошових коштів є суперечливим, а тому робить неможливим застосування показника монетизації у практиці грошово-кредитного регулювання, адже у цьому разі не враховуються особливості економічного, політичного та інших національних аспектів розвитку держави. Варто зазначити, що ефективна економіка самостійно підкаже, який обсяг коштів їй потрібно в користування і обіг, щоб забезпечити прогресивний розвиток і розширене відтворення. Критерієм же достатності грошей в обігу має бути реальне економічне зростання [2, c. 25–26].

В Україні для маси грошей в обігу характерні високі темпи зростання. Окрім цього, однією з особливостей грошової системи України є висока частка готівки (агрегату М0) у структурі грошової маси (М3), яка станом на березень 2017 року становила 27,05 % [3]. Водночас в економічно розвинених країнах частка готівки у складі грошової маси складає від 5 % до 10 %. Значна частка готівки (М0) в загальній масі грошей (М3) свідчить про незадовільну структуру грошової маси й інші негативні явища на грошовому ринку, зниження довіри до банківської системи, низькі доходи населення, стрімкий економічний спад, ускладнює регулювання Національним банком України грошового обігу та провокує інфляцію [1, c. 93].

Особливий вплив на збільшення попиту на готівкову гривню має її стабільність та інфляційні очікування. Збільшення готівкової гривневої маси свідчить про те, що довіра до національної грошової одиниці підірвана, а функції заощадження

Page 15: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

13

перебирають на себе іноземні валюти – долар США та євро. Збільшення упродовж 2016 р. гривневої маси з 272 млрд грн до 314 млрд грн зумовлене також неефективним використанням НБУ інструментів монетарного регулювання, зокрема особливостями випуску грошей в обіг [7]. Цінова стабільність у 2016 р. почала відновлюватись через незначне зменшення обсягу випуску грошей в обіг шляхом монетизації Національним банком України державних облігацій для фінансування бюджетного дефіциту. Обсяг ОВДП у портфелі НБУ зменшився за 2016 р. від 390 млрд грн до 381 млрд грн, а частка НБУ у загальному обсязі ОВДП, що перебувають в обігу, зменшилась від 77 % до 57,2 % [3].

Динаміка показників рівня монетизації (табл.1) у 2014 році засвідчує, що відбулося збільшення насиченості економіки "короткими" грошима, які згодом спричинили інфляцію. Протягом 2015–2016 рр. спостерігається спад рівня монетизації, розрахованого з всіма агрегатами. Причиною цього стали макроекономічні дисбаланси в економіці країни, викликані кризою на валютному ринку, високими інфляційними очікуваннями, стрімким зростанням споживчих цін. Спад у 2016 році був не таким стрімким порівняно зі спадом у 2015 році, що можна пояснити заходами НБУ щодо стабілізації економічної ситуації в країні.

Таблиця 1 Динаміка рівня монетизації в Україні впродовж 2007–2016 рр.

Рік Рівень монетизації за агрегатом М0, %

Рівень монетизації за агрегатом М1, %

Рівень монетизації за агрегатом М2, %

Рівень монетизації за агрегатом М3, %

2007 15,43 25,22 54,32 55,00 2008 16,32 23,75 54,06 54,40 2009 17,19 25,59 53,08 53,35 2010 16,71 26,47 54,51 54,60 2011 14,64 23,64 51,82 52,10 2012 14,43 22,95 54,75 54,90 2013 16,35 26,39 62,31 62,50 2014 18,07 27,81 61,01 61,10 2015 14,55 24,31 51,16 51,17 2016 13,19 22,24 46,26 46,27 Джерело: [4, c.349; 7] Для стабілізації рівня монетизації економіки потрібно забезпечити більші темпи зростання грошової маси, ніж темпи

зростання ВВП. Проте таке зростання повинне забезпечуватись зростанням компонентів агрегату М2 (М2-М1), тобто за рахунок зростання депозитів в іноземній валюті, а також коштів на вимогу, які безпосередньо не використовують для платежів, і строкових депозитів у національній валюті. Зростання саме цієї складової грошової маси сприятиме не лише покращенню якісної характеристики структури грошової маси, а й розширенню кредитних можливостей банків, збільшуватиме їхню ліквідність, стимулюватиме інвестиційну активність в державі.

Проте впродовж останніх років спостерігаємо зменшення частки компонентів агрегату М2, а збільшення грошової маси забезпечується завдяки зростанню агрегатів М0 та М1, що свідчить про насичення економіки “короткими” грошима. Зауважимо, що значні темпи росту цих агрегатів, у разі відсутності забезпечення їх товарами, які за них можна придбати, призводять до інфляційних наслідків.

Не варто ігнорувати також зв’язок між індексом споживчих цін та темпом приросту рівня монетизації економіки. Після різкого зростання рівня інфляції у 2013–2015 рр. упродовж 2016 року він скоротився з 43% до 12%, а відповідно до Основних засад грошово-кредитної політики на 2017 рік та середньострокову перспективу на кінець 2017 року його значення має бути на рівні 8% ± 2 п.п. [6]. Це позитивно впливало на динаміку рівня монетизації економіки протягом 2016 року і впливатиме надалі, поступово зменшуючи темпи спаду, а в майбутньому сприятиме зростанню рівня монетизації.

Важливими завданнями керівних органів держави на найближчу перспективу є [1, c. 94]: а) забезпечення зростання довіри населення до банківської системи; б) фінансова підтримка реального сектору економіки; в) сприятливі умови для розвитку вітчизняних товаровиробників; г) зменшення інфляційного та податкового тиску на економіку. Оптимальною для вітчизняної економіки має бути така маса грошей, яка зможе забезпечити потреби структурної

перебудови економіки, реалізувати модель інноваційно-інвестиційного суспільного відтворення, стати запорукою ефективного протистояння вітчизняної економіки жорстким викликам глобалізації [5, c. 260].

Список використаних джерел: 1. Бова Н.В. Динаміка змін грошової маси та її вплив на формування депозитної політики банку / Н.В. Бова // Молодий

вчений – 2015. – № 10 (25). – Частина 1. – С.91–94. 2. Горбатюк Л.А. Підвищення рівня монетизації економіки як важливий фактор макроекономічної стабільності України /

Л.А. Горбатюк, М.І. Диба // Вісник КЕФ КНЕУ імені В. Гетьмана. – 2011. – № 2. – С.23–27. 3. Грошово-кредитна та фінансова статистика [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=27843415&cat_id=44578#1 4. Ільїна К.О. Тенденції та проблеми монетизації економіки України / К.О. Ільїна, М.С. Мрочко // Науковий вісник НЛТУ

України. – 2015. – Вип. 25.3. – С. 344–350. 5. Коваленко М.М. Забезпеченість грошима української економіки / М.М. Коваленко // Державне регулювання процесів

економічного і соціального розвитку. Теорія та практика державного управління. – 2012. – Вип. 3 (38). – С. 251–261. 6. Основні засади грошово-кредитної політики на 2017 рік та середньострокову перспективу, схвалені рішенням Ради НБУ

від 21.12.2016 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=41556547 7. Основні показники, що характеризують стан грошово-кредитного ринку [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=26252478

Page 16: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

14

Maria-Sofia Batenchuk Ivan Franko National University of L’viv

PROBLEMS OF MONETIZATION OF THE UKRAINE ECONOMY In theses examined modern theoretical approaches to determining the monetization. Stock of money structure and dynamics of

money aggregates of Ukraine is analyzed. Sufficiency of money in the economy depends on the quality of money. Their change trends are shown. Main negative phenomena of development of the monetary system in Ukraine defined and directions of their overcoming are shown.

Лілія Белей Львівський національний університет імені Івана Франка

АКТУАЛЬНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЧИМИ ЗАПАСАМИ ПІДПРИЄМСТВА У виробничому процесі підприємств задіяна велика кількість різноманітних виробничих запасів, і, відповідно, у складі

собівартості виготовленої продукції значну частку становлять матеріальні витрати. В результаті, виробничі запаси є вагомою частиною активів підприємства і займають особливе місце у складі майна та домінуючі позиції у структурі його витрат, саме тому на даний час управлінський облік на підприємстві все більше спрямований на їх раціональне використання. Управління виробничими запасами має величезне значення та полягає в тому, щоб зменшити виробничі запаси до розумного мінімуму, який забезпечує безперервність процесу виробництва, що дозволяє уникнути порожніх складів і не допустити зупинки виробництва та виведення грошей з обігу.

Метою управління виробничими запасами є забезпечення безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції, а також контроль за дотриманням оптимального запасу матеріальних цінностей.

Управління виробничими запасами є предметом досліджень багатьох як вітчизняних так і зарубіжних вчених. Детально з цим питанням можна ознайомитись в працях таких вітчизняних науковців, як: І.О. Бланк [1], Г.Л. Бродецкий [2], М.А. Болюх [3], Ф.Ф. Бутинець [4], В.І. Хомяков [5], А.Г. Загородній [6] та багатьох інших.

Незважаючи на численні дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених, присвячених вивченню теоретичних засад управління виробничими запасами підприємства, це питання і зараз потребує подальшого вивчення та аналізу. Тому, необхідно дослідити ефективність управління виробничими запасами підприємства.

Для подальшого вирішення окресленої проблеми потрібно, передусім сформулювати визначення запасів та виробничих запасів зокрема.

Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 9 «Запаси», запаси – це активи, які: зберігаються для наступного продажу в умовах звичайної господарської діяльності; перебувають в процесі виробництва з метою наступного продажу продукту виробництва; зберігаються для споживання при виробництві продукції, виконанні робіт і наданні послуг, а також для управління підприємством [7].

Що стосується виробничих запасів, то їх визначення трактується науковцями по-різному. На основі опрацьованих джерел [1 – 6] вважаємо, що виробничі запаси – це придбані або самостійно виготовлені запаси (матеріальні цінності), які використовуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, утримуються для іншого споживання у ході нормального операційного циклу, а також використовуються для управління підприємством.

Сьогодні виробництво неможливо уявити без ефективного управління виробничими запасами. Для того, щоб досягти високої результативності виробництва при найменших витратах, потрібно підтримувати достатній, але не надмірний рівень запасів. Якщо запаси недостатні, то на підприємстві може порушитися виробничий процес [8].

Проблему управління запасами вчені розглядають по-різному, тому єдиної моделі такого управління не існує. Відповідно до специфіки діяльності кожне підприємство використовує той підхід управління виробничими запасами, який є найефективнішим саме для нього.

На сьогодні найпоширенішими моделями управління запасами, що дозволяють вирішити проблему визначення оптимальної їх кількості, є моделі Баумоля та Міллера – Орра. Модель Баумоля грунтується на припущеннях про точно прогнозований збут, рівномірне надходження замовлень та рівномірне їх виконання. Дана модель дає можливість визначити найекономніший або оптимальний обсяг замовлення, за якого витрати на утримання запасів будуть мінімальними [9, с. 284]:

ЦзВо

ВзРООЗ

×

××=

2 , (1)

де ООЗ – оптимальний обсяг замовлення; Р – річний обсяг реалізації в одиницях продукції; Вз – витрати на організацію замовлення; Во – операційні витрати на утримання запасів, у процентах до обсягу запасів; Цз – закупівельна ціна одиниці продукції. При рівномірному збуті та постачанні й утриманні запасів на оптимальному рівні середній залишок запасів на складі

визначається величиною ООЗ : 2, а точка нового замовлення – періодом на підготовку до реалізації чергової партії продукції. Якщо підприємство підтримує деякий рівень страхового запасу на складі (С), коливання залишку запасів буде визначатись інтервалом {С, ООЗ + С}, середній залишок – величиною (ООЗ + С) : 2 (рис. 1), а точка замовлення визначатиме рівень запасів, при якому потрібно організувати їх поповнення [9, с. 284].

Модель Міллера – Орра, яку іноді називають вдосконаленою моделлю Баумоля, визначає оптимальний обсяг запасів та точку замовлення на основі рівня страхового запасу, витрат на утримання запасів та дисперсії залишку запасів на складі. Процедура мінімізації витрат на утримання запасів з урахуванням можливих відхилень залишку запасів від деякого розрахункового значення дозволяє визначити інтервал між верхньою та нижньою межами коливання залишку запасів на складі, який визначає оптимальний обсяг замовлення та рівень запасів, що відповідає точці замовлення [9, с. 285]:

Page 17: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

15

3

12

4

33

××=

Во

δВз I

, (2) де I – інтервал між верхньою та нижньою межами коливання залишку запасів на складі; Вз – витрати на організацію замовлення; Во – операційні витрати на утримання запасів у процентах до обсягу запасів;

2δ – стандартне відхилення залишку запасів на складі. Таким чином, використання вище наведених моделей дозволяє визначити оптимальний обсяг запасів та точку замовлення

на основі рівня страхового запасу, що дозволяє підприємству ефективно управляти запасами, а це, в свою чергу, підвищує його конкурентоспроможність серед інших підприємств. Однак, незважаючи на те, що Моделі Міллера – Орра і Баумоля мають велике практичне значення, вони можуть слугувати лише орієнтиром при управлінні виробничими запасами в умовах нестабільного ринку, характерного для України і багатьох інших країн з перехідною економікою.

Підсумовуючи результати дослідження, можна зробити висновок, що управління виробничими запасами є невід’ємною частиною діяльності підприємства. Основною перевагою управління виробничими запасами для підприємства є мінімізація витрат на їх утримання шляхом визначення оптимальної кількості запасів для потреб виробництва. Адже, як зазначалось раніше, надлишок виробничих запасів сприяє уповільненню обігу коштів, а нестача здатна порушити безперервність виробничого процесу, викликати простій в роботі обладнання, збільшити собівартість продукції тощо. Крім цього, управління виробничими запасами дозволяє вирішити ряд

інших проблем, що пов’язані з використанням виробничих запасів у процесі виробництва. Незважаючи на всі свої переваги, сьогодні управління запасами не завжди використовуєтся вітчизняними

підприємствами, що має негативний вплив на результати їх діяльності. Перспектива подальших досліджень полягатиме у розробленні методів та шляхів вдосконалення управління виробничими запасами, що забезпечить передумови для ефективного ведення бізнесу в конкурентоспроможному середовищі. При цьому важливим є використання міжнародної практики, що дасть змогу підприємствам якомога краще управляти виробничими запасами та забезпечить ефективну систему контролю за виробничим процесом.

Список використаних джерел: 1. Бланк І.О. Управління фінансами підприємств: підручник / І.О. Бланк, Г.В. Ситник. – К. : КНТЕУ, 2006. -780 с. 2. Бродецкий Г.Л. Управление запасами : Учеб. пособие / Г.Л. Бродецкий. – М. : «Эксмо», 2008. – 352 с. 3. Болюх М. А. Економічний аналіз: Навч. посібник / М. А. Болюх, В. З. Бурчевський, М. І. Горбаток та ін.; За ред. акад.

НАНУ, проф. М. Г. Чумаченка. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2003. – 556 с. 4. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський управлінський облік: Підручник для студентів спеціальності 7.050106 «Облік і аудит»

вищих навчальних закладів / Ф. Ф. Бутинець, Т.В. Давидюк, Н.М. Малюга, Л.В. Чижевська; за ред. проф. Ф.Ф. Бутинця.- 2-е вид., перероб. і доп. - Житомир: ПП «Рута», 2002. – 480 с.

5. Хомяков В.І. Менеджмент підприємства : Навчальний посібник / Хомяков В.І. – К.: Кондор, 2005. – 434 с. 6. Загородній А.Г. Управлінський облік: Підручник / А.Г. Загородній, Г.О. Партин, Т.І. Свідрик, А.І. Ясінська, Т.М. Бойчук.–

Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2013. – 280с. 7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затверджений наказом Міністерства фінансів України № 246

від 20.10.1999 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0751 8. Різник В.В. Теоретичні аспекти управління виробничими запасами підприємства [Електронний ресурс] / В. В. Різник //

Економічний вісник університету. – 2015. – Вип. 24(1). – С. 50-56. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecvu_2015_24%281%29__11

9. Шелудько В.М. Фінансовий менеджмент : Підручник / В.М. Шелудько; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – 2-ге вид., стер. - К.: Знання, 2013. – 375 с.

Liliia Belei Ivan Franko National University of L’viv

ACTUAL ASPECTS OF COMPANY’S INVENTORY MANAGEMENT We have analyzed the latest researches and publications related to the issue of inventory management, highlighted the concept of

inventory management. Also we have analyzed two main inventory management models. At least, we have investigated the influence of inventory management on the company and analyzed benefits for the companies which use inventory management in their businesses.

Рис. 1. Стан виробничих запасів на складі

Джерело: [9, с. 284].

Page 18: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

16

Оксана Бешко Львівський національний університет імені Івана Франка

КОРПОРАТИВНЕ ПОДАТКОВЕ ПЛАНУВАННЯ ЯК ІНСТРУМЕНТ ОПТИМІЗАЦІЇ ПОДАТКОВИХ ПЛАТЕЖІВ

В тезах викладено ключові параметри організації податкового планування на підприємстві та розкрито теоретичні аспекти його формування. Висвітлено методи оптимізації податкових платежів та охарактеризовано заходи корпоративного податкового планування, залежно від рівня податкового навантаження.

В умовах конкурентного середовища успішність підприємства залежить від того як і наскільки воно зможе максимізувати свій прибуток. Одним із визначальних чинників збільшення прибутковості бізнесу є оптимізація податкових платежів, що виступає головною метою корпоративного податкового планування. В умовах високого рівня податкового навантаження воно дозволяє підвищити життєздатність підприємства та забезпечити його розвиток. Про актуальність теми дослідження свідчить той факт, що правильне використання передбачених податковим законодавством пільг і альтернатив може забезпечити збереження отриманих фінансових накопичень, що дає можливість самостійно фінансувати розширення діяльності і нових інвестицій, що є гострою необхідністю в сучасних умовах господарювання [2]. А моніторинг і аналіз таких пільг та альтернатив, а також обґрунтування доцільності їхнього використання проводять в межах такої підсистеми управління як податкове планування.

Метою дослідження є узагальнення теоретико-організаційних аспектів реалізації податкового планування на підприємстві, розкриття методів, які використовують в межах оптимізації оподаткування на рівні суб'єктів господарювання.

Теорії податкового планування у системі управління фінансами підприємства широко досліджували як закордонні, так і вітчизняні науковці. Серед них слід виділити Бризгаліна А.В., Вилкова Е.С., Єлісєєва А.В., Каламбета С.В., Кожинова В.А., Медведева А.Н., Скворцова М.М., Сутиріна С.Ф. та ін.

Так, О. Вилков і М. Романовський трактують корпоративне податкове планування як невід’ємну частину управління фінансово-господарською діяльністю в рамках єдиної стратегії його економічного розвитку, що являє собою процес системного використання оптимальних законних податкових способів і методів для встановлення бажаного майбутнього фінансового стану об'єкта в умовах обмеженості ресурсів і можливості їхнього альтернативного використання. Ефективне податкове планування залежить від правильної постановки цілей, вибору типу планування та методів оптимізації податкових платежів [3].

Цілі податкового планування та шляхи їхнього досягнення визначають індивідуально для кожного підприємства. Залежно від них корпоративне податкове планування можна поділити на неправомірне та правомірне, у рамках якого може бути виділене класичне й оптимізаційне податкове планування. Неправомірне податкове планування передбачає ухилення від сплати податків. Класичне податкове планування спрямоване на коректне виконання податкових зобов'язань перед бюджетом, своєчасну і повну сплату податків. Оптимізаційне податкове планування являє собою процес планування і організації підприємством своєї економічної діяльності таким чином, щоб платити мінімум податків, при цьому використовуючи і маніпулюючи існуючим законодавством, але не виходячи за його рамки [2].

Таблиця 1 Заходи податкового планування

Рівень податкового

тиску

Заходи податкового планування Необхідність у податковому плануванні

10-15% Чітке ведення бухгалтерського обліку, внутрішнього документарного обороту, використання прямих пільг

Мінімальна. Разові заходи

16-40% Податкове планування як частина загальної системи фінансового управління та контролю, спеціальна підготовка типових схем довгострокових планів, спеціально підготовлений персонал

Значна. Регулярні заходи

41-60% Податкове планування як найважливіший елемент стратегічного планування діяльності організації та її поточної діяльності, спеціально підготовлений персонал та організація тісної взаємодії з усіма службами організації, постійна робота із зовнішніми податковими консультантами, спеціальна програма розвитку

Максимальна. Щоденні заходи

>60% Зміна сфери діяльності підприємства та/або податкової юрисдикції Недоцільна. Потреба у зміні сфери діяльності

Джерело: [5]. Всі існуючі на сьогодні методи податкового планування можна об’єднати в дві основні групи: загальні та спеціальні

методи. До загальних методів відносять розрахунково-аналітичний, нормативний, мікробалансів, графоаналітичних залежностей, матрично-балансовий, статистичний, економіко-математичного моделювання, метод оптимізації планових рішень. Спеціальними методами, які спрямовані власне на оптимізацію податкових платежів, є метод прямого скорочення об’єкту оподаткування, трансфертного ціноутворення, метод відстрочення податкового платежу, застосування спеціальних режимів оподаткування [2], офшори, списання товарів, які вже не плануються для використання у господарській діяльності, методи оптимізації через договір з контрагентом, заміни відносин, розподілу відносин, довгостроковий контракт як засіб оптимізації податків [1].

Важливо зазначити, що реалізація податкового планування проводиться за однією моделлю на усіх підприємствах. Інтенсивність заходів з податкового планування, яких потребує те чи інше підприємство, залежить від того, наскільки високий рівень податкового тиску воно зазнає. Даний показник можна визначити за формулою [5]:

В таблиці 1 охарактеризовані необхідні заходи податкового планування, зважаючи на рівень податкового тиску.

Page 19: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

17

∑∑=

ВДВПН

ПТ, (1)

де ПТ – рівень податкового тиску; ∑ ПН – податкове навантаження (сума податкових окладів за усіма видами податків, що сплачується підприємством у

певний податковий період); ∑ ВДВ – сума валової доданої вартості підприємства за відповідний період (включає валовий прибуток, видатки на оплату

праці та амортизацію). Таким чином, підприємства мають розробляти індивідуальну систему податкового планування, оскільки їхній фінансовий

стан та рівень податкового навантаження відрізняються. В процесі реалізації заходів оптимізації податкових платежів потрібно враховувати наступні правила: застосовувати варіанти зниження оподатковуваної бази, зважаючи на всю систему оподаткування підприємства; використовувати пільгові режими оподаткування, передбачені законодавством; не допускати підвищеного оподаткування шляхом використання спеціальних принципів і методів обліку передбачених в наказі про облікову політику; дотримуватись встановлених граничних строків сплати податкових платежів. Податкове планування сприяє дотриманню податкової дисципліни підприємством, забезпечуючи правильність розрахунку податків та вчасність їхньої сплати, зведенню до мінімуму податкових ризиків та уникненню фінансових санкцій, оптимізації сплати податкових зобов’язань через керування грошовими потоками, налагодженню взаємовигідних умов співпраці з замовниками та постачальниками, що забезпечує зростання прибутку.

Список використаних джерел: 1. Іванов Ю.Б. Проблеми податкового регулювання і планування податкових платежів: Наук. вид. / Ю.Б. Іванов, О.М.

Тищенко, К.В. Давискиба, В.В. Карпова, Л.М. Карпов, І.А. Сєрова; за заг. ред. Ю.Б. Іванова. – Х.: ХНЕУ, 2006. – С. 140. 2. Магопець О. А. Організація податкового планування в системі корпоративного податкового менеджменту / О. А.

Магопець // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки: зб. наук. пр. - Кіровоград: КНТУ, 2008. - Вип. 14. - С. 185-193.

3. Поддєрьогін А. М. Корпоративне податкове планування у фінансовому управлінні підприємством / А. М. Поддєрьогін, В. К. Черненко. // Фінанси України. – 2011. – №4. – С. 47–54.

4. Птащенко Л. Корпоративные финансы [тескт] учебное пособие / Л. Птащенко, Н. Исаев.- К.: Центр учебной литературы, 2015. - 272 с.

5. Ходякова О. В. Концепція реалізації ефективного податкового планування на підприємстві / О. В. Ходякова, А. С. Лук’яненко. // Бізнесінформ. – 2012. – №3. – С. 213–218.

Oksana Beshko Ivan Franko National University of L’viv

CORPORATE TAX PLANNING AS A WAY OF TAX PAYMENTS OPTIMIZATION These theses outline key parameters of tax planning in corporate tax management. The main goals of the research are to determine

theoretical and organizational aspects of tax planning at the enterprise, to describe methods of tax optimization at the micro-level and to justify importance of tax planning at enterprises with different levels of tax burden.

Христина Бойко Львівський національний університет імені Івана Франка

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ОЛІЙНО-ЖИРОВОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ Олійно-жирова промисловість займає одне з провідних місць у формуванні внутрішнього ринку продовольства та

структурі валютних надходжень, є однією з бюджето-формуючих галузей [7]. Підприємства олійно-жирової промисловості постійно нарощують виробництво продукції, забезпечують потреби

внутрішнього ринку й розширюють світову географію експорту. Проте для максимальної реалізації економічних можливостей олійно-жирового комплексу України та зміцнення його позицій на внутрішньому та зовнішньому ринках необхідно вирішити низку проблем, пов'язаних з раціональним нарощуванням сировинних ресурсів та переробного комплексу, підвищенням ефективності його функціонування, вдосконаленням регуляторної політики держави.

Сьогодні у структурі харчування населення світу і, зокрема України, збільшується споживання рослинних жирів замість тваринних, крім того зростають обсяги використання олії для технічних потреб (виробництво дизельного палива, миючих засобів, фарб тощо). Однією з умов пришвидшення цих процесів є підвищення ефективності функціонування олійно-жирової галузі.

Вагомий внесок у дослідження сучасного стану й тенденцій розвитку олійно-жирового комплексу України, систематизації чинників підвищення ефективності його функціонування, визначення напрямів оптимізації структури галузі здійснили такі науковці, як А.В. Блакита, С.М. Бойко, О.В. Бронін, О.Г. Волощук [1], С.В. Присяжнюк, Л.В. Старшинська та ін.

Олійно-жирова промисловість України - це одна із галузей харчового комплексу, яка складається з взаємопов'язаних виробництв олії, жирів, маргарину, харчового масла та реалізації продукції. В якості вихідної сировини промисловість використовує насіння олійних культур: соняшнику, сої, рапсу, льону, арахісу, коноплі тощо. Олійно-жирова галузь відрізняється досить високою концентрацією. У структурі експорту продовольчих товарів продукції олійно-жирової промисловості належить понад 30 %, а в загальних обсягах аграрної продукції - близько 14%. Так, на сьогодні на вітчизняному ринку олії працює 32 великих підприємств та майже 1000 невеликих олійниць [7].

Протягом останніх років олійно-жирова промисловість України перебуває на стадії піднесення. Але, незважаючи на це, є проблеми, які все ж стримують її розвиток. З метою підвищення ефективності виробництва олійно-жирової продукції важливо визначити основні проблеми, розв’язання яких сприятиме розвитку олійно-жирового комплексу, а саме:

1) дисбаланс у взаємодії ринку сировини та переробки олійних культур [2]; 2) зниження світових цін на нафтопродукти, унаслідок чого рослинні масла стають дешевшими, позаяк їхні ціни

прив’язані до базисної ціни на нафту;

Page 20: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

18

3) моноструктурність технологічних ліній олійно-жирових заводів, що обумовлює переробку ними сировини лише одного виду [4];

4) недосконалі форми агрологістики [5, с. 694]. 5) дефіцит обігових коштів. Значні інвестиції у досліджувану галузь потребують розробки та впровадження нових стратегій, а також докорінного

покращення управління та бізнес-планування. Підвищення ефективності підприємств галузі неможливе без нових методів обробки та інтерпретації інформаційних потоків.

Беручи до уваги актуальність розвитку цієї галузі, доцільно рекомендувати реалізацію таких заходів для підвищення ефективності її функціонування:

1) поглиблення вертикальної інтеграції в обох напрямках. Передбачає створення передумов для безперебійного забезпечення переробних підприємств сировиною, а сільськогосподарські підприємства гарантованим збутом вирощеного насіння олійних культур за прийнятними цінами. Успіх стратегії зворотної інтеграції матиме мультиплікативний ефект за умови поєднання зі стратегією випереджаючої інтеграції;

2) посилення державної підтримки цієї галузі з метою просування олійно-жирової продукції на зовнішні ринки. Це передбачає оптимізацію митних тарифів, взаємоузгодження постачання із інших країн аналогічної продукції з адекватним доступом на ці ринки вітчизняної продукції, забезпечення належної якості національних транспортних комунікацій та відповідної інфраструктури тощо [8];

3) розширення експорту як ключового чинника розвитку олійно-жирової промисловості України. Реалізації цього завдання сприятиме запровадження експортного мита на ріпак та сою, що сприятиме збільшенню обсягів переробки цих культур в Україні та істотно збільшить експортний потенціал галузі;

4) розвиткок альтернативної енергетики. У галузі особлива увага приділяється питанням енергозбереження та переведення підприємств на альтернативні види палива. Завдяки переобладнанню котелень для спалювання лушпиння соняшнику на підприємствах галузі зменшилася залежність від зовнішніх джерел теплової енергії [2]. В існуючих реаліях збільшення виробництва альтернативного палива здатне частково вирішити проблему енергетичної безпеки України.

5) підвищення ефективності ринкових інструментів. На даний час проблема ціни реалізації не є істотною для виробників олії в Україні, оскільки будь-яка існуюча на ринку ціна задовольняє їх запити і дозволяє отримувати прибутки. Такі висновки підтверджуються розрахунками, проведеними в процесі дослідження та моделювання ринку.

6) модернізація технологічного обладнання. Вона необхідна для досягнення відповідних європейських і світових стандартів якості олійно-жирової продукції [7];

7) злиття та поглинання. Передбачає експансію виробництва, впровадження нових проектів і намірів. Це пов’язано з недостатнім забезпеченням сировиною заводів, орієнтованих на переробку лише соняшникового насіння. Вирішити проблему завантаження наявних потужностей покликане широке використання "multiseeds-обладнання", здатного переробляти не лише соняшник, а й інші олійні культури: сою, ріпак, льон, гірчицю та інші;

8) запровадження світових стандартів якості харчової продукції, що передбачає відмову від домішок пальмової та інших олій імпортного виробництва у рецептурах вітчизняних товарів, оскільки вони спричиняють утворення канцерогенів;

9) формування щорічних державних замовлень на продукцію галузі у тих підприємств, які не порушують існуючих стандартів якості, мають відповідні обсяги експортного постачання [3];

Отже, можемо зробити висновок про те, що вітчизняна олійно-жирова галузь в цілому успішно виконує завдання, що стоять перед нею. Водночас мають місце деякі проблеми, успішне розв’язання яких сприятиме її прогресу, збільшенню обсягів виробництва та продажу її продукції як на внутрішньому, так і на світовому ринку. Підвищенню ефективності функціонування галузі, на нашу думку, сприятиме, зокрема, таке: поглиблення вертикальної інтеграції в обох напрямках, збільшення кількості злиттів та поглинань, розширення експорту олійно-жирової продукції вітчизняними підприємствами, розвиток альтернативної енергетики тощо.

Список використаних джерел: 1. Волощук О. Г. Особливості та умови формування економічної ефективності виробництва продукції підприємств олійно-

жирової промисловості / О.Г. Волощук // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - № 10. - С. 53-56. 2. Офіційний сайт асоціації "Укроліяпром" [Електронний ресурс] - Режим доступу http://www.ukroilprom.org.ua/

qw.php?page=about. 3. Офіційний сайт газети "Агробізнес сьогодні" [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.agro-business.com.ua/. 4. Офіційний сайт газети "Дело" [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://delo.ua/business/. 5. Потапова Н. А. Системні характеристики логістики АПК // Н. А. Потапова // Вісник НУ "Львівська політехніка". Серія:

Логістика. - 2010.- № 690. - С. 694-701. 6. Страшинська Л.В. Основні тенденції регіонального розвитку підприємств на ринку олії / Л.В. Страшинська // Регіональна

економіка. - 2013. - №4. - С. 79-85. 7. Характеристика олійно-жирового комплексу України. - Режим доступу: http://www.geograf.com.ua/geoinfocentre/20-

human-geography-ukraine-world/275-harakterystyka-oliynozhyrovogo-kompleksu-ukrainy. 8. Шумейко В.М. Маркетинговий менеджмент експортного потенціалу олійно-жирового комплексу України / В.М.

Шумейко // Механізм регулювання економіки. - 2012. - №4, Т.2. - С. 177-184.

Khrystyna Boiko Ivan Franko National University of L’viv

THE CURRENT STATE AND TRENDS OF DEVELOPMENT OF FAT AND OIL PRODUCTION IN UKRAINE This work deals with the problems of the oil and fat industry of Ukraine. The ways to overcome these problems are determined.

The main tends of the industry development are found out.

Page 21: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

19

Наталія Брездень Львівський національний університет імені Івана Франка

ФІНАНСОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СИСТЕМІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ Світовий досвід свідчить, що етап розвитку ринкової економіки в різних країнах характеризується активним втручанням

держави в економічні і соціальні процеси, оскільки в умовах існування монополій, сильного впливу профспілок не відбувається автоматичного саморегулювання ринку. В умовах обмеженості бюджетних ресурсів особливого значення набуває необхідність активізації механізму державного регулювання економічних процесів. Фінансове регулювання виступає одним із вагомих інструментів соціально-економічного розвитку країни, оскільки у процесі формування фінансових ресурсів здійснюється розробка основних напрямів використання відповідних коштів.

Формування ефективної, прозорої системи державного фінансового регулювання з використанням обґрунтованих наукових підходів постає необхідною умовою для підвищення якісного рівня життя населення, удосконалення структури економіки, відновлення позитивної динаміки економічного зростання, розширення фінансової самостійності адміністративно-територіальних одиниць, забезпечення конкурентних переваг для національних виробників, у тому числі шляхом покращання рівня інвестиційної привабливості країни та регіонів та досягнення інших цілей.

Фінансове регулювання передбачає реалізацію заходів держави щодо фінансового стимулювання – інвестиційних процесів, занятості населення, ділової активності суб’єктів господарювання або ж фінансового стримування чи встановлення певних обмежень щодо розміру державного боргу, дефіциту, продажу валютної виручки експортерами, порядку купівлі валюти імпортерами, регулювання облікової ставки тощо.

Необхідність державного фінансового регулювання зумовлена тим, що за будь-якого типу економічної системи основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можуть бути задоволені через ринковий механізм. Зокрема, до них належать: структурна перебудова економіки, захист навколишнього середовища, оборона, правопорядок, соціальна підтримка мало захищених верств населення, проведення фундаментальних наукових досліджень, охорона здоров'я тощо. Виходячи з цього, держава будує фінансову політику, основним завданням якої є пошук оптимальної моделі перерозподілу фінансових ресурсів із метою забезпечення зростання матеріального виробництва й добробуту населення.

Дієвість системи державного фінансового регулювання, значною мірою, залежить від рівня наукової обґрунтованості його ролі в розвитку суспільних відносин, моделі економічного росту, що визначає ступінь участі держави в управлінні економікою та використання відповідних інструментів регулювання. Найбільш дієвими складовими фінансового регулювання є податкове, бюджетне та грошово-кредитне регулювання.

Податкове регулювання передбачає відповідну сукупність заходів держави щодо визначення переліку загальнодержавних та місцевих податків і зборів, розміру їх ставок, встановлення пільг та відповідальності за порушення податкового законодавства. Основним завданням податкового регулювання, як інструменту впливу на економічні процеси, є встановлення певного оптимального рівня оподаткування та механізму адміністрування податків, що забезпечать поєднання інтересів платників податків та держави [1].

Митне регулювання передбачає реалізацію системних заходів, які полягають у регулюванні митних тарифів, встановленні певних квот товарів, цінностей та майна, що перетинають митний кордон та дозволяє виконувати державним фінансовим інститутам окрім фіскальних завдань – протекціоністські щодо захисту національного виробника, преференційні щодо стимулювання експорту та зростання зовнішньоторговельного обороту.

У бюджетній політиці відображаються суспільні інтереси, і завдяки їй реалізуються функції і завдання держави, вона формується у ході бюджетного процесу та передбачає визначення цілей і завдань у сфері державних фінансів, розробку механізму наповнення дохідної частини бюджету, вибору напрямів використання бюджетних коштів, управління фінансами у бюджетній сфері, здійснення за допомогою фінансово-бюджетних інструментів регулювання економічних і соціальних процесів [2].

Інструменти монетарного регулювання повинні забезпечити відповідну грошову пропозицію для розширеного відтворення розвитку економіки. Вагомим завданням грошово-кредитного регулювання є створення відповідних стимулів для відновлення економічного зростання шляхом використання інструментів процентної політики, реалізації заходів щодо повернення валютної виручки в країну, стабілізації банківської системи.

Інструменти фінансового регулювання можна застосовувати як відокремлено, так і паралельно з метою одночасного коригування більш широкого кола економічних проблем, що виникають у процесі стимулювання економічного зростання:

а) стимулююче фінансово-податкове регулювання паралельно із застосуванням жорсткого типу грошово-кредитного регулювання економіки. Обмеження грошової маси в країні за умови стимулювання за допомогою збільшення обсягів державних видатків призведе до зміни структури сукупного попиту: зросте частка споживчих та державних видатків, а величина внутрішнього та іноземного інвестування зменшиться;

б) експансіоністське грошово-кредитне регулювання, поєднане із жорстким бюджетно-податковим, призведе до зростання інвестицій за рахунок зниження обсягів споживчих і державних видатків, але можливим є прискорення темпів інфляції;

в) одночасна стимулююча фінансово-податкова та грошово-кредитна форми державного регулювання економіки – досить ризикований варіант, оскільки пов'язаний з одночасним розбалансуванням як фінансової, так і грошової системи країни [3].

В умовах ринкових перетворень державне фінансове регулювання повинно бути зорієнтованим на необхідність участі держави у світових економічних і фінансових відносинах, підвищення якості державних суспільних послуг, що вимагає реалізації стратегії економічного зростання на якісно новому інституційному рівні. Національна фінансова стратегія має спрямована перш за все на відповідні ендогенні чинники економічного зростання. Держава здійснюючи будь-яке макроекономічне регулювання повинна враховувати, що в кінцевому підсумку воно впливає на мікроекономічні відносини. Тому застосування інструментів фінансового регулювання повинно поєднувати загальнодержавні цілі фінансової політики з інтересами суб’єктів господарювання.

Список використаних джерел: 1. Соколовська А.М. Фіскальна політика в Україні та її макроекономічні наслідки / А.М. Соколовська // Фінанси України. –

2014. – № 11. – С. 17-32. 2. Чугунов І.Я. Бюджетна складова суспільного розвитку / І. Я. Чугунов, А.А. Максюта // Вісник КНТЕУ. – 2012. – № 3. – С.

45–54.

Page 22: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

20

3. Загвойська О. Основні механізми державного регулювання зайнятості сільського населення // Державне управління: теорія та практика: Електрон. фах. журн. – 2005. – № 2 // www.nbuv.gov.ua

Nataliia Brezden Ivan Franko National University of L’viv

FINANCIAL REGULATION IN THE SYSTEM OF ECONOMIC DEVELOPMENT The World experience evidences (shows) that the stage of development of market-oriented economy is characterized by active state

intervention in economic and social processes in different countries whereas there is no the strong influence of trade unions and automatic self-regulation of the market in in the existence of monopolies. In the context of limited budget resources special importance adquiers the necessity to intensify the mechanism of state regulation of economic processes. Financial regulation is one of the tool of social and economical development of the state, whereas in the process of formation of financial resources is carried out the elaboration of the main uses of the relevant funds.

Анастасія Брода Львівський національний університет імені Івана Франка

СТАТИСТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РИЗИКІВ В УМОВАХ РИНКУ Невід’ємною частиною діяльності підприємства, а, отже і управління ними, є ризики. Ризиків інвестиційної діяльності

практично не можливо уникнути, однак можливо і необхідно враховувати у процесі інвестиційної діяльності. Особливої гостроти набуває питання визначення ризиків у разі здійснення підприємством діяльності на ринку, оскільки в даному випадку неврахування хоча б одного з них може спричинити значні збитки.

Теорія економічного ризику набула інтенсивного розвитку протягом останніх кількох десятиліть, хоча історія її розвитку нараховує кілька століть. Однак реалії сьогодення постійно вимагають систематизації підходів до вивчення ризиків, удосконалення методоголії їх оцінювання, прогнозування можливих наслідків настання ризикових ситуації тощо.

Вирішенню питань оцінки ризиків приділяється значна увага, про що свідчить дослідження як зарубіжних, так і вітчизняних учених-економістів. Серед вітчизняних вчених є: О. І. Ястремський, В. В. Вітлінський, Л. І. Донець, Г. Л. Вербицька, В. Ф. Залугін. До зарубіжних вчених належать: Л. Н. Тепман, О. А. Кулагін, В. Лоуренс, Г. Марковіц, А. Г. Бадалова, В. І. Денисенко та інші. Проте цілісної теорії оцінки фінансово-інвестиційного ризику у регіонах вітчизняна наука не має, оскільки немає розробленої системи розрахунку оптимального рівня ризику для конкретного суб’єкта господарювання.

Інвестиційний ризик являє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект. [1]

Ризик в інвестуванні - це кількісно оцінена з позиції певного суб'єкта інвестиційної діяльності невизначеність, пов'язана із можливістю виникнення в процесі реалізації інвестиційного проекту несприятливих подій та їх наслідків в формі певних фінансових втрат (зниження доходів, зростання витрат, втрата прибутку тощо). [1]

Таким чином, ключовими складовими сутності інвестиційного ризику як економічної категорії є: - невизначеність дії ринкових факторів у даний час та у майбутньому; - існування декількох альтернатив розвитку подій; - можливість настання несприятливої події, ймовірність втрат активів, неотримання очікуваного прибутку або інших

відхилень від запланованих, прогнозованих показників; - об'єктивна необхідність здійснення управлінських заходів щодо зменшення можливих негативних або несприятливих

наслідків; - суб'єктивне сприйняття подій. Інвестиційні ризики, як і економічні загалом, поділяють на два типи – динамічний і статичний. Динамічний ризик – це ризик, пов'язаний із не детермінованими змінами вартості основного капіталу внаслідок прийняття

управлінських рішень або непередбачуваними зсувами в ринкових чи політичних реаліях. Такі зміни можуть призвести як до збитків, так і до суттєвого збільшення прибутків.

Статичний ризик – це ризик, пов'язаний зі зменшенням реальних активів унаслідок втрати частки власності, а також із зниженням доходу через недієздатність організації. Цей ризик призводить лише до збитків.

Оцінка ризику здійснюється за допомогою якісних і кількісних методів. Якісні методи дають можливість оцінити можливий ступінь небезпеки, виявити чинники, які впливають на відповідний рівень ризику. Кількісні методи передбачають числове вираження певних показників, їх розрахунок, а також постановку проблеми та її аналіз, чинники, які зумовлюють ризик, інколи кількість часу, виділеного на визначення ризику, професійність підготовки особи, що приймає рішення, тощо. [2]

Найпростіша кількісна оцінка ризику здійснюється за допомогою моментів розподілу та інших показників, які характеризують міру варіації і ступінь диференціації чи концентрації.

Якщо для оцінювання ризиків обчислюють центральний момент другого порядку і тотожних його показників, то немає значення, яким ефектом характеризується випадкова величина, оскільки що менше значення зазначених показників, то менший ризик.

Виділяють також такі показники ризику: - відносні показники варіації (коефіцієнт варіації, лінійний коефіцієнт варіації, коефіцієнт осциляції тощо); - характеристики центра розподілу (мода, медіана); - спеціальні показники, які дають можливість оцінити як додатні, так і від'ємні відхилення величини реального ефекту від

сподіваної величини (семіваріацію, семіквадратичне відхилення, коефіцієнт семіаріації). Для кількісної оцінки інвестиційних ризиків застосовують статистичні ігри. Статистичні ігри являють собою гру двох

осіб: людини і природи - з використанням людиною додаткової статистичної інформації про стани природи. У статистичній грі природа не є розумним гравцем, який прагне вибрати для себе оптимальні стратегії. Цей гравець не зацікавлений у виграші. Інша справа – людина, в даному випадку статистик. Він має на меті виграти гру з уявним супротивником, тобто з природою. [3]

Page 23: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

21

Для прийняття рішень в умовах невизначеності вхідна інформація задається у вигляді матриці, рядки якої відповідають можливим альтернативам, види економічної діяльності, а стовпці - станам природи, економічні показники діяльності підприємств. Оскільки прийняття того чи іншого рішення залежить від невідомої ситуації, а інвестор прагне обрати найкращу альтернативу, наше завдання полягає в пропозиції використання для оцінювання інвестиційних ризиків саме статистичних ігор, на прикладі найбільш поширених критеріїв прийняття рішень, а саме Баєса-Лапласа, Гурвіца, Вальда, Ходжеса-Лемана. [3]

Слід наголосити на тому, що вибір однієї з альтернатив (Хi) доцільно проводити не за якимось одним критерієм (найбільше чи найменше значення, середнє з-поміж множини значень тощо), а використовувати багатокритеріальний підхід, який дозволяє порядково оцінити (для окремого Хi за всіма Yj можливими результатами настання альтернативи), оскільки невідомо, який результат буде реалізований. Це дозволить обрати ту найкращу альтернативу Хi не за якимось одним певним результатом, а за їх сукупністю, оскільки ймовірність настання кожного з результатів невідома. В даному випадку доцільно застосовувати критерії прийняття рішень, які допомагають приймати рішення в умовах невизначеності. Критерії прийняття рішення – це функція, яка виражає переваги людини, яка приймає рішення, щодо вибору конкретного рішення з сукупності існуючих альтернатив, а також дозволяє сформувати механізм вибору найбільш прийнятного та оптимального варіанта рішення. [2]

Ризик - імовірнісна категорія, і в цьому сенсі найбільш обгрунтовано з наукових позицій характеризувати і вимірювати його як ймовірність виникнення певного рівня втрат. При всебічній оцінці ризику слід було б встановити абсолютне або відносне значення величини можливих втрат, ймовірність виникнення такої величини.

Вища ступінь ризику призводить до необхідності пошуку шляхів її мінімізації. Ці дії ведуться в двох напрямках: а) уникнути появи можливих ризиків; б) зниження впливу ризику на результати діяльності.

Список використаних джерел: 1. Вдовин М. Л. Моделі та методи оцінювання економічних ризиків у різних функціональних сферах бізнесу: монографія /

М. Л. Вдовин Л. Г. Данилюк Л. І. Лелик І. М. Березяк О.-С. М. Медльник. – Львів.: В-во ННВК «АТБ», 2015 2. Кривич Я. М. Васильєва Т.А. Економічний ризик: методи оцінки та управління: навч. посібник / Я. М. Кривич, Т.А.

Васильєва, С.В Лєонов – Суми: ДВНЗ «У АБС НБУ», 2015. – 208с. 3. Єріна М.А. Статистичне моделювання та прогнозування: навч. Посібник/ М. А. Єріна – Київ: КНЕУ, 2001. – 170с.

Anastasiia Broda Ivan Franko National University of L’viv

STATISTICAL MODELING OF INVESTMENT RISKS IN A MARKET ECONOMY This paper focus lies on the statistical modeling of investment risks in a market economy. A careful modeling of the dependence

between some instruments is crucial for good risk management in these situations. Collision with different risks is usual threat for any investor in the conditions of modern market economy. The concept of investment risks has been revealed and their classification and evaluation methods have been regarded.

Максим Ваврін Львівський національний університет імені Івана Франка

АНАЛІЗ ГЛОБАЛЬНОГО ІНДЕКСУ ЗАЛУЧЕННЯ У ТОРГІВЛЮ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ЕКОНОМІЧНУ БЕЗПЕКУ УКРАЇНИ

В сучасних умовах все більшого розвитку набирає концепція широкомасштабного та стійкого прогресу у розвитку рівня життя через зростання рівня економіки. Цей процес стає одним з ключових довготермінових показників, за яким суспільство оцінює економічний вимір керівництва своєї країни, а отже може враховуватись як результат застосування механізмів регулювання економічної безпеки держави.

Оцінка залучення економіки у торгівлю базується на Індексі залучення у торгівлю (далі – ІЗуТ). ІЗуТ був розроблений у контексті Програми сприяння торгівлі Світовим Економічним Форумом за участю провідних вчених, партнерських організацій та компаній. ІЗуТ був вперше опублікований у 2008 року на щорічній основі, а починаючи з 2010 року – що два роки починаючи.

Індекс залучення у торгівлю оцінює наскільки економіка, маючи в своєму розпорядженні інститути, політику, інфраструктуру та послуги, сприяє вільному руху товарів через кордони та їх призначення. Таким чином, сфера діяльності ІЗуТ є набагато ширшою, ніж спрощення до торгівлі, що призводить до спрощення та гармонізації процедур міжнародної торгівлі.

ІЗуТ складається з сукупності окремих показників, що визначають різні фактори, які сприяють торгівлі. Ці фактори складаються з семи колон, які, у свою чергу, організовані, у чотири великі підгрупи, що називаються підіндексами:

Підіндекс A: Доступ до ринку – вимірює ступінь та складність тарифного режиму країни, а також тарифних бар'єрів та переваг, якими користуються експортери країни на зовнішніх ринках. У цьому підіндексі є дві колони:

Колона 1: Доступ до внутрішнього ринку (6 показників) – оцінює рівень та складність тарифного захисту країни в результаті її торговельної політики. Цей компонент включає в себе ефективний середньозважений торговельний тариф, що застосовується країною, частку товарів, що ввозяться безмитним шляхом та складність тарифного режиму, яка вимірюється за допомогою різниці в тарифах, поширеність тарифних піків та спеціальних тарифів, кількості різних тарифів.

Колона 2: Доступ на зовнішній ринок (2 показники) – оцінює тарифні бар'єри, з якими стикаються експортери країни на цільових ринках. Вона включає в себе середні тарифи, з якими стикається країна, а також маржу переваги на ринках призначення, що обговорюються в рамках двосторонніх або регіональних торговельних угод, або надані у формі торговельних преференцій.

Підіндекс B: Прикордонна адміністрація – складається з однієї колони:

Page 24: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

22

Колона 3: Ефективність та прозорість управління кордоном (13 показників) – оцінює ефективність та прозорість управління кордонами. Зокрема, вона відображає ефективність, прозорість та витрати, пов'язані з імпортом та експортом товарів, оцінку асортименту, якості та комплексності основних послуг, що пропонуються митними та пов'язаними агенціями, а також середній час, витрати та кількість документів, необхідних для імпорту та експорту товарів відповідно, передбачуваність часу прикордонних процедур, а також прозорість процесу, що вимірюється наявністю та якістю інформації, наданою прикордонними службами, та поширенням корупції.

Підіндекс C: Інфраструктура – оцінює наявність та якість транспортної інфраструктури країни, відповідних послуг, інфраструктури зв'язку, необхідних для полегшення переміщення товарів всередині країни та через кордон. Він складається з трьох колон:

Колона 4: Наявність і якість транспортної інфраструктури (7 показників) – вимірює наявність та якість внутрішньої інфраструктури для кожного з чотирьох основних видів транспорту: автомобільного, повітряного, залізничного та морського. Оцінюється також поширеність повітряного транспорту та морських шляхів.

Колона 5: Наявність та якість транспортних послуг (6 показників) – оцінює наявність і якість транспортних послуг, включаючи наявність та компетентність судноплавних та логістичних компаній країни, а також легкість, вартість та своєчасність відвантаження, міру ефективності поштового зв'язку

Колона 6: Наявність та використання інформаційно-комунікаційний технологій (7 показників) – оцінює наявність та якість інформаційно-комунікаційних технологій в країні, наближеність, за допомогою використання мобільного телефону та Інтернету серед населення в цілому, компаній та уряду для взаємодії з громадянами. Вона також враховує якість доступу в Інтернет.

Підіндекс D: Робоче середовище – складається з однієї колони: Колона 7: Робоче середовище (16 показників) – оцінює якість операційного середовища в країні, що суттєво впливає

на здатність компаній, які експортують та/або імпортують, продають та/або транспортують товари для ведення бізнесу. Вона оцінює рівень захисту прав власності в країні, якість і неупередженість її державних інституцій, ефективність у виконанні договорів, наявність фінансів, відкритість іноземній участі в інвестиціях та робочу силу, а також рівень особистої безпеки наближену до числа злочинів та тероризму.

Оцінка підіндексів обчислюються шляхом агрегування окремих показників, які спочатку перетворюються на загальну шкалу від 1 до 7, де 7 – найкращий результат. Підрахунок індексів, у свою чергу, є результатом агрегації складових колон. Незважаючи на те, що мета та визначення ІЗуТ залишаються незмінними з 2008 року, структура розвивалася з моменту її створення, що було викликане появою нових показників та зникненням інших. 57 індикаторів, використаних в ІЗуТ 2016, походять від різних організацій 2. Крім того, дані ІЗуТ служать ряду міжнародних та місцевих організацій, державних органів, наукових кіл та приватного сектору для інформування про політику, стратегії та інвестиційні рішення. Індекс 2016 року охоплює 136 країн, що складають 98% світового ВВП та 98,3% світової торгівлі товарами, загалом відсутні дані лише для 87 країн, що становить менше 1,1 %.

Розглянемо структуру та динаміку Індексу залучення у торгівлю (Таблиця 1). Таблиця 1.

Індекс залучення у торгівлю України у 2010-2016 роках Номер п/п Назва підіндексу або колони 2011-2012 рр. 2013-2014 рр. 2015-2016 рр.

Оцінка (1-7)

Рейтинг (з 136)

Оцінка (1-7)

Рейтинг (з 138)

Оцінка (1-7)

Рейтинг (з 136)

Підіндекс A Доступ до ринку 4,7 86 4,1 38 4,4 80 Колона 1 Доступ до внутрішнього ринку (6

показників) - - 5,5 22 5,5 24

Колона 2 Доступ на зовнішній ринок (2 показники)

- - 2,7 61 3,3 110

Підіндекс B Прикордонна адміністрація 2,8 116 3,6 100 4,1 95 Колона 3 Ефективність та прозорість

управління кордоном (13 показників) - - 3,6 100 4,1 95

Підіндекс C Інфраструктура 3,9 64 3,9 61 3,9 69 Колона 4 Наявність і якість транспортної

інфраструктури (7 показників) 4,3 61 3,7 55 3,4 72

Колона 5 Наявність та якість транспортних послуг (6 показників)

3,4 83 4,2 61 4,0 69

Колона 6 Наявність та використання інформаційно-комунікаційний технологій (7 показників)

4,0 61 3,9 70 4,4 73

Підіндекс D Робоче середовище 3,7 103 3,7 103 3,5 125 Колона 7 Робоче середовище (16 показників) - - 3,7 103 3,5 125

Загальний показник Індекса залучення у торгівлю 3,8 86 3,8 83 4,0 95 Джерело: Складено автором на підставі даних Звіту про Індекс залучення у торгівлю Світового економічного форуму

[1, 2, 3]. Як можна побачити ІЗуТ України зростає, проте у підсумку знижується позиція у рейтингу. За 6 останніх років Україна

покращила свої показники у підсекції В на 1,3 пункти, що перемістило її з 116 на 95 місце у рейтингу, зокрема це відбулось в основному за рахунок зростання показників у Колоні 5: Наявність та якість транспортних послуг та Колоні 6: Наявність та

Page 25: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

23

використання інформаційно-комунікаційний технологій, проте слід відзначити падіння показників у Колоні 4: Наявність і якість транспортної інфраструктури одразу на 0,9 пунктів, що свідчить про погіршення транспортної інфраструктури в країні та зниження рівня фінансово-економічної складової економічної безпеки України. Незначне зниження відбулось у Підіндексі D: Робоче середовище, що призвело до погіршення рейтингу на 22 місця.

Як можна побачити з Рис. 2 Україна має позитивні результати у 2016 році (у порівнянні до групи) тільки за трьома колонами у порівнянні з ситуацією в Євразійському регіоні. За показниками Колони 1: Доступ до внутрішнього ринку, Україна посідає двадцять четверте місце, до п’ятірки лідерів серед даної групи потрапили: Особливий адміністративний район Гонконг, Республіка Сінгапур, Республіка Чилі, Ісламська Республіка Мавританія та Республіка Ґватемала За показниками Колони 4: Наявність і якість транспортної інфраструктури наша країна посідає сімдесят друге місце, а п’ятірка лідерів виглядає наступним чином: Особливий адміністративний район Гонконг, Об'єднані Арабські Емірати, Республіка Сінгапур, Французька Республіка та Японська Держава. За показниками Колони 5: Наявність та якість транспортних послуг Україна посідає 69 місце, а п’ятірка лідерів виглядає наступним чином: Велике Герцогство Люксембург, Особливий адміністративний район Гонконг, Республіка Сінгапур, Королівство Нідерландів та Королівство Швеція.

Серед негативних результатів Україна посідає найнижче (125 місце) місце за показником Колони 7: Робоче середовище у порівнянні з Євразією в цілому, до п’ятірки лідерів серед даної групи потрапили: Особливий адміністративний район Гонконг, Республіка Сінгапур, Велике Герцогство Люксембург, Фінляндська Республіка та Швейцарська Конфедерація. За показниками Колони 2:, Україна також посідає сто десяте місце, до п’ятірки лідерів увійшли: Федеративна Демократична Республіка Непал, Королівство Лесото, Республіка Уганда, Республіка Мадагаскар та Королівство Камбоджа. За показниками Колони 3: Ефективність та прозорість управління кордоном, Україна посідає дев’яносто п’яте місце, а п’ятірка лідерів виглядає наступним чином: Республіка Сінгапур, Королівство Нідерландів, Королівство Швеція, Фінляндська Республіка та Республіка Австрія.

За показником Колони 6: Наявність та використання інформаційно-комунікаційний технологій Україна посідає 73 місце, що є рівнозначним середнім показником для Євразійського регіону, до п’ятірки лідерів серед даної групи потрапили: Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії, Королівство Швеція, Королівство Нідерландів, Королівство Данія та Фінляндська Республіка.

Отже, можна прийти до висновку, пріоритетними напрямками повинні бути: покращення робочого середовища бізнесу, розширення доступу на зовнішні ринки та підвищення уваги до ефективності та прозорості управління кордоном. Якщо вирішити дані питання можна досягнути вищого показника Індексу залучення у торгівлю. Також, слід зазначити, що даний індекс можна використовувати для оцінки рівня державного регулювання економічної безпеки держави.

Список використаних джерел: 1. Індекс залучення у торгівлю: Звіт за 2015-2016 рік // База даних “Звіти” / Світовий економічний форум. URL :

http://reports.weforum.org/global-enabling-trade-report-2016/. 2. Індекс залучення у торгівлю: Звіт за 2013-2014 рік // База даних “Звіти” / Світовий економічний форум. URL :

http://reports.weforum.org/global-enabling-trade-report-2014/. 3. Індекс залучення у торгівлю: Звіт за 2011-2012 рік // База даних “Звіти” / Світовий економічний форум. URL :

http://reports.weforum.org/global-enabling-trade-report-2012/

Maksym Vavrin Ivan Franko National University of L’viv

ANALYSIS OF ENABLING TRADE INDEX AND ITS INFLUENCE ON ECONOMIC SECURITY OF UKRAINE In theses are describes enabling trade index research as an indicator of economic security of Ukraine

Анастасія Величко Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МАРКЕТИНГОВОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ ПОЛІТИКИ ТОРГІВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

Сучасний розвиток світу та зростання сильної конкуренції все більш загострюють ситуацію між торгівельними підприємствами України. Як наслідок, це провокує їх зосередитись на своїх сильних сторонах та можливостях, а допомагає в цьому саме маркетинг. Головною метою відділу маркетингу для кожного підприємства є задоволення потреб покупців краще ніж це можуть зробити конкуренти [1, c.75] .

Рис. 2. Схематичне зображення Індексу залучення у торгівлю 2015-2016 років для України та Євразії загалом

Джерело: [1].

Page 26: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

24

Згідно з цією метою, департамент маркетингу має зорієнтуватись на забезпеченні свого підприємства інформацією про ефективні шляхи його розвитку, беручи до уваги теперішні та майбутні запити споживачів. Одним із інструментів, який дає змогу застосувати в єдності та взаємозв'язку стратегію і тактику активного просування до потреб потенційних покупців, є маркетингова політика комунікацій. Актуальність дослідження обумовлена необхідністю вивчення та вдосконалення усіх важелів впливу на покупця з метою залучення його в свій магазин.

З усього спектру завдань, що стоять перед комунікативною політикою торговельного підприємства найважливішими є: відмінність його від інших, досягнення конкурентних переваг і можливість встановлення підвищеної ціни. Це стає можливим у разі переконання споживача здійснити покупку саме в даному магазині.

Як правило, для більшості українських компаній маркетингові комунікації сприймаються більше як діяльність, яка має суто функціональний характер, що потім стає причиною управлінських конфліктів і ускладнює об’єднання всіх інструментів залучення споживачів та систему управління підприємством. Недооцінка власників торгівельних підприємств важливості маркетингових комунікацій та відсутність методологічного апарату їхньої реалізації призводить до нераціонального використання ресурсів, які витрачаються на комунікації із зовнішнім середовищем і, як наслідок, до неефективного менеджменту.

Згідно з практикою проведення різноманітних рекламних, піар- та інших акцій з просування товару, більшість українських споживачів характеризуються передусім:

- мають високий ступінь недовіри до реклами та ЗМІ, - відрізняються стриманістю та консервативністю, - досить сильно прив'язані до будинку, сім'ї та своїх традицій [3]. В свою чергу, закордонні компанії, які застосовують на українському ринку комунікації в рамках реалізації своїх

маркетингових стратегій, відрізняються відносною активністю. На відмінну від вітчизняних виробників іноземні підприємства на ринку України проводять більш регулярно програми просування своїх товарів та є менш вразливі до кон’юнктурних коливань та кризових явищ в економіці країни. Крім цього, закордонні фірми приділяють більше уваги комунікативній політиці, що в свою чергу позитивно впливає на результати їхньої діяльності [2, c.46].

Можемо також відзначити, що українські підприємства торгівлі приділяють максимум уваги формуванню своєї торгової марки та бренду, що в свою чергу є однією із запорук успіху. Сучасним українським підприємствам слід частіше удосконалюватись, видозмінюватись, нагадувати про себе й функціонувати з позитивним іміджем та репутацією на національному та міжнародному ринку.

Підсумовуючи результати нашого дослідження, необхідно зазначити, що попри активну участь іноземних компаній, українські мають все ж таки більші переваги в сфері комунікаційної політики поряд з ними. Основою такого вигідного становища українських компаній є характерні особливості українського народу.

Отже, незважаючи на невеликий досвід вітчизняних виробників та досить неповне використання потенціалу комунікаційних інструментів, українські підприємства краще знайомі з менталітетом своєї країни і саме тому здатні більш точно передбачити реакцію споживача на певний захід комунікаційної програми і його подальший вибір. Роль маркетингу на кожному підприємстві чи не найбільш значна, адже сильними підприємства робить не тільки їх продукт або послуга, а і те становище, яке вони займуть у свідомості споживачів, тому відділ маркетингу має добре попрацювати над оптимальним вибором маркетингових інструментів та проведенням ефективної комунікативної політики.

Список використаних джерел: 1. Апопій В.В., Міщук І.П., Рудницький С.І., Хом'як Ю. М.: Теорія та практика торговельного обслуговування: Навчальний

посібник //За ред. В.В.Апопія. - К. : Центр навчальної літератури, 2005.- 496 с.. 2. Длігач А. Тенденції розвитку маркетингу в Україні // Маркетинг в Україні. - 2005. - № 2. - С. 46-48. 3. Голенко Ю.Б. Ринок маркетингових комунікацій в Україні [Електронний ресурс] / Ю.Б. Голенко, Л.О. Юзик – Режим

доступу до ресурсу:http://www.rusnauka.com/. 4. Зоткін А.Ю. Бренд як основа сучасного бізнесу [Електронний ресурс] / А.Ю. Зоткін – Режим доступу до

ресурсу: www.marketingmix.kiev.ua

Аnastasia Velychko Ivan Franko National University of L’viv

PROBLEMS AND PROSPECTS OF MARKETING COMMUNICATION POLICY TRADE COMPANIES IN UKRAINE The modern world development and growth of strong competition increasingly aggravate the situation between retailers Ukraine.

Marketing department has to navigate his company provide information on effective ways of its development, taking into account the current and future demands of consumers. Relevance of the study is due to the need to study and improve all levers of influence on the buyer to raise it in his shop.

Маркіян Висоцький Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ ЗАПАСІВ ПІДПРИЄМСТВА Питання економічного аналізу відіграють важливу роль при оцінці ефективності господарської діяльності.

Підприємницька діяльність здійснюється протягом тривалого часу і потребує певного узагальнення, систематизації та аналізу за напрямками та етапами.

Однією з обов’язкових умов здійснення процесу виробництва є забезпечення його предметами праці (запасами), з яких або за допомогою яких здійснюється виробництво продукції. Під час виготовлення на підприємстві відбувається споживання різноманітних видів ресурсів, більша частка витрат яких припадає на матеріальні ресурси.

Питання щодо особливостей аналізу запасів на підприємствах промисловості порушувались у дослідженнях багатьох відомих вчених, таких як Барабані Н.С. [1], Бутинець Ф.Ф., Мних В.Є. [3], Голов С.Ф. [2], Гамова О.В., Бондар Н.М., Попович П. Я., Коновалова О.В., Кузьмінський А.М., Чумаченко М.Г., Сопко В.В., Федосов В.М. та інших.

Проте питання аналізу запасів не втрачають своєї актуальності й потребують подальшого дослідження. Основні задачі аналізу запасів на підприємстві полягають у забезпеченні щоденного дослідження їх надходження,

збереження на всіх етапах руху, аналіз та планування норм необхідних запасів, використання запасів у виробництві та для

Page 27: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

25

продажу. За допомогою аналізу використання матеріальних ресурсів можливим стає своєчасне виявлення запасів та їх залишків, які, у подальшому, підлягають реалізації у відповідності з діючим порядком, що і розроблено на підприємствах.

Правильна і раціональна організація запасів забезпечується чіткою системою і суворим порядком оформлення операцій, щодо їх руху. Аби вірно проводити аналіз запасів необхідно вивчити їх структуру, яка передбачає групування їх за економічним призначенням, виходячи з функціональної і технологічної ролі та значення у виробничому процесі і технологічними властивостями, на сировину і матеріали, паливо, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети, ін.

Запаси є найменш ліквідною частиною оборотних активів підприємства. Для перетворення запасів у грошові кошти необхідний час не лише для того, щоб знайти покупця, але й для того, щоб отримати від нього надалі плату за продукцію. Інформація про такі активи є важливою насамперед для забезпечення безперебійного процесу виробництва і реалізації продукції підприємства та його платоспроможності [2, с.210].

Аналіз запасів набуває особливого значення при обґрунтуванні відповідних управлінських рішень з урахуванням минулих тенденцій, поточного стану та можливостей прогнозування напрямів розвитку підприємства у майбутньому. Саме потреби управління зумовили необхідність розроблення відповідних методик аналізу запасів. До основних елементів аналізу запасів належать: завдання і формулювання мети аналізу; об’єкти аналізу; система показників, за допомогою яких досліджуватиметься кожний об’єкт аналізу; алгоритм проведення дослідження та його періодичність; опис способів дослідження об’єктів аналізу; джерела інформації, на яких ґрунтується аналіз; оформлення результатів аналізу у певних документах; користувачі результатів аналізу.

Слід зазначити, що відповідно до виду методики і мети її використання, деякі із зазначених елементів можуть уточнюватися чи упускатися. Але загалом методика аналізу має відповідати ідеології управління запасами.

У фаховій літературі відокремлюють такі основні етапи аналізу запасів: аналіз загального обсягу запасів та їх відповідності потребам виробництва; аналіз запасів у днях середньодобового споживання; аналіз оборотності запасів; аналіз факторів, що впливають на обсяг та структуру запасів; аналіз фінансування запасів та аналіз ефективності управління запасами [3].

На рівні підприємства, запаси відносяться до числа об’єктів, які вимагають великих капіталовкладень, і тому становлять собою один із факторів, що визначають політику підприємства. Аналіз запасів має велике значення як у виробничому, так і у фінансовому аспектах. Використання запасів підпорядковане єдиній меті – забезпеченню безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції [3].

Безперебійний процес виробництва і реалізації продукції досягається через управління запасами. Політика управління запасами полягає в: оптимізації загального розміру і структури запасів; мінімізації витрат на їх обслуговування; забезпеченні ефективного контролю за їх рухом. Основу формування політики управління запасами складає їх класифікація у відповідності з різними цілями. Запаси на підприємстві створюються для: забезпечення поточної виробничої діяльності (поточні запаси сировини і матеріалів); забезпечення поточної збутової діяльності (поточні запаси готової продукції); накопичення сезонних запасів, що забезпечують господарський процес у майбутньому [2, с.214].

Ефективне управління запасами на основі аналізу дозволяє знизити тривалість виробничого та всього операційного циклу, зменшити поточні витрати на їх збереження, визволити з поточного господарського обороту частину фінансових засобів, реінвестуючи їх в інші активи. Забезпечення цієї ефективності досягається за рахунок проведення аналізу матеріальних запасів, який має свої особливості і складається з таких етапів: 1) аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей у попередньому періоді; 2) визначення цілей формування запасів; 3) оптимізація розміру основних груп поточних запасів; 4) формування ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві; 5) реальне відображення у фінансовому обліку вартості запасів товарно-матеріальних цінностей в умовах інфляції [2].

За результатами дослідження можемо стверджувати, що основними шляхами прискорення оборотності запасів: скорочення тривалості виробничого циклу; раціональна організація роботи з матеріально-технічного забезпечення; скорочення періоду зберігання; недопущення утворення залежалих або непотрібних запасів; своєчасне відвантаження й оформлення документації; вивчення платоспроможності покупців і використання заходів зі стягнення дебіторської заборгованості; скорочення строків оборотності на всіх фазах обігу засобів.

Таким чином, питання аналізу наявності і використання виробничих запасів впливають на успішну роботу підприємства. Раціональна структура, ефективне використання і підвищення ефективності використання виробничих запасів є запорукою забезпечення безперервності виробничого процесу та рентабельного виробництва.

Список використаних джерел: 1. Барабані Н.С. Аналіз господарської діяльності: Навч. посіб. за заг. ред. Є.В. Мниха. – К.: Київ, 2005. – 395 с. 2. 31. Голов С.Ф., Костюченко В.М., Кравченко І.Ю., Ямборко Г.А. Фінансовий облік: Підручник. – К.: Лібра, 2005. – 976с. 3. Мних Є.В., Ференц І.Д. Економічний аналіз: Навч. посіб. – Л.: Армія України, 2005. – 144 с.

Markiian Vysotskyi Ivan Franko National University of L’viv

FEATURES OF ECONOMIC ANALYSIS OF ENTERPRISE INVENTORY The thesis exposes the problems of economic analysis of enterprise inventory. Question of analysis of the availability and use of

industrial inventory affect a successful work of a company. Analysis of inventory is of great importance both in production and in the financial aspects. Analysis of inventory is of great importance when justifying the appropriate management decisions taking into consideration past trends, current status and prediction of development trends of enterprise in future.

Iринa Вiхoть Львiвcький нaцioнaльний унiвeрcитeт iмeнi Iвaнa Фрaнкa

CПOЖИВЧI ВИДAТКИ ДOМOГOCПOДAРCТВ УКРAЇНИ У тезах рoзглянутo ocнoвнi теoретичнi аcпекти вивчення cпoживчих видаткiв домогосподарств, обґрунтoванo пoняття

дoмoгocпoдарcтв та чинники фoрмування йoгo cпoживчих видаткiв. Визначенo ocнoвнi cтаттi, якi фoрмують видатки дoмoгocпoдарcтв. Прoведенo cтатиcтичний аналiз cпoживчих видаткiв України, визначеннi ocнoвнi прoблеми пoлiтики дoхoдiв i видаткiв дoмoгocпoдарcтв України, а такoж напрями їх удocкoналення.

Page 28: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

26

Пocтанoвка прoблеми. У вiтчизнянiй наукoвiй лiтературi cтруктура cпoживання дoмoгocпoдарcтв рoзглядаєтьcя, здебiльшoгo, як результат певних вирoбничих та рoзпoдiльних прoцеciв. При цьoму cтруктура cпoживання як чинник, щo впливає на параметри функцioнування екoнoмiчних cиcтем, практичнo не рoзглядалаcя, значнoю мiрoю - через дoмiнування акcioм “cуверенiтету та рацioнальнocтi cпoживача”. Cтруктура та cпiввiднoшення oкремих cкладoвих cпoживчих видаткiв є пoказникoм матерiальнoгo дoбрoбуту дoмoгocпoдарcтв. Iнфoрмацiйнoю базoю щoдo пoказникiв видаткiв дoмoгocпoдарcтв є данi вибiркoвих oбcтежень умoв життя, якi врахoвують уci види видаткiв, за виняткoм тих, щo пoв’язанi з пiдприємницькoю та фермерcькoю дiяльнicтю, а такoж cамo зайнятicтю. Cлiд удocкoналювати пoлiтику дoхoдiв i видаткiв дoмoгocпoдарcтв, адже cаме вiд неї залежить дoбрoбут наcелення. Тoму екoнoмiчна пoлiтика держави має бути cпрямoванoю на рoзв'язання ocнoвних завдань вiтчизнянoї екoнoмiки, вибiр прioритетних напрямiв рoзвитку, якi мають якicнo змiнити її, cпрямувати на задoвoлення cучаcних пoтреб дoмoгocпoдарcтв, cуcпiльcтва в цiлoму. Це питання, щo пoтребує ocoбливoї уваги i пocтiйнoгo дocлiдження.

Метoю дocлiдження є виявлення ocнoвних теoретичних аcпектiв дoмoгocпoдарcтв України, аналiз cтруктури i ocoбливocтей фoрмування i рoзпoдiлу видаткiв дoмoгocпoдарcтв, а такoж визначення ocнoвних прoблемних аcпектiв видаткiв дoмoгocпoдарcтв i шляхiв їх удocкoналення.

Актуальнicть дocлiдження: визначаєтьcя пoтребoю прoаналiзувати cпoживчi видатки дoмoгocпoдарcтв України. Ф.C. Мишкiн, Г. Михайляк, М.М. Ватаманюк, Н.В. Завербна, Я. Штoкалo, та багатo iнших зрoбили вагoмий внеcoк у дocлiдженнi i аналiзi cпoживчих видаткiв дoмoгocпoдарcтв, а такoж займалиcя прoблемами i тенденцiями їх рoзвитку.

Виклад ocнoвнoгo матерiалу. Змiшaнa eкoнoмiкa ввaжaєтьcя oднiєю з нaйбiльш прoгрecивних cуcпiльних cиcтeм у cучacних цивiлiзoвaних крaїнaх cвiту. Вoнa пeрeдбaчaє cпiвicнувaння рiзних eкoнoмiчних ceктoрiв в мeжaх oднiєї дeржaви. Oдним з тaких ceктoрiв є дoмaшнi гocпoдaрcтвa.

Дoмашнє гocпoдарcтвo рoзглядають як eкoнoмiчний cуб'єкт, який cклaдaєтьcя з oднoгo aбo бiльшoї кiлькocтi iндивiдiв, щo cпiльнo здiйcнюють гocпoдaрcьку дiяльнicть i мaють cпiльний бюджeт.

Мoжнa кoнcтaтувaти, щo дoмoгocпoдaрcтвo в eкoнoмiцi викoнує три ocнoвнi функцiї: cпoживaння, пocтaчaння фaктoрiв вирoбництва, зaoщaджeння [4]. Прoтe прoвiднoю виcтупaє функцiя cпoживaння. Нa oбcяги cпoживaння дoмoгocпoдaрcтвa найбiльшoю мiрoю впливaють рoзмiри йoгo бюджeту i рiвeнь цiн нa мaтeрiaльнi тa нeмaтeрiaльнi блaгa.

Бюджeт дoмoгocпoдaрcтвa — бaлaнc фaктичних дoхoдiв i витрaт дoмoгocпoдaрcтвa зa визнaчeний пeрioд чacу (квaртaл, мicяць, рiк) тa фiнaнcoвa бaзa життя, щo нaдaє дoмoгocпoдaрcтву влacнoгo cтилю cпoживaння тa життєдiяльнocтi. Бюджeт дoмoгocпoдaрcтвa є зacoбoм зaдoвoлeння йoгo пoтрeб. Пo мiрi йoгo зрocтaння нe тiльки бiльш пoвнo зaдoвoльняютьcя наявнi пoтрeби, aлe й icтoтнo мiняєтьcя caмa cиcтeмa пoтрeб. Вiдпoвiднo змiнюєтьcя й cтруктурa caмoгo cпoживaння i вiдпoвiднo видатки бюджeту дoмoгocпoдaрcтвa.

Нa cпoживaння в дoмaшнiх гocпoдaрcтвaх впливaє бaгaтo фaктoрiв eкoнoмiчнoгo, coцiaльнoгo, дeмoгрaфiчнoгo, eкoлoгiчнoгo хaрaктeру. Cпoживaння є рeзультaтoм людcькoї дiяльнocтi, щo пoлягaє в зaдoвoлeннi зрocтaючих пoтрeб людини в прoдуктaх хaрчувaння, нeпрoдoвoльчих тoвaрaх i пocлугaх [1]. Cпoживчi видатки дoмoгocпoдарcтв – oдна з гoлoвних cкладoвих ВВП, а oтже, i чинник, вiд якoгo певнoю мiрoю залежить cтан нацioнальнoї екoнoмiки. Тoму питання прo те, щo лежить в ocнoвi рiшень дoмoгocпoдарcтв при визначеннi ними величин витрат на cпoживання, є oднiєю iз центральних прoблем макрoекoнoмiки. Oчeвиднo, щo нaйвaжливiшим чинникoм щo зумoвлює cтруктуру видаткiв є дoхiд. Якщo вiн зрocтaє, тo cпoживaч гoтoвий витрaчaти бiльшe.

Oтжe, cпoживчi видaтки — цe чacтинa ocoбиcтих дoхoдiв грoмaдян, щo зaлишaєтьcя пicля виплaти пoдaткiв i вiдклaдaння пeвнoї чacтини дoхoду нa нaгрoмaджeння [5]. Cпoживчi видaтки в крaїнaх з рoзвинeнoю eкoнoмiкoю клacифiкуютьcя нa тoвaри i пocлуги, a caмe: видaтки нa тoвaри дoвгocтрoкoвoгo кoриcтувaння (cтрoк cлужби тoвaру 1 рiк i бiльшe); видaтки нa тoвaри кoрoткocтрoкoвoгo кoриcтувaння (cтрoк cлужби тoвaру мeншe 1 рoку); видaтки нa пocлуги.

У ринкoвiй eкoнoмiцi кoжнe дoмoгocпoдaрcтвo вoлoдiє пeвними eкoнoмiчними рecурcaми i викoриcтoвує їх eфeктивнo з мeтoю oдeржaння дoхoду як зacoбу cвoгo icнувaння. Пiд дoхoдaми дoмoгocпoдaрcтв мaють нa увaзi рeзультaти їх eкoнoмiчнoї дiяльнocтi. Вoни фoрмуютьcя з трьoх ocнoвних джeрeл: зaрoбiтнa плaтa; дoхoди вiд пiдприємницькoї дiяльнocтi i фiнaнcoвo-крeдитних oпeрaцiй; coцiaльнi трaнcфeрти. Oтримaвши дoхoди, кoжнe дoмoгocпoдaрcтвo їх витрaчaє. Тoму aнaлiзуючи дoхoди гocпoдaрюючих oдиниць, нe мoжнa oбiйти увaгoю видaтки дoмoгocпoдaрcтв. Видaтки дoмoгocпoдaрcтвa — cукупнicть плaтeжiв, якi здiйcнюютьcя дoмoгocпoдaрcтвoм з мeтoю зaбeзпeчeння йoгo життєдiяльнocтi, щo включaють видaтки нa придбaння прoдoвoльчих i нeпрoдoвoльчих тoвaрiв тa oплaту пocлуг, iнвecтицiйнi видaтки, пoдaтки нa дoхoди, мaйнo тa iншi cплaчeнi пoтoчнi трaнcфeрти [3]. Фiнaнcoвий cтaн дoмoгocпoдaрcтв нaйдoцiльнiшe булo б oцiнювaти зa рoзмiрoм дoхoду нa oднoгo члeнa дoмoгocпoдaрcтвa, aджe caмe цeй пoкaзник є нaйбiльш oб'єктивним: чим вищим є рiвeнь дoхoдiв нa oднoгo члeнa дoмoгocпoдaрcтвa, тим крaщим ввaжaєтьcя йoгo фiнaнcoвий cтaн.

Пoтoчнa cтруктурa cпoживчих видaткiв укрaїнcьких дoмoгocпoдaрcтв близькa дo тiєї, щo булa влacтивa рoзвинeним крaїнaм Єврoпи тa CШA нa пoчaтку ХХ cт. В ocтaннi рoки oдним iз вaжливих чинникiв збiльшeння дoхoдiв дoмoгocпoдaрcтв (ocoбливo зaхiдних oблacтeй Укрaїни) cтaлa трудoвa мiгрaцiя зa кoрдoн. Рiвeнь якocтi життя людини вимiряєтьcя кiлькicтю й якicтю блaг, якi вoнa мoжe придбaти зa cвoї дoхoди. У 2011 рoцi грoшoвi дoхoди дoмoгocпoдaрcтвa cтaнoвили 88,9%, у 2015 рoцi вoни збiльшилиcь нa 0,5% пoрiвнянo з 2011 р., прoтe змeншилиcь нa 1,8% пoрiвнянo з 2014 рoкoм. Нeзвaжaючи нa цe зaгaльнi дoхoди зa aнaлiзoвaний пeрioд збiльшилиcь нa 1413,8 грн.У 2015 рoцi зaгaльнi дoхoди cтaнoвили 5122,0 грн., у 2014 - 4470,9 грн., щo пoкaзує тeндeнцiю дo збiльшeння, тaк як у 2011 рoцi зaгaльнi дoхoди cтaнoвили лишe 3708,2 грн. Видатки дoмoгocпoдaрcтвa у 2015 рoцi пoрiвнянo з 2011 рoкoм збiльшилиcь нa 1494 грн.

Прoблeмaми пoлiтики дoхoдiв i видаткiв дoмoгocпoдaрcтв Укрaїни є: а) низький зaгaльний рiвeнь дoхoдiв дoмoгocпoдaрcтв; б) у фoрмувaннi дoхoдiв дoмoгocпoдaрcтв - змeншeння рoлi зaрoбiтнoї плaти; в) знaчнa мiжгaлузeвa тa мiжпocaдoвa дифeрeнцiaцiя зaрoбiтнoї плaти i iн. Нeoбхiдним є удocкoнaлeння пoлiтики дoхoдiв i видаткiв, в ocнoвнoму чeрeз збiльшeння дoхoдiв зa рaхунoк oплaти прaцi,

при цьoму мeхaнiзм удocкoнaлeння пoвинeн пeрeдбaчaти: 1) утoчнeння прoжиткoвoгo мiнiмуму для ocнoвних coцiaльнo-дeмoгрaфiчних груп дoмoгocпoдaрcтв з урaхувaнням

рeгioнaльнoї дифeрeнцiaцiї тa зaбeзпeчeння йoгo функцioнувaння як дeржaвнoгo coцiaльнoгo cтaндaрту; 2) удocкoнaлeння мeхaнiзму дoгoвiрнoгo рeгулювaння coцiaльнo-трудoвих вiднocин (шляхoм кoнкрeтизaцiї змicту угoд i

дoгoвoрiв);

Page 29: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

27

3) прийняття нoвих тa удocкoнaлeння cиcтeми чинних нoрмaтивнo-прaвoвих aктiв, щo cтocуютьcя oплaти прaцi, прoжиткoвoгo мiнiмуму, пoдaткoвoї cиcтeми Укрaїни.

Виcнoвки. Зрocтaння eкoнoмiчнoї aктивнocтi дoмoгocпoдaрcтв, мoжливe лишe при cтвoрeннi cприятливих умoв для рoзвитку пiдприємницькoї дiяльнocтi шляхoм удocкoнaлeння пoдaткoвoї cиcтeми, cпрoщeння дoзвiльних прoцeдур, рeaльнoї фiнaнcoвo-крeдитнoї пiдтримки рoзвитку мaлoгo й ceрeдньoгo бiзнecу, зaбeзпeчeння нaлeжнoгo зaхиcту привaтнoї влacнocтi (ocoбливo нeвeликoї вaртocтi) тoщo. Дeржaвa пoвиннa зaйняти aктивну пoзицiю у cфeрi рeгулювaння дoхoдiв грoмaдян, cтимулюючи їхнє бaжaння caмocтiйнo зaрoбляти нeoбхiднi кoшти, a нe пacивнo oчiкувaти нa дoпoмoгу з бoку дeржaвних oргaнiв i грoмaдcьких фoрмувaнь. Кoжeн дiєздaтний грoмaдянин Укрaїни пoвинeн у пeршу чeргу рoзрaхoвувaти нa влacнi cили й мoжливocтi, фoрмуючи дoбрoбут члeнiв cвoєї рoдини тa cуcпiльcтвa зaгaлoм.

Список використаних джерел 1. Вaтaмaнюк М. М. Cпoживaння дoмoгocпoдaрcтв в умoвaх ринкoвoї трaнcфoрмaцiї eкoнoмiки Укрaїни: aвтoрeф. диc. нa

здoбуття нaук. cтупeня кaнд. eкoн. нaук : cпeц. 08.01.01 «Eкoнoмiчнa тeoрiя» / М. М. Вaтaмaнюк; Львiв. нaц. ун-т iм. I. Фрaнкa. – Львiв, 2004. – 20 c.

2. Витрaти тa рecурcи дoмoгocпoдaрcтв/ Дeржaвнa cлужбa cтaтиcтики Укрaїни [Eлeктрoнний рecурc]. – Рeжим дocтупу:http://ukrstat.org/uk

3. Кoцюрубeнкo Г. М. Aнaлiз дoхoдiв тa витрaт вiтчизняних дoмoгocпoдaрcтв у cучacних умoвaх рoзвитку eкoнoмiки Укрaїни / Г. М. Кoцюрубeнкo // Збiрник нaукoвих прaць Кiрoвoгрaдcькoгo нaцioнaльнoгo тeхнiчнoгo унiвeрcитeту. Eкoнoмiчнi нaуки. – 2013. - №19. - C. 262-268.

4. Клиcaкoвa A. В. Ocoбливocтi cпoживчoї пoвeдiнки тa рoлi дoмoгocпoдaрcтв в eкoнoмiцi Укрaїни / A. В. Клиcaкoвa // Упрaвлiння рoзвиткoм. – 2015. – №21(97). – C. 98-100.

5. Михaйляк Г. Динaмiкa cпoживчих видaткiв в умoвaх ринкoвoї трaнcфoрмaцiї eкoнoмiки Укрaїни // Вicник Львiв. ун-ту. Ceр. eкoнoмiчнa. – 2015. – Вип. 34 – C. 506-512.

Iryna Vikhot Ivan Franko National University of L’viv

THE CONSUMER SPENDING OF HOUSEHOLDS IN UKRAINE In thesis main theoretical aspects of consumer outlays study were considered, conception of households and forming factors of its

consumer layouts were argued. Main clauses, which are forming households layouts, were defined. The statistical analises consumer layouts in Ukraine was developed. Main problems of Ukrainian income and layout policy of households and ways of their improvement were defined.

Даниїл Вроцлавський Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПОДАТКОВИХ ВЕКСЕЛІВ У ПОДАТКОВОМУ ОБЛІКУ Вексель-цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити визначену суму грошей

власнику векселя після настання строку. Виділяють такі види векселів,які застосовуються в Україні: 1)Простий вексель-просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити власнику векселя у вказаний строк

у вказаному місці вказану суму. 2)Переказний вексель (тратта)-це письмовий наказ векселедавця платнику (трасату) про сплату векселедержателю певної

суми грошей у визначеному місці у визначений час. Причому отримувачем коштів може виступати як перший векселедержатель (ремітент), так і кожний з наступних векселедержателів (індосат).

3)Казначейський вексель-це вид державного цінного паперу, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання Державного казначейства України сплатити після настання строку визначену суму грошових коштів власнику векселя.

4) Фінансовий вексель виникає внаслідок фінансової операції і засвідчує отримання грошової позики. Податкові векселі є різновидом простих векселів, що видаються платниками податків за їхнім бажанням з метою

відстрочення платежів за податковими зобов'язаннями. Вони видаються на суму платежу податку на додану вартість(ПДВ), а також для виконання платежу податкового зобов'язання, що нараховується при ввезенні товарів на митну територію України. Податкові векселі не можуть передаватися індосаментом, обов'язки їх погашення покладені лише на векселедавців, за користування податковими векселями проценти не нараховуються [1].

У функціонуванні податкових векселів задіяні дві сторони: векселедавець і векселетримач. Векселедавцями можуть бути лише юридичні особи, що зареєстровані платниками ПДВ і мають індивідуальний податковий номер. Векселетримачем цього виду векселів виступає Державна фіскальна служба України(ДФСУ) за місцем реєстрації векселедавця. Податкові векселі можуть видаватися також у процесі митного оформлення ввезених товарів у період, установлений для оплати ПДВ. Термін відстрочення податкового платежу при цьому не має перевищувати 30 календарних днів із датою видачі векселя включно [2].

Вексельна сума виражається у грошовій одиниці України за валютним курсом Національного банку України(НБУ) на дату складання податкового зобов'язання. Податковий вексель видається на повну суму податкового зобов'язання за кожною вантажною митною декларацією окремо. Часткова оплата грошовими коштами і векселями податкового зобов'язання за відвантажувальною митною декларацією не дозволяється [2].

Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1997 р. затверджено Порядок випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму ПДВ при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України. Даним порядком передбачено, що податковий вексель складається у трьох примірниках, на кожному з яких указується порядковий номер. Перший примірник обов'язково виписується на законодавчо затвердженому бланку, залишається в розпорядженні митного контролю і обліковується згідно з порядком, встановленим ДФСУ. Другий примірник не пізніше трьох днів після виписування передається до ДФСУ,в якій векселедавець зареєстрований платником ПДВ. Податковий вексель тут обліковується у відповідному журналі в день його надходження і використовується для зіставлення інформації митного контролю, податкової декларації та платіжних документів і для визначення повноти сплати сум платником ПДВ. Третій примірник залишається у платника [1].

Page 30: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

28

Оскільки податковий вексель є важливим звітним податковим документом,то він підлягає належному обліку та зберіганню, як цього вимагають чинні правила. Терміни зберігання податкових векселів такі ж, як і для всіх первинних документів системи бухгалтерського обліку.

Податкові векселі слід обов'язково авалювати у комерційному банку, що обслуговує векселедавця. Останній, хто поставив свій гарантійний напне на вексель чи алонж, стає гарантом повноти і своєчасності оплати податкового векселя. На випадок неплатоспроможності векселедавця банк-аваліст зобов'язаний сам заплатити за клієнта і після цього домагатися відшкодування своїх затрат в установленому порядку. Не підлягають обов'язковому авалюванню лише векселі тих платників податку, які за рівнем надійності відповідають вимогам закону і на підтвердження мають довідку ДФСУ. В разі недотримання платником податку хоча б однієї з вимог закону та відсутності довідки податковий вексель забезпечується авалем в установленому порядку [1].

Певні особливості існують і в процесі погашення податкових векселів. На відміну від класичних правил вексельного обігу податкові векселі в Україні погашаються в указаний термін без їх пред'явлення векселетримачем-ДФСУ. Свідченням платежу і погашення векселя при цьому стає факт зазначення векселедавцем вексельної суми у відповідному розділі податкової декларації з ПДВ окремим рядком за кожним векселем. Оформляючи податкову декларацію, платник виготовляє перелік усіх оплачених податкових векселів, сума яких указана у податковій декларації. Також складається список тих векселів, термін оплати котрих настав у звітний період, але сам платіж з якихось причин не був виконаний [1].

На випадок несвоєчасної оплати суми податкового векселя його опротестування не вчиняється. Сума векселя стягується ДФСУ шляхом безспірного списання з коштів векселедавця як недоїмка за обов'язковими платежами до Державного бюджету. Якщо податковий вексель гарантований авалем комерційного банку, то в разі відсутності необхідних коштів на розрахунковому рахунку платника несплачена сума стягується з банку-аваліста в претензійно-судовому порядку [2].

Особливості постачання і використання продукції за міжнародною виробничою кооперацією стали підставою для створення ще одного різновиду податкових векселів, векселедавцями яких виступають суб'єкти господарської діяльності, які видають прості векселі для відстрочення платежу податку до терміну повного використання ввезеної продукції. Видаються такі векселі на термін не більше 180 календарних днів від дати складання векселя, якою стає день оформлення ввізної митної декларації. У векселі рядок щодо суми платежу обов'язково заповнюється цифрами і літерами, а вексель скріплюється підписом і печаткою векселедавця. Місцем складання векселя вважається адреса уповноваженого банку України, в якому відкрито розрахунковий рахунок векселедавця [2].

Порядком оформлення векселями сплати податків з продукції, що поставляється за виробничою кооперацією, та їх погашення, затвердженого Кабміном №1303, встановлено, що цей вид податкових векселів не підлягає переданню за індосаментом. Простий вексель оформляється у трьох примірниках, векселетримачем виступає ДФСУ. Перший примірник векселя залишається у векселетримача, а другий і третій, авізовані на звороті ДФСУ "Взято на облік" із зазначенням дати і облікового номера та скріплені підписом голови (заступника голови ДФСУ) та печаткою ДФСУ, повертаються векселедавцеві для пред'явлення митному органові і для власного обліку. Митниця під час оформлення вантажу на звороті векселя ставить дату і номер вантажної митної декларації, згідно з якою ввезено продукцію, та засвідчує це підписом і особистою печаткою інспектора митниці [2].

Для погашення податкового векселя векселедавець — учасник виробничої кооперації за своїм місцезнаходженням подає до ДФСУ такі документи:

- заяву з зазначенням дати взяття на облік та облікового номера векселя; - договір (контракт) із позначкою відповідного міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади про участь

векселедавця у виробничій кооперації; - копію ввізної вантажної митної декларації на продукцію, що поставляється за виробничою кооперацією; - акт про повне використання продукції за призначенням; - копію вивізної вантажної митної декларації на продукцію, що вивозиться за митні кордони країни. Погашається податковий вексель цього виду шляхом проставлення на його лицевому боці напису "Погашено". Він

засвідчується підписом голови (заступника голови) ДФСУ та печаткою цього органу. В разі часткового використання або вивезення продукції за межі митної території України погашення векселя здійснюється на цю частку. Нарешті, якщо в указаний термін вексель або його частина не були погашені, векселедавець зобов'язаний оплатити його протягом наступних п'яти календарних днів [1].

