Луганський обласний центр народної творчості

Збірка сценаріїв культурно-масових заходів, присвячених 65 річниці Перемоги

Луганськ-2010

Зміст.

1. Сценарій свята «Цей святий день Перемоги!».

2. Сценарій театралізованого тематичного вечора «Подвиг переможців житиме у віках!».

3. Сценарій урочисто-траурної церемонії «День пам’яті».

4. Сценарій вечора «Дорогами визволення України».

5. Сценарій театралізованого мітингу-реквієму «Стоїть у почесній варті Пам’ять».

6. Сценарий тематического вечера «Память хранят живые».

7. Сценарий театрализованного праздника «Солдатскому братству верны!».

8. Сценарий митинга-концерта «Моя весна – моя Победа!»

9. Сценарий литературно-музыкального вечера «Храните отчий дом».

10.Сценарий литературно-музыкальной композиции «Рио-Рита».

11.Сценарий вечера фронтовой песни «За край родной».

12.Сценарий тематической литературно-музыкальной композиции «Песни великой победы».

«ЦЕЙ СВЯТИЙ ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ»сценарій свята

(з досвіду роботи клубних закладів Закарпатської області)

До Дня Перемоги в клубному закладі на видному місці розміщено стенд, на якому подано прізвища односельців (мешканців райцентру, міста – учасників Великої Вітчизняної війни.

На арлекіні сцени подати напис «65 років великої Перемоги». На заднику сцени – текст «Наш уклін ветеранам Другої Світової війни».

До початку свята в клубі звучать мелодії пісень: «День Перемоги», «Степом, степом», «Веснянка», «Вічне полум’я», «Упав солдат» та інші.

У перших рядах сидять ветерани та їх дружини, вдови тих, хто загинув на фронтах війни і тих, які не дожили до наших днів.

Ведучий: Шановні наші односельці! Найтрагічнішою, найжахливішою подією XX століття була друга Світова війна, яка викликала небувалі політичні та економічні зміни в сучасному світовому суспільстві. На карті земної кулі з’явилося багато нових країн, у деяких – змінено політичний державний устрій.

Ведучий: 3 нагоди 65-річчя Перемоги над фашистським поневоленням ми зібралися, щоб вшанувати пам’ять тих, хто загинув на фронтах війни, і вклонитися ветеранам, що дожили до наших днів.Запрошуємо на сцену голову нашого села (або когось із депутатів села, району, міста). _________________________________________________.

Для короткого виступу можна використати наш матеріал.

День Перемоги завжди викликає в нашого народу особливі почуття. Невідомо, що було б з усіма нами, що було б з усім світом, якби не було перемоги в 1945. Адже саме тоді наші діди і батьки здобули свободу. Ось чому це свято з великою сердечністю відзначають усі — і сивочолі ветерани, які власними силами і життям кували перемогу, і молодь, і веселі юрби голосистої малечі, котрі про війну знають із книг, кінофільмів та розповідей дідусів і бабусь.

Хоч минуло вже 65 літ від переможного травня 1945 року, не пригамовується в серцях біль утрати, не згасає вдячна пам'ять людська. Нині важко назвати точну кількість людей на дорогах війни, бо ще і сьогодні знаходяться на полях запеклих боїв не тільки зброя, але й залишки непохованих воїнів — тисячі, гори кісток, черепів. То як тепер встановити, скільки ж загинуло наших співвітчизників.

У боях за знищення фашистського поневолення брали участь і закарпатці. За покликом серця і совісті у 1939-1945 рр. наші земляки йшли не тільки в підпілля та партизанські загони на рідній землі, але й билися за визволення від фашистського поневолення народів Іспанії, Італії, Польщі, Словаччини, Чехії, Угорщини,

Югославії, Франції, Бельгії та ряду країн Середнього Сходу, Африки і в усіх цих країнах поховані наші співвітчизники. Документи засвідчують, що закарпатці проливали кров на території 15 країн світу. У партизанських загонах на території Закарпаття нараховувалося 1700 бійців. ЗО січня 1943 року було сформовано окремий чехословацький батальйон, до складу якого увійшло 974 воїни, а 1 жовтня 1943 року в Чехословацькій бригаді нараховувалося 3348 чоловік. Серед них було 563 чехи, 343 словаки, 204 євреї, 13 угорців, 6 росіян, 5 поляків, 2 німці, а 2212 були закарпатці, що складало 75% особового складу Чехословацької бригади.

В антифашистській боротьбі брало участь понад 50 тисяч наших земляків. Це складало п’ять повнокомплектних дивізій, з яких 7144 чоловіки загинули.

Крім того, у кінці 1944 року добровільно вступило у ряди Червоної Армії 15 988 юнаків і дівчат Закарпаття. Серед них були українці, угорці, румуни, словаки, які брали участь у визволенні від фашистських загарбників міст і сіл Словаччини, Чехії, Польщі, Румунії, Угорщини, Австрії, Німеччини. Багато з числа закарпатців не повернулося до рідної хати. Вони полягли на полях боїв на території названих країн. Є серед наших земляків і герої Радянського Союзу. Це, зокрема, Олекса Борканюк із смт. Ясіня на Рахівщині та Степан Вайда із села Дулова на Тячівщині, яким це звання присвоєно посмертно. Крім того, Степану Вайді та Івану Кубинцю із села Новоселиця Тячівського району присвоєно звання Національного героя Чехословаччини. С. Вайда трагічно загинув 6 квітня 1945 року в битві за визволення польського містечка Погржебен, що на березі річки Одер. Там його і поховано. Але у червні 1948 року прах С.Вайди було перевезено в Моравську Остраву, де на центральній площі нашому землякові споруджено пам'ятник.

До речі, серед добровольців Закарпаття було 555 дівчат. Вони в основному служили в госпіталях, в господарських службах. З числа закарпатців 5,5 тисяч загинуло на фронтах війни.

Шануючи пам’ять, імена патріотів, що полягли в боях із ворогом, викарбувані на пам'ятниках, встановлених в усіх районних центрах, містах та багатьох селах і селищах Закарпаття. На жаль, на цих пам'ятниках немає прізвищ загиблих закарпатців — воїнів Червоної Армії та Чехословацького армійського корпусу. Увіковічнити їх пам'ять — справа всіх місцевих органів влади. На закінчення хочу щиро привітати зі святом Перемоги всіх ветеранів війни, побажати їм здоров'я і довголіття, а перед загиблими низько схиляю голову. Будемо вічно пам’ятати про них. Спасибі!

Ведучий: За 65 минулих років народилося декілька поколінь. І кожне покоління дивиться на минуле очима свого часу. І разом із тим події такої ваги єднають усіх, і з роками набувають ще більшої ваги. (Читає вірш «Реквієм» Петра Скунця.)

Матері, послухайте, і отці, послухайте,

і сини, послухайте, як гучить вогонь.Хлопці в землю падали, а вогню не зрадили.і пробилось полум’я в хлопців із долонь.

Гей, над ранами й над болями,гей, над кленами та й тополями,гей над горами та й над доламивічне полум’я, вічне полум’я.

Гей, не вічно нам жити болями,все міняється, все тече.Але полум’я, вічне полум’яхай і гріє нас, і пече.

Матері, подумайте, і отці, подумайте,І сини, подумайте, – ось вона, любов!Хлопці в землю падали, а життя не зрадилиІ землі знекровленій віддавали кров.

І чи любимо, а чи мріємо, і чи зрілі ми, а чи зріємо, і чи прагнемо, а чи діємо, вічне полум'я нас овіяло. І чи сіємо, а чи полемо, і чи вдома ми, чи в путі, але полум’я, вічне полум’я не покине нас у житті.

Матері, схилитеся, і отці, схилитеся,І сини, схилитеся, лиш не треба сліз.Хлопці в землю падали, але дня не зрадилиІ до сонця тягнеться кожен обеліск.

Гей, із ранками й надвечір'ями,гей, із ріками та й міжгір'ями,гей, із хмарами та й сузір'ямивічне полум'я нам довірено.

Гей, спускається день утомлено,і спочити час нам, живі.Але полум'я, вічне полум'яне змовкає в нас у крові.

Матері, ненавидьте, і отці, ненавидьте,і сини, ненавидьте, – кат не йде в запас.Хлопці в землю падали, а вогню не зрадили,той вогонь – по ворогу, той вогонь – за нас.

І над травами та й над росами,і над юними та й дорослими,і над тишею та й над простором –вічне полум'я вічним пострілом.

І нам ніколи бути кволими, знемагаючи від журби. Кличе полум'я, вічне полум'я, вічне полум'я боротьби!

Ведучий: Сьогодні йшла мова про С. Вайду та І. Кубинця. Але потрібно нагадати про те, що Івана Кубинця на околиці с. Штітіна німці схопили і розп'яли на брамі ґуральні. Після відступу фашистів побратими зняли Івана, серце його ще билося. Він помер на руках у друзів. На могилі І. Кубинця споруджено пам'ятник, біля якого постійно лежать живі квіти.

Ведучий: Ведучий читає вірш «Розп'яття» Петра Скунця.

Ведучий: Серед мужніх воїнів-закарпатців було чимало жінок: Марія Логойда (с.Руське Мукачівського району), Ганна Мешко (с.Голубине) та Гафія Павлишинець (с.Неліпино) Свалявського району, Юлія Кость із Тячева, Ганна Мадяр із Волівця та інші.

Ведучий: Учні виконують «Ой, тумани мої» на слова М.Ісаковського, музику В.Захарова.

Ведучий: Усі минулі роки не знали рідні про долю Марії Іванівни Мигалко (після одруження Петруньо) із с.Іза. Вона у березні 1944 року, героїчна радистка, десантувала у районі м.Жиліна (Польща) і від тоді ніхто про неї нічого не знає.

Ведучий: (Читає уривок вірша).Їх імена на мраморі куто,На граніті, металі.Щоб кожен їх знав:«Ніхто не забутий, ніщо не забуто»,У безвісті ніхто не пропав.

Ведучий: Дорогі сивочолі ветерани! Батьки й Мами! Юнки і юнаки!Зупиніть свою увагу на цифрі 65, її можна швидко написати і вимовляти. А вам прожити? Цьогорічна весна наближає нас до визначної дати в житті нашого народу – 65-ї річниці Великої Перемоги над фашизмом!

Ведучий: «Упав солдат» сл. і муз М. Попенка; «Світку мій карпатський» сл. П.Скунця, муз. П.Рака, виконує ___________________________________.

Ведучий: На закінчення нашого свята 65-річчя Перемоги прослухайте вірш Володимира Ладижця «Марш ветеранів» у виконанні _______________.

МАРШ ВЕТЕРАНІВ

Це хто сказав, коли вже сиві, То уклоняємось вітром? Та ми ще дужі і красиві, Ми ще рівня богатирям!

Стрічаєм кожен день бадьоро, Зверши, що вчора загадав. Для юних – космос, дальні зорі, Нам – на землі багато справ.

Забудем, друзі, давні рани, Уже минув їм лютий строк. Розправте груди, ветерани, Рівніше стрій, твердіше крок!

Чоловічий вокальний гурт виконує пісню «День Победы».

В. Калашников

«ПОДВИГ ПЕРЕМОЖЦІВ ЖИТИМЕ У ВІКАХ!»сценарій театралізованого тематичного вечора

Приміщення Будинку культури (клубу) у святковому вбранні. У вестибюлі та фойє – тематичні виставки, стенди, карти, панно, плакати, лозунги: «Вони боролися за Батьківщину!», «Юність, опалена вогнем», «Плакати вогненних років», «Трудівники війни», «Міста – герої», «Діти – герої», «Партизани – герої», які розповідають про подвиг великого народу.

У виконанні оркестрів та у магнітофонному запису звучать пісні про Батьківщину, військово-патріотичні пісні. Проводяться конкурси на краще виконання фронтових пісень та читання віршів часів війни та віршів сучасних поетів про війну. До Будинку культури (клубу) збираються усі запрошені.

Перед початком вечора у залі звучать музичні позивні. Усі запрошуються в зал. Завіса відкрита. На сцені емблема «1941 – 1945 – 2010». 3 обох боків екрана – емблеми міст-героїв. Звертають на себе увагу плакати I. Тоїдзе «Родина-мать зовет», Кукринікси «Беспощадно разгромим и уничтожим врага», В. Іванов «Пьем воду родного Днепра» та лозунг «Хай живе у віках безприкладний подвиг великого народу у Великій Вітчизняній війні!». Зал затемнюється. У центрі авансцени висвітлюються юнак і дівчина.

Юнак: 65 років над європейським континентом мирне небо. Історія заповнила свої нові сторінки.

Д1вчина: 65 років! Для історії людства – це мить. Для нашого покоління – це більшість прожитих у натхненній праці років.

Юнак: Ми звертаємось зі словами вдячності до ветеранів війни, живих і до тих, хто не дожив до наших світлих днів, усіх учасників визволення нашої Батьківщини, які героїчно билися на фронтах, у партизанських загонах і підпіллі, до людей, які кували в тилу перемогу над ворогом.

Юнак і Дівчина виходять. До мікрофону підходить представник органу влади і пропонує від усіх, хто сьогодні у залі, відправити дві корзини з квітами, щоб покласти їх на могилу воїнів, що загинули під час війни.

Хор виконує пісню «Вічний вогонь» Ж. Колодуб на сл. А.Драгомирецького. Усі встають. Через сцену і зал виносять дві корзини квітів. На сцені – учасники в образах Поета, Ветерана та Перший, Другий, Третій.

Перший: Чи не досить, поете? Війна рокова65 років у траншеях дріма. І в солдатських листах вигасають слова, Та й самих адресатів нема.

Другий: І не варто полохати маминих снів, – Хай їм ліпше онуки гудуть. І не треба гіпербол: полеглих синів Вже й пороги отецькі не ждуть.

Третій: Гей, на ратних полях – полини, полини.Забуття осіда, як зима...

Поет: Так чому ж я і досі біжу із війни?Запитав би, так... батька нема.

Перший: І летять жайворонням у ті полиниОнучата, мов доля сама.

Поет: Так чому ж я і досі біжу із війни?Запитав би, а й неньки нема.

Другий: Час од спалених весен втіка в голубе.Тільки ж пам’ять рокоче в диму:

Поет: Ти про себе забув.Ти запитуй себе, Щоб тебе не спитали: чому?!

Ветеран: У надвечір’ї шумить потолочене жито і ходить моя молодість тихими кроками. Вона шукає нових стежок. Скільки їх довелось стоптати за чотири літа… Вона оглядає передові, пориті на сталінградських горбах, на синьому Бузі і на чорних карпатських плаях. Багато їх? Мабуть, немало. То мої ноги кривавились на тих стежках, то мої руки копали бліндажі, обливаючись потом, то моя душа, як птаха, трепетала над ними, падаючи, радіючи і рвучись вперед, знаходила нові тривоги й радощі на тих вітряних збитих війною долинах.

Перший: Хлопці! А що було б, якби на місці наших батьків і дідів у 41-му під Москвою , у 42-му і 43-му під Сталінградом, у 45-му під Берліном були ми?

Другий: А давайте уявимо собі...

Звучить мелодія вальсу, у глибині сцени кружляють пари (ансамбль бального танцю). На авансцені, змінюючи один одного, проходять епізоди останніх мирних днів 1941 року. На сцені – троє випускників інституту.

Перший: Ось так. Ти, Сашко, – Урал, я – Сибір, а тобі, дорогенький, – Київ, каштани, завод «Арсенал».

Другий: Годі базікати, Юрко. Я скрізь – за тобою.

Третій: Ех, хлоп’ята, хлоп’ята... Аби ж то знати...

Перший: Що?

Третій: І сам не знаю.

Другий: А мені іноді раптом хочеться, хлопці, на скрипці грати, іноді – одружитися, а іноді – стояти на чолі держави.

Третій: Ех, хлоп’ята, хлоп’ята... Цікаво дізнатися, що з нами буде завтра...

Вони залишаються стояти, освітлені променем прожектора. Пари кружляють у вальсі. На протилежному боці сцени висвітлюються дві фігури – Дочки і Матері.

Дочка: (тихо) Де ти зараз, мамо?

Мати: Я? Я зараз у Бресті, донечко, у сорок першому.

Дочка: Там уже війна?

Мати: Ні... Там зараз ніч на 22 червня, а в клубі йде репетиція місцевої самодіяльності. Брест у сорок першому... Ніч у розпалі літа...

Дочка: Пролітають останні хвилини миру.

Першій: Країна жила, будувала, цвіла.

Другий: Зростали нові будинки, а за вікнами в них дзвеніли дитячі голоси.

Учасники роблять рухи, ніби відчиняють вікна. На сцені з’являютьсядіти, вони шумлять, грають, танцюють.

Перший хлопець: Пах, пах, пах! Ти вбитий! Падай, падай. Я – перший.

Другий хлопець: Ні, я перший!

Мати: Хлоп’ята грають у війну!

Третій хлопець: Та-та-та-та. Ура! Я переміг.

Четвертий хлопець: А у мене ще танк є.

Дочка: Дивно, діти грають в війну.

Мати: Вони ще не знають, що війна прийде насправді.

П’ятий хлопець: Хлопці, дівчата, давайте потанцюємо!

Усі учасники танцюють вальс під мирним небом. Та ось у звуки мирного вальсу вривається тривожна музика, а її заглушають стогін літаків, виття бомб, вибухи, автоматні черги. Затемнення, бігають по сцені промені прожекторів, чути звуки маршируючих колон. На екрані – кадри з хроніки: наступ фашистських військ. Усі учасники займають увесь простір сцени, намагаючись осягнути те, що відбувається.

Перший: Що це?

Другий: Що це?

Третій: Що це?

Звучить голос диктора.

Диктор: З німецької директиви № 21 про війну проти СРСР (операція «Барбаросса»: «Німецькі збройні сили повинні бути готові розбитиРадянську Росію у ході короткочасної кампанії, ще до того, як буде закінчена війна проти Англії…»

Дочка: Це – війна!

Мати: Це – війна

З тривожного грому народжується мелодія пісні «Священная война» О. Александрова.

Поет: Життя розквітало, -Країна міцніла… І раптом підступно,Як звірі з імли, Фашисти на край наш Війною пішли.

Перший: З так званого генерального плану «Ост»:

Другий: «На всій окупованій території (до лінії Архангельськ – Волга) повинно залишитись тільки біля 14 млн. місцевих жителів; 65 відсотків українського та 75 відсотків білоруського населення повинно щезнути зі своєї землі...»

Перший: 1 418 днів відділяли свято Перемоги від того ранку, коли гітлерівські війська віроломно напали на Радянську країну.

