Всеукраїнський конкурс учнівських робіт, присвячених

життю і діяльності Михайла Грушевського

Номінація : «Історія України»

Есе на тему : «Вірний син свого народу».

Роботу виконала

учениця 10-А класу

спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ

ступенів № 274 з поглибленим вивченням

іноземних мов

Дарницького району міста Києва

Миненко Діана Станіславівна

Педагогічний керівник :

вчитель історії

Кузьменко С.А.

Поштова адреса СШ №274:

02091 м. Київ, вул. Харківське шосе, 168- і

КИЇВ- 2016

"Добре робити історію важливіше, ніж гарно писати її..."- чудові слова

видатної особистості - Михайла Сергійовича Грушевського. Йому вдалося

неможливе: він не просто писав історію України, він став її важливою складовою,

вплинувши на національну свідомість мільйонів українців.

А що постать Грушевського важить для нас - сучасної української молоді?

Немає однозначної оцінки здобутків та досягнень його як політика та історика, бо

існує безліч думок щодо його наукових робіт, прагнень та поступків. Хто називає

Грушевського першим президентом України, видатним істориком, публіцистом,

науковцем, найбільш видатним суспільним діячем того часу. А дехто запевняє,

що Михайло Грушевський був "шпіоном, сепаратистом, фальсифікатором історії

та людиною, яка вигадала неіснуючу мову неіснуючого народу"! Поет Олександр

Олесь написав про нього так:"...Лукавий, хитрий був дідок...", а відомий історик

Дмитро Дорошенко зазначав, що ніхто так не підходив на роль національного

вождя, як Грушевський. Та навіть московська "Независимая газета" запевняла, що

саме він поклав початок процесу трансформації неісторичної етнографічної маси

в історичну українську націю, дав своєму народу історію, яка відрізняла б його від

інших народів, а передусім - російського. Та ще багато полярних думок та

висловлювань! То ким Грушевський був насправді?

По-перше, дуже освіченою людиною. Учень професора В.Антоновича,

випускник Київського університету Святого Володимира, професор та завідувач

кафедри Львівського університету, автор майже 2000 робіт, в тому числі 180

книжок, голова Українського наукового товариства в Києві, академік АН СССР,

автор багатотомних праць "Історія України-Русі", "Історія української літератури"

та багато ін. Важко знайти вченого з більшим надбанням та кількістю печатних

видань.

По-друге, небайдужим. Про це свідчить його довгий і важкий шлях від

хлопця з небагатої сім’ї вчителя до великого історичного діяча, голови

Української Центральної Ради. На своїй посаді Грушевський керувався

принципом демократії та верховенства закону. Впродовж 13 місяців, що існувала

Центральна Рада, він особисто приймав активну участь у всіх державних

процесах; був співавтором всіх чотирьох Універсалів. Українська Народна

Республіка мала бути самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою

українського народу, яка жила б у згоді та приязні з усіма сусідніми країнами.

Держава мала захищати інтереси мас, забезпечувати їм свободу, рівноправність,

справедливість.

І головне - Михайло Грушевський здійснив значний внесок в пробудження

національної самосвідомості багатьох українців. Він продовжував справу

українських інтелектуалів Київського університету Святого Володимира

В.Антоновича, Т.Рильського, П.Чубинського, Драгоманова та ін., що створили

кістяк першої суспільно-просвітницької організації "Киевской Громади", та

згодом блискуче розвинув її, навіть репрезентував зовсім новий, вищий щабель

національно-суспільної думки. Лише Грушевський зумів дати чітке визначення

більш ніж півстолітнього переконання українських істориків, сформулював

національну схему української історіографії та зламав погляд на

східнослов’янську (загальноруську) історію.

Отже, така велика людина заслуговує визнання: сучасників і нащадків,

істориків і науковців, а в першу чергу – держави України. Шлях Грушевського не

був легким, але він не побоявся ним пройти попри арешти та переслідування

самого Михайла Сергійовича та його близьких. Його роботи на довгий час були

забуті і не публікувалися аж до здобуття Україною незалежності. Тому сьогодні,

напередодні 150-річчя з дня народження Грушевського, згадаємо його та

неоціненний скарб, що він нам залишив.

Всеукраїнський конкурс учнівських робіт,

присвячених життю і діяльності М.С.Грушевського

Номінація: «Історія України»

Есе на тему: «Дослідник і творець історії»

Роботу виконала

учениця 11-А класу

школи І-ІІІ ступенів №160

Дарницького району М.Києва

Сурменко Ірина Василівна

Педагогічний керівник Стародуб О.В.

Поштова адреса СЗШ №160:

02099, м.Київ,

вул.Російська,45

КИЇВ 2016

Кожен народ та країна має своїх національних героїв, які в найскладніші

моменти історії підіймають на боротьбу інших і беруть на себе відповідальність за

майбутнє нації, ведучи її за собою. До таких велетнів української національної

культури, політичної думки і дії останніх двох століть безперечно належать Тарас

Шевченко, Іван Франко, Володимир Винниченко, Михайло Грушевський. Саме з

їхніми іменами, їхньою творчою спадщиною насамперед пов’язані ідеї

відродження української культури, науки, громадської думки, відродження

історичної свідомості й національної гідності народу. Михайло Сергійович

Грушевський займає особливе місце у Пантеоні великих українців.

Протягом десятиліть, як на мене, геніального вченого і відомого політичного

діяча неодмінно зображували націоналістом, хоч він був соціалістом-

революціонером, ідеологом і натхненником української революції та

федералістом. Грушевський здобув заслужений авторитет провідника

українського руху, відомого вченого, бо нічого глибшого і достовірнішого за його

історичні дослідження на цій царині зроблено не було.

Ще у гімназичні роки майбутній історик зачитувався книгами Костомарова,

Куліша та Максимовича, які йому діставав батько – шкільний інспектор. Він

завжди всіляко заохочував потяг сина до історичних знань, передплачував для

нього «Киевскую старину», де друкувалося чимало полемічних статей про

походження Русі, історію України, козаччину.