За кожним видом платежу платіжне доручення виписується окремо. Після оплати вексель передається його тримачеві для погашення. Виплати здійснюються валютою України, перерахованою за офіційним курсом НБУ на день оплати.

Незвернення векселедавця до векселетримача (ДФСУ) протягом п'яти днів після настання терміну платежу за векселем із заявою про погашення дає привід для санкцій. Зокрема, векселетримач дістає право на пряме звернення до відповідного банку з простроченим векселем і розпорядженням про безспірне стягнення з векселедавця непогашених сум. Після цього банк повертає вексель векселетримачеві для його погашення і повернення векселедавцю. За кожен прострочений день платежу векселедавець сплачує пеню [1].

Певні особливості у порядку випуску, обліку і погашенні податкових векселів існують і в тих векселях, які видаються на суму акцизного податку за реалізований етиловий спирт, що використовується для виготовлення лікарських засобів та інших препаратів і харчових сполук. Часом появи податкового зобов'язання в них є дата відвантаження спирту або дата переказу коштів від покупця на банківський рахунок платника акцизного податку.Платіж акцизного податку можна відстрочити оформленням податкового векселя з терміном погашення не більше 90 календарних днів [2].

Векселедавцем цього різновиду податкових векселів може стати лише зареєстрований виробник лікарських засобів та інших препаратів і харчових сполук, що потребують застосування етилового спирту. Як і в попередніх випадках, відстрочення податкового платежу тут здійснюється у формі простого векселя, який не підлягає переданню за індосаментом, а обов'язки його погашення не можуть передаватися іншим особам. Векселедавець зобов'язаний оплатити вексель не пізніше вказаного у ньому строку платежу і навіть без пред'явлення векселя векселетримачем [1].

Векселі дуже ефективні економічні інструменти,які допомагають підприємствам вести їхню діяльність. Податковий векселі-це специфічний тип відносин між учасниками ринку.Основна ідея податкового векселя-сприяти взаємовигідним відносинам між бізнесом та державою.

Page 31: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

29

Список використаних джерел: 1. Демківський А. В. Вексельна справа: Навч. посібник К.: Либідь, 2003. 336 с. [Електронний ресурс] Режим доступу:

http://pidruchniki.com/19991130/ekonomika/vekselna_sprava 2. Про затвердження Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при

ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України. Постанова Кабінету Міністрів України від 1.10 1997 р. № 1104

3. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://consultant.parus.ua/?doc=00KCW17D40

Danyil Vrotslavskyy Ivan Franko National University of L’viv

FEATURES OF TAX BILL APLICATION IN THE TAX ACCOUNTING Tax billing is a very effective economical tool which helps businessmen during their entrepreneurship. It is a special kind of

relationship between businessmen and other parties which take part in this process. The main idea of such tool is helping companies which can't profit at once (due to the amount of resources that a product costs) to pay taxes. It is very useful for the country because it encourages businessmen to pay taxes and still not to be worried about risking their own profit.

Even though the hole procedure is rather difficult it is a step forward to improving the relationships between country and companies which work and are registered in Ukraine.

Даниїл Вроцлавський Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ МИТНОГО ОФОРМЛЕННЯ КВІТКОВО-ДЕКОРАТИВНОЇ ПРОДУКЦІЇ ПІД ЧАС ЇЇ ПЕРЕМІЩЕННЯ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ

Основна проблема, яка спричиняє багато матеріальних втрат для компаній, які перевозять квітково-декоративну продукцію – затримки і повільна робота. Навіть якщо документи оформлені згідно з усіма вимогами, необхідні внески сплачено, товар перевірений і очікує оформлення, процес може затягнутися. Причини такого явища як об’єктивні, так і суб’єктивні. На деяких митних пунктах занадто велике завантаження, тому черга – явище очевидне. З іншого боку, є митниці, де при невеликому товаропотоці оформлення йде ще повільніше, ніж на перевантажених, причина цього — недбальство або нестача співробітників. Як правило, митні брокери знають, що відбувається на митних постах і можуть своєчасно реагувати на ситуацію в інтересах клієнтів [3].

Ще одна проблема переміщення через митний кордон квітково-декоративної продукції стосується митного законодавства: перелік документів для розмитнення вантажів настільки складний, що найчастіше при заповненні документів, підготовці тієї чи іншої довідки, виписки трапляються помилки, виявити які заздалегідь досить складно. Виявляється помилка тільки тоді, коли за перевірку взявся митник, і виправити її пізно. У цьому випадку доводиться знову подавати новий пакет документів і сподіватися, що цього разу все зроблено як треба. Навіть компанії, які часто займаються митним оформленням, не застраховані від помилок, тому рекомендують довіряти збір і подачння документів митним брокерам, які точно знають, як заповнити відповідну форму і яку довідку потрібно оформити. Профільні фахівці допоможуть зберегти кошти і скоротять час, за який вантаж проходить митницю [3].

Нормативні документи визначають загальні правові, організаційні та фінансово-економічні основи фітосанітарного контролю на державному кордоні України, спрямовані на охорону території України від проникнення з-за кордону карантинних та інших небезпечних шкідників, хвороб рослин і бур'янів (карантинні об'єкти), що можуть завдати значних збитків народному господарству України [1].

Імпорт, експорт і транзит квіткової продукції в Україну здійснюється на підставі Закону України "Про карантин рослин", "Правил фітосанітарного контролю на державному кордоні України", Вказівок Укрголовдержкарантину "Про карантинні обмеження при ввезенні з-за кордону і використання в Україні зрізаних квітів" [1].

Усі підкарантинні матеріали і об'єкти (насіння та садівний матеріал садових, декоративних, квіткових і дикорослих культур; рослини та їх частки: живці, цибулини, бульби, кореневища, щепи тощо; зрізані живі квіти; зразки ґрунтів; тара та пакувальні матеріали), що імпортуються, експортуються, перевозяться транзитом через територію України підлягають інспектуванню, огляду, аналізу та обстеженню державними інспекторами з карантину рослин (додаток 26) [2].

Згідно з Правилами фітосанітарного контролю на державному кордоні України переміщення імпортних, експортних і транзитних підкарантинних та підконтрольних вантажів з інших держав через державний кордон України допускається лише за наявності на прикордонних передаточних станціях карантинного дозволу на ввезення або транзит підкарантинних вантажів, виданого Головною державною інспекцією з карантину рослин України (Укрголовдержкарантин) та фітосанітарного сертифіката, виданого державними органами з карантину та захисту рослин країни-експортера [1].

Для отримання карантинного дозволу на імпорт (транзит) підкарантинних вантажів, одержувачі або експедитори повинні не пізніше ніж за 5 діб до ввезення або здійснення транзиту подати письмову заяву до Укрголовдержкарантину на його оформлення. Фітосанітарний сертифікат додається до перевізних документів, що супроводжують підкарантинний вантаж [1].

Ввезення підкарантинних матеріалів з країн, що не мають державних органів з карантину і захисту рослин, дозволяється без фітосанітарного сертифіката з попереднім оформленням карантинного дозволу на імпорт Укрголовдержкарантином.

Переміщення підкарантинних вантажів через державний кордон України здійснюється через ті прикордонні пункти (станції), які вказані в карантинному дозволі на імпорт (транзит). У пунктах призначення всі підка-рантинні імпортні вантажі, тара та транспортні засоби, у яких надійшли ці вантажі, проходять повторний фітосанітарний контроль. Митне оформлення та видача цих вантажів проводиться тільки за погодженням з карантинним інспектором. Переадресування цих вантажів іншим організаціям та в інші регіони допускається лише за дозволом Головної державної інспекції з карантину рослин України [2].

Відповідно до Закону України "Про карантин рослин" та Статуту Державної служби з карантину рослин України перевезення підкарантинних вантажів, які можуть бути переносниками карантинних шкідників, хвороб рослин та бур' янів із господарств, районів, областей на території яких уведені карантинні обмеження або оголошено карантин, проводиться лише за умови пред'явлення відправником карантинного сертифіката, який видається місцевою Державною інспекцією з карантину рослин, у зоні діяльності якої перебуває відправник [2].

Карантинний сертифікат видається на партію підкарантинного вантажу. Карантинний сертифікат складається з 4 примірників окремо на кожний вагон або контейнер. Перший примірник сертифіката додається до перевізних документів;

Page 32: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

30

другий зберігається на станції відправлення як документ суворої звітності; третій державний інспектор з карантину рослин замість карантинного донесення надсилає на адресу карантинної інспекції, в зоні діяльності якої перебуває станція призначення вантажу; четвертий залишається у державного карантинного інспектора. На станції відправлення до перевізних документів уноситься відмітка щодо надання перевізнику карантинного сертифіката з зазначенням його номера та дати видачі [1].

Вантаж за карантинним сертифікатом без підпису та печатки, з виправленнями, а також, якщо найменування вантажу в ньому не відповідає фактично пред'явленому, до перевезення не приймається. Вантаж приймається до перевезення, якщо термін дії карантинного сертифіката не менший терміну доставки вантажу [1].

Підкарантинні вантажі, які надходять в Україну на адресу дипломатичних, консульських, торговельних представництв, міжнародних або міжурядових організацій, що є на території України, повинні супроводжуватись фітосанітарними сертифікатами карантинної служби країни-відправника та проходити фітосанітарний контроль на станції призначення з відбором зразків та проб для експертизи в присутності власника вантажу або його представника та працівника митниці.

При реекспорті підкарантинних матеріалів на них розповсюджуються всі карантинні обмеження, які стосуються експортних підкарантинних матеріалів [2].

Таким чином, необхідно зробити великий обсяг митної роботи, щоб налагодити якісні і довірчі відносини між імпортерами та митними органами. Реформи в Україні відбуваються і велика кількість старих проблем на митних постах зникає, але це не є причиною, щоб зупунитися на досягнутому. Позитивна тенденція вже з’явилася і дуже важливо її притримуватися.

Список використаних джерел: 1. Дубініна А. А., Сорокіна С. В., Зельніченко О. І. Митна справа: Підручник. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - 320 с.

[Електронний ресурс] Режим доступу: http://pidruchniki.com/1584072022339/ekonomika/mitna_sprava 2. Про карантин рослин Верховна Рада України; Закон від 30.06.1993 № 3348-XII 3. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://lisichansk.com.ua/2016/07/47309

Danyil Vrotslavskyy Ivan Franko National University of L’viv

PROBLEMATIC ASPECTS OF CUSTOM CLEARANCE OF FLORAL DECORATIVE PRODUCTS DURING IT’S TRANSITION TROUGH BORDER

To sum up, we can conclude that there is still work to be done to create trustworthy relationships between businessmen and the customs. The reformation of Ukraine is working, many old problems are gone, but it is not a reason to stop developing. It is very important to move forward and not to stop improving our country.

Віолета Гаврилів Львівський національний університет імені Івана Франка

РОЗВИТОК ІНДУСТРІЇ КОЛЕКТИВНОГО ІНВЕСТУВАННЯ У ГЛОБАЛЬНІЙ ФІНАНСОВІЙ СИСТЕМІ

Наявність достатнього обсягу фінансових ресурсів є запорукою досягнення належного рівня розвитку в соціально-економічній сфері, забезпечує високий показник якості життя суспільства, нарощує обсяги валового внутрішнього продукту,

що у свою чергу є одним із найважливіших індикаторів рівня розвитку держави. У сучасних умовах більшість країн стикається з проблемою дефіциту фінансових ресурсів, унаслідок чого виникає необхідність у залученні внутрішніх і зовнішніх інвестицій [3]. Тільки з допомогою реальних інвестицій можна забезпечити структурну перебудову та підняти рівень національної економіки. Тому вливання коштів в економіку є необхідним, а виникнення інститутів спільного інвестування (ІСІ) стало доповненням (альтернативою) індивідуальному інвестуванню [7].

Інститути спільного інвестування є потужним джерелом фінансових ресурсів, одні з найбільш ефективних інструментів залучення інвестицій та здійснення інвестиційної діяльності у країнах з розвиненою економікою. ІСІ – це інвестиційні фонди, що акумулюють кошти інвесторів для подальшого отримання прибутку шляхом вкладання їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість [7]. Вони є одним із важливих джерел фінансування економічного зростання за рахунок внутрішнього інвестиційного потенціалу через трансформацію заощаджень населення в інвестиції [4]. Це одні з найефективніших механізмів у світовій

практиці, які дозволяють акумулювати ресурси дрібних інвесторів, формувати з них значні масиви інвестицій, що направляються в найбільш привабливі галузі економіки [3].

Індустрія спільного інвестування у міжнародному фінансовому просторі набуває все більш широкого розповсюдження завдяки своїй потенційно високій дохідності, можливостям зниження ризиків за рахунок диверсифікації активів, перевагам в оподаткуванні та використанню професійного управління інвестиційними ресурсами [6, С.16].

Згідно зі статистичними даними звіту Європейської асоціації інвестиційних фондів та компаній з управління активами (European Fund аnd Asset Management Association – EFAMA) (наведені на основі інформації з 47 країн), загальна кількість

Рис. 1. Регіональна структура світової індустрії спільного інвестування станом на кінець 2016 року Джерело: складено автором на основі даних Європейської асоціації інвестиційних фондів та компаній з управління активами (EFAMA) [5].

46%

28%

25%1%

ЄвропаАмерикаАзійсько-Тихоокеанський регіонАфрика

Page 33: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

31

відкритих інвестиційних фондів у світі станом на кінець 2016 року зросла на 7% у порівнянні з 2015 роком і складала близько 120 тис. од. (див. рис. 1). В Європі їх налічувалось 46% від загальної кількості інвестиційних фондів, у Північній та Південній Америці - 28%, в Азійсько-Тихоокеанському регіоні – 25%, в Африці – 1% [5].

В останні роки простежується помітне зростання чистих активів інвестиційних фондів (див. рис. 2). Загальна вартість чистих активів інвестиційних фондів, зареєстрованих у всьому світі, станом на кінець 2016 року становила 41,29 трлн євро, а річний темп приросту був на рівні 10% [5].

У розрізі окремих регіонів лідерами за обсягом чистих активів інвестиційних фондів станом на кінець 2016 року виступають США (19,67 трлн євро) та країни Європи (13,72 трлн євро), яким належить найбільша частка активів на світовому ринку спільного інвестування, а саме 47,6% та 33,2% відповідно. За ними слідують - Бразилія (1,54 трлн євро; 3,7%), Австралія (1,53 трлн євро; 3,7%), Японія (1,38 трлн євро; 3,4%), Канада (1,26 трлн євро; 3,0%), Китай (1,16 трлн євро; 2,8%) [5].

Серед країн Європи лідируючі позиції займають Люксембург, якому належить 9,0% чистих активів інвестиційних фондів (3,70 трлн євро), Ірландія (5,0%; 2,09 трлн євро), Німеччина (4,6%; 1,87 трлн євро), Франція (4,3%; 1,78 трлн євро) та Великобританія (3,5%; 1,47 трлн євро) (див. рис. 3) [5].

За даними щорічного звіту про діяльність інвестиційних компаній, найбільш розповсюдженими видами інвестиційних фондів на кінець 2016 року є фонди акцій (див. рис. 4). Їх частка у загальній структурі активів усіх інвестиційних фондів становить 40%. Однак, все більшої популярності набуває діяльність фондів менш ризикованих інвестицій – фондів облігацій та змішаних фондів, які у

своїх портфелях одночасно містять і акції, і облігації. Їх частки у загальній структурі активів становлять 22% та 18% відповідно [5].

Індустрія колективного інвестування є надзвичайно перспективною, адже завдяки інвестиційним фондам можна забезпечити реалізацію масштабних стратегічно важливих проектів, що є необхідною умовою на шляху якісно нових трансформаційних змін економіки.

Політика держави щодо розвитку фінансового ринку повинна бути спрямована на планомірний розвиток індустрії інститутів спільного інвестування. Це потужний інструмент формування та накопичення грошових капіталів, обіг яких забезпечує гармонійний розвиток економіки, розбудову як фінансової, так і виробничої сфери національної господарки [2].

Список використаних джерел: 1. Бірюк С.О. Глобальний ринок спільного інвестування: виклики сучасного етапу / С.О. Бірюк. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://www.vestnik-econom.mgu.od.ua/journal/2015/10-2015/09.pdf 2. Грінченко О.В. Інститути спільного інвестування: сутність, функції та місце в економічній системі / О.В. Грінченко.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://eztuir.ztu.edu.ua/handle/123456789/2228 3. Лук’яненко Я.С. Закордонний досвід розвитку ринку спільного інвестування / Я.С. Лук’яненко. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/pprbsu_2014_39_13 4. Мороз В.В. Ринок спільного інвестування в Україні: тенденції розвитку та державного регулювання / В.В. Мороз.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.investplan.com.ua/pdf/6_2011/27.pdf 5. Офіційний сайт Європейської асоціації інвестиційних фондів та компаній з управління активами (EFAMA). [Електронний

ресурс]. — Режим доступу: http://www.efama.org 6. Пукала Р. Реформування ринків фінансових послуг в умовах інтеграції до європейського фінансового простору:

монографія / Р. Пукала, Н.М. Внукова. — Харків: ТО Ексклюзив, 2016. – 166 с. 7. Фурдичко Л.Є. Інститути спільного інвестування: міжнародний досвід, специфіка та розвиток в Україні / Л.Є. Фурдичко.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/regek_2009_1_12

Рис. 2. Динаміка загальної вартості чистих активів інвестиційних

фондів, трлн євро станом на кінець 2016 року Джерело: складено автором на основі даних Європейської асоціації

інвестиційних фондів та компаній з управління активами (EFAMA) [5].

Рис. 3. Країни-лідери за обсягами чистих активів

інвестиційних фондів станом на кінець 2016 року Джерело: складено автором на основі даних Європейської

асоціації інвестиційних фондів та компаній з управління активами (EFAMA) [5].

Рис. 4. Інституційна структура глобальної індустрії спільного інвестування

станом на кінець 2016 року Джерело: складено автором на основі даних Європейської асоціації інвестиційних фондів та компаній з управління активами (EFAMA) [5].

14,32 16,94 19,94 19,97 22,17 23,7928,29

37,61 41,29

0

10

20

30

40

50

2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016

США47,6%

Бразилія3,7%

Австралія3,7%

Японія3,4%

Канада3,0%

Люксембург

9,0%

Ірландія5,0%

Німеччина

4,6%

Франція4,3%

Великобританія3,5%

Інші12,1%

40%

22%

1…

12% 8%Фонди акцій

Фонди облігацій

Збалансовані/змішані фондиФонди грошового ринкуІнші фонди

Page 34: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

32

Violeta Havryliv Ivan Franko National University of L`viv

THE DEVELOPMENT OF COLLECTIVE INVESTMENT INDUSTRY IN GLOBAL FINANCIAL SYSTEM The basic indicators and trends in collective investment industry in the world is presented. The development of collective

investment industry in Ukraine will be an important factor of economic growth.

Оксана Гаврилюк Львівський національний університет імені Івана Франка

БАГАТОВИМІРНЕ РАНЖУВАННЯ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ЗА ПОКАЗНИКАМИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ

Зайнятість населення – найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також задоволення матеріальних потреб через доходи, які особа отримує за свою працю. Надмірне безробіття має негативний вплив як на економіку країни, так і на суспільство загалом. Саме тому вивчення цього питання на сьогодні є надзвичайно актуальним [2, с. 36].

Питаннями розробки методологічних засад статистичного вивчення зайнятості населення займалися як зарубіжні вчені: К. Друрі, К.Р. Макконнелл, П. Самуельсон, Н. Грегорі Менк’ю, Р. Солоу, так і вітчизняні науковці: С.І. Бандур, Д.П. Богиня, І.К. Бондар, С.С. Герасименко, Н.О. Парфенцева, І.І. Пилипенко, Л.Г. Ткаченко та інші.

Метою даної роботи є з’ясування стану зайнятості в Україні та у Львівській області, зокрема, на сучасному етапі, а також практичних засад статистичного вивчення зайнятості населення. Основним методом дослідження, що використовувався у даній роботі був метод статистичного моделювання щодо вивчення зайнятості населення – багатовимірне ранжування.

Пропонована в роботі методика багатовимірного ранжування проводиться на основі інтегральної оцінки сталого розвитку та її складових, що заснована на методі таксономії і включає такі кроки:

- формування матриці вихідних даних (показників) за категоріями; - стандартизація значень ознак; - розрахунок елементів матриці відстаней; - визначення індексів сталого розвитку та його складових; - ранжування індексів сталого розвитку та його складових [1, с. 24] . Матриця вихідних даних буде сформована за такими показниками зайнятості: - економічно активне населення; - економічно неактивне; - зайняті; - безробітні [2, с. 78]. Стандартизація значень ознак ділиться на стимулятори (економічно активне населення, економічно неактивне та зайняті)

та дестимулятори (рівень безробіття), аби привести їх до однієї величини. Розраховуємо дану процедуру за формулами [1, с. 89]:

для стимуляторів: 𝑍𝑍𝑖𝑖𝑖𝑖 = 𝑌𝑌𝑖𝑖𝑖𝑖−𝑌𝑌𝚤𝚤�

𝑅𝑅; (1)

для дестимуляторів: 𝑍𝑍𝑖𝑖𝑖𝑖 = 𝑌𝑌𝚤𝚤� −𝑌𝑌𝑖𝑖𝑖𝑖

𝑅𝑅 (2)

де, 𝑌𝑌𝑖𝑖𝑖𝑖 – значення і-го показника j-ої групи, 𝑌𝑌𝚤𝚤� – середнє значення показника, R – кількість груп показників у стимулятора

(дестимулятора). Таблиця 1

Стандартизація ознак стимуляторів та дестимуляторів та визначені ранги

№ Для стимуляторів Для дестимуляторів

Економічно активне Ранги Економічно неактивне Ранги Зайняті Ранги Безробітні Ранги

Вінницька 500,7 9 291,5 9 451,7 9 -5,1 17 Волинська 202,7 22 175,5 17 175,0 22 16,2 3 Дніпропетровська 1318,0 1 724,5 1 1218,3 1 -55,8 24 Донецька 642,2 6 482,4 6 541,3 6 -57,0 25 Житомирська 342,2 13 194,5 15 300,5 13 2,2 16 Закарпатська 332,7 15 219,4 13 298,4 14 9,6 12 Запорізька 587,2 7 354,6 7 527,8 8 -15,5 19 Івано-Франківська 381,3 11 265,8 11 349,8 11 12,4 8 Київська 560,7 8 343,3 8 529,2 7 12,4 9 Кіровоградська 199,7 23 139,6 23 168,6 24 12,8 6 Луганська 126,4 25 39,9 25 91,4 25 8,9 14 Львівська 905,8 4 594,9 3 839,9 4 -22,0 22 Миколаївська 322,3 16 173,7 18 291,0 16 12,6 7 Одеська 844,0 5 550,4 5 793,5 5 -6,6 18 Полтавська 423,9 10 275,7 10 363,3 10 -16,7 20 Рівненська 301,4 17 161,3 20 267,1 18 9,6 13 Сумська 298,2 18 173,1 19 271,4 17 17,1 2 Тернопільська 231,3 21 182,2 16 200,5 21 13,1 4 Харківська 1092,1 3 607,1 2 1029,5 3 -18,7 21 Херсонська 267,8 19 152,2 21 233,9 19 10,0 11 Хмельницька 334,0 14 241,3 12 303,0 12 12,9 5 Черкаська 348,2 12 201,1 14 310,4 15 6,1 15 Чернівецька 182,7 24 116,1 24 169,0 23 30,2 1 Чернігівська 249,6 20 144,0 22 217,7 20 12,0 10 м. Київ 1232,5 2 587,5 4 1157,2 2 -31,4 23

Джерело: Складено автором за даними Державної служби статистики України[3]

Page 35: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

33

Для подальшої стандартизації використовуємо середні значення і-го показника з матриці і формуємо табличку всіх груп показників за стимуляторами і дестимуляторами та проранжовуємо. Результати розрахованої стандартизації ознак стимуляторів та дестимуляторів розрахуємо за допомогою пакету Microsoft Exel та наведемо в таблиці 1.

Після отриманих даних, можемо сказати, що найбільше значення для стимуляторів у показнику економічо активного населення має Дніпропетровська область (1 318,0), яка випереджає м. Київ та Харківську область із значеннями 1 232,5 та 1092,1 . З найменшим значенням Луганська область (126,4). Найбільше значення для стимуляторів показника економічно неактивного населення у Дніпропетровської області (724,5), яка випереджає Львівську та Харківську із значеннями 607,1 та 594,9. Також, для стимуляторів найбільше значення у показнику зайнятих має Дніпропетровська область знову (1 218,2) і випереджає Харківську та м. Київ із значеннями 1029,5 та 1 157,2.

Найбільше значення показника для дестимуляторів має Чернівецька область (30,2), яка випереджає Сумську та Волинську область із значеннями 17,1 та 16,2. З найменшим значення Донецька область (-57,0).

Львівська область займає 4-ий ранг показників економічно активного та зайнятого населення у стимуляторів із значеннями 905,8 та 839,9 і для де стимуляторів показника безробіття займає 22-ий ранг із значенням -22,0.

Значними резервами в підвищенні рівня зайнятості можуть бути скорочення тривалості робочого тижня, збільшення тривалості відпусток і розширення зайнятості в нематеріальній сфері — охороні здоров'я, освіті, туризмі, культурі, мистецтві тощо. Але, здійснюючи такі заходи, потрібно дотримуватись міри і гнучкості, аби не допустити інфляції попиту.

Список використаних джерел: 1. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносин. – К.: 2004. – 535 с. 2. Мочерний Н. В. Політична економія: – Х: 2013, 794 с. 3. Грінченко О. Ю. Зайнятість населення – як об’єкт статистичного вивчення: URL:

http://repository.hneu.edu.ua/xmlui/bitstream/handl (дата звернення: 10.05.2017). 4. Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/ (дата звернення: 10.05.2017).

Oksana Havrilyuk Ivan Franko National University of L’viv

MULTIDIMENSIONAL RANKING OF UKRAINE REGIONS ON INDEXES OF EMPLOYMENT In theses explained condition of employment in Ukraine regions and in Lviv region, in particular, and the practical principles of

statistical analysis of employment. The basic method of research, which used in this study was the method of statistical modeling for the study of employment - multidimensional ranking.

Олег Гамалій Львівський національний університет iмeнi Iвaнa Фрaнкa

МАРКЕТИНГОВІ КОМУНІКАЦІЇ АГРОПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ:УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ У тезах розглянуто основні аспекти застосування маркетингових комунікацій у секторі АПК України; визначено стан

маркетингових комунікацій на агропромислових підприємствах; вказано основні проблеми, з якими стикаються вітчизняні підприємства у маркетинговій діяльності. Обґрунтовано альтернативні засоби використання маркетингових комунікацій в АПК.

Постановка проблеми. Агропромисловий комплекс займає одне з провідних місць в національній економіці України. Доносити інформацію про якість і конкурентоспроможність продукції агропромисловим підприємствам слід за допомогою засобів маркетингових комунікацій. Правильно сформована маркетингова комунікаційна політика допомагає досягти поставлених цілей.

Метою дослідження є оцінка використання вітчизняними агропромисловими підприємствами, маркетингових комунікацій, а також визначення ключових аспектів, що стримують розвиток маркетингової діяльності у секторі АПК та альтернативних шляхів їх вирішення.

Актуальнicть дocлiдження визначаєтьcя пoтребoю оцінки стану маркетингових комунікацій сектору АПК в Україні. Є.Й. Майовець, О.В. Кузик, Л.В. Новошинська, О.А. Біловодська, В.І. Крамаренко, Б.І. Холод та багатo iнших науковців зрoбили вагoмий внеcoк у дocлiдження й аналiз маркетингових комунікацій на вітчизняних підприємствах.

Виклад ocнoвнoгo матерiалу. Аграрний бізнес, використовуючи маркетинг, може оптимальніше використовувати обмежені ресурси підприємств, знижувати видатки виробництва та обігу, забезпечувати необхідний рівень рентабельності. Сучасний продовольчий маркетинг спрямований на розширення виробництва і торгівлі, збільшення зайнятості населення за рахунок кращого виявлення потреб споживачів та задоволення цих запитів[3, с. 199].

Виробництво продукції не завжди є запорукою досягнення успіху. Складнішим завданням єорганізація її збуту, використовуючи сучасні методи та інструменти формування ринкового попиту. За таких умов ключовим елементом ефективного функціонування підприємств агропромислового комплексу є формування відповідної комунікаційної системи.

Маркетингова комунікація – двобічний процес: з одного боку, передбачається вплив на цільові аудиторії, а з іншого – одержання зустрічної інформації про реакцію цих аудиторій на здійснюваний фірмою вплив. Обидві ці складові однаково важливі; їхня єдність дає підставу говорити про маркетингову комунікацію як про систему. Жодне підприємство не може охопити всі ринки збуту своєї продукції та задовольнити потреби усіх верств споживачів. Навпаки, концентруючи зусилля на окремій цільовій аудиторії, підприємство досягає максимального успіху[1, с.52].

Стан ринку комунікацій у тій чи іншій економіціможна оцінювати зазагальноекономічною ситуацією в країні, тому комунікаційну активність на ринку можна розглядати як своєрідний індикатор економічного розвитку.

Багато підприємств сектору АПК в Україні не використовують повного потенціалу маркетингової діяльності, тому не отримуютьналежних результатів. „Тіньова діяльність“, економічна та політична ситуація в Україні не дозволяє більшості середніх і малих підприємств отримувати всі „плоди“ від застосування маркетингових комунікацій. До основних проблем, що стримують розвиток маркетингової діяльності можна віднести:

а) низький розвиток ринкової інфраструктури; б) недостатня кількість кваліфікованих кадрів, що володіють досвідом маркетингової роботи; в) відсутність повної інформації про стан внутрішнього і зовнішніх ринків продукції сільськогосподарського походження;

Page 36: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

34

г) недостатня кількість матеріально-технічних і фінансових ресурсів для створення і функціонування служби маркетингу в підприємстві.

На даний час простежується різке погіршення у споживчому секторі, зниження купівельної спроможності населення, падіння підприємницької активності знецінення національної валют, ухвалення законів, які створюють вузькі рамки для підприємств – все це призводить до скорочення витрат на маркетингові комунікації. Необхідно також враховувати і подорожчання розміщення комунікацій практично на усіх носіях через зростання вартості послуг, які обумовлені зростанням цін на енергоносії й інші ресурси [2, с. 183].

В умовах які склались, пріоритетними засобами комунікацій будуть залишатися інтернет-реклама, особисті продажі та засоби стимулювання збуту, які не потребують залучення значних коштів. Для сільськогосподарського сектору найефективнішим інструментом маркетингових комунікацій у сучасних умовах будуть особисті продажі.

Висновки. Маркетингова діяльність відіграє важливу роль в управлінні діяльності організації, оскільки, завдяки продуманій і грамотній стратегії просування товару на ринок та завоюванню великої прихильності споживачів, можна досягти високих економічних результатів. Вітчизняним підприємствам для успішної реалізації товару на ринку необхідне розумне поєднання усіх засобів впливу комплексу маркетингових комунікацій. Це допоможе бути конкурентоспроможним на національному та міжнародному ринках, що, в свою чергу, стане рушійною силою в національній економіці.

Список використаних джерел: 1. Єранкін О.О. Маркетинг в АПК України в умовах глобалізації: монографія / О. О. Єранкін. – К.: КНЕУ, 2009. – 419 с. 2. 2.Лук’янець Т.І. Маркетингова політика комунікацій: Навч. посібник. – 2-ге вид., доп. і перероб / Лук’янець Т.І.// – К.:

КНЕУ, 2004. – 524 с. 3. Майовець Є. Маркетингові комунікації / Є.Й. Майовець, О.В. Кузик. – Львів : Львівський національний університет імені

Івана Франка, 2013. – 192 с. 4. Примак Т.О. Маркетингові комунікації в системі управління підприємством: Монографія / Примак Т.О.// – К.: ООО

„Експерт”, 2001. – 383 с. 5. Старостіна А.О. Промисловий маркетинг. Теорія. Світовий досвід, українська практика / Старостіна А.О. – К.: Знання,

2005.–764 с.

Oleh Hamaliy Ivan Franko National University of L’viv

MARKETING COMMUNICATIONS OF АGRO-INDUSTRIAL COMPANIES:UKRAINIAN REALITIES In thesis main theoretical aspects of application of marketings communications in the agricultural sector of Ukraine; identified

condition of marketing communications sector of the agricultural complex in Ukraine; listed the main problems faced by domestic enterprises in the marketing activities. Substantiated the alternatives means of use of marketing communications in agribusiness.

Оксана Гвоздь Львівський національний університет імені Івана Франка

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ АПК Умови формування ринкових відносин в Україні, які характеризуються динамічністю зовнішнього середовища,

загостренням конкурентної боротьби як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, зниженням платоспроможності населення, підвищенням рівня комерційного ризику потребують пошуку нових способів виживання підприємств та забезпечення їхнього ефективного функціонування. У зв’язку з цим виникає необхідність у вдосконаленні управління підприємствами АПК шляхом використання сучасних принципів менеджменту, маркетингу, забезпечення стратегічного підходу до їхньої діяльності.

Для того, щоб ефективно функціонувати у довготерміновій перспективі, тобто бути конкурентоспроможним, підприємствам АПК необхідно використовувати стратегічне планування. Воно дозволяє змінити хід своїх дій в такому напрямку, який буде найбільш ефективним саме для нього. В основі стратегічного планування лежить нестандартне мислення менеджерів вищого рівня, вироблення прогнозів на основі аналізу слабких та сильних сторін підприємства, визначення чіткої послідовності дій в межах обраної стратегії.

Результатом стратегічного планування є стратегічний план. Як правило, стратегічні плани для підприємств АПК розробляються на термін 5-10 років. Період стратегічного планування можуть змінюватись залежно від рівня невизначеності та динамічності середовища.

Збільшення «часового горизонту» не підвищує ефективність планів. Одним із чинників підвищення якості стратегії є збільшення частоти планування (за рахунок корекції), вдосконалення змісту відповідно до змін у зовнішньому середовищі, що впливає суттєвіше, ніж подовжений період [3, с.631].

На даний час стратегічне планування має досить багато теоретичних розробок, які ще не набули розвитку на практиці. Це пояснюється з ототожненням його із системою директивного планування. Проблематичним також є те, що багато фірм не мають навиків до застосування стратегічного планування [4, с.112].

Більшість підприємств починає усвідомлювати значення стратегічного планування і намагається використовувати його методи у своїй діяльності. Проте стратегічне планування не знайшло ще достатньо повного застосування на українських підприємствах. Одна з причин полягає в тому, що методи стратегічного планування, які використовуються в закордонній практиці не адаптовані до вітчизняного ринку, і, як наслідок, результати їхнього використання виявляються не завжди позитивними.

Процес стратегічного планування є інструментом, що допомагає підвищити надійність управлінських рішень. Його головне завдання – обґрунтування нововведень і змін у діяльності підприємства.

Стратегічне планування призначене для розв’язання таких завдань[1, с.82-83]: - формування цілей організації й напрямів діяльності; - виявлення об’єктивно складних тенденцій господарювання; - аналіз сучасного стану підприємства, визначення його потенціалу, оцінка достатності ресурсів, а також дослідження

альтернатив розвитку; - визначення проблем, що потребують прийняття стратегічних рішень;

Page 37: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

35

- передбачення можливих змін зовнішнього середовища й пристосування до них шляхом вироблення оптимальної стратегії підприємства.

Основними заходами стратегічного планування розвитку АПК є: визначення засад державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки; визначення напрямів розвитку аграрного сектору економіки; розроблення заходів з реалізації державної політики у сфері виробництва засобів аграрного виробництва; визначення органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, діяльність яких забезпечує і може впливати на продовольчу безпеку держави; визначення обсягу і механізму фінансування заходів щодо реалізації державної політики у сфері забезпечення продовольчої безпеки.

Вжиття заходів стратегічного планування має забезпечувати адекватне реагування на реальні та потенційні загрози у сфері забезпечення продовольчої безпеки держави, готовність системи забезпечення продовольчої безпеки держави до виконання покладених на неї функцій і завдань, сприяти інтеграції України до міжнародного та регіональних аграрних ринків [с. 13]

Отже, доцільно зробити висновок, що стратегічне планування крім аналізу використання ресурсів і їх перерозподілу на користь досягнення встановлення цілей, потребує відслідковування всіх поетапних дій, які здійснює підприємство, а також їхнє вдосконалення. Тому необхідною умовою є постійне вивчення позиції підприємства на ринку, вдосконалення методів планування і модернізації роботи на користь найважливіших завдань.

Список використаних джерел: 1. Жилінська Л. О. Сутність і принципи стратегічного планування /Л. Жилінська // Держава та регіони. Серія: Економіка та

підприємництво. – 2007. – № 3. – С. 82–89. 2. Саблук П.Т. Основні напрями розроблення стратегії розвитку агропромислового комплексу в Україні // Економіка АПК.

– 2004. – №12. – С. 3-15. 3. Асель Генрі Маркетинг: принципи і стратегія: Підручник для вузів / Генрі Асель. - К. : ИНФРА-М, 1991. – 804 с. 4. Шершньова З. Є. Стратегічне управління : підручник. / З. Є. Шершньова. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К. : КНЕУ, 2004. -

699 с.

Oksana Hvozd Ivan Franko National University of L'viv

THE THEORETICAL BASIS FOR STRATEGIC PLANNING ON AGRICULTURAL ENTERPRISES In theses are represented conditions of creation of market relations in Ukraine, characterized by dynamic environment, increasing

competition both in domestic and foreign markets, declining solvency of the population, increasing commercial risk need to find new ways to the survival of business and ensure their effective functioning. In this regard, there is a need to improve the management of agricultural enterprises by using modern principles of management, marketing, strategic approach to ensure their activities. In order to functionaze effectively in the long term, to be competitive, companies must use long-term strategic planning. It allows to change the course of their actions in such a direction that will be most effective for every specific one.

Марта Глухан Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОБЛЕМИ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Податкова система є інструментом розвитку господарської діяльності будь-якої країни. Неефективність податкової

політики призводить до збільшення кількості збиткових підприємств, росту «тіньової економіки», упередженої негативної думки суспільства до самого поняття «податки» (рис.1).

Рис. 1. Фактори, що негативно впливають на ведення іноземного бізнесу (2016 р.)

Джерело: [1] Як видно на рис. 1, одним з основних чинників, який стримує надходження інвестицій і заважає веденню іноземного

бізнесу в Україні, є недосконалість податкової системи (95%).

Page 38: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

36

Проблеми податкової системи розглядали: П. В. Мельник, А. А. Саварина, Л. Л. Тарангул, проте тема все ще залишається актуальною.

Податкова система являє собою синтез правил по сплаті податків юридичними та фізичними особами і, таким чином, впливає на формування бюджетів на різних рівнях господарювання. Так само, як і в інших країнах, податки поділяються на загальнодержавні та місцеві податки і збори.

Можна відзначити такі основні недоліки податкової системи України [2]: - нестабільність податкового законодавства та часті внесення змін; - недостатньо високий рівень культури платників; - політика виконавчої влади, спрямована виключно на поповнення бюджету за всяку ціну, і це змушує платників податків

ухилятися від їх сплати, таким чином, цей фактор сприяє приховуванню частини податків, що і призводить до появи тіньової економіки.

До загальнодержавних податків, в першу чергу, відноситься податок на прибуток підприємства. В 2016 року він склав 32,5 млрд. грн., що на 23% менше податку на доходи фізичних осіб (39,9 млрд. грн.) і менше 7% від загальної суми в бюджеті, від доходів, що надійшли [3].

Виходячи з наведених даних, підприємці добре засвоїли, як штучно збільшити витрати, тим самим зменшуючи величину облікованого прибутку.

В Україні, на перший погляд, одна з найбільш низьких податкових ставок на доходи фізичних осіб, яка становить на сьогодні 18%. У країнах Євросоюзу ставки даного податку виглядають наступним чином: податок на доходи фізичних осіб в Польщі - 32%, Німеччині - 45%, Австрії - 50%. Але якщо врахувати, що в цих та багатьох інших економічно розвинених країнах юридичні особи не сплачують внески до фонду соціального страхування, то можна вважати, що в Україні податок на доходи фізичних осіб становить не менше 41,5% [4].

Незважаючи на таку високу ставку податку, постійно існує проблема з дефіцитом коштів в державному бюджеті. На практиці такий податок стимулює оплату «чорної» зарплати, через що в бюджет надходить мінімальна частина від цих виплат.

Тільки зниження податків може мотивувати підприємців платити «білу» зарплату. Також варто розглянути податок на додану вартість, який складає більше 30% державного бюджету. В Україні ПДВ утримується за ставкою в 20%, в Росії - 18%, в Казахстані 12%, в Південній Кореї - 10%, в Тайвані - 5%, в Швеції і Норвегії - 25%, в Польщі і Румунії - 23% [4]. Цей податок формує державний бюджет країни в більшій мірі, ніж будь-який інший, однак, в Україні дуже гостро стоїть проблема його неповернення, тому що чим вище ставка цього податку, тим більше проблема його відшкодування. Зниження податкової ставки на додану вартість дозволить знизити ціни на роздрібні товари усередині країни, що, можливо, зробить проблему фіктивного податку на додану вартість менш відчутними, так як компаніям заплатити їх буде менш проблематично, ніж виробляти махінації з цим податком - це одна з причин, чому високі податки результат того, що велика частина діяльності знаходиться в офшорних зонах [4].

Крім зазначених, існують і економічно-нерентабельні податки, наприклад, екологічний податок. Уже багато років обговорюється його вдосконалення, але ніяких змін не відбувається. Будь-якому підприємцю вигідніше регулярно оплачувати цей податок замість того, щоб вкласти кошти в проведення заходів щодо організації здорової екологічної ситуації в районі, де функціонують його підприємства. Причиною є ставка екологічного податку.

Отже, в ході дослідження були виявлені основні недоліки податкової системи України, які стримують розвиток підприємництва і стимулюють зростання частки «тіньової» економіки. Ц проблеми повинні вирішуватися податковою системою. Необхідно переглянути податкову систему і включити в неї пільги, в першу чергу для тих підприємств, які використовують сучасні технології. Вона повинна бути гнучкою і адаптуватися до мінливої господарської діяльності.

Список використаних джерел: 1. Капитальные инвестиции по видам промышленной деятельности за 2016 год [Електронный ресурс] // Ukrstat.org –

публикация документов Государственной Службы Статистики Украины. – 2016. – Режим доступа : https://ukrstat.org/operativ/operativ2015/ibd/iki_pr/iki_pr_r/kipr_16_r.htm. Ukrstat.org.

2. Налоговая политика Украины: состояние, проблемы, перспективы [монография ] / [П.В. Мельник, Л.Л. Тарангул, З.С. Варналий и др., под ред. З.С. Варналия]. – К.: Знание Украины, 2008. – 657 с.

3. Доходы госбюджета Украины 2016 [Електронний ресурс] // Финансовый портал «МИНФИН». – 2016. – Режим доступу : http://index.minfin.com.ua/budget/income/?2016.

4. Податкова система України, її недоліки та шляхи реформування [Електронний ресурс] // НТУУ «КПІ». – 2009. – Режим доступу : http://ela.kpi.ua/handle/123456789/6433.

Marta Hluckhan Ivan Franko National University of L’viv

PROBLEMS OF TAX SYSTEM OF UKRAINE In this article considered problems of Ukraine's tax system influencing the increase in the share of the shadow economy. Considered

factors that hinder the transaction of foreign business in Ukraine. Analyzed high rates of some taxes.

Ірина Глуховецька Львівський національний університет імені Івана Франка

АНАЛІЗ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ Актуальність дослідження даної теми зумовлена тим, що в сучасних умовах розвитку економіки особливої актуальності

набувають проблеми ефективної зайнятості населення України, створення ринку робочої сили і запобігання масового безробіття. Реальною альтернативою моделі розвитку економіки України є стратегія інноваційного розвитку, яка спирається на реалізацію людського потенціалу, на більш ефективне застосування знань і умінь людей для постійного поліпшення технологій, економічних результатів, життя суспільства в цілому.

Проблеми праці, зайнятості, ринку праці відображенні у працях вітчизняних учених-економістів В. Антонюк, С. Бандура, А. Гальчинського, В. Герасимчука, О. Грішнової, Б. Данилишина, М. Долішнього, С. Злупка, В. Петюха, В. Приймака, Л. Семів, С. Трубича, Л. Шевчук та інших. Однак проблеми зайнятості та функціонування її нових форм в умовах становлення

Page 39: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

37

інноваційної економіки України потребують глибшого дослідження з урахуванням сучасних трансформаційних змін української та світової економік.

Метою статті є теоретико-методологічне дослідження процесу становлення зайнятості інноваційного типу в сучасній Україні.

Предмет дослідження-є закономірності, тенденції та особливості зайнятості в контексті розвитку інноваційної економіки. Об’єктом дослідження виступає зайнятість населення в умовах формування інноваційної економіки регіону.

Методологічна та інформаційна основа написання роботи – наукові праці українських науковців, статті, статистичні та довідкові матеріали Державної служби статистики України та Державної служби зайнятості Україні, а також результати власних досліджень та авторські розробки.

Виклад основних результатів дослідження. Прояв впливу глобалізаційних процесів на зайнятість населення можна спостерігати за різними формами та напрямами. Найбільш помітними є розвиток нетрадиційних форм зайнятості, зміна структури зайнятості та дисбаланс між структурою робочої сили та робочих місць. Стандартна зайнятість, яка передбачає наявність безстрокового трудового договору, стабільний час роботи і відпочинку, нормована зарплата, участь працівників в управлінні організаціями зникають. Їй на зміну приходить нестандартна зайнятість, яка характеризується непередбачуваністю відносин. В умовах глобалізації в економіці України, як і у більшості країн світу, відбувається реструктуризація зайнятості відповідно до вимог ринку, який і є причиною виникнення нових її форм [1].

За статистичними даними Державної служби статистики України[4], ситуація на сучасному українському ринку праці є достатньо складною та напруженою, оскільки спостерігається тенденція до скорочення попиту на робочу силу, а також зменшення чисельності зайнятого населення

Кількість зайнятого населення віком 15–70 років у 2016р., порівняно з 2015р., зменшилась на 166,3 тис. осіб, або на 1,0%, та становила 16,3 млн. осіб, з нього у працездатному віці – 15,6 млн. Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15–70 років у 2016р., порівняно з 2015р., збільшилася на 23,5 тис. осіб, або 1,4%, та становила 1,7 млн. осіб. Одним із важливих індикаторів стану рівня життя населення є показник реальної заробітної плати [4]. На відміну від двох попередніх років, в 2016р. порівняно з 2015р. реальна заробітна плата збільшилась на 9,0%, а в грудні 2016р. по відношенню до грудня 2015р. – на 11,6%. Середньомісячна номінальна заробітна плата штатного працівника в 2016р. порівняно з 2015р. зросла на 23,6% (проти 20,5% у 2015р. порівняно з 2014р.) і становила 5183 грн, що у 3,2 разb вище рівня мінімальної заробітної плати (1600 грн станом на 2016 рік). Не менш важливим економічним показником, який має вплив на зайнятість населення є заборгованість по виплаті заробітної плати. Упродовж 2016р. загальна сума заборгованості з виплати заробітної плати зменшилась на 4,8%, або на 89,8 млн.грн, і на 1 січня 2017р. становила 1791,0 млн.грн[3]. Впродовж 2016р. сума боргу коливалась в межах 1,8 – 2,1 млрд.грн зі скороченням у грудні на 10,6%.

Низька заробітна плата особливо загострює проблему відпливу кваліфікованої робочої сили за кордон. Так, за експертними даними, з України за її межі виїхало близько трьох мільйонів працівників [6]. Проте,є підстави вважати, що сьогодні ця цифра набагато більша. Тим часом відплив кваліфікованих працівників за кордон позначається на дисбаланс і між попитом і пропозицією на кваліфіковану робочу силу на вітчизняному ринку праці, а відтак знижує розвиток національної економіки, негативно впливає на демографічну ситуацію в країні.

Ще одним з факторів розвитку ринку праці в умовах глобалізації – є тінізація фондів оплати праці підприємств. Істотне зростання тіньової економіки почалося в 2013 р., подальше збільшення тіньового сектора пов’язано з ціновими і девальваційними шоками, а також ескалацією військового конфлікту. Головне завдання тіньової економічної діяльності полягає в отриманні доходів, які неможливо вилучити відповідно до діючого законодавства країни [5]. Впродовж 2016р. в структурі зайнятого населення відбулися зміни у статусі в зайнятості серед формально та неформально зайнятого населення. Так, у 2016р., порівняно з 2015р., спостерігалося зростання частки працюючих за наймом серед офіційно зайнятого населення (84,9% проти 82,7%) та відповідно скорочення працюючих не за наймом (25,7% проти 26,8%). Водночас зворотні процеси відбулися серед неформально зайнятого населення (Рис.1).

Рис.1. Формальна та неформальна зайнятість за статусом у зайнятості у 2015-2016 роках (у % до відповідного

статусу в зайнятості та типу робочого місця) Джерело: [4] В Україні є достатньо передумов для поширення нетипових форм зайнятості, зокрема - постійно зростаючий рівень

інформатизації суспільства; - безперервне збільшення користувачів Internet; - підвищення обізнаності населення про переваги гнучких форм зайнятості; - зростання забезпеченості населення комп’ютерною технікою та ліцензійними програмами.

На українському ринку праці стійку тенденцію до розвитку мають нетрадиційнs форм зайнятості такі, як: зайнятість на умовах неповного робочого часу; зайнятість на умовах строкових трудових договорів; вторинна зайнятість; дистанційна зайнятість; неформальна зайнятість, у тому числі самозайнятість та незареєстрована зайнятість у формальному секторі.

За думкою О. Гулевича [2, с.11], можна виділити п’ять основних видів дистанційної зайнятості: а) дистанційна зайнятість, яка розподілена по кількох місцях: частково – вдома, частково – у приміщеннях, що є власністю

роботодавця (на більшу частину робіт поширюється дія колективних договорів); б) надомна робота, яка складається з одноманітних, часто повторюваних операцій, які не потребують високої кваліфікації

(оплачується за кінцевим результатом);

82,7

26,8

84,9

25,7

17,3

73,2

15,1

74,3

0%20%40%60%80%

100%

За наймом Не за наймом За наймом Не за наймом

2015р. 2016р.

Офіційно зайняте населення Неформально зайняте населення

Page 40: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

38

в) позаштатна дистанційна робота, яка базується на надомній роботі і здійснюється позаштатними працівниками на основі договорів з роботодавцем (комп’ютерне програмування, дизайн тощо);

г) мобільна дистанційна робота, яка передбачає застосування можливостей нових технологій у традиційних формах мобільної діяльності (робота торгових представників, інспекторів тощо);

д) робота у спеціально обладнаному офісі, яка здійснюється телекомунікаційним зв’язком («телеробота» та «теледоступ»). Поширення нестандартної зайнятості дає можливість поєднання роботи по найму з виконанням сімейних обов’язків,

підтримкою здоров’я та участю в суспільному житті для соціально вразливих верств населення [15, с. 4-6]. Таким чином, у результаті проведеного дослідження можна стверджувати, що український ринок праці знаходиться під

достатнім впливом процесів глобалізації, які мають місце в національному економічному просторі. На нашу думку, необхідною є розробка дієвих механізмів пристосування вітчизняного ринку праці до функціонування в умовах євроінтеграції та глобалізації національної економіки. В цьому аспекті важливим є адаптація сфери зайнятості населення України до викликів сьогодення.

Список використаних джерел: 1. Гришкін В. О. Аналіз впливу глобалізації на зайнятість населення в Україні / В. О. Гришкін, А. О. Сімахова, Ю. С.

Перекопська // Проблеми економіки. - 2016. - № 3. - С. 40-45.145 2. Гулевич О. Трансформація зайнятості у сфері послуг під впливом розвитку інформаційних технологій. // Україна: аспекти

праці. – 2010. – №2.- с.10 – 13. 3. Державна служба зайнятості України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dcz.gov.ua/control/uk/index 4. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrstat.gov.ua/ 5. П’ясецька-Устич С.В. Корупція тіньова економіка в системі соціально-економічних відносин суспільства/ С.В. П’ясецька-

Устич// Економічна теорія та історія економічної думки-2016 – Випуск 10 –С.34-39 6. Працевлаштування за кордоном. [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://viza.vn.ua/praca-za-kordonom.html/2011-

06-28

Iryna Hlukhovetska Ivan Franko National University of L’viv

ANALYSIS OF EMPLOYMENT IN UKRAINE IN TERMS OF GLOBALIZATION PROCESSES The article defines the main features of the employment in Ukraine in terms of globalization. The main problems are indicated and

the existence of unusual forms of the employment is described.

Наталія Гнип Львівський національний університет імені Івана Франка

СИСТЕМА ЕЛЕКТРОННОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ПДВ. НЕДОЛІКИ ТА ШЛЯХИ ЇХ УСУНЕННЯ На сьогоднішній день, звітність являється дуже важливим джерелом інформації для прийняття управлінських рішень для

різних груп користувачів. Дані звітності містять інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітній період. За допомогою даних фінансової та статистичної звітності аналізують та планують розвиток кожної галузі або регіону та країни в цілому. Дані податкової звітності потрібні для перевірки правильності і своєчасності сплати податків та внесків.

Верховною Радою України наприкінці позаминулого року прийнято Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи»[1], яким з 1 січня 2015 року запроваджено нові правила електронного адміністрування податку на додану вартість (далі - ПДВ).

Запровадження системи електронного адміністрування ПДВ передбачалося поетапно: а) з 1 січня до 1 липня 2015 року – у тестовому режимі; б) з 1 липня 2015 року – на постійній основі. Система електронного адміністрування ПДВ — сукупність організаційних та технічних засобів, що спрямована на

забезпечення обліку адміністрування податку на додану вартість в Україні в електронному вигляді. Система електронного адміністрування ПДВ, що організована на центральному рівні Державної фіскальної служби

України (далі- ДФСУ), забезпечує автоматичний облік у розрізі платників податку: - сум податку, що містяться у виданих та отриманих податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових

накладних (далі – ЄРПН), та розрахунках коригування до них; - сум податку, сплачених платниками при ввезенні товарів на митну територію України; - сум поповнення та залишку коштів на рахунках у системі електронного адміністрування ПДВ; - суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні в ЄРПН. Система електронного адміністрування ПДВ не вносить кардинальних змін до загальних принципів справляння ПДВ,

затверджених Податковим кодексом України(далі – ПКУ). Норми, які визначають коло платників ПДВ, об’єкт оподаткування, принципи формування податкових зобов’язань та податкового кредиту, залишаються незмінними.

Запровадження системи електронного адміністрування ПДВ з численними помилками та методологічно викривленим механізмом, за відсутності економічного обґрунтування та розрахунків впливу на макроекономічні показники мало вкрай негативні наслідки для бізнесу, як[3]:

- критичне в умовах економічної кризи вимивання коштів, закриття підприємств; - «втеча» з України інвесторів; - виведення активів та підприємств до сусідніх країн; - ухід в «тінь», про що свідчать результати досліджень громадських організацій (на базі анкетування платників податків). Система електронного адміністрування ПДВ особливо негативно вплинуло на розвиток малого та середнього бізнесу, що

є стратегічною загрозою для подальшого відновлення та розвитку економіки країни. Єдиним шляхом змінити ситуацію на краще є встановлення[2]: - сфери компетенції та повноваження кожної посадової особи, вимог до посадових осіб в межах наданих повноважень; - чітких критеріїв оцінки діяльності служби та кожної посадової особи;- відповідальність кожної посадової особи за

порушення таких вимог.

Page 41: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

39

Отже, все вище зазначене свідчить про прогресивні зміни щодо адміністрування ПДВ, але дане нововведення має недоліки. На нашу думку, необхідно або повністю скасувати депонування коштів на спеціальних рахунках, залишивши за системою електронного адміністрування ПДВ лише контрольну функцію, або в якості компромісу перевести підприємства на касовий метод обслуговування.

Список використаних джерел: 1. Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи: Закон України

від 28.12.2014р. № 71-VІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/71-viii 2. Про електронні документи та електронний документообіг: Закон України від 22.05.2003р. № 851-IV [Електронний ресурс].

– Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/851-15. 3. Law offices [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://omp.com.ua/ua/presscenter/news/yuridichna_firma_omp_vistupila_spivorganizatorom_natsionalnogo_forumu_z_aktualnih_pitan_opodatkuvannya_yakiy_vidbuvsya_1_jovtnya.

Natalia Hnyp Ivan Franko National University of L’viv

THE ADMINISTRATION SYSTEM OF VALUE-ADDED TAX (VAT) IN UKRAINE The analysis of the process of functioning of the administration system of value-added tax in Ukraine is made in the article;

problems which related with the functioning and administration of value added tax are identified. The essence and the general peculiarities of the administration system are investigated. Methods of improvement the electronic control in the administration of VAT are examined.

Василь Говрі Львівський національний університет імені Івана Франка

КЛАСИФІКАЦІЯ ТОВАРІВ ЯК ОБ’ЄКТІВ БІРЖОВОЇ ТОРГІВЛІ Біржа - це результат еволюції форм гуртової торгівлі і способів торгів, отже з цього випливає, що теоретично біржовим

товаром може бути будь-який товар. Але в дії, не всі товари можуть бути біржовими, що було доведено всією історією біржової діяльності. Історично першими біржами були біржі матеріальної продукції. Виходячи з цього виникає потреба в її класифікації. За даними міжнародної організації Bloomberg, матеріальну продукцію можна поділити на 3 групи[1], а саме:

- Енергетичні ресурси; - Дорогоцінні і промислові метали; - Сільськогосподарська продукція. Даний розподіл на групи, можна рахувати стандартом, так як на разі дана ділянка біржової торгівлі є остаточно

сформована, і в подальшому нічого нового не очікується. Актуально буде подати детальну розгортку продукції котра входять до даних груп в таблиці 1.

Таблиця 1 Детальна класифікація матеріальної продукції

Енергетичні ресурси Дорогоцінні і промислові метали Сільськогосподарська продукція - дизельне паливо - мазут - пропан - газолін

- бензин - етанол - природній газ - та інші

- мідь - вестій - цинк - олово

- алюміній - нікель

- кобальт

- молібден - золото

- платина - паладій - срібло - та інші

- кукурудза - овес - рис

- соєві боби - ріпак

- пшениця

- молоко - какао - кава

- бавовна - цукор

- та інша

Джерело: Складено автором на основі [2] Але історично склалось так, що біржі розвивались, і з часом вони почали виходити за межі матеріальної продукції. Так у

1531 році в Бельгії була створена біржа котра займалася виключно векселями та облігаціями, а також деякими борговими питаннями. Тому доцільно буде виділити нову групу біржового товару, таку як фінансові інструменти. Фінансові інструменти представляють собою контракти, які документально підтверджують права вимоги або участі, містять безумовне або умовне право на отримання доходу у майбутньому. Класифікація фінансових інструментів розглянута на рисунку 1.

Рис. 1. Класифікація фінансових інструментів

Джерело: Складено автором на основі [3, с. 59]

Фінансові інструменти

Цінні папери та відсоткові

ставки

Валюта

Похідні фінансові інструменти

Гібридні комбінації

Синтетичні комбінації

Екзотичні інструменти

Page 42: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

40

Так до цінних паперів та відсоткових ставок можна віднести облігації, зобов’язання, векселі, депозитні сертифікати банків, акції, фондові індекси провідних бірж. Валюта включатиме в себе будь-яку грошову одиницю, а похідні фінансові інструменти являтимуть собою форварди, ф’ючерси та опціони. Гібрид процентних та валютних інструментів належатиме до гібридних комбінацій, аналогічно опціон на ф’ючерсний контракт з пшеницею, опціон на ф’ючерсний контракт з індексом акцій належатиме до синтетичних комбінацій. Екзотичні інструменти являтимуть собою ф’ючерс та опціон на погоду, ф’ючерс на своп.

Виходячи з вищевказаного, робим висновок що фінансові інструменти є повноцінною четвертою категорією, і що в них ще є наявна перспектива розвитку, про що свідчать тренди сьогодення.

Основним таким на сьогодні є криптовалюта. Вона є цифровим активом призначеним для роботи в якості засобу обміну , використовуючи криптографію для забезпечення угоди,і для того щоб контролювати створення додаткових підрозділів, а також для перевірки переведення активів. Перша криптовалюта була створена в 2009 році. Тому доцільно говорити те, що вона є ще зовсім молода. На сьогодні, криптовалюти перебувають у стані розквіту, адже їх перелік та капіталізація збільшуються, і піднімаються питання про їх узаконення в різних провідних країнах. Тому розмови про можливе виділення їх в окрему групу біржового товару мають в собі щось раціональне, але тільки за умови що вони пройдуть випробування часом та надійністю.

Список використаних джерел: 1 Класифікація товарів // Bloomberg LP. URL: https://www.bloomberg.com/markets/commodities 2 Перелік торгових товарів // Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/List_of_traded_commodities 3 Сохацька О.М. Біржова справа: Підручник. – 2-ге вид. змін. й доп. – Тернопіль: Карт-бланш, К.: Кондор, 2008. – 632 с.

Vasyl Hovri Ivan Franko National University of L’viv

CLASSIFICATION OF COMMODITY AS OBJECTS OF STOCK TRADING This theses concerned with commodity classification. The author has covered the classification from different types of bources,

their development, and evolution to this day. Was considered the question about cryptocurrency, and their potential in the future.

Максим Голда Львівський національний університет імені Івана Франка

ЗАСТОСУВАННЯ НЕЧІТКО-МНОЖИННОГО МОДЕЛЮВАННЯ ДО АНАЛІЗУ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Стратегічний аналіз є аналізом внутрішнього і зовнішнього середовища з метою визначення напрямку розвитку організації; виконанням функції стратегічного управління; методом, що забезпечує процес стратегічного планування та контролінгу інформаційно-аналітичних даних. При цьому в літературі виділяється два підходи до визначення місця стратегічного аналізу. З точки зору першого підходу, стратегічний аналіз - це початковий етап розробки стратегії підприємства, заснований на дослідженні і оцінці внутрішнього і зовнішнього середовища. З точки зору другого підходу, стратегічний аналіз повинен здійснюватися на кожному етапі: від формування до реалізації і контролю за реалізацією стратегії. В умовах інноваційного типу економіки і необхідності впровадження проактивного стратегічного управління другий підхід бачиться більш перспективним.

Конфігурація стратегічного аналізу в ході розробки стратегії фінансового розвитку повинна дозволити отримати інформацію про внутрішнє і зовнішнє середовище, виявляти слабкі і сильні сторони підприємства, визначити можливі перспективи розвитку підприємства. Тому проведення стратегічного аналізу складається з шести етапів: аналіз фінансового потенціалу та результативності підприємства, проведення PEST-аналізу; VRIO - аналіз унікальності і цінності ресурсів, здібностей і компетенцій, динамічний SWOT-аналіз становища організації і конкурентів, проведення аналізу стратегічних альтернатив (GAP-аналіз) і формування аналітичних висновків за результатами. При цьому для розробки стратегії фінансового розвитку враховувалася необхідність виявлення і оцінки нових факторів створення вартості підприємства, розвиток методів аналізу його капіталу, істотну частку якого складає інтелектуальний капітал, взаємозв'язку інтересів різних груп стейкхолдерів суб'єкта підприємництва, особливо нефінансових.

Далі ми розглянемо детальніше перший етап стратегічного аналізу фінансового розвитку суб'єкта підприємництва - оцінку фінансового потенціалу та результативності підприємства на основі нечітко-множинного моделювання. Моделювання дозволяє побудувати матричну схему для агрегації окремих фінансових показників у комплексний показник, який дозволяє формалізувати нечітке бачення, трансформувати якісні оцінки в кількісні.

Для побудови моделі відібрано за принципом повноти, дієвості та мінімальності 9 параметрів, які на нашу думку найбільш повно відображають ситуацію на підприємстві та найбільш точно дозволять оцінити фінансовий потенціал підприємства (ФПП).

Отже, було сформовано множину оцінювальних параметрів Х=( x1...x9), що забезпечує формування таких складних параметрів, як фінансова стійкість (Y1), можливості фінансових ресурсів підприємства (Y2) та рентабельність (Y3).

Фінансова стійкість, що являє собою функцію Y1 = f (x1...x3) , визначається за допомогою параметрів: x1 – коефіцієнт незалежності; x2 - коефіцієнт довгострокового залучення коштів; x3 - коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел

Можливості фінансових ресурсів підприємства, що являє собою функцію Y2 = f (x4...x6 ) , визначається сукупністю параметрів: x4 – частка накопиченого капіталу; x5 – коефіцієнт Бівера; x6 – співвідношення обсягів поточної дебіторської та кредиторської заборгованостей.

Рентабельність являє собою функцію Y3 = f (x7 ...x9 ) . Вона визначається на базі таких параметрів: x7 – рентабельність витрат; x8 – рентабельність всіх активів, x9 – рентабельність власного капіталу.

Таким чином, визначено множину оцінювальних параметрів xi =1..12, а саме (x1...x12), значення яких обчислюються на базі вхідних початкових параметрів (k1... k17).

Page 43: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

41

Визначимо множину вихідних параметрів Z = (Z1,…,Zj) за критеріями повноти та дієвості, що в повній мірі дозволяє

задовольнити потреби споживачів цієї системи. Розглянемо кожне з Zj (j = 5,1 ) рішень: Z1 – відмінний ФПП; Z2 – нормальний ФПП; Z3 – задовільний ФСП; Z4 – критичний ФПП; Z5 – незадовільний ФСП.

На першому етапі визначимо множину Т оцінювальних лінгвістичних термів, що являє собою сукупність значень лінгвістичних змінних. Лінгвістична змінна – змінна, яка приймає значення з множини слів або словосполучень будь-якої мови. Для багатьох задач фінансового аналізу як таких, що вирішуються в межах людино-машинних систем, точність отриманого рішення щодо рівня ФПП дозволяє ідентифікувати достатність трьох лінгвістичних термів – Н (низький), С (середній), В (високий) (Т = 3).

На другому етапі побудуємо графіки функцій належності μ Zj , j = J,1 значень параметрів (x1,...,x19) лінгвістичним термам у загальному вигляді.

На третьому етапі визначимо математичні формули, що описують функції належності μ Zj,

−−

=],,[

);,[,1

)(11

8,0

11

1

1

kaхakxk

aaх

хНµ

(1)

−−

−−

=

],[,

);,(,1

],[,

)(

11

8,0

11

1

1

2,1

1

kcхckxk

ccх

caхacax

хCµ

(2)

−−

=

];,(,1

],[,)(

1

2,1

kkх

kaхakax

хBµ

(3) У цих рівняннях обрано, з урахуванням думок експертів, степеневі коефіцієнти 1,2 та 0,8, що наближують дані функції до

реальних залежностей. Це дає можливість врахувати економічну сутність фінансових показників, зокрема, різні значення степеневих коефіцієнтів визначають різні швидкості зростання значення функції належності по відношенню до приросту значень параметра, що дозволяє оцінити ступінь належності значень параметра до певного лінгвістичного терму.

На четвертому етапі необхідно скласти таблицю значень характеристичних точок a, a1, c, c1, k, k1. Проте, в нашій роботі ми задамо характеристичні точки самостійно.

На п’ятому етапі, складемо матриці знань для оцінки груп Y1...Y3 параметрів ФПП, а також його остаточної оцінки Zj. На шостому етапі опишемо побудовані матриці логічними рівняннями, що пов’язують функції належності змінних

Y1…Y3 та Zj. Для врахування різних ступенів значимості параметрів x1…x9,, можна використовувати вагові коефіцієнти параметрів

α1,α 2 ,...,α n , де n – кількість параметрів. Проте, ми не будемо їх враховувати для зменшення геометрії моделі. Остаточним результатом є найбільше із значень функцій належності μZ j, тобто

{ }321 ,,max ZZZZ j µµµµ = (4) Дана модель дозволяє побудувати матричну схему для агрегації окремих фінансових показників у комплексний показник,

який дозволяє формалізувати нечітке бачення, трансформувати якісні оцінки в кількісні та зробити висновок про фінансову стійкість підприємства.

Maksym Holda Ivan Franko National University of L’viv

FUZZY-SET MODELING IN ANALYSIS OF FINANCIAL STABILITY OF AN ENTERPRISE In theses concerned the first phase of strategic financial analysis of a business entity - an assessment of the financial capacity and

efficiency based on a fuzzy-set modeling. Modeling allows us to construct a matrix circuit for the aggregation of individual financial indicators into the composite index, which allows to formalize fuzzy vision and to transform qualitative assessments into quantitative.

Page 44: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

42

Христина Горин Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ ДІЯЛЬНОСТІ БУДІВЕЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ У світовій практиці важливим чинником стабільного зростання економіки виступає будівельна індустрія, активність якої

свідчить про позитивні тенденції у країні загалом. В умовах економіки України, не зважаючи на період кризи з однієї сторони, і, на надзвичайні ситуації викликані військовими діями на сході України, склався певний феномен.

Не зважаючи на додаткові ризики та відсутність достатньої кількості фінансових ресурсів, будівельні підприємства активно працюють – нарощують обсяги будівництва і успішно розвиваються. Для продуктивної діяльності підприємств будівельної індустрії та його економічного зростання, необхідно проводити аналіз фінансового стану, результатів діяльності підприємства за кожний період часу. За допомогою аналізу кількісних і якісних показників роботи підприємства керівництво розробляє відповідну економічну політику, скеровану на досягнення поставлених цілей. В економічній літературі зроблена значна кількість спроб розробки моделі економічного аналізу діяльності будівельних підприємств, однак вони не носять комплексного характеру з врахуванням сучасної ситуації [1-3]. Тому, на нашу думку необхідно більш детально зупинитись на питаннях особливостей економічного аналізу діяльності будівельних підприємств.

На нашу думку при моделюванні економічного аналізу діяльності суб`єктів господарювання будівельної індустрії необхідно передбачити такі аналітичні блоки:

1.Визначення інвестиційного потенціалу підприємства з урахуванням поточного фінансового-економічного стану, при цьому, окремо повинна приділятись увага досягнутим параметрам будівництва.

2.Проведення порівняльного аналізу параметрів будівництва з кращими досягненнями підприємств галузі. 3.Аналіз інвестиційної активності підприємства, на основі динаміки зміни величини витрат на інноваційну діяльність та

рентабельності діяльності при врахуванні кількості інноваційних проектів, що впроваджені та знаходяться в розробці підприємства.

4.Аналіз альтернативних інвестиційних проектів з житлового і виробничого будівництва та визначення їх впливу на кінцеві результати діяльності суб`єкта господарювання.

5.Оцінка ефективності впровадження інновацій при будівництві з урахуванням їх життєвого циклу. 6.Розробка системи прийняття рішень щодо розширення (згортання) інвестиційної діяльності. Загальновідомо, також, що важливу роль в аналізі займають насамперед дослідження розрахунків з дебіторами, від яких

залежить вчасність розрахунків з бюджетом, а також дозволяють визначити позитивних і негативних наслідків співпраці, що необхідно для інвестування будівництва. Метою такого аналізу є передбачення терміну надходження грошей на підприємство. Для якісного проведення економічного аналізу заборгованості перед бюджетом необхідно володіти достовірною інформацією про фінансово-господарську діяльність підприємства.

Загалом, при оцінці ефективності будівництва необхідно використовувати комплексний підхід, який буде включати: - по-перше, економічну оцінку інвестицій не тільки з точки зору підприємства, але й суспільно-економічний ефект, тобто

економічний, соціальний та екологічні аспекти нових будівельних комплексів. Такий результат економічного аналізу сприятиме приросту валового національного доходу і включатиме синергетичний ефект від інвестицій у будівництво для підприємства, фінансових посередників та кінцевих набувачів житла.

- по-друге, визначення економічної ефективності впровадження нових ідей та технологічних розробок на стан будівельної галузі. Очевидно, що заміна обладнання, розширення асортименту, покращення якості продукції, технічнотехнологічні іновації, використання міжнародних стандартів будівництва та супутньої продукції на одному підприємстві, буде поштовхом до дій для всіх господарюючих суб`єктів галузі у бажанні бути конкурентоздатними.

Проведене дослідження дозволяє зробити висновки, що в Україні є можливість не тільки використати в інноваційному напрямку, але в економічній літературі відсутній комплексний підхід до економічного аналізу інновацій. Тому запропонований підхід до формування моделі економічного аналізу діяльності суб`єктів господарювання в будівельній індустрії, який включає шість аналітичних блоків з врахуванням комплексної оцінки сприятиме не тільки зростанню ефективності будівельних підприємств, але й дозволить примножити житловий фонд сучасними ефективними об’єктами і надати їх власникам додаткові можливості отримувати економічні вигоди від інвестицій у майбутньому.

Список використаних джерел: 1. Кірнос О.І., Кузнецова Л.В. Аналіз економічної діяльності будівельних підприємств –К.: ЦУЛ, 2014. — 216 с. 2. Єрмошенко Микола Миколайович, Ганущак-Єфіменко Людмила Михайлівна. Механізм розвитку інноваційного

потенціалу кластерооб`єднаних підприємств: монографія. — К. : Національна академія управління, 2010. — 236 с. 3. Лисенко Ю. В. Аналіз економічних і організаційних ситуацій будівельної організації / Ю. В. Лисенко, О. І. Кірнос // Наук.

вісн. Черніг. держ. ін-ту економіки і упр. Сер. Економіка. - 2012. - Вип. 1. - С. 172-175.

Khrystyna Horyn Ivan Franko National University of L’viv

FEATURES OF THE ECONOMIC ANALYSIS OF CONSTRUCTION COMPANIES Consider features of conduct economic analysis on construction companies. Identified basic analytical units of which have formed

an economic analysis of construction companies. The article shows the scheme the management of construction enterprises in an environment of limited resources. Asked to consider the provision of resources for enterprises in the context of its functional subsystems. Defined performance indicators for each of the subsystems.

Єлизавета Гречана Львівський національний університет імені Івана Франка

УПРАВЛІННЯ ОПОРОМ В ПРОЦЕСІ ПРОВЕДЕННЯ ЗМІН У багатьох організаціях керівництво перевантажене вирішенням поточних завдань і не має можливості зосередитися на

стратегічних проблемах. Окрім цього, особливістю вітчизняних керівників можна вважати і небажання ділитися правами з підлеглими.

Запровадження стратегічних змін ускладнюється тим, що вони наштовхуються на опір. Та стан опору змінам на підприємстві може бути незначним, якщо керівник поставиться до впровадження змін серйозно: підготує працівників до цього

Page 45: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

43

процесу, до прикладу, зробивши для них безкоштовне навчання на перекваліфікацію. Працівники у такому випадку поставляться до змін з розумінням, хоча спочатку може спостерігатися незначний опір.

На рис. 1 представлена характеристика методів впровадження змін.

Метод Умови застосування Переваги Недоліки

Примусовий Велика терміновість Швидкість змін Великий опір

Адаптивний Невелика терміновість Слабкий опір Повільність

Кризовий Загроза існуванню Слабкий опір Дефіцит часу Ризик невдачі

Управління опором Середня терміновість Слабкий опір Пристосування до моменту Складність

Рис. 1. Характеристика методів впровадження змін Джерело: [1, с. 56] Примусовий метод. Передбачає використання сили для подолання опору з боку персоналу. Метод адаптивних змін. У рамках цього підходу зміни відбуваються шляхом поступових незначних змін протягом

тривалого періоду. Управління кризовою ситуацією. Метод може бути використаний у ситуації, коли адміністрація перебуває в кризовій

ситуації. Коли наступає подібна явна криза, першочерговим завданням вищого керівництва є, не боротьба з опором, а запобіжні заходи щодо паніки.

Управління опором. Якщо примусовий й адаптивний методи є надзвичайними заходами проведення змін, то цей метод може бути реалізований у такі строки, які продиктовані розвитком подій у зовнішньому середовищі.

Опір змінам - це неминуче явище, тому спочатку треба зрозуміти, чому менеджери функціональних підрозділів чи підлеглі не хочуть змін.

Ознаки опору: - відстрочка початку процесу змін; - непередбачені відстрочки впровадження та інші ускладнення, що гальмують темп змін і збільшують витрати порівняно

із запланованими; - намагання саботувати зміни всередині організації або „втопити” їх у потоці інших першочергових справ. Основними методами подолання опору змінам є: - інформування та спілкування - на практиці цей метод використовується, наприклад, шляхом проведення семінарів

менеджером для менеджерів нижчих рівнів; - участь і залученість – цей метод базується на прагненні досягти участі у здійсненні змін, їх ініціатори вислуховують

думку співробітників, залучених в цю стратегію, і згодом використовують їх поради; - допомога і підтримка – даний метод особливо необхідний, коли в основі опору лежать страх і занепокоєння; - переговори і угоди – цей метод особливо підходять у тому випадку, коли ясно, що хтось втрачає в результаті зміни

авторитет і, тим не менш, володіє істотною силою чинити опір; - явний і неявний примус - менеджери часто долають опір шляхом примусу. В основному вони змушують людей миритися

зі стратегічними змінами шляхом прихованої або явної загрози (загрожуючи втратою роботи, можливості просування і т. д.) [2, с. 30].

Непередбачені зміни в зовнішньому середовищі, наприклад, поява небезпечних нових конкурентів чи принципово нових технологій, змушують організації впроваджувати нову стратегію своєї діяльності. Виділяють три основні типи стратегічних змін:

а) реінжиніринг - це фундаментальне переосмислення та радикальна перебудова ділових процесів з метою досягнення істотного їх поліпшення. Здебільшого реінжиніринг ґрунтується на таких основних принципах: орієнтація на процес, амбіційність, порушення усталених норм і правил, творче використання інформаційних технологій;

б) реорганізація — це проведення організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури, форми власності, організаційно-правової форми організації з метою підвищення ефективності виробництва, збільшення обсягу випуску конкурентоспроможної продукції, фінансового оздоровлення;

в) нововведення - розглядають як процес створення таких нових технологій чи товарів, які найкраще б задовольняли потреби споживачів.

Стратегічні зміни забезпечують перехід організації з теперішнього стану до бажаного, збільшують її конкурентоспроможність. Але такі серйозні зміни на підприємстві потребують великої підготовки для персоналу. Керівництво має очікувати не тільки до опору стратегічним змінам, а і, можливо, бунту [3, с. 112].

Список використаних джерел: 1. Кіндрацька Г.І. Стратегічний менеджмент: навч. посіб. - К.: Знання, 2006. – 263 с. 2. Баранчеев В. Стратегический анализ: технология, инструменты, организация / В. Баранчеев // Проблемы теории и

практики управления. - 2007. - № 5. – С. 28-34. 3. Акулов В. К характеристике субъекта стратегического менеджмента / В. Акулов, М. Рудаков // Проблемы теории и

практики управления. - 2005. - № 4. - С. 112-116.

Yelyzaveta Hrechana Ivan Franko National University of L’viv

MANAGE RESISTANCE TO PROCESS CHANGE Investigates the concept of resistance to change from staff. Analyzed the process of managing resistance and methods of its

overcoming in domestic enterprises.

Page 46: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

44

Оксана Грос Львівський національний університет імені Івана Франка

СТАТИСТИЧНА ОЦІНКА ДИФЕРЕНЦІАЦІЇ ДОХОДІВ ДОМОГОСПОДАРСТВ УКРАЇНИ Однією з основних проблем, яка досліджується як в соціальних, так і в економічних дослідженнях є нерівність доходів

домогосподарств. Питання щодо необхідності існування нерівності і в якій мірі є одним з найбільш дискусійних, адже поки нема однозначної оцінки добре це, чи погано. Мета нашого дослідження полягає у кількісній оцінці нерівномірності розподілу доходів населення. Ця проблема особливо актуалізується за трансформаційних процесів у суспільстві, коли кардинально змінюються пріоритети державної політики й триває перерозподіл накопиченого суспільного майна.

Важливим показником визначення рівня поляризації доходів є коефіцієнт нерівності розподілу доходів серед населення – індекс Джині. Здійснивши усі необхідні розрахунки бачимо, що індекс Джині в Україні за 2015 рік. становить 18,83%, показуючи відносну нерівність у доходах населення. За останні чотири роки відбувається тенденція до його збільшення, адже у 2010 році він складав 16,54%, що свідчить про підвищення розшарованості у доходах населення (рис.1).

Для того, щоб визначити чи рівномірно розподілені грошові доходи між усіма домогосподарствами ми визначили коефіцієнти концентрації, внесок до загальної нерівності, еластичність та коефіцієнт фондів.

Найбільш нерівномірно серед домогосподарств розподілено доходи від підприємницької діяльності та самозайнятості тому що коефіцієнт концентрації дорівнює 44,2%, допомоги малозабезпеченим сім’ям (-43,4%), пільги безготівкові на оплату товарів та послуг з охорони здоров'я, туристичних послуг, путівок на бази відпочинку (41,6%), доходи від продажу сільськогосподарської продукції (33,4%), доходи від

власності (24,5%). Коефіцієнт концентрації доходів від допомоги малозабезпеченим сім’ям має від’ємне значення, в економічній літературі це називають «нерівність навпаки». Під цим терміном розуміють, те що даного доходу більше отримують бідніші домогосподарства. Такі види доходів як допомоги, пільги, субсидії та компенсаційні виплати надані готівкою, аліменти, стипендії також зменшують нерівність розподілу доходів за рахунок того, що їхній внесок має від’ємне значення. Розподіл доходів з допомоги по безробіттю є майже рівномірний, оскільки коефіцієнт концентрації наближений до нуля (-0,7%).

Найбільший внесок у нерівність розподілу робить оплата праці, причиною цього є досить велика частка цієї складової доходу (47,2%). Також вагомий внесок у нерівність доходу у порівнянні з іншими видами доходу вносить дохід від підприємницької діяльності та самозайнятості (5,4%).

Далі ми проаналізували вплив кожної зі складових доходу на зменшення / збільшення нерівномірності розподілу доходів за допомогою коефіцієнта еластичності. Так, на основі розрахованих коефіцієнтів еластичності ми можемо зробити висновок, що коефіцієнт Джині (нерівність в розподілі доходів) зросте при збільшенні таких основних доходів: оплата праці (на 0,110%), дохід від підприємницької діяльності та самозайнятості (на 0,074%), дохід від продажу сільськогосподарської продукції (на 0,026%). Зменшиться коефіцієнт Джині за рахунок збільшення таких доходів на: пенсії (на 0,106%), допомоги, пільги, субсидії та компенсаційні виплати, надані готівкою (на 0,052%).

За даними розподілу населення України за рівнем середніх доходів на одну особу у 2015 році коефіцієнт фондів дорівнює 2,7. Це означає, що за даними вибіркового обстеження домогосподарств, у 2015 р. мінімальні грошові витрати 10% найбільш забезпечених верст населення перевищували максимальні грошові витрати 10% найменш забезпечених саме в 2,7 раза.

Коефіцієнт асиметрії дорівнює 0,36. Це свідчить про наявність помірної асиметрії вправо, тому що ±0,25≤As≤ ±0,5, тобто в бік, де середній дохід на особу є вищими. Спостерігається 34 %-ве відхилення від центру розподілу.

Значення ексцесу рівне -0,68. Звідси висновок про те, що розподіл доходів домогосподарств є плосковершинним (рис.2).

Підсумовуючи результати нашого дослідження, можемо зробити висновок, що в Україні, за даними офіційної статистики, існує помірна диференціація у загальних доходах населення, яка має тенденцію до зростання.

Основними складовими доходів населення, які вносять вагомий внесок у

нерівність розподілу доходів є оплата праці та доходи від підприємницької діяльності. Найбільш нерівномірно розподілені

Рис. 1. Розподіл домогосподарств України за обсягом сукупних ресурсів

Джерело: [1].

Рис.2. Розподіл домогосподарств України за доходами, 2015 р.

Джерело: [1].

0

20

40

60

80

100

0 20 40 60 80 100Зага

льни

й до

хід,

кум

улят

ивни

й %

Домогосподарства, кумулятивний %Розподіл сукупних ресурсів, 2010 Рівномірний розподілРозподіл сукупних ресурсів, 2015

02468

101214161820

0 300 660 1020 1380 1740 2100 2460 2820 3180 3540 3900

Кіл

ькіс

ть д

омог

оспо

дарс

тв,%

Дохід, грнМе2235

Мо1976

�х2384

Page 47: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

45

доходи від підприємницької діяльності, їх отримують домогосподарства із вищим доходом, причиною цього є те, що для початку підприємницької діяльності необхідно мати стартовий капітал, який є непідсильним для більшості домогосподарств із низьким доходом. Асиметрія доходів є помірною правобічною, ексцес – плосковершинний.

Список використаних джерел: 1. Витрати і ресурси домогосподарств України 2015 році (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств

України) : статистичний збірник / Державна служба статистики України. – К., 2016 р. – 380 с. [Електронний ресурс]. – Джерело доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

2. Матковський С.О. Теорія статистики: навч. посібник / С. О. Матковський, О. Р. Марець. – 2-ге вид., стер. – Київ : Знання, 2009. – 534 с.

Oksana Gros Ivan Franko National University of L’viv

STATISTICAL ANALYSIS OF HOUSEHOLD INCOME INEQUALITY IN UKRAINE Studying inequality of households on the basis of concentration ratio, the contribution to total inequality coefficient of elasticity

and foundations, asymmetry and kurtosis.

Іванна Даниляк Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ АУДИТУ ДІЯЛЬНОСТІ НЕПРИБУТКОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ Необхідність реалізації демократичних принципів суспільного розвитку в Україні зумовила потребу в оптимальних змінах

загального процесу регулювання обліку та оподаткування результатів діяльності неприбуткових організацій. На відміну від підприємств, які здійснюють діяльність з метою отримання доходу неприбуткові організації мають особливості в обліку та оподаткуванні. В Господарському кодексі вказано, що діяльність, яка здійснюється для досягнення соціальних і економічних результатів з метою отримання прибутку вважається підприємництвом [1]. Водночас українським законодавством визначено види установ і організацій, що за економіко-правовою сутністю мають право на набуття статусу неприбуткових: благодійні організації, творчі союзи, установи, громадські утворення, кооперативні об'єднання, політичні партії, релігійні організації та ін. Обов’язковою умовою для неприбуткових організацій є використання отриманих доходів (прибутків) виключно для фінансування видатків на своє утримання, реалізації мети, цілей, завдань та напрямів діяльності, визначених установчими документами [2].

Згідно Податкового кодексу у разі недотримання вимог щодо нецільового використання коштів, передбачено виключення такого суб'єкта господарювання контролюючим органом з Реєстру неприбуткових установ та організацій. Одним із інструментів щодо підтвердження цільового використання коштів неприбутковою організацією є проведення аудиту діяльності даної установи. Метою аудиту неприбуткової організації є підтвердження правильності ведення обліку діяльності та звітності [3]. Також завданнями аудиту є досягнення розуміння статутної діяльності неприбуткової організації, перевірка установчих документів, порядку обліку видаткової і дохідної частин бюджету, оцінка правильності ведення обліку майна і розрахунків. При виявлені порушень щодо нецільового використання коштів, неузгоджень в установчих документах, правильності ведення обліку діяльності аудитор зобов'язаний подати Звіт аудитора та рекомендації щодо виправлення даних помилок. Методика проведення аудиту неприбуткових установ не відрізняться від загальноприйнятої методики проведення аудиту комерційних організацій. Тобто перед проведенням аудиту неприбуткової організації укладається договір, визначаються період діяльності, який потрібно перевірити, термін проведення аудиту та в загальному порядку складаються робочі документи аудитора. Аудиторська діяльність неприбуткових організацій в Україні регулюється Законом України «Про аудиторську діяльність» № 3125-XII від 22 квітня 1993 року, Стандартами аудиту та Кодексом етики професійних бухгалтерів, запровадженими рішенням Аудиторської палати України № 122 від 18 квітня 2003 року, положеннями Аудиторської палати України та іншими нормативно-правовими актами. Аудит неприбуткових організацій може проводитися з ініціативи суб'єктів господарювання, а також у випадках, передбачених законом - обов'язковий аудит [3]. Аудит неприбуткової організації може бути зовнішній та внутрішній [4]. Особливістю проведення аудиту неприбуткових організацій є контроль використання отриманих доходів відповідно до затвердженого кошторису неприбуткової організації. Особливу увагу також звертають на джерела отриманих доходів, адже якщо отримані доходи неприбутковою організацією не будуть пов'язані із її статутною діяльністю, то така організація втрачає статус неприбутковості.

Процес проведення аудиту умовно можна розділити на п'ять етапів. Першим етапом проведення аудиту неприбуткових організацій є перевірка їх кошторисів. Особливістю фінансово-господарської діяльності неприбуткових організацій є те, що згідно з чинним законодавством неприбуткові організації здійснюють витрати в межах затверджених кошторисів. Оскільки, процедури складання кошторисів для неприбуткових організацій не передбачено нормативно-правовими документами, тому кожна неприбуткова організація складає кошторис доходів і витрат самостійно, зважаючи на специфіку надходження і витрачання коштів. Однією з особливостей складання кошторису є те, що доходи і витрати в кошторисі відображають за касовим методом, тобто як фактично одержані доходи і фактично здійснені витрати, а не нараховані, як у бухгалтерському обліку. Так, у кошторисі безоплатно одержані основні кошти відображають у вигляді доходу в тому місяці, в якому відбулося отримання основних коштів, а витрати, пов'язані з їх отриманням, відображають також в тому самому періоді.

На другому етапі здійснюється перевірка установчих документів. Така процедура допомагає з'ясувати економічну політику некомерційної організації, здійснювану нею облікову політику, ідентифікувати господарські операції, проведені некомерційною організацією, а також визначити правильність застосування нормативно-правових документів, що регулюють її діяльність. На цьому етапі важливим є перевірка дотримання організацією статутних вимог. У зв'язку з цим однією з основних цілей аудиту некомерційних організацій є зіставлення напрямів діяльності організації, принципів формування і використання її майна з цілями і завданнями, визначеними статутом.

На третьому етапі уточнюється наявність реєстрації в Єдиному держаному реєстрі та у Реєстрі неприбуткових організацій. Особлива увага звертається на відповідність коду організаційно-правовій формі.

На четвертому етапі здійснюється аудит доходів та їх витрачання. Особливу увагу звертають не те чи отримані доходи неприбутковою організацією використовуються виключно для фінансування видатків на утримання організації, реалізації мети, цілей, завдань та напрямів діяльності, визначених її установчими документами. Вважливим є те, що аудит можна

Page 48: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

46

поділити на аудит цільових та нецільових доходів [5]. При перевірці отриманих доходів також особливу увагу приділяють контролю грантів. Зокрема, на правильність оформлення договору між грантодавцем і організацією, а також чи використані кошти саме на ту діяльність, яка була передбачена грантом, чи відповідає така діяльність статуту організації.

На п'ятому етапі здійснюється перевірка гуманітарної допомоги. Особливу увагу звертають на використання гуманітарної допомоги не за цільовим призначенням. Оскільки, відхилення від затверджених цілей використання гуманітарної допомоги передбачає адміністративну та кримінальну відповідальність.

Отже, основною особливістю фінансово-господарської діяльності неприбуткових організацій є те, що згідно з чинним законодавством неприбуткові організації здійснюють витрати в межах затверджених кошторисів та за цільовим призначенням. Проведення аудиту неприбуткової організації підтверджує законність обліку і звітності неприбуткових організацій.

Список використаних джерел: 1. 1.Господарський кодекс України від 16 січня 2003р. №436 – IV (зі змінами і доповненнями). [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/ 2. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. №2755-VI (зі змінами та доповненнями). [Електронний ресурс]. ― Режим

доступу: http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/2755-17. 3. Закон України "Про аудиторську діяльність" від 22.04.93 р. № 3125-ХІІ (зі змінами і доповненнями). [Електронний

ресурс]. ― Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3125-12. 4. Гончарук Я. А. Аудит:Навч. посіб. / Я. А. Гончарук, В.С. Рудницький. - К. : Знання, 2011. – 543 с. 5. Журавель Г.П. Бухгалтерський облік: особливості в галузях економіки: навч. посіб. / Г.П. Журавель, Я. Д. Крупка, М.С.

Палюх та ін. – Т.: Екон. думка, 2011. – С. 447.

Ivanna Danylyak Ivan Franko National University of L’viv

FEATURES OF CARRYING AUDIT OF NONPROFIT ORGANIZATIONS Features of audit of nonprofit organizations. In particular, the goals and objectives of the audit of nonprofit organizations. Identified

and considered five main stages of the audit and their features.

Мар’ян Дейнека Львівський національний університет імені Івана Франка

МАРКЕТИНГОВА ОЦІНКА РИНКУ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ В сучасних умовах, коли туристичні поїздки в світі набирають все більшої популярності туризм все більше стає

актуальним і для України. Після буремних подій в нашій державі сьогодні в світі багато говорять про Україну, а тому вона викликає зацікавлення іноземців для поїздок з туристичною метою. І тут постає питання щодо оцінки ринку туристичних послуг в Україні з позиції маркетингової точки зору. Метою роботи є маркетингова оцінка туристичних послуг в Україні.

