СЦЕНАРІЙ ЛІТЕРАТУРНОГО СВЯТА « Народ без Батьківщини і без мови – не народ» до 116-річчя з Дня народження В.Сосюри

Сіверської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №12013-2014 навчальний рік

Музей святково прибраний, стіл застелений скатеркою. Звучить лірична музика, виходять ведучі.

Ведучий 1: Добрий день, дорогі друзі! Ми раді вітати вас на традиційному районномуЛинник О. (8 кл.) святі на честь видатного земляка, незвичайного поета, найніжнішого лірика

XX століття – Володимира Сосюри

Ведучий 2: Відкинемо буденність, відкладемо на годину наш щоденний клопіт іНескоромна А. (7 кл.) поринемо в атмосферу душевного тепла, приязні, у світ щирого

поетичного українського слова.

Ведучий 1: Тож плекаймо чудовий сад української мови, донесений до нас із глибини віків. За давнім звичаєм, у кожній хаті в дні свят запалювали свічку, як символ добра, ніжності, людяності і вічної краси.

Під музику заходять ангели із свічками (Риндіна К. (1 кл.) та Фільдчакова А. (1кл.), ставлять свічки на столі зі словами: «Свічку поставимо,свічку поставимо. Гори ж, наша свічко, гори нам ще довго».

Ведучий 1: Ми вітаємо наших вельмишановних гостей:

Ведучий 2: ___________________________________ ___________________________________

__________________________________

Пісня «Зеленеє жито» у виконанні Гопанець Дар’ї (3-А кл.)

Ведучий 1: Увага! Увага! В прямому ефірі телепередача «Поетична Україна».

Ведучий 1: Країна Поезія… Один із її вірних служителів – наш земляк Володимир Євсюкова Н. (10 кл.) Миколайович Сосюра!

Ведучий 2: Одна мудра людина сказала таке: «Не дай вам, боже, жити в епоху змін». Добрий (10 кл.)

Ведучий 1: Чому?

Гість 1: Тому що людину, як тріску, несе і кидає, знищує та шарпає життя, відданеРєзнікова О. (8 кл.) під заставу часу й непостійності влади.

Ведучий 2: Щоб зрозуміти та оцінити поезію будь-якого поета, важливо знати, що за людина він був, які були його зацікавлення і потаємні думки.

Гість 2: Володимир Миколайович Сосюра увійшов у слов'янську поезію як співецьМокляк С. (9-А кл.) любові й вічної світозміни, що злилися в єдиному понятті прекрасного, у

відчутті вільного і терпкого смаку життя, якому немає кінця-краю.

Гість 3: Майстер загадкової простоти і ясної незгладимості почувань, поет ніжний іЛук'яненко К. (11 кл.) тривожний, як надвечірнє світло, він пройшов через кілька історичних

та культурних епох у житті України: від УНР до хрущовської "відлиги".

Гість 4: Я вважаю ознакою істинного Поета таку, коли через десятиліття йогоХодов Д. (8 кл.) рядки цитують. Через десятиліття – в абсолютно нових умовах, інші люди,

нові покоління – пам’ятають вірші, знаходять в них відгук своїм емоціям, наповнюють їх новим змістом. А у Володимира Миколайовича Сосюри таких віршів далеко не один...

Ведучий 1: Творчість Сосюри, котрий лишив близько шістдесяти поетичних книжок,

десятки поем, автобіографічну прозу, - це безмежний світ, це історія, що переживаються в любові й ненависті, радості й журбі - гостро, до сліз, до млості.

Такий я ніжний, такий тривожний, моя осінняя земля. Навколо вітер непереможний реве й ґуля ...

Виконується танок (учні 6-7 класів).

Біографічні відомості з використанням слайдів розповідають екскурсоводи

1-й екскурсовод: Володимир Сосюра народився 6 січня 1898 р. на станції ДебальцевеЩербак О. (10 кл.) Донецької області. Мати поета - Антоніна Дмитрівна Локотош, робітниця з

Луганська, займалася домашнім господарством і дітьми, яких у родині було восьмеро. Батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною різнобічно обдарованою і непосидющою, змінив багато професій, вчителював по селах, був сільським адвокатом, шахтарем. "Татко нагадував мені похмурого козацького орла, а мама - якусь смугляву птицю, що їй не сидиться на місці і все вона хоче кудись полетіти. Як протилежність батькові, вона була дуже балакуча. її одвертість була потрясаюча".

