№ 6

(36)

Часопис КЗ «Селятинська загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів» Лютий 2015р.

День самоврядування в школі У рамках тижня "Рідній школі 55" відбувся День шкільного самоврядування. До

цього дня уся учнівська родина готується довго, старанно, продумували все до

останньої дрібниці аби цей день дійсно став цікавим для усіх членів шкільної родини.

Як завжди у період підготовки до Дня учнівського самоврядування були розподілені

доручення між усіма лідерами, аби в День шкільного державотворення, кожний

знав чітко свою роль.

Наконечна Марія

Майданська Юлія

Ю

Косар Олексій

Ю

У школі працює 47 педагогів

З них:

спеціалістів вищої категорії – 16

спеціалістів І категорії – 7

спеціалістів ІІ категорії – 3

спеціаліст - 21

Мають звання:

«вчитель - методист» - 2

«вихователь-методист» - 1

«керівник гуртка - методист»-1

«практичний психолог-методист» - 1

«старший учитель» - 3

лауреати премії ім. О. Поповича – 1

лауреати премії ім. Ю.Федьковича – 2

КАДРОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ

ШКОЛИ

По «Історії Гуцульщини» Миколи Домашевського, доктора економічних наук: Селятин ( Seletin ) -

село лежить над річкою Сучавою . Це одно із найстаріших поселень Буковинської Гуцульщини ...

Селятин є одним із найстарішим селом Путильського району. Уперше Селятин згадується в грамоті

Молдавського князя Стефана III - з 13 березня 1490 року, як власність Путнянського монастиря ...

На початку ХХ століття Селятин, належавши до Австро-Угорської імперії, був справжнім

європейським містечком з населенням майже півтора десятка тисяч жителів. Тут було більше двадцяти

філіалів європейських банків, стільки ж ресторанів і шинків, дві синагоги, православна та греко-

католицька церкви. Більшість населення містечка складали українці-гуцули, майже 40 відсотків

жителів були євреями. Також Селятин заселяли румуни, німці та поляки.

По даних Чернівецького архіву перша школа була відкрита 1 вересня 1864 році. Вона мала 5 класів.

Навчалося в ній 238 хлопчиків, 222 дівчинки. Далі додається ряд цифр, але невідомо в яких це роках:

137 хлопчиків, 125 дівчат; 123 хлопчики, 115 дівчат.

Цікаво, що подаються дані кількості учнів по конфесіях :

Греко — католики -29 ;

Православні - 359;

Євреїв - 64, 49, 50 .

Для не румуномовного населення здобуття освіти було не обов'язковим, здобували її діти із заможних

сімей. Більшість дітей із бідних сімей віддавали служити панам , щоб заробити на прожиття .

У 1912 році тут була «пятиклясова школа», а через деяких час стала початкова семирічна школа, яка

працювала у дві зміни і розміщувалася у приміщенні теперішньої школи - інтернат.

Територія яку займає нині школа-інтернат в 1900 році була містечком, яке мало назву Seletin. Адже

тут проживала вся знать Селятина і знаходився весь

адмінустрій. А нинішній центр села мав назву

Ropochiv – де знаходились магазини євреїв. До 1940

року серед населення було поширене звернення: «Ти

йдеш в Селєтін чи Ропочів?». І по відповіді можна

було догадатись які наміри в людини.

Нинішня територія Селятинської загальноосвітньої

школи-інтернату, а особливо її будинки-корпуса (15

будівель) мають цікаву історію свого призначення.

Історія будинку, в якому знаходиться навчальний корпус, починається

приблизно на початку 20-х років, Хх століття.

Тоді, за свідченнями старожилів, він вже називався школою.

Навчання проводилося на румунській мові. Після закінчення цієї школи

діти заможних батьків мали змогу продовжити навчання в Чернівецькій гімназії.

