Петринка Л.В. Географія туризму. Ч. 2

Харків Видавнича група «Основа»

2011

Випуск 6 (90)

Книга скачана с сайта http://e� kniga.in.ua

Издательская группа «Основа» — «Электронные книги»

Навчальне видання

Петринка Людмила Василівна

ГеоГрафія туризму Частина 2

Головний редактор В. М. Андрєєватехнічний редактор О. В. Лєбєдєва

коректор О. М. Журенко

Підп. до друку 12.05.2011. Формат 60×90/16. Папір газет. Друк офсет. Гарнітура Шкільна.

Ум. друк. арк. 6,00. Зам. №11-05/16-04

тОВ «Видавнича група “Основа”» 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 66, тел. (057) 731-96-33

е-mail: [email protected] Свідоцтво суб’єкта видавничої справи кВ № 11393-269P від 26.06.2006.

Віддруковано з готових плівок ПП «тріада+» м. Харків, вул. киргизька, 19. тел.: (057) 757-98-16, 757-98-15

ISBN 978-617-00-0960-9

УДк 37.016ББк 74.262.6 П29

Бібліотека журналу «Географія» Випуск 6 (90)

Петринка Л. В. П29 Географія туризму. Частина 2. — Х.: Вид. група «Основа»,

2011. — 96 c. — (Б-ка журн. «Географія». Вип. 6 (90)).

ISBN 978-617-00-0960-9.У посібнику характеризуються туристичні ресурси України та світу, су-

часний стан туристичної сфери.Матеріали можуть бути використані під час уроків географії, на факуль-

тативах, у позакласних заходах.Для вчителів географії, студентів природознавчого профілю ВнЗ.

уДК 37.016ББК 74.262.6

© Петринка Л. В., 2011© тОВ «Видавнича група “Основа”», 2011

Зміст

рОЗДіЛ IV. тУриСтиЧні райОни та центри аЗії та аФрики

туристично-рекреаційні райони та центри Південно-Західної азії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4туристично-рекреаційні райони та центри Південної та Південно-Східної азії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 9туристично-рекреаційні райони та центри Східної азії . . . . . . . . 16туристично-рекреаційні райони та центри африки . . . . . . . . . . . . 21

рОЗДіЛ V. тУриСтиЧні райОни та центри аМерики, аВСтраЛії та Океанії

туристично-рекреаційні райони та центри Північної америки (англо-америки) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26туристично-рекреаційні райони і центри Латинської америки . . . 30туристично-рекреаційні райони і центри австралії та Океанії . . . 34

рОЗДіЛ VI. тУриСтиЧні реСУрСи України та СВОєї ОБЛаСті

нормативно-правове забезпечення туризму в Україні . . . . . . . . . . 38туристично-рекреаційні ресурси України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 40туристичне районування України та характеристика основних туристично-рекреаційних регіонів . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44туристичні ресурси карпатського регіону . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 48Замковий туризм в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 56Сім чудес України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63Сім природних чудес України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 73Перспективи розвитку туризму в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 80

ДОДатОк 1туристично-краєзнавча класифікація оборонних споруд України (за О. Лесиком) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 85

ДОДатОк 2Світові суперточки-тур та оглядові точки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87Суперточки-тур та оглядові точки України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90

ДОДатОк 3національні історико-культурні заповідники України . . . . . . . . . . 92

ЛітератУра та інтернет-ДжереЛа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95

РоЗділ IV. туРистичні Райони та центРи аЗії та афРики

туристично-рекреаційні райони та центри Південно-Західної азіїкраїни Південно-Західної азії мають сприятливі передумови

для розвитку рекреаційної галузі економіки. У більшості з них є унікальні природні умови — гірські ландшафти, курорти узбе-режжя Чорного, Середземного й Червоного морів; історичні та культурні пам’ятки трьохтисячолітньої історії (археологічні роз-копки, печерні монастирі в афганістані, туреччині, релігійні пам’ятки). цікаві для туристів екзотичний спосіб життя в оази-сах, горах, а також сучасна екзотика багатих «золотих князівств» Перської затоки.

Основні центри туризму: єрусалим, Хайфа, узбережжя Мерт-вого моря в ізраїлі; узбережжя егейського і Середземного морів, Стамбул, ізмір, анталія, руїни трої, ефеса і Мілета у туреччині; Мекка і Медіна в Саудівський аравії; Сана і Шибам у ємені; руїни Персеполіса (столиця ірану часів ахеменідів) в ірані; руїни м. Пе-тра (столиця набатейського царства у IV ст. до н. е.) у йорданії; храмовий комплекс Баальбека (і–ііі ст.), стародавні Біблос і тір у Лівані; Дамаск, руїни Пальміри (іі–ііі ст. н. е) в Сірії.

Особливістю туризму Південно-Західної азії є потужний релі-гійний туризм. регіон — найбільший у світі центр паломництва. В ізраїлі розташовані 8 святих місць іудеїв (єрусалим, Сафад, Хеврон тощо), 11 — християн (Віфлеєм, єрусалим, назарет, береги Галілейського (тіверіадського) озера, наблус, гори табор і кармел та ін.), мусульман — єрусалим і Хеврон. В іраку мусульманськими релігійними центрами є неджеф, кербела, Багдад, а в ірані — Мешхед і кум. У Саудівській аравії знаходяться святі місця всіх мусульман — Мекка і Медіна. Мекка, де народився пророк Мухам-мед, є найсвятішим місцем для одного мільярда мусульман світу. тут розташовані головна мечеть Харам («Божий будинок»), храм кааба («куб») і Чорний камінь («кибла»). Щорічне паломництво до святих місць (хадж) здійснюють близько 4,5 млн осіб (відповідно до квот кожної мусульманської країни).

Ізраїль. єрусалим — священне місто для християн, іуде-їв та мусульман. У 1980 році ізраїльтяни оголосили єрусалим

Туристично-рекреаційні райони та центри Південно-Західної Азії 5

«вічною та неподільною столицею» своєї країни. За біблійним міфом, у східній частині міста, на Храмовій горі, знаходиться «пуп Землі» — точка, з якої Господь почав створювати світ. на цій горі є два священних місця. Перше — Стіна плачу. ця стіна — все, що залишилося від другого єрусалимського храму. Перший храм збудував у 960 р. до н. е. прославлений своєю мудрістю іу-дейський цар Соломон. Якщо вірити легендам, то збудований він був без єдиного цвяха. У храмі зберігався ковчег Завіту, в якому знаходились скрижалі з десятьма заповідями, одержаними Мой-сеєм від бога Яхве. Храм, збудований Соломоном, перетворився на святилище. У 586 р. до н. е. вавилонський цар навуходоно-сор іі захопив єрусалим і зруйнував храм Соломона, від якого залишились розбиті колони. За часів кіра храм був відновлений і сюди на великі свята прибували тисячі паломників зі всього світу. Друге священне місце на Храмовій горі — мусульманська святиня Харам-еш-Шеріф (Священний двір) з мечетями Скелі (або Мечеть Омара) та аль-акса. Мечеть Омара (Золотий купол Ске-лі) став символом єрусалима, важливим для історії всіх трьох світових релігій. Саме в цьому місці авраам готувався принести у жертву свого сина ісаака, а через століття пророк Мухаммед вознісся до аллаха.

У північно-східній частині Старого Міста в єрусалимі роз-ташований Християнський квартал. тут проходить Віа Долороза, або Скорботний шлях, — шлях страждань Христа. Віа Долороза закінчується храмом Гроба Господнього. Храм Гроба Господнього спорудив у IV ст. візантійський імператор костянтин на місці розп’яття ісуса Христа. тут знаходиться закритий склом уламок скелі. У центрі храму є мармурова плита, під якою був похований Христос. неподалік від єрусалиму — місто Віфлеєм, у якому, згідно з Біблією, народились ісус Христос та цар Давид.

Саудівська Аравія. Місто Мекка — духовний центр ісламу. тут, на території мечеті Харам Бейт-Уллах, знаходиться всесвітньо-відоме святилище кааба. кааба — головна святиня ісламу, центр мусульманського світу, «кибла». Під час молитви всі мусульмани повертаються обличчям у сторону Мекки, де знаходиться кааба, до кааби звернені міхраби всіх мечетей світу. До мечеті Харам Бейт-Уллах вхід немусульманину заборонений. З часів Мухаммеда кааба декілька разів пошкоджувалась, але ніколи не була зруй-нована повністю. Мечеть Харам Бейт-Уллах — одна з найбільших мечетей світу. Вона являє собою п’ятикутну замкнену будівлю зі сторонами різної довжини і з плоским дахом. По периметру внутрішніх стін мечеті йде двоярусна крита аркада. а в центрі

6� Розділ IV. Туристичні райони та центри Азії та Африки

внутрішнього двору знаходиться храм кааба, що має форму куба висотою 15 метрів і складений з кам’яних плит. Храм кааби вкри-тий чорним покривалом — кисвою. По краях кисви золотими нитками вишиті тексти з корану. Більшу частину року кааба схована під кисвою і відкривається лише під час паломництва — хаджу. По закінченні хаджу покривало знімають і, розрізавши на шматочки, продають паломникам у вигляді сувенірів. Щорічно нову кисву виготовляють вишивальники з каїру. Всередину кааби допускаються лише король Саудівської аравії або його представ-ник, глави дипломатичних місій з інших мусульманських країн, представники духовенства. Стіни кааби всередині прикрашають лише тексти з корану. У південно-східному куті кааби на висоті близько одного метра у спеціальній ніші встановлений знаменитий Чорний камінь. Поцілунки і доторкання до священного каменя є найдавнішою традицією мусульман. Перед Чорним каменем на відстані декількох метрів від нього знаходиться стіна, з якої б’є святе джерело Земзем. Мусульмани вірять, що воно не висохне до наступлення дня Страшного суду. Паломники, що приходять до кааби, повинні сім разів обійти святиню проти годинникової стрілки. Щорічно каабу відвідують близько двох мільйонів па-ломників.

Сучасний Ірак знаходиться на території Давньої Месопота-мії — однієї з колисок близькосхідних цивілізацій. У давні часи тут процвітали такі держави, як Шумер, аккад, ассирія і Ва-вилон. Приблизно за 90 км на південь від Багдада знаходяться руїни знаменитого Вавилона. найвідомішими визначними місцями давнього Вавилона були 90-метровий зіккурат етеменанкі, брама іштар, висячі сади Семіраміди. В іраку збереглося багато давніх пам’ятників: мавзолей Зубайди, медресе Мустансірія, ворота Баб аль-Вастані. В давньому місті ніневія, зруйнованому військами вавилонян і мідян, знайдені палаци VII–VIII ст. до н. е. з предме-тами побуту та царська бібліотека з клинописними табличками.

на території Ірану на північний схід від міста Шираз зна-ходяться руїни знаменитої столиці Давньої Персії — Персеполя, закладеного царем Дарієм. Місто Парса (греки називали його Пер-сеполь — «місто персів») будувалося більше півстоліття і в ре-зультаті затьмарило своїм розмахом і розкішшю все, що було створено за минулі століття в інших країнах Сходу. Ворота міста оберігали статуї крилатих биків. В 330 р. до н. е. александр Ве-ликий спалив столицю Перського царства, помстившись цим за зруйнований афінський акрополь. кам’яні фігури були вкриті тоннами попелу і тому збереглися. ісфаган — резиденцію монарха

Туристично-рекреаційні райони та центри Південно-Західної Азії 7

в центральній Персії — середньовічні поети називали «половиною світу»: у ньому налічувалось 102 мечеті, 273 відкриті купальні і 1802 караван-сараї; вражали мандрівників тінисті алеї та казкові палаци, оточені ставами.

Йорданія є частиною Святої Землі, про яку згадується в Бі-блії. цією землею ходили колись ной, авраам, Лот, ісус Христос. Через йорданію Мойсей вів єврейський народ з єгипетського по-лону. найвідомішою історичною пам’яткою йорданії є Петра — ле-гендарне місто арабського племені набатеїв, де всі споруди вирізані в монолітних скелях. Петра розташована в горах, за 262 км від столиці. Місто можна побачити у фільмі «індіана Джонс і останній хрестовий похід», де індіана Джонс шукав Святий Грааль. але найбільше йорданці пишаються славнозвісним Мертвим морем.

У Лівані біля підніжжя хребта антиліван знаходиться не-величке провінційне містечко Баальбек — місце паломництва вчених і туристів. У Баальбеці знаходяться руїни храму Юпітера римської доби. Храм стоїть на платформі, яка відома як «Бааль-бецька веранда», що збудована набагато раніше за саме римське святилище і складається з величезних кам’яних блоків. Храм Ба-хуса в Баальбеку — блискучий зразок римської архітектури. його вирізняють чудовий вівтар, колони, помпезні портали і численні зображення, вирізані у камені.

невеликий Кіпр щороку приймає сотні тисяч гостей, які при-бувають на відпочинок біля моря, а також, щоб відвідати місця, де жили перші християни. Зокрема, у Ларнаці знаходиться могила Ла-зара, на якій вибито напис «Лазар, друг Христа» (Лазар — той самий чоловік, якого, згідно з Біблією, воскресив із мертвих ісус Христос).

Про Дамаск, столицю Сірії, існує легенда, що Мухаммед, по-бачивши його, відмовився увійти до міста, сказавши: «Для людини існує один рай — надземний, і я не хочу мати інший рай на зем-лі». Близько 1000 р. до н. е. Дамаск став столицею арамейського царства. на території Сирії є три селища, мешканці яких досі розмовляють арамейською мовою (давньою мовою семіто-хамітської мовної сім’ї), якою розмовляв ісус Христос. найвідоміше з цих сіл, Маалула, часто відвідував американський актор і режисер Мел Гібсон, готуючись до зйомок фільму «Страсті Христові», де актори говорять саме арамейською.

Однією з найвизначніших пам’яток архітектури раннього Се-редньовіччя у Дамаску є славнозвісна мечеть Омейядів, збудована халіфом аль-Валідом у VIII ст. колись тут стояв античний храм, пізніше була збудована базиліка, згодом перетворена в церкву іоанна Предтечі. У 705–715 рр. базиліку перебудували в мечеть.


У ній привертають увагу частково вцілілі фрагменти виконаних сірійськими майстрами мозаїк із зображеннями дерев, палаців, фантастичної архітектури міст.

За 245 км на північний схід від Дамаска, між Середземним морем і долиною євфрату лежать руїни легендарної Пальміри. Згідно з Біблією, це поселення (у Старому Завіті — тадмар) було засноване царем Соломоном як фортеця для стримування арамей-ських загонів. Однак вигідне розташування на шляху торгових караванів швидко зробило Пальміру багатим містом. на початку нашої ери в часи правління імператора траяна Пальміра була за-хоплена римськими військами і сильно зруйнована. Про її минулу велич свідчать простора агора, руїни храму Сонця й амфітеатру, центральна дорога довжиною майже 1135 м, уздовж якої стояли 1400 колон. З них до наших днів збереглося не більше 150.

Туреччина щорічно приймає до 7 млн туристів, які їдуть сюди, щоб на власні очі побачити залишки давніх цивілізацій. на березі егейського моря, під пагорбом Гіссарлік, знаходяться руїни трої — міста, про яке писав давньогрецький поет Гомер у своїй «іліаді». на території туреччини знаходиться і гора арарат, до якої, за Біблією, дістався ковчег праведника ноя після всесвітнього потопу. У різні роки ХХ ст. десятки експедицій з різних країн шукали на арараті ковчег. арарат — це два згаслих вулкани — Великий арарат (5165 м) і Малий арарат (3925 м), які зрослися своїми осно-вами. іншу категорію туристів до туреччини приваблюють теплі моря, субтропічний середземноморський клімат і розкішні піщані пляжі. У цій країні можна і засмагати та плавати в морі, і ката-тися на лижах на гірськолижних трасах, що прокладені в горах, яких у країні чимало (Понтійські гори, гори тавра).

найбільш відвідуване туристами місто туреччини — Стамбул. За легендами, засновником міста в VII ст. до н. е. був мегарський вождь Візант. У IV ст. н. е. римський імператор костянтин вибрав поселення Візантій, щоб заснувати тут нову столицю імперії, яку й назвали на його честь константинополем. Головний візантій-ський пам’ятник константинополя — храм Св. Софії (айя-Софія). Місце, де під час молитви стояв імператор, вважалось центром світу. У 1453 р. султан Мехмед іі завоював константинополь, що став столицею Османської імперії, і перейменував його в Стамбул. Храм Св. Софії був перетворений у мечеть. Зараз айя-Софія — один з найбільш популярних музеїв світу. інша відома мечеть — Блакитна мечеть, яку побудували в 1616 р. просто навпроти айя-Софії, і за задумом архітектора вона повинна була затьмарити знаменитий храм. Мечеть прикрашена блакитними плитками

Туристично-рекреаційні райони та центри Південної та Південно-Східної Азії 9

і чудовими килимами, має шість мінаретів. Сулейманія — мечеть, в якій поховані Сулейман Чудовий та його дружина — україн-ська дівчина роксолана. крім сакральних споруд, увагу туристів у Стамбулі привертають палаци топкапи та Долмабахчі.

У центрі сучасного Афганістану, за 87 км на північний захід від кабулу розташована провінція Баміан. У давнину тут про-ходили найважливіші трансєвразійські торгові шляхи, зокрема і знаменитий Шовковий шлях. До поширення ісламу Баміан був центром буддизму. тут на початку нашої ери і протягом сотень років у скелях висотою до 90 м у м’якому піщанику були вирубані більше двох тисяч печер і гротів. Печери слугували келіями і за-лами, де жили й молились буддійські монахи і паломники. най-визначнішою пам’яткою комплексу були величезні статуї Будди, висічені у скелі — «велика» висотою майже 55 м і «мала» висо-тою 35 м. їх створили у V ст. н. е. Обидві фігури стояли у нішах і з’єднувались в області спини зі скельним масивом. ніші, в яких стояли статуї, були прикрашені різьбою. Біля підніжжя статуй знаходились печери-келії. Статуї неодноразово піддавались руйну-ванню. У VIII–IX ст. їх обстрілювали арабські завойовники. Вони ж зірвали з облич статуй срібне й золоте покриття. У 1222 р. статуї були пошкоджені монголами. Однак найсильніше скульптури по-страждали не так давно: через рішення афганського керівництва руху талібан зруйнувати всі неісламські релігійні зображення на території країни. таліби знищили статуї, перетворивши їх на купи щебеню. на початку 70-х рр. ХХ ст. Баміан став історико-культурним пам’ятником, що знаходиться під егідою ЮнеСкО, але, на жаль, це не врятувало пам’ятник від знищення талібами.

Для багатьох країн регіону туризм став важливим джерелом валютних надходжень (йорданія, кіпр, ізраїль, Оае, кувейт, Бах-рейн тощо). іноземних туристів приваблюють унікальні природні умови і чудова туристична інфраструктура (готелі, кемпінги, моте-лі, різноманітна система розваг та ін.). Однак основним фактором, що стримує потік іноземних туристів, є нестабільний політичний та економічний стан у деяких країнах регіону (афганістан, ірак, ізраїль, ємен), що негативно позначається на розвитку не лише рекреаційної сфери, а й економіки загалом.

туристично-рекреаційні райони та центри Південної та Південно-східної азіїістотним джерелом валютних надходжень у деяких країнах

Південної азії є іноземний туризм. Щорічно регіон відвідує по-над 2 млн туристів, яких сюди приваблюють гірські ландшафти


Гімалаїв, каракорума, тропічні пустелі, савани, вологі ліси, чудові морські узбережжя індії та Мальдівських островів, а також істо-ричні й культурні реліквії та екзотика місцевого способу життя: культурні скарбниці ламаїстських монастирів, індуїзм і йога, ін-дуїстська і монгольська архітектура, монументи буддистів, сикхів, фестивалі, релігійні свята тощо.

туристичною перлиною регіону є Індія, яку називають «чудовою казкою», з її різноманітною тропічною природою, строкатим етнокон-фесійним складом населення, великою кількістю міст з унікальними історико-культурними пам’ятками різних епох (нью-Делі, Мумбаї, колката, Ченнаї, священний для індуїстів Бенарес на р. Ґанґ, місто аґра із всесвітньовідомим дивом архітектури XVII ст. — мавзолеєм тадж-Махал). індія — давня країна, що була місцем народження чотирьох релігій: індуїзму, буддизму, джайнізму та сикхізму. ін-дію називають прабатьківщиною арійських народів. Близько 1 млн років тому арії прийшли з центральної азії і поселилися на пів-ночі індії, в долині кулу. В індії багато храмів. Зокрема, зберігся храм Муктешвара (Х ст.). Башта святилища росте вгору, сягаючи 50 метрів, і символізує священну гору Меру. За віруваннями давніх індійців, на горі Меру знаходяться небо індри та міста небожителів. Храм Мінакши (XVI ст.) в Мадураї приваблює паломників своїми скульптурами. Вартий уваги тисячеколонний зал храму, в якому не знайдеш дві схожі між собою колони. У місті Ґая знаходиться храм Махабодхі. За версією археологів, храм був закладений у і ст. н. е. За легендою, його наказав побудувати цар ашока на місці, що пов’язане з принцем Сіддхартхі, який після просвітлення став Буддою. центром храму є пірамідальна башта висотою 52 м. По-ряд — чотири башти меншого розміру. Усередині храму знаходиться позолочена статуя Будди, що сидить у позі для медитацій обличчям на схід. У дворі храму росте баньян, що виріс з гілки від дерева, під яким сидів Будда. До нього приходять сотні паломників зі всьо-го світу. У 2002 році храм Махабодхі завдяки зусиллям ЮнеСкО увійшов до переліку об’єктів Всесвітньої спадщини. «Золотий храм» Хармандир (XVIіі ст.) нагадує і церкву, і мечеть одночасно. Храм стоїть на березі священного озера і прикрашений мідними позоло-ченими написами з давніх рукописів. За 420 км від акри зберігся ансамбль у каджурахо (20 храмів). У каджурахо дві групи храмів: більші — брахманські, присвячені Шиві і Вішну, менші — джайн-ські. Храм індуїстського бога Шиви — кандар’я Махадева — збу-дований десь у 1000 р. його композиція складається з чотирьох башт, що злилися в єдине ціле. Башти храму підіймаються вгору, ніби виростаючи одна з іншої. Зовні й всередині храм прикрашений


горельєфними зображеннями. неподалік стоїть храм Вишвантаха, збудований у 1002 р. кожний з інших храмів має свої індивідуальні особливості і щодо типу споруди, і щодо композиції.

тисячі туристів відвідують тадж-Махал в акрі — пам’ятник, споруджений султаном Шах-Джаханом своїй улюбленій дружині арджуманд Бану, який вважають перлиною архітектури Сходу. тадж-Махал казково прекрасний: у залежності від часу дня і спів-відношення світла й тіні він змінює свій вигляд і по-різному діє на глядача. Споруда немов висить між небом і землею, дивуючи своїми пропорціями, оточуючими садами і дзеркалом вод. Будівля увінчана куполом у формі перлини, що у мусульман є символом жіночності та раю.

У Гімалаях чимало гірських курортів. Для Непалу туристичний бізнес є найбільшим джерелом доходів. туристів приваблює Лумбіні (місце народження Будди в 563 р. до н. е.), а альпіністів — вось-митисячники Гімалаїв. тому туристів, що прибувають до непалу, можна поділити на два типи: ті, хто приїхав подивитися на визна-чні місця країни, і ті, хто хоче підкорити якийсь восьмитисячник. Перші розглядають численні пагоди, храми, палаци в різних містах непалу, а другі вирушають у гори. є ще й третій тип туристів, які приїздять до непалу, — мисливці за йєті. Вони шукають так звану снігову людину (йєті), що нібито живе у передгір’ях Гімалаїв.

на території Пакистану знаходяться історичні монументи тхатти, археологічні пам’ятки Мохенджо-Даро. У ХіХ ст. побли-зу поселення Хараппа почалось відкриття цивілізації долини ріки інд. археологи вважають, що це була одна з найбільш розвинених цивілізацій Давнього Світу. В 1921 р. індійський археолог раї Бахадур Даія рам Сахні розпочав розкопки у Хараппі. У резуль-таті світ побачив руїни великого міста, спорудженого у ііі тис. до н. е. Приблизно за чотириста миль від Хараппи, поблизу селища Мохенджо-Даро («Місто мертвих»), у 1922 р. археологічна експеди-ція під керівництвом р. Д. Банерджі знайшла ще одне поселення, яке виявилось практично двійником першого. Мохенджо-Даро збе-реглося краще Хараппи і стало головним місцем розкопок, а зараз його руїни включені до списку Всесвітньої спадщини ЮнеСкО. Відкрита розкопками площа Мохенджо-Даро становить 260 гекта-рів, а в давнину місто було значно більшим. Міста долини інду були збудовані з випаленої цегли. Повсюдно були проведені на високому технічному рівні водопровід та каналізаційні стоки. існує гіпотеза, що ці міста — столиці-близнюки однієї індської держави.

У Шрі-Ланці туристи відвідують священні місця анурадхапура і канді, давні міста Полоннарува і Сигірія. на острові є гора, яку


шанують прибічники буддизму, індуїзму, а також християнства та ісламу. ця гора висотою 2243 м називається пік адама і схожа на гігантську піраміду. на її вершині знаходиться камінь з від-битками ступнів, причому буддисти вважають, що сліди залишив сам Будда, індуїсти — що це сліди бога Шиви, християни ствер-джують, що відбитки належать Святому Хомі (Святому томасу), а мусульмани вірять, що на цій горі вперше ступив на землю адам і це відбитки його ніг. на свято Перахара, що проходить у непалі наприкінці липня – на початку серпня, можна побачити винесення однієї з найголовніших святинь буддизму — зуба самого Будди. реліквія зберігається в підземній частині храму Священного Зуба, у ступі з позолоченого срібла, у двох золотих посудинах, що вставлені одна в одну, та ще й у золотій скриньці.

Мальдівські острови спеціалізуються на купально-пляжному відпочинку і пізнавальному дайвінг-туризмі. З травня по жовтень погодні умови часто обмежують можливість занурення, але майже біля кожного острова є house reef — «домашній риф», до якого можна пірнати просто з берега у будь-яку погоду. Великий інтерес туристів викликають місця, які називають канду Ольхі. це уще-лини, що формують тунелі від океану до рифу, де можна бачити великих риб і спостерігати кораловий ріст. Місцеві інструктори іноді годують акул і мант, і це стає популярним атракціоном.

В останні десятиріччя розвиток туризму в регіоні дещо галь-мується політичною та воєнною конфронтацією між індією та Пакистаном, міжетнічною ворожнечею в Шрі-Ланці, політичною нестабільністю в Банґладеші.

регіон Південно-Східної азії багатий на рекреаційні ресурси, які через економічну відсталість деяких країн використовуються недостатньо. Базою для розвитку туристичної галузі є унікальні й мальовничі екваторіальні ландшафти, курортні зони узбережжя, історико-архітектурні пам’ятки різних епох, екзотика сучасного життя і традиції різних народів. але загалом туристичний бізнес у регіоні не отримав належного розвитку (крім Сінґапуру і таїлан-ду). Для пожвавлення іноземного туризму в країнах здійснюються певні заходи: будівництво нових готелів, розширення транспортної мережі туристичних маршрутів тощо.

Основними центрами туризму в регіоні є: Малайзія (6,5 млн туристів щорічно), Сінґапур (5,8 млн), таїланд (5,7 млн), а най-привабливішими туристичними містами є Банґкок, Сінґапур.

Сінґапур називають «азією у мініатюрі», «азією на одну мить». незабутнє враження на туристів, які щойно прибули до Сінґапуру, справляє столичний аеропорт «Чанґі», який можна


назвати одним із див світу. Щорічно він приймає до 36 млн паса-жирів. на території «Чанґі» розташовано близько 100 крамниць, 60 ресторанів, кілька безкоштовних кінотеатрів, великий басейн і 200 інтернет-зон з безкоштовним доступом на 15 хвилин до Всесвітньої мережі. аеропорт «Чанґі» був названий найкращим аеропортом читачами десяти міжнародних спеціалізованих жур-налів. Морський порт Сінґапуру — один з найбільших у світі. Сінґапур є беззапереч ним лідером на азійському ринку ділового туризму, чому сприяє сучасна інфраструктура, хороша доступ-ність, яку забезпечують високоякісні автодороги та сучасне метро, привабливий образ території. Сінґапур — одна з найбільш роз-винутих в економічному відношенні територій Південно-Східної азії, крупний міжнародний і регіональний центр торгівлі, фі-нансів, маркетингу, послуг і розробок найновіших технологій, найважливіший транспортний і комунікаційний вузол регіону. Сінґапур — безвізова країна.

Видатні історико-архітектурні пам’ятки Південно-Східної азії: храмовий комплекс анґкор-Ват Хіі ст. у камбоджі, храми Боро-бодур і Прамбанан в індонезії, давні столиці таїланду Сукотан і аютія (Хііі–XIV ст.). Приваблюють туристів національний парк комодо (індонезія), океанічний парк «рифи туббатаха» (Філіппі-ни), національні парки Ґунунґ-Мулу та кінабалу (Малайзія).

Опинившись на стику двох культур — індійської та китайської, індокитай увібрав у себе дух і традиції обидвох. Відкриття культури індокитаю розпочалось у ХХ ст., коли в джунглях були знайдені скульптурні зображення Будди та численні буддійські храми.

За 240 км від Пномпеня, на березі озера тонлесап, серед джунг лів розташований величезний архітектурний комплекс анґ-кор давньої столиці камбоджі за часів кхмерської імперії. З іХ по Хіі ст. це місце було культурним центром всієї Південно-Східної азії. на території анґкора є залишки більш ніж сотні давніх па-лаців та храмів. З висоти пташиного польоту храмовий комплекс нагадує в плані обриси сузір’я Дракона. найзнаменитіший храм комплексу — триярусний і п’ятибаштовий анґкор-Ват, який був збудований у часи Сур’явармана іі (1113–1150 рр.) і після смерті правителя став його мавзолеєм. Храм є національним символом камбоджі і саме його силует красується на прапорі країни. Другий за значущістю храм анґкора — Байон з 54 баштами. на кожній з них зображені чотири лики Будди, що загадково посміхається. Всі храми збудовані без застосування цементу та інших скріплю-ючих матеріалів. кам’яні блоки сполучені між собою за принци-пом замка. У XV ст. анґкор почав занепадати, поступово його


поглинули джунглі. У наші дні храми відновлюють і сюди часто прибувають археологи, історики, реставратори та туристи.

