«Äâ» ¹ 115 - UURЛисиця і Осел». Чесний і довірли-Осе розгад з - тивників і врятовує своє життя, а злодії гинуть

«Äçâîíèê»,¹ 115

Журнал для українських дітей Румунії

Місячник Союзу Українців Румунії. 8 рік видання, жовтень, 2016 рік

Äçâîíèê¹ 115

2

ПЕТРО ПЕРЕБИЙНІС

КОБзаРЕва зОРявечір вишитий зірками. Сидимо під рушниками. Квітне вишня-подолянка. Тітоньки у вишиванках. я між ними вичитую: «зоре моя вечірняя»... Над моєю душею, над листком «Кобзаря» захід сяє вишнево. Тиша. вечір. зоря

КаРТОПля цвІТЕфІОлЕТОвО

цілується джмелик із мальвою.(Мама літо вишиває фіолетовими хрестиками).Картопля цвіте фіолетово. Гойдається сонце на соняху.(Мама хрестить вишиванку фіолетовими хрестиками).Картопля цвіте фіолетово між мамою та Україною.(Мама землю одягає у святешну вишиванку з фіолетовою маніжкою).Картопля цвіте фіолетово.

* * *ловив я жар-птицю,а вона утікла,Руки обпікала.я корчучсь від болю,Кропив живою водоюПропалені долоні,і знову затятовиходив на лови.І лише тоді,Коли задимілоОбвуглене серце,збагнув я просту істину,Не можна зловити вогонь...Сиджу ось на згарищі,і вже,здаєтьсянічого чекати.Дивлюсь у порожнечуі раптом здригаюся,У сизому попелі-бачу-Жевріє іскра.

Äçâîíèê (Clopotel)¹ 115, 2016 ð.

Журнал для українських дітей Румунії.Заснований у 2007 році.

ISSN 2501-2630ISSN–L 2501-2630

Над Äçâîíèêoì працювали:Головний редактор: Микола КорсюкРедактор: Тереза ШендроюРедколегія: Іван Ковач, Михайло Михайлюк,Михайло Трайста, Марія Чубіка.

Адреса редакції:м. Бухарест, вул. Раду Попеску, 15, с.1тел.: 021-222-07-29; 021-222-07-37;телефони/факси: 021-222-07-37

Друкарня:«S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L»

Adresa redacţiei: str. Radu Popescu 15, sect. 1Bucureşti, România.Наша електронна адреса:[email protected]

Äçâîíèê пропонує:* казки й оповідання* вірші* загадки* дитячу енциклопедію* сторінку народознавства* пісеньки* сторінки-розмальовки* рухливі й дидактичні ігри* вироби своїми руками

Äçâîíèê завжди радо прислухаєтьсядо ваших пропозицій і друкуватиме

надіслані вами спроби!

Увага! За достовірність надрукованихматеріалів відповідають їх автори!


ІвАН ФРАНко народився 27 серпня 1856р. упідгірському виселку Нагуєвичі Дрогобицького по-віту в родині сільського коваля.

вчився він у сільській школі, спочатку в Нагу-євичах, а потім у Ясениці Сільній, у Губичах; з 1864по 1867 рік – у Дрогобицькій школі василіян, а далів гімназії, яку закінчив 1875р.

Його батько, Яків Іванович, помер, коли І.Франкові було лише близько одинадцяти років.Саме про смерть батька у 1871р. Франко написавсвій перший вірш.

«Життя, – говорив І.Франко, – мені мало всмі-халося, а діти були тим весняним сонячним про-мінням, яке зігрівало моє серце». Саме для них,найменших, каменяр напи-сав чимало творів, алеособливого значення нада-вав казкам-байкам як най-більш доступній формівикладу й сприймання.Адже в казковій одежі, валегоричних обрядах, надумку письменника, можнакраще донести до дитячоїуяви велику правду людногобуття, розбудити в малятцікавість та уяву до явищприроди, навчити ненави-діти зло й несправедливість, сміятися і думати.

видатний письменник у дитинстві любив слу-хати пісні матері, байки, розповіді старих людей.ще в початкові школі, дев’ятирічним малий Івасьпочав старанно записувати коломийки, припо-відки, казки, довівши їх кількість за 800. це булиперші кроки майбутнього письменника, через якірозкривався йому світ звичайних людей, їх душі,сподівання. Це був час коли Франко-школяр ще йсам не до кінця усвідомлював мотиви потягу до на-родної творчості, до людських сердець. ХлопчикомІвась вбирав у себе розповіді сільських оповідачів укузні батька-коваля. Тому же з дитинства відчувнерівність між людьми, несправедливість, що іс-нувала довкола. Реальне життя в співіснуванні зкривдою, неправдою передавалося у безцінних на-

родних скарбах-казках, зокрема про тварин, якітак подобалися майбутньому митцеві. Ставшидорослим, він сам почав їх писати, через образи зві-рів – жорстоких, підступних, хитрих – викривавнесправедливість у тогочасному житті. всім сер-цем прагнули допомогти чесному, але не раз кривд-женому трудовому народові, учив його майбутнє –дітей – розповідати зло, ненавидіти його, боро-тися з ним.