Однією з головних умов розвитку ринку туризму є економічна ситуація в державі, зокрема, рівень доходів населення. Аналіз статистичних даних дозволяє зробити невтішні висновки щодо ситуації на туристичному ринку України. Обсяг виїзного туристичного ринку України скоротився на 30–50% в умовах економічної кризи та політичної нестабільності. Значну частку в структурі витрат населення складають витрати на продукти харчування (51,9%), утримання житла (11,7%). Частка витрат на відпочинок і культуру складає в середньому лише 2% [7]

У Звіті Міністерства культури і туризму України «Проблеми та перспективи розвитку туризму в Україні на сучасному етапі» зазначено: туристична галузь завдяки багатим природним, історико-культурним, трудовим ресурсам цілком може претендувати на чільні позиції в економіці держави. Водночас подальший розвиток туризму гальмується. Зокрема наша держава використовує лише одну третину туристичного потенціалу, яким володіє, а за даними Світового економічного форуму у сфері подорожей і туризму Україна серед 124 країн світу посідає лише 78-е місце. Тому саме ця сфера має великий потенціал для активного розвитку. [5]

На основі проведених раніше досліджень в Україні на ринку туристичних послуг спостерігається наступна ситуація. Так, значна частина туристичних фірм (51,7 %) при розробці стратегічних намірів основну увагу приділяє потребам споживача. 37,8 % підприємств-респондентів є внутрішньо-орієнтованими й при розробці стратегії базуються на власних можливостях й асортименті турпродуктів. І лише 10,5% турпідприємств є конкуренто-орієнтованими, тобто їхня стратегія залежить від дій конкурентів. [3]

Незважаючи на орієнтацію потреб споживачів, 38,2 % опитуваних відповіли, що власні конкурентні переваги вони визначають шляхом порівняння їх з перевагами основних і потенційних суперників. 34,1 % респондентів визначають їх на основі відгуків партнерів і споживачів. 22,5 % суб’єктів туристичної діяльності інтуїтивно оцінюють власні конкурентні переваги. І лише незначна частка (5,2%) опитуваних відповіли, що для визначення конкурентних переваг використовують різноманітні методи аналізу, зокрема SWOT-аналіз.[3]

В Україні у сфері діяльності туристичних послуг переважає низька лояльність до фірм, недовіра з боку споживачів, що можливо пояснити такими причинами [4]:

- слабка вага реклами у витратах фірми, українці просто не впізнають і не запам’ятовують назву фірми; - низькі доходи, нестабільна заробітна плата – навіть за наявності відносної лояльності до однієї торгової марки,

українці переважно змінюють оператора, чиї послуги нижчі у вартісному вираженні. Популяризацію туристичного відпочинку в Україні серед іноземців підтримуються на державному рівні. Так,

Мінекономрозвитку в межах компетенції та з метою формування позитивного образу туристичної України здійснено низку маркетингових заходів[2]:

- представлено туристичні можливості провідних міст України на національному стенді в рамках World Travel Market 2015 (02 – 05.11.2015, м. Лондон, Великобританія);

- проведено прес-конференція щодо можливостей України для розвитку МІСЕ туризму в рамках IBTM 2015 (19.11.2015, м. Барселона, Іспанія);

- презентовано промо-ролик про туристичну Україну «Experience Ukraine!» (04.12.2015);

Page 49: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

47

- взято участь у роботі міжнародної виставки International Tourism Trade Fair 2016 (FITUR) (20-23.01.2016, м. Мадрид, Іспанія);

- організовано спільно з Мінінформполітикою трансляцію промо-ролику «Experience Ukraine!» на державному телеканалі кіномовлення UA TV;

Україна має, що запропонувати за такими видами туризму як[6]: - Відпочинок і рекреація: Чорне та Азовське море, санаторії( наприклад м. Моршин) - Відвідування близьких друзів та родичів — підтримка родинних зв'язків (останніми роками набуває популярності

внаслідок природньої міграції населення). - Ділові або професіональні бізнес-поїздки (в тому числі для відвідування виставок, семінарів, тренінгів тощо). - Лікування і відновлення. - Релігія та паломництво. (м. Умань); - Спортивний туризм. - Агротуризм - Науковий туризм - Хоббі-туризм (програмний туризм). - Промислово-екстремальний туризм. Останнім часом популярний напрям в м. Прип’ять (Чорнобильська зона). Концепція маркетингу туризму почала формуватись в Україні останніми роками, її домінуючою функцією є забезпечення

виїзного туризму. У практиці туризму знаходять застосування здебільшого прагматичний і традиційний маркетинговий підходи, які запозичені з маркетингу споживчих товарів. Внаслідок цього часто бракує вирішальних заходів маркетингу, які необхідні для успішної реалізації туристичних продуктів і послуг на світовому туристичному ринку.[1]

Отже, на сьогоднішній день туристична галузь України знаходиться в стані занепаду зовнішнього туризму, але при цьому у зв’язку з значним падінням доходів населення все більше українців переорієнтовуються на внутрішній туризм. Також слід зазначити, що за підтримки держави український туризм намагаються популяризувати в світі. В Україні очікують іноземців на Євробачення-2017, що може стати поштовхом для розвитку міжнародного туризму в нашій державі. На жаль маркетингова стратегія на більшості підприємств лише формується, а тому часто виникають помилки в оцінці підприємствами побудови рекламної кампанії та, власне, маркетингової концепції турпродуктів.

Список використаної літератури 1. Заячковська Г. А. Сучасна концепція маркетингу міжнародних туристичних послуг: інтердисциплінарний підхід / Г. А.

Заячковська // Європейський вектор економічного розвитку. – 2013. – № 2. – С. 106-113. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ever_2013_2_13 7.

2. Інформаційно-аналітичні матеріали до парламентських слухань на тему: «Розвиток туристичної індустрії як інструмент економічного розвитку та інвестиційної привабливості України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://komsport.rada.gov.ua/uploads/documents/30566.pdf.

3. Кравчук Н. В. Стратегічно-маркетингова оцінка конкурентного середовища туристичного ринку України / Н. В. Кравчук // Вісник ДІТБ. – 2013. – № 17. – С. 306-311. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vditb_2013_17_52.

4. Мангушев Д. В., Пилипчук В. К., Смірнова Н. О. Туристичні послуги: особливості маркетингу та сучасний стан ринку // Бізнес Інформ. – 2016. – №4. – C. 177–182.

5. Міністерство культури і туризму України «Проблеми та перспективи розвитку туризму в Україні на сучасному етапі» 2010 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mincult.kmu.gov.ua/mincult/uk/ publish/article/183853;jsessionid=CBACCE6697D400A116E060EE2C513F8C.

6. Смирнов, Є. В. Стратегічні імперативи розвитку туристичної галузі України [Текст] / Є. В. Смирнов, О. П. Смирнова // Економіка та держава. – 2016. – № 8. – С. 28-34.

7. Структура сукупних витрат [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrstat.org/uk/operativ/operativ2007/ gdvdg_rik/dvdg_u/strukt2006_u.htm.

Marian Deineka Ivan Franko National University of L’viv

MARKETING GRADE TOURISM MARKET IN UKRAINE In scientific work, we study the market of tourist services in Ukraine from the position of a marketing point of view. On the basis

of conducted research we can say that tourism industry of Ukraine is in decline. Unfortunately the marketing strategy at most enterprises is being formed, because often there are errors in its design

Ірина Демиденко Львівський національний університет імені Івана Франка

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИ ПОДАТКОВОГО КОНТРОЛЮ В СИСТЕМІ АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ

Постановка проблеми. Необхідною умовою функціонування ефективної податкової системи э податковий контроль. Саме він забезпечує зв’язок платників податків з органами державного управління, що наділені особливими податковими правами і повноваженнями. Податковий контроль є завершальною стадією управління оподаткуванням і одночасно одним з елементів планування податкових доходів бюджетів.

Податковий контроль є складною, динамічною системою, елементи якої взаємопозв'язані та взаємозумовлені. Податковий контроль включає в себе функції обліку платників, інформаційно- аналітичне забезпечення діяльності фіскального органу, проведення перевірок та звірок, які покликані забезпечити відповідність дій учасників до встановлених законодавчих норм.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасній економічній літературі проблемам податкового контролю присвячуються праці багатьох вчених, серед яких В. Баранова, С. Богачова, В. Бурцева, В. Вишневського, Т. Єфименко, О. Жигаленко, , О.Замасло, Т. Кравцової, В.Кміть, А. Крисоватого, І. Литвинчук, І. Луніної, Г. Нестерова, О. Ногіної, В. Плиси, І. Приймак, Д. Рева, Л. Сибагатуліної, Ю. Соловйової, С. Степашин, Л. Савченко, Л. Савченко, А. Соколовської Т. Тотикова, Д. Французова, А. Французова та інші. Однак, проблематика податкового контролю розглядається дослідниками неоднозначно. У вчених є розбіжності щодо тлумачення понять, суті та розмежування податкових перевірок, щодо

Page 50: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

48

контрольних заходів стосовно платників податків. Отже, форми та методи податкового контролю потребують подальших досліджень.

Постановка завдання. Метою даного дослідження є уточнення організаційних основ податкового контролю в Україні, аналіз методів податкового контролю, та надання пропозицій щодо їхнього удосконалення.

Таблиця 1 Підходи щодо визначення поняття “податковий контроль”

Автори Визначення Податковий кодекс [1] Це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю

правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Л.А.Савченко і Л.М. Касьяненко [3] Це діяльність, що полягає у перевірці правильності справляння податків та інших обов'язкових платежів, виявленні та аналізі порушень, а також у забезпеченні вдосконалення роботи власне державного органу.

В. Онищенко та Калінеску Т. В. [3] Це багатоаспектна міжгалузева система спостереження державних контролюючих органів за фінансово-господарською діяльністю платників податків із метою об'єктивного забезпечення заданого рівня формування бюджету й установлення її відповідно вимогам чинного законодавства.

Баранова В.Г.[3] розглядає податковий контроль з двох сторін – з одного боку як суттєвий елемент державного впливу на господарюючі суб'єкти, що зобов'язує їх правильно формувати податкову базу і обчислювати платежі (державний податковий контроль); з іншого – це систематична діяльність, спрямована на організацію надійного податкового обліку на підприємстві, самоконтроль за правильністю податкових розрахунків, а також виявлення і усунення податкових помилок до перевірки з боку податкових органів (корпоративний податковий контроль).

Д.Рева [2,с.137] податковий контроль є одним із видів фінансового контролю, що здійснюється у сфері державного управління оподаткуванням, який становить собою діяльність уповноважених державою суб' єктів по встановленню стану виконання вимог чинного податкового законодавства особами, на яких покладено обов'язок щодо обчислення, сплати, утримання та перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів), виявленню відхилень у їх діяльності від встановлених вимог, їх припинення й усунення, а також по відновленню порушених прав держави та територіальних громад на своєчасне і повне одержання відповідних сум податкових платежів і недопущенню таких порушень у майбутньому

Джерело:складено автором. Виклад основного матеріалу. Термін «податковий контроль» широко використовується науковцями, як один з базових

елементів понятійного апарату сучасної податкової теорії, проте єдності щодо його розуміння досі в наукових колах немає. Тому розглянемо різні підходи щодо визначення даного поняття, що подається у економічній літературі (див. Таблиця 1).

Узагальнивши та проаналізувавши визначення «податковий контроль» з наведеної таблиці дає нам можливість стверджувати, що принципових відмінностей у розумінні цього терміну немає. Оскільки це поняття є багатоаспектним, то автори ставлять різні пріоритети при формулювання визначення й акцентують увагу на його динамічній, структурній або інституційній складовій.

Податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог Податкового кодексу України, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на котролюючи органи.

Контролюючим органом в Украні є Державна Фіскальна Служба[1]. Організація податкового контролю являє собою інструмент координації основних елементів контрольно-перевірочної

діяльності, таких як: виявлення і облік платників податків; перевірка правильності обчислення податків і податкових платежів; контроль за своєчасністю надходжень нарахованих сум у бюджет. Особливості ефективної організації податкового контролю полягає у виборі таких методів і умов їх використання, які в найбільшій мірі відповідають меті податкового контролю та забезпечують взаємозв’язок елементів контрольно-перевірочної діяльності.

Під «методом податкового контролю» розуміють спосіб, прийом практичної реалізації його цілей і завдань, тобто спосіб, прийом цілеспрямованого впливу суб’єктів податкового контролю на підконтрольні об’єкти на підставі закріпленої за суб’єктами компетенції [2,с.145].

Для одержання повного уявлення про сутність методів податкового контролю варто вказати на їхні характерні риси: по-перше, вони використовуються в процесі здійснення державної діяльності з контролю за дотриманням вимог податкового законодавства; по-друге, здійснюються шляхом реалізації суб’єктом контролю контрольно-податкових повноважень; по-третє, становлять собою зовні виражений владний контрольний вплив суб'єкта податкового контролю на підконтрольний об'єкт із метою забезпечення його функціонування відповідно до запрограмованої законодавцем моделі діяльності; по-четверте, здійснюються в правовій формі; по-п’яте, забезпечують різний за своєю спрямованістю вплив на підконтрольні об’єкти [2,c.145-146].

Оскільки методи податкового контролю досить різноманітні, виникає необхідність їх певної класифікації. За способом здійснення контрольних повноважень вирізняються такі методи контрольної діяльності, як ревізія, перевірка, обстеження, інвентаризація та ін.

За критерієм цільової спрямованості можна виділити методи, що використовуються органами контролю: 1) для попередження порушень вимог законодавства про оподаткування; 2) для виявлення порушень вимог законодавства про оподаткування; 3) для усунення порушень вимог законодавства про оподаткування.

До методів податкового контролю, що застосовуються для попередження порушень вимог законодавства про оподаткування, належать: а) облік платників податків; б) облік рахунків платників податків, що відкриваються й закриваються у фінансових установах; в) надання податкової консультації; г) збір податкової інформації.

Page 51: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

49

До методів, які використовуються для виявлення порушень вимог законодавства про оподаткування, відносяться: а) проведення перевірки; б) проведення зустрічної звірки; в) збір податкової інформації.

До методів, які податкові органи застосовують для усунення порушень вимог законодавства про оподаткування, належать: а) стягнення податкового боргу; б) визначення податкових та грошових зобов’язань; в) направлення платнику податків вимог про усунення порушень податкового законодавства; проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів; зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки [2,с 147-148].

Висновки. Податковий контроль є складним багатовимірним процесом, а відтак забезпечення його дієвості та ефективності значною мірою можливе за уточнення теоретико-методологічних засад і розроблення конкретних рекомендацій щодо вдосконалення проведення різнопланових контрольно-ревізійних, контрольно-аналітичних та експертних заходів у цій сфері із використанням міжнародного досвіду.

У нинішніх умовах існує потреба в посиленні взаємозв’язку податкового контролю та державної податкової політики. Для цього передусім необхідно усунути концептуальні недоліки податкового контролю: посилити роль податкового контролю як функції податкового менеджменту; чітко визначити межі поширення контрольних заходів, що застосовуються в оподаткуванні.

Список використаних джерел: 1. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 року № 2755- VI // Голос України. – 2010. – № 229-230. 2. Рева Д. М. Метод податкового контролю як спосіб контрольного впливу / Д. М. Рева // Право та інновації. - 2013. - № 4. -

С. 137-149. 3. Податковий контроль : навчальний посібник / Найденко О. Є. – Х. : Вид. ХНЕУ, 2012. – 224 с. 4. Форми та методи податкового контролю: світовий досвід та українська практика / О. А. Шевчук // Економiчний часопис-

XXI. - 2013. - № 1-2(1). - С. 73-76. 5. Лісовий А.В. Проблеми податкового контролю в Україні та напрями підвищення його ефективності/Лісовий А.В.,

Проскура К.П.//Науковий вісник НЛТУ України. – 2014. – №24.6. – С.140-150.

Iryna Demydenko Ivan Franko National University of L’viv

ORGANIZATIONS AND METHODS OF TAX CONTROL IN SYSTEM OF TAX ADMINISTRATION The researcher interpretation of the concept "method of tax control" is presented and organizations basis of tax control.Tax evasion

can be achieved by fiscal policy measures and specialized agencies authorized to prevent and combat tax evasion. These authorized agencies in preventing and combating tax evasion will be analyzed in terms of place, role and limitations conferred by the fiscal controls made by them, in order to identify practical solutions that lead to making them more efficient.

Тетяна Дзікун Львівський національний університет імені Івана Франка

РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ Сьогодні українська система соціального захисту перебуває у складному кризовому стані. Дана проблема пояснюється

тим, що перехід України до ринкового типу господарювання супроводжується загостренням соціально-політичних питань, значним розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами і, як результат, глибокою поляризацією суспільства за цими двома основними ознаками. Дані проблеми значною мірою гальмують проведення економічних реформ і соціальний прогрес.

Від так в сучасному світі існування соціальної державі піддається значній критиці, основні аргументи якої зводяться до такого:

а) державне регулювання економіки менш ефективне, ніж ринкові механізми; б) ринковий принцип суперництва економічних суб'єктів за своєю суттю має чіткий асоціальний зміст, оскільки не

передбачає підтримки тих, хто виявився нездатним до змагання; в) соціальна держава сприяє вихованню у працездатного населення патерналістських настроїв, що призводить до появи

людей, які не бажають працювати, живуть за рахунок інших [1, c.380-387]. Ринок нездатний сам розв'язувати численні соціальні проблеми, саме тому дана функція покладається на державу, що, у

свою чергу, підтверджує об'єктивну необхідність існування розвиненої системи соціальних гарантій. В Україні джерелами соціальних гарантій виступають: а) Державний бюджет; б) кошти місцевих бюджетів; в) страхові фонди: 1) Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності; 2) Фонд загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття; 3) Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; 4) Державний та недержавні Пенсійні фонди. Останні 20 років у розвинених країнах відбуваються зміни в традиційних підходах до державного регулювання соціальної

сфери і спостерігається загальне зниження державного забезпечення в порівнянні з базовим рівнем [2, c.66]. Однак “сліпе” застосування іноземного досвіду при вирішенні проблем соціального захисту населення не завжди є доречним. Наприклад, в Україні присутній значний сектор “тіньової економіки”, що призводить до ненадходження значної частини валового внутрішнього продукту через офіційні канали перерозподілу в позабюджетні фонди. Тому позабюджетні фонди мають базувати свою діяльність на національному досвіді та особливостях відповідного етапу розвитку нашої країни із застосуванням окремих переваг із системи соціального захисту населення іноземних держав [3, c.113-116].

За результатами Адаптованої глобальної оцінки національної статистичної системи, проведеної представниками Європейської комісії, Європейської асоціації вільної торгівлі та Економічної комісії ООН для Європи, соціальне страхування в України визнане таким, що значною мірою відповідає європейським вимогам. Водночас з визнанням досягнень результати аналізу поточного стану розвитку державної соціальної політики свідчать про наявність сфер, які у подальшому потребують реформування [4].

Page 52: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

50

Отже серед подальших напрямків реформування системи соціального страхування слід виділити найважливіші, а саме: - детінізація ринку праці. Для цього необхідно зменшити навантаження на фонд оплати праці без зниження розмірів

страхових виплат [5, c.68-73]; - удосконалення управління фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування; - встановлення обґрунтованого розміру тарифів страхових внесків; - використання даних персоніфікованого обліку, створеного у Пенсійному фонді, для розрахунку страхових виплат; - удосконалення чинного законодавства у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування. Нагальною

реформою має стати поступове скасування пільгових пенсій та обмеження можливостей дострокового виходу на пенсію; - проведення індексації страхових виплат (пенсій, допомоги по безробіттю тощо) за принципами європейських країн:

вибір між нижчою виплатою, поєднаною з індексацією за заробітками, та більш високою початковою виплатою, поєднаною з індексацією за цінами [5-9].

Як результат, реалізація наведених вище шляхів удосконалення української системи соціального захисту населення в подальшому дасть змогу забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи та всіх Фондів соціального страхування; досягти конституційного рівня пенсійних виплат і дотримання положень Європейського кодексу соціального забезпечення та Конвенції Міжнародної організації праці про мінімальні норми соціального забезпечення в частині пенсійного забезпечення; запровадити справедливий механізм зростання страхових виплат; забезпечити розвиток партнерських відносин між усіма учасниками процесу статистичного виробництва у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування; запровадити інтегровану інформаційно-аналітичну систему органів державної статистики щодо соціального забезпечення; і найважливіше - забезпечити соціальну безпеку у країні: гідний і якісний рівень життя населення: посилити соціальну захищеність застрахованих осіб, оцінити адекватність розміру виплати зробленим страховим внескам, справедливість та обґрунтованість розподілу суспільних коштів, встановити закономірності в послідовності настання страхових випадків упродовж трудового життя.

Список використаних джерел: 1. Основи економічної теорії: Підручник для студентів вищих навч. Закладів // [Ніколенко Ю.В., Демківський А.В., Вергун

Л.І., Діденко О.М.]. За ред. Ю.В.Ніколенка. - 3-тє вид. - К.: ЦУЛ, 2003. – 540 с. 2. Міжнародна комісія незалежних експертів (2010), “Пропозиції для України: 2010 – час для реформ», Міжнародний

центр політичних досліджень, К. – 88 с. 3. Соціальне страхування. Підручник // Юрій С. І., Шаварина М. П., Шаманська Н. В. -К.: Кондор, 2014 - 464с. 4. «Стратегія розвитку державної статистики на період до 2017 року», Кабінет Міністрів України; Розпорядження

від 20.03.2013 № 145-р [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua 5. Горна М.О. Статистичне дослідження діяльності фондів соціального страхування як складової економічної

безпеки України / М. О. Горна // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. (РІНЦ) - 2015. - № 1-2. - С.68-73.

6. Система соціального захисту та соціального забезпечення в Україні. Реальний стан та перспективи реформування. – К. : Центр громадської експертизи, 2009. – 104 с.

7. Доповідь про людський розвиток за 2014 рік „Забезпечення сталого прогресу людства: зменшення уразливості та формування життєстійкості” / Програми розвитку ООН. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hdr.undp.org/en/2014-report

8. Свєнчіцкі М. Демографічні та фінансові передумови пенсійної реформи в Україні: прогноз – 2050/М. Свєнчіцкі, Л. Ткаченко, І. Чапко // - К.: Аналітично-дорадчий центр Блакитної стрічки, 2010.-72 с.

9. Горна М.О. Статистичне дослідження діяльності фондів соціального страхування як складової економічної безпеки України / М. О. Горна // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. (РІНЦ) - 2015. - № 1-2. - С.68-73.

Tetiana Dzikun Ivan Franko National University оf L’viv

REFORMING THE SOCIAL INSURANCE SYSTEM OF UKRAINE This article analyze the key changes in functioning the social insurance system in Ukraine. Directions of reformation of the

Ukrainian system of social defence are offered with the purpose of its rationalization. Also the results of the study of theoretical and practical materials allowed to determine the positive and negative aspects of the suggested innovations, to make the appropriate conclusions and to prepare recommendations.

Мар’яна Ділай Львівський національний університет імені Івана Франка

ОБЛІКОВА МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА На сьогоднішній день актуальними залишаються питання удосконалення моделі формування фінансової звітності

підприємств в Україні. Значний внесок у дослідження проблем формування фінансової звітності підприємств в України зробили такі вчені, як

Бутинець Ф.Ф., А.Г. Загородній А.Г., Лемішовський В.І., Партин Г.О., Пилипенко Л.М., Сопко В.В., Ткаченко Н.М., Хом’як Р.Л. [4].

Метою дослідження є виявлення особливостей формування фінансової звітності підприємств в Україні та пошук шляхів їх удосконалення.

Залежно від періоду, за який складається і подається звітність, її поділяють на періодичну та річну. Періодична (внутрішньорічна) звітність – це місячна і квартальна звітність. Вона відображає результати виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства за відповідний місяць (квартал), а також наростаючим підсумком з початку року. Річна звітність містить показники діяльності підприємства за рік.

За мірою узагальнення інформації розрізняють звітність первинну і зведену. Під первинною звітністю розуміють звітність окремих підприємств. Зведену звітність одержують через зведення первинної звітності. За відомчою належністю така звітність складається всіма міністерствами і відомствами у вищих органах управління, а за територіальним принципом і галузями народного господарства – органами статистики. Зведена бухгалтерська звітність складається щоквартально і за рік.

Page 53: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

51

До складу періодичної фінансової звітності входять балансові звіти та звіт про фінансові результати. Періодична звітність подається не пізніше 25 числа наступного після завершення звітного періоду місяця. Найбільш повно характеризує роботу підприємства річна звітність.

Підприємство складає місячну, квартальну і річну бухгалтерську звітність, в якій відображає склад майна та джерела його формування, включаючи майно підприємств, філій, представництв та інших відокремлених підрозділів, виділених на окремий баланс [3]. Для малих підприємств передбачена скорочена форма балансу [2].

Звітним роком для всіх підприємств установлено період з 1 січня по 31 грудня включно. Основою організації робіт зі складання річної звітності є нормативно-правові документи, що регламентують порядок

формування, методику і техніку заповнення окремих форм звітності. Загальні вимоги до розкриття статей фінансової звітності, а також зміст і форма звітності визначаються Методичними рекомендаціями щодо заповнення форм фінансової звітності, затверджені Наказом Мінфіну України від 28.03.2013 р. № 433 [3]. Норми цих Методичних рекомендацій стосуються звітів про фінансові результати підприємств, організацій та інших юридичних осіб усіх форм власності (крім банків та бюджетних установ).

Аналітичні дані в облікових регістрах мають узгоджуватися з даними синтетичного обліку на останнє число місяця. Господарські операції відображаються в облікових регістрах під час надходження первинних документів або підсумками за місяць, залежно від характеру і змісту операцій. Інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.

Підсумкові записи в журналах звіряються з даними первинних документів, які були підставою для записів, та з відомостями. На документах, дані яких включені до облікових регістрів, зазначають номери відповідних облікових регістрів і порядкові номери записів у них (номер рядка). За документами, дані яких відображені в облікових регістрах загальним підсумком, номер регістру і номер запису вказують на окремому аркуші, який додається до зброшурованих документів.

В облікових регістрах, показники яких переносять до Головної книги або до інших облікових регістрів, роблять позначку про це у відповідному рядку регістру. Головна книга використовується для узагальнення даних облікових регістрів, взаємної перевірки правильності записів за окремими рахунками і складання фінансової звітності. До Головної книги заносяться із облікових регістрів підсумки оборотів по рахунках.

Головна книга ведеться протягом календарного року. На кожний синтетичний рахунок у Головній книзі відводять окрему сторінку. Для перевірки правильності складання облікових регістрів застосовують оборотну відомість за рахунками бухгалтерського обліку, яка складається з даних оборотів на рахунках Головної книги після занесення до неї оборотів із усіх журналів. Обороти за дебетом і кредитом рахунків мають бути рівними. Інформація облікових регістрів використовується для складання фінансової звітності.

Показники фінансової звітності на кінець звітного року мають бути обґрунтовані результатами ретельно проведеної перед складанням річного бухгалтерського звіту інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, резервів, розрахунків та інших активів і пасивів. До подання річного бухгалтерського звіту на підставі затверджених керівником підприємства пропозицій постійно діючих інвентаризаційних комісій про врегулювання виявлених під час інвен-таризації розходжень фактичної наявності цінностей проти даних бухгалтерського обліку вносяться відповідні записи в регістри і рахунки бухгалтерського обліку [3].

Таким чином, у кінці календарного року перед складанням річної звітності доцільно зробити перевірку і уточнення даних синтетичного та аналітичного обліку, а також показників періодичної бухгалтерської звітності. Це зумовлюється як тим, що працівники бухгалтерської служби можуть допустити певні помилки в обліку, так і тим, що протягом звітного року могли бути внесені зміни в організацію і методику ведення бухгалтерського обліку окремих видів майна, господарських процесів, капіталу, зобов’язань тощо.

Отже, річна бухгалтерська звітність подається підприємствами не пізніше 20 лютого наступного за звітним року. Терміни подання бухгалтерської звітності в зазначених межах встановлює орган, до сфери управління якого належить підприємство, або засновники підприємства.

Список використаних джерел: 1. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджено

наказом МФУ 07.02.2013 р. № 73, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 р. за №336/22868, із змінами внесеними наказами Мінфіну від 27.06.2013 р. № 627, від 08.02.2014 р. №48.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 25 «Фінансовий звіт суб’єкта малого підприємництва» із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства фінансів № 754 (z0883-14) від 14.07.2014 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z0161-00/page

3. Методичні рекомендації щодо заповнення форм фінансової звітності, затверджені Наказом Мінфіну України від 28.03.2013 р. № 433.

4. Фінансова звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку: Практичний посіб. − К.: Лібра, 2010. – 320 с.

Mariana Dilai Ivan Franko National University of L’viv

ACCOUNTING MODEL OF FORMATION OF ENTERPRISE FINANCIAL REPORTING The thesis exposes the problems of formation of enterprise financial reporting in Ukraine and ways of their solving. Companies

represent monthly, quarterly and annual accounting statements, which reflect the position of the property and the source of its formation, including property of companies, branches and representative offices. Small businesses provide a shortened form of the balance. Annual financial statements include balance sheets and income statement.

Ганна Довбуш Львівський національний університет імені Івана Франка

РИНОК ЛІЗИНГУ В УКРАЇНІ: ТЕНДЕНЦІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ На сучасному етапі розвитку економіки лізинг як фінансова послуга є одним із факторів зростання

конкурентоспроможності вітчизняних підприємств, покращення якості послуг, підвищення ефективності виробництва і, як наслідок, зміцнення позицій на вітчизняному та світовому ринках. Зростання значення ринку лізингових послуг в Україні

Page 54: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

52

обумовлене тим, що лізинг є альтернативою банківському кредитуванню та дієвим інструментом процесу ефективного оновлення основних засобів і технологій підприємств усіх напрямів економічної діяльності [1, c. 8]. Незважаючи на активний розвиток фінансової системи, ринок лізингових послуг в Україні перебуває на стадії становлення. При цьому активізація лізингових операцій суттєво впливає на розширення реального сектору економіки України.

Станом на 30.09.2016 р. до переліку юридичних осіб, які мають право надавати фінансові послуги та перебувають на обліку в Нацкомфінпослуг, внесено інформацію про 240 юридичних осіб – лізингодавців, до Державного реєстру фінансових установ внесено інформацію про 406 фінансових компаній, що надають послуги фінансового лізингу.

Протягом 9 місяців 2016 року фінансовими компаніями та юридичними особами, які не мають статусу фінансових установ, але можуть згідно з законодавством надавати фінансові послуги, укладено 7 401 договір фінансового лізингу на суму 7 772,7 млн грн [2, c. 10]. Вартість об’єктів лізингу, які є предметом договорів, становить 6 010,7 млн грн. Вартість чинних договорів фінансового лізингу станом на 30.09.2016 р. становить 23 907,1 млн грн. Близько 99,7% усіх послуг фінансового лізингу надають юридичні особи – суб’єкти господарювання, які не є фінансовими установами [2, c. 10].

За підсумками 9 місяців 2016 року спостерігаємо збільшення кількості договорів фінансового лізингу в 1,7 рази (4 688 одиниць) порівняно з відповідним періодом 2015 року. При цьому, вартість договорів фінансового лізингу збільшилась на 56,2% (на 2 795,9 млн грн). Динаміка вартості договорів, укладених в період з 4 кварталу 2013 року по 3 квартал 2016 року, та договорів, чинних на кінець кожного звітного періоду, наведена на рис. 1.

Станом на 30.09.2016 р. спостерігалася тенденція зменшення частки довгострокових договорів лізингу. Вартість договорів, термін дії яких більше 5 або дорівнює 10 рокам, порівняно з

аналогічною датою попереднього року зменшилась на 47,3 % (4 112,4 млн грн), вартість договорів терміном дії більше 10 років зменшилась на 32,2 % (414,3 млн грн). Водночас вартість договорів фінансового лізингу строком до 2 років зросла на 68,7% (2 220,6 млн грн), строком від 2 до 5 років зменшилась на 22,5 % (3 768,5 млн грн) [2, c. 13].

Розвиток лізингу в Україні значно відрізняється від світової практики. Це обумовлено цілою низкою проблем, що перешкоджають розвитку ринку, зростанню кількості його гравців, збільшенню обсягів фінансування реального сектору економіки, зародженню здорової конкуренції. Серед таких проблем можна відзначити наступні:

- неврегульованість проблеми ПДВ при вилученні предмету лізингу у боржника, внаслідок чого цей податок фактично лягає додатковим тягарем на галузь;

- застарілість нормативної бази, відсутність захисту лізингових правовідносин нарівні з банківськими; - неправосудність судових рішень, які зокрема дозволяють небачене раніше в правовому полі явище – безоплатне

користування предметом лізингу боржником; - шахрайство під видом лізингу, яке можна ефективно подолати лише шляхом створення на ринку СРО; - відсутність достатніх ресурсів для фондування у національній валюті та інструментів подолання такого дефіциту; - слабка захищеність прокатної галузі від зловживань в діючому правовому полі, необхідність видавати оригінал

техпаспорту клієнтам, що сприяє зловживанням недобросовісних наймачів [4]. Для вирішення перелічених проблем необхідна комплексна співпраця як держави в особі уповноважених нею органів,

лізингових компаній, так і споживачів, адже розвиток лізингу є не тільки засобом підвищення якості та ефективності виробництва, оновлення основних фондів окремого підприємства, а й інтенсифікації розвитку вітчизняної економіки в цілому. Якщо оцінювати перспективи розвитку фінансового лізингу в Україні, то необхідно зазначити, що комерційні банки неспроможні надати весь комплекс послуг із фінансового лізингу. Тому постає питання необхідності створення спеціальних лізингових фірм за аналогією з розвинутими країнами [3].

Окремої уваги заслуговує аспект застосування на практиці нових для України форм організації лізингової діяльності, як леверидж – лізинг при безпосередній участі банківських установ. Леверидж-лізинг (роздільний лізинг) є одним з найбільш складних та, водночас, поширених видів лізингу в країнах з розвиненим ринком лізингових послуг (США, Західна Європа, Японія, Південна Корея). В умовах українського ринку лізингу додаткові джерела фінансування лізинговим компаніям надають саме банки. Отже, коли залучаються декілька кредиторів, капітал можна об’єднати способом консорціумного кредитування й всі операції проводити через один банк, який буде довірителем кредиторів.

Сам по собі леверидж-лізинг має значні перспективи розвитку в Україні, оскільки дозволяє лізинговим компаніям залучати грошові ресурси банківського сектора. Найбільші вітчизняні лізингові компанії є дочірніми компаніями банків, а для таких компаній схеми леверидж-лізингу є ще більш актуальними [5, c.339–340].

Напрямами з розвитку фінансового лізингу мають стати [3]: 1) удосконалення законодавчої бази; 2) зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договору лізингу; 3) сприяння розвитку інфраструктури ринку лізингових послуг; 4) розробка програми заохочення іноземних інвестицій у формі лізингу; 5) забезпечення захисту прав учасників ринку лізингу. Таким чином, розвиток лізингу в Україні є ефективним інструментом розвитку ринкових відносин, виходу країни з

фінансової кризи та подолання її негативних соціально-економічних наслідків. Багатий досвід проведення лізингових операцій в економічно розвинених країнах світу доводить, що лізинг потенційно може бути гідною альтернативою традиційного кредитування й стати особливо привабливим для малого та середнього бізнесу, а за умови ефективної державної підтримки та ефективного використання лізингових механізмів, стимулювати науково-технічний прогрес, розвиток галузей економіки країни, зовнішньоекономічну діяльність.

Рис. 1. Динаміка надання послуг фінансового лізингу Джерело: [2, c. 11].

Page 55: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

53

Список використаних джерел: 1. Завора Т.М. Проблеми та перспективи розвитку ринку лізингових послуг в Україні / Т.М. Завора // Економіка і регіон:

наук. вісн. – Полтава: ПолтНТУ, 2015. – № 3 – С. 8–14. 2. Підсумки діяльності фінансових компаній, ломбардів та юридичних осіб (лізингодавців) за 9 місяців 2016 року /

Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://nfp.gov.ua/files/DepFinMon/FK%20_3%20%D0%BA%D0%B2_2016.pdf (дата звернення 21.04.2017).

3. Ратошнюк І.В. Особливості розвитку та сучасний стан фінансового лізингу в Україні/ І.В. Ратошнюк // Ефективна економіка: електронне наукове фахове видання. – 2017 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.m.nayka.com.ua/?op=1&j=efektyvna-ekonomika&s=ua&z=5400 (дата звернення 21.04.2017).

4. Українське об'єднання лізингодавців [Електронний ресурс]: [Веб-сайт]. – Режим доступу: http://www.uul.com.ua/ (дата звернення 21.04.2017).

5. Хомутенко Л.І. Напрями покращення механізмів міжнародного лізингу в Україні / Л.І. Хомутенко, К.А. Мохаммад // БізнесІнформ. – 2014. – № 5. – С. 337–341.

Hanna Dovbush Ivan Franko National University of L’viv

LEASING MARKET IN UKRAINE: TRENDS AND PROSPECTS In theses the current state, the lacks and directions of improvement of functioning and development of leasing market in Ukraine

are defined. Also present situation including a number of legal entities, information about cost and number of the financial leasing contracts are analyzed. The given theses present a search about the distributing of financial resources for making leasing operations and development tendency. The prospects of development of the Ukrainian leasing market based on the presented research are introduced.

Анастасія Дроздик Львівський національний університет імені Івана Франка

ОБЛІК, АНАЛІЗ І КОНТРОЛЬ ОПЕРАЦІЙ З ОБОРОТНИМИ АКТИВАМИ ПІДПРИЄМСТВА У статті визначаються: взаємозв'язок понять «оборотні активи», «оборотні кошти», «оборотний капітал» для теоретичного

обгрунтування їх значення; удосконалено існуючу класифікацію оборотних активів для застосування у практичній діяльності підприємств; форми оборотних активів в залежності від їх руху на підприємстві та їх облікове відображення; оборотні активи як фактори впливу на фінансовий стан підприємства та шляхи удосконалення внутрішнього контролю за оборотними активами підприємста.

Постановка проблеми. В даний час проблемі обліку, аналізу і контролю оборотних активів не приділяється належної уваги. Полемічними залишаються питання визначення сутності оборотних активів, іх складу та класифікації длія портеб обліку та аналізу. Все це свідчить про необхідність концентрації уваги вчених, фінансових працівників підприємств на питаннях обліку й аналізу оборотних активів, розробці конкретних напрямів його вдосконалення.

Дослідження принципів раціональної організації обліку оборотних активів, а також пошук резервів покращення їх використання становлять в даний час значний інтерес для підприємств. Отже, зазначена актуальність свідчить, що потребують істотного покращення формулювання сутності та складу оборотних активів, їх фінансового обліку, аналізу та контролю.

Аналіз останніх досліджень та невирішені частини загальної проблеми. Вивчення методики теоретичного та практичного обгрунтування питань, пов'язаних з управлінням, організацією і веденням бухгалтерського обліку, контролю, економічного аналізу поточних активів займались вітчизняні вчені, зокрема: Т. Бурова, Ф. Бутинець, О. Войціх, О. Колумбет, Я. Костецький, С. Легенчук, В.Г. Швець, В.Фабіянська та ін

Метою статті є обгрунтування організаційних і методичних положень, а також розробка практичних рекомендацій з удосконалення бухгалтерського обліку, аналізу та контролю оборотних активів в діяльності підприємств.

Виклад основного матеріалу. Після проведення дослідження різних економічних літературних джерел, можна виділити різні підходи щодо визначення економічної сутності оборотних коштів, які взаємопов’язані із такими поняттями, як оборотні активи, оборотний капітал та оборотні засоби. Більшість вчених-економістів ототожнюють поняття оборотний капітал з оборотними коштами чи оборотними активами.

Формулювання оборотних активів, з погляду цих авторів, є невиправданим, оскільки статті балансу включають як оборотні, так і необоротні активи. Якщо розглядати оборотні активи та оборотні кошти, необхідно виділити, що оборотні активи – це ширше поняття, оскільки включає як виробничі запаси, готову продукцію, тобто предмети праці, так і грошові кошти.

Отже, термін «оборотні активи» (синоніми – оборотні кошти, оборотний капітал, робочий капітал) трактується у вітчизняній і зарубіжній літературі досить однозначно. З урахуванням розглянутих визначень даного поняття пропонуємо сформулювати сутність оборотних активів як групу мобільних активів із періодом використання до одного року, що безпосередньо обслуговують операційну діяльність підприємства і внаслідок високого рівня ліквідності повинні забезпечувати його платоспроможність за поточними фінансовими зобов’язаннями.

Оборотні активи постійно перебувають у русі і швидше ніж необоротні можуть перетворюватись на гроші. Ефективність роботи підприємства залежить від раціонального розміщення оборотних активів. Це потребує детально розгляду особливостей обліку оборотних активів.

Розглянемо особливості руху оборотних активів та його облікового відображення (табл. 1) Отже, в залежності від стадії руху оборотних активів змінюється і їх облікове відображення. Це відіграє важливу роль в у

формуванні оборотних активів підприємства та віднесенні їх до оборотних та необоротних, оскільки прострочена дебіторська заборгованість може бути переведена у довгострокову, що означає зміни у структурі оборотних активів та зміні первинного та синтетичного обліку.

Важливою у процесі аналізу є інформація щодо структури оборотних активів. Структура оборотних активів - це пропорції розподілу ресурсів між окремими елементами поточних активів. Структура оборотних активів: - відбиває специфіку операційного циклу; - показує, яка частина поточних активів фінансується за рахунок власних коштів і довгострокових кредитів, а яка - за рахунок позикових, включаючи короткострокові кредити банків. Можна сказати, що структура оборотних

Page 56: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

54

активів відображає фінансовий стан підприємства на дату складання звітності і свідчить про рівень комерційної та фінансово-економічної роботи [3,c.17].

Таблиця 1. Оборотні активи під час здійснення операційної діяльності та їх облікове відображення

Стадії руху

Операційний цикл (операції) Рух (форма) оборотних активів Рахунки обліку

І Придбання сировини, матеріалів тощо

Короткострокові фінансові вкладення 201

ІІ Здійснення виробничої діяльності Перетворення вхідних матеріалів у запаси

23

ІІІ Реалізація продукції споживачам Дебіторська заборгованість 36 ІV Розрахунки із споживачами Перетворення дебіторської заборго-

ваності у форму високоліквідних короткострокових фінансових вкла-

день

37

Джерело: складено автором на підставі даних [2] Узагальнимо напрямки впливу оборотних активів на фінансовий стан підприємства. а) Підвищення частки оборотних активів при ефективному їх використанні приведе до прискорення оборотності сукупних

активів підприємства. б) Зростання товарних запасів, характерне в умовах інфляції, приводить до залучення довгострокових кредитів, що, в свою

чергу, може вплинути, враховуючи високі кредитні ставки, на платоспроможність підприємства. Для того, щоб виробництво та збут продукції відповідали нормальним умовам, запаси повинні бути оптимальними. Накопичення запасів понад норму свідчить про спад активності підприємства, уповільнення оборотності оборотного капіталу. Водночас недостатня кількість запасів також негативно впливає на фінансовий стан підприємства, бо скорочується виробництво продукції, зменшується сума прибутку. Інакше кажучи, будь-яке зростання вартості запасів має супроводжуватися таким самим (або більшим) зростанням оборотності оборотного капіталу[4].

в) Іммобілізація оборотних активів – використання оборотних активів для операцій, пов’язаних з фінансуванням необоротних активів. Така операція може бути виправдана при суттєвому прискоренні обертання оборотних активів і зменшенні потреби у оборотних активах. Якщо ж потреби підприємства у оборотних активах не скорочуються, то їх іммобілізація приводить до зниження рівня платоспроможності і порушення операційного циклу

Дієва система контролю є надійною передумовою сучасного удосконалення системи управління, ефективного використання матеріальних ресурсів. Для поліпшення бухгалтерського обліку, забезпечення достовірності оформлених первинних документів, збереження цінностей і підвищення ефективності заходів, що проводяться, використовується внутрішній контроль[5].

Висновки. На основі проведеного дослідження складових понять «обортони капітал», «оборотні кошти», «оборотні активи», обгрунтовано, що під оборотними активами слід розуміти групу мобільних активів із періодом використання до одного року, що безпосередньо обслуговують операційну діяльність підприємства і внаслідок високого рівня ліквідності повинні забезпечувати його платоспроможність за поточними фінансовими зобов’язаннями.

З урахуванням сутності оборотних активів та їх руху під час здійснення операційної діяльності наведено основні облікові номенклатури для робочого плану рахунків. Це відіграє важливу роль у формуванні оборотних активів підприємства та їх відображенню в первинному та синтетичному обліку.

Факторний аналіз оборотних активів – важливий напрям підвищення фінансового стану підприємств. Встановлення оптимального співвідношення оборотних активів у сфері виробництва та обігу має важливе значення і потребує розробки факторної моделі впливу оборотних активів на фінансовий стан підприємства.

З урахуванням потреб внутрішнього контролю потребує подальших досліджень розподіл обов'язків контролю операцій з оборотними активами за визначеними рівнями між відділами і службами підприємства, що сприятиме забезпеченню керівників відповідними повними, достовірними та своєчасними даними з конкретними кваліфікованими рекомендаціями.

Список використаних джерел: 1. Фаринович І. В. Економічна сутність оборотних коштів та джерела їх формування / І. В. Фаринович // Вісн. Нац. ун-ту

"Львів. політехніка". - 2011. - № 704. - С. 114-119. - Бібліогр.: 14 назв. - укp. 2. Войціх О. Ю. Методичні основи формування оборотних активів ДП "УДЦТС "Ліски" / О. Ю. Войціх // Збірник наукових

праць Державного економіко-технологічного університету транспорту. Сер. : Економіка і управління. - 2014. - Вип. 28. - С. 154-159. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Znpdetut_eiu_2014_28_22.

3. Грабовецький Б.Є. Фінансовий аналіз та звітність: методичні вказівки до практичних занять / Б.Є. Грабовецький, І.В. Шварц. – Вінниця: ВНТУ, 2012. - 102 с.

4. Костецький Я. І. Аналіз складу і структури оборотних активів / Я. І. Костецький // Інноваційна економіка. - 2014. - № 1. - С. 188-192. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/inek_2014_1_32.

5. Фабіянська В. Ю. Удосконалення обліку та контролю оборотних активів / В. Ю. Фабіянська, І. Ю. Свердзоленко // Економічні науки. Cерія : Облік і фінанси. - 2015. - Вип. 12(1). - С. 357-366. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecnof_2015_12(1)__47

Anastasiia Drozdyk Ivan Franko National University of L’viv

ACCOUNTING, ANALYSIS AND CONTROL OPARATIONS CURRENT ASSETS ENTERPRISES The article defined: the relationship of the concepts of "current assets", "working capital", "working capital" for the theoretical

justification of their value; improved the existing classification of current assets for use in the practice of companies; forms of current assets, depending on their movement in the company and their reflection Customer registration; current assets as factors influencing the financial condition and ways to improve internal controls over current assets of the enterprises.

Page 57: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

55

Ольга Дуда Львівський національний університет імені Івана Франка

АНАЛІЗ ДОМОГОСПОДАРСТВА ЯК СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ У СНР І ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК З ІНШИМИ СЕКТОРАМИ

Домогосподарства відіграють подвійну роль в економіці як постачальники всіх економічних ресурсів, отримуючи при цьому різні види доходу і одночасно як основна складова економіки у Системі національних рахунків. Важливо дослідити і висвітлити взаємозв’язок секторів СНР, який дасть змогу оцінити макроекономічні процеси у національній економіці.

Система національних рахунків містить такі дані щодо доходів домогосподарств і показників їх використання: сальдо первинних доходів, наявний доход, скоригований наявний доход, кінцеві споживчі витрати, фактичне кінцеве споживання, заощадження, валове нагромадження, чисте кредитування (+) або чисте запозичення (-), чисте придбання фінансових активів, чисте прийняття фінансових зобов’язань [1].

За результатами аналізу основних тенденцій динаміки доходів і витрат домогосподарств (Таблиця 1), тобто сектору домогосподарств можна сказати, що за усіма показниками спостерігається тенденція до зниження.

Таблиця 1 Ланцюгові темпи приросту показників національних рахунків сектора домогосподарств, у %

Показник 2012 р. 2013 р. 2014 р. Валове сальдо первинних доходів 18,8 5,1 -1,6 Оплата праці найманих працівників 64,5 29,7 -22,3 Валивий прибуток, змішаний доход 24,2 8,4 3,4 Сальдо доходів від власності 59,7 7,5 -7,8 Валовий наявний доход 18,7 5,8 -5,2 Валовий скоригований наявний доход 18,4 5,9 -5,1 Кінцеві споживчі витрати 15,7 9,7 2,0 Фактичне кінцеве споживання 15,9 9,1 1,0 Валове заощадження 38,6 -16,3 -59,1 Валове нагромадження основного капіталу 15,9 28,8 -14,8 Чисте кредитування(+), чисте запозичення (-) 20,9 -26,2 -74,9

Джерело: cкладено автором за даними Державної служби статистики [2] Дані таблиці 1 свідчать про зниження первинних доходів домогосподарств України. Така ситуація може бути наслідком

сьогоднішньої економіко-політичної кризи, війни на східній Україні, знецінення національної валюти і зростаючої інфляції. Одним із найзначущих показників доходу домогосподарств є валовий наявний доход. Він характеризує максимальну суму,

яку сектор може витратити на кінцеве споживання товарів і послуг або спрямувати на заощадження. Наявний доход не підлягає подальшому розподіленню і залишається в розпорядженні суб’єктів інституційного сектора [1].

Таблиця 2 Структура валового наявного доходу України за секторами, у %

Рік Нефінансові корпорації

Фінансові корпорації

Сектор загального державного управління

Домашні господарства

Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства

2009 6,2 6,2 15,1 71,8 0,8 2010 3,6 3,8 15,4 76,5 0,8 2011 2,7 3,6 17,7 75,1 0,8 2012 1,9 1,0 17,2 79,2 0,7 2013 1,2 1,0 16,7 80,4 0,7 2014 7,5 2,0 16,5 73,2 0,8

Джерело: cкладено автором за даними Державної служби статистики [2] За даними таблиці 2 можна зробити висновок, що найсуттєвіша роль у створенні валового наявного доходу України

належить домогосподарствам у порівнянні з іншими секторами економіки. У 2014 р. частка даного сектора в загальному обсязі валового національного доходу складала 73,2 %.

Не витрачена на кінцеве споживання товарів і послуг, частина наявного доходу сектора являє собою заощадження даного сектора. Заощадження може бути як позитивною, так і негативною величиною залежно від того, перевищує наявний доход витрати на кінцеве споживання чи ні. Відношення валового заощадження до валового внутрішнього продукту характеризує норму валового заощадження.

Заощадження є одним із основних джерел нагромадження в економіці (інше джерело – капітальні трансферти). Норма валового нагромадження у світі сьогодні складає (так само, як і норма заощадження) 23 – 24 %. В Україні тенденції спаду й зростання норми нагромадження в цілому відповідають тенденціям зміни норми заощадження. Але протягом останніх 7 – 8 років норма нагромадження в нашій країні перевищує норму заощадження. У 2014 р. норма валового нагромадження склала лише 14,1 % ВВП, що на 2,6 % більше за норму валового заощадження в цьому році.

Таким чином, інвестиції в Україні відновлюються швидше, ніж заощадження і ВВП. Дана ситуація може бути пояснена несприятливим інвестиційним кліматом в Україні.

Проаналізуємо узгодженість розподілів валового нагромадження і валового заощадження за секторами економіки на основі характеристик пропорційності їх розподілів.

Як свідчать дані таблиці 3, питома вага валового нагромадження була вищою від відповідного показника, розрахованого відносно валового заощадження, тільки для сектора нефінансових корпорацій. У решті секторів частка валового нагромадження у національному валовому нагромадженні менша від частки заощадження в національному заощадженні.

Page 58: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

56

Кількісною мірою відхилення результативної ознаки від факторної є коефіцієнти локалізації (відношення часток результативної ознаки до частки факторної). У тих секторах, де питома вага нагромадження більша від питомої ваги заощадження, коефіцієнти локалізації перевищують одиницю і становлять 2,05 (сектор НК). У решти секторах коефіцієнти локалізації менші за одиницю – 0,06 (сектор ФК), 0,25 (сектор ЗДУ), 0,24 (сектор ДГ) і 0,74 (сектор НО). Це означає, що на кожний з цих секторів припадає менший обсяг нагромадження, якщо порівняти з пропорційним для них обсягом заощаджень.

Таблиця 3 Розрахунок коефіцієнтів локалізації залежності валового нагромадження від валового заощадження секторів

економіки України у 2014 р.

Cектори Питома вага секторів, % Коефіцієнт

локалізації

Ранг за коефіцієнтом

локалізації за валовим

заощадженням за валовим

нагромадженням d D (D/d)

Нефінансові корпорації 37,50 76,75 2,047 5 Фінансові корпорації 37,40 2,32 0,062 1 Сектор загального державного управління 29,37 7,39 0,252 3 Домашні господарства 54,16 13,30 0,246 2 Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства 0,32 0,23 0,735 4 Усього 100 100 х х

Джерело: cкладено автором за даними Державної служби статистики [3] Дана ситуація знаходить свій прояв у знаку показника чисте кредитування (+), чисте запозичення (-). Саме ті сектори, для

яких коефіцієнти локалізації більше одиниці, виявилися чистими позичальниками – сектор нефінасових корпорацій. І, навпаки, сектори домогосподарств, фінансових корпорацій, загального державного управління і некомерційних організації (коефіцієнти локалізації менше одиниці) виявилися чистими кредиторами інших секторів та іншого світу.

Отже, сектор домогосподарств, здійснюючи безпосередній вплив на економіку країни, все ж таки не виключає вплив інших секторів економіки, їх взаємодія позитивно впливає на розвиток національної економіки, забезпечуючи сприятливе соціально-економічне середовище.

Список використаних джерел: 1. Підгорний А.З., Милашко О.Г. Система національних рахунків: навчальний посібник, - Одеса, ОДЕУ, 2009 р. – 121 с. 2. Статистичний збірник “Національні рахунки України” за 2015 рік // Державна служба статистики України. – К., 2015. –

200 с. 3. Сайт головного управління статистики України. Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

Olha Duda Ivan Franko National University of L’viv

ANALYSIS OF THE HOUSEHOLD SECTOR AS IN THE SNA AND THE RELATIONSHIP WITH OTHER SECTORS The statistical analysis of the main trends of the dynamics of income and expenditure of households sector are considered in this

theses. The position and the role of households in Ukraine’s economy and the relationship with other sectors in the SNA are covered. The tendencies of development of primary and secondary income, savings, are analyzed.

Ірина Дутчак Львівський національний університет імені Івана Франка

СИСТЕМА БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ЯК ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

У системі бухгалтерського обліку формується інформацію, що задовольняє потребам широкого кола зацікавлених користувачів. Сучасний бухгалтерський облік є інформаційною базою, на основі якої можлива підготовка різних видів бухгалтерської та іншої звітності, зокрема, фінансової звітності, консолідованої фінансової звітності, управлінської звітності, податкової звітності, статистичної звітності, звітності перед державними органами контролю тощо. При цьому слід враховувати, що підсумкова (звітна) інформація тісно пов’язана з нормуванням, плануванням, контролем та аналізом.

Значний внесок у дослідження проблем функціонування системи бухгалтерського обліку як інформаційного забезпечення управління підприємством зробили такі вчені, як Костирко Р.О. [1], Кузнецова С.А. [2], Малярець Л.М. [3], Сопко В.В. [4].

Метою дослідження є удосконалення шляхів використання системи бухгалтерського обліку як інформаційного забезпечення управління підприємством.

До найважливіших об’єктів інформаційного забезпечення управління підприємством з позиції реалізації задач бухгалтерського обліку, слід віднести: нормативно-правову базу бухгалтерського обліку; облікову політику підприємства; дані синтетичного та аналітичного обліку; первинні документи; фінансову звітність; внутрішню (управлінську) звітність. Зазначені об’єкти повинні бути покладені в основу формування інформаційного забезпечення управління підприємством.

Під обліковою (бухгалтерською) інформацією слід розуміти відомості щодо функціонування суб’єкта економіки, зафіксовані у носіях облікової інформації. Головним завданням бухгалтерського обліку, як інформаційної системи, є найбільш повне та своєчасне задоволення користувачів достовірними даними про стан майна та результати діяльності підприємства [4].

Бухгалтерська інформаційна система може бути розглянута як різновид інформаційної системи. Бухгалтерська інформаційна система розглядається як система, що використовує інформаційні технології (комп’ютерні, телекомунікаційні, програмні) – за формою, засобами її підтримки; і як система, що характеризується певним інформаційним змістом – за змістовними ознаками.

Головна мета бухгалтерської інформаційної системи полягає у тому, щоб на основі зібраних вихідних даних одержати вторинну підсумкову інформацію, що буде слугувати основою для прийняття управлінських рішень. Бухгалтерський облік, як інформаційна система, забезпечує інформацію в безперервному ланцюгу подвійного запису фактів господарської

Page 59: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

57

діяльності на рахунках, а подвійний запис разом з іншими елементами методу бухгалтерського обліку створює замкнутий контур інформаційних зв’язків у системі рахунків обліку, що чітко окреслює його межі.

Як і будь-яка система облік має свої вхідні та вихідні потоки. Вхідним пунктом системи є найпростіші елементи. В бухгалтерському обліку такими елементами є факти господарського життя, підтверджені первинними документами. Саме вони лежать в основі побудови всієї системи бухгалтерського обліку. Частина даних обробляється в системі бухгалтерського обліку, в результаті чого на виході утворюється інформація, яка реалізується через: фінансову звітність, податкову звітність, внутрішньогосподарську звітність. Бухгалтерський облік є відкритою системою, в якій кількість елементів та зв’язків між ними змінюється залежно від входів та виходів з неї, яка здатна пристосовуватися до впливу оточуючого середовища [3].

Інформаційно-аналітичне забезпечення системи управління передбачає поєднання всієї використовуваної в ній інформації, специфічних засобів і методів її аналітичної обробки, а також діяльності фахівців з її ефективного удосконалення та використання. Метою обліково-аналітичного забезпечення є поєднання процедур бухгалтерського обліку і економічного аналізу формування інформації такого характеру: історичного, що узагальнює результати діяльності; аналітичного, що передує прийняттю обґрунтованого управлінського рішення [2].

Таким чином, можна сформулювати основні функції обліково-аналітичного забезпечення системи управління як частини інформаційно-аналітичного забезпечення: 1) інформаційна – забезпечення системи управління інформацією про діяльність підприємства внутрішніх і зовнішніх користувачів; 2) облікова – відображення фактів господарської діяльності підприємств; 3) аналітична – здійснення на підставі первинних аналітичних даних економічного аналізу діяльності підприємств.

Організація обліково-аналітичного забезпечення управління підприємницької діяльності передбачає організацію збору та фіксації даних, а також проведення аналітичних досліджень − процедур і процесів інтелектуальної діяльності, на основі яких впроваджуються нові технології управління, виявляються нові проблеми або їх аспекти, пропонуються нетрадиційні способи їх вирішення. Аналітичні дослідження мають базуватися на таких принципах: незалежності; об’єктивності; конфіденційності; оперативності; повноти;стандартизації; комплектності [1].

Система бухгалтерського обліку може розглядатися як своєрідний механізм підготовки та відображення інформації про майнове та фінансове становище підприємства. Завдяки цій інформації внутрішні та зовнішні її користувачі мають уявлення про реальний стан справ на підприємстві. Система бухгалтерського обліку є частиною інформаційної системи підприємства, оскільки вона будується на єдиній методологічній основі, що дозволяє адекватно відобразити діяльність підприємства, сформувати достовірні дані про майновий і фінансовий стан на рівні суб’єктів господарювання, здійснювати аналіз фінансово-господарської діяльності для прийняття управлінських рішень та постійний контроль за його показниками.

Розглядаючи стратегічні напрями розвитку системи бухгалтерського обліку, спостерігається поєднання інформації фінансового, управлінського та інших видів обліку для прийняття ефективних рішень в управлінні підприємством. Для досягнення результату функціонування системи бухгалтерського обліку на рівні підприємства необхідно враховувати специфіку його діяльності і організаційну структуру.

Кожен рівень організації бухгалтерської інформації відповідає за різні функції: первинний облік включає збір, реєстрацію й обробку інформації; фінансовий облік відповідає за формування бухгалтерських проводок, бухгалтерських регістрів, бухгалтерської фінансової звітності з використанням методів бухгалтерського обліку; управлінський облік відповідає за одержання підсумкової достовірної інформації в будь-яких вимірниках для прийняття управлінських рішень, планування та аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства; податковий облік відповідає за формування податкових регістрів, отримання інформації для цілей податкового планування; екологічний облік сприяє формуванню інформації про екологічну відповідальність підприємства; соціальний облік відповідає за формування показників соціального забезпечення працівників та власників підприємства; бюджетування дозволяє встановити планові показники, необхідні для реалізації стратегії забезпечення економічної безпеки підприємства; внутрішній аудит сприяє оцінці правильності ведення різних видів обліку на підприємстві з метою забезпечення його безпеки.

Отже, бухгалтерський фінансовий облік може розглядатись як універсальна система інформаційного забезпечення управління підприємством. Завдяки комплексному системному підходу до відображення в обліку усіх засобів і процесів господарської діяльності відповідно до вимог чинного законодавства система обліку набуває регламентованого вигляду. До фінансового обліку входять суцільна реєстрація господарських фактів за хронологічними та системними ознаками відповідно до принципів побудови бухгалтерського обліку, а також аналітичний облік, що ведеться на основі нормативного та методичного забезпечення.

Список використаних джерел: 1. Костирко Р.О. Контроль і аналіз в системі управління економічним потенціалом господарюючого суб’єкта: методологія і

організація: монографія / Р.О. Костирко. – Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2010. – 728 с. 2. Кузнецова С.А. Бухгалтерський облік в управлінні підприємством: Навч. посібник / Таврійський держ. агротехнологічний

ун-т. - Мелітополь: Видавничий будинок ММД, 2008. − 230с. 3. Малярець Л.М., Штереверя А.В. Збалансована система показників в оцінці діяльності підприємства. Наукове видання. –

Харків: Вид.ХНЕУ, 2008. – 188 с. 4. Сопко В.В. Бухгалтерський облік в управлінні підприємством: навч. посіб. / В.В. Сопко; Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима

Гетьмана. – К.: КНЕУ, 2009. – 526 с.

Iryna Dutchak Ivan Franko National University of L’viv

THE SYSTEM OF ACCOUNTING AS INFORMATION SUPPORT OF ENTERPRISE MANAGEMENT In the thesis accounting financial system is regarded as the universal information support system of enterprise management.

Considering the strategic directions of development of an accounting system, there is a combination of information from financial, managerial and other types of accounting for making effective decisions in business management. The main aim of accounting information system is to obtain secondary summary information that will serve as a basis for management decision-making.

Page 60: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

58

Дарія Євтушенко Львівський національний університет імені Івана Франка

ІНВЕСТИЦІЙНА БЕЗПЕКА В СИСТЕМІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ Реформування економіки пов’язане з глибокими структурними перетвореннями у всіх сферах суспільного життя,

трансформуванням господарської системи та здійсненням ефективної державної політики національної безпеки. Сьогодні реалізація національних інтересів України базується на врахуванні вимог та особливостей сучасного глобального розвитку світової економіки та регіональної інтеграції, тому загальнонаціональною метою є підвищення рівня міжнародної конкурентоспроможності національної економіки України.

Реалізація стратегічних засад сталого розвитку «Україна-2020», затверджених Указом Президента України №5/2015 від 12.01.2015 р., передбачає формування якісно нових концептуальних підходів до державного програмування та стратегічного планування на шляху до сталого розвитку національної економіки України. Ці підходи мають ураховувати принципи Концепції сталого розвитку світу (Agenda 21) та особливості вимог національної безпеки України, згідно із законами України «Про основи національної безпеки України», «Про державні цільові програми» та Указу Президента №287/2015 від 26.05.2015 р. «Про стратегію національної безпеки України».

Реалізація національних економічних інтересів передбачає захист цих інтересів від перешкод, які стримують або унеможливлюють їхнє задоволення. Постійно діючі загрози національним економічним інтересам є загрозами економічній безпеці країни, а отже, її суверенітету, можливостям сталого розвитку, підвищенню добробуту та якості життя суспільства. З огляду на це, захист національних економічних інтересів завжди залишатиметься актуальним, пріоритетним завданням суспільства.

Разом з тим, через нерозвиненість громадянського суспільства в Україні її громадяни не виявляють масової, активної участі у захисті своїх спільних інтересів. Практика господарського життя країни у роки її незалежності засвідчила, що держава може бути не тільки захисником, а й джерелом загроз національним економічним інтересам. Йдеться про приватизацію державного майна, яка відбулась у спосіб, що спричинив зубожіння народу, про знецінення його заощаджень, про рейдерські захоплення господарських об’єктів, про нецільове використання бюджетних коштів тощо. Ці та інші подібні події, які без участі державних органів не могли б відбутись, є прикладами того, коли суб’єкт національних економічних інтересів насправді перестає бути таким. Остаточна невизначеність на загальнонаціональному рівні щодо напрямків, пріоритетів та орієнтирів економічного поступу істотно стримує роботу як з визначення самої цілісної системи національних економічних інтересів, так і системи засобів її реалізації[Л.С.Гринів,2009,с. 250-255].

Виокремлення основних загроз економічній безпеці України відкриє можливість з’ясування напрямків її забезпечення. Сутність національної економічної безпеки полягає у задоволенні національних економічних інтересів, яке створює для господарства країни можливості стабільного функціонування і розвитку, тобто стабільного розширеного відтворення. Оскільки національні економічні інтереси є багатокомпонентною системою, то і напрямів національної економічної безпеки відомо багато.

Інвестиційна безпека є одним з ключових вимог забезпечення стабільного соціально-економічного розвитку будь-якого регіону та держави в цілому. Зокрема, інвестиційна безпека регіону залежить від низки факторів, серед яких: географічне розташування, природні ресурси, інфраструктура, трудові ресурси, споживчий сегмент, бізнес-сегмент, інноваційний потенціал регіону тощо.

До показників оцінки інвестиційної безпеки країни відносяться індикатори чистих інвестицій, співвідношення валових інвестицій та амортизаційних відрахувань, темпи зростання доходів та заощадження населення, коефіцієнт приросту капіталомісткості (характеризує ефективність інвестицій та ефективність накопичення), динаміка частки інвестицій в основний капітал, перевищення темпів зростання доходів над інвестиціями в економіку, обсяг накопичення (використання частини національного доходу на розширене відтворення). Накопичення основного капіталу — це фундамент розширеного відтворення матеріально-речових факторів (товарів, робіт, послуг). Накопичення — це чистий приріст, перевищення результатів над витратами поточного споживання, і основне його джерело — чисті інвестиції. За рахунок цього впроваджуються науково-технологічні досягнення та реалізується модель інноваційного розвитку економіки, і це може здійснюватися в певних межах, на рівні 20—25% ВВП. Коли норма накопичення нижча від 10% ВВП, економічний розвиток практично відсутній. Інноваційна модель для умов України е реальною за норми накопичення на рівні 25—30 % ВВП.

В Україні у 2013–2016 рр. продовжують домінувати негативні тенденції в економічній, політичній, соціальний та інших сферах, інвестиційна безпека поступово знижується. Так, темпи зростання прямих іноземних інвестицій становили в середньому 112,2 %, в 2014 р. – 109,9 %, у 2015 р.– 105,2 %, у 2016 р. – 79 %, тобто спостерігається загальне зменшення темпів зростання прямих іноземних інвестицій в Україну.

Сьогодні як закордонних, так і вітчизняних інвесторів цікавлять проекти, пов’язані зі IT-сферою, фармацевтикою, енергетикою, медициною. Між іншим, саме підприємства із зарубіжним капіталом працюють в Україні більш-менш стабільно й прозоро. На їхній досвід та особисті враженні від українського ринку покладаються величезні надії, коли точаться розмови про імідж вітчизняного ринку на глобальній арені.

У зв’язку з цим, вважаємо за необхідне створити відповідні інституційні, економічні та організаційно-управлінські передумови для сприятливого інвестиційного клімату в Україні. Заохочення інвесторів вкладати ресурси в розвиток окремих сегментів національного господарства потребує створення адекватного інституційного середовища.

Наявна в державі та серед підприємців тенденція щодо залучення великих обсягів іноземних інвестицій не є однозначно позитивною. Іноземні інвестиції, навіть за умови їх ефективного використання, не повинні становити значної частки їх загального обсягу. Відомо, що одним з індикаторів інвестиційної безпеки в національній економіці є той факт, що зовнішні інвестиції ніколи не повинні перевищувати обсяг внутрішніх інвестицій. Досвід постсоціалістичних європейських країн свідчить, що іноземні інвестиції найактивніше надходять не туди, де бракує капіталу, а в місця, де вже інтенсивно здійснюється капіталовкладення, тобто відбувається їх "притягування" до внутрішніх. Зовнішні кошти спрямовуються туди, де вже практично здійснені економічні реформи, насамперед за рахунок власних джерел. Тобто, іноземні інвестиції в економіку тієї чи іншої країни залежать від економічних та соціальних умов, що вже склалися.

Щодо показників Львівської області, то ситуація наступна. У 2016 році в економіці області відбулось зменшення сукупного іноземного акціонерного капіталу ( з урахуванням переоцінки, утрат, курсової різниці) на 126,5 млн. дол., або на 9,2% відносно початку року. У 2016 році обсяг капітальних інвестицій становив 11845,4 млн. грн. У житлові будівлі

Page 61: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

59

спрямовано 29,7% усіх інвестицій, нежитлові будівлі - 14,7%, інженерні споруди – 14,2%. На придбання машин, обладнання, інвентарю витрачено 26,7% усіх вкладень, транспортних засобів – 7,6%. У розрахунку на одну особу припало в середньому 4705 грн капітальних інвестицій ( в Україні – 5864 грн).

Таким чином, можна стверджувати: за допомогою економічних методів активізації інвестиційної діяльності та ефективного використання всіх джерел фінансування, а також при належному державному регулюванні інвестиційного процесу і його відповідному ресурсно-будівельному забезпеченні наша держава матиме всі можливості в інвестиційній сфері, щоб забезпечити процеси економічного оновлення і зростання.

Визначення конкурентних переваг на шляху до інвестиційного забезпечення сталого розвитку національної економіки, має базуватись на критеріях ранжування потреб і обмежень щодо збереження національного багатства держави, особливо ресурсів землі, урахування стратегічного інноваційного потенціалу та місця України в глобалізованій світовій економіці.

Усі позитивні зміни на шляху до сталого розвитку національної економіки слід розглядати як інноваційні суспільні блага, що надають значні конкурентні переваги Україні.

Список використаних джерел: 1. Корпоративне управління: процеси, технології: колективна монографія / За ред. К.С.Шапошникова та ін.. - Херсон :

Видавничий дім «Гельветика», 2015.-536с. 2. Фізична економія у вимірах теорії і практики господарювання / В.М.Жук, П.І.Гайдуцький, Л.С.Гринів [та ін.].- К. : ІАЕ,

2013. 3. Hryniv L. Physical (Negentropy) Function of Sustainable Economy: Problems of Evaluation // Environmental Accounting –

Sustainable Development Indicators. Prague, EMAN 2009. – 115 p. 4. Желюк Т.Л. Управління довгостроковим розвитком національної економіки: методологічні та прикладні аспекти:

Монографія.-Тернопіль:Економічна думка ТНЕУ, 2010.- 512с.

Darija Yevtushenko Ivan Franko National University of L’viv

THE INVESTMENT SECURITY IN THE SYSTEM OF SUSTAINABLE DEVELOPMENT OF UKRAINE We researched essential content and structure of national economic interests and the investment security system for their sustainable

development. Types of economic security of Ukraine is classified. Justified the principles of state programming and strategic planning for sustainable development of the national economy based on physical and economic research methodology.

Анаїда Єгіазарян Львівський національний університет імені Івана Франка

ПОНЯТТЯ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ ТОВАРУ Обсяги і тривалості виробництва того чи іншого товару змінюються в часі циклічно. Це явище називається життєвим

циклом товару. Життєвий цикл товару (англ. Lіfe cycle product) – це час існування товару на ринку, проміжок часу від задуму виробу до зняття його з виробництва і продажі. Концепція життєвого циклу товару описує збут продукту, прибуток, конкурентів і стратегію маркетингу з моменту надходження товару на ринок і до його зняття з ринку. Вона була вперше опублікована Теодором Левіттом у 1965р. Концепція виходить з того, що будь-який товар чи рано пізно витісняється з ринку іншим, більш зробленим чи дешевим товаром. Вічного товару немає!

Будь-який продукт характеризується певним набором фаз розвитку, які змінюють один одного в строго встановленій послідовності, проте тривалість цих фаз може бути довільною, а переходи між ними не є яскраво вираженими.

Життєвий цикл товару – період від зародження ідеї, створення новинки та її практичного використання до моменту зняття з виробництва.

Так, наприклад, між винаходом і втіленням у виробництво пристроїв для фотографічної зйомки минуло 112 років, телефону знадобилося 56 років для завоювання популярності, а пейджер протримався на ринку комунікацій лише 4 роки до свого повного зникнення завдяки розповсюдженню систем стільникового зв'язку.

За своїм характером життєвий товару проходить етапи розроблення, просування на ринок, зростання, зрілості й занепаду, що характеризуються різним

співвідношенням витрат, пов’язаних з розробленням та виведення новинки на ринок, і доходів від її продажу. Кожен етап життєвого циклу товару охоплює кілька стадій, які відрізняються за змістом робіт (рис. 1).

Етап розроблення. Включає стадії зародження ідеї, проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт для перетворення ідеї на придатний для промислового виготовлення продукт, розроблення технології його виробництва.

Етап виведення на ринок. На цьому етапі відбуваються налагодження технологічного процесу, випуск пробної партії та її

ринкова апробація, формування стратегії та каналів збуту. На цьому етапі прибуток відсутній, оскільки витрати перевищують доходи від продажу.

Етап зростання. Період швидкого сприйняття нового товару ринком і швидкого зростання прибутків.

Рис. 1. Крива життєвого циклу товару Джерело: {1}.

Page 62: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

60

Етап зрілості. Характеризується уповільненням темпів збуту внаслідок придбання товару більшістю покупців. Товар перестає бути новинкою. Прибуток стабілізується або зменшується у зв'язку зі зростанням витрат на його захист від конкурентів.

Етап занепаду. Різке падіння збуту і зниження прибутків. Товар знімають з виробництва. Найскладнішим є етап розроблення товару, особливо для складної інновації, створення якої передбачає попередні

дослідження ефективності технічного рішення взятого за її основу, конструкторське розроблення дослідного зразка, його апробацію, вдосконалення, розроблення технології виготовлення тощо. Цей процес може бути тривалим і не завжди завершується успіхом.

Як правило, такі стадії життєвого циклу проходить технічно складна інновація, створення якої вимагає попередніх досліджень ефективності технічного рішення, взятого за її основу, конструкторського розроблення дослідного зразка, його апробації, вдосконалення, розроблення технології виготовлення тощо. Цей процес може бути тривалим і не обов’язково завершуватися успіхом. Зокрема, дослідження діяльності 120 американських корпорацій у 90-х роках XX ст. засвідчили, що понад 60% усіх їхніх дослідно-конструкторських розробок не перетворилися на нову продукцію; 50% витрат на НДДКР були спрямовані на нововведення, які виявилися комерційно невдалими; комерційно успішними були тільки 15% нових видів продукції. Тому нововведення, що вимагають великих витрат, розробляються лише великими компаніями, які мають відповідні фінансові та інтелектуальні ресурси.

Сучасний етап розвитку економіки характеризується скороченням життєвого циклу виробів та швидким оновленням асортименту продукції, що спричинено прискоренням темпів розвитку НТП, загостренням конкуренції товаровиробників, глобалізацією економічних процесів. В цих умовах товаровиробники, ще на стадії виведення нової продукції на ринок, повинні планувати або хоча орієнтовно прогнозувати тривалість етапів життєвого циклу, визначати час коли продукцію слід буде виводити з ринку і заміняти новою. Ці задачі набувають особливої актуальності в умовах переходу економіки на інноваційний шлях розвитку, коли зміни на всіх етапах виробництва і реалізації продукції, її споживання стають постійними. Виходячи з цього ринкового успіху, у першу чергу, досягають ті підприємства, які зможуть оперативно і ефективно управляти життєвим циклом своєї продукції, включаючи прогнозування тривалості його етапів.

Список використаних джерел: 1. Гаркавенко С. С. Маркетинг : Підручник для студентів економічної спеціальності вищих навчальних закладів / С. С.

Гаркавенко – К. : Лібра, 2004. – 712 с. 2. Гріфін Р., Яцура В. Основи менеджменту : Підручник / наук. ред. В. Яцура, Д. Олесневич. – Львів : БаК, 2001. – 624 с.

Anayida Yehiazaryan Ivan Franko National University of L’viv

PRODUCT LIFE CYCLE (PLC) As consumers, we buy millions of products every year. And just like us, these products have a life cycle. Older, long-established

products eventually become less popular, while in contrast, the demand for new, more modern goods usually increases quite rapidly after they are launched. Because most companies understand the different product life cycle stages, and that the products they sell all have a limited lifespan, the majority of them will invest heavily in new product development in order to make sure that their businesses continue to grow.

Лілія Захарчук Львівський національний університет імені Івана Франка

СТАТИСТИЧНА ОЦІНКА ЕКОНОМІЧНИХ РИЗИКІВ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ Ринкова економіка України являє собою швидку зміну економічної ситуації, відповідно, з’являється невизначеність у

прийнятті рішень для подальшого розвитку складових господарської системи. Таким чином виникає невпевненість підприємця у прийнятті тих чи інших рішень, які мають принести бажані кінцеві результати. Перед суб’єктом підприємництва виникає потреба у визначенні ймовірних прибутків або втрат. Науковці зазначають, що це притаманне інноваційному підприємництву та початковим стадіям будь-якого бізнесу. Діяльність підприємства характеризується не простими рішеннями, а обдуманими раціональними кроками, які підтверджені додатковим аналізом зовнішнього та внутрішнього середовищ. До такого аналізу належить вивчення економічних ризиків. Наша увага зосереджена на оцінюванні підприємницьких ризиків підприємств Львівської області відповідно до класифікації видів економічної діяльності.

Таблиця 1 Показники обсягу реалізованої продукції та кількості суб’єктів господарювання для підприємств за видами

економічної діяльності (млн грн. у порівняних цінах 2010 року)

Роки

Сільське, лісове та рибне господарство Промисловість Будівництво

Оптова та роздрібна торгівля; ремонт

автотранспортних засобів і мотоциклів

Обсяг реалізованої

продукції

Кількість суб'єктів, одиниць

Обсяг реалізованої

продукції

Кількість суб'єктів, одиниць

Обсяг реалізованої

продукції

Кількість суб'єктів, одиниць

Обсяг реалізованої

продукції

Кількість суб'єктів, одиниць

2011 3288,3 1137,0 43657,4 2649,0 4157,0 1629,0 54406,5 4768,0

2012 4424,1 1231,0 48892,6 2497,0 4325,8 1701,0 54086,5 4976,0

2013 4906,9 1332,0 50390,5 2855,0 3850,0 1791,0 52605,7 5295,0

2014 7177,0 1330,0 55930,0 2757,0 5172,3 1751,0 55486,5 5207,0

2015 9 166,40 1 332 72 703,10 2 730 6 935,10 1 768 59 986,10 5 138 Разом 28962,7 6362,0 271573,6 13488,0 24440,2 8640,0 276571,3 25384,0

Джерело: [3].

Page 63: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

61

В економічній статистиці підприємство (подібно до того, як атом у фізиці) слугує основною одиницею статистичних спостережень у вивченні закономірностей розвитку ринкової економіки [2, с. 20].

Підприємницький ризик пов’язаний, насамперед, з вибором і ухваленням управлінського рішення на різних рівнях структури управління: галуззю чи прийняттям його підрозділами. Ризик підприємницької діяльності, крім елементів господарського ризику, включає специфічні види ризику, пов’язані з особистими майновими грошовими внесками в створення даного підприємства [3, с. 28-31]. Показником ефективної політики підприємця можна вважати попит на товари чи послуги і отримані прибутки. Тому для оцінки ризику було використано показники обсягу реалізованої продукції на підприємствах. Дані для дослідження взято за період 2011-2015 років (табл. 1).

За основу для дослідження обрано моменти розподілу ІІІ порядку як показники оцінки ризику, а асиметрію та ексцес. Джерело: сформовано на основі даних Головного управління статистики у Львівській області. У вхідній таблиці наведено всі необхідні дані для здійснення проміжних обчислень. Для порівняння відповідних

показників асиметрії та ексцесу побудовано графік (рис. 1).

Рис. 1. Порівняння показників моментів розподілу за період 2011-2015рр.

Джерело: побудовано на основі даних Головного управління статистики у Львівській області. За отриманими даними з обчислень, відображених у табл. 2. можна зробити певні висновки. Найбільш ризиковим видом

економічної діяльності з чотирьох вказаних варто вважати оптову та роздрібну торгівлю, ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів. Серед видів економічної діяльності з найменшим ризиком є сільське, лісове та рибне господарство та промисловість за асиметрією та ексцесом відповідно.

Оскільки у роботі використано моменти розподілу, для оцінювання узгодження емпіричного розподілу з нормальним доцільно здійснити за методом Н.А. Плохінського. Відомо, що першим етапом аналізу за Н.А. Плохінським є обчислення показників моментів розподілу третього та четвертого порядків, другим – розрахунок середньоквадратичних похибок асиметрії та ексцесу, третій – оцінка міри істотності. Для формування висновків щодо характеру розподілу використано розрахункові значення, подані у табл. 2.

Таблиця 2 Розрахункові значення моментів розподілу

Показник

Види економічної діяльності

Сільське, лісове та рибне

господарство Промисловість Будівництво

Оптова та роздрібна торгівля; ремонт

автотранспортних засобів і мотоциклів

As 0,414 0,942 0,969 0,981 Ex -1,263 -0,457 -0,583 -2,759

σ As 0,575 0,861 0,360 0,316 σ Ex 0,061 0,042 0,053 0,031

|As|/σ As 0,720 1,095 2,690 3,107 |Ex|/σ Ex 20,574 10,849 11,071 89,731

Джерело: обчислено на основі даних Головного управління статистики у Львівській області. Як результат можемо стверджувати, що емпіричний розподіл не має характер нормального для даних жодного виду

економічної діяльності, що досліджувався. У теорії з економічного ризику часто застосовують спеціальні показники оцінювання ймовірності настання сприятливих

та несприятливих явищ. Оцінювання ризиків за моментами розподілу виконано для підприємств України у розрізі видів економічної діяльності. Таке рішення прийнято зважаючи на актуальність досліджуваного питання у наукових колах.

Існування підприємницького ризику супроводжується втратою економічної свободи підприємців. Чим вищий ступінь конкуренції в економічному середовищі, тим більше продавців і покупців приймають участь у товарообмінних операціях, швидші темпи технічного розвитку та сучасних технологій, то вищий є рівень невизначеності та підприємницького ризику. На рівні області за допомогою визначення ризиків можна уникнути небажаних втрат. Для підприємців дослідження ризиків – це шлях перспективного розвитку для реалізації комерційних ідей.

Список використаних джерел: 1. Сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua. 2. Матковський С.О. Статистика підприємств: навчальний посібник / [С.О. Матковський, Л.І. Гальків, О.С. Гринькевич та

ін.]; за ред. С.О. Матковського – Львів: Новий світ - 2000, 2009. – 430 с.

0,41

0,94

0,97

0,98

1,26

0,46

0,58

2,76

0,00 0,50 1,00 1,50 2,00 2,50 3,00

Сільське, лісове та рибне господарство

Промисловість

Будівництво

Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів

Значення коефіцієнта

Вид

еко

ном

ічно

ї дія

льно

сті

Ex

As

Page 64: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

62

3. Донець Л.І. Економічні ризики та методи їх вимірювання: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 312 с.

Liliia Zakharchuk Ivan Franko National University of L’viv

STATISTICAL EVALUATION OF ECONOMIC RISK IN THE LVIV REGION Business risk is the possibility a company will have lower than anticipated profits or experience a loss rather than taking a profit.

Business risk is influenced by numerous factors, including sales volume, per-unit price, input costs, competition, the overall economic climate and government regulations. Studies have shown that companies with low and medium risk in agriculture.

Катерина Зеленюк Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРІОРИТЕТИ ПОТЕНЦІЙНИХ АБІТУРІЄНТІВ ВНЗ: СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ЧИННИКІВ ВИБОРУ

У статті розглянуто пріоритетні галузі вищої освіти для абітурієнтів ВНЗ Львівської області, а також критерії їх вибору. Результати дослідження базуються на використанні методів репрезентативних обстежень, а також непараметричних методів аналізу взаємозв’язків. Перевірена статистична гіпотеза про зв'язок між успішністю учнів з математики та вибором майбутньої галузі вищої освіти.

Кожен абітурієнт при виборі майбутньої професії, галузі вищої освіти та ВНЗ для її здобуття визначає для себе основні чинники і пріоритети. Розуміння таких пріоритетів є важливим у формуванні та реалізації маркетингової політики ВНЗ.

Таблиця 1 Пріоритетні галузі вищої освіти серед потенційних абітурієнтів ВНЗ Львівської області у 2017 році

Галузь вищої освіти Кількість Частка,

% Галузь вищої освіти Кількість Частка,

% пріоритетів серед

учнів пріоритетів серед

учнів Освіта, культура, мистецтво, гуманітарні науки

40 14,98 Економіка, управління, адміністрування

25 9,36

Міжнародні відносини 25 9,36 Інформаційні технології 27 10,11 Журналістика 23 8,61 Інженерія, будівництво 16 5,99 Право 22 8,24 Сфера обслуговування,туризм 20 7,49 Біологія, хімія, медицина 32 11,99 Воєнні науки 19 7,12 Математика фізика 12 4,49 Інші 6 2,25 Джерело: складено автором за результатами анкетування Для визначення пріоритетних галузей вищої освіти, а також критеріїв вибору майбутнього ВНЗ та фаху серед учнів

випускних класів Львівської області нами проведено спеціальне анкетне опитування. Обсяг вибірки – 270 учнів 10-11 класів середніх загальноосвітніх шкіл (СЗОШ) у містах і сільській місцевості Львівської області. Структура вибірки репрезентує розподіл молоді області за місцем проживання (обласний центр, інші міста, сільська місцевість).

За результатами анкетування пріоритетними галузями, у яких учні 10-11 класів Львівської області висловлюють бажання здобувати вищу освіту, є «Освіта, культура, мистецтво, гуманітарні науки», «Біологія, медицина, хімія», «Інформаційні технології», «Міжнародні відносини», «Економіка, управління, адміністрування», «Журналістика» (табл. 1).

Найбільш важливими критеріями у виборі майбутнього ВНЗ учні старших класів області називають якість навчання у ВНЗ, а також престижність закладу вищої освіти (рис. 1)

Основними чинниками вибору майбутнього фаху для старшокласників є престижність професії на ринку праці (25%), природні здібності (20%), очікуваний високий рівень доходів (15%), попит на

фахівців на ринку праці (14%), а також відносно невисокий конкурс на бюджет (12%). Для перевірки статистичної гіпотези про взаємозв’язок між успішністю учнів з математики та вибором майбутньої галузі вищої освіти побудовано відповідний комбінаційний розподіл (табл. 2)

Абітурієнти з найвищими балами з математики обирають як пріоритетні такі галузі вищої освіти: «Інформаційні технології», «Економіка, управління та адміністрування» і «Міжнародні відносини».

За допомогою коефіцієнта взаємного спряження Крамера перевірено взаємозв’язок успішності старшокласників з

математики та їхнього вибору галузі знань. Коефіцієнт Крамера розраховують за формулою: 𝐾𝐾𝐾𝐾 = � 𝜒𝜒2

𝑛𝑛 × ( (𝑛𝑛,𝑚𝑚)𝑚𝑚𝑖𝑖𝑚𝑚−1), де

(𝑛𝑛, 𝑚𝑚)𝑚𝑚𝑖𝑖𝑛𝑛 — мінімальна кількість груп (k або m). [1, c.146] Сформулюємо статистичні гіпотези дослідження: Н0 – наявний випадковий зв'язок між успішністю старшокласників з

математики та вибором ними майбутньої галузі вищої освіти, Н1 – досліджуваний зв'язок має невипадковий характер. Для

Рис. 1 Критерії вибору ВНЗ серед учнів 10-11 класів середніх загальноосвітніх закладів Львівської області у 2017

році Джерело: побудовано за даними анкетування

4,453,43

2,99 2,622,05

00,5

11,5

22,5

33,5

44,5

5

Page 65: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

63

перевірки гіпотези розрахуємо критерій χ2: χ2 розр= 204,32. При ймовірності 95% і ступені свободи df = (4-1) * (11-1) = 30, табличне значення χ2 табл = 43,8 [1, с.274]. Оскільки χ2 розр > χ2 табл , приймаємо гіпотезу Н1 про наявний невипадковий зв'язок між успішністю потенційних абітурієнтів з математики та вибором майбутньої галузі вищої освіти.

Таблиця 2 Комбінаційний розподіл учнів шкіл Львівської області за пріоритетними галузями вищої освіти та успішністю з

математики

Галузь Бали 11 - 12 9 - 10 6 - 8 1 - 5 Разом Середній бал з математики

Освіта, культура, мистецтво 13 10 62 54 139 6,05 Економіка, управління та адміністрування 19 49 39 4 111 8,73 Міжнародні відносини 18 49 22 3 92 9,08 Журналістика 10 59 42 9 120 8,30 Право 12 55 36 4 107 8,64 Біологія, хімія, медицина 9 34 17 11 71 8,51 Математика, фізика 13 38 22 4 77 8,79 Інформаційні технології 19 61 43 7 130 8,62 Інженерія, будівництво 9 24 31 7 71 8,02 Сфера обслуговування, туризм 10 47 52 9 118 8,07 Воєнні науки 10 34 37 10 91 7,98 Разом 142 460 403 122 1127 8,15

Джерело: складено автором за результатами анкетування Значення коефіцієнту взаємного спряження Крамера. КК = 0,25 свідчить про наявний посередній прямий зв’язок між

оцінками абітурієнтів з математики та їх вибором майбутньої галузі навчання. Зауважимо також, що звертає на себе увагу достатньо мала частка потенційних абітурієнтів з високим балом успішності з математики, бажаючих здобути вищу освіту у галузі математики і фізики, інженерії та будівництва.

Отже, вибір потенційними абітурієнтами ВНЗ Львівської області майбутньої траєкторії освіти, зокрема ВНЗ, залежить, насамперед, від якості освіти та престижності ВНЗ. Основними чинниками при виборі майбутнього фаху є його престижність на ринку праці, природні здібності до здобуття, а також очікуваний високий рівень доходів фахівців обраного напряму.

Список використаних джерел: 1. Бізнес-статистика: навч. посібник / [Матковський С. О., Гринькевич О.С., Вдовин М. Л., Вільчинська О.М., Марець О.Р.,

Сорочак О.З.] – Київ: Алерта, 2016. – 281 с. 2. Горонескуль М.М. Таблиці функцій та критичних точок розподілів. Розділи: Теорія ймовірностей. Математична

статистика. Математичні методи в психології/ М.М. Горонескуль. – Х.: УЦЗУ. – 2009. – 90 с. 3. Руденко В.М. Математична статистика: Навчальний посібник/ В.М. Руденко. – К.: Центр учбової літератури. – 2012. – 303

с.

Kateryna Zeleniuk Ivan Franko National University of L’viv

PRIORITIES OF POTENTIAL UNIVERSITY ENTRANTS: STATISTICAL ANALYSISOF THE MAIN FACTORS OF CHOICE The theses discusses the priority subject areas of higher education for the university entrants in Lviv region and the criteria for their

choice. Results of the research are based on the methods of representative surveys and nonparametric methods of analysis of relationships. Statistical hypothesis about the relationship between student achievements in mathematics and their choice of higher education field is tested.

Христина Іваськевич Львівський національний університет імені Івана Франка

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ ТА ШЛЯХИ ЙОГО УДОСКОНАЛЕННЯ Бюджетні установи є юридичними особами, які надають нематеріальні послуги для задоволення соціальних, культурних

та інших потреб суспільства. Вони є матеріальною гарантією реалізації найважливіших конституційних прав громадян (на освіту, медичне обслуговування, соціальне забезпечення тощо). Такі установи є некомерційними, тобто основною метою їх діяльності є надання послуг населенню країни, a не отримання прибутку.

Фінансування діяльності бюджетних установ здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, які надаються їм на основі затвердженого кошторису. Проте на сьогоднішній день більшість бюджетних закладів мають незадовільний стан фінансування, брак грошових коштів для оновлення матеріально-технічної бази. На їх діяльність негативно впливають обмеженість джерел формування фінансових ресурсів та жорстка регламентація напрямків їх використання. Саме тому виникає об’єктивна необхідність підвищення ефективності використання фінансових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні бюджетних установ.

Крім того, ефективність використання бюджетних коштів набуває особливого значення при обмеженості державних ресурсів, тому вдосконалення фінансового забезпечення бюджетних установ є актуальним і потребує детального вивчення.

Відповідно до Бюджетного кодексу України бюджетні установи – це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету [1].

На сьогоднішній день успішне функціонування бюджетних установ має надзвичайно важливе значення, оскільки вони створюються державою для досягнення соціальних, культурних, освітніх, наукових і управлінських цілей стосовно охорони здоров’я громадян, розвитку фізичної культури і спорту, задоволення духовних та інших нематеріальних потреб громадян, захисту прав, законних інтересів громадян і організацій, розв’язання суперечок і конфліктів, надання юридичної допомоги, а

Page 66: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

64

також за іншими цілями, спрямованими на досягнення суспільних благ. Виконання поставлених завдань неможливе без належного фінансового забезпечення діяльності бюджетних установ.

У діяльності бюджетних установ найчастіше поєднуються такі форми фінансового забезпечення: бюджетне фінансування, самофінансування, благодійництво та спонсорство.

Проте традиційно найвагомішим джерелом фінансового забезпечення бюджетних установ є кошти державного та місцевих бюджетів, тоді як кошти, отримані з інших джерел, – лише додатковий фінансовий ресурс. Тому основною формою фінансового забезпечення бюджетних установ виступає бюджетне фінансування.

Основною і найпоширенішою формою бюджетного забезпечення є кошторисне фінансування, що полягає у виділенні бюджетних коштів установам соціально-культурної сфери, оборони й управління в межах їхніх кошторисів доходів і видатків.

Одним з додаткових джерел фінансування для бюджетних установ можуть бути доходи від діяльності створених на їх базі спеціальних структурних підрозділів, що передбачено Статутом. Прикладами таких структур, наприклад для закладів освіти, можуть бути підсобні господарства (теплиці, у яких вирощується розсада овочів і квітів, зоокуточки, де розводяться акваріумні рибки) або навчально-виробничі майстерні, у яких виготовляються меблі, інструменти, інвентар, іграшки. Можуть бути створені також навчально-методичні, консультаційні, спортивні центри, курси тощо [2, с. 190].

Одним із джерел власного фінансування бюджетних установ є також отримання допомоги від спонсорів та меценатів. Проте розвиток спонсорських зв’язків, пошук меценатів, інших подібних джерел залучення позабюджетних коштів в Україні серйозно стримується податковою політикою, що реалізує в основному фіскальні функції, а також фінансовою неспроможністю значної частини підприємницьких структур і низьким рівнем добробуту населення країни.

Варто зазначити, що покращення фінансового забезпечення бюджетних установ можливе не лише за рахунок пошуку додаткових джерел фінансування, але й шляхом ефективного використання наявних. Для забезпечення цього формування та використання фінансових ресурсів має підлягати достатньому фінансовому контролю.