Своєрідним символом Банґкока, столиці Таїланду, є розташо-ваний на західному березі річки Чао-Прайї буддійський храм Ват-арун. У перекладі з тайської мови його назва звучить як «Храм світанку». центральна башта піднімається на 79 м і уособлює собою гору Меру, яка в індуїстській та яванській міфології є цен-тром світу, де знаходиться житло бога Брами та інших божеств. її оточують чотири нижчих башти. на сонці всі башти храму сяють завдяки яскравій інкрустації. У плані храмовий комплекс Ват-арун нагадує храм анґкор-Ват давньої столиці камбоджі. туристам, що відвідують Банґкок, обов’язково показують знаме-нитий храм Ват По. це найбільший і найстаріший буддійський храм Банґкока; він був збудований за два століття до того, як місто стало столицею таїланду. Храм вважається першим універ-ситетом країни, тут зберігаються манускрипти, що розповідають про астрономію, геологію, історію військової справи. Храм вва-жається і найдавнішим центром тайського традиційного масажу. найвизначніша ж пам’ятка храму — гігантська статуя Лежачого Будди, яка знаходиться в одному з центральних приміщень хра-му. її довжина — 46 м. Статуя зроблена з суміші подрібнених морських ракушок, піску та глини, вкрита листами сусального золота. крім Лежачого Будди, на території храму знаходяться ще 394 скульптури Будди. Вони були привезені сюди з багатьох зруйнованих буддійських храмів Південно-Східної азії. Головною ж святинею таїланду — фігурою «смарагдового Будди», вирізаного з величезного цільного нефриту, володіє храм Ват Пра кео.

Індонезію відвідує порівняно небагато туристів, хоча це дуже цікава країна з безліччю давніх пам’яток. найвизначнішою з них є Боробудур («монастирський пагорб») — найбільший у світі буд-дійський храм (12,3 тис. км2) на острові Ява, збудований близько 800 р., у часи правління династії Саліендара. Будівництво про-довжувалось більше 75 років. Через 200 років комплекс було по-кинуто. Мусонні дощі і виверження вулкану зруйнували святиню. Боробудур заново «відкрили» на початку ХіХ ст., а реставрували у 70-х рр. ХХ ст. Він занесений до списку ЮнеСкО. Боробудур являє собою пагорб, облицьований каменем, без внутрішніх примі-щень зі ступою на вершині. Якщо поглянути на Боробудур зверху, то він предстає у вигляді величезного сакрального знаку — ман-дали, що об’єднує небо і Землю. П’ять квадратних нижніх терас символізують земний світ, а три круглі тераси над ними — духов-ний простір. на верхніх терасах знаходяться дзвоноподібні ступи,


в кожній з яких зберігається статуя Будди. на вершині комплексу розташоване святилище, що символізує нірвану — вищу мету буд-дійської релігії. розташований на острові Ява храмовий комплекс Прамбанан (теж занесений до списку ЮнеСкО) є найбільшим в ін-донезії храмом, що присвячений богу Шиві. За об’ємом, величчю і складністю декору його можна порівняти лише з Боробудуром. комплекс Прамбанан включає декілька сотень окремих храмів. його башти зведені у середині іХ ст. крім храму Шиви висотою 47 м, тут знаходяться ще дві головні споруди. Вони присвячені богам Вішну і Брахма. Поряд храми з меншими баштами. Вони споруджені в пам’ять про їхніх слуг та помічників. Сотні ви-різьблених зображень на стінах храмів Прамбанана розповідають багато історій, пов’язаних з міфами і легендами індуїзму. Через землетрус 2006 р. стіни багатьох споруд були зруйновані.

Символом процвітання Малайзії та її столиці куала-Лумпур є хмарочос «Петронас тауер», побудований на місці колишнього іпо-дрому. «Фінансовими батьками» хмарочоса стали дві великі малайзій-ські фірми — нафтова компанія Петронас і холдінг, який очолював місцевий магнат ананда крішан. Хмарочос являє собою дві башти, кожна з яких у плані схожа на восьмипроменеву зірку (за традиціями і символами ісламу). Башти сполучені на рівні 42 поверху мостом-переходом. Висота «Петронас тауер» становить 451,9 м. Швидкісні ліфти доносять відвідувачів на верхній поверх хмарочоса за 90 секунд. Офіційно башти-близнюки були відкриті 28 серпня 1999 року.

на думку любителів дайвінгу, одні з кращих місць для за-нурення знаходяться у Малайзії. Популярність до них прийшла в кінці 1980-х рр. і була пов’язана з діяльністю товариства кусто. найбільш цікаві місця для занять дайвінгом — острови Лабуан, Лайанґ-Лайанґ, Сипудан, тиоман і реданґ. Поблизу острова Ла-буан, що розташований при вході у затоку Бруней, відбувалися жорстокі бої між американським та японським флотами під час Другої світової війни. Багато фрегатів, есмінців і навіть крейсери обох воюючих сторін лежать тут, на дні Південнокитайського моря. Оскільки вони лежать на глибинах до 35 м, то легко досяжні для аквалангістів. Лайанґ-Лайанґ — кораловий острів, дно лагуни якого є верхівкою вулкану. Води навколо острова населені губ-ками, чорними, червоними і білими коралами, горгонаріями, тут живуть гігантські манти, сірі рифові акули тощо. Острів Сипудан багато аквалангістів світу вважають місцем з кращим дайвінгом уздовж стрімких скель і прибережним дайвінгом. це єдине місце в азії, де під час занурення можна опинитися серед сотень черепах чи тисяч баракуд. Острів тиоман — найбільша рифова система


західної частини Південнокитайського моря. Основним об’єктом пізнавального дайвінгу тут є китові акули. Острів реданґ відомий кораловими утвореннями, перш за все найбільшим одиничним коралом світу, що має форму гриба висотою 20 м і діаметром 300 м. тут проходять міграційні шляхи гігантських безпанцирних черепах. Значне біорізноманіття, наявність яскравих екзотичних видів флори і фауни створюють передумови для розвитку масового спортивного дайвінгу.

на Філіппінські острови приваблюють туристів океанічний парк «рифи туббатаха», рисові тераси Філіппінських кордільєр. Лусон є найбільшим островом Філіппінського архіпелагу. Саме тут розташована столиця Філіппін — Маніла. населення шести гірських провінцій Лусона становлять різні племена. найчисельні-ше — іфуаґо. іфуаґо відомі як гірські рисоводи. круті схили гір-ського поселення Банауе перетворені на величезну драбину терас. їх загальна площа становить близько 8 тис. км2. Окрім Банауе, на острові Лусон відомі ще чотири райони, вкриті сходами високогір-ських полів. До наших днів на Лусоні можна побачити ритуальні танці, пов’язані з посадкою рису чи збором урожаю.

туристично-рекреаційні райони та центри східної азіїХоча регіон Східної азії має сприятливі рекреаційні ресурси,

проте масовий туризм тут розвинутий недостатньо. За рік регіон від-відують 35 млн туристів, які дають прибуток 22,8 млрд доларів.

Передумовою розвитку туристичної галузі є один з найбіль-ших у світі природний і культурний потенціал: тібет, карако-рум, тянь-Шань, «кам’яний ліс» куньміна, долина річки Лі, «три ущелини» Янцзи, водоспад Хукоу на р. Хуанхе, зона вулканічної активності на острові Хоккайдо, національний парк «Внутрішнє Японське море», «три краєвиди» Японії (Мацусіма, аманохасі-дате, ітсукусіма), затока каґасіма — серед найвідоміших у світі природних об’єктів. У регіоні 27 гір є священними для даосистів, 14 — для буддистів. Природні ландшафти доповнені культурними спорудами (Велика китайська стіна, пагоди, павільйони, арки, храми, даоські, буддійські, в тому числі ламаїстські монастирі, імператорські палаци, вілли, мавзолеї, пам’ятки садово-паркового мистецтва тощо). їх доповнюють самобутнє театральне мистецтво, характерні види спорту (сумо, карате, кендо, айкідо, кюдо), фес-тивалі, інститут гейш, чайна церемонія тощо.

Основні центри туризму: Пекін, Шеньян, Сіань, Сучжоу, Лха-са (китай), Сеул (Південна корея), токіо, кіото, нара, камакура, Хіросіма та наґасакі (Японія).

Туристично-рекреаційні райони та центри Східної Азії 17

У країнах регіону активно розвивається внутрішній і зовніш-ній туризм. іноземних туристів приваблюють не лише своєрідна природа та історико-культурні пам’ятки, а й розвинуті економічна, наукова, фінансова сфери (діловий туризм).

Для європейців Китай — таємнича країна, схована за тібе-том. розміри території, величезна різноманітність природних умов виділяють китай серед інших азійських країн. Плоскі алювіальні рівнини і найвищі гори, порослі густим лісом передгір’я і безлюдні високогірські пустелі, сильні морози і жара, катастрофічні повені і довготривалі посухи — все це китай. китай славиться не лише своїми філософами, а й винаходами паперу і пороху, книгодруку-вання й механічного годинника, календаря та літальних апаратів. найбільше поширення у китаї отримав екскурсійно-пізнавальний туризм. У країні створені дві порівняно розвинені туристичні зони. По території першої прокладені традиційні туристичні маршрути з відвіданням Пекіну, Сіаня, Шанхаю, Сучжоу, Ханчжоу та інших історико-культурних центрів. туристам пропонується здійснити екскурсії на ділянку Великої китайської стіни, в храм неба, від-відати музей теракотових фігур, Ліс меморіальних стріл і велику пагоду «Дика гуска», оглянути відмілини Шанхайвайтань і нові райони Шанхаю, помилуватися пейзажами архітектурно-паркових ансамблів Сучжоу і озера Сіху в Ханчжоу. Друга зона включає від-криті приморські райони. Головні туристичні маршрути тут прохо-дять по Ляодунському і Шаньдунському півостровах, до дельт рік Янцзи і Чжуцзян. туристи можуть побачити унікальні північні й південні приморські пейзажі, покупатися в морі, позасмагати. У всіх приморських містах створені комплекси для відпочинку, де можна провести час після екскурсій.

найвідоміший туристичний об’єкт китаю — Велика китай-ська стіна, що є найдовшою спорудою на Землі. Вона починається біля Ляодунської затоки, проходить поблизу Пекіна і закінчується в пустелі Ґобі. Відстань по прямій між двома крайніми точками стіни — 2450 км. Загальна ж довжина стіни з її відгалужен-нями, звивами і паралельними валами досягає майже 8852 км. ініціатором зведення Великої китайської стіни є перший імпе-ратор з династії цинь. Будівництво грандіозної фортифікаційної споруди було розпочато у ііі ст. до н. е. для захисту північних кордонів держави від кочівників. Багато ділянок стіни непога-но збереглися аж до наших днів, а ті, що зазнали ушкоджень, китайці реставрують. За наказом цинь Шихуанді було створене ще одне архітектурне диво — його гробниця. Про цю гробницю археологи знали з історичних документів, але знайдена вона була


лише в 1974 році. Усипальниця розташована біля північного під-ніжжя гори Лішань, неподалік міста Сіань. У ній було знайдено теракотову армію, яка повинна була охороняти смертний покій імператора. жодна з 6 тисяч теракотових фігур не повторює іншу, обличчя воїнів мають індивідуальні риси. Серед них не лише китайці, а й представники інших народів, що воювали під зна-менами цинь Шихуанді. Більшість воїнів стоять у повний зріст, деякі на конях або колісницях. археологи створили тут музей, забравши розкопи під дах.

У 1420 році в самому серці Пекіну виросло так зване «Забо-ронене місто», в якому могли знаходитись лише імператор, члени його сім’ї та численні придворні. В уявленні китайців це Забо-ронене місто було не лише центром їхньої держави, а й всього світу. Воно вважається найбільшим палацовим комплексом у сві-ті. резиденція китайських імператорів включає близько 9 тисяч приміщень. Внутрішній двір міста перетинає Золота річка, через яку перекинуто 5 мостів — символів доброчесності. на високій мармуровій терасі знаходиться Палац вищої гармонії, в якому на троні сидів сам імператор. Заборонене місто було резиденцією для 24 китайських імператорів.

Останніми роками серед західних туристів все більшою по-пулярністю користується екологічний туризм. Уряд китаю склав каталог головних районів екологічного туризму в країні. ці райони включають природно-культурні об’єкти на півночі китаю і чудові гори й річки на півдні та в центрі країни.

Для залучення туристів деякі китайські провінції організо-вують фестивалі. наприклад, давня столиця китаю — м. Лоян (провінція Хенань) відома деревовидними півоніями більше ти-сячі років. До свята приурочені гала-концерти, виставки півоній, картин, каліграфії, ліхтарів, організовуються семінари з куль-тивації півоній, ділові переговори. Провінція Шаньдун — місце проведення Міжнародного фестивалю паперових зміїв і фестивалю конфуція. Пізнання етнокультурних особливостей китаю є не-повним без ознайомлення зі специфічними видами китайських бойових мистецтв, гімнастики. Міжнародне визнання одержав фестиваль ушу у монастирі Шаолінь (провінція Хенань). 15 січ-ня за місячним календарем у китаї відзначають Свято ліхтарів, коли туристи можуть взяти участь у масовому народному гулянні серед красивих ліхтариків найрізноманітніших форм і спробувати юаньсяо з рисової муки з солодкою начинкою, яке китайці готують спеціально до цього дня. Багато туристів збирає Свято Води, яке проводиться щорічно весною в провінції Юньань. Організовуються

Туристично-рекреаційні райони та центри Східної Азії 19

змагання драконових човнів, запускаються петарди і саморобні ракети, виконуються танці з барабанами і танці павичів.

Японія — єдина у світі країна, де сучасна атрибутика поєдну-ється зі збереженими багатовіковими традиціями. на вулицях ба-гатомільйонних японських міст, серед хмарочосів, у суперсучасних потягах, що несуться зі швидкістю 200–300 км/год, нерідко можна зустріти людей, одягнутих у національний одяг та взуття. Сучасні японські будинки значною мірою зберігають особливості житла предків. туристичний бізнес приносить Японії чималі прибутки. туристичний потенціал країни багатий і різноманітний. на тери-торії Японії знаходиться 13 об’єктів, занесених до Списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮнеСкО. Серед них: комплекс буддійських храмів і пам’ятників Хорюдзі біля м. нара; історичні пам’ятники давньої нари; замок Хімедзі; острів Якусіма, що знаменитий рідкіс-ною рослинністю, особливо кедрами, що вважаються найстарішими у світі; історичні пам’ятники кіото (храми, замки в м. кіото, Удзі, Оцу); меморіал миру в м. Хіросіма; синтоїстський храм іцукусіма на священному острові Міядзіма; міста-фортеці (гусуку) та інші пам’ятники королівства рюкю (Окінава) тощо. В Японії прийнято виділяти «три найкрасивіших сади». кращими у цій категорії ви-знані кайраку-ен, кенроку-ен і кораку-ен. У березні – квітні, коли починає квітнути сакура (вид місцевих вишень), японці і туристи можуть годинами споглядати на неї. Для цього заняття навіть є спе-ціальна назва — «ханамі» — милування квітами вишні.

В Японії нараховується близько 4 тисяч музеїв, у тому числі до 2 тисяч історичних, 800 художніх галерей, близько 100 акваріу мів, більше 500 зоопарків, більше 430 «парків для відпочинку» (leisure land). У країні немає музеїв, які можна було б порівняти з найвідо-мішими музеями світу. але тут є музеї землетрусів, вулканів та інші науково-пізнавальні музеї, багато добре оснащених музеїв науки та техніки, є музеї динозаврів, рушників і навіть — музей камікадзе. Саме тут у роки Другої світової війни розташовувався табір, де здій-снювалась підготовка японських солдатів-смертників і звідки вони відправлялися на загибель. Серед експонатів є багато фотографій та листів. У країні є й художні музеї, що заслуговують на увагу ту-ристів. найбільший музей Японії — токійський державний музей, в якому зберігається 100 тис. експонатів, серед яких — найбільша у світі колекція японського мистецтва. Важливими туристичними об’єктами є 28 національних парків Японії. на території багатьох з них знаходяться також об’єкти, що мають велике культурно-історичне значення. Один з найбільш відвідуваних парків у світі — знаменитий Фудзі-Хаконе-ідзу, в якому розташована гора Фудзі, яку


японці просто обожнюють. Парк знаходиться лише у кількох годинах їзди від токіо. З кінця 1980-х рр. в Японії активно будувались те-матичні парки різних напрямів, зокрема токійський «Диснейленд» (перший парк такого роду в Японії і за межами СШа), «Юніверсал Студіос» в Осака, який відтворює сцени з найвідоміших фільмів «Голлівуду», «Диснейсі» — варіант «Диснейленду» на воді. Серед тематичних парків є й такі, які відтворюють найбільші архітектурні пам’ятники різного часу, що знаходяться в різних куточках земної кулі. Парк «Хюс тен Бош», названий за однойменною резиденцією у нідерландах, побудований на честь дружби Японії з цією країною. на території Японії нараховується близько 230 тисяч храмів, у тому числі більше 80 тис. синтоїстських і трохи менше буддистських, близько 10 тис. християнських. У країні дуже поширена синтоїст-ська релігія, в основі якої лежить культ божеств природи і предків. тому в країні багато синтоїстських святилищ, часто присвячених богині сонця аматерасу — вищому божеству синтоїзму. Монастир Хорюдзі, заснований у 607 р., містить найдавніші у світі дерев’яні будівлі і чудові зразки скульптури епохи асуки. найвизначніші з них: пагода у п’ять поверхів та кондо — золотий павільйон. Дав-ньою столицею Японії було кіото. Одна з найвизначніших пам’яток кіото — храмовий комплекс Отовасан кийомідзудера, який часто називають кийомідзу-дера — «храмом чистої води». Храм не раз потерпав від пожеж. У XVII ст. за наказом сьогуна іеміцу токуґави храм було відновлено і в такому вигляді він дійшов до наших днів. Всі його конструкції з’єднані без єдиного цвяха. Храмовий комплекс містить декілька будівель, священний камінь Будди, ритуальний во-доспад. У головному храмі Хондо знаходиться статуя богині канон; поряд з нею — зображення бога багатства Бисямонтена. триярусна пагода комплексу є однією з найбільших в Японії. У XIV ст. сьогун асікаґа йосиміцу вирішив побудувати для себе в кіото нову рези-денцію, яка б стала земним втіленням уявлень про буддійський рай. Частиною цього палацового комплексу став кінкакудзі — «Золотий павільйон». Він стоїть на березі кіоко-чи — «Дзеркального озера». Храм відображається на поверхні води, отримуючи свого дзеркаль-ного двійника. Внук сьогуна зробив кінкакудзі буддійським храмом. Від своєї основи і до даху він був вкритий тонкими пластинами золота. на вершині його є золота фігурка птаха. це «китайський фенікс» — істота, що править всіма птахами світу. У наші дні па-вільйон кікакудзі вважається однією з найцікавіших пам’яток кіото.

У Середньовіччя в Японії було зведено дуже багато замків. Більшість з них пізніше були зруйновані внаслідок міжусобних воєн і пожеж, але основна їх частина відновлена, як правило,

Туристично-рекреаційні райони та центри Африки 21

за першими проектами. найкрасивішим вважається замок, роз-ташований у місті Хімедзі (о. Хонсю), що має статус національ-ного скарбу. його називають «білою чаплею» за подібність із цим птахом. найбільший із замків — Осакський — був збудований військовим правителем Хідейосі у XVI ст.

Природні чинники країни (холодні і сніжні зими на півно-чі, переважання гірських ландшафтів на 3/4 території країни, тривалі лижні сезони — з грудня до початку квітня), а також хороша транспортна доступність багатьох територій сприяли розви-тку гірськолижного туризму в Японії. Більше 10 лижних центрів міжнародного класу знаходяться на острові Хоккайдо. найбільш популярні схили олімпійських Саппоро і наґано. У Саппоро про-ходить фестиваль снігу, на якому виготовляють великі снігові фігури героїв японської міфології та історії. Гірськолижні курорти Японії — одні з найдорожчих у світі.

туристично-рекреаційні райони та центри африкиафрика в цілому має сприятливі рекреаційні умови. Для пев-

них регіонів материка характерні різні види туризму.Природно-кліматичні умови Північної африки є сприятливими

для розвитку туризму і відпочинку. Саме країни Північної африки приймають переважну більшість туристів, які відвідують африкан-ський материк. на узбережжі Червоного моря розташовані всесвітньо відомі пляжі. туристів приваблюють курорти субтропічного узбе-режжя Середземномор’я, численні історико-культурні пам’ятки анти-чності та арабських халіфатів у тунісі, Марокко, Лівії, Маврітанії.

Основним рекреаційним районом північної частини африки є єгипет, де більшість визначних пам’яток зосереджено у дельті та долині нілу. Одні з найбільш відвідуваних центрів — Місто Мертвих (каїр), величезний цвинтар, захоронення на якому на-лежать до іі тис. до н. е., а також музей єгипту, де знаходиться значна колекція експонатів Давнього єгипту, в тому числі скарби гробниці тутанхамона, у Ґізі — піраміди й Сфінкс, у Луксорі та карнаку — руїни давньої єгипетської столиці ііі тис. до н. е. турис-ти відвідують Північну африку для того, щоб побачити доісторичні наскельні малюнки тассилі, руїни тімгада, тіпази, Джеміли в ал-жирі, середньовічні столиці Марокко — Фес, Марракеш і Мекнес, у тунісі — руїни карфагена і керкуана. З тунісу повертаються із шоколадною засмагою, купою сувенірів для рідних та друзів: кили-мами і килимками з кайруана (визнаного центру килимоткацтва), берберськими прикрасами зі срібла, а також прикрасами з коралів та оніксу, яскравими шкіряними сумками та амулетами «на щастя».


Єгипет — найдавніший туристичний центр світу: вже 2000 ро-ків тому сюди приїздили греки і римляни, щоб полюбуватись давні-ми храмами і гробницями. Щорічно єгипет відвідують 2,9 млн ту-ристів, що забезпечує державі 2,7 млрд дол доходу. єгипет — країна загадок, в якій були створені унікальні архітектурні пам’ятники та міфологія. Більше 6000 років назад на території сучасного єгипту існувало дві держави: Верхній єгипет займав нижню частину до-лини нілу, а нижній єгипет розташовувався у дельті нілу. коли ці дві держави об’єднались, на стику долини і дельти нілу, на лівому березі виросло місто Мемфіс — столиця об’єднаного Давньоєгипет-ського царства. Протягом кількох тисячоліть Мемфіс залишався головним містом єгипту і найбільшим торговим центром Східного Середземномор’я. але після перенесення столиці спочатку у Фіви, а потім в александрію місто поступово почало втрачати своє значен-ня найдавнішої столиці єгипту. Від Мемфіса збереглися найдавніші на земній кулі колони, алея із 141 сфінкса, статуї рамсеса іі.

Знаменита столиця фараонів Фіви знаходилась на правому березі нілу. Уздовж річки піднімались храми бога амона, палаци фараонів. на лівому березі нілу були інші Фіви — Місто Мертвих. У цій Долині царів знаходиться 62 гробниці, що належать в основ-ному фараонам. Саме у Долині царів була знайдена у 1922 р. британським археологом Говардом картером і лордом карнарво-ном гробниця тутанхамона. це єдина усипальниця фараона, що практично не була пограбована. неподалік від Долини царів вріс у скелі храм великої цариці Хатшепсут — єдиної жінки-фараона, яка правила єгиптом близько 20 років. Два великих храми були у Фівах — карнак і Луксор, й обидва були присвячені богу сонця амону-ра. Стіни храму у Луксорі були вкриті золотом, а підло-га — сріблом. Храми сполучались між собою 3-кілометровою алеєю вирубаних із каменю сфінксів з баранячими головами. цю алею називали «стежкою богів». Зараз Луксор — невелике запилене містечко, але славі його може позаздрити будь-яке столичне міс-то. тут зосереджена майже третина всіх історичних реліквій, це всесвітній центр археології. У Луксорі діє інститут папірусу.

Уявлення давніх єгиптян про загробне життя породили дві традиції: бальзамування тіл і будівництво пірамід. кожна пі-раміда мала слугувати захистом для схованої у ній мумії від будь-якого ворога. Усього пірамід у єгипті нараховується близько 70–80. Вважається, що першою пірамідою, зведеною у Давньому єгипті, була піраміда Джосера.

Одні з найбільш грандіозних споруд Давнього єгипту — Вели-кий і Малий храми в абу-Симбелі. Храми були вирубані просто


у скелях. Вони побудовані близько трьох тисячоліть тому за наказом фараона рамзеса іі Великого на честь перемоги над хеттами. рам-зес іі повелів зобразити богів і себе у вигляді величезних статуй, що сидять біля входу у храм. так виникла знаменита «четвірка рамзесів» в абу-Симбелі. Малий храм присвячений богині Хатор, яка зображена у вигляді дружини фараона нефертарі-Меренмут. на початку ХіХ ст. храми майже повністю були занесені піском. У се-редині ХХ ст., під час будівництва асуанської греблі абу-Симбел виявився в зоні майбутнього затоплення. За рішенням ЮнеСкО з 1964 до 1968 року всі споруди комплексу були демонтовані і пере-несені. Поряд зі знаменитими пірамідами в Ґізі скельний комплекс в абу-Симбелі є «візитною карткою» сучасного єгипту.

Храм «Святиня Півдня» був збудований на честь бога амазона. Храм абудоса розташований на місці одного з перших людських поселень у долині нілу. Храм Дендераха був збудований у і ст. до н. е. на місці раніше зруйнованого храму. У наш час більша частина храму розкопана. Храм едфу знаходиться на половині шляху між Луксором і асуаном. Будівництво храму було розпоча-то у 237 р. до н. е. Птолемеєм ііі. це чудовий зразок архітектури часів правління Птолемеїв. Храм ком Омбо збудований на честь бога Собека. Він височить на горбі, з якого видно ніл.

У каїрі одним з найбільш відвідуваних туристами місць є єги-петський музей, де знаходиться значна колекція експонатів Давнього єгипту, у тому числі скарби гробниці тутанхамона. Зараз скарби тутанхамона, що виставлені у єгипетському музеї, займають 10 за-лів, площа яких дорівнює футбольному полю. У музеї знаходяться мумія фараона рамзеса іі, мумії тутмоса іі, Сеті і, статуя фараона Хефрена, копія всесвітньовідомої статуетки нефертіті та інші екс-понати. У наш час у музеї знаходиться більше 150 000 експонатів.

До списку культурної спадщини ЮнеСкО занесено 6 об’єктів єгипту і серед них: давня столиця Мемфіс і його некрополі з піра-мідами, стародавні Фіви та їхні некрополі, пам’ятки абу-Симбела, ісламський каїр та ін.

розмаїття природних умов, самобутня культура народів і пле-мен, залишки архітектурних пам’яток колоніальної епохи, морські узбережжя Сенеґалу і Ґамбії, численні національні парки (на-ціональний парк ніґеру, національні парки Джордж та ніоколо-коба у Сенеґалі з рідкісними видами флори і фауни) зумовлюють привабливість Західної Африки для іноземних туристів. Багато африканських народів мали високорозвинену культуру, про що свідчать археологічні знахідки, зокрема бронзові скульптури з ні-ґерії. туристів завжди приваблювали африканські маски. Дерев’яні


маски кот-д’івуара у свій час вразили художника Пабло Пікассо. Маски у африканців — це ритуальний предмет, який зазвичай но-сять чоловіки. Маски з Беніну виготовлені зі сплаву міді з оловом або свинцем. такі маски надягались не під час війн, а у свята. на території Малі проживають догони, вірування яких збігають-ся зі знаннями сучасних учених про паралельні світи. Місцеві католицькі паломники часто відвідують найбільший у світі ка-толицький собор в Ямусукро, побудований у 1990 р. за зразком базиліки св. Петра у Ватикані. незважаючи на наявність переду-мов для розвитку туризму в багатьох країнах регіону, соціально-економічні проблеми, воєнно-політичні конфлікти у деяких з них (Сьєра-Леоне, Ліберія, кот-д’івуар та ін.), несприятливі кліматичні умови (високі температури за значної вологості повітря) обмежили розвиток туристичної сфери Західної африки.

Країни Центральної Африки є найвідсталішими за рівнем соціально-економічного розвитку в африці. Слабо розвинута тут і туристична інфраструктура. До того ж північна частина регіо-ну страждає від частих посух. це обмежує розвиток туризму, і мандрівників можуть привабити лише екзотична тропічна та екваторіальна природа й нечисленні історико-культурні об’єкти, серед яких давні фортеці та форти в анґолі, національні парки Вірунґа, Ґарамба, Салонґа, каузі-Б’єґа з мальовничими озерами у Демократичній республіці конґо, залишки міста давньої куль-тури сао у Чаді. крім того, розвиток туризму у центральноафри-канському регіоні стримується воєнно-політичними конфліктами (анґола, Дрк, Чад), а також складним епідеміологічним станом території (поширення малярії, СніДу тощо).

