“Іс торія українс ької літератури X – XVІІІ с т.”

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Курс “Історія української літератури X – XVІІІ ст.” засвоюєтьсястудентами під час прослуховування лекцій (20 год.) і практичних занять (4год.). Студентам надаються консультації, вивчення предмету завершуєтьсязаліком.

№ п/п ТЕМИ ЛЕКЦІЙ КІЛЬКІСТЬГОДИН

1. Вступ. Особливості давньої українськоїлітератури

2

2. Література Київської Русі. Оригінальна іперекладна література

4

3. Література XIV – XVI ст. 24. Творчість українських латиномовних

письменників2

5. Розвиток освіти і книгодрукування 26. Виникнення і розвиток полемічної

літератури. Творчість І. Вишенського2

7. Література другої половини XVI ст.Бароко. Нова проповідницька іпубліцистична проза

2

8. Драматургія XVIII ст.: драми, вертепнадрама, діалоги та інтермедії

2

9. Творчість Григорія Сковороди 2

ВСТУП

Давнє українське письменство розвивалося в річищі світовоголітературного процесу, у тісних взаємозв'язках із художнім словом, культуроюсусідніх народів. У цьому розвитку важливу роль відіграли візантійські ідавньоболгарські художні традиції, через посередництво яких літератураКиївської Русі освоювала також античний досвід. Згодом наше письменствозавдяки тривалим взаємозв'язкам із польською культурою близькопознайомилося з літературними надбаннями західноєвропейських народів,засвоїло нові естетичні концепції, що зумовило розширення ідейно-тематичнихобріїв, скерувало пошуки на шляхах художнього збагачення. З початку XVIII ст.

у творах українських авторів стають помітними впливи, що йшли черезросійське посередництво.

Як породження феодальної доби давня українська література значноюмірою наснажена специфічною релігійно-церковною, християнськоюідеологією, що також єднає її з середньовічним письменством європейськихнародів. Проте наша давня література мала й своє виразне національне обличчя:вона відбивала сучасну їй українську дійсність і рух суспільної думки,відповідала соціальним, філософським, етичним та естетичним запитамосвічених кіл українського громадянства.

Уже література Київської доби витворила такі художні цінності, які нетільки не поступалися естетичним надбанням сусідніх народів, а деколи(наприклад, "Слово о полку Ігоревім") перевершували їх. Мав рацію ІванФранко, який відзначив, що руське письменство ХІ – першої половини ХІІІ ст.було багатшим і розмаїтішим, ніж західноєвропейська література того часу.

Починаючи з другої половини ХІІІ ст. у надзвичайно тяжкихнесприятливих історичних умовах поступово зароджується і розвиваєтьсявласне українська література, яка зберігає тісний генетичний зв'язок зписьменством Київської Русі. У цей час на Україні виникають ренесансно-гуманістичні течії. Важливим явищем була творчість перших українськихгуманістів, що писали свої твори латинською мовою (Юрій Дрогобич, ПавлоРусин з Кросна, Григорій Чуй Русин із Самбора, Станіслав Оріховський таінші).

На українську літературу ХVІІ – ХVІІІ ст. значною мірою вплинулобароко як універсальний загальноєвропейський художній стиль, що синтезувавтрадиції середньовіччя і Ренесансу. Це виявилося в релігійному забарвленніхудожньої творчості, перевазі теоцентризму над антропоцентризмом,художньостильовій ускладненості. Водночас ренесансна спадщина сприялаосвоєнню античності, посиленню гуманістичного пафосу, причому міфологічнасимволіка давньогрецької і римської літератур химерно сполучалася зхристиянською. Загалом же бароко – від І. Вишенського,М. Смотрицького до Г.Сковороди – надало українському письменству неповторних національнихознак. Крім того, через бароко наша література сприйняла чимало позитивнихздобутків нової західноєвропейської культури і філософської та естетичноїдумки.

Визвольна війна 1648 – 1654рр. – важливий етап у житті українськогонароду – породила знамениті козацькі літописи, які були значним кроком відейно-художньому розвитку давньої української прози.

Події визвольної війни дали багатий матеріал для історичних віршів,шкільних драм, інтермедій.

В українській літературі вже в середині ХVІІІ ст. складається новажанрова система, відкрито зорієнтована на моделювання характерних сторін,граней живої дійсності. В інтермедіях, вертепній драмі, віршах-ораціях,

бурлескних і сатиричних віршах, ліричній поезії, історико-мемуарнійбелетристиці відбиваються побут і звичаї селянства, характерні суспільнівзаємини представників різних класів, намагання проникнути у внутрішній світлюдини.

Давнє письменство стало тим фундаментом, на якому народжувалась новаукраїнська реалістична література, що почала своє функціонування ще в другійполовині ХУШ ст. й досягла високого розвитку в першій половині ХІХ ст.

Пам’ятаймо ж, що наша література сформована геніальними творами нетільки Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, а й Нестора-літописця,Іларіона Київського, Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка,письменників-полемістів, мандрівних дяків, давньоукраїнських поетів ідраматургів.

“Ми не повинні забувати, - застерігав свого часу Іван Франко, - що й передКотляревським у нас було письменство і були писателі, було духовне життя,були люди, що сяк чи так вибігали думкою поза тісний круг буденних,матеріальних інтересів, сяк чи так шукали якихось ідеалів і доріг для їхосягнення”.

Знання та розуміння пам’яток старовини, залучення їх до активу нашогодуховного життя є не просто бажаним, а першочергово необхідним,обов’язковим, щоб неможливим стало повторення гірких помилок тапрорахунків, що призвели до забуття своїх першовитоків, кризи в науці,культурі, моралі, освіті. Здобутки давнього українського письменствапотребують нового осмислення. Найважливіше нині завдання - відновленняісторичної пам’яті, виховання національної самосвідомості, утвердженнянаціональної гідності громадян незалежної України – реалізувати неможливобез наполегливого і систематичного вивчення пам’яток давнини – основногоджерела знань про минуле нашого народу.

Останнім часом вийшло чимало праць, присвячених вивченню давньогоукраїнського письменства.

Справжньою подією в культурному житті України стало виданняхрестоматії “Давня українська література” (К., 1991) за редакцією МиколиСулими, куди вперше ввійшли уривки з Біблії, багатьох творів давніх авторіврізних жанрів у сучасних перекладах, доступ до яких нещодавно бувутрудненим, а то й просто неможливим.

У методичному плані є також нові розробки. Слід відзначити навчальнийпосібник Федора Поліщука “Український фольклор. Давня українськалітература: Практичні заняття” (К., 1991) та посібник для вчителів ВалентиниСоболь “З глибини віків. Вивчення давньої української літератури в школі” (К.,1995).

Цінним є видання давньоукраїнських художніх текстів сучасноюукраїнською мовою, які вийшли друком у “Бібліотеці української літератури” у80 томах.

Бібліографічною рідкістю стали видання творів Климентія Зіновієва «Вірші. Приповісті посполиті» (К., 1971), «Поетика» Митрофана Довгалевського (К.,1973), «Твори» Івана Величковського (К., 1972), філософські твори у трьохтомах Феофана Прокоповича, три видання сучасною українською мовою «Садупісень» Григорія Сковороди, повне зібрання його творів у двох томах. Двічівидавався літопис Самовидця (у 1971 і 1973 роках). А у 1991 році впершепобачив світ у перекладі сучасною українською мовою наймонументальнішийтвір української історико-мемуарної прози ХУП-ХУШ ст. «Літопис СамійлаВеличка».

