Слово“Гетьманської столиці”

Міністерство культури України

№ 2(31), березень - квітень 2012 р.

Газета Національного історико - культурного заповідника “Гетьманська столиця”

2 березня в Бахмацькому районно-му історичному музеї відбулася презен-тація виставки картин «Гетьмани Украї-ни» художника Альберта Петрова, пода-рованих у 2008 році заповіднику Рома-ном Безсмертним. Приурочено захід до343 –ї річниці перенесення гетьманськоїстолиці до Батурина, яке відбулося 3 бе-резня 1669 р. Для експонування в Бах-мацькому районному історичному музеї,враховуючи невеликі розміри експозиц-ійної зали, були надані 11 портретів геть-манів Д. Вишневецького, П. Дорошенка,Д. Многогрішного, І. Самойловича, І. Ма-зепи, І. Виговського, Б. Хмельницького,П. Тетері, П. Орлика, К. Розумовського таостаннього кошового отамана Запорізь-кої Січі П. Калнишевського. Також натимчасове експонування заповідникомнадано макет гетьманського будинку наЦитаделі.

14 березня в Чернігівському облас-ному художньому музеї ім. Григорія Га-лагана відбулася презентація виставки«Україна гетьманська в образах сучас-них художників» із фондів НІКЗ «Геть-манська столиця». Затамувавши подих,гості презентації знайомились з робота-ми художників Володимира Прядки, Оле-ни Владимирової, Феодосія Гуменюка,Валерія Франчука, Андрія Гончара, Мико-ли Данченка, Андрія Мордовця, Олексан-дра Лопухова, Сергія Панича, Євгена Ле-

Ілюстрований буклет розкриває життята діяльність Кирила Григоровича, йогодружини, дітей та онуків. Генеральнийдиректор заповідника Наталія Реброваознайомила з роботою Національногонауково-дослідного реставраційногоцентру України по дослідженню оригі-нальних фрагментів надгробку К. Розу-мовського (скульптор І. Мартос), яківиконані на замовлення заповідника. Вплані заповідника на 2012 р. – спряму-вати частину зароблених коштів напроведення реставрації одного із ориг-інальних фрагментів надгробка К.Розу-мовського – епітафії. Директор Чернігі-вського обласного художнього музеюІрина Ральченко представила портре-ти Наталії Дем’янівни Розумовської(Г. Хойзер, ХVІІІ ст.) та Софії Дараган(невідомий художник, ХVІІІ ст.), які на-дані заповіднику на тимчасове експо-нування. Окрасою експозиції палацустало також крісло К.Розумовського.На замовлення заповідника була виго-товлена копія з оригіналу, який збері-гається в Конотопському музеї.

Музика була невід’ємною частиною

віна. Спеціально до цього заходу запові-дником підготовлено і видано одноймен-ний фотоальбом-каталог.

На заході були присутні директорІнституту історії, етнології і правознав-ства ЧНПУ Олександр Коваленко, керів-ник Батуринської міжнародної археологі-чної експедиції Володимир Коваленко,група студентів-істориків, співробітникиЧернігівського обласного історичногомузею ім. В.Тарновського, Чернігівськоїобласної наукової універсальної бібліо-теки ім. В.Г.Короленка, Головного управ-ління культури, туризму і охорони куль-турної спадщини ЧОДА, представникиЗМІ.

16 березня в заповіднику «Геть-манська столиця» відбувся культурно-мистецький захід «На гостинах у Геть-мана» з нагоди дня народження гетьма-на Кирила Розумовського. На гостинибули запрошені заступник голови Бах-мацької райдержадміністрації з гумані-тарних питань Володимир Мельник,співробітники Чернігівського обласногохудожнього музею ім. Григорія Галагана,директор Конотопського міського краєз-навчого музею Артур Мокроусов, інтелі-генція району, міста, старшокласникиБатуринської середньої школи, ЗМІ.

Стало доброю традицією відзнача-ти день народження гетьмана Українив його палаці. До цього дня заповідникпідготував низку наукових та науково-популярних заходів. Науковий співро-бітник заповідника Альона Потребенкопрезентувала буклет «Родина КирилаРозумовського», який вийшов двомамовами – українською та англійською.

Урожайний березеньНаталіяСердюкзавідуюча відділомнауково-просвітницькоїроботи заповідника”Гетьманськастолиця“

Календарвизначних дат

3 березня 1669 р.- укладено договір між ко-зацькою старшиною і гетьма-ном Д. Многогрішним та мос-ковськими послами -Глухівські статті

9 березня 1814 р.- народився видатний поет іхудожник Т.Г. Шевченко18 березня 1728 р.- народився гетьман К. Розу-мовський20 березня 1639 р.- народився гетьман І. Мазе-па2 квітня 1722 р.- царський указ про лікві-дацію гетьманства і утворен-ня Малоросійської колегії начолі з С. Вельяміновим18 квітня- День пам’яток історії такультури18-22 квітня- Дні заповідників і націо-нальних парків

(продовження на ст. 2)

Відкриття виставки «Україна гетьманська в образах сучасних художників»в Чернігівському обласному художньому музеї, фото 14 березня 2012 р.

2Слово“Гетьманської столиці” №2(31), 2012 р.

життя родини К. Розумовського і томусправжнім святом для всіх стала музи-ка, яка звучала в палаці. Науковийспівробітник заповідника Катерина Дзе-кун виконала твори А.Моцарта та Ф. Шо-пена на роялі ХІХ ст. Директор Бахмаць-кої школи мистецтв, заслужений праців-ник культури України, відомий компози-тор Олександр Іванько, відмітивши над-звичайно натхненну атмосферу заходута чудову акустику залу, представиввикладачів та учнів школи, які зачарува-ли гостей заходу виконанням творів

віденських і російських класиків.

20 березня, в день 373-ї річниці зДня народження видатного гетьманаУкраїни І. Мазепи, Національний заповід-ник «Гетьманська столиця» провів низ-ку заходів, присвячених цій видатній по-статі. Заходи розпочались із заупокійноїлітії по гетьману І. Мазепі в церкві Вос-кресіння Господнього на Цитаделі. Зау-покійну літію провів предстоятель Ко-ропської Свято-Іллінської церкви отецьПетро.

Низько вклонившись гетьману,учасники заходу поклали квіти до

пам’ятника «Гетьмани. Молитва за Ук-раїну». Урочиста частина заходу розпо-чалась привітанням заступника головиБахмацької районної ради ВолодимираСороки. Далі виступили з невеликимидоповідями наукові співробітникивідділу «Цитадель». Наталія Сушко пре-зентувала авторський буклет «ГетьманІ.Мазепа», який був виданий заповідни-ком спеціально до цього дня. Юлія Гут-ник представила видану меценатомМ.Кочергою «Думу-заповіт» І.Мазепи.