Думаю, саме під впливом цих перших історичних студій, юний гімназист

мріяв якнайскоріше повернутися на свою рідну Україну. Мне вразила мужність,

якої вистачило Грушевському, щоб написати звернення у листі до ректора

Університету святого Володимира, в Києві, з проханням зарахувати його на

історичне відділення історико-філологічного факультету. Одразу видно, що

людина щиро любила не тільки свою країну, а й її історію та мову.

Згодом його постійний інтерес до історії привернув увагу видатного

історика, професора Володимира Антоновича. Під його керівництвом, Михайло

Грушевський написав чимало коротких статей та есе. На мою думку, вінцем його

наукових пошуків студентського періоду стала перша наукова розвідка «История

Киевской земли от смерти Ярослава до конца ХІV века», за яку автор заслужено

отримав золоту медаль.

Пізніше, 1894 року, Михайло очолює щойно створену кафедру всесвітньої історії

у Львівському університеті, яка зосереджує свої науково-педагогічні зусилля на

вивчені проблем історії Східної Європи. Того ж року вчений у великому залі

Університету Святого Володимира блискуче захищає магістерську дисертацію.

1898 року нарешті з’являється перший том фундаментальної “Історії України-

Русі», невдовзі виходить друком другий том, а в 1900 – третій…

Своєю наполегливою працею Михайло Сергійович сягає глибин історії,

досліджуючи найвіддаленіші в часі шпаринки і даруючи свої знання студентам.

«Українська молодь тоді вперше могла почути наукові лекції, на яких учений

детально пояснював минуле рідної землі. Та найціннішим у викладах Михайла

Грушевського було те, що всі події він оцінював із українського становища,

намагаючись пояснити розвиток нашого народу від найдавніших часів, умів

закцентувати увагу на світлих періодах минулого України», – зазначили

студенти.Олександр Кониський писав про Михайла Грушевського, що «відколи

українська нація почула себе після довгого занепаду нацією, – се вперше

український професор оповідатиме українцям по-вкраїнському рідну історію». За

його словами Грушевський був перший мав змогу будити українську національну

свідомість вільним словом.

Але царська влада не дозволила розповсюджувати праці М.Грушевського ні

на Слобідській, ні на Наддніпрянській Україні. Загадковими залишалися

досягнення вченого й для Європи. Великим кроком на шляху подолання цього

незнання стало запрошення М.Грушевського до Парижа, де він прочитав курс

лекцій з історії України в російській вільній школі. З метою розширення наукових

контактів вчений відвідує Лондон, Лейпциг, Берлін, де знаходить однодумців

серед відомих вчених істориків.він не зупиняється на досягненому, прагне

розповісти усьому світу правдиву історію своєї країни.

Продовжуючи працювати над головною капітальною працею свого життя, вчений

дуже швидко підготував і видав книгу «Про старі часи на Україні. Для першого

початку», , а згодом – розраховану на більш підготовленого читача –

"Ілюстровану історію України". Цей період був надзвичайно плідним щодо

наукової роботи видатного історика. Виходить велика кількість його статей, як

українською, так і російською мовами. Він обґрунтовує необхідність відкриття

українських кафедр, впровадження університетського викладання українською

мовою, пише книгу про історію українського козацтва, веде широку лекторську

діяльність.

У грудні 1923 року видатного українського історика обирають академіком

АН УРСР, за ним резервується кафедра української історії, власті запевнюють

його, що він матиме на Україні всі можливості для продовження фундаментальної

наукової роботи. У березні 1924 року родина Грушевських після тривалої

еміграції повертається на Україну. Протягом 20-х років навколо М. Грушевського

створюється школа дослідників різних напрямків історії, культури, літератури

українського народу, відтворюються академічні інституції.

Вчений налагоджує контракти із науковим зарубіжним світом, насамперед у

Європі. Колишній голова Центральної Ради повністю відходить від політичної

діяльності, але постійно перебуває під гласним і таємним наглядом Державного

Політичного Управління.

Але попри все, то були плідні для нього роки. Виходять чергові томи його

фундаментальних досліджень, з’являються нові покоління істориків. Визнання

світового значення його наукової діяльності стало святкування 60-річчя вченого

енциклопедиста в жовтні 1926 року. З цієї нагоди на адресу М. Грушевського

надійшли поздоровлення з наукових центрів США, Німеччини, Австралії,

Чехословаччини, Польщі й інших країн, від різних установ Росії й України,

приватних осіб. Не було лише вітання від офіційних властей.

Зрештою, в 1931 році вчений переїжджає до Москви, де його фактично

інтернують, ставлять під постійний нагляд ДПУ, часто викликають на допити, але

дають можливість працювати в архівах. Ніби відчуваючи наближення кінця,

вчений, незважаючи на значну втрату зору продовжує інтенсивно працювати. Він

закінчує X том "Історії України-Руси", який був відредагований і виданий його

дочко Катериною Михайлівною.

Ніхто з українських вчених не дорівнював Михайлові Грушевському числом своїх

публікацій (майже 1800, у тому числі 180 книжок). Навряд чи багато є вчених у

світі, що могли б з ним рівнятися.

Вчитуючись в біографію цієї великої людини, історика, науковця, я відчула

гордість та надію на те, що колись у нашого народу знову буде ще один такий

«пан Михайло Грушевський», який прагнутиме ввести весь світ в правдиву

історію нашої країни, буде відстоювати права українців та нести рідну мову крізь

часи і покоління.

Всеукраїнський конкурс учнівських робіт,

присвячених життю і діяльності М.С.Грушевського

Номінація: «Історія України»

Есе на тему « Історична постать першої величини»

Роботу виконав

учень 11-А

школи І-ІІІ ступенів №160

Дарницького району м.Києва

Балан Євген Володимирович.

Педагогічний керівник:

вчитель історії – Стародуб О. В.

Поштова адреса СЗШ №160

02099, м. Київ,вул. Російська,45

КИЇВ 2016

Сьогодні ми пишемо історію нової держави України. Пишемо своїми

вчинками, справами, думками. Історію пише багатомільйонний народ,

спираючись на величну спадщину, вікові традиції та звитяжні досягнення.