Цінними є видання творів Івана Вишенського у перекладі ВалеріяШевчука (К.,1986) і Києво-Печерський патерика (К.,1991) із вступним словомДмитра Абрамовича і післямовою Володимира Крекотня. «Історія Русів», якдуховна Біблія українського народу, побачила світ у 1991 році у перекладі ІванаДрача.

Видатною подією в науковому та літературному житті України став вихід усвіт «Літопису руського» (К., 1989) – енциклопедії Київської Русі віднайдавніших часів до кінця ХШ століття. Переклад українською мовоюздійснив Леонід Махновець.

Перекладацькою діяльністю плідно займаються Валерій Шевчук, Іван Драч, Василь Яременко, Володимир Крекотень, Микола Сулима, Віталій Маслов,Ростислав Радишевський,Юрій Шкробинець та інші.

Протягом останніх років на сторінках журналів «Дивослово», «Слово і час», «Вітчизна», «Дзвін», «Київ», «Березіль», газет «Українська мова і література»,«Літературна Україна» з’явилося чимало нових досліджень Віктора Міщука,Валентини Соболь, Валерія Шевчука, Віри Забіяки, Олекси Мишанича, ЮріяБарабаша, Григорія Верби,Миколи Сулими,Миколи Корпанюка та ін.

Українське літературознавство сьогодні має вагомі здобутки у вивченнідавнього письменства, які дають змогу говорити про якісно новий етап розвиткулітературознавчої науки. Зріс науковий рівень публікацій, розширивсятематичний діапазон досліджень. Головним центром вивчення пам’ятокдавнини став відділ давньої української літератури НАН України, при якомувидаються збірники праць. Інтерес до наших стародруків зріс не лише в нашійдержаві, а й за кордоном.

Останнім часом з’явилися нові публікації, дослідження, концепції,виходячи з яких ми пропонуємо методичні поради до курсу “Історія українськоїлітератури X – XVІІІ ст.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ№ 1ТЕМА: "Слово о полку Ігоревім" (2 год).

МЕТА: Познайомити студентів із дорогоцінною перлиною літературиКиївської Русі "Словом о полку Ігоревім" та різними дослідженнямипро нього. На основі порівняльного аналізу тексту "Слова" ілітописного оповідання про похід Ігоря на половців, а також з'ясуватиким, коли і для чого він був написаний; подати історичний коментардо основних подій поеми. На основі порівняльного аналізу уривків ізфольклорних творів і тексту "Слова" простежити використанняхудожніх прийомів, притаманних поетиці усної народної творчості устилі і мові "Слова о полку Ігоревім".

ОБЛАДНАННЯ: Комплект картин до поеми, література до книжковоївиставки.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: Автентичність, анімалізм, анімізм, анонім, атрибуція,афоризм, бібліофіл, голосіння, зачин, копія твору, ковуї, плач.

ПЛАН

1. Історична основа твору.2. Поема і літописне оповідання про похід Ігоря на половців.3. Композиція та сюжет твору.4. Характеристика образів.5. Проблема авторства.6. Жанрова специфіка "Слова о полку Ігоревім".6. Символіка, міфологія, фольклорні зображувальні засоби у "Слові о полкуІгоревім".

7. Історико-літературне значення поеми.

ЛІТЕРАТУРА

Основна:

1. Возняк М. Історія української літератури: У 2-х кн. – Львів: Світ, 1992. –Книга перша. – С.227-249.

2. Грицай М., Микитась В., Шолом Ф. Давня українська література. – К., 1989. –С.66-76.

3. Грушевський М. Історія української літератури: У 6т. – К., 1993. – Т.2. – С.159-221.

4. Давня українська література. Хрестоматія /Упоряд.Сулима М. – К., 1991.- С.223-237.

5. Історія української літератури.: У 2 т. – К.: Наук.думка, 1987. – Т.1. – С. 37-41.

6. Полєк В.Т. Історія української літератури X-XVII ст. – К.: Вища школа, 1994,– С. 44-53.

7. Поліщук Ф.М. Український фольклор. Давня українська література.:Практичні заняття. – К.: Вища школа, 1991 – С. 110-125.

8. Соболь В. З глибини віків. Вивчення давньої української літератури у школі.– К., 1995. – С.71-93.

9. Хрестоматія давньої української літератури /Упоряд.Білецький О.І. – К., 1967.– С. 84-96.

8. Чижевський Д. Історія української літератури. – Тернопіль, 1994. – С.177-192.

Додаткова:

1. Білецький О.І. "Слово о полку Ігоревім" та українська література XIX-XXст.// Зібрання праць: У 5 т. – К., 1965. – Т.1.

2. Корпанюк М. Скарби давньої культури – дітям // Слово і час. – 1993. – №5. –С.89.

3. Лозко Галина "Слово о полку Ігоревім" – видатна пам'ятка українськоїкультури // Дивослово. – 1995. – №9. – С. 20.

4. Марченко М.І. Історія української культури з найдавніших часів до серединиXVII ст. – К., 1961.

5. Махновець Леонід. Про автора "Слова о полку Ігоревім". – К., 1989.6. Мишанич Олекса "Нове про автора "Слова о полку Ігоревім" // Слово і час. –

1990. – №6. – С. 54. /зробити виписки/.7. Осипчук В. Іще одно слово про "Слово" //Наука і суспільство. – 1988. – №8.8. Охріменко П. Проблеми вивчення "Слова о полку Ігоревім". – Суми, 1980.9. Охріменко П. Чи знаємо ми по імені автора "Слова о полку Ігоревім?"//Укр.мова і літ. в шк. – 1990. – № 11.

10. Пінчук С. Чарівне зерно поезії. – К., 1986.11. Пінчук С. "Слово о полку Ігоревім": Посібник для вчителя. – К., 1990.12. Пушик С. Криваве весілля на Каялі: Слов'янська міфологія і "Слово о полкуІгоревім"// Пушик С. Дараби пливуть у легенду: Повість, есе, оповіді.– К.,1990. – С.5 – 226.

13. Рильський М. Слово про Ігорів похід. – К.: Дніпро, 1974.14. Ричка С.М. За літописним рядком //Історичні оповідання про Київську Русь.

– К., 1991.15. Сенюта Н.М. Нащадок Бояна // Укр.мова і літ. у шк. – 1991. – № 3.16. Солод Юлія. Безсмертне у віках: до 800-ліття "Слова о полку Ігоревім", – К.,

1986.17. Словарь-справочник "Слова о полку Ігореве" // Сост. В.Л.Виноградова. – М,Л., 1965-1983.

18. Ткач М. Стежками нашої історії: До тлумачення міфологічних образів"Слова" //Літ.Україна. – 1988. – №43.

19. Шелест Володимир. "Карна" і "Жля" у "Слові о полку Ігоревім" //Дивослово. – 1994. – №12. – С.3.

