ІСТОРІЯ ПРАСКИ

ВИНАХІДНИЦТВО ЯК

МИСТЕЦТВО

Сьогодні ми навіть не уявляемо, як

можемо обійтися без праски — цього

вкрай потрібного у нашому побуті

технічного устрою.

Історія створення праски сягає своїм корінням сивої

давнини, а шлях її вдосконалення різнобарвний і

цікавий.

Десь 6500 років до нашої ери людина придумала

перший пристрій, за допомогою якого можна було

робити тканину гладкою і рівною. Вважається, що

вперше для прасування одягу почали застосовувати

пласке каміння.

Починаючи з п’ятого століття до нашої ери, у Древній

Греції, за певною технологію, вологу тканину

прасували, протягуючи її між двома пласкими брилами

каміння, що нагрівалися сонячними променями. Але

така технологія, здебільшого, приносила користь лише

при прасуванні довгих частин одягу. З появою в одязі

людини невеликих місць, що мали складки, їх почали

прасувати невеличким за розміром нагрітим на

ватрі, пласким залізяччям з ручкою.

В Китаї існувала своя технологія

прасування одягу, яка відрізнялася від

попередніх тим, що одяг прасували

розігрітою залізною пательнею. В

залежності від матеріалу

одягу, застосовували різні способи її

нагріву. Для одягу із жорстких тканин

в пательню засипали жар дерев’яних

вуглин, а для шовкових —

розпечений пісок. Коли залізна

пательня розігрівалася до потрібної

температури, її пласким денцем

водили по тканині.

Деякі північні народи прасували одяг, використовуючи

відполіровану водою і піском морську гальку з приробленим

до неї держаком. Інші, зокрема народи Центральної та

Східної Європи, замість гальки використовували деревину.

Засобами прасування слугували пласка і кругла палиця, які

робили з твердих порід дерева завдовжки 40—50

сантиметрів. На пласкій частині деревини були штучно

зроблені невеликі зубці аж до самої ручки, і називався цей

придад на Україні «пральник». У північних народів він

називався «рубель».

За час середньовіччя римські

металеві молотки для

прасування одягу вже були

вдосконалені європейськими

майстрами, які надали їм

форму човників з ручкою

зверху. Робили їх суцільно

литими, і тому вони були

важкими у використанні. Вага

найбільшого з них досягала

10 кг, і застосовували його

професіонали прасування

білизни та шевці.

Оригінальний засіб для прасування

одягу застосовували на Сході, де у

ХVI столітті для цього

використовували праски, зроблені

з глини. За своєю формою вони

були схожі на невелику випуклу

ємкість з ручкою, вгорі якої був

отвір, через який всередину

засипали розжарені вуглинки, які і

нагрівали підошву глиняної

ємкості. З усіх вона мала маленькі

отвори для надходження всередину

повітря, щоб підтримувати

розжарення вуглинок.

Лише у 1901 році француз Арман Лавре

запатентував створену ним зручну

електричну праску. Їх випуск на початку

ХХ століття налагодила фірма Calor.

Сьогоднішні праски більше не

нагадують небезпечні і важкі

снаряди, що пашать жаром.

Тепер це милі працелюбні

домашні істоти, що роблять

догляд за одягом і білизною

приємним і комфортним.