Nova zbroya-uk 26-11

НОВА ЗБРОЯ УКРАЇНИ.

Центр досліджень армії, конверсії та роззброєнняПід редакцією Валентина Бадрака

2015

Від історії створення до пошуку оптимальних шляхів переозброєння Збройних сил України та інших військових формувань

Проект Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння (ЦДАКР) має на меті передусім визначити перспективи переозброєння Збройних сил України та інших військових формувань. Це дослідження відповідає на питання, яким саме озброєнням (коли і ким розробленим) оснащуються нині Збройні сили України та інші військові формування. Крім того, фа-хівці, що брали участь у проведенні дослідження, намагалися визначити залежність поставок нових зразків озброєнь і військової техніки безпо-середньо до Збройних сил України та інших військових формувань від темпів створення та доведення їх до серійного виробництва. А також зро-били спробу назвати як головних конструкторів основних зразків нових озброєнь і військової техніки, так і ключових лобістів переозброєння.

Над підготовкою дослідження працював колектив фахівців Центру дослі-джень армії, конверсії та роззброєння та ІКК «Дефенс Експрес». ЦДАКР відмічає особливе значення для реалізації даного проекту діяльності керів-ника ІКК «Дефенс Експрес» С.Г.Згурця, чиї книжки про українські озбро-єння виявилися вагомою підмогою у проведенні дослідження. ЦДАКР та-кож висловлює особливу подяку головному редактору Ukrainian Defense Review А.В.Міхненку – за надзвичайний обсяг підготовленої інформації.

удь-яка розмова про не-обхідність переозбро-єння Збройних Сил та інших військових фор-

мувань України має починатися з обговорення рівня загроз. Україна, яка у 2014 р. зіткнулася з екзистенці-альним викликом існування держав-ності та окупацією сусідньою Росією своїх територій, не має права гаяти час у вирішенні проблеми створення адекватних загрозам сил оборони у вигляді сучасних, добре озброєних Збройних Сил та інших військових формувань.

Ураховуючи, що у 2014 – 2015 рр. зафіксовано фактичну відмову керо-ваного президентом Путіним Крем-ля визнавати державність України, ведення проти України специфічної війни за допомогою відряджених вій-ськовослужбовців, найманців та під-куплених сепаратистів слід розгляда-ти лише як перший крок у боротьбі сучасної Росії за знищення Україн-ської незалежної держави.

Необхідно наголосити, що так зва-не «перемир’я» після усвідомлення ке-рівництвом РФ небезпеки розгортання масштабної війни на початку літа 2015 р. означає для України лише тимчасову ситуацію, не менш небезпечну (внаслі-док продовження підривної війни), ніж намагання розхитати східні та півден-ні регіони за рахунок обстрілів і атак. Переведення війни на рівень низької інтенсивності з використанням дивер-сійних розвідувальних груп та аген-турних мереж, а також політичних та економічних важелів не є останньою крапкою у протистоянні. Більше того, аналіз фахівців ЦДАКР свідчить про високу ймовірність повернення Крем-ля до «воєнної опції» у 2016 р. Тому Україна має увійти у новий етап бо-ротьби підготовленою і пишатися не тільки високим морально-бойовим ду-хом, але й сучасним озброєнням армії.

Ще один важливий момент потре-бує особливої уваги. А саме: за точку відліку Києву варто брати не війну 3-го покоління на Донбасі, а продемонстро-

НОВИЙ ЧАС ВИМАГАЄ НОВОЇ ЗБРОЇ

Валентин БАДРАК,директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

Б

3НОВИЙ ЧАС ВИМАГАЄ НОВОЇ ЗБРОЇ

вану Росією можливість ведення без-контактної війни у Сирії восени 2015 р. Звісно, важкий економічний стан дер-жави змушує фахівців усіх рівнів та установ демонструвати прихиліть до реалізму. Але водночас, коли йдеться про загрозу існування держави, вар-то, з одного боку, відверто казати про помилки чинної влади в реалізації за-вдання переозброєння, а з іншого, на-магатися вказати оптимальний шлях досягнення цієї амбіційної мети.

На жаль, воєнна загроза начебто перестала бути помітним подразником для української влади. Попри те, що си-рійський сигнал Путіна – про спромож-ність і можливість вести, махнувши на всіх рукою, безконтактну війну – адре-совано насамперед Вашингтону, він не має залишитися поза увагою Києва. Бу-дівництво військової бази РФ поблизу нашого східного кордону і наполегливе вибивання з Мінська згоди на створен-ня такої самої залізної цитаделі у Біло-русі — це вже явні сигнали Україні.

На жаль, мушу констатувати, що з моменту початку війни Росії проти України у лютому 2014 р. й дотепер усі гілки української влади демонструють занадто загрозливу слабкість щодо на-лагодження переозброєння як дієвої державної системи забезпечення. Пре-зидент Порошенко з різних причин обрав шлях ручного управління сек-тором безпеки у цілому та управління оборонною промисловістю зокрема. За таких умов зроблено чимало помилок, багато з яких влада чомусь не поспішає виправляти.

На жаль, не відбулося позитивних зрушень й у запровадженні належного

рівня парламентського і громадського контролю. Законотворчість, що б мала сприяти переозброєнню та побудувати фундамент для створення системи, та-кож викликає подив.

Звичайно, багато хто хоче, щоб нова армія України створювалася синх-ронно з її переозброєнням. Коротко-строкові завдання з переозброєння ЗСУ і НГУ у 2014 – 2015 рр. вирішува-лися «Укроборонпромом» переважно на тактичному рівні. Хай там як, але все, що національний ОПК спромож-ний випускати, почали виробляти і поставляти. До речі, не зайвим буде за-уважити, що все це — на 95% розроб-ки або проекти модернізації 2000–2010 рр., включаючи танки і бронетранспор-тери, ПТРК і РЛС, модернізацію літаків. Виняток — хіба що БпАК тактичної ланки «Фурія» і нещодавно запропо-нована версія модернізації вертольота Мі-8 (останній, утім, ще має підтвер-дити заявлені якості під час випробу-вань). Що ж до численних броньова-них машин, то Михайло Борисюк, який протягом двох десятиліть був генераль-ним конструктором бронетанкобуду-вання України, навпаки, застерігає не захоплюватися наявністю на озброєнні відразу кількох десятків модифікацій такої техніки. Навіть для такого вій-ськового монстра, як СРСР, було важко мати на озброєнні три модифікації тан-ків. А Україна й поготів захлинеться.

Та головна проблема в тому, що держава досі не може забезпечити но-вих проривних розробок, які виходять за рівень застосування взводом-ротою. У профільному Центральному НДІ ОВТ визнають, що проблему заміни

4 НОВА ЗБРОЯ УКРАЇНИ

парку бойових машин може бути ви-рішено в таких умовах на межі 2025 р. У наявних версіях модернізації поки що не передбачено установки повно-го варіанта обладнання для відстрілу фальшивих цілей, нових систем по-передження про пуски ракет, нової станції постановок радіоелектронних перешкод. Немає й оснащення високо-точними засобами ураження. Що ж до оснащення ЗСУ безпілотними система-ми, то навіть за наявності затвердженої концепції в країні ще немає навіть про-фільного генерального конструктора. Розроблювана Держпрограма розвитку ОВТ до 2020 року передбачає до двох сотень дослідно-конструкторських ро-біт, але наразі національна оборонна промисловість може охопити, за оцін-ками самих військових, не більш ніж 10–15% реальних потреб армії. Є над чим замислитися.

Час вимагає прискорення ухва-лення рішень, посилення контролю за їх виконанням і переходу від імпорту до спільних проектів. А останнє поки що — навряд чи підйомне завдання для ДК «Укроборонпром».

На жаль, негативним і ризикова-ним фактором на цій державній ділян-ці залишається відсутність системи та керівних документів для проведення модернізації війська. У цьому контек-сті варто навести показовий приклад. А саме: ЗСУ висловлювали «Укробо-ронпрому» своє невдоволення горез-вісними «Саксонами» – військовими авто, закупленими «у ручному режи-мі». Так, під час експлуатації машин у Збройних Силах виникли серйозні проблеми, які унеможливили подаль-

ше використання цієї бронетехніки. А лист начальника Центрального бро-нетанкового управління Збройних Сил України Ю.М.Мельника на ім’я заступника генерального директора Державного концерну «Укроборонп-ром» Олександра Стеценка підтвердив інформацію щодо сумнівної якості за-купленої бронетехніки для Української армії (лист, датований 4 квітня 2015 р., оприлюднив http://dt.ua/ 14 жовтня 2015 р.; мова йде про купівлю 20 оди-ниць англійських броньованих машин Saxon у листопаді 2014 р.).

Саме тому ЦДАКР вирішив про-вести дослідження існуючих у вітчиз-няного ОПК можливостей щодо забез-печення армії сучасними озброєннями. При цьому певну увагу експерти приді-лили такому питанню, як темпи ство-рення та налагодження виробництва озброєнь і військової техніки в Украї-ні — з метою напрацювання реалістич-них рекомендацій на майбутнє.

Найвагомішим моментом нала-годження процесу переозброєння є створення послідовної, безперервно ді-ючої стратегії, що враховує усі фактори, починаючи з вивчення загроз і еконо-мічних можливостей держави і до усві-домлення, постачання яких ОВТ може забезпечити власний ОПК, які Україна буде змушена закуповувати, а які варто створювати й виробляти спільно з іно-земними партнерами.

Сподіваюся, що ця робота ЦДАКР виявиться корисною для структур влади та громадських організацій, що беруть участь у запровадженні демо-кратичного цивільного контролю над сектором безпеки.

озмову про ретроспек-тиву варто розпочати зі статистики.

Станом на вересень 2015 р. Збройні Сили України (ЗСУ) отримали упродовж 2015 р. понад 1400 одиниць нового і модернізо-ваного озброєння та військової тех-ніки (ОВТ). Це, зокрема, 40 артиле-рійських гармат, 525 тепловізійних оптичних прицілів і засобів нічного бачення, 40 наземних радіолокато-рів, 266,6 тис. ракет і боєприпасів, 27 одиниць бронетанкового озбро-єння, 445 одиниць автомобільної техніки, 5 модернізованих літаків і вертольотів, 20 одиниць радіоелек-тронного устаткування до літаків і вертольотів, 5 безпілотних авіа-ційних комплексів, 3 радіотехніч-

ні станції, 132 засоби інженерного озброєння, 187 засобів топогеоде-зичного і навігаційного забезпечен-ня. Це пряме свідчення розпочатого владою України переозброєння ЗСУ та інших військових формувань. Державне оборонне замовлення (ДОЗ) після періоду проблем та пе-решкод почало виконуватися. Од-нак аналіз постачань змушує замис-литися над якістю самого ДОЗ.

Пізніше, у жовтні 2015 р., Пре-зидент України Петро Порошенко повідомив, що до кінця 2015 р. в армію надійде ще майже 8500 зраз-ків ОВТ. Серед номенклатури зброї глава держави назвав «тепловізійні та оптичні приціли, засоби нічного бачення, бронетанкову техніку, за-соби інженерного озброєння, раді-

РЕТРОСПЕКТИВА СТВОРЕННЯ НОВИХ ОВТ В УКРАЇНІ

Р


олокаційні станції, контрбатарейні станції, засоби радіоелектронної боротьби, модернізовані літаки». Усе це, без сумніву, потрібне армії. Водночас… Заступник начальника Озброєнь ЗСУ В’ячеслав Шостак, під час виставки «Зброя та безпе-ка — 2015», прямо заявив, що ЗСУ, серед іншого, мають потребу в сис-темах ППО, оперативно-тактичних ракетних комплексах (ОТРК), бе-регових ракетних комплексах, боє-припасах…

Отже, цілком очевидно, що дер-жава в 2015 р. здатна забезпечити лише тактичний рівень переозбро-єння та навіть не наближається до створення передумов для суттєвих змін у цій сфері. Немає можливості не тільки отримати ОТРК чи крила-ті ракети, але й глибоко модернізо-вані системи ППО і літаки.

Хоча в цілому — це варто кон-статувати, — ситуація з отриман-ням ОВТ покращилася на кількіс-ному й якісному рівнях. Наприклад, в середині 2015 р. ЗСУ отримали партію нових високомобільних пор-тативних комплексів «Стугна-П» розробки ДККБ «Луч». Раніше з по-ставками високоточних засобів ура-ження були певні складнощі. Також у рамках військово-технічної допо-моги США українським військовим поставлено партію контрбатарей-них радарів. У листопаді 2015 р. ста-ло відомо, що Україна може очіку-вати на подальшу допомогу з боку США — на 2016 р. її обсяг може досягти $300 млн. Це є перемогою українців, що відбулася у свідомості

західних партнерів — не без зусиль вітчизняної дипломатії.

Крім цього, спостерігається позитивна тенденція у виділенні коштів на потреби національної оборони. Понад 52 млрд грн пе-редбачено в Державному бюджеті України для Міноборони на 2015 р. (про це йшлося у заяві заступника директора Департаменту фінансів Міноборони України Сергія Ві-нника, 17 вересня 2015 р.). За його словами, у порівнянні з минулим роком це практично удвічі більше. Чиновник поінформував, що на 2016 р. Міноборони проситиме з держбюджету 67,8 млрд грн. То ж, за умов формування реалістичної військово-технічної політики, існу-ватиме можливість започаткування поступового переозброєння, пере-дусім ЗСУ та Національної гвардії України (НГУ).

Але правда й у тому, що зрушен-ня відбуваються надто повільно. Ця тенденція може спостерігатися й у майбутньому, що є вкрай не-безпечним для організації оборони держави та проведення належного переозброєння. Тому, щоб отримати можливості моделювати майбутнє, варто зазирнути у недалеку історію українського війська, розглянути сегмент переозброєння — як і хто в Україні створював новітні системи та впроваджував нові технології.

Не буде перебільшенням, якщо сказати: системним переоснащен-ням ЗСУ керівники військового ві-домства практично не займалися. Не було передумов у вигляді ресур-

7РЕТРОСПЕКТИВА СТВОРЕННЯ НОВИХ ОВТ В УКРАЇНІ

сів та відповідної політичної волі влади. Та й військово-промислової політики не було і немає дотепер. Тому фактично ЗСУ обмежувалися поточним ремонтом наявних ОВТ, навіть не встигаючи лагодити й по-довжувати ресурс експлуатації тих систем радянського виробництва, що перебували на озброєнні. Заку-півля нових систем, якщо й перед-бачалася, то лише на папері. Серед реалізованих епізодичних спроб покращити ситуацію можна згадати хіба що часи міністра оборони Ана-толія Гриценка, коли було закуплено один безпілотний комплекс Bird Eye 400 у Ізраїлю, розроблено програми створення корвету, ОТРК, ВТЛ Ан-70 та модернізованого вертольоту Мі-24. Були також спроби розпоча-ти створення Єдиної автоматизова-ної системи управління (ЄАСУ).

Але за умов відсутності коштів на закупівлю нових ОВТ та реаліза-ції дослідно-конструкторських ро-біт (ДКР) (реально протягом укра-їнської історії будівництва війська ресурси виділялися тільки у 2007 р.) військове відомство могло лише сприяти просуванню ОВТ на іно-земні ринки — шляхом прийняття їх на озброєння в ЗСУ. Наприклад, під час колегії Міноборони у груд-ні 2007 р. повідомлялося про при-йняття на озброєння в ЗСУ таких сучасних ОВТ, як: високоточний постріл з керованою ракетою для танків БМ «Булат», рухома трико-ординатна радіолокаційна станція кругового огляду 79К6 («Пелікан»), модернізована радіолокаційна стан-

ція П-18 МА, модернізована раді-олокаційна станція П-19 МА, мо-дернізована станція тропосферного зв’язку Р-417МУ, 8 нових цифрових технічних засобів зв’язку та кому-тації, учбово-тренувальний комп-лекс вертольота УТКВ Мі-8 МТВ, комплексний динамічний тренажер екіпажу БМП-2, а також про модер-нізацію бойових літаків Су-25 та МіГ-29 і ударного вертольоту Мі-24.

Досить показово, що оборонна промисловість знайшла свій влас-ний шлях підтримки дослідниць-ких і виробничих потужностей без ДОЗ — за рахунок активного просу-вання ОВТ на експорт. Така страте-гія вперше спорадично була апробо-вана зі створенням самої Державної компанії «Укрспецекспорт» у 1996 р. Але справді результативні епізоди почали відбуватися з середини 1998 р., коли главою компанії став Вале-рій Малєв, який започаткував схе-ми використання обігових коштів спецекспортерів у якості своєрідних інвестицій для тих ОВТ, що давно перебували у стадії розробки, але зберегли достатній технологічний рівень. Саме з ним пов’язані такі проекти, як створення модернізо-ваної версії станції пасивної радіое-лектронної розвідки «Кольчуга-М», що мала успіх на зовнішньому рин-ку. А в 1999 р., на прикладі ство-рення тандемного боєприпасу для танків «Комбат», було фактично вперше успішно інтегровано дослід-но-конструкторську роботу у зо-внішній контракт. Це, до речі, була перша історія створення у такий


спосіб цілком нового озброєння. За його участі були спроби удоскона-лити систему РЕБ «Мандат» (ДАХК «Топаз») та систему захисту об’єктів від високоточної зброї «Каштан-3» (НДІ «Квант»). Приклад новації було сприйнято позитивно і самим ринком, і вітчизняною оборонною промисловістю, яка побачила ціл-ком нові можливості. Підприєм-ства, серед яких вперше з’явилися й приватні (наприклад, корпорація «Таско»), почали звертатися до спе-ціальних експортерів. Це був див-ний прецедент, оскільки військове відомство та інші силові структури могли хіба що спостерігати за про-цесом — внаслідок практично від-сутнього ДОЗ вони перестали вико-нувати важливі функції замовників (в тому числі, й на перспективу). Їх замінив ринок, попит.

Потім, коли наступником Ма-лєва (після його трагічної загибелі) став Валерій Шмаров, започатковані «інвестиційні» ідеї ДК «Укрспецек-спорт» переважно пов’язувалися з розширенням співпраці з РФ. Пока-зово, що РФ сама подавала приклад у сфері розвитку технологій за раху-нок іноземних ресурсів: найбільш відомим проектом стало створення разом з Індією ракети Brahmos — різного базування. Щодо України, то важливий крок було зроблено директором «Укроборонсевісу», до-чірнього підприємства ДК «Укр-спецекспорт», Олександром Шара-повим — зі збору документації та опанування підприємством серед-нього ремонту систем ППО С-300

та ЗРК «Бук». Спочатку це здійсню-валося виключно з прицілом на зо-внішній ринок — Міноборони не виступало замовником таких робіт. Однак з часом, коли виявилося, що ремонт комплексів С-300 для Ка-захстану «Укроборонсервіс» провів краще російського виробника цих самих систем (і у виробника виграв у тендері), специфічні сервісні по-слуги почало замовляти й україн-ське Міноборони.

Цікаво, що й після приходу до влади команди Віктора Ющенка ситуація з розробками та виробни-цтвом ОВТ не змінилася — попри заяви і наміри розбудовувати сек-тор безпеки та створювати належні умови для оборони держави, в Укра-їні залишався єдиний апробований механізм розвитку технологій. Тоб-то, розширювати можливості тех-нологічного зростання і створення нових ОВТ за рахунок діяльності спеціально утворених експорте-рів — ДК «Укрспецекспорт» та її до-чірніх фірм. Щоправда, цей напрям почав активно використовуватися, оскільки він дозволяв і розширюва-ти коло партнерів у галузі ВТС (тоб-то виконувати прямі завдання ДК «Укрспецекспорт»), і створювати нові ОВТ. Отже, новий керівник ДК «Укрспецекспорт» Сергій Бондар-чук намагався приділяти зазначено-му напрямку значну увагу, свідомо роблячи акцент саме на доведенні ДКР до завершеного зразка ОВТ чи елемента більш складної роботи. За п’ять років «Укрспецекспорту» вда-лося забезпечити створення або до-


ведення до прийняття на озброєння в ЗСУ (і, відповідно, відкрити доро-гу на світовий ринок озброєнь) низ-ки нових озброєнь — бронетран-спортерів сімейств БТР-3 та БТР-4, високоточних засобів ураження, у тому числі й для вертольотів, три-координатної РЛС 79К6 (більше ві-домої як «Пелікан»), РЛС «Малахіт» і «МР-1», сучасного комплексу ак-тивного захисту бронетехніки КАЗ «Заслон», та навіть вітчизняних версій модернізації бойових літаків і вертольотів. Слід зауважити, що період 2015 – 2010 рр. став найбільш результативним у сфері доведення нових зразків ОВТ до виробничого (і, паралельно, до експортного) по-тенціалу. Найбільш цікавими вияв-лялися проекти, в яких «Укрспецек-спорт» мав справу з досвідченими конструкторами та менеджерами в одній особі. До таких, без сумніву, належав Михайло Борисюк, гене-ральний конструктор бронетанко-будування України, який не лише замахнувся на створення нового, конкурентоспроможного у світі танка, але й з нуля створив націо-нальну школу виробництва легкої бронетехніки. І якщо з фінансуван-ням робіт щодо створення танка «Оплот» військове відомство хоч і в невеликих обсягах, але брало участь, то створення бронетран-спортера БТР-4 стало яскравим та показовим епізодом. Так, спочатку на експорт бронетранспортерів за-мовники (зокрема, найбільший з них — Таїланд) обирали німецькі двигуни (йдеться про БТР-3Е), але

укладення іракського контракту ко-мандою спецекспортерів (передусім слід назвати директора «Прогресу» Тараса Шейка та гендиректора «Укр-спецекспорту» Сергія Бондарчука, а також фахівців зі Служби зовніш-ньої розвідки, зокрема, тодішнього начальника управління Сергія Ка-трича) дозволило отримати ресур-си для доведення до завершеного вигляду двигуна для БТР-4. Дуже показово, що на момент укладен-ня контракту дизельного двигуна практично не існувало, але коман-да конструкторів під керівництвом Сергія Альохіна (генерального кон-структора двигунобудування ХКБД) і Михайла Борисюка спромоглася завершити відповідні роботи. Це лише один з епізодів, але він чітко віддзеркалює усю панораму щодо створення нових ОВТ в Україні.

На жаль, роль Міноборони (та інших силових структур, що мають у своєму складі військові форму-вання) залишалася наближеною до нуля і визначалася лише участю у вигляді надання полігонів та фахів-ців для проведення випробувань і прийняття на озброєння тих чи ін-ших зразків ОВТ. Лише у виключ-них випадках замовником справді виступало військове відомство, та й ці випадки стосувалися модерні-зації або ремонту ОВТ. Показовим прикладом можуть слугувати за-мовлення Міноборони у сфері мо-дернізації артилерійських систем. Так, модернізованим варіантом 122-мм РСЗО БМ-21У «Град-М» на шасі КрАЗ-6322 стали РСЗВ «Бастіон-01»


і «Бастіон-02», а 220-мм РСЗО БМ-27 «Ураган» на шасі КрАЗ-6322РА - «Бастіон-03». При цьому згадується, що «Бастіон-03» був розроблений на замовлення Міністерства оборо-ни України і в 2010 р. прийнятий на озброєння в ЗСУ.

Не менш симптоматично те, що з приходом до влади коман-ди Віктора Януковича діяльність спеціальних експортерів у сфе-рі розширення можливостей на-ціонального ОПК фактично було припинено. Були реалізовані лише проекти, які вже тривалий час пере-бували у стадії розробки та випро-бувань, і наближалися до логічного фінішу — прийняття на озброєн-ня у ЗСУ. Але й тут слід уточнити: справа стосувалася переважно ма-леньких (за обсягом капіталовкла-день і передбачених масштабів ви-робництва) проектів. Наприклад, осколково-фугасний боєприпас з лазерною напівактівною головкою самонаведення «Квітник» для сис-тем ствольної артилерії калібру 152 і/або 155 мм (під стандарти НАТО) було прийнято на озброєння ЗСУ у грудні 2012 р., але до цього ДКР існувала щонайменше десятиліт-тя. Або український 82-мм міномет КБА-48М, який вперше було проде-монстровано громадськості в 2013 р., однак розроблявся КБА-48М ще з 1997 р. Київським КБ «Артиле-рійське озброєння». Ще один при-клад: у 2012 р. почали будувати для Військово-Морських Сил ЗСУ два броньованих артилерійських катери проекту 58155 «Гюрза-М». Але мало

хто згадує, що спочатку був зовніш-ній контракт, у ході якого й було створено катер.

Ще одну частину робіт взялися виконувати приватні підприємства, оскільки з часів Малєва в країні вже з’явилася традиція, основана на практичному успішному досвіді. Але знову-таки, ані успішні держав-ні підприємства (як ДККБ «Луч», так і потужні приватні) не могли без участі держави дозволити собі узя-тися за крупний проект. Саме тому такі компанії, як ХК «Укрспецтехні-ка» (голова правління Віра Кошева), розпочали роботу над новими ви-робами, як-от: комплекс розвідки і радіоелектронної боротьби «Джеб». А КБ «Точні механізми» під керівни-цтвом Олега Слинька почали роз-робку автоматичного гранатомету. Проте навіть підприємство-гігант (за українськими мірками) «Мотор Січ» не ризикувало витратитися на придбання виробничої лінії редук-торів на лопатів (ключові відсутні комплектуючі), оскільки ДОЗ на вертольоти не було видно. І це за умов, коли керівник і власник за-воду входили до верхівки правлячої партії. Дуже показовий момент — не було навіть перспектив започатку-вання переозброєння.

Що ж до державного сектору, то команда військових та оборонно-промислових менеджерів, керова-них, не виключено, Кремлем, завда-ла чималої шкоди. Деякі контракти, як, наприклад, величезна угода з Іраком, були зведені нанівець. А ва-гомих фахівців позбувалися: без


видимих причин було усунуто від справ генконструктора бронетанко-будування Михайла Борисюка — у той час, коли школа бронетехніки й легких бронемашин почала демон-струвати неабиякі успіхи на світо-вому ринку зброї.

Таким чином, практично усі но-вітні технології України з’являлися протягом новітньої історії держави внаслідок двох взаємопов’язаних процесів. З одного боку, ініціатив самих підприємств, продиктованих інстинктом самозбереження і розу-мінням необхідності удосконалюва-ти асортимент продукції та послуг. А з іншого, послідовною підтрим-кою з боку держави цих ініціатив.

Звісно, така традиція утвори-лася в державі штучно, і певною мірою є хибною. Тому що вона, пе-редусім, не могла забезпечити роз-витку капіталоємних проектів, та-ких як оперативно-тактична ракета, крилата ракета чи виробництво боєприпасів. Або, навіть, роботи з глибокої модернізації систем ППО. Передусім така тенденція свідчить про те, що управління оборонною промисловістю на державному рів-ні не відбувалося, діючої вертика-лі побудовано не було, реформою сектора безпеки взагалі ніхто не за-ймався. І внаслідок відсутності на-ціональної оборонно-промислової політики Україна на початок війни Росії за знищення держави вияви-лася неготовою у технічному сенсі. Україна вступила у війну із застарі-лим озброєнням та без підготовле-ної системи забезпечення.

На цьому тлі варто зауважи-ти, що певні залишки системи, яка утворилася в Україні протягом двох останніх десятиліть, існували й че-рез майже два роки після початку війни. З нових розробок у війська потрапив хіба що БпАК тактичної ланки «Фурія» виробництва приват-ного підприємства «Атлант-Авіа». Підприємства долають відставання самотужки — допомоги у підготовці виробництва держава не надає. Той самий танк «Оплот» має шанси по-трапити у ЗСУ знову-таки завдяки експорту. Так, державне управління і на кінець 2015 р. здійснювалося в ручному режимі — внаслідок прихо-ваного суперництва глави держави і глави Уряду. Замість ухвалення низ-ки законів і запровадження посади профільного першого віце-прем’єр-міністра, управління здійснювалося через Раду національної безпеки і оборони України (РНБОУ), яка з пи-таннями координації та управління ОПК впоратися не може. Крім цьо-го, РНБОУ — консультативний ор-ган, і відповідальності за ці провали не несе. Тоді як промисловість — господарські структури, які мають жити за законами та формулами Уряду. Тут можна констатувати збій у системі. І змінювати потрібно саму систему, змінами керівників підпри-ємств (до чого вдалося керівництво ДК «Укроборонпром») навряд чи можна обійтися.

Замалими виявилися й переду-мови оборонно-промислового ре-формування. Так, у держави із запіз-ненням як мінімум на рік з’явилася


нова Стратегія національної без-пеки і нова редакція Воєнної док-трини. Керівних документів щодо розвитку оборонного щита стри-мування як не було, так і немає (на кінець 2015 р.). Немає держпрогра-ми розвитку ЗСУ, немає держпро-грами розвитку ОВТ, не з’явилася й держпрограма розвитку оборонної промисловості. Аргументом влади, як і раніше, залишається неухильне дотримання послідовності. Спер-шу — Концепція розвитку сектора безпеки та оборони і Стратегічний оборонний бюлетень (обидва доку-менти «на підході»), потім згадані вище відсутні документи. Не ви-ключено, що військово-політичне керівництво піде шляхом розробок державних цільових програм, що може стати позитивним кроком. Але поки ідея реалізовуватиметься, чер-гове ДОЗ формуватиметься на один, а не на два-три роки, як наполягав ЦДАКР та інші експертні групи.

Новим прикладом деформо-ваних підходів до переозброєння може стати рішення щодо відкрит-тя в Україні у 2016 р. лінії з вироб-ництва боєприпасів до стрілецької зброї. Про це на зустрічі з керівним складом Головного управління НГУ у середині жовтня 2015 р. заявив Прем’єр-міністр України Арсеній

Яценюк. А от щодо можливості ви-готовлення інших боєприпасів, зо-крема ракетно-артилерійських, за-значив Яценюк, буде проведено окремі консультації. Але перше ж проведення експертного засідання утвореної за ініціативою ЦДАКР не-урядової експертної групи вустами фахівців засвідчило: перемога у ві-йні проти атакуючої Росії може бути досягнута потужними саме ракетно-артилерійськими ударами. А щодо патронів: вони потрібні у принципі, але на цей час країна практично по-вністю ними забезпечена. Отже, не патрони є пріоритетним напрямком, а налагодження виробництва арти-лерійських, танкових боєприпасів, а також керованих і некерованих ракет (бомб) для літаків, модерніза-ція ракет систем ППО (а, можливо, й створення нових). І главі Уряду це знати необов’язково — це питання профільного віце-прем’єр-міністра, якого в країні досі немає.

Звісно, ОПК — лише одна з ді-лянок, де влада виявляється нездат-ною організувати функціонування і розвиток. Однак ділянка ця — до-сить ризикована власне для самої влади, оскільки проблеми пере-озброєння ЗСУ та інших військових формувань відчуває все військо — від солдата до генерала.

країна залишається од-нією з дев’яти держав світу, які володіють повним циклом вироб-

ництва військово-транспортних і транспортних літаків, і сьогодні кра-їні є що продемонструвати світові з того, що було створено за часів неза-лежності. Однак, значне погіршення взаємовідносин з РФ, яка історично

була не лише одним із найбільших споживачів продукції марки «Ан», а й постачальником комплектуючих, істотно впливає на подальші пер-спективи розвитку галузі. Проте, ситуацію не можна назвати безви-хідною, адже в умовах сучасної гло-балізації та гнучкості промислового виробництва ситуація може карди-нально змінитися.

Однією з перших ві-тчизняних розробок в авіаційній галузі часів незалежної України став середньо-магістральний військово-транспорт-ний літак Ан-70, що роз-роблявся АНТК ім. О.К. Антонова на заміну мо-рально та фізично заста-рілого Ан-12. Розробка нового літака розпочалася наприкінці 1970-х років, а принципові ескізи та фундаментальні напрацювання для реалізації проекту було здійснено ще

самим Олегом Антоновим (який пі-шов із життя у 1984 р.). Проте, через неясність вимог до літака, технічне за-вдання було погоджене лише у 1987 р.

ОЗБРОЄННЯ ТА ВІЙСЬКОВА ТЕХНІКА ПОВІТРЯНИХ СИЛ

У

АН-70

НОВА ЗБРОЯ УКРАЇНИ


Розробка остаточно затвердженого проекту велась у той час під керів-ництвом Олега Богданова і Петра Балабуєва. У червні 1993 р. прем’єр-міністри України (Л. Кучма) та Росії (В. Черномирдін) підписали угоду про спільну розробку й виробництво літа-ка Ан-70. Виготовлення першого про-тотипу завершилось у 1994 р.

Надалі був тривалий період дове-дення зразка до потреб ВПС РФ та ПС ЗСУ, що супроводжувався безліччю проблемних питань: від постійного не-дофінансування проекту до зміни рівня політичних відносин між країнами-ви-робниками. Проте, у 2010-2012 рр. літак було модернізовано. У процесі модерні-зації Ан-70, гвинтовентилятори СВ-27 двигунів Д-27 було замінено на вдоско-налені, зі збільшеною на 300 мм від-станню між переднім і заднім рядами гвинтів; допоміжна силова установка ТА12-60 була замінена на більш сучас-ну установку ТА18- 200-70. Модерні-заційні роботи здійснювалися вже під загальним керівництвом генерального конструктора Дмитра Ківи. Принци-повим гальмом для цього видатного за технологічним рівнем проекту ви-явилася деструктивна позиція Росії, та не лише вона. Внаслідок мізерного фінансування потреб оборони проект опинявся поза пріоритетами військово-го відомства, до того ж і промислове ві-домство не спромоглося належним чи-ном підготувати серійне виробництво.

Значної модернізації зазнало борто-ве радіоелектронне обладнання літака, що пов’язано з його переведенням на сучасну елементну базу й необхідністю виконання нових завдань згідно з уточ-

неними вимогами замовника. У кабіні екіпажу замість індикаторів телевізій-ного типу (на електронно-променевих трубках) встановлено шість кольорових багатофункціональних рідкокриста-лічних дисплеїв. Застосовано сучасний цифровий навігаційно-пілотажний комплекс «Купол-III» розробки ЗАТ «Котлін-Новатор», а під носовою части-ною фюзеляжу з’явилася оглядово-піло-тажна оптико-електронна система з те-левізійними і тепловізійним каналами.

Електродистанційна система ке-рування літаком отримала нову еле-ментну базу. При цьому математичні моделі та алгоритми, закладені в сис-тему керування літаком і його скла-довими частинами, не змінилися. Мо-дернізація бортового устаткування, за словами Дмитра Ківи, дозволила знизити масу порожнього літака при-близно на 500 кг. Екіпаж модернізо-ваного Ан-70 скоротився з п’яти до чотирьох осіб.

У березні 2012 р. ДП «Антонов» і російське «ОАК» досягли домовленості про серійне виробництво літака Ан-70 на ДП «Антонов» і ВАТ «ВАЛТ» (Воро-неж, РФ). Згідно з новою схемою про-мислової кооперації українська сторона мала забезпечити виготовлення й по-ставку крила у зборі (консоль, механіза-ція крила, пілони навішування двигунів і мотогондол) і двигунів Ан-70, росій-ська — виготовлення агрегатів планера, фюзеляжу і остаточне складання літака.

Однак, окупація Криму та подаль-ша війна на Сході України внесла влас-ні корективи до перспектив розвитку проекту. На початку квітня 2014 р. Уряд України оголосив про припинення вій-

15ОЗБРОЄННЯ ТА ВІЙСЬКОВА ТЕХНІКА ПОВІТРЯНИХ СИЛ

ськово-технічного співробітництва з Російською Федерацією, а з 27 серпня того ж року було встановлено заборо-ну на поставку до Росії продукції вій-ськового та подвійного призначення. Пізніше Міноборони РФ виключило військово-транспортний Ан-70 з дер-жпрограми озброєння, де було перед-бачено до 2020 р. придбати спочатку 60, а згодом 40 літаків даного типу. Вій-ськове відомство РФ розглядає можли-вість подання позову щодо стягнення 2,95 млрд рублів, переведених ДП «Ан-тонов» на проектування Ан-70.

11 квітня 2014 р. ДП «Антонов» за-вершило державні випробування модер-нізованого Ан-70, за результатами яких літак був рекомендований до серійного виробництва. А 19 січня 2015 р. наказом Міністра оборони України був прийня-тий на озброєння ЗСУ. Пізніше, 22 січня, генеральний конструктор ДП «Анто-нов» Дмитро Ківа повідомив, що «при необхідному рівні фінансування» ком-панія здатна побудувати для Міністер-ства оборони України два літаки Ан-70.

Слід зазначити, що Ан-70, незва-жаючи на всі складні перипетії свого створення, залишається унікальною розробкою. Адже він здатний зліта-ти і здійснювати посадку з коротких, а також з необладнаних злітно-по-садкових смуг. У ЗСУ цей літак буде виконувати завдання десантно-тран-спортного засобу, забезпечувати ви-садку парашутним або посадковим способом повітряних десантів, пе-ревезення в повітряному просторі військ і матеріальних засобів, забез-печення маневру і бойових дій військ та виконання спеціальних завдань.

Довжина нового військово-тран-спортного літака – 40,5 м, розмах кри-ла – близько 44 м, висота – близько 16,5 м. Маса порожнього літака – 74 т. При цьому літак здатний перевозити до 47 т вантажу в режимі звичайного зльоту та приземлення і 20 т – за короткого зльо-ту та приземлення. Максимальна висо-та польоту літака становить майже 12 км, а швидкість — 780 км/год.

Необхідна довжина злітно-посад-кової смуги для режимів звичайного зльоту та приземлення Ан-70 стано-вить 1900 м, короткого — 790 м.

Максимальна дальність польоту Ан-70 без вантажу — 7800 км. Прак-тична дальність польоту в режимі ко-роткого зльоту та приземлення з ванта-жем 20 т — 3 000 км. Об’єм вантажної кабіни Ан-70 становить 400 куб. м. У ній можна перевозити до 300 солдатів зі зброєю або до 206 поранених.

Конструкція літака дозволяє роз-міщувати у вантажній кабіні у два ряди до 20 одиниць основних видів ОВТ ЗСУ, десантувати до 110 десантників або моновантаж вагою до 15 т.