Про дипломатичну столицю Бату-рин часів гетьманування І.Мазепи роз-повіла Олена Харченко. Виступи нау-ковців були помережані грою бандурис-тки-школярки Аліни Базалій, співом на-родного аматорського фольклорно-об-рядового ансамблю Батуринського бу-динку культури «Козацька душа». Середвиконаних творів – пісня на слова І.Ма-зепи «Ой, горе тій чайці».

На закінчення заходу організаторамибуло продемонстровано документаль-ний фільм, головним героєм якого бувВеликий гетьман.

21 березня в приміщенні Інститутуісторії, етнології та правознавства ім. -О.М.Лазаревського (м. Чернігів) відбула-ся презентація збірника наукових праць«Батуринська старовина», виданого На-ціональним історико-культурним запові-дником «Гетьманська столиця» та Черн-ігівським національним педагогічним ун-іверситетом ім. Т.Г. Шевченка за резуль-татами роботи Міжнародної конференції«Батурин та його роль в історії Українсь-кої козацької держави». На підставі пи-семних і речових джерел, археологічнихматеріалів, значна частина яких упершезапроваджується до наукового обігу,висвітлено широке коло проблем, пов’я-заних з історією Батурина.

(закінчення, початок на ст. 1)

Жолдацькі формування гетьманського двору

У Батурині при рейментарськомудворі на початку XVIII ст. колоритнимелементом гетьманського оточеннябула жолдацька команда. Служба жол-даків полягала в охороні гетьманськогодвору та вищих урядових установ: Ге-неральної військової канцелярії, Гене-рального суду. Також у обов’язки жол-даків входив супровід вищих урядовихосіб та виконання доручень гетьмана.

Жолдаки, як караульний підрозділпри главі держави, з’являються на-прикінці XVII ст. за гетьманування І. Ма-зепи. Близькі ж аналоги надвірноговійська гетьмана в історичних джере-лах ми зустрічаємо ще за гетьманстваД. Многогрішного - це охочепіхотні охо-ронні формування. Численність жол-дацької команди залежала від уподо-бань гетьмана, котрі дбали про пишністьта репрезентативність свого почту. Загетьманства І. Мазепи їх кількість на-лічувала 80 чоловік з отаманом. Утри-мувалися дані формування за рахунокзборів з гетьманських маєтностей:«хлеб получали из села Подлипное ата-ман по 2 четверика, рядовой по 1-му вмесяц».

Наймались жолдаки на службу з сіл,

які були найближчими до гетьманськоїрезиденції – Батурина. Етнограф А. Ша-фонський пише, що жолдаки набиралисьна службу із 2-х сіл: Жолдаки Конотопсь-кої сотні та Спаське Кролевецької сотні іприїздили позмінно відбувати службу догетьманської столиці: «помесячно при-ездячи, переменно во дворе гетьманс-ком варту отбували…».

Жолдацька команда знаходилась підорудою генеральних осавулів і хорунжо-го. Утримання їх складалося з грошовихвиплат, продуктових «дач» та одягу.Жалування командира жолдацької ротина початок XVIII ст. на рік складалось з 86рублів, а рядового солдата - 4 рублі. Намундир долучалися мундирні грошівідповідно 4 і 3 рублі. Службовий одягжолдаків складався «из верхнего капта-на синего сукна, с красным откиднымворотником и такими же обшлагами,подкафтанья красного суконного, шаро-вар яркого цвета по большей частисветло-зеленых или оранжевых и чер-ной высокой меховой шапки с краснымверхом».

При гетьмані І. Скоропадськомукількість жолдаків була скорочена спо-чатку до 50, а потім взагалі до 30 осіб.Відродження та розквіт жолдацькоїслужби припадає на роки гетьмануван-ня К. Розумовського. У 1763 р. форму-вання перетворюється на церемоніаль-не військо, почесну гетьманську варту,яка складалась з 2 рот. У кожній роті булопо 120 жолдаків, капітан, поручник, пра-порщик, підпрапорщик, писар, каптенар-мус, фур’єр, цирульник, слюсар, 3 сер-жанти, 4 капрали, 2 барабанщика, 2флейтисти. Частина війська мала про-

довжувати нести охорону при урядовихканцеляріях, а інша - супроводжуватигетьмана під час подорожей та вартува-ти при гетьманській ставці.

Витрати військового скарбу на жол-дацькі формування за 1763 р. становили11 079 рублів. Річний оклад жолдацькогокапітана дорівнював 150 рублів, відпові-дно рядовий солдат отримував жалу-вання у 10 рублів, капрал - 15 рублів,підпрапорщик - 16 рублів. Обмундируван-ня жолдаків складалося з трикутногочорного крислатого капелюха з білоюзубчатою обшивкою довкола, 3-ма біли-ми китичками і білим бантом-кокардою,блакитного суконного каптана з черво-ним сукном (коміром, лацканами і об-шлагами) і білим погоном - еполетом,камзола червоного із синіми обшлагами ікоміром, штанів червоного сукна, білоїсорочки, чорних полотняних напівчобіт,білих черевиків і чобіт, червоного пара-дного галстука, лосинних рукавиць іопанчі василькового сукна.

У 1765 р., після скасування інститу-ту Гетьманства, було переформовано йжолдацький караульний підрозділ упіхотну роту. Та проіснувала вона недо-вго - до поділу Гетьманщини на на-місництва в 1781 р.

Історія жолдацьких формувань зай-має трохи більше ніж півстоліття, алезаслуговує на увагу. Ці підрозділи не бра-ли участь у жодному бої, але несли по-чесну місію охорони гетьмана та урядо-вих установ столиці Батурина, підкрес-лювали велич і престиж гетьманськоївлади, були основою військового цере-моніалу держави.

Заупокійна літія по гетьману І. Мазепі в церкві Воскресіння Господнього,фото 20 березня 2012 р.

МаринаХармакнауковийспівробітникзаповідника„Гетьманськастолиця”

№2(31), 2012 р. Слово“Гетьманської столиці” 3

Батуринський Миколо – Крупицькиймонастир знаходиться за 20 км від Ба-турина. В добу Гетьманщини він був од-ним із найшанованіших, найбагатшихмонастирів Лівобережної України. Істо-рія його заснування сягає вглиб ХІ ст. Не-подалік монастиря, в сосновому гаю, напагорбі, знаходиться скиток, який ємісцем заснування древнього монасти-ря.

За давніми переказами саме на цьо-му місці ріс могутній дуб, на якому одно-го разу явився образ Святителя Мико-лая. Поряд з дубом парафіяни збудува-ли дерев’яну невелику церкву в ім’я Свя-

Миколаївська церква

того Миколая, в якій і знаходилась ікона.В 1691 р. на скиту, біля церкви, збудувавсобі келії з трьох кімнат Св. ДимитрійРостовський для «спокійного написан-ня» «Житія Святих».

