класний керівник року

АНКЕТА

учасника Всеукраїнського конкурсу

"Класний керівник року"

1. Прізвище, ім'я, по батькові Білик Валентина Миколаївна

2. Дата і місце народження 27.11.1966р. с.Благодатне

Амвросіївський район Донецька область 3. Місце проживання вул. Миру,158 с.Благодатне Амвросіївський

район Донецька область телефон, е-mail 0505276773, [email protected]

4. Паспортні дані (серія, номер, ким і коли виданий, адреса місця

реєстрації) ВВ 624804 Амвросіївським РВ УМВС України в

Донецькій області 12 листопада 1998р., с.Благодатне вул.

Миру, 158 5. Які навчальні заклади Ви закінчили, у якому році, спеціальність

за дипломом Луганський державний педагогічний інститут,

1990р., учитель української мови і літератури 6. Місце роботи (повна назва, телефон) Благодатнівська

загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів Амвросіївської

районної ради Донецької області

7. Стаж роботи загальний 24 роки

у тому числі педагогічний 24 роки

8. Кваліфікаційна категорія «спеціаліст вищої кваліфікаційної

категорії» 9. Звання «старший учитель»

10. Державні нагороди, відзнаки (обов'язково вказати рік

нагородження) Почесна грамота Головного управління освіти

Донецької області, 1999р., Почесна грамота Амвросіївської

районної ради, 2008р., Подяка начальника відділу освіти

Амвросіївської райдержадміністрації, 2011р.

11. Клас, у якому Ви є класним керівником 9-А

12.Мова викладання українська

13. Проблема (тема), над якою працюєте Використання елементів

народознавства у виховній діяльності та на уроках мови і

літератури

14. Інноваційні форми роботи та технології, що використовуються

технології особистісно зорієнтованого навчання, критичного

мислення, розвивального навчання, використання ІКТ в

навчально-виховному процесі

15. Ваше педагогічне кредо «Велике зло – принижувати гідність

людини, вважати себе особою, яка заслуговує на повагу, а іншу

людину – дрібною порошинкою»

22.10.2012р. Білик В.М.

(число, місяць рік) (підпис)

БЛАГОДАТНІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І- ІІІ СТУПЕНІВ

АМВРОСІЇВСЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РАЙОННИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

ГОДИНА СПІЛКУВАННЯ

КЛАСНИЙ КЕРІВНИК

УЧИТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ

БІЛИК В.М.

Господарка. Добрий вечір, шановні гості! Просимо вас завітати до нас на

вечорниці. (Входять гості, сідають, жінки прядуть).

Катруся. Причепурю я, тіточко, хоч трошки вашу хату, щоб не прозвали Вас

нечупайдою, як от співають про удову, що «сім день печі не топила, сіни,

хати не мела».

Господарка. Причепури, причепури, чепуро. Та не кидай сміття надвір-

проти ночі не годиться. (Жінки тихенько співають).

Катруся. Хіба ж я цього не знаю? Замету між кочерги. (Замітає).

Господарка. Уже й вечір, а ні хлопців, ні дівчат немає. Що ж то за

молодість, цілу ніч би прогуляли, тільки б музики та пісні. (Чути тупіт,

сміх. У двері хтось стукає. Заходять хлопці.)

Хлопці. Добрий вечір у вашій хаті.

Дмитро. Вечір добрий, дайте нам пиріг добрий, а коли скупі на плату, то

пустіть нас хоч у хату.

Господарка. Спасибі, спасибі. Милості просимо. На чім стоїте – сідайте, що

принесли – вживайте, нашими гостинцями не гербуйте.

Дмитро. Де там гербувати. Понаставляли, що й до ранку не поїмо. (Показує

на порожній стіл).

Господарка. Ну проходьте, дітки, грійтесь. Певно, померзли?

Хлопці. Подубли .(Гріються коло печі).

Дмитро. Ой замерзну, замерзну! Уже коло печі труся, мнуся, половину на

себе витер та нічого не допомагає. Зверху мов і одтав, а всередині самий лід,

чиста ковзанка. Дайте, тітко, хоч чаю випити, а то пропаду.