Термін служби Ан-70 – 15 тис. льотних год., 7 тис. польотів або 30 ро-ків, відповідно. Гарантійний ресурс лі-така — 3 тис. льотних год., 1500 польо-тів, 10 років експлуатації. Гарантійний термін експлуатації Ан-70 розрахову-ється з часу введення його в експлуата-цію і становить не менше 3-х років. Га-рантійне напрацювання – не менше 500 льотних год. або 300 приземлень.

Європейський аналог Ан-70 – літак Airbus A400M – за характеристиками відстає від можливостей вітчизняно-го літака. Так, Ан-70 має максималь-


не комерційне навантаження 47 т, а А400М – 37, крейсерська швидкість у Ан-70 – 780 км/год, у його конкурента – 720. З вантажем 37 т Ан-70 може летіти на дальність до 4700 км, А400М – до 3200. Крім цього, злетівши зі смуги до-вжиною 900 м з вантажем 20 т, Ан-70 може пролетіти до 3000 км, а А400М – до 2000. Причому довжину злітно-по-садкової смуги 900 м обрано виходячи з обмежень, що існують для А400М. Ан-70 може злітати з таким вантажем і з коротшої смуги довжиною 700 м. До того ж вартість європейського літака сягає $250 млн, а Ан-70 – $67 млн.

Після прийняття Ан-70 на озбро-єння ЗСУ він уже встиг виконати за-вдання за призначенням. Так, у період з 22 по 26 вересня 2015 р. літак в рамках оцінки його транспортних можливос-тей і розширення умов експлуатації пройшов льотні випробування в Афри-ці. Він підтвердив розрахункові харак-теристики з довжини злітної дистанції, показав добру швидкість набору висо-ти, низьку витрату палива, а також ви-сокі злітно-посадкові характеристики. У цій експедиції Ан-70 провів у повітрі понад 20 годин, пролетів 13 600 км.

ДП «Антонов» не полишає проект і намагається адаптувати його до вимог європейського ринку. 26 січня 2015 р. було оголошено, що підприємство роз-почало переговори про можливість виробництва літака «в кооперації із за-рубіжними партнерами» та з викорис-танням двигунів іноземного виробни-цтва. Пізніше з’ясувалося, що такими двигунами можуть стати французькі CMF-56. Натомість, влітку того ж року, на 51-му Міжнародному авіасалоні в Ле

Бурже, було представлено модифіка-цію Ан-70 – Ан-188, з чотирма турбо-реактивними двигунами виробництва АТ «Мотор Січ» – Д-436-148ФМ або новітніми АІ-28 замість турбовенти-ляторних Д-27. У новому вигляді літак отримав максимальну злітну масу 140 т, вагу корисного навантаження – 40 т. При цьому, технічні характеристики Ан-188 мають дозволити експлуатацію на ґрунтових злітних смугах довжиною від 915 м.

Однак, проти цього активно ви-ступає РФ. Коментуючи перспективи створення Ан-188, представник «Рос-оборонекспорту» Сергій Корнєв за-значив, що цей літак є «продовженням російсько-українського транспортни-ка Ан-70, тільки з іншими двигунами, тому, з точки зору юридичної, Росія, яка вклала в проект достатню кількість грошей, і претендує на близько 50% інтелектуальної власності. Це серйоз-не протиріччя. За великим рахунком, вони не мають права цього робити».

Безумовно, Ан-70 створював-ся у спільній кооперації двох країн і в інтересах ВПС кожної з них, од-нак війна внесла власні корективи, які накладають темний відбиток на майбутні перспективи цього військо-во-транспортного літака. Звичайно, найбільшим для Ан-70 був би ринок РФ і, можливо, країн СНД, адже він і створювався спеціально для цього. Проте, в умовах глобалізації, коли по-пит диктує пропозицію, літак з таки-ми можливостями може знайти сво-го споживача. А на заміну колишній виробничий кооперації може прийти зовсім інша.


Наприклад, країни НАТО в Європі на сьогодні мають збільшену потребу у забезпеченні стратегічних авіаційних перевезень і змушені користуватися американськими літаками. За таких умов Україна могла б запропонувати Ан-70 на заміну літака А-400М. Ще актуальнішим це стало після авіаката-строфи А-400М у травні 2015 р. побли-зу Севільї, що внесла певні корективи до планів подальшої експлуатації окре-мими учасниками цього європейського проекту. Політичну волю щодо цього виказує й українська влада. За словами

Секретаря РНБОУ Олександра Турчи-нова, Україна реально може відновити проект літака Ан-70, що у перспекти-ві може забезпечити потреби країн НАТО у стратегічних авіаційних пере-везеннях.

Крім цього, ДП «Антонов» розгля-дає можливість поставляти Ан-70 вже з новими турбореактивними двигунами до Ірану, що має потребу у військово-транспортному літаку. До того ж там уже налагоджено зборку пасажирських турбогвинтових літаків Ан-140 та об-говорюється зборка Ан-148 та Ан-158.

У червні 2015 р., на 51-му Міжнародному авіаційному салоні Ле Бурже у Франції, був презентований літак Ан-178, який є укра-їнським близькомагі-стральним транспорт-ним турбореактивним літаком, розробленим ДП «Антонов» на базі пасажирського Ан-158. Його ство-рення розпочалося у 2010 р., наказ про це було підписано 5 лютого того ж року генеральним конструкто-ром – президентом ДП «Антонов» Дмитром Ківою. Таким чином, саме з ініціативою конструктора Ківи пов’язане народження нової пові-тряної машини – передусім завдяки наміру тодішнього керівника під-приємства використовувати для

просування проекту обігові кошти. Водночас, визначення року розроб-ки літака має враховувати й створен-ня літаків сімейства Ан-148/Ан-158, тобто другу половину 90-х років ХХ століття.

Ан-178 має прийти на заміну ВТЛ попереднього покоління Ан-12, Ан-26 та Ан-32. Нову машину облад-нано аналогічною сімейству Ан-148 та Ан-158 авіонікою та двигунами

АН-178


Д-436-148ФМ. Максимальна уніфі-кація з уже поставленим на крило па-сажирським лайнером Ан-158 дає усі підстави говорити про багатофунк-ціональність нової машини. Літак може використовуватись як військо-вий транспортник для перевезення військових вантажів, техніки чи осо-бового складу зі штатною зброєю, або як цивільний вантажний літак, здатний працювати на комерційних рейсах. Розробники не виключають можливості створення безлічі версій повітряної машини – від медичного або патрульного літака до командно-штабного варіанту. У військовому ж застосуванні, крім перевезення 18 т вантажу, Ан-178 зможе перевозити 99 солдатів у повній екіпіровці або 80 парашутистів для десантування з повітря. Плюс можливе перевезен-ня морських контейнерів або певних видів бойової техніки.

Ринкову потребу в Ан-178 на «Антонові» сьогодні оцінюють у 380 одиниць. Створенням Ан-178 україн-ська фірма вирішила заповнити нішу вантажних літаків з максимальною вантажопідйомністю до 18 т, що нині фактично є вільною. Цей сегмент ринку сьогодні є вільним, оскіль-ки тут представлені лише Ан-12 та С-160, які через вироблення ресурсу і моральну застарілість потребують заміни. При цьому, нова повітряна машина перебуває в сегменті машин вантажопідйомністю більшою, ніж у Ан-74, а також європейських С-27J і С-295. Попередник Ан-178 – Ан-12 – безвідмовно працює в небі вже кіль-ка десятиліть, отже фірма «Антонов»

не виглядає новачком у цьому сег-менті ВТЛ.

Ан-178 матиме два турбореак-тивних двигуна замість чотирьох турбогвинтових двигунів Ан-12. Од-нак, паливна ефективність Ан-178 є набагато кращою, ніж у Ан-12. Клю-човими перевагами Ан-178 є: роз-міри вантажної кабіни (наприклад, літак здатний перевозити контей-нери «морських» габаритів стандар-ту IATA); цифрове БРЕО і «скляна» кабіна, герметизована вантажна ка-біна. Розробники відзначають, що перетин вантажної кабіни у Ан-178 є більшим за обсягом, ніж у Ан-12. Зокрема, площа підлоги з вантаж-ною рампою становитиме 40 кв. м, без неї – 33 кв. м. Варто зауважити, що обсяг вантажної кабіни Ан-12 становить 110 кв. м, С-27J – тільки 65 кв. м, а С-295 – лише 64 кв. м. У поперечному перерізі ширина ван-тажної кабіни буде +2746 мм, ви-сота – 2750 мм, а орієнтувалися розробники – на забезпечення пере-везень вантажів у контейнерах +2440 х 2440 мм. До такого літака вільно увійдуть три «Хаммери» (13,3 т), або три джипи типу «Ленд Ровер» (9,7 т), або дві вантажівки типу ЗІЛ-131 (13,4 т). Літак можна буде автономно експлуатувати протягом 30 діб. Все це – на тлі можливості паралельного подвійного цивільного/військового використання.

Сьогодні ДП «Антонов» опрацьо-вує два варіанти транспортного Ан-178 – з бічними дверима і з рампою. Не виключається варіант Ан-178 з використанням альтернативної аві-


оніки, наприклад, виробництва ком-паній Honeywell або Collins. Кабіну Ан-178 спроектовано під екіпаж із двох льотчиків. Як і всі ВТЛ Антоно-ва, Ан-178 зможе злітати і сідати як з бетонованих, так і ґрунтових злітно-посадкових смуг. Для зльоту або по-садки повітряній машині знадобиться 915 м. Ан-178 має крейсерську швид-кість 825 км/год і дальність польоту з комерційним навантаженням 10 т – 4000 км. Можлива й версія літака з додатковим паливним баком, що за-безпечить йому здатність перекидати вантаж масою 5 т на дальність 6000 км. Для порівняння нагадаємо, що Ан-12 має крейсерську швидкість 600 км/год і дальність польоту з комерцій-ним навантаженням 10 т – 3200 км.

За приблизними оцінками фахів-ців, вартість літака, залежно від мо-дифікації, становитиме $40-70 млн. 7 травня 2015 р., коли новітній ВТЛ Ан-178 здійснив успішний перший політ, азербайджанська вантажна авіаком-панія Silk Way Airlines та ДП «Анто-нов» підписали угоду про наміри при-дбати 10 літаків даного типу. Пізніше «Антонов» уклав угоду про спільне ви-робництво цих літаків з КНР. Всі Ан-178 будуть збиратися в Києві. Обсяг угоди не уточнюється. Крім цього, Ки-тай уклав угоду про придбання двох Ан-178. За словами Дмитра Ківи, зараз попередній пакет замовлень на цей ВТЛ становить близько 100 одиниць. У закупівлі зацікавлені також Саудів-ська Аравія та країни Перської затоки.

Машина є цікавою й для укра-їнського споживача. Відповідно до заяви командувача ПС ЗСУ генерал-

полковника Юрія Байдака (влітку 2015 р.), Повітряні Сили мають по-требу у ВТЛ такого типу. У цей час вона становить мінімум 20 літаків, що повинні прийти на заміну застаріло-му парку літаків. Однак, мова про їх придбання поки не йде, тому сьогодні перспективи Ан-178 безпосередньо залежать від експортних поставок.

Крім цього, певною складністю є питання його сертифікації для по-дальшої експлуатації. Якщо раніше це відбувалося через Міждержавний авіаційний комітет (МАК) у РФ, то після подій в Криму і на Донбасі зали-шається лише європейський варіант – EASA. КБ «Антонов» має досвід отри-мання необхідних документів для вантажного Ан-26, невелика кількість яких експлуатується різними східно-європейськими авіакомпаніями, що стали ініціаторами подібних робіт і фактично надали певну фінансову до-помогу. Де знайдуться кошти в цьому випадку, знову ж таки, залежить від споживачів і їх зацікавленості.

До того ж не останню роль у перспективах використання віді-грає розрив військово-технічного співробітництва з РФ, що ставить під загрозу майбутнє практично всіх літальних апаратів марки «Ан», значну частину комплектуючих, за-пчастин і ремкомплектів для яких постачали російські підприємства. Хоча Ан-178, за заявою вітчизняних посадовців, майже повністю склада-ється з українських або імпортних (не російського виробництва) вузлів та агрегатів, проте, наскільки вдалим буде його майбутнє, покаже час.


На жаль, всі творці та виробни-ки основних бойових літаків України після розвалу Радянського Союзу за-лишилися в Росії. Натомість країна успадкувала потужну ремонтну інфра-структуру цих літаків. В результаті ро-боти вітчизняних науковців і спеціаліс-тів авіаремонтної галузі, на сьогодні в Україні є оновлені та модернізовані лі-таки Су-25М1, Су-25УБМ1, Міг-29МУ1 та Л-39М1, що мають набагато кращі характеристики, аніж їх попередники.

Су-25 тривалий час вважався найкращим штурмовиком у світі. Однак, нині його ефективність уже не відповідає вимогам сучасного ви-сокотехнологічного і високоточного бою. Питання необхідності модерні-зації штурмовика назріло в МО Укра-їни ще у середині 2000-х років. У 2007 р. керівництво оборонного відомства заявило, що планується провести мо-дернізацію Су-25 у два етапи. Пізні-ше, наприкінці 2009 р., ДП «Запорізь-

кий авіаремонтний завод «МіГремонт» передав ПС ЗСУ два модернізованих за першим варіантом штурмовика Су-25М1 та Су-25УБМ1, а вже у березні 2010 р. машини були прийняті на озбро-єння ЗСУ.

Літак Су-25М1 за рахунок модернізації отримав нове, цілком

українське обладнання: систему су-путникової навігації, систему СВС, нову радіостанцію та цифровий при-ціл, який дозволив підвищити точ-ність прицілювання приблизно на 30%. Особливості проекту модерні-зації літака пов’язані з поліпшенням точності навігації при польотах за маршрутом на будь-яких висотах. Значно покращено й точність бомбо-метання та стрільби ракетним і арти-лерійським озброєнням по наземних цілях – за рахунок установки супутни-кової системи навігації літак здатний вражати цілі навіть тоді, коли пілот їх візуально не бачить, але йому відомі їх координати. Літак може використову-вати штатне озброєння по наземних цілях вдень і вночі, в умовах поганої видимості і не виходячи з-за хмар. Суттєво, майже в 3 рази, підвищено висотність застосування озброєння.

Істотно зменшено час перебуван-ня літака над цілями. Встановлено

Су-25М1, Міг-29МУ1, Су-27 та Л-39М1

МОДЕРНІЗАЦІЯ БОЙОВОЇ АВІАЦІЙНОЇ ТЕХНІКИ

21МОДЕРНІЗАЦІЯ БОЙОВОЇ АВІАЦІЙНОЇ ТЕХНІКИ

модуль повітряних параметрів і бор-товий регістр цифрових параметрів БРЦП.

Проект модернізації за другим ва-ріантом не поступається новому ро-сійському зразку модернізації маши-ни, однак його вартість є достатньо високою – $2,5-3 млн (хоча сусідня Польща при організації модернізації парку МіГ-29 орієнтувалася на вар-тість робіт по одній повітряній маши-ні у $3-5 млн).

Поки що керівництво країни об-межується першим варіантом модер-нізації і розраховує залишити онов-лені Су-25 в основі штурмової авіації України, принаймні, до 2030 р.

Найбільш масовим літаком ПС ЗСУ є Міг-29. Однак, у переважній більшості, майже 70% літаків наявно-го бойового складу випущено в 1989-1991 рр. Фактично, на рубежі 2010-2011 рр. всі українські літаки Міг-29 мали понад 20-річний вік. Тобто, всі вони потребують щонайменше мо-дернізації.

Спочатку МО України планува-ло провести достатньо амбітну мо-дернізацію – забезпечити застосу-вання керованих авіаційних засобів ураження по наземних цілях, ввести до складу машини нові ракети класу «повітря-поверхня», удосконалити бортову прицільну радіолокаційну станцію та систему управління вог-нем. Однак, у підсумку модернізація була набагато скромнішою. У модер-нізованого українського МіГ-29МУ1 на 20% збільшено дальність виявлен-ня повітряних цілей (до 100 км у пе-редній півсфері і до 45 км – у задній).

Його вдосконалені ракети Р-27ЕР1 і Р-27ЕТ1, що випускаються україн-ською Державною компанією «Ар-тем», мають дальність пуску до 95 км. По наземних цілях поки, як і раніше, можна застосовувати тільки некеро-вану зброю вдень у простих метео-умовах.

Три модернізовані МіГ-29МУ1 були отримані в 2011 р., і спочатку на-правлені для військових випробувань у 40-у бригаду тактичної авіації у Ва-сильків, що під Києвом. Пізніше одну машину було передано 204-й БТА. 24 червня 2012 р. четвертий модернізо-ваний «МіГ» прямо із заводу вирушив до 114-ї БТА. Таким чином, всі вини-щувальні авіабригади, оснащені МіГ-29, почали освоєння й МіГ-29МУ1.

У березні 2010 р. ПС ЗСУ отри-мали перші три модернізовані штур-мовики: два бойові одномісні Су-25 M1 і учбово-бойовий Су-25УБМ1. 29 листопада 2011 р. ще два Су-25М1 поповнили бойовий склад 299-ї так-тичної авіабригади, дислокованої в Миколаєві.

МіГ-29 та Су-25 вдосконалено ви-ключно силами українських підпри-ємств. Вартість «малої модернізації» у порівнянні з цінами на світовому рин-ку виявилася чисто символічною – приблизно $2 млн для МіГ-29МУ1 і $0,92 млн для Су-25М1 (без урахуван-ня витрат на капремонт).

Варто зазначити, що ДКР з мо-дернізації літаків МіГ-29 і Су-25 були відкриті ще в 2006 р., про що йшло-ся у презентованій громадськості у березні того ж року Білій книзі. Тоді ж було взято курс на завершення


протягом року розробки нової керо-ваної авіаракети «повітря-повітря» (виробництва ДАХК «Артем»). То-дішній військовий міністр Анатолій Гриценко, з іменем якого пов’язані ініціативи щодо прискорення модер-нізації бойових літаків (перші заяви про необхідність такої модернізації пролунали ще в 1999 р.), повідомив про консультації щодо варіантів мо-дернізації з експертами Росії, Біло-русі, Ізраїлю і Великобританії. Од-нак, ресурс оборонного відомства залишався доволі обмеженим, тому історія втілення в життя проекту мо-дернізації бойових літаків виявилася пов’язаною ще з одним іменем – ке-рівника ДК «Укрспецекспорт» Сер-гія Бондарчука. У червні 2006 р. він, зокрема, заявив про використання спецекспортерами технологічних на-працювань для розширення співро-бітництва з інозамовниками. «Якщо ми відновимо потенціал «оборонних» НДІ і КБ за рахунок закордонного замовника, у якого є живі гроші, то, у підсумку, невдовзі вони зможуть і власній армії запропонувати цілком нову зброю. А бюджет при цьому не витрачатиметься на дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи. За такого підходу ми заощадимо, як мінімум, 40% коштів, необхідних для створення зброї з нуля. Тому зараз ми повинні якомога активніше створю-вати різні зразки озброєнь і прода-вати їх за кордон. Серед конкретних прикладів у цій сфері можу назвати контракт на поставку одній з інозем-них держав партії модернізованих винищувачів МіГ-29. Отож, у цьому

контракті за гроші замовника відпра-цьовуються елементи, які і для ЗСУ будуть цікаві. Звісно, відпрацьову-ються у тісному зв’язку з українським військовим відомством, і тут є повне взаєморозуміння. Реалізація цього проекту серйозно заощадить Украї-ні кошти на проведення модернізації власного парку винищувачів». – Ці слова з його інтерв’ю газеті «Дзер-кало тижня. Україна» № 23 (16 черв-ня 2006 р.). Пізніше фахівці ЦДАКР з’ясували, що йшлося про поставки МіГ-29 Азербайджану, якому, окрім партії винищувачів, було поставле-но ще й тренажерний комплекс, що згодом було прийнято на озброєння ЗСУ. Тож спосіб використання зброй-них контрактів для доведення наці-ональних проектів виявився доволі дієвим – за умови спільних поглядів у Міноборони та керівництва спецек-спортерів.

Для підготовки майбутніх пілотів літаків сімейства Міг-29 та Су-27 ПС ЗСУ свого часу інтенсивно викорис-товували чеські літаки L-39 виробни-цтва компанії Albatros. На сьогодні в державі освоєно його модернізацію до рівня L-39М1. Оновлений літак був прийнятий на озброєння ЗСУ в липні 2009 р. Роботи з удосконален-ня, виконані на підприємстві «Одеса-авіаремсервіс», включали установку модифікованого двигуна АІ-25ТЛШ розробки ДП «Івченко-Прогрес». Просування цієї модернізаційної ро-боти безпосередньо пов’язано з іме-нем Олександра Шарапова, директо-ра «Укроборонсервісу», дочірнього підприємства ДК «Укрспецекспорт».


Він не тільки своєчасно підтримав «Одесаавіаремсервіс», а й забезпе-чив створення кооперації між укра-їнськими підприємствами, а також демонстрацію експериментального зразка на декількох міжнародних ви-ставках (звісно, з прицілом на екс-порт). Але, як виявилося, добру спра-ву було зроблено й для національної системи забезпечення армії зброєю.

Отже, літак має підвищену до 1850 кгс тягу і вдвічі меншу прийомистість (з 8-12 до 5-6 с), що дозволяє значно поліпшити динамічні характеристики літака і безпеку польотів на малих ви-сотах. Нова система реєстрації польот-них даних дозволяє ретельно контр-олювати якість виконання екіпажем завдань. Можливе застосування зброї по наземних і повітряних цілях.

У 2010 р., після завершення льот-них випробувань, перші два L-39M1 було передано 299-й бригаді так-тичної авіації. Ще дві машини, з но-вим «піксельним» камуфляжем, що «розмиває» в польоті силует літа-ка і ускладнює його ідентифікацію, отримані цієї ж бригадою 26 червня 2012 р. Планувалося модернізувати ще чотири «Альбатроси» на ДП «Оде-саавіаремсервіс» і 12 – на Чугуївсько-му АРЗ.

На Одеському заводі також роз-роблено і проходить випробування більш серйозний варіант модернізації літака L-39, кабіну якого обладнано для підготовки льотчиків винищува-чів МіГ-29 і Су-27, у т.ч. з ведення по-вітряного бою.

Найбільш потужною зброєю української бойової авіації є літак

Су-27. Цей важкий багатофункціо-нальний винищувач здатний ефек-тивно виконувати завдання як проти-повітряної оборони, так і знищувати цілі на землі. За своїми характерис-тиками, за обсягом завдань, що ви-конуються, бойовим навантаженням, «сушка» є набагато потужнішою за Міг-29, які також є на оснащенні ПС ЗСУ.

Однак, з моменту перших злетів Су-27 минуло більше 30 років, і про-цес їх старіння з року в рік зростав, незалежно від їх технічних можли-востей. Машина, що спочатку роз-роблялася фактично як винищувач, пізніше кілька разів вдосконалювала-ся і доопрацьовувалася як в Росії, так і в Білорусі. Так, у РФ з’явився літак Су-27СМ, який оснастили новими радіолокаційними комплексами та оптико-локаційними станціями, що дозволило застосовувати літак по на-земних цілях авіаційними бомбами, що коректуються, та ракетами «пові-тря-земля».

Потребували таких змін й укра-їнські літаки. На відміну від РФ, через обмеженість ресурсів на оновлення авіаційної техніки, Україна можливос-ті балансу між старим і новим авіа-ційними парками просто не має. Тому першочерговим завданням до початку військової агресії Росії було продо-вження ресурсу наявних Су-27. Пла-нувалося, що Су-27 та Су-27УБ пере-буватимуть на озброєнні ПС до 2030 р., при цьому літаки мають бути модерні-зовані. Це активно обговорювалося з початку 2000-х років, пропонувалися певні варіанти, однак, принаймні до


2010 р., чіткого вигляду нового модер-нізованого літака не було.

І ось у жовтні 2015 р. Президент України Петро Порошенко, перебу-ваючи у Запоріжжі, передав пред-ставникам військових частин Пові-тряних Сил України формуляри на два літаки Су-27М1, модернізовані запорізьким заводом «МіГремонт». Таким чином, лише після початку російської війни проти України вла-да спромоглася зрушити з мертвої точки цю проблему.

У літака розширено бойові мож-ливості та підвищено ефективність виконання бойових завдань за ра-хунок збільшення на 30% дальності виявлення повітряних цілей та підви-щення точності застосування некеро-ваних засобів ураження по наземних цілях, реалізовано можливість вико-нання навігаційного бомбометання з горизонтального польоту та викорис-тання сучасних засобів обробки по-льотної інформації із застосуванням алгоритмів автоматизованого контр-олю за допомогою ПК для виконання поглибленого аналізу і розширеної діагностики технічного стану борто-вого устаткування і двигунів та бага-то іншого.

Фактично таку модернізацію можна назвати «легкою», адже вона принципово не змінює ключові мож-ливості літака при роботі по назем-них цілях. Однак, це лише початок, зумовлений вимогами сьогодення, тому є простір для дії в майбутньому.

Загалом, на сьогодні можна кон-статувати, що у середньостроковій перспективі основну увагу керівни-

цтва ЗСУ буде зосереджено саме на проектах, пов’язаних з модерніза-цією бойових винищувачів МіГ-29 і Су-27, літаків-розвідників Су-24МР і штурмовика Су-25, а також учбово-бойового Л-39. Ці роботи планується проводити вже з урахуванням до-свіду застосування як серійних, так і модернізованих машин (зокрема, МіГ-29МУ1 і Су-25МУ1) в антитеро-ристичній операції (АТО) на Сході України.

Однак, усі зусилля, спрямовані на модернізацію літаків фронтової авіації МіГ-29 і Су-27 (які анонсує керівни-цтво Повітряних Сил), навіть за умо-ви вирішення завдання із збільшення дальності радіолокаційного виявлен-ня цілей цими літальними апаратами, лише частково підвищують можли-вості бойової авіації. Адже подальші проекти модернізації цих літаків ма-ють відбуватися спільно з розвитком авіаційних засобів ураження, які в Україні в переважній більшості виро-блено ще за радянських часів. Якщо ж цього не відбуватиметься, то з часом на модернізовані винищувачі «підві-шувати» буде просто нічого.

У профільному Центральному НДІ ОВТ визнають, що проблему за-міни парку бойових машин може бути вирішено в таких умовах на межі 2025 р. У наявних версіях модерніза-ції поки що не передбачено установки повного варіанту обладнання для від-стрілу фальшивих цілей, нових систем попередження про пуски ракет, нової станції постановок радіоелектронних перешкод. Немає й оснащення висо-коточними засобами ураження.


Україна зберігає зна-чний потенціал у сфері ремонту та модернізації вертолітної техніки. В державі створено на-ціональну законодавчу базу та науково-техніч-не обґрунтування для продовження ресурсу і модернізації військової вертолітної техніки – з використанням можливостей науко-во-дослідних інститутів Міноборони, ремонтних підприємств ДК «Укробо-ронпром» та АТ «Мотор Січ». Резуль-татом таких дій стали певні досягнен-ня щодо створення оновлених версій давно відомих машин Мі-2, Мі-8 та Мі-24.

Роботи над створенням модерні-зованих машин Мі-24 проводилися пулом вітчизняних підприємств, се-ред яких головним виконавцем робіт виступав Конотопський авіаремонт-ний завод «Авіакон», що входить до складу «Укроборопрому».

Незважаючи на довготривале на-працювання проектів з модернізації вертольотів ЗСУ, цей процес не було завершено й у 2015 році, після майже двох років війни. Варто нагадати, що вже протягом 2007 р. в якості клю-чових напрямів звучали проекти мо-дернізації ударного вертольота Мі-24 (разом з модернізацією винищувача Міг-29 і штурмовика Су-25), створен-ня багатофункціонального ракетного комплексу, нового базового корабля класу «корвет» та оснащення ЗСУ

сучасними цифровими станціями зв’язку і автоматизованими система-ми управління. При цьому, ключова версія модернізації пов’язувалася з реалізацією спільного проекту з французькою компанією Sagem. Клю-човими апологетами цього проекту вважалися директор Департаменту розробок і закупівлі ОВТ Міноборо-ни України Володимир Грек і тодіш-ній директор Конотопського заводу «Авіакон» Олексій Єнін. Але, після відставки міністра оборони Анатолія Гриценка, проект, як й інші пріоритет-ні напрями переозброєння, що перед-бачали пряме фінансування, посту-пово втратили політичну підтримку. Незважаючи на те, що за підсумками 2006 р. вироблено 60% наявного ре-сурсу вертольотів Мі-24 і 32% л – Мі-8, а у 2007 р. ресурс вертольотів вже складав від 15% до 20%, військово-по-літичне керівництво гаяло час.

З 2011 р. процес модернізації Мі-24 був розбитий на два етапи. За пер-ший відповідали підприємства тільки українського оборонно-промисло-вого комплексу. Другий етап безпо-

Мі-24ПУ1 та Мі-24ПУ2


середньо був пов’язаний з установ-кою агрегатів і систем виробництва французької компанії Sagem. Пер-ший і другий етапи позиціонували як «мала» та «велика» версії модернізації українських вертольотів Мі-24.

Результатом «малої» модерніза-ції стало прийняття у березні 2012 р. на озброєння ЗСУ армійського бо-йового вертольота Мі-24ПУ1. Цей проект, який можна назвати штучно створеним паліативом під виглядом економії ресурсів, був виконаний шляхом установки двигунів ТВЗ-1І7ВМА-СБМ1В-02, станції опти-ко-електронної протидії «Адрос» КТ-01АВ для захисту від ПЗРК з ра-кетами з ІЧ-головкою самонаведення, системи збору та реєстрації польот-ної інформації БУР-4-1-07, модерні-зованого авіаційного стрілецького прицілу АСП-17ВПМ-В, лазерної системи формування прицільної марки ФПМ-01кв, супутникової наві-гаційної системи GРS МАР-695, уль-тракороткохвильових радіостанцій КY-196В, аварійного радіомаяка ЕВС-406АFНМ, а також радіолокаційно-го відповідача GТХ-327 з датчиком висоти АК-350. До складу індивіду-ального спорядження екіпажу було включено польські захисні авіаційні шоломи ТНL-5NV з окулярами ніч-ного бачення РNL-3 «Bielik» від ком-панії PCO SA.

Стверджувалося, що після модер-нізації бойові можливості Мі-24П1 зросли практично втричі. При цьому, «мала» модернізація українських Мі-24 не передбачала заміни штатних за-старілих радянських протитанкових

керованих ракет «Штурм-В» на новий вітчизняний комплекс керованого озброєння «Бар’єр-В», розроблений ДККБ «Луч» – проривну розробку, здійснену завдяки лідеру команди ДККБ, генеральному конструктору Олегу Коростельову. Решту згаданих вище технологічних нововведень було розроблено переважно ще до 2010 р.

Установка протитанкового ракет-ного комплексу «Бар’єр-В» на укра-їнські вертольоти була передбачена лише у форматі «великої» модерніза-ції – Мі-24ПУ2, де, окрім нових дви-гунів та системи захисту, на вертоліт планувалося інтегрувати цілодобову французьку оглядово-прицільну сис-тему OLOSP-410LI з тепловізіонним і телевізійним каналами від компа-нії Sagem. Ця система повинна була включати в себе і лазерний канал, створений ДП «Ізюмський прила-добудівний завод», необхідний для управління ракетою РК-2В, а також реалізувати автоматичне сполучення даних від камери на гіростабілізацій-ній платформі, укріпленій під верто-льотом, і даних, необхідних для засто-сування керованого і некерованого озброєння. Пілоти також отримають у своє розпорядження високоточну навігаційну систему Sigma 95L з при-ймачем GPS, цифрові рідкокриста-лічні дисплеї CHDD-68, генератор цифрової карти MERCATOR. Міно-борони України вважало саме цей набір відповідним для українських бойових вертольотів.

Однак, якщо реалізація «малої» модернізації відбулася успішно, то «велику» очікували складнощі. Так,


виконання контракту в рамках спіль-ної кооперації з компанією Sagem, укладеного ще у 2008 р., спочатку за-тягнулося, а потім взагалі припини-лося. Як свого часу зазначив колиш-ній голова Департаменту розробок і закупівель Міноборони України Володимир Грек, почалося з того, що у грудні 2009 р. ДП «Авіакон» допо-віло в Міноборони про виникнення технічної проблеми щодо встанов-лення до оглядово-прицільної стан-ції OLOSP-410 виробництва компанії Sagem приладів лазерного каналу ке-рування (ЛКК), що були виготовлені «Ізюмським приладобудівним заво-дом». Вартість робіт з переробки ЛКК було оцінено в €120 тис. При цьому у грудні 2009 р. Міноборони повинно було оплатити черговий транш в рам-ках програми – € 2,9 млн. Ці кошти мали бути перераховані «Авіаконом» французькій стороні. Однак, платежі відповідно до графіка Міноборони не здійснило – ДП «Авіакон» відмовило-ся отримувати кошти. Далі – сніжний ком. У 2010 р. роботи практично при-пиняються. У лютому 2010 р. пода-ється претензія до компанії Sagem на суму € 120 тис. за оплату робіт з пере-робки 4-х зразків ЛКК. У березні 2010 р. ДП «Авіакон» отримує зустрічну претензію від Sagem на суму € 2,9 млн за несвоєчасну оплату робіт. Роботи над виконанням ДКР продовжені не були.

Поновлення відбулося аж у груд-ні 2011 р., коли ДК «Укроборонпром» і французька компанія Sagem домо-вилися про відновлення співпраці. І лише в травні 2014 р., після почат-

ку російської війни проти України та появи в Україні нової (на той час перехідної) влади, «Авіакон» пред-ставив нову модифікацію ударного вертольота Мі-24П з обладнанням Sagem тоді ще кандидату у Президен-ти України Петру Порошенку. Ско-ріше за все, це і є Мі-24ПУ2. Однак, знову ж таки, інформації про те, що вертоліт, модернізований за так зва-ною «великою» модернізацією, при-йнятий на озброєння та надійшов у війська немає. Більше того, у берез-ні авторитетне видання «Дзеркало тижня. Україна» повідомило, що ДКР з модернізації вертольота Мі-24 за участі французької фірми Sagem, що перебувала на завершальному етапі виконання, вилучено з ДОЗ на 2015 р. При тому, що на момент публікації «у проведення модернізації вертольота в минулі роки було вкладено майже 400 млн грн бюджетних грошей» (6 берез-ня, «Дзеркало тижня. Україна» № 8). Такий факт, серед іншого, означає, що ця робота не стала пріоритетом і для нової влади на чолі з президентом Пе-тром Порошенком.

Слід зазначити, що вітчизняні виробники мають досвід вдалої мо-дернізації вертольота Мі-24. Так, у 2010 р. «Авіакон» спільно з півден-ноафриканської компанією Advanced Technologies and Engineering та укра-їнським ДП «ДККБ «Луч» здійснило модернізацію ударних вертольотів Мі-24 ПС Азербайджану. Знову-таки, йдеться про використання успіхів на зовнішньому ринку для потреб поси-лення обороноздатності. Вертольоти отримали позначення Мі-24G. Осно-


вою для удосконалення став розро-блений південноафриканською ком-панією пакет модернізації Мі-24 Super Hind Mk.4. Компактна гіростабілізова-на електронно-оптична система цілев-казання та спостереження, розроблена підрозділом Denel, була встановлена в носовій частині для забезпечення можливості виконання завдань у ніч-ний час доби і складних метеоумовах. А головною ударною силою вертольо-та Мі-24G став новий протитанковий ракетний комплекс «Бар’єр-В». Азер-байджан став першим експортним замовником даного комплексу, а мо-дернізацію вертольота Мі-24П також виконано шляхом установки нових двигунів ТВЗ-1І7ВМА-СБМ1В-02, станції оптико-електронної протидії «Адрос» КТ-01АВ, системи збору та реєстрації польотної інформації БУР-4-1-07, модернізованого авіаційного стрілецького прицілу АСП- 17ВПМ-У, лазерної системи формування при-

цільної марки ФПМ-01кв, супут-никової навігаційної системи GPS МАР-695, ультракороткохвильової радіостанції КY-196В, аварійного ра-діомаяка ЕВС-406АFНМ, а також ра-діолокаційного відповідача GТХ-327 з датчиком висоти АК-350. У контексті розгляду ретроспективи модернізації бойового вертольота цілком можна стверджувати, що вдалі проекти як елементи цієї модернізації з’явилися завдяки ефективній стратегії на сві-товому ринку озброєнь. У зв’язку з цим, як найбільш причетних до реа-лізації даного напрямку слід згадати передусім керівників дослідно-кон-структорських робіт ДККБ «Луч» (генконструктора О.П.Коростельова), ДП «Івченко-Прогрес» (генконструк-тора І.Ф.Кравченка), НВФ «Адрон» (М.І.Архіпова) та, безумовно, керівни-ка головного вітчизняного спеціаль-ного експортера ДК «Укспецекспорт» (гендиректора С.В.Бондарчука).

АТ «Мотор Січ» в інтересах вій-ськових розробило дві власні роз-

робки – вертольоти Мі-8МСБ-В і Мі-2МСБ-В, створені на базі відомих у всьому світі Мі-2 та Мі-8.

За словами керів-ництва компанії, мо-дернізація вертольотів типу Мі-8Т у профіль Мі-8МСБ-В передба-чає установку нових двигунів ТВ3-117ВМА-

СБМ1В 4Е серії. У результаті вертоліт набуває нових переваг. Так, макси-

МІ-8МСБ-В ТА МІ-2МСБ-В


мальну злітну масу збільшено до 12,5 т, до 4200 м зросла висота базування і до 7300 м – практична стеля, а даль-ність польоту з двома паливними ба-ками вже становить 1 210 км.

Також розширено спектр завдань оновленого вертольота. Мі-8МСБ-В здатний забезпечити не лише тран-спортування вантажів і техніки, ви-садку десанту та виконання пошуко-во-рятувальних операцій, а й вогневу підтримку десанту і сухопутних під-розділів, знищення броньованої тех-ніки, вогневих точок і живої сили противника. Транспортно-бойовий вертоліт Мі-8МСБ-В оснащено систе-мою управління озброєнням (СУВ) і комплектом несучих ферм балкових тримачів виробництва АТ «Мотор Січ», що дозволяє використовувати некероване ракетне озброєння (бло-ки Б8В20МСБ і блоки Б8В8МСБ, теж виробництва підприємства), систему мінування місцевості і здійснювати скидання авіаційних бомб масою до 500 кг. Ведуться роботи із застосуван-ня ракетного керованого озброєння (комплекс «Бар’єр-В») і стрілецько-гарматного озброєння, що відповідає вимогам стандартів НАТО.

