Embed Size (px)
Citation preview
СКАРБНИЦЯ ДИТЯЧОЇ КНИГИ В ЮВІЛЕЙНИХ ДАТАХ 2009 РОКУ
Дайджест
Херсон 2009
2
19 січня 2009 року виповнюється 200 років від дня народження
Едгара Аллана По (18091849) – видатного американського письменника,
класика строгої сюжетної новели, родоначальника детективної літератури.
Час уже відібрав найкраще з доробку письменника, і ми досі дивуємось величі й незвичайності таланту По. Твори „Крук”, „Аннабел Лі”, „Улялюм”, „Ельдорадо”, „Падіння дому Ашерів”, „Маска Чорної Смерті”, „Чорний кіт”, „Золотий жук” живуть у пам’яті поколінь як сліпучий образний і чуттєвий спалах. Музика й барви творів, як усе незвичне, новаторське, зухвале, вкарбовуються у свідомість назавжди. Однак час згладжує незвичність, новаторство тиражується і стає нормою, зухвале в мистецтві минулого вже нікого не дратує. Тим дивніше, що творчість американського митця і в наші дні, майже через століття після його смерті, приваблює свіжістю і силою, чарує художню неповторність, глибокою оригінальністю.
( По, Е.А. Провалля і маятник: оповід., поезії / Е. А. По; передмова та комент. К.О.Шахової; художн.іл. І.І.Яхін, художн.оформлювач Б.П.Бублик. – Харків : Фоліо, 2006. С.3).
„Золотий жук” – класичний зразок популярно в минулому і нині детективного жанру, родоначальником якого по праву вважається американський письменник Едгар – Аллан По.
(По, Е. А. Золотий жук; Провалля і маятник: оповідання / Едгар По; пер. з англ. Р.Доценка. К. : Веселка, 1998. С.2).
3
Творчество По лежит едва ли не у истоков трагической традиции, отразившей расхождение между американской мечтой и ее осуществлением в действительности, он – один из тех, кто прошел сквозь дымки иллюзии романтичности и идеализма и оставил нам картины психологической угнетенности и отступлений от морали в огромном обществе, преобразующемся индустриализмом.
Проза Эдгара По имеет более вековую историю публикаций на русском языке. Его поэзия стала своего рода студией стиха для многих поколений русских поэтов.
(По, Э. А. Стихотворения. Проза / Эдгар По; ред. А.Парин; авт. вступ. ст. Г.Злобина. М.: Худож. лра, 1976. С.29).
По словам В.Брюсова, „американский поэт Э.По является прямым предшественником и во многом учителем нашого Достоевского".
(Зарубежные писатели : биобиблиогр. словарь для шк. и поступ. в вузы : в 2ч. Ч.2 : МЯ / под ред. Н.П.Михальской. М.: Дрофа, 2003. С.209).
В рецензии на собрание сочинений Едгара По в переводе К.Д.Бальмота (Москва, 1906) А. Блок писал: «Произведения По созданы как будто в наше время, при этом захват его творчества так широк, что едва ли правильно считать его родоначальником так называемого «символизма». Повлияв на поэзию Бодлэра, Маллармэ, Россети, Эдгар По имеет, кроме того, отношение к нескольким широким руслам литературы ХIХ века. Ему родственны и Жюль Верн, и Уэльс, и иные английcкие юмористы…»
(Аллен, Г. Едгар По / Г. Аллен; сокр. пер. с анг. С.Силищева; послесл. М.Урнова. М. : Молодая гвардия, 1984. С. 330).
4
13 лютого 2009 року виповнюється 240 років від дня
народження російського байкаря Івана Андрійовича Крилова
(17691844) .
Ни о каком другом из русcких писателей при жизни не рассказывали так много забавних историй, как об Иване Андреевиче Крылове. Одна из них была записана А.С.Пушкиным, а потом попала в жизнеописание баснописца, составленное П.А.Плетневым для первого Полного собрания сочинений Крылова (1847).
( Крылов И.А. Сочинения [Текст]: в 2 т. Т.1. Сатирическая проза / вступ. статья, подгот. текста и коммент. С.Фомичева; худож. Б.Свешников и Б.Алимов. М.: Худож. лит., 1984. С.6).