Побудована заново Миколаївськацерква в 1746-1749 рр. ігуменом Феофа-ном на місці занепалої дерев’яної церквипо планам тієї церкви, яка була до цього,і на тому ж місці. Але з плином часу і цейхрам прийшов у ветхість і вимагав рес-таврації.

В 1800 р. на кошти графині Софії Ап-раксіної храм було відремонтовано. Підстіни храму був підведений кам’янийфундамент, підлога викладена цеглою,замінені вікна та двері. Всередині храмбув без всіляких прикрас. На західномубоці були розташовані невеликі хори звходом ззовні храму. На них свого часуусамітнювався Св. Димитрій для молит-ви. В скитку 9 травня відбувався хрес-ний хід із монастиря і в церкві відправля-

лась літургія. До 1812 р. образ МиколиЧудотворця знаходився на місці йогоявлення, а 6 вересня образ було перене-сено до стін Батуринського Миколо –Крупицького монастиря.

Біля церкви розміщався некрополь.На його території знайшли свій вічнийспокій багато представників знаті. Середбагатьох могил, що знаходились на не-крополі, особливо виділялась могилаФоми Дусика – особистого лікаря остан-нього гетьмана України Кирила Розу-мовського, та графа М.Апраксіна.

В 1930 р. відомий дослідник архітек-тури С. Таранушенко зробив фото буді-вель монастиря, в тому числі і Миколаї-вської церкви на скиту, також сфотогра-фував її і відомий нам місцевий фото-граф М. Бокань. В часи радянської владинекрополь було зруйновано разом із цер-квою, мабуть вона була зруйнована в1935 р. як і Миколаївський собор на тери-торії монастиря.

Втрачені пам’яткиЛюбовКіяшкозаступник гене-рального дирек-тора з науковоїроботи НІКЗ„Гетьманськастолиця”

Фрагмент іконостасу Миколаївськоїцеркви, фото 1930 р.

Миколаївська церква Батуринського Миколо-Крупицького монастиря,фото С.Таранушенка, 1930 р.

Управляючі Батуринської економії

Загальне керівництво володіннямигетьмана К.Г. Розумовського здійснюва-лося «Економічною канцелярією», якуочолював управитель гетьманськихмаєтків. У його обов’язки входило управ-ління господарськими справамимаєтків, покращення їхнього економічно-го становища та вирішення суперечок,які виникали в межах графських во-лодінь. Також він був зобов’язаний над-силати Кирилу Григоровичу річні звіти «вдоходах и расходах».

Першим обійняв цю посаду асесоракадемічної канцелярії Петербурзької ака-демії наук та її негласний правитель, ви-

хователь і радник Кирила ГригоровичаГригорій Теплов. В іменному указі сенатувід 1 березня 1751 р. вказується: «А по-неже просил нас гетьман, дабы ему датьдля правления домашних его гетьмансь-ких дел онаго Теплова, того ради повеле-ли Мы помянутому советнику Тепловубыть при гетьмане в Малороссии всегдав таком звании, в каком гетьман забла-гоусмотрит по его чину». При цьому Гри-горій Миколайович виконував не тількифункції управляючого, а й «отправляетпри гетьмане многие дела», які доручавК. Розумовський. Водночас, Г. Теплов пе-ребував «…не в отставке, но в служ-бе Ея Императорского Величествадействительно находится, за которуюи жалованье то получает из скарбу Ма-лороссийского, которое бы он, яко со-ветник, быв прежде в Академии (откуда и взят) по штату мог получать».Обіймав посаду управляючого Г. Теп-лов до 1762 р., часу його призначеннястатс – секретарем Катерини ІІ.Відтоді, як державний діяч, він зробив

АльонаПотребенконауковийспівробітникзаповідника„Гетьманськастолиця”

(продовження на ст. 4)

непогану кар’єру, обійнявши посадитаємного радника та сенатора.

Наступним управляючим був вихі-дець з Ліфляндії, майор Отто фон-Гоф-фштейн. Як зазначає генерал Гільденш-тендт, який восени 1774 р. перебував уБатурині, Гоффштейн добре виконувавсвої обов’язки. Водночас (з 1772 р.) застаном українських маєтностей К. Ро-зумовського наглядав його найстаршийсин – Олексій, оскільки після скасуван-ня гетьманства Кирило Григорович немав можливості відвідувати українськіземлі. Сам же Олексій Розумовський немав здібностей по веденню господар-ства: «…постоянно увлекался из однойкрайности в другую, не доверял людями при этом вечно находился под влия-нием какого-нибудь пройдохи», а дотого ж відвідував Україну тільки влітку.Під «пройдохой» мається на увазі Гоф-фштейн. Управлінням Олексія Григоро-вича батько був не задоволений, оск-

4Слово“Гетьманської столиці” №2(31), 2012 р.

ільки справи його господарства йшлидуже погано: українські маєтності дава-ли малі прибутки, з’явились борги, влас-ники сусідніх землеволодінь, користую-чись відсутністю господаря, розпочина-ли судові процеси щодо прав власностіна земельні наділи. За таких обставинКирило Григорович подає прохання наім’я імператриці: «ВсемилостивейшаяГосударыня. Припадки, случающиеся вздоровьи моем, требуют, чтоб я на не-которое время климат переменил иупотребил безпрерывное движение;потом и упавшие по заочности и отда-ленному правлению доходы мои, таккак и всей экономии худыя обстоятель-ства, понуждают меня самого все де-ревни мои осмотреть и привести в луч-шее состояние. Сего ради дерзаю, все-милостивейшая Государыня, сим все-подданнейше просить об увольнениименя в мои деревни …». Отже, КирилоГригорович, який уже одинадцять роківне відвідував Україну, в 1776 р. нарештіприїздить до Батурина, щоб оглянути всісвої володіння і привести їх до належ-ного стану.

З цього часу Економічну канцеля-рію очолює вихідець з Англії – підпол-ковник Статер. На посаді управляючо-го маєтностями перебував більшедвадцяти років. Він сумлінно викону-вав свої обов’язки. Про це засвідчуєвідгук улюбленого сина гетьмана – Ан-дрія, котрий в 1800 р. перебував у Ба-турині: «…я хочу сказатъ, что он даетгораздо более доходов, чемъ его пред-шественники с большою для себя при-былью, так как он получает десятуючасть всех доходов. Но по крайнеймере таким образом известно на чтоможно разсчитыватъ и лицо, заведую-щее делами, само заинтересованотем, чтобы имения приносили как мож-но более доходов и чтобы прекращеныбыли тысячи злоупотреблений всякихподчиненных, растаскивавших преждегосподские деньги».

З часом посаду управляючого об-ійняв син Статера - Василь Статер. Віннародився в Росії, освіту здобув в Лон-доні.

У 1836 р. помирає власник Бату-ринської волості Андрій Кирилович Ро-зумовський і Батуринська економія пе-реходить у відання Опікунського управ-ління.