Господарка. Не помреш. Зажди трохи. Дівчата прийдуть, самовар

поставлять.

Дмитро. Я й сам поставлю. (Ставить самовар). Що за розбій? І дівчат

катма, і чаю не дають. Дайте хоч насіння на забаву, а то сяду отут і

плакатиму. (Сідає долі).

Дівчина. Ох і нещасний. Треба його пожаліти. Наставляй шапку. (Сипле

насіння).

(Звучить пісня, сміх за дверима).

Дмитро. Дівчата йдуть. Стійте! Стійте! Постривайте, я ж їм таку штуку

устругну! (Бере кочерги, рогачі і ставить на двері).

Хлопці. А ну – ну.

(Двері відчиняються і все падає на дівчат).

Дівчата. Ой, стережися кочерги! (Сміх).

Галя. А хто це з вас, каторжний, трохи голови не провалив?

Хлопці. А то не я. І не я. (Показують на Дмитра).

Галя. Дмитро! Ну стривай, шибенику! Ловіть його, дівчата, та й нагріємося.

Дмитро. Ой не буду, не буду! (Тікає).

Голоси. Держи! Ось він! Тю на вас!

Господарка. (Ставить на стіл). Навісні! Трохи не звалили. Угомоніться уже

та сідайте.

(Дівчата сідають, виймають рукоділля, починають вишивати, в'язати.

Жінки заводять сумної пісні).

Катруся. Ой тітоньки-голубоньки, не крайте моє серденько, веселої

заспівайте!

Жінки. Ну що ж, Катрусю, зараз звеселимо ми твоє серце (Співають веселої

пісні).

Господарка. Споконвіку так ведеться, що села діляться на кутки: Заходинці,

Бачання, Данилівка. І до нас сьогодні обіцяли прийти з Заходинців, та щось

забарилися, немає. Певно позамітало дороги, що не можуть добратися. (Чути

стук, голоси, сміх. Входять колядники. Показується голова Кози).

Коза. Дозвольте зайти до вас у хату і трішки поскакати?

Господарка. А чого ж ! заходьте! (Коза тупає, коле всіх рогами. Всі

сміються).

Колядники. (Співають):

Де Коза туп-туп

Там жита сім куп

Де Коза рогом,

Там жита стогом.

Де Коза хвостом,

Там жито кустом.

Коза. Дозвольте нам, господине, колядку проспівати, цю хату звеселити.

Господарка. Так, колядуйте, колядуйте, раз завітали до нас! (Колядують)

(Міхоноша підходить до господині, кланяється. Вона пригощає його, дає

гостинці).

Господарка. Ви жінки, певно, пам’ятаєте, яка трапилася з нашим Мартином

Борулею пригода декілька років тому? Ну, а ви, дівчата і хлопці? (Всі

знизують плечима). Ну, якщо забули, то я вам трішечки нагадаю. Жив собі

звичайнісінький заможній селянин. І забажалося йому стати дворянином. Він

і бумагу якусь про своє дворянство знайшов. Навіть дворянські порядки

понаводив, сина віддав до міста працювати, доньку хотів віддати заміж за

канцеляриста. Ось ми зараз стрінемося з ним.

(Сцена з «Мартина Борулі». Після сцени всі співають пісню «Ой на горі

цигани стояли»).

Господарка. Всі ми знаємо, що українські дівчата завжди славилися своєю

вродою, працьовитістю, скромністю. І дуже часто до них залицялися багаті.

А що ж дівчата? Бувало по-різному. Ось і сьогодні я не бачу на вечорниці

Наталки.

Дівчата. Та сьогодні ж у них сватання.

Господарка. Умовила - таки стара Терпилиха йти Наталку за багатого

нелюба, але не завжди це закінчувалося так. Зараз ми в цьому переконаємося.

(Сцена з п’єси «Сватання на Гончарівці». Після сцени звучить пісня «Била

мене мати»).