І. Франко написав майже п’ятдесят казок,двадцять із них увійшли до збірки «коли ще звіріговорили» (1899). Як правило, всі вони – це ху-дожньо опрацьовані переклади з грецької, індій-ської, німецької, ро сійської, арабської та інших

мов, своєрідні літературніобробки. Проте найча-стіше він запозичувавобраз чи сюжет, який до-повнював, розширював, на-даючи творові соціальнізагостреності, національ-ного коло риту (як говоривсам автор: «На чужий по-зичений рисунок наклавнаші українські кольори»).

Ця збірка призначаласядітям від шести до два-надцяти років. Письмен-

ник сподівався, що казки прийдуться їм до смаку,розбудять їхню фантазію, викличуть сміх і роз-думи, спонукають пильніше придивлятися дожиття, до рідної природи. Точними соковитимифарбами змальовані українські пейзажі. Так дія вказці «Заєць і Їжак» починається ясним осіннімднем, саме коли «гречки відцвітали»: «Сонечкозійшло ясно на небі, вітерець теплий проходжу-вався по стернях, жайворонки співали високо-ви-соко в повітрі, бджілки бриніли в гречанім цвіті...»все, що жило, радувалось милою днинкою...» Ра-дісне замилування рідною природою викликає цейопис у читачів. А розповідь про те, як Лис Микита(«Фарбований лис») пробирається на торговицю –лізе «поміж коноплі та кукурудзи», йде городами,

3

Іван Франко любив дітей

(Закінчення на 4 cтopінці)

«перескакуючи плоти та ховаю-чись між яриною», відсиджу-ється у бур’янах, – викликає вуяві околиці українського міста.

У спілкування героїв відтворю-ються типові для українськогонароду звичаї, а в мові викори-стовується дотепний жарт,яскраві й мудрі приказки, частоуїдливі, насмішкуваті, народнізвертання, фразеологізми. казка«Лисичка і Журавель» розповідає,що герої її «покумалися».Лисичка запрошує Журавля:«Приходи, кумцю! Приходи, лю-бочку!». Журавель пригощає:«Чим хата багата, тим і рада».

Франко надавав казковомужанру особливого значення у ви-хованні дитини. він хотів, щобказка була для малих слухачів за-собом пізнання дійсності, щобвід «казкових фікцій» думка ди-

тини спрямовувалася «на даль-ший, ширший обрій життєвогозмагання». в останній казцізбірки «Байка про байку» він веде

розмову про те, як слід розу-міти алегоричні образи і кар-тини, і роз’яснює, що казкацікава не тим, що в ній є ви-гадка, фантастика, неправда,а тим, що «під лупиною тої не-правди» вона «криє звичайновелику правду». казкові осли,Барани, вовки та Зайці викли-кають сміх, бо в їхніх вчинкахвгадують людські стосунки,звички й хиби: «Говорячи нібипо звірів», казка «одною бровоюпідморгує на людей».

І. Франко вважав, що спо-чатку доцільно знайомитидітей з людськими взаєминамисаме через казкові форми, богола правда життя можебути болючою для них. казкаж передасть малому читачеві

мудрий народний погляд нажиттєві конфлікти, оптимі-стичну віру в перемогу добра іправди. Сприймаючи казкових ге-роїв, сміючись над ними або спів-чуваючи їм, дитина винесе звідси«перші і міцні основи замилу-вання до чесноти, правомочно-сті справедливості». Так Заєць(«Заєць і Їжак») зазнає пока-рання за те, що боляче образивЇжака, посміявшись над йогокривими ногами. казка закінчу-ється таким повчанням: «Ні-коли не підіймай на сміх доброгочоловіка, хоч би се був простий,Їжак». в казці «Лисиця і Жура-вель» викривається нещирістьулесливої Лисиці, яка привітно

зустрічає кума, та, пригощаючийого, дбає тільки про те, щоб вінменше з’їв. За це вона поплати-лась: змушена балу піти з го-стин у Журавля теж голодною.

У багатьох казках І. Франкасильний, хитрий і підступнийзвір стикається з слабким,проте підступність завжди ви-кривається, а хижак несе заслу-жену кару. Так, в казці «вовк,Лисиця і осел». Чесний і довірли-вий осел розгадує злі наміри про-тивників і врятовує своєжиття, а злодії гинуть. казка«кролик і ведмідь» закінчуєтьсяперемогою лісової дрібноти надсильними і хижими мешкан-цями лісу. Розділяючи радістьпереможців, читач доходить

висновку, що завдяки єднанню,колективній мудрості можна за-хистити правду і справедли-вість.


