Історія України 10 клас

Тема № 1.

Україна на початку XX ст.

Теми, які потрібно розглянути в ході вивчення даної теми.

Урок 1. Україна у складі Російської та Австро-Угорської імперій. Монополізація економіки і банківської справи. Місце української економіки в економіці імперій.

Урок 2. Становище населення. Суперечливі процеси модернізації повсякденного життя. Доля жінки. Посилення міграції українського селянства. Життя і діяльність української діаспори.

Урок 3. Проблеми становлення та консолідації української нації. Процес політизації українського суспільства і національного руху. Українські і загальноросійські політичні партії.

Урок 4. Події революції 1905 – 1907 рр. в Україні. Українська громада у Державній Думі. Земельна реформа П. Столипіна та її вплив на українські землі.

Урок 5. Розвиток культури на початку XX ст. Освіта. Наука, Видатні вчені. Українська преса та видавництва. Здобутки майстрів літератури та мистецтва. Зміни у побуті та звичаях українців. Діяльність національних і спортивно-фізкультурних організаціях. Церковне життя.

Урок 6. Узагальнення матеріалу ( різні види контролю)

Тема № 2. Україна в роки Першої світової війни. Початок Української революції.

Теми, які потрібно розглянути вході вивчення даної теми.

Урок 1. Україна в геополітичних планах Антанти і центральних держав. Ставлення населення і політиків до війни. Заснування Головної української ради у Львові. Союз визволення України. Формування легіону Українських січових стрільців.

Урок 2. Воєнні дії на території України у 1914 році. Захоплення російськими військами Східної Галичини та Північної Буковини.

Урок 3. Воєнні дії на території України в 1915 – 1917 рр. Посилення економічної та політичної кризи в Російській та Австро-Угорській імперіях. Господарська розруха. Життя на фронті і в тилу.

Урок 4. Початок української революції. Політичні партії в під російській Україні. Утворення Центральної Ради. Початок української армії.

Урок 5. Український національний Конгрес. Зміна статусу Центральної Ради. Зміни у політичних настроях, економічному та соціальному становищі населення. Корніловський заколот і Україна. Наростання анархії в Україні. Загострення конфлікту Центральної Ради з Тимчасовим урядом Росії.

Урок 6. Узагальнення матеріалу (різнорівневе тестування). Додаткові бали за презентації до теми.

Тема № 3Український державотворчий процес ( 1917 – 1921 рр.)

Теми, які потрібно розглянути в процесі вивчення даної теми.

Урок 1.Проголошення УНР. Вплив жовтневого перевороту в Петрограді на події в Україні. Боротьба за владу в Києві. Легітимізація Центральної Ради. I – III Універсали ЦР. Внутрішня та зовнішня політика ЦР.Урок 2. Війна радянської Росії проти УНР. IV Універсал.Урок 3. Українська держава у 1918 р.Урок 4. Утворення Директорії.Урок 5. Західноукраїнська Народна Республіка.Урок 6. Боротьба УНР з більшовиками. Утворення УСРР.Урок 7. Війна радянських військ з білогвардійськими арміями Денікіна.Урок 8. Відновлення УСРР.Урок 9. Радянсько-польська війна і Україна.Урок 10. Узагальнення матеріалу (різнорівневе тестування).Тема № 4. Культура і духовне життя в Україні ( 1917 1921 рр.)

Теми, які потрібно розглянути в процесі вивчення даної теми.

Урок № 1 – 2. Культурні здобутки. Стан науки.Урок № 3 - 4. Література і мистецтво.Урок № 5. Наш край . Історія рідного краю в 1900- 1921 рр.Урок № 6. Узагальнення матеріалу (захист презентацій та рефератів.

Література.1.С. В. Кульчицький Історія України 10 клас.2. Інтернет ресурси.

Вивчення нового матеріалу

Робота з поняттями

Індустріалізація — процес створення крупного машинного виробництва. Джерелами засобів для індустріалізації можуть були як внутрішні ресурси, так і кредити, інвестиції капіталів з розвинених країн. В Україні процесс індустріалізації закінчився наприкінці XIX ст.

Поняття модернізації. Основні ознаки модернізації

. Модернізація означає зміни відповідно до сучасних умов, тобто осучаснення. Тому під модернізацією найчастіше розуміють процес оновлення суспільства будь-якої епохи, в тому числі й вдосконалення сучасного суспільства.

У суто науковому сенсі під модернізацією розуміють процес переходу від традиційного, аграрного суспільства до сучасного, індустріального. Модернізаційний процес відбувався в різних сферах: економічній, соціальній, політичній та духовній. Проте за темпами та інтенсивністю змін він був нерівномірним у різних галузях, що й зумовлювало його специфіку в різних країнах.

Основні ознаки модернізації, які охоплюють всі сторони життя суспільства:

• у сфері економіки — впровадження нових технік, технологій, технічний розподіл праці, обмін діяльності, розвиток ринку товарів, грошей та праці;

• у соціальній сфері на першому плані перебуває формування нового типу людини — підприємливої, активної. Зростає соціальна мобільність суспільства, що веде до виникнення нових станів і прошарків, а це, у свою чергу, посилює соціальне напруження. Відбувається перехід від великої патріархальної родини до так званої малої сім’ї з повною рівністю батьків, дітей, чоловіка та жінки;

• у політичній сфері модернізація пов’язана із виникненням централізованих

держав, централізацією та уніфікацією всіх галузей суспільного життя, бюрократизацією управління, включенням широких народних мас у політичний процес, встановленням демократії та демократичних інститутів у суспільстві;

• у духовній сфері відбувається утвердження нової світської системи цінностей, освіта набуває масового характеру. Зростає побутовий, культурний, правовий рівень населення.

Отже, модернізація в різних країнах за неоднакових історичних умов відбувалася еволюційним шляхом поступових реформ та змін або революційним — шляхом переворотів, соціальних конфліктів, революцій.

Етапи модернізації

Модернізаційні процеси, як і будь-які інші історичні явища, проходять у своєму розвиткові певні етапи.

В українських землях процес модернізації збігається з кризою українського традиційного суспільства. Фундаментальними ознаками традиційного суспільства, на думку відомого

захисного соціолога Е. Тофлера, є земля як основа усього життя, економіки, культури; простий розподіл праці та децентралізована економіка; розгалужена соціально-станова диференціація, коли місце в житті людини, в соціальній ієрархії зумовлювалося її походженням; велика патріархальна родина, авторитарний тип влади, незаперечний авторитет церкви в духовному житті суспільства.

Традиційне суспільство було зруйноване промисловою революцією.

Криза традиційного українського суспільства полягала у децентралізації економіки. Окремі українські землі, культурно-територіальні регіони — Слобожанщина, Малоросія-Україна, Новоросія, Правобережжя, західноукраїнські землі — не були пов’язані між собою спільними економічними інтересами. Економічні зв’язки між ними мали несистематичний, усталений характер. Утверджувалася тенденція самобутнього розвитку новоприєднаних територій, наприклад у Н аддніпрянщині — степової та

правобережної України. Вкрай нерівномірним був і соціальний розвиток в українських землях. Станова еліта, що сформувалася зі старшинської аристократії, тобто аристократичних родів, традиційного українського суспільства збереглася лише на двох українських територіально-етнічних масивах — Слобожанщині та Лівобережжі. На півдні формувалося так зване «нове дворянство», яке включало не лише український елемент, але й російський, чужоземний. На Правобережжі соціальна еліта була спольщена. У західноукраїнських землях функції соціальної еліти перебрало на себе греко-католицьке духовенство. У політичному житті українського населення державна традиція нехтувалася, що відбувалося шляхом інтеграції української спільноти до політичних структур інших держав — Росії, Австрії, Польщі, Румунії, Угорщини.

У культурній сфері криза українського традиційного суспільства виявлялася у нехтуванні національними традиціями і формами в освіті, церковному житті, мистецтві.

У Наддніпрянській Україні система освіти, наприклад, зазнала русифікації, що було цілеспрямованою політикою російського уряду; в Г аличині — полонізувалася, в Буковині — онімечувалася та румунізувалася, у Закарпатті — мад’яризувалася тощо.

Наступна віха у модернізаційному процесі в Україні — це промисловий переворот (промислова, технічна революція), сутністьякого полягала у переході від ручної до машинної праці. У різнихкраїнах, у різні історичні періоди промисловий переворот, або революція, мали свої особливості. В українських землях (у більш завершеному вигляді в Наддніпрянщині) промисловий переворотпройшов дві стадії:

• у 40–50-ті рр. XIX ст. промисловий переворот розпочався в легкій промисловості і був ініційований «знизу» завдяки підприємницькій активності окремих вихідців з різних соціальних груп — дворянства, купецтва, міського населення, кріпосних селян;

• у 60–80-ті рр. XIX ст. промислова революція триває й охоплює галузь важкої промисловості, транспорту. Тут ініціатором змін в економіці виступає уряд, що було зумовлено його невдачами, прорахунками в зовнішньополітичній та військовій сферах (Кримська війна), які засвідчили неефективність та відсталість економіки Російської імперії. Словом, промислова революція на цьому етапі відбувалася «зверху» і була пов’язана з інтенсивними процесами індустріалізації економіки окремих українських територій, зокрема півдня.

Наступний етап модернізаційних процесів в Україні характеризується формуванням ознак індустріального суспільства. Класична модель індустріального суспільства передбачає:

• у галузі економіки — створення нової енергетичної бази, пов’язаної з продукуванням замість сили м’язів, води, сонця, вітру нових енергетичних джерел — нафти, вугілля, газу, електричного струму, а також суцільну індустріалізацію (виробництво машин заради машин), виникнення корпорацій, ринкової економіки;

• у галузі соціальній — процес переходу до малої сім’ї, зростання соціальної мобільності, бурхливу урбанізацію внаслідок переміщення виробництва з села до міста, «з поля — на завод»;

• у галузі політичній — формування громадянського суспільства, демократичних свобод та правової держави;

• у духовній сфері — перехід від аристократичної до демократичної культури. Освіта будувалася за фабричною моделлю, оскільки основна її мета полягала в тому, щоб навчити пунктуальності, механічної одноманітної праці. Відбувався розвиток та виникнення нових каналів комунікації, таких як поштова служба, преса, радіо, телеграф, телефон тощо;

• у психологічній сфері — нові засоби комунікації, що збільшували кількість інформації здалеку, внаслідок чого місцеві інтереси відступали, пробуджувалася національна свідомість.

Поети прославляли «національний дух», історики відкривали «забутих героїв», літературу, фольклор, композитори створювали національні гімни. «Все це сталося саме тоді, — стверджує американський соціолог Е. Тофлер, — коли виникла потреба індустріалізації. Коли ми осмислимо індустріальну потребу інтеграції, стане очевидним і смисл поняття національної держави». На його думку, нації — це не «духовні утворення», або «ментальні спільноти», або

«спадщина пам’яток», нація — «це феномен Другої хвилі… сплав двох складових: уніфікованої політичної системи та уніфікованої економіки».

Регіональні особливості модернізації

В Україні модернізаційні процеси мали свої особливості. Початок модернізації тут припадає на другу половину XVIII ст. У Наддніпрянській Україні цей процес був пов’язаний з ліквідацією решток автономного устрою в політичній сфері, «тихою» революцією в соціальній сфері, перетворенням української старшинської верхівки на російське дворянство, централізацією та бюрократизацією управління російською імперською машиною. Модернізаційні тенденції в духовному житті збігалися з першими кроками українського культурно-національного відродження.

У західноукраїнських землях модернізаційні імпульси стали відчутними внаслідок включення їх до складу Австрійської держави і проведення віденським урядом широкої програми реформ, що призвели до важливих зрушень в економічній, соціальній, культурній та релігійній галузях життя українського населення Галичини, Буковини та Закарпаття. Якщо модернізаційний процес в східно- та західноукраїнських землях розпочався майже одночасно, то його перебіг на цих територіях мав свої особливості й динаміку. Оскільки, вважає російський дослідник Б. Миронов, модернізація — це

нерівномірний процесс у різних сферах суспільства (політичній, соціальній, економічній, культурній), то за рахунок однієї з найбільш розвинених сфер можна подолати відсталість інших.

З огляду на історичні традиції, стан політичного життя, соціально-економічний потенціал двох українських макрорегіонів, процес модернізації в Наддніпрянській Україні починався з економіки, а в західноукраїнських землях — з політичних реформ австрійського уряду, піком яких стала революція 1848 р., що принесла українському населенню Галичини, Буковини та Закарпаття скасування кріпацтва та надання виборчих прав.

Україна в Першій світовій війні

Перша світова війна стала важким випробуванням для українського народу. Через територію України проходила лінія фронту, яка розділяла не тільки ворожі армії, але й український народ на дві частини. Регіони Галичини і Н аддніпрянської України, які не потрапляли безпосередньо в зону бойових дій воюючих армій, ставали їх найближчим тилом і несли на собі важкий тягар постачання, розквартирування військ, лікування поранених,

розміщення сотень тисяч біженців та евакуйованих

Особливого драматизму перебігу війни на території України надавала та обставина, що в арміях противників — Росії, з одного боку, і Австро-Угорщини, з іншого, — воювали українці. Отже, для України війна набула братовбивчого характеру. Тобто українці вимушені були вбивати один одного заради інтересів двох імперій.

На початку війни частина українців була переконана, що ціною допомоги одній з воюючих сторін можна буде домогтися поліпшення свого національно-культурного становища. Та ці сподівання швидко розвіялися. Охоче використовуючи людські й матеріальні ресурси України для ведення війни,

Росія та Австро-Угорщина не поспішали створювати Українську автономію. Навпаки, окупація Галичини російськими військами у 1914 — на початку 1915 р. супроводжувалась таким розмахом русифікації і такими масштабами репресій проти українства, що це викликало обурення в усьому цивілізованому світі.

У ході війни дедалі більше українців, як членів українських національних партій, так і позапартійних громадян, переконувалися, що Російська та Австро-Угорська імперії жодним чином не враховують національних інтересів українців. За цих умов національно-визвольний рух набував дедалі радикальніших форм.

Участь у воєнних діях мільйонів українських селян, мобілізованих до російської і австро-угорської армій, істотно змінила їх.

Війна сприяла росту національної свідомості. На питання «Хто ви?» вони відповідали «православні» або «полтавці» чи «чернігівці». Надзвичайно рідко говорили «українці», ніколи — «поляки» чи «росіяни». Але, потрапивши в багатонаціональні за своїм складом військові з’єднання, спілкуючись щоденно з представниками інших національностей, вони швидко усвідомлювали свою

етнічну приналежність. Усвідомленню українськими солдатами себе як представників окремої нації сприяло їх спілкування з населенням окупованих територій, зокрема західноукраїнських, де люди розмовляли зрозумілою для них мовою.

Українська революція 1917–1921 рр. (Визвольні змагання 1917–1921 рр.) — це черга подій, метою яких було політичне самовизначення українського народу шляхом поновлення та захисту державності.

Визначальний вплив на початок Української революції мала Лютнева (1917) революція в Росії, яка сприяла поваленню самодержавного режиму та утвердженню демократії.

Під її впливом на території України посилюється національно-визвольний рух, який переростає в Українську революцію. Її головний історичний зміст — боротьба українського народу за своє національне і соціальне визволення, створення власної соборної демократичної держави зі справедливим суспільним устроєм.

Після кількох років тяжкої боротьби на декількох фронтах незалежна Україна зазнала поразки й, зрештою, українські землі залишилися поділеними між СРСР, Польщею, Румунією та Чехословаччиною.

Протягом цього періоду на етнічних українських землях було створено декілька держав, які відстоювали ідею незалежності.

Визвольні змагання були пов’язані також з боротьбою протии масштабної зовнішньої агресії. В умовах громадянського непокою помітну роль відігравали також місцеві «самостійні» керівники: українські отамани, повстанці.

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Економічна криза 1900–1903 рр.

. Як уже зазначалося, на початку ХХ ст. господарство України пережило економічну кризу.

Це була світова економічна криза, яка охопила країни Європи наприкінці ХІХ ст., але в Україні вона найбільш гостро виявилась у 1900–1903 роках. Економічна криза стала своєрідним каталізатором реалізації потенційних можливостей регіону. Загостривши конкуренцію та посиливши поляризацію підприємств, вона змусила буржуазію максимально сконцентрувати та об’єднати зусилля.

Робота з схемою

Працюючи з даною схемою, учні повинні вчитися встановлювати причинно-наслідкові зв’язки й визначити передумови, які призводять до концентрації виробництва й утворення монополій.

Завдання

1. Як ви вважаєте, чому масштаби економічної кризи в Україні була глибшими, ніж у Росії? Відповідь обґрунтуйте.

2. Поясніть, чим був викликаний процес концентрації виробництва і до чого він призвів.

Основні ознаки розвитку української промисловості

Робота з джерелами інформації в малих групах

Учні опрацьовують ряд історичних джерел, які характеризують розвиток промисловості в Н аддніпрянській Україні на початку ХХ ст. Шляхом поєднання розповіді вчителя та інформації з додаткових джерел учні характеризують основні ознаки розвитку української промисловості.

Повідомлення в газеті «Ранок Росії» (1907 р.)

«Ні для кого не було таємницею, що в залізоробній промисловості влада «Продамету» майже безмежна. Перефразувавши слова Людовіка ХIV, вона з гордістю може сказати: «Металургія — це я».

Поклавши в основу своєї діяльності ясно й виразно сформульований принцип, що не залізо існує для споживача, а споживач існує для заліза, «Продамет» з найперших кроків свого існування рішуче повів лінію в чітко зазначеному напрямку і продовжує благополучно вести її і в наш час».

Частка України в промисловому виробництві Російської імперії

Висогін про залежність від іноземного капіталу

«Трамвай і конка — найвигідніше й найприбутковіше комерційне підприємство. Ось чому іноземні капіталісти, як хижі ворони, зграями налітають на кожне місто, де тільки постає питання про прокладання конки чи трамвая… І начебто схоже на те, що прийшли чужоземці в Харків, завоювали його, обклали обивателів 50-копійковою даниною і щороку відвозять цю данину за свій кордон. Бельгійці радісно підраховуватимуть прибуток, а місто, як і колись, буде без бруківок, без світла, без благоустрою. Міська дума змушена буде збільшувати податки в той час, коли поруч під боком місто має такі золоті розсипи, як трамвайна справа… Проте на цих золотих розсипах господарюватиме не місто, а чужоземне бельгійське товариство».

Структура промислового виробництва в Україні (1912 р.)

№

п/п

 

Галузі виробництва

 

Валова продукція

(в %)

1 Гірнича, гірничозаводська, металургійна, добування й обробка мінералів

45,9

 

2 Харчова промисловість 36,2

3 Обробка металів і виробництво машин 10,4

4 Обробка дерева 2,1

5 Хімічна промисловість 1,8

6 Текстильна промисловість 1,5

7 Інші галузі виробництва 2,1

Завдання

1. Охарактеризуйте основні ознаки розвитку промисловості Наддніпрянської України на початку ХХ ст.

2. Які галузі і чому переважали в структурі промислового виробництва України?

3. А які галузі виробництва не розвивалися і чому?

4. Які факти свідчать про те, що промисловість України розвивалася однобічно?

5. Яку роль відігравав іноземний капітал у розвитку промисловості в Україні?

6. Як поява монополій впливала на економічну ситуацію в країні?

Висновок. На початку ХХ ст. Україна за рівнем концентрації промислового виробництва в основних галузях не тільки домінувала в Російській імперії, а й посідала одне з перших місць у світі.

П’ять найбільших південних металургійних заводів (Юзівський, Дніпровський, Олександрійський, Петровський, Донецько-Юр’євський) продукували майже 25 % загальноросійського чавуну.

Заводи Бродського, Терещенка, Харитоненка, Ярошинського та Бобринського виробляли 60 % загального обсягу цукру-рафінаду Російської імперії.

На великих підприємствах в Україні працювало понад 44 % усіх робітників. На початку сторіччя виростають могутні синдикати «Продвагон» (1901), «Продамет» (1902), «Трубопродаж» (1902), «Гвоздь» (1903). Це були досить потужні об’єднання. Наприклад, утворений 1904 р. синдикат «Продуголь», до якого входили 18 окремих акціонерних товариств, контролював 75 % видобутку кам’яного вугілля у Донецькому басейні. Проте, приносячи буржуазії надприбутки навіть за кризових умов, монополії водночас гальмували господарський розвиток, заважали технічному прогресу, звужували сферу регулюючої дії ринкових відносин.

Монополістичні об’єднання України були тісно пов’язані не тільки з російською буржуазією, а й з іноземним капіталом. Могутній синдикат «Продуголь» фактично цілком контролювався французькими інвесторами. Місцевий виробник витіснявся з ринку, а більша частина прибутків, одержаних за рахунок монопольних цін та державних військових замовлень, вивозилася за кордон.

Важливою особливістю промислового розвитку України був нерівномірний розвиток її регіонів. Якщо Південь України досить швидко перейшов на капіталістичні рейки і бурхливо розвивав промислове виробництво, то південно-західний регіон, в якому домінував дрібнобуржуазний уклад, орієнтувався переважно на аграрний сектор. Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України. Поступово в українських землях склалася певна спеціалізація промислових районів. Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн — марганцевої, Кривий Ріг — залізорудної, правобережжя і певною мірою Лівобережжя — цукрової. Українські землі наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. стали одним з провідних промислових районів Російської імперії. Саме тут 1913 р. вироблялося 69 % загальноросійської продукції чавуну, 57 % сталі та 58 % прокату.

На Україну у цей час припадало 20 % усієї продукції машинобудування та металообробної промисловості Росії.

Розвиток сільського господарства

Робота зі схемою

Робота з джерелами інформації в малих групах

Джерело 1

Учням надається фотографія сільськогосподарської техніки та видів діяльності селян.

Характеристика стану зерновиробництва

 На 100 га

посівної площі

сільських жителів

Урожай

пшениці з 1 га

на початку ХХ ст.

Один сільський

Житель виробляв

пшениці (в т)

Франція 84 1,4 1,7

Німеччина 107 2,2 2,0

Англія  79 2,4 3,0

Україна 109 1,6 0,8

 

Н. Полонська-Василенко про поміщицькі та селянські господарства

«Управління латифундій здебільшого нагадувало адміністрацію великих капіталістичних підприємств з управителями та великим штатом службовців. У тих господарствах десятки тисяч найманих робітників працювали в цукроварнях, млинах, цегельнях, заводах для переробки сировини. У той час як латифундії зростали й перетворювалися на сільськогосподарські фабрики, дрібноземельні та середньоземельні поміщики зі значними

труднощами вели свої господарства, не спроможні конкурувати з земельними магнатами, купувати сільськогосподарські машини, наймати потрібне число робітників.

У приватній власності деяких селян було по кілька сотень десятин. Такі селяни мали худобу, сільськогосподарські машини, млини, наймали робітників і характером своїх господарств мало відрізнялися від поміщицьких. Водночас десятки тисяч селян не мали ні землі, ні худоби і змушені були іти в найми до поміщиків, заможних селян, працювати в різних промислових підприємствах, на цукроварнях, в шахтах. Позбавлені можливості користуватися надільною землею за браком реманенту, вони здавали її в оренду заможним селянам».

Зі спогадів Павла Скоропадського

«Нам оголосили, що будуватимуть для нас селянську хату і що ми повинні допомагати робітникам у вільний від уроків час. До нас приставили дядька Явла. Він нас вчив, як з маленькими сокирами в руках обтісувати колоди, робити зарубки тощо. Через місяць хата була вже під солом’яним дахом; тут, у комірчині, знаходилось усе необхідне для селянського господарства. Потім нас повели в поле неподалік току і заявили, що це поле нам дідусь віддав і ми його повинні підготувати під пшеницю, засіяти, а восени, якщо хліб вродить, то дідусь урожай у нас купить. Той же Явло почав навчати нас орати і поганяти биків; через кілька днів і брат, і я вже подолали основні труднощі, навчилися вести плуг, щоб не було «огріхів», і дуже поважно покрикували на биків «цоб», «цобе».

Потім від руки засівали зоране нами поле. Надзвичайно переживали, піде дощ чи ні. Дощ пішов, і ми дуже раділи, коли з’явилися перші ряди. Уродив хліб. Ми молотили його ціпами, а потім урожай звезли волами до діда».

Завдання

1. Використовуючи дані історичні джерела, охарактеризуйте стан сільського господарства Наддніпрянської України на початку ХХ ст.?

2. Які види господарств існували в аграрному секторі Наддніпрянської України на початку ХХ ст.

3. Як ви гадаєте, чому в цей період занепадає багато поміщицьких господарств?

4. Чи використовувалася сільськогосподарська техніка? В яких саме господарствах і чому?

5. Чому на початку ХХ ст. тривала міграція українських селян? До яких регіонів емігрували селяни?

6. На основі спогадів Скоропадського опишіть, як селяни ставилися до процесу праці.

Висновок:

в аграрному секторі України на початку ХХ ст. налічувалося понад 32 тис. поміщицьких господарств. Частина з них, переважно великі земельні латифундії, перейшла на капіталістичні рейки, створивши ефективні, багатогалузеві господарства.

Органічно вписалися у нові умови господарювання маєтки Кочубея, Терещенка, Харитоненка та ін. Решта ж поміщиків, не пристосувавшись до буржуазних відносин, були змушена продавати свої землі. (Протягом 1877–1905 рр. дворяни Півдня України продали майже половину своїх володінь.) Перетворення землі на товар кардинально змінило життя не тільки дворянства, а й селянства.

У пореформений період інтенсивно розгорнувся процес його майнової диференціації. Характерною ознакою цього процесу було не просто розшарування, а катастрофічна поляризація: 1917 р. частка заможних господарств (понад 15 десятин) досягла 5,1 %, а відсоток безземельних та малоземельних селян в Україні сягнув 80,5 %.

Селяни продовжували сплачувати викупні платежі, численні податки та виконувати натуральні повинності. Тому соціальне становище українського селянства залишалося складним.

V. Узагальнення та систематизація знань

Заповнення таблиці

Економічний розвиток Наддніпрянської України на початку ХХ ст.

Промисловість Сільське господарство• концентрація виробництва,

• утворення монополій,

• спеціалізація районів,

• значний вплив іноземного капіталу,

• нерівномірний розвиток українських

регіонів,

• вищі від загальноімперських темпи

розвитку,

• перетворення України на один з го-

ловних промислових районів Росій-

ської імперії

• збереження великих поміщицьких латифундій;

• перетворення землі на товар;

• посилення майнової диференціації селянства;

• посилення експлуатації народних мас;

• загострення проблеми аграрного перенаселення

 

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Характер економіки західноукраїнських земель

Робота зі схемою

Завдання

1. На основі даної схеми дайте загальну характеристику стану економіки західноукраїнських земель.

2. Які особливості розвитку промисловості ви можете відмітити порівняно з попереднім періодом?

3. Як ви вважаєте, чому саме нафтовидобування і деревообробна промисловість стали основними галузями української промисловості?

4. Як кріпосницькі пережитки впливали на стан сільського господарства?

Розвиток промисловості та сільського господарства

Робота з джерелами інформації в групах

Галицький економіст про економічну ситуацію на західноукраїнських землях

«Вироби з тканини і прядива. Від сорочки аж до килиму, залізні й металеві вироби, знаряддя, машини, добрива, вироби шкіряної промисловості, хімічні вироби — словом, усе, чого потребує людина від колиски аж до могили, майже усе імпортуємо, купуємо, позичаємо у чужих».

Завдання

1. Яку особливість у розвитку західноукраїнської промисловості розкриває даний документ ?

2. Як ви вважаєте, чому така ситуація склалася в західноукраїнських землях?

За даними перепису населення 1900 р.

«…З усієї кількості українців Галичини власне землеробів було 94 %, робітників — 1,4 %, службовців — українців взагалі майже не було.

До Львова стікається українська людність, але співвідношення між різними національними групами залишається майже незмінним: трохи більше половини поляків…

Місто Львів у середині століття налічувало 70 тисяч мешканців, у кінці століття — 160 тисяч. Львів залишається одним з найзначніших міст імперії — п’ятим за чисельністю після Відня, Будапешта, Праги і Трієста.

Упродовж другої половини століття Львів стає великим залізничним вузлом».

Завдання

• До кожного абзацу цього документа зробіть висновки про певні ознаки розвитку економіки західноукраїнських земель.

Зі спогадів гуцулки Марічки про її подорож до міста

«Ждемо. Аж приїхало таких возив, возив. А дим идет з передньої машини. Людей багато и всі бігом у вози сідати. Учитель казав мині йти, бо я ни знала, єк тото. Так боялася, але як сіла, то вже би хотіла цим їхати. Так сиди, єк у хаті. И тепло, и лавки.

Идет колісцема машина, а так дуже фуркотить. Вулиці у місті такі, що боками стежки, а посередині вулиця. Стежками идут люди, а вулицею фіри. Стежками у вечір світла горе, а в нас такого нима. То ни своє село, і люди чужі».

Завдання

1. Що вразило дівчинку під час подорожі до міста?

2. Що привернуло вашу увагу в цій розповіді?

Висновок:

на початку ХХ ст. у західноукраїнських землях важкої промисловості майже не існувало. Машинобудування було розвинено слабко. У Закарпатті діяли металургійні заводи, де виплавляли чавун. На цих підприємствах використовувалася застаріла техніка.

Протягом 1905–1906 pp. виникло понад 50 акціонерних компаній з видобутку нафти, найбільшими з яких були «Галицьке-Карпатське товариство», компанія «Східниця», компанія «Галичина». Прискорився процес концентрації підприємств у нафтовій промисловості. Найбільші 15 підприємств виробляли 75 % нафти, що видобувалася в Галичині.

Значним був вплив іноземного капіталу. Так, найбільший хімічний завод у Сваляві, збудований у 1910–1911 pp., належав будапештській компанії «Сольва», акціонерами якої, окрім австрійських, були англійські, французькі та американські підприємці.

Створивши банки, акціонерні товариства, концерни та інші монополістичні об’єднання, іноземні підприємці оволоділи основними галузями промисловості Західної України.

Будівництво залізниць велося переважно зі стратегічних міркувань. Протягом 1870–1910 pp. залізнична мережа в усій Галичині зросла на 1 430 км. У 1910 p. вона становила 4 120 км. Незважаючи на це, західноукраїнські землі були гірше забезпечені залізницями, ніж розвинені країни Європи, а також західні про-

вінції Австро-Угорщини.

Економічна відсталість західноукраїнських земель позначалася на соціальній структурі населення. Наприкінці XIX — на початку XX ст. зросло міське населення Західної України. Так, кількість мешканців 19 галицьких міст протягом 1880—1910 pp. збільшилася на 62,8 %. Попри зростання населення міст, західно-українські землі були відсталими провінціями Австро-Угорської

імперії. У промисловості Галичини на початку XX ст. було зайнято лише 9 % населення, а в сільському господарстві — 77 %. На Буковині в 1900 p. сільським господарством було зайнято 75 % населення. У Закарпатській Україні в промисловості працювало не більш ніж 5 % населення.

Головну частину продукції давали галузі, що займалися видобуванням і первинною переробкою місцевої сировини, — лісова, лісопильна і нафтоозокеритна. Незважаючи на значні зрушення наприкінці XIX — на початку XX ст., становлення фабрично-заводської промисловості на західноукраїнських землях ще не завершилось.

Становище українського населення

 Соціально-економічне і політичне становище українців на початку ХХ ст., як і в попередній період, залишалося тяжким. Зростання промислового виробництва не супроводжувалося поліпшенням становища робітників. Економічний та соціальний гніт також відчували на собі селяни. Відбувалася

дискримінація українського населення у кожній сфері народного

господарства.

Робота з документами

Н. Полонська-Василенко про становище українських селян

«У Галичині становище селян погіршувала та обставина, що дідичами переважно були поляки. Поляки обіймали також всі адміністративні посади, в їхніх руках був суд. У ХХ ст. число селянських страйків постійно зростає. 1902 року страйк, в якому взяло участь 200 000 селян, охопив усі східні частини Галичини. Селяни виявили надзвичайну стійкість, і дідичі змушені були піти на поступки. У 1906 році до 30 000 селян зібралися до Львова з вимогами не тільки економічних полегшень, але й політичних свобод та загального виборчого права. Разом з тим вони вимагали продажу поміщицьких земель. Страйки — з одного боку, масовий вихід селян на сезонні роботи — з другого, підривали поміщицькі господарства».

Завдання

1. Чим можна пояснити важке становище українського селянства на західноукраїнських землях?

2. Які форми протесту використовували селяни для покращення свого становища? Якими були їхні вимоги?

Зі спогадів Д. Купляка

«Мої батьки були малоземельними. Хліба нам вистачало, але вже на взуття чи убрання треба було заробляти. Перед війною 1914 р. мої рідні постійно виїжджали на сезонні роботи до Німеччини. Із захопленням слухав я оповідання про життя іншого народу».

Зі спогадів Павла Скоропадського

«Діяльність агентств з вербовки за океан із початком століття набула широких масштабів. Будь-який агент, що завербував сім’ю до Канади, одержував п’ять доларів за чоловіка й по два долари за кожного члена сім’ї».

Завдання

1. Що об’єднує ці два документи?

2. Як ви вважаєте, чому на початку ХХ ст. тривала еміграція українських селян? Який характер вона мала?

Робота з таблицею

Розвиток кооперативного руху• Був дуже поширеним. Найбільшого поширення набули кредитно-позикові і споживчі кооперативи;

• центром керівництва кооперативним рухом став «Ревізійний союз українських кооперативів»;

• кооперативи матеріально підтримували дрібних виробників, допомагали зміцнити господарське становлення українських селян, стримували процес обезземелення селян, допомагали їм збувати сільськогосподарську продукцію, сприяли росту національної свідомості

Узагальнення та систематизація знань

• Порівняйте економічний розвиток західноукраїнських земель з розвитком Наддніпрянської України.

Висновок: у цілому у промисловості українських земель, що перебували в складі Австро-Угорщини, на початку XX ст. намітився значний прогрес. Проте у Східній Україні процес індустріалізації відбувався більш швидкими темпами. Промисловий переворот проходив повільніше і до початку Першої світової війни ще не завершився. Західний регіон, як і вся Україна на початку XX ст., істотно відставав від провідних країн світу. Це стало

результатом насамперед грабіжницької антиукраїнської політики Австро-Угорської імперії, збереження численних пережитків через засилля іноземного капіталу.

Завдання

Іван Франко у 1907 р. писав: «Наш бідний, довгі роки систематично гноблений і оглуплюваний народ власною силою й енергією підіймав себе з понижуючого стану… та з радісною впевненістю глядить у свою кращу будучність».

1. Про яку зміну у селянських настроях говорить І. Франко?

2. Н а чому було засноване його твердження?

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Становище населення

Населення України під владою Російської імперії з 1863 до 1897 рр. збільшилося з 13,4 млн чоловік до 23,4 млн.

З кінця 50-х до кінця 90-х рр. XIX ст. населення західноукраїнських земель зросло з 3,9 млн чоловік до 5,9 млн.

Завдання учням

• Підрахуйте у відсотках зростання населення в українських землях, що перебували у складі Російської та Австро-Угорської імперій. Де зростання відбувалось швидше?

.

На 1900 р. 95 % населення займалося сільським господарством, і лише 1 % був зайнятий у промисловості.

Понад 100 тис. осіб жили на прибуток від капіталу, нерухомого майна, займалися торгівлею. Прошарок української інтеліґенції становив не більше 15 тис. чоловік. Наприкінці XIX ст. на території України, що була під Росією, лише 5,6 % українців проживало у містах, а понад 94 % — у селах; у Галичині частка міських жителів серед українців становила близько 10 %.

• Чому в містах проживало так мало українців?

Умови розвитку капіталізму в Російській імперії, в тому числі в Україні, давали капіталістам можливість здійснювати більш жорстоку, порівняно з іншими капіталістичними країнами, експлуатацію. Поряд з тим до 1913 р. по країні знизилась тривалість робочого дня з 11–12 до 9,5–10 годин.

Якщо у 80-х рр. XIX ст. місячна зарплата становила близько 12 руб. в місяць (144 руб. на рік), то за 1904–1913 рр. середня заробітна плата в галузях обробної промисловості виросла з 205 до 264 руб. в рік.

У 1884 р. грошове утримання губернаторів становило від 5 до 8 тис. руб. на рік, а віце-губернаторів — від 2570 до 4350 руб. Вчителі отримували зарплату від 500 до 650 руб. на рік.

Ціни на деякі товари

Готовий одяг можна було придбати за цінами: свитка — за 3–12 руб, шапка з барана — 2 руб., шапка 75 коп., кашкет — 50 коп., полотняна сорочка 1–3 руб., полотняні штани — від 75 коп. до 1 руб. 50 коп. Також в основному на замовлення шили чоботарі. Товар купував сам замовник на ярмарку. На ярмарках пару чобіт продавали по ціні 2–10 руб., пару черевиків — 1–2 руб. На базарах продавали: простий віз 8–20 руб., окований віз — 15–20 руб., сани — 4–6 руб., простий візок без оковування — 8–12 руб., окований візок — 15–20 руб. Ложка на базарі коштувала від 2 коп. до 6 коп. На базарах малу бочку продавали по 40–90 коп., бочку — 90 коп. — 10 руб., відро — 12–30 коп.

Зарплата робітника в 1913 році складала 30 руб. на місяць, гласного міської Думи — 250 руб. на місяць. Найдешевший буханець хліба коштував п’ять копійок, кілограм картоплі — дві-три копійки. М’ясо — 30–35 копійок за кілограм, яблуко — дві-три копійки штука. Сорочка чи штани — близько карбованця, чоботи — близько п’яти карбованців. Плата за невелику квартиру — 75– 300 карбованців на рік.

Суперечливі процеси модернізації повсякденного життя

Це питання розглядається в групах.

1-а група

Учням надаються текст .

* Джерела вчителі добирають індівідуально.

Населення Черкас за 40 років (1870–1910) збільшилось майже втричі — з 13 914 до 39 649 чол. На початку XX ст. у місті були переважно одноповерхові будинки, часто криті соломою. Тільки центральна частина в районі Соборної площі мала міський вигляд. Тут проживали багаті мешканці, працювали адміністративні заклади, банки, контори. Для панівних верств населення існували декілька закладів культури: міський клуб, два громадських зібрання, комерційні й офіцерське зібрання, два кінотеатри і дві бібліотеки.

Завдання

• За текстом та фотографіями виділіть головні ознаки міст Наддніпрянської України.

2-а група

Прочитайте текст та дайте відповідь на запитання.

Селянський побут відрізняється патріархальністю. Селянська родина вставала о 4 годині ранку, і до пізнього вечора в будь-яку пору року день був заповнений роботою. За столом хазяїн різав хліб і роздавав усім, першим починав трапезу. Їли зазвичай з однієї миски, по черзі наповнюючи ложки, розмовляти

і сміятися заборонялося…

Родини робітників тулилися в так званих квартирах ліжково-комірчиного типу. Вся обстановка комірчини — це дошки для постелі, іноді матрац, стіл, 2–3 табуретки, скриня, декілька кухонних горщиків.

Родини кваліфікованих робітників нерідко мали підсобні господарства (присадибні ділянки, худобу, косовиці), повноціннішим було харчування; вечорами лагодили, шили, майстрували, пекли, читали.

Висококваліфіковані робітники виписували журнали, брали книжки в заводських і земських бібліотеках. Поступово робітники знайомилися

із самодіяльним театром, кінематографом, осередками поширення культури ставали народні будинки, недільні школи.

Відсоток освічених серед робітників був значно вищий, ніж серед селянства. Взагалі культурний рівень трудящих був низький.

У дворянських родинах великого значення надавали вихованню дітей. Дворяни своїх дочок віддавали до приватних пансіонів й інститутів шляхетних дівчат, для синів кращою вважалася військова кар’єра.

Запитання

• Які зміни у повсякденному житті відбулись в кінці ХІХ — на початку ХХ ст.?

3-я група

• Як ви розумієте нижченаведене висловлювання?

Індустріалізація зробила з людьми ще одну дуже болючу хірургічну операцію без наркозу — вона розділила їх з природою…Уновому суспільстві перевагу отримали ті, кого раніше на загал засуджували, — індивідуалісти, непокірні родовим кланам, які прагнули новизни та волі. У цьому світі вже не було звичного розподілу на старших і молодших; відтепер усі були «дорослими»,

«повнолітніми».

Доля жінки

Під час розповіді вчителя учні заповнюють таблицю «Зміна ролі жінки в суспільстві».

Що нового з’явилось у становищі

жінки в суспільстві

Що не змінилось у становищі жінки

в суспільстві

   

. На початку свого виникнення робітнича та заробітчанська сім’ї мало чим відрізнялися від селянської. Це значною мірою визначало їх традиційний уклад, який був дуже подібний до батьківських сімей на селі. Проте у внутрішньосімейних стосунках, у

розподілі родинних обов’язків, становищі молоді щораз більше були помітні зміни в бік рівноправ’я та незалежності між чоловіком і жінкою, батьками і дітьми.

Уже на початку XX ст. сім’я кадрових робітників істотно відрізнялась від селянської. Кількість дітей у ній була меншою, аніж у селянській.

Селянська сім’я залишається доволі замкненою виробничо-споживчою одиницею з дотриманням усіх традиційних культурних звичаїв і обрядів.

За даними Всеросійського перепису населення 1897 р., середні показники чисельності української сім’ї були такі: Харківська губернія — 6,2 особи; Таврійська і Катеринославська— 6,1; Полтавська, Чернігівська, Волинська і Київська — 5,7; Подільська — 5,2 і Бесарабська — 5,1 особи. Подібні показники були характерні для Галичини, Буковини, Закарпаття.

В українців наприкінці XIX ст. були досить демократичні внутрісімейні стосунки, які базувалися на звичаєво-спадковій системі. Про це свідчить майже рівномірний розподіл батьківського майна між усіма членами родини, у тому числі й поміж доньками. Жінка (дружина, донька) нарівні з усіма мала право на особисте майно, яке вона могла придбати за власні гроші.