Отже, фінансове забезпечення діяльності бюджетних установ є необхідною умовою виконання поставлених перед ними завдань. Як складова фінансово-кредитного механізму, воно здійснюється в трьох формах: самофінансування, кредитування, бюджетне фінансування. Основною формою фінансового забезпечення бюджетних установ виступає бюджетне фінансування, що являє собою надання в безповоротному порядку коштів із державного (місцевого) бюджету на витрати, пов’язані з виконанням державних замовлень, державних програм, утримання державних організацій. У свою чергу, серед форм бюджетного фінансування найпоширенішою є кошторисне фінансування, що передбачає виділення бюджетних коштів установам в межах їхніх кошторисів доходів і видатків. Складовими кошторису є загальний та спеціальний фонд. У загальному фонді відображаються асигнування з бюджету, яких в основному вистачає на поточні видатки. Тому необхідним напрямком діяльності бюджетних установ має стати залучення власних коштів, тобто поповнення спеціального фонду. Джерелами для цього можуть бути доходи від діяльності створених на їх базі спеціальних структурних підрозділів, введення в експлуатацію наявних приміщень та залучення спонсорської допомоги. Крім поповнення спеціального фонду фінансове забезпечення бюджетних установ можна покращити шляхом запобігання зловживань з наявними фінансовими ресурсами, а для цього потребує вдосконалення контроль за їх формуванням та використанням. Для вдосконалення державного фінансового контролю та підвищення його ефективності, в першу чергу, необхідно покращити теоретичну базу, а саме законодавчо визначити сутність бюджетного правопорушення, їх конкретний перелік та міру відповідальності щодо кожного з них, що унеможливить ухилення відповідальних осіб від покарань. Також задля уникнення дублювання функцій органами державного фінансового контролю необхідно чіткого розподілити їх завдання та функції. З метою попередження порушень у діяльності бюджетних установ необхідно більшу увагу приділити попередньому контролю. Крім того, якісному контролю за формуванням доходів і видатків бюджетних установ, забезпеченню ефективності використання фінансування та економії грошових і матеріальних ресурсів сприятиме запровадження автоматизованої системи обліку з використанням сучасних програмних продуктів.

Список використаних джерел: 1. Бюджетний кодекс України № 2456-VI від 8 липня 2010 року. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.zakon.rada.gov.ua. 2. Курець В. С. Напрями вдосконалення системи фінансування закладів шкільної освіти в Україні / В. С. Курець // Збірник

наукових праць Національного університету державної податкової служби України. – 2010. – № 1. – С. 187-192.

Kristina Ivaskevich Ivan Franko National University of L’viv

FINANCIAL SUPPORT FOR THE BUDGET INSTITUTIONS AND WAYS OF ITS IMPROVEMENT In these theses focus on highlighting the need for financial security budget institutions as financial guarantees of major

constitutional rights (to education, health care, social security, etc.). Such institutions are non-profit, that is the main purpose of their activity is to provide services to the population of the country, a not for profit. Financing of budgetary institutions at the expense of state and local budgets provided to them on the basis of the approved budget. It should be noted that the improved financial provide budgetary institutions may not only through additional sources of financing, but also through the effective use of available resources. To ensure that the formation and use of financial resources should be subject to adequate financial controls.

Софія Кайсим Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ПРОВЕДЕННЯ КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ В усьому світі конкуренція визнана універсальним і дієвим регулятором ринкових відносин. Саме досконала конкуренція,

створюючи рівні умови для всіх суб’єктів господарювання, спонукає виробників до пошуку найефективніших варіантів господарювання, стимулює підвищення продуктивності праці, зниження цін, покращення якості й розширення асортименту товарів і послуг. Зважаючи на це, сприяння і захист економічної конкуренції, розробка раціонального механізму реалізації конкурентної політики держави є нагальним питанням.

Основою проведення конкурентної політики є підвищення ефективності функціонування ринків шляхом усунення або послаблення неспроможності ринку, що виникає як наслідок неповної конкуренції. Тому Україна має переймати досвід

Page 67: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

65

розвинених європейських країн щодо питання регулювання конкурентної політики. Зокрема, і цілі, і мета конкурентної політики повинні бути на це спрямованні.

Отже, конкурентна політика – це система заходів держави щодо створення та розвитку конкурентного середовища, регулювання конкурентних відносин і конкурентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців і споживачів, сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створення конкурентоспроможного вітчизняного виробництва [1].

Основними напрямками конкурентної політики є: - демонополізація економіки; - захист та сприяння розвитку економічної конкуренції; - антимонопольне регулювання; - державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства. Основним змістом сучасного етапу конкурентної політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища,

підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин. Конкурентна політика забезпечує здійснення комплексу заходів щодо формування ефективного конкурентного середовища, зменшення частки монопольного сектора в економіці України, удосконалення правил конкуренції, упровадження сучасних методів державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, зменшення частки монопольного сектора у внутрішньому валовому продукті, розвитку інституційного забезпечення конкурентної політики.

Конкурентне середовище в Україні сформоване у сфері торгівлі на багатьох ринках: агропромислового комплексу, легкої, харчової промисловості, автомобільного транспорту, будівництва, у фінансовій діяльності тощо [4].

Найбільш неконкурентними в Україні є паливно-енергетичний комплекс, у якому рівень монополізації досягає 46,5%, ринки транспорту і зв'язку з рівнем монополізації 33,3%, конкуренція становить лише 28%, у сфері транспорту та зв'язку – 14,8%.

Конкурентними галузями в Україні є торгівля з показником 72,3%, агропромисловий комплекс – 69,5%, гірничо-металургійний комплекс – 56%, машинобудування – 46,1%.

Ринки природних монополій в Україні складають найчисленнішу групу у системі вітчизняних монополізованих ринків, на них припадає 48,6 % усіх монополізованих товарних ринків [3].

Основними проблемами, пов’язаними із зловживанням монопольним становищем вважають: – нав’язування таких умов договору, що ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не входять

до предмета договору, зокрема нав’язування товару, не потрібного контрагенту; – обмеження або призупинення виробництва, а також вилучення з обороту товарів з метою створення або підтримки

дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін; – часткова або повна відмова від реалізації чи закупівлі товару за відсутності альтернативних джерел постачання або

збуту з метою створення чи підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін; – інші дії з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) інших підприємців; – установлення дискримінаційних цін (тарифів, розцінок) на свої товари, що обмежують права окремих споживачів [2,

с. 44-47]. Для нашої країни питання антимонопольної політики є надто новим та незвичним. Специфіка економіки України полягає

в тому, що ще в період її входження в народногосподарську систему СРСР 90 вона відзначалась одним з найвищих рівнів концентрації та централізації виробництва, його монополізацією. Сьогодні надмірний рівень монополізації не тільки зберігся, а й певною мірою навіть збільшився, оскільки держава протягом останніх років своєчасно не впровадила механізм його обмеження шляхом створення умов і підтримки конкуренції. Для боротьби з монополізацією в Україні створено Антимонопольний комітет України. Основним змістом сучасного етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин. Від проведення антимонопольної політики в сучасних складних економічних умовах України не слід очікувати дива, однак дуже важливо, завоювати довіру й підтримку населення.

Проблемами антимонопольної політики в Україні є майже нерозвинуте законодавство щодо монополій у міжнародній торгівлі; недостатньо розвинутий захист прав інтелектуальної власності (формально захист цих прав є,однак на практиці реальних важелів впливу на порушників немає); не конкретизованість термінів, в яких має визначатись монопольне становище.

Основними проблемами антимонопольного законодавства є: -відсутність нормативного документа, який би встановлював розмір штрафів за вчиненні порушення у сфері

законодавства про захист економічної конкуренції; -законодавча невизнаність підвідомчості спорів, пов’язаних з оскарженням рішень АМКУ. На даний момент найгострішими проблемами розвитку конкуренції в Україні, на наш погляд, є -нерівність умов конкуренції внаслідок впливу адміністративних чинників; -створення конкуренції внаслідок тонізації економіки; -недобросовісна конкуренція; -інституційні обмеження конкуренції [4]. Отже, розвиток національної економіки є можливим лише за умови поєднання як ринкових (економічних) інструментів,

так і державного регулювання економіки, одним з видів якого є антимонопольне регулювання. Його головне призначення полягає у стимулюванні конкуренції, попередженні та припиненні протиправної діяльності учасників економічного процесу, які зазіхають на механізм конкурентної боротьби.

Список використаних джерел: 1. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26.11.1993р. №3659-ХІІ - [Електронний ресурс] – Режим

доступу: zakon3.rada.gov.ua 2. Вознюк О. Інструмент, який забезпечує ефективність у тривалому часовому вимірі. Конкуренція / О. Вознюк // Вісник

Антимонопольного комітету України. – 2011. – № 3 (42). – 44–52 с. 3. Звіт Антимонопольного комітету України за 2015 рік - [Електронний ресурс] – Режим доступу:

www.amc.gov.ua.doccatalog.document

Page 68: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

66

4. Червиць І. В. Особливості конкурентного середовища в Україні- [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://tppe.econom.univ.kiev.ua/data/2011_26/zb26_40.pdf

Kaysym Sofiia Ivan Franko National University of L’viv

THE MAIN PROBLEM OF COMPETITION POLICY IN UKRAINE This article focuses on the main problems of regulation of competition policy. The main problem lies with the regulation of

monopolies and the formation of monopolies and the improvement of antimonopoly legislation. The main purpose of antitrust laws is to promote competition, prevent and suppress illegal activities by the economic process, encroaching on the mechanism of competition.

Ерік Кепша Львівський національний університет імені Івана Франка

ОБЛІК, АНАЛІЗ І КОНТРОЛЬ ЗАПАСІВ МАЛОГО ПІДПРИЄМСТВА Запаси є найбільш важливою і значною частиною активів підприємства. Вони займають особливе місце у складі його

майна, а також у виробничій сфері та у торгівлі і відносяться до оборотних активів. Для забезпечення безперервної господарської діяльності на складах підприємства завжди повинні бути в межах норм та

передбачені потребами підприємства запаси. Інформація про наявність і рух запасів на підприємстві формується обліковою системою. Тому важливе значення для забезпечення оптимальної величини запасів на підприємстві має правильна організація їх обліку. Вона повинна гарантувати правильне визначення обсягу запасів, обрання належної методики їх списання та раціональне використання у виробничому процесі.

Метою дослідження є виявлення основних тенденцій обліку, аналізу та контролю запасів малого підприємства. Оскільки головною метою обліку запасів є формування інформаційного забезпечення для ефективного використання підприємством.

Важливою умовою організації обліку запасів є їх групування, оскільки в залежності від виду діяльності на підприємствах запаси можуть мати різне функціональне призначення.

Поряд із групуванням запасів важливим етапом функціонування та управління підприємством є затвердження облікової політики підприємства з доцільним визначенням методів обчислення собівартості запасів, які надходять на підприємство, а також найбільш ефективного методу вибуття запасів із метою отримання максимальних економічних вигод від використання таких запасів.

Серед вирішення виробничо-господарських проблем особливе місце займає облік виробничих запасів й аналіз ефективності їх використання. У працях відомих вітчизняних вчених, зокрема Ф.Ф.Бутинця, С.В.Свірко, М.Г.Чумаченка, В.А.Шевчука, В.Г.Швеця досліджено широке коло питань, пов'язаних з методологічними та методичними підходами до організації обліку й аналізу раціонального використання виробничих запасів.

В опублікованих наукових працях вітчизняних дослідників розглянуто нованих обсягів виробництва продукції, розроблення і дотримання рецептур, виявлення чинників зниження норм витрат, резервів економії виробничих запасів [5].

Ми погоджуємось з думкою науковців, які вважають, що розглядаючи запаси з позицій аналітики, вирішується важливе питання щодо забезпечення оптимального складу кожного з видів запасів, оскільки наявність надлишку запасів може призвести до заморожування капіталу підприємства.

Запаси – це складна облікова категорія, яка потребує правильної організації аналітичного обліку за кожним їх видом. Це пов’язано з тим, що існує безліч найменувань та видів запасів в залежності від сфери застосування, мають місце різні терміни використання та умови зберігання запасів, що суттєво впливає на очікувані результати від їх використання, а також необхідна раціональна методика визначення їх вартості [4].

Запаси визнаються підприємством за таких умов: - існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням; - їх вартість може бути достовірно визначена. Основними завданнями обліку виробничих запасів є:·правильне та своєчасне документальне оформлення всіх операцій з

руху матеріальних цінностей, виявлення та відображення витрат, пов'язаних з їхньою заготівлею; контроль за надходженням, заготівлею матеріальних цінностей, їх зберіганням;одержання точних відомостей про залишки запасів, що знаходяться на складах і в коморах;правильне та своєчасне виявлення запасів, які не використовуються на підприємстві та підлягають реалізації. Забезпечення зберігання запасів здійснюють такими методами:

а) через систему матеріальної відповідальності — укладанням договорів із працівниками, які мають доступ до оформлення документів про рух матеріальних цінностей;

б) документальне оформлення всіх операцій руху матеріальних цінностей (прийняття, відпуск, списання); в) затвердження окремим наказом посадового списку осіб, що мають право підписувати документи з прийняття, відпуску

та списання матеріальних цінностей; г) налагодження складського господарства; ґ) проведення інвентаризації (вибіркової та суцільної) [3]. Запаси для кожного підприємства – це також активи, які утримуються для продажу за умови звичайної господарської

діяльності (товари); які перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва, (незавершене виробництво); утримуються для використання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг (сировина, матеріали тощо).

Аналіз запасів відіграє одну з основних роль в процесі дослідження ефективності підприємства. Саме правильний аналіз запасів, а саме аналіз їх надходження та вибуття, їх зберігання та кількість закупівлі, дає можливість підприємству розвивати свої виробничі потужності, покращувати свою ефективність та продуктивність, що в свою чергу, прямує до збільшення доходів підприємства [8].

Тому важливе значення має також облік запасів на підприємстві, планування необхідного підприємству обсягу запасів, що передбачає розрахунок потреби у них, підтримку відносин та укладання договорів із постачальниками, визначення точних обсягів запасів, які будуть використовуватися на внутрішньогосподарські потреби підприємства [7].

Отже, організація обліку запасів є важливим елементом системи управління, що забезпечує отримання достовірної, повної і правдивої інформації про результати діяльності від використання цієї обліково-економічної категорії.

Page 69: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

67

Список використаних джерел: 1. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» : наказ

Міністерства фінансів України від 07. 02. 2013 Р. № 73 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0336-13

2. План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій : наказ Міністерства фінансів України від 30. 11. 1999 р. №291 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dtkt.com.ua/show/2cid06880.html.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 „Запаси” : наказ Міністерства фінансів України від 20. 10. 1999 р. № 246 : [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0751-99.

4. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні : Закон України від 16.07.1999 р. № 996 – ХІV: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/996-14.

5. Бутинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік : Підручник / Ф.Ф. Бутинець та ін. – вид. 2-ге, доп. i перероб. – Житомир, 2000. – 672 с. 11.

6. Бутинець Ф.Ф. Організація бухгалтерського обліку: Підручник / за ред. проф..Ф.Ф.Бутинця, – 3-є вид., доп. і перероб. – Житомир: ПП „Рута”, 2002. – 592с

7. Сопко В.В. Бухгалтерський облік в управлінні підприємством: навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2006. — 526 с.

Erik Kepsha Ivan Franko National University of L’viv

ACCOUNTING, ANALYSIS AND STOCK CONTROL FOR SMALL ENTERPRISES Account of production supplies and analysis of them the effective use on an enterprise. It is showed that for effective activity of

enterprise general way is minimization of inventories in possible limits, which predetermines the acceleration of turn of production supplies and increase of competitiveness of products which is produced.

Олександра Ковель Львівський національний університет імені Івана Франка

АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ІНСТРУМЕНТІВ УПРАВЛІННЯ ЧАСОМ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОЕКТІВ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

Сучасні високотехнологічні підприємства використовують проектну діяльність. Для того, щоб ефективно конкурувати на ринку та оптимально використовувати як трудові ресурси, так і ресурси часу, варто досконало знати та використовувати актуальні інструменти проектного управління. Аналіз таких інструментів і подано у дослідженні.

В 70-тих роках минулого століття в ІТ сферу прийшло таке поняття як «проект». Воно ввійшло і в військово-промисловий комплекс, і в сфери бізнесу та державного управління. З того часу у західному світі, а згодом і в Україні стартував розвиток проектного менеджменту і став невід’ємною частиною управління вцілому. Сьогодні ж проектний менеджмент повною мірою асоціюється з ІТ-сферою як найоптимальший процес реалізації проектів інформатизації [1, с.1].

Постановка проблеми. Реалізація проектів інформатизації – це перш за все залучення першокласного проектного менеджера, який уміє організовувати команду, визначати пріоритети, керувати ресурсами: трудовими, фінансовими, часовими. Саме грамотне управління часовим ресурсом визначає успіх або провал проекту. З огляду на потребу аналізу проектним менеджером значних обсягів динамічних даних про стан виконання проекту для прийняття рішень з метою корегування траєкторії його реалізації та з урахуванням обмежених можливостей людського розуму в проектному менеджменті з кінця ХХ ст. активно застосовують спеціальні програмні засобу автоматизації управління життєвим циклом різнив видів проектів. Зокрема, динамічно розвивається і ринок програмних продуктів для автоматизації задач управління часом реалізації проектів інформатизації.

Мета дослідження. Проаналізувати сучасні інструменти управління часом та виокремити ті, які найоптимальніші для реалізації проектів інформатизації.

Виклад основного матеріалу. Якщо говорити про управління часом, на слуху одразу буде відомий інструмент Microsoft Project – система управління проектами, яка розроблена корпорацією Microsoft. Але на сьогоднішній день існує дуже багато програмних продуктів, які не лише конкурують із вище вказаним, але й дають більш ефективний результат як за якісними, так і за кількісними показниками.

Будь-який проектний управлінець дорожить як своїм часом, так і часом кожного свого спеціаліста в команді. Одна справа, якщо це управління маленькою проектною командою (до 10-ти чоловік), де більш-менш кожному із них можна приділити пару хвилин щодня і мати уяву, на якій стадії проект і де виявлено проблему чи труднощі. І зовсім інша справа, якщо це масштабний проект, де глобальні питання вирішуються під час спеціальних командних зустрічей, а стан щоденних справ надходить з різних сторін, з яких потрібно вимальовувати актуальну картинку задач вкінці кожного робочого дня / ітерації / спринта.

Також важливою умовою ефективного управління проектами є 100% обізнаність учасника команди у тому, якою задачею займається кожен учасник команди. Для того, аби ця умова виконувалась, використовуються такі інструменти як task trackers – інструменти для ведення задач:

а) basecamp; б) бітрікс 24: в) asana; г) redmine; ґ) jira. За допомогою вище вказаних інструментів отримується сукупність задач для виконавця, фіксується його час для

виконання тієї чи іншої задачі. Якщо говорити про ефективність роботи виконавця, варто зауважити, що є так зване золоте правило, яким користується

управлінець: виконавець повинен отримувати сукупність задач виключно через один канал комунікації та віддавати результат таким же чином. Таким чином виключається багатозадачність виконавця.

Якщо говорити про інструменти для ведення дощок задач, які використовуються під час застосування гнучких методологій управління проектами (таких як Kanban, Scrum), варто виокремити дошки Trello. Універсальність дощок полягає

Page 70: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

68

в тому, що управлінець сам може налаштувати візуалізацію, яка буде якнайкраще передавати стан задач як для нього, так і для команди. За кожною задачею закріплюється один або кілька учасників, можна виставляти дедлайни та додавати коментарі. Таким чином будь-яка дія буде повідомлена учаснику дошки і не буде упущена із загального стану задач.

Візьмемо до уваги інструмент для побудови діаграми Ганта. Якщо для короткострокових проектів недоцільно її використовувати, то для довгострокових проектів важливо її будувати та чітко контролювати графіки виконання задач. Сучасним інструментом для побудови діаграми Ганта є Teamgantt.

Хоч над проектами інформатизації в більшості працюють спеціалісти із технічною освітою, не можна не враховувати той факт, що кожен програмний код можна удосконалювати до ідеального практично безкінечно. Тому деякі учасники команди забувають про час і свої дедлайни, концетрюючи увагу над написанням коду. Для того, аби контролювати час виконавців задач використовується інструмент трекінгу часу – Toggl.

Висновки. Усім проаналізованим вище інструментам управління часом в проектному менеджменті притаманно багато позитивів, які дають змогу управлінцю довести проект до кінцевої точки без порушення дедлайну. Але є один мінус, який критично сприймають маленькі ІТ-компанії або ж стартапи. Програми-інструменти необхідно придбати на офіційних сайтах. Безкоштовні версії доступні лише протягом тестового періоду або як продукти з обмеженим функціоналом. Якщо для великих компаній з хорошими інвестиціями немає проблеми забезпечити управлінця усім необхідним програмним забезпеченням, то для маленьких компаній часом постає проблема: придбати кілька з них або ж використовувати версії із обмеженим функціоналом.

Як випливає з проведеного аналізу, наразі не існує єдиного програмного продукту, який би забезпечував необхідний рівень вирішення усього комплексу завдань з управління часом у проектах інформатизації. Тому проектні менеджери змушені конструювати власні системи управління часом, поєднуючи наявні на ринку програмні продукти. Таке завдання є непростим і вимагає певної підготовки. Для набуття такого плану фахової компетенції у програми підготовки проектних менеджерів ВНЗ мають передбачати у своїх програмах використання спектру сучасних програмних систем автоматизації проектної діяльності. На практиці наразі у ВНЗ традиційно при викладанні навчальних дисциплін з управління проектами обмежуються одним програмним продуктом (зазвичай, це MS Project або Project Expert).

Список використаних джерел: 1. Павлова С.І. Проектно-орієнтовані організації як розвиток методів управління підприємством / С.І. Павлова //

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ven.ztu.edu.ua/article/viewFile/89514/85156 .

Oleksandra Kovel Ivan Franko National University of L’viv

THE ANALYSIS OF MODERN TOOLS FOR TIME MANAGEMENT OF IT-PROJECTS In theses analysis modern tools for time management (project activities), which used high-tech companies. In order to effectively

compete in the market and make optimum use of both manpower and time resources, it should be thoroughly know and use relevant project management tools.

Валерія Козік, Дар’я Бесчастна Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

ЕКОНОМІКО-МАТЕМАТИЧНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗКУ ОКРЕМИХ МАКРОПОКАЗНИКІВ

Останнім часом для України є досить актуальним вивчення впливу державного боргу, інвестицій, рівня безробіття на зміни обсягу ВВП, як узагальнюючого показника рівня економічного розвитку країни. Особливої уваги необхідно приділити саме валовому зовнішньому боргу, оскільки за останні роки в Україні значно збільшилися обсяги зовнішніх позик та рівню безробіття, тому що перевищення фактичного рівня безробіття над природним призводить до скорочення потенційного ВВП.

Можна прослідкувати динаміку ВВП України за період з 2006 по 2015 роки. Використовуючи показники динаміки можна сказати, що середній обсяг ВВП за цей період 142,88 млрд.долл.. Загалом за досліджуваний період відбулося скорочення обсягів ВВП на 16%, при цьому у 2009 році спостерігається спад обсягів ВВП на 35% порівняно з 2008, що склало 62,76 млрд.долл., у 2014 році в порівнянні з 2013 – на 28% або 51,5 млрд.долл., у а 2015 порівняно з 2014 – на 31% або 41,19 млрд.долл.. В середньому обсяги ВВП кожен рік скорочувалися на 1,9 млрд.долл..

Рис. 1. Динаміка зміни ВВП України у 2006-2015 роках

Джерело: складено автором за даними Державного комітету статистики [1]

32% 26%

-35%

16% 20%8% 4%

-28% -31%

32%

67%

9%

27%

51%63% 70%

22%

-16%

-60%

-40%

-20%

0%

20%

40%

60%

80%

2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015

Темп

при

рост

у, %

Рік

до попереднього року до 2006 г.

Page 71: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

69

Для дослідження зв’язку між ВВП, обсягами зовнішнього боргу та рівнем безробіття буде доцільно використати лінійний кореляційно-регресивний аналіз за 2006-2015 рр.

Двофакторна лінійна модель буде мати вигляд:

У= 246,62-2594,42Х1+1,01Х2 , (1)

де У – обсяг валового внутрішнього продукту; Х1 – рівень безробіття; Х2 – обсяг валового зовнішнього боргу. Якщо рівень безробіття зросте на 1%, то ВВП зменшиться на 2594,42 млрд.долл. за незмінного обсягу валового

зовнішнього боргу. Оцінка параметра а2 характеризує граничне зростання ВВП залежно від валового зовнішнього боргу, якщо валовий зовнішній борг збільшиться на 1 млрд.долл., то ВВП зросте на 1,01 млрд.долл..

Коефіцієнт кореляції при цьому дорівнює 0,915, що свідчить про наявність прямого дуже сильного зв’язку між показниками. Для даної моделі коефіцієнт детермінації дорівнює 0,84, що вказує на досить високий зв'язок. Тобто варіація ВВП визначена на 84% зміною незалежних показників. Для перевірки якості моделі було розраховане значення статистики Фішера F=17,9 , а критичне значення дорівнює 4,74. Оскільки розрахункове значення статистики F набагато більше критичного, можна визначити модель адекватною і надійною з ймовірність 95%. Про це також свідчить середня відносна похибка апроксимації, яка дорівню 7,7%, що не перевищує 10%.

Статистики Стьюдента для перевірки значущості параметрів дорівнюють відповідно 6,4; -5,16; 4,97. Теоретичне значення статистики Стьюдента складає 2,36. Тому всі параметри є значимими і це означає що всі компоненти істотно впливають на залежну змінну.

На основі кореляційно-регресійного аналізу можна зробити висновок, що вплив валового зовнішнього боргу та рівня безробіття на ВВП країни досить значний. Коефіцієнти еластичності вказує на те ,що при збільшенні рівня безробіття на 1% , ВВП зменшиться на 1,51%, а при збільшенні зовнішнього боргу на 1% , ВВП зросте на 0,78%.

Щільність зв’язку між ознаками можна простежити за допомогою частинних та парних коефіцієнтів кореляції. Парні коефіцієнти кореляції для нашої моделі такі: ryx1= - 0,51, ryx2= 0,46, rx1x2=0,43, що свідчить про помірний обернений зв'язок між ВВП та рівнем безробіття, та слабкий прямий зв'язок між ВВП та валовим зовнішнім боргом. Але при здійсненні оцінки їх значущості, виявилося, що їх t критерії (-1,68;1,48;1,36 відповідно) входять до критичної області (-2,31;2,31), тому доцільно прийняти гіпотезу про їх незначущість. Частинні коефіцієнти кореляції дозволять оцінити зв'язок між двома змінними, очищеного від впливу інших змінних. Для нашого випадку ryx1|x2= - 0,89; ryx2|x1= 0,88; rx1x2|y= 0,88. Т-критерії для частинних коефіцієнтів відповідно дорівнюють -5,16; 4,97; 4,86. Вони не входять до критичної області (-2,31;2,31), тому можна вважати коефіцієнти значимими. Тому зв'язок між ВВП і рівнем безробіття без впливу зовнішнього валового боргу сильний і обернений, а між ВВП і валовим зовнішнім боргом без впливу рівня безробіття прямий і сильний.

В Українi кредитнi ресурси використовуються на поточнi витрати та погашення позик попереднiх перiодiв, що призводить до нових запозичень. Державi вкрай необхiдно пiдвищити ефективнiсть використання запозичених коштiв, перенести акцент із зовнiшнiх запозичень на внутрiшнi, починати збiльшувати частку запозичень у фiзичних осiб. Державнi борговi запозичення здатнi реально вплинути на всю економiку країни за умови, що вони будуть спрямованi на капiтальнi iнвестицiйнi проекти, пiдвищуватимуть ефективнiсть використання iнтелектуального потенцiалу України. Нацiональний банк України має проводити бiльш зважену полiтику щодо використання валютних резервiв та проведення валютних iнтервенцiй на внутрiшньому ринку, оскiльки саме резерви можуть бути використанi як кредит уряду для сплати по зовнiшньому боргу.[2] Також для максимізації ВВП необхідно знижувати рівень безробіття, шляхом відновлення ринку праці; надання роботодавцям коштів на перекваліфікацію співробітників; відновлення роботи підприємств , а внаслідок – створення нових робочих місць; дослідження ринку праці щодо актуальності різних спеціальностей.

Список використаних джерел: 1. Валовий внутрішній продукт/ Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/ (дата звернення:

13.05.2017) 2. Палешко Я. Регулювання державного боргу України. Запоріжжя, 2013. 144 с.

Valeria Kozik, Darya Beschastna Oles Honchar National University of Dnipro

ECONOMIC-MATHEMATICAL MODELLING OF CORRELATION CERTAIN MACRO INDICATORSS’ The dynamics of changes in GDP in 2006-2015 was researched and impact of certain macro indicators on GDP was determined on

the basis of correlation-regression analysis. The measures to regulate the labour-market and unemployment and public debt were suggested in order to ensure economic growth of Ukraine.

Остап Колісник Львівський національний університет імені Івана Франка

ОПОДАТКУВАННЯ НЕПРИБУТКОВИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ В УКРАЇНІ Перехід України до ринкових відносин супроводжується фундаментальними зрушеннями в структурі її фінансів.

Важливою складовою цього процесу виступає стрімкий розвиток фінансів неприбуткових організацій. Інвестиції в соціальну сферу цих організацій набирають обертів, що в умовах постійного дефіциту бюджетних коштів на соціальний захист населення є значним внеском в розбудову ефективної системи соціальних гарантій. За умови забезпечення сприятливого поля діяльності ці організації здатні прийняти на себе реалізацію багатьох завдань у сфері побудови такої системи.

Мета дослідження полягає у визначенні напрямків вдосконалення оподаткування неприбуткових підприємств та організацій на основі теоретичних аспектів досліджуваної проблематики.

Проблеми теоретико-методологічних й практичних аспектів функціонування неприбуткових організацій посідають чільне місце у працях багатьох вчених. Найповніше вони представлені у роботах таких вітчизняних науковців і практиків, як: В. Андрущенко, О. Винников, Ю. Галустян, В. Головенько, О. Грущенко, Ю. Дімітров, О. Івченко, В. Кравченко, В. Опарін.

Page 72: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

70

Відповідно до пп.14.1.121 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу, неприбутковими визначаються підприємства, установи та організації, які не є платниками податку на прибуток підприємств відповідно до п.133.4 ст.133 Податкового кодексу.

Згідно з пп.133.4.2 п.133.4 ст.133 Податкового кодексу доходи (прибутки) неприбуткової організації використовуються виключно для фінансування видатків на утримання такої неприбуткової організації, реалізації мети (цілей, завдань) та напрямів діяльності, визначених її установчими документами.

Як правило, доходи або майно неприбуткових організацій не підлягають розподілу між їх засновниками, учасниками або членами та не можуть використовуватися для вигоди будь-якого окремого засновника, учасника або члена такої неприбуткової організації, її посадових осіб (крім оплати їх праці та відрахувань на соціальні заходи) (п. 157.10 ст. 157 Податкового кодексу) [1].

Податок на прибуток у неприбуткових установ та організацій визначається як сума доходів, отриманих з таких інших джерел, зменшена на суму витрат, пов'язаних з отриманням таких доходів, але не вище суми таких доходів.

До таких доходів, зокрема, але не виключно, належать доходи, отримані від реалізації основних засобів, надання приміщень в оренду, у вигляді позитивного значення курсових різниць від перерахунку іноземної валюти (заборгованості в іноземній валюті) тощо [2].

Оподаткуванню податком на прибуток підлягають і доходи неприбуткових організацій, віднесених до пп. «г» п. 157.1 ст. 157 Податкового кодексу, у разі якщо доходи, отримані такими організаціями протягом звітного (податкового) року із джерел, визначених п. 157.5 цієї статті Податкового кодексу, на кінець І кварталу року, що настає за звітним, перевищують 25% загальних доходів, отриманих ними протягом такого звітного (податкового) року. Така неприбуткова організація зобов'язана сплатити податок із нерозподіленої суми прибутку за ставкою, встановленою п. 151.1 ст. 151 цього Кодексу, до суми такого перевищення. Внесення до бюджету зазначеного податку здійснюється за результатами І кварталу року, що настає за звітним, у строки, встановлені для інших платників податку.

У підрахунку суми перевищення доходів над витратами, а також при визначенні сум оподатковуваного прибутку сума амортизаційних відрахувань не враховується [2].

Статтею 21 Закону № 2866 визначено, що для накопичення коштів на ремонт неподільного та загального майна і термінового усунення збитків, що виникли в результаті аварій чи непередбачених обставин, в обов'язковому порядку створюються ремонтний та резервний фонди об'єднання. Кошти цих фондів акумулюються на рахунку об'єднання у банківських установах і використовуються виключно за цільовим призначенням.

Використання та розпорядження коштами здійснюються відповідно до статуту неприбуткової організації та затвердженого кошторису.

Згідно з Інструкцією № 291 резервний фонд об'єднання включає в себе витрати майбутніх періодів, кошти для оплати відпусток і витрати за форс-мажорними обставинами [3].

Ремонтний фонд, кошти якого використовуються для проведення планових капітальних ремонтних робіт, починають формувати з моменту прийняття житлового будинку на баланс об'єднання співвласників.

У разі недотримання неприбутковою організацією вимог, визначених п.133.4 ст.133 Податкового кодексу, така неприбуткова організація зобов’язана подати у термін, визначений для місячного податкового (звітного) періоду, звіт про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації за період з початку року по останній день місяця, в якому вчинено таке порушення, та зазначити суму самостійно нарахованого податкового зобов’язання з податку на прибуток. Податкове зобов’язання розраховується, виходячи із суми операції нецільового використання коштів (пп.133.4.3 п.133.4 ст.133 Податкового кодексу) [1].

Однією з головних змін в питаннях оподаткування неприбуткових організацій та установ, які потрібно було б здійснити, є введення оподаткування коштів та майна, що використані на цілі, не передбачені статутом, зокрема, для здійснення господарської діяльності. У той же час через неоднозначне викладення цієї норми в Податковому кодексу України, можна припустити, що податковий орган буде вважати доходом також використання коштів та майна не на цілі, на які вони були пожертвувані.

Організація контролю податкових органів за сплатою податків неприбуткових установ повинна включати в себе: визначення порядку здійснення податкового контролю, поетапне виконання операцій контролюючого процесу, об’єкти організації контролю. Зокрема, ПКУ визначено загальний порядок здійснення податкового контролю в тому числі і неприбуткових організацій, котрий включає в себе наступне:

1. Ведення обліку платників податків. 2. Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів ДПС. 3. Перевірки та звірки відповідно до ПКУ діяльності таких установ. 4. Перевірки щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи [4]. Кожна процедура податкового контролю повинна відповідати податковому законодавству, зокрема у визначенні статусу

"неприбутковості", що є головною особливістю податкового контролю неприбуткових організацій та підприємств. Крім того, тільки на органи ДПС, а не інші органи, повинні бути покладені функції податкового контролю неприбуткових установ, за винятком тих, які покладено на митні органи. Крім того, органи СБУ, внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури та їх службові (посадові) особи не можуть брати безпосередньої участі у проведенні перевірок та проводити перевірки неприбуткових установ з питань оподаткування [4].

Таким чином, в організації та проведенні податкового контролю неприбуткових установ головним є системність, суворе дотримання чинного законодавства, зокрема при визначенні статусу "неприбутковості", а перевірка використання коштів і майна установ як не на статутні цілі, так і не за цільовим призначенням.

Шляхами удосконалення системи оподаткування і податкового контролю щодо неприбуткових установ, організацій та підприємств, на мою думку, можуть бути наступні [4]:

1. Здійснення податкового контролю необхідно проводити відповідно до чітко визначених підстав, цілей, завдань, форм та термінів контролю.

2. Необхідно зменшити кількість перевірок, але підвищити їх якість шляхом більш ефективного відбору персоналу, що залучається до проведення перевірок.

3. Обов'язковість використання спеціального програмного забезпечення для аналізу податкової звітності і статуту. 4. Запровадження системи заохочень для дисциплінованих платників податків.

Page 73: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

71

5. Зменшення ставок податкових стягнень і таким чином виведення з тіні значну частину економіки, що матиме позитивний вплив для держави в цілому.

З огляду на вище перелічене, можна сказати, що в Україні є ще багато невирішених питань, пов’язаних із діяльністю неприбуткових організацій та підприємств. Усе це стосується як системи оподаткування, так і простого визначення меж між неприбутковими та прибутковими підприємствами. Крім того, Україні потрібно перейняти досвід Західноєвропейських країн з питань особливостей оподаткування і контролю діяльності неприбуткових установ.

Список використаних джерел: 1. Податковий кодекс України. Електронний ресурс. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws 2. Неприбуткові організації: облік та оподаткування. Електронний ресурс. – Режим доступу:

https://news.dtkt.ua/taxation/common/40342 3. Оподаткування неприбуткових установ та організацій. Електронний ресурс. – Режим доступу:

http://www.visnuk.com.ua/ua/pubs/id/4497 4. Функціонування фінансів неприбуткових організацій в умова ринкових перетворень. Позняк О. В. Автореферат. Ірпінь. –

2006.

Ostap Kolisnyk Ivan Franko National University of L’viv

TAXATION OF NON-PROFIT COMPANIES AND ORGANIZATIONS IN UKRAINE In theses concerned study is to determine the direction of improving the taxation of non-profit companies and organizations based

on the theoretical aspects of the study subject. Provided that favorable field of action, these organizations are able to assume many implementation challenges in building such a system.

Богданна Косович, Діана Шаваєва Львівський національний університет імені Івана Франка

ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВ Питання конкурентоспроможності, виживання, мобілізація ресурсів постає перед кожним підприємством, що працює в

сучасних динамічних ринкових умовах за яких перспективи розвитку підприємства та прибутковість залежать від системи управління витратами. Безперечно, вміння оперувати витратами значно підвищує шанси підприємства на ринку.

Сучасні економічні тенденції вимагають нових підходів до управління, що зумовлені відповідними високими стандартами роботи підприємства та потребою швидкої гнучкої реакції підприємства на зміни зовнішніх впливів. Тому у цьому контексті дієвим інструментом є впровадження системи стратегічного управління витратами (SCM), яка включає: аналіз витрат, вибір стратегії, планування, реалізації, контролю та коригування розроблених планів, моніторинг.

Дослідженням теоретичних основ стратегічного управління витратами підприємств займались як вітчизняні, так і закордонні вчені, зокрема: Адаменко Т., Грещак М., Давидович І., Пилипенко А., Портер М., Савчук В., Шанк Дж. та ін. Однак питання формування комплексної системи стратегічного управління витратами, змісту її конкретних складових потребує розгляду і уточнення.

Управління витратами – це важливий в сучасних умовах господарювання, складний, багатоаспектний та динамічний процес, котрий включає в себе управлінські дії, метою яких є досягнення високого економічного результату роботи підприємства, саме він і повинен стати основою для обґрунтування вибору альтернатив розвитку підприємств. Для цього необхідно створення єдиної, раціональної, чітко й безперебійно функціонуючої системи з певними цільовими установками й взаємопов'язаними елементами, що зорієнтована на стратегічний результат (стратегію розвитку).

Впровадження стратегічного управління витратами(SCM) на сучасних підприємствах зумовлено тим, що дана концепція суттєво відрізняється від традиційного підходу абсолютно іншим сприйняттям процесу управління. Зокрема основні відмінності стратегічного управління витратами полягають у визначенні способів аналізу витрат, встановленні цілей аналізу, розумінні поведінки витрат, напрацюванні стратегічних альтернатив та моніторинг стратегічних процесів.

Аналіз публікацій зі стратегічного управління витратами дав змогу виявити певні відмінності розуміння різними вченими суті та значення цієї концепції. Так, В. Говіндараджан та Дж. Шанк вважають, що поява стратегічного управління витратами є результатом злиття трьох напрямків стратегічного менеджменту [1, с. 35]: аналіз ланцюжка цінностей; аналіз стратегічного позиціонування; аналіз і управління функціями витрат. Однак, на нашу думку, система стратегічного управління витратами на підприємстві охоплює значно ширший спектр напрямів, зокрема: управління за цілями, формування стратегічних альтернатив, бенчмаркінг, CVP-аналіз, управління за результатами та інші.

Згідно з теорією М. Портера [2, с. 76], для того, щоб успішно подолати конкуренцію та досягти стратегічних результатів, підприємство має дотримуватися одного з трьох варіантів формування конкурентної переваги на ринку: підтримувати низькі витрати (стратегія лідерства на основі витрат); виготовляти продукцію, кращу за якостями, ніж продукція конкурентів, і, бажано, з унікальними властивостями (стратегія лідерства за диференціацією продукції); концентрувати діяльність на специфічному сегменті ринку, зокрема на специфічному асортименті продукції (послуг), певній категорії споживачів тощо (стратегія лідерства у вузькій специфічній сфері діяльності).

Ідея впровадження стратегічного управління витратами полягає в аналітичному формуванні витрат (починаючи від управління за цілями, формування стратегії, розробку та виконання системи планів до управління за результатами), застосуванні методів для їх удосконалення, що є основою для підвищення конкурентоспроможності підприємства та діяльності в довгостроковій перспективі.

За своєю сутністю система стратегічного управління витратами повинна бути націленою на забезпечення ефективності витрат та безперебійного здійснення процесу відтворення. Метою побудови даної системи є підвищення ефективності стратегічного розвитку підприємств, правильне визначення та досягнення намічених результатів діяльності найбільш економічно ефективним методом.

Окремо варто зазначити, що основною метою управління витратами повинно бути досягнення максимальної ефективності витрачання ресурсів, а не мінімізація витрат. Тому у процесі стратегічного управління витратами на виробництво і реалізацію продукції перед керівником постає завдання вибору ефективних інструментів, які мають задовольняти низку вимог, зокрема: дозволяти чітко й однозначно контролювати всі актуальні чинники внутрішнього середовища; враховувати вплив

Page 74: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

72

зовнішнього середовища на виробничі процеси; враховувати часовий фактор; забезпечувати узгодженість дій усіх працівників підприємства у реалізації стратегії; ґрунтуватися на показниках, що мають достовірність та альтернативність.

В ідеалі при впровадженні стратегічного управління витратами потрібно прагнути до вибору таких варіантів дій, за яких зменшення розподілу витрат сприятиме зростанню ступеня корисності. Така концепція, на нашу думку, може бути досить ефективною на вітчизняних підприємствах, оскільки поєднує у собі декілька напрямів: стратегічний аналіз; формує стратегію розвитку підприємства на довгостроковий період; забезпечує конкурентні переваги підприємства на ринку.

В підвищенні конкурентоспроможності підприємства важливого значення набуває застосування логістичного підходу, який дозволяє забезпечити наявність необхідного продукту у потрібній кількості і якості та в необхідному місці у встановлений час для конкретного споживача з найкращими пропозиціями. Тобто він дозволяє визначити ключові показники конкурентоспроможності підприємства – якість, час і витрати – як своєрідні вимірювачі конкурентної позиції підприємства на ринку.

Розроблення і впровадження стратегічного управління витратами в практичну діяльність підприємств слід здійснювати з урахуванням як специфіки технологічних процесів, характерних для підприємств окремої галузі, так і організаційної структури, стилю управління та корпоративної культури, що можуть бути різними не лише для підприємств різних галузей, але й для підприємств однієї галузі.

Підсумовуючи, слід зазначити, що стратегічне управління витратами є ефективною системою та комплексом взаємопов'язаних дій, які спрямовані на максимізацію ефективності використання ресурсів. Дану систему треба широко використовувати в практичній діяльності підприємства для забезпечення конкурентних переваг та покращення діяльності загалом.

Список використаних джерел: 1. Шанк Дж. Стратегическое управление затратами. Новые методы увеличения конкурентоспособности [Текст]: пер. с англ.

В. А. Плотникова / Дж. Шанк, В. Говиндараджан. – СПб. : ЗАО “Бизнес Микро”, 1999. – 288 с. 2. Портер М. Стратегія конкуренції [Текст]: пер. с англ. А. Олійник, Р. Скільський / Майкл Портер. – К. : Основи, 1998. –

390 с.

Bogdana Kosovych, Diana Shavaieva Ivan Franko National University of L’viv

THE INTRODUCTION OF THE SYSTEM OF STRATEGIC MANAGEMENT OF ENTERPRISES’ EXPENSES Essence and features of strategic management of charges are considered. The list of the main process components of the strategic

management of enterprises’ costs is determined. It is substantiated the expediency of introduction of strategic charges’ management as a system of providing of enterprise’s competitive edges at the market.

Лілія Костельна Львівський національний університет імені Івана Франка

ДОХОДИ ТА ВИДАТКИ БЮДЖЕТНИХ УСТАНОВ ЯК ОБ’ЄКТИ ОБЛІКУ На сьогодні підвищується інтерес вчених до теоретичних та практичних питань з використання бюджетних коштів

державними та місцевими бюджетами, пошуку ефективних шляхів удосконалення планування, розподілу та здійснення видаткової частини бюджету в умовах ринкових відносин.

Дослідженням питань організації обліку видатків бюджетних установ займаються багато вітчизняних та зарубіжних вчених-економістів, зокрема, О. Д. Василик, Ф. Ф. Бутинець, О. В. Кравченко, М. І. Карліна, П. Й. Атамас, Р. Т. Джога та ін. Окремі аспекти організації контролю за витрачанням бюджетних коштів відображені у працях М. Каленського, Є. Калюги, В. Мунтіяна, В. Симоненка, В. Кравченка та ін.

Основним нормативним документом, що визначає склад та структуру видатків бюджетних установ, є Наказ Міністерства фінансів України від 14 січня 2011 року № 11 «Про бюджетну класифікацію», останні зміни внесено наказом Мiнiстерства фінансів України від 05.05.2016 № 469, згідно якого видатки поділяються: залежно від джерел покриття: видатки загально і спеціального фондів; залежно від етапу руху бюджетних коштів: касові і фактичні видатки; згідно із бюджетною класифікацією: функціональна, відомча, програмна і економічна класифікація.

Актуальність теми дослідження обґрунтовується тим, що управління бюджетною сферою має давні і сталі традиції, які формувалися в цілому під впливом командно-адміністративних методів управління. Тому в умовах підвищення самостійності бюджетних установ і організацій невідкладного вирішення потребує питання формування нової моделі раціональної системи, а також удосконалення бухгалтерського обліку і контролю. За таких умов особливої уваги вимагають питання своєчасності та повноти відображення в обліку видатків, виконання кошторису доходів і видатків бюджетною установою.

Вітчизняні органи казначейства, які ведуть облік бюджетів, та установи, які отримують кошти з бюджетів, не мають відповідних повноважень у здійсненні власної облікової політики. Надання вітчизняним установам бюджетної сфери права на формування змісту облікової політики розширило б можливості розкриття у фінансовій звітності додаткової інформації. Проте внесення доповнень, коригування існуючих фінансових звітів бюджетів та бюджетних установ, які відбувались протягом останніх років, не вирішили завдань реформування обліку та звітності видатків. Вочевидь, корінні перетворення неможливі, доки у бюджетній сфері залишається незмінною основа – касовий метод.

Відповідно до п. 13 ст. 2 Бюджетного Кодексу, видатки бюджету – кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум [1].

Основним напрямком бухгалтерського обліку бюджетних установ виступає облік видатків. Враховуючи основне завдання бюджетних установ щодо кінцевого результату (звітного періоду) діяльності – виконання кошторису доходів і видатків – яке визначає, по суті, другу назву обліку бюджетних установ, а саме облік виконання кошторису доходів і видатків.

Доходи та видатки бюджетних установ є самостійними об’єктами обліку, проте в системі бухгалтерського обліку бюджетних установ розглядаються у взаємозв’язку, оскільки зв’язок між ними має причинно-наслідковий характер.

Організація обліку видатків бюджетних установ охоплює такі напрямки [3]: визначення нормативного забезпечення; класифікація видатків; розробка робочої номенклатури видатків; організація планування видатків; організація облікових номенклатур; організація носіїв облікової інформації.

Page 75: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

73

Процес планування видатків (витрат) майбутньої діяльності установи, а отже, і доходів здійснюється планово-економічним та бухгалтерським підрозділом (якщо вони відокремлені в загальній структурі установи) чи фінансово-економічним підрозділом за участю головного бухгалтера та головного економіста. Основним фінансово-плановим документом бюджетних установ є кошторис, одна зі складових якого – загальний фонд. Кошторис містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією для виконання бюджетною установою відповідних основних функцій. До зазначеної частини кошторису складається план асигнувань.

Бюджетна установа, незалежно від форми організації бухгалтерського обліку, яку вона обрала, складає індивідуальні кошториси та плани асигнувань за кожною виконуваною нею бюджетною програмою чи функцією.

Планування доходів за загальним фондом здійснюється за системою вертикального зв’язку. Це означає, що рух інформації про граничні обсяги видатків загального фонду відповідного бюджету подається вертикальною схемою, а відповідно визначені обсяги доходів загального фонду у вигляді проектів кошторисів доводяться знизу вгору. При цьому головні розпорядники коштів не лише доводять інформацію про граничні обсяги видатків розпорядникам коштів нижчого рівня, а й розробляють при потребі та доводять до останніх окремі показники, визначають терміни подання проектів кошторисів і надають вказівки щодо їх складання, забезпечують складання проектів кошторисів на бюджетні програми (функції), що їх безпосередньо виконують головні розпорядники коштів [4].

Складанню проекту кошторису розпорядника коштів передує підготовча організаційна робота планово-економічного та бухгалтерського підрозділів, на які покладено функції щодо формування зазначеного нормативного документа. Ця робота полягає в розгляді фактичних показників минулого року та плануванні заходів господарської діяльності установи на майбутній рік. Фактичні якісні показники звітного року за доходами і видатками мають бути забезпечені на виході зі специфічної системи обробки інформації щодо господарської діяльності, яку називають бухгалтерським обліком. Для реалізації зазначеного завдання мають виконуватись такі вимоги: дотримання принципу суцільного фіксування інформації щодо видатків як касових, так і фактичних систем бухгалтерського обліку; проведення аналітичних досліджень щодо виконання кошторису та плану асигнувань у поточному порядку та за результатами відповідних звітних періодів (місяць, квартал, рік) стосовно як доходів, так і видатків; розроблення конкретних заходів та коригувань щодо діяльності за результатами виявлених і проаналізованих відхилень; раціональна організація виконання перелічених заходів.

Вивчаючи заплановані заходи, слід виокремити ті першочергові, що забезпечують виконання основних функцій відповідної бюджетної установи. Щодо фінансового покриття їх здійснення зазначені заходи належать саме до частини загального фонду. Формування видатків за загальним фондом, а отже, і загального обсягу загального фонду відбувається в межах нормативного поля: згідно Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 12.03.2012 № 333 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 21.06.2012 № 754), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 липня 2012 р. за № 1199/21511 [2].

Таким чином, у системі бухгалтерського обліку бюджетних установ облік доходів і видатків є найскладнішим і найвідповідальнішим. Класифікація доходів і видатків вимагає ретельної розробки й опрацювання, а процес планування та виконання кошторису бюджетних установ знаходить відображення у системі бухгалтерського обліку.

Список використаних джерел: 1. Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс]: Редакція від 20.04.2017, підстава 1974-19 – Режим доступу:

http://profiwins.com.ua/uk/legislation/kodeks/927.html. – Законодавство України. 2. Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої Наказом Міністерства фінансів

України 12.03.2012 № 333 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 21.06.2012 № 754), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 липня 2012 р. за № 1199/21511

3. Лемішовська В.І. Бюджетні організації: бухгалтерський облік і оподаткування: Навч. посібник / В.І. Лемішовська. – Львів: Інтелект-Захід, 2008. – 120 с.

4. Свірко С.В. Бухгалтерський облік у бюджетних установах: методологія та монографія. / Свірко С.В. – К.: КНЕУ, 2010. – 244с.

Liliia Kostelna Ivan Franko National University of L’viv

INCOME AND EXPENDITURES OF BUDGETARY INSTITUTIONS AS ACCOUNTING OBJECTS The thesis examines income and expenditures of budgetary institutions as separate accounting objects, but in the system of

accounting of budgetary institutions they are considered in the relationship, because the relationship between them is causal in nature. In the system of accounting of budgetary institutions accounting income and expenditures are the most complicated and challenging. Classification of income and expenditures requires careful design and processing, and the process of planning and execution of the budget of budgetary institutions is reflected in the accounting system.

Дмитро Костюк Львівський національний університет імені Івана Франка

АНАЛІЗ СТРУКТУРИ ІНДЕКСІВ ОЦІНЮВАННЯ СТАНУ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ РЕГІОНУ Сучасний етап розвитку людства багато хто називає початком формування ери інформаційного суспільства. За більшістю

сучасних визначень інформаційне суспільство – це одна з концепцій постіндустріального суспільства, у якому головними продуктами економічної діяльності є інформація та знання [1]. Але виробляти і споживати інформаційні продукти неможливо без відповідної інфраструктури і інформаційно-комунікаційних технологій та здатності населення країни чи регіону до практичного їх застосування. Оскільки різні країни почали формувати сектори інформаційної економіки не одночасно, то відповідно у них вони і розрізняються за рівнем розвитку. В Україні так само здійснюється становлення інформаційного суспільства. Для вибору орієнтирів реформування економіки і суспільства важливо уміти здійснювати порівняльний аналіз станів сучасних економік у контексті цілей інформаційного суспільства. Традиційно рівень розвитку інформаційного суспільства в країні або регіоні вимірюється за допомогою індексів інформаційного суспільства [2]. Такі індекси уможливлюють об’єктивізацію оцінок стану інформатизації суспільства для різних країн та їх впорядкування за ступенем розвитку.

Page 76: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

74

Індекси інформаційного суспільства мають важливе значення під час обґрунтування програм інформатизації регіонів України, оскільки дають змогу визначати найперспективніші напрями вкладення коштів у заходи цих програм. Проте на практиці автори програм інформатизації не використовують цей інструментарій, про що свідчить текст програми “Електронна Львівщина” [3]. Причина в тому, що такі індекси є, зазвичай, інтелектуальною власністю розробників, які оприлюднюють результати їх застосування, а не методики. Тому метою дослідження був відбір доцільних для застосування під час обґрунтування програм інформатизації регіонів індексів з числа існуючих та аналіз їхніх структур.

Виклад основного матеріалу. Аналіз фахових джерел [2, 4-6] засвідчує наявність досить значної кількості спеціальних індексів для оцінювання стану інформатизації суспільства. Основними їх розробниками є ООН та її департаменти, Інститут Світового банку (СБ), Всесвітній економічний форум (ВЕФ), Міжнародний союз електрозв’язку (МСЕ), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), окремі фірми. До характерних особливостей процесу розрахунку таких індексів можна віднести:

- використання різних множин вхідних показників, частина з яких отримується з статистичних БД, а частина може бути результатом спеціальних опитувань чи досліджень;

- наявність як правило певних відношень між вхідними показниками, які формують ієрархічні схеми обчислення значень індексів. Реалізуються такі відношення через апарат субіндексів;

- кожен індекс має за мету інтегроване подання оцінки певного аспекту інформатизації регіону; - змістовно індекси можуть частково перекриватися; - для відстеження змін у динаміці потрібні динамічні ряди значень вхідних показників досить великих обсягів. Загалом в наш час можна виділити 14 основних індексів інформаційного суспільства [2], які доцільно поєднати у три

групи. Загальна характеристика структури груп індексів оцінювання стану інформатизації регіону наведена у табл. 1. Таблиця 1

Загальна характеристика індексів оцінювання рівня інформатизації регіону Група індексів Характеристика структури індексів

№ п/п

назва групи призначення № п/п

назва індексу організація, рік

кількість особливості показників субін-

дексів 1 2 3 4 5 6 7 8 9

1 Економіко-технологічна

Оцінювання рівня розвитку економіки у контексті інновацій

1.1 І́ндекс глоба́льної конкурен-тоспромо́жності (GCI)

ВЕФ, 1979 р. 113 12

1.2 Індекс економіки знань (КЕІ)

Інсти-тут СБ - 4 нормуван-ня значень

1.3 Глобальний індекс інновацій (GII)

ВОІВ ООН, 2007 р.

82 7 бальні оцінки

1.4 Індекс технологічних досяг-нень (TAI)

ООН 9 4 нормуван-ня значень

2 Технологіч-но-політич-на

Оцінювання впливу держави на розвиток ІТ у контексті їх практичного застосу-вання в регіоні

2.1 Індекс дифузії ІКТ (ICT-DI)

ЮНКТАД, 2003 р.

8 2

2.2 Індекс інформаційного суспільства (ISI)

ВТ, ІДС, 1997 р.

23 4

2.3 Індекс розвитку ІКТ (IDI)

МСЕ ООН 11 3

2.4 Індекс цифрової доступності (DAI)

МСЕ ООН 8 5 нормуван-ня значень

3 Технологіч-но-інформа-ційна

Оцінювання рівня здатності суспільства до сприйняття і використання нових ІТ

3.1 Індекс електронної готовності (EGRI)

ООН, 2003 р. 8 3 нормуван-ня значень

3.2 Індекс мережевої готовності (NRI)

ВЕФ, 2002 р. 68 4

3.3 Індекс можливостей розвитку ІКТ (ICT-OI)

МСЕ ООН - 2

3.4 Індекс розвитку електрон-ного уряду (EGDI)

ООН - 3 нормуван-ня значень

Джерело: складено автором на підставі [1, 2, 4-6]. В доповіді порівнюються структури зазначених в табл. 1 індексів для оцінювання стану інформатизації регіону, їх вхідних

показників, можливості застосування під час обґрунтування програм інформатизації регіону. Висновки. Проведений аналіз дає змогу обґрунтовано стверджувати можливість використання сучасних індексів

інформаційного суспільства під час вибору проектів інформатизації в регіоні. Їх застосування зможе чіткіше визначати заходи таких проектів та потрібні фінансові ресурси. Наступним кроком у нашому дослідженні має бути аналіз відповідності регіональної статистичної бази даних сформованим множинам вхідних показників.

Список використаних джерел: 1. Петрухно Ю. Є. Інформаційне суспільство: поняття, основні складові, характеристика // Вісник Одеського національного

університету. Серія : Бібліотекознавство. Бібліографознавство. Книгознавство. - 2014. – Том 19, Випуск. 1. С. 127-133. 2. СТАТИСТИЧЕСКИЕ ПРОФИЛИ ИНФОРМАЦИОННОГО ОБЩЕСТВА: СРАВНИТЕЛЬНЫЙ АНАЛИЗ Е-ИНДЕКСОВ .

URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4111/2010_4/doc/2/13.pdf (дата звернення: 08.03.2017). 3. Програма “Електронна Львівщина” на 2015 – 2017 роки. – Львів: ЛОДА, 2015, 54 с.

Page 77: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

75

4. The World’s Most Tech-Ready Countries 2015. URL: https://knowledge.insead.edu/entrepreneurship-innovation/the-worlds-most-tech-ready-countries-2015-3953. (дата звернення: 20.04.2017).

5. Кононова Е. Ю. Статистические профили информационного общества: сравнительный анализ е-индексов / Е. Ю. Кононова, Э. А. Ковпак. //Ефективна економіка. – 2015. - №5. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=4111 (дата звернення: 10.05.2017)

6. Жукович І. А. Інтегральні індекси у вимірюванні економіки знань за методологією Світового банку / І. А. Жукович. //Статистика України. – 2013. - №1. С. 47-54.

Dmitro Kostyuk Lviv National Ivan Franko University

THE ANALYSIS OF INDEXES EVALUATING OF THE STATUS OF INFORMATIZATION OF THE REGIONS The problem of information programs is to improve the validity regions of Ukraine. It is proposed to use modern information

society indexes for selecting areas of investment in regional projects information. On the basis of information sources described the structure of common indexes of information society.

Юлія Кравчук Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ РОЗРОБКИ РЕГІОНАЛЬНИХ ЦІЛЬОВИХ ПРОГРАМ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЛІСІВ Реалізація державної політики у сфері лісового господарства, спрямованої на забезпечення розширеного відтворення

лісових ресурсів, підвищення екологічного й економічного потенціалів лісів, ефективного контролю за їх охороною, захистом і використанням, відбувається шляхом формування та виконання регіональних цільових програм (РЦП).

Процес розробки регіональних програм є складним і системним процесом, який включає в собі ряд етапів, кожних з яких не можливо здійснити без певних організаційних заходів. Виділяють шість етапів процесу розробки регіональних програм збереження лісів України (рис.1).

Рис.1. Етапи розробки регіональних програм збереження лісів України Джерело: [1,с.6]. На першому етапі відбувається процес ініціювання розроблення регіональної програми збереження лісів. Після

усвідомлення та визначення певної проблеми, вирішення якої потребує розробки та реалізації програми збереження лісів, ініціатор розроблення програми готує пропозиції щодо наявності підстав для її розроблення та подає їх до місцевого органу виконавчої влади. На основі отриманих пропозицій місцевий орган виконавчої влади готує висновок про доцільність розроблення проекту програми та можливість її виконання за рахунок ресурсів місцевих бюджетів [2].

Якщо регіональна програма отримала позитивний висновок, тоді можна переходити до процесу готування проекту розпорядчого документа місцевого органу виконавчої влади про підготовку проекту програми. В даному документі встановлюється: розробник програми, відповідальний виконавець та період підготовки.

Наступним розділом проекту регіональної програми збереження лісів є визначення напрямів діяльності та конкретних заходів програми. Напрями програми означають конкретні дії, спрямовані на виконання завдань програми з виробленням шляхів витрачання коштів місцевих бюджетів та незаборонених законодавством позабюджетних витрат. Напрямки діяльності мають відповідати завданням і функціям відповідального виконавця програми. Напрями та перелік завдань формуються за спеціально встановленою формою, де визначаються джерела фінансування окремих заходів та виконавці [2].

Складним можна вважати етап експертизи, погодження та затвердження програми, оскільки на даному етапі відбувається реалізація заходів, які передують затвердженню програми.

Після закінчення етапу обговорення та доопрацювання проекту програми цільова регіональна програма збереження лісів має бути затверджена органом місцевого самоврядування, після чого починається етап підготовки до реалізації (виконання) регіональної цільової програми. Тому головний розпорядник коштів (після отримання інформації про затвердження цільової програми органом місцевого самоврядування) готує та надає структурному підрозділу з фінансових питань місцевого органу виконавчої влади бюджетні запити щодо її фінансування у наступному році за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету [2].

На сьогоднішній день, фінансування програми збереження лісів відбувається за умови затвердження бюджетних призначень на її виконання рішенням органу місцевого самоврядування про місцевий бюджет на відповідний рік (рішенням про внесення змін до місцевого бюджету на відповідний рік) згідно з розписом місцевого бюджету.

Важливим етапом у процесі організації контролю за виконанням регіональних програм збереження лісів є здійснення моніторингу її реалізації та підготовка проміжних (як правило, річних) звітів про результати виконання програми. На даному етапі відповідальний виконавець на основі результатів моніторингу готує пропозиції щодо уточнення показників, обсягів і

Процес ініціювання розроблення

програми

Етап складання проекту регіональної

програми

Етап експертизи, погодження та затвердження

програми

Етап обговорення та доопрацювання

проекту програми

Етап реалізації програми

Етап здійснення моніторингу

Page 78: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

76

джерел фінансування, термінів виконання програми та окремих заходів і завдань для наступного етапу виконання програми [1,с.8].

Підсумовуючи, хочеться відмітити, що подальших досліджень потребує удосконалення діючої процедури складання, розгляду, затвердження та виконання регіональних програм збереження лісів. Виникає проблема у встановлені і ухвалені рішення про продовження фінансування програми після закінчення бюджетного року або певного визначеного етапу її фінансування. Необхідно запропонувати більше умов, при яких можна продовжувати дане фінансування.

Список використаних джерел: 1. Гульчак В. Позитивні зміни. Державний облік лісів України - підсумки та прогнози / В. Гульчак // Лісовий і мисливський

журнал. - 2014. - № 2. - С. 6-8. 2. Методичні рекомендації щодо порядку розроблення регіональних цільових програм, моніторингу та звітності про їх

виконання. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua

Yuliia Kravchuk Ivan Franko National University of L’viv

FEATURES OF THE DEVELOPMENT OF REGIONAL FOREST CONSERVATION PROGRAMS Attention is paid to the process of development and implementation of regional programs forest conservation Ukraine, the

peculiarities of each stage. The necessity and directions of improvement of the process.

Василина Красій Львівський національний університет імені Івана Франка

СТАТИСТИЧНИЙ АНАЛІЗ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ОСВІТНІХ ПРОДУКТІВ ВНЗ (НА ПРИКЛАДІ ВНЗ М. ЛЬВОВА)

Конкурентоспроможність ВНЗ є комплексною характеристикою закладу, яка відображає його перевагу серед інших за певними характеристиками: маркетинговими, фінансово-економічними, кадровими та іншими, а також потенційні можливості ВНЗ задовольняти освітні потреби різних груп стейкхолдерів – абітурієнтів, студентів, роботодавців тощо. Конкурують між собою не лише ВНЗ, але й освітні продукти – спеціальності, як у межах кожного ВНЗ, так і між ними. Одним із важливих чинників та індикаторів КСП освітньої спеціальності та ВНЗ є репутація серед абітурієнтів [2, с. 5], [3, с. 37].

Таблиця 1 Інтегральна оцінка КСП освітніх спеціальностей у галузі економіки та управління

Спеціальності

Часткові індикатори (𝒙𝒙𝒊𝒊) КСП спеціальності серед абітурієнтів ВНЗ

Інтегральна оцінка, 𝑰𝑰𝒋𝒋

Середній бал зарахованого абітурієнта

Частка абітурієнтів з балом 170 і >

Загальний конкурс

Заповнення ліцензованого обсягу

Значення вагових коефіцієнтів 𝑲𝑲𝒊𝒊 0,450 0,133 0,333 0,267

ЛНУ імені Івані Франка Бізнес-економіка 168,1 0,26 16,16 1,24 0,86 Міжнародна економіка 168 0,39 4,45 0,63 0,77 Міжнародні економічні відносини 162,2 0,36 10,89 0,55 0,74

Економічна кібернетика 151,4 0,35 4,89 0,44 0,48 Підприємництво, торгівля та біржова діяльність 150,0 0,18 8,70 0,94 0,38

Фінанси, банківська справа та страхування 154,5 0,22 2,09 0,23 0,32

Менеджмент 154,6 0,16 5,07 0,25 0,31 Облік і оподаткування 158,1 0,11 4,20 0,32 0,30 Маркетинг 140,5 0,2 13,10 0,80 0,29 НУ “Львівська політехніка” Фінанси, банківська справа та страхування 176,1 0,21 5,54 0,46 0,60

Міжнародні економічні відносини 155,0 0,30 8,42 0,58 0,59

Підприємництво, торгівля та біржова діяльність 158,3 0,14 14,24 0,56 0,44

Економіка 155,5 0,20 8,06 0,35 0,32 Облік і оподаткування 155,2 0,20 4,55 0,43 0,27 Менеджмент 152,2 0,17 4,36 0,6 0,24 Маркетинг 146,6 0,17 7,56 0,51 0,19 Джерело: складено автором за [4].

Page 79: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

77

У дослідженні побудовано рейтинг конкурентоспроможності (КСП) освітніх спеціальностей двох ВНЗ-конкурентів м. Львова (ЛНУ імені Івана Франка та НУ «Львівська політехніка») у галузі економіки та управління. Рейтинг базується на побудові інтегральної оцінки за таким алгоритмом:

а) вибір та обґрунтування часткових індикаторів репутації серед абітурієнтів; б) обчислення значень вибраних індикаторів та їх стандартизація; в) обґрунтування та визначення вагових коефіцієнтів кожного з часткових показників в інтегральній оцінці; г) об’єднання стандартизованих значень часткових індикаторів в інтегральну оцінку з урахуванням вагових коефіцієнтів. Інтегральну оцінку КСП освітньої спеціальності обчислено за такою формулою:

𝐼𝐼𝑖𝑖 = ∑ = 𝐾𝐾𝑖𝑖𝑥𝑥𝑖𝑖

∗𝑚𝑚𝑖𝑖=1 , (1)

де 𝐼𝐼𝑖𝑖 - інтегральна оцінка КСП освітньої спеціальності j; 𝐾𝐾𝑖𝑖 – ваговий коефіцієнт для часткового індикатора КСП спеціальності, обчислений за формулою Фішберна [1, c. 180]. 𝑥𝑥𝑖𝑖

∗ – стандартизоване значення часткового індикатора 𝑥𝑥𝑖𝑖. Результати обчислення інтегральних оцінок КСП спеціальності у галузі економіки та управління для двох ВНЗ-

конкурентів м. Львова подано у табл. 1. Запропонована у дослідженні методика може бути використана менеджментом ВНЗ для визначення своїх конкурентних

позицій на ринку освітніх послуг і реалізації стратегій їх підвищення. Список використаних джерел:

1. Бізнес-статистика: навч. посібник / [Матковський С. О., Гринькевич О.С., Вдовин М. Л., Вільчинська О.М., Марець О.Р., Сорочак О.З.] – Київ: Алерта, 2016. – 281 с.

2. Пащенко Н.І. Конкурентоспроможність ВНЗ і стратегії їх діяльності в умовах регіональної конкуренції: дис. канд. екон. наук / Н. І. Пащенко. Уфа, 1999.

3. Фатхутдінов Р.А. Управління конкурентоспроможністю ВНЗ / Р.А. Фатхутдінов // Вища освіта. – 2006. – № 9. – С. 37–38. 4. Інформаційна система «Конкурс» МОН України: Вступна кампанія 2016 року. Режим доступу: http://www.vstup.info/

Vasylyna Krasiy Ivan Franko National University of L’viv

STATISTICAL ANALYSIS OF THE UNIVERSITY EDUCATIONAL PRODUCTS COPMETITIVENESS (EXEMPLIFIED BY LVIV UNIVERSITIES)

The theses introduce the results of the educational specialties competitiveness research based on quantitative and qualitative indicators of demand among students. For ranking educational specializations in the field of economics and management two major universities-competitors of the Lviv region were chosen. The highest rank of competitiveness in 2016 had such specialties: «Businnes Economy», «International Economics», «International Economic Relations» in Ivan Franko National University of L’viv and «Finance, banking and insurance», «International Economic Relations» in Lviv Polytechnic National University.

Ірина Лаба Львівський національний університет імені Івана Франка

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВННЯ МІЖНАРОДНХ ПОТОКІВ КАПІТАЛУ

Сьогодні на зміну інтенсивній фінансовій лібералізації прийшла епоха поєднання вільного і регульованого переміщення фінансових ресурсів. Регулюванням міжнародних потоків капіталу (далі РМПК) можемо назвати будь-яку політику, спрямовану на обмеження або перенаправлення трансакцій з капіталом. Воно передбачає використання низки механізмів, що варіюють від незначних до досить жорстких.

Зміцнило інтерес світового співтовариства до механізмів впровадження та ефективності застосування заходів макропруденційної політики та регулювання міжнародних потоків капіталу інтенсивне відновлення притоку фінансових ресурсів до країн, що розвиваються, та країн з ринками, що формується, після раптової зупинки в кінці 2008 – на початку 2009 років, – посилене небезпекою макроекономічних дисбалансів, пов’язаних із значним тиском на обмінний курс, та небезпекою фінансової нестабільності, особливо ймовірним спрямуванням потоків капіталу на невиробничі цілі і, як наслідок, стимулюванням кредитних бумів та цінових бульбашок активів.

Донедавна вважалось, що якими б серйозними не були проблеми з дестабілізуючими потоками капіталу чи фіксованим валютним курсом, РМПК неефективне і призводить до істотних витрат, що перевищують вигоди [3, c. 25–26]. Однак, таке узагальнення ігнорувало відмінності між різновидами заходів регулювання і різними критеріями оцінки їхньої ефективності. Причин імплементації РМПК є чимало і, таким чином, існує чимало стандартів, за якими можна судити про наслідки їх використання. З метою фактичної оцінки ефективності заходів РМПК проведено низку емпіричних досліджень, проте їх результати суперечливі. Так, завданням нашого аналізу є узагальнення результатів дослідження ефективності РМПК та виявлення причин, що його ускладнюють.

Емпіричну оцінку ефективності РМПК ускладнює необхідність відокремлення наслідків регулювання від наслідків інших заходів макроекономічної політики у відповідній країні. Важливо також не судити про результати регулювання за досвідом певної окремої економіки або ж конкретного часового періоду, адже вони значною мірою залежить від особливостей, зокрема строгості, імплементації.

Зважаючи на перелічені труднощі, можемо виділити кілька способів оцінки ефективності РМПК. Перший, найбільш прямий спосіб полягає у вимірі зміни обсягу і структури потоків капіталу після імплементації заходів регулювання. У цьому випадку потрібно використовувати припущення про стан потоків за умови відсутності РМПК. Однак, оцінка структури потоків, що само собою є не легким завданням, стала ще складнішою з появою деривативів, які успішно використовують для маскування потоків капіталу [3, c.26].

Якщо РМПК покликане забезпечити автономію грошово-кредитної політики, то можна досліджувати міру відхилення внутрішніх процентних ставок, що знаходяться під дією заходів контролю, від процентних ставок за кордоном. Різниця між

Page 80: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

78

ними свідчить про ефективність регулювання. Здійснюючи такий аналіз, роблять припущення, що прибутковість зіставних інвестицій в одній валюті, за відсутності ефективного РМПК, – однакова.

Згідно із дослідженням МВФ [5], країни, які використовували заходи РМПК, були в числі найменш постраждалих під час найважчих криз. Притік капіталу в економіку зазвичай стимулюється розривом між внутрішньою і зовнішньою процентними ставками, що утворюється внаслідок політики фінансової лібералізації і спроби знизити інфляцію. У багатьох випадках, – після поцінування реального обмінного курсу, – така ситуація веде до серйозної кризи платіжного балансу, що супроводжується, як правило, фінансовою кризою. Використання заходів регулювання дозволяє, зазвичай, цьому запобігти.

Найбільш помітний (однак не обов’язково найважливіший) наслідок державного РМПК полягає у можливості проводити незалежну грошово-кредитну політику. Таким чином, уряд має змогу впроваджувати макроекономічну політику, яка дозволяє стримувати інфляцію і підтримувати конкурентоспроможність експорту.

До інших переваг варто віднести зміну структури потоків на користь довгострокових інструментів інвестування, незначний стійкий розрив між внутрішніми і міжнародними процентними ставками, можливість суворіше обирати не лише види потоків, але й сектори економіки, у які вони надходитимуть.

Можливість впливати на строковість притоку дає змогу сприяти еволюції фінансового ринку в напрямку, що узгоджується з цілями довгострокового розвитку, контролювати інфляцію і запобігати вибуху цінових «бульбашок» активів. Х. Кордеро та Х. Монтекіно перелічують заходи РМПК, що здатні позитивно впливати на структуру потоків капіталу, а саме мінімальні часові вимоги до інвестування (minimum stay requirements), заборона певного виду портфельних потоків, податкові преференції для інвестицій у визначені сфери діяльності, податки пропорційні строковості вкладень [1, с.16].

Як правило, регулювання притоку капіталу вважають більш ефективним, аніж відтоку, бо існує менше стимулів ухилення від нього. Спроба уникнути регулювання притоку капіталу зазвичай забезпечує іноземним інвесторам лише міннімальні вигоди, оскільки очікуваний, скорегований на ризик, внутрішній рівень віддачі буде, як правило, співмірний з віддачею від альтернативних міжнародних інвестицій. З іншого боку, у випадку очікуваної девальвації, існує значний стимул уникнути втрат, ухилившись від контролю за відтоком капіталу [3, с.26]. Саме тому, М. Обстфельд [4] вважає обмеження притоку капіталу більш ефективним для запобігання дестабілізуючому відтоку капіталу, аніж безпосереднє регулювання відтоку.

Х. Кордеро та Х. Монтекіно [1, c. 17] визнають, що РМПК не може підтримувати непослідовну макроекономічну політику протягом тривалого часу і, оскільки інвестори набувають досвіду його уникнення, ефективність регулювання з плином часу має тенденцію до зниження. Найлегше можна обійти цінове регулювання, – тобто заходи РМПК, що впливають на потоки капіталу і пов'язані з ними трансакції, здорожчуючи їх, – навіть коли воно належним чином імплементоване. Цінові заходи регулювання можуть набувати форми спеціальних податків на дохід від міжнародних інвестицій, податків на певні різновиди операцій з капіталом, обов'язкових резервних вимог, які функціонують як податок, часових вимог, включаючи положення про те, що вхідні потоки капіталу не повинні залишати країну протягом певного проміжку часу, багаторівневих систем обмінних курсів тощо.

Втім, Дж. Острі стверджує [5, c. 5], що, якщо інвесторам і вдасться розробити обхідні стратегії, їх ціна може бути вищою, ніж очікувана прибутковість операції. Вважають [2; 6, c. 198], що заходи РМПК не повинні бути досконалими, щоб бути ефективними. Вони повинні лише підвищувати витрати на їх уникнення.

Отже, найчастіше заходи РМПК вважають ефективними у забезпеченні незалежної грошово-кредитної політики, зміні структури потоків і тимчасовому зниженні тиску на обмінний курс. Україна, шукаючи шляхи подолання фінансової нестабільності та досягнення сталого економічного розвитку, не повинна стояти осторонь цього процесу. Натомість активно вивчати та використовувати перспективні світові практики РМПК, задля їх ефективного використання та уникнення пов’язаних з ними втрат і витрат.

Список використаних джерел: 1. Cordero, J. and Montecino, J. (2010). А Capital Controls and Monetary Policy in Developing Countries. Washington, DC: Center

for Economic and Policy Research, pp.12-18. 2. Eichengreen, B. (1999). Toward a new international financial architecture. 1st ed. Washington, DC: Institute for International

Economics, p.216. 3. Neely, C. (2017). An Introduction to Capital Controls. Federal Reserve Bank of St. Louis Review, 81(6), pp.13-30. 4. Obstfeld, M. (1998). The Global Capital Market: Benefactor or Menace? NBER Working Paper No. 6559. [online] IMF, p.41.

Available at: http://www.nber.org/papers/w6559.pdf. 5. Ostry, J., Ghosh, A., Habermeier, K., Chamon, M., Qureshi, M. and Reinhardt, D. (2010). Capital Inflows: The Role of Controls.

IMF Staff Position Note SPN/10/04. Washington: IMF, p.30. 6. Stiglitz, J., Ocampo, J., Spiegel, S., Ffrench-Davis, R. and Nayyar, D. (2006). Stability with Growth: Macroeconomics,

Liberalization, and Development. 1st ed. Oxford: Oxford University Press, p.352.

Iryna Laba Ivan Franko National University of L’viv

METHODOLOGICAL APPROACHES TO EVALUATING THE EFFECTIVENESS OF THE GOVERNANTAL REGULATION OF INERNATIONAL CAPITAL FLOWS

The era of the intensive financial liberalization has been changed today for the combination of free and regulated capital flows. Negative effects of the global economic and financial crisis strengthen the discussion over capital controls as an effective way to combat various financial and developmental challenges, especially in emerging and developing countries. One of the most important, yet the most difficult, issues concerning governmental capital regulation is the evaluation of its effectiveness that will help to choose between the most successful mechanisms in the future. However, the results of the current empirical studies evaluating capital controls’ effectiveness are mostly controversial. Thus, the main aim of our analysis is to examine and summarize these results; and to find out the main challenges impeding effectiveness of capital regulations.

Page 81: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

79

Богдан Левандівський Львівський національний університет імені Івана Франка

УХИЛЕННЯ ВІД ПОДАТКІВ ЗА НАЙМАНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УКРАЇНІ Ухилення від сплати податків – це протиправні дії по зменшенню податкових зобов'язань, наслідками яких може бути

відповідальність за порушення податкового законодавства. Умисне ухилення від сплати податків є господарським злочином, що чинить шкідливий вплив на економіку держави. Внаслідок цього не досягається фіскальна достатність, тому соціальна сфера не отримує достатнього фінансового забезпечення, суб'єкти сплати податків в свою чергу отримують незаконний прибуток і мають змогу витиснути з ринку товари і послуг законослухняних конкурентів [1].

Варто зазначити різницю між податковою оптимізацією і ухиленням від сплати податків. Податкова оптимізація повинна базуватись на цілком законних способах зменшення сплати податків. Ці способи є можливими, оскільки навіть найдосконаліше податкове законодавство не може бути позбавлене різноманітних юридичних колізій. В цьому випадку держава має забезпечувати постійне удосконалення законодавства у податковій сфері для встановлення чітких і однозначних норм закону. Тому між податковою оптимізацією і ухиленням від сплати податків існує лише тонка грань, яка відділяє добросовісного платника податків і правопорушника. Активне використання навіть абсолютно законних методів зменшення податкового тягаря слугує приводом для фіскальних служб здійснювати фінансові перевірки [2].

Слід звернути увагу на той факт, що наслідки для економіки держави в обох випадках є однаковими, оскільки як при ухиленні від оподаткування так і при уникненні сплати податкових платежів (оптимізації оподаткування) спостерігатиметься недоотримання відповідних коштів до бюджету. Такої ж позиції дотримуються більшість урядів економічно розвинутих країн, розглядаючи незаконні методи та так звані податкові лазівки, які прийнято вважати формально легалізованими методами оподаткування, такими шляхами, відповідно до яких держава недоотримує частину коштів, які повинні сплачуватись до державного бюджету. Як наслідок, такі методи оподаткування негативно позначаються на функціонуванні економіки, розвитку державності і можуть становити економічну небезпеку для суспільства [3].

В Україні податкові шахрайства завжди залишались величезною перешкодою на шляху до становлення ефективної ринкової економіки. Бажання підприємців працювати в тіньовому секторі економіки можна пояснити тотальною недовірою до системи влади в державі та надмірним податковим навантаженням. Особливе місце займає ухиляння від сплати податків, що пов’язані з працевлаштуванням громадян.

Станом на 1 січня 2017 року відповідно до Податкового кодексу України заробітна плата є об’єктом оподаткування: 1) податку на доходи фізичних осіб (18%); 2) військового збору (1,5%). Також додатково нараховується єдиний соціальний внесок (22%), що є консолідованим страховим внеском, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування. Розрахуємо податкові зобов’язання на зарплату встановлену на рівні мінімальної – 3200 гривень:

а) утримання ПДФО становить 576 грн (3200 грн * 18%); б) утримання ВЗ становить 48 грн (3200 грн * 1,5%); в) нарахування ЄСВ становить 704 грн (3200 грн * 22%). Отже, офіційно працевлаштований робітник фактично отримуватиме 2576 грн (3200 грн – 576 грн – 48 грн), витрати

підприємства, пов’язані з виплатою заробітної плати, становлять 3904 грн (3200 грн + 704 грн). Високий рівень оподаткування змушує роботодавців відмовитись від оформлення трудових відносин з працівниками,

тому підприємці використовують інші форми роботи з громадянами. Однією з таких форм є оформлення цивільно-правового договору. Основною відмінністю трудових договорів від цивільно-правового договору є те, що перші регламентуються Кодексом законів про працю, а інші — Цивільним кодексом України. Метою укладання трудового договору є організація процесу праці. Відповідно, предметом є сам процес праці, тобто виконання певної роботи за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. За ЦПД процес організації праці залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату [4]. На практиці роботодавець зменшує обсяг обов’язків порівняно з трудовими договорами, зокрема, базою оподаткування за цивільно-правовим договором є винагорода за цим договором, що оподатковується в той же спосіб як зарплата, проте вона може бути меншою за встановлену законом мінімальну зарплату. Таким чином роботодавець може уникнути норми про встановлення мінімальної заробітної плати та сплати єдиного внеску виходячи з її розміру [5].

Поширеним є оформлення персоналу в якості ФОП 3 групи спрощеної системи оподаткування, що сплачують лише єдиний податок. При цьому, необхідність сплати тільки 5% від отриманого доходу успішно дозволяє їм «конкурувати» в порівнянні з офіційним працевлаштуванням. Ризики ж, головним чином, складаються у визнанні взаємин з такими ФОП прихованими трудовими відносинами з усіма негативними наслідками. До обставини, які можуть свідчити про приховані трудові відносини, слід віднести, зокрема: наявність в штатному розкладі вакантних посад схожих з тим «функціоналом», який виконують фізичні особи-підприємці; укладення договорів з одним і тим же підприємцем і за один і той же щомісячну винагороду; забезпечення такої особи інструкціями, матеріалами чи засобами праці , що по суті свідчить про його забезпеченні робочим місцем [2]. Також зазначені платники щомісяця сплачують єдиний соціальний внесок у розмірі не менше 22% від мінімальної зарплати. Розрахуємо податкові зобов’язання на дохід за виконану роботу за договором, що був єдиним протягом місяця, в розмірі 3200 гривень:

а) утримання ЄП становить 160 грн (3200 грн * 5%); б) сплата ЄСВ становить 704 грн (3200 грн * 22%). Отже, фізична особа-підприємець фактично отримає за надані послуги 2336 грн (3200 грн – 160 грн – 704 грн), при цьому

варто зауважити, що при збільшенні доходу пропорційно зростатиме лише сума сплати єдиного податку, а сума ЄСВ може залишатись на мінімальному рівні. Витрати псевдо-замовника, а фактично – роботодавця, становлять лише суму винагороди за договором, тобто 3200 грн. Як бачимо співпраця працівника і підприємства на умовах роботи першого в якості ФОП значно знижує рівень податкового навантаження.

Вирішення проблеми рівня податкового навантаження на оплату праці є дуже важливою в контексті становлення ефективної податкової системи в Україні. Цілком зрозуміло, що високі ставки податків, об’єктом яких є заробітна плата, змушують підприємства вдаватись до різних методів оптимізації своїх витрат або навіть переходити у тіньовий сектор економіки. Головними діями, що можуть зробити оплату праці більш прозорою є зменшення податкових ставок і виявлення відносин, що мають трудовий характер, проте не оформлені належним чином.

Page 82: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

80

Список використаних джерел: 1. Томнюк Т. Л. Ухилення від оподаткування: сутність, методи реалізації та економічні наслідки / Т. Л. Томнюк // Сталий

розвиток економіки: Всеукраїнський науково-виробничий журнал. – Хмельницький, 2011. – Вип. 3 – С. 279-282. 2. Золотарьова М. «Найефективніші методи податкової оптимізації в 2017 році» [Електронний ресурс] // Галицькі контракти.

– 2017. – Режим доступу: goo.gl/inQAqm (дата звернення: 13.05.2017). 3. Сало Л. К. Сучасні аспекти ухилення та уникнення від сплати податкових платежів серед загроз економічній безпеці

України / Л. К. Сало // Економічний простір. – 2014. - № 87. – С. 196. 4. Договір трудовий чи цивільно-правовий: у чому відмінність: публікація від 15.12.2016 [Електронний ресурс] // ГУ ДФС

у м. Києві. – 2016. – Режим доступу: goo.gl/bdLoqp (дата звернення: 13.05.2017). 5. Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування: Закон України від 08.07.2010

№ 2464-VI// Відомості Верховної Ради України. – 2011. - № 2-3. - ст.11. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: goo.gl/ehiQzf (дата звернення: 13.05.2017).

Bohdan Levandivskyy Ivan Franko National University of L’viv

EMPLOYMENT TAX FRAUD IN UKRAINE The thesis is about tax evasion concerned with paying salary. It shows what are the ways of minimizing amount of taxes in Ukraine.

There is a comparison between using employment contract and contract with natural person-entrepreneur. Conclusion gives a solution how to change a situation and make tax system more efficient.

Ольга Лесик Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ НЕПРИБУТКОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ Неприбутковими організаціями являються неприбуткові підприємства, установи та організації, які не є платниками

податку на прибуток підприємств (далі – ППП) відповідно до п.133.4 Податкового кодексу України (далі – ПКУ)[1]. В системі оподаткування неприбуткових організацій завжди були певні особливості. Так у 2015 році відбулися значні

зміни в оподаткуванні діяльності неприбуткових організацій, що є чинними і станом на нинішній день. На противагу попередньому законодавству, де ПКУ[1] містив вичерпний перелік доходів, які звільнялися від оподаткування, залежно від організаційно-правової форми неприбуткової організації, чинна редакція ПКУ розширює сферу діяльності неприбуткових організацій. Зокрема, до неплатників ППП належать неприбуткові організації, що, одночасно, відповідають таким критеріям:

утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації; установчі документи містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників

(учасників), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов'язаних із ними осіб;

установчі документи передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду або зарахування до доходу бюджету в разі припинення юридичної особи (внаслідок її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення). Положення цього абзацу не поширюється на об'єднання та асоціації об'єднань співвласників багатоквартирних будинків;

внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій. Неприбуткові організації, які були засновані до впровадження змін у ПКУ, у випадку, коли їхні установчі документи не

відповідають чинним нормам ПКУ зобов'язані до 1 липня 2017 року привести свої установчі документи до відповідності із нормами та в той же строк подати копії таких документів до контролюючого органу. Неприбуткові підприємства, установи та організації, які не привели свої установчі документи до відповідності із нормами п.133.4 ПКУ[1] виключаються контролюючим органом із Реєстру неприбуткових установ та організацій.

Контролюючим органом, згідно положень ПКУ, є Державна фіскальна служба України (далі – ДФСУ). Акцентуємо на тому, що важливо звернути увагу на лист ДФСУ№21415/6/99-99-15-02-02-15[2], в якому висловлена

позиція щодо виплат засновникам (учасникам) та членам організації на підставі цивільно-правового договору. Доходи (прибутки), що отримані неприбутковою організацією від будь-якої діяльності, мають використовуватися

виключно на реалізацію її статутної діяльності без розподілу таких доходів (прибутків) або їх частини серед засновників, членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов'язаних із ними осіб.

Отже, виплати, спрямовані неприбутковою організацією на оплату праці засновникам, працівникам, членам такої організації, у т.ч. оплата лікарняних та інші виплати, що входять до витрат на оплату праці, а також компенсаційні витрати на відрядження, підвищення кваліфікації за профільним напрямком, вважаються витратами в межах статутної діяльності.

Відповідно до п.133.4.3 ПКУ[1], у разі здійснення розподілу доходу серед засновників (учасників), членів такої організації, працівників, членів органів управління та інших пов'язаних із ними осіб неприбуткові організації зобов'язані подати в термін, визначений для місячного податкового (звітного) періоду, Звіт про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації за період із початку року до останнього дня місяця, у якому вчинено таке порушення, та зазначити суму самостійно нарахованого податкового зобов’язання з ППП.

Щодо звітування неприбуткової організації за період 2016 року, то форма Звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, затверджена Наказом Мінфіну №553 (далі – Звіт №553)[3].

У цій формі згруповано всі види отриманих доходів неприбуткової організації, без виділення доходів за окремими ознаками неприбутковості. Дані, які наведені у Звіті №553[3], повинні ґрунтуватися на даних бухгалтерського обліку та відповідати вимогам щодо складання податкової звітності.

Відповідно до ПСБО 15 «Дохід»[4], отримане цільове фінансування визнається доходом впродовж тих періодів, у яких були зазнані витрати, пов’язані з виконанням умов цільового фінансування.

Цільове фінансування капітальних інвестицій визнається доходом протягом періоду корисного використання відповідних об’єктів інвестування (основних засобів, нематеріальних активів тощо) пропорційно сумі нарахованої амортизації цих об’єктів.

Page 83: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

81

Неприбуткові організації разом із поданням Звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації зобов’язані подавати річну фінансову звітність. Оскільки такий Звіт подається протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року, то вже при поданні Звіту за 2016 рік слід було подавати неприбутковим організаціям ще й фінансову звітність за 2016 рік.

Витрати неприбуткової організації формуються/визнаються відповідно до бюджету та ПСБО 16 «Витрати» [5]. З огляду на те, що доходи визнаються пропорційно понесеним витратам, фінансовий результат від таких операцій має бути «0». Внаслідок того, що бухгалтерський облік неприбуткових організацій чітко не врегульований окремими нормативно-правовими актами, рекомендуємо детально визначати принципи та методи ведення бухгалтерського обліку в обліковій політиці організації.

Отже, підіб’ємо підсумки особливостей оподаткування неприбуткових організацій: необхідно проаналізувати установчі документи, у разі необхідності надати їм відповідність до чинного законодавства; доходи використовувати виключно для фінансування видатків на утримання неприбуткової організації, реалізації мети

(цілей, завдань) та напрямів діяльності, що визначені установчими документами; доцільно аналізувати видатки щодо відповідності меті (цілям, завданням), які викладені в установчих документах; Звіт про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації заповнювати на підставі даних бухгалтерського

обліку; необхідна наявність належним чином обґрунтованої та оформленої облікової політики організації.

Список використаних джерел: 1. Податковий кодекс України: Закон України від 17.07.2016р. №652 – VIII [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/652-19 2. Лист Державної фіскальної служби України від 03.10.2016р. №21415/6/99-99-15-02-02-15 [Електронний ресурс]. – Режим

доступу: http://sfs.gov.ua/baneryi/podatkovi-konsultatsii/konsultatsii-dlya-yuridichnih-osib/70032.html 3. Про затвердження форми Звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації: Наказ Міністерства

фінансів України від 17.06.2016 р. №553 [Електроннийресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0932-16

4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затверджене наказом Міністра фінансів України від 29.11.1999р. №290 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0860-99

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністра фінансів України від 31.12.1999р. №318 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0027-00

Olha Lesyk The Ivan Franko National University of L’viv

THE FEATURES TAXATION OF THE UNPROFITABLE ORGANIZATION Annotation. In this article formulated the criteria of inclusion of enterprises, institutions and organizations in the unprofitable. The

nuances of taxation for revenue from nonstatutory activities are illustrated. The accounting specifics of unprofitable organizations are studied.

Keywords: the taxation, the unprofitable organization, the accounting, the profit tax, the cost, the income.

Роман Лоїк, Юрій Раделицький Львівський національний університет імені Івана Франка

ПДВ: ПРОБЛЕМИ СТЯГНЕННЯ ТА СПОСОБИ УДОСКОНАЛЕННЯ В УКРАЇНІ Актуальність даної теми пов’язана з тим, що сучасні умови економічного розвитку в Україні ставлять досить жорсткі

вимоги щодо проведення податкової політики та податкових реформ. Внаслідок кризи в Україні, та серйозному дефіциту держбюджету, державі доводиться постійно шукати нові альтернативні джерела покриття цього дефіциту або модернізувати старі для їх ефективнішого функціонування.

Проблематику даного питання досліджували такі вітчизняні науковці, як Андрущенко В.Л, Горин В.О., Грін О.В., Замасло О.Т., Кміть В.М., Крупка М.І., Приймак І.І. та інші.

