литературный салон

В гостях у поета-романтика Євгена Гребінки

( до 200-річчя від дня народження українського поета, письменника, байкаря, суспільного діяча Євгена

Павловича Гребінки)

Євген Павлович Гребінка

Дата народження:

2 лютого 1812

Місце народження:Убєжище, Пирятинський повіт, Полтавська губернія

Дата смерті:3 (15 грудня) 1848

Місце смерті:Петербург

Національність:українець

Мова творів: українська, російська мова

Рід діяльності:поет

Напрямок:романтизм

Жанр:вірш,

Біографічні відомостіЄвген Павлович Гребінка народився 21 січня 1812 року на хуторі Убіжище Пирятинського повіту на Полтавщині (тепер село Мар'янівка Гребінківського району) в сім'ї відставного штаб-ротмістра Павла Івановича Гребінки. Початкову освіту здобув у домашніх умовах. У 1825—1831 роках навчався у Ніжинській гімназії вищих наук. У гімназії почав писати вірші. 1827 року написав драматичний твір для самодіяльного театру «В чужие сани не садись». 1829 року почав працювати над перекладом на українську мову поеми Пушкіна «Полтава». Брав участь у виданні рукописних журналів, складених із учнівських творів М.Гоголя, Н.Кукольника, М.Прокоповича, Г.Гребінки. 1831 року закінчив гімназію. Того року на сторінках «Украинского альманаха» в Харкові побачив світ перший друкований твір Гребінки — вірш «Рогдаев пир».

Портрет Євгена Гребінки

художник Тарас Шевченко

Найяскравішою гранню творчості Гребінки є його лірична поезія українською та російською мовами. Кращі з поміж українських поетичних мініатюр — «Українська мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюба любить») стала народною піснею. А російський романс на слова Гребінки «Очи черные, очи страстные» приніс Гребінці ще й світову славу. В історії української культури Гребінка залишився навічно ще й як щирий учасник у вирішенні Шевченкової долі, коли брав участь у викупленні його з кріпацтва та допоміг видати «Кобзар» 1840 року.

Українська мелодія "Ні, мамо, не можна нелюба

любить:

Нещасная доля із нелюбом жить.

Ох тяжко, ох важко з ним річ розмовляти!

Хай лучче я буду весь вік дівувати!"

***"Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?

Мені в домовину лягати пора.

Як очі закрию, що буде з тобою?

Останешся, доню, одна сиротою!"

А в світі якеє життя сироті?

І горе, і нужду терпітимеш ти.

Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу.

Стогнать під землею, як горлиця стану".

****

"О мамо, голубко, не плач, не ридай,

Готуй рушники і хустки вишивай.

Нехай за нелюбом я щастя утрачу;

Ти будеш весела, одна я заплачу!"

А в світі якеє життя сироті?

І горе, і нужду терпітимеш ти.

Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу.

Стогнать під землею, як горлиця стану".

****О мамо, голубко, не плач, не ридай,

Готуй рушники і хустки вишивай.

Нехай за нелюбом я щастя утрачу;

Ти будеш весела, одна я заплачу!"

*** Ген там, на могилі, хрест божий стоїть.

Під ним рано й вечір матуся квилить: "О боже мій милий! Що я наробила!

Дочку, як схотіла, із світу згубила!"

1840р.

ЧОВЕН Заграло, запінилось синєє море,І буйнії вітри по морю шумлять,І хвиля гуляє, мов чорнії гориОдна за другою біжать.Як темная нічка, насупились хмари,В тих хмарах, мов голос небесної кари,За громом громи гуркотять. І грає, і піниться синєє море.Хтось човен на море пустив,Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,Од берега геть покотив;Качається, бідний, один без весельця.Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця!Чого він під бурю поплив?

Ущухнуло море, і хвилі вляглися;Пустують по піні мавки;Уп'ять забіліли, уп'ять простяглисяПо морю кругом байдаки;Де ж човен'дівався, де плавле, мій милий?Мабуть, він не плавле, бо онде по хвиліБіліють із його тріски. Як човнові море, для мене світ білийІзмалку здавався страшним;Да як заховаться? не можна ж вік цілийПробути з собою, одним.Прощай, мій покою, пускаюсь у море!І, може, недоля і лютеє горе .Пограються з човном моїм.1833

ЧОВЕН

Гребинка любил свою Полтавщину. «Тело мое в столице, а душа далеко — в родной степи, под соломенной крышей маленького домика», — писал он домой. В 1843 году Гребинка вместе с Шевченко побывал в селе Рудка, имении помещика Ростенберга. У помещика росла статная внучка Мария Васильевна, красота и обаяние которой не укрылись от поэта. Так и появились на свет строки:

ОЧИ ЧЕРНЫЕ       Очи  чёрные,  очи  страстные       Очи  жгучие  и  прекрасные       Как  люблю  я  вас,  как  боюсь  я   вас       Знать,  увидел  вас  я  в  недобрый   час

       Ох,  недаром  вы  глубины  темней!       Вижу  траур  в  вас  по  душе  моей,       Вижу  пламя  в  вас  я  победное:       Сожжено  на  нём  сердце  бедное.

       Но  не  грустен  я,  не  печален  я,       Утешительна  мне  судьба  моя:       Всё,  что  лучшего  в  жизни  Бог  дал нам,       В  жертву  отдал  я  огневым   глазам!

ПесняМолода еще девица я была,Наша армия в поход куда-то шла.Вечерело. Я стояла у ворот -А по улице все конница идет.К воротам подъехал барин молодой,Мне сказал: "Напои, красавица, водой!"Он напился, крепко руку мне пожал,Наклонился и меня поцеловал...Он уехал... долго я смотрела вслед:Жарко стало мне, в очах мутился свет,Целу ноченьку мне спать было невмочь:Раскрасавец барин снился мне всю ночь.

Вот недавно - я вдовой уже была,Четырех уж дочек замуж отдала -К нам заехал на квартиру генерал...Весь простреленный, так жалобно стонал...Я взглянула - встрепенулася душой:Это он, красавец барин молодой;Тот же голос, тот огонь в его глазах,Только много седины в его кудрях.И опять я целу ночку не спала,Целу ночку молодой опять была.

1841