МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМСТВА

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

ДЛЯ СТУДЕНТІВ АГРАРНИХ ВИЩИХНАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВІ-ІІ РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ

2

Київ„Аграрна освіта”

2003

УДК 631.115. (126.78)ББК 65.9 (4 У кр) 29

Авторський Батіг А.І., Бензелюк О.С., Віннічук Г.Я.,колектив: Гриненко С.П., Криворучко І.М., Мельник Т.А.,

Пилявець В.М., Рижмань Д.І., Салюк О.А. – викладачіБрацлавського сільськогосподарського технікумуВінницького ДАУ

Рецензенти: Малік М.Й. – доктор економічних наук, професор,член-кореспондент УААН;Кафлевська С.Г. – кандидат економічних наук,в.о. професора Вінницького ДАУ;Павлик І.І. – методист НМЦ

Батіг А.І. та ін.Планування та організація діяльності аграрного підприємства:

Посібник / За ред. А.І. Батіг. – К.: Аграрна освіта, 2003. – 425 с.ISBN 966-7906-10-8

Висвітлено методологічні та організаційно-економічні основипланування, створення і діяльності різних типів сільськогосподар-ських підприємств в умовах ринку.

Для студентів економічних і технологічних спеціальностейаграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації.

ББК 65.9. (4 У кр) 29

ISBN 966-7906-10-8

3

ПЕРЕДМОВА

Процес розбудови в Україні відкритої, конкурентної аграрноїекономіки ринкового типу, інтегрованої у світову господарськусистему, набув незворотного характеру, що дозволяє наблизитисільськогосподарське виробництво до рівня економічно розвинутихкраїн.

Реструктуризація колективних сільськогосподарськихпідприємств і створення на їх основі нових агроформувань ринковоготипу, інфраструкутури аграрного ринку, стимулювання державоюпідприємницької діяльності, прийняття нового Земельного кодексу таінших важливих нормативних актів, направлених на запровадженнядосконаліших економічних важелів розвитку сільськогосподарськоговиробництва. Це вимагає значного підвищення рівня підготовкиекономічних кадрів, здатних на високому професійному рівнірозв’язувати фінансово-економічні та організаційно-господарськіпроблеми в умовах ринку.

Мета навчального посібника – розкрити методологічні іорганізаційні основи планування й діяльності аграрних підприємств,організаційно-економічних основ ринкових форм господарювання усферах сільськогосподарського виробництва та аграрного ринку.Акцентована увага на особливостях створення і функціонування обслуго-вуючих сільськогосподарських кооперативів, висвітлено планування таорганізацію використання засобів виробництва аграрних підприємств,систему організації і нормування праці в сільському господарстві.

Значну увагу приділено сучасним формам і системам оплатипраці в різних типах підприємств, змісту та методиці внутрішньо-господарського планування і складання бізнес-плану, розвиткусільськогосподарського підприємства, організації виробництва напринципах госпрозрахунку та самофінансування.

Також охарактеризовано системи ведення господарства, планува-ння та організації виробництва, зберігання й переробки продукціїосновних і допоміжних виробництв сільськогосподарськихпідприємств.

Під час вивчення курсу студенти зможуть отримати необхіднізнання з організації і планування сільськогосподарського виробництва,проявити діловитість та підприємливість у практичній роботі.

Під час підготовки навчального посібника використана необхідналітература Інституту арарної економіки УААН, рекомендації з оплатипраці, внутрішньогосподарського планування МінагрополітикиУкраїни та інші нормативні документи.

4

1. ВСТУП. ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ І МЕТОДИ КУРСУ„ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНОГО

ПІДПРИЄМСТВА”

1.1. Особливості планування та організації сільськогосподар-ського виробництва.

1.2. Предмет та об’єкти науки.1.3. Методи науки і прийоми їх дослідження.

1.1. Особливості планування та організації сільськогосподарськоговиробництва

На кожному етапі розвитку суспільства виробництвосільськогосподарської продукції було і залишається первинноюосновою життя і в цьому розумінні основою будь-якого матеріальноговиробництва. Воно задовольняє постійно зростаючі потреби населенняв продуктах харчування, а промисловість – у сировині для виробництвапродовольчих і промислових товарів широкого вжитку.

Продукція сільського господарства та промислові товари,виготовлені з неї, складають близько 75 відсотків роздрібноготоварообороту державної та кооперативної торгівлі. Тобто, усільському господарстві України виробляється майже три чвертітоварів народного споживання і біля третини національного доходу,тому від темпів розвитку аграрного сектору значно залежать темпирозвитку економіки держави.

За своєю природою сільське господарство є багатограннимвиробництвом. Елементи, які його формують, органічно іорганізаційно взаємодіють у певному поєднанні галузей, у певнійгалузевій структурі. Галузь – це частина сільськогосподарськоговиробництва, яка відрізняється від інших видом продукції, складомзасобів виробництва і знарядь праці, технологією та організацієювиробничих процесів. Багаточисельність галузей аж ніяк не означає їхтехнологічну відокремленість, оскільки будь-яка галузь може успішнофункціонувати тільки в поєднанні з іншими. Через це, якщо йдетьсяпро розвиток сільського господарства та його продуктивних сил, доуваги береться передусім розвиток його галузевої структури.

Отже, сільське господарство – це галузь найвищою міроюінтегрована в певну природно-економічну систему, в якій коженкомпонент є обов’язковим елементом і виконує свою специфічну роль.Через це галузі сільськогосподарських підприємств формуються від

5

простих до комплексних, від основних до допоміжних чи підсобних.Залежно від атрибутів, що визначають суть поняття “галузь”, всюсистему їх поєднання в найбільш загальному розумінні можнапредставити у вигляді наведеної нижче схеми.

Схема 1Галузевий склад сільського господарства

Якщо скористатися навіть цим узагальненням галузевоїструктури сільського господарства України, то можна зрозуміти, що

різноманітність галузей по-різному інтегрується в окремихзонах і навіть у різних формах господарювання;

при всій природній потребі органічного поєднання галузейкожне господарство намагається максимально спеціалізуватися, щоб

Кролівництво,рибництво

Тваринництво

Рослинництво

Рільництво

Садівництво

Луківництво

Скотарство

Свинарство

Вівчарство

Птахівництво

Конярство

Бджільництво

Шовківництво

Інші дрібнігалузі

М’ясне,молочне,змішане

Вироб-ництво яєць і

вирощу-ванняптиці

Інкубація,вирощування

маточногопоголів’я,

виробництвобройлерів

Зерновегосподарство,

технічні культури,картопля, овочі,

баштанні, кормові

Озимі та яріколосові,круп’яні,

зернобобові

Виробництвоплодів і ягід

Штучні таприродні

луки і пасовища

Сільськегосподарство

6

сконцентруватися й не розпорошувати ресурси; споживча потреба в продуктах сільськогосподарського

походження, яка є практично однаковою протягом року, потребуєрізних методів і способів вирощування, зберігання і переробки їх;

наявність великої кількості галузей ставить проблему їхресурсного забезпечення відповідно до особливостей технології такінцевого продукту;

кожна галузь сільського господарства потребує своєрідного,властивого тільки їй агрозоотехнічного забезпечення, наявностіпрофесійних знань щодо особливостей сільського господарства взагалі.

Багатогалузевий характер виробництва, залежність сільськогогосподарства від природних та економічних умов, складнийвзаємозв’язок різних факторів, які впливають на результатигосподарської діяльності, потребують науково обґрунтованоїорганізації виробництва в сільськогосподарських підприємствах та їхпідрозділах з використанням досягнень науки і передової практики,врахування особливостей дії законів розвитку природи й суспільствавідповідно до вимог ринку.

1.2. Предмет та об’єкти науки

Планування та організація виробництва – складна і багатограннасуспільно-економічна категорія. Рівень організації виробництва значнозумовлює кінцеві результати діяльності підприємства будь-якої формивласності і господарювання. Організація виробництва є економічноюнаукою, суть якої в літературних джерелах трактується по-різному.

Найбільш узагальнюючим можна вважати, що планування таорганізація виробництва – це економічна наука, яка на підставіоб’єктивних законів природи і розвитку суспільства вивчаєзакономірності планування, раціональної побудови й ефективноговедення господарства у підприємствах та об’єднаннях з метоюнайбільш повного використання виробничого потенціалу,забезпечення максимального виходу високоякісної продукції танадання послуг, які б відповідали попиту споживачів і забезпечувалиотримання прибутку.

Планування та організація виробництва як наука, за своєюсутністю, залишається постійною на всіх етапах розвиткупродуктивних сил стосовно до особливості кожної суспільноїформації. У той же час з розвитком продуктивних сил та зміноювиробничих відносин значно поширюється її масштабність. В умовах

7

ринкової економіки, коли всі первинні структурні формування всистемі АПК функціонують на принципах самостійності, відбуваєтьсяінтеграція сільськогосподарських товаровиробників з підприємствамиз переробки, зберігання і реалізації продукції, виникнення новихорганізаційних структур, економічних взаємовідносин міжсільськогосподарськими товаровиробниками і підприємствами таорганізаціями сфери виробничо-технічних послуг з формуваннямиінфраструктури ринку, а також з державою. Усе це стає прерогативоюнауки організації виробництва.

У системі економічних наук планування та організаціясільськогосподарського виробництва, хоч і спирається на теоретичні таметодологічні основи політичної економії й економіки сільськогогосподарства, виступає як первісна, формуюча безпосередньо процесвиробництва й основи для економічних наук (управління,бухгалтерський облік, аналіз та ін.).

Під час вивчення й обґрунтування тих чи інших процесів наукапланування та організація виробництва використовує складнізакономірності і насамперед системний підхід при розв’язуванніорганізаційно-економічних завдань, здійснення організаційно-технологічних процесів, пов’язує всі сторони виробництва, переробки іреалізації продукції стосовно до ринкових умов. Теоретичні тапрактичні напрацювання її ґрунтуються на пізнанні механізму діїоб’єктивних законів розвитку природи та суспільства, врахуваннідосягнень біологічних, економічних, технічних та технологічних наук,особливо агрономічних і зоотехнічних. Усі явища і процесирозглядаються в динаміці відповідно до продуктивних сил характерувиробничих відносин в умовах розвитку багатоукладної економіки.

Наука планування та організація виробництва вивчаєзакономірності розвитку і вдосконалення виробництва вгосподарствах, тобто предметом вивчення цієї науки є конкретніпідприємства й об’єднання.

Планування та організація виробництва як наука тісно пов’язані зекономічними, технічними та технологічними науками, оскільки привиробництві сільськогосподарської продукції техніка, технологія таорганізація знаходяться в нерозривному зв’язку, доповнюючи ізбагачуючи одна одну новими теоретичними положеннями зактуальних проблем розвитку агропромислового комплексу.

На нинішньому етапі переходу до ринку об’єктами цієї науки єсільськогосподарські підприємства різних форм власності:сільськогосподарські кооперативи, асоціації, акціонерні товариства

8

закритого та відкритого типу, різні господарські товариства, селянські(фермерські) господарства, малі та спільні підприємства, інші фізичні йюридичні господарюючі суб’єкти.

Планування та організація виробництва як навчальна дисциплінаспрямована на вивчення закономірностей та методичних підходівстворення раціональних форм підприємств в умовах розвиткуринкових відносин і організації в них високопродуктивногосільськогосподарського виробництва й інших видів підприємницькоїдіяльності. За останні роки прийнято ряд законів та законодавчих актівщодо зміни виробничих відносин, які існували до 1991 p., та створеннянових організаційних структур на підставі приватної власності. Томупотрібні нові підходи до розробки механізму функціонування такихформувань, а також вирішення інших організаційно-економічних тасоціальних питань в аграрному секторі, використовуючи різні методидослідження.

Глибоке знання теорії та практики дозволяє в кожномуконкретному випадку планувати та організовувати виробництво,застосовувати такі прийоми та способи ведення господарства, які заінших рівних умов забезпечать найповніше використання всіхфакторів, дають найбільший ефект. При цьому, необхідне максимальневрахування місцевих природно-економічних умов, що впливають нарівень організації і кінцеві результати виробництва.

Активне використання нових наукових і технічних рішень,передових прийомів й організації праці та управління, творчий пошукрезервів виробництва, ретельний облік зміни потреб і попиту – такимиє вимоги до сучасного господарника. Він повинен володіти почуттямнового, бачити перспективу та вміти приймати рішення з повнимзнанням справи, бути вихователем у колективі, організаторомвиробництва.

1.3. Методи науки і прийоми їх дослідження

Під методом науки розуміють спосіб пізнання явища, щовивчається (досліджується). Найзагальнішою його формою єпрактичний досвід, викладений за певною системою. Але науковівисновки можливо зробити тільки на підставі безперервного вивчення,нагромадження, узагальнення та аналізу практичного досвіду. Теоріяосвітлює шлях практиці, визначає головні напрями розвиткусуспільного виробництва. Практика підтверджує правомірність абонеправильність теоретичних положень, тобто є критерієм істини.

9

Методологічною основою такого пізнання є діалектичний метод,який розглядає розвиток усіх явищ у взаємодії та взаємозв’язку впереході кількісних змін у якісні, в єдності і боротьбі протилежностей,боротьбі між старим і новим, прогресивним напрямом. Виходячи зцього, наука планування та організація виробництва всільськогосподарських підприємствах розглядає їх не ізольовано, а втісному зв’язку із загальним рівнем розвитку виробничих сил країни, зточки зору їх безперервного руху, кількісних та якісних змін,виявленні нових, найбільш ефективних форм і методів організаціїпраці на тому чи іншому етапі.

У науці користуються двома методами досліджень: індуктивнийта дедуктивний. В економічних науках використовують в основномудедуктивний метод, коли спочатку виводять загальне правило, щооб’єднує всі часткові випадки, а дослідження ведуть від загального дочасткового.

У плануванні та організації виробництва в сільськогосподарськихпідприємствах застосовують різні прийоми дослідження, головні зяких аналіз, монографічний, статистичний, розрахунково-конструк-тивний, експериментальний, економіко-математичний, балансовий.

Аналіз – це розкладання предмета або явищ на складові частинита елементи з метою детального вивчення кожної частини окремо,дослідження зв’язків між ними. Аналіз – один із найпоширенішихприйомів наукового пізнання. Головне його завдання – розкритиглибинні процеси, характерні риси й особливості в галузяхвиробництва.

Монографічний метод – це докладне вивчення досвіду роботитипових, передових сільськогосподарських підприємств та їхпідрозділів, прогресивних технологій і прийомів роботи, системведення землеробства й тваринництва. Застосування цього методудослідження дає можливість правильно вирішити багатоорганізаційних питань. Кращі підприємства відображають найближчіперспективи розвитку виробництва, а тому їх форми та методи роботислужать прикладом для більшості господарств, розташованих у схожихприродно-економічних умовах. Цей метод дозволяє розкрити сутьзакономірності, виявленої порівняльним аналізом і статистичнимметодом, виявити перспективи її розвитку та накреслити правильнішляхи організації і впровадження передового досвіду в іншихгосподарствах, підрозділах та галузі. Монографічний метод слідзастосовувати також у відстаючих підприємствах з метою виявленняпричин недоліків і накреслити шляхи їх усунення.

10

Статистичний метод – застосовується у процесі дослідженнямасових даних, за допомогою якого можна встановити вплив тих чиінших факторів на кінцеві результати виробництва, а також одержатиобґрунтовану відповідь на інші важливі питання. Однак у кожномувипадку необхідно враховувати місцеві умови (рівень інтенсивності,якість та родючість земельних угідь, породу та продуктивність тварин,кваліфікацію кадрів, спеціалізацію тощо). Результати дослідженьможна вважати обґрунтованими, якщо вони одержані з об’єктивнимурахуванням особливостей виробництва. Найбільш поширений прийомгрупувань при вивченні та виявленні раціонального поєднання галузей,оптимальних розмірів господарств і внутрішньогосподарськихпідрозділів, прогресивних форм організації праці, типів годівлі тваринтощо.

Розрахунково-конструктивний (варіантний) метод дозволяєпорівняти декілька варіантів вирішення організаційно-економічнихзавдань і вибрати з них найдоцільніший та найефективніший.Ефективним буде той з них, який забезпечує найбільший вихідпродукції з одиниці земельної площі в розрахунку на зайнятого навиробництві працівника, найнижчу собівартість продукції і найвищу їїрентабельність. Цей метод може бути застосований при вирішенніпитань реформування підприємств, виборі й обґрунтуваннінайефективніших сівозмін, структури стада, визначенні напрямівспеціалізації і поєднання галузей, а також при перспективномуплануванні.

Експериментальний метод – застосовується при обґрунтуванніефективності нових тенденцій у розвитку форм організації праці,систем землеробства і тваринництва, технології виробництва йокремих прийомів тощо. У процесі проведення експериментувраховують позитивні та негативні результати, а одержані даніпорівнюють з раніше досягнутими показниками кращих господарств,які впровадили у виробництво ті або інші новації.

Економіко-математичний метод. Шляхом розробкиматематичних моделей і застосування електронно-обчислювальнихмашин (ЕОМ) цей метод дозволяє знайти оптимальне вирішення привизначенні будь-яких організаційних, технологічних, соціальнихпитань і відносно швидко порівняти багато варіантів того чи іншогопроцесу з урахуванням низки взаємопов’язаних факторів.

Балансовий метод використовують при зіставленнях, колизагальна величина показника повинна дорівнювати сумі окремих йогочастин. Наприклад, надходження і витрачання кормів, потреба в

11

оборотних засобах (насіння, добрива, паливо тощо), у робочій силі,тваринницьких приміщеннях та їх наявності тощо.

Контрольні питання

1. Галузевий склад і можливі варіанти поєднання галузей.2. Потреба врахування особливостей сільського господарства

іншими сферами АПК.3. Соціальний аспект особливостей сільського господарства і

врахування його в процесі ринкових перетворень.4. Що вивчає дисципліна “Планування та організація діяльності

аграрного підприємства”?5. Основні принципи організації взаємодії між всіма елементами

виробництва.6. Прийоми дослідження науки.7. Завдання науки в період переходу до ринкових відносин.

2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ РИНКОВИХФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ

2.1.Поняття та складові ланки аграрного підприємства і їхвзаємодія.

2.2.Реформування відносин власності в аграрних підприємствах.2.3.Організаційно-правові форми підприємств в умовах ринку.2.4. Організація селянських (фермерських) господарств.2.5. Установчі документи та реєстрація нових формувань.2.6. Агропромислова інтеграція.2.7. Економічна безпека, санація, банкрутство підприємства.2.8. Особисті підсобні господарства.

2.1. Поняття та складові ланки аграрного підприємства і їхвзаємодія

Підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, якиймає права юридичної особи і здійснює свою діяльність (виробничу,комерційну, науково-дослідну) з метою одержання прибутку.

Сільськогосподарське (аграрне) підприємство – це юридичнаособа, основним видом діяльності якої є виробництво та переробкасільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становитьне менше 50 відсотків загальної суми виручки. Підприємства в Україні

12

функціонують відповідно до їх правового статусу, визначеногозаконами “Про підприємства в Україні”, “Про підприємництво”, “Проселянське (фермерське) господарство”, “Про господарські товариства”,“Про сільськогосподарську кооперацію”.

В умовах ринкової економіки підприємство може ефективнопрацювати на принципах економічної свободи у виборі видівдіяльності та ринків збуту своєї продукції, партнерів (постачальників,споживачів, страхових компаній, банків та ін.), найму працівників івстановленні ціни.

Підприємства працюють в умовах конкуренції, яка є необхідноювластивістю ринкової економіки. Конкуренція між підприємствамиведеться насамперед за споживача, тобто за завоювання, розширення йутримання своєї позиції на ринку.

Для ефективної роботи підприємств та інших учасників ринку їмнеобхідно забезпечувати автономність дій, тобто відповіднунезалежність в діяльності, здійснюваній у власних інтересах.

Роль підприємств в економіці насамперед у тому, що в нихздійснюється поєднання засобів виробництва з робочою силою.

Підприємство в результаті діяльності функціонує на принципахгоспрозрахунку і самоокупності.

Як юридична особа підприємство має право самостійно від свогоімені укладати угоди, мати майнові й особисті немайнові права, бутипозивачами та відповідати в судах, мати обов’язки, які відповідаютьнапрямам діяльності, зафіксованим в установчих документах,насамперед у статуті підприємства.

Підприємство має право на здійснення будь-яких видівгосподарської діяльності, створення своїх філіалів, представництв,відділень та інших відособлених підрозділів з правами відкриттяпоточних і розрахункових рахунків та затвердження положення проних; складання угод з іншими господарськими суб’єктами ігромадянами в усіх сферах діяльності, не заборонених законом.

На діяльність підприємства державний вплив здійснюється черезподатки, податкові пільги та економічні санкції відповідно до чинногозаконодавства.

Основним узагальнюючим показником фінансових результатівгосподарської діяльності є прибуток (доход).

Підприємство має право самостійно визначати форми та системиоплати праці, встановлювати розміри тарифних ставок і посадовихокладів відповідно до економічних і фінансових можливостей.

Господарські і договірні відносини підприємства з іншими

13

організаціями та підприємствами будуються на госпрозрахунковихпринципах, в основі яких лежить купівля-продаж при суворомудотриманні чинного законодавства.

Підприємство повинно здійснювати свою діяльність відповіднодо чинного законодавства, забезпечувати виконання договірних угод зорганізаціями і підприємствами.

Один раз на рік підприємство подає в податкові органи за місцемрозташування та реєстрації інформацію про розподіл доходів(декларацію про доходи). Доход, який залишається в розпорядженніпідприємства, використовується на його розсуд насамперед нарозширене відтворення виробництва, повернення займів, соціальнийрозвиток господарства, створення резервного фонду, матеріальнувинагороду робітників, а також на інші цілі.

Контроль за окремими сторонами діяльності підприємстваздійснюють державна податкова адміністрація, державна контрольно-ревізійна служба, державні органи, на які покладено нагляд забезпекою виробництва й охороною праці, охороною та використаннямземель, за станом боротьби із захворюваннями тварин, хворобами ташкідниками рослин, протипожежною і екологічною безпекою.

Взаємовідносини підприємства з органами державногоуправління і місцевого самоврядування будуються відповідно дозакону України “Про підприємства в Україні” та інших законодавчихактів.

Надійна робота підприємств в умовах ринку, їхконкурентоспроможність і тривалість існування як юридичних осібзначно залежать від ступеня комплексності їх внутрішньої будови.Успіхів досягають насамперед ті підприємства, які створили всінеобхідні ланки для реалізації ринкових функцій, здійснюютьефективну кадрову політику і мають певний запас потужностей.

Нижче наведено узагальнюючу систему структурних ланокпідприємства, зазначено їх взаємодію і фрагментарний (неповний)зв’язок із зовнішнім середовищем. Центральною ланкою євиробництво й управління ним. Головна її функція – забезпеченнявстановленої ритмічності процесу виробництва і дотриманняприйнятої технології.

Іншою важливою ланкою підприємства є його кадровий персонал(людський фактор). Одна з його функцій – забезпечити стабільністькадрового складу підприємства.

На сучасному етапі особливо важливу роль відіграє інноваційналанка підприємства. З інших його ланок, а також із зовнішнього

14

середовища сюди надходить необхідна інформація, яка аналізується,оцінюється і використовується з метою виявлення і за необхідностістворення нових технологій, техніки й обладнання, нової організаціївиробництва, впровадження яких забезпечило б конкурентоспромож-ність продукції підприємства.

Схема 2Структурні ланки підприємства та їх взаємодія

ПП – перепідготовка кадрів; КП – кадровий персонал; НП – новапродукція; НТ – нова технологія; НО – нова організація виробництва;

НТех – нова техніка і обладнання; КС – конкурентоспроможністьпродукції.

Однією з найдинамічніших ланок підприємства є фінансова. Вонаоцінює фінансові можливості підприємства, прогнозує їх, розподіляєкошти за напрямами діяльності на процес виробництва й матеріальнестимулювання кадрового персоналу, на інноваційну і маркетинговудіяльність, експортні операції та ін. Важливою функцією її євизначення можливостей надходження додаткових грошових коштів зарахунок випуску нових акцій.

В умовах ринку підприємство не може розраховувати на успіх без

15

служби маркетингу. Основна функція цієї ланки в тому, щобспрямувати роботу всіх ланок підприємства на задоволення потребспоживачів. Головним результатом діяльності маркетингу єзбільшення обсягу продажу продукції підприємства за максимальноможливою ціною.

Основна мета діяльності підприємства – одержання прибутку.Це досягається лише тоді, коли продукція, яку виробляє підприємство,потрібна споживачеві, якщо вона задовольняє його потреби заякісними характеристиками і прийнятним рівнем ціни.

2.2. Реформування відносин власності в аграрних підприємствах

Реструктуризація та реорганізація аграрних підприємств

У процесі діяльності підприємств може здійснюватися їхреструктуризація, під якою розуміють впровадження організаційно-економічних, фінансових, правових, маркетингових, технічних,технологічних та інших заходів, спрямованих на вдосконаленняорганізаційної структури, структури управління підприємством тавнутрішньогосподарського економічного механізму, реконструкцію йоновлення виробництва, стабілізацію фінансово-економічного стану зметою досягнення ефективного функціонування підприємства та йогоконкурентоспроможності на ринку. За такої форми реструктуризаціїпідприємство зберігає право юридичної особи і не змінює своєїорганізаційної форми господарювання.

Істотно відрізняється від розглянутої така форма реструктуризаціїпідприємств, як їх реорганізація. Вона може здійснюватися різнимиспособами: шляхом поділу, приєднання, злиття, виділення,перетворення. У результаті реорганізації підприємства, як правило,втрачають право юридичної особи.

При здійсненні поділу підприємства на його базі створюються дваабо більше нових підприємств. До них як правонаступників переходятьмайнові права й обов’язки реорганізованого підприємства. Воноприпиняє свою діяльність як юридична особа і виключається здержавного реєстру України.

Злиття підприємств має місце тоді, коли два або більшепідприємства зливаються в одне. Вони втрачають право юридичноїособи, а їх майнові права й обов’язки переходять до новогопідприємства , що виникло внаслідок такого злиття.

Приєднання відбувається в тому разі, коли одне підприємство

16

приєднується до іншого, втрачаючи при цьому право юридичної особи.Його майнові права та обов’язки переходять до підприємства-приєднувача.

Виділення як спосіб реорганізації означає, що підприємствозберігає право юридичної особи, але з його складу виділяється ще однеабо більше підприємств, яким також надається право юридичної особи.До них за розподільчим балансом переходить відповідна частинамайнових прав і обов’язків реорганізованого підприємства.

Перетворення відбувається в тому разі, коли підприємство змінюєсвою організаційно-правову форму (наприклад, закрите акціонернетовариство перетворюється у відкрите).

Підприємство за різних причин, наприклад, банкрутство, можебути ліквідоване. При цьому воно припиняє свою діяльність якюридична особа без права створення на його основі підприємств-правонаступників.

Паювання майна та сільськогосподарських угідь

Реструктуризація КСП у нові організаційно-правові формигосподарювання ринкового типу здійснювалася у формі реорганізаціїшляхом поділу і припинення діяльності цього підприємства якюридичної особи. Рішення про реструктуризацію приймаєтьсязагальними зборами членів КСП більшістю голосів. У результатітакого рішення особи, які були членами КСП, припиняють своєчленство в ньому, залишаючись при цьому власниками майнових іземельних паїв.

Для визначення індивідуальних майнових паїв необхідно: визначити пайовий фонд майна, що має бути розподілений між

суб’єктами майнових відносин; розрахувати проіндексований трудовий внесок працівників за

всі роки їх роботи на підприємстві; визначити для кожного працівника-суб’єкта майнових

відносин – його індивідуальний майновий пай, який є його власністю.

Визначення пайового фонду майна по господарству

При реструктуризації КСП і перетворенні їх у підприємстваринкового типу паюванню підлягає все майно – активи підприємства.Ця вимога передбачена Законом України “Про колективнесільськогосподарське підприємство” (1992). Зокрема, у ньому

17

зазначено, що до пайового фонду належать вартість виробничихфондів – основних і оборотних, створених за рахунок діяльностіпідприємства, цінні папери, грошові кошти.

Пайовий фонд майна можна визначити за таким виразом:ПФМ = АК - Б - МСС - МЗК,

де АК – активи підприємства;Б – боргові зобов’язання підприємства (коротко-, довгострокові і

реструктуризовані);МСС – майно соціальної сфери, якщо воно не було передане на

баланс сільської ради;МЗК – майно загального користування, що не підлягає паюванню

(меліоративні та осушувальні системи, мережі водо- і газопостачаннятощо).

У процесі розрахунку пайового фонду складаються перелікимайна. У кожному переліку зазначається назва майнового об’єкта, йогоінвентарний номер, первісна і залишкова вартість (після уточнення) тамісце знаходження.

Методика паювання майна передбачає також визначення коласуб’єктів пайових відносин. Право на майновий пай мають усіпрацюючі на момент реформування КСП, члени цього підприємства, атакож пенсіонери (колишні члени підприємства, які вийшли на пенсію)незалежно від їх місця знаходження в даний час й участі вгромадському виробництві.

Визначення трудового внеску працівників

Визначення трудового внеску суб’єктів пайових відносинздійснюється за фондом оплати їх праці за найтриваліший період (поможливості з моменту організації господарства). У цьому фондівраховуються всі форми економічного стимулювання, включаючигрошові і натуральні виплати. Трудовий внесок суб’єктів пайовихвідносин є критерієм розподілу між ними пайового фонду майна.Проте цей критерій лише тоді відповідатиме принципу соціальноїсправедливості, коли трудовий внесок визначатиметься заіндексованим фондом оплати праці, розрахованим у такий спосіб, щобоплату праці за минулі роки, яка була низькою і не відповідалатрудовим зусиллям колишніх колгоспників, індексувати згідно зфактично досягнутим тоді рівнем продуктивності праці. Це дасть змогупривести рівень оплати праці в повну відповідність з досягнутимрівнем продуктивності праці.

18

Для визначення коефіцієнтів індексації в цьому періоді спочаткурозраховують темпи зростання продуктивності праці у кожномуперіоді діленням річної продуктивності праці у базовому періоді (1986-1990 рр.) на річну продуктивність праці в будь-якому іншому періоді.Наприклад, у період 1966-1970 рр. цей показник становив12375:4950=2,5. Економічний зміст одержаного результату в тому, щовін показує, у скільки разів продуктивність праці була вищою вбазовому періоді порівняно з її рівнем у будь-якому іншому періоді.

Далі визначається розрахунковий річний фонд оплати праціодного працівника в кожному з періодів діленням річного фондуоплати праці в базовому періоді (1986-1990 рр.) на темп зростанняпродуктивності праці, що визначений для будь-якого іншого періоду.Наприклад, для періоду 1966-1970 рр. розрахунковий фонд оплатипраці одного працівника становив 2418:2,5=967 грн. Звідси коефіцієнтіндексації для даного періоду можна визначити діленнямрозрахункового фонду оплати праці в цьому періоді на фактичнийфонд оплати праці одного працівника в даному періоді – 967:780=1,24.

Визначення індивідуальних майнових паїв суб'єктівмайнових відносин

Для такого визначення спочатку розраховується пайова ставкаділенням пайового фонду майна на загальний трудовий внесокпрацівників підприємства. Якщо, наприклад, пайовий фонд майнастановить 4,1 млн. грн., а загальний трудовий внесок – 27,15 млн.грошових одиниць, то звідси пайова ставка складатиме 4,1:27,15=0,151.

Індивідуальні майнові паї визначають як добуток пайової ставкина сукупний трудовий внесок відповідного працівника за всі роки йогороботи на даному підприємстві. За умови, що такий внесок працівникастановить, скажімо, 22 600 грошових одиниць, його індивідуальниймайновий пай дорівнюватиме 3413 грошових одиниць (22600·0,151=3413).

Паювання сільськогосподарських угідь

Площа, що підлягає розподілу (паюванню), дорівнює різниці міжзагальною площею земель, що знаходиться у віданні відповідної ради, іплощею земельних ділянок, переданих до резервного фонду,державного запасу (15 відсотків), для організації фермерськихгосподарств (7-10 відсотків), земель присадибного фонду і загального

19

користування, зайнятих сортодільницями, населеними пунктами змайданами, вулицями, а також гідротехнічними спорудами,полезахисними смугами, землями лісового і водного фондів, історико-культурного призначення. Резервний фонд земель є державноювласністю.

Основне завдання паювання землі – визначення розміруземельного паю (частки) у власності на землю кожного членасільськогосподарського підприємства. Право на земельну часткумають члени зазначених підприємств, у тому числі пенсіонери, якіраніше працювали в них і залишалися їх членами. Загальними зборамикожного підприємства, землі якого розпайовувалися, утворюваласякомісія із числа працівників, яка здійснювала всю роботу повизначенню кола суб’єктів земельних відносин і розміру земельнихчасток. Результати паювання землі набувають чинності післязатвердження їх районною державною адміністрацією.

Методикою паювання сільськогосподарських угідь, щорозроблена спеціалістами Держкомзему України, передбачаєтьсявизначення вартості земельного паю і його розміру у кадастровихгектарах. Вартість земельного паю по підприємству (Взп) обчислюютьз виразу:

Взп = Гоз : Чп,де Гоз – грошова оцінка сільськогосподарських угідь, що

підлягають паюванню, грн.;Чп – чисельність пайовиків, які мають право на земельний пай.Для визначення розміру земельного паю в кадастрових гектарах

спочатку потрібно розрахувати середню грошову оцінку гектарасільськогосподарських угідь, переданих у колективну власністьпідприємству (Сго) за такою формулою:

Сго = Гоз : Псг,де Псг – площа сільськогосподарських угідь, переданих у

колективну власність підприємству. Звідси розмір земельного паю вумовних кадастрових гектарах обчислюють з виразу

Ркг = Взп : Сго.Цей показник в цілому по господарству збігається з кількістю

фізичних гектарів, які припадають на одного пайовика – суб’єктаземельних відносин. Тобто повинна витримуватися рівність

Ркг = Кфг,де Кфг – кількість фізичних гектарів сільськогосподарських угідь

на одного пайовика.КФГ = Псг : Чп.

20

Важливо зазначити, що власники сертифікату на право наземельну частку (пай) можуть передати право на них в оренду,спадщину, дарувати, обмінювати і головне — безперешкодно отриматисвою земельну частку в натурі з одночасною видачею на неїДержавного акта на право власності. Такі великі права власниківсертифікатів відкривають широкий простір селянам для вибору сфериприкладання своєї праці: вони мають можливість, об’єднуючи своїземельні і майнові паї, створювати нові типи приватних підприємств(ТОВ, кооперативи, командитні товариства, приватні підприємстватощо), передавати їх в оренду цим структурам, виділити земельнуділянку в натурі і створити фермерське господарство або приєднати їїдо свого особистого (підсобного) господарства без створенняюридичної особи.

Середній розмір земельного паю по Україні становить 4,2 гасільськогосподарських угідь і коливається від 1,1-1,5 га в західнихобластях України до 7,0-7,9 га в південних.

Грошова оцінка землі – це розрахункова величина. Її не можнаототожнювати з поняттям ціни землі. Ціна землі визначається впроцесі купівлі-продажу земельних ділянок з урахуванням на нихпопиту і пропозиції, місцеположення, бонітету тощо. У світовійпрактиці існують різні підходи до грошової оцінки землі. У більшостітака оцінка зводиться до капіталізації земельної ренти. За згаданоюофіційною методикою грошова оцінка земель сільськогосподарськогопризначення здійснюється за одержаним сукупним рентним доходом,що є сумою диференціального і абсолютного рентного доходу.

Диференціальний рентний дохід визначається за такоюформулою:

Дрд = (У-Ц-В)-(В-Кр):Ц,де У – урожайність зернових з 1 га;Ц – ціна реалізації 1 ц зерна, грн.;В – виробничі витрати на 1 га, грн.;Кр – коефіцієнт рентабельності, що береться на рівні 0,35.Як бачимо, для оцінки орних земель диференціальний рентний

дохід розраховується лише по зернових культурах. Це зумовленонеобхідністю забезпечення однакового підходу до оцінки земель урізних зонах України. Такій вимозі найбільше відповідають самезернові культури, оскільки вони займають до 50 відсотків у структуріпосівних площ і вирощуються в усіх регіонах держави.

Для того, щоб знівелювати вплив інфляції, диференціальнийрентний дохід обчислено в натуральних показниках. Це досягається

21

завдяки діленню першої частини формули (У · Ц - В - (В · Кр) на цінуодного центнера зерна. По Україні рентний дохід з гектара орнихземель становить 7,4 ц. Розрахунки велися за даними економічноїоцінки землі, проведеної в 1988 р.

У сільському господарстві, крім диференціального рентногодоходу, формується й абсолютний рентний дохід. Його величина зодного гектара угідь визначена, згідно з прийнятою методикою, в 1,6 ц.Отже, сукупний рентний дохід становить 9 ц/га (7,4 + 1,6). Завдякивизначенню сукупного рентного доходу завжди можна здійснитигрошову оцінку землі відповідно до зміни ціни на зерно як навнутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Визначення диференціального рентного доходу на землях підбагаторічними насадженнями, природними сіножатями і пасовищамиздійснюється на основі співвідношень диференціальних рентнихдоходів цих угідь і рентного доходу на орних землях.

Грошова оцінка сільськогосподарських земель (орних,багаторічних насаджень, сінокосів і пасовищ) з урахуванням факторакапіталізації рентного доходу здійснюється за формулою

ГО = (Дрд + Ард) · Тк · Ц,де Ард – абсолютний рентний дохід (постійна величина 1,6 ц/га);Тк – строк капіталізації рентного доходу, встановлений з

урахуванням світового досвіду (дорівнює 33 рокам);Ц – поточна ціна 1 ц зерна, у грн. або доларах США.У цілому по Україні грошова оцінка одного гектара сільсько-

господарських угідь визначена станом на початок 2002 р. в сумі8 575 грн., у тому числі одного гектара ріллі – 9 037, багаторічнихнасаджень – 33 704, сіножатей – 4 438, пасовищ – 2 708 грн.

Оренда землі і майна новоствореними сільськогосподарськимипідприємствами

Оренда – основане на договорі строкове платне володіння ікористування майном, яке необхідне орендареві для здійсненняпідприємницької та іншої діяльності. Оренда – це, з одного боку,одержання на певний період прав володіння і користування майном,землею та іншими засобами виробництва, а з другого – формапідприємницької діяльності.

Орендодавцями землі та майна є громадяни та юридичні особиУкраїни, у власності яких перебувають земельні ділянки та майно.

Договір оренди – це угода сторін про взаємні зобов’язання

22

відповідно до яких орендодавець за плату передає орендареві уволодіння і користування майно і земельну ділянку для господарськоговикористання на обумовлений договором строк. Термін договоруоренди земельної ділянки визначається за погодженням сторін, але небільше як на 50 років. Цей договір містить такі складові: предметдоговору; строк його дії; умови, на яких він укладається; порядоквнесення в нього змін і доповнень та припинення його чинності;розмір, види орендної плати; права, обов’язки та відповідальністьсторін.

Орендна плата за земельну ділянку – це платіж, який орендарсплачує орендодавцеві за володіння і користування земельноюділянкою. Розмір орендної плати залежить від таких факторів: якістьземельної ділянки; ціна на сільськогосподарську продукцію, щовиробляються на орендованій землі, попит на цей ресурс та пропозиціїйого у відповідному географічному регіоні. Розмір, форма та строкивнесення орендної плати встановлюються за згодою сторін ізазначаються в договорі оренди. Орендна плата може здійснюватися втаких формах: грошова, натуральна, відробіткова (мінімальна оренднаплата в розмірі не менше одного відсотка вартості майнового паю).

2.3. Організаційно-правові форми підприємств в умовах ринку

Формування аграрного ринку передбачає функціонування різнихорганізаційних форм: приватні, приватно-орендні, державніпідприємства, господарські товариства, у тому числі акціонернітовариства, селянські (фермерські) господарства та їх об’єднання –холдінгові компанії, концерни, консорціуми, агрофірми, асоціації та ін.Кожна з цих структур має характерні особливості, певні переваги танедоліки, але в кожній з них виробництво сільськогосподарськоїпродукції й інша підприємницька діяльність здійснюється такимчином, щоб одержувати більше капіталу і прибутку.

Акціонерним товариством є підприємство, створене на засадахугоди юридичними особами або громадянами шляхом об’єднання їхмайна та ведення підприємницької діяльності з метою одержанняприбутку, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількістьакцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність зазобов’язаннями тільки майном товариства.

Акціонерне товариство може бути двох видів: відкрите, акції якого розповсюджуються без обмежень для

придбання;

23

закрите, акції якого розповсюджуються тільки міжзасновниками.

Товариство доцільно створювати за необхідності залученнядодаткових інвестицій для розвитку діяльності, наявності великоїкількості потенційних учасників, а також для використання перевагобмеженої відповідальності в умовах багаточисельної (за кількістюучасників) структури.

Відносини у товаристві будуються через використання акцій якспецифічного виду цінних паперів без встановленого строку обігу, щозасвідчують дольову участь у статутному фонді акціонерноготовариства, підтверджують членство в цьому товаристві, право научасть в управлінні ним, на одержання частини прибутку у виглядідивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідаціїтовариства. Кожен учасник (акціонер) має право продати належні йомуакції на власний розсуд, якщо в товаристві не передбачено іншихособливих умов їх відчуження. Засновники товариства повинніутримувати не менше 25 відсотків статутного фонду протягом двохроків, якщо установчими документами не передбачений більшийтермін.

Для товариства характерно: обмежена (у межах вартості власних акцій) відповідальність

учасників; пропорційний характер голосування на загальних зборах

відповідно до кількості акцій, що є власністю конкретного акціонера; колективно-представницький характер управління (загальні

збори – спостережна рада – правління) та прийняття кваліфікаційноюбільшістю (3/4 голосів) рішень щодо зміни статуту товариства;

припинення його діяльності; створення та припиненнядіяльності дочірніх підприємств, філій та представництв.

Відкриті товариства зобов’язані щорічно публікувати інформаціюпро результати власної діяльності.

Для частини учасників (наприклад, які мають особливі заслугиперед товариством) товариство може випускати привілейовані акції,тобто акції, за якими гарантується щорічна виплата дивідендівнезалежно від результатів діяльності. Загальна вартість таких акцій неможе перевищувати 10 відсотків від обсягу статутного фонду. Якправило, власники таких акцій не беруть участь в управлінні справамитовариства.

Товариство може регулювати обіг акцій через встановленняобмежень щодо їх відчуження або викупу акцій самим товариством для

24

наступного їх перепродажу, розповсюдження чи анулювання.Товариство створюється на підставі установчого договору

(договору засновників) та статуту (установчі документи).При створенні акціонерного товариства додатково необхідно: прийняття рішення про створення товариства та умов підписки

на акції (укладення договору засновників); реєстрація випуску акцій та інформації про випуск акцій; оголошення про підписку на акції; підписка на акції; продаж акцій учасникам товариства.Під час створення закритого товариства реєстрація інформації

про випуск акцій не провадиться, а підписка на них провадиться уформі розміщення акцій серед засновників.

За необхідності залучення сторонніх інвесторів можестворюватись відкрите товариство, засновниками якого виступаютьфізичні особи – члени підприємства або ці ж особи разом звизначеними ними юридичними або фізичними особами, які не буличленами підприємства.

При залученні сторонніх осіб слід враховувати потенційнийрозподіл голосів у товаристві. Вирішальним є пакет акцій розміром50 відсотків від загальної їх вартості плюс одна акція. Утриманняпакета розміром 40 відсотків плюс одна акція дає можливістьблокувати скликання загальних зборів, 25 відсотків плюс одна акція –блокувати прийняття рішень, які потребують кваліфікованої більшостіголосів.

У формі акціонерних товариств доцільно створювати аграрнібіржі і торгові доми.

Створені у формі акціонерного товариства брокерські конториоб’єднують інтереси виробників сільськогосподарської продукції іфахівців, що володіють необхідними навиками роботи на аграрномуринку. У такій спілці виробники мають можливість вигідно реалізувативласну продукцію й купувати необхідні матеріали, а біржові торговціодержують надійних постачальників продукції і ділових партнерів.Форма акціонерного товариства, що характеризується обмеженоювідповідальністю учасників, дає можливість сільськогосподарськимвиробникам ставати засновниками великої кількості подібнихорганізацій, що спеціалізуються на одному виді сільськогосподарськоїпродукції. Прозорість ведення справ в акціонерному товариствідозволяє його засновникам володіти абсолютно всією інформацією продіяльність організації.

25

Унікальна здатність акціонерних товариств акумулювати капітал,при існуючому протиріччі, коли на ринку найбільш економічновигідно проводити операції з дуже великими партіями продукції інаявністю дрібних виробників, робить створення акціонернихкомпаній, що працюють на аграрному ринку за участюсільськогосподарських виробників, дуже актуальним.

Крім того, в акціонерному товаристві не потрібна одностайністьпри прийнятті рішень органом товариства. Рішення приймаютьсяпростою або кваліфікаційною більшістю голосів.

У той же час акціонерна компанія потребує кваліфікованогоуправління із складною системою органів: загальні збори, спостережнанаглядова рада, правління, голова правління. Наявність ревізійноїкомісії обов’язкова. Не менш складний процес створення акціонерноготовариства.

Таким чином, разові і постійні витрати на створення іфункціонування акціонерного товариства значно вищі, ніж упідприємств інших організаційно-правових форм. Тому створеннюакціонерного товариства має передувати розробка бізнес-плану. Вінповинен забезпечити такий річний оборот і масу прибуткумайбутнього акціонерного товариства, які спроможні виправдатигроміздку структуру акціонерного товариства. Ще одним істотнимнедоліком акціонерного товариства є можливість зосередженняреальної влади в руках виконавчого органу, якщо ніхто не володієконтрольним пакетом акцій або відсутня керівна коаліція акціонерів.

Крім того, при виході з акціонерного товариства неможливовиділити свою частку з майна товариства, не можна сплачувати акціїсвоїми земельними частками, оскільки вони переходять у власністьтовариства як юридичної особи.

Утруднена процедура виходу із закритого акціонерноготовариства, що пов’язане не тільки з пошуком третьої особи, а й зпогодженням, що ця особа стане стороною установчого договору.

Достатньо складною є і процедура скликання зборів акціонерів.Всі акціонери повинні бути повідомлені персонально передбаченимстатутом способом.

Товариство може бути створене, якщо розмір його статутногофонду є не меншим суми, еквівалентної 1250 розмірів законодавчовстановленої мінімальної заробітної плати.

Товариство з обмеженою відповідальністю – це підприємство,створене на засадах угоди юридичними особами або громадянамишляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою

26

одержання прибутку, яке має статутний фонд, поділений на частки врозмірах, визначених установчими документами.

Товариство з обмеженою відповідальністю доцільно створювати,як правило, за наявності відносно малочисельної (близько 10-20 осіб)групи власників, для якої характерна певна єдність інтересів, достатнядля прийняття одностайного рішення з ключових питань спільноїпідприємницької діяльності щодо визначення основних напрямківдіяльності товариства, затвердження планів діяльності та звітів про їхвиконання, внесення змін до статуту, про виключення учасника зтовариства.

Для товариства характерна триступенева структура управління(загальні збори – голова товариства – виконавча дирекція (директор),голосування відповідно до розмірів частки учасника в статутномуфонді, заборона суміщення посад голови товариства і керівникавиконавчого органу.

Учасники товариства відповідають за його зобов’язаннями тількисвоєю часткою у загальному майні. Вони можуть виключити зтовариства учасника, який систематично не виконує чи неналежнимчином виконує обов’язки, або перешкоджає своїми діями досягненнюцілей товариства.

Відчуження своєї частки (повністю або частково) у статутномуфонді товариства один з учасників може здійснити лише за згодоюрешти учасників.

Учаснику, який вибуває з товариства (у тому числі івиключеним), товариство виплачує пропорційну його частці встатутному фонді частину вартості майна і прибутку протягом12 місяців від дня виходу.

Товариство створюється і діє на підставі установчого договоруміж учасниками про його створення та статуту товариства.

Товариство може бути створене, якщо його статутний фондскладає не менше суми еквівалентної 100 мінімальним заробітнимплатам (станом на січень 2002).

До дня державної реєстрації установчих документів товариствакожен з учасників має внести не менше 30 відсотків розміру йоговкладу, передбаченого в цих документах. Залишок вкладів вноситьсяпротягом одного року після реєстрації товариства.

Учасники товариства не зобов’язані працювати в ньому іздійснюють свої права як рівноправні (пропорційно до власної частки встатутному фонді) власники.

Розширення чисельності учасників товариства, якщо це не

27

пов’язано з відчуженням їх часток третім особам, тягне за собоюзбільшення розмірів статутного фонду і відповідної державноїреєстрації змін в установчих документах.

Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх внесківдо статутного фонду.

Товариство з додатковою відповідальністю – це підприємство,створене на засадах угоди юридичними особами або громадянамишляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метоюодержання прибутку, яке має статутний фонд, поділений на частки увизначених установчими документами розмірах.

Товариство створюється і функціонує на умовах, встановленихчинним законодавством. Єдиною і суттєвою особливоюхарактеристикою товариства є додаткова відповідальність йогоучасників, тобто останні відповідають за зобов’язаннями товариствасвоїми внесками до статутного фонду, а при їх нестачі – додаткововласним майном в однаковому (кратному до внеску кожного учасника)розмірі для всіх учасників.

Додаткова відповідальність встановлюється для підвищеннядовіри до товариства, оскільки його учасники зацікавлені не тільки вуспішній діяльності товариства, а й у збереженні власного майна.

У той же час додаткова відповідальність у товаристві також єобмеженою (кратним розміром до внеску), тобто стягнення за боргамитовариства не може поширюватися на все особисте майно учасника.

Командитне товариство – це підприємство, створене на засадахугоди юридичними особами або громадянами шляхом об'єднання їхмайна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, якевключає одного або більше учасників з повною відповідальністю таодного або більше учасників з обмеженою відповідальністю(вкладників).

Таке товариство доцільно створювати за наявності одного абокількох лідерів, яким один або група власників довіряють своє майночи права для самостійного здійснення підприємницької діяльності.

Управління діяльністю товариства здійснюють тільки учасники(або учасник) з повною відповідальністю. Учасники з обмеженоювідповідальністю (вкладники) беруть участь у веденні справ товариствалише за його дорученням.

Учасники (учасник) з повною відповідальністю несуть солідарнувідповідальність за зобов’язаннями товариства усім належним їммайном, на яке за чинним законодавством може бути звернутестягнення (включаючи і особисте). Інші учасники (вкладники)

28

товариства відповідають за його зобов’язаннями тільки власнимвкладом.

Товариство здійснює свою діяльність на підставі установчогодоговору між його учасниками.

Учасники (учасник) з повною відповідальністю можутьмаксимально залучити до товариства майно, вартість якого відповідаєвартості їх власного внеску. Тому командитне товариство доцільностворювати на базі юридичної особи (осіб), наприклад селянського(фермерського) господарства (учасники з повною відповідальністю),які залучають кошти та майно дрібних індивідуальних власників(вкладників). Вступ вкладника до товариства здійснюється внесеннямгрошових або матеріальних внесків і не потребує внесення змін доустановчих документів.

Учасники з повною відповідальністю відповідають передкредиторами товариства всім належним їм майном як і учасникиповного товариства. Відповідальність вкладників обмежується їхньоючасткою в майні товариства як і учасників товариства з обмеженоювідповідальністю.

Командитні товариства можуть зайняти особливе місце вінфраструктурі аграрного ринку.

Повним товариством є підприємство, створене на засадах угодиюридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна тапідприємницької діяльності з метою одержання прибутку, всі учасникиякого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несутьсолідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїммайном.

Ведення справ товариства здійснюється за загальною згодою всіхучасників або всіма ними, або одним чи кількома з них, яким рештоюучасників спеціальним дорученням визначається обсяг повноважень.

Перехід частки учасника до іншого або до третьої особиздійснюється тільки за згодою всіх учасників. Правонаступник чиспадкоємець учасника несе відповідальність за його борги передтовариством, а також за борги товариства перед третіми особами.

Учасники не можуть діяти самостійно (від свого імені і у власнихінтересах) за напрямками, для здійснення яких було створенетовариство.

Перевагою цієї організаційно-правової структури є наявністьповної солідарної відповідальності учасників, що підвищує довіру доцих підприємств з боку кредиторів та інших партнерів.

Але усвідомлення учасниками повного товариства того, що вони

29

несуть ризик втрати не тільки у відповідній частці, а й особистогомайна, дещо стримує їх волевиявлення щодо створення такоготовариства.

Відповідно до існуючої законодавчої бази в Україні можутьіснувати підприємства зі змішаною формою власності. Такіпідприємства створюються на основі угоди між юридичними іфізичними особами, які вносять свою частку майна (приватного,державного чи колективного) в його статутний, пайовий чи іншіфонди, що формуються при створенні підприємства. На сьогодні існуєкілька основних схем взаємодії різних форм власності як всерединіпідприємства (акціонерні товариства, товариство з обмеженоювідповідальністю, повне товариство і т. д.), так і в різних об’єднуючихструктурах (концерни, консорціуми, міжгосподарські об’єднання таін.).

Реалії нинішньої економічної ситуації такі, що підприємствамають повну самостійність у визначенні стратегічних напрямівдіяльності та розподілі прибутків. Це нормальний стан для ринковоїекономіки.

У той же час існують певні розбіжності в цілях довгостроковогорозвитку між державою та суб’єктами підприємницької діяльності.Мається на увазі збереження цілісності та спеціалізації існуючихпідприємств науково-дослідної сфери та деяких інших галузей. Ценасамперед насінницькі та племінні господарства, сортовипробувальністанції, селекційно-гібридні центри тощо. Такі підприємства тежреформуються, але в більшості випадків держава має в цихпідприємствах свою частку власності, тому може впливати навизначення основних пріоритетів діяльності.

Особливістю реалізації права приватної власності впідприємствах змішаної форми є те, що при її домінуванні уформуванні майна такого підприємства головною метою ставитьсяодержання прибутку. Мова не йде про збереження існуючоїспеціалізації підприємства чи розширення механізмів соціальногозахисту своїх працівників та жителів сіл. Тому з погляду соціальногозахисту працівників підприємства це недолік такої форми власності.Але з точки зору прибутковості та конкурентоздатності підприємстваіз змішаною формою власності (у майні яких домінує приватнавласність) мають значні переваги перед підприємствами, де головнароль у формуванні майна відводиться державній та колективнійформам власності.

Головною позитивною рисою підприємств із колективною

30

формою власності є наявність механізмів соціального захисту своїхпрацівників. У таких підприємствах, навіть коли є проблеми ізвиплатою заробітної плати, працівник може отримати її у виглядінатуроплати чи через різноманітні послуги із боку підприємства.Розвиток підприємств такого типу стимулює розвиток присадибнихгосподарств населення. Тому підприємства змішаної форми іздомінуванням в ній частки колективної власності на даному етапіринкових реформ на селі досить вдало поєднують функції соціальногозахисту селян та розвитку крупнотоварного виробництва.

Сільськогосподарський виробничий кооператив (СВК) – цеюридична особа, утворена об’єднанням фізичних осіб, які єсільськогосподарськими товаровиробниками, для спільноговиробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства назасадах обов'язкової трудової участі в процесі виробництва. Яквипливає з наведеного визначення, членами цього кооперативу можутьбути лише фізичні особи.

Поштовхом для розвитку сільськогосподарських кооперативів уроки незалежної України стало прийняття Закону України “Просільськогосподарську кооперацію” (13.08.97). Ним визначаютьсяправові, організаційні, економічні й соціальні умови діяльностікооперативів у сільському господарстві та їх об’єднань. Закон визначаєсільськогосподарський кооператив як юридичну особу, утворенуфізичними або юридичними особами, що є сільськогосподарськимитоваровиробниками, на засадах добровільного членства й об’єднаннямайнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності всільському господарстві та обслуговування переважно членівкооперативу.

Членом кооперативу може бути фізична чи юридична особа, яказробила вступний і пайовий внесок у передбачених статутом розмірах,дотримується вимог його статуту, визнає цілі і принципи діяльностікооперативу. Вступний внесок здійснюється в грошовій формі дляорганізаційного забезпечення діяльності кооперативу. Вінзараховується в неподільний фонд і в разі виходу з кооперативу неповертається. Пайовий внесок може бути зроблений шляхом передачікооперативу майна, майнових прав на земельну ділянку. Приперетворенні КСП у кооперативи колишні члени колективнихсільськогосподарських підприємств здійснювали майнові внескисвоїми майновими паями. Член кооперативу користується правомухвального голосу. Ним за власним бажанням може бути внесений допайового фонду додатковий пай понад обов’язковий.

31

До складу кооперативу можуть входити асоційовані члени. Це –фізичні та юридичні особи, які здійснили лише пайові внески. Вониможуть не брати трудової участі в діяльності кооперативу ікористуються правом дорадчого голосу.

Основними принципами діяльності кооперативів є добровільністьчленства в кооперативі та безперешкодний вихід з нього;обов’язковість трудової участі в діяльності виробничого кооперативу йобов’язковість участі членів у господарській діяльностіобслуговуючого кооперативу; відкритість і доступність членства вкооперативі для тих, хто визнає його статут; демократичний характеруправління, рівні права в прийнятті рішень за правилом: один членкооперативу – один голос; обмеження виплат часток доходу на паї;розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі удіяльності кооперативу.

Рішення про створення кооперативу приймається йогоустановчими зборами. Кількість членів кооперативу не може бутименшою за три особи. Кооператив є юридичною особою. Основнимправовим документом, що регулює діяльність кооперативу, є йогостатут, який приймається засновниками на установчих зборах.

Члени кооперативу мають право брати участь в управліннісправами кооперативу, обирати і бути обраними в органи управління,одержувати частку доходу на пай, отримувати кооперативні виплати,забирати свій пай у разі виходу з кооперативу. Асоційовані членимають право на отримання частки доходу на пай. У разі ліквідаціїкооперативу вони мають першочергове право на отримання свогомайнового паю та відповідних часток доходу.

Управління кооперативом здійснюється на основі самоврядуван-ня. Його вищим органом є загальні збори, на яких обирають головукооперативу, членів правління та членів ревізійної комісії на термін,що не перевищує трьох років. Голова кооперативу може обиратися іправлінням. Порядок обрання голови кооперативу та його функціївизначаються статутом. Між зборами управління кооперативомздійснює правління, яке очолює голова правління.

У разі потреби кооператив наймає виконавчого директора йутворює спостережну раду. Виконавчий директор здійснює своюдіяльність на умовах контракту, який укладає з ним правліннякооперативу, формує виконавчу дирекцію. Спостережна радаобирається з членів кооперативу в складі трьох-п’яти чоловік за умови,що кількість членів кооперативу становить не менше 50 осіб. Головнафункція її – контроль за діяльністю виконавчого органу. Контроль за

32

фінансово-господарською діяльністю кооперативу здійснює ревізійнакомісія (якщо членів кооперативу менше 10 чоловік, то функції цієїкомісії виконує одна особа – ревізор).

Майно сільськогосподарського виробничого кооперативувідповідно до його статуту поділяється на неподільний і пайовийфонди.

Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесківчленів кооперативу. Пайовий фонд кооперативу формується з пайовихмайнових внесків членів кооперативу та його асоційованих членів. Ціфонди можуть поповнюватися за рахунок примноженоїматеріалізованої власності – приросту майна в натуральній або іншійформі, наприклад, цінних паперів. Пропорції розподілу приростумайна між указаними фондами встановлюються щорічно за рішеннямзагальних зборів кооперативу. За рахунок одержаного доходукооператив може утворити резервний фонд, фонд матеріальногозаохочення та соціального розвитку.

Земля кооперативу складається із земельних ділянок, наданихйому в користування, а також придбаних ділянок у приватну власність.Члени кооперативу передають право користування належною їмземельною ділянкою кооперативу за відповідну плату згідно здоговором у розмірах, визначених загальними зборами.

За претензіями кредиторів звернення стягнення на земельніділянки, надані кооперативу в користування, не допускаються.

Кооператив відповідає за своїми зобов’язаннями всім своїммайном, а члени кооперативу – лише в межах свого майнового внеску.У разі, коли член кооперативу чи його асоційований член виходить зіскладу кооперативу, їм повертається майновий пай натурою, грошимаабо цінними паперами в розмірі, що відповідає вартості паю на моментвиходу. При цьому термін отримання паю не може перевищувати двохроків. Відлік терміну починається з 1 січня року, що наступає післямоменту виходу (виключення) з кооперативу. Земельна ділянкаповертається в натурі (на місцевості).

Кооператив самостійно визначає напрямки господарськоїдіяльності, на власний розсуд вибирає партнерів-споживачів,постачальників, фінансові установи та ін., реалізує продукцію і надаєпослуги за цінами, що встановлюються ним самостійно або надоговірній основі.

Виробничий сільськогосподарський кооператив можереорганізуватися в підприємства інших організаційних формгосподарювання. Ліквідація кооперативу можлива в разі ухвалення

33

відповідного рішення суду чи арбітражного суду.Приватне підприємство – це самостійний господарюючий

статутний суб’єкт, що є юридичною особою, має самостійний баланс,власні основні й оборотні кошти, розрахунковий та інші рахунки вбанках, укладає угоди, може створювати філії та представництва і бутизасновником або членом асоціацій, інших об’єднань.

Засновниками (власниками) таких підприємств стали колишнікерівники КСП, які мали досвід керівництва великими підприємствамиі користувалися довір’ям членів колективного підприємства. Приватніпідприємства створюються відповідно до Законів України “Пропідприємства в Україні” (1991) та “Про підприємництво” (1991). Вонистають правонаступниками колишніх КСП. При створенні приватногопідприємства не вимагається утворювати статутний фондвстановленого розміру. Тому такий фонд засновники приватнихпідприємств формують, як правило, за рахунок своїх майнових і рідшеземельних паїв. Головна мета створення приватного підприємства набазі КСП – взяти в оренду майнові і земельні паї колишніх членів КСП,зберегти по можливості цілісність майнового комплексу та земельногомасиву і завдяки приватній ініціативі, вмілому менеджменту й повніймайновій відповідальності за наслідки господарювання отриматиприбуток, повною мірою використовуючи при цьому фактормасштабів виробництва та можливості економного використанняресурсів. Такі приватні підприємства часто називають приватно-орендними або підприємствами з орендними відносинами, хоч ужодному правовому акті України такого терміну немає.

Основні питання діяльності приватного підприємствавирішуються його власником.

До земель приватного підприємства належать землі, придбані ниму приватну власність, одержані в постійне користування, а також взятів оренду в колишніх членів КСП, інших юридичних та фізичних осіб.Підприємство здійснює комплекс заходів з охорони земель,передбачених земельним законодавством України. За рахунокотриманих доходів підприємство може розширювати площу земель,придбаних у приватну власність, до гранично встановлених розмірів.

Для здійснення всіх видів діяльності приватне підприємство можестворювати статутний і резервний фонди, фонд соціального розвиткуі фонд матеріального стимулювання працівників підприємства закінцевими результатами діяльності.

Реорганізація або ліквідація підприємства відбувається або зарішенням власника, або у зв’язку з визнанням його банкрутом.

34

2.4. Організація селянських (фермерських) господарств

Селянське (фермерське) господарство (СФГ) є формоюпідприємництва громадян України, які виявили бажання переважноособистою працею членів цього господарства виробляти товарнупродукцію сільського господарства, займатися її переробкою іреалізацією. Це підприємство є юридичною особою, має назву, печаткуі штамп, працює на засадах самоокупності.

Економічні і соціально-правові засади створення іфункціонування селянських господарств регулюються законамиУкраїни “Про внесення змін і доповнень до закону України “Проселянське (фермерське) господарство”, “Про власність”, “Пропідприємництво” та Земельним кодексом України. Їм гарантуєтьсярівність з іншими формами господарювання на селі і самостійність увиробничій та комерційній діяльності.

Головою селянського (фермерського) господарства є йогозасновник, на ім’я якого видається Державний акт на правокористування землею або/і приватної власності. Членами цьогогосподарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти віком 16 і більшероків та інші родичі, які об’єдналися для ведення спільноговиробництва.

Виробничо-економічні відносини з державними, кооперативнимита іншими підприємствами, з організаціями та громадянами селянське(фермерське) господарство будує на підставі договорів. Державні таінші органи не мають права втручатися в його господарську діяльність.Заподіяні від такого втручання збитки відшкодовуються винними.

Згідно з чинним на початок 2002 року законодавством розмірземельної ділянки для ведення СФГ може становити до 100 га земельсільськогосподарського призначення (землі у приватній власності іземлі, надані у постійне користування).

Селянським (фермерським) господарствам надано правододатково, до визначеної законодавством граничної площі орендуватиземлю, а також брати в оренду технічні засоби для розширеннямасштабів виробничої діяльності. Нині багато СФГ завдяки цьомуперетворилися у досить великі підприємства з площеюсільськогосподарських земель від декількох сотень до більше тисячігектарів.

За умови, що СФГ створюються на неосвоєній території, де немаєоб'єктів виробничого і невиробничого призначення, на періодстановлення такого господарства держава надає йому допомогу за

35

рахунок державних централізованих капітальних вкладень, місцевихбюджетів.

Усі СФГ здійснюють плату за землю. З 1 січня 1999 р. ціпідприємства, як і аграрні підприємства інших організаційних формгосподарювання на селі, сплачують єдиний фіксованийсільськогосподарський податок. Новостворені СФГ звільняються відсплати податку протягом перших трьох років з часу надання їмземельної ділянки.

Селянські (фермерські) господарства зобов’язані ефективновикористовувати землю, захищати її від вітрової і водної ерозії, селів,заболочення й засолення, заростання чагарниками та дрібноліссям,тимчасово консервувати деградовані землі, не порушувати права іншихземлевласників і землекористувачів.

Земля, майно і вироблена продукція, грошові кошти, цінні паперифермерських (селянських) господарств належать його членам на правіспільної сумісної власності, якщо інше не передбачене угодою міжними. Своїм майном ці підприємства розпоряджаються на власнийрозсуд: можуть його продавати, передавати іншим підприємствам іорганізаціям, обмінювати, здавати в оренду; надавати в тимчасовекористування. Селянським (фермерським) господарствам надаютьсяширокі права в господарській діяльності. Вони самостійно визначаютьспеціалізацію виробництва і його масштаби, на власний розсудрозпоряджаються виробленою ними продукцією, добирають партнерівз економічних зв’язків. На добровільних засадах СФГ можуть укладатидоговори з різними споживачами на продаж своєї продукції з оплатоюїї за договірними цінами. На решту продукції вони самостійновстановлюють ціни, виходячи з попиту та пропозиції.

Джерелом формування доходів цих підприємств є виручка відреалізації продукції (робіт, послуг), дивіденди на цінні папери,прибуток від участі в діяльності спільних підприємств та іншінадходження. Важливо, що селянські (фермерські) господарстварозподіляють доходи самостійно, керуючись власними інтересами.Багато таких підприємств через сезонність сільськогосподарськоговиробництва не в змозі забезпечувати високодохідність виробництвабез найму на роботу інших громадян за трудовим договором, щоскладається відповідно до вимог законодавства України про працю.При цьому передбачається, що розмір оплати праці і тривалістьоплачуваної відпустки найманих осіб не повинні бути меншими за їхмінімальний рівень, встановлений державою. Оплата праці цихпрацівників не залежить від кінцевих результатів діяльності

36

селянських (фермерських) господарств.Такі підприємства відкривають у будь-якій установі банку

(державній, комерційній) розрахунковий та інший рахунки, в томучислі валютний. Вони на власний розсуд вирішують питання провикористання грошових коштів, мають право брати коротко-ідовготермінові кредити під заставу майна, приватизованої землі,вироблену продукцію, поручительство, гарантію та інші видизабезпечення зобов’язань.

Законом України “Про селянське (фермерське) господарство”передбачається державне соціальне страхування і пенсійнезабезпечення членів цього господарства та найманих осіб, якіпрацюють у ньому за договором, нарівні з іншими працівникамисільського господарства. Час роботи цих категорій працівників уселянському (фермерському) господарстві включається до загального ібезперервного стажу.

Діяльність селянського (фермерського) господарства може бутиприпинена з різних причин, зокрема через добровільне рішення членівгосподарства про припинення його діяльності, визнання йогобанкрутом і в разі припинення права власності на землю, правакористування земельною ділянкою згідно з вимогами земельногоКадастру України або у випадках, коли не залишається жодного членаСФГ чи спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

2.5. Установчі документи та реєстрація нових формувань

Для створення юридичної особи її учасники (засновники)розробляють установчі документи, які являють собою добровільноукладені угоди економічно-правового характеру, де закріплені нормита принципи, що регулюють внутрішньогосподарські таміжгосподарські економічні, правові відносини суб'єктівпідприємницької діяльності. Установчими документами підприємстває засновницький договір між учасниками та затверджений ними статут.

Розробка установчих документів здійснюється з дотриманнямпевних положень (принципів): добровільності, відкритості,пріоритетності, обов’язковості соціальної захищеності працівників.

Засновницький (установчий) договір повинен містити принциповізасади створення і функціонування підприємства, визначати порядокспільної діяльності, умови формування майна. Крім того, щодоокремих товариств слід включати додаткові відомості, необхідні длядосягнення цієї мети та організації управління виробництвом.

37

Особливості змісту установчих документів акціонернихтовариств, товариств з обмеженою відповідальністю, товариств здодатковою відповідальністю, повних і командитних товаристврегулюються Законом України “Про господарські товариства”.

Установчий договір повинен містити такі розділи: вид підприємства, предмет та цілі його діяльності; склад засновників і учасників; найменування та місце знаходження; розмір та порядок формування статутного, страхового й інших

фондів; порядок розподілу прибутків і збитків; склад і компетенції органів товариства та порядок прийняття

ними рішень, включаючи перелік питань, з яких має бутиодностайність або більшість голосів;

порядок внесення змін до установчих документів; порядок ліквідації та реорганізації підприємства; інші питання.Зокрема для командитного товариства – це розмір та склад

капіталу, порядок зміни часток кожного з повних учасників усукупному капіталі, сукупний розмір внеску вкладників. Якщокомандитне товариство створюється одним повним учасником, тозасновницьким документом є одноосібна заява (меморандум). Дляакціонерного товариства визначаються порядок здійснення спільноїдіяльності, відповідальність перед особами, які підписані на акції, іперед третіми особами.

Статут підприємства охоплює питання його діяльності, міститьприблизну схему і принципи побудови, включає найменуванняюридичної особи, відомості про місце її знаходження, адресу, визначаєоргани управління, їхню компетенцію, порядок прийняття нимирішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. Як правило,кожну групу питань об’єднують у розділ, що має свою специфіку.

Статут підприємства має такі розділи: загальні положення; мета та завдання; правовий статус; організація господарської діяльності; організація управління; права членів підприємства; обов’язки членів підприємства; збори засновників;

38

правовий статус ради (правління); повноваження керівника підприємства; статутний фонд; майно; ліквідація та механізм припинення діяльності підприємства; заключні положення.У першому розділі подаються загальні положення щодо

організації підприємства, його повна і скорочена назва, поштоваадреса, юридичні особи-засновники.

У розділі “Мета та завдання” відображають завдання, щовипливають з цілей заснування підприємства, наміри щодопродуктивного використання наявних ресурсів, збереження тапримноження власності, зазначають, якими видами діяльності натериторії країни та за її межами займатиметься підприємство.

Правовий статус підприємства бажано подавати окремимрозділом, де викласти загальні принципи й умови його заснування;форми майнових відносин, на яких ґрунтується підприємство таправонаступником якої організації воно стає; зазначити атрибутикупідприємства (печатка, штампи, товарні знаки), розрахункові рахунки вустановах банку,

Окремо виділяють розділи “Організація господарської діяльності”та “Організація управління”. У першому відображають господарсько-організаційну основу і склад галузей та підрозділів підприємства;зазначають, на яких засадах здійснюються його підприємницькадіяльність, внутрішньоекономічні відносини, договірна, кредитно-розрахункова та інші види діяльності. У другому – порядокформування та організації діяльності керівних органів, методи їхроботи та прийняття рішень; порядок призначення керівників, прийомута звільнення членів підприємства; схему взаємодії внутрішніхструктур.

Права членів підприємства виділяють також окремим розділом,де зазначають передбачені установчою угодою права засновників танайманих працівників, а також повноваження в управлінні справами,порядок збереження їх пайової власності та право розпоряджатися неюу випадку виходу з підприємства, а також порядок соціального захисту,одержання частки прибутків, інформації та інші права.

Обов’язки членів підприємства можна також подавати окремимрозділом, де перелічити всі передбачені установчими документамизобов’язання. Зокрема зазначаються розміри та строки сплати внесків устатутний фонд, вимоги про нерозголошення конфіденційної

39

інформації, визначається особиста участь у діяльності підприємства таін.

Розділи “Статутний фонд”, “Майно” обумовлюють грошовий(майновий, земельний) розміри статутного фонду, порядок йогоформування та використання: здійснення початкових (засновницьких)внесків, оцінку майна (землі), а також порядок володіння тарозпоряджання майном (паєм).

Механізм припинення діяльності підприємства та можливостіреорганізації (злиття, приєднання, поділ чи перетворення) ґрунтуєтьсяна чинному законодавстві та нормах, передбачених установчимидокументами,

В останньому розділі статуту містяться заключні положення, якіпередбачають визначення та підходи до вирішення статутних питань.

Статут набуває чинності з моменту його державної реєстрації, дієпротягом всієї діяльності підприємства. Один його примірникзберігається в реєстраційних органах.

Статут акціонерного товариства, крім загальних положень,обов’язково має містити відомості про розмір статутного капіталу,умови про категорії акцій, що випускаються товариством, їхнюномінальну вартість і кількість, права акціонерів, склад та компетенціюорганів управління товариством, порядок ухвалення ними рішень, утому числі з питань, рішення з яких приймаються кваліфікованоюбільшістю голосів.

У статуті товариства з обмеженою відповідальністю необхіднообов’язково зазначати розмір статутного капіталу; розмір, склад,строки і порядок сплати внесків учасників, їх відповідальність запорушення зобов’язань щодо сплати внесків, склад і компетенціюорганів управління товариства та прийняття ними рішень, у тому числіз питань, рішення з яких приймаються одноголосно чи кваліфікованоюбільшістю голосів.

Статут повного товариства має містити умови про розміри іструктуру сукупного капіталу товариства, розміри та порядок зміничасток кожного з учасників у цьому капіталі, склад, строки і порядоксплати ними внесків.

Реєстрація нових формувань

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльностіпровадиться у виконавчому комітеті міської, районної рад або врайонній держадміністрації міст Києва і Севастополя за

40

місцезнаходженням або місцем проживання суб’єкта, якщо інше непередбачено законом.

Державна реєстрація підприємств-правонаступників здійснюєтьсяпісля складання розподільного балансу, який відображає вартістьконкретного майна, що передається новому підприємству, а такожрозмір кредиторської та дебіторської заборгованостей КСП, якапередається кожному з правонаступників.

Для державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності –юридичної особи власник (власники), уповноважений ним (ними)орган чи особа (заявник) особисто або поштою подають до органудержавної реєстрації:

установчі документи в повному обсязі для створюваноїорганізаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльностівідповідно до вимог законодавства;

рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним(ними) органу про створення юридичної особи (крім приватногопідприємства). Якщо власників або уповноважених ними органів два ібільше, таким рішенням с установчий договір, а також протоколустановчих зборів (конференції) у випадках, передбачених законом;

статут, якщо відповідно до законодавства це необхідно длястворюваної організаційно-правової форми – суб’єкта підприємницькоїдіяльності;

реєстраційну картку встановленого зразка, яка одночасно єзаявою про державну реєстрацію;

документ, що засвідчує внесення плати за державнуреєстрацію;

документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внескудо статутного фонду суб’єкта підприємницької діяльності в розмірі,передбаченому законом.

Якщо власником (одним з власників) суб’єкта підприємницькоїдіяльності є юридична особа, то додатково подається нотаріальнозасвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію цієї юридичноїособи.

До органів державної реєстрації подаються установчі документи воригіналах (два примірники) та по одному примірнику копій,засвідчених в установленому порядку. Їм забороняється вимагати відсуб’єктів підприємницької діяльності додаткові документи, непередбачені Законом України “Про підприємництво”.

В Україні діє типова схема реєстрації новоствореногопідприємства (див. нижче).

41

Таблиця 1Типова схема державної реєстрації новоствореного підприємства в

УкраїніКроки Назва

послідовних дійКороткий зміст дії (етапу) Підсумковий

документ

1 2 3 4

Крок 0Рішення простворення новогопідприємства

Вибір видів підприємницькоїдіяльності. Пошук партнерів.Підготовка бізнес-плану

Бізнес-план

Крок 1Зборизасновників

Вибір організаційно-правовоїформи підприємства. Вибориабо призначення керівникановоствореного підприємства

Витяг з протоколузборів

Крок 2Підготовкадокументів прозаснування

Підготовка проектів статутупідприємства або договорупро заснування

Статутпідприємства.Договір прозаснування

Крок 3Підготовчаорганізаційнаробота

Звернення в реєстраційнийвідділ органу місцевої влади(консалтингової фірми).Отримання додаткової інфор-мації та бланків документів

Довідковаінформація. Бланкидокументів

Крок 4Підготовкадодатковихдокументів (припотребі)

Документи про реєстраціююридичних осіб-засновників.Договір про оренду

Необхідні додатковідокументи

Крок 5Послугинотаріальноїконтори

Нотаріальне засвідчення під-писів керівників фірми, копійреєстраційних посвідчень зас-новників та договору оренди.Сплата державного мита

Нотаріальне зас-відчення доку-ментів. Квитанціяпро сплату дер-жавного мита

Крок 6Звернення добанку (припотребі)

Формування 30% статутногофонду товариства зобмеженою відповідальністюна тимчасовому розрахун-ковому рахунку

Довідка банківськоїустанови

42

Продовження1 2 3 4

Крок 7Звернення додержавногооргану реєстрації

Подання необхіднихдокументів, включаючидодаткові (див. крок 4) таквитанцію про сплатуреєстраційного збору

Прийняття рішенняпро реєстрацію

Крок 8Здійсненняпроцесуреєстрації вдержавномуоргані

Виписка і видача свідоцтвапро реєстрацію. Направленняреєстраційних карток дооргану статистики таподаткової інспекції

Свідоцтво прореєстраціюпідприємства

Крок 9Дії податковоїінспекції

Вимога додаткових відомос-тей про керівниківпідприємства. Здійсненнявідмітки про реєстрацію.Занесення до Державногореєстру юридичних осіб

Відмітка прореєстрацію уподатковій інспекції

Крок 10Дії органустатистики

Занесення до Єдиногодержавного реєстру під-приємств і організацій.Встановлення ідентифіка-ційного коду і кодівкласифікаційних ознак

Ідентифікаційнийкод і кодикласифікаційнихознак у свідоцтвіпро реєстрацію

Крок 11Дії банківськоїустанови

Прийняття необхідних доку-ментів. Відкриття поточногорахунку. Оформлення пере-пусток для входу в банкслужбовим особам

Відкритийрозрахунковийрахунок.Перепусткислужбовим особам

Крок 12Реєстраціяпідприємства успеціальнихфондах

Здійснення відмітки прореєстрацію у Пенсійномуфонді та Чорнобильськомуфонді

ВідміткаПенсійного фондуна документах длявідкриття рахунку вбанку

Крок 13Звернення до

місцевого відділувнутрішніх справ

Прийняття необхіднихдокументів і видача дозволуна виготовлення печатки іштампів

Дозвіл навиготовленняпечатки і штампів

43

Продовження1 2 3 4

Крок 14Звернення до

штемпельно-гравірувальноїмайстерні

Виготовлення печатки іштампів для заснованогопідприємства (організації)

Печатка і штампи

Крок 15Ліцензування

видівпідприємниць-кої діяльності

Видача дозволу (ліцензії) наздійснення окремих видівпідприємницької діяльності

Ліцензія

Завершальним етапом створення і реєстрації підприємства євідкриття розрахункового рахунку у відповідному банку за місцемзнаходження новоствореного підприємства.

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльностіпровадиться за наявності всіх необхідних документів терміном небільше п’яти робочих днів.

Органи державної реєстрації повинні протягом цього термінувнести дані з реєстраційної картки до реєстру суб’єктівпідприємницької діяльності та видати свідоцтво про державнуреєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційнимкодом, який надається органам державної реєстрації органамидержавної статистики.

Повніше порядок державної реєстрації та перереєстраціїпідприємств викладено в Положенні про державну реєстраціюсуб'єктів підприємницької діяльності, затвердженому постановоюКабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.

2.6. Агропромислова інтеграція

Підприємства мають право на добровільних засадах об’єднуватисвою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо цене суперечить антимонопольному законодавству України.

Підприємства можуть об’єднуватися в договірні об’єднання(асоціації, корпорації) і статутні об’єднання (консорціуми, концернитощо). Об’єднання діють на підставі договорів або статуту, якийзатверджується їх засновниками чи власниками.

Асоціація – це договірне об’єднання, створене з метою постійноїкоординації господарської діяльності. Асоціація є добровільнимоб’єднанням підприємств на базі головного підприємства (як правило,

44

переробного). Це регіональна організаційна форма агропромисловоїінтеграції. За головним підприємством зберігається господарськасамостійність і право юридичної особи. Асоціація не має прававтручання у виробничу і комерційну діяльність будь-якого з їїучасників.

Мета створення асоціації – поєднання інтересів аграрних іпереробних підприємств та досягнення на цій основі збільшеннявиробництва продукції й одержання більшого прибутку.

Асоціації – це юридичні особи, основними функціями яких єкоординація діяльності учасників у виробництві, переробці і реалізаціїкінцевої продукції, організація фірмових підприємств торгівлі,створення економічних умов для взаємовигідного об’єднання зусильпри виробництві, переробці і зберіганні та реалізації готової продукціїна внутрішньому та зовнішньому ринках, кооперація фінансових івиробничих ресурсів з метою задоволення потреб господарств-учасників.

Вищим органом управління асоціації є загальні збориуповноважених представників-учасників. У період між зборамиповноважні функції покладаються на раду, що засідає не менше одногоразу на квартал. Виконавчим органом асоціації є дирекція, якаформується радою. Дирекцію очолює директор, який призначаєтьсярадою асоціації. Вступаючи до асоціації, учасники перераховуютьвнесок на її рахунок у статутний та інші фонди. Їх розміривизначаються необхідними витратами на діяльність асоціації вінтересах її учасників.