Особливої гостроти досягли проблеми з оподаткуванням. Внаслідок значної тінізації економіки та неефективної політики державного регулятора, все більше і більше податків втрачають свою вагу та значення, через що, економічна безпека країни ставиться під загрозу, що, як наслідок, тільки погіршує ситуацію і поглиблює загальноекономічну кризу.

Одним із найефективніших для держави і, у свою чергу, найменш шкідливих для підприємств у плані податкового навантаження на малий та середній бізнес є податок на додану вартість (далі – ПДВ).

ПДВ є непрямим загальнодержавним податком, сума якого закладається у ціни товарів та послуг, в результаті чого, фактичним кінцевим платником цього податку є саме кінцевий споживач цього товару, а підприємства виробники продукції або надавачі послуг, відчувають податковий тягар цього податку лише опосередковано.

Порядок обчислення та справляння ПДВ регламентується Розділом 5 Податкового кодексу України (далі – ПКУ). Сума ПДВ, що підлягає сплаті

(перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 ПКУ[1], така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з цим пунктом , така сума підлягає відшкодуванню підприємцю.

Рис. 1 Базові ставки ПДВ Джерело: [1].

Page 84: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

82

Аналізуючи зарубіжний досвід справляння ПДВ, ми з’ясували, що у багатьох країнах, в яких справляється ПДВ, існує практика диференційованого оподаткування. В Україні диференційоване оподаткування ПДВ є предметом дискусій.

Хоча вже з 1 квітня 2014 р. згідно із Законом "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні"[2] було здійснено перші спроби диференціації оподаткування ПДВ і скасовано режим звільнення від оподаткування операцій з постачання лікарських засобів та виробів медичного призначення [3].

Зокрема, з п. 197.1 ПКУ виключено 27, у результаті чого було скасовано режим звільнення від оподаткування операцій з постачання лікарських засобів, дозволених для виробництва і застосування в Україні та внесених до Державного реєстру лікарських засобів (у тому числі і тих, які реалізуються аптечними закладами), а також виробів медичного призначення за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Одночасно, з 1 квітня 2014 року, відповідно до пп. "в" п. 193.1 ПКУ, запроваджено режим оподаткування таких товарів за ставкою 7 %.

Отже, починаючи з 1 квітня 2014 р. лікарські засоби та вироби медичного призначення постачаються з нарахуванням ставки ПДВ у розмірі 7 %, незалежно від того, що їх придбання здійснювалося в умовах дії пільгового режиму оподаткування (Рис.1).

У деяких країнах застосовується ще й підвищена ставка ПДВ, в основному – на товари розкоші. До слова, Україні варто було б скористатися цим досвідом замість запровадження податку на розкіш.

Окрему увагу необхідно приділити також системі електронного адміністрування ПДВ, яка є зручним, ефективним та перспективним нововведенням задля запобігання різного роду махінацій, а також, пришвидшення і спрощення процедури нарахування та сплати податку. На даному етапі реформування податкової системи України, електронне адміністрування виступає однією із найбільш дискусійних тем та, як і усі елементи реформування податку має свої позитивні та негативні сторони.[3, c4]

Постановою Кабміну №1177[5] передбачається приведення Порядку електронного адміністрування ПДВ (далі – порядок), затвердженого Постановою Кабміну від № 569[6], у відповідність до норм ПКУ, які набрали чинності з 1 січня 2016 р. в частині функціонування такої системи.

Як зазначив Кабмін, актуалізація положень Порядку надасть змогу: - реалізувати механізм часткової сплати податку на додану вартість сільгосппідприємствами – суб’єктами спеціального

режиму оподаткування залежно від виду сільгосппродукції; - врегулювати питання врахування у СЕА ПДВ особливостей для платників, що застосовують касовий метод податкового

обліку. Особливої уваги потребує удосконалення бюджетного відшкодування ПДВ. Для більш ефективного вирішення цього

напряму необхідно враховувати досвід країн, які уже стикалися із такими проблемами. Одним із уже реалізованих кроків був перехід до відшкодування заявленої суми платником податку у першому періоді, коли у нього було виявлено перевищення податкового кредиту над податковим зобов’язанням. Це дасть можливість спростити порядок отримання платниками податку належного бюджетного відшкодування та отримувати додаткові кошти на ведення господарської діяльності.

Ще одним способом оптимізації проведення відшкодування податку може бути встановлення граничного рівня сальдо податкового кредиту та зобов’язання, яке даватиме право на отримання відшкодування ПДВ шляхом зарахування коштів на рахунок в банку. Якщо встановлений розмір сальдо не є досягнутим, то зараховувати його у рахунок погашення майбутніх платежів. Для ефективнішої реалізації даного заходу необхідно створити єдиний рахунок для кожного платника податку, з якого здійснюватиметься оплата податків та зборів до бюджету.

У випадках недосягнення встановленого граничного рівня сальдо - зараховувати кошти на даний рахунок, а у випадку досягнення - за вибором платника або на банківський рахунок, або на єдиний рахунок. Такий підхід дасть можливість при перевірках сконцентровувати увагу та зусилля працівників податкових органів на великих за обсягом сумах, заявлених до відшкодування, та зменшить навантаження, пов’язане із перевіркою невеликих платників.[4].

Отже, не зважаючи на відносну новизну податку та його високу ефективність, процедура відшкодування ПДВ є висококорумпованою та сприятливою до махінацій в Україні, що дуже часто призводить до таких явищ, як збільшення дефіциту держбюджету через нераціональне дотування проблемних областей. Основними негативними рисами ПДВ є: стимулювання інфляції при високих ставках, недосконалість поточного податкового законодавства, ускладнення технологічного процесу виробництв ускладнена процедура нарахування. Важливим кроком у вдосконаленні ПДВ є прийнята у 2014 році система диференціації ставок даного податку, що допомагає ефективніше за досвідом зарубіжних країн, регулювати економічні процеси в Україні, що безумовно, є позитивним кроком у вдосконаленні ПДВ та спричинить позитисні зрушення у його адмініструванні та стимулює позитивний ріст економіки України.

Список використаних джерел: 1. 1.Податковий кодекс України: Закон України від 2.10.2010 р. №6 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 2. 2.Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні: Закон України

від 27.03.2014р. №1166 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1166-18 3. Андрущенко В.Л. Податкова система: Навчальний посібник за ред. Андрущенка В.Л. – К: «Центр учбової літератури»,

2015. – 416 с. 4. Замасло О.Т. Податкова система: Навчальний посібник /О.Т. Замасло, І.І. Приймак, О.В.Грін. – Львів: ЛНУ імені Івана

Франка, 2011. – 378 с. 5. Горин В. Проблеми підвищення фіскальної ефективності податку на додану вартість / В. Горин// Галицький економічний

вісник. – 2013. - №2(41). – С. 118-126. 6. Аналітична записка «Напрями та механізми підвищення фіскальної та регулятивної ефективності ПДВ» [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/247/

Page 85: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

83

Roman Loik, Yuriy Radelytskyy Ivan Franko National University of L’viv

VAT: RECOVERY PROBLEMS AND WAYS OF IMPROVEMENT IN UKRAINE In theses concerned with VAT, its recovery problems and ways of its improvement. There are some specific ways of improvement

for VAT, as differential rates or electronic administration system, One of the most frequently asked question is how to maximize the efficiency of VAT and to minimize the harm of one for entrepreneurs.

Роман Лоїк, Наталія Гнип Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОБЛЕМИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ДИСТАНЦІЙНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ РОЗПОРЯДНИКІВ БЮДЖЕТНИХ КОШТІВ

Для удосконалення бюджетного процесу та ефективного використання бюджетних коштів, важливо впроваджувати сучасні технології, однією з яких, є система дистанційного обслуговування розпорядників бюджетних коштів. Її метою є спрощення механізмів обслуговування клієнтів органів Державної казначейської служби України.

Особливості казначейського обслуговування бюджетних коштів в Україні досліджували такі вчені, як Коваленко В., Крупка М., Макуцький Р., Панкевич Л., Пасічник Ю., Приймак І., Хомічак Б. та інші.

Сучасний стан розвитку телекомунікаційних систем та інформаційних технологій, наявність необхідної нормативно-правової бази щодо використання електронного цифрового підпису створили всі передумови для запровадження повноцінного, юридично значимого, електронного документообігу в органах державної влади. З метою спрощення та оптимізації взаємодії розпорядників та одержувачів бюджетних коштів у процесі казначейського обслуговування в територіальних органах Казначейства розпочато процес запровадження електронної форми обслуговування клієнтів за допомогою програмно-технічного комплексу «Клієнт казначейства – Казначейство» з використанням надійних засобів електронного цифрового підпису та сучасних інтернет-технологій. При цьому розпорядники та одержувачі бюджетних коштів отримають можливість в режимі реального часу відстежувати стан своїх рахунків, відкритих в Управлінні Казначейства, проходження платежів, отримання виписок за рахунками тощо. Дистанційне обслуговування дозволить оптимізувати витрати на підтримку процесу виконання бюджетів усіх рівнів завдяки відмові від потоку вхідних та вихідних паперових документів, прискорити обробку інформації, спростити проходження платежів та обслуговування розпорядників бюджетних коштів усіх рівнів, мінімізувати кількість візитів клієнтів до органів Казначейства та скоротити час на їх обслуговування. Інформація, якою обмінюються клієнт і Казначейство, захищена багаторівневою системою безпеки, що включає використання надійних засобів електронного цифрового підпису.

Програмно-технічний комплекс «Клієнт казначейства – Казначейство» призначений для надання зовнішнім клієнтам Державної казначейської служби України (розпорядникам та одержувачам бюджетних коштів) віддаленого доступу за допомогою мережі Інтернет до інформаційних ресурсів Казначейства України для автоматизації процесу виконання бюджетів усіх рівнів. Це дозволить оптимізувати витрати на підтримку цього процесу завдяки відмові від потоку вхідних та вихідних паперових документів, прискорити обробку інформації, скоротити час на казначейське обслуговування бюджетів та зменшити кількість помилок в даних.

Доступ зовнішніх клієнтів до системи дистанційного обслуговування відбувається через стандартні web-браузери, які зазвичай розповсюджуються вільно, тому їх використання не збільшить вартість ні інформаційних ресурсів Управління Державної казначейської служби України, ні програмного забезпечення на боці розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів.

Зокрема, до переліку функцій, доступ до яких повинні отримати розпорядники та одержувачі бюджетних коштів, належать:

- функції ведення Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів; - функції ведення мережі; - функції обміну плановими бюджетними документами (річний розпис призначень державного бюджету, розписи

місцевих бюджетів, планові показники, розподіли, кошториси тощо); - функції створення та підписання меморіальних документів; - функції завантаження інформації щодо бюджетних зобов’язань та бюджетних фінансових зобов’язань; - функції отримання даних щодо руху коштів. Виключення потоку паперових документів, окрім прямої економії коштів та часу, надає ще одну перевагу. Підтверджуючі

документи (бюджетні зобов’язання та бюджетні фінансові зобов’язання тощо), якими супроводжуються платіжні документи, достатньо буде передати до управління Казначейства лише один раз. Електронна копія такого документа буде збережена у базі даних, тому подальше використання цього документа для підтвердження наступного платежу (що буває, наприклад, при виконанні окремих етапів за довгостроковими договорами) буде виконуватись завдяки лише посиланню на збережену копію. Оскільки усі електронні документи (електронні копії паперових документів) підписуються електронним цифровим підписом, інформація, що знаходяться у базі даних, є повним, достовірним та цілком легітимним відбитком оригінального документа.

Завдяки такому рішенню зменшиться навантаження на канали передачі даних між органами Казначейства та розпорядниками державних коштів, спроститься процес обслуговування видаткової частини бюджетів усіх рівнів та зменшиться ризик внесення помилок.

Впровадження системи дистанційного доступу клієнтів Казначейства через ПТК «Клієнт казначейства – Казначейство» спростить проходження платежів, обслуговування розпорядників бюджетних коштів усіх рівнів органами Державного казначейства. При цьому розпорядники та одержувачі бюджетних коштів отримають можливість у режимі реального часу відстежувати стан рахунків, відкритих Управлінням Державної казначейської служби України у районних відділах, проходження платежів, отримання виписок за рахунками тощо.

Протягом останніх років у територіальних органах Державної казначейської служби України виконано ряд завдань, а саме: - створено внутрішню платіжну систему; - уведено в експлуатацію акредитований центр сертифікації ключів, потужності якого дозволяють забезпечити на

безоплатній основі всіх учасників бюджетного процесу електронним цифровим підписом;

Page 86: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

84

- на базі територіальних органів Державної казначейської служби України розгорнуто відокремлені пункти реєстрації акредитованого центру сертифікації ключів, що надають послуги електронного цифрового підпису клієнтам Казначейства;

- створено комплексну систему захисту інформації на віддалену систему реєстрації абонентів акредитованого центру сертифікації ключів;

- доступ до мережі Інтернет здійснюється через власний захищений вузол доступу з підтвердженою відповідністю, що унеможливлює вторгнення до відомчої мережі;

- розпочато процес упровадження дистанційної форми обслуговування клієнтів шляхом запровадження «Клієнт Казначейства – Казначейство».[1]

Станом на травень 2017 року, органами Державної казначейської служби України проводиться робота щодо процесу підключення до системи дистанційного обслуговування клієнтів через ПТК «Клієнт Казначейства – Казначейство».

Зокрема, до 13.05.2017 року укладено із клієнтами 12 122 договори на дистанційне розрахункове обслуговування з використанням програмно-технічного комплексу «Клієнт Казначейства – Казначейство». З них 2 775 клієнтів, які фінансуються з державного бюджету, 9 209 клієнтів – з місцевого бюджету та 138 фондів (інших клієнтів або одержувачів бюджетних коштів відповідно).

25 областей підключено і працює у системі: 4 763 клієнти отримують виписки та 2 403 клієнти здійснюють платежі. З даних показників, можна зробити висновок, що впровадження даної системи проходить досить успішно і з кожним

роком все більше відділень ДКСУ переходить на дистанційну систему обслуговування клієнтів, що є свідченням позитивних зрушень та модернізацію української економіки [2]

Список використаних джерел: 1. Офіційний сайт Локачинської районної ради, паспорт програми «Дистанційне обслуговування місцевих бюджетів». URL:

http://lokachi-rayrada.gov.ua/content/programa-distanciyne-obslugovuvannya-miscevih-byudzhetiv 2. Офіційний сайт державного казначейства України URL: http://www.treasury.gov.ua/main/uk/publish/article/364287

Roman Loik, Natalia Gnyp Ivan Franko National University of L’viv

PROBLEMS OF INPLEMENTING THE REMOTE MAINTENANCE SPENDING UNITS Current economic conditions more and more encouraging to consider technology of interaction between budgets and their clients

in case of technology grow. To maximize the efficiency of national economy it should follow the technology grow. System of remote maintenance service for National treasury service is one of such new technology.

Людмила Мадамінова Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ДІЄВОЇ СИСТЕМИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Необхідність вдосконалення правового регулювання відносин у сфері соціального забезпечення в сучасних умовах, поява нових організаційно-правових форм соціального захисту та соціальних інститутів, формування накопичувальної системи пенсійного забезпечення підвищують значимість досліджень в області соціально-забезпечувальних правовідносин. Актуальність теми обумовлена необхідністю вивчення і аналізу правового регулювання соціально-забезпечувальних відносин на шляху реформування національної системи пенсійного страхування та впровадження накопичувальної системи.

Перспективним для дослідження є також і те, що в накопичувальній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування законодавчо визначені засади впровадження цієї системи, але не введені механізми функціонування накопичувальних правовідносин, системи перерахування страхових внесків, не закріплена її організаційна структура.

Проблеми пенсійного забезпечення знайшли відображення в науковій літературі. Так, серед українських вчених, що займаються питаннями розвитку пенсійної системи з урахуванням демографічних тенденцій, можна відзначити Таггарт Г. П. [1], Волкова В.Л [2], . Панченко І. В. [3]. Разом з тим питання подальшого реформування і забезпечення ефективної роботи і наповнюваності бюджету Пенсійного фонду з урахуванням особливостей інституційних умов економіки України залишаються недостатньо дослідженими/

Метою статті є розвиток теорії накопичувального пенсійного страхування та вироблення методологічних засад впровадження та функціонування накопичувально-забезпечувальних правовідносин в Україні, а також дослідження поняття і специфіки накопичувальних пенсійних правовідносин. Сформульована мета зумовила постановку і вирішення наступних завдань:

- виявити переваги накопичувального рівня пенсійної системи; - охарактеризувати сучасні проблеми впровадження загальнообов'язкового накопичувального пенсійного страхування; - запропонувати поняття правовідносин в сфері накопичувального пенсійного забезпечення та охарактеризувати їх місце

в загальній класифікації системи соціально-забезпечувальних правовідносин. Процес старіння населення впливає на економіку України не тільки у вигляді тиску на державний бюджет і фонди

соціального страхування, але може спричинити за собою зміни в поведінці робочої сили. Відомо, що тягар соціальних виплат лягає на працюючих громадян, але склалася демографічна ситуація з населенням передпенсійного і пенсійного віку в Україні показує, що не всі доживають до пенсійного віку. Тому продовження терміну виходу на пенсію, можливо, не буде стимулювати самих працівників робити офіційні відрахування до Пенсійного фонду.

Крім того, на роботодавців в Україні припадає основне навантаження по сплаті внесків до фондів соціального страхування, а нарахування на заробітну плату, головний елемент яких - відрахування до Пенсійного фонду, - є важливим елементом витрат і фактором конкурентоспроможності, з одного боку. А з іншого боку, від цих відрахувань залежить фінансова стійкість Пенсійного фонду. Це, в свою чергу, відбивається на великих промислових підприємствах України, які здійснюють легальне працевлаштування працівників. Важливо також відзначити, що в Україні зараз актуальною проблемою залишається можливе збільшення ставок внесків до Пенсійного фонду (ПФ) як одного з можливих заходів скорочення дефіциту його бюджету. Однак підвищення розміру внеску на пенсійні страхування для забезпечення виплат пенсій не сприятиме легалізації заробітної плати та збільшення надходжень до ПФ, а, навпаки, призведе до тінізації доходів населення [4]. В Україні в 2016 р на 10 осіб працездатного віку припадало 5 пенсіонера, а до 2050 році прогнозується до 8 осіб пенсійного

Page 87: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

85

віку. Також важливим показником є співвідношення пенсіонерів і платників пенсійних внесків, яке на сьогоднішній день становить: на 10 платників в середньому припадає 9 пенсіонерів, а до 2025 р кількість платників страхових внесків до ПФ зрівняється з кількістю пенсіонерів. Таким чином, досить велика частина працездатного населення не платить внески в ПФ. Частина з них працює "неформально" і отримує неофіційну заробітну плату, а частина - не має роботи і не зареєстрована в Центрах зайнятості [5].

В даний час спостерігається нестабільна обстановка в економіці, яка була породжена дестабілізацією відносин України з іншими країнами в зв'язку з непорозуміннями з різних політичних та економічних питань. Як показує наслідок, все це призвело до того, що у нас в країні назріла криза, який супроводжується нестабільністю національної валюти, зростання цін на товари і предмети першої необхідності, зниження середнього розміру заробітної плати, а також повсюдному скорочення персоналу на підприємствах різних галузей економіки країни . Це в свою чергу негативно позначається на рівні життя і добробут населення. У число соціальних груп, які найбільш схильні до несприятливих впливів економічних і політичних негараздів входить група, що складається з осіб, яким покладаються щомісячні пенсійні відрахування з бюджету країни.

Пенсійне забезпечення входить в список головних соціально-економічних проблем, які відіграють важливу роль в житті всього населення країни, так як воно надає певні соціальні гарантії громадянам похилого віку, а також тим, хто не може працювати нарівні з усіма станом здоров'я або в силу інших причин .

Діюча пенсійна система допускає перерозподіл частини коштів Пенсійного фонду на користь пенсіонерів з числа пільгових категорій працівників, не забезпечує соціальної справедливості в захисті прав громадян похилого віку і суперечить основним принципам соціально орієнтованої ринкової економіки.

Реформування системи пенсійного забезпечення, яка проводиться в Україні, зіштовхнулися з низкою труднощів, викликана нестабільна економічне становище, демографічні проблеми. Запорукою успішного реформування пенсійного забезпечення та впровадження накопичувального страхування в Україні повинні бути:

- збалансованість солідарної пенсійної системи як основи пенсійного забезпечення українських громадян; - розробка і створення необхідної стабільної політичної, економічної і регулятивного середовища в країні, організаційне

об'єднання готівкового інтелектуального потенціалу вчених, провідних фахівців для роботи над проектами нормативно-правових актів з питань пенсійної реформи, прийняття закону про введення загальнообов'язкової накопичувальної системи державного пенсійного страхування;

- здатність урядових структур підтримувати макроекономічні показники (економічне зростання, інфляцію), забезпечити стабільність валюти, низький рівень безробіття;

- готовність фінансового ринку до сприйняття великих обсягів фінансових ресурсів, що надходять з накопичувальної пенсійної системи, і до розміщення їх в прийнятні для інвестування фінансові інструменти;

- ліквідація високих ризиків, пов'язаних з можливим скороченням надходжень до солідарної системи державного пенсійного страхування в зв'язку зі сплатою частини страхових внесків до Накопичувального фонду, а також наявність реального плану фінансування з державного бюджету з метою ліквідації дефіциту солідарної системи.

В цілому план реформування пенсійної системи вписується в рамки міжнародних стандартів і спрямований на забезпечення зростання, стабільності виплати пенсій, реалізація якого повинна забезпечити соціальний захист населення і стати потужним чинником інвестування української економіки.

Список використаних джерел: 1. Таггарт Г. П. Рівні пенсійної реформи [Електронний ресурс] / Г. Таггарт // Вісник пенсійної реформи. – 2010. – № 1. –

Режим доступу : http://www.pension.kiev.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=44&Itemid=124 – Назва з екрана. 2. Волкова В.Л., «Недержавне пенсійне страхування додаткової пенсії як метод підвищення добробуту пенсіонерів»

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/.../Volkova_Bereza.pdf 3. Панченко І. В. «Недержавне пенсійне забезпечення в Україні: стан і перспективи розвитку» [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/soc...5/u1105pan.pdf 4. 4. Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пен-сійної системи : Закон України від 8 липня 2011 р. №

3668-УІ [Електрон-ний ресурс] // Верховна Рада України : [сайт]. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3668-17. - Назва з екрану. 2. Про внесення змін до деяких законів України щодо граничного віку перебуван-ня на державній, дипломатичній службі та службі в органах місцевогосамоврядування : Закон України від 9 грудня 2011 р. № 4161 -VI [Електронний ресурс] // Верховна Рада України ^[сайт]Режим доступу :

5. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4161-17. - Назва з екрану. 6. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. -Режим доступу :

http://www.ukrstat.gov.ua. - Назва з екрану.

Ludmila Madaminova Ivan Franko National University of L’viv

PROBLEMS OF FORMATION OF AN EFFECTIVE SYSTEM OF NATIONAL PENSION ECONOMY The content of the article reveals the existence and features of reforming pension system. We analyze the specifics of this stage of

the adoption of the new pension system in Ukraine

Тарас Мазепа Львівський національний університет імені Івана Франка

ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗАЛУЧЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ

Залучення інвестицій може суттєво вплинути на зміну економічного становища регіону, модифікувати його виробничу структуру, викликати зміни на ринках праці та капіталу. Тому йому приділяють ключову увагу у діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Важливим інструментом для залучення інвестицій у регіони є регіональні цільові програми - документи, які формалізують та регламентують діяльність органів влади зі створення умов для заохочення інвестицій та для їхнього безпосереднього залучення. Зазвичай, така Програма включає аналіз інвестиційного потенціалу регіону та перешкод, які стримують приплив

Page 88: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

86

інвестицій, необхідні інформаційно-аналітичні дані та - що найважливіше - перелік конкретних заходів, із визначеними виконавцями та належним фінансуванням.

Стан формування та виконання регіональних цільових програм залучення інвестицій, їх якість та ефективність, значною мірою залежать від відповідного інституційного забезпечення, яке охоплює, зокрема, правила, норми, закони, процедури, установи, організації, що регулюють інвестиційну діяльність в Україні. Так, відповідні програми розробляють відповідно та з врахуванням основних вимог законів України “Про інвестиційну діяльність”, “Про режим іноземного інвестування”, “Про концесії”, “Про інститути спільного інвестування”, “Про державно-приватне партнерство”, “Про засади державної регіональної політики”, “Про державну стратегію регіонального розвитку на період до 2020 року”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про місцеві державні адміністрації”, “Про добровільне об’єднання територіальних громад“, Наказу Міністерства економіки України “Методичні рекомендації щодо порядку розроблення регіональних цільових програм, моніторингу та звітності про їх виконання”, інших нормативно-правових актів, які регулюють питання інвестиційної діяльності в Україні [1].

Головними та спеціально уповноваженими центральними органами влади у сфері інвестиційної діяльності є: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами, Державне підприємство “Державна інвестиційна компанія”, Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України, Державне агентство екологічних інвестицій України, Державна інноваційна фінансово-кредитна установа.

Безпосередню участь у формуванні та реалізації інвестиційної політики на регіональному рівні, створенні сприятливих умов для залучення інвестицій у регіональну економіку виконують регіональні органи управління. Їхніми стратегічно важливими діями, спрямованими на покращення привабливості регіону для інвесторів, а отже врахованими у відповідних регіональних цільових програмах, є: реалізація ефективної інноваційної політики шляхом розвитку інноваційно-інвестиційних та інформаційно-консалтингових структур (технопарків, бізнес-інкубаторів, страхових, консалтингових, аудиторських фірм, іпотечних та інвестиційних банків тощо); функціонування спеціалізованих структур із залучення інвестицій; розроблення схем планування територій, коригування генеральних планів населених пунктів, розроблення планів зонування як основи для збалансованого розвитку територій; створення індустріальних (промислових) парків з належною інженерною інфраструктурою; розширення промоційної та презентаційної діяльності для поширення інформації серед потенційних інвесторів; узгодження інтересів потенційних інвесторів із завданнями стратегічного економічного розвитку області; пріоритетне спрямування державних інвестицій на створення сприятливих умов для залучення інвестицій у розвиток пріоритетних галузей економіки; налагодження прямих зв’язків з іноземними інвестиційними структурами та інституціями, міжнародними фінансово-кредитними організаціями; активізація інвестиційної діяльності в малих містах, селищах та селах для забезпечення ефективного використання їхніх інвестиційних ресурсів тощо [2].

Отже, оскільки формування сприятливого клімату для залучення інвестицій визначається певним інституційним середовищем, то воно повинно бути стабільним, повноцінним. Тому слід приділити належну увагу його удосконаленню. Зокрема, потрібно забезпечити узгодженість програм, відповідальність за їх виконання, не розпорошувати обмежені ресурси тощо.

Список використаних джерел: 1. Сухоруков А.І. Інституційні засади розвитку інвестиційної діяльності у промисловості України: інформаційні матеріали

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rada.sfs.gov.ua/analitichni-materiali/statti/153444.html 2. Регіональна цільова програма сприяння залученню інвестицій в економіку Івано-Франківської області на 2016-2020 роки

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.if.gov.ua/files/uploads/Регіональна%20цільова%20програма_(1).pdf

Taras Mazepa Ivan Franko National University of L’viv

INSTITUTIONAL FRAMEWORK PROGRAM-BASED REGULATION TO ATTRACT INVESTMENT IN UKRAINE Informed importance of attracting investment in the regional economy and the role in this process of regional programs. The

attention on the importance of a stable and full institutional support program-based regulation to attract investment. The necessity of its improvement in Ukraine.

Юлія Майдан Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ВИТРАТ У СИСТЕМІ НЕДЕРЖАВНОГО ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Діяльність пенсійних фондів полягає у тому, що вони зацікавлені здійснювати довготермінові інвестиції. Саме тому важливим кроком з боку держави є надання податкових пільг у здійсненні недержавного пенсійного забезпечення.

Зміни в податкових законах для створення в Україні сприятливого режиму оподаткування коштів, які нагромаджуються в системі недержавного пенсійного забезпечення, були потрібні давно. Кошти, нагромаджувані на пенсійних рахунках їхніх учасників, зазвичай, є значним джерелом інвестицій в економіку держави, а, отже, широке залучення до недержавних пенсійних фондів (далі – НПФ) як юридичних, так і фізичних осіб сьогодні набуває особливо вагомого значення.

Аналізуючи перспективи розвитку цієї діяльності в Україні, потрібно враховувати реальні витрати та доходи, які можуть понести або отримати суб’єкти недержавного пенсійного забезпечення. Тому не останню роль у недержавному пенсійному забезпеченні під час оцінки ефективності послуг фінансових установ, які здійснюватимуть діяльність у цій сфері, буде відігравати система оподаткування. А у системі оподаткування операцій з недержавного пенсійного забезпечення є чимало недоліків, які потрібно висвітлити та вказати шляхи їх усунення.

Серед українських учених і практиків над цією проблематикою активно працюють О.В. Гаряча, В.В. Гордієнко, Б.О. Зайчук, В.І. Кравченко, М.В. Лазерна та багато інших. Учені аналізують нормативно-правову базу створення НПФ, механізм їхнього функціонування, досліджують зарубіжний досвід роботи НПФ [2].

Недержавне пенсійне забезпечення розвивається завдяки ентузіазму всіх суб'єктів цього ринку. Держава замість того, щоб запроваджувати накопичувальний рівень і стимулювати розвиток недержавного пенсійного забезпечення в Україні, через різні незграбні рішення створює перепони його розвитку [6].

Page 89: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

87

Відповідно до Закону «Про недержавне пенсійне забезпечення» [4], НПФ – це: юридична особа, створена відповідно до цього Закону, яка має статус неприбуткової організації (непідприємницького

товариства), функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному цим Законом порядку;

суб'єкт другого рівня системи пенсійного забезпечення – НПФ, який створений та діє відповідно до законодавства про недержавне пенсійне забезпечення, відповідає вимогам цього Закону для отримання ліцензії на надання послуг у накопичувальній системі пенсійного страхування.

Існуюча сьогодні в Україні система оподаткування містить окремі норми щодо особливостей оподаткування схем недержавного пенсійного забезпечення. Найбільш повною є сукупність норм законодавчих актів із питань надання послуг із недержавного пенсійного страхування.

Виділяють три етапи надання послуг із метою оподаткування операцій із недержавного пенсійного забезпечення [5]: а) здійснення пенсійних внесків до НПФ б) інвестування пенсійних активів НПФ; в) виплати пенсій. Для забезпечення здійснення першого етапу є участь у даній системі роботодавців. Суму пенсійних внесків, сплачених

роботодавцем за власний рахунок на недержавне пенсійне забезпечення його працівників, дозволяється відносити на витрати підприємства у повному обсязі. Об’єкт оподатковування юридичної особи зменшиться внаслідок віднесення суми пенсійних внесків, сплачених на користь своїх працівників, на витрати підприємства. Це дає можливість відносної економії на податку на прибуток у розмірі 18% від суми сплачених внесків. Також, суму пенсійних внесків, сплачених роботодавцем за свій рахунок за договором недержавного пенсійного забезпечення його працівника, не включається до бази оподаткування податком з доходів фізичних осіб такої фізичної особи, якщо така сума не перевищує 15% нарахованої суми зарплати працівника протягом місяця та не є вищою п’яти розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік, у розрахунку за місяць за сукупністю таких внесків (агентом із сплати цього податку є підприємство)[1].

Для вкладника НПФ – фізичної особи застосовуються такі податкові пільги[3]: а) сума пенсійних внесків на власну користь і за власний рахунок не включається до розрахунку загального місячного

(річного) оподатковуваного доходу, якщо вона не перевищує граничну суму податкової соціальної пільги у розрахунку за місяць.

б) сума пенсійних внесків вкладника НПФ - фізичної особи на користь члена її сім’ї першого ступеня споріднення не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу такої фізичної особи, якщо вона не є вищою за 50% граничної суми, визначеної як податкова соціальна пільга у розрахунку за місяць.

Етап інвестування пенсійних активів НПФ передбачає такі податкові пільги як [3]: а) кошти, отримані недержавним пенсійним фондом від вкладників у вигляді пенсійних внесків, звільняються від

оподаткування податком на прибуток підприємств. Тобто, НПФ не сплачує податок на прибуток із сум пенсійних внесків, які надходять від вкладників НПФ, а суми пенсійних внесків в повному обсязі зараховуються на його індивідуальний пенсійний рахунок;

б) пасивні доходи (дивіденди, відсотки), звільняються від оподаткування податком на прибуток підприємств. НПФ не сплачує податок на прибуток із сум інвестиційного доходу, а отриманий чистий дохід повному обсязі розподіляється за індивідуальними пенсійними рахунками учасників НПФ пропорційно сумі пенсійних вкладів.

Третій етап, тобто виплата пенсій, передбачає такі пільги для учасника НПФ, який уклав договір на виплату пенсії [3]:

а) звільняються від оподаткування 40% суми виплат пенсії на визначений строк, а інші 60% суми пенсійних виплат оподатковуються за ставкою 18%;

б) звільняються від оподаткування будь-які види виплат пенсії учаснику НПФ віком старше 70 років або учаснику, який не досяг повноліття;

в) звільняються від оподаткування будь-які види виплат пенсії учаснику НПФ, якщо він отримує інвалідність І групи; г) звільняються від оподаткування суми одноразових виплат спадкоємцям учасників НПФ (діє нульова ставка

оподаткування для членів сім’ї першого ступеня споріднення). Таким чином, з погляду оподаткування, система надання послуг із недержавного пенсійного забезпечення складається з

трьох етапів, на яких грошові потоки переміщаються від одного агента до іншого і можуть бути оподатковані. А саме, це момент сплати внесків громадянами, період фінансової діяльності установи і отримання нею інвестиційних прибутків та здійснення виплат на користь учасників або власників страхових полісів. Як і при оподаткуванні інших фінансових послуг, податкова система має оподатковувати цей процес на одному з перерахованих етапів, зберігаючи при цьому принцип недопущення багаторазового стягнення податку. Вибір цього етапу є ключовим рішенням при виборі моделі оподаткування кожного сектора фінансових послуг. Отже, ми можемо зробити висновок, що урегулювання питання оподаткування операцій із недержавного пенсійного забезпечення приведе до зниження обсягів тіньової економіки. Через пільги в оподаткуванні для учасників і вкладників недержавного пенсійного забезпечення і обмеження на ці пільги учасники недержавного пенсійного забезпечення матимуть додатковий стимул вимагати виплату свого заробітку в офіційному секторі.

Список використаних джерел: 1. Момотюк Л.Є. Роль недержавних пенсійних фондів у системі пенсійного забезпечення // Фінанси України.– 2006. – №5.

– С. 71-77. 2. Боднер Г.Д. Теоретичні та правові аспекти оподаткування операцій по недержавному пенсійному забезпеченню /

Г.Д.Боднер // Проблеми матеріальної культури. Економічні науки. – 2014. – №?. – С.23-27. 3. Податковий кодекс України : від 02.12.2010 р. № 2755-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – №13–14, № 15–

16, № 17. – Ст. 112 4. Леонов Д.А. Система оподаткування схем недержавного пенсійного забезпечення / Д.А.Леонов // Ринок цінних паперів

України. – 2012. – №?. – С.5-8.

Page 90: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

88

5. Про недержавне пенсійне забезпечення: Закон України від 09.07.2003р. №1057 // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 47-48. – Ст. 372.

6. Саєнко О. Оподаткування діяльності установ недержавного пенсійного забезпечення та довгострокового страхування життя // Юридичний бізнес. – 2005. – № 3(39). – С. 21-23.

Yuliya Maydan Ivan Franko National University of L’viv

FEATURES OF TAX EXPENDITURES IN THE PRIVATE PENSION SYSTEM It has been considered the structure of the pension system. Have been defined the basic tax relief on the taxation of contributions

from employers and employees, members of non-state pension coverage. It have been familiarized the stages of providing services to tax transactions on non-state pension provision. And also, it's identified features of the taxation on the main stages of non-state pension coverage. It was revealed, in which cases the pension contributions are subject to taxation.

Олена Максимів Львівський національний університет імені Івана Франка

МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ УКРАЇНИ В УМОВАХ ПОГЛИБЛЕННЯ ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

На шляху інтеграції української держави до ЄС виявилось багато проблем та викликів, особливо небезпечних в умовах зовнішньої агресії та ведення військових дій. Економіка України на сьогодні переживає надзвичайно складний період та потребує термінових ефективних перетворень.

Сучасна економічна ситуація в Україні демонструє, що одним із найістотніших чинників гальмування розвитку країни, є надмірне зростання боргового навантаження. Отримання запозичень на не вигідних умовах поряд з їх нераціональним використанням перешкоджають сталому економічному зростанню та підривають фінансову безпеку країни. Тому вдосконалення управління державним боргом та його обслуговування є актуальною проблемою, оскільки ефективна боргова політика здатна підвищити рівень боргової безпеки, дозволяє зменшенню дефіциту державного бюджету і рівня державної заборгованості та сприяє економічному розвиткові країни.[7]

Згідно з Бюджетним кодексом України державний борг — це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включно із борговими зобов'язаннями держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору. [1]

Державний борг утворюється внаслідок використання запозичень для фінансування реалізації соціально-економічних заходів держави. Утім його недостатня контрольованість призводить до деформації економіки, грошово-кредитної системи, фінансового ринку. Зростання боргових зобов’язань зумовлює збільшення виплат з державного бюджету на його обслуговування й погашення, що негативно впливає на фінансову незалежність, платоспроможність і кредитоспроможність держави, збільшує боргове навантаження на реальний сектор економіки і населення, знижує споживчий попит та чисті інвестиції.

Управління державним боргом - вагомий компонент макроекономічної політики держави, оскільки використання механізму державного боргу впливає на динаміку економічного зростання, може згладжувати нерівномірність притоку платежів до бюджету. До того ж механізм державного боргу позначаєтьсяна регулюванні грошового обігу і рівня ділової активності в країні.

Під управлінням державним боргом розуміють сукупність державих заходів, пов'язаних із виплатою відсоткових доходів кредиторам і погашенням позик, зміною умов випущених позик, визначенням умов і випуском нових позик, спрямованих на зменшення ризиків, оптимізацію витрат і структури боргу при здійсненні державних запозичень та наданні державних гарантій.[3, c.426]

Розвиток економіки України нині відбувається у складних умовах через кризу державних фінансів і грошово-кредитної системи, значне послаблення фінансової стійкості й рівноваги, серйозних внутрішніх і зовнішніх викликів. Усе це знаходить відображення в падінні ВВП, загальному дефіциті торговельного й платіжного балансів, фінансових ресурсів на макро- й мікрорівні, зростанні інфляції, бюджетного дефіциту та державного боргу. Для виходу з кризової ситуації, реформування та реструктуризації економіки й фінансів, макрофінансової стабілізації необхідні рішучі дії, відповідні обсяги грошових ресурсів. У цих умовах потрібно задіяти всі реальні джерела фінансування [2, с. 8].

На рисунку 1 показана динаміка зростання державного та гарантованого боргу до ВВП України. Аналіз структури державної заборгованості за останні шість років показав, що помітною тенденцією є стале збільшення

заборгованості повільнішими темпами до 2013 року, а у 2014-2017 рр. – високими і стрімкими темпами. Загалом період з 2010р. по 2013р. називають періодом посткризового уповільненого зростання, а період з 2014 р. – періодом нової економічної кризи. Останні три роки стали найскладнішими для національної економіки – роками найбільшого економічного спаду, спричиненого насамперед істотною девальвацією гривні і пов'язаним із цим інфляційним шоком. Cучасна фаза боргового перевантаження пов’язана також із розгортанням війни з боку Російської Федерації. Анексія Криму, окупація східних територій України, торговельні війни, високі валютні ризики запозичень, девальвація національної валюти, капіталізація державних банків, високий рівень бюджетного дефіциту мали значні негативні наслідки для економіки України. Різке зростання дефіциту бюджету та нарощення боргових зобов’язань улітку 2015 р. могло призвести до технічного дефолту. Утім фінансовим помічником країни виступив МВФ з метою підтримання української економіки, адже обвал хоча б однієї економіки може індукувати негативні зрушення у міжнародному масштабі. Рівень державного боргу у 2016 р., який складав 81,0% від номінального ВВП, – рекордний показник для України за усі роки незалежності. Станом на 31.01.2017р. розмір державного боргу становив 1930,9 млрд.грн. і далі зростає.

Збільшення державного боргу відбувається внаслідок внутрішніх зовнішніх позик. Отримані позики забезпечують функціонування основного виробництва у країні та підтримання соціальної сфери на належному рівні. Уважається, що наявність внутрішнього боргу є більш сприятливим для фінансового розвитку країни, ніж зовнішні запозичення. Внутрішні запозичення є менш небезпечними ніж зовнішні, адже вони не спонукають до вивезення матеріальних цінностей з країни, а призводять до перерозподілу доходів в середині країни, однак вони стимулюють інфляцію та знижують інвестиційну активність.

Page 91: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

89

Рис. 1. Відношення державного та гарантованого боргу до ВВП України за 2010–2016 рр., у відсотках Джерело: складено автором на основі [5; 6]. Тому у структурі державного боргу України мають переважати внутрішні боргові зобов’язання порівняно із зовнішніми.

При цьому запозичення потрібно здійснювати переважно в національній валюті. Постає питання щодо доцільності боргової політики у останні сім років, та заходів, які уряд має здійснити задля виведення

економіки України з критичного становища й захисту її фінансової безпеки. Одним з основних завдань фінансової політики держави є підвищення ефективності управління та обслуговування

державного боргу. Дієве управління боргом дозволить оминути кризові боргові ситуації, сприятиме стабілізації соціально-економічної ситуації та розвитку економіки України, що позитивно впливає на економічні зв'язки України з рештою світу.

Вдосконалення управління державним боргом України насамперед вимагає визначення концептуальних засад боргової політики, розроблення і законодавче закріплення виваженої стратегії залучення позикових коштів та їх використання. Основними вихідними положеннями цієї стратегії,зокрема, мають бути:

розроблення законодавчого забезпечення формування державного та гарантованого державою боргу; підвищення ролі внутрішніх державних запозичень, насамперед на основі механізму залучення коштів фізичних осіб через

випуск ощадних облігацій та розвитку внутрішнього фінансового ринку; надання переваги довгостроковому залученню позик задля уникнення пікових навантажень при погашенні державних

запозичень; законодавче встановлення лімітів на обсяги позик терміном до одного року та позик із плаваючою відсотковою ставкою; здійснення планування державної заборгованості на часовому інтервалі у декілька років, що дозволило б приймати

рішення стосовно державних запозичень скоординовано і зважено; зменшення обсягів гарантованого зовнішнього боргу та здійснення жорсткого контролю цільового використання коштів

суб'єктів господарювання, отриманих під державні гарантії; переорієнтація державної боргової політики на фінансування розвитку експортних та високотехнологічних галузей

національної економіки; вживання заходів для підвищення кредитного рейтингу боргових зобов'язань України; пошук резервів скорочення дефіциту державного бюджету України та шляхів зростання ефективності здійснення

видатків, у першу чергу розробка енергетичної стратегії, яка б дозволила зменшити залежність від імпортних енергоносіїв, а також запровадження системи недержавного пенсійного та медичного страхування, що дозволить скоротити бюджетні видатки.[4, c.8-9]

Ефективність управління державним боргом визначена відсутністю суттєвого боргового навантаження на національну економіку та забезпеченням її боргової стійкості, що сприяє оптимізації структури державного боргу, покращенню інвестиційної привабливості та досягненню визначених показників соціально-економічного розвитку країни.

Список використаних джерел: 1. Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс]: Закон України від 08.07.2010 № 2456-VI. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua. 2. Лісовенко В.В. Державний борг: концептуальні засади та макроекономічні аспекти / В.В. Лісовенко, Л.Я. Бенч, О.І.

Бец // Фінанси України. – 2014. – No 12. – С. 7-31. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/UJRN/Fu_2014_12_3. 3. Панчишин С.М. Макроекономіка: Навч.посібник. Вид.3-тє, стереотипне. – К.: Либідь, 2005. – 616 с. 4. Семко Т.В. Вплив державного боргу на стійке функціонування національної економіки / Т.В. Семко, М.В. Покутня. //

Економіка, фінанси, право. - 2016. - №6. - С. 6-11. 5. Офіційний сайт Міністерства фінансів України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://minfin.com.ua/. 6. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://ukrstat.gov.ua/ 7. Державний борг України в сучасних економічних умовах: проблеми та перспективи управління [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://econom.chnu.edu.ua/wp-content/uploads/2017/02/DERZHAVNYJ-BORG-UKRAYINY-V-SUCHASNYH-EKONOMICHNYH.pdf

10,1 8,8 8,3 7,2 9,8 12,0 11,7

13,1 12,3 13,5 17,7

29,4 25,7 28,216,8

14,9 14,815,3

31,041,7 41,1

39,9 35,9 36,640,2

70,3

79,4 81,0

0

10

20

30

40

50

60

70

80

90

2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016

Зовнішнійдержавний борг

Внутрішнійдержавний борг

Гарантованийдержавою борг

Державний боргдо ВВП

Критичний рівеньдля відношеннядержавного боргудо ВВП

Page 92: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

90

Olena Maksymiv Ivan Franko National University of L’viv

MACROECONOMIC ANALYSIS OF THE PUBLIC DEBT MANAGEMENT IN UKRAINE IN CONDITIONS OF THE EUROPEAN INTEGRATION PROCESSES

The article considers theoretical aspects of the essence and nature of public debt. On the basis of statistical data the structure of the state debt of Ukraine, the main tendencies and specific features of its formation. On the basis of the above analysis of the identified problems and suggested ways of optimization of public debt and improvement of debt policy of Ukraine.

Ilona Matuliak Ivan Franko National University of L’viv

ADAPTATION OF BASEL III REQUIREMENTS IN DEVELOPING COUNTRIES Financial stability of every country largely depends on the efficiency of its banking sector, which provides a sustainable economic

development and is a prerequisite for economic growth. Ensuring the banking soundness both at national and international levels is the priority for the governments of each country and supranational regulatory authorities of the world economy.

The Basel Committee on Banking Supervision, established under the auspices of the Bank for International Settlements in 1974, is responsible for the stabilization of banking activities at the international level. It has compiled a number of documents on regulatory mechanisms of the modern banking system. The latest one is the new edition of the international Basel standards – Basel III that was approved at the summit of The Group of Twenty in 2010.

The new standards are intended to improve the quality and transparency of bank’s capital by increasing the international standards for capital management and liquidity of banks. The ability of a banking system to comply with Basel III determines its viability and reliability in developed countries as well as in developing ones. However, tight standards and their relatively short implementation period can pose significant problems. Therefore, identifying the financial condition of banks in developing countries with taking into account the changes caused by adaptation to the requirements of Basel III is very relevant and important for understanding the level of risks for potential investors from abroad as well as the overall economic welfare of these countries.

Basel III as a system of regulatory documents, rules and principles preserves the traditional structure of three components. However, the main difference between Basel III and Basel II is related to the parameters of banking institutions. Basel III compared to Basel II aims to increase the minimum requirements for Common Equity Tier 1 (from 2% to 4.5%), Tier 1 Capital (from 4% to 6%) and Regulatory capital of banks (to 8%), to create protective buffers to cover risks during stress periods and to introduce the leverage ratio and two liquidity ratios (liquidity coverage ratio (LCR) and net stable funding ratio (NSFR) to harmonize the process of monitoring liquidity risks of banks [2].

The new requirements of Basel III cause common implementation peculiarities and problems for developing countries (according to the Bank for International Settlements the category of developing countries includes 158 countries compared to 32 developed ones). They can be divided into two main groups: the impact of new requirements for capital structure and its transparency on banks in developing countries and the impact and consequences of the standards on the maintenance of liquidity of banks in these countries.

The new requirements of the third edition of the Basel standards for capital structure of banks and its transparency can be difficult to achievefor developing countries. Therefore, in order to meet new standards banks will be forced to reduce the volume of assets transactions, which will decrease the overall lending rate. This would reduce the profit of banks and, consequently, damage financial systems in developing countries [4]. In practice, Tier 1 capital of banks divided by risk-weighted assets was in average ≈2.5–3 times higher than the minimum adequate level during 2012–2016 (Fig. 1). This suggests that increased requirements for Tier 1 capital of banks can be achieved in developing countries by reducing the overall lending rate. In particular, the highest ratio of Tier 1 capital to risk-weighted assets was observed in 2016 in banks of Maldives (34.44%), Estonia (31.39%), Papua New Guinea (26.36%), Uzbekistan (21.53%), Indonesia (20.91%), Croatia (19.93%), and Lithuania (19.01%) and the lowest was characteristic for Chile (9.82%), Ukraine (8.96%), Nicaragua (8.88%), Russia (8.82%), Bangladesh (7.98%), Cameroon (7.65%), and Lesotho (0.17%) [1].

In addition, banks in developing countries have almost no Tier 2 capital. Therefore, the minimum regulatory capital adequacy ratio is mostly provided by Tier 1 capital. According to the International Monetary Fund, the share of Tier 2 capital in the total capital of banks in developing countries is between 12.6% and 16.4%. However, the ratio of regulatory capital to risk-weighted assets exceeds the minimum requirements of Basel III in ≈2 times (Fig. 1).

The need for banks in developing countries to maintain buffers to overcome the macroeconomic and market volatility will reduce the level of their attractiveness for investors who do not want to own securities with low dividends or returns caused by the restructuring of the banks’ capital base [6, p. 8].

Fig.1. Capital adequacy of banks in developing countries in 2012–2016 Source: [1]. Furthermore, the issue of increasing the transparency of banks’ financial transactions in developing countries is very urgent

nowadays. Financial reporting of such banks does not entirely comply with international standards. There is lack of auditing standards and insufficient power for regulation authorities to obtain accurate information from banks on time. Therefore, the successful implementation of Basel III in developing countries should ensure proper conditions for the effective and transparent management of this process.

Page 93: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

91

The impact of Basel III requirements for the liquidity maintenance of banks in developing countries is evaluated with taking into account the limited availability of high-liquid assets for these countries.

Banks in developing countries need to diversify the portfolio of liquid assets in order to meet liquidity coverage ratio of Basel III. But government debt securities are almost the only source of diversification. Alternative purchasing of corporate debt securities in order to diversify and achieve minimum liquidity coverage ratio can cause the growth of credit risks of banks because of increased price volatility.

In general Africa and the Middle East countries had the largest share of high-liquid assets in their total structure in 2012 and 2014 (27.33% and 27.27% respectively), including Iraq, Algeria and Qatar. In 2013 and 2015, high-liquid assets rates were the highest in Latin America and the Caribbean countries (26.72% and 25.74%), such as Venezuela and Haiti. The share of high-liquid assets in all developing countries fluctuated during 2012–2016 within 23–24%, and the lowest share was observed in the European countries [3].

In 2016, the net stable funding ratio for developing countries was 87.05%. That indicates a lack of reliable sources of capital and liabilities funding of banks in these countries. The net stable funding ratio exceeds the minimum level of 100% only in Africa and the Middle East (mostly due to the high rate in Saudi Arabia, the United Arab Emirates and Kuwait). European countries have the lowest ratio with the exception of Russia, Turkey, and Poland that have relative long-term stability of banks.

Another important consequence of the imlementation of Basel III for developing countries is causing a decrease in economic growth due to lower credit activity of economic entities. Because of essential importance of maintaining consistently high growth rates (≈4–6%) in developing countries, decline in average annual GDP growth by 0.3% may result in serious economic ramifications in these countries, according to OECD estimates [5, p. 11].

To sum up, the introduction of Basel III should increase the financial stability of banks and the entire global financial system in the long run. However, in order to maximize the effect of their implementation in developing countries, it is necessary to provide these countries with more flexible terms of adaptation to new requirements, to introduce binding compliance with the optimum adequacy of bank capital and liquidity at the legislative level, and to increase the transparency of banks.

References: 1. Banking Statistics / Bank for International Settlements. URL: https://www.bis.org/statistics/about_banking_stats.htm?m=6 2. Basel III: international regulatory framework for banks / Bank for International Settlements. URL:

http://www.bis.org/bcbs/basel3.htm 3. IMF Data. URL: http://data.imf.org/?sk=51B096FA-2CD2-40C2-8D09-0699CC1764DA&sId=1454616494492 4. Impact and implementation challenges of the Basel framework for emerging market, developing and small economies / BIS

Working Paper No 27. URL: http://www.bis.org/bcbs/publ/wp27.pdf 5. Slovik, P. and B. Courn?de. Macroeconomic Impact of Basel III. OECD Economics Department Working Papers, No. 844, OECD

Publishing, Paris, 2011, 15 p. 6. Vladimir Tomsik. The Impact of Basel III on Emerging Market and Smaller Economies. Basel Consultative Group and World

Bank Forum, Washington, 2013, 25 p.

Ілона Матуляк Львівський національний університет імені Івана Франка

АДАПТАЦІЯ ВИМОГ БАЗЕЛЯ III У КРАЇНАХ, ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ У тезах розглянуто особливості та проблеми запровадження нових вимог Базельського комітету “Базель III” у

банківському секторі країн, що розвиваються. Незважаючи на те, що банківські інституції у цих країнах є надзвичайно важливими для інвесторів із провідних країн світу, глобальні виклики для них практично не враховані у нових Базельських рекомендаціях. Тому досягнення мінімальних значень показників достатності капіталу банків та вимог ліквідності за новими стандартами може означати для країн, що розвиваються, зниження загального рівня кредитування, що може призвести до зменшення прибутку банків і, як наслідок, до погіршення стану фінансової системи цих країн. Зроблено висновок, що для отримання максимального ефекту від імплементації вимог Базеля III у країнах, що розвиваються, необхідно надати їм більш гнучкий термін для їх адаптації, а також підвищити транспарентність діяльності банків.

Ольга Митко Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕВІЗНОЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНИМ БАНКОМ УКРАЇНИ Розвиток валютного ринку та ефективна організація валютних відносин в Україні визначаються необхідністю їх

належного регулювання з боку держави. Ключовим місцем у цьому процесі є механізми розроблення урядом та ефективної реалізації центральним банком повноцінної валютної політики, що охоплює всі необхідні інструменти впливу на валютні відносини. Оскільки вона є одним із найважливіших елементів у загальній системі заходів щодо підтримання макроекономічної і фінансової стабільності та стимулювання економічного зростання.

Одним із найбільш дієвих інструментів валютного регулювання в Україні відіграє девізна політика центрального банку, яка здійснюється шляхом проведення валютних інтервенцій, за допомогою яких впроваджується національне регулювання валютного курсу та запобігання зниженню (підвищенню) валютного курсу гривні.

Девізна політика – це інструмент валютної політики, сутність якого полягає у впливі на обмінний курс національної валюти через купівлю-продаж державними органами іноземної валюти (девізів).

Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку в операції на валютному ринку для регулювання курсу національної валюти через операції купівлі-продажу іноземних валют [1].

Механізм валютної інтервенції передбачає залучення до відповідних операцій на валютному ринку кола комерційних банків, які виконують роль свого роду первинних дилерів на ринку, поширюючи ефект від валютних інтервенцій центрального банку через власні валютні операції зі своїми клієнтами та з іншими банками на загальну динаміку обмінного курсу. У більшості випадків об’єктом купівлі-продажу національної валюти в обмін на іноземну у процесі валютних інтервенцій є долар США, крім того сьогодні також зростає роль євро [3].

Основними принципами проведення валютних інтервенцій центральним банком є: - центральні банки не здійснюють котирування свого власного курсу купівлі-продажу валюти, а виступають у ролі

рівноправних суб’єктів ринку, що визначає виключно економічний характер впливу девізної політики;

Page 94: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

92

- операції центрального банку мають бути достатньо передбачуваними для всіх учасників ринку, що означає його участь у купівлі-продажу валюти з метою підтримання її курсу, керуючись тими цілями і завданнями валютної політики, які заздалегідь декларовані центральним банком у відповідних документах;

- у процесі інтервенцій на внутрішньому валютному ринку купівля-продаж національної грошової одиниці проводиться переважно за одну іноземну валюту (як правило, за долар США);

- валютні інтервенції здійснюються виключно на ринкових засадах, що передбачає продаж центральним банком валюти тим суб’єктам ринку, які готові сплачувати за конкретних обставин найвищу ціну, і купівлю валюти у тих, хто готовий продавати її за найнижчою ціною [2].

Характерними рисами валютних інтервенцій є їх порівняно значні масштаби (суми) на ринку та обмежені (короткі) строки застосування.

Валютні інтервенції передбачають використання центральним банком двох основних джерел: 1) офіційних золотовалютних резервів країни; 2) короткострокових взаємних кредитів за міжбанківськими угодами «своп».

Золотовалютні резерви країни є основним джерелом коштів для проведення валютних інтервенцій. Зміна їх обсягів може відображати масштаби державного втручання у процес формування обмінних курсів на валютному ринку. Відповідно до типового контракту з валютного свопу Національний банк обмінює банку певну суму іноземної валюти на національну за спотовою ціною та гарантує проведення зворотної операції на певну дату в майбутньому [4].

За порівняно коротку історію становлення і розвитку валютного ринку України офіційні інтервенції НБУ стали чи не єдиним інструментом регулювання попиту і пропозиції іноземної валюти, включаючи процедуру встановлення офіційного валютного курсу.

Аналізуючи стан валютного ринку України, то сукупний обсяг інтервенцій НБУ на міжбанківському валютному ринку за підсумком 2015 року склав (4 250,7 млн. дол. США), що є значно меншим, ніж аналогічний показник за 2014 рік (11 127,0 млн. дол. США). На відміну від 2014 року, коли валютні інтервенції Регулятором здійснювались переважно у формі продажу валюти з метою згладжування курсових коливань та задоволення попиту на інвалюту на міжбанківському ринку в умовах недостатньої пропозиції, в 2015 році НБУ значно збільшив обсяги придбання валюти для поповнення власних резервів. Протягом 2016 року Національний банк України здійснив 110 валютних інтервенцій – 79 з купівлі іноземної валюти, 31 – з її продажу. Під час цих інтервенцій сукупний обсяг становив 3 364 млн. дол. США. За січень-березень 2017 року - 708,2 млн. дол. США [5, 6].

Однак, в подальшому по мірі досягнення цільового рівня міжнародних резервів регулятор планує мінімізувати свою присутність на валютному ринку, а масштаби та частота валютних інтервенцій будуть зменшуватися в міру розвитку фінансових ринків та лібералізації валютного законодавства. Це визначено у «Стратегії валютних інтервенцій Національним банком України на 2016-2020 роки», яке затвердило Правління Національного банку України від 17 жовтня 2016 року. Документ визначає політику присутності нацрегулятора на міжбанківському валютному ринку в умовах режиму інфляційного таргетування і збереження гнучкого курсоутворення гривні.

В рамках стратегії Нацбанк може використовувати валютні інтервенції для згладжування функціонування валютного ринку, накопичення міжнародних резервів, підтримання трансмісії ключової процентної ставки як основного інструменту грошово-кредитної політики. Пріоритетною формою здійснення валютних інтервенцій стратегія визначає валютний аукціон, коли операції проводяться шляхом розподілу певного обсягу інтервенції між суб'єктами валютного ринку, які запропонували найкращі ціни. Крім того, передбачається виконання інтервенцій за єдиним курсом шляхом пропорційного задоволення заявленої суб'єктами ринку суми за єдиним визначеним обмінним курсом гривні до іноземної валюти. Також документ передбачає проведення інтервенцій у формі запиту кращого курсу, які будуть здійснюватися з метою оперативного реагування на зміни ситуації на ринку шляхом запиту ціни купівлі / продажу іноземної валюти в учасників ринку та укладання угод з суб'єктом ринку, який запропонував найкращу ціну. У виняткових випадках стратегією допускається здійснення адресних інтервенцій на підставі звернення уряду [7].

Отже, найбільш дієвим економічним інструментом на міжбанківському валютному ринку України є інтервенції НБУ. У стабільних економічних умовах даний інструмент забезпечує згладжування волатильності валютних курсів. Однак у кризових умовах дієвість даного інструменту обмежується обсягом офіційних резервів НБУ, що може бути використаний для здійснення валютних інтервенцій.

Список використаних джерел: 1. Гроші та кредит: підручник / М.І. Крупка, М.С. Мрочко, Б.М. Вишивана та ін.; [За ред. д.е.н., проф. М.І. Крупки]. – Львів:

ЛНУ імені Івана Франка, 2011. – 420 с. 2. Журавка Ф.О. Валютна політика в умовах трансформаційних змін економіки України : монографія / Ф.О. Журавка // –

Суми : Ділові перспективи ; ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2008. – 334 с. 3. Клименко О.М. Інструменти реалізації валютної політики НБУ / О.М. Клименко // Науковий вісник Академії

муніципального управління: Серія «ЕКОНОМІКА», Випуск 1, 2014. – С. 81–87 4. Міщенко С.В. Проблеми забезпечення ліквідності банків на основі використання механізмів рефінансування / С.В.

Міщенко // Фінанси України. —№7. — 2009. — С. 75—88 5. Національне рейтингове агентство Рюрік / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://rurik.com.ua/ 6. Показники валютного ринку України / [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

https://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=27281784 7. Стратегія валютних інтервенцій Національного банку України на 2016-2020 роки / [Електронний ресурс]. - Режим

доступу: https://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=38098167

Olha Mytko Ivan Franko National University of L’viv

PECULIAR FEATURES OF FOREIGN EXCHANGE POLICY REALIZATION OF NATIONAL BANK OF UKRAINE The development of foreign exchange market and the effective organization of monetary relations in Ukraine are determined by

the necessity of proper regulation by the state. A key point in this process are the development of mechanisms by government and effective implementation of integral monetary policy by central bank that covers all the necessary tools of influence to the monetary relations.Since it is one of the most important elements in the overall system of measures as to maintain macroeconomic and financial stability, and promotion of economic growth.

Page 95: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

93

Микола Монастирський Львівський національний університет імені Івана Франка

АКТУАЛЬНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ ГЕНЕТИЧНИХ АЛГОРИТМІВ ДЛЯ ПЛАНУВАННЯ ТРАНСПОРТНИХ МАРШРУТІВ

В останні роки суттєво зростає, зважаючи на кризові явища в економіці країни та посилення конкуренції на внутрішньому та зовнішньому ринках, застосування вітчизняними підприємствами комплексного логістичного підходу до організації господарської діяльності. Логістика загалом і транспортна логістика, зокрема, дає можливість підвищити ефективність господарської діяльності та зменшити транспортні витрати. Планування транспортних маршрутів можна пояснити забезпеченням гнучкості, щодо реакції на ринковий попит, зменшенням витрат на зберігання продукції, технічною неможливістю створення значних запасів продукції, забезпеченням виконання певних маркетингових стратегій підприємства, тощо.[2]

Транспортування продукції часто пов’язано із специфікою видів транспорту необхідних для організації перевезень, сезонністю, що може мати значний вплив на стан доріг та іншими факторами. Зважаючи на вище сказане, підприємствам

необхідно переглядати організацію транспортування продукції у відповідності до критеріїв, що розглядаються.

Класичні підходи до маршрутизації транспорту дозволяють в більшості випадків, отримувати якісні результати, але використовують при цьому значну кількість припущень, обмежень та, нерідко, володіють надмірно високою трудомісткістю при великій розмірності задач.

Альтернативою класичним підходам є використання метаевристичних методів моделювання, що значно розширює клас задач, які можна вирішувати. До таких методів відносять, зокрема, генетичні алгоритми.

Схему роботи генетичного алгоритму представлено на рисунку 1. За аналогією з процесами які мають місце в живій природі, в генетичних

алгоритмах припускають, що еволюція популяції - це чергування поколінь, в яких хромосоми змінюють свої значення так, що кожне нове покоління краще пристосовується до умов зовнішнього середовища.

Кожен елемент популяції, як правило, представляє собою одну або декілька хромосом або особин. Хромосоми складаються з генів.

( )gggP vi ...,,, 21= (1)

Також кожен з елементів популяції характеризується рівнем якості - функція пристосованості або придатності (fitness).

Ця функція використовується в генетичних алгоритмах для порівняння альтернативних рішень між собою і вибору кращих з них.

Таким чином результатом роботи генетичного алгоритму є така популяція хромосом, яка найкраще задовольняє обмеження цільової функції, тобто такий набір можливих маршрутів (хромосом), який дозволить перевізникам оптимально здійснювати свою виробничу діяльність.

Очевидними перевагами роботи генетичних алгоритмів є здатність адаптуватися до умов зовнішнього середовища при вирішенні практичних задач, а також здатність до генерації допустимих рішень в реальному режимі часу.

Список використаних джерел: 1. Дацко М.В., Аналіз ринку нафтопродуктів та особливості перевезення продукції нафтогазових компаній України/

М.В.Дацко, І.Б. Романич// Современные направления теоретических и прикладных исследований. Матеріали міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції. – Одеса, 15-25 квітня 2006р. – С. 3-6.

2. Дацко М.В., Побудова транспортних маршрутів в логістиці. /М.В. Дацко, Л.Р.Цвір// Наук. Вісник Херсонського державного університету. Серія Економічні науки. Вип.16. Вид. .дім Гельветика. Херсон. 2016.- С.152-155.

3. Кононюк А.Ю. Нейроні мережі і генетичні алгоритми – К.:«Корнійчук», 2008. – 446 с.

Mykola Monastyrskyi Ivan Franko National University of L’viv

ACTUAL APPLICATION OF THE GENETIC ALGORITHMS FOR TRANSPORT ROUTE PLANNING Transport is an important part of a country’s economics and its effective functioning provides considerable competitive

advantages. Nowadays, at the present stage of the technology development automatized logistic systems based on economic-mathematical modelling are used for transport work optimization. Evident advantages of the algorithm work is capability to adopt to the environment conditions in solving practical tasks and to generation of solutions as well.

Ірина Навроцька Львівський національний університет імені Івана Франка

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ РИНКІВ ПРАЦЬ В УКРАЇНІ

У оцінці ситуації на ринку праці важлива роль належить розподілу показника рівня безробіття за окремими регіонами України. Регіональні особливості безробіття та зайнятості зумовлені специфікою економічної діяльності регіону, його забезпеченістю сировиною, динамікою та ефективністю виробництва, інвестиційною активністю та привабливістю, підтримкою підприємств з боку регіональних органів влади [1, С. 207]. Аналіз територіального розподілу рівня безробіття

Рис.1. Схема роботи генетичного алгоритму Джерело: складено автором.

Page 96: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

94

дозволяє сформувати уявлення про стан конкретних областей, розподіл робочої сили, доцільність застосування програм державної політики зайнятості у тих чи інших регіонах.

Для кращого розуміння процесів на ринку праці України, доцільно провести кластерний аналіз, задля групування регіонів в окремі кластери. Виявлення особливостей просторової структури ринків праць дасть змогу виділити особливості розвитку областей України та запропонувати рекомендації щодо підвищення ефективності державної регіональної політики зайнятості.

У результаті проведеного нами аналізу 24 області України та м. Київ згруповано у 4 кластери: - Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Миколаївська, Полтавська,

Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська, Чернівецька області; - м. Київ; - Луганська, Донецька, Запорізька області; - Харківська, Одеська, Львівська, Київська та Дніпропетровська області. Наведене групування дає змогу виділити спільні проблеми на ринку праці та запропонувати ряд рекомендацій, що будуть

актуальними для усіх регіонів кластеру. До першого кластеру увійшли області України із стабільною кон’юнктурою на ринку праці. Рівень безробіття у кластері

є другим за величиною, а рівень середньої заробітної плати – найнижчий та відстає від середнього по Україні на 350 грн. Регіонам кластеру притаманна інтенсивна внутрішньорегіональна та міжрегіональна міграція населення, їх позитивною рисою є низька еміграція працівників у інші країни. Загалом в Україні у 2015 році лише у Закарпатській, Дніпропетровській та Рівненській областях простежується вищий рівень еміграції за кордон, тоді як у решті регіонів притаманна, навпаки, значна імміграція. Перший кластер характеризується низьким Валовим регіональним продуктом (ВРП) у розрахунку на одну особу населення, низькими капітальними та іноземними інвестиціями, слаборозвиненою роздрібною та зовнішньою торгівлею, низькими обсягами промислової продукції та витратами населення, а наявний дохід у розрахунку на 1 особу на 3 тис. нижчий за середній в Україні. Кількість претендентів на 1 робоче місце наближене до 29 осіб, що підтверджує високе безробіття у регіонах кластеру. Частка оплати праці у доходах населення є найнижчою і становить 46 %, у той час як у країнах Європейського Союзу вона зафіксована на рівні 80 %. Низька частка заробітної плати вказує на те, що вона не виконує відтворювальної функції та не спроможна забезпечити працівників життєво необхідними благами [2, С. 23].

До другого кластеру належить лише м. Київ, що є водночас найбільш розвиненим кластером. Саме тут рівень безробіття є найнижчим, заробітна плата, ВРП, капітальні та іноземні інвестиції найвищі. Торгівля у цьому кластері є інтенсивною, а зовнішньоторговельний оборот вказує на високий розвиток міжнародної торгівлі. Обсяги реалізації промислової продукції свідчать про те, що кластер є промислово розвиненим. У цьому кластері простежується висока внутрішня та зовнішня імміграції. З одного боку потік населення до регіону може перенавантажити його, однак постійний розвиток та розширення виробництва врівноважує попит і пропозицію праці, а низьке навантаження на 1 робоче місце є підтвердженням цьому.

Група регіонів, що утворюють третій кластер, є найбільш депресивними щодо ситуації на ринку праці. Погіршення ситуації пов’язані із тим, що це – тимчасово окуповані регіони на території яких проводиться АТО. Кластеру притаманне високе безробіття та найбільше навантаження на 1 робоче місце, що становить 128 осіб. Як результат, спостерігається висока внутрішня та зовнішня міграція. ВРП та капітальні інвестиції є найнижчими серед чотирьох кластерів. Роздрібна та міжнародна торгівля є слаборозвиненими, а витрати населення, що формують сукупний попит, найнижчі.

Четвертий кластер у нашому аналізі об’єднує п’ять областей України і поступається у більшості критеріїв ринку праці лише м. Києву. Попри те, що рівень заробітної плати є невисоким і лише на 227 грн перевищує середній по Україні, рівень безробіття є майже найнижчим і становить 7,08 % на противагу 7 % у столиці. До несприятливих чинників ринку праці третього кластеру можна віднести високе навантаження на 1 робоче місце, що утричі перевищує другий кластер. По усіх решта показниках кластер посідає друге місце, поступаючись лише столиці.

Розподіл рівня безробіття, Валового регіонального продукту та середньої заробітної плати у регіонах 4 кластерів зображено на рис 1.

Рис.1. Розподіл показників по кластерах

Джерело: складено автором на основі даних [3]. На основі кластеризації та аналізу наявної ситуації на ринках праці можна запропонувати низку рекомендацій, реалізація

яких сприяла б підвищення ефективності регіональної політики зайнятості та покращенню ситуації на регіональних ринках праці (таблиця 1).

Для регіонів першого кластеру пріоритетним є підвищення рівня заробітної плати, яка не є рівноважною на ринку праці, адже рівень безробіття та кількістю претендентів на 1 робоче місце є доволі високими. Саме низький рівень оплати праці є основною причиною відпливу трудових ресурсів. Зростання Валового регіонального продукту сприяло б створенню додаткових робочих місць і покращенню ситуації на ринку праці. Для цього необхідно створити сприятливі умови для інвестування, що забезпечуватиме приплив інвестицій до регіонів. До кластеру належать області із широкими можливостями

Page 97: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

95

для розвитку сфери послуг, туризму та рекреації (зокрема, у Закарпатській, Волинській, Миколаївській та Херсонській областях), акценти слід зробити саме на розвиток цих галузей.

Для регіонів третього кластеру притаманне високе безробіття (13%), тому у цих регіонах доцільно розширювати виробництво, розвивати торгівлю та промисловість. Однак, усе це неможливо без стабілізації політичної ситуації та досягнення воєнної безпеки.

У регіонах четвертого кластеру доцільно збільшувати кількість робочих місць через розширення обсягів виробництва. Адже попри те, що рівень безробіття у кластері є низьким, навантаження на 1 робоче місце є доволі високим. Це вказує на те, що для областей цього кластеру пріоритетним є збільшення попиту на працю.

Таблиця 1 Рекомендації щодо підвищення ефективності державної політики зайнятості у регіонах 4 кластерів

Кластер Регіони Напрями державної політики зайнятості 1 Вінницька, Волинська, Житомирська,

Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Миколаївська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська, Чернівецька області

Підвищення рівня оплати праці; Створити сприятливе інвестиційне середовище; Розвиток торгівлі, туризму та сфери рекреації

2 м. Київ Активніше впровадження програм активної політики зайнятості

3 Луганська, Донецька, Запорізька області Вирішення політичного конфлікту; Пришвидшення темпів економічного зростання, розвиток торгівлі, залучення прямих іноземних інвестицій

4 Харківська, Одеська, Львівська, Київська та Дніпропетровська області

Підвищення попиту на робочу силу через збільшення інвестицій та реалізацію програм самозайнятості

Джерело: Складено автором. Управління регіональними ринками праці не може набути достатньої ефективності без децентралізації щодо державних

програм зайнятості та врахування регіональних особливостей. Список використаних джерел:

1. Хачатурян О. С. Напрями удосконалення регулювання зайнятості населення та ринку праці на державному та регіональному рівні // Наукові праці КНТУ. Економічні науки. – 2009. – № 15. – С. 203-209.

2. Слава С. С., Висіч О. В., Павлович В. І. Динаміка показників ефективності регулювання оплати праці в Україні // Науковий вісник Ужгородського університету. – 2014. – № 3. – C. 20-24.

3. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]: Багатогалузева ститистична інформація / Регіональна статистика. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

Iryna Navrotska Ivan Franko National University of L’viv

INCREASEMENT OF REGULATION EFFECTIVENESS OF REGIONAL LABOR MARKETS IN UKRAINE The research focuses on defining common problems on labor markets of Ukrainian regions by clustering them. The most developed

cluster appears to be Kyiv, with very limited numbers of disadvantages. The most depressed cluster is the third cluster that bands three Eastern regions of Ukraine. The research allows us to provide clusters with recommendations that should be taken into notice while conducting employment policy.

Віталій Оверко, Наталія Камінська Львівський національний університет імені Івана Франка

МОДЕЛЮВАННЯ ВИБОРУ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА В умовах сучасних складних виробничих і управлінських процесів, підвищеної нестабільності зовнішнього середовища

та глобалізації особливого значення набуває стратегічне управління підприємством, яке передбачає формування обґрунтованої стратегії розвитку на основі економічних, технологічних, соціальних та інших перетворень. У зв'язку з цим, очевидною і актуальною є потреба розвитку науково-теоретичних досліджень в цій області, їх вивчення і обґрунтоване вживання на практиці.

Загальна (генеральна) стратегія розвитку підприємства пов’язана з діяльністю підприємства в цілому, використанням всіх ресурсів і орієнтована на виконання його головної цілі [1]. Виробничі (допоміжні) види стратегій забезпечують реалізацію генеральної стратегії підприємства по окремим направленням його діяльності (маркетингова, фінансова, виробнича та ін.), видам діяльності (стратегія основної діяльності, пов’язана з реалізацією товарів і обслуговуванням покупців, стратегія неторгової діяльності – ремонтно-будівельної, транспортної, виробничої і т.д.) використанню окремих видів ресурсів (стратегія формування і використання трудових ресурсів, матеріально-технічної бази, фінансових ресурсів і т. д.). У цілому генеральні стратегії підприємства поділяються на дві групи [2]:

а) стратегії функціонування (пов'язані з поведінкою підприємства на ринку); б) стратегії розвитку (у якості об'єкту виступає потенціал підприємства і його конкурентні переваги). Стратегії розвитку підприємства поділяються на наступні види: стратегія росту, стратегія помірного росту, стратегія

скорочення, комбінована стратегія. У процесі стратегічного планування із середини 60-х років минулого століття широко застосовується SWOT аналіз. Цей

акронім може бути представлений візуально у вигляді таблиці: Сильні сторони підприємства покликані забезпечити його прискорене просування до досягнення стратегічних цілей, у той

час як його «слабості» викликають гальмування. Тут також природно враховувати можливості й загрози зовнішнього середовища, без яких неможливо вірно визначити сценарії розвитку організації. Слабкість — негативна властивість організації, що визначає її гальмування в процесі руху до досягнення стратегічних цілей. Можливості — це тенденції або

Page 98: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

96

події в зовнішньому середовищі, при правильній відповідній реакції на які організація домагається істотного просування до поставлених стратегічних цілей. Загрози — це тенденції або події в зовнішньому середовищі, які під час відсутності відповідної реакції організації спричиняють значне погіршення стану організації на шляху до виконання своїх планів.

Традиційні математичні методи засновані на класичній логіці, є нетерпимi до неточності та необ'єктивності істини, а також до невизначенoсті у економічних системах. В свою чергу невизначеність системи призводить до зростання ризиків від прийняття неефективних рішень, результатом чого можуть бути негативні економічні наслідки. З цією метою виникає потреба у методах, що ґрунтуються на нечіткій логіці.

Таблиця 1 Акронім SWOT аналізу

Позитивний вплив Негативний вплив

Внутрішнє середовище Strengths (сильні сторони) Weaknesses (слабкі сторони)

Зовнішнє середовище Opportunities (можливості) Threats (загрози) Джерело: [1] База знань є основою будь-якої експертної системи. Для нашої задачі вона повинна містити інформацію про стратегії

розвитку підприємства, їх характеристику, особливості та основні властивості, а також містити функції належності факторів, які визначають рівень приналежності до них.

Ці знання повинні бути якісні, щоб експертна система не робила помилок у висновку. Для цього використовують різні методи роботи, але найбільш ефективним може бути експертне анкетування. Воно поводиться з експертами в конкретній області (в даному випадку це працівники кафедр відповідної профілюючої дисципліни). Анкета складається з переліку професій та рис ( якостей), які відповідають їй. Експерти в свою чергу виставляють відповідні бали від 0 до 1, в залежності від того як вони оцінюють приналежність риси до професії. На основі результатів цих анкет формується база знань.

В даному дослідженні обрано спосіб побудови бази знань на основі нечіткого бінарного відношення [3]. Функція належності μq(Х,Y) нечіткого бінарного відношення визначає ступінь залежності між х є Х і y є Y. Наприклад, у

випадку нечіткої системи управління нечітке відношення Q можна тлумачити, як опис нечіткої реакції цієї системи на кожне вхідне управління хi є Х (рис.1).

Рис. 1 Інтерпретація нечіткого відношення як реакції системи управління

Джерело: [3] Наступним кроком є формування нечіткого відношення: R1: (X x Y), між X та Y:

{ } φφµµµ1

,);();(minmax)(−

∈= yдеyxxy AB (1)

де а) X (x1, x2, x3, x4) – множина значень результатів SWOT аналізу: 1) х1 – сильні сторони 2) х2 – слабкі сторони 3) х3 – можливості 4) х4 – загрози б) Y (y1, y2, y3, y4) – множина набору можливих стратегій підприємства: 1) y1 – стратегія росту 2) y2 – стратегія помірного росту 3) y3 – стратегія скорочення 4) y4 – комбінована стратегія Отримана в процесі дослідження функція належності нечіткого бінарного відношення дає змогу обрати максимально

ефективну стратегію розвитку підприємства на основі нечіткої бази експертних знань. Модель можна застосовувати для аналізу стратегії як виробничих так і не виробничих підприємств, оскільки запропонований алгоритм відрізняється гнучкістю вхідних даних та якістю вихідного результату.

Список використаних джерел: 1. Денисюк І. О. Стратегія розвитку у системі стратегій підприємства / І. О. Денисюк, І. В. Тюха // Економіка харчової

промисловості. – 2013. – № 3(19). – С. 33 – 37. 2. Довбня С.Б., Стратегія підприємства. Частина 1: Навч. посібник. / С.Б. Довбня, А.О. Найдовська, М.М. Хитько.

Дніпропетровськ: НМетаАУ, 2011. – 71 с. 3. Кучаковська Г.А., Моделі створення бази знань експертної системи / Кучаковська Г.А. // Освітологічний дискурс № 1(5),

2014. – С. 129-138.

Vitaliy Overko, Nataliia Kaminska Ivan Franko National University of L’viv

MODELING SELECTION OF ENTERPRISE DEVELOPMENT STRATEGY The paper describes the model of selection enterprise development strategy based on fuzzy binary relation and SWOT analysis.

The model allows to simulate the selection process of enterprise development strategy considering expert assessments, which greatly improves the accuracy of the final result.

Page 99: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

97

Орест Овчар Львівський національний університет імені Івана Франка

ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ У ВІДКРИТІЙ ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

Ключовою передумовою ефективності роботи будь-якого підприємства є стратегічна орієнтація та раціональний підхід до формування фінансових ресурсів. В умовах зниження доступності кредитних ресурсів через підвищення їхньої ціни актуалізується проблематика вивчення чинників зовнішнього та внутрішнього середовища, що впливають на вибір альтернативних джерел фінансування.

У процесі прийняття рішень щодо формування фінансових ресурсів суб’єкта господарювання вплив здійснюють низка різноманітних чинників економічного та політичного характеру. Пріоритетність залучення власного фінансування визначають, зокрема, внутрішні особливості підприємства та філософія власників і топ-менеджерів (деякі товариства вибирають методи збільшення капіталу через емісію акцій, інші – обирають політику внутрішнього фінансування, мобілізуючи резерви і реінвестуючи більшу частину прибутку тощо). Певний вплив на прийняття рішень, пов’язаних із формуванням власного капіталу, має структура власності товариства (зовнішні і внутрішні власники), фінансова інфраструктура (рівень розвитку фондового ринку), правова система (захищеність інвесторів, законодавча база про банкрутство) [5]. Крім вищезгаданих, при залученні власного капіталу необхідно враховувати низку об’єктивних чинників впливу зовнішнього та внутрішнього середовища, зокрема, такими чинниками внутрішнього середовища суб’єкта господарювання, на наш погляд, мають бути:

1. Характер операційної діяльності суб’єкта господарювання (тривалість операційного циклу, галузь діяльності). При тривалому операційному циклі існує значно вища потреба у власному капіталі. Зазвичай суб’єкти господарювання з високою часткою необоротних активів у їх структурі та з високим рівнем фондомісткості отримують нижчий кредитний рейтинг, тому змушені обирати пріоритетним джерелом фінансових ресурсів власний капітал.

2. Рентабельність операційної діяльності підприємства. Більший обсяг прибутку від основної діяльності дає змогу реінвестувати його частину у виробничу діяльність зрілого підприємства, тобто провадити господарську діяльність з рахунок власних ресурсів.

3. Стратегічна позиція власників і менеджерів суб’єктів господарювання. Консервативність власників та управлінців суб’єкта господарювання передбачає провадження діяльності з мінімізацією ризиків, результатом чого є домінуюче фінансування за рахунок власних ресурсів.

4. Вплив операційного та фінансового ризиків. Збільшення прибутковості діяльності будь-якого підприємства зумовлене спільною дією ефектів фінансового та виробничого важелів, тому суб’єктам господарювання варто при залученні власного капіталу звертати увагу на значення відповідних показників.

5. Стадія життєвого циклу суб’єкта господарювання. Підприємства, що перебувають на етапі зрілості повинні більшою мірою використовувати власні фінансові ресурси, зокрема внутрішні, оскільки емісія акцій для розширення фінансової бази зрілими підприємствами може сприйматися інвесторами з певною пересторогою.

6. Якість організації управління фінансовими ресурсами. При високій якості управління фінансовими ресурсами підприємству рідше потрібно звертатися до зовнішніх джерел.

7. Налагодженість співпраці з посередниками, рівень зв’язку збутової та виробничої стратегії. При високому рівні відповідності збуту та виробництва існує нижча вірогідність касових розривів та невідповідності надходжень та витрат коштів. В такій ситуації легше маневрувати власними ресурсами.

Що стосується чинників зовнішнього середовища, то в умовах кризової економіки вони здійснюють вагоміший вплив. Серед основних факторів пропонуємо виділити наступні:

1. Стан товарного ринку. Волатильність попиту на продукцію суб’єкта господарювання та непередбачуваність динаміки товарного ринку є чинниками нарощення власного капіталу для мінімізації фінансових ризиків.

2.Рівень оподаткування доходу інвесторів від володіння цінними паперами. Зниження або анулювання податкових ставок на операції з цінними паперами індукує розвиток фондового ринку та інвестиційних процесів та прискорює перелив вільних фінансових ресурсів населення у інвестиції для підприємств.

3.Ціни фондового ринку. Можливості залучення власного капіталу суб’єктами господарювання на внутрішньому ринку залежать від рівня цін фондового ринку.

4.Бар’єри виходу суб’єктів господарювання на міжнародний ринок капіталів. Труднощі виходу на міжнародний ринок капіталів обмежують можливості підприємств залучати власні фінансові ресурси від закордонних інвесторів.

5.Державне регулювання економічної діяльності суб’єктів господарювання. Раціональний державний контроль, стабільна та якісна законодавча база та дозвільна система дають змогу для ширшої і масштабнішої мобілізації власного капіталу підприємствами. Правові та податкові обмеження суттєво впливають на перелік альтернатив під час залучення капіталу.

6. Інфляція та стан ринку ресурсів. Інфляційні очікування суб’єктів господарювання визначають пріоритетність залучення ресурсів з різних джерел [1, 2, 3, 6].

Зауважимо, що крайнощі в управлінні структурою ресурсів є дуже небезпечними й можуть мати “нищівні” з огляду на фінансовий стан наслідки для діяльності підприємства. Потрібно уникати такого розміру боргу, коли платежі за фіксованими зобов’язаннями перевищують розумні межі. Для цього під час прийняття рішення про залучення додаткових позикових коштів треба розглядати найгіршу ситуацію (криза, різке падіння попиту і цін на продукцію, витрати на позики тощо), визначаючи, чи є компанія спроможною виконати свої фіксовані фінансові зобов’язання за несприятливих умов. Повинна бути забезпечена виважена структура фінансових ресурсів, яка відповідає вимогам підприємства і забезпечує мінімальні фінансові ризики за умови достатньо високої ринкової вартості [4].

Доречно підсумувати, що підхід до формування фінансових ресурсів має бути збалансованим у відповідності до зазначених чинників. В умовах нестабільності економічної та політичної ситуації в Україні підприємства повинні особливо ретельно підходити до вибору джерел фінансування власної діяльності з урахуванням впливу кожного чинника та вірогідності небажаних фінансових наслідків. На нашу думку, стратегічна орієнтація повинна бути на власні фінансові ресурси, специфіка формування яких буде відрізнятися для кожного окремого підприємства, зважаючи на особливості операційної діяльності, збутову та логістичну систему, стадію життєвого циклу та якість фінансового менеджменту і відповідність його рівня вимогам сучасного бізнес-середовища.

Page 100: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

98

Список використаних джерел: 1. Балабанов И.Т. Финансовый анализ и планирование хозяйствующего субъекта : [учебник] / И.Т. Балабанов. – М. :

Финансы и статистика, 2009. – 340 с. 2. Бланк И.А. Управление формированием капитала / И.А. Бланк. – К. : Ника-Центр, 2000. – 512 с. 3. Вернерфельт Б. Ресурсная трактовка фирмы / Б. Вернерфельт // Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия

«Менеджмент». – 2006. – Вып. 1. – С. 103–118. 4. Леось О. Механізми формування фінансових ресурсів підприємств / О.Леось// Державне управління та місцеве

самоврядування – вип. 1(16) – 2013 – С. 119-127 5. Ткаченко І.П. Фінансовий менеджмент : [навч. посіб.] / І.П.Ткаченко. – Дніпродзержинськ : ДДТУ, 2013. – 319 с. 6. Хамініч С.Ю. Управління акціонерним капіталом у промисловості / С.Ю. Хамініч, Ю.О. Харланова // Екон. вісн. ун-ту. –

2013. – Вип. 20/1. – С. 66–69.

Orest Ovchar Ivan Franko National University of L’viv

FACTORS OF BUSINESS ENTITIES’ FORMING OF FINANCIAL RESOURCES IN AN OPEN ECONOMY OF UKRAINE In this scientific work are defined key factors that influence the process of choosing the specific source of the financial resources.

In particular, the influence of financial and operational risks, profitability and the life cycle of the enterprise were listed as one of the major internal factors. Regarding the external factors, there were defined such as stock market conjuncture, inflation, state regulation, taxation level of investor’s income. It is recommended to take into account highlighted factors while operating as a business in order to avoid serious consequences in the conditions of unstable economical and political situation in Ukraine.

Анастасія Олексієвич Львівський Національний Університет ім. Івана Франка

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПОДАТКОВИХ РІЗНИЦЬ ПРИ ОБЛІКОВІЙ ІНФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ ТА ЗАРУБІЖНИХ ПІДПРИЄМСТВ

Однією з найважливіших загальноекономічних і бухгалтерських проблем як в практичному, так і в науковому плані є проблема визначення фінансового результату діяльності підприємства, методологія його розрахунку та методика оподаткування. Податкові правила розрахунку фінансових результатів у різних країнах світу можуть суттєво відрізнятись від бухгалтерських, як, зокрема, було і в Україні до запровадження Податкового кодексу у 2011 році.

Податкова різниця - різниця, яка виникає при оцінці і застосуванні критеріїв визнання доходів, витрат, активів, зобов'язань за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку (міжнародними стандартами фінансової звітності) та відображеними відповідно до Податкового кодексу України (далі ПКУ).

Тимчасова податкова різниця - різниця яка виникає у звітному періоді та анулюється в наступних звітних податкових періодах.

Постійна податкова різниця - різниця, яка виникає в звітному періоді і не анулюється в наступних звітних періодах. Методика бухгалтерського обліку тимчасових і постійних податкових різниць затверджується в порядку, передбаченому

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», публікується до 1 квітня 2011 р.[1]. Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про податкові різниці та її розкриття у фінансовій

звітності визначаються згідно П(С)БО 17 [2] Наказом Міністерства фінансів України від 20.10.2015р. за номером 897 була затверджена форма декларації на прибуток

підприємств, в якій у третьому розділі заповняється додаток РІ про різниці, які виникають відповідно до Податкового кодексу України.

Міжнародний досвід засвідчує певний порядок визначення інформаційної бази розрахунку бухгалтерського і податкового прибутків, а також формування постійних і тимчасових різниць, які визначають обмеження щодо критеріїв визнання доходів та витрат для цілей оподаткування. Порядок формування в обліку поточних та майбутніх податкових результатів відображено в міжнародному стандарті бухгалтерського обліку 12 "Податок на прибуток".

Податкові наслідки - це сума витрат на сплату податків, яка в кожному звітному періоді залежить від виникнення й анулювання тимчасових різниць поточного, попереднього і майбутнього періодів. Форми фінансової звітності "Баланс" та "Звіт про фінансові результати" відображають податкові наслідки наступним чином.

Таблиця 1 Податкові наслідки

Поточні Майбутні Поточний податок на прибуток Відстрочені податкові зобов’язання

(відстрочені податкові зобов’язання, що підлягають сплаті у звітному періоді)

Відстрочені податкові зобов’язання (відстрочені податкові зобов’язання, що підлягають сплаті у звітному періоді)

Джерело: складено автором на основі [3] За МСБО 12 "Податок на прибуток" регламентовано порядок визначення відстрочених податкових зобов'язань та

відстрочених податкових активів через ідентифікацію в обліку тимчасових різниць [4, с.27]. Кожна країна застосовує різні ставки оподаткування, диференційовані залежно від різних рівнів податкового прибутку.

Для оцінки відстрочених податкових активів та зобов'язань використовується середня ставка, яку доцільно застосувати до податкового прибутку (податкового збитку) у періодах, де очікується анулювання тимчасових різниць [5].

Федеральне податкове законодавство США дозволяє платнику податків переносити податковий збиток на три роки назад і на п'ятнадцять років уперед, що означає отримання права на відшкодування податків на прибуток, сплачених у попередні періоди. Наслідком перенесення податкового збитку стає відображення у обліку відстроченого податкового активу. Є різні підходи щодо визначення сум поточних та відстрочених податків та виділяють три способи регулювання розбіжностей між сумою витрат на сплату податку, що враховується для визначення фінансового результату, і сумою фактичного податку (податкова різниця) [6, С. 153–154].

Page 101: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

99

Таблиця 2 Методи витрат

Назва методу витрат Сутність методу Країни, які використовують метод Метод «наскрізного потоку» До витрат включається сума

фактично сплаченого податку без урахування тимчасових різниць

Бельгія, Греція, Італія, Португалія, Німеччина, Франція, Швеція

Метод «повної відстрочки» До витрат включається сума податку, що припадає на доходи звітного періоду

Данія (деякі підприємства), Іспанія, Люксембург, Нідерланди, США

Метод «часткової відстрочки» До витрат включається сума податку з урахуванням рівномірності (нерівномірності) надходження доходів до звітних періодах.

Великобританія, Данія (деякі компанії), Ірландія

Джерело: [3] 1. Методом "наскрізного потоку" - до складу витрат включається сума фактично сплаченого податку, без врахування

тимчасових різниць. 2. Метод «повної відстрочки» - віднесення до складу витрат звітного періоду податку з урахуванням отриманих доходів

звітного періоду. 3. Метод "часткової відстрочки" враховує вирівнювання витрат в майбутніх періодах відповідно до доходів, тобто

податковий ефект від різної величини доходів у часі. Великобританія є прикладом країни, де використовується метод "часткової відстрочки". Податкові різниці

відображаються в Податковій декларації компанії за Формою CT600 у Розділі вирахування та звільнення: убутки по акціям, що не обертаються на ринку, витрати на управління, розподіл відсотків, капітальні відрахування для управління бізнесом тощо [6].

У більшості країн Європейського співтовариства бухгалтерський облік є джерелом інформації для складання декларації про прибуток. Основні підходи до обчислення оподатковуваного прибутку:

розрахунок оподатковуваного прибутку за даними поточного бухгалтерського обліку; розрахунок оподатковуваного прибутку із застосуванням коригування бухгалтерського фінансового результату

(прибутку, збитку) до вирахування витрат на сплату податків. У більшості країн для узгодження показників прибутку за фінансовою і податковою звітністю незалежно від обраного

методу ув'язки цих показників прийнята обов'язкова форма звітності підприємств перед податковими органами. У США складається Схема М-1 форми 1120 (сама форма надає інформацію про узгодження прибутку за фінансовою

звітністю з прибутком, що підлягає оподаткуванню).Звітність про податкові різниці подається у Розписі М-3 за формою 1120 (Schedule M-3 for Form 1120) податкової декларації, що надає інформацію про 29 конкретних прибутків або збитків (наприклад, валові іноземні дивіденди, що раніше не обкладалися податком, дохід (збиток) від партнерства США, іноземного партнерства, та інші) та 38 конкретних видів витрат або відрахувань (наприклад, державний, місцевий, іноземний поточний податок на прибуток, компенсації пов'язані з акціями, штрафи та пені та інші).