Портрет Григорія Теплова. (Копія)Невідомий художник. ХVIII ст.З фондової колекції заповідника

«Гетьманська столиця»

(закінчення, початок на ст. 3)

Протягом багатьох століть парк «Ко-чубеївський» вабить до себе відвіду-вачів. В теплі весняні та літні дні гостейта місцевих жителів приваблюють гомінкіпташки, тішить зір розмаїття квітів та де-рев. Взимку дорослі та діти залюбки ката-ються на лижах і на санчатах.

В період, коли Батурин був районнимцентром – парк став місцем проведенняурочистостей та свят. Науковці заповід-ника, вивчаючи історію Батурина, вели-ку увагу приділяють формуванню ко-лекції фотоматеріалів та зібранню спо-гадів старожилів. Це допомагає розкри-ти деякі, на сьогодні забуті, факти з історіїнашого міста. Прикладом цього єсільськогосподарські виставки, які буливажливим заходом, що проходив в пар-ку «Кочубеївський».

Виставки проводились з 1952 по 1960рр., як засвідчують спогади місцевих жи-телів Батурина, зокрема подружжя Пол-ітаїв - Ніни Олексіївни та Миколи Володи-мировича. В колекції заповідника є світли-ни, які датуються 1954 р., 1956 р., 1958 р.,на яких зображені сільськогосподарськівиставки в парку «Кочубеївський». Вонипередані до фондової колекції в 2007 р.місцевою мешканкою Дробязко Є.Ф.

На виставках представляли своюпродукцію колгоспи Батуринського райо-ну. Для проведення виставок у парку«Кочубеївський» були збудовані дерев’-яні павільйони в один довгий ряд, які назиму не розбиралися. Вони розміщува-лися по межі парку «Кочубеївський» зпівденного боку. На місці, де зараз вста-новлено пам’ятник П.І. Прокоповичу булозбудовано сцену, де виступали народніаматори, грав духовий оркестр. На фотоз фондової колекції заповідника НІКЗ«Гетьманська столиця» чітко видно па-вільйони, сцену та дерев’яні лави длягостей і учасників виставки. За сценою

в два ряди була влаштована конов’язь,де виставляли найкращу худобу з усьо-го району. Ця частина виставки, тради-ційно, найбільше цікавила чоловіків. І чоготільки не було на виставці з сільськогос-подарської продукції: найкращі картопля,кормові та столові буряки, гарбузи ве-личезних розмірів, квасоля, морква, ци-буля, перець та ін. Широко завжди булипредставлені злакові.

Учасниками виставок також були йшколи Батуринського району, адже кож-на школа мала свій город. Жителька Ба-турина Немідько Надія Пилипівна згадує:«Добре пам’ятаю коли я ходила до школи(яку закінчила в 1954 р.), то наша школакожного року була учасником районноїсільськогосподарської виставки». Має-мо в колекції фото на якому зображеношкільний торгівельний павільйон та вчи-телів Батуринської середньої школи, се-ред них - вчителька історії та географіїМихайлова Лілія Захарівна.

Обов’язковою складовою виставокбула культурно – розважальна програ-ма, грав оркестр і танцювала молодь.Був облаштований танцмайданчик, наякому танцювали вальс, фокстрот, ка-рапет, танго. Всі з теплотою згадують, зякою радістю на виставках переглядали

фільм «Кубанські козаки». Ввечері діялапереносна електростанція і парк освіт-лювався. Все це було безкоштовно. Виї-жджали на виставку і буфети, де можнабуло придбати солодощі, страви танапої.

У фондовій колекції заповідника збе-рігаються унікальні світлини, де зобра-жено зведені хори Батуринського райо-ну. Керівником Батуринського хору бувЧепуляй Іван Прохорович. Учасникамихору були: Зінаїда Побожа, ГорбаньЗінаїда Іванівна, Литаренко Клавдія За-харівна, Стовпець Клавдія В’ячеславі-вна, Каширна Ніна Григорівна, ЧепуляйГалина Прохорівна, Хаджинова Зінаїда,Копайло Надія Іванівна, Жема Людми-ла, Жема Світлана Семенівна. Всі учас-ниці були одягнені у святкові українськікостюми.

Після ліквідації Батуринського райо-ну ( грудень 1960 р.) центр дозвілля пе-ренесли в сквер ім. Леніна, що біля Вос-кресенської церкви, а сільськогоспо-дарські виставки перенесли в м. Бах-мач, так як це місто стало районним цен-тром. Але парк «Кочубеївський» так і за-лишився місцем, куди залюбки прихо-дять люди відпочити і поспілкуватися зприродою.

Виставки в парку «Кочубеївський»ТетянаХаценконауковийспівробітникзаповідника „Гетьманська столиця”

Учасники сільськогосподарської виставки,фото поч. 60-х рр. ХХ ст.

№2(31), 2012 р. Слово“Гетьманської столиці” 5Родинні перехрестя Кочубеїв

при гетьмані К. Розумовському. Протя-гом трьох років він постійно знаходивсяпри гетьманській канцелярії - то в Глуховіі Батурині, то Москві і Петербурзі, відаючигетьманською кореспонденцією. В 1754 р.був призначений бунчуковим товари-шем. В 1758 р. одружується на ПарасціГригорівні Галаган, доньці прилуцькогополковника, яка приносить великий по-саг своєму чоловікові. Після скасуванняГетьманщини в 1764 р., Степан Івановичполишає роботу в генеральній канцеляріїі поселяється в одному з своїх маєтків –в с. Брахлів Новозибківського повіту,мріючи займатися родиною і маєтками.Користуючись великою повагою середкозацької старшини, в цьому ж році оби-рається земським суддею Погарськогоповіту, на цій посаді він перебував до 1779р. А в 1781 р. С. Лашкевича затвердилина посаді голови верхнього земськогосуду Новгород-Сіверського повіту.

В сім’ї мав 2-х синів - Івана та Васи-ля і 6-х доньок. Батько дбав про освітусвоїх дітей і тому з Петербургу винай-няв вчителя – француза, купував книгита музичні інструменти. Старший синІван вже в десять років був записанийкапралом до Ізмайлівського полку, а з1778 р. навчається у Москві. В 19 роківвін уже мав чин капітана. В 1789 р. ІванСтепанович одружився на доньці чернігі-вського генерал – майора Петра Степа-новича Милорадовича, Анастасії.

Найстарша донька Івана Лашкевича,Агафія, поріднила родину з Кочубеями –вона вийшла заміж за Михайла Семено-вича Кочубея, сина генерального обо-зного, таємного радника Семена Васи-льовича Кочубея. Батько вбачав цюпартію вигідною для доньки. За давнімукраїнським звичаєм між родинами на-речених відбулися спочатку заручини.Нареченій на час заручин навіть не ви-повнилося і 15 років, та й молодий бувдуже юним. Про ці події І.Лашкевич запи-сав у щоденнику 21 квітня 1776 року:«Сей день было обручение Михаила Се-мёновича Кочубея с дочерью моею Ага-пиею…». Після цього наречений ще 5днів залишався у будинку нареченої, апотім повернувся до батьків, весілля жвідклали до 25 вересня. Після весіллямолоде подружжя проживало в Глухові,а потім переїхало до родового маєтку, вс.Требахи Полтавського повіту, що от-римав М.Кочубей по заповіту.