Незалежність жінки зростала у простих сім’ях, оскільки в них було лише два дорослих робітники. Тут жінка вважалась рівно- правним партнером. Важлива роль жінки відбилася в приказці: «Чоловік за один кут хату тримає, а жінка — за три». Традиція рівноправного становища жінки протягом віків була важливою запорукою міцності української сім’ї. Своєрідність майнових відносин позначалась і на подружніх взаєминах, які в українській родині, як правило, характеризувалися злагодою.

Докорінний злам у суспільних стосунках, поступове завоювання жіночою статтю прав на освіту призвели до появи наприкінці ХІХ ст. (1891–1892) 233 жіночих гімназій Міністерства народної освіти, 31 жіночої гімназії відомства імператриці Марії, 56 приватних жіночих навчальних закладів з курсом гімназій і прогімназій, 30 інститутів, 40 жіночих єпархіальних училищ та інших закладів.

Кількість дівчат, які в 1889 р. вступили до шкіл Херсонської губернії, виявилася навіть на 2 % більше від кількості хлопців, що розпочали навчання цього ж року.

Відповідно до перепису 1897 р., грамотність складала 21,1 % (29,3 серед чоловіків і 13,1 % для жінок). До 1914 р. вона досягла лише 27 %.

Посилення міграції українського селянства

За рахунок імміграції в Україну, стихійної, зумовленої потребами у робочій силі для зростаючих капіталістичних підприємств, кількість українців серед народонаселення на території України зменшилась протягом XIX ст. з 90 % до 80 %. Кількісно зросли національні меншини: як за рахунок природного приросту, так і за рахунок поповнення земляками із сусідніх територій.

Насамперед це стосувалось росіян. Наприкінці XIX ст. їх кількість серед усього населення України становила майже 12 %. На Лівобережжі та Півдні росіяни разом з русифікованими українцями становили більшість міського населення. На Правобережжі найчисельнішою меншиною були поляки, які тримали першість (60 %) серед усього

дворянства України. Найбільший природний приріст з національних меншин спостерігався серед євреїв. Найбільшим з єврейських осередків світу вважалася Одеса. Тут євреї становили більше половини всього населення міста.

Національні меншини в Україні зосереджувалися у містах і промислових селищах. Сільське ж господарство традиційно залишалося сферою діяльності переважно українського населення.

Українці — хлібороби з діда-прадіда — не спокушалися міським життям. Вони прагнули як споконвічні хлібороби укоренитися на землі предків. Однак цьому не сприяла малоземельність а іноді й цілковите обезземелення селянства, якими супроводжувався процес утвердження капіталістичного ладу в Україні під владою обох імперій.

Друга половина XIX — початок XX ст. були позначені массовою міграцією українських селян, які перебували у складі Російської імперії. Поселялись вони переважно на її околицях: на Кавказі, в Середній Азії, Новоросії, на Далекому Сході та у Сибіру. Більшість селян вимушені були залишити рідні місця через брак землі чи належних засобів для існування. Російський уряд за допомогою

переселення намагався освоїти цілинні землі околиць імперії і разом з тим хоч якоюсь мірою зменшити «земельний голод», знайти застосування «зайвим» робочим рукам.

Селяни, які мали намір оселитися в необжитих околицях імперії, отримували певні пільги. Головні з них — звільнення від податків, зокрема у Сибіру, на 3 роки. На цей же час звільнялися від служби в армії особи призовного віку. Переселенцям надавався земельний наділ. Вони ще мали право на пільговий переїзд, кредити, але не завжди могли їх отримати. За даними перепису 1897 р., у Сибіру тоді мешкало 223,3 тис. українців.

У цілому в європейській частині територія компактного проживання українців значно переважала території, де компактно проживали росіяни. Царський уряд прийняв безпрецедентну за розмірами програму переселення: протягом 1896–1914 рр. з дев’яти українських губерній до Сибіру і на Далекий Схід переселилося понад 1 млн 619 тис. українців.

Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття були найвіддаленішою східною окраїною Австро-Угорської імперії, а її правлячі кола виявились нездатними запропонувати будь-що реальне для забезпечення українських селян вільними землями. Таких земель держава практично не мала, тому й не чинила шкоди переселенню українців за кордон. Українські емігранти не осідали в інших країнах Європи, де вільних земель давно не існувало, а направлялися на Американський континент. Там ще було на той час чимало територій, не освоєних господарською діяльністю людини.

У 70–90-х рр. XIX ст. увесь потік емігрантів з України спрямовувався до США, Канади і Бразилії. Уряди цих країн заохочували масове переселення з-за кордону. Всі, хто бажав працювати, навіть не маючи професії, влаштовувались чорноробами на заводах, фабриках, шахтах.

Так, перша емігрантська група українських переселенців, прибувши із Закарпаття до США, влилася в лави шахтарів штату Пенсільванія. Найбільше ж українські переселенці прагнули отримати для сільськогосподарського обробітку земельну ділянку.

Українська імміграція США, яка наприкінці XIX ст. налічувала понад 200 тис. осіб, завдяки піклуванню національно свідомих церковних та світських діячів, зберігала українські національні звичаї і традиції, усвідомлюючи себе єдиною національною спільнотою.

Число українців, які прибули до Канади протягом 1891— 1924 рр., сягає 100—170 тис. чоловік.

Бесіда

1. Які були причини міграції населення?

2. Чим відрізнялись ці причини у Н аддніпрянській та Західній Україні?

3. Назвіть і покажіть на карті країни, до яких переважно переселялись українці.

. Узагальнення та систематизація знань

. Кінець ХІХ — початок ХХ ст. відзначився зростанням населення завдяки поліпшенню медичного обслуговування та підвищенню рівня життя. Водночас це призводило до появи зайвої робочої сили, а значить, посилення процесу міграції українців за межі України. Зазнало змін і становище жінки у суспільстві. Вона активніше залучалась до сфери суспільного виробництва.

Завдання

1. Охарактеризуйте основні ознаки повсякденного життя українців на початку ХХ ст.

2. Назвіть суперечливі процеси модернізації повсякденного життя українців на початку ХХ с

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Проблеми становлення української нації

Постановка питання

• Пригадайте, в якому стані перебував процес формування української нації у другій половині ХІХ ст. Які чинники на це впливали?

. Процес становлення української нації та розвиток національного руху продовжився і на початку ХХ ст. Проте в ньому виникли деякі нові тенденції.

1. Висока концентрація робітників в промислово розвинених регіонах.

У промисловості України було зайнято понад 360 тис. робітників, причому 44 % з них були зосереджені на великих підприємствах з кількістю працюючих понад 500 чол. Така висока концентрація робітників сприяла швидкому визріванню їх політичної свідомості, посиленню боротьби проти царизму і капіталістичної експлуатації.

2. Досить строкатий склад робітничого класу.

Українські підприємства залучали трудящих з усієї Росії. Серед них були і кваліфіковані робітники, і безземельні та малоземельні селяни. З одного боку, вони несли з собою прогресивні революційні настрої, а з іншого — захоплювали український народ своїми ідеями й русифікували його.

3. Різке погіршення становища населення.

Особливу роль у цьому відіграла загальноекономічна криза на початку XX ст., яка призвела до масового безробіття і різкого погіршення становища трудящих. У липні та серпні 1903 р. Україну охопив загальний страйк: страйкувало близько 200 тис. робітників, які вперше висунули політичні та економічні вимоги.

Подібні процеси відбувалися і на західноукраїнських землях. Одним із найвідоміших революційних виступів західноукраїнського пролетаріату на початку XX ст. був страйк 4 350 будівельників Львова, що тривав з 26 травня по 5 червня 1902 р.

4. Активізація робітничого і селянського руху.

Переважна більшість населення України мешкала у селах, і на перший план звичайно виступало аграрне питання. У 1990–1901 рр. в Україні було зареєстровано 670 селянських заворушень. Отже, на рубежі двох століть революційним настроєм були охоплені всі верстви суспільства.

5. Відбулися зміни в національному складі населення України.

Швидкий промисловий розвиток зумовив приплив населення з центральної Росії, насамперед у Донецько-Криворізький регіон. Унаслідок цього в деяких містах Катеринославської, Херсонської і Київської губерній помітно переважало російське населення. Наприклад, у Миколаєві росіян було 56,3 %, українців — 7,5 %, у Харкові відповідно 62,8 і 26 %, в Одесі — 47,7 і 9,2 %,

в Києві — 54,5 і 21 %. У Донбасі близько 70 % усього загалу пролетарів були вихідцями з російських губерній. Крім того, майже вся Україна, крім Харківської губернії, належала до так званої смуги єврейської осілості: питома вага єврейського населення в Україні становила 7,5 %, а в містах ця цифра сягала 28 %.

Отже, існувала вельми суттєва національна різниця між майже цілком українським селом і багатонаціональним містом.

6. Ускладнилися соціальні та національні відносини, що встановилися між селом і містом.

Це зробило актуальною проблему політичної співпраці. Для її розв’язання більше долучалися ті діячі, які перебували на українських позиціях. Вони насамперед мусили шукати шляхи поєднання непримиренності радикально-демократичного українського націоналізму з визріваючою російською ідеологією марксизму. Ні ті, ні інші не мали ніякого впливу на українське сільське населення. Але соціалістичні ідеї чи заклики були дуже популярними майже в усіх українських політичних угрупуваннях.

Створення політичних партій Наддніпрянської України

Робота з таблицею

Політичні партії Наддніпрянської України1900 р. — РУП

(Революційна

українська

партія)

 

• Засновники: Д. Антонович, М. Русов, О. Коваленко;

• перший програмовий Документ — брошюра

М. Міхновського «Самостійна Україна»;

• вважали, що визначну роль у боротьбі має віді-

грати селянство, тому йшли в села, розповсюджуючи там брошури, газети, журнали;

• видавали 4 газети, випустили 150 тисяч брошур,

створили мережу місцевих організацій;

• виступали за ліквідацію самодержавства, поміщицького землеволодіння і передачу землі селянам безкоштовно;

• виступали за незалежну Україну, але згодом

Перемогла ідея автономії1902 р. — УНП

(Українська

народна

партія)

 

• Засновник Микола Міхновський;

• програма сформульована у «10 заповідях»;

• виступала за політичну самостійність України

(основне гасло «Україна — для українців»);

• встановлення республіки, соціальні гарантії для

населення, передача землі селянам1904 р. — УДП

(Українська

демократична

партія)

 

 

• Засновники: О. Лотоцький, Є. Чикаленко;

• виступали за проведення буржуазних реформ,

встановлення конституційного правління, проголошення демократичних прав і свобод;

• за автономію України у складі Російської Федерації

1904 р. — УРП

(Українська

• Засновники: Б. Грінченко, С. Єфремов, Д. Дорошенко;

• виступали за проведення державних реформ, за

радикальна

партія)

 

здійснення змін у суспільстві, встановлення загальнонародної власності;

• за автономію України у складі Росії

1904 р. — УСДС

(Українська соціал-

демократична

спілка)

 

• Засновники: М. Меленевський, А. Скоропис-

Йолтуховський;

• виступали за проведення соціал-демократичних

реформ, які призвели б до встановлення соціалістичного суспільства, за автономію України;

• ввійшли до складу Російської соціал-

демократичної робітничої партії меншовиків1905 р. —

УСДРП (Україн-

ська соціал-

демократична

робітнича партія)

 

• Засновники: М. Порш, В. Антонович, В. Винниченко, С. Петлюра;

• виступали за автономію України;

• не поділяли революційних методів боротьби РСДРП

 

Завдання

• Назвіть політичні партії, які утворилися в Н аддніпрянській Україні на початку ХХ ст. Яким вони бачили майбутнє України?

Робота з джерелами інформації

Із праці М. Міхновського «Самостійна Україна»

«Ми існуємо, ми відчуваємо своє існування і своє індивідуальне національне «Я». Наша нація у своєму історичному процесі часто не була солідарна поміж окремими своїми частинами, але нині увесь світ української нації, що по всіх частинах України живее однією думкою, однією мрією, однією нацією: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна, від Карпатів аж по Кавказ».

Державна самостійність єсть головна умова існування націй, а державна незалежність єсть національним ідеалом у сфері національних відносин. Україна — для українців. Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас».

Завдання

Проаналізуйте даний документ за таким планом:

1. Як автор визначає позицію партії щодо питання про українську державність?

2. Яку течію національно-визвольного руху започаткував цей документ?

3. Чому цей документ спричинив розкол РУП?

Із журналу «Гасло» за грудень 1902 р.

«Застерігши згори свою мету, свій ідеал самостійної, непідлеглої української республіки робочих мас з усуспільненням засобів продукції, націоналізацією землі і диктатурою пролетаріату, власне українську соціалістичну державу…»

Із журналу «Гасло» за квітень 1903 р.

«Вимагаємо повної автономії України у внутрішніх справах із забезпеченням рівності населяючих її національностей на підставі найширшої конституції з Н ародною Радою як законодавчими зборами».

Завдання

• Порівняйте обидві цитати з журналу «Гасло», який видавався РУП. Чи однаково тут визначається позиція партії щодо питання про українську державність? Чому?

Із програми УСДРП

«УСДРП перш за все і головним чином вимагає:

1. Демократичної республіки…

2. Автономії України…

3. Загального, прямого, рівного виборчого права з таємним голосуванням…

1. Право кожної нації на культурне і політичне самоопреділення…

2. Широкого самоврядування…

3. Необмеженої свободи слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків…

11. Знищення усяких привілеїв класів, верств, походження, статі…

12. Рівноправність усіх мов у школах, судах, державних інституціях…

13. Проголошення релігії ділом кожного громадянина…

16. Безплатного обов’язкового навчання для всіх дітей до 16 років.

В цілях охорони труда партія добивається:

1. Максимального робочого 8-годинного дня…

На користь вільного розвитку класової боротьби на селі і сільського господарства:

1) передачі всіх земель крайовим автономним одиницям;

2) знищення всіх пережитків кріпацтва».

Завдання

1. Знайдіть у програмі УСДРП вимоги, які підтримували інші політичні партії, й такі, з якими виступали лише соціалісти.

2. До якої з течій визвольного руху належала УСДРП?

Завдання для всього класу

1. Чиї погляди вам більше до вподоби: самостійників чи автономістів? Чому?

2. Якби ви проживали в той час у Н аддніпрянській Україні, то до якої б партії вступили і чому?

Зростання українського національного руху

на західноукраїнських землях

. Завдяки конституцiйному ладові, що був встановлений в Австро-Угорській імперії, в західноукраїнських землях основнi права i свободи забезпечувалися набагато ширше, нiж у самодержавнiй Росiї. Тому український нацiональний рух, починаючи з середини ХIХ ст. i до початку ХХ ст., набрав тут вiдчутної сили та розмаху. Українство краю завдяки власнiй школi, економiчним установам, пресi, вiчам, виборчiй агiтацiї, дiяльностi культурно-освiтнiх та полiтичних органiзацiй змiцнiло культурно й економiчно, поступово перетворюючись у реальну полiтичну силу. Галичина в результатi напруженої працi кiлькох поколiнь галицько-українських громадських дiячiв та з iстотною iнтелектуальною i фiнансовою допомогою зi Схiдної України стала тим середовищем, де генерувалась iдея нацiонального визволення та возз’ єднання українських земель.

Потрiбно звернути увагу, що з прискоренням полiтичного й нацiонального розвитку українцiв їх i без того складнi взаємини з поляками погiршилися. Польсько-український конфлiкт на початку ХХ ст., за словами О. Субтельного, iз боротьби мiж двома нацiональними елiтами вирiс у конфронтацiю мiж двома народами, що набирала загрозливих масштабiв.

Запитання

• У чому виявилися особливості національного руху в Західній Україні в другій половині ХІХ ст.?

Робота зі схемою

Завдання

• Назвіть основні напрями діяльності українських політичних

партій Західної України.

Робота з джерелами інформації в групах

Із праці О. Субтельного «Україна. Історія»

«Наростання національного руху в Галичині мало великий вплив на взаємини між східними і західними українцями. На початку ХХ ст. східні українці часто були кореспондентами й передплатниками галицької преси, вчені та письменники обох регіонів нерідко разом працювали, студенти Російської України не раз їздили слухати українські літні курси в Галичині, а українські емігранти, особливо після 1905 року, знаходили собі притулок у Львові. У свою чергу, благотворний вплив на українців Галичини також справляв приток зі сходу першокласних інтелектуалів, а головне — надихаюче відчуття того, що вони є не малим ізольованим народом чисельністю лише в 4 млн, а частиною великої 20-мільйонної нації».

Завдання

• На основі даного документа зробіть висновки про зв’язок національного руху в Західній Україні з визвольним рухом Наддніпрянщини.

Дмитро Дорошенко про успіхи національного руху в Буковині

«Маленька Буковина почала відроджуватися на початку 80-х років, стаючи щораз ближче до галицького і загальноукраїнського життя…

У 80-х роках уперше провели буковинські українці своїх послів до Буковинського сейму, а по виборах 1911 року мали їх 17 на всіх 53 послів. До парламенту у Відні висилала Буковина 5 послів, які виступали звичайно разом з українськими послами з Галичини. Перед війною Буковина на 300 тисяч українського населення мала три українські гімназії, 1 учительську семінарію, українська народна школа булла у кожному селі. Широко були розвинуті читальні по селах, «Січі» та кооперативи».

Завдання

1. Яких успіхів досяг український національний рух на Буковині на початку ХХ ст.?

2. Порівняйте стан національного руху в Г аличині та на Буковині.

Зробіть висновки.

Н. Полонська-Василенко про життя українців у Закарпатті

«Тяжким гнітом для Закарпаття була влада Угорщини. Автономію, яку було здобуто для частини Закарпаття, скасовано. Урядовою і викладовою мовою в школах стала угорська. Навіть у парафіяльних школах введено угорську мову. …Міністерство освіти почало вживати латинської абетки замість української. Мадяризація нищила українську культуру, господарське життя. Природним

наслідком посилення мадяризації було зростання москвофільства.

Це було природним явищем, протестом проти акції угорців, самообороною

проти національного знищення».

Завдання

1. Охарактеризуйте умови розвитку національного руху в Закарпатті.

2. Порівняйте його із станом національного руху в Галичині та на Буковині.

3. Чим можна пояснити значне поширення москвофільства в національному русі Закарпаття?

V. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

1. Розкрийте зміст висловлювання — «Галичина — український П’ємонт».

2. Чи згодні ви з таким порівнянням? Свою думку аргументуйте.

3. За рахунок чого забезпечувався на західноукраїнських землях поступ національного руху? Чому ці засоби не були результативними в Наддніпрянщині?

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Причини революції

Робота з документом

Із праці О. Д. Бойка «Історія України»

«Зволікання з остаточним вирішенням аграрного питання, посилення експлуатації робітничого класу, об’єктивна зацікавленість буржуазії в її залученні до розв’язання важливих державних проблем, національний гніт, відсутність демократичних свобод тощо створювали ґрунт для стихійного вибуху невдоволення народних мас. Проте можливість виступу стала реальною лише завдяки появі та зміцненню наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. широкого спектра політичних партій, розширенню сфери їхніх дій, посиленню впливу на маси; втраті авторитету та частковому послабленню царизму у зв’язку з поразкою в російсько-японській війні 1904–1905 років».

Завдання

1. Проаналізувавши текст, визначте економічні, соціальні і політичні причини революції 1905–1907 рр. у Р осійській імперії.

2. Чому автор вважає, що саме на початку ХХ ст. настав слушний момент для революційного виступу?

Слухаючи розповідь учителя, учні складають узагальнюючу таблицю.

Причини революції 1905–1907 рр.

Економічні• Суперечливі процеси модернізації;

• нерозв’язаність аграрного питання;

• збереження поміщицьких землеволодінь;

• малоземелля і безземелля селян

Політичні• Самодержавна форма правління;

• відсутність демократичних прав і свобод;

• знищення будь-яких проявів волелюбності;

• втрата царатом авторитету у зв’язку з поразкою в російсько-японській війні;

• поява політичних партій, розширення сфери їхніх

дій, посилення впливу на народні маси

Соціальні• Існування станових привілеїв;

• жорстка експлуатація робітничого класу;

• тяжке становище народних мас;

• масове безробіття;

• тяжкий національний гніт

Події революції в Україні

Розповідь учителя, який акцентує увагу учнів на основних питаннях теми, доповнюється повідомленнями учнів:

«Кривава неділя» та

повстання на броненосці «Потьомкін». Також передбачається робота учнів з історичними джерелами, протягом уроку учні складають хронологічну таблицю.

Революційні виступи в Україні у 1905 р.

У своєму розвиткові перша російська революція пройшла кілька фаз (етапів), кожна з яких мала свої характерні ознаки та особливості.

Робота з таблицею

Етапи революції 1905–1907 рр.І фаза —

«піднесення»

(січень–жовтень

1905 p.):

 

• Наростання масової боротьби, посилення її політичного характеру;

• політизація народних мас;

• активізація процесу самоорганізації суспільства

(утворення політичних партій, рад, профспілок тощо);

• поширення хвилі заворушень серед селян та армії;

• переплетення та взаємовплив робітничого, селянського та національно-визвольних рухів

II фаза —

«кульмінація»

(жовтень–грудень

1905 р.):

 

•Коротка стабілізація в країні та певне розмежування політичних сил після публікації царського Маніфесту 17 жовтня;

• діалог та легальна взаємодія між опозицією та владними структурами;

• активне формування багатопартійної системи;

• організація лівими силами хвилі збройних повстань у грудні 1905 р. (повстанськими центрамив Україні були Харків, Олександрівськ, Катеринослав, Горлівка та інші міста)

III фаза —

«спад»

(січень 1906 —

червень 1907 р.)

 

• Посилення репресій (каральні експедиції, арешти, обшуки тощо);

• зменшення масштабів та інтенсивності робітничих

страйків та селянських виступів;

• перехід більшості політичних партій у підпілля;

• поширення серед революціонерів терористичних

форм боротьби;

• спроби опозиції продовжити боротьбу парламентськими методами у стінах Державної Думи;

• перехід реакції у наступ

  

Робота з документами

Постанова селянських зборів Сумського повіту Харківської губернії

«Ми, селяни Сумського повіту, що зібралися 29 травня 1905 року в кількості близько 5 тисяч чоловік, одноголосно ухвалили: теперішній самодержавний лад не може покінчити з тяжким безвихідним становищем народу.

Тому ми вимагаємо:

1. Негайного скликання Надзвичайних зборів, обраних загальною, рівною і таємною подачею голосів. Установчі збори негайно ж повинні… вирішити земельне питання.

2. Негайного звільнення всіх осіб, що постраждали через політичні і релігійні переконання.

3. Свободи слова, друку, зборів, спілок і страйків.

4. Негайного скасування інституту земських начальників і сільських поміщицьких стражників…

А поки всі наші основні вимоги не будуть задоволені, ми відмовляємося виконувати всі державні повинності, а саме: сплачувати податки, податі, не поставляти запасних, новобранців та інше, оскільки ці повинності накладені на нас без нашої волі».

Завдання

1. Які економічні та політичні вимоги ставили селяни під час повстання?

2. Чи є в документі національні вимоги? Про що це свідчить?

Прем’єр-міністр Росії С. Вітте про загальний настрій населення на початку жовтня 1905 р.

«…Революція захоплювала все населення. Вищі прошарки були незадоволені; молодь, не тільки студенти, але й учні середніх шкіл, вірили тільки тим, хто проповідував антидержавні теорії; більшість професорів доводила, що треба все перегорнути; земські та міські діячі заявляли, що врятувати може тільки конституція; промислові та торговельні діячі підтримували революційні ідеї й давали пожертви на революцію; робітники під впливом революціонерів були найбільш активні; чужинці, з яких складалося 35 % Російської імперії, ставили свої вимоги; селяни вимагали землі; урядовці були обурені несправедливостями у порядках служби й протекціонізмом; військо було схвильоване поразками на фронті, в яких обвинувачували уряд».

Завдання

• Поясніть, чому кожна з верств російського суспільства, яка згадується в документі, була невдоволена існуючими порядками в Російській імперії. Про що свідчить така революціонізація населення?

Маніфест «Про вдосконалення державного порядку» (17 жовтня 1905 року)

«…На обов’язок Уряду покладаємо Ми виконання непохитної нашої волі:

1. Дарувати населенню непорушні основи громадянської свободи на засадах дійсної недоторканності особи, свободи совісті, слова, зборів і союзів.

2. Не зупиняючи призначених виборів у Державну Думу, залучити тепер же до участі в Думі у міру можливості, відповідної стислості терміну, що лишився до скликання Думи, ті класи населення, які нині зовсім позбавлені виборчих прав, представивши потому подальший розвиток початку загального виборчого права у знову встановленому законодавчому порядку.

3. Установити як непорушне правило, щоб жодний закон не міг мати силу без схвалення Державною Думою і щоб виборним від народу була забезпечена можливість справжньої участі в нагляді за законовідповідністю дій поставленої від нас влади».

Завдання

1. Визначте основні положення Маніфесту.

2. Які зміни в політичний лад імперії мав внести цей документ?

Із праці Н. Полонської-Василенко «Історія України»

…Цей Маніфест не дав заспокоєння. Навпаки: населення у своєму ставленні до нього поділилося на три частини:

1) на так би мовити центральну, що складалася з людей, які прийняли Маніфест з надією, що він дасть конституцію і що ця конституція почне нову добу в історії;

2) на революційні групи, які вважали, що цей Маніфест є тільки тимчасовою зупинкою у боротьбі уряду з революцією, і поставилися до Маніфесту вороже;

3) на праві елементи, починаючи від людей, близьких до Царського Дому; вони вважали, що Маніфест вирвано у царя, і вживали всіх зусиль, щоб зберегти самодержавство у повній його силі».

Завдання

• Поясніть, чому так неоднозначно населення сприйняло царський Маніфест 17 жовтня.

Із праці О. Д. Бойка «Історія України»

«Слабкість та незрілість парламентської форми правління, з одного боку, і необхідність консолідації опозиційних сил — з іншого, зумовили появу нової альтернативної моделі організації влади — Ради робітничих депутатів. Протягом жовтня–грудня 1905 року Ради виникли в 50 містах та селищах Російської імперії. В Україні вони діяли в Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві, Єнакієвому, Маріуполі, Юзівці та Кременчуці».

Завдання

1. Як Бойко пояснює причини виникнення Рад робітничих депутатів?

2. Чи мала ця подія якесь значення?

Активізація українського визвольного руху під час революції

Робота зі схемою

Робота з документом

Ярослав Грицак про становище в українських партіях восени 1905 р.

«Проголошення Жовтневого маніфесту викликало велике піднесення й збудило надії на лібералізацію політичної системи. Українські діячі через свою нечисельність і організаційну роздробленість виявилися не готовими скористатися з політичних змін. Подібна ситуація склалася і в національних рухах поляків, євреїв, литовців, латвійців та естонців. Докорінна різниця між ними й українськими політиками, однак, у тому, що інші партійні поділи були

просто результатом розходження політичних ліній. В українському ж випадку найбільшим антагонізмом було національне питання, а сааме — чи взагалі потрібна окрема українська політика й українські партії. Ці дискусії паралізували український національний рух, і тому він не справляв політичного впливу на розвиток революційних подій 1905 року. Українські політики попросту не могли змагатися з краще розвиненими і чисельнішими російськими політичними партіями, що мали міцні позиції у великих містах — головних осередках революційного неспокою».

Завдання

1. Чому українські політичні партії у 1905 р. були менш впливовими, ніж загальноросійські?

2. Н а основі тексту розкрийте особливості українського визвольного руху у 1905 році.

Діяльність української громади в Державній Думі

Робота з таблицею

Діяльність українських громад в І та ІІ Державних Думах

І Державна Дума ІІ Державна ДумаСклад:

Поміщики — 24 чол.

Інтеліґенція — 26 чол.

Селяни — 42 чол.

Робітники — 8 чол.

Священики — 1 чол.

Склад:

Поміщики — 16 чол.

Інтеліґенція — 17 чол.

Селяни — 6 чол.

Робітники — 59 чол.

Священики — 4 чол.Діяльність:

• 45 депутатів об’єдналися в українську парламентську громаду;

• мали друкований орган «Укра-

їнський вісник»;

• голова громади — Ілля Шраг;

• домагалися автономії України та українізації державного управління і освіти

Діяльність:

• 47 депутатів об’єдналися в українську парламентську громаду;

• мали друкований орган «Рідна

справа — Вісті з Думи»;

• домагалися автономії України,

місцевого самоуправління, української мови в школах, суді і церкві

 

Запитання

• Як склад української громади в Державній Думі впливав на зміст висунутих вимог?

Узагальнення та систематизація знань

Клас поділяється на дві групи.

Завдання

Визначити результати революції 1905–1907 рр. в Україні.

Значення революції 1905–1907 рр. в Україні.

Під час відповідей груп «Дерево рішень» матиме орієнтовно такий вигляд.

Результати ЗначенняРеволюція зазнала поразки, проте:

• були скасовані викупні платежі, скоротилися напівфеодальні методи експлуатації селян і станові обмеження;

• почалася аграрна реформа;

• робітники отримали право створювати профспілки, проводити

економічні страйки, підвищилася їхня заробітна плата, скоротився робочий день;

• реалізувалися громадянські свободи, була скасована попередня цензура;

• був створений двопалатний

парламент, який обмежив законодавчі повноваження царя;

• проте головні питання революції не були розв’язані: суспільний лад і державний устрій не були змінені, панівні верстви зберегли владу у своїх руках

• Виникли нові суспільно-політичні явища та тенденції, які надалі суттєво вплинуть на історичну долю України:

• відбувся процес зближення робітничого, селянського та національно-визвольного рухів;

• відбулися широкомасштабні народні виступи;

• народні маси усвідомили ефективність спільного натиску на

владу;

• розширилися межі легальної політичної та культурної діяльності;

• активізувався процес масової

самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад, профспілок тощо);

• був створений офіційний канал впливу на владу — Державна Дума

 Народні маси здобули дуже серйозний досвід боротьби. Події тих років

переконливо продемонстрували, що поступок від самодержавства можна досягти лише шляхом широкого революційного руху

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Період реакції в Україні

Робота з документом

Із праці Бойка О. Д. «Історія України»

«У багатьох районах Російської імперії було введено «воєнний», або ж «особливий», стан. Катеринославська, Полтавська, Таврійська, Харківська, Чернігівська та Херсонська

губернії тривалий час перебували в стані посиленої охорони. У цих регіонах заборонялись будь-які збори, наради, навіть не дозволялося збиратися декільком особам у приватних квартирах.

Період реакції — це час «надзвичайних заходів» у боротьбі з революційним рухом, зростання кількості арештів, сваволі воєнних судів зі спрощеною формою судочинства, масових заслань без суду і слідства, погромів профспілок, заборони демократичних видань тощо. …Активно запрацював репресивний апарат. …Було засуджено 26 тисяч осіб, з яких 5 тисячам винесено смертні вироки. У переповнених тюрмах країни перебувало майже 180 тис. осіб».

Завдання

1. Як ви розумієте суть періоду реакції?

2. Якими каральними заходами він супроводжувався?

Період реакції, що настав після революції 1905–1907 рр., в історії пов’язують з іменем Петра Аркадійовича Столипіна.

Аграрна реформа П. Столипіна

Робота з джерелами інформації

Революція 1905–1907 рр. довела, що аграрне питання з економічного переросло в політичне. Його нерозв’язаність поглиблювала конфронтацію в суспільстві, посилювала соціальне напруження та політичну нестабільність. Будучи залишком феодалізму, самодержавство тривалий час консервувало свою опору — два інших релікти часів кріпосництва: поміщицьке землеволодіння та селянську общину.

На початку ХХ ст. деградація поміщицького землеволодіння стала цілком очевидною, а община показала не лише свою нездатність ефективно господарювати, а й належно контролювати настрої селян. Саме тоді ще

в ході революції прем’єр-міністром П. Столипіним було проголошено курс на реформування аграрного сектора. Комплекс реформ, розпочатих указом 9 листопада 1906 р., був логічним продовженням модернізаційних процесів у Росії середини ХІХ ст. У його основі лежало три головні ідеї: руйнування селянської общини, дозвіл селянину отримати землю в приватну власність (хутір чи відруб), переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу. Стрижнем столипінської аграрної реформи була ставка на особисту ініціативу та конкуренцію, які протиставлялися традиційній общинній рівності та бідності.

Завдання

1. Як автор пояснює причини, що спонукали Столипіна до проведення аграрної реформи? Чи згодні ви з його точкою зору? Чому?

2. Які три головні завдання повинна була вирішити ця реформа?

3. Як ви думаєте, чи можна вважати цю реформу «логічним продовженням

модернізаційних процесів у Росії середини

ХІХ ст.»? Свою думку аргументуйте.

Останнє завдання виконується методом «Прес».

З указу Петра Столипіна (1906)

«…Селяни дістають право вільного виходу з общини із закріпленням у власність окремих домохазяїн ділянок, які переходять до приватного володіння, з громадського наділу…

1. Кожний домохазяїн, що володіє надільною землею за общинним правом, може в будь-який час вимагати закріплення за собою в приватну власність частини, яка належить йому, з визначеної землі…

4. Домовласники, за якими закріплені в приватну власність ділянки общинної землі, зберігають за собою право користуватися в незмінній частині тими сіножатями, лісними та іншими угіддями, які надаються на спеціальних підставах…

Вимоги про закріплення в приватну власність частини з общинної землі ставляться через сільського старосту громаді, яка за ухвалою, прийнятою більшістю голосів, зобов’язана у місячний термін з дня подання заяви вказати ділянки, що переходять у приватне володіння домохазяїна…»

Завдання

1. Користуючись цим документом, проаналізуйте суть столипінської аграрної реформи.

2. Чи змінювала якось життя селян ця реформа? Зробіть висновки.

Аграрними перетвореннями П. Столипін хотів комплексно розв’язати низку важливих завдань: підвищити ефективність сільськогосподарського виробництва, селянського господарювання, зміцнити соціальну опору самодержавства на селі, розв’язати проблему аграрного перенаселення. Хоча здійснення столипінських планів у перспективі обіцяло поліпшення ситуації, в суспільстві вони були зустрінуті здебільшого ворожо.

Завдання

1. Які завдання повинна була розв’язати аграрна реформа?

2. Спробуйте продовжити думку О. Д. Бойка і пояснити, чому реформу сприйняли ворожо.

3. А як, на вашу думку була сприйнята реформа самими селянами?

Найбільший успіх реформа Столипіна мала в Україні. Це пояснюється особливостями української ментальності, сильнішим, ніж у росіян, прагненням до індивідуального господарювання, порівняно меншою поширеністю на території України селянських общин. Протягом 1907–1915 рр. на Правобережжі вийшли із общини 48 % селян, на Півдні — 42 %, на Лівобережжі — 16,5 %. На 1916 р. утворилося 440 тисяч хуторів, що становило 14 % селянських дворів. Ці показники були значно вищими, ніж у європейській

Росії, де з общини виділилося 24 % селянських господарств, а переселилися на хутори 10,3 %.

Завдання

1. Поясніть, чому реформа Столипіна мала більший успіх в Україні, ніж у Росії.

2. А як ви думаєте, чому на Лівобережжі реформа не мала таких значних успіхів, як на Правобережжі чи на Півдні України?

отримує найскладніше завдання, тому вона повинна формуватися із числа сильніших учнів, так званих учнів-експертів.

Прослухавши відповіді перших трьох груп, четверта група повинна спробувати визначити значення аграрної реформи Петра Столипіна, вказавши як позитивні, так і негативні її сторони (якщо діти самі не можуть впоратися із завданням, тоді їм на допомогу приходить учитель).

Завдання виконується методом «Дерево рішень», що орієнтовно матиме такий вигляд.

Значення реформи

позитивне негативне• відкривала шлях до приватного селянського землеволодіння;

• дала поштовх до розвитку товарно- грошових відносин у сільському господарстві;

• сприяла розвитку особистої ініціативи і конкуренції;

• у господарствах заможних селян стали широко використовуватися сільськогосподарська техніка і добрива;

• підвищилася врожайність у селянських господарствах

• реформа поглибила соціальне розшарування селянства і загострила відносини між бідними та заможними селянами;

• збільшила кількість селян-емігрантів з України;

• реформа не булла доведена до кінця

Із висловлювання П. Струве щодо аграрної реформи П. Столипіна

«Як би не ставилися до аграрної політики Столипіна — можна її приймати як найбільше зло, можна її благословляти як благодійну хірургічну операцію, — цією політикою він зробив величезний подвиг у російському житті. І зрушення воістину революційне… З аграрною реформою, яка ліквідувала общину, за

значенням в економічному розвитку Росії в один ряд можуть бути поставлені лише звільнення селян і проведення залізниць».

Завдання

1. У чому, на думку автора, полягає значення аграрної реформи Столипіна?

2. А якої думки дотримуєтеся ви? Як можна визначити цю реформу: як «найбільше зло» чи «хірургічну операцію»?

Спробуйте висловити свою точку зору за допомогою методу «Прес».

Український національний рух.

Українські партії в 1907–1914 рр.

. У 1911 р. Петро Столипін заявив, що «історичним завданням російської державності є боротьба з рухом, в теперішнім часі прозваним українським, що містить в собі ідею відродження старої України і устрою малоросійської України на автономних національно-територіальних основах».

Завдання

1. Як ви вважаєте, чи свідчить ця заява про те, що самодержавство визнавало історичність національного руху, адже до цього часу вони вважали український рух вигадкою купки фантастів?

2. Чому Столипін вважав український національний рух таким небезпечним?

Саме тому, що Столипін вважав український національний рух таким небезпечним, він проводить політику посилення національного гніту в Україні (див. табл.).

Посилення національного гніту• Насадження ідеології російського великодержавного шовінізму. У 1908 році в Києві виникає шовіністична організація «Клуб російських націоналістів». Її мета — переконати українців, що вони лише гілка єдиної російської народності, а не окрема нація.

• 1909 рік — рішення про недопущення викладання українською мовою в школах. Також учителям заборонялося розмовляти з учнями українською мовою, а учням знижувалися оцінки за вживання українських слів.

• Закриття українських газет, товариств «Просвіта» та інших громадських організацій, заборона продавати українські книги, ставити концерти та вечори українською мовою;

• 20 січня 1910 року — «Столипінський циркуляр», за яким було заборонено реєструвати будь-які товариства і видавництва «інородців»;

• 1914 рік — заборона святкування 100-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка.

• Використання «чорних сотень» для фізичної розправи з прогресивною інтеліґенцією

Робота з термінами

Шовінізм (походить від прізвища солдата Шовена, який захищав політику Наполеона) — це пропаганда національної виключності якоїсь нації, панування однієї нації над іншими.

Робота з документом

Цензор Сергій Щоголєв про українську мову

«1. Украинский язык малопригоден для создания родной малороссам областной культуры.

2. Наличность в малорусской или украинской популярной литературе своеобразной орфографии является фактором, вредящим народной грамотности и тормозящим культуру Юга России.

3. Южнорусская народная школа не нуждается в малорусских учебниках и преподавании: учебники же и книги на языке украинском не только бесполезны, но и вредны.

4. Национализация малорусских народных училищ, как указано М. Драгомановым, наобходима для федеративного распада России, для уничтожения единства и сплоченности русского народа как великодержавной единицы в Европе.

5. В Западной Руси украинский книжный язык — плоть от плоти языка польского — обеспечивает украинскому движению поддержку и сочувствие колонизаторов».

Завдання

1. Прокоментуйте кожен із пунктів цього документа.

2. Яку мету, на вашу думку, переслідував автор, видаючи цю працю?

Робота з таблицею

Українські політичні партії у 1907–1914 рр.• Партії значно ослабли, бо зазнавали переслідувань.

• Українська соціал-демократична спілка розпалася, частина її членів приєдналися до УСДРП.

• УСДРП також зазнала переслідувань, частина її членів емігрувала.

• УНП активізує свою діяльність у 1910–1914 рр., до неї приєднуються нові члени. Її лідер М. Міхновський видає у Харкові журнал «Сніп».

• УДРП втрачає єдність, частина її членів відходить від політики, частина приєднується до російської партії кадетів. Тому вирішено було перейти до діяльності без партії.

• 1908 р. — утворення ТУП (товариства українських поступовців)

Робота з документами

Із декларації ТУП «Наша позиція»

«…Державу ми розуміємо як вільну спілку рівноправних та рівноцінних націй, серед яких не повинно бути ні гнобителів, ні гноблених.

Адже боролися ми й боротимемося за демократичну автономію України, гарантовану таку ж федерацію рівноправних народів, за цілковите забезпечення культурно-національних вартостей і політичних прав українського народу».

Завдання

1. На основі цього документа визначте основні завдання, які ставило перед собою Товариство українських поступовців?

2. Як вони прагнули розв’язати національне питання в Україні?

Законопроект про навчання українською мовою, внесений депутатами українцями на розгляд ІІІ Державної Думи у 1908 році (витяг)

«1. Щоб по тих сторонах, де живе український народ, в народних школах учено українською мовою…

2. Книжки до учення щоб були приладжені до розуміння дітей українських і до потреб тамошнього життя.

…При теперішній науці, коли на Україні вчать по школах російською мовою, темнота розвелася по Україні страшенна. Між народом українським удвоє менше грамотних, ніж між народом великоруським; в деяких губерніях українських між українцями ледве знайдеться один грамотний на десять душ… Так підупав український народ, такий здатний, талановитий з природи своєї, що колись далеко вище своєю освітою стояв від народу великоруського, та дивував сторонніх людей своєю освітою й охотою до книжки та науки».

Завдання

1. Які вимоги українських депутатів звучать у даному законопроекті?

2. Як ви думаєте, чи могла схвалити Державна Дума даний законопроект? Чому?