4

Іван Франко любив дітей


5

Микола КоРСюК

ОСІНЬ БАГРЯНА

А все-таки літо, в душу перелите, не покидає мене, –осінь багряна така бажана радість несе, сади палають, яблуні горять до осені, плоди до землі клоняться, –Радість, радість,мить возвищення, краса яка!Душа не встига, Душа вироста, перехлюпується, осінь, осінь, як яблука запашна.

РОЗСПІВАНЕ

ПОЛЕ

І заспівало поле-полечко,Як не зійшло ще сонечко,Росами барвистими,Небесами чистими,Арфами обрійними,Лісами спокійними, –Що не брень! – то над джмелями Пісня лунає полями, –А джмелі джмелять прерясно,Бо їм в полі добре й красно, –Сонечко – не сонечко, –Розспівалось полечко,Душа, мабуть, замала,Щоби радість всю вбрала І той спів, що косарі Рано-вранці при росі Прийдуть траву косити,Полечко звеселити,Будуть пісні голосні,Як годиться при косі,Та ще буде урожай,Кропи, дощику, крапляй!

Літо минуло уже,Добра осінь нас всіх жде,Щедра осінь і багата, –Буде рада наша хата.

СУМНИЙ ЗАЄЦЬ

Наш вухатий, пелехатий, Вийшов рано-вранці з хати, – Через яри та байрак В ліс добрався неборак.На галявині в ліску Він осівся на пеньку:

«Чи живу, чи не живу?» –Запитався одинак,Бо не збагне він ніяк,Чом посивів раптом так?Що з ним сталось через ніч, Як топив у хаті піч?Буде в нього того лиха,Як побачить все Зайчиха! Десь взялася враз Сорока Чорнокрила, білобока, Подивилася звисока, – «Зайця розраджу сама:– Наближається зима»

* * *Ішов мороз через

селота й заглянув у вікно, –аж там Білик на печіплете рукавиці, а Білиха при столішиє ногавиці*. Насердився наш мороз на ті ногавиці, та й подумав малювати на шибках лисиці**. Щось на душу налягло, –думка невесела, –отож рішив враз мороз йти у інші села.

*ногавиці - штани**лисиці - намерзлий візерунок


6

(Продовження з попереднього числа)

Михайлo Гафія ТРАйСТА

НЕйМоВІРНІ ПРиГоДи КоТиГАРБУЗЕНКА(Графічна дитяча оповідь за ідеєю Степана Трайсти)

Кирило Гарбузяка не гаяв часу,тільки чуб йому стримів з-поміж

наукових книг.

– Еврика! – почулось з кабінетуКирила Гарбузяки.

– Хто напав на тебе, де Еврика?Я ж її шаблюкою... – увірвався до

кабінету царевич.

Колорадських жуків можназнищити господарським милом ззолою! – скрикнув старий савант.


7

Малюнки Степана та Михайла Трайсти

Через кілька хвилин гарбукозакиварили мило з золою.

А найліпша з бойових групкинулася в атаку.

За жуками тільки курява піднялась.

Враз появилися і помпові обприскувачі.


8

Надворі стояла хмура, сльотова по-года. Небо плакало великими, холод-ними каплями, які напоювали землю.

Частина його висіла на вершечкудерев, на яких, ще де-не-де зеленіли лис-точки та жовтіли фрукти.

Небо вмите дощем голубіло, немов хо-тіло передати свою голубизну на землю.А через деякий час хмарки розійшлися,бо вітер-гуляй, немов золотим батіжкомнаганяв їх у інші краї.

Золоте сонечко, осушивши вранішнюросу, піднімалося все вище та вище і на-повнювало своїм світлом та теплом всенавкруг. Вітер-пустун пробіг по вітахдерев і тепер грається з осінніми квіт-ками і несе їхні пелюстки далеко-далеко,розповсюджуючи в повітрі чудові за-пахи.

Я повідомила учнів, що наступногодня вирушимо в екскурсію, щоб поба-чити наяву чудові пейзажі нашого села інарвати квітів та назбирати різних лис-точків для гербаря.

Коли гаряче сонечко вже усміхалосядо нас із висоти, ми вирушили в екскур-сію.

Я запропонувала дітям бути добримиспостерігачами наших рідних пейзажів,яких опісля обговоримо в класі. Щоб намбуло весело, ми співали вивчену пі-сеньку про хмуру осінь:

«Хмура осінь наступила,лист зелений пожовтила.Світанкової пориДід Мороз зійшов з гори.Тра-ля-ля, тра-ля-ла,Дід Мороз зійшов з гори.

