Вісник №40 ГО Центру Молода Дипломатія

ГО Центр «Молода Дипломатія»Видання ГО Центру «Молода Дипломатія» та факультету міжнародних відносин Львів-ського національного університету імені Івана Франка.Реєстраційне свідоцтво ЛВ №330 від12.11.1996

Над вісником працювали:Редактор – Маліновська СабінаРедактор – Подляшецький МаркіянДизайн та верстка – Замрій РоксоланаДизайн обкладинки – Замрій РоксоланаПрезидент ГО Центру «Молода Дипломатія» - Детинченко Максим

Редакція не завжди поділяє погляди авторів. Редакція не несе відповідальності за достовір-ність інформації, опублікованої в рекламних оголошеннях та поданих матеріалах. За досто-вірність публікацій відповідають автори. Редакція зберігає за собою право скорочен-ня і літературного редагування прийнятих до публікації текстів без згоди авторів. При передруках посилання на ГО Центр «Моло-ду Дипломатію» обов’язкове. Джерело біль-шості ілюстрацій, які використані у виданні: Інтернет.

ГО Центр «Молода Дипломатія»Адреса:Львівський національний університет імені Івана Франка,вул. Січових Стрільців 19/A1 м. Львів, 79000

Банківські реквізити:ДЛФ, Галицьке відділення АТ «Кредит Банк»(Україна)МФО 385372ЗКПО 20853466р/р 2600501010473

Контакти:Максим ДетинченкоТел.: +380985774783, +380937045313e-mail: [email protected]

ЗмістВітальне слово . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

ЕКОНОМІКА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5Березюк Мар’яна. Наскільки ефективна міжнародна торгівля України з країнами ЄС?! . . . . . . . . . . . . 5Брич Ірина. Страхування. Безпека чи лише ілюзія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6Винярчук Наталя. Країни групи PIGS - довічний баласт для ЄС чи тимчасовий головний біль? . . . 7Левенець Ольга. Цінові тенденції на світовому ринку нафтопродуктів: стабільний попит, високі ціни . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8Маліновська Сабіна. Виявлення резервів життєздатності підприємств в умовах кризи . . . . . . . . . . . . 10Мищишин Мар’яна. СОТ і Україна: чи досягнено мети? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11

ПОЛІТИКА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12Бучик Вікторія. Трансформація сучасної міжнародної системи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 12Детинченко Максим. Крах Європейської цивілізації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 13Кревек Анна. Проблемне питання французько – українських відносин . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 14Ліпецький Роман. Хорватія в ЄС: переваги, побоювання, аналіз . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 16Набі Емал. Феномен арабської весни та його ймовірні наслідки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17Павлишин Вадим. Ядерна програма Ірану як загроза для світу та засіб існування для Ісламської Республіки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18Саган Наталія. Лівія – перша жертва у боротьбі за голубе золото? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19Сахов Марат. Українсько-казахстанські відносини: погляд з глибини століть . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20Семерова Наталя. Проблема цивілізаційної ідентичності України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22Сокоренко Маргарита. Діаспора – важлива ланка у розвитку держави . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23

ПРАВО . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24Дужич Ліда. «Правове регулювання договору міжнародної купівлі-продажу товарів та проблеми, що виникають при його укладенні» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24Закала Тетяна. Актуальність міжнародного права у сфері дотримання та захисту правлюдини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26Осельська Юліана. Законність погрози ядерною зброєю чи її застосування . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28Роговик Олексій. Порушення прав людини транснаціональними корпораціями . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30Савка Олена. Class Action – сучасна альтернатива вирішення спорів. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31

СУСПІЛЬСТВО . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32Детинченко Максим. Успадкована «совковість» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32Савка Олена. Одна з найбільш недружніх екологічних країн . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34Семерова Наталя. Покоління без мрій та з надією . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35Детинченко Максим. Вибори 2012. Прірва між поколіннями . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36

Одного зимового дня 1992 року в коридорі географічно-го факультету (а я тоді працю-вав повер хом вище – на кафедрі інозем них мов) при черговій зу-стрічі Маркіян Зіновійович Маль-ський задав мені досить неспо-діване питання: «В університеті відкривається факультет міжна-родних відносин. Допоможеш з його організацією?» Мене заско-чили обидві частини запитання, але особливо перша: факультет міжнародних відносин – у Льво-ві? До того часу підготовка кадрів для зовнішньополітичної служби здійснювалася тільки у столицях – відповідно Московським дер-жавним інститутом міжнародних відносин (МГИМО), Інститутом країн Азії і Африки (ИСАА) Мос-ковського державного універси-тету імені М.Ломоносова та Ін-ститутом міжнародних відносин Київського національного універ-ситету імені Тараса Шевченка. У той час більшість людей настільки звикли до такого стану справ, що не могли навіть уявити собі, що дипломатів можна готувати не тільки у столиці. Однак із розпа-дом Радянського Союзу і комуніс-тичної системи створилася нова ситуація. З одного боку, потре-ба молодої зовнішньополітичної служби України у кваліфікованих фахівцях, які б відповідали усім вимогам дипломатичної служби, різко зросла. З іншого боку, змі-нився характер дипломатичної служби – вона стала більш від-критою, а, отже, відпала необхід-ність у централізації підготовки кадрів та постійному контролі з боку партійних та інших органів. І ініціатори створення факуль-тету – ректор університету Іван Олександрович Вакарчук і пер-ший декан факультету Маркіян Зіновійович Мальський, заручив-шись підтримкою місцевої влади, керівництва Міністерства закор-донних справ України, народних депутатів України, створили цей факультет.

Сказати, що на початках було важко – і викладацькому складо-ві, і студентам – це, напевно, буде дуже м’яко. Не вистачало підруч-ників та інших навчальних ма-теріалів, часто їх не було взагалі,

викладачам довелося підготувати велику кількість курсів, які часто були новими для них не тільки з точки зору їх наукових інтересів, але й з точки зору наукових та методичних підходів. Викладачі вчилися разом із студентами. Що-правда, було б невірно сказати, що факультет виник на голому місці. Факультет творив весь універси-тет: першими кафедрами факуль-тету були кафедра політичної гео-графії і країнознавства, яка була створена на базі географічного факультету, і кафедра міжнарод-ного права, що існувала до цього на юридичному факультеті. Про-тягом довгого часу навчальний процес на спеціальності «Міжна-родні економічні відносини» за-безпечували викладачі економіч-ного факультету, і велика частина професорсько-викладацького складу кафедр міжнародних еко-номічних відносин і міжнародно-го економічного аналізу і фінан-сів – це випускники та колишні співробітники цього факультету. До фахівців-географів кафедри міжнародних відносин і дипло-матичної служби долучилися випускники та колишні співро-бітники історичного факультету. Враховуючи той факт, що матема-тика і комп’ютерні науки сьогодні є важливою складовою будь-якої сфери знань, а особливо міжна-родних економічних відносин, міжнарод ного бізнесу та міжна-родної інформації, на факультет були запрошені для роботи ви-пускники механіко-математично-го факультету та факультету прикладної мате матики та інфор-матики. І, звичайно, не можна не згадати факультет іноземних мов та кафедри слов’янської та польської філології філологічного факультету, викладачі та випус-кники яких забезпечили якісну мовну підготовку наших випус-кників. Об’єднання зусиль по-тужних, відомих у світі науково-педагогічних шкіл – правничої, економічної, історичної, філоло-гічної, географічно-країнознав-чої, іноземних мов, які сформува-лися в університеті за більш ніж

300-річну історію його існування, дало змогу забезпечити серйоз-ну науково-методологічну та на-вчально-методичну базу для но-вого факультету.

Я часто порівнював наших перших 49 студентів з піддослід-ними кроликами. І вони не обра-жа лися, оскільки розуміли, що були учасниками серйозного екс-перименту. Сьогодні, після 20 ро-ків роботи факультету та 16 ви-пусків ми можемо з впевненістю сказати, що цей експеримент був вдалим. Наші випускники успіш-но працюють у дипломатичних установах України у всіх країнах Європи та в багатьох країнах сві-ту, у міжнародних організаціях, в органах державної влади та міс-цевого самоврядування, у вищих навчальних закладах та в науко-во-дослідних установах, у при-ватному бізнесі. На сьогоднішній день майже третина професор-сько-викладацького складу фа-культету – це наші випускники.

Факультет міжнародних від-носин за 20 років свого існування став повноцінним навчальним та науковим закладом підготовки фахівців галузі міжнародних від-носин. Факультет гордиться сво-їми викладачами, великою кіль-кістю підручників та навчальних посібників, багато з яких є єди-ними в Україні, ми гордимося на-шими випускниками, і, найголо-вніше, – ми гордимося нашими студентами – молодими людьми, які хочуть і вміють вчитися, які займають активну життєву по-зицію, які прагнуть стати достой-ними громадянами своєї Батьків-щини.

Тож вітаючи вас, наші дорогі студенти, з ювілеєм факультету, бажаю вам невгасимої жаги до знань, постійного пошуку, на-полегливості у досягненні своєї мети. Попри те, що студент на фа-культеті проводить всього п’ять років, факультет – це, перш за все, ви, наші студенти і випускники. І від того, якими студентами ви є сьогодні і якими фахівцями ви станете завтра, залежить, яким бути нашому факультетові.

Вітальне слово

в.о. декана факультету міжнародних відносинЛьвівського національного університету імені Івана Франка

Бик Ігор Степанович

5ЕКОНОМІКА1992 році студенти та викла-дачі факультету міжнародних відносин Львівського держав-

ного університету імені Івана Франка заснували ГО Центр «Молода Дипло-матія». Тож цього року наша організа-ція відзначає свій ювілей, у 2012 році нам виповнюється 20 років! Не дуже багато організацій в Україні можуть похвалитись такою великою історією. І звичайно ж за 20 років існування «молоді дипломати» переживали свої піднесення і свої падіння: ми розви-вались, реалізовували проекти, вчи-лись слухати і намагались зробити усе, аби стати дипломатами, гідними своєї держави. Та найголовніше, що ми навчались працювати разом. Не дивлячись на часто абсолютно різні інтереси окремих членів «Молодої Дипломатії», ми завжди намагалися знайти спільне рішення, яке би до-зволило стати нам на щабель вище у своєму розвитку.

Основним завданням нашої організації є надання можливості студентам факультету міжнародних відносин з практичного боку роз-глянути роботу дипломата, беручи участь в конференціях, нарадах, дис-кусіях, дебатах як в рамках органі-зації, так і з відомими політиками та дипломатами. Проте за 20 років своєї діяльності ГО Центр «Молода Дипломатія» вийшла далеко за межі факультету міжнародних відносин. Сьогодні членами нашої організації є студенти не тільки інших факультетів та Вищих навчальних закладів, але й інших країн. Неможливо перелічити усіх дипломатів та політичних діячів світового рівня, які здійснювали ві-зити до Львова завдяки нашій орга-нізації.

Ми вибороли право проводити «Міжнародний тиждень» в Україні та протягом багатьох років викону-ємо усі зобов’язання, покладені на нас нашими закордонними партне-

рами. Кожного року ми проводимо «Міжнародний тиждень», на який з’їжджаються іноземці, охочі кра-ще ознайомитись з нашою країною, традиціями, владою… Протягом усього тижня «молоді дипломати» роблять усе можливе, аби сформува-ти позитивний імідж України в очах іноземних колег: ми проводимо екс-курсії містами України, знайомимо їх з мером і владою міста Львова та проводимо конференції з іноземцями для встановлення більш якісної ко-мунікації між українцями та нашими гостями.

Не можна не згадати про ви-дання вісника “Молода Дипломатія”, де публікуються, переважно, статті студентів, які виступають у ролі екс-пертів з питань зовнішньої та вну-трішньої політики держав, а також інтерв’ю з відомими особистостями нашої держави і закордону.

Різноманіття думок та інтересів спонукало нас поділити організацію на структурні підрозділи:- Комітет політики та міжнародних

відносин- Комітет міжнародного права- Комітет міжнародної економіки- Комітет «Зовнішня діяльність»

Також при ГО Центрі «Молода Дипломатія» працює група з організа-ції проектів соціального спрямуван-ня, що свідчить про те, що інтереси молодих дипломатів виходять далеко за межі політики та дипломатії.

Вітаючи ГО Центр «Молода Ди-пломатія» з ювілеєм, не можна не

загадати про наш факультет, який також цього року відзначає 20-ту річ-ницю з часу свого заснування, та по-дякувати не тільки рідним стінам, але й викладачам факультету за підтрим-ку у наших починаннях.

Протягом 20 років існуван-ня «молоді дипломати» добре за-рекомендували себе як надійних та серйозних партнерів у проведенні проектів. Ми пишаємося тим, що більшість колишніх членів «Молодої Дипломатії» зараз займають високі посади як в державному, так і приват-ному секторах.

Уже 20 років ГО «Молода Дипло-матія» кує гідних людей, які вирізня-ються вірністю принципам, честю, відвагою, мудрістю… Протягом усіх цих років ми допомагали факульте-ту міжнародних відносин Львівсько-го національного університету імені Івана Франка у формуванні нової дипломатичної еліти, яка би змогла гідно представляти нашу державу у всьому світі. Тож вітаємо «Молоду Дипломатію» з ювілеєм, подякуємо їй за усе та побажаємо довгих років про-цвітання. Сподіваюся, за наступних 20 років наша організація стане ще більшою, ще кращою та ще потужні-шою, а назва «МД-еки» звучатиме так само гордо і модно.

Зі святом вас, дорогі МД-ки!

Президент ГО Центру «Молода Дипломатія»

Максим Детинченко

У

Березюк Мар’яна

Серед багатьох форм міжна-род них економічних відносин між-народна торгівля завжди була і буде центральною ланкою світо-госпо-дарських зв’язків, що створює умови для міжнародного обміну товарами та послугами, а також інноваційни-ми технологіями та посиленням між-народного інвестування.

Для дослідження структури тор -гівлі використаємо показники внутрі-галузевої і міжгалузевої торгівлі, які вираховуються на основі показників експорту та імпорту. Для кращого ба чення ситуації у міжнародній тор-гівлі Україні, в таблиці наведено зна-чення експорту та імпорту України з країнами-членами ЄС загалом та з шістьма окремими країнами, з яким проводиться найактивніша торгівля, а також відразу виведені значення по-казників міжгалузевої (Bi) та внутрі-галузевої ( ITT) торгівлі Україна – ЄС, що вираховуються за формулами:

де Ei – експорт, Mi – імпорт; IIT = 100 % – Bi.

Показники міжгалузевої тор-гівлі значно вищі показників вну-трігалузевої, а це означає, що між Україною та ЄС відбувається торгів-ля різними групами товарів. Тобто Україна експортує, наприклад, сіль-ськогосподарську продукцію, а ім-портує – високотехнологічні товари. Також можливий варіант експорту сировинних матеріалів, натомість імпорту тих самих сировинних ма-

Усьо

го к

раїн

и ЄС

, мл

н.до

л. С

ША

Нім

еччи

на

Італ

ія

Пол

ьща

Угор

щин

а

Нід

ерла

нди

Фра

нція

Експорт, млн.дол. США 9 504 1 248 1 228 1 213 730 595 442

Імпорт, млн.дол. США 15393 3 852 1 140 2 170 678 678 972

Bi, (%) 76,35 48,9 96,28 71,68 62,51 93,47 96,31

IIT частка, (%) 23,65 51,1 3,72 28,32 37,49 6,53 3,69

теріалів тільки вже у вигляд гото-вої продукції для виробництва якої необхідні технології, яким Україна просто не володіє. Високі показники міжгалузевої торгівлі не говорять ні-чого хорошого, а лише підкреслюють не конкурентоспроможність країни у міжнародній торгівлі не лише з країнами ЄС, а й з усіма іншими.

Феномен внутрігалузевої тор-гівлі легко зрозуміти, якщо роз-глядати розвинені країни. Навіщо країні і експортувати, і імпортувати товари тієї ж групи? Це дуже легко пояснюється, по-перше, смаками спожи вачів та їхнім бажанням купу-вати те, що не виробляється у їхній країні, а по-друге, але не менше важ-ливо, це те що такий вид торгівлі сприяє поширенню нових модифі-кацій товарів, посиленню конку-ренції на ринку та обміну новітніми технологіями, ноу-хау та інновація-ми у процесах виробництва та роз-повсюдження.

Факт, що Україна імпортує това-ри однієї групи, та експортує товари іншої групи підтверджується дани-ми Держкомстату щодо структури експорту та імпорту України.

Отже у імпорті переважають: 1) машини та устаткування,

транспорті засоби, прилади – 31% імпорту;

2) 29 % - продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисло-вості;

3)12 % - імпорт продовольчих товарів та сировини для їх виробни-цтва.

Для порівняння, у експорті най-більший відсоток займають:

1) Чорні і кольорові метали та вироби з них – 23 % експорту у кра-їни ЄС;

2) Продовольчі товари та сиро-вина для їх виробництва – 22%;

3) Машини та устаткування, транспортні засоби, прилади – 17%.

Таким чином підтверджується припущення щодо структури тор-гівлі України з країнами ЄС. З цього можна зробити висновок, що наша країна залежна від цін на сировинні товари, так як це є у випадку з чор-ними та кольоровими метала, що складають найбільше частку експор-ту країни, і таким чином роблять її чутливою до змін на світовому рин-ку чорних та кольорових металів, де будь-який спад призводить до спаду і в Україні автоматично.

Україна та ЄС ведуть торгівлю товарами різних груп, що не веде до позитивних результатів, таких як покращення якості товарів, що є мабуть найважливішим, оскіль-ки конкуренція на ринку не зрос-тає і таким чином не відбувається жодного прогресу чи у покращенні якості товарів, чи в удосконаленні технологій для ефективнішого ви-користання ресурсів, швидшого та продуктивнішого чи економнішого виробництва.

Оскільки торгівля з іншими країнами, не є вельми ефективною, Україні потрібні зміни і у політиці щодо інвестиційної діяльності, що зумовлює розвиток технологій, і у зацікавленості підвищення загаль-ної конкурентоспроможності краї-ни на міжнародній арені.

Наскільки ефективна міжнародна торгівля України з країнами ЄС?!

6 7ЕКОНОМІКА ЕКОНОМІКА

Для початку трохи історії. Стра-хування в Україні зародилося за Ра-дянських часів, але цю діяльність здійснювало державне підприємство Держстрах, а з отриманням незалеж-ності в Україні почав розвиватися страховий бізнес. Розвиватися – це голосно сказано, адже український страховий бізнес є лише недоско-налою копією міжнародного рин-ку страхування. На даний момент в Україні діє більше 400 страхових компаній. Але чи справді вони ефек-тивно працюють на ринку, чи справді вони здатні нас захистити від тих ри-зиків, які є навколо?

Проаналізувавши діяльність страхових компаній України, а та-кож ринок страхування в цілому можу сказати, що потрібно ще при-класти багато зусиль, щоб діяль-ністю страховиків були задоволені споживачі їхніх послуг і щоб від-повідно, і страховики могли вести впевнено свій бізнес.

В нашому законодавстві є багато прогалин, які потрібно розглянути і вирішити для доброго функціону-вання страхових компаній, а також для того, щоб населення могло від-чувати довіру до цих компаній, або ж бути впевненим, що завдяки законам в цій сфері зможуть себе відстояти.

В Україні є велика проблема зі страховим законодавством, адже воно не зовсім сформоване таким чином, щоб цей бізнес у нас розви-вався і працював на споживача. Нам потрібно також підвищити страхову культуру населення, адже воно не зо-всім розуміє саму суть страхування, а хто ж буде купляти те, про що не знає.

Можливості стрімкого розвитку ринку страхових послуг в Україні об-

межені такими чинниками: низький рівень доходів у суспільстві; недові-ра до страховика, яка посилюється низьким рівнем платоспроможності страхових компаній; відсутність дер-жавних преференцій на страховому ринку; відсутність незалежної систе-ми підготовки висококваліфікованих фахівців зі страхування; відсутність економічної стабільності; сталого зростання виробництва; неплато-спроможність населення та дефіцит фінансових ресурсів; неналежний рівень інформації про стан і можли-вості страхового ринку; низька стра-хова культура населення та інші.

Загалом страховий ринок Укра-їни має досі не використані резерви. В державі застраховано лише близь-ко 10% ризиків, тоді як у більшості розвинутих країн цей показник до-сягає 90-95%. Звідси ми можемо зро-бити висновок, що Україна зробила лише один крок в сторону розвитку страхування, а попереду ще довгий і нелегкий шлях в досягненні мети. В розвинених країнах світу страху-вання не є чимось надзвичайним, чи таким, від чого люди лякаються і чути про це не хочуть. В середньому в Європі середньостатистичний гро-мадянин володіє 30 страховими по-лісами, він витрачає на страхування близько третини свого річного дохо-ду. Навіть з таких даних ми можемо чітко розуміти, що потрібно в першу чергу змінювати ставлення населен-ня до цього виду послуг. Громадяни України дуже насторожено ставлять-ся до пропозицій застрахувати своє життя, майно чи здоров’я. Вони не вірять, що за 1000 грн. можна за-страхувати своє майно на 300 000 грн., адже звикли, що в нашій держа-ві «безкоштовний сир тільки в мишо-ловці». Населення не вірить, що це справді гарантія безпеки, а не лише ілюзія того, що вони застраховані від своїх негараздів.