З промови депутата Григорія Петровського на засіданні ІV Державної Думи 2 червня 1913 р.:

«Арешти, обшуки, штрафи, поліцейські переслідування за таємне навчання рідної мови, — скажіть, де це ще збереглося? Де це може бути в ХХ ст.? Це відбувається у «слов’янській» державі щодо слов’янських націй — у Росії…

Українцеві досить оголосити читання лекцій українською мовою, і, хоч у цій лекції не буде нічого політичного і злочинного, нічого незаконного, ця лекція буде заборонена. Чому? Тому, що вона читатиметься українською мовою.

…Український клуб закривається тільки тому, що там знайшли книги, які були пропущені через кордон… Ми одержуємо багато наказів і прохань про те, щоб ці факти оголошувати перед усім народом з цієї трибуни».

Завдання

1. У чому, на думку промовця, Російська імперія перевершила у ХХ ст. усі цивілізовані держави світу?

2. На основі цієї промови визначте вимоги українців у ІV Державній Думі.

Напередодні Першої світової війни в українському національному русі з’явилася ідея політичного відокремлення (сепарації) України від Росії. Її ідеологом був Дмитро Донцов. Дмитро Донцов стверджував: «Сепаративні течії спершу слабі, поборювані «автономістами» й соціал-демократами, скоро дістали ґрунт під ногами. Постала сепаративна література, декілька часописів на російській Україні стали на службу цій ідеї».

Завдання

1. Як ви вважаєте, чому ідея політичного відокремлення України від Росії постала напередодні Першої світової війни?

2. Як це пояснює Дмитро Донцов?

3. Як ви можете це пояснити?

Узагальнення та систематизація знань

Графічний диктант

Позначте правильні твердження знаком «+» , а неправильні — знаком «–» .

1. Петро Столипін обіймав посаду Міністра фінансів Російської імперії.

2. Після революції 1905–1907 рр. розпочався період політичної реакції.

3. Указ про початок аграрної реформи було видано 9 листопада 1907 року.

4. За реформою селянам дозволялося переходити на хутори і ставати землевласниками.

5. Продавати свої наділи селяни не мали права.

6. Переселятися селянам за межі України не дозволялося.

7. Банк давав позики селянам терміном на 45 років.

8. У 1910 році було прийнято рішення про недопущення викладання українською мовою в школах.

9. 20 січня 1910 року — прийняття «Столипінського циркуляру», за яким заборонялася діяльність будь-яких політичних партій і громадських організацій.

10. 1908 рік — рік утворення ТУП (товариства українських партій).

11. Українська громада представила свій законопроект про навчання українською мовою у ІІІ Державній Думі.

12. Дмитро Донцов був ідеологом політичного відокремлення України від Росії.

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Освіта

Матеріали до уроку

Під тиском революційних подій 1905–1907 рр. царизм змушений був скасувати укази 1863, 1876, 1881 рр. щодо української мови.

Кількість початкових шкіл в Україні зросла з приблизно 17 тис. у 1897 р. до 18,7 тис. у 1911 р.; 1912 року було відкрито багато вищих 4-річних початкових училищ, але загалом рівень освіти в Україні залишався незадовільним. У 1914–1915 рр. діяли 452 середні школи (140 тис. учнів) та 19 вищих навчальних закладів (26,7 тис. студентів).

У Західній Україні освітянський рівень був ще нижчим, оскільки його гальмувала австро-угорська влада. Понад 980 галицьких сіл (із 6240) взагалі не мали шкіл. Середніх шкіл було 49, і лише в чотирьох із них навчання велося українською мовою. На Буковині діяла лише одна українська гімназія, в Закарпатті навіть у початкових школах навчання велося угорською мовою.

Напередодні революції 1917 р. становище освіти дещо поліпшилося.

У Києві, Харкові, Одесі діяли Вищі жіночі курси. Було відкрито Фребелівський жіночий педагогічний і комерційний інститути в Києві,

технологічний і ветеринарний у Харкові, засновано Київську та Одеську консерваторії.

У Західній Україні працювали Львівський і Чернівецький університети, а також політехнічний інститут і Академія ветеринарної медицини у Львові.

В Україні налічувалося 27 вищих навчальних закладів (35 тис. студентів). Проте не було жодного вищого навчального закладу з українською мовою викладання, жодної української школи, що перебувала б на державному утриманні.

Освітянську і культурну діяльність продовжувало товариство «Просвіта», яке до 1914 р. заснувало в Галичині до 2 880 читалень, 430 народних будинків, школи, гуртки художньої самодіяльності тощо.

У 1913 р. в Україні виходило лише 19 україномовних періодичних видань, тоді як у Галичині — 66. Російських газет і журналів видавалося 226. Позитивно впливали на культурно-просвітню роботу народні будинки, засновані земствами на їхні кошти, при яких діяли різні гуртки та курси. Проте перед війною діяльність «Просвіти» та видання книг українською мовою було заборонено. У 1913 р. з 5 283 книг, опублікованих в Україні, лише 176 вийшли українською мовою.

Завдання

• Обґрунтуйте актуальність питання в той час про навчання українською мовою в школах в Україні.

Загальне обговорення

1. Порівняти стан освіти в Н аддніпрянській Україні і на західно-українських землях на початку ХХ ст.

2. Які ви можете назвати чинники, що сприяли розвитку освіти і гальмували її розвиток?

Наука. Видатні вчені

Історична довідка

Заболотний Данило Кирилович (1866–1929) — видатний український мікробіолог і епідеміолог, академік АН СРСР (з 1929), академік АН УРСР (з 1922; 1928–1929 — її президент). Наукові праці присвятив вивченню чуми, холери, дифтерії, тифу, дизентерії тощо. Керував численними протиепідемічними експедиціями, виїздив для вивчення чуми в Індію, Аравію, боровся з епідемією чуми в Шотландії та ін. Організував Інститут мікробіології АН УРСР. Першим запропонував ефективні способи боротьби з чумою.

Матеріали до уроку

Вчені-ботаніки С. Навашин і В. Липський одними з перших дали науковий опис рослинного світу Індонезії, Тунісу, Алжиру. Чимало відомих вчених через політичні переслідування змушені були емігрувати. Так,

видатний біолог І. Мечников, який тривалий час працював в Одеському університеті, переїхав до Парижа, де заснував лабораторію та став лауреатом Нобелівської премії (1908) за досягнення в новій галузі біології та медицини — імунології (лат. immunis — вільний, грец. logos — вчення) — науки про захисні властивості організму.

Розвиткові вітчизняної авіації сприяв перший аероклуб,відкритий в Одесі у 1908 р. Його вихованці М. Єфимов і С. Уточкін брали участь у вітчизняних і міжнародних авіаційних змаганнях, де встановлювали рекорди швидкості,

висоти і тривалості польоту.

Відомими вченими тих часів у галузі радіофізики, геофізики, радіотехніки

були Д. Рожанський, Т. Кравець, М. Пильчиков.

Історичну науку України гідно представляли О. Єфименко, В. Барвінський, Д. Багалій, І. Лучицький, В. Іконников та ін. Завершений

О. Єфименко наприкінці 90-х років рукопис «Історія українського народу» було видано російською мовою в Петербурзі під час революції 1905–1907 рр. Там же вийшов її двотомний збірник праць «Південна Русь». Єфименко була першою в імперії жінкою, яка 1910 р. здобула вчений ступінь почесного доктора історичних наук. Демократичний підхід щодо висвітлення питань соціально-економічної історії Лівобережної України XVII–XVIII ст. простежується у працях В. Барвінського («Селяни в Лівобережній Україні в XVII–XVIII ст.») та ін. Слобідська Україна була в центрі досліджень відомого історика Д. Багалія, автора фундаментальних праць з історії Харкова, української культури на Слобожанщині.

Розвиткові суспільствознавчих наук сприяли чотиритомний словник «Словарь української мови», упорядкований Б. Грінченком, тритомна «Українська граматика» А. Кримського, упорядковані й науково прокоментовані В.Гнатюком багатотомні фольклористичні та етнографічні дослідження з життя українців Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття.

У 1908 р. в Петербурзі опубліковано українською мовою «Історію України-Русі» М.Аркаса.

Історичні довідки

Аркас Микола Миколайович (1853–1909) — історик, композитор, просвітній діяч. Народився у м. Миколаєві в родині адмірала Чорноморського флоту М. Аркаса. Освіту здобув в Одеській гімназії та у Новоросійському університеті

в Одесі (1875). До 1898 р. служив у морському відомстві, в губернському управлінні. Після виходу у відставку мешкав у родовому маєтку на Херсонщині.

Зробив дуже багато для вивчення української історії (головна праця — «Історія України-Русі», 1908), яка сприяла популяризації історії України серед широких верств суспільства. Брав активну участь у національно-культурному русі, був засновником товариства «Просвіта» у Миколаєві (1907). Автор опери «Катерина» (1891), історичної поеми «Гетьман Пилип Орлик» (1907).

Відомий спеціаліст у галузі історії історичної науки в Україні В. Біднов наголошував: «Жодна українська книжка, крім «Кобзаря», не мала такого успіху, як цей труд М. Аркаса». Побачив світ і «Нарис історії українського народу» М. Грушевського, своєрідний конспект його багатотомної «Історії України-Руси», який вийшов 1904 р. у Петербурзі російською мовою.

Хвойко (Хвойка) Вікентій В’ячеславович (1850–1914) — український археолог. Чех за походженням. Відкрив перші місцезнаходження трипільської культури (1896), пам’ятки культури поховань зарубинецького і черняхівського типів (1898–1901). Дослідив пам’ятки палеоліту (Кирилівська стоянка), скіфського часу (Пастирське городище, Мотронинське городище та ін.), Київської

Русі. Розглядав слов’ян як автохтонне (споконвічне) населення Середнього Подніпров’я. Концепцію про те, що трипільська культура представляла самобутнє населення України, поділяли англійський археолог Л. Вуллі (праця «Початки цивілізації людства») і французький вчений М. Буль. Відкрив у Придніпров’ї перші пам’ятки трипільської культури.

Матеріали до уроку

І. Франко був автором ґрунтовних монографічних досліджень з історії України (переважно її західноукраїнського регіону). Він цікавився історією масових соціальних і національних рухів, боротьби передової громадськості

населення Західної України за збереження і розвиток своєї культури, мови, освіти в умовах насильницького насаджування католицизму та уніатства, колонізаторської політики Польщі, а згодом — Австрійської монархії.

Розвиткові науки в Україні сприяло Наукове товариство ім. Т. Г . Шевченка. До 1914 р. воно випустило до 400 томів досліджень у вигляді «Записок», переважну частину яких становили праці М. Грушевського, І. Крип’якевича, І. Франка та ін. У 1907 р. було створено Українське наукове товариство у Києві, головою якого теж було обрано М. Грушевського. Ці товариства координували наукові дослідження в Україні, виконуючи, власне, академічні функції.

Робота з документом

Відгук науково-технічного комітету про «мертву петлю» Петра Нестерова

«…

До польоту Нестерова 27 серпня 1913 року питання про управління аеропланом при вертикальних положеннях носом угору залишалося відкритим; дехто навіть сумнівався у можливості його розв’язання.

«Мертва петля» Нестерова довела, що з більшості небезпечних  положень аероплана в повітрі можна вийти благополучно при достатній холоднокровності та вмінні. Надаючи в розпорядження льотчиків вдало випробувані прийоми управління аеропланом при вертикальних кренах, проведене випробування сприяло значному вдосконаленню прийомів пілотажу — одного з надійніших засобів досягнення найбільшої безпеки польоту за сучасних умов авіації. Здійснення цього небезпечного випробування вимагало численних підготовчих польотів і ґрунтовного ознайомлення з теорією.

Вдале закінчення його доводить, що льотчиком заздалегідь були теоретично вивчені і розраховані на підставі даних, здобутих при попередніх польотах, усі рухи кермом в кожний момент переміщення аероплана по кривій у вертикальній площині.

Здійснене за таких обставин, це випробування має величезне практичне значення і є цінним внеском у науку».

Завдання

• Визначте, яке значення мала для української авіації перша у світі «мертва петля», виконана Петром Нестеровим?

Загальне обговорення

• На екран проектуються портрети відомих українських вчених.

Учні повинні охарактеризувати внесок кожного в розвиток української науки.

Література. Українська преса та видавництва

Історична довідка

 Коцюбинський Михайло Михайлович (1864–1913) — письменник, громадський діяч. Народився у м. Вінниці в сім’ї дрібного чиновника. Закінчив Шаргородське духовне училище (1880). Того ж року переїхав до Кам’янець-Подільського, тісно спілкувався з народовольцями. У 1890 р. поїхав до Львова, познайомився з І. Франком. Там же розпочав літературну діяльність.

У 90-ті роки працював учителем, діловодом, статистиком. Поступово зблизився з ліберально-народницькою інтеліґенцією, утверджуючись на позиціях революційного демократизму.

Із 1898 р. мешкав у Чернігові, де й помер. Найвідоміші твори: «Харитя» (1891), «Маленький грішник» (1893), «Дорогою ціною» (1901), «Лялечка» (1901), «Сон» (1911), «Хвала життю!» (1913) та ін.

Матеріали до уроку

М. Коцюбинський закликав письменників розробляти філософські, соціальні, психологічні, історичні та інші теми, не обмежуватися описом життя селянства, а звертати увагу на різні верстви суспільності, тобто інтеліґенцію, фабричних робітників, військо, світ артистичний та ін. Це побажання значною мірою втілив у своїй творчості

В. Винниченко.

У його численних оповіданнях і повістях («Краса і сила», «Голота», «Талісман» та ін.), написаних під час революції 1905–1907 рр., відображено соціальні процеси на селі. Після поразки революції письменник у творах «Чесність

з собою», «Рівновага», «Щаблі життя», «Брехня», «Великий молох» показав суперечливий і неоднозначний світогляд інтеліґенції, яка часто зневіряється

у власних ідеалах.

Пафосом боротьби за волю перейнята поезія Лесі Українки («Осіння казка», «В катакомбах», «Пісні про волю» та ін.), де перед читачем оживають бурхливі колізії життя українського народу, його переживання і прагнення.

А. Тесленко змалював у своїх оповіданнях новий тип людини тодішнього села. Піднесення визвольної боротьби проти гнобителів показав у творах «Осінній ескіз», «Чайка», «Мужицька арихметика» С. Васильченко.

Майстром короткої психологічної новели був В. Стефаник. З 1899 по 1905 рік він видав чотири збірки своїх творів («Синя книжечка», «Камінний хрест», «Дорога», «Моє слово»). Близькими до творчості Стефаника були оповідання

М. Черемшини, Л. Мартовича, які розкривали процеси соціального розшарування на селі. До кращих творів світової літератури належить повість О. Кобилянської «Земля».

У роки революції 1905–1907 рр. чуттєво розширилися межі легальної політичної та культурної діяльності українців. Пожвавішала й українська преса.

У 1905 р. в Лубнах виникає перша в Російській імперії україномовна газета «Хлібороб». Незабаром газети українською мовою почали виходити в Катеринославі, Одесі, Полтаві, Харкові та інших містах. Засновуються

перші українські суспільно-політичні журнали — «Дзвін», «Українська хата», «Рідний край», «Посів», «Село» тощо. Усього протягом 1905–1907 рр. виходило 24 україномовних видання. У Києві, Катеринославі, Одесі, Чернігові, Ніжині та інших містах виникають осередки культурно-освітньої організації «Просвіта». До середини 1907 р. їх налічувалося

35. Концентруючи у своїх лавах цвіт української еліти (М. Коцюбинський, Б. Грінченко, Панас Мирний, Д. Яворницький та ін.), ці об’єднання вели активну культурницьку роботу — засновували бібліотеки, проводили вечори, видавали літературу українською мовою.

Робота з джерелами інформації

Іван Крип’якевич про історичне значення української літератури

«Ми бачимо, що українське національне відродження ХІХ ст. стало наче справою й питанням літератури, яка зі своїх романтично-народолюбських пелюшок дуже скоро вилилася в стихійну маніфестацію збірної волі нації на вільне життя й державність.

Котляревський здобув для української народної мови громадянські права в слові й друці. Шевченко надихнув українське слово вулканічною силою в невідхильну перемогу Нації. Франко й Леся Українка поглибили й поширили самопочуття повноцінності українця як громадянина світу. Перш аніж у політично-громадському життю, збулася містерія Відродження Нації в літературі, й у тому її історична вага й заслуга…»

Завдання

1. У чому полягала історична заслуга української літератури? Прокоментуйте останнє речення документа.

2. Чому слово нація автор вживає з великої літери? О. Олесь «Вони — обідрані, розбуті…»

Вони — обідрані, розбуті,

Сліпі, голодні і німі,

В кайдани, в сталь міцну закуті,

В кривавих ранах і ярмі, —

Сьогодні більше не раби:

Лунають гасла боротьби!

Ще вчора йшли вони за ґрати,

Терпіли мовчки глум катів,

Ще вчора їх могли топтати

І сікти дротом батогів —

Раби — сьогодні не раби:

Шумлять знамена боротьби!

Вони — гроза, вони — герої:

Їх гнів героями зробив,

І верх за ними буде в бої —

Сам бог попереду рабів!!

Ти чуєш грім? Гримлять раби:

«За нами поспіх боротьби!!»

(Олесь О. Вони — обідрані, розбуті… // Твори. — К.: Молодь, 1971. — С. 42.)

Завдання

1. Як ви думаєте, коли був написаний даний вірш О. Олеся? Чому?

2. Які мотиви звучать у цьому творі?

Здобутки майстрів мистецтва

Матеріали до уроку про розвиток музики й театру

У 1907 р. М. Садовський заснував у Києві перший в Україні стаціонарний український театр, де наступного року було відзначено 25-річчя сценічної діяльності М. Заньковецької. Катеринославський аматор — кінооператор Д. Сахненко екранізував вистави цього театру «Наталка Полтавка» і «Наймичка», започаткувавши тим історію українського художнього кінематографу.

На сцені театру Садовського, поряд із уже відомими операми «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського і «Наталка Полтавка» М. Лисенка, ставили «Чорноморців», «Утопленицю», «Різдвяну ніч», «Енеїду» М. Лисенка, «Катерину» М. Аркаса (його перша й остання опера, після написання якої він осліп), «Роксолану» Д. Січинського, «Продану наречену» Б. Сметани. Подібні постановки давали змогу колективу органічно поєднувати драматичне і музично-вокальне мистецтво.

Композитор М. Леонтович створив низку композицій на основі українських народних пісень.

Західноукраїнський композитор С. Людкевич написав кантату «Кавказ» за словами поеми Т. Шевченка. Разом із художником І. Трушем композитор організував видання «Артистичного вісника» — першого в Україні україномовного фахового мистецтвознавчого журналу.

Випускниця Львівської консерваторії С. Крушельницька своїм голосом підкорила слухачів багатьох країн світу.

Історична довідка

Крушельницька Соломія Амвросіївна (1872–1952) — співачка, педагог. Походила зі старовинного українського роду.

У 1893 р. закінчила Львівську консерваторію, дебютувала у Л ьвівській опері. Вокальну майстерність удосконалювала в Мілані та Відні.

У 1923 р. в апогеї слави залишила оперну сцену і присвятила себе концертній діяльності. Здійснила турне по Україні, Європі, Америці.

У 1894–1923 рр. майже щороку виступала з концертами у Л ьвові, Тернополі, Стриї, Чернівцях та інших містах Галичини. Підтримувала дружні стосунки з І. Франком, М. Павликом, О. Кобилянською, М. Лисенком, Д. Січинським та багатьма іншими діячами Галичини і Н аддніпрянщини.

У 1939 р. повернулася назавжди до Львова, де до кінця своїх днів вела клас сольного співу в консерваторії.

Робота з джерелами інформації

Прослуховування уривка однієї з опер Миколи Лисенка.

Мирослав Семчишин про місце Миколи Лисенка в історії української музики

«Переломне значення для розвитку української музичної культури мала творчість Миколи Лисенка. Він став творцем національного напрямку в українській музиці, що базувався на окремішності українських культурних традицій і на багатстві народної творчості.

…Значення мистецтва української музики Лисенка для українського народу таке саме, як Глінки для росіян, Шопена для поляків, Сметани для чехів чи Гріга для норвежців… Крім Артемівського «Запорожця» справді мистецької музики до Лисенка в нас не було».

Завдання

1. Кого з українських письменників ви могли б порівняти з Миколою Лисенком за їхній внесок в українську культуру. Чому?

2. Чи подобаються вам твори Лисенка? Чим саме?

Матеріали до уроку про розвиток живопису та архітектури

Талановитий живописець І. Труш написав портрети І. Франка, Лесі Українки, М. Лисенка. Саме він організував у 1905 р. у Л ьвові першу всеукраїнську художню виставку.

Особливий успіх на ній мало полотно «Гість із Запоріжжя», автором якого був внучатий племінник Т. Шевченка та учень І. Рєпіна Ф. Красицький. Прославився й ще один учень і друг І. Рєпіна —

передвижник М. Пимоненко. Особливою правдивістю вражали його картини «Жертва фанатизму», «Конокрад», «Проводи рекрутів», «На Далекий Схід».

Високі мистецькі принципи утверджували й інші передвижники:

О. Левченко (пейзажі спустошених українських сіл), С. Свєтославський (життя народів Середньої Азії), М. Самокиш і М. Яровий (революційні події 1905–1907 рр.). У 1900 р. Васильківський і Самокиш видали «Альбом української

старовини», де були портрети Б. Хмельницького, П. Могили, Г. Сковороди.

Монументальні полотна створив О. Мурашко («Похоронкошового»), С. Васильківський («Козаки в степу», «Козачий табір», «Козачий пікет»).

О. Мурашко працював у галузі портретного й жанрового живопису. Брав участь в організації «Нового товариства художників» (1904–1907), з 1911 р. експонувався на виставках «Спілки російських художників».

В архітектурі початку XX ст. в Україні поширився загальноєвропейський стиль модерн із характерними природними декоративними формами, синтезом мистецтв. У Києві в цьому стилі зведено будинок із химерами архітектора

В. Городецького, Державний банк (архітектори О. Вербицький, О. Кобелєв), перший в Україні критий ринок на Бессарабському майдані торговою площею 2 896 м2 (архітектор Г. Гай, скульптурне оздоблення Т. Руденка та О. Теремця); у Харкові — художню школу (архітектор К. Жуков); у Полтаві — школу І. Котляревського (архітектор В. Кричевський та ін.).

Робота з ілюстраціями

Учні працюють з ілюстраціями і виконують завдання.

• Адміністративна будова в Києві (1911 р.)

• Будинок Городецького в Києві (1903 р.)

• Площа Міцкевича у Львові (1904 р.)

• Будинок земства в Полтаві (1909 р.)

• Музично-драматичний театр у Чернівцях (1905 р.)

Завдання

1. Споруди якого призначення переважали в українській архітектурі на початку ХХ ст.?

2. Чи можна стверджувати, що на початку ХХ ст. в українській архітектурі поширився новий національний стиль? Охарактеризуйте його основні ознаки.

Робота з ілюстраціями

Матеріали до уроку

Надзвичайно зросла політизація суспільного життя, активізація національно-визвольних змагань, масовий революційний рух, науково-технічний прогрес та урбанізація. Ці історичні явища, що були особливо виразними на початку XX століття, мали вирішальний вплив на побут населення України, культурний процес, усну народну творчість, самодіяльне мистецтво.

Тканини фабричного виробництва й одяг міського крою починали витісняти

доморобні тканини і традиційний народний одяг навіть на селі. Не витримували конкуренції з дешевою фабрично-заводською продукцією й твори декоративно-ужиткового мистецтва. Тепер вони задовольняли естетичні смаки переважно заможних верств населення. Та й культурно-побутові новинки промислового виробництва — швейна машина, грамофон, гумове взуття — також служили ознакою заможності їх власника.

Міста і села в цей час масово забудовувалися. Заможні міщани й селяни зводили цегляні будинки під бляхою (залізом) або черепицею.

Нові ознаки побутової культури проявлялися передусім у житті населення великих і середніх міст. Вони забудовувалися багатоповерховими житловими будинками, спорудами культурного призначення — театрами, музеями, бібліотеками тощо. Навіть на околицях, де були робітничі бараки і халупи, з’являлися приміщення громадського призначення — народні будинки, народні аудиторії, бібліотеки-читальні. На вулицях з’явилося електричне освітлення, швидко розвивалося електротранспортне сполучення.

Діяльність національних і спортивно-фізкультурних організацій

Матеріали до уроку

Самобутнім проявом національного відродження Галичини була діяльність спортивно-військових молодіжних організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт». Основним призначенням цих об’єднань була організація спортивних змагань, фізичне загартування. Також вони виконували важливу ідеологічну функцію: сприяли формуванню національної свідомості, почуття гордості за героїчне минуле українського народу. Більше того, ці спортивно-гімнастичні організації, з одного боку, спиралися на військові традиції Запорозької Січі та українського козацтва, з іншого — стали праобразом створення українських військових об’єднань, перших мілітарних одиниць українців ХХ ст., чиє призначення полягало в обороні української держави.

Ці українські організації створювалися на зразок відомих юнацьких спортивно-військових об’єднань (у Чехії, Англії), але мали українські особливості.

У 1894 р. була заснована перша українська юнацька гімнастично-спортивна організація «Сокіл» на зразок чеського «Соколу» (заснованого ще у 1862 р.). Основне завдання товариства — підвищення фізичної культури різноманітними засобами (вправи, спортивні змагання, пожежна справа, велосипедний спорт). Водночас це, на перший погляд, типове військово-спортивне об’єднання перебувало під впливом товариства «Просвіта». Засновниками «Соколу» були активісти «Просвіти» В. Нагірний та В. Лаврівський, син Ю. Л аврівського, депутата крайового сейму, засновника «Руської бесіди», голови «Просвіти» (1870–1873 рр.). «Сокіл» перебував під впливом офіційного народовства, просвітяни фінансували різні його заходи.

У 1900 р. була створена ще одна українська організація «Січ». Сама назва документа «Статут про пожарництво і гімнастичні вправи» визначала характер діяльності товариства. Але під назвою булла прихована військово-патріотична спрямованість організації, яка відроджувала героїчні традиції козацької звитяги, українських військових осередків — «Січей». Одним з ініціаторів створення «Січі» був К. Трильовський, активною ж розбудовою товариства

займалися галицькі радикали. Вони прагнули надати організації світського, демократичного характеру. У Статуті пожежно-спортивної організації «Січ» сказано, що членом товариства «може бути кожний українець (кожна українка) світського походження».

Саме існування юнацької спортивно-військової організації «Січ» ставало фактором національного виховання, уславлюючи історичне минуле України, військово-козацький досвід і готуючи тим самим національно-свідомі кадри майбутніх мілітарних утворень українців. Не випадково організаторами та активними діячами товариства «Січ» стали майбутні члени уряду та воєначальники Західноукраїнської Української народної республіки (1918) С. Ставничий, А. Чайковський, Л. Лепкий, Д. Вітовський, Р. Дашкевич та ін. Після революції 1905–1907 рр. у Р осії члени товариства «Січ» встановили контакти з діячами «Просвіт» у Н аддніпрянщині, запрошували їх на «Січові свята» як представників Запоріжжя.

У 1911 р. було засноване юнацьке військово-спортивне товариство «Пласт». Ця юнацька організація була аналогом організації скаутів. Скаутський рух лише народжувався, в 1908 р. британський генерал Бейден-Пауелл створив для англійської молоді парамілітарну організацію «Scouting for boys». Рух скаутів швидко набирав темпів та популярності в Європі. Організаторами об’єднання

українських скаутів виступили майбутні старшини УГА — Петро Франко та Іван Чмола. Запозичивши форми скаутського руху, організатори надали йому українського характеру, спираючись на український військовий досвід від давніх часів.

Спортивно-військові товариства були масовими за характером. Структура їх була типовою: центральний провід, повітові філії, місцеві осередки. Показником масовості військово-спортивного руху на Галичині є той факт, що до розгалуженої мережі «Січей» було залучено близько 80 тис. осіб (1913). Поступово в мережах цих організацій визріла січова ідея.

У 1913 р. за ініціативою К. Трильовського було організовано Товариство українських січових стрільців. У стрілецькій секції Українського Січового Союзу молодь почала навчатися військової справи.

Особливістю таких організацій Галичини було те, що вони займалися не лише фізичною підготовкою, але й духовним вихованням української молоді, яка згодом брала активну участь у військових подіях та змаганнях за українську державу. Діяльність цих військово-спортивних організацій була проявом галицького національного відродження. Так, усі січово-сокільські організації та «Пласт» взяли участь у грандіозному святі на майдані «Сокол-Батоко» у Л ьвові з нагоди святкування 100-літнього ювілею Т. Г. Шевченка (1914). Показово, що навіть назви українських юнацьких військово-спортивних об’єднань «Сокіл», «Січ», «Пласт», «Товариство Українських Січових Стрільців» походили від військових формувань запорозьких козаків, які несли сторожову та розвідувальну службу.

Робота з таблицею

Утворення українських громадських організацій• Кінець 90-х років — у Львові засновано спортивно-фізкультурну організацію «Сокіл», яка діяла також у багатьох селах. Організатором такого молодіжного руху був Іван

Боберський.

• 1900 р. — виникає спортивно-фізкультурна організація «Січ» у Снятинському повіті, яка згодом поширює свою діяльність на всю Галиину.

• 1911 р. — створення таємного гуртка «Пласт».

• 1912 р. — утворено «Український Січовий Союз» для керівництва молодіжними організаціями.

• 1913 р. — утворюється товариство «Січові Стрільці»

Завдання

• Помірокуйте, яку роль відігравали молодіжні організації Західної України в українському національному відродженні.

Духовні цінності українців. Церковне життя

Матеріали до уроку

На початку століття в Україні провідну роль відігравали дві християнські церкви: православна — на Сході України та греко-католицька — на Заході України. Існували й інші релігійні конфесії серед представників національних меншин: католицизм, іудаїзм, мусульманство, протестантство. Були також різні секти: штундистів, баптистів, євангелістів, єговістів та ін. Напередодні Першої світової війни в Україні було 4 млн сектантів. Православна церква в Україні була опорою самодержавства:

• русифікаторська політика проводилася й у церковному житті;

• серед духівництва українських губерній українців було менше 50 %;

• українська мова була заборонена під час виголошення проповідей і богослужіння.

У роки революції 1905–1907 рр. було зроблене деяке послаблення у використанні української мови: широко використовувалися церковні проповіді, в багатьох українських губерніях проводилися богослужіння українською мовою; був даний дозвіл на комплектацію семінарських бібліотек «малоросійськими книгами»; в 1906 р. за згодою Синоду були відкриті українознавчі курси з мови, літератури та історії в Подільській семінарії; почалося співробітництво церкви з «Просвітами»; в 1906–1911 рр. було

видано українською мовою Євангеліє.

Панівною в Галичині, Закарпатті (тут у багатьох випадках богослужіння велося угорською мовою) була греко-католицька церква.

У Північній Буковині греко-католицька церква складала меншість, а перевагу

мала православна церква. Греко-католицька церква відігравала значну роль в національному відродженні краю, сприяла росту національної самосвідомості. Греко-католицьке духівництво було основною силою національного відродження на західноукраїнських землях.

У 1900 р. сталася важлива подія в житті галицьких українців: митрополитом

галицьким став Андрій Шептицький (1865–1944). З цього часу греко-католицька церква остаточно перейшла на національні позиції, стала дійсно українською церквою, взяла активну участь у національному русі, вела боротьбу за єдину соборну Україну.

За короткий час А. Шептицький пройшов усі ступені духовної кар’єри — від священика до єпископа, а пізніше — митрополита Галицької греко-католицької церкви. Він був не тільки релігійним, але й політичним діячем, брав участь у різних політичних акціях, захищаючи права простих галичан. Він виступав за участь греко-католицьких священиків у суспільному житті, за їх високу християнську моральність. Він об’єднав зусилля греко-католицького духівництва і світової інтеліґенції в боротьбі за національні права українців Галичини. А. Шептицький вів активну благодійницьку діяльність. На власні кошти він розгорнув будівництво музею, лікарні, середньої школи, щорічно утримував 40 юнаків і дівчат, допомагаючи їм здобути вищу освіту, матеріально допомагав семінаристам, художникам, письменникам, громадським діячам.

Митрополит не забував про тих українців, яких бідність гнала на заробітки до Америки. У Ватикані він домігся дозволу на створення двох греко-католицьких епископств в США і Канаді. З 1901 по 1914 р. А. Шептицький — депутат Галицького сейму, в якому він відстоював інтереси галицьких українців. Він мріяв про об’єднання двох церков — греко-католицької і православної, зазначаючи, що кожний український патріот повинен зробити усе, що може сприяти здійсненню цієї релігійної єдності.

Робота з документами

Дмитро Дорошенко про значення Української греко-католицької церкви

«Церковна унія і УГКЦ є вислідом шукання синтези між східними і західними культурними впливами при одночасному намаганні зберегти при тому власну українську душу. УГКЦ зробилася головною забороною української народності проти полонізації. Це вона властиво врятувала Галичину від національної смерті. Вона зробилась батьківською вірою, і народ кріпко до неї прив’язався…

З кругів греко-католицького духовенства вийшло національне відродження Галицької України, і сама Греко-Католицька церква стала тут за останні часи справжньою національною церквою західноукраїнського племені. Одначе ті, хто сподівався, що церковна унія полегшить латинізацію і полонізацію українського населення, мусила завестися у своїх надіях. Поєднана з Р имом, українська Греко-Католицька церква реорганізувалася, скріпилася, пустила глибокі коріння в народній масі і стала її національною церквою…

Вона стала чинником консервативним, і з тією хвилиною на цій території, де вона утвердилася, вона придбала національну відпорність і виявила національну творчість, більшу, ніж на цій самій території виявила Православна церква».

Завдання

1. Охарактеризуйте діяльність УГКЦ в Україні.

2. Якій зв’язок мала УГКЦ з національно-визвольним рухом?

Узагальнення та систематизація знань

Учні виконують завдання, яке прозвучало перед вивченням теми:

• Чи простежувалися в українській культурі початку ХХ ст. ознаки європейського модернізму? Свою думку аргументуйте.

Завдання виконується методом «Уявний мікрофон». Учні передають одне одному по черзі предмет, який нагадує собою мікрофон, і висловлюють свою думку з даного питання.

Висновок. Отже, головною ознакою української культури початку ХХ ст. можна назвати зіткнення, з одного боку, прагнень національного самовизначення, з другого — модернізації культури, самозбереження на засадах національної окремішності та пошуку шляхів виходу в європейський культурний простір. Якщо перша з них базувалася на розробленій ще в ХІХ ст. ідеології народництва, то нова течія модернізму так остаточно і не утвердилася. Вчені виділяють кілька ознак, що вияскравлюють феномен українського модернізму:

• значна увага до естетичних, художніх вартостей, а не тільки до суспільних потреб, звільнення сценічного мистецтва від служіння позаестетичним потребам (партіям, ідеологічним установам), ствердження права митця творити за законами краси й довершеності;

• європеїзація української сцени, орієнтація на нові тенденції в усьому світовому театральному процесі, відживання концепції про «елітарність», або панськість, театру, наголошення на потребі всебічного розвитку і поширення нових художніх стилів, заперечення реалізму як єдиного методу мистецького осягнення навколишнього світу;

• відстоювання пріоритету індивідуального над колективним, прав конкретної особистості, а не абстрактних інтересів громади, в жертву якій приносилися особисті почуття;

• відсутність зневаги до трудівника, його тривог і надій; заклик іти в ногу з сучасністю, бути стійким, справжнім громадянином на своїй землі з «вірою у можливість раціонального пізнання й пояснення світу».

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Плани країн-учасниць війни щодо України

Перша світова війна мала загарбницький характер з боку обох ворогуючих блоків. Українські землі стали також об’єктом їх експансії. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина і Румунія.

Робота із схемою

Робота з картою

Покажіть на карті українські землі, на які претендували країни Антанти та Троїстого союзу.

Робота з документами

Із висловлювання найвпливовішого німецького промисловця Августа Тіссена

«Росія повинна віддати нам прибалтійські провінції… частину Польщі і Донецький басейн з Одесою, Кримом і Призов’ям…»

Із записів німецького публіциста Пауля Рорбаха

«Хто володіє Києвом, той має ключ від Росії».

Із таємних документів німецького генерального штабу (1 грудня 1915 р.)

«Кожен, хто насправді знається і розуміється на географічному та економічному становищі, в якому перебуває Росія, є свідомим того, що Велика Росія може існувати тільки через посідання багатої України. Якщо ми зуміємо змінити стан України на незалежну державу й утримати незалежну Україну при житті, то з певністю завдамо смертельного удару Великій Росії. Тому Україну слід вважати серцем Великої Росії. В опінії всіх експертів, це посідання України робить Росію великою європейською потугою. Україна, відокремлена від Росії, створить мур між Росією, Центральними державами та Балканами, закриваючи доступ Росії до Чорного моря».

Завдання

1. Порівняйте плани Антанти та Троїстого союзу щодо України напередодні Першої світової війни. Зробіть висновки.

2. Чому німці називали Україну «серцем Великої Росії»?

3. Деякі політики й вчені, наприклад, В. Вернадський та відомий англійський славіст Р. Сетон-Вотсон вважали, що саме українське питання було однією з головних причин, що призвели до війни. Чи згодні ви з цією думкою? Свою відповідь аргументуйте.

У ч и т е л ь.

Саме с початком Першої світової війни перед Україною відкрилися можливості для розв’язання надзвичайно складного завдання — об’єднати власні етнічні території та здобути державну незалежність, адже розв’язання цієї проблеми могло відбутись лише за умов радикальних змін усієї системи міжнародних відносин. Водночас бездержавність і роз’єднаність українських земель й загострення суперечностей між Російською імперією та Габсбурзькою монархією, в тому числі з приводу «українського питання», робили Україну дедалі більш вагомим об’єктом міжнародної гри провідних держав Європи. Саме тому твердження В. Вернадського та Р. Сетон-Вотсона не виглядає таким вже безпідставним, якщо врахувати, що українські землі по обидва боки австрійсько-російського кордону були не тільки головним Театром воєнних дій, а й головним предметом Першої світової війни, перебіг якої довів, що надалі ігнорувати «українське питання» неможливо.

Заснування Головної української ради та Союзу визволення України

. Як уже зазначалося, з початком війни українські землі перетворилися на арену воєнних дій, а самі українці мусили воювати за чужі інтереси і брати участь у братовбивчому протистоянні, адже

в російській армії перебувало 3,5 млн українців, в австро-угорській — 250 тис. Війна зумовила глибокий розкол національного руху, який відбувся у двох площинах: як між українцями воюючих сторін, так і в межах Російської та Австро-Угорської імперій. Суспільство розділилося на прибічників та противників переможної війни.

Відверто проавстрійські позиції посіла утворена в серпні 1914 р. у Львові Головна українська рада, що була міжпартійним блоком, до складу якого входили радикальна, соціал-демократична та націонал-демократична партії.

На чолі цього об’єднання став К. Левицький. У Маніфесті, випущеному Радою 3 серпня 1914 р., зазначалося: «Зажерливість царської імперії загрожує також нашому національному життю …яке знайшло охорону в конституційному ладі австрійської держави».

За ініціативи Головної Української Ради незабаром було створено легіон Українських січових стрільців (УСС). Дотримуючись класичного імперського правила «не озброювати підкорені народи та не створювати з їх представників численні національні бойові одиниці», Австрійська імперія, навіть маючи гостру потребу в живій силі, чинила певні перешкоди при формуванні легіону.

Так, з 28 тис. охочих приєднатися до УСС було зараховано лише 2,5 тис. осіб.

Водночас з утворенням Головної української ради група емігрантів зі Східної України (Д. Донцов, В. Дорошенко, А. Жук, О. Скоропис-Йолтуховський та ін.) заснували у Відні свою організацію — Союз визволення України (СВУ).

Програмовою метою СВУ було утворення самостійної Української держави, заснування демократичного ладу, надання рівних прав і свобод представникам усіх національностей, забезпечення самостійності української церкви. СВУ вів активну пропагандистську та агітаційну роботу, домігся, щоб українські полонені в Австрії та Німеччині були виділені в окремі табори. Він отримував матеріальну допомогу від країн Четверного союзу, яка зараховувалася як державний борг майбутньої самостійної України.

Робота з документами

З маніфесту Головної української ради (3 серпня 1914 р.)

«Ідучи війною на австро-угорську монархію, Росія грозить загином також українському національному життю, яке найшло охорону в конституційнім ладі австрійської держави. Побіда Росії мала би принести українському народові австро-угорської монархії те саме ярмо, в якім стогне 30 мільйонів українського народу в Російській імперії. І тому дорога наша ясна…Теперішня хвиля кличе

український народ стати однодушно проти царської імперії при тій державі, в якій українське національне життя знайшло свободу розвитку…

Побіда австро-угорської монархії буде нашою побідою. І чим більше буде пораженіє Росії, тим швидче виб’є година визволення України…

Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце вільної України!»

З платформи Союзу визволення України (серпень 1914 р.)

«Об’єктивна історична конечність вимагає, аби між Західною Європою і Московщиною повстала самостійна українська держава.

Потрібне се для осягнення і утримання європейської рівноваги, є се в інтересі народів Австро-Угорської держави, а передовсім в інтересі німецького народу в обох цісарствах, а для українського народу було б се здійсненням вікових його мрій і зусиль…

Національно-політичною платформою Союзу є державна самостійність України».

Завдання

• На основі документів визначте програмові засади діяльності ГУР та СВУ.

Зі статті С. Петлюри «Війна і українці»

«Українці не піддадуться провокаційним впливам і виконають свій обов’язок громадян Росії в цей тяжкий час до кінця і не тільки на полі бою… але й як громадяни-обивателі, що повинні… сприяти успішному виконанню російською армією виїмково відповідального завдання, що випало на її долю…

Національна проблема, зокрема українська, вимагає свого невідкладного розв’язання. Такі струси в державному житті, як війна, відкривають очі суспільству державної нації на одну з її помилок у відношенні до недержавних народів. Воно переконується, що ці народи в однаковій мірі з ним відстоюють цілість держави, обороняють її нерозривність та добро і не є тією небезпекою, що в ній дехто вбачає загрозу цілості Росії.