Після війни, в 1947 році на території теперішньої школи була військова санчастина. В першому

корпусі – прийомний покій, в другому корпусі і школі – лікарня. В інших корпусах проживали сім’ї

військових.

З 1950 по 1958 роки на даній території відкривається санаторій «Селятин», де лікувалися хворі на

туберкульоз. В теперішньому навчальному корпусі були розміщенні всі лікарські кабінети,

лабораторія.

1960 рік – відкриття школи-інтернату.

З 2000 року школу-інтернат реорганізовано у загальноосвітню школу-інтернат І-ІІІ ступенів.

У 2008 році проведено реконструкцію навчального корпусу - добудовано другий

поверх школи.

З ІСТОРІЇ ШКОЛИ

З ІСТОРІЇ БУДІВЕЛЬШКОЛИ

Містечко Селєтін

1900 – 1949р.р.

Історія будинку в якому знаходиться навчальний корпус – школа – в

1905 році працювала за призначенням.За свідченнями старожилів

навчання проводилося на українській та німецькій мовах. Адже Селятин

був під владою Австро-Угорської імперії. Директором школи, як в той

час їх називали управитель школи була Ольга Ельсгольц.

Підтвердженням цього є шкільне повідомлення, теперішній табель,

1915 – 1916 навчального року

З 1918 року, коли Селятин став належати Румунії, викладання велося

виключно на румунській мові, українською мовою в стінах школи

говорити заборонялося. Не лише у школі а й на селі ішла повна

румунізація.

Директором школи до 1937 року був Отелло Ельсгольц. Вчителі:

Цурпан, Теллча, Рамер , Вольчинський , подружжя

Конетантінеску , Грібовская.

Вчитель користувався глибокою повагою на селі. Це була

людина, перед якою перехожі знімали шапку і кланялися. В

румунській школі вчитель обов'язково повинен був грати на

музикальному інструменті.

Для не румуномовного населення здобуття освіти було не

обов'язковим, здобували її діти із заможних сімей. Більшість

дітей із бідних сімей віддавали служити панам, щоб заробити на

прожиття.

Школа не забезпечувала учнів ні підручниками, ні зошитами, ні

харчуванням. Всі ці піклування лягали на плечі батьків. Поруч зі

школою знаходився приватний продуктовий магазин, в якому

можна було купити свіжі булочки, цукерки, маслини, тощо.

Проте лише окремі учні мали можливість відвідувати його .

Вдячні учні з теплом згадують свою вчительку - пані Юдіт

Рамер, яка за власні кошти годувала на перерві учнів — гуцулят,

які в торбинку з собою не мали що брати. Продовжити навчання

можна було у Радівцях в ліцеї чи в гімназії.

Випускники школи даного часу і нині проживають на території

села. Це Поліщук Фрозина Іванівна(1936р.н.), Бойчак Сільва

Дмитрівна(1933р.н.).

Цікаві спогади про школу надає уродженець Селятина Маркус

Лекер(1923р.н.) за національністю єврей, які він описав у своїх

мемуарах «Я помню: Одиссея еврейского подростка в Восточной Европе» виданим Університетом

Конкордія в канадських єврейських досліджень. Де надає спогади про навчання та колорит життя того

часу і зауважує що «…Селятин – це невеличке містечко північної провінції Румунії, називаємою

Буковиною».

Інший будинок який знаходиться поряд зі школою (теперішній 3 корпус 2014/2015н.р.) в ті часи

належав попові Малику. Сім’я його складалася з чотирьох чоловік. Господар, його дружина та двоє

дітей. Цей будинок прикрашали декоративні квіти, кущі та дерева. Піп мав слугів, які доглядали дім та

все господарство. Улюбленцем попівської сім’ї та слуг був великий, жовтого кольору собака по кличці

«Гузар». Все господарство із слуг вела служанка Теронівська. Після війни піп Малик із сім’єю виїхав

до Румунії.