Другий: 1 418 днів і ночей йшов Радянський солдат дорогами війни.

Промінь прожектора висвітлює бійців. Звучить мелодія пісні «В землянке» К. Лістова.

Перший солдат: Яке сьогодні число?

Другий солдат: 9 травня 2010 року.

Перший солдат: 65 років тому в цей день ми загинули у цій землянці. Як ми вам заздримо. Вам, живим. Не знаю, чи зрозумієте ви нас. Ми мало зробили, але ми мало прожили на землі. Дівчата й хлопці майбутнього! Мабуть, ви будете освіченіші, красивіші, сміливіші, ніж наше покоління, але це наше покоління зуміло зберегти, пронести в собі через вогонь це чисте світло, віру в майбутнє, у молодість, у щастя. І ми заповідаємо вам нашу любов і нашу ненависть. Бережіть мир на землі, і щоб ніколи більше не повторилося 22 червня 1941 року.

На екрані – кадри хронікально-документального фільму «Велика Вітчизняна» (частина І).

Звучить голос диктора.

Диктор: До вас звертається ветеран Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу ________________________________________________________.

(прізвище, ім’я, по-батькові)

Ветеран Великої Вітчизняної війни підходить до мікрофону і розповідає бойовий епізод. Його розповідь супроводжується мелодією духового оркестру.

Звучить вальс «Спогади ветерана» Ю. Лучко. Після його виступу до мікрофону підходить молодий робітник. Він говорить

про те, що молодь в наш мирний час сповнена бажання бути гідною подвигів дідів, намагається збагачувати свій досвід і пам’ять людськими знаннями. На сцені – ведуча і ведучий.

Ведуча: Стежками партизанськими,Де бій колись гримів, В похід рушаєм зранку ми Дорогами батьків.

Ведучий: Захоплені відвагою Загонів бойових Згадаємо з повагою Ровесників своїх.

Звучить мелодія «Реквієму» Д. Кабалевського («Те, що батьки доспівати не встигли»).

Ведуча: У дні грози, що гриміла гарматами,

Піднялася Вітчизна на бій.

Ведучий: Піонери ставали солдатамиІ вмирали за стяг вогневий.

Ведуча: Піонери ставали героями, Захищаючи землю батьків.

Ведучий: Піонери боролись, як воїни.Щоб наш галстук яскраво розцвів.

Ведуча: «Ніби, перейнявши естафету маленьких героїв Жовтня, поряд з нами в лави воїнів стали, наші онуки, діти. Вони стали гвардійцями фронту і тилу… Неможливо передати навіть тисячну долю того, що звершили діти у дні Великої Вітчизняної війни!»

Ведучий: Так писав двічі Герой Радянського Союзу С.А. Ковпак. Встаньте, усі юнаки!

Ведуча: Всі дівчата в полях, на заводах!

Ведучий: Пронесіть крізь вікиїх порив, їх відвагу і подих!

Ведуча: Усі, що землю оцю врятували,З нами будуть у віках – І зійдуть на безсмерть п’єдестали!..

Ведучий і ведуча виходять. Помалу відкривається завіса. Чути жалібні вокалізи хору. Ведучі застигли у салюті. Вокалізи стихають.

Поет: (звертається до ведучих) Ви хто?

Ведучий: Ми з двадцять першого століття.

Ведуча: А ти хто?

Поет: Я поет. У 24 роки я загинув під Новоросійськом. А ось (показує на скульптурну групу) славні юні герої, які віддали своє життя за Вітчизну у боротьбі з ворогами.

Ведучі салютують героям. Герої, «оживаючи», розмовляють з дітьми.

Поет: Валя Котик!

Перший: Єсть! Я піонер Валя Котик з Шепетівки... Мені 11 років. Я не знав, що стану Героєм Радянського Союзу.

Поет: Вітя Коробко!

Другий: Єсть! Я прапороносець піонерської дружини Погорельцівської школи на Чернігівщині Вітя Коробко. Я підірвав 9 ворожих поїздів!

Поет: Володя Дубінін, Іван Гриценко, Толя Ковальов!

Третій, четвертий і п’ятий: Єсть! Ми розвідники з керченських каменярень Володя Дубінін, Іван Гриценко та Толя Ковальов!

Поет: Ніна Сагайдак!

Дівчина: Єсть! Мене звуть Ніна Сагайдак. Я з міста Щорса Чернігівської області. Я організувала в місті підпільну піонерську організацію.

Поет: Валерій Волков!

Шостий: Єсть! Моє ім’я – Валерій, прізвище Волков. Мені виповнилось 12 років, я закінчив 4-й клас і став бійцем, редактором і автором газети «Окопна правда», яка виходила в одному з підрозділів 7 бригади морської піхоти, що обороняла Севастополь.

Поет: Казик Гапоненко!

Голос: Єсть!

Поет: Льоня Голіков!

Голос: Єсть!

Поет: Й усі, усі славні діти, забиті фашистами у Велику Вітчизняну війну. Усі замордовані, спалені у в’язницях та фашистських таборах смерті.

Голоси: Єсть, єсть, ми з вами!!!

Знову чути вокалізи хору. Усі учасники скульптурної групи виходять наперед. Звучить музика «Реквієму» Д. Кабалевського.

Усі (разом): Ти ж не загинуть нам завішала,Рідна Вітчизно?

Перший: Життя обіцяла.

Другий: Любов обіцяла.

Усі (разом): Рідна Вітчизно!

Третій (виходячи вперед): Невже для смертіРодяться діти, рідна Вітчизно?

Четвертий (виходячи вперед): Ти не могла намсмерті хотіти, рідна Вітчизно!

Усі (разом): Полум’я вдарило в небо!Це – спомин, рідна Вітчизно! Тихо сказала:

Дівчина: «Вставайте на поміч!»

Усі (разом): Рідна Вітчизно!

Починається танець «Десять захисників бойового рубежу». У дійовій формі в танці має бути відображено, як десять чоловік тримають оборону вогневого рубежу. Серед них – одна дівчина і хлопець-піонер з червоним галстуком на грудях. Коли хлопець падає, підкошений кулею, дівчина знімає з нього галстук, його пов’язують на штик гвинтівки, цілують бійці і в оптимістичному фіналі разом з галстуком-прапором загін вирушає назустріч перемозі. Танець виконується «на фоні вірша, що звучить за сценою:

Дівчина: ... Загін не відступить! – Такий заповіт В загоні хлопчина Тринадцяти літ.Під сталлю мотора,На тисячу грив.А галстук на хлопчикуСерце прикрив.Тож полум’ям звийся,Сурмач й боєць,Палай, піонерськийКрилатий багрець.Та крапку останнюПоставив свинець.Рядки недоспівані.Пісні – кінець.Рядки дописали герої війни:На штик прив’язалиТой галстук вони.Пройшов він у спеках,В морозах, в огнях,Вітри обійшли Його у боях.Пісні переможні,Сурмили над ним.І залпи салютівГриміли над ним!

Танець закінчується. Освітлюється скульптура молодого воїна з автоматом і в касці. Звучить мелодія пісні «Орленок». На сцені група дітей, вони танцюють з квітами, після танцю підносять квіти до пам’ятника. На сцену виходять підлітки, у руках у них листи й документи.

Перший: Ми, підлітки, рапортуємо документами, які ми знайшли – «Салют, Перемого!».

Другий: Понад 109 учнів середньої школи № 2 м. Севастополя воювали на фронті.

Третій: 20 тисяч московських піонерів та школярів нагороджені медаллю «За оборону Москви».

Четвертий: Волгоградські тимурівці взяли шефство над 902 інвалідами Великої Вітчизняної війни, допомагають 1323 сім’ям загиблих фронтовиків.

П’ятий: Понад 5 тисяч дітей на території Білорусії брали участь у бойових операціях.

Перший: Виписка з німецької інструкції по боротьбі з партизанами: «Особливо стережіться дітей з радянської піонерської організації. Вони не по роках сміливі, мужні й фанатично віддані справі»

Друтий: Лист Михайла Івановича Калініна матері Голікова: «Шановна Катерина Олексіївна! За повідомленням командування Ваш син Голіков Леонід Олександрович загинув за Батьківщину смертю хоробрих. За геройський подвиг, який звершив Ваш син у боротьбі з німецькими загарбниками, Президія Верховної Ради СРСР Указом від 2 квітня 1944 року присвоїла йому найвищу ступінь відзнаки – звання Героя Радянського Союзу. Надсилаю Вам Грамоту Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння Вашому синові звання Героя Радянського Союзу для зберігання, як пам’ять про сина-героя, подвиг якого ніколи не забудеться нашим народом. М.Калінін».

Діти підходять до скульптурної групи.

Другий: Далеко чи близькоНа тихім узбіччіУ селах веселих,В містах безугавнихСтоять обеліскиЗемні вартівничі.Як пісня, як пам’ятьПро битви вже давні

Стоять обеліскиВ честь воїнів славних.

Перший: І шепіт берізки,І обрії сині. І пісню струмка,І ясний небосхил,І землю батьківБерегти, як святиню,Присягнемо, сини,Біля братських могил!

Другий: Іменем сонця,Вітчизни іменемКлятву складаєм.

Третій: Клятва синівська героям загиблимВ грудях наших вирує:Те, що батьки доспівать не встигли,

Усі: Ми доспіваєм!

Четвертий: Те, що батьки збудувать не встигли,

Усі: Ми побудуєм!

Перший: Ніжно виводячи пісні слова, Пам’ятайте!Про тих, хто ніколи вже не заспіва.

УСІ: Пам’ятайте!

Хор співає пісню «Хлоп’ята, яких нема», А. Бабаджаняна на слова Р. Рождественського. Усі учасники виступу утворюють «Вічний вогонь». Три зовнішніх квадрати – це діти, які стоять навколішки; чотиривнутрішніх квадрати – діти у повний зріст. У найменшомуквадраті – 12 хлопців на помості висотою півметра; у центрі – 5дівчат. Ми бачимо тільки їх руки у червоних нарукавниках. Дівчата синхронно змахують червоними та оранжевими газовими хустинками,створюється враження, що горить Вічний вогонь. До Вічного вогню діти кладуть квіти. Вокальний ансамбль виконує пісню «Пам’ять» М. Скорика на слова В. Вайлова. Затемнення. На сцені – Перший, Другий, Третій.

Третій: Ніхто не забутий.На попіл ніхто не згорів.

Другий: Солдатські портретиНа вишитих крилах пливуть...

Перший: І доки є пам’ять в людей,і живуть матері, Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

Перший, Другий, Третій виходять. Звучить музика «Мрії» Щумана (або подібна за настроєм). З пілоткою в руках на авансцену виходить Сучасник.

На фоні музики говорить:

Сучасник: В колонах. Поротно.Крізь попіл, і бронзу, і мармур. З непам’яті. З пам’яті,з виру морського і суші Солдати, матроси, єфрейтори і командарми Суворо проходять повз нас, і грядущих, і сущих. Проходять. Поротно. В погонах, у личках, в петлицях. Біжать до воріт,матері, наречені, дружини. І дивляться, дивляться в лиця,як злякані птиці, шукають, питають...

У глибині сцени, на підвищенні, заявляються учасники в образах Дружини, Сестри, Матері.

Дружина: Хто мужа...

Сестра: Хто брата...

Мати: Хто сина…

Сучасник: Проходять повільно, неначе тумани осінні.Велике мовчання стоїть, як гора, над світами.І раптом цю тишу навиліт пронизує...

Мати: Сину...

Сучасник: І десь із колони,як з берега вічності...

У глибині сцени, на підвищенні, з’являється учасник в образі Сина.

Син: Мамо-о...

Мати: Яких-то снів наснила за війну, Яких думок надумала за літа! Сини пішли шляхами на півсвіта Вітчизну захищать полум’яну. Сини мої! Сини мої милі!

3’являються учасники в образах найстаршого сина, середнього та найменшого – Івана при зброї, з котелками в руці. Мати звертається до них.

Мати: Найстарший мій, скажи мені тепер, З яких річок ти пив, і де проходив,І де сліди важких твоїх походів Залізний вітер досі не затер?

Які ти рани злікував собі? Із ким братавсь? Яку знайшов людину? Гарячу мрію, – матерню, єдину, – Леліяв серцем в радості й журбі?

Найстарший підходить до матері, знімає пілотку, розповідає про те, що лишилося у серці, як випечене гарячим залізом:

Найстарший син: Ворог, мамо, убив дитину, Мою п’ятилітню Олю, дочку, Мою незабутню, одну – єдину, Зелену ялинку мою гнучку.

Ворога того зустрів я в бою, Нашої слави гримів салют. «От, – кажу, – стрілися ми з тобою, Кате мій, падай і мри отут!»

Я вбив його, мамо. І легше стало, І, наче птаха, стріпнулась душа... А нам же іти на Ельбу немало,Де буряні ночі й розбита соша.

І десь на безлюдді, в крутім димищі, Де зорі грілись, як жовті піски, Почув я в будинку, вогні, на горищі, Тремтячі дитячі два голоски.

Вони захлинались од спраги і суші,

Од жару й вогню обгорілих кімнат, І смерть у торбинку клала їх душі. Схожі на теплих горобенят.

І смерть уже ставила чорну печатку На ділі своєму, як і завжди.Кинувся в пломінь, хлоп’я й дівчатко Виніс і смерті сказав: підожди!

Шинелею вкрив їх, підняв, не глядя. Доніс в медсанбат на однім плечі. Може, згадають колись, що дядя їх із пожежі виніс вночі!

Мати підходить до найстаршого, цілує обвітрені, запечені війноюгуби. А середній уже кинув цигарку, підняв автомат на плече, вийшов перед неї:

Другий син: Мамо, я теж скажу!

Мати: Ну, говори своє заповітне.

Другий син: Як шуміли вороги,Як лягали до ноги .Під броню побиті,Я знайшов дружка в боюБіля смерті на краю,В почорнілім житі.

І підняв його, й поніс По вибоях од коліс. Ми живі ж, ми люди!А від того, від бійця, Ні усмішки, ні слівцяСмерть сіда на груди.

Що ж, виходить, –важко нам Смерть поділим пополам, Мій названий брате. Куля вдарила й мене, – Хто ту рану спом’яне, Хто те буде знати?

Ми вмирали три доби, Там шуміли нам дуби,

Хлюща плескотіла... Їли вдвох сухий горох, Я траву м’яку, як мох, Клав Йому до тіла.

А знайшов нас медсанбат,«Що ж, кажу, – підводься, брат,Буде діло путнє».Де ти ходиш, робиш як,Друг мій, Вася – сибіряк, Брат мій незабутній?

Хай згада нас тихий Дін, Золотої Праги дзвін, І Варшава, й Вісла. Темний ворон у полях, Горяний моравський шлях,Туча, що нависла!

МАТИ (до Другого сина): Добре діло – стояти за друга. Святе діло. А ти, мій найменший, Іване, чому ж мовчиш? Що доброго вчинив на війні? Що бачив?Іван мовчить.

Мати: Чому твої руки опущені додолу?

Іван: Вони холодні вже півроку. Я мертвий, мамо.Лежу я в Мораві на сивім схилі, Дзюрчить у ногах горяний потік. Далекі мої, незабутні, милі, Мені тут лежати судилося вік.

У касці моїй ночують тумани, В АХО в нас тій касці знають число, Із серця мого крізь чотири рани Зелене, колюче жито зросло.

Летять наді мною моравські птиці, Сідають до віч воркуни голуби, Ночами мені жебонить криниця, За батька, за матір – старі дуби.

Я кров їм віддав – нехай зеленіють, Я голос їм дав – хай гудуть вони,

Несуть мою мрію, мою надію На площу Червону із чужини.

Повз мене проходять полки і роти, І Конев, і Жуков бували тут, Обличчя моє без тривоги й скорботи Приймає з Кремля грозовий салют.

Батько мій рідний проходить в заграві І слуха, як в полі стихає бій, І каже він людям: «Лежить в Мораві Синок мій. Солдат мій. Хороший мій...»

Мати кидається до найменшого, хоче обняти його, але зникає ріднеобличчя сина, розпливається в імлі, як далекий журавлиний клекіт, і тільки бачить вона синові навіки заплющені очі, і серце, пробите кулями навиліт, і зелений колос, що виріс з його тіла на моравській долині.

Мати: Сину мій!

Всі учасники, крім Сучасника зникають.

Сучасник: Біжать од воріт матері, наречені, дружини,Злітають хустки і лягають на трави снігами.І кришиться небо від зойків згорьованих: «Сину-у!»І листом осіннім спада над колоною: «Мамо...»Проходять, проходять – і нєсть їм кінця і начала.Шукаю між тих, що безвісти... у судну годину.Та, батьку... Та де ж ти?Ми ж сорок віків тебе ждали! І чую здалека, як з берега вічності...

У глибині сцени, на підвищенні у пломені прожектора з’являється учасник з пілоткою в руках в образі Батька.

Батько: Сину...

Сучасник: Я сліпну!Невже це... іде він до мене в обмотках? Як маршальська лента, вінчає плече йому скатка. Стою, посивілий.А він мені... зірку – з пілотки.О світе ж мій, світе!!!А я ж уже старший... від батька.І дивиться в серце так ніжно, печально і гірко.

Батько (з глибини сцени наближається до Сучасника, який стоїть на авансцені): Прости мені...

Сучасник: Каже...

Батько: Що ріс ти без отчої ласки.Хотів, бач, з гостинцем...Оце ж і приніс тобі зірку. Даруй, що спізнився:пробило під Харковом каску.

Учасник в образі Батька зникає.

Сучасник: Так будьте в ви проклятіНині, і прісно, й назавше,Усі, хто поваживсь на святість всесвітнього ритму.Коли, проти глузду, сини од батьків своїх – старші, Коли в божевіллі за травнем – зима, наче бритва.…Провісницькі сурми схитнули небесні чертоги, І знову поротно шикують батьків командири. Стають перед нами, як судді, пречисті і строгі.І ми перед ними – на лінії їхньої віри.З Європи до Азії, в грізному сяйві багнетів, Їх – двадцять мільйонів!!! – смертей своїх дату затерши, Встають. І нема серед них ані других, ні третіх!У списках Планети однині усі вони – перші. Велике мовчання стоїть, як гора позахмарна.І в тиші оцій, коли чутно, як сходить пшениця,Охриплі в окопах, закуті в бинти командарми Говорять нам Слово, і віщо вдивляються в лиця...

У глибині сцени, на підвищенні, у пломені прожектора з пілоткою в руках з’являється учасник в образі Командарма.