Якщо в найбільш критичні дні проби народи Росії виконують свої обов’язки у відношенні до неї, то у свідомість суспільства і його керівних сил повинна просякти думка про надання цим народам і відповідних прав. У цьому відношенні можна завважити вже сприятливі симптоми. Логіка речей промовляє за те, що зміна відношення до інородців торкнеться також і українців, і в перспективах розв’язання національного питання в Росії і українське питання теж буде поставлене на денний порядок. Москва, липня 30 дня 1914 року»

Завдання

1. Як ви вважаєте, чому війна внесла розкол в український національний рух? Свою думку аргументуйте.

2. Як, на думку С. Петлюри, буде розв’язане українське національне питання? Чи погоджуєтесь ви з його позицією? Чому?

Складання порівняльної таблиці

Назва ГУР СВУ

Дата заснування 1 серпня 1914 р. 4 серпня 1914 р.

ЛідериК. Левицький

М. Павлик

М. Ганкевич

А. Жук

Д. Донцов

В. ДорошенкоПрограмові

засади

 

• Посідали антиросійську позицію.

• Підтримка австрійського уряду у війні.

• Активна участь у формуванні військових підрозділів УСС.

• Виступали за утворення

незалежної Української

держави

• Утворення самостійної

Української держави.

• Утвердження демократичного устрою, надання рівних прав і свобод

представникам усіх національностей.

• Співпраця з урядами

Німеччини та Австро- Угорщини

Завдання

• Порівняйте програмні засади та діяльність ГУР і СВУ.

Складання узагальнюючої таблиці

Українські політичні сили Наддніпрянщини

Назва ХарактеристикаТовариство україн-

ських поступовців

(ТУП)

Закликали до підтримки Російської імперії, сподіваючись на надання Україні автономії в майбутньому; пізніше перейшли на позиції нейтралітету

Українська соціал-

демократична

робітнича

партія

(УСДРП)

Розкол у партії: група на чолі із С. Петлюрою виступила на боці Російської імперії; група на чолі з В. Винниченком засудила війну та відстоювала ідею автономії України

 

Карпато-Руський

визвольний

комітет

 

Створений у Києві емігрантами з Г аличини; виступав за возз’єднання всіх українських земель у складі Російської імперії, поширював серед галичан заклики зустрічати російські війська як визволителів

Комітет Південно-

Західного фронту

Всеросійського

союзу земств і міст

Створений із метою підтримки російської армії;

членами комітету були відомі представники укра-

їнського національного руху — А. Вязлов,

Д. Дорошенко, А. Ніковський

Формування легіону Українських січових стрільців

. Легіон Українських січових стрільців — українська військова частина у складі австрійської армії, що діяла на російському фронті 1914–1918 рр. Історія створення УСС розпочалася напередодні Першої світової війни. У 1912 р. австрійський уряд для популяризації воєнщини звернув увагу на відродження антиросійського польського мілітаризму і дав дозвіл на створення легальних військових польських товариств. Із цієї нагоди скористались українці, і вже навесні 1913 р. у Л ьвові заклався Український січовий союз, а згодом було затверджено Статут українських січових стрільців на чолі з В. Старосольським та Д. Катамаєм. Організація поділялась на два напрямки: УСС-І — студенти і УСС-ІІ — робітнича та селянська молодь. Всього існувало

96 організацій. Від самого початку в товаристві не було ідейної одностайності, а утворилися дві течії щодо шляху розвитку стрільців:

самостійницько-державницька та австрофільська. Але зрештою перемогла остання. Діяльність УСС розгорнулась на теренах Галичини і Буковини та виявилась у військово-організаційній і технічній підготовці їх членів.

Робота з документом

Зі статті «Ціль і Завдання молоді» (журнал «Відгуки», лютий 1913 р.)

«Коли серед воєнної музики і ожидання гучнішої симфонії виринає українська справа перед форумом Европи, ми не сміємо остатися байдужними і жити дальше цим сірим, безкровним «своїм життям». Отже, зорганізовання перше себе і ясне поставлення цілі і засобів ії добуття…

Вольна, Самостійна Україна! Під цим девізом хай згуртується вся наша молодь і тому слову надасть повний зміст. Хай це поставить як ціль свого життя, але… цим словом хай не спідляться ті, що його вимовляють.

Силу рукам дай, щоб пута ломати,

Ясність думкам — в серце кривди влучать,

Дай працювать, працювать, працювати,

В праці сконать!..

Це наша програма на нині, а стимулом тієї праці буде сильна віра у яснее Завтра».

Завдання

• Яку мету ставили перед собою січові стрільці?

Учитель знайомить учнів з військовою формою січових стрільців.

У ч и т е л ь. 6 серпня 1914 р. у львівській газеті «Діло» з’явилося звернення Головної Української Ради «до всього українського народу», в якому проголошувалась необхідність утворювати полки українських добровольців під назвою Українські Січові Стрільці (УСС). Ініціатива українських політиків і масовий ентузіазм населення Східної Галичини в створенні УСС захопили віденські урядові кола зненацька.

Під командуванням М. Галущинського 3 вересня 1914 р. новобранці прийняли у Стрию (Львів уже був окупований царськими військами) присягу і відбули на доукомплектування у закарпатські села Горонда і Страбичій під Мукачеве. Ядро легіону становили активісти січового, сокільського і пластового руху, вчорашні гімназисти та студенти. Загалом бійці підрозділів українських січових

стрільців дуже добре показали себе в бойових діях у Карпатах 1914–1915 рр., відзначилися в боях за Маківку та Лисоню.

Узагальнення та систематизація знань

Обговорення питання

• Чи можна стверджувати, що Перша світова війна активізувала українське національне питання і спричинила зростання української національної свідомості? Свою відповідь підтвердьте фактами, отриманими сьогодні на уроці.

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Галицька битва. Захоплення російськими військами Східної Галичини та Північної Буковини

Мультимедійна презентація учнів «Галицька битва»

Галицька битва — одна із грандіозних битв Першої світової війни. Вона тривала 33 дні. У ній взяли участь близько 700 тис. чол. російських військ і понад 830 тис. чол. австро-угорської армії.

Внаслідок Галицької битви російські війська зайняли всю Східну Галичину, частину Західної і майже всю Буковину з м. Чернівці. Австрійська армія втратила 400 тис. чол., в тому числі 100 тис. полоненими, і 400 гармат. Плани німецького командування утримати Східний фронт лише зусиллями Австро-Угорщини зазнали краху.

Галицька битва — одна з найбільших стратегічних операцій Першої світової війни. Вона характеризувалася складністю і великим розмахом. Воєнні дії розгорнулися спочатку на фронті в 320 км, який розширився потім до 400 км, і продовжувалися понад місяць.

Вони складалися з ряду одночасних і послідовних операцій групп армій. Її завершенням стало загальне переслідування австро-угорських військ усіма російськими арміями Південно-Західного фронту. Таким чином, «Велика Галицька битва», як її називали, закінчилася цілковитою поразкою австро-угорської армії. Вона позбавилася понад третини свого складу і до кінця війни вже не змогла оправитися від цього удару.

Робота з картою

1. Покажіть на карті територію, де 1914 року розгорталася Галицька битва.

2. Які землі в результаті Галицької битви були зайняті російськими військами?

На початку зими 1914 року російські війська вели важкі, кровопролитні бої в передгір’ях Карпат. У суворі морози росіяни долали зледенілі гірські схили, пробиралися через замети.

У результаті їм удалося оволодіти значною частиною Карпатського хребта. Таким чином, у грудні 1914 р. в руках росіян опинилися майже всі землі Австро-Угорщини, населені українцями (не лише Галичина й Буковина, а й частина Закарпаття).

Коли розгорталися бої на західноукраїнських землях, виникла загроза і з півдня. Наприкінці липня 1914 р., за підозрілого потурання з боку англо-французької ескадри, що дисклокувалася в Середземному морі, у Чорне море через Дарданелли увійшли німецькі крейсери «Гебен» і «Бреслау». В ніч з 15 на 16 жовтня 1914 р. німецько-турецький флот раптово обстріляв Севастополь, Одесу, Феодосію і Новоросійськ. Туреччина включилася

у війну на боці австро-німецького блоку. Для Росії утворився ще один фронт — Кавказький.

Політика російської адміністрації на західноукраїнських землях

. Основною метою російської адміністрації на західноукраїнських землях було знищення основного центру зосередженого тут українського національного руху, створення передумов для органічного включення цих земель до складу Російської імперії.

Робота з документом

Із Маніфесту головнокомандувача російської армії великого князя Миколи Миколайовича від 18 серпня 1914 р.

«…Как бурный поток рвет камни, чтобы слиться с морем, так нет силы, которая бы остановила русский народ в его порыве к объединению. Да не будет больше подъярмленной Руси! Достояние Владимира Святого, земля Ярослава Осмомысла и князей Даниила и Р омана, сбросив иго, да водрузит стяг единой, неразделимой и великой России! Да свершится Промысел Божий, благословивший дело великих собирателей земли Русской. Да поможет Господь царственному своєму помазаннику, императору Николаю Александровичу всея России, завершить дела великого князя Ивана Калиты. А ты, многострадальная братская Русь, встань на сретение русской рати. Освобождаемые русские братья! Всем вам найдется место на лоне матери России. Не обижая мирных людей, какой бы они ни были народности, не полагая своего счастья на притеснении иноземцев, как это делают швабы, обратите меч свой на врага, а сердца своё к Богу, с молитвой за Россию и русского царя».

Завдання

1. Чому Маніфест, на вашу думку, був написаний не українською, а російською мовою?

2. Яку мету переслідував Маніфест? Який зміст вкладено в слова про «единую, неделимую и великую Россию»?

3. Яке завдання ставила Російська імперія, захопивши територію Галичини?

На виконання цього завдання були спрямовані «заходи» новопризначеного генерал-губернатора Галичини графа О. Бобринського.

Царський уряд уже в перші дні війни став здійснювати широкомасштабну антиукраїнську акцію, маючи на меті повністю ліквідувати український рух, вважаючи його «сепаратизмом» і «мазепинством». «Кінець українству!» — таке було гасло царської адміністрації.

Про це відверто

заявив О. Бобринський: «Східна Галичина і Лемківщина — споконвіку корінна частина єдиної великої Русі; у цих землях корінне населення завжди було російським, устрій їх через це повинен бути заснований на російських засадах.

Я буду запроваджувати тут російську мову, закон і устрій». Вся політика російської адміністрації якомога швидше прагнула винищити всі місцеві особливості українського

населення, витруїти національну свідомість і перетворити галицьких українців у «настоящих русских». Ця політика, зрозуміло, цілком схвалювалася царем Миколою II, який особисто відвідав Східну Галичину.

Робота з таблицею

Політика російської адміністрації на західноукраїнських землях• Поділ Галицько-Волинського генерал-губернаторства на губернії

Львівську, Перемишльську, Тернопільську і Чернівецьку.

• Призначення на посади в адміністрації російських урядовців, серед

яких чимало було хабарників, злодюг, п’яниць.

• Припинено видання всіх українських газет і журналів, закрито

українські товариства й школи, заборонено продавати або брати

з бібліотек будь-які українські книги.

Політика російської адміністрації на західноукраїнських землях

• Насильницька русифікація. Відкриття замість українських шкіл

російських, повсюдне запровадження російської мови.

• Репресії проти місцевої інтеліґенції, масові депортації населення.

Переслідування і примусове вивезення до Сибіру українських діячів

Завдання

• Чим ви можете пояснити антиукраїнську політику Російської імперії на західноукраїнських землях?

Проти українського населення царська адміністрація застосовувала масштабні репресії. Як писав у своєму офіційному звіті жандармський полковник Мєзенцев, лише за кілька місяців ним було проведено тисячу двісті арештів і тисячу обшуків. Тільки через київські тюрми дорогою на Схід було вивезено понад 12 тис. чол.

Жорстоких переслідувань зазнала греко-католицька церква. Її глава митрополит Андрій Шептицький був заарештований, вивезений через Київ на Схід і перебував у тюрмі Суздальського монастиря аж до лютого 1917 р. Разом були ув’язнені й депортовані на Схід чимало інших діячів греко-католицької церкви. Синод московської церкви надіслав до Галичини фанатиків православ’я архі-

єпископа Євлогія з Холму і владику Антонія з Харкова, які щосили прагнули покінчити з греко-католицькою церквою і насильно навернути населення на православ’я. Майже до двохсот парафій було призначено священиків із Росії.

Завдання

• Добре відомий своїми консервативними поглядами лідер партії кадетів П. Мілюков, член Державної думи, називав політику царського уряду в Західній Україні «європейським скандалом».

Прокоментуйте його висловлювання.

Узагальнення та систематизація знань

Історичний диктант

Дайте заперечну або ствердну відповідь.

1. Галицька битва — одна із найбільших битв Першої світової війни.

2. На території України воєнні дії вів Південно-Західний фронт.

3. Командуючим Південно-Західного фронту в Г алицькій битвібув О.Брусилов.

4. Галицька битва тривала з 20 серпня 1914 — 23 вересня 1914 р.

5. Галицька битва тривала 33 дні.

6. 21 серпня російські війська зайняли місто Львів.

7. Внаслідок Галицької битви російські війська зайняли Східну Галичину, частину Західної і майже всю Буковину з м. Чернівці.

8. В ніч з 15 на 16 листопада 1914 р. німецько-турецький флот несподівано обстріляв Севастополь, Одесу, Феодосію і Н оворосійськ.

9. Основною метою російської адміністрації на західноукраїнських землях було створення передумов для органічного включення цих земель до складу Російської імперії.

10. На території західноукраїнських земель було створено Галицько-

Волинську губернію.

11. Генерал-губернатором новоствореної губернії було призначено графа

О. Мєзенцева.

12. У 1914 р. було заарештовано митрополита греко-католицької церкви Андрія Шептицького

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Воєнні дії на західноукраїнських землях у 1915 р.

Завдання

• По ходу розповіді учителя розпочати складання хронологічної таблиці «Воєнні дії на території України у 1914–1917 рр.», записавши до неї події

1914 р.

Отже, російське командування було переконане, що в результаті кампанії 1914 р. Галичина назавжди стала частиною імперії.

На початку квітня 1915 р. до Львова навіть приїхав новий головнокомандувач Микола II — російський імператор, який відвідав і Перемишль. Проте час для візиту царя був вибраний досить невдало. На фронті назрівав перелом на користь німецько-австрійських військ. Російська армія була знекровлена. За час наступу вона зазнала величезних втрат, а її резерви були вичерпані.

Російські артилеристи отримали наказ витрачати на день лише по одному снаряду. Тим часом німецьке командування зосередило на Східному фронті за рахунок перекидання частин із Західного великі військові сили, готуючись розгромити російські війська і, отже, вивести Росію з війни. Уже 17 лютого було відвойовано Чернівці. Новий контрнаступ було призначено на квітень.

Увечері 18 квітня 1915 р. німецька артилерія почала масований обстріл позицій російських військ, який тривав майже добу.

19 квітня німецько-австрійські війська в Галичині почали контрнаступ. Застосувавши на вузькій дільниці фронту масований артилерійський вогонь, вони прорвали фронт і змусили російську армію відступати. 21 травня вона залишила Перемишль і перейшла за Дністер. 9 червня російські війська залишили Львів, а на кінець червня — переважну частину Галичини. Контрнаступ було зупинено лише восени 1915 р. на лінії Кам’янець-Подільський–Тернопіль–Кременець–Дубно. Таким чином, до осені 1915 р. російські війська залишили Польщу, Литву, частину Латвії і Білорусії.

Під німецько-австрійську окупацію потрапили й українські землі — Східна Галичина, Північна Буковина і п’ять повітів Волині.

Відступ російської армії приніс для населення України, передусім Східної Галичини і Північної Буковини, нову катастрофу. Усіх, кого вважали «неблагонадійними», виселяли з прифронтової смуги. Ті ж, хто перейшов у православ’я, виїжджали добровільно, цілком справедливо побоюючись розправи з боку німецько-австрійських військ. І тих, і інших російська влада спрямовувала у тилові області імперії. Відступаючи з Холмщини і Волині, які до початку світової війни перебували у складі Російської імперії, російські війська вдавалися до тактики «спаленої землі». Евакуйованих і біженців у самому лише Київському комітеті допомоги, який опікувався біженцями, було зареєстровано 3,3 млн чол.

З осені 1915 р. розпочалася евакуація підприємств і навчальних закладів Правобережної України. Так, Київський університет перевозили до Саратова, а Київський політехнічний інститут — до Воронежа. Вивозили державні установи, заводи, школи, музеї, бібліотеки. Планувалося навіть вивезти Києво-Печерську лавру з її святинями.

Робота з картою

1. Покажіть на карті українські землі, які у 1915 р. були окуповані німецько-австрійськими військами.

2. Покажіть, де проходила лінія фронту восени 1915 р.

3. Які наслідки для населення України мала воєнна кампанія 1915 р.?

Брусиловський прорив

У першій половині 1916 року ситуація на фронті знову змінюється, причому на користь російської сторони.

Навесні—влітку 1916 р. розпочалася знаменита наступальна операція російських військ в Україні одразу в чотирьох напрямках на фронті довжиною в 350 км, яка увійшла в історію під назвою Брусиловський прорив.

Російська армія під командуванням генерала О. Брусилова прорвала фронт і знову захопила Чернівці, Коломию, Броди й Луцьк, значну частину Галичини і Буковини. Загальна площа окупованої у ході операції території становила 2,5 тис. км2. Загроза вторгнення нависла над Угорщиною. Армії О. Брусилова

наприкінці літа вийшли на карпатські перевали.

Утрати противника складали до 1,5 млн солдат і офіцерів. Але розвинути цей успіх російській армії не вдалося. Німецьке командування перекинуло частину своїх військ із Західного фронту і зупинило російський наступ у районах Ковеля і Пінська. Фронт стабілізувався і в такому стані перебував до літа 1917 р. Була врятована від поразки Італія, а Р умунія оголосила війну Німеччині та Австро-Угорщині.

Інформаційна хвилинка

Виступ учнів з мультимедійною презентацією «Брусиловський прорив».

Завдання

1. Якими були наслідки Брусиловського прориву для України?

2. Покажіть на карті українські землі, які після цієї військової операції були захоплені російськими військами?

3. Де проходила лінія фронту на кінець 1916 р.? Покажіть на карті.

. Отже, Брусиловський прорив був, мабуть, найвдалішою воєнною операцією російської армії за весь час війни. Але спроба захопити Львів закінчилася провалом. 1917 р. виявився теж багатим на військово-політичні події. У Р осії перемогла Лютнева буржуазно-демократична революція, внаслідок якої було повалено самодержавство і до влади прийшов Тимчасовий уряд.

З’явилась перспектива покінчити з війною. Але уряд стояв на позиціях продовження війни до «переможного кінця». Організований наступ російської армії влітку 1917 р. призвів до розгрому російських військ у Галичині і на Буковині. Уже вкотре західноукраїнські землі стали ареною кривавих битв. До кінця 1917 р. німецько-австрійська армія просунулася на

схід по українській території навіть далі, ніж вони були наприкінці 1915 р. 25 жовтня 1917 р. до

влади у Петрограді внаслідок перевороту приходять більшовики.

Тимчасовий уряд було повалено, у грудні новий уряд В. Леніна розпочав

мирні переговори про вихід Росії з війни.

Бойовий шлях Легіону УСС

. На попередньому уроці ми з вами розглянули питання про утворення Легіону УСС. Сьогодні ми познайомимося з їх бойовим шляхом в роки Першої світової війни.

Інформаційна хвилинка

Повідомлення учня «Бойовий шлях Легіону УСС».

Наприкінці вересня 1914 р. стрілецькі сотні вступили в перші бої з російськими частинами в районі Верецького та Ужоцького перевалів. У жовтні 1914 р. січовики у складі 55-ї австрійської дивізії перейшли у контрнаступ, подолали перевали і відбили у противника Борислав, Дрогобич і Стрий. Тільки коли російське командування перекинуло з-під Перемишля резерви, «усусам» довелося відійти до Карпат.

На початку березня 1915 р. січові стрільці зайняли позиції на схилах гори Маківка. Російська армія генерала М. Іванова в цей час розгорнула наступ через Карпати з метою прорватись до Угорщини. Штурм російськими підрозділами позицій ЛУСС розпочався в ніч з 28 на 29 квітня. Аж до 2 травня тривали запеклі бої, внаслідок яких російські війська були відкинуті за річку Головчанку. На Маківці загинули 42 січовики, 72 зазнали поранень, 35 потрапило в полон. Наприкінці серпня 1915 р. галицькі курені знову втягнулися в запеклі бої в подільських степах між Серетом і Стрипою.

2 листопада зусиллями стрілецьких куренів було ліквідовано прорив росіян на Бережани.

Зиму 1915–1916 рр. полк УСС перебував у тилу, займаючись військовою підготовкою і культурно-освітньою роботою. У ході Брусиловського прориву влітку 1916 р. австрійське командування знову прикрило січовими стрільцями найважливіший відрізок фронту — шлях із Підгаєць на Бережани. На горі Лисоні полк УСС втратив 150 чоловік убитими і декілька сотень стрільців потрапили у російський полон, до таборів Симбірська і Царицина.

Отже, у ході воєнних дій 1914–1916 pp. легіон УСС значно скоротився через втрати. В 1916 р. полк УСС, що виконував бойове завдання під Тернополем, був оточений переважаючими силами противника. Лише 150 бійців вийшли з оточення, їх було виведено в тил і переформовано. Восени 1916 р. стрілецькі старшини на чолі з Д. Вітовським розпочали велику культурно-освітню місію на Волині. За допомогою громадських діячів Львова К. Студинського,

П. Мишуги січовики придбали для волинських шкіл 1500 підручників, чимало приладів. На фронт під Бережани вже оновлений полк повернувся у лютому 1917 р.

У березні–жовтні 1918 р. полк УСС під командуванням сотника О. Микитки, згідно з умовами Берестейського миру 1918 р., у складі австро-німецьких військ здійснив похід на Наддніпрянську Україну (Жмеринка—Бірзула—Херсон—Нікополь—Олександрівськ).

На початку жовтня 1918 р. УСС було передислоковано з Херсонщини на Буковину, в Чернівці. Після утворення Західноукраїнської Народної Республіки в листопаді 1918 р. полк передислоковано до Львова, де він став ядром Української Галицької армії.

Учні працюють з ілюстраціями і виконують завдання.

• «Усуси» в Карпатах взимку 1914–1915 рр.

• На горі Маківка 1915 р.

• Відділ кінноти УСС, 1915 р.

• УСС на Поділлі, 1915 р.

• Навчання новобранців

• УСС на вишколі, 1916 р.

• «Усуси» на бойових позиціях, 1916 р.

Завдання

1. Яким був статус УСС у складі австрійської армії?

2. В яких битвах Першої світової війни брав участь Легіон УСС?

3. Що було особливого у підготовці вояків Легіону УСС?

4. Чим можна пояснити масовий героїзм «усусів» на фронтах Першої світової війни?

Узагальнення та систематизація знань

Перевірка складання учнями хронологічної таблиці

Воєнні дії на території України у 1914—1917 рр.

Дата Подія. РезультатСерпень–вересень

1914 р.Галицька битва. Захоплення російською армією Галичини, Буковини, частини Карпат

Кінець 1914 — початок 1915 рр.

Позиційна війна на Східному фронті

 

Березень 1915 р.Взяття російською армією Перемишля

Воєнні дії на території України у 1914—1917 рр.

Квітень 1915 р. Контрнаступ німецько-австрійських військ у Галичині. Відступ російської армії. Польща, Західна Україна, Західна Білорусь, частина Прибалтики опинилися під контролем Німеччини

Квітень–травень

1915 р.Запеклі бої УСС із російськими військами на горі Маківка в Карпатах. Відступ російських військ по всій лінії фронту

Осінь 1915 р. Російська армія залишила Польщу, Литву, Буковину, Східну Галичину, частину Латвії та Білорусії, п’ять повітів Волині

Кінець 1915 — початок 1916 рр.

Стабілізація фронту. Позиційна війна

Травень–червень

1916 р.

 

Брусиловський прорив, наступ російських військ на

Південно-Західному фронті під командуванням генерала О. Брусилова, прорив австрійської лінії фронту, захоплення російськими військами Східної Галичини, Буковини, Волині. Лінія фронту залишалась незмінною до літа 1917 р.

Весна–літо

1916 р.Контрнаступ німецьких військ. Зупинення посування російської армії

Серпень–вересень

1916 р.Битва УСС із російськими військами в районі гори Лисоня під Бережанами

Червень 1917 р. Невдалий наступ російської армії на львівському напрямі. Витіснення російських військ із Галичини, Буковини. Стабілізація фронту до укладення Брест-Литовського мирного договору між РСФРР і Н імеччиною (3 березня 1918 р.)

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Посилення економічної та політичної кризи в Р осійській та Австро-Угорській імперіях та її вплив на Україну

Евристична бесіда

1. Як розвивалася економіка України до Першої світової війни?

2. Які зміни відбулися в розвитку промисловості з початком війни?

3. Які саме галузі промисловості й чому розвивались з початком війни?

4. Як впливали на розвиток економіки постійні мобілізації?

5. Чи велися на території України воєнні дії в роки війни? Як це впливало на розвиток промисловості і сільського господарства?

Робота з діаграмами

Завдання

• Про що свідчать факти, вказані на даних діаграмах? Чи можна стверджувати, що війна негативно впливала на стан господарства України?

Від самого початку війна набула кровопролитного характеру. На фронтах гинули люди, а в тилу назрівала криза промислового виробництва. Тільки

в Україні до січня 1917 р. погасло 36 доменних печей. Зменшилися посівні площі, на 200 млн пудів, порівняно з 1913 р., знизився валовий збір зерна, почалися перебої з продовольством. Уже в перші місяці військових дій на Україні було закрито понад 400 промислових підприємств, а протягом 1915–1917 рр. — понад 1 400. Обсяг промислового виробництва скоротився на 30–75 %, розвалювався транспорт. Зростали ціни, не вистачало продовольства. Державні витрати перевищували прибутки в 1914 р. — на 39 %, у 1915 р. — на 74 %, у 1916 р. — на 76 %.

Зростала інфляція. На 1915 p. офіційний курс карбованця знизився до 80 коп., а на кінець 1916 р. — до 55 коп. Купівельна спроможність карбованця на початку 1917 р. знизилася майже в 4 рази (1 крб. = 27 копійок).

Постійні мобілізації забирали й ставили під рушницю робочу силу. В Україні від виробництва було відірвано 4 млн чол. Тільки в кам’яновугільній промисловості Донбасу було забрано на фронт майже 40 % робітників. Також без чоловіків залишилася 1/3 селянських господарств України.

Робота з таблицею

. В умовах кризи уряд Німеччини в листопаді 1917 р. проголосив утворення самостійного Польського королівства.

6 листопада 1917 р. імператор Австро-Угорщини Франц-Йосиф проголосив автономію Галичини у складі Польщі без розподілу на східну і західну частину. Українці Східної (української) Галичини віддавалися під контроль поляків.

Таким чином, під час Першої світової війни Російська та Австро-Угорська імперії опинились у стані гострої економічної та соціально-політичної кризи. Водночас війна призвела до посилення національного руху в багатьох країнах, в тому числі і на українських землях.

Таблиця

Прояви кризи:

економічні політичні• Значні людські жертви і матеріальні втрати;

• руйнація народного господарства,

що призвело до зникнення товарів

широкого вжитку і продуктів харчування,;

• занепад селянських господарств;

• підвищення цін;

• нестача кваліфікованої робочої

сили;

• безробіття;

• голод

• Царський уряд звинувачувався у некомпетентному керівництві;

• посилювались опозиційні настрої в Державній Думі: висувалися вимоги провести демократичні реформи і при-

пинити репресії щодо українців;

• розпуск Думи;

• наростання страйкового руху

робітників, селянські бунти

 

Український національний рух у роки війни

. Воєнні дії під час Першої світової значно активізували й зробили масовими контакти східних та західних українців.

Йдеться насамперед про військовополонених вояків-українців, бранців австрійського та російського війська. Микола Ковалевський зауважував, зокрема, що «велике оживлення в життя тогочасного Києва внесли галицькі українці», які прибували до міста двома шляхами — як цивільне населення і як військові бранці. Галицькі заручники й виселенці брали активну участь у роботі українських культурно-освітніх інституцій. Наприклад, жандармський документ , датований червнем 1916 р., ретельно фіксує, що постійними

відвідувачами «Українського клубу» у Полтаві є «галицийские заложники», які мешкали у місті.

У роки війни продовжував свою діяльність СВУ, який мав своїх повноважних представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Римі, Стокгольмі, Осло. У 1915 р. діячі СВУ почали видавати українською мовою у столиці Болгарії Софії газету «Робітничий прапор». Велику агітаційно-пропагандистську роботу СВУ розгорнув у таборах для військовополонених. На гроші, надані урядами Німеччини та Австро-Угорщини, СВУ, який перебрався зі Львова до Відня, а потім до Берліна, здійснював широку пропагандистську діяльність.

Його діячі виступали з лекціями і доповідями не тільки в Австро-Угорщині, а й у Німеччині, Болгарії, друкували статті, а головне —налагодили регулярне видання українською та іншими мовами (загалом 9) науково-популярних брошур про історичне минуле та сучасність України. Серед друкованих видань СВУ: «Кобзар» Т. Шевченка, праці корифеїв української історіографії М. Костомарова, В. Антоновича, Ф. Вовка, вченого-географа С. Рудницького, публіциста М. Лозинського, письменника Б. Лепкого. Надруковано також низку праць М. Грушевського, хоч він не був прихильником СВУ.

Робота зі схемою

Завдання

1. Якою була роль СВУ в національному русі на українських землях в роки війни?

2. Як ви вважаєте, чому фінансування СВУ здійснювалось Австро-Угорщиною та Німеччиною?

3. Як ви вважаєте, чому діяльність СВУ не знайшла відгуку у Східній Україні? Так, С. Петлюра називав членів СВУ «безвідповідальними запроданцями», а М. Грушевський не погодився бути представником СВУ у Швейцарії.

У 1915 р. у Відні утворилася Загальна Українська Рада, що виникла після розширення складу Головної української ради. Зміна назви пояснювалась тим, що ЗУР мала представляти інтереси не лише галицькі, а й загальноукраїнські. До складу ЗУР увійшов 21 представник від Галичини, 7 — від Буковини, а також 3 члени Союзу Визволення України (В. Дорошенко, В. Козловський, О. Скоропис-Йолтуховський; пізніше А. Жук і М. Меленевський). У програмових документах ЗУР зазначалась необхідність створення незалежної держави на всій українській етнічній території. А українські землі, які входили до Австро-Угорщини, повинні були отримати національно-територіальну автономію. Після проголошення австро-угорським урядом у листопаді 1916 р. створення Польського королівства та широкої автономії Галичини, ЗУР втратила вплив на український рух.

Робота з документом

З відозви Загальної української ради до народів світу (15 вересня 1916 р.)

«Усі українці без огляду на державні кордони стоять на становищі своєї окремішности від сусідніх народів і змагають до визволення, опираючи ці свої змагання не тільки на внутрішній потребі національного розвитку, але також на історичнім праві й незабутній традиції своєї визвольної боротьби. Хай буде вільний кожний народ, хай живе й український народ, що на суцільній території

числить 35 мільйонів голів і заселює простір 850 000 км2, не буде погноєм для чужих культур пануючих над ним народів!..

Хочемо бути самостійним господарем на своїй землі, в сім’ї вільних і рівних народів, мати повну спромогу розвивати свої духовні сили й матеріальні багатства свого краю для себе та для людства!»

Завдання

1. Якою була головна мета діяльності ЗУР?

2. Чому, на вашу думку, після проголошення автономії Галичини вона втратила вплив на український рух?

Товариство українських поступовців з початком війни посіло нейтральну позицію, одночасно негативно оцінюючи проросійську декларацію «Украинской Жизни», редактором якої був С. Петлюра. У листопаді 1914 р. ТУП поставилося із застереженням до діяльності СВУ. Наприкінці 1914 р. серед членів ТУП почалися арешти (насамперед заарештовано М. Грушевського).

Рада ТУП засудила російську політику в окупованій Галичині.

У грудні 1916 р. ТУП видало декларацію «Наша позиція», яка висловлювалася «за демократичну автономію України, ґарантовану також федерацією рівноправних народів»; у січні 1917 р. позитивно відгукнулося на мирні ініціативи президента США Вудро Вільсона, висловлюючи «волю українського народу до самостійного розвитку». ТУП встановило тісні зв’язки з думськими фракціями трудовиків та конституційних демократів (кадетів), які підтримали українські домагання у сфері культурно-національного самовизначення.

Посилилась також активність української інтеліґенції, коли внаслідок відступу російських військ в 1915 р. з Галичини трохи послабли антиукраїнські настрої всередині російських урядових кіл. Улітку було дано дозвіл на утворення в Києві «Товариства допомоги населенню Півдня України, що постраждало від воєнних дій». Товариство поставило за мету надавати допомогу біженцями та заарештованим і висланим в Р осію галичанам й іншим жертвам російської окупації в Західній Україні. Тоді ж українські діячі розпочали співпрацю з Комітетом Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст. Через деякий час комітет, очолюваний відомим діячем Товариства українських поступовців (ТУП) Ф. Штейнгелем, майже повністю опинився під контролем поступовців. Члени комітету використовували надані йому державні кошти на організацію дитячих будинків для дітей-сиріт. По суті, ці будинки стали українськими школами. Допомогу з фондів комітету отримували біженці й поранені українці.

Робота з таблицею

Громадські організації в Наддніпрянській Україні

Організація ХарактеристикаКомітет Всеросійського союзу міст при Південно-Західному фронті

 

Основна діяльність була спрямована на допомогу біженцям із Галичини для організації їх життя у нових районах, створення українських шкіл, лікарень.

Очолив комітет відомий меценат барон Ф. Штейнгель

Земський союзДопомога всім постраждалим у війні. Організація медичної допомоги пораненим

та їх реабілітаціяТовариство допомоги населенню Півдня Росії, що постраждало від воєнних дій

 

Допомога жертвам російської окупації

західноукраїнських земель: арештантам,

депортованим, заручникам, біженцям.

Виникло влітку 1915 р.

Завдання

1. Дайте оцінку діяльності українських національних та громадських організацій.

2. Чому Перша світова війна активізувала національний, громадський та молодіжний рух в Україні?

Назрівання революційної кризи

а) погіршення становища народних мас;

б) наростання невдоволення населення.

Завдання

• Який вплив мала Перша світова війна на становище народних мас?

Завдання виконується методом «Мозковий штурм».

У ч и т е л ь. З весни 1915 р. внаслідок значного погіршення економічного становища та поразок на фронтах страйкова боротьба по всій країні, зокрема в Україні, стала знову грізно наростати. В її авангарді йшли робітники Петрограда і Москви.

В Україні з серпня 1914 р. по вересень 1915 р. відбулося 100 страйків, в яких узяли участь понад 43 тис. робітників. З жовтня 1915 р. по вересень 1916 р. в Україні відбулося 228 страйків за участю майже 204 тис.

робітників. Тривалими й масовими були страйки робітників шахт і заводів Донбасу.

Погіршення економічного становища, поразки царських військ на фронтах, страйкова боротьба робітників зумовили розгортання селянського руху. Дедалі частішають випадки захоплювання поміщицької землі, потрави посівів і сінокосів, вирубки лісу. Разом із тим від 1915 р. набирають масовості такі вияви непокори селянства, як відмова платити податки, протидія реквізиції продовольства, худоби тощо. Загальна статистика непослуху владі вражає:

всього від серпня 1914 р. до кін. 1916 р. в Україні зафіксовано понад 160 селянських рухів, з них на Поділлі — 50, на Київщині — 32, на Харківщині — 28. Приблизно у 20 % бунти супроводжувалися сутичками з поліцією та поміщицькою вартою, десь третина закінчувалася ув’язненнями заводіїв та активістів.

До виступів робітників і селян додалися виступи солдат. Звістки з дому про розорення їхніх господарств, злиденне життя сімей, незадовільне постачання армії зброєю, боєприпасами, харчами, амуніцією, нездатність генералітету змінити становище на краще, поразки в боях — все це дедалі більше посилювало робітничий і селянський рух.

Солдати дезертирували, відмовлялися йти в бій, убивали ненависних офіцерів, здавались у полон, тощо. З часом почалося братання з солдатами противника. 25–27 жовтня 1916 р. сталося повстання в Кременчуку. Солдати відмовилися їхати на фронт, побили й порозганяли офіцерів, звільнили з тюрми заарештованих товаришів. Повстання було придушене надісланим із Києва каральним загоном. Аналогічний виступ мав місце у грудні 1916 р. у Харкові, коли 222-й полк 34-го корпусу Особливої армії відмовився виступати на позиції. Таких фактів дедалі більшало.

Висновок. Піднесення національно-визвольного руху не тільки в Україні, а й по всій Росії свідчило про наближення нової революції. Дедалі відчутнішим ставало наближення національної катастрофи.

Узагальнення та систематизація знань

• У чому виявилося назрівання революційної кризи в Україні?

Завдання виконується методом «Дерево рішень», яке після відповідей учнів має такий вигляд:

Назрівання революційної кризи в Україні• Зростання недовіри до державної влади;

• глибока економічна криза;

• загострення становища народних мас;

• посилення виступів робітників, селян, солдат;

• неспроможність влади контролювати ситуацію в країні

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Політичні партії в підросійській Україні

Після Лютневої революції влада формально перебувала в руках Тимчасового уряду. Його основною опорою на місцях і, зокрема, в Україні були торгово-промислова буржуазія, землевласники, чиновництво та інтеліґенція.

Одними з перших Тимчасовий уряд прийняв рішення, спрямовані на широку демократизацію суспільства:

• проголошення політичних прав і свобод;

• скасування національних та релігійних обмежень, смертної кари;

• ліквідація

репресивних органів царського режиму;

• оголошення амністії.

Решту реформ Тимчасовий уряд відклав до скликання Установчих зборів. Це зумовило прогресуюче падіння авторитету уряду та кризу влади.

У центрі і на місцях виникають альтернативні органи влади — Ради депутатів як безпосередній наслідок волевиявлення політично активної частини трудящих і логічне продовження революційних традицій 1905–1907 pp.

У середині 1917 р. в Україні їх налічувалося 252. У Радах домінували загальноросійські соціалістичні партії есерів та соціал-демократів. Найвпливовішими вони були в Донбасі, де їх кількість становила 180 (71 %), у великих містах — Харкові, Києві, Катеринославі, Луганську, Полтаві та ін.

Після Лютневої революції активізували свою діяльність й українські політичні партії. Вони стали одним із важливих чинників розгортання революційного руху в Україні в 1917 р.

Робота з таблицею

Українські політичні партії

Назва Лідери Програмові засадиУкраїнська партія

соціалістів-

революціонерів

(українські есери) —

М. Грушевський,

В. Голубович,

М. Ковалеський,

П. Христюк

• Аграрні перетворення;

• ліквідація поміщицького

землеволодіння;

• автономія України у складі

УПСР   Російської державиУкраїнська соціал-

демократична

робітнича

партія

(українські есдеки) — УСДРП

В. Винниченко,

І. Мазепа,

С. Петлюра,

М. Порш

 

• Демократичні перетворення;

• соціалістичні перетворення;

• автономія України у складі

Російської федерації

Українська партія

соціалістів-

федералістів

(українські есефи) —

УПСФ

 

Д. Дорошенко,

С. Єфремов,

О. Лотоцький,

А. Ніковський

 

• Р еформування господарства;

• аграрна реформа;

• збереження приватної власності;

• республіканська форма правління;

• автономія України у складі

федеративної РосіїУкраїнська

демократично-

хліборобська

партія — УДХП

 

В. Липинський,

брати Шемети

 

• Збереження приватної власності і хуторянського селянського господарства;

• автономія України;

• не відкидали й питання про незалежну Українську державу

Українська народна

партія — УНП

 

М. Міхновський,

брати Макаренки,

І. Липа,

О. Андрієвський

• Незалежність Української

держави

 

Завдання

• Які позиції щодо майбутнього Української держави обстоювали українські політичні партії?

Утворення Центральної Ради

Робота з таблицею

Причини і передумови Української революціїЗалежне і пригноблене

становище

України.

Великодер-

жавницька

політика щодо

неї панівних

кіл як Росії,

так і Австро-

Угорщини

 

Важке

соціальне

становище

переважної частини населення

 

Нерозв’язаність

аграрного пи-

тання

і питання

соціального

захисту робітництва

 

Піднесення

українського

національно-

визвольного

руху, організаційне та

ідеологічне

його оформлення

 

Порушення

стабільності

Російської та

Австро-

Угорської імперій, загострення їхніх

внутрішніх

проблем унаслідок Першої сві-

тової війни

 

 

ПривідРеволюція в Росії (початок 8 березня (23 лютого) 1917 р.)

Повалення монархії

Зречення Миколою ІІ престолу (15 (2) березня 1917 р.)

 

Мета Рушійна силаЗдобуття автономії як першого

кроку до незалежності

Українська національна інтеліґенція,

селянство, військові, робітництво

Завдання

1. Користуючись таблицею та вже набутими раніше знаннями, поясніть причини, передумови, привід та завдання Української революції.

2. Поміркуйте, який зв’язок ми можемо простежити між Першою світовою війною та Українською революцією.

 Національно-демократична революція в Україні розпочалася в березневі дні 1917 р. 25 березня 1917 р. у Петрограді відбулася 20-тисячна маніфестація з нагоди роковин смерті Т. Шевченка. Її учасники несли портрети поета, транспаранти з гаслом «Хай живе вільна Україна у вільній Росії!», десятки національних синьо-жовтих прапорів. Ця перша після повалення самодержавства демонстрація сили національного руху стала значною подією

у політичному житті.

Через тиждень після петроградської маніфестації в Києві відбулися багатолюдні демонстрації під гаслами «Автономія України», «Вільна Україна у вільній Росії» тощо.