20. Маланюк Є. Діва – Обида //Укр. мова і література у школі – 1991 – № 1.21. Энциклопедия "Слова о полку Игореве": В 5т. – СПб, 1995.ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК1. Проблема жанру "Слова о полку Ігоревім".2. Як називається першодрук "Слова о полку Ігоревім"?3. Яка основна тема "Слова"? Назвіть допоміжні теми .4. Що таке символ? Які образи – символи ви зустрічали у поемі?5. Прокоментуйте значеннєву роль образу сонця у творі?6. Питання часу, місця написання та авторства "Слова".7. Історія відкриття і публікації "Слова о полку Ігоревім".8. Розкрийте функції риторичних звертань, вигуків і запитань у "Слові".9. Історико-літературне значення поеми.10. Джерелом яких крилатих слів є поема?Література для книжкової виставки

1. Автор "Слова о полку Игореве"//Словарь книжников и книжности ДревнейРуси.XI-XIVв. – Л., 1987.

2. Булахов М. "Слово о полку Игореве" в литературе, искусстве, науке.3. Крат.энцикл. словарь под ред. Л.А.Дмитриева. – Минск, 1989.4. Білецький О. "Слово о полку Ігоревім" та українська література XIX-XXст.//Зібр.праць: У 5т. – К., 1965. – Т.1.

5. Гординський С. Слово про Ігорів похід. Переспів //Гординський С.І.Переливи барв, і динамічність ліній... – Львів, 1990.

6. Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі. – К., 1988.7. Историзм и обстоятельства возникновения "Слова о полку Игореве"// Тезисыдокладов и сообщений второй научной конференции участников семинара поизучению "Слова". – Сумы, 1990.

8. Лихачев Д.С. Слово о полку Игореве: Пособие для учителя. – М., 19829. Махновець Л. У віках безсмертне //"Слово о полку Игореве" та його поетичніпереклади і переспіви. – К., 1967.

10. Махновець Л. Про автора "Слова о полку Ігоревім" – К., 1989.11. Мишанич О. Нове про автора "Слова о полку Ігоревім"//Слово і час. – 1990.

– №6.12. Осетров Е. Мир Игоревой песни. – М., 1977.13. Охріменко П. Так хто ж автор "Слова о полку Ігоревім" //Прапор. – 1989. –№4.

14. Охріменко П. Чи знаємо ми по імені автора "Слова о полку Ігоревім" //Укр.мова і літ. в шк. – 1990. – №11.

15. Пінчук С. Чарівне зерно поезії. – К., 1986.

16. Пінчук С. Слово о полку Ігоревім: Посібник для вчителя. – К., 1990,17. Писемність Київської Русі і становлення української літератури. – К., 1988.18. Поліщук Ф. Література Київської Русі і сучасність // Укр.мова і літ. в шк. –

1982 – №5.19. Рыбаков Б. "Слово о полку Игореве" и его современники. – М., 1971.20. Слово о полку Ігоревім: Серія із 20 картин – ілюстрацій Г.Маковської таметодичні рекомендації Є.Ломонос до використання в школі комплектукартин. – К.,1986.

21. Ткач М. Стежками нашої історії: До тлумачення міфологічних образів"Слова о полку Ігоревім" // Літ.Україна. – 1988. – №43.

22. Твори фольклору, давньоруської і давньої української літератури: Альбомілюстрацій (художник В.Лопата) та методичні вказівки Г.Глухової. – К., 1986.

23. Часові непідвладно. – К., 1987.24. Шевчук Вал. Мисленне дерево: Роман – есе про давній Київ. – К., 1989.25. Яременко В. На замовлення вічності //Повість врем'яних літ. – К., 1990.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ№ 2ТЕМА: ТВОРЧІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ЛАТИНОМОВНИХ

ПИСЬМЕННИКІВ (2 ГОД.).МЕТА: Ознайомити студентів з українським літературним ренесансом, із

творчістю письменників-українців, що писали свої твори латинськоюмовою.

ОБЛАДНАННЯ: Книжкова виставка творів латиномовних письменників.КЛЮЧОВІ СЛОВА: Античність, бакалавр, буколіка, Відродження або

Ренесанс, ваганти, геонім, гуманізм, еклога, ідилія, менестрель, магістр,мімезис, трувери, турчики, Реформація.

ПЛАН

1. Другий південнослов'янський вплив. Експресивно-емоційний стиль.2. Ренесансно-гуманістичні течії.3. Латиномовні письменники:

а) Юрій Дрогобич – провісник українського гуманізму;б) Павло Русин – перший гуманістичний поет в українській літературі;в) творчість Григорія Чуя Русина із Самбора;г) Станіслав Оріховський – найвизначніша постать у східнослов'янськійлітературі Відродження;д) твори Георгія Тичинського-Рутенця, Себастяна Фабіана Кленовича,Симона Пекаліда.

4. Значення неолатинської літератури.

ЛІТЕРАТУРА

Основна:1. Антологія української поезії. Том перший. Українська дожовтнева поезія XI-

XVIII ст. – К., 1984.2. Грицай М., Микитась В., Шолом Ф. Давня українська література. – К., 1989. –С. 100-110.

3. Давня українська література. Хрестоматія / Упоряд. Сулима М.М. – К., 1991.– С. 264-277.

4. Історія української літератури: У 2 т. – К.: Наук.думка, 1987. – Т.1.5. Дзюба О., Довбищенко М. та ін. Історія України в особах: Литовсько-польська доба. – К., 1997.

6. Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. – К.,1994. – С. 31-48.

7. Полєк В.Т. Історія української літератури X-XVII ст. – К., 1994. – С. 57-58.

8. Українська поезія XVI ст. – К., 1987.9. Українська поезія XVII ст. – К., 1988.10. Українська література XIV-XVI ст. – К., 1988.11. Українська література XVII ст. – К., 1987.12. Хрестоматія давньої української літератури. / Упоряд. Білецький О.І. – К.,

1967.Додаткова:

1. Вавричин М.Г., Ісаєвич Я.Д. Юрій Дрогобич: До 500-річчя виходу першоїдрукованої книги вітчизняного автора. – Львів, 1983.

2. Голенищев-Кутузов И.Н. Украинский и белорусский гуманизм //Славянскиелитературы. – М., 1978.

3. Голенищев-Кутузов И.Н. Итальянское Возрождение и славянские литературыXV-XVI веков. – М., 1963.

4. Дорошкевич В.И. Новолатинская поэзия Белоруссии и Литвы:1 пол. XVI в. –Минск, 1979.

5. Ісаєвич Я.Д. Юрій Дрогобич. – К., 1972.6. Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. – К., 1994. – С.31-48.7. Наливайко Д.С. Станіслав Оріховський як український латиномовнийписьменник Відродження //Українська література XV-XIII ст. та іншіслов'янські літератури. – К., 1984.

8. Овсійчук В.А. Українське мистецтво XVI – першої половини XVII ст. – К.,1985.

9. Сас П.М. Українсько-польський мислитель доби Відродження СтаніславОріховський // Укр. історичний журнал. – 1991. – № 1.

10. Соболь В. Вивчення давньої української поезії // Укр.мова і літ.у шк. – 1990.– № 9. – С. 61.

11. Соболь В. З глибини віків. – К., 1995.

11. Шабульдо Ф.М. Земли юго-западной Руси в составе Великого княжестваЛитовского. – К.: Наук.думка, 1987.