Вертоліт у різних версіях заван-таження може оснащуватися бло-ками некерованих авіаційних ракет Б8В20МСБ з 20 НАР, гарматним кон-тейнером УПК-23-250, авіаційними бомбами, кулеметною установкою ГУВ-1, гранатометною установкою ГУВ-2, протитанковим ракетним комплексом «Бар’єр-В», багатоцільо-вим ЗРК «Ігла» і системами мінуван-ня ВСМ-1.

У рамках програми модернізації вертольотів Мі-8МСБ-В дооснащу-ються комплектом навігаційного об-ладнання, що повністю задовольняє вимогам EASA та ICAO.

Комплекс захисту вертольота Мі-8МСБ-В складається зі станції оптико-електронного придушення «Адрос» КТ-01АВ та комбінованого пристрою викиду перешкод «Адрос» КУВ 26-50. Ведуться роботи з комп-лектації вертольотів сучасними екранно-вихлопними пристроями «Адрос» АШ-01В і системою опові-щення про лазерне випромінювання виробництва НВФ «Адрон».

Під час виставки «Зброя та без-пека – 2015» поруч з Мі-8МСБ-В був представлений поворотний опти-ко-електронний модуль ПМ-ЛКТ «Спектр» з дальністю розпізнавання цілі типу «танк» на відстані до 8 км. Модуль входить до комплексу управ-ління ракетним озброєнням 524-Р, який разом з ПТРК «Бар’єр-В» та іншою апаратурою може бути вста-новлений на цей вертоліт. Роботи над цим проектом ведуться АТ «Мотор Січ», ДП «ДККБ «Луч», ДП НВК «Фо-топрилад» і ТОВ «Радіонікс». Оскіль-ки в якості головного інтегратора проекту виступає АТ «Мотор Січ», безумовно, ключовим його лобістом та відповідальним за виконання є відомий український промисловець, нині генеральний конструктор верто-льотобудування, В’ячеслав Богуслаєв.

Примітно, що в серпні 2013 р. вертоліт Мі-8МСБ у цивільній версії з двигунами ТВ3 117ВМА-СБМ1В 4Е серії встановив низку світових рекор-


дів, серед яких абсолютний рекорд висоти горизонтального польоту в класі Е-1 – 9 150 м, що на 300 м пе-ревищує висоту Евересту – найвищої вершини світу.

Слід зазначити, у квітні 2014 р. виконуючий обов’язки Міністра обо-рони України генерал-полковник Михайло Коваль підписав наказ «Про прийняття на озброєння Збройних Сил України десантно-транспортного вертольота Мі-8МСБ-В».

Мі-2 – ще один вертоліт, модерні-зований у цей час на АТ «Мотор Січ» шляхом установки двигунів нового покоління АІ-450М. Модернізація виконується одночасно з капітально-відновлювальними роботами, забез-печуючи запас календарного терміну служби, ресурсу вертольота і його агрегатів.

Переваги вертольота Мі-2МСБ перед Мі-2: зменшення годинної ви-трати палива на 30%; збільшення практичної стелі на 15%; збільшення максимальної злітної маси до 10%. У грудні 2014 р. Мі-2МСБ успішно завершив заводські льотні випробу-вання.

На виставці «Зброя та безпека – 2015» був представлений перспектив-ний транспортно-бойовий вертоліт Мі-2МСБ-В, оснащений СУВ і комп-лектом несучих ферм, що дозволяє використовувати некероване ракетне озброєння (блоки Б8В8МСБ). За за-явами керівництва компанії, сьогод-ні ведуться роботи із застосування ракетного керованого озброєння (комплекс «Бар’єр-В») і стрілецько-гарматного озброєння, що відповідає

вимогам стандартів НАТО, а також щодо застосування автоматичного гранатомета УАГ-40.

Комплекс захисту вертольота Мі-2МСБ-В складається зі станції оптико-електронного придушення «Адрос» КТ-01АВ та комбінованого пристрою викиду перешкод «Адрос» АВ-26В. Також ведуться роботи щодо комплектації вертольотів сучасними екранно-вихлопними пристроями «Адрос» АШ-02В і системою опові-щення про лазерне випромінювання виробництва НВФ «Адрон».

Крім цього, Мі-2МСБ-В може оснащуватися додатковими паливни-ми баками на зовнішній підвісці, що дозволяє збільшити корисний об’єм вантажної кабіни і дальність польоту.

Максимальну злітну масу Мі-2МСБ-В збільшено з 3,55 до 4,1 т, а практичну стелю – з 4000 до 4500 м. Дальність польоту з двома паливни-ми баками зросла до 800 км.

Поки що не відомо, чи буде при-йнято на озброєння Мі-2МСБ-В, проте не можна виключати, що за на-явності на складах в Україні значної кількості вертольотів цього типу і гострої потреби військових в авіацій-ній техніці, надії «Мотор-Січ» на цей вертоліт можуть виправдатися. При-йнятий на озброєння десантно-тран-спортний вертоліт Мі-8МСБ-У вже має цілком чіткі перспективи, якщо тільки у вітчизняного оборонного ві-домства на їх втілення вистачить ба-жання і можливостей.

До речі, відповідно до «Білої кни-ги – 2014», в інтересах МО України було придбано один бойовий вер-


толіт Мі-24ПУ1 та 3 десантно-тран-спортні вертольоти Мі-8МСБ-В.

Паралельно, до силовиків надхо-дять й інші версії модернізації верто-льоту Мі-8. Так, у серпні 2014 р. НГУ отримала один вертоліт Мі8-МТВ1, модернізований і оснащений облад-нанням для евакуації важкопора-нених і проведення реанімаційних заходів на борту. Після ремонту та модернізації вертоліт успішно прой-шов льотні випробування.

На борту вертольота встановлено реанімаційний модуль для пацієн-тів, шість носилок для поранених. У складі екіпажу – два лікаря. Реаніма-ційні заходи можуть починатися вже у повітрі: вентиляція легенів, перели-вання крові, можливість моніторити серцевий пульс, реанімувати роботу серця за допомогою дефібрилятора. У складі медичної бригади працює ка-рета швидкої медичної допомоги.

Вертоліт оснащено бортовою ін-тегрованою системою для виконан-ня нічних польотів, також є опти-ко-електронна система виробництва FLIR, потужний пошуковий прожек-тор з інфрачервоною камерою, ле-бідкою для підйому одночасно двох поранених. Такий гелікоптер може виконувати евакуацію поранених з декількох непідготовлених майдан-чиків протягом 24 годин на добу, сім днів на тиждень.

У розпорядження НГУ мав надій-ти один модернізований вертоліт для авіамедичної евакуації та два тран-спортні Мі-8МТВ1, що дозволять одночасно транспортувати до 12 по-ранених.

Слід зазначити, що свого часу керівництвом країни, а також АТ «Мотор-Січ» порушувалися питання стосовно реалізації в Україні влас-ної вертолітної програми, націленої на отримання власного гелікоптера для потреб військових. Йшлося про проект з виробництва на чолі з АТ «Мотор-Січ» середнього вертольота МСБ-6 «Отаман». За словами прези-дента компанії В’ячеслава Богуслаєва, це є перспективним проектом на на-ступні роки. У цей час підприємство зосереджене на двигунах та їх засто-суванні на існуючих машинах. Голо-вна мета – це Мі-2MSB і його серти-фікація.

Безумовно, вітчизняні вироб-ники досягли певних успіхів у про-цесі модернізації авіаційної техніки, однак це дозволяє вирішити лише короткострокові проблеми. Онов-лення та підвищення можливостей наявного парку літаків і вертольотів не є нескінченним процесом. У пер-спективі для збереження та розвитку потенціалу військової авіації, разом з проведенням робіт з модернізації й продовження ресурсів і термінів служби, актуальним стане питання переозброєння на літальні апарати нового покоління. Під час вибору ва-ріанту такого переозброєння пови-нні бути проаналізовані різноманітні фактори, від яких залежить розвиток армійської авіації: зміни концепції ведення війн, їх масштабів і характе-ристик; розширення завдань авіації та удосконалення засобів протипові-тряної оборони; досягнення науки і техніки тощо. При цьому мають бути


Основною зброєю дальнього по-вітряного бою для українських ви-нищувачів Міг-29 та Су-27 є ракета Р-27, розроблена в численних варіан-тах за радянських часів КБ «Вымпел» (Росія) і серійно випускалася в Києві на заводі «Артем». В Україні Р-27 ви-

робляється в кількох модифікаціях, що від-різняються застосуван-ням двох типів головок самонаведення: напів-активної радіолокацій-ної (Р-27Р) і теплової (Р-27Т). При цьому кожна з них може осна-щуватися двигунами із збільшеною енергоозб-

роєністю та, відповідно, мають по-значення Р-27ЕР та Р-27ЕТ.

Загалом ракети Р-27 призначені для ураження повітряних цілей (ви-сокоманеврових літаків, вертольотів і т. п.) у будь-який час доби, на всіх ракурсах за наявності природних

враховані потрібні типи та кількість літальних апаратів; фінансові можли-вості держави; спроможності вітчиз-няного науково-виробничого комп-лексу; умови і вартість експлуатації визначених типів військової авіацій-ної техніки та багато інших факторів.

Основними типами армійської авіації ЗСУ під час їх переозброєння мають стати: багатофункціональний так-тичний літак; військово-транспортні літаки; бойові і транспортні верто-льоти; учбово-тренувальні літаки; безпілотні авіаційні комплекси.

Ракети: від Р-27 до «Альти» та «Грані»

Важливим чинником бойових можливостей вітчизняної авіації, без-умовно, виступає авіаційне озброєн-ня, що вже виготовляється в Україні. Вітчизняні виробники намагаються не відставати від потреб сучасності і пропонують відносно сучасне озбро-єння для бойової авіації. Однак цього

не достатньо для організації належ-ної оборони в сучасній війні. Укра-їні потрібно мати такі авіаційні за-соби ураження, які б за рівнем своїх можливостей відповідали сучасним загрозам та викликам і були на рівні світових аналогів за своєю техноло-гічністю.

АВІАЦІЙНЕ ОЗБРОЄННЯ

33АВІАЦІЙНЕ ОЗБРОЄННЯ

та організованих перешкод, на фоні земної та водної поверхонь. Ракета може вражати цілі в діапазоні висот від 20 м до 25 км з максимальним пе-ревищенням 10 км при швидкості ці-лей до 3500 км/год і перевантаженні до 8g. Можливий пуск двох ракет по двох цілях. Р-27Р має дальність пуску 0,5-60 км, Р-27ЕР – 0,5-95 км, Р-27Т – до 50 км, а Р-27ЕТ – до 90 км.

Ракети дещо поступаються за сво-їми можливостями американським ракетам АІМ-120D та європейським Meteor – за дальністю. Однак вони є набагато дешевшими. Так, напри-клад, АІМ-120D коштує 2 млн фун-тів, а європейський Meteor – $1 млн. Натомість вартість Р-27ЕР та Р-27ЕТ становить близько $ 400-500 тис.

Ракети прийнято на озброєння України. Упродовж 2014 р. ПС ЗСУ отримали щонайменше 14 авіаційних ракет. Скоріше за все, мова йде саме про Р-27, однак, відомостей про типи поставлених ракет у відкритих ЗМІ не було. Важливо лише зауважити, що ці ракети належать ще до радянської епохи, а через традиційну відсутність уваги військово-політичного керів-ництва до переозброєння вони виро-блялися переважно на експорт.

Після виставки «Зброя та безпе-ка – 2015» стало відомо, що два укра-їнських підприємства ДАХК «Артем» і ТОВ «Радіонікс» активно розробля-ють нову лінійку ракет Р-27. Після вторгнення на територію України та подальшого ембарго на всю оборонну торгівлю з Росією, «Артем» був відрі-заний від московського КБ «Вымпел» і наразі компанія, спираючись на влас-

ні проектні потужності, розробляє нову продуктову лінійку на базі Р-27. Джерела в українській промисловос-ті заявили IHS Jane’s, що базова кон-цепція для Р-27 наземного базування включає в себе дві основні корективи в конструкцію ракети. По-перше, це встановлення прискорювача у раке-ту, щоб надати їй додатковий діапа-зон і висоту для знищення повітря-них цілей. Ця модифікація, зроблена ДАХК «Артем», збільшить дальність польоту ракети. По-друге, ракета оснащуватиметься інфрачервоною (ІЧ) головкою наведення (ГСН), на-півактивною радіолокаційною ГСН та матиме протирадіолокаційний ди-зайн. Розрахункова дальність ракети має збільшитися щонайменше до 110 км. Оскільки цю ідею остаточно не втілено в життя, говорити про успіх конструкторів поки що не будемо, так само, як і не розголошуватимемо іме-на розробників.

Водночас, варто поінформувати, що в Україні є власні, більш сучасні розробки. Йдеться про проекти ДП «ДККБ «Луч», зокрема про керовану ракету класу «повітря-повітря» ближ-нього повітряного бою «Грань» та ке-ровану ракету класу «повітря-земля» з радіолокаційною системою самона-ведення «Альта». Слід наголосити, що ці ракети вперше були презентовані ще у 2007 р., однак, на жаль, в серію не пішли. Насамперед через позицію влади по відношенню до переозбро-єння. Це показово, тому що дозволяє відстежити дії української влади вже після початку у лютому 2014 р. війни Росії проти України.


Ракета «Грань» має інфрачервону ГСН, неконтактний радіолокаційний датчик цілі в міліметровому діапазо-ні і керований вектор тяги двигуна. Її призначено для перехоплення й ура-ження високоманеврових засобів по-вітряного нападу і розвідки при атаці. При цьому, максимальна швидкість цілі становить 2700 км/год, а даль-ність її ураження – від 20 до 20 000 м на висоті до 20 км.

«Альта» є першим вітчизняним комплексом з комбінованою систе-мою наведення – з телеорієнтуван-ням у промені квантового генерато-ра з автономним самонаведенням за допомогою активної радіолокаційної

ГСН. На початковому етапі наведен-ня здійснюється по лазерному про-меню, а на кінцевому – з допомогою системи самонаведення. Ракета може вражати як нерухомі, так і рухомі цілі на відстані до 12 км.

Розвиток в Україні керованих авіаційних ракет, як й інших високо-точних засобів ураження, переважно пов’язаний з іменем конструктора Олега Коростельова. Рівень участі і позитивного впливу на процес вироб-ників (керівництва ДАХК «Артем» та, зокрема, Станіслава Смаля) визначи-ти складно – через залежність підпри-ємства (у виробництві кінцевої про-дукції) від РФ.

Українські розробники також пропонують власну версію пере-творення вільнопадаючих бомб у коректувальні. Йдеться про блок ае-родинамічного керування «Адрос» БАУ-01К, розроблений у київській НВФ «Адрон», що сьогодні проходить завершальну стадію випробувань. Ініціатива цієї розробки пов’язана

з діяльністю керівника НПФ «Адрон» Миколи Архіпова.

Авіаційні бомбові постріли калібрів 500, 250 і 100 кг, укомплек-товані блоком аероди-намічного керування «Адрос» БАУ-01К, при-значені для ефектив-ного ураження нерухо-

мих, як правило, малорозмірних і захищених наземних цілей. Висока ефективність влучення бомби в ціль досягається за рахунок усунення початкової помилки прицілювання і відхилень бомби від розрахунко-вої траєкторії, викликаних різними факторами, які не враховуються під час прицілювання.

Авіаційні бомби


Управління авіаційною бомбою здійснюється створенням аеродина-мічних сил і моментів під час відхилен-ня двох пар аеродинамічних поверхонь (рулів), розташованих на блоці аеро-динамічного керування. Параметром управління є відхилення розрахункової точки падіння бомби від цілі. Коорди-нати цілі вводяться в блок управління під час підготовки до польоту. Коор-динати розрахункової точки падіння бомби визначаються в кожен момент часу за алгоритмами, розробленими НВФ «Адрон». Інформація про поточ-ні координати, просторове положення і параметри руху бомби забезпечуєть-ся за допомогою системи ГЛОНАСС. Приймач ГЛОНАСС і мікропроцесор входять до складу БАУ-01К.

Керований бомбовий постріл складається з авіаційної бомби, блоку аеродинамічного керування «Адрос» БАУ-01К, встановленого в головну втулку для детонатора, додаткових аеродинамічних поверхонь, що збіль-шують площу стабілізатора, і донного авіаційного детонатора ударного типу.

Можливі різні варіанти бомбових пострілів, утворені на основі авіа-ційних бомб, які мають дві (головну і донну) втулки для детонаторів. Це, наприклад, фугасні авіаційні бомби ФАБ-500 М-54 і ФАБ-250 М-54, оскол-ково-фугасні авіаційні бомби ОФАБ-250-270 і ОФАБ-100-120 з блоком БАУ-01К і детонатором ударної дії.

Бомбовий постріл підвішується на зовнішніх балкових тримачах літа-ка. Сигнал на включення управління видається через механізм зведення підривника при відділенні бомби від

літака. Розроблена система має ряд переваг перед зарубіжними аналога-ми (наприклад, американськими):• блок аеродинамічного керування

БАУ-01К є універсальним по від-ношенню до калібру авіаційних бомб, а відмінність систем поля-гає лише в розмірах додаткових аеродинамічних поверхонь, що різняться залежно від калібру бомби, і програмі наведення, що вводиться в БАУ-01К;

• застосування розробленої систе-ми не вимагає внесення яких-не-будь змін у конструкцію бомби, а лише доповнює її;

• можливість використання штат-них бомбових детонаторів, що знаходяться на озброєнні авіа-ції, тобто, немає необхідності в розробленні спеціальної системи підриву;

• система не вимагає будь-якої модер-нізації бортового комплексу літака, у т.ч. переробки алгоритмів приці-лювання, оскільки завдання на політ (координати цілі та інше) вводиться безпосередньо в БАУ-01К, а вклю-чення управління здійснюється че-рез штатний механізм електричного взведення детонатора;

• низька вартість комплекту (у 10-15 разів менше вартості, напри-клад, комплекту JDAM).Незважаючи на бажання вітчизня-

них виробників розробляти і виробляти сучасні зразки авіаційного озброєння в межах наявних можливостей, практич-ної реалізації окремих проектів не від-бувається. Досі акцент робиться на удо-сконалення наявного парку ракет.


Безпілотній авіаційній тематиці в Україні не приділялося належної ува-ги. Питаннями створення БПЛА, у т.ч. й військового призначення, свого часу займалися ДП МО України «Чу-гуївський авіаційний ремонтний за-вод» («ЧАРЗ») (м. Чугуїв), ВАТ НПС «КБ Зліт» (м. Харків), Міжгалузевий НДІ проблем фізичного моделювання (м. Харків), Українська авіакомпанія «ВЕЛЕС» (м. Київ), ТОВ «Юавіа» (м. Київ), НТК «Експерт» (м. Харків) та інші приватні структури.

Певні досягнення в цьому напря-мі були у ДП «ЧАРЗ», де розробили і виробили кілька дослідних зразків різних типів БПЛА «Стрепет», осво-їли середній ремонт і модернізацію радянських БПЛА «Рейс».

Протягом декількох років під-приємством велися переговори зі світовими лідерами в області вироб-ництва технічних засобів повітряно-го спостереження: аеростатів, БПЛА, оптико-електронних систем. Серед них: Lockheed Martin (США), Israel Aerospase Industries LTD (Ізраїль), Аегоnautics Defense Systems Ltd (Ізра-

їль), Raytheon Technical Services (США), Sagem Defence Security (Фран-ція), Finmeccanica (Іта-лія), Milsoft (Туреччи-на), WZE (Польща) та інші.

Вивчивши світо-ву практику і досвід виробництва, а також об’єктивно існуючі в

Україні організаційно-технічні про-блеми у сфері виробництва та су-проводу в експлуатації технічних засобів повітряного спостереження, ДП «ЧАРЗ» запропонувало одним з варіантів розвитку галузі кооперацію зі світовими лідерами. У підсумку ДП «ЧАРЗ» підписало меморандум про співпрацю з компанією Sagem (Фран-ція). Меморандум передбачав співп-рацю за трьома напрямами. Зокрема, це спільна модернізація безпілотних літальних апаратів «Рейс», перене-сення 50% виробництва безпілот-ного авіаційного комплексу Sperwer з території Франції на Чугуївський АРЗ, спільне виробництво БПЛА «Стрепет». Також було підписано ме-морандум про співпрацю і партнер-ство з компанією Aeronautics Defense Systems (Ізраїль).

Досягнуті домовленості дозволя-ли проводити на ДП «ЧАРЗ» збірку аеростатів і «лінійки» БПАК, вико-ристовувати зарубіжні оптико-елек-тронні системи з гарантією вироб-ника. Зокрема, мова йшла про такі вироби, як:

Безпілотні авіаційні комплекси (БПЛА)


• БПЛА Sperwer (Франція), із зліт-ною вагою 260 кг, здатний нести корисне навантаження до 50 кг, з радіусом дії до 200 км;

• БПЛА PatroUer (Франція), із зліт-ною вагою до 1000 кг і можливіс-тю знаходитись у повітрі до 30 годин;

• мініБПЛА «Орбітер» (Ізраїль) із злітною вагою від 6,5 до 20 кг, ва-гою корисного навантаження від 1 до 3 кг, з радіусом дії до 100 км, тривалістю польоту до 7 годин;

• середньовисотний БПЛА великої тривалості польоту «Аеростар» (Ізраїль), з максимальною злітною вагою до 220 кг, вагою корисного навантаження до 50 кг, тривалістю польоту до 16 годин, розрахова-ний на радіус дії до 200 км;

• прив’язні аеростати, що працю-ють на висотах до 300 м та підні-мають корисне навантаження до 50 кг.Але державної програми з фінан-

сування виробництва БПЛА під ці проекти затверджено не було. Вод-ночас, завод за рахунок оборотних коштів паралельно розробляв лінійку власних БПАК «Стрепет». Їх склад включав: пункт управління, тран-спортувальну систему, катапульту (за необхідності) і чотири типи літаль-них апаратів «Стрепет»:• БПЛА поля бою «Стрепет-М» з

максимальною злітною масою 15 кг, радіусом дії до 15 км, крейсер-ською швидкістю польоту 100 км/год, часом у польоті до 2 годин, ді-апазоном висот до 3000 м, вагою корисного навантаження 3 кг;

• БПЛА поля бою «Стрепет-К» з максимальною злітною масою 20 кг, радіусом дії до 15 км, крей-серською швидкістю польоту 100 км/год, часом у польоті до 4 го-дин, діапазоном висот до 3000 м, вагою корисного навантаження до 8 кг;

• тактичний БПЛА «Стрепет-Л» з максимальною злітною масою 95 кг, максимальною швидкістю по-льоту 150 км/год, часом у польоті до 6 годин, практичною стелею в 4500 м. «Стрепет-Л» розроблявся для виконання польотів з радіу-сом дії в 250 – 300 км. Маса корис-ного навантаження – 15 кг; пали-ва – 15 кг. Розмах крила – 4,1 м; довжина – 3,6 м;

• тактичний БПЛА «Стрепет - С» з максимальною злітною масою 200 кг, максимальною швидкістю 250 км/год, часом у польоті до 14 го-дин, практичною стелею 4500 м. Маса корисного навантаження – до 50 кг; палива – 52 кг. Розмах крила – 4,2 м; довжина – 3,8 м.Враховуючи те, що НД України

необхідний не безпілотний літак, а безпілотний авіаційний комплекс, що дозволяє в автономному режимі здійснювати запуск/посадку, тран-спортування, управління ЛА, техніч-не обслуговування комплексу, а го-ловне – прийом в режимі реального часу інформації, фахівці «ЧАРЗ», при науковому супроводом ??

Всі версії БРЛА«Стрепет» демон-струвалися на міжнародних вистав-ках і неодноразово – різним міністрам оборони України. Але з причин, що


так і не були озвучені, до серійного ви-робництва справа досі не дійшла.

У підсумку, до 2014 р. на озброєнні ЗСУ перебували лише радянські БПЛА «Рейс» і «Стриж», ефективність залу-чення яких під час проведення АТО була достатньо низкою, та один ізра-їльський комплекс Bird Eye 400, при-дбаний ще у 2008 р.

Сьогодні ситуація поступово змінюється. Вітчизняні виробники, зважаючи на зростаючий попит, ви-пустили низку безпілотних авіацій-них апаратів «Фурія», Spectator, Р-100, «Днепр-1», «Гусак», «Рама» тощо. ДП «ЧАРЗ» на замовлення Міноборони веде розробку нового мініБПЛА для ЗСУ в рамках ДКР під назвою «Ластів-ка». У ході виконання цього завдання «ЧАРЗ» використовував свої напра-цювання по БПЛА поля бою типу «Стрепет-М» і «Стрепет-К».

Деякі з цих БПЛА вже побували в АТО, однак, у переважній більшості вони не повною мірою відповідають вимогам силових структур. Одним із найбільш вдалих став проект Науко-во-виробничого підприємства (НВП) «Атлон Авіа» – БПЛА безпілотний авіаційний комплекс А1-С «Фурія». Це один з тих апаратів, на адресу яко-го можна сказати: «Зроблено в Україні. Перевірено в боях. Постачається в ін-тересах української армії».

БПАК «Фурія» призначений для повітряного моніторингу земної по-верхні з передачею отриманої інфор-мації на наземний пункт управління в режимі реального часу. Комплектація комплексу включає в себе три літаль-них апарати, наземну станцію управ-

ління, три денні оптичні системи та три нічні. Використання трьох літальних апаратів забезпечує надійну безпере-бійну роботу комплексу та виконання бойового завдання за будь-яких умов.

А1-С «Фурія» забезпечує виконан-ня завдань розвідки та цілевказівки в будь-який час доби в радіусі 30-40 км, з тривалістю однієї місії близько 2 годин. З урахуванням нових рішень, а саме: нового каналу керування і ан-тенного комплексу, – радіус дії може бути збільшено. Максимальна висота польоту – до 2500 м. На висоті засто-сування БПАК практично не виявля-ється неозброєним оком. Максималь-на дальність польоту – понад 100 км. Швидкість максимальна/патрулюван-ня/звалювання – 130/70/45 км/год. Необхідна кількість обслуговуючого персоналу для експлуатації БПАК – 2 особи. Час розгортання з похідного положення в бойове – 10 хв. Час згор-тання – 5 хв.

У комплексі встановлено денну гіростабілізовану камеру з високими оптичними можливостями. Гіроста-білізований оптичний модуль дозво-ляє вести з борту запис відео у FullHD якості, має великий оптичний зум і режим підвищеної контрастності (псевдонічний режим). Також є стабі-лізована тепловізійна головка, що дає можливість якісно виконувати завдан-ня у темний час доби. Оператор може вибрати або тепловізійну, або оптич-ну камеру, що входять до комплекту. При цьому, реалізований конструктив змінної «голови» такий, що заміна од-нієї камери на другу забезпечується підключенням лише одного роз’єму і


поворотом голови на менш ніж на де-сять градусів.

На всіх серійних «Фуріях» реалізо-вана посадка за допомогою парашута, що було однією з вимог Генерального штабу ЗСУ до безпілотних апаратів та-кого класу. Для посадки у темний час доби БПЛА також обладнано бортови-ми вогнями, що включаються операто-ром тільки за необхідності.

Виробництво БПАК «Фурія» ор-ганізовано за найсучаснішими стан-дартами з використанням верстатів з числовим програмним управлінням, сучасних CAD і CAM систем, автома-тизованих систем управління класу ERP і MRPII. Увесь виробничий цикл, від створення 3D-моделей до готово-го виробу, що включає виготовлення майстер-моделей, матриць, частин планера, фарбування, складання, на-стройку і так далі, реалізований на під-приємстві «Атлон Авіа».

Якщо перший БПЛА було зробле-но практично повністю на базі при-дбаних компонентів, то на сьогодніш-ній день більша частина внутрішньої електроніки виробляється в Україні, а що стосується виготовлення наземної станції і планера, то вони – 100% ві-тчизняного виробництва.

Наприкінці 2014 р. «Атлон Авіа» був підписаний контракт і здійснене постачання першого комплексу для НГУ. У поточному році Національ-ній гвардії були поставлені оновле-ні БПЛА, що вже виконують бойові завдання. У 2015 р. було підписано контракт на виготовлення і поставку у ЗСУ декількох безпілотних комплексів «Фурія» у новому вигляді для дослідної

експлуатації. Всього в зону АТО було поставлено більше 30 машин. Завдя-ки наполегливій роботі спеціалістів київського НВП «Атлон Авіа», Укра-їна впритул наблизилась до європей-ських виробників безпілотної авіації подібних типів. Важливо відзначити особливу роль у створенні та налаго-дженні виробництва «Фурій» Артема В’юнника, директора приватного під-приємства «Атлон Авіа». Йому вдалося зібрати команду молодих ентузіастів та проявити неабияку наполегливість у просуванні свого проекту, що виявив-ся вдалим.

Слід зазначити, що робота у сфе-рі створення в Україні нових сучасних БПАК триває. У серпні 2015 р. ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» представило чер-гову лінійку безпілотників, створених українськими виробниками, серед яких були БПАК «ПАТРІОТ RV010» виробництва ТОВ НВП «Айтек» –най-менший серед своїх аналогів в Україні; БПАК Observer-S виробництва ТОВ «ДЕФСІ» – багатоцільовий, призначе-ний для ведення повітряного спостере-ження та фото-відеозйомки в режимі автоматичного польоту; БПАК А1-С «Фурія», що випускається ТОВ «НВП «Атлон Авіа» для ведення повітряної розвідки, корегування вогню артилерії, розвідки результатів нанесення ударів; БПАК Columba і «Воробей» виробни-цтва ТОВ «НВП «СПАЙТЕК», призна-чені для розвідки поля бою і ведення повітряної розвідки, що мають високу мобільність і стійкість до температур-них і механічних впливів.

Пізніше, 21 жовтня 2015 р., в ефірі «5 каналу» генеральний директор ДК


«Укроборонпром» Роман Романов за-явив, що в Україні вже організовано се-рійне виробництво БПАК Observer-S, що також має надійти на озброєння ЗСУ.

Observer-S є багатоцільовим комп-лексом, призначеним для спостережен-ня та фото-відеозйомки з використан-ням режиму автоматичного польоту по заданій траєкторії і автоматичного режиму зльоту/посадки.

Комплекс дозволяє здійснювати: повітряну розвідку в інтересах зброй-них сил, проводити моніторинг на-вколишнього середовища та об’єктів інфраструктури, забезпечувати пошу-ково-рятувальні операції, брати участь в охороні і спостереженні за розтягну-тими об’єктами (трубопроводи, кор-дон, автомобільні та залізничні дороги, лінії електропередач), тощо.

До складу комплексу входять: два безпілотних літальних апарати, на-земна станція управління, антенне об-ладнання, комплект акумуляторних батарей для БПЛА, зарядна станція, технологічний пульт для передпольот-ної перевірки. БПАК має високий сту-пінь мобільності – весь комплект може вміститися в салоні легкового автомо-біля-позашляховика. За необхіднос-ті, комплекс може транспортуватися групою з 4 осіб. При цьому, тривалість польоту становить 90-140 хв, дальність польоту – 60-120 км, а максимальна віддаленість від базової точки – 15-30 км. Максимальна вага корисного на-вантаження – 2-2,5 кг.

Однак, українські досягнення дещо відстають навіть від російських. Військове керівництво РФ протягом

останніх кількох років інтенсивно за-ймається оснащенням своїх частин і підрозділів безпілотної авіацією. У 2012 р. на озброєнні російської армії вже перебували ізраїльські безпілот-ники Вird Еye-400 (російська назва «За-става») і Searcher MK2 (російська назва «Форпост»), розробки корпорації Israel Aerospaces Industries, що серійно ви-готовлялися в РФ, а також вітчизняні БЛА «Груша» виробництва ТОВ «Іж-маш» - Безпілотні системи». Напри-кінці 2013 р. російська армія отримала перші безпілотники російського ви-робництва «Орлан-10», пізніше – БЛА «Гранат», а у 2014 р. очікувалося надхо-дження новітніх зразків – «Елерон» та «Тахіон».

Окупація РФ українського Криму та військові дії на Сході України пред-метно вказали на прогалини у забез-печенні національних військ якісною розвідувальною інформацією внаслі-док відсутності БПАК. Однак, поки що, зроблено дуже мало результатив-них кроків для вирішення існуючої проблеми. Так, Генеральним штабом ЗСУ в 2014 р. були розроблені тактико-технічні вимоги для БПАК класу «мі-кро» (радіус дії не менше 2 км); «міні» (радіус дії не менше 15 км); а також для тактичного БПАК (радіус дії не менше 80 км). Питання вимог до більш по-тужних БПАК залишається відкри-тим. Хоча, за попередніми оцінками військових, мінімальна потреба лише в одних БПАК поля бою на найближчу перспективу становить 100 комплек-сів, а оптимістична – до 400. Мінімаль-на потреба в тактичних БПАК – до 10 комплексів.

41МОДЕРНІЗАЦІЯ ЗАСОБІВ ППО. ВІД ПЗРК ДО ЗРК

У вересні 2015 р. Кабінет Міністрів України затвердив перелік зенітних ракетних систем (ЗРС), які необхідно розробити та запровадити у вироб-ництво та експлуатацію, а також тих, які необхідно модернізувати. Відпо-відно до розпорядження Уряду від 8 вересня 2015 р. № 921, необхідно мо-дернізувати зенітні ракетні комплек-си (ЗРК) з дальністю дії до 50 км та їх складові частини, зенітний ракетний комплекс «Стріла», гарматно-ракетний комплекс «Тунгуска», зенітні ракетні комплекси «Оса», «Бук-М1» (потребує ще й доопрацювання) і «С-125». Крім цього, до списку ракетних систем, що потребують модернізації та доопрацю-вання, потрапила зенітна ракетна сис-тема С-300П і зенітні ракетні системи і комплекси середньої дальності та зе-нітні керовані ракети до них.

Повноваження генерального кон-структора зі створення та модернізації зенітних ракетних систем і комплек-сів протиповітряної оборони Кабмін надав генеральному директору Дер-жавного підприємства «Державне Ки-ївське конструкторське бюро “Луч” Олегу Коростельову. Останній факт є дуже показовим, оскільки свідчить про лідерство команди розробників цього ДККБ. Крім цього, важливо зазначити, що Олег Коростельов свого часу ініціа-тивно розпочав втілювати в життя ряд проектів зі створення (модернізації) керованої ракетної зброї. Декілька з них, у т.ч. з модернізації ракет до ЗРК радянського виробництва, набули піс-

ля вищезгаданого розпорядження № 921 легітимного статусу.

Немає сумніву в тому, що й саме рішення Уряду зумовлене розумінням того, що розвиток і зміцнення систем протиповітряної оборони є основною вимогою практично в усіх арміях світу. Україна не є винятком. Прикриття всіх ключових для безпеки країни об’єктів від атаки з повітря чи то військовим супротивником, чи то терористами – на сьогодні є як ніколи актуальним.

Нині захисний щит над країною підтримується ЗРС С-200В, С-300В1, ЗРК С-300ПТ/ПС та «Бук-М1». Од-нак, «вік» найстарішого ЗРК у складі зенітних ракетних військ ПС ЗСУ пе-ревищує 40 років. А «наймолодшому» ЗРК – понад 20 років. Гарантійний термін служби комплексу, наприклад ЗРК С-300, до капітального ремонту визначався у 25 років, а випуск його здійснювався у 1986-1990 рр. Гостро-дефіцитних запасних частин до цього ЗРК, який зараз не виробляється, у наших військових уже немає. Більше того, ці запчастини не можна купити й у Росії, адже там уже переключилися на нові версії ЗРК цього типу. Спочат-ку це були С-300ПМУ-1 і С-300ПМУ-1, а сьогодні там зайняті випуском С-400 на новій елементній базі.

Тому, відновлення боєздатності ППО в Україні сьогодні реалізується у власний спосіб, з опорою на наукові та промислові можливості підприємств вітчизняної оборонної промисловості. При цьому, слід зауважити, що, почи-

МОДЕРНІЗАЦІЯ ЗАСОБІВ ППО. ВІД ПЗРК ДО ЗРК


наючи з 2004 р., в Україні всі роботи, пов’язані з ремонтом і продовженням ресурсу ЗРК, Міноборони проводить у тісному альянсі з ДП «Укроборонсер-віс». Безпосередньо для вирішення за-вдань з підтримки в боєздатному ста-ні техніки і озброєння ППО, а також його ремонту і модернізації, в «Укро-боронсервісі» було створено Центр озброєння і військової техніки. Варто, знову-таки, наголосити на важливості людського фактора в цьому процесі. Адже зусилля зі збору та формування документації на середній ремонт ЗРС С-300 – ЗРК «Бук» та створення відпо-відних ділянок для практичних робіт було докладено директором «Укробо-ронсервісу» Олександром Шараповим (за безпосередньої підтримки з боку гендиректорів ДК «Укрспецекспорт» Валерія Шмарова і Сергія Бондарчу-ка та, відповідно, військових міністрів Євгена Марчука та Анатолія Гриценка).

Підприємством розроблено і ви-користовується під час проведення ремонтних робіт програмно-апаратну ремонтну базу даних до ЗРС С-300ПС та інші спеціалізовані програмні про-дукти. У ДП «Укроборонсервіс» є вся документальна і технічна база для продовження ресурсу комплексів ЗРК «Бук-М1».

До 2013 р. ДП «Укроборонсервіс» відремонтувало для Міністерства обо-рони України 8 зенітних ракетних ди-візіонів С-300ПС. Всі ці дивізіони вже встали на бойове чергування, посилив-ши повітряне прикриття зон у Нікопо-лі, Первомайську та Києві.

У ході стрільб на полігоні «Чауда» було проведено експеримент з порів-

няння ефективності стрільби одного з комплексів С-300, які пройшли ре-монт, і щойно знятого з бойового чер-гування. В результаті у відремонтова-ного було чотири попадання в ціль із чотирьох, а у другого – тільки одне.

У середині 2012 р. було затвер-джено «Програму відновлення боєз-датності техніки зенітних ракетних військ Повітряних Сил Збройних Сил України до 2017 р.», виконання якої покладено на ДП «Укроборонсервіс». Вона передбачала щорічний ремонт на підприємстві чотирьох комплексів С-300ПС і одного «Бук-М1».