Необхідно, щоб члени агропромислової асоціації поєднували своїматеріальні інтереси, розподіляли частину прибутку переробногопідприємства, одержану понад узгоджений радою рівеньрентабельності, між сільськогосподарськими товаровиробниками.

Ефективність роботи створених асоціацій низька черезнедосконалий механізм функціонування цієї організаційної структури.Механізм погодження рівня рентабельності створює умови, коли напрактиці одержати прибуток понад встановлений рівеньпроблематично, тому що переробному підприємству за цих умоввигідно завищувати нормативно-плановий рівень рентабельності з тим,щоб весь прибуток залишати в своєму розпорядженні .

Ефективність діяльності асоціацій вища там, де в процесіприватизації переробних підприємств господарства-постачальникисировини одержали якщо не контрольний пакет акцій, то значну їхчастину і мають реальне право контролювати господарсько-фінансову

45

діяльність переробного підприємства.Агрофірми. Термін “агрофірма” не є юридичним поняттям. У

нормативних актах України цей термін не вживається.Практичного поширення термін “агрофірма” набув в Україні в

90-х роках як загальне найменування ряду колгоспів, які, крімвиробництва сільськогосподарської продукції, займаються також їїпереробкою, виробництвом продуктів харчування і навіть маютьмережу власних магазинів, кафе, ресторанів, де реалізовують своюпродукцію. Окремі селянські (фермерські) господарства такожвживають в назві термін “агрофірма”.

Холдингова компанія. Холдингом є така форма акціонерноговолодіння капіталом, при якому материнська (головна) компанія,володіючи контрольним пакетом акцій дочірніх компаній, об’єднанихв єдину структуру, забезпечує собі управління і контроль за всімапідприємствами, що входять до її складу.

В умовах формування аграрного ринку актуальність холдинговихкомпаній особливо велика. Важливою складовою частиноюагропромислового комплексу держави можуть стати об’єднаннясільськогосподарських підприємств навколо одного або групипереробних підприємств, створених на принципах холдингу.

До числа головних завдань холдингових компаній належитьінтеграція в єдиний процес всіх основних стадій виробництва – віднаукових досліджень, проектування, початку виробництва до реалізаціїпродукції. Це досягається об’єднанням під егідою материнськоїкомпанії (шляхом придбання контрольних пакетів акцій) капіталівбанків, наукових організацій, виробничих підприємств, торговихорганізацій.

Централізація і концентрація в материнській компанії капіталу і,відповідно, основних джерел прибутку дочірніх фірм ставить усідочірні компанії в залежність від материнської. З іншого боку,здійснення спільної емісії цінних паперів, укладання кредитних угодпід гарантії всього холдингу, проведення єдиного інвестиційногопроцесу, а також консолідація фінансової звітності з метою зменшенняоподатковування в умовах нинішньої економічної кризи робить участьу холдингу особливо актуальною для сільськогосподарськихтоваровиробників, які не мають оборотних коштів і засобів длярозширеного відтворення.

Не менш важлива спроможність холдингових компанійзабезпечувати збільшення і нарощування інтелектуального потенціалудля розвитку нових напрямів діяльності, у тому числі

46

сільськогосподарського виробництва.Наступною перевагою холдингової компанії є можливість

ведення єдиної комплексної маркетингової стратегії. Інтеграція в однусистему дозволить фірмам, об’єднаним спільними цілями і під однимкерівництвом, на принципово новій основі побудувати схеми контролюза надходженням матеріальних ресурсів, забезпечити моніторингїхнього збереження, транспортування і використання, а такожраціоналізацію процесу збуту продукції, включаючи оптимізаціюсистеми дистрибуції холдингової компанії.

У холдінговій компанії є можливість оптимізації системиуправління, контролю, обліку і звітності. Інструментом реалізації цієїполітики виступають такі методи: участь керівників материнськоїкомпанії в наглядових радах своїх дочірніх фірм, створенняаналітичних (мозкових) центрів, консолідація обліку і звітності,внутрішній аудит та ін.

Централізація й укрупнення капіталу сприяють формуванню іреалізації національних й міжнародних інвестиційних проектів.Холдингові компанії сприяють прискореному розвитку регіонів їхрозташування. Холдинги пом’якшують й видозмінюють конкуренціюміж своїми дочірніми компаніями і створюють умови для обмінутехнологіями, науково-технічним досвідом у виробництві,менеджменті й особливо в найбільш важливій складовійфункціонування аграрного ринку – маркетингу. Організації, щовходять у холдинг, мають можливість знижувати виробничі витратизавдяки здійсненню закупівель сировини і матеріалів у великихобсягах, управлінню запасами.

Холдинги, на відміну від дрібних підприємств, можутьпідготувати кваліфікований управлінський і технічних персонал нависокому рівні.

І, нарешті, холдинги можуть фінансувати збиткові напочатковому етапі дочірні компанії, забезпечуючи їх новимитехнологіями не тільки здійснення виробництва, але й технологіямиефективного постачання необхідними матеріалами і реалізації готовоїпродукції.

Консорціум – це тимчасові статутні об’єднання, формагосподарювання, заснована на кооперації аграрних і промисловихпідприємств, а також банків з можливою участю в спільній діяльностіпідприємств та організацій інших галузей – будівельних, торгових,наукових тощо. Консорціуми створюються на добровільній основіоб’єднанням на кооперативних засадах вільних матеріальних і

47

фінансових ресурсів засновників з метою одержання додатковогоприбутку на вкладений ними капітал. Всі учасники консорціуму єрівноправними партнерами. Вони в однаковій мірі зацікавлені вефективному функціонуванні спільного підприємства, оскільки, чимбільше буде одержано прибутку, тим більше буде його розподілено навкладений кожним учасником капітал. При створенні консорціумуйого статутний фонд формується за рахунок дольових внесківзасновників, причому вони можуть бути представлені як грошовими,так і матеріальними ресурсами. Консорціуми можуть створюватись яксамостійні підприємства з правом або без права юридичної особи. Упершому випадку вони перебувають на самостійному балансі,здійснюють діяльність на умовах самоокупності і самофінансування,не несуть відповідальності за зобов’язаннями засновників. Яксамостійні підрозділи ці формування доцільно створювати, якщо вонимають великий статутний фонд, ведуть виробництво у великихмасштабах з досить високим рівнем ефективності.

Важливою перевагою консорціумів є демократичний характеруправління ними. Вищим органом управління консорціуму є радазасновників, яка формується з керівників підприємств-учасників, атакож провідних спеціалістів в галузі агропромислового виробництва.На раді обирається його голова, який може одночасно бути директоромагроконсорціуму.

Концерн – статутне об’єднання підприємств, науковихорганізацій, банків тощо на основі повної фінансової залежності відодного або групи підприємств. Концерни, як і холдинги, частооб’єднують підприємства різних галузей промисловості, сільськогогосподарства, банки, торгові установи, транспорт та ін. Всіпідприємства, що входять у концерн, звичайно зберігають формальнусамостійність, але пов’язані між собою відносинами фінансовоїзалежності, системою участі й управління.

На відміну від холдингової компанії, що, як правило, здійснюєлише управлінські і контролюючі дії над своїми дочірніми компаніями,концерни мають власні виробничі потужності, на оптимізацію роботияких спрямована робота дочірніх компаній.

Створення концернів в Україні має певні передумови. За останніроки в населення України сформувався стійкий попит на нові групипродуктів харчування: йогурти, легке масло (без холестерину),різноманітні напівфабрикати у зручній упаковці для швидкогоприготування та ін. Це повертає виробника обличчям до споживача істимулює його до збільшення асортименту товарів, формування

48

закінчених циклів виробництва, підвищення якості сировини та їїпереробки, зручності розфасовки й інших методів залученняспоживача.

Вихід українського виробника на цей ринок пов’язаний ізвеликими витратами на нове обладнання, забезпеченням якісноїсировинної бази, налагодженням системи збуту продукції. Вирішитибільшість цих проблем можна шляхом створення агропромисловихконцернів.

Концерн в умовах України, на відміну від холдингових компаній,що працюють в широкому спектрі ринків, частіше зосереджується навиробництві і реалізації однієї групи продуктів (наприклад, продуктівмасложирової, м’ясної, молочної, хмелевої й інших галузей).

Такий агропромисловий концерн контролює повний життєвийцикл своєї продукції – від наукових розробок, виробництвасільськогосподарської сировини, закупівлі матеріалів до реалізаціїкінцевої продукції. Тобто, складовою частиною концерну незмінновиступає мережа торговельно-закупівельних підприємств, щозабезпечують мінімізацію втрат при купівлі сировини для всіхпідприємств концерну й ефективну реалізацію продукції концерну.Концерн має можливість розробки власних торгових марок, під якимиреалізується продукція підприємств, що входять у концерн, ісамостійно неспроможних мати власну торгову марку.

Державне підприємство засноване на державній,загальнодержавній або комунальній власності. Підприємствостворюється згідно з рішенням власника майна чи уповноваженого ниморгану.

Засоби виробництва і вироблена ним продукція є державноювласністю і належить підприємству на праві оперативного управління.Здійснюючи право оперативного управління майном, підприємствоволодіє та користується зазначеним майном. Особливостірозпорядження майном зазначені в його статуті.

Управління підприємством здійснюється відповідно до статуту напідставі поєднання прав власника і трудового колективу. Органамиуправління є міністерство та інші органи виконавчої влади.

Державне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннямикоштами та іншим майном (крім основних фондів).

Державні підприємства мають право вступати до асоціацій,консорціумів, концернів та інших об’єднань за погодженням зКабінетом Міністрів.

Спільне підприємство – це підприємство, що базується на

49

спільній власності українського та іноземного учасника з метоюодержання прибутку. Підприємницька діяльність з участю іноземнихпартнерів спрямована на залучення іноземного капіталу в економікукраїни, одержання прогресивних технологій, нової техніки,досконаліших форм організації виробництва; використанняуправлінського досвіду розвитку підприємництва як способугосподарювання; прискорення процесу виходу сільськогосподарськоїпродукції та продуктів її переробки на зовнішній ринок. Спільніпідприємства забезпечують вищу ефективність підприємницькоїдіяльності, сприяють підвищенню культури агропромисловоговиробництва.

Створення спільних підприємств відбувається за такимипринципами: сувора відповідність їх виробничого функціонуваннячинному законодавству; добровільність об’єднання капіталу та іншіаспекти підприємницької діяльності, свобода вибору підприємництва(крім певних видів діяльності, для яких необхідна ліцензія);конкуренція та інші риси ринкового середовища; врахуваннясоціально-психологічного фактора – інтересів працівників підприємст-ва, що переходить на партнерські виробничі зв’язки з іноземцями;висока екологічна безпека створюваних спільних підприємств;об'єктивна оцінка внесків у спільне підприємство договірних сторін іпереконаність у безумовній вигідності спілкування із зарубіжнимиінвесторами.

Виробничо-економічна і маркетингова мотивація іноземнихпартнерів спрямована на скорочення капітальних затрат та зниженняризику при створенні нових потужностей, придбання джерел сировини,розширення діючих виробничих потужностей, використання дешевоїробочої сили, створення нових каналів реалізації продукції та ін.

Засновниками й учасниками СП можуть бути громадяни таюридичні особи України, інших держав, особи без громадянства, атакож міжнародні організації.

СП створюється і діє на підставі законів України, установчогодоговору та статуту, затверджених його учасниками. Воно самостійновизначає структуру управління, встановлює штат. Вищим керівниморганом СП є рада учасників, яка складається з учасників абопризначених ними представників. Учасники мають кількість голосівпропорційно до розміру їх часток у статутному фонді підприємства.

Виконавчий орган СП може бути колегіальним (дирекція, якуочолює Генеральний директор) або одноосібним ( директор). Членамивиконавчого органу можуть бути також учасники СП. Створюється

50

також ревізійна комісія.Для успішного розвитку міжнародного спільного підприємництва

в Україні створена достатня законодавча база, перш за все зоподаткування та надання пільг СП, особливо на початку їх створення іфункціонування. Об’єктом оподаткування є валютний прибуток. СПзвільняється від оплати податку з прибутку, одержаного відвиробництва сільськогосподарської продукції (крім тепличнихкомбінатів, звіро- і рибогосподарств, господарств з вирощуванняквітково-декоративних рослин), а також у перший рік виробництванової продукції. На другий рік прибуток від нової продукціїоподатковується у розмірі 50 відсотків від встановленої ставкиоподаткування, їм надаються податкові пільги за іншими критеріями;на митний тариф на майно, яке ввозиться в Україну іноземнимиучасниками СП.

2.7. Економічна безпека, санація, банкрутство підприємства

Безпека підприємства є складовою частиною економічної безпекидержави. Вони щільно взаємопов’язані між собою, значно впливаютьодна на одну.

Безпека підприємництва – це сукупність організаційно-правових, режимно-охоронних, технічних, технологічних, економіч-них, фінансових, інформаційно-аналітичних та інших методів,спрямованих на усунення потенційних загроз та створення умов щодозабезпечення ефективного функціонування суб’єктів підприємницькоїдіяльності відповідно до їх цілей та завдань.

За джерелом походження загрози безпеці підприємництва можнаподілити на внутрішні та зовнішні.

До зовнішніх загроз у сфері підприємницької діяльності можутьналежати: робота спеціальних служб іноземних держав щододобування інформації про економічні процеси в сфері підприємництваз метою здійснення антиконкурентних заходів; робота служб безпекисуб’єктів підприємницької діяльності як вітчизняних, так і зарубіжних,з метою придушення конкурентів, заволодіння ринками збуту чимайном конкурентів; протиправна діяльність організованих злочиннихформувань та окремих осіб з метою заволодіння майном суб’єктівпідприємницької діяльності.

До внутрішніх загроз безпеці підприємництва належать:протиправні чи інші негативні дії персоналу суб’єкта підприємницькоїдіяльності; порушення встановленого режиму захисту інформації з

51

обмеженим доступом для сторонніх осіб; порушення порядкувикористання технічних засобів; інші порушення правил режимубезпеки, діловодства тощо, які створюють передумови щодо реалізаціїпротиправних цілей злочинними елементами чи іншими зацікавленимифігурантами; низький рівень кадрового, організаційно-правового,інформаційно-аналітичного забезпечення управління потенційнимиризиками як від внутрішніх, так від зовнішніх загроз.

За напрямками роботи ризики потенційних загроз умовно можна.поділити ще на дві великі групи: економічні та режимно-охоронні.

З викладеного випливають завдання системи економічноїбезпеки підприємства: захист законних прав та інтересів суб'єктівпідприємницької діяльності та їх співробітників; збір даних, їх аналіз,оцінка і прогнозування оперативної обстановки на підприємстві, ворганізації, установі; вивчення та перевірка партнерів, клієнтів іконкурентів; своєчасне виявлення можливих зазіхань на об’єкт чийого співробітників з боку джерел зовнішніх загроз безпеці;недопущення проникнення на об’єкт структур промисловогошпіонажу, злочинних формувань чи осіб із протиправними намірами;протидія технічному проникненню на об’єкт чи його комунікаційнісистеми; захист співробітників від насильницьких посягань; виявлення,попередження можливої протиправної чи іншої негативної діяльностіспівробітників суб’єкта підприємництва на шкоду його безпеці;збереження матеріальних цінностей, відомостей з обмеженимдоступом; пошук та здобування необхідної інформації для прийняттяоптимальних управлінських рішень з питань стратегії і тактикиподальшої підприємницької діяльності; фізична і технічна охоронабудов, споруд, територій, транспортних засобів; формування упартнерів та клієнтури через засоби масової інформації позитивногоіміджу про суб’єкт підприємницької діяльності, що повинно сприятиреалізації бізнес-проектів; відшкодування матеріальних та моральнихзбитків, спричинених неправомірними діями юридичних чи фізичнихосіб; контроль за ефективністю функціонування системи безпеки.

Для вирішення цих завдань суб’єкти підприємницької діяльностістворюють власні або використовують міжвідомчі служби безпеки.

Санація – це комплекс фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційних, соціальних заходів, які тісно пов’язані міжсобою і спрямовані на виведення підприємств із кризи й відновлення

52

або досягнення ними прибутковості та конкурентоздатності. Вонатісно пов’язана з реструктуризацією підприємств.

У результаті санації має бути досягнуто фінансове оздоровленняборжника і задоволення в повному обсязі або частково вимогкредиторів.

Під банкрутством розуміють визнану арбітражним судомнеспроможність боржника – суб’єкта підприємницької діяльності –відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судомвимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційноїпроцедури. При цьому боржником вважається такий суб’єктпідприємницької діяльності, який неспроможний виконати своїгрошові зобов’язання перед кредиторами протягом трьох місяців післянастання встановленого строку їх сплати. Справа про банкрутствопорушується арбітражним судом за заявою кредиторів, якщо безспірнівимоги їх до боржника сукупно становлять не менше 300 мінімальнихрозмірів заробітних плат, які не були задоволені протягом зазначеноготерміну – три місяці.

У разі банкрутства аграрного підприємства і продажу в зв’язку зцим об’єктів нерухомості сільськогосподарського призначенняпереважне право на придбання цих об’єктів за однакових інших умовналежить аграрним підприємствам, у тому числі і селянським(фермерським) господарствам, розташованим у даній місцевості.

Комітет кредиторів приймає рішення про звернення зклопотанням до арбітражного суду про санацію аграрногопідприємства з обов’язковою участю представника органу місцевогосамоврядування. Санація аграрного підприємства здійснюється натермін до завершення відповідного періоду сільськогосподарськихробіт. При цьому враховується час, необхідний для реалізаціївиробленої та переробленої сільськогосподарської продукції. Але цейтермін не може перевищувати 15 місяців. Проте арбітражним судом вінможе бути продовжений на один рік, якщо протягом строку санаціїчерез стихійне лихо (епізоотію, інші несприятливі умови) погіршилосяфінансове становище підприємства-боржника.

Законом передбачаються особливості банкрутства селянського(фермерського) господарства. Зокрема передбачено, що підставою довизнання СФГ банкрутом є його неспроможність задовольнитипротягом шести місяців після закінчення відповідного періодусільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовимизобов'язаннями та виконати зобов’язання щодо сплати обов’язковихплатежів. У двомісячний термін з дня прийняття арбітражним судом

53

рішення про порушення справи про банкрутство голова СФГ можеподати до зазначеного суду план відновлення платоспроможностігосподарства. Якщо реалізація плану дасть змогу погасити боржникувимоги за грошовими зобов’язаннями і вимоги за обов’язковихплатежів, то арбітражним судом вводиться процедура розпорядженнямайном СФГ на термін закінчення відповідного періодусільськогосподарських робіт з урахуванням часу, необхідного дляреалізації виробленої і переробленої сільськогосподарської продукції.Але цей строк не може перевищувати 15 місяців. Проте у випадкустихійного лиха і погіршення в зв’язку з цим фінансового стану СФГтермін процедури розпорядження майном може бути продовжений наодин рік.

2.8. Особисті підсобні господарства

Особисте підсобне господарство – форма веденнясільськогосподарського виробництва, що здійснюється особистоюпрацею громадянина та членів сім'ї з метою задоволення власнихпотреб у продовольстві і реалізації лишків сільськогосподарськоїпродукції.

Земельна ділянка для ведення особистого підсобногогосподарства – це ділянка, відведена із земель сільськогосподарськогопризначення, встановлених земельним законодавством розмірів, якарозташована у межах населеного пункту, має фіксовані межі і виступаєоб’єктом права власності або права користування громадян України.

Присадибна ділянка – земельна ділянка в межах населеногопункту, передана громадянину у власність або надана у постійнекористування для будівництва та обслуговування індивідуальногожилого будинку, господарських будівель і споруд.

Земельні ділянки для ведення особистого підсобногогосподарства передаються громадянину у власність або надаються вкористування, у тому числі на умовах оренди в межах населенихпунктів, а також і за їх межами із земель запасу, резервного фондуземель на підставі рішення відповідної Ради (далі – органи місцевогосамоврядування) у розмірах, визначених Земельним кодексом України.

Збільшення розмірів особистого підсобного господарства можездійснюватись за рахунок земельних часток (паїв), посвідченихсертифікатами на право на земельні частки (паї).

Порядок надання земельних ділянок громадянам для веденняособистого підсобного господарства встановлюється Земельним

54

законодавством України.Майно особистого підсобного господарства – це житлові і

господарські будівлі та споруди, худоба і птиця, сільськогосподарськатехніка, інші енергетичні й матеріальні ресурси, а також результатипраці, на які може поширюватись врегульоване законодавством правоволодіння, користування і розпорядження.

Зайнятість в особистому підсобному господарстві – цедіяльність громадянина, який самостійно забезпечує себе роботою івважається зайнятою особою, якщо площа земельної ділянки складаєне менше двох гектарів у розрахунку на одну працездатну особу впрацездатному віці за умови відсутності в неї іншої постійної роботи.

Особи, які не є громадянами України, мають право на організаціюта ведення особистого підсобного господарства на території Українина умовах користування землею в порядку, що визначаєтьсязаконодавством України.

Члени особистого підсобного господарства ведуть його на свійрозсуд і відповідальність.

Втручання органів державної влади, органів місцевогосамоврядування і господарських організацій у діяльність громадянщодо ведення особистих підсобних господарств не допускається, завинятком випадків порушення власниками землі таземлекористувачами норм земельного законодавства України.

З метою здійснення спільної діяльності з виробництва, переробки,зберігання сільськогосподарської продукції і реалізації її лишків, атакож з матеріально-технічного і сервісного обслуговування особистихпідсобних господарств у порядку, визначеному законодавством, члениособистих підсобних господарств можуть об’єднуватись усільськогосподарські кооперативи, а також створювати об’єднання,асоціації, спілки особистих підсобних господарств.

Громадяни, які ведуть особисті підсобні господарства, можутьукладати будь-які угоди, що не суперечать чинному законодавствуУкраїни, брати участь в зобов’язаннях, мати інші майнові та особистінемайнові права.

Контрольні питання

1. Сільськогосподарське підприємство та його структурні ланки.2. Суть реструктуризації колективного сільськогосподарського

підприємства.3. Особливості паювання землі і майна.

55

4. Порядок створення акціонерних товариств.5. Порядок створення товариства з обмеженою відповідальністю.6. Відмінність товариств з додатковою і повною

відповідальністю.7. Організаційно-правові основи створення сільськогосподар-

ського виробничого кооперативу.8. Приватне підприємство, його особливості, переваги та

недоліки.9. Порядок створення селянського (фермерського) господарства.10.Установчі документи підприємства.11.Особисте підсобне господарство як форма ведення сільсько-

господарського виробництва.12. Види об’єднань та їх роль у подальшому розвитку

сільськогосподарського виробництва.13.Санація діяльності підприємства та особливість банкрутства

аграрних підприємств.

3. ОРГАНІЗАЦІЯ ІНФРАСТРУКТУРИ АГРАРНОГО РИНКУ

3.1. Інфраструктура ринку та її складові3.2. Організація роботи товарних бірж3.2.1. Суть і завдання товарних бірж3.2.2. Види біржових угод та проведення біржових торгів3.2.3. Котирування цін та проведення біржових розрахунків3.3. Агроторгові дома3.4. Аукціони3.5. Ярмарки3.6. Оптово-продовольчі ринки3.7. Споживча кооперація та фірмові магазини

3.1. Інфраструктура ринку та її складові

Успішне функціонування ринку можливе тільки за умовистворення необхідної інфраструктури збуту. Ринкові інституції маютьбути розвиненими не лише на національному, а й на регіональномурівні. Вони мають бути сполучені в єдину систему: місцевий,національний і зовнішній ринки. Лише за таких умов товаровиробникзможе повною мірою скористатися вигодами кон’юнктури ринків,раціонально розробити маркетингову стратегію.

56

Відсутність чи недосконалість відповідної інфраструктури збутустримує вихід на міжнародний рівень. Особливо гостро постає цяпроблема перед виробниками сільськогосподарської продукції,оскільки їхній товар, як правило, об’ємний, швидко псується, потребуєспеціальних видів транспорту чи попередньої підготовки до реалізації.До того ж рослинницька продукція має сезонний характервиробництва, тому виникають проблеми, пов’язані з довгостроковим їїзберіганням, великими партіями, створенням власних каналіврозподілу. Саме тому великі обсяги реалізації продукції АПКпотребують організованої оптової торгівлі й відповіднихорганізаційних форм, наближених до товаровиробника.

Сучасний ринок є об’єктивно необхідною формою ефективногорозвитку народного господарства та його галузей.

Ринок – це сукупність соціально-економічних відносин у сферіобміну, за допомогою яких здійснюється реалізація товарів. Він маєскладну внутрішню будову, яка охоплює різноманітні взаємозв’язанівиди ринку та його інфраструктуру.

Сільське господарство обслуговується системою ринків, щовключає такі їх види: ринок основних видів сільськогосподарськоїпродукції (зерна, цукрового буряка); ринок засобів виробництва; ринокпослуг; ринок робочої сили; ринок цінних паперів.

Переважна більшість торгових операцій виконуєтьсябезпосередньо працівниками сільськогосподарських підприємств, аледедалі більше ця діяльність вимагає участі посередників, особливоторговельних підприємств і фірм, як допоміжних ланок. Отже,функціонування будь-якого ринку перебуває у прямій залежності відстану інфраструктури.

Інфраструктура ринку – це сукупність допоміжних ланок іустанов виробничої і невиробничої сфери, які прискорюють таполегшують укладання й здійснення ринкових угод.

Елементи ринкової інфраструктури: товарні біржі (як постійнодіючий ринок оптової торгівлі), брокерські контори, біржі праці,комерційні банки, торгові дома, аукціони, інформаційно-консультативні фірми, рекламні агентства, аудиторські та податковіустанови, оптово-продовольчий ринок, ярмарок сільськогосподарськоїпродукції, споживча кооперація.

Важливе значення для товаровиробників має не тільки фактнаявності цих установ та організацій, а й вартість наданих нимипослуг.

Формуванню мережі інфраструктурного ринку сприяла

57

приватизація майна підприємств: харчової, борошномельної, круп’яноїпромисловості; сервісних, будівельних, підприємств фірмових,торговельних, несільськогосподарських підприємств і організацій АПКта створення на цій основі ВАТ. Власниками таких підприємств сталиїх працівники, що мали пільгове право на придбання акцій.

3.2. Організація роботи товарних бірж

3.2.1. Суть і завдання товарних бірж

Товарна біржа згідно з чинним законодавством України єорганізацією, що об’єднує юридичних та фізичних осіб, якіздійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має на меті наданняпослуг в укладанні біржових угод, виявленні цін, попиту й пропозиціїна товари, вивчення, упорядкування, прискорення товарообігу іпов’язаних з ним торгових операцій.

Діяльність товарних бірж здійснюється відповідно до ЗаконуУкраїни “Про товарні біржі” від 16 грудня 1991 року та чинногозаконодавства України, статуту біржі, правил біржової торгівлі табіржового арбітражу.

Товарна біржа не займається комерційним посередництвом і немає на меті одержання прибутку від такої діяльності.

Кошти товарної біржі формуються за рахунок: пайових, вступнихі періодичних внесків та відрахувань організацій і осіб, які їїстворюють; доходу від надання платних послуг клієнтам біржі;штрафів за порушення статуту товарної біржі та правил біржовоїторгівлі; інших надходжень (видавнича, інформаційна діяльністьтощо),

Завдання товарної біржі:• організація постійно діючого товарного оптового ринку;• надання членам та відвідувачам організаційно-посередницьких,

інформаційних та інших комерційних послуг при здійсненні угод;• здійснення котирування цін на продукцію, яка реалізується

через дану товарну біржу;• організація товарообмінних операцій, зустрічної торгівлі,

експортно-імпортних операцій, проведення аукціонів і ярмарок зтоварного профілю;

• страхування біржових угод;• збір, обробка, аналіз, розповсюдження інформації про

кон’юнктуру біржової торгівлі.

58

Права і обов’язки членів біржі

Членство на біржі регламентується установчими документами.Підприємство як член біржі має право: здійснювати

посередницькі операції на біржі та одержувати за це комісійні збори;брати участь у вирішені питань діяльності біржі, обирати і бутиобраним до її керівних органів; мати своїх представників на біржі зправом здійснення біржових операцій у кількості, встановленійзагальними зборами; користуватися всіма послугами біржі.

Водночас підприємства як члени біржі зобов’язані:додержуватися Статуту біржі, правил біржової торгівлі, рішеньзагальних зборів членів біржі та біржового комітету (ради біржі);проводити розрахунки за своїми угодами відповідно до правилбіржової торгівлі та своєчасно інформувати біржовий комітет (радубіржі) про зміни у своєму фінансовому стані, які можуть негативновпливати на виконання зобов’язань; сплачувати членські внески; вестиоблік здійснення угод за формою, визначеною правилами біржовоїторгівлі; подавати необхідну інформацію контролюючим органамбіржі; не розголошувати конфіденційних відомостей та комерційноїтаємниці про діяльність біржі.

Основні учасники біржової торгівлі:Брокери, які торгують за дорученням клієнтів за комісійну

винагороду; дилери, які самостійно торгують, використовуючи власнікошти; маклери, які грають на ринку (ними можуть бути і дилери, іброкери); спеціалісти, які аналізують ситуацію на торгах іконсультують учасників; організатори торгів, що забезпечуютьфункціонування біржового процесу; керівники біржі, які відповідаютьза дотримання діючого законодавства та за правила роботи біржі;працівники апарату біржі, що технічно супроводжують біржовудіяльність.

У торговій залі, де відбуваються торги, можуть бути присутні йінші особи. Усіх їх умовно можна поділити на групи осіб, щозабезпечують: укладання угод; організацію укладання біржових угод;контроль за перебігом біржових торгів; спостерігання за веденнямторгів.

Кожна біржа самостійно визначає коло осіб, яким можнаперебувати в біржовій залі.

Члени біржі мають певне місце на біржі, яке дає їм правосамостійно укладати угоди.

59

Місце на біржі – це окремий столик (кабіна), обладнанийтелефоном, телефаксом, комп’ютером з виходом на електроннеінформаційне табло біржі. Кожне місце має свій номер. Члени біржіможуть здавати власне місце в оренду згідно з установленимиправилами біржі.

Одним із основних учасників біржових торгів є брокерськаконтора, а центральною фігурою – брокер (посередник), який є тієюланкою, що сполучає біржу з клієнтом, сприяє здійсненню угод міжзацікавленими сторонами.

Брокер – офіційний біржовий посередник в укладанні угод міжзацікавленими сторонами, у торгівлі товарами та послугами, здійсненніоперацій на фондовій, товарній і валютній біржі. Як правило, брокерукладає угоди від імені, за дорученням і за рахунок клієнтів.

За посередницькі операції брокер одержує комісійну винагороду(куртаж; брокредж, або брокераж) – певний відсоток суми проведеноїбіржової операції. Брокер може надавати своїм клієнтам додатковіпослуги. Функції брокера виконують як окремі особи –висококваліфіковані спеціалісти, котрі добре знають кон’юнктуруринку, специфіку реалізації різних видів товарів і послуг, юридичніправила укладання угод, так і брокерські фірми, що зареєстровані набіржах і представляють інтереси своїх клієнтів.

Важливу роль в успішному функціонуванні біржі відіграютьмаклери і ділери .

Біржові маклери – працівники біржі, які ведуть торги, фіксуютьусну згоду брокерів на укладення угоди. Маклер, коли це передбаченостатутом біржі, має право укладати торговельні угоди власним коштомі від свого імені. Маклер отримує винагороду, що становить певнийвідсоток суми укладених угод.

Дилер – фізична або юридична особа, що здійснює перепродажтоварів від свого імені та за власним коштом. Прибуток дилера – церізниця між ціною придбання та ціною реалізації товару. Дилеримають право укладати угоди як із брокерами, так і безпосередньо зклієнтами.

3.2.2. Види біржових угод та проведення біржових торгів

Біржова угода – це угода купівлі-продажу, або угода про взаємнупередачу прав і обов’язків щодо біржового товару, допущеного дообігу на біржі.

60

На кожній біржі розроблено спеціальні правила, які регулюютьвідношення між контрагентами стосовно: підготовки угод;безпосереднього укладання угоди; оформлення укладеної угоди;виконання угоди; розрахунків за угодами; відповідальності завиконання угод і розгляд спірних питань за угодами, що можутьвиникнути.

Підготовку до укладання угоди здійснюють поза біржею, а самеукладання – під час біржової торгівлі відповідно до нормативів таправил, встановлених для конкретної біржі.

Угоду вважають укладеною, якщо є усна домовленість брокера,зафіксована маклером. Під час укладання угоди сторони узгоджуютьміж собою її зміст, тобто коло питань, які вирішуються внаслідокукладання.

Умови змісту угоди: вид контракту (спот, форвард, ф’ючерс);найменування товару; його кількість; кількість товару – біржоваодиниця (партія товару, лот); ціна й форма оплати за куплений товар;базис (форма), термін виконання угоди; умови поставки (розподілвитрат на транспортування, зберігання і страхування товару, який єоб’єктом угоди між покупцем і продавцем); місцезнаходження товару.

Під час укладання угоди оголошується: назва товару, йогокількість і ціна, базис поставки, вид контракту. Решта умов змістуугоди може не оголошуватися, оскільки це може бути комерційноютаємницею.

Біржові угоди прийнято поділяти на дві групи – угоди з реальнимтоваром; угоди з правами на товар.

На сучасних біржах угоди з реальним товаром мають кількарізновидів.

Наразі на товарних біржах, згідно з чинним законодавством,укладаються угоди з тими, хто має реальний товар, який є в наявності увиробника (власника товару) і зберігається на певному складі або можебути вироблений чи вирощений через певний час. На підставі цього натоварних біржах укладаються два види угод.

Угода з коротким строком поставки (у міжнародній практицітакі угоди називаються “касові” або “спот”). Виконання таких угодпочинається із моменту їх укладання, а поставка товару здійснюється втермін протягом 1 до 30 днів. Витрати на зберігання товару та вартістьйого страхування до реалізації (моменту продажу) відносяться нарахунок продавця, а після укладання угоди (з моменту продажу) – нарахунок покупця. Після укладення угоди покупець перераховує коштина розрахунковий рахунок біржі і тільки після цього починається

61

відвантаження товару. У разі несплати за угодою у визначені терміниугода анулюється, а гарантійний внесок покупця (не менше0,5 відсотка від суми угоди) направляється на користь продавця.

Другим різновидом угод з реальним товаром є форвардні угоди. Угоди з відстроченою поставкою (у міжнародній практиці такі

угоди називають “форвард”) – це взаємопередача прав і обов’язків нареальний товар з відстроченою поставкою. Така угода оформляється якдоговір поставки. Продавець бере зобов’язання здійснити поставкузакупленого товару у термін, обумовлений угодою, а покупець березобов'язання прийняти товар та здійснити оплату за цінами контракту,у випадку якщо відсутній повний розрахунок чи передоплата приукладанні угоди. Особливістю угоди на умові форвард полягає врізниці у часі укладення угоди та поставкою товару покупцеві.Тривалість періоду між укладенням угоди та поставкою товарувстановлюється кожною біржею залежно від його асортименту. Наагропродукцію – 3, 6, 9 місяців. Об’єктом торгівлі при форварднихугодах є товар, який буде вироблено (вирощено) на момент йогопоставки. Такі угоди дають змогу товаровиробнику самому авансуватимайбутнє виробництво.

Ф’ючерсні угоди – укладаються не на обсяги товару, а тільки напевну кількість контрактів. Об’єктом ф’ючерсної угоди може бутитільки один вид продукції. Мета укладання ф’ючерсної угоди –одержання різниці між ціною контракту на момент його укладання таціною на день закінчення контракту. Якщо за цей період ціна зросте, топродавець програє.

Для виплати різниці між ціною в контракті та реальною ціною,що складається на ринку, продавець укладає офсетну або зустрічнуугоду, тобто угоду на покупку такої партії товарів за новою, алереальною ціною на момент закінчення терміну ф’ючерсної угоди.

Покупець також укладає угоду на продаж такої партії товару зановою ціною і одержує виграшну різницю. При укладені офсетноїугоди ф’ючерсна угода ліквідується.

Ф’ючерсні угоди обслуговує розрахункова палата. У моментукладення ф’ючерсної угоди покупець і продавець вносять гарантійнузаставу розміром до 18 відсотків від вартості контракту на окремийрахунок. У місяць поставки товару гарантійний завдаток повиненстановити 100 відсотків вартості товару.

Опціонна угода – це контракт між двома контрагентами, один зяких одержує премію і бере на себе зобов’язання продати чи купити, а

62

другий сплачує премію та одержує право купити чи продати певнийтовар за конкретною ціною протягом визначеного терміну.

Особливістю опціонних угод є те, що покупець опціону,сплативши його вартість (премію) продавцеві, надалі має право навибір – купити товар за визначеним контрактом ціні чи відмовитися відйого купівлі.

Отже, як ф’ючерсні, так і опціонні угоди певною міроюзабезпечують страхування від коливання цін і мають важливе значенняв системі взаємовідносин підприємств АПК з біржами.

Порядок підготовки та проведення біржових торгів

Місцем проведення торгів є торговий зал біржі. Біржа визначаємісце в торговому залі для торгів окремими групамисільськогосподарської продукції.

Заявки на купівлю чи продаж реальної сільськогосподарськоїпродукції подаються на біржу до початку торгів брокерами та іншимиособами, що придбали право на участь у торгах. Форму заявки, час таспосіб подачі визначає біржа.

Водночас із заявкою брокер зобов’язаний надати: документи напродаж – довідку сертифікованого складу про наявність заявленоїкількості сільськогосподарської продукції; сертифікат якостіелеватора, лабораторії, інших незалежних інстанцій для контролюсільськогосподарської продукції; документи на купівлю – документпро оплату на рахунок біржі гарантійного внеску.

Біржа має право вимагати від покупця документи, щопідтверджують наявність на його рахунку в банку необхідних коштів,чи гарантію оплати від банку.

У заявці обов’язково вказують термін її дії. Подовження термінудії чи зняття заявки, а також зміцнення інформації брокеромфіксується письмово в терміни, встановлені біржею.

За заявками формується бюлетень продажу та купівлі на данийбіржовий торг, позиції якого є підставою для оголошення інформаціїмаклером, що веде торги. Інформацію в бюлетені подають за групамисільськогосподарської продукції, найменуваннями та за принципомзниження цін. Реквізитами бюлетеня може бути найменування, якіснахарактеристика, кількість, ціна, місцезнаходження сільськогос-подарської продукції або місце поставки, умови оплати. Бюлетень зафорвардними пропозиціями складається аналогічно бюлетеню заспотовим продажем і додатково структурується за термінами

63

виконання. Ціни на продукцію приймають за базисом поставки,відповідно в бюлетені ураховують і базис поставки.

Біржа зобов’язана за добу до торгів підтвердити отриманнязаявки від брокера. У разі відхилення від інформації його заявкиброкер повинен негайно сповістити про це біржу.

Бюлетень заявок на продаж надається брокерам біржею за двігодини до початку торгів. Торги ведуться тільки валютою України.

Реєстрація учасників торгів та їх допуск у торгову залурегламентуються біржею.

Торги реальною сільськогосподарською продукцією з негайноюпоставкою відбуваються за таким регламентом:

біржовий маклер, що веде торги, оголошує початок біржовоготоргу, після чого послідовно називає номер позиції згідно з бюлетенемпродажу даного біржового дня;

брокер-продавець демонструє маклеру реєстраційний номер,що підтверджує його присутність у залі; якщо продавця немає, позиція,яку він заявив, знімається з торгів;

брокер-покупець сповіщає про готовність купити товар за тієюпозицією бюлетеня та за оголошеною ціною підняттям реєстраційногономера; якщо інших покупців немає, угоду вважають укладеною післяоголошення маклером (позиція № __ за ціною ___ продана брокеру№ __). Інформація про продану позицію висвітлюється на табло;

якщо покупців виявляється більше одного, між брокерамивідбувається конкурентний торг на підвищення ціни; брокер-покупець,який запропонував найвищу ціну, вважається стороною угоди;

якщо покупців на оголошену позицію за стартовими умовамине виявлено, брокер-продавець може запропонувати зниження ціни;якщо виявився покупець, маклер фіксує ціну продажу і оголошуєпродаж позиції; якщо після запропонованої зниженої ціни продавецьне виявляється, позиція знімається з торгів;

у разі, коли під час зниження ціни виявляється більше ніжодин покупець, здійснюють конкурентний торг на підвищення ціни запроцедурою;

за відсутності попиту на позицію брокер-покупець можезапропонувати продавцю змінити умови продажу. Якщо брокер-продавець згоден, угоду укладають на запропонованих умовах. Правовибору сторони угоди між брокером-покупцем, який згоден на купівлюпозиції згідно із заявкою, і брокером-покупцем, що запропонував вищуціну, але лише на частину заявленої партії, має брокер-продавець;

64

брокери, що уклали угоду, підписують тікет, в якомузазначено дані торгів, позицію бюлетеня, кількість, ціну, реєстраційнийномер брокера та здають його реєстратору. Не підписання тікету єпорушенням Правил;

після оголошення всіх позицій бюлетеня на продаж маклернадає можливість брокерам для заяв та пропозицій, що стосуютьсязмісту торгів або їх процедури. Після цього оголошують бюлетень накупівлю, причому брокер, що виконав своє замовлення на купівлю підчас торгів за бюлетенем на продаж, може зняти свою позицію тільки вобсязі укладених угод.

Торги реальною сільськогосподарською продукцією звідстроченою поставкою відбуваються за регламентом, передбаченимПравилами щодо кожного місяця виконання поставки:

біржовий маклер після оголошення всіх позицій бюлетеня занеобхідності може зробити офіційні повідомлення біржі, потімзакриває торги. Учасники торгів, що уклали угоди, оформляютьбіржові контракти в реєстраторів;

біржовий комітет і представник органу, уповноваженогоформувати та використовувати державні інтервенційні запаси(ресурси) сільськогосподарської продукції, сировини і продовольства,мають право оперативного втручання в перебіг торгів, якщо цінибіржових угод протягом дня різко підвищуються або знижуються, атакож, якщо надходить невірна інформація, яка негативно впливає наторги;

протягом встановленого біржею терміну біржа видаєпідсумковий бюлетень результатів торгів та оприлюднює його наінформаційному стенді.

На сьогоднішньому етапі розвитку біржової торгівлі в Україні впрактичну діяльність лоти ще не запроваджені, однак розроблені вжеїх параметри для всього біржового асортименту та встановлені нижнімежі кількісного еталону. До біржових торгів допускаєтьсясільськогосподарська продукція визначеного переліку, затвердженогобіржею стандартної якості. Продукція виставляється на біржах, якправило, відповідно до обсягів встановлених лотів: зернові насипом –вагонна партія 60 т; насіння соняшнику насипом – 35 т; цукор-пісок умішках по 50 кг, вагонною нормою 60-68 т; олія автомобільнимицистернами – по 8-12 т, залізничними – по 60 т; м’ясо в тушах –авторефрежераторами по 10-12 т, вагонними партіями – по 25 т.

65

Під час торгів та перебування на біржі учасники торгів іслужбовці біржі зобов’язані додержуватися Правил ділової етики, щозатверджені біржею.

3.2.3. Котирування цін та проведення біржових розрахунків

Ціни на біржі формуються вільно, визначаються на кожен видсільськогосподарської продукції, виходячи із попиту та пропозиції.На біржі використовуються такі поняття цін: ціни продавця, цінипокупця, ціни біржових угод, котирувальні ціни.

Ціна продавця – зазначається в заявці на продаж.Ціна покупця – вказується в заявках на купівлю.Ціна біржової угоди – остання з тих, які названі покупцем та

продавцем під час біржових торгів на конкретну позицію товарів, щозафіксована біржовим маклером.

Котирувальна ціна – це ціна, визначена котирувальною комісієюбіржі шляхом аналізу цін біржових угод, цін продавців і покупців напідставі єдиних критеріїв та спеціальних методів.

Котирування цін – одна з основних і виключно важливих дляринку функцій біржі. Котирування передбачає виявлення і фіксуванняцін відповідно до укладених на біржі угод, а також інших даних, щосвідчать про кон’юнктуру ринку. Котирування може здійснюватися якза результатами біржового дня, так і в процесі торгу (так зване,поточне, проміжне котирування). Це залежить від інтенсивностібіржової торгівлі – обігу товарів (контрактів) на біржі. При незначнійкількості угод здійснюється тільки підсумкове котирування. Привеликих обсягах біржової торгівлі визначають рівень цін протягомбіржового дня.

Розрізняють котирування офіційне та довідкове.Офіційне – враховує коливання цін протягом біржового дня.Довідкове – на підставі підсумків кількох біржових торгів. Ціни

котирування не можуть бути оскаржені членом біржі і сповіщаютьсяна біржі наступного понеділка після проведення торгів.

Рішенням котирувальної комісії біржа має право встановлюватиграничні рівні коливання цін на товари, що офіційно котируються набіржі, відхилення від яких дає підставу для припинення торгу за данимвидом товару. Рівень цін для закупки сільськогосподарської продукціїна державні потреби визначається урахуванням середньозважених цінза результатами попередніх торгів.

Розрахунки за біржовими контрактами здійснюються лише через

66

біржу. За спотовим біржовим контрактом покупець зобов’язанийздійснити оплату впродовж восьми робочих днів з моменту укладенняугоди брокером на торгах біржі; під час укладання форвардногоконтракту покупець упродовж восьми робочих днів зобов’язанийвиконати авансовий платіж розміром 50 відсотків від суми укладеногоконтракту. Цю суму біржа перераховує на розрахунковий рахунокпродавця, як передоплату за контрактом. Решту суми покупець сплачуєна рахунок біржі, продавець отримує суму тільки за умови поставки законтрактом, що підтверджується наданням на біржі акта приймання-передачі товару.

Про надходження на свій рахунок сплати за контрактом біржаповідомляє брокерські контори. Отримавши від біржі це повідомлення,брокер, у свою чергу, інформує продавця про необхідність поставкитовару. Кошти, що надійшли на біржу за біржовим контрактом,перераховуються продавцю на підставі актів приймання-передачітовару, тобто після виконання всіх умов біржового контракту.

3.3. Агроторгові дома

Агроторговий дім – це оптова фірма, яка здійснює операції зреальним товаром за власний рахунок або від імені виробників,споживачів, інших груп, що займаються торгівлею певного товару.Торгові дома, як правило, самі проводять операції на біржі.

Важливим документом, який активізував розвиток агроторговихдомів, була Постанова Кабінету Міністрів України “Про прискоренняорганізації біржового сільськогосподарського ринку” від 17 листопада1995 р. № 916. Постановою передбачено розробку типового положенняпро міжрегіональний та районний агроторговий дім і механізмвзаємодії агроторгових домів з біржами. Її прийняття дало змогуприскорити і організувати процес формування ринковоїінфраструктури в районах.

Основні завдання міжрегіонального й районного агроторговогодому:

*організація аграрних ринків у зоні дії агроторгових домів тазабезпечення їхньої взаємодії з міжрегіональними ринкамисільськогосподарської продукції;

*координація дій товаровиробників регіону (району) щодонакопичення та реалізації сільськогосподарської продукції черезсистему аграрних бірж України, формування лотів

67

сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки, щовиставляються на торги;

*видача документів з підтвердженням наявності товару тавідповідності його якості, гарантією відвантаження;

*сприяння товаровиробникам в отриманні максимальнихприбутків від реалізації сільськогосподарської продукції, продуктів їїпереробки, інших видів діяльності;

*вивчення та аналіз ринкової ситуації з широкого перелікутоварних груп, які можна продавати або купуватисільськогосподарськими, переробними, агросервісними, торговель-ними та іншими підприємствами на внутрішньому й зовнішньомуринках;

*узгодження цін та інших умов, забезпечення організаціїзаготівлі, зберігання й відвантаження продукції покупцям;

*забезпечення розрахунків з постачальниками агроторговогодому з урахуванням інтересів товаровиробників і споживачівсільськогосподарської продукції та постачальників матеріальнихресурсів для села;

*організація і контроль за місцевими товарообміннимиопераціями на комплексній основі з дотриманням паритету цін напродукцію сільського господарства і промисловості;

*надання підприємствам агентських послуг щодо реалізації абопридбання товарів і послуг на внутрішньому й зовнішньому ринках;

*вивчення стану організації виробництва агропромисловоїпродукції в зоні дії агроторгового дому, підготовка пропозицій щодокооперації, інтеграції виробництва та реалізації;

*вивчення стану фінансово-кредитного обслуговуванняпідприємства та розробка пропозицій щодо його поліпшення;

*зниження витрат підприємств району на маркетинг, рекламу тазбут продукції.

Міжрегіональні й районні агроторгові доми можуть бути членамиаграрних бірж, на яких, відкриваючи брокерські контори, здійснюютьбіржову торгівлю від імені і за рахунок клієнта чи від свого імені та засвій рахунок.

Торгові доми можуть також брати участь у біржовій торгівлі відсвого імені в разі торгівлі реальними товарами саме за свій рахунок абона договірній підставі з брокерськими конторами, фірмами абонезалежними брокерами, які діють на біржі.

Агроторгові дома можуть функціонувати у формах, зазначених устатті Закону України “Про господарські товариства”.

68

Для кожного агроторгового дому розробляється установчийдоговір і статут, які реєструються за правилами, передбаченимиЗаконом України “Про підприємництво”. Акціонером може бути будь-яка юридична або фізична особа.

Засновниками акціонерного агроторгового дому можуть бутисільськогосподарські товаровиробники, переробні підприємства, базизберігання продукції, агротехсервісні підприємства, банківські йстрахові установи, інші юридичні та фізичні особи.

Вищий орган управління агроторгового дому, створеного наакціонерних засадах, є загальні збори акціонерів, або конференція.Вони затверджують статут, вивчають можливі розміри комісійнихзборів, оплату у відсотках за посередницьку діяльність, порядокрозподілу кінцевого прибутку.

Для оперативного управління загальні збори обирають правлінняагроторгового дому, голову та ревізійну комісію.

Правління формує виконавчу дирекцію, що складається з такоїкількості одиниць, яка відповідає кількості напрямів діяльності таобсягам роботи.

Органом оперативного управління в агроторговому домі,утвореному на приватних засадах, є виконавча дирекція, яку наймаєвласник для оперативного керівництва.

Статутний фонд агроторгового дому створюється за рахунокзасновників. Внесками засновників акціонерного агроторгового домуможуть бути грошові кошти, будинки, споруди, обладнання, іншіматеріальні цінності, а також права користування землею і природнимиресурсами, цінні папери та інші майнові права.

Акціонерний агроторговий дім може збільшувати чи зменшуватистатутний фонд, але лише за рішенням загальних зборів абоконференції акціонерів. Змінення статутного фонду набуває чинностіпісля внесення змін до статуту акціонерного товариства. Створення йвикористання інших фондів передбачено в статуті.

Підприємство оптової торгівлі, що здійснює операції купівлі-продажу як від імені товаровиробників або споживачів, так і завласний рахунок, може виконувати також консигнаційні угоди(реалізувати продукцію, матеріально-технічні ресурси тощо).

На відміну від товарних бірж, агроторговий дім укладає угоди нанестандартні (за розміром і якістю) партії реального товару.Агроторговий дім скуповує невеликі партії сільськогосподарськоїпродукції та продуктів її переробки, доводить до кондицій, формує за

69

можливості стандартні лоти і продає на товарних біржах або в іншийспосіб.

Агроторговий дім може бути як місцем торгівлі, так ікомерційним підприємством, основною метою якого є отриманняприбутку. Він може функціонувати на кооперативних засадах, у формітовариства з обмеженою відповідальністю, акціонерного товариствазакритого чи відкритого типу.

3.4. Аукціони

Аукціони – це продаж окремих партій або одиничних екземплярівпродукції з публічного торгу у встановленому місці та визначений часна основі змагальності покупців. Ціною заключеної угоди є найвища ізних. що названа в процесі торгу.

На аукціон виставляються такі види сільськогосподарськоїпродукції, які мають властивості, що відрізняють її відстандартизованого біржового товару, через чітко вираженііндивідуальні особливості, які не є відтворювальними. Це основне, щовідрізняє торгівлю аукціонну від біржової.

В Україні аукціонні торги проводяться як самостійні заходи, атакож організовуються товарною біржею.

Аукціонна торгівля має свої особливості, які відрізняють її відінших елементів інфраструктури ринку:

• аукціонні товари мають чітко виражені індивідуальніособливості;

• обов’язковість попереднього огляду товарів, дегустацій тощо;• виключається можливість заміни (обміну) після купівлі-продажу

одних екземплярів іншими, оскільки при однотипності видів існуєсуттєва розбіжність в якісних індивідуальних параметрах;

• неприпустимість висування претензій після здійснення торгущодо якості товару, крім прихованих дефектів; .

• територіально аукціони розмішуються при максимальномунаближенні до ринку виробництва товару;

• техніка проведення аукціонів залежить від виду товару, якийвиставляється на торги.

Крім добровільних можуть мати місце примусові аукціони. Їхорганізовують судові органи або органи влади з метою продажу майнанеплатоспроможних боржників, продажу безхозного майна, щоперейшло державі за правом наслідування або в результаті конфіскації.

70

3.5. Ярмарки

Ярмарки – це організаційно оформлена, короткострокова таперіодична форма оптового ринку на основі огляду товару або йогозразків.

Ярмарок виконує такі завдання: самостійне встановлення або налагодження втрачених прямих

господарських зв’язків та укладання договорів на поставку продукції; налагодження взаємовідносин між виробниками, споживачами

і посередницькими організаціями. регулювання виробничих планів товаровиробників, виходячи з

попиту і пропозиції, що формується на ярмарках.Ярмарок функціонує як самостійний елемент інфраструктури

ринку, так і організовується товарною біржею.Цінами, за якими ведуться торги на ввесь асортимент товарів, є їх

середньозважені рівні біржового або позабіржового ринку.Біржовий комітет затверджує ярмарковий комітет, який виконує

такі функції: встановлює строки і місце проведення ярмарку; визначаєсклад, формує робочі органи ярмарку; вирішує всі питання, пов’язані зорганізацією і проведенням ярмарку та укладенням угод; визначаєрозмір та порядок розподілу витрат на організаційні заходи;організовує обслуговування.

Робочі органи ярмарку:дирекція – здійснює керівництво робочими органами ярмарку,

організаційну, рекламну та комерційну діяльність; забезпечує прийом ізберігання у неробочий час представлених на ярмарок зразків, сприяєукладанню угод; має рахунок в банку, печатку, реквізити;

бюро з реєстрації угод – перевіряє повноваження представниківучасників ярмарку, веде облікову документацію, відстежує процесукладання угоди, готує аналітичну інформацію про ярмарковуторгівлю;

арбітражна комісія – забезпечує правове обслуговуванняярмарку; надає консультації учасникам; розглядає суперечки, яківиникають при укладанні угод та з інших правових проблем.Суперечки в комісії розглядаються за участю представників сторін непізніше наступного дня після надходження про це заяви. Протоколзасідання комісії підписують арбітри, які брали участь у розглядісуперечки.

71

Учасники ярмарку або їх представники повинні мати належнимчином оформлені повноваження для укладання угод. Розрахунки зорганізації і проведення ярмарку здійснюються за рахунок її учасників.

3.6. Оптово-продовольчі ринки

Оптово-продовольчий ринок (ОПР) – це місце здійсненнярегулярних торгових угод на підставі організованої продажі та купівліпевних видів сільськогосподарської продукції і продовольства.

Мета створення ОПР – повніше забезпечення населеннясільськогосподарською продукцією та продуктами її переробки,сприяння сільськогосподарським товаровиробникам і переробнимпідприємствам у нарощуванні обсягів виробництва та посиленняздорової конкуренції на споживчому ринку.

Основні завдання ОПР:• організація продажу товаровиробниками виробленої

сільськогосподарської продукції, координація дій товаровиробниківрегіону з накопичення та реалізації продукції через систему оптово-продовольчих ринків;

• сприяння товаровиробникам і переробникам в одержаннімаксимальних прибутків від реалізації продукції;

• вивчення та аналіз ринкової ситуації з широкого перелікутоварних, груп, які можуть бути продані або купленісільськогосподарськими переробними, торговельними, збутовими йіншими підприємствами на ОПР.

• узгодження цін та інших умов;• організація заготівель, зберігання та відвантаження

сільськогосподарської продукції і продуктів переробки покупцям;• забезпечення розрахунків з постачальниками ОПР з

урахуванням інтересів товаровиробників та покупців;• організація реклами, маркетингових послуг, сервісного

обслуговування та інших заходів для реалізації або придбанняпродукції на внутрішньому та зовнішньому ринках;

• зниження витрат на маркетинг, рекламу та продажсільськогосподарської продукції і продуктів її переробки.

Функції ОПР: створення організаційних умов для проведення оптових торгів; організація аукціонних і конкурсних торгів; забезпечення контролю якості продукції, що реалізується,

контроль за дотриманням правил торгівлі;

72

збір, узагальнення й інформування учасників оптових торгівпро стан попиту і пропозицій на продукцію та рівень цін;

надання учасникам оптових торгів послуг транспортнихорганізацій за їх замовленнями;

забезпечення учасників оптових торгів необхідною торговоютехнікою, вагово-вимірювальним обладнанням, навантажувально-розвантажувальною технікою тощо;

виконання за замовленням учасників оптової торгівлівнутрішньоскладських переміщень товарів, їх навантаження ірозвантаження;

надання учасникам оптової торгівлі соціально-побутовихпослуг;

організація охорони об’єктів оптового ринку, системиреєстрації учасників торгів, роботи системи засобів внутрішньогозв’язку, забезпечення протипожежної безпеки.

забезпечення належного санітарного стану території,складських і офісних приміщень;

для забезпечення функціонування оптового ринку при ньомустворюються спеціальні служби: інформаційна, розрахунково-фінансова, юридична, консультативна, громадського харчування,готельного господарства, транспортна, а також державна службасертифікації та контролю якості продукції.

Отже, ОПР створюються для прискорення і здешевленняпросування товару від товаровиробника до кінцевого споживача звиключенням зайвих посередників у торговельному ланцюгу,забезпечення рівного доступу всіх товаровиробників і споживачів нанемонополізований ринок, до кон’юктурної інформації. Це новий типпідприємств оптової торгівлі, який лише формується в Україні іпоширений в розвинутих країнах світу.

За асортиментом продукції, яка реалізується через ОПР, останніможуть бути універсальні і спеціалізовані. Вони спеціалізуються наторгівлі плодово-овочевою продукцією і картоплею. Отже,підприємства цього типу можуть організовуватися на основіпродовольчих баз, холодильного господарства, заготівельних іпереробних підприємств споживспілки та інших видів заготівельно-переробної інфраструктури.

73

3.7. Споживча кооперація та фірмові магазини

Споживча кооперація – це добровільне об’єднання громадян дляспільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свогоекономічного та соціального стану. Вона здійснює торговельну,виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавствомУкраїни, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народнихпромислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі(ст. 1 Закону України “Про споживчу кооперацію” від 10.04.1992р.).

Споживчі товариства, спілки та їх підприємства самостійно абона договірних засадах встановлюють вільні ціни і тарифи на продукціювиробничо-технічного призначення, сировину, сільськогосподарськупродукцію й товари, що виробляються та закуповуються ними, наданіпослуги, виходячи з попиту і пропозицій, за винятком продукції,товарів і послуг, на які передбачається державне регулювання цін ітарифів.

Фірмові магазини – це реалізація продукції через власні магазиниПереваги фірмової торгівлі: встановлення прямих зв’язків зпокупцями; тривале вивчення попиту; прискорення реалізації готовоїпродукції; можливість реалізації некондиційної продукції та відходіввиробництва.

Контрольні питання

1. Економічна суть інфраструктури аграрного ринку.2. Завдання і функції товарної біржі.3. Учасники біржових торгів та види біржових угод.4. Порядок підготовки та проведення біржових торгів.5. Розрахунки за біржовими угодами.6. Агроторгові дома, їх завдання та функції.7. Аукціони та ярмарки сільськогосподарської продукції.8. Оптово-продовольчий ринок, його завдання та функції.

74

4. ОРГАНІЗАЦІЯ ОБСЛУГОВУЮЧОЇ ТА СОЦІАЛЬНОЇІНФРАСТРУКТУРИ

4.1. Організація агросервісу в системі АПК.4.2. Організація матеріально-технічного забезпечення.4.3. Особливості організації окремих напрямків агросервісної

діяльності.4.4. Організація здійснення лізингових операцій.4.5. Організація соціальної інфраструктури.

4.1. Організація агросервісу в системі АПК

За своїм впливом на виробничий процес у складі виробничоїінфраструктури виділяється окрема ланка, яка безпосередньообслуговує сільське господарство, – агросервіс (див. нижче схему).Матеріально-технічне постачання і сервіс раніше належалиформуванням “Украгротехсервіс”, “Украгротехпостач”, “Украгрохім”.

У 1996р. діяли агросервісні формування на рівні країни знизовими ланками в областях і районах: “Украгротехсервіс” –державний концерн з машинно-технічного і сервісного забезпеченняАПК, “Украгропромтранс” – державне виробничо-транспортнеоб’єднання, “Укргрунтозахист” – асоціація з підвищення родючостіґрунтів та захисту рослин, “Украгропроммаш” – виробниче об’єднаннямашинобудівних і ремонтних підприємств. У 1998 р. створена“Украгротехіндустрія”, яка об’єднує недержавні машинно-технологічністанції та вітчизняних виробників техніки.

Усі зазначені агросервісні структури (див. нижче наведену схему)здійснюють широку номенклатуру виробничих послуг для сільськогогосподарства: матеріально-технічне забезпечення (техніка, запаснічастини, пально-мастильні матеріали, засоби захисту рослин,мінеральні добрива, сортове та гібридне насіння), ремонт іобслуговування машинно-тракторного парку, транспортні послуги,агрохімічні роботи тощо.

75

Схема 3Система агросервісного обслуговування аграрних підприємств

Промисловеспрямування

Матеріально-технічне

забезпечення

Ремонт іобслуговування

техніки

Агрохімічнеобслуговування

виконанняенергомістких

робіт

Транспортнеобслуговування

Обслуговуваннятваринницьких ферм

і комплексів

Обслуговуваннямеліоративних

систем

Складське,холодильне та

елеваторнезабезпечення

Господарсько-менеджменськеспрямування

Фінансово-бан-ківські послуги

Юридично-правове

забезпечення

Комп’ютеризаціяуправління

Маркетинговезабезпечення і

ринковіструктури

Наукове таінформаційнезабезпечення

Аграрнеспрямування

Селекція тагенетика

Насінництво

Репродукція тарозведення

тварин

Штучне осіме-ніння тварин

Санітарно-біологічне

обслуговування

Зооветеринарнезабезпечення

Аграрні підприємства

Агросервіс

76

Особливість технологічного процесу агропромислового вироб-ництва з його чітко сформованим зворотним зв’язком зумовиласпецифічну роль агросервісу. Тут склалася певна система послідовнихі взаємопов’язаних стадій, які розвиваються за такою схемою:

Виробництво Матеріально- Інженерно-матеріально-техніч- технічне постачання сервісне забезпечення

них ресурсів сільського гос- використання ресурсівподарства

Якщо із усієї сукупності агросервісних робіт виокремитинайголовніші їх види, то ці завдання можна оформити у вигляді такоїтаблиці:

Таблиця 2Форми агросервісного обслуговування підприємств

Основні видиагросервісних

робіт

Завдання агросервісних структур щодозабезпечення виконання робіт

Матеріально-технічнезабезпеченняаграрнихпідприємствресурсамипромислового інепромисловогопоходження.

Виявлення реальних потреб у матеріально-технічних ресурсах. Розміщення замовлень навиробництво ресурсів. Організація продажуресурсів у місцях їх споживання. Удосконален-ня товаро-провідної мережі. Упровадженняпрогресивних форм постачання (центрозавезення,постачання у відрегульованому вигляді,диспетчеризація і дилерське обслуговування,оптова торгівля і фірмове обслуговування).

Ремонт ітехнічнеобслуговуваннямашинно-тракторногопарку аграрнихпідприємств

Розроблення та впровадження ефективнихтехнологій ремонту та обслуговування.Концентрація та кооперування ремонтно-технічнихробіт. Перехід на підвищений моторесурс.Запровадження діагностики та якісного ремонту.Створення мережі станцій технічного обслуговуван-ня. Розвиток системи прокату та обміну техніки.

Виробниче таагрохімічнеобслуговуванняаграрнихпідприємств

Створення високопродуктивних механізованихзагонів (бригад). Централізоване забезпеченняміндобривами та засобами захисту рослин і тварин.Здача полів удобреними. Розширення номенклатуриенергомістких і налагоджувальних робіт.

Транспортнеобслуговуванняаграрнихпідприємств

Здійснення централізованих перевезень ресурсів іпродукцій. Забезпечення центрозавезення і центро-вивезення. Транспортно-експедиційнеобслуговування.

77

У сучасній організації агросервісу особливе місце посідаютьстворені технічні центри (регіональні, обласні, районні) на базімашинно-технологічних станцій (МТС), на державній і приватнійоснові, практично на базі колишніх роздержавлених і приватизованихпідприємств широкого профілю, що формували об’єднання“Сільгосптехніка”. За характером діяльності та виробничо-управлінською структурою вони, можна сказати, стали спадкоємцямипопередніх організаційних форм.

Виходячи із завдань, формується організаційно-виробничаструктура технічних центрів (ТЦ), яка включає виробничі служби тапідрозділи, що забезпечують функціональну діяльність технічнихцентрів (див. схему).

Схема 4Організаційно-виробнича структура технічних центрів

Виробничі службиІнженерно-технічнаслужба

Агрономічнаслужба

Служба охоронипраці, техніки

безпеки ібезпеки руху

Диспетчерсько-аналітична

служба

Служба маркетингу,постачання і

реалізаціїПланово-фінан-

сова служба

Комунально-побутова служба

служба

Юридично-кадровий відділ

Рада ТЦ

Технічний центр

Ремонтнамайстерня

Машинний двір

Пункт технічногообслуговування

МТППункт прокату

Автогараж

Енергетичнадільниця

Матеріально-технічний склад

Нафтобаза

Механізм-вані загони

78

Виробничі підрозділи

Мобільними підрозділами ТЦ є механізовані загони,обслуговуванням яких займаються всі виробничі дільниці та службиТЦ. Їх доцільно створювати комплексними. Вони повинні матимашини для виконання декількох видів робіт, наприклад, дляосновного обробітку ґрунту, внесення добрив, хімічного захиступосівів, збирання зернових і кормових культур. Для обслуговуваннягосподарств поліської й лісостепової зон у них має бути 3-5 агрегатів,для степової – 6-7. Подальше нарощування техніки недоцільне,оскільки через надмірне розосередження машин (у радіусі понад 10 км)ускладнюється оперативне керівництво та організація роботи.

У плані виробничо-фінансової діяльності ТЦ – самостійнаорганізація, що працює на підставі договорів підряду наобслуговування всіх типів сільськогосподарських товаровиробників.

Організація малих, середніх і великих підприємницьких структуррізних форм власності передбачає створення різних типів машинно-технологічних формувань.

3 метою надання послуг сільськогосподарським підприємствамусіх форм власності і господарювання, особистим підсобнимгосподарствам населення в проведенні механізованих і транспортнихробіт та реалізації їм відновленої техніки в системі “Украгротехсервіс”створено і функціонують пункти прокату технічних засобів, їхвідновлення та реалізації.

Пункти прокату створюються як госпрозрахункові підрозділирайагропостачів, ремонтно-транспортних підприємств, машиннихдворів та інших господарських структур або на самостійному балансі.Пункт надає у прокат наявні технічні засоби, виконує своїми силами тазасобами землерийні, меліоративні, транспортні, навантажувально-розвантажувальні роботи, роботи з обробітку ґрунту, боротьби зшкідниками рослин, збирання врожаю в садово-городніх кооперативах,на присадибних ділянках фермерів і окремих споживачів, здійснюєвідновлення та реалізацію частково зношеної техніки. Він такожвивчає обсяг робіт та послуг, потребу в технічних засобах, утримує їх вроботоздатному стані, організовує ремонт і здійснює технічнеобслуговування й лізингову діяльність. Відносини між пунктомпрокату та споживачами робіт і послуг регулюються договірнимиумовами.

79

Робота пункту ґрунтується на договірних відносинах іззамовником. Виконання механізованих, транспортних та інших робітздійснюється за заявками споживачів і оплачується ними згідно ізвстановленими тарифами або за цінами за домовленістю.

80

4.2. Організація матеріально-технічного забезпечення

Реформування економічних відносин в АПК закономірнопризвело до певного зміщення спільних економічних і соціальнихінтересів учасників інтеграційного процесу. Тому досить важливо наданому етапі економічних перетворень уникнути диспаритету ідиспропорцій у стосунках між сільським господарством таагросервісними структурами, які надають послуги практично за всімаможливими в цих умовах напрямами.

Система матеріально-технічного забезпечення сільськогогосподарства в умовах ринкових перетворень повинна бути гнучкою імаксимально зорієнтованою безпосередньо на споживача.

За сучасних умов система матеріально-технічного забезпеченняможе будуватися за кількома схемами, незалежно від вибору якоїдосить важливо реалізувати й відповідні взаємовигідні відносини (див.нижченаведену схему).

Схема 5Система матеріально-технічнгого забезпечення

Схемавзаємовідносин

Принципвзаємовідносин

Умови реалізації

Завод – аграрнийтоваровиробник

Вільний вибірспоживача іпостачальника

Договірна дистанція

Завод – дилер –товаровиробник

Паритетність взаємо-відносин; дотриман-ня гарантій та умоввзаємних угод

Узгодження цін татарифів

Завод – агросервісніструктури –товаровиробники

Збалансованістьінтересів і відмовавід пріоритетуприбутку

Гарантія якості тадовговічності

Завод – лізинговіструктури –товаровиробники

Створення умов длярозширеноговідтворення

Механізмвзаємовідносин

Основними постачальниками техніки в 2002 були такі державнівідкриті акціонерні товариства: “Украгротех” (Українське державнепідприємство з матеріально-технічного забезпечення), “Украгротех-сервіс” (Український державний концерн з матеріально-технічного ісервісного забезпечення АПК), “Украгротранс” (Українськийдержавний конструкторський технологічний інститут транспорту). Сто

81

відсотків акцій цих структур було передано до статутного фондуновоствореної національної акціонерної компанії “Украгролізинг”,однією з головних функцій якої є постачання вітчизняної технікиаграрним підприємствам на умовах фінансового лізингу.

4.3. Особливості організації окремих напрямівагросервісної діяльності

Організація агрохімічного обслуговування сільськогосподарсь-ких підприємств

Найбільшу питому вагу у виробничих послугах сільськомугосподарству займає агрохімічне обслуговування. Основним ворганізації виробничого обслуговування агрохімічнимипідприємствами сільськогосподарських товаровиробників є визначенняекономічного механізму взаємовідносин між партнерами. Інтеграціяпартнерів повинна здійснюватися в напрямі створення агрохімічнихпідприємств ринкового типу на підставі приватизації, яка спрямованана поєднання інтересів обслуговуючих підприємств ісільськогосподарських товаровиробників шляхом їх кооперації абопередачі контрольного пакета акцій агрохімічного підприємствасільськогосподарським товаровиробникам при створенні акціонерноготовариства.

Наразі сількогосподарські товаровиробники забезпечуються міне-ральними добривами та засобами захисту рослин двома каналами – задержпрограмою і прямими контрактами.

Серед постачальників мінеральних добрив найбільшу частку наринку в 2001-2002 роках займало ВАТ “ Агрохімцентр”, яке має своїпредставництва в усіх областях та районах України.

Основними постачальниками отрутохімікатів, крім названоїструктури, є ЗАТ “Украгробізнес”, спільне підприємство “РайзАгросервіс – інвест”, ТОВ “Об’єднана агротехнічна компанія”, ТОВАПФ “Агромир”, ВАТ “Украгросервіс”.

Організація транспортного обслуговування сільськогосподар-ських підприємств

Добре налагоджене транспортне забезпечення є важливоюумовою успішної роботи агропромислових організацій всіх формвласності. Вплив цього чинника на ефективність та кінцеві результативиробничої діяльності АПК виявляється через рівень транспортнихвитрат, своєчасного та повного задоволення потреб споживачів уперевезеннях.

82

Завдання транспортного обслуговування АПК – своєчасне, якіснета повне задоволення потреб товаровиробників у перевезеннях приодночасному підвищенні його економічної ефективності. Крім того,надійне транспортне забезпечення визначає і рівень конкурентоспро-можності транспортних формувань. В умовах переходу до ринковихвідносин транспортне забезпечення суттєво впливає не тільки нарезультати виробничо-фінансової діяльності функціонуючихгосподарських структур АПК, але є важливим чинником поліпшеннясоціально-економічних умов життя та діяльності сільського населення.

Основними експлуатаційними чинниками, що визначають рівеньтранспортного забезпечення, доцільно вважати характер і структурувантажів, відстань перевезень, шляхові умови, обсяги перевезень та їхсезонні коливання, використання транспортних засобів у комплексі ізсільськогосподарськими машинами та агрегатами.

Транспортне обслуговування одне із перших пристосувалося доринкових умов. Це пояснюється тим, що в кожному адміністративномурайоні ці послуги можуть надавати різні конкуренти: автотранспортніпідприємства, транспортні підрозділи переробних і сервіснихпідприємств АПК, автопарки аграрних підприємств. Крім того,перевезення здійснюють різні підприємницькі структури, приватнівласники вантажних автомобілів.

Враховуючи зміни в аграрному секторі та вимогисільськогосподарських товаровиробників до транспортногозабезпечення, доцільно мати в розрахунку на 1000 гасільськогосподарських угідь для підприємств Степу – 9,2 одиницьрухомого складу, Лісостепу – 11, Полісся – 13,6 автомобілів.

Найвищою в структурі автотранспорту сільськогосподарськихпідприємств має бути частка самоскидів як найбільш придатних дляумов аграрного виробництва (короткі відстані перевезень, недостатнякількість засобів розвантаження, значні обсяги насипних вантажівтощо). Бортових автомобілів доцільно мати понад 20-22 відсотки і неменше 10 відсотків автомобілів зі змінним кузовом. Причому, вгосподарствах Степу середня вантажопідйомність автомобіля в1,2-1,4 разу вища, ніж у Поліссі.

83

Таблиця 3Перспективна структура парку вантажних автомобілів у

розрахунку на 1000 га сільськогосподарських угідь (фізичниходиниць)

Автомобілі Степ Лісостеп ПоліссяБортові 1,99 2,35 2,80Самоскиди 3,72 4,68 5,82

Організація меліоративного обслуговування сільськогосподар-ських підприємств

Одним з головних напрямків інтенсифікації сільськогосподар-ського виробництва є меліорація – сукупність організаційно-господарських, технічних і технологічних заходів, спрямованих надокорінне поліпшення земель з несприятливими водними таповітряними режимами, хімічними і фізичними властивостями. Видимеліорації: зрошення, осушення, агролісомеліорація, хімічнамеліорація (вапнування та гіпсування земель, внесення добрив),культуртехнічні роботи тощо.

Понад 80 відсотків зрошуваних земель зосереджено в зоні Степута 60 відсотків осушених земель – у зоні Полісся.

Зрошення й осушення земель вимагають будівництва іексплуатації меліоративних систем, міжгосподарських меліоративнихмереж, підтримання їх в технічно справному стані, належногорегулювання водно-повітряного режиму, обґрунтування і суворогодотримання технології вирощування сільськогосподарських культур нацих землях.

Саме вирішенням питань, пов’язаних з будівництвом іексплуатацією меліоративних систем, займаються на договірнихзасадах спеціалісти Державного комітету України по водномугосподарству, його обласні і районні управління з експлуатаціїзрошувальних та осушувальних систем, значна частина яких ужереформована в акціонерні товариства.

Площі орних земель в Україні, які потребують хімічноїмеліорації, становлять понад 10 млн. га. Для підвищення їх родючостінеобхідно щорічно вапнувати 1,9 млн. га та гіпсувати 0,3 млн. газемель.

Хімічна меліорація ґрунтів в Україні провадиться в основному зарахунок держбюджету силами механізованих загонів райсільгоспхіміїна договірні основі.

84

Ветеринарне обслуговування сільськогосподарськихпідприємств

Ветеринарне обслуговування сільськогосподарських товарови-робників покладено на Державний департамент ветеринарноїмедицини, який підпорядкований міністру аграрної політики України.

Утримання апарату Держдепартаменту ветмедициниздійснюється за рахунок Державного бюджету України.

До сфери управління Державного департаменту ветеринарноїмедицини належать Республіканське управління державноїветеринарної медицини Автономної Республіки Крим, обласнідержавні управління ветеринарної медицини, районні підприємства(лікарні) державної ветеринарної медицини, корпорації зветеринарного і зоотехнічного забезпечення тваринництва“Укрветзоопромпостач” з мережею обласних державних підприємств“Ветзоопромпостач”.

У соціально-побутовому будівництві перспективним може статистворення, особливо в малих селах і для відокремлених сільськихгосподарств, кооперованих комбінованих об’єктів, таких, наприклад,як дошкільний заклад – початкова школа – спортивний комплекс –заклад культури або торговельне підприємство – підприємствогромадського харчування – заготівельний пункт – переробний цех –міні-комбінат побутового обслуговування. В обох випадках до такихкомбінованих структур можна долучити й житло для працівниківсфери обслуговування.

Уміле залучення і використання всіх можливих джерелфінансування та утримання об’єктів соціальної інфраструктури вперспективі може забезпечити поступовий перехід від відокремленогофункціонування автономних служб (підприємств, закладів,організацій) до створення інтегрованих територіальних комплексів,комбінатів, фірм сільського сервісу.

4.4. Організація здійснення лізингових операцій

Лізинг – це договір, укладений двома сторонами, відповідно доякого одна сторона (лізингодавець) надає в користування іншійстороні (лізингоодержувачу) об'єкт лізингу на визначений період і запевну плату.

Лізинг є особливою формою кредитних відносин – товарнимкредитом в основні засоби, за якого право використання майнавідокремлюється від права володіння ним. Останнє переходить до

85

лізингоодержувача, у той час як лізингодавець зберігає за собою правоволодіння переданим в оренду майном.

Для лізингу в основному притаманний тристоронній характервідносин, за яких у здійсненні лізингової операції беруть участь трисуб’єкти: лізингодавець, лізингоодержувач, продавець лізинговогомайна (див. схему, що подана нижче).

Об’єктом лізингу, що використовується у сільськогосподар-ському виробництві, можуть бути трактори, комбайни, сівалки,машини для обробітку ґрунту, устаткування для ремонтнихмайстерень, різні виробничі будівлі та споруди тощо.

Схема 6Суб’єкти лізингових відносин

Орендна Оплата вартостіплата техніки

Суть лізингової операціїМайбутній лізингоодержувач (с.-г. підприємство), в якого

відсутні власні кошти, звертається в лізингову компанію з пропозицієюпро укладання лізингової угоди. Згідно з цією угодоюлізингоодержувач вибирає продавця (виробника сільськогосподарськоїтехніки), який має необхідне майно, а лізингодавець придбає його іпередає це майно лізингоодержувачу в тимчасове користування завідповідну плату згідно з договором.

Лізингова операція – це господарська операція фізичної чиюридичної особи, що передбачає надання майна в користування іншимособам на визначений термін за відповідну плату. Основною ознакою

Орендар(користувач)

(лізингоодержувач)

Постачальник(виробник)

Тристоронній договір лізингу

Лізингове підприємство(орендодавець)(лізингодавець)

86

лізингової операції є те, що лізингодавець виступає як фінансуючаорганізація, що придбає у продавця лізингове майно на умовахпередавання його в лізинг лізингоодержувачу.

Є два види лізингу: фінансовий лізинг і оперативний.Фінансовий лізинг – законодавством трактується як лізингова

угода, в результаті укладення якої лізингоодсржувач на своєзамовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єктлізингу на строк, не менший від строку, за який амортизується60 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладенняугоди (до 4-6 років).

По завершенні строку угоди фінансового лізингу об’єкт лізингупереходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним зазалишковою вартістю.

Оперативний лізинг – це лізингова угода, якою передбачається,що лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платнекористування від лізингодавця об’єкт лізингу на термін, менший відстроку, за який амортизується 90 відсотків вартості об’єкта лізингу,визначеної в день укладення угоди. Після завершення строку угодиоперативного лізингу можливі такі варіанти дій відповідно до ЗаконуУкраїни “Про лізинг”:

• об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю;• строк договору лізингу може бути продовжений;• об’єкт лізингу може бути повторно переданий іншому лізинго-

одержувачу за договором лізингу.Спільним між фінансовим і оперативним лізингом є те, що об’єкт

лізингу протягом усього строку договору залишається власністюлізингодавця. Схему можливих форм існування фінансового іоперативного лізингу подано нижче.

Під організацією здійснення лізингової операції розуміютьпослідовне налагодження і юридичне оформлення організаційно-економічних відносин між суб’єктами лізингу та забезпеченнямоніторингу виконання взятих ними зобов’язань. Така організаціяздійснюється в три етапи: підготовчий, юридичне оформленнявідносин між учасниками лізингової операції, виконавчий.

На підготовчому етапі потенційними суб’єктами лізинговоїоперації виконується весь комплекс попередніх робіт, необхідний длянаступного юридичного оформлення організаційно-економічнихвідносин між ними через укладання відповідних договорів. До такихробіт (лізингових процедур) належать:

87

• обґрунтування необхідності укладання лізингової угодипотенційним лізингоодержувачем;

• звернення (заявка) потенційного лізингоодержувача долізингодавця з пропозицією надати лізингові послуги;

• попередня оцінка ефективності лізингової угоди лізинго-одержувачем і лізингодавцем;

• оцінка лізингодавцем платоспроможності і ділової репутаціїпотенційного лізингоодержувача;

• заявка лізингової компанії до банку про надання кредиту дляфінансування лізингової угоди за умови нестачі власних коштів;

• замовлення лізингодавця виробнику (постачальнику) прокупівлю у власність відповідного об’єкта лізингу.

На другому етапі між учасниками лізингової операціїздійснюється укладання: лізингової угоди, кредитної угоди міжлізингодавцем і банком за умови нестачі власних коштів, договорукупівлі-продажу об’єкта лізингу, акта прийняття об’єкта лізингу вексплуатацію, угоди про технічне обслуговування об’єкта лізингу,угоди про страхування об’єкта лізингу.