Командарм: Сини наші вірні. Брати, матері наші й сестри,Не треба печалі, ми падали в січах без ляку. Над нами ніколи не плакали тужно оркестри, Бо з наших плацдармів живі починали атаку За те, щоб земля не зійшла з голубої орбіти, Щоб в юному світі і нині, і прісно, і завшеВ правічному ритмі за травнем приходило літо, Щоб ваші сини не були од батьків своїх старші.Ми чесно своє одробили на ратному полі.

Нам легко, бо ми уже пам’яттю стали, мов клени. Дивіться ж, нащадки: в долоні синівської доліВручаємо світ ми і наші високі знамена!

Учасник в образі Командарма зникає. Висвітлюється обеліск з загиблими героями. І чути, голоси від обеліска:

Перший: Одчини, з тобою поговорим!

Другий: Чуєш нас? А ми ж твої брати.

Третій: Поділися з нами щастям-горем.

Четвертий: Поможи у вічність перейти.

П’ятий: Ми ніде під кулями не гнулись,Під вогнем прямим і навісним.

Перший: Хай простять, що ми не повернулись.Хай пробачать, як живі живим...

Другий: В вас, живих, немало є турботи,

Третій: А за те, що нас взяла війна.

Четвертий: Нам не треба слави й позолоти,Тільки б дітям наші імена.

Перший: Кажуть, ви живі?

Другий: Так, це ж немало!

Третій: Поможіть у вічність перейти...

Наче зітхання:

Разом: Поможіть у вічність перейти…

Знову звучить мелодія «Мрії» Шумана. Затемнення. На сцені – Перший і Другий.

Перший: Ми пам’ятаємо!

Другий: Ми все пам’ятаємо!

Перший: Ми ніколи не забудемо дороги війни!

Другий: Брестську фортецю.

Перший: Москву і Ленінград.

Другий: Північний Кавказ.

Перший: Київ і Стадінград.

Другий: Курськ і Прибалтику.

Перший: Севастополь і Одесу.

Другий: Керч і Новоросійськ.

Перший: Мінськ і Тулу.

Другий: Визволення від гітлерівської окупації багатьох країн Європи.

Перший: Оволодіння столицею фашистської Німеччини – Берліном.

Другий: Ми пам’ятаємо, що фашисти пограбували, підірвали і спалили в колишньому СРСР 1710 міст і селищ міського типу, більше 70 тис. сіл, 32 тис. промислових підприємств, 98 тис. колгоспів і 1876 радгоспів.

Перший: Наша країна втратила близько 30 відсотків національного багатства.

Перший і Другий виходять. Хор виконує пісню «Герои-города» І. Шамо на слова В. Куринського. На сцені – Перший і Другий.

Перший: Солдатський труд закінчено вночі,І звістку добру вдарили салюти, З кремлівських веж удари світом чути.Хоча й мовчать танкісти й гармаші.

Другий: Хрипить і свище дзвінко паровоз,І машиніст, замащений в мазуті, Стає на східці, в заліззя окуті,Везе солдатів від смертей і гроз.

Перший: З Берліна, з Праги, з віденських долин, З карпатських круч і з-над ясної ВлтавиДо Мінська, до Тобольська, до ПолтавиІ до грузинських сніжних верховин.

На екрані – кадри штурму Берліна радянськими військами із кінофільму «Велика Вітчизняна». Над рейхстагом майоріє прапор Перемоги. Звучить у запису голос Левітана.

Голос Левітана: «Акт о военной капитуляции. Мы, нижеподписавшиеся, действуя от имени Германского Командования, соглашаемся на безоговорочную капитуляцию всех наших вооруженных сил,

находящихся в настоящее время под немецким командованием, – Верховному Главнокомандованию Красной армии и одновременно Верховному Командованию Союзных экспедиционных сил. Подписано 8 мая 1945 года в Берлине».

Другий: Батьківщина засвітилася радістю в димках, у росі, у дзвоніковальських молотів, з поля війнуло бензином, в МТС заправляли перші трактори.

Перший: І високі журавлині ключі курликали в небі: «Будемо жити!».

Другий: Будем жити повіки, як Волга й Дніпро голубі,Як гранітний Хрещатик на Київськім давнім горбі, Як висока тополя, Як земля наша з поля, Перепалена, чорна, та рідна мені і тобі.

Перший: Хай пилина моя розів’ється у цвіті новімКолоском чи калиною в вічнім горінні своїм.…Буду воїном жити, Буду путь сторожити. О, народе славний мій, вічно живім!!!

Вокальний ансамбль виконує «Послевоенную песню» О. Білаша на слова Р. Рождественського. На сцені – Перший і Другий.

Перший: Лине з гір у долину співучий поток, Рветься вгору до сонця зелений росток, Птах до цвіту життя, до буяння летить, –Так моя Батьківщина до миру стремить!

Другий: Ми є, як є. Ми будемо, як є.Ми – з барикад, обпалені громами.Ми є, як є, і наш годинник б’є,В майбутнє світле відчиняє брами.

Перший: По обрію, по небу голубіГуртами ходять зорі благовісні.А ти ввійди, нащадку, в новий дім. Візьми ключі од щастя і од пісні!

Хор і всі учасники виконують «Пісню миру і праці» К. Мяскова на слова С. Литвина.

Н. М. Зима«ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ»

сценарій урочисто-траурної церемонії(з досвіду роботи клубних закладів Сумської області).

При вході на кладовище споруджується невеликий імпровізований майданчик; якщо є братня могила, пам’ятник жертвам фашизму, чи спеціально обладнане місце для проведення такого ритуалу, вся урочисто-траурна церемонія відбувається там.

До початку мітингу над кладовищем звучить музика Е. Гріга Сюїта № 2 тв.55.

По обидві сторони вулиці, що веде до кладовища, утворюється живий коридор: жителі села в руках тримають запалені свічки, квіти.

Звучить музика Е.Г ріга, Сюїта № І тв.46. Попереду урочисто-траурної процесії йдуть три жінки в образі:

«Скорботи» – у чорному вбранні з запаленою свічкою, «Пам’яті» – у білому вбранні з квітами в руках, «Життя» – у зеленому вбранні з гілочкою дерева. Далі йдуть юнаки з гірляндами, дівчата з квітами, ветерани, воїни

Афганістану, жителі, гості села.Колона наближається до кладовища. Усі три жінки під час проведення

мітингу виступають у ролі ведучих.Музика затихає.

«Скорбота»: Ви, кладовища, наче ті ж міста:Є вулиці – по них ми ходим вільно.І є будинки, в них – різниця лише та, Що селяться в них раз, і напостійно. Ви, кладовища, наче ті ж міста, Та віддані скорботі й безгомінню, Над вами хрест і тяжкая плита, Увінчують буття і сонячне проміння.

«Пам’ять»: Шановні добродії! Світлої весняної пори, коли пробуджується природа, коли молоді весняні паростки набираються сил, ми зібралися з вами тут, щоб згадати тих людей, які були серед нас. Жили, раділи і сумували, працювали і відпочивали, посміхались і плакали. А зараз вони поселилися тут назавжди, у цій тиші дерев і трави... Час виліковує рани і вгамовує біль, час заспокоює сум душі, а спогади живуть довго. І ніколи не заросте стежина живих до могил померлих. Ми свято бережемо місце, де панує вічний спокій, і вклоняємось дорогим могилам наших рідних.

«Життя»: Крізь білі пороші, крізь гомін весняний Під поглядом пильним зростаючих змін У варту стаємо, вогонь полум’яний Нам пам’яті шлях осяває з глибин... У цей сумний і урочистий день сьогодні зібрались люди для споминів. Слово надається _____________________________________________.

У мітингу можуть виступити всі бажаючі, а ще бажано надати слово свідку окупації села і знущань над людом, ветеранам війни. Для цього бажано запросити гостей – вихідців цього села.

Під час їх виступів, якщо є братня могила, пам’ятники жертвам фашизму, до них покладаються гірлянди квітів. Звучить музика Р.Шумана «Грезы». На її фоні дикторський голос:

Диктор: Згадаймо тих, хто дав нам право жити,Хто в боротьбі загинув і від ран.Покладемо на їх могилу квітиТроянду і бузок, жасмин або тюльпан.Вшануймо їх хвилиною мовчання,І вклонимося кожному із них,За їх незвідане кохання,За їх життя, що втрачене навік.

Після покладання квітів – удари метронома.Хвилина мовчання

«Скорбота»: Біллю та горем, смертю та скаліченими долями відізвалася у наших душах Велика Вітчизняна. Пішли на війну молоді, сильні й здорові хлопці і не повернулися додому живими (називають прізвища односельців, які загинули під час Великої Вітчизняної війни). Посивіли допори їх матері й батьки, болить у них серце, а в душі назавжди поселилась гіркота. Шановні односельці! Вшануймо їх пам’ять хвилиною мовчання!

Удари метроному. Хвилина мовчання.До пам’ятників покладаються квіти.

«Пам’ять»: Ятрить душа, і падає сльозаНа землю плідну,І втрати гіркоту не залікує час, Збережемо про всіх загиблихПам’ять гідну,І пам’ятаймо: з нами вони, серед нас.

Звучить пісня «поклонимся великим тем годам».

«Пам’ять»: Пройшли не простий життєвий шлях і, чесно виконавши свій обов’язок, вони зійшли у рідну землю... Тут захоронені наші батьки й матері, дідусі й бабусі. Вони залишили нам у спадок свій життєвий досвід, багато мудрих порад, а головне – МИР!

Звучить уривок з «Реквієму» Р. Шумана, оп. 148.

«Пам’ять»: Ми з біллю у серці усвідомлюємо, що вже не можете ви разом з нами радіти весні, ласкавому сонечку, щебету птахів, ніжній зелені полів і садів, посмішкам дітей. Ми зберігаємо світлу пам’ять про вас, наші душі повняться скорботою!

«Життя»: Відчуття втрати й скорботи саме нестерпне відчуття, бо це біль душі за своїх самих рідних і дорогих людей на землі. Тому нехай сьогодні горить свічка скорботи, бо разом з нею горить, пече наше серце. Але всі ми з вами, як гілочки великого дерева життя, і житті наших батьків продовжується в нас і наших дітях. Отож жива пам’ять про них й життя продовжується знову, весною оновлюється природа, набухають бруньки, зеленіють листочки могутнього дерева. Нехай ніколи не заросте дорога пам’яті до тих, хто подарував людству свободу і мир!

Покладаються гірлянди й квіти до пам’ятника. Розпочинається церковний обряд «Поминовение».

«ДОРОГАМИ ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ»сценарій вечора, присвяченого 65-річчю визволення України

від німецько-фашистських загарбників(з досвіду роботи клубних закладів Запорізької області).

Дати, дати... Вони відлічують роки, сумні й радісні події у житті світу, країни чи окремої людини, змушують замислитися, проаналізувати та згадати.

Згадаймо. 28 жовтня 2009 року минуло 65 років завершення визволення України від німецько-фашистських загарбників. Більше трьох років рідна українська земля знаходилась під ярмом фашизму, її міста й села, підприємства, установи культури – спустошені, а населення терпіло знущання, приниження та конало у фашистських концтаборах.

Та народ був незломлений. Мільйони наших співгромадян билися у лавах Радянської Армії, партизанських загонах, у підпільних групах опору.

Незчисленні втрати й жертви не зломили народ України, який боровся, визволяв рідні оселі, відновлював втрачене.

Знаменній даті, 65-річчю визволення України від німецько-фашистських загарбників, присвячений сценарій вечора «Дорогами визволення України».

До вечора готується відповідна наочна агітація, художнє оформлення сцени, добираються кіно- чи відеокадри, визначаються виступаючі учасники визволення України та колективи художньої самодіяльності з необхідним репертуаром.

Прибулі на вечір зустрічаються мелодіями воєнних років (фонограма чи духовий оркестр).

Сцена святково прикрашена. У великому вінку з калини, колосся пшениці, який перевито жовто-блакитною стрічкою, цифра «65». У глибині або на порталі сцени кіноекран. Біля рампи – композиція квітів.

Завіса відкрита. У запису звучить музична фраза з пісні Г. Вірьовки на сл. М. Бажана «Клятва» (3 та 4 рядок куплету) «Ніколи, ніколи не буде Вкраїна, не буде рабою Фашистських катів».

Диктор: 65-річчю визволення України від німецько-фашистських загарбників, її визволителям – присвячується!

На цих словах на сцену виходять ведучі – юнак і дівчина, висвітлені прожектором. На екрані контурне зображення карти України і на її сході (територія Луганської області), на кордоні з Росією позначка «с. Півнівка» та вказано дати «18.12.1942».

Юнак: На карті цифрами зазначено маленький епізод Великої Вітчизняної війни. Про нього не сповіщалося у зведеннях Радінформбюро.

Дівчина: Та цей день знаменний для України. Це день – один із 1418 днів Великої Вітчизняної війни – 18 грудня 1942 року, коли війська Радянської Армії

вийшли на кордон України і звільнили від фашистів невелике село на Луганщині – село Півнівка.

Юнак: І мільйони воїнів армії-визволительки з радістю і надією сказали: «Ми вже на Україні, товариші!»

Дівчина: В архівах не збереглося подробиць. Лише імена тих, хтовідзначився з роти лейтенанта Баженова: Разгуляєв, Кривошлик, Чаурелі, Карапетян, Нагнибіда, Насреддінов.

Юнак: Сини братніх народів, вони прийшли на Україну у важкий для неї час. Тоді ми не змогли їх зустріти хлібом-сіллю.

Дівчина: Та ми назавжди запам’ятаємо подвиг визволителів: перші метри української землі, перше українське село – знову вільні!

У кінці тексту дівчини на екрані з’являється зображення пам’ятника воїну-визволителю. Тихо у запису звучить музика пісні «Клятва». На її фоні ведучі читають текст, а на другому плані з'являється чоловічий вокальний гурт, одягнений у військову форму.

Юнак: …Грудневі пекучі вітри й сніговії.І грім канонад. І шквал вогняний.Глибокі сніги на шляхах, у долинах,Над степом засніженим хуга реве, Та вже визволителів голос долинув Туди, де вкраїнська земля.

Дівчина: Полки наступають, і бій наростає, Відплата прийшла, І покара гряде!

На останніх словах дівчини-ведучої чоловічий вокальний гурт підходить до мікрофонів і виконує пісню «Клятва» Г.Вірьовки на слова М.Бажана.

Чоловічий вокальний гурт: В нас клятва єдина і воля єдина, Єдиний в нас клич і порив. Ніколи, ніколи не буде Вкраїна рабою фашистських катів.

Ми сталлю з гармати, свинцем з карабіна Розтрощимо вщент ворогів.Ніколи, ніколи не буде Вкраїна Рабою Фашистських катів!

До бою звелась богатирська дружина

Великих народів-братів.Ніколи, ніколи не буде Вкраїна Рабою Фашистських катів.

На фоні пісні на екрані з’являється текст: «Настав час визволення України. Ми закликаємо на боротьбу всіх, кому дорога свобода й державна незалежність України. Хто хоче щастя й вільного життя для себе і своїх дітей – уперед, у наступ на ворога!» Текст завершується кадром солдата, який стоїть у повний зріст з пістолетом чи автоматом у руці у пориві руху вперед, ніби зовучи воїнів в атаку. Пісня завершується і вокальний ансамбль виходить за куліси, кадр з екрану знімається. На сцену виходять ведучі. Приглушено звучить мелодія пісні «Священна війна» О.Александрова.

Юнак: Через найважливіші битви Великої Вітчизняної війни прийшов на Україну вогненний шлях визволення: Москва, Сталінград, Курська дуга, битва за Кавказ...

Дівчина: А нас пам’ять повертає до героїчних, болючих й радісних днів визволення України на фронті, у підпіллі, у партизанських загонах.

Юнак: Поглянемо на карту. З 3 лютого до ЗІ грудня 1943 року звільнені Ворошиловград, Харків, Суми, Донецьк, Чернігів, Полтава, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Київ, Черкаси, Житомир.

На карті загораються маленькі електролампочки, коли перераховуються визволені міста).

Дівчина: У серпні цього ж року розпочалася битва за Дніпро – одна з найважливіших битв другої світової війни.

Юнак: 1944 рік став завершальним у переможному поступі визволення України.

Дівчина: Незабутніми для України та її солдат стали Корсунь-Шевченківська, Нікопольсько-Криворізька, Проскурівсько-Чернігівська, Одеська, Кримська, Львівсько-Сандомирська, Карпатсько-Ужгородська наступальні операції.

Юнак: Це завдяки їм і воїнському подвигу солдат одержали волю Луцьк і Рівне, Херсон і Вінниця, Хмельницький і Чернівці, Львів і Тернопіль, Кіровоград і Сімферополь, Івано-Франківськ і Ужгород.

На карті загораються лампочки.

Дівчина: 3 пам’яті поколінь ніколи не зітруться подвиги воїнів армії при визволенні Одеси, Керчі, Севастополя, великих міст і малих сіл України.

Загораються лампочки.

Юнак: Україно! Велике було нещастя твоє та великі ж і люди твої, діти твої!

Дівчина: Не було для окупантів тилу на українській землі. У загарбників стріляли партизани в лісах Волині і Карпат, у катакомбах Одеси і Аджимушкая, підпільники у багатьох містах і селах.

Юнак: Був невидимий Фронт – фронт нескореного народу.

Дівчина: Котився грізно невблаганний вал Святого гніву, помсти і розплати. І ось він день, коли за перевал Фашистську нечисть вимели солдати.

Юнак: І воля, воля! – з полум’я боївПрийшла на рідні згарища-руїни.Ти не забудеш тих бентежних днів,Моя прекрасна, люба Україно!

Дівчина: На 1009 день війни на березі ріки Прут був знову поставлений прикордонний стовп.

На екрані зображення прикордонного стовпа, який встановлюють солдати.

Юнак: Хоробрість, непохитність, мужність, велика віра у Перемогу над ворогом – цим жили воїни армії і трудівники тилу, цим жив увесь народ!

Дівчина: Поряд з нами живуть і сьогодні присутні на вечорі ті,хто виборов перемогу, чия кров пролита на нелегких воєнних дорогах.

Юнак: Віддамо їм гідну шану і запрошуємо ветеранів Великої Вітчизняної війни на сцену.

По черзі ведучі називають прізвища учасників війни, партизанів, підпільників. Учні школи допомагають кожному з названих піднятися на сцену, а ведучі у цей час коротко говорять про їхні Фронтові дороги та нагороди. Доки йде вихід ветеранів й учасників війни, помічники виносять на сцену стільці необхідної кількості. Можливий варіант: якщо ветеранам війни важко піднятися на сцену, розповідь і вітання будуть проголошуватися зі сцени, а помічники вручатимуть квіти й подарунки учасникам воєнних подій у залі. У цьому випадку світло у залі запалюється.