Модернізація техніки насамперед полягає у заміні застарілої елементної бази. Такий же підхід реалізується до цілого ряду блоків, необхідних для продовження ресурсу та підвищення тактико-технічних характеристик. Ще одним аспектом є відновлення боєз-датності командного пункту системи 5Н83С.

Тому на даному етапі можна стверджувати, що, при оперативному вирішенні ракетної проблеми та за-безпеченні ритмічного фінансування Програми відновлення боєздатності озброєння ЗРВ, Україна має всі можли-вості власними силами істотно підла-тати й зміцнити свій протиповітряний щит. Необхідно зрозуміти, що при ре-альній загрозі проломи в ППО кошту-ватимуть значно дорожче, ніж спроби проігнорувати значення та важливість вирішення цього завдання національ-ного значення.

Однак, існує низка проблемних моментів. Серед них – ресурс зеніт-них ракет. Він з кожним роком добігає

43ОЗБРОЄННЯ ТА ВІЙСЬКОВА ТЕХНІКА СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК

кінця. Потрібні нові ракети. У 2012 р. керівництво Департаменту розробок і закупівель ОВТ Міністерства обо-рони заявило, що особливу увагу в ході реалізації Державної цільової оборонної програми розвитку озбро-єння та військової техніки на період 2012-2017 рр. буде сконцентровано на можливості державних підприємств вирішити це завдання. Йшлося про такі підприємства, як ДККБ «Луч», Жулянський машинобудівний завод «Візар», який за часів СРСР здійсню-

вав зборку ракет 5В55 (роботи з про-довження ресурсу зенітних керова-них ракет середньої дальності 5В55К, 5В55Р, з амбіціями аж до збільшення дальності дії з 75 до 150 км), науково-виробниче об’єднання «Павлоград-ський хімічний завод» (створення і виробництво нових сумішевих твер-дих ракетних палив). Як воно буде організоване і які дасть результати, покаже час – він значною мірою ви-значить оцінку чинній владі за вико-нання завдання з переозброєння.

Однією з найбільш перспектив-них і продуктивних галузей оборонної промисловості в Україні на сьогодні за-лишається бронетанкобудування. Це

один з небагатьох сегментів оборонної промисловості в державі, де є замкне-ний цикл від розробки до серійного ви-робництва кінцевої продукції.

Перлиною вітчиз-няного танкобудування на сьогодні безумовно є український основний бойовий танк «Оплот», розроблений Харків-ським конструкторським бюро з машинобудуван-ня ім. О.О. Морозова (ХКБМ) на основі танка Т-80УД, що виготовля-ється на харківському ДП «Завод ім. Малишева». Головний конструктор ма-шини – Борисюк Михайло Дем’янович.

Про його роль варто сказати окремо. Саме він створив на початку 90-х років ХХ століття таємну на той час робо-

ББМ «ОПЛОТ»

ОЗБРОЄННЯ ТА ВІЙСЬКОВА ТЕХНІКА СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК


ту «Керн» – із заміщення російських комплектуючих. Саме він згодом за-безпечив сумісність з натовськими системами та поступово «доопрацю-вав» Т-84 до рівня «Оплоту». Ось що написано у книзі Михайла Борисюка «Броня крепка» (2013 р.): «Харківське конструкторське бюро з машинобуду-вання імені О.О. Морозова як головне з питань розробок нових зразків броне-техніки налагодило коопераційну вза-ємодію з більш ніж 100 підприємства-ми та конструкторськими бюро різних форм власності. Визначаючи завдання суміжникам у кооперації зі зборки тан-ків Т-80УД, ХКБМ відпрацювало прин-ципову схему кооперації всередині кра-їни. Це дозволило створити концерн «Бронетехніка України» і до початку нового тисячоліття приступити до роз-робок легких броньованих машин».

Отже, БМ «Оплот» є докорінною модернізацією танка Т-84У «Оплот» та найновішим представником серії тан-ків Т-84. За своїми характеристиками «Оплот-М» є одним з найкращих тан-ків у світі, за більшістю показників він переважає основні бойові танки армії Росії Т-90А та M1 Abrams армії США.

Модернізацію проведено за трьома основними напрямами: вогнева міць (модернізація озброєння та комплексу управління вогнем); рухливість (мо-дернізація силового відділення); захист (зниження уразливості від сучасних протитанкових засобів).

Нова система управління вогнем дозволяє і командиру, і навіднику-опе-ратору танка БМ «Оплот» краще бачити ціль – як вдень, так і вночі. Командир отримав новий комбінований панорам-

ний прилад наведення, а навідник – но-вий приціл. У приладах наведення ви-користано тепловізійну камеру «Катрін» французької фірми «Талес», яка вже освоєна на виробництві Черкаського за-воду «Фото-Прилад». За рахунок вста-новлення нових тепловізійних прицілів цілі виявляються на дальності до 6000 м вночі і в складних погодних умовах. Застосування панорамного прицільно-наглядового комплексу командира у складі системи управління вогнем танка зрівнює можливості командира і навід-ника з управління основним озброєн-ням та збільшує пошукові можливості командира. З танка можна вести вогонь бронебійно-підкаліберними, кумуля-тивними і осколково-фугасними снаря-дами, а також 125-мм пострілом з керо-ваною ракетою «Комбат». Боєкомплект 125-мм гладкоствольної гармати КБАЗ становить 46 пострілів роздільно-гіль-зового заряджання, із них 28 розміщені в автоматі заряджання.

Дуло гармати виконано швидко-знімним і може бути замінено в по-льових умовах без демонтажу башти з танка. Привід обертання башти є електричним, привід гармати – гідрав-лічним. Башта повертається на 180 градусів менш ніж за 5 сек. (швидкість обертання башти щодо корпусу скла-дає до 40 град/сек).

Скорострільність танка стано-вить до 8 пострілів/хв. (7–12,5 сек. на заряджання одного пострілу), що до-сягається за рахунок автомата заря-джання і тандемного досилання (сна-ряд-заряд) за один цикл. Видалення відстріляного піддону здійснюється за допомогою його автоматичного улов-


лювання та укладання в порожній лоток без розгерметизації бойового відділення. Час завантаження конве-єра автомата заряджання пострілами становить 15-20 хв. Також передбаче-но дублюючі приводи конвеєра авто-мата заряджання і ручний механізм заряджання.

Масштабного удосконалення за-знала система захисту танка: елементи комплексу оптико-електронної про-тидії, що складаються із засобів роз-відки, системи управління, а також засобів створення аерозольних завіс і хибних цілей для керованих і самона-відних боєприпасів противника. Для підвищення живучості танка на полі бою у передній частині корпусу, ба-шти і бортах танка БМ «Оплот» вста-новлено вбудований динамічний за-хист новітнього покоління «Дуплет». Симбіоз пасивної броні і вбудованого динамічний захист (ДЗ), за словами розробників, дозволяє БМ «Оплот» витримати влучення і протистояти сучасним протитанковим кумулятив-ним засобам ураження з тандемною боєголовкою. На танку «Оплот» також реалізовані заходи щодо зниження власного теплового випромінювання елементів конструкції, що забезпечує зниження ймовірності виявлення тан-ка в 1,2 рази.

Для підвищення характеристик рухливості на танку встановлено ди-зельний двигун, створений ХКБМ ім. О. Морозова. Двигун танка «Оплот» 6ТД-2Е потужністю 1200 к.с. здатний ефективно працювати за будь-яких погодних умов, у т.ч. при високих температурах навколишнього серед-

овища. «Оплот» здатний розвивати швидкість по шосе 70 км/год, а по пе-ресіченій місцевості – до 40-45 км/год. При цьому запас ходу по шосе ста-новить 400 км, а з додатковими бака-ми — 500 км. Дизельний двигун 6ТД-2Е може працювати на різних типах палива. Місткість внутрішніх палив-них баків танка становить 700 л. Ще 440 л палива перебувають у паливних баках, розташованих на надгусенич-них полицях. На БМ «Оплот» замість механічного перемикання передач за-стосовано автоматизоване, а механік-водій управляє рухом танка за допо-могою штурвалу.

Все це в комплексі дозволило під-вищити середню швидкість руху на 5% і знизити втомлюваність механіка-во-дія при тривалих маршах у 2-2,5 рази.

БМ «Оплот» прийнято на озбро-єння ЗСУ в 2009 р. Того ж року перед-бачалося зробити державне замов-лення на 10 танків «Оплот», але через недофінансування оборонного відом-ства був закуплений лише один. Осно-вним експортним споживачем «Опло-тів» є Таїланд. 1 вересня 2011 р. було укладено контракт на поставку 49 тан-ків «Оплот-Т» (модифікація для армії Таїланду, у порівнянні зі стандартним для української армії варіантом вне-сено деякі зміни у внутрішнє облад-нання, обладнання зв’язку і шоломо-фони, встановлено кондиціонер для комфортної роботи танкістів в умовах тропічного клімату) до Таїланду. У 2012 р. Україна почала повноцінне ви-конання контракту на поставку танків «Оплот-Т» до цієї країни. Упродовж 2014 р. до Таїланду було поставлено 10


танків «Оплот-Т» двома партіями по п’ять машин.

Нещодавно танком зацікавився Пакистан. За деякими даними, країна придбала один «Оплот-М» для випро-бувань.

Під час війни на Сході України, за непідтвердженими даними, БМ «Оплот» ЗСУ взяв участь у боях на Бахмутській трасі. В результаті було пошкоджено 2 одиниці бронетехніки і знищено автомобіль «КамАЗ», що пе-ревозив особовий склад підрозділу.

Цікавим є аналіз російських екс-пертів щодо танка «Оплот». У травні 2015 р. військові спеціалісти з Росії провели своєрідне тестування у змоде-льованому комп’ютерному бою і скла-ли рейтинг найгірших і найкращих танків світу. Перше місце посів україн-ський танк БМ «Оплот» – 12 виграних боїв із 12 проведених, найбезпечніший для екіпажу і небезпечний у зіткненні. При цьому, вартість одного «Оплоту»

становить близько $4 млн, що неспів-ставно менше порівняно із закордон-ними аналогами, які коштують $8-10 млн. До речі, вартість російського тан-ка «Армата» складає $7,8 млн.

ЗСУ планують придбати близь-ко 200 основних бойових танків «Оплот-М» до 2025 р. Якщо це відбу-деться, то українські війська значно посилять власні можливості. Однак, навіть його невелика за загальносві-товими мірками вартість на сьогодні все одно є значною для вітчизняного бюджету. Крім цього, за словами на-чальника бронетанкового управління Збройних Сил України Юрія Мельни-ка: «Освоїти даний зразок в Україні буде досить складно. Треба навчити його експлуатації особовий склад, по-тім включити до складу навчальних підрозділів, а тільки потім, після здо-буття навиків особовим складом, вво-дити «Оплот» в підрозділи Збройних Сил».

Окремо слід зауважити, що танк Т-64БМ «Булат», хоча й являє собою

модернізацію радян-ського танка Т-64, од-нак реалізований уже в сучасній Україні, си-лами української про-мисловості з викорис-танням вітчизняних досягнень науки і тех-ніки. До того ж роботи над створенням цього танка ще за радянських

часів проводилися переважно в Хар-кові під керівництвом Олександра

Т-64БМ «Булат»


Морозова. А їх виробництво було налагоджено також харківчанами на Заводі ім. Малишева.

Станом на 1995 р. ЗСУ мали на озброєнні 2345 машин різних модифікацій. Більшість із них не відповідала сучасним вимогам, водночас, брак фінансування не дозволяв замінити їх новими тан-ками. За таких умов єдиною мож-ливістю суттєво підвищити боєз-датність військ стала капітальна модернізація техніки.

На початку 90-х рр. ХКБМ ім. О. Морозова у співробітництві з іншими державними підприєм-ствами розпочало роботу над удо-сконаленням Т-64. У результаті було розроблено декілька варіантів модернізації Т-64, що відрізнялися рівнем застосування нових компо-нентів, а отже й вартістю. Метою модернізації було доведення бо-йових характеристик танка до рів-ня Т-84У за допомогою установки уніфікованої СУВ 1А45 «Іртиш», ДЗ «Ніж» та інших заходів. Най-більш досконалим з-поміж них був Об’єкт 447АМ-1 (Т-64У), вперше публічно продемонстрований під час параду на честь Дня Незалеж-ності 24 серпня 1999 р. і пізніше прийнятий на озброєння ЗСУ під назвою Т-64БМ «Булат».

Основним озброєнням тан-ка Т-64БМ «Булат» стала 125-мм гладкоствольна гармата. Боєкомп-лект – 36 пострілів роздільно-го заряджання з підкаліберними бронебійними, кумулятивними та осколково-фугасними снарядами і

керованими ракетами. 28 пострілів розміщено в конвеєрі механізму заряджання, а решта – в укладках другої черги. До складу системи озброєння також входить танко-вий ракетний комплекс ТАКО-621 українського виробництва, що дає змогу боротися з бронетехнікою, укріпленнями, гелікоптерами та ін-шими цілями на відстані до 5000 м за допомогою керованих ракет «Комбат».

Крім гармати, танк озброєно двома кулеметами – крупнокалі-берним зенітним КТ-12,7 з дистан-ційним керуванням та спареним КТ-7,62.

Пошук цілей і наведення осно-вного та допоміжного озброєння здійснюється за допомогою комп-лексу управління вогнем 1А45. До його складу входять денний та нічний прицільні комплекси на-відника і прицільно-спостережний комплекс командира ПНК-4СР.

Денний прицільний комплекс навідника 1А43У, своєю чергою, складається з прицілу – прила-ду наведення 1Г46М «Промінь» із вбудованим лазерним далекоміром та незалежною стабілізацією поля зору у вертикальній та горизон-тальній площинах, стабілізатора основного озброєння 2Е42М, ба-лістичного обчислювача 1В528-1 та комплекту датчиків умов стрільби.

Стабілізатор 2Е42М забезпечує можливість ведення прицільної стрільби на ходу. Наведення гарма-ти і спареного кулемету здійсню-ється за допомогою двох приводів:


електрогідравлічного (по верти-калі) та електромеханічного (по горизонталі). Серединна помилка стабілізації по вертикалі становить 0,30 мрад, а по горизонталі — 0,40 мрад. Таким чином, точність стабі-лізації, порівняно з Т-64БВ, зросла вдвічі. На випадок нештатної си-туації передбачено також резервні механічні приводи наведення та повороту башти.

Нічний прицільний комплекс навідника Т01-К01ER «Буран-Е» включає пасивний інфрачервоний приціл ТПН-4ER з незалежною стабілізацією поля зору у верти-кальній площині та ряд допоміж-них приладів. На відміну від попе-редніх моделей нічних прицільних комплексів, «Буран-Е» зв’язаний з денним прицілом і балістичним обчислювачем. Таке рішення до-зволило суттєво збільшити ефек-тивність стрільби в сутінках та вночі.

Після модернізації стійкість лобової та бортових проекцій кор-пусу і башти відносно сучасних протитанкових засобів за рахунок використання ДЗ «Ніж» збільши-лась приблизно вдвічі. Підвищен-ня мобільності Т-64БМ «Булат», у порівнянні з Т-64БВ, було досягну-то завдяки використанню двигуна 5ТДФМ потужністю 850 к.с. Разом із двигуном зазнали змін повітряні фільтри та випускна система. За-галом модернізація силового відді-лення дозволила збільшити серед-ню швидкість руху по дорозі на 7

км/год, а запас ходу по шосе – при-близно на 80 км. Модернізований танк зберіг енергоємну та м’яку підвіску Т-64Б, що забезпечує ком-форт екіпажу і точну стрільбу на ходу.

На сьогодні єдиним користува-чем танків «Булат» є Збройні Сили України. За різними даним, на кі-нець 2011 р. ЗСУ отримали близь-ко семи десятків танків Т-64БМ «Булат». Більшість ББМ експлу-атуються в 1-й окремій танковій бригаді. Незначна кількість надій-шла також до 169-го навчально-го центру СВ «Десна» та Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Машини вже були випробувані в зоні АТО; частину з них було без-поворотно втрачено, частина про-явила себе дуже непогано. Так, 12 лютого 2015 р., у бою під Логвино-вим, група з трьох українських тан-ків Т-64БМ «Булат» знищила три танки Т-72Б, при цьому один танк «Булат» продовжив бій, незважаю-чи на пряме влучення противника.

За своїми можливостями «Булат» наближається до танка «Оплот» і має перспективи по-дальшої модернізації за рахунок встановлення більш потужної си-лової установки, вдосконалення прицільного комплексу, інтеграції комплексу активного захисту й обладнання сучасними системами зв’язку та навігації. Ще однією пе-ревагою ББМ є її вартість. «Булат» у 3-4 рази дешевший за «Оплот».


Одним із найвідомі-ших проектів військової техніки є бронетран-спортер БТР-4. Фахів-цям ХКБМ ім. О. Моро-зова вдалося створити бойову машину, яка не є подальшим розвитком чи модернізацією зраз-ків радянської техніки. Варто зазначити, що по-ява самої школи легкої бронетехні-ки в Україні пов’язана з іменем уже згадуваного конструктора Михайла Борисюка. Йому вдалося розпочати фактично з нуля, розвинути її про-тягом десятиліття до зразків, що не поступаються світовим аналогам. Саме йому належить створення в країні перспективної кооперації. Але об’єктивність вимагає роз’яснень. Фактично, роботи зі створення ново-го БТР-4 почалися із вдалих експорт-них модернізацій бойових колісних машин. На початку 2000-х років «Укр-спецекспорт» (як активний учасник і, фактично, механізм для реалізації по-літики ВТС держави) почав інвесту-вати у найперспективніші напрацю-вання вітчизняних НДІ і КБ. Серед іншого, у розробку принципово но-вого уніфікованого бойового модуля для бронетехніки і розробку нових високоточних засобів ураження – шляхом використання маркетинго-вих можливостей, обігових ресурсів та, особливо, включення у контракти дослідно-конструкторських робіт або

їх елементів. Так, фактично завдяки військо-технічному співробітництву вдалося створити спочатку глибоку модернізацію радянського БТР, а піз-ніше й власну бойову машину.

«Помітний внесок України у ство-рення бронетехніки, окрім створення оригінальних компонувань корпусів бронетехніки, розвитку бойових мо-дулів і створення двигунів, здійснило ДККБ «Луч» протитанкових тандем-них боєприпасів. Значну роль, особли-во на першому етапі розвитку школи, зіграли і проекти з модернізації лег-ких броньованих машин. Наприклад, спільно з фірмою ADCOM ХКБМ і інші підприємства галузі виконали завдання військового відомства ОАЕ з модернізації БМП-3, поставлених цій державі Росією. Українські фахів-ці, враховуючи конструктивні недо-ліки бронетранспортерів радянсько-го зразка (БТР-60, БТР-70, БТР-80), виконали їх глибоку модернізацію на основі більш потужного двигуна і більш потужного озброєння. Для ОАЕ також були розроблені броне-

БРОНЕТРАНСПОРТЕРИ БТР-3 ТА БТР-4 («БУЦЕФАЛ»)


транспортери БТР-3У, – за умовою замовника на них були поставлені ні-мецькі двигуни Deutz і американська автоматична коробка передач Ariston. З часом Україна вже могла забезпечи-ти цілий комплекс послуг, пов’язаний з розробкою і виробництвом колісної та гусеничної техніки. Мова йде не тільки про гарантійне обслуговуван-ня та забезпеченні ремонту техніки, а й вирішення питань поставок тех-нологій з організацією виробничих і ремонтних ліній на території дер-жави-імпортера, забезпечення дов-гострокових постачань ЗІП, боєпри-пасів, навчання персоналу, поставки тренажерів та інженерної техніки на єдиній базі, і нарешті, модерніза-ції техніки». – Це уривок із згаданої вище книги Михайла Борисюка «Бро-ня крепка» (2013 р.). А у своїй книзі «Зброя України. Бойовий арсенал 2013» відомий український дослідник зброї Сергій Згурець зазначає, що, крім існуючої техніки радянського виробництва, «серед нових розробок легких броньованих машин в Україні з’явилися наступні зразки: БТР-3Е з бойовим модулем «Штурм», модер-нізована БМП-1У з бойовим модулем «Шквал», БТР-4 з бойовим модулем БАУ-23, БТР-4 з бойовим модулем «Гром», БТР-4 з бойовим модулем «Штурм», БТР-4 з бойовим модулем «Парус», МКТС «Дозор-Б», БРДМ-2Ді «Хазар», модернізований бага-тоцільовий транспортер МТ-ЛБШ, бойова броньована машина «Ковчег» на базі БТР-70Ді, бойова броньована машина «Козак». Для держави, яка не мала власної школи створення легких

броньованих машин, це явне свід-чення прогресу». До цих слів можна лише додати, що провідна роль у за-безпеченні появи згаданих машин на-лежала «Укрспецекспорту».

Серед різних версій модернізації бронетранспортерів, створених ві-тчизняною промисловістю, найбільш продаваним став БТР-ЗЕ1. БТР, що було розроблено у ХКБМ ім. О. Мо-розова і тепер серійно виробляється на Київському бронетанковому за-воді, спочатку мав приціл суто на зо-внішній ринок. Але з початком війни у 2014 р. його можливості активно застосовуються Національною гвар-дією України у збройних сутичках з підтримуваними Росією терористич-ними угрупованнями на Сході Укра-їни.

Хоча обрисами корпусу БТР-ЗЕ1 схожий на БТР-80, вогнева міць і хо-дові можливості у машини є якісно іншими. Відмінні особливості маши-ни – нова ненаселена вежа, глушник, розташований по лівому борту в кор-мі, і дах МТВ з вентиляторної систе-мою охолодження, а також посилені гальмівні барабани з більш виступа-ючими захисними кришками на дис-ках коліс.

Головна відмінна і конкурентна його риса – дистанційно-керований бойовий модуль під назвою «Штурм», розроблений ХКБМ ім. О. Морозова. Сумарна вогнева міць бронетран-спортера, оснащеного цим уніфіко-ваним модулем, дозволяє порівню-вати БТР-ЗЕ1 з параметрами бойової машини піхоти. «Штурм» оснащено 30-мм гарматою ЗТМ-1, 7,62-мм спа-


реним кулеметом, 30-мм гранатоме-том АГ-17. На «Штурмі» також вста-новлено розроблений ДККБ «Луч» протитанковий ракетний комплекс «Бар’єр» і система постановки димо-вої завіси. Як стрілок, так і командир можуть управляти всім бойовим ар-сеналом «Штурму» зі своїх місць. Уся необхідна інформація про цілі та на-вколишню обстановку виводиться на монітори. Ефективне застосування «штурмового» озброєння забезпечує прицільно-спостережний комплекс і система управління вогнем під на-звою «Трек» (розробка НДІ «Квант», м. Київ). «Трек» забезпечує швидке виявлення, розпізнавання і враження наземних і низько літаючих повітря-них цілей з високою точністю. При цьому, дальність виявлення і розпіз-навання цілі залежать від характе-ристик вибраної камери. На БТР-ЗЕ1 встановлено панорамну оглядову ві-деокамеру. За необхідності вона ви-сувається на спеціальному штоку над бойовим модулем і забезпечує екіпа-жу круговий огляд навколо машини у ближній зоні. Подібна «дрібничка» може виявитися вкрай необхідною і рятівної річчю – особливо в міських умовах.

Під час ХІІ Міжнародної спеці-алізованої виставки «Зброя та без-пека – 2015» було представлено мо-дернізований модуль «Штурм-М». У процесі модернізації був врахований досвід його використання під час ві-йни на Сході України. У підсумку було внесено понад 700 змін. В онов-леному «Штурмі» присутній сучасний бортовий комп’ютер, встановлений

пульт управління вогнем за стандар-тами НАТО. Бійці можуть побачити всі необхідні для стрільби дані прямо на екрані бортового комп’ютера. Крім цього, було змінено й загальне компо-нування бойового модуля. Прицільні системи отримали додатковий захист, а снаряди не зможуть потрапляти в стик між баштою і корпусом, через що поворот бойового модуля міг закли-нюватися.

Бронетранспортер забезпечує виконання бойових завдань силами дев’яти осіб: командира відділення (машини), стрілка, механіка-водія і шести десантників. Щоб екіпаж ма-шини і десант на борту почувався комфортно, збільшено висоту десант-ного відділення. На бронетранспортер може встановлюватися кондиціонер, вкрай необхідний при виконанні за-вдань на бойовій техніці. На БТР та-кож встановлено пристрої захисту від впливу проникаючої радіації при ви-бухах ядерних боєприпасів, для захис-ту від отруйних речовин, бактеріаль-них засобів і радіоактивного пилу при русі бронетранспортера зараженою місцевістю. БТР-ЗЕ1 – машина плава-юча. Один водометний рушій встанов-лено в кормовій частині корпусу. Для подолання водної перешкоди водій, не виходячи з машини, піднімає во-довідбивний щиток і включає насо-си для відкачування води. Швидкість на плаву – до 10 км/год. Конструкція броньованого корпусу і ходової части-ни забезпечує достатню стійкість від впливу вибуху після наїзду на проти-танкові міни. Вартість бронетранспор-тера залежить від його комплектації.


З початком війни (АТО) на озбро-єння вітчизняної армії мали надійти самохідний міномет на базі БТР-3 – БТР-3М2, оснащений 20-мм міноме-том і 12,7-мм кулеметом НСВТ. Це, фактично, оперативно доопрацьо-вані радянські технології. Українські військові давно цікавилися цією бо-йовою машиною. Справа в тому, що таких систем озброєнь у нашій армії взагалі немає. Розміщення міномета на платформі бронетранспортера іс-тотно підвищує його ефективність і бойову міць артилерійських підроз-ділів, що діють і в складі сухопутних військ, і самостійно як рухомі ударні групи.

При цьому БТР-3М2, як і його ба-зова версія БТР-3Е1, – плаваюча ма-шина. Швидкість руху на воді – до 10 км/год. Тут збільшили висоту десант-ного відділення, є можливість вста-новити систему охолодження повітря при складних кліматичних умовах.

ЗСУ вже брали участь у відпрацю-ванні методики експлуатації і бойово-го застосування БТР-3M1 (міномет-ного) в рамках одного з експортних контрактів. Іноземним замовникам поставлявся бронетранспортер у вер-сії під 81-мм міномет. Це була перша версія мінометної модифікації броне-транспортерів, розроблена зброяра-ми Київського бронетанкового заво-ду. Для української армії, а також для підрозділів Нацгвардії бронетран-спортер почав вироблятися серійно і поставлятися у версії БТР-3M2, під потужний 120-мм міномет.

Одним із найбільших замовни-ків БТР-ЗЕ1 є Таїланд. Український

БТР у серпні 2007 р. став переможцем міжнародного тендеру на поставку бронетехніки для сухопутних військ цієї країни. У подальшому до Таїлан-ду було поставлено щонайменше 180 одиниць БТР-ЗЕ1. Машина також постачалася до Азербайджану, Еква-дору, Йорданії, Казахстану, М’янми, Нігерії, Судану, ОАЕ та Чаду.

Станом на серпень 2015 р., на озброєнні ЗСУ перебували 50 БТР-3Е та 50 БТР-3Е – у НГУ.

Вартість БТР-3Е1, за приблизними підрахунками, становить $1,3 млн при постачанні на експорт та суттєво мен-ше – для національного споживача.

БТР-4 також був доопрацьований завдяки експорту. Ось як розповів історію створення генеральний кон-структор Михайло Борисюк (у кни-зі «Броня крепка»): «Попит на легкі броньовані колісні машини неухиль-но зростав. І в кінці 90-х років було прийнято чітке і однозначне рішення приступити до розробки нових зраз-ків бронетранспортерів. У першу чер-гу БТР-4Е з колісною формулою 8х8. І малогабаритного «Дозор-Б» з коліс-ною формулою 4х4. Бойова броньова-на машина БТР-4 була розроблена в ініціативному порядку та за власні ко-шти казенного підприємства «Харків-ське конструкторське бюро з маши-нобудування імені О.О. Морозова». Не буду приховувати, що ми покла-дали надії на поставки за кордон. Але водночас ми розраховували показати Міноборони України наші можливос-ті і таким чином забезпечити з часом і появу такої машини в Збройних силах України. Вже на виставці «АВІАСВІТ-


ХХІ» у червні 2006 р. ми представили і новий БТР-4, і вдосконалений варіант бронетранспортера з колісною версі-єю 4х4 «Дозор-Б». Причому БТР-4 був добудований нами з перевиконанням тимчасового плану, тому що ми роз-раховували завершити роботу до кінця 2006 р. Вперше про підготовку проекту принципово нового броне-транспортера команда конструкторів ХКБМ заявила наприкінці 2004 р., і ми знайшли розуміння з боку військово-го відомства. Тоді ж ми планували зі-брати дослідний зразок в 2005 р., але з умовою бюджетного фінансування проекту. Не секрет, що асигнування на розробки нових озброєнь і вій-ськової техніки в Україні були неви-сокі, тому, розуміючи перспективи створення власне української легкої бронетехніки, ми зважилися за раху-нок жорсткої економії на інших на-прямках все ж довести роботи своїми силами. Так з’явився новий україн-ський бронетранспортер, який має сучасну компоновку. Зокрема, водій і командир розміщуються в передній частині корпусу, моторно-трансмі-сійна установка – в середній частині, а відділення десанту, відповідно, в задній. При цьому десант може по-кидати машину через двері в кормі або люки в даху, а для водія і коман-дира є свої двері з боків в передній частині. Багаторічний досвід роботи по створенню та розвитку танків до-зволив нам забезпечити для БТР-4 широкий діапазон зовнішніх умов. Приміром, бронетранспортер може виконувати завдання при температу-рі від мінус 40 до плюс 55 градусів в

умовах підвищеної запиленості. Він здатний пересуватися по дорогах з твердим покриттям з максимальною швидкістю до 110 кілометрів на годи-ну або по бездоріжжю, а також вплав долати водні перешкоди зі швидкістю до 10 кілометрів на годину. Машина приводиться в рух дизельним дви-гуном 3ТД потужністю 500 кінських сил. За бажанням замовників ми за-безпечили можливість установки двигуна німецької фірми «Дойц» по-тужністю 489 або 598 кінських сил. В даний час на базі БТР-4 можливий випуск машин різного призначення: машини вогневої підтримки, коман-дирської, санітарної, зенітної, бо-йовий розвідувальної машини або ремонтно-евакуаційної машини. У стандартній конфігурації машина має масу 17 тонн і забезпечує захист від стрілецького озброєння і мін в межах існуючих у світі стандартів. У макси-мальній же конфігурації, в якій лобо-ва броня може витримати влучення з 30 мм гармати, вага машини може досягати 27 тонн». Але конструктор визнав, що поштовх таки отримав від керівництва Міноборони та ДК «Укрспецекспорт» (нижче йдеться про Анатолія Гриценка та Сергія Бон-дарчука): «Дослідно-конструкторська робота «Ладья» з розробки БТР-4Е з’явилася після того, як ми створили перший прототип бронетранспорте-ра. Уже в червні 2007 р. ХКБМ укла-ло договір з Міністерством оборони України на виконання цієї роботи і на початок фінансування розробки військовим відомством. Була розро-блена конструкторська документація,


і в 2008 р. виготовлено експеримен-тальний зразок для випробувань. А в 2009 р. БТР-4Е вже демонструвався на міжнародному збройовому салоні в Абу-Дабі, де до нього був виявле-ний великий інтерес з боку військо-вих делегацій низки країн і фахівців в області озброєнь». Далі у своїй кни-зі Борисюк згадує ще одне прізвище: «Після роботи з делегацією я відразу ж поїхав у відрядження в одну з єв-ропейських країн. І дуже здивував-ся, коли по приїзду в аеропорту мене зустріли представники фірми «Про-грес» і попросили проїхати з ними в офіс для зустрічі з іракською делегаці-єю. Директор «Прогресу» Тарас Воло-димирович Шейко, що називається, з порога видав мені: «Іракська сторона готова закупити 420 бронетранспор-терів на базі БТР-4». Тут час додати, що завдяки цьому контракту було до-опрацьовано двигун для БТР-4.

А автор книги «Синдикат: збро-йовий бізнес.ua» Вадим Каплун пізні-ше підрахував, що за період 2005-2011 рр. Україна поставила на експорт 1 тис. 394 одиниці танків і легкої броне-техніки. «Враховуючи відомі контр-акти 2009 року на поставку Іраку протягом 3 років 420 БТР-4 і контр-акт 2012 р. з Казахстаном на спільне виробництво 100 БТР-4, у найближчі роки частка цих машин в загальному обсязі поставленої за кордон україн-ської бронетехніки переламає тенден-цію у кращий бік». Він спрогнозував, що тільки в найближчі кілька років Україною буде поставлено більше 700 бронетранспортерів, експортованих в Ірак, Казахстан і Таїланд. На жаль,

прогнози не справдилися через ак-тивну роботу російської агентурної мережі у вищих ешелонах української влади. Але БТР-4 таки народився.

БТР-4 призначений для тран-спортування особового складу мото-стрілкових підрозділів та їх вогневої підтримки в бою. БТР використо-вується для оснащення підрозділів, здатних вести бойові дії в різних умо-вах, у т.ч. в умовах застосування про-тивником зброї масового ураження. БТР може бути базовою машиною для оснащення спеціальних сил швидкого реагування і морської піхо-ти. БТР може виконувати поставлені завдання як вдень, так і вночі, у різ-них кліматичних умовах, на дорогах з різним покриттям і в умовах повного бездоріжжя.

Компонування БТР-4 повніс-тю відрізняється від усіх раніше створених вітчизняних БТР (БТР-60/70/80/90). Машина має три відді-лення. Відділення управління роз-міщене в передній частині корпусу, силове відділення розташоване з лівого боку за спиною водія і забез-печене проходом по правому борту в десантне відділення. Така компо-новка дозволяє трансформувати бо-йове і десантне відділення без зміни компонувальних рішень по силовій установці і трансмісії для створення широкого сімейства машин. На базі БТР-4 можливий випуск машини вогневої підтримки, командирської, санітарної, зенітної, бойової розвід-увальної або ремонтно-евакуаційної машини. Вантажопідйомність шасі бронетранспортера дозволяє ство-


рювати не тільки варіанти виконань і сімейство машин, але й встановлюва-ти додаткове бронювання для захисту від вогню автоматичних малокалібер-них гармат.

На БТР-4 можуть бути встанов-лені різні типи універсальних бойо-вих модулів з винесеним озброєнням, розроблені для легких бойових бро-ньованих машин. А саме: бойові мо-дулі «Грім», «Шквал», БАУ-23 і БМ-7 «Парус». Не виключається також установка модулів зарубіжних вироб-ників. Бойова маса БТР-4 у базовому варіанті складає 17 т, у варіанті з до-датковим бронюванням вага може до-сягати 27 т (захист від снарядів 30-мм гармат). Екіпаж БТР-4 – три особи, десант – вісім осіб.

БТР-4 може пересуватися дорога-ми з твердим покриттям з максималь-ною швидкістю до 110 км/год або по бездоріжжю в умовах підвищеної за-пиленості, а також вплав долати водні перешкоди зі швидкістю до 10 км/год. Силова установка складається з дво-тактного дизеля 3ТД потужністю 500 к.с. з автоматичною гідромеханічною трансмісією. Але український двигун, що забезпечує достатню маневре-ність, поки не відповідає вимогам ЄС з екології. Звичайно, БТР-4 призначе-ний для виконання бойових завдань в умовах, коли збереження екології не є пріоритетом. Від одного вибуху тан-кового снаряда кількість шкідливих речовин, поширених в атмосфері, буде в рази більше, ніж від роботи україн-ського дизельного двигуна. За бажан-ням, можлива установка двигуна фір-ми Deutz з потужністю 489 або 598 к.с.

Однією з переваг БТР-4Е є неви-сока вартість, що варіюється від $1,1 до $1,6 млн залежно від озброєння і рівня захисту. Машина надійніша і простіша в експлуатації порівняно з іноземними конкурентами, такими, як французький VBCI.

Нещодавно стартував процес оснащення українських частин ві-тчизняною медичною бронетехнікою. Серед низки машин, що постачають-ся у війська, – санітарно-евакуаційна машина БММ-4С, створена на базі БТР-4Е.

БММ-4С призначена для надання долікарської допомоги і транспорту-вання тяжкопоранених із важкодос-тупних районів, зон аварій, стихійних лих і бойових дій. Машина плаваюча, обладнана місцями для розміщення озброєння, медичного обладнання, носилками, медичною сумкою, кон-тейнером для медикаментів, термо-контейнером, контейнером для сис-тем штучного дихання, дефібриляції та переливання крові. БММ-4С здат-на перевозити до 4-х тяжкопоранених на носилках або 2-х тяжкопоранених і 8-ми легкопоранених на сидячих місцях. Машина забезпечує рівень балістичного і протимінного захисту класу STANAG Level 2. Базовий рі-вень захисту може бути збільшено за рахунок додаткових модулів або ґрат-частих екранів. Машина також має бойове відділення для оборони.

Харківські спеціалісти також створили дві нові модифікації БТР-4 – БТР-4МВ та БТР-4Е1. Перша була представлена в лютому 2013 р. Кон-струкція бронемашини зазнала істот-


них зовнішніх змін, зокрема: відсутнє бронескло і бічні двері, посадка водія і командира здійснюється через окре-мі люки, в кормовій частині встанов-лено апарель. Бронезахист забезпечує балістичний захист класу STANAG Level 3. Броня корпусу витримує влу-чання кулі 7,62×54 мм на дальності 30 м, а в лобовій проекції захист від-повідає рівню «3+» і витримує влу-чання кулі 12,7×99 мм на дальності 30 м. Бронеавтомобіль оснащується бойовим модулем БМ-7 «Парус» та комплектується двигуном Deutz BF6M1015CP потужністю 450 к.с.

Друга модифікація – БТР-4Е1 – є варіантом броньованої машини з додатковим захистом. ХКБМ ім. О. Морозова розробило і виготовило дослідний зразок та комплект наві-сної броні для нього, що дозволяє істотно підвищити захист екіпажу і десанту БТР-4Е1. При цьому, броня може встановлюватися і демонту-ватися силами екіпажу в польових умовах, залежно від бойового за-вдання, що виконується, та рівня загрози.