На городі біля тинузаморозив капустину.– Гей, Морозе, не лютуйта капусти нам не псуй!Тра-ля-ля, тра-ля-ля!Та капуси нам не псуй!

– ой, як скоро ми вже під Магурою, –мовив Іванко, бо побачив їхнє поле ізоборога, у якому було трохи сіна.

– А тепер сядемо та відпочинемо, –сказала вчителька.

Всі вони сіли на сіно нагріте ще теп-лим сонечком і задивилися на високу Ма-гуру, яка красувалася перед їхнімиочима. Ліс горів жовто-багряними кольо-рами, переплетеними із ще зеленимилистками кремезного старого дуба, якийгордо дивився на них із висоти, немовхотів доказати, що він тут господар.

Щоб не гаяли часу, вчителька сказала:будь-ласка огляньте ліс і скажіть якоговін кольору.

Діти скоро почали відповідати:

– Він ще зелений – сказав Василько.– Ліс – жовтий – гукнув Іванко.– Ліс – великий – гукнув Михайлик, а

опісля і посипалося:

– Ліс коричневий.– Ліс густий.– Ліс молодий.– Ліс золотий.– Ліс наше багатство.– Ліс притягає дощів.– Ліс дарує нам дров.– Ліс у спеку дарує прохолоду.

І вже їхні голоси, немов срібні дзві-

Марія ЧУБІКА

Жовтий жовтень золотить усе навкруг

(Продовження на 9 сторінці)


9

* Жовтень ходить по краю та й виганяєптах із гаю.

* Для роботящого Федота і в жовтнізнайдеться робота.

* Вересень пахне яблуками, а жовтенькапустою.

* Жовтень як не з дощем, то зі снігом.

* Жовтень-болотник ні колеса, ні по-лоза не любить.

* Спориш довго восени не змінюєсвого кольору – на щедрий врожай зер-нових наступного року.

* Грім у жовтні – на малосніжну, м’яку йкоротку зиму.

* Як до середини жовтня з беріз не оси-палося листя – сніг ляже пізно.

* Якщо поросли високі бур’яни, то зимабуде сніжна, з частими завірюхами.

* Якщо польові мурахи повідтягали ви-сокі купини, то осінь і весна будуть до-щові, з буйним водопіллям.

* Польові миші переселяються восенидо людських жител – на сувору зиму, авесною – на мокре літо; як болотяні мишівлаштовують поверх купин гнізда – намокру весну й часті повені.

* Грак відлетів – чекай снігу.

* Швидкий, дружній падолист – на су-вору зиму.

* У жовтні гріє ціп, а не піч.

ночки відбиваються далеко-далеко, на-віть аж до села.

А ми рушили доріжкою, що між лісом ізалізницею, аж до криниці із холодноюсмачною водою.

Її колись викопали робітники, які про-кладали залізну дорогу до сусідньогосела.

Там був збудований і тунель, на якомупрацювали і наші дідусі.

Ми йшли задивляючися на річку Тису,яка швидкоплинно та шумно пливла вда-лечінь.

– А, от і боркут, – весело крикнув Ан-дрійко.

Всі обступили криницю із холодноюсмачною водою, побачили тунель і ру-

шили у зворотний напрям.– Пані, вчителько, а мені розказував ді-

дусь, що на цьому тунелі працював і йогобатько, – похвалився юрко.

– Він казав, що вони носили великі ка-мені із цієї річки Тиси.

– Так, це правда, – це було давненько,– сказала я, але ми ще поговоримо проце.

Змучені, але щасливі ми повернулисязалізницею до входу у село, а опісляпішли вже дорогою, що між лісом, а далівже виднілися хати нашого села.

– А, от ми зараз будемо вдома, – про-щебетала Анничка.

– Допобачення пані, вчителько! – почу-лися голоси немов дзвінки.

– Допобачення, діточки.

Прикмети та приказки жовтня

(Продовження із 8 сторіки)


10

Козак Петро Мамаригалетів на своєму коні, а татариобсідали Петра з усіх чо-тирьох сторін.

Козак Петро Мамарига по-бачив перед собою степовеозеро.

— Гиворе! — сказав Петросвоєму коню. — Удвох намневтекти. Тікай сам. Як-не-як,а самому тобі буде легше. А язаховаюсь в озері.

Петро вирізав шаблею оче-ретину і поплив.

Гивор додивився, як ПетроМамарига сховається підводою, і тоді вискочив нагорб і кинувся в степ. Та булопізно.

Татари помітили Гивора ізакричали:

— оце його кінь! Ловімойого коня! Без коня козакПетро Мамарига далеко невтече!

Татари оточили Гивора іколом погнали на нього.