Отже, облік податкових різниць необхідно здійснювати, керуючись міжнародними та українськими стандартами фінансової звітності, як основи для об'єктивного і зрозумілого формування та подання інформації про фінансовий результат для цілей оподаткування та податкові різниці, а також вимогами ПКУ. Методика обліку податкових різниць повинна надавати однозначне тлумачення порядку їх розрахунку та звітності. Практика країн, де застосовані різні підходи, показує неоднозначність та суперечливість такої інформації у звітності підприємств. Підприємство повинно вести бухгалтерський облік тимчасових та постійних податкових різниць, визначених відповідно до податкового законодавства і забезпечувати накопичення інформації про них в регістрах бухгалтерського обліку.

Список використаних джерел: 1. Податкові різниці: податковий облік / [Пискун А.Е.]; Режим доступу :

http://buhgalter24.at.ua/publ/nalogovyj_uchet/podatkovi_riznici/3-1-0-164 2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток: наказ Міністерства фінансів України від

28.12.2000р. № 353: [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0047-01 8-00. 3. Податкові різниці: Перезавантаження / [Смірнова О.]; Режим доступу : http://ndi-

fp.asta.edu.ua/files/doc/publications/smirnova/10.pdf 4. Податок на прибуток: концепція визначення об'єкту оподаткування / [Т.І.Єфименко, Л.Г.Ловінська, Ф.О.Ярошенко та ін.];

за ред. Ярошенко Ф.О.; Наук.-досл. фін. ін-т – К.: НДФІ, 2004. – 192 с. 5. Ловінська Л.Г. Податковий облік – підсистема бухгалтерського обліку [Текст] / Л.Г.Ловінська// Фінанси, облік і аудит:

Зб. наукових праць, Вип. 3. – К.: КНЕУ, 2004. – С.191–197. 5. 6. Блейк Дж., Европейский бухгалтерский учет [Текст]: [Довідник] / Дж.Блейк, О Амат – М.: Информационно-издательский

дом "Филинъ", 1997. – 400 с.

Anastasia Oleksievich Ivan Franko National University of L’viv

COMPARATIVE ANALYSIS OF TAX DIFFERENCES IN ACCOUNTING INFORMATION OF UKRAINIAN AND FOREIGN ENTERPRISES

In Ukraine there is a problem of determining of the financial results of the company activities. The author studied foreign experience in accounting and disclosure of tax differences, the ways of introduction of the best practical techniques in development of the accounting methodology of representation of tax differences, as well as the international experience of defining of the information basis of calculation of accounting and tax profits and formation of constant and temporary differences. The author presented the examples of the countries with different tax rates which are differentiated depending on different levels of tax profit. Therefore,

Page 102: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

100

accounting is performed by following the international and Ukrainian standards of accounting, and the methodology of accounting of tax differences gives a one meaning definition of the order of their calculation and accounting.

Христина Островерх Львівський національний університет імені Івана Франка

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ РИНКУ ДЕРЖАВНИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ В УКРАЇНІ Україна як незалежна держава вже понад двадцять років використовує кредитні кошти для фінансування державних

потреб, однак ринок державних боргових зобов’язань і надалі залишається слаборозвиненим. Згідно даних Міністерства фінансів України, станом на 28.02.2017 року гривневі державні зобов’язання у структурі валют погашення становлять лише 31 %, що вказує на надмірну частку валютних кредитів у структурі державного боргу та зберігає загрозу дефолту. На внутрішні боргові зобов’язання припадає дещо більше, ніж третина залучених державою коштів, що вважається доволі низьким показником для країн з ринками, що розвиваються та свідчить про недостатній рівень розвитку внутрішнього ринку державних запозичень.

Варто зауважити, що темпи збільшення державного і гарантованого державою боргу впродовж 2016 року були у 10 разів вищими, ніж темпи зростання реального ВВП [1]. Як наслідок, погіршився показник відношення державного та гарантованого державою боргу до ВВП. На початок 2017 року він становив понад 80%, тоді як у Бюджетному кодексі України передбачено граничне значення для цього показника на рівні 60% [2,3].

Згідно даних Рахункової палати, минулого року майже чверть коштів державного бюджету було використано для здійснення боргових виплат, а це більше, ніж було витрачено у зведеному бюджеті на охорону здоров’я, економічну діяльність та оборону. На жаль, сьогодні спостерігається негативна тенденція швидкого нарощення державних боргових зобов’язань, що у майбутньому може призвести до погіршення соціально-економічного становища та створює загрозу для нормального функціонування вітчизняної економіки. Ведення бойових дій, тимчасова втрата частини територій суттєво погіршили і так непросте економічне становище України. Кредитний рейтинг України є критично низьким і не дає можливості вільно залучати кошти на вигідних умовах на світових ринках. Відтак, на зовнішньому ринку надзвичайно важливою є співпраця з МВФ, що сприяє залученню коштів від інших зовнішніх кредиторів.

Усе вище зазначене вказує на необхідність проведення серйозних заходів щодо коригування вітчизняної боргової політики, оскільки наявна ситуація загрожує національній безпеці, сприяє поглибленню економічної кризи та в кінцевому підсумку може призвести до дефолту.

Зараз керівництво України робить кроки до впровадження середньострокового бюджетування, що дасть можливість більш комплексно та стратегічно проводити фінансову політику, здійснювати прогнозування та планування на наступні три роки. Це є нормальною практикою для країн ЄС і сподіваємось, що дасть позитивні результати і для України.

Необхідно здійснювати заходи щодо покращення інвестиційного клімату, що передбачає, зокрема, посилення боротьби з корупцією та бюрократією, спрощення законодавства та процедур для залучення інституційних інвесторів.

Економіка України вже неодноразово потерпала від різких курсових змін національної валюти, тому надзвичайно важливим є збільшення частки кредитних коштів, залучених у національній валюті. Необхідно здійснювати заходи щодо підвищення ліквідності ОВДП. Зокрема, пропозицію державних цінних паперів можна диверсифікувати, запровадивши облігації з плаваючою процентною ставкою, індексованою на рівень інфляції, ощадні облігації державної позики, які були б цікаві для недержавних пенсійних фондів, страхових компаній тощо [4].

Не менш важливим сьогодні є зменшення навантаження державного боргу на бюджет країни. Хоча вітчизняним законодавством, як уже зазначалось, передбачений критичний рівень співвідношення державного боргу до ВВП країни на рівні 60%, проте багато економістів сходяться на тому, що для країн з ринками, що розвиваються, доцільним є дотримання його на рівні 35-40%.

Удосконалення потребує також механізм місцевих запозичень та запозичень під гарантії уряду. Відтак актуальним завданням залишається запровадження системи контролю боргових ризиків як на державному рівні, так і на рівні окремих господарських одиниць, які залучають кредитні кошти.

Отож, виважена послідовна стратегічна розбудова ринку державних запозичень, спрямована на зменшення боргового навантаження, підвищення частки кредитів, залучених в національній валюті та на внутрішньому ринку, має стати важливим чинником відновлення економічного зростання в Україні.

Список використаних джерел: 1. Офіційна інтернет-сторінка Рахунова палата. Доступ 12.05.2017 за адресою: http://www.ac-

rada.gov.ua/control/main/uk/index 2. Офіційна інтернет-сторінка Державна служби статистики України. Доступ 12.05.2017 за адресою:

http://www.ukrstat.gov.ua/ 3. Офіційна інтернет-сторінка Міністерство фінансів України. Доступ 12.05.2017 за адресою: http://www.minfin.gov.ua 4. Богдан Т. П. Управління економікою: теорія і практика / Т. П. Богдан // Економіка України. – 2013. – №2 (615). – с. 4 – 17.

Khrystyna Ostroverkh Ivan Franko National University of L’viv

THE CURRENT STATE AND PROSPECTS OF THE GOVERNMENT DEBT’S MARKET IN UKRAINE In this article the present situation on the market of government debt is described. We can see a decrease of a key macroeconomic

indicator such as debt-to-GDP ratio in Ukraine. Mostly government loans are taken in foreign currencies and internal debt market is not developed well. The situation is complicated more by war actions and loss of part of Ukraine’s territory. There is a need for deep changes in debt policy. Implementation of strategic debt planning, improvement of investment environment, fight with corruption, developing of internal debt market must be done.

Page 103: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

101

Ірина Павлік Львівський національний університет імені Івана Франка

ДОСВІД ОРГАНІЗАЦІЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЗА УЧАСТЮ ТОВАРИСТВА «СІЛЬСЬКИЙ ГОСПОДАР»

Важливим інструментом захисту та забезпечення зростання освіченості пересічного селянина, сприяння самоорганізації та господарській самодіяльності, оборонним інструментом захисту інтересів західноукраїнського села кінця ХІХ – початку ХХ століття постала українська кооперація, головно ж у діяльності Товариства «Сільський господар» (1899 – 1944 рр.). Означене товариство через тридцять років від початку своєї діяльності (1929 рік) було реорганізованим, здобуваючи щоразу більше досвіду в організації діяльності суб'єктів господарювання.

Деякі відомості ми знаходимо у дослідженнях істориків преси та книгознавців – Н. Зелінської, С. Костя, І. Крупського, Л. Пинди, Л. Сніцарчук та інших. Однак спеціальних розробок, присвячених з’ясуванню ролі і місця фахово-господарських часописів в різних аспектах господарсько-економічного та культурно-просвітницького життя нації немає.

Виходячи з науково-теоретичного та практичного значення теми, а також враховуючи її недостатню вивченість, поставлено перед собою мету створити об'єктивну цілісну картину діяльності товариства “Сільський господар”, виділяючи й ґрунтовно аналізуючи при цьому найважливіші форми й напрями роботи товариства, акцентуючи, таким чином, увагу на ролі "Сільського господаря" як в економічному, так й суспільно-політичному житті української нації.

У ході подальшого дослідження, під суб’єктами господарювання маємо на увазі учасників господарських відносин, котрі здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, мають власне майно та несуть зобов’язання у межах цього майна, а отже, маємо на увазі діяльність не лише комерційно орієнтованих суб’єктів товарно-промислового та суспільного виробництва, але й некомерційно спрямованих суб’єктів господарювання (в т.ч. громадські організації: школи, курси, сільські бібліотеки та читальні, тощо).

Першочергово варто відзначити, що товариство «Сільський господар» за період своєї діяльності плідно розвивалося та поширювало свою діяльність через філії та гуртки, щораз збільшуючи кількості як фахового персоналу, так і кількість нових членів Товариства (табл. 1).

Таблиця 1 Розвиток та поширення впливу Товариства «Сільський господар» за період своєї діяльності 1899 – 1944 рр., шт.; осіб

№ п/п Період, рр. Кількість

філій, шт. Кількість

гуртків, шт. Кількість членів Товариства, осіб

Наявність фахового персоналу, осіб

1 2 3 4 5 6 1 1899-1910 рр. 85 317 12 500 4 2 1918 р. 88 1 815 83 400 9 3 1927 р. 52 112 18 400 15 4 1932 р. 73 1 928 45 400 25 5 1939 р. 80 2 040 160 000 167 6 1944 р. 66 2 040 250 000 250 Джерело: [7, с. 75-80]. За даними табл. 1 можемо спостерігати, що у діяльності Товариства «Сільський господар» є періоди суттєвого

сповільнення його діяльності (1927-1932 рр.; 1944 р.), а також періоди активізації та швидкого піднесення (до 1939 року та на початках діяльності 1899-1927 рр.). Слід відзначити, що виявлені тенденції першочергово залежали від лояльності влади та надання дозволу на громадську діяльність кооперативного Товариства «Сільський господар».

Дослідження наукових джерел [1-9] дає підстави вважати, що планована різновекторність організації діяльності суб'єктів господарювання за участю товариства «Сільський господар» була невід’ємною частиною реформування західноукраїнського виробництва на селі та проявлялася по-різному:

- участь товариства «Сільський господар» у розвитку сільськогосподарського виробництва суб’єктів господарювання мав рекомендаційний характер та стосувався практичної реалізації пропозицій щодо технологічно-організаційних новацій [6, с. 99];

- теоретично-практичне сільськогосподарське сприяння українським селянам, котре охоплювало освітньо-консультаційне та культурно-просвітницьке навчання селян, а також організаційно-виробниче спрямування допомоги українському селянству та ґрунтувалася на господарському самодіяльництву членів Товариства «Сільський господар»). Основними методами агрономічного впливу були організаційно-виробничий, агрономічно-пропагандистський, практично-показовий, тощо.

Вище зазначені освітні напрями сприяння реалізовували себе через організацію товариством «Сільський господар» різних комерційно- та некомерційно-орієнтовних громадських суб’єктів господарювання, зокрема:

1) значну увагу приділяло товариство «Сільський господар» створенню сільських бібліотек та читалень, а також займалося видавничою діяльністю, зокрема у періодичній пресі та інших друкованих виданнях (з 1926 року за редакцією таких діячів як Є. Храпливий, П. Дубрівський та ін.), здійснюючи зокрема видання часопису «Сільський господар»; а також видавалися місячники, такі як: «Український пасічник» (з 1928 р.), «Сад і город» (1939 рік); «Практичне садівництво»; календар-альманах «Сільського господаря» (з 1928 року). Ідеї, методи та практика ведення сільського господарства, - мали значний вплив на хлібороба-селянина в ракурсі раціоналізації ведення сільського господарства;

2) економічна агрономічна просвітницько-консультативна та рекламна робота Товариства «Сільський господар» передусім передбачала можливості реалізації захисту господарських інтересів селянства від провладного впливу, неправомірності дій виконавців-представників органів самоврядування на місцях, цитуємо: «Треба при філіях «Сільського господаря» організовувати бюро правничої поради.., бо коли б гуртом, спільно наші селяни зложити такі бюро, вони могли б за невелику плату отримати там кваліфіковану юридичну консультацію», – закликала редакція Товариства «Сільський господар»» [4, с. 160];

3) також відзначилося Товариство «Сільський господар» своїм вкладом у поширення економічних знань та в освітні проекти розвитку західноукраїнського селянського жіноцтва кінця ХІХ – початку ХХ століття. Центральною у концепціях реалізації господарсько-економічної просвіти постала ідея так-званого вишколу господинь. Окремо варто наголосити на

Page 104: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

102

створеній мережі некомерційних громадських суб’єктів господарювання, - сільськогосподарських шкіл для західноукраїнського жіноцтва за участі провідних кооперативних товариств «Просвіти», «Рідної школи», «Сільського господаря» та їх співпрацею із повітовими школами [1, с. 238-239; 2, с. 102; 8, с. 101-102];

4) товариство «Сільський господар» втілило у життя свій освітньо-економічний теоретико-практичний сільськогосподарський проект, відомий під найменуванням Хліборобського вишколу молоді із передбаченим трирічним навчанням (1932 р., під головуванням відомого діяча Є. Храпливого). Станом на 1938 рік, цей, уже не проект, а реальність, об'єднував 17 920 учнів (дівчат та хлопців) при 1 180 гуртках у 550 селах Західної України.

Досвід організації діяльності комерційно та некомерційно спрямованих суб’єктів господарювання за участю товариства «Сільський господар» можна використати також і в умовах сьогодення, зокрема для проведення комплексної реорганізації системи управління аграрного сектору економіки, можливості створення та поширення системи сільськогосподарського самоуправління, можливості організування агрономічного та економічного сприяння населенню, а також успішному поступальному розвитку аграрного ринку та агроринкової економіки.

Список використаної джерел: 1. Білавич Г. Концепція господарського просвітництва західноукраїнського жіноцтва (початок ХХ ст.) / Г. Білавич //

Проблеми підготовки сучасного вчителя. – 2013. – № 8(2). – С. 237–243. 2. Боровський М. Сільськогосподарське шкільництво на західноукраїнських землях / М. Боровський // Крайове господарське

товариство «Сільський господар» у Львові 1899 – 1944 рр. – Нью–Йорк: Б.в., 1970. – С. 99–105. 3. Звідомлення з діяльності Краєвого товариства господарського «Сільський господар» у Львові за час від 24 листопада 1924

до 30 листопада 1927. —Л.: накладом т-ва «Сільський господар», 1927. — 92 с. 4. Іваницька Б. В. Преса господарських товариств Східної Галичини: тематичні аспекти суспільно-політична роль (1918-

1939 рр.): дис. канд. наук з соц. комун.: 27.00.04 / Іваницька Божена Василівна – Львів, 2015. – 207 с. 5. Короткі господарські новини // «Діло». – Львів, 13 вересня. – 1934. – Ч. 244 (13.789). 6. Родіонова Л. А. Роль товариства «Сільський Господар» у розвитку сільського господарства західноукраїнських земель

(20–30-і роки) : дис. канд. ек. наук : 08.01.04 / Родіонова Л. А. – Тернопіль, 2001. – 173 с. 7. Родіонова Л. Відносини між українським товариством «Сільський господар» і польською владою (1920-1930 рр.) / Лариса

Родіонова // Збірник праць ТО НТШ, — Т. : Рада, 2007 — Том 3: Українсько-польські відносини вчора і сьогодні. — С. 70–80. — (Україна і Польща: суспільно–політичні відносини).

8. Сеньків М. Роль «Сільського господаря» у поширені агротехнічних знань серед галицького селянства в міжвоєнний період (1919–1939 рр.) / Михайло Сеньків // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. І. С. Зуляка. – Тернопіль: Вид–во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2010. – Вип. 2. – С. 100– 103.

9. Сільський господар. — 1927. — № 5.

Iryna Pavlik Ivan Franko National University of L’viv

THE EXPERIENCE OF THE ORGANIZING OF BUSINESS ENTITIES’ ACTIVITY INCLUDING «RURAL OWNER» COMPANY

The organizational activities of the Company’ «Rural owner» in the context of realization the number of successful commercial and non-profit oriented business entities for opportunities to influence the reform of the western village is researched. Activities of the Company is researched in providing konsultantsiyno educational, propaganda and advertising, organizational and production services; business opportunities for initiating contract manufacturing relationships, creating opportunities to farmers by the West for the first time brought members of economic and industrial integration in the joint-stock corporate basis.

Марта Петльована Львівський національний університет імені Івана Франка

ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КУЛЬТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА СУЧАСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ Управління організаційною культурою здійснюється за допомогою таких заходів, як контроль за її станом з боку

менеджерів; пропаганда і навчання персоналу необхідним навичкам; підбір кадрів, що відповідають цій культурі, та усунення тих, хто в неї не вписується; широке використання символіки, обрядів та ритуалів.

Сила, стійкість і живучість організаційної культури визначаються низкою її провідних чинників: кількість вірувань, цінностей, що поділяються працівниками або «товщиною» культури; ступінь підтримки культури членами організації; зрозумілість пріоритетів культури.

«Товщина» організаційної культури визначається кількістю важливих припущень, що поділяються працівниками. Культури з багатьма рівнями віри та цінностей мають сильний вплив на поведінку в організації. В одних культурах вірування, що поділяються, та цінності чітко розшифровані, їх відносна важливість та зв’язок між ними не зменшують ролі кожної з них. У інших культурах відносні пріоритети та зв’язки між цінностями, що поділяються, не такі зрозумілі. У першому випадку досягається більший ефект з погляду впливу на поведінку людей. Таким чином, сильна культура «товстіша», вона поділяється великою кількістю працівників, чітко визначає пріоритети та має більший вплив на поведінку в організації.

Сильна культура не тільки створює переваги для організації. Слід мати на увазі, що вона є й серйозною перешкодою на шляху проведення змін в організації. Тому вважається, що краще мати помірно сильну культуру в організації [1 , c. 206].

Для підтримки організаційної культури теорією організації пропонується система методів. Об’єкти і предмети уваги, оцінки, контроль з боку менеджерів. Це один з найбільш сильних методів підтримки культури

в організації, оскільки своїми діями, що повторюються, менеджер орієнтує працівників на те, що важливе і що від них очікується.

Реакція керівництва на критичні ситуації та організаційні кризи. У таких ситуаціях менеджери та їх підлеглі розкривають для себе організаційну культуру такою мірою, в якій вони собі її й не уявляли. Глибина і розмах кризи можуть вимагати від організації або посилення наявної культури, або впровадження нових цінностей та норм, які дещо її змінюють.

Моделювання ролей, навчання та тренування. Аспекти організаційної культури засвоюються підлеглими крізь призму виконання своїх ролей. Менеджери можуть спеціально включати важливі «культурні» сигнали в програми навчання та в

Page 105: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

103

щоденну допомогу підлеглим по роботі. Постійно концентруючи на цих моментах увагу, менеджер допомагає підтримувати певні аспекти організаційної культури.

Критерії визначення винагород та статусів. Культура в організації може вивчатися через систему нагород і привілеїв. Останні зазвичай прив’язані до певних зразків поведінки та визначають для працівників пріоритети, а також вказують на цінності, що мають більше значення для окремих менеджерів та організації в цілому.

Критерії прийняття на роботу, просування та звільнення. Це один з основних способів підтримки культури в організації. Вихідні моменти регулювання кадрового процесу стають швидко відомі персоналу щодо руху співробітників усередині організації. Критерії кадрових рішень можуть допомогти, а можуть і перешкодити зміцненню культури, наявної в організації.

Організаційні символи та обрядовість. Багато вірувань та цінності, що покладені в основі культури організації, виражаються через різні ритуали, обряди, традиції та церемонії. До обрядів належать стандартні та повторювані заходи колективу, що проводяться у встановлений час за спеціальним приводом для впливу на поведінку та розуміння працівниками ор­ганізаційного оточення. Ритуали є системою обрядів. Навіть певні управлінські рішення можуть ставати організаційними обрядами, які працівники інтерпретують як частину організаційної культури. Такі обряди виступають як організовані і сплановані дії, що мають важливе культурне значення. Дотримання ритуалів, обрядів і церемоній підсилює самовизначення працівників [2 , с. 227].

Однією з форм прояву культури організації є її імідж, тобто репутація — добре ім’я, образ, що формується у клієнтів, партнерів, громадськості під впливом результатів діяльності, успіхів або неуспіхів організації. Поняття іміджу запропоноване американським економістом К. Болдингом в 1961 році. Основу іміджу становлять: наявний стиль внутрішніх та зовнішніх ділових і міжособових відносин персоналу та офіційна атрибутика — назва організації, емблема, товарний знак. Сьогодні імідж є однією з найважливіших характеристик організації, чинником довіри до неї та її товару, а отже, є умовою її процвітання.

Мета створення іміджу полягає не в отриманні організацією популярності, а в забезпеченні позитивного ставлення до неї. Його основою є надійність, порядність, гнучкість, культура та соціальна відповідальність. Імідж є динамічний і може змінюватися під впливом обставин, нової інформації. Він створюється цілеспрямованими зусиллями та залежить від кожного працівника. Сучасний менеджмент вкрай потребує формування високої культури. Насамперед потрібно визначити, який тип культури необхідний певній організації. Вибравши його, слід всебічно вивчити ту культуру, яка вже сформувалася. У результаті можна скласти план перетворень організаційної культури відповідно до наперед поставленої мети та заручитися підтримкою персоналу [3 , с. 169].

З часом під впливом обставин культура може зазнавати зміни. Одним із шляхів вдосконалення культурного середовища організацій в Україні є глибокий аналіз та впровадження методів підтримки культури.

Методи зміни культури організації відповідають методам підтримки культури. Це: - зміна об’єктів і предметів уваги з боку менеджера; - зміна стилю управління кризою або конфліктом; - перепроектування ролей та зміна наголосу в програмах навчання; - зміна критерію стимулювання; - зміна акцентів у кадровій політиці; - зміна організаційної символіки та обрядовості. Зміни в поведінці можуть спричинити зміни в культурі, і навпаки. Є три можливості поєднання змін у поведінці та

культурі в організації. Зміни в культурі без змін в поведінці. В цьому випадку працівники можуть змінити одне чи декілька вірувань або

цінностей, але при цьому вони не здатні змінити свою відповідну поведінку. Головною проблемою є те, що люди в організації не володіють потрібними для зміни поведінки в цих умовах здібностями та підготовкою.

Зміни поведінки без змін у культурі. В цьому випадку один або більше членів організації або група можуть бути переконані в тому, що організаційні зміни повинні відбутися, хоча окремі працівники можуть не хотіти цього. Головна проблема — відсутність прихильності та послідовності в адаптації своєї формальної поведінки до нової культури.

Зміни відбуваються і в поведінці, і в культурі. Це ситуація постійних змін у тому сенсі, що люди по-справжньому і щиро вірять та цінують те, як вони по-новому роблять свою роботу, що дає внутрішнє задоволення [4 , с. 88].

Зміни в змісті культури потрібні тоді, коли культура, наявна в організації, не сприяє змінам поведінки до стану, необхідного для досягнення бажаного рівня організаційної активності.

При формуванні організаційної культури керівництву підприємства слід зосередити увагу на: 1) відборі потенційно лояльного персоналу; 2) навчанні персоналу необхідним навикам; 3) делегуванні повноважень і розширенні сфери відповідальності, розвитку лідерства, як необхідної умови формуванні

організаційної культури; 4) створенні адекватної системи оцінки результатів роботи персоналу і системи винагород [5 , с. 289]. Отже, менеджери повинні підтримувати культуру, яка все ще є ефективною, і змінювати пріоритети культури, яка не

зарекомендувала себе. Йдучи в ногу з часом, на всіх сучасних підприємствах варто провести реконструкцію культурного середовища, вдосконалюючи його, за допомогою системи методів підтримки організаційної культури, створення іміджу організації та глибокого аналізу змін культурного середовища. Прогрес повинен охоплював все ширше коло організацій і тим самим покращувався економічний стан країни.

Список використаних джерел: 1. Єрмаков В.В. Менеджмент організації: Навч. посібник / В. В. Єрмаков — М.: Видавництво МПСІ, 2005. — C. 204-208 . 2. Карамушка Л.М. Роль організаційної культури в діяльності сучасних організацій: аналіз основних підходів / Л.М.

Карамушка, В.І. Лагодзінська, В.М. Івкін, О.С. Ковальчук // Актуальні проблеми психології : зб. наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України / [ред. кол. : С.Д. Максименко (гол. ред.) та ін.]. – К. - Алчевськ : ЛАДО, 2013. – Т. І : Організаційна психологія. Економічна психологія. Соціальна психологія / за ред. С.Д. Максименка, Л.М. Карамушки. – 2013. – Вип. 38. – C. 225-229.

3. Крупський, О. П. Процес формування і розвитку організаційної культури підприємств / О. П. Крупський // Управління розвитком підприємства в інтеграційних умовах: колект. монографія / за заг. ред. Т. В. Гринько. – Д., 2014. – С. 162–177.

Page 106: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

104

4. Савчук Л. Розвиток організаційної культури в Україні / Л. Савчук // Персонал. – 2012. – №5. – С. 86-89. 5. Харчишина, О. В. Формування організаційної культури в системі менеджменту підприємств : монографія / О. В.

Харчишина. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2011. – C. 285-290.

Marta Petlovana Ivan Franko National University of L’viv

WAYS TO IMPROVE THE CULTURAL ENVIRONMENT OF CONTEMPORARY UKRAINIAN ORGANIZATIONS Measures to improve the organizational culture of the contemporary enterprise are submitted in the article. The ways of forming

and development, analysis the process of its formation and analysis of the theoretical principles of organizational culture in modern terms are identified and shown. On the basis of the materials were formed contemporary measures and ways of improvement organizational culture and conclusions about the necessity of reconstruction of the cultural environment in modern enterprises of Ukraine.

Мар’яна Петрикіна Львівський національний університет імені Івана Франка

ОЦІНКА І ПРОГНОЗУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЬВІВСЬКОГО РЕГІОНУ МЕТОДОМ НАЙМЕНШИХ КВАДРАТІВ

Дослідження питання інвестування економіки завжди знаходилося в центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції зачіпають найбільш глибинні основи господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. У сучасному світі вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, забезпечення технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях [4].

Мета роботи – дослідження і прогнозування інвестиційної діяльності Львівської області методом найменших квадратів. Завдання полягає в проведенні статистичного аналізу, в результаті якого будуть виявленні особливості, форми, тенденції

інвестиційної діяльності у Львівській області, а також в прогнозуванні даних на майбутні періоди. В економіці будь-якої країни інвестиції є домінуючою складовою розвитку фінансової діяльності на підприємстві.

Фундаментальні питання аналізу інвестицій досліджували такі вітчизняні вчені як І. Бланк, Є. Мних, С. Покропивний, М. Скворцов, а також зарубіжні М. Алєксєєв, Л. Бернстайн, Р. Ентоні, Є. Крайнєва, А. Шеремет та інші [5].

Іноземні інвестиції – це один з ключів до інтеграції ринково орієнтованої й демократичної України в Європу. Використовуючи дані ГУСуЛО щодо загального обсягу прямих іноземних інвестицій різних країн в економіку Львівської

області, визначаємо, що найбільше коштів було вкладено в економіку регіону в 2013-2014 роках (1315,8 та 1379,5 млн.$ відповідно) [1]. Станом на 1 січня 2017 року прямі іноземні інвестиції зменшились на 7,8 млн. $ (на 0,71%) порівняно з 1 січня попереднього року. За останні 8 років цей показник є найменшим. Також ми можемо стверджувати, що з 2014 року до теперішнього часу помітний спад прямих іноземних інвестицій.

Найбільший внесок в економіку Львівської області за період 2010-2017 років безумовно належить країні-сусіду Польщі. При чому за весь час прямі іноземні інвестиції з цієї країни щороку збільшувались і станом на 1 січня 2017 року становили 374,2 млн.$, ця сума збільшилась на 30% порівняно з базовим (2010) роком і на 3,5% порівняно з попереднім (2016) роком. У п’ятірку країн, які найбільше інвестували коштів за 2016 рік в Львівський регіон входять: Польща (374,2 млн.$), Кіпр (139,1 млн.$), Австрія (112,1 млн.$), Німеччина (85,4 млн.$) і Швейцарія (68,6 млн.$).

Якщо ж заглибитись в дані Львівського регіону, то отримаємо наступні висновки по районах і містах обласного значення згідно показника прямих іноземних інвестицій: найбільш інвестиційно-привабливими містами станом на 1 січня 2017 року виявились Львів (606,1 млн.$), Борислав (41,4 млн.$), Трускавець (32,2 млн.$). Найменш привабливим містом виявилось м. Моршин (0,4 млн.$). Щодо районів, то можемо прослідкувати наступне: найбільше прямих іноземних інвестицій за 2016 рік було вкладено у Буський (69,3 млн.$) , Стрийський (63,7 млн.$) та Кам’янко-Бузький (60,4 млн.$) райони, найменше – в Турківський, Старосамбірський, Самбірський (0,045; 0,111; 0,317 млн.$ відповідно).

Через політичний конфлікт в нашій країні рівень іноземних інвестицій в регіонах скоротився. Але якщо розрахувати абсолютні прирости обсягів прямих іноземних інвестицій, то бачимо, що існують райони, в яких цей показник має додатнє значення. До районів, в яких збільшили інвестиційні вкладення у період 2015-2016 років належать: Перемишлянський (на 5,2 млн.$ за 2016 рік порівняно з 2015), Жидачівський (на 4,3 млн.$) та Жовківський (на 2,8 млн.$) райони.

Загалом прямі інвестиції найчастіше здійснювались грошовими внесками упродовж всього досліджуваного періоду, вдвічі менше у формі внесків на нерухоме і рухоме майно.

Дослідивши вкладення інвестицій у різні сфери економічної діяльності (відповідно до КВЕД-2010), можемо зробити висновок, що найпривабливішою сферою інвестування у 2016 році виявилась переробна промисловість (375,4 млн. $), а саме виготовлення виробів з деревини, паперу та поліграфічна діяльність (99,7 млн. $), машинобудування (92,9 млн. $) і виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (98 млн. $). Найменше ж іноземних інвестицій можна прослідкувати в галузі виробництво комп’ютерів, електронної та оптичної продукції (0,05 млн. $), а також в галузі освіти (0,06 млн. $).

Капітальні інвестиції - інвестиції у придбання або виготовлення власними силами для власного використання матеріальних та нематеріальних активів.

Завдяки даним ГУСуЛО, ми бачимо, що капітальні інвестиції в 2017 році збільшились на 3831,5 млн. грн. порівняно з попереднім роком і на 4556,3 млн. грн.. порівняно з базовим 2010 роком [1]. Це в 1,4 рази більше, ніж в 2016 році і в 1,52 рази більше, ніж в базовому році. Загалом найменше капітальних інвестицій в Львівській області спостерігається у 2010 році. Після нього було різке піднесення цього показника на 3283,8 млн. грн. в наступному році, а вже в період 2012-2014 років значення цього показника почало спадати.

Найбільше капітальних інвестицій у 2015 році було здійснено з власних коштів підприємств та організацій (7350,20 млн. грн.), найменше ж з коштів державного бюджету (444,8 млн. грн.).

Характеризуючи дані щодо капітальних інвестицій у відношенні на 1000 осіб у містах та районах, ми можемо стверджувати, що найбільш привабливими для капітального інвестування у 2015 році виявились такі міста обласного значення як Моршин (18047 тис. грн. на 1000 осіб), Трускавець (12278,9 тис. грн.), Львів(8920,1 тис. грн.). Найменше капітальних інвестицій здійснювалось в Бориславі (1597,8 тис. грн.). Щодо районів, то найбільша сума капітальних

Page 107: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

105

інвестицій, що припадає на 1000 осіб, була в Перемишлянському, Кам’янко-Бузькому та Стрийському районах (11096, 8226 та 7507,3 тис. грн. відповідно), а найменша спостерігалась в Старосамбірському районі (973,8 тис. грн.).

Капітальні інвестиції у матеріальні активи у 2015 році в загальній структурі склали 97,6%. Найбільша частка цих інвестицій припадає на житлові будинки (30,1%); машини, обладнання й інвентар (25,4%); найменша, а саме 0,4%, припадає на права на комерційні позначення, об’єкти промислової власності, авторські та суміжні права, патенти, ліцензії, концесії тощо.

Одним із найбільш поширених методів прогнозування інвестиційної діяльності є екстраполяція, яка полягає у вивченні сформованих у минулому і сьогоденні стійких тенденцій економічного розвитку і перенесення їх на майбутнє [3].

Метод найменших квадратів (метод аналітичного вирівнювання тренду) є складним методом екстраполяції. Він може бути застосований тільки в тому випадку, коли розвиток явища досить добре описується побудованою моделлю й умови, що визначають тенденцію розвитку в минулому, істотно не зміняться у майбутньому [2].

Використовуючи дані ГУСуЛО щодо загального обсягу прямих іноземних інвестицій різних країн в економіку Львівської області, здійснюємо прогноз на два роки. Отже, ми можемо стверджувати, що у 2017 р. обсяг прямих іноземних інвестицій різних країн в економіку Львівської області складатиме 885,192 млн.$ (тобто зменшиться на 208 млн.$ порівняно з 2016 роком), а в 2018 році - 688,9 млн.$ (зменшиться на 404,3 млн.$).

Найбільше прямих іноземних інвестицій за 2016 рік згідно КВЕД 2010 було залучено у виготовлення виробів з деревини, паперу та поліграфічна діяльність. Тому нашим завданням буде за допомогою МНК спрогнозувати значення цих показників на майбутній період. Підставивши дані в лінійне рівняння тренду, можемо спрогнозувати вкладення прямих іноземних інвестицій у виготовлення виробів з деревини, паперу та поліграфічну діяльність на наступні роки: за 2017 рік цей показник сягне 104,89 млн. $, а в 2018 році дорівнюватиме 104,8 млн. $. Тобто очікується зростання інвестицій у 2017-2018 роках на 5,16 та 5,17 млн.$ відповідно.

Капітальні інвестиції є ще одним не менш важливим показником, який розраховують для Львівського регіону. Збудувавши лінію тренду, ми визначили, що для достовірнішого майбутнього прогнозу за даним часовим рядом, потрібно використати поліноміальне рівняння: y = 97,402x2 - 289,02x + 10347. З нього ми й визначаємо суми майбутніх інвестиційних вкладень. У 2016-2017 роках було спрогнозовано такий обсяг капітальних інвестицій: 13,1 та 14, 3 млн. грн.

Окрім цього ми можемо спрогнозувати якими будуть суми капітальних інвестиційних вкладень у Львівському регіоні згідно провідних видів економічної діяльності в 2015 році. За допомогою методу аналітичного вирівнювання тренду ми спрогнозували наступне: капітальні інвестиції у будівництво зростуть на 787,07 млн. грн. у 2016 році порівняно з 2015 роком і на 1773,97 млн. грн. у 2017 р. порівняно з 2015. Щодо промисловості, то інвестиції в неї спадуть на 63,95 млн. грн. у 2016, але у 2017 зростуть на 5,84. Капітальні інвестиції в оптову та роздрібну торгівлю у 2016 році зменшаться в 0,99 рази порівняно з 15 роком, але вже в наступному 2017 році спостерігатиметься зростання в 1,15 рази.

Діяльність будь-якого підприємства в тій чи іншій мірі пов'язана з інвестиційною сферою. Необхідною умовою економічного зростання є збільшення і створення нових інвестицій в розвиток, вдосконалення діючих основних фондів і виробництв, в матеріальні та нематеріальні активи. Дослідивши тенденцій, динаміку показників інвестиційної сфери, ми провели прогноз на наступні 2 роки. Прогнозування було здійснене за таким статистичним методом - методом найменших квадратів. Загалом планування і прогнозування інвестиційної діяльності є одним з основних завдань фінансового планування, яке повинно забезпечити узгодження довгострокових цілей підприємств регіонів і використання ресурсів, що спрямовуються на досягнення цілей. Інвестиційна діяльність будь-якого підприємства пов'язана з витратами, які підприємство повинно понести на даний момент часу для позитивного ефекту в майбутньому.

Список використаних джерел: 1. Головне управління статистики у Львівській області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lv.ukrstat.gov.ua. 2. Моделі і методи прийняття рішень в аналізі та аудиті: навч. посіб. / Н.М. Гаркуша, О.В. Цуканова, О.О. Горошанська. -

К. : Знання, 2011. - 591 с. 3. Бондар М.І. Стан та вдосконалення аналізу ефективності інвестицій// Економіка та держава. – 2008. – №2. 4. Романенко В, В. Особливості забезпечення інвестиційного розвитку регіонів України // Регіональні перспективи. - 2010. -

№ 6 (25). 5. Колтинюк Б.А. Інвестиційні проекти: підручник для вузів. – 2 вид., переправ., і доп. - Спб.: Видавництво Михайлова В.А.,

2010. – 622 c.

Mariana Petrykina Ivan Franko National University of L’viv

THE ASSESSMENT AND FORECASTING OF THE INVESTMENT ACTIVITY IN LVIV REGION BY METHOD OF LEAST SQUARES

The work is devoted to research of state and dynamics of the main indicators of investment activity in Lviv region. Evaluation and forecasting of the investment activity of Lviv region was carried out using the method of least squares. The conclusions was made about the actual financial status of different types of investment in Ukraine.

Лілія Петровська Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СФЕРИ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В УКРАЇНІ

У тезах розглянуто основні проблеми та окреслено перспективи розвитку сфери інформаційних технологій в Україні. Також, обґрунтовано важливість сфери інформаційних технологій для економіки України в контексті світових інтеграційних процесів. Досліджено тенденції, які спостерігаються на ринку ІТ впродовж останніх років. Доведено стрімкий динамічний розвиток досліджуваної галузі, проаналізовано основні економічні показники. Проаналізовано рівень та стан галузі інформаційних технологій України на фоні інших країн – гравців ІТ-ринку.

Постановка проблеми. У сучасному світі розвиток інформаційних технологій набирає усе більших обертів. ІТ-сфера тісно та динамічно інтегрується у всі галузі світової економіки, безпосередньо впливаючи на загальне зростання економічних та соціальних показників підприємств і організацій. Розуміння важливості інформаційних технологій для

Page 108: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

106

формування стійких конкурентних позицій організацій, розвитку усіх напрямів діяльності, покращення якості товарів та послуг тощо, призводить до стійкого попиту на ці технології. У такий спосіб відбувається взаємний вплив ІТ-сфери та інших економічних галузей у зовнішньому середовищі та транснаціональному масштабі. Для України ІТ-сфера має особливо важливе значення, адже на фоні загальної економічної та політичної кризи, вона здатна згладити ці явища за допомогою стрімкого розвитку, а також забезпечення функціонування багатьох суміжних галузей. За даними міжнародних організацій, Україна у 2016 р. займала третє місце у світі за кількістю сертифікованих ІТ-спеціалістів, а також входила до основних тридцяти місць розташування для передавання замовлень на розроблення програмного забезпечення. Крім того, у 2016 р. Україна посіла 24-те місце в міжнародному рейтингу компанії A. T. Kearney найпривабливіших країн у сфері аутсорсингу (вибірка охоплює 51 державу). Це, своєю чергою, свідчить про значний потенціал зростання для галузі.

Метою дослідження є виявлення основних проблем і перспектив функціонування сфери інформаційних технологій в Україні, а також виявлення перспектив та основних напрямів руху вітчизняної ІТ-сфери та можливості її інтеграції на світовому ринку.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання функціонування сфери інформаційних технологій та її впливу на економіку України висвітлені у працях таких авторів як: О. С. Бабанін, С. В. Войтко, А. О. Маслов, С. О. Пиріг, І. О. Седікова, Л. І. Федулова, М. П. Чайковська, А. А. Чухно та інші. Однак, чимало питань залишаються не дослідженими, а відтак, потребують додаткового вивчення.

Виклад основного матеріалу. Вітчизняний ринок інформаційних технологій перебуває на стадії активного становлення. Зокрема збільшується ринок комп’ютеризації підприємств, розширюється мережа доступу до Інтернет, зафіксовано відчутне збільшення експорту української програмної продукції та технологічних послуг [1]. Під інформаційними технологіями розуміють систему методів і способів збирання, накопичення, зберігання, пошуку та оброблення інформації на основі використання засобів обчислювальної техніки [3]. Можна відзначити такі характеристики українського ІТ-ринку:

зростання професіоналізму серед ІТ-фахівців та компаній-замовників, що сприяє грамотнішому вибору технологій виконання бізнес-завдань із урахуванням майбутнього розвитку;

зростаючий інтерес організацій та підприємств до бізнес-рішень для підвищення ефективності роботи; усвідомлення необхідності автоматизації процесу управління інформацією та збереженням даних з метою отримання

конкурентних переваг; необхідність відповідності до законодавчих вимог; прагнення до збільшення прозорості бізнесу та інвестиційної

привабливості [6]. Але IТ-галузь в Україні розвивається нерівномірно. Наприклад, за розвитком Інтернету, Україна є серед лідерів, за

комп’ютеризацією – в першій двадцятці. У сфері ж програмного забезпечення Україна ще багато в чому поступається світовим лідерам. Так, в Україні ще слабко автоматизовані платіжні системи. Впровадження програмного забезпечення – це прямий шлях до прозорого проведення усіх фінансових операцій. Проте є й сфери, автоматизація яких, за останні рік-два, відбувалася доволі активно. Наприклад, нормою стали електронні продажі квитків. Набирає обертів і тенденція переведення програмного забезпечення в Інтернет. Компанії віддають третім особам на зберігання свої бази даних, натомість отримуючи можливість доступу до них через Інтернет.

До 2020 р. Україна має намір вийти в лідери в галузі IT-аутсорсингу. Новий проект, який передбачає створення 100 тис. робочих місць у цій сфері, запускає український уряд разом із представниками IT-компаній. Очікується отримання доходів більше ніж 10 млрд. доларів від експорту IT-послуг у США і ЄС, а також 1 млрд. доларів інвестицій у розширення і модернізацію освітньої системи. У 2013 р. створений перший в Україні грантовий фонд у галузі інформаційних технологій – Global Technology Foundation, метою якого є підтримка ІТ-проектів у сфері державних послуг, зв’язку, медіа, освіти, охорони здоров’я, хмарних обчислень [5]. Серед пріоритетних напрямів розвитку та реформування сфери інформаційних технологій в Україні виділяють:

– ІТ-аутсорсинг, тобто переведення внутрішнього підрозділу чи підрозділів підприємства та пов’язаних з ним всіх активів в організацію-постачальника послуг, що пропонує надати певну послугу протягом визначеного періоду часу за встановленою ціною;

– науково-дослідні центри, які доцільно створювати на засадах державно-приватного партнерства; електронна комерція;

– стартапи, які, за оцінками аналітиків, формують важливий сектор ІТ-ринку; – ІТ в державному секторі – модернізація системи автоматизації, починаючи від митного контролю та закінчуючи

впровадженням електронного уряду, потребує значних інвестицій, однак є виправданою у перспективі; – телеком [2]. Основною стратегічною метою розвитку інформаційного суспільства в Україні є прискорення розробки та впровадження

новітніх конкурентоспроможних інформаційних технологій в усі сфери суспільного життя, зокрема в економіку України, що дасть змогу підвищити конкурентоспроможність України, продуктивність праці в усіх сферах економіки, ступінь розвитку інформаційної інфраструктури, зокрема, українського сегменту Інтернет, збільшити частку наукомісткої продукції, сприяти якості та доступності послуг освіти, науки, культури, охорони здоров’я за рахунок впровадження інформаційних технологій, розширити можливості людини отримувати доступ до національних та світових інформаційних електронних ресурсів, створити нові робочі місця, покращити умови роботи і життя людини [3].

Для успішного розвитку ІТ-сфери України державі необхідно: – створити прозорі та стабільні правила ведення бізнесу; – гарантувати безпеку бізнесу; – сприяти розвитку внутрішнього ринку, зокрема продуктових компаній; – забезпечити якісну підготовку професійних кадрів для ІТ-сфери; – сформувати позитивний ІТ-імідж України; – створити адекватну та здорову фіскальну систему тощо. Висновки: Інформація та знання - найважливіший ресурс, товар і продукт сучасного суспільства. Формування

інформаційних ресурсів та їх системне використання стають об'єктом політичних і економічних інтересів як на національному, так і на міжнародному рівнях. Світова економіка переходить на новий рівень свого розвитку, де інформаційні

Page 109: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

107

технології є одним із основних засобів виробництва. Наразі, Україна не може похизуватися рівнем розвитку інформаційних технологій, але має задатки та перспективи, щоб розвивати та удосконалювати дану галузь, впроваджувати нові технології, що безумовно піде на користь економіки як країни так і підприємств.

Список використаних джерел: 1. Бабанін О. С. Статистика розвитку ІТ-ринку в США, Україні й світі / О. С. Бабанін // Статистика України. – 2013.

– № 1. – С. 22–27. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/ j-pdf/su_2013_1_6.pdf (дата звернення: 30.04.2017). 2. Кулинич О. О. Напрями розвитку ІКТ-сфери у забезпеченні належного рівня конкурентоспроможності на

міжнародному ринку ІТ-послуг / О. О. Кулинич, С. В. Войтко. // Економіка. Управління. Інновації. – 2014. – № 1. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/eui_2014_1_60.pdf (дата звернення: 30.04.2017).

3. Пиріг С. О. Інформаційні технології та їх використання на підприємствах України / С. О. Пиріг, О. А. Нужна // Економічний форум. – 2014. – № 3. – С. 190–195. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ecfor_2014_3_30.pdf (дата звернення: 30.04.2017).

4. Сандугей В. Вплив інформаційно-комуніка-ційних технологій на розвиток українського ринку праці / В. Сандугей // Україна: аспекти праці. – 2014. – № 1. – С. 29–34.

5. Седікова І. О. Сучасний стан розвитку телекомунікаційного простору України / І. О. Седікова, Д. В. Седіков // Економіка харчової промисловості. – 2014. – № 4. – С. 74–78. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/echp_2014_4_13.pdf (дата звернення: 30.04.2017).

6. Чайковська М. П. Стратегії розвитку ІТ-ринку України в умовах фінансової кризи / М. П. Чайковська // Вісник соціально-економічних досліджень/ Збірник наук праць. Вип. № 35, 2009. – Одеса: ОДЕУ, 2009. – С. 132–138.

Lily Petrovska Ivan Franko National University of L’viv

THE MAIN PROBLEMS AND PROSPECTS OF THE SPHERE OF INFORMATION TECHNOLOGIES IN UKRAINE In the article the importance of the sphere of information technologies for the economy of Ukraine in the context of world

integration processes was grounded. The author examined the trends observed on the IT market in recent years and proved rapid dynamic development of the study area, and analyzed basic economic indicators. In the article the level and condition of information technologies in Ukraine compared to other countries - the IT market players were analyzed, the main obstacles by the state were established and the solutions to address them were offered.

Максим Пехник Львівський національний університет імені Івана Франка

МАКРОЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ Початок зростання ВВП створює економічні передумови для припинення зниження рівня життя і початку його

відновлення. У 2015 р. кризові тенденції в реальному секторі національної економіки, де створюється понад третина валової доданої вартості економіки, по- глибилися. Причому зниження реального ВВП відбулося в усіх агрегованих видах діяльності: переробній та добувній промисловості, сільському господарстві, транспортній галузі, але змінилась структура реального сектора у валовій доданій вартості за останні 5 років.

Продовження збройного протистояння на сході України залишається вкрай виснажливим для української промисловості. Негативний внесок у динаміку показників виробництва зумовлений руйнуванням на території воєнного конфлікту виробничих потужностей і транспортної інфраструктури. [1]

До уваги представлено частку видів економічної діяльності рального сектору у валовій доданій вартості та їх динаміку за 2010 – 2015 рр.

Таблиця 1 Структура ВДВ за видами економічної діяльності за 2010-2015 рр., без урахування АР Крим, м Севастополь та зони проведення АТО

2010 2011 2012 2013 2014 2015

Сільське господарство, лісове господарство та рибне господарство, % 8,42 9,49 9,05 10,03 11,65 14,04

Промисловість, % 25,58 25,55 25,20 23,00 23,52 23,65

Будівництво, % 3,71 3,53 3,22 2,87 2,67 2,66

Послуги, % 62,29 61,43 62,53 64,10 62,16 59,66

Усього в основних цінах, % 100 100 100 100 100 100 Джерело: складено автором за даними Аналітична доповідь до щорічного послання президента україни [1] Як свідчать дані з таблиці 2.2, найвищу частку у ВДВ займають послуги, майже 60% усієї валової доданої вартості,

необхідно зазначити, що частка послуг з 2010 по 2015 роки зменшувалась з 62% до 59% відповідно. Частка промисловості у ВДВ займає 2 місце – близько 25% та зменшувалась з 2010 по 2015 роки незначними темпами з 25,58% до 23,65% відповідно. Наступними по обсягах займає частка сільського господарства та ін. господарств, необхідно відокремити, що частка сільського господарства зростала з 2010 по 2015 роки, від 8,42% до 14,04% відповідно. Найменшу частку в ВДВ займає будівництво, 3,71% у 2010 році та 2,66% у 2015 році. Підсумовуючи ці дані, можна зробити висновок, що Україна з початку кризового стану почала перетворюватись на з промислової країни у сільськогосподарську.

Page 110: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

108

Рис. 1. Темпи приросту Індекса дефлятора ВВП та Індекса споживчих цін за 2005-2015 роки розрахований до

попереднього року. Джерело: складено автором за даними Державної служби статистики [2] Ці показники використовуються для вимірювання інфляції, і практично показуюють одне і те саме, але відмінності

полягають у тому, що ІСЦ розраховується по цінах товарів «споживчого кошика» а Індекс дефлятор є більш ширшим показником, так як розраховується для всіх товарів реалізованих кінцевим споживачем.

Дослідження динаміки економічних процесів в Україні дозволяють зробити висновок, що економіка перебуває в стадії глибокої кризи. Суттєве погіршення економічної ситуації у 2014 році було обумовлене веденням військових дій на сході України, що викликало ланцюжкову реакцію дисбалансу усіх макроекономічних показників. [3]

Список використаних джерел: 1. Аналітична доповідь до щорічного послання президента україни до верховної ради україни «про внутрішнє та зовнішнє

становище україни в 2016 році» 2. Державна служба статистики України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua 3. Комплексна оцінка економічної ситуації в Україні у 2014-2015 рр. (частина 1: Загальна оцінка макроекономічної ситуації)

Експертна оцінка – Українець Л. А., доцент кафедри міжнародних економічних відносин ЛНУ ім. І. Франка; автори: Яблонська А., аналітик ІАС; Кравец Ю., аналітик ІАС; Стасина Ю., аналітик ІАС.

Maxim Pekhnyk Ivan Franko National University of L’viv

MACROECONOMIC EVALUATION OF ECONOMIC DEVELOPMENT OF UKRAINE A significant influence on the deterioration of the situation and changes in the structure of economic activities in the gross value

added events are associated with the annexation of Crimea and the situation in Eastern Ukraine. Crisis tendencies in the real sector of the national economy, which generated more than a third of gross value added economy, deepened. And there was a decline in real GDP in all aggregated activities: manufacturing and mining, agriculture, transport industry, but changed the structure of real sector in the gross value added in the last 5 years.

Діана Пікас Львівський національний університет ім. Івана Франка

ПIДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТI ДIЯЛЬНОСТI СУБ’ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ У сучасних умовах господарювання підвищення ефективності діяльності підприємства є головним стратегічним

напрямом розвитку всіх галузей економіки, об’єктивною необхідністю, викликаною вимогами економічних законів. Сутність проблеми підвищення ефективності полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат досягти максимального результату [1].

Розробка питань підвищення ефективності суб’єктів господарювання стала темою досліджень багатьох вітчизняних і зарубіжних науковців. Різноплановими дослідженнями цієї проблеми займалися і зробили вагомий внесок у її розвиток такі вчені, як: В. Андрійчук, А. Вовчак, В. Галушко, О. Гудзь, А. Загородній, Г. Калетник, С. Кваша, М. Кропивко, І. Лукінов, І. Маркіна, М. Малік, В. Онєгіна, О. Правдюк, П. Стецюк, В. Ткаченко, Л. Федулова, Д. Шевченко та ін. Значну увагу формуванню конкурентоспроможності підприємств приділяють зарубіжні науковці М. Портер, А. Мескон, Ф. Котлер, Р. Олсоп та ін. Але ряд питань щодо основних категорій, які визначають методологічні засади підвищення ефективності, залишаються недостатньо дослідженими. До таких категорій відносяться об’єкт, предмет, суб’єкти, мета, завдання, функції та інші категорії дослідження.

Об’єктом дослідження у цій роботі є ефективність діяльності суб’єктів господарювання. Предметом – підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання.

Згідно зі ст. 55 ГК України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством [2]. Тому суб’єктами підвищення ефективності діяльності можна вважати господарські організації, громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці, філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), створені ними для здійснення господарської діяльності.

Будь-яке підприємство всі свої сили спрямовує на отримання кінцевого результату. Прибуток – це різниця між ціною реалізації та собівартістю продукції (товарів, робіт, послуг), між обсягом отриманої виручки та сумою витрат на виробництво

0

20

40

60

80

100

120

140

160

2005 2006 2007 2008 2009 2010* 2011* 2012* 2013* 2014* 2015* 2016*

Індекс-дефлятор Індекс споживчих цін

Page 111: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

109

та реалізацію продукції [3]. У той же час для держави мета підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання дещо інша. Таким чином, основною метою підвищення ефективності є:

- на рівні суб’єкта господарювання — підвищення прибутковості його господарської діяльності; - на рівні держави — зростання суспільного добробуту (матеріальні, соціальні, культурні, духовні, екологічні блага)

населення, тобто підвищення якості життя людей. Результат підвищення ефективності виробництва відображається в збільшенні кількості продукції, поліпшенні її якості.

Крім факторів збільшення обсягу виробництва продукції, просування її на незаповнені ринки має місце проблема зниження витрат на виробництво і реалізацію цієї продукції, що і враховується при плануванні собівартості. Отже, для підвищення ефективності діяльності підприємства, збереження конкурентоспроможності його продукції необхідно вживати заходів щодо зниження витрат на підприємстві, виявляти можливі резерви зменшення собівартості продукції. На металургійному підприємстві із матеріаломістким й енергоємним виробництвом продукції, зниження собівартості продукції можливе, перш за все, шляхом пошуку нових технологій виробництва [4].

Для вирішення проблеми підвищення ефективності функціонування будь- якого підприємства або держави необхідно поставити відповідні задачі.

Для реалізації указаної мети на рівні суб’єкта господарювання можна виділити вирішення таких задач: а) стосовно збільшення виручки підприємства: 1) провести модернізацію та поліпшити технологію виробництва; 2) удосконалити управління трудовими ресурсами; б) стосовно зменшення витрат підприємства: 1) удосконалити управління витратами та ресурсами; 2) налагодити управління ризиками. Добробут є одним з показників якості життєдіяльності населення. Під добробутом економісти розуміють сукупність умов

життєдіяльності людини, які створюються під час виробництва, розподілу, обміну, споживання, формують ієрархію потреб та визначають рівень їх задоволення.

Рівень добробуту вимірюється, в першу чергу, показниками ВВП на душу населення, рівнем податкового навантаження на доходи громадян, диференціацією доходів в Україні [5]. З цього необхідно вирішення наступних задач на рівні держави:

- удосконалити основні засади політики управління суб’єктами господарювання; - посилити нагляд за використанням й управлінням ресурсами; - підвищити роль вищої освіти і науки; - провести

раціональну податкову політику; - забезпечити низький рівень інфляції. Організація виробничого процесу в часі та просторі базується на принципах. Правильне використання цих принципів

забезпечує підвищення ефективності роботи підприємства, раціональне використання ресурсів [6]. Адже принципи лежать в основі функціонування будь-якого механізму і вважаються науковцями однією з найважливіших базисних складових методологічних основ дослідження.

Рівень ефективності діяльності підприємства залежить від багатьох умов. Ці умови в реальності діють не ізольовано, в чистому вигляді, а здебільшого перетинаються і взаємозумовлюють одна одну. Частина з них залежить від діяльності підприємства загалом, інші пов’язані з технологією й організацією виробництва, а ще деякі зумовлені рівнем використання виробничих ресурсів і впровадженням науково-технічного прогресу. Таким чином необхідним є з’ясування та обґрунтування умов підвищення ефективності діяльності на рівні держави та суб’єкту господарювання.

Будь-який суб'єкт господарювання виконує ряд функцій, в яких втілюються головні принципи його діяльності. Виділимо наступні функції: виробничо-технологічна, економічна, соціальна.

Виробничо-технологічна функція — це забезпечення процесу виробництва необхідними трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, упровадження досягнень науково-технічного прогресу, удосконалення організації та управління виробництвом. Ця функція показує, який максимальний обсяг випуску продукції може бути одержаний при витрачених чинниках виробництва.

Економічна функція полягає у маркетингових дослідженнях ринку товарів і послуг з метою найбільш ефективної реалізації виготовленої продукції; здійсненні господарських відносин з іншими суб'єктами ринку на основі договорів (контрактів); найманні працівників і організації їхньої діяльності; розподілі та використанні прибутку; сплаті податків; інвестуванні тощо.

Соціальна функція передбачає поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування всіх працівників підприємства та їх сімей; забезпечення підготовки кваліфікованих працівників; надання пільги своїм працівникам, які здобувають освіту у навчальних закладах без відриву від виробництва; забезпечення визначеної відповідно до закону кількості робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів та інших категорій громадян, які потребують соціального захисту [7].

Зазначені функції реалізуються у взаємозв'язку. Недооцінка будь-яких з них може негативно вплинути на підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання.

Остання категорія, яку розглянуто у дослідженні, — це методи підвищення ефективності. У рамках організаційного методу відбувається пошук організаційних можливостей та способів підвищення ефективності виробничих процесів, які мають місце на підприємстві. В межах технологічного методу основним є завдання вирішення питання технологічного відставання, яке є життєво важливим та актуальним для вітчизняних підприємств. А ресурсний метод відображає, в першу чергу, необхідність аналізу ефективності використання наявного матеріального та трудового капіталу підприємства [8].

Таким чином в роботі розглянуто основні категорії, які визначають методологічні основи підвищення ефективності діяльності суб'єктів господарювання.

Список використаних джерел: 1. Рудський І.А., Здір В.А. Фактори та напрямки підвищення ефективності діяльності підприємства: теоретичні аспекти

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://er.knutd.com.ua/bitstream/123456789/2215/1/2016042829_- TEZY_V3_P036.pdf.

2. Господарський Кодекс України від 16.01.2003 № 436-IV зі змінами та доп. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/436-15.

Page 112: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

110

3. Гетьман О.О. Економіка підприємства: Навч. посіб. / О.О. Гетьман, В.М. Шаповал – 2-ге вид. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – С. 313.

4. Конащук В.Л., Карпенко В.В. Визначення шляхів удосконалення господарської діяльності підприємства в сучасних умовах [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zgia.zp.ua/gazeta/evzdia_8_067.pdf.

5. Кравченко М.О. Проблеми і напрями підвищення ефективності діяльності підприємств державного сектору економіки України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ev.fmm.kpi.ua/article/download/44310/40502.

6. Капінос Г.І., Бабій І.В. Операційний менеджмент. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/1426030753507/menedzhment/- osnovni_printsipi_organizatsiyi_virobnichih_protsesiv.

7. Федоренко В.Г. Політична економія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/12991010/politekonomiya/sutnist_- pidpriyemstva -yogo_funktsiyi_printsipi_gospodarskoyi_diyalnosti.

8. Гречкo А.В. Аналіз діяльності підприємства [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:// sb-keip.kpi.ua/article/viewFile/42808/43433.

Diana Pikas Ivan Franko National University of L’viv

INCREASE THE EFFICIENCY OF THE ENTITY ACTIVITY In the current economic conditions improve enterprise efficiency is the main strategic direction of development of all sectors of the

economy, the objective necessity caused by the requirements of economic laws. The essence of the problem of efficiency is that per unit cost to achieve maximum results.

Сабіна Пічугіна Львівський національний університет імені Івана Франка

ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИКО-ЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ НЕРІВНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ КРАЇН Нерівномірність розвитку країн світу виділяється як сталий, закономірний процес. З природним ходом історії і на фоні

теперішньої глобалізації існує великий розрив між різними країнами. Нерівномірність є предметом наукових сперечань. Офіційні звіти і дослідження намагалися дослідити те, що існує зв'язок

між економічним зростанням, боротьбою з бідністю, економічним розвитком і зростанням нерівності у зв'язку з глобалізацією.

Розвиток світової економіки свідчить про те, що досліджувати особливості нерівномірності розвитку країн лише з точки зору економіки недостатньо, оскільки так само важливими виступають соціальні, історико-географічні та політичні чинники.

Скорочення нерівномірності економічного розвитку світового господарства є загальною метою світової спільноти, що потребує ефективної співпраці міжнародних інститутів та організацій. В контексті зазначеної проблематики відображається актуальність наукової статті.

Наукове обґрунтування нерівномірності розвитку країн надали дослідження таких зарубіжних і вітчизняних науковців, як Л. Антонюк, І. Грабинський, Ф. Кене, Х. Кирилич, Т. Мальтус, А. Маршал, Т. Мен, C. Мочерний, В. Паретто, Д. Рікардо, П. Самуельсон, А. Сміт, Д. Стюарт, Т. Пікетті, Т. Пугель, Т. Фрідман, Т. Циганкова, Й. Шумпетер та ін.

У найбільшому загальному зосереджені уваги вчених знаходиться тема причинно-наслідкового зв’язку нерівномірності економічного розвитку та суміжних категорій, а також вплив державного апарату, наднаціональних інститутів та міжнародних організацій на економіки країн світу.

Ключовими категоріями в цьому питанні виступають співставленні категорії «економічне зростання» та «економічний розвиток». Необхідно мати на увазі, що ці поняття не тотожні. Економічне зростання є складовою економічного розвитку, під яким розуміється процес, що включає як періоди зростання, так і спаду. Економічне зростання є позитивною складовою динаміки економічного розвитку.

Економічне зростання – складне багатогранне явище, що характеризує поступальний розвиток національного господарства. Динаміка економічного зростання широко використовується при оцінці ефективності функціонування виробництва, технічного рівня розвитку, а також для міждержавних порівнянь [3, с. 545].

У зарубіжній економічній літературі категорія економічного зростання трактується по-різному. Деякі дослідники, наприклад, зводять категорію економічного зростання до кількісної характеристики випуску продукції (К. Макконнелл, С. Брю). Деякі – зводять сутність економічного зростання до темпів зростання економічного добробуту або національного доходу на душу населення (П. Самуельсон) [4, с. 139].

В останні роки отримала визнання концепція коеволюційного економічного зростання, яка відображає процес зворотного зв'язку між економікою, що розвивається і природним середовищем. Її прихильники наполягають на необхідності врахування як масштабів економічного зростання, викликаних розвитком і використанням ринкового механізму, так і його негативних наслідків для природного середовища проживання. Вихідним положенням концепції є ідея динамічного збалансованого розвитку тріади «економіка, природа, суспільство» [1, с. 240].

Економічне зростання є лише проявом економічного розвитку. Також економічний розвиток являє собою зміну системи загалом, перехід від одного якісного стану до іншого. Саме тому економічне зростання є лише варіантом моделі подальшого розвитку. Це поняття – багатофакторний процес, якій відображає еволюцію господарського механізму, явищ, процесів і зміну на цій основі економічних систем.

Рівень і якість життя населення являють собою ще одну важливу складову проблеми, яка розглядається. В обговоренні нерівномірності і бідності часто буває важко дійти спільних результатів, оскільки існують певні труднощі при зборі даних. За останні роки було проведено ряд досліджень бідності, які показують, що дисперсія доходів на душу населення має тенденцію до зростання з плином часу між різними країнами. Проте, якщо ми подивимося на умови життя найбідніших верств населення, і чи росли вони швидше, ніж у найбагатших людей. Отже, водночас можна стверджувати, що угрупування людей за рівнем їхнього доходу підходить людині більше, ніж країна в цілому.

У зв'язку з цим, каталонський економіст Ксав'є Сала-і-Мартін опублікував статтю про всеосяжний Індекс економічної свободи [5, с. 363]. Він пропонує використовувати інші поняття: по-перше, ми можемо використовувати дохід на душу населення, зваженим по відношенню до населення, а не тільки до доходів на душу населення, що дає однакову вагу для всіх країн незалежно від їх населення. Результатом такого розрахунку є те, що дисперсія збільшення доходу з плином часу з піком в 1978 році, і після цього вона зменшується, у зв'язку з тим, що у Китаї з майже 20% населення спостерігався різкий ріст

Page 113: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

111

доходів на душу населення. Ефект був ще сильніше в 90-х роках з Індією і її швидкий шлях зростання для майже 1 мільярда населення.

Однак, використовуючи зважений розподіл доходу на душу населення по відношенню до населення не є достатнім для вимірювання дисперсії всередині самої країни. Навіть при використанні зважування в різних країнах, дослідники погоджуються, що всі країни не мають таку ж вагу, але вони припускають, що дохід в країні є рівним для всіх громадян.

Ксав'є Сала-і-Мартін також пропонує інший спосіб інтеграції розподілу доходів в кожній країні. Вдалося встановити розподіл світового доходу шляхом оцінки розподілу в 138 країнах і інтеграції цих розподілів для всіх рівнів доходу [5, с. 365].

Міжнародні та наднаціональні організації також стурбовані феноменом нерівномірності економічного розвитку регіонів та країн світу. Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй стверджує, що необхідно інтегрувати дані по економічній нерівномірності в глобальний індекс, який буде вимірювати людський розвиток. Звичайно, така деталь тягне за собою достовірні статистичні дані, в кожній країні, а також для забезпечення того, щоб ці статистичні дані надавали можливість виміряти те ж саме.

Як зазначає Крістін Лагард [2, с. 49], генеральний директор Міжнародного валютного фонду, на сьогодні виокремлюються 3 важеля для зменшення економічної нерівності:

- економічний аналіз; - спостереження, яке дозволяє нам давати поради, рекомендації; - програми фінансування і рекомендацій для країн, що знаходяться в дуже скрутному становищі. Для усунення нерівності необхідно тісно співпрацювати в координації з такими міжнародними організаціями, як

Організація економічного співробітництва та розвитку, Міжнародна організація праці, Світова організація торгівлі. Цілком ймовірно, що необхідно дати переваги для внутрішнього зростання, але і захищати продовження глобалізації. Чим

більше нерівність у доходах і можливостях, тим менше зростання рівномірне і тривале. В деяких країнах було обрано новий вектор розвитку економіки: концентрація на внутрішній політиці, на «домашньому» виробництві, на покращенні контролю за імміграцією.

Такі зміни відбулися через те, що світова торгівля, яка вивела з бідності сотні мільйонів людей і збільшила купівельну спроможність в розвинених країнах, допоможе також відповісти на труднощі тих, хто втратив роботу. Але цього не відбулося. Саме тому цей факт тепер необхідно брати до уваги.

Протягом довгого періоду аналіз ВМФ зосереджувався на грошовій і бюджетній політиці. Відтепер розглядаються незвичні для фонду вимірювання можливість участі жінок у виробництві, вкладення в області здоров'я або освіти, зокрема, для зовсім маленьких дітей. Наприклад, в Єгипті програма, яка була схвалена у 2016 році, передбачає заходи для поліпшення нагляду за дітьми і доставку жінок на їх місце роботи [2, с. 50].

Рівний доступ до знань також має важливе значення для розвитку країни. Справді, знання і досвід є всі чинники зростання доходів. Принципова важливість полягає в тому, щоб саме знання були у вільному доступі. На міжнародному рівні, мають збиратися знання, які були дорогими, щоб надати країнам, що розвиваються, усі можливості для прийняття такого самого рівня життя дешево.

Орієнтація економік країн на Західну модель дозволила їм швидко рости і збільшити нерівномірність розвитку. Водночас це зробило їх більш залежними від капіталу, банків і західних галузей промисловості, так що в умовах кризи ця залежність виявила серйозні наслідки. Падіння експорту, зростання боргу, девальвація валюти, акції. Руйнувалися всі ознаки економічної ситуації, яка стрімко погіршувалася. У переламному моменті знаходяться не тільки економіки країн, але і їхня політична стабільність за її межами – у регіональних блоках та наднаціональних об’єднаннях.

Наразі важливою місією є перегляд методів відновлення економік країн, які знаходяться у позиції економічної нерівномірності. Допомога, яка надається МВФ і міжнародними організаціями, є умовною для швидкого відновлення державних фінансів і перерозподілу платіжного балансу. Це може призводити до девальвації валюти або жорсткої економії. Соціальні наслідки такої політики можуть бути невигідними. Можна очікувати загальне збіднення країн, з чим безпосередньо необхідно боротися.

Список використаних джерел: 1. Мочерний С. В. Основи економічних знань / С. В. Мочерний. – К. : Академія, 2000. – 303 с. 2. Mondialisation. // L'OBS. – 2016. – №2717. – С. 48–50. 3. Pugel T. International Economics / Thomas A. Pugel. – New York: McGraw-Hill, 2009. – 758 с. – (fourteenth edition). 4. Samuelson P. Where Ricardo and Mill Rebut and Confirm Arguments of Mainstream Economists Supporting Globalization / Paul

A. Samuelson. // JEP 18. – 2004. – №3. – С. 135–146. 5. Xavier S. The World Distribution of Income: Falling Poverty and Convergence Period / Sala-i-Martin Xavier. // Quarterly Journal

of Economics, Vol.121. – 2006. – №2. – С. 351–397.

Тетяна Подоляк Львівський національний університет імені Івана Франка

РОЛЬ ЕЛЕКТРОННОГО УРЯДУВАННЯ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ТРАНСПАРЕНТНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ УРЯДУ

На сучасному етапі розвитку суспільства в багатьох європейських країнах існує низка складнощів щодо удосконалення механізмів забезпечення права громадян на доступ до публічної інформації. Для того, щоб суспільство відповідало принципам демократичності, його члени повинні мати доступ до інформації, яка стосується процесів вирішення питань загальнодержавного значення, безпосередньо пов’язаних з їхніми інтересами. Транспарентність влади є показником рівня демократії у суспільстві, необхідною умовою забезпечення передбачених Конституцією України прав громадян на інформацію та участь в управлінні державними справами. Таким чином, основним напрямком державної політики України протягом багатьох років є фундаментальні зміни у комунікації влади та громадськості для забезпечення та підтримки участі громадян у веденні державної політики, відповідальності та підзвітності владних інститутів перед суспільством. Відносини з обмеження доступу до інформації створюють її конфіденційність. Проблема ефективного регулювання даних відносин актуальна як для економічної системи так і для всіх сфер суспільного життя.

Завданням дослідження є висвітлення та аналіз ефективності системи електронного уряду у становлення транспарентної влади. Актуальність дослідження зумовлена потребою побудови нових дійових механізмів розвитку демократії на шляху до

Page 114: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

112

побудови прозорого просторою інтеграції між урядом, бізнесом та громадянами. Наукова новизна одержаних результатів обумовлюється концептуальним аналізом і переосмисленням поняття побудови транспарентної взаємодії з використанням системи електронного уряду.

Відкритість влади, її здатність до комунікації з різними суспільними силами значним чином визначають внутрішньополітичну ситуацію і впливають на процеси консолідації демократії. Транспарентність нині є необхідною характеристикою виконавчої влади, що передбачає обмін інформацією та комунікативний процес. Його особливістю з одного боку є відкритість у наданні управлінської інформації як для суб'єкта, так і для об'єкта управління , що набуває свого законодавчого закріплення як право на доступ до інформації. А з другого – готовність до її отримання й опрацювання у зворотному зв'язку, шляхом рівності прав на отримання інформації, участі громадян у суспільно-політичному житті, їх контролю над діяльністю органів державної влади.

Транспарентність як функціональний феномен пов'язана з особливостями інформаційної взаємодії. Іншими словами це інструмент, який налаштовує двосторонній політичний зв'язок між державою та громадянським суспільством. На даний чай інформаційно-комунікаційні технології надають нам можливість реалізувати таку взаємодію. Практично у всіх органах державної влади в Україні забезпечується інформаційна підтримка поточної роботи на рівні окремих персональних комп’ютерів з набором типових програмних продуктів. Більшість органів виконавчої влади застосовують локальні обчислювальні мережі. При цьому інструментом такої взаємодії виступає реалізація моделі "електронного уряду"

Електронне врядування сприяє створенню цілком прозорої вертикалі влади, яка є відкритою для взаємодії з за рахунок переходу на новий рівень зворотного зв’язку як з громадянами, так і з бізнесом, що підвищує рівень залучення громадян у демократичні процеси. В умовах інформатизації суспільства воно призводить до зміни ролі та самої парадигми державної влади.

Суть електронного уряду характеризується забезпеченням, у першу чергу, громадянам прозорості, відкритості та якості функціонування чи діяльності органів влади без зайвої бюрократії. Усі передумови електронного уряду в основному зводяться до таких, як правові, організаційні, технологічні та кадрові. До передумов також можна віднести психологічний аспект – усвідомлення необхідності як громадян, так і чиновників запровадження електронного урядування.

Ефективність впровадження та використання е-урядування в Україні реалізується у забезпеченні якісно нового рівня управління державою та суспільством в цілому. Зокрема зміцнюється довіра до держави та її політики, забезпечується відкритість та прозорість діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, економію часу та матеріальних ресурсів а також підвищення якості надання адміністративних послуг. Якісно побудована система електронного урядування має позитивно впливати на загальний хід та наслідки проведення подальших радикальних перетворень в українському суспільстві, насамперед, соціальної і економічної реформи, розбудови соціальної держави з впливовими інституціями громадянського суспільства. Проте аналіз стану впровадження моделі електронного урядування в Україні свідчать, що на даний час існує низка негативних тенденцій політико-правового становища суспільства, недосконалість законодавчої бази та відсутність достатніх фінансово-економічних можливостей держави. Тому Україні для ефективного формування транспарентних відносин доведеться реалізувати фундаментальні зміни на шляху до реалізації ефективного управління.

Отже, питання інформаційної відкритості є наріжним каменем при аналізі демократичності функціонування владних інститутів. Втілення системи електронного урядування в Україні виступає надзвичайно важливим інструментом демократизації нашого суспільства, зо забезпечує прозорість та відкритість процесу здійснення влади, наявність механізмів залучення до нього громадян, а також відповідальність та підзвітність як основні принципи співпраці влади та суспільства. У свою чергу вищезазначене і є складовими транспарентного урядування на шляху побудови демократичної держави.

Список використаних джерел 1. Дурман М.О. Електронні послуги як складова електронного урядування / М.О. Дурман // Актуальні проблеми державного

управління, педагогіки та психології. – 2013. – №1. – С. 67-71. 2. Коліушко І. Б. Електронне урядування – шлях до ефективності та прозорості державного управління / І.Б. Коліушко, М.С.

Демкова // Інформаційне суспільство. Шлях України. – К. : Бібліотека інформаційного суспільства, 2014. – С. 147–154.

Tetiana Podoliak Ivan Franko National University of L’viv

THE ROLE OF E-GOVERNMENT IN PROVIDING THE TRANSPARENCY OF GOVERNMENT ACTIVITIES This paper is devoted to the essence of e-Government and the efficiency of use to ensure the transparency of Government activities. The major purpose of this survey is the investigation of the idea of transparent relations as a new sight to the formation a democratic

public interaction. According to the conclusion the best way to build a democratic state is the implementation of all the components of transparent government.

Ірина Політило Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОГНОЗУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ РЕГІОНУ МЕТОДОМ ГАРМОНІЙНИХ ВАГ(НА ПРИКЛАДІ ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)

При прогнозуванні соціально-економічних процесів перевага віддається статистичним методам, прогнозним результатом яких є очікувані у майбутньому значення характеристик процесу [2].

Адаптивні методи дозволяють будувати опис процесів з урахуванням різної цінності членів динамічного ряду при цьому вплив більш пізніх членів динамічного ряду на подальший розвиток процесу враховується з великою вагою, ніж більш ранніх. У зв'язку з цим, з'являється можливість більш оперативно реагувати на мінливу обстановку і давати на найближчу перспективу більш точні прогнози [3]. Це і обумовлює актуальність даної роботи.

Метою дослідження є прогнозування показників культури у Львівській області методом гармонійних ваг – найбільш відомим та раціональним адаптивним методом. Він базується на таких передумовах:

а) період часу, за який вивчається економічний процес, має бути досить тривалим, щоб можна було визначити його закономірності;

б) вихідний ряд динаміки не повинен мати стрибкоподібних змін;

Page 115: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

113

в) прогнозоване соціально-економічне явище має бути інерційним, тобто для настання великої зміни в характеристиках процесу необхідно, щоб пройшов значний час.

Культура – сукупність матеріального і духовного надбання певної людської спільноти (етносу, нації), нагромадженого, закріпленого і збагаченого протягом тривалого періоду, що передається від покоління до покоління, включає всі види мистецтва, культурну спадщину, культурні цінності та відображає рівень розвитку цієї спільноти [4].

Одним із важливих закладів культурно-мистецької сфери є музей –– науково-дослідний та культурно-освітній заклад, створений для вивчення, збереження, використання та популяризації музейних предметів і музейних колекцій з науковою та освітньою метою, залучення громадян до надбань національної та світової культурної спадщини [4].

Отже, з допомогою вище зазначеного методу зробимо прогноз кількості відвідувань музеїв на три наступні роки (рис.1). Він становитиме у 2017 році – 1832,8 тис., у 2018 році – 1868,2 тис., а у 2019 – 1903,7 тис. відвідувань.

Отже, прогноз на 2017 рік характеризуватиметься зменшенням кількості відвідувань музеїв у Львівській області на 64,43 тис., порівняно з попереднім роком, а на 2018 р. – зростанням на 1,93%, порівняно з 2017 року. Щодо 2019 року, то прогнозоване значення буде в 1,01 рази більше, за аналогічне за 2016 року.

Рис.1. Динаміка кількості відвідувань музеїв у Львівській області протягом 2000-2016 років

і прогноз на 2017-2019 роки, тис. Джерело: побудовано автором за даними [1] Прогнозування показників культури – процес передбачення майбутнього стану галузі, її перспектив та змін певних явищ.

Такі результати можуть бути використані для підвищення культурного розвитку суспільства та нації загалом. Дана галузь економіки найскладніше піддається впливові і є доволі стабільною, порівняно з іншими. Тому застосування даного методу у прогнозуванні є цілком обґрунтованим.

Адаптивні методи – ефективні методи прогнозування на основі одновимірних рядів динаміки. Вони забезпечують побудову моделей, які самокоригуються на основі результату прогнозу, зробленого на попередньому кроці, і різної інформаційної цінності рівнів ряду динаміки. Метод гармонійних ваг використовується на практиці найчастіше, адже за умови виконання всіх необхідних передумов забезпечує цілком достовірне прогнозування потрібних явищ.

У результаті проведення прогнозу було охарактеризовано рівень розвитку культури у Львівській області, а точніше, якими змінами буде характеризуватись кількість відвідувань музеїв у Львівській області на 2017, 2018 і 2019 роки. Загалом прогноз на майбутні роки серед кількості відвідувань музеїв приймає тенденцію до свого збільшення незначними темпами.

Список використаних джерел: 1. Головне управління статистики у Львівській області. [Електронний ресурс] – Режим доступу до документа:

http://www.lv.ukrstat.gov.ua. 2. Єріна А.М. Статистичне моделювання і прогнозування. Навч. посібник. / А.М. Єріна– К.: КНЕУ, 2001. – 170с. 3. Завгородня Т.П. Методи прогнозування [Електронний ресурс] / Т.П. Завгородня. – Режим доступу:

http://lubbook.net/book_251.html. – 2014. 4. Методологічні положення зі статистики культури. – К.: Держкомстат України, 23.12.2011 № 371 [Електронний ресурс] –

Режим доступу до документа: http://www.lv.ukrstat.gov.ua/ukr/themes/21/metod_371.pdf.

Iryna Politylo Ivan Franko National University of L’viv

FORECASTING OF INDICATORS OF DEVELOPMENT OF THE REGION'S CULTURE BY THE METHOD OF HARMONIC BALANCE(ON THE EXAMPLE OF LVIV REGION)

The article deal with the method of harmonic balance. It`s the best known rational and adaptive method. In the theses there is forecast number of visits to museums in Lviv region.

Ірина Понайда Львівський національний університет імені Івана Франка

ВПРОВАДЖЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ ЯК НАПРЯМ ПІДВИЩЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ПРИВАБЛИВОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

У сучасному світі діяльність підприємств здійснюється з використанням інформаційних технологій, які все глибше проникають в структуру бізнесу, все тісніше інтегруються з виробничими, обліковими, аналітичними і управлінськими

600700800900

10001100120013001400150016001700180019002000

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

2014

2015

2016

2017

2018

2019

2020

Кіл

ькіс

ть в

ідві

дува

нь

Рік

прогноз

фактична кількість відвідувньплинний тренд

Page 116: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

114

процесами, все активніше використовуються функціональними підрозділами підприємств у власній діяльності, у взаєминах з іншими службами та навколишнім світом.

Інформаційні технологій є важливим фактором, який підвищує інвестиційну привабливість підприємства, на якому вони застосовуються. Вони поліпшують якість виготовленої продукції і наданих послуг, полегшують процеси планування, підвищують продуктивність праці працівників, знижують собівартість продукції, полегшують процес прийняття управлінських рішень, підвищують ефективність функціонування підприємства в цілому [4]. Якщо компанії хочуть домагатися успіху в епоху постійних технологічних змін, то їм потрібно розглядати здатність до використання інформаційних технологій як один з ключових умінь.

Стратегічна мета інформаційних технологій – сприяти менеджменту організації реагувати на динаміку ринку, створювати, підтримувати та поглиблювати конкурентні переваги.

Перш ніж говорити про необхідність інвестицій в ІТ, потрібно зрозуміти, що ж реально ці інвестиції можуть дати бізнесу підприємства [2]. Основними компонентами вкладу ІТ в бізнес підприємства є [5]:

- продуктивність, тобто можливість надання більшого обсягу послуг за менші кошти; - ефективність, тобто прямий внесок ІТ в оптимізацію бізнес-процесів поліпшенням інформаційних потоків, скороченням

періоду виходу на ринок і спрощенням опрацювання транзакцій; - інновації, тобто допомога підприємству в збільшенні частки ринку диференціацією його продуктів і послуг. Інформаційні технології самі по собі не покращують становище організації на ринку, не скорочують матеріаломісткість

кінцевої продукції, а озброюють управлінський персонал новою зброєю – технологіями, а ефективність їх використання безпосередньо залежить від того, наскільки добре налагоджений зв’язок між можливостями ІТ-технологій та бізнес-можливостями конкретної організації.

Інвестування в IT може бути позитивним сигналом для інвесторів, оскільки така подія може сигналізувати про підвищення вартості компанії на ринку. Наприклад, світові лідери промислового комплексу, зокрема, Boeing і BritichAerospace, успішно впровадили систему BAAN, яка дала їм змогу збільшити ринкову капіталізацію і, як наслідок, підвищити цінність компанії [5].

Керівникам важливо знати рейтинговий рівень інвестиційної привабливості підприємства. Ця інформація потрібна для виявлення недоліків розвитку підприємства та покращення його фінансового стану. Враховуючи складність, трудомісткість розрахунків інтегрального рівня інвестиційної привабливості підприємств, потрібно використовувати сучасні інформаційні технології. Впровадження автоматизованої системи обробки інформації дозволить зменшити витрати, пов’язані з обробкою даних, підвищить продуктивність праці. Наявність веб-сайту підприємства дозволить встановити міцні контакти з інвесторами, подолати інформаційну ізольованість, просувати власні ресурси та можливості.

В даний час слід розглядати інформаційні технології як інноваційний ресурс, засіб підвищення інвестиційної привабливості. Саме від інформованості інвесторів залежить надходження інвестицій.

Найбільш поширеним та дієвим непрямим каналом залучення інвестицій є веб-сайт. Він повинен мати достовірну та вичерпну інформацію, бути візуально привабливим та зручним у користуванні, інформативним, постійно оновлюватися [3].

Для того щоб сайт приносив користь і сприяв розвитку бізнесу і залучення інвестицій він має відповідати низці вимог. Першою з них є адаптивний (responsive) дизайн веб-сторінок, що забезпечує оптимальне відображення та взаємодію сайту з користувачем незалежно від роздільної здатності та формату пристрою, з якого здійснюється перегляд сторінки. На сьогодні кількість інтернет-запитів з мобільних пристроїв перевищує кількість запитів з персональних комп’ютерів. Це підтверджує той факт, що для успішного ведення бізнесу необхідно мати такий сайт, який коректно відображається на екранах мобільних пристроїв і адаптовується до їхніх розширень. Також необхідно забезпечити крос-браузерність, тобто коректне відображення сайту на найпопулярніших браузерах.

Сайт повинен мати зручну навігацію і розташування кнопок. Інтерфейс користувача має бути user-friendly, тобто максимально зрозумілим і давати можливість необхідну інвесторам інформацію за якомога меншу кількість кліків. Вся інформація на сайті має бути актуальною.

Для того щоб потенційному інвесторові було легко знайти сайт компанії особливу увагу необхідно приділити SEO-оптимізації сайту. SEO (Search Engines Optimization) – це комплекс дій, спрямований на просування сайту до вищих позицій в пошуковій системі. Просування сайтів виступає одним з найефективніших інструментів реклами будь-якого бізнесу.

Небагато підприємств використовують переваги інтернет-технологій. Серйозною проблемою також є відсутність англомовної інформації у вказаних ресурсах, що знижує інформаційну відкритість для потенційних іноземних інвесторів. Було б доцільним розробити Інтернет ресурс з даними про інвестиційну привабливість підприємств та проводити належне інформування зацікавлених суб’єктів [3].

Для реалізації переваг, що надаються новітніми комп’ютерними технологіями, необхідно забезпечити зв’язок між комп’ютерними системами, співробітниками та організаційною структурою підприємства, для чого необхідний контроль з боку спеціаліста за використанням і впровадженням комп’ютерних систем [1].

Одним із пріоритетних напрямів для сучасних компаній є технології в галузі збереження і управління даними, що пояснюється постійним збільшенням обсягів інформації. Тому головними трендами розвитку IT-ринку в корпоративному секторі є мобільні і хмарні технології, що дає змогу зменшити капітальні і поточні витрати на IT. Мобільні бізнес-застосування дозволяють вирішувати важливі завдання і приймати рішення в будь-якій точці земної кулі так само, як і на робочому місці [5].

Основні напрями підвищення інвестиційної привабливості підприємства від застосування ІТ [2]: 1. Підвищення «інтелектуальності» бізнесу (наявність великих обсягів оперативної релевантної інформації дозволяє

менеджерам приймати виважені, своєчасні управлінські рішення). 2. Оптимізація планування (своєчасний доступ всіх зацікавлених користувачів до важливої інформації, що знаходиться в

одній централізованій базі даних). 3. Удосконалення процесів прийняття рішень (рішення стають більш обґрунтованими, якщо вони підкріплені достовірною

та оперативною інформацією. Крім того, економиться час, який раніше витрачався на аналіз другорядних деталей). 4. Підвищення ринкової привабливості компанії – ринок прихильний до тих компаній, які привертають увагу до деталей

своєї діяльності, і, здійснюють їх повноцінний аналіз. 5. Розширення інформаційної компетентності – чим більша кількість співробітників має доступ до корпоративних даних,

тим «розумнішою» і мобільнішою стає організація в цілому.

Page 117: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

115

6. Створення єдиного середовища співпраці (організація набуває потужний заряд розвитку, адже кожен з її членів працює на досягнення прозорих, зрозумілих і, головне, загальних цілей).

Таким чином, сучасні інформаційні технології і системи мають неоціненний вплив на розвиток бізнесу, надають йому необмежені можливості для підвищення ефективності діяльності та управління на тривалий період часу.

Список використаних джерел: 1. Байкарова О.О. Інформаційні технології – засіб оптимізації діяльності підприємств / О.О. Байкарова, Л.М. Тарасюк //

Комп’ютерно-інтегровані технології: освіта, наука, виробництво. – 2013. – № 11. – С. 177-182. 2. Голячук Н.В. Інвестиції в інформаційні технології / Н.В. Голярчук, В.С Рихлюк [Електронний ресурс] – Режим доступу :

irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe 3. Гончаров В.М. Інвестиційна привабливість підприємств: організація оцінки, напрями підвищення [Текст] : монографія /

В.М. Гончаров, М.М. Білоусова, В.Ю. Припотень ; Луган. нац. аграр. ун-т, Донбас. держ. техн. ун-т. – Луганськ : Прес-експрес, 2014. – 159 с.

4. Ємчук Л.В. Оцінка впливу інформаційних технологій на систему управління машинобудівним підприємством [Електронний ресурс] / Л.М. Щаннікова. – Режим доступу : http://confcontact.com/2013_04_04_zhv/ 5_Emchuk.htm.

5. Катренко А.В. Системні аспекти інвестування в галузі інформаційних технологій / А.В. Катренко, О.В. Пастернак // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Інформаційні системи та мережі. – 2014. – № 805. – С. 402-411.

Iryna Ponayda Ivan Franko National University of L’viv

INFORMATIONAL TECHNOLOGY IMPLEMENTATION AS A WAY OF IMPROVEMENT OF ENTERPRISES INVESTMENT ATTRACTIVENESS

In these theses the expediency of using modern information technologies in order to improve enterprises investment attractiveness is researched. The spheres of IT implementation in enterprises are determined. The importance of having a well-designed website is emphasized. The advantages of using IT are revealed.

Оксана Попко Львівський національний університет імені Івана Франка

ВИКОРИСТАННЯ МЕТОДУ ГРУПУВАНЬ В ОЦІНКАХ СОЦІАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ РЕГІОНУ Суспільний розвиток в Україні на сучасному етапі її розвитку характеризується наявністю складних соціальних проблем,

суттєвим зниженням рівня та якості життя населення, що зумовлено як кризовим спадом виробництва, так і процесами глибинного розшарування суспільства за рівнем доходів. Усе це вимагає вдосконалення державного управління соціальною політикою країни. Особливо актуальним стає інформаційне забезпечення прийняття управлінських рішень у сфері соціальної політики, що має базуватися на діагностиці соціального розвитку з використання розгалуженої системи соціальних показників. Для ринкових умов важливим завданням є саме оцінка соціально-економічного розвитку країни та її регіонів.

Метою роботи є теоретичне та науково-прикладне обґрунтування особливостей соціального розвитку регіону як запоруки розвитку країни загалом. Досягнення мети забезпечується виконанням таких завдань:

- висвітлення системи статистичних показників – характеристик соціальної структури регіону; - визначення основних статистичних методів аналізу соціальної структури; - дослідження особливостей використання методу групувань при оцінці соціальної структури; - вивчення та аналіз джерел статистичної інформації про досліджуваний об’єкт; - детальна статистична оцінка стану соціальних показників у Львівській області, аналіз їх динаміки та структури; Вагомість основних показників соціальної структури та важливість їх адекватного значення для соціально-економічного

розвитку України та підвищення добробуту її громадян зумовлюють актуальність даної теми дослідження. В роботі було розраховано та проаналізовано певні показники оцінки соціальної структури у Львівській області, а саме

рівні зайнятості та безробіття, народжуваності і смертності, освіченості населення, забезпеченості житлом, коефіцієнти злочинності та інші.

За даними Головного управління статистики у Львівській області, чисельність наявного населення в регіоні станом на 1 лютого 2017 р. становила 2 532 790 осіб, що на 447 осіб менше, ніж у попередньому році. У січні 2017 року в області народилось 2067 немовлят, що на 138 осіб (на 6,3%) менше порівняно з січнем 2016 року. Найвищий рівень народжуваності був у Сколівському (143 особи на 10 тис. наявного населення), Мостиському (138 осіб) та Турківському (135 осіб) районах. Кількість померлих в області порівняно з січнем 2016 року зменшилась на 18,2%). За причинами смерті перше місце посідають хвороби системи кровообігу, друге – новоутворення, третє – зовнішні причини захворюваності та смерті.

Характеризуючи ринок праці Львівської області було виявлено, що частка економічно активних осіб серед працездатного населення у Львівській області за 2005-2015 рр. стабільно зростала і змінилась від 55,7% у 2005 р. до 69,7% у 2015 р. Втім у 2016 р. частка економічно активного населення вперше за останні 10 років була меншою, ніж значення даного показника в попередньому році і становила 69,5% від працездатного населення.

У 2016 р. серед населення Львівської області в середньому 1029 тис. осіб були зайнятими, що становить 64% серед працездатного населення області. Динаміка даного показника за останні 10 років є доволі неоднозначною, адже можна спостерігати як незначне підвищення його значення, так і зниження. Як показали обчислення, у 2016 р. рівень безробіття у Львівській області становив 7,87%. Загалом по Україні ж цей показник у 2016 р. становив 9,69%.