У Крылова над диваном, где он обыкновенно сиживал, висела большая картина в тяжелой раме. Ктото ему дал заметить, что гвоздь, на который она была повешена, не прочен и что картина корданибудь может сорваться и убить его. „Нет, отвечал Крылов, угол рамы должен будет в таком случае непременно описать косвенную линию и миновать мою голову”.
(Пушкин А.С. Полн.собр.соч. [Текст] :в 10 т. Т.8. Л.:Наука, 1978. С.79).
Рассказ и цель – вот в чем сущность басни; сатира и ирония – вот ее главные качества. Крылов как гениальный человек, инстинктивно угадал эстетические законы басни. Можно сказать, он создал русскую басню.
(Белинский В.Г. Полное собрание сочинений [Текст] Т.8.М.: издво АН СССР, 1955.С.576).
Имя великого русского баснописца Крылова стоит в ряду имен любимых народом поэтом, основоположником
5
русской литературы. На них воспитывались и воспитываются многочисленные поколения. Басни Крылова приобрели мировое признание. В них сочетается суровая правда с глубокой мыслью и живописностью языка. Краткие и меткие крыловские изречения давно перешли в пословицы и поговорки, стали народным достоянием еще при жизни баснописца.
Слава баснописца во многом оттеснила в нашем восприятии Крылова – драматурга, прозаика, лирика. Тем не менее произведения Крылова конца ХVIII представляют выдающийся интерес. Наряду с Радищевым, Новиковым, Фонвизиным молодой Крылов является одним из наиболее значительных представителей сатирического направления в русской литературе второй половины ХVIII века.
( Крылов И.А. Сочинения : в 2 т. / И. А. Крылов. Т.1. М. : Правда, 1984. С.3).
Басни явились творческим итогом, венцом долгой и разнообразной литературной деятельности Крылова. Он претворил в них и весь первоначальный творческий опыт – драматурга, сатирика, лирического поэта. «Басни Крылова, замечает Белинский, не просто басни: это повесть, комедия, юмористический очерк, злая сатира – словом, что хотите, только не просто басня».
(Крылов, И.А. Избранные сочинения / И. А. Крилов; вступит. ст. Д.Д.Благого, М.П.Еремина, К.И.Чуковского. М.: Дет. лра, 1981. С.1415).
6
1 квітня 2009 року світова громадськість відзначає 200річчя від дня народження
Миколи Васильовича Гоголя (18091852), великого сина України,
золотого пера російської літератури XIX ст.
Миргород, Сорочинці, Диканька – завдяки Гоголю ці назви відомі кожному зі шкільних років. Книга під назвою „Вечори на хуторі біля Диканьки” принесла славу двадцятидвохрічному Миколі Васильовичу. „Сорочинський ярмарок” – так звалася перша повість у цій книзі. Гоголь назавжди обезсмертив ім’я краю, де він народився і виріс.
(Гоголівські місця на Україні: фотоальбом / фото І.Гільбо; авт. вступ. ст. В. Звіняцковський, М. Хоцький. 2ге вид., доп. К.: Мистецтво, 1989. С.5).
„Великий мій друже!” – звертався до нього Тарас Шевченко у відомому вірші „Гоголю”. Так величати поет міг лише поважну та близьку за духом людину. Шевченко один із перших розгледів і сприйняв крізь зовнішню гоголівську сорочку – макаронічну російськоукраїнську мовну суміш – чутливолукаву українську душу, щиру залюбленість в історію рідного народу, відчув проникливу сугестивність цього письма. Адже оте шевченківське „ти смієшся, а я плачу...” можна розуміти... як свідчення художньоемоційної сили „сміху крізь сльози”.
(Стромецький, О. Гоголь : дослідження стилю, філософії, методів та розвитку персонажів / О. Стромецький; ред. Л. Л.Кирієнко. Л. : Вид во Львівського унту, 2004. С.16).
7
«Знаю, що ім'я моє після мене беде щасливіше за мене, і нащадки тих самих земляків моїх, можливо, з очима, вологими від сліз, промовлять замирення моїй тіні...”. М. Гоголь.