Не всі із названих договорів мають бути обов’язково укладені.На третьому, виконавчому етапі здійснюється виконання

лізингової угоди щодо експлуатації об’єкта лізингу відповідно довимог, зазначених в угоді; виплати лізингових платежів вобумовленому розмірі і в передбачені строки; правильногодокументального відображення операцій, пов’язаних з реалізацієюлізингової угоди, в обліку та звітності суб’єктів цієї угоди; оформленнявідносин між лізингодавцем і лізингоодержувачем, пов’язаних іззавершенням лізингової угоди (повернення об’єкта лізингу, укладаннянової угоди, викуп об’єкта лізингу).

З огляду на інтереси лізингоодержувача, найбільш важливим длянього є договір, який укладається у формі багатосторонньої лізинговоїугоди за участю зазначеного суб’єкта господарювання, лізингодавця тапродавця об’єкта лізингу або у формі двосторонньої угоди міжлізингоодержувачем і лізингодавцем.

Закон України “Про лізинг” передбачає такі істотні умовилізингового договору:

найменування сторін (їх повна і скорочена назва); об’єкт лізингу. Детально описуються склад майна, що

передається у користування лізингоодержувачу, його вартість, техніко-економічні характеристики, умови та строки його поставки (якщолізингодавець порушив строки чи/та умови поставки об’єкта лізингу,

88

лізингоодержувач має право вимагати від нього поставки цього об’єктата відшкодування збитків, спричинених затримкою його передачі вкористування зазначеного суб’єкта лізингової угоди);

строк, на який укладається лізингова угода; розмір та форма сплати лізингових платежів, строки сплати та

умови перегляду; переоцінка вартості об’єкта лізингу згідно із законодавством

України; повернення об’єкта лізингу (тут передбачаються строки

повернення, яка із сторін несе витрати, пов’язані з таким поверненням,технічний стан об’єкта). У разі банкрутства лізингоодержувача, арештучи конфіскації його майна об’єкт лізингу відокремлюється відзагального майна зазначеного суб’єкта лізингу і підлягає поверненнюлізингодавцю. Якщо з вини лізингоодержувача порушено строки таумови повернення об’єкта лізингу, лізингодавець має право вимагативід лізингоодержувача безумовної передачі зазначеного об’єкта тавідшкодування збитків, завданих такою затримкою, відповідно до умовдоговору;

експлуатація та технічне обслуговування, модернізація об’єкталізингу та надання інформації щодо його технічного стану (в цій умовізазначається, що лізингодавець має право здійснювати за свій рахунокконтроль за експлуатацією та цільовим використанням об'єкта лізингулізингоодержувачем. Останній зобов'язаний експлуатувати орендованемайно згідно з умовами цього пункту договору та інструкціямипродавця);

страхування об’єкта лізингу; реєстрація об’єкта лізингу. Відповідно до згаданого закону

майно, передане в оренду за договором фінансового лізингу,зараховується на баланс лізингоодержувача з позначенням, що цемайно взято у фінансовий лізинг. Лізингоодержувач у цьому разіздійснює реєстрацію об’єкта лізингу згідно з чинним законодавством.За оперативного лізингу орендоване майно залишається на балансілізингодавця із зазначенням, що це майно передано у лізинг. Водночаслізингоодержувач зараховує дане майно на позабалансовий рахунок звідміткою, що це майно орендоване за оперативним лізингом;

викуп об’єкта лізингу після закінчення строку лізинговоїугоди. Такий викуп може бути здійснений не раніше строку, за якийамортизується 60 відсотків вартості об’єкта лізингу, визначеної в деньукладення договору лізингу. Якщо лізингоодержувач не реалізує своєправо викупу об’єкта лізингу і не продовжить строку лізингової угоди

89

після її завершення, він зобов’язаний повернути зазначений об’єктлізингодавцю у стані, зазначеному в договорі;

дострокове розірвання угоди. Ці умови визначаються вдоговорі за взаємною згодою сторін. Водночас Законом України “Пролізинг” передбачається, що угода розривається в разі несплатилізингоодержувачем лізингових платежів протягом двох черговихстроків. На вимогу лізингодавця об'єкт лізингу підлягає поверненню убезспірному порядку згідно з виконавчим написом, учиненим удержавній нотаріальній конторі;

надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача.Останній зобов’язаний у зазначені в цьому пункті строки надаватилізингодавцю відомості про технічний стан об’єкта лізингу та свійфінансовий стан, доступ до перевірки об’єкта лізингу та умов йогоексплуатації;

відповідальність сторін; дата і місце укладення угоди.У лізинговій угоді за взаємною згодою сторін можуть бути

передбачені й інші умови.Лізингова угода набуває чинності з дати підписання її суб’єктами

(лізингоодержувачем, лізингодавцем і постачальником) актаприймання об’єкта лізингу в експлуатацію.

В українському законодавстві зазначено, що в разі, коли об’єктомлізингу є державне майно або договір пайового лізингу, передбачаєтьсязалучення державних коштів, договір лізингу підлягає обов’язковійреєстрації. Такій реєстрації підлягають і договори лізингу, на якінадані державні гарантії.

Під лізинговими платежами розуміється загальна сума, якавиплачується лізингоодержувачем лізингодавцю за надане йому правокористування лізинговим майном. Лізингові платежі є тим механізмом,за допомогою якого лізингодавець відшкодовує свої фінансові витратина купівлю майна і отримує прибуток.

При укладенні лізингового договору сторони встановлюютьзагальну суму лізингових платежів, форму, метод нарахування,періодичність виплати внесків, а також способи їх виплати.

4.5. Організація соціальної інфраструктури

У забезпеченні нормального функціонування агропромисловоговиробництва особлива роль належить соціальній інфраструктурі.Соціальна інфраструктура – це сукупність підприємств, установ і

90

закладів, які забезпечують соціально-культурні та житлово-побутовіумови сільського населення з метою гарантування відтвореннякваліфікованої робочої сили та стабілізації трудових колективів.

Підставою для виділення соціальної інфраструктури села у складізагальнодержавної інфраструктури, а механізму її функціонування ірозвитку – у складі національної економіки є специфіка формування ізадоволення згаданих потреб.

Завдання соціальної інфраструктури: Задоволення особистих життєвих потреб працівників села. Створення сприятливих умов для відтворення трудових

ресурсів. Сприяння вирівнюванню обсягів споживання послуг містом і

селом. Посилення зв’язку розподілу послуг споживання їх

працівниками з результатами діяльності підприємств і регіонів. Поступове трансформування всієї системи соціальної

інфраструктури в сферу доступності і платоспроможності сільськогонаселення.

За характером безпосереднього впливу на процесагропромислового виробництва соціальна інфраструктура складаєтьсяз таких ланок (галузей і видів діяльності):

Таблиця 4Основні ланки соціальної інфраструктури

Ланка Галузь, вид діяльності

Безпосередній вплив напрофесійний та освітнійрівень

Народна освіта, професійно-технічненавчання, підготовка та перепідготовкакадрів, підвищення кваліфікації

Вплив на підвищенняпродуктивності праці

Система матеріального і моральногозаохочення, умови праці, охорона праці,охорона здоров’я, організація відпочинку

Створення необхіднихсоціально-побутових умов

Житлово-комунальне господарство,побутове обслуговування, системадошкільного виховання, установикультури і спорту

Галузеву структуру можна представити також залежно відцільового призначення об’єктів та їх територіального розміщення.Соціальна інфраструктура складається з таких двох блоків (груп) (див.табл. 5):

91

Таблиця 5Галузева соціальна інфраструктура підприємства

Служби і підрозділи, щофункціонують безпосередньо

на підприємствах

Служби та організації, щообслуговують все населення

селаНавчально-виробничі класиЇдальні, буфети, польові кухніЧитальні залиКімнати відпочинкуФельдшерсько-акушерськіпунктиДушові кімнатиПрофілакторіїСлужби охорони праціСлужби доставки працівників доробочих місцьВиїзна торгівля

Дошкільні дитячі закладиВідділення зв’язкуЗаклади освіти, спорту і культуриМедичні заклади (лікарні,поліклініки, амбулаторії)Магазини, кафе, громадськехарчуванняЖитлово-комунальні службиБудинки (центри) побутуТорговельні заклади

Наведена схема підтверджує ту істину, що доступ до соціальноїінфраструктури села відкритий. Однак служби першої групи, якіфункціонують безпосередньо на аграрних підприємствах,фінансуються та розвиваються, власне, за кошт підприємств і, якправило, працюють не на прибуток. Що ж до служб другої групи, то засучасних умов окремі з них працюють на комерційних засадах.

Якщо служби першої групи належать підприємству істворюються за його кошти, то у формуванні служб другої групиучасть брали переважно спеціалізовані центральні (обласні, районні)структури, агропромислові формування та бюджетні ресурси держави.Об'єкти соціальної інфраструктури першої групи, як правило,розміщуються у виробничих підрозділах підприємства (тракторно-польові стани, тваринницькі ферми, майстерні) і їх цільовою функцієює поліпшення умов праці та відпочинку працівників у процесівиробництва. Об'єкти другої групи, як правило, мають більш-меншоднакову концентрацію в центрі сільського поселення і покликаніобслуговувати все сільське населення незалежно від того, в якій сферівоно працює. Послугами об’єктів цієї групи епізодично користується інесільське населення.

Перелік галузей і видів діяльності соціальної інфраструктурипоказує, що у цій сфері практично вирішуються питання подальшогопідвищення рівня життя всіх верств сільського населення. Цезнаходить свою конкретизацію у таких найголовніших напрямахдіяльності соціальної інфраструктури:

92

* створення сприятливих умов для праці та відпочинку;* всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей, творчої

активності;* підвищення освітнього, професійного і культурного рівня;* задоволення потреб сільських мешканців у медичному та

інтелектуально-етичному обслуговуванні;* створення нормальних житлово-комунальних умов, побутове

обслуговування.Реалізація цих напрямів дає змогу формувати підвищену

мотивацію до високопродуктивної праці і завдяки цьому домагатисявищих результатів у галузях основного виробництва.

Фінансова підтримка об’єктів соціальної інфраструктури

Всі підприємства та організації соціальної інфраструктури нанинішньому етапі соціально-економічного розвитку можуть бутивіднесені до різних за походженням джерел фінансування:

• утримувані за рахунок державного бюджету (шкільні тадошкільні заклади, медичні установи, інтернати, клуби, будинкикультури);

• такі, що функціонують на підставі комерційного розрахунку(сучасні побутові комбінати, різні культурно-видовищні заклади, кафе,бари, їдальні);

• самоокупні, які не одержують прибутку, а свої витративідшкодовують за рахунок коштів бюджету і оплат споживачів (газо-,водо- і електрозабезпечення, житловий (власний) і комунальний фонд).

Усі ці можливі варіанти мають визначатися в кожному сільськомупоселенні, зокрема, на основі врахування фактичного фінансовогостану аграрних підприємств, об’єктів соціальної сфери і місцевих(сільських) рад.

Перелік можливих шляхів фінансового забезпечення соціальноїінфраструктури показує, що на нинішньому етапі дещо змінюютьсяакценти соціальної політики на селі, набуваючи нових ознак. Зокрема,має зрости роль сільських рад, а значить, місцевого бюджету впідтримці соціального розвитку села. Посилюється рольновостворених агроформувань в утриманні об’єктів соціальноїінфраструктури.

93

Контрольні питання

1. Функціональна роль обслуговуючої інфраструктури.2. Види агросервісного обслуговування.3. Організація матеріально-технічного постачання в сучасних

умовах.4. Технічні центри як форма комплексного сервісного

підприємства.5. Суть лізингових відносин.6. Види лізингу та організація здійснення лізингових операцій.7. Зміст лізингової угоди та порядок лізингових розрахунків.

5. ОРГАНІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХОБСЛУГОВУЮЧИХ КООПЕРАТИВІВ

5.1. Організаційно-економічні основи формування сільськогос-подарських обслуговуючих кооперативів.

5.1.1. Організація створення кооперативу.5.1.2. Підготовка установчих документів та проведення

установчих зборів.5.2. Організація функціонування кооперативу.5.2.1. Формування та діяльність адміністрації кооперативу.5.2.2. Вибір виду діяльностів кооперативу.5.2.3. Організація господарської діяльності та формування

базового капіталу.5.3. Особливості управління в кооперативах.5.4. Ціноутворення та результати діяльності обслуговуючих

кооперативів.

5.1. Організаційно-економічні основи формуваннясільськогосподарських обслуговуючих кооперативів

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив – цепідприємство, створене для здійснення обслуговування переважносвоїх членів на засадах взаємодопомоги та економічногоспівробітництва. Залежно від видів діяльності Закон України “Просільськогосподарську кооперацію” поділяє обслуговуючі кооперативина переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні табагатопрофільні. Детальніший перелік послуг, що їх можуть надаватиобслуговуючі кооперативи:

94

• Зберігання і реалізація сільськогосподарської продукції.• Переробка сільськогосподарської продукції і лісової сировини.• Матеріально-технічне постачання.• Ремонт сільгосптехніки та технічне обслуговування її.• Транспортне обслуговування.• Газифікація, телефонізація, електронізація і комп’ютеризація

сільського господарства.• Виконання окремих видів сільськогосподарських робіт (оранка,

збирання врожаю, боротьба з шкідниками і хворобамисільськогосподарських культур, штучне осіменіння тварин,ветеринарне обслуговування).

• Виконання будівельних робіт і виготовлення проектноїдокументації.

• Консультаційне обслуговування (бухгалтерське, фінансове,аудиторське, агрономічне, зоотехнічне, економічне тощо).

Особливості обслуговуючого кооперативу:• належить сільськогосподарським товаровиробникам – своїм

членам-клієнтам і керує ними на демократичних засадах;• надає своїм членам ті послуги, які необхідні для їх власних

колективних, фермерських чи особистих підсобних господарств і єпродовженням цих господарств;

• не ставить за мету отримання прибутку для себе, а має на метізбільшення прибутку господарств своїх членів.

Специфічною характерною рисою сільськогосподарськогообслуговуючого кооперативу є те, що його члени поєднують в однійособі співвласника кооперативного підприємства і його клієнта. Це маєважливе стимулююче значення, сприяє орієнтації інтересів учасниківкооперативного підприємства перш за все на пошук економічноївигоди в групових діях.

5.1.1. Організація створення кооперативу

Організація створення кооперативу – це здійснення комплексупослідовних, взаємозв’язаних дій групи сільськогосподарськихтоваровиробників, які усвідомили суть кооперативної ідеї і визначилисферу її реалізації, необхідну їм для посилення своєї влади на ринку,підвищення ефективності виробництва за рахунок одержання прибуткуне лише від виробництва сировини, а й від подальших сферагробізнесової діяльності – зберігання, переробка, оптова та роздрібнаторгівля товарами, виробленими з власної сировини тощо (див. нижче).

95

Схема 7Послідовність організаційних заходів щодо створення

обслуговуючих кооперативівФормування ініціативної групи. Проведення зборів членів

ініціативної групи для обговорення економічних проблем, які можнавирішити за допомогою організації обслуговуючого кооперативу.

Організація зборів потенційних членів-засновниківмайбутнього кооперативу. Прийняття рішення про розгортанняорганізаційної роботи щодо створення кооперативу. Створенняоргкомітету.

Вивчення оргкомітетом особливостей виробничої діяльності,яка кооперується. Підготовка техніко-економічного обґрунтуваннядоцільності й ефективності кооперування та оцінка пропозиційщодо джерел первинного капіталу кооперативу

Проведення зборів потенційних членів-засновників зобговорення обґрунтування, підготовленого оргкомітетом.Прийняття рішення про доцільність створення кооперативу з даноговиду діяльності та про доручення оргкомітету розробити іззалученням фахівців базового бізнес-плану створення кооперативу,проекти установчих документів та Порядку внутрішніхгосподарських відносин.

Розробка із залученням фахівців базового бізнес-планустворення і становлення кооперативу в перші роки. Виявленняпроблем і перешкод на шляху до реалізації цієї цілі і способів їхусунення: ознайомлення з бізнес-планом нових потенційних членів-засновників

Розробка оргкомітетом із залученням юристів і передача дляознайомлення членам-засновникам проектів Статуту кооперативу,Установчого договору та Порядку внутрішньої господарськоїдіяльності.

Проведення зборів з обговорення та схвалення проектубазового бізнес-плану, проектів Статуту кооперативу, Установчогодоговору та Порядку внутрішньої господарської діяльності,внесення змін і доповнень.

96

ПродовженняПроведення кампанії із залучення до кооперативу потенційних

членів та асоційованих членів

Проведення установчих зборів. Підписання Установчої угоди.Затвердження Статуту кооперативу. Обрання керівних і контролюючихорганів. Затвердження базового бізнес-плану. Доопрацювання у разіпотреби Статуту кооперативу. Підготовка реєстраційних документів.Реєстрація кооперативу в держадміністрації та інших органах.

Призначення виконавчого директора та головного бухгалтера.Підбір і наймання персоналу.

Відкриття тимчасового банківського рахунку, збір грошовихчленських та пайових внесків, залучення кредитних коштів.

Придбання та передача в рахунок пайових внесків засобіввиробництва, необхідних кооперативу для його діяльності.

ПОЧАТОК ДІЯЛЬНОСТІ

Базовий бізнес-план є початком втілення в життя ідеї створеннякооперативу. Він складається до реєстрації кооперативу і можеуточнюватися, коли його вже засновано.

Базовий бізнес-план складають на термін, упродовж якогокооператив виходить на проектний рівень освоєння виробничихпотужностей (технологічного обладнання з переробки продукції абозавантаження техніки, насіннєочисних машин чи наповненняскладських приміщень тощо). Якщо створення кооперативу пов’язуютьіз залученням кредиту, то враховують також термін виконаннякредитних зобов’язань.

Основні складові частини базового бізнес-плану та їхкороткий зміст

1. Логічне обґрунтування створення кооперативу, мета іпредмет діяльності

виявлення на підставі аналізу ефективності виробництваосновних видів товарної продукції в зоні діяльності майбутньогокооперативу, економічних проблем, вирішення яких зумовлюєнеобхідність групових дій сільськогосподарських товаровиробників;

97

обґрунтування основної на даний час економічної потреби впослугах кооперативу;

характеристика потенційних членів-клієнтів кооперативу, устворенні якого є потреба (розміри виробництва щодо якогоплануються групові дії, місцезнаходження його відносно створюваногокооперативу);

виявлення предмета діяльності кооперативу; кінцева мета, яку ставлять перед кооперативом його члени-

клієнти; завдання, які потрібно здійснити для досягнення мети.

2. Юридична характеристика кооперативу вид кооперативу; члени-засновники кооперативу, їх зобов’язання та вкладення в

нього первинного капіталу; асоційовані члени, що залучаються до формування

матеріальної бази створюваного кооперативу, їх вкладення; принципи участі членів та асоційованих членів у розподілі

економічного результату діяльності кооперативу.3. Маркетинговий план кооперативу

характеристика продовольчих ринків, ринків засобіввиробництва або послуг, на які планують вийти сільськогосподарськітоваровиробники шляхом створення кооперативу;

визначення конкурентів кооперативу та переваги кооперативуперед ними;

кооперативні маркетингові канали, споживачі, методипросування товару (послуг);

політика цін на ринку; ринкові прогнози (ризики, які можуть змінити поточний стан

ринку у ближчій перспективі, запобіжні заходи та шляхи їхподолання).

4. Виробничий план кооперативу характеристика виробничих об'єктів, необхідних для

створення кооперативу; визначення обладнання, техніки та інших активних засобів

виробництва; опис технологій, які планується запровадити; характеристика найвигідніших постачальників, цін придбання

засобів виробництва;

98

проектні обсяги кооперативної діяльності (збуту, постачання,переробки тощо);

забезпечення трудовими ресурсами.5. Фінансовий план кооперативу

кошторис витрат на створення кооперативу; характеристика джерел фінансування і видів вкладень; суми позики, графік одержання і погашення кредиту; заставне забезпечення; оренда, умови, термін; план освоєння капіталовкладень; рух грошових коштів.

6. Очікуваний економічний результат створення кооперативу грошові надходження у базовий період; розподіл кінцевого економічного результату (кооперативні

виплати та виплати на вкладений капітал); збільшення виручки сільськогосподарського товаровиробника

з 1 га посіву, від однієї голови худоби тощо завдяки участі вкооперативній діяльності;

економія витрат сільськогосподарським товаровиробником натехнологічних операціях завдяки діяльності кооперативу.

Базовий бізнес-план виконує роль техніко-технологічногообґрунтування створення кооперативу і його професійна розробка тапослідовне втілення в життя є запорукою успішної реалізаціїкооперативної ідеї.

5.1.2. Підготовка установчих документів та проведенняустановчих зборів

Етап заснування кооперативу передбачає підготовку Статуту таУстановчого договору, підготовку і проведення установчих зборів тареєстрацію кооперативу. Розробка Статуту потребує ґрунтовних знаньпринципів кооперації, чинного законодавства і глибокого розуміннятого, як збираються здійснювати кооперативну діяльність членикооперативу. Тому у його розробці мають брати участь як професійніконсультанти, так і самі засновники кооперативу.

У Статуті кооперативу визначаються: його правовий статус, назва та місцезнаходження; мета і предмет діяльності; статус членів та асоційованих членів кооперативу;

99

порядок утворення майна та розподіл економічногорезультату кооперативу;

умови реорганізації та припинення діяльності.Правовий статус, мета і предмет діяльності. У правовому полі

України створюються різні види кооперативів (виробничі, споживчі таін.). У цьому зв’язку важливо у відповідних статтях якнайповнішевказати, що:

даний кооператив є сільськогосподарським обслуговуючимкооперативом;

він утворений і діє на основі Закону України “Просільськогосподарську кооперацію” в частині, що стосуєтьсясільськогосподарських обслуговуючих кооперативів;

даний кооператив згідно зі ст. 2.3 зазначеного Закону єнеприбутковою організацією.

Принцип неприбутковості має бути закладений також увизначенні мети і предмета діяльності.

Мета діяльності обслуговуючого кооперативу може бути: надання відповідних послуг сільськогосподарським

товаровиробникам, які є членами і клієнтами кооперативу, длязбільшення їх доходів (для збутових, переробних, переробно-збутових,заготівельно-збутових кооперативів);

зменшення витрат сільськогосподарських товаровиробників,які є членами і клієнтами кооперативу, на виробництво через наданняїм відповідних послуг.

Членство в кооперативі. Статус члена кооперативу передбачає,що його може отримати лише сільськогосподарський товаровиробник,який бере на себе зобов'язання користуватися послугами свогокооперативу і виконувати вимоги Статуту.

Членство в кооперативі відкрите для будь-якого товаровиробниканезалежно від його організаційно-правового статусу та формигосподарювання. Однак, ніхто не має права бути членом кількохкооперативів, якщо вони займаються однаковими видами діяльностіщодо однакової продукції чи однакових послуг.

Статут визначає права членів кооперативу.Вступні і пайові внески. Статутний пайовий фонд.

Сільськогосподарський товаровиробник реалізує своє право статичленом кооперативу шляхом сплати вступного внеску встановленогостатутом розміру. Вступні внески зараховуються до неподільногофонду кооперативу, який не розподіляється між членами і в разівиходу з кооперативу нікому не повертається, крім випадку, коли

100

кандидатура члена не була затверджена зборами. Статут встановлюєтакож розміри одного пайового внеску та визначає критерії розрахункукількості пайових внесків, які має сплатити член при вступі докооперативу.

Статут надає членові право робити додаткові пайові внески вмежах, визначених Правилами внутрішньої господарської діяльності.

Для асоційованих членів кооперативу встановлюється довільнічисло пайових внесків за умови, що внаслідок цього частка всіхасоційованих членів у пайовому фонді кооперативу не перевищитьйого половину.

Управління кооперативом. Виключно важливі функції членівкооперативу пов’язані з участю в управлінні своєю організацією. Цеодночасно і право, і обов’язок члена кооперативу, завдяки чомуреалізується принцип членського контролю. Управлінські функціїчлени кооперативу здійснюють, у першу чергу, через участь узагальних зборах, які є вищим органом управління. Статутнізобов’язання членів кооперативу – регулярно брати участь у загальнихзборах, що є свідченням їх розуміння своєї ролі в управліннікооперативом.

Реорганізація. Ліквідація. Особливістю реорганізаціїсільськогосподарського обслуговуючого кооперативу є те, що він можебути реорганізований лише в такий самий обслуговуючий кооперативіншого виду діяльності або в об’єднання обслуговуючих кооперативів.Реорганізація здійснюється за загальноприйнятими правиламиперетворення, виділення, розподілу, злиття, приєднання.

Ліквідація кооперативу проводиться згідно з встановленим длявсіх підприємств порядком. Однак особливістю є те, що післяповернення паїв членам і асоційованим членам кооперативу майносамого кооперативу не розподіляється, а передається іншомуобслуговуючому кооперативу або іншій юридичній особінеприбуткового характеру – створеній членами кооперативу, щореорганізується.

Державна реєстрація

Робота щодо організації кооперативу завершується державноюреєстрацією. Вона проводиться у виконавчих комітетах міської аборайонної державної адміністрації. Особа, яка реєструє кооператив,документально підтверджує свої повноваження витягом з протоколу

101

установчих зборів Для реєстрації кооперативу особа, уповноваженазборами, подає відповідним органам такі документи:

Рішення установчих зборів про створення кооперативу,Статут, Установчий договір, завірені нотаріально. Якщо членомкооперативу є колективне господарство, потрібно також подати витяг зпротоколу загальних зборів (зборів уповноважених) його засновників,у якому зазначається їхня згода на вступ до кооперативу.

Реєстраційну картку встановленого зразка, яка одночасно є ізаявою для державної реєстрації.

Документ, що засвідчує внесення плати за державнуреєстрацію.

Документи, які засвідчують, що члени кооперативу зробиливнески в пайовий та інші фонди, розмір яких обумовлений у Статуті.

За наявності всіх документів, передбачених положенням продержавну реєстрацію, орган державної реєстрації має впродовж п’ятиробочих днів зареєструвати кооператив і видати свідоцтво продержавну реєстрацію встановленого зразка. У реєстрації може бутивідмовлено лише в тому разі, якщо не було подано повний пакетдокументів відповідно до вимог положення про державну реєстрацію.

Орган державної реєстрації в п’ятиденний термін після реєстраціїкооперативу повідомляє і передає в статистичне управління таподаткову інспекцію копію реєстраційних карток з позначкою прореєстрацію кооперативу і надає інформацію про його реєстрацію доПенсійного фонду і Фонду соціального страхування.

За наявності реєстраційної картки, свідоцтва про реєстрацію ікопій установчих документів кооператив має стати на облік уподатковій інспекції. Важливо простежити за тим, щоб кооператив буводразу внесений у реєстр неприбуткових організацій згідно зі ст. 2Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” і ст. 7.11Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Свідоцтво про реєстрацію і копія документа, що засвідчуєреєстрацію в податковій інспекції, дають можливість відкритипостійний розрахунковий рахунок у будь-якому банку України. Занаявності свідоцтва про реєстрацію, прийняття на облік у податковійінспекції, у відділі статистики, Пенсійному фонді, Фонді соціальногострахування, відкриття розрахункового рахунку в банку, отриманняідентифікаційного коду, виготовлення печатки і штампа кооперативмає право починати господарську діяльність.

102

5.2. Організація функціонування кооперативу

5.2.1. Формування та діяльність адміністрації кооперативу

Організаційна робота із забезпечення функціонуваннязареєстрованого кооперативу полягає у формуванні адміністраціїкооперативу та найманого персоналу; розподілі функцій міжправлінням та адміністрацією; розробці організаційної структурикооперативу; організації внутрішньої господарської діяльності;поповненні капіталу в кооперативах.

Підбір виконавчого директора і укладення з ним трудовогодоговору (контракту) – одне з головних і першочергових завданьправління кооперативу з моменту його обрання, оскільки успіхдіяльності кооперативу залежить від нього більше, ніж від будь-когоіншого. Він несе відповідальність за практичну реалізацію всіх рішеньорганів управління, розробляє короткотермінові плани згідно зполітикою та завданнями, що визнаються правлінням; складає річнийкошторис поточних витрат, періодично звітує про поточні справиперед правлінням, проводить фінансову та інші види звітностівідповідно до встановленого порядку; забезпечує щоденну діяльністькооперативу; формує в межах встановленого штатного розкладуадміністрацію і робочий персонал кооперативу та організовує ікоординує їх роботу.

Формування матеріально-технічної бази згідно з розробленимбізнес-планом – одне з найперших завдань виконавчого директора іспеціалістів-технологів, до якого вони приступають ще на етапі, колиуповноважені зборами особи реєструють кооператив.

Коли кооператив стає юридичною особою, всі домовленості щодонамірів трансформуються в угоди й адміністрація приступає до їхздійснення. Адміністрація збутового та переробно-збутовогокооперативів розгортає діяльність з вивчення сільськогосподарськихринків і пошуку найвигідніших каналів збуту продукції;постачальницьких – дослідження ринків засобів виробництва ізнаходження найдешевших способів придбання для своїх членівтехніки, добрив, насіння тощо.

Господарська діяльність є кооперативною. Її мета – організаціясамозабезпечення членів кооперативу необхідними товарами тапослугами, принцип собівартості є логічний. Кінцевою метоюкооперативної діяльності є не прибуток, а надання дешевих та якіснихпослуг членам кооперативу. При цьому члени кооперативу є одночасно

103

його власниками і клієнтами. Кооператив діє для найкращогозадоволення потреб своїх членів – зменшення їхніх витрат тазбільшення доходів. Тому, навпаки, було б нелогічним прагненнякооперативу отримати прибуток від обслуговування своїх членів, які єйого власниками.

Отже, неприбуткова природа кооперативів визначаєтьсяпрагненням надавати своїм членам товари чи послуги за їхсобівартістю.

У кооперативах фактично немає отримання та розподілуприбутку в класичному розумінні.

Пропорційне фінансування членами діяльності кооперативуДля здійснення господарської діяльності кооперативу необхідні

матеріальні та фінансові ресурси. Вони формуються за рахуноквнесків членів кооперативу, плати за користування послугами тарезервів, що створюються і поповнюються за рахунок відрахуваньчастини фінансового результату діяльності кооперативу.

Сплата внесків дає членам право та можливість користуванняпослугами кооперативу. Види, розмір, порядок внесення, використаннята повернення внесків самостійно визначається і затверджуютьсячленами кооперативу.

Капітал кооперативу складається з пайової та неподільної(колективної) частин.

Для досягнення мети своєї діяльності кооператив залучає,набуває і використовує відповідні фінансові, матеріальні,нематеріальні та інші ресурси (майно). Суб’єктами права власності укооперативі є кооператив і члени кооперативу.

Майнова відповідальність членів кооперативу за йогозобов’язаннями

Кооператив відповідає за своїми зобов’язаннями всім належнимйому майном. У разі його недостатності члени кооперативу за йогозобов’язаннями можуть відповідати своїм зобов’язанням паєм;сумою, кратною обов’язковому паю ( якщо це передбачено статутом ).

Отже, кооператив є специфічною неприбутковоюорганізацією економічної самодопомоги, яка істотно відрізняєтьсявід організацій звичайного підприємницького (прибуткового)спрямування.

104

5.2.2. Вибір виду діяльності кооперативу

Головним чинником організації та успішної діяльностікооперативу є економічна потреба, з визначення якої починаєтьсяобґрунтування необхідності та доцільності групових дійсільськогосподарських товаровиробників на кооперативних засадах.

Характер вибраної проблеми визначає вибір виду кооперативу тапредмета його діяльності.

Переробні кооперативи – це такі, що займаються переробкоюсільськогосподарської сировини (виробництво хлібобулочних,макаронних виробів, овочевих, плодово-ягідних, м’ясних, молочних,рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів з льону, коноплі, лісо- іпиломатеріалів тощо). Вони можуть бути і переробно-збутовими, тобтотакими, що переробляють сировину господарств-членів і від їх іменіреалізують готові продовольчі товари чи напівфабрикати, що дає змогузбільшити надходження від виробничої діяльностісільськогосподарських товаровиробників.

Збутові кооперативи створюються для вигідної реалізаціївиробленої членами продукції. Такі кооперативи мають на метізбільшення доходності господарств-членів за рахунок отриманнянайвищої ціни за одиницю реалізованої через кооператив продукції. Цедосягається за рахунок того, що кооператив мак змогу сформувативелику партію товару, яка поставляється йому членами кооперативу,без послуг посередників; продати сформовану велику партію завигіднішою ціною безпосередньо споживачу на національному абозовнішньому ринках; зберігати продукцію членів, використовуючивласні потужності для того, щоб реалізувати її від імені своїх членів,коли ціна буде вищою.

Заготівельно-збутові кооперативи здійснюють заготівлю,зберігання, передпродажну обробку, продаж продукції, надаютьмаркетингові послуги тощо (див. схему).

105

Схема 8Організаційна структура місцевого заготівельно-збутового

молочарського кооперативуМісцевий

заготівельно-збутовий

молочарськийкооператив

Молоко- Культурне Пункт Складприймальний пасовище штучного

пункт осіменіння

Члени кооперативу – фермерськіта особисті підсобні господарства

Постачальницькі кооперативи створюються з метою закупівліта постачання своїм членам засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, необхідних для виробництва сільськогосподарськоїпродукції та продуктів її переробки; виготовлення сировини іматеріалів та постачання їх сільськогосподарським товаровиробникам.Мета – скоротити витрати господарств-членів та забезпечити їхнеобхідними матеріалами вищої якості за меншою ціною. Це можливозавдяки тому, що кооператив на основі замовлень, зроблених членами,закуповує безпосередньо від виробників або дистриб’юторів необхідніобсяги матеріалів за оптовою ціною та надає їх своїм членам засобівартістю. У результаті ціна за одиницю продукції, закупленої черезкооператив, нижча для його членів, ніж у разі індивідуальної закупівлічерез посередницькі фірми або дрібних дилерів, які закладають узапропоновану ціну свій інтерес.

Сервісні кооперативи здійснюють технологічні, транспортні,меліоративні, ремонтні, будівельні роботи, ветеринарнеобслуговування тварин і племінну роботу, займаються телефонізацією,газифікацією, електрифікацією в сільській місцевості, надаютьсільськогосподарським товаровиробникам побутові, науково-консультаційні послуги, послуги з ведення бухгалтерського обліку,аудиту та ін.

106

Сервісні кооперативи мають на меті зменшення витрат членівкооперативу шляхом надання їм необхідних послуг кращої якості та занижчими цінами, ніж ті, що пропонуються комерційними фірмами. Цестає можливим тому, що сервісний кооператив створюється членамидля самозабезпечення необхідними послугами, і ці послуги надаютьсяза їх фактичною собівартістю (це неможливо в разі користуванняпослугами комерційних фірм, які до собівартості додають ще певну ічасто досить значну норму прибутку, що підвищує кінцеву цінупослуги).

Багатофункціональні кооперативи можуть поєднувати кількавидів діяльності. Вони надають своїм членам широкий спектр послуг зпостачання, збуту, спільного використанню техніки, переробкипродукції, різних видів сервісу.

5.2.3. Організація господарської діяльності та формуваннябазового капіталу

Внутрішня господарська діяльність забезпечується відповіднимирозділами Правил внутрішньої господарської діяльності і передбачає:

збір заяв про наміри та оформлення заявок на послуги; встановлення вимог щодо виробництва продукції в

господарствах; запровадження порядку та умов постачання продукції

кооперативу; запровадження порядку та умов використання кооперативної

техніки та інших засобів виробництва; розрахунки обсягів операцій з нечленами (третіми особами)

кооперативу.У кооперативах, що виконують функцію постачання своїм

членам матеріально-технічних засобів виробництва, розробляєтьсякаталог засобів із зазначенням індикативних цін, встановлюєтьсяпорядок подання спочатку заяв про наміри (із зазначенням терміну), апотім – заявок на послуги (із зазначенням термінів поставок).

У збутовому (переробно-збутовому) кооперативі заяви пронаміри щодо користування послугами кооперативу на початку рокумістять дані про посівні площі, сорти культур, урожай якихзбуватиметься через кооператив та очікувані обсяги товарноїпродукції. Заявка на збут продукції містить, крім обсягів, термінипоставок продукції у кооператив для її подальшої реалізації усировинному або переробленому вигляді.

107

У кооперативах, що надають послуги зі зберігання і переробкипродукції на давальницьких засадах, заяви на послуги формуються накожну партію продукції із зазначенням термінів поставок, розмірупартій, терміну тимчасового чи довготермінового зберігання тапорядку одержання власником своєї продукції назад у переробленому,затареному, розфасованому, очищеному, відкаліброваному чи іншомувигляді.

Необхідними умовами організації успішного функціонуваннякооперативу є складання кошторису поточних витрат та кошторисукапіталовкладень, ведення фінансової звітності та періодичноїзвітності про виконання завдань, що стоять перед кооперативом, яканадається правлінню. Періодичність звітів має бути достатньою длязабезпечення задовільного контролю з боку правління запідприємницькою діяльністю, своєчасного вживання необхіднихзаходів та інформування членів про стан справ у кооперативі.

Успішній організації діяльності кооперативу сприяє обґрунтованеі безперервне планування. Складання планів, їх затвердження таконтроль за виконанням є статутною нормою кооперативу. Системапланування в кооперативі має включати розробку оперативних(короткотермінових) і стратегічних (довготермінових) планів.

Основна частина капіталу спрямовується на формуванняматеріально-технічної бази кооперативних формувань (основні фонди).Для переробно-збутового кооперативу – це виробниче приміщення,технологічне обладнання для переробки сировини, склади длязберігання та оптового збуту продукції, спеціалізований вантажнийавтотранспорт і автомашини загального призначення.

Усі кооперативи повинні мати офісні приміщення (площі),легковий автотранспорт, земельні ділянки для розміщення своєїматеріально-технічної бази.

Наступний важливий напрям використання коштів – поточнівитрати (обіговий капітал).

У збутових кооперативах оборотний капітал використовуютьтакож для авансових виплат товаровиробникам за доставлену нимипродукцію.

У постачальницьких кооперативах частиною оборотного капіталує кошти, на які кооператив купує засоби виробництва для своїх членів.Наявність таких коштів дає змогу кооперативу з самого початкуздійснювати закупівлю засобів виробництва великими партіями заоптовими цінами, що значно здешевлює витрати його членів на їхпридбання.

108

Одне з найважливіших завдань стратегічного плануванняпов’язане із забезпеченням поповнення первісного капіталукооперативу або необхідністю поповнення пайового фонду у зв'язку зізмінами в майновому комплексі, розширенням діяльності кооперативута іншими чинниками. Стратегічний план поповнення капіталукооперативу визначає джерела та форми цього поповнення.

Як уже зазначалося, первісний капітал кооперативу формується зарахунок вступних та пайових внесків, що здійснюються відповідно дофінансової частини базового бізнес-плану та Статуту кооперативу.

Схема 9Джерела та методи поповнення капіталу кооперативу

Джерела поповнення капіталу

Внутрішні Зовнішні

Членські внески Інвестиції, пов’язані зучастю у сільськогос-подарській діяльності

Вступнівнески

Відстроченеповернення

доходів(реінвестиції)

Пайові внески

Спеціальні абододаткові

внески

Відрахування зкожної одиницітовару (послуг)

Позичковікошти членів

Банківські позики

Позики інших юридичнихі фізичних осіб

Державна фінансовадопомога

Лізинг

Іноземні гранти

Відстрочені платежі ,погоджені з

постачальниками

109

Поповнення капіталу шляхом відрахувань з кожної одиницітовару або послуг ґрунтується на домовленості між членамикооперативу щодо утримання кооперативом фіксованої частинивартості одиниці поставленої або реалізованої продукції. Наприклад, згосподарства, що є членом молокопереробно-збутового кооперативу,може утримуватися, крім платежів, які покривають витрати на наданняпослуг, ще додатково по 1 грн. з кожного центнера доставленого напереробку молока. Якщо господарство впродовж року поставить напереробку 300 т молока, то його внесок у поповнення капіталукооперативу становитиме 3 тис. грн. У постачальницькому кооперативіутримання здійснюється відрахуванням певного відсотка з кожноїгривні, що йде на закупівлю засобів виробництва для членівкооперативу.

Капітал, залучений різними методами від членів-клієнтів, йде напоповнення подільного пайового і неподільного резервного та іншихфондів.

5.3. Особливості управління в кооперативах

Управління в сільськогосподарському обслуговуючомукооперативі (див. схему) має характерні особливості, зумовлені тимиобставинами, що його члени працюють не в кооперативі, а у власномуокремому господарстві; від кооперативу вони отримують послуги,потрібні для ведення своєї діяльності. Власники обслуговуючогокооперативу є його клієнтами. Вони мають власну землю, майно івносять лише частину своєї власності в кооператив у вигляді паїв.Тому управління кооперативом будується так, що стає безпосередньовідповідальним перед його власниками.

Здебільшого структура управління має незначну кількість рівнівуправління. Статут кооперативу визначає компетентність кожногорівня, але чіткі обмеження встановлюються Правилами внутрішньоїгосподарської діяльності, а також контрактом з виконавчимдиректором після його обрання. У контракті зазначаються обов’язкидиректора та сфера його повноважень щодо ухвалення рішень.

Законом України “Про сільськогосподарську кооперацію”визначається, що управління кооперативом здійснюється на основісамоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні питаньдіяльності кооперативу. Органами управління обслуговуючогокооперативу є загальні збори та правління.

110

Ревізійна комісія створюється в кооперативі для контролю зафінансово-господарською діяльністю за наявності не менш десятичленів, якщо їх менше, функції комісії виконує ревізор.

Ревізійна комісія (ревізор) обирається загальними зборами з числакооперативу відповідно до порядку голосування, встановленогоСтатутом кооперативу.

Схема 10Органи управління обслуговуючим кооперативом

Вибирають Звітує Вибирають Звітує

Контролюютьспостерігають

В

Контролює Звітує

Спостережна рада створюється для контролю за діяльністювиконавчого органу кооперативу за умови, якщо кількість членівкооперативу становить не менше 50 осіб. Рада обирається на загальнихзборах з членів кооперативу в складі трьох-п’яти осіб, які є членами

Вибирає

Контролюють,спостерігають

звітує

Очолює

Загальні збори: 1 член кооперативу = 1 голосВищий орган управління затверджує загальну стратегію та методи управління

ПРАВЛІННЯКООПЕРАТИВУ

- визначає орієнтиридіяльності;- розробляє стратегію,політику;- стимулює демократичнежиття кооперативу

ОРГАНИ КОНТРОЛЮРевізійна комісія

- контроль фінансовоїдіяльності;- перевірка надання послугчленам кооперативу наоднакових умовах

Спостережна рада- контроль виконавчої дирекції іревізійної комісії;- перевірка управління;- оцінка діяльності кооперативу

Головазабезпечує активнуроботу кооперативу

Виконавчий директор

- організує роботу кооперативу;- відповідає за кооперативне управління;- виконує рішення правління, звітуєправлінню

111

кооперативу. Рада подає свої зауваження правлінню і звітує передзагальними зборами.

5.4. Ціноутворення та результати діяльності обслуговуючихкооперативів

Суть ціноутворення в кооперативі ґрунтується на одному зосновних принципів його діяльності – неприбутковій природі, колипослуги його членам надають за ціною, найближчою до собівартості.

Собівартість може бути визначена лише на кінець фінансовогороку, коли відомі всі витрати кооперативу. Тому ціна встановлюється вдва етапи:

на початку сезону (тобто перед доставкою членами своєїпродукції або перед наданням їм засобів виробництва чи послуг)кооператив встановлює попередні ціни;

на кінець фінансового року фінансовий результат діяльностікооперативу (в більшій частині) розподіляється серед членів у виглядікооперативних виплат, які додаються до попередніх цін, що буливиплачені їм за продукцію (надбавки), або віднімаються від попередніхцін за послуги та засоби виробництва (знижки),що становить кінцевуціну.

Схематично процес розрахунку кінцевої ціни можнавідобразити так:

Виробник одержує за свою продукцію

Виробник платить за постачання і послуги

У цьому разі остаточна ціна (кінцева) дорівнює собівартості. Вонапідраховується лише в кінці року і залежить від результатів спільноїдіяльності членів кооперативу. Виходячи із суті ціноутворення вкооперативі дуже важливо правильно визначити попередню ціну. Вонавстановлюється з урахуванням:

остаточна ціна = попередня ціна + кооперативні виплати(надбавка до ціни) – кінцева

остаточна ціна = попередня ціна - кооперативні виплати(знижка) – кінцева

- кінцева

112

очікуваної собівартості на послуги і продукцію, деякнайточніше мають бути оцінені: постачальницькі закупки длякооперативу, продаж продукції кооперативу, накладні витрати;

ситуації, що склалася на ринку, і насамперед умови, якіпропонуються конкурентами.

У розрахунках слід також передбачити досить велику страховунадбавку, щоб перекрити непередбачені витрати кооперативу, і доситьнизьку, щоб ціна залишилася привабливою для виробників. Всівитрати і доходи кооперативу мають бути прораховані наперед. Якщокооператив займається декількома видами діяльності, витрати міжними слід розподілити пропорційно.

Надбавки і знижки до попередньої ціни не є результатомавтоматичного обчислення собівартості. Вони визначаютьсявідповідно до обраної стратегії кооперативу, яка розділяється згідно зпоставленими питаннями:

яка частина доходів має бути розподілена відповідно нарозвиток кооперативу та серед членів кооперативу;

який вид діяльності кооператив хоче розвивати; які дії учасників треба заохотити пропонуванням привабливих

цін; в яких видах діяльності кооператив конкурентоспроможний; на які види діяльності кооператив має зробити ставку, щоб

залучити учасників.Рішення про визначення знижок і надбавок до ціни

приймаються загальними зборами або правлінням в кінці кожногороку.

Обслуговуючі кооперативи в Україні мають застосовуватиоднаковий розмір знижок чи надбавок до попередньої ціни врозрахунках зі своїми членами. Це зменшить ризик виникненняконфліктних ситуацій на початковому етапі діяльностікооперативів.

Перевагою кооперативів є те, що вони можуть протистоятиконкурентам, формуючи, наприклад, великі партії продукції. Окремийтоваровиробник неспроможний зробити і змушений погоджуватисяна ціну, яку йому пропонують різні комерційні посередники.

Найважливіший напрям діяльності кооперативів – забезпеченнягрошових надходжень, потрібних для відшкодування витратвиробництва та обігу, своєчасних розрахунків з державою, банками,іншими суб’єктами господарювання, формування прибутку. Внутрішні

113

грошові надходження кооперативів згідно з усталеною практикоюобліку і звітності включають:

виручку від реалізації продукції, робіт і послуг, якукооперативи отримують внаслідок основної операційної діяльності;

виручку від іншої реалізації, яку кооперативи отримуютьвнаслідок іншої операційної діяльності;

доходи від інвестиційної діяльності; доходи від фінансової діяльності; доходи від надзвичайної діяльності.Результатом господарської діяльності кооперативу є різниця між

надходженням та витратами за кожним видом діяльності. Післявиконання зобов’язань кооперативу та відшкодування можливихзбитків за минулі періоди результат має бути розподілений загальнимизборами у такому порядку:

відрахування до обов’язкового резервного фонду увстановленому розмірі;

розподіл частки господарської діяльності у виглядікооперативних виплат (доплат до ціни на поставлену кооперативупродукцію або знижок ціни на поставлені членам кооперативу засобивиробництва чи послуг) пропорційно до участі кожного члена вдіяльності кооперативу.

Переважна частина зазначених коштів, як правило,повертається у вигляді так званих кооперативних виплат, щофактично є поверненням частини коштів, сплачених членамикооперативу за користування його послугами. Інша частинаспрямовується на поповнення резервів кооперативу, потреби громади ілише обмежену частину фінансового результату можнавикористовувати як нарахування на паї.

Частка результату, яка розподілятиметься як результатгосподарської діяльності, виноситься за пропозицією правління(голови) на розгляд загальних зборів;

відрахування до можливих додаткових фондів; розподіл у вигляді нарахувань на паї (згідно з чинним

законодавством – до 20 відсотків).Прибуток обслуговуючого кооперативу розподіляється між його

членами пропорційно до обсягу роботи, виконаної через кооператив.Загальноприйнято, що кооперативні організації мають статусбезприбуткових, оскільки їх завдання не одержувати прибуток, а бутиїх учасниками. У той же час кооперативи можуть мати певнийприбуток, який потрібно розподіляти.

114

Щодо неприбуткового характеру обслуговуючого кооперативу, товиявляється, що він має місце тільки у випадку відмови відфінансування членами кооперативу свого підприємства. Зрозуміло, щотаке ставлення до кооперативу зробить його неконкурентоздатним,адже кошти кооперативу потрібні не тільки на спільні потреби, а й навиробничий розвиток.

Контрольні питання

1. Ообливості кооперативу як форми господарської діяльності.2. Основні види кооперативів та їх особливості.3. Формування пайового фонду кооперативу.4. Особливості управління в кооперативі.5. Як встановлюється остаточна ціна на продукцію членів

кооперативу?6. Особливості розподілу економічного результату діяльності

кооперативу.

6. ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА, ПЛАНУВАННЯ ТАОРГАНІЗАЦІЯ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

6.1. Класифікація засобів виробництва та плануванняамортизаційних відрахувань.

6.2. Обґрунтування потреби підприємства та його підрозділів узасобах виробництва.

6.3. Планування та організація використання машинно-тракторного парку.

6.3.1. Організація машинно-тракторного парку та плануванняобсягу собівартості механізованих робіт.

6.3.2. Визначення потреби в сільскогосподасрькій техніці тараціональне комплектування агрегатів.

6.4. Планування та організація використання вантажного авто-транспорту.

6.4.1. Організація використання транспорту та визначенняпотреби у вантажних автомашинах.

6.4.2. Планування обсягу і собівартості вантажоперевезень.6.5. Організація ремонтної бази, ремонту, технічного обслуго-

вування та зберіганя сільськогосподарської техніки.6.6. Планування потреби в оборотних засобах.6.6.1. Планування потреби в нафтопродуктах та організація

115

нафтового господарства.6.6.2. Планування потреби в кормах.6.6.3. Планування потреби в насінні.6.6.4. Планування нагромадження і використання добрив та

засобів захисту рослин.

6.1. Класифікація засобів виробництва та плануванняамортизаційних відрахувань

Засоби і предмети праці розрізняють за роллю їх у процесівиробництва, строком використання та вартістю. Ці відмінності –основа для поділу їх на основні й оборотні, виробничі та невиробничі.Ті речові елементи, що беруть безпосередню участь у виробництвіпродукції рослинництва і тваринництва або допоміжних галузей,називають виробничими засобами. Залежно від галузі, в якій вонифункціонують, розрізняють

виробничі засоби сільськогосподарського призначення, виробнчі засоби несільськогосподарського призначення.На відміну від них, є засоби невиробничі, що задовольняють

культурно-побутові потреби населення.За строком використання та вартістю засоби праці поділяють на

основні й оборотні. До основних належать ті, що служать кілька років,зберігаючи початкову фізичну форму. Спрацювання їх відбуваєтьсяпоступово, у міру використання. Тому вартість цих засобів переносятьна вироблений продукт протягом усього строку існування частинамипропорційно до їхньої участі в процесі виробництва.

Оборотні засоби беруть участь у виробництві або в невиробничійсфері протягом одного року або навіть одного виробничого циклу,після чого припиняють своє існування. Їхня вартість повністюпереноситься на створений продукт, виконану роботу або наданупослугу. До цієї групи засобів умовно відносять також малоцінніпредмети довгострокового використання.

В умовах ринку сільськогосподарські підприємства длявідтворення й збільшення основних засобів виробництвавикористовують відрахування від прибутку, кредити банків, внескиспонсорів, амортизаційний фонд, а оборотних – продукцію власноговиробництва, доходи від реалізації продукції, короткострокові позики,аванс, що одержують за майбутню продукцію, доходи від оборотуцінних паперів.

Амортизація основних засобів – це процес втрати ними своєї

116

вартості й поступового перенесення її на вартість виробленої продукціїз наступним нагромадженням грошових коштів для відтворенняосновних засобів. Згідно із Законом України “Про оподаткуванняприбутку підприємств” амортизації підлягає вартість основнихзасобів, яка включає витрати на:

придбання основних засобів та нематеріальних активів длявласного виробничого використання, включаючи витрати напридбання робочих коней та придбання, закладення і вирощуваннябагаторічних насаджень до початку плодоношення;

самостійне виготовлення основних засобів для власнихвиробничих потреб з урахуванням витрат на виплату заробітної платипрацівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних засобів;

проведення реконструкції, модернізації та інших видівполіпшення основних засобів;

поліпшення якості землі, не пов’язане з будівництвом.Не підлягають амортизації та повністю належать до складу

витрат звітного чи планового періоду витрати на: придбання та відгодівлю продуктивної худоби; вирощування багаторічних плодоносних насаджень; придбання основних фондів або нематеріальних активів з

метою їх подальшої реалізації іншим платникам податку чивикористання їх у виробництві (будівництві, спорудженні) іншихосновних засобів, призначених для подальшої реалізації іншимплатникам податку;

утримання основних засобів, що перебувають на консервації.Амортизаційні відрахування визначають за нормами у

відсотках до балансової вартості основних засобів, які розподіляють натри групи (див. нижче).

Таблиця 6Норми амортизації у відсотках до балансової вартості за

групами основних засобівГрупа основних засобів Норма,

відсоток1. Будівлі, споруди, їхні структурні компоненти тапередавальні пристрої

5

2. Автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) донього; меблі; побутові електронні, електромеханічніприлади та інструменти; інформаційні системи

25

3. Будь-які інші основні засоби, не включені до груп 1 і 2 15

117

Підприємство може самостійно прийняти рішення щодозастосування прискореної амортизації основних фондів групи 1.

Для обчислення амортизаційних відрахувань розробляютьзведену відомість нарахування амортизації, дані якої використовуютьпід час планування й обліку цих витрат по господарству в цілому та увиробничих колективах. У відомості основні засоби групують заоб'єктами планування, обліку витрат і нормами амортизації.

У практиці планування та обліку амортизаційних відрахуваньпередбачена методика віднесення амортизаційних відрахувань насобівартість продукції Типовим положенням з планування, обліку ікалькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогос-подарських підприємств.

Цей розподіл здійснюється так: щодо основних засобів спеціального призначення (зерно-,

буряко-, картоплезбиральні комбайни, сівалки та ін.) – амортизаційнівідрахування відносяться безпосередньо на собівартість продукціївідповідних культур. За необхідності (щодо техніки для вирощуваннязернових та соняшнику) розподіл відрахувань здійснюєтьсяпропорційно до посівних площ;

щодо основних засобів універсального призначення (трактори,тракторні причепи тощо) амортизаційні відрахування на об'єктипланування та обліку витрат розподіляють пропорційно не до обсягівмеханізованих робіт в умовному обчисленні, а до витраченого палива;

таку саму методику (пропорційно до витраченого палива, а недо обсягів фізичних робіт) застосовують і щодо групи ґрунтообробнихмашин і машин для внесення добрив;

розподіл амортизаційних відрахувань щодо кормоцехів,сховищ кормів тощо здійснюють між окремими галузямитваринництва пропорційно до планових потреб у кормових одиницяхдля цих галузей.

6.2. Обґрунтування потреби підприємства та його підрозділів узасобах виробництва

Засоби виробництва на підприємстві створюються залежно відспеціалізації, розміру території, географічного положення, природнихумов, прийнятої технології виробництва і забезпеченості трудовимиресурсами.

Підприємствам тваринницького напряму потрібні приміщеннядля утримання худоби і птиці, кормоцехи, силосні та сінажні споруди,

118

приміщення для первинної обробки або сортування продукції,гноєсховища тощо.

При розвинутому овочівництві споруджують теплиці й парники,овочесховища, пункти переробки продукції.

Зернові підприємства потребують токів, системи машин длясушіння та очищення зерна, приміщень для його зберігання тощо.

Оскільки виробництво на сучасних сільськогосподарськихпідприємствах є високомеханізованим, їм необхідно мати ремонтнімайстерні, навіси та спеціальні майданчики, гаражі для зберіганнятехніки, нафтобази, складські приміщення різного призначення тощо.

Розміри виробничих приміщень визначаються їхньоюмісткістю:

тваринницьких – у головомісцях;складських – у тоннах або кубічних метрах;гаражів і навісів – в умовних машино-місцях (одне машино-місце

становить 8 м2);майданчиків – у квадратних метрах;ремонтних майстерень – у квадратних метрах та умовних

ремонтах тощо.Відповідно до конкретних умов з Переліку типових проектів

вибирають той, що задовольняє виробничу потребу на найближчуперспективу і відповідає фінансовим можливостям підприємства. Укожному типовому проекті зазначають площу, обсяг будівництва,виробничі показники, кошторисну вартість об’єкта разом зустаткуванням, потужність двигунів та інші техніко-економічніпоказники. Проектувальники прив'язують проект до конкретноїмісцевості, визначають обсяг пов'язаних із цим додаткових робіт ікоштів.

При визначенні потреби в тваринницьких приміщеннях певногопризначення виходять із кількості поголів’я і продуктивності тварин нанайближчі 5-6 років та найбільш прийнятної технології їх утримання.При виборі типового проекту враховують необхідний рівеньмеханізації й можливість розміщення відповідного обладнання,зручність користування засобами механізації, протипожежні заходи,проектну вартість головомісця. Вибраний тип кормоцеху повинензадовольняти потребу тваринництва в підготовці кормів необхідноїякості та відповідати зоотехнічним вимогам щодо своєчасності їхприготування.

Визначаючи потребу в гаражах для зберігання технічних засобів,виходять із найраціональнішої форми зберігання певних об’єктів у

119

закритих чи відкритих приміщеннях, на майданчиках.Вибір проектів складських приміщень ґрунтується на таких

показниках, як обсяг продукції або матеріалів, що підлягаводночасному зберіганню, технологія зберігання, рівень механізаціївантажно-розвантажувальних робіт та зручність використаннямеханізмів.

Проект ремонтної майстерні вибирають, виходячи з плановоїкількості й трудомісткості ремонтів і технічного обслуговування, щобудуть виконуватись у цій майстерні.

Усі намічені об’єкти будівництва і реконструкції заносять дотитульного списку із зазначенням назви та номера типового проекту ійого техніко-економічних показників. У титульному спискуконкретизують завдання щодо введення в дію основних засобів, атакож річні обсяги капіталовкладень і будівельно-монтажних робіт навесь період будівництва.

Будівництво на сільськогосподарських підприємствахздійснюється господарським чи підрядним способом.

6.3. Планування та організація використання машинно-тракторного парку

6.3.1. Організація машинно-тракторного парку та плануванняобсягу собівартості механізованих робіт

Машинно-тракторний парк – це сукупність тракторів,комбайнів, інших сільськогосподарських машин і знарядь, щовикористовуються для механізації технологічних процесів та наданняпослуг, яких потребує господарство в цілому і його окремі підрозділи.

Основні шляхи раціонального використання машинно-тракторного:

раціональна організація парку, тобто відповідність кількісногоі марочного складу технічних засобів розмірам, спеціалізації таприродним умовам господарства;

найдоцільніший розподіл робіт між тракторами і комбайнамирізних марок, тобто такий, який забезпечує мінімальні затрати праці такоштів на одиницю виконуваної роботи чи вироблюваної продукції;

раціональне комплектування агрегатів із метою повнішоговикористання тягової потужності тракторів й досягнення максимальноїгодинної продуктивності на виконанні кожної операції;

вибір найефективніших у конкретних умовах організаційних

120

форм використання, технічного обслуговуння і ремонту техніки(бригадний, потоково-цикловий, дрібногруповий, агрегатний та ін.);

впровадження наукової організації праці й різних формлізингу, прокату;

підготовка робочого місця та робочої зони; підвищення кваліфікації механізаторів і допоміжних

працівників та їхньої матеріальної заінтересованості в кінцевомурезультаті виробництва.

Обсяги механізованих робіт, які виконуються машинами натракторній тязі і змонтованими на тракторах, обчислюють в умовнихеталонних гектарах. В загальний обсяг тракторних робіт включаютьпольові, стаціонарні, транспортні, навантажувально-розвантажувальніта земляні роботи.

Площу збирання самохідними комбайнами в умовні еталоннігектари не перераховують, а обчислюють у фізичних гектарах зібраноїплощі.

Щоб перевести фізичні гектари в еталонні необхідноперемножити кількість виконаних нормо-змін тракторами конкретноїмарки на змінну норму виробітку в еталонних гектарах.

Норму виробітку в еталонних гектарах визначають множеннямкоефіцієнта перерахунку фізичних тракторів в еталонні на тривалістьзміни 7 год, а на роботах з шкідливими умовами праці – 6 год.

Кількість нормо-змін визначається діленням обсягу виконанихробіт на норму виробітку трактора певної марки.

На роботах, які обліковують у годинах (почасово), кількістьвиконаних нормо-змін визначають діленням кількості фактичновідпрацьованих годин і зафіксованих в обліковому листку на 7. Дозернозбиральних комбайнів у загальний обсяг робіт у гектарах зібраноїплощі перераховують і площі, де посіви скошено у валки, закоефіцієнтом 0,7.

Річний обсяг робіт у рослинництві і тваринництві визначаютьмноженням планових посівних площ і поголів’я на нормативи умовних(фізичних) гектарів з розрахунку на 1 га (голову), які беруть зтехнологічних карт. При цьому важливо встановити найбільшнапружені періоди виконання окремих видів робіт у фізичному йумовному обсязі. Обсяг робіт, які виконують комбайни, встановлюютьтакож за даними технологічних карт і плану сівби відповідних культур.

До підсобних і обслуговуючих виробництв, на будівництві, а привідсутності технологічних карт у тваринництві – і по цій галузі обсягмеханізованих робіт визначають за допомогою спеціальних

121

розрахунків або використовують дані минулих років.Плануючи використання тракторного парку, враховують, з одного

боку, доцільність заміни на стаціонарних роботах тракторівелектродвигунами, а з другого – розширення використання тракторівдля внутрішньогосподарських перевезень, особливо в тваринництві, назагальногосподарських роботах, для надання послуг населенню таіншим підприємствам і організаціям.

Визначений таким чином загальний плановий обсяг тракторнихробіт в еталонних гектарах порівнюють з можливостями тракторногопарку. Для цього встановлюють середньорічну кількість тракторіврізних марок і їх плановий виробіток. Середньорічну кількість машинвизначають за їх наявністю на початок року з урахуванням плановоїкількості та строків поставки і вибуття.

Плановий річний виробіток тракторів різних марок визначають зурахуванням фактичного виробітку за 2-3 останніх роки, даних пропідвищення рівня механізації виробничих процесів і поліпшеннявикористання машинно-тракторного парку, тенденцій у змінахвиробітку на машину залежно від насиченості ними господарства,придбання нових машин.

Сума добутків виробітку тракторів різних марок на їх кількістьстановить обсяг робіт, який може виконати тракторний парк. Цейобсяг повинен збігатись з раніше запланованим по галузях. У разі, колиможливий виробіток не покриває планової потреби, вносять зміни втехнологію виробництва продукції, вживають заходи щодо підвищеннярівня використання техніки, її залучення зі сторони, придбання новоїтощо. В інших випадках, навпаки, відшукують можливість наданняпослуг іншим підприємствам і населенню, більшого використаннятракторів в окремих галузях.

Слід зазначити, що можна взагалі обійтись без такої одиниці, якеталонний гектар. Планування, облік і оцінку роботи механізаторів вгосподарстві доцільніше здійснювати в нормо-змінах, які не тількиповністю замінюють еталонний гектар, а й роблять це значноефективніше. Нормо-зміна визначається відношенням фактичновиконаного обсягу механізованих робіт до змінної норми виробітку.Технічно обґрунтовані норми виробітку враховують всінормоутворювальні фактори, тому облік роботи в нормо-змінах і міраїх виконання дають відповідну інформацію длявнутрішньогосподарського планування, всебічного обґрунтуванняоперативних планів, вдосконалення оперативного керівництва роботоюмашинно-тракторного парку, організації стимулювання праці

122

механізаторів.За кількістю виконаних нормо-змін за певний час (зміну, день,

місяць, сезон, рік) можна об'єктивно оцінити роботу кожноготракториста-машиніста, визначити активний період роботи машин ірівень їх використання. За допомогою нормо-змін порівнюють рівеньвикористання тракторів різних марок і в різних зонах та умовах,оскільки норми виробітку диференціюються залежно від природнихумов.

Однаковою мірою це стосується і зернових комбайнів.Планування і облік їх роботи в нормо-змінах дають змогу усунутивплив нормоутворювальних факторів (врожайність і соломистістькультур, їх види, рельєф поля, довжина гонів, забур’яненість посівів)на виробіток комбайнів, робить порівняними всі види робіт, які вонивиконують, і сприяє більш об’єктивному обґрунтуванню нормативівпланових витрат на 1 га посівів при різній врожайності, оскількизатрати на нормо-зміну по культурах і видах робіт коливаютьсянезначно. Істотна різниця можлива лише у витратах нафтопродуктівчерез різницю в енергоємкості виконуваних робіт.

Планування витрат на використання техніки

Собівартість механізованих робіт складається з прямих інакладних витрат.

До прямих витрат належать оплата праці механізаторів,вартість палива і мастильних матеріалів, амортизаційні відрахуванняпо силових і робочих машинах, витрати на їх поточний ремонт ітехогляди.

До накладних – оплата праці управлінсько-обслуговуючогоперсоналу, амортизаційні відрахування на обладнання і приміщення,витрати на їх поточний ремонт, на заходи техніки безпеки, спецодяг,страхові платежі та ін.

У виробничих завданнях ліміт фонду оплати праці врослинництві обчислюють на основі нормативних технологічних карт.

Витрати на оплату праці механізаторів у тваринництві і назагальногосподарських роботах обчислюють за виробничимизавданнями фермам та за розрахунками, виходячи із запланованих угосподарстві обсягів робіт, норм виробітку, тарифних розцінок тадоплат. Затрати праці в людино-годинах планують на основітехнологічних карт в рослинництві і тваринництві і за розрахунковимиданими для загальногосподарських робіт.

123

Планова потреба в нафтопродуктах механізованій бригадівключає паливо і мастильні матеріали, які витрачають на основнуроботу тракторів, комбайнів і самохідних машин, а також на холостіпереїзди та технічне обслуговування.

Амортизаційні відрахування по тракторах, комбайнах та іншихсільськогосподарських машинах і знаряддях обчислюють незалежновід виробітку за встановленими (у відсотках від їх балансової вартості)нормами.

Планові витрати на ремонти, технічне обслуговування, замінушин і гусениць, а також на зберігання техніки визначають як запитомими, так і за лімітними (річними) нормативам затрат.

У нормативах витрат на утримання техніки (при розрахунках наодиницю роботи, річних лімітів і ціни ремонтів) враховуються основнаі додаткова оплата праці з нарахуваннями; вартість запасних частин іремонтних матеріалів, які використовуються для ремонту, технічногообслуговування, заміни шин і гусениць.

При плануванні загальнобригадних витрат складають кошториси,враховуючи конкретні умови. Ці витрати визначають по бригаді(машинно-тракторному парку) в цілому і розподіляють за видами робіт(тракторні, комбайнові та ін.) пропорційно до прямих витрат.

Собівартість механізованих робіт обчислюють діленням сумивитрат на обсяг робіт (умовний еталонний гектар).

6.3.2. Визначення потреби в сільськогосподарській техніці тараціональне комплектування агрегатів

Основним завданням при комплектуванні машинно-тракторногопарку господарства є його достатність для своєчасного виконання всіхвиробничих операцій при найменших затратах праці та коштів. Прицьому в складі техніки не повинно бути зайвих машин. Слід уникатибагатомарочності однотипних машин, а купуючи нові, треба дбати проте, щоб вони за своїми параметрами доповнювали існуючий парк.

Залежно від об’єкта, який механізується, потребу в техніцівизначають за технологічними картами, розрахунковим, нормативнимабо економіко-математичним методом із використанням ЕОМ.

Потребу виробничого підрозділу в засобах механізаціїрозраховують за технологічними картами вирощування, збираннякультур та обслуговування тваринництва. Відповідно до прийнятоїтехнології та строків виконання механізованих робіт складають графікзавантаження техніки у певні періоди сільськогосподарських робіт,

124

підсумовують за періодами потребу в агрегатах і окремих силових таробочих машинах й визначають потребу кожного виду і марки машинна весь сільськогосподарський рік. Одержані дані уточнюють,коригують за строками виконання робіт і з урахуванням наявностімашин у господарстві.

При складанні агрегатів беруть до уваги лише ті з можливихваріантів, які за економічною оцінкою найдоцільніші. Для визначеннякількості агрегатів і машин, що входять до їхнього складу,користуються формулами

Ка = О : Д · Нв · Кз; Км = Ка · Чм,де Ка – кількість агрегатів;О – обсяг роботи певного виду;Д – кількість днів у періоді;Нв – змінна норма виробітку;Кз – коефіцієнт змінності;Км – кількість машин, необхідних для комплектування агрегатів;Чм – кількість машин у складі одного агрегату.Наприклад, необхідно засіяти 800 га озимої пшениці за 10 днів.

Роботу передбачається виконати агрегатами, що складаються зтракторів Т-150К, зчіпки С-18 та трьох сівалок СЗУ-3,6. Змінна нормавиробітку – 38 га; робота виконується в одну зміну.

Насамперед розраховують обсяг роботи на один день зазначеногоперіоду. Він становитиме 80 га (800 га : 10 днів). Потім визначають,скільки агрегатів для цього потрібно, тобто ділять денне завдання нанорму виробітку з урахуванням коефіцієнта виконання змінної норми(1,05) : 80 : 38 · 1,05 = 2 агрегати. Потім розраховують необхіднукількість тракторів, зчіпок та сівалок (тракторів – 2, зчіпок – 2, сівалок– 6 (2 агрегати · 3 сівалки).

Розрахунковий метод застосовують для визначення річноїпотреби в тракторах і сільськогосподарських машинах господарства вцілому, а також на окремий період або певну роботу. Для цьогорозраховують кількість тракторів в еталонному вимірі за формулою

Чт.е = О : Д · Кз · Нв · Кг,де Чт.е – кількість тракторів в еталонному вимірі;О – обсяг роботи в умовних еталонних гектарах;Д – кількість робочих днів на рік або в періоді;Кз – середній коефіцієнт змінності;Нв – змінна норма виробітку еталонного трактора в умовних

(еталонних) гектарах;Кг – нормативний коефіцієнт технічної готовності.

125

Наприклад, за останні три роки тракторний парк підприємствавиконував роботи – 28 500 ет. га на рік. У плановому році передбаченопідвищити рівень механізації на вирощуванні просапних культур, урезультаті чого обсяг робіт збільшиться на 1500 ет. га і становитиме30 000 га. Трактори використовуються в господарстві в середньому 180днів на рік, із них 45 днів – у дві зміни. Змінна норма виробіткуеталонного трактора – 7 га; коефіцієнт технічної готовності – 0,95.Визначити, скільки тракторів в еталонному вимірі потрібногосподарству.

Розрахунки проводять у такій послідовності:обчислюють середній коефіцієнт змінності. Для цього кількість

днів роботи в одну зміну додають до кількості днів двозмінної роботи,помножених на два, а одержану суму ділять на загальну кількістьробочих днів, тобто середній коефіцієнт змінності у нашому прикладістановить

1,25 [(180 - 45 + 45 · 2) : 180];визначають, скільки умовних гектарів може виконати за рік або

період один ет. трактор180 · 7 · 1,25 · 0,95 = 1496 ет. га;

для одержання кінцевого результату загальний обсяг роботиділять на виробіток одного трактора

30 000 : 1496 = 20,05 од.Після визначення загальної потреби в тракторах в еталонному

вимірі розраховують потребу в них за типами і марками. При цьомувиходять із структури посівних площ та фактичного завантаженнятракторів спеціального призначення (просапних, у тому числібурякових) і підраховують потребу в цих типах силових машин.

Значний обсяг роботи на підприємствах трактори виконують притранспортуванні вантажів, що також слід враховувати, виділяючипридатні для цього машини. Весь обсяг, що залишився, відносять натрактори загального призначення, у тому числі колісні та гусеничніокремо. Одержану потребу в тракторах різних типів і марок коригуютьдо цілого числового значення.

На великих за територією багатогалузевих підприємствах річнупотребу в техніці найдоцільніше визначати нормативним методом(див. нижче) – застосування нормативів потреби в тракторах за типамиі марками та сільськогосподарських машинах загального призначенняна 1000 га посівної площі, а у спеціалізованій техніці – на 1000 гапосівів певної культури.

126

Таблиця 7Нормативи потреби в сільськогосподарській техніціВиди та марки машин Кількість на 1000 га

Трактори:в еталонному вимірі 11,73у фізичному вимірі 13,6Плуги 6,7Сівалки зернові й комбіновані 8,7Картоплесаджалки 43,5Культиватори для міжрядного обробітку 11,2Зернозбиральні комбайни 8,3

Для розрахунку, крім нормативів, необхідні дані прооброблювану загальну площу, а також площу посіву окремих культур.Розрахунки здійснюють за формулою

Чз = (П · Нп) : 1 000,де Чз – кількість певного засобу механізації у фізичному вимірі;П – площа ріллі або певної культури, га;Нп – норматив потреби в техніці.Одержаний результат коригують до цільночислового значення у

фізичних одиницях.Залежно від потужності тракторів, видів і строків виконання

робіт, наявності техніки на підприємстві комплектують: прості (з однією причіпною або начіпною машиною), складні (більш як з однієї машини певної марки), комбіновані (в їхньому складі різні машини, що водночас

виконують кілька технологічних операцій: сівба з одночаснимборонуванням, коткуванням тощо) агрегати.

Досить важлива характеристика агрегату – ширина його захвату,яка залежить від довжини гонів, конфігурації поля, потужностітрактора й питомого опору ґрунту. З технічного погляду основноювимогою до раціонального агрегату є найповніше використання тяговоїпотужності трактора і робочого часу при роботі на оптимальнійшвидкості, а з економічного – найвища продуктивність агрегату за1 годину роботи й найменші витрати коштів на її одиницю.

Виходячи з цих вимог, визначають доцільну ширину захватуагрегату та кількість машин у його складі за формулами

Ша = (Тз · Кт — Оз) : Ом; Км - Ша : Шм,де Ша – ширина захвату агрегату, м;Тз – тягове зусилля, кг;Кт – нормативний коефіцієнт використання тягового зусилля в

127

конкретних умовах;Оз – опір зчіпки, кг;Ом – опір робочий машини, кг/м;Км – кількість робочих машин в агрегаті, шт.;Шм – робоча ширина захвату машини, м.Наприклад, визначити склад агрегату на оранці трактором ДТ-

75М (кількість корпусів плуга). Плуг начіпний, робоча ширина захватуодного корпусу – 38,5 см; глибина оранки – 23 см; тягове зусиллятрактора на IV швидкості – 2020 кг, граничний коефіцієнтвикористання тягового зусилля – 0,93, опір ґрунту – 0,5 кг/см2.

Визначають тягове зусилля трактора на гаку1878,6 кг (2020 · 0,93);

розраховують тяговий опір ґрунту23 · 0,5 · 1 см = 11,5 кг/см = 1150 кг/м;

визначають ширину захвату агрегату1878 : 1150 = 1,63 м;

встановлюють раціональну кількість корпусів плуга1,63 : 38,5 - 4,2, тобто 4 корпуси.

Відповідно до потреби у тракторах, комбайнах ісільськогосподарських машинах для виконання всіх робіт в оптимальністроки з урахуванням їхнього технічного стану, а також з огляду нафінансові можливості підприємства складають план списання йпридбання машин за кварталами року.

Середньорічну кількість тракторів і сільськогосподарськихмашин (крім комбайнів) визначають з урахуванням часу їх списання тапридбання: машини, що надійдуть у І кварталі, враховують як цілусередньорічну машину; ті, що прибудуть у IV кварталі, не враховуютьзовсім; завезені в II і III кварталах враховують частково – як 0,5 удругому і 0,25 у третьому кварталах. При списанні, навпаки, повністювраховують машини, що мають списуватись у IV кварталі, і зовсім невраховують тих, які вибувають у І кварталі.

Чисельність механізаторів, потрібних для безперебійної роботитехніки, визначають за кількістю силових машин та передбаченоюзмінністю їх використання.

128

6.4. Планування та організація використання вантажногоавтотранспорту

6.4.1. Організація використання транспорту та визначенняпотреби у вантажних автомашинах

Особливості організації транспортних засобів у сільськомугосподарстві пов’язані з його відмітними рисами, особливо зсезонністю, багатогалузевістю, територіальною розгалуженістю,неоднорідністю продукції тощо. Через це транспортні роботи насільськогосподарських підприємствах характеризуються великоюноменклатурою вантажів, більша частина яких є терміновими,порівняно невеликою середньою відстанню перевезень, різницею уфізичних і хімічних властивостях вантажів, неоднаковими дорожнімиумовами перевезень. Ці особливості зумовлюють застосування різнихвидів транспортних засобів й вимоги щодо розподілу вантажів міжними.

Види транспортних засобів. Основні види транспортних засобіву сільському господарстві – автомобілі, трактори та робоча худоба.Найпоширенішим є автомобільний транспорт, яким перевозять70-80 відсотків вантажів, трактори та самохідні шасі – близько15 відсотків, жива тяглова сила – до 5 відсотків.

Автомобілі розрізняють за вантажопідйомністю (3; 4; 5 т ібільше) і типом кузова (бортові, самоскиди, цистерни, трайлери та ін.).

Тракторний транспорт – це переважно колісні трактори різноїпотужності з бортовими або самоскидними візками вантажопідйом-ністю 4-12 т. Їх використовують для перевезення досить великихпартій вантажів на відстань 10-12 км або для систематичногообслуговування тваринництва в агрегаті з машинами лише натракторній тязі (наприклад, кормороздавачі).

Робочу худобу (коні, воли тощо) використовують для перевезенняневеликих партій вантажів на короткі відстані.

Види перевезень. Технологічні, господарські вантажі, сировинута готові продукти транспортують на підприємство, за його межі, потериторії підприємства або в межах садиби. Тому вантажоперевезенняподіляють на зовнішні, внутрішньогосподарські й внутрішньосадибні.

Зовнішні перевезення – найбільш віддалені, їх здійснюютьпереважно власним чи залученим автотранспортом. При перевезеннівеликих партій вантажів на невелику відстань використовують такожтрактори ЮМЗ, МТЗ, Т-150К або К-702.

129

Внутрішньогосподарські перевезення практикують при обслуго-вуванні виробничих і господарських підрозділів: перевезенні сировиниабо готового продукту з поля й на поле чи на тваринницьку ферму. Дляцього призначений тракторний (малої потужності) і гужовийтранспорт.

Внутрішньосадибні перевезення – це транспортування кормів ізсховища на ферму чи гною з ферми у гноєсховище. Для їх виконаннявикористовують здебільшого гужовий транспорт, а на постійнихперевезеннях — трактори малої потужності.

Види вантажів. Для задоволення потреб сільськогосподарськихпідприємств перевозять понад 250 видів різних вантажів, їхкласифікують за фізико-механічними властивостями (тверді, рідкі,газоподібні), способом навантаження і розвантаження (навалочні,насипні, наливні, штучні), об’ємною масою (за класами) ітерміновістю.

Визначення потреби у вантажних автомашинах

Потребу в автомобілях визначають за кількістю перевезенихвантажів, відстанню їх перевезення, строками виконання робіт,змінною продуктивністю однієї машини.

Кількість автомобілів, потрібних для виконання певної роботи,можна обчислювати за формулою

Кав = Ов : Пз · Др · Кз,де Ка – кількість автомобілів;

Ов – обсяг вантажів, які підлягають перевезенню, т;Пз – продуктивність за зміну, т;Др – кількість днів роботи;Кз – коефіцієнт змінності.

Для планування річної потреби в автотранспорті й використанняйого протягом року доцільно скласти план-графік, аналогічний дографіку для визначення потреби в тракторах.

Послідовність розрахунків при плануванні може бути така.Визначають вид і масу вантажу (тонн), відстань його перевезень(кілометрів), календарні строки перевезення вантажу та кількістьробочих днів, марку автомобіля і його вантажність (тонн), кількістьрейсів за зміну і за день. Потім, помноживши масу вантажу, якийперевозить один автомобіль даної марки за один раз, на кількістьрейсів за день, обчислюють його денну продуктивність (тонн). Післямноження денної продуктивності на строк виконання роботи (днів)

130

дістають продуктивність автомобіля за зазначений період перевезеннявантажу. Поділивши загальну масу вантажу на продуктивність одногоавтомобіля відповідної марки за весь період, матимемо кількістьавтомобілів для перевезення вантажу в зазначений термін.

При плануванні раціонального поєднання окремих видівтранспорту доцільно користуватись нормативами.

6.4.2. Планування обсягу і собівартості вантажоперевезень

Планування вантажоперевезень включає визначення їхзагального обсягу, раціональний розподіл за часом, за напрямами івидами транспортних засобів. В аграрних підприємствах обсягвантажів у тоннах визначають за технологічними картамивирощування сільськогосподарських культур і виробництва продукціїтваринництва з одночасним урахуванням перевезень різних матеріалів(наприклад, будівельних), мінеральних добрив, нафтопродуктів, паливатощо, обсягу робіт з обслуговування соціальної сфери.

Планування використання автомобілів. Планове завданняавтопарку має відповідати вимогам внутрішньогосподарськогорозрахунку. Для цього доцільно планувати обсяги робіт і витрати як вцілому по автопарку, так і щодо кожної марки автомобілів. Якщорізниця у технічному стані автомобілів однієї марки значна, требадиференціювати завдання за окремими машинами.

Першим етапом у плануванні роботи автопарку є обґрунтуваннярічного і місячного планів перевезення вантажів. Його складають наоснові зведеного плану перевезень по господарству з урахуваннямочікуваного виробництва продукції, загальногосподарських робіт,надання послуг населенню та іншим господарствам. При цьомувикористовують дані за минулі роки.