Однак, обидві ці модифікації не пішли в серію. Поки що за результата-ми державних випробувань на озбро-

єння української армії в липні 2012 р. прийнято БТР-4Е. На сьогодні БТР-4Е використовується у війні на Сході України на стороні української армії. Машина з екрануванням показала себе якнайкраще, пройшовши бойове хрещення. 4 червня 2014 р. офіційні представники компанії оприлюднили інформацію, що БТР-4E був застосо-ваний при проведенні АТО в районі Слов’янська. Бронювання БТР ви-тримало прямі влучення куль велико-каліберних кулеметів, навісне екра-нування захистило екіпаж та десант від ураження протитанковими гра-натами, а броньоване скло вистояло проти прямих влучень куль зі снай-перської гвинтівки.

Практичний інтерес до БТР-4Е є і за кордоном. Міністерство оборо-ни Іраку в 2009 р. замовило 420 ма-шин. Контракт фінансувався США в рамках витрат на надання військової допомоги іноземним державам і ста-новив $2,4 млрд. На сьогодні близько сотні машин беруть участь у боротьбі з курдськими повстанцями на півно-чі Іраку. Станом на січень 2015 р., 10 БТР-4ЕН є на озброєнні Нігерії. Ці-кавляться машинами також у Казах-стані, Індонезії та Кувейті.

ЛЕГКА БРОНЕТЕХНІКА

Критична потреба Збройних Сил України та інших силових структур в колісних бронемашинах різного призначення стимулювала інтерес вітчизняних виробників до розроб-

ки нових зразків військової техніки. На сьогодні в державі з’явилася ціла низка машин, серед яких: «Дозор-Б» від ХКБМ ім. О. Морозова, «Козак-1» та «Козак-2» від НВП «Практика»,

57ЛЕГКА БРОНЕТЕХНІКА

«БАРС-6» та «БАРС-8» від корпорації «Богдан», «Кугуар» та «Спартан» від

ПАТ «АвтоКрАз» та «Тритон» від ВАТ «Завод «Ленінська кузня».

Одним із досягнень української оборонної промисловості є ББМ «Дозор-Б», яка являє собою повноприводну бойову броньовану ма-шину з колісною фор-мулою 4х4. «Дозор-Б» створений ХКБМ ім. О. Морозова як багатоці-льовий захищений тран-спортний засіб для транспортування особового складу, зброї та військово-го обладнання вагою до 2 т.

Машина виконується у броньо-ваному і неброньованому варіантах, кожен з яких має ряд переваг. Бро-ньований варіант В-1 311 «Дозор-Б» виконується в комплектації з двигу-ном Deutz і призначений для пере-везення вантажів і людей. Забезпе-чує захист від впливу стрілецького озброєння і зброї масового уражен-ня. Завдяки своїм якостям «Дозор-Б» може використовуватися для осна-щення спецпідрозділів збройних сил і сил швидкого реагування, а також сил поліції в якості транспортного засобу або носія різного озброєння і військового обладнання, застосову-ватися під час виконання військових і миротворчих операцій, як за наяв-ності мережі автодоріг, так і в умовах бездоріжжя. Можливі різні варіанти виконання: бронетранспортер, бро-

неавтомобіль, машина радіаційної та хімічної розвідки, командирська машина, санітарний автомобіль, роз-відувальний автомобіль, автомобіль загального призначення.

На даху бронетранспортера роз-міщено турель з великокаліберним 12,7-мм кулеметом КТ-12,7. Прицілю-вання і ведення вогню проводиться дистанційно зсередини бронекорпу-су, а для стрільби з особистої зброї в корпусі передбачено бійниці. Крім цього, «Дозор-Б» може отримати нове озброєння – бойовий модуль для бро-нетехніки «Блік-2», що являє собою кулеметно-гранатометний комплекс, призначений для ураження живої сили, транспортних засобів і назем-них об’єктів вогнем 7,62-мм, 12,7-мм кулеметів і 30-мм гранатометом.

Маса спорядженого «Дозор-Б» становить 6,3 т, максимальна швид-кість по шосе – 90 км/год, запас ходу на основних баках – до 1000 км, дорожній

«ДОЗОР-Б»


просвіт – 400 мм, кут підйому – 30°. Машина розрахована на 7 осіб.

Створений у 2005 р., «Дозор-Б» офіційно був показаний у 2007 р. у Києві, з тих пір він неодноразово де-монструвався на вітчизняних і зару-біжних виставках озброєнь. Однак, інтерес до машини з боку вітчизня-них силових структур з’явився лише недавно.

До цього машиною цікавили-ся іноземні споживачі з Казахстану і ряду африканських країн. Також практичну увагу до машини виявляла й Польща. Місцева компанія Mista у 2011 р. придбала права на ліцензійне виробництво ББМ «Дозор-Б». Поль-ській компанії знадобилося два роки на підготовку виробничої лінії і заку-півлю необхідного обладнання. Mista планує виготовити перші 5 передсе-рійних зразків ББМ Ocilla (нова назва «Дозор-Б»), поступово модернізуючи базовий проект шляхом оснащен-ня машини броньованими листами та обладнанням польського вироб-ництва, що відповідає стандартам НАТО, а також провідними мостами і колесами. Дослідний зразок, пред-ставлений в ході виставки MSPO-2014, повинен пройти комплексні ви-пробування у Військовому інституті бронетанкової та автомобільної тех-ніки (г. Сулеювек).

Український ринок відкрився лише після початку бойових дій на Сході України. Наприкінці липня 2014 р. стало відомо, що виробництво перших серійних зразків буде органі-зовано на Львівському бронетанко-вому заводі.

Планувалося, що серійне вироб-ництво «Дозор-Б» стартує вже у ве-ресні 2014 р., однак, через проблеми з постачанням двигунів воно було відкладено. Натомість вже 3 жовтня 2014 р. Президенту України Петру Порошенку на Львівському заводі встигли продемонструвати перший серійний «Дозор».

На початку 2015 р. з’явилося по-відомлення про початок серійного виробництва і що до липня поточно-го року буде виготовлено 40 одиниць нових бронеавтомобілів «Дозор-Б». Однак і цього не сталося. Натомість екс-директора Львівського броне-танкового заводу запідозрили у при-власненні двох мільйонів гривень і порушили проти нього кримінальну справу.

У серпні 2015 р. директор де-партаменту економічного розвитку, торгівлі та промисловості Львів-ської ОДА Василь Лозинський кон-статував: «Сьогодні на заводі по-вна завантаженість роботою. Проте підприємство працює додатково й над виготовленням автомобілів «Дозор-Б», тож потрібно залучити ще 400 осіб. Обов’язково потрібно шукати нові кадри для роботи на за-воді. Але це непросто, бо існує про-блема в добрих спеціалістах. Таких мало». Лише 11 вересня 2015 р. на за-воді було відкрито новий цех із виго-товлення тактичних бойових машин, зокрема і «Дозор-Б», та розпочато їх серійне виробництво.

Станом на початок вересня, на складальній лінії заводу перебувало 5 бронемашин «Дозор-Б», ще 2 були


повністю готові, а 2 машини прохо-дили випробування на військовому полігоні. До кінця 2015 р. ЗСУ мають отримати 10 «Дозорів». У планах під-приємства – перехід на повну вироб-

ничу потужність, що дозволить ви-пускати до 50 броньованих машин на місяць. Вартість виготовлення одного екземпляра «Дозор-Б» становить 3 млн грн, час виготовлення – 6 місяців.

Київське НВП «Практика» у 2014 р. вперше презентувало броне-автомобіль «Козак-2». По суті, він є покращеною версією машини першо-го покоління «Козак», розробленої у 2008-2009 рр. Другий «Козак» є біль-шим, потужнішим, краще захищеним і може перевозити більшу кількість людей. Саме на ньому сьогодні зосе-реджено увагу потенційних спожива-чів.

«Козак-2» створено на повнопри-відному шасі Iveco Eurocargo. Двигун у «Козак-2» – турбодизель Iveco об’ємом 5,9 л і потужністю 279 к.с. (на першому дослідному «Козак-2» – 250 к.с.). Авто-мобіль комплектується 6-ст. КПП ZF і 2-ст. роздавальною коробкою.

Власна вага «Козак-2» – 11 т, ванта-жопідйомність – 4 т, повна маса –15 т. Також він здатний тягнути причіп ма-сою 6 т.

При цьому, рівень балістичного захисту – ПЗСА-4 за українськими стандартами, що еквівалентно класу STANAG Level 2.

Для збільшення живучості під час підриву, на машині передбачено цілий комплекс заходів. Для початку, «Козак-2», так само, як і «Козак», по-будований за модульним принципом. Модулі не мають між собою жорстко-

го зв’язку і, коли відбувається вибух під переднім колесом, модуль захисту двигуна відлітає убік, не передаючи при цьому енергію на модуль екіпажу, як це було б, якби вони були з’єднані жорстко. Крім цього, «Козак-2» має V-подібне днище, що поглинає і роз-сіює частину енергії вибуху. Воно працює у поєднанні з багатошаровою підлогою, яка теж поглинає частину енергії і при цьому затримує вторинні скалки. Сидіння кріпляться не до під-логи, а до стелі (оскільки на стелю йде найменше енергії, прийнятої корпу-сом під час вибуху).

Ну і, що теж важливо, машина має високу посадку та кліренс – майже 400 м. У перспективі рівень протимінного захисту автомобіля має скласти 6 кг у тротиловому еквіваленті.

Серед спеціального обладнання бронеавтомобіля – турель з можли-вістю установки кулемета калібру 7,62 або 12,7 мм або автоматичного грана-томету АГС-17 чи УАГ-40, GPS/ГЛО-НАСС-навігатор, прилад радіаційної розвідки, висувна оглядова камера з тепловізором, висувний радіолокатор.

НВП «Практика» розраховує ви-ростити з «Козака» ціле сімейство, включаючи розвідувальні, штабні, са-нітарні, мінометні та інші модифікації,

«КОЗАК-2»


як роблять з такими машинами в усьо-му світі.

На початку червня 2015 р. НВП «Практика» уклала контракт на поста-чання 22 автомобілів ББМ «Козак-2»

до Національної гвардії. 6 червня 2015 р. НГУ поставили перші 10 авто-мобілів. Ці бронеавтомобілі отримали й прикордонники, які навіть випробу-вали їх у боях на Сході України.

Корпорація «Богдан» на вистав-ці «Зброя та безпека – 2015» пред-ставила бронеавтомобіль «Барс-8». Новий тактичний броньований автомобіль є модифікацією попе-редньої суперечливої спроби – бро-ньованої машини «Барс-6».

Прем’єра нової бронемашини відбулася у квітні 2015 р., під час демонстрації керівництву країни новітніх зразків української військо-вої техніки на полігоні Нацгвардії в Нових Петрівцях. Повнопривідна машина має рамну конструкцію, по-силену підвіску і мости, 6,7-літро-вий турбодизель двигун Cummins потужністю 385 к.с., потовщені зо-внішні панелі. Бронеавтомобіль може оснащуватися як 6-ступене-вою механічною, так і автоматичною трансмісією.

«Барс-8» є значно крупнішим за свого попередника «Барс-6», базуєть-ся на потужнішому шасі, має більш місткий кузов і велику вантажопід-йомність. Машина, як заявлено роз-робниками, призначена для виконан-ня тактичних і спеціальних завдань підрозділами різних силових струк-тур, забезпечуючи перевезення осо-бового складу або вантажів по пере-січеній місцевості. Бронеавтомобіль,

повною масою 8 т, може перевозити до 10 осіб, має протимінний і проти-кульний захист класу STANAG Level 2. В основі машини – шасі цивільного пікапа Dodge Ram. Зважаючи на те, що в умовах жорсткої експлуатації при їзді по пересіченій місцевості і дорогах без покриття цивільне шасі може виходити зі строю, виробники спробували уникнути цієї пробле-ми за рахунок посилення підвіски і збільшення запасу міцності всіх еле-ментів машини.

Бронемашина має компоновку з переднім розташуванням двигуна, відділенням управління в середній частині машини. В кормовій частині машини розташовано десантне відді-лення. Корпус бронемашини є звар-ним, виготовленим із сталевих бро-ньованих листів, розташованих під кутом. У бортах бойового відділен-ня – двоє дверей для водія і коман-дира машини, і двоє – для десанту, у верхній частині яких встановлено куленепробивний склоблок. Лобове скло є куленепробивним, складаєть-ся з двох склоблоків. У кормі корпу-су розташовані двері для посадки та висадки десанту. Також є люк на даху. «Барс-8» може комплектуватися ле-бідкою для самостійного витаскуван-

«БАРС-8»


ня або витягування інших застряглих машин аналогічної або меншої маси, кондиціонером, обігрівачем, систе-мою відеоспостереження з камерою заднього виду і кругового огляду, а також GPS-навігатором. Бронеавто-мобіль також можна оснастити те-пловізорами, приладами нічного ба-чення, РХБ-захистом і фільтрами повітря. Що ж стосується систем озброєння, то їх перелік буде визна-чатися замовником і завданнями, які повинна вирішувати бойова машина.

«Барс-8» може оснащуватися різни-ми видами бойових модулів і башта-ми, озброєними 7,62-мм або 12,7-мм кулеметами або 40-мм автоматичним гранатометом. Також можлива уста-новка вітчизняних протитанкових комплексів з керованим озброєнням. Від підсумкової комплектації, власне, і буде залежати ціна кожного зразка.

Машину не прийняту на озбро-єння. Поки що вона проходить ви-пробування і пропонується україн-ським силовикам.

Кременчуцький ав-томобільний завод за ліцензією канадсько-емі-ратської компанії STREIT Group випускає дві сучас-ні машини «Спартан» та «Кугуар».

«Спартан» розро-блений канадською ком-панією STREIT Group на шасі автомашини Ford F550 у 2012 р. Перший демонстраційний зразок бронемашини був виготовле-ний на заводі STREIT Group’s Canadian Manufacturing Facility (штат Онтаріо, Ка-нада) і представлений на збройовій ви-ставці «IAV 2013» у лютому 2013 р. Пізні-ше машина з’явилася на параді з нагоди Дня Незалежності у Києві в 2014 р.

Бронемашина має звичайне ком-понування з переднім розташуванням двигуна, відділенням управління в се-редній частині машини. У кормовій час-тині розташовано десантне відділення.

Екіпаж машини складається з двох осіб, передбачено можливість перевезення кількох піхотинців.

Корпус бронемашини є зварним, виготовленим із сталевих броньованих листів, розташованих під кутом. Бро-нювання за стандартом CEN Level BR6 забезпечує круговий захист від куль на-боїв 7,62×51 мм НАТО з відстані 10 м.

На даху бойового відділення можуть бути встановлені різні бойові модулі з 7,62-мм або 12,7-мм кулеметом, а також з 40-мм автоматичним гранатометом.

ББМ «Кугуар» і «Спартан»


У верхній частині бортів десантного відділення розташовано амбразури для ведення вогню зі стрілецької зброї (по три з кожного боку). У кормі корпусу розташовані двері для посадки і висад-ки десанту.

Бронеавтомобіль оснащується дви-гуном Ford 6,7 TD V8 потужністю 400 к.с. Максимальна швидкість машини – 110 км/год.

«Спартан» використовується українською армією у війні на Сході України.

На початку серпня 2014 р. для Національної гвардії України було замовлено 21 бронемашину «Спар-тан». 22 жовтня 2014 р. десять бро-немашин були передані НГУ. Перед відправкою на фронт всі 10 машин були дообладнані бойовим моду-лем «Сармат» на київському «ДККБ «Луч».

30 грудня 2014 р. Президент Укра-їни вручив особовому складу Зброй-них Сил України 15 бронеавтомобілів «Спартан», обладнані крупнокаліберни-ми кулеметами калібру 12,7 мм.

«Спартан» також є на озброєнні Лі-вії, Нігерії, Іраку.

Вартість бронеавтомобіля, за орієн-товними розрахунками, складає $250-270 тис.

«Кугуар» також виготовляється на Кременчуцькому автомобільному заво-ді і є меншим за розміром, ніж «Спар-тан». Бронеавтомобіль створено на базі шасі Toyota Land Cruiser 79 для ведення бою в місті.

Перший демонстраційний зразок бронемашини STREIT Group Cougar був представлений на військовій виставці «IAV 2013» у лютому 2013 р.

Бронемашина має аналогічні «Спартану» властивості – і за бронею, і за озброєнням. ББМ може оснащува-тися різними шестициліндровими ряд-ними двигунами від Toyota потужністю 218, 228 та 240 к.с.

У серпні 2014 р. для Національної гвардії України були замовлені перші 20 бронемашин «Кугуар». Дві машини отримав батальйон територіальної обо-рони «Полтава» зі складу ЗСУ. Державна прикордонна служба України до листо-пада 2014 р. отримала 47 бронемашин «Кугуар».

Машина вже була перевірена в бою. Так, 7 грудня 2014 р. один з броньова-них «Кугуар» прикордонників потрапив у засідку і був обстріляний, але само-стійно виїхав з поля бою, отримавши 76 влучань.

Вартість бронеавтомобіля стано-вить $215 тис.

«Тритон»ПАТ «Завод «Ленінська кузня»

вперше на виставці «Зброя та безпе-ка – 2015» представив свій дослідний екземпляр нової бойової машини «Тритон». За своїм призначенням та

характеристиками нова бойова ма-шина – це бронетранспортер з коліс-ною формулою 4х4. ББМ має бойову масу близько 10 т, озброєна дистан-ційно керованим бойовим модулем


виробництва «Ленінської кузні». Склад озброєння бойової машини буде включати в себе крупнокалібер-ний кулемет калібру 12,7 мм і 40-мм гранатомет УАГ-40. Вогонь ведеться з броньованої кабіни за допомогою комп’ютерного управління кулеме-том. При цьому, система вогню бойо-вого модуля забезпечує ураження цілі на відстані 1,5-2 км з дуже високою точністю. А стріляти можна одночас-но як з кулемета, так і з гранатомета. Бойова машина здатна долати водні перешкоди, що є дуже важливим для виконання завдань на місцевості з безліччю річок і озер.

На сьогодні не варто оцінювати ефективність цієї машини та її пер-спективи з огляду на те, що це лише прототип, що має як переваги, так і недоліки. Натомість, важливою його

рисою, у порівнянні з рештою україн-ських машин, є здатність вплав дола-ти водні перешкоди.

Безумовно, такий широкий асортимент машин з колісною фор-мулою 4х4, що випускаються в Укра-їні, створює конкуренцію, а отже – стимулює прагнення виробників удосконалювати зразки. Водночас, негативним чинником є те, що в пе-реважній більшості вони виконані на різній агрегатній основі, з вико-ристанням у ряді машин цивільних рішень, що не відповідають вимогам військових. А тому МО України до-ведеться чітко визначити вимоги до машин, власні можливості з ремон-ту та зважити всі нюанси перед про-ходженням державних випробувань та подальшим прийняттям ББМ на озброєння.

На сьогодні в Украї-ні створені, розроблені, прийняті на озброєння ряд вітчизняних сис-тем захисту нового по-коління, призначених для підвищення захисту української бронетехні-ки. Зокрема, ДЗ «Ніж», протитандемний дина-мічний захист «Дуплет», комплекс активного захисту (КАЗ) «Заслон», а також ДЗ «Ніж-Л», «Ра-кетка» та баллістично-акустичний – «Акустик». Всі ці вироби є продуктом плідної роботи спеціалістів державно-

го підприємства «Базовий центр кри-тичних технологій «Мікротек» (ДП «БЦКТ «Мікротек») на чолі з гене-ральним конструктором, кандидатом технічних наук, професором, заслуже-

Бронезахист: від «Ракетки» до «Заслона


ним машинобудівником України Ва-силем Хитриком.

Ще з 1997 р. розробка систем за-хисту броньованих об’єктів стала визначальним напрямом наукової ді-яльності підприємства. Ініціаторами постановки дослідно-конструктор-ських робіт зі створення вітчизняних систем захисту бронетанкової техніки виступили генеральний конструктор бонетанкобудування України Михай-ло Борисюк, головний конструктор Міністерства промислової політики, директор НДІ «Оріон» Ігор Звершхов-ський, начальник Центру сухопутних військ професор Василь Хитрик та директор (на той час) базового цен-тру критичних технологій «Мікротек», Заслужений працівник електронної промисловості України Маріанна По-йгіна. У тому ж році спільним рішен-ням Міністерства науки і технологій України, Міністерства оборони Украї-ни та Мінпромполітики – ДП «БЦКТ «Мікротек» було визначено головним підприємством з розробки комплек-сів комбінованого захисту військових гусеничних машин (ВГМ) від пораз-ки протитанковими засобами (ПТС). «БЦКТ «Мікротек» були розроблені й упроваджені технології використання кумуляції для нейтралізації вража-ючих факторів під час їх взаємодії з основною бронею броньованих ма-шин, розроблені математичні моделі взаємодії кумулятивних потоків про-довжених кумулятивних зарядів з ти-повими бойовими елементами, у т.ч. з елементами боєприпасів типу «ударне ядро», з кумулятивними потоками ку-мулятивних снарядів, із швидкісними,

надтвердими бронебійними снаряда-ми. До речі, полковник І. Чепков і пол-ковник М. Васьковський захистили кандидатські і докторські дисертації на основі спільно проведених ДКР.

Використання принципу спря-мованої руйнуючої дії кумулятив-них струменів дозволило створити системи динамічного захисту, що ефективно вражають підлітаючі бо-єприпаси при їх контакті з бронею, незалежно від вражаючих елементів. Так з’явилися комплекси ДЗ «Ніж» та «Дуплет».

Комплекси ДЗ «Ніж» та протитан-демний ДЗ «Дуплет» за своїми бойови-ми можливостями значно перевершу-ють відомі іноземні зразки, захищають танк від суцільнометалевих бронебій-но-підкаліберних снарядів, боєпри-пасів типу «ударне ядро» і тандем-них кумулятивних засобів ураження. Український ДЗ є абсолютно новим за-хистом, з новими принципами функ-ціонування, і не схожий на радянські чи російські засоби аналогічного при-значення.

Комплекси ДЗ «Ніж» і «Дуплет» неодноразово відзначалися на між-народних спеціалізованих виставках озброєння як найкращі в світі, у т.ч. за успішну бойову демонстрацію нагоро-джені медаллю Абердинського поліго-ну США.

На сьогодні ДЗ «Ніж» встановле-но на українських танках «Булат», а «Дуплет» – на танках «Оплот», що від-правляються на експорт.

Однак, динамічний захист, яким би він не був досконалим і ефектив-ним, не вирішує проблеми всеосяж-


ного захисту бойових машин. Тому на підприємстві активно проводилися роботи із створення систем активного захисту безконтактного типу, в яких діє принцип виявлення і знищення засобів ураження до їх контакту з бро-нею. У результаті в 2009 р. був при-йнятий на озброєння новий сучасний комплекс активного захисту КАЗ «За-слон», що захищає від унітарних і тан-демних протитанкових гранат ручних і станкових гранатометів, протитанко-вих керованих ракет, кумулятивних і бронебійних артилерійських снарядів, що підлітають до захищених об’єктів зі швидкостями 70 - 1200 м/сек. У роз-робці КАЗ «Заслон» активну участь брали фахівці НДІ «Оріон» і «Сінко» Хітровскій В.А., Бугай В.М., Кулаєв Є.К., Шульгач О.В., фахівці НДЦ «МВ» Денисенко М.Г. та ін.

На базі «Заслону» колективом «БЦКТ «Мікротек» було розроблено сімейство комплексів активного за-хисту. Таким досягненням підпри-ємства є полегшений варіант КАЗ «Шершень», призначений для вико-ристання у складі легкої бронетехніки. Він є комплексом ближнього радіусу дії із захисним зарядом, що не відстрі-люється.

Конструктивно, КАЗ реалізова-ний у модульному виконанні, він має броньовані модулі та пульт управлін-ня. Модулі розташовуються по пери-метру бойової машини для кругового захисту, а також можуть встановлю-ватися на башти для захисту від про-титанкових снарядів, атакуючих із верхньої півсфери. Пульт управління всередині носія інформує про працез-

датність основних блоків, готовність комплексу до відбиття атакуючих ці-лей, управляє всіма модулями в авто-номному режимі.

КАЗ «Шершень» забезпечує кру-говий захист броньованого об’єкту з вірогідністю 0,9 від унітарних і тан-демних протитанкових гранат; 0,8 – від протитанкових керованих ракет всіх типів; 0,6-0,7 – від бронебійних і ку-мулятивних снарядів калібру 120-125 мм (на швидкостях до 1200 м/с). Крім цього, він забезпечує захист від засо-бів, що атакують з дистанції до 20 м, і від декількох протитанкових снарядів, що атакують із різних напрямків.

У цілому, якщо говорити про укра-їнські КАЗ, як для важкої, так і легкої бронетехніки, то вони практично не збільшують габарити носія і непомітні на полі бою. Вони добре завадозахи-щені, невразливі для засобів радіотех-нічної розвідки противника, забезпе-чують електромагнітну сумісність як з радіоелектронною апаратурою носіїв, так і між носіями на полі бою.

На думку фахівців «БЦКТ «Мі-кротек», такі КАЗ, як CICS і FCLAS (США), Spatem (Франція), Soft-Kill і Hard-Kill (Німеччина), «Арена Е» (Ро-сія) та Trophy (Ізраїль), проблему за-хисту вирішують частково, оскільки перестають забезпечувати захист від високошвидкісних артилерійських снарядів, засобів, що атакують з дис-танції до 20 м, і від декількох проти-танкових снарядів, що атакують з різних напрямків при мінімальному проміжку часу між ними.

КАЗ «Заслон» реалізується на зо-внішньому ринку озброєнь. Оснащен-


ня вітчизняних танків Т-64БВ комп-лексом «Заслон» і БМП комплексом «Шершень» передбачалося в 2014 - 2015 рр., однак цього не відбулося.

КАЗ «Заслон» та КАЗ «Шершень» є єдиними у світі зразками активно-го захисту, які можуть працювати в комплексі з динамічним захистом, іно-земні зразки цього не забезпечують. Якщо КАЗ «Заслон» і «Шершень» до-зволяють захистити 100% поверхні носія (крім днища), то динамічний за-хист – 40-60%.

Для захисту броньованих машин легкої категорії по масі «БЦКТ «Мі-кротек» створив новий динамічний захист «Ніж-Л» та «Ракетка».

До складу блоків ДЗ «Ніж-Л» вхо-дять вироби ХСКВ-34А та ХСЧКВ-19А, вже прийняті на озброєння. У зо-нах, захищених блоками ДЗ «Ніж-Л», забезпечується захист від унітарних протитанкових гранат, протитанкових керованих ракет з унітарною бойовою частиною, а також боєприпасів типу «ударне ядро» з імовірністю 0,8. При цьому, проломи основної броні ви-ключені.

Також використання «Ніж-Л» за-безпечує захист від бронебійних куль калібру 12,7 мм при обстрілі з дистан-ції 250 м і калібру 7,62 мм – з дистанції 50 м. За заявами представників «БЦКТ «Мікротек», надійність спрацьовуван-ня комплексу становить 100%. При всьому цьому, маса 1м² ДЗ «Ніж-Л» становить 200-250 кг. Яскравим при-кладом надійності й ефективності за-хисту є результати випробувань. Так, під час випробувань комплексу ДЗ «Ніж-Л» унітарною гранатою ПГ-9С,

основну броню було пробито, а при використанні снаряда типу «ударне ядро» глибина прогину основної броні склала всього 6 мм.

Комплекс ДЗ «Ракетка» має по-ліпшені характеристики у порівнянні з «Ніж-Л» та ширші можливості. До складу блоків ДЗ «Ракетка» також вхо-дять пристрої кумулятивного захисту ХСКВ-34А та ХСЧКВ-19А. У зонах, за-хищених блоками ДЗ, забезпечується захист від унітарних протитанкових і тандемних гранат, протитанкових ке-рованих ракет з унітарними і тандем-ними бойовими частинами, «ударних ядер» з імовірністю 0,8. Підвищено за-хист від бронебійних снарядів малока-ліберних гармат. Захист витримує бро-небійні кулі типу Б32 калібрів 7,62 мм, 12,7 мм і 14,5 мм. Однак, ДЗ «Ракетка» має велику масу. Так, вага 1м² захисту становить 300-350 кг.

Динамічний захист «Ніж-Л» і «Ра-кетка» в комплексі з КАЗ «Заслон» або КАЗ «Шершень» також забезпечують захист від тандемних протитанкових гранат гранатометів бікаліберного типу РПГ-30 «Крюк» та РПГ-32 «Ха-шим».

Ще одним досягненням ДП «БЦКТ «Мікротек» є пасивний баліс-тично-акустичний захист «Акустик». Він розроблений і запропонований споживачам з метою підвищення за-хищеності особового складу броньо-ваних колісних машин від бронебій-них куль Б-32 калібру 7,62 і 12,7 мм, вторинного потоку осколків, а також для зниження акустичного наванта-ження на екіпаж і десант всередині машини у 2-3 рази. Такий захист ре-


алізовано на БТР 80UP, БТР-80UP-R, БТР-80UP-KR, БТР-80UP-KB, БТР-80UP-Т і БТР-3Е.

Загалом, такі результати стали можливими завдяки злагодженій продуктивній роботі ДП «БЦКТ «Мі-кротек» з представництвом генераль-ного замовника. Активну участь у розробці та проведенні випробувань систем захисту брали співробітники Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки ЗСУ, Центрального броне-танкового управління озброєння та державних підприємств ВО ПМЗ ім. А.М. Макарова та ХКБМ ім. О. Мо-розова. Завдяки такій співпраці стало можливим створення у стислі термі-ни і впровадження у війська конку-рентоспроможних ефективних сис-тем захисту танків.

На думку представників ДП «БЦКТ «Мікротек», продукція компа-нії є конкурентоспроможною на сві-тових ринках озброєнь і має високий експортний потенціал. Новизна тех-нічних рішень захищена патентами, у т.ч. в Європі і США. Ведуться роботи за тайським контрактом на поставку захисту для танків «Оплот». Анало-гічна ситуація з Конго, де наш захист встановлюється на танк Т-64Б1М. Продовжується розвиток взаємин з польськими партнерами, які прагнуть в кооперації до створення власної сис-теми активного захисту.

Особливо важливим є те, що можливості вітчизняного ДЗ під-тверджені під час проведення АТО на Сході України. За словами директора ДП «БЦКТ «Мікротек» Василя Хи-

трика, кілька танків 1-ї танкової бри-гади в зоні АТО з ДЗ «Ніж» отримали прямі влучання з гранатометів РПГ-7, протитанкових керованих ракет типу «Фагот» та «Штурм» і не зазна-ли жодних пошкоджень. Крім цього, український ДЗ витримав вогонь з ПТРК «Фагот», комплексів «Корнет» та «Метіс».

На жаль, такими засобами захис-ту обладнано не всю техніку, однак є сподівання на майбутнє. У жовтні 2015 р. начальник бронетанкового управління Збройних Сил України ге-нерал-майор Юрій Мельник заявив, що системи динамічного захисту ві-тчизняних танків буде змінено. Зо-крема, замість системи 4С20 будуть брати ХСХЧВ від «Мікротек», чиї характеристики є значно кращими. Також планується упроваджувати й системи активного захисту. Крім цьо-го, якщо відбуватимуться поставки танків «Оплот» до лав ЗСУ, то з ним має іти й ДЗ «Дуплет».

На сьогодні затверджено план роботи «ДКБМ «Мікротек» в інтер-есах МО на найближчі 3 роки. Він підписаний всіма відповідними по-садовими особами. У плані перед-бачено постачання активного і дина-мічного захисту, розробку комплексів активного і динамічного захисту для легких машин. Як бачимо, сьогодні в арсеналі українських виробників є досить широкий спектр засобів бро-незахисту як важкої, так і легкої бро-нетехніки. Слід лише звернути увагу, організувати масове виробництво і поставляти у війська. І чим швидше, тим краще.


ВИСОКОТОЧНА ЗБРОЯ

Україна належить до світо-вої когорти виробників високо-точної зброї. В останні роки були створені перевізний протитанко-вий ракетний комплекс (ПТРК) «Бар’єр», легкий ПТРК «Корсар», переносний ПТРК «Скіф», пере-носний протитанковий комплекс «Стугна-П», протитанкові висо-коточні керовані ракети «Комбат», «Конус», «Стугна» та керований артилерійський снаряд «Квітник». Деякі з них вже успішно викорис-

товувалися за призначення в зоні проведення АТО і показали свою ефективність. Слід підкреслити, що уся лінійка створених в Украї-ні високоточних засобів ураження («повітря-земля» та «земля-зем-ля»), включаючи вже згадані керо-вані ракети для вертольотів, ПТРК і тандемні боєприпаси для танків та легких бойових машин, від ідеї до повної її реалізації, стала спра-вою життя генерального конструк-тора Олега Коростельова.

ПТРК «Стугна-П»

Комплекс «Стугна-П» розро-блений ДП «ДККБ «Луч», одним із провідних підприємств-розробників авіаційного і протитанкового озбро-єння в Україні.

Комплекс призначений для ура-ження живої сили, рухомих і неру-хомих сучасних броньованих цілей, що мають комбіновану, рознесену

чи монолітну броню, у т.ч. з динамічним за-хистом, а також мало-розмірних цілей типу довготривалих вогне-вих точок, «танк в око-пі», легкоброньованих об’єктів та вертольотів.

Особливістю комп-лексу є можливість на-ведення ракети на ціль

із закритих позицій та сховищ, що знижує ризик знищення навідника зворотнім вогневим ударом проти-вника.

Комплекс комплектується ра-кетами калібрів 130 мм та 152 мм в транспортно-пускових контейнерах з тандемними кумулятивними (РК-2С, РК-2М-К) та осколково-фугасни-

69ВИСОКОТОЧНА ЗБРОЯ

ми (РК-2ОФ, РК-2М-ОФ) бойовими частинами.

Комплекс оснащено напівавто-матичною системою наведення по лазерному променю. Також можли-ве дистанційне керування ракетою по телевізійному каналу із закритої позиції (спеціально підготовленого укриття).

Базова версія складається з установленої на тринозі пускової установки, контейнера для ракет, приладу наведення і пульту дис-танційного керування, який до-зволяє оператору робити пуск на відстані.

Дальність стрільби в денний час становить від 100 до 5,5 км, а в ніч-ний – від 100 м до 3 км.

При цьому, бронепробиття за динамічним захистом в залежності від типу бойової частини та ракети може досягати 1100 мм.

12 квітня 2011 р. ПТРК «Стугна-П» був прийнятий на озброєння Міністерством оборо-ни України. Однак, його масове виробництво для ЗСУ почалось лише на початку 2015 р. На сьо-годні цей ПТРК вже замовлений Міністерством оборони та Націо-нальною гвардією, вже надходить на озброєння регулярних частин і підрозділів.

У лютому 2015 р. був представ-лений мобільний варіант проти-танкового комплексу «Стугна-П», встановлений на шасі UTV CFmoto Tracker, вже у жовтні 2015 р. Націо-нальна гвардія України мала отри-

мати на озброєння перші такі комп-лекси.

ПТРК встановлено на платфор-му вантажного відкритого баггі з дистанційним керуванням та трьома запасними ракетами. Екіпаж всюди-ходу складає всього 2 особи.

Наявність потужного шасі UTV з двигуном в 63 к.с., повним при-водом і можливістю блокування диференціала, дозволяє розвивати швидкість до 105 км\год та несподі-вано з’являтися там, де ворог його зовсім не очікує. Час підготовки пострілу теж був зведений до мі-німуму. Завдяки своїй мобільності протитанковий всюдихід може за-вдавати несподіваних ударів по во-рогу і швидко змінювати свою по-зицію, що робить його ефективною одиницею як у польових умовах, так і в умовах міського бою.

Наявність ПТРК «Стугна-П» на озброєнні української армії в ліній-них військах є важливим стримую-чим елементом від атак чи будь-яких агресивних дій противника. Однак, на сьогодні не можна говорити, що війська забезпечені цим ПТРК. На жаль, за весь період незалежнос-ті країни цей комплекс переваж-но йшов на експорт. Лише мізерна частина потрапляла до вітчизняних військових. Наразі відмічається по-зитивна тенденція і нарешті цей ПТРК з’явиться на озброєнні в ЗСУ у потрібній кількості. Однак, цей процес не є швидким. Він може за-тягнутися у часі як з фінансових, так і з виробничих причин.


ПТРК «Корсар»

Фахівцями ДП «ДККБ «Луч» та ДП «Ізюмський приладобудівний за-вод» (ДП «ІПЗ»), що входять до скла-ду державного концерну «Укробо-ронпром», створений легкий ПТРК «Корсар».

Цей ПТРК призначений для ура-ження нерухомих і рухомих сучасних броньованих цілей з комбінованою, рознесеною або монолітної бронею (у т.ч. з динамічним захистом). З мак-симальною дальністю стрільби 2500 м, «Корсар» здатний знищувати бро-нетехніку, ракетні установки, вогне-ві засоби противника, розташовані у фортифікаційних спорудах і будівлях міського типу, живу силу, укриту в них, а також інші малорозмірні цілі в будь-який час доби. За необхідності, «Корсар» також може застосовувати-ся проти вертольотів у режимі зави-сання і БПЛА.

Маса комплексу з установленим транспортно-пусковим контейнером становить 18 кг, де тільки маса ракети в контейнері – 13,5 кг. Малі габарити і маса складових частин дають мож-ливість сформувати компактні в’юки для транспортування на будь-яку відстань. Для підготовки до пострі-лу оператору потрібен мінімальний час, що дозволяє розпочинати бойові дії безпосередньо з маршу. «Корсар» швидко – за 15-20 сек. – переклада-ється з похідного положення у бойове і назад. Скорострільність – 3-4 по-стріли/хв. Переносний ПТРК «Кор-сар» дозволяє вести вогонь з підго-товлених і непідготовлених позицій, з

положень «лежачи», «сидячи», «стоя-чи з окопу», з різних бойових машин, а також над водною поверхнею. Мож-ливий вогонь і з будинків – для цього необхідно всього 2 м вільного про-стору за пусковою установкою.