1745 р. він отримав звання бунчуково-го товариша і був одним із посланців зУкраїни до Петербургу для обрання геть-мана «...для поднесения императрицеучиненных всею Малою Россиею на гет-манское достоинство выборов и дляиспрошения на те выборы». В 1750 р.він знову їздив з завданням до Петер-бургу «по делам национальным», за щов наступному році отримав винагородув 1000 крб. та «бриллиантовый пер-стень», а в 1756 р. стає генеральнимсуддею. Все це сприяло кар’єрі йогоменшого брата по матері Степана Іва-новича Лашкевича.

С.І. Лашкевич в 17 років у званнівійськового канцеляриста стає на служ-бу до Генеральної Військової канцелярії

Вже багато років науковці заповідни-ка «Гетьманська столиця» досліджуютьжиттєвий шлях Василя ЛеонтійовичаКочубея, його нащадків, справи, якимивони залишили слід на українській землі,а також їх родинні зв’язки.

Одними із представників українсь-кої козацької верхівки, з якими поєдна-лися Кочубеї, є родина Лашкевичів. Сте-пан Іванович Лашкевич народився в1734 р. на Стародубщині. Його батько,Іван Семенович, був досить багатоюлюдиною на Чернігово – Сіверщині. УСтародубському полку йому належали:половина сіл Брахлова, Любечан, По-вхова, Обтень, крім того на річках Боб-риці, Снов, Ірпі стояли власні вітряки.Крім рідних дітей, Степана та Марфи, вродині виховувався і пасинок, Ілля Ва-сильович Журман, коріння якого ще зпрадіда, Дмитра Журмана, відноси-лось до козацької верхівки. Це сприялоІллі Васильовичу в 1739 р. стати наслужбу до Генеральної Військової кан-целярії військовим канцеляристом. В

НаталіяДробязкоЗавідуюча відділом„Будинку-музеюГенерального суддіВ.Кочубея”заповідника„Гетьманськастолиця”

Вхід на територію парку, подарованого С.М. Кочубеєм для училищасадівників, м. Полтава

Портрет Семена МихайловичаКо чу бе я

В 1778 р. у родині народився перві-сток, якого назвали Семеном. Колийому виповнився лише місяць від на-родження, його записали в Преобра-женський полк каптенармусом. Він бувєдиною дитиною у сім’ї, освіту отриму-вав вдома. В 21 рік обіймав посаду Ко-нотопського предводитель дворянства.Одружився на доньці Полтавського гу-бернського предводителя дворянстваПараскеві Яківні Бакуринський. Молодеподружжя поселилося в Полтаві, у має-тку дружини. Семен Михайлович ставдійсним статським радником, Пол-тавським повітовим ватажком (1802 –1805 рр.) та губернським предводите-лем дворянства (1803 – 1805 рр.). Се-мен Кочубей був багатим поміщиком,володів 7 тис. душ, серед свого оточен-ня вирізнявся винятковою щедрістю.За обіднім столом у нього збиралося неменше 30 чоловік. В 1802 р. він подару-вав власний цегельний завод Пол-тавській психіатричній лікарні, яка ут-римувалась коштом громади. 18 тис.крб. віддав на придбання приміщеннядля бідних вихованців, котрих утриму-вали при цій лікарні. Коли в 1820 р. вПолтаві відкрили училище садівників,Семен Михайлович подарував для цьо-го навчального закладу 30 десятинвласного парку. Сам навчав грамотидітей своїх селян. Щедру вдачу мала ійого дружина Параска Яківна, яка без-коштовно у власному будинку навчаладітей бідних дворян. Смерть ПараскевиЯківни (1815 р.), яку Семен Михайловичдуже любив, вплинула на його подаль-ше життя. В 1816 р. він полишив всі гро-мадські роботи, переїхав у свій маєтокс. Бєліки, Миргородського повіту, де іпровів останні роки свого життя. У Се-мена Михайловича був єдиний син, Ми-кола (1829-1870 рр.), який був душев-нохворим, не був одруженим і нащадківпо собі не залишив. Семен Михайловичпомер у 57 років, похований в Мирго-родському повіті, с. Бєліки. Роздавшивсе своє майно, проживаючи на схиліжиття у великій нужді, він зробив бага-то справ для суспільства, чим заслу-жив його велику повагу.

Так подружні шлюби між дітьми ко-зацької старшини створювали мож-ливість підніматися вищими щаблями довлади та збагачення, але щастя вониприносили не завжди.

6Слово“Гетьманської столиці” №2(31), 2012 р.

Млинарство України тісно пов’язанез розвитком землеробства і, відповідно,осілим способом життя. На території Ук-раїни ще з доби неоліту для розмелюван-ня зерна на борошно або для одержаннякруп вживали зернотерки. Але з вимога-ми часу змінюються способи та засобижиття, крім ручних, з’являються водянімлини.

У другій половині XVII ст. спостері-гається значне піднесення розвиткумлинарського промислу у містах Ліво-бережжя. Батурин не був виключенням.За описом 1666 р. у місті були як козацькі,«да под городом Батуриным казацкихмлинов… На той же реке Семи млин, а втом млине четыре колеса хлебомель-ных, да вновь заводит два колеса хле-бомельных, одно колесо ступное и ва-люшное. На той же реке Семи другоймлин о двух колесах хлебомельных даодно колесо ступное и валюшное. Тре-тий млин Якобовского, Мишурина зятя,козака о двух колесах хлебомельных.Четвертый млин козака Данила о двухколесах хлебомельных да три колесаступных и валюшных», так і міщанськімлини: «и всех мещанских к городу Ба-турину на реке на Семи и на реке Шелко-вицы на четырех греблях 7 млинов, а в 7млинов, а в семи млинах 17 колес хле-бомельных, 5 колес ступных и валюш-ных. Да казацких на той же реке Семи 5млинов, а в тех пяти млинах 14 колес да3 колеса ступных и валюшных и обоего,мещанских и козацких, - 4 гребли, а начетырех греблях 12 млинов, а в 12 мли-нах 31 колесо хлебомельные да 8 колесступных и валюшных». Інтенсивний роз-виток млинарства продовжувався загетьманського періоду в історії Батури-на. Про це свідчать документи, зокрема,Універсали гетьманів Дем’яна Много-грішного, Івана Самойловича, Івана Ма-зепи та Кирила Розумовського.