Після встановлення Радянської влади в цьому будинку знаходився санітарний батальйон

прикордонників – це було з 1940 по 1941 рік. Пізніше в цьому будинку проживав піп Урсатій (1942-

1946р.р.). Цей будинок став називатися попівським.

Поряд із цим будинком знаходилася сільська рада (теперішній 1 корпус 2014/2015н.р.) – primăria

прімерія. Також в ній знаходилась кімната для тимчасового утримування порушників порядку села.

Цікава історія теперішнього

приміщення

шкільного

спортзалу. Він був

призначений для

розважальних,

просвітницьких

функцій. Це був

своєрідний клуб.

Місцеві старожили

згадують його під назвою Casa naţională – каса націонале. Сюди для обговорення різних питань

приходила місцева інтелігенція, також була можливість відпочити – зайнятись грою в кеглі та інші

забави. Поряд на другому поверсі проживала сім’я, яка

утримувала тут ресторан. Сюди

також приходила місцева

молодь. В суботні дні із

Чернівців приїжджали

військові музиканти. Вони

грали для молоді, яка під цю

музику танцювала на відкритій

танцювальній площадці.

Пізніше, в кінці 30-х років

частину клуба займає ресторан

або як називали місцеві жителі – корчма.

Наступний будинок (теперішній 2 корпус 2014/2015н.р.) за свідченнями

старожилів був приватним. В ньому проживав інженер по лісному господарству Вілогорський . Це

була багата людина, яка мала змогу побудувати ще кілька

будинків. Один із них він подарував своїй доньці Веронікі (тепер

в цьому будинку шкільний ізолятор) і називався будинок вілла

Вікторія.

Перед самою війною сім’я виїхала і більше не повертались на

Україну.

Будинок в якому наразі розміщено 6 корпус був також

приватним і проживав в ньому мер цього містечка пан

Краткій. А мерія, яка називалася, як кажуть старожили

називалася Pretura претура і розміщувалася в будинку який зараз

– це корпус.

Також мер Краткій побудував своїй доньці будинок,

який називався «Вілла Кукуца». (теперішній 4

корпус).До 1941 року всі ці назви знаходились на

будинках, але із зміною влади - назви всі були

демонтовані.

Будинок теперішньої шкільної бібліотеки до 1945 року

виконував функції Пошти.Із мемуарів Маркуса Лекера

відомо, що на пошті був телефон і з Селятина

населення мало змогу спілкуватись зі світом.

Учительський дім №1 був приватним будинком

директора

школи Отелло Егольца, а учительський дім №2 – проживав

адміністратор по лісному господарству всього повіту Крейзель

за національністю німець. Дуже заможна людина того часу.

Теперішній 9-11 корпус належав єврею Максу Давберу.

Він утримував у той час корчму яка працювала цілодобово –

адже він проживав поряд із залізно дорожнім вокзалом.

Клименко Олександр Олексійович (01.10.1959 - 10.03.1961)

Фольварочний

Петро Онуфрійович (10.03.1961- 20.09.1963)

Купоросов Микола Кузьмович (20.09.1963-20.07.1964)

Братко Георгій Константинович (20.07.1964-02.01.1966)

Коломієць Григорій Калинович (02.01.1966-15.01.1968)

Кікерчук Григорій Миколайович (15.01.1968 - 12.04.1971)

Юрах Микола Григорович (12.04.1971 - 1974)

Максимюк Василь Іванович (1974 - 21.08.1978)

Народовий Петро Павлович (21.08.1978-31.08.1981)

Струж Степан Степанович (31.08.1981-27.11.1981)

Червінко Марія Іванівна (27.11.1981 -06.01.1982)

Хар

Микола Георгійович ( 06.01.1982-31.08.2014 )

Михайлюк

Олександр Ярославович(з 01.09.2014 )

Батьки однокласники:

Несторук Юрій, Скрипчук Іван,

Потоцький Андрій

Діти однокласники:

Несторук Артем, Скрипчук Дмитро,

Потоцький Андрій

Поп’юк

Яків Якович

учень школи-інтернату

На фото вихованці школи середина 1960-х років, вверхи на коні

Хар М.Г. ,майбутній директор школи

Горбан

Паша Анатолівна

учениця школи-інтернату

ТВІР НА ТЕМУ: ТИ ЗНАЄШ, ЩО ТИ ЛЮДИНА...