Далі вітання виголошують: голова місцевої ради, представники адміністрації, депутатського корпусу й молодого покоління, вручаються сувеніри, подарунки.

Між виступами офіційних представників буде доцільно ведучим на сцені чи у

залі взяти бліц-інтерв’ю у ветеранів війни.На сцені читець-підліток.

Читець: Я ще не був учасником війниІ пороху війни не нюхав зроду, Я ще не знаю, а які ж вони – Закляті вороги мого народу.

Я тільки знаю правду про своїх Батьків, дідів і прадідів великих І про чужинницький смертельний гріх, Який тоді навис над долею країни.

І в щирості до вас усіх,За подвиг ваш святий і невмирущий,Прийміть від покоління молодих Весняні квіти нашої любові.

У зал чи на сцену виходять діти і вручають ветеранам та учасникам війни букети квітів. На сцені ведучі.

Юнак: Дорогі ветерани, просимо вас зайняти свої місця у залі.

Звучить музика, учні школи допомагають присутнім на сцені зійти з неї та проводжають на місця у залі.

Дівчина (після виходу ветеранів): Важкими були ваші фронтові воєнні дороги, шановні учасники Великої Вітчизняної. Та ви пам’ятаєте, що разом з вами ходили в атаки на ворога ваші воєнні побратими.

Юнак: А ми пам’ятаємо тих односельців, які не повернулися з воєнних полів.

Дівчина: Тож, відзначаючи радісну дату визволення України, віддамо шану тим, кого нема сьогодні серед нас. Оголошую хвилину мовчання.

Звучить метроном. Усі у залі встають. У цей час можна на екрані дати зображення меморіалу, пам’ятників загиблим воїнам-односельцям.

На сцені співак, виконує пісню «Ты же выжил, солдат!». Його змінюють ведучі.

Юнак: Таку властивість наша пам’ять має – Все найдорожче в серці берегти. Військову дружбу, що в бою тримає, Бо йшла крізь бурі, грози і фонти.

Дівочі очі, теплі, ніжні руки,

Той перший поцілунок, солов’ї. Короткі зустрічі, а далі – Все розлуки, привали у походах і пісні.

Дівчина: Хоч як не важко було на війні, але поряд з кожним бійцем, у хвилини затишшя, була завжди пісня, жартівливе слово, вірний друг баян.

Юнак: І ми, шановні ветерани, разом з вами, підемо мистецькими дорогами війни, щоб пісня повернула вас у радісні миттєвості вашої воєнної юності.

Без об’явки соліст виконує пісню «В лесу прифронтовом» у супроводі танцювального колективу.

Далі йде концертна програма для ветеранів і учасників Великої Вітчизняної війни (за довільним вибором організаторів згідно з темою).

Після концертної програми знову звучить позивний початкувечора. На сцену виходять ведучі та учасники вечора. На екранікарта України і цифри «28.10.1944».

Юнак: Світ завжди буде пам’ятати рани,Пожарища і болі мирних хат.Сьогодні – вся любов вам, ветерани!Усі сонця тобі, герой-солдат!

Дівчина: Спасибі вам, шановні ветерани,За пройдені чесно солдатські дороги,За свято велике, за волю Вкраїни,Яка калиною квітує на землі!

Юнак: На довгі літа вам здоров’я зичимо!

Дівчина: І вірте, пам’ять про ваш подвиг не згасне!

Юнак: Мужність ваша буде нам за приклад!

Дівчина: На всі літа!

Юнак: На всі,

Разом: На всі літа!

Присутні на сцені виконують пісню «Хвала народу-переможцю» А. Філіпенка на сл. В. Лагоди або «Україно моя, Україно» Д. Покрасса на сл. В. Лебедєва-Кумача (можна іншу пісню на вибір постановника).

У кінці пісні в залі падають різнокольорові кульки або дощ з різнокольорового паперу.

«СТОЇТЬ У ПОЧЕСНІЙ ВАРТІ ПАМ’ЯТЬ»сценарій театралізованого мітингу-реквієму

Біля Будинку культури грає військовий духовий оркестр. Сюди збираються мешканці села, з’їжджаються делегації з району, гості,

ветерани війни та праці.На прилеглій до Будинку культури асфальтованій дорозі шикуються колони

для руху до меморіалу на честь загиблих воїнів з вінками, кошиками квітів, букетами:

– прапороносці – 4 – 5 асистентів (військові);– спортсмени з факелам;– 6 військових, Гірлянда Слави (6 м.);– представники місцевої влади;– ветерани Великої Вітчизняної війни, які брали участь у визволенні району;– мешканці села, діти та ін.

Майдан біля меморіалу озвучений: 2 мікрофони, 2 магнітофони, динаміки, колонки. Біля мармурової плити – почесний караул (2 військові), який змінюється кожні 15 хвилин.

За скульптурою салютна група воїнів. На алейці, яка веде до меморіалу, «живий коридор» з військових.

Духовий оркестр стихає. Від меморіалу у фонограмі звучить «Давным- давно была война». Колони починають рухатися. Першими заносяться на майдан прапори, за ним займають відведені місця учні з факелами, колона перед меморіалом призупиняється. На тиші ритуальним кроком військові змінюють почесну варту. Звучить «Пісня про Дніпро». Покладається Гірлянда Слави, прапори приспускаються над мармуровою плитою. Покладаються вінки, кошики квітів. На закінченні мелодії:

Ведучий: Вічна слава героям, полеглим у боротьбі за свободу, честь і незалежність нашої Батьківщини!

Гримить салют.

Ведучий: Живим і мертвим слава!

Салют.

Ведучий: Слава героям!

Салют

Ведучий: Шановні односільчани, дорогі й любі ветерани, бійці Великої Вітчизняної, вельмишановні гості! Багато років минуло з того часу, як відгриміли останні бої за визволення українського народу від фашистської навали,

але мужність, відвагу, стійкість, терпіння і волю, які проявили бійці на Дніпрі і на суші, і ті величезні втрати, які понесли наші воїни на окровленій землі, забути неможливо.Вогонь, який палає тут, нагадує нам про те, що у братських могилах лежать тисячі загиблих героїв – визволителів нашого краю. Їхні душі зараз тут, між оцих вогнів, випробовують нас на мужність, на чесність, готовність творити добро, захищати спокій і мирну працю наших співвітчизників.Слово надається _____________________________________________ . (Голова району, міста або села)

Ведучий: Слово надається ветерану Великої Вітчизняної війни ________________.

Ведучий: Надовго запам’ятали вороги, чим закінчилася для них зухвала надія загнати нас у фашистське ярмо. Але і наших бійців чимало у цих краях полягло. Злітали над засніженим степом, злітали над Дніпровською кригою душі славетних визволителів, покинувши на полі бою гарячі тіла свої, і тужили там, у небесах, над їх нерухомістю.

У фонограмі звучить «Грёзы» Шумана. Факелоносці, які окреслювали майдан по праву і ліву лінію від скульптури, переходять на центр майданчика, між «президією» і глядачами стають у два ряди: одні обличчям до монументу, інші – до глядачів. Водночас на фоні мелодії – дикторський текст.

Диктор: Їх 29, отих обелісків згорьованих.Знаків скорботи, що смерть над життям взяла гору.Тисячі воїнів стежать за нами з тривогою.Душі свої розпростерши над цими просторами.

Вчений. Кобзарь. І коваль, і оратай, і тесляКрок обірвали, вогненною ідучи дорогою.Сплять, обезкровлені, мрії до сонця простершиМарять одним: нареченою всіх – Перемогою.

Тяжко тримати на грудях їм мертве каміння.Звісно, рахунків нікому уже не пред’являть…Дивляться строго у наше синівське сумління Крізь материнську в чеканні згорьовану пам'ять.

Лежать синочки Вітчизни – неньки. У чім їх провина?Чиясь надія, чиєсь кохання, чиясь кровина.Ступає тихо. Схилилась в горі, поклала квітку.– Чи знов на землю не прийдуть війни? – кричить лебідка.

На камінь чорний упала, біла, де ім’я сина…Мовчать тополі. Мовчать берези. Мовчить калина…Сльозами злиті, дощами вмиті хрести козацькі, Савур-Могила, Нечай-Могила, могили братські.

Летять лебідки: одна до мужа, друга до сина.Одні страждання, єдина мука, одна – єдина.

Ведучий: (Після закінчення мелодії). Хвилина мовчання.

Після паузи лунає мелодія «Журавлі».З-за скульптури, так само, як рухались факелоносці, йдуть 20 дівчаток у

білому вбранні пов’язані білими хустками з червоними хрестиками медичної сестри, санітарки. Вони символізують журавлиний клин. На рушниках серветки, блюдця, або маленькі таці, на яких поминальні пиріжки, печиво, цукерки. Спиняються на кінець мелодії з одного і з другого боку факельної колони лицем до глядачів.

Ведучий: (на кінець мелодії). Пом’янимо наших славних визволителів. Хай пухом їм буде земля. Вічна слава героям і вічна пам’ять.

Пісня «Журавлі » у виконанні М.Бернеса. Дівчата підходять до учасників мітингу і пропонують пом’янути загиблих. факелоносці рухаються на попереднє місце.

Ведучий: Дорогі співвітчизники! Біля підніжжя Нечаєвої могили, де на кожному кроці впало десятки бійців за взяття ворожого укріплення, взяли ми землю, потом і кров’ю освячену. Принесли сюди цю землю дівчата і запросили майбутніх воїнів нашої Батьківщини.

Звучить мелодія «С чего начинается Родина». 20 дівчаток і 10 допризовників заходять на майдан. Дівчата двома рядами займають місця справа і зліва, посередині в одну шеренгу – юнаки. У 10-тии дівчат на долонях мішечки з землею, прикриті кетягами калини, в інших – по квітці.

Ведучий: Дорогі наші сини й онуки! Пройде деякий час, і покличе вас Батьківщина набувати професії військових. А зараз – перед вами ветерани Великої Вітчизняної війни. Колись вони були такими молодими, як усі ви. Вони любили працю на полі, біля верстату, – хто до чого мав хист. Вони кохали своїх дружин і дітей, наречених, а дехто нічого цього відчути не встиг. Бо їх погорнула війна від батьківського порогу під шалений вогонь, примусила зариватись у шанці, землянки, траншеї, які для багатьох із них стали останньою домівкою і вічною домовиною.

Ведучий: А скільком таким молодим, як ви, навіки погасли в очах небо і мама, тільки небо і мама… бо нічого іншого, у своєму короткому житті відчути вони не встигли. Перед вами дівчата. На їхніх долонях по жменьці рідної землі і калина, цей символ дівочої краси, вірності і чекання.Беріть оцю землю, бережіть і пам’ятайте: перемагати можна не тільки за допомогою зброї і кровопролиття. Перемагати можна і слід, перш за все, за допомогою світлого розуму, мудрості, благородства політиків, державних діячів і військових. Їхньої любові до людей в усьому світі, їхньої глибокої шани того єдиного, але безцінного дару, який має людина, прийшовши на світ – це щастя жити у мирі і працювати на рідній землі.Ми сподіваємось, що ви будете саме такими воїнами. Не тільки фізично-загартованими і мужніми, але й мудрими, кмітливими – справжніми охоронцями миру і всіх наших святинь.

Дівчата підходять до хлопців, подають їм мішечки з землею, а юнак, прийнявши мішечок, цілує дівчині руку. Інші дівчатка дарують кожному квітку.

До мікрофону підходить один із юнаків.

Юнак: Ми, майбутні військовослужбовці, до глибини душі схвильовані долею наших старших товаришів і долею нашої рідної землі. Ми низько схиляємо голови перед вашим подвигом, дорогі ветерани війни, і перед світлою пам’яттю загиблих. Ми зробимо все, щоб над рідними просторами України був спокій і вирувало життя!

Юнаки покладають квіти до пам’ятника.Звучить мелодія пісні Єрмишева «Моя земля», виносяться прапори, виходять

від монументу група покладання квітів, представники місцевої влади. Усі запрошені йдуть до Будинку культури. Услід звучать мелодії від меморіалу. На ґанку Будинку культури звучать марші у виконанні духового оркестру.

Т. Кравченко«ПАМЯТЬ ХРАНЯТ ЖИВЫЕ»

сценарий тематического вечера

Сцена условно разделена на две части. На одной ее стороне радиоприемник 40-х годов, военные реликвии, фотодокументы, фотографии участников войны (хорошо, если бы это был местный материал). Другая сторона сцены – сегодняшнее время: стул, гитара, DVD, фотографии с выпускного вечера и любой другой реквизит на усмотрение режиссера-постановщика. Трижды звучат позывные радио («От Советского информбюро»). Гаснет свет в зале.

Звучит голос Ю. Левитана (фонограмма), читающий Приказ Верховного главнокомандующего от 9 мая 1945 года.

Звучит торжественный марш в исполнении духового оркестра. На киноэкран проецируются кадры военной хроники: встреча победителей, возвращение солдат с войны, салют на Красной площади и т.п.

По окончании кинохроники сцена освещается.На сцене – молодые ребята (4 актера), которые вместе со зрителями

смотрели сюжет. Звучат аккорды гитары.

Первый: (обращаясь в зал). Вы помните этот день? Я не помню, потому что родился в 1980 году.

Звук гитары усиливается, и раздается звук оборванной струны.

Первый: Моя вина не больше и не меньше,Я только звук оборванной струны.Сегодня я молюсь за всех погибших и за тех, кто выжил,От имени не помнящих войны.

Второй: Я родился через 40 лет после Победы. Я войны не знаю. Время все дальше отделяет от нас те трагические события, когда жизнь и смерть каждый день, каждый час, каждую секунду были рядом. Война постепенно уходит в прошлое и становится страницей в учебниках истории, в воспоминаниях ветеранов, моего деда и моей прабабушки, у которой погиб сын.

Третий: 65 лет прошло... 65! Целая жизнь человеческая. Мне только девятнадцать. Но когда я смотрю кадры военной хроники, думаю об одном: как мы выстояли, как выдержали этот чудовищный ад?! Я преклоняюсь перед героизмом наших отцов, дедов, матерей, сестер.

Четвертый: Какой же нужно обладать моральной силой, стойкостью и ненавистью к врагам, чтобы пройти через все муки ада – голод, холод, концлагеря. И остаться Человеком!

Второй: Когда я слушаю рассказы моего деда, думаю: этого кошмара могло и не быть. И дед мой полвека не прыгал бы на деревянной ноге. И не было бы сотен тысяч инвалидов на всю жизнь. Не было бы вдов и сирот. Не было бы того великого общечеловеческого горя и рек материнских слез.

Первый: От деда я узнал, что перед войной было репрессировано:из 5 маршалов – 3,из 2 армейских комиссаров I ранга – 2,из 4 комиссаров I ранга – 2,из 12 командиров II ранга – 12,из 2 флагманов флота I ранга – 2,из 15 армейских комиссаров II ранга – 15,из 67 комкоров – 60,из 28 корпусных комиссаров – 25,из 199 комдивов – 136, из 397 комбригов – 221,из 36 бригадных комиссаров – 34.Весь командный состав накануне войны был разгромлен. Армия обезглавлена. Как знать, может это привело к тому, что миллионы жизней унесла война? Миллионы... Смерть одного человека – трагедия. А когда миллионы?..

Третий: Несмотря на все потери, все минусы командования, наша армия отвоевывала шаг за шагом поселки, села, города, заставляя фашистов отступать с нашей территории!

Подходит к старенькому радиоприемнику и настраивает на радиоволну Советского информбюро. Идет сводка о наступлении наших войск под Сталинградом.

От Советского информбюро26 декабри 1942 года

В течение 26 декабря наши войска в районе Среднего Дона, продолжая наступление, заняли несколько десятков населенных пунктов. В заводском

районе Сталинграда наши части, действуя штурмовыми группами, уничтожали укрепления противника.

По окончании сводки звучит песня В. Баснера на сл. М. Матусовского «На безымянной высоте».

Четвертый: 26 миллионов 452 тысячи погибших за 1418 дней. Каждый восьмой житель нашей страны погиб во время войны. Молодые парни и девчонки погибали за Родину в начале своей жизни: в 23, 21, 19 и даже в 13 – 14 лет. Тяжело и больно думать об этом. Они не жалели себя во

имя Отечества, но жалели о том, что мало сделали. И нам нельзя забывать о миллионах погибших и о каждом в отдельности.

Первый: (держа в руках военные реликвии). У меня в руках письма, завещания, записки из дневников, которые возникли за несколько дней, часов, а иногда и минут перед смертью в фашистских застенках, на поле боя, во вражеском тылу.

Звучит вокализ Р. Глиэра.Актеры рассматривают военные реликвии. Каждый бережно берет

пожелтевший от времени солдатский треугольник, обгоревший листок из записной книжки или блокнота, газету, и один за другим читают:

Второй: Письмо к матери партизанки Веры Поршневой от 29 ноября 1941 года«Милая мамочка!Пишу это письмо перед смертью. Ты его получишь, а меня уже не будет на свете. Ты, мама, обо мне не плачь и не убивайся. Я смерти не боюсь... Мамочка, ты у меня одна остаешься, не знаю, как ты будешь жить. Как бы хотелось пожить и посмотреть, какая будет дальше жизнь. Не могу больше писать: руки трясутся, и голова не соображает ничего – я уже вторые сутки не кушаю, с голодным желудком умирать легче. Знаешь, мама, обидно умирать в 24 года. Прощай, моя милая старушка. Целую всех. Твоя дочь Вера».

Звук оборванной струны.

Третий: «Завтра я умру, мама. Ты прожила 50 лет, а я лишь 24. Мне хочется жить. Ведь я так мало сделала! Хочется жить, чтобы громить ненавистных фашистов. Они издевались надо мной, но я ничего не сказала. Я знаю: за мою смерть отомстят мои друзья — партизаны. Не плачь, мама. Я умираю, зная, что все отдала Победе. За народ умереть не страшно. Вера».

Звук оборванной струны.

Четвертый: На стене тюремной камеры в Луцке надпись подпольщицы Савельевой. Январь 1944 г.«Приближается черная, страшная минута! Все тело изувечено — ни рук, ни ног... Но умираю молча. Страшно умирать в 22 года. Как хотелось жить! Во имя жизни будущих людей, во имя тебя, Родина, уходим мы... Расцветай, будь прекрасна, родимая, прощай. Твоя Паша».

Звук оборванной струны.