На мою думку кожен українець має право на якісні послуги, на свій захист у суспільстві від різних ризи-ків. Саме тому потрібно розвивати правову базу в цій сфері, потрібно зміцнювати права споживачів, а та-кож можливості страхових компаній розвиватися.

З одного боку деякі страхові компанії справді здатні гарантувати безпеку, справді можуть вселити до-віру, але з іншого боку є такі ком-панії, які створюють лише ілюзію

страхування і орієнтовані вони на довірливого покупця їхніх послуг.

З цього приводу хотіла би дати кілька порад для того, щоб ви, стра-хувальники, завжди змогли зрозумі-ти, де можна почуватися безпечно, а де все добре до того часу, поки не ста-ється страховий випадок.

По-перше, потрібно вибирати ту страхову компанію, яке вже заявила про себе на ринку.

По-друге, завжди уважно читати договори страхування, адже у всіх компаніях вони звісно, різні. Дуже важливо, щоб ви розібралися у всіх пунктах договору або ж проконсуль-туйтесь з юристом чи спеціалістом у страхуванні.

По-третє, не завжди страхові компанії з високими цінами на послу-ги, є кращими за компанії з нижчими.

Зваживши всі «за» і «проти» я би радила також звертатися до стра-хових брокерів, оскільки ви в коштах не втрачаєте, а навпаки економите свій час та зусилля. Страхові броке-ри можуть підказати вигідну компа-нію саме для вас з різних позицій, а з правової точки зору, то це ще один важіль контролю і впливу на страхо-ву компанію.

Насправді дуже важливо корис-туватися послугами страхування, адже це вберігає вас від додаткових витрат в майбутньому. Але цей ме-ханізм буде працювати ефективніше, якщо більшість населення купляти-ме страхові поліси.

Вважаю, що страховий ринок в Україні має великі перспективи, але це залежить і від економічної ситуа-ції, і від політичної ситуації, і від за-конодавчої бази в країні.

Страхування. Безпека чи лише ілюзія

Брич ІринаНавряд станом на сьогоднішній

день хтось ще може піддати сумніву той факт, що світова фінансова криза, подібно віспи, що спалахнула в Спо-лучених штатах у 2007 році, уразила практично всі куточки світу, куди можна дістатись звичайним авіарей-сом. Ця так-звана хвиля економічних негараздів підібрала під себе фактич-но всі в більшій чи меншій мірі інте-гровані економіки сучасної світової спільноти, в тому числі спровокува-ла збій в функціонуванні такого по-тужного механізму як Європейський союз.

Термін PIGS (ПІГС) сформувався приблизно в середині 1990-х років для позначення спільності та одноріднос-ті чотирьох економік ЄС. Більш широ-кого вжитку він отримав на початках виникнення Європейської боргової кризи, попередньо спровокованої фі-нансовою. Своєрідне неофіційне фор-мування PIGS, до складу якого вхо-дить Португалія, Іспанія, Греція та Італія, представляє собою угрупуван-ня держав, які найбільше постраж-дали від наслідків рецесії . Протягом багатьох років вони були в змозі взяти на себе обслуговування власних бор-гів у валюті, яка була набагато сильні-шою і мала значно нижчі витрати за позиками, ніж старі національними грошові одиниці. Проте, на сьогодні, точкою дотику цих економік є над-звичайно великий обсяг зовнішньо-го боргу, платою за який може стати потенційна втрата стабільності євро як валюти. Це в свою чергу викликає неабияке обурення серед країн членів інтеграційного об’єднання, оскільки розплачуватись за невдалу фінансо-ву політику урядів цих держав та не-

ефективні методи боротьби з кризою прийдеться всім учасникам Єврозони. Так чи інакше, а перспективи вигля-дають доволі похмуро: або PIGS вда-ється до реалізації плану по жорстких заходах економії, щоб не піддати свою економіку довготривалій рецесії, або ж вони можуть вийти з зони євро чи ввести в обіг нову валюту.

Ірландія та Іспанія, аналогічно до США, потерпають від наслідків краху ринку житла, оскільки після вступу деяких країн до ЄС переважна маса вкладів була спрямована у сферу не-рухомості саме цих двох країн, ін-вестиційний клімат яких був доволі сприятливий у зв’язку з низькими процентними ставками. Тим не менш, реальність демонструє зростаючі тем-пи масового безробіття та стагнацію. Станом на 2009 рік бюджетний дефі-цит на рівні ВВП Ірландії оцінювався в 12,5%, Іспанії - 11,2%.

Якщо умовно поділити PIGS на дві частини, то Португалія та, зви-чайно ж, Греція відносяться до тієї, що опинилась в ще більш скрутному становищі, оскільки на відмінну від двох вищезгаданих країн вони не в змозі самостійно покрити заборго-ваність, позаяк не мають в своєму розпорядженні достатніх державних заощаджень. Так наприклад, збере-ження Греції становлять 7.2 % обсягу ВВП, а Португалії рівні 11.2%., порів-няно з загальноприйнятою часткою в 20% для більшості країн ЄС. Це озна-чає що Іспанія та Ірландія спроможні виплатити дефіцит уряду за рахунок внутрішніх коштів, в той час як Греція та Португалія продовжують розрахо-вувати на приплив іноземного капіта-лу навіть в умовах кризи.

Поряд з цим, очевидним стає той факт, що банківська система PIGS в надмірному обсязі розпоряджається занадто великою часткою позикових коштів - причому консолідовані ак-тиви становлять 327% ВВП в Іспанії, 240% в Італії, а позикові кошти в 20 ра-зів перевищують звичайний власний капітал. Унікальність ж ситуації в Гре-ції полягає в тому, що вподовж більш як десяти років відсоток власних зао-щаджень в країні був від’ємним досяг-нувши – 5.1% в 2008 році ( порівняно з середнім по Європі показником +:6%).

Якщо у 2012 році антикризо-вої операції довгострокового рефі-нансування банків Європейським центральним банком ( LRTO*) буде недостатньо, то вже в найближчій перспективі постане питання про по-літичний інтерес «Великої Європи», адже збереження зони Євро входить в економічне протиріччя з ринковими механізмами ЄС. Для прикладу бан-ки Німеччини і Франції найбільшою мірою знаходяться в зоні ризику у ви-падку дефолту: на їх частку припадає третина сукупної відкритої валютної позиції іноземних банків, і складає приблизно 305 млрд. доларів США тільки по відношенню до Португалії, Ірландії і Греції, а стосовно Іспанії ще 320 млрд. доларів США (38% від суми). Отже, уповільнення передових еконо-мік Європи має результатом ще біль-ше уповільнення розвитку країн PIGS, і при наявному великомасштабному спаді економіки, до якої призводить завершення циклу НТР , зона євро опиниться перед вибором – звільня-тись від слабких економік чи підтри-мати імідж єдиної «Великої Європи» коштом у розмірі 537.1 млрд. євро.

Країни групи PIGS - довічний баласт для ЄС

чи тимчасовий головний біль?

*LTRO - Long Term Refinancing Operation ( операція довгострокового рефінансування банків центральним банком, що дозволяє банкам отримати кошти на тривалий термін під низький відсоток під заставу своїх активів).

Винярчук Наталя


Проблема полягає у тому, що непередбачувано швидкий ріст по-треби в енергоносіях супроводжу-ється уповільненням темпів відкрит-тя нових родовищ. Першопричиною нестабільності перспектив світового нафтовидобутку стало неочікуване зростання попиту на його продук-цію. В той час, як в 1992-2002 роках темпи зростання попиту на нафту складали в середньому 1,54% в рік, в 2003-2007 роках світовий попит що-річно зростає на 9,4%. Це зростання зумовило збільшення виробництва, хоча експортери і так досягли своїх граничних можливостей, а тран-спортні потужності і нафтоперероб-ні підприємства ледь справлялися з такими обсягами сировини, що звичайним чином призвело до ново-го витку цін. Згідно консенсусного прогнозу світовий попит на нафту в 2020 році складатиме 105 млн баре-лей в день (Мб/д), а в 2030-му – 118 Мб/д, тобто зросте в порівнянні з теперішнім рівнем на 33,5 Мб/д. Сумнівно, що пропозиція переви-щила рівень 90-100 Мб/д. Досі про-гнози, які складалися Міжнародним енергетичним агентством на пері-од 2020-2030 років, були втішними, однак дійсність може різнитися від прогнозів. Якщо потреби у нафті будуть зростати, тоді два чинника не дозволять пропозиції наздогна-ти попит: невпевненість у великих об’ємах розвіданих родовищ і не-високі шанси для відкриття нових. З-за скорочення нафтовидобування і росту внутрішнього попиту деякі країни, які ще вчора експортували нафту, перетворилися у імпортерів (Індонезія, Єгипет) або майже стали ними (Габон, Туніс, Оман і Сирія). Згідно результатів дослідження, яке проводила компанія «Pemex» в 2007

році, в Мексиці нафтовий видобу-ток буде скорочуватися швидше, ніж очікувалося, особливо на родовищі Кантарель, де зосереджені 60% запа-сів чорного золота цієї країни. Наре-шті, МЕА прогнозує подальше ско-рочення нафтовидобутку і в басейні Північного моря: с 6,6 Мб/д в 2002 році до 4,8 Мб/д в 2010-му і менше за 2,2 Мб/д до 2030 року. В ситуації, для якої характерним є ріст попиту на природній ресурс на фоні його посилюючої нестачі, на графіку ди-наміки цін починає вимальовувати-ся «пік Хаберта» (максимальна точка видобутку нафти). За різних оцінок «пік Хаберта» буде спостерігатися в 2015 році або в 2025-2030 роках, що не є в занадто віддаленій перспекти-

ві і, безперечно, може спровокувати цінове «потрясіння» і безпрецедент-но вплинути на світову економіку. З причини постійно зростаючого в довгостроковій перспективі попиту на нафту, яке прогнозується Міжна-родним Енергетичним Агентством, можна стверджувати про кінець епо-хи дешевих і доступних вуглеводнів.

Незважаючи на зростаючий нахил тренду в динаміці цін, існує ймовірність зниження світових цін на нафту в короткостроковій пер-спективі. Серед причин цінових коливань на нафтовому ринку мо-жуть бути і внутрішньополітична ситуація всередині країни-експор-тера, і макроекономічні показни-ки, і ситуація на біржі загалом. Так,

Цінові тенденції на світовому ринку нафтопродуктів:

стабільний попит, високі ціни

Динаміка ціни на нафту WTI з 1996 до 2010 р.

За останні п’ять років ціна на нафтову сировину збільши-лася майже вчетверо. Досягнувши в 2008 році свого історичного максимуму (біля 150 дол. за барель), ціна впала нижче 40 дол. і знову піднялася до 70-ти, що лягло додатковим тягарем на еко-номіку певних країн і надало новий поштовх та особливу акту-альність дискусії у темі вибору енергетичних ресурсів. Чи може у перспективі попит на ринку нафтопродуктів врівноважити пропозицію? Як ціна реагуватиме на зростаючий попит?Левенець Ольга

наприклад, заборгованість країн-ім-портерів може сповільнити ведення торгівельних операцій на біржі, що спостерігалося у США та країнах ЄС в липні цього року: проблема боргів у цих регіонах спонукає інвесторів виводити кошти з ризикових акти-вів, що впливає на зниження сві-тової ціни. Окрім того, за останні декілька років простежується силь-ний зв’язок між цінами на нафту та курсом долара. Оскільки біржові операції часто проводяться саме у національній валюті США, знижен-ня курсу долара спричиняє подо-рожчання сировинних активів, але зворотнього взаємозв’язку немає: відновлення курсу не спричиняти-ме здешевлення нафти, оскільки ва-лютний ринок не впливає суттєво на світові ціни на нафту. При пояснен-ні причин стрімкого падіння цін на нафту у 2008 році, слід звернути ува-гу на зміну структури ринку нафто-продуктів. Якщо з 1985 року даний ринок представляв собою спотовий ринок, де укладалися готівкові уго-

ди, то з 2000 років збільшилася кіль-кість укладання диревативів щодо постачання нафти. Таким чином, інвестиції у товари, такі як нафта, схильні до зростання вже на про-тязі останніх років. Попередньо, на ринках продажу нафти надава-ли перевагу укладанню ф’ючерсних або позабіржових угод з метою хе-джування ризику. Донедавна спо-стерігалася тенденція до укладання некомерційних угод, заснованих на очікуванні падіння/збільшення ціни на нафту. Залучення інвестиційних банків та фондів у торгівлю нафтою надало змогу збільшувати доходи з диревативів, таким чином нафта стала біржовим активом. Як наслі-док, обсяги інвестиційного капіталу та обсяги торгівлі суттєво збільшу-ються, але реальні обсяги постачан-ня нафти незавжди відповідають обсягам торгівлі, оскільки не всі ди-ревативні угоди завершуються кін-цевим постачанням товару. Саме за тих обставин збільшується волатив-ність цін на нафту.

В умовах віртуальності біржо-вого ринку нафтопродуктів, залеж-ності світової ціни на нафту від по-літичної та фінансової стабільності країн із значною часткою у світово-му експорті та імпорті надзвичайно важко спрогнозувати ціну на нафту у майбутньому. Але беручи до уваги все вищезазначене, є очевидним, що у довгостроковій перспективі попит на нафту буде зростати, що пов’язане із щорічним збільшенням обсягів про-мислового виробництва у світі, а про-позиція, навпаки, зменшуватиметься, оскільки запаси нафти швидко скоро-чуються, і навіть відкриття нових за-пасів у важкодоступних географічних регіонах не посприяють зменшенню ціни з причини впровадження більш складних і трудоємких технологій у процес видобування нафти. Це вка-зує на неминуче зростання ціни на нафту, яке відбуватиметься швидши-ми темпами за теорією Хаберта. За різними оцінками, впродовж поточ-ного десятиліття світова ціна нафту може зрости до 200 дол./бар.


У статті проведено аналіз резервів життєздат-нос ті підприємств з метою виявлення потенційних можли востей конкуренто-спроможності суб’єкта господарювання в умовах кризи.

В умовах кризи набу-ває актуальності таке по-няття, як життєздатність, яка вказує на наявність підприємства необхідного і достатнього потенціалу для подолання дисбалансу господарської системи та підтримання певного рів-ня підприємницької діяль-ності з метою уникнення збитковості та отримання максимального прибутку. Необхідність виділення даного поняття в еконо-мічній теорії та сучасній господарській праці обу-мовлено: економічною не-стабільністю в суспільстві, наявністю конкуренції на внутрішньому та міжна-родному ринках, потреба-ми в пошуку джерел до-даткового фінансування, максимізація фінансового ефекту.

Варто зазначити, що життєздатність промисло-вих підприємств не може оцінюватись лише вартіс-н и м и п о к а з н и к а м и , оскіль ки глобалізація рин-ку є однією з причин того, що вартісні показники життєздатності підприєм-ства обумовленні умовами виробництва і практично визначаються основними суб’єктами конкуренції, а саме найкрупнішими під-приємствами. Тому на да-ному етапі посилюється вплив нецінових факторів життєздатності, адже на даний час велике значен-ня мають такі поняття як імідж промислового під-приємства, бренд, покра-щення передрналізаційно-го та післяпрналізаційного сервісу, а також активізації зовнішніх комунікаційних впливів. Отже, досліджен-

ня резервів життєздатності суб’єктів господарюван-ня в промисловості є до-сить актуальним і являє собою важливу науково- практичну проблему.

Варто зазначити, що резерви життєздатності госпо дарювання не можна ототожнювати з резерва-ми, які розглядаються як запаси товарно-матеріаль-них цінностей, що необ-хідні для виробництва про дукції. Тому доцільно всю сукупність резервів життєздатності підприєм-ницьких структур поді-лити, по-перше, на втрати, обумовлені не раціональ-ним використання влас-ного потенціалу і умов зовнішнього ринкового середовища і по-друге, на нові можливості, пов’язані з розвитком техніки та тех-нології, використання пе-редового досвіду і способів господарювання, а також ринковими, а в даному часі кризовими умовами ді-яльності. Поняття резервів життєдіяльності широке та багатоаспектне. Наявність не використаних резервів промислових підприємств не завжди свідчить про недостатню увагу до них. До моменту виявлення та аналізу багато можливос-тей ще не сформувалися і не могли бути враховані. З розвитком технологій та появою нової техніки ви-никає розрив між врахо-ваними та новими можли-востями виробництва та ринкової ситуації.

Підсумовуючи викла-дений матеріал ефектив-не використання резервів життєздатності суб’єкта господарювання потре-бує систематичного і най-більш повного їх виявлен-ня. Це завдання може бути вирішеним вході аналізу суб’єктів господарювання, який дозволяє виміряти, зіставити та визначити величину даних резервів.

На підставі такого аналізу суб’єкт господарювання може розробити стратегію власної життєздатності.

В и с н ов к и : А н а л і з суб’єк та підприємництва по підвищення рівня жит-тєздатності, передбачає оцін ку поточних резуль-татів господарської діяль-ності на основі визначення основних потенціалів, а саме: організаційного, на-уково-технічного, вироб-н и ч о - т е х н ол о г і ч н о г о , со ціального, фінансово- е к о н о м і ч н о г о . О к р і м по тен ц іа л у не о бхі дно проана лізувати загаль ні резуль тати господарської діяльності, фінансового по-ложення і платоспромож-ності, ефек тивності вироб-ничої діяльності, ступеня адаптації до умов ринково-го середовища.

Проведення аналізу господарської діяльності підприємства та аналізу життєздатності мають ба-гато спільного. Це прояв-ляється в цьому, що при аналізі життєздатності неможливо обійтися без великої групи показни-ків, які використовуються при проведенні загально-го аналізу виробничо-гос-подарської діяльності, але разом з тим аналіз життє-діяльності має свої специ-фічні властивості. Оцінка життєздатності промис-лового підприємства є ви-хідним моментом для його виробничо-господарської діяльності в умовах рин-кової економіки. Вивчення життєздатності має про-водитися безперервно і систематично з умовою врахування стадії життє-вого циклу продукції. Та-кий підхід дає можливість своєчасно приймати опти-мальні рішення по зміні асортименту або зміни сегменту ринку. При оцін-ці рівні життєздатності підприємства необхідно використовувати ряд по-

Виявлення резервів життєздатності підприємств в умовах кризи

Маліновська Сабіна

казників без аналізу яких можна обійтись при за-гальній оцінці виробничо-господарської діяльності промислового підприєм-ства. Ці показники, перш за все, свідчать про міру стійкості його положення здатності випускати про-дукцію, яка користується попитом і є конкурентно-спроможною і забезпечує йому стабільний прибуток. До таких показників необ-хідно віднести: коефіцієнт абсолютної ліквідності, оскільки це найбільш жор-сткий критерій платоспро-можності і показує яку частку короткострокової заборгованості підприєм-ством може погасити най-ближчим часом; коефіці-єнт маневреності власних коштів, який показує здат-ність промислового під-приємства підтримувати рівень власного оборотно-го капіталу і поповнювати оборотні кошти за рахунок власних джерел; коефіці-єнт майна виробничого призначення, оскільки цей коефіцієнт характеризує частку майна виробничо-го призначення в загаль-ній вартості всіх засобів підприємства; коефіцієнт рентабельності продукції, який характеризує можли-вості цінової політики під-приємства.

Доречно відмітити, що аналіз резервів життє-діяльності важливий для промислових підприємств з одного боку для вияв-лення потенційних мож-ливостей її формування, а з іншого – для розробки стратегії чи конкретних за-ходів цього процесу.

Світова організація торгівлі (World Trade Organization – WTO) є єдиною міжнародною організацією, яка встановлює та контролює прави-ла торгівлі між країнами. Головними завданнями, які ставить перед со-бою СОТ, є перш за все лібераліза-ція міжнародної торгівлі, поступове скасування торговельних та митних обмежень, забезпечення тривалого та стабільного функціонування між-народних торговельних зв’язків, по-стійне проведення справедливої тор-говельної політики та підтримання прозорості торговельних процедур. Членство у СОТ веде до покращення добробуту держави, оскільки відбу-вається активізація економіки, під-вищується конкурентоспроможність товарів національного виробника через проходження імпортного то-вару на внутрішні ринки, що веде до зниження ціни, а значить і до покра-щення рівня купівельної спромож-ності споживачів. Світова організа-ція торгівлі успішно регулює понад 97% світового торговельного обігу. Країни-члени забезпечують 85% сві-тового ВВП та об’єднують понад 85% населення Землі.