Фундамент нашого сьогодення зводився протягом тривалого часу важкою працею

всього українського народу та його окремих представників. Серед яких особливе

місце належить постаті Михайла Грушевського. Діяльність і творчість Михайла

Грушевського – ціла епоха в науковому, національно-культурному й державному

розвитку України.

«Проф. Грушевський належить, без сумніву, до найплодовитіших і

найрухливіших письменників сучасної України, а, крім наукової та

публіцистичної праці, змушений обставинами присвячувати багато часу та

заходів різним освітнім організаціям, у яких він майже скрізь займає визначне

місце» - писав про Михайла Сергійовича Іван Франко, виділяючи його як

літератора, науковця, громадського діяча. Я приєднуюся до цієї думки, але

вважаю Грушевського насамперед будівничим української держави.

Великий українець всією душею вболівав за Україну та її народ.

Красномовно свідчать про це його слова, якими ми і тепер маємо керуватися у

розбудові міцної, незалежної України: «Власна держава – велика сила для всього

доброго, треба тільки постаратися, щоб у ній був добрий лад».

Грушевський самовіддано працював заради відновлення і становлення

української держави. Влітку 1906 року Грушевський виїхав до Петербурга, де тоді

працювала Державна дума, і взяв активну участь у діяльності Української

Фракції, Українського Клубу та у роботі редакції заснованого тоді «Украинского

Вестника». У вересні 1907 року за участі Грушевського, що увійшов до його

керівництва, створене нелегальне позапартійне українське громадське

об'єднання — Товариство українських поступовців, що згуртувало сили

українства й до 1917 року було єдиною діючою українською організацією

ліберального напряму. Свою політичну платформу Грушевський базував у той час

на принципах конституційного парламентаризму й автономії України. 3 (16)

березня 1917 року в Києві починає формуватися Українська Центральна Рада,

яка 7 (20) березня заочно обрала Грушевського головою (це рішення було

одностайно підтверджене на Всеукраїнському національному конгресі). Його

цілком сформовані погляди, організаторські здібності, патріотизм та

розсудливість сприяли формуванню нової сторінки українського буття. Михайло

Сергійович писав історію і водночас творив її, обіймаючи найвищі державні

посади. Під його керівництвом Центральна Рада за рік пройшла шлях від

обережних гасел за автономію України до проголошення суверенної Української

Народної Республіки в січні 1918 року та прийняття її Конституції уже в квітні

1918 року.

В не прості для України часи Грушевський змушений був емігрувати до

Праги, потім до Відня. Там він присвятив себе науковій, політичній і культурній

діяльності.

Згодом повернувшись у Київ, він очолив кафедру історії України та

історичний відділ Всеукраїнської академії наук. За короткий час українська

історична наука піднялась до загальноєвропейського рівня.

Грушевський був людиною неймовірно високої працездатності. Написав він

так багато, що навіть важко сказати, скільки б можна було видати томів.

Відредагував 112 томів «Записок наукового товариства ім. Т.Шевченка». Написав

сотні суспільно-політичних та історичних статей і рецензій. Заснував десятки

наукових видань і був автором багатьох чудових художніх оповідань. Створив

кілька популярних книг, серед яких найзнаменитіша - «Ілюстрована історія

України». Для потреб просвіти рідного народу Грушевський видав оповідь «Як

жив український народ», де мав за мету показати важке й складне життя українців

та їх боротьбу за своє існування і незалежність.

Досліджуючи життєвий, творчий і політичний шлях Михайла

Грушевського, нинішні українці мають бути горді за таку величну постать в

історії України. Їм є в кого вчитися, як жити і творити добро, як чесно і сумлінно

працювати, як відстоювати свою незалежність.

Всеукраїнський конкурс учнівських робіт,

присвячених життю та діяльності

Михайла Грушевського

Номінація: «Історія України»

Есе на тему:

«Михайло Грушевський – найвидатніший український історик»

Есе виконала:

учениця 11-А класу

ліцею №303 суспільно- природничого

профілю

Дарницького району,

міста Києва

Хванг Боин

Педагогічний керівник:

учитель історії – Баленко І.І.

Поштова адреса ліцею №303

02 091,

м. Київ , вул. Драгоманова,9-а

КИЇВ 2016

ЕСЕ ПРО МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО

У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків. До

таких велетнів української історії, національної культури, політичної думки і дії безперечно належить

Михайло Грушевський

Михайло Грушевський - найвидатніший український історик, державний діяч, вчений

"Я хочу жити, щоб працювати, страждати і боротись разом з вами".

М.Грушевський

В деяких публікаціях стверджується, що треба відрізняти Грушевського - політика і Грушевського - історика. Але був лише один Грушевський, з одним життєвим шляхом, з однією творчою спадщиною, з усім позитивним і негативним, що мало місце в його біографії і в його найрізноманітніших за проблематикою і формою творах. Була і є лише одна історія, одна історична правда.

М.С.Грушевський як політик пройшов шлях від засновника національно-демократичної партії Галичини і Товариства українських поступовців у Києві до творця засад української незалежної держави. Його політичні погляди змінювались, але любов до свого народу і до історичної істини для нього завжди були вищим мірилом у науковій творчості і політичній діяльності.

Чому Михайла Грушевського називають "батько Грушевський"?

"Батько Грушевський" (так його називали за часів Центральної Ради) став одним з провідних

діячів українського національного відродження в новітній історії України. Неоцінима заслуга

Грушевського перед українським народом полягає в тому, що він на величезному архівному матеріалі

показав безперервність історії українського народу від часів Київської держави і донедавна, довів, що

український народ, як і всі інші слов'янські народи, мав своє власне коріння. Українська нація завжди

зберігала свою національну культуру та історію.

За що МИ - УКРАЇНЦІ перед ним в боргу? І за що його ненавиділи?

Ми – українці у великому боргу перед Михайлом Грушевським. Великою скарбницею світової

історії вважають працю Грушевського - десятитомна "Історія України - Руси ". Ця праця мала велике

політичне значення , оскільки Україна була розділена між австрійськими, польськими і російськими

сусідами. Грушевський добре знав і любив Україну, без неї не мислив свого життя , був її вірним сином.