Первый: Из записной книжки командира-артиллериста Ивана Алексеева. Май 1944 г.«Передайте после моей смерти мой орден седому отцу. Передайте ему мои слова: Ваш сын Ваня Ваши советы и наказы отцовские выполнил, не жалея ни сил, ни самой жизни. Выполнил неплохо. Он со своим подразделением сбил 23 самолета противника. 6 июля 1941 г. в районе Трони (Бессарабия) уничтожил больше батальона пехоты. 8 июля 1941 г. отразил атаку 12 танков, один танк поджег, другие повернул восвояси. Ваня Алексеев».

Звук оборванной струны.

Второй: «Прощайте, родные советские люди. Нас сегодня убьют, а жить хочется. Мы молодые, пережили страшные пытки, но остались верны Родине. Я – Александр Сергеевич Кузнецов, русский, мой товарищ – Саарестик Вальдур, эстонец. Сентябрь, 1943 г.».

Звук оборванной струны.

Третий: Письмо красноармейца-связиста Олега Нечитовского Май, 1944 г.«Прощай, моя дорогая мамочка. Это мое предсмертное письмо, и если ты его получишь, знай, что сына у тебя больше нет. Я погиб как твой сын и как сын Родины. Я не пощадил своей жизни за благо и счастье людей, за вашу спокойную старость, за счастливую жизнь детей. Плакать не нужно! Гордись и помни меня. Рассказывай тем, которые еще только растут, что был у тебя сын, и что он, не жалея себя, отдал свою жизнь за их счастье, за их радости. Я точно знаю, что фашистов сметут с лица земли, им и на том свете не будет спокойствия. Я украинец, но Белорусская земля примет меня тоже как сына. Целую в последний раз крепко-крепко. Твой сын Олег».

Звук оборванной струны.

Четвертый: «Сегодня, завтра – не знаю когда – меня расстреляют за то, что я комсомолка. Я не боюсь умирать и умру спокойно. Полтава. Подпольщица Елена Убийвовк. 20 лет».

Первый: Предсмертные письма... Они писались последний раз на рубеже жизни и смерти. Сколько таких писем и завещаний... (Перебирая письма и записки в руках, читает)«Приказ выполнен. Да здравствует Родина! 1941 г.»«Прощай, воля, Прощай, ты, русский наш народ. Июль, 1944 г.»«Прощай, белый свет! Прощай, страна моя родная! Июль 1944 г.»

Истекая кровью, летчик-истребитель Семен Горгуля собственной кровью написал прощальную записку, которую нашли рядом с ним: «Прощайте, ленинградцы... Ноябрь, 1941 г.»

Второй: Коллективное завещание 18 членов подпольной организации.«Друзья! Мы погибаем за правое дело... Не складывайте рук, восставайте, бейте врага на каждом шагу. Просьба ко всем – не забывайте наших родителей. Прощайте. Не гневайтесь».

Третий: (задумчиво): Не гневайтесь...В этих письмах запечатлены последние поступки, чувства, мысли, выраженные в словах и навечно застывшие в момент их гибели.

Четвертый: Их юность закончилась в одночасье, но навсегда остался образ целого поколения людей. Людей мужественных, отважных, с великой силой духа и национального достоинства.

Первый: 160 воинов повторили подвиг Александра Матросова, своим телом закрывшего амбразуру вражеского дзота, 78 летчиков – подвиг Николая Гастелло, направившего свой горящий самолет на вражеский состав с военной техникой, 93 бойца ценой своей жизни подорвали вражеские танки.

Звучит песня В. Высоцкого «Мы вращаем землю».

Второй: Умирали они молодыми, Чтоб над полем была тишина, Чтобы чистое небо сияло И раздольная песня звучала, Чтоб над Родиной нашей любимой Никогда не взметнулась война.

Третий: «Никогда не взметнулась война». Это звучит как завещание тех, кто уже давно ушел в другие времена, и тех, кто сейчас с нами.

Второй: Сегодня, когда слабеет интерес детей и подростков к подвигу людей в этой страшной войне, к тому, через что прошли их деды, бабушки, когда патриотическое и героическое перестало волновать умы и сердца многих моих сверстников, хочется кричать:«Ты живешь, потому что когда-то на земле умирали солдаты»… Это были пацаны, такие же, как мы…И мы обязаны помнить о них!

Первый: Мы обязаны помнить и о тружениках тыла, поскольку все годы войны тыл и фронт были едины.

Ополченцы и партизаны строили оборонительные сооружения. В тылу без сна и отдыха люди работали в заводских цехах, не выходя сутками, обеспечивая фронт самым необходимым вооружением, техникой и боеприпасами.

Третий: Боевыми были целые заводы Ленинграда, Сталинграда, Молотова, ныне Пермь и другие, работавшие на действующую армию, 13 – 14-летние мальчишки брали на себя колоссальную ответственность, становясь мастерами на заводе и бригадирами в колхозе.

Четвертый: Мало кто знает, что существовали бригады школьников по обслуживанию раненых. Так, Борисовская средняя школа в Волгоградской области в годы войны превратилась в госпиталь, где днем ребята учились, а после уроков ухаживали за ранеными солдатами. Своими глазами они видели и боль, и кровь, и смерть, к сожалению. А еще они видели великую силу духа, которая порой побеждала невыносимые страдания.

Кинохроника тех событий.

Первый: Писатель Виктор Астафьев как-то сказал: «Мы победили – Слава Богу! Но нельзя забывать, что победу мы добыли огромнейшими потоками крови. И не дай Бог, что-бы еще одна ТАКАЯ победа к нам пришла». Моему поколению надо особенно помнить об этом, так как очень тревожно сейчас в мире.

Второй: Стоя у Вечного Огня у могил погибших солдат, я думал: почему случилось то, что случилось? Почему с моей страной? Неужели такое кровопролитие ничему не научит людей? Почему молодые ребята, которые еще и не начинали жить, уходя на защиту Отечества, были известны, а погибнув, стали неизвестными? Почему до сих пор не захоронен последний солдат? Почему? Почему? Почему?

Четвертый: Эта война должна быть последней. Последней! Или люди недостойны называться людьми! Недостойны жить на земле! Недостойны пользоваться ее дарами, есть хлеб, картошку, мясо, рыбу... Война – это и память, и урок, и скорбь, напоминание о том, что не должно повто-риться.

Третий: Идет смена поколений, как и положено в жизни. Поэтому особенно важно, чтобы юные знали о тех, кто, не жалея сил, здоровья и жизни, сражался с жестоким и безжалостным врагом человечества – фашизмом.

Второй: Задача нашего поколения – не дать кануть в Лету всем людям,

прославившим свою Родину героизмом, мужеством и преданностью.

Первый: Рожденные жить, любить, творить и созидать давно ушли в другие времена, для них война закончилась не салютом, а свинцом в сердце. Они завещали нам беречь, помнить и любить свое Отечество. Помнить о тех, кто отдал свою жизнь за общечеловеческое счастье.Сегодня, в канун Великой Победы, мое поколение низко кланяется подвигу солдат и генералов, женщин и подростков, ученых и конструкторов, всем, кто выстрадал и завоевал Великую Победу!Пусть доносится слева и справаВеличавое, гордое –

Все: СЛАВА!

Второй: Всем известным и неизвестным героям –

Все: СЛАВА!

Кадры кинохроники.Звучит песня А. Пахмутовой на Сл. М. Львова «Поклонимся великим тем

годам».

В. Захарова

«СОЛДАТСКОМУ БРАТСТВУ ВЕРНЫ!»сценарий театрализованного праздника

Занавес закрыт. Отдаленно звучит мелодия песни Д. Тухманова «День Победы» в исполнении духового оркестра. Напевая слова припева: «Этот день Победы порохом пропах», на авансцену выходит немолодой мужчина с фотоаппаратом и блокнотом. Это Журналист. Музыка стихает.

Журналист: Да... Седина на висках у нашей Победы. Еще бы – за 65 перевалило! Традиционные торжества по всей стране предстоят немалые. Но здесь, в центральном парке города, я нахожусь не по заданию редакции, а потому что попросила меня об этой встрече знакомая школьница. Почему-то именно сегодня, здесь и сейчас. Я не смог ей отказать.

Запыхавшись, выбегает Света с букетом цветов.

Света: Здравствуйте! Спасибо, что пришли. Поздравляю с Днем Победы! (Отдает цветы.) Я знала, что вы придете.

Журналист: Здравствуй, Света! Спасибо за поздравление. Отдышись и объясни, зачем я тебе понадобился? У меня были другие планы, ведь сегодня такой день!..

Света: Именно поэтому. Вы ведь каждый девятый майский день ходите на встречу ветеранов, задаете им вопросы. Они делятся своими воспоминаниями, которые я тоже хотела бы услышать, и потому в этот момент буду с вами рядом.

Журналист: Молодец, интересуешься. (Вздыхает.) Только ветеранов-то у нас все меньше и меньше. Как сказал поэт: «Мы не от старости умрем, от старых ран умрем». А что касается воспоминаний – их в этом блокноте да и в памяти немало. Хочешь, расскажу, как мой отец встретил тот незабываемый и долгожданный майский день 45 года?

Света: Конечно! Пойдемте, присядем.

Звучит мелодия «Майского вальса». Занавес открывается. С одной стороны сцены – освещенная скамейка, кусты, фонарь. Журналист и Света садятся, и он начинает рассказ. Постепенно звучание музыки усиливается.

Журналист: В такой же утренний час в мае 45-го вышел он, худющий после госпиталя, неправдоподобно молодой, и остановился у Каменного моста. В Москве это было. Держась за бронзовые перила, стояли еще несколько прохожих, они как-будто чего-то ждали. Маленький седой

человек обернулся к отцу, протянул руку и сказал всего два слова: «Ну, вот!» Облегченно вздохнул, повернулся и пошел вдоль моста. Потом остановился, взъерошил обеими руками волосы, засмеялся и сказал: «Значит, живем, товарищи!»А по мосту почти бежала молодая женщина. Без платка, ветер растрепал ее волосы. Она остановилась возле седого человека, схватила его за руку, поцеловала в щеку, засмеялась, метнулась дальше, поцеловала отца и исчезла... А потом на московские улицы хлынули люди.

На фоне рассказа Журналиста на сцене происходит театрализованное действо. С противоположной стороны сцены, следуя друг за другом, выходят солдат с гармонью, за ним, кружась в вальсе, две пары – две девушки и солдат с девушкой; прижимающая к груди ребенка плачущая женщина; группа солдат, подкидывающая на руках лейтенанта; опирающийся на палочку боец с перебинтованной головой; танцующий вприсядку боец; спешащий майор, ищущий кого-то взглядом в толпе; девушки с букетами цветов.

Кто-то лихо плясал прямо посредине мостовой, а рядом в голос плакала женщина. Потом толпа подхватила молодого лейтенанта и качала, качала его, высоко подкидывая в весеннее небо.

Участники массовки постепенно покидают сцену.

Света: А уже потом, 25 июня 1945 года был Парад Победы. И победившая армия прошла по Красной площади! Да?

Журналист: Не прошла, а прочеканила! И бросила к подножию Мавзолея поверженные штандарты фашистской Германии!

Звучит барабанная дробь. Занавес закрывается. Выходит Ведущая, она в черном платье с красным шарфом. Звучит мелодия песни военных лет «Эх, дороги». На занавесе, как на экране, кадры хроники фронтовых дорог.

Ведущая: Это были последние шаги по долгим военным дорогам!Великий праздник на пороге – Победный майский день весны! И вспоминаются дороги Так всем нам памятной войны.

Те дороги встают чередой, И года шли по ним как солдаты: Сорок первый, сорок второй, Сорок третий, четвертый, пятый!

В исполнении артиста-чтеца звучит стихотворение К. Симонова «Ты

помнишь, Алеша, дороги Смоленщины».

Ведущая: Какие мысли были у бойцов, когда они глотали пороховую пыль, месили сапогами грязь, мерзли на ледяном ветру? Нам дороги эти позабыть нельзя! А сколько неожиданных встреч было на этом незабываемом пути домой!

Ведущая уходит. Открывается занавес. Навстречу друг другу выходят два Бойца с вещевыми мешками. У одного в руках гармонь.

1-й Боец: Нет! Я глазам своим не верю! Живой!.. А мы ведь на тебя похоронную послали, Белозеров. Я и отцу твоему написал... Чертяка!

2-й Боец: Здорово, Орлов! (Обнимаются). Засыпало меня тогда – это точно! Тряхнуло так, что надолго все из головы выскочило. Бревном в госпитале лежал не один месяц, пока не вылечили.

Достают кисеты, скручивают цигарки.

1-й Боец: Мне же Севрюков доложил: сам, мол, своими глазами видел, как тебя... прямое попадание...

2-й Боец: Мне родные позже написали о твоем послании. Мать его за икону положила. Художественно написано про меня – героя. Спасибо! (Вновь обнимает боевого товарища). С Победой тебя! Я ведь Победу в Германии встретил!

Поворачивается к залу и на фоне мелодии песни «Казаки в Берлине» читает стихи.

2-й Боец: Противнику был послан ультиматум. А мой комвзвода в звании старшины Пал смертью храбрых на проспекте, взятом За час до окончания войны.

Еще летели письма полевые,Те письма, что писались на войне, А мы в тот день вдруг о войне впервые Подумали, как о прошедшем дне.

Казалось, время приостановилось. И молча в неулегшейся пылиСдавались победителям на милость

Те, что до Волги некогда дошли.

Летели автобаты с провиантом,

И только бой на улице утих,Был дан приказ армейским интендантам:Кормить детей из кухонь полевых!

Смахнув слезу (мы каменные, что ли?), Прости меня, погибший старшина, Не мог я радость отделить от боли Положенною чаркою вина.

Отбой сыграли полковые трубы, Войска как будто встали на привал. Фуражку сняв, командующий в губы Уставшую пехоту целовал. (Смахивает слезу).

1-й Боец: Не грусти, брат. Победа! Великая Победа!

Берет гармонь и поет песню «Ехал я из Берлина» (муз. И. Дунаевского, сл. Л. Ошанина) или «Путь-дорожка фронтовая» (муз. Б. Мокроусова, сл. Б. Ласкина). На последних словах песни Бойцы уходят. Свет переводится на скамью, где сидят Журналист и Света.

Света: Я вот о чем хочу вас спросить. Известно, что многие ваши коллеги-журналисты во время войны работали корреспондентами в самой гуще фронтовых событий. Расскажите что-нибудь интересное о том, как добывался материал для газет военного времени.

Журналист: Сколько угодно. Лезли за этим материалом в самое пекло, к черту на рога. Один военкор с десантом высадился на занятый противником берег. А там так дела повернулись, что он над пятью бойцами командование принял и с ними сутки рубеж держал. Сутки! Награжден был за это орденом Отечественной войны I степени. (Далее рассказ идет на фоне звуков автоматных очередей, взрывов, гулов пулеметов). А другой – мессершмидт на бреющем полете ухитрился сфотографировать. Под пулями. Тоже в самое пекло лез. Про него, знаешь...

Света (перебивает): Знаю. Стихи написаны.Под Купянском в июле, в полынь, в степной простор Упал, сраженный пулей, веселый репортер. Блокнот и лейку друга в Москву, давясь от слез,Его товарищ с юга редактору привез.

Журналист: Но вышли без задержки, наутро, как всегда,«Известия» и «Правда», и «Красная звезда».

Света: Неужели это было на самом деле? Я-то думала, что это лишь стихи, художественный вымысел.

Журналист: Было. Работа такая была!

Освещается другая сторона сцены. Выходит Корреспондент в военной форме, с планшеткой.

Корреспондент: Мы спешили в танке громыхающем,На машине с ящиками минНа передний край, где дым пожарищаСтлался среди вздыбленных равнин.

От КП ползли мы под разрывамиВ полумраке тесных блиндажей.Чувствовали мы себя счастливыми Средь героев будущих статей.

Нас комбат из фляги щедро потчевал, Предлагал остаться до утра:– Заночуйте, не блуждать же ночью вам. Но ответ один был: – Нам пора!

Мы брели в грязи распутиц веснами, Мерзли под обстрелами зимой, И газета наша двухполосная Летописью стала фронтовой.

И не зря перо к штыку гвардейскому Приравняла на войне страна, Скромному газетчику армейскому,Как бойцу, вручая ордена.

Корреспондент уходит. Голос за сценой: «Военным корреспондентам посвящается!» Исполняется танцевальная композиция «Ах, эти тучи в голубом». По окончании номера свет вновь переводится на Журналиста и Свету.

Света: А мой прадед погиб в первые же месяцы войны. Мы с ребятами в школе сочинения писали «Судьба семьи в истории страны» – о своих родных и близких в годы войны.

Выходят школьники, зачитывают отрывки из сочинений.

Школьники: Ни весточки не получила моя прабабушка. К гадалке ходила – та ее не обрадовала. А она все ждала, встречала с надеждой почтальона – вдруг и ей серый треугольник с фронта придет!

Уходят.Свет падает на другую сторону сцены. Там Мать и Сын-боец.

Мать: Сынок, дорогой, мы получили твое письмо. Как раз через месяц после освобождения нашего села от немцев. Сынок, фашисты расстреляли Люсеньку... Отомсти!

Сын-боец: Мамочка, за Люсю отомщу! Вот уже четыре года я иду по нашей стране. Теперь я собственными ногами измерил, как она велика. Так неужто кто-нибудь в силах победить ее?!

Выходит женский вокальный коллектив и поет песню «Шел солдат». Уходят. Появляется Санитарка. Она пишет на бумаге и озвучивает письмо отцу. За ней выходят солдаты, разговаривая между собой.

Санитарка: «Папочка, я уже совсем привыкла к сапогам, а ты все говорил, что твоя дочь – неженка. К одному привыкнуть не могу – очень много крови...».

Раздается автоматная очередь. Санитарка падает на руки бойцам. Те, присев на колено, осторожно поддерживают ее тело. Снимают пилотки.

Ведущая: На носилках около сарая На краю отбитого селаСанитарка шепчет, умирая:«Я еще, ребята, не жила...»

И бойцы вокруг нее толпятся,И не могут ей в глаза смотреть.Восемнадцать, только восемнадцать... Но ко всем неумолима смерть.

Чтец (мужчина): Через много лет в глазах любимой, Что в его глаза устремлены, Отблеск зарев, полыхание дыма Вдруг увидит ветеран войны.

Вздрогнет он и отойдет к окошку, Закурить пытаясь на ходу. Подожди его, жена, немножко – В сорок первом он сейчас году.

Ведущая: Там, где возле черного сарая, На краю отбитого селаДевочка лепечет, умирая:«Я еще, ребята, не жила».