На дальності від 50 м до 2,5 км бронепробиття тандемною бойовою частиною (БЧ) ракети Р-3 становить 550 мм за динамічним захистом. Для розширення діапазону бойового за-стосування керована ракета може оснащуватися також осколково-фу-гасною з ударним ядром і термоба-ричною БЧ. Термобарична БЧ є осо-бливо ефективною під час вогню по будівлі, споруд міського типу, різних польових фортифікаційних об’єктах.

Головною особливістю «Корсара» є те, що при своїх габаритах і масі він має напівавтоматичну систему орієнтуван-ня керованої ракети у промені лазера з високою завадозахищеністю від впливу активних перешкод. Протитанкові ра-кети комплексу «Корсар» не вимагають підсвічування цілі лазерним променем, а керуються шляхом орієнтування в ін-формаційному полі лазерного каналу керування за допомогою приймально-го пристрою, що знаходиться у хвосто-вій частині ракети.

Крім цього, на випробуваннях, що пройшли влітку 2013 р., ПТРК «Корсар» продемонстрував можли-вість вести вогонь як керованою, так і некерованою ракетою, базуючись на одній і тій самій пусковій установці.

Отже, під час створення ПТРК «Корсар» розробники прагнули вра-

71ВИСОКОТОЧНА ЗБРОЯ

хувати всі вимоги, пропоновані до по-дібного зразка озброєння з боку вій-ськових: простота і висока надійність, невисока вартість, оперативність і ефектність бойового застосування, зручність перенесення, мала вага.

Поки що ПТРК «Корсар» не при-йнятий на озброєння ЗСУ та НГУ. Безумовно, потреба в ньому існує, адже його застосування значно поси-лить можливості піхотних підрозділів щодо протидії броньованій техніці.

Протитанкові постріли з керо-ваною ракетою «Комбат» і «Конус», що запускаються через ствол гармат, встановлених на танках, займають особливий сегмент збройового ринку. Україна в цьому сегменті представ-ляє постріли з керованою ракетою «Комбат» і «Конус». Ці високоточні боєприпаси розроблено ДП «ДККБ «Луч», серійне виробництво здійснює ДАХК «Артем». Важливо наголосити, що «Комбат» було створено ще в 1999 р., при цьому, це була одна з перших робіт зі створення високоточної зброї в Україні та одна з перших робіт, що створювалася завдяки зовнішньому контакту.

ПТКР «Комбат» використовуєть-ся для пострілу з гармати танків Т-72, Т-80УД, танків «Оплот», якщо на них встановлено систему управління вог-нем. ПТКР дає можливість пострілу під час руху як самого танка, так і цілі. Хоча основним призначенням ПТКР «Комбат» є ураження цілей за межами ефективної дальності гармати калібру 125 мм при стрільбі звичайними боє-припасами, її можна застосовувати й проти інших цілей на полі бою. Напри-клад, проти завислих вертольотів і дов-готривалих укріплених вогневих точок.

Високоточні постріли «Комбат» укладаються в конвеєр механізму за-ряджання в будь-якому поєднанні з іншими снарядами. ПТКР «Комбат» складається з двох компонентів: голов-ної і хвостової частини (апаратурний блок і метальний пристрій). Обидва компоненти знаходяться в механізмі заряджання танків, причому при заря-джанні спочатку відбувається попере-днє автоматичне з’єднання головного і хвостового відсіків, а потім – доси-лання обох частин у канал ствола. При пострілі головна частина жорстко з’єднується з апаратурним блоком, а порохові гази метального пристрою викидають ракету з каналу ствола, піс-ля чого запускається ракетний двигун.

ПТКР «Комбат», що має макси-мальну дальність 5000 м, оснащено протитанковою боєголовкою тандем-ного типу для ураження цілей, захище-них реактивної бронею. Загальна маса боєприпаса (керований танковий по-стріл) – 30 кг. Тандемна головна частина – із двох послідовно розташованих ку-мулятивних боєзарядів – займає май-же половину довжини ракети. Вага БЧ «Комбата» перевищує 9 кг. Збільшення ваги вибухової речовини (ВР) в БЧ і застосування тандемного боєприпасу

Протитанкові керовані снаряди «Комбат» та «Конус»


пов’язано з бронеуразливістю – одним з ключових показників ефективності протитанкової ракети. Ракета наво-диться по лазерному променю систе-мою управління вогнем до попадання в ціль. При цьому можливі різні режи-ми стрільби, один з яких називається стрільбою в режимі «перевищення». Це означає, що керуючий лазерний про-мінь спрямований вище встановленої цілі, не засвічуючи її. Лише в самому кінці траєкторії польоту ракети – всьо-го на 0,3 сек. – лазерний промінь поєд-нується з танком або вертольотом про-тивника. Цього часу недостатньо, щоб привести в дію антилазерний захист.

Під калібр 120 мм, прийнятий в країнах НАТО, в ДП «ДККБ «Луч» роз-роблено постріл «Конус». «Конус» являє собою унітарний постріл з керованою ракетою, що відповідає габаритним розмірам штатного «натовського» ар-тилерійського снаряда і розміщується в конвеєрі механізованого боєкомплекту в будь-якому поєднанні з іншими ти-пами снарядів. «Натовський» «Конус»

апробований на танку Т-84-120 «Ята-ган», який оснащено гладкоствольною 120-мм гарматою КБМ2 L50 стандарту НАТО. Головна частина ПТКР «Конус» – тандемного кумулятивного типу – забез-печує бронеураження не менше 700 мм броні за динамічним захистом. Способи та принципи наведення й управління ПТКР «Конус» є аналогічними ПТКР «Комбат».

До кооперації з випуску високо-точних протитанкових боєприпасів за-лучено лише українські підприємства точного машинобудування і спецхімії. Багатоваріантність калібрів керованих ракет для танкових гармат може бути використано як для військово-тех-нічного співробітництва з країнами НАТО, так і для розширення експорт-ного ареалу українських виробів.

Слід зазначити, що Україна є єди-ною країною, що виробляє гарматні ке-ровані ракети шести калібрів – 90 мм, 100 мм, 105 мм, 115 мм, 120 мм і 125 мм. В інших країнах такі боєприпаси виго-товляються в одному – двох калібрах.

Осколково-фугасний боєприпас з лазерною напівактивною головкою самонаведення «Квітник» розробле-ний Ніжинським науково-виробни-чим комплексом «Прогрес» та проек-тно-технологічним бюро «Точність». Поява цього надзвичайно актуально-го для вітчизняної артилерії боєпри-пасу пов’язана з іменем конструк-тора Миколи Шкарлета. «Квітник» призначений для оснащення систем

ствольної артилерії калібру 152 і/або 155 мм (під стандарти НАТО). При-йнятий на озброєння ЗСУ 6 грудня 2012 р.

«Квітник» забезпечує ураження танків, пускових ракетних установок, броньованих машин, захисних споруд (ДОТів; ДЗОТів; будівель, пристосо-ваних для оборони, тощо); артилерій-ських гармат; командних центрів, вуз-лів зв’язку; мостів та водних переправ.

Керований артилерійський снаряд «Квітник»

73ОЗБРОЄННЯ ППО СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК

«Квітник» був створений із суттє-во меншою вагою та характеристиками за пробиванням та ураженням проти-вника, що дещо перевищують російські аналоги. Цей боєприпас може застосо-вуватися для наземної артилерії, на-приклад, для самохідних гаубиць типу «Мста-С» або 2СЗМ «Акація», що сут-тєво скорочує час виконання бойових завдань. Здатний вражати цілі, що ру-хаються зі швидкістю до 10 м/с (36 км/год) з імовірністю 0,9. При цьому даль-ність дії становить від 3 до 20 км.

Порівняння вітчизняної розробки з іншими аналогами, такими як «Крас-нополь», «Краснополь-М», Copperhead та Excalibur, показує, що інженерам вдалося створити потужнішу бойову частину, більше того, снаряд вийшов

меншим за довжиною – 1200 мм замість звичних 1300 мм, під стандарт НАТО.

Однак, вартість одного такого бо-єприпасу є достатньо високою і, за по-точними підрахунками, може складати не менше півмільйона гривень.

Крім цього, є певні труднощі з ви-робництвом цього снаряду, адже пев-на частина комплектуючих свого часу вироблялася в РФ. Після розірвання ВТС з північним сусідом можливість їх отримання було втрачено. Спеціаліс-тами підприємства-виробника на сьо-годні проводяться роботи щодо імпор-тозаміщення російських компонентів. Швидше за все, це процес рано чи пізно буде успішним і завершиться появою цілком українського артилерійського снаряду «Квітник»

В умовах загрози повітряних ударів з боку агресора, важливу роль відіграють також переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК). В Украї-ні розроблено проекти модернізації ПЗРК «Стріла-2М» та «Ігла-1». Удо-сконалені системи отримали найме-нування «Стріла-2ММ» та «Ігла-1М» відповідно. Якісні характеристики модернізованих ПЗРК забезпечу-ються за рахунок нових модифікацій ГСН розробки Казенного підприєм-ства Центральне конструкторське бюро (ЦКБ) «Арсенал». Головним нововведенням нинішніх україн-ських варіантів (як «Стріли», так й «Ігли-1») також є вдосконалені голо-вні частини – ОГС 36-45 для ПЗРК

«Стріла-2ММ» та ОГС УА-424 для ПЗРК «Ігла-1М», які вже були про-демонстровані на міжнародних ви-ставках. Зазначені ГСН головним чином і забезпечують характеристи-ки модернізованих комплексів. Так, «Стріла-2ММ» здатна ефективно вести вогонь по літаках і вертольо-тах на зустрічному курсі, оптична ГСН забезпечує комплексний за-хист від помилкових ІЧ-цілей і при-родних перешкод, має підвищену боєздатність в умовах постановки організованих перешкод. ОГС УА-424 забезпечує для ПЗРК «Ігла-1М» ефективний захист від перешкод, створюваних ІЧ-пристроями, підви-щену ймовірність ураження цілі, а

ОЗБРОЄННЯ ППО СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК


головне – значне збільшення даль-ності стрільби по цілі на зустрічному курсі.

В Україні також проведено мо-дернізацію ПЗРК «Ігла» у комплек-сі, що отримав найменування «336-24». Тут основу модернізації склало вдосконалення головної частини в ЦКБ «Арсенал». За розрахунками розробників, ГСН, яка прийде на заміну інфрачервоній ГСН 9Е418, повинна забезпечити модернізо-ваному ПЗРК підвищені тактико-технічні властивості у порівнянні з серійними зразками таких ПЗРК, як Stinger, «Ігла-1» та «Ігла», не кажучи вже про «Стрілу-2М». Так, напри-клад, якщо у «Ігли» коефіцієнт ймо-вірності ураження цілі у складній завадовій обстановці складає 0,1, то для ПЗРК «336-24» – від 0,4 до 0,6.

Дальність дії комплексу «336-24» становить 5200 м.

Необхідно зауважити, що, як за-значив у коментарі Defense Express на-чальник Наукового центру Сухопутних військ Володимир Грабчак, до 2025 р. на озброєння ППО Сухопутних військ ЗСУ має надійти ряд нових зенітних ракетних комплексів вітчизняної роз-робки. На озброєння планується над-ходження зенітного ракетно-артиле-рійського комплексу малої (середньої) дальності типу «Полтава» та ПЗРК «Барс», а також модернізованих ЗРК «Оса-АКМ» та ПЗРК «Колібрі».

Крім цього, на озброєння надій-дуть створені українськими розроб-никами рухливі командні пункти, призначені для оснащення зенітного ракетно-артилерійського дивізіону, і батарейні командні пункти.

Події на Донбасі засвідчили важ-ливу роль, яку в сучасних війнах ві-діграють ракетні війська та артиле-рія (РВіА). Хоча в Україні є хороша школа підготовки кадрів із застуван-

ня озброєння РВіА, на жаль, не має відповід-них виробників арти-лерійського озброєння та звичайних боєпри-пасів до них. Доводить-ся користуватися наяв-ними запасами. А тому це питання є достатньо гострим і потребує від-повідного вирішення.

У жовтні 2014 р. гендиректор ДК «Укроборонпром» Роман Романов заявляв, що протягом двох років концерн планує побудувати в Укра-їні сучасний завод з виробництва

РСЗВ та міномети

75ОЗБРОЄННЯ ППО СУХОПУТНИХ ВІЙСЬК

снарядів і патронів. Як це відбудеть-ся на практиці, можна буде побачи-ти вже у 2016 р., а поки що в державі відбувається процес використання наявних запасів.

Проте, наприкінці 2008 р. було прийнято рішення про те, щоб зро-бити КрАЗ основним типом ванта-жівки в українській армії, а також про уніфікацію шасі реактивної ар-тилерії. Модернізованим варіантом 122-мм РСЗВ БМ-21У «Град-М» на шасі КрАЗ-6322 стали РСЗВ «Бас-тіон-01» і «Бастіон-02», а 220-мм РСЗВ БМ-27 «Ураган» на шасі КрАЗ-6322РА – «Бастіон-03».

Уніфікацією шасі автомобіль-ної техніки займалось ХКБМ ім. О.Морозова. Безпосередня модер-нізація РСЗВ до рівня «Бастіон» відбувається на ДП «Шепетівський ремонтний завод» і проводиться шляхом установки на нове шасі ар-тилерійської частини, знятої з БМ-21 та БМ-27, що знаходилися на збе-ріганні, або виведених з бойового складу ЗСУ.

Під оновлення машин також були використані розробки ДП «Орізон-Навігація». Модернізовані РСЗВ оснащено системами супут-никової навігації, які значно підви-щили їх автономність на марші та вогневій позиції.

Перший випробувальний зразок БМ-21 «Град» на шасі КрАЗ-6322 був виготовлений і переданий Міністер-ству оборони України на початку травня 2009 р. Відмінність «Басті-он-01» від «Бастіон-02» полягала у довжині колісної бази останнього,

де розміщується додатковий боє-комплект (40 снарядів). Крім цього, «Бастіон-02» має систему швидкої перезарядки, з використанням якої процес перезарядки займає близько 120 сек. Без неї на це йде близько 7 хв.

«Бастіон-01» та «Бастіон-02» прийняті на озброєння ЗСУ. Напри-кінці липня 2014 р. стало відомо, що частини ракетних військ і арти-лерії ЗСУ повинні отримати додат-кову кількість РСЗВ «Бастіон-01». 24 серпня 2014 р., на військовому параді в Києві, були представлені 3 одиниці «Бастіон-01» і 3 одиниці «Бастіон-02» зі складу 55-ї окремої артилерійської бригади.

«Бастіон-03» був розроблений на замовлення Міністерства оборо-ни України у 2010 р., і в цьому ж році його було прийнято на озброєння ЗСУ.

Однак, якщо шасі в українських РСЗВ зазнало суттєвих змін, то ар-тилерійська система – ні. Для Укра-їни підвищення дальності стрільби з модернізованою РСЗВ є окремим і важливим питанням. В арсеналі української армії далекобійних сна-рядів поки немає. При цьому, укра-їнські розробники вже заявили про те, що в модернізованому варіанті БМ-21 «Бастіон-1(2)» поліпшено бойові характеристики комплексу шляхом використання нових боє-припасів, що дозволяють вести во-гонь до 40 км. Ймовірно, це завдан-ня буде вирішуватися українськими промисловцями в альянсі з однією із східноєвропейських країн, промис-ловість якої виробляє і експортує


всю лінійку нових 122-мм реактив-них снарядів.

На сьогодні в Україні створено принаймні три міномети: КБА-118 калібру 60 мм, КБА 48М (1) калібру 82 мм та «Молот» калібру 120 мм. Перші два є результатом роботи КБ «Артилерійське озброєння», а остан-ній – київського заводу «Маяк». Фактично, кожна із цих розробок є продовженням ще радянських міно-метів, однак вони є вдосконаленими виробами з покращеними можли-востями та вироблені вже у сучасній Україні.

КБА-118 вперше був пред-ставлений широкій публіці під час київської виставки «Зброя та без-пека – 2013». 60-мм міномет має мак-симальну дальність стрільби 1429 м, швидкість стрільби – 20 пострілів/хв. та загальну масу лише 12,5 кг. Варто відзначити те, що вага цього міномета є меншою, ніж у АГС-17. Також він є легшим на 3 кг за ра-дянський 60-мм міномет безшумної стрільби, розроблений ще в 1981 р.

Його невеликі габарити дозво-ляють використання диверсійними групами для нанесення ударів по противнику, а безшумність стрільби забезпечує приховане застосування. За деякими непідтвердженими дани-ми, КБА-118 знаходиться на озбро-єнні різних українських спецпі-дрозділів. Однак, точної інформації немає. Натомість, з огляду на заяви представників незаконних зброй-них формувань у Донецькій області у вересні-жовтні 2015 р. про те, що українська сторона нібито освоїла

американські 60-мм міномети М224 і наносить ними мінометні удари, можна говорити про те, що вітчиз-няні КБА-118 все ж таки можуть пе-ребувати в підрозділах ЗСУ.

КБА-48М є 82-мм мінометом, розробленим у 1997 р. на базі Київ-ського КБ «Артилерійське озброєн-ня». Ця модель являє собою модифі-кацію радянського 82-мм міномета 2Б14 «Піднос», що був створений для придушення вогневих засобів противника і знищення живої сили. Міномет 2Б14 був розроблений одним із конструкторських бюро Горьківського машинобудівного за-воду. Цей 82-мм міномет прийня-ли на озброєння радянської армії ще у 1983 р. Випробування радян-ського міномета успішно пройшли в Афганістані. Експерти говорять про те, що ця зброя є незамінною у ближньому бою, особливо під час стрільби по цілях, що знаходяться в окопах, за складками місцевості, бу-динками або парканами.

Український 82-мм міномет КБА-48М вперше було продемон-стровано громадськості на вистав-ці «Зброя і безпека – 2013». Відомо, що цей міномет проходив випробу-вання для прийняття на озброєння української армії. Перевагою вітчиз-няного міномету порівняно з ро-сійським є те, що він майже на 7 кг легший – за рахунок використання сучасних матеріалів.

На сьогодні створено кілька вер-сій мінометів: базовий варіант КБА-48М, КБА-48М1 – модифікація, встановлена на мотоцикл «Дніпро-

77РАДІОЛОКАЦІЯ, РОЗВІДКА ТА РЕБ

16М», а також КБА-48М2 – модифі-кація, встановлена на квадроцикл, що була представлена під час ви-ставки «Зброя та безпека – 2015».

Влітку 2015 р. стало відомо, що українські інженери заводу «Маяк» розробили новий міномет калібру 120 мм на основі радянського 2Б11. Він розроблявся в рамках держав-ної конструкторської розробки під назвою «Молот». Від радянського зразка українська новинка відрізня-ється витривалішим стволом. Окрім цього, він легший за ті, що стоять на озброєнні та використовувалися у війні на Сході України.

Новий український 120-мм «Молот» оснащений сучасним при-цілом MUM 706M, має спеціаль-ний запобіжник на дуловій частині від подвійного заряджання. Вага в бойовому положенні – 210 кг. Скорострільність – 12 пострілів/хв. Дальність ураження ворожих цілей – більше 7 км. Для стрільби з 120-мм міномета застосовуються осколково-фугасні міни всіх моди-фікацій від будь-яких 120-мм міно-

метних систем. Нову артилерійську зброю створено з використанням тільки українських матеріалів і комплектуючих.

Уже у 2015 р. на озброєння ві-тчизняної армії планували постави-ти 50 таких мінометів. Ще близько 400 – у 2106 р. На сьогодні завершу-ються державні випробування мі-номету. За їх результатами «Молот» може стати на озброєння ЗСУ.

Фактично, в Україні силами ві-тчизняних виробників створено лі-нійку вітчизняних мінометів різних калібрів, однак головною пробле-мою є наявність власних боєпри-пасів під ці вироби. В Україні вони не випускаються, а запаси, що є на складах, рано чи пізно закінчаться. Тож доведеться або якнайскоріше організовувати власне боєприпасне виробництво під міномети, або за-куповувати їх за кордоном. Якщо останній варіант є тимчасовим ви-рішенням проблеми і дуже часто залежить від рівня співпраці з парт-нерами, то перший виглядає доціль-нішим та перспективнішим.

За твердженням Генштабу ЗСУ, потреба Збройних Сил у нових і мо-дернізованих радіолокаційних стан-цій (РЛС) становить близько 200 одиниць. У рамках виконання Дер-жавної програми розвитку ЗС Украї-ни радіотехнічні війська сподівалися до кінця 2011 р. отримати 20 нових і 41 модернізовану станцію з повніс-

тю завершеним автоматизованим циклом збору, обробки та видачі ін-формації про повітряну обстановку. У 2009 р. планувалося придбання майже двох десятків РЛС – нових і модернізованих, що в цілому могло суттєво оновити парк радіолока-ційних комплексів Повітряних Сил. Але, на практиці, грошей у достатній

РАДІОЛОКАЦІЯ, РОЗВІДКА ТА РЕБ


кількості на ці цілі виділено не було, тому реальні темпи переозброєння радіотехнічних військ значно від-стають від планів.

Проте, Україна входить до десят-ки країн світу, що займаються роз-робками і виробництвом радіолока-

ційних систем, збереглися необхідні для такої діяльності наукові школи; є національні виробники відповід-ної елементної бази й комплектую-чих. Виробництво радіолокаційної техніки налагоджено у більш-менш замкнутому циклі.

Трикоординатна станція 79К6 (експортний варіант – 80К6 «Пелі-кан») почала розроблятися Казен-ним підприємством «Науково-ви-робничий комплекс «Іскра» (КП «НВК «Іскра», м. Запоріжжя) ще у радянські часи, проте договір на створення РЛС був укладений у 1992 р. вже з Міністерством оборо-ни України. У зв’язку з обмеженим фінансуванням науково-конструк-торська документація на РЛС 79К6 була розроблена лише до 2000 р., а перший дослідний зразок був ви-готовлений аж у 2006 р. У цьому ж році були проведені державні ви-пробування, а в 2007 р. РЛС була офіційно прийнята на озброєння ЗСУ. У війська кілька станцій надій-шло у 2008-2009 рр. Уся апаратура РЛС «Пелікан» розміщується в од-ній транспортній одиниці. Важли-ва роль у просуванні процесу при-йняття на озброєння РЛС «Пелікан» та виконанні експортних замовлень належить тодішньому керівнику підприємства Ігорю Пресняку.

«Пелікан» – радіолокаційна станція кругового огляду з коор-динатним і трасовим виходами, що

працює автономно або у складі регі-ональних і національних автомати-зованих систем управління (АСУ). РЛС призначена для використання в якості інформаційної ланки у під-розділах ЗСУ для контролю та управ-лінням повітряним рухом. Станція забезпечує виявлення, супровід і вимір трьох координат повітряних об’єктів та їх шляхової швидкості без перешкод і за наявності актив-них і пасивних перешкод, а також їх комбінованого впливу; визначення державної належності повітряних об’єктів, отримання від своїх літаків індивідуальної та польотної інфор-мації та вирішення інших завдань.

РЛС також можна використо-вувати для взаємодії з командними пунктами регіональних та вищес-тоящих національних АСУ і, що особливо важливо, – у складі зеніт-но-ракетних військ для видачі ці-левказівок зенітно-ракетним комп-лексам. Поява в українській армії РЛС 79К6 дозволила автономно за-стосовувати зенітні ракетні дивізіо-ни С-300 ПТ, ПС. Крім цього, мож-ливе застосування 79К6 у бригадній структурі (6 дивізіонів).

РЛС 79К6 «Пелікан»


За основними тактико-техніч-ними характеристиками РЛС 80К6 стоїть на рівні зарубіжних аналогів, а її вартість є як мінімум у 2 рази меншою порівняно з конкурентами. Наприклад, з найбільш поширеною іноземною американською РЛС АN/ ТРS-117 виробництва компанії «Локхід Мартін», яка здатна виявля-ти швидкісні, висотні, малорозмірні повітряні цілі. Вартість цієї амери-канської РЛС в експортних контрак-тах становить $12-17 млн.

Максимальна дальність вияв-лення цілі РЛС 80К6 «Пелікан» ста-новить 400 км. Однак, при ЕПР 3-5 м2 складає дальність виявлення при висоті польоту цілі 100 м – 40 км, при висоті 1000 м – 110 км, а на ви-соті 10-30 км – 300-350 км.

Одночасно з цим КП «НВК «Іс-кра» провів удосконалення РЛС, створивши дві нові її версії: 80К6М – мобільну, в інтересах Азербайджа-ну, та 80К6Т – транспортабельну в якості проекту.

На сьогоднішній день у військах залиши-лася велика кількість РЛС П-18М, П-18МА (П-19МА). Завдяки зу-силлям ХК «Укрспец-техніка» і НВО «Аеро-техніка» ці станції не тільки залишилися в строю, але й пройшли модернізацію. Крім цьо-го, з’явилася низка нових РЛС – «Ма-лахіт» та «МР-1».

Хоча РЛС «Малахіт» і називають модернізацією радянської станції П-18, проте багато в чому вона досить суттєво відрізняється від свого попе-редника. Спеціалісти ХК «Укрспец-техніка» внесли кардинальні зміни до РЛС і сьогодні це цілком нова станція. В РЛС «Малахіт» реалізована цифро-ва обробка сигналів, можливість спо-лучення (передачі даних) з сучасними АСУ (командними пунктами), висока

завадозахищеність, можливість вимі-рювання радіальної швидкості мети, зменшена ближня зона виявлення – до 2,5 км, збільшений нахил антени щодо горизонтального положення у межах +15 ÷ - 15 градусів, можли-вість застосування у складі зенітно-ракетних підрозділів, економічність, зменшена кількість автотранспорт-них засобів та багато іншого. І, най-головніше, «Малахіт» має дальність виявлення до 400 км, тобто вона ви-являє і супроводжує цілі набагато

РЛС «МАЛАХІТ» та «МР-1»


краще і далі, ніж всі РЛС, що нині працюють в Україні. Слід наголосити, що важлива конструкторська робота під час створення «Малахіту» була проведена головним конструктором Світланою Кошевою. Крім цього, слід зазначити, що створення самого при-ватного підприємства «Укрспецтехні-ка», яке спромоглося зібрати команду інженерів і конструкторів, пов’язане з діяльністю Олександра Козлова. За-вдяки реалізації ним ряду ініціатив, було не тільки збережено, але й роз-винуто вагомий напрям у створенні сучасних РЛС.

Можливості РЛС «Малахіт» були позитивно оцінені керівництвом українського оборонного відомства. У підсумку РЛС була не тільки при-йнята на озброєння, а й поставлена у війська. За словами керівника ком-панії «Укрспецтехніка» Віри Кошевої, станом на квітень 2015 р. у війська передано близько десятка РЛС «Ма-лахіт».

Сьогодні станція успішно ви-конує завдання на східних кордонах України. Приміром, 24-25 квітня 2014 р., коли були інтенсивні польоти лі-таків тактичної авіації ВПС Росії у безпосередній близькості з Україною, РЛС «Малахіт» чітко фіксувала пору-шення держкордону і моментально передавала дані про повітряну об-становку на командний пункт По-вітряних сил ЗСУ у Вінниці. Наші військові в режимі он-лайн мали не-спростовні докази порушення росія-нами держкордону.

Частину станцій передано укра-їнським морякам, які експлуатують

«Малахіт» в умовах іншої підстильної поверхні, відмінної від характерної для радянської П-18. Експлуатація в умовах моря показала, що станція успішно вирішує завдання із супро-водження повітряних цілей у межах своїх характеристик, а також надвод-них цілей в зоні прямої видимості. Тобто, 12- мильна зона, що знаходить-ся під пильною увагою військових моряків, вільно контролюється РЛС «Малахіт». Є ряд програмних момен-тів, які потребують удосконалення, але в цілому станція дозволяє ви-конувати поставлені завдання в зоні відповідальності.

Рік інтенсивної експлуатації РЛС «Малахіт» продемонстрував, що ра-дар може приймати інформацію від двох-трьох собі подібних станцій і успішно вирішувати завдання ко-мандного пункту – отримання тре-тинної інформації та видачі цілевка-зівок на зенітно-ракетні підрозділи.

Ще однією особливістю станції є те, що вона дозволяє, як це не див-но, «бачити» прольоти деяких безпі-лотників, а також залпи РСЗВ. Такої можливості досягнуто за рахунок зменшення довжини випромінюва-ного імпульсу, яка є набагато мен-шою, ніж у радянської П-18.

Робота радара на території, що примикає до зони АТО, показала, що станція здатна діяти у складній радіо-електронній обстановці. Можливість української РЛС переходити на інші робочі частоти, а також використо-вувати автокомпенсатори, не дає су-противникові приховано виконувати свої завдання.


Крім цього, на сьогодні в Украї-ні у військових навчальних закладах вже організовано підготовку фахівців із застосування РЛС «Малахіт». Пере-дана відповідна література і програм-ні симулятори з експлуатації станції.

ХК «Укрспецтехніка» також веде роботу з удосконалення РЛС «Мала-хіт» шляхом установки на один авто-транспортний засіб. Наразі тривають роботи щодо створення мобільної версії радара, де антенне полотно роз-гортається автоматично за 20 хв. і за допомогою телескопічного опорно-поворотного підйомного пристрою може підніматися на висоту до 10 м.

При цьому, передбачається можли-вість, коли екіпаж може розгорну-ти антенне полотно, розташоване на напівпричепі, на місцевості окремо від розташування апаратної кабіни. Таким чином, не тільки підвищуєть-ся живучість особового складу, але й створюються умови, коли антенна система, розташована на напівпричепі разом з опорно-поворотним пристро-єм, може розміщуватися не тільки на автомобілях КрАЗ, а й на будь-яких інших вантажівках подібного типу. По суті – це можливість отримання нової мобільної антени, яку можна буде про-понувати як окремий продукт.

Станція метрового діапазону «МР- 1» створена українським КП «НВК «Іскра», що входить до складу ДК «Укроборонпром».

У новій розробці впроваджено всі найновіші досягнення вітчизняної на-укової думки, спрямовані на нівелю-вання значення технології Stealth.

МР-1 призначена для автономної роботи або роботи у складі національ-ної (регіональної) автоматизованої системи управління ППО і забезпечує виявлення, супровід і вимір азимута, дальності і висоти цілей в умовах комп-лексного впливу перешкод. Станція за-стосовується як черговий засіб ППО CВ.

РЛС МР-1 розроблялася КП «НВК» Іскра» в ініціативному порядку. При цьому, Міністерство оборони погодило рішення про проведення цієї розробки

і уважно стежить за успіхами запорож-ців. Не маючи можливості оплатити своє замовлення, для виконання ви-пробувань з макетом РЛС у 2010 р. КП «НВК «Іскра» була змушена розробити і виготовити власну задаючу систему і ряд інших пристроїв, яких не вистача-ло для початку випробувань дослідно-го зразка.

Недоліком старих станцій була необхідність додаткової установки на додатковій транспортній одиниці окремого турбогенератора, що забез-печував електроживлення станції. В результаті РЛС базувалася на 3-4-х ма-шинах. Нова станція МР-1 потребує лише однієї транспортної одиниці. Вся апаратура МР-1 вміщується на шасі ав-томобіля КрАЗ.

У сучасних умовах бойової ро-боти необхідно забезпечити високу

РЛС МР-1


мобільність станції. Після 5-10 хв. ро-боти необхідно перебазувати РЛС на нову позицію. У станції МР-1 оператор працює не виходячи з кабіни автомо-біля, управляє роботою, спостерігає за індикатором за повітряною обста-новкою. Станція за наявними засоба-ми радіозв’язку в цифровому форматі автоматично передає повітряну обста-новку на пункти управління ППО CВ типу ПУ-15 або ПУ-12. Додатково, станція МР-1 здатна досить точно ви-мірювати висоту цілей, що робить її трикоординатною.

МР-1 має низку істотних переваг перед закордонними РЛС метрового діапазону. Зокрема, станція має малий час розгортання (5 хв.), на відміну від 30 хв. у РЛС «НЕБО-СВУ». Вся апара-тура нової станції розміщена на одно-му автомобілі КрАЗ, на відміну від 3-х транспортних одиниць у РЛС 55Ж5. РЛС МР-1 дозволяє оцінити висоту цілі. РЛС «Восток-Е» такої можливості не має.

Час розгортання і згортання стан-ції МР-1 зменшено до 3-х хвилин, що істотно підвищує її виживаність у бойових умовах. Станція МР-1 може бути знята з КрАЗа – вона може ста-ти на аутригери, після чого вантажів-ка може виїхати з-під неї. Після цього вона може працювати без автомобіля. У такому складеному вигляді РЛС може транспортуватися літаками військово-транспортної авіації, наприклад, С-130, а вітчизняними літаками і поготів, що є одним з ключових вимог до сучасної техніки в усіх країнах.

Інструментальна дальність РЛС МР-1 становить 400 км.

Апаратура РЛС МР-1 виконана на сучасній цифровій базі, що дозволяє їй ефективно інтегруватися як у військо-ву, так і цивільну систему контролю повітряного простору. РЛС дозволяє сполучатися практично з будь-якими споживачами радіолокаційної інфор-мації з використанням як стандартних, так і нестандартних протоколів обміну.

Станція пасивної радіоелектрон-ної розвідки «Кольчуга», безперечно, стала найвідомішим у світі виробом українського ОПК. Своєю популяр-ністю «Кольчуга» зобов’язана скан-далу, що мав місце у 2002 р., через помилкове звинувачення України у постачанні цієї системи в Ірак в об-хід санкцій ООН. Однак, ця історія не мала б такого резонансу, якби «Коль-чуга» не була по-справжньому уні-кальним виробом.

Фактично, проектування станції радіотехнічної розвідки «Кольчуга» здійснювалося у 1980-ті рр. Воно було розпочато у Курськом військовому інституті ГРУ СРСР. Тоді ж були за-кладені основні ідеї комплексу: па-сивна радіолокація у всьому діапазо-ні частот. У 1987 р. документація на станцію була передана на донецький завод «Топаз». Конструкторське бюро заводу повністю переробило станцію через те, що вона не була придатною

Станція РТР «Кольчуга»


до виробництва. Пізніше «Кольчуга» була поставлена на озброєння СРСР.

Після запуску у виробництво три-вали розробки, які були завершені в 2000 р. У 2001 р. нова «Кольчуга-М» була прийнята на озброєння Укра-їни. У розробці нової версії станції брали участь ВАТ «Спеціальне кон-структорське бюро», Державна акці-онерна холдингова компанія «Топаз», Донецький національний технічний університет, київське підприємство «Сатурн», полтавське ВАТ «Елсіс», «Орізон» (м. Сміла), КП «НВК «Іскра», «Генератор» (м. Київ), «КрАЗ», кафе-дра ТОР радіотехнічного факультету НТУУ «КПІ». Слід підкреслити, що найвагоміша роль у створенні нової версії «Кольчуги» належить тодіш-ньому директору СКБ радіотехнічних пристроїв, головному конструктору Миколі Гришку. Після приєднання СКБ до самого заводу «Топаз» значні зусилля для просування проекту до-кладав директор цього підприємства Юрій Рябкін.

Станції «Кольчуга» і «Кольчуга-М» принципово відрізня-ються від радіолокаційних станцій з активним вимірюванням. «Кольчу-га» діє за принципом пасивної раді-олокації: перехоплення та аналіз ра-діосигналів, які випромінюють самі об’єкти. Незалежно від того, де вони находяться – на землі, на воді або у повітрі.

Координати об’єктів визначають-ся на дальності, що перевищує даль-ність інших «активних» РЛС. Ці дані можуть бути передані, наприклад, зенітним ракетним системам великої

дальності С-200 або ЗРК середньої дальності С-300 для знищення во-рожих цілей. А сама «Кольчуга», як і раніше, буде залишатися непомітною.

У станції «Кольчуга-М» реалізо-вана повна автоматизація всіх опе-рацій із виявлення та розпізнавання джерел радіовипромінювання, в ході яких потужний бортовий комп’ютер станції здійснює аналіз та цифро-ву обробку, а також розпізнавання виявлених цілей шляхом порівнян-ня їхніх параметрів з банком даних. Комп’ютер фіксує отримані резуль-тати у зовнішній енергонезалежній пам’яті і виводить їх на кольоровий монітор з картою місцевості. Станція забезпечує можливість одночасного виділення і супроводження 32-х ці-лей у складній завадовій обстановці.

Станція «Кольчуга-М» розміщу-ється на вітчизняних автомобілях КрАЗ, оснащена автономними дже-релами живлення, кондиціювання, вентиляції. Чисельність розрахунку станції – 7 осіб (3 оператора, 2 водія, моторист і начальник станції). При цьому, для повноцінної роботи стан-ції у штатному режимі необхідний лише один оператор.

Радіус дії «Кольчуги-М» стано-вить 600 км в глибину території, 150 км по фронту. Для повітряних цілей на висоті до 10 км радіус дії в глибину території становить до 800 км.

За різними оцінками, на період до 2007 р. за межами України знаходи-лось 57 одиниць «Кольчуг» у старих і нових версіях, в самій Україні – 19 одиниць. Зокрема, «Кольчуги-М» були поставлені в Ефіопію, Китай,


Туркменістан. У 2006 р. один комп-лекс «Кольчуга-М» було продано Грузії. З 2008 р. ДАХК «Топаз» вико-нало як мінімум три контракти на по-ставку 9 станцій «Кольчуга-М», два з яких – експортні.

Показово, що ціна на «Кольчу-ги» залишається досить стабільною з 2002 р., з часів «кольчужного скан-далу». Тоді директор «Топазу» Юрій Рябкін заявив, що вартість однієї «Кольчуги» знаходиться в межах $5 млн. За даними звіту ДАХК «Топаз», загальна вартість експортного контр-акту від 15.06.2007 на поставку 4-х ви-робів «Кольчуга» становив $17,6 млн; вартість контракту від 30.10.2007 на поставку 4-х виробів «Кольчуга» ра-зом з комплексом ЗІП та пусконала-годжувальними роботами – $27 млн; вартість контракту від 06.02.2008 на постачання 1-го виробу «Кольчуга» – $4,94 млн.

До речі, у 2004 р. виріб «Кольчу-га» було удостоєно Державної премії України. Колектив підприємства за розробку «Кольчуги» був нагородже-ний чотирма міжнародними нагоро-дами.

А з 2009 р. Україна на міжна-родних виставках вже пропону-вала удосконалену версію станції «Кольчуга-М». Для вітчизняних ЗСУ вона постачалася у версії з індексом «Кольчуга-КЕ».