територія Східної Африки характеризується різноманітними ландшафтами: пустелі й ліси, савани і гірські масиви кіліманджа-ро та кенії з вертикальною поясністю. Останніми десятиріччями країни регіону стали активно розвивати такий вид туризму, як «сафарі». цьому сприяють унікальна природа регіону, багатство фауни (дикі слони, чорні носороги, бегемоти, буйволи, антилопи, зебри, жирафи, леви, гепарди, павіани, крокодили), які охороня-ються у системі всесвітньо відомих заповідників та національних парків: Маунт кенія, Лейк туркана, цаво, найробі в кенії; Серен-ґеті, нґоронґоро і кіліманджаро у танзанії; рувензорі та Бвінді в Уґанді; національний парк Лейк Малаві у Малаві та ін. До визначних природних пам’яток відносять мальовничі озера тана, ньяса, водоспади Блакитного нілу, чудові пляжі й сірчані джерела у кенії і танзанії. Поблизу «туристської столиці» Замбії — міста Лівінґстона знаходиться водоспад Вікторія на річці Замбезі, який


був відкритий Д. Лівінґстоном у 1855 р. річка падає тут з базаль-тового уступу з висоти 120 м, завширшки понад 2 км.

історико-культурних пам’яток на території Східної африки збереглося порівняно мало. найвідоміші з них — давня портуґаль-ська фортеця Форт-іісус у м. Момбас (кенія), замки м. Ґондера та 22-метрова монолітна стела в м. аксум (ефіопія), руїни центрів середньовічних султанатів кілва і Сонґа-Манара (танзанія). Попри сприятливі природні та історико-культурні чинники для розвитку туризму, в окремих країнах регіону, особливо у північній його частині, туристична діяльність стримується наявністю осередків військово-політичної напруженості (Сомалі, ерітрея, руанда).

Для розвитку рекреації сприятливі природні й культурно-історичні ресурси має Південна Африка. туристів приваблюють піщані пляжі на Сейшельських і коморських Островах, Маврикії, у Мозамбіку, Пар, гірські масиви, особливо Столова гора поблизу кейптауна, відомий водоспад Вікторія на р. Замбезі (між Замбі-єю та Зімбабве). Всесвітньо відомими є національні парки Чобе у Ботсвані, етоша у намібії; калахарі-Хемсбок, національний парк Драконової гори та парк крюґера у Пар; Мана-Пуле із зо-ною сафарі у Зімбабве, цінґі-дю-Бемараха на острові Мадаґаскар. Парк крюґера у Пар є одним з найдавніших національних парків світу (заснований у 1898 р.), його площа до 2 млн га.

Серед визначних культурно-історичних пам’яток — націо-нальні музеї історії, колекції археологічних, палеонтологічних та антропологічних експонатів у Пар і Ботсвані, давні палаци племінних королів (Мадаґаскар, Свазіленд, Пар). Величезні при-бутки від туризму дає і спеціально побудований у Пар центр розваг — місто Сан-Сіті. Саме Пар в останні десятиліття активно нарощує свій туристсько-рекреаційний потенціал, розвиваючи не лише пізнавально-розважальні види туризму, а й діловий туризм, бере участь у проведенні міжнародних симпозіумів та самітів (на-приклад, саміт ООн 2002 р.).

Сейшельські острови мають репутацію найкрасивіших тро-пічних островів у світі. на архіпелазі — велика кількість місць занурень для дайверів. це і затонулі кораблі, і коралові сади, великі риби, часто зустрічаються гігантські манти і навіть китові акули. рік поділяється на два періоди: травень – вересень, коли повітря відносно сухе, і жовтень – квітень, коли вологість під-вищена, а в грудні – січні можливі короткочасні дощі. Прозорі мілководдя навколо Сейшельських островів входять у десятку кращих у світі і характеризуються значною безпечністю. турист-ський сезон триває увесь рік.

26� Розділ V. Туристичні райони та центри Америки, Австралії та Океанії

РоЗділ V. туРистичні Райони та центРи амеРики, австРалії та океанії

туристично-рекреаційні райони та центри Північної америки (англо-америки)За показниками розвитку туризму Північна америка посідає

друге місце у світі після європи. на даний регіон припадає 16 % обсягу міжнародного туризму. Як і в європі, основними є вну-трішньоконтинентальні потоки туристів — між СШа та канадою. інтенсивним є обмін туристами із країнами центральної америки і Мексикою. Серед багатьох типів рекреаційних територій регіону особливою популярністю користуються національні парки, запо-відники, спеціальні природні парки й зони відпочинку.

Північна америка посідає друге місце після європи і за попу-лярністю гірськолижного туризму. Хороші характеристики схилів, доглянуті і різноманітні траси, розвинута інфраструктура курортів, можливість поєднувати катання з екскурсійною програмою — го-ловні переваги гірськолижної америки.

Відповідно до природних умов і освоєності території у Пів-нічній америці виділяють 5 рекреаційно-туристських зон:

1. Східна. Займає північний схід СШа і південь канади, де іно-земних туристів приваблюють історико-архітектурні пам’ятки, культурні цінності великих міст.

2. Західна. Вирізняється незайманими природними ландшафта-ми, національними парками канади і СШа, гірськими спор-тивними та бальнеологічними курортами.

3. Центральна. найменше приваблює туристів, великі простори її зайняті під сільськогосподарські культури, невеликі міста не мають цікавих історичних і культурних пам’яток.

4. Північна. Охоплює аляску і північ канади, приваблива су-ворою природою, належить до перспективних рекреаційних районів.

5. Узбережжя Атлантичного і Тихого океанів. Має м’який клі-мат, тепле море, добре розвинуту інфраструктуру туризму.США одержують найвищі у світі прибутки від іноземного

туризму. Щорічно країну відвідують більше 45 млн туристів. СШа мають найбільшу у світі готельну і транспортну індустрію, що є важливою передумовою розвитку внутрішнього туризму.

Туристично-рекреаційні райони та центри Північної Америки (Англо-Америки) 27

Щороку до 160 млн американців подорожують країною, переважна більшість із них (90 %) — автомобілями, значно менше — авіа-ційним транспортом і дуже мало — залізничним. найбільшими центрами туризму є міста нью-йорк, Вашинґтон, Філадельфія, Лос-анджелес, Сан-Франціско, штати каліфорнія, техас, Флоріда, Гавайські острови. Серед визначних природних пам’яток виділя-ються Великий каньйон на річці колорадо, численні національні парки (єллоустонський з долиною гейзерів та великою кількістю рідкісних тварин, Мамонтова печера, Ґрейт-Смокі, Олімпік, ред-вуд), Великі американські озера, ніаґарський водоспад, пляжі й міста розваг у Флоріді та каліфорнії. туристів приваблюють казино Лас-Веґаса, атракціони Діснейленду в каліфорнії (перший та найбільший у світі парк відпочинку такого типу) і Діснейуорл-ду у Флоріді, Голлівуд тощо. туристам, збираючись до Штатів, необхідно заздалегідь визначити для себе, що саме вони хочуть побачити і куди поїхати, бо, прибувши на місце, вони неодмінно захочуть побувати усюди: побачити Великий каньйон колорадо у штаті арізона, Долину смерті в пустелі Мохаве у каліфорнії, столицю СШа Вашинґтон чи нью-йорк — «найхмарочосніше» місто у світі, «фабрику мрій» Голлівуд у Лос-анджелесі чи граль-ний рай Лас-Веґаса. Великий каньйон вражає своїми розмірами: довжина — 446 км, глибина — до 1600 м, ширина на рівні плато коливається від 8 до 30 км, а на самому дні каньйону — менше кілометра. каліфорнію варто відвідати заради знаменитої Долини Смерті — міжгірської западини в пустелі Мохаве, де влітку пісок може нагріватися до +90°С. тут знаходиться однойменний націо-нальний парк, а в парку є 8–9 кемпінгів, кожен з яких працює у різні пори року. Пропонуються розваги та атракціони, зокрема «Місто привидів» у закинутому поселенні золотошукачів.

Символом Сполучених Штатів америки є Статуя Свободи, що розташована при вході до гавані нью-йорка на острові Бедлоу. Статуя є подарунком французького народу американському. її відкриття відбулося у 1886 році в присутності президента СШа Гровера клівленда. Висота статуї сягає 46 м, висота постамен-ту — 47 м, а отже факел знаходиться на висоті 93 м над землею. У лівій руці Статуї Свободи — табличка з датою підписання Де-кларації незалежності. її голову прикрашає корона з 25 вікнами і 7 променями. на вершину п’єдесталу ведуть 192 сходини, до корони можна піднятися по 356 сходинах. центральним районом нью-йорку є Манхеттен, що розташований на острові Манхеттен, між річкою Гудзон, протокою Лонґ-айленд та протокою Хар-лем. Довгий час всесвітньовідомий хмарочос на Манхеттені, який


американці скорочено називають еВС (Empire State Building), залишався найвищою будівлею світу. його 102 поверхи підніма-ються на висоту 381 м, що на 77 м вище ейфелевої вежі. наверх будівлі ведуть 1860 сходинок; щорічно тут проводяться змагання з пішохідного підйому по цих сходах. У нью-йорку є більше 140 хмарочосів, проте батьківщиною хмарочосів є Чікаґо, в якому вони народились понад 100 років тому. на П’ятій авеню, між 88-ою та 89-ою вулицями, неподалік центрального парку знахо-диться Музей Ґуґенхайма (Музей сучасного живопису). Будівля музею зведена за проектом видатного архітектора ХХ ст. Френка Ллойда райта. Відвідувачі музею не проходять через анфіладу залів, а піднімаються наверх споруди ліфтом, звідки потім спус-каються по нахиленому пандусу довжиною більше 400 м. Музейні зали розташовані по радіусах. Вони ізольовані один від одного і водночас є частиною цілого. Внутрішня спіраль будівлі нагадує раковину молюска.

Індустрія зустрічей — сегмент туристичної індустрії СШа, що розвивається найдинамічніше. За даними асоціації конвеншн-бюро СШа, у 2003 р. у країні пройшло більше 1 млн зустрічей на різному рівні. В них брали участь як внутрішні, так і іноземні ділові туристи. При виборі місця зустрічі організатори надають перевагу таким містам, як нью-йорк, Вашинґтон, Філадельфія, Детройт, Чікаґо, атланта, новий Орлеан, Хьюстон, Даллас, Лас-Веґас, Лос-анджелес, Орландо, Маямі-Біч.

У СШа активно розвивається гірськолижний туризм. на сьо-годні в країні нараховується більше 500 гірськолижних станцій. Висока концентрація зимових курортів відмічена у трьох районах країни:

Північний схід США — гори аппалачі на атлантичному узбе-режжі (штати нью-йорк, Пенсільванія, Вермонт, Мен, Массачу-сетс, нью-Гемпшір). Гірськолижні курорти атлантичного узбереж-жя СШа відзначаються тривалим сезоном катання — з жовтня по травень. найбільший гірськолижний центр — курорт кіллінґ-тон — розташований на семи горах, має 200 трас спуску, у тому числі найдовший серед американських курортів (16 км).

Захід країни — Скелясті гори (штати колорадо, Юта, айдахо). У цьому районі функціонує близько 100 зимових курортів. Саме тут знаходяться два найкращих зимових курорти СШа: фешене-бельний аспен і Вейл, відомий далеко за межами країни завдяки якості гірськолижних трас різної складності.

Тихоокеанське узбережжя (штати Каліфорнія і Вашинґ-тон) — 15 гірськолижних центрів зосереджені в районі озера

Туристично-рекреаційні райони та центри Північної Америки (Англо-Америки) 29

тахо. Серед них виділяється олімпійський курорт Скво-Веллі, що розміщений на шістьох горах і має 100 трас спуску.

Канаду щорічно відвідують 15,1 млн туристів. Приваблюють їх музеї Оттави (канадський музей природи, національний му-зей науки і техніки, національна галерея канади), Ванкувера (Морський музей, ботанічний сад, морський акваріум), торонто (королівський музей, художня галерея), національні парки на-ханні, Вуд-Баффало, Скелясті гори, ніаґарський водоспад. те, що називають ніаґарським водоспадом, насправді є двома во-доспадами: американським водоспадом, який належить СШа, і водоспадом Підкови (він же канадський водоспад). їх розділяє козячий острів. Водоспад Підкови є більшим (заввишки 49 м, а завширшки — 792 м) і вважається красивішим. на нього зруч-но дивитися згори, де облаштовані спеціальні оглядові майдан-чики. на екскурсіях завжди видають одноразові поліетиленові плащі для захисту туристів від бризок водоспаду, що заливають все навкруги. В канаді, як і в СШа, основні гірськолижні ку-рорти сконцентровані у двох гірських масивах: в Скелястих го-рах, висота яких на канадській території сягає 3954 м (провінції Британська колумбія, альберта), і в горах аппалачі з найвищою точкою 1311 м (провінція квебек). на південному заході країни, у районі канадських Скелястих гір знаходиться більше 20 вели-ких гірськолижних центрів, у тому числі найстаріший курорт у канаді ред-Маунтин, найкращий канадський курорт Уістлер і наймолодший курорт кікінґ-Хорс. на південному сході країни, у провінції квебек, працюють 14 гірськолижних центрів. най-більш цікаві серед них тремблент і Монте-Сент-енн, що мають траси високого і найвищого ступеня складності.

Загальновизнаним символом торонто — найбільшого міста канади — є телевізійна башта Сі-ен тауер висотою 553,3 м. Вона майже вдвічі вища знаменитої ейфелевої вежі. на вершині всієї конструкції знаходиться металева антена висотою 102 м. Заради цієї антени і було задумано будівництво всієї башти. ініціатором цього проекту стала національна канадська залізнична компа-нія — звідси й скорочення Сі-ен (СN — Canadian National). Що-річно башту відвідують більше 2 млн осіб. Вони можуть піднятися на два рівні. нижня «палуба» розташована на висоті 342 м. тут знаходиться «скляна підлога» площею 24 м2. на висоті 351 м пра-цює ресторан, що за 72 хвилини здійснює повний оберт. Верхня «палуба» знаходиться на висоті 447 м, майже у підніжжя антени. До палуб і ресторану відвідувачів доносять ліфти, що рухаються зі швидкістю 22 км/год. З верхнього оглядового майданчика за


хорошої погоди відкривається вид на 100–120 км. У 1995 р. на-ціональна залізнична компанія була приватизована, однак башта Сі-ен тауер зберегла свою назву. тепер її абревіатура розшифро-вується як Canada′s National.

туристично-рекреаційні райони і центри латинської америкиЛатинська америка має сприятливі природні та культурно-

історичні умови для розвитку туризму й відпочинку. тут туристів найбільше приваблюють острівні країни карібського моря, Мек-сика. Потреба туристів в ознайомленні зі своєрідним органічним світом набуває великої популярності переважно у національних парках, де людина може відчути себе максимально близькою до природи. цей вид туризму поширений в екваторіальних районах Латинської америки. Серед визначних природних пам’яток регі-ону — водоспади іґуасу, анхель, ландшафти анд, високогірське озеро тітікака, океанські пляжі Бразілії (копакабана, іпанема), Мексики (акапулько) тощо. У численних історичних та археоло-гічних музеях представлені рідкісні експонати епох майя, ацтеків, інків.

центром туризму є район Карібського моря, який щорічно відвідують до 20 млн осіб. це одна з найпопулярніших зон від-починку на Землі. туристів приваблюють клімат, завжди тепле море, чудові пляжі, мальовничі пейзажі, умови для підводного полювання та риболовлі, а також пам’ятки історії та культури. розвинутий тут гральний і розважальний бізнес. на Багамські острови, Великі і Малі антильські острови туристів манить ба-гатий підводний світ, а також можливість занурень на затонулі об’єкти. Головні центри туризму: Ямайка, Пуерто-ріко, Барбадос, Багамські Острови, трінідад і тобаґо, аруба тощо.

Багато портів і зон відпочинку, що до них прилягають, у цих країнах зазнали з початку 80-х рр. ХХ ст. суттєвого економічного піднесення (наприклад, райони Порт-антоніо та Монтеґо-Бей на Ямайці). Частка індустрії туризму Ямайки нині становить при-близно шосту частину ВВП країни і дає роботу понад третині її загальної робочої сили. на Багамських островах туристичний біз-нес став розвиватися після Другої світової війни, першими гостями на островах були американці, потім сюди почали навідуватись європейці. тепер багамські готелі, пляжі та туристичний сервіс — одні з найкращих у світі. Плавання з дельфінами — лише одна із сотень розваг, які тут можуть запропонувати. Ще тут можна побачити, як годують акул, дослідити сотні вапнякових підвод-них воронок і печер, порибалити. на дні океану біля багамських

Туристично-рекреаційні райони і центри Латинської Америки 31

берегів лежать затонулі кораблі. Вони заросли водоростями і стали своєрідними «музеями» для дайвінгістів. Біля острова андрос розвивається особливий вид дайвінгу з просуванням аквалангіста вздовж природної коралової стіни. Багами встигли неодноразо-во «засвітитися» у кіно: тут черговий раз рятував світ Джеймс Бонд у фільмі «кульова блискавка», висаджувалися інопланетяни у фільмі «кокон» і плавав доброзичливий дельфін «Фліппер». Близько 500 тис. туристів щорічно відвідують острів Барбадос, який називають «міні-англією». це один з райських куточків зем-лі: тут теплий клімат, вічнозелені пальми на узбережжі, коралові рифи навколо острова і кілометри чудових пляжів. До того ж від-недавна у світі стало модним і престижним реєструвати шлюби на екзотичних островах, одним із яких є Барбадос. Хоча зазвичай весілля на Барбадосі коштує недешево, вважають, що воно того варте. 60 % усіх надходжень приносить туристичний бізнес Ґвате-малі, оскільки чимало туристів бажає ознайомитись з унікальною культурою майя та руїнами їхніх стародавніх міст.

Проте туризм в карібському регіоні майже вийшов на мак-симальний рівень розвитку, оскільки в другій половині 90-х рр. ХХ ст. (період, що вважається економічно благополучним) ця індустрія розвивалась дуже повільно. Причинами можуть бути: дещо негативний імідж (високий рівень злочинності, часті урага-ни), недостатньо розвинута інфраструктура (особливо аеропортів і системи телекомунікації), зростання вартості будівництва та об-слуговування, більш ефективний маркетинг курортів-конкурентів. крім того, масовий туризм негативно впливає на місцеву культуру, яка змушена адаптуватися до смаків відпочиваючих.

Мексику щорічно відвідують мільйони людей. Більшість туристів приваблюють курорти, а також мандрівки тропічними джунглями. але Мексика дуже цікава ще й своїми пам’ятками давніх цивілізацій, оскільки на її території жили ольмеки, майя, тольтеки, чичимеки, ацтеки. і всі вони залишили після себе міста з будівлями, площами, пірамідами. Учені називають цивілізацію ольмеків (1200–900 рр. до н. е.) «праматір’ю мексиканської культу-ри». Ольмеки жили вздовж Мексиканської затоки, де росли каучу-кові дерева. Звідси й назва народу — «ольмеки», що означає «люди каучуку». археологічні знахідки свідчать, що в ольмеків була розвинута цифрова система, календар та ієрогліфічна писемність. Занепад цивілізації ольмеків настав близько 300 р. н. е., і ніхто не знає, чому. Ольмеки були хорошими майстрами-скульпторами. За допомогою найпростіших інструментів вони перетворювали глиби вулканічного базальту у величезні монументи, а з більш


твердого каміння виготовляли мініатюрні скульптурки, ритуаль-ні сокири. Ольмеки дуже цінували яшму, значно більше, ніж золото. цивілізація майя багато чого успадкувала від культури ольмеків. Вона виникла у ііі ст. н. е. на півдні сучасної Мексики і в Ґватемалі. За легендою, цивілізацію майя створив іцамна — бог неба і жерців, а поряд з ним — бог маїсу Юм-кааш і бог дощу Чак. Перші міста майя — тикаль, Вашактун та ін. тикаль («Місце, де чути голоси духів») — одне з найбільших міст імперії майя. Зараз це територія Ґватемали, провінція ель-Петен. У ти-калі нараховується близько 3000 різних об’єктів. найважливіші з них — шість пірамід висотою до 70 м, розташовані у центрі міста акрополь, 16 храмів (серед них храм Великого Ягуара і храм Масок), площадки для гри у м’яч і багато одноповерхових споруд з прекрасним оздобленням. найвідомішим містом майя є Чичен-іца. Воно було засноване у VII ст. н. е. і через три століття за-хоплене тольтеками. З невідомої причини до кінця XIV ст. місто обезлюдніло. Пам’ятками давнього міста є піраміда кукулькан та сенот — природний колодязь, заповнений зеленуватою водою. його глибина близько 20 м. на півострові Юкатан у зеленому морі джунглів розташовані руїни найкрасивішого міста цивілізації майя — Паленке. Вчені вважають, що саме тут у ііі–VIII ст. н. е. знаходився політичний і культурний центр держави майя. У міс-ті було більше 1400 будівель. У центрі знаходився палац. Поряд була чотириповерхова будівля, що на думку археологів слугувала астрономічною обсерваторією. найвизначніша пам’ятка Паленке — чотири піраміди. найзнаменитіша — дев’ятиярусна, відома під назвою «Храм написів», стіни якої вкриті письменами майя, ба-гато з яких не розшифровані й досі. У святилищі храму в 1949 р. професор альберто рус-Луільє знайшов саркофаг. У ньому були залишки людини, прикрашені виробами з яшми та нефриту. іс-торики вважають, що це поховання Пакала — правителя майя у VII ст. н. е. Знахідка кам’яного саркофагу всередині «Храму написів» у Паленке породила гіпотезу про зв’язки майя з Давнім єгиптом. За 50 км від Мехіко знаходяться руїни міста-храму те-отиуакана («Місто Богів»). археологи вважають, що теотиуакан загинув у VII ст. н. е., напевно від ворожого нашестя тольтеків або чичимеків. а в V ст. це місто-держава було найбільшим центром всієї центральної америки. Воно займало площу 21 км2, і в ньо-му проживало більше 150 тисяч осіб. Учені вважають, що в його геометричному плані закодована карта зоряного неба. У ній фігу-рують планети, що європейцям стали відомі лише у ХіХ–ХХ ст. У центрі міста піднімаються піраміди Сонця (іі ст. н.е.) та Місяця

Туристично-рекреаційні райони і центри Латинської Америки 33

(і ст. н.е.). Піраміда Сонця — одна з найбільших пірамід світу (її висота становила 65 м, довжина сторони — 225 м). на вершині піраміди колись стояв храм. Піраміди з’єднані між собою так званою «Вулицею мертвих», що простяглася на 2,3 км точно з пів-ночі на південь. Уздовж неї розташовувались головні палаци та будинки. У наші дні теотиуакан являє собою величезний музей під відкритим небом. Занепад цивілізації майя відносять до Х ст. У Хіі ст. у долині Мехіко і на островах озера тескоко з’явилися ацтеки і заснували місто теночтитлан (сучасний Мехіко), в якому побудували піраміди та храми. Будучи грізними воїнами, вони поширили своє панування на центральну і Південну америку. найвищого розквіту цивілізація ацтеків досягла в часи правлін-ня Монтесуми іі (1503–1519 рр.). ацтекська культура увібрала в себе багато елементів попередніх цивілізацій — майя, тольте-ків. У XVI ст., до приходу іспанців, тут вже існували професії гончарів, зброярів, будівельників. ацтеки поклонялись багатьом богам, але головними були три боги: кецалькоатль, тескатліпока та Уїциліпочтлі, якому приносились людські жертви.

на території Перу знаходиться найбільша у світі «картинна галерея» під відкритим небом. на високогірському плато наска знаходиться пустеля Пампа колорада, в якій вражають археологів, географів, уфологів «малюнки наска». контури «малюнків» через їхні розміри добре видно лише з висоти пташиного польоту. тут є зображення мавпи (55 м завдовжки), пелікана (285 м), павука (46 м), колібрі (50 м), собаки, кита, кондора і якихось загадкових істот — загалом декілька сотень малюнків. Відомо, що ці «карти-ни» створено між 900 р. до н. е. і 600 р. н. е. найбільшим у світі спеціалістом з проблеми наска стала німецький учений-математик Марія райхе, яка з 1946 року вивчала велетенські зображення у пустелі. Як встановила райхе, малюнки були виготовлені досить простим способом: на жовтуватій землі лініями був викладений тонкий шар темних каменів. а от щодо того, хто і навіщо їх створював, одностайної думки у вчених і досі немає. Перуанські малюнки вважаються одним із чудес світу. Ще одне диво, що зна-ходиться на території Перу — Мачу-Пікчу. археологи вважають, що Мачу-Пікчу був високогірською резиденцією, побудованою пра-вителем інків Пачакутеком у середині XV ст. Місто проіснувало не більше століття — до вторгнення іспанців на територію його імперії. У 1532 р. поселення було раптово покинуте.

наприкінці лютого – на початку березня в Бразілії у ріо-де-жанейро проходить знаменитий карнавал. Починається він у суботу, а закінчується аж у середу, яку називають «попільною


середою». карнавал у Бразілію ще у XVII ст. принесли портуґаль-ці, які колонізували країну. але перший карнавальний бал, де всі танцювали в костюмах і масках, відбувся у 1840 р. Перший офіційний карнавальний парад пройшов у 1935 р. на площі Оди-надцятого червня. Лише з 1963 р. на карнавал почали продавати квитки, для чого встановили трибуни для глядачів на проспекті Президента.

В Еквадорі на висоті 2483 м за 15 км від столиці країни кіто знаходиться центр Світу. це маленьке містечко Мітта-дель-Мундо (з ісп. — «центр світу»), в центральній частині якого стоїть величезний монумент, прикрашений макетом земної кулі. Місто перетинає жовта лінія, яка уособлює екватор. тут багато кафе, ресторанів, кіосків з сувенірами. є навіть маленька церква, яка приваблює закоханих, що бажають обвінчатися, стоячи при цьому в різних півкулях.

Чілі вважається країною, в небі над якою частіше, ніж над іншими країнами, спостерігають нЛО на будь-який смак. Саме Чілі належить знаменитий острів Пасхи (рапа-нуї). Головною осо-бливістю цього острова є величезні кам’яні фігури, що стоять на березі тихого океану. їхні погляди спрямовані в бік суші, немов вони прагнуть захистити жителів селища від суворої морської стихії. Багато з них сягає висоти 6 м і важить до 20 т. У них великі голови з важким виступаючим підборіддям, довгі вуха і зовсім немає ніг. Всього було зроблено 997 фігур; у наші дні залишилося лише 394 величезні статуї. Стоять фігури на вели-чезних плитах, а в деяких на головах — «шапки», зафарбовані в червоний колір. раніше статуї острова Пасхи були зрячими — в їхні очі були вставлені білі корали.

туристично-рекреаційні райони і центри австралії та океаніїтуризм у регіоні є не тільки одним із джерел іноземної валю-

ти, а й важливою галуззю економіки. австралія, Фіджі, тонґа, нова каледонія, Вануату, Західне Самоа, Острови кука отримують від нього 20–30 % іноземної валюти.

В Австралію щорічно з туристичною метою приїжджають 3,3 млн іноземців, у нову Зеландію — 1,3 млн, у країни Океа-нії — майже 500 тис. регіон приваблює можливостями відпочин-ку біля моря й у горах, унікальністю та екзотичністю природи. також сприяє цьому добре розвинута туристична інфраструкту-ра, відмінний сервіс в австралії та новій Зеландії. туристич-на індустрія забезпечує роботою 400 тисяч громадян австралії і приносить 5,7 млрд доларів доходу. П’ятий континент відвідують

Туристично-рекреаційні райони і центри Австралії та Океанії 35

американські туристи (17 %), туристи з Великої Британії (12 %), Японії (10 %). найатрактивнішими районами для туристів є нова Південна Валія, що славиться Сніжними горами, де проводять-ся міжнародні змагання із зимових видів спорту; Вікторія з ен-демічною флорою та фауною, мальовничими горами Дандепонґ; квінсленд із Великим Бар’єрним рифом з незліченною кількістю коралових островів; Південна та Західна австралія; Сідней як найбільше місто країни, де є велика кількість музеїв — Музей австралії, національний морський музей, Художня галерея но-вого Південного Уельсу, Музей прикладного мистецтва та науки. Сіднейський оперний театр є однією з видатних архітектурних споруд ХХ ст. Обриси знаменитого Оперного театру в Сіднеї ви-кликають різні асоціації: парусник, що відпливає в якусь казкову країну; чайки, що сіли на воду; фантастичний лебідь, що зібрався злетіти; величезні вуха, що прислухаються до співу моря тощо. театр збудований на скелястому мисі Беннелонґ-Пойнт, де знахо-дився форт Макуорі, за проектом датчанина йорна Уотцона, який запропонував відмовитися від стін і поставити на циклопічний подіум ряд віялоподібних дахів. Працюючи над проектом, він спостерігав за парусами яхт у сіднейському порту, і це надихнуло його на незвичну ідею.

В австралії створено багато зоо-, дендро- та аквапарків, оскіль-ки в країні дуже своєрідний рослинний (евкаліпти, деревоподіб-ні папороті тощо) і тваринний світ (сумчасті, коали, качкодзьоб тощо), багато ендеміків. Більшість туристів виявляє підвищений інтерес до побуту і мистецтва австралійських аборигенів. При-пливу туристів до австралії сприяють традиційні міжнародні яр-марки у Сіднеї, щорічний фестиваль мистецтв, гонки «Формули-1» в аделаїді, кінні та водні змагання, відкритий чемпіонат австралії з тенісу, який входить до серії «Великого шолома» у Мельбурні. розвинена інфраструктура створює умови для проведення в ав-стралії різноманітних спортивних змагань. У 2000 році Сідней зустрічав гостей літніх Олімпійських ігор. Близько 2 млн турис-тів щорічно приймають готелі та курорти Південного квінслен-да, побудо вані на 50-кілометровій смузі Золотого берега. Основні курортні міста австралії розташовані на східному узбережжі: таунсвілл, туеумба і найпопулярніший — Золотий берег, відо-мий морським парком з акулами й дельфінами, казино, чудовими умовами для серфінгу. В австралійських альпах розміщені гір-ськокліматичні курорти та добре обладнані центри зимових видів спорту. австралійці можуть запропонувати туристам усе, що вони забажають: безлюдні піщані пляжі, пустелі, непролазні джунглі,


унікальний тваринний світ, сучасні міста, фешенебельне обслу-говування. До списку спадщини ЮнеСкО в австралії занесено: національні парки какаду, Ует-тропікс, Хайфіш-Бей, о. Фрейзер, вологий ліс квінсленда, архіпелаг Лорд-Гау, озерна округа Віллан-дра, незаймані ліси тасманії, печери наракурта, Улуру і Великий Бар’єрний риф, острови Херд, Макдональд та ін. У самому серці материка, у пустелі, знаходиться священне місце аборигенів — найбільша у світі кам’яна брила — айрес-рок. Протягом дня вона декілька разів змінює свій бурий колір: на світанку вона майже чорна, уранці — багряно-коричнева, вдень — помаранчева, над-вечір — яскраво-червона. цей камінь можна обійти за дві години, бо його довжина — 2,4 км, ширина — 1,6 км, а висота — 384 м. аборигени ніколи не піднімаються на вершину Улуру, вважаючи це святотатством, бо за їхніми віруваннями, ця гора є «дверима» між нашим і потойбічним світом.