Саме тому участь у цій організа-ції є для кожної країни надзвичайно важливою на шляху економічного розвитку, що підтверджується тим, що на сьогоднішній день кількість країн-членів СОТ становить 153 (останньою приєдналась Кабо-Верде 23 липня 2008 р.) та ще близько 30 країн ведуть переговори про вступ до організації. На сучасному етапі роз-витку жодна країна не може бути по-вноцінним учасником міжнародних економічних відносин без членства у Світовій організації торгівлі (СОТ).

Згідно зі статтею XII Марра-кеської угоди про заснування СОТ вступ у СОТ відбуватиметься на умо вах, узгоджених між урядом дер-жави-заявника і СОТ. На відміну від

приєднання до інших міжнародних організацій, вступ у СОТ – це на-самперед справа переговорів. Саме такий процес пройшла і Україна. І як результат 10 квітня 2008 року Верхо-вна Рада України прийняла законо-проект „Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової орга-нізації торгівлі”. 16 квітня 2008 року Закон про ратифікацію був підписа-ний Президентом України. Згідно з процедурами СОТ, з 16 травня 2008 року Україна набула повноправного членства у цій Організації.

Набуття членства у СОТ забез-печило міжнародно-правову основу торговельних стосунків між Украї-ною та країнами-членами Організа-ції, створило позитивні передумови для соціально-економічного розвит-ку держави. Це відобразилося у зрос-танні ВВП та добробуту громадян. Передбачалося зростання ВВП за ра-хунок збільшення чистого експорту в результаті входження в СОТ. Але цього не сталося… Проте, Валовий внутрішній продукт - це величина, яка залежить не лише від експорту, а також від багатьох інших незалеж-них змінних. З 2004 року в українську економіку хлинули небачені того ін-вестиційні потоки. Хоча в абсолют-них числах їх важко назвати вража-ючими для такої економіки, як наша, все таки вони значно перевищували ті, які були до «помаранчевої револю-ції». Їх припливу посприяли і соціаль-ні рухи в державі, і сприятливі еконо-мічні прогнози. Водночас інвестиції в основному ішли не у виробничий сектор, а у фінансовий. Наша краї-на побачила безпрецедентний ріст фінансового сектора. Кредитування зросло, ринок наситився грошима, які почали тратити на імпортні това-ри. Звідти і падіння чистого експор-ту. Також економіка розвивалася під впливом попередніх вдалих років (2001-2004), коли ріст ВВП був най-вищий. Звідси можна зробити висно-вок, що у період з 2004 до 2010 р. ВВП ріс скоріше не завдяки, а всупереч чистому експорту. Водночас із ре-зультатів дослідження чітко видно, що вступ у СОТ позитивно вплинув на економіку, хоча це і не значно по-кращило нашу зовнішню торгівлю.

За експертними оцінками, на поча ток 2008 року вступ України до СОТ мав зумовити додаткове підви-

щення добробуту населення на 3% та підвищення динаміки зростан-ня ВВП до 2%. З моменту вступу до СОТ Україна отримала режим най-більшого сприяння у торговельно-му просторі всіх країн-членів СОТ; зменшення тарифних і нетарифних обмежень доступу українських то-варів на товарні ринки країн-членів СОТ; можливості захисту інтересів українських виробників згідно з про-цедурою розгляду торговельних спо-рів СОТ; набуття офіційного статусу переговорного процесу зі створення зони вільної торгівлі з ЄС; скасуван-ня квот на експорт української про-дукції металургії до ЄС; забезпечен-ня недискримінаційного транзиту товарів і послуг. Також прогнозува-лось, що зменшення тарифів буде ви-гідним для секторів, які були віднос-но незахищеними або мали велику частку проміжного попиту (а тому виграють від зниження цін на факто-ри виробництва), а покращання до-ступу до ринків – сприятливим для експортно-орієнтованих секторів, що стикаються зі значними торго-вельними обмеженнями на зовніш-ніх ринках.

Але світова криза внесла свої ко-рективи, тож результати дещо відріз-няються від прогнозів, хоча і немож-ливо відокремити вплив угод СОТ від впливу економічної світової кри-зи. Та попри те, що світова фінансова криза поки що не дала можливості металургії скористатись перевагами СОТ, експерти впевнені, що вже у найближчі роки торговельні показ-ники країни покращаться.

З перших днів членства України в Організації проводиться послідов-на робота з виконання зобов’язань, взятих нашою державою у рамках вступу до СОТ. У період між трав-нем, коли Україна вступила у СОТ, та жовтнем 2008 року, коли криза, влас-не, досягла України, зовнішня торгів-ля активно розвивалася.

Та попри всі спади і зрушен-ня, які відбулись в нашій економіці, вступ України до СОТ став стимулом до розвитку та тіснішої співпраці з іншими країнами. Сьогодні вже пост-кризовий період економіки, тому можна надіятись, що вже дуже скоро ми та наша країна відчуємо переваги членства у Світовій організації тор-гівлі.

СОТ і Україна: чи досягнено мети?

Мищишин Мар’яна

12 13ПОЛІТИКА ПОЛІТИКА

На початку 90-х років світ став на порозі фундаментальної зміни у системі міжнародних відносин. Від часів закінчення Другої світової ві-йни міжнародну систему можна оха-рактеризувати як біполярну – з чітко вираженими двома осередками сили (США та СРСР), що призвело до про-тистояння обох таборів. Таке проти-стояння закінчилося розпадом Ра-дянського Союзу, а отже і розпадом біполярної системи. З 1991 року при-йнято говорити про монополярність світової системи. У світі з’явився беззаперечний гегемон в політичній, економічній, військовій та науково-технічній сферах – США.

І якщо часу становлення моно-полярності була характерна думка про те, що все стало більш «прості-шим», адже зникло протистояння, то насправді все ускладнилось ще біль-ше, ніж було до того.

На зміну біполярній системі при-йшла більш складна структура між-народної системи, що підтверджуєть-ся наступним: по-перше, посилилась взаємозалежність країн світу; по-друге, лінія протистояння Схід-Захід змінилась лінією Північ-Південь: по-третє, відбулось зміцнення та по-силення позицій нових центрів – ви-сокорозвинених держав «Великої сімки», а також, і що стало неочіку-ваним, певних азійських та латиноа-мериканських країн; по-четверте, від-булась зміна існуючих регіональних комплексів та створились нові в про-цесі інтеграції (ЄС, НАФТА).

Така складність міжнародної системи призвела до того, що вже з кінця 90-х – початку 2000-х років вона стала на шлях трансформації. США поступово втрачають своє головне місце на міжнародній арені, вже зараз ділячи свою першість, а в недалекому майбутньому, за прогнозами світових експертів, поступаючись в економіч-ній та науково-технічній сфері іншим країнам, про які буде ітися далі. На даний час у світі вже можна виділити кілька центрів сил, що в майбутньому змінять сучасну міжнародну систему на мультиполярну. До них належать: ЄС як окрема цілісна структура, КНР, Індія, Індонезія, мусульманський світ на чолі з Іраном, та Бразилія.

ЄС як найрозвиненіше об’єднан-ня зараз відіграє роль регіональної сили. Однак, прагнучи посилюва-тись, ЄС все більше зміцнюється на світовій арені, стаючи другою силою,

після США, у світі. Важливо зазна-чити, останні спроби Союзу щодо спільної політики безпеки та оборо-ни говорять про те, що країни праг-нуть послабити вплив США в Європі, а отже стати новим осередком сили у світі. ЄС об’єднує найрозвиненіші країни світу, відіграє провідну роль в політичній, економічній сферах, і в майбутньому стане світовою поту-гою за умови збереження структури як такої.

Про Китай як нову силу почали говорити після саміту G-20 у Вели-кобританії 2009 року. У ході саміту КНР зайняла лідируючі позиції серед країн з економікою, що розвиваєть-ся, закликала не лише до перебудови існуючої світової фінансової систе-ми, а й до зміни світової резервної валюти замість долара США. Хоча це було невдалою спробою, перед світовою спільнотою виросла нова, економічно потужна держава, з якою від тепер треба було рахуватись. Ки-тай володіє своєю 10-тимільйонною часткою інвестицій в Європі, володіє 1 трильйоном доларів із зовнішнього боргу США, він також досяг вигідних контрактів у розвідці нафти з Росій-ською Федерацією, Бразилією, зумів укласти багатомільйонні контракти з країнами Африки на південь від Са-хари. Адміністрація Обами пообіця-ла збільшити об’єм допомоги країнам Африки, що з боку виглядає як не-втішні спроби зберегти вплив на кон-тиненті. Китай також посилив свою участь в Латинській Америці – істо-ричній сфері впливу США, а також в Азії, де для багатьох країн вже став основним союзником. За прогнозами міжнародних експертів, до 2027 року КНР досягне такої ж значущості на міжнародній арені у всіх сферах, що

і США на даний момент. За прогноза-ми, до 2050 року ВВП Китаю станови-тиме 70 710 000 доларів США, таким чином КНР стане першою економі-кою світу, посунувши США до другої позиції.

Індія та Індонезія, країни, що в минулому могли відігравати лише роль сировинного придатку для ве-ликих держав, зараз стають на шлях власного розвитку. За прогнозами Goldman Sachs, до 2032 року ці держа-ви увійдуть до G-7. Разом з Бразилією вони увійдуть до числа лідерів світо-вої економіки до 2050 року. ВВП Індії становитиме 37 670 000 доларів США, Бразилії – 11 370 000 доларів США. Таким чином країни займатимуть відповідно 3 і 4 місце в світі. Згідно доповіді Тушара Поддара та Єви І, до 2043 року індійська економіка пе-ревершить американську. Бразилія впевнено розвивається в економіч-ному плані, зараз є беззаперечним лідером Латинської Америки. За про-гнозами, країна поряд з Індією та Ін-донезією, стане членом G-7 та відігра-ватиме одну з провідних ролей у світі.

Іран замінить Саудівську Аравію у лідерстві в мусульманському світі, та виведе ці країни на рівень нової потуги, що зможе скласти конкурен-цію іншим світовим лідерам. Іран вже зараз відіграє роль об’єднувача му-сульманських країн, володіючи серед них авторитетом, та підкріплюючи свою значимість розробленням влас-ної ядерної програми, економічним розвитком та виходом із ізоляції на міжнародній арені. Країна володіє другим за об’ємом після Саудівської Аравії запасом нафти серед країн-членів ОПЕК. Економіка держави стрімко йде вгору, про що свідчить наступне – в 2007 році Іран обігнав Туреччину за об’ємом ВВП, таким чи-ном ставши найбільшою економікою в мусульманському світі, і до сьогодні не припиняючи свого розвитку.

На новий рівень розвитку та значимості мають шанс вийти такі держави як Російська Федерація, Мексика, Єгипет, Аргентина, Венесу-ела, Пакистан, Філіппіни та Південна Корея.

Тільки час покаже, на скільки кардинально та безболісно зможе змінитись міжнародний порядок та до яких наслідків він призведе. Безза-перечним є лише той факт, що ера па-нування США завершується, настав час змін.

Трансформація сучасної міжнародної системи

Бучик Вікторія

Саме цими словами хотілось би почати, адже чим глибше заглядаєш у Європу, тим частіше згадуєш Са-мюеля Гангтінтона та його концеп-цію «зіткення цивілізацій».

Зазвичай ми асоціюємо мусуль-ман з бородатими людьми озброєни-ми АК-47, які ховаються десь у горах і час від часу чинять терористичні акти. Важко не помітити дещо пре-зирливе ставлення європейців до «бородатих людей», проте уже сьо-годні Західна цивілізація бореться з ними за своє виживання. В той час, коли європейці намагаються про-явити толерантність до чужинців, ті самі чужинці не бажають асимі-люватися в європейське суспільство і збільшують вплив своєї культури у Європі. Як результат ми можемо спостерігати масові заворушення на території ЄС, які часом супрово-джуються перестрілками з поліцією та масовими підпалами автомобілів. Взагалі неприязнь приїжджих до ко-рінних жителів виглядає досить аб-сурдною. Думаю, мало європейських відчайдухів ризикнуть проживати в одному кварталі з арабами. Адже зазвичай приїзд мусульман супро-воджується підйомом криміноген-ної ситуації, бо у них свої закони та мораль. Також мусульмани досить успішно створюють наркотрафіки, завдяки яким вони можуть постача-ти наркотики з Північної Африки до Європейського Союзу.

Не дивлячись на війни між со-бою, наприклад Іран-Ірак чи Ірак-Палестина, мусульмани завжди були солідарними, коли піднімало-ся питання їхньої віри, і виступали єдиним фронтом проти кривдників. Саме це можна спостерігати сьогодні – «Великий мусульманській похід на Європу». І цей похід не супроводжу-ється збройними сутичками… від-

бувається справжня культурна війна цивілізацій.

Згідно статистики, для того, щоб нація прожила більше 25 років, коефіцієнт народжуваності повинен становити 2,11 дітей на сім’ю, і ще жодна нація в світі не відродилась маючи коефіцієнт 1,9 дітей на сім’ю.

Станом на 2007 рік, коефіцієнт народжуваності в Франції становив 1,8 дітей на сім’ю, у Англії (1,6), Гре-ції (1,3), Німеччині (1,3), Італії (1,2). Та, не дивлячись на складну демогра-фічну ситуацію, кількість населення Європейських країн не зменшується завдяки мігрантам-мусульманам. У тій самій Франції коефіцієнт наро-джуваності в мусульманських сім’ях становить 8,1 дітей. В Голландії 50% народжених дітей – мусульмани, аналогічна ситуація і в Бельгії. В Великій Британії мечеті почали бу-дувати на місці церков. Федеральне статистичне відомство Німеччини повідомило, що у 2050 році Німеччи-на стане мусульманською.

Здається, європейські політи-ки почали розуміти весь масштаб проблеми і починають діяти. Най-активнішу антимусульманську по-літику на теренах Європейського Союзу веде Франція, де 2011 року набув чинності закон, який заборо-няє людям ховати обличчя на публі-ці, зокрема, це стосується жінок-му-сульманок, що носять паранджу. Та Ніколя Саркозі на цьому вирішив не зупинятись, і у квітні 2011 року Франція підняла питання про мож-ливість призупинення Шенгенських угод через наплив біженців з Лівії та Тунісу. Взагалі у зовнішній політиці Ніколя Саркозі спостерігається щось схоже з рішеннями Кардинала Ріше-льє, адже Президент Франції не бо-їться ставити під загрозу майбутнє своєї держави в Європейському Со-

юзі заради національного інтересу, то ж питання про те, як далеко зайде пан Саркозі залишається відкритим.

Не менш скандальними ви-далися події в Швейцарії, де, згідно референдуму, 57% населення про-голосували за введення заборони на будівництво мінаретів. Найдивніше те, що Ватикан засудив це рішення.

До країн, які відкрито виступи-ли проти мусульманізації, доєдна-лася і Бельгія, де після голосування нижньої палати парламенту за за-борону носіння паранджі, бойови-ки руху Талібан пригрозили уряду Бельгії масовими терактами.

Президент Німеччини Крісті-ан Вульф під час бесіди з арабськи-ми студентами в Катарі висловився за заборону на носіння паранджі в німецьких навчальних закладах за-явивши: «Усвідомлене рішення при-ховувати своє обличчя суперечить узятому на себе державою завданню виховувати дітей».

73% італійців підтримують за-борону на носіння паранджі. Цим вдало скористалася італійська пар-тія «Північна ліга», яка представила законопроект, що забороняє носити паранджу.

Усі ці події вказують на те, що Західна цивілізація починає оборо-нятися від мусульман, та чи виста-чить нам духу і часу, щоб зупинити цей процес? До чого може привести мусульманізація Європи і чи по-бачимо ми колись людину у виши-ванці, яка буде молитись Аллаху? На жаль, поки що важко відповісти хоча б на одне з цих запитань, проте слід завжди пам’ятати, що саме нам буду-вати майбутнє і від кожного нашого рішення, залежить доля наступних поколінь.

Крах Європейської цивілізаціїРано чи пізно нам прийдеться увібрати культуру ісламу для того, щоб наша культура не померла від анемії. (Б Бантінг)

Детинченко Максим


Чинником становлення фран-цузько – українських відносин, що заслуговує на окрему увагу дослід-ників, є проблеми, неузгодженості та причини, що спонукали їхню появу в стосунках між нашими країнами. Це становить суттєву прогалину у ві-тчизняній науці. Різниця в підходах — складова українсько – французь-ких непорозумінь. Пропонуємо дея-кі спостереження українського ди-пломата. На його думку, прикладом може слугувати концептуальний підхід певних французьких кіл до єв-роінтеграції України. Коли францу-зи пропонують Україні асоціацію із ЄС, українці інтерпретують це як можливість угоди асоціації з Євро-союзом. Між тим, це є прикладом не-розуміння, що хочуть запропонува-ти французи. Йдеться про те, що французи мають на увазі двосторон-ні програми співробітництва Украї-ни з країнами ЄС у сферах, де це до-цільно та взаємовигідно. Зокрема, навесні 2003 року в Афінах прези-дент Жак Ширак пропонував Украї-ні цей шлях (подібним чином відбу-валося співробітництво ЄС із Прибалтійськими країнами), а не-перспективу укладення угоди асоціа-ції з ЄС, як це інтерпретувалося в Україні. Отже, неправильна інтер-претація французьких сигналів (не-розуміння) – один із чинників не-можливого успішного налагодження контактів. Серед причин французь-ко – українських проблем – внутріш-ня політика України. Цілком логічно, що корупція, падіння життєвого рів-ня населення, незрозумілі європей-цям закони лише відштовхують французів. Також для українського менталітету характерне емоційне сприйняття, для французького – прагматизм, картезіанська логіка. Погляньмо на проблему з іншого боку і звернімося до досвіду фран-цузького дипломата, що має значний досвід роботи в Україні. Отже, згідно з його спостереженнями, у Франції Україна недостатньо відома. Після Радянської революції Франція стала осередком російської «білої емігра-ції», яка формувала імперський по-гляд на розвиток подій. У 1991 році відбувся розвал Радянського Союзу, але незалежності України було нада-но меншої значущості, ніж незалеж-

ності Прибалтійських республік. У 1990–х роках українська політика була незрозумілою. Помаранчева ре-волюція сприяла активізації зацікав-леності французів Україною. Багато французьких спостерігачів було представлено на трьох турах прези-дентських виборів 2004 року в Україні. Події в Україні породили певні надії. Але, згідно з поглядами цього посадовця, Україна через вну-трішньополітичні проблеми не за-йняла належного місця на міжнарод-ній арені. Україна більш відома і зрозуміла для Німеччини, ніж для Франції, через контакти колишньої Східної Німеччини з Українською Радянською Республікою. Дипломат виокремлює культурний чинник. Зо-крема, високим є рівень викладання французької мови в Україні. Але, за-галом, Україна – це складна і заплу-тана тема для обговорення. Ніхто не заперечує, що Україна є європей-ською, але проблема полягає в тому, що це країна зі значною територією і населенням, що перебуває у стані трансформації. Україна –суттєвий партнер ЄС через геополітичне роз-ташування та інші фактори, але ра-

зом з тим це велика за розмірами держава порівняно, наприклад, з Ес-тонією, отже, й інтеграція України – це інше, ніж інтеграція малої держа-ви. Українці будуть стверджуватися самостійно шляхом реформ, і Украї-на буде важливим «співрозмовни-ком» ЄС. У короткотерміновій перспективі Україна спричиняє хви-лювання та нерозуміння європей-ських партнерів. Але у середньотер-міновій перспективі сит уація покращиться. Труднощі спіткали й інші постсоціалістичні країни: Поль-щу, Чехію, Угорщину, Румунію. Отже, приклад України – не виняток. Україна має низку проблем, серед яких малоефективні уряди, енерге-тична залежність від Росії, що про-вокує питання, хто контролює енер-гопостачання. Україна – це певна «ставка» Росії. Проблема європей-ської інтеграції по – різному тракту-ється в Західній та Східній Європі. Французи мають адміністративний підхід, для них ЄС – потуга й адміністративне утворення, і важли-во, як воно функціонуватиме. Тому насамперед треба поглиблювати інтеграцію всередині і лише потім займатися розширенням. Для східноєвро пейців Європа – символ, ідеал. Алегорично вони вважають, що мають право повернутися до ро-дини, до якої вони належать. Фран-цузький адміністративний підхід провокує в східноєвропейців відчут-тя, що їх небажають приймати. Для ЄС важливо знайти рівновагу. ЄС пройшов через кризу, коли францу-зи та голландці проголосували про-ти запровадження Європейської Конституції. Крім того, еволюція цієї структури також відбувається під впливом зовнішніх чинників, таких, як глобалізація, проблеми терориз-му. Складним є питання вступу України в НАТО. В Україні багато експертів вважають, що євроатлан-тична інтеграція України є неодмін-ним кроком на шляху євроінтеграції. Між тим у Франції погляди проти-лежні, вважається, що Україні необов’язково бути членом НАТО. У системі європейської безпеки Украї-на може отримати теж саме, що і в НАТО. На думку багатьох французь-ких експертів, вступ України в НАТО – не термінова необхідність. До того