На Софійській площі біля пам’ятника Б. Хмельницькому відбулося віче. На ньому пролунали вимоги скликати найближчим часом Український національний конгрес з метою підготовки запровадження автономії.

Майже одразу після Лютневої революції питання про подальшу долю України опинилось в епіцентрі політичної боротьби. Кадети, які домінували

в Тимчасовому уряді, та есеро-меншовицький блок, що визначав політичну лінію Рад, здебільшого мали однакові погляди щодо розв’язання національного питання. Обстоюючи унітарну форму російської держави, ці політичні сили визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію.

В Україні сформувався ще одна альтернативна центру влада — Центральна Рада — громадсько-політичне об’єднання, що утворилося 4 березня 1917 р.

Ініціаторами її створення виступили українські самостійники на чолі з М. Міхновським. У цей же час власний національний центр починає створювати Товариство Українських Поступовців (ТУП). Щоб уникнути розколу, лідери обох центрів 4 березня погодились на створення об’єднаної організації з назвою Українська Центральна Рада. Самостійники об’єдналися з федералістами, сподіваючись, що революція приведе усіх до визнання незалежності.

У надзвичайно короткий час Центральна Рада переросла у впливовий представницький орган народної влади.

Робота зі схемою

Завдання

1. Які українські політичні партії увійшли до складу Центральної Ради?

2. Поміркуйте, яким вони бачили майбутнє України.

У ч и т е л ь. Важливу роль у створенні, зміцненні та визначенні основних напрямів діяльності Центральної Ради відіграли три провідні українські партії: Українська партія соціалістів-революціонерів (М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шаповал), Українська соціал-демократична робітнича партія (В.Винниченко, С. Петлюра, М. Порш) та Українська партія соціалістів-федералістів (Д. Дорошенко, С. Єфремов, А. Ніковський).

Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського, який 27 березня повернувся із заслання. Він одразу ж визначив чіткий політичний курс Центральної Ради.

Робота з документом

Із записів М. Грушевського

«Минули ті обставини, коли ми мусили виступати з петиціями, супліками, доказувати свої права навіть на культурне самоозначення… Нічого більш помилкового не може бути тепер, як витягнути старі українські петиції і подавати їх наново правительству, як наші домагання в данім моменті… Українського питання вже нема. Є вільний, великий український нарід, який будує свою долю в нових умовах свободи».

Завдання

1. Яке завдання М. Грушевський визначив як головне в платформі Центральної Ради?

2. Як ви вважаєте, чому Центральна Рада не виголосила курс на створення незалежної Української держави?

Враховуючи міжнародну політичну ситуацію і дискусії в російському суспільстві, українські соціалісти вимушені використовувати термін «автономія» як «димову завісу» для побудови незалежної держави. Хоча в історичній науці є інша думка, що все ж таки діячі Центральної Ради на початку були автономістами і роль самостійників була їм нав’язана самим ходом революції.

Основу політичної платформи Центральної Ради становила вимога «широкої національно-територіальної автономії України в Російській федеративній республіці, на демократичних підвалинах, з міцним забезпеченням національних меншостей нашої землі».

Зростанню авторитету, популярності та впливовості Центральної Ради сприяло те, що вона обстоювала близькі та зрозумілі народу ідеї національно територіальної автономії та популярні ідеї соціалізму. Значну роль у цьому процесі відіграв демократичний та всеохопний принцип формування Центральної Ради, адже від самого початку свого існування вона булла уособленням трьох представництв: національного, соціально-класового та територіального.

Такі ідейні засади та організаційні основи значною мірою забезпечили їй широку народну підтримку.

Початок українізації армії

Процес формування української армії розпочався одночасно з початком Української революції.

Робота з таблицею

Початок формування української армії

Дата Подія9 березня

1917 р.

 

Перші збори українських офіцерів і солдатів російської армії у Києві за ініціативою Миколи Міхновського. Прийнято

звернення до Тимчасового уряду з домаганнями

національно-територіальної автономії України і проголошення зборів Тимчасовою Українською Військовою Радою

16 березня

1917 р.

 

Нарада військових київського гарнізону. Створено першу військову організацію — Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка. Ухвалено:

• приступити до створення національної армії,

• розпочати формування українських добровільних полків і першому з них присвоїти назву — Перший Український козачий ім. гетьмана Б. Хмельницького полк.

Утворено Український військовий організаційний комітет, що мав безпосередньо займатись формуванням національних збройних сил

10 квітня

1917 р.

 

Віче українських солдатів-фронтовиків у Києві. Ухвалено

рішення вимагати від Тимчасового уряду створення української армії, виділення на фронті солдатів-українців в окремі військові частини, формування в тилу полків, для яких державною мовою була б українська

Квітень

1917 р.Утворення Української Фронтової Ради для військ Західного фронту у Мінську на чолі з Симоном Петлюрою

Травень

1917 р.

 

Формування Українського козачого імені гетьмана

Б. Хмельницького полку, командиром якого призначено сотника Д. Путника-Гребенюка, згодом — підполковника Юрія Капкана

Травень

1917 р.

 

Перший Всеукраїнський військовий з’їзд. Утворено Український генеральний військовий комітет, який мав здійснювати керівництво усім українським військовим рухом

Весна

1917 р.

Утворення підрозділів Вільного козацтва

 

. Водночас зі створенням українських військових організацій і формуванням добровільних полків тривала українізація тих фронтових частин російської армії, що складалася переважно з українців. До царської армії на початку Першої світової війни було мобілізовано близько 4 млн українців, які у міру поширення українського національного руху почали вимагати від російського командування виділення їх в окремі військові частини.

Завдання

1. Чому водночас з Українською революцією починається українізація армії?

2. Як ставилося до цього питання керівництво Центральної Ради та група самостійників?

Узагальнення та систематизація знань

Відповідь на запитання, що прозвучало на початку уроку. Завдання виконується методом «Прес».

• Чи можна стверджувати, що події 1917 року в Україні мали характер національно-демократичної революції?

Національно-демократичний характер революції в Україні 1917 р. визначався тим, що:

1) вона набула характеру масового національно-визвольного руху;

2) у ній брали участь різні соціальні верстви населення, які висували вимоги:

а) вона мала на меті позбутися залежності від Російської імперії та національного гніту;

б) відновити українську державність;

в) встановити демократичний лад.

Висновок. Отже, безпосередніми наслідками Лютневої революції 1917 р. для України були:

• посилення політичної боротьби;

• вихід на політичну арену широких народних мас;

• перетворення армії на впливовий фактор внутрішнього життя;

• зростання ролі політичних партій;

• паралельна поява конкуруючих владних структур Тимчасового уряду і Р ад, у діяльності яких домінував соціальний акцент, та Центральної Ради, яка віддавалаперевагу розв’язанню питань національного розвитку.

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

І Універсал Центральної Ради

. Боротьба за реалізацію автономістських планів розгорталася

стримано. Спираючись на рішення Українського військового з’їзду, Всеукраїнського національного конгрессу та ін., виражаючи революційні настрої та інтереси українського народу,

 Центральна Рада, як було вже зазначено, дедалі активніше вимагає визнання і схвалення Тимчасовим урядом автономії України.

З цією метою в травні 1917 р. до Петрограда виїхала представницька делегація, очолювана лідерами найвпливовіших українських партій — В. Винниченком, М. Ковалевським та С. Єфремовим. На цьому етапі основні вимоги Центральної Ради формулювалися у традиційній для українців формі прохань.

В. Винниченко зазначав: «Тільки десь там собі хоч згадайте, що ви іменно до автономії України ставитесь «прихильно». Не заводьте її зараз, ми готові скільки там треба ждати здійснення цього постуляту…»

Традиційний крок викликав традиційну реакцію відмову. Таке рішення Тимчасового уряду надзвичайно загострило українсько- російські відносини. Виступаючи на селянському з’їзді,

М. Грушевський багатозначно заявив: «Свято революції скінчилося. Настає грізний час!» Центральна Рада на той час мала лише моральний вплив та підтримку неорганізованих народних мас.

Поклавши в основу своєї тактичної лінії принцип «Ні бунту, ні покірності», Центральна Рада знайшла таке рішення: 10 червня 1917 року вона приймає

І Універсал, у якому проголосила автономію України і підкреслила, що «однині самі будемо творити наше життя».

Робота з документом

З Першого універсалу Української Центральної Ради «До українського народу на Україні й поза Україною сущого»

 «Народе Український!

Народе селян, робітників, трудящого люду! Волею своєю ти поставив нас, Українську Центральну Раду, на сторожі прав і вольностей Української землі. …Хай Україна буде вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючись

з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдським, рівним, прямим і тайним голосуванням ВСЕН АРОДНІ УКРАЇНСЬКІ ЗБОРИ (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші УКРАЇНСЬКІ ЗБОРИ. Ті ж закони, що мають лад давати на всій Російській державі, повинні видаватися Всеросійськім Парламенті. …Ми гадали, що Центральне Російське Правительство протягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ним ми, Українська

Центральна Рада, зможемо дати лад нашій землі. Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання, одіпхнуло простягнену руку українського народу…

І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо сей Універсал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя.

Ухвалено: Київ, року 1917, місяця червня (іюня) числа 10»

Заповнення таблиці

І Універсал (10 червня 1917 р.)Причини

проголошення

 

Відхилення Тимчасовим урядом вимог делегації УЦР на

чолі з В. Винниченком про надання Україні автономії. Ініціювання II Військовим з’їздом проголошення автономії

України без згоди Тимчасового урядуОсновні

положення

 

• Проголошення автономії України.

• УЦР — вищий державний орган влади в Україні до скликання Всенародних Українських зборів.

• Заклик до населення створювати підпорядковані УЦР

органи влади на місцях.

• Створення української державної скарбниці за рахунок

спеціального податку з населення.

• Участь представників усіх національностей у державотворчих процесах в Україні.

• Н еобхідність розробки закону про землю, за яким право порядкувати землею належало б виключно народові України

Результати

та наслідки

 

Фактичне перетворення УЦР на законодавчий орган. Ство-

рення першого українського уряду — Генерального Секретаріату, який складався з восьми секретарств (внутріш-

ніх, продовольчих, військових, земельних, судових,

міжнаціональних справ, фінансів, освіти). Голова —

В. Винниченко

Завдання

1. Які положення І Універсалу свідчать про автономний статус України?

2. У чому полягало історичне значення І Універсалу?

У ч и т е л ь. Одним з перших кроків після проголошення Універсалу стало створення Тимчасового революційного уряду — Генерального секретаріату

на чолі з В. Винниченком.

ІІ Універсал Центральної Ради

Така активна державотворча діяльність викликала занепокоєння

у Петрограді. Червневі масові демонстрації у столиці Росії, поразка на Південно-Західному фронті зумовили гостру політичну кризу, втрату авторитету та суттєве послаблення офіційної влади. За цих умов Тимчасовий уряд уже не міг діяти тільки силовими методами, оскільки на захист Центральної Ради могли стати фронтові українські частини та більшість населення України. До того ж збройний конфлікт з Центральною Радою міг спричинити розкол у таборі російської демократії.

Саме тому

 28 червня 1917 р. для переговорів до Києва прибуває делегація в складі О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі Знайдений компроміс між УЦР та членами делегації став причиною урядової кризи в Росії. На знак протесту проти найменших поступок українцям у питанні автономного устрою троє міністрів-кадетів вийшли з Тимчасового уряду, але угода все ж більшістю

голосів була підтримана. Надалі її зміст став основою

 II Універсалу Центральної Ради, проголошеного 3 липня 1917 р. У цьому документі зазначалося, що поповнена представниками національних меншин, які проживають в українських землях, Центральна Рада перетвориться на єдиний найвищий орган революційної демократії України. Центральна Рада виділить зі свого складу відповідальний перед нею орган — Генеральний Секретаріат, який після затвердження Тимчасовим урядом стане носієм найвищої крайової влади цього уряду в Україні. Центральна Рада брала зобов’язання зміцнювати новий лад і офіційно виступала «проти замірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного Зібрання».

Робота з документом

З Другого універсалу Української Центральної Ради

«Громадяни землі Української!

…Временне правительство, стоючи на стороні завойованої народом волі, визнаючи за кожним народом право на самовизначення і відносячи остаточне встановлення форми його до Учредительного Зібрання, простягає руку представникам Української демократії — Центральній Раді — і закликає в згоді з ним творити новее життя України на добро всій революційній Росії. …Генеральний Секретаріат… буде представлений на затвердження Временного

Правительства на Україні.

Вважаючи, що утворення краєвого органу Временного Правительства на Україні забезпечує бажане наближення управління краєм до потреби місцевої людності в можливих до Учредительного Зібрання межах, і визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно зв’язана з загальними здобутками революції, ми рішуче ставимося проти замірів самовільного здійснення автономії до Всеросійського

Учредительного Собранія.

Що стосується комплектування військових частин, то для цього Центральна Рада матиме своїх представників при кабінеті Військового Міністра, при Генеральнім штабі і Верховному Головнокомандуючому, які будуть брати участь в справах комплектування окремих частей виключно українцями, поскільки таке комплектування, по опреділенню Військового Міністра, буде являтися з технічного боку можливим без порушення боєздатності армії.

У Києві, 1917 р. липня 3-го дня»

Заповнення таблиці

ІІ Універсал 3 липня 1917 р.Причини

проголошення

 

Прибуття до Києва делегації Тимчасового уряду у складі міністрів О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі з метою взяти під власний контроль процеси, що відбувалися в Україні

Основні положення

 

• Визнання УЦР вищим органом влади в Україні.

• Затвердження Тимчасовим урядом складу Генерального Секретаріату.

• Поповнення УЦР представниками національних меншин.

• Відмова від самочинного проголошення автономії до

Всеросійських Установчих зборів.

• Формування українських військових частин під контролем російського командування

Результати

та наслідки

 

Досягнення компромісу між ЦР та Тимчасовим урядом.

Вихід зі складу Тимчасового уряду кадетів на знак протесту проти визнання УЦР.

Виступ самостійників, невдоволених відмовою від автоно-

мії, на чолі з М. Міхновським 4–9 (17–22) липня 1917 р.

(був придушений військами УЦР)

Завдання

1. Порівняйте положення І та ІІ Універсалів ЦР.

2. У чому полягав відступ ЦР від умов І Універсалу? Назвіть ці положення.

3. Чи можна назвати ІІ Універсал компромісом між ЦР і ТУ? Чому?

Збройний виступ самостійників

. Започаткована II Універсалом криза Тимчасового уряду стала прологом загальної політичної кризи в Росії. За цих обставин спроба більшовиків 3–5 липня розпочати збройне повстання в Петрограді проти Тимчасового уряду ще більше загострила й ускладнила ситуацію.

Наростаюча криза та політична невизначеність ситуації підштовхнули до активних дій самостійників.

4–6 липня у Києві відбувся збройний виступ полку ім. П. Полуботка, який мав на меті встановити цілковитий контроль над Києвом і примусити Центральну Раду проголосити самостійність України. Полуботківців готові були підтримати українізовані військові частини в Одесі, Кременчуці, Чернігові та інших містах. Проте спільними діями збройних формувань Центральної Ради і Тимчасового уряду цей виступ було придушено.

Завдання

1. Чи мало повстання шанси на успіх?

2. Визначте причини поразки самостійників.

«Тимчасова інструкція для Генерального Секретаріату»

Дотримуючись узятих на себе зобов’язань та домовленостей

з представниками Тимчасового уряду, Центральна Рада приймає до складу Ради і Г енерального Секретаріату 30 % представників національних меншин, а 16 липня 1917 року приймає «Статут вищого управління України», в якому визначає обов’язки, права та межі компетенції Генерального Секретаріату. Фактично це була основа конституції, що базувалася на принципах автономного устрою. Проте Тимчасовий уряд не затвердив цього документа, а сам 4 серпня 1917 року видав «Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату», яка суттєво обмежувала права України:

— Генеральний Секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду;

— Центральна Рада позбавлялася законодавчих прав;

— до складу Генерального Секретаріату входили не 14, а лише

7 секретарів, до того ж 4 з них мали бути представниками меншин;

— українська територія звужувалась до 5 губерній (Київської, Волинської, Подільської, Полтавської, Чернігівської).

В. Винниченко назвав «Інструкцію» «миршавим клаптиком паперу», а більшість Центральної Ради зустріла її з обуренням.

Склалася дивна ситуація: Центральна Рада не мала реальної сили, щоб відкрито виступити проти «Інструкції», а Тимчасовий уряд був неспроможний реалізувати її положення на практиці.

Узагальнення та систематизація знань

Робота з термінами

Поясніть значення термінів: «революція», «І Універсал», «ІІ Універсал», «автономія», «республіка», «федеративна республіка», «унітарна республіка», «Генеральний СекретаріаСприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

ІІІ Універсал ЦР

На початку осені 1917 р. у Росії суспільна криза ще більше загострилася. Цим скористалися більшовики, які 12 жовтня утворили штаб з підготовки збройного повстання — Військово-революційний комітет (ВРК).

У ніч з 25 на 26 жовтня майже безкровно (загинуло всього 6 осіб) було захоплено Зимовий палац — резиденцію Тимчасового уряду.

Уже вранці відкрився II з’їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, де Ленін та його прихильники проголосили перемогу соціалістичної революції та ухвалили документи, в яких було продекларовано суть радикальних суспільних змін.

«Декрет про мир» проголошував революційний вихід Росії з війни, висував гасло термінового укладення миру без анексій та контрибуцій, фіксував базові принципи зовнішньої політики Радянської держави — принцип пролетарського інтернаціоналізму і принцип мирного співіснування держав.

«Декрет про землю» констатував ліквідацію поміщицького землеволодіння, скасування приватної і встановлення всенародної державної власності на землю, передачу землі у розпорядження селянських організацій, зрівняльне землекористування.

Також з’їзд обрав Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет Рад (ВЦВК) на чолі з Л. Камєнєвим і сформував

перший радянський уряд — Раду народних комісарів (РНК), який очолив В. Ленін, а до його складу увійшли В. Антонов-Овсієнко, П. Дибенко, М. Криленко, А. Луначарський, В. Мілютін, О. Риков, Й. Сталін (Джугашвілі), Л. Троцький (Бронштейн) та ін.

Події в Петрограді вплинули на політичну ситуацію в Україні, адже

після Жовтневого перевороту більшовики взяли курс на утвердженя радянської влади по всій території колишньої Російської імперії, в тому числі і в Україні. Але більшості в радах навіть великих українських міст більшовики не мали, тому прийти до влади мирним шляхом їм не вдалося. Щоби захопити владу, вони 29–31 жовтня 1917 р. організували збройне повстання в Києві. Але в цей критичний для України час Центральна Рада мала достатньо сил, впливу та авторитету, щоб узяти під свій контроль більшу частину

України. Продовжуючи власну державотворчу лінію, вона 7 листопада 1917 р. ухвалила ІІІ Універсал.

Робота з документом

. Всі вони працюють з текстом ІІІ Універсалу і визначають його основні положення.

Із ІІІ Універсалу ЦР

«Віднині Україна стає Українською Народною Республікою.

Не відділяючись від республіки Російської і зберігаючи єдність ії, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб вся республіка Російська стала федерацією рівних і вільних народів.

До Установчих зборів України вся власть творити лад на землях наших, давати закони і правити надлежить нам, Українській Центральній Раді, і нашому правительству — Генеральному Секретаріатові України.

Отож, оповіщаємо:

До території Народної Української Республіки належать землі, заселені у більшості українцями: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму). Остаточне визначення границь Української Народної Республіки щодо прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини і суміжних губерній і областей, де більшість населення українське, має бути встановлено по згоді організованої волі народів».

«Всіх же громадян сих земель оповіщаємо:

Віднині на території Української Народної Республіки існуюче право власності на землі поміщицькі та інші землі нетрудових хазяйств сільськогосподарського значення, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні землі скасується. Признаючи, що землі ті є власність всього трудового народу і мають перейти до нього без викупу, Українська Центральна рада доручає генеральному секретареві по земельних справах негайно виробити закон про те, як порядкувати земельним комітетам, обраним народом, тими землями до Українських Установчих зборів. Праця робітництва в Українській Народній Республіці має бути негайно упорядкована. А зараз оповіщаємо: на території Народної Республіки України з цього дня установлюється по всіх підприємствах вісім годин праці. Тяжкий і грізний час, який перебуває вся Росія, а з нею і наша Україна, вимагає доброго упорядкування виробництва, рівномірного розпреділення продуктів споживання і кращої організації праці. І через те приписуємо Генеральному секретарству праці від цього дня разом з представництвом від робітництва встановити державну контролю над продукцією на Україні, пильнуючи інтересів як України, так і цілої Росії.

Четвертий рік на фронтах ллється кров і гинуть марно сили всіх народів світу. Волею і іменем Українскої Республіки ми, Українська Центральна рада, станемо твердо на тому, щоб мир було встановлено якнайшвидше. Для того ми вживемо рішучих заходів, щоб через центральне правительство примусити і спільників, і ворогів негайно розпочати мирні переговори».

«Оповіщаємо:

Однині на землі республіки Української смертна кара касується. Всім ув’язненим і затриманим за політичні виступи, зроблені до цього дня, як уже засудженим, так і незасудженим, а також і тим, хто ще до відповідальності не потягнений, дається повна амністія. Суд на Україні повинен бути справедливий, відповідний духові народу.

Генеральному секретарству внутрішніх справ приписуємо: Вжити всіх заходів до закріплення і поширення прав місцевого самоврядування, що являються органами вищої адміністративної влади на місцях, і до встановлення найтіснішого зв’язку і співробітництва його з органами революційної демократії, що має бути найкрайщою основою вільного демократичного життя. Так само в Українській Народній Республіці має бути забезпечено всі свободи, здобуті всеросійською революцією: свободу слова, друку, віри, зібраннів, союзів, страйків, недоторканності особи і мешкання, право і можливість уживання місцевих мов в зносинах з усіма установами.

…Оповіщаємо, що народам великоруському, єврейському, польському та іншим на Україні признаємо національно-персональну автономію для забезпечення їм права і свободи самоврядування в справах їх національного життя…

Громадяни! Іменем Народної Республіки в федеративній Росії ми, Українська Центральна рада, кличемо всіх до рішучої боротьби з усяким безладдям і руїнництвом та до дружнього великого будівництва нових державних форм…Вироблення тих форм має бути переведене на Українських і Всеросійських Установчих зборах. Днем виборів до Українських Установчих зборів призначаємо 27 грудня (декабря) 1917 року, а днем скликання — 9 січня (января) 1918 року».

Складання узагальнюючої таблиці

Основні положення ІІІ Універсалу• Проголошення Української Народної Республіки (УНР ) у складі федеративної Росії.

• УЦР — вищий законодавчий, а Г енеральний Секретаріат — вищий виконавчий органи УНР до скликання Установчих зборів України.

• Включення до УНР земель, де більшість населення складали українці: Київщина, Поділля, Волинь, Чернігівщина, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина, Таврія (без Криму), у майбутньому — приєднання шляхом переговорів інших українських етнічних територій.

• Скасування права власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі нетрудових господарств. Земля — власність трудового народу, що має перейти до нього без викупу (до Українських Установчих зборів землею порядкуватимуть Земельні комітети, обрані народом). Уведення 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю над виробництвом.

• Підтримка мирних переговорів для швидкого закінчення війни.

• Скасування смертної кари; надання амністії політв’язням.

• Упорядкування судової системи

• Р озширення прав органів місцевого самоврядування.

• Проголошення демократичних свобод: свободи слова, друку, віросповідань,

зібрань, союзів, страйків, недоторканності особи й помешкання та інше.

• Визнання права національних меншин на національно-територіальну автономію.

• Визначення дня виборів та скликання Українських Установчих зборів

Завдання

1. Визначте, в чому полягало історичне значення прийняття ІІІ Універсалу.

2. Покажіть на карті територію України, яка за ІІІ Універсалом включалася до складу УНР .

3. Поміркуйте, до яких наслідків призвело ухвалення цього документа.

Боротьба більшовиків з УЦР

У ч и т е л ь. Зрозуміло, що керівництво більшовицької Росії було невдоволене самостійницькою політикою УЦР та рішучою відсіччю спробам установлення радянської влади в Україні. До початку грудня 1917 р. уряд Леніна  отримувався тактики підбурювання до повалення влади ЦР власними українськими силами. Але спроба повстання у Києві 30 листопада провалилася — повсталих роззброїли і відправили залізницею до Росії. Через декілька днів

спробу захопити Київ здійснив 2-й Гвардійський корпус. Але його марш на Київ з Поділля без бою зупинив під Васильковом 1-й Український корпус генерала П. Скоропадського.

Конфлікт ЦР і Раднаркому РСФРР досяг апогею. 4 грудня 1917 р. В. Леніним і Л. Троцьким був підписаний «Маніфест до українського народу», якій містив ультимативні вимоги до ЦР.

Робота з таблицею

Маніфест до українського народу

Положення Маніфесту Вимоги до УЦР• Визнання УНР та їїтправа на самовизначення аж до відокремлення від Росії.

• Звинувачення УЦР у проведенні «двозначної буржуазної політики»

• Невизнання УЦР повноважним представником українського народу

• Відмовитися від спроб дезорганізувати загальний фронт.

• Припинити роззброєння більшовицьких частин.

• Н е пропускати на Дон та Урал, де розгорнулося антибільшовицьке

повстання, військові частини

• Сприяти радянським військам у боротьбі з «контрреволюційними»

повстаннями

Завдання

• Поміркуйте, яку мету переслідували більшовики, публікуючи цей Маніфест.

У цей драматичний момент 4 грудня 1917 р. у Києві розпочав роботу Всеукраїнський з’їзд рад, на якому більшовики планували здійснити внутрішній переворот і захопити владу, але сил для цього в них виявилося

замало. Серед 2,5 тис. делегатів вони становили лише незначний відсоток і тому не могли здобути переваги. За цих обставин закономірно, що Всеукраїнський з’їзд рад ухвалив резолюцію про підтримку Центральної Ради та кваліфікував ультиматум РН К як замах проти УНР . Розуміючи, що події

розвиваються не за їхнім сценарієм, більшовики залишили Всеукраїнський

з’їзд рад і перебралися до Харкова, який того часу був осередком більшовизму в Україні.

У день закінчення з’їзду радянська Росія оголосила війну ЦР.

Робота з хронологічною таблицею

Війна Радянської Росії проти УНР

Дата Подія8 грудня

1917 р.

Захоплення Харкова російськими військами під

командуванням В. Антонова-Овсієнка11 грудня

1917 р.

 

Початок роботи Харківського з’їзду рад, до якого прибули делегати-більшовики, що залишили з’їзд у Києві.

Об’єднавшись із делегатами від рад Донецько- Криворізького басейну, вони проголосили себе І Всеукраїнським з’їздом рад

12 грудня

1917 р.

 

Проголошення з’їздом рад у Харкові встановлення

радянської влади в Україні; створення нової радянської УНР із власним урядом — Народним Секретаріатом, який звернувся до Раднаркому Росії з проханням про військову допомогу. Існування двох українських держав із власними законодавчими та виконавчими органами дестабілізували й розкололи українське суспільство; Радянська Росія отримала привід для подальшого захоплення українських територій

Грудень

1917 р. — сі-

чень 1918 р.

 

Наступ більшовиків на Україну у трьох напрямках:

1) Гомель–Чернігів–Бахмач–Київ під командуванням

Р. Берзіна;

2) Брянськ–Глухів–Конотоп–Бахмач–Київ під командуванням А. Знаменського;

3) Бєлгород–Харків–Лозова–Катеринослав–Полтава– Київ під командуванням П. Єгорова.

Загальне керівництво всіма цими силами мав здійснювати

А. Антонов-Овсієнко.

Захопили: Катеринослав (26 грудня), Олександрівськ

(10 січня), Миколаїв (14 січня), Одесу (17 січня), Херсон

(18 січня)

Завдання

1. Чому війна з більшовицькою Росією виявилася неминучою?

2. Поміркуйте, чому ЦР не змогла мобілізувати український народ для відсічі більшовицькій агресії.

IV Універсал Української Центральної Ради

У ч и т е л ь. 6 січня 1918 р. з наступу на Лозову та Бахмач почався наступ на Київ. Справжньою трагедією обернулося захоплення Полтави, де за особистим наказом М. Муравйова було знищено близько 10 тисяч жителів. На Південно-Східному напрямку українським військам не вдалося стримати наступ військ Берзіна та Знаменського, і 10 січня 1918 р. вони об’єдналися під Бахмачем.

Напередодні вирішальних боїв за Київ 9 січня 1918 р. ЦР ухвалила свій IV Універсал, яким Українська Народна Республіка проголошувалася цілком незалежною державою.

Робота з документом

Усі працюють з текстом IV Універсалу ЦР та визначають його основні положення.

Із ІV Універсалу ЦР

«Народе України, твоєю силою, волею, словом стала на землі українській вільна Народна Республіка, справдилась колишня давня мрія батьків твоїх — борців за вольности і права трудящих.

Але в тяжку годину відродилась воля України. …Петроградське правительство народних комісарів, щоб привернути під свою владу вільну Українську Республіку, оповістило

війну Україні і насилає на наші землі свої війська красногвардейців-більшовиків, які грабують хліб у наших селян і без всякої плати вивозять його в Р осію, не жаліючи навіть зерна, наготовленого на засів, вбивають неповинних людей і сіють скрізь безладдя, злодіяцтво, безчинство.

Ми, Українська Центральна Рада, вжили всіх заходів, щоб не допустити цієї братовбивчої війни двох сусідніх народів, але петроградське правительство не пішло нам назустріч і веде далі криваву боротьбу з нашим народом і Республікою. Ми, Українська Центральна рада… ніяких війн піддержувати не будемо, бо український народ хоче миру, і мир демократичний повинен бути якнайшвидше.

Але для того, щоб ні руське правительство, ні яке інше не ставали Україні на перешкоді встановити той бажаний мир, для того щоб вести свій край до ладу, до творчої роботи, до скріплення революції та волі нашої, ми, Українська Центральна рада, оповіщаємо всіх громадян України: однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу».

«Зо всіма сусідніми державами, як то Росія, Польша, Австрія, Руминія, Туреччина та інші, ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя самостійної Української Республіки.

Власть у ній буде належати тільки народові України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі збори, будемо правити ми, Українська Центральна рада, представництво робочого народу, селян, робітників і солдатів, та наш виконавчий орган, який однині матиме назву Ради Народних Міністрів.

Народна Українська Держава повинна бути вичищена від насланих з Петрограда найманих насильників, які топчуть права Української Республіки. …Незмірно тяжка війна, розпочата буржуазними правительствами, тяжко змучила наш народ, знищила наш край, розбила господарство. Тепер тому мусить бути кінець.

З тим, як армія буде демобілізуватись, приписуємо відпускати вояків, після підтвердження мирних переговорів — розпустити армію зовсім, а потім замість постійної армії завести народню міліцію, щоб військо наше служило охороні робочого народу, а не бажанням панівних верств. А тим часом, аби встановити на місцях таку власть, до якої б мали довір’я й яка спиралась на всі революційно-демократичні верстви народу, правительство повинно закликати

до співробітництва з місцевими самоврядуваннями ради селянських, робітничих і солдатських депутатів, вибраних з місцевої людності.

У справі земельній комісія, вибрана на останній сесії нашій, вже виробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власності й соціалізацію землі… Ліси ж, води і всі багатства підземні, яко добро українського трудящого народу, переходить в порядкування уряду Народної Української Республіки. …Приписуємо Раді Народних Міністрів негайно приступити до переведення всіх заводів і фабрик на мирний стан, на вироблення продуктів, потрібних насамперед трудя-

щим масам».

«Та сама війна наплодила сотні тисяч безробітних, а також інвалідів. У самостійній Народній Республіці України не повинен терпіти ні один трудящий чоловік. Правительство Республіки має підняти промисловість держави, має розпочати творчу роботу у всіх галузях, де всі безробітні могли б знайти працю…

Однині Народна Українська Республіка бере в свої руки найважніші галузі торгівлі і всі доходи з неї повертатиме на користь народу. Торг товарами, які будуть привозитись з-за кордону і вивозитись за кордон, буде вести сама держава наша, щоб не було такої дорожнечі, яку терплять найбідніші класи через спекулянтів.

Правительству Республіки на виконання сього приписуємо розробити і представити на затвердження закони про це, а також про монополію заліза, угля, шкіри, тютюну та інших продуктів і товарів…

Так само приписуємо встановити державно-народний контроль над всіми банками, які кредитами (позиками) нетрудовим масам допомагали визискувати класи трудові.

Рада Народних Міністрів повинна рішуче боротися зо всіма контрреволюційними силами, а всякого, хто кликатиме до повстання

проти самостійної Української Народної Республіки — до повороту старого ладу, того карати, як за державну зраду. Всі ж демократичні свободи, проголошені 3-м Універсалом, Українська Центральна рада підтверджує і зокрема проголошує: в самостійній Народній Українській Республіці всі нації користуватимуться правом національно-персональної автономії, признаним за ними законом 9 січня. Все, що вичислено в сім Універсалі, не встигнемо

зробити ми, Центральна Рада, в найближчих тижнях, певне, довершать, справлять і до останнього порядку приведуть Українські Установчі збори.

Ми наказуємо всім громадянам нашим проводити вибори до них якнайскоріше… щоб за кілька тижнів зібрались всі наші Установчі збори — найвищий господар і впорядник землі нашої і закріпили свободу, лад і добробут Конституції нашої незалежної Української Народної Республіки на добро всього трудящого народу…»

Складання узагальнюючої таблиці

Основні положення IV Універсалу• Проголошення УНР самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою.

• Бажання жити з усіма сусідніми державами в «згоді та приязні», без взаємного втручання у внутрішні справи.

• Влада в УНР належить народу (до Установчих зборів її вищим органом залишалася УЦР та уряд — Рада народних міністрів).

• Початок самостійних мирних переговорів.

• Заклик до відчайдушної боротьби з більшовиками.

• Проголошення програми соціально-економічних перетворень:

розпуск постійної армії та створення народної міліції; обрання народних рад — органів місцевого самоврядування; підтвердження передачі землі трудовому народу без викупу на основі скасування приватної власності на землю (ліси, води, надра є також надбанням усього народу); переведення промисловості на виробництво товарів народного вжитку; боротьба з безробіттям; допомога інвалідам війни; державний контроль над банками; установлення державної мо-

нополії на зовнішню торгівлю; підтвердження демократичних свобод, проголошених III Універсалом

Завдання

1. Яким було ставлення до більшовиків з боку ЦР? Чи змінилося воно, порівняно з жовтнем–листопадом 1917 р.? Чому?

2. Чому ЦР довго не наважувалася проголошувати незалежність України і зробила це саме в даний період?

3. У чому полягало історичне значення ІV Універсалу?

Захоплення Києва більшовиками

Це було історичне рішення ЦР, що символізувало остаточний розрив з імперським центром. Однак воно не врятувало УНР . Сили були надто нерівні. Більшовицькі війська під Києвом мали 20-кратну перевагу в живій силі й 40-кратну — в озброєнні.

Спільний наступ під загальним командуванням М. Муравйова розпочався у напрямку Ніжина. Водночас у Києві на заводі «Арсенал» розпочалось повстання більшовиків. Воно було придушене військами ЦР, але для цього довелось зняти війська з фронту, що відкрило дорогу більшовикам на Київ.

Обороною напрямку вздовж залізничного перегону Бахмач–Ніжин керував полковник А. Гончаренко. У його розпорядженні були курінь Юнацької військової школи отамана Капкана (600 бійців, 20 старшин, 18 кулеметів), «червоні» й «чорні» гайдамаки під командуванням С. Петлюри та 1-а сотня галицьких Січових стрільців Р. Сушка — усього до 3 тисяч бійців.

Зранку 29 січня 1918 р. до станції Крути прибула наспіх сформована сотня отамана Омельченка з 130 нашвидку навченими студентами університету Св. Володимира та Академії Св. Кирила та Мефодія.

Повідомлення учня «Бій під Крутами» та його обговорення за методом «Мікрофон»

• Як ви вважаєте, бій під Крутами — це героїзм чи трагедія? Свою відповідь аргументуйте.

Узагальнення та систематизація знань

Обговорення питання

1. Порівняйте чотири Універсали Центральної Ради та зробіть відповідні висновки. Який з Універсалів мав найбільше значення для процессу державотворення в Україні?

2. Поміркуйте, чому військово-політичні події кінця 1917 — початку 1918 рр. розвивалися не на користь Центральної Ради.

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Мирний договір у Брест-Литовську

. Отже, зазнавши поразки, Центральна Рада спробувала взяти реванш у зовнішньополітичній сфері.

28 грудня 1917 р. розпочалося перше пленарне засідання мирної конференції у Брест-Литовську, на якому міністр закордонних справ Австро-Угорщини граф О. Чернін від імені союзних держав визнав повноправним учасником переговорів присутню делегацію України.

Під час переговорів українська делегація мала обстоювати програму-максимум (включення до складу УНР усіх західноукраїнських земель — Східної Галичини, Закарпаття, Буковини, Підляшшя та Холмщини), а за несприятливих умов програму-мінімум (виокремлення західноукраїнських земель у коронний край з широкими автономними правами).

30 грудня 1917 р. у складі російської делегації участь у переговорах почав брати радянський уряд України, який тоді був на піднесенні і щоденно суттєво розширював територію свого впливу в Україні. Проте навіть за таких несприятливих обставин молода українська дипломатія зуміла зіграти на міждержавних суперечностях і уклала вигідну угоду. Оцінюючи результати Брестсько-Литовського переговорного процесу, член уряду, міністр УНР

М. Ткаченко зазначав: «Умовами згоди досягнуто з нашого боку найбільшого,

чого тільки можна було досягти». Справа в тому, що мирний договір між УНР і країнами німецького блоку було підписано 26 січня 1918 року, тобто саме того дня, коли війська М. Муравйова захопили Київ.

Робота з таблицею

Брест-Литовський мирний договір• Встановлення кордонів (кордон між УНР та Австро-Угорщиною пролягав по лінії Хотин–Гусятин–Збараж–Броди–Сокаль, майже вся Холмщина і Підляшшя поверталися УНР );

• відмова від взаємних претензій на відшкодування збитків, заподіяних війною;

• взаємний обмін військовополоненими;

• взаємний обмін надлишками промислових та сільськогосподарських товарів;

• встановлення взаємних митних пільг та режиму найбільшого сприяння

у прикордонному товарообміні;

• налагодження дипломатичних відносин

Завдання

1. Н а яких умовах укладався Брест-Литовський мирний договір?

2. У чому полягало його історичне значення?

Таким чином, Брест-Литовський мирний договір мав велике значення.

Війна між Україною і державами німецько- австрійського блоку припинилася. Німеччина і Австро-Угорщина, ставши союзниками УНР , зобов’язалися допомогти їй відновити контроль над усією територією держави. Зі свого боку, уряд УНР узяв зобов’язання поставити до Німеччини й Австро-Угорщини 60 млн пудів хліба, 2 млн 750 тис. пудів худоби у живій вазі, багато

картоплі, цукру, сала, іншої сільськогосподарської продукції.

У свою чергу, Німеччина й Австро-Угорщина пообіцяли надати Україні сільськогосподарські машини, вугілля, сіль та інші дефіцитні на території УНР товари. Брестський договір був значним успіхом молодої української дипломатії. Він поклав початок міжнародно-правовому визнанню України як незалежної держави.

Брестський договір визначив долю й радянської влади в Україні. 18 лютого розпочався загальний наступ німецько-австрійських військ на Східному фронті від Балтійського моря до Чорного. На території України ці війська наступали як союзні Центральній Раді.

3 березня 1918 р. було укладено Брестський мир між РСФРР і Німеччиною та союзниками. Росія зобов’язувалася визнати угоду між Центральною Радою і Німеччиною та зі свого боку підписати мирний договір з УНР . Одним з пунктів договору між Росією і Німеччиною передбачав: «Росія укладає негайно мир з УНР . Україна і Фінляндія негайно звільняються від російських військ і Червоної гвардії».

Вступ військ Німеччини та Австро-Угорщини на територію УНР . Гетьманський переворот

18 лютого 1918 р. німці розпочали широкомасштабний наступ. Під тиском 450-тисячної армади німецького блоку більшовики втрачали позицію за позицією і вже на початку березня були змушені залишити Київ. До травня німецько-австрійське військо зайняло майже всю Україну і Крим. Проте для

Центральної Ради це була піррова перемога. Військо УНР того часу, за німецькими даними, налічувало лише «дві тисячі колишніх солдатів і офіцерів, безробітних і

авантюристів» і тому не могло контролювати ситуацію у всій Україні. Через це фактично було встановлено окупаційний режим (німці безконтрольно хазяйнували в окремих галузях господарства; видавали власні нормативні акти, що мали чинність в Україні, тощо).

Деякий час після ліквідації радянської влади в Україні зберігалася республіканська форма правління: усі державні акти підписувалися від імені УНР . Але її авторитет серед населення України знижувався. Рада виявилася неспроможною забезпечити вивезення до Німеччини продовольства. За такої ситуації кайзерівські чиновники, всупереч обіцянкам, почали дедалі активніше втручатися у внутрішні справи УНР .

Поступово складалися передумови для усунення Центральної Ради з політичної арени. Відбулося зближення німецької воєнної адміністрації та колишнього царського генерала П. Скоропадського. Невдовзі саме на нього німецька сторона зробила ставку.

29 квітня 1918 р. засідала Центральна Рада. Останнім рішенням Ради було прийняття демократичної конституції УНР і обрання Президентом України М. Грушевського.

Того ж дня на Всеукраїнському з’їзді землевласників, який зібрав 6 432 делегати, було вирішено встановити монархічну форму державного правління і проголосити гетьманат. Гетьманом України було обрано одного з найбільш відомих організаторів військових частин генерала Павла Скоропадського, нащадка славетного гетьманського роду. Серед перших рішень гетьмана було проголошення Української держави замість УНР .