2-й екскурсовод: Невдовзі після народження Володимира родина Сосюр переїжджає доФетісова А. (10 кл.) селища Третя Рота (нині - Верхнє, що входить до м. Лисичанська на

Луганщині), де й минають дитячі роки поета. Були вони голодні й безпритульні - у пошуках постійного даху над головою родина зривається з місця на місце, аж по багатьох переїздах оселяється у старій хворостянці над берегом Дінця.

3-й екскурсовод: В одинадцять років Сосюра йде працювати -- до бондарного цеху содовогоМілько С. (10 кл.) заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурається випадкових заробітків.

Початкову освіту здобуває під наглядом батька. 1911 р. вступає до міністерського двокласного училища в с. Третя Рота. Обдарований блискучою пам'яттю й допитливим розумом, швидко стає одним із кращих учнів, захоплюється співами й художньою літературою. Свої перші, ще напівдитячі поетичні спроби російською мовою В. Сосюра відносить до 1914 р. Всі ці рукописні вірші на традиційні мотиви тогочасної лірики, в тому числі й релігійні, безслідно згинуть у роки Першої світової війни. 1914 р. В. Сосюра вступає до трикласного нижчого сільськогосподарського училища на станції Яма Північно-Донецької залізниці.

4-й екскурсовод: Повернусь і погляну назад,Задорожняя А. (10 кл.) Де маслини і станція Яма, -

І розквітне солодко душа,Мов на яблуні сонячні плями.

…Як пісня, молодість пройшла…Вузенька, тиха й невеличка.

Край Чорногорівки-селаТекла мого дитинства річка.

Шлють димарі й копри здаляМені привіт в ранковій тиші,

Ясні Донеччини поляМені на світі наймиліші…

Швидкий Дінець, і шум сосон,І аромати м’яти-рути,

Як золотий дитинства сон,Мені ніколи не забути.

Усе в уяві оживаЙ несе мені згадки чудові,

Як пісні першої слова,Як сльози першої любові…

Я починався відтіля,Де гул заводів даль колише,

Ясні Донеччини поляМені на світі наймиліші.

Пісня на слова В. Сосюри «Рідна мова» у виконанні Нескоромної А. (7 кл.) та

Овчаренко Ю. (6 кл.)

Ведучий 1: З 16 років юнак починає писати вірші. Під впливом величезної кількості перечитаних книг російських авторів він пише російською мовою, а потім, після тривалих роздумів і творчих шукань, — українською. У книзі «Третя Рота» поет розповідає, як, навчаючись у тодішньому університеті ім. Артема, він «розв'язав для себе свої вагання в сторону рішучого і беззастережного переходу на українську мову»: «Справа в тому, що за мій перехід як поета з російської мови на українську я не подобався багатьом студентам. Вони дорікали мені за це майже як за національну зраду, вважали українським націоналістом».

Інсценівка.Виходять Сосюра і студенти.

1-й студент: Володя, почему ты пишешь стихотворения на украинском языке? Лукощенко З. (8 кл.)

В. Сосюра: Я писал бы на русском, если бы родился в России, потому что я знаю Ходов Д. (8 кл.) только литературный русский язык, а народный не знаю. Без знания народного

языка писателем, которым я хочу стать, не станешь.

2-й студент: А Гоголь? Лащенко Р. (8 кл.)

В. Сосюра: Так Гоголь тем же и велик, что своим знанием народного украинского языка обогатил русскую литературу.

3-й студент: Зачем ты сменил королевскую флейту на сопилку? Мокляк С. (9-А кл.)

В. Сосюра: Сопилка мне дороже тысяч королевских флейт!

Ведучий 2: Шановні гості! Щоб ви порадили молодому Володі щодо написання віршів рідною мовою? (діалог із присутніми)

Вірш В. Сосюри «О мово моя!» у виконанні Івченко К. (6 кл.)О місячне сяйво і спів солов’я,Півонії, мальви, жоржини!Моря бриліантів, це – мова моя,Це – мова моєї Вкраїни.Яка у ній сила – і кличе, й сія,Яка в ній мелодія линеВ натхнення хвилини! О мово моя,Душа голосна України!Ти – сурми на сонці, ти – стягів гаї, Ти – вибухів огненних повна.Це – матері мова. Я звуки твоїЛюблю, наче очі дитини…О мово вкраїнська! Хто любить її,Той любить мою Україну.

Під українську мелодію виходять учні початкових класів з настановою « Любіть рідну мову»:

1-й учень: Мова – краса спілкування.Гриненко А. (4 кл.) Мова – як сонце ясне.

2-й учень: Мова – то предків надбання.Посоха Р. (4 кл.) Мова – багатство моє.