Проблемне питання французько – українських відносин

Кревек Анна

ж, населення України переважно проти вступу в НАТО. Дипломат підкреслює, що в Україні розбудова державного аппарату вимагала часу. Було взято радянську модель та ра-дянське право. У Франції державні інститути більш міцні, тоді як в Україні, молодій країні, йшов і йде процес формування і стабілізації державного апарату. Цікаво, що згід-но з аналізом цього фахівця, україн-ці є більш прагматичними, ніж росі-яни, що дуже важливо для французів. Дипломат вважає, що нагальним пи-танням для французів є аналіз окре-мо Росії та України. Час сприятиме змінам, зокрема, зміна президентів. Президент Саркозі має певний ін-терес до України, на відміну від свого попередника Жака Ширака. На нашу думку те, що спочатку Париж демон-стрував явну прохолодність щодо Києва, може пояснюватися якоюсь мірою впливом історико – культур-ного чинника, а саме: недостатньою

обізнаністю Франції з культурними надбаннями України. Певні пояснен-ня такого ставлення до становлення української держави можна шукати у філософській площині. У загально-європейському вимірі, Франція – двигун об’єднаної Європи, хоча вона, безперечно, має вдалий досвід захисту національних інтересів. Ця країна йде шляхом посилення інте-грації з іншими державами Європи, зокрема, у ній актуальність еконо-мічного виміру інтегрування Євро-пи вже поступається політико – стратегічному та проблемам спільної безпеки. У цьому сенсі французький філософ Ален Фінкелькраут вважає, що «у процесі виходу поза націо-нальні рамки ми набули тенденцію вважати небезпечним будь – які ви-моги національного характеру і від-носин до негативних проявів «фраг-ментаризацію» імперій та виникнення «малих націй» . Думає-мо, ця теза заслуговує на увагу, бо

народження України – це якраз про-яв «фрагментаризації» імперії і, звичайно, лише будучи погано обі-знаним з історією української дер-жавності, можна віднести українців до «малої нації» (до речі, чи не запо-чатковане дипломатичне спілкуван-ня Франції з Україно – Руссю ще в ХІ ст. династичним шлюбом київської князівни Анни Ярославівни з фран-цузьким королем?). Прикметно, що в Україні та Франції відбувалися протилежні процеси: Україна вводи-ла в обіг власну національну валюту – гривню, розбудовувала збройні сили, маючи значні суперечки із Ро-сією через Чорноморський флот, тоді як Франція впроваджувала спільну європейську валюту – євро, долаючи численні перешкоди на цьому шляху, обстоювала важли-вість створення європейської систе-ми безпеки та оборони, знаходячи нелегкі компроміси зі США з приво-ду означеної системи. Тобто бачимо, що супроти України діє навіть не-співпадіння історичних циклів та політичних процесів обох держав. Хоча історія самої Франції може слу-гувати Україні прикладом захисту національних інтересів, навіть мови. Зокрема, у 1960 – х роках. Франція розбудовує власні ядерні сили та ви-ходить із військової організації НАТО, дістаючи чимало закидів у порушенні стратегічної солідарності між союзниками, між Європою і Америкою. Якщо неспівпадіння іс-торичних циклів певним чином роз’єднує Париж і Київ, то чіткий виважений курс України на інтегра-цію в Європу і саме географічне роз-ташування можна вважати позити-вами молодої української держави. Адже геополітичне розташування України: кордон з новими членами ЄС – Польщею та Угорщиною – спо-нукає еволюціонування політичної стратегії Парижа щодо України. Тим часом для України вступ до Євро-пейського Союзу є хоч і віддаленою, але стратегічною метою.


Очевидним є те, що ЄС вбачає немалу вигоду у членстві Хорватії. Умі лий рибак знає, що найкраща при манка на щуку – «хорватське яйце». Отож вини-кає питання, на що «клюнув» ЄС? Чому об’єднання зважується на та-кий, здавалося б, нерозважливий крок в період кризи?

Слід зауважити, що, попри усі мінуси Хорватії, ця країна за вдалого маневрування може ста-ти «колесом порятунку» для ЄС. Адже через проблематичний Пів-день деякі економісти передбача-ли крах євро, і, як наслідок, самого ЄС. Аби відновити своє чесне ім’я і довести неправоту скептиків, спільнота вирішує прий няти но-вого члена, тим самим показавши свій бувалий стоїцизм. Прос тіше кажучи, ЄС терміново потрібно поповнення, щоб знову купитись в любов і аплодисментах.

А Хорватія, власне, цілком придатна «панацея». Як вже було сказано, маючи значний потенці-ал, вона може значно оживити єв-розону і стати однією з основних її опор. Варто хоча б зазначити, що частка ВВП на душу населення у Хорватії становить 61% середнього по ЄС, який переважає відповідні показники у Болгарії і Румунії. Не менш значимим є і її позиція в рей-тингу національного благополуччя (38 місце), тоді як ті ж Болгарія і Румунія посідають 46 і 51 місця відповідно. Багатство природних ресурсів, розвинений туризм, очевидна ментальна близькість, перспектива розширення ринку і якісно нової структурної форми єврозони – це далеко не всі фак-тори, що позитивно описують цю державу. Тому й не дивно, що, не зважаючи на соціальні опитуван-ня, будь-які перешкоди у процесі інтеграції Хорватії категорично за-перечувалися й елімінувалися. Як кажуть, «не дарма ж поле обгоро-джували» - іншого варіанту у Єв-ропі навіть не хотіли уявляти.

Хорватія в ЄС: переваги, побоювання, аналіз

2012 відбулася подія, якій про-рокували доленосну і переломну роль якщо не для усієї Європи, то хоча б для однієї її країни – Хорватії. Мова йде про референдум, з допомогою якого хорватський народ схвалив вступ своєї держави до Європейського Союзу, що офіційно відбудеться 1 липня 2013 р.. Правду кажучи, дана подія була чистою формальністю, адже офіційний Загреб вів цілеспрямовану політику вступу ще з 2003 р., коли було офіційно подано заявку на вступ. До того ж схожі рефе-рендуми в інших країн-членів завжди

проходили «неперевершено», на най-вищому рівні, без єдиного «але». Тим не менше, референдум, як і сам факт схвалення вступу Хорватії в ЄС, на да-ний момент викликає багато запитань і побоювань. Хоча референдум і мав позитивний відтінок (66% громадян проголосувало за вступ), однак низь-ка явка – 43,5% - свідчить про посла-блення євроентузіазму, тому не мож-на вважати це успіхом як для уряду країни, так і для європарламентаріїв. Однак, слід розглянути очевидні «за» і «проти» як для Хорватії, так і для ЄС.

Попри скептичні закиди про неготовність Хор-ватії увійти в «сім’ю ЄС», самі хорвати дещо іншої думки. Глава уряду Ядранка Косор заявила, що їхня країна повністю готова до вступу, і вони сподівають-ся на рівноправне партнерство з першого дня свого перебування в «клубі вибраних». Безсумнівно, Хор-ватія покладає великі сподівання на своє членство у ЄС, яке, окрім того, що підвищить міжнародний ав-торитет держави і відкриє хорватам усю територію ЄС для пересування, перш за все підвищить інвес-тиційну привабливість і надасть життєво необхідні субсидії зі сторони ЄС. Так, хорватський міністр фі-нансів Мартіна Даліч підрахувала, що вже у 2013 р. її держава отримає €800 млн., і з року в рік ця цифра зростатиме. Також слід зазначити, що попри крити-ку, потенціал Хорватії більш привабливий, ніж у де-яких сучасних країн-членів, як от Болгарія, Румунія чи навіть деякі балтійські держави.

З іншого боку, серед хорватів побутують стра-хи, що вони «знову у щось вступили». По-перше, іс-нують побоювання, що слабка економіка, котра має односторонній переважно туристичний характер, не витримає конкуренції з боку інших країн-членів і ТНК, які безперешкодно можуть скупити бізнес і звести свободу економічного маневру нанівець, як це відбулося в Угорщині. В такому випадку, Хорватія стане ще однією євроколонією. По-друге, є сумніви щодо «щасливого майбутнього», адже кризова ситу-ація в Греції, Португалії, Італії, протести в Угорщині і Румунії, політика «і нам, і вам» Великобританії, а також кризовий стан євро не сприяють створенню позитивного іміджу ЄС на даному етапі. До того ж, лякає ідея «загальноєвропейського котла», тобто що хорватам доведеться викладати з власної кишені мільярди на «грецькі пенсії та італійське чорт його знає що!», як емоційно висловився президент Сло-ваччини Річард Сулік. Мовляв, «це справжній Ра-дянський Союз!», хоча у випадку Хорватії тут краще сказати - друга Югославія. Справді, це досить акту-ально і вірогідно, бо останні сенсаційні домовленос-ті Н.Саркозі та А.Меркель про формування єдиного економічного уряду країн єврозони фактично пере-творює ЄС на єдину держави на чолі з віссю Фран-ція-Німеччина.

Однак, не можна не згадати проблем, які правдоподібно ви-никнуть при вступі Хорватії до ЄС. Перш за все, у вирі сучасних подій Берліну і Парижу не зовсім на руку нова «утриманка». Також лякають націоналістичні настрої хорватів, адже засуджені Гаазь-ким трибуналом за етнічні чистки генерали Анте Готовіна і Младен Маркач на батьківщині вважають-ся національними героями, а в са-мій державі побутує ідея «чистої» Хорватії. Хоча й потенціал країни значимий, все ж тотальна відста-лість і односторонність економіки, яка зі вступом може бути «купле-на» іноземцями, не є зеленим світ-лом для європейських економістів. На додаток, вимушена реструк-туризація господарства Хорватії призведе до зросту безробіття, що на фоні інших соціальних проблем ще більше загострить ситуацію – на Європу хлине нова хвиля за-робітчан, і вже будуть боятися не лише «польського сантехніка Пйо-тра», а й «хорватського будівель-ника Горана». Жорстка політика щодо іноземних інвесторів також не передбачає позитиву. Загалом, усе це в комплексі викликає що-найменше сумнів, а, якщо глиб-ше проаналізувати, то й страх, бо з такою «чорною конячкою» ЄС грає в російську рулетку: або при-єднання Хорватії піднесе його на новий якісно кращий рівень, або остаточно скотить в прірву, з якої вилізти буде проблематично. Все ж, є ризик,але перспектива пере-моги надто приємна, щоб від неї відмовитись.

Підсумовуючи, хочеться за-значити, що у всьому є плюси і мі-нуси. У випадку з Хорватією мож-на провести гру слів: два мінуси дають плюс чи плюс – це колиш-ній мінус, що перечеркнув своє минуле, або ж плюс – це два міну-си, що стоять поперек горла один одному. Все ж, який з варіантів спрацює для Хорватії, покаже час.

ЄС: відволікаючий маневр задля порятунку або місія «Перезавантаження»

Хорватія : в рядах «вибраних» чи «знову у щось вступила»?

Ліпецький РоманПочаток 2011 року став безпреце-

дентним на політичній арені за останні десятиліття, коли практично вся північ-на частина Африканського континенту виявилася охоплена кровопролитними цивільними конфліктами. Розколотий надвоє Судан, повалений уряд Тунісу та втеча президента Бен Алі в Саудівську Аравію, усунуто 30-річне правління Мубарака в Єгипті, перенесення заво-рушень на Близький Схід. Це дозволяє порівняти те, що відбувається за інтен-сивністю хіба що з періодом деколоніза-ції 50-х - початку 60-х років, за тим ви-нятком, що в даний момент конфлікти носять суто внутрішньополітичний ха-рактер, хоча і остання думка може бути сприйнята з певною натяжкою. Дійсно, не тільки певна синхронність подій, а й світовий резонанс змушують замисли-тися про те, чиї інтереси відстоюють ті чи інші групи.

У першу чергу, і це необхідно постій-но мати на увазі, дані події відбуваються в мусульманському регіоні, тому фактор ісламу і радикального ісламізму буде не-минуче проявлятися при кожному заго-стренні ситуації.

Події в Тунісі не вкладаються у фор-мат так званих «кольорових революцій», верхівкового перевороту, спланованого Заходом. Повстання почалося глибоко всередині Тунісу, на південному заході країни. Офіційна статистика вказує на 30% безробіття, бідність у поєднанні з достатнім рівнем освіти, неможливість самореалізації для величезної кількос-ті громадян, особливо молоді - убивча критика для «багатої країни за підрахун-ками МФВ».

Грудневе, 50%-ве підвищення цін на борошно і хліб, черговий політичний скандал у парламенті послужили дето-натором народного невдоволення. По-дальший розвиток політичних подій в Тунісі прогнозувати досить складно.

Слідом за Тунісом запалала револю-ційна пожежа в Алжирі та Єгипті. 5 січ-ня у відповідь на 20%-ве підвищення цін на цукор і олію практично у всіх містах Північного Алжиру почалися масові за-ворушення, що вилилися в соціальний бунт. Заворушення в столиці супрово-джувалися поліцейськими пересліду-ваннями і насильницьким виселенням «потенційних протестантів».

Всеохоплююча бідність, разючий розрив у доходах - загалом і в цілому ті ж причини, що і в Тунісі, постійно від-творюють соціальні потрясіння.

Початок протестів у Єгипті за фор-мою нагадує туніський сценарій.

Під тиском масових виступів єги-петський президент Хосні Мубарак сховався у своїй зимовій резиденції в Шарм-ель-Шейху, а його родина вилеті-ла до Лондона.

Соціальне становище основної маси єгиптян нічим не відрізняється від насе-лення Тунісу і Алжиру. На одне робоче місце в Єгипті претендує близько 10-ти чоловік. У 80-мільйонній країні, понад 40% населення живе всього на два до-лари в день.

Значення Єгипту для світової еко-номіки особливе. Це насамперед доступ до Суецького каналу, однієї із найваж-ливіших світових транспортних артерій (особливо, для експортерів нафти).

Слідом за Єгиптом збунтувався Ємен. 3 лютого тисячі єменців зібралися на демонстрацію в столиці Сані, вима-гаючи відставки президента Алі Абдал-ли Салеха, який править країною з 1978 року. «Вибухонебезпечна» ситуація в Йорданії. Демонстранти зажадали від-ставки кабінету Саміра Ріфаї, поклавши на нього відповідальність за зростання цін і рівень безробіття в країні.

Особливої уваги звісно ж, заслуго-вує Лівійський конфлікт, який переріс у громадянську війну із втручанням НАТО. Конфлікт розпочався із завору-шень у лютому 2011 року, які мали місце після повалення правлячих режимів у сусідніх Тунісі та Єгипті, і швидко на-був форми громадянської війни. Про-тивники полковника Муаммара Кадда-фі, який знаходиться при владі з 1969 року, зайнявши ряд міст переважно на сході країни, ведуть запеклі бої з армі-єю Лівії. 5 березня повстанці оголосили про створення Перехідної національної ради Лівії і проголосили її єдиним легі-тимним урядом країни.

Міжнародне співтовариство, за ви-нятком кількох країн, засудило дії Кад-дафі і вірних йому військ. Міжнародний кримінальний суд заявив, що дії Кадда-фі можуть бути такими, які підпадають під статус злочину проти людства. 26 лютого Рада Безпеки ООН одноголосно прийняла Резолюцію 1970, що вводила санкції проти Каддафі і його наближе-них. Пізніше, в ніч на 18 березня 2011 року, Рада Безпеки прийняла резолюцію 1973 , що встановила над Лівією без-політну зону і дозволила застосування будь-яких засобів для захисту мирного населення, за винятком «можливості перебування іноземних окупаційних сил в будь-якій формі на будь-якій час-тині лівійської території ». Після цього

об’єкти, контрольовані силами Каддафі, були піддані ударам з повітря. КНР на-полягає на переході до мирних перего-ворів для врегулювання ситуації в Лівії. Росія досить негативно реагувала на дії НАТО та їх союзників в Лівії і неодно-разово закликала завершити операцію, називаючи її грубим порушенням резо-люції ООН.

«Туніський синдром» охоплює все більше країн і становить все більшу загрозу для Близького Сходу та й для світу загалом. Масові заворушення та протести охопили Алжир, Йорданію, Ємен, Сирію, Бахрейн і Лівію, з менш значними протестами, відбулися в ін-ших країнах.

Не можна судити про всі арабські революції за єдиною міркою, арабський світ більше ніколи не буде таким, як ра-ніше.

Демократичний або фундамента-лістський, новий арабський порядок на-роджується на наших очах.

Події в арабських країнах сприй-маються через призму вузьких еконо-мічних і політичних інтересів. Західні держави кидаються на допомогу єгипет-ським маніфестантам, бомбардують Лі-вію, створюють умови для інтервенції в Сирію та усунення Асада. Міжнародний порядок порушений і спрогнозувати по-дальші події стає вкрай важко.

Загалом, якщо арабські та африкан-ській революції переможним маршем пройдуть по всім більш-менш лібе-ральним ісламським державам, то це викличе кардинальну перестановку в геополітичній структурі світу. У першу чергу, нові режими будуть загрожувати Ізраїлю, за знешкодження якого ратує більшість радикальних мусульманських рухів арабського світу. Крім того, нега-тивні наслідки очікує і низка європей-ських країн, яких нахлине сильна хвиля міграції з арабських держав.

В історії трапляються поворотні моменти, коли долі настільки величез-ної кількості людей вирішуються у від-носно короткий проміжок часу, долі народів і держав, долі мільйонів людей, «спраглих» до процвітання та свободи. Нинішня ситуація приховує в собі без-ліч небезпек та загадок.

Феномен арабської весни та його ймовірні наслідки

Набі Емал


В 1945 році, після ядерних уда-рів по Хіросімі та Нагасакі, увесь світ здригнувся від руйнівної сили, яку несла з собою ядерна зброя. Усі зро-зуміли, що володіння такою зброєю надає великі можливості для впливу на міжнародне середовище, саме тому і почалась велика гонитва за ядерною величчю. Такі великі країни, як США, СРСР, Франція, Велика Британія, Ки-тай доклали усіх зусиль не тільки для того, щоб отримати ядерну зброю, а й щоб не допустити її поширення на інші країни і, цим самим, зберегти свою монополію на можливість ви-рішувати найважливіші питання, що стосуються сфери міжнародних від-носин.

Сьогодні ми часто чуємо заяви різних політичних діячів, в яких вони засуджують розвиток ядерної зброї та наголошують на її згубному впли-ві, проте, незважаючи на це, володін-ня ядерним арсеналом залишається важливим важелем в міжнародних відносинах і дотепер. Хоча, у наш час ядерна зброя виступає не тільки як засіб тиску, а й як засіб забезпечення власної безпеки.

У листопаді 2011 року увесь світ здригнувся після того, як до за-собів масової інформації просочи-лась інформація від МАГАТЕ про те, що Іран активно розробляє ядерну зброю. Одразу після цього усі західні країни закричали про небезпеку для міжнародного порядку і стабільності, яку несе з собою ядерна програма Іс-ламської Республіки. Більше того, ба-гато державних діячів таких країн як

США та Велика Британія заявили про можливість, а в деяких випадках на-віть і необхідність, завдання військо-вого удару по Ірану, щоб не допус-тити виникнення ядерної зброї у цій країні. І, здавалося б, якщо якась кра-їна хоче змінити сучасний «мирний і надійний» міжнародний порядок, створивши для себе ядерну зброю, то це створює небезпеку для усього світу і потрібно усіляко протистояти цьому. Але одразу постає питання: «а чи справді саме Іран зі своєю ядер-ної зброєю несе загрозу для світу, чи, можливо, це світ не може змиритись із тим, що цю країну не так легко під-порядкувати собі?». А для того, щоб дати відповідь на це питання, потріб-но перш за все проаналізувати стано-вище Ірану в сучасному світі. А ста-новище це є досить хорошим, адже Ісламська Республіка – це територія, на якій знаходиться багато природ-них ресурсів, на нестачу яких так на-рікають у сьогоднішньому світі. На даний момент Іран займає друге міс-це в світі за покладами природного газу та входить в першу десятку країн світу за запасами нафти. І ці великі поклади нафти та газу просто не мо-жуть не лоскотати нерви іншим кра-їнам, які або уже страждають від не-стачі чорного золота, чи газу, або які поки що володіють цими ресурсами, але разом з тим шукають нові покла-ди для свого збагачення. Також Іран сьогодні досить активно виступає проти нав’язування політики збоку США та інших західних країн. Більше того, Ісламська Республіка сьогодні

виступає як консолідуюча сила, що бореться за збереження ісламської самобутності. Звичайно, такі проце-си не входили у плани США та інших країн, які хотіли підкорити собі і сво-їм компаніям багаті родовища Ірану, як це уже зробили з Лівією, Єгиптом, Іраком та Ізраїлем. І саме для того, щоб протистояти цій експансії із за-ходу Ірану потрібно якось гарантува-ти власну безпеку.