Завдання

1. Поясніть походження вислову «піррова перемога». Чи згодні ви із думкою про те, що повернення Центральної Ради в Україну стало «пірровою перемогою» над більшовиками?

2. Чому навесні 1918 р. склалися передумови усунення Центральної Ради від влади?

П. Скоропадський. Внутрішня та зовнішня політика Української Держави і ставлення до неї в суспільстві

Повідомлення учня «Прихід до влади П. П. Скоропадського».

Завдання

1. Якою була соціальна база, на яку спирався гетьман П. Скоропадський?

2. Чому саме ці сили підтримували гетьмана?

Робота з документом

Із «Грамоти до всього українського народу» П. Скоропадського. 29 квітня 1918 р.

«Громадяни України!

Всім Вам, козаки та громадяни України, відомі події останнього часу, коли джерелом лилася кров кращих синів України і знову і знову відроджена Українська держава стояла коло краю загибелі.

Спаслась вона завдяки могутньому підтриманню центральних держав, які, вірні своєму слову, продовжують і по цей час боротись за цілість і спокій України.

При такій піддержці у всіх зародилась надія, що почнеться відбудування

порядку в Державі й економічне життя України увійде, врешті, в нормальне русло. Але ці надії не справдились.

КолишнєУкраїнське Правительство не здійснило державного будування України, позаяк було зовсім не здатне до цього. Бешкети і анархія продовжуються на Україні, економічна розруха і безробітниця збільшуються і розповсюджуються з кожним днем, і врешті для багатющої колись-то України встає грізна мара голоду».

Завдання

• Як П. Скоропадський обґрунтовує необхідність гетьманського перевороту?

Як вже було зазначено, 29 квітня 1918 р. стався державний переворот. Прихильники гетьмана захопили майже всі державні установи. Переворот відбувся майже безкровно, мирно.

Це свідчить про те, що населенню України набридла вже анархія. Люди були зацікавлені в наведенні порядку, забезпеченні стабільності в економіці й суспільному житті. Внаслідок перевороту Центральна Рада була розпущена і в українських землях виникло новее державне утворення — гетьманат «Українська держава».

Завдання

1. Як ви вважаєте, чому гетьманський переворот було проведено мирним шляхом?

2. Прокоментуйте ілюстрацію «Молитва на Софійському майдані». Чому значна частина населення України підтримала Скоропадського?

У день перевороту 29 квітня гетьман звернувся до українського народу з «Грамотою до всього українського народу», а також видав Закони «Про тимчасовий державний устрій України». Ці два документи стали правовою базою для створення Української держави.

Робота з документом

Із «Грамоти до всього українського народу» П. Скоропадського. 29 квітня 1918 р.

«…То сею грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України.

…Створити здібний до державної праці сильний уряд; відбудувати армію та адміністративний апарат, яких у той час фактично не існувало, і за їх поміччю відбудувати порядок, опертий на право; провести необхідні політичні і соціальні реформи. Політичну реформу я уявляю собі так: ні диктатура вищого класу, ні диктатура пролетаріату, а рівномірна участь усіх класів суспільства в політичному житті краю. Соціальні реформи я хотів провести в напрямі

збільшення числа самостійних господарств коштом зменшення обширу найбільших маєтків».

Завдання

• На яких засадах гетьман обіцяв побудувати Українську державу?

Відповідно до цієї грамоти Центральна Рада, уряд УНР та їхнє законодавство скасовувалися. Проте всі урядовці мали продовжувати роботу. Гетьман брав на себе зобов’язання «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці». У Законах «Про тимчасовий державний устрій» є розділ «Про Гетьманську владу», де визначаються повноваження Скоропадського.

Робота з таблицею

Повноваження гетьмана• Влада управління в межах всієї Української держави належить виключно

Гетьману.

• Гетьман стверджує закони, і без його санкції жодний закон не може мати сили.

• До прав Гетьмана належать:

— призначення голови уряду;

— затвердження за поданням голови Ради Міністрів та членів її Кабінету;

— скасування Кабінету Міністрів у повному його складі;

— призначення на посади і звільнення інших урядових осіб у разі,

— коли для останніх не встановлено законом іншого порядку;

— вище керівництво зносинами Української держави;

— право вважатися верховним воєводою української армії і флоту;

— оголошення окремих районів на військовому, осадному або виключному становищі.

• Усі накази і розпорядження гетьмана повинні були закріплюватися головою уряду або відповідним міністром

Завдання

1. Які повноваження отримував гетьман?

2. Якою державою за формою правління ставала Україна?

Символом гетьманської влади став старовинний козацький герб «козак з мушкетом». 17 травня гетьман затвердив тризуб атрибутом військового одягу. Державна печатка була виконана Г. Нарбутом і поєднувала «козака з мушкетом» і тризуб.

 Було затверджено також і новий опис прапора Української держави. Ним стало полотнище з синьої та жовтої горизонтальних смуг. Проте було змінено порядок розташування смуг (до Скоропадського синя смуга містилася знизу, жовта — угорі).

Робота з ілюстраціями

Учні працюють з ілюстраціями і виконують завдання.

• Тризуб як атрибут військового одягу.

• Герб Української держави.

• Прапор Української держави.

Завдання

• Про що свідчила символіка Української держави П. Скоропадського?

Робота з історичними текстами

Учні опрацьовують історичні тексти і виконують завдання.

Формування органів влади

Гетьманський уряд був сформований на професійній основі. До нього Скоропадський намагався включити фахівців, які добре знали свою справу і готові були служити Україні. До уряду увійшли відомі українські діячі, такі як Д. Дорошенко (міністр закордонних справ), М. Василенко (міністр освіти), М. Чубинський (міністр юстиції), І. Кістяківський (державний секретар). Головою уряду було призначено полтавського поміщика, вихідця із старовинного козацького роду Федора Лизогуба. На думку Н. Полонської-Василенко, в уряді «не було соціалістів, але були солідні українські діячі з цілої України, що брали участь в українському житті як земські діячі, професори, правники, громадські працівники».

10 травня 1918 р. Скоропадський та його міністри видали заяву — декларацію уряду про характер, завдання і методи його діяльності. Вони полягали у здійсненні ідей незалежної і вільної України в історичній та національній державній формі, проведенні соціально-економічних реформ, розвитку української культури.

За 230 днів гетьманського режиму в Українській державі було прийнято понад 300 законопроектів. Восени 1918 р. було прийнято закон про правила проведення виборів до національних земств і міських дум в Українській державі. Активне виборче право надавалось особам усіх національностей і віросповідань, але лише з 25 років, якщо вони на 1 липня 1918 р. проживали в повіті не менше одного року, мають постійну оселю або ж володіють будь-яким майном. Обмеження встановлювалися для жінок. До виборів допускалися лише ті, хто володів протягом річного терміну майном, що обкладалося земським збором.

У липні 1918 р. Рада міністрів ухвалила закон про судові палати та апеляційні суди. Згідно із законопроектом в Українській державі діяло три судові палати: Київська, Одеська, Харківська.

Було проведено реформування Генерального суду. Замість цієї установи утворено Державний сенат, який складався з адміністративного генерального суду, цивільного і генерального суду та Загального зібрання сенату. Його президентом призначено М. Василенка. Діяли також військові суди. Вони розглядали справи тих, хто звинувачувався у збройному опорі владі, у нападі на військо-вослужбовців під час виконання ними своїх службових обов’язків.

Завдання

• На яких принципах здійснювалося формування органів державної влади в державі П. Скоропадського?

Економічні перетворення

Гетьману та його уряду необхідно було розв’язати цілий ряд економічних завдань, серед яких головне місце посідало аграрне питання. Це питання було конкретизоване в грамоті «До всього українського народу» та в «Законах про тимчасовий державний устрій України». Основою земельної реформи мало стати відновлення приватної власності на землю і створення в Україні верств

селянства, забезпечених землею, щоб якнайбільше підвищити її продуктивність. Основними положеннями майбутнього земельного законодавства були такі:

— серед селян гетьман вбачав дві категорії: великих і середніх землевласників (ті, хто мав понад 5 десятин землі) та дрібних (менше 5 десятин);

— землеволодіння в державі обмежувалося. Найбільшою земельною ділянкою у володінні однієї особи або сім'ї була ділянка площею 25 десятин землі. Землі, що були куплені понад норму, переходили у власність держави;

— це правило не поширювалося на землі цукрових заводів площею до 3 тис. десятин, окремі культурні і дослідні господарства та маєтки поміщиків до 200 десятин землі. Таким чином, в Україні ьвідроджувалась велика земельна власність.

Утворювались нові органи влади — тимчасові земельні комісії, які повинні були повернути колишнім землевласникам їхні господарства, допомогти у підрахунку витрат, примусити селян повернути поміщикам майно, відшкодувати поміщикам збитки за самовільно захоплені землі.

Під тиском командування окупаційних військ та великих землевласників Скоропадський затвердив ряд земельних законів, що мали антиселянський характер. Влітку 1918 р. гетьман підписав закони про примусове використання тяглової сили та інвентаря для державних перевезень, про обов'язкову передачу врожаю 1918 р. у розпорядження держави. У тих, хто намагався ухилятися від здавання хліба, він реквізувався за цінами, нижчими від встановлених на 30 %, а хто приховував — на 50 %.

Також гетьман дав згоду на вивезення з України значної кількості продовольства та сировини. За німецькими даними, з України у вересня–жовтня 1918 р. до Німеччини та її союзників було відправлено близько 2 млн пудів цукру, 9 132 вагони зерна, 105 тис. голів худоби, 96 тис. коней, вивезено велику кількість різноманітної сировини. Значно погіршилися умови життя і праці робітників.

Власники підприємств, окупаційна влада та гетьманська адміністрація збільшували тривалість робочого дня до 12 годин, карали робітників за участь у страйках.

Гетьман та його уряд намагалися розв’язати складні проблеми в галузі фінансів та грошового обігу, бо на українських землях, крім царських банкнот, в обігу перебували «керенки», карбованці УНР , марки, крони. Гетьманом було створено Фінансову раду, яка розпочала підготовку грошової реформи, що передбачала запровадження нової української валюти — гривні.

Отже, за часів Української держави відбулося певне економічне піднесення. Цьому сприяли відновлення приватної власності, підтримка гетьманом вільного підприємництва, широкий збут товарів за кордон. Були засновані нові акціонерні компанії, відроджені промислові підприємства та біржі. Відновився залізничний рух, ремонтувалися локомотиви, залізниці, мости, було реорганізовано і зміцнено державний флот. За словами одного з мешканців столиці України, «відносний добробут Києва за гетьманських часів різко контрастував зі швидким зубожінням Петрограда і Москви. На півночі вже починався голод, який був нам ще зовсім не знайомий…»

Після «московського пекла» Київ здавався людям своєрідним Ельдорадо.

Завдання

• Проаналізуйте сильні та слабкі сторони економічних реформ Скоропадського.

Військова реформа

20 травня 1918 р. був призначений військовий міністр генерал Рогоза. Уже в червні розпочалося впровадження в життя плану формування регулярної української армії. Вона мала складатися з 8 армійських корпусів, загальною чисельністю 300 тис. чол. Гетьман затвердив структуру та командування військових корпусів.

Нові військові частини створювались через реорганізацію вже існуючих та на базі військових частин Румунського та Південно-Західного фронтів. Планувалося, що в армії будуть різні роди військ: кавалерійські дивізії, ескадрильї, залізничні частини та ін. Формувати армію Скоропадський планував на класовій основі. Її ядро мав становити козацький стан, бо саме козаччина, на думку гетьмана, уособлює цвіт української нації. 16 жовтня 1918 р. своїм універсалом гетьман відродив козацтво у всіх місцях його історичного існування. У документі наголошувалось, що відродження козацтва ставить на меті відновити славетне минуле України, забезпечити державність краю, виховувати підростаюче та майбутнє покоління. Через 2 тижні козацькі лави налічували майже 50 тис. козацьких родин. Проте здійснити цей план гетьману не вдалося, бо заможні селяни віддавали перевагу загонам для боротьби з повстанським рухом, ніж регулярному війську.

11 листопада 1918 р. завершилося формування українського Чорноморського флоту. Він складався з 3 бригад лінійних кораблів, 1 бригади крейсерів, 3 бригад гідрокрейсерів, дивізії міноносців, 22 підводних човнів. Цей процес був перерваний інтервенцією флоту Антанти, який у листопаді 1918 р. окупував Севастополь, Новоросійськ, Одесу, Миколаїв, Херсон, захопивши усі кораблі.

Отже, гетьманський уряд доклав чимало зусиль для створення регулярної армії і флоту, але втілити план не вдалося. Загальна чи-

сельність збройних формувань не досягала 65 тис. чол.

Завдання

1. Які кроки були зроблені щодо формування української армії?

2. Чому, на ваш погляд, була здійснена спроба відродження українського козацтва?

Національно-культурна політика

Найбільших успіхів Скоропадський досяг у сфері національно-культурної політики, бо тут він мав певну свободу дій. Метою гетьмана було створення умов для національно-культурного відродження України.

Гетьман намагався за короткий строк націоналізувати державний апарат, все діловодство вести державною мовою. В усіх установах і частинах організував курси українознавства. Проводилась також українізація загальноосвітньої школи. Поряд з російськими школами та гімназіями відкривались українські. У травні 1918 р. було засновано близько 50 нових українських шкіл, а в серпні ухвалено закон «Про обов’язкове вивчення української мови та літератури, а також історії та географії України в усіх середніх школах».

Восени 1918 р. в Україні налічувалося 150 українізованих гімназій, а для незаможних учнів цих гімназій затверджувалось 350 іменних стипендій — імені Г. Сковороди, Т. Шевченка, І. Франка та інших письменників та діячів культури.

Із 1 липня 1918 р. Київський український народний університет перетворювався на Київський державний український університет у складі 4-х факультетів: історико-філологічного, фізико-математичного, правничого і медичного. Мовою викладання визнавалась українська, а читання лекцій російською мовою

дозволялось міністром освіти лише в окремих випадках на прохання факультетів. З викладацького складу виключались всі особи, що не мали ступенів доктора, магістра чи кандидата наук.

Водночас 22 жовтня у Кам’янці-Подільському розпочав свою роботу ще один український державний університет, що включав історико-філологічний та фізико-математичний факультети. У Київському, Харківському, Одеському російськомовних університетах відкривався комплекс українознавчих кафедр: української мови, літератури, історії, права.

У липні–вересні на чолі з академіком Вернадським була створена комісія з питань заснування Української Академії наук, а вже 14 листопада 1918 року Скоропадський ухвалив закон «Про заснування Української Академії наук». Первісний склад УАН з 12 академіків призначив сам гетьман. До нього увійшли: Д. І. Багалій,

А. Ю. Кримський, М. І. Петров, М. Ф. Кащенко та ін. Президентом УАН було обрано В. І. Вернадського.

Гетьман виділяв кошти на організацію великих культурних закладів. У серпні 1918 р. було започатковано Національну бібліотеку України, в якій збиралися всі пам’ятки духовного життя українського народу — як рукописні, так і друковані. Засновувався Національний архів України, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Український національний театр,

«Молодий театр».

У травні 1918 р. було створено Державне видавництво. Головним завданням нової установи було поширення серед народу добрих українських книжок, а також іншої друкованої продукції. З будь-якої літератури були зняті усілякі митні збори.

Гетьман Скоропадський сподівався на підтримку церкви і тому від самого початку шукав союзу з нею. Уже 29 квітня в день перевороту у «Законі про тимчасовий державний устрій України» зазначалось, що «первенствуюча в Українській державі є віра християнська, православна», але уточнювалось, що мешканці України, що не сповідують православ’я, мають право вільно відправляти богослужіння за своїм обрядом.

Завдання

• Чому П. Скоропадський значну увагу приділяв національно-культурному розвиткові України?

Зовнішня політика

Активну політику проводив гетьман Скоропадський на міжнародній арені. Створене міністерство закордонних справ очолив Д. Дорошенко — відомий історик. Під його керівництвом було визначено три напрямки зовнішньої політики Української держави:

1. Встановлення дружніх відносин з країнами Четвертного союзу — Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною.

2. Розв’язання спірних територіальних проблем з сусідніми державами.

3. Встановлення дипломатичних відносин з нейтральними державами.

Виконання цих напрямків політики мало забезпечити мир і захистити суверенітет України.

Головним напрямом зовнішньої політики були відносини з країнами Четвертного союзу, бо на території України перебувало окупаційне військо Німеччини та Австро-Угорщини і це впливало на внутрішню і зовнішню політику.

2 червня 1918 р. Німеччина офіційно визнала Українську державу. Її визнали також Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина. Гетьманат намагався також вирішити на свою користь Бессарабське питання, Кримське питання,

приєднати до України Холмщину, Підляшшя. Для Гетьманату надзвичайно важливої ваги набували відносини з більшовицькою Росією. Росія прагнула включити українські землі до свого складу.

У результаті переговорів 12 червня 1918 р. було підписано договір, за яким Росія визнавала незалежність Української держави. Припинялися військові дії між обома державами, відбувався обмін консульськими представниками. Розглядалося питання і про кордони. Лінія кордону відступала від української етнографічної межі на 125–200 верств на користь Росії. Гетьманський уряд налагодив добрі відносини з державами, що утворилися на території колишньої Російської імперії — Грузією, Доном, Кримом, Кубанню, Литвою, Фінляндією.

Чимало зробила українська дипломатія для визнання України на міжнародній арені. Українська держава мали представництва в 25 країнах світу (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, Фінляндія, Польща та ін.).

Завдання

• Проаналізуйте зовнішньополітичну діяльність Скоропадського? У чому полягло її значення?

11 листопада 1918 року Німеччина підписала Комп’єнське перемир’я, що означало закінчення війни та її програш.

Тому Скоропадський терміново почав шукати контакти з Англією і Францією. Але країни Антанти намагались відродити «єдину і неподільну Росію». Тож 14 листопада гетьман видав грамоту про федерацію України з Р осією. Це було вимушеним кроком. Попередня орієнтація на Четверний союз загрожувала втратою державності, бо саме в цей час на кордоні з Україною зосереджувалися війська більшовицької Росії, що загрожували війною Україні. Грамоту

Скоропадського можна вважати політичною декларацією. Обнародування грамоти призвело до активізації українських національних сил.

Завдання

• Поміркуйте, чому внутрішньополітична ситуація в Українській державі ускладнилася восени 1918 р.

Анулювання Брестського миру і наступ військ РСФРР на Україну

Восени 1918 р. покотилася хвиля робітничих страйків. У середині липня 1918 р. розпочався загальноукраїнський страйк залізничників, у якому взяло участь понад 2000 тис. чол.

Селянська боротьба в Україні набрала широкого розмаху влітку 1918 р. у Звенигородському і Таращанському повітах на Київщині, коли повстання охопило десятки тисяч селян. Активна повстанська боротьби розгорнулася на Чернігівщині. Керував повстанням штаб на чолі з полковником М.Кропив’янським. У повстанні на Чернігівщині, як і на Київщині, брали активну участь представники різних соціалістичних партій, у т. ч. більшовики.

Перші збройні напади під керівництвом Н. Махна на представників гетьманської влади, військові загони і місцевих поміщиків відбулися у вересні 1918 р. А в ніч на 16 жовтня повстанці захопили Гуляйполе. Це був перший успіх махновців, який підвищив їхній авторитет серед селянства.

У листопаді 1918 р. махновці стали помітною військовою силою, на яку гетьманські власті й німецьке командування змушені були серйозно зважати.

За умов кризи гетьманського режиму, що особливо загострилась восени 1918 р., в Україні активізувалися ті політичні партії і групи, які виступали за відновлення Української Народної Республіки й усунення від влади консервативних елементів. Ще у серпні 1918 р.

у Києві було створено Український національний союз (УНС). Союз перебував в опозиції до гетьманського режиму та його союзників в Україні.

 У ніч з 13 на 14 листопада на засіданні УНС для керівництва збройною боротьбою з гетьманом була утворена Директорія УНР , до складу якої ввійшли В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець, О. Андріївський. А. Макаренко. Незадовго до засідання УНС й обрання Директорії С. Петлюра виїхав до Білої Церкви, де оголосив себе отаманом республіканських військ. 15 листопада у зверненні до населення України Директорія закликала до збройної боротьби з гетьманом, пообіцявши при цьому демократичні свободи, 8-годинний робочий день, передачу поміщицьких земель селянам.

17 листопада Директорія підписала угоду з представниками окупаційних військ про їх нейтралітет у подіях. Директорії вдалося завоювати масову підтримку селянства, яке стихійно піднімалося на антигетьманську боротьбу. На її бік перейшла частина гетьманських військ. Під селом Мотовилівкою 18 листопада гетьманські війська, значну частину яких становили російські офіцерські дружини, були вщент розбиті. Через три тижні становище гетьмана стало безнадійним.

14 грудня Скоропадський зрікся влади. У телеграмі на ім’я міського голови говорилось: «Я гетман всея Украины, в течение 7,5 месяцев все свои силы клал для того, чтобы вывести страну из того тяжелого положения, в котором она находится. Бог не дал мне сил справиться с этой задачей. Ныне в силу сложившихся условий, руководствуясь исключительно благами Украины,

от власти отказываюсь». Рада міністрів передала владу Директорії.

18 грудня 1918 р. Директорія УНР вступила до Києва.

Узагальнення та систематизація знань

Метод «Дерево рішень»

Дайте оцінку Українській державі П. Скоропадського.

Історичне значення Української держави• Українська держава була найтривалішою і найміцнішою формою існу-

вання самостійної України періоду визвольних змагань 1917–1921 рр.

• Україна впевнено вийшла на міжнародну арену, встановивши дипломатичні

відносини з 25 країнами.

• Активізувалося економічне життя, стабільними стали українські гроші.

• Великі зрушення сталися в національно-культурній сфері.

• Почалося створення української армії, запроваджено прокурорський нагляд за діями німецьких та австро-угорських військових

судів на українських землях

Метод «Прес»

Історик О. Мироненко називає Скоропадського «політичним перевертнем», мотивуючи це так: коли Україна була під Росією, Скоропадський ставав росіянином, коли під німцями — німцем, якби під Туреччиною, то вбачав би себе турком, а під Китаєм — китайцем. І. Усенко зазначає, що політичні погляди Скоропадського пройшли довгий шлях еволюції: від проросійсько-монархічних до переосмислення життєвих орієнтирів, зближення з національним рухом, спроби відшукати своє місце в ньому і прислужитися Україні — спочатку як військовий, потім як керівник держави. Він щирий патріот України. Яку б оцінку діяльності Скоропадському дали ви? Хто він був «щирим українцем» чи «політичним перевертнем»?

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Політичний курс Директорії

 Політичний курс нового режиму не відзначався послідовністю. На початковому етапі існування Директорії у визначенні основних напрямків її діяльності відіграв В. Винниченко.

Симон Петлюра один із найкращих і найавторитетніших членів Директорії, у цей час повністю поринув у роботу в армії і не мав відчутного впливу на курс УНР . Тому, зайнявши Києв, Директорія оприлюднила ряд відозв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх признчених при гетьмані чиновників. Частину з них притягнули до судової відповідальності. За розпорядженням нової влади проводились обшуки в заможних маєтках. Було оголошено про намір ліквідувати нетрудові господарства на селі, монастирське, церковне землеволодіння. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтеліґенції. 26 грудня 1918 р. була проголошена Декларація з програмою Директорії.

Робота з таблицею

Основні положення Декларації Директорії УНР• Скасування Гетьманщини. Відновлення УНР .

• Директорія — тимчасова верховна влада до скликання Конгресу трудового народу України.

• Влада в УНР належить трудовому народу, а експлуататорські класи позбавляються права голосу.

• Скасування великих землеволодінь. Передача землі селянам без викупу.

• Проголошення 8-годинного робочого дня та демократичних свобод.

• Н алагодження міжнародних відносин на засадах нейтралітету та мирного співіснування з усіма країнами

Завдання

• Чи згодні ви із твердженням, що Директорія планувала установити в Україні національний варіант радянської влади? Свою думку аргументуйте.

Політичний курс Директорії виявився непослідовним. Через свої непродумані рішення Директорія залишалася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців, чиновників державного апарату — тих, без кого нормальне існування держави неможливе. Здійснюючи революційну перебудову всіх структур гетьманської держави, діячі Директорії не мали чіткого уявлення, чим їх замінити.

Непослідовність курсу Директорії виявилася перш за все в розробці аграрної політики. Декларуючи вилучення землі у поміщиків без викупу і цим відповідаючи на тодішні запити селянства, Директорія прагнула заспокоїти і поміщиків, пообіцявши їм компенсації витрат на різноманітні вдосконалення, раніше проведені в маєтках. За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та інше. Було також оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і політикам цукрозаводникам. Конфіскації також не підлягали землі іноземних підданих. У руках заможних селян залишалися ділянки площею до 15 дес. землі. Поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси.

Директорія домаглася розширення міжнародних зв’язків УНР . Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних відносин з державами, від яких залежала доля УНР : радянською Росією, державами Антанти, Польщею.

Завдання

• У чому, на вашу думку, полягала недосконалість аграрної політики Директорії?

Наприкінці листопада 1918 р. на Україну розгортає наступ більшовицька армія. 31 грудня 1918 р. у радіограмі на адресу РН К РСФРР Директорія запропонувала переговори про мир. Раднарком не визнавав Директорію представницьким органом українського народу, проте на переговори погодився. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об’єднання з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР .

Наступ більшовиків на Україну продовжується.

Міжнародна політика Директорії

Робота з документами

Директорія — Радянська Росія

Дата Подія13 листопада

1918 р.

 

Анулювання Радянською Росією Брестського мирного договору; згодом — постанова Раднаркому про невизнання України самостійною державою, початок захоплення українських територій, залишених німцями

3 січня 1919 р.Зайнято Харків, куди переїхав створений більшовиками

Тимчасовий робітничо-селянський уряд радянської України

9 січня  1919 р.Ультиматум Директорії Раднаркому з вимогою припинення

воєнних дій та негайного виведення російських військ з території України. У відповідь було заявлено, що воєнні дії ведуть між собою війська Директорії та Українського радянського уряду, а російські у цьому участі не беруть

16 січня 1919 р. Оголошення Директорією війни проти Радянської РосіїСічень–лютий

1919 р.Радянські війська заволоділи Лівобережжям, 5 лютого вони увійшли до Києва. Директорія переїхала до Вінниці, її очолив С. Петлюра, який фактично всю владу перебрав на себе

Лютий–квітень

1919 р.

Головні військові сили Директорії розгромлені

 

Директорія — Антанта

Дата ПодіяЛистопад

1918 р.

 

Наступ військ Антанти на півдні України в районі Севас-

тополя та Одеси. Окупація півдня України по лінії

Тирасполь–Вознесенськ–Новий Буг–Борислав. Кількість

військ Антанти налічувала 60 тис. чол.Грудень

1917 р.

 

Антанта погодилась визнати Директорію тільки за умови

підпорядкування її військ генералу Денікіну. Директорія

відмовилась від цієї пропозиціїСічень

1919 р.

Директорія спробувала витіснити війська Антанти, але

зазнала поразки

Директорія — Польща

Дата ПодіяЛистопад

1918 р.

Утворення Польської держави внаслідок завершення Пер-

шої світової війни і розпаду Австро-УгорщиниЛистопад

1918 р.

 

Керівник Польської держави генерал Ю. Пілсудський висуває територіальні претензії до України, претендуючи на

західноукраїнські землі. Між українськими та польськими військами починаються збройні сутички

Листопад

1918 р.

Польська армія розпочинає окупацію Західної України

 

Завдання

• Які факти свідчать про ускладнення внутрішньо- та зовнішньо-політичного становища Директорії наприкінці 1918 — на початку 1919 року?

. Тим часом внутрішньополітичне становище Директорії ще більше ускладнилося. Країною прокотилася хвиля арештів.

Закриваються утворені за гетьмана установи (існував навіть проект закриття Академії Наук «як витвору гетьманату»), забороняється вживання російської мови, позбавлено політичних прав усієї інтеліґенції. Внаслідок цього Директорія залишилася без підтримки селян і національних меншин та допомоги кваліфікованих кадрів. Її влада суттєво послаблювалася і через відсутність чіткої моделі державотворення.

На цю роль тоді претендували три форми суспільної організації: парламентська республіка, республіка Рад та військова диктатура. За час свого існування Директорія певною мірою апробувала кожну з цих моделей, але обрала військову диктатуру.

Грудневий 1918 р. Трудовий конгрес був покликаний виконати роль Установчих зборів і визначити форму державної влади в Україні. Враховуючи ускладнення воєнно-політичної ситуації, він тимчасово передав усю повноту влади Директорії, яка надалі під тиском обставин перетворилася на особисту диктатуру С. Петлюри.

Дезорганізовувало діяльність Директорії також особисте протистояння лідерів, відсутність спільної думки щодо першочергових завдань та політичної орієнтації. Так, якщо В. Винниченко та його прибічники обстоювали «радянську платформу», виступали за союз з більшовицькою Росією проти Антанти та пріоритетне вирішення соціальних проблем, то С. Петлюра

зі своїми соратниками схилявся до зближення з Антантою, а першочерговим завданням вважав зміцнення незалежності держави через посилення армії та її адміністративних органів.

До того ж на ситуацію в Україні у цей час суттєво впливав розквіт отаманщини.

Уже в січні 1919 р. два колишніх петлюрівських отамани Григор’єв і Зелений оголосили про свій перехід на радянські позиції і розпочали партизанську боротьбу проти Директорії.

У їхніх загонах налічувалося майже 50 тис. бійців. Катеринославська губернія

була своєрідним епіцентром діяльності збройних формувань Махна, який не визнавав уряду Директорії.

Таким чином, характерними ознаками цього періоду були прогресуючий параліч влади, наростаючий безлад, єврейські погроми, зростання масштабів отаманщини, яка, охоплюючи дедалі більші території, перетворилася на потужний дестабілізуючий чинник, що ослаблював Директорію зсередини. Але найважливішою причиною нової поразки національно-демократичних

сил була неспроможність Директорії створити життєздатний і стабільний політичний режим: державний апарат, армію, органи охорони громадського порядку, систему законодавчих і виконавчих органів як у центрів, так і на місцях. До того ж широкі маси українського населення не зовсім усвідомлювали загальнонаціональні інтереси, необхідність створення і зміцнення власної держави. Вкотре негативний вплив на розвиток подій в Україні справили вкрай несприятливі зовнішньополітичні обставини.

. Узагальнення та систематизація знань

Складання узагальнюючої таблиці

Причини поразки Директорії• Суперечлива внутрішня політика, у тому числі нерозв’язне аграрне питання.

• Позбавлення політичних прав значної частини українських громадян.

• Р озквіт отаманства, наростаюча анархія в суспільстві.

• Особисте протистояння лідерів — В. Винниченка та С. Петлюри.

• Заборона вживання російської мови.

• Неспроможність стати на перешкоді єврейським погромам.

• Н ерозбірливе закриття національних установ, створених за часів гетьмана.

• Н езадовільна підготовка та організація армії.

• Складна зовнішньополітична ситуація (територія України стала ареною битви для військ Радянської Росії, білогвардійців, Антанти, поляків)

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Проголошення ЗУНР

По ходу розповіді вчителя учні складають хронологічну таблицю «Проголошення ЗУНР ».

18–19 жовтня 1918 р. у Львові відбувся з’їзд політичних і громадських діячів українських земель Австро-Угорщини. Була створена Українська національна рада (УНР ), головним чином із депутатів австрійського парламенту та крайових сеймів Галичини і Буковини. 19 жовтня вона ухвалила резолюцію про майбутнє утворення на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, Української держави. Отже, йшлося про об’єднання всіх західноукраїнських земель. Нове державне утворення одразу опинилося в гострому конфлікті з поляками, які претендували на територію Західної України. 29 жовтня у Кракові була створена польська ліквідаційна комісія, яка мала завдання розпустити австрійські органи влади і передати всі повноваження польським. До Львова члени ліквідаційної комісії сподівалися прибути 1 листопада.

У цей критичний момент ініціативу перехопили молоді українські офіцери, яких не задовольняло прагнення Української Національної Ради мирно і в рамках існуючої законності досягти визнання Української держави. У вересні 1918 р. вони утворили Центральний військовий комітет, який об’єднував керівників українських гуртків австрійських військових частин Львова.

30 жовтня 1918 р. Центральний військовий комітет почав працювати як штаб з підготовки повстання. Очолював цю роботу сотник УСС Дмитро Вітовський. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада українські військові з’єднання взяли під контроль усі головні пункти Львова. Над ратушею замайорів блакитно-жовтий національний прапор. Того ж дня представники австрійських властей у Львові погодилися на передачу влади Українській Національній Раді. Її авторитет серед українського населення був беззаперечним. Цьому посприяли обіцянки забезпечити демократичні права всіх громадян, здійснити аграрну реформу, законодавчим порядком ввести 8-годинний робочий день, охорону праці.

Робота з документом

З відозви Української Національної Ради від 1 листопада 1918 р.

«Український народе!

Голосимо тобі вість про своє визволення з віковічної неволі. Віднині Ти господар своєї землі, вільний горожанин Української держави. Дня 19 жовтня твоєю волею утворилася на українських землях колишньої Австро-Угорської монархії Українська держава та її найвища власть — Українська національна рада. З нинішнім днем Українська національна рада обняла власть в столичнім місті Львові і на цілій території Української держави. Український народе! Доля Української держави в твоїх руках…

Всі жовніри української народності підлягають віднині виключно Українській національній раді… Всі вони мають стати на її оборону. Все здібне до оружжя українське населення мусить утворити боєві відділи, які або ввійдуть в склад української армії, або на місцях оберігатимуть спокій і порядок.

…Як тільки буде забезпечене і укріплене існування Української держави, Українська національна рада скличе на основі загального, рівного, безпосереднього і тайного виборчого права Установчі збори, які рішать про дальшу будучність Української держави».

Завдання

1. Охарактеризуйте зміст цього документа.

2. З якою метою була створена Українська національна рада?

3. Якою була політична обстановка в Західній Україні на початку листопада 1918 р.?

4. Які кроки Української національної ради з розбудови держави ви можете назвати?

9 листопада 1918 p. було створено перший уряд ЗУНР — Державний Секретаріат у складі: К. Левицький — прем’єр; Л. Цегельський — внутрішні справи; В. Панейко — закордонні справи; С. Голубович — судові справи; О. Барвінський — освіта та віросповідання; Д. Вітовський — військові справи; С. Баран — земельні справи; А. Чернецький — праця; І. Коровець — здоров’я; І. Мирон — шляхи; С. Федак — харчові справи; Я. Литвинович — торгівля і промисли; О. Пісецький — пошта і телеграф; І. Макух — громадські роботи. 13 листопада уряд склав присягу.

Тоді ж було затверджено конституційні основи новоствореної держави — вона отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР ), її територія охоплювала 70 тис. км2, а населення становило майже 6 млн осіб. Гербом ЗУНР став золотий лев на синьому тлі, а прапором — блакитно-жовте знамено.

Робота з хронологічною таблицею

Проголошення ЗУНР

Дата Подія16 жовтня

1918 р.

 

Маніфест австрійського імператора про перебудову держави на федеративних засадах, де «…кожне плем’я на області, яку воно заселяє, творить свій власний державний організм»

18 жовтня

1918 р.

Утворення у Л ьвові Української національної ради — політичного

керівництва українського національно-визвольного руху19 жовтня

1918 р.Постанова Національної Ради про об’єднання українських земель Австро-Угорщини в єдину Українську державу

1 листопада

1918 р.

 

Захоплення українськими військовими формуваннями на чолі з Д. Вітовським найважливіших об’єктів та урядових установ у Л ьвові та інших містах Східної Галичини, початок україно-польської війни

9 листопада

1918 р.

Утворення першого українського уряду — Державного Секретаріату на чолі з К. Левицьким

 13 листопада Проголошення самостійної Західноукраїнської Народної Республіки,

1918 р.

президентом якої згодом став Є. Петрушевич

 

Завдання

1. Охарактеризуйте історичне значення проголошення ЗУНР .

2. В якій міжнародній обстановці відбулася ця подія?

. Але Польща не збиралася здавати свої позиції в західноукраїнському краї. Краще підготовлені збройні формування поляків, очолювані значною кількістю офіцерів (в українців відчувався їх гострий дефіцит), досить швидко вийшли зі скрутного становища і 21 листопада захопили Львів. Невдовзі польські війська контролювали 10 із 59 повітів, у яких ЗУНР проголосила свою владу. Уряд Західноукраїнської Народної Республіки

вимушений був переїхати до Тернополя, а потім до Станіслава.

У цей час молода українська держава енергійно шукала підтримки на міжнародній арені. ЗУНР відкрила посольства в Австрії, Угорщині, Німеччині, заснувала дипломатичні представництва в Чехословаччині, Канаді, Італії, США, Бразилії тощо. Проте українську державність світове співтовариство, особливо країни Антанти, визнавати не поспішало.

За цих обставин

уряди ЗУНР і Директорії, намагаючись взаємно зміцнити свої позиції та реалізувати на практиці споконвічні мрії українців, 1 грудня 1918 р. у Фастові уклали попередню угоду про об’єднання ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) та УНР (Наддніпрянська Україна).

Урочисте проголошення Акта злуки відбулося 22 січня 1919 р. в Києві.

Злука УНР і ЗУНР

Інформаційна хвилинка

Повідомлення учня «22 січня — день Соборності України».

Робота з джерелом інформації

В. Переяславець «Дзвони в Україні»

Задзвонили срібні дзвони в Україні,

Аж по світі по широкім стало чути:

«Зустрічайте Воскресіння день! Віднині

Навік-віки Україні вільній бути!»

Зашумів відвічний Київ прапорами,

Розлилась народу повідь по Подолі,

На майдані, на Софійськім, з корогвами

Зустрічала Україна свято волі.

Україно, нездоланна вища Мати

Володимира, Богдана і Тараса.

Бог тобі призначив жити, не вмирати,

Бути світові як захист і окраса.

Завдання

1. Поміркуйте, яке історичне значення мав Акт злуки УНР і ЗУНР ?

2. Чи згодні ви з думкою про те, що ця подія мала суто символічний характер, а справжнього об’єднання так і не відбулося?

Поглинення Північної Буковини, Бессарабії та Закарпаття іноземними державами

. Згідно із Законом «Про форми влади в Україні», затвердженого Трудовим Конгресом України, ЗУНР було перейменовано в Західну Область Української Народної Республіки (ЗОУНР ). На жаль,

Акт злуки мав суто символічний характер і до справжнього об’єднання справа не дійшла, оскільки і ЗУНР , і УНР втрачали у цей час позицію за позицією, територію за територією.

Водночас політичне зближення західноукраїнського регіону з Наддніпрянською Україною все ж дало певні практичні наслідки. Зокрема, під час реорганізації Української Галицької армії (УГА) на зразок регулярних армій значну роль відіграли офіцери, рекомендовані урядом УНР , насамперед генерал М.Омелянович-Павленко.

Реорганізована УГА, що налічувала у своїх лавах у середині січня 1919 р. майже 60 тис. осіб, незважаючи на хронічну нестачу зброї і боєприпасів, потихеньку витісняла поляків з Г аличини.

У середині лютого 1919 р. УГА розпочала Вовчухівську операцію. Успішний початок операції був перерваний втручанням у польсько-український конфлікт представників Антанти. Прагнучи утримати розвиток подій під своїм контролем, західні держави направили 22 лютого 1919 р. до Галичини

місію на чолі з французьким генералом Ж. Бартелемі. Делегація Антанти намагалася переконати керівництво ЗОУНР у необхідності припинення польсько-українського протистояння та перенесенні питання про державну належність Галичини на розгляд майбутньої Паризької мирної конференції. Умовою реалізації цього плану було встановлення демаркаційної лінії (лінії Бартелемі) між воюючими сторонами. Ця лінія була проведена так, що до Польщі відходило фактично 40 % території Східної Галичини, у тому числі Львів та Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн. Представники Антанти

запевнили, що в разі прийняття цієї угоди вона визнає ЗОУНР як державу.

Завдання

• Поміркуйте, чи вигідною для ЗУНР була пропозиція Антанти?

Так, дійсно, з одного боку, антантівська пропозиція давала можливість об’єднаній українській державі (ЗУНР і УНР ) припинити

боротьбу на два фронти і сконцентрувати сили для боротьби на Сході, а це був шанс зберегти ще слабку українську державність за критичних умов збройних протистоянь. З іншого боку, заявлений в ультимативній формі проект демаркаційної лінії був грабіжницьким та образливим для української сторони. До того ж відмовлятися від галицької столиці та багатих родовищами земель за умови вдало розпочатої воєнної операції українці не хотіли.

Ці аргументи не сприяли пошукам компромісу. Рішучість української сторони

викристалізувалася в афористичній фразі М. Омеляновича-Павленка «Хай нас розсудить залізо і кров!»

Час, який було втрачено ЗОУНР на переговори, поляки використали для перегрупування сил та зміцнення своєї армії. Тому УГА починає катастрофічно втрачати здобутки першого етапу Вовчухівської операції — польські збройні формування відтіснили її від Львова та поновили залізничне сполучення з Перемишлем.

Стратегічна ініціатива знову вислизнула з рук української сторони. За цих обставин Рада країн Антанти знову запропонувала воюючим сторонам укласти перемир’я. Цього разу керівництво ЗОУНР погодилося з пропозиціями делегації Антанти, яку очолював генерал Л. Бота. Українців цілком задовольняло, що нова демаркаційна лінія (лінія Боти) залишала під контролем

ЗОУНР Дрогобицький нафтовий басейн, але саме це положення пропонованої угоди не влаштовувало поляків. Внаслідок цього ще одна спроба замирення за

Посередництва Антанти закінчилася невдачею.

У травні 1919 р. польський уряд, намагаючись посилити свої позиції, направив на український фронт в Г аличину та на Волинь 80-тисячну армію генерала Ю. Галлера. Поява на польсько-українському фронті свіжих, добре озброєних сил кардинально змінила ситуацію на користь поляків. Вже

на початку червня 1919 р. польські війська контролювали майже всю Галичину, за винятком трикутника між Дністром, Збручем і Заліщиками.