3-й учень: Мова – то чиста криниця,Чичкіна А. (4 кл.) Де б’є, мов сльоза, джерело.

4-й учень: Мова – це наша світлиця,Чирва О. (4 кл.) Вона – як добірне зерно.

5-й учень: Мова – державна перлина, Гопанець Д. (3-А кл.) Нею завжди дорожіть.

6-й учень: Без мови немає країни,Давидов Д. (3-А кл.)Мову, як матір, любіть.

Ведучий 1: Глибоко турбувала В. Сосюру доля рідної мови. Він виріс у російськомовному оточенні, знав і шанував російську мову, але завжди відчував, що його призначення поета і громадянина — боронити українську мову, українську культуру.

Ведучий 2: Поет став відомим і популярним уже після виходу перших своїх збірок — «Поезії» (1921) та «Червона зима» (1922).

Ведучий 3: Перу поета належить ряд віршів про рідну мову. «Солов'їною» називає вінДобрий В. (10 кл.) її у вірші «Любіть Україну». З великою синівською любов'ю говорить

Сосюра про красу й силу рідного слова в поезії «О мово моя!». Вірш закінчується щирими проникливими рядками:

О мово вкраїнська!.. Хто любить її. Той любить мою Україну.

Ведучий 4: Але популярність і слава, що супроводжували його все творче життя, неЄвсюкова Н. (10 кл.) змогли порятувати Сосюру ні від несправедливих звинувачень критики,

ні від переслідувань сталінських опричників, яким скрізь бачилися «український буржуазний націоналізм» і «контрреволюція».

Ведучий 1: Навіки з'єднавши свою долю з долею рідного краю, В. Сосюра дуже швидко на собі відчув, що означало в комуністичній Україні бути патріотом України. Він став свідком жахливих страждань, що випали на долю його народу. Поет ледь не збожеволів від горя й розпачу, коли мільйони людей умирали голодною смертю в 1933 році, коли кращих синів і дочок українського народу розстрілювали або відправляли до Сибіру та на Соловки.

Ведучий 2: Болісними були роздуми поета про долю української мови та її народу. Дні і ночі, писав він, минали в «безкінченній муці й тривозі за душу мого народу, за українську мову. І ці хитання ще й зараз потрясають мене, і я не сплю ночами і все думаю, думаю...».

Ходою гнівною блукаю В своїм краю чужинцем я, Пожаром очі застилає Мені трагедія моя.

Ведучий 3: Один із віршів Сосюри про рідну мову, який називається «До брата», не увійшов до жодної з відомих збірок поета і був надрукований лише наприкінці 80-х років. Написаний 1960 р., він став своєрідною відповіддю тим, хто звинувачував українців у національному безпам'ятстві, хто не вірив у здорові сили народу:

Невже народ мій мову губить!?Не вірю я! Це не народ! Окремі люди. Ні, наша мова не загине, її не знищать сили злі! Ти власним світом, Україно, Сіяти будеш на землі.

Ведучий 4: З листа Сосюри до Сталіна: "Мене доводили до думки про самогубство, а я не зробив цього тому, що надто багато страждав український народ, щоб його поети стрілялися" На цьому листі є сталінська резолюція: “восстановить, лечить”. Саме ця резолюція врятувала Сосюру від розстрілу.

Ведучий 1: Чи не найбільше страждань приніс Сосюрі вірш «Любіть Україну». Написаний 1944 р. вірш став справжнім патріотичним гімном поета. Ось що розповідає сам поет про історію його створення: «Цього вірша я написав внаслідок

таких фактів.. Ще в Башкириї, в Уфі, коли Україну розпинали криваві окупанти, одна така сказала мені: — Как я соскучилась за украинским салом! — А за украинским народом вы не соскучились? – спитав я.І в Москві теж одна така сказала, коли ми з молодим прозаїком із Західної України Ткачуком ішли з нею по вулиці Горького: — Для меня Родина — там, где мне хорошо. Ткачук сказав: — Свиняча філософія.

У відповідь на це і те, я написав "Любіть Україну"».

Ведучий 2: Він одразу ж здобув прихильність критиків і визнання читачів. Вірш був перекладений російською та іншими мовами, опублікований у Москві, 1949 р. його вмістили до збірки «Щоб сади шуміли», яку було відзначено Сталінською премією.

Ведучий 3: І ось раптом, несподівано для всіх і для самого Володимира Сосюри передусім, з липня 1951 р. починається грандіозна кампанія цькування поета за його «ідейно-порочний націоналістичний твір». У численних газетних публікаціях, на зборах і засіданнях різного рівня громилися поезія «Любіть Україну» та її автор.