Як людина, він міг помилятися і помилявся, як і всі ми, мав недоліки , але завжди залишався

непохитним, вольовим, мужнім і чесним.

Михайла Грушевського, якщо і згадували, то неодмінно з негативними ярликами, ті хто боявся

його величі. Його наукова, культурницька, педагогічна, громадська та політична діяльність неодмінно

подавались у викривленому віддзеркаленні. Протягом десятиліть геніального вченого і політичного

діяча неодмінно зображували буржуазним націоналістом та федералістом. Його вважали ворогом

радянської влади, хоч він виступав за найширше, але рівноправне співробітництво з нею. І

найабсурдніше: його виставляли заклятим ворогом українського народу, хоч він залишився його вірним

сином до своєї смерті. Його ненавиділи як вченого, як найбільшого історика України, як людину

невсипущої праці - ненавиділи всі ті, хто були десь там біля історії України, усі ті, кого дратувало те, що

Україна мала історика світового рівня.

Михайло Грушевський - перший президент України? Міф чи правда?

У сучасній українській спільноті існує міф про Грушевського — президента УНР, запроваджений

Дмитром Дорошенком. З погляду формального, юридичного, а відтак і наукового, Грушевський не був

президентом Української Народної Республіки. Такої посади в УНР не існувало, також її не передбачала

Конституція, яка була ухвалена в останній день функціонування Центральної Ради. Невідомий жодний

акт, учинений Грушевським як президентом УНР. Водночас кваліфікація Грушевського «президент Ради»

була тоді досить поширеною, особливо в газетних публікаціях. Це ймовірно пов'язане з тим, що ще одне

значення слова президент — голова. Зокрема Грушевський послуговувався візиткою, де був напис

французькою мовою «President du Parlament D'Ukraine» (президент парламенту України — тодішній

відповідник сучасного Голови Верховної Ради України). В протоколах засідань Ради він називався

українським словом «голова». Таким чином Грушевський був не головою УНР, а головою Центральної

Ради УНР. Найповніший реєстр усіх, хто титулував його президентом, склав історик Павло Усенко у праці

«Чи був Михайло Грушевський президентом України?».

Над чим має замислитись кожен українець, пам’ятаючи величні цитати Михайла Сергійовича

Грушевського?

1) Доки народ живе, живе і його мова.

2) Всі вчаться своєї рідної мови, а наша біда така, що треба вчитися її більше, ніж кому іншому.

3) Границя між своєю мовою й чужою затирається: рідко коли почує дитина, що великоруська

мова, якої вчать її у школі, — мова чужа, інша від її рідної мови.

4) Елементи великоросійської мови випирають елементи українські, незвичайно збіднюють

українську мову, і, нарешті, діло доходить навіть до повної утрати почуття мови…

5) …що сказати про нас, коли глузуємо й відрікаємося чистісінького українського виразу тому

тільки, що він для великоросійського вуха зазвучить дивно.

6) Подивіться, як слабо розповсюджуються українські газети й журнали, всякі українські видання,

які незвичайно малі круги української людності захоплюють, який незвичайно малий процент вводять

вони в національну українську течію.

7) …Весь той тяжкий і небезпечний шлях до повного тріумфу наших демократичних і соціальних

завдань Українська Народна Республіка мусить пройти самостійно, як незалежна держава…

8) У такій страшній боротьбі треба бути свобідним і незв'язаним! Се перша умова і велика

необхідність — вимога самостійності, котрої тому мусять до останнього боронити всі, кому дорогі

інтереси України і її трудового народу.

Перечитавши їх, я впевнена, що у справжнього українця виникло багато питань, на які хочеться

знайти відповіді.

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС УЧНІВСЬКИХ РОБІТ,

ПРИСВЯЧЕНИХ ЖИТТЮ ТА ДІЯЛЬНОСТІ

М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

НОМІНАЦІЯ: «Історія України»

Есе на тему:

«НЕФОРМАЛЬНЕ ЗНАЙОМСТВО З М. С. ГРУШЕВСЬКИМ»

Роботу виконав:

учень 10 – Б класу

спеціалізованої загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів № 105 з

поглибленим вивченням

предметів суспільно-гуманітарного

циклу

Дарницького району м. Києва

Тищенко Олег Геннадійович

Педагогічний керівник:

вчитель історії,

вчитель-методист СШ № 105

Копилова Світлана Вадимівна

Поштова адреса навчального закладу:

02096, Київ – 96,

вул. Сімферопольська,10

КИЇВ -2016

У 2016 р. виповнюється 150 років з дня народження видатного історика,

Голови Української Центральної Ради, вченого із світовим ім’ям – Михайла

Сергійовича Грушевського. Його перу належать біля двох тисяч робіт з історії,

соціології, літератури, етнографії, фольклору. Він є автором десятитомної,

ґрунтовної праці «Історії України-Руси» і визнаний лідер Української революції

початку ХХ століття. Михайло Грушевський був ініціатором та безпосереднім

учасником прийнятті історичних рішень, які вплинули на хід української історії –

проголошення Української Народної Республіки у листопаді 1917 р. та

незалежності УНР у січні 1918 р.

Інтерес до постаті Михайла Сергійовича завжди був і залишається

великим. А мені, учню, який тільки починає вивчати історію Української революції,

стало цікаво дізнатися, якою людиною був Грушевський? Що він любив? Про що

мріяв в дитинстві? З ким товаришував? Відповіді я знайшов, відвідавши історико -

меморіальний музей Михайла Грушевського, розташований на вул. Паньківській,

9, у Києві.

Ледь переступивши поріг будинку, поринаєш у затишну атмосферу

квартири: меморіальні меблі, речі, які належали Грушевським, багато книг. З 1908

року тут, разом з родиною: дружиною Марією Сильвестрівною та донечкою

Катериною жив і працював Михайло Сергійович.

У суботу ввечері, коли зачиняється музей для відвідувачів, о 18.30 на

веранді третього поверху, розпочинаються «Кавові історії у Грушевських».