Плановий вантажообіг автопарку чи автомобілів окремої марки(О, т/км ) визначають за формулою

О = Вп · Кв · 365 · Кпар · Спр · Кпр, або О = І · Кпр · Вп · Кв,де Вп – вантажопідйомність автомобілів, т;Кв – коефіцієнт використання вантажопідйомності;Кпар – коефіцієнт використання парку або автомобіля;Спр – середньодобовий пробіг одного автомобіля, км;Кпр – коефіцієнт використання пробігу;І – загальний пробіг автомобілів, км.Виробничу програму автопарку визначають з розрахунку на

середньоспискову кількість автомобілів, яку обчислюють за кількістю

131

днів перебування їх у господарстві.Можливий обсяг автомобільних вантажоперевезень порівнюють з

раніше розрахованою потребою в них і визначають рівеньзабезпеченості господарства вантажним автотранспортом. Якщо навласний автопарк було віднесено надто великий обсяг перевезень, тослід зробити певні корективи в технологічні карти і розрахункизалежно від того, в якій галузі найдоцільніше застосування іншихтранспортних засобів, плануючи в деякі періоди року використаннязалученого автотранспорту. При визначенні раціональногоспіввідношення між власними і залученими автомобілями порівнюютьсобівартість 1 т/км перевезень, які виконують залученим транспортом,з собівартістю 1 т/км перевезень, які виконують власнимавтотранспортом. Розрахунки показують, що в разі використаннявласного автотранспорту менше 200 змін за рік собівартість перевезеньбуде вищою, ніж залученим транспортом. У кожному господарствіосновну масу внутрішньогосподарських перевезень (технологічнітранспортні роботи) доцільно здійснювати власним транспортом, авивезення продукції на заготівельні пункти, завезення добрив,нафтопродуктів, техніки тощо – і власним, і залученимавтотранспортом, що буде ефективно для підприємства і для народногогосподарства.

Планування витрат і собівартості автотранспортних робітДо витрат на утримання і використання власного вантажного

автотранспорту належать: оплата праці шоферів і працівників гаража з відрахуваннями; вартість палива і мастильних матеріалів; амортизація і поточний ремонт автомобілів, причепів, гаражів

і обладнання; знос і ремонт автошин; інші витрати (матеріали, інструмент, електроенергія тощо).Фактори, що визначають транспортні витрати, показано на схемі.У структурі собівартості автотранспортних робіт оплата праці

займає 17-20 відсотків. При цьому оплату праці шоферів включаютьлише в тій частині, яка нараховується за виконання робіт з перевезеннявантажів. Оплату праці водіїв за час їх зайнятості на ремонтнихроботах і технічному обслуговуванні, а також вантажників відносять запрямим призначенням (кошторис витрат ремонтних майстерень,технологічні карти).

Плановий фонд оплати праці шоферів обчислюють виходячи з їхсередньорічної чисельності, розрахункових місячних ставок і з

132

урахуванням різних доплат.У багатьох господарствах для спрощення розрахунків оплату

праці водіїв на перевезенні вантажів планують за нормативами оплатипраці на 1 т/км (1 т) з урахуванням марок машин і плановоговантажообігу (обсягу перевезень вантажів). Ці нормативи обчислюютьу кожному господарстві на підставі аналізу оплати праці йвантажообігу (обсягу перевезень вантажів) минулих років. Річнийфонд оплати праці інженерно-технічних працівників і службовців авто-гаража (з оплатою відпусток) розраховується множенням їх штатноїкількості, місячного посадового окладу і 12 місяців.

Витрати на пальне і мастильні матеріали мають найбільшупитому вагу (45-50 відсотків) у собівартості автотранспортних робіт.Планову потребу в паливі визначають: для роботи вантажних бортовихавтомобілів – з урахуванням їх планового пробігу, вантажообігу і нормйого витрат залежно від марки машини на 100 км пробігу і на 100 т/км.

Схема 11Фактори, що визначають транспортні витрати господарства

Собівартість 1 т/км, грн.

Вид транспорту Організаціявикористання

транспорту

Відстань Дорожніумови

Об’ємнамаса

вантажівРівень механізаціїнавантажувально-

розвантажувальнихробіт

1-2

км–

коні

До

5-8

км–

трак

тори

Біль

ше

8 км

–ав

томо

білі

Безд

оріж

жя

–ко

ні,

трак

тори

Ґрун

тові

–тр

акто

ри,

авто

мобі

лі

З тв

ерди

м по

крит

тям–

авто

мобі

лі

0,7

т/м3 і м

енш

е–

коні

, тра

ктор

и

Біль

ше

0,7

т/м3

–ав

томо

білі

, тра

ктор

и

Вис

окий

–ав

томо

білі

, тра

ктор

и

Низ

ький

–ко

ні

Сер

едні

й–

трак

тори

133

Витрати мастильних матеріалів планують у відсотках відкількості основного палива. Для полегшення розрахунків грошовихвитрат на пальне і мастильні матеріали доцільно користуватиськомплексними цінами 1 т основного палива, які включають вартістьосновного палива і відповідну йому вартість мастильних матеріалів (уцінах франко-господарство).

Амортизаційні відрахування для автомобілів обчислюють на їхповне відновлення за нормою відрахувань 25 відсотків від балансовоївартості на кінець звітного періоду.

Витрати на ремонти і технічне обслуговування автомобілів, атакож на відновлення зносу і ремонт автошин визначають за плановимвантажообігом (витратами палива) і відповідними нормативами вгривнях на 1000 км пробігу (1 т пального).

Накладні витрати визначають у цілому по автопарку ірозподіляють за марками машин пропорційно до прямих витрат на їхексплуатацію.

Для визначення собівартості одиниці роботи загальну сумувитрат (у цілому по автопарку і для окремих марок автомобілів) ділятьна плановий обсяг перевезень, пробігу і вантажообігу. Наприклад,собівартість 1 т перевезень, 1 км пробігу, 1 т/км, 1 год.

Витрати на перевезення вантажів і виконання вантажно-розвантажувальних робіт становлять 18-22 відсотки коштів навиробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції. Зпідвищенням рівня інтенсивності сільського господарства питома вагатранспортних витрат зростатиме. Тому зменшення транспортнихвитрат – значний резерв зниження собівартості сільськогосподарськоїпродукції.

Загальна сума транспортних витрат залежить від вантажообігу(т/км) і середньої собівартості одного тонно-кілометра перевезень. Усвою чергу, на обсяг вантажообігу впливають розмір (т) і середнявідстань (км) перевезень. Собівартість 1 т/км залежить від видутранспорту і організації використання транспортних засобів. Томуважливим у господарстві є планування раціональнихвантажоперевезень

Складання плану роботи автопарку має завершуватись розробкоюорганізаційно-технічних заходів щодо підвищення йогопродуктивності й зниження собівартості перевезень. Ці заходиспрямовані на економію палива і мастильних матеріалів, шин,підвищення технічної швидкості руху автомобілів і збільшення строків

134

міжремонтних пробігів, поліпшення обліку та вдосконаленнястимулювання працівників автопарку.

6.5. Організація ремонтної бази, ремонту, технічногообслуговування та зберігання сільськогосподарської техніки

Ремонтна база сільського господарства складається з власнихремонтних майстерень підприємств, спеціалізованих та майстереньзагального призначення, а також районних і обласних ремонтнихзаводів.

З плану ремонтів і технічного обслуговування всіх видів технікивиділяють найскладніші роботи, що виконуватимуться на стороні – успеціалізованих майстернях або цехах, на ремонтних заводах задоговорами. Потім вирішують питання про розподіл робіт міжмайстернею підприємства, машинним двором та участь у нихмеханізаторів.

На підприємствах із великим машинно-тракторним паркомстворюють спеціальні ланки майстрів-наладчиків, до яких додаютьпересувну автомайстерню з необхідним обладнанням для виконаннятехнічного обслуговування закріпленої техніки за планом-графіком таусунення несправностей, що виникають під час роботи. Ті ремонти ітехнічне обслуговування, що виділені для проведення в ремонтніймайстерні, є основою для складання плану і календарного графікароботи останньої.

Обсяг роботи майстерні визначають у натуральних одиницях (завидами ремонтів і марками машин та двигунів, які ремонтують), влюдино-годинах та вартісних показниках (валова і товарна продукція).

Виробничу потужність майстерні, що ремонтує машини йагрегати різних типів та марок і виконує інші ремонтні роботи,визначають в умовних ремонтах.

За умовний ремонт беруть обсяг ремонтних робіт трудомісткістю300 люд.-год. Отже, для обчислення виробничої потужності (програми)в умовних ремонтах необхідно розрахувати всю програму затрудомісткістю й поділити результат на 300 год.

Загальну трудомісткість програми встановлюють множеннямкількості робіт кожного виду на нормативну трудомісткість цієїроботи. Одержані дані підсумовують.

Собівартість ремонту складається з таких статей витрат: оплатапраці ремонтних працівників, інженерно-технічного персоналу,службовців і обслуговуючих робітників з нарахуваннями; вартість

135

запасних частин та ремонтних матеріалів; відрахування наамортизацію будівель і обладнання майстерні та на їхній поточнийремонт; інші прямі витрати, пов'язані із придбанням інструментів,предметів протипожежної охорони, техніки безпеки і охорони праці.Всі перелічені витрати ділять на кількість умовних ремонтів у програмімайстерні.

Організація зберігання техніки. Умови, в яких зберігаєтьсятехніка, значно впливають на строк використання, технічну готовністьмашин, витрати на ремонти і технічне обслуговування, а також навитрати пально-мастильних матеріалів при виконанні робіт.

Залежно від тривалості розрізняють міжсезонне (при перерві увикористанні до 10 днів), короткострокове (від 10 днів до 2 міс) ідовгострокове зберігання (більше як 2 міс).

Відповідно до способу зберігання і типу техніки базою зберіганняможуть бути гаражі, навіси або спеціальні майданчики з твердимпокриттям. Найбільш поширеним є комбінований спосіб, коли складнімашини зберігаються у закритих приміщеннях (гаражі, сараї) тривалийчас, робочі машини та знаряддя короткостроково – під навісами й навідкритих майданчиках.

На сільськогосподарських підприємствах, які мають великукількість різноманітної техніки, найпрогресивнішою формою їїзберігання є машинний двір з відповідною матеріальною базою іскладом працівників. Він утримується на кошти, які відраховуються назберігання техніки, її приймають на зберігання й видають дляексплуатації за спеціальним актом, в якому відображуються технічнийстан машин і зобов'язання машинного двору щодо технічногообслуговування під час зберігання. В умовах ринку діють окремітарифи на послуги машинного двору.

Організація ремонту і технічного обслуговуваннясільськогосподарської техніки

Для подовження строку служби та зменшення експлуатаційнихвитрат у сільському господарстві діє планово-запобіжна систематехнічного обслуговування.

Вона передбачає для тракторів проведення капітального і поточного ремонтів,

технічних обслуговувань 1, 2, 3 та сезонних; для самохідних комбайнів – тих самих ремонтів і технічних

обслуговувань 1, 2 та сезонних;

136

для інших комбайнів і сільськогосподарських машин –поточного ремонту, періодичних та післясезонних технічнихобслуговувань.

Крім того, для всієї техніки обов’язковим є щозмінне технічнеобслуговування.

Періодичність ремонтів і технічних обслуговуваньвстановлюють за такими показниками:

для тракторів – у мото-годинах, в умовних еталоннихгектарах чи в кілограмах витраченого палива:

для комбайнів – у тонно-гектарах збирання; сільгоспмашини обслуговують через певний час експлуатації, а

ремонтують після закінчення річного циклу робіт.План ремонтів тракторів і комбайнів складають для кожної

машини окремо. Основою для цього є обсяг виконаної роботи післяостаннього ремонту або з початку експлуатації нової машини допочатку планового року, плановий обсяг роботи і науковообгрунтована нормативна періодичність певного ремонту читехнічного обслуговування.

Починають планування з капітального ремонту, потімпередбачають поточний, після цього – послідовно технічніобслуговування 1, 2 і 3. Водночас слід враховувати, що з кожною дієювищого порядку збігається дія нижчого. Так, із капітальним ремонтомзбігається поточний, із поточним – усі види технічногообслуговування; з третім технічним обслуговуванням – перше і друге,а з другим – перше. Ці умови враховано у формулах

Кк= (Ок+Оп) : Mк; Кт = ( От + Оп ) : Мт – Кк;де Кк і Кт – кількість капітальних і поточних ремонтів;Ок, От – виробіток після певного виду ремонту;Оп – обсяг роботи на плановий рік;Мк і Мт – нормативна періодичність проведення капітального і

поточного ремонтів.На утримання машинно-тракторного парку та автомобілів у

технічно справному стані в річному плані передбачають певні сумивитрат. Вони складаються з відрахувань на ремонти, технічнеобслуговування, заміну і ремонт гумових шин та гусениць, зберіганнятехніки.

Витрати обчислюють окремо за марками машин, а в умовахгоспрозрахунку – для кожного трактора, комбайна чи автомобіля.Вартість запланованих ремонтів тракторів і комбайнів визначають,

137

виходячи із встановленої періодичності та питомих норм відрахуваньза формулами

Зк = Мк · Нк; Зт = Мт · Нп · 1,5,де Зк – планові витрати на один капітальний ремонт певного виду

і марки трактора, комбайна;Зг – планові витрати на поточний ремонт;Мк – міжремонтний виробіток (періодичність) на капітальний

ремонт;Мт – періодичність проведення поточного ремонту;Нк – норма відрахувань на одиницю виробітку для капітального

ремонту;Нп – питома норма відрахувань на поточний ремонт;1,5 – поправочний коефіцієнт до питомої норми витрат на

поточний ремонт.Річні планові витрати на технічне обслуговування, зберігання

техніки, заміну та ремонт гумових шин і гусениць обчислюютьмноженням планового обсягу робіт на рік на питомі норми відрахуваньдля цієї мети.

Якщо роботи з ремонту й технічного обслуговування машинпроводять у майстерні сільськогосподарського підприємства, витратина них обчислюють за плановою чи фактичною собівартістю, а нароботи, виконувані на ремонтних підприємствах за договором, – воптових, роздрібних або договірних цінах.

Відповідно до плану робіт і плану ремонтів визначають лімітвитрат для кожного трактора та комбайна. Цю планову суму доводятьдо механізаторів, за якими закріплено відповідну силову машину знабором робочих машин і знарядь. Частину зекономлених коштіводержують механізатори, що є умовою їхньої матеріальноїзаінтересованості у дбайливому ставленні до техніки та економіїкоштів.

6.6. Планування потреби в оборотних засобах

6.6.1. Планування потреби в нафтопродуктах та організаціянафтового господарства

Сільське господарство споживає багато нафтопродуктів, томуправильне їх використання і зберігання, запобігання втратам —важлива умова ефективного використання техніки.

Нафтогосподарство має свою територію, матеріальну базу й

138

робочу силу. До його складу входять споруди та обладнання длязберігання і видачі нафтопродуктів.

Основні функції нафтогосподарства:участь у розрахунках потреби в паливі та мастильних матеріалах;одержання, зберігання й видача нафтопродуктів;облік надходження і витрачання нафтопродуктів, контроль їхньої

якості;дотримання правил протипожежної безпеки та техніки безпеки й

охорони праці при роботі з нафтопродуктами;утримання обладнання та місткостей у технічно справному стані;розробка і впровадження заходів щодо економії палива та мастил,

організація збирання відпрацьованих нафтопродуктів для їхрегенерації.

Усі нафтопродукти поділяють: основне паливо (дизельне, бензин, керосин); мастильні матеріали (моторне й трансмісійне масло,

консистентні, індустріальні та інші мастила).Нафтопродукти витрачають на виконання механізованих робіт,

холості переїзди тракторів, комбайнів і автомобілів, доставкусільськогосподарських машин на поле та з поля до місць тимчасовогоабо постійного зберігання, змащування робочих машин і механізмів,обкатування нової техніки, під час ремонтів та технічногообслуговування тощо.

Потребу в основному паливі для тракторів і самохіднихкомбайнів обчислюють за діючими на підприємстві нормами вкілограмах на одиницю роботи. Для цього обсяг певного виду роботи,зазначений у технологічній карті, множать на норму витрати наодиницю для окремої марки трактора чи комбайна. Кількість палива,потрібного для холостих переїздів або транспортування техніки,розраховують як добуток сумарної відстані переїздів і норми витратипалива на 1 км.

При визначенні потреби в нафтопродуктах у цілому погосподарству враховують їхні витрати на обкатування, технічнеобслуговування і ремонти за окремими нормами витрачання на цізаходи.

Потребу в мастильних матеріалах для силових машинобчислюють за відсотковими нормами від кількості основного паливадля кожної марки, а для робочих машин та обладнання – за нормамивитрати певного виду мастила на одиницю роботи.

Для розрахунку загальної потреби в нафтопродуктах по

139

підприємству в цілому на різні цілі підсумовують їхню потребу дляокремих виробничих і господарських підрозділів й додаютьнормативний двотижневий запас.

При укрупнених розрахунках потребу в паливі для машинно-тракторного парку визначають за нормами на один еталонний гектардля окремих марок тракторів і на один фізичний гектар збирання длясамохідних комбайнів або на 1 год роботи машин при повному йнеповному завантаженні двигуна, а в мастильних матеріалах – таксамо, як і при розрахунку на виконану роботу, тобто за відсотковиминормами до кількості основного палива.

Витрату палива автотранспортом планують у літрах на 100 кмпробігу, додатково – на 100 т/км вантажообороту, а для самоскидів –ще й на кожний рейс по 0,25 л (на перекидання кузова). Одержаніпланові дані в літрах перераховують у кілограми за коефіцієнтамипитомої маси (для бензину – 0,76, а для дизельного палива – 0,90).

Кількість мастильних матеріалів планують за відсотковиминормами від наявності основного палива. Крім того, передбачаютьвитрати нафтопродуктів на обкатування, технічне обслуговування таремонт автомобілів.

Важливе значення для зниження собівартості продукції, послуг іробіт має економія нафтопродуктів, основні шляхи якої:

транспортування у герметичних місткостях;зберігання в технічно справних місткостях із дотриманням вимог

щодо запобігання підтіканню та випаровуванню (своєчасне технічнеобслуговування і ремонт цистерн, заглиблення їх у землю абофарбування в білий колір, заповнення не менш як на дві третини);

заправлення машин лише закритим способом;раціональне комплектування агрегатів і скорочення холостих

переїздів завчасною розробкою маршрутів;збирання та регенерація відпрацьованого мастила;жорсткий контроль за використанням усіх видів нафтопродуктів.

Усі ці заходи не лише скорочують витрати нафтопродуктів, а йсприяють поліпшенню екологічного стану навколишнього середовища.

Нафтогосподарство обслуговує спеціальний колективпрацівників, їхня чисельність залежить від кількості нафтопродуктів,що використовуються для виробничих та господарських потребпротягом року.

140

6.6.2. Планування потреби в кормах

Застосовують, як правило, два способи визначення плановоїпотреби в кормах для продуктивної худоби і птиці. Перший спосібпередбачає використання даних щодо середньорічного поголів'яхудоби за статево-віковими групами і нормативи річної потреби різнихвидів кормів на одну голову. Перемноживши ці величини одержуютьпланову потребу в кормах на поголів’я тварин.

Нормативи визначають виходячи із збалансованих заперетравним протеїном та іншими поживними речовинами добовихраціонів на літній і зимовий періоди за планової продуктивності. Припоточному плануванні раціони складають відповідно до прийнятих угосподарстві типів годівлі, а також з урахуванням фактичної наявностікормів на початок планового року, передбачуваних обсягіввиробництва кормів у плановому році, можливостей їх придбання інадходження в порядку отоварювання.

У разі застосування другого способу потребу в кормахвизначають за плановими даними виробництва окремих видівтваринницької продукції, нормами витрат кормових одиниць навиробництво одиниці продукції і раціональної для умов конкретногогосподарства структури кормів. За вмістом кормових одиниць в 1 цфізичних кормів обчислюють потребу в них у натуральному виразі

План потреби в кормах при поточному плануванні складають надва періоди: на календарний рік; від урожаю планового року доврожаю наступного року. У першому випадку показникихарактеризують річні витрати кормів за відповідними статево-віковимигрупами тварин; їх використовують під час обчислення плановоїсобівартості продукції тваринництва. Потреба у кормах від одноговрожаю до другого є, пo-суті, заявкою галузям рослинництва навиробництво кормів у плановому році – основа для розрахункунеобхідних посівних площ відповідних культур, які разом зприродними угіддями забезпечують одержання необхідної дляпідприємства кількості кормів.

Страховий фонд планують на концентровані корми – 8-10відсотків, грубі і соковиті – 15 відсотків від річної їх потреби.Покриваються ці фонди тими видами кормів, які добре зберігаютьсябільше року (концентровані, солома, силос).

141

6.6.3. Планування потреби в насінні

Формами планової документації сільськогосподарськихпідприємств передбачено розрахунок потреби й вартості насіння. Протепроцес планування не зводиться тільки до цього. Важливо охопити веськомплекс питань, пов’язаних з сортооновленням, сортозаміною тавиробництвом власного насіннєвого матеріалу.

Істотно підвищилася за останні десятиріччя роль сортів упідвищенні врожайності сільськогосподарських культур. Томукожному господарству в процесі планування слід передбачатиприскорене впровадження у виробництво нових продуктивніших сортівта гібридів.

У свою чергу насіння того самого сорту, вирощене в різних умовах,може істотно відрізнятися врожайними властивостями. Добре організованенасінництво, своєчасне сортооновлення може сприяти підвищеннюврожайності зернових культур на 20 відсотків. Це забезпечуєтьсязбереженням чистосортності й господарськоцінних властивостей сорту.Тому важливо своєчасно проводити сортооновлення й приділятиналежну увагу вирощуванню, післязбиральному обробіткові тазберіганню насіння.

Потребу в насінні планують, виходячи з посівних площ і ваговихнорм його висіву. Якщо при складанні річного плану господарстваможна користуватися усередненими для культур нормами висівунасіння, то в планах госпрозрахункових підрозділів, робочих планах зпроведення посіву застосовують індивідуальні норми. Ці нормивраховують кількість зерен на 1 га, які забезпечують оптимальну густотурослин, що залежить від сорту, строків і способу посіву, якості насіння,ґрунту, попередників, забезпеченості поживними речовинами тощо. Умовиможуть відрізнятись не лише у виробничих підрозділах, а й на окремихділянках земель, що зумовлює відповідне визначення норм висівунасіння.

Норму висіву зерен на 1 га визначають на підставі досвідугосподарства за попередні роки й рекомендацій наукових закладів зурахуванням господарської придатності насіння.

У плані передбачають створення в необхідних розмірахвідновлювального страхового фонду насіння розміром 10-15 відсотків відзагальної потреби в насінні ярих культур.

Потребу в насінні для посівів під урожай планового року, як правило,задовольняє продукція, вироблена в передплановому році, а потребу внасінні для посіву озимих культур покривають продукцією плановогороку. Крім того, передбачають придбання насіння для сортозаміни йсортооновлення.

Заміну сорту певної культури планують з появою новихпродуктивніших районованих сортів порівняно з тими, що їх

142

вирощують. У таких випадках передбачають придбання насіння вспеціалізованих насінницьких господарствах чи науково-досліднихустановах. Сортооновлення періодично передбачають для всіхсільськогосподарських культур з урахуванням прийнятого порядкуведення насінництва.

Придбання насіння для сортооновлення й посівні площінасінницьких посівів планують з урахуванням їхньої врожайності йпотреби в насінні. При цьому виробничі посіви зернових в основномузабезпечуються насінням третьої репродукції.

У картоплярстві періодичність оновлення сортів залежить відґрунтово-кліматичних умов зони і особливо від поширення в нійвірусних хвороб, фітофторозу, кільцевої і сухої гнилі, чорної ніжки.Строки сортооновлення залежать також від піддатливості сорту дозахворювань.

6.6.4. Планування нагромадження і використання добривта засобів захисту рослин

Світовий і вітчизняний досвід свідчить, що за оптимальних умовчастка добрив у формуванні приросту валових зборів продукціїстановить близько 50 відсотків. Використання добрив дає змогуактивно регулювати забезпечення рослин поживними речовинами іпрограмувати умови одержання запланованого врожаю.

У процесі планування потреби в добривах сільськогосподарськіпідприємства застосовують розроблені науково-досліднимиустановами зональні, диференційовані за типами ґрунтів нормативи(норми внесення гною, азотних, фосфорних і калійних добрив на 1 гапосівів для одержання врожаю в певних інтервалах, норми витратдобрив на одиницю продукції для культур, норми виносу азоту,фосфору і калію з урожаєм сільськогосподарських культур). Ці нормимають задовольняти потребу рослин у поживних речовинах, високуокупність використання добрив, забезпечити виробництводоброякісної продукції, розширене відтворення родючості ґрунту,запобігати шкідливій дії добрив на навколишнє середовище і якістьпродукції.

Такі нормативи розробляють для окремих природних регіонів івони відповідають умовам тих господарств, де експериментальнорозробляються. Однак умови використання добрив неоднакові нетільки в господарствах, а й у бригадах і на окремих полях. До того жнормативи встановлюють, як правило, для значних інтервалів

143

урожайності (наприклад, для кормових коренеплодів 500-700,цукрових буряків 350-450 ц/га). Більша межа інтервалу перевищуєменшу на 20-40 відсотків.

Тому в господарствах, беручи за основу зазначені нормативи,доцільно визначати норми внесення добрив для одержаннязапланованого врожаю, користуючись одним із варіантів балансовогометоду. При цьому потребу в добривах обчислюють окремо длякожного їх виду (азотні, фосфорні, калійні), а норму внесення кожноїпоживної речовини (N, Р2О5, К2О) визначають за виносом поживнихречовин з урожаєм з урахуванням наявності даної речовини в ґрунті,коефіцієнтів використання поживної речовини з мінеральних добрив іґрунту.

На особливу увагу заслуговує планування використанняорганічних добрив. За існуючої структури посівних площ,агротехніки й урожайності надходження органічних речовин зкореневими і пожнивними рештками, а також органічними добривамине компенсують втрати гумусу під час його мінералізації. Як наслідок,за останні 25-30 років вміст гумусу в грунті істотно зменшився у всіхзонах країни, зокрема середньогумусні чорноземи України перейшли вкатегорію малогумусних (менш 6 відсотків).

Під час складання планів господарства намічають заходи щодополіпшення балансу гумусу в грунті за рахунок внесення гною,гноївки, пташиного посліду, компостів, торфу, озерного мулу, осадівстічної води, посівів сидеральних культур, а в останні роки іподрібнення та приорювання побічної продукції рослинництва(соломи, стебла кукурудзи, гички буряків тощо).

Заготівлю гною планують за приблизними нормами його виходувід однієї голови худоби з урахуванням тривалості стійлового періоду.Такі норми наведено у всіх довідниках з планування сільськогогосподарства.

Внесення органічних добрив під певні культури плануютьвідповідно до прийнятої в господарстві системи удобрення ґрунту.Гній вносять великими дозами, бо зменшення доз за одночасногозбільшення площі, не підвищуючи продуктивності сівозміни в цілому,збільшує витрати на його використання. Гній вносять, як правило,через кожні 3-4 роки.

Визначивши потребу в поживних речовинах для забезпеченняпланового врожаю, з'ясовують можливості її задоволення за рахунокелементів живлення з грунту, органічних і мінеральних добрив,внесених під попередники, органічних добрив планового року, а також

144

можливостей придбання мінеральних добрив. За недостатньогозадоволення потреби в мінеральних добривах розподіляють їх закультурами так, щоб забезпечити найвищий ефект.

Планування захисту рослин

План підприємства із захисту сільськогосподарських культуррозробляється на підставі прийнятої в країні науково-обґрунтованоїсистеми захисту рослин, яка включає виконання агротехнічних таінших профілактичних заходів щодо запобігання масовому розвиткубур’янів, хвороб і шкідників; запровадження стійких до хвороб сортів,біологічних методів захисту рослин, ефективних способіввикористання пестицидів. Він передбачає виконання комплексу заходівщодо захисту рослин, визначення потреби в біологічних заходах,хімічних препаратах, різних матеріалах, техніці й робочій силі. Занаявності на підприємстві спеціалізованих загонів (ланок) із захистурослин для них складають річні виробничі завдання й робочі плани заперіодами робіт.

У плані захисту рослин зазначають обсяги робіт, календарністроки їх виконання, норми витрат препаратів на одиницю робіт (га, т),загальну потребу в цих препаратах, спосіб виконання заходів власнимизасобами, із залученням спеціалізованих організацій, за допомогоюсільськогосподарської авіації, а також вартість цих робіт.

Під час розробки плану використовують таку інформацію: площі сільськогосподарських культур, що потребують захисту

від тих чи інших шкідників, хвороб і бур’янів та розміщення їх у поляхсівозмін;

місткість зерносховищ, овоче-картоплесховищ; карти забур’яненості полів; дані обстеження щодо поширення шкідників і зараженість

хворобами культурних рослин на полях у передплановому році; визначений на основі літніх спостережень і осінніх обстежень

прогноз кількості шкідників, що ввійшли в зимівлю; норми витрат хімічних і біологічних препаратів та можливості

їх придбання, а також типові чи конкретного господарстватехнологічні карти виконання робіт, пов’язаних з боротьбою протишкідників, хвороб та бур’янів.

Використовують також інформацію стосовно посівів табагаторічних насаджень у населення, на яких потрібно буде виконатироботи із захисту рослин від шкідників і хвороб.

145

Послідовність планування заходів щодо захисту рослин. Упершу чергу передбачають заходи, пов’язані з обґрунтуваннямпосівних площ: правильне чергування культур у сівозмінах, насиченняїх проміжними і повторними культурами, що обмежують поширеннябур’янів, хвороб і шкідників. Потім планують агротехнічні заходи, яківключають у технологічні карти вирощування сільськогосподарськихкультур. Передбачається насичення технології операціями, щознищують бур’яни й обмежують можливості поширення окремихшкідників (лущення стерні, періодичні культивації, боронування таміжрядні обробітки), своєчасне і якісне виконання технологічнихоперацій, забезпечення відповідної технології зберігання та внесення вґрунт органічних добрив.

Наступним етапом планування захисту рослин є використаннябіологічних засобів захисту рослин. Найпоширенішою серед них єтрихограма, яку застосовують під посіви цукрових буряків, кукурудзи,багаторічних трав, зернобобових, соняшнику, овочевих та іншихкультур. Біологічні засоби захисту рослин витісняють пестициди вовочівництві закритого ґрунту, де з високою ефективністювикористовують хижого кліща фітосейулюса, хижу галицю, енкарзіюта мікробіопрепарати. Планові обсяги використання біологічнихзасобів слід узгоджувати з відповідними лабораторіями біологічногометоду захисту рослин.

І тільки коли всі розглянуті засоби захисту рослин недостатньодійові або ефективні, планують заходи хімічного захисту. При цьомуперевагу надають менш шкідливим для рослин, тварин і людейпестицидам, що передбачені списком хімічних і біологічних засобівборотьби зі шкідниками, хворобами рослин і бур’янами, дозволенихдля використання в сільському господарстві, затвердженимМіністерством АПК України за погодженням з Міністерством охорониздоров’я, Міністерством рибного господарства і Міністерством зохорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.Відповідно до цього списку планують норми витрат препаратів ідіючої речовини для сільськогосподарських культур, кратність і строкиостанньої обробки перед збиранням урожаю.

Обчислюючи потребу в пестицидах ураховують передпосівнепротруювання насіння з метою знезараження його від грибковихзахворювань, а сходів – від ґрунтових шкідників; розширення робіт,пов’язаних з боротьбою зі шкідниками і хворобами садів, ягідників,виноградників; застосування гербіцидів для боротьби з бур’янами,зооцидів – для знищення шкідливих гризунів. Потребу в пестицидах

146

господарства визначають для всіх посівів, включаючи й присадибніділянки населення незалежно від того, за рахунок власних коштів чибюджетних асигнувань виконуватимуться ці роботи.

Плануючи використання пестицидів, слід ураховувати, щобільшість їх згубно діє не лише на шкідників, хвороби і бур’яни, а й наґрунтові мікроорганізми, корисних комах, птахів, тварин і людей.Тривалий період розкладу багатьох з них зумовлює значнінагромадження їх у ґрунті, а їхня здатність мігрувати йнагромаджуватись у повітрі, воді й рослинах у розмірах, щоперевищують допустимі норми, є однією з найважливіших проблем їхвикористання.

У процесі здійснення планів передбачені роботи не єобов’язковими для виконання. Пестициди застосовують лише післяобстеження посівів на виявлення шкідників і хворобсільськогосподарських культур і встановлення доцільності виконанняхімічних робіт

Контрольні питання

1. Класифікація основних засобів виробництва сільськогос-подарського призначення та методика визначення амортизаційнихвідрахувань.

2. Система машин, її роль у завершенні комплексної механізаціїсільськогосподарського виробництва.

3. Визначення потреби підприємства і його підрозділів утракторах, комбайнах та сільськогосподарських машинах.

4. Визначення потреби у вантажних автомашинах та обсягувантажоперевезень.

5. Методика визначення планових видів ремонтів, кількостітехнічних обслуговувань на рік для певної машини.

6. Планування обсягу і собівартості тракторних іавтотранспортних робіт.

7. Методика планування потреби в оборотних засобах(нафтопродуктах, кормах, насінні, добривах).

7. ОРГАНІЗАЦІЯ І НОРМУВАННЯ ПРАЦІ.АТЕСТАЦІЯ І РАЦІОНАЛІЗАЦІЯ РОБОЧИХ МІСЦЬ

7.1. Завдання, принципи та методи нормування праці всільськогосподарських підприємствах.

147

7.2. Способи вивчення затрат робочого часу трудових процесів.7.3. Нормування праці на механізованих польових роботах.7.4. Нормування праці на транспортних і ручних роботах.7.5. Нормування праці в тваринництві.7.6. Поняття, принципи і завдання наукової організації праці.

Форми організації праці.7.7. Наукова організація праці та атестація робочих місць.

7.1. Завдання, принципи та методи нормування праці всільськогосподарських підприємствах

Під науково обґрунтованим (технічним) нормуваннямрозуміється спостереження, які спеціально проводяться та направленіна вивчення прийомів виконання робіт і встановлення науковообґрунтованих норм виробітку або норм затрат часу на виробництвоякого-небудь продукту при дотриманні технологічної доцільності,економічної ефективності та потрібної якості робіт.

Завдання нормування – визначення норм затрат праці навиробництво одиниці праці чи готової продукції з урахуваннямконкретних умов господарства.

Правильно поставлене технічне нормування всільськогосподарських підприємствах служить важливим засобомудосконалення організації праці та зниження її затрат у процесівиробництва. Воно дозволяє раціоналізувати матеріальні факторивиробництва та поліпшити форми і методи організації праці. Лише причітко налагодженій, об’єктивній оцінці трудових затрат працівниківсільського господарства в процесі виробництва можна дотримуватисьпринципу матеріальної заінтересованості.

Суть нормування праці в тому, щоб визначити величину затратживої праці на виконання певного виду роботи в конкретних техніко-організаційних умовах і встановити на цій основі міру праці. Усільському господарстві науково обґрунтовані норми допомагаютьправильно розрахувати кількість і склад агрегатів при виконанніпевного виробничого процесу, доцільніше розставити за робочимимісцями сільськогосподарські машини та працівників, добиватисявідповідної пропорційності, злагодженості та безперервності в роботі.Будучи ефективним засобом мотивації праці всіх категорійпрацюючих, нормування в поєднанні з іншими елементами організаціїпраці та технології виробництва сприяє раціоналізації трудових

148

процесів, усуненню витрат робочого часу, оптимальному об’єднаннюколективних зусиль на основі прогресивних форм кооперування праці.

На підприємствах агропромислового комплексу нормуванняпраці є об’єктивною необхідністю за будь-яких організаційних формта умов господарювання. Без визначення обсягів робіт неможливорозрахувати потребу в робочій силі та фонд оплати праці, сплануватинеобхідну кількість працівників за періодами робіт, визначитипоказники господарської діяльності. У зв’язку з цим розробка норм євідповідальним завданням.

Кодексом законів про працю України визначено, що норми праці –норми виробітку, часу обслуговування, чисельності – встановлюютьсядля працівників відповідно до рекомендацій з нормування праці вгалузях народного господарства, затвердженими постановоюМіністерства праці України від 19 травня 1995 р № 2. Згідно з цимирекомендаціями матеріали для нормування праці поділяються наміжгалузеві, відомчі, місцеві.

Нормативна мережа Міністерства аграрної політики України звирішення практичних завдань нормування праці в аграрному секторіекономіки створена на базі науково-дослідного центру нормативівпраці (центр “Агропромпраця”). Центр “Агропромпраця” розробляєміжгалузеві і галузеві збірники норм праці і витрат паливо-мастильнихматеріалів та довідники кваліфікаційних характеристик професійпрацівників.

Керівники та адміністрація підприємств зобов’язані забезпечитизапровадження у встановленому чинним законодавством порядку новіпрогресивні нормативи і норми часу, постійно удосконалюватиорганізацію праці, забезпечувати широке впровадження технічнообґрунтованих норм для усіх категорій працюючих, вводитиміжгалузеві та галузеві норми виробітку, часу, обслуговування,нормативи чисельності, затверджувати нові і переглядати діючінормативи, а також нормовані завдання для робітників погодинників,систематично проводити аналіз норм і нормативів праці, створюватиумови для високопродуктивної робити та підвищення продуктивності.

За час реформування в аграрному секторі АПК, із завершеннямпроцесу приватизації майна, землі, організацією селянськихфермерських господарств, приватних та орендних колективів рольнормування праці ще більше посилюється. Все частіше об’єктомдосліджень у нормуванні стає праця цілого колективу з урахуваннямкомплексу взаємопов’язаних робіт залежно від конкретних умоввиробництва.

149

У поєднанні з поліпшенням організації виробництва це даєможливість для створення обґрунтованої бази даних, складання бізнес-планів та внутрішньогосподарського планування, поширенняпередового виробничого досвіду, вдосконалення форм і систем оплатипраці, а в кінцевому підсумку – забезпечення зростання ефективностісільськогосподарської праці.

У нормах праці, що встановлюються, потрібно враховуватидосягнення науки і передового досвіду, раціональні режими праці тавідпочинку виконавців. Крім того, норми праці повинні відповідатиприродноекономічним та організаційно-технологічним умовамвиконання трудових процесів, а також бути об’єктивною основоюпобудови раціональних форм і систем оплати праці.

Нормування праці – це сукупність методів, прийомів тарозрахунків за допомогою яких встановлюються обґрунтовані нормипраці.

Вихідними величинами, що регламентують встановлення норм, єнормативи часу на виконання окремих елементів операцій за їхскладовими: швидкість руху агрегату, ширина захвату агрегату, режимроботи устаткування та ін.

До основних принципів нормування праці, положення якихслід враховувати при визначенні норм виробітку, належить:

Технічне, економічне й психофізіологічне обґрунтування нормвиробітку в умовах застосування економічно вигідної технології іраціональної організації праці та при збереженні оптимальноїінтенсивності праці виконавця протягом усієї робочої зміни зурахуванням різниці продуктивності праці при входженні в роботу, вінтенсивний її період і при зниженні продуктивності внаслідок втоми.

Єдність і гнучкість при розробці норм виробітку на ідентичніроботи з урахуванням диференційованих нормоутворювальнихфакторів – забур’яненості поля, висоти травостою, фізичного стануґрунту, його вологості тощо.

Диференціація норм праці залежно від природно-економічнихі організаційно-технічних умов.

Прогресивність норм парці залежно від технологіївиробництва, новітності технічних засобів, раціональної організаціїпраці, робочих місць, методів та прийомів праці.

Нормування допоміжних робіт і робіт обслуговуючогоперсоналу.

150

Методи нормування праці – це дослідження трудового процесуза основними його елементами та визначення способу, за допомогоюякого встановлюється норма виробітку.

Існують два принципово відмінні методи нормування праці:сумарний і аналітичний (за елементами). Сумарний – норми виробіткувстановлюють експериментальним шляхом не на окремі елементитрудового процесу, а відразу на весь процес, тобто сумарно, шляхомсереднього фактичного виробітку групи працівників (знаходятьсередньостатистичну величину). Різновидом цього методу є такожвизначення, яке ґрунтується на порівнянні з нормою виробітку нааналогічну роботу за технологічну роботу за технологією татехнічними засобами виконання.

При сумарному методі не враховується рівень технологій іорганізації праці, її раціональні методи та прийоми, не розкриваютьсяможливі резерви підвищення продуктивності праці від впровадженнядосконалих технічних засобів та інших факторів. Тому метод сумар-ного нормування праці можна застосувати на обмежене коло робіт,термінові роботи на які норм виробітку немає.

Основним методом нормування праці в сільськомугосподарстві є аналітичний метод нормування праці за елементами.Він передбачає поділ процесу праці на окремі складові з наступнимдетальним вивченням методів та прийомів праці, затрат часу покожному з них та визначенням раціональної послідовності виконаннятрудового процесу. Аналітичний метод має два різновиди: аналітично-експериментальний і аналітично-розрахунковий.

Аналітично-експериментальне нормування виключає проведенняпевних спостережень та досліджень безпосередньо при виконанні тогопроцесу, на який встановлюється норма виробітку.

Після узагальнення, оброблення й аналізу одержаних матеріаліврозраховують норми праці та виявляють недоліки в технологіївиробництва й організації праці, що дає змогу намітити і здійснитинеобхідні заходи, спрямовані на усунення цих недоліків. Протеаналітично-експериментальне нормування досить складне йтрудомістке, пов’язане з великою кількістю спостережень, вимірюваньі розрахунків, а все це стримує застосування його в господарствах. Угосподарствах ним користуються тільки для уточнення окремих тарозроблення тимчасових норм, при різкій зміні умов виробництва, абопри надходженні в господарство нових технічних засобів, на які немаєнорм у відповідних збірниках.

151

Цим способом нормування праці користуються здебільшогонормативні організації при розробленні типових норм і нормативів, якіпотім надсилаються в господарства.

Суть аналітично-розрахункового методу в тому, що нормивиробітку (обслуговування) встановлюють за типовими нормативами,диференційованими за природними й організаційно-технічнимиумовами. При нормуванні праці таким методом використовуютьпаспорти полів – для врахування відмінностей, властивих кожномуполю. У сільському господарстві цей метод основний, бо він менштрудомісткий, ніж аналітично-експериментальний, і дає змогу приретельному підборі нормативів встановити досить обґрунтовані нормивиробітку. Проте обидва методи взаємопов’язані й доповнюють одинодного.

У сільськогосподарських формуваннях широко використовуютьтакож типові норми виробітку, які розробляють науково-дослідніустанови. У довідниках типові норми подаються диференційовано загрупами, що відображають особливості різних природно-економічнихзон. Це дозволяє спеціалістам підприємств підібрати відповідно досвоїх умов достатньо обґрунтовані й точні норми виробітку для робітза аналітичними технологіями та технічними засобами з метоюдотримання принципу рівної оплати за однакову працю.

7.2. Способи вивчення затрат робочого часу трудових процесів

Для вивчення затрат робочого часу використовують триспособи: хронографія (фотографію) робочого дня, хронометраж іфотохронометраж.

Хронографія (фотографія) – це спосіб вивчення використанняробочого часу шляхом замірів його затрат за операціями та їхелементами в порядку послідовності їх використання з урахуваннямвсіх нормоутворюючих факторів протягом усього робочого дня.

Фотографію провадять з метою одержання вихідних даних для: удосконалення організації праці та скорочення нераціональних

затрат часу; встановлення нормативів часу на виконання окремих

елементів трудового процесу (підготовчо-заключні роботи, основнуроботу, додаткову, особисті потреби та відпочинок протягом зміни);

удосконалення організації трудового процесу тавзаємоузгодження у виконанні робіт окремими робітниками.

Фотографія робочого дня має кілька різновидів.

152

Розрізняють індивідуальну і групову фотографію. Якщовиконавець роботи сам фіксує затрати часу на виконання окремихукрупнених елементів, то це називають самофотографією.

При обробці результатів спостережень визначають затрати часу зкожного елементу роботи шляхом віднімання від поточного часу йогозначення попередньому елементу роботи. Затрати часу за елементамишифрують, зводять у групи відповідно до встановленої класифікаціїзатрат робочого часу, після чого їх підсумовують за кожною групою.Нижче наведено схему класифікації затрат робочого часу.

Схема 12Класифікація затрат робочого часу зміни

При аналізі середніх даних групи спостережень визначаютьнераціональні затрати і витрати робочого часу, встановлюють їхпричини, після чого складають раціональний баланс робочого часу,показник якого беруть за основу при розрахунках норм виробітку.

Робочий час зміни

Нормований час роботи і регламентовані перерви Ненормований час

Час роботи Час регламентованихперерв Час

випадковоїроботи

Часпростоїв

Підго-товчо-

заключнаперерва

Опера-тивнаробота

Технічнеобслуго-вування

машин підчас роботи

Час наособистіпотреби івідпочи-

нок

Перер-ви,

зумов-лені

техно-логією

Органі-заційні

причини

Тех-нічні

причи-ни

З винивико-навця

Іншіпри-родніфак-тори

Основнаробота

Допоміжнаробота

Активне спостереженняза роботою машин і

механізмів

153

Розробляють заходи щодо запобігання втратам робочого часу іудосконалення організації праці в цілому на даному трудовомупроцесі.

Хронометраж – це спосіб вивчення використання робочого часуна виконання окремих, часто повторюваних елементів операцій, якіможуть бути розчленовані до прийомів, дій, рухів.

Наприклад, визначити норматив на один поворот агрегату; навстановлення однієї рослини овочевих культур у саджалку (норматив,потрібний для встановлення швидкості руху садильного агрегату);норматив сортування овочів, плодів, консервування плодоовочевоїпродукції та інші нормативи за елементами, що є основою длявизначення норм виробітку на ці роботи.

Особливо велике значення хронометраж має при вивченні методіві прийомів праці, за допомогою яких одні і ті ж операції можнавиконати за різний час.

Фотохронометраж – це комбінований вид спостережень, щовключає фотографію робочого часу і хронометраж. При вивченнізатрат робочого часу цим методом в окремі періоди проводятьхронометражні спостереження на часто повторювані елементи.Хронометражні спостереження при фотохронометражі ведуть тількибезперервним способом з визначенням обсягу виконаної роботи.Точність хронометражних замірів має бути в межах однієї секунди.

Виконавець, який обирається для спостережень, повинен мативідповідну кваліфікацію та певний досвід роботи на даному процесі івідповідати середнім показникам фізичної сили, бути типовим застатею, віком та іншими параметрами.

Початком спостережень є початок робочої зміни. Проте, якщоробітник вийшов на роботу раніше, спостереження починають змоменту його появи. За умов, коли робітник запізнився, час відпочатку зміни до виходу виконавця на роботу вважають простоєм. Теж саме стосується і закінчення роботи: закінчив раніше кінця зміни –простій, продовжує роботу після кінця зміни – спостереженняпроводяться до кінця роботи. Але розрахунки норм виробітку за всіхумов здійснюються на робочу зміну тривалістю 420 хвилин.

При вивченні та встановленні раціональних методів і прийомівпраці застосовують кінозйомку трудових процесів.

154

7.3. Нормування праці на механізованих польових роботах

Під час виконання трудового процесу на продуктивність працівиконавця або машинного апарату діють фактори, які прийнятоназивати нормоутворюючими. Під нормоутворюючими факторамислід розуміти умови виробництва, які прямо або посередньо впливаютьна норму виробітку.

До таких факторів належать природно-історичні, агротехнічні,біологічні, організаційно-технічні та соціально-економічні.

До тимчасових факторів належать відхилення у вологості, тип,підтип та механічний склад ґрунту, попередня культура,забур’яненість, структура, щільність, кліматичні умови, тривалістьробочого дня.

Постійні нормоутворюючі фактори по-різному впливають напродуктивність одного агрегату та витрат палива. Такий постійнийнормоутворюючий фактор, як механічний склад ґрунту, класифікуютьзалежно від опору ґрунту, який ґрунти чинять на одних роботах. Дляполегшення визначення цієї залежності за механічним складом ґрунтиділять на шість груп і дев’ять класів.

До основних (узагальнених факторів), що безпосередньоустановлюються і формують норми, належать:

вимоги агротехніки і якість виконання робіт; питома енергомісткість на основній роботі або питомий опір

машин-знарядь (стосовно тягових польових робіт); врожайність та стан культур, що збираються, на збиральних

роботах (соломистість, вологість, забур’яненість, полеглість та ін.); енергетичні та тягові показники тракторів і самохідних машин,

ресурси, що характеризують тягові й енергетичні їх можливості вданих умовах;

конструктивні та експлуатаційні особливості тракторів тасільськогосподарських машин (крім тягових та енергетичних): шириназахвату, маса, місткість насіннєвих ящиків, бункерів та резервуарів,трудомісткість щозмінного технічного обслуговування, експлуатаційнанадійність, пропускна здатність, санітарно-гігієнічні умови роботимеханізаторів (жорсткість сидінь, зусилля на важелях і педалях та ін.);

постійні показники полів, що не залежать від агробіологічнихта інших умов (площа, довжина гону, конфігурація, рельєф, висота надрівнем моря, наявність перешкод);

операційна технологія, правила провадження та організаціїробіт;

155

загальний середній рівень кваліфікації та культурно-технічного розвитку основної маси механізаторів .

Продуктивність тракторних агрегатів при виконаннісільськогосподарських робіт у рільництві, а отже, і норма виробіткузалежить від швидкості їх пересування по полю, ширини захватуробочих органів і питомої ваги часу продуктивної роботи (основногочасу) протягом робочої зміни. На підставі цього норму виробітку (Нв)можна визначити за формулою

Нв = Вр · VР · Т0 · 0,1,де Вр – ширина захвату тракторного агрегату, м;VР – швидкість руху, км/год;Т0 – час основної роботи протягом зміни, год;0,1 – постійний коефіцієнт, який вводиться для вирівнювання

показників, оскільки ширину захвату визначають у метрах, швидкістьруху – в кілометрах, а виробіток – у гектарах.

Наприклад, норма виробітку на оранці трактором ДТ-175С зплугом ПН-4-40, де Вр – 1,6 м, Yр – 7,7 км/год, Т0 – 5,2 год.

Нв = 1,6 · 7,7 · 5,2 ·0,1 = 6,4 га.Наприклад, розрахуємо норму виробітку на оранці стерні

зернових трактором ДТ-175С в агрегаті з плугом ПН-4-40. За данимиспостережень (хронографії) встановлено такі вихідні дані: питомийопір ґрунту – 61,3 кПа (0,65 кг/см2), що відповідає VI класу; глибинаобробітку – 27-30 см; довжина гону – понад 1200 м; робоча швидкість– 7,7 км/год; робоча ширина захвату – 1,6 м; тривалість одногоповороту – 36,7 с.

За нормативами щозмінне технічне обслуговування тракторастановить 26 хв, плуга – 8, одержання наряду і заключна робота – 4 хв,а виробіток за годину основного часу дорівнюватиме:

W s= 1,6 ·7,7 · 0,1=1,23 га.Визначити коефіцієнт поворотів і переїздів:

065,012006,3

7,367,7

повr .

,002,0140

23,15,85,107,0

повr

де 0,07 – тривалість підготовки агрегату до переїзду, год;1,5 – відстань переїзду, км;8,5 – швидкість руху при переїздах, км/год;140 – площа ділянки, га.Звідси, норма виробітку за зміну буде

156

гаH B 7,623,1

002.0065,016043038420

,

де 38 – час підготовчо-заключних робіт;30 – час на відпочинок та особисті потреби;4 – час на обслуговування агрегату в загінці.

7.4. Нормування праці на транспортних і ручних роботах

Для правильного застосування норм у господарствах притранспортних роботах проводять паспортизацію доріг, класифікаціювантажів, вивчення маршрутів перевезень. Все це допоможевстановити об’єктивні норми.

Транспортні роботи в сільськогосподарських підприємствахвиконуються в основному двома видами транспортних засобів:

тракторно-транспортними агрегатами (норму перевезеньрозраховують у тоннах);

автомобільним транспортом (норму перевезень розраховуютьу т/км).

До основних нормоутворюючих факторів вантажоперевезеньбудь-яким видом транспортних засобів належать:

вид транспортного засобу та його вантажопідйомність;швидкість руху, відстань перевезень;спосіб навантаження і розвантаження, до диференційованих – вид

та клас вантажу;дорожні (група доріг) і метеорологічні умови (сприятливі,

несприятливі).Сільськогосподарські вантажі поділяють на чотири класи залежно

від можливості використання номінальної вантажопідйомностітранспортного засобу. До І класу належать ті види вантажів, які даютьзмогу завантажити транспортний засіб на його технічнувантажопідйомність (мінеральні добрива, гній, грунт, будівельніматеріали та ін.); до II класу – вантажі, якими можна завантажититранспортний засіб на 80 відсотків (зерно, силос, зелена маса тощо); доIII класу – відповідно на 60 відсотків (затарені овочі, фрукти,пресоване сіно та ін.); до IV класу – на 50 відсотків (сіно, солома,саджанці, розсада тощо).

Усі типи доріг за їх станом об’єднують у три групи:І – дороги з асфальтним твердим покриттям без вибоїн і

пошкоджень;

157

ІІ – дороги гравійні, щебеневі, ґрунтові укатані, стерня зерновихкультур та ін.;

III – ґрунтові розбиті, з глибокою колією.Від зазначених факторів (клас вантажів та групи доріг) значно

залежить норма перевезень, що необхідно враховувати прирозрахунках.

Для визначення норм перевезень використовують такі формули: для тракторно-транспортних робіт з визначенням норми

перевезень у тоннах

.КQt

ТТТH пpc

воппззмп

Норма виробітку на перевезення цукрового буряка

208,0458

)2030(420

пН тонн;

для автомобільних перевезень з визначенням нормиперевезень у тонно-кілометрах

,срп

pc

воппззмп LКQ

tТТТH

де Нп – норма перевезень (т, т/км);Тзм – час зміни, хв;Тпз – час підготовчо-заключних робіт, хв;Твоп – час на відпочинок та особисті потреби, хв.Qn – номінальна вантажопідйомність транспортного засобу, т;К – коефіцієнт використання вантажопідйомності залежно від

класу вантажу (від 0,5 до1);Lcp – відстань перевезень, км;Tpc – час рейсу, хв.Час на підготовчо-заключні роботи, відпочинок та особисті

потреби визначають за нормативами або за даними спостережень.Час одного рейсу (tрс) знаходять за формулою

,6060

бв

ср

зв

cpрзpc V

LV

Lttt

де tз – час завантаження, хв;tр – час розвантаження, хв;60 – кількість хвилин в одній годині;Lср – середня відстань перевезень, км;Vзв – швидкість руху з вантажем, км/год;Vбв – швидкість руху без вантажу, км/год.

158

Для визначення середніх затрат часу на завантаження ірозвантаження з розрахунку на один рейс загальні витрати на цеоперації ділять на кількість рейсів. Середню швидкість рухувизначають діленням пройденого шляху на затрачений час.

Ручні роботи. Методика встановлення норм виробітку на ручніроботи подібна до викладеної вище, її особливості визначаютьсявідмінностями в нормоутворюючих факторах, притаманних окремимгрупам робіт із садіння та догляду за рослинами, збирання врожаю,виконання допоміжних робіт.

Нормоутворюючі фактори на садіння рослин:вид рослин;схема садіння;застосовувані засоби виробництва;на роботах з догляду за рослинами – забур’яненість;схема розміщення рослин на площі;ширина міжрядь;густота насадження;щільність ґрунту та інші чинники. На збиранні врожаю

факторами, що впливають на норму виробітку, є маса та розмір плодів,урожайність культури, одночасність (неодночасність) достиганнятощо.

Норму виробітку на ручні роботи розраховують за формулою

,60в n

вобс

оппззм WttТТT

H

де Нв – норма виробітку, га, кг, ц, од.;Тзм – час зміни, хв;Тпз – час підготовчо-заключних робіт, хв;Топ – час на особисті потреби, хв;60 – кількість хвилин в одній годині;tобс – час на обслуговування робочого місця за 1 год оперативної

роботи, хв;tв – час на відпочинок за 1 год оперативної роботи, хв;Wn – продуктивність праці за 1 год оперативної роботи, га, кг, ц,

од.Час на підготовчо-заключну роботу встановлюють за

нормативами (з довідників) за чотирма групами ручних робіт. Залежновід умов роботи з розрахунку на зміну він становить: І група – 5 хв, II –8, III – 11 і IV – 14 хв.

159

Нормативи на обслуговування робочого місця встановлюють зап’ятьма групами – від 1 хв у І групі до 5 хв у V за 1 год оперативногочасу; на відпочинок – відповідно від 5 до 12 хв за 1 годбезпосереднього виконання роботи. За умов, коли робітник не працюєв технологічній перерві (завантаження, розвантаження), ці “перерви”вважаються відпочинком. Продуктивність праці за робочу годинувизначають як середньозважену величину всіх замірів часу протягомзміни – фактичний виробіток ділять на суму оперативного часу.

Норма виробтку на проривку цукрового буряка

10,002,010560

)1530(420в

Н га.

7.5. Нормування праці в тваринництві

Для вивчення робочих процесів у тваринництві і розробці нормчасу та норм обслуговування тварин велике значення має правильнийоблік нормоутворюючих факторів, які суттєво впливають на рівеньпродуктивності праці. Нормоутворюючі фактори – це причини таумови, які обумовлюють продуктивність праці. Кількість такихфакторів у тваринництві та його галузях дуже велика, але впливаютьвони на норми праці неоднаково. Тому необхідно враховувати не всінормоутворюючі фактори, а лише найбільш важливі. У тваринництвінормоутворюючі фактори класифікуються так:

організація виконання робіт; технологія виконання робіт; рівень та засоби механізації; тип тваринницького приміщення; кваліфікація та досвід виконавців; вид тварин та напрями їх продуктивності; статево-віковий склад тварин; продуктивність тварин; спосіб та період утримання тварин; тип годівлі тварин.Для вивчення затрат робочого часу виконавців та нормування

праці, а також обслуговування тварин необхідно керуватисьзагальноприйнятою класифікацією затрат робочого часу (див. нижче).

Робочий час зміни – це час для виконання роботи без часу наобідню перерву. За характером використання робочий час зміниподіляють на нормований та ненормований.

160

До нормованого часу належать цілеспрямовані його витрати, яківраховують при розробці технічно обґрунтованих норм.

До ненормованих затрат робочого часу належать різні йоговтрати, а також час на виконання робіт, не передбачених виробничимзавданням.

Схема 13

Класифікація затрат робочого часу змінив тваринництві

Час роботи – це час цілеспрямованих дій виконавців,спрямованих на досягнення виробничого результату. Він поділяєтьсяна підготовчо-заключний, основний та допоміжний.

До підготовчо-заключного належать час на підготовку до роботита її закінчення (наприклад, у молочному скотарстві збирання,

Загальна тривалість робочогочасу

Підготовчо-заключний

час

Нормова-ний час

Ненормова-ний час

Зорганізацій-них причин

Часоперативної

роботи

Час основноїроботи

Часпроміжної

роботи

Часро-

боти

Часпрос-тоїв

З технічнихпричин

З винивиконавця

причин

З іншихпричин

Часрегламентованихперерв

Часвипадковихперерв

161

підготовка та піднесення апаратів, миття посуду, підготовка інвентаря,здача продукції).

До основного (чистого) часу належать час, який витрачається набезпосередню роботу виконавців та знарядь праці, спрямовану назміну форми положення чи стану предметів праці для досягненнякінцевого результату даного трудового процесу. Час основної роботивключає час, витрачений на отримання, піднесення та роздаваннякормів, очищення годівниць та стійл, прив’язування та відв’язуваннятварин, операції, пов’язані з доїнням корів тощо.

До додаткового належить час, що витрачається на забезпеченняосновної роботи. Сюди включають час на догляд за знаряддями таобладнанням, станом робочого місця.

До часу регламентованих перерв у роботі належить час наособисті потреби виконавців та їх короткочасний відпочинок під часроботи, а також час перерв, обумовлених технологією та організацієюпроцесу.

До процесу належать різного роду витрати робочого часу,пов’язані з організаційними, технічними причинами, які виникають звини виконавців (порушення трудової дисципліни, безповідальнеставлення до роботи). Крім того, до ненормованих затрат робочогочасу належать час випадкової роботи, тобто час для виконання робіт,не передбачених виробничим завданням, скорочення ненормованихзатрат робочого часу сприяє зростанню продуктивності праці.

Нормовані затратиЗатрата часу доярок та операторів машинного доїння (за

операціями) Підготовчо-заключні роботи “ПЗ”: зміна одягу; миття рук;

піднесення та навішування апаратів; піднесення теплої води тамолочного посуду; віднесення апаратури; віднесення молочногопосуду; миття апаратури; миття рук, взуття та зміна одягу.

Оперативна робота “Д”: здоювання перших струмків;підмивання вим’я; витирання вим’я; масаж; доїння вручну;підключення апарату; спостереження; додоювання вручну;перенесення апарату; прання рушника в дизрозчині; віднесеннямолока; зливання молока; викачування молока; загін корів; вигін корів;зміна теплої води для підмивання вим’я; переходи.

Годівля “К”: отримання кормів; піднесення кормів; роздаваннякормів; спостереження за годівлею.

Чистка тварин “ЧТ”.

162

Чистка приміщень “ЧП”: чистка стійл; чистка годівниць;чистка обладнання; чистка проходів.

Прив’язування корів. Відв’язування корів. Разові роботи: приймання та здача тварин; зооветзаходи; відгін

та переведення корів (пункт штучного осіменіння); інші разові роботи. Інші роботи: зважування молока; зважування кормів;

контрольне доїння. Ненормовані затрати Випадкова робота. Простоїз організаційних причин (роздавання кормів, розкидання соломи

під час доїння);з технічних причин (відсутність вакууму);з вини виконавця (розмова з дояркою).Методика розрахунку норм обслуговування тварин. Заключним

етапом нормування праці у тваринництві є встановлення поголів'яокремого виду худоби або птиці, яке повинне обслуговувативиконавець у конкретних умовах виробництва при встановленійтривалості робочого дня. Норми обслуговування у тваринництвівизначають за формулою

,)(

об

опвзпемоб Т

ТТТH

де Ноб – норма обслуговування тварин, гол.;Тем – встановлена тривалість робочого дня, хв;Тп.з – норматив часу на підготовчо-заключні операції з розрахунку

на повний робочий день;То.п.в. – норматив часу на особисті потреби та відпочинок

виконавця з розрахунку на повний робочий день, хв.;Тоб – норматив часу на обслуговування однієї голови тварин, хв за

зміну.Цей показник визначають за формулоюTo6 = tд + tг + tчч + tnn + tв + tiн – нормативи часу на доїння,

годівлю, очищення приміщень, прив’язування, відв’язування та іншіразові роботи.

Припустимо, за даними хронометражних спостережень зароботою доярки, затрати часу на одну обслуговуючу голову всередньому на один робочий день становили, хв:

підмивання та обтирання вим’я 1,1

163

підключення та фіксація апарату 1,6спостереження та масаж вим’я під час доїння 1,2відключення та переміщення апарату 0,5додоювання корів 0,9перенесення та зливання молока 2,1всього доїння 7,4 .Норми обслуговування в молочному скотарстві, як правило,

встановлюються у фуражних головах. Тому отриманий нормативпотрібно помножити на 0,83 з коригуванням періоду доїння 0,83(10 місяців:12 місяців). У прикладі норматив на доїння фуражноїкорови буде дорівнювати 6,2 хв (0,83 хв · 7,4)

Нормативи часу на догляд та обслуговування за данимиспостережень, хв

роздавання корму – 2,5; відв’язування та прив’язування корів – 0,5; чистка корів, годівниць – 1,0; інші разові операції – 2,5.Норматив часу на обслуговування однієї голови в день

Тоб = Тд + Тг + Тдо + Тразов = 6,2 + 2,5 + 1,5 + 2,5 =12,7хв.Норма обслуговування за даним способом утримання корів

становитиме

,277,12

)2060(420)( корівТ

ЕТТТHоб

опвпззмоб

де Ноб – норма обслуговування;Тзм – тривалість зміни (420 хв);Тп.з – норматив часу на підготовчо-заключні роботи;То.п.в. – норматив часу на особисті потреби та відпочинок;Тоб – норматив часу обслуговування 1 голови худоби за робочий

день (зміну), хв (12,7 хв).Таким чином, згідно з проведеними розрахунками за дояркою

слід закріпити 27 фуражних корів.Розрахунок норми обслуговування птиці. Умови роботи такі:

статево-вікова група – кури-несучки; метод утримання птиці – уклітках; тип годівлі – комбінований (вологими мішанками та сухимиконцентратами); тип обладнання – годівниці та напувальниці групові(суцільні), підніжна сітка з нахилом для викочування яєць;продуктивність птиці – 180 яєць на курку-несучку; способи виконанняробіт – роздача концентрованих кормів та вологої мішанки з візканаземної дороги; напування – відкривання крану та заповнення

164

суцільних напувальниць, збирання яєць вручну, семигодиннийробочий день (див. нижче).

Таблиця 8Нормативи затрат часу на роботи, що

виконуються пташницею на обслуговування 100 голів, хв.Роздача концентрованих кормів 1,35Роздача вологої мішанки 2.9Спостереження за годівлею 0,63Чистка проходів та тамбурів 1,9.Чистка годівниць та напувальниць 1,7Заповнення проточних напувальниць(відкриття крану)

0,63

Інші разові роботи 1.15Збирання, вкладання та здача яєць 3,5Всього 13,76Підготовчо-заключні роботи 15Час на особисті потреби та відпочиноквиконавця

20

За даних умов норма обслуговування буде:

голівабоН об 280097,2976,13

)2015(420

.

При тривалості зміни 8,2 год норму обслуговування розрахо-вують множенням норми, наведеної у збірнику, на коефіцієнт 1,17.

Розрахунок норм обслуговування свиней. Наприклад, потрібнорозрахувати норму обслуговування свинарем відгодівельногопоголів’я, якщо робота організована у дві зміни.

Таблиця 9

Нормативи затрат часу на роботи, що виконує свинарна 10 голів, хв

Роздача кормів 0,8Напування 0,1Чистка логова, кормової дільниці, проходів 0,6Видалення гною 0,2Зміна підстилки 0,2Разові та інші роботи 1,0Всього 3,0

165

ПродовженняПідготовчо-заключні роботи 18,0Перерви на особисті потреби та відпочиноквиконавців

33,0

У цьому випадку норма обслуговування свиней на відгодівлі длядвох свинарів буде

голівH об 2520100,3

)33218(4202

7.6. Поняття, принципи і завдання наукової організації праці.Форми організації праці

Наукова організація праці – комплекс заходів, що забезпечуютьнайефективніші поєднання людей із засобами виробництва в єдиномувиробничому процесі на основі досягнень науки, техніки і передовогодосвіду.

Основні завдання й принципи наукової організації праці:поділ та кооперування праці, найповніше використання знань,

уміння й навичок кожного працівника;вдосконалення виробничих процесів і робочих місць та

обслуговування їх із метою збільшення корисного часу протягомзміни;

створення для працюючих найкращих умов праці та відпочинку,поліпшення трудової дисципліни, розробка і впровадження науковообґрунтованих норм праці;

безпека праці та підвищення професійного і культурного рівняпрацівників;

зростання відповідальності й матеріальної заінтересованості вкінцевому результаті виробництва, кращому використанні землі,основних і оборотних засобів дотримання режиму економії.

Під поділом і кооперуванням праці розуміють форми організаціїтрудових колективів, тобто найдоцільніше розчленування виробничогопроцесу, добір працівників відповідних професій та встановленняпевних зв’язків між ними, організація орендних відносин,індивідуальних і сімейних ферм.

Розрізняють цехову й бригадну організаційні системи. У великихза розміром, господарствах найчастіше функціонує цехова організація.Цехи виділяються за галузевим принципом. Так, комбінат “Боровське”Харківської області у своєму складі має сім цехів: перший займається

166

виробництвом і переробкою продукції рослинництва; другийзабезпечує виробництво, переробку та реалізацію продукціїтваринництва; функції третього – капітальне будівництво йвиробництво будівельних матеріалів; четвертий – цех інженерно-технічного забезпечення, який виконує механізовані та електрифікованіроботи, підтримує в стані експлуатаційної готовності машинно-тракторний парк і електрогосподарство; на базі автопарку створеноп’ятий цех – транспортного та спеціального обслуговування; шостий –цех допоміжних і обслуговуючих виробництв; сьомий – комбінатсоціально-побутового обслуговування. У кожному з цехів створеноокремі організаційні підрозділи зі своїми функціями.

За часом існування розрізняють постійні й тимчасові формиорганізації праці. Основними з них є бригада, ланка або групапрацівників.

Постійна бригада – це досить великий колектив працівниківпрофесійного складу, за яким на тривалий час закріплено землю аботварин і необхідні засоби виробництва для своєчасного виконання всіхробіт переважно власними силами й одержання запланованого обсягупродукції на основі матеріальної заінтересованості в кінцевих результатахвиробництва на умовах госпрозрахунку, колективного підряду чиоренди, колективної або приватної власності.

Бригади класифікують за складом галузей (спеціалізовані, галузеві,комплексні) та рівнем механізації (ручна праця, механізована,комплексна механізація).

У господарствах, де є бригади ручної праці, поряд із нимиорганізовано самостійні тракторні бригади. Їхнє завдання – виконуватимеханізовані роботи на землі, закріпленій за двома-трьома бригадамиручної праці згідно з доведеним планом механізованих робіт. Ця формахарактерна для господарств із невисокою концентрацією виробництва,невеликими розмірами виробничих бригад, недостатньою забезпеченістюзасобами механізації.

Підвищення енергооснащеності сільськогосподарських підпри-ємств у результаті науково-технічного прогресу, впровадженняпрогресивних індустріальних технологій виробництва створюютьумови для завершення комплексної механізації та застосуваннявідповідної організаційної форми – бригади комплексної механізації.

Формою внутрішньобригадної організації є ланка. Потреба в нихзростає при укрупненні господарств і бригад, створенні нових форморганізації праці в умовах реформування сільського господарства. Члениланки на закріпленій ділянці виконують основні роботи з виробництва

167

одного-двох видів продукції у рослинництві або на них припадаєчастина виробничого процесу в тваринництві. Ланки створюють на рік,сезон або невеликий проміжок часу для виконання певної роботи.Залежно від способу виконання виробничих процесів розрізняють ланкиручної праці, механізовані та комплексної механізації. Ланкову системушироко застосовують при вирощуванні всіх культур, особливо технічнихі просапних.

Нині значного поширення набувають різні форми підряду:колективний, сімейний, індивідуальний, орендний. Найдосконаліший вумовах державних і великих, колективних підприємств – оренднийпідряд, який ґрунтується на оренді основних засобів виробництва –землі, продуктивних тварин, автотранспорту, сільськогосподарськоїтехніки, ремонтних майстерень, переробних і підсобних підприємств,будівель тощо. Орендарями можуть бути цілі підприємства, бригади,ланки, кооперативи, а також окремі працівники та члени розпайованихгосподарств. Ця форма при реформуванні сільського господарства єдосить важливим ступенем переходу до створення приватнихпідприємств, особливо такого її різновиду, як лізинг, тобто оренди зправом викупу в подальшому.

Створення орендних колективів сприяє і збільшенню виробництвата поліпшенню якості продукції, не потребує одночасних великихкапіталовкладень, стимулює і дію противитратного механізму. Відносиниміж господарем-орендодавцем і орендними колективами або окремимиорендарями регулюються договором, де зазначено строки оренди, розмірорендної плати, взаємні економічні та правові зобов’язання сторін уході виробничого процесу та реалізації продукції тощо.

На склад і розміри трудових колективів впливають такі основніфактори: природні умови, географічне положення й спеціалізація,розмір закріпленої площі або поголів’я тварин, склад основних засобівта рівень механізації, планова врожайність сільськогосподарськихкультур і продуктивність тварин, кваліфікація кадрів, науковаобґрунтованість норм виробітку, умови й прийняті форми організаціїпраці.

Оптимальні розміри постійних виробничих підрозділів визначаютьза трьома методичними підходами. Перший із них полягає увикористанні розроблених науковими установами нормативів розміруплощі або кількості поголів’я тварин для конкретних природно-економічних умов зони, де розташоване підприємство. За цими данимина підставі технологічних карт розраховують обсяг кожного виду робітза періодами, ділять його на прийняту на підприємстві норму

168

виробітку і таким чином визначають кількість працівників у колективі, щозможуть виконати даний обсяг роботи в зазначені терміни.

За другою методикою застосовують нормативи навантаженняпосівів або поголів’я на одного працівника; діленням закріпленої площі абопоголів’я тварин на цей норматив визначають необхідну чисельністьколективу.

Третій спосіб пов’язаний із встановленням оптимальних розмірівпідрозділів для умов зони аналізом масових даних. При цьомукористуються методом статистичних групувань і виявляютьнайефективніші розміри підрозділів як за площею посівів чи поголів’ямтварин, так і за кількістю працівників різних професій та кваліфікації.

Застосування всіх трьох підходів потребує наявності напідприємстві адекватної умовам нормативної бази.

При визначенні розмірів тимчасових колективів виходять з обсягуробіт, строків їх виконання, норми виробітку й необхідної чисельностігрупи для обслуговування машини або механізму, що виконуєтехнологічний процес

Чк = (О · Чп) : (Д · Нв),де Чк – чисельність колективу, чол;О – обсяг робіт у відповідних одиницях;Д – термін виконання роботи, днів;Нв – денна норма виробітку;Чп – чисельність працівників, що обслуговують один агрегат

одночасно, чол.

7.7. Наукова організація праці та атестація робочих місць

Умови праці – це сукупність факторів виробничого середовища,які в процесі праці впливають на працездатність і здоров’я людини.Тому поліпшенню таких умов, як елемента наукової організації праці,необхідно приділити особливу увагу.

Різноманітні умови праці поділяють на три основні групи:санітарно-гігієнічні, психофізіологічні та естетичні.

До санітарно-гігієнічних умов належать температура, запиленістьрізноманітними домішками і бактеріями та загазованість повітря,освітленість робочих місць, рівень виробничого шуму й вібрації.

Психофізіологічні умови праці повинні підтримувати від-повідність між фізичним і психічним станом працівника й сприятипідвищенню продуктивності його праці. Психофізіологічні показникипокладено в основу визначення норм фізичного навантаження та

169

режиму праці. Вони дають змогу встановити межу разового підніманняваги, допустимих механічних навантажень за зміну, підтриманняпротягом усієї зміни необхідного темпу і ритму роботи. Ефективнимизаходами при цьому є вибір найзручніших поз та їх чергування,дотримання санітарно-гігієнічних умов, раціонального режиму робочогодня в цілому і мікропауз у процесі роботи, а також сприятливихвідносин у колективі.

Естетичні умови відіграють важливу роль як фактор оздоровленнялюдини та зростання продуктивності і праці.

Виробнича естетика – це створення комфорту на кожномуробочому місці, раціональне розміщення засобів і предметів праці зметою зручності їх застосування (зліва, справа, на певній висоті тавідстані від руки тощо), дотримання чистоти і порядку на робочомумісці, вибір приємного кольору пофарбування приміщення й усіхпредметів навколо робочого місця, місць відпочинку; озеленення івпорядкування території, особливо місць відпочинку; наявністьвідповідного музичного супроводу. Ці умови тісно пов’язані зсанітарно-гігієнічними й психофізіологічними і повинні діяти вкомплексі з ними.

Розрізняють внутрішньозмінний, добовий, тижневий, місячний ірічний режим. Внутрішньозмінний режим роботи та відпочинку – цепорядок чергування їх протягом зміни або робочого дня; добовий –характеризується чергуванням періодів виробничого і особистого часупротягом доби; тижневий – визначається кількістю робочих днів натиждень; місячний і річний режими – це кількість робочих тижнів, днівчергової відпустки.

Науковими установами рекомендовані правила чергуванняроботи та відпочинку протягом зміни: на роботах, не пов’язаних зособливим нервовим напруженням, – 5 хв відпочинку через кожні1-1,5 год роботи; при нормальній напруженості – перерва 10-15 хвчерез 2 год; на важких або одноманітних роботах – перерви частіші йтриваліші.

Тривалість перерви на обід розраховують не лише на прийманняїжі, а й з урахуванням часу для відпочинку, відновленняпрацездатності. На термінових роботах рекомендують застосовувативахтовий метод при тривалості вахти від 3 до 6 год. У тваринництвізамість тривалої перерви між циклами доцільно переходити надвозмінний режим роботи.

Режим роботи та відпочинку (режим дня) встановлюють накожному підприємстві для певної галузі з урахуванням її особливостей

170

і оформляють як розпорядок робочого дня Невиконання правилвнутрішнього розпорядку призводить до зриву робочого процесу йвважається порушенням трудової дисципліни.

У сільському господарстві робоче місце – це зона дії працівника,розміщення засобів виробництва, необхідних для виконання певноїроботи. На ньому, залежно від виду роботи, може працювати один чикілька чоловік. Місце обмежене просторово (кабіна трактора абозерноочисна лінія, що складається з кількох машин і яку обслуговуєгрупа людей). Ширшим є поняття робочої зони. Вона визначається якпевна ділянка, на якій переміщуються засоби виробництва, тобтоможуть одночасно існувати кілька робочих місць.

Робочі місця класифікують за часом їх існування (постійні,тимчасові), рівнем механізації праці (ручна праця, механізовані(автоматизовані), кількістю працівників, що їх обслуговують(індивідуальні, колективні).

До організації робочого місця ставляться такі вимоги:точне виконання прийнятої в господарстві технології, по

можливості скорочення умов для застосування передових методів іприйомів роботи;

дотримання ергометричних вимог при забезпеченні працівниказасобами виробництва, сировиною та матеріалами, тарою тощо;

раціональне оснащення основним і допоміжним обладнанням;створення необхідних санітарно-гігієнічних та комфортних умов

роботи.Важливе значення для досягнення високих результатів праці має

порядок обслуговування робочих місць, тобто послідовністьпереміщення засобів і предметів праці, чітке в часі пересуваннявиконавців та обслуговування робочих процесів. Раціональнепланування та обслуговування робочих місць і зон, доцільне їхоснащення дають змогу значно економити робочий час і за рахунокцього підвищувати продуктивність праці.

Атестація робочих місць передбачає визначення фактичногостану організації робочих місць і встановлення ступеня відповідностіїх типовим операційним технологіям та вимогам наукової організаціїпраці за такими факторами:

відповідність кваліфікації виконавця функціям, які він виконує;забезпечення нормативно-технічною документацією,

обладнанням, приладами, інструментом, машинами, а такожвстановленого технологією рівня механізації робіт;

належний облік і аналіз роботи виконавців;

171

відповідність вимогам організації та охорони праці;оцінка якості роботи. Якщо кожний із цих факторів повністю

відповідає встановленим вимогам, він оцінюється одиницею. Увипадках, коли до фактора є певні зауваження, він оцінюється 0,5(умовно атестований) або 0 ( неатестований).

Середній коефіцієнт визначають як суму значень усіхкоефіцієнтів, поділену на їхню кількість (8). Робоче місце вважаєтьсяатестованим, коли середній коефіцієнт оцінки становить не менш як0,75, умовно атестованим – при значенні коефіцієнта від 0,5 до 0,75,неатестованим – при його значенні менше 0,5 або в разінеатестованості робочого місця за фактором “відповідність вимогамохорони праці”.

Атестацію робочих місць здійснює атестаційна комісія. Вонаскладає акт атестації, де зазначається кількість неатестованих абоумовно атестованих робочих місць за факторами атестації. На підставіцього акта у десятиденний строк розробляють організаційні йагрозоотехнічні заходи щодо приведення робочих місць у належнийстан.

Розрізняють соціальну та економічну ефективність відвпровадження заходів щодо наукової організації праці. Соціальнаефективність полягає у поліпшенні умов праці, підвищенніпрофесійного і культурно-освітнього рівня працівників, а в зв’язку ізцим – у зменшенні травматизму та плинності кадрів і підвищенніпродуктивності праці, тобто соціальний ефект може переходити векономічний.

Економічний ефект передбачає економію праці, матеріалів,капітальних вкладень і коштів на одиницю продукції або роботи.

Економію праці визначають зіставленням затрат праці наодиницю продукції (роботи) до впровадження накреслених заходів іпісля них за такою формулою:

Еn = (Т0 — Тн) · Он,де Еп – економія праці, люд.-год;Т0 – затрати праці на одиницю продукції (роботи) в базовому

варіанті;Тн – те ж саме після впровадження заходів НОП;Он – обсяг продукції (роботи), що одержують або виконують

після впровадження запланованих заходів.Економію матеріальних витрат і коштів розраховують за

формулоюЕр = (Сб — Сн) · Он,

172

де Ер – річна економія від зниження собівартості продукції абоексплуатаційних витрат, грн;

Сб – собівартість одиниці продукції або експлуатаційні витрати наодиницю роботи в базовому варіанті;

Сн – собівартість одиниці продукції чи експлуатаційні витрати наодиницю роботи в запланованому варіанті;

Он – обсяг планової продукції.Для визначення загального ефекту, що включає як поточні, так і

капітальні витрати, тобто річного економічного ефекту, користуютьсяформулою

Ее = (Сб + Кб · Е) - (Сн + Кн · Е) · Он,де Ее – річний економічний ефект від впровадження заходів НОП,

грн;Кб і Кн – питомі капітальні вкладення відповідно у базовому і

новому варіантах, грн;Е – нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень

(0,15).Найбільший економічний ефект одержують при впровадженні не

окремих пропозицій, а комплексу заходів, що передбачаютьполіпшення умов і безпеки праці, раціональний режим праці тавідпочинку, використання передової техніки й технології виробництва.

Контрольні питання

1. Принципи та методи нормування праці.2. Характеристика методів нормування праці.3. Способи вивчення трудових процесів (фотографія,

хронометраж) і затрат робочого часу.4. Встановлення місцевих норм праці на механізовані польові

роботи на підставі проведення фотографії робочого дня.5. Порядок розрахунку за типовими нормативами норм виробітку

на механізовані польові роботи.6. Методика розрахунку норм праці на транспортних роботах.7. Нормування праці на ручних роботах.8. Розрахунок норм обслуговування тварин за нормативними

таблицями.9. Поняття, принципи і завдання наукової організації праці.10.Організація та атестація робочих місць та показники

характеристики робочих місць, їх оцінка.

173

8. ОРГАНІЗАЦІЯ ОПЛАТИ ПРАЦІ

8.1. Форми і системи оплати праці.8.2. Оплата праці в рослинництві.8.3. Оплата праці в тваринництві.8.4. Оплата праці працівників обслуговуючих підрозділів.8.5. Оплата праці керівників спеціалістів та обслуговуючого

персоналу.8.6. Оплата праці від валового доходу.