Яскрава і різноманітна природа Нової Зеландії (мальовничі гірські та рівнинні пейзажі, численні водоспади на річках, гір-ські озера, льодовики, вулкани, гейзери, тепле море з багатою фауною), своєрідна культура аборигенів-маорі, а також розга-лужена інфраструктура забезпечили значний розвиток її турис-тичної сфери. У країні створені національний парк тонгариро і комплекс національних парків те-Вахіпоунаму (займає 10 % площі країни). У північно-східній частині Північного острова країни, є місце, яке маорі називають таківа-Ваїарікі — «країна гарячої води». це царство гейзерів, гарячих джерел і фумаролів (тріщин та отворів у землі, через які виходить пара). найціка-віше з цих див природи — гейзер Леді нокс, який щодня ви-вергається точно о 10.15 ранку. Утім, він вивергається не сам, а коли його безцеремонно будять: кожного ранку в гейзер за-сипають кілограм соди, за хвилину він починає пінитись і ви-кидає на висоту 20-ти метрів фонтан гарячої води. Виверження триває лише 10–15 хвилин, після чого гейзер заспокоюється до наступного ранку.

Серед островів Океанії особливо виділяється острів Таїті (пляжі, розкішний ботанічний сад, музей Поля Гогена).

До Західного Самоа, щоб провести решту життя у тиші та спокої, приїхав знаменитий англійський письменник ХіХ ст. ро-берт Луїс Стівенсон, автор роману «Острів скарбів». У передмісті апії — Валлімі — до цього часу збереглася садиба, де він жив, а поза садибою можна побачити надгробну плиту, на якій висіче-но слова відомого письменника: «Дім моряка в морі, а мисливця дім — у пагорбах».

Туристично-рекреаційні райони і центри Австралії та Океанії 37

Федеративні Штати Мікронезії відвідують щорічно близько 25 тис. осіб. тут поряд із чудовими пляжами та природою є іде-альні умови для підводного плавання. З огляду на те, що види-мість тут може перевищувати 30 м (іноді дно проглядається до глибини 60 м), а середня температура води становить +26° С або й +29 °С, то це мрія любителів дайвінгу. За опитуванням читачів одного з кращих у світі журналів для дайверів «родайлз скуба дайвінг», що пірнали у різних куточках Світового океану, острів Чуук належить до трьох найпривабливіших місць для підводно-го плавання. Поряд з цим островом є «підводний музей» — на дні спочивають кораблі японського військового флоту, потоплені американцями під час Другої світової війни.

Острів Фіджі й архіпелаг Вануату є широко відомими ра-йонами дайвінг-туризму. на о. Фіджі знаходиться дайв-центр ж.-М. кусто, який організовує навчальні курси для аквалангістів-початківців, пропонує спеціалізовані тури екологічного напряму, проводить заняття з підводної відео- і фотозйомки. Природу Ва-нуату часто називають «екзотичною»: тут чиста вода, надзвичай-не розмаїття флори та фауни, гірські вершини, що димляться, незаймані ліси, а ще коралові рифи. У країні налічується понад 60 вулканів, з яких десяток є діючими. на Вануату дайвінг роз-винутий весь рік. кришталево чисті води архіпелагу (видимість 20–30 м), багатий рослинний і тваринний світ приваблюють аква-лангістів зі всього світу. але більшість досвідчених аквалангістів приїжджають на Вануату для занурень на затонулі кораблі часів Другої світової війни.

38� Розділ VI. Туристичні ресурси України та своєї області

РоЗділ VI. туРистичні РесуРси укРаїни та своєї області

нормативно-правове забезпечення туризму в україніУ 1997 р. Україну затверджено дійсним членом Всесвітньої

туристичної організації, а у вересні 1999 р. на 13-й Генеральній асамблеї ЮнВтО у м. Сантьяґо (Чілі) обрано до керівного органу ЮнВтО — Виконавчої ради.

Україна підписала двосторонні міжурядові угоди про розвиток туризму та співробітництво в галузях торгівлі, науки і технологій, культури, освіти, захисту навколишнього середовища більш, ніж з тридцятьма країнами світу. Україна ратифікувала 22 багато-сторонні угоди для регулювання питань, пов’язаних з розвитком туризму. Головна мета всіх цих угод — узгодження української на-ціональної законодавчої системи з міжнародними стандартами.

краєзнавчо-туристичну діяльність в Україні забезпечує відпо-відна нормативно-правова база. нормативно-правова база турис-тичної діяльності регулюється як спеціальним, так і загальним законодавством. Основою законодавчої бази розвитку туризму в Україні є:

конституція України; 8Закон України «Про туризм» ( 8 15.09.1995 р.);Закон України «Про внесення змін до Закону України 8«Про туризм» (18.11.2003 за № 1282-IV);Закон України «Про курорти» ( 8 05.10.2000 р. за № 2026-ІІІ);національна програма розвитку туризму до 2005 року; 8«Державна програма розвитку туризму в Україні на 82002–2010 рр.» (постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2002 р.);Указ Президента України від 10.08.1999 р. «Про основ- 8ні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 р.» (№ 973/99);Указ Президента України «Про заходи щодо розвитку ту- 8ризму і курортів в Україні» від 21.02.2007 р.;Постанова кабінету Міністрів України від 29.04.2002 р. за 8№ 583 «Про затвердження державної програми розвитку туризму на 2002–2010 рр.»;

Нормативно-правове забезпечення туризму в Україні 39

Закон України «Про природно-заповідний фонд України» 8(16.06.1992 р.);«Правила проведення спортивних походів». 8

До спеціального законодавства відносять Закон України «Про туризм», Закон України «Про курорти». У Законі «Про ту-ризм» зазначено: «Держава проголошує туризм одним з пріори-тетних напрямів розвитку національної культури та економіки і створює сприятливі умови для туристичної діяльності». Закон України «Про туризм» визначає загальні правові, організацій-ні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закрі-плених конституцією України (254 к/96-Вр) прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров’я, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей. Він встанов-лює засади раціонального використання туристичних ресурсів та регулює відносини, пов’язані з організацією і здійсненням туризму на території України. Закон України «Про туризм» став правовою основою для розробки цілого комплексу галузевих нормативно-інструктивних документів, що регламентують конкретні аспекти туристичної діяльності.

До загального законодавства, крім конституції України, ци-вільного та Господарського кодексів України, належать Закони України «Про захист прав споживачів», «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України», «Про державний кордон України», «Про порядок здійснення розрахунків в інозем-ній валюті», «Про страхування», «Про правовий статус іноземців», «Про підприємства в Україні» тощо. Майнові відносини у галузі туризму регулюються цивільним та Господарським кодексами України з урахуванням положень, встановлених Законом України «Про туризм» та Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм».

Система управління туризмом включає державні та громадські організації. При Верховній раді України працює комітет Верхов ної ради з молодіжної політики, спорту і туризму. Для координації діяльності міністерств і відомств України в галузі туризму ство-рена національна рада з туризму. Головними завданнями на-ціональної ради з туризму є: координація діяльності міністерств і відомств, діяльність яких пов’язана із реалізацією державної політики в галузі туризму як одного з пріоритетних напрямів роз-витку національної культури та економіки; розроблення заходів щодо захисту інтересів держави в галузі туризму.


З метою підтримки інтересів комерційного туризму (вивчен-ня потреб, маркетингові дослідження) була сформована асоці-ація комерційних туристичних організацій. Членами асоціації є 157 фірм. асоціація сільського туризму займається просуванням і рекламою усіх форм сільського туризму. У 1998 році створено громадську організацію — туристичну асоціацію України, яка бере участь у вирішенні питань розвитку туризму, поліпшення обслуговування туристів, захисту інтересів своїх членів.

на обласному рівні Міністерство культури і туризму підтри-мує своє представництво через власні туристичні агентства (бюро). агентства сьогодні є незалежними й відповідають за розвиток та продаж своїх послуг.

рішення органу державної виконавчої влади в галузі туризму, що регулюють питання туризму та видані в межах його повно-важень, є обов’язковими для міністерств та відомств, місцевих органів державної виконавчої влади, суб’єктів підприємництва незалежно від форм власності, туристів.

туристично-рекреаційні ресурси україниУ Статті 3 Закону України «Про туризм» зазначено: «турис-

тичними ресурсами України є пропоновані або такі, що можуть пропонуватися, туристичні пропозиції на основі та з використан-ням об’єктів державної, комунальної чи приватної власності.

напрями освоєння і розвитку туристичних ресурсів України визначаються органами державної влади, органами місцевого са-моврядування відповідно до програм розвитку туризму.

класифікація та оцінка туристичних ресурсів України, режим їх охорони, порядок використання з обліком гранично припусти-мих навантажень на об’єкти культурної спадщини та довкілля, порядок збереження цілісності туристичних ресурсів України, заходи для їх відновлення визначаються відповідно до закону.»

Україна володіє багатими природними, культурно-історичними та національно-етнографічними ресурсами. Природні туристич-ні ресурси — це природні та природно-антропогенні ландшафти, об’єкти та явища живої і неживої природи, що мають комфортні властивості для туристичної діяльності, які можна використати для її організації протягом певного часу. Україна має надзвичайно багаті та різноманітні природні туристичні ресурси: кліматичні, водні, орографічні, приморсько-пляжні, біотичні, ландшафтні, бальнеологічні, фітолікувальні, спелеологічні тощо.

кліматичні ресурси — важлива умова розвитку рекреацій-ного господарства. Україна належить до країн зі сприятливими

Туристично-рекреаційні ресурси України 41

кліматичними умовами особливо для літніх видів рекреації. три-валість періоду для їх інтенсивного розвитку в середньому колива-ється від 105 днів на півночі до 180 на Південному березі криму (тобто від другої половини весни до початку осені). купальний се-зон на більшості території не перевищує 80 днів, а в Причорномор’ї і на Південному березі криму він триває 120 днів і більше.

тривалість сприятливого періоду для зимових видів рекреації (лижні, санні, ковзанярські види спорту) становить 25–40 днів на півдні і значно більше — на півночі та північному сході.

Для України характерні переважно рівнинні території з неве-ликими висотами. Гірськорекреаційні ресурси України зосереджені в карпатах і кримських горах, що є унікальними для рекреаційно-го освоєння природними комплексами, які використовуються для розвитку відпочинкового, кінного, гірськолижного, пізнавального, екологічного туризму. карпати — це середньовисотні гори з воло-гим теплим кліматом, значною лісистістю, сприятливим перепа-дом висот для організації гірськолижних спусків, лижних полів. Гірські долини, захищені хребтами, характеризуються благодат-ним мікрокліматом для розвитку кліматичних курортів (Яремча, Ворохта, космач, рахів, Вижниця). Для зимових видів відпочин-ку найсприятливіші умови на гірських масивах Полонинського, Верховинського та Чорногорського хребтів Українських карпат, де період занять гірськолижним спортом триває 90–100 днів. рекреа-ційні ресурси карпат оцінюються як найперспективніші для від-починку та лікування впродовж року. У кримських горах менше сприятливих умов для відпочинку. та невисока лісистість, круті оголені схили приваблюють скелелазів та любителів екстремаль-ного відпочинку. За екзотичністю кримські гори не поступаються карпатам. крим багатий на унікальні пам’ятки, які мають пізна-вальну і наукову цінність: вулканічний масив карадаг, ущелина Ханхал з водоспадом Джур-Джур, Ялтинський водоспад, ущели-на Ун-кош, інтрузивний масив аю-Даг, зарості реліктової сосни Станкевича біля Судака і мису айя. найбільшою різноманітністю і багатством рекреаційних ресурсів характеризується Південний берег криму.

Україна відносно добре забезпечена водно-рекреаційними ре-сурсами. країна має розвинену річкову сітку. найбільшими річ-ками України є: Дніпро, Дністер, Дунай, Південний Буг, Сівер-ський Донець, Західний Буг, Прип’ять, Десна, Ворскла, Оріль, Черемош, Прут, Стрий. на річках карпат і кримських гір часто трапляються пороги і водоспади, які є туристичними атракціями. найвідоміші з карпатських водоспадів: Гук (у підніжжі Говерли),


Манявський (на р. Манявці), Шипіт (на р. Шипіт), Яремчанський (Яремча); найгарніші кримські: Учан-Су та Джур-Джур. Озера України можна згрупувати на Волинські, Придунайські, Чорно-морські (озера-лимани), кримські та Деснянські. найбільш відома група Шацьких озер (22 озера).

Україна багата на різноманітні мінеральні води. За експлуата-ційними запасами мінеральних вод виділяють ар крим, Закарпат-ську, Львівську, Хмельницьку, Вінницьку, Полтавську, Одеську та інші області, в межах яких діють такі загальновідомі курорти як трускавець, Моршин, Східниця, Шкло, немирів, Свалява, Шешори, Сатанів, Миргород, куяльник, євпаторія, Саки тощо. найбільшою бальнеологічною областю України є Передкарпаття. тут відомо понад 200 джерел і свердловин мінеральних вод. найвідомішою є трус-кавецька «нафтуся». У Закарпатті нараховується більше 600 дже-рел і свердловин мінеральних вод. на базі цінних лікувальних і лікувально-столових вод діє Шаянський санаторний комплекс. Важливим бальнеологічним регіоном є Поділля. тут розташова-но 10 родовищ і 16 ділянок мінеральних вод, функціонують такі курорти, як Хмільник (Вінницька обл.), Заліщики (тернопільська обл.). Чималі запаси мінеральних вод, зокрема хлоридних, виявлено у Дніпропетровській, Полтавській, київській та інших областях.

Лікувальні властивості грязей відомі в Україні з давніх часів. Відомими грязевими курортами є євпаторія, Хаджибей, Бердянськ.

Пляжні ресурси України зосереджені у приморських територіях Одеської, Херсонської, Донецької, Запорізької областей та у криму. рекреаційна цінність морського узбережжя визначається поєднан-ням сприятливих кліматичних умов та бальнеологічних і ланд-шафтних ресурсів. Для рекреації можна використовувати майже 1500 км морського берега. найвищу рекреаційну цінність має не-велика територія Південного берега криму з субтропічним серед-земноморським кліматом, захищена з півночі кримськими горами.

В Україні є кілька печер, що входять до переліку найбільших у світі, які за відповідного обладнання можна перетворити на ту-ристичні об’єкти міжнародного значення. Виділяють три райони їх розміщення: Подільсько-Буковинський (тернопільська, Хмель-ницька, Чернівецька, Львівська та івано-Франківська області), крим та карпати. У Подільсько-Буковинському районі відомо понад 130 печер карстового походження, п’ять з них — найбільші у світі: Оптимістична (180 км), Попелюшка (60 км), кришталева (22 км). Сумарна протяжність всіх печер цього району складає понад 412 км. У криму налічується більше 40 великих печер та 857 карстових порожнин різного розміру. найбільші з них: Мармурова (1,6 км),

Туристично-рекреаційні ресурси України 43

Солдатська (500 м), каскадна (400 м). карпатські печери розташовані у Закарпатській області в басейні річок Великої та Малої Уголь-ки. За своїми розмірами вони значно менші від печер Подільсько-Буковинського і кримського районів. найбільша з них — Друж-ба (270 м). Однією з найбільш вивчених в Україні є кришталева печера, яка має складну розгалужену систему лабіринтів. Стіни багатьох галерей та залів вкриті білосніжними та різнокольоро-вими кристалами вторинного гіпсу, що надає печері казкової кра-си. Головні галереї електрифіковані й обладнані для відвідування.

Загальна площа природних рекреаційних ландшафтів України становить близько 9,4 млн га (15,6 % території країни). Стійкий розвиток туризму залежить від нормування рекреаційного на-вантаження на природні комплекси.

Об’єктами туристичного інтересу є природні об’єкти, природно-кліматичні зони, визначні місця. В Україні під охороною держави перебуває понад 70 тисяч пам’яток історії та культури, серед них понад 12 тисяч є особливо цінними у туристичному плані, бо є зразками монументальних витворів мистецтва.

Пам’ятки архітектури в Україні розміщені нерівномірно. Основ-на їх частина знаходиться у західних областях України, а також в київській, Хмельницькій, Вінницькій, Чернігівській, Сумській областях та автономній республіці крим. Східні та південні області не такі багаті на історичні пам’ятки, що пов’язано з особливостями освоєння їх території (найстаріші пам’ятки датуються XVII ст.). най-більше архітектурно-історичних пам’яток у Львівській, київській та Чернігівській областях. найцінніші культурно-історичні пам’ятки — в київській, Львівській, тернопільській, Полтавській, Чернігівській областях, ар крим. В Україні збереглися пам’ятки, пов’язані з ко-лонізацією Причорномор’я стародавніми греками. це — руїни Хер-сонесу і Пантікапея в криму, Ольвії — в Миколаївській області.

найбільша кількість пам’яток архітектури припадає на міс-то Львів (понад 2500) та Львівську область. У Львові збереглися визначні пам’ятки Хіі та наступних століть. Особливо цінними є архітектурні ансамблі площі ринок (XV–XIX ст.), Вірменської (XIV–XIX ст.) та руської вулиць, які занесені до cписку Всесвітньої світової спадщини ЮнеСкО.

Другим щодо кількості пам’яток архітектури є місто київ (по-над 1500). Передусім це споруди часів київської русі (Хі ст.) — Зо-лоті ворота, Софіївський собор, Видубицький монастир, ансамбль києво-Печерської Лаври. ансамбль споруд Софіївського собору та києво-Печерської Лаври за рішенням ЮнеСкО внесено до списку світової культурної спадщини.


кам’янець-Подільський — місто-заповідник, що за кількістю пам’яток архітектури (понад 150) посідає третє місце в Україні. Особливо цінними є Стара фортеця (Хі–XVIII ст.), церкви, косте-ли, житлові споруди.

Складовою частиною туристичних ресурсів є гомогенні ресур-си — соціальні та природні об’єкти, явища, події, походження яких тісно пов’язане як з територією України, де вони розташо-вані або відбувалися, так і з територією зарубіжної країни, в ме-жах якої даний об’єкт, явище, подія виникли. В Україні є значна кількість таких об’єктів, деякі з них мають європейське та світове значення. це місця, пов’язані з життям, діяльністю або перебуван-ням в Україні французьких діячів культури, мистецтва, політи-ки — Оноре де Бальзака (Бердичів, корець), Д. рішельє, ж. Ля-бурб (Одеса), іспанця Хосе де рібаса (Одеса), угорця Ференца Ліста (київ), поляків а. Міцкевича (Львів), Я. Домбровського (житомир), В. Василевської (київ), англійців У. Черчілля (Ялта), Д. Говарда (Херсон), італійця В. растреллі (київ), німців П. целана (Чернівці), Х. Стівена (Ялта), чехів Я. Гашека (київ, рівне, Дубно, корець), й. Главки (Чернівці), О. Яроша, Я. налепки (Овруч), американців т. Драйзера (київ), т. рузвельта (Ялта), Д. Хьюза (Донецьк), турка назима Хікмета (київ), шведа Майка йоґансена (Полтава, Харків), норвежців Ф. нансена (Харків), т. Хейєрдала (київ) та інших. Відвідують українські та іноземні туристи військовий меморіал, присвячений британцям, що загинули під час кримської війни 1853–1856 рр. (Севастополь), поховання шведів на полі Полтавської битви (Полтава), місця розстрілу польських громадян (Биківня під києвом). на території Личаківського цвинтаря у Львові є декілька військових меморіалів. До найдавніших меморіальних поховань на Личакові можна віднести поховання учасників польського листо-падового повстання 1830–1831 рр. (47 поховань) та місце, де зна-йшли вічний спочинок учасники польського січневого повстання 1863–1864 рр. (понад 230 поховань). У першій половині ХХ ст. (1922–1939 рр.) на околиці, яку згодом приєднано як територію Личакова, збудовано польський пантеон, який тепер називають «Польські військові поховання 1918–1919 рр.»

туристичне районування україни та характеристика основних ...туристично-рекреаційних регіонівтуристичне районування України можна провести за такими

критеріями:адміністративне 8 (об’єкт відносять до адміністративного кордону області, району);

Туристичне районування України та характеристика основних ... 45

історичне 8 (об’єкт обмежують за історичними подіями, що відбувалися у цьому районі);за класифікацією Всесвітньої туристичної організації 8(обсяг туристичних поїздок, темпи збільшення кількості відвідувачів).

єдина схема туристичного районування України на сьогод-ні ще не розроблена. Частина дослідників виокремлює чотири туристичних регіони: карпатський, Поліський, Дніпровський та азово-Чорноморський, які, в свою чергу, поділяються на 35 турис-тичних районів. інші виділяють сім регіонів: карпатський (захід-ний), Волинсько-тернопільський (північно-західний або поліський), житомирсько-Вінницький (буферний), київський (центральний), Харківський (північно-східний), Дніпровсько-Донецький (південно-східний), Причорноморський (південний). Ще інші дослідники схильні об’єднувати три приморські райони в один кримсько-Одесько-азовський туристичний регіон, а також виділяють кар-патський туристичний район. Основою туристичного районування є рекреаційне районування, тобто поділ території на окремі так-сономічні одиниці, що відрізняються туристичною спеціалізацією, структурою рекреаційних ресурсів і напрямом їх освоєння.

У географічній енциклопедії України наводяться дві схеми поділу території країни на чотири рекреаційні регіони (азово-Чорноморський, Дніпровсько-Дністровський, карпатський, крим-ський) і вісім рекреаційних районів (євпаторійський, Донецький, Одеський, Приазовський, Придніпровський, Придністровський, Феодосійський, Ялтинський).

туристичні (рекреаційні) регіони України:кримський; 8азово-Чорноморський (Донецька, Запорізька, Миколаїв- 8ська, Одеська, Херсонська області);карпатський (Закарпатська, івано-Франківська, Львівська, 8Чернівецька області);Дніпровсько-Дністровський або центральноукраїнський 8(Вінницька, Волинська, житомирська, київська, кіро-воградська, Полтавська, Чернівецька, Дніпропетровська, Чернігівська області).

До районів зростаючого туристичного попиту належать: По-дільський, Галицько-Волинський, Чернігівський, Полтавський, Північно-Східний.

Кримський рекреаційний регіон — найпопулярніший сана-торно-курортний та оздоровлювальний регіон України. туристично-рекреаційні ресурси криму — це надзвичайно сприятливі


кліматичні умови (м’який середземноморський клімат Південно-го берега криму є визначальним чинником популярності даного регіону), мальовничі ландшафти, тепле море з піщаними і галько-вими пляжами, тривалий купальний сезон (понад 4 місяці), дже-рела мінеральних вод і лікувальні грязі солоних озер. Структура курортно-рекреаційної мережі криму на 30 % складається з ліку-вальних закладів і на 70 % — із закладів відпочинку. У криму функціонує понад 700 лікувально-оздоровлювальних закладів. рекреаційні ресурси регіону ефективні при лікуванні захворю-вань дихальних шляхів, легенів, серцево-судинної системи, опорно-рухового апарату, функціональних порушень нервової системи.

кримський рекреаційний регіон включає євпаторійський, Фео-досійський, Ялтинський рекреаційні райони. найпопулярнішими курортами на заході криму є євпаторія, Саки, на півдні — Ялта, алушта, Гурзуф. Основними туристичними центрами регіону є Се-вастополь, керч, Феодосія, Судак.

У криму 141 територія і об’єкт природно-заповідного фонду (загальна площа — 70 тис. га), в тому числі карадазький, крим-ський, «Мис Мартьян», Ялтинський гірсько-лісовий заповідники, 13 пам’яток природи (Бельбекський каньйон, кішка, Демерджі, карабі-яйлинська улоговина, караул-Оба, кизил-коба, Мангуп-кале та ін.), нікітський ботанічний сад, 22 парки. У числі парків, що належать до пам’яток садово-паркового мистецтва — алупкінський, Гурзуфський, караванський, кучук-Ламбатський, Лівадійський, Массандрівський, Меласький, Місхорський, Фороський, Харакський.

Азово-Чорноморський регіон — є відомим в Україні регіоном. Популярністю у ньому користуються такі райони: кароліно-Богаз, Чорноморка, Шабо, а також Скадовськ, коблево, Сергіївка, що простяглися смугою завширшки 1–3 км уздовж Чорного моря. Приваблюють відпочивальників також лимани і джерела мінераль-них вод, розташовані на відстані 15–20 км від узбережжя Чорного моря. найціннішими рекреаційними ресурсами регіону є помірний континентальний клімат, тепле море, піщані пляжі, лікувальні грязі та мінеральні води. Численні лимани, мілководні затоки (тендрівська, Джарилгацька) створюють сприятливий мікроклі-мат і доступні для масового відпочинку дітей. найбільші запаси лікувальних грязей зосереджені у куяльницькому, Буджацькому, Хаджибейському і тилігульському лиманах та в Грязевому озері. Мінеральні води залягають у Причорноморському артезіансько-му басейні (Очаків, коблево, Одеса, кароліно-Бугаз, татарбуна-ри). розвивається у цьому регіоні й пізнавальний туризм. цьому сприяють морські круїзи, розгалужена мережа залізничних та

Туристичне районування України та характеристика основних ... 47

автомобільних доріг. Відомими туристичними центрами є Одеса, Миколаїв, Херсон, Білгород-Дністровський.

Серед морських курортних місцевостей виділяється район Бердянського узбережжя азовського моря, що займає територію від Федотової коси до східного кордону України. Великою попу-лярністю тут користуються відомі кліматичні та грязеві курорти Бердянська та Маріуполя. Джерела мінеральних вод і лікувальні грязі зосереджені в морських лиманах (Молочний та Утлюцький), озерах (Велике і красне поблизу Бердянська) і затоках. клімат цього рекреаційного району перехідний від морського до континен-тального, купальний сезон триває з травня по жовтень. Перспек-тиви цього району залежать від екологічного стану приморських міст та акваторії азовського моря.

Включає Одеський і Приазовський рекреаційні райони.Карпатський рекреаційний регіон є сприятливим для сана-

торно-курортного лікування, оздоровлювального туризму та відпо-чинку. У його межах зосереджена третина рекреаційного потенціа-лу України. тут налічується близько 800 джерел мінеральної води практично всіх бальнеологічних типів. Лікувальні торфогрязі, прикарпатський озокерит та сприятливі умови для кліматоліку-вання дають можливість розвивати мережу бальнеологічних та кліматичних курортів, пансіонатів, будинків і баз відпочинку, туристичних закладів.

У даному регіоні можна виділити три райони: Передкарпат-ський і Закарпатський курортно-оздоровлювальні та Гірсько-карпатський туристсько-оздоровлювальний. У карпатах є великі природно-ресурсні можливості для організації і розвитку зимових видів відпочинку, зокрема гірськолижного. Сьогодні у регіоні осво-єно до 30 гірськолижних трас.

карпатський регіон має значні пізнавальні ресурси, зокрема в Ужгороді, Мукачеві, Львові, Самборі, Дрогобичі. із адміністра-тивних районів значні рекреаційні ресурси мають Сколівський та Дрогобицький райони Львівської області, косовський район івано-Франківської області, Мукачівський район Закарпатської області. найпопулярнішим курортом є трускавець. на кліматолікуванні спеціалізуються курорти в Яремчі, Ворохті, косовому. У карпатах розміщено 53 туристські бази, готелі, кемпінги, а також кілька десятків гірськолижних підйомників.

Дніпровсько-Дністровський, або Центральноукраїнський, рекреаційний регіон займає більшу частину України і включає Придніпровський, Донецький, Подільський, Придністровський та Поліський рекреаційні райони. Основними рекреаційними


ресурсами цієї зони є помірний континентальний клімат, густа річкова сітка, чимало водосховищ, а також грязі і мінеральні води. річки Дніпро, Дністер, Сіверський Донець є стержнем даного рекреаційного регіону.

Проблемою Дніпровсько-Дністровського рекреаційного регіону є охорона русла Дніпра від радіонуклідів Чорнобиля та стічних вод промислових гігантів центральної та східної частин України.

У Поліському рекреаційному районі налічується до 30 прісно-водних озер. Серед Шацьких озер наймальовничішими є Світязь, Пулемецьке, Люцимир, Пісочне, Острв’янське, Перемут. їх чиста вода, здебільшого піщані береги, теплий м’який клімат — все це створює винятково сприятливі умови для відпочинку. Велику цінність, крім водокліматичних, мають і лісові ресурси району. Поліський район характеризується великими лісовими масивами з переважанням сосни, значними площами лук і боліт. Значну частину району займає Шацький національний парк (майже 20 % його площі припадає на озера).

Частина Поліського рекреаційного району сьогодні фактично закрита для масового відпочинку та оздоровлення через шкідли-вий вплив Чорнобиля.

Донецький рекреаційний район виділяється групою озер (Со-лоний Лиман, Банне, ріпне, Сліпне, Вейсове, Червонооскільське водосховище), які створюють сприятливі умови для розвитку вод-них видів туризму.