Камерна атмосфера, гості зручно розташувалися за охайними столиками,

вкритими серветками ручної роботи, на яких стоять філіжанки кави та печиво…

Зустріч проводить Світлана Михайлівна Панькова – директор музею. Слухаючи її, я

поринаю в атмосферу другої половини ХІХ – першої половини ХХ століть. Ось

Михайло - учень Тифліської гімназії. Він із захопленням читає твори

М.Костомарова, П. Куліша. М. Максимовича, пише свої перші оповідання, які

надсилає в Україну відомому письменникові Івану Нечую-Левицькому. А у 17

років він починає вести особистий щоденник як порятунок від самотності. Не

сподіваючись зустріти споріднену душу, друга, на сторінках щоденника він дає

оцінку своїм вчинкам, думкам і мріям. І з сумом пише: «Товариші мої — книжки

добродії, але ж, що не кажи, не стануть вони за живого чоловіка...» Михайлові

постійно не вистачає часу. В одному з листів до своєї доброї приятельки Ганни

Ямпольської скаржився: «Работы много, если бы у суток было 60 часов вместо 24,

то, пожалуй, оказалось бы кстати для меня…» Навчання в університеті Св.

Володимира Грушевський згадує з певним розчаруванням, то був час занепаду

Київського університету. Російська влада нещодавно провела університетську

реформу, аби не допустити «вільних» думок у студентів. В цей час Грушевський

працює під керівництвом В.Антоновича. А у 1894 р. за його рекомендацією

призначається на посаду професора кафедри всесвітньої історії Львівського

університету. Час перебування у Львові – це період плідної праці у Науковому

товаристві ім. Шевченка, період знайомств, спілкування, нових зустрічей, які часто

проходили в улюблених кав’ярнях Грушевського.

Серед добрих знайомих і друзів професора, так його часто називали, були

видатні українці того часу: Іван, Франко, Олександр Кониський, Іван Труш, Василь

Кричевський…

М.С. Грушевський дуже любив своїх дружину та донечку. У листі 1926 р.

він вітає з днем народження свою улюбленицю Катерину: «Найдорожча наша

Кулюнечка, моя солодка потішечка! Сьогодні день твоїх уродин, правда? Я не

поздоровив тебе наперед, але сьогодні святкую з усею природою. Поставив на

честь твою букет з білих піоній, що цвіли коло веранди. Слухаю дзвони на

дзвіницях, тішуся пташкам і сонцю і кажу їм, що сьогодні уродини Кулюнці.

Найдорожченько, я часто думаю сі дні, … — як тобі улекшить твою наукову путь

і забезпечити можливе становище…»

Кожен українець знає ім’я Михайла Грушевського. Дехто — знайомий iз

науковими працями вченого. Більшість уявляє його державотворцем, я намагався

побачити його, як друга, вчителя, люблячого сина, чоловіка і ніжного

турботливого батька.

Всеукраїнський конкурс учнівських робіт , присвячених життю та

діяльност і Михайла Грушевського

Есе на тему :

«Уявне інтерв’ю з Михайлом Грушевським»

Номінація: «Література»

Роботу виконала учениця 9 класу

гімназі ї № 267поглибленим вивченням іноземних мов

Дарницького району міста Києва

Наумчук Ярослава Юріївна

Педагогічний керівник : Доломанська В.В. -вчитель

української мови та літератури.

Поштова адреса г імназі ї : 02091 м. Київ

вул. Вербицького , 7 -А

КИЇВ 2016

У сні і наяву

Ніч пізня , а я готуюся до іспиту з і ст орі ї . Навіть і не знаю,

скільки я сиділа за робочим столом, але навіть кава вже мені не

допомагала. До кімнати зайшов мій кіт і своїм мурканням т ільки

нагадував , що година вже дуже пізня . Батьки давно повлягалися

спати , а за вікном чути цвіркунів . І ось хвилини… і сон бере

своє . Я відчуваю, як повільно мене поглинають сновидіння , але

н ічого не можу вдіяти .

Прокидаюсь у незнайомому місці , перед високою біленою

хатою. Як людина міська , такий будинок я бачила лишень на фото

чи на картинках у підручниках з історі ї . Трохи не зомліла від

здивування та якогось маленького страху, який охопив мене від

цієї н ібито пригоди. Був день, а погода не рада моїй появі . Ця

негідниця вирішила лютувати як т ільки могла . Вітер завивав , наче

дикі вовки , а дощик мрячив так , н і би чекав, що на мені від цього

повиростають гриби. По мені вже побігли мурашки від холоду,

але я не наважувалася постукати в двері , щоб увійти до хати .

Сіла на призьбу та почала, як то кажуть, думу гадати.

І що я собі думаю? Може там нікого й нема! Сиджу тут наче

дурепа та дрижу в ід холоду. Може все -таки постукати? Ну

в ідчинять, не відчинять , хоча б спробую. Цікаво , брат погодував

моїх рибок? Ось погода покращиться, то піду додому, хоч я навіть

уявлення не маю, де я і як мене сюди занесло. Дурниця якась! А

ще й екзамени завтра . . - не встигла я себе закидати рі зними

думками, як двері у ту ж хвилину відчинилися . Переді мною

постав якийсь силует , але я ще не встигла його добре

роздивитися .

- Заходь! Чом не постукаєш? А сидиш тут та покриваєшся

дрижаками? - промовив чоловічий, трошки хриплуватий

голос . - Проходь -проходь! Не соромся , - наполегливо

продовжував цей люб’язний чоловік . Якщо чесно , то мені

вже було все одно. Погода на вулиці була неприємна, а

чоловік здався мені таким привітним та добрим, що я не

довго вагалась і ув ійшла.

Хата, хоча зараз я б ї ї так не назвала, всередині була такою

великою та просторою. Ну повноцінний будинок! Стеля була

білою та високою, з неї звисала незвична люстра, на стінах

килими та вишиті рушники, на покуті - ікони у золотих

обрамленнях . Я проходила по кімнатах та уважно роздивлялась

ус і деталі , потім увійшла у велику залу, де приємно пахло

якимись польовими квітами. Майже вся кімната була заставлена

книжковими шафами, певно , з дорогого червоного дерева та

незвичайно красивим р ізьбленням. Одним словом, людина тут

жила з і статками.