«Людина» — багатозначне слово. Воно позначає одну з істот на землі і водночас має піднесене

значення всього загалу якостей і почуттів, які повинна мати в собі ця істота. У такому випадку де

слово пишуть з великої букви — Людина...

Що ж потрібно кожному з нас для того, щоб іменуватися Людиною? Одні скажуть — бути порядним

і добрим, інші — мати купу грошей, треті дадуть відповідь: «Що потрібно? Нічого! Я маю руки,

пересуваюся на двох ногах, значить, я і так людина. А з великої букви чи з малої — неважливо. Яка

різниця?» Відполімо: різниця дуже велика. Пересуваються, вживають їжу, сплять всі живі істоти на

Землі, але вони не можуть називатися людьми. Від тварин нас відрізняють не лише анатомічні

ознаки, навіть не розвинений інтелект. Нас відрізняє людяність.

Для того, щоб вважати себе людяними, ми повинні бути добрими, чесними, справедливими. Однак

головне — любов до ближнього свого. Всі ми чули, що потрібно до інших ставитися так, як хотів би,

щоб ставились до тебе. Це означає, що на жодну хвилину не можна забувати: поряд з тобою є люди,

яким, можливо, потрібна допомога, потрібне співчуття. Хто знає, може, співчуття чекають саме

від вас? І саме від вас сподіваються отримати необхідну допомогу? Подумайте, перш ніж

відвертатися; ви теж бували у ситуаціях, коли добра порада, ласкавий погляд були так необхідні!

Так чому ж багато хто з нас забуває про це?

Розповідають, що іноді, коли на кішку нападають собаки, інші кішки починають захищати її,

кидаючись у бій з суперником, набагато сильнішим від них. Слухаєш такі розповіді й дивуєшся: якщо

навіть тварини захищають одна одну, то як же люди можуть лишатися байдужими до нещасть

своїх близьких? Однак не всі, далеко не всі. Знаємо випадки справжньої самопожертви, гідної звання

"Людина". Це і герої війни, що йшли в атаку, перебували в нелюдських умовах для щастя майбутніх

поколінь, і вірний друг, що ділиться останнім шматком хліба, ризикуючи залишитись голодним сам, і

наша рідна матуся, яка ночами не спала, чекаючи нас із далекої поїздки, Хвилюючись за нашу долю. Не

обов'язково шукати приклади істинної людяності у книжках, у розповідях, можна озирнутися

довкола, придивитися до близьких, до друзів, зазирнути вглиб власної душі і зрозуміти, що справжній

некорисливий подвиг в ім'я людяності тут, поруч з нами. Так давайте ж навчимося любити одне

одного, поважати прагнення, думки й почуття людські, давайте віднині й назавжди за основу свого

життя візьмемо правило діяти лише за законами честі, моралі — тими складовими, що і

становлять основу того, що робить вас Людьми, — людяності. Тоді не виникатиме війна, у небуття

підуть сварки й суперечки, головною ж цінністю стане життя кожного із жителів планети. І

звучатимуть у душах людей слова Василя Симоненка:

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це, чи ні?

Усмішка твоя — єдина.

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Редакційна колегія Відповідальний за випуск :

Михайлюк О.Я . Майданська Ю. – 10кл. Гайдеєв С.Г.

Максімов М.М. Попюк С. – 9 кл. Михайлюк Т.І. Бороденко А.—10 кл. Антемюк В. – 8 кл. Галиця Х. – 9 кл.