Перебуваючи ще на посаді чернігі-вського полковника та наказного геть-мана сіверського, Д. Многогрішний спри-яв поширенню водяних млинів, щопідтверджує наданий ним 21 липня1668 р. Універсал військовому товари-шеві Ю. Буначенку, у якому сказано:«Юрій Буначенок, обивателъ шепта-ковскій, своимъ власнимъ коштомъмлинъ, на речце Роме греблю занявши,зъбудовалъ зъ двома колами, однимъмучнимъ и ступнимъ, в том же селеШептакахъ. Зачимъ ведеючи поменноготовариша заслуги, зъ его власного мли-на всехъ трехъ мерочокъ припадаю-чихъ спокойне позволяемъ отбирати,наживати и на свій пожиток оборочати,абы въ томъ отбиранню ни от кого и най-меншой не поносиль трудности суровоприказуемъ и позволяемъ».

Отримавши гетьманський уряд,Д. Многогрішний продовжував опікува-тися розвитком млинарського промислуЛівобережжя. Як зазначається в Глухі-вських статтях, за заслуги гетьман міг

Млинарство на Лівобережжі у 70-х рр. XVII

надавати млини. У 6 ст. говориться, що«Чтобъ Царское Пресветлое Величествоизволилъ пожаловать, а кому Гетманъ истаршина за заслугу дадутъ мелницуили деревню и универсалъ свой да-дутъ». 8 квітня 1669 р. Д. Многорішнийнадає дозвіл військовому товаришевіІвану Поручці зайняти греблю на річціБлатинці між землями Макошинськогомонастиря та військовими грунтами іпобудувати на ній млин. У 1670 р. геть-ман видає Універсал від 19 квітня пропідтвердження прав Стародубськогополковника Петра Рославця на збудова-ний ним млин та осаджену слободу«Петро Рославецъ близко старого погра-ничя Московского млинъ коштомъ сво-имъ на реце Рогу построилъ и слободкуза старанемъ свомъ осадилъ, теды имы, оное слободы осажане ствердивши,пану полковнику стародубовскому, вед-лугъ воле своей, людей на тое местцезатягати, а теж ему, пану полковникови,всемъ тымъ владети, и з млына оноговшеляки одбирати позволяемъ». Цьогож року, 10 червня, Д. Многогрішний ви-дав Універсал про дозвіл військовомутоваришеві Василеві Заліському та ко-заку Пилипові Шкураю засипати греблюна р. Бистриці та побудувати на ніймлин. Безперечно, військові товариші,козаки, міщани були зацікавлені у побу-дові нових млинів, оскільки вони отри-мували з цього прибутки. Так, Універсалвід 19 травня 1670 р. це підтверджує,так як військовому товаришеві ЯковуТищенку, який збудував млини власнимкоштом на р. «Домешинце» і «Бистри-це» «зъ каменями двома и ступами, имъдобудованніе, при немъ заховуемъ, по-зволяючи оному съ тихъ млиновъ при-падаючіе все мерочки на свое вижива-нье отбирати и користовати».

Як зазначає В. Модзалевський дохідз млина поділявся на три частини: однайшла на користь військового скарбу,друга – на користь власника, третя –самого мельника. Часто «військовумірочку», тобто частину, що припадалавійськовій скарбниці, гетьманська вла-да віддавала власникові млина; інодітаку саму частину «віддавано тим, кот-рих треба було за щось нагородити…».

Невід’ємним елементом життя тадіяльності суспільства в різні часи вис-тупає функціонування монастирів. Бага-то інформації щодо млинарства, як діяль-ності монастирів, збереглося у докумен-тах XVII – XVIII ст. Безумовно, кількістьмлинів у чернецькому господарствізбільшується після Національно-виз-вольної війни під проводом Б. Хмель-ницького.

У здобутті нових маєтків монастиріотримували широку підтримку як з бокукозацької старшини, так і адміністраціїГетьманщини. Піклувався про монас-тирське господарство і гетьман Д. Мно-гогрішний, що підтверджують численнінормативні акти. В Універсалі, надано-му 17 травня 1669 р. Батуринськомумонастиреві сказано: «надание и при-служаюче манастиреви Батуринскомупаненскому … тие все млини и села…».Велика кількість Універсалів, виданихгетьманом впродовж 1669 – 1672 рр.,підтверджувала права того чи іншогомонастиря на володінння млинами. Заці роки були надані універсали Рихлівсь-кому Микільському, Глухівському Пет-ропавлівському, Макошинському По-кровському, Макошинському Микільсь-кому, Ніжинському Різдва Пресвятої Бо-городиці, Лубенському Мгарському, При-луцькому Густинському, ЧернігівськомуЄлецькому, Київському Михайлівсько-му монастирям.

Будівництво млина монастирем небуло свавільним актом. Воно потребу-вало відповідного дозволу з боку влад-них органів, а у часи Гетьманщини – доз-волу гетьмана. Так, у липні 1671 р. Д. М-ногогрішний дозволяє Прилуцькому Гу-стинському монастиреві побудуватимлин на р. Удай.

Таким чином, впродовж нетривало-го періоду гетьманування, Д. Многогріш-ний сприяв розвитку млинарського про-мислу. Цьому підтвердженням є чималакількість нормативних актів, які надава-ли дозвіл на побудову того чи іншого мли-на. Широку підтримку гетьман надає длярозвитку млинарства у монастирях,відтак воно в історії українського чернец-тва займало особливе місце в їх госпо-дарській діяльності .

ЮліяБлажконауковийспівробітникзаповідника„Гетьманськастолиця”

Водяні млини на р. Сейм, фото поч. XX ст.

Економіка краю

№2(31), 2012 р. Слово“Гетьманської столиці” 7

Кулі для ручної вогнепальної зброї

В експозиції Музею археології Бату-рина представлені кулі, які були знайденіпід час археологічних досліджень на поліБерестецької битви, і передані Рівненсь-ким обласним краєзнавчим музеєм. Їхдоцільно розподілити на три типи: округлі(3 од.), з ливниками («хвостами») (2 од.)та свинцева картеч у вигляді переваж-но циліндричних зливків чи деформова-них куль (11 од.).

Куля з’явилася одночасно з ручноювогнепальною зброєю. Для першихзразків вогнепальної зброї в якості кульвикористовувалися шматочки свинцювідповідного розміру. Форма куль зви-чайно наближалася до сферичної, однакце не вважалося обов’язковим. Діаметрперших куль міг бути істотно меншимкалібру зброї. Частково це було пов’яза-но з низьким рівнем розвитку техніки,частково - з відсутністю у майстрів гли-боких пізнань в балістиці.

Виготовлялися кулі трьома способа-ми: лиття у форми – кулелійки; шляхомлиття з висоти у воду та кулі, виготов-лені без зміни температурного режиму.