Одним із пізнавальних видів туризму центральноукраїнського рекреаційного регіону є відвідування місць, пов’язаних з життям та творчістю видатних людей: тараса Шевченка на Черкащині, Миколи Гоголя на Полтавщині, Лесі Українки на житомирщині та Волині.

Включає Донецький, Придніпровський і Придністровський рекреаційні райони.

туристичні ресурси карпатського регіону*В Україні є три регіони, природні умови яких можуть за-

довольнити потреби туристів у рекреаційних послугах. це При-чорноморський, кримський та карпатський регіони. Проте кар-патський здатен задовольнити не лише рекреаційні, а й широкі пізнавальні інтереси відпочиваючих. Він належить до найбагат-ших в Україні регіонів за кількістю пам’яток історії та культури (на території його областей під охороною держави знаходиться

* Опис туристичних ресурсів свого краю вчитель може розробити самостійно. Для прикладу наводиться матеріал з карпатського регіону.

Туристичні ресурси Карпатського регіону 49

близько 6 тисяч пам’яток архітектури іХ–ХХ ст.). Освоєння в пов-ній мірі туристичного потенціалу карпатського регіону є одним з пріоритетних напрямів його розвитку. Природно-ресурсний та історико-культурний потенціал регіону в поєднанні з вигідним географічним положенням сприяє розвитку системи санаторно-курортного лікування, туризму й відпочинку, орієнтованої як на вітчизняного споживача, так і на зарубіжних туристів.

карпатський регіон розташований у центрі європи, через нього проходять різноманітні транспортні магістралі, що забезпечують доступ до нього туристів з багатьох країн європи та світу. регіон розташований у західній частині України, займає площу близько 57 тис. км2 і охоплює Львівську, івано-Франківську, Чернівецьку та Закарпатську області. карпати мають потужний і різноманітний потенціал для розвитку різних видів туризму. За підрахунками фахівців, упродовж року Українські карпати можуть приймати близько 8 млн туристів і відпочиваючих, до 12 млн екскурсантів і туристів вихідного дня. Зараз у регіоні є понад 500 рекреаційних об’єктів загальною місткістю більш як 82 тис. місць.

Лікувальні мінеральні води усіх відомих типів, а також значні запаси лікувальних грязей та озокериту, є природною основою для розвитку санаторно-курортного господарства. Природа гір у бага-тьох місцях зберегла первісний стан і приваблює відпочиваючих своїми мальовничими ландшафтами: бурхливі ріки, красиві озе-ра, сонячні полонини, пологі гірські схили. карпати поєднують красу гірського та лісового районів. Українські карпати — це світ букових і смерекових лісів. на схилах гір збереглися осередки первинних букових лісів. Взагалі рослинний світ Українських карпат унікальний цінними ендемічними рослинами: смородина карпатська, верба китайбеля, бородник Прейса, мінуарція Заріч-ного, аконіт жакена, медуниця Філярського та ін. рослинний світ карпат має багато видів трав, які використовуються для лікування у народній і традиційній медицині.

З Українських карпат течуть річки Прут, тиса та Дністер. на р. Прут є багато невеликих островів, а біля міста Яремче — водоспад. Великих озер у карпатах немає. Збереглися карові озе-ра: Бребенескул, Верхнє, несамовите, Вороженька, апшинець та ін. найбільше з карпатських озер — Синевир, що знаходиться в басейні р. тересва на висоті 987 м над рівнем моря. Українські карпати є найбагатшим на мінеральні води регіоном. найбільш поширеними є мінеральні води, лікувальна дія яких визначається наявністю в них вуглекислоти, брому, йоду, заліза, миш’яку, ра-дону тощо. Широко поширені й мінеральні води без специфічних


компонентів. Води цього класу відомі в Мукачівському, тячівсько-му, Хустському районах Закарпаття, в Самбірському, Сколівському і Старосамбірському районах Львівської області, Вижницькому, Путильському, Сторожинецькому районах Чернівецької області, в гірських і передгірських районах івано-Франківської області. на території Українських карпат функціонують 58 санаторіїв та 17 пансіонатів на 24 тис. місць, 10 будинків відпочинку (2,5 тис. місць), 68 санаторіїв-профілакторіїв, 118 баз відпочинку, 115 оздо-ровчих таборів для дітей, 53 туристичні бази. найвідоміші ку-рортні місцевості — Східниця, трускавець, Моршин, Лелечин, Гірська тиса. До рекреаційних ресурсів регіону відносять також озокерит та лікувальні грязі. Бориславське родовище озокери-ту — найбільше в Україні. Щорічно в Бориславському родовищі (Львівська область) добувається близько 700 т медичного озоке-риту. ресурсами грязелікування є торф’яні грязі немирівського, Великолюбінського, Моршинського родовищ, родовища Шкло на Львівщині та Черче в івано-Франківській області.

Українські карпати не мають конкурентів у нашій країні у розвитку гірськолижних курортів. Можливість гірськолижного освоєння території карпатського регіону забезпечується довжиною, крутизною та конфігурацією схилів Сколівських Бескидів, Полонин-ського і Водороздільного хребтів. Зараз освоєно понад 10 гірсько-лижних зон: Славське, Воловець, Яблониця, Ворохта, Ясиня, рахів та ін. тут розміщено близько 30 підйомників та канатних доріг.

Пішохідні походи у карпатах можуть здійснюватися з травня до жовтня. найцікавіші маршрути проходять по хребтах Горгани, Чорногора та Свідовець. Метою пішохідних туристичних походів у карпатах є вихід на ту або іншу вершину, з якої відкриваються мальовничі краєвиди.

У регіоні багато історичних пам’ятних місць, пов’язаних з виз-вольною боротьбою українського народу, з життям видатних лю-дей; меморіальних знаків та монументів, пам’ятників архітекту-ри (фортець, замків). У приміщеннях деяких замків (Олеського, Ужгородського, Мукачівського) діють картинні галереї, краєзнав-чі музеї. найбільше історико-культурних рекреаційних ресурсів у Сколівському, Дрогобицькому та Старо-Самбірському районах Львівської області, косівському районі івано-Франківської області, Мукачівському районі Закарпатської області. Багато міст у регіоні належать до високоатрактивних: Львів, Самбір, жовква, Ужгород, Мукачево, косів, Хотин, Чернівці.

У регіоні знаходяться археологічні пам’ятки різних епох: трипільські поселення на Дністрі, давньослов’янські городища


у Стільсько, Пліснеську, Звенигороді, рухотині; залишки стародав-нього Галича, руїни скельних фортець в Уричі, розгірче, Бубнищі. З карпатським регіоном пов’язані життя та діяльність Данила Галицького, Ярослава Осмомисла, івана Вишенського, Маркіяна Шашкевича, івана Франка, Якова Головацького, Модеста Менцин-ського, Соломії крушельницької, Ольги кобилянської та ін.

Дерев’яна архітектура карпатського регіону XIV–XIX ст. здо-була світову славу. жителі регіону зберегли звичаї й обряди, фоль-клор, існують й розвиваються народні промисли.

Серед найдоступніших і привабливих видів відпочинку в Укра-їнських карпатах є сільський (зелений) туризм. Ще досі тривають дискусії про зміст таких понять, як «сільський туризм» і «агро-туризм». Згідно зі словником з подорожей, туризму та гостинності британця С. Медліка (1993), сільський туризм (rural tourism) — відпочинковий вид туризму, сконцентрований на сільських тери-торіях. Він передбачає розвиток туристичних шляхів, місць для відпочинку, сільськогосподарських і народних музеїв, а також центрів з обслуговування туристів з провідниками та екскурсо-водами. Поняття «сільський туризм» часто ототожнюють з «агро-туризмом», але «сільський туризм» значно ширше. агротуризм (farm tourism) — відпочинковий туризм, що передбачає викорис-тання сільського (фермерського) господарства. агротуризм може проявлятись у різних формах, але завжди включає винаймання помешкання. розрізняють дві базові форми агротуризму: винай-мання помешкання з обслуговуванням безпосередньо в межах дворогосподарства або розміщення на нічліг з самообслуговуван-ням на землях, що належать до дворогосподарства, наприклад у кемпінгах та наметах. агротуризм таким чином виступає од-нією з форм сільського туризму. В агротуризмі дворогосподарство (фермерське господарство) становить одночасно нічліжну базу та головний предмет інтересу для туриста.

Для розвитку агротуризму є потенційні можливості в селах Майдан, Урич, крушельниця, Підгородці, корчин, Сопіт, Завадка, росохач, Мита, Сухий Потік.

Зелений туризм (green tourism) є синонімом поняття «еко-туризм». екотуризм — це форма подорожі, сприятлива для нав-колишнього середовища. Вона відбувається на територіях, що мають природничу цінність (національні та ландшафтні парки). екотуризм спрямований на охорону природного й культурного се-редовища регіонів, які відвідуються туристами. Він передбачає, що учасниками цих подорожей є люди з високою екологічною свідо-містю. В Українських карпатах створені карпатський біосферний


заповідник, природний заповідник «Горгани», сім національних природних парків: «карпатський», «Синевир», «Вижницький», «Ско-лівські Бескиди», «Ужанський», «Гуцульщина» та «Галицький».

У Львівській області нараховується понад 400 об’єктів природно-заповідного фонду, у тому числі природний заповідник «розточчя», національні парки Яворівський і «Сколівські Бескиди», надсян-ський регіональний ландшафтний парк, що включений у міжнарод-ний польсько-словацько-український біосферний заповідник «Східні карпати», 33 заказники, 240 пам’яток природи, 55 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва. «розточчя» — заповідник у Яворівсько-му районі, що був створений у 1984 р. Більша частина розточчя вкрита широколистими, хвойними і мішаними лісами. Яворівський нПП розташований в Яворівському та жовківському районах. Парк було створено у 1998 р. на базі Яворівського регіонального ландшаф-тного парку. Завдяки сприятливим природним умовам Яворівський нПП має значний рекреаційний потенціал і є цікавим об’єктом туризму. Парк має можливості для розвитку екологопізнавально-го, культурологічного, сакрального, а також спортивного (кінного, велосипедного, лижного) туризму, а на прилеглих територіях — мисливства та рибальства. на землях Яворівського нПП розміщено 3 бази відпочинку і санаторій-профілакторій. У навколишніх на-селених пунктах є сприятливі умови для розвитку агротуризму. край здавна славиться народними промислами — різьбою по де-реву, гончарством, виробами з гутного скла, яворівською писанкою та вишиванкою. нПП «Сколівські Бескиди» створений у 1999 р. і розміщений у межах Сколівського, Дрогобицького і турківського районів. Межі парку збігаються в основному з межами природних ландшафтів і проходять вододільними хребтами та руслами річок. До парку повністю або частково увійшли декілька раніше створених заповідних територій: лісовий заказник загальнодержавного зна-чення «Сколівський», ландшафтні заказники загальнодержавного значення «Зелемінь», (частково) місцевого значення «Майдан», за-повідні урочища «Дубинське», «Сопіт», «журавлине». краса бес-кидських ландшафтів, самобутня культура бойківського краю, гос-тинність місцевих жителів забезпечують високий рекреаційний потенціал парку і відкривають широкі можливості для організації тут наукового, екологічного, спортивного туризму. Для науково-пізнавального туризму інтерес становить городище давньоруського літописного міста-фортеці тустань (Х–Хііі ст.) на Урицьких ске-лях. надсянський регіональний ландшафтний парк було створено в турківському районі у 1997 р. Він безпосередньо межує з поль-ським регіональним ландшафтним парком «Долина Сяну». Обидва


ландшафтні парки включені у міжнародний польсько-словацько-український біосферний заповідник «Східні карпати».

В івано-Франківській області знаходиться 147 об’єктів природно-заповідного фонду, серед них природний заповідник «Горгани», карпатський національний природний парк та націо-нальні природні парки «Гуцульщина» і «Галицький», гірсько-лісові резервати «Джурджівський», «Садки», «княждвірський», «Скит Манявський». карпатський нПП, що був утворений у 1980 р., — це перший в Україні національний парк. територія парку охоплює райони середньогірських Скибових Горган, Ясинсько-Верховинської міжгірської котловини та Чорногорського масиву зі слідами дав-нього зледеніння. карпатський нПП є одним з основних рекреа-ційних районів карпатського регіону та України. тут функціонує 5 турбаз, 13 закладів відпочинку, 11 санаторіїв, 6 оздоровчих таборів. карпатський нПП щорічно відвідує близько 32–35 тисяч туристів. З метою ознайомлення з природними екосистемами і гео-логічними та геоморфологічними пам’ятками у парку прокладена широка мережа екотуристичних маршрутів: ботанічний, зоологіч-ний та географічний на Брескул (1911 м), ландшафтний на Говерлу (2061 м), ботанічний та ландшафтно-географічний на гору Піп іван, загально-краєзнавчий на «Скелі Довбуша». крім природних екосистем увагу відвідувачів приваблюють архітектурні та інші пам’ятки народного зодчества, що збереглись на його території. Зо-крема, цікаві гуцульська народна архітектура та дерев’яні церкви. У Делятині охороняється побудована у 1785 р. церква різдва Бого-родиці з художнім іконостасом. В Ямній взято під охорону Михай-лівську церкву з дзвіницею XVII–XVIII ст. До цікавих пам’яток народної архітектури належать Дмитріївська церква (XVIII ст.) в с. кременці, церква різдва Богородиці у Ворохті (XVII ст.) та ін. В історичному аспекті на території парку цікавий Яблунецький, або татарський, перевал (931 м), через який у 1241 р. пройшла в Дунайський басейн очолювана ханом Батиєм татаро-монгольська орда. У Середньовіччі тут проходив один з важливих торгових шляхів з Галицько-Волинського князівства у трансильванію та Угорщину. Природний заповідник «Горгани», що розташований у надвірнянському районі, призначений для збереження гірських екосистем центральної частини Українських карпат, проведення наукових досліджень та екопросвітньої роботи, для якої вико-ристовують екскурсійні маршрути та науково-пізнавальні стеж-ки: «над Озером», «Полєнський схил» та «Висотно-типологічний профіль «Джурджі». національний природний парк «Гуцульщи-на» розташований у межах косівського району. його найвищою


вершиною є гора Грегіт (1472 м). на території нПП «Гуцульщина» розташовано багато баз відпочинку, санаторіїв, туркомплексів. Улюбленими місцями відпочинку місцевого населення та гостей краю є озеро Лебедин, що знаходиться в однойменному урочищі на висоті 650 метрів над рівнем моря, та річка Черемош, яка протікає вздовж південної межі парку. Для потреб екотуризму створена мережа еколого-пізнавальних стежок, найпопулярнішими серед яких є стежки на хребти Брусний, каменистий, на гори клифу, рокиту, Михалкову, в урочище «Дубина». косівщина є мистецьким центром Гуцульщини. тому з метою збереження та відтворення самобутньої історико-етнокультурної спадщини гуцулів розробле-ний проект створення скансену — музею під відкритим небом «Гуцульське село», який будуватиметься як туристичне поселення у формі гуцульського села з характерною для району традиційною сільською забудовою і елементами інтер’єрів.

У Закарпатській області нараховується 415 об’єктів природно-заповідного фонду, серед яких міжнародний біосферний резерват «Східні карпати», карпатський біосферний заповідник, карпатський нПП, нПП «Синевир», 38 заказників державного та місцевого зна-чення, 349 пам’яток природи, 22 пам’ятки садово-паркового мисте-цтва, 3 заповідні урочища тощо. карпатський біосферний заповідник був утворений у 1968 р. і знаходиться на території рахівського, тячівського, Хустського та Виноградівського районів. тут представ-лені мало порушені та практично незачеплені людською діяльністю передгірські діброви, гірські букові, мішані та хвойні ліси, субаль-пійські та альпійські луки. У заповіднику охороняється 114 видів рослин і 72 види тварин, занесених до Червоної книги України та 30 — до європейського Червоного списку. У 2007 р. букові пра-ліси карпатського біосферного заповідника у складі українсько-словацького об’єкту було включено до Списку Всесвітньої спадщи-ни ЮнеСкО. на території карпатського біосферного заповідника створена мережа еколого-освітніх, науково-пізнавальних маршрутів, працює єдиний в Україні Музей екології гір та історії природо-користування карпат (рахів), що був споруджений адміністрацією карпатського біосферного заповідника у 90-х рр. ХХ ст. Музейні експозиції, які займають понад тисячу квадратних метрів, скла-даються з двох розділів «Природні екосистеми карпат» та «історія природокористування в Українських карпатах». У межах першо-го розділу в екологічному плані подається інформація про історію формування карпатських гір, їх геологію, геоморфологію, основні типи ландшафтів, рослинний і тваринний світ. цей розділ допо-внюється акватераріумним комплексом, який містить діючу модель


гірського водотоку з характерними водними і біляводними мешкан-цями. У другій частині експозиції розкриваються основні напрямки природокористування в Українських карпатах від витоків заселення цих земель людиною, що розпочалася в пізньому палеоліті близько 20 тисяч років тому, і до наших днів. розкрита унікальність і са-мобутність традиційного гірського землеробства, лісокористування, полонинського господарства. Для висвітлення тематики музею ви-користані макети, муляжі, панно, комплексні стенди, панорами, діорами «Полонинське господарство», «Бокораші», «карстові печери», «Гуцульське весілля», «Букові праліси», «Зимові карпати» тощо. на базі музею працює еколого-освітній центр. До заповідника на-лежить унікальний ботанічний об’єкт «Долина нарцисів», в якому охороняється останній у європі рівнинний осередок нарцису вузько-листого. це єдине місце у світі, де нарциси ростуть у природі на висоті понад 180 м над рівнем моря. Щовесни унікальна Долина нарцисів тішить туристів своїм цвітом протягом трьох тижнів. Пік цвітіння припадає на початок – середи ну травня. Долина нарцисів знаходиться у с. кіреші Хустського району Закарпатської області. Біосферний заповідник «Східні карпати» — єдиний у світі цілісний тристоронній біосферний резерват у межах Польщі, Словаччини та України, утворений у 1992 році. Українська частина заповідника складається із «Ужанського» нПП та регіонального ландшафтного парку «надсянський». Ужанський нПП розташований на південно-му схилі Східних карпат. У межах території парку на Ужоцькому перевалі (855 м) сходяться разом басейни трьох великих річок — Дністра, Сяну та тиси. Саме тут проходить європейський вододіл між Балтійським та Чорним морями. Ландшафти Ужанської долини традиційно використовуються для рекреації та туризму. Біля с. кня-гиня є карстові печери, а також місце падіння найбільшого в єв-ропі княгинського метеориту (1866 р.), уламки якого зберігаються в музеях Відня і Москви. на території нПП «Синевир» знаходиться найкоштовніша «перлина» Українських карпат — озеро Синевир. У нПП «Синевир» облаштовані екологічні стежки, туристичні кінні та веломаршрути, є кінна ферма, де утримуються коні для верхо-вої їзди. розроблені туристичні пішохідні та спеціальні маршрути різної категорії складності на найвищі вершини парку. туристів приваблюють не лише оригінальні природні ландшафти Горган, а й цікаві культурні об’єкти. У Синевирській Поляні охороняється Покровська дерев’яна церква і дзвіниця — пам’ятка архітектури XVIII–XIX ст., в с. негровець — Михайлівська дерев’яна церква (XVII ст.). У колочаві створено музей чеського письменника івана Ольбрахта, який вивчав тут побут горян, збираючи матеріал для


роману «Микола Шугай — розбійник», перекладеного на багато європейських мов. У Міжгір’ї народився і жив український поет Василь Гренджа-Донський. на території парку є всі можливості для розвитку сільського зеленого туризму. Для цього можуть викорис-товуватись мисливські будинки та помешкання лісника. У верхів’ї р. тереблі ще в ХіХ ст. було побудовано для лісосплаву п’ять гре-бель (клаузул). на базі однієї з них, що знаходиться на Чорній ріці (Озерянці), було створено унікальний та єдиний у європі Музей лісосплаву, серед експонатів якого є знаряддя праці лісорубів. на жаль, музей сильно постраждав під час повені 2006 року.

У Чернівецькій області під охороною держави перебуває 286 за-повідних територій та об’єктів, серед яких 7 заказників і 8 пам’яток природи загальнодержавного значення, а також 136 пам’яток при-роди, 40 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, 39 заповід-них урочищ місцевого значення. До складу заказників державного значення входять ландшафтні заказники у Лужках, Стебнику, цецино, орнітологічний заказник Дарницький, лісові заказники Лунківський та Петровецький. До пам’яток природи державного значення належать урочище Білка, печери Буковинка, Попелюшка, Баламутівська, Шилівський ліс, тисовий яр. Вижницький нПП розташований у Вижницькому районі в межиріччі Черемошу та Сірету. Парк «Вижницький» має можливості для розвитку пішо-хідного, мисливського, велосипедного, а також сільського (зеленого) туризму, основними центрами якого є поселення Вижниця та Ви-женка. на території Вижницького нПП для потреб екотуристів створена мережа пізнавальних стежок, якими охоплено найціка-віші природні атракції. цікавими об’єктами екотуризму є Чере-моський та Путильський регіональні ландшафтні парки.

Основними напрямами розвитку туризму в карпатському ре-гіоні є:

санаторно-курортна рекреація на базі місцевих бальнеоло- 8гічних ресурсів;мобільні види туризму: пішохідний, велосипедний, водний; 8сільський (зелений) туризм з елементами етнотуризму; 8гірськолижний туризм. 8

Замковий туризм в україніВ історико-архітектурній спадщині України визначне місце на-

лежить пам’яткам оборонної архітектури — замкам, фортецям, обо-ронним храмам, міським укріпленням. на території України спору-джено чимало замків та фортець, які мають європейське значення. Замки і монастирі — це найбільші за розмірами історичні споруди

Замковий туризм в Україні 57

в забудові населених пунктів. Завдяки своїм масштабам вони й досі виступають композиційними центрами багатьох історичних міст і сіл України (києва, Полтави, Путивля, Переяслава, Чернігова, Глухова, Львова, кам’янця-Подільського, жовкви, Дрогобича, Су-дака та ін.). найбільша кількість замків, фортець та оборонних монастирів збереглася до наших днів на заході країни, в регіонах Волині, Галичини, Поділля, Буковини, Закарпаття. Збереглися такі комплекси й на Лівобережжі, у Придніпров’ї та криму.

Зараз на державному обліку знаходяться 75 замків. Поряд з цим, не обстеженими і взятими під охорону держави залишають-ся ще близько 200 фортифікаційних споруд чи їх руїн. нині взято на облік близько 5 тисяч різних об’єктів оборонного характеру, які існували від найдавніших часів до кінця XVIII ст.: це давньо-руські укріплені городища, пізніші (XIV–XVIII ст.) міста-фортеці, замки, оборонні монастирі, церкви, костели, синагоги, військові укріплення (табори), сторожеві вежі, оборонні дзвіниці тощо.

Під історико-архітектурні заповідники та музеї треба викорис-товувати найцінніші замкові й монастирські ансамблі в комплексі з іншими пам’ятками історії та культури, мальовничими навко-лишніми ландшафтами. В окремих пам’ятках архітектури цих заповідників можуть влаштовуватися різноманітні музеї, а частина території може бути відведена під заклади анімаційно-ремісничого, сувенірно-торгового, готельного призначення. Замки і монастирі, біля яких можна будувати турбази, пансіонати, готелі, знаходяться в рекреаційно привабливих зонах. О. В. Лесик запропонував класи-фікувати всі замки й монастирі України на чотири класи а, Б, В та Г за придатністю цих пам’яток для розміщення закладів відпочин-ку та туризму (Додаток 1). клас а — це замки і фортеці, придатні для використання під історико-архітектурні заповідники та музеї, клас Б — замки і фортеці, придатні для використання під заклади відпочинку й туризму (тематичні готелі, лицарські ресторани, ані-маційні театри-скансени), клас В — замки, фортеці і монастирі, придатні для часткового туристично-краєзнавчого використання (з відведенням окремих приміщень під міні-готелі і таверни) і клас Г — замки і фортеці, туристично-краєзнавче впорядкування яких сприяє їх збереженню й охороні історичного ландшафту. До замків і монастирів класу Г віднесено численні пам’ятки, що використову-ються під історико-архітектурні заповідники, різні музеї, санаторії, навчальні заклади, інтернати, будинки для людей похилого віку, а також діючі монастирські комплекси.

Велика кількість різноманітних пам’яток матеріальної культу-ри України та численні мальовничі природні ландшафти є основою


для розробки різноманітних за змістом та тривалістю туристичних маршрутів замками і фортецями України. Зокрема, серія розро-блених туристичних маршрутів «Пам’ятками історії та культури України» охоплює всю територію України, поєднуючи екскурсійні маршрути Галичини, Волині, Поділля, Буковини, карпат і За-карпаття, Придніпров’я.

на Львівщині найцікавішими для туристів є замки, що вхо-дять у маршрут масового туризму «Золота підкова Львівщини». це Олеський, Підгорецький, Золочівський, Поморянський, Свірж-ський та Старосільський замки. не менш цікавими є Бродівський замок, на території якого зберігся бароковий палац С. Потоцько-го, замок Гербуртів у Добромилі, залишки давньоруської фортеці тустань (іХ–XV ст.) у селі Урич. кращими зразками замкової ар-хітектури Волині є Луцький замок (XIV–XV ст.), Любомильський (XV–XVI ст.) та Олицький (XVI ст.) замки. Дуже багату фортифіка-ційну спадщину має рівненська область. тут з періоду Середньо-віччя збереглися замки князів Острозьких в Острозі (XIV–XVI ст.) і Дубно (1550 р.), замок князів Чарторийських (середина XV ст.) у клевані; руїни замків у новомалині (XIV–XV ст.), корці (замок князів корецьких (XV–XVII ст.) та оборонний Свято-троїцький монастир, Гайкурах (замок династії Вишневецьких, XV–XVII ст.), Губкові (XV–XVII ст.), Степані (XV–XVI ст.), а також палац XVI–XVII ст. у Дубно, палац Стецьких (XVIII ст.) у Великих Межи-річах та троїцький монастир-фортеця (XV–XVI ст.) у Межирічі Острозького району. на Закарпатті збереглися класичні феодаль-ні замки західноєвропейського типу: Мукачівський («Паланок»), Ужгородський, невицький, Середнянський, Чинадіївський, Ви-ноградівський («канків»), королевський («нялаб»), Боржавський та ін. Саме замок «Паланок» експерти визнають наймальовни-чішим замком карпатського регіону і другим (після кам’янця-Подільського) за атракційністю замком України. Передкарпаття представлене кількома оборонними твердинями: Галицький замок (XIV–XVII ст.), Пнівський замок (XVI–XVII ст.), Чернелицький (XVII ст.) та раковецький (XIV–XV ст.) замки в івано-Франківській області, Хотинська фортеця (XIII–XVIII ст.) у Чернівецькій облас-ті. Хотинська фортеця — один з найкрасивіших замків України, що за своїми архітектурними особливостями стоїть в одному ряду з кращими середньовічними замками-фортецями туреччини, іс-панії, Франції, англії, Шотландії, Угорщини.

на території Західного Поділля нараховується близько 500 се-редньовічних фортифікаційних споруд: замків, фортець, оборон-них церков. Серед них замки в кременці, теребовлі, Бережанах,


Збаражі, Бучачі, Чорткові, кривче, Микулинцях тощо. Доціль-но інвестувати кошти у повну відбудову ренесансного палацово-замкового комплексу Бережан як еталонного середньовічного кня-зівського замку-резиденції. Відновлений комплекс зможе надавати нічліжні, гастрономічні, експозиційно-екскурсійні та анімаційно-туристичні послуги. Постановою уряду територію Збаразького зам-ку оголошено Державним історико-архітектурним заповідником. Зі славетними сторінками історії замку ознайомить експозиція міс-цевого історико-краєзнавчого музею. Відкрив перед туристами свої двері відновлений князівський палац. необхідно повністю відбуду-вати замок Скали-Подільської, розмістивши в одній частині палацу музейну експозицію, а в іншій — туристичний готель. наявність туристичного готелю дасть змогу організовувати із замку кінні тури понад кручами Збруча у заповідні Медобори до карстових озер, рифових скель, товарової печери Перлина, а також тури у Дні-стровський каньйон, у кам’янець-Подільський, до королівських укріплень «Окопи Святої трійці», до лабіринтової печери атлан-тида та інших гіпсових печер Борщівського району (кришталева, Озерна тощо). У Бучацькому замку варто відбудувати ренесансний палац воєводи Яна Бучацького, розмістивши в одній його частині туристичний готель і ресторан, а в іншій — історико-краєзнавчий музей. В овальному дворі замку доцільно організувати історичний скансен середньовічної артилерії і механізмів для ведення облоги замку. Чортківський замок практично повністю зберігся. рестав-рація замку, перенесення сюди фондів місцевого краєзнавчого музею й організація в замку музейно-анімаційного туристичного комплексу зі статусом державного історико-культурного заповід-ника дадуть змогу перетворити Чортківський замок на справжню «перлину» маршруту масового туризму «Золоте кільце Західно-го Поділля» і приваблять сюди туристів з країн центральної та Західної європи. Бастіонний форт «Окопи Святої трійці» (повна польська назва «Окопи Гори Святої трійці, блокада кам’янця») є об’єктом масового польського культурно-туристичного палом-ництва. твердиня знаходиться на вузькому крутосхилому мисі, в місці впадіння Збруча у Дністер, за 3 км від жванецького зам-ку, за 5 км від Хотинської та 20 км від кам’янець-Подільської фортець. Форт досі має атракційну привабливість. Збереглися дві прямокутні двоярусні надбрамні башти з гарматними бійницями, система земляних бастіонів поблизу брам. Окопи — місця слави легендарного польського лицарства. тому тут варто відбудувати казарми, переобладнавши їх під туристичний готель та польо-вий армійський табір для дитячо-юнацьких скаутських груп. це


ідеальний відправний пункт для пішохідних та кінних екскурсій у кам’янецьку чи Хотинську фортеці, до руїн замку Лянцкорун-ських у жванці, до легендарних польських замків у кудринцях і Скалі-Подільській. Сусідня з тернопільщиною Хмельниччина також відзначається багатством пам’яток оборонної архітектури, що знаходяться у ізяславі, Полонному, Ямполі, Старокостянтинові, Сатаневі, Сутківцях, Зіньківцях, жванці тощо. Саме серед них є два об’єкти, що входять у десятку кращих і найвідвідуваніших замків України, — кам’янецька і Меджибізька фортеці. кам’янець-Подільська фортеця — найнеприступніша середньовічна оборонна споруда не лише України, а й європи. крім фортеці Старого міста й нової фортеці у кам’янці-Подільському туристи мають змогу оглянути Міські укріплення XIV–XVIII ст., Вірменські склади XVI–XVII ст., Вірменський бастіон XVI–XVIII ст. (цитадель і казематна башта), семиповерхову Скорняжну башту XVI–XVII ст. тощо. Ме-джибізька фортеця — могутнє кам’яне укріплення XIV–XVIII ст., на території фортеці працює музей. Поява комплексу історич-ної анімації, реставрація палаців та організація в одному з них готельно-ресторанного комплексу дасть можливість Меджибожу стати туристичною «Меккою» для широкого кола українських та європейських туристів у рамках «Замкового туру Україною».