(Гоголь, М. Тарас Бульба. Ніч проти Різдва. Вій : пер. з рос. / Микола Гоголь. 3є вид. К. : АБАБАГАЛАМАГА, 2008. – 266 с.).
«Мертвые души» действительно колоссальный и совершенно новый русский прозаический роман из современной жизни – таково определение жанра «Мертвых душ» в «Истории русского романа».
(СмирноваЧикина, Е.С. Поэма Н.В.Гоголя «Мертвые души» : комментарий / Е.С.СмирноваЧикина. 2е изд., испр. Л. : Просвещение, 1974. С.29).
Истоки гоголевской «Диканьки» в пушкинский «Полтаве»…Создавая свою «Диканьку» по следам Пушкина, Гоголь в «Вечерах…» также пытается организовать повествование по принципу исторической поэмы. Диканька предстает исключительно в «дедовских» временах, когда ее обитатели жили по законам «вольного хотения»: уезжали и приезжали, куда хотели, устанавливали отношения(даже и такие опасные, как с нечистой силой).И в этом смысле сопоставление с современностью – тоже строится «по пушкински».
(Кошелев, В.А. Вокруг гоголевской «Диканьки» / В.А.Кошелев // Лра в шк. – 2009. 1. С.11).
8
Мемуары С.Т.Аксакова («Письмо к друзьям Гоголя», «Несколько слов о биографии Гоголя», «История моего знакомства с Гоголем») пишутся вскоре после смерти писателя. Смерть все изменила, все поправила, признавал Аксаков, всему указала настоящее место. Гоголя как человека знали весьма немногие. Даже с друзьями своими он не был вполне или, лучше сказать, всегда откровенный. Он не любил говорить ни о своем нравственном настроении, ни о своих житейских обстоятельствах, ни о том, что он пишет, ни о делах семейных. Кроме природного свойства замкнутости, это происходило от того, что у Гоголя было постоянно два состояния: творчество и отдохновение. Разумеется, все знали его в последнем состоянии, и все замечали, что Гоголь мало принимает участие в происходившем вокруг него, мало думал о том, что говорят ему , и часто не думал о том ,что сам говорит; одним словом Гоголя не могли знать хорошо и потому могли усомниться в задушевности, в правде многих слов его последней книги. Но теперь, когда он смертью запечатлел искренность своих нравственных и религиозных убеждений, кажется, наступило время дать полную меру его христиансой любви к людям…» .
(Попова, Т.М. Гоголь в воспоминаниях современников / Т.М.Попова // Лра в шк. – 2009. 3. С.28).
«Мертві душі» Гоголя – це художня енциклопедія життя Росії, власне цілої християнської православної цивілізації, яка у протистоянні добра і зла опиняється на роздоріжжі: духовно спустошене суспільство, капітулюючи перед споживницькохижацькою стихією, наближається до апокаліптичної катастрофи – у тенета князя темряви попадають омертвілі душі...
9
„Мертві душі” Гоголя – це не тільки сатира на омертвілий духовний світ негідників, шахраїв, підлотників, світ войовничого зла, уособленого в поколінні мамоні. Безсмертне творіння класика разом з тим є чудовою лірикоепічною поемою про велику триєдину Русь, про творчу незгасну силу її народу, у велике майбутнє якого на поступах світової історії хочеться вірити автору. У поемі немало прекрасних описів , чудових ліричних відступів, деякі з яких давно стали хрестоматійними.
(Кудрявцев, М. Типи і символи у пророчих візіях ліризованої та духовної прози Миколи Гоголя / М. Кудрявцев // Зарубіж. лра. – 2008. 9. С. 3,6).
1 травня 2009 року виповнюється 85 років
Василю Никифоровичу Шаройку,
відомому на Херсонщині та поза її межами поету гумористу і
перекладачу.
Порівняно пізно – аж у сорок сім років –одважився відчинити двері у храм Літератури один з найталановитіших поетів Василь Шаройко. І прийшов він зі словом „ для старшого шкільного віку” книжечкою „Помічниці” , виданою „Веселкою”77го року. Ту збірку не помітили поважні критики, зате читачі, батьки і діти, за кілька тижнів розкупили увесь 125тисячний наклад. Дещиця „перепала” і дитячим бібліотекам. „Помічниці” з того часу ніколи не припадали пилом, адже поезії у них були схожими на дидактичний мотлох, яким напихували на той час „Букварі” і „Читанки”.