8.1. Форми і системи оплати праці

Правові, економічні і організаційні засади оплати працівниківпідприємств усіх форм власності і господарювання визначені ЗакономУкраїни “Про оплату праці”. Законом визначено системи оплати праці;передбачено, що основою організації оплати праці є тарифна система,порядок організації оплати праці на підприємстві, права працівника наоплату праці, форми виплати заробітної плати, строки виплатизаробітної плати та ін.

Статтею 23 Закону “Про оплату праці” передбачено виплатузаробітної плати, нарахованої у грошовій формі, натурою там, де вонає традиційною або бажаною для працівників.

Натуроплата повинна бути еквівалентна до рівня оплати,нарахованої у грошовій формі, обчислена за цінами, не нижчими засобівартість продукції.

Співвідношення між розмірами грошової і натуральної заробітноїплати, умови видачі натуроплати, ціни, за якими вона обчислюється,встановлюється в колективному договорі.

На колективні сільськогосподарські підприємства в повній міріпоширюється дія Закону України “Про колективні договори і угоди”,гарантії і норми, встановлені Генеральною і галузевими угодами.Відповідно до ст. 2 зазначеного закону в колективнихсільськогосподарських підприємствах трудові і соціально-економічнівідносини регулюються шляхом укладення колективного договору.

Види оплати: основна, додаткова, преміальна.Форми оплати: відрядна і погодинна.Системи оплати: пряма і непряма відрядна, відрядно-преміальна,

акордна, акордно-преміальна; погодинна проста, погодинно-преміальна, оплата праці від валового доходу.

174

Відрядна та погодинна система оплати праці

При відрядній та погодинній системах оплати працівикористовуються такі її системи: пряма відрядна; відрядно-преміальна; відрядно-прогресивно-преміальна; непряма відрядна;проста погодинна; погодинно-преміальна.

Пряма відрядна система – сутність у тому, що заробітокпрацівника перебуває в прямій залежності від індивідуальноговиробітку і за кожну одиницю роботи йому нараховується заробітнаплата згідно з прийнятою в господарстві тарифною сіткою і нормамивиробітку на дану роботу. Тобто, скільки б одиниць роботи не виконавпрацівник, за кожну з них він отримує однакову оплату. Відряднарозцінка при цьому за одиницю роботи визначається діленнямтарифної ставки на встановлену в господарстві норму виробітку.

Наприклад, норма виробітку на оранці зябу на глибину 25-27 смтрактором Т-150К становить 6 га. Робота тарифікується за V розрядом:тарифна ставка за норму – 6,32 грн., а за 1 га – 1,05 грн. (6,32:6) і приперевиконанні норми виробітку на будь-яку величину запонаднормативний гектар оранки також буде нараховано 1,05 грн.

Відрядно-преміальна система. Сутність її в тому, що за обсягвиконаних робіт у межах встановленої норми виробітку за кожнуодиницю виконаної роботи заробіток нараховується в межах прийнятоїтарифної ставки, а за перевиконання норми виробітку передбачаєтьсяпремія в розмірах, встановленому у господарстві. Премії можутьстановити 30-50 відсотків від тарифної ставки за виконанупонаднормативну роботу. Повернемось до вищенаведеного прикладу,якщо за нормативний оклад заробітна плата становить 1,05 грн., то запонаднормативний, за умов збільшення тарифної ставки на50 відсотків оплата за 1 га дорівнюватиме 1,57 грн. (1,05·1,5).

Непряма відрядна система застосовується переважно при оплатіпраці допоміжних робітників: водіїв, майстрів-налагоджувальників,ремонтників, інших обслуговуючих виробництво працівників, за умовколи їх заробіток ставиться в пряму залежність від заробітної платиосновних робітників.

Наприклад, комбайнеру нараховується оплата за відрядно-преміальною системою за кількістю скошених гектарів і намолоченогозерна, а помічнику комбайнера нараховується 70 відсотків заробітноїплати та 50 відсотків зерна від оплати комбайнера, помічнику зпосвідченням тракториста-машиніста – відповідно 80 та 50 відсотківоплати комбайнера.

175

Проста погодинна система передбачає, що заробіток робітникавстановлюється на підставі погодинної тарифної ставки відповідно докваліфікації робітника і відпрацьованого ним часу. За способомнарахування заробітку за цією системою розрізняють погодинну,поденну і щомісячну оплату. Погодинна система оплати працівикористовується переважно підрядними трудовими колективами якодна з основних форм авансування до розрахунку за продукцію. Вонапевною мірою спонукає трудові колективи до отримання високихкінцевих результатів.

Погодинно-преміальна система – до заробітку працівника-погодинника, крім погодинної тарифної за фактично відпрацьованийчас, включають премію за виконання нормованого завдання,розробленого на основі прогресивних нормативів, своєчасне і якісневиконання роботи та її якісні показники. У практиці трудовихколективів, що працюють на принципах підряду, якісні показники приавансуванні робітників-погодинників враховують через коефіцієнттрудової участі (КТУ).

Колективна акордна система передбачає оплату праці не заокрему виробничу операцію, а за комплекс взаємопов’язаних робіт.Акордна оплата визначається, виходячи з діючих норм, тарифів ірозцінок, відповідно до переліку виконуваних робіт. Проміжнірозрахунки здійснюються за фактично виконані роботи. Розподілакордної оплати між членами трудового колективу здійснюються завідпрацьований час кожного з урахуванням кваліфікації виконавців.Акордна оплата широко застосовується на збиральних роботах ізаготівлі кормів.

Проте зазначені системи оплати праці недостатньо пов’язані зкінцевими результатами виробництва і зацікавленістю у їх поліпшенні.Для уникнення цього недоліку була і запроваджена акордно-преміальна система оплати праці, яка найбільше поширена і засучасних умов виробництва в реформованих господарствах.

Акордно-преміальна система оплати праці

Сутність акордно-преміальної системи в тому, що основнаоплата праці здійснюється за двома показниками:

обсяг виконаних робіт (відпрацьований час);кількість і якість виробленої продукції.

176

Перша її частина (обсяг робіт, відпрацьований час) виступає уформі авансу, що може бути як відрядним – за обсяг виконаних робіт,так і погодинним – за відпрацьований час.

Друга частина оплати праці за кінцевий результат виробництваформується за рахунок коштів збільшення тарифних ставок на25-50 відсотків при визначенні розцінок оплати за продукцію(величина відсотка залежить від досягнутого рівня виробництва: чимвін вищий, тим більший і відсоток збільшення тарифу).

Методика розрахунку розцінок оплати праці за продукціюгрунтується на використанні показників оплати за тарифом та доплатза продукцію й вихід валової продукції; розраховується за формулою

де Ро.п. – розцінка оплати за одиницю продукції, грн..;Т – тарифний фонд оплати праці на виробництві певної продукції,

грн.;Кт – коефіцієнт збільшення тарифу (1,25-1,50);В – валова продукція, ц, шт., грн.Розрахована таким чином розцінка оплати праці за продукцію є

акордною оплатою, яка встановлюється після отримання продукції якдобуток від множення кількості одиниць продукції на її розцінку.Різниця між виплаченим протягом року авансом і розрахованою сумоюза продукцію і є тією різницею, що виплачується за другий показникпропорційно до отриманого авансу.

Розцінка оплати праці за одиницю продукції може бутирозрахована за різними варіантами:

за кожну культуру, яку вирощує внутрішньогосподарськеформування;

єдина розцінка за 1000 грн. Виробленої валової продукції; колективна акордна розцінка за одиницю продукції на

виробництві (заготівлі), виконанні окремих комплексних видів робіт –заготівлі та внесенні добрив, збиранні врожаю та ін.

Тарифний фонд оплати праці визначається за данимитехнологічних карт з кожної культури з урахуванням змін, щовідбуваються в тарифних розрядах, ставках та нормах виробітку.Коефіцієнт збільшення тарифу приймається загальними зборами вмежах рекомендованих (1,25-1,50) і відображених у прийнятому вгосподарстві Положенні про оплату праці. Урожайність на плановийрік також приймається загальними зборами господарськогоформування. Вартість валової продукції розраховується за цінами, які

,.. ВКТР Т

по

177

існують на період складання виробничої програми і розрахункурозцінок.

Наведено методику розрахунків колективної розцінки оплатипраці та за категоріями працівників на прикладі молочно-товарноїферми на 400 корів з річним надоєм молока від корови 3500 кг івиходом приплоду 90 телят на 100 корів.

Розрахунок колективної розцінки за продукцію:середньорічне поголів’я корів – 400 гол.;надій молока від корови – 3500 кг;валовий надій молока – 14000 ц (35 · 400);вихід телят – 360 гол. (400 · 90 : 100);акордний фонд оплати праці – 90454 грн. (69580 · 1,30 коефіцієнт

збільшення тарифного фонду);розподіл акордного фонду: на молоко – 90 відсотків; на приплід –

10 відсотків, що становить на молоко 81409 грн. (90454 · 90 : 100); наприплід – 9045 грн. (90454 · 10 : 100);

колективна розцінка за 1 ц молока – 5,82 грн. (81409 : 14000); заодне теля – 25 грн. (9045 : 360);

розцінка оплати за 1 ц молока для доярів становитиме за цих умов3,56 грн. (38368 · 1,30 : 14000); для тваринників – 118 грн., (12784 ·1,30 : 14000); для трактористів-машиністів – 0,64 грн. (6904 · 1,30 :14000) і т.д.

При застосуванні колективної розцінки розподіл оплати праці міжпрофесійними групами здійснюється пропорційно до акордного фондуоплати праці, а всередині професійної групи – за відпрацьований час.За умов визначення розцінок оплати кожній професійній групівсередині групи для доярів встановлюється оплата за надоєне молококожним, тваринникам за молоко, надоєне від тих груп, які обслуговуєтой або інший тваринник, а решта категорій – від загально надоєногомолока на фермі.

Система оплати праці від валового доходу найбільш доцільна вумовах, коли відшкодування всіх витрат виробництва, у тому числі і назаробітну плату здійснюється за рахунок власних коштів.

Тарифна система, її призначення та складові частини

Основою організації оплати праці є тарифна система, якавключає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів ітарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

178

Тарифна система оплати праці використовується для розподілуробіт залежно від їх складності, а працівників – залежно від їхкваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основоюформування та диференціації розмірів заробітної плати.

На госпрозрахункових підприємствах усіх форм власності формиі системи оплати праці, тарифні сітки, розцінки, схеми посадовихокладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій,винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійнихвиплат встановлюються підприємствами у колективному договорі здотриманням норм і гарантій, передбачених чинним законодавством,Генеральною і Галузевою угодами.

Таблиця 10Орієнтовні мінімальні розміри денних тарифних ставок, грн.

Категорія працівників РозрядІ ІІ ІІІ ІV V VI

1 2 3 4 5 6 7Міжрозрядні тарифні коефі-цієнти 1,00 1,09 1,20 1,35 1,55 1,80Трактористи-машиністи:І група 3,68 4,01 4,42 4,97 5,70 6,62ІІ група 4,08 4,45 4,90 5,51 6,32 7,34ІІІ група 4,49 4,89 5,39 6,06 6,96 8,08На ручних роботах у тварин-ництві 3,65 3,98 4,38 4,93 5,66 6,57На ручних роботах у рослин-ницті 3,16 3,44 3,79 4,27 4,90 5,69Робітники, зайняті на ремонт-них і верстатних роботах 3,34 3,64 4,01 4,51 5,18 6,01

8.2. Оплата праці в рослинництві

Протягом значного періоду функціонування колективнихсільськогосподарських підприємств оплата праці в рослинництвіудосконалювалась і нині склалися певні її види та показники,застосування яких доцільне і за умов ринкових відносин.

Оплату праці поділяють на такі три види:Основна оплата за:

179

• кількість виробленої продукції;• відпрацьовані людино-години;• обсяг виконаних робіт.Додаткова оплата за:• якість виконаних робіт і стислі строки виконання їх;• підвищена оплата на збиранні врожаю;• доплати за стаж роботи в даному господарстві і кваліфікацію

виконавця (класність);• надбавки за роботу із захисту рослин і на різних видах техніки.Преміювання за:• збереження і ефективне використання техніки та подовження

строків служби техніки;• економію енергоресурсів та інших прямих витрат;• досягнення високих врожаїв і прибутків.Наведені категорії взаємопов’язані між собою і взаємозалежні

одна від одної. Чим вища основна оплата праці, тим більша ідодаткова, оскільки остання нараховується за відповідними відсотками(встановлюється в господарстві) до основної. Дещо інша системапреміювання, яка встановлюється за визначеними показниками відсуми економії витрат та встановлених розмірів за збереження техніки,подовження строків її служби, навчання молодих працівників.Преміювання за результати діяльності від прибутку встановлюється увідсотковому розмірі за рішенням трудового колективу.

Розробка і обгрунтування основних положень з оплати праціпрацівників рослинництва вимагають послідовного вивчення рядупитань, найважливішими серед яких:

• вибір найдоцільнішої (найприйнятнішої) системи основноїоплати праці в даному господарстві: оплата за фактично виробленупродукцію чи від одержаного валового доходу;

• стимулювання протягом року, кінцевий розрахунок зарезультатами роботи за рік.

Усі ці системи мають певні переваги над оплатою праці лише зафактично виконані роботи, яка під час економічної кризи знову набулапоширення.

Поточне авансування та стимулювання протягом року

Загальний розмір авансу, виданий протягом року, складається здвох частин: поточного авансування за виконання фактичного обсягуробіт (чи відпрацьований час) та стимулювання протягом року.

180

Поточне авансування. У практичній діяльності реформованихсільськогосподарських підприємств застосовуються переважно двіосновні форми авансування – погодинне і відрядне.

Розміри оплати при погодинному авансуванні встановлюютьсяна підставі різних підходів (з урахуванням побажань колективу):

як добуток відповідної погодинної тарифної ставки накількість відпрацьованих годин;

у розмірі місячної ставки – як добуток відповідної денноїставки на кількість відпрацьованих повних робочих днів за місяць.

Діапазон тарифних ставок при погодинному авансуваннінезначний – 2-3 розряди. Як правило, тарифні ставки встановлюють умежах 3-5 розрядів, оскільки при різному рівні кваліфікаціїпрацівників існує взаємозаміна, виконання працівниками нижчоїкваліфікації робіт, що тарифікуються за вищим розрядом.

При погодинному авансуванні розмір авансу можна такожвизначати, виходячи із суми оплати, передбаченої за технологічнимикартами за роботи з вирощування закріплених за бригадою (ланкою)сільськогосподарських культур.

У межах встановленого тарифного фонду оплати бригаді, ланціможна застосовувати вищий розмір погодинного щомісячного авансу вперіод проведення найважливіших сільськогосподарських робіт (сівба,збирання урожаю та ін.)

Відрядне авансування провадиться за фактично виконанийобсяг робіт, виходячи з існуючих норм виробітку та прийнятих угосподарстві тарифних ставок.

У випадку, коли відрядне авансування провадиться за єдинимнарядом, заробітну плату за обсяг виконаних робіт нараховують неіндивідуально кожному механізатору чи іншому працівникові, авсьому колективу за весь обсяг виконаних робіт за певний період. Зарішенням колективу розподіл авансу можна провадити з урахуваннямкоефіцієнта трудової участі.

Незалежно від обраної форми головна вимога – обгрунтуваннярозміру самого авансу. Він не може бути меншим, ніж 50-60 відсотківзагальної оплати. В обох випадках це негативно позначиться надіяльності господарських формувань та їх результатах.

Поточне нарахування доплати за продукцію, з огляду наможливі відхилення фактичної кількості від запланованих обсягів,рекомендується провадити з коефіцієнтом 0,5-1.

Так, якщо в рослинництві господарство планувало провадитидоплату за продукцію в розмірі 50 відсотків (акордний коефіцієнт при

181

розрахунку розцінок – 1,5), то при поточному авансуванні фактичнийрозмір оплати за тарифом може бути збільшений на 25-50 відсотків.

Наприкінці року здійснюють остаточне нарахування надбавок,доплат та їх коригування.

Доплати та премії за кінцеві результати виробництва

Основними видами оплати праці виступають доплата запродукцію та преміальні виплати за відповідні показники. Грошоваоплата при використанні різних систем доповнюється натуральноюоплатою. Зазначені системи оплати праці гнучкіші й забезпечують восновному потреби господарств на досягнутому рівні їх розвитку.

При акордно-преміальній системі розцінки за продукціювстановлюють, як правило, для бригади, ланки в цілому. При цьомутарифний фонд оплати праці для розрахунку розцінок більшою міроюпідвищується бригадам, ланкам, які досягли вищих показниківурожайності сільськогосподарських культур порівняно з іншимипідрозділами господарства, району, зони.

Якщо на вирощуванні сільськогосподарських культурпередбачена додаткова оплата за одержану продукцію в межахнормованого завдання (цукрові буряки фабричні й на корм, кормовібуряки та ін.), розцінки за продукцію визначають, виходячи із сумифонду оплати праці за тарифом (без збільшення “на суму доплати запродукцію”).

Норму виробництва продукції і розмір підвищення тарифногофонду оплати праці до 150 відсотків слід встановлювати так, щоброзрахована на її основі розцінка не призводила до збільшення витратна оплату праці з розрахунку на одиницю продукції в цілому погосподарству, а також не допускала випереджаючого зростання оплатипраці порівняно з підвищенням її продуктивності.

Тарифний фонд оплати праці для розрахунку розцінок запродукцію визначають за технологічними картами, складеними длякожної культури на підставі запланованого обсягу робіт, включаючироботи незавершеного виробництва, установлених норм виробітку івідповідних тарифних ставок.

Тарифний фонд оплати праці бригаді, ланці встановлюється затехнологічною картою на урожайність, передбачену при розрахункунорми виробництва продукції.

Розцінки за продукцію можна встановлювати стабільними на рядроків. При зміні технології виробництва, підвищенні рівня механізації,

182

впровадженні більш урожайних сортів та зміні інших умов розцінкинеобхідно переглядати.

Після завершення сільськогосподарських робіт (у тому числі і підурожай майбутнього року) з працівниками бригад, ланок провадятьостаточний розрахунок за вироблену і оприбутковану продукцію завстановленими розцінками.

Із суми заробітку, нарахованого за продукцію (без урахуваннянадбавок за класність, звання “Майстер”, підвищеної оплати праці назбиранні врожаю), віднімають одержаний аванс і суму заробіткузалучених осіб. Різниця становить суму доплати за продукцію, якурозподіляють між членами колективу.

Загальноприйнято, що працівникам, залученим у підрозділи навиконання сільськогосподарських робіт з інших виробничихпідрозділів та галузей господарства, нараховуються доплати запродукцію на ту частину заробітку, яка їм нарахована за роботи вданому підрозділі. У свою чергу ці доплати не виплачуютьсятимчасово залученим працівникам і між членами бригади, ланки нерозподіляються.

Працівникам, які працюють на сімейному й особистому підряді, утому числі особам, які працюють в інших підприємствах і організаціяхта виконують роботи за договором підряду у вільний від основноїроботи час, встановлюються розцінки для оплати за продукцію,виплачуються доплати за продукцію і премії в порядку, передбаченомудля постійних працівників.

За рішенням колективу доплату за продукцію можна розподілятиміж працівниками підрядних колективів із застосуванням коефіцієнтатрудової участі (КТУ) або пропорційно нарахованому авансу,включаючи суму авансу за роботу під урожай майбутнього року.

Оплату за продукцію колективу в рослинництві провадять не закожну культуру окремо, а в цілому за всі, закріплені за ними культури.

Суму оплати праці за продукцію, нараховану колективу зарозцінками, як правило, не коригують на зміни в технології, щовідбулися протягом року, порівняно з технологією, передбаченоютехнологічною картою.

Під час застосування акордно-преміальної системи набулопоширення преміювання за економію прямих витрат розміром до70 відсотків одержаної економії. При цьому враховуються ті прямівитрати, витрачання яких залежить від конкретного колективупрацівників. В разі перевищення установлених витрат з виниколективу їх відшкодовують повністю або частково за рахунок коштів,

183

передбачених на оплату праці і преміювання.Позитивну роль відігравало преміювання за перевиконання

завдань з виробництва продукції, підвищення урожайності сільськогос-подарських культур проти рівня, досягнутого за попередні 3-5 років,збільшення виробництва кормів, виконання і перевиконаннявиробничих завдань, передбачених договором, підвищення якостіпродукції та інших показників роботи залежно від галузі, спеціалізації,характеру й умов виробництва.

Оцінюючи різні варіанти остаточного розрахунку наприкінціроку, слід зауважити, що за ринкових умов доцільнішевикористовувати оплату праці від валового доходу, адже така системадозволить певною мірою співвіднести витрати та доходи виробничихпідрозділів. Водночас акордно-преміальна система оплати праці можевикористовуватись у господарствах, які знаходяться на шляху дорозпаювання власності.

Як уже зазначалось, складовою частиною остаточного розрахункунаприкінці року є участь безпосередніх працівників у прибутку. Сутьучасті в прибутку в тому, що окрема наперед визначена частиначистого прибутку розподіляється між членами трудового колективузалежно від певних показників. У практиці виробничої діяльностірозвинутих країн на ці цілі виділяється та частина прибутку, яка буладосягнута за рахунок підвищення продуктивності праці, поліпшенняякості продукції тощо. Крім того, частина власності підприємстваприватизується акціонуванням та відповідним нарахуваннямдивідендів.

У реформованих господарствах участь виробників у прибуткудоцільно здійснювати так. По-перше, сільські трудівники, членигосподарств отримали внаслідок паювань відповідний пай на власність,розмір якого залежить від трудової участі працівників за певнийперіод. Цілком зрозуміло, що на такий пай конкретний членгосподарства повинен отримувати відповідний дивіденд на власність.По-друге, приріст прибутку, отриманого за рахунок поліпшеннявиробничої діяльності, розподіляється між безпосереднімивиробниками.

Доцільним також є досвід застосування в окремихсільськогосподарських підприємствах Вінницької області, дедодатково отриманий прибуток спрямовують на відтворення йпоповнення основних засобів виробництва. Надалі у фонд кожногочлена підприємства щорічно відраховується у вигляді паїв частинаприросту основних засобів за рахунок приросту прибутку власних

184

коштів та дивідендів на грошові й земельні паї згідно з прийнятимиположеннями.

Стимулювання підвищення кваліфікації

Особам, яким присвоєно І клас кваліфікації тракториста і звання“Майстер зрошення І класу”, “Майстер рослинництва І класу”,провадиться доплата до заробітку в розмірі 20 відсотків, а особам, якимприсвоєно II клас кваліфікації тракториста-машиніста і звання“Майстер зрошення ІІ класу”, “Майстер рослинництва II класу”, – 10відсотків.

Стимулювання своєчасного та якісного збирання урожаю ізаготівлі кормів

Враховуючи особливо важливе значення проведення збиранняврожаю, в господарствах, як правило, встановлюються підвищенірозцінки з оплати праці для працівників, зайнятих на цих роботах.Найпоширенішим є традиційний порядок, при якому розцінкитрактористам-машиністам збільшуються до 60 відсотків, а всім іншимпрацівникам, зайнятим на збиранні врожаю, -до 15 відсотків.

Оплату праці працівників збирально-транспортних комплексів(загонів) на збиранні врожаю провадять залежно від фактичногозаробітку трактористів-машиністів, які працюють на комбайнах таінших збиральних агрегатах (без урахування надбавки за класність).

Оплату праці водіїв автомобілів, які обслуговують збиральніагрегати, провадять у розмірі до 80 відсотків, начальників комплексівзагонів – до 120 відсотків, а їх помічників – до 80-100 відсотківсереднього заробітку трактористів-машиністів, які працюють назбиральних агрегатах.

Додаткове стимулювання виробництва окремихсільськогосподарських культур

Традиційно склалося, що поряд з впровадженням акордно-преміальної системи оплати праці в сільськогосподарськихпідприємствах України набула поширення дещо інша формаматеріального заохочення – додаткове стимулювання виробництваокремих сільськогосподарських культур.

185

Перевірені досвідом, економічно обґрунтовані й узагальненіумови такого стимулювання в попередніх виданнях рекомендаційпропонувались господарствам централізовано.

За останні роки обставини кардинально змінилися: ціни напродукцію стали договірними (ринковими) при їх великій строкатостіяк у динаміці, так і за регіонами. Ще більша строкатість у розмірах.тарифних ставок серед господарств внаслідок їх фінансовогостановища.

При економічній доцільності кожного з цих видів стимулювання,практично незмінній технології виробництва і якщо в господарствідотримуються встановлених галузевою угодою на плановий рікрозмірів мінімальних тарифних ставок, розмір кожного із стимулівможна легко встановити через коефіцієнт співвідношення денноїтарифної ставки і розряду відповідної категорії працівників доаналогічної тарифної ставки в базовому році. Аналогічний перерахунокслід провести і з цінами реалізації.

Особливості оплати праці трактористів-машиністів

Оплата праці трактористів-машиністів має ряд особливостей,частина яких притаманна, зокрема, цій професії, а частина залежить відприйнятої в господарстві системи оплати праці, включаючиматеріальне стимулювання.

Надбавка за класність. Трактористам-машиністам залежно від їхзнань і досвіду роботи присвоюється І, II і III класи кваліфікації згідноз Положенням про атестацію трактористів-машиністів.

Надбавку за класність виплачують до заробітку на механізованихроботах, які оплачуються за тарифними ставками трактористів-машиністів: І класу – 20 відсотків, II класу – 10 відсотків.

У заробіток, на який трактористам-машиністам нараховуютьнадбавку за класність, включають підвищену оплату на збиранніврожаю, доплати за шкідливість на роботах із захисту рослин, засуміщення робіт в агрегаті і старшому трактористу-машиністу придвозмінній роботі.

Надбавка за стаж роботи. Трактористам-машиністам (у томучислі тим, що працюють бригадирами і помічниками бригадирівтракторних, тракторно-рільничих і комплексних бригад, начальникамизагонів, що мають у своєму розпорядженні техніку), а також майстрам-налагоджувальникам встановлюють надбавку за безперервний стажроботи за спеціальність в даному господарстві у таких розмірах від

186

річного заробітку: від 2 до 5 років – 8; від 5 до 10 років – 10; від 10 до15 років – 13; понад 15 років – 16.

Надбавку за стаж роботи нараховують на весь заробітокмашиніста.

Стимулювання за продовження строків служби техніки. Длястимулювання трактористів-машиністів за подовження строків службитракторів і комбайнів їм видають надбавку за безперервну роботу наодному і тому ж тракторі або комбайні з урахуванням строківтривалості експлуатації машин у таких розмірах за кожнийнапрацьований еталонний гектар або нормо-зміну.

Наприклад, при експлуатації трактора К-700 на 9-й і 10-й рокитрактористам-машиністам виплачують 1 грн. 27 коп. за кожнувідпрацьовану нормо-зміну. Зазначену надбавку можна видаватищомісячно або в кінці року.

Надбавку видають на третій календарний рік роботи і більше, алеза умови, що в тракториста-машиніста не було перерви в роботі наодному й тому ж тракторі, комбайні.

Підвищена оплата на збиранні врожаю. Дня проведеннязбирання врожаю в оптимальні строки і без втрат на період першихднів масового збирання (рекомендується не більше, ніж на 10 днів)працю трактористів-машиністів, які виконують змінні нормивиробітку, оплачують за розцінками, збільшеними:

на збиранні зернових, зернобобових, кукурудзи на зерно ісилос, маточних цукрових буряків, соняшнику, картоплі, насінниківтрав і цукрових буряків, льону-довгунця і заготівлі кормів у період їхмасового збирання за умови заготівлі кормів І і ІІ класу – на60 відсотків;

на збиранні інших культур і заготівлі кормів нижче II класу –на 30 відсотків;

при невиконанні змінних норм виробітку в зазначений період,а також у решту днів збирання врожаю (понад перші 10 днів), але наобмежений період, на збиранні зернових, зернобобових культур,кукурудзи на зерно і силос, маточних цукрових буряків, соняшнику,картоплі, насінників трав і цукрових буряків, льону-довгунцю ізаготівлі кормів І і II класу – за розцінками, збільшеними на30 відсотків, а зайнятим на збиранні інших культур і заготівлі кормівнижче II класу – за розцінками, збільшеними на 15 відсотків.

Стимулювання механізаторів за зменшення втрат іпідвищення якості збирання врожаю. Трактористам-машиністам(комбайнерам), що намолотили зерна з гектара не менше, ніж

187

установлено контрольним обмолотом, провадять доплату за останнійзібраний на кожному гектарі центнер зерна.

Конкретні показники урожайності (на підставі актів контрольної іфактичної урожайності) й розміри доплати встановлюються в кожномугосподарстві з урахуванням економічних можливостей та інших умов.

Стимулювання за економію коштів на ремонті тракторів,комбайнів і сільськогосподарських машин. За збереження і добревикористання тракторів і сільськогосподарських машин виплачуютьпремію (після закінчення ремонту тракторів і сільськогосподарськихмашин) у розмірі:

трактористам до 40 відсотків; бригадирам, їх помічникам і майстрам-налагоджувальникам –

до 10 відсотків суми економії коштів, передбачених нормами наремонт тракторів і сільськогосподарських машин, за умови виконанняними встановленого річного обсягу робіт на закріплених машинах.Зазначену премію можна виплачувати після закінчення міжремонтноготерміну роботи тракторів і сільськогосподарських машин, якщо єможливість визначити технічну справність, і за умови, що цясправність підтверджується відповідним документом. При експлуатаціїнових тракторів і машин зазначені виплати в перші два роки провадятьу половинному розмірі, а при експлуатації тракторів і машин,амортизованих більш як на 80 відсотків, – у півтораразовому розмірі.

Стимулювання за економію палива і мастильних матеріалів.За економію палива і мастильних матеріалів проти встановлених нормвитрат за умови дотримання агротехнічних вимог до якості тракторнихробіт механізаторам виплачувались премії в таких розмірах:

трактористу-машиністу до 70 відсотків вартості зекономле-ного ним палива і мастильних матеріалів;

бригадиру тракторно-рільничої (тракторної, комплексної)бригади до 7 відсотків.

За перевитрату палива і мастильних матеріалів з тракториста-машиніста утримувалось до 50 відсотків вартості перевитрачених нимпалива і мастильних матеріалів, з бригадира тракторно-рільничої(тракторної, комплексної) бригади до 10.

Виплату премій за економію палива і мастильних матеріалів таутримання із заробітку за їх перевитрату провадять після закінченнякожного кварталу.

Порядок і розміри видачі зерна. З метою підвищенняматеріальної заінтересованості трактористів-машиністів встановлюють

188

продаж зерна з натурального фонду при виконанні завдання зурожайності зернових культур.

Розміри продажу зерна визначаються в кожному господарстві зурахуванням економічних можливостей.

8.3. Оплата праці у тваринництві

У сільськогосподарських підприємствах для оплати праці втваринництві застосовують дві основні форми оплати – відрядну іпогодинну. При відрядній формі оплату праці провадять за кількістьпродукції відповідної якості або обсяг виконаної роботи, припогодинній – за фактично відпрацьований час.

Оплата праці тваринників при відрядній формі здійснюєтьсяза розцінками за центнер (одиницю) виробленої (реалізованої)продукції, за вартість її в грошовому виразі або за одиницю валовогодоходу.

Форми організації виробництва на конкретному підприємстві та вкожному виробничому підрозділі слугують основою для визначеннявідповідного їм колективного чи індивідуального стимулювання праці.Вибір форм організації та оплати праці визначається такожособливостями технології виробництва, кадровим забезпеченнямтваринників, бажанням їх працювати колективно чи індивідуально.

Необхідною умовою ефективного стимулювання працівниківферм є розробка норм виробітку (обслуговування) і розцінок запродукцію за участю спеціалістів тваринництва, керівниківвиробничих підрозділів і тваринників, виходячи з типових норм та зурахуванням умов господарства. Норми і розцінки затверджуютьсяадміністрацією (правлінням) підприємства.

Розцінки за продукцію виробничим підрозділам визначаються напідставі норми виробництва продукції та акордного фонду оплатипраці (тарифний фонд плюс доплата за продукцію).

Норма виробництва продукції бригаді, ланці або окремомупрацівникові встановлюється виходячи з реальної плановоїпродуктивності худоби чи птиці на рік визначення розцінок зурахуванням досягнутого рівня продуктивності за попередні три роки іприйнятих у господарстві технічно обгрунтованих нормобслуговування поголів’я.

Тарифний фонд оплати для розрахунку розцінок за продукціювизначають на підставі нормативної чисельності працівників,

189

розрахованої за нормами обслуговування, професійного складутваринників і відповідних тарифних ставок.

Крім того, в тарифний фонд оплати праці бригад, ланок длярозрахунку розцінок за продукцію включають оплату праці бригадира,його помічника, а також за згодою колективу до складу бригади, ланкиможуть бути включені працівники, що виконують допоміжні роботи втехнологічному процесі виробництва продукції (слюсарі, майстри-налагоджувальники, електромонтери, водії автомобілів, працівникикормоцехів, візники та ін.), чисельність яких визначають згідно знормативами, а оплату їх праці – за відповідними тарифними ставками(окладами).

При розрахунку розцінок за продукцію фонд оплати ділять накількість одиниць відповідних видів продукції залежно від основногопризначення галузі, питомої ваги кожного виду .продукції, строківвиробництва та затрат праці на їх виробництво. Наприклад, умолочному тваринництві прийнято близько 90 відсотків річного фондуоплати відносити на оплату за молоко, а решту – на телят.

За багаторічним досвідом визначення розцінок за одиницюпродукції в натуральному виразі тарифний і акордний фонди оплатипраці визначаються для кожної категорії працівників і розподіляютьсяу відсотках так:

на фермах великої рогатої худоби (молочне стадо) – за молоко –90, приплід – 10; родильне відділення – за молоко – 70, приплід — 10,роздоювання корів – 20; на обслуговування худоби на дорощуванні,нагулі й відгодівлі – за приріст живої маси – 100; на догляді за бугаями –за догляд – 60, парування корів і телиць – 40 або за догляд100 відсотків тарифного фонду; на догляді за телицями парувальноговіку за приріст живої маси залежно від вимог стандарту за розвиткомІ класу – 50, за парування телиць – 50; на обслуговуванні нетелей упершу половину тільності за приріст живої маси – 100; з другоїполовини тільності за догляд – 100 відсотків тарифного фонду;

на свинарських фермах – на догляді за підсиснимисвиноматками з поросятами до двомісячного віку за приплід – 40 та заприріст живої маси поросят – 60; на догляді за молодняком старшедвомісячного віку та за відгодівельним поголів'ям за приріст живоїмаси – 100; на догляді за холостими і поросними свиноматками – запарування – 100 або за догляд – 50 та парування – 50; на догляді закнурами: за догляд – 60, за парування свиноматок після виявленняпоросності – 40 або за догляд – 100% тарифного фонду;

190

на вівчарських фермах – за обслуговування маточногопоголів’я – за приплід ~ 40, вовну – 60; на догляді баранів-плідників івалахів – за вовну – 100; на догляді за іншими статево-віковимигрупами – за вовну – 60 та за приріст живої маси – 40;

на птахівницьких фермах – за обслуговування маточногопоголів’я – за яйця – 100; на обслуговуванні молодняка – за прирістживої маси – 100.

Підмінним працівникам у тваринництві виплачується 100відсотків, а постійним підмінним операторам (доярам і свинарям), якіобслуговують маточне поголів’я – 110 відсотків середнього заробіткупрацівників, яких вони підміняють, або встановлених розцінок.

У тих випадках, коли не з вини працівника надходженняпродукції в даному місяці зменшується до розмірів, за яких заробітокстановить менше відрядної тарифної ставки, йому виплачується100 відсотків відрядної тарифної ставки за відпрацьовані в цьомумісяці дні.

Праця тваринників, які обслуговують худобу на відгіннихпасовищах, оплачується за тарифними ставками, підвищеними на40 відостків.

У тваринництві найдоцільнішою системою оплати праці єакордно-преміальна система, яка передбачає оплату праці за такимидвома показниками:

Обсяг виконаних робіт, за що виплачується аванс розміромприйнятих у господарстві тарифних ставок і кваліфікаційних розрядів зурахуванням надбавок за класність, звання “Майстер”, якістьвиконаних робіт, шкідливість робіт та ін., що передбачено в положенніз оплати праці в господарстві.

Кількість і якість отриманої продукції з доплатою до авансу25-50 відсотків за умов отримання кількості та якості продукції згідно зприйнятими нормативами (договорами).

Наприклад, у приватному сільськогосподарському підприємствіагрофірмі “Росія” Бердянського району Запорізької області втваринництві до 30 відсотків тарифного фонду використовується надоплату за продукцію.

Основним працівникам виплачується від 30 до 20 відсотківакорду. Наприклад, доярам за досягнутий надій молока 3000 кг відкорови по групі – 30 відсотків, при 2800 кг – 25, 2500 кг – 20 відсотківтарифного фонду оплати праці. Безкоштовно видається натуроплатарозміром 3-5 відсотків залежно від досягнутих показників.

191

Працюючим агрофірми на пільгових умовах згідно з досягнутимирезультатами протягом року видається молоко, м’ясо, зерно, овочі,баштанні, олія, поросята та інша продукція.

Розмір авансу встановлюється диференційовано за категоріямипрацівників, виходячи з тарифних ставок та розрядів робіт, прийнятиху господарстві. Тобто, встановлення авансу для виконавців складнішийі важких робіт здійснюється за вищими У-УІ розрядами, менше складній легші роботи тарифікуються ІІІ- IV розрядами.

Розрахунок розцінок для оплати праці та розрахункових цін запродукцію

Розцінки за продукцію можна встановлювати стабільними надекілька років, єдиними на рік або диференційованими за періодамироку. Це зумовлено нерівномірною продуктивністю тварин і птиці якза роками, так і протягом року. Тому у скотарстві виділяють зимовийта літній періоди. При цьому традиційним вважається визначеннятривалості літнього періоду з 15 травня до 15 жовтня – 5 місяців. Тодітарифна оплата літнього періоду дорівнюватиме денній тарифнійставці, помноженій на 153, а зимового періоду – на 212-чи 213 днів.

Розцінки за продукцію для оплати праці розраховують у такійпослідовності:

• уточнюють норму обслуговування тварин залежно від системиутримання та механізації виробничих процесів;

• обчислюють річну продуктивність залежно від кормозабез-печеності та породного складу тварин;

• розраховують вихід продукції від закріпленої за робітником(робітниками) групи тварин;

• встановлюють розряди робіт, за якими тарифікуються робітники(доярки, тваринники, механізатори і т.д.);

• обчислюють тарифний фонд заробітної плати діленням сумиденних тарифних ставок робітників на нормативну, відпрацьованихднів за рік, період;

• визначають коефіцієнт збільшення тарифного фонду оплатипраці – 1,25...1,50 (чим вища продуктивність, тим вищий коефіцієнт).Розрахунок здійснюють за формулою

Вг

0

КДТР ф ,

де Р0 – розцінка оплати праці за одиницю продукції, кг, ц, шт.;

192

Тф – денна тарифна ставка робітника (сума денних тарифнихставок робітників), грн.;

Д – кількість днів у періоді, на який розраховується розцінка, рік,півріччя, зимовий чи літній період;

К – коефіцієнт збільшення тарифного фонду оплати праці;ґ – коефіцієнт розподілу фонду оплати праці на окремі види

продукції: молоко і приплід; вовна, приріст живої маси, приплід; мед,віск, рої та ін.;

В – вихід продукції, кг, ц, шт.Наприклад, встановлення колективної розцінки оплати праці для

працівників молочно-товарної ферми на 650 корів.Вихідні дані: середньорічне поголів’я корів – 650 гол.; надій

молока від корови на рік, який склався за останні три роки зафактичним рівнем кормозабезпеченості, – 3600 кг; валовий надіймолока – 23400 ц (3600 кг · 650); вихід телят – 585 голів (90 відсотківвід 650 корів); нормативний вміст жиру в молоці – 3,6%.

Таким чином, за наведених вихідних даних тарифний фондоплати праці становитиме 82419 грн., а акордний (тарифний фондзбільшено на 50%) – 123631 грн. У господарстві вирішено, що90 відсотків загального фонду оплати праці слід виплачувати за молокоі 10 відсотків за приплід. За цих умов колективна розцінка за 1 цмолока становитиме 4,75 грн. [Р =.(82419 · 1,50 · 0,9) : 23400]; за однетеля – 21,13 грн. [Р - (8241 · 1,50 · 0,1) : 585].

Отриману за місяць продукцію – молоко та приплід – множать нарозраховані розцінки, що визначає загальну суму оплати по бригаді.

Натуральна оплата праці тваринників та їх преміювання

Протягом останніх 10-15 років позитивно зарекомендувала себепрактика натурального преміювання працівників тваринництва заодержання високого ділового виходу молодняка, повне збереженняпоголів’я тварин і підвищення його продуктивності. При цьому завиконання умов преміювання працівникам ферм видавалось:

• для працівників з обслуговування великої рогатої худоби – теляодно- тримісячного віку для працівника;

• для працівників з обслуговування свиней – порося живою масоювід 15 до 40 кг.

Наприклад, у спілці селян “Пологи” Васильківського районуКиївської області, починаючи з 1992 року в господарстві побудованоцехи для переробки зерна, соняшнику, м’яса, молока і виробництва

193

борошна, круп, хліба, олії, вершкового масла, м’ясо-ковбасних виробів,що видаються в рахунок оплати праці в певних розмірах та продаютьсяпрацівникам і пенсіонерам за пільговими цінами в розмірах,визначених Статутом спілки. Це досить вагомо стимулює працівниківдо високопродуктивної праці, суворого дотримання технологічнихвимог і як результат – отримання високих врожаїв та продуктивностітварин.

Важливе значення для підвищення ефективності праці має такожсистема преміювання робітників тваринницьких галузей.

З метою підвищення матеріальної заінтересованості колективівбригад, ферм, окремих працівників тваринництва у збільшеннівиробництва продукції та поліпшенні її якості широкогозапровадження набуло преміювання розміром до 20 відсотківпродукції, одержаної понад план (завдання) або понад рівень,досягнутий за останні 3-5 років. За продукцію з високоютрудомісткістю (відгодівля беконних свиней, вирощування поросят додвомісячного віку, виробництво продукції птахівництва, одержаннякоконів шовковичного шовкопряда тощо) розмір премії може бутипідвищений до 40 відсотків. Вартість понадпланової продукціїоцінюється за цінами фактичної реалізації.

Виробничі показники, за досягнення яких нараховують премію, тарозміри її видачі встановлюють для кожного виду продукціїтваринництва, як правило, по господарству в цілому. Якщо вгосподарстві є істотна різниця в продуктивності худоби, системі їїутримання, ступені механізації праці, то в цих випадках рівеньвиробництва .продукції, за перевищення якого вводиться преміювання,та його розміри встановлюють для кожної ферми або групі ферм зоднаковими умовами.

Належну працівникам тваринництва премію в установленому дляданої ферми розмірі розподіляють між усіма працівниками, що бралиучасть у виробництві, пропорційно до їх основного заробітку,нарахованого за продукцію і обслуговування поголів’я худоби абоптиці.

Премію за понадпланову продукцію або одержану понад рівень,досягнутий за останні 3-5 років, обчислюють виходячи з плановихзавдань (досягнутого рівня), скоригованих на фактично обслуговуванепоголів’я.

Премію можна нараховувати за результатами роботи за квартал,рік або окремі закінчені періоди виробництва продукції (нагул,відгодівля, вирощування молодняка тощо).

194

За останні роки необгрунтовано втратило свою роль преміюванняпрацівників тваринництва за економію прямих витрат, передбачених узавданні, в розмірі до 70 відсотків одержаної економії. При цьомувраховуються ті прямі витрати, які залежать від колективу працюючих(корми, електро- і теплоенергія, інші матеріали і сировина, оплатапраці). Економію витрат сировини і матеріалів, а також кормів (укормових одиницях на центнер продукції) вираховують у завданні іфактично за цінами, передбаченими у плані економічного і соціальногорозвитку господарства.

Стимулювання за підвищення кваліфікації і стаж роботи

За досягнення високих показників атестаційна комісіяпідприємства присвоює звання „Майстер тваринництва” І-ІІ класу знадбавкою до основного заробітку відповідно 10-20 відсотків.

За безперервний стаж роботи з інтервалом від 3 до 15 років ібільше виплачується надбавка від 8 до 16 відсотків річного заробітку.

8.4. Оплата праці працівників обслуговуючих підрозділів

Оплату праці працівників обслуговуючих підрозділів, зайнятих наремонті техніки, перевезенні вантажів, будівництві, при переході доринкових відносин господарювання слід здійснювати за такими жпринципами, що й у виробничих підрозділах, пов’язуючи їх працю зкінцевими результатами роботи. При цьому важливо визначити часткукожного підрозділу в загальному фонді оплати праці підприємства, щодає змогу контролювати хід надання послуг цими підрозділами тазіставляти витрачання оплати за одиницю послуг з нормативнимипоказниками. Щомісячна заробітна плата працівників зазначенихпідрозділів як і інших виступає у формі авансу в рахунок визначеногоакордного фонду оплати праці.

Оплата праці в ремонтних майстернях

В оплаті праці працівників, зайнятих на роботах з ремонту іобслуговування техніки, сільськогосподарських машин, устаткуваннятваринницьких ферм тощо в ремонтно-механічних майстернях,найбільшого поширення набули дві системи – відрядно-преміальна іпогодинно-преміальна.

195

Працівникам, які зайняті на ремонтних роботах, присвоюютькваліфікаційні розряди згідно з тарифно-кваліфікаційним довідникомдля робітників ремонтних майстерень. Присвоєння працівниковікваліфікаційного розряду або його підвищення здійснюється зурахуванням тарифікації робіт, на яких зайнятий працівник.

Оплата праці водіїв автомобілів

Оплата праці водіїв вантажних автомобілів у сільськогоспо-дарських формуваннях здійснюється згідно з відрядною системою заобсяг виконаних перевезень або за розцінками оплати за наданіпослуги за умов орендно-договірних відносин.

Погодинну оплату праці застосовують при неможливостівраховувати вагу вантажів: перевезення людей, садивного матеріалу,тари тощо. Працю цієї категорії працівників, включаючи й тих, якимвстановлений ненормований робочий день, оплачують по місячнихтарифних ставках, які визначаються множенням годинної тарифноїставки на середньомісячну норму робочого часу, а при не повномуробочому місяці – по денних тарифних ставках, що визначаютьсяділенням місячної ставки на кількість робочих днів, передбаченихграфіком роботи на даний місяць.

Оплата часу простою не з вини працівника проводиться зрозрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленогопрацівникові розряду (окладу).

При відрядній системі оплати праці за обсяг перевезень водіямоплачують залежно від групи автомобілів за вантажопідйомністю ікатегорії вантажів, що перевозяться. Розцінки встановлюються за однутонну перевезеного вантажу (з урахуванням затрат часу на вантажно-розвантажувальні роботи) і за один тонно-кілометр: Тарифні ставкивстановлюються підприємством на основі Галузевої угоди міжДержавним департаментом автомобільного транспорту і профспілкоюпрацівників автомобільного транспорту та шляхового господарстваУкраїни по галузі автомобільного транспорту для водіїв III класу, щопрацюють на вантажних автомобілях (включаючи спеціалізовані).Водіям І та II класів нараховують надбавку в розмірі відповідно 25 і10 відсотків тарифної ставки за відпрацьований як водій – час.

Єдині норми часу в хвилинах і відрядні розцінки в копійкахвстановлюються для вантажів І класу. Для вантажів II, III і IV класівзастосовують поправочні коефіцієнти відповідно 1,25, 1,66 і 2, які

196

розраховують виходячи із середнього коефіцієнта використаннявантажопідйомності автомобіля.

Єдині норми часу на перевезення вантажів автомобільнимтранспортом відрядні розцінки для оплати праці водіїв включаютьнорми часу та відрядні розцінки за час простою транспорту піднавантажуванням і розвантажуванням на одну тонну вантажу та нормичасу і відрядні розцінки на один тонно-кілометр.

Таблиця 11Орієнтовні норми часу простою та відрядні розцінки за 1 т. длясамоскидів при навантажуванні екскаватором (міскість ковша

0,5 м3) або з бункера, розвантажування самоскидомсільськогосподарських вантажів (картопля, буряки, гній,

мінеральні добрива тощо)

Вантажо-підйом-ність, т

Нормачасу на1 т., хв.

Відряднарозцінка

за1 т., коп.

Вантажо-підйом-ність, т

Нормачасу на1 т., хв.

Відряднарозцінка

за1 т., коп.

2,25 4,5 5,45 4,50 3,4 4,543,00 4,0 4,84 6,00 3,0 4,423,50 3,8 5,12 7,00 2,6 3,834,00 3,6 4,81 - - -

Таблиця 12Орієнтовні норми часу і відрядні розцінки на 1 т/км

Вантажо-підйом-ність, т

За межами міста по групах дорігІ ІІ ІІІ

нормачасу,хв.

відряд-на роз-цінка,коп.

нормачасу,хв.

відряднарозцінка,

коп.

нормачасу,хв.

відряд-на роз-цінка,коп.

1 2 3 4 5 6 7При роботі на бортових автомобілях

3,0 0,99 1,08 1,26 1,37 1,67 1,824,0 0,75 0,91 0,95 1,15 1,25 1,515,0 0,60 0,73 0,76 0,91 1,00 1,226,0 0,51 0,67 0,63 0,84 0,83 1,11

197

Продовження1 2 3 4 5 6 7

7,0 0,43 0,58 0,54 0,72 0,71 0,958,0 0,37 0,55 0,47 0,69 0,63 0,93

При роботі на автомобілях самоскидах3,0 1,10 1,47 1,40 1,88 1,85 2,474,0 0,83 1,11 1,05 1,40 1,39 1,865,0 0,66 0,87 0,84 1,13 1,11 1,488,0 0,41 0,63 0,53 0,81 0,69 1,05

Надбавка за класність під час оплати по тарифних ставкахремонтників водіям не виплачується і доплата за ненормованийробочий день не проводиться.

Крім надбавки за класність водіям нараховують й інші надбавкита доплати.

Преміювання водіїв здійснюють за рахунок коштів збільшеннятарифного фонду оплати праці на середній коефіцієнт прибутковості,по господарству за такі показники:

• виконання й перевиконання змінного, денного, місячногозавдання при якісному та своєчасному перевезенні вантажів;

• поліпшення експлуатаційних показників (коефіцієнтіввикористання автомобіля, пробігу, вантажопідйомності);

• економію експлуатаційних ресурсів (паливо, гума, технічніогляди, обслуговування, ремонт).

Розміри преміювання, що визначаються у межах акордного фондуоплати праці і за рахунок додаткової оплати споживачів автопослуг заякісне та своєчасне перевезення вантажів, нараховуються пропорційнодо основної заробітної плати.

Для водіїв автобусів, легкових автомобілів службовогокористування, водіїв мотоциклів і моторолерів встановлюється, якправило, погодинна та погодинно-преміальна системи оплати праці.

Оплата праці в будівельних і ремонтних підрозділах

Оплата праці працівників, зайнятих на роботах у будівництві тана капітальному ремонті виробничих і житлово-побутових приміщень,що виконуються господарським способом, залежно від конкретнихумов і терміновості завершення робіт провадиться відрядно, погодиннота акордно, виходячи з єдиних норм та за тарифними ставками,прийнятими в господарстві.

198

Тарифні ставки є основою для визначення відрядних розцінок, якіобчислюються множенням годинної тарифної ставки (відповідногорозряду робіт) на встановлену норму часу в людино-годинах (привідрядній оплаті праці). При погодинній оплаті розмір заробітної платипрацівника визначається множенням тарифної ставки присвоєногопрацівнику розряду на фактично відпрацьований ним час.

У конкретному господарстві на кожний рік визначається розміртарифних ставок працівників, зайнятих, на роботах у будівництві,одночасно з прийняттям Положення про оплату праці працівниківгосподарства, яке затверджується керівником підприємства абозагальними зборами колективу та погоджується з профспілковимкомітетом.

Прийняті в господарстві тарифні ставки застосовують для оплатипраці будівельників як на відрядних, так і на погодинних роботах,зокрема по монтуванню збірних залізобетонних, бетонних, цегляних ідерев’яних конструкцій будівель і споруд, а також по виготовленнюнапівфабрикатів і деталей до них, обладнанню водопроводу, опалення,каналізації, по проведенню покрівельних, штукатурних, облицюваль-них, малярних, оббивних, склярських та ізоляційних робіт, помонтуванню машин, устаткування на тваринницьких фермах, наземляних і дорожніх роботах, на роботах по будівництву дорожніхмостів. За такими ж тарифними ставками будівельників оплачуєтьсяпраця членів будівельних бригад і ланок, які поряд з новимбудівництвом і капітальним ремонтом будівель та споруд виконуютьроботи поточного ремонту.

8.5. Оплата праці керівників, спеціалістів та обслуговуючогоперсоналу

В умовах широкого впровадження колективного підряду у 80-90-іроки набув значного поширення зв’язок оплати праці керівників іспеціалістів з кінцевими результатами через акордні розцінки: заодиницю продукції (по видах) у натуральному виразі; за 1000 грн.вартості валової продукції в цінах реалізації; за 1000 грн. вартостіреалізованої продукції або валового доходу та ін., що дістало назвуакордно-преміальної оплати праці.

Для керівних працівників і спеціалістів, що виконують посадовіобов’язки в цілому по господарству, розцінки встановлюють виходячиіз середньорічного обсягу реалізації сільськогосподарської продукції(валового доходу), досягнутого за попередні 3-5 років по господарству

199

в цілому, і річної суми оплати праці цих працівників на даний рік попосадових окладах.

Працівникам, що відповідають за роботу однієї галузі(рослинництва або тваринництва), розцінки доцільно встановлювати запродукцію конкретної галузі.

Для керівних працівників і спеціалістів відділків, ферм, дільниць,цехів, бригад розцінки встановлюють виходячи із середньорічногообсягу виробництва сільськогосподарської продукції, досягнутого запопередні 3-5 років по відповідних відділку, цеху, фермі, бригаді, ірічного фонду оплати праці цих працівників на даний рік по посадовихокладах.

При всіх зазначених та інших підходах оплата праці керівників іспеціалістів провадилась за рахунок відповідної частини єдиногофонду оплати праці, який затверджується радою трудового колективупідприємства.

Встановлені нормативи оплати праці керівників і спеціалістіввиробничих підрозділів, цехів і служб, а також господарства в ціломузалишаються незмінними на ряд років, їх перерахунок доцільний лишепри зміні структури та обсягів виробництва, цін на сільськогоспо-дарську і промислову продукцію та інших факторів. Коли оплата працікерівників і спеціалістів виробничих підрозділів поставлена в прямузалежність від результатів їх діяльності, включаючи обсягивиробництва продукції, дотримання принципу зв’язку оплати праці зкінцевими результатами, то такий підхід позитивно впливає нарезультати роботи колективів.

При цьому найбільш ефективним принципом оплати працікерівників і спеціалістів є залишковий принцип від одержаногогоспрозрахункового доходу.

Оплата праці керівника господарства і спеціалістівзагальногосподарського призначення також має ставитись в залежністьвід одержаного госпрозрахункового доходу по господарству в цілому.За таких умов оплата праці є не просто винагородою, а частиноюгоспрозрахункового доходу, яка відповідає внеску працівника взагальний результат.

Враховуючи, що сільськогосподарським підприємствам,незалежно від форми власності і господарювання, надано правосамостійно визначати форми та системи оплати праці, встановлюватирозміри тарифних ставок і посадових окладів залежно від економічнихта фінансових можливостей, найперспективнішим напрямом євизначення і рекомендація підприємствам не абсолютних розмірів

200

тарифних ставок і посадових окладів, а коефіцієнта співвідношенняміж ними. Це зумовлено ще і тим, що в період становлення ринковихвідносин тарифні ставки часто змінюються внаслідок зміни державоюрозміру мінімальної заробітної плати, а їх зміна для робітників завждивідбиватиме певні і сталі пропорції оплати праці рядових працівників,керівників та спеціалістів.

Визначення груп господарств по оплаті праці

Кабінет Міністрів України Постановою “Про умови і розміриоплати праці керівників підприємств, заснованих на державній,комунальній власності, та об’єднань державних підприємств” від19 травня 1999 р. № 859 надав право керівникам центральних імісцевих органів місцевого самоврядування, які укладають контракти зкерівниками підприємств, заснованих на державній, комунальнійвласності, в тому числі казенних, об’єднань державних підприємств,утворених центральними органами виконавчої влади відповідно дозаконодавства, встановлювати:

розмір посадового окладу керівника підприємства залежно відсередньооблікової чисельності працюючих в еквіваленті повноїзайнятості у кратності до мінімального розміру тарифної ставки ірозряду робітника основного виробництва, визначеної у колективномудоговорі, враховуючи складність управління підприємством, йоготехнічну оснащеність, вартість основних фондів, рівень рентабельностіта обсяги виробництва продукції (робіт, послуг), згідно з додатком;

умови, показники та розміри преміювання. При цьомумаксимальний розмір премії не може перевищувати розмірупосадового окладу керівника підприємства (об’єднання державнихпідприємств).

У разі погіршення якості роботи, невиконання умов контракту,порушення трудової дисципліни премія зменшується або скасовуєтьсяу тому звітному періоді, коли виявлено порушення (за окремимрішенням);

доплати до посадового окладу за науковий ступінь кандидатаабо доктора наук у розмірі відповідно 15 і 20 відсотків за почесне абоспортивне звання – до 20 відсотків.

У разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якостіроботи відповідно до умов контракту надбавки скасовуються абозменшуються;

201

керівникові підприємства (об’єднання державних підприємств)можуть виплачуватися також:

винагорода за підсумками роботи за рік та винагорода завислугу років відповідно до діючого на підприємстві положення;

матеріальна допомога для оздоровлення у розмірісередньомісячного заробітку одночасно з наданням щорічноївідпустки;

грошова допомога у розмірі не більш як 5 посадових окладів уразі виходу на пенсію.

Додаток доПостанови Кабінету Міністрів України

від 19 травня 1999 р. № 859

Таблиця 13Показники

для визначення розміру посадового окладу керівникапідприємства, заснованого на державній,

комунальній власностіСередньооблікова чисельність

працюючих в еквіваленті повноїзайнятості в середньому за рік, осіб

Кратність мінімальнихтарифних ставок І розряду

робітника основноговиробництва

До 200 До 3Від 201 до 500 До 4Від 501 до 800 До 5

Від 801 до 6000 До 6Від 6001 до 9000 До 7

Понад 9000 До 8Водночас показник чисельності працюючих в аграрному секторі

не повністю характеризує рівень господарювання трудового колективупідприємства.

Враховуючи специфіку роботи аграрного сектору економіки, атакож необхідність збільшення виробництва продукції в усіх формахгосподарювання, рекомендується зберегти багаторічну практикувстановлення розмірів посадових окладів керівників сільськогосподар-ських підприємств недержавної форми власності від обсягів реалізації(виробництва) продукції з урахуванням зональних особливостей,спеціалізації підприємств, їх технічної оснащеності та інших факторів.

202

Таблиця 14Оплата праці керівників господарств з урахування обсягу

реалізованої продукції

Групи по оплатипраці

Середньорічний обсяг реалізаціїсільськогосподарської продукції,досягнутий за попередні 3-5 років,

млн. грн. (у порівняльних цінах 1996 року)Поліські, гірські іпередгірні райони

Карпат

Решта районів іобластей України

І Понад 3,5 Понад 4,2ІІ Понад 2,5 до 3,5 Понад 3,0 до 4,2ІІІ Понад 1,5 до 2.5 Понад 1,9 до 3,0IV Понад 0,9 до 1,5 Понад 1,3 до 1,9V Понад 0,7 до 0,9 Понад 1,0 до 1,3VI 0,7 і нижче 1,0 і нижче

За зазначеними показниками реалізації сільськогосподарськоїпродукції можуть визначатися групи по оплаті праці в господарствахнедержавної форми власності залежно від середньорічного обсягуреалізації сільськогосподарської продукції, визначеного в порівняннихцінах за попередні 3-5 років, і зонального розташування з урахуваннямякості продукції та ефективності використання земель.

Оплата праці керівників виробничихпідрозділів (середньої ланки)

Мінімальні посадові оклади керівникам виробничих дільниць,відділків, тваринницьких комплексів, бригад, ферм встановлюютьсязалежно від фактичного обсягу виробництва валової продукції всередньому за останні 3-5 років. Для віднесення відділків, ферм,дільниць і цехів сільськогосподарських підприємств до груп по оплатіпраці керівних працівників і спеціалістів рекомендуються такіпоказники:

203

Таблиця 15Оплата праці керівників виробничих підрозділів

Групапо

оплатіпраці

Відділки, ферми, сільськогосподарські дільниці, цехи, вяких фактичний середньорічний обсяг виробництва

валової сільськогосподарської продукції (в порівняннихцінах 1996 року) за попередні 3-5 років становить,

тис. грн.Перша зона Друга зона

І Понад 1 100 Понад 900ІІ 950- 11 00 " 700-900III 650-950 " 500-700IV 350-650 " 250-500V 80-350 " 70-250

Примітки:До першої зони відносяться: Автономна Республіка Крим,

Вінницька, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Київська,Кіровоградська, Кримська, Миколаївська, Одеська, Полтавська,Харківська, Херсонська, Черкаська, Житомирська і Сумська області.

До другої зони – решта областей України.Помічнику бригадира тракторної, тракторно-рільничої,

тракторно-комплексної і комплексної бригад оплату праці слідвстановлювати в розмірі 60-80 відсотків заробітку бригадира.Обдіковцям-заправникам виплачують 60 відсотків заробіткубригадира, а таким, що мають освіту не нижче, середньої спеціальної –до 70 відсотків його заробітку.

Бригадирам, не звільненим від основної роботи, за керівництвобригадою провадять доплату залежно від чисельності працівників; додесяти чол. – до 15 відсотків, 11-25 чол. – до 25, понад 25 чол. до40 відсотків тарифної ставки; ланковим, якщо чисельність ланкиперевищує п’ять чоловік, встановлюється доплата в розмірі50 відсотків відповідної доплати бригадиру.

Оплата праці керівників та спеціалістів

У господарствах, в яких обсяг реалізації сільськогосподарськоїпродукції перевищує на 50 відсотків і більше обсяг реалізаціїпродукції, передбаченої для першої групи господарств по оплаті працікерівних працівників і спеціалістів, рекомендується підвищувати на

204

10-15 відсотків посадові оклади керівним працівникам і спеціалістам,що виконують свої посадові обов’язки в цілому по господарству.

Посадові оклади керівним працівникам і спеціалістам можнапідвищувати на десять відсотків (при затвердженні штатного розписувід початку року або при прийнятті на роботу) в межах фонду оплатипраці, передбаченого для керівників, спеціалістів і службовців(обслуговуючого персоналу) господарства залежно від освіти, стажуроботи і кваліфікації працівника.

Керівник (правління) підприємства може виплачувати за рахунокекономії фонду оплати праці надбавки спеціалістам і працівникамуправлінського персоналу за високу кваліфікацію, інтенсивність праціта особливий характер роботи в розмірі до 50 відсотків посадовогоокладу. На дані цілі рекомендується використовувати до одноговідсотку фонду оплати праці по підприємству.

Надбавки можуть бути відмінені при погіршенні показниківроботи, порушенні умов контракту та несвоєчасному виконаннізавдань.

Конкретні посадові оклади для керівних працівників господарствнедержавної форми власності (голів правлінь, їх заступників, головнихспеціалістів, начальників цехів, головних бухгалтерів, юрисконсультів)встановлюють загальні збори членів колективу (збори уповноважених)на основі діючої Галузевої угоди та цих рекомендацій в межах фондуоплати праці цієї категорії працівників, а для решти працівників –правління підприємства в межах фонду оплати праці спеціалістів іобслуговуючого персоналу господарства.

При включенні спеціалістів середньої ланки до складувиробничих колективів (бригад, ланок) оплачувати їх працю доцільнопо розрахунках за продукцію, визначених для їх колективів (бригади,ланки). При цьому в річний фонд оплати праці бригади, ланки привизначенні розцінки за продукцію включають річний фонд оплатипраці спеціалістів по визначених посадових окладах.

До розрахунку за продукцію керівним працівникам і спеціалістам,у тому числі спеціалістам середньої ланки, які. включені до складувиробничих колективів, виплачують аванс у розмірі 100 відсотківвстановлених посадових окладів, включених до розрахунку розцінок.

В окремих господарствах різних зон практикується авансуваннякерівників і спеціалістів протягом року в розмірі 70-80 відсотківмінімального посадового окладу, що є порушенням умов Галузевоїугоди з причини недотримання мінімальних гарантій оплати праці цієїкатегорії працівників.

205

За результатами роботи за рік керівникам, спеціалістам іобслуговуючому персоналу нараховують оплату праці по встановленихрозцінках за фактично реалізовану (вироблену) сільськогосподарськупродукцію, продукцію її переробки або валовий дохід і визначаютьрізницю (доплату) ніж нараховану по розцінках сумою оплати праці інарахованим протягом року авансом. З одержаної різниці (доплати)слід вирахувати 50 відсотків економії фонду оплати праці понезайнятих посадах.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України “Прозастосування контрактної форми трудового договору з керівникомпідприємства, що є у загальнодержавній власності” від 19 березня1993 р. № 203 контракти з керівниками підприємств, що є узагальнодержавній власності, укладаються міністерствами, іншимипідвідомчими Кабінету Міністрів України органами державноївиконавчої влади, у підпорядкуванні яких перебувають ціпідприємства, за погодженням з Радою Міністрів АвтономноїРеспубліки Крим чи місцевою державною адміністрацією.

Оплата праці членів ревізійної комісії

Оплата праці працівників сільськогосподарських підприємств,обраних членами ревізійної комісії, за час, затрачений на проведенняревізій, перевірок та інвентаризацій, провадиться згідно з умовами і врозмірах, передбачених у Положенні про оплату праці конкретногогосподарства.

Преміювання керівників, спеціалістів і обслуговуючого персоналу

Згідно з реалізацією курсу на подальше розширеннясамостійності підприємств і підвищенням їх відповідальності за кінцевірезультати виробництва сільськогосподарським підприємствамнадаються широкі права в організації стимулювання високих трудовихдосягнень колективів та їх виробничих підрозділів.

Як свідчить практика, найбільшого поширення в сільськогоспо-дарських підприємствах всіх форм власності набуло преміюваннякерівників і спеціалістів за приріст реалізації (виробництва)сільськогосподарської продукції, за досягнутий рівень рентабельностіта його приріст.

Мінагрополітики України для практичного використання в роботізатвердив Умови, показники та розміри преміювання керівників

206

підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, таоб’єднань державних підприємств Мінагрополітики України (лист від08.09.99 № 37-26-12/9434), погоджені з Міністерством праці тасоціальної політики України і Міністерством економіки України,якими встановив:

1. Преміювання керівників сільськогосподарських підприємств(об’єднань державних підприємств) проводиться по результатахроботи за рік:

• за кожний відсоток приросту обсягу виробництва сільськогос-подарської продукції (в порівняльних цінах) порівняно із середньо-річним рівнем, досягнутим за попередні 3-5 років, – в розмірі до 2відсотків суми посадових окладів за рік,

Премія за цим показником нараховується при виконанні планувиробництва (в натуральному виразі) зерна і м’яса, а в спеціалізованихгосподарствах, крім того, – продукції основної галузі;

• за одержання прибутку – в розмірі 0,2 відсотків від сумиодержаного чистого прибутку, але не більше 5 місячних посадовихокладів.

2. Конкретний розмір премії за приріст обсягу виробництвапередбачається контрактом.

Конкретні умови, показники та розміри преміювання керівників,спеціалістів та службовців (обслуговуючого персоналу) визначаютьсякерівником (правлінням) господарства в Положенні „Про оплату праці”.

У господарствах, де оплата праці керівників і спеціалістівпоставлена в залежність від валового доходу, замість преміювання заприріст реалізації (виробництва) сільськогосподарської продукції,застосовують преміювання за перевиконання завдання (плану)валового доходу чи його приріст порівняно із середнім рівнем,досягнутим за останні 3-5 років. Премії нараховують:

працівникам підприємства з урахуванням загальних підсумківроботи господарства;

працівникам, що очолюють галузі (цехи), виробничіпідрозділи господарства, – з урахуванням підсумків роботи цихгалузей (цехів), виробничих підрозділів на умовах, встановленихкерівником (правлінням) господарства.

Питання про преміювання начальників цехів – головнихспеціалістів підприємств недержавних форм власності по наслідкахроботи відповідної галузі (цехів) і виробничих дільниць вирішуютьзагальні збори (збори уповноважених) членів господарства, а рештапрацівників – правлінням господарства.

207

8.6. Оплата праці від валового доходу

Порядок формування фонду оплати праці

Джерелом формування фонду оплати праці є валовий дохід. Прийого розподілі насамперед виділяють кошти, необхідні для оплатипраці працівників господарства.

З переходом господарств на нові умови господарювання можнаформувати єдиний фонд оплати праці без створення окремого фондуоплати праці і фонду економічного стимулювання. Цей фондвизначають за нормативом відрахувань від госпрозрахункового доходуі він є єдиним джерелом усіх виплат працівникам за результатами їхдіяльності.

Фонд оплати праці з усіма видами доплат і премій та суму коштівна преміювання з фонду матеріального заохочення визначають наплановий чи нормативний обсяг виробництва або як фактичнодосягнутий рівень за останні 3-5 років з проведенням необхідноїіндексації.

Норматив відрахувань в єдиний фонд оплати праці згоспрозрахункового доходу господарства визначають діленнямзагальної суми єдиного фонду оплати праці на величинугоспрозрахункового доходу.

Принцип формування нормативу. Валовий дохід у середньому заостанні З роки дорівнює 1838 тис. грн. Фонд оплати праці з усімавидами доплат і премій за цей період становить 626 тис. грн. Нормативвідрахувань на оплату праці від валового доходу – 34,1 відсотка(626 тис. грн.: 1838 тис. гри, · 100).

Кошти фонду економічного стимулювання для преміюванняпрацівників формуються з чистого доходу. Фонд економічногостимулювання за три роки становить 106 тис. грн., а чистий доход -1212 тис. грн. Норматив відрахувань коштів у фонд економічногостимулювання дорівнює 8,7 відсотка (106 тис. грн. : 1212 тис грн. ·100)

Оплата праці працівників, зайнятих на виробництвісільськогосподарської продукції

Визначення норм виробництва

Для визначення норми відрахувань від валового доходу на оплатупраці необхідно розрахувати норму виробництва продукції, яку

208

повинен виробити колектив кожного підрозділу, її встановлюють наоснові планових показників чи показників, зазначених в укладеномуміж господарством і даним підрозділам договорі, або ж на основіпоказників, фактично досягнутих у середньому за останні 3-5 років.

При визначенні планової чи договірної норми виробництвапродукцію оцінюють за договірними цінами. При використанні нормивиробництва, визначеної на основі досягнутого рівня за останні 3-5років, продукцію оцінюють за фактичними цінами оприбуткування.

Визначення розміру коштів на оплату праці

Працю працівників, зайнятих на виробництві сільськогосподар-ської продукції на фермах, у бригадах і ланках, оплачують заакордними розцінками (нормативами), визначеними виходячи звеличини валового доходу і акордного фонду оплати праці. Акорднийфонд являє собою фонд гарантованої оплати праці збільшений на суму,виділену в даному господарстві на доплату. Фонд гарантованої оплатипраці складається з тарифного фонду, надбавки за класність,підвищеної оплати на збиранні врожаю і надбавки на роботах зшкідливими умовами праці. Тарифний фонд визначають урослинництві – на основі обсягу виробництва згідно з технологічнимикартами, прийнятими у господарстві нормами виробітку і тарифнимиставками.

Норму доплати встановлюють залежно від економічнихможливостей кожного господарства. Максимальний розмір її можестановити 50 відсотків тарифного фонду оплати праці. Наприклад. Усередньому за 5 попередніх років сума валового доходу погосподарству становить 1800 тис. грн. На оплату праці направляється50 відсотків валового доходу, що становить 900 тис. грн. Плановийтарифний фонд оплати праці всіх працівників господарства дорівнює800 тис. грн.; додаткова оплата за продукцію, реалізовану в межахплану, підвищена оплата на збиранні врожаю, доплата за класність,звання, розширення зони обслуговування і всі інші доплати і надбавки– 45 тис. грн. Сума фонду гарантованої оплати праці по всіх видахпродукції, де передбачена доплата, становить 500 тис. грн. Виходячи зцього, розмір доплати в цілому по господарству становить 11 відсотків[(900-800- 45) :500 · 100].

Визначена таким чином доплата може бути єдиною для всіхгалузей господарства, а може бути диференційована по йоговиробничих підрозділах.

209

Розрахунок норми відрахувань від валового доходуна оплату праці

Плановий валовий дохід виробничих підрозділів рослинництва ітваринництва визначають як різницю між вартістю виробленоїпідрозділом продукції в оцінці за цінами реалізації (з урахуванням їїякості) і плановими прямими матеріальними витратами навиробництво цієї продукції. Діленням планового фонду оплати праціна плановий валовий дохід визначають норматив відрахувань наоплату праці від валового доходу. За таким же принципом визначаютьнорматив відрахування коштів на оплату праці і при використаннідоговірних показників і показників фактично досягнутого рівня запопередні роки.

Наприклад.Бригада взяла в оренду польову сівозміну. Вона передбачила

виробити валової продукції на суму 900 тис. гри. Валовий дохідбригади становить 430 тис. грн. (900 тис. грн. – 470 тис. грн), акорднийфонд оплати праці – 105 тис. грн. За цих умов норматив відрахуваньвід валового доходу на оплату праці становитиме 24,4 відсотків(105тис. грн.: 430тис. грн. 100).

Бригада взяла в оренду овочеву сівозміну. Вона намітилавиробити і реалізувати овочів на суму 959101 грн. Плановий валовийдохід дорівнює 522098 грн., акордний фонд оплати праці – 163634 грн.

За цих умов акордна розцінка за 100 грн. валового доходустановить 31,34 грн. (163634 грн.: 5220,98 сотень грн.).

Колективом молочно-товарної ферми згідно з договоромпередбачено одержати від 500 корів 18000 ц молока із стандартнимвмістом жиру, 475 гол. приплоду і 3000 т гною загальною вартістю565875 грн. Матеріальні витрати за договором становлять 362700 грн.,Валовий дохід становитиме 203175 грн. Акордний фонд оплати праціна фермі, включаючи керівника і спеціалістів, що обслуговують ферму,– 88000 грн. Норматив відрахування на оплату праці дорівнює 43,3відсотка (88000 грн.: 203175 грн. · 100).

Оплата праці до одержання валового доходу

Протягом року до остаточного розрахунку за одержаний валовийдохід працю членів виробничих підрозділів рослинництва ітваринництва оплачують у вигляді авансу по тарифних ставках,встановлених у господарстві. При цьому оплату праці працівників,

210

зайнятих на виконанні робіт, непов’язаних з виробництвомсільськогосподарської продукції, здійснюють по тарифних ставкахвідповідних виробництв.

Аванс можна видавати почасово – за фактично відпрацьованийчас, або відрядно – за кількість виробленої продукції, обсяг виконаноїроботи, зону обслуговування тощо. При обох формах аванс видають зурахуванням трудового внеску кожного члена колективу. Питання провпровадження тієї чи іншої форми авансування (почасової чивідрядної) вирішує сам трудовий колектив.

Відрядне авансування можна проводити як індивідуально, так і заметодом єдиного наряду, при якому аванс нараховують колективу завесь обсяг виконаних ним робіт, по тому чи іншому періоду робіт(сівба, догляд за посівами, збирання тощо). Нараховану колективусуму авансу розподіляють між його членами з урахуваннямкоефіцієнта трудової участі (КТУ).

Кінцевий розрахунок

Після завершення сільськогосподарських робіт (включаючироботи під урожай майбутнього року), а в тваринництві – післязакінчення певного циклу (періоду, року), одержання продукції зпрацівниками підрядних колективів проводять розрахунок за фактичноодержаний валовий дохід. Його розподіляють між членами колективувідповідно до кількості та якості вкладеної праці кожним членомколективу з урахуванням коефіцієнта трудової участі. Спосіб розподілуміж членами колективу належного їм заробітку встановлює самколектив. Багаторічна практика свідчить, що найдоцільнішерозподіляти належну за кінцеві результати оплату відповідно доодержаного кожним членом авансу.

Наприклад. Тракторно-рільничою бригадою одержано валової продукції

на 920,8 тис. грн. Матеріальні витрати становили 474,2 тис. грн.Фактичний валовий дохід дорівнюватиме 446,6 тис. грн. Нормавідрахувань на оплату праці встановлена 30,3 відсотка. За цих умовзаробіток; колективу бригади становитиме 135,32 тис. грн.(446,6 тис. грн.·30,3 : 100). Протягом року працівникам виданий аванс108 тис. грн. Належить по кінцевому розрахунку 27,32 тис. грн,(135,32 тис, грн. – 108 тис. гри.), що з розрахунку на 1 грн. авансудорівнює 25,3 коп. (27,32 тис, грн, : 108 тис. грн. · 100). У галузяхтваринництва, де продукція надходить регулярно (молоко, яйця),

211

розрахунок по нормативах відрахувань від валового доходу можназдійснювати щомісячно чи поквартально.

Колективом молочно-товарної ферми за місяць одержаномолоко з базисним вмістом жиру 997 ц. та 30 гол. приплоду, а всьогопродукції в перерахунку на молоко – 1042 ц (997 ц + 30 гол. х 1,5),Середня реалізаційна ціна 1 ц молока за і цей період – 30,55 грн.Вартість молочної продукції становить 31833,1 грн. (1042 ц х30,55 грн.). Одержано 300 т гною, ціна за 1 т. – 1,5 грн., а всього450 грн. Вартість валової продукції ферми становить 32283,1 грн.,(31833 грн. 10 коп. + 450 грн.).

Витрати матеріальних коштів на виробництво продукції за місяцьдорівнюють 23804,76 грн. Підрозділом фактично одержано валовогодоходу 8478,34 грн. При розцінці за 100 грн. валового доходу 43,31грн. фактичний заробіток колективу за місяць становитиме 3671,97грн. (43,31 грн., · 84,78 грн. : 100) Колективний заробіток між усімачленами колективу розподіляють з урахуванням КТУ.

Оплата праці від валового доходу працівників, зайнятих вобслуговуючих і допоміжних виробництвах (автотранспорт,

ремонтні майстерні, побутові послуги)

У ремонтних майстернях, машинних дворах, автопарках та іншихдопоміжних підрозділах валовий дохід можна визначити як сумувалового доходу підрозділів, які обслуговує даний колектив, або якрізницю між вартістю наданих послуг і витратами на їх виконання.

Оплата праці в ремонтній майстерні і машинному дворі. Уремонтній майстерні, де ремонт виконують силами членів колективубез залучення механізаторів і водіїв, доцільно для встановлення фондуоплати праці визначити валовий дохід у цілому по галузях, якіобслуговує ремонтна майстерня (рослинництво, тваринництво, іншівиробництва). .

Наприклад. Ремонтна майстерня господарства обслуговує всі підрозділи в

рільництві, овочівництві, садівництві, тваринництві й підрозділи зпереробки сільськогосподарської продукції. Валовий дохід, одержанийцими підрозділами, становить 4202,7 тис. грн. Планові витрати помайстерні на рік – 41515 грн., в тому числі оплата праці – 24286 грн.Норматив відрахувань на оплату праці за 100 грн. валового доходустановитиме 0,58 гри. (24286 грн.: 4202700 грн. · 100).

212

Оплата праці в автопарку. Для оплати праці працівниківавтопарку розмір валового доходу визначають як суму валовихдоходів, одержаних виробничими колективами, яким надає послугиданий обслуговуючий підрозділ.

Наприклад. Планом передбачено колективу автопарку надання послуг

іншим виробничим підрозділам господарства за договірнимипрейскурантними цінами на 408,9 тис. грн. Витрати грошових іматеріальних ресурсів – 188,1 тис. грн. Плановий валовий дохіддорівнює 220,8 тис, грн. Річний фонд оплати праці працівниківавтопарку становить 159,6 тис, грн., норматив відрахувань на оплатупраці від валового доходу – 72,28 відсотка (159,6 тис. грн.:220,8 тис. грн. · 100). Фактично послуги автопарку за рік становили421,1 тис. грн., причому витрати ресурсів за даний період зменшились ідорівнювали 176,5 тис. грн. Фактичний валовий дохід становить244,6 тис. грн. Працівникам за одержаний валовий дохід належитьвиплатити 176,8 тис. грн. (244,6 тис. грн. · 72,28 : 100). Протягом рокувиплачено авансу 151,2 тис. грн. Доплата за валовий дохід становить25,6 тис. грн., або по 16,9 коп. на 1 грн. авансу.

Організація праці водіїв автопарку сільськогосподарськихпідприємств через умови виробництва має переважно індивідуальнийхарактер. Тому, доцільно використовувати для організації їх роботипринцип індивідуального підряду з встановленням нормативувідрахувань на оплату праці від валового доходу по кожній марціавтомобілів з урахуванням особливостей їх використання.

Наприклад. У господарстві на автомобілі САЗ-3507 (самоскид) за рік

заплановано перевезти 5500 т вантажу при загальному пробігу46800 км. Підрозділам господарства необхідно надати послуг запрейскурантом на суму 7625 грн. Плановий фонд оплати праці водія зусіма видами доплат становить 2263 грн., прямі витрати без оплатипраці - 4091 грн. Валовий дохід у цьому випадку дорівнює 3534 грн.Звідси норматив оплати праці водія становить 64 відсотки (2263 грн.:3534 грн., х 100). Фактично за місяць водій автомобіля САЗ-3507 надаєпослуг іншим підрозділам на суму 669 грн. 94 коп., матеріальнівитрати на утримання і обслуговування автомобіля становили 254 грн.58 коп. Отже, валовий дохід дорівнює 415 грн. 36 коп. (669 грн. 94коп.– 254,грн. 58 коп.), а оплата праці – 265 грн. > 83 коп. (415 грн. 36 коп.· 0,64). Зароблені водієм за місяць кошти, які направляються на оплатупраці, можна виплачувати повністю або поділити на дві частини.

213

Першу з них (на рівні тарифу) виплачують за місяць, а рештурезервують на кінець року. Це необхідно для випадків, коли в окремімісяці витрати водія перевищать величину його доходу.