на відміну від Західного і центрального Поділля, у східній частині регіону збережених замків практично немає. на Віннич-чині до наших днів збереглися лише руїни замку в Буші (башта XVII–XIX ст.), Озаринцях (XVII ст.), Селищі (башта Черленківського замку XVI ст.), Шпикові (надбрамна башта замку Свейковських XVII ст.), палац Потоцького в тульчині (XVIII ст.) та оборонні мо-настирські мури першої половини XVII ст. у Вінниці (у них знахо-диться обласний краєзнавчий музей та архів). У сусідній Черкась-кій області єдиним «замковим» містом є тальне. У ньому зберігся Мисливський замок (ХіХ — поч. ХХ ст.) у стилі епохи ренесансу.

Справжньою «перлиною» оборонного зодчества Південної України є акерманська фортеця у Білгороді-Дністровському Одеської області. Білгород-Дністровська фортеця — один з най-атрактивніших туристичних об’єктів України. разом з кам’янець-Подільською, Хотинською, Мукачівською і Меджибізькою форте-цями вона входить до п’ятірки кращих фортифікаційних споруд України, які щорічно відвідують десятки тисяч туристів. Чимало унікальних пам’яток оборонного зодчества збереглися практично у всій своїй величі у криму. це — генуезькі фортеці в Судаку й Феодосії та печерні міста-фортеці Гірського криму. Судацька фортеця вважається символом замкового туризму криму. Вона


входить у десятку найатрактивніших фортифікацій України. на території Державного архітектурно-історичного заповідника «Су-дацька фортеця» функціонує археологічний музей і виставковий зал зі змінною експозицією. За кількістю відвідувачів-туристів фортеця у Судаку посідає перше місце серед усіх фортифікаційних пам’яток України. Феодосійська фортеця менш знана й відвід-увана туристами, однак не менш славна історичними подіями, ніж Генуезька фортеця в Судаку. туристичною столицею Гірсько-го криму є місто Бахчисарай. туристичною славою Бахчисарай завдячує трьом видатним пам’яткам середньовічного оборонного зодчества: Ханському палацу, печерному Успенському монастирю та печерному місту-фортеці Чуфут-кале, що височіє над долиною Бахчисарая. З доби Середньовіччя у кримських горах налічуєть-ся більше десятка печерних поселень, серед яких справжніми містами-фортецями є Чуфут-кале (кирк-Ор), ескі-кермен, Мангуп (Феодоро), тепе-кермен («Замок на Горі»). Фортифікації Мангупа-Феодоро збереглися у достатньо атракційному стані і тому при-ваблюють багато туристів. неподалік Мангупа є два середньо-вічні монастирі — монастир Шулдан і печерний монастирський комплекс Челтер. найдавнішим печерним культовим комплексом криму є качі-кальон, розташований за 8 км від Бахчисараю. Фортеця каламіта та інкерманський Свято-климентівський пе-черний монастир утворюють єдиний архітектурний ансамбль на під’їзді до Севастополя. Зараз від фортеці каламіта залишилася одна з башт та фрагменти напівзруйнованих стін. найбільших руйнувань фортеця і монастир зазнали під час оборони Севасто-поля у 1941–1942 рр. натомість усі печерні храми вціліли.

крім замкових споруд, в Україні збереглася значна кількість історичних монастирських комплексів. архітектура та комплекс оборонних споруд монастирів-фортець майже не відрізняються від замків. Прикладами таких фортець є монастирі в Міжгір’ї, Уневі, крехові, Лаврові, Межиріччі, Маняві, Летичеві, Мукачеві, Почаєві, інкермані тощо. на території України збереглося понад 100 монастирів. Монастирі завжди були центрами паломництва віруючих, краєзнавців і туристів.

Споруди оборонного типу зводили як для захисту від воро-жих нападів, так і для оборони великих феодалів і землевлас-ників від народного гніву і нападів феодалів-сусідів. У період пізнього Середньовіччя оборонну роль відігравали не лише замки і фортеці, а й церкви та монастирі. Оборонні споруди України сьогодні використовуються під заклади відпочинку і туризму че-рез пристосування їх під готелі, через відкриття у них закладів


харчування (стилізовані під старовину ресторани, таверни з се-редньовічною кухнею та історичними місцевими напоями), шля-хом відкриття музейних експозицій у приміщеннях замків та скансенів-музеїв під відкритим небом у дворах оборонних споруд (кам’янець-Подільський), створення розважальних театралізованих шоу (рицарські змагання, відтворення історичних битв — Хотин, Судак) тощо. Замково-готельний бізнес визнається найприбутко-вішим напрямом використання давніх фортифікаційних споруд. В Україні започаткування замково-готельного бізнесу має значні перспективи. Зараз налічується до двох десятків фортифікацій чи їх руїн, найдоцільніший шлях використання яких полягає в пере-обладнанні їх під готельні комплекси. такий турпродукт корис-тується популярністю серед європейських туристів, які прагнуть хоча б кілька днів пожити у справжньому середньовічному замку, скуштувати страви етнічної кухні, взяти участь у розважальних програмах замкового дозвілля. Досі ще жоден замок України ще не готовий на такому рівні задовольнити потреби європейських туристів. найближче до фази формування номерного готельного фонду знаходиться Мукачівський замок «Паланок» у Закарпатті. єдиним палацом замкового типу, що приймає рекреантів, є палац графів Шенборнів (Мукачівський район, Закарпаття), переоблад-наний під санаторій «карпати».

Пріоритетний шлях туристичного відродження більшої частини українських замків і фортець — відбудова фортифікацій, розміщен-ня в них експозицій, які відтворюватимуть картини минувшини й оголошення цих фортифікацій музеями під відкритим небом (скан-сенами). Значні перспективи має музейно-анімаційне відродження оборонних споруд, що є загальнонаціональним надбанням. такі спо-руди повинні бути доступними для широких верств туристів. По-жвавленню туристичного інтересу до цих об’єктів має сприяти про-ведення різнобічних історико-театралізованих фестивалів, змагань, анімаційних шоу. такі заходи вже активно проводяться в деяких замках і фортецях: в Генуезькій фортеці у м. Судак (ар крим) проходить щорічний міжнародний фестиваль історичного фехтуван-ня «Лицарський замок», організований національною Федерацією історичного фехтування і реконструкції; у фортеці Чембало над м. Балаклава влітку кожної неділі організовуються театралізовані анімаційні шоу та святкування. Щороку в серпні Судацька фортеця перетворюється на величезне середньовічне містечко під відкритим небом у рамках міжнародного фестивалю. тут проходять масштабні баталії за участю лицарської кінноти, піхотинців, артилерії, зма-гання мечників, лучників, арбалетників тощо.

Сім чудес України 63

сім чудес україниВ Україні 2007-го р. за ініціативи фонду «Справедлива кра-

їна» був реалізований загальнонаціональний проект «Сім чудес України», через який виявилося прагнення організаторів показати українцям і світу історично значуще, архітектурно витончене, туристично привабливе обличчя нашої держави.

Переможцями проекту «Сім чудес України» стали:Софія київська ( 8 м. Київ);києво-Печерська лавра ( 8 м. Київ);Херсонес таврійський ( 8 АР Крим, м. Севастополь);Хотинська фортеця ( 8 Чернівецька обл.);Заповідник «кам’янець» ( 8 Хмельницька обл.);Хортиця ( 8 м. Запоріжжя);Парк «Софіївка» ( 8 Черкаська обл.).

Софія Київська. З-поміж всесвітньовідомих храмів Софій-ський собор у києві є одним з перших за художньою досконаліс-тю, красою, величчю та масштабами. Будівництво Софійського собору розпочалося під час князювання Ярослава Мудрого, не раніше 1017 р. і не пізніше за 1019 р. Храм був споруджений на місці битви князя з печенігами, що закінчилася повним розгро-мом кочівників. Спочатку Софія київська була дерев’яною, і лише декілька років потому Ярослав Мудрий почав зводити на її місці монументальний кам’яний храм. Храм затьмарив собою все, що було створено на давньоруській землі у попередні епохи, і не був перевершений у подальші століття. Він був головним релігійним, суспільно-політичним і культурним центром київської русі. тут відбувалися церемонії «посаження» великих київських князів, біля стін храму збиралося київське віче, тут велося літописання і була перша на русі бібліотека. В одному з нефів собору була влаштована великокнязівська усипальниця, де поховані київські князі Ярослав Мудрий, ізяслав Ярославович, Всеволод Яросла-вович, ростислав Всеволодович, Володимир Мономах.

Будівельна техніка й архітектурні форми собору відображають традиції столичної візантійської архітектури. Проведені досліджен-ня показали, що задум собору належить одному архітектору, який розробив модель храму, а потім реалізував цей проект. Швидше за все він був греком, що приїхав з константинополя на чолі бу-дівельної артілі. Грецькі майстри привезли з собою численні ка-пітелі, карнизи та інші мармурові деталі. карнизи, парапети, хор і підлоги, які у Візантії робили з мармуру, виготовили з місцевого сланцю (червоного шиферу), що має гарний малиново-фіолетовий


колір. Окрім шиферних плит, для оздоблення підлог використо-вувалися поливна керамічна плитка.

Первинна ширина храму складала майже 55 м, а довжина (без апсид) — 37 м (нині довжина — 29,5 м, ширина — 29,3 м, а разом з галереями — відповідно 41,7 і 54,6 м). Масу собору по-легшували відкриті галереї. Чим вище, тим стрімкіше нароста-ли об’єми, сходами підіймаючись до завершення — центрального куполу на високому барабані. Спочатку він мав класичні «візан-тійські» романські форми і був, як вважають деякі дослідники, 25-купольним (за іншими даними — 13-купольним). Фасади спо-руди не були обштукатурені, їх прикрашали декоративні ніші, орнаменти з цегли, поставленої на ребро і «втопленої» в кладку будівлі, а також фресковий розпис. Фрагменти фресок і зараз ще можна побачити біля північного і південного входів.

За свою багатовікову історію собор пережив безліч знегод: напа-ди ворогів, пограбування, пожежі, часткові руйнування. Храм багато разів розоряли не тільки зовнішні вороги, але й російські князі. Перша часткова реставрація собору була проведена лише в кінці XIV ст. і лише в 1640-х роках митрополит Петро Могила вперше за багато років повністю відреставрував храм. Ще у 1651 р. собор зберігав свої первинні форми. У подальші часи він неодноразово змінював свою зовнішність, обростаючи прибудовами і надбудовами. У 1685–1707 рр. храм був ґрунтовно перебудований у формах бароко, були споруджені чотири нових куполи. тоді ж були надбудовані дру-гі поверхи над зовнішньою галереєю, а п’ять центральних куполів одержали грушовидну форму, характерну для епохи українсько-го бароко XVII–XVIII ст. на східному і західному фасадах собору були споруджені фігурні фронтони, а вікна одержали пишні барочні лиштви. У 1744–1748 рр., при митрополиті рафаїлі Заборовському, фронтони і барабан центрального куполу прикрасив ліпний орна-мент. тоді ж були встановлені новий іконостас і срібні царські брами. Внутрішній простір залишився майже не зачепленим пізнішими переробками. Переступивши поріг храму, глядач бачить Богоматір в яскраво-блакитному одязі із здійнятими руками — «Богоматір Заступниця (Оранта)», захисниця киян у лиху годину татарського нашестя. У 1240 р., увірвавшись у київ, татари довго і безуспіш-но били тараном у стіну собору, в якому сховались кияни. Били якраз з того боку, де поміщалося величезне мозаїчне зображення Богоматері. і стіна встояла… Високо з-під куполу дивиться суворий образ Пантократора — Христа-Вседержителя. нижче, по чотирьох сторонах світу, розташовані фігури чотирьох архангелів, а ще ниж-че — постаті дванадцяти апостолів. Вівтарна частина собору від


склепінь до підлоги вкрита мозаїчними картинами, виконаними на золотому мозаїчному фоні. Мозаїки Софії київської належать до видатних витворів середньовічного монументального мистецтва.

Києво-Печерська лавра. києво-Печерська лавра була заснована у середині Хі ст. У всі часи вона вважалася «старшим» монастирем на русі: не по віку, бо були обителі, засновані раніше, а тому, що саме звідси вся решта монастирів запозичувала церковний і монас-тирський статут. Засновником Печерського монастиря був чернець-відлюдник антоній родом з Любеча. Ще у молодості він пішов на афон і був там пострижений у ченці, а потім повернувся до києва. Поблизу села Берестово антоній відшукав печеру в схилі гори, колись викопану варягами, і оселився у ній відлюдником. Пізніше поряд з ним викопав собі печеру для усамітнених моли-тов берестовський священик іларіон. Через деякий час навколо антонія стала збиратися братія. Перший храм монастиря, церква Богородиці, так само, як і чернечі келії, був влаштований під землею. антоній, прагнучи до усамітнення, викопав собі нову печеру на відстані 110 саженей від інших і переселився до неї. Згодом це місце отримало назву Ближніх печер.

З кожним роком популярність монастиря зростала. київські князі всіляко підтримували його, жертвуючи значні кошти. князь ізяслав пожертвував монастирю велику ділянку землі на південь від села Берестова, і ця територія згодом стала іменуватися Верх-ньою лаврою. За часів ігумена Василія (1182–1197 рр.) була побу-дована кам’яна оборонна стіна, що оточила монастир.

києво-Печерський монастир відігравав роль не лише релігій-ного центру, але й потужного центру культури і мистецтва. тут працювали видатні вчені — історики, літератори і богослови, сло-в’янською мовою перекладалися твори іноземних авторів. тут нес-тор-літописець написав свою знамениту «Повість минулих літ».

Під час татаро-монгольського нашестя у 1240 р. києво-Печерська лавра дуже постраждала. Відновлення монастиря за-тяглося на довгі роки. Лише у XVI ст. він вступає в період нового розквіту. на межі XVI–XVII ст. у лаврі була заснована друкар-ня. крім України, книги печерської друкарні розповсюджувалися в росії, Білорусі, Польщі, Сербії, Болгарії і Молдові. Зі стін лаври вийшло багато просвітителів, діячів української культури і мис-тецтва: П. Беринда, а. кальнофойський, і. Мігура, і. Щирський, Ф. Павловський, брати а. і Л. тарасевичі, і. Галятовський, Г. Ле-вицький, а. козачковський, З. копистенський та ін. У XVII ст. у стінах лаври і. Гізель написав першу історію України — зна-менитий «київський Синопсис».


З 1690-го по 1708-ий рік — період інтенсивного будівництва в лаврі. тоді були побудовані кріпосні стіни з баштами кушника, Онуфрія, Малярною і Часодзвонною, економічна брама з церквою Всіх Святих, лікарняна церква Св. Миколая, корпуси келій, церкву Воздвиження на Ближніх печерах і церкву різдва Богородиці на Дальніх печерах. Чудовий ансамбль Верхньої лаври, що склався на межі XVII–XVIII ст., не зберігся до наших днів. У 1718 р. через недбалість загорілися дерев’яні келії, а через півгодини вогнем була охоплена вся обитель. це була друга після татаро-монгольського нашестя біда, що трапилася з монастирем. Основні роботи з від-новлення лаври велися головним чином з 1720 по 1729 рік. Великі кошти на це жертвували українські гетьмани, полковники і ко-зацькі старшини. тоді ж був відновлений і заново прикрашений величезний Успенський собор — головний храм лаври. Упродовж сторіч Успенський собор києво-Печерської лаври служив усипаль-ницею багатьох знаменитих сімей. У крипті собору були поховані відомий по літописах київський воєвода Хі ст. Ян Вишата і сестра Володимира Мономаха, легендарна євпраксія — билинна «апракса-королівна», дружина німецького імператора Генріха IV. тут зна-ходились гробниці князів Острозьких, Олельковичів, Вишневець-ких, тишкевичів, українських церковних діячів і просвітителів е. Плетенецького, З. копистенського, митрополита Петра Могили, ректора києво-Могилянської академії і. Гізеля. Біля східної стіни собору в 1632 р. був похований П. Беринда — видатний україн-ський учений і поет. Багатостраждальний Успенський собор києво-Печерської лаври був підірваний німцями у листопаді 1941 року. нині існуюча будівля собору побудована в 1998–2000 рр.

комплекс Верхньої лаври, Ближніх і Дальніх печер формував-ся впродовж 900 років, тому в ньому майже відсутня яка-небудь планомірність. ансамбль Ближніх печер, що розкинувся біля під-ніжжя пагорба Верхньої лаври, в оточенні садів і хащ дерев та ча-гарників, є одним з наймальовничіших куточків києво-Печерської лаври. У Ближніх печерах спочивають численні останки ченців і мирян. тут поховані нестор-літописець, художники алімпій і Григорій, лікарі агапіт і Даміан, церковний письменник першої половини Хііі ст. Полікарп, єпископ володимирський і суздаль-ський Симон.

на південь від Верхньої лаври, на високому пагорбі знахо-дяться Дальні печери. Саме тут у першій третині Хі ст. виникли перші печери з підземною церквою Благовіщення. Згодом, через декілька років, була побудована надземна дерев’яна Успенська церква. коли вона спорохнявіла, в 1635 р. була споруджена нова


дерев’яна церква різдва Богородиці, яка в 1696 р. була замінена на кам’яну. церква різдва Богородиці на Дальніх печерах є уні-кальним витвором української архітектури XVII ст.

Херсонес Таврійський. руїни античного Херсонеса таврій-ського — візантійського Херсона — височіють на мисі Святого Володимира між карантинною та Пісочною бухтами. це місто заснували грецькі колоністи, вихідці з Гераклеї Понтійської, на-прикінці V ст. до н. е. на місці поселення таврів. Через сторіччя Херсонес став могутнім торговим містом. Значного економічного та культурного розквіту він досяг у ііі–іі ст. до н. е. Місто перетвори-лося на великий торговий центр всього Північного Причорномор’я, звідси вивозилась значна кількість сільськогосподарської продукції та виробів ремісників. Херсонесу належало все південно-західне узбережжя тавриди.

У IV ст. н. е. під час нашестя гунів загинули всі грецькі міста Північного Причорномор’я, лише Херсонес встояв. Місто після цього проіснувало ще більше тисячі років. В середні віки воно було форпостом Візантійської імперії в криму. У 989 р. його після дев’ятимісячної облоги узяв київський князь Володимир. У Хііі ст., коли торгові центри перемістилися у східну частину криму, Херсонес зазнав занепаду. наприкінці XIV ст. його зруйну-вали і спалили орди хана едігея. життя в Херсонесі припинилося. Місто, яке колись було найбільш людним і багатим у тавриді, перетворилося на руїни.

нині Херсонес є рідкісним зразком античної і середньовіч-ної архітектури, скульптури і містобудівного мистецтва. навіть сьогодні його руїни справляють незабутнє враження, хоча місто багато століть простояло, покинуте жителями, а залишки його споруд використовувались як каменоломні.

Перші відомості про розкопки в Херсонесі відносяться до 1827 р. їх проводив морський офіцер р. крузе. Він відкрив три хра-ми в центральній частині міста, один із них дотепер носить назву «Базиліка крузе». Вважалося, що в одній з цих базилік хрестили київського князя Володимира. на цьому місці у 1861–1892 рр. було закладено Собор Святого Володимира. Він знаходиться в районі акрополя та центральної площі античного Херсонеса.

Перетинаючи площу, головна вулиця античного Херсонеса простягалася до стрілки мису і закінчувалася іншою площею. тут на крутому морському березі височіє біла колонада базиліки VI–X ст. — ряди колон з біло-блакитного мармуру з пишними різьбленими капітелями. ця колонада стала архітектурним сим-волом давнього міста. нині біломармурові колони стародавнього


храму безмовною вартою стоять над руїнами міста, прислухаючись до гуркоту хвиль.

Хотинська фортеця. Знаменита Хотинська фортеця є однією з найвидатніших пам’яток оборонної архітектури. Упродовж чо-тирьох століть ця цитадель на Дністрі відігравала найважливішу роль в історії не лише України, але й всієї Південно-Східної єв-ропи. Біля її стін не раз схрещували зброю воїни різних народів, з її історією пов’язані імена десятків видатних військових та по-літичних діячів України, Молдови, Польщі, туреччини, росії.

нині існуюча громада стародавньої цитаделі була споруджена у XV ст., у молдавський період історії Буковини. Проте археологи, які працювали тут в 1960-х роках, виявили в північній частині, на глибині 6–8 метрів, залишки більш ранньої і меншої за роз-мірами кам’яної фортеці. Вона була побудована у Хііі ст. за часів князя Данила Галицького та відігравала важливу роль в обороні Галицько-Волинського князівства, стримуючи набіги степових орд. Ще раніше, у VIII–XI ст., тут існувало велике слов’янське поселен-ня, яке увійшло до складу київської держави часів Володимира Святого і Ярослава Мудрого. Вже тоді стародавній Хотин був до-бре укріпленим пунктом: археологи знайшли залишки дерев’яних укріплень VIII–X ст.

У другій половині XV ст. після того, як Хотин став північ-ним прикордонним пунктом Молдавського князівства, замок було перебудовано та розширено, його обнесена кам’яними стінами те-риторія збільшилася майже втричі. Уперше вона була піддана облозі у 1476 р., коли її безуспішно намагалися взяти війська турецького султана Мухамеда іі. на початку XVI ст., після того, як Молдова потрапила у васальну залежність від Порти, фортеця стала одним з військових форпостів туреччини. разом з іншими придністровськими фортецями (Сорокською, Бендерською, ак-керманською) вона утворила могутню лінію оборони турецьких володінь. У 1538 р. фортеця була захоплена польськими військами, в 1563 р. — козаками Дмитра Вишневецького. З історією форте-ці пов’язані події Хотинської війни початку XVII ст. У 1621 р. польські війська, які були змушені під натиском турок залишити Хотин, звернулися за допомогою до козаків. У відповідь на цей заклик до Дністра рушила сорокатисячна армія на чолі з гетьма-ном Петром конашевичем-Сагайдачним. кривава битва під Хоти-ном стала головною подією цієї кампанії. Об’єднаним польсько-українсько-молдавським силам протистояла півмільйонна армія турецького султана Османа іі. За умовами Хотинського мирного договору фортеця залишилася в руках Оттоманської Порти. на


початку XVIII ст. турки за допомогою французьких інженерів зве-ли навколо фортеці нові фортифікаційні споруди. Було насипано могутній земляний вал з бастіонами для артилерії, зовнішній бік валу було укріплено кам’яною стіною, перед якою був вимощений каменем рів. У подальші десятиліття фортеця кілька разів опиня-лася в центрі подій численних війн росії з туреччиною. російські війська чотири рази опановували Хотинську фортецю: у 1739 р., потім в 1769, 1787 і 1806 рр. До середини ХіХ ст. Хотинська фор-теця втратила військове значення і в 1856 р. була ліквідована.

не дивлячись на свою бурхливу бойову історію і наступні після неї часи запустіння, фортеця збереглася до наших днів у хорошому стані. У широкому півкільці земляних валів, на річковому мисі стоїть, вражаючи своєю потужністю, Хотинська фортеця. Вона має в плані форму неправильного витягнутого овалу розмірами 130 × 55 м, по периметру якого розставлені п’ять могутніх башт: прямокутна Північна, круглі комендантська і Південно-Західна, майже квадратна надворотна і квадратна Східна. Висота башт коливається від 30 до 35 м, а якщо міряти від підніжжя скелі, на якій вони споруджені, — то від 40 до 45 м. Між баштами простягається величезна, сорокаметрова кам’яна стіна з двома круглими баштами. товщина стін місцями досягає 4,5 м.

У 2000 р. Хотинська фортеця одержала статус Державного історико-архітектурного заповідника.

Заповідник «Кам’янець». Стародавня кам’янецька фортеця є справжнім музеєм середньовічної фортифікації. Суворі обривисті скелі над річкою Смотрич стали природним постаментом для стін і башт кам’янецької твердині. турецький мандрівник XVII ст. евлія Челебі писав: «це надійна і могутня фортеця зі стінами, вирубаними в скелі, що стоїть над скелястим обривом, і рівних їй немає не тільки у володіннях польських, але, мабуть, і в чеських, і в Шведській країні, і в державі Голландській, і в горах німець-ких.» У XVI–XVII ст. кам’янець дійсно був однією з найпотуж-ніших європейських фортець. Деякі її оборонно-технічні споруди стали вершиною фортифікаційної архітектури всієї Східної європи.

ансамбль оборонних споруд кам’янця формувався впродовж багатьох сторіч. За даними археологів, в іХ–Хіі ст. на території нинішнього Старого замку вже існували слов’янські поселення, з яких згодом виріс кам’янець. У Хіі–Хііі ст. це було цілком сформоване місто. У Хіі ст. кам’янець входив до складу Га-лицького князівства. У 1240 р. орди Батия увірвалися до міста, піддавши мечу його жителів. Після цього письмова згадка про кам’янець знову з’являється лише після 1363 р., коли великий


князь Литовський Ольгерд віддав Поділля своїм племінникам кня-зям коріатовичам. напевно, саме при коріатовичах був знову від-будований кам’янецький замок. Перша згадка про кам’янецький замок зустрічається в грамоті князя Юрія коріатовича, датованій 1374 р. У подальші десятиліття кам’янець відігравав провідну роль у справі боротьби народів Східної європи з турецькою агре-сією. У XVI–XVII ст. кам’янецьку фортецю називали Antimurale Christianitas — «форпост християнства». кошти на будівництво нових кам’яних стін і башт кам’янця жертвували всі: від дрібних шляхтичів і купців до римських пап, що присилали в кам’янець «милостиню Святого Петра».

раз по раз на кам’янець накочувалися хвилі татаро-турецьких набігів і щоразу відкочувалися назад. У роки визвольної війни 1648–1654 рр. до стін кам’янця чотири рази підступали козацькі загони, проте щоразу ці напади закінчувалися безрезультатно. Фа-тальним для кам’янця став 1672 рік. 3 жовтня 1671 р. турецький султан оголосив Польщі війну, і 4 серпня 1672 р. турецька армія безперешкодно переправилася через Дністер біля Хотина. Величез-на сила — близько 100 тис. осіб — на чолі з султаном йшла на кам’янець. на восьмий день облоги був узятий нападом головний бастіон, підірвана одна з башт замку. 18 серпня 1672 р. фортеця здалася. Двадцять сім років кам’янець залишався в турецьких руках. тим часом, річ Посполита не полишала надій повернути собі кам’янець. тричі — в 1687, 1689 і 1694 рр. — польські війська намагалися оволодіти фортецею, але щоразу невдало. У 1795 році кам’янець-Подільський був приєднаний до росії. Спочатку царська влада ще розглядала фортецю як можливий форпост на кордоні з Дунайським князівством. Проте після закінчення російсько-турецької війни 1809–1812 рр., коли кордони росії відсунулись далеко на південь, кам’янецьку фортецю було вирішено просто ліквідувати. Спочатку вона служила в’язницею, потім тут знахо-дилось «арештантське виправне відділення», а до початку Першої світової війни замок був просто покинутий.

Закладені в XIV ст. оборонні споруди кам’янця у XV–XVI ст. неодноразово розширювали і перебудовували. Оборонні споруди кам’янця складаються із Замку і міських укріплень. ансамбль Замку складається з двох частин: Старого замку з кам’яними стінами і баштами та нового замку, оточеного ровами і земляни-ми валами. Старий замок займає територію близько 1,5 га. його оточують кам’яні стіни з 11 баштами найрізноманітніших форм — круглими, гранованими, квадратними. новий замок збудований за типом горнверка. Горнверк дозволяв збільшувати глибину оборони.


Сполучає замок з містом високий вузький турецький міст, пере-кинутий через річку Смотрич. Відомо, що він існував ще у XV ст. і спочатку був арочною конструкцією. У 1672 р. міст серйозно постраждав під час облоги кам’янця турками. Міські укріплен-ня, зведені у XIV–XVIII ст., тягнулися вздовж обривистих скель овального півострова, що утворюється петлею р. Смотрич. Місто мало троє воріт, які були добре укріплені і перетворені на могутні вузли оборони. У північно-західній частині міських укріплень розташовується турецький бастіон.

Хортиця. Острів Хортиця (колишня Велика Хортиця) — най-більший острів на Дніпрі, унікальність якого полягає в рідкісному поєднанні на одній території різноманітних природних комплексів, пам’яток геології, культури, історії. це найбільш яскрава та значу-ща пам’ятка доби козацької республіки. Хортиця входить у міську смугу м. Запоріжжя. його розміри: довжина — 12 км, ширина — 2,5 км, загальна площа близько 2650 га. Хортиця є природним заповідником. Унікальним є співіснування майже всіх наявних на території України ландшафтних зон: степові трави, мішані ліси, байраки, озера, пагорби та скелі до 40–50 м зав вишки. крім того, Хортиця є частиною геологічного заказника «Дніпровські пороги», заснованого у жовтні 1974 р.