Та кінь козака Петра Мама-риги був не з тих коней, щопідставляють свою голову:Гивор сам по собі розігнавсяі перескочив татар із їхнімикіньми і вже було б втік, якби,та якби не впав передніми ко-питами у вузький степовийрівчак.

Татари спутали Гивору пе-редні і задні ноги і сказали:

— Тепер кінь козака ПетраМамариги у наших руках.Зло-вімо тепер самого козакаПетра Мамаригу. Без коня віндалеко не втече і не зайде.озеро! Він тут, він заховавсяв озері, а ось і його сліди!

Татари позіскакували зконей і випили кумису.

Козак Петро Мамаригасидів у воді і дихав черезочеретину.

Він сидів посерединіозера, бо знав, що татариплавати не вміють і до ньогоне доберуться.

Була осінь, і по краяхозеро вже замерзло.

Синенький льодок в забе-регах татар не спинив, і та-тари поповзли по ньому доводи.

— Ми цього козака ПетраМамаригу вичавимо з болота,як в'юна! — говорили татариі місили озеро вздовж і впо-перек аж до того місця, девода їм була по шию. Далі та-тари не йшли, бо боялисьвтопитись.

Петро ж тим часом сидів уводі і дихав, і все теє та-тарське чув, що вони гово-рили про нього, і думав:

"Говоріть мені, говоріть, амені тут у воді тепло".

— Де ти тут, козацькадуша? Краще вилазь сам, тами тобі скрутимо руки та про-дамо в Туреччину на базарі,аби ти знав, як воювати знами.

"от", — думав собі Петро.В небі сливіла туча, і горя небуло.

"от, — думав собі Петро,— хто б це моїм товаришам-козакам та звістку подав, щоя тут один у воді з очерети-ною в роті та дихаю через неї.Нема кому і звістки подати,хіба що, може, Гивор до-

скаче?.. от шкода, такий доб-рячий тютюн пропадає, на-мокне тютюн, не буде чим ілюльки набити та цим тю-тюнцем закурити".

А татари? Татари помори-лись та позамерзали.

Намокло вилізли з озера,розвели вогнище й стали су-шитися та обсихати, як насту-пила ніч, і озеро сталозамерзати на очах.

— оце добре! Як тількиозеро геть усе чисто за-мерзне — тоді ми спалимоувесь очерет на ньому, а зним ту очеретину, через якукозак Петро Мамаригадихає.Тоді волею-неволеюйому доведеться пробиватиголовою лід і йти в наші руки.А поки що озеро замерзає —ми трохи поспимо.

Татари обдивилися зв'яз -аного Гивора, виставили сто-рожу і поснули.

Сторожа виїхала на горбидивитись у степ, бо козаки івночі нападають.

Закуняв у воді з очерети-ною в роті і Петро Мамарига.

Раз ніч — і всім людям ізвірам хочеться спати, точого б то і славному козакуПетру Мамаризі хоч не по-спати, то покуняти?

І Петро задрімав... одинокунь, видно, голодний, ро-зігнався і з розгону вхопивПетра за вус. Петро — лап! —нема половини вуса! Ди-виться: перед ним окунь кру-титься, памороки забило.

Микола ВіНГраНоВСький

козак ПеТро МаМариГа



11

— от і тварюка! — вилаявокуня Петро.— Ти ж то неку-ряще!.. Але ж як же це я покажусятепер своїм товаришам півтора-вусим? Треба ж тобі таке — зай-шов в озеро!.. ото ж ніколи, колисидиш у воді з очеретиною взубах, ніколи не треба не те щоспати, а навіть куняти! Це жпорох, мабуть, намокне і шабля...

Дивився-дивився Гивор насвої пута, а потім і спробував їхна зуб.

— Тепер буду добиратись досвоїх задніх, — сказав собі кіньПетра Мамариги.

Та як Гивор не вигинав шиї —до своїх задніх ніг він дістатисьне міг.

— Що робити?А робити було що. І Гивор це

зробив: він став на свої передні іпобіг ними в степ. Татарська сто-рожа вклякла. Попадала і повми-рала.

— Повмирали, — сказав їмГивор, — навіть забули крик-нути...

— Гиворе, це ти чи хто? — спи-тали козаки.

— Я, — сказав Гивор. — Козакмій, Петро Самійлович

Мамарига, сидить в озері ідихає через очеретину.

— Діло звісне, — сказали ко-заки. — То що?

— А те, що на озері вже хвильне стає.

— Тепер чи коли?— Тепер.— Тоді по конях, — сказали ко-

заки.Козак Петро Мамарига сидів з

кобзою на траві перед козаками, ісрібна чарочка була біля його ко-ліна. Гивор стояв за козаком Пет-ром Мамаригою і дивився черезйого плече.