10
Так про скромного провінційного учителя дізналася дитяча Україна.
(Піддубняк, В. Про Василя Шаройка – Василь Піддубняк: завше усміхнений і серйозний // Василь Шаройко : біобібліогр. покаж. – Херсон,1996.С.4).
«Відкривається книжка розділом ліричних віршів „Щоб гордо зватися людьми”. І це тому, що, як поет, я з лірики колись розпочинався. І хоч давно, говорить автор, вже гумору служу, але ще інколи й до неї залицяюсь.
Я не збираюся змагатися з тими поетами, що з лірою з лірою навіки повінчались, і все ж я хочу, щоб і мої ліричні твори (хоч деякі) теж збереглись і теж служили людям.»
(Шаройко, В. Н. Відверта розмова : вірші / Василь Шаройко; ред. В.Г.Піддубняк; худож. С.В.Тарабановський . – Херсон : Степ, 1997. С.2.)
Віршувати почав школярем. Першими його читачами були шкільні друзі та вчителі. А згодом знайшовся перший (на жаль, невідомий) читач і поза цим вузьким колом. Сталося це так. Закінчивши семирічку та бувши переконаним, що поетам належать жити тільки в столиці, Василь спакував свої рукописи у чемоданчик і вирушив до Києва. В дорозі чемоданчика украли. Так Василеві вірші пішли у світ до нових читачів, а сам він, залишившись без рукописів (та без харчів), повернувся додому. Але з літературної дороги не звернув. Навпаки, переконавшись у такий спосіб, що люди тягнуться до його поезії, і зрозумівши, що рукописів на всіх не настачиш, почав друкуватися – спочатку в нікопольській газеті, потім – у інших виданнях. Була це лірика. А коли дійшов зрілості – на гумор перейшов і 1959 року надрукувався у „Перці”. Відтоді – його постійний автор.
(Шаройко, В. Зарозумілий павич : вірші. К. : Рад. Україна, 1989. С.4).
11
13 травня 2009 року виповнюється 160 років від дня народження Панаса Мирного, класика української літератури.
Осяяна вогненною музою Шевченка, пронизана революційними ідеями літератури, творчість Панаса Мирного знаменувала
новий етап у розвитку української реалістичної прози дожовтневої доби. Він, як письменник революційно демократичних переконань, вдумливий художникноватор, змальовував життя українського народу від часу „лиха давнього” – кріпацтва до „лиха сьогочасного” – капіталізму, утверджуючи у літературі жанр соціального психологічного роману, збагачуючи її новими темами і образами.
(Панас Мирний. Життя і творчість у фотографіях, ілюстраціях, документах: альбом / автори – упоряд. Є.Є.Радченко, О.І.Володарець. К.: Рад.шк., 1983. С.4).
Панас Мирний належав до тієї категорії художників слова, які намагалися пізнати життя народу у всій його складності. Митець створив реалістичні картини різних верств суспільства в пореформену добу, показав поглиблення класового розшарування на селі, процес народження нових особистостей, нової моралі, нової
психології людини, нових думок, уявлень. Він, власне, художньо переконливо показав у своїх творах те, що становило зміст нового життя суспільства в період становлення капіталізму.
Панасу Мирному – автору високохудожніх романів, повістей, оповідань – належать поетичні й драматичні твори. Кращі з них становили
12
цілий етап в історії української літератури і увійшли в скарбницю світової літератури.
(Грицай, М.С. Панас Мирний: нарис життя і творчості / М. Грицай. К. : Дніпро, 1986. С. 34. (Літературний портрет).
Панас Мирний (Афанасій Рудченко) належить до найвизначніших українських повістярів і визначається особливо влучною характеристикою дійових осіб та поглибленням їх психології. Його талант досить широкий і обіймає з однаковою силою типи людові, як і типи з інтелігенції.
(Франко, І. Я. Зібрання творів : в 50 т. / Іван Франко. – Т. 41. С.342).