За цих обставин ЗОУНР провела реорганізацію власних владних структур. Уряд С. Голубовича склав свої повноваження, а вся повнота військової та цивільної влади, за рішенням Української Національної Ради, перейшла до диктатора ЗОУНР Є. Петрушевича.

Завдання

1. Поміркуйте, яку роль відіграв Є. Петрушевич у воєнно-політичних подіях періоду ЗУНР .

2. Ряд істориків стверджують, що об’єднанню УНР і ЗУНР перешкоджали ідеологічні та персональні чинники. С. Петлюра і весь провід УНР вважали Є. Петрушевича диктатором недемократичним і незаконним, а Є. Петрушевич і провід ЗУНР вважали перебування С. Петлюри на чолі армії шкідливим для

справи. Чи згодні ви з цією думкою? Свою відповідь аргументуйте.

. 7–28 червня 1919 року УГА під командуванням генерала О. Грекова провела Чортківську офензиву — широкомасштабну наступальну операцію, що мала на меті стабілізувати ситуацію та знову перехопити стратегічну ініціативу із рук ворога. Ця операція для українців спочатку розгорталася досить успішно — за два тижні було відвойовано значну частину Галичини, відкривався шлях до визволення Львова. Проте цей визвольний похід поглинув останні сили УГА. Хронічний брак зброї та боєприпасів, посилення міжнародного тиску, перегрупування польських сил та призначення командуючим польськими військами в Галичині Ю. Пілсудського стали основними причинами поразок, яких почала зазнавати УГА після 27 червня 1919 р. 16–18 липня її формування перейшли р. Збруч, і Східна Галичина опинилася під польською окупацією. Почалося поглинання території ЗУНР іншими державами.

Робота з таблицею

Поглинання території ЗУНР різними країнами

Східна Галичина Північна Буковина ЗакарпаттяЧервень–липень 1919 р. — окупація цих земель Польщею. 25 червня 1919 р. — рішення Паризької мирної

конференції про надання

Польщі права володіння

Землями Східної Галичини на 10, а згодом на 25 років. 14 березня 1923 р. — рішення Ради Антанти про остаточне включення Східної Галичини до складу Польщі

Листопад 1918 р. — окупація цих земель Румунією. 10 вересня

1919 р. — передача за Сен-Жерменським

договором Північної Буковини до складу

Румунії

 

Березень–квітень 1919 р. — землі Закарпаття

— автономна одиниця Угорської Радянської

Республіки. Травень 1919 р. — окупація цих земель військами Румунії та Чехо-Словаччини.

10 вересня 1919 р. —

включення за Сен –Жерменським договором

Закарпаття до складу

Чехо-Словаччини

на правах автономії

 

Завдання

1. Які рішення щодо західноукраїнських земель були прийняті на Паризькій мирній конференції?

2. До складу яких держав увійшли західноукраїнські землі? Покажіть їх на карті.

. Узагальнення та систематизація знань

Робота з документом

Український історик С. Макарчук про причини поразки ЗУНР

«…У січні 1919 р. Галичині вже не доводилося сподіватися на допомогу з Великої України, а треба було думати про допомогу Українській Народній Республіці, в березні ж двобій малої Галичини з Польщею переріс у «боротьбу Галичини з Антантою». Поразки, завдані Українській Народній Республіці російсько-більшовицькою Червоною Армією, потягнули за собою і поразки

Галицької Армії на польському та інших фронтах».

Завдання

• Користуючись наведеним висловлюванням, визначте причини падіння ЗУНР .

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Запровадження радянської державності та її характер. X. Раковський

Після чергового приходу до влади більшовиків починається створення державного апарату радянської влади в Україні. Держава дістала нову назву — Українська Соціалістична Радянська Республіка, яка була закріплена у першій Радянській конституції УСРР , затвердженій у березні 1919 р. на ІІІ Всеукраїнському з’їзді Рад. Конституція закріпила диктатуру пролетаріату і радянський лад в Україні. Проголошувалося головне завдання —

будівництво соціалізму, а також декларувалися скасування приватної власності, проголошення свободи слова, зібрань, союзів, алеь тільки для трудового народу

. Вищим органом законодавчої влади став Всеукраїнський з’їзд Рад та його виконавчий орган — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), головою якого з 1919 р. став Г. І. Петровський, що обіймав цю посаду до кінця 30-х рр.

Уряд у січні 1919 р. було перейменовано на Раду Народних Комісарів, очолив його Х. Раковський (до 1923 р.).

Виборні органи влади — ради — існували переважно в губернських містах, а на місцевому рівні діяли військово-революційні комітети — ревкоми. В умовах громадянської війни більшовики робили ставку на диктаторські органи управління і не

поспішали передавати владу демократичним радам. Процес виборів до рад контролювався з боку ревкомів.

На селі створювалися комітети бідноти, які виконували ті самі функції, що і ревкоми. До того ж, вони повинні були внести розкол серед селянства й ізолювати заможних селян.

Завдання

1. Охарактеризуйте особливості формування радянського аппарату влади в Україні.

2. Визначте, яку роль відіграв Х. Раковський у запровадження радянської державності на українських землях? На яких позиціях щодо майбутнього України він перебував?

Політика «воєнного комунізму» та її наслідки

В основу політики більшовиків в Україні у цей час були покладені принципи «воєнного комунізму», політичного курсу, який з 1918 р. активно проводився в Росії. Це особливо засвідчили рішення ІІІ з’їзду КП(б)У, який відбувся у березні 1919 р.

Сутність політики «воєнного комунізму» становила спроба прискореними темпами перейти до нового комуністичного суспільства.

Досягнення цієї мети пов’язувалося з революційним насильством і надзвичайно жорстоким терором. Конкретно ж ішлося про насильницький злам існуючої на той час економічної системи, яка ґрунтувалася на товарно-грошових, ринкових відносинах, і заміну її прямим (без грошей) продуктообміном, який здійснював апарат управління, тобто чиновники, а не ринкові механізми. Тим самим в економіці затверджувалася адміністративно-командна система. Розгорнулася

націоналізація фінансів, транспорту, системи зв’язку і промисловості.

У першу чергу націоналізовувалися підприємства цукрової, вугільної, металургійної і машинобудівної промисловості, почалася націоналізація і більш дрібних підприємств. У промисловості затверджувалася система главкізму, саме главки (головні комітети) по вертикалі здійснювали управління підприємствами певної галузі, повністю розпоряджалися їх ресурсами і робочою силою. Тобто в управлінні промисловістю була встановлена жорстка централізація. Робітники за роботу отримували натуральний пайок.

Важливою складовою політики «воєнного комунізму» стала продовольча політика більшовиків. 12 квітня 1919 р. декретом ВУЦВК в Україні встановлювалася продовольча диктатура, а саме: була оголошена монополія держави на найважливіші продовольчі товари, якими розпоряджалися лише державні органи, розподіляючи їх у вигляді пайків та ін. Отримували ці продовольчі товари через продовольчу розкладку, за якою все зерно та ін., крім певного мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими нею же цінами. На практиці ж забирали, скільки треба було, без будь-якого відшкодування. Приватна торгівля продуктами харчування заборонялася. Тобто

продовольча диктатура безпосередньо зачіпляла інтереси селян як дрібних товаровиробників, підриваючи економічну основу їх існування. Незадоволені були селяни й аграрною політикою більшовиків, розв’язанням ними земельного питання. У 1919 р. було проголошено конфіскацію 14,5 млн десятин землі, але селяни з них отримали лише 5 млн дес., причому не найкращих земель. 2,5 млн дес. Залишилися для радгоспів і різних

сільськогосподарських підприємств (цукрові заводи, винокурні та інші). 7 млн десятин, надлишкову землю заможних селян, конфіскувати не встигли.

Складання узагальнюючої схеми

Схема

Завдання

• Охарактеризуйте суть політики «воєнного комунізму».

«Мозковий штурм»

• Поміркуйте, якими були наслідки впровадження «воєнного комунізму» в Україні.

За відповідями учнів складається узагальнююча таблиця.

Наслідки політики «воєнного комунізму»• Руйнування системи ринкових відносин;

• розрив економічних зв’язків між містом і селом;

• поглиблення інфляційних процесів;

• активне формування однопартійної системи;

• посилення бюрократизації, централізму;

• придушення приватної ініціативи;

• закріплення в масах психології «експропріації експропріаторів»;

• ліквідація станів;

• розширення практики «надзвичайних» заходів і масових репресій;

• посилення соціального напруження

Безумовно, така політика радянської влади не подобалася українському селу. Віддавати хліб за продрозкладкою селяни не хотіли, як правило, його вилучали силою продзагони. Це призвело до посилення антибільшовицьких настроїв, селянство почало чинити опір. Очолювані отаманами Зеленим (Д. Терпило), Соколовським, Гончарем (Батрак), Орловським та іншими

 селяни активно почали обстоювати свої права. Хвиля народного гніву наростала: якщо у квітні відбулося 98 антибільшовицьких виступів, то в червні–липні — 328.

Оцінюючи становище, голова Всеукраїнської надзвичайної комісії (ВУНК) М. Лацис писав у квітні 1919 р. у циркулярному листі до всіх надзвичайних комісій України, що замість «широкої підтримки населення ми знаходимо

майже одну ненависть останнього…». Піднявшись на Київщині, Чернігівщині та Полтавщині, повстанська хвиля невдовзі охопила всю територію УСРР .

Своєрідним піком антибільшовицьких повстань став виступ збройних формувань під керівництвом начдива радянських військ, кавалера ордена Червоного Прапора, в минулому отамана військ УНР М. Григор’єва. У своєму універсалі (9 травня 1919 року) він закликав український народ: «Бери владу в свої руки. Хай не буде диктатури ні окремої особи, ні партії! Хай живе диктатура працюючого люду, хай живуть мозоляві руки селянина та робітника! Геть політичних спекулянтів! Геть насильство справа, геть насильство зліва! Хай живе влада рад народу України!» Під цими гаслами григор’євцям досить швидко вдалося захопити Катеринослав, Черкаси, Кременчук, Миколаїв, Херсон. Зрозуміло, що повстанський рух послаблював позиції більшовиків в Україні.

Падіння радянської влади у 1919 р. та її відновлення

Військове формування, створене під час громадянської війни на добровільній основі з офіцерів, юнкерів, студентів та інших прибічників білого руху, увійшло в історію під назвою Добровольчої Армії. На чолі цієї армії стояв А. І. Деникін, генерал царської армії. У 1919 р. ця армія увійшла до складу збройних сил Півдня Росії. На Україні в цей час активізація повстанського руху суттєво послабила позиції радянської влади. Білогвардійці, скориставшись моментом, розгорнули наступ у двох напрямах — на Київ і на Одесу. До кінця липня 1919 р. над Кримом і майже над всім Лівобережжям був встановлений контроль денікінців.

У цей час на Правобережжі відбулося об’єднання сил УГА і війська УНР під командуванням С. Петлюри (близько 80 тисяч чоловік). Але єдиного рішення щодо напряму військових дій не було: галичани пропонували наступати на Одесу, аби уникнути зіткнення з денікінцями і встановити контакт з Антантою, а Петлюра пропонував вести наступ на Київ, аби не віддавати столицю білогвардійців. У результаті було прийнято компромісне рішення — вести наступ у двох напрямках — і сили були роз’єднані.

30 серпня війська УГА вступили до Києва. Майже водночас з ними до міста увійшли денікінці. Між військами двох армій було укладено угоду, за якою частини УГА залишили Київ.

Наприкінці літа 1919 р. українські війська опинилися в «трикутнику смерті» — між білою, червоною і польською арміями. Сили будь-кого із супротивників перевищували українські. Восени 1919 р. армія втратила 70 % свого складу через епідемії тифу. УГА відмовилась воювати проти військ Денікіна, а згодом взагалі перейшла на її бік. Військові сили УНР продовжили партизанські війни, а сам Петлюра приєднався до української місії у Варшаві, аби продовжити організацію боротьби проти більшовиків.

Залишки української армії під керівництвом Омеляновича- Павленка здійснили так званий «зимовий рейд» (грудень 1919 — травень 1920 р.) по тилах денікінців і Червоної армії, а потім перейшла на територію Польщі. Українська армія припинила існування, зазнавши поразки.

Таким чином, на кінець серпня 1919 р. радянська влада в Україні була повалена. Більшість українських земель була окупована денікінцями. Встановлений ними режим був досить жорстоким в національному питанні (війна з Директорією, гоніння на українську культуру) та щодо селянства — повернення поміщиків, реквізиції хліба та ін. Це спричинило в Україні масовий селянський партизансько-повстанський рух проти денікінців. Особливо активно розгорнув свою діяльність Н. Махно. Це підірвало тили денікінської армії.

Робота зі схемою

Завдання

1. Чим був зумовлений наступ білогвардійців навесні 1919 р.?

2. Чим можна пояснити невдалі дії армій УНР та УГА?

3. Охарактеризуйте суть денікінського режиму. Яку реакцію населення він викликав? Чому?

4. Визначте причини поразки білогвардійців.

У жовтні 1919 р. Червона армія перейшла в контрнаступ. Залишки армії Денікіна змогли закріпитися в Криму. Очолив їх генерал Врангель. На січень–лютий 1920 р. в Україні вже втретє була встановлена Радянська влада.

Робота зі схемою

Завдання

• Охарактеризуйте основні напрями політики більшовиків в Україні

на початку 1920 р.

Узагальнення та систематизація знань

Історичний диктант

Закінчити речення:

1. Майже вся територія України вдруге опинилася під контролем більшовиків у __ .

2. Назва УНР була замінена більшовиками на __ .

3. Перша Конституція УСРР була затверджена у __ .

4. Вищими органами влади в УСРР проголошувалися __ і __ .

5. Раду Народних Комісарів очолив __ .

6. У 1919 р. більшовики запровадили в Україні політику __ .

7. Вилучення надлишків продовольства у селян називається __ .

8. Перехід промислових підприємств із приватної у державну власність називається __ .

9. Наступ армії генерала Денікіна починається у __ .

10. Об’єднання армії УНР та УГА відбулося __ .

11. 31 серпня 1919 р. на українських землях було встановлено __ режим.

12. Втретє радянська влада в Україні була встановлена у __ .

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Варшавська угода

Вторгненню польських військ у радянську Україну передувало підписання представниками УНР і Польщі Варшавського договору. 21 квітня 1920 р. голова дипломатичної місії УНР А. Левицький та міністр закордонних справ Польщі Я. Домбський з метою створення єдиного антибільшовицького

фронту підписали політичну й торговельно-економічну конвенції. До цього кроку главу польського уряду Ю. Пілсудського підштовхнуло бажання зняти бодай тимчасово проблему польсько-українського протистояння, спробувати відновити Польщу «від моря до моря», сконцентрувати увагу та зусилля поль-

ського населення на розв’язанні зовнішніх проблем і цим загасити наростаючу соціальну напруженість у державі. Свої аргументи на користь укладення угоди були і в С. Петлюри: перехід УГА на бік А. Денікіна суттєво послабив українське військо; продовження боротьби за відновлення в Україні влади УНР вимагало значних запасів зброї, боєприпасів, амуніції та хоча б тимчасових союзників. Союз з Польщею відкривав перспективи співпраці з Антантою.

24 квітня 1920 р. між Польщею та УНР було укладено військову конвенцію, суть якої полягала в об’єднанні сил для боротьби з більшовиками.

Політична, торговельно-економічна та військова конвенції спільно утворили Варшавський договір.

Робота зі схемою

Завдання

1. Дайте оцінку Варшавському договору.

2. Як ви думаєте, чому ця угода була таємною?

3. Як, на вашу думку, поставилися до підписання цієї угоди провідні діячі українського національного руху?

4. У чому були принципові вади Варшавської угоди і якому договору вона суперечила?

. Таким чином, Варшавська угода була негативно сприйнята в Україні, адже, згідно з нею, УНР майже повністю втрачала суверенітет і ставала маріонеткою в руках Польщі. Позиція С. Петлюри, який погодився на залежність від Варшави, щоб відстояти створену в 1917 р. УНР , засуджувалася багатьма українськими політичними діячами. Зокрема, М. Грушевський, О. Жуковський, М. Шаповал та інші лідери українського національного руху визнали Варшавську угоду юридично неправомочним актом.

Відмова уряду Й. Пілсудського від історичних прав на частину українських земель мала символічне значення. Навпаки, відмова С. Петлюри від урочисто проголошеної за його ж участю злуки УНР і ЗУНР була політичним актом. Для Й. Пілсудського було важливим те, що УНР заявила про відсутність у неї претензій на західноукраїнські землі. Отже, Варшавська угода мала принципові вади і недоліки.

• УНР опинялась в залежному від Польщі становищі.

• Суперечила Актові про злуку.

• Створювала умови для «законного» скасування ЗУНР .

• У межах Польщі залишалися українські землі: Холмщина, Підляшшя, Посяння, Лемківщина, Західна Волинь, Східна Галичина, частина Полісся

Хід радянсько-польської війни

. Варшавський договір фактично став трампліном для початку радянсько-польської війни. Вже 25 квітня 1920 року об’єднані польсько-українські військові формування (20 тис. польських і 15 тис. українських воїнів) перейшли Збруч і почали активні бойові дії. Раптовість удару, краще озброєння та потрійна перевага в силах принесли успіх.

Робота з таблицею

Таблиця

Співвідношення сил сторін на початку війниПоказники

 На території Білоруси На території України

Червона

арміяПольська армія

Співвід-ношення

Червона

арміяПольська армія

Співвід-ношення

Особовий

склад

169 260

 158 364 1,1 : 1 55 033 142 074 1:2,6

Кулемети  1671 2043 1:1,2 1232 1994 1:1,6Гармати

та міномети421 562 1:1,3 236 588

1:2,5

 Бронепо-

їзди11 —   8 —  

Бронеав-

томобілі38 18 2:1 —

31

  

Літаки   — 22   24 29 1:1,2

Завдання

• Охарактеризуйте співвідношення радянських і польських військ на початку війни.

 (Під час розповіді учителя учні складають хронологічну таблицю «Радянсько-польська війна та Україна».)

. Маючи перевагу в силах, польське командування розраховувало оточити й знищити обидві армії Південно-Західного фронту, а потім захопити Київ і Правобережну Україну. Разом з польськими військами наступала армія С. Петлюри. За два дні до вторгнення розташовані в районі Вінниці дві бригади УГА перейшли на бік поляків. Проте польське командування не довіряло галичанам і не погодилося використати їх у боях: галицькі війська були роззброєні і розформовані. Не довіряло воно повністю і петлюрівцям. Згідно з військовою конвенцією Петлюра мав сформувати чотири дивізії, але не дістав на це дозволу.

Ефект раптовості і перевага у живій силі та озброєнні дали можливість польським військам протягом першого тижня боїв захопити Житомир, Бердичів і Козятин. 6 травня було здобуто Київ.

Проте радянські війська, які діяли на київському напрямку, зберегли боєздатність і відступили організовано.

Завдання

1. Покажіть на карті українські території, які були захоплені поляками на початку війни.

2. Поміркуйте, які чинники сприяли перемозі польської армії на початку війни.

На території України, захопленій польськими військами, встановився окупаційний режим, за якого було вжито таких заходів:

• утворено польський адміністративний апарат;

• відновлено поміщицьку владу на землю;

• проведено репресії щодо українського населення;

• вивезено до Польщі промислового устаткування, товарів, сиро-

вини;

• ігноровано адміністрацію УНР .

На території Волині та Поділля вся повнота влади належала польській адміністрації, оскільки української тут не було. Грабежі, репресії, єврейські погроми — ось складові польського окупаційного режиму.

Завдання

1. Яким було становище українського населення під польською окупацією?

2. Чому за польського окупаційного режиму в Україні починаються селянські повстання?

Воєнний успіх кампанії виявився для польської армії короткочасним. Водночас на території України, підконтрольній більшовикам, розпочалася мобілізація до Червоної армії, яку здійснювали не тільки органи влади — військові комісаріати, а й профспілки. Створювалися частини особливого призначення (ЧОП), які паралізували виступи незадоволених радянською владою. Нарешті, організований чекістами під керівництвом «залізного Фелікса» (Ф. Дзержинського) кривавий терор протии «контрреволюційних елементів» також відіграв свою роль у тому, що антибільшовицьке повстання, на яке розраховував С. Петлюра, не відбулося.

Більшовики нарощували кількісну перевагу, звідусіль перекидаючи на польський фронт найбільш боєздатні з’єднання: з Кавказького фронту — 1-шу Кінну армію, з Туркестанського — 25-ту Чапаївську дивізію, з-під Перекопу — 8-му Червонокозачу дивізію. На Південно-Західний фронт було направлено близько 40 тис. бійців. Командуючим фронтом став О. Єгоров.

На світанку 5 червня 1920 р. Червона армія прорвала фронт противника і вийшла в тили польської армії. Через два дні вона оволоділа Житомиром і Бердичевом. Водночас 12-та армія форсувала Дніпро на північ від Києва і почала пробиватися до нього.

Перша Кінна армія, просуваючись назустріч 12-й, створила загрозу цілковитого оточення польської армії. Остання почала в паніці відкочуватися на захід. 12 червня Київ було звільнено.

Армії Пілсудського залишили Мінськ. Війська Західного фронту під командуванням Тухачевського увійшли в Польщу і почали розвивати наступ на Варшаву. Очолювані Єгоровим війська Південно-Західного фронту повели наступ на Львів.

Польща звернулася до держав Антанти. Англія і Франція пообіцяли допомогу, але Польща повинна була обмежитися на сході лінією кордону, накресленою в декларації Антанти від 8 грудня 1919 p., і прийняти будь-яке її рішення щодо майбутнього статусу Східної Галичини. Польща погодилася на ці умови. Тоді британський міністр закордонних справ лорд Дж. Керзон звернувся з нотою до Росії. Він вимагав, щоб радянські війська зупинилися на відстані 50 км на схід від лінії, визначеної як східний кордон Польщі в декларації. Таким чином, ця лінія (відтепер вона дістала назву «лінія Керзона») вперше ставала політичною реальністю.

Встановлення радянсько-польського кордону обмежувало Польщу в її етнографічних межах, однак Холмщина, Підляшшя, Посяння і Л емківщина залишалися під її контролем. У Східній Галичині воюючі сторони мали зупинитися на лінії фактичного перебування на день перемир’я.

Робота з картою

• Користуючись картою, визначте, які українські землі, відповідно до «лінії Керзона», залишалися під контролем Польщі?

. Але радянська Росія відмовилася від посередництва Англії. 23 липня Західний фронт розпочав наступ на Варшаву, а Південно-Західний — на Львів. Червона армія зайняла Броди, а потім Буськ. Але польські війська мали тут чисельну перевагу і завдали контрудару в районі Бродів. Однак 1-а Кінна армія знову перейшла у наступ, зайняла Броди і підступила до Львова.

Робота з картою

• Визначте, які українські території у серпні 1920 р. контролювалися більшовиками, а які — поляками.

Після вступу Червоної армії на територію Східної Галичини, у Тернополі 8 липня 1920 р. було утворено Галицький ревком як тимчасовий уряд терміново проголошеної Галицької Соціалістичної Радянської Республіки (ГСРР ). На чолі Галревкому став В. Затонський. Ревком видав декрети про конфіскацію поміщицької та церковної земель, націоналізацію промисловості й банків, відокремлення школи від церкви і церкви від держави. Але спроба прорватися до Львова знову виявилася невдалою.

Наступ на Варшаву поступово згасав. Радянські війська були відірвані від баз постачання та знесилені втратами. Загроза втрати державності згуртувала навколо уряду Польщі найширші верстви суспільства, зокрема і селянство. Уряд терміново видав закон, який

обмежував на користь селян поміщицьке землеволодіння. Негайну допомогу Польщі зброєю та боєприпасами надала Франція.

13 серпня радянські війська підійшли до фортеці Модлін. Це був їх останній успіх. Польське командування створило шестикратну перевагу сил на напрямку головного удару і перейшло у контрнаступ. Через десять днів основна частина радянських військ була відкинута за Буг. В останній декаді вересня 1920 р. фронт перемістився в район Житомира і Бердичева.

Робота з картою

1. Визначте, по якій території проходила лінія фронту наприкінці 1920 р. Що ви можете сказати про її динаміку протягом радянсько-польської війни? Якою при цьому була доля українських земель?

2. Назвіть фактори, які зумовили невдачу радянських військ під Варшавою.

Ще у серпні 1920 р. у Мінську починаються мирні переговори, а потім вони були перенесені в Р игу. Польський уряд затягував їх, прагнучи дістати якнайбільші вигоди з контрнаступу.

Виявилося, однак, що польські війська чим далі, тим більше втрачають боєздатність. Червона армія також не могла більше воювати.

Делегації радянської Росії та України вимушені були дати згоду на встановлення такого кордону, за яким Західна Україна і Західна Білорусія залишалися у межах Польщі. На цих умовах у жовтні було підписано перемир’я, а пізніше, у березні 1921 p., — мирний договір. Ризький мир був підписаний між Польщею, з одного боку, та РСФРР і УСРР — з іншого. Договір було ратифіковано: ВЦВК РСФРР — 14 квітня 1921 p., ЦВК УСРР — 17 квітня 1921 p., польський Сейм — 15 квітня. 28 квітня 1921 р. в Мінську було здійснено обмін ратифікаційними грамотами.

Робота з таблицею

Таблиця

Основні умови Ризького мирного договору• Гарантування державного суверенітету обом сторонам й утримання від будь-якого втручання у внутрішні справи.

• Зобов’язання не створювати і не підтримувати організацій, що мають за мету збройну боротьбу з другою договірною стороною або зазіхають на її територіальну цілісність.

• Припинення стану війни.

• Визнання Польщею незалежності УСРР і БСРР .

• Негайне встановлення дипломатичних відносин.

• Визначалася лінія кордону між державами: до Польщі відходили

західноукраїнські (Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Поділля, Холмщина, Підляшшя) і західнобілоруські землі.

• Радянська сторона зобов’язувалася сплатити Польщі 30 млн руб. золотом і передати залізничне майно на суму 18 245 тис. руб. золотом.

• Передбачалося укладання економічної угоди.

• Визначалися права національних менших і релігійних громад на території договірних сторін.

• Сторони взаємно відмовилися від компенсації воєнних витрат.

• Визначалися принципи утримання військовополонених та їх обміну

 

Завдання

• Які наслідки мав Ризький мирний договір для України?

Припинення боротьби регулярних українських військ

Після завершення радянсько-польської війни із бійців загонів УНР були сформовані загони добровольців під назвою Українська повстанська армія. У листопаді 1921 р. ці загони здійснили рейд по території України з метою організації антирадянського повстання. Ці події дістали назву Другого Зимового походу, або Листопадового рейду.

Другий Зимовий похід військ УНР

Дата Листопад 1921 р.

Мета Об’єднання дій розрізнених повстанських загонів, повалення радянської влади на Україні

УчасникиДобровольці, колишні вояки армії УНР , що перебували на

території Польщі, на чолі з отаманом Ю. Тютюнником (близько

1500 осіб)

Результат Учасники рейду були оточені кінною бригадою червоноармійців, очолюваною Г. Котовським, поблизу м. Базар на Житомирщині. У полоні опинилися майже 450 повстанців, більшість з яких була розстріляна 23 листопада 1921 р. Невелика група разом з Ю. Тютюнником вирвалася з оточення в Польщу. Це була остання спроба військ УНР відновити незалежність України

Завдання

• Якими подіями закінчилася збройна боротьба військ УНР за незалежність України?

Узагальнення та систематизація знань

Перевірка складання учнями хронологічної таблиці, яка може мати такий вигляд:

Радянсько-польська війна та Україна (1920–1921 рр.)

Дата Подія

25 квітня 1920 р. Початок наступу польсько-українських військ

6 травня1920 р. Вступ польської армії і частин УНР до Києва

14–26 травня 1920 р. Початок наступу Червоної армії

12 червня 1920 р. Захоплення Києва більшовицькими військами

Липень 1920 р.Відступ польсько-українського війська з території

Наддніпрянської України та Білорусії; перенесення

військових дій на територію Польщі та Галичини. На

загарбаних територіях радянське командування створювало радянські органи влади, які втілювали в життя програму більшовиків

Серпень–

вересень 1920 р.

 

Наступ польських військ, у результаті якого Червона

армія залишила територію Польщі та Західної України. Початок переговорів про укладення перемир’я між Польщею та Росією

12 жовтня 1920 р.

 

Підписання радянсько-польського перемир’я, що озна-

чало денонсацію Варшавського договору Польщі з УНР . Українські війська продовжували вести відчайдушну

боротьбу з більшовиками самостійно18 березня 1921 р.

 

Ризький мир. Визнання Польщею існування УРСР.

Перехід частини українських земель до Польщі. Завершення війни

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Повстанські рухи

. Повстанський рух в Україні у 1917–1922 рр., з огляду на його ідейність, організацію і спосіб ведення боротьби, можна поділити на три періоди, причому кожний з них має свої характерні ознаки.

1. Перший період — від початку Української революції до початку 1919 р.

2. Другий — від початку 1919 р. до відходу Армії УНР за Збруч (листопад 1920 р.).

3. Третій — це перші 2 роки окупації України більшовиками (листопад 1920–1922 рр.).

Реальна боротьба українського народу проти «червоних» і «білих» під час першого і другого періодів виявлялася у двох формах: у регулярній війні і повстанських діях. Головним завданням повстанських відділів було дезорганізувати ворожу владу, руйнувати тактичні й адміністративні осередки, нищити комунікаційні шляхи, військові частини та поодиноких представників влади, зривати продовольчу роботу.

Робота в групах за методом «Знаю — хочу дізнатися — дізнався»

Учні діляться на дві групи і працюють з текстами, де характеризується діяльність повстанського руху на перших двох етапах.

Перш ніж розпочати роботу з текстом, учні креслять у зошитах таблицю:

Знаю Хочу дізнатися Дізнався

     

У першому розділі таблиці учні записують факти про повстанський рух, які вже їм відомі: коли і де він розгортався, хто брав участь, проти кого боролись повстанці, яку роль відігравали у визвольних змаганнях тощо. У другому розділі — факти, про які вони хочуть дізнатися, працюючи з текстом. І в останньому розділі — нові факти, про які вони дізналися, виконуючи завдання. Результати роботи учні презентують після завершення роботи із текстом.

Перший період повстанського руху (березень 1917 — початок 1919 р.)

У 1917–1918 р. в Україні в панував великий революційний хаос.

Населення після Першої світової війни здебільшого було здеморалізоване, національна свідомість не була ще пробуджена. Майже кожна волость і село організовували збройні загони. Кожний такий загін очолювали отамани: переважно малоосвічені, а нерідко й узагалі неписьменні, які легко піддавалися пропаганді, було національно малосвідомі. До лав повстанських загонів потрапляло чимало авантюристів і кримінальних елементів. Більшість повстанських відділів цього періоду не визнавали жодної підлеглості, відмовлялись співпрацювати з регулярною армією і діяли здебільшого на власний розсуд.

Тут варто згадати про кількох отаманів, які не тільки уникали співпраці з регулярною армією, але й часто виступали збройно протии неї. Так,

отаман Зелений мав досить поважний повстанський відділ, але в першому періоді виступав проти регулярних частин УНР . Отаман Хименко атакував частини регулярної армії в районі Гребінки, які внаслідок цього понесли великі втрати убитими й пораненими. На Херсонщині обеззброював регулярні частини отаман Дячишин. На лінії Кременчук–Чигирин грабував і обеззброював відступаючі українські частини отаман Коцур. Те саме на Звенигородщині робив отаман Туз. Правда, в цьому періоді були повстанські відділи, які брали участь у боротьбі за українську державність, але їх було дуже мало.

Завдання

1. Охарактеризуйте причини зародження повстанського руху в період Української революції.

2. Укажіть особливості розгортання повстанського руху в перший період.

Другий період повстанського руху (поч. 1919 — листопад 1920 р.)

Другий період, тобто від початку 1919 р. до кінця листопада 1920 р., був переломним. Повстанці уже здебільшого проводили боротьбу з «червоними» і «білими», виступаючи на захист української самостійності. Які ж були причини такої кардинальної зміни в лавах повстанців?

1) Пробудження національної свідомості, несприйняття населенням ворожої пропаганди.

2) Українська національна пропаганда.

3) Зростання серед керівництва повстанських загонів кількості старшин армії УНР .

4) Певні заходи уряду щодо централізації повстанських дій.

Окупація України «червоними» спричинила появу великої кількості повстанських загонів, більшість яких виступали протии більшовиків, захищаючи УНР . Щодо Денікіна, то В. Сальський стверджує, що з початком наступу «білих» населенню України спочатку були незрозумілими плани Денікіна щодо українського національного руху, багато повстанців навіть допомагали йому в боротьбі з «червоними», але після київських подій у серпні 1919 р. вони виступили проти Денікіна і тим самим спричинили розвал його армії. Також і більшовики помітили зміну, яка сталася серед

українського населення.

Завдання

1. Охарактеризуйте особливості українського повстанського руху на другому етапі порівняно з першим. Чим вони були спричинені?

2. Які позитивні та негативні моменти дій повстанців ви можете назвати?

Робота з документами

З таємного повідомлення київського більшовицького військово-окружного штабу від 25 березня 1920 р.

«Населення Гайсинського, Київського, Канівського, Таращанського, Чигиринського, Яготинського та інших повітів округи ставиться з симпатією до УНР . У цілій окрузі положення загрозливе, селянство поголовно озброєне, бандитизм росте, великий відсоток селян налаштований по-петлюрівськи. Оперує велика кількість банд, з яких частина рухомих, як банди Тютюнника, Гулого, Павленка і банди місцевого характеру».

Із листа командуючого більшовицьким фронтом Антонова-Овсієнка до Леніна

«Положение на Украине очень серьёзное, особенно в Киевщине оперирует ряд крупных петлюровских банд. К советской власти самое отрицательное отношение. В волостных советах сидят чистые петлюровцы».

Завдання

• Про яку особливість повстанського руху на другому етапі свідчать ці документи?

Підсумовуючи всі позитивні і негативні моменти повстанських дій в Україні впродовж першого і другого періодів, можна стверджувати, що уряд і штаб армії були неспроможні під час першого періоду опанувати ситуацію. Стосовно ж другого періоду, то з боку уряду було замало зроблено у справі організації, централізації і фахового керівництва повстанським рухом. Також недооцінено як слід значення цього руху, який за умов належної організації міг би виявитися вирішальним чинником у визвольній

боротьбі.

Третій період повстанського руху (листопад 1920–1922 рр.)

 Симон Петлюра приділяв велику увагу підтримці повстанського руху в Україні, підготовка до розгортання якого почалася ще до відходу армії УНР у листопаді 1920 р. за Збруч. Із особливими дорученнями Головного Отамана в більшовицькому тилу «були залишені старшини й козаки, а також окремі військові відділи для організації… активних партизанських виступів. Для координації повстансько-партизанського руху на початку грудня 1920 р. було створено Відділ повстанських організацій».

На початку 1921 р., згідно із рішенням уряду при Головній команді військ УНР , був сформований спеціальний орган — Партизансько-повстанський штаб (ППШ), який мав підлягати безпосередньо Головному Отаману військ УНР С. Петлюрі як головнокомандуючому всіх українських регулярних і повстанських військ.

Очолив ППШ генерал-хорунжий Ю. Тютюнник, що був одним із героїв першого зимового походу і мав значний вплив серед повстанців на Україні. Структурно ППШ складався з відділів: оперативного, організаційного, розвідувального, адміністративно-політичного.

Керівництво ППШ розробляло детальні плани всеукраїнського повстання.

Завдання

1. Як ви думаєте, чому С. Петлюра саме у 1920–1921 рр. починає велику увагу приділяти повстанському рухові?

2. З якою метою було сформовано Партизансько-повстанський штаб?

3. Поміркуйте, наскільки були дієвими на той час заходи, що їх

здійснив С. Петлюра. Чому?

Політика більшовиків породжувала масовий спротив. Але повстання, що стихійно вибухали проти більшовицької влади, не були скоординовані. Боролись повстанці невеличкими групами, збираючись у разі потреби у великі з’єднання і розпускаючись, коли вона зникала, щоб легше було переховуватись. Повстанці відбивали обози з награбованим майном і реквізованим хлібом, влаштовували залізничні катастрофи, чинили напади на

комісарів та більшовицьких активістів.

Тому нагальним завданням ППШ стало формування на території України координаційно-керівних органів антирадянської повстансько-підпільної боротьби. У Києві в березні 1921 р. створюється Центральний Український повстанський комітет на чолі з українським старшиною І. Андрухом, делегованим в Україну ще наприкінці 1920 р. По всій Україні виникають губернські, повітові, міські і сільські повстанкоми. Вони розгорнули формування збройних загонів і підпільних груп.

У серпні 1921 р. С. Петлюра провів військову нараду, на якій вирішено було перенести повстання на пізніший час. За рішенням Головного Отамана фаза підготовки до походу мала завершитися до 1 вересня 1921 р.

Втрачався час найвищого піднесення повстанського руху в Україні, яке припадало на липень 1921 р. За даними ППШ, в цей час нараховувалось 42 великих партизанських загони. Серед них виділялися: загін Заболотного (район дій Ольвіополь–Балта), чисельністю — до 6000 багнетів і шабель, 6–8 гармат, кулемети; загін Струка (Коростень–Житомир–Козятин), до 3000 осіб; загін Брови (Новомосковськ–Павлоград), 3000 багнетів, 1000 шабель, 27 кулеметів, гармати; загін Мордалевича (Радомишльський повіт), до 1220 багнетів; формування Бондарчука, Завгороднього і Хмари (Черкащина), до 1200 багнетів; загін Удовиченка (Полтавщина), до 1000 багнетів; «Надбузька Повстанська дивізія» (Гайсинський і Уманський повіти), до 4000 багнетів і шабель. Крім того, діяло повстанське з’єднання Н. Махна (до 30 тисяч осіб). Щоправда, воно не підлягало ППШ і дотримувалось власної тактики, а в серпні зазнало поразки. У чекістських донесеннях значилось, що «за-

гальна кількість бандитів у 1921 р. досягла 40 тисяч чоловік».

Завдання

1. З якою метою був утворений Центральний Український повстанський комітет?

2. Як ви вважаєте, чому С. Петлюрі так і не вдалося організувати в Україні масове антибільшовицьке повстання?

Поразка українського визвольного руху. Більшовицька окупація України

. Повстанському рухові протидіяли регулярні війська Червоної армії та загони чекістів. Завершення війни на фронтах дозволило кинути на придушення повстанців значні сили

радянських військ та органів держбезпеки, кращі частини на чолі з уславленими воєначальниками М. Фрунзе, В. Блюхером, П. Дибенком, Г. Котовським, О. Пархоменком.

Опинившись у безнадійній ситуації, повстанські загони вимушені були самоліквідуватися, бо забракло зовнішнього фронту української регулярної армії.

Метод «Дерево рішень»

• Визначте причини поразки повстанського руху в Україні у період визвольних змагань.

Причини поразки повстанського руху• Протидія регулярних військ Червоної армії та каральних загонів чекістів.

• Передислокація до України для боротьби з повстанцями кращих частин Червоної армії на чолі з досвідченими воєначальниками.

• Роз’єднаність повстанських загонів, відсутність єдиного центру керівництва повстанським рухом.

• Стихійність та неорганізованість селянських виступів.

• Особлива селянська психологія, коли інтереси повстанців обмежувалися межами свого села або повіту.

• Недостаній зв’язок повстанських загонів з регулярними частинами

української армії.

• Слабкість Петлюрівського руху, який так і не зміг об’єднати повстанські

загони

На той час, коли на більшості території України розгортався повстанський рух, залишки білогвардійських військ, зосереджені в Криму, готувалися до нового наступу. І вкотре раз ареною боротьби стали українські землі.

Робота з хронологічною таблицею

Розгром військ Врангеля

Дата Подія

3 квітня 1920 р. Головнокомандуючим Добровольчою армією стає П. Врангель, який з метою забезпечення підтримки населення в боротьбі з більшовиками запропонував ряд заходів: розробка «Закону про землю» (частина поміщицьких земель передавалася селянам за викуп); видання «Закону про волосні земства та сільські общини» (такі органи селянського самоврядування повинні були замінити

сільські ради); надання обласної автономії козацьким землям; розробка нового фабричного законодавства, яке б дійсно захищало права робітників

6 червня 1920 р. Наступ армії П. Врангеля. Висадка десанту на побережжі Азовського моря. Захоплення Мелітополя, півдня Катеринославщини та півночі Кримського півострова

Липень 1920 р. Утворення більшовиками окремого Південного фронту. Перекинення військ з інших територій. Війська Врангеля зупиняються по лінії Херсон–Нікополь–Бердянськ. Ситуація ускладнюється

10 вересня

1920 р.

Зустріч делегації УНР з П. Врангелем з метою визнання

незалежності України та координації дій протии більшовиків. Врангель визнав Директорію, а українські війська розпочали бойові дії проти більшовиків, але вимушені були зупинитися на річці Збруч

Вересень 1920 р.Підписання угоди у Старобільську між Н. Махно і більшовиками. Загони Н. Махна перейшли в підпорядкування командуванню Червоної армії, припинили боротьбу проти радянської влади і виступили

проти армії Врангеля. Натомість Махно вимагав надати автономію Гуляйполю, звільнити в’язнів, допомогти зброєю і боєприпасами

Вересень–

жовтень 1920 р.

 

Наступ військ Врангеля. Захоплені Олександрівськ,

Маріуполь, Синельникове. Невдала спроба прорватися на Донбас і Правобережжя

7–12 листопада

1920 р.

Форсування Червоною армією Сивашу, взяття Пере-

копських і Чонгарських укріплень17 листопада

1920 р.

Остаточне звільнення Криму від військ Врангеля

 Листопад–

грудень 1920 р.

Боротьба більшовиків проти махновців. Остаточний

розгром махновського руху. Терор у Криму

Завдання

1. Як ви вважаєте, чому Н. Махно пішов на угоду з більшовиками?