зародження і форму вання українсь кої народ ностівідбулося в XII-XV ст. на основі південно-західноїчастини схід но слов’янського насе лення, яке входи лораніше до складу Київської Русі (IX-XII ст.). На основідавньоруської народності сформу валися три східно -слов’янські народи – український, російський і біло -руський. Починаючи з XIII століття українці зазналиугор ського, литовського, польського та молдавськогозавоювань. з кінця XV століття почалися набіги зтатарських ханів, що затвердилися в Північ ному

Причорномор’ї, які супро воджувалися масовим поло -ном і викра денням українців.

У XVI-XVII ст. в ході боротьби з інозем ними завойов -никами українська на род ність істотно консолідувалася.

Найважливішу роль зіграло при цьому виникненняособливих військових фор мувань – козацтва (XV століт -тя), яке створило державу (XVI століття) зі своє ріднимреспубліканським ладом - запо різьку Січ, яка сталаполітичним оплотом українців.

з початку відродження козацтва на Україні прези -дентом України були під писані укази: «Про координа -ційну раду Українського козацтва», «Про націо нальнупрограму розвитку Українського козацтва на 2002-2005роки.» І, звичайно ж, «Про день Українського козацтва».

важко переоцінити роль козацтва в історії україн -ського народу.

ДЕНь УКРаїНСьКОГО КОзацТва(Продовження iз 10 сторінки)


козаки і козачата,Дідусі і онучатав день Покрови взяли стяги,Демонструючи звитяги.Слава чується з віківУ це свято козаків.

Свято Покрови відзначається щорічно 14жовтня. Повна назва свята – День Покрови Пре-святої Богородиці. за легендою, воно походить ізвізантії, його встановили на честь порятунку сто-лиці імперії царгороду від захоплення русичами.Жителі міста, узятого в облогу нашими пращу-рами, тоді ще язичниками, звернулися з гарячоюта щирою молитвою до Пресвятої Богородиці,благаючи про порятунок. Тоді, за переказами, Бо-городиця з'явилася й накрила місто своєю покро-вою (омофором), що врятувало його відзахоплення.

Існує версія легенди, за якою військо русичівочолював князь аскольд, що під враженням відпобаченого прийняв хрещення.

Із хрещенням Русі володимиром великим Бого-родиця стала тут однією з найшанованіших святих.

з часом, при будівництві святої Софії за нака-зом ярослава Мудрого було виготовлено мозаїкуМатері Божої Оранти, на якій Богородиця, звівшидогори руки, просить благословення нашому на-роду. відтодіПресвята Богородиця стала симво-лом і покровителькою України.

в Україні у цей день відзначають свято – Деньукраїнського козацтва.

Божу Матір (часто її називали просто Покро-вою) вважали своєю покровителькою запорозькікозаки. Щоразу, йдучи в похід чи повертаючись ізнього, запорожці звертались до неї зі своєю молит-вою. Навіть на Січі була церква святої Покрови.за переказом, після зруйнування в 1775 році за на-казом російської імператриці Катерини II запо-розької Січі, у вигнання козаки взяли із собоюікону Покрови. Ураховуючи історичне значеннята заслуги Українського козацтва у ствердженніукраїнської державності та української нації, у1999 р. було ухвалене рішення про встановленнянового свята – Дня українського козацтва. І недивно, що саме на день Покрови було призначенейого святкування.

Також Покрова – це важливе православнесвято.

загальновідомою ознакою Покрови є те, щовона покриває землю або листям, або снігом.

До Покрови завершувався період сватань іприготування до весіль.

До початку жовтня закінчуються усі найваж-ливіші сільські роботи на землі – завершений хлі-боробський цикл робіт. зібраний урожай(достаток) та більш-менш вільний час дають мож-ливість для проведення весіль. це найблагодат-ніша пора для весільних гулянь, початкувечорниць. звідси беруть свій початок весільніосінні тижні. Пізніше під впливом християнствавоно оформилося у те, що дівчата, котрі бажаливзяти шлюб саме цього року, мали побувати насвяті Покрови у церкві і помолитися:

«Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку»,«Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру землю імене молоду», «Свята мати, Покровонько, накриймою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатисядівкою».

а на Поділлі дівчата казали: «Свята мати, По-кровонько, завинь мою головоньку, чи в шматкучи в онучу – най ся дівкою не мучу!».

Існувала навіть прикмета: якщо на Покровусніг – буде багато весіль.

У багатьох народів, зокрема у слов'ян, покри-вало (фата) вважалося дуже важливою прикра-сою, взагалі слугувало ознакою заміжжя.

як відомо, після одруження дівчина була вжемолодицею і мала покривати голову наміткою чихусткою.