„Роман „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” продовжив і розвинув традиції викривальної літератури, представленої іменами Герцена, Шевченка, Чернишевського, Некрасова, яку Максим Горький умовно назвав „літературою питань”.
Тісний зв’язок із життям, з суспільним рухом, засвоєння принципів критичного реалізму, творче використання кращих здобутків прогресивної української та російської літератури – все це допомогло авторам створити епохальний твір в українській класичній літературі.
(Панас Мирний. Життя і творчість у фотографіях, ілюстраціях, документах : альбом / авториупоряд. Є.Є. Радченко, О.І.Володарець. К. : Рад. шк., 1984. С.6.).
„Перлиною між дрібними оповіданнями” назвав І.Франко новелу „Лови” (1883), в якій у досконалій і
13
оригінальній формі проявився сатиричний талант Панаса Мирного, до того ж – у незвичній для нього творчій манері.
(Панас Мирний. Твори : в 2 т. Т.1 / передм. С.Зубкова. К. : Дніпро, 1985. С.15).
6 червня 2009 року виповнюється 210 років від дня
народження російського поета , прозаїка, драматурга
Олександра Сергійовича Пушкіна (17991837).
“При имени Пушкина, писал Гоголь, тотчас осеняет мысль о русском национальном поэте. В самом деле, никто из поэтов наших не выше его и не может более назваться национальным; это право решительно принадлежит ему… В нем русская природа, русская душа, русский язык, русский характер отразились в такой же чистоте, в такой красоте, в какой отражается ландшафт на выпуклой поверхности оптического стекла».
(Маймин, Е.А.Пушкин .Жизнь и творчество / акад..наук СССР; редак. Д.С.Лихачев. М.: Наука, 1982.С.3).
Пушкин давно не принадлежит собственному веку. Он неподвластен времени, а значит – и забвению.
…И я смеюся над могилой, Ушел навек от смертных уз.
(Черкашин А.А., Черкашина Л.А. Тысячелетнее древо А.С.Пушкина : корни и крона. М.:Либерея, 1998.С.196).
14
«Веселое имя : Пушкин – по слову русского поэта ХХ в. Александра Блока – стало паролем русской культуры. Загадочное и чуть насмешливое описание сказочного Лукоморья во вступлении к поэме «Руслан и Людмила», сказки – о рыбаке и рыбке, о мертвой царевне и о семи богатырях, о попе и о работнике его Балде, о царе Салтане, о золотом
петушке – запоминаются сразу и навсегда.
(Энциклопедия для детей. Т.9. Русская литература. Ч.1. От былин и летописей до классики ХIХ века / глав. ред. М.Д.Аксенова. М.: Аванта +, 2002.С.447).
Гармония и ясность, широта и гуманность взгляда на мир, готовность откликнуться на любое явление мировой культуры (древней или новой, европейкой или восточной), а также поклонение всему прекрасному и высокому, служение истине, добру и красоте – все это в Пушкине и его поэзии…
(Мирошников, В.М. «Пророк» А.С.Пушкина как эстетическая программа русской литературы / В.Мирошников // Лра в школе. 2008. 5. С.2).
…[Определение «нерукотворный»] влечет за собой новые, чисто пушкинские образы и ассоциации («не зарастет народная тропа», «вознесся выше он главою непокорной»), с помощью которых поэт подчеркивает непреходящее значение своей поэзии. «Нерукотворный» является живым русским вариантом книжного церковнослоянского «нерукотворенный».В словаре В.Даля «нерукотворный» означает «не руками сделанный,
15
созданный, сотворенный Богом». Кроме того значение этого слова было связано в сознании Пушкина с иконой «Спаса Нерукотворного».
(Марашова, О.А. «Я памятник себе воздвиг нерукотворный…» / О.А.Марашова //Лра в школе. 2008.5. С.5.)
Только наша эпоха полностью осознала и выразила то исключительное значение гениального художника для его родины, которое отдаленно лишь ощущалось лучшими из его современников. «Пушкин был отголосок своего поколения, со всеми его недостатками и со всеми добродетелями, писал декабрист Якушкин, и вот, может быть, почему он был поэт истинно народный, каких не бывало прежде в России».