Господарка. А що хлопці, пожурилися? Може і ви заспіваєте? (Співають

пісню «Несе Галя воду». Грає музика. Танець.).

Галя. Дівчаточка, дівчаточка, пора вже нам додому, а то позамітає дороги,

що не доберемося.

Хлопці. А ви не бійтеся, дівчаточка – ластівочки, нас тут, хлопців, досить.

Кожен візьме вас по дві на плечі, та й додому однесе.

Галя. Бач, які силачі! Ще підірветесь, та й болячки понаживаєте. (Сміх).

Хлопці і дівчата. Добраніч, тіточко. Добраніч! (Виходять співаючи).

Господарка. Добраніч, добраніч. Приходьте і завтра, будьте ласкаві.




РАНОК



БІЛИК В.М.

Ведуча. Добрий вечір, люди добрі! Сьогодні ми зібралися з вами на свято

Бабусиної скриньки. Наше свято присвячене найпочеснішій людині в сім’ї –

бабусі. Запросили ми до нашого класу не тільки школярів, а їх бабусь,

батьків.

Переступивши на вищий щабель шкільної освіти, ми маємо добре

усвідомити, яке багатство містить у собі рідна мова і все, що пов’язане з нею:

мудрі народні традиції, мелодійні пісні, казки та перекази, ремесла та обряди

– і все це нам належить оберігати, примножувати.

Принаймні й досі літні люди на Україні усе те, що становить добробут і

благоустрій оселі, називають Берегинею. Ваші бабусі і прабабусі завжди

тримали все це у скринях. Сьогодні ми відкриваємо бабусину скриню і

починаємо наше свято.

(Входять учні: Ганнуся та Оленка.)

Оленка. Бабуся нам заповіла розібрати її спадщину. Як вона жива була, то

дуже багато нам, онукам, розповідала. А їх у неї аж дванадцятеро, бо було

четверо синів і дві доньки.

(Ганнуся розкриває скриню і виймає звідти сорочку, потім рушники.)

Ганнуся. Оця сорочка – найцінніша з усього, що є в хаті, їй більше ста років.

Ще прабабуся її вишивала – бабуся нашої бабусі Софії. Бабуся її найбільше

берегла, і здавен, як тільки в родинах підростали дівчата, бабусі, матері

складали придане – вишиті блузки, сорочки, рушники, пошиванки, ткали

полотно і рябчуни. Про вдатливість тої чи іншої дівчини судили не за

кількістю заморських шовків, а власноруч виготовлених домашніх виробів.

Напередодні весілля дівчина вишивала молодому та його батькам сорочки, а

юнак, у свою чергу, мав подарувати тещі ялові чоботи.

Бабуся казала, що тоді співали таку весільну пісню:

Оце тії чоботи, що зять дав,

Та за тії чоботи дочку взяв,

Чоботи, чоботи ви мої,

Наробили клопоту ви мені.

Оленка. А оці рушники від прабабусі лишилися – від матері нашої бабці

Софії. Подивися, що вона вміла.

Бабуся казала, що їй прясти майже не довелося, тільки в дитинстві, фабричне

все купували, зате її мати сама все робила: льон чи коноплі брала, нитки

сукала, пряла , білила – вибілювала полотно, вишивала, мереживо плела,

ткала. Рушник на стіні – давній наш звичай. Не було на Україні жодної хати,

котру б не прикрашали рушники. У кожній родині, коли підростала дівчина,

скриня мала повнитися рушниками. Сусіди неодмінно показували вироби,

виготовлені дівчиною на виданні.

Дівчина, діждавшись сватів, висловлювала подяку обрядовою піснею:

Та спасибі тобі, моя ненько,

Що будила мене раненько,

А я слухала , вставала,

Та рушники пряла,

По тихому Дунаю білила,

На сухому бережку сушила …

Ведуча. Рушник … Він пройшов через віки, він і нині символізує чистоту

почуттів, глибину безмежної любові до дітей. Кого не зворушила, не

бентежила пісня, яка облетіла увесь світ.

(Звучить «Пісня про рушник».)

(З’являється Леся і Маринка.)