2. Н азвіть підсумки визвольних змагань на українських землях у 1917–1920 рр.

Після того як радянські війська вибили Врангеля з Криму та розгромили основні сили махновських повстанських загонів, військові дії на території України фактично завершились.

Це свідчило про перемогу радянської влади в Україні й про поразку національно-патріотичних сил.

Уроки та наслідки державотворчих процесів

Робота з документами

Із висловлювання С. Петлюри на політичній нараді 26 листопада 1919 p.

«Наша боротьба в історії українського народу буде записана золотими буквами… Ми виступили на арену історії тоді, коли весь світ не знав, що таке Україна. Ніхто не хотів її визнати як самостійну державу, ніхто не вважав нашого народу за окрему націю.

Єдиною боротьбою, упертою і безкомпромісною, ми показали світові, що Україна є, що її народ живе і бореться за своє право, за свободу й державну незалежність. Ті, що легковажили наш рух, тепер побачили, що ми така сила, якої не можна не брати на увагу… За час дворічної нашої боротьби ми створили українську націю, яка й надалі активно боротиметься за свої права, за право самостійно й ні від кого незалежно порядкувати на своїй землі».

Із висловлювання одного з діячів національного руху М. Шаповала

«Передовсім, в ній народ знайшов своє ім’я. Украдене ворогом ім’я наше вернулось. Тепер кожний селянин і робітник знає, що він українець. Це великий здобуток революції… Але що більш! По цілому світі прокотилось і прогриміло ім’я України, яка змучена і обкрадена повстала до боротьби за своє людське право. Кілька років цілий світ чув і чує й тепер ім’я України. Це веде до того, що світ-таки пізнає справу нашу, визнає її за справедливу і своєю опінією підтримуватиме існування України як рівноправного члена всесвітнього суспільства. Наша справа, наше ім’я вже не загине».

Метод «Мозковий штурм»

• Визначте історичне значення Української революції.

Учні коротко висловлюють свої пропозиції, які записуються на дошці. Потім хтось із учнів або учитель роблять узагальнюючий висновок.

Попри те, що Українська революція закінчилася поразкою, боротьба українців не була марною або такою, в якій українці продемонстрували лише свою «мізерність». Великим завоюванням революційної боротьби було зростання національної свідомості мас, повернення інтеліґенції до лона українського народу, відродження ідеї соборності українського народу, вкорінення її у масову свідомість. «Наша національна революція вивела український народ на шлях розвитку, якого вже ніякі сили не зможуть спинити»

(А. Мазепа). Які ж уроки ми повинні винести з цих подій?

Вправа «Два–чотири–разом»

Спочатку діти обговорюють це питання в парах, потім у групах по чотири чоловіки, а потім об’єднуються у дві великі групи, які по черзі презентують свої думки. Потім робиться узагальнюючий висновок.

Уроки Української революції1. В Україні бракувало політичних сил, здатних втілювати ідеологію консенсусу. Натомість політичні табори, посівши діаметрально протилежні позиції, почали діяти на самознищення. Ціною такої боротьби стала втрата Україною шансу стати незалежною демократичною державою.

2. Будь-яка політична сила, насамперед демократична, яка бере владу і берена себе відповідальність перед народом, мусить діяти наступально, послідовно, ініціативно. Ці кроки мають збігатися з настроями та сподіваннями значних верств суспільства.

3. Якою б не була вага зовнішніх чинників та сил у державотворчому процесі, опору завжди слід шукати всередині країни

. Отже, Українська національно-демократична революція завершилася поразкою. Перемогли започатковані більшовиками процеси соціальної перебудови суспільства, в якій національним аспектам відводилась другорядна роль. І все ж, хоч не досягши своєї мети, Українська революція започаткувала традицію державності.

Узагальнення та систематизація знань

Цифровий диктант

1. Укажіть хронологічні рамки трьох періодів повстанського руху в Україні:

а) __

б) __

в) __

2. Н айвищого піднесення повстанський рух досягає у __ р.

3. Повстанські загони в даний період налічували __ тис. чол.

4. Н аступ військ Врангеля розпочався __ р.

5. Зустріч делегації УНР з П. Врангелем відбулася __ р.

6. Підписання угоди у Старобільську між Н. Махно і більшовиками відбулося __ р.

7. Остаточне звільнення Криму від військ Врангеля відбулося __ р.

8. Хронологічні рамки Української революції: __–__ рр.

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Процес національного державотворення і політичного відродження нації, який почав домінувати в Україні після розвалу російського самодержавства, природним чином стимулював розвиток української культури.

Культурні процеси тривалий час вимушено мали маргінальний характер і легалізувалися, лише зазнавши впливу низки суб’єктивних і об’єктивних чинників на зламі століть, тепер же вони набували нового змісту.

Вперше за майже півтори сотні років виникли умови, за яких про розвиток української культури заговорили на державному рівні. До складу національного органу влади — Центральної Ради — увійшли відомі діячі української культури: письменник і драматург В. Винниченко, поети М. Сріблянський (Шаповал), М. Вороний, В. Павленко (С. Шелухін), I. Стешенко, літературознавці С. Єфремов, П. Зайцев, мистецтвознавці Д. Антонович,

М. Біляшівський, письменники В. Бойко, В. Леонтович, О. Лотоцький, Г. Михайличенко, А. Заливчий, М. Загірня, В. О. Коннор-Вілінська, Л. Старицька-Черняхівська та ін. Вони прагнули зробити все, щоб українська нація якнайшвидше утвердила себе політично й культурно.

Так,

В. Винниченко в одному з листів до Є. Чикаленка писав: «…Поки я почуваю в собі сили, я постараюсь зробити все, щоб прислужитись нашій національній справі. Всякими путями, всякими способами, а ми мусимо стати на рівні з передовими націями. Це мета, для якої варто жити й працювати».

Робота з документами

І. Огієнко «Українська культура»

«Тепер, коли ми творимо самі своє вільне життя, коли питання про нашу автономію поставлено руба, коли це питання набуло собі такої гострої форми, якраз дочасно буде спинитись, озирнутися назад, кинути оком на той довгий шлях, що його ми перейшли. Чи ми ж справді маємо право на вільне життя, чи ми маємо право на ту автономію, якої так настирливо домагаємось ось уже більше двох віків? Чи народ наш — окремий народ, чи він же має свою культуру, — культуру оригінальну, своєрідну? Чи в минулому єсть у його своя історія, своє життя? Чи справді нам потрібні окремі школи з нашою мовою, окремі університети, чи, може, це тільки наші вигадки, як про все це тепер кажуть несвідомі люде?»

Завдання

• Прочитайте текст документу і скажіть як ви розумієте ці слова.

. Розпочався складний і суперечливий доленосний етап суспільно-політичного й духовного розвитку України. Метою і змістом його було відродження або українізація, за термінологією того часу, причому українізація комплексна, всіх сфер життя — економічного, культурного, політичного. Вочевидь, найбільш визначним показником і чи не найбільш дієвим чинником цього процесу був перехід до вживання української мови в усіх галузях державного і суспільного життя.

Саме за цієї ситуації

I. Огієнко зауважив: «Мова — це наша національна ознака, в мові — наша культура, ступінь нашої свідомості… і поки живе мова — житиме і народ як національність. Не стане мови — не стане й національності: вона геть розрушиться поміж дужчим народом».

У червні 1918 р. до Ради Міністрів Української Держави звернулася група наукових і культурних діячів з приводу утворення Головного управління мистецтв та національної культури. У документі наголошувалось на необхідності «…негайно широко поставити справу реєстрації, охорони та збору пам’яток української культури в різних її формах і користування цим для виховання народних мас у дусі розвитку поваги до минулого своєї батьківщини, на підвалинах якого, за умови правильно поставленої національної школи, у народу виховувалась би істинна, здорова любов до батьківщини, яка породжувала б творчу діяльність, а не руйнування культурних багатств країни, як це ми спостерігаємо зараз».

Завдання учням

• Опрацювавши текст, назвіть фактори, що впливали на українізацію.

I Педагогічний з’їзд (квітень 1917 р.) закликав учених-українців, які працювали в Росії, переїхати в Україну. Професорам, які достатньою мірою знали мову, пропонувалося перейти до викладання українською мовою або, принаймні, вести нею паралельні курси. Ухвалили пропозиції щодо стимулювання ведення наукової роботи українською мовою, реорганізації бібліотек, створення в них відділів україніки, перенесення до України і надалі концентрації тут архівних матеріалів, пов’язаних з країною.

На II Педагогічному з’їзді (серпень 1917 р.) шляхами утворення національної вищої школи було визначено як українізацію існуючих вищих шкіл, так і відкриття нових українських вузів.

Спочатку було реалізовано багаторічні напрацювання Українського наукового товариства (УНТ). У березні 1917 р. Українське наукове товариство (УНТ) спільно із Центральним кооперативним комітетом взялися до заснування першого українського народного університету із завданням — «дати загальну наукову освіту і такі наукові відомості, які дає університет державний, … поставивши в центр викладання українознавство».

Його було офіційно відкрито в Києві 5 жовтня 1917 р. А вже через рік — з 27 липня 1918 р. — народний університет було перетворено на Київський державний український університет. Професура в ньому майже вся складалася з українських науковців, багато з них — видатні вчені: М. Кравчук, Ф. Міщенко, А. Кримський, С. Тимошенко, Б. Кістяківський, I. Огієнко, А. Лобода, М. Туган-Барановський, О. Корчак-Чепурківський та ін.

Поширенню українізації сприяла діяльність Наукового товариства ім. Шевченка, Товариства українських наукових викладів ім. Петра Могили у Львові та львівського Ставропігійського братства при греко-католицькій церкві Успіння Пречистої Пресвятої Богородиці. У той час українські студенти гуртувалися навколо «Академічної громади».

Повернулися до життя передвоєнні студентські товариства — Український студентський союз (УСС), медична громада, гурток правників, товариство студентів-політехніків «Основа». Студенти-українці, які навчалися в університетах із російською мовою

викладання, організовувалися в товариства, що сприяли поширенню українознавчих дисциплін. Таке товариство, наприклад, було створене в Університеті св. Володимира у вересні 1918 р.

У статуті наукового товариства студентів-українців зазначалося: «Метою є з’єднання українського студентства для піднесення його наукового знання в усіх галузях науки і української культури.

Діяльність товариства полягає в улаштуванні викладів, читанні докладів та рефератів, виданні журналів, праць, утворенні власної книгозбірні, організації екскурсій, подорожей тощо. Товариство поділяється на секції: історичну, літературну, природничу, математичну, медичну, права тощо.

Справами товариства керує Рада». Проведення українізації було особливою ділянкою діяльності товариств «Просвіта». Так, рада товариства в Миколаєві допомагала в українізації Миколаївського учительського інституту, серед

студентів якого понад 70 % становили українці.

В організації і проведенні копіткої праці з дошкільного та позашкільного виховання величезну роль відігравали «Просвіти». Мережа цих товариств, до роботи яких було залучено всі верстви населення, невдовзі по революції знову вкрила Україну. 20–23 вересня 1917 р. відбувся I Всеукраїнський з’їзд «Просвіти».

У ньому взяли участь понад 4000 делегатів не тільки з України, а й з Кубані, Бессарабії, Дону. На з’їзді виступили М. Грушевський, С. Петлюра, I. Стешенко, С. Русова, Л. Старицька-Черняхівська та ін. Делегати прийняли програму позашкільної освіти, побудовану на національному ґрунті та погоджену з урядовою концепцією.

Складання таблиці

Нові тенденції розвитку культури Причини цих тенденцій

   

Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

1. Назвіть нові тенденції та чинники розвитку культури в 1917–1921 рр.

2. Охарактеризуйте подвижництво творців та діячів культури в цей період.

3. Як би ви оцінили культурно-освітню діяльність громадських організацій?

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Робота в групах

Шкільна освіта українських урядів

Паралельно з українізацією тривав процес відродження українських середньої й початкової шкіл.

Цим питанням було присвячено два педагогічних з’їзди.

 Концепцію системи освіти представила С. Русова. Вона вважала, що «національне виховання є певний ґрунт у справі зміцнення моральних сил дитини й оновлення відродження душі народу».

У резолюції I педагогічного з’їзду визнавалося реальним протягом двох навчальних років перейти до викладання українською мовою всіх дисциплін у середній школі, а на вимогу батьків відкривати паралельні класи з викладанням російською. Цей підхід був підтверджений у декларації Генерального Секретаріату, оголошеній на засіданні Центральної Ради 9 липня 1917 р., коли серед найважливіших завдань називалась українізація школи, яку починати

слід було з організації видання підручників, підготовки вчителів та сприяння їх професійній взаємодії.

Від березня до осені 1917 р. у країні з’явилося 57 нових середніх шкіл різних типів. Вони були засновані й існували на приватні та громадські кошти. Першу з них — 1-шу українську гімназію ім. Шевченка — було відкрито 18 березня 1917 р. у Києві заходами Товариства шкільної освіти.

Відзначимо, що 30 українських гімназій було відкрито вже протягом 1917/18 навчального року, а наприкінці 1918 р. їх уже налічувалося 82 518.

Наприкінці 1917 р. було розроблено плани і програми для єдиної трудової школи, тобто загальноосвітньої, з 12-річним терміном навчання. З метою ефективного керівництва народною освітою в Україні створено Київський, Одеський і Харківський шкільні округи, а для прискорення дерусифікації шкіл — численні курси українознавства. Багато уваги приділялось підготовці та виданню шкільних підручників. Незважаючи на труднощі воєнного часу, їх

наклад у 1917 р. досяг 300 тисяч примірників, а 1918 р. було видано 2 млн книг.

Незаперечний вплив на розгортання українізації мало рішення Центральної Ради у березні 1918 р. про надання українській мові статусу державної. Згідно з наказом Міністерства народної освіти, в усіх школах запроваджувалося викладання винятково українською мовою.

Важливе значення в становленні національної школи за Гетьманату мав прийнятий Радою Міністрів 1 серпня 1918 р. закон про обов’язкове навчання української мови і літератури, а також історії та географії України в усіх середніх школах починаючи з 1918/19 навчального року.

Але найбільше для відновлення української культури за часи визвольних змагань було зроблено Українською державою, яку очолював гетьман П. Скоропадський, та, зокрема,

 Міністерством вищої народної освіти і мистецтв на чолі з професором М. Василенком. Новий уряд рішуче проводив політику українізації духовного життя, особливо у сфері освіти. Першим кроком Міністерства у цій справі стала титанічна робота із запровадження єдиної трудової школи, проект якої був розроблений ще Центральною Радою. Поряд з відкриттям нових українських шкіл українізувалися також старі російські гімназії. Уже на кінець 1918 р. в Україні існувало 47 208 народних шкіл, 1 210 вищих початкових шкіл, 474 чоловічі і 262 жіночі гімназії, 91 комерційна школа, 70 реальних, 18 торгових і 18 духовних шкіл. Для незаможних учнів призначалися стипендії.

Освітня політика більшовиків

У грудні 1917 р. більшовики на з’їзді рад у Харкові проголосили Українську Радянську Республіку. Але їх влада в Україні в перші роки поширювалася лише на сході (Донбас), інші території вони окуповували лише тимчасово. У перший (січень–лютий 1918 р.) і другий (лютий–серпень 1919 р.) періоди свого панування в освіті вони дотримувалися принципу про те, що українське населення має самостійно обирати мову навчання своїх дітей.

Остаточно радянська влада в Україні закріпилася з грудня 1919 р. Спочатку українські більшовики не мали чіткої освітньої політики, спрямувавши свої зусилля передусім на ліквідацію старої системи освіти, відокремлення школи від церкви, формування нового апарату управління освітою, втягнення у революцію і привернення на свою сторону широких мас учительства тощо. У грудні 1917 р. вони створили Народний комісаріат освіти України на чолі з В. Затонським.

Нову українську систему освіти більшовики намагалися будувати за російським зразком. Беручи за основу «Положення про єдину трудову школу», що діяло в Радянській Росії, вони прийняли у травні 1919 р. «Положення про єдину трудову школу УРСР».

«Положення» передбачало: запровадження безкоштовного і спільного навчання дітей обох статей з 8-ми років, загальноосвітній і політехнічний характер навчання, заборону релігійного виховання, введення в основу роботи школи продуктивної праці дітей. Заперечувалися перевідні і випускні екзамени, не допускалися домашні завдання учням, поділ на класи замінювався поділом на групи за рівнем підготовленості дітей до певних видів занять, ліквідовувалася 5-бальна система оцінювання знань.

У липні 1920 р. Наркомос УРСР видав «Декларацію про соціальне виховання дітей». У ній визначалися основні принципи політики Радянської України у галузі освіти і виховання підростаючого покоління.

«Декларація» наголошувала на необхідності виховання дітей у дусі комунізму, трудового виховання, поєднання навчання й виховання в єдиному процесі. Окремі питання в документі трактувалися з позицій теорії «відмирання школи», замість шкіл рекомендувалися дитячі будинки та дитячі комуни, основним підручником проголошувалося життя, недооцінювалася роль сім’ї у вихованні дітей (виходили з помилкової думки про неминуче відмирання сім’ї в умовах соціалізму), а власне соціальне виховання розглядалося як засіб руйнування сім’ї й усунення її від виховання дітей.

У березні 1920 р. було затверджено українську радянську систему освіти, яка діяла з різними доповненнями десять наступних років. В основу даної системи було покладено соціальне виховання, а робота всіх освітніх і виховних закладів будувалася за трудовим

принципом (на базі продуктивної праці для виявлення професійних нахилів дітей) і за своїми завданнями та змістом утворювала

єдину систему професійної освіти. Її автор тодішній нарком освіти Г. Гринько виходив з важливих потреб українського народу:

— необхідність підготовки кваліфікованих робітників для потреб відбудови господарства;

— необхідність організації захисту дітей і турботи про них через велику кількість сиріт і напівсиріт, які з’явилися у результаті революції та війни (~1 млн або 1/8 всіх дітей).

Схема шкільної освіти, за проектом Г. Гринька, була такою: дошкільні заклади соціального виховання (дитячий садок, дитячий будинок, комуна, колонія) для дітей від 4 до 8 років; єдина трудова школа для дітей від 8 до 15 років (I концентр 4-річний — з 8 до 12 років, II концентр 3-річний — з 12 до 15 років); професійні школи (для молоді віком 15–18 років) і вищі навчальні заклади

(технікум, інститут, академія).

У цілому проект Гринька будувався за основними принципами, які майже не відрізнялися від тих, які були прийняті в Українській державі: школа мала бути єдиною, трудовою, виховною і національною. Але за умов радянської влади національною вона могла бути лише за формою, а зміст її був інтернаціональний. Попри те, що у вихованні проголошувався принцип народної творчості, все шкільництво підпорядковувалося більшовицькій партії і її центральним органам, без волі яких нічого не можна було робити.

Стан науки. Відкриття УАН і університетів

У березні 1917 р. почалась робота із заснування першого українського народного університету із завданням — «дати загальну наукову освіту і такі наукові відомості, які дає університет державний, … поставивши в центр викладання українознавство».

Його було офіційно відкрито в Києві 5 жовтня 1917 р. А вже через рік, з 27 липня 1918 р. народний університет було перетворено на Київський державний український університет. Професура в ньому майже вся складалася з українських науковців, багато з них — видатні вчені: М. Кравчук, Ф. Міщенко, А. Кримський, С. Тимошенко, Б. Кістяківський, I. Огієнко, А. Лобода, М. Туган-Барановський, О. Корчак-Чепурківський та ін.

У березні 1918 р. рада лекторів Київського українського університету порушила питання в уряді про заснування мережі подібних закладів по всій Україні.

В результаті

22 жовтня того ж року було відкрито Український державний університет у Кам’янець-Подільському. Очолив його I. Огієнко, якого сучасники називали невтомним вартовим українського Ренесансу, викладали там Д. Дорошенко, М. Драй-Хмара, В. Біднов, М. Столяров та ін. Заклад був опорою українського державотворення.

Того ж 1918 р. було засновано Український історико-філологічний факультет у Полтаві, де на той час зібралася група викладачів з університетів Харкова, Петрограда, Казані і серед них — Д. Багалій, Ф. Шміт, М. Сумцов, С. Кульбані, Н. Мірза-Авакянц.

Створений на кошти полтавських губернського земства, міської думи та спілки споживчих товариств, він замислювався ініціаторами як перший факультет нового українського університету.

Iснування в регіонах таких закладів мало велике культурне і наукове значення й суттєво сприяло українізації.

Українські університети ставали просвітницькими та громадськими центрами, сприяли поширенню української літературної мови, активізували краєзнавчу роботу.

Все сказане повною мірою можна віднести також до Катеринославського університету, Педагогічної академії, Ніжинського історично-філологічного інституту кн. Безбородька, вищих жіночих курсів та ін.

Українізація існуючих вищих шкіл зустріла рішучий опір з боку більшості старих професорів, насамперед університетів Київського св. Володимира, Новоросійського та Харківського, Київського політехнічного інституту, які після тривалих дебатів дійшли згоди створити в університетах кафедри з української історії, філософії та інших дисциплін. Спочатку на історично-філологічних факультетах було відкрито кафедри української історії, згодом — кафедри українського письменства, історії українського права та історії української літератури й мови. Водночас наукові інституції організували по всій країні систематичні українські університетські курси.

Великою є заслуга гетьманського уряду у відновленні та подальшому розвитку української науки. Влітку 1918 р. було створено комісію у складі відомих вчених, яка мала виробити проект статуту Української академії наук (УАН). У вересні цього ж року проект було розглянуто і затверджено Радою Міністрів, а

14 листопада ухвалено закон про заснування Української академії наук у Києві, затверджено її статут, штат, а також склад установ.

Передбачалося, що УАН має стати найвищою науковою державною установою і перебуватиме в безпосередньому віданні верховної влади.

Метою УАН визначалося поглиблення й поширення наукових дисциплін, збагачення їх на користь народу; сприяння об’єднанню та організації наукової праці в Україні; створення нових науково-дослідних інститутів. Академія, окрім розв’язання загальнонаукових завдань, мала вивчати й досліджувати сучасні й минулі проблеми України, української землі та народу. У складі УАН було три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний, соціальних наук, а також такі установи: національна бібліотека, астрономічна обсерваторія,

хімічна лабораторія, фізичний інститут, зоологічний музей, ботанічний сад, геологічний музей і низка інших наукових закладів. УАН мала свою друкарню і літографію. Членами академії мали право обиратися громадяни України та українські вчені Галичини, Буковини і Закарпаття.

Наказом гетьмана П. Скоропадського було призначено перших дійсних членів УАН. По відділу історико-філологічних наук дійсними членами стали заслужений професор Харківського університету Д. Багалій, ординарний професор Київського українського державного університету А. Кримський, заслужений професор Київської духовної

академії М. Петров, професор Чернівецького університету, доктор С. Смаль-Стоцький. По відділу фізико-

математичних наук призначені ординарний академік Російської Академії наук В. Вернадський, професор Київського політехнічного інституту С. Тимошенко, заслужений ординарний профессор Київського університету П. Тутковський. По відділу соціальних наук призначені ординарний професор Київського українського державного університету М. Туган-Барановський, професор Катеринославського університету Ф. Тарановський, ординарний професор Київського політехнічного інституту В. Косинський, член-секретар комісії з розбирання давніх актів О. Левицький.

На одне з перших місць було поставлено дослідження історії України, а водночас із цим вивчення літератури, мовознавства, археології, мистецтва. В Україну почали повертатися й працювати вчені-дослідники, які до цього працювали у вузах і наукових установах Росії.

На час гетьманату припадає заснування таких наукових установ, як Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Національна бібліотека.

Окрім названих наукових установ, у Києві було засновано Державний драматичний  театр. Завдяки зусиллям О. Кошиця організовано Українську державну капелу, симфонічний оркестр.

. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

1. Назвіть відмінності між освітньою політикою українських урядів та більшовиків.

2. Назвіть видатних українських вчених цього періоду.

3. Покажіть на карті міста, в яких діяли університети.

Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

Література

Революційні події істотно вплинули на зміст літературно-мистецького життя. Політичне розмежування серед творчої інтеліґенції, яке спостерігалося й до жовтня, після революції ще більше поглибилось. У середовищі літераторів-модерністів поширюється імітація ідейної «незалежності». Численні гуртки і товариства на весь голос заявляють про своє лідерство в мистецькому процесі. Претензійність, прагнення бути ні на кого не схожим відбивалося вже в самих назвах окремих об’єднань і течій — «нічевоки», «біо-косміти», «фуїсти», «ліміністи» тощо.

  Незадовго до революції пішли з життя такі непересічні особистості, як Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, завершували свій творчий шлях Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, а

Василь Стефаник, Ольга Кобилянська та Марко Черемшина жили в Західній Україні і були позбавлені можливості брати участь у літературному процесі Наддніпрянської України.

Місію літературного служіння народові в роки національно-визвольних змагань взяли на себе письменники молодшого покоління, які почали свій творчий шлях незадовго до повалення самодержавства.

По-різному сприймали нову суспільно-політичну ситуацію старші українські літератори С. Васильченко, А. Кримський, М. Чернявський, Я. Мамонтов та ін. Загалом ці письменники досить швидко стали на шлях революційних перетворень.

Українська література доби визвольної і громадянської воєн збагатилася багатьма новими іменами. Письменники і поети тієї доби були безпосередніми учасниками подій. Життя деяких з них обірвалося раніше, ніж встиг розквітнути талант.

Олександр Олесь (Кандиба) вважається одним із найяскравіших українських поетів XX ст. Він народився на Сумщині, здобув вищу освіту і працював у Харківському земстві лікарем. У 1911 р. став одним із редакторів київського журналу «Літературно-науковий вісник». У 1919 р. разом з військами Директорії дійшов до західного кордону. Потім подався до Будапешта і Відня. З 1924 р. працював у Празі, де прожив останні 20 років життя. Твори О. Олеся

відзначаються глибоким патріотизмом і довершеністю поетичної

форми. Багато віршів покладені на музику.

Володимир Сосюра служив у військах С. Петлюри до лютого 1920 р. Потім став червоноармійцем, вступив у більшовицьку партію. У 1920 р. була надрукована його поетична збірка «Червона зима». З нею В. Сосюра увійшов у велику літературу. Талант поета зміцнів у радянську добу, але українська національна революція наклала свій відбиток на всю подальшу творчість митця. Звинувачення в «українському буржуазному націоналізмі» переслідували визнаного метра української літератури і в кінці життя.

Павло Тичина у 1917 р. закінчив Київський комерційний інститут і почав працювати в газеті «Нова Рада». У 1918 р. вийшла друком його перша поетична збірка «Сонячні кларнети». Вона вразила багатьох глибоким ліризмом і новаторською формою. 1920 р. були надруковані дві збірки молодого поета — «Плуг» і «Замість сонетів і октав».

 

Поет Василь Чумак (член партії боротьбистів) був розстріляний денікінцями у київському підпіллі в 1919 р. Після смерті з’явилася перша і остання збірка 18-річного поета — «Заспів». Вона показала всю силу його літературного обдарування.

Чудовим поетом виявився й один з керівників боротьбистів Василь Блакитний (Елланський). У 1920 р. була опублікована його збірка «Удари молота і серця».

На початку визвольної війни уже відомим поетом був Григорій Чупринка. Творчість його перервалася у 1921 р. Своє життя він віддав у боротьбі з більшовиками за самостійну Україну.

Мабуть, закономірно, що українська революція поставила на чолі літературного процесу поетів — яскравих і різних. Тільки поетичним словом вдавалося найбільш глибоко відобразити різнобарвну і калейдоскопічну дійсність.

Серед прозаїків, які розпочали свій творчий шлях у ці буремні роки, ми бачимо багатьох, хто став пізніше класиком української радянської літератури. Зокрема, це А. Головко, О. Донченко, Іван Ле, Остап Вишня, С. Скляренко.

Принциповою тезою, що постала перед митцями нової літератури, стало питання про збереження традицій класичної спадщини.

Поезія Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки — це той ґрунт, на якому формувалися і визріли П. Тичина, В. Чумак (вбитий денікінцями в 1919 році), В. Сосюра, М. Рильський, Д. Загул та ін.

Молоді поети і письменники групувалися навколо численних літературних студій і гуртків, редакцій газет і журналів, літературних альманахів. Найпомітнішими творами української літератури періоду національно-визвольних змагань були книги віршів «Плуг» та «Сонячні кларнети» П. Тичини, «Червоний заспів» В. Чумака, «Удари молота і серця» В. Еллана-Блакитного, «Червона зима» В. Сосюри, «Мої коломийки» І. Кулика. Помітними стали прозові твори С. Васильченка, А. Головка, М. Ірчана, Г. Коцюби, Петра Панча, О. Вишні, С. Пилипенка та ін.

Характерним для літератури, як і загалом для мистецтва років громадянської війни, був широкий спектр поглядів і діапазон полеміки, подальший розвиток культури. Гостра класова боротьба породила різні ідейні платформи в літературі та мистецтві, найпоширенішою стала течія «наймодернішого символістського напрямку»: мистецтво приречене на вмирання; протягом певного часу його має замінити метамистецтво (синтез мистецтва зі спортом), а в майбутньому, з плином часу, воно повністю зійде з арени духовного життя. З-поміж помітних представників цієї течії варто зазначити М. Семенка, Г. Шкурупія, Г. Коляду, Д. Бузька, О. Слісаренка, М. Ірчана. Суперечливість їхніх естетичних поглядів булла цілком очевидною. Читачам вони пропонували свої твори, художній рівень яких був далеко не рівноцінний.

Осібні позиції в молодій радянській літературі посідали неокласики (сформувалися в 1922 p.). До них належали М. Рильський, М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара та Освальд Бургардт.

Вони виступали за високу культуру слова і художньої форми; ідеалом для них було далеке минуле, взірцем справжнього мистецтва слугували зразки античності та інших давніх епох, а з художніх напрямків у поезії найближчими для себе вважали французьких парнасців.

Активно в будівництво нової культури включився Пролеткульт. Письменників ця культурно-освітня організація приваблювала своїм гаслом — «Творити революційне мистецтво!» У 1919–1920 pp. членами її були В. Коряк, В. Еллан-Блакитний, С. Пилипенко, В. Сосюра, М. Майський. Проте згодом усі вони вийшли з Пролеткульту, оскільки побачили хибність його ідейно-теоретичних настанов.

Завдання

1. Виписати прізвища письменників і поетів.

2. Які ідеї вони пропагували?

Театральне, музичне і хорове мистецтво

. До революції на території України існував лише один стаціонарний театр — трупа М. Садовського в Києві. В інших містах України нерегулярно виступали трупи П. Саксаганського, О. Суходольського та ін. Із відродженням української державності відбувалася й реорганізація театральної справи.

Від перших днів революції, вже з березня 1917 р., почали утворюватися різні літературні та мистецькі об’єднання на національному ґрунті: «Вільне мистецтво», Комітет українського національного театру тощо, в яких згуртувалися кращі художні сили: актори I. Мар’яненко, Л. Курбас; літератори Л. Старицька-Черняхівська, В. Винниченко, С. Черкасенко, О. Олесь; публіцисти I. Стешенко, С. Єфремов; художники Ф. Кричевський, Ф. Балавенський; композитор О. Кошиць та ін. Головною метою їх було сприяння розвиткові театральної справи: утворення нових труп, допомога з репертуаром, інші організаційні питання. При Комітеті, наприклад, працювала репертуарна комісія у складі Л. Старицької-Черняхівської, О. Олеся та В. Самійленка. Йшли інтенсивні пошуки нових форм театральної роботи. Передові діячі формували

нові трупи та оновлювали репертуар.

Навесні 1917 р. громадськими організаціями міста за підтримки Генерального Секретаріату було засновано Український національний театр на чолі з I. Мар’яненком. Він розпочав свою діяльність п’єсою В. Винниченка «Пригвожденні» у постановці I. Мар’яненка, потім репрезентував драматичні твори М. Старицького «Оборона Буші» та С. Черкасенка «Хуртовина». Тут також грали трупа П. Саксаганського (раніше мандрівна) і «Молодий театр» Л.Курбаса, в якому він 1917 р. зорганізував свою молодечу театральну студію.

У Києві в 1918 p. було відкрито три театри — Державний драматичний, Державний народний і Молодий. Перший очолили відомі вже режисери О. Загаров і Б. Кривецький, які пройшли школу в Московському художньому театрі під керівництвом К. Станіславського і Б. Немировича-Данченка.

Заслуговує на увагу «Молодий театр», який очолив великий майстер театрального мистецтва, видатний режисер пореволюційної доби, основоположник нового напрямку в історії українського театрального мистецтва Лесь Курбас. Однодумцем і помічником його був Гнат Юра. Трупа театру складалася з молодих акторів. Керований Л. Курбасом театр категорично пориває з традицією старого побутового театру, орієнтує його на модерні течії західноєвропейського мистецтва. Свій перший сезон театр відкрив п’єсами «У пущі» Лесі Українки і «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана.

Справжньою несподіванкою для театралів стали постановки трагедії «Цар Едіп» Софокла та поеми «Гайдамаки» Т. Шевченка.

«Молодий театр» увійшов до історії як трупа мистецьких пошуків. У ньому Курбас випробував низку стилістичних форм — від реалістично-психологічної драми до експресіонізму. Показуючи зразки класичного і сучасного європейського та українського театру, «Молодий театр» здійснив революцію в українському театрі, модернізувавши його і відкривши нові перспективи. З нього вийшов ряд відомих режисерів, акторів, театрознавців. Нарешті, саме «Молодий театр» подолав неприйняття і зневагу російської публіки до українського театру.

У період Української держави два українських театри набули статусу державних.

Законом від 28 серпня 1918 р. Український драматичний театр став Державним українським драматичним театром (директор — Б. Кржецький, головний режисер — О. Загаров), а восени Український національний театр було перетворено на Державний народний театр (мистецький керівник — П. Саксаганський). Обом театрам було надано постійні приміщення і державне утримання. Державні театри сприяли поширенню національної ідеї серед глядачів. Українське театральнее мистецтво у досліджуваний період виступало важливим чинником культурного процесу. Плани театрів були доволі насиченими, актори репетирували нові постановки як вітчизняних, так і світових драматургів, художники готували нові декорації, але через брак коштів, а також внаслідок постійних політичних колізій багатьом із цих планів не судилося здійснитися.

Навесні 1919 р., з ініціативи К. Марджанова, Л. Собінова та Я. Степового, в Києві було створено театр «Музична драма». На сцені цього оригінального театру відбувалася цікава й плідна співпраця Л. Курбаса з хореографом М. Мордкіним і кінорежисером М. Бонч-Томашевським, якими було освоєно своєрідний жанр — оперні вистави «Тарас Бульба» і «Утоплена» М. Лисенка, «Галька» М. Монюшка, «Азіаде» Мордкіна та ін.

У березні 1919 р. в Києві відкрився театр ім. Т. Шевченка. В його трупі працювали Г. Борисоглібська, Л. Гакебуш, О. Мар’яненко, О. Сердюк та інші прославлені актори. Режисер О. Загаров ставив з великим успіхом п’єси М. Гоголя, Лесі Українки, західно-європейських класиків.

У січні 1920 р. Г. Юра створив у Вінниці театр ім. Івана Франка. Йому судилося стати одним із провідних в Україні. Для підготовки молодих акторів і режисерів у жовтні 1917 р. у Києві було відкрито Українську народну драматичну школу і режисерсько- інструкторські курси. Невдовзі, за Гетьманату, ці навчальні заклади здобули статус державних і відповідне утримання. Державна драматична школа мала дворічний курс навчання і готувала працівників народних театрів. Режисерсько-інструкторські курси складались із двох відділів — режисерського, який за два роки надавав спеціальну режисерську підготовку, та інструкторського, що за рік готував працівників народних театрів. Український державний драматичний театр у грудні 1918 р. почав готувати молодих акторів у власному «Iнституті співробітників» із трирічним курсом навчання.

Вихованню національної свідомості та зростанню культури мешканців села допомагали аматорські театри, організовані із сільської інтеліґенції із залученням самих селян, популярні по всій Україні ранки й вечірки з різноманітною програмою, які влаштовували школи, гімназії, народні університети, освітні та культурні установи. У газетах тих часів відмічалося виникнення у містах і селах України самодіяльних оркестрів народних інструментів, хорових капел, наголошувалося на великому значенні української народної пісні, її зв’язку з усім історико-культурним життям України та моральному значенні, підкреслювалися велика музична талановитість українського народу, виховне значення української пісні, її з’єднуюча й відроджуюча сила.

Для поширення музичної культури 1918 р. було створено два важливих державних музичних колективи — Український державний симфонічний оркестр ім. М. Лисенка (першим головним диригентом став О. Горілов) та

Українську державну капелу, яку очолили відомі композитори О. Кошиць і К. Стеценко. Українська державна капела гастролювала багатьма містами країни, а також поза її межами — в Австрії, Чехії, Польщі, Німеччині та Франції.

Виступи капели мали тріумфальний успіх і неабияк сприяли ознайомленню громадськості з українською культурою.

Того ж року в Києві відродилася капела кобзарів, яка складалася як із професіоналів, так і аматорів. Вона багато гастролювала Україною і привертала своїми виступами значну увагу як спеціалістів-митців, так і пересічних слухачів.

Розвиткові й пропаганді української і світової музичної спадщини чимало сприяла діяльність музичного відділу Дніпросоюзу. Тут 1920 р. було створено першу хорову капелу під головуванням К. Стеценка. Згодом зорганізувалася й друга капела. Вони багато їздили з концертами, переважно по Лівобережній Україні.

З 1917 р. до весни 1920 р. в Україні було створено 20 національних професійних музично-драматичних театрів, близько 400 народних напівпрофесійних та 9 тис. самодіяльних художніх колективів. В останніх, наймасовіших, брали участь близько 220 тис. осіб.

У вересні 1917 р. було прийнято закон про створення Української академії мистецтв — першого вищого художнього навчального закладу України. Внаслідок певних причин її було відкрито тільки в листопаді 1918 р. До професорського складу ввійшли Г. Н арбут, Ф. Кричевський, В. Кричевський, М. Бойчук, О. Мурашко, М. Жук та інші визначні митці.

Завдання

1. Виписати прізвища акторів та режисерів.

2. Виписати назви театрів та їх роки заснування та діяльності.

3. Які ідеї вони пропагували?

Українська церква за доби революції

Досліджуючи основи церковної політики Української держави необхідно зазначити, що політичні сили революційної доби (Українська Центральна Рада, Гетьманат Скоропадського, Директорія) по-різному ставилися до розв’язання церковного питання.

Нерегламентованість релігійного життя в основних законодавчих актах УНР свідчить про відсутність чіткої державної політики Центральної Ради щодо церкви.

Перший державний орган, який мав займатися питаннями релігії, був створений у січні 1918 р. Основним завданням цього Департаменту ісповідань було врегулювання відносин між державою і православною церквою, яка визнавалася Департаментом як «автокефальна» в межах усієї України.

Питання діяльності на території України інших релігійних конфесій, зокрема й римо-католицької церкви, взагалі не розглядалися, окрім заяв про невтручання держави у справи релігійних громад та їх самофінансування.

Запитання

• Чи приділяла Центральна Рада увагу церковній політиці і як це могло вплинути на подальший хід подій?

Із приходом до влади гетьмана Павла Скоропадського та зі зміною політичного режиму в Україні ставлення до релігійних питань дещо змінилося.

У «Законі про тимчасовий державний устрій України», який фактично можна вважати конституційним актом, був окремий розділ «Про віру», в 9 та 10 пунктах якого зазначалося, що головною (державною) визнається православна віра, а «всі не належні до православної віри Громадяни Української Держави,

а також всі мешканці на території України користуються кожний повсемістно свобідним відправленням їх віри і богослуженням по обряду оної».

Спеціальним наказом № 12 від 16 травня 1918 р. гетьманом Скоропадським було створено Міністерство ісповідань при Кабінеті Міністрів.

Цілеспрямовану політику щодо церковного питання, порівняно з Центральною Радою та Гетьманатом Скоропадського, проводила Директорія. Прагнення Директорії до реалізації курсу на цілковиту незалежність України максимально сприяло розвитку національно-церковного руху в Україні. Провідною метою діяльності Міністерства ісповідань за часів Директорії було створення Українського Патріархату, а отже, Православна Церква визнавалася автокефальною та набувала статусу державної.

Усі інші релігійні конфесії (включно з римо-католицькою) позбавлялися державної підтримки та визнавалися приватною справою вірян.

За усіх трьох форм організації влади: Української Центральної Ради, Гетьманату Скоропадського, Директорії — існував окремий державний орган, покликаний займатися релігійними питаннями, часом на нього лягали функції навіть посередника між державою та Церквою. Він називався Департамент ісповідань, Міністерство ісповідань і навіть Міністерство культів, його місце в системі тогочасних державних органів влади також змінювалося.

Завдання

Виписати особливості церковної політики українських урядів.

1. Правове, законодавче закріплення статусу Церкви.

2. Існування окремого державного органу, що займався релігійними справами.

3. Декларування свободи віросповідання та намагання не допускати утисків прав інших релігій.

4. Відсутність чіткої релігійної політики стосовно взаємодії Української держави з іншими конфесіями.

Завдання учням

• Висловіть своє ставлення до нижченаведеного матеріалу.

Газета «Херсонщина» від 6 січня 1918 р., стаття «Як більшовики розуміють волю віри»

«У с. Вилковому на Одещині місцеві жителі також скуштували більшовицького режиму. Так, на свято Різдва два матроси-більшовики ввійшли під час служби Божої в церкву і почали стріляти з револьверів, потім почали зривати з церковних аналоїв образи і розривати їх на шматки. Далі побили священика, стягаючи з нього ризи, аж поки їх не втихомирило місцеве населення».

. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

1. Назвіть письменників та поетів 1917–1921 рр.

2. Охарактеризуйте літературні течії в цей період.

3. Як би ви оцінили розвиток театру та музичного мистецтва цього періоду?

4. Назвіть особливості церковної політики українських урядів та більшовиків.