(Гроссман, Л.П. Пушкин / Л. Гроссман. – М.: Мол. гвардия,1958. С.6.)
21 липня 2009 року виповнюється 75 років від дня
народження російського прозаїка Євгена Серафимовича Велтістова
(1934 – 1989 р.р.).
Є.Велтистов справді вміє говорити про складне просто. Він здатний побачити звичні, навіть банальні речі з нового боку. Його перо оживляє безплотне, перетворює абстрактне на конкретне. Він безперечно, „фізик”, а не „лірик”. Симпатії на боці точних наук. Але зневаги до „лірики” він не поділив. Герої „Електроніка” не однобічні: так, математик Таратар, розповідаючи учням про процес творчого відкриття, навів як приклад ...вірші Пушкіна. Прочитав їх тихо, майже пошепки. До класу немов увірвався безшумний вітерець, що затуманив очі.
16
(Велтистов, Є. С. Пригоди Електроніка : фантаст. повісті. К. : Рад. шк., 1988. С.45.).
Чи можуть бути насправді, а не в казці, такі незвичайні обставини, такі дивовижні перетворення часу й простору? На Землі ні! А в космосі, в тих його далях, куди сьогодні заглядає лише око земного радіотелескопа, куди космонавти на борту орбітальних станцій з високою точністю спрямовують свої телескопи, там, кажуть сьогодні вчені, це може статися. Це може статися в майбутніх космічних польотах на кораблях, що летять із швидкостями, близькими до швидкості світла, приблизно триста тисяч кілометрів за секунду.
(Велтістов,Є. Мільйон і один день канікул. Гумгам : повісті казки / Євген Велтістов; передм. В.І.Севастьянова; пер. з рос. Д.Олександренка; худож. оформл. В.М.Ігнатова. – К. : Веселка,1981. С.3).
7 серпня 2009 року виповнюється 190 років від дня народження
Пантелеймона Олександровича Куліша.
„Спасибі тобі, богу милий, друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки і, особливе, спасибі тобі за „Чорну раду”. Я вже її двічі прочитав, прочитав і третій раз, і всетаки не скажу більш нічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що надрукував „Чорну раду”, понашому”.
Т.Шевченко (Цит. за: Куліш, П.Чорна рада. Поезія [Текст] .Х. : Ранок,
2002. – С. 56 ).
17
Нині ім’я Панька Куліша, якого І.Франко справедливо називав “перворядною звіздою в нашому письменстві”, „одним із корифеїв нашої літератури”, нарешті повернуто з ряду одіозних до ряду шанованих.
(Франко, І. Зібрання творів : в 50 т. Т.32. С.169.)
Що ж, Куліш і за життя не претендував на однозначно позитивну оцінку своєї багатогранної літературної і наукової діяльності. Та коли він обстоював якусь ідею, то захищав її до кінця, не шкодуючи ні сил, ні полемічної пристрасті. Визначальним стимулом своєї подвижницької праці П.Куліш вважав збереження національних традицій, розвиток української мови й культури, утвердження почуття національної самосвідомості, наповнення духовного арсеналу нації культурними здобутками світової цивілізації.
(Куліш, П.О.Твори [Текст] : 2т.Т.1. Поетичні твори / підгот. тексти, упоряд. і склав приміт. М.Л.Гончарук; авт.передм. М.Г.Жулинський . К.: Дніпро,1989. С.27.)
„Серед безлічі прославлених батьків народу, якими обдарувала нас історія ХIХ ст., є одна постать самітна, яка не зазнала благовонних кадил громадського почитання і візантійської чолобитності ні за життя, ні по смерті, дарма що ся постать висока і далеко перевищує пересічного національного святого всіх українських земель. Це П.О.Куліш. Людина найменше популярна, найменше оцінена і, мабуть, найменше зрозуміла в усьому українському письменстві. Наче другий Іван із Вишні, анахорет за життя, радо промов чуваний по смерті.
...В Куліша була розвита одна дорогоцінна прикмета, яка дуже рідко стрічається між Українцями, себто сміливість висловити щиро свою думку, постояти за неї, хоч би вона й як не подобалась загалові...”