Леся. (Заглядає у скриню.) О, Біблія! Цю книгу бабуся якраз дядькові

Михайлові заповідала, йому для роботи потрібно тексти біблійні мати. Нині у

школі ознайомлюються.

Біблія – це священна книга християнства. Я читала, що християнство

виникло в перших століттях нашої ери на території Римської імперії. Біблія

складається з Нового завіту і Старого завіту. Це мені розповідала бабуся.

Маринка. Наша бабуся зберегла і передала нам багато звичаїв та обрядів,

успадкованих від попередніх поколінь. Ось я записала від неї такі

приповідки:

Поки баби – доти й діти.

Хто бабу має – потіху знає.

Там бабині руки, де онуки.

Бабине слівце – плідне зеренце.

Ведуча. Якось в автобусі я запитала дівчинку років восьми, куди вона їде.

Дівчинка гордо змахнула косицями і відповіла: «По бабусині казки!». А коли

запитала, чи любить вона свою бабусю, то сказала: «А хіба можна бабусю не

любити?»

Незаперечним авторитетом у нашому житті був дід. Розкажіть про своїх

дідусів.

(Діти розповідають.)

Не просто хотілося поговорити про дідуся у нашому житті. Оскільки ця

постать завжди викликала повагу, щиро висвітлювалася у народній

творчості.

(Входять Дмитрик і Юля. Хлопчик заглядає у скриню.)

Дмитрик. А ось і «Кобзар» Т.Г.Шевченка. Виявляється, наша бабуся знала

про нього багато. Коли я був маленьким, бабуся показала на портрет і

сказала: «Знаєш, хто це?» І сама відповіла: «Дід Тарас!» А я запитав:

«Скільки ж у нього було онуків?» Бабуся відповіла, що жодного. А пізніше,

коли я вже ходив до школи і вивчав його творчість – вона розповідала: «У

нашого поета так склалося життя, що він був неодружений». Моя бабуся

навчила мене вірша Тараса Шевченка «Мені тринадцятий минало».

(Хлопчик читає вірш «Мені тринадцятий минало» .)

Оля. Ми до скрині зазираємо, а онде в кутку бабусина кочерга, рогач, праска.

Колись давно палили дерево, гаряче вугілля без попелу в неї клали,

розігрівали її і прасували тканину. Бабуся розповідала, що хліб пекли в

домашній печі, а борошно одержували, перемелюючи зерно в жорнах.

Недарма народилася народна приповідка: «І ступа, і жорна, і доля наша

чорна». Бабуся одповідала, що ще були млини і вітряки.

(Входять Мишко і Таня, розмовляють.)

Таня. О, це звідки у нашої бабусі янтар? Звідки селяни привозили такі

прикраси, з Прибалтики чи що?

Мишко. Ні, янтар, як ти кажеш, - то український бурштин. У нас здавна

знали, бо знаходили поклади на Поліссі, там його багато є. Бабуся Софія

дуже любила бурштинові прикраси, або, як ти кажеш, янтар.

(Заходять Оленка і Сашко.)

Оленка. Я пам’ятаю, коли приїжджала до бабусі в гості, у неї під вікном

квітли мальви, а далі понад берегом калина, верба, тополя – одвічні

українські символи.

Сашко. А що тобі бабуся про це розповідала?

Оленка. А ось що. Розповідала, що їй часто доводилося няньчити тебе.

Чіпляла вона на вербі гойдалку і, розхитуючи її, співала:

Ой люлю-люлю!

Пішла баба по цибулю,

А дід пішов по петрушку

Закришити собі юшку.

(Входить Іра з блокнотом.)

Іра. Мені найбільше запам’яталися прикмети, почуті від бабусі. Я їх записала

до свого блокнота:

Якщо місяць гострий – на негоду.

Якщо веселка з’являється ввечері на видноколі – бути завтра дощу.

Перед дощем бульба згорне суцвіття,дужче пахне акація, випростує

листя папороть.

Півень хвоста волочить – буде снігопад.

Лелеки рано збираються у вирій – буде рання і холодна осінь.

