УДК 94(477) «1939»

ББК 63.3 (4 УКР)

В 48

Переклад: Наталія Кирчів

Примітки: Олександр Пагіря,

Наталія Кирчів, Лесь Белей.

Підбір ілюстрацій: Олександр Пагіря

Редакція: Лесь Белей

Коректура: Марія Волощак

Дизайн: Юрій М. Барабаш

Майкл Вінч. «Одноденна держава»: свідчення англій-

ського очевидця про події Карпатської України. —

К.: Темпора, 2012.— 348 с.

ISBN 978–617–569–079–6

«Одноденна держава» — це опис подій Карпатської Укра-

їни 1939 р. з перспективи англійського спостерігача.

Книга дає уявлення про англосаксонське бачення подій

і настроїв Карпатської України. Політичні та історіософ-

ські роздуми переплітаються з багатим краєзнавчим

описом. Книга розрахована на істориків, політологів,

усіх, кого зацікавить запропонована тематика.

Видання здійснено у рамках видавничих проектів

«ЕСЕМ Медіа Україна».

© ЕСЕМ Медіа Україна, 2012

© Темпора, 2012

В 48

1

Вступ

Один день у  березні 1939 року — день остаточного розпаду Чехословаччини, — проіснувала незалежна республіка Карпатська Україна. Ця крихітна тери-торія, захована в  Центральній Європі на східному краю Карпатських гір, майже така ж за розміром, як Норфолк і Саффолк чи штат Делавар. Це прекрасна земля, де вкриті розкішними буковими та смереко-вими лісами гори полого опускаються від снігових вершин до вузьких смужок рівнинних територій, засаджених кукурудзою та виноградниками. Однак через її крайню бідність, постійні намагання ззовні завоювати душу й серце її населення, розмаїття наці-ональних меншин і люту ненависть та упередження між ними, в Карпатській Україні є щось гротескне. До 1919 року вона була частиною Угорщини, потім внаслідок війни перекроїлася карта Європи, і вона стала частиною Чехословаччини.

П’ятимісячний період пильної міжнародної ува-ги увінчався у  березні проголошенням республіки. Протягом цього часу Карпатську Україну як автоном-ний край Чехословаччини, утвореної внаслідок Мюн-хенської угоди, німці плекали як потенційне ядро, так би мовити, Новий П’ємонт для утворення Вели-кої України. І саме цей період в  історії Карпатської

2

України я намагався описати. Зовнішні прояви часто нагадували комічну оперу і  часом були вже аж на-стільки комічними, що прибулець з  іншої планети, який раптом опинився би в Хусті, міг би подумати, що він став очевидцем буфонади. Та  завершення її  було трагічним. У  критичний момент, коли роз-палася Чехословаччина, німці втратили інтерес до Карпатської України, і  вона була полишена на від-куп долі. Вступили угорські війська і повернули собі втрачене.

Хоча до 1938 року світ мало що знав про Карпат-ську Україну (чи то пак Рутенію, як називали її тоді, та й тепер), — останні шістдесят років вона суттєво фі-гурувала в таємних досьє різних центрально- та східно-європейських держав. Ще за часів Угорщини, та й під час війни Росія забажала заволодіти Карпатською Україною як плацдармом на південь від Карпатських гір, чим викликала велике занепокоєння французів. Окрім того, ця територія завжди, а особливо за часів війни, була одним із центрів українського руху. Цей рух, останнім часом спонсорований Німеччиною, мав на меті об’єднати всіх українців, з яких 38 мільйонів мешкали в Росії, 7,5 мільйона — у Південній Польщі, півтора мільйона — в Румунії та півмільйона — в Кар-патській Україні, — в незалежну Українську Державу.

Одначе, коли ми кажемо, що Карпатська Україна була центром українського руху, то це ніяким чином не означає ані що всі півмільйона її мешканців віри-ли в українську ідею, ані що всі вони уважали себе українцями. Може виникнути запитання: «Тоді хто вони?» Це запитання, з  приводу якого думки часто розділялися. У минулому столітті російські агітатори

3

Вступ

розповідали місцевому населенню, про їхню належ-ність до російської нації і що вони розмовляють діа-лектом російської мови; українські агітатори переко-нували їх, що вони українці й говорять по-українськи. Угорці, боячись обох рухів, розказували людям, що вони не є  ні тими, ні іншими, — а русинами, тоб-то — автохтонними слов’янами, які розмовляють власною слов’янською мовою. Протягом чеського панування уряд провадив політику не придушуван-ня та  заборон — divide et impera. Обом групам, — і ро-сійській, і українській, — надавалася постійна субси-дія. Уряд, значною мірою через зовнішньополітичні фактори, на початках, підтримував українську групу, зробивши українську мовою навчання в школах. Про-те згодом, коли стало очевидно, що українська ідея може перерости у реальне політичне питання і спри-чинити територіальні зміни, уряд почав підтримува-ти російську групу, яка на той час не плекала великої надії на територіальні зміни, — і зробив російську мовою викладання. Протягом останніх п’яти місяців німецько-української агітації було задіяно всемож-ливі методи переконування, щоб змусити населен-ня забути слово «русин»�4 і вважати себе українцями. Селянин, спантеличений такою надмірною увагою, завжди був схильний, як видається, радше прийняти угорську точку зору, яка, можливо, є найлегшою для сприйняття простим розумом, а саме: що він є руси-ном, «тутешнім», належність якого не сягає за межі кордонів. Однак діалекти, якими він розмовляє і які зазвичай називає «русинською мовою», тісно спорід-нені з українською мовою.

4 Часом автор вживає термін «русин» у значенні «русофіл».

Читачеві слід взяти до уваги, що в цій політико-національній дискусії завжди велику роль відігравала церква. Православна церква підтримувала російську групу, в той час як греко-католицька церква, до якої належать більшість українців по всьому світу5, під-тримувала українську групу.

Читач зауважить, що я від початку і до кінця ко-ристуюся терміном «Карпатська Україна», а  не «Ру-тенія» стосовно землі, про яку йдеться, а  щодо на-селення — «українці», а не «русини». Я вдався до цих термінів задля простоти, бо це були назви, за яки-ми ця земля і населення були відомі в часи, про які йдеться у цій книзі. Коли з’являються слова «Рутенія» та «русини», вони використовуються лише для того, щоб підкреслити місцевий колорит.

Липень, 1939

5 Автор помилився, найчисельнішою християнською кон-фесією серед українців є православ’я.