УКРАЇНА МОЯ КРАЇНА

Виконали учні 5-б Сахно Данило і Скибун

Володимир

 Географічне положення УкраїниУкраїна знаходиться в центральній частині Східної Європи на перетинанні транспортних шляхів з Європою в Азію та зі Скандинавських країн у країни Середземноморського регіону.Велика частина території України розташована на південно-заході Східноєвропейської рівнини. Лише 5% займають гори: Українські Карпати – на заході і Кримські гори – на півдні. У Карпатах знаходиться найвища вершина України – гора Говерла (2061 м), найвища точка Кримських гір – гора Роман-Кіш (1545 м).У межах кордонів України довжина берегової лінії Чорного моря складає понад 1500 км. Морські береги на території України переважно положисті (за винятком району Кримських гір). Температура води в узбережжі взимку коливається від 0° до +8 °С, улітку – досягає +25 °С.Берега Азовського моря низинні, прямі, з характерними піщаними косами. Азовське море неглибоке, узимку вода біля берегів замерзає. Температура поверхні води влітку досягає +25° – +30 °С.В Україні налічується понад 73 тис. річок. Більшість річок України відносяться до басейнів Чорного й Азовського морів. Лише Західний Буг й інші праві притоки Вісли відносяться до басейну Балтійського моря. Найбільші ріки – Дніпро і Дунай – є судноплавними.На території країни розташовано понад 20 тис. водойм, з них більше 3 тис. – озера. Знаходяться вони переважно на Поліссі, в Причорноморській низовині й у Степовому Криму.

ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ

ВОДИ

В Україні нараховується майже 4 тис. малих річок (завдовжки до 100 км), 123 – середніх (100-500 км), 14 –

великих (понад 500 км). Річки є найактивнішою ланкою серед вод суші. Вони повертають у море більшу частину

опадів, є основним джерелом води для господарських та побутових потреб людини, а також транспортними

шляхами та джерелом енергії.

  На території країни ріки розподіляються нерівномірно. Це зумовлено характером рельєфу, кліматом,

водопроникністю гірських порід, особливостями рослинного покриву та іншими природними чинниками. Для

порівняння використовують щільність річкової сітки, яка визначається відношенням загальної довжини річок до

площі території. Найбільша її щільність у Карпатах (до 1,1 км/км2), а в степах між річками Дніпро і Молочна цей

показник найменший – 0,25 км/км2.

  Переважна більшість річок України належить до басейнів Чорного та Азовського морів і тільки 4 % – до басейну

Балтійського моря. Це зумовлено загальним нахилом поверхні України. На заході країни проходить Головний

Європейський вододіл, що розділяє басейни українських річок між басейнами згаданих морів.

  Від рельєфу залежить падіння та середній похил річок, швидкість їх течії, будова річкових долин.

  Гірські річки Карпат і Криму характеризуються не тільки значним похилом та швидкістю, але й глибокими (до

900 м) долинами зі стрімкими схилами, порогами і водоспадами. Утворюються порога і перекати й на деяких

рівнинних річках, що перетинають Подільську і Придніпровську височини. Через малий похил річок Полісся їхні

течії дуже сповільнюються, що значно посилює заболоченість прилеглих територій.

ДЕРЖАВИ СУСІДИ

Україна межує із 7-ма країнами, в т.ч . з двома на суші та по морю (

Румунія, Росія):

Польща

Словаччина

Угорщина

Румунія

Молдова

Росія

Білорусь

СТОЛИЦЯ

За правління великого князя Володимира (980–1015) територія київського Дитинця була розширена і

укріплена. В історіографії її називають «містом Володимира»[2][5]. Дитинець оточував вал із трьома воротами,

парадними з яких були Софійські[5]. Після хрещення Русі в 988 році Київ став центром митрополії

Константинопольського патріархату. Головним міським храмом була Десятинна церква, зведена неподалік

княжого палацу і ринку «Бабин торжок»[5]. Син Володимира, Ярослав (1019–1054), ще більше розширив

Дитинець, збудувавши так зване «місто Ярослава»[5]. Він звів нові фортечні укріплення, довжиною понад 3,5 км,

які оточували площу 80 га[5]. Київ було перетворено на найбільше місто Русі[5]. Новою головною брамою стали

Золоті ворота, а головним храмом — Софійський собор, кафедра київських митрополитів[5]. Ярославові нащадки

Ізяслав (1054–1068, 1069–1073) і Святополк (1093–1113) розбудували так зване «місто Ізяслава-Святополка».

Його центром став Києво-Михайлівський Золотоверхий собор, що дав назву однойменному монастирю[5].

Найбільшим районом Києва був придніпровський Поділ. У 12—13 століттях він займав площу близько 200 га,

що була оточена оборонним валом[5]. У центрі Подолу розміщувався головний міський ринок — «Торговище»,

довкола якого стояли церква Пирогоща, Борисоглібська й Михайлівська церкви[5]. На захід від міста пролягав

Копирів кінець, де за князювання Святослава Ярославича (1073–1076) було закладено монастир святого

Симеона[5]. За містом розташовувалися монастирі — Кирилівський, Кловський, Печерський (з 1598 —

Києво-Печерська лавра) та Видубицький Свято-Михайлівський[5]. Довкола міста тягнулися приміські села

Предславине і Берестове, князівські й боярські двори, урочища Дорогожичі та Угорське[5].

На середину 12 століття в Києві проживало близько 50 тисяч мешканців, діяло близько 400 церков, 8 базарів.

Площа міста становила до 400 га[5

НАСЕЛЕННЯ

ДЕРЖАВНІ СИМВОЛИ

Жовтий (золотий) і синій кольори

використовувалися на гербі Руського

королівства 14 століття. Вони також

вживалися на гербах руських земель, князів,

шляхти і міст середньовіччя і раннього нового

часу. У 18 столітті козацькі прапори Війська

Запорозького часто вироблялися з синього

полотнища із лицарем у золотих чи червлених

шатах, із золотим орнаментом та арматурою.

1848 року українці Галичини використовували

синьо-жовтий стяг як національний прапор. В

1917–1921 роках, під час української

революції, цей стяг був державним прапором

Української Народної Республіки й Української

Держави

З найдавніших часів тризуб шанується як магічний знак, свого

роду оберіг. Це зображення археологи зустрічали у багатьох

пам'ятках культури, датованих першими століттями нашої ери.

Відомий серед народів Сходу і Середземномор'я з найдавніших

часів, на українських землях з II ст. Існує до 30 теорій походження і

значення тризуба (сокіл, якір, символ триєдинства світу тощо).

За часів Київської Русі тризуб був родовим знаком Рюриковичів.

Його зображення археологи знаходять на монетах, печатках,

посуді, цеглі, настінних розписах.