Такий варіант організації оплати праці має ряд переваг: розмір заробітку водія залежить від ефективності,

використання автомобіля; водій безпосередньо зацікавлений і може впливати не тільки

на обсяг наданих послуг, а й на величину матеріальних витрат.Оплата праці працівників, зайнятих у будівництві та на ремонті

будівель і споруд. Валовий дохід будівельної бригади визначають якрізницю між обсягом робіт за кошторисом і матеріальними витратамина будівництво.

Оплата праці в обслуговуючих підрозділах виробничої іневиробничої сфери також млжна здійснювати за нормативамивідрахувань він валового доходу.

Оплата праці керівників і спеціалістів

Переведення керівників і спеціалістів сільськогосподарськогопідприємства на оплату праці від валового доходу можливе та доцільнелише при рентабельному веденні виробництва і комплексномувпровадженні оплати праці від валового доходу в усіх галузяхпідприємства.

При цьому відправною позицією для розробки системи оплатипраці керівників і спеціалістів, включаючи розцінки за одиницювалового доходу, повинна бути його середньорічна величина запопередні 3-5 років.

Матеріальне стимулювання за принципом розподілучистого доходу

Практика окремих господарств України свідчить, що в.матеріальному стимулюванні працівників можна успішнозастосовувати принцип розподілу чистого доходу.

Наприклад. У господарстві передбачено щорічно 25 відсотківчистого доходу направляти у фонд економічного стимулювання длярозподілу між працівниками. На період встановлення нормативучистий дохід господарства становив 2658 тис. грн., а тарифний фондоплати праці всіх працівників – 1463 тис. грн. На 1 грн. тарифу з фондуекономічного стимулювання припадає по 45,4 коп.

214

Розподіл коштів з фонду економічного стимулювання міжвиробничими підрозділами і службами здійснюється множеннямтарифного фонду оплати праці на 45,4 коп.

Ця сума по кожному виробничому підрозділу залежить відрезультатів його господарської діяльності. Чистий дохід (прибуток) повиробничих підрозділах, оскільки його визначають без відрахуваннязагальновиробничих витрат, вважається умовним.

Контрольні питання:

1. Види, форми і системи оплати праці в сільськогосподарськихпідприємствах.

2. Суть відрядної і погодинної форм оплати праці та їх системи.3. Особливості оплати праці в рослинництві.4. Додаткова оплата праці і преміювання працівників

рослинництва.5. Оплата праці трактористів-машиністів.6. Суть акордно-преміальної оплати праці в тваринництві.7. Стимулювання оплати праці з урахуванням кваліфікації і стажу

роботи працівників.8. Методика розрахунку розцінок за одиницю продукції.9. Порядок розрахунку за кінцеві результати за акордно-

преміальною системою оплати.10. Суть і переваги оплати праці від валового доходу.11. Оплата праці працівників обслуговуючих підрозділів.12. Існуючі системи оплати праці керівників і спеціалістів

сільськогосподарських підприємствах.

9. ПЛАНУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

9.1. Види планів, зміст та організація внутрішньогосподарськогопланування.

9.2. Зміст і методика стратегічного і перспективного планування.9.3. Суть та організація поточного і оперативного планування.9.4. Зміст і методика складання бізнес-плану сільськогоспо-

дарського підприємства.9.4.1. Розробка маркетингової програми бізнес-плану9.4.2. Обґрунтування виробничої програми підприємства.9.4.3. Планування витрат і собівартості продукції.9.4.4. Складання фінансового плану підприємства.

215

9.1. Види планів, зміст та організація внутрішньо-господарського планування

Система планування містить:- види планів;- об’єкти планування;- підсистеми управління плануванням, організаційного та інфор-

маційного забезпечення планування, прийняття рішень.Розрізняють такі види (форми) планування і відповідно види

планів.Директивне планування – це процес прийняття рішень, які

мають обов’язковий характер (силу закону) для об’єктів планування.Директивні плани мають адресний характер і відзначаються надмірноюдеталізацією.

Індикативне планування є антиподом директивного, тому щоіндикативний план не має обов’язкового для виконавця характеру. Ценайпоширеніша в усьому світі форма державного плануваннямакроекономічного розвитку. Завдання індикативного плануназиваються індикаторами, тобто параметрами, що характеризуютьстан і напрями розвитку економіки, які розроблені органамидержавного управління під час формування соціально-економічноїполітики і визначення засобів державного впливу на господарськіпроцеси з метою досягнення зазначених параметрів.

Директивність – головний принцип соціалістичного планування,і саме з нею було зв’язано багато його недоліків. Однак це не означає,що ринкові умови зовсім виключають директивне планування. Вономоже бути ефективним засобом розв’язання багатьох народногоспо-дарських завдань, які мають загальнонаціональне значення, наприкладу галузі охорони навколишнього середовища, оборони, соціальноїполітики, структурної перебудови економіки тощо.

Більше того – директивне планування за ринкових умовпрактикується не тільки державою, але й самим бізнесом.

Залежно від тривалості планового періоду розрізняютьперспективне і поточне планування. Перспективне планування напідприємстві буває довгострокове (стратегічне) і середньострокове.Довгострокове планування охоплює період більше п’яти років,наприклад 10, 15, 20. Такі плани визначають довгострокову стратегіюпідприємства, включаючи соціальний, економічний, науково-технічний розвиток.

216

Схема 14Система внутрішньогосподарського планування в системі

державного регулювання АПК України

Перспективні

Довго-строкові(страте-

гічні)

Середньо-строкові

Бізнес-плани(інвестиційні проекти)

Річний план економіч-ного і соціального

розвитку підприємства Про

гноз

и (д

овго

-, се

редн

ьо-і

кор

отко

стро

кові

)

Програма соціально-економічного розвитку

України

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ АПКУКРАЇНИ

ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКІ ПЛАНИПІДПРИЄМСТВ

Аграрна політика країни

Національна програмарозвитку АПК і соціа-

льного відродження села

Цільові комплексні програми

Бюджет країни

Індикативний планрозвитку АПК

Про

гноз

и (д

овго

-, се

редн

ьо-і

кор

отко

стро

кові

)

ГОСПРОЗРАХУНКОВІ ПЛАНИ ВНУТРІШНЬОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДРОЗДІЛІВ

У рослинництві У тваринництвіПромислових таобслуговуючих

виробництв

ОПЕРАТИВНІ ПЛАНИ

Робочі плани в рослинництві наперіоди робіт

Квартальні, місячні плани ферм,промислових та обслуговуючихвиробництв

Плани-наряди на виконання робітДекадні плани

217

Середньострокове планування здійснюється на період від двохдо п’яти років. На деяких підприємствах середньострокове плануванняпоєднують з поточним. У цьому випадку складають так званийперехідний п’ятирічний план, в якому перший рік деталізується дорівня поточного плану і є по суті короткотерміновим планом.

Поточне планування полягає в розробці річних планів на всіхрівнях управління підприємством та з усіх напрямів його діяльності, атакож планів на коротші періоди (квартал, місяць).

Така часова градація планів забезпечує найраціональнішевирішення довгострокових, середньострокових і поточних завданьрозвитку економіки.

За змістом планових рішень виділяють: стратегічне, тактичнета оперативно-календарне планування.

Стратегічне планування, як правило, орієнтується надовгострокову перспективу і визначає основні напрями розвиткуоб'єкта господарювання. У результаті перспективного плануванняпідприємство ставить перспективні цілі й розробляє засоби їхдосягнення.

У тактичних планах відображаються заходи, спрямовані нарозширення виробництва і підвищення його технічного рівня,оновлення і зростання якості продукції, якомога повніше використаннянауково-технічних досягнень. У результаті тактичного плануванняскладається план економічного і соціального розвитку підприємства,що є комплексною програмою виробничої, господарської і соціальноїйого діяльності на певний період.

Оперативно-календарне планування є завершальним етапом уплануванні господарської діяльності фірми. Основним його завданнямє конкретизація показників тактичного плану з метою організаціїповсякденної планомірної і ритмічної роботи підприємства та йогоструктурних підрозділів.

Таким чином, якщо стратегічне планування розглядати як пошукнових можливостей підприємства на ринках, то тактичне планування –як процес створення передумов для реалізації цих нових можливостей,а оперативно-календарне – як процес їх реалізації.

За ступенем охоплення об’єктів планування:- загальний план підприємства і плани окремих його підрозділів;- плани усіх видів діяльності чи цільові плани, що розробляються

для якогось одного напряму роботи (виробничий план, фінансовий,план маркетингу).

218

За черговістю в часі:- упорядковане планування, за якого після завершення одного

плану розробляють інший;- перехідне планування, коли після закінчення певного

запланованого строку план продовжується на наступний період(наприклад, п’ятирічний план щорічно продовжується на один рік);

- позачергове (евентуальне) планування, коли план розробляютьза необхідності, наприклад, у разі реконструкції або санаціїпідприємства.

Нині планування дедалі більше грунтується на науковомупрогнозуванні, яке є не самостійним видом планування, а лише однієюз чотирьох його стадій (аналіз досягнутого рівня розвитку економіки;науковий прогноз можливих і ефективних напрямів розвиткуекономіки і вибір оптимального напряму; розробка планів за всієюноменклатурою показників на основі аналізу виконання попередньогоплану і прогнозу наступного розвитку; контроль виконання плану), якапередує складанню плану і охоплює довший період, ніж план.Прогнозування доцільно здійснювати на будь-якому рівні складанняпланів – довгострокових, середньострокових і поточних, хочнайбільше значення воно має для перспективного планування.

Організація планової роботи на сільськогосподарськихпідприємствах

Планування на підприємстві – це процес пошуку івикористання резервів підвищення ефективності виробництва івирішення соціальних проблем колективу. План підприємства за своїмзмістом є сукупністю взаємозв’язаних заходів для збільшенняприбутку за рахунок підвищення ефективності використання ресурсів ікомерційної діяльності.

Планування – один із найскладніших видів розумової праці,притаманних людині. Не біда, якщо планування не вдаєтьсяреалізувати добре, але не можна змиритись з тим, що воно ведетьсяабияк. Успішність, ефективність системи планування значною міроювизначається рівнем її організації, яка включає такі структурніелементи:

- плановий персонал, що сформований в організаційні структури;- процес обґрунтування, прийняття і реалізації планових рішень

(процес планування);

219

- засоби, що забезпечують процес планування (інформаційне,технічне, програмно-математичне та організаційне забезпечення).

Плановий персонал складається зі спеціалістів, які тією чиіншою мірою виконують функції планування. Причому для одних ізних планові функції можуть бути основним видом діяльності,наприклад для працівників планово-економічного відділу, а для іншихпрацівників ці функції можуть поєднуватись з іншими видамидіяльності. Так, спеціалісти-зоотехніки поряд з виконанням своїхосновних функцій займаються перспективним, поточним таоперативним плануванням тваринництва.

Основними видами діяльності плановиків на підприємстві є: розробка стратегії підприємства і збалансування довго- і

короткострокових його цілей; здійснення, поряд з іншими спеціалістами, аналізу та оцінки

зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства. Плановикичасто володіють найціннішою інформацією про підприємство;

участь, поряд з менеджерами, в розробці прогнозів щодомайбутнього фірми;

надання порад і консультацій іншим спеціалістам з питаньтехніки планування; сприяння розповсюдженню професійних методівпланування;

допомога вищому менеджменту в організації і проведеннінавчання, необхідного для того, щоб усі учасники планування булиготові до освоєння ефективних нововведень.

Склад і чисельність служб планування на підприємстві залежатьвід типу організаційної структури (централізована чи децентралізо-вана), від уявлень про стиль управління. Одним із важливих факторів,що визначають побудову служби планування, є розмір підприємства:

- невеликі фірми, не маючи можливості утримувати плановика,що працює на повну ставку, нерідко припускаються помилки,відмовляючись зовсім від його послуг. Доцільніше залучатипрацівника на неповну ставку, але на певний період часу, зв’язаний зіскладанням плану, або ж зовнішнього консультанта з питаньпланування:

- у середніх за розмірами фірмах функції спеціаліста з питаньпланування виконує один постійний працівник на повній ставці;

- на великих підприємствах, як правило, створюються планово-економічні відділи з двох-трьох чоловік, але при цьомуспостерігаються різні підходи.

220

Традиційним є варіант розподілу між ними обов’язків зафункціональним принципом: головний економіст, економіст знормування та оплати праці, економіст з госпрозрахунку.

Основними функціями планово-економічного відділупідприємства є:

У галузі планування: організація і загальне керівництво розробкою проектів

перспективних і поточних планів підприємства; участь у плануванні виробничо-господарської діяльності

структурних підрозділів підприємства; обґрунтування внесення відповідних змін у плани підприємств

та їхніх підрозділів у разі зміни виробничо-господарської ситуації.У галузі організації планово-економічної роботи: підготовка необхідних матеріалів для розгляду проектів

планів, підсумків роботи підприємства та його підрозділів у різнихорганах управління підприємством;

організація госпрозрахунку на підприємстві; організація роботи з нормування та оплати праці, а також з

ціноутворення на підприємстві; організація розробки заходів щодо виконання планів.У галузі аналізу та оперативно-статистичного обліку: контроль за виконанням підрозділами підприємства річних та

оперативних планів; організація і керівництво роботою з комплексного,

економічного аналізу виробничо-господарської діяльностіпідприємства;

подання необхідних узагальнюючих матеріалів і довідок зарезультатами такого аналізу.

У галузі методологічної роботи: методичне керівництво, розробка форм і документації,

порядку і строків планово-економічної роботи; вивчення і розповсюдження передового досвіду планово-

економічної роботи, оперативного обліку та аналізу господарськоїдіяльності підприємства та його підрозділів.

Важливим структурним елементом ефективної організаціїпланування є його інформаційне забезпечення: збір, аналіз таопрацювання інформації, формування бази даних. Є три основніджерела прогнозованої інформації:

нагромаджений досвід, що ґрунтується на знанні закономір-ностей перебігу і розвитку досліджуваних явиш, процесів та подій;

221

екстраполяція існуючих тенденцій, закономірність яких уминулому і зараз досить відома;

побудова моделей прогнозних об’єктів відповідно доочікуваних або ж передбачуваних умов.

Етика планування. Особисті якості плановика

Планування – порівняно новий вид діяльності, і професіяплановика належить до більш-менш молодих. На відміну від іншихпрофесій (лікарі, юристи) плановиків наймають потужні клієнти(керівник підприємства, мер, начальник департаменту), котрі, якправило, мають широкі повноваження, орієнтуються в політиці йзаймаються нею.

Але кваліфіковані плановики-професіонали знають, що вонипрацюють не тільки на господаря, і не лише він оцінює їхню роботу.Вони працюють і на споживачів продукції (її якість, ціна тощо), і нагромадськість (наприклад, екологічні аспекти виробництва).Плановики, які стали недобросовісними найманцями, невдовзі йобов’язково стануть відомі як такі.

Американський інститут дипломованих плановиків прийнявКодекс етичної та професіональної підготовки плановиків, у якомунаголошується:

найголовнішим обов’язком плановика є служіння суспільнимінтересам;

старанно, творчо, незалежно і компетентно виконувати своїобов’язки в інтересах своїх клієнтів та наймачів;

мусить усвідомлювати особливу відповідальність передслабозахищеними особами чи громадянами;

має приносити користь своїй професії; повинен говорити правду.На жаль, у розробці показників плану освоєння досягнень є значні

недоліки. Зокрема, у багатьох господарствах робота над цим розділоммає формальний характер, показники не узгоджуються з іншимирозділами плану. Нерідко цей розділ розробляють після того, як ужевизначено основні показники плану виробництва і реалізації продукції,капітальних вкладень, ефективності виробництва. В окремихгосподарствах не розраховують економічну ефективність від освоєннянауково-технічних досягнень. Причиною цього є насамперед недолікив стимулюванні освоєння досягнень НТП на сільськогосподарськихпідприємствах.

222

9.2. Зміст і методика стратегічного і перспективногобізнес-планування

Бізнес-план та його функції

Бізнес-план – це документ, в якому викладено сутьпідприємницької ідеї, шляхи і засоби її реалізації, а також поданохарактеристику ринкових, виробничих, організаційних і фінансовихаспектів передбачуваного бізнесу та особливості його управління.

Наявність бізнес-плану – обов’язкова вимога з бокуцивілізованого ринку. Це чисто психологічно викликає відчуттяґрунтовності, солідності підприємницького починання його власника.І, навпаки, відсутність такого плану породжує насторожливе ставленняз боку партнерів, кредиторів та інвесторів.

Бізнес-план – це засіб залучення ззовні капіталу, що необхіднийдля розвитку бізнесу. Він забезпечує всебічну (виробничу, ринкову,організаційну та фінансову) інформацію про майбутній бізнес і єосновою конструктивних відносин з потенційними інвесторами.

У сучасних умовах в Україні бізнес-план здійснює ще однуважливу функцію – він є інструментом процесу приватизаціїдержавних підприємств. Тут він використовується для обгрунтуванняпропозицій щодо приватизації, для визначення кола завдань, зв’язанихіз санацією (оздоровленням) підприємств, які приватизуються. Бізнес-план входить до складу проспектів емісії цінних паперів, якіпублікуються при акціонуванні економічної організації.

Крім зовнішніх, бізнес-план, виконує чимало важливихвнутрішніх функцій. По-перше, планування – це ключ до успіху вбізнесі. Такий успіх визначається трьома головними факторами:

правильним розумінням реальної нинішньої ситуації; чітким визначенням цілей, яких хоче досягти підприємець; якісним плануванням процесів переходу від одного стану до

іншого.Бізнес-планування якраз і спрямоване на розв’язання цих питань.

Тобто бізнес-план – це засіб моделювання систем управління новимбізнесом, що дозволяє перевірити підприємницьку ідею нараціональність та реалістичність ще до її практичної реалізації. Вашпроект може не відбутись уже на папері, але краще такий неприємнийвисновок зробити на стадії проектування, а не тоді, коли на створенняфірми вже витрачено час, кошти і зусилля підприємця.

Бізнес-план – це можливість виявити у зародковому стані тіпроблеми розвитку підприємства, які в майбутньому загрожують

223

перерости в серйозні перешкоди та істотно ускладнити роботу.Багатьох із виявлених у ході планування сильних і слабких сторінпідприємства ви, можливо, не змогли б побачити, якби не працювалинад створенням бізнес-плану. Звичайно, він не може виключити ціпомилки, але дозволяє значно зменшити ризик.

Складання бізнес-плану дозволяє одержати інструмент контролюта управління, який забезпечує планомірне просування підприємствадо поставленої мети.

Бізнес-план є потужним інструментом самонавчання. У процесійого розробки розвиваються здібності підприємця як менеджера,набувається досвід оцінки умов конкуренції, способів просуваннятоварів на ринок, використання переваг свого бізнесу, фінансовогопланування, розробки різних сценаріїв діяльності.

Бізнес-план, як і стратегічний план підприємства, охоплюєдосить тривалий період, звичайно 3-5 років, інколи більше, однак міжними є ряд відмінностей:

• якщо стратегічний план включає весь комплекс загальних цілейфірми, то бізнес-план тільки одну з них, а саме ту, що пов’язана зістворенням і розвитком певного бізнесу;

• бізнес-план орієнтований тільки на розвиток, у той час якстратегічний план може включати інші типи стратегій підприємства(стабільності, скорочений, відокремлення тощо);

• у бізнес-плані функціональні складові (плани маркетингу,виробництва тощо) є, на відміну від стратегічного плану,рівнозначними частинами бізнес-плану;

• стратегічні плани – це, як правило, плани з горизонтом часу, щозростає.

Бізнес-плани мають чітко окреслені часові межі, після закінченняяких визначені планом цілі й завдання мають бути виконані.Наприклад, бізнес-планом передбачається, щоб протягом двох роківбув побудований і досяг проектної потужності цех з переробкисільськогосподарської сировини. Таким чином, бізнес-план за своєюформою, на відміну від стратегічного плану, тяжіє до проекту з йогоконкретною проробкою і певною самодостатністю.

Структура і зміст бізнес-плану

Зміст і обсяг бізнес-плану залежить від: цілей розробки плану (залучення інвестицій, моделювання

управління бізнесом, розвиток управлінських якостей підприємця,

224

контакти з партнерами в бізнесі) і аудиторії, якій він адресований(потенційні інвестори: банки, індивідуальні інвестори, фондипідтримки підприємництва; сам підприємець, партнери в бізнесі,майбутні наймані працівники);

сфери діяльності, до якої належить бізнес (виробництво,надання послуг, роздрібна чи оптова торгівля, будівництво,посередницька діяльність);

розміру бізнесу (великий, середній, малий) і суми коштів, щонеобхідні для його організації;

конкретних характеристик майбутнього продукту (простий чискладний, принципово новий чи традиційний, призначений дляспоживання чи для виробництва) і стадії його життєвого циклу.

Чим більший бізнес, що створюється, чим складніші характерис-тики майбутнього продукту і чим більше інвестицій цей бізнесвимагає, тим детальнішим має бути й бізнес-план.

Наявність декількох факторів, що визначають зміст бізнес-планута його обсяг, свідчить про те, що не існує стандартної, універсальної,загальної для всіх випадків форми бізнес-плану. Однак це не означає,що не існує загальних підходів до його розробки: структури плану,послідовності та організації розробки, змісту окремих розділів.

В агропромисловому комплексі більшість підприємціврозробляють бізнес-плани з метою залучення інвесторів дофінансування свого проекту, При цьому найбільші труднощівиникають під час розробки бізнес-плану у сфері виробничоїдіяльності. Тому далі зупинимось на структурі і змісті бізнес-плану, щоорієнтований на залучення банківського капіталу у виробничудіяльність.

Таблиця 16Зміст бізнес-плану

Складові Зміст

1 21. Титульний лист А. Повна назва та адреса фірми

Б. Імена та адреси засновників2. Зміст бізнес-плану А. Перелік основних розділів

Б. Перелік таблиці, рисунків3. Резюме 2-3 стор. тексту, де узагальнено ключові

положення бізнес-плану

225

Продовження1 2

4. Галузь, під-приємство та йогопродукція

А. Поточна ситуація і тенденції розвитку галузіБ. Підприємство і концепція його поведінки вгалузіВ. Опис продукції (послуг)Г. Стратегія зростання підприємства

5. Дослідження ринкута маркетинг-план

А. Покупці, місткість і динаміка ростуБ. Конкуренція. Оцінка обсягу продажуВ. Маркетингова стратегіяГ. Політика ціноутворення і торгова політика,реклама

6. План виробництва А. Виробничий процесБ. Приміщення, обладнанняВ. Постачальники сировини і матеріалів

7. Організаційнийплан

А. Форма організації бізнесу (організаційно-правова форма бізнесу)Б. Власники фірми і керівникиВ. Організаційна схема і розподіл обов'язківГ. Планування чисельності персоналу

8. Оцінка ризику іпрограма управлінняним

А. Перелік можливих ризиків і проблемБ. Шляхи мінімізації ризиків

9. Фінансовий план А. План доходів і витратБ. Розрахунок беззбитковостіВ. Рух грошової готівкиГ. Баланс підприємства

10. Інвестиційнийплан

А. Потреба у фінансуванніБ. Використання фондівВ. Повернення коштів інвесторам

11. Додатки(можливі)

А. Технічні дані про продукціюБ. Схеми виробничих потоківВ. Організаційна схема

Резюме

Хоча цей розділ стоїть у бізнес-плані першим, але пишеться він востанню чергу, бо містить короткі (2-3 сторінки тексту) висновки з

226

кожного розділу плану. Головна його мета – зацікавити читача в більшдетальному вивченні бізнес-плану. Резюме, як правило, містить:

короткий виклад концепції і суті бізнесу, які пояснюють йогопереваги на ринку;

показ ваших можливостей і стратегію їх реалізації; характеристику цільового ринку (основні споживачі,

особливості їх обслуговування, обсяги продажу, ваша передбачуваначастка ринку);

ваші найвагоміші конкурентні переваги; основні економічні показники вашого майбутнього

підприємства (дохід, прибутковість, період часу для досягненнябеззбитковості, строки повернення інвестицій тощо);

коротку характеристику знань, досвіду, ноу-хау основнихкерівників підприємства;

загальні фінансові потреби (скільки коштів ви вкладаєте врозвиток свого бізнесу і скільки необхідно позичити, коли і якпередбачається здійснити повернення інвестицій партнерам ікредиторам).

Галузь, підприємство та його продукція

Головне завдання цього розділу – переконати читача вперспективності галузі, в якій буде діяти ваш бізнес, і викликати довірудо нього описом позитивних якостей і особливостей запропонованоговами продукту і підприємства, де він буде вироблятись.

У цьому ж розділі розкривається концепція поведінкипідприємства в галузі. Для цього необхідно вказати на статус вашогобізнесу (він починається чи розширюється), а також чітко описатипродукт чи послугу, з якою ви виходите на ринок:

його основні якості, а також дизайн, упаковка. При цьомуякісні характеристики товару слід по’язувати з потребами йогопотенційних покупців;

конкурентний потенціал товару, тенденції його споживання; рівень захисту товару, тобто чи має підприємство патент,

авторське право, зареєстровану торгову марку тощо.

Дослідження ринку і маркетинг-план

Девізом цього розділу плану – “Головне не продукція, а товар”.Саме для того, щоб переконати читача в наявності ринку для вашого

227

продукту і пояснити йому стратегію виходу вашого бізнесу на ринок, іскладається цей розділ бізнес-плану.

Процес дослідження ринку складається з таких етапів: Визначення потенційних споживачів вашої продукції та

класифікація їх на більш-менш однорідні групи (сегментація ринку),тобто визначення свого цільового ринку.

Обгрунтування вибору місця розміщення підприємства. Прицьому є критерії вибору:

вибір кращого регіону країни на основі аналізу демографічноїситуації, оцінки перспектив росту економічного потенціалу,порівняння рівнів доходів населення;

вибір кращої області в даному регіоні. Для цьоговикористовуються вже інші критерії: близькість ринків збуту,віддаленість від джерел постачання сировиною і матеріалами,наявність необхідних трудових ресурсів, рівень оплати праці, діловийклімат для розвитку вашої сфери бізнесу;

вибір кращого населеного пункту в даній області на основіоцінки місцевих законів і конкурентної ситуації, вивченняможливостей транспортних комунікацій і забезпеченості комунальни-ми послугами, а також аналізу сумісності вашого бізнесу з місцевимсередовищем;

вибір кращого місця розміщення в даному населеному пункті.При цьому враховують такі конкретні фактори, як: можливості йвитрати на оренду (купівля, будівництво) та ремонт необхідногоприміщення, величина експлуатаційних витрат і вартість комунальнихпослуг, можливості й перешкоди для пересування клієнтів.

Оцінка конкурентної позиції вашого бізнесу на ринку. Сліддати відповіді на такі запитання:

- хто ваші основні конкуренти?- у чому їхні сильні і слабкі сторони?- які порівняно з ними ваші переваги?- за рахунок чого можна поліпшити у майбутньому вашу

конкурентну пропозицію? Визначення загальної місткості вашого цільового ринку і

реальної чисельності ваших клієнтів. Прогнозна оцінка вашого річного продажу як добуток

кількості ваших клієнтів на можливі витрати середнього споживача накупівлю вашого продукту протягом року.

Розробка маркетинг-плану, як правило, починається з короткоїхарактеристики вашої загальної маркетингової стратегії, що вказує, на

228

яких якостях продукту вашого бізнесу (якість, ціна, обслуговування,гарантії тощо) буде зосереджено увагу. Реалізація наміченої стратегіїмаркетингу здійснюється шляхом:

формування цінової політики. При цьому враховують триосновних фактори (собівартість свого продукту; наявність унікальнихякостей свого продукту; ціни продуктів-конкурентів і продуктів-замінників) і використовують різні стратегії ціноутворення(закріплення на ринку, “зняття вершків”, цінових ліній, “географічноїціни”, знижок з цін, “опортуністичного ціноутворення”):

вибору каналів реалізації продукції (оптові торгові організації,власний магазин, торгові агенти тощо);

вибору способу організації рекламної кампанії; формування політики підтримки вашого продукту (його сервіс

і гарантійне обслуговування).

План виробництва

План виробництва, як правило, містить такі блоки: опис технологічного процесу виготовлення продукції.

Обов’язкове правило під час написання цього розділу: не зловживатиспеціальними термінами, деталі за необхідності можна висвітлити вдодатках. Особливу увагу слід звертати на методи й організаціюконтролю якості продукції, її стандарти. Для виробництв з високимисанітарними вимогами потрібно описати, як здійснюватиметьсяутилізація відходів і забезпечення дотримання вимог санітарноїінспекції;

обгрунтування розміщення виробництва на діючому чиновому підприємстві, розрахунок потужності підприємства. Процесрозробки бізнес-плану, як і будь-якого плану, ітеративно-зворотний.Остаточно про потужність можна говорити тільки після завершенняфінансового та інвестиційного плану, побудови графіка беззбитковості.Але на цьому початковому етапі слід розглянути варіанти потужностейпідприємства і взяти за основу найбільш ефективний і реальний дляданих умов;

планування обсягів виробництва та асортименту продукції. Які в попередньому випадку вони уточнюються після розробки наступнихблоків (машини, обладнання, сировина);

машини і обладнання. Де передбачається їх придбати і (або)орендувати? Яка вартість купівлі і (або) оренди машин та обладнання іяка сума амортизаційних відрахувань?

229

сировина, матеріали і комплектуючі. Які їх види, де, у кого і наяких умовах купуватимуться? Чи передбачається виробничакооперація, з ким і на яких умовах? Які вимагаються обсяги запасівматеріально-сировинних ресурсів і чи потрібні особливі умовизберігання?

виробничі й невиробничі приміщення. Це власністьпідприємства чи воно купуватиме (орендуватиме) їх, і скільки це будекоштувати?

Організаційний план

Проведені американськими аналітиками дослідження показали,що у 80 відсотків випадків причинами невдач підприємців, щопочинають діло в малому бізнесі, є некомпетентність і відсутністьуправлінського досвіду. Складаючи бізнес-план, слід виходити з того,що ці дані відомі також інвесторам (партнерам). Тому потрібнопереконати їх у правильності вибраної форми організації бізнесу,довести, що ви, ваша команда менеджерів та інший персонал здатнівтілити цей бізнес-план у життя.

Орієнтирами для складання організаційного плану можуть бутитакі питання:

яку юридичну форму для організації свого бізнесу ви обрали(одноосібне володіння, товариство, корпорація) і чому? За необхідностіслід показати можливі зміни юридичного статусу бізнесу вперспективі. Якщо це корпорація, то треба навести короткі даністосовно основних акціонерів і про те, якою часткою основногокапіталу вони володіють, а також про тип і кількість акцій. Якщо цетовариство, то потрібно описати партнерів і умови статутної угоди. Удодатку слід дати копії відповідних юридичних документів (державнийакт на володіння землею, угода про товариство тощо);

яка потреба бізнесу в персоналі, які працівники (основні,спеціалісти, допоміжні та ін.), якого профілю, з якою освітою ідосвідом потрібні для успішного ведення справи;

хто входить у керівний склад підприємства, їхні короткіанкетні дані, розподіл обов'язків між ними;

які умови і форми оплати праці працівників і членів командиуправлінців?

хто залучається зі сторони для роботи як консультанти? як виглядає організаційна схема підприємства?

230

Оцінка ризиків і управління ними

Зміст цього розділу: типи можливих ризиків і проблеми, які можуть виникнути в

даному бізнесі; імовірність ризику і його розмір, тобто розмір можливих втрат

під час здійснення проекту; організаційні заходи профілактики ризиків і програма

страхування від них.Навіть найкращий план не гарантує успіху. Обов’язковою його

умовою є врахування можливого ризику здійснення проекту. Ризикозначає ймовірність недоодержання позитивного результату(прибутку) або одержання негативного результату (збитку) впідприємницькій діяльності.

Послідовність проведення робіт: загальна оцінка можливих ризиків. Складаючи бізнес-план,

слід чітко уявити, в якій зі сфер ризику лежать ділові пропозиціїпідприємства — у сфері невисокого ризику з невеликими прибуткамичи у сфері ризикованих капіталовкладень, але з великим прибутком;

аналіз типів ризиків, їх джерел і моментів виникнення. Заджерелами виникнення виділяють ризики: господарський; пов’язаний зособою; обумовлений природними факторами, а також внутрішній ізовнішній. За причинами виникнення ризики поділяють на обумовленіневизначеністю майбутнього, недостатністю інформації, непередбаче-ною поведінкою партнерів. За характером вияву ризики буваютьполітичні й комерційні (технічні й ринкові);

оцінка ризику – один з найбільш складних і найменш точнихелементів плану. Потрібно якомога точніше визначити всінепередбачені обставини, що можуть виникнути в майбутньому. Прицьому використовують відомі методи оцінки ризику, серед якихстатистичний, експертний, а також їх комбінації;

розробка заходів профілактики ризиків. Серед них виділяютьефективне прогнозування і систематичне планування діяльності фірми,розробку альтернативних планів;

розробка заходів з мінімізації шкоди. Головними з них є:

231

Фінансовий план

Цей розділ є ключовим розділом усього бізнес-плану і становитьособливий інтерес як для підприємця, так. і для інвестора. Підприємцюфінансовий план має чітко і ясно показати:

звідки і коли підприємство одержуватиме гроші; на що і коли ці гроші витрачатимуться; яким буде фінансовий стан підприємства в кінці планового

періоду.Зазначені цілі фінансового плану і вимоги інвесторів визначають

його зміст, послідовність розробки, часовий горизонт та рівеньдеталізації. Особливістю цього плану порівняно з іншими розділамибізнес-плану є те, що всі фінансові документи мають стандартну формуі не допускають відхилень. Такі жорсткі вимоги до їх складаннявипливають із необхідності забезпечення єдиної методологіїрозрахунку показників плану, щоб інвестор зміг самостійно застандартною методикою провести аналіз майбутнього фінансовогостану підприємства і відповідно до цього прийняти рішення продоцільність вкладання коштів у даний проект.

Тому фінансовий розділ бізнес-плану має включати такі триосновні частини:

план доходів і витрат (прибутків і збитків). На додаток доплану доходів і витрат інвестори вимагають провести також аналізбеззбитковості шляхом побудови графіка беззбитковості.

план руху грошових коштів (готівки); плановий баланс.Як правило, інвестори хочуть бачити фінансові показники на три

роки наперед (для нових підприємств), а для діючих, крім того, і за трипопередні роки. При цьому планові форми на перший рікрозробляються за місяцями, а на наступні за кварталами.

Інвестиційний план

У фінансовому плані одержано відповіді на два запитання:скільки коштів потрібно для реалізації даного проекту і коли можначекати повного повернення вкладених коштів та отриманняінвесторами доходів від них. У цьому ж розділі слід викласти планодержання коштів для створення чи розширення підприємства.

Формами і джерелами одержання фінансових коштів можутьбути:

232

банківські позички; комерційні кредити; інвестиції різних інвестиційних установ; кошти, одержані від приватних інвесторів; кошти від продажу облігацій та акцій; кошти урядових установ тощо.

Додатки

Цей розділ допомагає виконати важливу вимогу до бізнес-плануйого лаконічність і найчастіше містить:

специфікації продукції; результати маркетингового дослідження; схеми виробничих потоків; планування приміщень; карту, що показує розміщення бізнесу; юридичні документи (державний акт на право довічного

успадкованого володіння землею, копії договорів з постачальникамитощо);

організаційну схему тощо.

Етапи та організація розробки бізнес-плану

На першому етапі розробки бізнес-плану визначають види іджерела потрібної інформації. Основними видами інформації є:маркетингова, виробнича і фінансова. Що ж до джерел інформації, тоними можуть бути:

власний досвід практичної роботи та інтуїція; безпосередні контакти з майбутніми клієнтами,

постачальниками, торговими агентами; статистична інформація щодо тенденцій розвитку даної галузі

чи сфери державної діяльності, а також поточні огляди економічноїситуації;

дані про конкурентів, які одержані шляхом придбання їхніхтоварів, відвідання спеціалізованих виставок, бесід з їхніми колишнімиі теперішніми працівниками, збуту їхньої рекламної інформації;

навчальні посібники з бізнес-планування, галузеві видання,курси з укладання бізнес-планів, аудиторські фірми;

урядові установи, зокрема ті, що займаються проблемамималого бізнесу.

233

На другому етапі визначають мету розробки бізнес-плану,підкреслюючи при цьому, які головні зовнішні та внутрішні функціївін виконуватиме. На цьому ж етапі слід точно визначити цільовихчитачів бізнес-плану чи це будуть тільки внутрішні учасникиорганізації (що малоймовірно), чи й особи із зовнішнього середовища,яких організація хотіла б бачити своїми інвесторами – майбутніакціонери, комерційні банки тощо.

Дуже відповідальним є наступний, третій крок у бізнес-плануванні – стратегічне планування па підготовчому етапі. Багатопідприємців-початківців припускаються помилки, ігноруючистратегічне планування. Вони вважають, що розробляти стратегіюдоцільно тільки для великих підприємств. Звичайно, процесистратегічного планування малого і великого бізнесу мають істотнівідмінності. У малому бізнесі стратегічне планування охоплюєвідносно короткий часовий період (2-3 роки) і має меншформалізований і структурований характер. Є основні складовістратегічного планування (визначення місії фірми, зовнішній івнутрішній аналіз, на основі якого встановлюють сильні й слабкісторони фірми: визначення цілей її діяльності; аналіз стратегічнихальтернатив і вибір стратегії підприємства) мають бути і в бізнес-плануванні.

Четвертий крок у бізнес-плануванні – безпосереднє написаннябізнес-плану. Розпочинати його слід з визначення чіткої структуридокумента, що створюється (розділи, параграфи, додатки тощо) тазбирання інформації для кожного з розділів плану.

Цей крок найбільш трудомісткий і відповідальний. Як дляжодного іншого планового документа, для бізнес-плану підходитьаксіома: “План має складати той, хто його виконуватиме”. І якщо ценавіть вимагає багато часу, і в підприємця нема навичок такої роботи,все ж він мусить виконати її самостійно. Звичайно, без допомогиконсультантів не обійтись, але вона має закінчуватись напопередньому етапі, коли внутрішні й зовнішні консультантидопомагають зібрати необхідну інформацію і здійснити її первиннуобробку. Консультанти можуть асистувати підприємцеві й накінцевому етапі.

Якщо ж підприємець повністю передоручить розробку бізнес-плану комусь іншому, то наслідком цього буде:

неповне і несистематичне знання підприємцем слабких ісильних сторін своєї організації, можливого майбутньогозапланованого проекту;

234

відсутність періоду навчання діяльності з планування, щонегативно відіб’ється на майбутніх діях організації (адже планування –це перший і невід’ємний компонент управлінської діяльності);

невміння підприємця доказово і глибоко продемонструватипереваги свого проекту майбутнім інвесторам. І що не менш важливо –підприємець може втратити довіру інвесторів: недосконалий, не зовсімвдалий, але складений самостійно бізнес-план можна виправити, а отпоновити втрачену довіру – набагато складніше.

З огляду на існування певної недовіри інвесторів до самостійноїроботи українського підприємця оптимальним рішенням, очевидно,буде такий компроміс: підприємець сам складає бізнес-план, азацікавлені структури або консалтингові фірми проводять йогоекспертизу і, у разі необхідності, корегування. Бажано залучатиспеціальні комп’ютерні програми.

Після завершення роботи над усіма розділами бізнес-планупідприємець має підготувати резюме його основних ідей.

Загалом четвертий крок завершує процес бізнес-планування, аледля поліпшення плану слід зробити ще один, п'ятий, крок: підприємецьпропонує готовий бізнес-план для ознайомлення кому-небудь ізавторитетних, але незацікавлених людей, здатних оцінити його роботуна основі конструктивної критики.

Перш ніж передати бізнес-план зацікавленим читачам слідретельно продумати і скласти їх список.

Оформлення бізнес-плану

Спеціалісти з бізнес-планування рекомендують виконувати такіправила складання і оформлення бізнес-плану:

• бізнес-план має бути легким для сприйняття, структурованим зарозділами і параграфами, тобто складений так, щоб читач міг швидкознайти інформацію, яка його цікавить. Тому за титульним листом маєйти сторінка змісту;

• титульний лист має бути лаконічним і привабливим. На ньому,як правило, подається така інформація:

• суть пропозицій (заявка на фінансування, проект співпрацітощо);

• повна назва підприємства;• його місцезнаходження, номери телефонів (телефаксу), за якими

можна зв’язатись з керівником підприємства чи уповноваженоюкерівником особою;

235

• інші офіційні атрибути підприємства;• дата (місяць і рік) складання бізнес-плану;• якщо бізнес-план передбачається надсилати багатьом адресатам

(банкам, партнерам), то доцільно на кожному екземплярі вказати, длякого він конкретно призначений;

• бізнес-план має бути коротким, але адекватно розкривати сутьпроекту і його цілі. Як показує практика, для більшості проектів (щовимагають до 100 тис. дол. США) обсяг бізнес-плану обмежується 20-25 сторінками;

• бізнес-план має бути функціональним, тобто в нього слідвключати тільки ту інформацію, що може зацікавити його читача. Занеобхідності додаткову, пояснювальну інформацію можна винести вдодатки;

• дуже допомагає висвітленню положень плану використанняфотографій, схем, діаграм, графіків, таблиць. Уміле застосування цихзасобів істотно поліпшує враження про бізнес-план;

• бізнес-план слід складати так, щоб забезпечити збереженняконфіденційності інформації щодо вашого бізнесу. Для цього можнавикористовувати різні прийоми:

• жорсткий контроль за розповсюдженням бізнес-плану;• розробку спеціального додатка до плану, який містить

конфіденційну інформацію і надається окремо.

9.3. Суть та організація поточного і оперативного планування

Завдання, зміст і показники поточних(річних) планів

Річний бізнес-план розвитку сільськогосподарськогопідприємства – це науково обгрунтована програма його виробничо-фінансової діяльності на календарний рік. У ньому передбачаєтьсятакож комплекс організаційно-економічних, агрозооветеринарних,технічних і фінансових заходів, що забезпечує найбільш раціональнийобсяг і структуру виробництва, рівень прибутку і рентабельностігосподарства, підвищення його конкурентоспроможності, а такожсприяє розв'язанню соціальних питань. Річний план грунтується наперспективних планах господарства, є їх конкретизацією і деталізацієюна певний рік.

Головними завданнями при розробці річного плану є мобілізаціявнутрішніх резервів підприємства на збільшення виробництва і

236

реалізації продукції, підвищення її якості та конкурентоспроможності,зростання продуктивності праці, зниження собівартості продукції іякнайповніше використання ресурсного потенціалу, збільшенняприбутку (валового доходу), підвищення рівня рентабельностівиробництва, зростання добробуту працівників підприємства.Особливу увагу при цьому слід звертати на недопущеннядиспропорцій і встановлення раціональних пропорцій, збалансованостіміж обсягами виробництва і матеріально-технічними та фінансовимиресурсами, капітальними вкладеннями.

Річні бізнес-плани розвитку сільськогосподарського підприємстварозробляють, як правило, за типовими формами, рекомендованимиМіністерством аграрної політики України, що полегшує планово-аналітичну роботу, крім цього розробляються розрахункові таблиціпо складанню бізнес плану розвитку сільськогосподарськихпідприємств. Для підприємств запроваджені додаткові таблиці дорічного плану в тих галузях (овочівництво, садівництво тощо), щодояких його форми не повною мірою відображають специфічніособливості виробництва. Вони є частиною плану і узгоджуються зним за відповідними показниками. У разі необхідності підприємствавносять у ці форми зміни, що враховують особливості підприємств.

Порядок розробки планових показників і заповнення відповіднихформ викладено у методичних вказівках по складанню бізнес-планурозвитку сільськогосподарських підприємств.

Річний бізнес-план розвитку сільськогосподарського підприємст-ва складається із таких головних розділів:

1. Характеристика підприємства2. Ринкова діяльність3. План маркетингу4. Виробничий план діяльності підприємства5. Основні засоби виробництва6. Енергетика7. Праця8. Витрати за елементами9. Фінансовий план10. Інвестиційна діяльність11. Ризики підприємства та запобіжні заходи12. Гарантії партнерам та інвесторам13. Екологія та безпека виробництва14. Перелік додатків до бізнес-плану

237

У кожному господарстві крім бізнес-плану розробляютьсярозрахункові таблиці по складанню бізнес-плану розвиткусільськогосподарського підприємства на плановий рік.

Поточні плани внутрішньогосподарських підрозділів

Річні плани підрозділів є виробничими програмами окремихтрудових колективів, які розробляють виходячи із загальних завданьпідприємства з урахуванням спеціалізації і досягнутого підрозділамирівня розвитку. Вони є основою для організації госпрозрахунковихвідносин колективів підрозділів між собою і з господарством,сприяють більш ефективному використанню землі, техніки, кращійорганізації праці та підвищенню матеріальної зацікавленостіпрацівників у розвитку суспільного виробництва.

Важливим питанням є черговість розробки річного планугосподарства і планів госпрозрахункових підрозділів та договорів навиробництво сільськогосподарської продукції. Доцільно цю роботупроводити одночасно, бо більшість показників загального плануоб’єктивно обчислити можна тільки за підрозділами. В умовахдецентралізації управління і демократизації планування, коли значнорозширюються права колективів внутрішньогосподарських підрозділів,річний план господарства складається після розробки госпрозрахунко-вих планів і укладення договорів господарства з оренднимиколективами, тобто на основі пропозицій внутрішньогосподарськихпідрозділів, підрядних та орендних колективів, окремих громадян.

Річні плани підрозділів у рослинництві, тваринництві абодоговори на виробництво сільськогосподарської продукції та вобслуговуючих галузях складають, як правило, за типовими формами.У разі необхідності підприємства вносять у ці форми зміни, щовраховують особливості підрозділів. Стосовно промисловихвиробництв, які характеризуються великою різноманітністю, тогосподарства розробляють свої форми, використовуючи досвідвідповідних промислових підприємств.

План госпрозрахункових підрозділів включає чотири групипоказників. Перша – характеризує забезпеченість його трудовимиресурсами і засобами виробництва. Тут подається обліковий складколективу і характеристика кожного працівника, зазначаютьсязакріплені за колективом угіддя, будівлі і споруди, трактори ісільськогосподарські машини, худоба і птиця, інвентар.

238

Друга – виробнича програма підрозділу яка визначає посівніплощі та багаторічні насадження за культурами, урожайність, валовізбори (у тваринництві відповідно поголів’я худоби, її продуктивність івиробництво тваринницької продукції), вартість валової продукції,річну потребу матеріальних (насіння, корми, добрива, пестициди тощо)і трудових ресурсів, що забезпечують досягнення планового обсягувиробництва продукції. У садівничих і виноградарських бригадах, крімтого, планують капітальні вкладення на закладку, відновлення іреконструкцію насаджень.

Третя – об’єднує планові ліміти прямих витрат праці йматеріально-грошових коштів за культурами і галузями тваринництва.

Четверта – показники матеріального стимулювання працівниківпідрозділів за виконання і перевиконання планів виробництва іреалізації продукції, підвищення її якості, економію окремих витрат.

Плани госпрозрахункових підрозділів є основою для укладаннядоговорів підряду, оренди тощо.

Послідовність розробки поточних бізнес-планів підприємств

Розробка поточних планів, так само як і перспективних,здійснюється у два етапи: спочатку виконують підготовчу роботу,потім розраховують відповідні планові показники. Мета підготовчоїроботи виявити невикористані резерви підвищення ефективностігосподарювання, намітити шляхи їх освоєння і підготувати вихіднуінформацію для складання плану.

Головним у цій роботі є аналіз виробничо-фінансової діяльностігосподарства. Аналізують попередні підсумки роботи підприємства тайого підрозділів за звітний рік (за три квартали за данимибухгалтерського обліку на 1 жовтня та очікувані результати зачетвертий квартал). Фактичні дані порівнюють з плановими і звітнимиза попередні 3-5 років, а також з показниками сусідніх господарств ісередніми в районі, області.

Завданнями аналізу є: об’єктивно оцінити досягнутий рівеньрозвитку виробництва і врахувати конкретні особливості та умовивиробництва, виявити успіхи й недоліки в роботі та їх причини,віднайти резерви зміцнення ринкової позиції підприємства,підвищення конкурентоспроможності його продукції. Поглибленнюаналізу сприяє порівняння досягнутих виробничих і фінансовихпоказників господарства з показниками інших підприємств, передовихгосподарств середніми даними в районі.

239

Основними етапами аналізу є: обробка матеріалів, обчислення показників і підготовка їх для

порівняння; порівняння показників, виявлення й оцінка окремих причин,

що вплинули на результати господарювання; розробка висновків і пропозицій щодо поліпшення

господарської діяльності підприємства.Одночасно з аналізом виробничо-фінансової діяльності

спеціалісти господарства за участю керівників підрозділів іпрацівників виробництва переглядають та уточнюють причини тарозробляють нові норми виробітку та обслуговування, розцінки таінші нормативи, приводять їх у відповідність з досягнутим рівнемпродуктивності праці і розвитку підприємства. Ці норми встановлюютьз таким розрахунком, щоб вони були реальними, виключалиможливість появи вигідних і невигідних робіт, сприяли раціоналізаціївиробничих процесів і підвищенню продуктивності праці.

Уточнюють чи складають нормативні технологічні карти врослинництві й тваринництві з урахуванням освоєння передовихтехнологічних процесів і одночасно переглядають норми витратнасіння, добрив, пестицидів, кормів тощо.

У процесі підготовчої роботи проводять також інвентаризаціюзасобів виробництва і грошових коштів на кінець року.

На підготовчому етапі планування уточнюють склад госпрозра-хункових одиниць, орендних колективів з урахуванням спеціалізаціїгосподарства, у тому числі внутрішньогосподарської спеціалізації.Переглядають також Положення про оплату праці в господарстві зметою його вдосконалення. Особливу увагу приділяють розробціплану освоєння нової техніки, прогресивної технології та організаціїпраці на основі рекомендацій науки і передової практики.

За даними аналізу господарської діяльності на основібухгалтерського обліку та інвентаризації чи провізорських розрахунківвизначають і вносять до плану основні економічні показники зазвітний рік, а також дані на початок планового року щодо поголів’яхудоби, наявності кормів, трудових та інших ресурсів.

Ретельно проведена підготовча робота дозволяє об’єктивнооцінити сучасний стан підприємства і його реальні можливості щодовиконання перспективних планів на черговий рік, забезпечує планово-економічний відділ, спеціалістів і керівників підрозділів господарствавихідними даними для складання плану.

240

Залучення до складання плану значного кола осіб дає змогу нелише всебічно проаналізувати результати господарювання, але йнамітити шляхи найефективнішого використання наявних ресурсів,тобто скласти план високоякісно і своєчасно. У кожному господарствідоцільно створювати групи з планування рослинництва, тваринництва,допоміжних підприємств і обслуговуючих виробництв, які очолюютьголовні спеціалісти або керівники допоміжних підприємств. До складугруп входять досвідчені керівники внутрішньогосподарськихпідрозділів і передовики виробництва.

Головний економіст при цьому виконує роль ланки зв’язку міжокремими групами з планування.

Підготовлений річний план обговорюють і затверджують назагальних зборах (зборах уповноважених) членів колективу(акціонерів).

Оперативне планування

Оперативне планування є завершальною ланкою в системіпланування діяльності підприємства, виступає як засіб виконаннядовго-, середньо- та короткострокових планів і є одним із важелівоперативного управління виробництвом. Посилення нестабільностісфери функціонування підприємств у динамічних умовах ринковоїекономіки підвищує роль оперативного планування.

Суть оперативного планування полягає в детальній розробціпланів підприємств та їхніх підрозділів (цехів, бригад, ферм, навітьробочих місць) на короткі проміжки часу – окремий виробничийперіод, місяць, декаду, робочий тиждень, добу, зміну. При цьомуопрацювання планів органічно поєднується з вирішенням питаньорганізації їх виконання та поточного регулювання.

Особливості оперативного планування в сільському господарствіпов’язані з сезонним характером виробництва, необхідністю виконанняпевних видів робіт у чітко визначені агротехнічні строки. Тому врослинництві розробляються оперативні робочі плани на періодинайважливіших сільськогосподарських робіт (весняних, догляду запосівами і насадженнями, збирання врожаю та ін.), а також плани-наряди на виконання робіт.

Робочі плани складають спочатку для підрозділів згідно згоспрозрахунковими планами і з урахуванням фактичних умов, а потім –для господарства в цілому. У бригаді цю роботу виконує агрономгалузі чи підрозділу і бригадир за участю механіка, обліковця і

241

працівників виробництва під керівництвом головного агронома. Планобговорюється на зборах бригади і подається па затвердженнякерівникові підприємства. Зведений план розробляють головнийагроном і головний економіст господарства.

У робочих планах на періоди окремих сільськогосподарськихробіт передбачається:

перелік і обсяги робіт у хронологічній послідовності таагротехнічні вимоги до їх виконання. Вихідними даними для робочихпланів є технологічні карти. Але якщо останні складають для кожноїкультури окремо, то в робочому плані послідовність і обсяги робітустановлюють щодо всіх культур;

кількість робочих днів, необхідних для виконаннявстановленого обсягу робіт в оптимальні агротехнічні строки;

склад агрегатів, їх змінний, денний і сезонний виробіток; денна потреба в робочій силі, тракторах, машинах, комбайнах,

транспортних та інших засобах.Для цього складають графіки потреби в ресурсах і визначають дні

найбільшої напруги; потім їх вирівнюють, змінюючи в межахдопустимих норм календарні строки виконання окремих процесів. Занеобхідності планують залучення додаткової техніки і обслуговуючогоперсоналу.

У галузях, де відсутня чітко окреслена сезонність праці, іпродукція надходить майже впродовж усього року (захищений ґрунт,тваринництво, промислові виробництва), нема потреби розроблятиплани за періодами робіт. Тут складають календарні (квартальні,місячні, декадні) плани виходу і реалізації розсади та овочів,тваринницької чи промислової продукції певного асортименту і якості,а також обчислюють потребу в ресурсах.

9.4. Зміст і методика складання бізнес-планусільськогосподарського підприємства

9.4.1. Розробка маркетингової програми бізнес-плану

Суть і зміст маркетингової програми сільськогосподарськогопідприємства

Суть маркетингу в тому, щоб за допомогою спеціальних методівдослідження визначити, на які товари є попит, забезпечитивиробництво необхідними ресурсами для задоволення цього попиту,найкращим чином запропонувати товар, своєчасно довівши його до

242

споживача, отримати максимально можливий прибуток. Таким чином,маркетинг – це комплексна система управління ринком (підприємства-ми), основними елементами якої є:

товар; ціна; місцезнаходження товару; стимулювання попиту.У процесі дослідження кожен з цих елементів аналізують і щодо

кожного з них розробляють відповідну стратегію і тактику.Звідси випливає формулювання маркетингового планування як

управлінського процесу та підтримування відповідності міжмаркетинговими цілями підприємства та його потенційнимимаркетинговими можливостями і ресурсами. Основна метамаркетингового планування – побудувати діяльність підприємстватаким чином, щоб органічно і найефективніше поєднати виробництво,задоволення потреб споживачів, прибуток та розвиток підприємства.

Залежно від тривалості періоду, на який складають планимаркетингу, розрізняють маркетингове стратегічне планування якпроцес створення і практичної реалізації генеральної програми дійпідприємства. Його мета – ефективне розміщення ресурсів длядосягнення цільового ринку. Найвідомішими маркетинговимистратегіями є такі:

“Ціна – кількість, що орієнтує на помірні ціни та значні обсягизбуту, виробництво та збут великої кількості стандартизованої(масової) продукції на широкому ринку (недиференційованиймаркетинг) за рахунок використання добре опрацьованих, технологій,які дозволяють знижувати витрати та ціни. Цей вид стратегіїзастосовують більшість підприємств у сільському господарстві, якехарактеризується стабільністю асортименту продукції, що незмінюється сторіччями (пшениця, жито, молоко, м’ясо, яйця тощо).

“Стратегія переваг”, яка передбачає створення стабільноїпереваги над конкурентами через можливості зміни технологійвиробництва, розвиток сервісу та логістики, що дозволяє вестинецінову конкуренцію за рахунок товарів, які “помітні” на ринкузавдяки своїм унікальним характеристикам (диференційованиймаркетинг). Такі переваги отримають ті українські сільськогосподар-ські підприємства, які освоять виробництво м’якозернових і твердихсортів пшениці, сої, рапсу, м’яса великої рогатої худоби м’ясних порідтощо.

243

Крім двох основних, існує кілька модифікацій і перехідних форммаркетингових стратегій:

тактичне планування маркетингу як ядра реалізації стратегічнихпланів. До нього належить планування фінансування та інвестиції,закупівель, збуту, персоналу та результатів, які має отримати підприємствопротягом наступних 2-5 років. Тактичні плани маркетингу найбільшезастосовуються у бізнес-плануванні як складова частина цих планів;

оперативне (річне) планування маркетингу як конкретизаціяпланових маркетингових дій. Цикл річного планування починається здетального дослідження споживачів і закінчується через 48 тижнів (за 10тижнів до початку планового року) затвердженням керівником.

Досвід господарювання у ринкових умовах показує, щомаркетинговою діяльністю слід займатися всім підприємствам, незалежновід їхніх розмірів і форм власності.

Особливості маркетингової діяльності на сільськогосподарськихпідприємствах пов’язані передусім з великою диференціацією їхніхрозмірів (площа сільськогосподарських угідь, обсяги капіталу, чисельністьпрацівників). Так, великі агропромислові й сільськогосподарськіпідприємства, акціонерні товариства створюють відділи маркетингу.Середні аграрні підприємства обов’язки з маркетингу розподіляють міжспеціалістами господарства з можливим виділенням спеціальногопрацівника з маркетингу. У фермерських і особистих господарствахнаселення ці обов’язки виконує власник господарства.

Основні ланки маркетингової програмиСхема 15

зСитуаційний аналіз

Цільові ринки підприємства

Маркетингові цілі

Маркетингова стратегія

Комплекс маркетингових засобів

Організація маркетингу

Реалізація, оцінка, контроль

244

Аналіз і прогнозування кон'юнктури ринківсільськогосподарської продукції

Розробляючи маркетингову програму, підприємство здійснюєаналіз ринків тієї сільськогосподарської продукції, на виробництві якоївоно спеціалізується або яку планує виробляти і реалізувати уперспективі.

Розглянемо ринок молока – продукції головної галузіпідприємства. Специфічними особливостями товарного ринку молока імолочних продуктів, зумовленими їхніми властивостями, ємалотранспортабельність і непридатність до тривалого зберігання. Авідтак має бути створений стабільний ринок збуту для виробникапротягом усього року, гарантоване надходження молочної сировини намолокопереробні підприємства і відповідно – безперебійнезабезпечення населення продуктами щоденного попиту: незбираниммолоком, кисломолочною продукцією, сиром, сметаною тощо. Прицьому всі ланки технологічного ланцюжка: виробництво, заготівля,переробка, реалізація продукції повинні функціонувати скоординованой ритмічно.

Прогнозуючи кон’юнктуру ринків як на короткострокову, так і надовгострокову перспективу, найчастіше використовують методрозрахунку матеріальних балансів.

Маркетингова цінова політика підприємства

Маркетингова цінова політика складається з комплексу заходівщодо визначення цін, знижок, умов оплати за товари чи послуги зметою задоволення потреб споживачів і забезпечення прибуткупідприємства. Вона є одним з основних елементів маркетингу.

Основними ціноутворювальними факторами є величина ідинаміка попиту (кількість товарів, яку споживачі готові й бажаютьпридбати за дану ціну, на даному ринку, протягом даного періоду) іпропонування продукції. Згідно з законом попиту на ринку існуєзворотна залежність між цінами та кількістю товарів, на які є попит.Якщо товар дешевший, його купуватимуть більше (ефект заміни).

245

Схема 16Послідовність реалізації цінової політики

Заслуговують на увагу принципи, які лежать в основідиференціації цін у регіонах:

• рівень цін на будь-якому ринку обумовлюється ціноювиробництва в регіоні з найменшими витратами (зоні спеціалізованоговиробництва);

• товаровиробники прагнуть продавати свою продукцію на томуринку, який дає їм найбільший прибуток;

• ціна в регіоні виробництва продукції дорівнює ціні в районіспоживання з відрахуванням витрат на транспортування й іншихвитрат, пов’язаних із відвантаженням продукції;

• цінова різниця між регіонами, що торгують між собою,дорівнює транспортним витратам з доставки вантажу. На базі цихпринципів у ринкових умовах формуються розміри ринків і кордонирегіонів виробництва, орієнтовані на кінцеві ринки споживанняпродукції;

Вибір методу ціноутворення

Визначення мети та завданьціноутворення

Визначення величини попитута пропонування цінової

еластичності

Вибір приблизного рівня цін,виходячи з умов

конкурентного середовища

Розрахунок витрат навиробництво та реалізацію

продукції

Безпосередній розрахунок ціни

246

• із зменшенням транспортних та торговельних бар’єрів (митнихтарифів, різного роду торгових обмежень) розбіжність між регіональ-ними цінами зменшується;

• із збільшенням обсягів міжрегіональної торгівлі споживачі врегіонах, що закуповують сільськогосподарську продукцію, виграютьвід зниження цін, а товаровиробники у регіонах, де виробляють цюпродукцію, отримують вищі ціни. Останнє стимулює ріст виробництваі поглиблення спеціалізації регіонів на ринкових засадах.

Обов’язковою умовою ефективної маркетингової ціновоїполітики підприємства є врахування поряд з цінами внутрішньогоринку сільськогосподарської продукції цін світового ринку. У режимівідкритої економіки вплив на внутрішні ціни з боку світових цін тимвідчутніший, чим більша питома вага експортно-імпортних угод.

Вибору стратегії ціноутворення особливу увагу приділяють прибізнес-плануванні. Підприємець залежно від конкретних умов свогобізнесу може вибрати будь-яку із цих стратегій. Але в бізнес-планінеобхідно пояснити, чому була вибрана саме ця стратегія і як вонаспіввідноситься із стратегією ціноутворення основних конкурентів.

Планування якості продукції

Особливості маркетингового планування на сільськогосподарсь-ких підприємствах, порівняно з промисловими, пов’язані з відносновисокою стабільністю асортименту продукції. Більшість промисловихпідприємств, розробляючи маркетингову товарну політику, основнуувагу звертають на планування виробництва нових товарів, то аграрніпідприємства вимушені основну увагу приділяти вдосконаленнютовару та його обслуговуванню. Останнє означає забезпечення сталостівідповідних характеристик товарів, що впроваджені на ринок ікористуються попитом споживачів. Основним у цій частинімаркетингової товарної політики є контроль за якістю продукції,своєчасне інформування виробника щодо необхідності її поліпшення,збереження характеристик товарів у процесах розподілення тапродажу. У реалізації заходів маркетингової товарної політикиголовним є управління якістю і конкурентоспроможністю продукції.

Якість продукції – це сукупність її властивостей і характеристик,що зумовлюють спроможність даної продукції задовольнити потребиспоживачів згідно з її цільовим призначенням.

Підвищення якості продукції пов’язане з додатковими витратамияк інтелектуальної праці, так і матеріально-грошових коштів. Ці

247

витрати можуть бути вищі за прибуток, одержаний від реалізаціїпродукції з поліпшеними якісними показниками. Тому потрібнообчислювати як планову, так і фактичну економічну ефективністьпідвищення якості продукції.

Для цього зіставляють декілька можливих варіантів виробництва іспоживання однакової за призначенням продукції.

Підвищення якості продукції вимагає, як правило, не тількипоточних, але й капітальних витрат.

Річний економічний ефект визначається як різниця міжвеличинами приведених витрат за варіантами.

Оптимальним рівнем якості продукції вважається такий, за якогорізниця між додатковим ефектом від поліпшення якості продукції усфері споживання і додатковими витратами на виготовленнявисокоякісної продукції є найбільшою.

Особливу увагу заслуговують розробки і використаннярізноманітних форм і методів дійового соціально-економічного впливуна всю низку процесів формування і забезпечення виробництвависокоякісної і конкурентоспроможної продукції. До форм і методівекономічного впливу на ці процеси належить система прогнозування іпланування якості продукції, установлення прийнятних для виробниківі споживачів цін на окремі види товарів, достатньо потужна мотиваціяпраці всіх категорій працівників підприємства, соціальна активізаціялюдського чинника, створення належних умов праці та життєдіяль-ності.

Планування каналів реалізації продукції

У ринкових умовах на особливу увагу заслуговує плануваннявигідних каналів реалізації продукції: продаж будь-яким переробнимпідприємствам чи заготівельним організаціям незалежно від їх формивласності, на біржах, на експорт, на міських і сільських ринках,безпосередньо своїм працівникам та іншим громадянам. Деякі з нихуспішно користуються цим правом.

Планування строків реалізації продукції

Значним резервом підвищення доходів підприємства єпланування ефективних строків реалізації продукції. Усі видисільськогосподарської продукції залежно від сезонності її виробництваі строків реалізації можна поділити на дві групи:

248

продукція типово сезонного виробництва, споживання якої,однак, відбувається більш-менш рівномірно від урожаю до урожаю(зерно продовольче і фуражне, насіння соняшнику, картопля, більшістьовочевих культур, фрукти пізніх сортів, більшість кормів, вовна). Якправило, це високоліквідна продукція, яку можна реалізовуватипротягом цілого року;

продукція короткотермінового зберігання, що виробляєтьсябільш-менш рівномірно впродовж року, але погано зберігається, і томуреалізувати її потрібно терміново (молоко, яйця, худоба і птиця уживій масі, овочі й гриби захищеного грунту, окремі види овочіввідкритого ґрунту, ягоди, виноград, фрукти ранніх та осінніх сортів).

Реклама в маркетингових програмах сільськогосподарськихпідприємств

У сучасних умовах реклама є найдійовішим, а отже, найбільшшироко використовуваним засобом впливу на цільову аудиторію впроцесі маркетингової комунікації. Реклама – це довільна платнаформа неперсональної презентації і просування товарів, послуг, ідейтощо через засоби масової інформації. Основними її завданнями єстворення і підтримування високої популярності товару, а такожнадання йому бажаного іміджу на цільовому ринку.

Реклама потребує значних витрат, а тому мусить бути ретельноспланованою і реалізованою.

Основними носіями реклами є: газети, телебачення, презентаційнізасоби (каталоги, проспекти, брошури, календарі), радіо, журнали,вулична реклама, рекламні листи і телефонні довідники, магнітофоннізаписи, слайди і відеозображення. Вибираючи носії реклами, слідузгодити два протилежні завдання: максимізувати передачу інформаціїі звести до мінімуму витрати.

9.4.2. Обгрунтування виробничої програми підприємства

Обґрунтування змін у галузевій структурі підприємства іперспектив розвитку рослинництва та тваринництва

Виробнича програма підприємства визначає структурупідприємства, спеціалізацію і темпи розвитку та є основним розділомйого плану. Крім того, вона є основою розробки показників усіх іншихрозділів плану. У сільськогосподарських підприємствах ця програма

249

охоплює виробничі програми з рослинництва, тваринництва і дляпромислових виробництв.

Обґрунтування виробничої програми сільськогосподарськогопідприємства включає в себе планування структури посівних площ,поголів’я худоби і птиці, план виробництва і розподілу продукціїпевного асортименту, кількості і якості. Крім того, ця програма міститькомплекс агрозоотехнічних заходів щодо виконання планувиробництва продукції (сорти, насіння, добрива, корми, сировина,засоби захисту рослин і тварин, меліорація тощо).

В основі обгрунтування виробничої програми підприємствалежить аналіз існуючої і планування перспективної галузевоїструктури, її характеризує система показників: структура валової ітоварної продукції підприємства, структура посівних площ тапоголів’я худоби і птиці.

На особливу увагу заслуговує використання виробничих функційпродуктивності для побудови альтернативних прогнозів з урахуваннямреальних можливостей взаємозаміни факторів і наступного виборуоптимального з тієї чи іншої точки зору варіанта розвитку і відповідноїекономічної політики, а також для встановлення нормативівефективності.

Планування тваринництва

На підставі обгрунтування основних перспективних напряміврозвитку тваринництва в господарстві вибирають галузі, визначаютьїхній обсяг і види продукції, яку доцільно виробляти. Враховуючивстановлений обсяг виробництва і визначену продуктивність худоби,планують її поголів’я.

На особливу увагу при цьому заслуговує зоотехнічне йекономічне обгрунтування структури стада. Останняхарактеризується таким співвідношенням окремих вікових і статевихгруп худоби в стаді даного виду тварин на певну дату, за якоговиробляється найбільша кількість високоякісної продукції принайменших затратах праці і коштів. Критеріями оптимальної структуристада можуть бути максимальна сума чистого (валового) доходу читоварної (валової) продукції.

Плануючи структуру стада, ураховують такі фактори:спеціалізацію галузі в господарстві, на фермі; рівень інтенсивностівирощування і вік реалізації надремонтного молодняку; строквиробничого використання маточного поголів’я, систему відтворення

250

стада (проста чи розширена) і темпи росту поголів’я худоби, вікуведення маточного поголів’я в експлуатацію. Наприклад, угосподарстві м’ясо-молочного напряму із закінченим оборотом стадакорови становлять 35 відсотків, нетелі – 6, ремонтні телиці – 15,надремонтний молодняк – 44 відсотків загального поголів’я, а вгосподарствах, що спеціалізуються на виробництві незбираногомолока, – відповідно 60, 11, 25 і 4 відсотки.

Планові розробки раціональної структури стада є основоюскладання його обороту, тобто руху (зміни) складу статево-віковихгруп окремих видів худоби протягом певного періоду, організованоговідповідно до планових вимог господарства і з урахуванням природнихумов відтворення поголів’я худоби. Оборот стада господарствапланують з таким розрахунком, щоб не тільки виконати договірнізобов’язання з реалізації продукції і покрити внутрішньогосподарськіпотреби в ній, а й створити передумови для збільшення виробництвапродукції в наступні роки. У господарствах складають річний,сезонний, квартальний і помісячний оборот стада.

Оборот стада є джерелом вихідних даних для розрахунківвиробництва продукції тваринництва, потреби в кормах,тваринницьких приміщеннях, витрат на формування стада, поточнихвитрат, а також визначення потреби в робочій силі. Плануючи оборотстада, враховують вплив природних і організаційно-господарськихфакторів. До перших належать перехід тварин з однієї вікової групи віншу: продовж певного календарного строку, тривалість періодурозплоду, строки настання і досягнення статевої і повної фізичноїзрілості; до других – сезони продажу продукції, найраціональнішікалендарні строки парування й отелення, економічно вигідні строкивикористання маточного поголів’я, строки вирощування молоднякудля тих чи інших цілей, раціональні строки парування молодняку,строки кастрації, тривалість і характер відгодівлі окремих груп тварин.

На особливу увагу як зоотехніків, так і економістів заслуговуєплан парування і надходження приплоду. Його складають такимчином, щоб забезпечити:

• ефективні строки виробництва і реалізації продукції;• раціональне використання дешевих зелених кормів.Щодо великої рогатої худоби приплід у плановому році буде

одержано від корів і телиць, спарованих з квітня по грудень звітногороку, а також у першому кварталі планового року. Для складанняплану парування корів у січні-липні потрібна зоотехнічна інформаціящодо їх отелень у червні-грудні звітного року. Щодо свиней у

251

плановому році буде одержано приплід від свиноматок, злучених звересня до кінця звітного року, а також у період з січня до вересняпланового року.

На підставі потреби підприємства в продукції тваринництва, атакож запланованих продуктивності худоби і птиці, структури йобороту стада визначають плановий обсяг виробництва продукції.Виробництво м’яса планують за трьома показниками: вирощування,реалізація в живій та забійній масі.

Валова продукція вирощування складається з маси приростутварин за рік, живої маси приплоду за винятком падежу тварин івизначається за формулою

П = (А + Б) – (В + С),де П – продукція вирощування худоби і птиці в живій масі

(приріст); А – жива маса поголів’я худоби і птиці на кінець плановогороку; Б – жива маса худоби птиці, яку планують до вибуття (продажвідповідно до укладених договорів, забій у господарстві, продажплемінної худоби, інше вибуття за винятком падежу худоби; В – живамаса худоби і птиці на початок планового року; С – жива масапридбаної худоби і птиці й тієї, що надійшла зі сторони.

Обчислена продукція вирощування худоби і птиці в цілому щододаного їх виду перевіряється аналогічним розрахунком за кожноюстатево-віковою групою.

Валовий приріст за рік визначають множенням середньорічногопоголів’я на середньодобовий приріст живої маси і на 365 днів.Загальна маса одержаного приросту по господарству має відповідатиданим госпрозрахункових планів ферм. Для перевірки правильностірозрахунків стосовно живої маси доцільно провести балансовийрозрахунок:

А = В + Г + Д – Мде Г – маса придбаної худоби, приплоду і поголів’я, переведених

із інших груп;Д – валовий приріст за рік;М – маса худоби, яка вибула.Валовий вихід яєць від курей визначають шляхом перемноження

середньорічного поголів’я курей-несучок на заплановану яйценосністьоднієї середньорічної голови; від іншої птиці – перемноженнямприйнятої в плані середньої яйценосності на поголів’я самок напочаток року.

Продукцію вирощування худоби і птиці, виробництво молока таяєць за кварталами і місяцями року планують виходячи із середнього

252

поголів’я відповідних статево-вікових груп за певний період(інформація береться з додатково складеного планового помісячногоруху худоби і птиці) і запланованої їх продуктивності. При цьомудоцільно враховувати фактичні дані щодо продуктивності тварин івиробництво продукції за місяцями і кварталами у попередні роки.

Планування реалізації продукції тваринництва за кварталамироку здійснюють виходячи із запланованих обсягів виробництва ідодатково складених балансів виробництва і розподілу тваринницькоїпродукції за кварталами. При цьому необхідно враховувати різніколивання внутрішньогосподарських виробничих потреб у молоцічерез нерівномірність надходження приплоду.

Планування рослинництва

Планування використання земельних угідь, підвищення їхньоїродючості

Виробнича програма з рослинництва включає в себе плановуструктуру посівних площ, урожайність, план виробництва продукціїпевного асортименту, кількості та якості, а також комплексагротехнічних заходів щодо виконання плану виробництва продукції(сорти, насінництво, добрива, пестициди, меліорація). Плануваннярослинництва господарства починають з розробки балансу земельнихугідь і визначення напрямів цільового використання їх у плановомуперіоді. При цьому звіряються з чинним законодавством України щодовласності на землю, її оренди, землеволодіння та землекористування. Убалансі зазначають усі види і розміри земельних угідь, що перебуваютьна перше число планового року у власності або в користуванніпідприємства. Зазначають також площу розпайованих між суб’єктамиприватизації земель, площу земель, переданих або взятих в оренду.Зазначають також грошову оцінку земельних угідь.

Плануючи трансформацію земельних угідь (переведення їх зодного виду в інший), виходять з конкретних внутрішніх і зовнішніхумов господарства. В одних випадках передбачають можливезбільшення площ інтенсивніше використовуваних земель (ріллі, садів,ягідників, виноградників) за рахунок менш продуктивних пасовищ ісіножатей чи освоєння площ, що не використовуються всільськогосподарському виробництві (болота, піски, чагарники тощо),усунення дрібноконтурності ділянок орних земель та кормових угідь.

253

Однак, ураховуючи найвищий у світі рівень розораностісільськогосподарських угідь в Україні, можна передбачити, щобільшість господарств у найближчі роки збільшать площі луків ікультурних пасовищ в 2-2,5 рази за рахунок площ під орною землею.Це дозволить, з одного боку, зменшити водну і вітрову ерозію грунтів,вирощувати рослинницьку продукцію на кращих землях, щопідвищить рівень її конкурентоспроможності, а з другого, – дастьзмогу створити умови для впровадження у тваринництві менш енерго-,трудо- і фондомістких технологій, поліпшення умов праці працівниківгалузі й зміцнення здоров’я тварин.

Водночас із планом трансформації земельних угідь та їхвикористання намічають заходи щодо поліпшення і збереження грунту.Адже за останні 20 років вміст гумусу в грунтах України знизився з 3,5до 3,2 відсотки. Щорічно на 80-100 тис. га збільшуються площіеродованих орних земель, де різко підвищилась кислотність грунтів,розширюються площі засолених земель, триває техногеннезабруднення території. Порушено екологічно допустимеспіввідношення площ ріллі, природних кормових угідь, земельлісового і водного фондів, що негативно впливає на стійкістьагроландшафту, спричинює деградацію ґрунтів.

3 метою збереження і підвищення родючості грунту господарствапланують:

проведення культуртехнічних робіт, що включають зрізуванняі розкорчовування чагарників і пнів, збирання і вивезення каміння,зрізування і розробку купин, фрезерування, засипання ям і вимоїн;

докорінне поліпшення земель, створення культурних пасовищна раніше поліпшених землях, створення зрошуваних сіножатей,пасовищ і обгороджуваних пасовищ;

рекультивацію земель; комплекс агротехнічних, агролісомеліоративних і гідротехніч-

них протиерозійних заходів; внесення органічних добрив, у тому числі гною і компостів.

Планують також заготівлю торфу для виготовлення компостів і напідстилку худобі;

хімічну меліорацію, а також витрати на виконання комплексуробіт з хімічної меліорації.

Так само планують обсяги робіт і витрати з веденнясільськогосподарського виробництва на радіоактивно забрудненихземлях, з урахуванням наявності та рівня радіоактивного забруднення,

254

а також норм внесення вапнякових матеріалів, добрив, збагаченихмікроелементами.

З усіх зазначених напрямів планують не тільки обсяги робіт зізбереження й підвищення родючості грунтів, а й витрати плановогороку на їх виконання, у тому числі за рахунок коштів державногобюджету. Використання бюджетних асигнувань на виконання робіт зпідвищення родючості ґрунтів та захисту від водної та вітрової ерозіїпланують у межах виділених на цю мету сум відповідно довстановленого порядку фінансування.

Господарства, що мають площі лісів, у розділі “Лісокористуван-ня” планують обсяги робіт і витрати на ведення лісового господарства:лісовпорядкування, відновлення і розведення лісу, догляд за лісом іохорона його від пожеж, незаконних рубок та інших порушеньлісокористування, захист від хвороб і шкідників, забезпеченнязбереження корисної лісової фауни.

Планування та програмування врожайностісільськогосподарських культур

Важливість обгрунтованого планування врожайності сільськогос-подарських культур випливає з того, що з нею безпосередньо пов’язанобагато інших питань виробничо-фінансової діяльності господарств:розміри і структура посівних площ, рівень товарності виробництва,система агрохімічних заходів, продуктивність праці, собівартість ірентабельність виробництва продукції. А відтак на особливу увагузаслуговує вибір методів планування врожайності.

Вихідними даними для планування врожайності можуть бути: середня досягнута її величина за попередні 3-5 років; дані про вирощувані сорти, застосовані добрива, засоби

захисту рослин, технологію вирощування культур; наявність ресурсів, які можуть бути використані в плановому

році; досягнута найвища врожайність у підприємстві, його

підрозділах та інших організаціях, що перебувають в аналогічнихумовах.

Найбільш поширеним є коригування досягнутої за попередні3-5 років врожайності, яка приймається за базисну. Її визначають яксередньозважену за такою формулою:

255

п

ппср ПППП

УПУПУПУ

...)(...)(

321

2211

де Уср – середньозважена врожайність, ц/га;П1, П2, … Пп – посівна площа культури по роках, гаНайбільш реальне планування урожайності на основі середньої

урожайності за 5 попередніх років з урахуванням середнього темпуприросту урожайності, наприклад:

Роки Урожайність Коефіцієнт до базисного року1. 38,5 1,02. 42,6 1,13. 34,5 0,974. 44,0 1,145. 39,8 1,08

Середніпоказники 39,88 1,05

Звідси планова урожайність буде: 39,88+1,05 41 ц/га.Однак при плануванні слід враховувати, що досягнута

середньозважена врожайність характеризується не лише певнимраціональним використанням ресурсів і технології виробництва, а йневикористаними можливостями ресурсного та технологічногопотенціалу, що знижувало можливий її рівень. Тому для більш точноговизначення фактично досягнутої врожайності потрібно врахувати йрівень урожайності окремих підрозділів підприємства, що одержали зацей період вищий урожай за цих же ресурсів і природно-кліматичнихумов. Тобто визначити середньопрогресивну врожайність,використовуючи таку формулу:

Всп = (Всз + Вн):2,де Всп – досягнута середньопрогресивна врожайність, ц/га,Всз – середньозважений показник урожайності за останні

3-5 років, ц/га;Вн – найвища врожайність, одержана окремими підрозділами за

ці ж роки, ц/га.Обов’язково враховують ресурсні можливості, які передбачено

використати в наступному році (добрива, засоби захисту рослин,прогресивні технології вирощування культур, застосування новихбільш високоврожайних сортів тощо).

Найбільш істотно на врожайність впливають кількість внесенихдобрив та впровадження нових сортів і прогресивних технологій.Дефіцит за рахунок додаткового внесення добрив розраховуютьшляхом визначення вмісту діючої речовини в добривах (мінеральних,

256

органічних) та коефіцієнта використання діючої речовини (дані берутьіз довідників). Вміст поживних речовин у грунті встановлюють заданими грунтово-агрохімічного обстеження земель, а також розподілугрунтів за агровиробничими групами.

Приріст за рахунок впровадження нових сортів визначають наоснові даних сортовипробувальних дільниць. Підсумовуючипофакторно можливий приріст, і визначають загальну можливупланову врожайність на наступний рік.

Планування врожайності методом прогнозування здійснюється задопомогою економіко-математичного методу з розрахункамикількісних показників по кожному нормоутворюючому фактору:

наявності в грунті поживних речовин за елементами присередніх багаторічних умовах виробництва;

зміни врожайності сільськогосподарських культур залежно відвмісту в грунті елементів живлення;

плану внесення добрив; впровадження нових сортів; прогнозування організаційних і кліматичних умов тощо.

Обґрунтування планових посівних площ виробництва івикористання продукції

При плануванні посівних площ сільськогосподарських культурна підприємстві виходять з:

- потреби в конкретних видах продукції рослинництва;- конкурентноспроможності- обмежень у сівозмінах, земельних, трудових, фінансових і

матеріальних ресурсах.Обчислюючи планову потребу в продукції рослинництва,

враховують попит на продукцію певного виду, асортименту та якостіна ринку.