Бойцы уносят Санитарку. Выходят девушка Маруся и Солдат с гармонью. Он тихо наигрывает мелодию песни «Три танкиста».

Гармонист: Марусь, а Марусь! Домой будешь писать – про меня рассказать не забудь. Я к тебе, Маша, прирос, как пальцы к кнопкам гармошки.

Маруся: Вот-вот, давай-ка посмотрим, как твои пальцы по этим кнопкам бегают. Настроение сегодня хорошее. Сыграй-ка частушки! Девчонки, идите сюда! Как там у Теркина:И от той гармошки старой, что осталась сиротой, Как-то вдруг теплее стало на дороге фронтовой.

Выходит группа девушек в военной форме. Они, пританцовывая, поют частушки военного времени. Уходят. Снова освещаются Журналист и Света.

Журналист: Мать-то хоть знает, где ты? И голодная, поди?

Света: Нет, я пироги с молоком ела. Мама их по узбекскому рецепту печет.

Журналист: Вот ты говоришь, по-узбекски, и я вспомнил историю подвига узбекской семьи Акрамовой и Шамахмудова, усыновивших во время войны 14 сирот разных национальностей. А сколько опаленных войной детей обрели в нашей стране новых матерей! Вошли в их скромные жилища беженцами и сиротами, а стали родными.

Выходят разновозрастные дети в одежде 40-х годов – кто с игрушкой, кто с баранкой, обступают женщину в узбекском платье и платке.

Дети: Глаза прозрачные, как речка,Косички светлые, как лен,Голубоглазая узбечка,Тобою каждый удивлен.

Ты в пестром шелковом наряде,В руках весенние цветы.Не просто любопытства ради Я должен знать, откуда ты?

И как зовут тебя?Не Галя, а по-узбекски – Галия? Но может обмануть едва ли Краса нездешняя твоя.

Как ни была бы ты одета,Проступит в облике твоем

Прохлада северного летаИ ландыш на лугу лесном.

Тебе напоминать не надо,Как в страшный год везли сюдаДистрофиков из Ленинграда,Спасая жизнь их, поезда.

Как на толпящемся вокзале,От грома черного вдали,Сирот узбеки разбирали,В халаты обернув свои.

Такой родной ты детям стала,Что хочется поцеловатьМне руку той узбечке славной, Что для сирот – вторая мать.

Дети исполняют песню «Мама», уходят вместе с женщиной.

Журналист: Я очень люблю слушать рассказы ветеранов о ротных шутниках и балагурах. Солдаты минувшей войны сразу молодеют, глаза их загораются, и военные шутки сыплются одна за другой.

Света: Если бы я была журналисткой, то напечатала бы эти шутки под рубрикой «Обойма фронтовых баек».

Звучит мелодия танца «Яблочко». На освещенной с другой стороны сцене появляются трое Бойцов: один из них танцует вприсядку, другие хлопают ему.

1-й Боец (закончив пляску): Все, отбой! Перекур, ребята! (Вытирает пот со лба.) Давай, Денисов, трави свои анекдоты!

2-й Боец: Зачем анекдоты? Я случай из жизни расскажу. Мой дед Каллистрат как-то поймал фашистского гада, который пытался поджечь его хату. Ну, понятно, начал колотить подлеца дышлом. А в это время из избы вышла жена Каллистрата. Посмотрела на эту экзекуцию и говорит: – Эй, дед, да ты уже наполовину его в землю загнал. Будет!– Жиночка, – говорит дед, – ты разве не знаешь, что я никогда ничего наполовину не делаю?

Бойцы смеются.

3-й Боец: А вот другой случай. В Берлине как-то известный клоун вышел на арену с тремя свиньями и начал представлять их публике: «Первую свинью

назовем Эльзой, вторую – Мартой, а третью, самую жирную, – Герингом». Тут на арену выскочили эсэсовцы, и клоун был на полгода заключен в концлагерь. Когда он освободился, то снова появился в цирке, но уже с двумя свиньями.– Эту свинью зовут Эльза, эту – Марта.– А где же Геринг? – спрашивают из публики.– Из-за этой свиньи я не хочу снова сидеть в концлагере.

1-й Боец: А вот однажды Гитлер решил отправиться в кинотеатр инкогнито, чтобы посмотреть, как выполняется предписанный им порядок – скандирование «Хайль Гитлер!» при появлении его на экране. Показывали военный парад. Все зрители и телохранители фюрера вскочили с мест и заорали: «Хайль Гитлер!». Сам же он остался сидеть. Тогда зритель, сидевший за спиной фюрера, похлопал его по плечу и шепнул:– Эй, дурень, вставай и кричи! Неужели ты хочешь из-за этого психа лишиться головы?!

Внезапно раздается гул самолета и крик: «Воздух!» Гаснет свет. Когда он загорается – в центре сцены стоят Журналист и Света. Звучит мелодия песни «На всю оставшуюся жизнь» (муз. В. Баснера).

Света: Вот и первые ветераны начинают собираться. Седые, с палочками, неспешно идут. А награды как на солнце блестят! А вон та женщина какая красивая! Все бойцы, наверное, были в нее влюблены.

Журналист: В День Победы, солдатскому братству верны,Собираются в круг ветераны войны.Без чинов и без званий – Иваны, Петры – Побратимы суровой военной поры.

Парами выходят все участники программы (они уже не в военной форме) с цветами. Обращаясь к ветеранам, произносят заключительные строки.

Участники: – Мешковаты, потерты их гимнастерки.- В сундуках полежали – и стали желтеть.

- Но сверкают зато сапоги, как в каптерке.

- Да откуда-то в песне звенящая медь.

- Может, там, за спиной седоватого хора,

- Подпевают бойцам фронтовые года?

- Или память возвысила голос, который

- Молодым остается у них навсегда!

Звучит песня Д. Тухманова на сл. В. Харитонова «День Победы». Артисты и зрители подпевают. После окончания артисты дарят цветы сидящим в зале

ветеранам.Н. Ветрова

«МОЯ ВЕСНА – МОЯ ПОБЕДА»сценарий митинга-концерта

До начала митинга-концерта звучат песни военных лет.Голос из динамика. Дорогие земляки и гости нашего города!Приглашаем вас на торжественный митинг-концерт, посвященный Победе

советского народа в Великой Отечественной войне!Звучит фонограмма: позывные к началу митинга, затем голос

Ю. Левитана, читающего Приказ Верховного Главнокомандующего от 9 мая 1945 года об окончании войны. На сцене – группа подростков.

1-й подросток: Война закончилась. И пушки замолчали.И годы сгладили великую беду. И мы живем. И мы опять весну встречаем.Встречаем День Победы, лучший день в году!

2-й подросток: От Камчатки до прославленного Бреста,От Севастополя до Муромских широт Печаль и радость по стране шагают вместе, И снова память нам покоя не дает.

3-й подросток: Война закончилась. Но песней опаленнойНад каждым домом до сих пор она кружит, И не забыли мы, что двадцать миллионов Ушли в бессмертие, чтоб нам с тобою жить.

4-й подросток: Они исполнили солдатский долг суровый,И до конца остались Родине верны, И мы в историю заглядываем снова, Чтоб день сегодняшний измерить днем войны.

5-й подросток: Война закончилась. И заживают раны,И в День Победы по восторженной стране, Блестя наградами, шагают ветераны – Фронтовики, герои, совесть наших лет.

6-й подросток: Война закончилась. Но память поколений,Как фронтовая дружба, вечна и тверда. Нас никогда никто не ставил на колени И не поставит ни за что и никогда!

7-й подросток: В День Победы снова слышат люди

Гром побед боевых – Майский гром гремит, как гром орудий,В память павших, во славу живых!

Подростки отходят вглубь сцены.Звучит «Майский вальс» И. Лученка. На сцене – Ведущий и Ведущая.

Ведущий: Слово для открытия митинга предоставляется районному военному комиссару __________.

Выступление районного военкома. Звучит Гимн Украины.

Ведущая: Навстречу раскатам ревущего громаМы в бой поднимались светло и сурово,На наших знаменах начертано слово: Победа!Во имя Отчизны – Победа!Во имя живущих – Победа!Во имя грядущих – Победа!

Звучит мелодия марша. Вдоль площади к месту проведения митинга выходят участники парада. Ведущий комментирует их выход:

– по площади идут служащие пограничной комендатуры;– районный отдел внутренних дел;– воспитанники клуба «Крылатая юность»;– кадеты Березовского профессионального училища.Участники парада выстраиваются по левой стороне центральной площадки.

Ведущий: Мы навсегда сохраним благодарную память о тех, кто защищал нас, спас от фашизма, принес мир народам. Мы учимся у них стойкости и верности Родине. Никогда не погаснет в наших сердцах свет победы и Вечный огонь памяти!Право зажечь Вечный огонь памяти в День Победы предоставляется ветерану Великой Отечественной войны__________________________.

Ветеран приветствует и поздравляет всех с праздником, ему вручается факел и под мелодию песни А. Новикова «Огонь неугасимый» он идет к Вечному огню. Зажжение огня.

Ведущая: Давно умолк войны набат, Цветут цветы в родном краю, Но будет вечно жить солдат, Что смертью храбрых пал в бою.

Он сохранил тебе и мне И человечеству всему,

Покой и счастье мирных дней И счастья тишину.

Ведущий: Заровнялись траншеи, поросли травой воронки. В местах ожесточенных схваток, обильно политых кровью, выросли цветы. Но живет в сердцах потомков память о тех, кто никогда не вернется с полей великой битвы, кто отдал свои жизни ради счастья других людей.

На авансцену выходит чтец.

Чтец: Все помнится, ничто не позабыто, Все помнится, никто не позабыт, И днем и ночью в чаше из гранита Святое пламя трепетно горит.

Неугасима память поколений, И в память тех, кого так свято чтим, Давайте, люди, встанем на мгновенье И в скорби постоим и помолчим.

Минута молчания под звук метронома. Тихое звучание мелодии песни М. Минкова «Если б не было войны».

Чтец: Он рванулся сквозь темень на дот – Не кричал и не гнулся,Но за десять шагов до высотОн о пулю споткнулся.

Он поднялся – споткнулся опять, И поверил, что поздно... Повернулась галактика вспять И осыпалась грозно.

Он поверил, что кончился бег,В муках смерти забился...Окровавленный дымчатый снегЕго жизнью дымился. (Уходит в глубь сцены.)

Под звуки «Реквиема» В. Моцарта у Вечного огня выстраивается почетный караул. Воспитанники клуба «Крылатая юность» выносят гирлянду Славы и возлагают ее к мемориалу Памяти погибших земляков. Салют. «Реквием» сменяется колокольным звоном. С площадки из-за мемориала взлетает стая голубей.

Ведущая: На Поклонной горе вырос храм златоглавый,

И плывет над Москвой его звон величавый.

Ведущий: Звон плывет над страной, разливается, С голосами людскими сливается.

Ведущая: И доносится слева и справа Величавое, гордое: «Слава!»

Ведущий: Всем погибшим за Родину: «Слава!»

Ведущая: Всем, с Победой вернувшимся: «Слава!»

Ведущий: Всем, ковавшим Победу в тылу и подполье, «Слава!»

На авансцену выходят подростки.

1-й Подросток: Звон плывет над страной, разливается.

2-й Подросток: С голосами людскими сливается.

3-й Подросток: И доносится слева и справа величавое, гордое «Слава!»

4-й Подросток: Всем известным и неизвестным героям: «Слава!»

5-й Подросток: И народу нашему: «Слава!»

Вместе: «Слава и благодарение!»

6-й Подросток: А у тех, кто в плену побывал иль в неволе, просим прощения!

7-й Подросток: Но жизнь бежит, кипит, клокочет, И люди строят и куют, И горы пробуют ворочать, И песни новые поют.

Ведущая: В движении дней неумолимом Одну особенность заметь: И жизнь и песня неделимы, Пока мы живы – будем петь!

Ведущий: Народная мелодия звучит, Проста и величава Украина.И сердце светлой радостью стучит За наш народ могучий и красивый.

Ведущая: И к людям мысли добрые спешат, И память пробуждается в народе, Как светлая славянская душа, На сцену раздольная песня выходит!

Вокальная группа исполняет попурри на тему песен военных и послевоенных

лет. На этом митинг-концерт заканчивается.Л. Губская

«ХРАНИТЕ ОТЧИЙ ДОМ»сценарий литературно-музыкального вечера памяти

На сцене всё в серой дымке, декорации напоминают обожженную землю.Нарастают звуки сирены, взрывов, летящих самолетов, мерцают огни.

Звучит фонограмма песни «Священная война» (муз. А. Александрова, сл. В. Лебедева-Кумача). Фонограмма затихает. На сцену выходят Мать и 6 детей.

Мать: Сыны мои!Пришли они, как черная чума,Пришли и кровью нашей умывались.Угнали скот и подожгли дома,Над старым и над малым надругались.

1-й Ребёнок: Они хотят убить наш день грядущий,

2-й Ребёнок: И подчинить своей жестокой цели.

3-й Ребёнок: Сжечь все, чем жив наш дух могучий,

4-й Ребёнок: Они б и солнце потушить хотели!

5-й Ребёнок: Мы этот пламень вечно помнить будем.

6-й Ребёнок: И этот пепел – он не искупим.

Мать: Мы это горе долго не забудем!Мы эту боль, наверно, не простим!

Свет гаснет, артисты в темноте покидают сцену. Видео «Хроника военных лет», которая заканчивается кадрами парада Победы 1945 года на Красной площади.

Исполнение песни «Ты же выжил, солдат!» (муз. В. Мигули, сл. М. Агашина). На сцену выходят два Чтеца.

1-й Чтец (на фоне звучащей музыки): В тихом уголке России, под Смоленском,Где свисают ивы над рекой.В маленьком домишке деревенскомЖил мальчишка – будущий герой.

Детство беззаботное промчалось, Песни колыбельной не слышны. И тогда внезапно постучалось Зло всепожирающей войны.

Мамина рука вдруг задрожала, Пальцами кудряшки теребя. «Мой сыночек,– тихо прошептала, – Обязательно дождусь тебя».

Таял снег, и зажелтели ивы, Птицы пели раннюю весну. Сильный, горделивый и красивый Уходил мальчишка на войну. (Т. Евграшина)

Исполнение песни «Тучи в голубом» (муз. И. Синявского, сл. В. Аксенова). На сцене вальсирующие пары. Фоновая музыка.

2-й Чтец: Цветы! Вы – нежные созданья! Вы украшали нам мечту. И вы не знали, что страданья Постигнут Родину мою.

Но чёрной тучей непонятной Ворвались боль и стон, и крик, И было горе необъятным В тот страшный и зловещий миг!

Звучит фонограмма песни «Мой милый, если б не было войны» (муз. М. Минкова, сл. И. Шаферана) в исполнении Валентины Толкуновой.

Видеокадры о войне.

1-й Чтец: Люди умирают и уходят в другое. Жизнь продолжает свой продолжаемый путь. Люди уходят, а море всё так же отражает луну. Люди уходят, а тоска остаётся, как в пьесе актёров дебют.

Звучит песня «Бухенвальдский набат» (муз. В. Мурадели,сел. А. Соболева).

2-й Чтец: Адыги, казахи, армяне, белорусы, осетины, татары, украинцы, русские и многие другие сыны Отечества, стоя плечом к плечу, сражались за каждый клочок земли. Они знали, что где-то там, далеко, их ждут матери и подруги, которые верили в чудо, в то, что их дети и любимые вернутся с войны живыми.И когда с фронта приходили добрые весточки от сына или дочери, мать плакала от счастья, обращая взор к небу. И в голубой лазури небосвода пролетал аист. Его появление внушало надежду на то, что скоро, совсем скоро, Земля будет жить в мире и согласии.

Исполнение песни «Аист на крыше» (муз. Д. Тухманова, сл. А. Поперечного).

1-й Чтец: От самых первых военных залпов и выстрелов до победного майского салюта, через всю войну прошагали в боевом строю люди, на которых возлагалась даже не двойная, а гораздо большая ответственность: перед Родиной, матерями и теми мальчишками, многим из которых, едва исполнилось 17 лет. Эти люди вели за собой взвод, роту, батальон, полк...

2-й Чтец: Когда под песню боевую Шагают воины в строю, Я вспоминаю фронтовую, Лихую молодость свою.

Сквозь дым боёв и холод колкий Они шагали впереди... Остались чёрные осколки В его простреленной груди...

Исполнение песни «Офицеры» (муз. и сл. О. Газманова). На сцене появляются действующие лица: Ребёнок и Земля. Между ними происходит диалог.

Ребёнок: Ответь мне честно: что с тобой, Моя унылая Земля?

Земля: Я помню каждый смертный бой,Как гибли реки и поля,Мне больно, если где-то вновьПожары, залпы, крик и стон,И если пролитая кровьС собой приносит чёрный сон.

Ребёнок: А что же сделать я могу, Чтобы помочь тебе, Земля? Ещё так мало я живу, Ещё совсем ребёнок я.

Земля: Мой сын! Храни свой отчий домИ улицу, где ты живешь.Будь умницей всегда, во всём,Ведь ты, пока, ещё растёшь!

Дари любовь и добротуТому, кто сам дарить уже не может,

Исполни чью-нибудь мечту,Пускай Господь тебе поможет!

Я верю, глядя на тебя,Поймут свои ошибки люди.И оживёт тогда Земля,О ранах навсегда забудет!

На авансцену выходят участники вечера. Звучит песня «Прости, Земля…»

«РИО-РИТА»сценарий литературно-музыкальной композиции

Основой сценария являются письма, стихи и песни участников ВОВ, многие из которых не дожили до Победы. Возможно, они помогут лучше понять и самих ветеранов, и великий праздник «со слезами на глазах». Во время чтения стихов желательна проекция портретов их авторов с годами жизни или написания стихотворения на экран на заднике сцены.

Участвуют 5 девушек и 5 юношей. Танцевальная площадка. Танцуют девочки в светлых платьях, мальчики в белых рубашках, 5 пар. Шутки. Смех. Звучит фокстрот «Рио-Рита» (сл. Г. Шпаликова, музыка С. Никитина).

Городок провинциальный, летняя жара,На площадке танцевальной музыка с утра.«Рио-Рита», «Рио-Рита», вертится фокстрот,На площадке танцевальной сорок первый год.

Ничего, что немцы в Польше, но сильна страна,Через месяц и не больше кончится война.«Рио-Рита», «Рио-Рита», вертится фокстрот,На площадке танцевальной сорок первый год.