Для першого способу виготовленнякуль, головною технологією було лиття,а основним пристроєм - були кулелійки,

що являли собою знаряддя, подібні докліщів на шарнірі з негативами куль уверхніх кінцях і ливарним отвором на-проти негативу з одного боку знаряддя.Після заповнення формочки розплавле-ним свинцем через ливарний отвір, ку-лелійку швидко опускали у холодну воду.Свинець «отнюдь не долженъ быть на-греть до красна, но все же очень горячъи вполне жидок, чтобы онь не засты-валъ моментально в пулелейке, но понаполненіи последней секунды две – триоставался въ литнике жидким». Виго-товлена таким способом куля мала «ли-варний хвіст» - виступ лійкової форми,що поставав у каналі ливарного отвору.«Хвіст» належало зрізати для одержан-ня кулі правильної кулястої форми. Од-нак, козаки не завжди дотримувалисьцього і часто заряджали зброю кулею з«ливарним хвостом». Готові кулі козакиносили у невеликих гаманцях на поясіабо й у сумках разом з іншими речами.До кожної порохівниці був прикріплениймалий гаманець з кулями. Кількість кульу гаманці залежала від очікуваної склад-ності походу і дорівнювала від 20 до 100,а їх калібр звичайно був однаковим тазалежав від калібру зброї, якою користу-вався конкретний козак. Куля з «хвос-том» завжди вкладалася в ладунок хво-стом до заряду пороху, а вилітала зіствола кулястою стороною вперед.

Кулі, виготовлені без зміни темпера-турного режиму, робили у два етапи.Спочатку свинцеві палички рубали на ци-ліндрики, а потім їх обкатували на твердійповерхні. В результаті отримували кулі,які мало чим відрізнялись від відлитої.

Такого типу кулі називалися «сіканці» - відслова «сікти» - рубати. Використовувалитакож і свинцеві циліндрики діаметром 7– 18 мм, що за своєю товщиною відпові-дали калібрам рушниць і пістолів.

Технологія виготовлення куль з ви-соти у воду заснована на властивостіметалу, зокрема свинцю, приймати фор-му кулі при падінні. Свинець, як відомо,відрізняється тягучістю і при литті неутворює рівних крапель, а витікає у виг-ляді тонкої цівки. Через це, у більшостівипадків, в розплавлений свинець дода-вали білий миш’як, який сприяв гарномукраплеутворенню. Для того щоб отрима-ти круглу кулю розплавлений свинецьповинен пройти при падінні певну висо-ту і круглим уже впасти у воду. Опти-мальна висота – 36 – 38 мм.

За діаметром і масою всі свинцевікулі ділилися на три розділи. До першоговідносяться кулі діаметром 8-10 мм імасою 4 – 6,5 г, які використовувалися вмалокаліберних рушницях і пістолях. Кулідіаметром 10-15 мм і масою 6,5 – 15 гвикористовувалися у фузіях, пищаляхта інших рушницях. А до третього нале-жать кулі з діаметром понад 15 мм і ма-сою більше 15 г, які використовувалися увеликокаліберних пищалях, мушкетах,малокаліберних гармат.

Таким чином, в кінці ХVІ – на початкуХVІІ ст. для ручної вогнепальної зброї за-стосовувався в основному тільки одинвид боєприпасів - кулі. Виготовлялисявони литтям у форми, обкатуваннямсвинцевих циліндричних заготовок наплощині та шляхом лиття з висоти уводу або масло.

НаталіяЖеліхівськанауковийспівробітникзаповідника„Гетьманськастолиця”

До Дня Перемоги продовжуємодрукувати листи з фондової збіркизаповідника, воїна О.Пушкарьова зм. Архангельська до вчительки по-чаткових класів Марії Литаренко зБатурина. Перші чотири листиОлександра до Марії, датовані 1943роком, були надруковані в газетахзаповідника в 2009 - 2011 роках в руб-риці «Листи з фронту».

Війна… Скільки горя, переживань,розлук несла вона з собою довгих п’ятьроків. Не в одній хаті чекали батька, чо-ловіка, брата, сина чи коханого, не в однуродину приносили похоронки з сумнимизвістками.

Різні пори року по своєму випробову-вали солдат на витривалість: чотири до-щові осені, чотири суворі зими, чотири дух-мяні весни та чотири жарких літа в відсту-пах та наступах. Лише читаючи листи зфронту ми розуміємо, яку духовну підтрим-ку надавали наші жінки, дівчата воїнам, авони в знак вдячності в перервах між боя-ми згадували про коханих, часто надсила-ли їм листи, не забуваючи вітати їх з свята-ми, зокрема святом 8 Березня.

Друкуємо три невеличкі листи Олек-сандра до Марії відправлені в березні1944 року. (публікуються мовою оригі-налу):

Здраствуй Моя Милая Маруся!Поздравляю тебя с Международным

Женским днем 8 марта, желаю его про-вести весело и культурно. Прости, чтоэто поздравление придет к тебе с боль-шим опозданием говорит пословица –лучше поздно, чем никогда.

В этот великий счастливый день –желаю тебе иметь успехи на любовномфронте, такие же какие имеешь накультурном фронте. Пиши как прове-дешь и как выполнишь мое желание.

Моя милая, очень хочется тебя ви-деть, хотя бы несколько минут быть стобой вместе в этот Ваш праздник. Ятоже готовлюсь проводить ваш празд-ник.

Вот пока все. Крепко: крепко целуютвой Шура.

7.3.44 г.Здраствуй Моя Милая Маруся!Ваш Женский праздник 8 марта от-

мечали великими заслугами наших жен-щин – патриоток, которые на поле боявыносят раненых наших защитниковРодины – бойцов и офицеров и оказыва-ют им медпомощь. Наши женщины пат-риотки в тылу в дни Отечественнойвойны все силы и знания отдают на раз-гром врага.

Ты, как школьный работник, так жевыполняешь одну из ответственныхзадач в воспитании будущих защитни-ков родины.

Моя Милая Маруся! Если бы ты зна-ла как хочется видеть тебя хотя бынесколько минут! Желаю тебе успеха вучебе и в жизни.

Жду ответ с нетерпением.

Крепко: крепко целую твой Шура.15 .3. 44 г.

Здраствуй Моя Милая Маруся!Вот несколько дней не писал. Сегод-

ня получил твое письмо и спешу отве-тить. Время идет темпами Курьерско-го поезда ежедневные успехи КраснойАрмии на Юге Украины поднимают укаждого бойца боевое настроение унич-тожать врага беспощадно.

Наступил весенний месяц – март натвоей родине, солнце, весна зовет ксчастью, к любви, к победе. 1944 год бу-дет годом великих побед Красной Армиии всего Советского народа. Для этогоеще нужно новое напряжение сил.

Пиши как ты готовишься к встрече1 мая. Этот праздник Красная Армия также будет встречать новыми победами.

Получил от мамы письмо пишетмой брат Леня лежит в госпитале.Крепко: крепко целую твой Шура. Ждуответ.

21.3.44 г.

Листи з фронту

Підготувала до друкузберігач фондів Надія Ярмак

8Слово“Гетьманської столиці” №2(31), 2012 р.