О. лУПІЙ

«СвяТО ПОКРОвИ»

Світ у сяйві, не впізнатиСаду і городу:То Покрова – світле святоНашого народу.То Покрова землю вкрилаЩедрими плодами,Розпростерла ніжні крила,Стала понад нами.То – Покрова-захисницяЛюдей православних.То – Богиня-помічницяЗапорожців славних.Грає осінь кольорова,Пахнуть груші, сливи,Усміхається ПокроваДо дітей щасливих.

12

Покрова Пресвятої Богородиці


13

ГГуркоче в небі грозовому грім. Стрибають горобці, радіють люди. Здоров'я буде в нас усіх міцним, Якщо ми з гарним урожаєм будем.

Чи любиш ти дощ?Як ти одягнешся в дощову погоду?Як ти думаєш, чому гарний урожай і міцне здоров'язалежать від дощу? Спробуй намалювати дощвесною, влітку, восени.

ҐЯка ніч – такий світанок.Яка хата – такий ґанок.Які ґазда і ґаздиня –отака й у них дитина.

Які ще слова, що починаються з літери ґ, тизнаєш? Згадайте ці слова разом усією родиною.

ДДівчинка я – українка,І зовуть мене Даринка.А дідусь мій – козак,В нього вуса – ось так!Про здоров'я наше дбає,Гартуватись закликає.

А ти загартовуєш себе? Як ти це робиш?Хто допомагає тобі? Розкажи.

Інна ЗАІНЧКоВСьКА

Віршована українська абетка


14

осінь багата на народні свята та об-ряди. А особливо ними багатий місяцьжовтень. Свята на початку цього місяцяне гучні, та з ними пов’язані важливі на-родні звичаї. Наприклад, 2-е жовтня уцерковному календарі не позначено особли-вими урочистостями. Лише подаютьсяімена кількох мучеників, серед яких Тро-хим, Савватій та Зосим-пустельник. Тасаме цього дня з особливим нетерпіннямчекають пасічники. Адже віддавна Зосимі Савватій були покровителями цієї най-працьовитішої та найрозумнішої комахи.Практично на кожній пасіці висіли іконицих святих. вже ранньої весни – у кінцітравня – розпочинали виносити бджіл навулицю із зимівників. А разом з вуликамивиставляли й ікони. Здебільшого їх підві-шували на фігуру (хрест) або на вікове де-рево, де ікони і перебували увесь сезон.

У давнину 2-го жовтня молилися Зо-симу про те, щоб бджоли були живі й здо-рові, щоб меду було в достатку. Молилисяв цей день і Трохиму, оскільки вірили, щовін дружить з ведмедем, а тому, допоможеотримати мед. Це був день особливоговшанування бджіл. Наші язичницькіпредки вірили, що мед - це результат ді-яльності «Божої мухи»або «райської ко-махи», яка живе у стовбурі (дуплі) Дереважиття. Через те він є символом світовоїгармонії, яка передбачає єдність колово-роту життя: народження, життя,смерть. Мед вважався своєрідною «їжеюбогів», тому використовувався переважнов особливо важливих випадках. Медовуху

пили, наприклад, на поминках і святковихбенкетах. взагалі про появу бджіл існуютьдекілька легенд. Найпоширеніші з них го-ворять про їхній безпосередній звязок з Ісу-сом Христом. А від так і не дивно, що звиробленого бджолами воску виробляютьсвічки, які використовувалися в церкві. ві-рили, що бджоли не жалять праведнихлюдей, а ось грішники можуть від них по-страждати.

Саме з 2-го жовтня починався збір меду.А період з 2-го по 10-е жовтня було відомояк бджолина дев’ятина. У ці дні прийнятобуло завозити вулики додому, утеплюватиїх, закривати і ставити на зберігання в по-греби, сараї аж до весни. крім того селяниварили медовуху, пекли коржі з медом, роз-давали мед вдовам, багатодітним роди-нам, пригощали всіх медом. У деякийрайонах був поширений звичай 2-го жовт -ня пекти млинці та оладки, а потім при-гощати ними сусідів і родичів. Їли їх зазвичай із медом. Дев'ятина часто закінчу-валася випічкою печива на меду.

У дні бджолиної девятини щоденно спо-живали мед натщесерце і запивали йоговодою. Цей звичай мав забезпечити очи-щення й оздоровлення людини. казали, щов такий спосіб від усіх хвороб вилікуєшся, ів наступному році хвороби будуть обхо-дити людину стороною. А ще настійка намеду вважалася одним з найцінніших лі-карських засобів, і з його допомогою ліку-вали не тільки застуди, а й нервові і іншінедуги.