Багато різних прикмет знала моя бабуся. А чи присутні тут бабусі не

збагатять мій блокнот і нашу пам'ять своїми прикметами?

(Слово гостям.)

Іра. Щиро дякуємо за вашу мудрість.

Ведуча. Недарма кажуть: «Пісня – душа народу». Ми починали розмову із

слова Берегиня. Так от: Берегиня – це наша оселя, хатній пожиток, пісня,

злагода, добре слово, спогад…

(Звучить пісня «Чураївна».)

Ведуча. Мудрість народна – то великий наш скарб. А наші любі бабусі є

справжніми Берегинями цього скарбу.

(Діти виконують пісню «Ой у лузі є калина».)

Шановні гості, я впевнена, що бабусі наші любили і люблять, шанували і

шанують, берегли і бережуть рідну мову.

Василь Сухомлинський сказав, що людина, яка не любить мови рідної матері,

якій нічого не промовляє рідне слово – це людина без роду і племені.

Слово до виступу для гостей свята.

Вивчайте мову українську

Дзвінкоголосу, ніжну, чарівну.

Прекрасну, милу і чудову,

Як материнську пісню колискову.

(Звучить пісня «Калина»)




РАНОК



БІЛИК В.М.

Автор: Коли всі польові роботи уже зроблені і все затихає до приходу весни,

коли землю притрушує легка снігова порошина, тоді лише маленькі вогники у

хатніх віконечках сповіщають всіх про таїнство ночі перед Андрія.

(А тим часом в хаті Ярини Морозихи:)

Соломія. Оксано! Оксано!

Оксана. Що тобі, Соломіє?

Соломія. А як гадаєш, чи пустить мати сьогодні на вечорниці? Дівчата будуть і

хлопці мають прийти, буде весело.

Оксана. Не знаю, не знаю.

Мати. (Дивиться на доньок.) А про що це, ви, голубоньки, балакаєте? Невже оце

вже все переробили, що я вам загадала. Чом сердиті лиця, як їли кислиці?

Соломія. Ага, кусками кусали, щоби ви згадали. Пустіть, мамо, з хати Андрія

гуляти..

Мати. Ох і бриклива ж ти на язик, Соломіє! Важко колись тобі із свекрухою

прийдеться!

Мати. Ой, знала я, що настане цьому пора!

Батько. Ох і мороз, Ярино! Але я. дякувати Богу, коней напоїв і корівчину

підгодував, можна й одпочити! А чому ще й досі на столі вечеря не парує? Чого

це ви тут розбалакалися?

Мати. Ой, Семене, не до вечері тут! Дочекався дівок, то й вирішуй, чи пустити на

вечорниці, чи ні!

Батько. А що, Оксано, Соломіє, не пускає вас стара мати? Та пусти вже їх,

Ярино? Чи ти не пам’ятаєш, як була молодою? Виморгувала очима на всі боки і

таки мене не оминула! Вразили мене тії оченята в саме серце. Після тих перших

вечорниць протоптав я стежину до твоєї хати і таки посватав я тебе, Ярино!

Мати. Раз так, Семене, згадаю і я тобі твої грішки: чи це не ти, голубчику, мою

козу Бирку прив’язав до Грунькової яблуні. Га?!

Батько. Ой було! Було всього. Але ми все пережили, нівроку вже дівчата, вже й

старостів чекати можна.

Мати. А що, батьку, хай може дівчата до нас приходять. Нам спокійніше і

вареників ми з дівчатами наліпили, буде чим пригощати.

Батько. Та хіба я проти. Ідіть, дочки, кличте дівчат до нас.

Оксана, Соломія. Дякуємо вам, тату. Ми швиденько…. (Вибігають на двір)

Оксана. Підемо до клубу, дівчата, мабуть, вже там.

(Надворі в той час ідуть куми Грицько і Гаврило, співають.

Кум один падає, доки другий його підводить, йдуть.)

Соломія. Ой, лишенько, тікаймо! Чи нечиста сила тут сницяє, чи що за чортівня?!