Слід сказати, що Ісламська Рес-публіка вдалась і до дипломатичних методів, заручившись підтримкою таких країн, як Росія, Китай та Сирія, але, зважаючи на нестабільність су-часного світу і позицій в ньому, Ірану потрібно було вживати якихось кон-кретних заходів і в середині своєї кра-їни. Саме тому Ісламська Республіка розпочала розробку ядерної зброї, адже завдяки її наявності можна бути впевненим у тому, що на твою тери-торію не полетять бойові літаки із бомбами та не висадяться загони вій-ськових, які так активно будуть нести із собою «демократичні цінності», що навіть не помітять, як знищать усю країну, а потім будуть відбудовувати її, забувши про усі національні звичаї та традиції, як це було у випадку із Іраком. І головна мета цієї зброї по-лягає в тому, щоб забезпечити собі безпеку і стабільність і більше не боя-тись нападу із чиєїсь сторони, а про-сто далі розвиватись.

Саме тому усім перед тим, як ко-гось звинувачувати в порушенні спо-кою, порядку, стабільності потрібно замислитись над тим, чи справді по-рушником стабільності є той, до кого привернена уся увага, і кого так ак-тивно намагаються повернути в старі і зручні для всіх рамки, чи можливо усе зовсім інакше, і порушником є той, хто виступає в ролі спасителя уже колишнього порядку.

Ядерна програма Ірану як загроза для світу та засіб існування для Ісламської Республіки

Павлишин Вадим

80-ті роки минулого століття. В той час, як світ уважно слідкував за перебігом подій «холодної війни», на «чорному» континенті закладалися умови для створення «Восьмого Чуда Світу». В жовтні 1983 року в Лівійській Джамахірії було скликано загальний народний конгрес, на якому було оголошено про початок фінансування проекту. Проекту, який став неймовірною окрасою північно-африканських пустельних регіонів і довів здатність Лівії само-стійно будувати власну державу без втручання Заходу.

А розпочалося все ще в 60-ті роки, коли під час розвідки нафти в глибині Лівійської пустелі було виявлено величезні резервуари високоякісної води. Якби тогочасні ЗМІ звернули увагу на амбіції Лівії відносно цих запасів води і спробували б «висвітлити» інформацію в пресі,мабуть, світова спільнота від душі посміялася з утопічних бажань Каддафі. Проте, факти «кричать», самі за себе: в серпні 1996 року артезіанська вода потрапила до столиці Тріполі, в 2007 – до північно-західного міста Гар’яна, а вже 2008 року Велику рукотворну ріку було внесено до Книги рекор-дів Гіннесса, як найбільший ірига-ційний проект світу. Каддафі знав, хто буде сміятися останнім. Утопія стала реальністю. І найголовнішим є те, що фінансування будівництва було виключно лівійським, іноземні кошти не знадобилися. Звичайно, що таке «свавілля» Захід вже не міг ігнорувати. Яке має право країна

«третього світу» розвиватися без згоди «сильних світу цього», та ще й не просячи допомоги? Міжнародні фінансові організації ніколи не проти допомагати «слабким» розвиватися, правда за єдиної умови – наявність профіту. Але ситуація склалася таким чином, що проект все-таки завершився, та ще й без іноземного капіталу, тим самим даючи змогу Лівії повноцінно розвивати власну економіку, не купуючи тепер уже воду у країнах Західної Європи.

Чому «зась»?Все на диво просто. Лівія, отри-

мав ши у власні руки щедрі запаси водних ресурсів, здобуває еконо мічні і політичні важелі тиску на держави, які протягом століть страждали від нестачі води , тим самим розширюю-чи власну сферу впливу. Як показує історія, дефіцит для однієї країни - спосіб заробити для іншої. Раніше на даних територіях «підробляли» Західні держави, які мислили приб-лизно так: «Навіщо нам потрібні нові конкурентоспроможні держави, якщо можна спекулювати їхнім дефі-цитом природних ресурсів, необ -хідних для розвитку, тим самим контролюючи цей розвиток на свій розсуд?» Щось на зразок ляль-кового театру . Беручи до уваги той факт, що існування такого іри-гацій ного проекту «відкриває очі» північноафриканським країнам і дає змогу перетворити пустельні регіони в заселені квітучі оази( а цього і прагнув Каддафі), можна зрозуміти, як розцінювалася Велика рукотворна ріка Заходом – пряма загроза його тотальній гегемонії над слаборозвиненими державами. В той час, як окремі держави мізкували над тим, як «загребти більше і бажано безкоштовно» з «чорного» материка, Муаммар Каддафі , всього лишень(!), намагався самотужки пода рувати північноафриканським країнам економічну незалежність, пропонуючи їм життєво необхідний ресурс за мізерну ціну. Цікава альтер-натива, чи не так?

Звичайно, Каддафі розумів, що будівництво проекту не лишиться непомітним і не покараним - сильні не пробачають слабким бажання звільнитися від кабали, замаскованої під «простягнену руку допомоги». 2010 року на відкритті чергової штучної ріки полковник заявив:

«Після цього досягнення лівійського народу загроза США проти Лівії подвоїться…США все будуть робити під іншим претекстом, але істинною причиною як завжди буде бажання тримати народ Лівії пригніченим і в колоніальному становищі».

Чи не правий був Каддафі? Наскільки пророчими і істинними були його слова кожен в змозі визначити для себе самостійно. Ми самі стали свідками подій , що відбувалися на території Лівії з зими 2011 року.

За «що» ж все-таки?В той час, як світові ЗМІ вдало

вимальовують картину небезпеки з боку міжнародного тероризму, загрозу ядерної війни, на планеті щодня сотні тисяч людей помирають від антисанітарії, зневоднення організму. Проте, про проблему не-стачі прісної води чути набагато рідше, ніж про «війну з тероризмом» і забезпечення «миру у всьому світі». А тим не менше, вода давно перетворилася на стратегічно важливий ресурс і африканський континент розуміє це чи не найкраще, власне тому гідрополітика відіграє неймовірно важливу роль у зовнішній політиці країн континенту, які постійно змушені відстоювати власні права на водні джерела, що розташовані на суміжних територі-ях. Розуміють це і високорозвинені держави з немалими амбіціями і прагненням до здобуття ще одного важеля впливу на світовий простір. Отже, Лівія, на чолі з Каддафі, просто стала перепоною на шляху реалізації цих амбіцій.

А тим часом, оцінюючи ситуацію, що виникла, цілком закономірним є питання - хто буде наступним?

Лівія – перша жертва у боротьбі за голубе золото?

Саган Наталія

20 21ПОЛІТИКА ПОЛІТИКАТоргово-економічні відносини

Серед торговельних партнерів України Республіка Казахстан за да-ними 2010 року займає 3 місце серед країн СНД та 11 місце серед усіх тор-говельних країн-партнерів України.

За 2010 рік зовнішньоторго-вельний обіг товарами та послугами України з Республікою Казахстан становив 2170,87 млн. дол. США і зменшився по відношенню до 2009 року на 1408,01 млн. дол. США або на 39,3%, в тому числі товарами ста-новив 2066,72 млн. дол. США і змен-шився порівняно з 2009 роком на 1385,65 млн. дол. США або на 40,1%.

- загальний експорт товарів та послуг становив 1382,6 млн. дол. США і зменшився по відношенню до 2009 року на 131,69 млн. дол. США або на 8,7%, в тому числі товарами становив 1300,51 млн. дол. США і зменшився порівняно з 2009 роком на 117,93 млн. дол. США або на 8,3%;Сахов Марат

- загальний імпорт товарів та по-слуг з Республіки Казахстан в Украї-ну становив 788,27 млн. дол. США і зменшився у порівнянні з 2009 ро-ком на 1276,31 млн. дол. США або на 61,8%, в тому числі товарами стано-вив 766,22 млн. дол. США і зменшив-ся порівняно з 2009 роком на 1267,72 млн. дол. США або на 62,3%;

- позитивне сальдо становило 594,33 млн. дол. США.

За січень-червень 2011 року зо-внішньоторговельний обіг товарами та послугами України з Республікою Казахстан становив 1 501,46 млн. дол. США і збільшився по відношен-ню до січня-червеня 2010 року на 545,06 млн. дол. США або на 57,0%, в тому числі товарами становив 1 426,52 млн. дол. США і збільшився порівняно з відповідним періодом 2010 року на 512,64 млн. дол. США або на 56,1%.

Українсько-казахстанські по-літичні відносини розвиваються ди-намічно, конструктивною лишається взаємодія між зовнішньополітични-ми відомствами і в рамках міжнарод-них організацій позиції сторін з біль-шості питань сучасних міжнародних відносин співпадають. Важливо за-значити той факт, що Україна під-тримала заявку Казахстану на голо-вування в ОБСЄ. В свою чергу Київ розраховує на підтримку Астани в питанні про пост голови ОБСЄ в 2013 році.

Протягом років незалежності Україна і Казахстан підтримують те-плі партнерські відносини у багатьох сферах, серед яких торгово-еконо-мічні, паливно-енергетичні, військо-во-технічні. Гуманітарні та культурні галузі. Важливою складовою співро-бітництва між Казахстаном і Укра-їною є економічні відносини, які характеризуються стабільною струк-турою та позитивною динамікою зростання. Обсяг товарообігу між Казахстаном і Україною в 2008 році перевищив 5 млрд. доларів. У 2009 році, попри вплив світової фінансо-вої кризи, показники взаємної торгів-лі становили майже 4 млрд. доларів і наша країна продовжує утримувати

Політичні відносини на сучасному етапі

3–4 позиції серед основних торго-вельних партнерів України.

В ході взаємних візитів Глав обох держав – Віктора Ющенка в Ас-тану в травні 2005, січні 2006, березні 2008 і Нурсултана Назарбаєва до Ки-єва в листопаді 2005 та лютому 2007 було підтверджено прагнення до активізації двосторонніх відносин. В квітні 2010 року відбувся офіцій-ний візит Президента Януковича до Республіки Казахстан, в ході якого був підписаний План дій Казахстан – Україна на 2010-2011 рр. («Дорож-

ня карта – 3») стосовно співробітни-цтва у торгово-економічній, палив-но-енергетичній, агропромисловій, транспортній, науковій та військо-во-технічній галузях. В результаті візиту Н. Назарбаєва до України 14-15 вересня 2010 року були досягнуті останні домовленості з питань дво-сторонніх відносин. Було укладено низку угод стосовно відновлення транспортування казахстанської нафти через Україну, а також участі українських компаній у розробці на-фтових родовищ в Казахстані.

Культурно-гуманітарне співробітництво

Головними напрямами к ульт у рно-гуманітарного співробітництва залишають-ся освіта, наука, культура, ту-ризм і спорт; поглиблення ре-гіональних зв’язків; сприяння українській діаспорі Казахста-ну в задоволенні їхніх культу-рологічних потреб, підтримці їхніх зв’язків з етнічною Бать-ківщиною.

Проведені в 2007 році Рік Казахстану в Україні та Рік України в Казахстані в 2008 році підтверджують важли-вість і ефективність двосто-роннього співробітництва,

Українсько-казахстанські відносини: погляд з глибини століть

Відносини між двома народа ми беруть свій початок ще з незапам’ят-них часів. Перша згадка відноситься до 965 року, коли київський князь Святослав уклав військовий союз з племенами огузів проти Хозарсько-го каганату. Нащадки огузів згодом, в тій чи іншій степені, увійшли до складу практично всіх тюркських народів, серед яких помітне місце за-ймають сучасні казахи.

Особливістю у історії двох наро-дів також є і те, що українці і казахи довгий час не мали незалежної націо-нальної держави. Території обох нині незалежних держав певний час зна-ходились під владою монголів. Звіль-нившись від монгольського іга, були спроби створення національної дер-жави – в українців Запорізька Січ, у казахів Казахське ханство. Проте зго-дом землі обох народів увійшли до

складу Російської імперії. Причини, за яких це сталося, і чому не вдалось зберегти незалежні держави, розгля-дати не будемо. Це гостре дискусійне питання, що є відкритим і понині. Багато хто з нас знає, що у Казахстані свого часу відбував заслання великий український поет і художник Тарас Григорович Шевченко. У Казахстані, як і в Україні, Шевченко вважається національним героєм. У найбільшо-му місті республіки, Алмати, одна з центральних вулиць носить ім’я по-ета. За радянських часів місто, де пе-ребував наш земляк у засланні, нази-валось Шевченко. Воно носить його і понині. На місці форту студенти по-садили на честь поета дерево, згодом довкола нього виріс великий парк.

Після Лютневої революції в Росії народи колишньої імперії отримали можливість національного самовиз-

відкриває нові можливості для подальшого розвитку по-літичних і ділових зв’язків, поглиблення партнерства, спільної роботи, культурного обміну.

В лютому-березні 2012 року очікується візит пред-ставників Молодіжного уряду університету імені Гумільова в Астані до Львова. Буде про-ведено двосторонній саміт на рівні громадських організацій для зміцнення теплих парт-нерських відносин між гро-мадськими діячами та студен-тами обох країн.

начення, проте знову не судилося. Українські і казахські землі увійшли до складу СРСР. Саме на цей час до-водиться вагома частина українсько-казахстанських відносин. Звісно, дати об’єктивну оцінку відносинам у той період важко, проте позитив-них аспектів було значно більше, ніж негативних. Під час Великої Ві-тчизняної війни у звільненні України приймало участь близько 200 тисяч казахстанців, серед яких був мій дід, що пройшов шлях від Сталінграду до Вісли. Ще одним важливим етапом у стосунках було освоєння цілини у 50-х роках минулого століття.

Після отримання незалежнос-ті багато процесів, що відбувались у наших країнах були дуже схожі за своїм характером, проблематикою і шляхами вирішення. 16 грудня 1991 року Україна однією з перших країн визнала незалежність Казахстану. 23 грудня того ж року Казахстан заявив про визнання України як незалежної держави. Вже в січні 1992 р. Мініс-терство закордонних справ України направило на адресу Міністерства закордонних справ Республіки Ка-захстан ноту з пропозицією про вста-новлення дипломатичних відносин. Нотою у відповідь від 23 липня 1992 р. МЗС Казахстану запропонувало цю ноту, а також ноту МЗС України від 4.01.1992 р. вважати Угодою про встановлення дипломатичних відно-син між нашими державами.


Розпочинаючи тему визначення приналежності України до однієї з ци-вілізацій, варто спочатку розібратись в тому, що ж у собі містить поняття «ци-вілізаційна ідентичність». Чи вона сто-сується історичного минулого України, походження держави в рамках вже утво-реної цивілізації, чи все ж таки говорить про сучасний український стиль життя, культуру та цінності?

«Цивілізаційну ідентичність» вчені визначають як певну суму індивідуаль-них, соціокультурних, національних або цивілізаційних параметрів, за якими дер-жава ототожнює себе частиною певної цивілізації. А цивілізація, у свою чергу, це явище, яке уособлює прогресивний поступальний розвиток світу, явище, яке охоплює всі сфери життя народу (мова, релігія, ментальність, культура, історія), нації (тип організації суспільства, полі-тико-культурна єдність), держави (тип економіки, моральні цінності та ідеали, політична організація). Тобто з розви-тком, еволюцією держав формувались і цивілізації, які умовно об’єднали держа-ви, подібні за певними ознаками.

Дискусії щодо цивілізаційної іден-тичності України, тобто її приналежності до однієї з двох цивілізацій - євразійської або західноєвропейської (православної або західної, за Хантінгтоном) – є неви-черпною темою, яка обговорюється на всіх рівнях, починаючи від пересічних громадян у місцевому транспорті і за-кінчуючи конференціями науковців, по-літологів, дослідників. Але, на жаль, єди-ного погляду на приналежність України до одного з вищеназваних типів немає. Адже ці обговорення часто характери-зуються приписуванням одному регіону характеристик тієї цивілізації, яка ви-гідна «адвокатові» з іншого регіону, тоб-то представник Заходу України буде стверджувати про приналежність всієї України до західноєвропейського векто-ру, апелюючи до історичного минулого і обґрунтовуючи це тим, що за панування Польщі, Чехо-Словаччини та Угорщини на територіях України було поширено західноєвропейські цінності, які пере-дували сучасним західноєвропейським цінностям (захист прав людини, сво-бода думки) та характерним їй ознакам (ефективна і динамічна ринкова еконо-міка, що базується на приватній влас-ності, парламентська демократія, право на територіальне самоврядування міст, прагнення до членства у ЄС). Та не мож-на стверджувати, що спільнотам Східної України властиві вищеперелічені соціо-культурні характеристики. У сучасних

суспільствах територій Сходу і Півдня України не спостерігається слідування таким цінностям як свобода думки та вищість індивіда над суспільством, чи - в історичному контексті - також не було характерно самоврядування в управлінні містами. І причиною того є довготривала підросійська історична спадщина і до-вгий час перебування у складі СРСР, де суспільне благо і цінності містили зовсім інакші пріоритети і ідеї. Східній культу-рі характерні певні риси, антагоністичні західним цінностям, такі як колективізм, відсутність плюралізму у думках і су-дженнях, постійна потреба суспільства у контролі і видимій руці допомоги, не-розвинута здатність до ефективного са-моуправління, корупція і нівелювання принципу верховенства закону (тобто грубо кажучи - пошук способів його об-ходу). Та, спираючись на наведені мною характеристики, проаналізувавши і за-мислившись, варто щиро визнати, що майже жодну з західних цінностей наше сучасне українське суспільство не сповід-ує . Чи захищені права людини у західних регіонах, де силові структури такі ж ко-румповані і безуправні, а прикордонні служби за 5 євро впустять тебе у країну тебе хоч з тонною кокаїну? Чи приват-ний бізнес Заходу існує у кращих умовах, аніж на Сході країни? Чи не спостеріга-ється нехтування законом громадянами Заходу менше ніж громадянами Сходу? Думаю, ці питання є риторичними.

Цікаво, що після Помаранчевої ре-волюції можна було стверджувати, що унітарність України на юридичному під-ґрунті ще не свідчить про унітарність політичну, економічну, культурну, а від-повідно і цивілізаційну та аргументовано заявляти, що Україні характерний цивілі-заційний дуалізм про який сьогодні так багато говорять оптимісти-політологи,

який у перспективі призведе до перева-жання західної культури і її майбутнього поширення по всіх регіонах держави… Але сьогодні, на превеликий жаль, тако-го сказати я не можу. Адже ще б у роках 2004-2005 можна було сподіватись, що Захід України надихнеться своїм істо-ричним минулим, пригадає ті цінності, які принесли на наші території європей-ські інвазори свого часу, але і тут переміг «соціалістичний тип мислення». Адже все, що було зроблено проєвропейською частиною українського суспільства це висловлення надії на те, що держава по-думає про народ, сама привчить до но-вих цінностей, нова помаранчева вдала внесе консолідацію, правильний вектор в українське суспільство, і Схід інтегру-ється до нововідтворених європейських цінностей, якій сповідуватиме Захід. Але, на жаль, так не сталось і без відповіді за-лишається питання: Чи відповідальна за це лише влада?..

Тож, задаючись питанням цивіліза-ційної приналежності України, в першу чергу визначитесь з тим, які ж вони є - цінності сучасного українського суспіль-ства. Адже цінності - це не політичний план правлячої партії щодо моделі пове-дінки соціуму. Нам варто говорити про цінності, надаючи владі вторинну роль у їх продукування. Оскільки їх формує на-род, а народ складається з множини всіх і кожного у державі. Цінності - це те, що сповідується у кожній українській роди-ні, в кожній школі, на підприємстві; це продукти самої людини, особи, індивіда, громадянин; це віра, модель поведінки, культура. По-друге, ми мусимо визначи-тись з тим, яка влада нам потрібна, щоб підтримувати наш свідомий цивіліза-ційний вибір та не боятись висловити свою громадянсько-політичну позицію. І, зрештою, нам варто визнати, що на сьогоднішній день ми рухаємось шляхом євразійства і маємо ще час на те, щоб роз-вернутись і безболісно перейти на шлях західноєвропейський, подякувавши Ра-дянському Союзові за все хороше, що він дав і пробачивши все зло, якого він завдав нашому народові. Але якщо ми продовжуватимемо лінуватись донести недопалок до смітника, не пройде й року і дезертирувати з того шляху, на якому ми зараз, буде дуже важко.