Нарешті я змогла добре роздивитися обличчя постаті . Це був

чоловік вже похилого віку, з довгою сивою бородою та темному

досить вишуканому костюмі . Він привітно посміхнувся та

запропонував мені присіст и за маленький столик біля каміну (на

що я звісно погодилась) . За мить на моєму столі стояла чашка з

малиновим чаєм, який п ’янив своїм ароматом, і рогалик з

повидлом. Чоловік с ів на диван неподалік від мене, та за весь час

не проронив жодного слова . Це мен е трохи насторожило, тож я

вирішила завести розмову першою.

- Пане, у кого ж я маю честь гостювати? Розкажіть мені , хто

Ви? І куди це я потрапила? - почала я , жадібно жуючи

рогалик, ну щось напав на мене голод, що поробиш.

- Моє життя розпочалося 29 вересн я 1866 року в містечку Холм ,

що в Польщі . Народився я у с імї Грушевських, у батька

Сергія та мами Глафіри Захарівни . Я був не один в с ім’ї , крім

мене в батьків зростало ще двоє моїх братів , Захарко і Федір ,

та моя люба сестричка Ганна . Отож, нудно мені в дитинстві не

було .

Господи, він народився у 19 ст , який же він старий! Він що,

безсмертний? А що як вім вампір , і захоче мене вбити??? Та

ні і і і і , дурості це все! Тим паче що йо го прізвище мені знайоме, де

ж я його вже чула? Хмм, с ім’я Грушевських, ох таке щось знайоме

- подумала я , але вирішила промовчати . Тим часом чоловік

продовжував далі розміреним, неспішним темпом.

- Мій тато , Сергій Федорович Грушевський, на той час

працював викладачем у греко -католицькій г імназі ї . Хоча

освіту він здобув зовсім іншу (тобто духовн у) , усе життя

пропрацював на викладацькій ниві . Я пишаюсь батьком, адже

в ін за своє життя зробив великий вклад в освіту того часу.

Тато був викладачем у Переяславсь кій і Київській семінаріях ,

працював директором народних шкіл на Кавказі , був автором

в ідомого у дореволюційній Росі ї п і дручника з

церковнослов 'янсько ї мови.

Про свою матір я теж згадую з тепло м у серці . Вона походила

і з с ім ' ї священнослужителів з містечка Сестринівка . У 17

років , як розказувала мені моя мама, Глафіра , вона в ийшла

заміж за мого батька . Я згадую своїх батьків, як справжніх

патріотів України , які зуміли виховати тепле прив 'язання до

всього українського — мови, пісень, традицій, та пробудили в

мені , братах та мої сестрі національне почуття . Певно , це

найстисліше що я можу розповісти про сво ю родину та роки

дитинства .

- О -о -о , знаєте, це так круто, коли батьки такі освічені! Це ж

стільки можливостей відкривається відразу! Ви, певно , теж

такий розумний, як ваш батько? Так? Так? - на що чоловік

тільки посміхнувся та продовжив свою історію далі , а я

захоплено його слухала .

- 1869 року через стан здоров 'я батька наша сім 'я переїхала на

південь Російської імпері ї : спочатку до Ставрополя , а

згодом — до Владикавказа . Початкову освіту я здобував

вдома, та 1880 року мене відразу зарахували до третього

класу Тифліської г імназі ї . Для мене це було справжє свято,

адже я розумів , що мої зусилля чогось варті .

- А чого ж були варті Ваші зусилля? Ви учнем уже досягали

певних висот?

- Ох, дитинко , для мене це була справжня перемога. У цей час

я захопився творами М. І . Костомарова ,

П. О. Куліша , М. О. Максимовича . Я так надихнувся і вирішив

створити свої л ітературні шедеври , які п ізніше вирішив

в ідправити в Україну, відомому автору І . С. Нечую -

Левицькому, котрий, на моє щастя , схвально їх оцінив. 1885

року за підтримки Нечуя -Левицького я нарешті опублікував

свої перші оповідання під назвою «Бех -аль -Джугур» та «Б ідна

дівчина».

- Ви не жартуєте? У такому в іці , багато хто навіть іспити з історі ї

скласти не може! А Ви вже й збірки видавали спільно з

Левицьким! Ох, так поталанило Вам! Але ж час ішов, що чекало

на Вас далі , в університеті , наприклад?

- Дійсно , час потороху йшов, тому в липні 1886-го року я написав

звернення до ректора Київського університету Св. Володимира з

проханням зарахувати мене на історичне відділення . І в мене це

вийшло. Роки навчання я згадую із певним розчаруванням, адже

то був саме час занепад у Київського університету. В універси теті

я працював під керівництвом мого доброго товариша Володимира

Антоновича . За його керівництва я написав чимало невеликих

історичних есе, статтю «Южно -русские господарские замки в

половине XVI века» (1887 р.) , що була опублікована різними

газетами й журналами. Це і були мої перші успіхи в історі ї . А

вже на третьому курсі я так надихнувся , що написав наукову

роботу «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца

XIV века», яка пі зніше була удостоєнна золотої медалі .

Наприкінці свого університетського навчання , Володимир

Антонович вводить мене до складу київської «Громади» - таємної

організаці ї , що з ібрала довкола себе справжніх патріотів України.

Це був важливий крок для мене, і я був відданий цій спілці , тож

вирішив опікуватися українським гуртком у київській духовній

семінарі ї . У мене вдома часто проходили таємні сходини

семінаристів . Коли мені було 28 , мене призначили на посаду

професора кафедри у Львівському університеті . У Львові я також

розпочав активну науково -організаційну діяльність у товаристві

ім . Шевченка , де і познайомився з Іваном Франком.

- З Франком? Зі справжнім Франком? - перебиваю його я , майже

на останніх словах, не даючи договорити. - Але ж його казки мені

читали ще в дитинстві ! І це було вже так давно. Що ж Ви за

людина така геніальна?

- Е-е -е -е, н і , ще не час , дитинко , от як дослухаєш до кінця , то ,

може, й дізнаєшся .

-Ох, Ви й інтриган, чоловіче! - невдоволено пробурчала я , трохи

не луснувши від цікавості .