Оксана. Побійся Бога! Та тож куми Грицько та Гаврило із шинку шурують!

Соломія. А цур вам, пек, дядьки, ви чого людей лякаєте?

Грицько. Куме, рідний, вставай. Он певно твоя Маруся зібрала батальйон і пре на

нас щодуху!

Гаврило. Стривай, Грицьку! Скажи: земля не трясеться?

Грицько. Не трясеться !

Гаврило. Собаки не брешуть?

Грицько. Не брешуть!

Гаврило. Качалка біля вуха не пролітала?

Грицько. Хіба я почую, як тут в голові шумить.

Гаврило. Значить – це не моя жінка!

Грицько . Богу дякувати! А хто ж це перед нами?

Гаврило. Та то ж дівки на вечорниці збираються!

Грицько. Не бійтеся нас, дівчата. Ми вас не займемо.

Гаврило. Йдіть, дітки, йдіть, веселіться на славу!

Дівчина. 4. І не соромно вам, дядьку, в такий вечір напитись? От дивіться: аж

памороки забиває, як біля вас постоїш!

Грицько. Та треба ж в такий мороз душу зігріти!

Оксана. На печі душу грійте, допоки ваші жінки сіни не закрили.

(Дівчата сміються , а куми ідуть геть, співаючи. Вибігають дівчата.)

Дівчина 1. Добрий вечір, дівчата. Уже вечоріє, а ми ще і не ворожили.

Соломія. А ходімо до нас, мати дозволяють влаштувати вечорниці.

Дівчина 2. То ходімо мерщій. (Йдуть співаючи.)

(Заходять до хати.)

Всі. Слава Ісусу Христу!

Мати. Слава навіки. Я вже зачекалася на вас. Заходьте, веселіться, співайте, і моє

серце коло вас помолодшає. А коржа ви принесли? Сьогодні ж Андріївський

вечір.

Дівчина 3. Принесли. Ось дивіться, який гарненький.

Дівчина 4. Корж вдався на славу. А де ми його причепимо?

Оксана. А давайте над самими дверима, ось тут.

Дівчина 3. У небо, наша калито, підіймись

на нас, як сонечко, ти подивись,

Ми калиту чіпляємо,

Свою радість-долю закликаємо!

(Чіпляють коржа.)

Дівчина 1. Дівчата, а чи прийдуть до нас хлопці?

Дівчина 2. Прийдуть, прийдуть! Калиту нюхом почують.

(Хтось стукає.)

Соломія. Може, це хлопці? Та щось вони зарано.

(Заходить кума Ганна.)

Ганна. Слава Ісусу Христу, кумасю. Бачу в тебе весело. Дівчат повна хата. А я ось

пиріжків напекла - з маком, сиром, квасолею, капустою. (Ставить на стіл.)

Дівчина 3. Кажуть люди, що ви, тітко Ганно, вмієте ворожити?

Кума Ганна. Можу, дівоньки, можу золотенькі. І на долоні, і на воді, і по зірках

ясних.

Дівчата. То поворожіть нам, поки хлопців немає.

Ганна. А давайте дізнаємось, кому випаде багатий суджений. Беріть в руки

свічки, запалюйте їх. Всі тримайте над мискою з водою. Одночасно капаємо на

воду віск. Чия крапля найбільша, та матиме самого багатого чоловіка. (Проходить

ворожіння.)

Дівчина 4. А ще якось вмієте?

Ганна. Можна ворожити на мисках чи просто на папірцях. Діставайте з горняти

папірець. Якщо на ньому намальована квітка – ще будеш ходити у дівках, стрічка

– закохаєшся щиро, птах – зустрінеш вірне кохання, ключ – бути тобі

господинею, перстень – скоро буде весілля, дзеркало – залицяльник буде, та

сватати не буде. (Проходить ворожіння.)

Мати. А пам’ятаєш, кумонько, як ми на Андрія ворожили на кочерзі. А вона в

нас ось яка довга. Давайте дівчата подивимось, кому який чоловік випаде:

бізнесмен чи офіцер, депутат, міністра брат, вчитель в школі чи філософ, чи

колгоспник голий – босий, лікар чесний чи юрист, банкір гордий чи таксист.