Уперше Хортицю було згадано у праці константина VII Ба-грянородного «Про управління імперією» (Х ст.) під назвою острів Святого Григорія. Пізніше острів згадується як Хортиця. Вважа-ється, що цю назву він дістав на честь бога Хорса, якому слов’яни, мандруючи «із варягів у греки», приносили тут жертву, готуючись до виходу в море. За часів київської русі острів був важливим торговим пунктом. Сюди звозили хліб, рибу, мед, а з константи-нополя і грецьких колоній — різні цінні товари. В іпатіївському літописі 1103 р. Хортицю згадано як місце, де збирались руські дружини перед походом на половців. на північ від Хортиці біля дніпровського порога Вільного знаходиться острів Мала Хортиця. Близько 1552 р. на Малій Хортиці Д. Вишневецький заснував пер-шу Запорізьку Січ. У січні 1557 р. на Хортицьку Січ напала татар-ська орда, але змушена була відступити. Влітку 1557 р. об’єднане турецько-татарське військо зруйнувало козацькі укріплення на острові Мала Хортиця. У 1596–1648 рр. на Хортиці перебувала залога реєстрових козаків. В 1648 р. Б. Хмельницький розгромив на острові польський військовий загін. До 1775 р. Хортиця вхо-дила до складу володінь Запорізької Січі. У 1735–1739 рр. під час російсько-турецької війни на острові було збудовано укріплення, залишки яких збереглися до наших днів.


на Хортиці знайдено сліди перебування первісної людини, племен давніх слов’ян, скіфів та кіммерійців, сарматів та половців. Хортицю відвідували славетні київські князі Олег та ігор, княгиня Ольга, Володимир Мономах. За легендою, на чорній скелі острова загинув навесні 972 р. київський князь Святослав. Пізніше це був важливий опірний пункт Запорізької Січі. Звідси виступали в по-ходи козацькі загони т. Федоровича, і. Сулими, Б. Хмельницького, і. Сірка. Будівлі на острові у 1775 р. були зруйновані російськими військами. Свого часу на острові побували т. Шевченко, М. Ли-сенко, і. рєпін, В. Сєров, М. Горький, і. Бунін та ін.

У 1965 р. був створений історико-культурний заповідник «Хор-тиця». тут розташований Музей історії запорозького козацтва.

Парк «Софіївка». на околиці Умані (Черкаська область), на площі 154,7 га розкинувся славетний дендропарк «Софіївка» — перлина садово-паркової архітектури України. його засновником був граф Станіслав Фелікс Щенсний Потоцький (1752–1805 рр.). на-передодні другого розподілу речі Посполитої у 1793 р. Потоцький, позбавлений Сеймом усіх своїх звань, покинув Польщу, передав-ши управління своїми українськими маєтками дружині Юзефіні, і оселився у Гамбурзі. там він познайомився з красунею-гречанкою Софією і запропонував їй руку та серце. У 1796 р. він разом з Со-фією повернувся в тульчин — «столицю» своїх українських воло-дінь. Софія дуже сумувала за батьківщиною, і Потоцький вирішив збудувати для неї величезний парк в урочищі річки кам’янки.

Будівництво парку тривало з 1796 по 1859 р. із 30-річною перервою на початку ХіХ ст. керував створенням парку військовий інженер Людвіг Метцель, фламандець за походженням. Протягом чотирьох років, з 1796 по 1800 рр., над створенням парку щодня працювало близько 800 чоловік. У короткий термін на північній околиці Умані виросло справжнє диво: величезний пейзажний парк, дивовижний за своєю красою, майстерністю та технічною досконалістю, насичений складними гідротехнічними спорудами, штучними озерами і водо-спадами, каскадами, гротами, кам’яними і висячими містками, ро-мантичними альтанками, великою кількістю мармурових скульптур.

«Софіївка» — один з найбільш яскравих прикладів парку епохи романтизму. його творці поклали в основу образи грецької та рим-ської міфології, створивши цілу країну, населену богами і героями, мудрецями і фантастичними істотами. В архітектурі парку широко використано природний камінь. З величезних гранітних глиб вагою 50–60 т складені Великий водоспад, гроти «Локетек», «Горішок», фантастична Долина гігантів з безладно розкиданими величезни-ми валунами і уламками скель, крітський лабіринт, незвичайні

Сім природних чудес України 73

басейни та фонтани. неповторну красу паркові додають природні виходи гранітів та безліч штучних ставків, водоспадів, каналів. Серцем парку служить нижній ставок з фонтаном «Змія» в центрі. По берегах ставка на різних рівнях влаштовані видові майданчи-ки, тераси, алеї. Між нижнім і Верхнім ставками розташовано замкнутий простір з єлисейськими полями в центрі, пересічений звивистим руслом кам’янки. тут зосереджено велику кількість пам’яток паркової архітектури: Левовий грот, крітський лабіринт, Долина гігантів, каскад «три сльози», Малий каскад, грот Венери, у якому на високому постаменті встановлено мармурову статую Венери Медицейської. Взагалі парк щедро «населений» скульпту-рою: тут встановлені статуї еврипіда, аполлона Флорентійського, Париса, Меркурія, бюсти аристотеля, Платона, Сократа, Гомера.

творці парку широко використовували місцеві види дерев і ча-гарників — дуб, граб, ясен, ялина, сосна, клен, липа, явір, дика груша, степовий мигдаль, біла верба. У той же час у парку росте чи-мало екзотичних порід: платан, тюльпанне дерево, модрина сибірська.

Після смерті С. Потоцького парк перейшов у володіння його дружини Софії, а після неї його успадкував їх син Олександр. Після поразки повстання Польського 1831 р. він, як його ак-тивний учасник, емігрував до італії, а все його майно (зокрема Софіївка) було конфісковано. Парк було перейменовано в цари-цин сад і передано у розпорядження київської казенної палати, а в 1836 р. віддано у відання Управління військових поселень. Період 1836–1859 рр. став часом розквіту парку. У ці роки парк здобув свою нинішню зовнішність. Були побудовані ворота, ви-саджено каштанову алею, яка закінчується павільйоном Флори, в найвищій точці саду споруджено китайську альтанку, перебу-довані і розширені оранжереї поповнилися новими сортами дерев і квітів. Зараз у парку «Софіївка» росте близько ста видів дерев і чагарників. Багато дерев мають 100-річний вік.

В 1929 р. парк було оголошено державним заповідником, а в 1955 р. передано у відання академії наук України. У наші дні дендропарк «Софіївка» є одним з найбільших в Україні на-укових центрів з інтродукції та акліматизації рослин.

сім природних чудес україниУ 2007–2008 рр. був проведений другий етап акції «7 чудес

України» — «Сім природних чудес України». У проекті «Сім при-родних чудес України» переможцями були визнані:

асканія-нова ( 8 Херсонська обл.);Мармурова печера ( 8 АР Крим);


озеро Світязь ( 8 Волинська обл.);Подільські товтри ( 8 Тернопільська обл.);озеро Синевир ( 8 Закарпатська обл.);Гранітно-степове Побужжя ( 8 Миколаївська обл.);Дністровський каньйон ( 8 Івано-Франківська обл.).

Заповідник «Асканія-Нова». Біосферний заповідник «асканія-нова» ім. Ф. е. Фальц-Фейна вже давно отримав всесвітню популяр-ність. Початок цій славі поклав наприкінці ХіХ ст. Ф. е. Фальц-Фейн (1863–1916) — широко освічений біолог і чудовий організатор, перший, хто заснував на території України та російської імперії приватний заповідник. Великим ентузіастом своєї справи був по-мічник Ф. е. Фальц-Фейна к. є. Сіянко, який віддав заповіднику в асканії більше півстоліття свого життя.

Перша вольєра для птахів, яку отримав Ф. е. Фальц-Фейн в 1874 р. від батька в нагороду за успішно здані іспити до гім-назії, через 15 років переросла в унікальний акліматизаційний парк. У 1889 р. взяв під охорону першу ділянку цілини в районі урочища кролі. цю дату вважають початком створення першого в Україні заповідника. У 1897 р. Ф. е. Фальц-Фейн створює в ас-канії зоопарк і ботанічний сад, в 1898 р. — природничо-науковий музей. Заповідник примикав безпосередньо до лісопарку зі штуч-ними ставками і каналами. тут на волі або у вольєрах мешкало безліч звірів та птахів. Далі простягалися відгороджені ділянки цілинного степу, де жили антилопи, бізони, зебри, олені, страуси. Заповідна ділянка була оточена широким поясом сінокосів і ви-пасів. Орні землі впритул підходили до садиби. це оберігало за-повідну степову ділянку від засмічення небажаними рослинами. У парку скрізь проводились роботи з приручення та одомашнення тварин. У 1910 р. на базі зоопарку буда створена перша зоотех-нічна станція, де вперше здійснили штучне запліднення і вивели перші у світі гібриди коней із зебрами. Парк був доступний для вчених, які проводили тут спостереження і ставили експеримен-тальні досліди, а також для звичайних відвідувачів. З 1912 по 1917 р. асканію-нову відвідало 13 тисяч туристів.

Масив цілинного типчаково-ковилового степу «асканії-нова» — єдиний у європі. Площа заповідного степу в даний час складає понад 11 тис. га, причому лише 1560 га цього степу є абсолютно заповідними. інші вважаються умовно-заповідними, там прово-дять сінокоси і випас тварин. Основний ландшафт території — типчаково-ковиловий степ. Всього у флорі асканійського степу на-лічується понад 470 видів рослин. У їх числі переважають злаки. Близько 30 видів — ендеміки півдня України. на тлі безкрайнього


степу темно-зеленою плямою виділяється асканійський парк пло-щею близько 200 га. Він створений за чітким планом: окремі масиви дерев перемежовуються галявинами і групами кущів. тут росте близько 150 видів і садових форм дерев і чагарників.

За роки свого існування асканія-нова накопичила цінний досвід з утримання, розведення, акліматизації рідкісних видів тварин. З 70 видів диких копитних, яких було завезено за всю іс-торію заповідника, понад 40 видів розмножувалися в асканії-нова.

Десятки тисяч туристів щороку захоплено споглядають цей дивовижний куточок заповідної природи.

Мармурова печера. Мармурова печера — найбільша і най-відоміша з печер масиву Чатир-Даг у кримських горах. Відкрито її відносно недавно, у 1987 році. ця підземна порожнина знахо-диться на північно-західному схилі Чатир-Дагу на висоті 920 м, пронизавши своїми галереями товщу мармуроподібних вапняків. нині це одна з двох обладнаних для масового відвідування пе-чер криму. Довжина обладнаних екскурсійних маршрутів сягає понад 1 км. Загальна розвідана довжина ходів складає 2050 м. рідкісна за своєю красою, Мармурова печера є складною системою залів і галерей, які залягають на глибинах 10–80 м. тут є без-ліч натічних форм потужністю до 1,5 м, що свідчить про те, що Мармурова печера є однією з найдавніших карстових порожнин Гірського криму. Печера складається з трьох основних частин: прямолінійної Головної галереї довжиною 725 м, звивистої ниж-ньої галереї довжиною 960 м з безліччю бічних ходів і тигрового Ходу довжиною 390 м. ці велетенські галереї натічними формами й брилами провально-гравітаційного походження розділяються на окремі зали. Серед обладнаних залів знаходиться найбільший у криму «Зал Перебудови» площею 4 тис. м2 і заввишки 20 м. температура повітря всередині печери впродовж року стабіль-на — +9 °С. екскурсії в Мармуровій печері проходять трьома маршрутами. Перший маршрут у «Галерею казок» — загально-ознайомлювальний. Він найкоротший — 250 м. Сталактитові й сталагмітові статуї нагадують тут казкових героїв, дивовижних звірів, форми замків та палаців. Другий маршрут має назву «До перлинних озер». Він проходить через «Галерею казок», минає «Зал перебудови» і виводить у кінець дальнього залу на гребінь кальцитової греблі. третій маршрут Мармуровою печерою прохо-дить через «Галерею казок» і звертає вправо в бічне відгалуження печери — галерею «тигровий хід». Довжина цієї галереї стано-вить 360 м. тут трапляються мальовничі натічні колони, завіси, кам’яні водоспади й печерні «квіти» — геліктіти. За оцінками


найвідоміших спелеологів-експертів, Мармурова печера входить до п’ятірки найгарніших печер планети. У 1992 р. Мармурова печера була прийнята в Міжнародну асоціацію обладнаних печер.

Озеро Світязь. Волинське Полісся — край лісів, річок та озер. Озер, великих і малих, тут нараховується більше двохсот. найбільше з них — Світязь, озеро карстового походження. Площа озера Світязь майже 27,5 км2, довжина 7,8 км, ширина 4,1 км, довжина берегової лінії близько 30 км. За глибиною ж Світязь немає собі рівних в Україні: його максимальна глибина стано-вить 58,4 м. Улоговина озера видовжена, неправильної форми. Світязь славиться прозорістю вод, яка становить 3–5 м, а іноді дно можна бачити на 8-метровій глибині. це пояснюється тим, що в озеро не впадає жодна річка і живиться воно виключно ат-мосферними та підземними водами. коли ж на Світязі весною чи восени трапляються шторми, висота хвиль сягає півтораметрової висоти. Береги озера низькі, піщані, подекуди трапляються галь-ка і валуни, окремі ділянки заболочені. Біля берегів, особливо в районі Гряди, Світязь є переважно мілким. Пересічна глибина озера — 7 м. Проте є й декілька глибоких ям: Вовча — 20 м, Огрядна — 15 м, камінь — 14 м, Вертенева — 17 м, а в найглиб-шій частині озера — Голоднецькій тоні — глибини коливаються від 32 до 58 метрів. Посеред озера розташований мальовничий острів площею понад 7 га, порослий кленами і липами. В озері водяться вугор, судак, окунь, щука, лящ, сом, короп, карась, сиг. Води Світязя володіють унікальними властивостями: вони багаті на срібло та гліцерин. Озеро Світязь знаходиться у складі Шацького природного національного парку.

Подільські Товтри. Величезною 250-кілометровою дугою через три області — Львівську, тернопільську і Хмельницьку — про-стяглися Подільські товтри від Підкаменя на півночі до Дністра на півдні. товтри (місцева назва Медобори) — назва скелястого дугоподібного пасма Західного Поділля. цей вапняковий кряж, висота якого місцями досягає 300–400 м над рівнем моря, є уні-кальною геологічною пам’яткою, аналогів якій немає у всьому світі. Мільйони років тому тут було море. незліченні колонії дріб-них морських організмів за багато тисячоліть створили вздовж його узбережжя гігантський бар’єрний риф. Відмираючи, шар за шаром вони нарощували потужність осадових порід. і коли, у результаті горотворчих рухів, море стало відступати на пів-денний схід, а територія сучасного Поділля — підніматися, на місці колишнього рифа з’явилась довга і порівняно вузька — від 2–3 до 8–12 км завширшки — гряда вапнякових гір, яку сьогодні


називають Подільськими товтрами (місцева назва — Медобори). товтри — це залишки узбережних рифів, витягнутих паралельно давній береговій лінії. Головний товтровий кряж піднімається над навколишньою місцевістю на 50–70 м, а окремі вершини сягають деколи 100–150 м. Від центрального кряжа розходяться численні бічні гряди. Місцями вони утворюють круглі ланцюжки горбів, схожі на атоли: колись вони оточували мілководні лагуни. Чим далі від головного кряжа, тим більш переривчастим стає ланцюг кам’янистих вершин, а потім він просто розсипається на окремі невисокі горби, які в народі звуть «могилами». За багато тисяч років ерозія та карстові процеси створили в Подільських товтрах безліч різноманітних скельних форм. то тут, то там видніються скелі-останці, які нагадують велетнів, що закам’яніли, химерні нагромадження каменів, майже повсюдно зустрічаються карстові утворення — провали, печери, тріщини, лійки. Відомими є Дов-бушева печера поблизу Збаража, кармелюкова біля кам’янця-Подільського. За 1,5 км від негіна, на лівому березі річки Смо-трич, розташований цілий комплекс карстових печер, найбільша з яких «негінська-1» має довжину 110 м. Усі ці печери за старих часів служили притулками для місцевого населення, яке рятува-лось у них від набігів татар. У 1969 р. на березі річки Збруч біля села Завалля була відкрита величезна гіпсова печера «атлантида». Печера є системою невеликих залів, сполучених розгалуженою системою галерей.

Значну частину товтрової гряди вкривають широколистяні ліси. на кам’янистих схилах товтр можна зустріти реліктові рос-лини льодовикових та міжльодовикових епох: бересклет малий, рутвицю, молочай багатоколірний. Значну групу утворюють міс-цеві ендеміки: шиверекія подільська, спирея польська, цибуля круглонога. товтри відображають усю природну зональність Укра-їни: ліс, степ, лісостеп.

У 1996 р. частина гряди Подільських товтр, розташована на території кам’янець-Подільського, Чемеровецького і Городоцько-го районів, увійшла до складу національного природного парку «Подільські товтри». Під його контролем знаходиться територія у 261 тис. га, на якій нараховується 129 природоохоронних та 302 історико-архітектурних об’єкти. Багатство і різноманітність природних ресурсів та рекреаційні можливості природного на-ціонального парку «Подільські товтри» — основа для створення розвинутої мережі міжнародного туризму. Видатний український географ Павло тутковський написав про Подільські товтри: «ці гори — один з найкрасивіших і найоригінальніших витворів


природи, і нічого подібного ви не знайдете ніде у європі, навіть, можливо, і в усьому світі».

Озеро Синевир. Синевир часто називають «Морським оком» за сліпучу синяву, за велику глибину, за неповторну красу. Воно й справді нагадує яскраво-блакитне око з віями гостроверхих ялин, з острівцем-зіницею посередині — немов море, яке багато мільйонів років пішло звідси, залишило замість себе Синевир спостерігати за тим, що відбувається в його давніх володіннях. Озеро оточують круті гірські хребти, полонини та кам’янисті розсипи гірського масиву Горгани. Синевир лежить на висоті 989 м на південних схилах Горган, в ущелині, утвореній го-рою Озерна (1495 м) і відрогом Вододільного хребта. Озеро має видовжено-округлу форму. його середня площа становить 4–5 га, переважаючі глибини — 16–17 м, а максимальна — 24 м. Си-невир — озеро завального походження; утворилося внаслідок обвалу скель і перекриття долини гірського потоку. розмір озе-ра та його глибина залежать від кількості опадів — живиться воно поверхневими та атмосферними водами. навіть упродовж одного сезону озеро може змінювати свої розміри: весною, в пе-ріод танення снігів, площа його дзеркала може бути до 7 га, а в спекотне літо зменшитись майже удвічі. Острівець посеред озера є скелею, яка в період повноводдя повністю зникає. Вода в озері слабо мінералізована, чиста, прозора, має сталу темпе-ратуру +11 °С. Береги поросли лісом, водяна рослинність роз-вивається виключно вздовж прибережної смуги. З озера витікає невеликий струмочок, що впадає в річку тереблю (басейн тиси). Озеро Синевир знаходиться у межах природного національного парку «Синевир».

Гранітно-степове Побужжя. регіональний ландшафтний парк «Гранітно-степове Побужжя» створений у 1994 р. Площа його становить 62,668 км2. Справжній гірський ландшафт серед українського степу. це одна з найдавніших ділянок суші євра-зії, яка не поринала у морські глибини вже протягом 60 млн років. Окрім типово степових, лісових, лугових та наскельних рослин, у парку також чимало реліктів різних геологічних епох. З-поміж сотень видів рослин цієї місцевості десятки занесені до Червоної книги України, чотири — до європейського Червоного списку. У заповіднику живе понад 9 тис. видів комах, у тому числі 56 видів, занесених до Червоної книги України, хребетних тварин — близько 300 видів, із них 46 перебувають під охороною держави. Більше ніде, крім цієї території, на європейських теренах не збереглося популяції полоза лісового.


Парк надзвичайно багатий на археологічні пласти: палеоліт, мезоліт, неоліт, мідний та залізний віки, епоха бронзи, черняхів-ська та трипільська культури, залишки поселень кіммерійців, сарматів, скіфів, давніх слов’ян, римлян. Усього між селами Мигія та Олександрівка знайдено 98 археологічних пам’яток.

Дністровський каньйон. найцікавішою та наймальовничі-шою ділянкою Дністра є його відрізок у 250 км від гирла Золотої липи до гирла Збруча — Дністровський каньйон. Один з най-більших в Україні та європі. Диво-каньйон проліг територіями івано-Франківської, тернопільської, Чернівецької і Хмельницької областей, приваблюючи туристів красою високих круч. Потоки води, зриваючись з кручі, перетворюються у живописні водоспади, яких на Дністрі не бракує. найбільш мальовничий з них — Джу-ринський водоспад (16 м), що знаходиться поблизу сіл Устечко і нагорянка на тернопільщині. на дністровських схилах зрос-тають 65 видів рідкісних рослин, з яких — 21 вид занесений до Червоної книги України, 2 — до європейського Червоного списку, 2 види — до списків Бернської конвенції. У каньйоні мешкають понад 50 видів рідкісних і зникаючих комах, занесених до Чер-воної книги України. Серед риб і хребетних тварин (25 видів за-несено до Червоної книги України) є: кіт лісовий, рись звичайна, видра річкова та ін. Дністер — справжній рай для орнітологів. тут можна побачити сірих і білих чапель, лелек, диких гусей, лебедів, чайок.

У каньйоні зустрічаються відслонення осадочних товщ (антро-погенних, силурійських відкладів). це унікальна геологічна енци-клопедія, що чітко зафіксувала еволюцію земної кори та життя. Уздовж берегів Дністра часто трапляються травертинові печери й водоспади. Загалом на території Дністровського каньйону близь-ко 100 пам’яток живої та неживої природи світового значення.

Уздовж Дністровського каньйону зосереджена велика кіль-кість пам’яток природи та історії. В заводі лівого берега Дністра біля села Лука Врублевецька збереглися залишки однієї з най-давніших в Україні стоянок раннього палеоліту. Скелі каньйону вкриті виходами печер та гротів, багато з яких служили монахам скельних монастирів за житло та приміщення для відправи служб. на берегах річки, в навколишніх селах зустрічаються пам’ятники культури різних народів, що у давнину населяли долину Дністра (церкви, костели, монастирі, палаци, руїни замків та фортець). а скільки цікавих історій та легенд у цьому краї! Подейкують, що у с. трубчин на тернопільщині вороги схопили тараса Буль-бу, який повернувся за забутою на березі трубкою. начебто біля


Отаманського яру навіть збереглася могила гоголівського героя. а в с. Брага Хмельницької області, розташованому навпроти Хоти-на, стоїть церква, у якій гетьман Петро Сагайдачний та його без-страшні козаки освячували шаблі. а ще люди кажуть, що вздовж Дністра ще у XVIII ст. заховано чимало турецьких скарбів.

«асканія-нова» та «Подільські товтри» були номіновані до всесвітнього конкурсу «Сім нових чудес природи».

Перспективи розвитку туризму в українірозвиток туризму в Україні впливає на різні сектори економі-

ки, зокрема на транспорт, торгівлю, зв’язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання, і є од-ним із найбільш перспективних напрямів структурної перебудови економіки.

Сучасний етап розвитку туризму в Україні проходить під зна-ком пріоритетності розвитку внутрішнього туризму і необхідності урізноманітнення національного туристичного продукту. Одним зі шляхів такого урізноманітнення є регіоналізація туристичної діяльності. В основі формування місцевих туристичних ринків лежить пропозиція певного туристичного продукту, сформованого на місцевих ресурсах з використанням місцевих умов і факто-рів розвитку. «на місцях» розвиток туризму стимулює розвиток соціальної сфери, підприємницьку діяльність, сприяє зростан-ню зайнятості населення. насамперед розвиток місцевих ринків спрямований на внутрішнього споживача з урахуванням вимог міжнародного туристичного ринку до якості туристських послуг. Одним із напрямів удосконалення, розширення туристської про-позиції є урізноманітнення екскурсійного продукту за рахунок краєзнавчої інформації.

Пріоритетними напрямками розвитку туризму в Україні є:відновлення туристичних маршрутів місцями, які пов’язані 8з національно-визвольною боротьбою українського народу, історико-культурною спадщиною українського козацтва;відновлення туристичних маршрутів «Чумацькими шляха- 8ми України», «із варягів у греки», «намиста Славутича» та ін.;реалізація Програми розвитку криму як цілорічного 8курортно-рекреаційного туристичного регіону;розвиток туризму карпатського регіону; 8подальша диверсифікація туристичного продукту; 8стимулювання інвестиційної, інноваційної та підприєм- 8ницької активності у сфері туризму;

Перспективи розвитку туризму в Україні 81

оптимізація взаємодії туризму і культури; 8створення відповідної туристичної інфраструктури. 8

Ми живемо в країні, чиї рекреаційні можливості, історична та культурна спадщина є колосальними ресурсами розвитку ту-ризму. це стосується і малих міст, особливо тих, які найменше потерпали від техногенних навантажень індустріальної епохи, в яких у значній мірі збереглася наша історична спадщина. Для багатьох з цих міст туризм може стати головною стратегією їх по-дальшого розвитку. кожне з 147 міст, перелік яких затверджено постановою кабміна, — це окрема сторінка у літописі України. разом з тим цей величезний потенціал туризму є задіяним сьогодні лише в незначній мірі. Без розвитку туристичної інфраструктури, без готельної бази й організації харчування, без хороших доріг, які забезпечували б можливість легко дістатися до тих місць, які пропонуються туристам, розвиток регіонального туристичного ринку неможливий.

Передумовами подальшого розвитку національного туризму відповідно до тенденцій світового туристичного ринку є:

наближення до стандартів міжнародної законодавчої та 8нормативно-правової бази туризму;використання досвіду передових надбань найбільш розви- 8нутих туристських держав світу;упровадження стандартів якості обслуговування туристів, 8прогресивних технологій, передових систем і методів під-готовки та підвищення кваліфікації туристських кадрів;використання можливостей світового інформаційного про- 8стору, наукових досліджень, досвіду державного регулю-вання та стимулювання галузі туризму.

У перспективі в Україні зростатиме обсяг і асортимент турис-тичних послуг. Зокрема, активного розвитку набуде ринок еко-логічного туризму, який, на відміну від інших видів, потребує менше витрат на розвиток інфраструктури. екологічний туризм, який спрямований на активне пізнання об’єктів та явищ живої і неживої природи, задовольняє пізнавальний інтерес туристів. У свою чергу, розвиток екологічного туризму потребує забезпе-чення охорони, комплексного використання ресурсів, екологічної безпеки та доступності рекреаційних ресурсів.

Україна вже розпочала амбіційну рекламну кампанію по про-суванню свого зимового туризму. У рамках проекту «Україна за-прошує» знято 15- та 30-секундні рекламні ролики «Україна. Для закоханих у сніг» для ефіру популярних телеканалів EuroNews і National Geographic. також у головних містах європи планується


розмістити білборди з рекламою українських туристичних про-дуктів. рекламу українського туризму планується розмістити на білбордах у Празі, Загребі, Дубровніку, Будапешті, Варшаві та інших містах європи. реклама зимового туризму України також повинна з’явитися у німецькій, французькій та італійській версіях журналу «Reader’s Digest».

Перспективним видом туризму в Україні є сільський (зелений) туризм. Враховуючи іноземний досвід розвитку зеленого туризму, в Україні необхідно виявляти території для його розвитку, розро-бляти відповідні рекомендації як для органів місцевого самовря-дування, так і для громадян, які зацікавляться цією діяльністю. Досвід розвинених країн, де зелений (сільський) туризм успішно функціонує вже багато років, свідчить про те, що для його роз-витку потрібно створити належну нормативно-правову базу, яка б сприяла залученню до його розвитку активних і заповзятливих людей. Досвід роботи органів місцевої влади окремих територій Передкарпаття, Поділля, Закарпаття, таврії, Придніпров’я, Буко-вини, Чернігівщини свідчить про те, що сільський туризм може значно скоротити рівень безробіття у селі. До відпочинку в селі можуть бути долучені екскурсійні маршрути для ознайомлення з численними центрами народних художніх промислів: ткацтва, гончарства, різьблення по дереву, малярства, вишивання, ло-зоплетіння, а також маршрути, пов’язані з відвіданням місць, пов’язаних з життям і творчістю видатних людей: тараса Шевчен-ка — на Черкащині, Лесі Українки — на Волині, івана Франка — на Львівщині, Миколи Гоголя — на Полтавщині.

Системний підхід до організації цього виду туризму має спри-яти розвитку не лише внутрішнього, а й в’їзного туризму. Щоб усі, хто відвідує Україну, могли ознайомитись у повній мірі з її природою, пам’ятками культури, історії, архітектури, а головне — з її щирими, гостинними людьми.

Україна має можливості для активного розвитку в’їзного бізнес-туризму, який представляють іноземні бізнесмени, чинов-ники інших держав, представники партнерських організацій. роз-виток бізнес-туризму передбачає розширення мережі 4–5-зіркових готелів.

Внутрішній туризм базується в першу чергу на масовому мо-лодіжному русі, на молодіжно-юнацькому сегменті, який може бути активно долучений як до спортивного, оздоровчого туризму, так і до туристсько-краєзнавчої роботи. необхідно більш активно розвивати молодіжний туризм, який стає одним з основних пріо-ритетних напрямів державної політики в галузі туризму. Держава

Перспективи розвитку туризму в Україні 83

декларує свою підтримку молодіжному туризму, зокрема в Законі України «Про туризм». Головною проблемою на сьогодні є недо-статньо розвинута матеріальна база, яка до того ж перебуває під юрисдикцією різних міністерств і відомств. необхідна координа-ція їх діяльності щодо створення належної інфраструктури моло-діжного туризму, адже йдеться про досить велику за кількістю категорію потенційних туристів, рівень доходів яких не створює сприятливих умов для подорожей і відпочинку. В Україні моло-діжні готелі почали з’являтися не так давно і їх мережу ще не можна назвати розгалуженою. У 2005 р. в Україні з’явилися хос-тели мережі «Молодіжний туризм та хостели України». Вартість проживання в хостелах України становить 40–80 грн залежно від класу.