Література для книжкової виставки

1. Антологія української поезії: У 6 т. – К., 1984. – Т.1.2. Аполлонова лютня. – К., 1982.3. Кльонович Себастян. Роксоланія: Поема. – К., 1987.4. Марсове поле. – К., 1988-1989. – Кн. 1-2.5. Нудьга Г. Перші майстри і доктори // Не бійся смерті. – К., 1991.6. Шевчук Вал. Один із зачинателів // Вітчизна. – 1984. – № 9.7. Слов'янська ліра. – К., 1983.8. Українська поезія (кінець XVI – початок XVII ст.). – К., 1978.9. Українська поезія XVI ст. – К., 1987.10. Українська поезія XVII ст. – К., 1988.11. Українська поезія. Середина XVII ст. – К., 1992.12. Українська література XIV-XVI ст. – К., 1988.13. Українська література XVII ст. – К., 1987.

МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ

У XIV-XVI ст. країни Західної і Центральної Європи переживаютьісторичний період переходу від середньовічної культури до культури новогочасу. Цю епоху називають Ренесансом або Відродженням . Йому передувалоПередвідродження, яке виникло в XI-XII ст. у Візантії й поступовопоширювалося на південнослов'янські країни, а звідти в східнослов'янськікраїни разом з емоційно-експресивним стилем як засобом вираження нового,індивідуально-емоційного змісту. Виникає новий світогляд, який дістав назвугуманізму. Передові ідеї Відродження, гуманізму, частково Реформації іконтрреформації доходили в Україну через Чехію, Словаччину і Польщу.Життя, соціально-політичний та економічний фактори вимагали появивисокоосвічених людей-учителів, лікарів, юристів, дипломатів, перекладачів,письменників, художників, музикантів. Тому українська молодь через браксвоїх вищих навчальних закладів змушена була здобувати освіту за межамибатьківщини – в університетах Італії, Франції, Німеччини, Голландії, Чехії,Польщі та інших країн. Як правило, освіту здобувала молодь ізмалозабезпечених городян, хоч посилали за кордон своїх дітей і магнати таімуща шляхта. Однак серед останніх творчо мислячих людей було обмаль іпріоритет належав молоді демократичних низів, яка досягала наукових ступенів– бакалаврів, магістрів і докторів різних наук та примножувала славу своїйвітчизні.

Латинська мова тогочасної науки не була перешкодою для українськоїмолоді (латинь була відома ще нашим пращурам часів Київської Русі, коли надавньоруську перекладалися церковні й історичні твори), а навпаки, допомагалаінтернаціональному спілкуванню, відкривала двері до "латинського світу",передусім до творчості вагантів, до засвоєння здобутків Ренесансу і Реформації.Латинську мову мусили добре засвоювати українські ваганти в пошуках знань узахідноєвропейських університетах. Латинською мовою читали лекції та писаливисокохудожні латиномовні твори Юрій Дрогобич, Павло Русин, СтаніславОріховський, Георгій Тичинський, Себастян Фабіан Кленович та ін. Звідкриттям Острозької та братських шкіл в останній чверті XVI ст. латинськамова вводиться як обов'язкова до програм навчання, що було викликанеактуальними вимогами часу та культурним процесом України.

Упродовж XIV-XVIII ст. за кордоном навчалося близько п'яти тисяч осіб зУкраїни, Білорусії й частково Росії (у XVIII ст.). У далекі мандри за наукоюходила спочатку західноукраїнська молодь, а потім із Наддніпрянської України.Починаючи з XV ст. у списках Болонського, Падуанського, Празького,Краківського університетів зустрічаються імена студентів і магістрів зприкладкою "Rossicus", "Rhutenus", "Roxolanus", "De Russia", а з XVI ст. і увищих школах Німеччини, Швейцарії та Франції. З Болонським університетомXV ст. пов'язана діяльність ученого Юрія Дрогобича. У Падуанськомууніверситеті у XVII ст. навчалося сотні юнаків із різних кутків України,Білорусії і Литви. Зокрема, поляк Миколай Коперник, білорус ФранцискСкорина, українці Станіслав Оріховський, Григорій Керницький, ЯківСедовський, Павло Боїм, який 1613-1614 рр. був проректором цьогоуніверситету, І. Курцевич-Булига – товариш і сподвижник гетьманаП.Конашевича-Сагайдачного, С.Морозенко – згодом полковник і сподвижникБ.Хмельницького та ін.

Осередком польського гуманізму і визначним науковим та культурнимцентром стає Краківський університет – тісно зв'язаний з вищими учбовимизакладами Західної Європи і найближчий до Західної України.

Саме тут тривалий час вчилися, здобували наукові ступені магістрів тадокторів, працювали потім професорами, збагачували польську й українськунауку новими винаходами і теорією українці: Павло Русин із Кросна,Оріховський-Роксолан, Юрій Дрогобич (Котермак), Іван Туробінський-Рутенець, Григорій Чуй Русин, Георгій Тичина (Тичинський)-Рутенець,Себастян Фабіан Кленович, Симон Пекалід, Іпатій Потій, Касіян Сакович,Петро Могила.

Одним із перших у колі зачинателів гуманістичної культури на УкраїніXV-XVI ст. слід назвати вихованця Краківського та Болонськогоуніверситететів енциклопедично вченого Юрія Дрогобича (ГеоргійДрогобицький, Юрій Котермак, бл.1450-1494). Він походив з родинидрогобицького ремісника Михайла Котермака, вчився у Краківському

університеті, де здобув ступінь бакалавра вільних мистецтв (1470) і магістрамистецтв (1473). Після цього навчався у знаменитій Болоньї, захистивши тамдисертацію доктора філософії, а потім і доктора медицини. У 1478 – 1482 рр.викладав астрономію, а в 1481-1482 рр. був і ректором університету медицинита вільних наук у Болоньї, написавши там латинською мовою працю під назвою"Прогностична оцінка поточного 1473 року магістра Юрія Дрогобича з Русі,доктора мистецтв і медицини Болонського університету"1 . (Рим, друкарняЕ.Зільбера). Це перша відома друкована книга українського автора. У ній, крімастрологічних прогнозів, подано окремі наукові відомості з астрономії,метеорології, географії, філософії, медицини, з винятковою точністюпередбачено затемнення місяця. У праці зроблено дуже важливу спробувизначити географічні координати багатьох міст, зокрема Москви, Кафи(Феодосії), Львова, Дрогобича, Вільна. Відомі також інші праці Юрія Дрогобича– трактати про сонячні затемнення 1478 і 1490 рр., які поширювалися в Італії,Франції, Німеччині, Угорщині.