Городок провинциальный, летняя жара,На площадке танцевальной музыка с утра.«Рио-Рита», «Рио-Рита», соло на трубе,Шевелюра не обрита, ноги при себе.

Ничего, что немцы в Польше, но сильна страна,Через месяц и не больше кончится война.«Рио-Рита», «Рио-Рита», вертится фокстрот,На площадке танцевальной сорок первый год.

Резко прерывается музыка. Все пары застывают. Звучит 1-й куплет и припев песни «Священная война» (сл. В. Лебедева-Кумача,

муз. А.В. Александрова).

Вставай, страна огромная,Вставай на смертный бой.С фашистской силой темною,С проклятою ордой!

Припев:

Пусть ярость благородная

Вскипает, как волна!Идет война народная,Священная война!

Дальше картинки замедленного немого кино. Работает мерцающий фонарь. Пары распадаются. Юноши берут вещмешки, прощаются и уходят. Девушки одеваются в тёмное: платки, кофты, телогрейки. Они с грустью и тревогой смотрят вслед уходящим солдатам. Гаснет свет. Звучат пулеметные очереди. Рокот самолетов. Взрывы и выстрелы. Первая девушка (читает стихотворение А.Ахматовой «Клятва», написанное в июле 1941 года в г. Ленинграде).

1-я девушка: И та, что сегодня прощается с милым,Пусть боль свою в силу она переплавит.Мы детям клянемся, клянемся могилам.Что нас покориться никто не заставит.

Выходит первый юноша в солдатской форме. Он берет гитару и поет «Жди меня» (сл. К. Симонова, муз М. Влантера). А на заднем плане в луче света первая девушка заклеивает окна бумажными крестами.

1-й юноша: Жди меня, и я вернусь, Только очень жди. Жди, когда наводят грусть Желтые дожди;

Жди, когда снега метут;Жди, когда жара.Жди, когда других не ждут,Позабыв вчера.

Жди, когда из дальних местПисем не придет.Жди, когда уж надоестВсем, кто вместе ждет.

Жди меня, и я вернусь,Не желай добраВсем, кто знает наизусть,Что забыть пора.

Пусть поверят сын и матьВ то, что нет меня.Пусть друзья устанут ждать,Сядут у огня,

Выпьют горькое виноНа помин души…Жди – и с ними заодноВыпить не спеши.Жди меня, и я вернусь

Всем смертям назло.Кто не ждал меня, тот пустьСкажет: «Повезло».Не понять, не ждавшим, им,

Как среди огняОжиданием своимТы спасла меня.Как я выжил – будем знать

Только мы с тобой.Просто, ты умела ждать,Как никто другой.

Через зал натянуты нити, по которым передвигаются солдатские письма-треугольники. На первом плане сцены появляется вторая девушка. Она снимает письмо и начинает читать его. В глубине сцены в свете луча появляется второй юноша и подхватывает чтение письма.

2-я девушка: 25 октября 1941 года. «Здравствуй, моя Варя! Нет, не встретимся мы с тобой. Никогда я не прожил бы жизнь так, если бы не ты, Варя. Ты помогала мне всегда: на Халхин-Голе и здесь. Наверное, все-таки, кто любит, тот добрее к людям. Спасибо тебе, родная! Человек стареет, а небо вечно молодое, как твои глаза, в которые только смотреть да любоваться. Они никогда не постареют, не поблекнут…».

2-й юноша: «…Пройдет время, люди залечат раны, люди построят новые города, вырастят новые сады. Наступит другая жизнь, другие песни будут петь. Но никогда не забывайте песню про нас, про трех танкистов. У тебя будут расти красивые дети, ты еще будешь любить. А я счастлив, что ухожу от вас с великой любовью к тебе. Твой Иван Колосов».

Они уходят. На первом плане сцены появляется третья девушка. Она снимает письмо и начинает читать его. В глубине сцены в свете луча появляется третий юноша и подхватывает чтение письма.

3-я девушка: 7 декабря 1941 года. «Дорогая Маша! Вот я и на фронте. Уже слышу стрельбу в соседнем лесочке. Там наши моряки отбивают очередную атаку фашистов. Враг настойчиво рвется вперед. Но ты поверь мне, Москву мы не отдадим ни за что. Разгром врага под Москвой неминуем. Это будет началом его полного разгрома. Перед нами стоит благородная задача – очистить нашу землю от фашистских варваров, чтобы наши дети – будущее нашей Родины – жили спокойно и не знали, что такое война. Я уверен в нашей победе. Мне скоро выпадет счастье бить врага…».

3-й юноша: «…Дорогая жена! Помни: в этой битве я либо буду героем, либо погибну за великое дело нашего народа. Целую, твой Георгий».

Они уходят. На первом плане сцены появляется четвертая девушка, тоже снимает письмо и начинает читать его. В глубине сцены в свете луча появляется четвертый юноша и подхватывает чтение письма.

4-я девушка: 1 мая 1942 года. «Боевой первомайский привет! Дорогие Фаинушка и Алюсик! За последнее время получил шесть писем от вас, вот это праздник! Вообще письма получаю очень редко, в связи с особыми условиями работы, но зато сразу пачками… Сейчас нахожусь на территории Ленинградской области, в «гостях» у «фрицев», живу с ними «дружно», знаем и ненавидим друг друга от всей души: они – за «беспокойную жизнь», ну а мы за все: за кровь, за муки, за издевательства. То, что ты читаешь в газетах или слышишь по радио, – это ничто в сравнении с тем, что видим почти ежедневно мы … »

4-й юноша: «…Я здоров душой и телом, желаю и надеюсь, что и у вас в этом отношении обстоит все благополучно. Беспокоит только вопрос с питанием у вас. Ведь я знаю, что с этим сейчас трудновато… Пока писать больше нечего. Постарайся связаться с мамой. Крепко целую. Твой Шура».

Они уходят. На первом плане сцены появляется пятая девушка, тоже берет и читает письмо. В глубине сцены в свете луча появляется пятый юноша и подхватывает чтение письма.

5-я девушка: 21 февраля 1943 года. «Дорогая Лида! Только что кончилось комсомольское собрание. Почистил автомат, покушал. Комбат говорит: «Отдыхайте лучше, завтра бой». Я не могу уснуть. В окопном блиндаже нас шесть человек, седьмой на посту. Пятеро уже спят, а я сижу возле печурки при свете гасилки и пишу это письмо. Завтра, как встанем, передам его связному. Интересно

знать, что-то ты поделываешь сейчас? У нас на фронте как стемнеет немного, так и ночь. А у вас в тылу – электрический свет. Поди, ложитесь спать часов в двенадцать. Я часто вспоминаю тебя, Лида, много думаю о тебе. Вот и сейчас хочется поговорить с тобой обо всем, что чувствую, что переживаю…»

5-й юноша: «…Лида, я видел, как умирали мои товарищи. А сегодня комбат рассказал случай, как погиб один генерал, погиб, стоя лицом на запад. Я люблю жизнь, хочу жить, но фронт такая штука, что вот живешь, живешь – и вдруг пуля или осколок ставят точку в конце твоей жизни. Но если мне суждено погибнуть, я хотел бы умереть так, как этот генерал: в бою и лицом на запад. Александр Матросов».

Они уходят. На первом плане сцены появляется первая девушка. Звучит еще одно письмо. В глубине сцены в свете луча появляется первый юноша и подхватывает чтение письма.

1-я девушка: 19 сентября 1943 года. «Привет, Вера! Сегодня ночью я получил из Москвы поздравительную телеграмму от командующего, в которой меня извещают, что мне присвоено высокое звание Героя Советского Союза!..»

1-й юноша: «…Не буду скрывать того, что я сегодня рад, как никогда! Чем выше награда, тем труднее она достается, вот поэтому-то я и еще больше торжествую. Видно, что я неплохо дрался и дерусь за свободную Советскую Родину. И в дальнейшем буду бить, жечь фашистов так, как подобает герою! Привет всем моим друзьям и знакомым. Желаю вам всего наилучшего. Крепко жму руки, ждите в гости. Ваш Гриша».

Они уходят. На сцене появляется вторая девушка (почтальон с пустой, но очень тяжелой сумкой) и устало садится на краю сцены. Из-за сцены второй юноша поет вопросы (две первые строки куплета) из песни «Почтальонка» (слова Д. А.Сухарева, музыка С. Никитина), а девушка отвечает.

2-й юноша: Почтальонка! Почтальонка! Тяжела ль тебе сума?

2-я девушка: Тяжела моя сума. Тяжела моя сума.Все газеты да газеты. Дотащу ли их сама? Дотащу ли их сама? Тяжела моя сума!

2-й юноша: Почтальонка! Почтальонка! Далеко ль тебе тащить?

2-я девушка: Тяжела моя сума. Тяжела моя сума.Все журналы да журналы. Дотащу ли их сама?

Дотащу ли их сама? Тяжела моя сума!

2-й юноша: Почтальонка! Почтальонка! Обошла ли все дома?

2-я девушка: Обошла я все дома. Обошла я все дома.Разнесла газеты, письма. Тяжела моя сума!Обошла я все дома. Тяжела моя сума!

2-й юноша: Почтальонка! Почтальонка! А ты снимай свою суму!

2-я девушка: Не могу снимать суму! Не могу снимать суму!Там на донце похоронка.Не могу читать, кому. Не могу читать, кому.Похоронка! Похоронка!Серый камень на груди. Серый камень на груди.Стопудовый на груди. Стопудовый на груди.Говорила баба Настя: «В почтальонки не ходи!»

2-й юноша: Почтальонка! Почтальонка!

Она уходит. Появляется третья девушка. Они снимает с нити похоронку. Плачет. Подруги (четвертая и пятая девушки) ее обнимают и пытаются утешить. Они замирают в глубине сцены. На сцену выходит первая девушка и читает стихотворение Булата Окуджавы «Вдова», написанное им в 1946 году.

1-я девушка: Он не писал с передовой, она – совсем подросток – звалась соломенной вдовой, сперва – соломенной вдовой, потом – вдовою просто.Под скрип сапог, под стук колес война ее водила,и было как-то не до слез, не до раздумий было.

Лежит в шкатулке медальон убитого солдата.Давно в гражданке батальон, где он служил когда-то.Но так устроено уже: не сохнет лист весенний,не верят вдовы в смерть мужей и ждут их возвращений.

Не то чтоб в даль дорог глядят с надеждою на чудо,что, мол, вернется он назад, что вот придет домой солдат неведомо откуда.

А просто, бед приняв сполна, их взгляду нет границы,и в нем такая глубина, что голова кружится.Как будто им глаза даны, чтобы глазами темивсем не вернувшимся с войны глядеть на мир весенний.

На несколько секунд гаснет свет. Снова звучит фокстрот «Рио-Рита». В комнате с заклеенными окнами 5 девушек. На столе черный хлеб, колотый сахар и спирт. Две девушки танцуют.

Городок провинциальный, летняя жара,На площадке танцевальной музыка с утра.«Рио-Рита», «Рио-Рита», вертится фокстрот,На площадке танцевальной сорок третий год.

Свет приглушается. Девушки замирают. Выходят юноши (первый, второй, четвертый, пятый). Лучи света падают вначале на первого юношу и его девушку. Он одет в военную форму, в руках гитара. Юноша поет песню «Моя любимая». Стихи к этой песне на музыку М. Блантера были написаны Е. Долматовским в 1941году.

1-й юноша: Я уходил тогда в поход, В далекие края. Платком взмахнула у ворот Моя любимая.

Второй стрелковый храбрый взводТеперь моя семья.Поклон-привет тебе он шлет,Моя любимая.

Чтоб все мечты мои сбылисьВ походах и боях,Издалека мне улыбнись,Моя любимая.

В кармане маленьком моемЕсть карточка твоя – Так, значит, мы всегда вдвоем,Моя любимая!

Лучи света перемещаются на второго юношу и его девушку. Одетый, как партизан, он берет гармонь и поет песню «Темная ночь» (сл. В. Агапова, муз. Н. Богословского).

2-й юноша: Темная ночь, только пули свистят по степи,Только ветер гудит в проводах, тускло звезды мерцают.В темную ночь ты, любимая, знаю, не спишь,И у детской кроватки тайком ты слезу утираешь.

Как я люблю глубину твоих ласковых глаз,Как я хочу к ним прижаться сейчас губами!Темная ночь разделяет, любимая, нас,И тревожная черная степь пролегла между нами.

Верю в тебя, в дорогую подругу мою.Эта вера от пули меня темной ночью хранила…Радостно мне, я спокоен в смертельном бою,Знаю, встретишь с любовью меня, что б со мной ни случилось…

Смерть не страшна, с ней не раз мы встречались в степи.Вот и сейчас надо мною она кружится…Ты меня ждешь и у детской кроватки не спишь,И поэтому, знаю, со мной ничего не случится!

В луче света на сцене табурет и третья девушка. На табурете – солдатская пилотка, пачка писем, стакан водки, накрытый куском черного хлеба. Звучит стихотворение Сергея Орлова, написанное в июне 1944 года.

4-й юноша (из-за сцены): Его зарыли в шар земной,А был он лишь солдат,Всего, друзья, солдат простой,Без званий и наград.

Ему как мавзолей земля –На миллион веков,И Млечные Пути пылятВокруг него с боков.

На рыжих скатах тучи спят,Метелицы метут,Грома тяжелые гремят,Ветра разбег берут.

Давным-давно окончен бой…Руками всех друзейПоложен парень в шар земной,Как будто в мавзолей…

Прожектор освещает на сцене четвертого юношу и его девушку. Он одет в полосатую робу и читает стихотворение «Гайка» Г. Любшина, которое было написано в 1943 году в концлагере Ней-Браденбург.

4-й юноша: Бейте, бейте шомполами, –Все равно не закричу!На решетке, сжав зубами,

Гайку ржавую верчу,На свободе быть хочу!

Вот она, друзья, смотрите!До нее подать рукой,И я знаю, как мне выйтиВ мир из камеры сырой,Хоть и смотрит часовой.

Смотрит, грубо окликая,С вышки пули сыплет вниз.Есть ли сила в нем такаяЗадержать меня – не знаю,Я ведь гайку перегрыз.

Гаснет свет. Действие меняется. Землянка. Немое кино. Встречаются два друга (первый и второй юноши). Они вспоминают и выпивают. На столе свеча, черный хлеб и спирт. Звучит фокстрот «Рио-Рита».

Городок провинциальный, летняя жара,На площадке танцевальной музыка с утра.«Рио-Рита», «Рио-Рита», вертится фокстрот,На площадке танцевальной сорок третий год.

Луч освещает первого юношу. Он берет гармонь и поет песню «В землянке» (сл. А. Суркова, муз. К. Листова).

1-й юноша: Бьется в тесной печурке огонь,На поленьях смола, как слеза.И поет мне в землянке гармоньПро улыбку твою и глаза.

Про тебя мне шептали кустыВ белоснежных полях под Москвой.Я хочу, чтобы слышала ты,Как тоскует мой голос живой.

Ты сейчас далеко-далеко,Между нами снега и снега…До тебя мне дойти нелегко,А до смерти — четыре шага.

Пой, гармоника, вьюге назло,Заплутавшее счастье зови.Мне в холодной землянке теплоОт моей негасимой любви.

Свет приглушается. Юноши замирают. В глубине сцены, появляется первая девушка. Она на крыше дома гасит «бомбы-зажигалки» под рокот самолетов, взрывов и воздушной тревоги. После налета девушка возвращается домой, снимает пальто (под пальто белый халат), пытается разуться и засыпает на стуле. Луч освещает вторую девушку и второго юношу. Она в тюрьме пишет письмо и начинает читать его вслух.

2-я девушка: «Боря, нас ночью убьют; поганые чувствуют, что им скоро конец. Я им в лицо сказала, что наша возьмет. Боря, ты меня прости, что я тебя огорчила. Знаешь, не всегда так говоришь и делаешь, как хочется, а я тебя так люблю, так люблю, что не умею сказать. Боря, я сейчас прижалась бы к тебе, и ничего мне нестрашно, пусть ведут. Вчера, когда очень били, я про себя повторяла:«Боренька», – а им ничего не сказала – не хочу, чтобы они слышали твое имя. Боренька, ты прощай, спасибо тебе за все. Приближается черная, страшная минута! Все тело изувечено:ни рук, ни ног. Но умираю молча. Страшно умирать в 22 года. Как хотелось жить! Во имя жизни будущих после нас людей, во имя тебя, Родина, уходим мы. Расцветай, будь прекрасна, родимая, и прощай. Твоя Паша».

Второй юноша плачет. Прожектор освещает на табурете медицинскую сумку, пилотку, пачку писем, стакан водки, накрытый куском черного хлеба. Третий юноша читает стихотворение Мусы Джалиля «Смерть девушки», написанное в апреле 1942 г.

3-й юноша (голос из темноты): Сто раненых она спасла однаИ вынесла из огневого шквала,Водою напоила их она,И раны их сама забинтовала.

Под ливнем раскаленного свинцаОна ползла, ползла без остановкиИ, раненого подобрав бойца,Не забывала о его винтовке.

Но вот в сто первый раз, в последний разЕе сразил осколок мины лютой…Склонился шелк знамен в печальный час,И кровь ее пылала в них как будто.

Вот на носилках девушка лежит.Играет ветер прядкой золотистой.Как облачко, что солнце скрыть спешит,Ресницы затенили взор лучистый.

Спокойная улыбка на её губах,Изогнуты спокойно брови.Она как будто впала в забытье,Беседу оборвав на полуслове.

Сто жизней молодая жизнь зажглаИ вдруг сама погасла в час кровавый…Но сто сердец на славные делаЕе посмертной вдохновятся славой.

Погасла, не успев расцвесть, весна.Но, как заря рождает день, сгорая,Врагу погибель принеся, онаБессмертною осталась, умирая.

Луч прожектора освещает пятого юношу.

5-й юноша: 19 июля 1942 года в районе Новочеркасска был сбит наш штурмовик, на котором корреспондент газеты «Красная звезда» Вилкомир выполнял обязанности стрелка-радиста. Это стихотворение Л. Вилкомир написал в 1941 г.

Мы победим. Мои – слова, Моя – над миром синева,Мои – деревья и кусты,Мои – сомненья и мечты.

Пусть на дыбы встает земля,Вопит и злобствует, и гонит –Меня к своим ногам не склонит,Как в бурю – мачты корабля.

Я буду жить, как я хочу:Свободной птицею взлечу,Глазам открою высоту,В ногах травою прорасту,

В пустынях разольюсь водой,В морях затрепещу звездой,В горах дорогой пробегу.Я – человек, я – все смогу!

