Тетяна Семигіна,

професор Академії праці, соціальних

відносин і туризму, д-р політ. наук

Поганий стан здоров’я населення, депопуляція

Контраверсійна «медична реформа», яка має негативний політичний і суспільний дискурс

Збереження здоров’я не є цінністю на індивідуальному рівні

Організація охорони здоров’я і проведення відповідних досліджень віддані лікарям (вузькокорпоративні інтереси)

Неоінституційний підхід (цінності, формальні й неформальні норми та правила)

Таксономія дослідження публічної політики Р. Розенблюма, що охоплює управлінський, юридичний та загальнополітичний підходи

Аналіз нормативно-правових актів, статистичних даних, результатів досліджень, а також інтерв’ю з експертами та фахівцями охорони здоров’я

Здоров’я є як індивідуальною, так і суспільною цінністю, явищем системного характеру.

Здоров’я вважають базовим елементом життєдіяльності людини. Гарне здоров’я – унікальний ресурс для досягнення важливих та необхідних цілей у житті.

Стан здоров’я людини залежить і від того, чи вона вважає його цінністю, готова піклуватися про нього, усвідомлювати чинники, які визначають стан здоров’я.

Н. Кризина (2007), Н. Романова (2010)

Соціальна медицина («доказова практика»): ◦ пов’язана зі здоров’ям поведінка - 40 % впливу на

здоров’я, а медичне обслуговування – 10% Schroeder S. A. (2007)

Економіка (аналіз витрат та вигід): ◦ інвестиції у здоров’язбереження є вигідними

Т. Х. Тульчинский, Е. А. Варавикова (1999)

Філософія (аналітичний підхід): ◦ Лікарі прагнуть отримати контроль над уявленнями

людей про самих себе та багатьма сферами суспільного життя, сформувати специфічний «медичний сервіс» та дискурсивну стратегію, побудовану на концепції «влади-знання»

М. Фуко (2006)

Політика охорони здоров’я є одним зі способів легітимації влади, адже там, де знижується якість життя, зростає суспільна напруга і можлива дестабілізація політичної ситуації.

П. Джун (2009)

Орієнтована на людину, антропоцентрична система охорони здоров’я повинна бути спрямована на те, щоб політико-інституційні взаємодії на всіх рівнях сприяли створенню можливостей для людини, аби вона турбувалась про своє здоров’я, а також здоров’я своїх близьких та громади, що повинно знайти відображення у відповідних політичних практиках

Т. Семигіна (2013)

Оттавська хартія сприяння здоров’ю (1986 р.)

Глобальна програма ВООЗ «Здоров’я для всіх у ХХІ століттті» та європейська програма ВООЗ «Здоров’я-2020»

Перетворення Міністерств охорони здоров’я у багатопрофільні соціально-медичні-просвітницькі відомства

Ухвалення стратегій, орієнтованих передусім на соціальні та цінніснні детермінанти здоров’я, збереження здоров’я здорових людей через їх мотивацію до здоровішої поведінки.

В українських нормативно-правових актах декларується прихильність ідеям сприяння здоров’ю, проте охорона здоров’я в Україні медикалізована й орієнтована на лікування та винятково медичну профілактику хвороб

Панівна культура споживання звела охорону здоров’я до ринку медичних послуг і товарів, тому навіть здоровий спосіб життя орієнтований на зростаюче споживання таких товарів і послуг

І. Васильєва, Д. Місержі (2010)

Основним джерелом інформації стосовно здорового способу життя для молодих людей виступають ЗМІ, передовсім телебачення, а не консультації фахівців

Переорієнтація пріоритетів систем охорони здоров’я з лікування на немедичну профілактику (відповідно до Оттавської хартії)

Орієнтація на соціальні цілі охорони здоров’я, створення засад «сприяючої держави»

Застосування ефективних технологій впливу на моделі поведінки, концентрації фінансових і матеріальних затрат на вирішення найболючіших проблем у цій сфері, з урахуванням, зокрема, необхідності вирівнювання соціально-економічних умов.

1) відповідальність держави за стан здоров’я населення і реалізацію права на охорону здоров’я, контроль за дотриманням стандартів діяльності в охороні здоров’я; 2) міжсекторальний підхід, врахування різнопланових детермінант здоров’я (не лише МОЗ і медичні послуги); 3) доступність та універсальність послуг, що формують базові життєві плани людини (дотримання егалітарно-ліберальних підходів); 4) оперативність і гнучкість реакції політики на потреби та виклики охорони здоров’я; 5) орієнтація політики на відповідальність кожної людини за збереження та розвиток власного здоров’я та здоров’я своїх дітей та свідомий вибір способу життя; 6) активізація участі населення у програмах громадського здоров’я.

Економічна

Правова Соціальна

Організ-на

Політична