18
Отак проникливоправдиво, як ніхто інший, охарактеризував феномен Пантелеймона Куліша Степан Томасівський у статті „Куліш і українька національна ідея” (1922).
(Цит. за: Куліш, П. Повість про Український народ; Моє життя; Хутірська філософія і віддалена од світу поезія / упорядкув., пер., прим. О.Шокало. К.: Ред. Журн. „Укр. Світ”, 2005. С.6).
Без імені П.Куліша важко сьогодні уявити вивчення складних процесів становлення і розвитку мистецтва кобзарів та лірників, а відтак і підготовку фундаментальної „Історії світового українського кобзарства”. Осмислення доробку видатного вченогофольклориста відкриває широкі можливості у вивченні кобзарів та лірників як типів народних співцівмузикантів, у з’ясування естетичних засад побутування їх мистецтва, виняткової ролі у формуванні духовності та національної свідомості українського народу.
(Вертій, О. Пантелеймон Куліш і народна творчість : статті та дослідження / О. Веретій. Тернопіль: Підруч. і посіб.,1998.С.5).
П.Куліш – особистість багатогранна, до певної міри суперечлива, охоплена невтомною діяльністю над пробудженням. Цей „піонер культури на Україні” (М.Зеров) був письменникоммислителем, перекладачем українською мовою Біблії, Байрона, Шекспіра, Гете, справжнім „першим українським критиком” (С.Єфремов), видавцем, співредактором першого загальноукраїнського журналу „Основа”, ученим українознавцем широкого профілю.
(Новий довідник : українська мова та література. К. : Казка, 2005. С.580.)
19
5 вересня 2009 року виповнюється 80 років
Марку Озясовичу Боянжу, українському поету, що народився в
м.Херсоні.
«Поэт Марк Боянжу давно известен на Херсонщине и за ее пределами своїми
детскими и „взрослыми” произведениями... Книгу „на скрипке девочка играла” с пользой для себя прочтут пальчики и де вошки и девчонки. И полюбят ее.»
Алевтина Дрозд (Цит. за: Боянжу, М.О. На скрипке девочка играла: стихи для
мл. шк. возраста / Марк Боянжу. Херсон, 1991. С.3.)
Довгі роки творчого спілкування з дітьми допомогли авторові написати збірку в якій в достеменно відтворений яскравий, барвистий світ дитинства. В книжці поруч серйозність і посмішка, питання моралі і картинки смішинки, такі улюблені дітям. В ній читач знайде своєрідні ознаки шкільного й табітного життя, вірші про рідний край та його природу, про дружбу, людяність.
(Боянжу, М.О. Висотний кіт: вірші для дітей молод. шк. віку / Марк Бояну; пер. з рос. М.Братана. Дубно: Незабудка, 1992. С.2).
«За стихами, вошедшими и не вошедшими в книгу „Чего бы то ни стоило!” – детские годы в родном Херсоне, в котором родился 5 сентября 1929г., эвакуация вместе с матерью в суровую военную годину, учеба в Ленинградском педвузе им. Герцена, работа в школах в Эстонии, в Херсонской области, десятилетия руководства литературным творчеством юных земляков в Херсонском дворце пионеров и школьников.»
(Боянжу, М.О. Чего бы то ни стоило! : Стихи /Марк Боянжу. Херсон, 1995. С.2).
20
9 вересня 2009 року виповнюється 240 років видатному
українському письменнику Івану Петровичу Котляревському
(17691838 р. р .)
Іван Котляревський... Ім’я це викликає у кожного з нас цілу низку асоціацій : і безсмертний парубок Еней, і невмируща Наталка – героїня п’єси, що стала праматір’ю сенового українського театру, і рядки „Будеш, батьку, панувати...” поета, який перший передбачив світову славу Котляревського.
(Кирилюк, Є.П. Іван Котляревський : життя і творчість. К.:Дніпро,1981.С.4).
У двох вершинних досягненнях української літератури до шевченківських часів – „Енеїді” та „Наталці Полтавці” – Котляревський талановито виразив у сконденсованому вигляді нагромаджену творчу енергію українського народу, давши національному письменству надійні кила для злету.