Проблема цивілізаційної ідентичності України

Семерова Наталя

В ХХІ століття питання діаспори є багатоаспектним. Відомо, що значна частина населення планети (150-180 млн.) постійно проживає по-за межами країни свого похо-дження, а держави надають їм статусу національних мен-шин. Представники діас пори в країнах постійного прожи-вання зазвичай створюють власні соціальні інсти ту ти та організації для розвитку та за-хисту своєї спільноти. Проте сьогодні найважливішою осо-бливістю є зв’язок діаспори з історичною батьківщиною.

Все більше держав на-магаються залу чати діаспору до державотворчих про цесів. Такі міжнародні організації як Світовий Банк та Органі за-ція Об’єдна них Націй виз на-чають діаспору як четвертого учасника у сприянні розви-тку після міжнародних орга-нізацій, урядо вих установ та інших організацій. Якщо 30 – 40 років тому пред став ники діаспори мали слабкі зв’язки з країною свого походжен-ня, сьогодні такі контакти зміцнюються і держави на-магаються ви ко рис товувати їх потужну силу для поши-рення позитивного образу своєї кра їни за кордоном, як ефективний інструмент по-літичного, економічного та куль турного впливу. Для цьо-го створюються спеціальні урядові структури та розро-бляються програми співпра-ці, залучаються громадські організації для розширення та поглиблення контактів з діаспорою, проводяться кон-ференції, зустрічі, форуми тощо. Зокрема, в Сальвадорі, Колумбії, Аргентині, Естонії, Ефіопії діє ряд урядових про-грам по співпраці з діаспорою,

а в Азербайджані, Бразилії, Вірменії, Румунії, Литві, Мек-сиці, Перу функціонують спе-ціалізовані урядові відомства. В Китаї взагалі проводиться політика по залученню китай-ської діаспори для реалізації зовнішньополітичної страте-гії перш за все в сфері еконо-мічних відносин. На другому Всесвітньому китайському еко номічному форумі в Ку-ала-Лумпурі перед китайсь-кою діаспорою поста вили на-ступні завдання: розвива ти економічні зв’язки Ки таю з країнами АСЕАН, збіль шити роль країни в розвитку Схід-ної Азії, підвищувати конку-рентоздатність ки тай ських компаній. В Україні зв’язок із закордонними українцями здійснюється в основ ному за допомогою громад ських та культур нихорганізцій. Важ-ливу роль відіграє товариство «Україна-Світ», метою якого є розвиток співпраці з укра-їнською діаспорою та погли-блення її зв’язків з Україною, об’єднання зусиль у розбудові держави.

Діаспора – це значний потенціал у розвитку краї-ни, тому її залучення до по-літичних процесів має ряд переваг, адже представники діаспори краще ознайомлені із соціальним і політичним середови щем країни прожи-вання, реально усвідомлюють нага льні проблеми та мають особисті контакти із полі-тичними колами, в той час як для реалізації програм міжнародних організацій або державних струк тур потрібен час для ознайомлення із со-ціокультурними проблемами країни. Крім того, діаспора може краще мобілізувати фі-нансову допомогу та залучити

власні політичні контакти для втілення в життя поставле-них завдань. Для прикладу, в 1990-х роках діаспора Вірме-нії домоглась від Конгресу США збільшення офіційної допомоги своїй батьківщині, африканська діаспора в краї-нах-членах ЄС сприяє погли-бленню співпраці з країнами Африки. Більш того, під час вступу в ЄС держави-канди-дати використовують вплив діаспори для утвердження позитивного образу держави (зокрема, при вступі Польщі до ЄС ). З іншого боку, маємо переваги і з фінансової сто-рони. Адже більшість пред-ставників діаспори підтри-мують зв’язки із родичами на батьківщині та здійснюють грошові перекази або сприя-ють залученню інвестицій у країну свого походження. Такі грошові надходження займа-ють значну частку в бюджеті держави. Крім того, підпри-ємства представників діаспо-ри часто виступають зв’язною ланкою між країною свого по-ходження та іноземними під-приємствами.

Співпраця з діаспорою України переважно здійсню-ється через українські гро-мадські організації та громад-ські організації української діаспори. В останні роки було створено ряд консультативно-дорадчих органів при Кабінеті Міністрів, які працюють з за-кордонними українцями. Вла-да України розглядає укра-їнську діаспору як важливий засіб просування політичних та економічних інтересів дер-жави за кордоном. Саме тому потрібно розробити довготер-мінову стратегію співробітни-цтва з представниками укра-їнської діаспори та постійно підтримувати зв’язки з ними. Перш за все, для ефективного згуртування діаспори завжди потрібна мотивація – ідея, яка може об’єднати та напра-вити зусилля в єдине русло. 20 років тому такою сильною мотивацією було здобуття незалежності Україною, але з проголошенням незалежнос-ті нашої держави у 1991 році

Діаспора – важлива ланка у розвитку держави

Сокоренко Маргаритавона втратила своє значення. Сьогодні перед громадськими організаціями та владними структурами стоїть нове за-вдання – сформулювати нову єдину ідею, яка б спонукала українську діаспору допома-гати батьківщині. Наприклад, такою ідеєю може бути вхо-дження України до найроз-виненіших країн світу, адже наша держава має всі переду-мови для цього. З іншої сторо-ни, не потрібно забувати про більш локальну діяльність, як, наприклад, в рамках євроре-гіонів як зокрема єврорегіо-ни «Буг», «Нижній Дунай», Карпатський. Потрібно за-лучати представників україн-ської діаспори до розвитку та поглиблення економічної та гуманітарної співпраці. Також крім урядових програм слід частіше проводити конгреси та форуми за участю закор-донних українців для обго-ворення актуальних проблем співпраці, розробки основних завдань діяльності та погли-блення зв’язків.

Низка авторів зазна-чають, що в ХХІ столітті діаспора є важливою пере-хідною ланкою між країною походження та країною про-живання. Тобто, сьогодні діа-спора виступає учасником у житті держави та набуває все більшої ролі. Саме тому влада повинна будувати відносини не лише на рівні «держава – держава», «держава – люди-на», а й «держава – діаспора» та активно співпрацювати з нею, розробляючи молодіжні, освітні, культурні, економічні програми та проекти та нада-ючи фінансову допомогу.

24 25ПРАВО ПРАВО

Розбіжності в національному праві різних держав з питань між-народної торгівлі являють собою істотну перешкоду на шляху її роз-витку. Постійно робилися спроби уніфікації норм, що регулюють між-народну купівлю-продаж товарів державами та міжнародними орга-нізаціями. Метою такої уніфікації є скорочення юридичних перешкод на шляху міжнародної торгівлі між державами, що належать до різних правових систем та культур.

У 1930 р. Міжнародний інсти-тут уніфікації приватного права приступив до розробки одноманіт-ного закону про договори купівлі-продажу товарів. Декілька проектів даного закону було розроблено ще у 1935, 1936, 1939 роках, але остаточ-ний варіант проекту був підготовле-ний тільки в 1963 р. Також Гаазька конференція 1964 р. прийняла дві конвенції, що регулюють, право якої держави буде застосовуватися при

укладенні договору, а саме Однома-нітний закон про міжнародну купів-лю-продаж товарів і Одноманітний закон про укладення договорів про міжнародну купівлю-продажу това-рів. Проте ці конвенції не одержали широкого поширення і їх ратифіку-вали лише декілька держав, пере-важно західноєвропейських.

У 1966 р. була створена ЮНСІ-ТРАЛ — Комісія ООН з права між-народної торгівлі, основною метою якої була уніфікація у сфері міжна-родної торговельної діяльності. ЮН-СІТРАЛ приступила до перегляду текстів Гаазьких конвенцій для того, щоб пристосувати їх для держав з різними правовими системами та культурами. У 1980 р. на конферен-ції Генеральної Асамблеї ООН була прийнята Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу това-рів, яка набула чинності з 1.01.1988 р. Умовою приєднання до Віденської конвенції є денонсування Гаазьких конвенцій 1964 р. Проте норми, що містяться у Гаазьких конвенціях, та-кож уніфікували порядок укладення договорів міжнародної купівлі-про-дажу товарів та мали безпосередній вплив на формування майбутньої Віденської конвенції 1980 року та сприяли уніфікації норм міжнарод-ного приватного права у сфері ку-півлі-продажу. Зокрема, у Гаазькій конвенції про єдиний Закон, що застосовується до міжнародної ку-півлі-продажу товарів зазначено, що кожна держава зобов’язується

включити у своє законодавство, у відповідністю зі своєю конститу-ційною процедурою єдиний Закон, що застосовується до договору між-народної купівлі-продажу товарів. Проте Конвенція також містить по-ложення про те, що держави вільні робити застереження до Конвенції. Тобто дана Конвенція має частково диспозитивний характер.

Ще однією Конвенцією, що має безпосереднє відношення до купів-лі-продажу є Конвенція про право, що застосовується до міжнародної купівлі- продажу товарів 1955 року, що була укладена в Гаазі і згодом за-мінена на Конвенцію 1986 року. Дер-жави-учасниці, бажаючи встанови-ти загальні правила щодо закону, що застосовується до купівлі-про-дажу товарів, вирішили, що згідно з ст.2 даної Конвенції, купівля-про-даж регулюватиметься внутрішнім правом держави, вказаним дого-вірними сторонами. Така вказівка повинна бути прямо виражена або недвозначно випливати з положень договору. У випадку якщо сторо-ни не визначили право, яке підля-гає застосуванню, правовідносини регулюються внутрішнім правом держави, що є постійним місцем проживання продавця в момент отримання ним замовлення. Проте держави можуть також робити за-стереження і виключати застосуван-ня права Конвенції.

Незважаючи на вищезазначе-ні положення Гаазьких Конвенцій,

«Правове регулювання договору міжнародної купівлі-продажу товарів та проблеми,

що виникають при його укладенні»

Дужич Ліда

вони не набули широкого поширен-ня, адже не були підписані багатьма державами. Тому питання уніфікації приватного права різних країн було актуальним. Саме тому прийняття Віденської Конвенції 1980 року було спрямоване на уніфікацію норм у сфері торгівлі товарами. Конвенція жодною мірою не покликана приму-сово встановлювати єдині стандарти для договорів купівлі-продажу това-рів. Сторони міжнародного договору купівлі-продажу можуть відійти від будь-якого положення Конвенції або навіть від Конвенції в цілому. Метою Конвенції є зменшення можливих спорів, непорозумінь і труднощів, ви-кликаних розбіжностями у правових системах різних держав.

Для Віденської конвенції 1980 р. характерною є диспозитивність. Вона виявляється у широкій авто-номії волі сторін, які, за взаємною згодою, можуть застосовувати цю

конвенцію повністю або частково. Диспозитивність Конвенції вияв-ляється і в тому, що сфера її засто-сування може бути обмежена ви-користанням державою-учасницею заяв та застережень, чим і скорис-талися під час її ратифікації Арген-тина, Данія, Китай, Норвегія, США, Угорщина, Україна, Фінляндія, Шве-ція. Відповідно до одного із застере-жень України, для угод, укладених суб’єктами підприємницької діяль-ності з місцезнаходженням в Украї-ні, обов’язковою є письмова форма незалежно від місця їх здійснення. Письмовою формою у розумінні цієї Конвенції є повідомлення теле-графом та телетайпом. Для держав, які не зробили такого застереження, чинною є ст. 11 Конвенції, яка до-пускає як усну, так і письмову форму укладення чи підтвердження догово-ру, а також використання будь-яких засобів, у тому числі й показів свід-ків для доказування договору купів-лі-продажу.

На підставі ст. 6 Конвенції, сто-рони можуть виключити для себе застосування Конвенції цілком або в частині, або відступити від її поло-жень, зазначивши про це в договорі. Однак спеціального посилання на Конвенцію в тексті договору не по-трібно – вона діє автоматично, як

частина національного законодав-ства країн, що її підписали.

Важливе значення мають норми Конвенції, що визначають порядок укладення договору купівлі-продажу. Адже договори можуть укладатися між так званими «відсутніми» сто-ронами шляхом листування, обмі-ну телеграмами, телефаксами тощо. Найскладнішим у цьому випадку вважається питання про визначення місця укладення контракту, тобто моменту, коли зобов’язання сторін набуватимуть для них юридичного значення. Договір вважається укла-деним з моменту одержання офе-рентом акцепту. Дане положення є важливим, оскільки правові системи держав континентального й англо-американського права дотримують-ся різних позицій у цьому питанні: перші – «теорії одержання» (вступ акцепту в силу пов’язується з одер-жанням його оферентом), другі — «теорії поштової скриньки» (акцепт набирає сили після його відправлен-ня). Прийняття Віденської конвенції 1980 р. було зумовлене необхідністю об’єднати принципи романо-герман-ської та англо-американської право-вих «сімей» в одному міжнародному документі,а також потребою сприяти дружнім відносинам держав, застосу-вавши уніфіковані норми.


У контексті сучасних глоба-лізаційних процесів у Європі та й взагалом в усьому світі виникає потреба в інтеграції економічно-го, політичного, а отже і правового простору держав. Власне мене за-цікавило останнє, правовий про-стір – те, з чим кожному індивіду доводиться стикатись практично кожного дня. На мою думку, під ним розуміється своєрідна система, яка складається з активно взаємоді-ючих між собою елементів, якими є власне його фундаментальні засади, методологічна основа та її складо-ві, принципи, риси, джерела тощо. Зрозуміло, що у процесі реалізації певних прав, зокрема, торкаючись даного контексту – прав людини – невід’ємним елементом є непору-шення прав індивіда і забезпечення усіх засобів для їх реалізації. А у су-часній юридичній теорії та практиці міжнародного права проблема за-хисту порушених прав у відносинах, ускладнених іноземним елементом, набуває особливого сенсу. Тому у цьому світлі в різноманітних між-народно-правових актах було за-кріплено один із фундаментальних принципів – принцип поваги прав і свобод людини, інтерпретація яко-го є дещо видозміненою залежно від прийнятого акту і сфери його по-ширення. Для того, щоб краще зро-зуміти специфіку цього принципу, варто зрозуміти що ж являє собою поняття принципу. Отже, принцип – це ідея, яка відображає зміст пра-ва, закріплює основні його законо-мірності, положення і закріплена у відповідному нормативно-правово-му акті. Тобто це те, без чого не обі-йдеться жодна інша сфера суспіль-ного життя, наприклад, економічна: без права не можливо буде врегу-лювати складні економічні відноси-ни, що виникають між суб’єктами економічної політики або визначи-ти межі компетенції – обсягу прав і обов’язків суб’єктів економічних відносин.

А тепер власне повернімось до тієї проблеми, яка нас цікавить. Говорячи про права і свободи лю-дини, варто згадати історію їхньо-го розвитку. Вперше права людини були юридично закріплені у Декла-рації незалежності США 4 липня 1776 року, а пізніше в період Фран-

Актуальність міжнародного права у сфері дотримання та захисту прав людини

цузької Революції 1789-1799 років у Декларації прав людини і громадя-нина. Першим міжнародно-право-вим кроком у сфері захисту прав людини стало прийняття у 1815 р. Декларації відносно торгівлі негра-ми. Декларація оголосила работор-гівлю тим діянням, що суперечить принципам гуманності та загально-визнаним нормам права, але вона ще не містила остаточної заборони торгівлі рабами. Проте вже у 1890 р. була підписана Брюссельська конвенція, яка забороняла рабство і работоргівлю в окремих регіонах Індійського океану та Червоного моря. Крім того, після закінчення Першої світової війни були укладені мирні договори, які крім військово-політичних питань, містили також і положення про захист прав націо-нальних меншин на території ново-утворених на той час європейських держав. Проте офіційно права лю-дини набули якості міжнародних універсальних стандартів лише у 1945 році після підписання Статуту ООН, коли почали укладатись бага-тосторонні договори, спрямовані на забезпечення міжнародно-правово-го захисту прав у цілому чи окремих видів прав людини або ж окремих осіб, а сам принцип поваги прав і свобод людини деталізувався в кон-кретних міжнародно-правових нор-мах, серед яких можна виокремити: Загальну декларацію прав людини 1948 року, Конвенцію про політичні

права жінок 1953 року, Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 року, Міжнародний пакт про соціаль-ні, економічні та культурні права 1966 року, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 року, Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Конвенцію про попередження злочинів геноциду і покарання за нього 1948 року, Кон-венцію про права дитини 1989 року тощо. Саме у таких засобах втілю-ються певні стандарти поведінки, встановлюються межі, за які не має права виходити жодна з держав.

Відомо, що обсяг прав і сво-бод людини в сучасному суспільстві визначається не лише особливостя-ми певного співтовариства людей, а й розвитком людської цивілізації в цілому, рівнем інтегрованості між-народного співтовариства. Вище згадані прийняті міжнародно-пра-вові акти, зокрема Загальна декла-рація прав людини 1948 pоку, Між-народний пакт про громадянські та політичні права 1976 pоку, Міжна-родний пакт про економічні, соці-альні та культурні права 1976 pоку, Факультативний протокол до Між-народного пакту про громадянські та політичні права 1976 pоку були об’єднані у Міжнародний білль про права людини і дещо внесли зміни у правосуб’єктність людини, яка вже тепер стала не лише внутрішньо-

Закала Тетяна

державним, а й міжнародно-право-вим суб’єктом. Тому, звертаючись до відповідних актів, захищаючи порушені права людини, звертають до домінуючих міжнародно-пра-вових актів. Що ж це дозволяє? Це надає можливість громадянину звернутися за захистом безпосеред-ньо до Комітету з прав людини при ООН, якщо він вичерпав можли-вості захисту, надані національним законодавством. Саме міжнародно-правові документи визначили той універсальний комплекс основних прав та свобод, який у єдності з конституційними правами повинен забезпечити нормальну життєді-яльність індивіда. У ході Другої сві-тової війни були виявлені недоліки у регулюванні прав і свобод люди-ни, які довели необхідність захисту прав і свобод людини, як і безумов-но підтримку національного миру та безпеки. Тому було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН роз-роблену комісією ООН Загальну декларацію прав людини, яка за-кріпила політичні, соціально-еко-номічні та культурні права людини, прийняту 10 грудня 1948 року. Саме цей день і проголошено всесвітнім Днем прав людини. Проте цей акт лише мав форму резолюції і носив рекомендаційний характер, не бу-дучи юридично обов’язковим. Тому у ході цих обставин було прийня-то Міжнародний Білль про права, який набув юридично офіційного характеру.

До речі, міжнародні стандарти у сфері прав людини склалися по-ступово, адже їхньому розвитку пе-

редували спочатку закріплені у від-повідних документах парламентські і політичні права, а потім економіч-ні та соціальні. Крім того, кожна держава повинна, окрім приведення у відповідність із міжнародними нормами, національного законо-давства, вчиняти певні дії та ство-рювати умови для гарантування і здійснення прав. У разі будь-яких вчинення будь-яких правомірних дій держава несе відповідальність перед особою, як і особа перед дер-жавою. Одразу ж згадується спеці-ально-дозвільний принцип, який безпосередньо стосується держави по відношенню до закону: «Дозво-

лено вчиняти те, що прямо перед-бачено законом». Інакше кажучи, будь-яке правопорушення тягне за собою певну відповідальність. Безумовно основу міжнародних стандартів у сфері прав людини складають норми природного пра-ва, якими виступають певні ідеали свободи, справедливості та рівності перед законом. Вони закріплюються правовою системою кожної держа-ви. До таких належать фундамен-тальні права і свободи, зафіксовані у Загальній декларації та пактах про права людини, а також демократич-ні принципи, певні норми органі-зації і діяльності державної влади, основні серед яких: народовладдя та проголошення народу єдиним джерелом влади, що підтверджує важливу рису держави – демокра-тичність; розподіл влад на три гіл-ки: законодавчу, виконавчу і судову, які діють за принципом взаємного стримування та противаг; верхо-венство права, яке має універсальну сферу дії.

Лише на перший погляд реалі-зація прав людини лише може вида-тись простим процесом, насправді ж це складна правова процедура, яка вимагає чіткості, послідовності та прозорості у її здійсненні, при-чому з дотриманням відповідних міжнародно-правових актів при здійсненні певних дій. Саме таким чином можна ефективно забезпе-чити реалізацію та захист людських прав та свобод.


Події, які мали місце в Хіросімі та Нагасакі, 6 і 9 серпня 1945 року залишили глибокий відбиток в істо-рії людських страждань. Тому, щоб уникнути повторення подій такого характеру, важливо вчасно та пра-вомірно обмежити можливості дер-жав у напрямі застосування ядерної зброї.

На перший погляд здається, що немає доцільності піднімати пи-тання такого характеру, як закон-ність ядерної зброї, адже ж, мабуть, кожний пересічний з впевненістю ствердить, що застосовувати ядерну зброю не можна ні в якому разі.

8 липня 1996 року Міжнарод-ний Суд виніс консультативний ви-сновок з вищезазначеної проблеми на запит Генеральної Асамблеї ООН від 15 грудня 1994 року. Питання звучало: «Чи допускає міжнародне право при яких-небудь обставинах погрозу ядерною зброєю чи її засто-сування?».