Як один із провісників українського гуманізму, Юрій Дрогобичпідтримував видавничу діяльність зачинателя кириличного друку ШвайпольтаФіоля (заснував наприкінці XV ст. друкарню в Кракові) Юрій Дрогобич гнівнозасуджував тих, хто використовував цю велику і благородну справукнигодрукування для здобуття власної слави й прибутків. Його учнями булипольський астроном Миколай Коперник та німецький поет-гуманіст КонрадЦельтіс. Та і сам Ю.Дрогобич писав латинською мовою вірші, сповненіренесансними мотивами та оперті на античні традиції. Його вважають творцем"вченолатинської поезії". Нині маємо лише один його поетичний твір – віршовупосвяту папі римському до книжки " Прогностична оцінка...". Це, власне,"перша своєрідна декларація завдань і ролі літератури, науки, письменника,вченого" . З віршованого вступу до "Прогностичної оцінки...":

Більшість тепер виставля напоказ свої праці, святотче,Дбаючи що найпильніш про честолюбство та зиск.Я ж мої книги у світ випускаю з єдиним бажанням:Хай буде користь від них роду людському в житті.Ні, не даремні вони й не для реготу писані мною:Виплід Мінерви цей труд, родом з надхмарних країв.Обшири неба для наших очей незбагненно великі:розумом легко, проте, можемо їх осягнуть.2

Мінерва – богиня мудрості. Уведення в текст античних образів є однією зтенденцій ренесансної української літератури. Адже й сам термін "ренесанс"виник у зв'язку з відродженням античної спадщини, у якій митці черпалинатхнення, стверджували людське право на земне щастя.

1Див.: Ісаєвич Я.Д. Юрій Дрогобич. – К., 1972. С.72.

2Українська поезія ХVІ ст.– К.,1987. – С.39.

Помер Юрій Дрогобич у Кракові, 4 лютого 1494 року, там його йпоховано.

Його творчий доробок цікавив багатьох науковців і журналістів.Львівська обласна організація Українського товариства охорони пам'яток історіїі культури, долаючи труднощі й перешкоди, домоглася перевидання невеликимтиражем "Прогностичної оцінки..." Юрія Дрогобича. Удруге ця репродукціявийшла у світ у 1983 році як додаток до бібліографічного показника "ЮрійДрогобич", опублікованого у Львові Інститутом суспільних наук і Львівськоюнауковою бібліотекою ім. В.Стефаника. Образ Юрія Дрогобича відтворено уновелі Ніни Бічуї "Дрогобицький звіздар" та у низці творів малярів іскульпторів.

Із числа земляків і послідовників Юрія Дрогобича виділяється постатьПавла Русина (із Кросна на Лемківщині, нині Польща), якого теж називаютьпершим гуманістичним поетом України. Вищу освіту Павло Русин (бл.1470-1517) спочатку здобував у Грейфсвальдському університеті (Німеччина), якийзакінчив зі ступенем бакалавра мистецтв, потім продовжував навчання уКраківському університеті у колі сподвижників Юрія Дрогобича й отримаввчений ступінь магістра. Закінчивши навчання, Павло Русин викладав уКраківському, а потім і Віденському університетах переважно курс античноїлітератури, захоплювався творчістю Овідія, Персія, Сенеки, Горація, Понтана. УПольському королівстві він стає основоположником гуманістичної поезії,організовує із студентів і професорів краківську школу новолатинських поетів.Серед його слухачів були польські поети Ян Вислицький, Ян Дантішек,хорватсько-угорський поет Ян Панноній, угорець Севастян Маді.У 1509 році уВідні вийшла збірка його латиномовних віршів "Пісні Павла Русина з Кросна",перевидана у 1887 і 1962 рр. під назвою "Рутені карміна" ("Рутенські пісні",тобто українські). Він блискуче використовує давньогрецькі і давньоримськівіршовані форми та античну міфологію, закликає своїх спудеїв пильно вивчативсю поетичну спадщину, бо поетичне слово – "світлий дар богів ". Але вонопотребує наполегливої праці, а тому не можна погорджувати "найменшоювадою", "родимки" навіть малі спотворюють чисте обличчя, вади маленькі отаквсяке писання псують"("Елегія для Яна з Вислиці..."), бо "приємніше те, щовідкрите великим зусиллям ". А у вірші " Промовляє книга " автор ще раз ізгордістю називає себе українцем-русином і цим "солодким словом... весьтямущий гурт залюбки йменує "його. У творах Павла Русина з Кросна виразновиявляється й така характерна риса творчості гуманістів, як автобіографічність.Мірилом усіх цінностей проголошується людина, особистість. Павло Русинпише для свого учня Севастяна Маді вірш, яким той має привітати рідну землю,і ми розуміємо, що це почуття самого поета, який сумує за рідною Галичиною:

Здрастуй, мій краю! Ти милий владиці зористого неба!Здрастуй, о земле, ущерть повна багатства й добра!Ти самостійно, без інших земель, можеш жити привільно,

Знов же без тебе прожить жодна не зможе земля.Завжди я прагнув побачить тебе, дорогу свою матір,Завжди про долю твою вдень і вночі турбувавсь.Зараз спішу, годувальнице мила, до тебе вернутись,Довго не бачив тебе, о найдорожча моя!1

Зачинателем буколічної (пасторальної, пастушої) пісні в Україні бувГригорій Чуй Русин і Самбора (бл.1523-26.02.1573), який народився убагатодітній родині шевця. Закінчив Краківський університет, де здобув ступіньбакалавра. Був ректором ліцею у Перемишлі (1547-1550) і Львівської школи(1551-1553), викладав поетику і риторику в Клодавській школі, а з 1563 р. ставпрофесором Краківського університету. Поет використав одну із формбуколічної поезії – еклогу, тобто форму діалогу, дуже популярну в італійськійпоезії Відродження. Генеза цього жанру сягає старогрецької так званої"пастушої поезії", представником якої був поет Феокріт (III ст. до н.е.), а вримській поезії Вергілій автор "Буколік". У своїй "Еклозі" Григорій Чуй Русиніз Самбора навів розмову двох гірських пастухів – Кастора і Поллукса,нерозлучних братів-близнят, відомих із давньогрецької міфології. " Обидвасармати", тобто нібито походять із племен, що на початку нової ери населялиПівдень України. У час написання "Еклоги" Сарматією польська шляхтаназивала завойовані нею українські землі,а себе якимсь рицарським кланом,сарматським народом. Ідеї сарматизму відбито в "Книгах народу польського іпольського пілігрімства" А. Міцкевича і "Книзі буття українського народу"М.Костомарова. З розмови Кастора і Поллукса дізнаємося, що" у Перемишліславнім" був "плугатар із дідуських полів", який добре знав "пастирськуслужбу" і " ворогів же умів відганяти". Про цих та інших людей говорять два"хлопці на вроду красиві і в співі митці знамениті" ("Розумом рівні й однаковотакож вони красномовні").

Найвизначнішою постаттю у східнослов'янській латиномовній літературіВідродження називають публіциста, історика, філософа, поета СтаніславаОріховського (1513-1566), який народився в селі Оріхівці поблизу Перемишля із гордістю писав: "Я – русич і хвалюся цим, і охоче про це заявляю, пам'ятаючипро рід і руську кров, про місце, де я народився і виріс"1 . Початкову освітуздобув у Перемишлі, а потім у Краківському університеті. Згодом він переїхавдо Німеччини, де близько познайомився з видатним діячем Реформації, тодіпрофесором Віттенберзького університету Мартіном Лютером. ПотімОріховський продовжував навчання у Віденському, Болонському таПадуанському університетах, побував у Венеції і Римі, отже, був знайомий зідеями Відродження й Реформації. Він також досконало володів латинськоюмовою, якою писав свої твори, зокрема трактат "Зразковий підданий", "Промову

1Українська поезія ХVІ ст. – К., 1987. – С. 47-48.

1Дивись Наливайко Д.С. Станіслав Оріховський як український латиномовний письменник Відродження //Українська література XV – XVIII ст. та інші слов'янські літератури. – К., 1984, – С.170.