Рівень конкурентоспроможності визначають окремо щодотоварних і кормових культур. Перші оцінюють, як правило, за такимипоказниками: рівень рентабельності виробництва продукції, вихідвалового або чистого доходу. Перевагу віддають показникові, щонайповніше враховує умови конкретного господарства. Наприклад, длягосподарств з надлишком трудових ресурсів головним показником ємаксимальний вихід валового доходу з 1 га площі посіву. Длябільшості господарств таким показником буде максимум чистогодоходу. Рівень конкурентоспроможності кормових культур (їх

257

ефективність) характеризують такі і показники: вихід кормовиходиниць з 1 га посіву; якість кормів за виходом протеїну з 1 га і вмістйого в одній кормовій одиниці; собівартість 1 ц кормових одиниць.

Посівні площі зернових культур доцільно планувати окремо звиробництва продовольчого і фуражного зерна. У трьох грунтово-економічних зонах України в структурі зерна переважає продовольче,значну частину якого згодовують худобі. Раціони худоби незбалансовані за білком і мають низьку енергетичну насиченість, щознижує продуктивність худоби і призводить до значних перевитраткормів з розрахунку на одиницю продукції.

Необхідно обґрунтовано планувати відповідне співвідношеннявирробництва зерна продовольчого і фуражного.

Ряд господарств України, ураховуючи кон’юнктуру ринку,частково замінюють посіви озимої пшениці на яру. Це дозволяєпоставляти на ринок тверду пшеницю, зерно якої характеризуєтьсявисоким вмістом білка (І8-24 відсотки), що на 2-6 відсотків більше, ніжв озимої. Крім того, така пшениця має відмінні хлібопекарські якості,дозволяє виробляти вищі сорти манної крупи, макаронів і вермішелі.Ціни на тверду пшеницю на 20-30 відсотків вищі, ніж на озиму.

Посівні площі технічних культур визначають відповідно допотреб у товарній продукції, яку щодо окремих культур повністю, ащодо інших частково, згідно з договорами контрактації, продають яксировину для переробної промисловості.

Плануючи площі посівів овочевих культур, ураховуютьнасамперед роль овочівництва в господарстві. Якщо воно товарне,посівні площі овочевих культур мають забезпечувати потребу в овочахдля реалізації за договорами контрактації, господарськими договорами,а також потреби дитячих дошкільних закладів, громадськогохарчування, реалізації населенню, для переробки на підсобнихпромислових виробництвах господарства. Обгрунтування розмірівпосівних площ здійснюють щодо кожної овочевої культури окремо.Особливу увагу приділяють можливості збільшення виробництванайцінніших овочів – помідорів, огірків, цибулі, часнику, перцю тощо.Виробництво овочів, як і картоплі, практично перемістилось ізгосподарств суспільного сектору в господарства населення: якщоостанні в 1990 р. вирощували 27 відсотків овочів, то в 1997 р. –82 відсотки.

Посівні площі кормових культур планують, намагаючисьпередбачити якомога повне забезпечення потреби в різноманітнихвисокоякісних кормах як громадської худоби, так і худоби, що

258

утримується в господарствах населення. Посівні площі однорічних ібагаторічних трав, кукурудзи на зелений корм у план господарствазаписують з попередньо розрахованого плану організації зеленогоконвеєра, який складають для безперебійного забезпечення тваринвисокоякісними зеленими кормами в літньо-пасовищний період.Інститут кормів рекомендує планувати і освоювати сівозміну зкукурудзою, соєю та люцерною.

9.4.3. Планування витрат і собівартості продукції

Методи планування витрат і собівартості продукції

У практиці планування витрат і собівартості продукціївикористовуються декілька методів: кошторисний, нормативний,розрахунково-конструктивний, економіко-математичний. Тради-ційним методом, що його широко застосовують у поточномуплануванні, є кошторисний. У спеціальних таблицях планускладаються кошториси витрат відповідно до їх статей за культурами(групами), видами тварин (групами) тощо. Витрати розраховуються наоснові технологічних карт або планових нормативів за елементамивитрат на гектар площі, голову худоби, одиницю продукції. Головнимнедоліком цього методу є велика трудомісткість планових розрахунків.

Цього недоліку немає у нормативного методу, за якимпланування витрат і собівартості продукції базується на розробленихвідповідно до конкретних умов виробництва науково обґрунтованихнормативах. Удосконалення економічного механізму господарюваннясільськогосподарських підприємствах, ефективне функціонуванняпротивитратного механізму потребують створення відповідноїнормативної бази. Вона має включати сукупність обгрунтованихтрудових, матеріальних і фінансових норм і нормативів, різних зарівнем деталізації, порядок і методи їх розроблення і використання впроцесі планово-економічних та інших розрахунків.

У перспективному плануванні поряд з наведеними вищезастосовують розрахунково-конструктивний метод. Він базується нафактичній собівартості й визначенні розмірів зниження (підвищення)витрат за рахунок впливу певних техніко-економічних факторів.

Недоліком традиційних методів планування собівартості(кошторисний, нормативний, розрахунково-конструктивний) є великатрудомісткість розрахунків для кожного варіанта плану, особливо вперспективному плануванні. До того ж вони недостатньо враховують

259

комплексний вплив кожного фактора на собівартість. Тому в практиціпланування собівартості продукції рослинництва і тваринництва всеширше застосовують економіко-математичні методи на основівикористання виробничих функцій.

Норми і нормативи у плануванні витрат

Забезпечити ефективне функціонування противитратногомеханізму в сільськогосподарських підприємствах неможливо безстворення науково обгрунтованої нормативної бази. Вона охоплюєсукупність трудових, матеріальних і фінансових норм і нормативів,різних за рівнем деталізації, порядок і методи їх розроблення івикористання в процесі планово-економічних та інших розрахунків.

Більшість із цих норм і нормативів усереднено для великоїсукупності господарств, тому їх застосовують для управлінняекономікою на державному та регіональному рівнях. Насільськогосподарських підприємствах використовують переважнонорми виробітку та обслуговування, тарифні ставки і посадові оклади,норми витрат палива і мастила для роботи тракторів, комбайнів,автомобілів, норми використання пестицидів, норми внесенняорганічних і мінеральних добрив, норми годівлі тварин,амортизаційних відрахувань, страхових платежів тощо. Зазначенінорми є недостатньо узгодженими між собою складовими елементаминормативної бази господарства. До того ж використання первиннихнорм витрат робить досить трудомістким процес планування йускладнює оперативний контроль за роботою трудових колективів.

Виходячи з цього, в планово-економічній роботі підприємствдоцільними слід вважати розробку і використання укрупненихнормативів прямих витрат на виробництво продукції, що базується наприйнятій у господарстві технології вирощування сільськогосподар-ських культур, утримання поголів’я худоби і первинних елементахнормативної бази (нормах виробітку, обслуговування поголів’я,внесення добрив, висіву насіння, витрат кормів, палива тощо).

Укрупнені нормативи прямих витрат розробляють відповідно доприродних, організаційних економічних умов конкретногогосподарства та його виробничих підрозділів. Використання їхпротягом тривалого періоду (3-5 років) з корегуванням відповідно дозміни нормоутворювальних факторів дає змогу обгрунтувати плановіпоказники на основі не первинних норм, а попередньо розробленихнормативів, які виступають з’єднувальною ланкою між первинними

260

нормами і плановими показниками. Завдяки цьому істотно знижуєтьсятрудомісткість і підвищується обгрунтованість планових розрахунківпроцес визначення планових показників на основі системи взаємноузгоджених нормативів називається нормативним плануванням.

У більшості господарств прямі витрати з рослинництва плануютьна підставі технологічних карт чи попередньо розроблених згідно зними укрупнених нормативів. Поряд з цим визначають планові прямівитрати за їх середньою величиною за попередні роки, скорегувавши їхна зміну цін стосовно матеріальних ресурсів і послуг та виучившинепродуктивні витрати.

Планування основних (прямих) витрат на виробництво продукції

Собівартість продукції (робіт, послуг) – це витратипідприємства, пов’язані з виробництвом і збутом продукції,виконанням робіт та наданням послуг (далі – собівартість продукції).Собівартість продукції є узагальненим показником, який характеризуєвсі сторони виробничої діяльності господарства.

Планування собівартості продукції передбачає найбільшефективне і раціональне використання наявних сільськогосподарськихугідь, основних засобів, матеріальних і трудових ресурсів відповіднодо вимог систем землеробства і тваринництва та охорони навко-лишнього природного середовища. Обґрунтоване планування витрат,собівартості виробництва продукції та виконання робіт – необхіднапередумова організації роботи виробничих одиниць на принципахкомерційного чи господарського розрахунку. Тому план собівартостіпродукції, робіт та послуг є одним з найважливіших розділів планукожного господарства.

Витрати на виробництво планують одночасно і вбезпосередньому зв’язку з розрахунками врожайності сільськогоспо-дарських культур і продуктивності тварин, агрохімічних і зоотехнічнихзаходів, що забезпечують запрограмований вихід продукції. При цьомувиробничі витрати узгоджують із наявними ресурсами, включаючи інадходження з матеріально-технічного постачання, а такожураховують їх ефективність і кількісний вплив на величинуврожайності культур і продуктивності тварин. Тому процес плануваннявитрат на виробництво продукції як рослинництва, так і тваринництваохоплює такі стадії: аналіз величини і структури витрат упопередньому (базовому) періоді; уточнення норм і нормативівматеріальних і трудових затрат та їх узгодження з плановими

261

показниками розвитку рослинництва і тваринництва, продуктивності йоплати праці з планами капітальних вкладень і матеріально-технічногопостачання; обчислення розміру витрат на виробництво продукціїпланового року та її собівартості.

Важливою передумовою підвищення точності розрахунків звизначення собівартості продукції як під час планування, так і обліку єзбільшення по змозі частини виробничих витрат, яка має прямовідноситись на собівартість виробництва окремих видів продукції (такзвані основні витрати).

Оскільки планування та облік виробничих витрат і обчисленнясобівартості сільськогосподарської продукції сприятимутьпідвищенню ефективності суспільного виробництва, то здійснювати їхпотрібно так, щоб забезпечити постійний дійовий контроль завикористанням виробничих ресурсів господарства. Необхідноюпередумовою цього є порівнянність показників плану та обліку завитратами і собівартістю продукції. Для цього під час планування таобліку слід користуватися єдиними статтями витрат з однаковимзмістом витрат по кожній статті, а також єдиними способами розподілувитрат і принципами обчислення собівартості продукції.

Галузеві особливості передбачені “Типовим положенням зпланування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт,послуг) сільськогосподарських підприємств”. Згідно з ним витративиробництва, що включаються до собівартості продукції, групуютьтак:

відповідно до їх економічного змісту за такими елементами: +матеріальні витрати (без вартості зворотних відходів);

- витрати на оплату праці;- відрахування на соціальні заходи;- амортизація основних засобів та нематеріальних активів;- інші витрати; залежно від характеру участі в процесі виробництва витрати

поділяють на основні, що пов’язані з безпосереднім виконаннямтехнологічних операцій з виробництва продукції, і на витрати зуправління й обслуговування виробництва (бригадні, загальновироб-ничі та загальногосподарські витрати);

за статтями – з метою обгрунтованого визначення і всебічногоаналізу собівартості

До статті “Витрати на оплату праці” включають основну ідодаткову оплату праці працівників, безпосередньо зайнятих утехнологічному процесі виробництва (у тому числі трактористів-

262

машиністів). Зазначена оплата праці прямо включається до витрат,пов’язаних із вирощуванням відповідних культур (груп культур),утримання худоби та птиці (за видами і групами), на промислові йдопоміжні виробництва.

У рослинництві затрати праці і витрати на її оплату планують засільськогосподарськими культурами (групами культур), виходячи з їхпланових посівних площ і нормативів зазначених вище витрат зрозрахунку на одиницю площі. Нормативи визначають, як правило, занормативними технологічними картами.

У тваринництві, виходячи з чисельності працівників запрофесіями і тарифних ставок, обчислюють фонд оплати праці,відповідно до Положення “Про оплату праці”.

Таблиця 17Групування витрат за статтями

Статті витрат У рослин-ництві

У тварин-ництві

У допоміж-них вироб-

ництвах

У підсобнихпромисло-вих вироб-

ництвах1 2 3 4 5

Витрати на оплатупраці

+ + + +

Відрахування насоціальні заходи

+ + + +

Насіння та садивнийматеріал

+ - - -

Добрива + - - -Засоби захистурослин і тварин

+ + - -

Корми - + + -Сировина і

матеріали (беззворотних відходів)

_ — + +

Роботи і послуги + + + +Витрати на

утримання основнихзасобів

+ + 4 +

263

Продовження1 2 3 4 5

У тому числі:пальне та мастильні

матеріалиамортизація

основних засобів

++

++

++

++

Інші витрати + + + +Непродуктивні

витрати (в обліку)+ + + +

Витрати науправління та

обслуговуваннявиробництва

+ + + +

До статті “Відрахування на соціальні заходи” включаютьобов’язкові відрахування на державне соціальне страхування, доПенсійного фонду, до фонду для здійснення заходів щодо ліквідаціїнаслідків Чорнобильської катастрофи, соціального захисту населення,фонду сприяння зайнятості населення, також інші відрахування.

До статті “Вартість насіння та садивного матеріалу”включають вартість насіння та садивного матеріалу власноговиробництва і придбаного, що використовуватимуться для посіву(садіння) відповідних сільськогосподарських культур. При поточномуплануванні вартість насіння обчислюють множенням його маси, нафактичну собівартість вирощування, коли використовують насіння,вирощене в передплановому році, на планову собівартість насінняврожаю планового року і ціну придбаного. У вартість насіння,одержаного в порядку обміну, включають собівартість зданого зерна,доплати за посівні кондиції одержаного й витрати з обміну.

“Вартість добрив і засобів захисту рослин та тварин”обчислюють виходячи із запланованої маси їх виконання покультурах, групах тварин і чинних цін. При цьому вартістьмінеральних добрив і засобів захисту рослин та тварин обчислюють зацінами їх придбання з урахуванням витрат на завезення, торф – завитратами на його заготівлю, органічні добрива – за нормативноюсобівартістю. У вартість органічних добрив включають витрати навирощування сидеральних культур.

264

Витрати на підготовку добрив і засобів захисту рослин ітварин, навантаження їх у транспортні засоби і розкидачі, вивезення вполе та внесення в грунт чи обробіток посівів списуються на конкретнусільськогосподарську культуру (групу культур) за відповіднимистаттями витрат (оплата праці, пальне тощо) і в дану статтю невключаються. Вартість біопрепаратів, пестицидів, ліків,дезінфекційних засобів, придбаних за рахунок асигнувань з бюджету,не включають до складу виробничих витрат і списують на зменшеннясум цільового фінансування.

Загальноприйнята методика визначення вартості мінеральнихдобрив, в основу якої покладено розрахунок середньої ціни 1 тазотних, фосфорних і калійних добрив у фізичній масі чи у100 відсотках діючої речовини, не забезпечує необхідної точностіпланування вартості добрив. Це стосується і пестицидів. Адже вмістдіючої речовини в добривах і пестицидах істотно відрізняється. Великарізниця і в цінах 1 т фізичної маси і діючої речовини окремих азотних,фосфорних і калійних добрив, Наприклад, 1 т діючої речовини (М) ваміачній селітрі коштує 682 грн., а в аміачній воді – 469 грн. Томузбільшення чи зменшення маси використовуваних добрив абопестицидів не завжди виражається відповідними змінами їх. вартості.

Порівнюючи вартість мінеральних добрив, передбачених планомїх придбання, з вартістю встановлених при обгрунтуванні нормативів,визначають суму корегування витрат на добрива для культур у планіекономічного і соціального розвитку. Такий методичний підхідзабезпечує достатню точність планових розрахунків.

Аналогічно з урахуванням використання пестицидів обґрунто-вують вартісні нормативи витрат на захист рослин від шкідників,хвороб і бур’янів. За роками його корегують з урахуванням плановоговикористання пестицидів і біологічних засобів захисту рослин.

У витрати на захист тварин включають вартістьвикористовуваних біопрепаратів, медикаментів, засобів дляпроведення дезинфекцій, інструментів, засобів для перев’язки, щопридбані за рахунок коштів підприємства, а також витрати назастосування їх у тваринництві. При цьому виходять з приблизнихнорм і конкретних умов господарювання. З урахуванням кількості цихзасобів і цін придбання розробляють річні нормативи витрат урозрахунку на одну середньорічну голову за видами тварин і птиці.

У статті “Корми” відображають вартість кормів власноговиробництва та придбаних, витрати на їх внутрішньогосподарськепереміщення з поля на постійне місце зберігання, на кормовий склад

265

чи в інший підрозділ. Сюди ж відносять також витрати наприготування кормів у кормоцехах і кормокухнях. Ці суми списуютьбезпосередньо на відповідні види і групи тварин прямо аборозподіляють між ними пропорційно масі згодованих кормів,

Для визначення вартості кормів плановою документацієюсільськогосподарських підприємств передбачені спеціальні форми. Водній з них обчислюють середню вартість 1 ц кормів за видами; віншій – вартість усіх кормів за групами тварин, щодо яких обчислюютьсобівартість продукції. При визначенні середньої вартості кормиврожаю передпланового року, що наявні на початок року, оцінюють зафактичною собівартістю їх виробництва, урожаю планового року – заплановою собівартістю, а куповані – за цінами придбання. Крім того, усередню вартість кормів включають витрати на їх переробку(розмелювання, подрібнювання зерна, соломи тощо) та доставку змісця постійного зберігання до місця використання, якщо ці роботи невходять в обов’язки основних працівників тваринницьких бригад.

На особливу увагу заслуговує методологія вартісної оцінкипродукції власного виробництва. Згідно з типовим положенням цяпродукція оцінюється за її собівартістю. Однак така методикапризводить до необ’єктивної оцінки ефективності окремих галузей угосподарстві. Тому в країнах з ринковою економікою поширенапрактика оцінки продукції власного виробництва за ринковими цінами,що діють на момент виробничого споживання даної продукції.Розглянемо два варіанти: у першому корми власного виробництваоцінені за собівартістю їх виробництва, а в другому – за ринковимицінами.

Враховуючи те, що ринкові ціни на рослинницьку продукцію,включаючи корми, як правило, вищі за її собівартість, а також високу(50-60 відсотків) питому вагу кормів у собівартості тваринницькоїпродукції, різниця у варіантах є істотною. Більш об’єктивну оцінкуефективності й ринкової конкурентоспроможності дає метод, в основіякого лежать ринкові ціни. Тому, на нашу думку, використання його впрактиці калькулювання сільськогосподарської продукції є доцільним,тим паче, що при цьому не змінюється прибуток у цілому попідприємству . Слід також ураховувати, що в типовому положенні ужеє прецедент “Сільськогосподарська продукція власного виробництва”,яка використовується як сировина в підсобних промисловихвиробництвах, включається до витрат за договірними цінами напродукцію, продану державі”.

266

У статті “Роботи і послуги” планують витрати на роботи,виконані вантажним автомобільним транспортом, на використанняживої тяглової сили і послуги з електро-, тепло-, водо- і газопостачаннята використання холодильних установок, а також на подібні послугисторонніх підприємств і організацій. За даною статтею передбаченіпланування та облік витрат у галузях рослинництва.

Вартість робіт і послуг за об’єктами планування та обліку витратобчислюють множенням попередньо встановлених нормативів унатуральному виразі – тонно-кілометрах, коне-днях, кіловат-годинах,кубічних метрах води та газу тощо на 1 га чи іншу технологічнуодиницю нормування витрат, на планову собівартість або відпускнуціну одиниці виконаних робіт і надання послуг. Потім цей вартіснийнорматив множать на площу посіву культури, голову худоби тощо.

У статті “Витрати на утримання основних засобів” планують таобліковують:

витрати на оплату праці (крім трактористів-машиністів таінших працівників, зайнятих у технологічному процесі виробництвасільськогосподарської продукції);

витрата на поточний ремонт основних засобів; вартість пального та мастильних матеріалів, у тому числі

витрачених на виконання сільськогосподарських та інших робіт,включаючи переїзд тракторів та самохідних машин з однієї ділянки наіншу;

амортизаційні відрахування на повне відновлення основнихвиробничих засобів, які прямо не відносяться на певні об’єкти облікувитрат (культури чи види тварин).

Витрати на утримання основних засобів, включаючи оренднуплату, групують окремо і відносять на собівартість продукції окремихкультур та видів незавершеного виробництва згідно з типовимположенням... таким чином:

тракторів – пропорційно обсягу виконаних механізованихробіт (в умовних еталонних гектарах) для окремих культур (групкультур) чи інших об’єктів;

основних засобів спеціального призначення (картопле-,бурякозбиральні комбайни тощо) – безпосередньо на собівартістьпродукції відповідних культур);

ґрунтообробних машин – пропорційно обробленим площам,зайнятим певними культурами;

сівалок – пропорційно площі посіву культур;

267

технічних засобів для збирання врожаю – пропорційнозібраній площі певних культур;

машин для внесення в ґрунт добрив – пропорційно фізичніймасі внесених добрив;

меліоративних споруд – пропорційно меліоративним площам; приміщень для збереження продукції – пропорційно кількості

та тривалості зберігання продукції відповідних культур протягомзвітного періоду.

Зважаючи на комплексність та багатоелементність цієї статтівитрат, у більшості сільськогосподарських підприємств для їхпланування і контролю нормативи розробляють окремо для палива,амортизаційних відрахувань, ремонтів і технічного обслуговування йінших витрат.

Кількісні нормативи з пального в розрізі сільськогосподарськихкультур (видів і груп тварин) установлюють на основі технологічнихкарт. Згідно з ними витрати пального обчислюють множенняміндивідуальних норм (кг/га чи 1 т, голову худоби) з усіх механізованихробіт на їх обсяги. Діленням підсумку маси пального за технологічноюкартою на площу (поголів’я) чи обсяг продукції встановлюють груповунорму витрат на 1 га площі, 1 голову худоби чи 1 т продукції.

Вартісні нормативи витрат нафтопродуктів обчислюютьмноженням групових норм на комплексну ціну 1 т основного пального.Комплексна ціна включає вартість основного (дизельного) пального,мастильних матеріалів і пускового бензину.

Розподіл витрат на ремонт основних засобів, включаючи замінуплівкового покриття теплиць, ремонт і заміну гусениць та гуми длятракторів, комбайнів, тракторних причепів і сільськогосподарськихмашин, здійснюють аналогічно. Для прискорення розрахунків цюроботу можна виконати пропорційно нарахованим сумам амортизації.Стосовно планування сум витрат на ремонти і технічне обслуговуванняосновних засобів:

для технічних засобів доцільно використовувати норматививитрат у розрахунку на 1 т витраченого пального.

щодо інших основних засобів (будівлі, споруди тощо) – напідставі складених кошторисів або інформації за минулі роки.

У статті “Інші витрати” відображають витрати, щобезпосередньо пов’язані з виробництвом певної продукції і невключені до жодної з вищенаведених статей, а саме:

• знос спецодягу, спецвзуття та інших малоцінних ішвидкозношуваних предметів;

268

• вартість підстилки для тварин (соломи, торфу, тирси);• витрати на штучне осіменіння тварин (вартість сперми,

утримання пункту, витрати на оплату праці техніків штучногоосіменіння);

• платежі за обов’язкове страхування майна, тварин, урожаюсільськогосподарських культур, а також страхування окремихкатегорій працівників, зайнятих безпосередньо па роботах зпідвищеною небезпекою для життя і здоров’я у випадках,передбачених законодавством;

• витрати, пов’язані з використанням природної сировини,зокрема плата за воду, що вибирається з водогосподарських систем умежах затверджених лімітів, і за деревину, що продається на пні, таплатежі за використання інших природних ресурсів – за розміщеннявідходів, викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнєприродне середовище та інші види шкідливого впливу в межах лімітів.

Планування витрат на управління та обслуговування виробництва

У цій статті залежно від зв’язку з окремими виробництвамипланують та обліковують загальновиробничі й загальногосподарськівитрати, які не можна безпосередньо віднести на ту чи іншупродукцію. У складі загальновиробничих витрат виділяють бригадні,фермські, галузеві (цехові) з рослинництва й тваринництва, а вгосподарствах з розвиненими підсобними виробництвами – ще йцехові з певної галузі.

Загальновиробничі витрати включають: оплату праці з нарахуванням галузевих спеціалістів –

агрономів, зоотехніків, ветеринарних працівників), бригадирівтракторно-рільничих і рільничих бригад, завідуючих тваринницькимифермами; та інших працівників;

утримання основних засобів загальновиробничогопризначення. Ця комплексна стаття витрат крім амортизаційнихвідрахувань і вартості поточних ремонтів, будівель, споруд,устаткування, машин і обладнання загальнобригадного (фермського) тазагально галузевого призначення (зерносушарок, лабораторій,ветлікарень, бригадних споруд) включає витрати, пов’язані звикористанням цих засобів (паливо і мастильні матеріали, освітлення,опалення, прибирання тощо);

знос малоцінних предметів та предметів, які швидко псуються.Так, у рослинництві на ці витрати відносять спецодяг, спецвзуття. Його

269

вартість обчислюють з урахуванням норм видачі, строків використаннята цін придбання;

витрати на переїзди та переміщення (утримання легковихавтомобілів і роз’їзних коней, які використовуються для поїздокобслуговуючого персоналу галузі);

транспортне обслуговування робіт (перевезення працівниківдо місця роботи, підвезення води й інвентарю, доставка пального дотракторів і комбайнів);

утримання тимчасових споруд (навісів, літніх таборів),витрати на організацію харчування на польових станах.

До загальногосподарських витрат належать такі, що пов’язані зуправлінням та організацією виробництва в цілому по підприємству:

оплата праці апарату управління та господарського персоналу звідрахуванням на соціальні заходи:

утримання пожежної та сторожової охорони; канцелярські витрати; витрати на утримання основних засобів загальногоспо-

дарського призначення; витрати, пов’язані з підготовкою (навчанням) і

перепідготовкою кадрів та з найманням робочої сили; витрати на службові відрядження, транспортне

обслуговування працівників; поточні витрати на утримання й експлуатацію засобів

природоохоронного призначення; витрати на оплату послуг банків та фінансових установ.Загальновиробничі витрати за галузями розподіляють тільки на

продукцію відповідної галузі. При цьому частину цехових витрат зрослинництва відносять на витрати по закладанню і вирощуваннюбагаторічних насаджень.

Загальногосподарські витрати відносять на витрати зрослинництва, тваринництва, підсобних промислових виробництв, атакож на собівартість тієї частини продукції обслуговуючихвиробництв, які виконані на стороні або для потреб капітальногобудівництва.

Визначення планової собівартості продукції

Заплановані витрати, включаючи загальновиробничі йзагальногосподарські, за культурами (групами культур), видами тагрупами тварин і птиці. Поряд з цим обчислюють собівартість одиниці

270

продукції, робіт незавершеного виробництва й робіт з поліпшенняякості земель.

Продукція рослинництва. Собівартість продукції за видамисільськогосподарських культур визначається: а) зерна, насіннясоняшнику – франко-тік (інше місце первинної доробки); б) соломи,сіна – франко-місце зберігання; в) цукрових буряків, картоплі, овочів,баштанних культур, коренеплодів – франко-поле (місце зберігання); г)плодів, ягід, винограду, овочів закритого грунту – франко-пунктприймання (зберігання); д) соломки та трести льону, конопель –франко-пункт зберігання чи переробки (у підприємстві); е) зеленоїмаси на корм – франко-місце споживання; є) зеленої маси на силос,трав’яного борошна, сінажу, гранул – франко-місце силосування,стажування, виробництва борошна, гранул.

Зернові культури. Більшість господарств планують таобліковують витрати не за кожною культурою, а виділяють озимізернові, ярі зернові колосові, кукурудзу, зернобобові й важливіші вгосподарстві круп’яні культури, тобто планують собівартість продукціїза групами культур з однаковою чи подібного технологієювиробництва і незначною різницею в урожайності.

Собівартість зерна обчислюють франко-поле (тік чи інше місцепервинної доробки) з урахуванням витрат на доробку зерна на току,засипку на зберігання чи доведення насіння до посівних кондицій.Витрати на доставку зерна з токів у зерносховища, засипку його назберігання відносять на збільшення собівартості насіння, фуражу,тощо. Об’єктами обчислення собівартості продукції зернових культурє зерно, зернові відходи і солома (у кукурудзі – стебла). Прирозрахунках у першу чергу із загальної суми витрат виключаютьсобівартість соломи (полови), виходячи з нормативних витрат назбирання, пресування, транспортування, скиртування й інші роботивідповідно до прийнятої в господарстві технології. Решту витратрозподіляють на зерно і зернові відходи пропорційно вмісту в нихповноцінного зерна.

У разі вирощування насіння зернових культур загальну сумувитрат, включаючи додаткові витрати, що безпосередньо пов’язані зодержанням насіннєвого зерна відповідних репродукцій (без вартостірядового зерна та зерновідходів), розподіляють між цими класаминасіння (супер-еліта, еліта, першої та другої репродукції) пропорційнойого вартості за реалізаційними цінами.

Собівартість 1 ц. зерна кукурудзи визначають діленням витрат навирощування і збирання продукції (без вартості кукурудзиння) на масу

271

сухого зерна повної стиглості. Перерахунок качанів кукурудзи повноїстиглості в сухе зерно здійснюють за середнім відсотком виходубазової вологості (14 відсотків), який установлюють за даними реєстрівнакладних на прийняте заготівельними організаціями зерно.

Майже всі технічні культури виділяють у самостійні об’єктипланування та обліку витрат. Щодо них собівартість 1 ц продукціїобчислюють так само, як і для зернових. Із загальних витратвиключають вартість побічної продукції (гичка, солома, стебла тощо),оціненої за нормативними (розрахунковими) витратами на її заготівлю,а решту суми становить собівартість основної продукції. Якщо відвирощування технічної культури чи групи культур одержують декількавидів продукції (солома і насіння льону-довгунця, тютюнова імахоркова сировина), витрати між ними розподіляють пропорційновартості продукції за реалізаційними цінами. Це стосується ілікарських та ефіроолійних культур.

Слід мати на увазі, що собівартість цукрових буряків (фабричнихі маточних) обчислюють за фізичною масою коренеплодів. Зниженнясобівартості при цьому забезпечує не тільки поліпшення використанняресурсів, а й зумовлює підвищення їх забрудненості й засміченості.Згідно з чинною методикою обчислення собівартості це можливотакож у разі обліку картоплі й кормових коренеплодів.

Для визначення собівартості продукції льону та конопельодержане насіння оцінюють за нормативно-розрахунковою (плановою)вартістю, виходячи із витрат на підготовку та обмолот стебел,транспортування та обробку насіння. Решту (без вартості насіння)загальної суми витрат на вирощування льону чи конопель відносять насоломку. Собівартість соломки визначають діленням зазначенихвитрат на фізичну масу. Собівартість трести льону-довгунця чиконопель включає вартість соломки і витрати на її розстилання,перегортання, підняття із стелищ.

У спеціалізованих господарствах, де овочеві, баштанні, плодовіти ягідні культури є розвиненими галузями, витрати планують іобліковують щодо кожної культури. У господарствах, де ці галузідопоміжні, об'єктами планування витрат є овочі відкритого грунту,овочі закритого ґрунту, баштанні продовольчі культури, плодовікультури, ягідники й виноградники. Віднесені на основну продукціювитрати розподіляють між її видами пропорційно виручці від їїреалізації.

Собівартість 1 ц продукції кормових культур обчислюютьділенням витрат на вирощування, збирання і транспортування

272

продукції до місць зберігання на валовий збір. З площ однорічних ібагаторічних трав збирають по декілька видів продукції, тому витратиміж ними розподіляють пропорційно валовому збору умовноїпродукції. Для її обчислення застосовують такі коефіцієнти: однорічнітрави на сіно 1 ц – 1,0; насіння 1 ц – 9,0; солома 1 ц – 0,1 і зелена маса1 ц – 0,25; багаторічні трави відповідно – 1,0; 75,0; 0,1 і 0,3.

Собівартість продукції тваринництва включає витрати наутримання поголів’я худоби, птиці, кролів, звірів. Обчислюючи її відзагальної суми витрат віднімають вартість гною та іншої побічноїпродукції. У собівартість гною і пташиного посліду включаютьвартість підстилки, нормативні (розрахункові) витрати натранспортування, подрібнення підстилки, прибирання, навантаження,транспортування й зберігання гною. У витрати також включаютьамортизаційні відрахування, вартість ремонтів та інші витрати наутримання гноєсховищ.

Вартість іншої побічної продукції (такої, як вовна – линька, пух,перо, міражні яйця, м’ясо півників яєчних порід, забитих у добовомувіці, м’ясо забитих звірів, шкури забитих тварин) визначається зацінами можливої реалізації та іншого використання, її вартістьвідносять на зменшення витрат на утримання відповідних видів і групхудоби (птиці).

У молочному скотарстві обчислюють собівартість 1 ц молока йоднієї голови приплоду. Собівартість однієї голови приплодуприрівнюється до вартості 60 кормо-днів утримання корови.Собівартість одного кормо-дня розраховують діленням усієї сумивитрат на утримання основного стада корів на кількість кормо-днів.Для визначення собівартості 1 ц. молока необхідно загальну сумувитрат на утримання корів (без вартості приплоду і побічної продукції)розділити на кількість центнерів одержаного молока.

Визначення собівартості продукції вирощування та відгодівліхудоби і птиці. Продукцією вирощування та відгодівлі худоби і птиці(великої рогатої худоби, свиней, овець, кролів, птиці) є приріст живоїмаси, одержаний за рік. Цей приріст визначається як різниця міжживою масою поголів’я на кінець року та тим, яке вибуло протягомроку (включаючи загиблих), і живою масою приплоду та масою тварині птиці, що надійшли в групу впродовж року та які були на початокроку.

Собівартість 1 ц приросту живої маси визначають діленнямзагальної суми витрат на утримання відповідної групи худоби чи птиці

273

(без вартості побічної продукції) на кількість центнерів приросту живоїмаси.

Собівартість живої маси молодняку тварин і тварин навідгодівлі та птиці всіх вікових груп визначають виходячи з витрат наїх вирощування і відгодівлю в поточному році (без вартості побічноїпродукції), вартості худоби і птиці, що були в групі на початок року танадійшли з основного стада чи з інших груп, ферм і підприємств тавартості приплоду (без вартості загиблих тварин). Кількість живої масистановить масу тварин, що реалізовані, забиті, переведені в інші групита залишені на кінець року. Собівартість 1 ц живої маси худоби і птицівизначають діленням їх вартості па кількість центнерів живої маси (безмаси тварин, що загинули). На підставі розрахованої вартості 1 ц живоїмаси обчислюють собівартість худоби, яка реалізується, переведена восновне стадо, забита на м’ясо, а також тієї, що залишається напідприємстві на кінець року.

У м'ясному скотарстві одну голову приплоду оцінюютьвиходячи з його живої маси і планової собівартості 1 ц живої масителят при відлученні. Собівартість приросту живої маси телят до8-місячного віку (включаючи масу одержаного приплоду) складаєтьсяіз витрат на утримання корів і нетелів (останніх за 2 місяці дорозтелення переводять в основне стадо) і телят до 8-місячного віку (безвартості побічної продукції та молока, які оцінюється зареалізаційними ціпами). Собівартість 1 ц живої маси визначаютьділенням суми витрат, віднесених на приплід і приріст живої масителят до 8-місячного віку і балансової вартості телят, що були в ційгрупі на початок року, на загальну живу масу телят до 8 місяців,відлучених від маток (без маси тварин, що загинули) та тих, щозалишились під матками на кінець року. Розрахована собівартість 1 цвикористовується для оцінки телят, що залишились під матками накінець року та переведені в старші групи. Що ж до методикивизначення собівартості приросту маси та живої маси молоднякустарше 8 місяців та худоби на відгодівлі, то вона не відрізняється відвикладеної вище.

У спеціалізованих свинарських господарствах собівартістьприросту обчислюють по галузі в цілому і для кожної технологічноїгрупи тварин. За витратами на утримання свиноматок і кнурів-плідників (без вартості побічної продукції) обчислюють собівартість1 ц приросту і 1 голови приплоду на час відлучення від свиноматки. Унеспеціалізованих господарствах обчислюють собівартість 1 цприросту живої маси за поголів’ям у цілому.

274

Собівартість продукції вівчарства складається із витрат наутримання дорослого поголів’я і молодняку тварин, а також на їхстриження. Виробничі витрати у вовняно-м’ясному вівчарствірозподіляють між видами продукції (вовною, приростом живої маси,приплодом). Молоко, шкіри загиблих тварин вважаються побічноюпродукцією й оцінюються за можливими цінами реалізації, а гній – занормативно-розрахунковою вартістю. Ягнят романівської породи вмомент їх народження оцінюють у розмірі 12 відсотків, каракульських– 15 відсотків, а всіх інших порід – 10 відсотків загальної суми витратна утримання овець основного стада.

Загальна сума витрат на утримання овець без вартості побічноїпродукції та приплоду розподіляється між вовною (1 ц вовниприрівнюється до 5 одиниць) та приростом живої маси, 1 ц якогобереться за одиницю. Витрати на утримання стригального пункту,стриження овець, класування, пакування, маркування вовни відносятьбезпосередньо на собівартість вовни. Вартість ягнят на моментвідлучення від маток складається з собівартості приплоду та витрат наприріст їхньої живої маси до відлучення. У птахівництві длядорослого поголів’я визначають собівартість яєць, для молоднякуптиці – приріст живої маси, для інкубації – добових пташенят. Прицьому із загальної суми витрат на доросле поголів’я виключаютьвартість посліду та іншої побічної продукції, і ця різницядорівнюватиме собівартості яєць. Для молодняку птиці виключаютьще вартість запланованого виходу яєць від молодих курочок допереводу в основне стадо, оцінених за цінами можливої реалізації.Собівартість добових пташенят складають вартість закладених уінкубатор яєць і витрати з їх інкубації без урахування використову-ваних відходів, міражних яєць і забитих у добовому віці півників заціною можливої реалізації чи використання.

Собівартість продукції тваринництва

Собівартість продукції – це грошово матеріальні затрати, якіпідприємство несе на виробництво продукції, при цьому витратипланують по окремих статтях, а собівартість по кожному видувизначають дотримуючись певних методик (дивись тему 6“Планування економічного і соціального розвитку с-г підприємств).

Зниження собівартості продукції тваринництва можна досягнути,якщо зміцнювати кормову базу й забезпечувати повноцінну годівлютварин, підвищувати їхню продуктивність праці, поглиблювати

275

спеціалізацію, впроваджувати матеріальне заохочення та інші заходи.Приклади розрахунку собівартості продукції тваринництва:Наприклад.У СВК “Лан” 200 корів. Надій молока на 1 корову 2800 кг.,

приплід телят на 100 корів 96 голів. Вихід гною на одну голову в рік –2 т. Нормативно-розрахункова ціна 1 т. гною – 3 грн. Затрати булипонесені в сумі 139900 грн.

1. Визначаємо вихід і вартість гною:200 · 3 = 1200 грн.

2. Визначаємо кількість кормо-днів:200 · 365 = 73000 кр. дн

3. Визначаємо собівартість одного кормо-дня:138700 : 73000 = 1,9 грн.

4. Визначаємо вартість одної голови приплоду:1,9 · 60 = 114 грн.

5. Визначаємо вартість усього приплоду:114 х 196 = 21888 грн.

6. Визначаємо валовий надій молока:200 · 2800 = 5600 цн.

7. Визначаємо собівартість одного центнера молока:139900 – 1200 – 21888 : 5600 = 20,86 грн.

Задача 2.Розрахувати собівартість одного центнера живої маси тварин.У фермера на відгодівлі 120 голів свиней. Середньодобовий

приріст 1 голови 560 грам. Вихід гною на 1 голову 2 т. Ціна 1 т. –3,0 грн. Затрати становлять: 69404 грн.

Визначити собівартість 1 ц. приросту м’яса свиней.1. Визначаємо вихід і вартість гною:

120 · 3 · 2 = 720 грн.2. Визначаємо валовий приріст:

120 · 365 · 560 = 245,3 ц.3. Визначаємо собівартість 1 ц. приросту м’яса свиней:

69404 – 720 : 245,3 = 280 грн.Задача 3.Розрахувати собівартість продуктивності птахівництва.Господарство запланувало отримати 2000 шт. яєць. Затрати по

утриманню птиці становитимуть – 175500 грн., нормативна вартістьпобічної продукції (пух, пір’я, послід) – 7300 грн.

Визначити собівартість 1 тис. шт. яєць.1. Від загальних витрат віднімаємо вартість побічної продукції:

276

175500 – 7300 = 168200 грн.2. Визначаємо собівартість 1 тис. шт. яєць

168200 : 2000 = 841 грн.

9.4.4. Складання фінансового плану підприємства

Фінансовий план, його будова і зв'язок з іншими розділами плану

Фінансовий план є ключовим розділом усього планупідприємства, бо, по-перше, узагальнює результати всіх попередніхйого розділів, зводячи їх в одне ціле шляхом подання у вартісномувиразі, і дозволяє судити про те, наскільки план взагалі прийнятний зекономічного погляду; по-друге, обґрунтовує загальні потреби бізнесув інвестиціях; по-третє, складається для управління поточною тастратегічною діяльністю підприємства.

Для внутрішнього середовища підприємства фінансовепланування є важливим, оскільки:

втілює вироблені стратегічні цілі у форму конкретнихфінансових показників;

установлює стандарти для організації фінансової інформації; визначає прийнятні межі витрат, необхідних для реалізації

плану підприємства; у частині оперативного фінансового планування дає цінну

інформацію для розробки і корегування стратегії підприємства.Велике значення має фінансове планування і для контактів із

зовнішнім середовищем: постачальниками, споживачами, дистриб’ю-торами, кредиторами, інвесторами. Від їхньої довіри залежать вартістьактивів підприємства і можливості його ефективного господарювання.Тому фінансовий план має бути добре обгрунтований.

Фінансовий план включає такі складові: план обсягів реалізації продукції; план доходів і витрат (прибутків і збитків); план руху грошових коштів (бюджет руху готівки); плановий баланс активів та пасивів підприємства; розрахунок точки беззбитковості; письмовий виклад результатів фінансового планування.Другий, четвертий і п’ятий документи відносять, як правило, до

довгострокових фінансових планів, що мають стратегічне значення, атретій є прерогативою поточних планів. До фінансового планування

277

тісно примикають, хоч і належать до більш загальних елементівфінансового менеджменту, складання довгострокового плану(бюджету), капіталовкладень та оцінка інвестиційних проектів, а такождовгострокова стратегія фінансування підприємства.

Одним із головних обов’язків фінансового менеджерапідприємства є періодичне (щомісячне, щоквартальне, щорічне)складання пояснювальних записок до вихідних форм фінансовогостану підприємства з розрахунковими показниками і детальниманалізом відхилень (від планових показників попереднього року,середніх показників по району, показників кращих підприємств районучи області та підприємств-конкурентів) з рекомендаціями щодоусунення недоліків.

Фінансовий план тісно пов’язаний з іншими розділами планупідприємства. Так, плани реалізації продукції, одержання прибутку,формування та використання валового доходу, руху готівки складаютьна основі балансів продукції рослинництва, тваринництва іпромислових виробництв, плану витрат і собівартості продукції.Визначаючи потребу в оборотних засобах, використовують, окрім того,дані виробничої програми підприємства.

Основними етапами фінансового планування є: аналіз фінансових показників підприємства за попередній

період. При цьому використовують основні фінансові документипідприємства – баланс, звіт про прибутки і збитки, звіт про рух готівки;

планування реалізації продукції, прибутків і збитків.

Планування реалізації продукції, цін, прибутку і рентабельності

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джереламиподіляють на внутрішні та зовнішні. Про використання зовнішніхджерел свідчать надходження коштів за рахунок ресурсів, якімобілізуються на фінансовому ринку. У світовій практиці60-70 відсотків фінансових ресурсів надходять на підприємства зарахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові надходження згідно зчинною практикою обліку і звітності включають:

виручку від реалізації продукції, робіт і послуг; виручку від іншої реалізації; доходи від позареалізаційних операцій (проценти, перерахова-

ні за зберігання грошей у банку, плата за передане в оренду майно,доходи на акції тощо).

278

Основним джерелом грошових надходжень кожногосільськогосподарського підприємства є виручка від реалізаціїпродукції, виконання робіт і надання послуг на сторону. Плановувиручку розраховують окремо за видами продукції рослинництва,тваринництва, підсобних промислових виробництв, за роботи,виконані па стороні, та послуги, надані різним підприємствам,організаціям і особам.

Після виконання зобов’язань за державними і регіональнимиконтрактами решту продукції сільськогосподарські підприємствареалізують за своїм вибором заготівельним і торговельниморганізаціям, переробним підприємствам, організаціям іпідприємствам споживчої кооперації, міжгосподарськимпідприємствам і об’єднанням, на міських ринках і власних магазинах,працівниками господарства, для громадського харчування іполіпшення місцевого постачання. Обсяги продукції, що підлягаютьреалізації, узгоджуються за їхніми видами з даними балансовихрозрахунків продукції рослинництва, тваринництва, промислових таобслуговуючих виробництв.

Продукцію, що її передбачається продавати (видавати)працівникам господарства і залученим особам у рахунок оплати праці,оцінюють за прийнятними в господарстві цінами. Продукцію нагромадське харчування відпускають за плановою собівартістю, але невище ринкових цін. Видачу працівникам господарства грошовоїдодаткової оплати і премій овочами, картоплею, фруктами, ягодами,виноградом планують за плановою собівартістю, але не вищероздрібних цін за вирахуванням торгової знижки, а сіна, соломи – заплановою собівартістю. Видачу молодняку худоби працівникампідприємства в рахунок оплати праці здійснюватимуть за цінами,прийнятими в господарстві. Розділивши всю виручку від реалізаціїпродукції конкретного її виду на загальну кількість цієї продукції,визначають середню ціну продажу.

Після цього обчислюють повну собівартість реалізованоїпродукції, яка складається з виробничої собівартості й реалізаційнихвитрат. Виробничу собівартість визначають множенням собівартостіодиниці продукції (при цьому щодо худоби і птиці беруть до уваги несобівартість приросту, а собівартість 1 ц живої маси) на обсяг їїреалізації. Витрати з реалізації, що не відшкодовуютьсязаготівельними організаціями, включають у витрати з реалізаціїпродукції на ринку, через комісійну торгівлю та інші організації, атакож у витрати з навантаження продукції, її пакування, утримання

279

приміщень для зберігання в місцях її реалізації, оплати праціпрацівникам тощо.

Заготівельні, торговельні та інші підприємства і організації, щоздійснюють закупівлю сільськогосподарської продукції на умовахдержавного контракту несуть усі витрати з її транспортування йрозвантаження.

Результат від реалізації вовни визначають не за окремими їївидами, а в цілому для всієї її кількості. При цьому реалізаційну ціну івиручку спочатку визначають для кожного виду вовни, а потімпоказують загальну суму виручки. Собівартість вовни в перерахункуна залікову масу визначають виходячи із співвідношення міжнатуральною і заліковою масою вовни.

Визначають результати реалізації: прибуток чи збиток тарентабельність по окремих продуктах, галузях і господарству в цілому.

Визначення точки беззбитковості

Істотним недоліком традиційного планування є одноваріантністьпланів. У реальній практиці, як правило, існує кілька варіантіврозвитку подій. Тому на особливу увагу заслуговують методипланування, що дозволяють реалізувати один із важливих принципівпланування – його гнучкість.

Таким є метод “витрати – обсяг – прибуток”, що його частішеназивають аналізом беззбитковості або аналізом точки розриву. Віндозволяє:

визначити планові обсяги виробництва і продажу товару зточки зору їх беззбитковості;

прийняти рішення щодо цільових розмірів прибутку; збільшувати гнучкість фінансового планування, ураховуючи

можливі зміни в ціні реалізації, обсягу продажу, постійних і зміннихвитрат.

Суть методу аналізу беззбитковості полягає в пошуковікритичного обсягу реалізації продукції, при зменшенні якогопідприємство починає зазнавати збитків. Це можна визначити одним іздвох способів – графічним чи за допомогою формули нормибеззбитковості.

Насамперед на осі абсцис через рівні інтервали відкладаютьпродуктивність корів, а на нижній шкалі – валовий надій молока. Наосі ординат відкладають шкалу грошової виручки і витрат, найвищаточка якої відповідає сумі виручки від реалізації продукції за

280

максимальної продуктивності корів. Бажано, щоб одержанийчотирикутник був близьким до квадрата. Потім проводять лініїгрошової виручки за різної ціни реалізації молока, відкладаютьпостійні й змінні витрати. Лінія останніх є одночасно і лінією сукупнихвитрат. З точки перетину їх з лінією виручки проводять перпендику-лярно лінію абсцис, що визначає критичний рівень продуктивностікорів, за якого досягається беззбитковість виробництва. У нашомувипадку цей рівень становить 2750 кг, якщо ціна реалізації молока400 грн./т, 4300 кг – 300 грн./т і 5600 кг – якщо ціна реалізації250 грн./т. (див. нижче).

Точка беззбитковості

Для одно продуктової моделі точку беззбитковості, яка означаєщо виручка від продажу продукції підприємства дорівнює сукупнимвитратам (О х Ц = Пв + Зв х О), можна визначити за формулою:

ЗвЦПвО

281

де О – обсяг продажу;Ц – ціна реалізації;Пв – величина постійних (фіксованих) витрат;Зв – величина змінних витрат з розрахунку на одиницю продукції.Точку беззбитковості можна розрахувати не тільки у фізичних,

але й у грошових одиницях – гривнях. Тоді формула визначення точкибеззбитковості буде такою:

ЦЗв

ПвО

1

Методика аналізу беззбитковості може застосовуватись також длявизначення обсягу виробництва і продажу, необхідного для одержанняцільової величини прибутку, а також для пошуку раціональногоспіввідношення між постійними і змінними витратами.

Розрахунок точки беззбитковості – трудомістка і складнаробота. Тому в країнах з розвиненою економікою фермери широковикористовують результати розрахунків, виконаних науковцями дляконкретних природно-економічних умов.

Таблиця 18Точки беззбитковості виробництва продукції рослинництва

(Баварія, ФРН)

Культура Точка беззбитковості, ц/га Урожайність, ц/гаОзима пшениця 35,2 63.3Озимий ячмінь 36,7 58,3

Кукурудза (зерно) 49,0 74,9Ріпак зимовий 20,1 32,8

Цукрові буряки 180,0 560.0Картопля 178,0 268.0

Планування формування та використання валового доходу іприбутку підприємства. Вибір дивідендної політики

Валовий дохід підприємства – це новостворена вартість. Вінвизначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами. Урічному плані економічного і соціального розвитку та бухгалтерськомузвіті сільськогосподарські підприємства обчислюють валовий дохід утакій послідовності:

282

визначають валову продукцію за собівартістю, яка включає всівитрати на виробництво продукції, робіт і послуг планового року, атакож приріст або зменшення незавершеного виробництва і витратимайбутніх періодів порівняно з попереднім роком. Цей розрахуноквиконується окремо для рослинництва, тваринницта, промисловихвиробництв, робіт і послуг. У результаті отримують перші дві складовівартості валової продукції С + V;

до одержаної суми додають (віднімають) прибуток (збиток) відреалізації продукції у вказаних вище галузях;

Таблиця 19Розрахунок валового доходу, тис. грн.

Показник Код Рослин-ництво

Тварин-ництво

Підсобніпромислові

вироб-ництва

Роботи іпослуги

Разом понеповному

вироб-ництву

Валова продукціяза собівартістю

1 1800 3000 870 30 5810

Прибуток (+),збиток (-) від

реалізації2 149,7 111,7 18 35 314,4

Прибуток відміжгосподарсь-ких підприємств

і організацій

3 — — — _ _

Прибуток, щопередається гос-

подарствам-учасникам

кооперативноговиробництва

4 — — — — —

Разом (1+2+3+4) 5 1949,7 3111,7 888 175 6124,4Матеріально-

грошові витратина виробництво

6 1560 2580 810 110 5060

Валовий дохід 7 389,7 531,7 78 65 1064.4

від одержаного результату потрібно відняти всі матеріальнівитрати (амортизацію основних засобів, виробниче спожиті предметипраці та витрати на оплату послуг, наданих підприємству зі сторони),тобто виконати дію: (С + V) - С = V. До отриманого результату (витрат

283

на оплату праці) слід додати (відняти) прибуток (збиток), що буводержаний від певних товарних галузей підприємства. У підсумкудістанемо вартість валового доходу підприємства (V + М). Обчисленняматеріальних витрат вимагає складних і трудомістких розрахунків.

У практиці планування та обліку сільськогосподарськіпідприємства використовують такий методичний підхід. Спочаткурозраховують витрати на оплату праці в галузях і за виконання робітна сторону. Для розрахунків використовують дані зведеного планувитрат на оплату праці в рослинництві, тваринництві, промисловихвиробництвах, з організації виробництва й управління, а також сумиоплати праці обслуговуючих виробництв і їхні обсяги робіт у галузяхгосподарства. З цією метою суми прямої оплати праці в галузях,включаючи й загальногалузеві витрати, збільшують на витрати зоплати праці, віднесені на ці галузі у складі комплексних статейвитрат. Наприклад, планові суми оплати праці на автомобільнихперевезеннях обчислюють виходячи з обсягу робіт, що припадає надану галузь, і витрат на оплату праці на одиницю роботи. Аналогічновизначають витрати на оплату праці для транспортних робіт натракторній тязі, для робіт з живим тяглом, електропостачання.Обчислюючи в галузях витрати на оплату праці, що віднесені в складівартості робіт ремонтних майстерень, загальногосподарських витрат,до уваги беруть суму цих витрат, віднесених на конкретну галузь, іпитому вагу оплати праці в загальній сумі витрат. Одержану сумуоплати праці (І) віднімають від С + V і одержують суму матеріальнихвитрат (С).

Економічне значення валового доходу надзвичайно велике, бо вінє основою розширеного відтворення, головним джерелом національно-го доходу, утворення фінансових результатів не тільки підприємств, ай державного бюджету, позабюджетних фондів, усього суспільства.

Валовий дохід поділяють на фонди споживання і фондинагромадження. Обґрунтування правильного співвідношення між нимиє важливою передумовою забезпечення необхідних темпів розширено-го відтворення. Кожне підприємство встановлює це співвідношеннясамостійно, ураховуючи при цьому абсолютний розмір валовогодоходу, ступінь ресурсозабезпеченості виробництва, зношеностіосновних фондів, забезпеченість оборотними засобами, досягнутийрівень оплати праці персоналу, ступінь розвитку соціальноїінфраструктури, співвідношення між фондом оплати праці йприбутком у валовому доході.

284

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємстває його балансовий прибуток. Він відображається в балансі підприємст-ва і включає в себе прибуток від усіх видів діяльності за плановий(звітний) період – від реалізації продукції (робіт, послуг), основнихфондів, нематеріалізованих активів, цінних паперів, валютнихцінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій тощо.Щоб визначити балансовий прибуток підприємства, потрібнорозрахувати його для кожного виду діяльності й одержані результатипідсумувати. Наприклад, прибуток від реалізації продукції (робіт,послуг), що має найбільшу питому вагу в складі балансового прибутку,визначають відніманням з виручки від реалізації суми податку надодану вартість, акцизного збору, ввізного мита, митних зборів, атакож витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції(робіт, послуг).

Схема 17Балансовий прибуток підприємства

БАЛАНСОВИЙ ПРИБУТОК

Платежі у бюджет- рентні платежі- плата за землю- податок із власників транспортних засобів- податок на прибуток- податок на нерухомість (відсоток)

Прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства

Прибуток що спрямовується на здійснення різнихплатежів, пов’язаних із застосуванням фінансових санкцій

до підприємства

ЧИСТИЙ ПРИБУТОК

Резерв-ний фонд

Фондрозвиткувироб-ництва

Фондсоціаль-

нихпотреб

Фондматеріа-льного

заохочення

Виплатадивідендів

Фонд нагромадження Фонд споживання

Нерозподілений прибуток

285

Балансовий прибуток

На першому етапі учасниками розподілу балансового прибутку єдержава і підприємство. Пропорції розподілу прибутку між державою(бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількохчинників. Істотне значення при цьому має податкова політика державищодо суб’єктів господарювання. Вона реалізується при визначенніоб'єктів і ставок оподаткування, суми податків, що сплачуються зарахунок прибутку, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап – це розподіл і використання прибутку, щозалишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів убюджет. Чинні нормативні акти визначають, що за рахунок цьогоприбутку підприємства мають здійснювати різні платежі, пов’язані іззастосуванням фінансових санкцій до підприємства.

Важливе значення в розподілі чистого прибутку має досягненняоптимального співвідношення між фондом нагромадження і фондомспоживання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони неутворюються, а їхню величину можна визначити на підставірозрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чизаходів.

В останні роки з приватизацією аграрних підприємств,створенням колективних сільськогосподарських підприємств,приватно-орендних підприємств тощо особливого значення набуваєвироблення ними дивідендної політики. З одного боку, виплатадивідендів має забезпечити захист інтересів власника і створитипередумови для росту курсової ціни акцій (майнових і земельних паїв),а з другого, – максимальні виплати дивідендів скорочують часткучистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Прийняття рішення щодо виплати дивідендів та їхні розміризначною мірою визначаються фінансовою стратегією. Якщокерівництво підприємства передбачає здійснити серйозну реконструк-цію, технічне переозброєння чи розширення виробництва і дляреалізації їх намічає додаткову емісію акцій, то такій емісії маєпередувати досить тривалий період виплати високих дивідендів.Останнє зумовлює підвищення курсу акцій і, відповідно, збільшеннясуми позичкових коштів, які одержують унаслідок розміщеннядодаткових акцій.

286

Бюджет готівки

Бюджет готівки є заключним етапом планування діяльностіпідприємства і показує його фінансову спроможність щодо виконаннягосподарських планів. У ньому дається перелік усіх грошовихнадходжень та витрат підприємства за певний період часу. У ринковійекономіці цей бюджет є одним із найважливіших інструментівпланування на практиці навіть прибуткові господарства нерідкозмушені реорганізовувати або й зовсім припиняти свою діяльністьчерез недостатню забезпеченість готівкою. Головним призначеннямбюджету готівки і є забезпечення позитивного сальдо грошових коштівпісля сплати всіх зобов’язань шляхом планування обсягів і термінівнадходження коштів та здійснення витрат, розрахунку достатностівласних грошових коштів для фінансування витрат та визначенняпотреби в кредитах.

Відмінності бюджету готівки від інших планів господарськоїдіяльності:

у ньому відображаються лише готівкові потоки підприємства іне включаються не грошові надходження і витрати (амортизаціяосновних засобів, оплата праці натурою, бартер, вартість власнихкормів, насіння тощо);

у бюджеті особливої ваги набувають строки отриманнянадходжень та здійснення витрат. Тому бюджети готівки розробляютьна квартальній чи місячній основі.

У розробці бюджету готівки, як і в складанні всього фінансовогоплану, велика роль належить аналізові, зокрема, джерел покриттявитрат підприємства (банківська і касова готівка, бартерні операції,оплата праці натурою тощо).

Складання бюджету починається з визначення грошового балансуна початок періоду планування, який показує залишок коштів нарахунках і в касі підприємства на кінець попереднього періоду. Даліпланують усі грошові надходження підприємства за рік і за періодами,в яких вони фактично очікуються. При цьому враховують, що всігрошові надходження і витрати плануються за фактом здійсненняплатежу, а не за фактом виникнення чи перерахування їх, тобто всідані вводяться на основі обґрунтованих припущень щодо термінуотримання грошей чи здійснення платежів. Саме цим можна пояснити(провали) у третьому кварталі як з надходженням виручки від реаліза-ції молока (щороку в цей час виникає дебіторська заборгованість

287

молочних заводів), так і з виплатою зарплати (кредиторськазаборгованість).

Таблиця 20Бюджет готівки сільськогосподарського підприємства

ПоказникРазом

зарік, тис.

грн.

у т. ч. за кварталамиІ ІІ ІІІ IV

1 2 3 4 5 6 71 Початковий

грошовий баланс15 15 1 10 9

2 Виручка відреалізації продукції:молоко 1885 498 450 374 563молодняк дляплемінних цілей

40 10 10 10 10

інша худоба 373 13 107 59 77інша продукція 365 67 100 89 109інші надходження — — — — —

3 Разом виручки 2663 709 667 532 755

4 Разом грошовихнадходжень (1+3)

X 724 668 542 764

5 Готівкові витрати:оплата праці звідрахуваннями насоціальні заходи,

1137 337 272 258 270

оплата за товарно-матеріальніцінності, усього

698 229 203 127 139

утому числі:паливно-мастильніматеріали

254 24 99 64 67

електроенергія 91 39 10 20 22

газ 61 15 4 18 24мінеральні добрива 67 65 2 —пестициди 13 8 5 — –

288

Продовження1 2 3 4 5 6 7

корми 18 — 18 — —насіння 15 15 — — —будівельніматеріали

38 11 11 12 4

запасні частини 90 30 47 13 —техніка, обладнання 51 22 7 — 22Державні податкита збори

72 25 15 10 22

Погашення кредиту 400 130 78 92 100

Проценти за кредит 100 21 25 30 24

Інші витрати 168 21 45 46 566 Разом готівкових

витрат2575 763 638 563 611

7 Наявні грошовікошти

X -39 30 -21 153

8 Нові кредити 70 40 — 30 _

9 Оплата новихкредитів

70 — 20 — 50

10 Залишковийгрошовий баланс

X 1 10 9 103

Після завершення планування всіх грошових надходжень і витратздійснюють розрахунок забезпеченості підприємства власнимигрошовими коштами та визначають потребу в кредитах окремо длякожного періоду планування. Значення рядка “Наявні грошові кошти”визначається як різниця між сумою грошових надходжень(ураховуючи початковий грошовий баланс) та сумою грошових витрат.Якщо витрати на кінець певного періоду перевищують надходження,тобто значення рядка “Наявні грошові кошти” є від’ємним, необхіднозапланувати отримання нових кредитів. У протилежному разі вільнікошти можна використати для погашення частини нових (узятих уплановому році) короткотермінових кредитів та відсотків по них (якщотакі кредити плануються). Після цього визначають залишковийгрошовий баланс на кінець даного періоду планування як суму наявнихгрошових коштів підприємства та нових кредитів, отриманих у цьому

289

періоді (місяці, кварталі), за вирахуванням суми оплаченогокороткотермінового кредиту та відсотків з нього. Водночас він стаєпочатковим грошовим балансом наступного періоду планування.

Контрольні питання

1. Види планів та планування.2. Суть організації планової роботи на підприємстві та особисті

якості плановика.3. Суть стратегічного і перспективного планування.4. Бізнес-план і його основні розділи.5. Основні етапи розробки, оформлення і затвердження бізнес-

плану.6. Види поточних планів.7. Суть і порядок складання оперативних планів.8. Суть маркетингової програми бізнес-плану сільськогоспо-

дарського підприємства.9. Особливості врахування кон’юнктури ринку, цінової політики,

якості продукції і каналів реалізації при розробці маркетинговоїпрограми.

10. Зміст і методика планування виробничої програми порослинництву.

11. Планування виробничої програми тваринництва.12. Особливості і методи планування витрат виробництва.13. Методика планування основних (прямих) витрат виробництва.14. Суть планування загальновиробничих і загальногоспо-

дарських витрат.15. Калькуляція собівартості основних видів продукції.16. Основні розділи фінансового плану підприємства.17. Методика складання плану реалізації продукції, визначення

прибутку і рентабельності.18. Планування формування та використання валового доходу,

прибутку підприємства.

10. ОРГАНІЗАЦІЯ ГОСПОДАРСЬКОГО (КОМЕРЦІЙНОГО)РОЗРАХУНКУ В АГРАРНИХ ФОРМУВАННЯХ

10.1. Суть, принципи та особливості господарського(комерційного) розрахунку в умовах ринку.

10.2. Організація внутрішньогосподарського розрахунку.

290

10.3. Організація оперативного контролю госпрозрахунковихвитрат у ринкових умовах.

10.4. Формування і використання доходів госпрозрахунковихпідрозділів.

10.1. Суть, принципи та особливості господарського(комерційного) розрахунку в умовах ринку

Господарський механізм – це дуже складна економічна система,яка охоплює питання планування й управління підприємствами,економічні відносини їх як із державою, так і між собою, рівеньвикористання засобів виробництва й трудових ресурсів, матеріальнестимулювання тощо, тобто практична дія економічних законіввиявляється в господарському механізмі.

Найважливішим елементом господарського механізму єгосподарський розрахунок, або діяльність підприємств в умовахринкових відносин, який пов’язує його з конкретним підприємством іохоплює широке коло відносин цього підприємства. На основігоспрозрахунку створюється сучасний механізм діяльностіпідприємств, що спонукає всебічно економити ресурси, широковикористовувати досягнення науки й техніки.

Господарський розрахунок – об’єктивна економічна категорія, якавідображає відносини в процесі виробництва, розподілу і споживанняпродукції. Кожне сільськогосподарське підприємство вступає увідповідні відносини з державними вищестоящими установами,іншими підприємствами, власними підрозділами та окремимипрацівниками. Крім того, існують певні відносини між окремимипідрозділами та їхніми працівниками.

Госпрозрахунок – це метод організації ведення господарства приякому кожне підприємство порівнює в грошовій формі витрати ірезультати виробництва (надання послуг), намагається відшкодувативитрати власними доходами, тобто забезпечувати самоокупність іоптимальну рентабельність виробництва. Він виступає важливимфактором підвищення продуктивності праці, зниження собівартостіпродукції і забезпечення прибутковості виробництва. А це означає, щоза рахунок виручки від реалізації продукції і послуг підприємствопокриває всі витрати на виробництво продукції і отримує прибуток,який дає змогу вести розширене виробництво.

В основі господарського розрахунку лежить матеріальназаінтересованість у наслідках виробництва, що в свою чергу веде до

291

збільшення виробництва продукції та підвищення її рентабельності,розподілу за працею, а також керування у своїй діяльностівідповідними економічними категоріями: собівартість, ціна, чистийдоход, прибуток, фінансування тощо.

В умовах вільної конкуренції й ринкових відносин рольгоспрозрахунку зростає, оскільки досягти основної мети – одержатинайбільший прибуток – кожне підприємство може тільки придотриманні вимог цього методу господарювання. Останній стосуєтьсяне тільки підприємства у цілому, а і його підрозділів та окремихпрацівників.

У процесі впровадження і функціонування господарськогорозрахунку виникають дві основні форми економічних взаємовідносин –зовнішні і внутрішні. Зовнішні, зазвичай, включають взаємовідносинипідприємства з державою та іншими підприємствами, організаціями.Внутрішні включають взаємовідносини підприємства і виробничихпідрозділів.

Загальногосподарський, як і внутрішньогосподарський розраху-нок, є методом організації і ведення виробництва. Завдяки економномугосподарюванню в окремих підрозділах забезпечується економічнийефект у всьому господарстві. Отже, загальногосподар-ський івнутрішньогосподарський розрахунок слід розглядати в єдності, але неможна їх ототожнювати. Єдність загальногосподар-ського івнутрішньогосподарського розрахунку полягає в загальній меті,досягнення найбільшого обсягу продукції з найменшими витратами іна цій основі - високого рівня рентабельності виробництва. У той жечас вони відрізняються формами зв’язків з іншими об’єктами, складомпоказників, які визначають господарську діяльність, при плануванні йобліку тощо.

Загальногосподарський розрахунок передбачає розв’язанняпитань діяльності підприємства як юридичної особи у цілому і питаньйого виробництва, сфери обігу та соціального розвитку і включаєнаступне: виконання договорів (контрактів) на реалізацію продукції;матеріально-технічне забезпечення, підприємства; організаціюфінансово-кредитних відносин підприємства; податкову систему;встановлені для підприємства замовлення на товарну продукцію,рівень цін на неї.

Згідно проведеного аналізу господарської діяльності за ряд років івибирають найдоцільніший варіант виконання господарських завдань,планують виробництво, визначають систему обліку та контролю,відпрацьовують систему матеріального стимулювання за результатами

292

господарської діяльності, порядок розподілу прибутків, визначаютьперспективи розвитку господарства.

Ефективність системи загальногосподарського розрахункузабезпечується при впровадженні внутрішньогосподарськогорозрахунку, тобто створення умов режиму економії праці і коштів наоснові матеріальної заінтересованості та відповідальності в кожнійвиробничій одиниці.

Загальногосподарський і внутрішньогосподарський розрахуноктісно пов’язані між собою, але відрізняються організаційнимиформами, складом показників, які використовуються в процесіпланування, обліку і контролю.

Внутрішньогосподарський розрахунок - це метод плановоїорганізації господарської діяльності підрозділів підприємства звиконання планових завдань, збільшення виходу продукції високоїякості при .зниженні витрат на її одиницю на основі матеріальноїзаінтересованості в кінцевих результатах роботи.

При внутрішньогосподарському розрахунку підрозділи не маютьправа юридичної особи, вони є частиною сільськогосподарськогопідприємства і тому самостійність їх обмежена лише виробничоюсферою. Вони не можуть: укладати договорів, мати рахунок у банку,здійснювати взаємовідносини з державою та іншими підприємствами,вони не реалізують продукцію, не мають прибутків, а свою діяльність восновному обмежують питаннями економіки й організаціїсільськогосподарського виробництва всередині підприємства.

В умовах ринкової економіки господарський розрахунок стаєкомерційним. Це пов’язано з тим, що в ринкових умовах підприємствамають повну самостійність не тільки у виробництві продукції, також уїї реалізації та придбанні всіх матеріалів і засобів виробництва. Вінбазується в основному на тих же принципах, але роль деяких із нихпоглиблюється і діють вони методом купівлі-продажу продукції,наданням послуг тощо. Це потребує від сільськогосподарськихпідприємств маркетингової діяльності.

Комерційний розрахунок як метод ведення виробничо-господарської діяльності загальною категорією ринковогогосподарства, його системоутворючою структурою та основнимметодом організації підприємницької діяльності. У країнах з ринковоюекономікою нагромаджений величезний досвід комерційногорозрахунку, який передбачає:

293

дійсне самофінансування підприємств, тобто відшкодуваннявласних поточних і капітальних витрат за рахунок власних коштів табанківських кредитів;

повну економічну самостійність у прийнятті рішень; ефективну матеріальну заінтересованість; реальну матеріальну відповідальність за результати поточної,

господарської та інвестиційної діяльності; отримання прибутку як кінцевої мети.Комерційний розрахунок є раціональним і високоефективним

методом господарської діяльності. Він спонукає підприємство домінімізації витрат і максимізації доходів та прибутку. Комерційнийрозрахунок притаманний ринковій економіці. Адже саме він, а неринкові відносини самі по собі, сприяє високоефективномугосподарюванню.

Госпрозрахункові відносини в сільськогосподарськихпідприємствах ґрунтуються на певних принципах, незалежно відформи власності на підприємстві.

1. Самостійність господарської діяльності товаровиробників.Дотримання даного принципу дає змогу керівникам підприємствсамим вирішувати питання організації виробництва, розвинутиініціативу працівників, краще використовувати засоби виробництва,трудові ресурси, створити умови для ефективного веденнягосподарства.

2. Повна господарська і юридична відокремленість. (Господар-сько-оперативна самостійність) підприємств виявляється в тому, щовони повністю розпоряджаються власними і наданими їм засобамивиробництва, мають право юридичної особи, ведуть фінансовегосподарство. Тобто, сільськогосподарські підприємства виступають,як окремі господарські одиниці.

3. Принцип самофінансування. Реалізація цього принципу – одна зосновних умов підприємницької діяльності – забезпечуєконкурентоспроможність господарюючого суб’єкта. Самофінансуван-ня означає повну окупність витрат на виробництво і реалізаціюпродукції.

4. Прибутковість, яка є логічним продовженням принципусамоокупності, означає, що отримані доходи мають не тільки покритипроведені витрати, а й сформувати прибуток.

5. Принцип матеріальної заінтересованості – об’єктивна йогонеобхідність диктується основною метою підприємницької діяльності –отримання прибутку.

294

6. Принцип матеріальної відповідальності – означає наявністьпевної системи відповідальності за результати фінансово-господарської діяльності та виконання договірних зобов’язань

7. Принцип забезпечення фінансових резервів – необхідністьформування фінансових резервів та інших аналогічних фондів,пов’язана з підприємницькою діяльністю, яка завжди зв’язана зризиком.

Цей принцип реалізовується у відкритих і закритих акціонернихтовариствах. Розмір резервного фонду регламентований і не може бутименшим за 15 відсотків від розміру оплаченого статутного капіталу,але й не більшим за 50 відсотків оподатковуваних прибутків, оскількивідрахування до резервного фонду проводяться до оподаткуванняприбутку.

8. Фінансова відповідальність (контроль гривнею зa виробничо-фінансовою діяльністю підприємства) – є підсумковим принципомкомерційного розрахунку і забезпечує його дійовість. Сутність цьогопринципу полягає в тому, що підприємство несе повнувідповідальність за фінансові результати своєї діяльності. Отриманізбитки покриваються за рахунок власних коштів.

10.2. Організація внутрішньогосподарського розрахунку

Внутрішньогосподарський розрахунок ґрунтується на тих жепринципах, що госпрозрахунок підприємства, але він здійснюється нарівні підрозділів, яким в умовах ринкових відносин надається більшесамостійності, удосконалюються взаємовідносини з підприємством йіншими внутрішньогосподарськими підрозділами.

Організація госпрозрахункових відносин всередині підприємствапов’язана з визначенням кількості виробничих підрозділів, їх розмірівта спеціалізації, забезпеченням трудовими ресурсами та засобамивиробництва, становлення раціональної організаційної структури тасистеми взаємовідносин колективу підрозділу з господарством таіншими госпрозрахунковими одиницями.

Найвища ефективність загальногосподарського розрахунку будезабезпечуватись при впровадженні в усіх виробничих підрозділахпідприємства госпрозрахункових відносин між ними та адміністрацієюпідприємства.

При цьому земля, продуктивна і робоча худоба, техніка, іншіосновні засоби виробництва розподіляються за одним із трьохваріантів:

295

передаються підрозділам адміністрацією господарства вкористування;

передаються підрозділам адміністрацією господарства воренду;

переходять у власність підрозділу па пайовій основі.Отже, в перших двох випадках власником основних засобів

виробництва, переданих підрозділам, залишається сільгосппід-приємство, а в третьому випадку власником є сам підрозділ.

У перших двох випадках кожному госпрозрахунковомупідрозділу відповідно до його спеціалізації адміністрація господарствадоводить річне госпрозрахункове завдання щодо обсягів і структуривиробництва продукції, послуг, робіт і ліміту виробничих витрат (якеможе додаватись до договору, що укладається між адміністрацієюгосподарства і підрозділом).

При цьому ліміти виробничих витрат по статтях в госпрозрахун-кових завданнях підрозділам (або в договорах, які укладаються міжпідрозділами і сільгосппідприємствами) можуть не доводитися,оскільки вони замінюються внутрішньогосподарськими розрахункови-ми цінами. Всі матеріальні елементи поточних витрат виробництва(послуги) госпрозрахункові підрозділи купують у сільгосппідприємстві(відповідних його підрозділах).

У третьому випадку (коли підрозділи стають власникамиосновних засобів виробництва) госпрозрахункові завдання підрозділамможуть не доводитися. Тут підрозділи, які входять в асоціацію читовариство, самі домовляються між собою і з органом, що виконуєфункції головного, про характер, структуру і обсяг виробництва.

При цьому в перших двох випадках за рішеннямсільгосппідприємства і підрозділів госпрозрахункове завдання можебути замінене госпрозрахунковим договором, який укладаєадміністрація господарства з кожним госпрозрахунковим підрозділомна виробництво продукції (послуг, робіт) у заданих обсягах, структурі іякості.

Вироблена госпрозрахунковими підрозділами продукціяреалізується сільгосппідприємству (або іншим його підрозділам) завнутрішньогосподарськими розрахунковими цінами (це можестосуватися і тих підрозділів, які стали власниками основних засобіввиробництва на пайовій основі).

Наприклад. Собівартість 1 центнера зелених кормів складає5,20 грн і встановлений єдиний норматив рентабельності погосподарству 40 відсотків. Звідси розрахункова ціна за якою

296

госпрозрахунковий підрозділ продає вирощену продукціюгосподарству дорівнює 5,20 х 1,4 = 7,28 грн.

При впровадженні госпрозрахунку в підприємстві розробляєтьсяПоложення “Про внутрішньогосподарський розрахунок”, яке включаєтакі складові частини:

визначення і організація госпрозрахункових підрозділів, їхвзаємовідносини з господарством та між собою;

облік і контроль виконуваних робіт, виробництва продукції тавиробничих витрат у кожному підрозділі;

система матеріального та морального стимулювання зарезультатами господарської діяльності.

Дане положення доводиться до відома всіх працівників,обговорюється та затверджується загальними зборами підприємства.

Відносини госпрозрахункових підрозділів з господарствомбудуються на основі раціонального поєднання планового керівництвата розвитку самостійності госпрозрахункових підрозділів з питаньпланування, технології та управління виробництвом, виконанняпоставлених завдань, створення рівних умов і можливостей увиконанні госпрозрахункових завдань тощо.

Керівник господарства несе відповідальність за зберігання,реалізацію і використання продукції, яка надходить на складипідприємства.

Доцільними при впровадженні госпрозрахункових відносин єпрямі зв’язки між підрозділами, які підвищують вимогливість одногопідрозділу до іншого, а також відповідальність за своєчасне виконанняробіт, постачання певного виду продукції тощо.

Прямі зв’язки між госпрозрахунковими підрозділами повиннісанкціонувати і організовувати керівники господарства та відображатиїх у планах згідно з Положенням “Про внутрішньогосподарськийрозрахунок”.

Постійне удосконалення структури госпрозрахунковихпідрозділів та їх відносин з господарством та між собою створюєумови для більш раціональної праці, зниження накладних, витрат,ефективнішого ведення господарства.

Для впровадження внутрішньогосподарського розрахункупотрібно здійснити такі заходи:

удосконалити організаційну структуру підприємства; визначити склад госпрозрахункових підрозділів, порядок їх

взаємовідносин, права та обов’язки окремих працівників;

297

закріпити необхідні засоби виробництва за кожнимпідрозділом відповідно до його спеціалізації;

уточнити склад працівників у кожному підрозділі; упорядкувати систему різних норм і нормативів, привести їх у

відповідальність із конкретними умовами виробництва та досягнутимрівнем продуктивності праці;

розробити в кожному підрозділі обґрунтовану виробничупрограму;

організовувати у кожному підрозділі та по кожному видупродукції або послуг своєчасний і достовірний облік продукції, робіт,витрат;

здійснювати протягом року оперативний контроль і аналізвиконаних планових завдань кожним підрозділом;

забезпечити матеріальну заінтересованість та матеріальнувідповідальність підрозділів й окремих працівників за результатамироботи.

10.3. Організація оперативного контролю госпрозрахунковихвитрат у ринкових умовах

Розвиток механізму госпрозрахунку в сільськогосподарськихпідприємствах зумовив застосування внутрішньогосподарськихрозрахункових цін, заліку ними лімітів виробничих витрат, якідоводяться госпрозрахунковим підрозділам адміністрацієюгосподарства. Це позитивний крок у розвитку внутрішньогосподар-ського розрахунку. Такі ціни при правильній їх побудові і застосуваннівдосконалюють внутрішньогосподарський механізм, дають можливістьбільш обґрунтовано розраховувати витрати і наслідки роботипідрозділів, здійснювати їх стимулювання.

Внутрішньогосподарські ціни встановлюються на всі видипослуг, куповані і власного виробництва матеріали, сировину.

Вони визначаються, виходячи з нормативів затрат навиробництво всіх видів продукції, виконанню робіт і послуг заєдиними планово-обліковими цінами, які пов’язані в єдину системуекономічних зв’язків. При визначенні рівня розрахункових цінаналізується структура собівартості, виключаються непродуктивнівитрати. Розрахункові ціни визначені з урахуванням веденнярозширеного виробництва й однакового рівня прибутковостівиробництва продукції, робіт і послуг. Ціна включає прямі матеріальнівиграти, оплату праці, загальновиробиичі, загальногосподарські

298

витрати і нормативний рівень прибутку на гривню затрат, щозабезпечує рентабельність на рівні

Ці ціни використовують для розрахунку планових лімітів, облікуфактичних витрат госпрозрахункових підрозділів протягом року.Планово-облікова ціна складається з прейскурантної ціни придбаногоконкретного виду товарно-матеріальних цінностей і витрат на доставкута обробку матеріалів на складах господарства. Встановлюючи єдинупланово-облікову ціну, товарно-матеріальні цінності минулих роківвключають до розрахунку за балансовою вартістю, яка склалась напочаток поточного року.

На насіння, корми, інші продукти та вироби власноговиробництва єдину планово-облікову ціну визначають за плановоюсобівартістю. Залишки кормів власного виробництва на початок рокудо повного списання у витрати на виробництво можна оцінювати зафактичною собівартістю виробництва з урахуванням доставки до місцьзберігання, а корми виробництва планового року – за плановоюсобівартістю. Для оцінки коне-дня, тонно-кілометра, умовногоеталонного гектара використовують планову собівартість їх. Досвідряду господарств доводить можливість і певну доцільністьзастосування в розрахунках за послуги автомобільного транспорту ймашинно-тракторного парку єдиних планово-облікових цін.

Для оцінки витрат одиниці енергії, води, теплоти використовуютьвідпускну ціну або планову собівартість.

Єдину планово-облікову ціну на компости, органічні сумішкиобчислюють діленням загальної вартості всіх компонентів (гній, тирса,торф, солома, мінеральні добрива тощо) і витрат навантаження їх,перевезення, розвантаження та змішування на загальну кількістькомпосту.

Тривалість періоду дії цін визначається умовами економічноїстабільності.

Кожному підрозділу, крім обсягів продажу продукції ірозрахункових цін за її одиницю, встановлюються норматививідрахувань коштів від суми реалізації або валового доходу назагальновиробничі витрати, відшкодування витрат на організацію іуправління господарством, а також для формування прибутку який вподальшому буде використаний для зміцнення і розвитку виробництва,поліпшення соціально-побутового та культурного обслуговування всіхпрацівників, сплати податків, відрахувань у бюджет тощо.

Введення єдиних планово-облікових цін має велике значення і даєможливість здійснювати нормативно-чекову систему контролю витрат,

299

що як свідчить практика, заслуговує на увагу.Нормативно-чекова система контролю – дуже важливий елемент

внутрішньогосподарського розрахунку, засіб управління витратами.Для оперативного контролю використовують чеки на виробничі

витрати, зброшуровані в книжку чеків. Ліміт у книжці затверджуєкерівник підприємства, книжку підписують головний бухгалтер іекономіст.