Суд одноголосно постановив: «Ні міжнародне звичаєве право, ні міжнародне договірне право не міс-тить конкретного положення, яке санкціонує погрозу ядерною зброєю чи її застосування, вони також не передбачають якої-небудь всеохо-плюючої чи всезагальної заборони

Законність погрози ядерною зброєю чи її застосування

«Створення світу, вільного від ядерної зброї, являється вищим загальнолюдським благом»

Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун

погрози ядерною зброєю як такої чи її застосування».

Проте, як на мене, нижчезаз-начені норми міжнародного права можна домислювати як такі, що за своїм змістом передбачають заборо-ну застосування ядерної зброї.

Погроза силою чи її застосу-вання шляхом використання ядер-ної зброї, суперечні п. 4 ст. 2 Статуту ООН, не відповідають всім вимогам статті 51, є незаконними. Погроза ядерною зброєю чи її застосування в цілому суперечили б нормам між-народного права, які застосовуються в період збройних конфліктів, і, зо-крема, принципам і нормам гумані-тарного права.

Одна з важливих цілей, про-голошених статутом ООН, є утвер-дження віри в основні права люди-ни, серед яких право на життя, яке гарантується ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, є невід’ємним правом кожної людини, яке охороняється законом. Ніхто не може бути свавільно по-збавлений життя.

Пункт 3 ст. 35 Додаткового про-токолу І 1977 року до Женевських конвенцій 1949 року забороняє «за-стосовувати методи чи засоби ве-дення воєнних дій, які мають на меті

завдати або, як можна очікувати, завдадуть широкої, довгочасної і серйозної шкоди природному серед-овищу». Ст. 1 Конвенції про заборо-ну воєнного або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище від 18 травня 1977 року забороняє за-стосовувати зброю, яка має «широкі, довгострокові або серйозні наслід-ки» для природного середовища.

Проте з врахуванням сьогод-нішньої ситуації міжнародного пра-ва Суд не зміг зробити остаточний висновок про те, чи буде загроза ядерною зброєю чи її застосування законними чи незаконними в над-звичайних випадках самооборони, коли під загрозу поставлено саме по-дальше існування держави.

Обумовленість здійснення пра-ва на самооборону повинна відпо-відати необхідності й співмірності. Ця норма міжнародного звичаєвого права означає, що самооборона по-винна здійснюватись лише за допо-могою пропорційної сили. З цього можна припустити, що держава може застосовувати ядерну зброю для самооборони лише в тому разі, якщо збройний напад на неї був

Осельська Юліана

здійснений шляхом використання також ядерної зброї. Але в той же час, щоб цей напад був законним, він повинен задовольняти вимоги гуманітарного права, яке згідно з чинним міжнародними договорами такого дозволу не надає.

З цього випливає, що сьогодні немає ні конкретної заборони, ні конкретного дозволу щодо погрози ядерною зброєю чи її засто-сування. Проте, міжнародна спільнота намагається робити кроки до остаточної ліквідації цієї проблеми. Існує зобов’язання, яке ви-пливає з ст. 6 Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968, в дусі доброї волі вести і завершити переговори, які ведуть до ядерного роззброєння у всіх його аспектах під суво-рим і ефективним міжнародним контролем. Ця норма реалізуєть-ся шляхом проведення конференцій кожні п’ять років з моменту вступу в силу Договору 1970 року.

На останніх конференціях, проведених відповідно у 2005 і 2010 роках, розглядалося коло питань, зокрема, універсальність Договору, ядерне роззброєння, включаючи конкретні практичні заходи, укріплення системи гарантій, але так і не було підняте пи-тання про узаконення заборони щодо погрози ядерною зброєю чи її застосування.

13 квітня 2005 року була укладена Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму, в якій встановлені норми про заборону володіння, виготовлення, застосування чи погрози ядерною зброєю будь-якими особами. Таким чином ці питання, що стосуються осіб, санкціоновані, відкритим залишається питан-ня щодо міждержавних відносин у цій сфері.

Так як на останній конференції учасників Договору було про-голошено укріплення принципу верховенства закону, оскільки заходи з просування до світу, вільного від ядерної зброї, також включають систему юридичних інструментів, важливо зазначи-ти, що важливим етапом буде укладення універсального багато-стороннього договору під егідою Генеральної Асамблеї ООН про конкретну заборону погрози ядерною зброєю чи її застосування ні при будь-яких обставинах. У 2007 році був розроблений про-ект Типової конвенції з ядерної зброї, в якому якраз серед інших зазначена норма про цю заборону, але на сьогодні це залишається лише проектом.

Хоча минуло вже понад півстоліття з часу після появи сучас-ної системи міжнародного права та було укладено низку договорів з важливих питань міжнародних відносин, багато проблем надалі залишаються поза предметом його регулювання або ж не відпо-відають поняттям справедливості та проголошеним його принци-пам, як от питання ядерної зброї. Найвагомішим фактором, який гальмує ці процеси, є політичні інтереси ядерних держав, а щоб їх узгодити потрібно проводити переговори на багатосторонній основі, закріплюючи їх новими нормами міжнародного права.


Процес глобалізацїї, що розвива-ється у сучасному світі з неймовірною швидкістю, створює реальні загрози системі прав людини, посягає на свободу волі кожного з нас. Внаслідок науково-технічного прогресу, транснаціоналізації міжнародної економіки, економічного узалежнення політичних та правових процесів можна спостерігати появу но-вих суб’єктів міжнародних відносин, що в даний період можуть на рівних конку-рувати з суверенними державами, підпо-рядковувати їх зовнішньополітичну чи внутрішньополітичну волю, що в свою чергу послаблює роль держав та її мож-ливість контролювати деякі процеси, зокрема і регулювання та запобігання порушенням прав людини транснаціо-нальними корпораціями.

ТНК – це суб’єкт економічної діяль-ності, що провадить свої операції більш ніж в одній країні. ТНК поділяються на дві групи:1. Великі корпорації національні за ка-піталом, але міжнародні за сферою діяль-ності ( Дженерал Моторс, Форд, Сіменс, Нестле, Майкрософт, Соні)2. Корпорації міжнародні за капі та лом і сферою діяльності (Роял-Датч Шелл, Юнілевер, Арбед, Данлоп-Піреллі ).

ТНК – це специфічні актори, що реагуючи на аморфний стан міжнарод-но-правового регулювання, створюють свого роду окремий особливий право-порядок своєї діяльності уникаючи від-повідальності за національними зако-нодавствами та міжнародним правом. Наявність в ТНК прав та обов’язків, а також процесуальної правоздатності, на-даної міжнародним правом, свідчить про те, що ТНК включені до системи міжна-родного права, але не включі до системи його суб’єктів у світлі традиційності між-народного права.

Покладення міжнародних зобов’я-зань з прав людини на транснаціональні корпорації може здійснюватись шляхом механізму нав’язування корпораціям прямих зобов’язань або встановлення обов’язку держав здійснювати контроль за транснаціональними корпораціями. До таких зобов’язань варто віднести весь комплекс міжнародного права захисту прав людини та основних свобод.

Протягом останніх років значно зросла критика транснаціональних кор-порацій. Результатом діяльності ТНК в історії були державні заколоти, еконо-мічні кризи держав, платіжні неспро-можності чи банкрутства. Володіючи величезною фінансовою потужністю і впливовою політичною підтримкою, найбільші корпорації можуть диктувати умови не лише конкурентам, але й цілим державам. Прикладом такої діяльності може служити відомий контракт амери-

канської компанії Халібертон з віднов-лення інфраструктурних об’єктів в Іраку.

В ім’я економічної ефективності держави передають багато послуг з дер-жавного сектора в приватні руки, в тому числі й ті, які відіграють ключову роль у здійсненні прав людини, наприклад, пра-ва на освіту, здоров’я і воду.

Проблема порушень прав людини є настільки актуальною, що розгляда-лась навіть на самітах так званої «великої двадцятки» (G20).

«Європейський центр» порушення прав людини ТНК узагальнює таким чи-ном:

а) заохочення агресивних воєн та між-етнічних конфліктів з метою контролю за природними ресурсами,

б) порушення прав трудящих та прав людини в цілому;

в) забрудення навколишнього серед-овища,

г) підкуп державних службовців, шах-райська приватизація,

д) присвоєння - формально закон-не чи незаконне - технічних і наукових знань, ж) корупція політичних та інте-лектуальних еліт

з) монополізація основних засобів зв’язку, формування ідеології та культур-но-масових продуктів, маніпулювання громадською думкою;

і) фінансування диктаторів, повален-ня урядів, інша злочинна діяльність.

Якщо проаналізувати численні по-рушення прав людини можна побачити наскільки різноманітних форм вони до-сягли.

Звичайно вирішення проблеми порушень прав людини ТНК полягає у встановленні чітких меж відповідальнос-ті за такі правопорушення, механізмів притягнення до відповідальності на між-народному та національному рівні.

У 1984 році в місті Бхопал (Індія) на хімічному заводі компанії «Юніон Карбайд» стався витік отруйного газу. У результаті понад 7000 чоловік заги-

нули, а ще 15 000 померли в наступні роки. Близько 100 000 чоловік до цих пір страждають важкими і хронічними за-хворюваннями, викликаними витоком газу. Незважаючи на катастрофічні на-слідки для життя людей, жодну особу не було притягнуто до відповідальності за витік газу і подальше забруднення навко-лишнього середовища.

Перспективним в цьому відношенні може бути міжнародна кримінальна

відповідальність юридичних осіб і приклад компанії «Фарбен», яку три-бунал у Нюрнберзі притягнув до між-народної кримінальної відповідальності за порушення законів та звичаїв війни передбачених Гаагзькими конвенціями 1899 та 1907 років.

Дійсно відповідальність щодо по-рушення прав людини реалізовується різними способами, зокрема ринковим регулювання діяльності корпорацій, за допомогою приватних позовів у націо-нальних судах ( до прикладу позов 2002 року проти компанії Шелл щодо участі у злочинах проти людяності, тортурах, позасудових стратах, затриманнях, у 2006 році у справі проти компанії Exxon в Індонезії щодо співучасті у вбивствах, тортурах, викраданнях і сексуальних знущаннях.), регулювання держав та міжнародних організацій.

Засвідченням важливості питання стало призначення у серпні 2005 року Ге-неральним секретарем ООН професора Джона Раггі Спеціальним представником з питань прав людини та транснаціональ-них корпорацій.

Хоча міжнародні декларації не є обов’язковими для держав, вони свідчать про ступінь волі від держави дотримува-тися принципів, що викладені в ініціати-вах в рамках ООН і стандартах основни-ми з яких є:

а) Тристороння декларація принци-пів, що стосуються багатонаціональних корпорацій та соціальної політики Між-народної Організації Праці;

б) Керівні принципи ОЕСР для ба-гатонаціональних підприємств;

в) Глобальний договір Організації Об’єднаних Націй;

г) Проект «Норми, що стосуються обов’язків транснаціональних корпора-цій та інших підприємств в області прав людини»

Отже доки не будуть остаточно ви-рішені питання міжнародно-правово-го статусу ТНК, обсягу їх міжнародної правосуб’єктності, і в тому числі між-народної деліктоздатності, говорити про регулювання діяльності та відповідаль-ність ТНК на міжнародному чи націо-нальному рівнях не доводиться в тому обсязі, що є необхідним для ефективного захисту прав людини.

Порушення прав людини транснаціональними корпораціями

Роговик Олексій

Су часна практика вирішення спорів зазна-ла суттєвих модифікацій, дедалі частіше в судовому провадженні ми зустріча-ємось із так званим class action. Даний інститут пра-ва зародився в США, його суть полягає у судовому розгляді справи за великої кількості позивачів(або ж відповідачів). У 23 прави-лі федерального кодексу цивільного провадження визначені основні поняття що стосуються class action, а саме власне поняття гру-пи, модель opt out та дво-етапність провадження. Отже, class визначається як визначена щодо певних критеріїв група людей. Мо-дель opt out це власне квін-тесенція американського class action, вона полягає в наступному – кожен по-тенційний суб’єкт, який відповідає критеріям чле-нів групи, належить до неї до моменту коли не вира-зить своє бажання пере-стати бути учасником да-ної групи, при чому дане бажання має бути чітко виражене, більше того провадження буде вважа-тись таким, що здійсню-ється від імені особи, яка належить до групи навіть тоді, коли дана особа не знала про існування class action. Двоетапність про-вадження полягає у тому, що суд повинен видати по-станову, в якій підтвердже-но, що дана група може ви-ступати в ролі class action. Щодо передумов – то гру-повими кваліфікуються позови які володіють на-ступними ознаками: гру-па є настільки чисельною, що роз’єднання на окремі позови є недоцільним, з практичної точки зору; для групи існують спільні питання, що стосуються фактичної та юридичної сторони справи; позива-чі чи відповідачі повинні

Class Action – сучасна альтернатива вирішення спорів

бути націлені на однако-вий результат. Однією із передумов взяття до про-вадження class action є так званий принцип superiority, що полягає у перевазі розгляду справи у груповому позові. Аме-риканська модель має як позитивні, так і негативні моменти, тим не менше позитивних моментів є більше – це, по-перше, усі жертви правопорушення отримають компенсацію, по-друге, відповідач за-ощаджує час і гроші, по-третє, такі позови заоща-джують як час позивача та відповідача, так і зменшу-ють судову тяганину.

Країни Європейсько-го Союзу намагалися пе-рейняти дану модель, про-те внесли суттєві зміни. Основою європейської сис теми є модель opt in. Вона є протилежною до моделі прийнятої в США. Поки суб’єкт відкрито не

виразить свого бажання стати учасником групи він не вважається таким, тобто суб’єкт повинен бути opt in, на відміну від американської системи коли суб’єкт повинен від-крито заявити opt out. Для того, щоб перевірити ді-євість тієї чи іншої моделі потрібно звернутися до практики. Візьмемо та-кий приклад, суб’єкти є клієнтами одного банку протягом певного часу, протягом певного періоду банк при знятті грошей клієнтами знімав лишню гривню, це помітив один із клієнтів і вирішив пози-ватися до банку. В моделі opt out даному позивачеві буде значно легше розпо-чати судове проваджен-ня, адже виконуються усі передумови: по-перше, є невизначене, але велике за кількістю коло осіб, які посраждали, по-друге, по-рушення стосується одна-

кового факту і врешті усі учасники прагнутимуть одного відшкодування збитків. Модель opt in, як уже зазначалося, перед-бачає заяву усіх осіб, або принаймні досить великої кількості осіб для позо-ву. Такий варіант є значно менш практичним. Є і інші випадки, наприклад, у ви-падку зараження прісної води хімічними речови-нами – в результаті вияв-лення онкологічних захво-рювань у жителів району, що прилягає до водойми. Яка тут особливість? Осо-бливість полягає у тому що захворювання такого типу проявляється не від-разу, але через певний час – тому модель opt in тут просто безсила. Тоді як opt out себе цілком виправдо-вує. Специфіка підходів законодавців коріниться у різниці підходів римського права та права американ-ського, яке є більш прак-тичним, оскільки заснова-не не прецедентах.

Варто також зазначи-ти, що в США class action призвели до створення окремих корпорацій, які займаються такого роду позовами. Тут важливо відзначити, що для даного виду позовів в Штатах діє правило no loser pay rule – сторона, яка програла процес, не повинна пла-тити кошти проваджен-ня, це сприяє залученню до провадження усіх осіб, оскільки немає ризику від-шкодування витрат іншої сторони.

Насправді class action в американському стилі є важливим інструментом вирішення спорів, на жаль лише в Штатах даний ін-ститут застосовується в повній мірі. Практична значимість даного інстру-менту заслуговує на увагу країн континентального права, зокрема і України.

Савка Олена

32 33суспільство суспільство


Ось уже 21 рік, як наша держа-ва стала незалежною, ми наче б то перейшли на ринкову економіку, почали поширювати демократію у світі та гордо називати себе євро-пейцями. Проте у наших серцях і надалі живе комунізм і мова йде не про носіння червоної краватки чи поклоніння Леніну, мова йде про ментальність. Можна багато гово-рити про невдачі СРСР, проте кра-їні совітів вдалося перемогти чи не у найважливішому двобої, двобої за наші думки. І як би ми не били-ся кулаком в груди і не кричали, що ми українці, наше мислення надалі залишається радянським і я зараз кажу не тільки про старше поколін-ня, але і про своїх ровесників, які є не менш загублені в цьому світі ніж народжені в СРСР.

Гуляючи парком можна почу-ти як батьки лякають неслухняних дітей міліцією і діти плачуть чую-чи ім’я тих, хто мав би захищати їхні права і ми уже на підсвідомому рівні чекаємо від своїх захисників репресій, а не захисту. За 21 рік ми так і не навчилися користуватися баками для сміття і викидаємо все непотрібне прямо на тротуар. Най-незрозумілишим ноу хау для бага-тьох з нас стали сигнали для водія у громадському транспорті і в знак протесту ми далі кричимо на всю горлянку, щоб водій відчинив за-дні двері. За 21 рік ми так і не по-збулися страху, страху перед усім і усіма, вважаючи, що краще змовча-ти, ніж добиватися справедливості для себе і своїх дітей. Ми нарікаємо на погану владу, навіть не намагаю-чись її змінити і чекаємо поки хтось усе зробить за нас.

Успадкована «совковість»Вступивши до Вищого на-

вчального закладу я почув, що буду навчатись за Болонською системою навчання, яка є прийнятою у всьому світі і є найкращою серед усіх. Роз-почавши своє навчання я зрозумів, що наш радянський дух і тут зробив своє діло, і навчаюсь я за Болон-ською системою на радянський лад. Усі ми пам’ятаємо вибори в СРСР, де було вказане прізвище тільки одного кандидата, щось схоже від-бувається і зараз, проте сьогодні на-вчаючись за Болонською системою ми маємо право обрати лише один предмет, я вже не кажу про зняття балів за відсутність на заняттях, що взагалі суперечить суті Болонських договорів.

Не дивно, що протягом усього життя ми боїмося обирати і чека-ємо манни небесної, адже як може обирати свій шлях той, за кого цей шлях постійно обирав хтось інший? Радянські батьки виховують радян-ських дітей, які не навчені жити в світі, де кожен сам коваль свого щастя, і багато з нас досі вважає, що закінчивши державну форму на-вчання в одному з Вищих навчаль-них закладів України, він автома-тично буде забезпечений роботою в державній структурі. Взагалі ситуа-ція з українцями нагадує приказку про цирк і клоунів, які так і не ро-зуміють, що цирку вже немає і ніхто нічого і нікому не повинен.

Не менш дивовижним для нас є сприйняття Європи, в яку ми всі так прагнемо. Для наших співгро-мадян Європейський Союз і є ман-ною небесною, яка не передбачає тяжкої праці. Більшість українців вважають, що європейці просто

зобов’язані допомогти бідним укра-їнцям, бо на Заході люди живуть краще, ніж в Україні, а ми з гордіс-тю приймемо їхню допомогу – Карл Маркс мабуть пишався би нашою логікою,чи не так?

Також творці комунізму мали би пишатися нашим сприйняттям приватних підприємців, які, на нашу думку, несуть найбільшу за-грозу для держави, адже вони всі куркулі і спекулянти, які просто наживаються на нас усіх. В наших комуністичних головах не вклада-ється той факт, що цей підприємець важко працює, аби прогодувати себе та свою сім’ю.

Не менш резонансною для нас стала можливість створити ОСББ. Як можна самому вирішувати свої ж власні проблеми коли є ЖКГ, яке хоча і не робить нічого, зате на нього можна нарікати і не нести відпові-дальності?

В сільському господарстві та-кож досі панує комунізм і заключа-ється він у тому, що фермери засію-ють значно більше ніж домовились збути, а потім нарікають на державу, яка не хоче платити за це гроші. На-віщо домовлятися про збут свого то-вару, якщо можна потім звинувати-ти когось у своїх бідах?

Не менш дивною є ситуація з багатодітними сім’ями, які наріка-ють на те, що їм ніхто не допомагає проте ніколи не запитують себе на-віщо було народжувати стільки ді-тей, скільки не можеш прогодувати?

Радянська система навчила нас звинувачувати у своїх бідах усіх, крім самих себе, адже в цьому і за-ключається ідея соціалізму – звину-вачувати соціум у проблемах кожно-го з нас. Ця система навчила нас не думати про своє майбутнє і, задер-ши голови догори, чекати відповіді з неба, якої зазвичай нам ніхто не спускає і ми починаємо нарікати на всіх і все.