За даними органів статистики середня номінальна заробітна плата одного штатного працівника у січні 2017 р. зросла у порівнянні з січнем 2016 р. на 41,2%. За одну відпрацьовану годину одному працівникові нараховано в середньому 40,58 грн. Рівень середньої заробітної плати у січні 2017 року перевищив державні соціальні стандарти у 1,7 рази.

В даній роботі за допомогою методу групувань було досліджено зв’язок між смертністю немовлят в районах Львівської області та забезпеченістю мешканців тих районів лікарями. В результаті, було виділено 5 груп районів за різними значеннями забезпеченості населення лікарями, які коливалися від 2 до 27,7 лікарів на 1000 осіб. Було виявлено, що найвищою у 2015 р. смертність немовлят була в Миколаївському, Радехівському, Жовківському, Жидачівському районах, де забезпеченість лікарями становила 2,7-2,9 лікарів на 1000 мешканців (див. рис. 1). Найменшою ж була смертність немовлят в Сколівському, Кам'янка-Бузькому, Городоцькому та Яворівському районах – в середньому 7,74 особи. Однією з потенційних причин нижчої,

Page 118: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

116

порівняно з іншими районами смертності немовлят у цій групі є близькість даних районів до гірських масивів, більша кількість лісів і зелених насаджень, і як наслідок, чистіше повітря та загалом дещо краща екологічна ситуація. Дослідження показали, що чим вища забезпеченість населення лікарями, тим нижча смертність немовлят, втім зв’язок між цими ознаками помірний, про що свідчить відповідне значення коефіцієнта кореляції.

З метою оцінки соціальної структури Львівської області в даній роботі було також проведено кластерний аналіз основних показників соціального розвитку регіону в розрізі його районів. В результаті виконання ієрархічних процедур було виділено 4 кластери районів Львівської області. До другого кластера було віднесено Перемишлянський, Радехівський і Самбірський райони, третій сформував Пустомитівський район, четвертий – Яворівський, а решта районів увійшли до першого кластера. В межах даних кластерів було розраховано середні

значення досліджуваних показників. За показником смертності немовлят найбільш яскраво вираженим виявився другий кластер, де смертність немовлят у 2015

році була найбільшою і становила в середньому 17,38 дітей до 1-го року на 1000 живонароджених. Найбільш забезпеченими лікарями виявились мешканці Яворівського району (27,70 лікарів на 1000 осіб). За трьома наступними показниками у 2015 році лідирував Пустомитівський район, там середні значення співвідношень розлучень і шлюбів, забезпеченості житлом та коефіцієнта злочинності були найвищими. Рівень залученості до загальної середньої освіти був найвищим у Яворівському районі (87,02% дітей), а найнижчим в Пустомитівському (78,77%).

Також у межах кластерів за допомогою рівняння тренду було здійснено прогноз забезпеченості населення житлом у 2016-2018 рр. Згідно даного прогнозу, у першому та четвертому кластерах забезпеченість населення житлом у 2016-2018 рр. зростатиме, а в другому та третьому кластерах спадатиме. Загалом, у 2018 році найвищим значення даного показника прогнозується у Яворівському районі – 30,6 м2 загальної площі житлового фонду на особу.

Аналогічним методом було спрогнозовано значення коефіцієнта злочинності в регіоні. На жаль, прогноз виявився доволі невтішним, адже згідно отриманих прогнозних даних злочинність на теренах Львівській області у 2016-2018 рр. зростатиме в межах усіх виділених кластерів. Найбільш стрімким очікується погіршення кримінальної ситуації в Перемишлянському, Радехівському і Самбірському районах. Там у 2018 р. прогнозується 39,37 зареєстрованих злочинів на 1000 осіб віком від 15 років, тоді як у 2015 році значення даного показника становило 8,38.

У підсумку варто відзначити, що дані про соціальну сферу мають винятково важливе значення для вироблення ефективної соціальної політики, яка є найважливішою складовою соціально-економічної політики держави. На даний час перед статистикою показників соціального розвитку країни та її регіонів поставлено багато завдань, виконання яких є необхідним для ефективного функціонування соціального комплексу держави. До них можна віднести аналіз найважливіших тенденцій і закономірностей розвитку різних галузей соціальної інфраструктури; дослідження впливу різних факторів на динаміку соціально-економічних явищ; вивчення рівня і якості життя населення; забезпечення органів статистики вірогідною й надійною статистичною інформацією, розробка ефективної методології дослідження соціальної структури.

Слід додати, що оцінка показників соціального розвитку спрямована на те, щоб допомогти суспільству поглибити й конкретизувати знання про його соціальний лад і соціальні процеси, що відбуваються у ньому, а також виробити соціальну політику, яка полегшувала б життя населенню і допомагала йому вирішувати конкретні соціальні проблеми, які існують па даному конкретно-історичному етапі розвитку суспільства. Саме тому необхідними є подальші ґрунтовні дослідження особливостей соціальної структури суспільства, виявлення проблем соціального розвитку територій та пошук шляхів покращення стану соціальної структури країни загалом.

Список використаних джерел: 1. Головне управління статистики у Львівській області [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lv.ukrstat.gov.ua.

Oksana Popko Ivan Franko National University of L’viv

USING THE METHOD OF GROUPING IN EVALUATION OF THE SOCIAL STRUCTURE OF THE REGION The work is devoted to research of state and dynamics of the main indicators of social development in Lviv region. Evaluation of

the social structure of the region was carried out using the method of grouping and cluster analysis.

Оксана Ріпак Львівський національний університет імені Івана Франка

РОЛЬ ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРА В НАЦІОНАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ Сучасна дійсність дає чимало приводів для аналізу місця і ролі держави в економіці. Ринкова економіка та економічні

функції держави нерозривно пов'язані між собою. Принцип вільної конкуренції не можна розуміти абсолютно, тобто як повне роздержавлення економіки, повне усунення останньої від державної організації. Є мало підстав вважати, що ринок міг би функціонувати в ситуації, яка передбачає повністю недержавну економіку. Тому основною функцією держави в сучасній економіці стає забезпечення відповідних умов здійснення господарської діяльності економічними суб’єктами.

Економічна теорія державного сектора покликана пояснювати, яким чином переваги громадян трансформуються в цілі, котрі переслідує держава, як держава шукає засоби для досягнення цих цілей [1, C. 13].

Слід виокремити та розмежувати нормативний та позитивний підходи до дослідження ролі державного сектора в економіці.

Рис. 1. Середні значення смертності немовлят у 2015 р. у групах районів Львівської області з відповідними значеннями забезпеченості

лікарями Джерело: [1]

9,387,81

10,55 10,027,74

0

5

10

15

2-2,3 2,4-2,6 2,7-2,9 3-3,2 3,3-27,7

Сме

ртні

сть

немо

влят

, осі

б

Забезпеченість населення лікарями, лікарів на 1000 осіб

Page 119: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

117

Нормативний підхід (нормативна економіка) визначає цілі, принципи і норми такого функціонування державного сектора, яке сприяло б зростанню національного добробуту. Мова йде про те, що саме потрібно робити державі щоб мінімізувати недоліки ринку та максимізувати національний добробут на основі економічного зростання.

Позитивний підхід (позитивна економіка) до дослідження державного сектора описує та аналізує фактичні дії уряду. Варто наголосити на тому, що лише в ідеалі стратегічні цілі уряду та досягнуті результати збігаються. У реальній економіці між ними зазвичай мають місце певні розбіжності. Причинами цього можуть бути неспівпадіння інтересів тих, хто управляє та тих, ким управляєють, помилки з боку політиків, наслідки попередніх непродуманих дій тощо [3, С. 25-26].

Роль державного підприємницького сектора можна досліджувати зокрема, через виконування ним функцій. У цьому зв’язку цікавим є аналіз функцій, які виконує інститут державної власності. Таких функцій на думку В. Мандибури існує п’ять: [2, С. 57–58].

- власність визначає мотиваційні особливості поєднання трудового потенціалу із засобами виробництва, природними та фінансовими ресурсами;

- власність виявляє мету функціонування і розвитку економічної системи; - власність установлює особливості економічного розподілу й привласнення; - відносини власності визначають у кінцевому підсумку зміст і форму держави; - власність формує суспільний і персоніфікований характер мотивації трудової та підприємницької діяльності. Важливе значення науковці надають синергетичному методу. Він допомагає всебічно вивчати державний сектор,

застосовуючи економічні, соціальні, політичні, культурні, етичні й інші гіпотези, а також опитування працівників державних підприємств [4, С. 26].

Державний сектор економіки сприяє розв’язанню таких проблем: забезпечення національної безпеки і цілісності економіки, забезпечення збалансованого і стабільного розвитку національної економіки, підвищення її конкурентноздатності, соціалізація економіки, виробництво суспільних благ, створення умов для розвитку приватного сектору економіки, подолання екологічних й регіональних питань.

Державний сектор становить вагому та невід’ємну частину національної економіки і здатний відігравати значну роль у зростанні її потенціалу. Необхідність збереження державного сектора та підтримка його оптимальних розмірів зумовлюється тими функціями, які він покликаний виконувати:

- економічна. На державний сектор зазвичай покладено виробництво суспільних благ, що потребують значних інвестицій, не приваблюють приватний сектор і сприяють подоланню недоліків ринку;

- соціальна. Державні підприємства в Україні – це переважно великі монополізовані об’єкти, на котрих працюють сотні тисяч осіб. Отже, державний сектор підтримує зайнятість, у тому числі й професійну, людей з особливими потребами [5, С. 83–84]. Проте зайнятість на підприємствах державного сектора дає змогу підтримувати мінімальний рівень доходів, поступово підтягуючи його до рівня середньої верстви;

- інвестиційно-інноваційна. Перебуваючи у державній власності, суб'єкти господарювання менше потрапляють під дію несприятливої ринкової кон’юнктури. У них існують шанси одержати довгострокові кредити, підтримувати інвестиційну активність у відсталих депресивних регіонах;

- національно-безпекова. Державні підприємства здатні швидко мобілізувати ресурси у складні для держави періоди, прикладом чого є проведення АТО в Україні. Вони є постачальниками стратегічно важливих товарів на внутрішньому та зовнішньому ринках, мають змогу формувати власну стратегію у глобальному економічному середовищі, керуючись інтересами держави;

- розподіл. Держава володіє правом розпоряджатися 100% прибутку, виробленого на цих підприємствах, а не 20% як у приватному секторі.

Отже, державний підприємницький сектор – це один з головних інструментів виконання державою своїх функцій. Важливим критерієм ефективності його функціонування є економічна прибутковість, через яку опосередковано реалізуються соціальна, екологічна, розподільна і національно-безпекова ефективність.

Список використаних джерел: 1. Длугопольський О.В. Теорія економіки державного сектора: навчальний посібник / О.В. Длугопольський. – К.: “ВД

“Професіонал”, 2007. – 592 с. 2. Мандибура В.О. Системно-формаційна трансформація інститутувласності / В.О. Мандибура // Економічна теорія. 2013. –

№2. – С. 57 – 74. 3. Мельник А.Ф. Модернізація суспільного сектору економіки в умовах глобальних змін : монографія / За ред. А.Ф. Мельник.

– Тернопіль, Вид-во ТНЕУ: “Економічна думка”. – 2009. – 528 с. 4. Петруня Ю. Є. Інституційні чинники економічного розвитку / Ю. Є. Петруня, О. Ф. Іванишина // Економічна теорія. –

2010. – №4. – С. 24–31. 5. Савельєв Є.В., Куриляк В.Є. Пріоритети у реформуванні української економіки / Є.В. Савельєв, В.Є. Куриляк // Економіка

України. – 2015. – №5. – С. 79 - 89.

Oksana Ripak Ivan Franko National University of L’viv

THE ROLE OF THE PUBLIC SECTOR IN THE NATIONAL ECONOMY This paper is about the public sector and its contribution to national economy. The author offers to distinguish two types of public

sector research such as positive and normative. It is important to determine the functions of the public sector. Proposed ideas help to solve the current problems of economic management.

Марія Романів Львівський національний університет імені Івана Франка

ІРО ЯК МЕХАНІЗМ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ ВІТЧИЗНЯНИМИ КОМПАНІЯМИ Найбільш перспективним у залученні капіталу та організації бізнесу є розвиток фондового ринку. Одним із найбільш

динамічних його сегментів, особливо щодо активізації процесів руху капіталу та залучення інвестицій, є ринок ІРО –“сукупність фінансових, організаційних та юридичних інституцій, які сприяють емітентам розмістити цінні папери широкому

Page 120: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

118

колу потенційних інвесторів” [5]. Вихід на міжнародний ринок акцій сприяє якісним змінам у компанії, підвищенню прозорості, наближенню звітності до міжнародних стандартів та активному діалогу з інвесторами. Залучивши кошти шляхом ІРО, підприємство не тільки фінансує власну діяльність, але й підвищує свій імідж на міжнародній арені. Для суб’єктів господарювання та економіки країни в цілому це також джерело і стимулятор інноваційної активності, чинник, здатний оживити “здорову” конкуренцію між компаніями, пришвидшити зростання.

В Україні функціонує значна кількість підприємств, які стрімко розвиваються та, відповідно, потребують нових джерел фінансових інвестицій. ІРО є одним із варіантів залучення фінансових ресурсів з метою реалізації довгострокової стратегії розвитку компанії, що, в свою чергу, посилить конкурентоспроможність усієї національної економіки.

Проте нині проведення ІРО ще не стало поширеною практикою серед українських компаній. Поки тільки невелика їх кількість розмістили свої акції на світовому фінансовому ринку.

Початком ІРО-руху в Україні став 2005 рік. Ukrproduct Group, Cardinal Resources, “XXI Століття” стали першими вітчизняними підприємствами, які здійснили ІРО. Це відбулося на альтернативному майданчику Лондонськoї фондовoї біржі (AIM LSE), вдалося залучили близько 0,17 млрд дол. США (рис.1).

Найбільш успішним на ІРО українських емітентів за кордоном став 2007 рік, коли було залучено 1,2 млрд дол. США (рекордні показники). Саме в цей час відбулася найбільша ІРО-угода в історії України – компанія Ferrexpo AG залучила 420 млн. дол. США.

У зв’язку з складною кризовою ситуацією у 2009 р. українськими компаніями не було здійснено жодної операції з залучення капіталу через IPO. Натомість уже у 2010 р. спостерігалося пожвавлення українського ринку IPO на фоні зростання цього сектора фінансового ринку у провідних країнах світу.

Впродовж 2010-2011 рр. фактичною єдиною біржею, на якій вітчизняні компанії проводили публічне первинне розміщення акцій була Варшавська (WSE) (у 2010 р. – “Агротон”, Agroliga Group, “Мілкіленд”, Sadovaya Group, у 2011 р. – Coal Energy SA, KSG Agro, Ovostar Union, WESTA ISIC і Milk Company).

Механізм залучення фінансових ресурсів через проведення ІРО протягом 2005-2011 рр. забезпечував компанії реального сектору економіки України значними обсягами капіталу (2 911 млн дол. США).

На початку 2012 р. для емітентів та інвесторів на міжнародних ринках склалася несприятлива ситуація. Так, серед українських компаній найбільше

падіння показали Westa ISIC – 70%, “Агротон” – 56%, Sadovaya Group – 52%, Coal Energy – 24%, Kernel Holding SA – 10% [4]. Це можна обґрунтувати послабленням їхніх фінансових показників в цей період.

Здійснити ІРО у 2012 р. наважилася лише KDM Shipping. Однак її досвід став найгіршим в історії українських підприємств: замість очікуваних 36 млн дол. США компанія отримала 7,4 млн дол. США на WSE [3].

Причинами низької активності підприємств на ринку ІРО у 2012-2013 рр. стали кон’юнктура європейського ринку капіталу, криза Єврозони, занепад стану вітчизняної економіки, загальне зниження котувань акцій українських компаній, відплив іноземних інвестицій з країни.

У 2014-2016 рр. жодна вітчизняна компанія не здійснила первинне публічне розміщення акцій на зарубіжних біржах. По-перше, Україна фігурує як непопулярна юрисдикція для портфельних інвестицій в Європі. Це зумовлено низькими кредитними рейтингами, несприятливим кліматом для ведення бізнесу. Крім цього, ускладнюють ситуацію і значні політичні ризики. По-друге, вагомим недоліком є спекулятивний імідж компаній [8]. Іншими стримуючими факторами виходу українських компаній на міжнародний ринок, є висока вартість лістингу, можливі корпоративні конфлікти, ризики пере- чи недооцінки акцій компанії, зобов’язання узгоджувати стратегічні рішення з акціонерами, законодавчі обмеження (номінація акцій тільки у національній валюті; необхідність отримання державного дозволу на лістинг; недосконалість системи оподаткування), інформаційна закритість більшості емітентів.

Усі ці труднощі на шляху до IPO призводять до того, що сьогодні власники українських компаній не готові до виконання вимог IPO, до зміни внутрішніх процесів організації. Однак уже здійснені ІРО свідчать про те, що зміни можливі.

Особливістю первинних публічних розміщень вітчизняних емітентів є також те, що більшість українських компаній здійснює розміщення своїх акцій на міжнародних фондових ринках, а не на вітчизняному. Варто звернути увагу, що останні ІРО-угоди (2011-2013 рр.) були здійсненні лише на WSE. Це зумовлено тим, що WSE – це єдина біржа, яка має представництво в Україні, також вимоги до проспекту емісії на ній дуже близькі до вимог українського законодавства. Крім цього, поряд з основним майданчиком функціонує альтернативна торгівельна платформа WSE – New Connect. Перевагою є й те, що діяльність WSE регулюється законами ЄС, тобто, якщо підприємство вже зареєстроване на цій біржі, тоді воно має право отримати другу реєстрацію на іншій європейській біржі, що сприяє збільшенню кількості потенційних інвесторів. Відповідно зростає можливість отримати вищу ціну за свої акції. З іншого боку, якщо підприємство вже зареєстроване на LSE, воно не має права бути зареєстрованим на іншій біржі. Процес лістингу становить близько 9 місяців та має нижчі витрати, ніж на LSE [9].

З точки зору лістингових вимог, сприятливими міжнародними біржами для українських компаній для розміщення цінних паперів є також LSE (в т.ч. й AIM LSE) та NYSE Euronext.

Здійсненню ІРО на українських біржах перешкоджають нерозвиненість вітчизняного фондового ринку та його інфраструктури. Серед інших причин можна виділити такі:

- невеликі обсяги торгівлі на вітчизняних біржах;

Рис.1. Обсяг залучених вітчизняними компаніями коштів шляхом ІРО впродовж 2005-2016 рр.

Джерело: розраховано автором самостійно на основі даних [1, 2, 4, 7, 8]

Page 121: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

119

- значна кількість біржових майданчиків, що ускладнює моніторинг показників (тим більше, що із 10 фондових бірж, що функціонують в Україні, лише дві – “ПФТС” та “Перспектива”, відзначалися помітними обсягами торгівлі, контролюючи більш ніж 94,62 % вартості біржових контрактів [6]);

- недосконалість українського законодавства; - низька ліквідність цінних паперів; - низький рівень розвитку українського ринку цінних паперів з високими ризиками для іноземних та українських

інвесторів; - торгівля цінними паперами відбувається на позабіржовому ринку. Подальші перспективи розвитку вітчизняного ринку ІРО залежать від успішності вирішення цих питань. Тим більше, що

в Україні сформувався значний відкладений попит на цей інструмент залучення капіталу, тому як тільки хоча б частину проблем буде усунено, можна очікувати сплеску активності вітчизняних компаній.

Висновки. Динамічні зміни умов діяльності підприємств на ринку та необхідність впровадження інновацій у зв’язку з посиленням конкуренції зумовлюють потребу у використанні різних доступних джерел формування фінансових ресурсів, в тому числі й інвестиційних. Український бізнес потребує довгострокових капіталовкладень, які необхідні для розвитку економіки та покращення інвестиційного клімату країни. Для вітчизняних компаній ІРО – найбільш перспективний спосіб отримання фінансових ресурсів. Однак у теперішній час здійснення ІРО не стало популярним інвестиційним інструментом серед українських підприємств. Впродовж 2014-2016 рр. жодна вітчизняна компанія не здійснила первинне публічне розміщення акцій. Хоча практика використання ІРО вітчизняними підприємствами існує, але їхні масштаби доволі незначні. Більше того, в сучасних умовах можливості фінансування шляхом емісії акцій для вітчизняних компаній значно обмежені. Тим не менш потенціал української економіки та підприємств, що її складають, сформували значний відкладений попит на ІРО.

Список використаних джерел: 1. Баженова О. IPO українських компаній як фактор підвищення конкурентоспроможності національної

економіки / О. Баженова, Ю. Баженова // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка. Економіка. – 2012. – Вип. 139. 2. Гладчук К. М. Ринок первинної публічної пропозиції цінних паперів та шляхи його формування в Україні : дис. ... к.е.н.:

08.00.08 [Електронний ресурс] / К. М. Гладчук; ДВНЗ «Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана». – Київ, 2014. – 216с. – Режим доступу: http://ir.kneu.edu.ua:8080/bitstream/2010/5150/1/Gladchuk_dis.pdf

3. Грабовська Є. В. Досвід виходу українських компаній на ринок ІРО / Є. В. Грабовська // Магістеріум. Економічні студії. – 2014. – Вип. 56.

4. Кубліков В. ІРО: сучасний стан та особливості розвитку в Україні / В. Кубліков, М. Іоргачова // Науковий вісник: зб. наук. праць. – 2014.

5. Майорова Т. В. ІРО як форма залучення інвестиційного капіталу / Т. В. Майорова // Фінанси України. – 2010. – №6. – 80-88 с.

6. Річний звіт НКЦПФР за 2015 р. [Електронний ресурс] // НКЦПФР: Офіційна веб-сторінка НКЦПФР. – Режим доступу : http://www.ssmsc.gov.ua/user_files/content/58/1473066406.pdf

7. Рубаха М. В. Первинне публічне розміщення акцій на міжнародному фондовому ринку як метод залучення фінансування вітчизняними суб'єктами господарювання / М. В. Рубаха // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. – Вип. 21.12 – 238-245 с.

8. Шапран Н. Українські ІРО на європейських біржах: аналіз помилок / Н. Шапран // Цінні папери України. – 2016. – №9/10. – 14-16 с.

9. Warsaw Stock Exchange [Electronic Resource]: Official Web-Page. – Reference: http://gpw.pl/root_en.

Mariia Romaniv Ivan Franko National University of L’viv

IPO AS A MECHANISM OF RAISING FOREIGN INVESTMENTS BY DOMESTIC COMPANIES In theses the main characteristics of IPO, did by Ukrainian companies, is analyzed. Nowadays it is not a popular investment

instrument among Ukrainian corporations. The most active IPO processes were in 2007-2008. During 2014-2016 no companies did IPO. The reasons are the imperfection of a domestic stock market, the low investment attractiveness of local companies for foreign investors, information protection of most issuers. To intensify IPO process, it is important to create stable and predictable rules of business and government, legal base for property rights protection, complete the creation of a favorable legal environment of the stock market, in which IPO will be effective for issuers and attractive for investors.

Тетяна Савка Львівський національний університет імені Івана Франка

СТАТИСТИЧНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ УКРАЇНИ Важливим завданням під час аналізу ситуації на ринку праці є оцінка ефективності його функціонування, що визначається

продуктивністю праці. Концепція гідної праці, що запропонована Міжнародною організацією праці (МОП) як глобальна мета і основна стратегія

розвитку ринку праці, у якості пріоритету визначає досягнення продуктивної зайнятості, що повинна забезпечувати достатній для гідного прожиття дохід, сталий економічний розвиток і конкурентоспроможність виробництва та країни загалом.

Продуктивність праці на рівні економіки країни розраховують як відношення Валового внутрішнього продукту (ВВП) до кількості зайнятого населення, продуктивність праці за видами економічної діяльності обчислюють відношенням Валової доданої вартості (ВДВ) до кількості зайнятих [2].

У 2015 році продуктивність праці економіки України становила 121,3 тис. грн на одного зайнятого, що на 50% більше ніж у попередньому році.

Продуктивність праці регіонів України у 2015 р., представлено на рис.1.

Page 122: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

120

Рис 1. Продуктивність праці регіонів України у 2015 році

Джерело: [3] З рис.1 бачимо, що найвища продуктивність праці у 2015 р. спостерігалась у Полтавській області, де 119,9 тис грн.

виробленого ВРП припадало на одну зайняту особу. Найнижче значення даного показника у Чернівецькій області – 50,4 тис. грн. ВРП на одного зайнятого.

Коливання продуктивності праці оцінимо, обчисливши коефіцієнт варіації, що становить 30,5%. Оскільки значення коефіцієнта варіації більше 25% коливання за показником продуктивності праці по регіонах України вважається високим, тобто існує значна диференціація у виробленні ВРП у відношенні з зайнятим населенням.

У 2015 році найвища продуктивність праці спостерігалась у такого виду діяльності як операції з нерухомим майном (458,5 тис. грн. ВДВ на одного зайнятого). Також високу продуктивність має фінансова та страхова діяльність (277,1 тис. грн ВДВ на одного зайнятого). Найменше значення показника продуктивності у виду діяльності тимчасове розміщення та організація харчування (43,1 тис.грн. ВДВ на одного зайнятого) та освіті (55,3 тис. грн. ВДВ на одного зайнятого), (рис.2).

Рис. 2. Продуктивність праці України за видами економічної діяльності у 2015 році

Джерело: [3] Коефіцієнт варіації для продуктивності праці за видами економічної діяльності становить 85,5%, що вказує на значну

диференціацію ВДВ у відношенні з зайнятим населенням. Для підвищення продуктивності праці необхідним є удосконалення форм організації праці та виробництва; вдосконалення

структури апарату управління; підвищення якості планування; удосконалення системи управління виробничим процесом; впровадження автоматизованих систем управління; впровадження прогресивних технологій виробництва; модернізація обладнання; перехід на нові види сировини, матеріалів; підвищення якості продукції; виготовлення нової продукції, а також підвищення освітнього рівня кваліфікації працівників; розвиток самоуправління трудовим колективом [1].

Список використаних джерел: 1. Макарович В.К., Бідзіля І.І. Продуктивність праці як квінтесенція ефективності трудової діяльності [Електронний ресурс].

– Режим доступу: http://dspace.uzhnu.edu.ua 2. Тимчасові методичні рекомендації розрахунку продуктивності праці в цілому в економіці та за видами економічної

діяльності [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uazakon.com/documents/datе 3. Державна служба статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

164,

315

2,1

145,

414

0,6

119,

510

1,4

99,4

98,2

97,1

94,7

90,9

88,7

88,3

85,5

82,1

82,1

79,8

77,9

75,8

72,3

72,3

65,6

55,8

50,4

020406080

100120140160180

Пол

тавс

ька

Дон

ецьк

аД

ніпр

опет

ровс

ька

Киї

вськ

аЗа

порі

зька

Хар

ківс

ька

Кір

овог

радс

ька

Оде

ська

Черк

аськ

аМ

икол

аївс

ька

Льв

івсь

каВ

інни

цька

Сум

ська

Черн

ігів

ська

Іван

о-Ф

ранк

івсь

каХ

мель

ниць

каВ

олин

ська

Луг

ансь

каЖ

итом

ирсь

каРі

внен

ська

Хер

сонс

ька

Терн

опіл

ьськ

аЗа

карп

атсь

каЧе

рнів

ецьк

а

Про

дукт

ивні

сть

прац

і, ти

с. г

рн н

а од

ного

зайн

ятог

о

41,643,149,555,359,460,6

72,478,183,5

97,6128,9131,9135,2

266277,1

458,5

0 50 100 150 200 250 300 350 400 450 500

Інші види економічної діяльностіТимчасове розміщення й організація харчування

Охорона здоров'я та надання соціальної допомогиОсвіта

Мистецтво, спорт, розваги та відпочинокБудівництво

Діяльність у сфері адмін. та допоміж. обсл-няОпт. та роздр. торг.; ремонт автотранс. засобів

Сільське, лісове та рибне господарствоДерж. управ. й оборона; соц. стархування

ПромисловістьПрофесійна, наукова та технічна діяльність

Транспорт, склад. госп-во, поштова діяльністьІнформація та телекомунікації

Фінансова та страхова діяльністьОперації з нерухомим майном

Продуктивність праці, тис. грн ВДВ на одного зайнятого

Page 123: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

121

Tetiana Savka Ivan Franko National University of L’viv

STATISTICAL EVALUATION OF THE EFFICIENCY OF THE LABOR MARKET FUNCTIONING IN UKRAINE Labor productivity is the indicator, which gives opportunity to value the efficiency of the labor market functioning. Labor

productivity for country economics in general, for all regiones of Ukraine and for kinds of economic activity was developed in this theses. Directions of increase of labor productivity were considered.

Остап Саловський Львівський національний університет імені Івана Франка

ЕВОЛЮЦІЯ КЛЮЧОВИХ ІНСТИТУЦІЙ КОМАНДНО-АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЕКОНОМІКИ ПІД ЧАС ПЕРЕХОДУ ДО РИНКУ

Процес інституційних перетворень у країнах Центрально-Східної Європи розпочався у 1980–1990-х роках та мав на меті створення базових умов для розвитку економік на ринкових засадах. Проте не усім вдалося здійснити такий перехід успішно. До прикладу, Словаччина та Польща досягли помітних результатів, а в Україні, на жаль, масштабної інституційної трансформації все ще не здійснено. У ході реформування непересічне значення має ринок інституцій.

Запроваджений С.Пейовичем у 1994 р. термін “ринок інституцій” означає процес, який дає змогу індивідові (групі) вибирати “правила гри” у суспільстві. Як і будь-який інший, ринок інституцій передбачає укладення явних або неявних угод між продавцями та покупцями. Явними називатимемо домовленості щодо зміни конкретної норми або інституції, а неявними – зусилля, спрямовані на вплив на певне правило з метою його зміни задля отримання більшої вигоди від пов’язаної із ним товарної трансакції [2, С. 287].

Особливо важливим є ринок інституцій в момент переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, у ході якого визначаються провідні орієнтири відбору найбільш ефективних економічних, політичних та соціальних інституцій.

Спочатку теоретичні обґрунтування процесу трансформаційних перетворень зводились до аналізу тріади “лібералізація цін – приватизація – фінансова стабілізація”, але згодом господарська практика довела, що реалізація відповідних заходів не завжди приводила до очікуваних результатів. Важливою причиною стало надання другорядного значення таким питанням як закріплення чітких і прозорих норм, правил та прав власності. “Розмита” система інституцій на початках дуже часто стимулювала зростання “тіньової” економіки, рентоорієнтованої та перерозподільчої діяльності.

В межах інституційного підходу було запропоновано дві стратегії перетворення посткомандних економік: часткового реформування (А.Пігу) та фундаментальних реформ (Р.Коуз).

Підхід Пігу зосереджував увагу на розробленні державою правил, які стимулюватимуть індивідів ухвалювати рішення, котрі своєю чергою підвищуватимуть ефективність використання ресурсів (в тому числі, інтерналізуватимуть зовнішні ефекти). Такі часткові втручання покликані компенсувати невдачі ринку. Головним інструментом такого підходу є зважена податкова політика.

Програма Коуза, з іншого боку, передбачала детальніший та ґрунтовніший комплекс заходів. Він стосувався виконання трьох основних завдань:

- специфікація прав власності; - зниження трансакційних витрат; - розвиток конкуренції [5, C. 98–99]. Роль держави у цьому випадку зводиться до запровадження дієвих норм законодавства і контролю за ними, а також

стимулювання розвитку конкурентного середовища і розроблення антимонопольної (конкурентної) політики. На основі розмежування обох підходів можна стверджувати, що перетворення в Україні здійснювались переважно

частково та неповно, до того ж продовжуються й до сьогодні. Прогресивний розвиток будь-якої інституційної системи (як командно-адміністративної, перехідної, так і ринкової) в

еволюційному плані полягає у формалізації неформальних інституцій, які створені спонтанно. У даному разі концепція “природного відбору” має важливе значення, адже інституційна система формується у конкретних іманентних умовах як наслідок тривалого саморозвитку суспільства і господарської системи. При цьому відбувається правове (легальне) закріплення таких інституцій. Тому новостворені формальні рамки кардинально не модифікують та загалом не впливають на траєкторію розвитку, а наслідують тренди, які раніше мали місце у формі неформальних інституцій – традицій, звичаїв, норм моралі, етики, усталених шаблонів. Як можемо побачити, це найприродніший та найорганічніший, практично безболісний тип здійснення цього процесу. Функції уряду та державних органів пасивні, вони лише здійснюють юридичне запровадження закономірних інституційних змін та тенденцій. Інституційне середовище сучасних потужних держав зі зрілою ринковою економікою формувалося саме так [1, С. 108–109].

Ситуація впровадження трансформаційних перетворень методом свідомого реформування господарського механізму схожа до тих заходів та інструментів, котрі використовувались для ринкових перетворень в Україні, суттєво змінює планований перебіг та послідовність інституційних змін. Імплементація інституційних інновацій у такому випадку реалізується через імпорт інституцій, оскільки, власне, еволюція ринкової економіки класично є історичним процесом, що зазвичай охоплює довготривалі горизонти, а подекуди й цілі століття.

Згаданий імпорт інституцій відбувається шляхом заміни чинних формальних обмежень вже відомими інституційними зразками (міжнародний досвід, рекомендації експертів, господарська практика). Зокрема, конкретно під імпортом ринкових інституцій мають на увазі запозичення інституційних моделей, які достатньо вдало та ефективно функціонують у країнах з розвинутою ринковою економікою, з метою їх впровадження на вітчизняних теренах. Цей спосіб реформування набагато неоднозначніший за попередній, оскільки він докорінно змінює попередню траєкторію розвитку, нерідко має суперечливий характер, спричиняє конфлікт чинних та потенційних інституцій і, що важливо, може не завжди вписуватися у реалії конкретної господарської системи. При цьому актуалізується роль держави, оскільки саме посадовці здійснюють вибір оптимальної моделі, організаційно-правового забезпечення, інструментів і заходів, вносять потрібні корективи щодо мінімізації негативних наслідків.

Планово-проектна робота щодо суспільних реформ має починатися з чіткого усвідомлення їх місії, яку слід розуміти як підвищення якості життя переважної більшості громадян. Крім неї слід визначити систему цінностей, що стане основою

Page 124: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

122

стратегії реформування. Серйозні трансформаційні зміни передбачають руйнування у суспільній свідомості наявних цінностей, саме тому слід обов’язково узгодити ціннісні нововведення з базовими традиціями і менталітетом країни [3, С. 41].

Якщо відповідні неформальні обмеження вступають у масштабний конфлікт з нав’язаними офіційними правилами, то господарська система може надовго залишатися у стані нестабільності, а спритні суб’єкти, зацікавлені у власній вигоді, отримають від цього лише перевагу. Врахування згаданого фактору допомагає зрозуміти, чому процес змін в Україні відбувається набагато неоднозначніше, ніж у Польщі, Словаччині або Угорщині.

Проведення масштабних реформ завжди має означати їх несуперечність і взаємодоповнюваність. Зокрема, В.Полтерович зазначає, що така комплементарність перетворень має два аспекти: сумісність впроваджуваних під час реформи інституцій з наявними та сумісність впроваджуваних правил між собою [4, С. 310, 317]. До прикладу, лібералізація цін та приватизація доповнюють одна одну і мають відбуватися поступово. Одночасне впровадження обох складових викликає масово нерівноважні ціни і приватизація в таких умовах має багато потенційних ризиків, що вимагає надзвичайно вмілого і впевненого контролю за обома процесами задля ефективного їх проведення [3, С. 43].

Ще одним моментом є визначення часового діапазону здійснення реформ. За цим критерієм ми виокремлюємо два напрямки – “шокову терапію” та градуалізм. Перший полягає у швидкому впровадженні критичної маси змін зазвичай через імпорт інституцій. Другий (градуалістський) метод віддає перевагу поступовому впровадженню змін за умови значної державної підтримки та пом’якшення можливих негативних ефектів засобами соціальної політики. При цьому, який би не було обрано метод, важливо зважати на початкові умови та особливості інституційної структури економіки, яка існувала до початку трансформації. Тим складніше було проводити ринкові інституційні зміни у тих країнах, де командно-адміністративні системи існували довше. Попри демонтування формальних інституцій соціалізму, його риси все ж тривалий час можуть зберігатися і відтворюватися у формі неформальних норм.

Виявом такої інституційної “спадковості” є феномен “квазіринкової” економіки. Під “квазіринком” розуміємо “формально-ринковий характер економічних відносин з одночасною недостатністю їх реального змісту – відсутністю ефективної дії конкурентних сил, вільних ринків, рівного доступу до ресурсів, підприємницької мотивації, наявністю корупції, бюрократизації тощо” [1, С. 111]. Негативні наслідки “квазіринку” також включають: відсутність ґрунтовного конкурентного середовища, рентоорієнтовану діяльність, недостатнє представлення малого і середнього бізнесу, пріоритетність економічних інтересів регіональних та галузевих олігархічних груп; зближення бюрократів з впливовими елітами, симбіоз влади та великого бізнесу, неправомірний розподіл вигід і розкрадання державного майна, низьку підзвітність держслужбовців, здійснення важливих трансакцій в обхід механізмів ринку тощо [1, С. 111].

На основі теоретичного доробку провідних вчених-інституціоналістів можна сформулювати базові принципи проведення інституційних реформ:

- врахування початкового стану системи, базових цінностей, традицій, ментальних, культурних і психологічних особливостей;

- виважене неупереджене визначення мети, основних завдань та потенційних результатів; - порівняння та пошук основних розбіжностей між наявним та бажаним станами, мінімізація можливого конфлікту норм; - визначення оптимального методу здійснення реформ (часткові чи фундаментальні, органічні або імпортовані), логічна

перевірка на несуперечність; - обмеження масштабів негативних проявів інституційної системи, в тому числі корупції, рентоорієнтованої поведінки,

нелегальної діяльності; - залучення провідних фахівців та експертів, оцінка успішного міжнародного досвіду; - побудова довіри та поваги між населенням, політиками, чиновниками і державними очільниками;

Список використаних джерел: 1. Гайдай Т. В. Методологічні засади аналізу інституційних перетворень перехідної економіки / Т. В. Гайдай // Проблеми і

перспективи розвитку банківської системи України : зб. наук. праць / Державний вищий навчальний заклад "Українська академія банківської справи Національного банку України". – Суми, 2004. – Т.11. – С. 106–112.

2. Институциональная экономика: Новая институциональная экономическая теория: учебник / Под ред. А.А. Аузана. 2-е изд / А. Аузан, М. Дорошенко, А. Елисеев и др. – Инфра-М Москва, 2011. – 446 с.

3. Кравченко С. Засади стратегічного планування та проектування суспільних реформ [Електронний ресурс] / С. Кравченко // Державне управління та місцеве самоврядування. – 2014. – Вип. 3. – С. 40-52. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/dums_2014_3_6

4. Полтерович В.М. Элементы теории реформ: монография / В.М.Полтерович. – М.: Экономика, 2007. – 448 с. 5. Небрат В.В. Концепції "провалів ринку" та держави у галузі фінансування суспільного сектора економіки / В. В. Небрат

// Наукові записки НаУКМА. Економічні науки. – 2012. – T. 133 – С. 98–102

Ostap Salovskyi Ivan Franko National University of L’viv

EVOLUTION OF KEY INSTITUTIONS OF THE COMMAND ECONOMY DURING THE TRANSITION PERIOD This article focuses on the importance of a progressive institutional evolution while transitioning to a market economy. Main

approaches, peculiarities and terms of the process considered. Crucial steps and principles of institutional reforms regarded. Descriptive positive and negative examples offered.

Ольга Самотіс Львівський національний університет імені Івана Франка

СУТНІСТЬ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ ТА ОБҐРУНТУВАННЯ В НЕОБХІДНОСТІ АУДИТУ ЙОГО РОЗРАХУНКІВ

Податок на додану вартість (далі – ПДВ) та особливості його обчислення і справляння регламентується Розділом V Податкового кодексу України (далі – ПКУ) [1].

ПДВ є одним із основних наповнювачів бюджету України, з іншого боку – найпроблемнішим із усіх податків, як з точки зору його обліку, так і позицій його адміністрування. Формування стабільної облікової політики неможливе баз ефективного контролю нарахування і сплати податків, в тому числі і ПДВ [2, с. 308].

Page 125: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

123

Вітчизняна практика свідчить, що в обліку розрахунків з ПДВ виникає багато питань, непорозумінь та суперечностей щодо правильного застосування норм, визнання в обліку сум податкового зобов’язання та кредиту, порядку їх відображення та сплати тощо.

Контролюючі органи приділяють ПДВ велике значення, оскільки встановлені фінансові санкції за неправильне його нарахування до бюджету, можуть призвести до складної фінансової ситуації безпосередньо для підприємств [3, с. 8-9].

Особливості організації розрахунків з ПДВ розглядалися на сторінках наукових видань такими авторами: О.В. Артюх, Д.І. Дема, В.В. Захарчук, Д.В. Кучерява, Г.П. Машталяр, Н.І. Петренко, О.М. Терешко та інші.

ПДВ характеризується фіскальною важливістю та належить до основних бюджетоутворюючих платежів [4, с. 278]. Таблиця 1

Податок на додану вартість у формуванні доходів Державного бюджету

Показники Зведений бюджет Держаний бюджет

Роки Роки 2013 2014 2015 2016 2013 2014 2015 2016

Доходи, млрд. грн. 442,8 455,9 652 782,7 337,6 354,8 531,5 612,1 Податкові надходження, %, з них: 79,9 80,6 77,8 83,1 77,8 79 77 82,3 Податок на додану вартість, % 29 30,5 27,4 28,9 38 39,2 33,6 37

Джерело: Складено та розраховано автором за [5]. Із розрахунків, які наведені у таблиці 1, можна зробити висновок, що за рахунок надходжень від ПДВ протягом

досліджуваного періоду формувалося 35-37% податкових надходжень Держбюджету України. Це свідчить про важливе місце ПДВ серед інших податків та усіх податкових надходжень.

Негативна динаміка щодо податкових надходжень до державного бюджету впливає на невиконання запланованих соціальних програм, недостатнє державне фінансування виробництва суспільних і соціальних благ, економічних програм, тому виникає необхідність у податковому аудиті ПДВ [6, с. 221].

Податковий аудит – є сукупністю прийомів, способів та процедур, які використовуються фахівцями державних контролюючих органів у сфері оподаткування для встановлення відповідності показників податкових декларацій та розрахунків реальним фактам фінансово-господарської діяльності і надання суспільству впевненості щодо дотримання платниками податків норм чинного законодавств [2, с. 309].

Потреба у здійснення аудиту розрахунків за ПДВ обумовлена низкою причин[7, с. 155]: постійна зміна законодавства з питань бухгалтерського обліку розрахунків за ПДВ (неоднозначність трактування його

норм викликають проблеми при нарахуванні та сплаті ПДВ, що зумовлює попит на аудиторські послуги з перевірки правильності розрахунків за ПДВ);

правильність обчислення ПДВ залежить від компетенції, досвіду та професіоналізму бухгалтерів, щодо рівня якого керівники підприємств не завжди обізнані (у зв'язку з чим прагнення убезпечити підприємство від накладання штрафних санкцій зумовлює попит на аудит розрахунків за ПДВ);

суб'єкти господарювання в більшості випадків намагається мінімізувати розмір податків, що тягне за собою усвідомлену керівниками загрозу накладання штрафних санкцій, а в деяких випадках – адміністративної та кримінальної відповідальності за ухилення від сплати податків (саме аудит розрахунків за ПДВ надає впевненості управлінському персоналу в правильності податкового менеджменту підприємства).

Під час проведення аудиторської перевірки обліку ПДВ аудитору насамперед необхідно вивчити правильність організації бухгалтерського обліку ПДВ, зокрема[8, с. 22]:

- перевірити розрахунок податку в сумах, що надійшли від замовників; - пересвідчитися у своєчасності та правильності обчислення та відображення в обліку ПДВ з авансів, що надійшли

(попередня плата); - проконтролювати здійснені розрахунки щодо зарахування ПДВ; - пересвідчитися у наявності та обґрунтованості застосування пільг при обчисленні та сплати ПДВ, передбачених

законодавством; - перевірити складання розрахунків (податкових декларацій) з платежів до бюджету; - пересвідчитися у своєчасності та повноти сплати ПДВ до державного бюджету, внесення авансових платежів з ПДВ. Виділяють такі етапи розрахунків за ПДВ в ході аудиту [7, с. 155-156]: Етап 1: перевірка стану організації бухгалтерського обліку податку на додану вартість (статус платника податку, облікова

політика підприємства). Етап 2: Перевірка правомірності застосування ставок ПДВ при реалізації продукції: а) перевірка повноти та своєчасності визнання податкового зобов’язання з ПДВ при отриманні авансових платежів; б) перевірка правильності визначення місця реалізації продукції; в) перевірка інших операцій, що стосуються визнання податкового зобов’язання з ПДВ, що виникають через специфіку

господарської діяльності підприємства; г) перевірка правильності ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, а також податкових накладних в

частині податкового зобов’язання з ПДВ; д) співставлення даних регістрів бухгалтерського обліку, реєстру виданих та отриманих податкових накладних та

Декларації з ПДВ в частині обсягу визнання податкового зобов’язання з ПДВ. Етап 3: Перевірка правильності визнання та відображення в системі бухгалтерського обліку податкового кредиту з ПДВ: а) перевірка статусу платника ПДВ контрагентів підприємства; б) перевірка правильності розподілу податкового кредиту між оподатковуваними та неоподатковуваними операціями; в) оцінка правомірності визнання податкового кредиту за здійсненими операціями; г) перевірка інших операцій, що стосуються визнання податкового кредиту з ПДВ, що виникають через специфіку

господарської діяльності підприємства;

Page 126: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

124

д) перевірка правильності ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, а також наявності та правильності заповнення службових полів податкових накладних в частині податкового кредиту з ПДВ, зіставлення сум з даними інших документів, що підтверджують фактично здійснену операцію;

е) співставлення даних регістрів бухгалтерського обліку, реєстру виданих та отриманих податкових накладних та Декларації з ПДВ в частині обсягу визнання податкового кредиту з ПДВ.

Етап 4: Перевірка правильності відображення в Декларації з ПДВ розрахунків з бюджетом за звітний період (перевірка декларації за формою та за змістом).

Таким чином, можна стверджувати, що здійснення аудиторської перевірки за виділеними стадіями дозволить комплексно та якісно здійснювати аудит розрахунків за ПДВ.

Отже, аудит розрахунків за ПДВ повинен усунути на підприємствах, що проходять аудиторську перевірку, помилки пов’язані з неправильним чи неоднозначним трактування законодавства; відхилення, які можуть виникати через недостатньо високу кваліфікацію працівників; уникнути загрози накладання штрафних санкцій, а інколи і адміністративної та кримінальної відповідальності. Законність, чесність і правильність ведення обліку і сплати ПДВ дозволить максимізувати надходження до бюджету коштів від сплати цього непрямого податку, що в перспективі призведе до покращення загального стану країни, рівня життя громадян, конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.

Список використаних джерел: 1. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 2. Машталяр Г.П. Організація аудиту розрахунків з податку на додану вартість [Електронний ресурс] / Г.П.Машталяр,

Д.В.Кучерява // Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту. Економічні науки. – 2013 – Вип. 3. – С. 308-311. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/jpdf/Vchtei_2013_3_56.pdf

3. Артюх О.В. Фінансовий контроль податку на додану вартість: питання оптимізації / О.В.Артюх, В.Д.Топольницька. // Науковий вісник Ужгородського національного університету. – 2016. – №8. – С. 8–15.

4. Терешко О.М. Проблеми та перспективи справляння ПДВ в Україні [Електронний ресурс] / О.М.Терешко, М.О.Мудь // Інноваційна економіка. – 2013 – № 2. – С. 278-281. – Режим доступу : http://nbuv.gov.ua/j-pdf/inek_2013_2_63.pdf

5. Офіційний сайт Інституту бюджету та соціально-економічних досліджень [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.ibser.org.ua/

6. Петренко Н.І. Методичні підходи контролю операцій з ПДВ / Н.І.Петренко. // Вісник Хмельницького національного університету. – 2015. – №5. – С. 221-224.

7. Захарчук В. В. Організація проведення аудиторського контролю розрахунків за податком на додану вартість [Електронний ресурс] / В. В. Захарчук. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://eztuir.ztu.edu.ua/123456789/336

8. Дема Д.І. Аудиторський контроль розрахунків за податком на додану вартість: шляхи підвищення ефективності / Д.І.Дема. // ВІСНИК ЖДТУ. – 2012. – №1. – С. 22-24.

Olha Samotis Ivan Franko National University of L’viv

THE ESSENCE OF THE VAT AND JUSTIFICATION OF THE NEED TO AUDIT ITS PAYMENTS Annotation.This article contains information about the nature and necessity of the audit of VAT. It highlights the most common

causes of errors in the accounting of VAT, primary tasks and the main stages of the audit, which allow to conduct quality verify calculations for this tax.

Тетяна Сас Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ АУДИТУ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ Аудит є одним із видів фінансового контролю. Згідно ст.. 4 Закону «Про аудиторську діяльність»[1], аудит визначено як

перевірку обліку і показників фінансової звітності суб’єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідальність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх суб’єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторським фірмами, які уповноважені суб’єктами господарювання на його проведення. Аудит може проводитись з ініціативи суб’єктів господарювання, а також у випадках, передбачених законом (обов’язковий аудит).

В Україні аудит, як вид фінансового контролю, розвивається порівняно недовго і характеризується низкою недоліків, які пов’язані з несформованими стандартами його функціонування та із запозиченням їх в інших країнах.

Кількість аудиторських фірм і аудиторів-підприємців постійно зростає, що свідчить про позитивну тенденцію розвитку аудиторського ринку в Україні. На сьогодні аудиторські фірми України можуть надавати достатньо широкий спектр послуг, тому окреслення кола безпосередньо аудиторських послуг вважаємо однією з найважливіших сучасних проблем теорії аудиту. Але проблема полягає в тому, що вітчизняні аудиторські компанії неконкурентоспроможні в порівнянні з нерезидентами.

На сучасному етапі розвитку аудиту в Україні доцільно виділити такі ключові проблеми: 1. Американський журнал «Forbes» склав рейтинг країн з найменш розвиненою економікою, де Україна знаходиться на 4

місці серед 177 країн. Головна проблема держави, на думку експертів, це «непрозоре» державне управління та корупція. 2. Недостатня кількість кваліфікованих аудиторських кадрів, що ягне за собою неосвоєння ринку аудиторських послуг. 3. Некваліфікованість аудиторів, – дуже серйозна проблема, яка вимагає швидкого вирішення шляхом підвищення

контролю при отриманні сертифікатів аудиторів та збільшення державного контролю при проведенні аудиторської діяльності. 4. Проблема формування ціни на аудиторські послуги. 5. Недостатня кількість методичних розробок з аудиторського контролю. В Україні в цілому об’єктивно відчувається

недостатність вітчизняної спеціальної літератури, а тим більше докладних розробок, посібників з проведення аудиту ефективності, що являє собою певну прогалину у формуванні його методології та вимагає науково обґрунтованих теоретичних розробок у цьому напрямі та їх практичного втілення.

Page 127: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

125

6. Неврегульовані питання фінансування робіт зі створення адекватної системи аудиту в Україні та страхування аудиторської діяльності

7. Наявність нерівних прав і можливостей для проведення аудиту вітчизняними та зарубіжними аудиторськими фірмами. 8. Проблеми, пов’язані зі страхуванням ризиків аудиторської діяльності і визначенням механізму форсування відповідних

страхових резервів аудиторськими фірмами. 9.Відсутність законодавчої ініціативи в професійних об’єднань аудиторів і можливості їх впливу на державні регуляторні

органи, що гальмує реалізацію будь-яких інновацій в галузі аудиту. 10. Недоліки в організації діяльності й недостатньо ефективний менеджмент у сфері малого і середнього аудиторського

бізнесу. З узагальнюючого аналізу офіційних звітів аудиторських фірм видно, що деякі з них взагалі не займаються аудитом, а

надають тільки консалтингові та інші послуги. В той час як світові тенденції розвитку аудиторських послуг свідчать про скорочення аудиторськими фірмами обсягів консалтингових послуг або виділення з них суб’єктів, що надають консалтингові послуги в окремі структури.

Розглянувши основні проблеми розвитку аудиту в Україні, варто запропонувати такі шляхи їх вирішення: страхування відповідальності страхових компаній за неякісно виконаний аудиторський контроль; встановлення єдиних цін щодо надання послуг аудиторськими компаніями, що змусить їх звернути увагу на якісне

надання послуг, від чого буде залежати попит на їхні послуги; розроблення єдиних стандартів функціонування аудиторської діяльності в Україні, в яких безпосередньо слід визначити

що належить до сфери аудиторської діяльності, оскільки як було вище зазначено, українські аудиторські фірми займаються і консалтинговими послугами, тобто поєднують декілька видів діяльності;

розробка механізму ціноутворення на аудит та аудиторські послуги шляхом міжнародного досвіду; використовуючи узагальнений практичний досвід роботи міжнародних і вітчизняних аудиторських фірм, розробляти

типових методики аудиторської перевірки фінансової звітності підприємств; поглиблення співпраці професійних аудиторських організацій України з міжнародними та європейськими професійними

організаціями бухгалтерів і аудиторів; «детінізація» економіки України, відповідно зі зменшенням обсягів «тіньового» бізнесу значення аудиту зростатиме. Таким чином, приведення в дію всіх перелічених перспектив надасть змогу створити оптимальне середовище для

ефективного розвитку аудиту в Україні, зокрема підвищити конкурентоспроможність вітчизняних фірм; налагодити процес звітності окремих підприємств, прозорість і доступність інформаційного забезпечення; підвищити ефективність у сфері бухгалтерського обліку

Слід зазначити, що удосконалення системи аудиту матиме позитивний вплив не тільки на розвиток аудиторської діяльності, але і на державу в цілому, за допомогою збільшення надходжень до бюджету та скорочення коштів на адміністрування аудиторського апарату державних фінансових органів контролю.

Список використаної літератури: 1. Про аудиторську діяльність: Закон України від 22.04.1993? із змінами та доповненнями // Урядовий кур’єр, 2009. – №195.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3125-12 2. Жирна Ж. А. Зарубіжний досвід проведення аудиту ефективності. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://dspace.uabs.edu.ua/bitstream/Мусіхіна Г. М. Проблеми та перспективи розвитку аудиту в Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nauka.kushnir.mk.ua/

3. Петрик М.Г., Кузьмін В.А. Аудит: законодавче регламентування, історичні аспекти та проблеми розвитку в Україні // Бухгалтерський облік і аудит, – 2009 – №8-9. – С.5-7.

Марія Скоропад Львівський національний університет імені Івана Франка

АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ Сільське господарство є видом діяльності, що знаходиться поза конкуренцією з іншими напрямами економіки, оскільки

має за єдину місію – забезпечення населення продуктами харчування. Реалізація комплексу заходів, спрямованих на ефективне сільськогосподарське виробництво на якісно новій основі — розбудови високорозвинутої галузі, здатної задовільняти як внутрішні, так і експортні потреби країни, висуває нові підвищені вимоги до статистики сільського господарства і подальшого вдосконалення методології її вивчення. Тому аналіз й прогнозування розвитку сільського господарства належить до актуальних проблем економіки.

Рис. 1. Обсяги валової продукції сільського господарства та частки продукції рослинництва, виготовленої

сільськогосподарськими підприємствами в Україні у 2000-2015рр. Джерело: розраховано автором за даними Державної служби статистики України [3]

30,3 31,034,3 36,8

40,8 42,0 41,6

0,0

10,0

20,0

30,0

40,0

50,0

0,0

20,0

40,0

60,0

80,0

100,0

120,0

2000 2005 2010 2012 2013 2014 2015

%

млр

д гр

н

Роки

продукція рослинництва, виготовлена с/г підприємствами

частка продукції рослинництва, виготовленої сільгосппідприємствами у загальному її обязі

Page 128: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

126

Україна входить до топу країн найбільших експортерів продовольства. Така позиція досягається переважно за рахунок вирощування зернових та технічних культур (особливо олійних) [1].

У 2015 році в Україні виготовлено валової продукції сільського господарства на суму 239467,3 млн грн (у постійних цінах 2010 року), що 4,8% менше, аніж у попередньому році. З усієї сільськогосподарської продукції питома вага продукції рослинництва у 2015 році склала 70,3%. Щодо категорій виробників, то за останніми даними Держстату у 2015 р. обсяг валової продукції, виробленої сільськогосподарськими підприємствами, становив 131919 млн грн (а це 55,1%).

У 2016 році на території України виробництвом сільськогосподарської продукції займалося 61 тисяча аграрних підприємств різних організаційних форм господарювання, серед яких домінуюча частка припадала на фермерські господарстві.

Метою даного аналізу є прогнозування обсягів виробництва валової продукції сільського господарства, та визначення чинників, які пов’язані з підвищенням ефективності виробництва продукції рослинництва.

Для визначення чинників, які впливають на виробництво валової продукції рослинництва сільськогосподарських підприємств, відбувалось із використанням регресійного аналізу. Результуючим показником діяльності підприємств-виробників продукції рослинництва було взято валову продукції рослинництва, вироблену сільськогосподарськими підприємствами України. Чинниками, що мали вплив на результуючий показник були: 1) урожайність зернових та зернобобових, ц/га; 2) урожайність сої, ц/га; 3) урожайність соняшнику, ц/га; 4) урожайність цукрових буряків,ц/га. Урожайність саме цих культур було взято, оскільки і посівні площі, і власне виробництво цих культур в Україні мало найбільші частки серед інших культур та виявили найбільшу кореляцію із результуючою величиною.

За прогнозними розрахунками до 2018 року збільшиться виробництво продукції зернових, а саме зернових та зернобобових (включаючи кукурудзу на зерно) – на 119,8%, цукрових буряків – на 149,7%, виробництво соняшнику планується збільшити на 403,4%, картоплі – 104,1%, овочів – на 65,4%, а також продукції тваринництва: вирощування свиней збільшиться на 0,7%,а виробництво молока – на 100,8%.[2]

Валова продукція рослинництва може зрости 2018 року лише на 0,7% і досягти 180,0 млрд. грн. Це зумовлено високою порівняльною базою 2016 року та проблемами нинішнього року: спад в економіці, зменшення виробництва в районах бойових дій, менш сприятливими умовами закупівлі окремих культур та інші [2].

Прогнозні обсяги й ефективність виробництва продукції рослинництва в домашніх господарствах представлено у таблиці 1.

Таблиця 1 Прогнозні обсяги виробництва продукції рослинництва в господарствах населення України на 2017-2020 рр. Показник 2017 2020 2017 2020 2017 2020 2017 2020 2017 2020

Зернові Картопля Соняшник Овочі Цукровий буряк Площа, тис. га 572,7 583,9 6,0 10,5 280,0 260,0 3,0 3,5 40,5 50,0 Валове виробництво, тис. т

2434,0 2919,5 90,0 210,0 792,4 839,8 77,5 100,2 1417,5 3500,0

Реалізовано, тис. т 1869,3 2347,3 48,90 117,00 749,6 758,3 72,2 95,5 1010,7 2555,0

Джерело: розраховано автором за даними Державної служби статистики [3] Станом на 2016 рік у домашніх господарствах України, за даними статистичних органів, нараховувалось 139,8 тис. голів

корів. До початку 2020 року чисельність поголів’я корів прогнозується збільшення на 3,1 тис. гол., до аналогічного періоду 2016 року, або на 3,4% [3].

У 2016 році сільськогосподарськими підприємствами отримано 4743 голів телят, в тому числі 3520 голів від корів. В цілому по Україні вихід приплоду телят до 2020 року збільшиться на 4,1%.

Обсяги виробництва яєць сільськогосподарської птиці всіх видів за попередній період з 2010 по 2016 роки має стабільний приріст майже 0,81 млрд. штук яєць на рік. З такими темпами виробництво харчових яєць сільськогосподарської птиці в 2020 році зросте на 28% у порівнянні з 2016 роком досягнувши рівня 24,4 млрд. штук.

Щодо аналізу структурних зрушень за видами продукції, в рослинництві переважає питома вага виробництва зерна, картоплі та овочів, тобто можна сказати, що в рослинництві переважає зерно-картопляний напрям розвитку. Досить скромне місце займають галузі плодоягідного напряму і технічні культури, для яких в умовах України існують досить сприятливі умови. Отже, перший резерв нарощування продукції рослинництва — відновлення належної ролі галузей садівництва та вирощування технічних культур (цукрового буряку, соняшнику тощо). Серед галузей тваринництва домінуюче місце належить вирощуванню худоби на м’ясо та виробництву молока.

Таким чином, аграрне виробництво складається з двох крупних основних галузей – рослинництва і тваринництва, які доповнюють одна одну в забезпеченні економіки різними продуктами, а їх співіснування підвищує ефективність використання земельних, матеріальних і людських ресурсів.

Список використаних джерел: 1. Онищенко О.М. Господарства населення : продуктивність, ефективність, перспективи / О.М. Онищенко. – К. : Інститут

економіки НАН України, 2013. – 91 с. 2. Основні економічні показники виробництва продукції сільського господарства в сільськогосподарських підприємствах

за 2016 рік. Статистичний бюлетень. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/. 3. Статистичний збірник «Сільське господарство України за 2016 рік» – К. :Державна служба статистики України, 2016.

Mariia Skoropad Ivan Franko National University of L’viv

ANALYSIS OF THE DEVELOPMENT AND FORECASTING OF AGRICULTURE OF UKRAINE Agriculture is the activity that is in competition with other areas of the economy, because it has a single mission – providing the

population with food.

Page 129: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

127

Efficient agricultural production is able to meet both domestic and export needs of the country. Ukraine is among the top countries biggest food exporters. This position is achieved mainly due to the cultivation of grain and industrial crops.

To determine the factors influencing the production of gross crop production of agricultural enterprises was used the regression analysis. The resulting indicator of activity of the enterprises-manufacturers of crop production was taken of the gross output of crop produced by agricultural enterprises of Ukraine.

Оксана Скульська Львівський національний університет імені Івана Франка

АНАЛІЗ ЕКОЛОГІЧНОЇ СИТУАЦІЇ ЛЬВІВЩИНИ В ПОРІВНЯННІ З ОБЛАСТЯМИ УКРАЇНИ На сьогодні Львівська область потерпає від серйозних проблем із навколишнім середовищем. І щоб оцінити наслідки

цього впливу, у даній роботі буде проаналізовано основні показники довкілля області серед інших областей України. Без моніторингу за станом навколишнього середовища важко проаналізувати та оцінити наслідки впливу на нього

людської діяльності. Важливим є спостереження за кожною складовою довкілля. Особливої уваги приділяють забрудненню атмосферного повітря, оскільки воно є найбільш поширеною причиною виникнення різноманітних захворювань та смертності.

Основними забруднювачами повітря є стаціонарні та пересувні джерела. Обсяги забруднюючих речовин, які надійшли у повітряний басейн Львівської області від стаціонарних джерел забруднення (підприємств, установ та організацій), за 2015 р. становили 102,4 тис. т, що на 2,0 тис. т (на 2,2%) більше 2014 р. Щодо пересувних джерел, то станом на 2015 рік обсяги викидів в атмосферне повітря становить 100,7 тис т, що на 8,7 тис (на 8,03%) менше, ніж у 2014. В порівнянні з попередніми роками цей показник є нижчим, але все одно ці зміни не сприяють позитивним зрушенням в екологічній ситуації Львівщини.

Для кращого наочного зображення становища Львівщини серед інших областей, області з найменшими обсягами викидів в атмосферне повітря стаціонарними джерелами було сформовано в групу «Інші області» (рис. 1).

З вище наведеного можна сказати, що Львівська область серед 24-ох областей є 7-ою за обсягами викидів в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

Щодо пересувних джерел, то ситуація має наступний вигляд. Серед 24-ох областей України найбільшими областями-забруднювачами (в даному випадку ті, що перевищили 100 тис. тонн) є четвірка областей до яку закриває Львівська область (рис. 2). Перші три місця розділили Дніпропетровська, Київська та Одеська. В наведеному нижче рисунку відображені лише ті області, обсяги викидів в яких перевищує 50 тис тон.

І хоч в цілому для області це є не настільки погано, оскільки викиди у Львівській області зі стаціонарних джерел становить 3,1%, а від пересувних – 5,5% від загального обсягу, але все одно це є сигналом для того, щоб посилити заходи, що сприяють очищенню повітря, та ввести більше заходів, які будуть не допускати викиди в атмосферу забруднюючих речовин та їх неконтрольоване поширення.

На сьогодні статистичні науки даюсь можливість оцінювати та аналізувати стан навколишнього середовища у будь-який доступний спосіб: здійснювати якісний чи кількісний аналізи, а також кореляційно-регресійний, факторний і кластерний чи рольовий мереживний аналізи, проводити моніторинг, вибіркове обстеження чи опитування, або застосувати хімічні, фізико-

хімічні, фізичні та біохімічні методи [1]. Для аналізу рівня забруднення атмосферного повітря було вибрано дані про захворювання органів дихання із

статистичного бюлетеня про заклади охорони здоров’я та захворюваність населення України за 2015 та показники обсягів

Рис. 1. Обсяги викидів в атмосферне повітря стаціонарними джерелами областями України за 2015 рік., тис т

Джерело: Побудовано автором за даними Головного управління статистики у Львівській області [3, с. 120].

Рис. 2. Обсяги викидів в атмосферне повітря пересувними джерелами областями України за 2015 рік., тис т

Джерело: Побудовано автором за даними Головного управління статистики у Львівській області [3, с. 119].

0 200 400 600 800 1000

Донецька Дніпропетровська Івано-Франківська

Запорізька Інші області

Вінницька Луганська Львівська Київська

Черкаська Полтавська Харківська

0 20 40 60 80 100 120 140 160

Черкаська

Хмельницька

Харківська

Полтавська

Одеська

Львівська

Київська

Запорізька

Житомирська

Донецька

Дніпропетровська

Вінницька

Page 130: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

128

викидів в атмосферу шкідливих речовин із статистичного збірника, і за допомогою регресійного аналізу розраховано коефіцієнт кореляції, з метою визначення залежності між кількістю захворювань та обсягом викидів в атмосферу забруднюючих речовин від усіх джерел. За результатами аналізу отриманий коефіцієнт кореляції становить 0,5, що свідчить про помірний зв’язок між обраними змінними. Тобто забруднення атмосферного повітря є причиною захворювання органів дихання в населення. Але так як коефіцієнт є не надто високим, то можна припустити, що на захворюваність органів дихання окрім забруднення повітря вливають і інші фактори. А також варто зазначити, що оскільки Fр > Fкр, то з ймовірністю 95% можна зробити висновок, що коефіцієнт кореляції є істотним, а значить зв’язок між досліджуваними факторами існує і він доведений.

Водні ресурси є не менш важливим, ніж атмосферне повітря, і їх забруднення є також небезпечним для населення. Забруднення водних об’єктів – джерел питного водопостачання – тягне за собою погіршення якості питної води та створює серйозну небезпеку для здоров’я населення в багатьох регіонах України. Відставання України від розвинутих країн по середній тривалості життя та висока смертність певним чином пов’язані саме із споживанням неякісної питної води (забруднення атмосферного повітря також є лідером серед причин смертності) [2].

Станом на 2015 рік у Львівській області обсяги забруднюючих речовин у поверхневих водах становить 321,1 тонн. І хоч здійснюється очищення вод, та скоріше за все потужність очисних споруд є не настільки значною, щоб рівень забруднення скоротився до мінімальних показників.

Утворення відходів на сьогодні також є вважливою проблемою, адже навколишнє природне середовище, попри самовідновлення і саморегуляцію, не спроможне «спожити» всю масу відходів, і ті роками накопичуються у значних обсягах. Утилізація відходів, а також зменшення темпів їх утворення, є важливим процесом з ліквідації наслідків забруднення навколишнього середовища і збереження здоров’я нації. Адже забруднення довкілля є одним із основних причин збільшення захворюваності населення. І саме воно є причиною більшості хвороб, які подані в статистичному бюлетені захворюваності.

Проаналізувавши в цілому стан довкілля Львівської області та інших областей України, можна стверджувати, що ситуація у порівнянні з попередніми роками не особливо покращилась, оскільки деякі області і надалі залишаються лідерами-забруднювачами навколишнього середовища. Щодо самої Львівщини, то її екологічний стан залишається на негативно-стабільному рівні. Адже з минулого року покращення не відбулось і за деякими показниками можна спостерігати незначне погіршення. Більш того, область входить в десятку лідерів-забруднювачів довкілля, що можливо і свідчить про добре розвинену промисловість в регіоні, але аж ніяк не показує її як екологічно-безпечну. Відповідно, це є свідченням того, що система природоохоронних заходів Львівщини є не достатньо або ж взагалі не ефективною.

Список використаних джерел: 1. Статистичний аналіз та оцінювання впливу екологічного стану довкілля на здоров’я населення і якість життя людини /

Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка // асп. І. Ковалевська. Національна академія статистики, обліку та аудиту. – 2011.

2. Всеукраїнська Екологічна Ліга [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ecoleague.net/diialnist/vydannia-vel/ekolohichni-karty/ekolohichna-sytuatsiia-ta-stan-pytnykh-vod-ukrainy.

3. Довкілля Львівської області за 2015 рік. Статистичний збірник. За ред. Корисько Г. М. – Львів, 2016.

Oksana Skulska Ivan Franko National University of L’viv

THE ANALYSIS OF THE ENVIRONMENTAL SITUATION OF LVIV REGION COMPARED TO REGIONS OF UKRAINE The main indicators of the state and quality of the environment are analyzed. The special accent is focused on the pollution of the

air. The detection of the interconnection between the air pollution and the health of population is mentioned. The analysis is done in order to compare Lviv region with the rest of regions in Ukraine. Also the conclusions of the general state of the environmental conditions of Lviv are formed in the theses.

Марта Слохиняк Львівський національний університет імені Івана Франка

ІНТЕГРАЛЬНЕ ОЦІНЮВАННЯ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ТВАРИННИЦТВА Тваринництво є особливою складовою сільського господарства, що впливає не тільки на економічний потенціал

агропромислового комплексу, а й загалом на всі сфери суспільного виробництва. Динаміка виробництва валової продукції тваринництва в Україні в абсолютному вимірі у фактичних цінах має позитивну тенденцію, але з року в рік частка у валовій продукції сільського господарства зменшується (у 2000 р. – 38,5%, у 2005 р. – 36,3%, у 2010 р. – 36,1%, у 20015 р. – 29,7%). Тому оцінка й дослідження розвитку цієї галузі належить до актуальних проблем економіки.

Різноманітність методичних підходів та методів оцінювання розвитку тваринництва постійно поповнюється новими науковими доробками, проте власне інтегральний спосіб, що передбачає побудову узагальнюючого показника, дає змогу об’єднати різні за назвами, одиницями виміру, значущістю та іншими індикаторами підходи.[3,с.215]

Доцільним є проведення інтегральної оцінки стану руху поголів’я худоби та птиці, адже від нього залежить виробництво продукції тваринництва. Такий спосіб оцінювання дозволяє сконцентрувати увагу на проблемах галузі, визначити слабкі і сильні сторони тваринництва у регіонах України.

Враховуючи, що вихідні дані можуть мати різний напрямок впливу на кінцевий результат, тобто, виступати стимуляторами чи де стимуляторами, їх було простандартизовано [2, с.183].

Метою даної інтегральної оцінки є необхідність порівняння всіх регіонів України за рухом поголів’я худоби та птиці, у розрізі основних галузей тваринництва - скотарства, свинарства, вівчарства та птахівництва.

Для практичної реалізації методики інтегральної оцінки необхідно обґрунтувати систему показників руху поголів’я у регіонах України і сформувати вхідну інформацію у блоки, що характеризують рух поголів’я кожної галузі у регіонах. Для оцінювання стану руху поголів’я птиці та худоби у всіх видах підприємств були сформовані наступні блоки:

Блок 1. Рух поголів’я великої рогатої худоби у всіх видах підприємств Блок 2. Рух поголів’я свиней у всіх видах підприємств Блок 3. Рух овець у всіх видах підприємств Блок 4. Рух поголів’я птиці у всіх видах підприємств

Page 131: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

129

Комплексний показник руху поголів’я худоби та птиці першого блоку показав, що найкраща ситуація склалася у Чернігівській (0,63), Житомирській (0,62) та Одеській (0,61) областях. Рівень приплоду, одержання та купівлі великої рогатої худоби в цих регіонах найвищий по країні. Найгірші показники у Донецькій (0,38), трохи кращі результати у Львівській (0,58), Харківській (0,59) та Київській (0,55) областях.

За комплексним показником руху поголів’я свиней найкраща ситуація склалась у Донецькій (0,62), Тернопільській (0,55), Рівненській (0,55), Волинській(0,56) та Одеській (0,56) областях. Показник приплоду галузі свинарства був меншим від показнику вибуття у таких областях як Київська (0,39), Івано-Франківська (0,46), Луганська( 0,48) та Сумська (0,50).

За третім блоком та станом руху поголів’я у галузі вівчарства безумовним лідером є Закарпатська область (0,73), трохи гірші результати спостерігаються у Житомирській (0,53), Одеській (0,50), Чернівецькій (0,52) та Дніпропетровській(0,52) областях.

За комплексним показником четвертого блоку – рухом поголів’я у галузі птахівництва на першому місці з не великим відривом від інших знаходиться Дніпропетровська область(0,56). Трохи менший показник приплоду у галузі птахівництва показала Львівська (0,55) область. Закарпатська, Чернігівська, Чернівецька, Тернопільська, Харківська та Миколаївська області мають аналогічний показник – 0,50.

Середнє значення по кожному блоку показників дає змогу визначити інтегральну оцінку руху поголів’я худоби та птиці, яка свідчить про значну диференціацію регіонів за більшістю досліджуваних показників (таблиця 1).

Таблиця 1 Інтегральні індекси регіонів України

Область Середнє значення блоку показників Інтегральний індекс 1 2 3 4

1 2 3 4 5 6 Високий рівень інтегрального індексу (0,59-0,53) Закарпатська 0,57 0,55 0,73 0,50 0,59 Житомирська 0,62 0,54 0,53 0,49 0,54 Одеська 0,61 0,56 0,50 0,50 0,54 Волинська 0,56 0,56 0,48 0,54 0,54 Чернівецька 0,57 0,52 0,52 0,50 0,53 Середній рівень інтегрального індексу (0,52-0,49) Рівненська 0,55 0,55 0,49 0,51 0,52 Чернігівська 0,63 0,52 0,45 0,50 0,52 Дніпропетровська 0,49 0,52 0,52 0,56 0,52 Тернопільська 0,54 0,55 0,49 0,50 0,52 Луганська 0,59 0,48 0,50 0,50 0,52 Івано-Франківська 0,60 0,46 0,49 0,51 0,51 Харківська 0,59 0,52 0,44 0,50 0,51 Миколаївська 0,60 0,50 0,42 0,50 0,51 Хмельницька 0,50 0,55 0,45 0,50 0,50 Полтавська 0,49 0,56 0,47 0,49 0,50 Кіровоградська 0,50 0,54 0,47 0,49 0,50 Черкаська 0,62 0,53 0,34 0,52 0,50 Львівська 0,58 0,55 0,30 0,55 0,49 Херсонська 0,45 0,55 0,48 0,48 0,49 Запорізька 0,48 0,55 0,55 0,43 0,49 Сумська 0,56 0,50 0,39 0,50 0,49 Низький рівень інтегрального індексу (0,47-0,43) Київська 0,55 0,39 0,49 0,47 0,47 Вінницька 0,53 0,52 0,31 0,50 0,47 Донецька 0,38 0,62 0,23 0,50 0,43

Джерело: розраховано автором за даними [4] Чим вище показник інтегральної оцінки, тим більший показник приплоду у регіонах країни. За результатами інтегральної

оцінки визначено групи з високим, середнім, і низьким рівнем руху поголів’я худоби та птиці, що є підставою для розробки заходів державного регулювання.

Так для регіонів з низьким рівнем руху поголів’я тварин характерний низький рівень майже всіх показників інтегральної оцінки, зокрема стан руху поголів’я галузі вівчарства.

Регіони з середнім рівнем руху поголів’я відрізняються зниженням такого показника інтегральної оцінки, як рух поголів’я великої рогатої худоби. Навіть некритичне зниження показників інтегральної оцінки призводить до незадовільного стану руху поголів’я.

До регіонів із порівняно високим рівнем стану руху поголів’я худоби та птиці належать такі області як Закарпатська, житомирська, Одеська, Волинська та Чернівецька. Ці регіони характеризуються відносно задовільним станом критеріїв інтегральної оцінки. Проте саме для Закарпатської області, такий високий рівень інтегрального індексу зумовлений високим рівнем показника 3 блоку – стану руху поголів’я галузі вівчарства у категоріях всіх підприємств.

Інтегральна оцінка спрямовує на розроблення і запровадження раціональної політики інвестування і регулювання у галузі тваринництва як для регіонів з високим, так і з низьким рівнем інтегрального індексу руху поголів’я.

Список використаних джерел: 1. 1.Григорук П. М. Модель комплексного інтегрального оцінювання ефективності маркетингових рішень / П. М. Григорук

// Актуальні проблеми економічної кібернетики : колективна наукова монографія / Під ред. О. Ю. Чубукової, Н. В. Геселевої. – К. : ВД «Стилос», 2014. – С. 180-19625

Page 132: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

130

2. Григорук П. М. Оцінка подібності об'єктів спостереження / П. М. Григорук // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. – 2015. – №3.– Т. 2. – С. 183.

3. Економіка підприємства: Підручник / за ред. С. Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, 2011. 4. Статистичний збірник “Тваринництво України”. – К.:Державна служба статистики України, 2015

Marta Slokhyniak Ivan Franko National University of L’viv

INTEGRAL ASSESSMENT OF UKRAINE'S REGIONS IN STOCKBREEDING Stockbreeding is a special branch of agriculture, because of his condition gravely affects not only the economic potential of

agriculture, but in general all spheres of social production, annually providing a significant share of gross output of agriculture, in 2016 this share was nearly 22%.

Evaluation and study of this industry belongs to the current economic problems. A variety of methodological approaches and assessment methods of animal husbandry constantly updated with new scientific results, but an integral approach of building a summary measure enables to combine different names, units, and other indicators of significance.

It is appropriate to conduct an integrated assessment of the movement of livestock and poultry, because it depends on the condition of the livestock production and manufacturing industry. This method allows the evaluation focus on the problems of the industry, identify strengths and weaknesses of livestock in the regions of Ukraine.

Катерина Стецько Львівський національний університет імені Івана Франка

ДО ПРОБЛЕМИ АНАЛІЗУ СИРОВИННОГО ЕКСПОРТУ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ Особливістю експортоорієнтованих галузей України є їх високий рівень залежності від кон'юнктурних коливань на

світових ринках. За останні роки обсяг експорту з України нарощувався за рахунок сприятливої кон'юнктури світових ринків та постійного зростання цін у першу чергу на чорні та кольорові метали, продовольчі товари (зерно, насіння соняшника), хімікати та окремі види продукції машинобудування (верстати, транспортні засоби, зброя).

У 2016 році в Україні був історичний мінімум за обсягами експорту. Протягом 2012-2016рр. український експорт знизився на $32,4 млрд (з $68,8 до 36,4 млрд). Експорт в 2016 році скоротився за рахунок зменшення поставок металів та виробів з них на $1,134 млрд. Експорт хімічної продукції скоротився на $579 млн, машинобудівної – на $429 млн, мінеральних продуктів (в цю групу входить залізна руда) – на $371 млн.

На сьогоднішній день Україна перебуває в стійкому тренді деіндустріалізації, коли експорт продукції АПК зростає, а промислової продукції скорочується. Окрім того, українці займаються тим, що нарощують експорт сировини, нехтуючи розвитком внутрішньої переробки. У довгостроковій перспективі ціни на сировину відносно цін на послуги і робочу силу знижуються. Тому країна, яка продає сировину завжди програє тій країні, яка виробляє кінцеві продукти з вищою доданою вартістю.

До прикладу Японія – одна із найбільших торгових держав світу. Зовнішньоекономічна діяльність відіграє важливу роль в її економічному розвиткові. 1991 р. на цю країну припадало 6,2% світового імпорту та 9,2% світового експорту. Нетто-актив прямих зарубіжних інвестицій Японії на 1991 р. становив 14,9% загального показника по світу.

Зовнішньоторгова діяльність – життєво важливий елемент господарства Японії. Основні статті експорту та імпорту збігаються дуже мало. Країна довозить сировину, напівфабрикати, відсутні види обладнання та хімікатів, товари легкої промисловості, а вивозить винятково промислові товари. В експорті Японії 98% припадає на готові промислові вироби. При цьому в економічно розвинуті країни, які є основними зовнішньоекономічними партнерами, йдуть переважно високоякісні вироби наукомістких галузей, а в країни, що розвиваються, - масова продукція машинобудування та легкої промисловості. В світі на Японію припадає понад 2/5 лічильної техніки (від міні-калькуляторів на сонячних батарейках до ЕОМ), що надходить на світовий ринок, а також морських суден, мотоциклів та роботів; понад 1/5 продажу автомобілів, сталі, текстильних виробів.

Японські корпорації досить активно створюють змішані або спільні підприємства, закуповують підприємства в економічно розвинутих країнах. У галузевій структурі прямого зарубіжного інвестування близько 47% припадає на капіталовкладення в торгівлю та фінансову діяльність, 1/3 інвестицій іде в обробну промисловість, 1/5 частина інвестицій припадає на всі інші галузі діяльності, де приблизно рівнозначними є капіталовкладення в гірничодобувну промисловість, транспорт та сільське господарство.

Подібно Японії, для підняття економічного рівня України слід перебудувати основний принцип нашої економіки – з експортера сировини, на експортера готової продукції. Тільки тоді ми зможемо зайняти конкуруюче місце на зовнішньому ринку.

За останні роки склалась несприятлива ситуація в відносинах з Росією, окрім того Китай провадить не дуже сприятливу для нас політику, зменшивши придбання залізної руди. Але саме ця ситуація повинна спровокувати переорієнтацію української економіки в інше русло.

У 2017 році Україна отримала безвізовий режим, це чудовий шанс для наших вітчизняних підприємців. Давід Стулік, прес-аташе представництва Європейського Союзу в Україні, говорить: «Я думаю, що однією з категорій, яка найбільше виграє від безвізового режиму – це малий та середній бізнес… Я думаю, що підприємці, середній клас найбільше цим режимом скористаються, бо отримають переваги, які пов’язані не тільки з безвізовим режимом, а також із зоною вільної торгівлі. Взаємна торгівля між ЄС та Україною зростає, тобто тут будуть посилюватися органічні зв’язки між Україною та Європою через бізнес-контакти»

Список використаних джерел: 1. Зовнішня торгівля України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%88%D0%BD%D1%8F_%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B2%D0%BB%D1%8F_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8

2. Сировина та зерно: Як змінився експорт-імпорт України після запуску ЗВТ з ЄС [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ua.112.ua/mnenie/syrovyna-ta-zerno-yak-zminyvsia-eksport-import-ukrainy-pislia-zapusku-zvt-z-yes-297367.html

Page 133: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

131

3. Український експорт досяг історичного мінімуму в 2016 році [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://fru.ua/ua/media-center/blogs/vlasyuk/ukrainskyi-eksport-tovariv-dosiah-istorychnoho-minimumu-v-2016-rotsi-ukrpromzovnishekspertyza

Kateryna Stets’ko Ivan Franko National University of L’viv

PROBLEMS OF ECONOMIC ANALYSIS OF RAW MATERIALS FOR EXPORT TO UKRAINE Last year Ukraine set the lowest historical record of export compared to previous years. Ukraine fell due to the loss of the Russian

market, reduced sales of metals, machinery and chemicals, because of China's policies have reduced the number of exports of iron ore. At the moment Ukraine has increesing of agriculture and food product export - that our country can use as an instrument to remade general direction of economy.

Андрій Табачук Львівський національний університет імені Івана Франка

ЕКОНОМІЧНА ТА ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА ЯК ВАГОМИЙ ЧИННИК ВЗАЄМОДІЇ СУСПІЛЬСТВА І ПРИРОДИ

Економічна система перебуває в процесі безперервної взаємодії з іншими природними системами. В процесі цієї взаємодії має місце взаємовплив природи, економічної системи та суспільства. Безпосереднє природне середовище здійснює вагомий вплив на світогляд людей, їх психологічний стан та культуру, яка є наслідком еволюції економічних систем у природному середовищі існування людини, зокрема такі її види як економічну та екологічну культуру.

Термін «культура» (лат. cultura – обробіток, виховання, освіта, розвиток, шанування) має безліч тлумачень. Н.Черниш трактує культуру як складне динамічне утворення, яке має соціальну природу і знаходить свій вираз у соціальних відносинах, що скеровуються на створення, засвоєння, збереження й розповсюдження матеріальних предметів, поширення засобів дій, ідей, ціннісних уявлень, котрі слугують забезпеченням взаємодії і взаєморозуміння в різних соціальних ситуаціях [1]. О.Якуба вважає, культуру якісною характеристикою окремих індивідів, спільнот, суспільства в цілому, вона відтворює міру їх прогресу, панування над силами природи і власними соціальними зв’язками й відносинами [1]. За Н.Смелзером культура – це система цінностей, уявлень про світ і правила поведінки, однакові для людей, поєднаних певним способом життя [1]. Д.Норт культуру визначає як «…передачу, шляхом навчання та імітації, від одного покоління до іншого знань,цінностей та інших факторів, що впливають на поведінку»[8, С. 57]. Культура, на думку науковця, за допомогою мови створює концептуальні рамки для кодування та інтерпретації інформації, яку надають мозку наші відчуття [8, С. 57].

Погоджуємось з думкою В.Кондрашової-Діденко, котра вважає, що економічна культура як соціально-економічний феномен є складною та маловизначеною категорією. Дослідниця визначає економічну культуру як «…сукупність знань, норм, звичаїв, цінностей, переконань, установок, символів, які зумовлені самим господарюванням, його трансформаційними процесами, і які «працюють» у сфері виробничих відносин (у широкому їх розумінні)» [2, С. 17]. Конституюючі та регулюючі складові економічної культури виступають стабілізаторами та упорядниками процесу господарювання.

Основою економічної культури, котрій притаманна властивість пристосовуватися до нових систем господарювання, використовувати нові методи управління й різного роду типи економічної поведінки у господарській діяльності, посилювати значення інституційних та культурних цінностей, дотримання етичних норм і партнерських відносин є суспільні надбання [6, С. 96].

Заслуговує уваги конструктивний висновок, отриманий С.Матвєєвим та Л.Лясотою в процесі дослідження дихотомії культурного й економічного: «У цілому економіко-культурний підхід являє собою спробу подолати формально-інституціональний підхід до аналізу економічної системи. Виявлення різних моделей економічних культур дає змогу проаналізувати, чому однакові за своєю формою економічні інститути діють по-різному в різних країнах, або чому ті чи інші інститути є дієздатними в одних країнах і абсолютно неприйнятними для інших країн» [7].

Економічна культура тісно пов’язана з екологічною культурою та екологічною свідомістю. Ставлення людства до природи, довкілля пройшло тривалий і суперечливий шлях – від панування парадигми людської винятковості, панування антроценристського типу екологічної свідомості, котру Я.Кульчицький трактує як систему «…уявлень про світ, для якої характерні протиставлення людини як вищої цінності і природи як її власності та об’єкту для маніпулювань, сприйняття природи лише як об’єкту впливу людини, виключно прагматичний характер мотивів і цілей взаємодії з нею, нехтування самоцінністю позалюдського буття» до проростання та визрівання перших паростків екологічної парадигми, котра покликана гармонізувати взаємовпливи у тріаді людина-господарство-природа [4, С. 276]. Першочерговим елементом у процесі переходу людства до сталого соціо-економіко-екологічного розвитку, на наше переконання, повинно стати формування належного рівня екологічної культури суспільства. Погоджуємось з думкою Л.Курняк, що екологічна культура є рівнем сприйняття людьми природи, навколишнього світу й оцінка свого місця у світі, ставлення людини до світу [5]. Схожої думки притримується В.Крисаченко, котрий, перефразовуючи Освальда Шпенглера, трактує екологічну культуру як здатність людини відчувати живе буття світу, приміряти і пристосовувати його до себе, взаємоузгоджувати власні потреби та устрій природного довкілля. Іншими словами, екологічна культура у його розумінні є «…цілепокладаючою діяльністю людини (включаючи і наслідки такої діяльності), спрямованою на організацію та трансформацію природного світу (об’єктів та процесів) відповідно до власних потреб та намірів» [3].

Варто зазначити, що проблема економічної та екологічної культури є особливо актуальною в Україні. Адже сьогодні, не зважаючи на всі негаразди, котрі мають місце в нашій країні, не слід забувати, що живемо ми не лише сьогоднішнім днем, а своїми діями та, подекуди, бездіяльність, закладаємо фундамент для існування прийдешніх поколінь, саме від нашого вибору і нашого рівня культури залежить чи наші нащадки будуть жити на своїй землі, в екологічно чистому середовищі з достатньою кількістю природних ресурсів для задоволення власних потреб, чи поневірятимуться по світу, шукаючи кращої долі, звинувачуюючи у всіх своїх негараздах ментальність.

Список використаних джерел: 1. Дворецька Г. В. Соціологія: [Навч.посіб.] [Електронний ресурс] / Г.В. Дворецька. – К.: КНЕУ, 2002.– 472 с. – URL:

http://www.info-library.com.ua/books-text-8314.html.

Page 134: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

132

2. Кондрашова-Діденко В.І. Закономірності впливу економічної культури на господарювання у транзитивних умовах / В.І.Кондрашова-Діденко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. – 2005. – № 74. – С. 17-20.

3. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія і практика: [Навч. посібн.] [Електронний ресурс] / В.С.Крисаченко. – К.: Заповіт, 1996. – 352 с. – URL: http://geoknigi.com/book_view.php?id=1130.

4. Кульчицький Б.В., Кульчицький Я.В. Філософія економічних систем (розвиток методології їх порівняльного аналізу в умовах екологізації, інтелектуалізації та глобалізації): [монографія]. – Львів: Ліга-Прес, 2015. – 710 с.

5. Курняк Л. Екологічна культура: поняття та формування [Електронний ресурс] / Л.Курняк // Наукові доповіді Національного університету біоресурсів і природокористування України. – 2015. – № 4 (53). – URL: http://nd.nubip.edu.ua/2015_4/8.pdf.

6. Лобко О. Роль економічної культури в інституційному перетворенні економічних відносин / О. Лобко // Вісник Полтавської державної аграрної академії. – 2010. – №3. – С. 195-198.

7. Матвєєв С.О. Економічна соціологія [Підручник]. [Електронний ресурс] / С.О.Матвєєв, Л.І.Лясота. – Суми: Університетська книга, 2006. – 184 с. – Режим доступу: http://infotour.in.ua/matveev.htm.

8. Норт Дуглас Институты, институциональные изменения ифункционирование экономики / Дуглас Норт; [пер. с англ. А.Н. Нестеренко; предисл. и науч. ред. Б.З. Мильнера]. – М.: Фонд экономической книги «Начала», 1997. – 180 с.

Andriy Tabachuk Ivan Franko National University of L'viv

ECONOMIC AND ECOLOGICAL CULTURE AS PONDERABLE FACTOR OF CO-OPERATION OF SOCIETY AND NATURE

It is discovered in the process of research, that a natural environment is carried out by ponderable influence on the world view of people and their culture. It is considered essence of concepts «economic culture» and «ecological culture». A conclusion is done, that an economic and ecological culture is the ponderable factor of co-operation of society and nature.

Ольга Терлецька Львівський національний університет імені Івана Франка

ОЦІНКА СУЧАСНОГО СТАНОВИЩА УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Глобалізація стала важливою характеристикою сучасної світової системи, однією з найбільш впливових сил, яка визначає

хід розвитку всього світу. Глобалізація спричинила фундаментальні зміни в укладі й способі життя людей, у соціальному устрої й управлінні, у характері суспільних зв’язків.

Україна відчула на собі вплив глобалізації вже з перших років незалежності, адже її економіка та суспільна сфера стали відкритими для світу. Нові явища відкрили перед Україною нові можливості й перспективи. Розширювався доступ до технологічних, інтелектуальних і культурних здобутків світового співтовариства. [2, c.233]

Україна невпинно втягується в процес глобалізації. З одного боку, її шанси скористатися перевагами глобалізації зростають, але з іншого – вона стає більш відкритою для нових загроз. До них Україна, як молода держава, не підготовлена й найчастіше – від них не захищена. Постає запитання: а як кількісно оцінити позитивний і негативний вплив глобалізації на країни, які в неї занурюються? [3, c. 200] Найбільш відомою системою кількісного і якісного вимірювання глобалізації, є система, яку розробив швейцарський Інститут дослідження бізнесу (KOF Konjunkturforschungsstel der ETH Zurich). [5, c. 17] Вона дозволяє щорічно розраховувати кількісну оцінку – індекс глобалізації. За цією системою (далі системою KOF) цей індекс розраховується для 207 країн світу.

Індекс глобалізації за системою KOF визначається трьома вимірами (субіндексами): – економічним; – соціальним; – політичним.

Таблиця 1.1. Індекс глобалізації 2016 року

Країна Індекс глобалізації Економічна глобалізація

Соціальна глобалізація Політична глобалізація

Рейтинг Показник Рейтинг Показник Рейтинг Показник Рейтинг Показник Нідерланди 1 91,70 4 90,89 5 90,77 9 94,01 Ірландія 2 91,64 2 93,08 4 90,98 25 90,69 Бельгія 3 90,51 9 85,95 6 90,45 3 96,51 Австрія 4 89,83 13 83,25 1 91,30 4 96,37 Швейцарія 5 87,01 27 77,78 3 91,10 10 94,65 Сінгапур 6 86,93 1 96,06 2 91,15 93 69,33 Данія 7 86,44 20 81,17 10 87,29 17 92,12 Швеція 8 85,92 24 80,56 15 84,63 7 94,65 Угорщина 9 85,78 7 86,85 23 80,79 23 91,19 Канада 10 85,67 34 76,12 8 89,26 11 93,17 … … … … … … … … … Латвія 40 70,97 23 80,79 44 71,40 128 57,65 Україна 41 70,71 54 68,89 67 61,06 41 86,27 Таїланд 42 70,45 48 70,69 62 63,76 61 79,25 Бахрейн 43 69,99 10 85,51 46 71,09 147 48,35

Джерело: складено автором за даними системи KOF [6].