Газета «Слово Гетьманської столиці»Редакційна колегія

Кіяшко Любов Григорівна -редакторСердюк Наталія Федорівна -відповідальний секретарБондаренко В'ячеслав Олексан-дрович - версткаБлажко Юлія АнатоліївнаСушко Наталія Миколаївна

Розповсюджується безкоштовно*Відповідальність за подані матеріали несуть автори статей*Редакція газети "Слово"Гетьманської столиці" запрошує до співробітництва науковців, краєзнавців, любителів історії

Газета віддрукована в Бахмацькій районній друкарні,16500, м.Бахмач, вул. Луначарського,4

Засновник і видавець - Батуринський державнийісторико-культурний заповідник "Гетьманська столиця"Свідоцтво про реєстрацію№ ЧГ 352-08, від 28.07.2006р.Адреса редакції: 16512, м. Батурин, Чернігівська обл.,вул. Гетьманська,74 , факс 04635 48-4-37; тел. 04635 48-0-08e-mail: baturin-capital@ukr.net www.baturin-capital.gov.ua

Обсяг - 1 друкований аркушТираж - 1000 шт. Замовлення № 290

Бахмацька районна друкарня

Кирило Григорович Розумовськийбеззаперечно належить до числа видат-них особистостей XVIII ст. К. Розумовсь-кий був людиною справді європейськиосвіченою, багато подорожував, спілку-вався у високих колах. Сьогодні, цікавоюперш за все, залишається думка оче-видців про гетьмана.

К. Розумовський мав схильність донаук, його освітня подорож була дуженасиченою. Вчитель майбутнього геть-мана Штрубе де Пірмонт писав: «Досугау меня здесь нет с тех пор, как я имеючесть учить здесь Разумовского, кото-рый кажется столько же доволен мною,сколько я им». Те, що К. Розумовськиймав здібності до навчання, підтверджу-ють і слова, критичного за складом розу-му та не дуже поблажливого у характері,І.Гельбіга, який говорив, що в Розумовсь-кого розум був не блискучий, але пра-вильно розвинений, і був він не беззнань. Брак геніальних здібностей вина-городжувався в ньому пристрасною лю-бов’ю до Батьківщини, правдивістю ідобродійністю. Підкреслюють освіченістьКирила Григоровича і наступні слова І.Гельбіга: «Он говорил очень хорошо по-немецки и по-французски». У Височай-шому Указі на графське достоїнство зна-ходимо цікавий вираз, який також дово-дить освіченість гетьмана: «В разсуж-дении усмотреной в нем особливой спо-собности и приобретенного в науках ис-кусства».

Сподвижниця та наближена особаімператриці КатериниІІ К. Дашкова відгу-кувалася про К. Розумовського: «Люби-мый полком своим», «Обожали гетьма-на, крайне щедрого к бедным офицерам исолдатам».

Ніколас Гавриїл Леклерк, який працю-вав лікарем у К. Розумовського, пізнішенаписав про нього: «Коли я жив у геть-мана, я був у добрій школі: цей вельмо-жа, який зовсім не бажає виказуватисвою освіченість, має світлий розум,здоровий глузд, велику любов до істинита пречудову бібліотеку».

Катерина ІІ в своїх записках неодно-

разово згадує Кирила і завжди говоритьпро нього з позитивного боку: «Он былхорош собою, оригинального нрава,очень приятен в обращении, и умом не-сравненно превосходил брата свого, ко-торый также был красавец, но был ве-ликодушнее и благотворительнее его. Яне знала другой семьи, которая будучив отменной милости при дворе была бытак любима всеми, как эти два брата».

Суворий в своїх оцінках князьМ.М. Щербатов, автор книги «О по-вреждении нравов в России», такожпідтвердив, що брати Розумовські вик-ликали характерну симпатію до себе.

В останні роки життя про К. Розу-мовського знаходимо спогади П.В. За-вадовського: «Он человек прячущий отмногих свой здравый разум и знания».П.В. Завадовський свій вільний час час-то проводив у екс-гетьмана. «В Почепея видел графа К. Разумовского. Я рас-стался с ним как с ночным картежникоми с дневным биллиардщиком» - ці спога-ди П.Завадовського говорять перш завсе про азартні вподобання К.Розу-мовського.

К. Розумовський намагався трима-тися осторонь інтриг царського двору,за що мав прихильність імператрицьЄлизавети Петрівни, а в подальшому Ка-терини ІІ. Гарні слова залишив про ньогоі імператор Олександр І в своєму реск-рипті: «Граф Кирилла Григорьевич. По-

служив верно и ревностно толиким мо-нархам, нося и оправдывая на себе ихмилости, вы имеете всё право наслаж-даться в недре покоя вашего всеобщимуважением и отличным моим благово-лением».

Повага до Розумовського зберігаласьв пам’яті людей ще довгий час. В 1805 р.через Батурин проїздив Отто Фон-Гун і всвоїх «Поверхностных замечаниях подороге от Москвы в Малую Россию» за-писав спогади батуринців про К. Розу-мовського: «Крестьяне благословляютпамять покойного фельдмаршала Разу-мовского. Сколько я ни ездил по здешнейстороне, везде находил, что и старые, ималые, и дворяне, и простолюдины, безизъятия, все единогласно прославляютпамять графа Кирилла Григорьевича,времена, в кои он жил посреди их, назы-вают златыми».

Безперечно, всі ці слова не можутьнадати чіткої характеристики образу Ки-рила Григоровича Розумовського. Вонипідкреслюють саме ті риси особистостіК.Г. Розумовського, якими його неодно-разово характеризували, зокрема:світлий розум, такт, любов до істини,почуття гумору, доброта.

Останній гетьман очима очевидцівЮліяЦапкозавідуюча відділомісторії Гетьман-ства заповідника«Гетьманськаcтолиця»

Портрет К.Г. Розумовського.Невідомий художник. XVIII ст.

Збагатимомузейну скарбницю

«Гетьманської столиці»Колектив Національного запові-

дника «Гетьманська столиця» зап-рошує прийняти участь у щорічнійвсеукраїнській акції «Подаруй Геть-манській столиці експонат», якастартує 18 травня в Міжнароднийдень музеїв і буде тривати до 13 ли-стопада. Ця акція проводиться з ме-тою формування фондової збірки за-повідника «Гетьманська столиця».

Закликаємо всіх небайдужих дорідної історії прийняти участь в акції«Подаруй Гетьманській столиці екс-понат!», таким чином приєднатись доблагородної справи увічнення пам’ятіславних гетьманів. Якщо Ви маєтепредмети козацької доби — зброю вог-непальну та холодну, ядра, казани,ужиткові предмети, портрети, на-труски для пороху, люльки; посуд тазброю доби ранніх слов’ян, КиївськоїРусі; предмети доби бронзи, залізноговіку, народного побуту, допоможітьнам у створенні Музеїв.