на погребіння Сигізмунда I", "Напучення королеві польському Сигізмунду II", згордістю підписуючи їх подвійним прізвищем: Оріховський-Русин, абоОріховський-Роксолан. Українські інтелігенти XV-XVI ст. гордо називали себерусинами, рутенцями, роксоланами. Роксоланією називали Україну, прекраснихжінок її – роксоланками.

Творчість Станіслава Оріховського відзначається тематичним і жанровимбагатством, "справжньою ренесансною універсальністю" (Д.Наливайко), щобуло властивим латиномовній літературі Відродження – промови або "турчики",послання, полемічні діалоги, трактати, памфлети. У промовах-турчиках, назразок філіппік Демосфена, він палко закликав Польське королівство доборотьби проти турецької загрози, різко критикував шляхту, яка не захищалаукраїнський народ і підвладні їй українські землі, а прагнула лише до власногозбагачення. Боротьба проти турків-не єдина тема творчості письменника. Укількох творах він гостро полемізував з католицькими ідеологами і папоюримським ("Хрещення русинів", "Про целібат", "Розрив з Римом " та ін. ).Станіслав Оріховський засуджував целібат (безшлюбність), користолюбство ірозбещеність католицького духовенства, папу римського Павла IV називавтираном, вовком, ненависником освіти, науки і мистецтва, захищав православ'яй твердив, що "латиняни" відійшли від "греків", ратував за розумне об'єднанняцерков, яке б не допустило володарювання хижого Риму. Тому його можнавважати одним із перших українських полемістів XVI ст., де його високоцінували деякі полемісти XVII ст., зокрема Захарія Копистенський.Шанувальники називали його "рутенським (руським) Демосфеном".

З інших маловідомих раніше імен гуманістичних діячів-українців добиВідродження помітний слід у духовному житті України й Польщі залишивГеоргій Тичинський-Рутенець, який народився у містечку Тичин наЛьвівщині (1511-1575). Навчався у Краківському університеті, був йогопрофесором поетики і риторики, а потім королівським дипломатом у різнихмістах Італії. Друкувався у Кракові впродовж 1534-1548 рр., авторлатиномовних поем про "найславнішу королеву Галичини" Соломею та поемипро "святу Варвару". Один із своїх друкованих творів він підписав: "ЕлегіаконГеоргія Тичинського-Рутенця, магістра вільних мистецтв... "

Якщо ці письменники у своїх творах тільки підкреслювали своюприналежність до України (" із Русів", "Русин","Роксолан"), то СевастянКленович (Кльонович, Ацернус,1545-1608) у поемі "Роксоланія" став її першимспівцем. Народився він у родині орендатора польського міста Каліша, позакінченні університету деякий час був професором Замойської академії напограниччі з Україною. Подовгу мандрував по Словаччині, Чехії, Угорщині. З1574 р. поселився у Люблині, де був писарем і засідателем суду, членоммагістрату й навіть бургомістром міста. Це дало йому можливість відтворюватиу своїх віршах та поемах життя і побут різних верств населення РечіПосполитої. Дослідники відзначають, що Кльонович був противником засилля

єзуїтів у Польщі, написав "Перший виступ проти єзуїтів", за що зазнав гоніння йбув доведений до голодної смерті. Ще в юні роки він мешкав разом з батьками уЛьвові, де прагнув заснувати латиномовний Парнас, зібравши навколо себетамтешніх талановитих людей з українців і поляків.

"Роксоланія" – це маніфест палкої любові до України. Автор славить їїнеосяжні простори, щедроти, красу, змальовує жінок-українок, душу і серцеяких розгадати не так легко:

Зілля росте чудодійне повсюди на землях русинів,Різних отам чарівниць стрінеш у кожнім селі.Бачив і я, як старі чарівниці вночі виліталиІ, ніби вихор, неслись швидко на крилах своїх.Часто вони чудодійним закляттям із ясного неба,Нам присилали дощі, – сам я те видів, клянусь!Вітром розбурхують ріки, наповнюють хмари громами,Градом толочуть хліба, – ось яка сила тих слів!1

Поему високо цінував Іван Франко, називаючи її автора апологетомпольської "української школи". Письменник переклав великий уривок"Роксоланії", зокрема присвяту автора "найщедрішому та найяснішому сенатовіславної Львівської громади". Уривок називається "Старинний Львів", у ньомуКленович прославляє "святий Львів", проголошує його "князем городів","скалою правовір'я", а жителів – "русинів" і осілих там вірмен – прихильникамигрецької віри, що так щиро привітали поета.

Використавши популярну тоді латинську назву України – Роксоланія поетназиває її "наша багата земля", "наша країна", пишається її природнимибагатствами і мистецьким хистом її мешканців, захоплюється звичаями,побутом і віруваннями її жителів. А Київ для нього – "колишня княжа великастолиця", він звертається до нього "могутня столиця князів древньоруських".Київ для України – Русі "важить стільки, скільки для всіх християн Римстародавній".

Так поступово, починаючи з XV ст., латиномовна освіченість проникає вУкраїну з тим, щоб набирати сили у братських "латинських" школах XVI-XVIIст., а потім розквітнути у стінах Києво-Могилянської академії XVII-XVIII ст.,різних колегіумах. Взагалі з XVI ст. систему слов'янської і всеєвропейськоїкультур називають перехідним періодом у розвитку східнослов'янськихлітератур. "В добу Відродження починає стиратися грань між "греко-слов'янською" і "латинською" літературними спільностями, великою міроюзумовлена конфесійним чинником, починає формуватися нова, всеєвропейськалітературна спільність, заснована вже на інших позаконфесійних підвалинах"2 .

1Кльонович Себастьян Фабін. Роксоланія: Поема. – К.,1987.

2Укр. література в загальнослов'янському і світовому літературному контексті:В 3т–К.,1987.–Т.1.С.52.

Цьому сприяли насамперед українські ваганти-студенти, які здавнамандрували до західних університетів, здобували там освіту, а потім ставалипершими вітчизняними гуманістами, закладали фундамент польського іукраїнського Відродження, а головне – мурували національну освіту закращими західноєвропейськими зразками.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

1. Поясніть, чому у XIV-XVI ст. посилюється увага до емоційної сфери,відбувається зацікавленість психологією людини, її душевним станом?

2. Назвіть автора-українця першої друкованої книги, що з'явилася у 1483 році.3. Поясніть, чому у XIV-XVI ст. на східнослов'янських землях переважалалатиномовна література.

4. Назвіть поетичні твори Юрія Дрогобича.5. У 1509 році у Відні Павло Русин видав збірку власних поезій латинськоюмовою. Яку назву мала ця збірка?

6. Хто із латиномовних письменників започаткував в українській літературіжанр ідилії ?

7. Тематичне і жанрове багатство творів Станіслава Оріховського.8.Назвіть твір одного із латиномовних письменників, у якому оспівано і нашзапорозький край.9.Тематику, образи і поетику якої літератури використовує Себастян ФабіанКленович у показі конкретних історичних подій в Україні?9. Значення неолатинської літератури.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ

1. Возняк М. Історія української літератури: У 2-х кн. – Львів: Світ, 1992. –Книга перша, 1994. – Книга друга.