Ведучий 4: Головною причиною вчиненого жахливого розгрому було те, що сталінському керівництву треба було за будь-яку ціну вбити в людях патріотизм, почуття власної гідності і самоповаги.

Ведучий 1 : Пройде небагато років, і вірш Сосюри буде повернуто українському народові, критику поета визнано несправедливою, а дехто із критиків покається перед ним за дошкульні жорстокі звинувачення.

Вірш В. Сосюри «Любіть Україну!» звучить у запису.

Ведучий 2: Гаряче-зболені рядки Сосюриних віршів через роки й десятиліття перегукуються з поетичними рядками українських письменників, що страждали і мучились за щастя і свободу України. Понад сто років тому Тарас Шевченко промовив слова, сповнені невимовної ніжності і болю:

Свою Україну любіть. Любіть її…. Во врем'я люте, В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Ведучий 3: І як відповідь на цей заклик пролунало Сосюрине: Всім серцем любіть Україну свою — І вічні ми будемо з нею!

Ведучий 4: Про любов і повагу до В. Сосюри, про неперервність культурних, патріотичних традицій говорить у своєму вірші «Заповіт Сосюри» Іван Драч:

Під час читання вірша йдуть кадри про Україну.

Ми любим її — карооку таку В мільярдному морі пшениці. Де сонце лежить, мов дитя в сповитку.

Де вічні ширяють зигзиці. Поете мій! Клятвою гордо клянусь Слова ці знаменом нести до загину. Слова ці вишневі з запечених вуст: «Любіть Україну! Любіть Україну!».

Ведучий 1: 22 січня в Україні святкується День соборності.

Ведучий 2: 22 січня 1919 року відбувся акт злуки сходу та заходу і утворилася єдина соборна Україна.

Фільм про соборність України.

З’являється на сцену Світ і Краса у костюмах. Краса у голубому вбранні з вінком ізлистя на голові ). Діалог між ними:

Світ: Коли мені душу печаль осенить,Пономарьов М. (7 кл.) Я з піснею лину на берег Краси.

П’ю спрагло одвічну красу молоду,Зливаюся з нею, розмову веду.- Скажи мені, Красо, ти мудра, скажи,Людина іде від межі до межі,Через терновища надії несе,А потім об межу спіткнеться – і все?Невже тієї межі - колючі дроти?Невже нам не можна межі перейти?

Краса: Нехай твою душу печаль не пече,Жук А. (7 кл.) Клади свої болі мені на плече.

Я їх за далеку імлу віднесу.А ти в мою тиху вглибляйся красу,Вростайся у барви, пірнай в голосиЗнай: мудрість найвища - то мудрість Краси.

Світ: Спасибі, красуне, а все ж таки, все ж,Життя - не ріка, а швидка карусель.Щомиті так дико мене кружеляє.Аж коле у серці, аж кості болять.

Краса: А ти не здавайся. У злі не згорай,Себе возвеличуй творінням добра.Вбирай в себе райдуги, краплі роси,Дорощуй у серці і людям неси.

Світ: А що коли дрібніють в душі,І топчуть бездомно рясні спориші,Оті коренасті врунисті дива,Яких не здолала й страшна татарва,Яких не пожерли зміїща пожеж,А нині їх сите міщанство стриже.

Краса: Так нащо ж про межі розмови оті, Як є що грудьми закривати в житті.

Несімо ж крізь терни років, крізь вогоньІ пісню народу, і мову його,І волю орлину, і правду живуЗ-під неба Вкраїни у даль світову.

Ведучий 3: З рук Сосюри та його літературних побратимів естафету любові до Батьківщини прийняли їхні поетичні спадкоємці — І. Драч, Л. Костенко, Д. Павличко, М. Вінграновський і багато-багато інших.

Ведучий 4: Шановні любителі творчості Володимира Сосюри! Поезія об’єднує і юних, і досвідчених. Поети Бахмутського краю присутні на нашому святі. Надаємо їм слово

Виступи: _______________________________________________________ ________________________________________________________ ________________________________________________________ ________________________________________________________

Ведучий 3: Слово для нагородження надається:____________________________________________

На сцену виходять учасники свята.

Ведучий 4: Ось і закінчується наше свято. Ми хочемо, щоб воно запам’яталося назавжди. Житимуть на землі інші люди. Нові імена співців прикрасять наш рідний обрій, але серед них світитиме і зігріватиме душу ніжне і тривожне, повне людської любові і краси ім’я В. Сосюри.

Ведучий 3: До побачення! До нових зустрічей!

На закінчення виконується танок «Желаем удачи»