Не треба забувати, що з того ж таки

Жовтневий день вшанування бджільництва(Сторінка народознавства)



15

СИЛА ВОЛІБатько будить малого сина: – Синку, вставай, час до школи! – Не хочу! – відповідає той з просоння. – Вставай! Невже у тебе немає сили

волі? – Є, каже малий, – але вона ще спить.

ХУДОЖНИК– Мамо, а наша вчителька зовсім не

знає тварин. – Звідки ти це взяв? – Я намалював коня, а вона питає: «Що

це Таке?»

САШКО ДУМАЄБатько розгорнув щоденник і запитує: – Сашко, а чому це мене викликають

до школи? – Не знаю. – А ти хіба не читав, що вчителька тут

написала?

– То ж тобі написала... – Ну тоді слухай. Тут написано: «Ваш

син неуважний на уроках». Ти, мабуть,пустуєш у школі?

– Ні. – Слухаєш, що пояснює вчителька? – Слухаю. – А сам, мабуть, думаєш про щось

інше? – Та ні, думаю про урок. – Про урок? – Ага. Коли ж він вже скінчиться...

ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯБув пізній вечір, а Миколка все сидів і

читав книжку. – Лягай спати, бо пізно, – нагадала

мама. – Ні, мамо, я повинен обов’язково про-

читати книжку сьогодні. – Чому ти так поспішаєш? – Тут на обкладинці написано: «Книжка

для дітей від 6 до 8 років», а мені завтрабуде 9!

2-го жовтня проводилися так звані Трофі-мови вечірки. Протягом них хлопці та дів-чата зустрічалися між собою. Хлопціприходили звичайно ж з медом і приго-щали дівчат. Саме на Трохима хлопці йдівчата мали остаточно з'ясувати, чи бу-дуть вони шлюбуватися в цьому році, а чище відвідуватимуть вечорниці та до-світки. А як дойде діло до весілля, то настолі обовязково має бути мед або виробиз нього – запорука достатку і плідності.

Говорили, що саме Трохим допомагає на-реченим знайти один одного. А тому, в цейдень вдома не сиділи, а відправлялися гу-ляти. Також дівчата могли гадати в цейдень на судженого. вірили, що якщопильно подивитися в очі вподобаної лю-дини, то він неодмінно тебе полюбить. внароді і зараз кажуть: «На Трохима непроходить щастя мимо: куди Трохим,туди й воно за ним». То ж не прогавтеваше щастя!

ГУМОР

Пiдгoтувaлa ольгa СeНиШиН

(Продовження із 14 сторіки)


16

Музикa і слoвa Н. Грановської

Кленові листочки

золотая осіньМалює листочки,Малює, малюєкленові листочки.Малює, малюєкленові листочки.

Повіває вітер, – зриває листочки,зриває, зриваєкленові листочки. зриває, зриваєкленові листочки.

килими барвистіВстеляють доріжки,Встеляють, встеляютьВ садочку доріжки. Встеляють, встеляютьВ садочку доріжки


17

Підробив він голосок,Став малим співати.догадалися вони: Вовк — ненаша мати.

Маленьке, сіреньке,Біди наробило,Щось біле кругленькеХвостиком розбило.Сумує бабуся і плаче,Дідусь витирає сльозу,А курочка кудкудаче:«Я вам золоте принесу!»

Мурка за Жучку,Жучка за внучку,Внучка за бабу,Баба за діда…Сховалася чіпко велика...

ой, набридло на віконціВсе на сонечку сидіть.

Я візьму і покочуся,Щоб побачить весь світ.

(Вовк і семеро козенят)

(«Курочка Ряба»)

(Колобок)

(Ріпка)


18

Розмалюй сторінку


19

Тобі знадобляться: Жирне молоко, рідкий миючий засіб, харчові барвники, тарілка, ватні палички.Що потрібно робити: У тарілку налий молоко, додай барвники (по кілька крапель). Занур ватну

паличку в миючий засіб і торкнися нею самого центру тарілки з рідиною. Молоко почне... танцювати,а кольори – перемішуватися між собою.

Пояснюю: Миючий засіб вступає в реакцію з молекулами жиру молока, внаслідок чого змушує їхрухатися. Ось чому для експерименту не можна використовувати знежирене молоко.

Танець молокаДомашні досліди. Експериментуємо разом з дітьми!

Ïèøàºìîñÿ íàøèìè ä³òüìè!

Олександр Козарюк, учень підготовчого класу з Негостини

Марія Олександра Петру,4,5 років, с. Негостина

Група дітей городчика. с. Негостинаанна Івaнуц, 4 роки таандрій Івaнуц, 3 роки, м. Чернівці

алесія Молдован, 1,5 років, с. Негостина

Documents

«Äâ» ¹ 115 - UURЛисиця і Осел». Чесний і довірли-Осе розгад з - тивників і врятовує своє життя, а злодії гинуть