Page 135: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

133

Економічний вимір глобалізації відображає постійне зростання взаємозв'язку між потребами людей та можливостями виробництва й розповсюдження товарів і послуг з допомогою міжнародної торгівлі, надходження іноземних інвестицій і розвитку процесів транснаціоналізації (рівень торгівлі у вигляді суми всіх видів експорту й імпорту, прямі іноземні інвестиції та ін.). Соціальний вимір глобалізації відображає міру інтегрованості пересічної людини, її родини, життя і праці у міжнародні суспільні інститути (інтенсивність персональних контактів людини у банківській, телекомунікаційній і туристичній сферах з іншими країнами, рівень розвитку міжнародного туризму, рівень охоплення людини ЗМІ, телекомунікації та ін.). Політичний вимір глобалізації відображає політичну вагу і вплив будь-якої країни на світові процеси та зміни й дає змогу оцінити масштаби розширення її участі у цих процесах та змінах (членство країни у міжнародних організаціях і її участь у місіях Ради Безпеки ООН та ін.). [4]

В цілому рейтинг найбільш глобалізованих країн світу 2016 року та місце України в ньому, наведено у таблиці 1.1. За даними звіту 2016 року, Україна стала ще більш відкритою світові, піднявшись на 41-е місце з 207 можливих в Індексі

глобалізації. Для порівняння, у 2015 році Україна обіймала 42-е місце даного рейтингу. Найбільш схильною до глобалізації виявилася політична сфера (значення субіндексу – 86,27), а найменш – соціальна

сфера (значення субіндексу – 61,06). Найближчими сусідами України у рейтингу стали наступні країни: Латвія (40), Таїланд (42), Бахрейн (43).

Лідерами даного рейтингу стали Нідерланди, Ірландія, Бельгія, Австрія, Швейцарія, що зайняли 1-5 місця відповідно. Глобалізація як об’єктивний процес долучає Україну до міжнародної спільноти та включає в глобалізаційні процеси

загальнопланетарного масштабу в усіх сферах соціальної діяльності. Україна як держава, що активно інтегрується у світовий економічний простір, мусить об'єктивно оцінювати виклики та

ризики глобалізації на основі аналізу показників індексів провідних рейтингових агентств. З'ясувавши місце і роль України на світовому ринку можна чітко вибудувати стратегію забезпечення економічної безпеки в міжнародних вимірах. Адже економічна безпека є запорукою поступального руху у взаємовідносинах України з усіма гравцями світового ринку: інвесторами, кредиторами, ТНК, урядами держав. [1, c. 40]

На жаль, в глобальному контексті Україна ще не відіграє провідної ролі на світовому ринку, проте вже займає помітне місце в світовій системі координат, в першу чергу завдяки стратегічному розташуванню. Тому інтерес до нашої країни з боку основних учасників глобального ринку зростатиме, а відповідно, Україна з'являтиметься в нових рейтингах.

Список використаних джерел: 1. Дудка Ю. П. Рейтинги України у міжнародних вимірах та їх вплив на економічну безпеку / Ю. П. Дудка // Інвестиції:

практика та досвід. - 2009. - № 4. - С. 36-41. 2. Ковальова Г. П. Україна у світових глобалізаційних процесах : виклики і відповіді / Г. П. Ковальова, В. О. Даніл’ян //

Науковий вісник. Серія «Філософія». – Харків: ХНПУ, 2015. – С. 229-241. 3. Манзя, М. В. Соціальний вимір глобалізації / М. В. Манзя // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної

академії / ред. В. Г. Воронкова. - Запоріжжя, 2008. - Вип. 32. - C. 196 - 209. 4. Олександр Згуровський Війни глобалізації // «Дзеркало Тижня. Україна», 2006 р. 5. Юськів Б. М. Глобалізація і трудова міграція в Європі [Текст] : монографія / Б. М. Юськів. – Рівне : видавець О.

М. Зень, 2009. – 476 с. 6. KOF Globalization Index - URL: http://globalization.kof.ethz.ch/

Olha Terletska Ivan Franko National Universityof L’viv

ASSESSMENT OF THE CURRENT SITUATION OF UKRAINE UNDER THE CONDITIONS OF GLOBALIZATION The article examined and described the system of quantitative and qualitative measurement of globalization. Reviewed Ukraine's

place in the world ranking of the 2016 KOF Globalization Index.

Катерина Тимощук Львівський національний університет імені Івана Франка

АНАЛІЗ РОЗВИТКУ НАУКИ ТА ІННОВАЦІЙ У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ Фінансово-економічна криза останніх років загальмувала поступальний інноваційний розвиток як в Україні, так і в регіоні.

Головним фактором дестабілізації є складна ситуація у промисловому комплексі області, який, в свою чергу, має визначальний вплив на розвиток інноваційної сфери, адже більшість новинок та інновацій, нових технологій впроваджуються саме для удосконалення процесів виробництва.

Серед стратегічних цілей стратегії «Львівщина - 2020», ціль «Прискорення економічного зростання» є базовою [1]. У сфері економіки, зокрема, в її реальному секторі, створюється додана вартість, яка є основою соціально-економічного розвитку регіону. Економіка області перебуває у надзвичайно складному стані, що характеризується критичною зношеністю виробничої бази, створеної ще в середині минулого століття, технологічною відсталістю більшості великих промислових підприємств, особливо видобувної галузі, та, відповідно, низьким рівнем капіталізації, високим податковим тиском на малий і середній бізнес, та, відповідно, високим рівнем «тінізації», несприятливим інвестиційним кліматом в країні та регіоні тощо.

У 2012 р. інноваційною діяльністю в промисловому секторі займалось 101 підприємство. Аналізуючи частку інноваційно активних підприємств у загальній кількості промислових підприємств у Львівській області, можна зауважити досить стрімке зростання на кінець 2015 р.: частка інноваційних підприємств у 2015 р. зросла на 2.9% та перевищила всеукраїнський показник на 2%, проте ще у минулому 2014 р. спостерігалося падіння на 3.2% .

Варто зауважити, що у структурі інноваційних витрат за джерелами фінансування переважають власні кошти – 76.6% у 2015 р. [2. с.34]. Питома вага власних джерел фінансування інноваційної діяльності у період з 2012 р. щороку демонструвала позитивну динаміку, хоча й мізерними кроками (71% у 2012 р.). Така частка власних коштів у інноваційних витратах підприємств свідчить про релевантність інновацій для промислових підприємств області. Для підтримки інновативного напрямку діяльності підприємства також беруть кредити. Варто зазначити, що кошти бюджету займають лише 9.3% у структурі витрат, не зважаючи на стратегічні цілі удосконалення і збільшення інноваційності регіону, зокрема зазначені у Стратегії розвитку Львівського регіону 2017 р. як ключові. Кошти вітчизняних інвесторів становлять лише 4%. Тому в цій ситуації іноземні інвестиції можуть стати ключовим фактором забезпечення інноваційних перетворень в галузі.

Page 136: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

134

У загальних обсягах продукції частка інноваційної зайняла 1,9% від загального обсягу промислової продукції у 2015 р.,її частка скоротилась в порівнянні з минулими роками. Але у фактичних обсягах обсяг реалізованої продукції щороку зростає: у 2013 р. – 849,5 млн.грн, у 2014 - 731,9 млн.грн, у 2015 – 1193,9 млн. грн. Загалом інноваційна продукція займає мізерну частку у загальному обсязі реалізованої продукції.

У 2015 р. інновації впроваджували 95,3% підприємств, які займалися інноваційною діяльністю, з них інноваційні види продукції – 44,3%, нові технологічні процеси – 72,1%. У 2015 р. було впроваджено 49 нових технологічних процесів. Підприємствами, які здійснювали інновації, освоєно 251 інноваційний вид продукції, з них 22 – нові види машин, устаткування, приладів, апаратів. Найбільше нових видів продукції впровадили підприємства з виробництва харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів – 113 [2. с.71].

Загалом у 2015 р. інноваційною діяльністю займалося 19,3% із загальної кількості промислових підприємств із середньою кількістю працівників 50 осіб і більше. Це означає, що інноваційна діяльність є прерогативою великих підприємств і корпорацій, що, найімовірніше, пояснюється наявністю власних джерел фінансування у період економічного спаду. З 2010 р. спостерігається стійка тенденція щодо зменшення кількості організацій, які виконували науково-технічні роботи як у Львівській області, так і по всій Україні загалом. Обсяг наукових та науково-технічних робіт, виконаних науковими організаціями у 2015 р., у фактичних цінах збільшився порівняно з 2014 роком на 5,1% і становив 309,2 млн.грн [2. с.74]. Половину наукових та науково-технічних робіт виконано організаціями академічного профілю (40%) і лише 1% заводською наукою [3, c.206].

Характеризуючи динаміку альтернативних коефіцієнтів інноваційності, можна зауважити, що коефіцієнт експортоспроможності демонструє постійно зростаючу тенденцію. Зважаючи на мізерну частку інноваційної продукції в загальній, цей показник є індикатором того, що виробництво інноваційних видів продукції потрібно збільшувати. Коефіцієнт введення нової продукції залишається сталим протягом 2013-2015 рр.. Позитивним аспектом є зростання частки витрат на дослідження та розробки. Тут спостерігається стрибок у 2015 р. у 10%. Зважаючи, що в середньому 75% витрат на інновації лежить на плечах підприємства, це означає, що напрямок є релевантним, і в подальшому ця частка повинна зростати. Стрибкоподібну поведінку демонструє також коефіцієнт результативності витрат на інновації в 2015 р. порівняно з минулим роком. Як і з рештою вищезгаданих показників 2015 р. відзначається здебільшого покращенням у сфері інновацій.

Таблиця 1 Динаміка альтернативних показників інноваційності у Львівській області

Показник 2012 2013 2014 2015 Коефіцієнт технологічності 0,4 0,423 0,45 0,19 Експортспроможність інноваційної продукції 7,2 8,4 12,9 13,4 Коефіцієнт введення нової продукції 2,1 3 2,1 1,9 Частка витрат на дослідження та розробки 0,037 0,061 0,07 0,17 Питома вага власних джерел фінансування 0,71 0,73 0,73 0,76 Коефіцієнт результативності інноваційних витрат 2,345 3,305 3,33 4,29

Джерело: складено автором Стан інноваційної діяльності на Львівщині сьогодні є на рівні загальноукраїнського.

Список використаних джерел: 1. Проект «Стратегія розвитку Львівської області на період до 2027 року» [Електронний ресурс] [Bеб-сайт]. – режим

доступу: http://loda.gov.ua/upload/users_files/22/upload/Strategy-LV-OBL.pdf2. 2. Aналітична доповідь «Основні тенденції соціально-економічного розвитку львівської області у 2016 році» - [Електронний

ресурс] [Bеб-сайт]. – режим доступу http://www.lv.ukrstat.gov.ua/ukr/report/bul/2017/DP012017.pdf 3. Статистичний збірник «Наукова та інноваційна діяльність України» - Київ, 2016. – 204 с. 4. Інноваційна Україна 2020 : національна доповідь / за заг. Ред.В.М. Гейця та ін. ; НАН України. – Київ, 2015. – 336 с. 5. Система індексів аналітичної підтримки менеджменту інноваційної активності підприємств. Дикун Д.М. [Електронний

ресурс] [Bеб-сайт]. – Режим доступу: http://www.znau.edu.ua/visnik/2012_2_2/78.pdf

K.Tymoshchuk Ivan Franko National University of L’viv

ANALYSIS OF SCIENCE AND INNOVATIONS DEVELOPMENT OF LVIVSKA REGION This is an examination of dynamics in science and innovation indicators in Lvivska region based on the statistical analysis

approach. The alternative indicators such as export capacity coefficients and new product launch coefficient are used in this research as well as general indicators ruled by the State Statistic Service of Ukraine, to give a comprehensive overview on innovative processes implementation and improvement within the industry of Lvivska region.

Яна Чорна Львівський національний університет імені Івана Франка

ПОДАТКОВИЙ КОНТРОЛЬ В ПРОЦЕСІ АДМІНІСТРУВАННІ ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ Сьогодні одним із пріоритетних напрямів наукових досліджень у фінансовій сфері є розв’язання проблем адміністрування

податків. Податкові платежі як джерело наповнення дохідної частини бюджетної системи регулюють формування централізованих грошових фондів і тим самим впливають на соціально-економічні процеси в державі. Отже, функціонування податкової сфери неможливо без єдиного механізму податкового контролю, важливою умовою дієвості якого є його достатньо повна та чітка правова регламентація [3, с. 25].

Питання щодо податкового контролю та загальних проблем, які виникають у процесі його проведення, відображені у працях таких вітчизняних фахівців у сфері фінансів, як: Л. Воронова, М. Кучерявенко, П. Мельник, В. Онищенко, О. Орлюк, Л. Савченко та ін., але від цього тема податкового контролю не втратила своєї актуальності. Її важливість полягає в тому, що вдосконалення та ефективна організація податкового контролю за своєчасністю сплати та правильністю нарахування

Page 137: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

135

податкових платежів здатна забезпечити розв’язання основної проблеми держави – наповнення дохідної частини державного бюджету України, що особливо актуально під час фінансової кризи та зростання бюджетного дефіциту.

Т.Є. Кушнарьова та М.П. Кучерявенко зазначають, що контроль у податковій діяльності це метод керівництва компетентного органу державного управління за дотриманням платниками податків вимог податкового законодавства [2].

Податковий контроль, будучи різновидом фінансового, характеризується всіма принциповими характеристиками останнього і на рівні з іншими видами фінансового контролю забезпечує рух публічних коштів, бере участь у розподілі сукупного суспільного продукту [1].

Як бачимо, деякі автори вдалися до конкретизації поняття податкового контролю, проте Податковий кодекс України [4] розширив зміст цього терміна та у ст. 61 визначив, податковий контроль як систему заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти та своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових і касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Перелік способів здійснення податкового контролю, передбачений Податковим кодексом України, повинен бути доповнений наступними способами: реєстрація платників податків, приймання та обробка звітності, облік надходжень і нарахованих сум, контроль за своєчасним надходженням платежів, реалізація матеріалів податкових перевірок, погашення податкового боргу, апеляційне узгодження податкових зобов’язань.

Таким чином, податковий контроль починається на стадії державної реєстрації суб’єктів господарювання у вигляді податкового обліку платників податків і зборів. Облік, а точніше аналітична робота з інформацією, що наявна в податковому органі про того чи іншого платника, є основою контролю податкових органів, оскільки від нього залежать майже всі наступні етапи перевірочної роботи. Облік платників податків має на меті отримання первинної необхідної інформації про платників податків. Невід’ємною частиною податкового контролю є й приймання та обробка звітності, облік надходжень і нарахованих сум, контроль за своєчасним надходженням платежів, оскільки останні формують податкову історію кожного платника податків, що є основою інформаційно-аналітичної роботи. Облік платників податків у контролюючих органах ведеться за податковими номерами.

Платник податків зобов'язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків. Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об'єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

Взяття на облік платників податків - юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів здійснюється після їх державної реєстрації чи включення відомостей про них до відповідних державних реєстрів на умовах, що визначаються законодавчими актами України, крім випадків, визначених цим Кодексом, коли органами реєстрації є контролюючі органи або коли проведення державної реєстрації платника податків у відповідному статусі законодавством не передбачається.

Всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків.

Наступним не менш важливим способом здійснення податкового контролю є податкова перевірка. Саме Податковий кодекс України, як базовий нормативно-правовий акт з питань оподаткування, встановлює такі види перевірок: камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральна перевірка, проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість. Камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. Термін проведення: не більше 30 робочих днів для великих платників податків, продовжується - не більше ніж на 15 робочих днів; не більше 10 робочих днів - щодо суб'єктів малого підприємництва, продовжується - не більше ніж на 5 робочих днів; не більше 20 робочих днів - для інших платників податків, продовжується - не більше ніж на 10 робочих днів. Позапланова перевірка не передбачається у плані роботи податкового органу. Термін її проведення: не має перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, і може продовжуватися не більше ніж на 10 робочих днів; а також не може тривати більше 5 робочих днів - щодо суб'єктів малого підприємництва, та продовжуватися не більше ніж на 2 робочі дні; і не більше 3 робочих днів - щодо ФОП у зв'язку з припиненням за заявницьким принципом підприємницької діяльності; не більше 10 робочих днів - для інших платників податків, продовжується не більше ніж на 5 робочих днів.

Фактична перевірка проводиться за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Тривалість перевірки не повинна перевищувати 10 діб. Продовження строку за рішенням керівника податкового органу не більш як на 5 діб.

Тобто податковий контроль передбачає певний вплив органу державної податкової служби на платника податку саме з позиції перевірки правильності виконання ними норм чинного податкового законодавства, починаючи від реєстрації платником податків до процедури адміністративного оскарження.

Податковий контроль при адмініструванні податку на додану вартість має ті ж самі способи його здійснення, які застосовуються стосовно інших податків і зборів, але зі своїми особливостями передбаченими спеціальним розділом Податкового кодексу України, що регулює питання адміністрування податком на додану вартість.

Так, у порівнянні з іншими податками, законодавство, що регулює питання адміністрування податку на додану вартість, передбачає реєстрацію платників податку на додану вартість. Законодавець приділяє особливі увагу цьому питанню, виокремлює обов’язкову та добровільну реєстрацію платником податку на додану вартість, визначає порядок реєстрації, перереєстрації та анулювання платника податку на додану вартість, реєстрацію платників податку на додану вартість як суб’єктів спеціального режиму оподаткування.

Крім того, розділом V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України визначено перелік суб’єктів, що є платниками податку на додану вартість, передбачені правила щодо виписки податкової накладної, встановлено порядок надання податкової декларації та строки розрахунків з бюджетом, порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до

Page 138: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

136

Державного бюджету України або відшкодування з Державного бюджету України, та строки проведення розрахунків. Ці норми визначають і містять особливості податкового контролю, що здійснюється органами державної податкової служби, при адмініструванні податку на додану вартість.

Таким чином, податковий контроль при адмініструванні податку на додану вартість спрямований на виконання передбаченого комплексу спеціальних способів, які передбачені спеціальним законодавством, що регулює питання адміністрування податку на додану вартість, спрямованих на повне та своєчасне забезпечення надходження податку на додану вартість до бюджету.

Список використаних джерел: 1. Кучерявенко М.П. Налоговый процесс: Уч. пособие. — К.: Алерта; КТН; ЦУЛ, 2010. — С. 324. 2. Кушнарьова Т.Є., Кучерявенко М.П. Система податкових органів України. — Х.: «Торсінг», 2000. — С. 77. 3. Лісовська Л. Податковий контроль у системі оподаткування : зміст та механізм здійснення / Л. Лісовська //

Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 10. – С. 25–28. 4. Податковий кодекс України : від 02.12.2010 р. № 2755-VI - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2755-17

Yana Chorna Ivan Franko National University of L’viv

TAX CONTROL IN THE ADMINISTRATION OF VAT In this article we found out the concept of tax control in general, so as an administration of VAT. Ways of tax control are researched;

the matter of tax control in administering VAT is explored too.

Яна Чорна Львівський національний університет імені Івана Франка

АНАЛІЗ ПОДАТКОВИХ ЗМІН ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ 2017 РОКУ ПДВ є податком на якому базується значна частка надходження доходів Державного бюджету України і одночасно є

одним із найбільш суперечливих податків, а тому через наявність істотних проблем при його справлянні, може перетворитися з бюджетотворного у бюджетовитратний [2, с. 25].

Як непрямий податок, ПДВ зараховують до ціни товару, таким чином його сплачують покупці, а перераховують до бюджету юридичні та фізичні особи - підприємці, які реалізують продукцію (товари, роботи, послуги) на території України або імпортують товари на територію України, тобто об’єктом оподаткування визначено операції з реалізації продукції в Україні, експортування продукції (товарів, робіт, послуг) та її імпортування.

На сьогодні ПДВ застосовують понад 135 держав світу. Наявність цього податку є однією з обов’язкових умов вступу країн до Європейського Союзу. Ставки ПДВ дуже часто коригуються і зазнають змін залежно від макроекономічних умов.

Справляння податку на додану вартість тісно пов’язане з двома поняттями: податковим кредитом та податковим зобов`язанням. Податкове зобов`язання – загальна сума податку, одержана (нарахована) платником у звітному періоді. Це та сума, яку суб`єкт господарювання нараховує на вартість, яку він додає до товару, з метою його реалізації з вигодою для себе, тобто отримання прибутку. Податковий кредит – сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду. До бюджету платник ПДВ сплачує суму, яка становить різницю між податковим зобов`язанням і податковим кредитом.

В сучасних умовах адміністрування ПДВ є дуже важливим у податковій системі України, частка цього податку становить більше третини всіх надходжень до державного бюджету.

ПДВ має досить широке коло платників податку, що пояснює його високу фіскальну ефективність. У 2016 році до Державного бюджету надійшло 226,5 млрд грн податку на додану вартість, що на 48,1 млрд грн, або на 26,9 %, більше відповідного показника попереднього року. Збільшення відбулося за всіма складовими податку: з вироблених в Україні товарів – на 31,4 млрд грн, або на 29,1 %, із ввезених на територію України товарів – на 42,7 млрд грн, або на 30,8 %. Збільшився порівняно з попереднім роком також обсяг відшкодованого податку з бюджету – на 26,0 млрд грн, або на 38,0 % [1].

Частка ПДВ у структурі доходів до державного бюджету у січні - грудні 2016 р. становить 43,3% (рис.1 ), що підтверджує його роль як одного з найважливіших бюджетоутворюючих податків.

Рис. 1 Структура доходів державного бюджету за січень-грудень 2016 року

Джерело: складено автором за даними Бюджетного моніторингу [1]. Варто зазначити, що в 2017 р. залишились незмінними ставки оподаткування (20%, 7%), а також перелік операцій, що

оподатковується за ставкою 0%. А от у переліку операцій, які звільняються від оподаткування, відбулися певні зміни. Зокрема: застосування нульової ставки ПДВ на операції магазинів безмитної торгівлі з продажу ними товарів фізичними особами, які в’їжджають на митну територію України в пунктах пропуску через державний кордон України, відкритих для міжнародного

Податок на доходи фізичних

осіб10%

Податок на прибуток

підприємств9%

Рентна плата та плата за

використання інших природних

ресурсів…Податок на

додану вартість43%

Акцизний податок

16%

Інші податкові надходження

4%

Неподаткові надходження

11%

Page 139: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

137

повітряного сполучення; скасовано звільнення від обкладення ПДВ операцій із увезення на митну територію України ПАТ «Нафтогаз України» природного газу; до 31.12.2017 р. установлено мораторій на застосування штрафних санкцій за помилки, допущені в податковій накладній під час зазначення коду товару згідно з УКТ ЗЕД і/або коду послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; установлено мораторій на застосування штрафних санкцій та пені до сільгосппідприємств, що застосовували спецрежим обкладення ПДВ, за заниження такими платниками податкового зобов’язання з ПДВ або завищення ними бюджетного відшкодування, які виникли внаслідок порушення порядку розподілу податкового кредиту, за звітні (податкові) періоди з 01.01.2016 р. по 01.01.2017 р.[5].

З 2017 року спецрежим оподаткування ПДВ сільськогосподарських виробників не застосовується. Натомість, такі особи зможуть отримувати бюджетні дотації на основі подання відповідної заяви до контролюючих органів для внесення їх до Реєстру отримувачів бюджетної дотації, відповідно до Порядку розподілу бюджетної дотації, затвердженого Кабінетом міністрів України. Але насправді ці зміни можна зрозуміти, адже аграрний сектор має надзвичайно потужний потенціал. Сільське господарство - це одна з тих галузей в Україні, яка може і повинна приносити високі прибутки [5, с.44].

Варто також згадати про зміни, які стосуються відшкодування ПДВ. Ключова зміна є створення єдиного автоматичного реєстру відшкодування ПДВ. Зокрема, новий Порядок ведення Реєстру з відшкодування ПДВ, передбачає: формування та ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування на підставі баз даних ДФС та Держказначейства; визначення чітких вимог до даних, які відносяться до такого реєстру; автоматичне внесення заяв до реєстру, що здійснюється протягом операційного дня у хронологічному порядку надходження таких заяв; автоматичне та щоденне відшкодування; проведення Держказначейством бюджетного відшкодування ПДВ на підставі даних Реєстру; публікація реєстру на офіційному веб-сайті Міністерства фінансів України. [3]

Можна зробити висновок, що непрямі податки в цілому та ПДВ зокрема, відіграють ключову роль у доходах держави та становить протягом останніх років понад 40%. Але для досягнення більшої регуляторної ефективності механізм адміністрування ПДВ потребує модернізації з врахуванням сучасних умов соціально-економічного розвитку. Хоча деякі зміни вже відбулись, але їх недостатньо, щоб вирішити всі проблеми, які існують сьогодні у сфері функціонування ПДВ.

Насамперед варто вирішити проблему ухилення від сплати податку, позбавити корупційної складової механізм бюджетного відшкодування, спростити систему електронного адміністрування ПДВ, запровадити дієві інструменти попередження та боротьби зі зловживаннями платників податків під час користування податковими пільгами. Для цього необхідно також налагоджувати партнерські відносини між платниками податків і фіскальними органами, автоматизувати окремі податкові процедури, забезпечити рівність прав платників податків тощо.

Список використаних джерел: 1. Бюджетний моніторинг: Аналіз виконання бюджету за січень-грудень 2016 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.ibser.org.ua/publications/monitoringcategories/richnyy 2. Жукевич О.М. Актуальні проблеми застосування ПДВ в Україні / О.М. Жукевич // Економічний простір. –2009.–№ 22/2.–

С. 24–31. 3. Зміни у відшкодуванні ПДВ 2017: затверджено новий Порядок ведення єдиного реєстру заяв про відшкодування податку

на додану вартість. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.obozrevatel.com/my/economy/14938-zmini-u-vidshkoduvanni-pdv-2017--zatverdzheno-novij-poryadok-vedennya-edinogo-reestru-zayav-pro-vidshkoduvannya-podatku-na-dodanu-vartist.htm

4. Зміни-2017: які ПДВ-пільги подовжено, а які — скасовано. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ibuh.info/uk/zminy-2017-yaki-pdv-pilgy-podovzheno-a-yaki-skasovano

5. Морозова Г.С. Вплив податку на додану вартість на формування доходів державного бюджету України/ Г.С. Морозова, Є.М. Руденко// Економіка та держава.– 2014.– No8.– С.42–46.

Yana Chorna Ivan Franko National University of L’viv

ANALYSIS OF CHANGES IN TAX VAT 2017 The concept of value added tax is explored in this article . It is Investigated which part takes the value added tax in the budget

income. The main changes in the collection of value added tax are observed too.

Софія Шевченко Львівський націонльний університет імені Івана Франка

БАГАТОВИМІРНА КЛАСИФІКАЦІЯ РАЙОНІВ ЛЬВІВЩИНИ МЕТОДАМИ КЛАСТЕРНОГО АНАЛІЗУ ЗА ПОКАЗНИКАМИ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Сьогодні в період трансформаційних змін соціальної та економічної системи України та багатьох країн світу однією з найважливіших проблем суспільства є не лише збереження, а й примноження людського потенціалу країни.

Актуальним в теоретичному та практичному плані є поглиблене розуміння тих тенденцій, закономірностей і факторів, що визначають стан, рівень та перспективу якісної динаміки соціального розвитку населення України в складних сучасних умовах.

Метою дослідження є поглиблення знань методів кластерного аналізу і показників аналізу соціального розвитку та їх застосування у вивченні рівня життя в районах Львівської області.

Розглянемо дані по показниках соціального розвитку за 2016 рік. [3] Для кластерного аналізу вибиремо такі 7 показників: коефіцієнт злочинності (кількість зареєстрованих злочинів на 10 тис. населення); забезпеченість житлом у міських поселеннях (заг. площа на 1 ос),кв. м.; кількість мінімальних продуктових кошиків, які можна придбати на середньодушовий дохід; співвідношення середньої та мінімальної заробітної плати, одиниць; кількість шкіл на 1000 дітей шкільного віку; коефіцієнт народжуваності; коефіцієнт смертності.

Зробимо кластеризацію даних за допомогою методу ієрархічного агломеративного кластерного аналізу. Можна побачити, що на першому кроці були об’єднані спостереження 8 і 19 (тобто Мостиський та Турківський райони);

ці два райони максимально схожі один на одного і віддалені одна від одної на дуже малу відстань – 0,33, що є найменшою з усіх районів.

Page 140: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

138

На наступному кроці відбувається об’єднання спостережень 1 і 6, Бродівський і Золочівський відповідно, з віддаленістю одна від одної 0,859. До речі, бачимо, що Бродівський район доволі часто зустрічається в таблтці порядку агломерації (кластерів). Він також утворює пару з Миколаївським районом, відстань між ними становить 2,346, Бузьким – 2,689; Дрогобицьким – 6,492; Жидачівським – 8,569; Перемишлянським – 11,349; Городоцьким – 16,806 та Жовківським районами – 21,626.

Загалом усі райони Львівської області утворюють 4 кластерів: 1 кластер: Бродівський, Буський, Дрогобицький, Жидачівський, Золочівський, Миколаївський, Перемишлянський,

Радехівський, Самбірський, Сколівський, , Старосамбiрський, Мостиський та Турківський райони. 2 кластер: Городоцький, Кам`янка-Бузький. 3 кластер: Жовківський, Пустомитівський, Сокальський,. Яворівський райони. 4 кластер: Стрийський район. За даними Держстату України у 2016 році доходи населення Львівської області становили 112,6 млрд.грн, або 5,6% від

загальної суми доходів населення України. Приріст доходів населення області у 2016 році відносно 2015 року становив 17,7%. Рівень середньої заробітної плати у березні 2017 року перевищив державні соціальні стандарти у 1,9 раза (рівень

мінімальної заробітної плати для працездатних осіб, який дорівнював 3200 грн). Прожитковий мінімум у 2017 році на одну особу: з 1 січня 2017 року - 1544 гривні, з 1 травня - 1624 гривні, з 1 грудня -

1700 гривень. Ціни на споживчому ринку Львівської області у березні 2017 року порівняно з попереднім місяцем підвищились на 1,6%

(в Україні – на 1,8%), з початку року – на 3,7% (в Україні – на 3,9%). [2] Значення індексу людського розвитку України за 2016 рік дорівнює 0,743 – цей показник належить до категорії високого

рівня людського розвитку, ставить країну на 84 позицію з 188. За період з 1990 до 2016 роки цей показник України зріс з 0,705 до 0,743, а в порівнянні з минулим роком, то він зменшився на 0.04. [1]

За даними з Держкомстату найбільший ІРЛР у 2016 році має Харківська область (4,0451). Після Харківської йде Чернівецька (4,1598), Закарпатська (4,0536), Львівська (4,0451).Найменший Індекс регіонального людського розвитку мають такі області України як Хмельницька (3,5794), Кіровоградська (3,4954) та Сумська (3,3433). [2]

Підвищення рівня життя населення є головною метою будь-якого прогресивного суспільства. Держава зобов'язана створювати сприятливі умови для довгого, безпечного, здорового і благополучного життя людей, забезпечуючи економічне зростання і соціальну стабільність суспільства.

Отже, можемо сказати що, застосування методу кластеризації може надалі орієнтуватися на створення алгоритмів ефективного інформаційного пошуку, а також побудову науково обґрунтованих класифікаційних систем, зорієнтованих на галузь економіки.

Список використаних джерел 1. Human Development Report 2016 Work for Human Development [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://hdr.undp.org/en/year/2016 2. Головне управлiння статистики у Львiвськiй областi [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lv.ukrstat.gov.ua/ 3. Регіональна статистика Львівщини [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://database.ukrcensus.gov.ua/regiostat/regio/Regiostat.asp?lang=

Sofiia Shevchenko Ivan Franko National University of L’viv

MULTIDIMENSIONAL CLASSIFICATION OF LVIV REGION'S BY METHODS OF CLUSTER ANALYSIS ON INDICATORS OF SOCIAL DEVELOPMENT

In these explained the clasification of Lviv region's by methods of cluster analysis on indicators of social development. The basic method of study, which used in this study was the method of hierarchical clustering.

Наталія Шулик Львівський національний університет імені Івана Франка

КРЕДИТНА ПОЛІТИКА ТА ПІДХОДИ ДО МОДЕЛЮВАННЯ ПРОЦЕСУ ФОРМУВАННЯ КРЕДИТНИХ РЕСУРСІВ БАНКУ

Кредитна політика комерційного банку – це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі таких принципів кредитування, як строковість, платність, забезпеченість, поверненість та цільовий характер використання [1]. Кредитна політика щодо стратегії включає пріоритети, принципи та цілі окремого комерційного банку на кредитному ринку, а щодо тактики – фінансовий та інший інструментарій, що використовується банком для реалізації своїх цілей при здійсненні кредитних угод, правила їх здійснення, регламент організації кредитного процесу.

Кредитна політика банку розробляється як елемент його банківської політики. При цьому слід підкреслити, що цілі кредитної політики пов’язані із загальними стратегічними цілями банку і співпадають з його банківською політикою. Тобто підвалини кредитної політики складає стратегія банку, зорієнтована на зростання його капіталу чи на збільшення поточних доходів, або ж змішана стратегія.

Не існує загальної кредитної політики для банків, кожен банк визначає власну кредитну політику, виходячи із економічної, політичної та соціальної ситуації в регіоні його функціонування або враховуючи зовнішні та внутрішні ризики, які впливають на роботу даного банку.

До найважливіших зовнішніх чинників, які визначають кредитну політику банку, належать такі [3]: - загальний стан економіки країни, темпи інфляції і зростання валового внутрішнього продукту (ВВП), дефіцит

державного бюджету тощо; - грошово-кредитна політика Національного банку України; - рівень доходів населення, здатність його споживати банківські послуги, наявність соціальних пільг тощо; - регіональна та галузева специфіка функціонування банку; - рівень конкуренції;

Page 141: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

139

- рівень цін на банківські продукти та послуги; - політизованість суспільства; - соціальна напруженість; - попит на послуги банку. - До найважливіших внутрішніх чинників впливу, які визначають кредитну політику банку, належать такі [3]: - кредитний потенціал банку; - рівень ризику та прибутковості окремих видів позик; - стабільність депозитів; - спектр проведених операцій і послуг; - забезпеченість позик; - професійна підготовленість, кваліфікація та досвід персоналу; - клієнтура банку; - цінова політика банку. Кредитна політика для банківської установи є основою її кредитної діяльності, яка узгоджується із загальною концепцією

розвитку банку, що дає змогу досягти взаємозв'язку стратегії та тактики банку в кредитній політиці [4]. Поєднуючи стратегічні цілі з тактичними задачами, а також стратегічне та тактичне планування щодо реалізації їх на практиці, кредитна політика дає змогу банківським установам уникати у своїй діяльності проблем та досягти більш повної реалізації себе на фінансовому ринку.

Існують два підходи до моделювання процесу формування кредитних ресурсів банку: традиційний та нетрадиційний. До традиційного відносять такий підхід, який ґрунтується на неформалізованих методах пізнання, тобто його

застосування передбачає використання досвіду та знання ситуації. Він заснований на інтуїції та суб'єктивному баченні проблеми. Цей підхід передбачає використання коефіцієнтного аналізу,за допомогою якого можна оцінити кредитний портфель за кількісними та якісними параметрами. Простота та зручність використання цього підходу супроводжується складністю ідентифікації та розрахунку ризиків кредитного портфеля.[2]

Нетрадиційний метод передбачає використання загальнонаукових методів пізнання (теорію ймовірності, статистику, економетрію) і такі обмеження, як стабільне ринкове середовище (портфельна теорія).

Поняття "кредитний портфель" необхідно досліджувати не лише на рівні окремого банку, але й необхідно виділяти це поняття на макрорівні як інструмент оцінювання кредитної діяльності сукупності банків у межах певної країни чи групи країн. При цьому, що кредитний портфель потрібно аналізувати з позиції стратегічного підходу, виділяючи при цьому рівні стратегічний і фактичний.

Предметом формування кредитного портфеля виступають не операції та послуги, а такі характеристики кредитного портфеля, як дохідність та ризик. Оскільки формування кредитного портфеля спрямоване не лише на видачу різних видів кредитів, а й на досягнення певних цілей, а саме: отримання певного доходу, утримання певного рівня ризику та рівня ліквідності. Таким чином, запропоновано розглядати поняття "кредитний портфель" на мікро- та макрорівнях: на мікрорівні як сукупність кредитів та заборгованість за ними окремого банку станом на певну дату, на макрорівні як сукупність наданих кредитів банків, що здійснюють кредитну діяльність в окремій державі чи групі країн, як інструмент макроекономічної кредитної політики.

За допомогою аналізу сутності кредитного портфеля виділено його основні чотири функції: - планування, - розподілу кредитних ресурсів, - контрольну та - управління кредитною діяльністю. За результатами аналізу суб'єктного складу кредитного портфеля запропоновано розрізняти активних та пасивних

учасників його формування. До активних віднесено активного кредитора – банк та державу в особі регулюючих кредитні ринки органів, а до пасивних – пасивних кредиторів (власники депозитів, інвестори тощо) та позичальників.

Оскільки вплив сучасних умов функціонування кредитних ринків залишає простір для більш глибокого аналізу та дослідження поняття банківського кредиту та його характеристик, дослідження теоретичних підходів до формування кредитного портфеля, що повинні враховувати постійний розвиток та удосконалення теорії та практики управління кредитними портфелями,залишаються актуальними для подальшого вивчення.

Список використаних джерел: 1. Василик О. Д. Теорія фінансів / Василик О. Д. – К. : НІОС, 2003. – 411 с. 2. Банківська справа / [за ред. Р. І. Тиркала]. – Тернопіль : Карт-бланш, 2001. – 314 с. 3. Карбівничий І. В. Механізм формування та реалізації кредитної політики банку : автореф. дис ... канд. екон. наук : 08.00.08

/ І. В. Карбівничий; В.о. Укр. акад. банків. справи Нац. банку України.– Суми : Б.в., 2011.– 20 с. 4. Волкова Н. І. Вибір кредитної стратегії банками України / Н. І. Волкова // Науковий вісник НЛТУ України. – 2014. – Вип.

24.3. – С. 291-301.

Natalja Shulyk Ivan Franko National University of L’viv

CREDIT POLICY AND APPROACHES TO MODELING THE PROCESS OF FORMING THE BANK CREDIT The concept of credit policy. Key external and internal factors that determining credit policy. Approaches to modeling the process

of forming the bank credit: traditional and non-traditional. The concept of credit portfolio its functions and participants.

Діана Щупляк Львівський національний університет імені Івана Франка

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ СПОСТЕРЕЖЕНЬ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ.

Процес формування якісної інформаційної бази потребує чіткої спланованості першого етапу статистичного дослідження, яким є статистичне спостереження. Тобто, статистичне спостереження – це планомірний, науково організований процес

Page 142: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

140

збирання даних щодо масових явищ та процесів, які відбуваються в економічній, соціальній та інших сферах життя України та її регіонів, шляхом їх реєстрації за спеціальною програмою, розробленою на основі статистичної методології. План статистичного спостереження - офіційний документ, що містить опис дій , які виконуються у ході статистичного спостереження, а також описи очікуваних результатів та перелік їх користувачів.

Програмно-методологічні питання плану статистичного спостереження - перелік пунктів плану статистичного спостереження, які відповідають на питання: для чого проводиться статистичне спостереження, що спостерігається, що є складовими об’єкта статистичного спостереження, що є джерелом інформації статистичного спостереження, на які запитання слід отримати відповіді у ході державного спостереження , чим характеризується статистичне спостереження. Метою статистичного спостереження є отримання статистичної інформації, які є підставою для узагальнення характеристики стану та розвитку явища або процесу з визначенням відповідних закономірностей, взаємозв'язків та тенденцій. Мету статистичного спостереження конкретизують за допомогою програми, тобто переліку ознак об’єкта , що підлягають реєстрації. Складання програми – один із найважливіших етапів розробки плану спостереження , оскільки результатом її реалізації є система показників, що характеризує об’єкт спостереження за низкою ознак. Тому складання програми можна розпочати з побудови макетів статистичних таблиць, які міститимуть показники, необхідні для подальшого статистичного аналізу явища.

Відповідно до мети визначають об’єкт і одиницю спостереження. Визначити об’єкт спостереження означає виділити одну або більше статистичних сукупностей, які будуть характеризувати досліджуване масове явище чи процес. Для чіткого окреслення об’єкта спостереження часто користуються цензом, тобто низкою обмежувальних ознак для одиниці сукупності.

Одиниця статистичного спостереження є джерелом інформації про об’єкт: це може бути окрема особа, домашнє господарство, відповідальна особа на підприємстві тощо

Статистичне спостереження здійснюється в три етапи: 1) підготовка спостереження; 2) реєстрація статистичних даних; 3) формування бази даних. Підготовка статистичного спостереження — найвідповідальніший етап, оскільки тут постають і вирішуються основні методологічні питання: що і як вивчатиметься, на які запитання потрібно дістати відповіді. На цьому етапі вирішуються також організаційні питання: хто, де, коли проводить спостереження і що для цього необхідно. Тобто на першому етапі складається докладний план статистичного спостереження, що охоплює методологічні та організаційні питання. На другому етапі збирають дані. Процес копіткий, що потребує чіткої взаємодії, координованості та оперативності всіх виконавчих служб. Чим коротший термін збирання, тим більш своєчасною та дешевою буде інформація. Від якості збирання залежать також точність, повнота й вірогідність даних. Третій етап передбачає контроль та нагромадження даних спостереження, а також їх збереження. На цьому етапі відпрацьовується система оперативного доступу та пошуку необхідних даних. Це дуже важливо в умовах централізованого спостереження, коли нагромаджуються величезні обсяги корисної інформації, пошук якої обходиться недешево, а знайти її й використати іноді важко.

Від якості даних статистичного спостереження залежать результати подальшого дослідження. Тому вони мають відповідати певним вимогам: це вірогідність даних, тобто їх відповідність реальному ; повнота даних як за їх обсягом, так і по суті; своєчасність даних; порівнянність даних у часі або у просторі; доступність даних. Одержання якісної статистичної інформації значною мірою залежить від того, на якому рівні вона збирається. В Україні діють дві системи: централізована та децентралізована. Звичайно, централізована система збирання має ширші можливості для якісного спостереження: наукову методику, кваліфіковані кадри, технічне забезпечення тощо.

Значною мірою організація спостережень залежить від управління органів статистики, а саме: професійна незалежність – забороняється втручання будь-яких інших органів та осіб у державну статистичну діяльність, що забезпечує достовірність статистичної інформації; мають чітко визначені законодавством повноваження щодо отримання даних для складання статистичної інформації; гарантують конфіденційність первинних статистичних даних, отриманих від респондентів; відповідність / релевантність – статистичні дані повинні задовольняти поточні та потенційні потреби користувачів; точність / надійність – статистичні дані повинні бути точними і достовірними; своєчасність та пунктуальність – дані повинні поширюватися своєчасно зі встановленою періодичністю; послідовність/узгодженість та зіставність/порівнянність – статистичні дані мають бути узгоджені, зіставні у часі, за регіонами і країнами.

Отже, якість інформації , отриманої внаслідок статистичного спостереження , є першим визначальним чинником науково обґрунтованих висновків про характер і закономірності досліджуваного явища чи процесу. У європейській практиці параметрами якості статистики слугують три основні норми: якість організації, якість обстеження, якість продукту. Якість продукту є результатом процесу його виготовлення , до якого входять етап організації та власне етап обстеження.

Найважливіше місце в організаційній роботі займає підготовка кадрів, у процесі якої проводяться різного роду інструктажі зі співробітниками статистичних органів, з організаціями, котрі представляють дані з питань заповнення статистичних документів, підготовки матеріалів спостереження до автоматизованої обробки. При проведенні перепису населення таких осіб називають реєстраторами.. У період підготовки статистичного спостереження велика роль приділяється масово-роз'яснювальній роботі: проведенню лекцій, бесід, організації виступів у пресі, по радіо й телебаченню про значення, цілі і завдання майбутнього обстеження. Для узгодження діяльності всіх служб, зайнятих підготовкою й проведенням спостереження, доцільно скласти календарний план, який представляє собою перелік робіт і строки їхнього виконання окремо для кожної організації, зайнятій у проведенні обстеження

Якщо дотримуватись усіх вимог щодо організації спостережень, то ми маємо можливість отримати достовірні та якісні результати.

Список використаних джерел: 1. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ 2. Матковський С. О., Марець О. Р. Теорія статистики: Навч. посіб. – 2-ге вид., стер. – К.: Знання, 2010. 534 с.

Diana Shchupliak Ivan Franko National University of L’viv

METHODOLOGICAL APPROACHES TO SUPERVISION OF SOCIAL - ECONOMIC PROCESSES The formation of high- quality information base needs a clear planned character first stage of statistical research,which is the

statistical observation. So, statistical observation – a systematic, scientifically organized process of collecting data on mass phenomena and processes taking place in the economic, social and other spheres of Ukraine and its regions by means of their registration in a special program, based on the statistical methodology.

Page 143: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

141

Олена Юрків Львівський національний університет імені Івана Франка

ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ У ПРОЦЕСІ УПРАВЛІННЯ ЛІКВІДНІСТЮ БАНКІВ Банківська діяльність вирізняється високим ступенем ризикованості, що проявляється у вірогідності настання

несприятливих наслідків для учасників банківських правовідносин. На сьогодні у світі спостерігається тенденція посилення уваги до захисту прав споживачів банківських послуг, що пояснюється особливостями сучасних фінансових продуктів, які передбачають можливість істотного перекладення ризиків, що виникають, саме на споживачів. Проте у зв'язку низькою фінансово-правовою культурою населення захист прав клієнтів банків в Україні залишається на зародковому рівні.

Особливо гостро ця проблема проявляється в кризові періоди, коли банки намагаються вирішити свої фінансові труднощі за рахунок вкладників та позичальників. Так, у часи кризи 2008-2009 рр. банки в зв'язку з необхідністю повертати залучені за кордоном кошти, які розміщені ними як довгострокові кредити, вдавалися до цілого арсеналу заходів: підвищення відсоткових ставок за наданими кредитами, неповернення депозитів як достроково, так і після закінчення строку, затримка проведення платежів тощо. Тобто в результаті за прорахунки та недалекоглядність менеджменту банків змушені були відповідати клієнти.

На відміну від паніки 2008-2009 рр., яка була відголоском глобальної фінансової кризи для перегрітої економіки, у мультифакторну кризу 2014-2015 рр. банківська система відразу вступила слабкою і виснаженою. В таких умовах українські банки, повністю захоплені питанням власного виживання, йшли на будь-які зловживання, не зважаючи на інтереси клієнтів. Основною тенденцією кризи 2014-2015 рр. стало масове банкрутство банків, спричинене не стільки зовнішніми шоками, скільки серйозними системними недоліками, пов'язаними з відсутністю ефективного корпоративного управління, орієнтацією власників на короткострокові прибутки, уникненням відповідальності за фінансові труднощі банків. Втім, щодо політики національного регулятора у період цієї кризи також є багато сумнівів та зауважень: вводячи обмеження на зняття депозитів для звичайних вкладників для запобігання відтоку вкладів, Національний банк України (НБУ) в той же час видавав мільярдні кредити рефінансування «зомбі-банкам», не вживав щодо них заходів випливу, допомагаючи власникам таких фінансових установ розкрадати кошти держави і вкладників.

Таким чином, споживачі банківських послуг в Україні перманентно зустрічаються з ризиком порушення їхніх прав, а також з пасивністю дій НБУ у цій сфері. Банки у процесі управління ліквідністю порушують права як вкладників, так і позичальників, а також ставлять під загрозу задоволення їхніх інтересів. Загалом, щодо проблем низького рівня захисту прав клієнтів банків в Україні, то вони визначаються:

1) низьким рівнем інформаційної прозорості на ринку банківських послуг: інформація пропонується переважно у вигляді різноманітних рекламних продуктів, контроль за достовірністю яких недостатній, а механізм спростування наведеної в них інформації відсутній;

2) фінансовою неграмотністю та необізнаністю громадян про свої права як споживачів банківських послуг (особливо незахищених категорій населення);

3) постійним порушенням балансу прав та обов’язків банків і споживачів банківських послуг не тільки в договорах банків з клієнтами, але й внаслідок законодавчих ініціатив, які посилюють позиції однієї сторони за рахунок іншої, непослідовної практики прийняття судових рішень у сфері надання банківських послуг.

Подібні проблеми вирішують і в Європейському союзі (ЄС). Право ЄС сформувало систему державних гарантій захисту прав споживачів банківських послуг, правові норми про елементи якої імплементовано в національне законодавство держав-членів. До загальних гарантій захисту прав клієнтів банків у межах ЄС належить передусім регуляторно-наглядова діяльність національних органів нагляду держав-членів. Для України, за аналогією, одним із найважливіших питань у сфері захисту прав споживачів банківських послуг є інституційне забезпечення. У зв'язку в цим на сьогодні в Україні, як і в світі, панує тенденція до закріплення функцій захисту прав споживачів фінансових послуг за центральним банком, що цілком відповідає вітчизняній моделі фінансової системи. Проте у цьому напрямі доцільно рухатись і далі.

Однією з важливих спеціальних державних гарантій захисту прав споживачів банківських послуг, яка відіграє особливу роль в умовах кризи і масового банкрутства банків, є наявність державної системи гарантування вкладів, функції якої в Україні виконує Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО). Наявність та ефективна діяльність ФГВФО суттєво підвищує рівень довіри до банків, оскільки вкладники впевнені у поверненні своїх коштів, а це, в свою чергу, підвищує рівень ресурсозабезпечення і ліквідності банків.

Проте, незважаючи на те, що ФГВФО регулярно повертає вкладникам збанкрутілих банків депозити, у банківській діяльності комбінування обмеженої відповідальності акціонерів та системи гарантування вкладів призводить до зростання морального ризику, тобто занадто ризикованої поведінки банків при наявності держави як гаранта повернення депозитів. Українські банки в основному банкрутували через погане управління, шахрайські дії менеджерів та власників, відмову від докапіталізації банків акціонерами та невжиття власниками заходів для поліпшення фінансового стану банків. При цьому акціонери і менеджери таких банків не тільки не втрачали, а ще й отримували фінансову вигоду.

Таким чином, щоб припинити зловживання банків у взаємовідносинах з клієнтами (насамперед щодо кредитування та залучення вкладів фізичних осіб) у процесі управління ліквідністю, потрібно насамперед звернути увагу на законодавство в сфері захисту прав споживачів фінансових послуг. Зауважимо, що донедавна такий захист відбувався лише в загальному контексті захисту прав споживачів, і законодавчо не був достатньо врегульованим.

Важливим кроком на шляху формування законодавчої бази захисту прав клієнтів банків є ухвалення 15.11.2016 р. законопроекту №2456-д «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення захисту прав споживачів фінансових послуг», який спрямований на створення правового підґрунтя взаємодії фізичних осіб з банками та фінансовими компаніями за європейським зразком. Зокрема, у якості нововведень у цій сфері запропоновано:

− тлумачення на користь споживача неоднозначностей в договорах при виникненні суперечок між споживачем і тим, хто надає фінансову послугу;

− обмеження можливості фінансових установ змінювати істотні умови договорів без фіксації факту оповіщення клієнта; − обов'язковість повідомлення клієнта в письмовій формі перед укладенням договору щодо визначеного переліку

обов'язкової інформації (включаючи його права як споживача і механізми їх захисту). Отже, система захисту прав споживачів банківських послуг в Україні лише починає формуватися. Банками у процесі

управління їхньою ліквідністю приділяється правам та потребам споживачів занадто мало уваги, що пов'язано в тому числі і

Page 144: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

142

з неефективністю захисту прав споживачів на державному рівні. Проте прослідковуються у цій сфері і певні здобутки, зокрема стосовно законодавчого забезпечення, яке повинно сформувати базис для розбудови ефективного механізму захисту прав споживачів на ринку банківських послуг.

Список використаних джерел: 1. Головіна Я. С. Відповідальність акціонерів та заходи регулювання неплатоспроможності банків України в умовах сучасної

кризи // Економіка та держава. 2015. № 7. С. 31-36. 2. Приймак С. Європейський досвід захисту прав споживачів на ринку банківських послуг // Антикризове управління

економікою України: нові виклики : матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. інтернет-конф. Київ : КНЕУ, 2015. С. 150-153. 3. Шевчук О. Р. Захист прав споживачів фінансових послуг: досвід України та Європейського Союзу // Юридичні науки.

ТНЕУ, 2016. С. 58-61. 4. Лаціс Ю. Банківських клієнтів захистять законом і високими штрафами. − URL: http://ua.racurs.ua/1146-bankivskyh-

kliientiv-zahystyat-bukvou-zakonu-i-vysokymy-shtrafamy (дата звернення: 15.11.2016)

Olena Yurkiv Ivan Franko National University of L’viv

CONSUMER RIGHTS PROTECTION IN THE BANK LIQUIDITY MANAGEMENT In theses concerned with protection of banking consumers as a part of bank liquidity management system. The banking crisis

highlighted the importance of consumer protection in bank sector for the long-term stability of the ukrainian financial system. However this sphere of bank and regulation activity is poorly developed in Ukraine nowadays. Clear rules of conduct for financial institutions, combined with programs of financial education for consumers, will increase consumer trust in banks and will support the development of banking sector. So, this steps must be done to raise the efficiency of banking in Ukraine.

Андрій Юрчик Львівський національний університет імені Івана Франка

ІННОВАЦІЙНІ МЕТОДИ ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПЕРСОНАЛУ Успіх фірми залежить від багатьох факторів, але науковці виділяють ряд невід’ємних частин успішного існування

корпорацій. Це насамперед є персонал, саме розвиток та підвищення кваліфікації працівників може призвести до успіху фірми на певному ринку. Саме інновації в управлінні персоналом є необхідними інструментом для виведення компанії з затяжної кризи та підвищення конкурентоспроможності товарів та послуг, які реалізуються на ринку держави. Вивчення інновацій та введення їх необхідно для створення позитивних умов для стимулювання креативності серед працівників, підвищення продуктивності виробництва та заохочення для самовдосконалення учасників персоналу.

Дослідивши міжнародний ринок праці, можна виділити інноваційні методи, які компанії на українському ринку застосовують для розвитку персоналу.

- Електронне навчання – це система навчання, яка функціонує на поєднанні інформаційних та електронних технологій. Поширення в світі саме такого методу навчання пов’язане з рядом факторів. Найважливішою перевагою електронного навчання для більшості компаній виступає нижча вартість підвищення кваліфікації персоналу. Економісти виділяють, що даний вид навчання стирає всі бар’єри, які пов’язані з часом та простором. Будь-який працівник може отримати доступ до інформації у будь-який час та місці перебування, використовуючи лише програми, або володіючи доступом виходу в Інтернет. Важливим чинником зміни методів навчання персоналу, пов’язана з ефективністю засвоєння матеріалу та готовності трансформації теоретичних знань у практичну дію.

- Самонавчання – діяльність окремою особи на самостійне освоєння нового матеріалу для отримання додаткових знань та досвіду. Проблема такого виду навчання полягає у якості та кількості доступних матеріалів для аналізу. Значною перевагою виступає значне скорочення витрат підприємств на підвищення кваліфікації працівників. Неефективність даного методу полягає у недостатній мотивацій працівників керівниками [1].

- Тренінг – це процес запланований керівництвом, метою якого виступає зміна знань, поведінки та відношення персоналу до виконуваної роботи використовуючи навчальний досвід та спрямований на підвищення кваліфікації окремого працівника у виконанні службових завдань. Тренінги проводяться для задоволення довгострокових потреб компаній [2].

- Коучинг – це відносини між коучем (наставником) та працівником або персоналом з метою розкриття потенціалу та розвиток талантів і можливостей для максимального підвищення ефективності.

- Кейс-стаді. Гарвардська школа бізнесу подає таке визначення кейс–методу: «Метод навчання, за яким студенти та викладачі беруть участь у безпосередньому обговоренні практичних ситуацій та задач [2]. На підприємстві кейс-метод передбачає особливий метод навчання , який комбінує теоретичні знання та наближує навчання до реальної діяльності спеціаліста. Ці кейси є основою для розвитку здібностей, винахідливості та вмінню вирішувати проблеми.

- Ротація – це є обмін працівниками між відділами та регіональними підрозділами підприємства. У деяких випадках передбачає обмін персоналом між компаніями. Метою такого обміну є збільшення навиків і знань, які не використовуються працівниками у звичній роботі.

- Buddying. Buddy відрізняється від наставника та коуча та в перекладі означає «товариш», «приятель». В даному випадку він зі студентом є абсолютно рівноправними. Buddy надає неупереджений зворотній зв'язок про ступінь успішності роботи і придбання знань того, хто навчається. Для адаптації нових топ-менеджерів Buddying є відмінним рішенням. Контролювати роботу людини, яка навчається, в умовах рівноправ’я не є легким завданням, тому до buddy стоять високі вимоги. В даному випадку зворотній зв’язок будується на формулюваннях поточної проблеми без оцінок, відзнаках успіхів студента в даній ситуації та підказках, що можна зробити для максимально успішної роботи.

- Shadowing. Це доволі рідкісний, проте цікавий метод навчання співробітників. Новачок на певний відрізок часу стає «тінню» більш досвідченого фахівця: спостерігає за процесом роботи, супроводжує його на переговорах, виконує прості завдання. Найголовнішим є те, що початківець задає велику кількість запитань. Таким чином він ознайомлюється зі своєю майбутньою роботою. Цей метод може бути ефективно застосованим при підготовці співробітника на керівну посаду. Також shadowing підійде для стажування молодих фахівців. Після такого навчання студенти проявляють більше завзяття до професії і адекватніше оцінюють свої здібності та рівень професіоналізму.

Page 145: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

143

Отже, можна зробити висновок, що для успішної діяльності підприємства необхідний ефективний розвиток персоналу. Показник розвитку персоналу демонструє прогресивність суспільства та є остаточним важелем науково-технічного прогресу. В Україні все більше компаній залучають методи інноваційного навчання персоналу для безперервного розвитку ефективності використання трудових ресурсів. Для розвитку персоналу необхідно не лише організацію навчання або підвищення кваліфікації, але й розробка плану по плинності кадрів на підприємстві. У перспективі на підприємствах головним ресурсом стане саме готовність персоналу для прийняття інновацій та готовності до змін, тому менеджери повинні мотивувати персонал та підготовлювати їх для кардинальних змін у роботі у майбутньому.

Список використаних джерел: 1. Балабанова Л. Управління персоналом: навч. посіб. / Л. Балабанова, О. Сардак. - К.: Вид-во «Професіонал», 2006. - 511 с. 2. Мистецтво управління персоналом / Савицька Л., Тарнавський В. та ін.; під ред. Черепухіна Н.; Метелюк Л.: пер. з рос. -

К.: Вид-во Олексія Капусти, 2002. - 299с.

Andriy Yurchyk Ivan Franko National University of L’viv

INNOVATIVE METHODS OF ADVANCED TRAINING The research focuses on methods that can improve efficiency of development in Ukrainian firms just by impact on workers. As

Ukraine is changing economy system and companies must to improve themselves to be competitive on market. HR (Human resources) are an integral factor when we are talking about development of the company. In this research I identified the most popular methods of advanced training that may be used by companies in Ukraine.

Христина Якімець Львівський національний університет імені Івана Франка

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ЗМІНИ ЦІН НА РЕГІОНАЛЬНИХ СПОЖИВЧИХ РИНКАХ Неоднорідність економічного розвитку регіонів має значний вплив на диференціацію рівня життя населення. Одним з

показників, які характеризують диспропорції розвитку територій є регіональний індекс споживчих цін. У табл.1. наведено загальну зміну споживчих цін в Україні, а також в Вінницькій, Полтавській, Львівській областях та м.

Київ. Таблиця 1

Зміна споживчих цін (грудень 2016 р. до грудня 2010 р.), % Україна Вінницька

область Львівська область

Полтавська область

м. Київ

Зміна споживчих цін 111,1 91,0 114,5 109,8 117,5 Джерело:[1, с.92-105] Ціни в Україні у грудні 2016 р. порівняно з груднем 2010 р. в середньому зросли на 111,1 %, тоді як у м. Київ – на 117,5

%, у Львівській області – на 114,5 %. У Вінницькій та Полтавській областях ціни зростали повільнішими темпами, ніж в середньому по Україні ( зростання за аналізований період становило 91,0 % та 109,8 % відповідно).

В Україні спостерігається також значні регіональні відмінності у зростанні цін на окремі групи товарів та послуг. Таблиця 2

Зміна споживчих цін на окремі товари та послуги (грудень 2016 р. до грудня 2010 р.), % Україна Вінницька

область Львівська область

Полтавська область

м. Київ

Продукти харчування та безалкогольні напої

80,0 68,6 80,1 73,0 98,1

Алкогольні напої, тютюнові вироби 142,6 133,6 147,5 138,1 141,8 Одяг і взуття 55,3 45,5 82,9 32,2 47,7 Житло, вода, електроенергія, газ та інші види палива

349,9 347,3 370,1 385,2 326,1

Предмети домашнього вжитку, побутова техніка та поточне утримання житла

87,2 23,9 97,4 91,2 86,0

Охорона здоров'я 102,2 62,1 127,1 85,9 97,4 Транспорт 142,1 152,3 168,7 149,5 141,3 Зв'язок 20,4 18,4 22,1 20,8 29,0 Відпочинок і культура 85,4 36,8 94,5 92,5 117,6 Освіта 66,7 49,1 56,3 58,9 72,1 Ресторани та готелі 74,3 67,4 83,7 69,9 79,2 Різні товари та послуги 91,1 41,7 109,7 94,4 57,5

Джерело:[1, с.92-105] Протягом аналізованого періоду наявною є значна диференціація зміни цін на споживчих ринках. Так, якщо в середньому

ціни на продукти харчування та алкогольні напої у грудні 2016 р. до грудня 2010 р. в Україні зросли на 80 %, то у Вінницькій області таке зростання становило 68,6 %, у м. Київ – 98,1 %.

Суттєвими є також відмінності у зміні цін на інші групи товарів та послуг. Наприклад, ціни на житлово-комунальні послуги за аналізований період у Львівській області зросли у 3,7 рази, тоді як у м. Київ – у 3,3 рази.

Значна диференціація зміни цін на споживчих ринках регіонів зумовлює відмінності у купівельній спроможності населення (табл.3.).

Протягом року купівельна спроможність населення на більшість основних продуктів харчування зросла. Однак, таке зростання для Львівської області та для України загалом було неоднорідним. Це можна пояснити вищими темпами зростання цін на продукти харчування у області, ніж в середньому по Україні ( у Львівській області ціни на продукти харчування за рік

Page 146: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

144

зросли на 3,7 %, в Україні – на 3,3 %). При цьому, за аналогічний період заробітна плата в середньому по Україні зросла на 24 %, тоді як в області – лише на 21 %.

Таблиця 3 Кількість основних продуктів харчування, які можна було придбати на споживчому ринку на середньомісячну

заробітну плату (у грудні) Україна Львівська область

2016 2016 до 2015 2016 2016 до 2015

кілограмів % кілограмів %

Свинина 67,3 120,3 71,9 112,7 Птиця 123,3 115,2 134,7 106,5 Молоко підвищеної жирності, л 305,4 97,4 375,1 99,9 Сир м’який жирний 72,3 102,3 82,0 105,5 Масло вершкове 181,8 92,7 36,2 86,8 Яйця, десяток 230,7 136,2 255,4 132,4 Олія соняшникова, л 157,2 113,4 164,7 110,3 Цукор 287 124,2 310,7 122,3 Борошно пшеничне 562,1 122,5 595,7 121,2 Хліб житній і житньо-пшеничний 423,8 115,9 503,4 115,1 Крупа гречана 149,6 105,9 157,0 105,7 Картопля 1026,3 146,3 1438,1 154,6

Джерело: складено автором за даними [1, с.108-151] Регіональні споживчі ринки України характеризуються значною диференціацією цін. При цьому, ціни зростають

швидшими темпами, ніж реальна заробітна плата, що негативно позначається на рівні життя населення. Такі диспропорції в економіці однієї країни потребують подальшого вивчення.

Список використаних джерел: 1. Індекси споживчих цін за 2015 рік.: Статистичний збірник – К. .: Державна служба статистики України, 2016. – 182 с.

Khrystyna Yakimets Ivan Franko National University of L’viv

DIFFERENTIATION OF PRICE CHANGES AT THE REGIONAL CONSUMER MARKETS In theses CPI is examined as the indicator of disproportion of regional growth. The impact of inhomogeneity of price changes in

the regions on standard of living was analysed.

Марія Яремик Львівський національний університет імені Івана Франка

ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ Досягнення стабільного економічного зростання країни потребує інноваційної моделі розвитку, що виражається у

переході від використання екстенсивних факторів виробництва, тобто експлуатації природних ресурсів, до впровадження новітніх здобутків науково-технічного прогресу. Однак, практична реалізація курсу на широке використання інновацій, як і в попередні десятиріччя, здебільшого носить декларативний характер. Важливу роль у вирішенні вказаних проблем інноваційної діяльності відіграє визначення пріоритетних напрямів інноваційного розвитку та використання високих технологій.

Пошук шляхів інноваційного розвитку національної економіки є предметом постійних досліджень науковців. Зокрема, з-поміж вітчизняних фахівців, ці питання знайшли відображення у наукових працях З. С. Варналія, В. М. Гейця, М. П. Денисенка, Н. Б. Демчишака, М. І. Диби, М. І. Крупки, С. В. Онишко, А. А. Пересади, Л. І. Федулової, З. В. Юринець та інших.

Відповідно до рейтингу глобальної конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) [8], у 2016 році Україна втратила шість позицій і опустилася з 79-го місця серед 140 країн, на 85-те серед 138 держав. Однак, за критерієм інновацій цього рейтингу вона, навпаки, покращила показники на дві позиції і опинилася на 52-му місці за рахунок високого інноваційного потенціалу, здатного генерувати наукові ідеї світового рівня, науково-дослідницького персоналу та якості науково-дослідницьких інституцій. Проте, на відміну від розвинених країн, які до 85-90% приросту ВВП забезпечують за рахунок так званих «інтенсивних факторів», включаючи інновації, Україна недостатньо використовує свій інноваційний потенціал [1, c. 103].

За час незалежності, рівень розвитку інноваційної діяльності в Україні суттєво знизився і продовжує погіршуватися, а інноваційна активність підприємств втричі нижча, ніж в країнах Європейського Союзу. За даними Державної служби статистики України, у 2014 році на інновації було витрачено 7,7 млрд. грн. та реалізовано інноваційної продукції на суму 25,7 млрд. грн., а у 2015 році – 13,8 та 23,1 млрд. грн. відповідно [3]. Тобто на кожну вкладену в інновації гривню у 2014 році отримано 3 гривні від реалізації продукції, у 2015 році – майже 2 гривні, що є незначним показником ефективності спрямування коштів задля зростання економіки [6]. Сьогодні серед причини низького рівня інноваційної діяльності промислових підприємств можна виокремити:

1) домінування в економічній структурі сировинних галузей, які менш схильні до інноваційних процесів. Структуру вітчизняного експортного кошику формує, в основному, сировинна продукція, зокрема сільського господарства та важкої промисловості (майже 70%), а також проміжні товари з низькою доданою вартістю. Технологічна складова українського експорту в цілому відносно мала, і лише 5% експорту класифікується як середньо- або високотехнологічний, тоді як в інших країнах, що розвиваються, частка такої продукції складає в середньому майже 37% експорту. У 2015 році високотехнологічний експорт України становив лише 6,5% загального українського експорту [2, c. 58];

Page 147: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

145

2) недосконале бізнес-середовище, яке перешкоджає веденню бізнесу, зокрема відсутність чіткого визначення у нормативно-правових актах України всіх елементів ринкової інноваційної інфраструктури, застаріла промислова структура успадкована з радянських часів, відсутність ефективних механізмів захисту інвесторів та прав інтелектуальної власності, а також трансферу технологій, стримує економічне піднесення держави;

3) недостатній рівень фінансового забезпечення інноваційної діяльності, в основі якого залишаються власні кошти підприємств. У 2015 році наукомісткість ВВП становила 0,64%. У 2016 році бюджетні витрати на наукові дослідження зменшено до рівня 0,18% ВВП, що майже у десять разів нижче від показника, передбаченого Законом. Разом з тим, за даними 2014 року, наукомісткість ВВП країн ЄС-28 у середньому становила 2,03% [6];

4) відсутня ефективна система економічних стимулів, зокрема податкових, кредитних, страхових, для підвищення попиту на інновації збоку підприємств та підтримки інноваційних галузей економіки України;

5) дефіцит робочої сили, що володіє потрібними навичками та кваліфікацією в ключових галузях економіки. Це свідчить про невідповідність пропозиції та попиту на професійні навички на ринку праці. За даними дослідження, проведеного в 2014 році Світовим банком та ОЕСР, 38% опитаних підприємств стверджують, що прогалини в навичках заважають їм досягти своїх бізнес-цілей, а близько 70% зазначили, що випускникам системи загальної та професійно-технічної освіти не вистачає практичних навичок і сучасних знань [2, c. 19-20];

6) нерозвинений зв'язок між приватним сектором і науковою спільнотою, що характеризується відсутністю у практичному застосуванні більшої частини досліджень, що проводяться українським вченими. Як наслідок, розвиток інноваційних процесів в країні не відбувається під впливом ринкових сил;

7) відтік інтелектуального потенціалу, який пов’язаний з обмеженим державним фінансуванням діяльності вчених та відсутністю визнання професії вченого у суспільстві.

Сьогодні в Україні сформована доволі серйозна нормативно-правова база, зорієнтована на інноваційний розвиток економіки країни, в якій окреслено важливі дії та механізми реалізації державою цього орієнтиру. Однак ці стратегічні документи мають здебільшого декларативний характер, оскільки, з практичної точки зору, більшу частину передбачених в них дій не було реалізовано, а механізми стимулювання інновацій – не дієві, і як наслідок, ситуація в інноваційній сфері не покращилась. Також було зупинено реалізацію законів «Про загальнодержавну комплексну програму високих наукомістких технологій», «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні», «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків», стримується реалізація законів України «Про наукові парки», «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», скасовано переважну більшість державних цільових науково-технічних програм, у тому числі щодо розвитку інноваційної інфраструктури [6]. Відсутній план заходів із запровадження Концепції розвитку національної інноваційної системи. Крім того, не виконуються положення Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» [4] щодо бюджетного фінансування науки на рівні 1,7% ВВП, принципи базового та конкурсного забезпечення науки, заходи із створення сприятливих економічних умов діяльності наукових установ. Нині, пріоритетні напрями інноваційної діяльності, які встановлені у Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» [5], насамперед зорієнтовані на підтримку соціально-економічних потреб населення у конкурентоспроможній, високотехнологічній, екологічно чистій продукції (якісних послугах), підвищення експортного потенціалу. Очевидно, що в умовах обмеженості фінансових ресурсів, реалізація одразу всіх наведених у цьому Законі напрямів є нереальною. Розпорошення коштів між великою кількістю програм і проектів призводить до зменшення можливостей їхнього використання у галузях економіки, зниження темпів розвитку науково-технічної й інноваційної діяльності. Потрібні дієві заходи, які б дали змогу за обмеженого бюджетного фінансування реалізовувати невелику кількість проривних інноваційних проектів і залучати кошти для подальшого розвитку інноваційних ідей [7, c. 111].

Отже, для того, щоб підвищити частку виробництва інноваційно-орієнтованої продукції із високим рівнем доданої вартості, яка буде конкурентоспроможною як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках, необхідно переглянути вже визначені пріоритетні напрями інноваційного розвитку для уточнення та встановлення таких, які відповідатимуть сучасним цілям й завданням інноваційної економіки, та будуть підтримуватись відповідними інструментами. Зокрема, першочергово необхідно:

- аргументовано, виходячи з наявних ресурсів і конкурентних переваг України, визначити пріоритетні галузі, які повинні сприяти інноваціям та створенню високої доданої вартості, мати потенціал для розвитку малого та середнього бізнесу і користуватися високим попитом на світових ринках;

- розробити ефективний інструментарій фінансового стимулювання підприємств, з метою використання їх матеріально-технічної бази та фінансових ресурсів для збільшення науково-технічних досліджень і розробок;

- сформувати й сприяти розвитку системи трансферу технологій; - запропонувати систему моніторингу результатів і контролю за діяльністю в інноваційній сфері; - сприяти розвитку міжнародного партнерства у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності й інтеграції

вітчизняного сектору наукових досліджень і розробок до світової інноваційної системи, шляхом популяризації інформації у суспільстві про програми наукових досліджень та інновацій.

На наш погляд, реалізація вказаних напрямів сприятиме підвищенню інноваційності економіки України. Список використаних джерел:

1. Геєць В. М. «Україна – 2020»: основні положення Національної доповіді (стенограма наукової доповіді на засіданні Президії НАН України 13 травня 2015 р.) / В. М. Геєць // Вісник Національної академії наук України. – 2015. – № 7. – С. 14-22. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vnanu_2015_7_5 (дата звернення: 08.05.2017).

2. Експортна стратегія України: Дорожня карта стратегічного розвитку торгівлі 2017-2021 [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://www.me.gov.ua/Files/GetFile?lang=uk-UA&fileId=fea9401e-14ef-49cc-b47d-6e6126787d8a (дата звернення: 08.05.2017).

3. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua (дата звернення: 08.05.2017).

4. Про наукову і науково-технічну діяльність: Закон України від 13.12.1991 р. № 1977-XII [Електронний ресурс]. ‒ Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1977-12 (дата звернення: 08.05.2017).

Page 148: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

146

5. Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні: Закон України № 3715-VI від 08.09.2011 р. (зі змінами і доповненнями) [Електронний ресурс] / Офіційний веб-сайт Верховної Ради України. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3715-17 (дата звернення: 08.05.2017).

6. Чижевський Б. Інноваційний розвиток: чому відсутня політична воля та запроваджуються виконавча і фінансова блокади ? [Електронний ресурс] / Б. Чижевський, М. Шевченко // «Голос України». – 2016. – Режим доступу: http://www.golos.com.ua/article/272892 (дата звернення: 08.05.2017).

7. Юринець З. В. Формування інноваційних стратегій: теорія, методологія, практика [Текст]: монографія / З. В. Юринець. – Львів: СПОЛОМ, 2016. – 412 с.

8. The Global Competitiveness Report 2016–2017. – Accessed mode: http://www3.weforum.org/docs/GCR2016-2017/05FullReport/TheGlobalCompetitivenessReport2016-2017_FINAL.pdf (last access: 08.05.2017).

Mariya Yaremyk Ivan Franko National University of L’viv

THE PRIORITY AREAS OF INNOVATION DEVELOPMENT IN UKRAINE The thesis summarizes the main reasons for the low level of innovation activity of industrial enterprises in Ukraine and suggests

priority areas of innovation development under the current conditions.

Христина Ясінська Львівський національний університет імені Івана Франка

ОЦІНЮВАННЯ ВПЛИВУ РІВНЯ БЕЗРОБІТТЯ НА РІВЕНЬ ЗЛОЧИННОСТІ РЕГІОНУ ЗА ДОПОМОГОЮ КОРЕЛЯЦІЙНОГО АНАЛІЗУ

На сьогоднішній день актуальною проблемою, яка залишається для всіх країн світу взагалі, так і для України зокрема, є злочинність. Відмінною ознакою для країн є рівень злочинності та її масштаби, проте об’єднуючою рисою, загалом, виступають фактори, які викликають злочинність.

Якщо розглядати все в причинно-наслідковому зв`язку, то злочинність завжди виступає наслідком, тобто вона завжди є результатом певного процесу. А що ж є фактором злочинності? До причин злочинності ми можемо відносити різні фактори. Серед них вагоме місце займає такий чинник як бідність, який насамперед обумовлений рівнем безробіття.

Мета роботи оцінити вплив рівня безробіття на рівень злочинності регіону за допомогою кореляційного аналізу. До важливих соціально-економічних чинників, які впливають на показники злочинності, належать загальний стан і

територіальна організація економічної діяльності в цілому і окремих її складових, соціально-професійний склад населення, особливості структури населення за доходами з урахуванням їх величини чи джерел, особливості формування і використання трудових ресурсів реґіону, безробіття, забезпечення необхідних потреб населення, які є важливими для їх виживання і відтворення населення. Соціально-економічні чинники впливають на злочинність не відразу, а через певний період, оскільки, по-перше, механізм цього впливу опосередкований характеристиками населення, суб’єктивним чинником; по-друге, злочинність породжують не власне економічні процеси, навіть дуже негативні, а негативні наслідки недостатнього врахування чи ігнорування цих процесів в управлінській діяльності, попередженні злочинності [3].

Для дослідження взаємозв'язків між явищами статистика використовує ряд методів і прийомів: статистичні групування (прості і комбінаційні). індексний, кореляційний і дисперсійний аналіз, балансовий, табличний, графічний та ін.

Поряд з вище сказаними методами вивчення взаємозв'язків особливе місце займає метод кореляції. Кореляційний аналіз дає змогу виміряти ступінь впливу факторних ознак на результативні, встановити єдину міру тісноти

зв'язку і роль досліджуваного фактора (факторів) у загальній зміні результативної ознаки. Кореляційний метод дозволяє одержати кількісні характеристики ступеня зв'язку між двома і більшим числом ознак, а тому на відміну від розглянутих вище методів, дає більш широке уявлення про зв'язок між ними [1].

Для проведення кореляційного аналізу нам необхідно визначити яка з ознак буде факторною, а яка результативною. Отже, проведемо кореляційний аналіз залежності рівня злочинності (Y) від рівня безробіття (X). За лінійного зв’язку між ознаками щільність зв’язку визначають за допомогою коефіцієнта кореляції. У якості вихідної інформації були взяті статистичні дані головного управління статистики у Львівській області в динаміці

за 5 років, адже розгляд лише одного року не наддасть нам достовірної інформації. Вхідна інформація буде мати наступні дані, які наведені в табл.1

Таблиця 1 Рівень безробіття та рівень злочинності у Львівській області за 2011-2015 роки Рік Рівень безробіття населення (за

методологією МОП) Рівень злочинності

X Y 2011 7,7 653,0 2012 7,5 635,8 2013 7,1 819,2 2014 8,6 859,1 2015 8,2 1319,8

Джерело: складено автором за даними Головного управління статистики у Львівській області [2]. Після проведення проміжних розрахунків, отримаємо дані. Значення коефіцієнта кореляції r знаходиться в межах від -1

до +1. Якщо r ˃0, то зв'язок між показниками прямий, а якщо r ˂0 – обернений. В нашому випадку r = 0,4601, а це є більше аніж 0, тому наш зв'язок між показниками рівня безробіття та рівня злочинності

можна вважати прямим, а також якщо характеризувати ступінь зв’язку, то в даному випадку він є помірним. Тобто залежність рівня злочинності від рівня безробіття є присутнім. також ми можемо сказати, що 46,01% злочинів у

Львівській області залежить від рівня безробіття. Наступним нашим кроком є оцінка істотність зв’язку, яка можлива за допомогою критерію Ст’юдента. Критичним

значенням є значення з таблиці розподілу Ст’юдента для заданої ймовірності із 𝑑𝑑𝑑𝑑 = 𝑛𝑛 − 2 ступені свободи.

Page 149: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

147

Після проведених розрахунків критерію та критичної точки, отримаємо дані з яких ми можемо зробити висновок про те, що , 𝑡𝑡𝑝𝑝 ˂𝑡𝑡кр.

Отриманий коефіцієнт кореляції вказує на те, що ми не можемо зробити висновок по Львівській області про те, що рівень безробіття безпосередньо впливає на рівень злочинності.

Отже, проаналізувавши вище сказане, можна вважати що, рівень безробіття є суттєвим чинником, що впливає на показник рівня злочинності, адже його значення свідчить про те, що майже половина злочинів залежить рівня безробіття.

Варто зауважити, що кореляційний аналіз широко використовується та стосується інтересів різних категорій користувачів, тому увага до нього у суспільстві постійно зростає.

Список використаних джерел: 1. Мармоза А. Т. Теорія статистики [текст] підручник / А. Т. Мармоза - 2-ге вид. перероб. та доп . - К.: "Центр учбової

літератури", 2013. - 592 с. 2. Офіційний сайт головного управління статистики у Львівській області. – [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://www.lv.ukrstat.gov.ua. 3. Статистика ринку праці: міжнародні стандарти та національний досвід. Навчальний посібник / За ред. Н.С. Власенко, Н.В.

Григорович, Н.В. Рубльової. — К: ТОВ «Август Трейд», 2006 — 320 с.: іл. — Бібліогр.: с. 315-320.

Yasinska Khristina Ivan Franko National University of L’viv

ASSESSING THE IMPACT OF UNEMPLOYMENT ON THE LEVEL CRIME REGION USING CORRELATION ANALYSIS Today an urgent problem that remains for all countries in general and Ukraine in particular, is a crime. A distinctive feature of

countries is the crime and its extent, but the unifying feature generally acting factors that cause crime.

Page 150: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers 19-20 MAY, 2017 ACTUAL PROBLEMS OF UKRAINE’S ECONOMIC SYSTEM FUNCTIONING L’VIV

148

ЗМІСТ Pawel Dobrzanski, Karolina Olszewska, Michal Burzynski. Effectiveness of Economic System of the Visegrad

Group – Comparative Analysis ......................................................................................................................................... 5 Олександр Абрамкін. До проблеми аналізу соціальної відповідальності в господарській системі України ...................... 6 Ірина Андросова, Дар’я Бесчастна. Особливості функціонування окремих суб’єктів нафтового ринку України ........... 7 Лілія Баган. Суб’єктивна оцінка якості життя в Україні: регіональний аспект .................................................................... 8 Марія Байдала. Особливості розвитку аграрних відносин в Україні ................................................................................... 10 Орест Барабаш. Національний ІТ-сектор: тенденції та показники економічного розвитку ............................................ 11 Марія-Софія Батенчук. Проблеми монетизації економіки України ................................................................................... 12 Лілія Белей. Актуальні аспекти управління виробничими запасами підприємства ............................................................ 14 Оксана Бешко. Корпоративне податкове планування як інструмент оптимізації податкових платежів .......................... 16 Христина Бойко. Сучасний стан та тенденції розвитку олійно-жирової галузі України ................................................... 17 Наталія Брездень. Фінансове регулювання у системі економічного розвитку держави ................................................... 19 Анастасія Брода. Статистичне моделювання інвестиційних ризиків в умовах ринку ...................................................... 20 Максим Ваврін. Аналіз Глобального індексу залучення у торгівлю та його вплив на економічну безпеку України .... 21 Анастасія Величко. Проблеми та перспективи розвитку маркетингової комунікативної політики торгівельних

підприємств в Україні .................................................................................................................................................. 23 Маркіян Висоцький. Особливості економічного аналізу запасів підприємства .................................................................. 24 Iринa Вiхoть. Cпoживчi видaтки дoмoгocпoдaрcтв Укрaїни ................................................................................................ 25 Даниїл Вроцлавський. Особливості застосування податкових векселів у податковому обліку ......................................... 27 Даниїл Вроцлавський. Проблемні аспекти митного оформлення квітково-декоративної продукції під час її

переміщення через митний кордон України............................................................................................................... 29 Віолета Гаврилів. Розвиток індустрії колективного інвестування у глобальній фінансовій системі ............................... 30 Оксана Гаврилюк. Багатовимірне ранжування регіонів України за показниками зайнятості населення ......................... 32 Олег Гамалій. Маркетингові комунікації агропромислових підприємств:українські реалії.............................................. 33 Оксана Гвоздь. Теоретичні засади стратегічного планування на підприємствах АПК ...................................................... 34 Марта Глухан. Проблеми податкової системи України ....................................................................................................... 35 Ірина Глуховецька. Аналіз зайнятості населення в умовах глобалізаційних процесів ....................................................... 36 Наталія Гнип. Система електронного адміністрування ПДВ. Недоліки та шляхи їх усунення........................................ 38 Василь Говрі. Класифікація товарів як об’єктів біржової торгівлі ....................................................................................... 39 Максим Голда. Застосування нечітко-множинного моделювання до аналізу стійкості підприємства ............................. 40 Христина Горин. Особливості економічного аналізу діяльності будівельних підприємств ............................................. 42 Єлизавета Гречана. Управління опором в процесі проведення змін .................................................................................. 42 Оксана Грос. Статистична оцінка диференціації доходів домогосподарств України ........................................................ 44 Іванна Даниляк. Особливості проведення аудиту діяльності неприбуткових організацій ................................................. 45 Мар’ян Дейнека. Маркетингова оцінка ринку туристичних послуг в Україні .................................................................... 46 Ірина Демиденко. Організація та методи податкового контролю в системі адміністрування податків ............................ 47 Тетяна Дзікун. Реформування системи соціального страхування в Україні ....................................................................... 49 Мар’яна Ділай. Ринок лізингу в Україні: тенденції та перспективи .................................................................................... 51 Анастасія Дроздик. Облік, аналіз і контроль операцій з оборотними активами підприємства ........................................ 53 Ольга Дуда. Аналіз домогосподарства як сектора економіки у СНР і взаємозв’язок з іншими секторами ..................... 55 Ірина Дутчак. Система бухгалтерського обліку як інформаційне забезпечення управління підприємством ................. 56 Дарія Євтушенко. Інвестиційна безпека в системі сталого розвитку України ................................................................... 58 Анаїда Єгіазарян. Поняття життєвого циклу товару ............................................................................................................. 59 Лілія Захарчук. Статистична оцінка економічних ризиків у Львівській області ................................................................ 60 Катерина Зеленюк. Пріоритети потенційних абітурієнтів ВНЗ: статистичний аналіз основних

чинників вибору ............................................................................................................................................................ 62 Христина Іваськевич. Фінансове забезпечення бюджетних установ та шляхи його удосконалення ............................... 63 Софія Кайсим. Основні проблеми проведення конкурентної політики в Україні .............................................................. 64 Ерік Кепша. Облік, аналіз і контроль запасів малого підприємства .................................................................................... 66 Олександра Ковель. Аналіз сучасних інструментів управління часом реалізації проектів інформатизації ..................... 67 Валерія Козік, Дар’я Бесчастна. Економіко-математичне моделювання взаємозв'язку окремих

макропоказників............................................................................................................................................................ 68 Остап Колісник. Оподаткування неприбуткових підприємств та організацій в Україні................................................... 69 Богданна Косович, Діана Шаваєва. Впровадження системи стратегічного управління витратами підприємств ........... 71 Лілія Костельна. Доходи та видатки бюджетних установ як об’єкти обліку ..................................................................... 72 Дмитро Костюк. Аналіз структури індексів оцінювання стану інформатизації регіону .................................................. 73 Юлія Кравчук. Особливості розробки регіональних цільових програм збереження лісів ................................................. 75 Василина Красій. Статистичний аналіз конкурентоспроможності освітніх продуктів ВНЗ (на прикладі

ВНЗ м. Львова) .............................................................................................................................................................. 76 Ірина Лаба. методологічні підходи до оцінки ефективності державного регулювння міжнароднх потоків капіталу .... 77 Богдан Левандівський. Ухилення від податків за найманих працівників в Україні ........................................................... 79 Ольга Лесик. Особливості оподаткування неприбуткових організацій ............................................................................... 80 Роман Лоїк, Юрій Раделицький. ПДВ: проблеми стягнення та способи удосконалення в Україні .................................. 81

Page 151: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

19-20 ТРАВНЯ 2017 Р. ХХІV-ТА Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених М. ЛЬВІВ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

149

Роман Лоїк, Наталія Гнип. Проблеми запровадження дистанційного обслуговування розпорядників бюджетних коштів ........................................................................................................................................................ 83

Людмила Мадамінова. Проблеми формування дієвої системи пенсійного забезпечення в національній економіці .............................................................................................................................................. 84

Тарас Мазепа. Інституційні засади програмно-цільового регулювання залучення інвестицій в Україні ........................ 85 Юлія Майдан. Особливості оподаткування витрат у системі недержавного пенсійного забезпечення ........................... 86 Олена Максимів. Макроекономічний аналіз управління державним боргом України в умовах поглиблення

євроінтеграційних процесів ......................................................................................................................................... 88 Ilona Matuliak. Adaptation of Basel III Requirements in Developing Countries ....................................................................... 90 Ольга Митко. Особливості реалізації девізної політики Національним банком України ................................................. 91 Микола Монастирський. Актуальність застосування генетичних алгоритмів для планування

транспортних маршрутів .............................................................................................................................................. 93 Ірина Навроцька. Підвищення ефективності державного регулювання регіональних ринків праць в Україні ............... 93 Віталій Оверко, Наталія Камінська. Моделювання вибору стратегії розвитку підприємства ........................................ 95 Орест Овчар. Чинники формування фінансових ресурсів суб’єктів господарювання у відкритій

економіці України ......................................................................................................................................................... 97 Анастасія Олексієвич. Порівняльний аналіз податкових різниць при обліковій інформації українських

та зарубіжних підприємств .......................................................................................................................................... 98 Христина Островерх. Сучасний стан та перспективи розвитку ринку державних запозичень в Україні ..................... 100 Ірина Павлік. Досвід організації діяльності суб'єктів господарювання за участю товариства

«Сільський господар» ................................................................................................................................................. 101 Марта Петльована. Шляхи вдосконалення культурного середовища сучасних організацій України .......................... 102 Мар’яна Петрикіна. Оцінка і прогнозування інвестиційної діяльності Львівського регіону методом

найменших квадратів .................................................................................................................................................. 104 Лілія Петровська. Основні проблеми і перспективи функціонування сфери інформаційних технологій

в Україні ...................................................................................................................................................................... 105 Максим Пехник. Макроекономічна оцінка розвитку економіки України .......................................................................... 107 Діана Пікас. Пiдвищення ефективностi дiяльностi суб’єкта господарювання ................................................................. 108 Сабіна Пічугіна. Особливості політико-економічного аналізу нерівномірності розвитку країн .................................... 110 Тетяна Подоляк. Роль електронного урядування у забезпеченні транспарентності діяльності уряду........................... 111 Ірина Політило. Прогнозування показників розвитку культури регіону методом гармонійних ваг

(на прикладі Львівської області) ............................................................................................................................... 112 Ірина Понайда. Впровадження інформаційних технологій як напрям підвищення інвестиційної

привабливості підприємств ........................................................................................................................................ 113 Оксана Попко. Використання методу групувань в оцінках соціальної структури регіону ............................................. 115 Оксана Ріпак. Роль державного сектора в національній економіці ................................................................................... 116 Марія Романів. ІРО як механізм залучення іноземних інвестицій вітчизняними компаніями ........................................ 117 Тетяна Савка. Статистична оцінка ефективності функціонування ринку праці України ............................................... 119 Остап Саловський. Еволюція ключових інституцій командно-адміністративної економіки під час

переходу до ринку ...................................................................................................................................................... 121 Ольга Самотіс. Сутність податку на додану вартість та обґрунтування в необхідності аудиту

його розрахунків ......................................................................................................................................................... 122 Тетяна Сас. Проблеми розвитку аудиту в Україні та шляхи їх вирішення ...................................................................... 124 Марія Скоропад. Аналіз розвитку та прогнозування сільського господарства України .................................................. 125 Оксана Скульська. Аналіз екологічної ситуації Львівщини в порівнянні з областями України ..................................... 127 Марта Слохиняк. Інтегральне оцінювання регіонів України у галузі тваринництва ....................................................... 128 Катерина Стецько. До проблеми аналізу сировинного експорту господарської системи України .............................. 130 Андрій Табачук. Економічна та екологічна культура як вагомий чинник взаємодії суспільства і природи ................... 131 Ольга Терлецька. Оцінка сучасного становища України в умовах глобалізації ............................................................... 132 Катерина Тимощук. Аналіз розвитку науки та інновацій у Львівській області ............................................................... 133 Яна Чорна. Податковий контроль в процесі адмініструванні податку на додану вартість ............................................. 134 Яна Чорна. Аналіз податкових змін податку на додану вартість 2017 року ..................................................................... 136 Софія Шевченко. Багатовимірна класифікація районів Львівщини методами кластерного аналізу за

показниками соціального розвитку ........................................................................................................................... 137 Наталія Шулик. Кредитна політика та підходи до моделювання процесу формування кредитних

ресурсів банку ............................................................................................................................................................. 138 Діана Щупляк. Методичні підходи до організації спостережень соціально-економічних процесів. .............................. 139 Олена Юрків. Захист прав споживачів у процесі управління ліквідністю банків ............................................................. 141 Андрій Юрчик. Інноваційні методи підвищення кваліфікації персоналу .......................................................................... 142 Христина Якімець. Диференціація зміни цін на регіональних споживчих ринках .......................................................... 143 Марія Яремик. Пріоритетні напрями інноваційного розвитку України ............................................................................ 144 Христина Ясінська. Оцінювання впливу рівня безробіття на рівень злочинності регіону за допомогою

кореляційного аналізу ................................................................................................................................................ 146

Page 152: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers

ББК 65.9(4УКР)+94 А43

JEL Classification: А32 – Collective Volumes, O10 – Economic Development: General, P17 – Capitalist Systems: Performance and Prospects

Актуальні проблеми функціонування господарської системи України: Матеріали

ХХІV-тої Міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих учених, Львів, 19-20 травня 2017 р. – Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2017. – 154 с.

До збірника увійшли тези доповідей учасників ХХІV-тої Міжнародної наукової конференції студентів, аспірантів та молодих учених "Актуальні проблеми функціонування господарської системи України" (Львів, 19-20 травня 2017 р.), яка проходила на економічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка. Розглядаються актуальні проблеми сучасної економічної науки і практики. Доповіді присвячені питанням формування господарської системи України, проблемам фінансово-кредитного забезпечення її функціонування, особливостям формування системи менеджменту в Україні, аналізу соціальних проблем в умовах ринкової економіки тощо.

Для науковців, викладачів вищих закладів освіти, аспірантів та студентів.

ББК 65.9(4УКР)+94

Наукове видання

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ

СИСТЕМИ УКРАЇНИ Матеріали ХХІV-тої Міжнародної наукової конференції

студентів, аспірантів та молодих учених Львів, 19-20 травня 2017 р.

Упорядкування збірника: Буняк В., Ваврін М., Говрі В., Моряк Т.

Оригінал-макет: Василь Буняк, Максим Ваврін, Василь Говрі Обкладинка Максим Ваврін

Тези доповідей опубліковано в авторській редакції

Підписано до друку 01.07.2017. Папір офсет. №1. Гарнітура Times New Roman. Друк офсетний. Умови.друк.арк. 6,42.

Друк: Малий видавничий центр економічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

79008, Україна, м. Львів, просп. Свободи, 18.

Page 153: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers
Page 154: 24 - econom.lnu.edu.uaeconom.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/02/XXIV_MNKSAMU2017.pdf · 24th International Scientific Conference of Students, Postgraduates and Young Researchers