Ми ніяк не можемо позбутися ідеї придумувати собі вождів і, зно-сячи пам’ятники Леніну, ми вста-новлюємо їх Бандері, а замінивши прапори, йдемо на ті самі марші і мітинги, проте уже під іншими гас-лами. Змінивши ідолів, ми залиша-ємося такими ж радянськими, за-гнаними і наляканими людьми, які не здатні думати і вирішувати свої негаразди самотужки. Ми далі кри-чимо про рівність усіх і про те, що багаті повинні поділитися з бідни-ми, що влада погана але її немож-ливо змінити, що усім треба надати пільги і т.д.

Змінилися лише наші праг-нення до об’єднання, якщо раніше ми шукали щось спільне між нами і узбеками, то зараз це спільне ми намагаємось віднайти у німцях чи французах. Ми називаємо себе єв-ропейцями і вимагаємо такої ж де-мократії, проте отримавши цю демо-кратію ми просимо забрати її назад, бо виявилось, що право вибору є

найважчим правом для українця, адже важко нести відповідальність перед рідними та самим собою. Наша нація нагадує сиріт, які вдивляються в інші народи намагаються знайти в них родичів чи друзів, які би допо-могли українцям. Проте, як показує історія, такі спроби для нас завжди закінчувались невтішно…

Століттями ми потерпали від бажання родичатися чи дружити і, незважаючи на постійні удари гра-бель, ми і сьогодні шукаємо рідну націю, яка нам допоможе і зовсім за-буваємо про те, що спасіння потопа-ючих, справа рук самих потопаючих. Замість того щоб зібратися з силами і почати змінювати себе та державу, ми далі бродимо по світу, нарікаючи на долю.

Проте є інші українці, вільні, які могли би зробити Україну перлиною Європи, та, нажаль, їхня доля скла-дається інакше і вони роблять пер-линами інші країни, адже вільному

і розумному орлу важко почуватися своїм серед зграї ворон.

Залишається надіятися лише на те, що наша радянська свідомість з часом зникне і ми перетворимося на гідних українців: сміливих, гордих, непокірних…. На завершення хоті-лося би процитувати Великого Ва-силя Стуса, який писав про Україну наступне:

«Ти ще виболюєшся болем,ти ще роздерта на шматки,ти вже крута та непокірна,ти випросталася для волі,ти гнівом виросла, Теперне матимеш од нього спокою,йому ж рости і рости, допокине упадуть тюремні двері.»

Тож хотілося би побажати кож-ному з нас зламати ці тюремні двері власної свідомості та стати такими українцями, якими би пишалися наші нащадки.

34 35суспільство суспільство

Згідно із Індексом еко-логічних досягнень (систе-ма яка оцінює стан екології держави за 25 критеріями – від якості води і повітря до використання пести-цидів ) Україна займає 87 місце у світі за екологічним рівнем, поступившись Ро-сії (61, 2) та Німеччину що займає 17 місце. Для Укра-їни екологічна проблема вже перетнула ту межу актуальності, коли могла ігноруватись владою та на-селенням в цілому. З нижче поданими даними можемо собі попунктно дослідити стан довкілля України, за даними того ж таки Індек-су екологічних досліджень. Із 87 місця у світі станом на 2008 рік до 2010 року наша країна опустилася до 102 місця. Така тенденція є своєрідним індикатором загального рівня життя у країні. Показовим при цьо-му є позиція в цьому пи-танні інших країн, зокрема західноєвропейських. Які дедалі частіше звертають-ся до питання поліпшен-ня екології. Наприклад вводячи на промислові об’єкти очисні споруди. Екологічне питання стало суттєвим елементом по-літики розвинених дер-жав. Встановлюючи ви-сокі стандарти захисту навколишнього середо-вища, зокрема було при-йнято такі Директиви Directive 2000/ 60/EC of the European Parliament and of the Council of 23 October 2000 establishing a

Одна з найбільш недружніх екологічних країнframework for Community action in the field of water policy, Directive 2008/50/EC of the European Parliament and of the Council of 21 May 2008 on ambient air quality and cleaner air for Europe, також в 2002 році був прийнято The Sixth Environment Action Programme of the European C o m m u n i t y e n t i t l e d «Environment 2010: Our Future, Our Choice», який охоплює період від 22 лип-ня 2002 року по липень 2012 року (Прог рама базується на the Fifth Environment Action Programme, яка охоплюва ла період 1992 – 2000 років . Ці документи це лише час тина механіз-му розробленого в рамках Європейського Союзу у питанні що стосується за-хисту навколишнього се-редовища.

Проте повернемось до іще одних статистичних даних. В Україні особливо гостро постає питання за-бруднення водних ресур-сів. Ні для кого зараз не таємниця що річкова вода рай для найрізноманітні-ших бактерій, пестици-дів та хімічних елементів. Україна займає почесне одинадцяте місце за ін-тенсивністю органічних забруднень води серед 158 країн, заради справедли-вості слід зазначити, що такі розвинуті країни як Німеччина, Італія та Фран-ція в іще скрутнішій ситу-ації. Тим не менше фільтри для очищення води для постачання на потреби населення в цих країнах є значно більш ефективни-ми та природними.

Україна з населенням більше ніж 45 млн. займає 20 місце серед найбільших світових виробників CO2 . У 2008 р. Україна виробила 88 метричних тон діокси-ду вуглецю. Використання старих технологій у вироб-ництві, енергетиці та ін-ших сферах , ігнорування

державою потреби модер-нізації та впровадження більш екологічно дружніх технологій – все це при-зводить до величезних ви-кидів вуглекислого газу кожного дня.

В 1994 році Україна стала жертвою халатності радянської влади, ставши центром одного із най-більших екологічних лих, які коли-небудь були ві-домі людству. Після Чор-нобильської катастрофи питання захисту навко-лишнього середо вища, шляхом зок ре ма скоро-чення викидів шкідливих хімічних речовин в атмос-феру та воду і як механізм створення нових стратегій для розвитку в цьому на-прямі, здавалося б мало займати одне із централь-них місць в політиці нашої держави, проте, на жаль це не так. Дослідження про-ведені в 2011 році показа-

Савка Олена

Місце Країна Кг на день

1 Китай 6,088,663

2 США 1,805,861 3 Індія 1,519,842 4 Росія 1,388,061 5 Японія 1,184,699 6 Німеччина 966,666.8 7 Індонезія 732,964.7 8 Бразилія 629,405.8 9 Франція 564,564.9 10 Італія 488,922.6 11 Україна 445,757.9 12 Таїланд 355,819.1 13 Іспанія 352,902.8 14 Великобританія 330,966.1

15 Польща 329,358.5

16 Південна Корея 315,177.1

17 Канада 312,464.8 18 Бангладеш 303,264.2 19 Мексика 296,092.5 20 Південна Африка 221,256.2

ли, що виділення коштів та фрмування політикив українській державі на дуже низькому рівні, по-зиція яку займає Україна в даному дослідженні харак-теризується як проміжна між такою, що перешко-джає розвитку країни в даному питанні та більш-менш нейтральною (THE McKEEVER INSTITUTE OF ECONOMIC POLICY ANALYSIS). Такий самим результатом в даному пи-танні отримала Венесуела (1, 5 з 5 можливих балів), поступаючись зокрема Ро-сії та Ємену.

Проблема забруднен-ня довкілля стає дедалі ак-туальнішою. Україна є од-нією з найбільш екологічно недружніх країн у світі. Вона потребує ретельно-го і обдуманого аналізу і створення механізмів для боротьби з таким станови-щем.

Органічні забруднювачі води (Біохімічне споживання кисню)

викиди > кг в день у різних країнах

Одного вечора я ненароком за-мислилась над тим, що розповіда-тиму дітям і онукам про мою моло-дість, про надії та переживання, які я пережила, про шляхи та засоби, за допомогою яких досягало цілей моє покоління. Оцінюючи індивідуаль-но, незалежно наше дженерейшн , та даючи оцінку «у порівнянн із…», я відчула співчуття.

Ми - покоління 90х років. По суті, майбутнє України першої по-ловини 21 сторіччя. Від того, як ми діятимемо у суспільстві всередині держави залежатиме те, якою ми поставимо нашу державу на світо-вій арені і що писатиме в книгах по Світовій історії про нас.Чи фігурува-тиме держава Україна у розділі «По-літика першої половини 21 сторіч-чя» як активний і вагомий гравець у Європейській політиці (про світ не кажу. будьмо реалістами), чи зали-шимось німим придатком великого сусіда.

Але на мікро рівні мене турбує не це. Мене турбує наша молодь - діти 90х років : діти розрухи в країні, діти періоду дефолту та доби «пєрє-купщиків» і закону «Кожен ВИЖИ-ВАЄ як може».

Батьки та приклад життя… Наші батьки переважно не приділя-ли нам уваги, бо працювали. Матері працювали на трьох роботах, а бать-ко одного їхав у Східну Європу або Центральну Європу на заробітки, батько іншого - спивався або гинув від наркотичної чи нікотинової за-лежності, батько третього – з черво-ним дипломом йшов будівельником до батька четвертого, який отримав землі під забудову «не зовсім чесним шляхом». Держава позбавила їх по-чуття потрібності своїй землі, РІД-НІЙ землі. І це відчуття непотребу передалось і нам, поколінню наро-джених у дев’яностих.

Коли я поступила на 1й курс, у групі захотіла зробити опитування хто б після навчання хотів залиши-тись в Україні. 10 відсотків зі 100 ви-словили таке бажання. 90останніх-самі розумієте. Деінде аби не тут. ..

За 4 роки навчання в універси-теті відсоток не змінився, але ті 10%, що раніше мріяли«добре жити на своїй землі», як говориться в одному вірші, докорінно змінилисвою дум-ку. Той сьогоднішній відсоток бажа-ючих складають ті, хто за 4 роки або успішно влаштувався на роботу, або встиг побудувати сім’ю.

Цінності…Як я вже сказала, пе-реважна більшість з нас росли «поки-нутими» у кращому випадку на плечі бабусь і дідусів, а у гіршому - на пота-лу дворовому вихованню. Наші ма-тері не мали можливості залишатись з нами на лікарняному, бо дорога була кожна копійка; наші каші і обі-ди варились нами ж самими (таким чином смажена картопля та яєчня стали фірмовими стравами поколін-ня 1990х); мало хто мав можливість ходити на додаткові курси або спор-тивні секції. «Нестача фінансування» (універсальне виправдання брехли-вої влади) стала причиною відсут-ності безкоштовних гуртків у серед-ньоосвітніх школах, а фінансування спортивних майданчиків здійснюва-ли приватники, але вже без спортив-них майданчиків, а з «ларьками» та «генделиками» на їхньому місті.

До цінностей я відношу і побу-дову сім’ї не просто як інституту, а як важливого досягнення людини, і ро-зуміння поняття «дружба», «любов», «повага» як найважливіших речей в житті. Тут постарались не 90ті, а про-сто час. Час змінив погляди, україн-ська молодь зазнала впливів багатьох культур і запозичила багато з євро-пейських, американських, азійських культур, та невміло пов’язала їх у суспільстві українців, часто ігнору-ючи слов’янські традиційні погляди.

Щодо Бога - то я не наважуюсь про це говорити. Бога кожен шукає в собі.

Книги… Чи може існувати про-цвітаюче покоління без того, що дають книги? Про яке мислення чи ерудицію, або грамотність можна говорити з людиною, яка не читає книг? За радянки наших батьків зму-шували спалювати книги, що міс-тили «загрозу ідеям комунізму» та суперечили внутрішньополітичним

поглядам уряду, а у 90х книги мисли-телів просто ціннісно знецінились, а Достоєвським розпалювали багаття під шашлик.21 ж сторіччя нас суво-ро покарало за «гріхи батьків», зро-бивши книгу настільки матеріально недоступною,що деколи сумуєш за шуркотінням та поліграфічним за-пахом, як за справжнім «Дюшесом» зі скляних пляшок.

Перспективи…Бабусі і дідус іка-зали «на відмінно вчитись в школах» і тоді «виб’ємось в люди». Тата і мами просто мовчали. 90ті навчили тому, що диплом чи золоту медаль можеш просто повісити на стінку і тішитись, а знаннями ділитись з напівтверези-ми друзями на закуреній кухні і слу-хати їх«скільки ти знаєш» і «як шко-да, що ти не застосовуєш свої знання на практиці».Наші перспективи на отримання вищої освіти - у знайом-ствах, а знайомства - переважно у грошах, а гроші -…?? От вам і непо-вний трикутник гармонії. Те саме з роботою. Та як обнадіює нас ЗМІ: у країні - дефіцит на продаців (чи як зараз це грамотно називають - ме-неджерів з продажів), тож роботи на всіх вистачить. Не те, чого гідні ваші знання ? Нехай. Але кожна робота – це робота. Та і гроші всім потрібні. А освіта?.. – Для загального розвитку.

90ті відібрали в мого поколін-ня все: тепло і увагу батьків, якості чесності та порядності, прагнення вчитись і бачити хоч якусь перспек-тиву, вміння зберегти національне і традиційне. Що буде з нашою наці-єю далі залежить лише від того коли ми – покоління без мрій та з надією - зрозуміємо всі реалії і спільно шу-катитемо виходу, коли пробачимо владам за ц і90ті і перестанемо їх на-навидіти та звинувачувати за напів-суху котлету на весь холодильник в багатодітній родині, коли ми повіри-мо в те, що сила і мудрість у розбудо-ві держави України першої половини 21 сторіччя - в наших руках та на со-вісті всіх і кожного.

Покоління без мрій та з надією

Семерова Наталя

36 суспільство

У жовтні 2012 року повинні відбутися чергові вибори до Верховної Ради України. Кожного разу, спостерігаючи за вибора-ми, можна помітити ве-личезну ментальну прірву між народженими в СРСР та народженими в Україні. Слухаючи виступ одного з політичних технологів, я почув фразу: «Існує такий прошарок суспільства, як сьогоднішня молодь, якій байдуже на вибори і на яку ми розраховува-ти не можемо». Почувши цю фразу, я одразу ж за-мислився над нею. Чому молодим людям байду-же на вибори??? На мою думку проблема у різно-му сприйнятті народже-них в СРСР і народжених в Україні. Сьогоднішня молодь є більш прагма-тичною та вимагає інших виборчих стандартів. По-літичному експерту, яка говорила про пасивність молоді було від 50 до 60 років. Саме цим поясню-ється її думка про наше покоління, адже молодь «не ведеться» на те, на що «ведуться» її ровесники і

Вибори 2012. Прірва між поколіннямипотім не йде на вибори і не голосує за «Покращен-ня життя вже сьогодні». Мені, як молодій людині, яка народжена вже після розпаду СРСР цього за-мало, я би хотів побачити конкретні кроки та певну програму. Натомість єди-не, що я чую: «Вона пра-цює», «Україну врятує бо-єздатна армія», «Бандитам тюрми», «Україна для лю-дей», «Покращення життя вже сьогодні», «З нашого боку…» - згадуючи ло-зунги минулих виборів в мене виникає єдине пи-тання: «Що це таке і хто це придумав?» - проте стар-шому поколінню таке до смаку. Кожних вихідних львів’яни можуть побачи-ти на проспекті Свободи старших людей, які ці ло-зунги «смакують» та ак-тивно обговорюють. Та це ще не всі «перли» минулих передвиборчих кампаній. На минулих президент-ських виборах один з кан-дидатів назвав себе «пер-шим непрохідним» (я досі не можу зрозуміти цього послання), політична пар-тія на минулих виборах до міської ради обіцяла встановити рівність прав чоловіків та жінок, і при-єднати Україну до НАТО, хоча Львівська міська рада не є компетентною в даному питанні. Один з кандидатів в мери міс-та Львова пропонувала

романтизмом боротися з корупцією, а інший роз-повідав про необхідність побудови АЕС у Львові та боровся за надання місту такого ж економічно-пра-вового статусу як «місту Люксембургу» (варто та-кож зазначити, що кан-дидат в мери був дуже здивований, коли члени ГО Центру «Молода Ди-пломатія» розповіли, що Люксембург є незалежною країною, але згодом таки прийшов в себе і сказав, що все одно таке треба зробити).

Цього року , я встиг почути лише декілька ло-зунгів, так як кампанія ще не встигла набрати обер-тів, але стиль послань не-змінний: «Нам потрібна нова країна, сильна Укра-їна…», інші розповідають про два роки стабільнос-ті, проте не кажуть якою була ця стабільність, ще одна політична сила за-являє про об’єднання та готується до боротьби з владою.

Біда політичних тех-нологів у тому, що вони не готові до того, що мо-лодь вдумується у почуте і тому на неї розрахову-вати не можна. Молодим людям необхідний чіткий «бізнес-план» на певний період, після якого мож-на буде винести вердикт та вирішити чи потріб-но змінити виконавця чи


продовжувати в тому ж дусі. Старше ж поколін-ня оцінює кандидатів за особистими якостями. Я досі пам’ятаю слова бабці, яка пояснювала свій ви-бір одному з телеканалів і казала, що голосувала за Кучму «патамуша красі-вий». Також для старшого покоління важливо чи ві-рить кандидат в Бога, чи не розлучений і чи він за все українське. І байду-же, що кандидат нічого не робить і не буде робити, зате «красівий». В моло-ді, а особливо в молоді, яка бувала за кордоном, підхід більш прагматич-ний: план дій, що зробив, як збирається робити… Саме тому в пані, що пра-цює на політичні партії склалося враження, що молоді байдуже, але це не так. Молодь хвилюють не тільки особисті проблеми, але й загальносуспільні, проте ми не бачимо тих людей, які можуть ці про-блеми вирішити. Краси-ві лозунги не покращать ситуацію з житлом для молоді і навіть, якщо ми виженемо усіх «жидів» і «москалів» , як пропонує одна з політичних сил, ми не поборемо проблем з поширенням СНІДу та не створимо достатню кіль-кість робочих місць для випускників. Саме тому наймолодші виборці час-то ігнорують вибори, за-лишаючи право вибору ідейним бабусям і діду-сям, яких більше цікавить питання «Чому Вітя зра-див Юлю», ніж реальний стан речей в країні.

Напевно такий наш підхід є невірним, адже потрібно завжди боротися за краще. Але народжених в Україні, нажаль, надто мало щоб гідно протисто-яти народженим в СРСР, тому моїм ровесникам за-лишається лише чекати, поки зміняться покоління та сподіватися, що «Вона» справді буде працювати, а «Він» все ж покращить життя вже сьогодні.

1. Тренінг по NLP від Кушніра Р. (МГО SPE)2. Тренінг «Лідерство та керівництво»3. Конференція «Іран у контексті світової політики»4. Конференція за участі консула Польщі та викладачів Вроцлавського університету

«Україна між ЗВТ з ЄС та Митним Союзом»5. Конференція на тему «Роль міжнародних організацій в міжнародних відносинах»6. Круглий стіл зі студентами Херсонського державного інституту на тему «Майбутнє

ЄС та перспективи бачення України в цьому процесі»7. Турнір факультету міжнародних відносин Львівського національного університету

Івана Франка зі спортивного покеру8. Екологічний флешмоб спільно з флешмоберами Львова9. Тренінг «Як подорожувати дешевше?»10. Участь у всеукраїнській екологічній акції «Зробимо Україну чистою!»11. Турнір факультету міжнародних відносин Львівського національного університету

імені Івана Франка з дебатів за методикою Карла Поппера12. Конференція спільно зі студентами Вроцлавського університету на тему «Євро – 2012,

шанс для України та Польщі»13. Круглий стіл на тему «Україна самостійна»14. Участь у зустрічі з представником ЮНЕСКО та ІКОМОС з питань архітектурної спад-

щини ЮНЕСКО у Львові15. Участь у форумі мерів за участі мерів міст України та міста Сіетл (США) 16. Тренінг з нейролінгвістичного програмування17. Імітація переговорного процесу стосовно конфлікту між Росією і Грузією у 2008 році 18. Соціальна акція «Притулок для тварин «Милосердя» (в результаті чого зібрали

505 грн);19. Семінар-тренінг «Global management challenge (GMC)», що відбувся за участі капітана

команди «S.T.O.R.M», яка здобула світову першість в чемпіонаті з глобального бізнес-менеджменту 2010 р.;

20. ІІ семінар з серії «Global management challenge (GMC)»;21. Участь у форумі «Молодь та бізнес»;22. Проект щодо стажувань та програм навчання за кордоном «Хочеш навчатись за кор-

доном? - Тоді приходь до нас!» 23. Флешмоб «Ми мерзнемо без роботи»24. Круглий стіл «Міфи та реалії кар’єри у великій компанії» за участі представників біз-

несу, влади та освітніх кіл.25. Проект по аутизму (конференція)26. Ювенальна юстиція (конференція)27. Благодійна акція «Подаруй дітям казку»28. Відновлення роботи «English Club2»29. Проведення міжнародного проекту «International week 2012 in Ukraine»30. «Вечір Андрія у дитячому будинку» - міський проект31. «Нагодуй безхатченка» - міський проект

Звіт діяльності за 2011/2012 рр.

Documents

Вісник №40 ГО Центру Молода Дипломатія