Котляревський, І.П. Енеїда: поема; Наталка Полтавка: п’єса: для серед. та ст. шк. віку
/ передм. та приміт. О.І. Гончара; післям. В.О.Шевчука. К.: Веселка, 2000. С.56).
У “Наталці Полтавці”, за словами М.Коцюбинського, „ожив організм народний, розпустилося коріння , знову зацвіли квіти” національної самобутності, народної душі.
Могильницька, Г. Дозвольте возному любити Наталку : п’єса І.Котляревського „Наталка Полтавка” / Г. Могильницька // Дивослово. 2007. 8. С.26.28).
21
10 листопада 2009 року виповнюється 250 років від дня
народження великого німецького драматурга, поета
Йоганна Христофора Фрідріха Шіллера ( 17591805 ).
Не из книг подчеркнул Шиллер свою ненависть к униженному человеческому достоинству в современному ему обществе: он сам, еще дитятею и юношею, перестрадал болезнями общества и перенес на себе тяжкое влияние его устарелых форм…
(Белинский, В. Г. Собрание сочинений : в 9 т. / Виссарион Белинский. Т.6. М., 1981. С.122).
13 січня 1782 року в місті Мангеймі силами кращих акторів місцевої театральної трупи було поставлено п’єсу майже нікому не відомого молодого поета. Вистава мала небувалий успіх за словами очевидця: „глядацький зал був схожий на божевільню, люди закочували очі, стискали кулаки, чутно було хрипкі крики. Незнайомі, ридаючи, кидалися один одному в обійми, жінки, хитаючись у
напівнепритомному стані, виходили із залу анував загальний безлад, як у хаосі, з туману якого виникає нове творіння”. П’єсу написав полковий лікар герцога вюртемберзького Йоганн Кристоф Фрідріх Шіллер, і назва її була „Розбійники”. На день прем’єри авторові було трохи більше двадцяти двох років.
(Шіллер, Й.Х.Ф. П’єси / Фрідріх Шіллер; пер. з нім., вступ. ст. К.А.Шахової.
К.: Мистецтво, 1979.С.5).
22
Трилогія „Валленштайн” – велетенське драматичне полотно, що відтворює сповнений значних подій і пристрастей історичний час з життя Германської імперії. В центрі подій – образ полководця німецької армії, вольової, розумної, сильної, але безмежно егоїстичної людини, охопленої жагою влади, слави, самоствердження, яка програє свою боротьбу, засуджена самою історією. Шіллер вивів на сцену не лише багаті на психологічні нюанси постаті видатних діячів німецької історії, а й змалював народ як могутню єдність розмаїтих і яскравих індивідуальностей. Він перший в історії літератури намалював сцену, в якій головне не розвиток подій, а показ щоденного буття рухливої, емоційної маси людей, її розмов, дрібних сутичок, спорів тощо.
(Шіллер, Й.Х.Ф. Лірика. Драми: пер. з нім. /Фрідріх Шіллер; передм. та прим. К.Шахової; іл. Л.Киркач; худож. оформл. Б.Бублика, С.Правдюка. Х.: Фоліо, 2004. С.16).
13 листопада 2009 року виповнюється 120 років відомому
українському письменнику – гумористу Остапу Вишні
(Павлу Михайловичу Губенку, 1927 – 1956 р.р.).
Є в щоденнику Остапа Вишні таке щире зізнання: „Я – слуга народний! І я з того гордий, я з того щасливий! І коли за всю мою роботу, за все те тяжке, що пережив я, мені мені пощастило хоч разочок, хоч на хвильку, хоч на мить розгладити зморшки на чолі народу мого, весело
23
заіскрити сумні його очі, ніякого більше”гонорару” мені не треба”. Слово сказано не „ для протоколу” – шалена популярність творчості письменника засвідчена півмільйонними накладами його збірок, які видавалися для голодної та малописьменної України 20х і були нею з вдячністю сприйняті.
(Новий довідник : українська мова та література. К.: Казка, 2005. С.739.)
24
Укладач:
Бондаренко Л.Д., завідувачка відділу бібліотечного прогнозування та інновацій Херсонської ОБД