(Проходить ворожіння.)

Ганна. Дівчата, дівчата, хай хлопці вас посватають. Нехай життя вам вдасться,

дай Бог вам кожній щастя.

(Чути, як співають хлопці.)

Хлопець 1. Добрий вечір вашій хаті! Уклін господині! Чи веселі вечорниці у нас

на Вкраїні.

Хлопець 2. Добрий вечір вам, дівчата. І вам, молодиці! Чули якось, що в цій хаті

будуть вечорниці!

Мати. Добрий вечір, добрий вечір. Просимо.

Хлопець 3. Дякуємо. Аби щастя було в хаті, аби всі були багаті, аби було любо й

мил, аби всі були щасливі!

Хлопець 1. А чи приймаєте ,дівчата ,нас до гурту?

Дівчина. Приймемо тоді, коли скуштуєте коржа.

Хлопець. А ми просто так зайдемо.

Дівчина. А ми як візьмемо рогатини, то поламаємо вам спини!

Хлопець4. Дівчатонька-голубоньки! Та ми прийшли не битися, ми прийшли

миритися, смаколиків принесли, ще й музиків привели.

Дівчина . Добре, заходьте. Та мусите за старим звичаєм калиту кусати.

Хлопець . Дякую вам, дівчатонька . Давайте і ми калиту прикрасимо!

Калито, калито! Мажу тебе медом, щоб життя із милою було солодке, як мед!

(Маже медом.)

Дівчина. Калито, калито! Сиплю тебе маком, щоб і в полі, і в господі, і у хаті і на

столі, щоб достатку було стільки, як макового зерня!

Хлопець. А зараз кусаємо калиту, а де наші інструменти?

(Беруть коцюбу.)

Хлопець. Танцюємо від порога.

Хлопець. Ну, що ж , дівчата, їду я до хати - калиту кусати.

Дівчина . А я буду по писку писати.

Хлопець. А я вкушу!

Дівчина. А я впишу!

Хлопець. До калити буду скакати.

Дівчина. А чи зумієш калиту дістати?

Хлопець. Кінь буде скакати, а я сам буду стрибати.

Дівчина. А я лице буду писати.

(Під’їжджають всі хлопці по черзі.З’являється Чорт і хоче теж кусати калиту).

Хлопець. Ти хто такий і чого хочеш?

Чорт. Калити.

Хлопець. Нам тут ще не хватало чорноти.

Чорт. Ой, не треба мене гнати. Я теж хочу калиту кусати.

Дівчата. А чи зможеш наші загадки відгадати?

Чорт. Зможу. Я сьогодні добрий.

Дівчата. Що у світі найсильніше?

Чорт. Вода.

Дівчата. Що у світі найпрудкіше?

Чорт. Думка.

Хлопець. Червоний колір, а винний смак, кам’яне серце, чого то так?

Чорт. Вишня.

Хлопець. Такої пряжі нема в продажі.

Чорт. Павутина.

Хлопець. Загадки ти вправно розгадав, але тобі треба ще «коня» витанцювати.

(Дають йому кочергу, і він з нею витанцьовує і в кінці кусає калиту.)

Мати. Гаразд, гаразд, Калитники!

Добре в житті дбайте, себе молодого й калиту прославляйте.

Чорт. А чи ворожили вже дівчата?

Дівчата. Та пробували трохи.

Чорт. А я вмію ворожити горіхами. Підкидаю їх вгору: хто зловить два, - той

скоро знайде собі пару.( Ворожать горіхами.)

Чорт. А ще я вмію ворожити галузками: хто з великої пучки галузок вихопить

парну кількість, той скоро матиме пару. (Ворожать галузками.)

Дівчина. А що ,хлопці, вареників хочете? Тоді позмагайтеся і виборіть право їсти

вареники із сметаною. (Проходять конкурси.)

Мати. Ану, дівчатонька, і ви, хлопці, заспівайте, щоб вдарили лихом об землю.

Documents

класний керівник року