Однак, події на Донбасі, зумовле-ні російською агресією, внесли свої корективи у подальший розвиток ві-тчизняної станції РТР «Кольчуга-М». У червні 2014 р. ГУМВС Донецька за-явило, що проросійські угруповання

зі зброєю захопили завод «Топаз» та вивезли з нього всю наявну техніку. Також вивезли військову установку радіолокаційного придушення «Ман-дат», яку планували постачати до ЗСУ. У той же час, завдяки співробіт-никам заводу і його керівникові Юрію Рябкіну, напередодні цих подій вда-лося в буквальному сенсі цього слова готовий комплекс «Кольчуга» літаком перевезли звідти під Київ, у Госто-мель, та вивезти ще й окремий виріб «Кольчуга» (елемент радіолокаційної станції) через блок-пости і також лі-таком перекинути у Бориспіль. Також вивезли і всю конструкторську до-кументацію, єдине, що її вивозили на електронних носіях, а не паперових.

У 2015 р. було прийнято рішення про переміщення заводу «Топаз» на КП «НВК «Іскра» в Запоріжжі, який фактично використовує ту ж техно-логію, що й донецьке підприємство. Трохи різні принципи роботи, але технологія виготовлення – одна й та сама. Тому, за словами директо-ра ДАХК «Топаз» Юрія Рябкіна, «тут головним завданням буде лише на-ростити ті технологічні процеси, які відсутні або їх продуктивність недо-статня, щоб задовольняти і «Іскру», і наше підприємство. Зараз в Запо-ріжжі конструктори переносять до-кументацію з електронної версії на паперову. Тому, що стосується інте-лекту, конструкторська документація у нас повністю збережена».

Проте, існує безліч інших про-блем, пов’язаних з організацію ви-робництва, перевезенням персоналу, забезпеченням їх соціальних потреб,


державною допомогою тощо. Дуже хотілося б, щоб підприємству вда-лося успішно розгорнутися на новій виробничий площадці та налагодити виробництво, як в інтересах україн-ських Збройних Сил, так і на експорт.

Під час виставки «Зброя та безпе-ка – 2015» АТ «ХК «Укрспецтехніка» представила ряд сучасних розробок, серед яких: комплекс радіоелектрон-

ного придушення навігаційних сиг-налів «Анклав», комплекс розвідки і радіоелектронної боротьби «Джеб», а також РЛС розвідки наземних та надводних цілей «Лис-М», встанов-лений на шасі броньованого авто-мобіля «Кугуар». Звісно, всі новинки «Укрспецтехніки» – це реалізація конструкторського задуму Світлани Кошевої.

Безперечною новинкою цього-річної виставки «Зброя та безпе-ка – 2015» став розроблений АТ «ХК «Укрспецтехніка» комплекс розвідки і радіоелектронної боротьби «Джеб». Він призначений для виявлення, кла-сифікації та ідентифікації наземних рухомих цілей, а також низькошвид-кісних повітряних цілей, проведення радіомоніторингу, радіоперехоплен-ня, радіопротидії та цілевказання з метою забезпечення виконання за-вдань з охорони територій та ведення розвідки.

«Джеб» забезпечує:• автоматичне виявлення (радіоло-

каційним каналом) та отримання детальної інформації (оптичним каналом) про будь-які наземні рухомі об’єкти з прив’язкою до географічних координат та ви-дачею інформації на командний пункт;

• автоматичну прив’язку комплек-су на місцевості за допомогою су-путникових навігаційних систем; прокладку та запис маршруту руху в бортовому комп’ютері;

• виявлення та локалізацію систем зв’язку та телекомунікації (у т.ч. засобів стільникового, мобільного, супутникового, радіорелейного та транкінгового зв’язку), радіотех-нічних засобів (у т.ч. РЛС ближньої дії, систем управління вогнем, сис-тем передачі сигналів управління та телеметрії). Комплекс забезпечує дальність

виявлення засобами радіолокації лю-дини – на відстані до 3 км, автомо-біля – до 6 км. Дальність виявлення тепловізором становить: людини – до 2,4 км, автомобіля – до 6,6 км. Діапа-зон постановки перешкод – 20-2500 МГц. Весь комплекс апаратури може бути встановлено на легковий бро-ньований автомобіль.

«Джеб» може розміщуватися як на транспортному засобі, так і ста-ціонарно, на передовій, у спеціалізо-ваному укритті. При цьому, під час розміщення на місцевості управлен-ня комплексом може здійснюватися дистанційно.

Поки що «Джеб» не прийнятий на озброєння ЗСУ, а є вдалим проектом,

«Джеб»


що реалізується ХК «Укрспецтехніка». Однак, з огляду на світові тенденції, де останнім часом почали з’являтися

низка подібних комплексів, швидше за все, він може знайти свого споживача як Україні, так і за кордоном.

Важливим інструментом проти-дії діяльності безпілотної авіації є застосування різноманітних комп-лектів радіоелектронного подавлен-ня. ХК «Укрспецтехніка» свого часу розробила та представила порта-тивний постановник радіоперешкод «Анклав».

Він забезпечує постановку пере-шкод для навігаційних приймачів GPS/Glonass і є ефективним засобом у боротьбі з БПЛА і високоточною зброєю.

Постановник радіоперешкод «Анклав» виготовляється в пере-носному і стаціонарному варіанті з використанням антен спрямованої і неспрямованої дії.

При цьому, він може мати кілька варіантів розміщення: переносний мобільний варіант; на будівлях і ста-ціонарних вишках; на бронетехніці і автомобілях.

Під час виставки «Зброя та без-пека – 2015» «Анклав»був презенто-ваний у новому вигляді. Цього року, у порівнянні з минулим, він постав перед потенційними споживачами в якості портативного переносного комплексу, цілком придатного для застосування бойовим розрахунком на передовій, зокрема в зоні АТО. Змінився зовнішній вигляд спря-мованих та неспрямованих антен, а блок формування перешкод зараз

розміщується в спеціальному по-льовому рюкзаку, що значно підви-щує його мобільність. Постановник перешкод прийомних навігаційних систем ГЛОНАСС і GPS «Анклав» покращив свої можливості і на сьо-годні без розгортання неспрямова-них антен дозволяє подавляти сиг-нали в радіусі 20 км (раніше було 15 км), а при застосуванні спрямованих антен – до 40 км (раніше було 35 км).

Комплекс уже пройшов бойо-ве хрещення в зоні АТО. Унаслідок чого при взаємодії з силами ППО ЗСУ було забезпечено прикриття дій наших військ від використання противником безпілотних літальних апаратів. При попаданні ворожого БПЛА в зону дії постановника пере-шкод «Анклав», він втрачав управ-ління і зникав з поля зору наших сил.

Слід зазначити, що ще восени 2014 р. на полігонах України було проведено ряд практичних випро-бувань можливостей з придушення навігаційних сигналів в інтересах силових структур. На той момент представники оборонного відом-ства висловили зацікавленість у придбанні «Анклава» та його ви-користанні за призначенням в зоні АТО. Однак, інформації про те, що комплекс прийнято на озброєння і постачається у війська, немає.

«АНКЛАВ»

87НАВІГАЦІЯ

Новинкою цьогорічної виставки також став радіолокатор розвідки на-земних і нешвидкісних цілей 111L1М «Лис-М», що був встановлений на броньованому автомобілі КрАз COUGAR («Кугуар»). Радар є продо-вженням мобільної версії РЛС «Лис» і призначений для виявлення рухомих людей і техніки з метою забезпечення охорони території або ведення роз-відки.

«Лис-М» дозволяє проводити ав-томатичне виявлення об’єктів у будь-який час доби і року, під час дощу, пилу та в тумані за відсутності оптич-ної видимості з наочним автоматич-ним відображенням цілей на рідко-кристалічному дисплеї на тлі карти місцевості із занесенням даних про ціль у формуляр (номер цілі, тип цілі, дальність, азимут, швидкість).

У базовому варіанті виконання передбачається установка РЛС на що-глі, що дозволяє збільшити можли-

вості радару. «Лис-М» можна опера-тивно зняти з транспортного засобу (БТР, БМП, автомобіль) та встанови-ти на місцевості. Щогла може висува-тися на висоту до 5,5 м, що дозволяє збільшити можливості комплексу. «Лис-М» здатний виявляти людину на відстані до 5 км, а транспортний засіб – до 10 км. Комплекс уже прой-шов випробування на військових по-лігонах і ,за словами представників підприємства, може успішно засто-совуватися для охорони військових об’єктів, таких як блокпост.

Загалом, уся техніка, що на сьо-годні розроблена та реалізована ХК «Укрспецтехніка», як то кажуть, в за-лізі, вдало вписується у проект «Сті-на», що передбачає обладнання близь-ко 2000 км російсько-українського державного кордону засобами спо-стереження, сигналізації та уражен-ня, а також спеціальними опорними пунктами для прикордонників.

В Україні створено широкий спектр навігаційних приладів військового при-значення для оснащення авіації, броне-техніки надводних кораблів та наповне-ння екіпіровки «солдата майбутнього». Безперечним лідером у їх виробництві є вітчизняне ДП «Орізон-Навігація». Не перераховуючи лінійку виробів під-приємства, слід зробити акцент на тому, що вітчизняне обладнання відрізняєть-ся мультисистемністю – можливістю

працювати (як по всіх разом, так і по кожній окремо) по глобальних наві-гаційних системах ГЛОНАСС (Росія) і GPS (США), у перспективі – GALILEO (ЄС) і COMPASS (Китай), а також ви-користовувати їх функціональні допо-внення EGNOS (ЄС), WAAS (США) та MSAS (Японія). Крім цього, обладнан-ня відповідає сучасним діючим стан-дартам, характеризується надійністю, точністю і підвищеною завадостійкістю

«ЛИС-М»

НАВІГАЦІЯ


апаратури, а також реалізацією усіх ви-мог замовника.

ДП «Орізон-Навігація» постійно розвивається і створює все нові й нові вироби. У вересні 2015 р. компанія представила ряд інноваційних розро-бок. Зокрема, вперше була представлена апаратура супутникової навігації СН-3003МН. Фактично, вона є продовжен-ням апаратури СН-3003М, призначеної для персонального використання. Од-нак, вона є вдвічі меншою за габари-тами і має поліпшені тактико-технічні характеристики (сучасний приймач сигналів СНС, кольоровий дисплей, збільшений час роботи, об’єм вбудова-ної пам’яті тощо).

СН-3003МН призначена для визна-чення координат, шляхової швидкості і часу за радіосигналами СНС ГЛО-НАСС, GPS і функціонального допо-внення SBAS у будь-якому місці, у будь-який час і незалежно від метеоумов.

Апаратура СН-3003МН здійснює прийом всіх сигналів КА систем СНС ГЛОНАСС (L1), GPS (L1) і диференці-альних систем (SBAS), які є в зоні при-йому. При цьому, точність визначення координат – 10 м на швидкості 0,1 м/с, а маса апаратури всього 300 г.

Крім цього, вперше на виставці в Києві була представлена апарату-

ра супутникової навігації СН-4215. Її розроблено за результатами експлу-атації апаратури СН-3210 для уста-новки на рухомих об’єктах наземної військової техніки. Апаратура забез-печує визначення оперативних на-вігаційних параметрів в реальному часі, обчислення поточних координат у багатьох системах координат, відо-браження власного місцезнаходжен-ня і маршрутів руху на тлі цифрової карти, спільну роботу з системами зв’язку для розгортання інформацій-них систем контролю і управління мо-більними підрозділами.

Фактично, на сьогодні компанія створила цілу лінійку різногабаритних виробів для вирішення абсолютно різ-них завдань і умов експлуатації. Від ма-леньких до великих, від переносних до стаціонарних.

Однією з новітніх робіт підпри-ємства стала спільна розробка ДП «Орізон-Навігація» та ДП «Ізюмський приладобудівний завод» – автомати-зований комплекс розвідки (АКР). АКР призначений для навігаційного забезпечення підрозділів СВ і Сил спе-ціальних операцій, ведення розвідки, визначення координат точок (орієнти-рів, цілей) на місцевості і поправок для стрільби.

АВТОМОБІЛЬНА ТЕХНІКА

Головну роль у системі військо-вої автомобільної техніки всіх армій відіграють багатоцільові колісні ма-шини. Крім перевезення особово-

го складу і різноманітних вантажів, буксирування вантажних причепів, вони також слугують базою для арти-лерійських тягачів, паливозаправни-

89АВТОМОБІЛЬНА ТЕХНІКА

ків, радіолокаційних станцій, пунк-тів управління.

Сьогодні основу автомобільного парку армії України складає мораль-но і технічно застаріла автомобільна техніка марок КрАЗ, «Урал», ЗіЛ, ГАЗ, КамАЗ, МАЗ, УАЗ різних модифіка-цій, розроблена 40-50 років тому. Всі ці автомобілі, за винятком КрАЗів, вироблені за межами країни, у Росії та Білорусії. Для підтримання техніки зарубіжного виробництва у справно-му стані у військових немає ні коштів, ні достатніх технічних можливостей.

В умовах, коли практично 95% успадкованого автопарку вимагає ре-монту і заміни на нові зразки, у ЗСУ реалізується еволюційний підхід до створення уніфікованого за агрега-тами і вузлами єдиного сімейства армійських вантажних автомобілів підвищеної прохідності на осно-ві продукції ПАТ «АвтоКрАЗ» (м. Кременчук). Мова йде про сімейство вантажівок 4x4, 6x6 і, за необхідності, 8x8 з можливістю перевезення ванта-жу від 5 до 20 т. На їх базі й створю-ється оновлений парк спеціальних та спеціалізованих автомобілів, з метою підвищення рівня уніфікації військо-вої автомобільної техніки і бойової готовності військових частин видів Збройних Сил України.

У 2008 р. на озброєння ЗСУ був прийнятий автомобіль КрАЗ-6322 «Солдат» 6x6 вантажопідйомністю 12 т. З 2011 р. на службу в українську армію почав надходити КрАЗ-5233ВЕ «Спецназ» 4x4 вантажопідйомністю 6 т. Під час державних випробувань, перед прийняттям всюдиходів на

озброєння, в різних природно-клі-матичних і дорожніх умовах України було перевірено, що автомобілі впев-нено працюють у діапазоні темпера-тур від -50 до +50°С, на висоті до 5000 м над рівнем моря, долають водні пе-решкоди глибиною до 1,5 м, сніжний покрив – до 0,6 м.

Автомобіль КрАЗ-5233ВЕ при-значений для оперативної доставки особового складу військових частин, підрозділів спеціального призна-чення і миротворчих сил ООН, пе-ревезення вантажів, буксирування артилерійських систем калібром до 152 мм, транспортних і спеціальних причепів по всіх видах доріг і бездо-ріжжю. «Спецназ» обладнано систе-мою централізованої підкачки шин, що забезпечує високу прохідність. На вимогу замовника, автомобіль може бути виконаний як з лівостороннім, так і з правостороннім рульовим управлінням і оснащений локальним бронюванням. База КрАЗ-5233ВЕ вже використовується для різних надбу-дов військового та спеціального при-значення в ЗС та МНС України.

На ринку повнопривідних багато-функціональних армійських вантажі-вок з колісною формулою 4x4 конку-рентів у українського КрАЗ «Спецназ» дуже багато. Однак, український варі-ант є оптимальним для вітчизняного споживача з точки зору вартості, екс-плуатаційних характеристик, а також зручності у сервісному та після про-дажному обслуговуванні.

У березні 2008 р. Міністерству оборони було передано перші 15 вантажівок КрАЗ-6322 «Солдат». У


2014 р. 50 вантажівок було замовлено для Державної прикордонної служби, 27 вересня того ж року перші 8 із за-мовлених КрАЗ-6322 «Солдат» були передані прикордонникам.

Загалом, вантажівки КрАЗ є ві-домими більш ніж у 50 країнах світу. Географія продажу цих автомобілів послідовно розширюється за рахунок освоєння нових ринків збуту. Тільки останнім часом вдалося вийти на рин-ки, де КрАЗ раніше не був присутній, у т.ч. Руанди, М’янми, Македонії, Фі-ліппін і Таїланду. Споживачами авто-мобільної продукції також є Греція, КНР, Індія, Індонезія, Ємен, Грузія, Єгипет, Ірак, Іран, Сирія, Таїланд, Туркменістан, Лаос, Нігерія.

За останні два роки асортимент машин ПАТ «АвтоКрАЗ» значно роз-ширився за рахунок поглиблення співпраці з еміратсько-канадською компанією STREIT Group.

Так, під час виставки Eurosatory – 2014 вперше була презентована їх спільна розробка – броньована маши-на класу MRAP - Shrek з V-подібним днищем. Машину створено на основі КрАЗ-5233ВЕ. Вартість бронеавтомо-біля становить $1 млн.

Shrek, в залежності від специфіки поставлених завдань, може бути вико-наний у трьох основних модифікаці-ях: KrAZ – Personnel Carrier (автомо-біль для транспортування особового складу), KrAZ – Ambulance (швидка допомога), KrAZ –RCV (автомобіль для розмінування маршруту).

Усі машини мають протимінний захист: дві міни ТМ-57 (14 кг троти-лу) під будь-яким колесом, одна міна

ТМ-57 (7 кг тротилу) під днищем, а також балістичний захист на рівні B6+/STANAG 4569 Level 2. Shrek за-безпечує перевезення 10 десантників і 2 осіб екіпажу.

Відмінною особливістю модифі-кації RCV є високотехнологічне кра-но-маніпуляторне обладнання типу Grasping rake з системою CCTV, що дозволяє проводити операції з роз-мінування, перебуваючи всередині захищеного простору. Захватний при-стрій крана можна видалити на 20 м від машини, при цьому екіпаж буде повністю захищений. Максимальна вага міни, яку кран-маніпулятор може підняти, становить 200 кг. Також авто-мобіль може бути обладнаний при-строями Air Digger та Water Disruptor з дистанційним управлінням.

Перші автомобілі Shrek у кількос-ті 30 од. у різних конфігураціях вже поставлені Організації Об’єднаних Націй. Сьогодні вони виконують за-вдання із захисту населення, розміну-вання в Малі й інших гарячих точках Африки. У червні стало відомо, що перші 10 бронеавтомобілів КрАЗ-MPV Shrek One були відправлені за-мовникові у Сенегал.

Україна також намагається у співпраці зі STREIT Group випускати сучасні машини класу MRAP.

22 листопада 2014 р. Міністру оборони України Степану Полтораку та Міністру внутрішніх справ України Арсену Авакову представили броне-автомобіль КрАЗ Raptor-APC вагою 25,2 т. Цей броньований автомобіль виготовлено на вітчизняному заводі «АвтоКрАЗ» на його шасі КрАЗ-6322.

91АВТОМОБІЛЬНА ТЕХНІКА

Його зроблено із броньованої сталі й оснащено спеціальним броньованим склом, автономним опаленням, кон-диціонером. Автомобіль здатний пе-ревозити 27 військовослужбовців (3 в кабіні, 24 в броньованому кунгу) в районах ведення бойових дій. Броня автомобіля здатна захистити особо-вий склад від стрілецької зброї різних калібрів. Передбачалося, що незаба-ром КрАЗ Raptor-APC у кількості 10 машин надійде до підрозділів Націо-нальної гвардії.

Пізніше, 17 лютого 2015 р., на озброєння в підрозділи НГУ були поставлені нові КрАЗ-5233НЕ Shrek-APC. Машина є 18-тонним повнопривідним бронеавтомобілем, оснащеним дизельним двигуном. Броньовик призначений для переве-зення бійців спецпідрозділів. Shrek-APC має другий рівень балістично-го захисту. Бронювання транспорту сконструйовано таким чином, що куля, випущена під будь-яким кутом до поверхні автомобіля, не проникне всередину, не зустрівши на своєму шляху елементів броні. Таким чином, можливість прострілу в результаті рикошету також мінімізовано. Лобо-ве скло виконане з багатошарового скла, внутрішній шар якого – із по-лікарбонату.

Бронеавтомобілі надійшли в під-розділи НГУ на передовій – у штурмо-ві і бойові підрозділи, полк спеціаль-ного призначення «Азов», батальйон ім. Кульчицького, Харківську опера-тивну бригаду.

Під час виставки IDEX-2015 в Абу-Дабі, ПАТ «АвтоКрАЗ» та STREIT

Group представили ще 2 бронемаши-ни Feona 6х6 і Hurricane 8х8. Машини створено за стандартом MRAP.

Бронеавтомобіль Feona («Фіона») являє собою розвиток бронемашини KrAZ-MPV Shrek One, в основу яко-го покладено шасі вантажівки КрАЗ-6322 (6х6).

Цей автомобіль має класичну для кременчуцьких вантажівок капотну компоновку. Автомобіль має міцний бронекорпус з V-подібним днищем, з балістичним захистом класу STANAG Level 2. Примітно, що Feona укомп-лектована сучасним турбодизелем Cummins потужністю 380 к.с., який агрегатується з автоматичною 6-сту-пінчастою коробкою передач Allison. Загальна довжина машини складає 7,4 м. Крім цього, Feona може оснащу-ватися двигунам Caterpillar та ЯМЗ-238Д.

KrAZ- Hurricane є бронеавтомо-білем з V-подібним днищем з коліс-ною формулою 8х8, розроблений на основі КрАЗ-7634НЕ. Hurricane, та-кож має двигун Cummins ISME 385, об’ємом 10,8 л та потужністю 380 к.с., оснащений коробкою передач Allison. Натомість загальна довжина машини складає 9,3 м. Бронювання відповідає класу STANAG Level 2. Hurricane здат-ний перевозити 10 десантників та 2 члени екіпажу.

Пізніше, у серпні 2015 р., тривіс-ний бронеавтомобіль КрАЗ Feona був представлений широкій публіці під час святкування 70-річчя Кремен-чуцького автозаводу.

Таким чином, на сьогодні спосте-рігається непогана тенденція, спрямо-


вана на створення в Україні широкого спектру уніфікованих вантажівок ві-тчизняного виробництва з колісною формулює 4х4, 6х6 та 8х8. У кожній із них на сьогодні є потреба в ЗСУ. Пи-тання лише в тому, щоб вітчизняний

виробник зміг впоратись з тим обся-гом потреб, який сьогодні є у військах, а сам процес заміни застарілих машин відбувався якомога швидко, адже це суттєво впливає на можливості заді-яння національних ЗСУ.

Найбільш масовою зброєю укра-їнської армії є автомат Калашникова. Однак, незважаючи на його випробу-вані часом можливості, в тому вигляді, в якому він є у вітчизняних військах, він не відповідає сучасним викликам та загрозам. Тому, останні кілька років у країні з’явилася низка сучасних зразків стрілецького озброєння вітчизняного виробництва, що пропонують досить вдалі рішення. На жаль, лише події на Сході України та в Криму змусили ке-рівництво країни звернути на них увагу.

Автомат «Малюк» «Малюк», що задумувався роз-

робниками (українською компанією «ІнтерПроІнвест») як варіант глибокої

модернізації радянських АКМ та АК-74 за схемою «булл-пап», після низки випробувань в реальних умовах та внесення ряду конструктивних змін являє собою самостійну оригінальну конструк-цію, що за показниками точності, надійності та зручності суттєво пере-

вершує легендарні вироби Калашни-кова.

Роботу над створенням «Малюка» було розпочато компанією «ІнтерПро-Інвест» у 2005 р. в рамках реалізації проекту модернізації АК-74 на замов-лення Служби безпеки України. На той момент в Україні багатьма робилися спроби розробити на базі АК автомат за схемою «булл-пап». Подібним про-ектом був і «Вепр», що опрацьовував-ся в інтересах Міністерства оборони України одним з українських розроб-ників. Проте, в 2005 р. цей проект було закрито. Своєю чергою, результати роботи, проведеної ТОВ «ІнтерПроІн-вест» в інтересах СБУ в рамках програ-

СТРІЛЕЦЬКА ЗБРОЯ

93СТРІЛЕЦЬКА ЗБРОЯ

ми під шифром «Малюк», виявилися винятковими – на виході вийшла не модернізація АК-74, а новий виріб – автомат «Вулкан», перенароджений після доведення у свій остаточний варіант – «Вулкан-М». Цей автомат, більше знаний під ім’ям «Малюк», увібрав у себе цілий набір унікальних конструктивних рішень.

Фактично, від старого «АК» зали-шилися тільки стовбур і ствольна ко-робка. При цьому, можуть викорис-товуватися деталі як від АК-74, так і АКМ, забезпечуючи «Малюку» набір пострадянських калібрів 5,45х39 мм і 7,62х39 мм. Більше того, інженери компанії не зупинилися на цьому і дали можливість своєму дітищу стрі-ляти патронами «натовського» калі-бру 5,56х45 мм.

«Малюк» сконструйовано за схемою «булл-пап». Зброю оснаще-но трьома планками Picatinny – для установки додаткових оптичних і механічних пристроїв, зокрема при-цілу, рукоятки, сошок тощо. Так само на «Малюкові» кріпиться й глушник, який можна швидко зняти.

Магазини вставляються в спеці-альну шахту, яка допомагає не тільки краще їх фіксувати, а й сконструйо-вана таким чином, щоб магазин легко випадав під власною вагою при натис-канні кнопки викиду, розташованої поруч з курком. У будь-якому поло-женні користувачеві зброї дуже легко вставити магазин у ствольну коробку.

В автоматі оптимально викорис-товується енергія порохових газів і застосована конвекційна система від-воду тепла від ствола. Завдяки цьому

ресурс ствола збільшено більше ніж у двічі порівняно з ресурсом ствола ав-томата Калашникова.

Автомат є уніфікованим. Перед-бачено можливість використання зброї, як лівшею, так і правшею. При цьому, ергономічна ручка зведення затвору при стрільбі не рухається, що виключає можливість травматизму.

У порівнянні з автоматом Калаш-никова, у «Малюка» віддача є значно меншою. Ним можна управляти од-нією рукою: знімати із запобіжника, вести вогонь, міняти магазин і пере-заряджати.

Унікальні характеристики авто-мата вже зацікавили потенційних спо-живачів – Міністерство оборони та Національну гвардію України, які вже найближчим часом готові розпочати випробування «Малюка». Дослідна експлуатація автомата в окремих ар-мійських підрозділах вже підтвердила високі характеристики та викликала обґрунтований інтерес спецназівців. У вересні 2015 р. стало відомо, що між розробниками, виробниками та по-тенційними споживачами укладено багатосторонню угоду щодо організа-ції виробництва дослідної партії.

Виробництво автомата для вій-ськових буде розгорнуто на ДП «Кра-силівський агрегатний завод», що дасть змогу розширити продуктову лінійку підприємства та створити нові робочі місця.

Незабаром буде представлено й цивільну версію, що може стати сен-сацією серед мисливців і тих, хто хоче гарантувати власну безпеку. Виробни-цтво цивільного «Малюка» плануєть-


ся розгорнути на потужностях львів-ського ПАТ «Концерн-Електрон».

Лінійка «Форт»Українське казенне НВО МВС

України «Форт» (м. Вінниця), відоме виробництвом однойменних пісто-летів, у 2008 р. підписало угоду про ліцензійне виробництво на своїх по-тужностях серії стрілецького озбро-єння Tavor, розробленого в 2004 р. із-раїльською фірмою IMI (Israel Military Industries).

Зброя сімейства Tavor є модуль-ною, виконаною, як і «Малюк», за схемою «булл-пап» з високоміцних полімерів у поєднанні з легкими сплавами. «Тавор», що збирається в Україні, отримав позначення «Форт» з відповідними індексами. Керівни-цтво НВО «Форт» заявляло, що в ході випробування штурмових гвинтівок і пістолет-кулеметів користувачі від-значали маневреність зброї, що осо-бливо важливо при веденні бою в умо-вах населених пунктів, зручність при стрільбі навскидку і хорошу купчас-тість стрільби. У 2009 р. Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної прикордонної служби та Службою зовнішньої розвідки було прийнято на озброєння штурмові гвинтівки «Форт-221», «Форт-222», пістолет та кулемети «Форт-223/224», снайперську гвинтівку «Форт-3012», кулемет «Форт-401». Міністерство оборони України до цих зразків є байдужим, оскільки «Tavor/Форт» розраховано насамперед під патрон 5,56x45 мм – боєприпас, прийня-тий на озброєння країнами НАТО. В Україні цей патрон не виробляється,

на відміну від усіх версій патронів для автомата Калашникова.

Вітчизняні AR10/AR15 Також на український ринок, спо-

чатку в цивільній, а незабаром й у військовій версії, вийшло стрілецьке сімейство на базі гвинтівок сімейства AR10/AR15. Спочатку виробництво самозарядних карабінів Z15 (аналог AR15) в Україні у 2011 р. освоїла компа-нія «Зброяр» (Zbroyar), яка позиціонує себе як розробник і виробник висо-коточної зброї, а також постачальник аксесуарів і комплектуючих до мислив-ської та спортивної зброї з-за кордону. Споживачеві пропонується кілька ба-зових варіантів Z15, які дозволяють зі-брати карабін у будь-якій комплектації, набуваючи змінні стволи.

У 2012 р. було оголошено про випуск штурмових гвинтівок AR10/AR15 під маркою MZ10 та MZ15 на ПАТ «Завод «Маяк» (м. Київ). Ці зразки стрілецької зброї були пред-ставлені на широкомасштабних на-вчаннях Збройних Сил України «Пер-спектива-2012». Серед іншого, на цих навчаннях було продемонстровано й експериментальне екіпірування, з яким ознайомилося керівництво Мі-ністерства оборони. Екіпірування є праобразом озброєння та амуніції українського «солдата майбутнього». У комплекс озброєння перспективно-го солдата промисловці від «Маяка» пропонують включити саме штурмо-ві гвинтівки MZ10 і MZ15.

Снайперські гвинтівкиВ Україні створено ряд снайпер-

ських гвинтівок на заміну старим, ра-дянським СВД. При цьому, ці зразки


своїми можливостями не поступа-ються зарубіжним аналогам.

VPR-338LM/VPR-308WinВ Україні до 2013 р. сформувала-

ся власна школа розробників і було налагоджено серійне виробництво снайперських гвинтівок для цивіль-них і військових споживачів. Як база для снайперських гвинтівок викорис-товується конструкція Z-008, розро-блена компанією Zbroyar, зброярем Костянтином Конєвим. Базовими цивільними серійними моделями є Tactical і Tactical Pro, Hunting і Hunting Pro, Varmint і Benchrest.

Снайперські гвинтівки VPR-338LM і VPR-308Win, які поставляють на експорт, є дуже «близькими родича-ми» Tactical Pro. У цих гвинтівках збе-режені конструкційні рішення сімей-ства Z-008. Вперше нові снайперські гвинтівки компанії Zbroyar були проде-монстровані в Абу-Дабі (ОАЕ) на між-народній виставці IDEX у 2013 р.

Кучність стрільби на дистанції 100 м для всіх гвинтівок VPR-308 і VPR-338LM гарантовано не гірше, ніж 0,5 МОА (кутової хвилини), в ре-альності, при використанні зброї під-готовленим стрільцем, гвинтівки цієї лінійки можуть забезпечити кучність 0,15 МОА (при використанні відповід-них компонентів і набоїв). Приціль-на дальність VPR-308 та VPR-338LM складає 900 та 1300 м відповідно.

В основу конструкції снайпер-ських гвинтівок покладено ствольну коробку і затворну групу власної роз-робки. Для забезпечення максималь-ної міцності і твердості розроблено ствольну коробку закритої конструк-

ції. Для виготовлення ствольної ко-робки використано термічно обро-блену нержавіючу крицю. Затворна група снайперських гвинтівок сі-мейства Z-008 має поздовжньо-ков-зний затвор. Розташовані у два ряди шість бойових упорів забезпечують стабільне і міцне замикання. Випус-кається два розміри ствольних ко-робок — стандартні (під набій типу 7,62×51 мм НАТО — 308Win) і довгі (під набої класу «магнум» — 338LM).

Гвинтівку укомплектовано удар-но-спусковим механізмом Timney, ре-гульованим по зусиллю натиснення в межах від 0,068 до 1,8 кг. Для боєжив-лення використовуються 5/10-заряд-ні відокремлені коробчасті магазини від Accuracy International. Гвинтівку укомплектовано дуловим гальмом, можливе встановлення знімного глушника. Складаний приклад гвин-тівки має регулювання по висоті гре-беня і довжині. Потиличник можна не тільки висувати з прикладу, але й змінювати кут його повороту. При-цільні пристосування монтуються на шину типу Пікатіні, закріплену на верхній частині ствольної коробки.

Компанія сповідує стратегію мо-дульної побудови зброї, що перед-бачає можливість використання на одній гвинтівці стволів під найрізно-манітніші боєприпаси.

Компанія Zbroyar сьогодні ви-пускає цілу лінійку гвинтівок на базі конструкції Z008. У маркетинговій стратегії компанія Zbroyar поки орі-єнтована на сегмент, який визнача-ється цивільною ліцензією. Військові проекти Zbroyar реалізує в тісному


тандемі з ПАТ «Завод «Маяк» і ДК «Укрспецекспорт». Поставляються на експорт снайперські гвинтівки VPR308 і VPR338, що є дуже близьки-ми родичами гвинтівок Tactical Pro зі збереженням конструкційних родзи-нок сімейства Z008. Логічним буде оснащення української армії та спец-підрозділів інших силових відомств країни снайперськими системами з клеймом «Зроблено в Україні».

Наприкінці липня 2014 р. на те-риторії першої оперативної бригади Національної гвардії України була презентована перша закуплена партія VPR-308. Для потреб НГУ було при-дбано щонайменше 12 комплектів, які представили Президенту України Пе-тру Порошенку та Прем’єр-міністру України Арсенію Яценюку. Представ-ники влади стверджували, що вся партія того ж дня була відправлена до частин першої оперативної бригади НГУ.

СГМ-12,7Влітку 2015 р. стало відомо, що

ПАТ «Завод «Маяк» розробив вели-кокаліберну снайперську гвинтівку калібру .50 BMG (12,7 мм) – СГМ-12,7.

До інтенсифікації робіт у цьому напрямі фахівців заводу спонукала проблема, пов’язана з відсутністю у спецпідрозділів вітчизняного вій-ська стрілецької зброї, яка б ефектив-но знищувала ворожих снайперів. Адже відомо, що в зоні проведення АТО вони часто обладнують свої позиції для ведення вогню у багато-квартирних будинках. Це суттєво ускладнює їхню ліквідацію, оскільки обмежує застосування артилерії чи

мінометів, зважаючи на загрозу для життя мирних мешканців. Саме у та-кій ситуації й стане в пригоді СГМ-12,7, бронебійно-запалювальний постріл з якої здатний перетворити приміщення, де сховався снайпер, у суцільний попіл. Дальність стрільби цієї гвинтівки, обладнаної оптичним прицілом, становить 2 км.

Під час випробувань, за заявою головного конструктора Валерія Фасенка, українська гвинтівка СГМ показала гарні результати з проби-вання бетонних конструкцій і бро-нелистів. Так, на відстані 100 м гвин-тівка здатна уразити будь-які види бронеавтомобілів та колісних броне-транспортерів.

Великокаліберна снайперська гвинтівка СГМ-12,7 мала надійти на озброєння українських силовиків уже в серпні у кількості 10 од. і до кінця 2015 р. планувалося передати у війська ще близько 50-80 од.

Незважаючи на наявні успіхи у виготовлені стрілецької зброї, пев-ною проблемою в Україні на сьогодні є створення нових стволів. Практич-но на всіх нових гвинтівках викорис-товуються імпортні стволи, що за-куповуються у різних частинах світу. Безперечно, цю проблему потрібно вирішувати і це, на думку виробни-ків, є цілком можливим, однак, все залежить від обсягів замовлень, як з-за кордону, так і всередині країни.

Гранатомет УАГ-40 є гранатометом, розро-

бленим КБ «Точні механізми», під ке-рівництвом Олега Слинька, та виро-бленим на заводі «Ленінська кузня».


Вперше вітчизняна розробка була презентована під час виставки IDEX-2013 в Абу-Дабі. УАГ-40 є значно лег-шим, ніж його сучасники, з вагою 17 кг пускової установки (33 кг, включа-ючи триногу) проти 28 кг для H & K GMG і 35 кг для MK19 США. Грана-томет веде вогонь на дистанцію по-над 2000 м, є ефективним засобом як проти живої сили противника, так і проти легкоброньованої техніки і за-хисних споруд.

УАГ-40 – перший мобільний (пе-реносимий солдатом) автоматичний гранатомет. Перед стрільбою УАГ-40 встановлюється на легку триногу. Конструкція триноги дозволяє вести стрільбу з непідготовлених майдан-чиків.

Високий рівень мобільності ра-зом з відсутністю потреби підготов-ки позиції для стрільби дозволяють в умовах атакуючого бою швидко змінювати вогневу позицію, як на відкритому просторі, так і в урбані-зованому середовищі. Застосування УАГ-40 призведе до підвищення вог-невої ефективності бойових дій су-хопутних підрозділів.

Механізм УАГ-40 побудований на основі автоматики з вільним за-твором. Наколювання капсуля і по-стріл відбуваються в накаті затвора. Подача гранат – стрічкова (амери-канська металева стрічка М 16).

Управління гранатометом здійснюється двома рукоятками, розташованими в задній частині корпусу, або однією рукояткою і плечовим упором. Для зручності оператора рукоятки можуть займа-

ти горизонтальне або вертикальне положення.

Комплексне використання зазна-чених конструкторських рішень до-зволило добитися головних переваг: висока точність (купчастість) при стрільбі серіями, знижений імпульс віддачі, висока надійність і простота у виробництві й під час експлуатації.

У березні 2015 р., коли до Укра-їни прибули автомобілі HMMWV M1114, стало відомо, що до складу їх озброєння будуть входити куле-мет калібру 12,7 мм та гранатомет калібру 40 мм УАГ-40. Крім цього, швидше за все, на бронеавтомобіль «Тритон», який виготовляється на заводі «Ленінська кузня» в інтересах Національної гвардії та Збройних Сил України, також буде встановлю-ватися цей 40-мм гранатомет.