2. Грицай М., Микитась В., Шолом Ф. Давня українська література. – К.: Вищашкола, 1989.

3. Грушевський М. Історія української літератури : У 6 т. – К., 1993.4. Давня українська література. Хрестоматія / Упоряд. Сулими М.М. – К., 1993.5. Історія української літератури: У 8 т. – К.: Наук. думка, 1967. – Т.1,2.6. Історія української літератури : У 2 т. – К.: Наук.думка, 1987. – Т.1.7. Літературознавчий словник-довідник. – К., 1997.8. Матеріали до вивчення історії української літератури: У 5 т. – К., 1959. – Т.1.9. Полєк В.Т. Історія української літератури Х – ХVІІ ст. – К., 1994.10. Поліщук Ф.М. Український фольклор. Давня українська література.Практичні заняття. – К., 1991.

11. Словник іншомовних слів / За ред. О. Мельничука. – К., 1983.

12. Соболь В. З глибини віків. Вивчення давньої української літератури в школі.– К., 1995.

13. Українська література ХІV- ХVІ ст. – К.: Наук.думка, 1988.14. Українська література ХVІІ ст. – К.: Наук. думка, 1987.15. Українська література ХVІІІ ст. – К.: Наук.думка, 1983.16. Чижевський Дмитро. Історія української літератури. – Тернопіль, 1994.17. Хрестоматія давньої української літератури / Упоряд. Білецький О.І. – К.,

1967.18. Єфремов С. Історія українського письменства. – К., 1994.

РЕКОМЕНДОВАНА ДОДАТКОВА ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА

1. Апанович Олена. Розповіді про запорізьких козаків. – К., 1991.2. Бабицька Тетяна. Княжна Ольга. – К., 1990.3. Бажан Микола. Данило Галицький // М.Бажан. Твори: В 4 т. – К., 1984. – Т.1.4. Білик Іван. Меч Арея. – К., 1972.5. Білик Іван. Похорон богів.- К., 1986.6. Білик Іван. Дикі білі коні. – К., 1991.7. Босович В. Володимир, син Святослава. – К., 1989.8. Владко В. Нащадки скіфів. – К., 1962.9. Виклади давньо слов'янських легенд, або Міфологія /Укл. Я. Головацький. –К., 1991.

10. Вороний М. Євшан-зілля // Дніпрова хвиля. – К., 1991.11. Горлач Л. Ніч у Вишгороді. – К., 1982.12. Гриневичева К. Шестикрилець. Шоломи в сонці. – К., 1990.13. Грушевський М. Про батька козацького Богдана Хмельницького.14. Дерево пам'яті. Книга укр. іст. оповідань. – К., 1990. – Вип. 1.15. Драч І. Пам'яті І.Вишенського // Слово і час. – 1992. – № 1.16. Іваничук Р. Манускрипт з вулиці Руської // Жовтень. – 1978.- № 1-12.17. Драч І., Кримський С., Попович М. Григорій Сковорода. – К., 1984.18. Іванченко Р. Гнів Перуна. – К., 1986.19. Іванченко Р. Золоті стремена. – К., 1984.20. Іванченко Р. Зрада, або Як стати володарем. – К., 1988.21. Ільницький М. Шлях до себе // Жовтень. – 1979. – №5.22. Історія Русів. Переклад І.Драча. – К., 1991.23. Кленович С. Роксоланія. – К., 1987.24. Книш Г. Магнітний кристал. – К., 1989.25. Коломієць О. Град князя Кия // Вітчизна. – 1982. – №1.26. Королева Н. Легенди старокиївські // Королева Н. Предок. – К., 1991.27. Костенко Л. Маруся Чурай.28. Костенко Л. Сад нетанучих скульптур. – К., 1987.29. Кочерга І. Яраслав Мудрий // Кочерга І. Драм.твори. – К., 1989.

30. Куліш П. Чорна рада. – К., 1990.31. Легенди та перекази. – К., 1985.32. Лепкий Б. Вадим // Лепкий Б. Твори : У 2 т. – К., 1991. – Т.1.33. Лепкий Б. Крутіж // Лепкий Б. Твори: У 2 т. – К., 1992. – Т.1.34. Літопис руський.- К., 1989.35. Літопис Самійла Величка. – К., 1991.- Т. 1-2.36. Літопис Самовидця. – К., 1971.37. Лошиц Ю. Григорій Сковорода. – М., 1972.38. Ляшенко Л. Блискавиця темної ночі. – К., 1972.39. Малик В. Горить свіча.40. Малик В. Князь Кий.41. Малик В. Черлені щити. – Харків, 1985.42. Міщенко Д. Бунтівний князь. – К., 1992.43. Мовчан П. Слово Івана Вишенського // Мовчан П. Календар. Поезії. – К.,

1985.44. Мовчан П. Слово Григорія Сковороди // Мовчан П. Календар. Поезії. – К.,

1985.45. Мосендз Л. Євшан-зілля // Дерево пам'яті. – К., 1990.46. Мушкетик Ю. Яса. – К., 1990.47. Нижник І. Іван Вишенський // Живиця. Поезії. – Львів, 1967.48. Олесь Олександр. Княжа Україна. – К., 1991.49. Олійник Б. Цикл поезій "Сковорода і світ".50. Опільський Ю. Упирі: Повість. – Львів, 1965.51. Опільський Ю. Іду на вас. Ідоли падуть. Сумерки. – Львів,1958.52. Павличко Д. Князь. // Павличко Д. Твори: У 3 т. – К., 1989. – Т.2.53. Пільгук І. Григорій Сковорода. – К., 1971.54. Повість минулих літ / Переказ В.Близнеця. – К., 1989.55. Повість врем'яних літ. Переклад, післяслово та коментарі В.Яременка. – К.,

1990.56. Поліщук В. Григорій Сковорода. – К., 1929.57. Пушик С. Галицька брама. – Ужгород, 1989.58. Панч П. Гомоніла Україна.59. Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. – К., 1990.60. Сенкевич Г. Вогнем і мечем.61. Скляренко С. Святослав //Скляренко С. Твори : У 3 т. – К., 1981. – Т.2.62. Скляренко С. Володимир. – К., 1991.63. Тичина П. Поема-симфонія "Сковорода". – К., 1971.64. Тулуб З. Людолови.65. Федорів Р. Отчий світильник. – Львів, 1976.66. Филипович П. Володимир Мономах // Филипович П. Поезії. – К., 1991.67. Франко І. Іван Вишенський // Франко І. Вибрані твори: У 3 т. – К., 1973. –Т.1.