Світовий досвід показує, що чим ширше буде асортимент ту-ристичного продукту, чим більше представлено нових маршру-тів, цікавих туристам, тим більше буде зростати потік туристів. Водночас має вдосконалюватись і цінова політика. нині ціни на туристичний продукт в Україні є значно вищими, ніж у бага-тьох інших країнах (наприклад у єгипті, туреччині, китаї). а це означає, що значна частина туристів віддаватиме перевагу тим країнам, де відпочивати дешевше, ніж в Україні.

У щорічному економічному огляді світового туризму за 2006 рік, оприлюдненому Світовою радою подорожей та туриз-му у співпраці з Оксфордським відділом економічних прогнозів, Україна посіла 50-те місце у світі за показником розвитку сфери туризму.

Стратегічною метою розвитку сфери туризму в Україні можна визначити створення конкурентоспроможного на світовому рин-ку туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби іноземних туристів і населення країни, за-безпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рів-новаги та історико-культурного довкілля. Україні вкрай потрібні музейно-туристичні об’єкти нового типу — історико-анімаційні скансени (музеї під відкритим небом), які б репрезентували світові величезну історико-культурну спадщину нашої країни. В Україні вже є козацькі скансени (національний заповідник «Хортиця», Гетьманська столиця Батурин); розроблені проекти ще двох скан-сенів — Музею козацького побуту на Савур-могилі та украпленого меморіального комплексу «козацька пристань» в с. райгородок. Зусиллями археологів інституту археології нан України й чле-нами товариства «коло-ра» реалізується проект з відкриттям на


околиці м. ржищева на високому правому березі Дніпра скансе-ну — міста-музею трипільців аррати-Оріяни на базі історичних ре-конструкцій. існує потреба в організації Скіфського скансену. Для цієї потреби може підійти частина території Більського городища на р. Ворсклі. необхідно репрезентувати іноземним та українським туристам і давньоруську спадщину України. Доцільно було б орга-нізувати давньоруські скансени: «Фортеця тустань» (Сколівський район Львівської області) й «Замок князя Володимира Великого» (у с. Білогородка, 22 км від києва). Скансен «Фортеця тустань» має вигідне транспортне положення, і міг би притягувати до себе масові туристичні потоки відпочиваючих у карпатах і курортних закладах трускавця, Моршина, Східниці, а також туристів, які приїжджатимуть до Львова.

цілком зрозуміло, що є всі підстави для оптимістичних про-гнозів розвитку вітчизняного туризму. і ще: якщо народ має великих мандрівників, таких як Г. Сковорода, а. кримський, О. Блаватська, подружжя реріхів, то у нього є шанс для розви-тку туризму.

Туристично-краєзнавча класифікація оборонних споруд України (за О. Лесиком) 85

додаток 1

туристично-краєзнавча класифікація оборонних споруд україни (за о. лесиком)

Клас А:заповідники 8 в києво-Печерській лаврі, Львові, Луцьку, Білгороді-Дністровському, кам’янці-Подільському, Черні-гові, Судаку;музеї 8 в замках Ужгорода, Луцька, Олеська, Мукачева, Ост-рога, Меджибожа, Чинадієві, Золочева, києва, теребовлі, Хотина; монастирі 8 Братський і Видубецький у києві, Вознесен-ський монастир у Переяславі-Хмельницькому, монастир єзуїтів у Вінниці, Миколаївський монастир у Шаргороді, монастир єзуїтів у Луцьку, монастир у Любишові, карме-літський монастир у Бердичеві, Здвиженський монастир у Полтаві, монастирі у Виноградові, Городенці, монастир-скит у Маняві, монастирі Домініканський, кармелітський, Онуфріївський, кларисок, бернардинців у Львові, монасти-рі василіан у Червонограді, жовкві, Введенський монастир у ніжині, троїцький монастир у кам’янці-Подільському, єлецький монастир у Чернігові.

Клас Б (замки і монастирі, придатні для використання):під готелі: 8 замки у Свіржі, Бережанах, жовкві, Старо-му Селі, Олиці, клевані, частина приміщень монастирів у Браїлові, Підкамені, Гамаліївці, Львові, Луцьку, Сока-лі, ізяславі, Гусятині, Путивлі; частина історичних при-міщень Мгарського та Мовчанського монастирів;під відпочинкові пансіонати: 8 замки у Бродах, Підгірцях, Збаражі; частина приміщень монастирів у Гусятині, Гвізд-ці, Дубні, Городку, Хрещатику, Слов’яногірську, Мику-линцях, Барі, Зимному, Плісницькому;під турбази з умовами будівництва спальних корпусів: 8 зам-ки в Поморянах, Летичеві, Панівцях, монастир у Золочеві, монастир домініканців у Перемишлянах, монастир рефор-матів у раві-руській, троїцький монастир у Межиріччі,

86� Додаток 1

монастир бригідок у Сокалі, троїцький монастир у Сата-нівській Слобідці;під туристичні притулки: 8 замки в Золотому Потоці, Яблу-нівці, Сидорові, Микулинцях, ізяславі, Старокостянтино-ві, монастир шариток у Луцьку, Воскресенський монас-тир у корці, монастир францисканців у кам’янці-По-дільському.

Клас В замки і монастирі, які частково можна використовувати 8для розташування туристичних закладів: замки в неви-цькому, Хусті, Гологорах, кудринцях, Скалі-Подільській, Скалаті, Долині, Чернелиці, Добромилі, Фортеці, алушті, Феодосії, Судаку, монастирі єзуїтів у Вінниці, Луцьку, Львові, монастирі бернардинців у Львові, Луцьку, Бере-жанах, монастирі кармелітів в Олеську, Бердичеві, Львові, монастир-скит у Маняві, монастир у Севастополі, доміні-канські монастирі у жовкві, Львові;пам’ятки архітектури, поруч з якими можна будувати тур- 8бази, готелі, бази відпочинку: замки у кам’янці-По діль сь-кому, Меджибожі, Хотині, Білому камені, кор ці, Підзамоч-ку, королевому, невицькому, Воло ди мирі-Волинському, кременці, фортеці в Білгороді-Дні стровсько му, Судаку, Феодосії, Балаклаві, каменському, Севастополі, монастирі домініканців у Белзі, Успенський монастир у Бахчисараї, скельний монастир у Лядові, комплекс замків і монастирів у Львові та Луцьку.

Світові суперточки-тур та оглядові точки 87

додаток 2

світові суперточки-тур та оглядові точкиСуперточка-тур — точкова територія, що поєднує унікальні

природні та суспільні ресурси, займає домінуючу (абсолютну або відносну) висоту і характеризується суттєвою соціально-історичною значимістю подій, що відбулися в її межах або в межах простору і візуально сприймається з неї. цьому простору притаманне висо-ке пейзажне різноманіття та поєднання природних компонентів, атрактивність ландшафту. Об’єкти рангу «суперточка-тур» харак-теризуються не лише унікальною історико-культурною цінністю, а й домінуючим положенням у межах навколишнього простору, тобто видатними формами рельєфу, які самі можуть бути орогра-фічними рекреаційними ресурсами.

До об’єктів рангу «суперточка-тур» належать:гора корковаду з найбільшим у світі пам’ятником ісусу Христу 8(Ріо-де-Жанейро, Бразілія);гора Ловче із мавзолеєм П. П. негошу ( 8 Чорногорія);гора Ґелерт ( 8 Будайські гори, м. Будапешт, Угорщина);гора Пічінча ( 8 м. Ґуаякіль, Еквадор);гора Олімп ( 8 Греція);гора афон, або агіон Орос ( 8 Свята гора), Метеора Монастирія (півострів Афон на півострові Халкідікі, Греція);гора Монте-тітано ( 8 Сан-Маріно);гора Водно із найвищим ( 8 76 м) православним хрестом на Бал-канах, встановленим на честь 2000-річчя християнства (перед-містя м. Скоп’є, Македонія);гора Шипка ( 8 Болгарія);гора Ґросґлокнер ( 8 «Великий дзвонар», 3798 м) (Австрія);гора Лешань із найбільшою ( 8 висота 71 м) у світі статуєю Будди (район р. Мінь, провінція Січуань, Китай);гора Монблан ( 8 4807 м) — найвища точка європи (Італія, Фран-ція);Ґібралтар ( 8 володіння Великої Британії у південній частині Піре-нейського півострова) — скелястий півострів (висота 426 м);вулкан Фудзіяма ( 8 3776 м) — найвища точка та символ країни (Японія);


гора нґалієма — меморіал на честь пам’яті загиблих у боротьбі 8проти колонізаторів (м. Кіншаса, ДР Конґо);гора Бримстоун на о. Сент-кітс — могила томаса Ворнера, 8заснов ника Британської Вест-індії, губернатора острова (Сент-Кітс і Невіс);гора Ваеа — могила видатного англійського письменника робер- 8та Льюїса Стівенсона (околиці м. Апіа, Самоа);Джетаванарама — одна з найвеличніших споруд у світі ( 8 висота 22 м, діаметр 113 м), яка за своїми розмірами поступається ли-ше двом єгипетським пірамідам (м. Анурадхапур, Шрі-Ланка);Сіґірія ( 8 Скеля лева) — кам’яний останець (висота 183 м), на вершині скелі знаходився палац-фортеця царя кассапи (V ст.) (за 65 км від м. Анурадхапура, Шрі-Ланка);національний пантеон на г. Мтацмінда з усипальницями і. Чавча- 8вадзе, а. церетелі, В. Пшавели, О. Грибоєдова (м. Тбілісі, Грузія);Храмова гора ( 8 м. Єрусалим, Ізраїль);кимгансан ( 8 Алмазні гори, 110 відрогів, 12 000 вершин) (Південна Корея);Янь-ань ( 8 плато із пагодою, що зображує важливі події в історії комуністичного Китаю);сопка Заозерна ( 8 район о. Хасан, Росія);півострів Ґалліполі ( 8 військовий меморіал — місце загибелі 70 тис. турок і 50 тис. англійців, французів, австралійців, новозеландців у 1915 р. під час Першої світової війни) (Туреч-чина);горб Гіссарлік ( 8 місцезнаходження легендарної Трої) (Туреччина);давнє місто Мачу-Пікчу ( 8 Перу);фортеця Масада ( 8 Ізраїль);Улуру ( 8 «Часи сновидінь») або айєрс-рок (найбільший у світі моноліт, 348 м) (Австралія);історичний національний парк і цитадель ( 8 скеля Пік-Лаферьєр на південь від м. Кап-Антьєн) (Гаїті);церква паломників «Мадонна дель Сассо» ( 8 північний берег о. Лаґо-Маджоре) (м. Локарно, Швейцарія);гора кроу ( 8 Ірландія);гора Снєжка ( 8 1602 м) (гори Крконоше, Чехія);вулкан етна ( 8 підйом до 3313 м) (Італія).

крім об’єктів рангу «суперточка-тур» виділяють об’єкти рангу «оглядові точки»:

гора Славен ( 8 Словаччина);гора авала ( 8 Сербія);гора іґман ( 8 Боснія та Герцеґовина);

Світові суперточки-тур та оглядові точки 89

гора Горица ( 8 Чорногорія);гора Фльойєн ( 8 м. Берґен, Норвеґія);гора Мон-Сенто ( 8 2710 м) (о. Корсіка, Франція);гора Ла-Мармора ( 8 1834 м) (о. Сардінія, Італія);хмарочос «Бурж Дубай» ( 8 «Дубайська вежа») (висота 512 м, 124 оглядових майданчики) (м. Дубай, ОАЕ);хмарочос «тайбей-101» ( 8 висота 509 м) (м. Тайбей, о. Тайвань, Китай);вежа Мерліон на о. Сентоса ( 8 Сінґапур);Петржин ( 8 Петржинська оглядова вежа) (м. Прага, Чехія);Левова гора ( 8 Столова гора) (поблизу м. Кейптаун, ПАР);Сірс-білдінг ( 8 109-поверхова будівля висотою 443 м) — можли-вість огляду територій 4-х штатів: іллінойс, індіана, Вісконсін, Мічіґан) (м. Чікаґо, США);оглядовий майданчик на обеліску, присвяченому Джорджу Ва- 8шинґтону (152 м) (м. Вашинґтон, США);оглядовий майданчик собору Св. Петра ( 8 133 м) (Ватикан);фортеця рібат ( 8 м. Сусс, Туніс);мінарети мавзолея «Хабіб Бургіба» ( 8 м. Монастір, Туніс);ейфелева вежа ( 8 321 м) (Париж, Франція);Біг Бен ( 8 97,5 м) (Лондон, Велика Британія);кафедральний кельнський собор ( 8 156 м) (м. Кельн, Німеччина);замок нойшванштейн ( 8 абсолютна висота 964 м) (Німеччина);гора Вартбурґ ( 8 Німеччина);оглядова точка «небесна тропа» над Великим каньйоном ( 8 США, штат Арізона);кафедральний собор Св. Стефана ( 8 137 м) (м. Відень, Австрія);кафедральний собор «Санта Марія дель Фьоре» ( 8 м. Флоренція, Італія);Пізанська вежа ( 8 60 м) (м. Піза, Італія);собор Св. ромулдуса ( 8 97 м) (м. Мехелен (Малин), Бельґія);Спаська вежа Московського кремля ( 8 м. Москва, Росія);Останкінська телевежа ( 8 м. Москва, Росія);Московський державний університет ім. М. Ломоносова ( 8 Вороб-йові гори, м. Москва, Росія);оглядова точка Белфорт ( 8 92 м) (м. Ґент, Бельґія);оглядова точка Белфорт ( 8 89 м, в полі зору — Північне море) (м. Брюґґе, Бельґія);вежа Гедимінаса Верхнього замку ( 8 м. Вільнюс, Литва);Домський собор ( 8 м. Рига, Латвія);вежа центру з’їздів і розваг ( 8 висота понад 233 м) (Макао, Китай);вежа роберта Шумана ( 8 Люксембурґ, Люксембурґ);


вежа техаського університету ( 8 м. Остін, штат Техас, США);телевізійна оглядова вежа ( 8 висота 365 м) (м. Берлін, Німеччина);гора капуцинів ( 8 м. Зальцбурґ, Австрія);гора Халласан ( 8 1950 м) (о. Чеджу-до, Південна Корея);гора Вікторія ( 8 554 м) (Гонконґ, Китай);Фінансовий центр ( 8 429 м) (м. Шанхай, Китай);замок Вадуц ( 8 резиденція князя Ліхтенштейна) (м. Вадуц, Ліх-тенштейн);пам’ятник «Битва народів» ( 8 м. Лейпціґ, Німеччина);пам’ятник Чінгісхану ( 8 Монголія);Стоунхендж ( 8 Велика Британія);замок едінбурґ ( 8 Шотландія, Велика Британія);хмарочос емпайєр Стейт Білдінг ( 8 102 поверхи) (м. Нью-Йорк, США);мис креус ( 8 Каталонія, Іспанія);замок Хоєнзальцбурґ ( 8 м. Зальцбурґ, Австрія);Монтрей ( 8 «Горб біля річки», р. Тує) (провінція Анжу, Франція);мис Гамова ( 8 Росія);піраміда Хеопса ( 8 Єгипет);замок Оберзальцберґ ( 8 Німеччина);замок Форхтенштайн ( 8 Австрія);фортеця Бейнак ( 8 Дордонь, Франція);мис рока ( 8 Портуґалія);мис норд кап ( 8 о. Маґерьо, Норвегія);фортеця Даннотар ( 8 Велика Британія);мис Ленс-енд ( 8 Велика Британія);монумент Бітьківщини-Матері на р. рейн ( 8 Німеччина);замок Ланек ( 8 Німеччина);замок Уорвік ( 8 Велика Британія);міст королеви Шарлотти ( 8 Люксембург);гора ільчхульбон ( 8 Південна Корея);гора Оду сан ( 8 Південна Корея);пам’ятник імператору Вільгельму ( 8 Німеччина);готель «Вальдорф асторія» ( 8 м. Нью-Йорк, США);скеля поблизу м. істборн ( 8 Велика Британія).

суперточки-тур та оглядові точки україниСуперточки-тур

історико-культурний заповідник «Могила т. Г. Шевченка» на 8тарасовій (Чернечій) горі (м. Канів, Черкаська обл.);Миколаївська церква ( 8 XVII–XIX ст.) Святогірської Святоуспен-ської лаври на Святих горах (м. Слов’яногірськ, Донецька обл.);

Суперточки-тур та оглядові точки України 91

Свято-Успенська Почаївська лавра XVI–XVII ст. ( 8 16 храмів), По-чаївська гора (висота 75 м) (м. Почаїв, Тернопільська обл.);києво-Печерський історико-культурний заповідник ( 8 м. Київ);с. Сеньківка ( 8 Чернігівська обл.) — пагорб, на якому споруджено монумент Дружби і де зійшлися кордони Чернігівської (Украї-на), Брянської (Росія) та Гомельської (Білорусь) областей;гора Мітрідат ( 8 м. Керч, АР Крим);Малахів курган, меморіал ( 8 м. Севастополь, АР Крим);Сапун-гора, меморіал ( 8 м. Севастополь, АР Крим);

«Оглядові точки»національний історико-архітектурний заповідник «кам’я нець» 8(Хмельницька обл.);Замкова (Богданова) гора ( 8 залишки зведеної в козацькі часи фортеці, пам’ятник Богдану Хмельницькому на території Національного історико-культурного заповідника «Чигирин») (м. Чигирин, Черкаська обл.);монумент Батьківщини-Матері на території комплексу «націо- 8нальний музей Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років» (висота 102 м) (м. Київ);Державний музей-заповідник «Битва за київ у 1943 році» 8(с. Нові Петрівці, Вишгородський район, Київська обл.);територія Маріїнського парку з панорамою Дніпра ( 8 м. Київ);гора кучук-єнішари — могила поета і художника М. Волошина 8(смт. Коктебель, АР Крим);гора кременець, військовий меморіал на честь подій Великої 8Вітчизняної війни (м. Ізюм, Харківська обл.);гора алчак ( 8 район м. Судак, АР Крим);ак-кая ( 8 «Біла скеля») (АР Крим);церква Воскресіння ( 8 с. Форос, АР Крим);фортеця Чембало ( 8 м. Балаклава, АР Крим);фортеця єні-кале ( 8 м. Керч, АР Крим);гора ай-Петрі ( 8 1234 м) (АР Крим);мис Фіолент ( 8 АР Крим);гора камула ( 8 471 м, Подільська височина) (Львівська обл.);гора Берда ( 8 515 м, Хотинська височина) (Чернівецька обл.);Хотинська фортеця ( 8 Чернівецька обл.);Галичина Могила ( 8 Івано-Франківська обл.);гора Пивиха ( 8 складається з двох горбів 168 м і 160 м, найвища точка Лівобережжя України) (Полтавська обл.).


додаток 3

національні історико-культурні заповідники україни

регіон Назва музею та його місцезнаходження

Вінниць-ка об-ласть

Державний історико-культурний заповідник «Буша», с. Буша

Волин-ська об-ласть

1) Луцький історико-культурний заповідник;2) Державний історико-культурний заповідник «Володимир»,

м. Володимир-Волинський

Донецька область

Державний історико-архітектурний заповідник, м. Слов’яногірськ

Запо-різька область

1) національний заповідник «Хортиця», м. Запоріжжя;2) Державний історико-археологічний заповідник «кам’яна

могила», Мелітопольський район;3) історико-архітектурний музей-заповідник «Садиба Попо-

ва», с. Василівка

івано-Фран-ківська область

національний заповідник «Давній Галич», Галицький ра-йон, с. крилос; м. Галич

м. київ 1) національний заповідник «Софія київська»;2) національний києво-Печерський історико-культурний за-

повідник;3) Державний історико-архітектурний заповідник «Стародав-

ній київ»;4) Державний історико-меморіальний заповідник

«Лук’янівське кладовище»;5) Державний історико-меморіальний заповідник «Биківнян-

ські могили», с. Биківня

київська область

1) національний історико-етнографічний заповідник «Переяс-лав», м. Переяслав-Хмельницький;

2) Державний історико-культурний заповідник, м. Вишгород3) Державний музей-заповідник «Битва за київ у 1943 році»,

Вишгородський район, с. нові Петрівці

кірово-градська область

Державний музей-заповідник і. карпенка-карого (тобілеви-ча) «Хутір надія», кіровоградський район, с. Миколаївка

Національні історико-культурні заповідники України 93


Львів-ська об-ласть

1) Державний історико-архітектурний заповідник, м. Львів;2) історико-культурний заповідник «Личаківський цвинтар»,

м. Львів;3) Державний історико-архітектурний заповідник, м. жовква;4) Державний музей-заповідник «Олеський замок», Буський

район, смт. Олесько;5) Державний історико-культурний заповідник «тустань»,

Сколівський район, с. Урич;6) Державний історико-культурний заповідник «нагуєвичі»,

Дрогобицький район, с. нагує вичі;7) Державний історико-культурний заповідник, м. Белз;8) Музей-заповідник «Золочівський замок», м. Золочів

Мико-лаївська область

історико-археологічний заповідник «Ольвія», Очаківський район, с. Парутино

Полтав-ська об-ласть

1) національний музей-заповідник українського гончарства у смт. Опішні, Зіньківський район;

2) Державний історико-культурний заповідник «Поле Полтав-ської битви», м. Полтава

3) Державний музей-заповідник М. В. Гоголя, Шишацький район, с. Гоголеве

рівнен-ська об-ласть

1) національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви», радивилівський район, с. Пляшева;

2) Державний історико-культурний заповідник, м. Острог;3) Державний історико-культурний заповідник, м. Дубно

Сумська область

1) Державний історико-культурний заповідник, м. Глухів;2) Державний історико-культурний заповідник, м. Путивль

терно-пільська область

1) Державний історико-архітектурний заповідник, м. Збараж;2) кременецько-Почаївський державний історико-

архітектурний заповідник, м. кременець;3) Державний історико-архітектурний заповідник,

м. Бережани

Харків-ська об-ласть

1) історико-археологічний музей-заповідник «Верхній Сал-тів», Вовчанський район, с. Верхній Салтів;

2) Чугуївський історико-культурний заповідник ім. і. рєпіна, м. Чугуїв



Хмель-ницька область

1) національний історико-архітектурний заповідник «кам’янець», м. кам’янець-Подільський;

2) Державний історико-культурний заповідник «Самчики», Старокостянтинівський район, с. Самчики;

3) Державний історико-культурний заповідник «Меджибіж», Летичівський район, смт. Меджибіж

Черкась-ка об-ласть

1) національний історико-культурний заповідник «Чигирин», с. Чигирин;

2) Шевченківський національний заповідник, м. канів, тара-сова гора;

3) Державний історико-культурний заповідник «Батьківщина тараса Шевченка», Звенигородський район, с. Шевченкове;

4) Державний історико-культурний заповідник «трахтеми-рів», канівський район, с. Григо рівка;

5) Державний історико-культурний заповідник корсунь-Шевченківський;

6) Державний історико-культурний заповідник, м. кам’янка

Черні-вецька область

Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця», м. Хотин

Чернігів-ська об-ласть

1) національний архітектурно-історичний заповідник «Черні-гів стародавній», м. Чернігів;

2) національний історико-культурний заповідник «качанів-ка», ічнянський район, смт. качанівка;

3) Державний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця», Бахмацький район, смт. Батурин;

4) Державний історико-культурний музей-заповідник «Слово о полку ігоревім», м. новгород-Сіверський

ар крим 1) національний заповідник «Херсонес таврійський», м. Севастополь;

2) Державний історико-культурний заповідник, м. керч;3) Державний історико-культурний заповідник,

м. Бахчисарай;4) Державний палацово-парковий музей-заповідник,

м. алупка;5) Державний архітектурно-історичний заповідник «Судацька

фортеця», м. Судак;6) республіканський історико-археологічний заповідник «ка-

лос Лімен», смт. Чорноморське;7) історико-культурний заповідник «Старий крим», кіров-

ський район, Старий крим

Національні історико-культурні заповідники України 95

літеРатуРа та інтеРнет-джеРелаЗакон 1. України «Про туризм». (Відомості Верховної ради України, 2004, №13, с. 180).Безуглий 2. В. В., Козинець С. В. регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник. — к. : Видавничий центр «академія», 2003. — 688 с. (альма-матер)Бейдик3. О. ресурси світового туризму: поняття, класифікація, карто-графування. краєзнавство. Географія. туризм. — № 12 (545), бере-зень 2008.Беликов О. М.4. Украина. Всё, что стоит увидеть. Путеводитель. — Х. : Библекс, 2009. — 272 с.Блій5. Г. де, Муллер Пітер. Географія: світи, реґіони, концепти / Пер з англ.; Передмова та розділ «Україна» О. Шаблія. — к. : Либідь, 2004. — 740 с.Винниченко6. І. І. Середовище турбізнесу: навч. посібник. — к. : академ-періодика, 2006.«Вокруг 7. света». Географическая энциклопедия для юных читате-лей. — СШа, 1995.Всё 8. о чудесах света. — Санкт-Петербурґ: ООО «СЗкЭО», 2007. — 208 с.Географічна 9. енциклопедія України: в 3-х томах. — к. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989–1993. — т. 3: П-Я. — 480 с.География 10. туризма: учебник / кол. авторов; под ред. а. Ю. алексан-дровой. — 2-е изд., испр. и доп. — М. : кнОрУС, 2009. — 592 с.Григорьева11. Е., Гуглина Е. Чудеса света: Энциклопедия. — М. : ООО «рОСМЭн-иЗДат», 2000. — 111 с. : ил.Губарева М. В., Низовский А. Ю.12. 100 великих храмов мира. — М. : Вече, 2000. — 512 с. Довідник 13. з історії України (а-Я): Посібн. для середн. загальноосв. навч. закл. / Заг. ред. і. Підкови, р. Шуста. — 2-ге вид., доопр. і доповн. — к. : Генеза, 2001. — 1136 с.Дубович14. І. А. країнознавчий словник-довідник. — Львів: Панорама, 2003.Економічна 15. і соціальна географія світу: навч. посібник / За ред. кузика С. П. — Львів: Світ, 2002. — 672 с.Заповідні 16. екосистеми карпат / Стойко С., Гадач е., Шимон т., Ми-халик С. / — Львів : Світ, 1991. — 248 с.Кифяк В. Ф.17. Організація туризму: навчальний посібник. — Чернів-ці : книги — ХХі, 2008. — 344 с. Краєзнавчі 18. нариси Львівщини. Географія рідного краю / Упорядни-ки: Зінкевич М., Петринка Л. — Львів : Проман, 2009. — 100 с.Країни 19. світу: енциклопедичний довідник/ уклад. н. О. Чумасло-ва. — Х. : Видавничий Дім «ШкОЛа», 2008. — 384 с.

96� Література та Інтернет-джерела

Країнознавство: 20. Довідник / Г. Д. Довгань, а. й. Сиротенко, О. Г. Стадник. — Х. : Веста : Вид-во «ранок», 2007. — 480 с.Ламонов21. а О., Романовська Т., Русяєва М., Рябова В., Седак О. 100 най-відоміших шедеврів України. — к. : автограф, 2004. — 496 с.Мальська22. М. П., Гамкало М. З., Бордун О. Ю. туристичне країноз-навство. європа: навч. посіб. (для студ. вищ. навч. закл.) — к. : центр учбової літератури, 2009. — 224 с.Мальська23. М. П., Худо В. В. туристичний бізнес: теорія та практика. навч. посібн. — к. : центр учбової літератури, 2007. — 424 с.Масляк24. П. О. країнознавство: Підручник. — 2-ге вид., випр. — к. : Знання, 2008. — 292 с.Мацюк25. О. Я. Замки і фортеці Західної України. історичні мандрів-ки. — Львів : центр європи, 2005. — 192 с., видання 2-е виправлене і доповнене.Низовський26. А. Ю. 100 великих чудес України. — к. : арій, 2007. — 416 с.Павлова27. И. В. Элективный курс «География международного туриз-ма». краєзнавство. Географія. туризм. — № 21–23 (554–556), червень 2008.Панкова 28. Є. В. туристичне краєзнавство: навчальний посібник. — к. : «альтерпрес», 2003. — 352 с.Петранівський29. В. Л., Рутинський М. Й. туристичне краєзнавство: навч. посіб. / За ред. проф. Ф. Д. Заставного. — 2-ге вид., ви-правл. — к. : Знання, 2008. — 575 с. 500 чарівних 30. куточків України, які варто відвідати / Укл. Лагунова т. і., кашуба Ю. Ю. — Харків: книжковий клуб «клуб Сімейного Дозвілля», 2007. — 416 с.Рутинський31. М. Й. Замковий туризм в Україні. Географія пам’яток фортифікаційного зодчества та перспективи їх туристичного відро-дження: навчальний посібник. — київ : центр учбової літератури, 2007. — 432 с.Страны 32. мира. Справочник для эрудитов и путешественников. — Харьков : книжный клуб «клуб Семейного Досуга», 2005. — 384 с.Федорченко33. В. К., Дюрова Т. А. історія туризму в Україні: навч. по-сібник. — к. : Вища школа, 2002. — 195 с.Фоменко34. Н. В. рекреаційні ресурси та курортологія. навчальний посібник. — к. : центр навчальної літератури, 2007. — 312 с.Чернецький35. Ю. О. Україна. історія, природа, мистецтво. — Харків : книжковий клуб «клуб сімейного дозвілля», 2009. — 320 с. : іл.Чеховська36. Л. Я., Сіренко Р. Р. Основи краєзнавчо-туристичної діяль-ності: навч. посібн. — Львів : Видавничий центр ЛнУ ім. і. Франка, 2007. — 172 с.www. 37. turizm.ruwww. 38. tyrust. com

Documents

Петринка Л.В. Географія туризму. Ч. 2