Однак, в Україні не випуска-ються 40-мм боєприпаси. Оскільки військові покладаються на наявний парк АГС-17 з калібром 30 мм, то процес створення українського боє-припасу калібру 40 мм є не на часі. Проте, у 2013 р. створенням україн-ського боєприпасу зайнялось ДККБ «Луч» спільно з КБ «Точні механіз-ми», про це Defense Express повідо-мляв директор КБ «Точні механізми» Олег Слинько. А вже у лютому 2014 р. розпочався процес випробувань до-слідної партії інертних гранат. Тому не слід виключати, що найближчим часом в Україні може з’явитися влас-ний повноцінний 40-мм боєприпас. Водночас, його перспектива напряму залежить від перспектив прийняття на озброєння 40-мм УАГ-40.


ОЗБРОЄННЯ ТА ВІЙСЬКОВА ТЕХНІКА ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ

Анексія Росією Криму істотно вплинула на чисельність та бойо-вий складу Військово-Морських Сил ЗСУ. ВМС фактично втратили осно-вний склад бойових кораблів і кате-рів, а також весь підводний флот.

У розпорядженні командування ЗСУ перебуває флотилія різнорід-них сил, яка, об’єктивно кажучи, не в змозі виконувати завдання щодо прикриття всього узбережжя Украї-

ни. До складу ВМС ЗСУ, за фактом, входить кілька бойових кораблів, фрегат «Гетьман Сагайдачний», ра-кетний катер «Прилуки», корвет «Ві-нниця» та середній десантний кора-бель «Кіровоград». Тому на сьогодні дуже важливим питанням є понов-лення можливостей флоту за раху-нок створення нових кораблів та оснащення їх сучасним озброєнням , у т.ч. іноземного виробництва.

Напевно, найбільш багато-страждальним військовим кора-блем України є корвет типу «Гай-дук». Проект нового корабля за завданням військового відомства був розроблений фахівцями Казен-ного підприємства «Дослідно-про-ектний центр кораблебудування» (ДПЦК, м. Миколаїв). Значна роль у цій розробці належить тодішнім директору ДПЦК Євгену Борисову та головному конструктору цієї ж установи Сергію Кривку. За резуль-татами затвердження підсумкового технічного проекту (існувало ввісм варіантів), тодішній генеральний конструктор України з військо-вого кораблебудування, директор ДПЦК Євген Борисов у 2009 р. за-явив: «Я радий тільки з того, що в рамках цього проекту нам вдалося задовольнити досить дивні, супер-

ечливі, іноді амбітні вимоги такти-ко-технічного завдання, яке видало Міністерство оборони. Але попере-ду – ще більш складні етапи втілен-ня серії вітчизняних корветів – уже в металі. І їх своєчасне введення до складу ВМС України».

Проект створення багатоці-льового корабля класу «корвет» одержав індекс 58250. Основні ха-рактеристики: стандартна водотон-нажність – 2500 т; довжина – 111,8 м; ширина – 13,5 м; осадка – 3,7 (6,5) м; швидкість макс/економічна – 32/15 вузлів; дальність плавання – 4000 миль; екіпаж – 108 осіб; авто-номність – 30 діб. За будівництво корвету відповідає Чорноморський суднобудівний завод (м. Миколаїв).

Корвет проекту 58520 повинен мати ударні можливості для ура-ження надводних і берегових ці-

Корвет проекту 58520 типу «Гайдук»

99ОЗБРОЄННЯ ТА ВІЙСЬКОВА ТЕХНІКА ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКИХ СИЛ

лей; забезпечувати протичовнову оборону; бути здатним виконувати завдання протиповітряної оборо-ни (як для самооборони, так і при-кривати від повітряного нападу ті кораблі, судна, конвої, що охоро-нятимуться цим корветом); стави-ти активні і пасивні перешкоди для протидії комплексам ППО проти-вника і системам лазерного наве-дення. Де-факто, за виконуваними завданнями, перспективний укра-їнський корвет відповідає кораблю класу «фрегат» водотоннажністю 4000-4500 т.

У рамках технічного проекту також було розроблено нову для українського військового корабле-будування технологію будівництва, що передбачає збірку корабля на горизонтальному стапелі з великих блок-модулів масою до 250 т. Ці мо-дулі перед складанням повинні бути максимально насичені комплектую-чим обладнанням, виробами, при-строями, трубопроводами тощо. Метою є максимальне скорочення періоду будівництва. Сьогодні так будують бойові кораблі держави з розвиненим суднобудуванням.

У 2011 р. корветна програма з відомчої набула державного харак-теру. Розроблену Міноборони Кон-цепцію Державної цільової оборон-ної програми будівництва кораблів класу «корвет» за проектом 58250 було затверджено розпорядженням Уряду від 9 березня 2011 р. А 17 травня 2011 р. за участю Президен-та України пройшла урочиста цере-монія закладки корвета «Володимир

Великий», головного корабля серії. 9 листопада 2011 р. Кабінет Міністрів України своєю постановою № 1150 затвердив Державну оборонну про-граму будівництва кораблів класу «корвет». Виконання Програми було розраховано на період до 2021 р. За результатами виконання Програ-ми мали побудувати 4 кораблі про-екту 58250, закупити 5 комплектів боєзапасу, які включають керовані артилерійські постріли малого та середнього калібру, протичовнові і протикорабельні торпеди, ракети для зенітно-ракетного комплексу. Також мали створити інфраструк-туру для базування кораблів (по-будувати два причали). При цьому, фінансовий ресурс програми було зменшено з 20,5 до 16,21 млрд грн за рахунок уточнення складу озбро-єння і технічних засобів корабля та мінімізації закупівлі корабельних озброєнь і технічних засобів іно-земного виробництва.

Однак, на практиці вийшло зо-всім інакше.

За час розробки і початкової ре-алізації «корветного» проекту, до 2013 р., в Україні змінилося п’ять міністрів оборони. Зміна керівних команд у військовому відомстві од-нозначно впливала на хід корабле-будівної програми і формований вигляд бойового корабля, особливо його озброєння. Так, коли Мінобо-рони очолювали Анатолій Гриценко та Юрій Єхануров, говорили про єв-ропейську «орієнтацію» майбутньо-го українського корвета. На практи-ці це означало, що ключові системи


для корабля будуть закуповуватися або спільно вироблятися разом із провідними європейськими компа-ніями, оскільки артилерійського, ракетного, мінно-торпедного, про-тичовнового і зенітного озброєння в Україні немає. При цьому, вартість озброєнь разом з радіоелектронним оснащенням складає до 60% вартос-ті бойового корабля.

За часів міністра оборони Ми-хайла Єжеля були зроблені спроби істотно зменшити частку європей-ської участі за рахунок введення в проект російських постачальни-ків озброєнь. Але ціна російського зброї виявилася анітрохи не ниж-чою, ніж італійської або французь-кої. Міністр оборони Дмитро Сала-матін зробив ставку на оптимізацію витрат на будівництво корвета – з максимально можливим викорис-танням вітчизняних розробок для корабля, включаючи системи озбро-єнь, розробка яких знаходиться ще на початковому етапі створення.

У середині 2012 р. відбулася чер-гова ревізія проекту, після чого ке-рівництво Генерального штабу ЗСУ заявило про те, що є повна ясність з формуванням корпусу корабля, корпусних конструкцій, загальних корабельних систем. У той же час було зазначено, що склад озброєнь корвета буде уточнюватися і що де-які зразки озброєнь на першому та наступних корветах можуть бути різними.

Спочатку амбіції Генерально-го штабу ЗСУ передбачали будів-ництво 10 корветів для ВМС ЗСУ,

створення яких було розбито на дві підсерії. У грудні 2009 р. Міноборо-ни України підписало контракт на поставку перших 4-х корветів. Їх спуск на воду, як було заявлено, мав відбутися у 2012, 2014, 2016 та 2017 рр. Що стосується п’ятого, шостого і наступних кораблів (а це період з 2018 р. і далі), то планувалося, що до цього часу відбудеться чергова змі-на технологічних поколінь і кораблі 2-ої підсерії будуть оснащуватися вже новою технікою та обладнан-ням. Так виглядав оптимістичний сценарій. Але де-факто, через обме-жені ресурси у бюджеті Міноборони на фінансування робіт «корветної» тематики, тривалу невизначеність з ряду ключових питань (зокрема, щодо побудови міжнародної коо-перації; затвердження остаточного переліку озброєнь і систем, що, сво-єю чергою, стримувало розробку конструкторської та технічної доку-ментації), заявлені терміни будівни-цтва перших бойових кораблів були зірвані.

У листопаді 2014 р. командувач українських ВМС віце-адмірал Сер-гій Гайдук заявив, що відсоток го-товності корвету проекту 58250, що будується на «Чорноморському суд-нобудівному заводі», складає 43%.

Швидше за все, український ко-рабель все ж таки буде добудовано. Питання – у часі і коштах. Однак, перспективи появи наступних кора-блів цього проекту, з огляду на на-явний економічний стан держави, у короткостроковій перспективі ви-глядають достатньо сумнівними.


У найближчій пер-спективі у військовому відношенні ставку ке-рівництва країни, швид-ше за все, буде зроблено на реалізацію концепції створення москітного флоту. Зокрема, як очі-кується, до кінця 2015 р. у ВМС мають надій-ти 2 малих артилерій-ських бронекатери проекту 58155 «Гюрза-М».

Цей проект є продовженням проекту 58150 «Гюрза» – класу річко-вих броньованих катерів, спроекто-ваних ДПЦК (м. Миколаїв). «Гюрза» має довжину 20,34 м, ширину – 4,86 м, а осадку по КВЛ – 0,86 м. Водо-тоннажність – 36,4 т. На озброєнні перебувають 30-мм АУ1, ПУ ПТРК, а також кулемети калібрів 7,62 мм та 14,5 мм. Максимальна швидкість корабля – 28 вузлів. Крейсерська дальність – 450 миль. Автономність становить 5 діб.

Два катери класу «Гюрза» були поставлені прикордонному відомству Узбекистану в рамках програми екс-портного контролю та відповідних аспектів безпеки (EXBS), фінансова-ної Держдепартаментом США. Ко-раблі отримали назви «Джайхун» та «Сайхун» і несуть службу з 2005 р. на річці Амудар’я в районі міста Термез, де прикривають 156-км відрізок кор-дону між Узбекистаном та Афганіста-ном. Однак, на озброєнні ВМС ЗСУ катер не стоїть.

25 жовтня 2012 р. у Києві, на ПАТ «Завод «Ленінська кузня», відбула-ся урочиста церемонія закладки 2-х броньованих артилерійських катерів проекту 58155 «Гюрза-М» для Вій-ськово-Морських Сил ЗСУ. Будівни-цтво катерів здійснюватиметься згід-но з укладеним між Міністерством оборони України і ПАТ «Завод «Ле-нінська кузня» контрактом. Усього до 2017 р. планувалося побудувати 9 катерів «Гюрза-М».

До переліку завдань бронекатерів входитиме: патрулювання, охорона водних рубежів, боротьба з малороз-мірними судами противника, захист берегових стаціонарних і плавучих гідротехнічніх об’єктів та споруд, сприяння десантній і прикордонній групам, забезпечення безпеки море-плавання, а також сприяння в забез-печенні розвідки, доставки та поста-чання.

Катер проекту 58155 є більшим за свого попередника. Озброєння катера складає два дистанційно керованих морських бойових модуля БМ-5М.01 «Катран-М» виробництва ДП «Ми-

«Гюрза» і «Гюрза-М»


колаївський ремонтно-механічний завод», які є варіантом бойового мо-дуля БМ-3 «Штурм» для бронетех-ніки. Кожен модуль «Катран-М» має 30-мм автоматичну гармату ЗТМ1, 40-мм автоматичний гранатомет УАГ-40 та 7,62-мм кулемет КТ, а також дві ПТКР «Бар’єр» з лазерною системою наведення. Катер оснащено оптико-електронною системою керування вогнем, а також комплектом перенос-ного ЗРК.

Бронекатер «Гюрза-М» має по-вну водотоннажність 50,7 т, довжи-ну – 23 м, ширину – 4,8 м та осідан-ня – 1 м. Максимальна швидкість

ходу – до 28 вузлів, дальність пла-вання економним ходом – 700 миль, автономність – 5 діб. Екіпаж – 5 осіб, у т.ч. один офіцер.

Планувалося, що у 2013 р. до складу дивізіону річкових кораблів ВМС ЗСУ мали надійти перші кате-ри проекту «Гюрза-М», закладені у жовтні 2012 р., а вже у 2014 р. буде повністю завершено формування дивізіону, укомплектованого новими катерами цього типу. Однак, цього на сталося.

Лише у червні 2015 р. стало відо-мо, що 2 катери «Гюрза-М» надійдуть до ВМС ЗСУ до кінця поточного року.

У середині 2015 р. Миколаївське ДП «ДПЦК» захистило технічний проект десантно-штурмового катера з шифром «Кентавр». Новий швидко-хідний броньований десантно-штур-мовий катер покликаний вирішувати складні та ризиковані завдання в най-ближчій морський і річковий аквато-рії, вступаючи в бій з противником або забезпечуючи доставку і висадку десанту.

«Кентавр» є варіацією одного з по-пулярних у світі шведських десантно-штурмових катерів типу CombatBoat 90

(CB90). Однак, на відміну від іноземних зразків, що вміщують не більше 20 де-сантників, український катер здатний доставляти десант у кількості 32 осо-би. Екіпаж катера – 5 осіб. Збільшено також розміреність – довжина 21,4 м і ширина 4,5 м проти стандартної до-вжини 16 м і ширини 3,8 м у СВ90.

Поки що невідомо, де саме буде ви-роблятися цей катер. Проте, за плана-ми, до кінця 2020 р. близько 10 одиниць броньованих десантно-штурмових ка-терів типу «Кентавр» мають надійти до Сил спеціальних операцій.

Сьогодні ДП «ДПЦК» має ряд проектів, що могли б бути прийня-ті на озброєння ВМС ЗСУ, щоб по-повнити втрати. Це – 1200-тонний

корвет «Гайдук-М»; 960-тонний корабель берегової охорони «До-зор»; 680-тонний багатоцільовий корвет «Мусон»; 640-тонний бага-

Десантно-штурмовий катер типу «Кентавр»

Перспективні «Гайдук-М» та «Каракал»


тоцільовий корвет РС655; 455-тон-ний ракетний катер «Каракал»; 300-тонний патрульний катер «Ко-рал»; 1390-тонний середній десант-ний корабель «Тритон»; 700-тон-не транспортно-десантне судно «Бобр»; 17-тонний швидкохідний катер морської охорони «Бриз-40» та інші. Однак, незважаючи на іс-нуючий попит, задовольнити його з фінансових причин поки не вда-ється.

Багатоцільовий корвет «Гайдук-М», водотоннажністю 1200 т, призначений для виконання широкого кола завдань, включаючи ураження надводних, підводних, повітряних і берегових цілей.

До складу озброєння кора-бля входять: 2х4 протикорабельні крилаті ракети ММ40 Block 3, 8х1 підпалубні пускові установки вер-тикального старту ЗУР MIKA VL, одна універсальна 76-мм АУ OTO Melara, одна 35-мм АУ Millenium, два 12,7-мм кулемети і два двотруб-них 324-мм торпедних апарати. За необхідності, можлива установка додатково двох реактивних уста-новок типу РБУ. На кораблі також передбачено постійне базуван-ня одного середнього вертольоту масою до 8 т, для чого в кормовій частині передбачено штатний за-критий ангар і злітно-посадковий майданчик.

Радіоелектронне озброєння корвета включає трикоординатну РЛС виявлення надводних і пові-тряних цілей SMART-Mk2 і РЛС заобрійного виявлення та цілев-

казання. Корабель комплекту-ється оптико-електронною сис-темою управління стрільбою АУ та оптико-радіолокаційною сис-темою управління стрільбою АУ Sting EO, оснащується АСБУ на базі TACTICOS. Також передбаче-ні комплекс РЕБ з ПУ постановки перешкод, комплекс протидії зброї з лазерним наведенням, ГАК, ГАС ПДСС, навігаційна РЛС і інтегро-ваний місток. Завдяки високій ав-томатизації всіх процесів управлін-ня кораблем і зброєю, чисельність екіпажу скорочено до 52 матросів, старшин і офіцерів.

Швидкохідний ракетний катер «Каракал» має повну водотоннаж-ність 455 т і являє собою розробку для закритих акваторій, наприклад, Каспію або Чорного моря. Його основним призначенням є знищен-ня надводних, берегових і повітря-них (у режимі самооборони) цілей. Озброєння катера включає 2х4 пус-кові установки протикорабельних крилатих ракет, ЗРК ближнього кордону, 57-мм або 76-мм АУ, а та-кож 30-мм або 35-мм АУ і ПУ по-становки перешкод.

У складі радіоелектронного озброєння катера передбачені РЛС виявлення надводних і повітряних цілей, РЛС дальнього заобрійного цілевказання, оптико-радіолока-ційна та оптико-електронна систе-ми управління стрільбою АУ, систе-ма РТО, тощо.

Головною енергетичною уста-новкою катера є дизель-газо-турбінна в конфігурації CODAG,


максимальна швидкість ходу – не менше 28 вузлів, економічного – 14. Розрахункова величина дальнос-ті плавання економічним ходом – 2000 миль, автономність – 25 діб, чисельність екіпажу – 35 матросів, старшин і офіцерів.

Безумовно, українські компанії можуть розробляти та будувати су-часні перспективні кораблі різних класів, потреба в яких на сьогодні

існує у ВМС ЗСУ. Але вони потребу-ють замовлень і чіткого бачення пер-спектив розвитку, виду на майбутнє в умовах наявності постійної загро-зи з боку РФ. Якщо цього не відбу-ватиметься і вітчизняне керівництво зосередиться на безкоштовному отриманні іноземних кораблів, існує великий ризик втратити наявні мож-ливості і надовго забути про новий, дійсно український сучасний флот.

наліз наявних загроз Українській державі свідчить про необхід-ність належного пере-

озброєння ЗСУ та інших військових формувань. Це може стати найбіль-шим козирем, який з часу здобуття незалежності здатен прикупити Київ. Водночас, стала очевидною й необхід-ність поступового та цілеспрямова-ного проведення реформи оборонної промисловості (ОП).

Слід визнати, що вітчизняна ОП має певний науково-технічний та ви-робничій потенціал для створення конкурентоспроможних зразків ОВТ. Це такі підгалузі, як: військово-тран-спортна авіація, високоточне ракетне озброєння повітряного та наземного базування, танки і легкі броньовані машини, радіолокаційні станції, сис-теми супутникової навігації та елек-тронної протидії, ремонт і (у перспек-тиві) модернізація зенітних ракетних комплексів, виробництво патрульних катерів. До цього можна додати й розробку та виробництво ключових комплектуючих до ОВТ, зокрема авіа-ційних двигунів та корабельних тур-бін, створення космічних апаратів і двигунів до крилатих ракет, двигунів до ракет-носіїв тощо.

Однак, унаслідок довготривалої відсутності уваги військово-політич-

ного керівництва держави до сектору безпеки і, зокрема, до розвитку обо-ронних технологій та оновлення ви-робничих потужностей підприємств ОП, набирає обертів тенденція до критичного виснаження основних фондів. Особливо це стосується дер-жавних підприємств, оскільки досі спостерігається відсторонення дер-жави від проблеми підготовки вироб-ництв, занадто повільно відбувається й реалізація найважливіших рішень у цій сфері. Важливою особливістю досліджуваного періоду стала дивна невідповідність потенціалу чисель-них розробок та ідей у галузі оборони кількості реально доведених до се-рійного виробництва. Темпи реаліза-ції створення нових ОВТ виявилися вкрай низькими, що означає – споді-ватися на швидку реалізацію нових проектів навіть за умов наявності фі-нансових ресурсів неможливо.

В Україні, на цій ділянці сектору безпеки, накопичилося занадто бага-то очевидних недоробок і недоліків. Наприклад, досі не створено орган управління та координації оборон-ною промисловістю, про що експер-ти говорять з часу проведення пар-ламентських слухань у липні 2014 р. Більше того, внаслідок неприйнятого рішення не виконано положення Ко-аліційної угоди щодо створення при

А

УРОКИ ПЕРІОДУ 2000-2015. ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ


Кабінеті Міністрів України міжвідом-чого органу для розвитку ОПК (цен-тральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом на чолі з віце-прем’єр-міністром).

Аналіз постачань ОВТ до ЗСУ та інших військових формувань свід-чить про те, що переозброєння досі організовано за принципом поста-чання того, що є, а не того, що необ-хідно .

Важливо наголосити, що кон-кретні факти свідчать про уповіль-нення з 2010 р. і до кінця 2015 р. розробок та появи нових озброєнь. З початком війни РФ проти України влада зосередилася виключно на по-ставках (з урахуванням налагоджен-ня виробництва) наявних ОВТ та не забезпечила передумов для створен-ня нових – це є ризикованою помил-кою та викликом для майбутніх ЗСУ. Так, якщо у період з 2000 по 2010 р. було розроблено і прийнято на озбро-єння цілу низку нових зразків ОВТ – переважно завдяки ініціативам самих оборонних підприємств та зусиллям ДК «Укрспецекспорт» як активного учасника і фактичного механізму ре-алізації елементів оборонно-промис-лової політики (ОПП) держави, то після 2010 р. зникли навіть елементи ОПП. Лише деякі високотехнологічні центри продовжили активну діяль-ність, та ще розгорнута Росією війна стимулювала появу цілком нових гравців, що нерідко реалізовували зусилля за рахунок волонтерських структур.

У якості прикладів можна згадати ДП «Орізон-Навігація», що постійно

розвивається і створює все нові й нові вироби. Але компанія представила ряд інноваційних розробок у 2015 р. за рахунок вдалої маркетингової стра-тегії на зовнішніх ринках. Або появу в ці часи автоматичного гранатомету УАГ-40 чи артилерійського боєприпа-су «Квітник» – наслідок довготривалої інерції розробок. Або показовий при-клад: інженери заводу «Маяк» опера-тивно розробили український зразок гвинтівки, яку назвали «Гопак». Це й проект є ініціативою приватного підприємства під час війни – таких ініціатив чимало, але вони пов’язані із невеликими масштабами самих про-ектів: створення низки БПАК тактич-ної ланки та різноманітних броньова-них автомобілів тощо.

Цю тенденцію підтверджують й імена розробників і лобістів усіх створених та прийнятих на озброєн-ня ОВТ. До речі, показово, що серед причетних до створення нових обо-ронних систем є лише один міністр оборони (А.Гриценко, див. розділ «Ретроспектива») та зовсім немає президентів чи прем’єрів. Натомість, учасниками проектів були всі керів-ники ДК «Укрспецекспорт» (В.Малєв, В.Шмаров, С.Бондарчук) – до призна-чення на цю посаду Д.Саламатіна, з іменем якого пов’язують свідому руй-націю певної кількості вагомих про-ектів.

Що ж до вищих посадових осіб, то президент В.Ющенко намагався взяти під особистий контроль ство-рення ОТРК, навіть «відкрив» проект у 2006 р., однак, скоріше, скомпроме-тував проект. Президент В.Янукович

107УРОКИ ПЕРІОДУ. ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

у 2011 р. особисто взяв участь у старті проекту «корвет», та теж лише згань-бив його. У новітній, уже воєнній іс-торії України під час появи у військах (ЗСУ, НГУ) нових ОВТ у якості лобіс-тів фігурували і Президент України П.Порошенко (передача ремонтова-них/модернізованих танків та отри-маних від США контрбатарейних ра-дарів), і Секретар РНБОУ О.Турчинов (легкі броньовані машини та легкі озброєння, спуск на воду малого бро-ньованого артилерійського катера (МБАК) класу «Гюрза-М»), і Міністр МВС А.Аваков (легкі броньовані ма-шини). Ці кроки посадовців поки що більше інтерпретовані фахівцями як піар, ніж як лобізм реально важли-вих проектів. Особливо на тлі випад-ків неякісного ремонту бронетехніки та закупівлі ДК «Укроборонпром» непридатних до війни старих бри-танських броньованих автомобілів «Саксон». Більше того, представники чинної влади не діють однією коман-дою, а обмінюються критикою один одного. Наприклад, Голова Комітету Верховної Ради України з питань на-ціональної безпеки і оборони Сергій Пашинський, який намагається віді-гравати суттєву роль в отриманні іно-земної військово-технічної допомоги, зазначає: «На жаль, тема переозбро-єння українських військовослужбов-ців за 1,5 року війни відчувається все гостріше. «Укроборонпром» працює лише на 5-10% своїх можливостей. Тому ми готуємо Закон, щоб демоно-полізувати цю галузь» (Укрінформ, 11.08.2015). Забігаючи вперед, зазна-чимо, що ані цей, ані інші законодавчі

акти, необхідні для активізації роз-робок і виробництва ОВТ, так і не було прийнято. Ще одна особливість сучасного процесу переозброєння пов’язана із тим, що на відміну від пе-ріоду 2000 – 2013 рр. топ-чиновники почали асоціювати свою діяльність з поставками ОВТ, до яких вони не ма-ють ніякого відношення.

Ескізи великих проектів поки що залишаються безіменними і лише ес-кізами, що зменшує довіру до мож-ливості їх просування. Наприклад, інформація у ЗМІ про плани України закупити в Китаї легкі штурмовики для потреб ЗСУ (чисельні публікації в листопаді 2015 р.) не підкріплена будь-якими офіційними заявами, та й невідомо, хто саме розглядає – чи то Генштаб ЗСУ, чи, скажімо, аналі-тики РНБОУ, чи просто наполегливі журналісти зондують напрям. Є ще інший показовий приклад: Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк у жовтні 2015 р. пообіцяв відкрити в Україні у 2016 р. лінію виробництва боєприпасів до стрілецької зброї. Але після експертного аналізу виявилося, що боєприпаси до стрілецької зброї не є пріоритетом для військового ві-домства. ЗСУ потрібні боєприпаси для артилерії і танків, а також озбро-єння для літаків і гелікоптерів – лише ракетно-артилерійські удари та по-тужне авіаційне озброєння здатні за-безпечити переможну оборону у ві-йні з агресивною Росією. Натомість, проведений аналіз технічного стану та лабораторно-стендові випробу-вання ракет Р-27, Р-60М, Р-73, Р-40Д, Х-25М, Х-29, X-58У, «вік» яких – до 20


років, показав, що продовжити тер-мін їх служби дійсно можна. Але піс-ля 20-25 років, через старіння, знос і вплив зовнішніх кліматичних фак-торів, виходять з ладу складові час-тини керованих авіаційних засобів ураження: порохові газогенератори, гумовотехнічні деталі, змінюються характеристики і параметри вибухо-вих речовин, мастил та гідрорідин, магнетронів, хімічних джерел струму, запобіжно-виконавчих механізмів, контактних датчиків мети та інших. Причому ці незворотні зміни в ра-кетах і бомбах неможливо визначи-ти наявними у військових частинах системами контролю. Це означає, що нібито справні по контрольованих параметрах керовані авіаційні засо-би ураження фактично можуть бути непридатними до бойового застосу-вання (Defense Express, 28.07.2015). А також те, що вкрай необхідними є програми відновлення боєприпасів, а також створення нових боєприпасів для артилерії і танків.

За умов масового постачання ОВТ у ЗСУ та НГУ, вагомі проекти, що ма-ють виключне значення для оборони держави, просуваються із суттєвим запізненням. Скажімо, автоматизова-ний звукометричний комплекс арти-лерійської розвідки «Положення-2» розробки одеського підприємства СКБ «Молнія», який було прийнято на озброєння ще в 2013 р., лише під кінець 2015-го (тобто, майже через два роки війни!) отримав реалістич-ні перспективи – завдяки викорис-танню українських та європейських комплектуючих (імпортозаміщення)

проект підійшов до серійного вироб-ництва на ДП «Львівський держав-ний завод «Лорта».

Отже, підходячи до висновків і рекомендацій, слід зауважити, що в нових умовах мають трансформува-тися ролі Генерального штабу ЗСУ та провідних дослідницьких уста-нов, до яких належить у першу чергу Центральний НДІ ОВТ ЗСУ. Пере-дусім у виконанні двох найважливі-ших функцій: формування орієнти-рів на майбутнє (короткострокові, середньострокові та на віддалену 10-15-річну перспективу) та здійснен-ня поточного моніторингу із кон-статуванням недоліків. Орієнтирів потребує оборонна промисловість, особливо приватні підприємства, які можуть задавати темп завдяки біль-шому, ніж державні КБ чи заводи, ви-користанню обігових коштів. Напри-клад, у разі визначення, що в державі створюватиметься (відроджувати-меться) галузь виробництва боєпри-пасів, приватні підприємства могли б забезпечити створення якісних поро-хів або ключових продуктів спецхімії (скажімо, в Україні є позитивні при-клади, коли приватний сектор узявся виготовляти 40-мм боєприпаси до створеного автоматичного гранато-мета). Або офіційно інформувати про помилкові рішення відповідно-го департаменту Міноборони (часів керівництва ним О.Ясинським) – за-купівлі для потреб ЗСУ автомобілів «Саксон», відмову від доведення до серії та закупівлі згаданого «Поло-ження-2» та вилучення з ДОЗ про-грами модернізації вертольота Мі-24


(за участю французької фірми Sagem; розробка знаходилася на завершаль-ному етапі виконання, а з держбю-джету в неї вже було вкладено майже 400 млн грн). Бо коли цю функцію бе-руть на себе ЗМІ («Дзеркало тижня», 6.03.2015), це об’єктивно стає ударом по репутації Генштабу ЗСУ та й на-уково-дослідних структур.

Що ж до рекомендацій експертів (ЦДАКР) щодо покращення системи переозброєння й організації управ-ління ОПК, вони будуть такими.

Перше. Створення дієвого ме-ханізму управління і координації. Призначити першого віце-прем’єр-міністра України, до компетенції яко-го, зокрема, належатимуть питання щодо забезпечення зміцнення наці-ональної безпеки і обороноздатності держави, оснащення її Збройних Сил та інших військових формувань, охо-рони та захисту державного кордону, загального забезпечення проведення АТО (підготовки оборони), охорони важливих державних об’єктів, ци-вільного захисту населення, органі-зації спеціального зв’язку та захисту інформації, телекомунікацій, корис-тування радіочастотним ресурсом тощо. Завдяки цьому налагодити ді-яльність Урядового комітету з пи-тань оборони, ОПК та правоохорон-ної діяльності (який має очолювати перший віце-прем’єр-міністр). Крім цього, створити новий центральний орган виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України з функцією управ-ління та координації діяльності обо-ронних підприємств України (в т.ч. у галузі міжнародних проектів, роботи

СП), діяльність якого б спрямову-валася Кабінетом Міністрів України через першого віце-прем’єр-міністра України. Саме в цій урядовій струк-турі необхідно відродити діяльність інституту генеральних конструкто-рів і науково-промислової ради. Це дозволить Уряду визначити пріори-тетні напрями розвитку оборонної промисловості, прискорити затвер-дження програми її розвитку як до-рожньої карти реформування цього високотехнологічного сектору. При цьому формування військово-техніч-ної політики доручити Міністерству оборони України, оскільки безпека держави має бути поставлена вище за прибутки. Загальна найбільш вагома зміна у підходах держави має поля-гати у побудові потужної системи-тріади, де в замкненому трикутнику відбуватиметься взаємодія трьох складових. На вершині трикутника буде не експорт зброї, як раніше, а забезпечення зброєю ЗСУ та відпо-відних військових формувань – че-рез максимально можливе державне оборонне замовлення підприємствам ОПК (ДОЗ – на 2-3 роки). Два інших кута фігури – це власне ОПК, що ди-намічно розвивається, та система вій-ськово-технічного співробітництва (ВТС) з іноземними державами. Така конструкція, побудована як рівнобе-дрений трикутник, є дуже стійкою і міцною – саме так озброюються най-потужніші країни світу. Збройовий бізнес, на який працював ОПК Укра-їни, оснащуючи іноземні армії, стане важливою частиною системи ВТС з іноземними державами, що забезпе-


чить отримання новітніх технологій для розширення можливостей націо-нальної оборонної промисловості.

Задля покращення діяльності ДК «Укроборонпром» та інших підпри-ємств з профілем випуску оборонної продукції Верховній Раді України за-безпечити прийняття таких законів:• про військово-технічне співро-

бітництво України з іноземними державами;

• про виробництво озброєння та військової техніки України;

• про офсетні угоди (або про забо-рону імпорту ОВТ без офсетних схем);

• про державно-приватне партнер-ство в оборонно-промисловому секторі;

• про забезпечення прав іноземних інвесторів у оборонну (оборон-но-промислову) сферу України. Друге. Формування додаткових

спроможностей. Відновити наступ-ні альтернативні можливості у галу-зі створення та виробництва нових ОВТ.

2.1. Враховуючи, що саме ВТС протягом новітньої історії України забезпечувало створення переважної частини нових ОВТ, варто розвивати цей напрям як один із альтернатив-них шляхів забезпечення якісного переозброєння. Для цього важливо визначити пріоритети ЗСУ щодо пе-реозброєння, здійснити проведення ревізії дослідно-конструкторських робіт (включаючи ідеї, напрацьовані інститутами Національної академії наук України). Саме такий підхід за-безпечить входження до міжнарод-

них (інтернаціональних) клубів із розробки та виробництва нових ОВТ і дозволить включити НДДКР до контрактів на експорт та про спільне виробництво.

При цьому одним із найважливі-ших секторів відповідальності згада-ного вище органу Кабінету Міністрів України має стати визначення парт-нерів вітчизняної оборонної промис-ловості серед приватних та інозем-них структур.

2.2. Покращити взаємодію з волонтерськими організаціями і приватними підприємствами та здійснювати моніторинг потреб без-посередньо у зоні бойових дій (потен-ційних бойових зіткнень). Забезпечи-ти оперативне реагування на потреби військ.

Для наочності варто навести та-кий приклад. У червні 2014 р. до АТ «Елемент» на прохання військових звернулися волонтери із запитом щодо поставки метеостанцій для по-треб АТУ (у зв’язку з відсутністю метеокомплектів, що задовольняють сучасним вимогам). Фахівці АТ «Еле-мент» розробили ТЗ, яке було розгля-нуто на засіданні науково-технічної секції науково-дослідного управлін-ня розвитку ОВТ спеціальних військ ЦНДІ ОВТ і за рішенням секції зараз знаходиться на узгодженні в Депар-таменті розробок і закупівель ОВТ Міноборони та ДП «ЛГЗ» ЛОРТА». За власні кошти АТ «Елемент» був роз-роблений і виготовлений дослідний зразок КМП-У, в якому значно поліп-шено характеристики вимірювальних каналів, у порівнянні з метеокомп-


лектом «Положення-2АМК», введено низку нових параметрів і опцій, таких як обчислення метеопоправок при стрільбі, розрахунок метеосередніх, наявність радіоканалу для передачі даних, передбачено антиобморожу-вач, електронний компас тощо (Збір-ник тез доповідей Міжнародної на-уково-технічної конференції, Львів, 14-15 травня 2015 р., стор. 9). Також саме завдяки реагуванню цивільного сектору у військах у 2015 р. з’явилися БПАК А1-С «Фурія» виробництва київського ТОВ «НВП «Атлон Авіа». Коли на озброєнні ЗСУ знаходиться близько 24-х штатних БПАК, і до 3-4-х десятків комплексів постачаються волонтерами, саме дослідні структу-ри мають допомогти з прийняттям рішень.

2.3. Забезпечити уніфікацію пере-озброєння та переоснащення ЗСУ, з урахуванням моніторингу та орієнту-ванням на нові технології. Це шлях до економії у майбутньому.

Зокрема, Україна захопилася чи-сельними поставками легких броньо-ваних машин різних модифікацій. Та-ких – близько двох десятків. А деякі прототипи профінансували навіть інші держави. Так, США профінансу-вали виготовлення прототипу укра-їнського бронеавтомобіля «Козак» у 2014 р. (близько $200 тис.). Це не є позитивною тенденцією, враховую-чи необхідність налагодження серві-су, поставок запасних частин тощо. Михайло Борисюк, який протягом двох десятиліть був генеральним кон-структором бронетанкобудування України, навпаки, застерігає не захо-

плюватися наявністю на озброєнні відразу кількох десятків модифікацій такої техніки. Навіть для такого вій-ськового монстра, як СРСР, було важ-ко мати на озброєнні три модифікації танків. А Україна й поготів захлинеть-ся (Виступ М.Борисюка під час фору-му «Зброя та безпека», 25.09.2015).

Так само варто здійснювати по-стійний моніторинг та оперативно реагувати на питання якості ОВТ, армійської екіпіровки й оснащення. Наприклад, відомо, що новий техно-логічний кластер UA.RPA (організо-ваний І.Кабаненком) досяг суттєвого покращення технічних характеристик шоломів, порівняно із раніше створю-ваними підприємством «Темп-3000». То ж результати конкуренції варто враховувати, не допускаючи протек-ціонізму щодо окремих підприємств.

Ще одним важливим елементом новостворюваної системи, виходячи із суперечливого досвіду двох років жахливої війни, має стати цілеспря-мований і безперервний контроль головного замовника ОВТ – Мініс-терства оборони та головного вико-навця – органу Кабінету Міністрів України (до його створення – ДК «Укроборонпром» та інших обо-ронних підприємств з оборонно-промисловим профілем). Для цього в Україні необхідно удосконалити систему парламентського та громад-ського контролю за сферою безпеки і оборони держави. Серед іншого, створити спеціальну комісію Вер-ховної Ради України з розширення парламентського та громадського контролю.

НОВИЙ ЧАС ВИМАГАЄ НОВОЇ ЗБРОЇ

РЕТРОСПЕКТИВА СТВОРЕННЯ НОВИХ ОВТ В УКРАЇНІ

НОВА ЗБРОЯ УКРАЇНИ

Озброєння та військова техніка повітряних сил

Модернізація бойової авіаційної техніки

Авіаційне озброєння

Модернізація засобів ППО. Від ПЗРК до ЗРК

Озброєння та військова техніка сухопутних військ

Легка бронетехніка

Високоточна зброя

Озброєння ППО Сухопутних військ

Радіолокація, розвідка та РЕБ

Навігація

Автомобільна техніка

Стрілецька зброя

Озброєння та військова техніка військово-морських сил

УРОКИ ПЕРІОДУ 2000-2015. ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

ЗМІСТ

13

13

5

2

20

32

41

43

56

68

73

77

87

88

92

98

105

Data & Analytics

Nova zbroya-uk 26-11