68. Франко І. Ор і Сирчан // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – Т.5.69. Франко І. Сон князя Святослава // Франко І. Зібр.творів: У 50 т. – Т.24.70. Хижняк А. Данило Галицький. К., 1970.71. Химко А. Між орлами і півмісяцем.72. Хорунжий Ю., Жмир В. Гонитва до мосту // Приключения – 79. – М., 1979.73. Хорунжий Ю. Чернець і князь // Коли промовляють фальконети. – К., 1988.74. Чайковський А. Сагайдачний. – К., 1989.75. Чалий Б., Пархоменко О. Дума про Київ та його витязів. – К., 1981.76. Чемерис В. Ольвія. – К., 1983.77. Чемерис В. Фортеця на Борисфені. – К., 1993.78. Черкасенко С. Пригоди молодого лицаря.79. Чхан М. Іван з Вишні // Ярило. Поезії. – К., 1970.80. Шевченко Т.Г. Гайдамаки., Ще як були ми козаками.81. Шевчук Вал. Дорога в тисячу років. – К., 1990.82. Шевчук Вал. На полі смиренному. – К., 1989.83. Шевчук Вал. У череві апокаліптичного звіра // Книжник. – 1991. – № 2.84. Шевчук Вас. Веселич. – К., 1985.85. Шевчук Вас. Осяяння // Під вічним небом. – К., 1985.86. Шевчук Вас. Предтеча (Григорій Сковорода). – К., 1982.87. Шевчук Вас. Сім зваб ченця Івана з Вишні // Вітчизна. – 1991. – № 5,6.

ДЛЯ ВИВЧЕННЯ НАПАМ'ЯТЬ

1. Вступна частина "Слова о полку Ігоревім", закінчуючи словами: "...на землюполовецьку, за землю руську...".

2. "Плач Ярославни" Тараса Шевченка.3. Рильський М. "Свиснув Овлур за рікою".4. Сковорода Г. "Ой, пташино жовтобока", "Гей, поля, поля зелені", "Всякомумісту звичай і права", "De libertate".

5. Вірш нашого сучасника про Г.Сковороду.

ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ(ЗАЛІК)

1. Дослідження з давньої української літератури.2. Праці Івана Франка, присвячені вивченню давньої української літератури.3. Найдавніші рукописні кириличні пам'ятки.4. Хронографи. Хроніки Іоанна Малали, Георгія Сенкелла, Георгія Амартоли.5. "Слово про закон і благодать" Іларіона.6. Проблема періодизації давнього українського письменства.7. Поняття (терміни) "Давня українська література", "Історія українськоїлітератури". Зв'язок між ними.

8. Специфіка давньої української літератури.9. Жанри давньоруської літератури. Перекладна й оригінальна література.Зв'язок між ними.

10. Біблія – визначна пам'ятка світової культури: її зміст, структура.Використання біблійних сюжетів у літературі та мистецтві.

11. Перекладні церковні (агіографічні) твори. "Житіє Олексія – чоловікабожого".

12. Перекладна світська література. Збірник афоризмів "Пчола".13. Апокрифи. "Ходіння Богородиці по муках".14. Початки літописання.15. "Повість минулих літ". Ідейний зміст.16. Київський літопис як пам'ятка літератури.17. Зміст і композиція "Поученія дітям" Володимира Мономаха.18. Галицько-Волинський літопис, його історико-літературне значення.19. Ораторсько-учительна проза епохи Київської Русі (Твори Луки Жидяти,

Феодосія Печерського, Георгія Зарубського, Григорія Філософа, Іларіона,Климента Смолятича, Кирила Туровського).

20. Коли і ким була заснована Києво-Могилянська Академія ?21. Історія наукового вивчення " Слова о полку Ігоревім".22. Художні особливості "Слова...", його ритмомелодика, стиль, мова.23. Хронотоп у "Слові...".24. Художні переклади і переспіви твору. "Слово о полку Ігоревім" у музиці та

живописі.25. Плач Ярославни і його роль у розвитку дії "Слова...".26. Значення авторських звертань, вигуків і запитань у "Слові...".27. Жанрові особливості "Слова...".28. Композиційно-сюжетні особливості твору.29. Система образів у "Слові...".30. Сліди міфологічного мислення. Зв'язок з фольклором.31. Історична основа "Слова...".32. Літопис руський: його структура, час і місце появи.33. Початки книгодрукування на Україні. Діяльність Івана Федорова.34. Література ІІ пол. ХVІ – І пол. ХVІІ ст. Діяльність братств. Культурно-

освітній рух.35. Ренесансно-гуманістичні течії. Українські латиномовні письменники.36. Виникнення і розвиток української полемічної літератури кінця ХVІ – поч.

ХVІІ ст.37. Перший друкований полемічний твір – трактат Герасима Смотрицького

"Ключ царства небесного".38. Ідейне спрямування творів Івана Вишенського.39. Образ Івана Вишенського в художній літературі.40. Характерні риси стилю творів Івана Вишенського.

41. Композиція і стильові особливості "Послання... до єпископів" ІванаВишенського.

42. Джерела життєпису Івана Вишенського.43. Ідейне спрямування творів Михайла Андрелли ("Логос", "Оборона").44. Ідейне спрямування полемічного твору Мелетія Смотрицького "Тренос...

тобто Плач".45. Патріотизм "Палінодії" Захарії Копистенського.46. Полемічні твори Стефана Зизанія.47. Києво-Печерський патерик. Зміст. Поєднання реального і фантастичного.48. Творчий доробок Івана Некрашевича.49 Давня українська поезія другої половини ХVІІ – поч. ХVІІІ ст.50. Початки віршової літератури.51. Поезія ХVІІІ ст.52. Поняття про літературний стиль бароко.53. Чим була зумовлена поява козацьких літописів? Їх зв'язок з фольклором та

історичними віршами.54. Образ Богдана Хмельницького в козацьких літописах.55. Джерела п'єси "Милість Божа" та історія її публікації.56. Інтермедії як жанр драматургії. Інтермедії до драм Митрофана

Довгалевського, Георгія (Юрія) Кониського, Якуба Гаватовича.57. Вертеп (походження, будова, техніка вистави, зміст, персонажі). Іван

Франко про вертеп.58. "Володимир" Феофана Прокоповича – перша українська драма на історичну

тему.59. Виникнення та розвиток української драматургії. Діалоги та інтермедії

(творчість Памво Беринди, Якуба Гаватовича).60. Новаторство Григорія Сковороди як поета.61. Поезія українського бароко (твори Лазаря Барановича, Івана

Величковського).62. Утвердження "сродної праці" у байках Григорія Сковороди.63. Історико-біографічні твори про Григорія Сковороду.64. Пейзажна лірика Григорія Сковороди.65. Мотиви волелюбності і патріотизму в поезіях Григорія Сковороди.66. Характеристика збірки Григорія Сковороди "Байки Харківські" (тематика,

образи, особливості побудови, мова).67. Історія створення і основні мотиви збірки поезій Григорія Сковороди "Сад

божественних пісень".68. Історія створення збірки байок Григорія Сковороди "Байки Харківські".

Погляди письменника на жанр байки, притчі.69. У чому виявляється народність поетичної творчості Сковороди? Кому

служила ця творчість? Чиї інтереси вона виражала і захищала?

70. Загальна характеристика проповідницької і публіцистичної прози другоїполовини ХVІІ ст. (твори Інокентія Гізеля, Лазаря Барановича, ІоаникіяГалятовського, Антонія Радивиловського).

71. Художній світ і поетика віршів Климентія Зіновіїва.72. Основні риси літератури ХІV – першої пол. ХVІ ст..73. "Синопсис" – перший підручник історії України – Русі.74. Види і роди літератури кінця ХVІ – поч. ХVІІ ст.75. Художні особливості поезій Касіяна Саковича.76. Книговидавничі центри в Україні у ХVІІ ст. Мандрівні і приватні друкарні.77. Чи були байки в давній українській літературі до Григорія Сковороди?78. Сатиричні вірші другої половини ХVІІІ ст.