Чоловік на якусь хвилину встав з і свого місця , щоб подивитися у

в ікно. Він запропонував прогулятися по вечірній вулиці .

Вийшовши на вулицю, я була приємно здивована . Погода була

вже тепла , і лишень ніжний, легенький, прохолодний вітерець

куйовдив моє волосся . Ми йшли звивистою стежкою, яка вела то

вниз то вгору. Та не зважаючи на те , що у мене якогось дива

боліли ноги, я насолоджувалась цим вечором.

- У Вас є дружина? Діти? У такого грамотного чоловіка

обов’язково повинна бути любляча родина , - завела знову я .

- Ха -ха , звісно, що у мене є родина, яку я дуже люблю. Ось

слухай . 26 травня 1896 року я обвінчався з прекрасною жінкою

Марією Вояковською у м. Скалі в домі тамошнього пароха О.

Левицького . У цих місцинах є ще історичне місце . У саду

тутешнього приходства є липа, п ід якою я й освідчився своїй

першій жінці Марі ї з Вояківських . Під ц ією липою ми часто

просиджували разом і тут присягалися в коханні . А липа горда ,

що вислуховувала похвальні кантати любові , стояла струнка й

легким шумом згадувала давні нічні с еренади двох закоханих

сердець. Зареєстрували свій шлюб ми у церкві Св. Апостолів

Петра і Павла . А вже за три роки для розвитку української

л ітератури я разом з І .Франком заснував і ви давав «Літературно -

науковий вісник» та був одним із організаторів Української

видавничої спілки . У Львові й народилася Катерина , яка була

єдиною і улюбленою нашою дитиною. Охрестили маленьку за

греко -католицьким обрядом у церкві Св. Апостолів Петра і Павла ,

де чотири роки тому реєстрували свій шлюб і ми з дружиною. Ім’я

ми з Марусечкою думали довго, але згодом д івчинці обрали ім 'я

Катерина , адже з грецької воно перекладається як «чиста».

- Але що було після народження Катерини? Ви так і

залишилися у Львові?

- Після революці ї я з дружиною переніс свою діяльність до

Києва, де створив Українське наукове товариство (УНТ). З

березня 1917 по квітень 1918 року я був головою Української

Центральної Ради. Під мої керівництвом приймалися важливі

р ішення . Я особисто брав участь в розробці Конституці ї , яка

згодом була прийнята . Але після державного перевороту мені

довелося перейти на нелегальне становище. Ліквідація УЦР

поклала край моїй державній діяльності . Тож у підпіллі я

здебільшого займався науковою працею. У лютому 1919 -го

мені довелося переїхаті до м. Кам’янець -Подільського , а

потім до м. Станіслава. Перша світова війна несподівано

настигла нашу родину у Карпатах на відпочинку. Згодом я

емігрував до Праги, потім до Відня , де продовжував наукову

діяльність. Крім того заснував у Празі Український

соціологічний інститут . Через певний час я знову повернувся

до Києва .

- Мені здається , що Ваші пригоди ніколи не закінч увалися? І

Ваша активна діяльність? Вона продовжилась у Києві?

Якийсь час він просто мовчав, та гладив свою сиву бороду. Ми

дійшли до якогось парку з і статуями рі зних античних бог ів та

вмостилися на лавку.

- З осені 1929 почався погром історичних установ, створених

мною. У листопаді -грудні 1929 сесія Ради ВУАН почала

л іквідовувати комісі ї , якими я керував. Та остаточно ліквідувала

1933. Мене заарештували 23 березня , коли мені було 65. А в 34 -му

році моє життя обірвалося…

І ось тут у мене ледве щелепа не відпала . Я не розуміла, хто

цей чоловік і чому в ін так детально розповідає мені про своє

життя . Але якщо він помер , то з ким я розмовляю?

- Але… Але… Як? Як таке може бути? Що Ви таке кажете? Але

ж Ви справжнісінький! Ви запросили мене до свого будинку,

пригостили! Це певно такий розіграш! - кажучи це , я

в ідчуваю, що мене повільно якась сила тягне вгору, у

самісіньке небо. Я не розумію, що відбувається, і тому

починаю панікувати .

- Чому Ви мовчите! Скажіть щось, - але він так і продовжував

мовчати та загадково посміхатись .

- Знаєш, дитинко , тобі надзвичайно пощастило . Я був дуже радий

нашому знайомству, я вже давно не проводив так приємно свій

час. Сподіваюсь, я тобі допоміг .

- Чим допоміг?! Ви навіть не сказали , як Вас звати! - це і були

мої останні думки, я відчувала , як якесь світло поглинає мене , і з

вечірнього парку я потрапляю у якусь порожнечу.

Боооом! Бооооооом! - я впізнаю цей звук . Це антикварний

годинник, який мій бать ко забрав після ремонту з квартири

д ідуся . Я розплющую очі у своїй кімнаті , виявляється, я заснула

за столом, закиданому книжками та конспектами. Поволі

піднімаю голову та протираю очі , щоб прокинутися нарешті .

Повністю розплющивши очі , я зрозуміла, що увесь цей час я

спала на книжці з історі ї . І знаєте, яку сторінку я розгорнула ,

щоб прочитати, але заснула? Це був параграф про видатну

українську людину Михайла Грушевського! Того Михайла

Грушевського , з яким я усю ніч вела бесіду. Ось що він мав на

увазі коли сказав: «Сподіваюсь, я тобі допоміг». Узявши чашку з

залишками кави, я почалапала на кухню та думала, як пройде мій

екзамен та , взагалі , весь день.

І що я скажу? На екзамені мені д істався білет саме про

Грушевського , і моя отримана вночі інфо рмація допомогла здати

іспит на відмінно з історі ї . Ось і таке може трапитися з вами уві

сні .

У кожного народу є свої і сторичні постат і , яких не в змозі

вкрити пил віків . До таких велетнів української культури

належить і Михайло Грушевський .

Всеукраїнський конку рс учнівських робіт , присвячени х життю та

діяльності Михайла Грушевсько го

Есе на тему :

«Михайло Грушевський - батько української історії та

української державності»

Номінація: «Література»

Есе виконала учениця 11 класу

гімназі ї № 267 з

поглибленим вивченням іноземних мов

Дарницького р -ну м. Києва

Бяшмурадова Енеш Нурмурадівна

Педагогічний керівник Доломанська В.В. ,

вчитель української мови та літератури .