Гаснет свет. На сцену выходят все десять человек. Они исполняют песню «Журавли» (слова Р. Гамзатова, перевод Н. Гребнева, муз. Я. Френкеля). Во время песни юноши и девушки зажигают свечи.

Мне кажется порою, что солдаты,С кровавых не пришедшие полей,Не в землю нашу полегли когда-то,А превратились в белых журавлей.

Они до сей поры с времен тех дальнихЛетят и подают нам голоса.Не потому ль так часто и печальноМы замолкаем, глядя в небеса?

Летит, летит по небу клин усталый,Летит в тумане на исходе дня.И в том строю есть промежуток малый,Быть может, это место для меня.

Настанет день, и с журавлиной стаейЯ поплыву в такой же сизой мгле,Из-под небес по-птичьи окликаяВсех вас, кого оставил на земле.

Мне кажется порою, что солдаты,С кровавых не пришедшие полей,Не в землю нашу полегли когда-то,А превратились в белых журавлей.

Звучит сообщение Советского Информбюро об окончании войны. Первый юноша читает стихотворение Владимира Карпенко «2 мая 1945 года в Берлине», которое было написано им в 1945 году.

Еще невнятна тишина,Еще в патронниках патроны,И по привычке старшинаБежит, пригнувшись, к батальону.

Еще косится автоматНа окон черные подвалы,Еще «цивильные» дрожатИ не выходят из подвалов.

И, тишиною потрясен,Солдат, открывший миру двери,Не верит в день, в который онЧетыре долгих года верил.

Гаснет свет. Салют. Световые эффекты. Звучит фокстрот. Всходит солнце. На танцевальной площадке пятая девушка играет фокстрот «Рио-Рита»

на гармони. Две девушки танцуют (первая и четвертая). Появляется первый юноша (в орденах). Пара девушек распадается, первая девушка начинает кружить с первым юношей. Четвертая девушка садится на край сцены.

Городок провинциальный, летняя жара,На площадке танцевальной музыка с утра.«Рио-Рита», «Рио-Рита», вертится фокстрот,На площадке танцевальной сорок пятый год.

Танцующие замирают. Четвертая девушка встает и читает стихотворение Булата Окуджавы «До свидания, мальчики», которое было написано поэтом в 1958 году.

4-я девушка: Ах, война, что ж ты сделала, подлая:стали тихими наши дворы,наши мальчики головы подняли –повзрослели они до поры,на дороге едва помаячилии ушли, за солдатом — солдат…До свидания, мальчики!Мальчики, постарайтесь вернуться назад.Нет, не прячьтесь вы, будьте высокими,не жалейте ни пуль, ни гранати себя не щадите, и все-такипостарайтесь вернуться назад.

Появляется второй юноша в военной форме, на костылях. Он продолжает читать это стихотворение.

2-й юноша: Ах, война, что ж ты, подлая, сделала:вместо свадеб – разлуки и дым.Наши девочки платьица белыераздарили сестренкам своим.Сапоги – ну куда от них денешься?Да зеленые крылья погон…Вы, наплюйте на сплетников, девочки,мы сведем с ними счеты потом.Пусть болтают, что верить вам не во что,что идете войной наугад…До свидания, девочки!Девочки, постарайтесь вернуться назад.

Вторая девушка и четвертый юноша (из-за сцены).Мы не вернулись, но любимые еще долго ждали нас (Как эхо). Любимые!...

«ЗА КРАЙ РОДНОЙ»сценарий вечера фронтовой песни

Оформление: выставка книг о Великой Отечественной войне 1941 – 1945 годов, плакаты с текстами песен военных лет, фотографии военных лет.

1-й ведущий: Война и песня: что может быть общего? Казалось бы, тяготы и страдания военного времени не оставляют места для песен… И, тем не менее, песня всегда сопровождала солдата в походе и на привале, а иногда и в бою.

2-й ведущий: От песни сердцу было тесно:Она вела на смертный бой,Чтобы громить врага под эту песню,Защищая Родину собой.

1-й ведущий: Песни были необходимы солдатам на войне. В минуты отдыха песня позволяла расслабиться, сделать передышку. А в решительные минуты помогала мобилизовать свои силы, избавиться от слабости и паники.

2-й ведущий: Потому у многих бойцов и командиров в карманах гимнастерок, у самого сердца, вместе с солдатской книжкой и фотографиями родных хранились блокноты с записями фронтовых песен. Иной старшина даже требовал, чтобы солдаты знали строевые песни как личное оружие. Говорилось, что фронтовая песня – это вторая винтовка, что враг боится песни больше, чем огнестрельного оружия, потому что боец-песенник будет сражаться до последнего, не сдаваясь, не отступая.

Исполняется начало песни А.В. Александрова на стихи В.И. Лебедева-Кумача «Священная война».

1-й ведущий: С этой песней на вокзалах всей страны родные и близкие провожали солдат на смертный бой с фашизмом. Проникновенные слова и величавая мелодия песни звучали почти как воинская присяга.

2-й ведущий: В песне «Священная война» слышен голос народного гнева и той правоты, перед которой бессилен жестокий враг. Эта песня стала как бы народным гимном. Слова, призывающие на битву, повторяли и на фронте, и в тылу. Да и сейчас, шестьдесят пять лет спустя, «Священная война» известна всем и является символом нашей Победы.

Звучит финал песни «Священная война».

1-й ведущий: Под Москвой и Сталинградом, в осажденном Ленинграде и на Курской дуге не умолкала боевая песня, потому что она крепила армейскую сплоченность и фронтовую дружбу.

2-й ведущий: Знали люди, что война – это пропасть, это гибель… Но матери, жены, сестры ждали своих фронтовиков. Ждали, даже если приходила «похоронка». Ждали, надеялись и писали письма.

1-й Чтец: Этот маленький белый листокПосылаю в землянку к тебе,Чтобы строчками этими могЧасто думать в бою обо мне.

Не давая пощады врагу,Чтоб, в землянке порой находясь,Знал: любовь я твою берегу,Вспоминаю тебя каждый час.

Знаю я: презираешь ты смертьРади нашей с тобою любви,И мне хочется чуть посмотретьНа черты дорогие твои.

Но ведь, милый, грохочет война,Рыщет враг по просторам родным,И любовь наша, наша судьбаПроверяется в дыме войны…

Не тоскуй же, герой дорогой!Этим самым хочу я сказать:Далеко ты, но в сердце с тобой,Вижу я дорогие глаза…

Ветер песню мою унесет,Чтоб тебе помогала в бою.Помни: девушка верит и ждетИ любовь, и победу твою!

1-й ведущий: Стихи простые, наивные, но сколько в них надежды и любви! Такие письма были необходимы солдату. Не случайно символом верности и надежды стала девушка Катюша из песни Матвея Блантера на стихи Михаила Исаковского.

Исполняется песня «Катюша».

2-й ведущий: Эта песня была написана в конце 30-х годов, когда еще никто не думал о войне. Весна, цветущие сады, любовь и верность… «Катюша» олицетворяла все самое лучшее в жизни – все то, что пытался разрушить беспощадный фашист. Потому песня эта в дни войны стала столь популярной, и не только в нашей стране. Мелодия «Катюши» стала гимном итальянских партизан!

1-й ведущий: С песней о Катюше встал из окопа русский солдат с винтовкой в руках – и тут же упал, сраженный вражеской пулей. Но друзья солдата подхватили песню и понесли ее в атаку. Это было под Понырями, на Курской дуге. Солдат же, не допевший песню, остался лежать, засыпанный землею от взрыва, и пролежал в окопе 54 года. Летом 1997 года его останки были найдены и торжественно

похоронены в братской могиле у артиллерийской пушки в селе Теплое.

2-й Чтец: Встал солдат, но не шагнуть солдату:Мать-старушка в деревенской хатеДолго будет горько слезы лить,В тяжком горе рвать виски седые,Ждать и за околицу ходить…Мертвые остались молодыми,Сколько б мы ни продолжали жить.

2-й ведущий: Песня о Катюше оказалась настолько дорога всем и каждому, что на ее мелодию неоднократно сочинялись новые слова. Песня становилась еще ближе, еще нужнее. Катюша провожала милого на войну, а потом и сама отправлялась в партизанский отряд или на передовые позиции, чтобы с оружием в руках отстоять свою землю, свое счастье.

1-й ведущий: Не будем забывать, что в дни войны бойцы прозвали «Катюшей» гвардейский многоствольный миномет — грозное оружие, которого панически боялись враги! И об этом сложена песня. Не менее популярной среди фронтовиков была песня Никиты Богословского на стихи В. Агатова «Темная ночь». Обычно она звучала в часы отдыха: кто-то дремал, кто-то негромко заводил песню…

2-й ведущий: Фронтовые песни звучали не только на передовой, но и в тылу, объединяя страну в единый фронт. Песня объединяла людей, как бы протягивая нить между фронтом и тылом, между передовой и родным домом. Текст песни «В лесу прифронтовом» тоже принадлежит Михаилу Исаковскому, а музыку написал Матвей Блантер.

1-й ведущий: А уж когда война закончилась, Победу праздновали и песней, и пляской, и чем еще могли!.. Мирное время – какое счастье, какая радость! Но Победа – это не только радость, но и скорбь. Сколько матерей плакало по сыновьям, сколько жен не дождалось мужей, павших за свободу и честь родной земли. Мы знаем, какой ценой была завоевана Победа, и всегда будем помнить тех, кто отдал жизнь за Родину. А песни тех далеких лет мы поем и сейчас, потому что они помогают нам стать сильнее, мужественнее, человечнее.

В заключение вечера включается запись одной из фронтовых песен по выбору организаторов.

«ПЕСНИ ВЕЛИКОЙ ПОБЕДЫ»сценарий тематической литературно-музыкальной

композиции(из опыта работы Новопсковского районного Центра культуры и досуга)

Звучит позывной праздника.

Диктор: День Победы! – Праздник всей планеты!День Победы! – наш бессмертный взлёт! В каждом сердце песнею и светом День Победы вечностью встаёт.

Выходит ведущая и ведущий.

Ведущая: Добрым днём приветствуем Вас, уважаемые ветераны ВОВ и всех, кто собрался на площади отметить праздник Великой Победы!

Ведущий: 1418 дней и ночей продолжалась Великая Отечественная. Почти 26 миллионов жизней советских людей унесла она, но сила человеческого духа оказалась сильнее метала и огня.

Ведущая: Вот почему с таким глубоким уважением и восхищением мы смотрим на тех, кто прошел через ад войны и сохранил в себе сострадание, милосердие и человечность.

Ведущий: Всё меньше и меньше остаётся участников минувшей войны. Уходят из жизни ветераны, солдатские вдовы. Всё больше из книг, учебников, фильмов знают о войне те, кто родился после победы.

Ведущая: Но сегодня на нашей площади присутствуют очевидцы – это ветераны отечественной войны. Эти аплодисменты звучат для вас, в знак глубокого уважения за великий подвиг.

Ведущий: Солдаты Победы и дочери Новопсковщины в строю:Верховод Михаил Гаврилович

Ведущая: Пронька Пётр Трофимович

Ведущий: Ковалёва Клавдия Ивановна

Ведущая: Мордовцев Александр Васильевич

Ведущий: Недовесов Егор Иванович

Ведущая: Протасов Алексей Иванович

Ведущий: Слюсарь Николай Александрович

Ведущая: Василенко Кирилл Макарович

Ведущий: Воронин Иван Игнатьевич

Ведущая: Пристанский Павел Николаевич

Ведущий: Андрущенко Павел Иванович

Ведущая: Балясный Николай Данилович

Ведущий: Василенко Тихон Павлович

Ведущая: Верховод Михапил Гаврилович

Ведущий: Резник Антон Андреевич

Ведущая: Химич Василий Иосифович

Ведущий: Чернуха Михаил Иванович

Ведущая: Война и Победа – это не только история, это мужество, патриотизм, это нравственный подвиг и священный долг, рождающий отклик в душе миллионов мирных и благодарных вам людей.

Ведущий: Вы, ветераны, нынче деды – В боях прошёл ваш звёздный час.Поздравить с Днём Святой ПобедыПозвольте, дорогие, вас!

Ведущая: Враг вас на части рвал снарядом,Враг не жалел на вас свинец.Спасибо, что ещё вы рядом – Защитник Родины, боец – Мужчина! Дедушка! Отец!!!

Исполняется песня «Те же выжил, солдат».Звучит военная музыка, выходят ведущие в военной форме.

Ведущая: Песням тех военных лет – поверьте! Ведь не зря от дома вдалеке Пели в четырёх шагах от смерти О родном заветном огоньке

Ведущий: И не зря про путь к Берлину пели, Как он был нелёгок и не скор. Песни вместе с нами постарели, Но в строю остались до сих пор.

Ведущая: Песни эти с нами и поныне, Никогда нам петь не надоест,

Как на Запад шли по Украине И как с боем взяли город Брест!

Ведущий: И что помирать нам рановато,И про тех, кто дал нам закурить. Вы спросите сами у солдата,Мог ли он такое позабыть?

Ведущая: Пускай же нас, друзья, сегодня В те времена на час перенесёт, Живущий в памяти народной, Военных песен хоровод!

Ведущий: Разлетелись головы и тушиДрожь берёт фашистов за рекойЭто наша славная «Катюша»Немчуре поёт «за упокой».

Ведущая: Ты лети, лети, как говорится,На кулички к чёрту на обед.И в аду таким же дохлым фрицамОт «Катюши» передай привет!

Исполняется песня «Катюша».

Ведущий: Бой отгремел, тишина среди ночи, Где-то гармошка звучит Песня простая про синий платочек Душу солдат бередит

Исполняется песня «Синенький платочек».

Ведущая: И Кама, и Волга на битву сынов провожали И матери долго цветными платками махали Не все сыновья с войны возвратились домой Наполнилась песня большой материнской тоской

Исполняется песня «Ой, у лузі калинонька».

Ведущий: Годы вихрем промчались, безусый боец Обзавёлся давно детворой. Вот уже и у внука родился юнец И для всех поколений боец тот – герой. В мирном небе весёлые птицы поют, И на радость герою детишки растут!

Исполняется песня «Русская плясовая».

Ведущая: Нелегко расставаться... Тот, кто любит – поймёт Этих писем солдатских Журавлиный полёт. Ни цветов здесь, ни травки В этом горьком краю, Я прошу по заявке Снова песню твою...

Исполняется песня «Ночь коротка».

Ведущая: Те, кто не очень-то верит в любовь, Кто вспоминает о ней, усмехаясь, Знайте: её убивали, но вновь Всё, даже самую смерть побеждая, Вновь приходила и снова жила, Вечным дыханием своим согревала... Там, где сгущалась смертельная мгла Пламенем светлым любовь бушевала.

Ведущий: Что нам тысячи километров! Имя вслух моё назови – и домчится, как песня с ветром До окопов голос любви!

Ведущая: Я сквозь грохот тебя услышу, Сновиденье за явь приму, Хлынь дождём на шумную крышу, Ночью ставни открой в дому.

Ведущий: Появись, отведи туманы, Опустись ко мне на траву, Подыши на свежие раны – Я почувствую, оживу.

В исполнении инструментального ансамбля звучит вальс из к/ф «Мой ласковый и нежный зверь».

Ведущая: Весна 45-го годаПамятной стала для вас,И гимном нелёгкой свободыСегодня звучит «Майский вальс».

В исполнении инструментального ансамбля звучит «Майский вальс».

Ведущий: Жить без пищи можно сутки Можно больше, но порой На войне одной минутки Не прожить без прибаутки, Шутки самой немудрой. Без тебя, Василий Теркин.Вася Теркин – мой герой,А всего иного пуще Не прожить наверняка – Без чего..? Без правды сущей, Правды прямо в душу бьющей, Да была б она погуще, Как бы ни была горька.

Звучит отрывок из поэмы « Василий Тёркин».

Ведущая: Люди почтенные,Штатские да военные! Держите равнение На веселое отделение!

Ведущий: Эй, добрый люд, Собравшийся тут, Где патефон с пружинным заводом Из довоенного года?

Ведущая: МРЗ и магнитофоны,Конечно лучше, чем патефоны,Но для нас солдат и матросов,Пел в окопе с патефона Утёсов.Про фон дер Пшика слушали мы куплеты,Спасибо артисту за это!

Ведущий: А ещё про партизанскую бороду,И как шагали мы по освобождённому городу, И путь у нас был один – на Берлин! Ну-ка, слушай пластинки старые, Дребезжащие и усталые!

Ведущая: Кто просто послушает, а кто и спляшет...Звучи, фронтовая музыка наша!

Ведущий: Влюблённые в жизнь, влюблённые в песнюДавайте вспомним и споём все вместе!

Попурри-караоке военных песен.

Ведущая: На вольном, на синем, на тихом Дону Походная песня звучала. Казак уходил на большую войну, Невеста его провожала.

Ведущий: Мне счастья, родная, в пути пожелай, Вернусь ли домой – не известно, Казак говорил, говорил ей прощай!Прощай, – отвечала невеста.

В исполнении ансамбля звучат песни «Степом» и «Бравый атаман».

Ведущая: Медленно и бережно ступая,Мы идём под небом голубым,В полевых ромашках утопая,Вежливо дорогу уступая,Синим колокольчикам степным.

Ведущий: Любо здесь увидеть стаи птичьи,И не видеть дым пороховой,Вот оно во всём своём величииПоле нашей славы боевой!

Солист исполняет песню «Маки».

Ведущая: Снова май. И опять как когда-тоВ небе светлые звёзды видны Спят в земле молодые ребята,Не вернувшиеся с войны.

Ведущий: Но они не погибли, не верьте! В этот день нам такой дорогой, В каждом верном и честном сердце Разгорается Вечный огонь!

Ведущая: Шестьдесят пять нашей славной Победе, Шестьдесят пять, как убита война! И победно идёт по планете Завоёванная весна!

Звучит песня «День победы»

Ведущий: Примите в этот Великий день пожелания счастья и здоровья!

Вместе: С праздником Вас, с днём Победы!

Упорядники:

Завідуюча науково-методичним відділом з організації культурно-дозвіллєвої діяльності Алексєєва В.В.

Методист І категорії з організації культурно-дозвіллєвої діяльності та роботі з національно-культурними товариствамиВасиленко Ю.В.

Редакційна робота:

Методист І категорії з організації культурно-дозвіллєвої діяльності та роботі з національно-культурними товариствамиВасиленко Ю.В.

Методист з редакційно-видавничої діяльностіЄлістратенко О.О.

Відповідальний за випуск: Директор Луганського обласного центру народної творчості, заслужений працівник культури УкраїниЯровий В.М.