Поштова адреса гімназі ї : 02091 м. Київ

вул. Вербицького , 7 -А

Київ -2016

Грушевський Михайло Сергійович – істинний

патріот України

29 вересня 1866 року трапилась подія , яка суттєво вплинула

не лише на долю окремих людей, а й на долю великої країни і ї ї

культури – народився Грушевський Михайло Сергійович. Що ж

такого вагомого зробила ця людина, щоб залишити своє ім’я в

історі ї? Я спробую розглянути життєвий шлях цієї людини і

синтезувати інформацію, щоб зробити власні висновки.

Ще з дитинства Грушевському прищепили любов до України

його батьки, які були справжніми патріотами, тож не дивно , що

хлопчик виявляв неабиякий інтерес до долі своєї Батьківщини.

Михайло навчався в Київському університеті на і сторичному

факультеті , що дало йому змогу досконало розібратися в ситуаці ї ,

в якій опиналася Україна й зробити правильні висновки щодо ї ї

подальшої долі . Він також брав активну участь у написанні статей

та наукових робіт , які публікувалися у відомих газетах і

журналах . А наприкінці свого навчання долучаєтьс я до складу

київської «Громади» і допомагає організаці ї в підтримці духовних

семінарій. Якщо розібратися у становищі українців в ХІХ

столітті , то можна зробити висновок , що Грушевський, навіть при

таких обмежених можливостях , неабияк вплинув на подальший

розвиток духовенства.

У 1894 році Михайло Сергійович стає професором

Львівського університету і вже у Львові починає свою науково -

патріотичну діяльність у Науковому товаристві ім. Тараса

Шевченка , а залучившись допомогою Івана Франка привертав

увагу та залучав студентів та професуру до україністики. Так він

поширює свій вплив, а тим самим продовжує пропагувати

проукраїнські ідеали , поширюючи свої і сторичні статті , а також

дає можливість українській культурі пережити важкі часи і

дочекатися періоду розкві ту.

Революція 1905 -1907 років змусили Грушевського

повернутися до Києва, щоб мати можливість продовжувати свою

національно - історичну діяльність . Тут він заснував нелегальне

позапартійне українське громадське об 'єднання — Товариство

українських поступовців , що об’єднало безліч українців під

впливом однієї проукраїнської ідеї . Це дало багато можливостей і

силу для підтримки національного руху проти російського гніту.

Під час Першої світової війни Михайло Сергійович не мав

можливості повернутися до Києва , а після – зазнав репресій від

російської влади. Проте в 1917 році , коли сформувалася

Українська Центральна Рада, Грушевського обрали головою, тим

самим зробивши крок до самостійності України . Він мав на меті

отримати хоча б автономію у складі Росі ї і заради цього зробив

усе можливе , проголосивши І Універсал УЦР, проте обмежена

самостійність України проіснувала недовго , але Грушевський не

втратив наді ї . І згодом, після того, як УЦР вирішила багато

проблем, зробила й виправила багато помилок, був проголошений

І ІІ Універсал, який проголосив Українську Народну Республіку.

Грушевський, завдяки своїй наполегливості та невмирущій вір і в

силу і можливості України, досяг своєї мети . Через більшовицькі

наступи на Київ Грушевський проголосив IV Універсал, в якому

було сказано , що Україна – вільна й суверенна держава , а також

створив Конституцію незалежної УНР. Але через внутрішні

проблеми в Центральній Раді та лише політичний напрямок дій

цього органу влади відбувся державний переворот , і Грушевський

втратив свою посаду .

Грушевський в українській історі ї в ідомий не тільки як

політик та історик, а й письменник досить високого рівня. Його

л іричні твори «Минають дні , минають ночі…», «Гей , прощай, мій

р ідний край», драматичні твори «Запорожці», «Хмельницький в

Переяславі» , прозові твори «Загублений вік», «Чужі й свої»

в ідіграли неабияку роль у підвищенні р івня української

л ітератури.

У своєму життя Михайло Сергійович досяг неабияких

вершин, встигнувши втілити свою мрію і втратити все. Він

витратив багато років на те , щоб пошир ювати українську

національну ідею по всій Україні , допомагав зростати

культурному рівню українців, а також домігся незалежності

України . Але я вважаю, що варто не лише аналізувати його

успіхи, а й невдачі . На мою думку, він зробив багато помилок на

своєму шляху, а найбільші призвели до того, що він втратив те ,

чого досяг. Грушевський, д ійсно, зробив дуже багато для того,

щоб Україна процвітала , але він забув про те , що крім створення

країни , слід піклуватися про якість життя українців . У гонитві за

українською незалежністю він вирішував національно -політичні

проблеми, не звертаючи увагу на соціально -економічні , що

призвело до того , що він втратив свій авторитет серед народу. І І

Універсал і договір з Німеччиною неабияк змінили ставлення до

Грушевського , адже це були неприпустимі помилки для того , хто

керував цілою країною, та деякі інші незначні , але множинні

проблеми. Проте позитивних впливів Грушевського на Україну

набагато більше, тож він є дуже важливою персоною в українській

історі ї та літературі . Але, на мою думку, для людини, яка так

досконало знає історію та розбирається в політичній діяльності ,

в ін міг зробити набагато більше для народу та країни в цілому. Та

минулого не повернути і вже нічого не можна виправити. Я

поважаю цю людину і вважаю, що не кожен може втримати такий

важкий тягар відповідальності , який він взяв на себе , тому, не

розуміючи всієї ситуаці ї та не побувавши в таких обставинах, я не

можу повністю об’єктивно оцінювати дану персоналію і моя

загальна думка досить узагальнена і лояльна , адже я не маю права

робити висновки щодо людини, якої не знаю особисто та в житті

якої не приймала ніякої участі , а також не зробивши стільки

корисного не лише для держави, а й для себе самої .

Дивно, як сильно може вплинути на і сторію народження лише

однієї людини…