У процесі господарської діяльності керівник підрозділу післявидачі чеків на конкретні витрати (у межах затвердженого ліміту)одержує товарно-матеріальні цінності, послуги, які відповіднооформляють. Весь час порівнюючи фактичні витрати з лімітом,керівники підрозділів регулюють використання коштів навиробництво.

Чеки з усіх статей витрат оформляють тільки на основізатверджених лімітів, зафіксованих у книжці чеків. Чек, оформлений умежах ліміту і виданий керівником підрозділу за призначенням, єрозпорядчим документом і обов'язковий до виконання всімапідрозділами та службами господарства.

При впровадженні нормативно-чекової форми контролю керівникпідрозділу має право виписувати й одержувати чеки лише вмежах встановленого ліміту витрат.

Ліміти витрат встановлюють відповідно до виробничої програмикожного підрозділу, відображеної у госпрозрахунковому завданні, їхзатверджують керівник сільськогосподарського підприємства,головний економіст і головний бухгалтер.

Річні ліміти витрат, як і госпрозрахункові завдання, розробляютьна базі діючих норм і нормативів керівники підрозділів підкерівництвом галузевих спеціалістів, враховуючи свої плани заходів іробіт по галузях виробництва (відтворення стада, проведеннязооветзаходів, освоєння .сівозмін, внесення добрив, захист рослин відшкідників і хвороб, виконання ремонтів і обслуговування технікитощо).

Оперативний контроль за використанням лімітів витрат і виходупродукції здійснюється керівниками підрозділів у відомості – реєстрірозрахункових чеків у межах кожної культури чи виробленоїпродукції. Реєстр складається з двох частин: у першій зазначаютьсясуми з виданих чеків, а в другій – одержаних. У реєстрі обчислюютьвитрати за місяць і з початку року, порівнюють їх із лімітом івизначають залишок. Отже, зведена відомість – реєстр усіх витрат даєзмогу керівникові госпрозрахункової одиниці систематично

300

здійснювати контроль за витратами в процесі виробництва, хідвиконання госпрозрахункового завдання й у випадку виявленняперевитрат коштів чи невиконання завдання може вжити відповіднихзаходів.

Крім зведеної відомості-реєстру, ведуть відомість-реєстр з виходупродукції чи надання послуг.

Первинні облікові документи керівники та обліковцігоспрозрахункових підрозділів подають за суворо визначенимграфіком, у якому зазначено термін і черговість їх подання. Звітуючи укінці місяця (кварталу, року) керівники підрозділів уточнюютьрозрахунки за виданими чеками на оплату праці, за одержаніматеріальні цінності та надані послуги. У господарстві, згіднорозробленої схеми, кому який підрозділ видає лімітовані розрахунковічеки, здійснюється контроль за виробництвом.

Основні функції з контролю витрат виконують керівникипідрозділів і служб через самоконтроль і взаємоконтроль. Воперативному контролі виробничих витрат беруть участь такожгалузеві спеціалісти господарства та підрозділів, матеріальновідповідальні працівники складів, економісти, бухгалтери, старшіробітники промислових і обслуговуючих виробництв.

Витрати контролюють при оформленні чеків згідно з лімітами.Оформивши чек на весь або частину ліміту, керівник підрозділуавансує конкретні заходи і таким чином контролює витрачання лімітівза статтями витрат при здійсненні господарських операцій. На основіданих про фактичні витрати па виробництво продукції (виконаніроботи, надані послуги) в нарядах, облікових листках, лімітно-забірнихкартах можна своєчасно запобігти перевитратам.

10.4. Формування і використання доходів госпрозрахунковихпідрозділів

Чітка дія економічного механізму госпрозрахункових відносинзабезпечить виконання всіх його вимог. Таким чином можливо досягтизбільшення валового (госпрозрахункового) доходу, забезпечитинайкращі економічні умови дії госпрозрахункових відносин всерединіпідприємства.

При впроваджені госпрозрахункових відносин валовий(госпрозрахунковий) доход підприємства повністю децентралізуєтьсяу володіння госпрозрахункових підрозділів, тому вони стають

301

повноправними власниками – розпорядниками фондів споживання танагромадження.

У даному випадку структурному підрозділу як суб’єктутоваровиробництва повністю належить вся новостворена вартість –госпрозрахунковий валовий доход, який він використовує для сплатиподатків державі і необхідних платежів банку, а також на формуванняфондів споживання та фонду нагромадження. Причому, гнучкістьфінансової тактики підрозділів повинна будуватись на доцільностівкладень у таке виробництво, яке б давало максимум прибутків. Саметочна економічна основа забезпечує передумови внутрішньогосподар-ського підприємництва.

Контрольні питання

1. Господарський та комерційний розрахунок. Їх спільні риси тавідмінності.

2. Головні принципи господарського розрахунку.3. Сутність принципу “Самофінансування”.4. Заходи для впровадження внутрішньогосподарського

розрахунку.5. Принципи встановлення внутрішньогосподарських розрахун-

кових цін та використання госпрозрахункового доходу.

11. СИСТЕМА ВЕДЕННЯ ГОСПОДАРСТВА. ОРГАНІЗАЦІЯЗЕМЕЛЬНОЇ ТЕРИТОРІЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВ

11.1. Поняття і класифікація системи ведення господарств.11.2. Система рослинництва.11.3. Система тваринництва.11.4. Система ведення обслуговуючих і підсобних промислових

виробництв.11. 5. Організація землеустрою та облаштування земельної

території сільськогосподарських підприємств.

11.1. Поняття і класифікація системи ведення господарства

Для ефективного розвитку сільськогосподарського виробництванеобхідне найповніше і найраціональніше використання виробничихресурсів підприємств. Цьому сприяє впровадження науково

302

обґрунтованої системи ведення господарства.Система ведення господарства – це правильна спеціалізація

підприємства, раціональне поєднання галузей, які разом із комплексомсоціально-економічних, агрозоотехнічних та організаційних заходівспрямовані на всебічне використання виробничого потенціалупідприємства, одержання максимального прибутку.

Класифікація систем ведення господарства здійснюється за: регіональними рівнями (системи ведення господарства для

країни, зони, області, району, підприємства); галузевим принципом (системи – рослинництва; тваринництва;

допоміжних і обслуговуючих виробництв для підприємства) ; технологічною ознакою (системи – землеробства; добрив;

годівлі худоби; машин; оплати праці тощо); структурним принципом (виробнича, організаційна, соціальна

структура підприємства).Поняття науково обґрунтованої системи ведення господарства

охоплює всі сторони сільськогосподарського виробництва: раціональне розміщення і спеціалізацію; правильне поєднання галузей; інтенсифікацію; найефективніші напрями використання капітальних вкладень; впровадження прогресивних методів організації праці; вдосконалення форм управління і планування виробництва; зростання матеріальної заінтересованості працівників у

збільшенні виробництва продукції і зниженні її собівартості,підвищенні ефективності всіх галузей.

Чим нижчий регіональний рівень, за яким розробляється системаведення господарства, тим глибшою і конкретнішою повинна бути їїрозробка.

На формування системи ведення господарствасільськогосподарського підприємства, її розвиток впливає сукупністьфакторів і умов виробництва. Головним із них є ресурснийпотенціал, тобто наявність матеріально-технічних, трудових іземельних ресурсів підприємства.

Основні її ланки – спеціалізація і раціональне поєднаннягалузей, системи рослинництва, тваринництва, машин, організаційно-економічних заходів тощо.

До раціональної системи ведення господарства ставляться такіосновні вимоги:

виконання договірних зобов’язань по виробництву певних

303

видів товарної продукції; вдосконалення спеціалізації виробництва; правильне поєднання галузей; найповніше й найраціональніше використання ресурсного

потенціалу підприємства (земля, трудові ресурси, основні та оборотніфонди);

зменшення сезонності використання трудових ресурсівпротягом року;

підвищення ефективності всіх галузей.При обґрунтуванні системи ведення господарства конкретного

сільськогосподарського підприємства визначають його раціональнувиробничу та організаційну структуру. При цьому можуть зберігатисягалузі, які склалися, або змінюватися їхня кількість і вноситися певніякісні зміни впровадженням нових високоврожайних сиртівсільськогосподарських культур, високопродуктивних порід тварин,нових потужних машин тощо. Систему ведення господарстварозробляють для кожного конкретного підприємства. При цьомушироко використовують рекомендації наукових установ, дані досвідуінших підприємств та їхніх виробничих підрозділів, нормативніматеріали тощо.

Обґрунтування системи ведення господарства на конкретномупідприємстві вимагає проведення певної аналітичної роботи, а такожрозробки різних організаційно-економічних, технічних і технологічнихзаходів на перспективу.

Порядок роботи по обгрунтуванню системи ведення господарствана підприємстві може бути таким:

аналіз галузей підприємства за останні роки та виявленнярезервів їхнього дальшого розвитку;

уточнення загальногосподарської і внутрішньогосподарськоїспеціалізації, кооперування та інтеграція виробництва;

система рослинництва; система кормовиробництва; система тваринництва; система заходів із механізації, електрифікації й автоматизації

виробництва; система обслуговуючих і підсобних промислових виробництв; система організації та оплати праці й баланс праці; організаційна, виробнича структура і структура управління

підприємством;

304

соціальний розвиток колективу підприємства; розвиток особистих підсобних господарств населення; капітальні вкладення; економічна ефективність системи ведення господарства.Особливо важливим при проектуванні системи ведення

господарства є оптимізація виробничої структури підприємства, атакож обґрунтування систем рослинництва і тваринництва.

11.2. Система рослинництва

Система рослинництва – це сукупність технічних, технологічних,організаційних та економічних заходів щодо ведення його галузей. Якзагальне поняття вона охоплює всі галузі рослинництва і раціональніспособи введення їх за природноекономічними зонами і складається зрізних галузевих систем: рільництва, овочівництва, садівництва,лукопасовищного господарства і лісівництва.

Технологічною основою рослинництва є система землеробства,яка являє собою комплекс організаційно-економічних та агротехнічнихзаходів, спрямованих на раціональне використання землі, підвищенняурожайності сільськогосподарських культур, збереження та підвищен-ня родючості ґрунту.

Система землеробства є організаційно-технологічною основоюрослинництва. Вона тісно пов’язана з системою ведення тваринництва,системою механізації та електрифікації, системою підсобнихвиробництв і промислів.

Системи землеробства виникають поступово, залежно відекономічних умов, що склалися в господарстві, рівня розвитку науки,техніки та природних факторів. Кожна з систем ґрунтується на техніці,технології та організації виробництва.

Економічну оцінку систем землеробства здійснюють у двохнапрямах: за рівнем інтенсивності та економічної ефективності.Основна вимога обох напрямів – сувора зональність у розробці таоцінці системи, виконання планових завдань з виробництва іреалізації продукції.

305

Схема 18Система ведення галузей рослинництва

Рівень інтенсивності системи землеробства визначають затакими показниками:

розміром матеріальних, трудових ресурсів та коштів врозрахунку на одиницю земельної площі;

кількість добрив в діючій речовині, внесених на одиницюземельної площі;

рівень розораності земель;

Система ведення галузей рослинництва

Техніка(матеріально-

технічнезабезпечен-

ня)

Технологіявиробництва

(системаземлеробства

Системамашин

Системабудівель,споруд

Структураоборотних

засобіввироб-ництва

Системасівозмін

Системаудобрення

Системаобробітку

ґрунту

Системазахистурослин

Системамеліоратив-них заходів

Системазбиранняурожаю

Організація(організація

праці івиробництва)

Організаціятериторії

Забезпеченнягалузей

робочоюсилою

Встановленняформ

кооперації іподілу праці

Організаціявиробничих

процесів

Нормуванняпраці

Оплата праці

Організаціяобліку,

звітності

Організаціяпланування

Організаціяуправління

306

питома маса площі посіву у площі ріллі; склад культур і структура посівних площ; обсяг механізованих робіт в умовних еталонних гектарах на

гектар сівозмінної площі; питома маса просапних культур у структурі посівних площ.Економічну ефективність системи землеробства визначають за

такими показниками: вихід валової і товарної продукції на гектар сівозмінної площі,

одиницю вартості виробничих фондів і виробничих затрат, людино-годину;

розмір прибутку на одиницю земельної площі; урожайність сільськогосподарських культур; продуктивність праці на виробництві окремих видів продукції

і у господарстві в цілому; собівартість одиниці продукції; рівень рентабельності сільськогосподарського виробництва,

його галузей і окремих культур.Найбільш ефективною вважається така система землеробства, яка

забезпечує виробництво максимальної кількості продукції принайменших затратах праці і коштів на її виробництво, що адекватномаксимуму прибутку на одиницю земельної площі.

Систему землеробства розробляють з урахуванням умовконкретної природноекономічної зони країни. Вона включає кількаелементів: організацію земельної території й системи сівозмін; системидобрив у сівозмінах; систему насінництва; систему обробітку грунту йдогляду за рослинами; систему захисту рослин від шкідників, хвороб ібур’янів; систему меліоративних заходів. Усі елементи системиземлеробства тісно пов’язані між собою і повинні застосовуватися вкомплексі.

Організація земельної території й система сівозмін передбачаютьпевний порядок використання землі, що створює оптимальні умови дляросту і розвитку сільськогосподарських культур забезпеченням їхкращими попередниками, найефективнішим використанням добрив таборотьби з шкідниками, хворобами рослин і бур’янами. Разом із тимсистема правильних сівозмін тісно пов’язана з структурою посівнихплощ господарства й сприяє вдосконаленню останньої.

Система добрив у сівозмінах передбачає кількість і строкивнесення органічних добрив під кожну культуру. Вона також тіснопов’язана з іншими елементами системи землеробства й повинна

307

передбачати максимальну ефективність використання добрив і сприятипідвищенню родючості грунту.

Система насінництва має забезпечити використання найбільшурожайних районованих сортів сільськогосподарських культур зурахуванням умов кожної природноекономічної зони.

Система обробітку грунту й догляду за рослинами також тіснопов’язана з іншими елементами системи землеробства і застосовуєтьсяз урахуванням ґрунтових та кліматичних особливостей зонирозміщення господарства.

Система захисту рослин від шкідників, хвороб та бур'янівповинна бути комплексною, тобто включати різні біологічні,агротехнічні й хімічні заходи.

Система меліорації передбачає заходи, спрямовані нарегулювання водного режиму грунту. До них належать осушення,зрошення, полезахисне лісонасадження та ін.

Раціональна система землеробства має забезпечити найповнішевикористання всіх її елементів, віддаючи перевагу тим із них, які унайбільшій мірі впливають на ефективність використання землі вумовах конкретного сільськогосподарського підприємства.

Основою в організації системи землеробства і всієї рослинницькоїгалузі є розробка, розміщення та освоєння правильних польовихсівозмін.

Перш ніж розробити польові сівозміни; необхідно визначитираціональну структуру посівних площ.

Структура посівних площ розробляється і встановлюється вгосподарстві залежно від ґрунтових, кліматичних, економічних, таінших умов виробництва, плану продажу сільськогосподарськоїпродукції та внутрішньогосподарських потреб у ній (продовольчітовари для працівників корми для худоби, насіння і т. д.).

Раціональна структура посівних площ, прийнята в господарстві, єнайважливішою основою для розробки правильних сівозмін –складової частини системи землеробства.

Сівозміна – це науково обґрунтований порядок чергуваннякультур в часі і просторі. Вона повинна сприяти безперервному ростуродючості грунту, раціональному використанню землі, праці і засобіввиробництва, виконанню завдань, що ставляться перед господарством.

Сукупність всіх польових, кормових і спеціальних сівозмінутворює систему сівозмін у господарстві.

308

11.3. Система тваринництва

Система тваринництва – це склад і співвідношення його галузей,а також сукупність технічних, зооветеринарних і організаційно-економічних заходів ведення виробництва, спрямованих на збільшеннявиробництва продукції тваринництва і підвищення його ефективності.

Схема 19Система ведення галузей твариннитцва

Система ведення галузей тваринництва

Техніка(матеріально-

технічнезабезпечення)

Технологіявиробництва

Системамашин

Системабудівель,споруд

Структураоборотних

засобіввироб-ництва

Системавідтворе-

нняпоголів’я

Вдосконале-ння

племінноїроботи

Системаутримання

тварин

Системазахисту

тварин відхвороб

Системакормової

бази

Організаціяпраці і

виробництва

Організаціяформ і їх

розміщення

Забезпеченнягалузей

робочою силою

Встановленняформ кооперації

і поділу праці

Організаціявиробничих

процесів

Нормуванняпраці

Організаціяобліку, звітності

Організаціяпланування

Організаціяуправління

309

До технічних заходів (елементів) належать типи будівель, споруддля утримання худоби, система машин і механізмів для виконаннявиробничих процесів, первинної переробки продукції тощо.

Зооветеринарні заходи включають організацію відтворення стада,поліпшення племінних якостей тварин, способи їх утримання, типгодівлі, засоби захисту від хвороб тощо. Ці заходи повинні бутиспрямовані на інтенсивне використання тварин, яке передбачаєраціональні темпи відтворення стада, економічно вигідні строкигосподарського використання, оптимальні норми вибракування, високупродуктивність.

До організаційно-економічних заходів відносять обґрунтуванняспеціалізації тваринництва, структури стада та щільності поголів'яхудоби, розмірів ферм і комплексів, розміщення їх на територіїпідприємства, організації та оплати праці, планування розвиткугалузей, внутрішньогосподарських і міжгосподарських зв’язків тощо.

У системі тваринництва технічні, зооветеринарні таорганізаційно-економічні елементи пов’язані між собою, тісновзаємодіють, що дає змогу збільшувати виробництво продукціїтваринництва, добиватися підвищення ефективності тваринницькихгалузей.

Своєрідність природних і економічних умов по зонах країни і вокремих типах господарств визначають відмінності її галузевійструктурі тваринництва, тобто співвідношення різних видів тварин міжсобою. Воно залежить насамперед від способу і рівня розпиткукормовиробництва (вівці переважають в посушливих районах звеликими площами пасовищ, свині – в районах інтенсивногоземлеробства), забезпеченості господарства робочою силою та іншихекономічних умов.

У кожній галузі тваринництва відповідно до попиту ринку зодного боку і природних та економічних умов окремих зон іпідприємств – з іншого, склалися напрями, що відрізняються за видамиі співвідношенням виробленої продукції. У кожному господарствіповинні розвиватися галузі тваринництва з найбільш ефектнішим вданних умовах виробничим напрямом.

Основними критеріями економічної оцінки порід тварин є: продуктивність (основна); вихід валової продукції і чистого доходу на 1 голову (на 100

голів стада); на 1 га кормової площі; на 1 гри. виробничих затрат; вихід продукції на 1 годину або затрати праці на 1 ц продукції

в люд.-год.;

310

виробничі затрати на утримання 1 голови (100 голів стада) ісобівартість 1 ц продукції;

рівень рентабельності виробництва.Оцінка по цих показниках дасть можливість віддати перевагу тій

або іншій породі, тому або іншому виробничому напряму тварин.Відтворення стада. Велике значення для збільшення поголів’я і

підвищення його продуктивності має правильна організація відтворен-ня стада, тобто систематична заміна вибракуваних тварин іншими,більш продуктивними і цінними того ж призначення, а такожзбільшення поголів’я.

Структура стада визначає склад, кількість та якість одержаноїпродукції. Значною мірою вона впливає також на продуктивністьпраці, собівартість, рентабельність і товарність продукції, тривалістьвиробничого циклу в галузі, швидкість обігу засобів. З нею пов’язаніспособи утримання і типи годівлі тварин, використання трудових іматеріально-технічних ресурсів.

Важливими факторами, що впливають на визначення тієї абоіншої структури стада є:

1. Прийнята в господарстві система тваринництва, спеціалізаціяйого на виробництві певного виду тваринницької продукції (молоко,м'ясо, вовна тощо).

Кожній системі тваринництва відповідає своя структура стада,яка найбільшою мірою відповідає виконанню основного завдання.Наприклад, у молочному тваринництві питома вага корів в стадіскладає 60-70 відсотків (в ряді приміських молочних господарствнавіть 90 відсотків), в молочно-м’ясному – 45-50 відсотків, у м’ясному– 35-40 відсотків. У вівчарстві спостерігається така ж картина.

2. Природні (біологічні) особливості відтворення стада, строкистатевої зрілості різних видів тварин, строки парування, плодовитістьтощо.

3. Особливості і характер організації кормової бази даногогосподарства (наявність природних угідь, штучні пасовища,можливості використання кормових відходів-жом, барда тощо).

4. Організаційно-господарський рівень розвитку тваринницькихгалузей. До числа показників, що характеризують цей рівень і входятьдо структури стада, належать: розміри і строки реалізації продукції,встановлений в господарстві процент щорічного приросту стада; вікреалізації понадремонтного молодняка на племінні цілі, на м’ясо,характер і тривалість відгодівлі та нагулу окремих груп тварин; строки

311

господарського використання тварин і пов’язаний з цим процентвибракування маток.

Оборот стада складають на основі плану виробництватваринницької продукції на місяць, квартал, рік. Насамперед проводятьпідготовчу роботу по складанню обороту стада: визначають поголів’ятварин по статевих і вікових групах на початок місяця, кварталу, року,виявляють парувальний контингент маточного поголів’я і ремонтногомолодняка; складають помісячний план парування, отелів, окотів,опоросів: по статевих групах і віку визначають кількість голів тварин,що підлягають реалізації на м’ясо, продажу на племінні цілі і передачіна вирощування, відгодівлю і нагул; встановлюють маточне поголів’я,що підлягає вибракуванню по місяцях і кварталах, а також числоремонтного молодняка, необхідного для поповнення стада; визначаютьживу вагу тварин, що підлягають реалізації; встановлюють число корівпо місяцях лактації.

Форма обороту стада являє собою прибутково-видатковутаблицю, що відображає надходження тварин і вибуття їх за певнийперіод, вагу тварин по статевих і вікових групах і валовий приріст. Утаблиці обороту стада наводяться наступні показники:

Поголів’я тварин на початок року і його жива вага. Прибуття тварин: приплід, купівля і надходження з молодших

груп із зазначенням живої ваги. Вибуття тварин: перевезення в старші групи, реалізація на

м’ясо, громадське харчування, для продажу працівникам господарствата їх жива вага.

Поголів’я тварин на кінець року і їх жива маса. Середньорічне поголів’я, вираховується воно по кормо-

місяцях перебування тварин в даній віковій групі. Середньодобовий приріст. Валовий приріст.Організація відтворення стада в кожному окремому випадку

здійснюється виходячи з конкретних завдань аграрного формування ійого економічних можливостей. При цьому встановлюються строкивикористання маточного поголів’я, його продуктивного потенціалу.Система відтворення поголів’я знаходиться в тісному зв’язку ізполіпшенням породних і племінних якостей худоби завдякивикористанню високопродуктивних порід, відповідних способівсхрещування худоби чи інших способів підвищення їх продуктивнихякостей. Тип і рівень годівлі тварин мають надзвичайно важливийвплив на рівень продуктивності тварин і якість продукції. Тип годівлі

312

тварин залежить в значній мірі від місця розташування господарства,розвитку відповідних галузей рослинництва. Спосіб утримання тваринмає важливий вплив на рівень трудових затрат щодо заготівлі івикористання кормів, а також рівень витрат кормів на одиницюпродукції. Запровадження ресурсоощадних технологій виробництвавимагає і прогресивних способів утримання худоби, які були бнаправлені на підвищення продуктивності худоби при раціональномувикористанні кормових ресурсів. Рівень заходів щодо дезінфекції,профілактики і боротьби з хворобами пропорційний рівнюконцентрації поголів’я і повинен забезпечити схоронність іжиттєздатність тварин. Структура стада і породній склад галузіповинен відповідати її господарському напряму відображати метурозвитку даної галузі.

Залежно від природноекономічних умов, способів використаннякормів та утримання худоби виділяють такі системи тваринництва:пасовищна, пасовищно-стійлова (стійлово-пасовищна) і стійлова.

При відгінно-пасовищній системі, як більш інтенсивній форміведення пасовищного тваринництва, частина поголів’я (вівці,молодняк великої рогатої худоби) перегонять протягом року з однихсезонних пасовищ на інші. Але в місцях зимового і літнього випасанняна випадок несприятливих погодніх умов створюють запаси кормів,приміщення для худоби, механізують водопостачання, організуютьветеринарний нагляд, побутові умови для працівників. При данійсистемі є можливість найбільш повно і продуктивно використовуватиземельні угіддя і одержувати дешеву продукцію.

Культурно-пасовищна система поєднує цілорічне пасовищнеутримання худоби на природних або поліпшених кормових угіддях зактивним втручанням людини у виробничі процеси (догляд, годівля,розведення) в найбільш відповідальні періоди. Зимою і літомвводиться додаткова підгодівля тварин, особливо молодняку, сіном,силосом, концентратами, зимою молодняк утримується в поліпшенихприміщеннях. При порівняно незначних додаткових затратах ці заходидають можливість значно підвищити продуктивність тварин. Цясистема широко застосовується в смужковому і м’ясо-сальномувівчарстві, табунному конярстві і частково в м’ясному скотарстві.

Стійлово-пасовищна або пасовищно-стійлова (в залежності відтривалості період), система виникла в районах, де цілорічне випасанняхудоби неможливе через природні умови, і тому зимова годівля тварині догляд виконується людиною. Це викликає додаткові затрати праці ізасобів, обсяги яких залежать від тривалості і суворості стійлового

313

періоду. При найбільш інтенсивній формі даної системи тварини встійловий період забезпечуються різноманітними повноціннимикормами, утримуються в упорядкованих приміщеннях з механізацієюробочих процесів. В даний час високоінтенсивні форми стійлово-пасовищної системи широко використовуються в скотарстві тавівчарстві різних районів країни, що мають в наявностівисокопродуктивні або культурні пасовища.

Стійлова система характеризується високим рівнем втручаннялюдини у виробничі процеси, що веде до збільшення затрат праці ізасобів, які окупляються відповідно виходом продукції на головухудоби і гектар кормової площі. Це найбільш інтенсивна систематваринництва. Часто замість цілорічного стійлового утриманнявикористовують стійлову-табірну систему з широким використаннямкультурних пасовищ. Цілорічна стійлова система використовується восновному у інтенсивному молочному скотарстві і при відгодівлітварин, стійлово-табірна – у молочному скотарстві.

Взагалі система тваринництва тісно зв’язана з рівнемінтенсивності кормовиробництва. Крім цього відповідний вплив насистему тваринництва має науково-технічний прогрес. Тому завданнямкожного, аграрного формування є впровадження раціональної системитваринництва. Ефективність системи тваринництва необхіднообґрунтовувати за рядом показників: вихід продукції і затрати нафізичну або умовну голову, вихід валової продукції, тваринництва наодиницю затрат.

Одним з елементів будь-якої системи тваринництва єспеціалізація галузі, кожен напрям якої характеризується використан-ням певних технічних засобів, технології та організації виробництва.

11.4. Система ведення обслуговуючих і підсобних промисловихвиробництв

В аграрних формуваннях усіх форм власності виникаєнеобхідність організації діяльності обслуговуючих і підсобнихпромислових виробництв, які доповнюють основну діяльністьпідприємства.

314

Схема 20Система ведення обслуговуючих і підсобних промислових

виробництв

Організація обслуговуючих і підсобних промислових вироб-ництв сприяє ефективному розвитку галузей сільськогосподарськоговиробництва, зменшенню сезонності використання робочої сили,зокрема більш повному і рівномірному використанню її протягом року,особливо в пізньоосінній, зимовий та ранньовесняний періоди.Діяльність обслуговуючих і підсобних промислових виробництв даєможливість запобігти втратам сільськогосподарської продукції,

Система ведення обслуговуючих іпідсобних промислових виробництв

Техніка (ма-теріально-технічне

забезпечення)

Системамашин, ме-ханізація,автомати-

зація

Системабудівель,споруд

Структураоборотних

засобіввиробниц-

тва

Технологіявиробництва

Системавиробництва

обслуговування

Технологічніпараметри

діяльності видіввиробництва

Система заходівз транспортуван-ня і зберігання

продукції

Організація(організація

праці івиробництва)

Організаціявиробництва

Забезпеченняробочою

силою

Формикооперації іподілу праці

Організаціявиробництва

праці

Нормуванняпраці

Оплата праці

Організаціязвітності і

обліку

Організаціяпланування

Організаціязвітностіобліку

315

забезпечити її власну переробку та зберігання. Обслуговуючі тапідсобні промислові виробництва дають також певні додаткові доходисільськогосподарським підприємствам за рахунок реалізації продукціїпереробки, будівельних матеріалів, предметів побуту, надання послугта інше.

За видами діяльності обслуговуючі та підсобні промисловіпідприємства поділяються на:

переробку сільськогосподарської продукції (консервні заводи іцехи, млини, комбікормові заводи, олійні цехи та інші);

зберігання сільськогосподарської продукції (овоче- іфруктосховища, картоплесховища, холодильне обладнання);

виробництво будівельних матеріалів (цегельні та черепичнізаводи, лісопилки, кам’яні кар’єри);

виготовлення керамічних і скляних виробів, тари, предметівпобуту (меблів, столярних виробів, кошиків, віників та інше);

надання послуг (розпиловування деревосировини, подрібненнязерна, технічне і сервісне обслуговування, ветобслуговування тощо).

Допоміжні виробництва аграрних підприємств – це ремонтнімайстерні, вантажний автотранспорт, жива тяглова сила, електро- іводозабезпечення, газове господарство тощо. Розміри допоміжнихвиробництв визначають залежно від потреби в них підприємства, іпослуг населення. В умовах формування ринкових відносин,реформування аграрного сектору економіки спостерігається тенденціярозвитку дрібнотоварних господарств і особистих підсобнихгосподарств населення з відносно невеликими земельними ділянками.Тому розвиток обслуговуючих і підсобних промислових підприємств укрупних підприємствах повинен орієнтуватись на співпрацю і наданняпослуг цим господарствам. Звичайно, за потребами господарства,завданнями розвитку його галузей та соціальної сфери організуютьроботу інших допоміжних .та обслуговуючих виробництв.

11.5. Організація землеустрою та облаштування земельноїтериторії підприємств

Землеустрій включає систему заходів, спрямованих на виконанняположень земельного законодавства, рішень місцевих рад щодоорганізації використання та охорони земель, створення сприятливогоекологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів.

Землеустрій передбачає:- розробку прогнозів державної і регіональної програм

використання та охорони земель;

316

- складання схем землеустрою, розробку техніко-економічнихобґрунтувань використання та охорони земельних ресурсів;

- встановлення проектів створення нових і впроваджуванняіснуючих землеволодінь і землекористувань з урахуванням контурноїорганізації території;

- складання проектів створення нових і впорядкування існуючихземлеволодінь і землекористувань з урахуванням контурної організаціїтериторії;

- обґрунтування розміщення і встановлення меж територій зособливими природоохоронними, рекреаційними і заповіднимирежимами;

- складання проектів відведення земельних ділянок у власністьабо користування, відмежуванням в натурі (на місцевості) вилучених(викуплених) і відведених земельних ділянок:

- підготовку документів, що посвідчують право власності абоправо користування землею;

- складання проектів внутрішньгосподарського землеустроюсільськогосподарських кооперативів, колективних та іншихсільськогосподарських підприємств, установ і організацій, селянських(фермерських) господарств, що забезпечують еколого-економічнеобгрунтування впроваджених сівозмін, впорядкування угідь, а такожрозробку заходів щодо охорони земель;

- складання проектів внутрішньогосподарського землеустроюземлеволодінь громадян з обґрунтуванням заходів щодо ефективноговикористання землі відповідно до цільового призначення, підвищенняїї родючості, застосування природоохоронної технології виробництва;

- розробку проектів та іншої землевпорядної документації,пов’язаної з використанням і охороною земель;

- авторський нагляд за здійсненням проектів;- проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових,

геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земельного фонду.Землеустрій здійснюється Державним Комітетом України із

земельних ресурсів та його землевпорядними органами на місцях зарахунок коштів державного, республіканського (Республіка Крим) імісцевих бюджетів.

Розробка землевпорядних проектів, пов’язаних з охороноюземель від селів, зсувів, підтоплення і засолення, може провадитися зініціативи власників землі і землекористувачів за їх рахунокдержавними та іншими землевпорядними організаціями.

317

В залежності від завдань, змісту і методів проведення державнийземлеустрій буває двох видів: міжгосподарський і внутрішньо-господарський.

Міжгосподарський землеустрій охоплює землі різнобічногогосподарського призначення. Саме тому його проводять одночасно натериторії групи господарств, цілих адміністративних районів читериторіальних зон. При цьому враховуються інтереси не лишеконкретних підприємств, але й всього народного господарства абоокремих галузей.

Внутрішньогосподарський землеустрій зводиться до створенняорганізаційно-територіальних умов для раціонального використання іохорони земель окремими землекористувачами.

Незважаючи на згадані відмінності, міжгосподарський івнутрішньогосподарський землеустрій взаємопов'язані, належать дооднієї системи заходів з організації раціонального використання землі.

Проекти внутрігосподарського землеустрою складають з ураху-ванням прийнятої перспективної схеми розселення в затвердженихсхемах районного планування. При цьому уточняються організаційно-господарські функції окремих населених пунктів, визначаєтьсяцентральна садиба господарства, вирішуються питання відмежуванняприсадибних земель від земель громадського користування.

Ефективне застосування на підприємствах тієї чи іншої системиземлеробства і тваринництва багато в чому залежить від організаціїтериторії господарства.

Під організацією земельної території розуміють визначеннязовнішніх кордонів господарства, його підрозділів, розміщеннясівозмін, виробничих центрів, населених пунктів, меліоративної ідорожньої системи та інших комунікацій, визначення джерелводопостачання господарства,

Для найбільш повного і продуктивного використання кожноїділянки землі необхідно в кожному господарстві провестивнутрішньогосподарську організацію території, що охоплює наступнінайважливіші елементи:

розміщення підрозділів господарства; розміщення доріг, що з’єднують господарство з районним

центром та іншими населеними пунктами, виробничими підрозділамита основними масивами сільськогосподарських угідь;

розміщення основних худобопрогонів; організацію і розміщення польових, кормових та інших

сівозмін, включно з мережею багаторічних лісових насаджень;

318

організацію і розміщення культурних пасовищ; організацію і розміщення природних сінокосів.Проведенню всієї роботи з організації території передує ґрунтове,

геоботанічне, водне дорожнє обстеження господарства. Матеріали йогоповинні бути покладені в основу майбутнього проекту.

Отже, мета організації території господарства – раціональне інайбільш ефективне використання земельних угідь, забезпеченнязручного зв’язку господарства з зовнішніми центрами та внутрішньо-господарськими підрозділами, зниження затрат на транспортуваннявиробленої продукції, перевезення різних вантажів і людей до місцяроботи та місць постійного місця проживання, скорочення холостихпрогонів тракторів і машин, забезпечення вільного проходу худоби домісць пасовища та літнім таборам і водопоям.

Розробку проекту плану організації території проводять інженериіз землеустрою спільно зі спеціалістами господарства, після чого вінзатверджується загальними зборами (зборами уповноваженихсільськогосподарських підприємств). Затверджений план територіїгосподарства інженер із землеустрою переносить в натуру.

Місце розташування тваринницьких комплексів і фермветеринарно-лікувальних установ, підприємств з переробки продукції,літніх таборів, польових станів, машинно-тракторних дворів і гаражівта інших об’єктів повинно відповідати організаційно-господарським,санітарно-гігієнічним, зооветеринарним вимогам; ці об’єкти маютьрозміщуватися поблизу населених пунктів із збереженням при цьомунеобхідних відстаней відносно житлових і громадських зон.

Сільськогосподарські угіддя і сівозміни розміщують зурахуванням природних умов, а також вимог правильної організаціївсіх галузей виробництва, створення найкращих вимог для механізаціїі скорочення транспортних витрат тощо. Під кожне угіддя і сівозмінувідводять земельні ділянки, які найкраще підходять за своїмиприродними властивостями.

При визначенні складу, розмірів угідь і сівозмін враховуютьпланові завдання, особливо бізнес-плану. В ньому зазначено обсягипродукції, які вироблятимуться на земельних угіддях підприємства.Для забезпечення виробництва планової кількості продукції й з метоюйого інтенсифікації складають план трансформації земельних угідь, атакож намічають заходи щодо поліпшення окремих ділянок.

Особливе значення в поліпшенні використання землі маєліквідація дрібноконтурності.

319

Важливе значення в організації земельної території маєобгрунтування системи сівозмін, тобто вибір їхньої кількості за видамиі типами та розміщення по території підприємства. При цьому слідвраховувати загальну площу ріллі та її конфігурацію, ґрунтовівідмінності, розташування населених пунктів і відокремлених ділянок,спеціалізацію, структуру посівних площ тощо. Під спеціальні(ґрунтозахисні) сівозміни відводять еродовані землі.

Не останнє місце в раціональному використанні землі належитьвибору місць розташування населених пунктів та господарськихцентрів, оскільки це істотно впливає на розмір капітальних вкладень ісобівартість продукції. Населені пункти повинні бути в центріземельного масиву, неподалік від залізниці й водних станцій,підприємств по реалізації та переробці продукції. При цьому требавраховувати потреби культурно-побутового обслуговування населення,а також вимоги будівництва.

Господарський центр щодо населеного пункту розміщують нижчеі з підвітряного боку. На підприємстві може бути один або кількагосподарських центрів. Якщо їх кілька, то виділяють центральнусадибу, яка повинна бути зв’язана з іншими впорядкованими дорогами.Розміщуючи господарські центри, слід враховувати також потребу ізабезпеченість робочою силою. Так, молочнотоварні, репродуктивнісвинарські ферми, овочівництво закритого грунту, підприємства попереробці й зберіганню сільськогосподарської продукції та іншіпідрозділи, які є трудомісткими, розміщують поблизу населенихпунктів. При цьому треба створити найкращі умови для виробництва іжиття людини. З цією метою ділянки землі для розміщеннягосподарських дворів, особливо тваринницьких ферм, потрібновибирати з урахуванням організаційно-господарських, санітарно-гігієнічних, будівельних і зооветеринарних вимог. Велике значення дляскорочення транспортних витрат має найкоротший зв’язок іззакріпленими за бригадами земельними угіддями. Бажано також, щобці ділянки були компактними за формою й мали невеликий схил длястікання води.

Особливо відповідальним є розміщення господарських центріввеликих тваринницьких комплексів. При цьому потрібно виходити зтаких умов: ізоляції від населених пунктів; необхідної віддаленості віддоріг загального користування; достатньої водозабезпеченості.Важлива вимога на комплексах – організація утилізації відходів.Найкращим варіантом вважається будівництво зрошувальної системипоблизу комплексу, для чого потрібні відповідні земельні ділянки.

320

Проектуючи розміщення полів по території сівозмін, слідвиходити з того, що вони мають бути рівновеликими, не перетинатисьярами, річками тощо. Допускається відхилення від середнього розміруполя 3-5 відсотків. Останнє повинне мати грунт однієї якості. Законфігурацією найкращим є поле прямокутної форми. При площі поля100 га бажано таке співвідношення сторін: 1:3, 1:4.

Розміщуючи поля, враховують рельєф місцевості. Якщо полезнаходиться на схилі, то довша сторона його розташовується впоперексхилу. Неоднакове за рельєфом і ґрунтами поле обробляютьвідповідними частинами. Проектувати поля сівозмін слід також зурахуванням доріг, лісосмуг, меліоративних споруд та іншихприродних контурів, які повинні бути їхніми межами.

Основні лісосмуги розміщують. по довжині полів, допоміжні –по ширині. На віддалених полях організовують тимчасові стани, дебудують житло, а також здійснюють технічне обслуговування машин,їх розміщують поряд з основною дорогою, яка зв’язує стан ізцентральною садибою.

Для освоєння сівозмін складають план переходу до них на2-3 роки. У ньому передбачають розміщення сільськогосподарськихкультур на полях згідно з встановленим чергуванням. Сівозмінавважається освоєною тоді, коли сільськогосподарські культурирозміщено після відповідних попередників, а також впровадженозапроектовані системи удобрення, обробітку грунту та іншіагротехнічні заходи.

Найефективнішою є та система сівозмін, де вихід продукції наодиницю площі найбільший, а витрати – найменші.

Характерною ознакою кінця ХХ та початку ХХІ ст. є загостренняекологічної ситуації у світі. Україна нестала винятком внаслідок аваріїна ЧАЕС забруднено 4,5 млн. та с-г угідь (12 відсотків загальноїплощі).

Україна за останні 20 років втратила 463 тисячісільськогосподарських угідь. Отже, змінити ситуацію на краще можелише докорінний перегляд економічних, організаційних, технічних татехнологічних принципів діяльності сільськогосподарськогопідприємства відповідно до екологічних норм.

Найголовнішими з них є:Раціональне землекористування, що передбачає оптимальне

залучення до господарського обігу всіх земель та їх ефективневикористання за основними цільовими призначеннями, створеннянайсприятливіших умов для високої продуктивності сільськогос-

321

подарських угідь і одержання на одиницю праці максимальноїкількості продукції з мінімальними витратами праці та коштів.

Охорона земельних угідь – сукупність науково обґрунтованихзаходів, спрямованих на:

- ліквідацію надмірного вилучення земельних фондів ізсільськогосподарського обігу внаслідок різного роду будівництва(промислового, транспортного, житлового);

- запобігання затопленню, заболоченню (меліоративні заходи);- недопущення нагромадження в ґрунті отруйних та хімічних

речовин при застосуванні мінеральних добрив та засобів захистурослин від шкідників і хвороб;

- запобігати забруднення грунту відходами промисловоговиробництва, паливо-мастильними матеріалами при виконаннісільськогосподарських робіт;

- захист від водної та вітрової ерозії;- вирішення проблеми очищення гнойових стоків,

попередження забруднення землі відходами тварин, і збереженняздорових санітарних умов у місцях концентрації тварин.

Заходи спрямовані на держання рослинницької і тваринницькоїпродукції, що відповідає радіологічним стандартам, і забезпеченняналежних умов праці вісьмом працівникам.

Створення системи більш жорсткого контролю за вмістомрадіонуклідів у сільськогосподарської продукції та недопущенняпродажу забрудненої продукції на ринку.

Недбале відношення до навколишнього середовища спричиняєекономічну шкоду.

Контрольна питання

1. Складові частини системи ведення господарства.2. Основні вимоги до системи землеробства.3. Системи тваринництва їх зміст.4. Порядок проведення землеустрою господарства.5. Організація земельної території підприємства.6. Основні заходи раціонального землекористування.

322

12. ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВАПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА

12.1. Методика складання технологічних карт вирощуваннясільськогосподарських культур.

12.2. Планування та організація виробництва зерна.12.3. Планування та організація виробництва технічних культур.12.4. Планування та організація виробництва картоплі та овочів.12.5. Організація виробництва продукції садівництва і

виноградарства.

12.1. Методика складання технологічних карт вирощуваннясільськогосподарських культур

Для раціональної організації виробництва окремих видівпродукції рослинництва складають технологічні карти вирощуваннясільськогосподарських культур. Технологічна карта – це документ, вякому плануються технологія виробництва, обсяги робіт, засобивиробництва і робоча сила, необхідна для їхнього виконання, а такожрозмір матеріальних витрат на вирощування тієї чи іншоїсільськогосподарської культури на певній площі. Такі карти складаютьдля кожної культури і по окремих видах незавершеного виробництва.У них слід передбачати раціональні й прогресивні технології для умовконкретного підприємства.

Дуже важливо обґрунтувати найраціональніший склад машинно-тракторного агрегату для виконання кожної роботи з метою повноговикористання потужності тракторів і досягнення високої якості роботи.Діленням обсягу робіт на норму виробітку визначають кількістьнормо-змін, а множенням останніх на кількість обслуговуючогоперсоналу й на 7 год. – затрати праці в людино-годинах.

У технологічних картах планують витрати на виробництвопродукції, насамперед на оплату праці (їх визначають множеннямтарифних ставок на кількість нормо-змін та кількість працівників закатегоріями з урахуванням відповідних надбавок, доплат і премій),амортизаційні відрахування й витрати на поточний ремонтсільськогосподарської техніки (обчислюють за встановлениминормативами на умовний еталонний гектар і кількістю таких гектарів),вартість паливно-мастильних матеріалів (за нормами витрат, обсягоммеханізованих робіт у фізичних одиницях і комплексною оцінкоюодиниці палива). Передбачають також послуги допоміжних галузей(автотранспорт, живе тягло, електроенергія тощо). Для цього

323

відповідний обсяг робіт у тонно-кілометрах, коне-днях, кіловат-годинах множать на планову собівартість одиниці роботи, якувизначають окремо.

Технологічні карти складають на 100 га посіву кожноїкультури і на кілька років із відповідним коригуванням щоро-ку. Це дає змогу зменшити обсяг планової роботи на підприємстві йза показниками такої карти визначати витрати на будь-яку площупосіву конкретної сільськогосподарської) культури.

12.2. Планування та організація виробництва зерна

Важливою галуззю, що визначає рівень розвитку всьогоаграрного сектору економіки нашої країни, є зернове господарство.Зернові належать до числа найважливіших культурних рослин. Вонимають найвищу питому вагу в структурі посівних площ та валовихзборів продукції серед інших сільськогосподарських культур. Цепояснюється їх винятковим значенням та різнобічним використанням.

При організації основних виробничих процесів, а також дляскладання робочих планів у рільництві використовують технологічнікарти вирощування сільськогосподарських культур. В організаціївиробництва зерна основними є два періоди: підготовка ґрунту і сівба;збирання врожаю. Важливу роль відіграє раціональна організаціякожного виробничого процесу. Саме це визначає рівень економічноїефективності виробництва.

Оранка – основний процес обробітку ґрунту, від якого значноюмірою залежить урожайність. Оранка може бути полицевою йбезполицевою. ЇЇ слід виконувати з дотриманням таких вимог:оптимальні строки і глибина; добре прилягання стикових гребенів таподрібнення скиби; прямолінійність борозен; повне загортання гною йпісляжнивних рослинних решток; мінімальна кількість розгіннихборозен та звальних гребенів; добре розорювання кінців гонів іповоротних смуг тощо.

Оранку здійснюють загінним способом. Тому спочатку полепотрібно розбити на загінки, які можна зорати за 2-3 дні. Привиконанні робіт загінним груповим методом площу потрібнозбільшити відповідно до кількості агрегатів. Оптимальними єпрямокутні загінки із співвідношенням сторін 1 : 8-1 : 10. Ширинузагінки визначають за формулою

ДШ 2 ∙ а + 16р2,де Ш – ширина загінки, м;

324

Д – довжина поля, м;а – ширина захвату агрегату, м;р – радіус повороту агрегату, м.Орють поле усклад та врозгін. По краях його треба залишити

поворотні смуги на чотири ширини захвату агрегату, які розорюютьостанніми. На оранці використовують п’яти- і чотирикорпусні начіпніплуги з тракторами ДТ-75, Т-150, восьми- та дев’ятикорпусні плуги зенергонасиченими тракторами (Т-150, К-700А, К-701), а такожтрикорпусні начіпні з тракторами МТЗ. Для безполицевого обробіткувикористовують плоскорізи-глибокорозпушувачі КПГ-2-150, КПГ-250.

Сівба – один з найважливіших і найскладніших виробничихпроцесів у рослинництві. Від її якості значною мірою залежитьурожайність сільськогосподарських культур. Тому необхідносвоєчасно підготуватися до неї. Для цього на період підготовки ґрунтуй сівби складають робочі плани по кожному виробничому підрозділу(бригада, загін, ланка), а також по підприємству в цілому. Згідно зробочим планом слід укомплектувати кожний підрозділ технікою, акожний агрегат – обслуговуючим персоналом. Потрібно такожрозробити чітку систему матеріального заохочення виробничихпідрозділів та окремих працівників. Доцільно скласти щоденнімаршрути переміщення посівних агрегатів.

Щоб високоякісно провести сівбу, необхідно дотримуватисявідповідних агротехнічних вимог: оптимальні строки та норми висіву;рівномірне загортання насіння на потрібну глибину; прямолінійністьрядків; нормальна ширина міжрядь; відсутність огріхів і просівів.Можна застосовувати такі способи сівби, як рядковий, вузькорядний,широкорядний, перехресний, діагонально-перехресний.

Під час сівби використовують загінний або човниковий спосібруху агрегату. При цьому важливо зменшити затрати праці назаправлення сівалок, тому відстань між пунктами заправленнявизначають за формулою:

аН10000КМВ

де В – відстань між пунктами заправлення сівалок, м;К – коефіцієнт використання місткості ящика сівалки;Н – норма висіву, кг/га;а – фактична ширина захвату агрегату, м;М – місткість ящиків сівалок, кг.При сівбі доцільно організувати процес за погодинним графіком,

коли перед початком роботи механізаторам зазначають час на

325

проходження одного гону, а також на заправлення сівалок і повороти.Це дає змогу здійснювати самоконтроль за виконанням денногозавдання.

Високоефективною є організація сівби на основі створенняпосівних загонів та комплексів. До складу комплексу входять такіланки: підготовки поля до сівби; заправлення сівалок насінням ідобривами; сівби; технічного обслуговування; культурно-побутовогообслуговування.

Зернові висівають сівалками СЗ-3,6, СЗА-3,6, СЗТ-3,6. Залежновід довжини гонів посівні агрегати складаються з 1-5 сівалок івідповідно до цього добирають трактор. Для заправлення сівалоквикористовують автонавантажувачі АС-2УМ, а також списані зерновікомбайни.

Норма висіву насіння зернових культур на 1 га становить (кг):жита і пшениці 180 – 200, вівса і ячменю – 160 – 180, гречки – 80 – 100,проса – 18 – 20, кукурудзи при квадратно-гніздовому способі сівби –25 – 30, пунктирному – 55 – 60 і рядковому і (намаслений корм) – 100 –120, зернобобових – 280 – 320.

Потрібні засоби механізації і працівників для проведення сівбивизначають за обсягом робіт по операціях, строками їх виконання,нормами виробітку та нормами обслуговування агрегатів.

Збирання врожаю – найскладніший і найвідповідальнішийпроцес, на який припадає більше половини витрат на виробництвозерна. Тому заздалегідь потрібно розробити відповідні робочі плани,графіки маршрутів руху комбайнів, виконати іншу підготовчу роботу.

Збирають зерно прямим комбайнуванням, роздільним двофазнимспособом (хліб скошують у валки, які потім обмолочуютькомбайнами), роздільним трифазним способом (хлібну масу скошуютьі подрібнюють разом із соломою, транспортують на тік, а потімобмолочують й очищають). Найбільшого поширення набуло роздільнедвофазне збирання, коли хлібну масу в фазі воскової стиглостіскошують у валки, а через 3-5 днів обмолочують. Для низькорослих тазріджених хлібів, а також у зонах із нестійкими кліматичними умовамироздільне збирання не рекомендується.

Відповідальним є вивезення зерна з поля. Бункер комбайна кращерозвантажувати на ходу. Щоб своєчасно це зробити, визначають часйого завантаження за формулою:

аШ6010000МЧ

У

де Ч – час завантаження бункера, хв.;

326

М – місткість бункера, ц;У – урожайність, ц/га.;Ш – швидкість руху комбайна, км/год.;а – ширина захвату комбайна.Збиральні агрегати повинні бути забезпечені достатньою

кількістю транспортних засобів, які встановлюють за формулою:

ВЧПУК

де К – кількість транспортних засобів;У – урожайність, ц/га.;П – продуктивність комбайна, га/год.;Ч – час одного рейсу, год.;В – вантажопідйомність однієї транспортної одиниці.Якщо транспортних засобів недостатньо, використовують

бункери-нагромаджувачі (причепи), які тракторами транспортують уполе, а навантажені зерном причіплюють до автомобілів.

Значні витрати припадають на збирання соломи, її збираютьрізними способами:

подрібнена солома нагромаджується у причепленому докомбайна візку, а потім трактором її перевозять до місця зберігання;

солому вкладають на стерню з наступним підбиранням іпресуванням у тюки;

солома нагромаджується у копнувачі, з якого її розвантажуютьна стерню, а потім за допомогою волокуш транспортують до місцяскиртування.

Прогресивним є груповий метод роботи збиральних агрегатів,особливо при організації збирально-транспортних загонів абокомплексів. У їхньому складі створюють такі ланки: підготовки полівдо збирання; комбайново-транспортні; збирання не зернової частиниврожаю; післязбиральної доробки зерна; первинного обробітку ґрунту;технічного обслуговування; культурно-побутового обслуговування.Розмір цих загонів і комплексів залежить від площі зернових,наявності відповідної техніки й транспортних засобів та інших умов.Вони дають змогу значно підвищити продуктивність агрегатів іскоротити строки збирання.

Для скошування хлібів у валки, крім комбайнів, використовуютьжатки ЖНС-12, ЖВН-6, ЖШН-6 та ін.; для обмолоту й прямогокомбайнування – комбайни СК-5 “Нива”, СК-6 “Колос”, “Дон-1500”тощо; на відвезенні подрібненої соломи – візки 2-ПТС-4 із тракторомМТЗ; на скиртуванні – стогоклад СНУ-0,5; для доробки зерна –

327

зерноочисно-сушильні комплекси КЗС-40, КЗС-20Ш та іншу техніку.Велике значення має освоєння інтенсивних технологій, які

враховують біологічні властивості рослин за фазами їхнього розвитку.При цьому зважають на такі об’єктивні фактори впливу наврожайність: високоврожайні сорти і гібриди; сівба після найкращихпопередників у сівозміні; високий рівень забезпеченості рослинелементами живлення; порційне внесення добрив протягом вегетації;меліорація; високоякісне виконання технологічних операцій;застосування інтегрованої системи захисту рослин від бур’янів,шкідників і хвороб тощо. Завдяки цьому виробляється максимумвисокоякісної продукції, знижуються витрати.

12.3. Планування та організація виробництва технічних культур

До технічних відносять такі культури, які забезпечуютьнадходження певної продукції після їх переробки на заводах іфабриках.

Продукцію технічних культур широко використовують ународному господарстві, зокрема для харчування (цукор, олію),виготовлення одягу та інших виробів, технічних потреб (фарби,мастила), у парфумерії (продукцію ефіроолійних культур). Відходипереробки технічних культур (жом, макуху, шроти) використовуютьдля годівлі тварин.

Сіють цукрові буряки як багаторостковим, так і одноростковимнасінням, від чого залежить комплекс робіт по догляду за посівами.Велике значення при цьому має забезпечення нормальної густотирослин (90-110 тис/га). При рядковій сівбі на гектар висівають 30-32, апри пунктирній – 15-16 кг насіння. Глибина загортання має становити3-4 см. Під час догляду за посівами виконують такі роботи, як:досходове боронування, шарування (культивація бритвеними лапами іротаційними дисками), поперечне боронування у фазі першої парисправжніх листочків, букетування, розбирання букетів (вручну), потімкілька розпушувань та підживлень, а також боротьба з шкідниками тахворобами.

Для міжрядного обробітку, букетування, підживлення призначенікультиватори УСМК-5,4, та ін. Слід мати на увазі, що ширина захватукультиватора має збігатися з шириною захвату сівалки або бутикратною їй.

При організації збирання цукрових буряків дуже важливоправильно визначити його оптимальні строки. Раннє збирання не

328

рекомендується, тому що в серпні-вересні спостерігається інтенсивненарощування маси урожаю. Так, добовий приріст його становить понад2 ц/га, а цукристість підвищується на 0,1 відсотка. Запізнення іззбиранням також недоцільне, оскільки його треба закінчити донастання морозів.

Існує кілька способів збирання цукрових буряків:потоковий – цукрові буряки від комбайна навантажують у

транспортні засоби й вивозять на цукровий завод, якщо відстань неперевищує 15 км;

потоково-перевалочний – частину врожаю від комбайнатранспортують на завод, а частину на край поля у кагати (такезбирання доцільне, якщо завод розташований на відстані 15-25 км, атранспортних засобів не вистачає).

Отже, вибір способу збирання залежить від забезпеченняпідприємства транспортними засобами. Найчастіше застосовуютьпотоковий і потоково-перевалочний способи.

На сільськогосподарських підприємствах поширене роздільнезбирання цукрових буряків за допомогою шестирядного збиральногокомплексу, який складається з гичкозбиральної (БМ-6) ікоренезбиральної машин (КС-6Б, РКС-6, КСТ – 3А).

Ефективнішою є організація збирання цукрових буряківзбирально-транспортними загонами або комплексами, до складу якихвходять такі ланки: збиральні, завантажувально-транспортні,силосування гички, збирання втрат і формування польових кагатів,первинного обробітку ґрунту, технічного та культурно-побутовогообслуговування.

У буряківництві дедалі ширше впроваджується інтенсивнатехнологія вирощування й збирання врожаю, яка передбачає:розміщення цукрових буряків у сівозмінах після кращихпопередників; внесення органічних і мінеральних добрив унауково обґрунтованих нормах та співвідношеннях поживних речовин;досконалу систему основного обробітку ґрунту; сівбу одноростковимвідкаліброваним насінням із схожістю не нижче 85 відсотків, щобмати задану кількість сходів або кінцеву густоту насадженьрослин; застосування комплексної системи боротьби з бур’янами,шкідниками та хворобами з використанням високоефективнихпестицидів; суцільне розпушення в ґрунту до і після появи сходів;механізоване формування густоти насаджень та догляд за посівами;збирання потоковим чи потоково-перевалочним способом бездоочищення коренеплодів вручну з одночасним збиранням гички;

329

раціональну організацію і оплату праці.

Організація виробництва льону

Льон-довгунець як сировина для текстильної промисловостіпосідає друге місце після бавовнику. Цю культуру вирощують наПоліссі.

Льон-довгунець – вимоглива щодо агротехніки та живленнякультура. Кращими попередниками для нього в сівозміні є багаторічнітрави, удобрена картопля, люпин і озима пшениця. Сіють його поранній зяблевій (на глибину 20-22 см) оранці в добре обробленій грунтвузькорядним способом. Норма висіву насіння становить 130-160 кг/га,а глибина його загортання на суглинковому грунті 1,5-2 і супіщаному –2,5-3 см.

Догляд за посівами включає до сходове знищення кірки боронамиабо ротаційними мотиками, яке провадять упоперек рядків, боротьбу збур’янами, шкідниками і хворобами рослин.

Найбільш складною в льонарстві є організація збирання врожаю.Перед збиранням поле поділяють на загінки. Збирають льон прямимкомбайнуванням або роздільним способом. При комбайновомузбиранні роботи ведуть у такій послідовності: очісування насіннєвихкоробочок і розкладання соломки; сушіння; в’язання у снопи;транспортування вороху на тік, його обмолот та очищення насіння.

При роздільному збиранні льон льонобралкою розстеляють устрічки й підсушують, потім його обмолочують молотаркою-підбирачем, після чого соломку підбирають і в'яжуть у снопипідбирачем. Незалежно від способу збирання снопи соломкитранспортують на льонозавод. Якщо підприємство реалізує льонтрестою, то соломку залишають на полі для вилежування, а потімтресту в’яжуть у снопи й відвозять на завод.

Для збирання льону також організовують збирально-транспортнізагони або комплекси, що забезпечує збирання за схемою поле –завод. До комплексу входять такі ланки: збиральні (їм виділяютьльонокомбайни, підбирачі трести); сушильно-сортувальні; транспортні.

Для продукції льонарства характерна різна якість (номерність).Залежно від довжини, тонини, міцності, еластичності та іншихпоказників льоноволокно може мати якість від 6 до 32 номера, асоломка і треста – від 0,5 до 3 номера. Отже, й ціна їх реалізаціїнеоднакова. Поліпшення якості льонопродукції є значним джереломнадходження доходу й зростання ефективності підприємства.

330

Для визначення собівартості продукції льону одержане насінняоцінюють за нормативно-розрахунковою (плановою) вартістю,виходячи із витрат на підготовку та обмолот стебел, транспортуваннята обробку насіння. Решту (без вартості насіння) загальної суми витратна вирощування льону відносять на соломку. Собівартість соломкивизначають діленням зазначених витрат на фізичну масу. Собівартістьтрести льону-довгунця включає вартість соломки і витрати на їїрозстилання, перегортання, підняття із стелищ.

Організація виробництва соняшника

Соняшник – просапна культура, вимоглива до тепла, агротехніки іудобрення. Розміщують його в одному полі сівозміни так, щобповторно вирощувати на тому самому місці не раніше як через7-8 років. Це зумовлено потребою захисту рослин від вовчка, насінняякого зберігає здатність до проростання до 7 років. Кращимипопередниками соняшнику є озима пшениця, бобові і кукурудза.

Сіють соняшник сівалками СКГН-6, СКГН-6А по глибокійзяблевій оранці в добре оброблений і удобрений грунт зразу за сівбоюранніх зернових. Основними способами сівби є квадратно-гніздовий(70X70 см) і пунктирний. Норма висіву при першому способістановить 9-10, а при другому – 16-18 кг/га. Насіння загортають наважких глинистих ґрунтах на глибину 4-5 см, суглинистих – 6-7, а всухий грунт – до 8-10 см.

Після сівби поле коткують і боронують. Потім провадять до-сходове і післясходове боронування легкими боронами впоперекрядків на малій швидкості. Міжряддя розпушують тракторнимикультиваторами. У передових господарствах соняшник вручну непроривають, а густоту рослин формують завдяки правильній сівбі по2-3 насінини в гніздо і боронуванню. Бур’яни знищують в основномупід час боронування і обробітку міжрядь. Застосовують також хімічнийметод боротьби з шкідниками і хворобами. Щоб підвищитиврожайність соняшнику, під час його цвітіння на поле вивозять бджіл,які сприяють кращому запиленню рослин.

Збирають соняшник спеціально переобладнаними зерновимикомбайнами, які зрізують тільки кошики і обмолочують їх. Починаютьзбирання, коли побуріє 65-70 відсотків кошиків, а вологість насіннястановить 25-30 відсотків. Насіння соняшнику дуже обсипається, атому запізнення із збиранням призводить до значних втрат його. Нанасінних ділянках кошики зрізують вручну і наколюють на стебла для

331

досушування. Потім їх обмолочують комбайнами. Стебла, якщо їх невикористовують на паливо, після лущення поля згрібають у валки іспалюють, а кошики після обмолоту згодовують тваринам. Отже,вирощування і збирання соняшнику повністю механізована.

12.4. Планування та організація виробництва картоплі та овочів

Організація виробництва картоплі

Найбільш складними й трудомісткими процесами в картоплярствіє підготовка насінного матеріалу, садіння та збирання врожаю.

Підготовку насіння і садіння організовують так. Бульби передсадінням сортують на сортувальному пункті КСП-15Б або КСП-25. Дляцього картоплю із сховищ, якщо її зберігають насипом, вивантажуютьзавантажувачем ТЗК-30 із приставкою ТПК-30, а з буртів і траншей –екскаватором Е-153 у самоскидні транспортні засоби, якітранспортують її до сортувального пункту. Якщо картоплю зберігаютьу контейнерах, то використовують електрокари та контейнеро-перекидачі. Це значно скорочує затрати праці порівняно з ручнимсортуванням.

Бульби висаджують картоплесаджалками СН-4Б-2, СКС-4,СКМ-6. Складним є ще завантаження саджалок картоплею. З цієюметою використовують автосамоскиди. Відстань між пунктамизавантаження саджалок визначають за тією самою формулою, що йзернових сівалок.

Збирають картоплю копачем із ручним збиранням бульб, а такожкомбайном ККУ-2 різних модифікацій і ККМ-4. При цьомувикористовують три способи: пряме комбайнування, комбіноване іроздільне збирання.

Перед збиранням картоплі проводять таку саму підготовчуроботу, як і перед збиранням зернових. Спочатку за 4-5 днів дозбирання скошують картоплиння. При прямому комбайнуванні бульбивикопують за один прохід агрегату, при комбінованому – бульби з двохрядків копачем-валкоукладачем УКВ-2 укладають у міжряддя двохсусідніх незібраних рядків. Потім комбайн викопує картоплю з рештирядків і збирає бульби в міжряддях. При роздільному збираннікопачем-валкоукладачем картоплю укладають у валок із двох,чотирьох або шести рядків, а потім її підбирає комбайн-підбирач. Прицьому затрати праці знижуються майже вдвоє порівняно з прямимкомбайнуванням.

332

Картоплю з бункера комбайна вивантажують у самоскиднітранспортні засоби, які перевозять її на сортувальні пункти.Відсортовані бульби затаровують у контейнери або транспортерамизавантажують у сховища. Отже, здійснюється потокове збираннякартоплі.

Найвищої продуктивності праці досягають при організаціїзбирально-транспортних загонів або комплексів, в яких є такі ланки:підготовки поля і видалення картоплиння; збирання картоплі;транспортування її до сортувального пункту; сортування бульб;завантаження у сховища; технічного і культурно-побутовогообслуговування. Це дає змогу знизити затрати праці більш як у трирази порівняно із збиранням окремими збиральними агрегатами.

Організація виробництва овочів

Овочівництво – складна галузь, у якій в Україні вирощують понад100 культур. До її складу входять: овочівництво відкритого ґрунту(виробництво овочів і насіння); овочівництво закритого ґрунту(виробництво овочів та розсади); зберігання продукції; її переробка.Галузь має ряд специфічних особливостей: низька транспортабельністьпродукції, внаслідок чого овочі необхідно вирощувати поблизу відмісць споживання; утруднена механізація окремих виробничихпроцесів, особливо збирання, що вимагає значних затрат ручної праці;потреба у працівниках певної спеціалізації й відповідній техніці;організація зберігання, консервування, сушіння, охолодження ташвидкого заморожування овочів через неможливість рівномірнопротягом року забезпечувати населення продукцією.

Овочівництво відкритого ґрунту. Йому властива чітка зональнаспеціалізація. Сформувалися такі зони вирощування овочів, де створеніспеціалізовані підприємства відповідних виробничих типів:

приміська зона, в якій овочівництво відкритого ґрунтупоєднується з овочівництвом закритого ґрунту. Підприємства цієї зонивирощують головним чином ранні, зеленні, пряні та інші овочі, їхнімзавданням є цілорічне забезпечення населення великих міст іпромислових центрів овочевою продукцією;

сировинні зони переробної промисловості зі сприятливішимикліматичними умовами для вирощування окремих культур, щонайбільше підлягають переробці й консервуванню (помідори, зеленийгорошок, перець, баклажани, кабачки тощо);

глибинні зони дешевого виробництва овочів для

333

транспортування їх у великі промислові центри. Це теплолюбивікультури, які можна вирощувати в даних зонах із значно меншимивитратами, ніж у приміській. Такі умови вирощування, наприклад,характерні для південних областей;

зони, що історично спеціалізуються на вирощуванні окремихкультур і навіть певних сортів у результаті сприятливого мікроклімату(Ніжинський район Чернігівської області – для вирощування огірків,Сквирський Київської – для вирощування цибулі тощо);

насінні підприємства, які розмножують одержане від науково-дослідних установ насіння овочевих культур із метою постачання нимсільськогосподарських підприємств.

В овочівництві спостерігається збіг трудомістких процесів,особливо при вирощуванні багатьох культур. Тому на одномупідприємстві доцільно вирощувати невелику кількість овочевихкультур, тобто поглибити спеціалізацію, що можливе за такиминапрямами:

розсадні культури (капуста, помідори, цибуля на зелень); посівні культури (цибуля ріпчаста, огірки, морква, столові

буряки, редиска); зеленні культури (петрушка, щавель, кріп, пастернак, ревінь,

зелений горошок, а також редька, патисони); інші овочеві культури (баклажани, перець солодкий і гіркий,

салат, хрін, естрагон).Проте основним критерієм спеціалізації підприємств стають

попит і вимоги ринку до тієї чи іншої продукції.Основні виробничі процеси в овочівництві організовують на

основі розроблених технологічних карт. Це – сівба і садіння, догляд запосівами, особливо полив, збирання врожаю.

На збиранні врожаю понад половину затрат праці припадає наручну працю. Помідори, капусту, огірки та інші овочі збирають задопомогою платформи ПОУ-2 або ПНСШ-12А; для збирання столовихбуряків і моркви використовують бурякопідкопувачі. Розробленотехнологію механізованого збирання цибулі збиральною машиноюЛКГ-1,4 та сортувальним пунктом ПМЛ-6. Для збирання капустипромисловість випускає комбайн МСК-1, що зрізує головки йзавантажує їх у транспортні засоби. Дедалі більше поширюєтьсязбирання помідорів самохідним комбайном СКТ-2 різального типу,який зрізує кущі з двох рядків, відокремлює плоди і завантажує їх уконтейнери. Проте ним можна збирати помідори таких сортів, якідостигають одночасно й призначені для консервування.

334

При збиранні й зберіганні деяких овочів (капуста, столові буряки,морква тощо) використовують контейнери, що сприяє зменшеннювтрат цих овочів та зниженню затрат праці.

В овочівництві також впроваджується індустріальна технологія,яку вперше застосували господарства Астраханської області Росії,через що і технологія називається астраханською. Основнимиелементами її є: передпосівне нарізування напрямних щілин дляобробітку посівів до появи сходів, одночасне внесення пестицидів;розпушування ґрунту й боротьба з бур’янами; збирання врожаю задопомогою широкозахватних платформ та комбайнів; післязбиральнаобробка плодів на сортувальних пунктах; транспортування вконтейнерах.

Овочівництво закритого ґрунту. Його завданням є забезпеченнянаселення свіжою продукцією в міжсезонний період, а такожвирощування садивного матеріалу для відкритого ґрунту. Закритийгрунт складається із зимових і весняних теплиць (під склом таплівкою), парників й утепленого ґрунту (з обігріванням і без нього). Заплощею найбільшу питому вагу мають весняні теплиці, потім –утеплений грунт, парники і зимові теплиці.

Овочівництво закритого ґрунту поширене навколо великих міст,промислових центрів, а також у курортних зонах. Створеніспеціалізовані підприємства закритого ґрунту (тепличні, парниково-тепличні комбінати, овочеві фабрики), які цілий рік вирощують овочі.Іноді вони розташовані безпосередньо в містах й оснащенімеханізмами для виконання виробничих процесів, а також, засобамиавтоматизації подачі води, регулювання мікроклімату, стерилізаціїґрунту тощо.

На багатьох овочівницьких підприємствах закритий грунтпоєднується з відкритим, а часом створюється лише для вирощуваннярозсади. Тоді його розміри залежать від площі садіння розсадниховочевих культур.

Для раціональної організації закритого ґрунту слід враховуватиджерела тепла, оскільки витрати на обігрівання культиваційних спорудстановлять до 70 відсотків усієї суми. Найефективніший закритийгрунт тоді, коли використовують відходи тепла ТЕЦ і промисловихпідприємств. Якщо на підприємстві є котельня, то важливе значеннямає вид палива: найдорожче – кам’яне вугілля, дещо дешевший –природний газ; іноді у парниках і теплицях використовуютьелектроенергію.

Значних затрат праці вимагають приготування та заміна

335

ґрунтових сумішей як поживного середовища. Зокрема, слідзамінювати й підсипати землю, а також обробляти її проти збудниківхвороб парою чи хімічним способом. Тому грунт доцільно замінювативерховим торфом або солом’яними тюками. Найбільшого ефектудосягають у теплицях на штучних поживних розчинах, коли грунтзамінюють гравієм, щебенем, ватою тощо. Такі теплиці називаютьгідропонними. Тут одержують ранній і вищий урожай при нижчихзатратах праці та собівартості продукції. Значних успіхів нагідропоніці досягла Київська овочева фабрика, де урожайність узимових теплицях становить 32-35 кг/м2 і більше залежно від культури.

У закритому ґрунті при вирощуванні овочів і розсади виконуютьблизько 90 трудових процесів, які розподіляють за такими періодами:підготовчі роботи (дезінфекція, знезаражування ґрунту та споруд,закладання парників, висівання й садіння розсади тощо); догляд затеплицями і парниками (регулювання світлового, повітряного,температурного й водного режимів; боротьба з шкідниками тахворобами, підживлення рослин тощо); збирання врожаю; заключніроботи (знищення решток культури, ремонт теплиць, рам та ін.).

У закритому ґрунті механізовано такі процеси, як дезінфекціяприміщень, боротьба з шкідниками та хворобами, позакореневепідживлення, заміна ґрунту, очищення й набивання парників,висівання овочевих культур. Під час збирання овочів використовуютьелектрокари, електрозавантажувачі та інші механізми; окремі процеси,особливо в гідропонних теплицях, автоматизовано.

12.5. Організація виробництва продукції садівництва івиноградарства

Завдання та особливості садівництва і виноградарства.Садівництво і виноградарство є постачальником важливих продуктівхарчування як у свіжому, так і в переробленому вигляді. Приорганізації садівництва слід враховувати його особливості. Адже цефруктові сади, ягідники, розсадники, зберігання і переробка продукції.У нашій країні вирощують понад 3000 видів і сортів плодово-ягіднихта виноградних культур. Виробництво в цій галузі пов’язано збагаторічними культурами, тому насадження відносять до основнихзасобів виробництва. Тривалий ріст і використання насадженьпотребують особливої уваги при перспективному плануванні розвиткугалузі. Через особливу технологію виробництва плодів та ягід робочасила повинна мати певну кваліфікацію й спеціальні засобивиробництва.

336

У садівництві та виноградарстві важливі виробничі процеси щевиконуються вручну (обрізування дерев і кущів, збирання врожаютощо). Отже, ефективність галузі значною мірою залежить відзабезпеченості робочою силою.

Виробництвом фруктів та ягід займаються підприємства такихтипів: плодового, плодово-ягідного, плодоконсервного, плодорозсад-ницького, садово-виноградарського, виноградарсько-садівницького,виноградарського і виноградарсько-виноробного.

Садівництво і виноградарство – специфічна галузь, що зумовлюєособливості її планування. Насамперед підприємства повинні матираціональну структуру насаджень, тобто співвідношення площ підплодовими, ягідними культурами й виноградом. Для цього вонивикористовують породно-сортові особливості культур, включених доРеєстру сортів рослин України, які рекомендують науково-дослідніустанови.

Для раціональної організації садівництва бажано складатиперспективний план розвитку галузі на 20-25 років, що пов’язано здовгостроковим використанням насаджень. У садівництві особливаметодика планування врожайності, яка залежить від урожайностікожного дерева, щільності насаджень та їхнього віку.

Територія саду та основні виробничі процеси. Ефективністьсадівництва значною мірою визначається правильною організацієютериторії саду. При цьому необхідно вирішити такі питання: вибірземельної ділянки; розміщення гідромеліоративних споруд,господарських центрів та потрібних приміщень; розбивка територіїсаду на квартали; розміщення лісосмуг і доріг, а також порід і сортівплодово-ягідних культур по кварталах. Земельна ділянка, відведена підсад, має бути компактною, розташованою неподалік від населенихпунктів та магістральних шляхів. Господарські центри й виробничіприміщення розміщують у центрі бригадної ділянки. У разі потребипроектують зрошувальну мережу та інші споруди.

Територію саду розбивають на квартали прямокутної форми, помежах яких планують лісосмуги і дороги. Квартали засаджують однієюкультурою (2-3 сорти) з однаковим строком вступу до плодоношення йперіодом достигання. Для раціонального використання техніки укварталі відстань між рядами та між деревами і кущами повинна бутиоднаковою. По зовнішніх межах саду передбачають садозахисні смугиз 3-5 рядів високорослих дерев, а по межах кварталів – вітроломні лініїз 1-2 рядів дерев.

Відповідальний момент у садівництві – садіння дерев, їх

337

висаджують рано навесні або восени. Перед цим ділянку орють наглибину 40-75 см, потім за допомогою вимірювальних інструментівкілками позначають місця садіння дерев. Ями викопують ямокопачамив агрегаті з тракторами. Дерева висаджують два працівники,прив’язуючи кожен саджанець до кілка. Використовують такожмеханізований спосіб садіння за допомогою однорядної саджалкиМПС-1 в агрегаті з трактором ДТ-75М. Після садіння саджанціобов’язково поливають водою.

Важливим процесом у садівництві є також обрізування дерев ікущів, яке слід доручати висококваліфікованим працівникам.

Збирають урожай в основному вручну. З невеликих дерев плодизнімати краще одному збирачеві, а з великих – групами по 3-4чоловіки, з яких одні збирають із верхнього ярусу дерева, а інші – знижніх. Практикують і механічне збирання плодів машинамиструшувального, вібраційного або пневматичного типу. Однак примеханізованому збиранні втрати врожаю зростають, а зібранапродукція непридатна для зберігання і в основному направляється напереробку.

У садах із широкими міжряддями (6-8 м) та значною (3-5 м)відстанню між деревами в ряду невелика щільність насаджень інераціонально використовується земля. При цьому врожайністьневисока, ускладнюється збирання плодів. Тому необхідновпроваджувати інтенсивні сади. В Україні інтенсифікація садівництваздійснюється у двох напрямах: загущення насаджень (північ, північнийсхід) та організація пальметних садів (південь, південний схід). Востанньому випадку значно підвищується врожайність і знижуютьсязатрати праці, особливо на обрізуванні дерев та збиранні врожаю. Упальметних садах формується крона 4,5-5 м заввишки і 2,5-3 мзавширшки. Найефективнішими є сади на слаборослих підщепах, якіпочинають плодоносити на 3-4-й рік і при густоті насаджень500-1250 дерев на 1 га забезпечують урожайність яблук 300-400 ц/га ібільше.

Практика садівництва свідчить, що із збільшенням густотинасаджень дерева швидше починають плодоносити, підвищується їхняврожайність. Тому створюють суперінтенсивні сади. У дослідах присадінні на 1 га до 160 тис. рослин на карликових підщепах, уже надругий рік урожайність становила 160 т/га і більше.

У садівництві основною формою організації праці, як і в іншихгалузях, є постійна спеціалізована бригада, що складається з ланок. Напідприємствах, де площі саду невеликі, організовують спеціалізовані

338

ланки, які входять до складу змішаних та інших бригад.

Контрольні питання

1. Методика складання технологічних карт.2. Принципи планування та організація виробничих процесів у

рослинництві.3. Організація вирощування зернових культур за інтенсивною

технологією.4. Планування та організація вирощування цукрових буряків.5. Організація виробництва картоплі та овочів.6. Особливості організації садівництва і виноградарства.

13. ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОПОМІЖНИХ ІОБСЛУГОВУЮЧИХ ВИРОБНИЦТВ

13.1. Особливості планування обслуговуючих виробництв.13.2. Планування роботи живого тягла.13.3. Планування потреби та використання електроенергії.

13.1. Особливості планування обслуговуючих виробництв

Обслуговуючі виробництва виконують роботи, які, насамперед,забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних тадопоміжних виробничих процесів. У сільськогосподарськихпідприємствах до них належать: автопарк, жива тяглова сила,ремонтні майстерні, будівельні виробництва, електро-,водопостачання, газове і теплове господарство, житлово-комунальнаслужба тощо. Основне їх призначення – продовження процесувиробництва, підтримання основних засобів у технічно справномустані, забезпечення транспортних технологічних зв’язків між етапамиробіт, ремонт будівель і споруд, будівництво нових об’єктіввиробничого і житлово-комунального призначення, надання іншихсоціальних послуг населенню.

Роль обслуговуючих виробництв для сільськогосподарськихпідприємств за сучасних умов значно підвищується. Обумовлено це,по-перше, інтенсифікацією виробництва, упровадженням інтенсивнихтехнологій і нової, більш продуктивної техніки; по-друге,розширенням у виробництві продукції сільського господарства, її

339

переробці й реалізації участі багатьох спеціальних галузей, зв’язанихміж собою економічно, а нерідко і технологічно. По-третє, поряд іззабезпеченням функціонування основної сфери обслуговуючівиробництва дедалі більше вирішують питання благоустрою життяпрацівників господарства: будівництва та ремонту житла, водо-, газо-,електрозабезпечення тощо.

Планування обслуговуючих виробництв має певні особливості.По-перше, їхні розміри і планові обсяги робіт та послуг визначаютьсянасамперед потребою головних і допоміжних галузей господарства, атакож його соціальної інфраструктури в певних послугах, оскількифункціонування обслуговуючих виробництв підпорядкованезабезпеченню нормальної виробничої та соціальної діяльностіпідприємства. По-друге, собівартість продукції обслуговуючихвиробництв є частиною витрат на виробництво продукції, томупланування її має бути завершено раніше планування собівартостіпродукції рослинництва, тваринництва і промислового виробництва,до розподілу цехових і загальногосподарських витрат. Якщо витратизагальних обслуговуючих виробництв включаються у витрати з іншихвиробництв, а планова собівартість їхніх робіт ще не обчислена, то ціроботи оцінюють за фактичною собівартістю року, що передувавплановому. У першу чергу визначають собівартість робіт з тихвиробництв, послуги яких більше впливають на розмір витрат іншихвиробництв. По-третє, на обслуговуючі виробництва нерозподіляються цехові та загальногосподарські витрати.

13.2. Планування роботи живого тягла

Досвід багатьох господарств свідчить про високуконкурентоспроможність гужового транспорту порівняно з іншимийого видами на внутрісадибних перевезеннях, в умовах бездоріжжя іпід час виконання робіт на присадибних ділянках. Головноюпередумовою ефективної організації роботи живого тягла євстановлення відповідності між наявністю поголів’я коней і потребоюгосподарства в них.

Підвищенню ефективності використання живого тягла сприяєправильне планування його роботи, періодичний контроль завідпрацьованими коне-днями та їх собівартістю. Зниження останньоїдосягають, забезпечуючи більш повне і раціональне використанняробочої худоби протягом року, для чого порівнюють можливий запасднів роботи живого тягла з плановими потребами галузей господарства

340

в його послугах. Загальний річний запас коне-днів обчислюютьвиходячи з наявності робочої худоби і кількості днів роботи за рікоднієї голови.

Для визначення кількості днів роботи живого тягла треба іззагальної кількості фуражних днів у році відняти дні відпочинку(близько 60 днів на коня), простоїв жеребних маток (60 днів),використання жеребців для парування (половина кількості робочихднів), дні на обслуговування коней – підвезення кормів і відвезеннягною зі стайні (близько 8 днів), а також неробочі дні через непогоду(залежно від місцевих умов).

У рослинництві затрати коне-днів визначають за технологічнимикартами. Потребу в живому тяглі на обслуговуванні тваринництвавизначають виходячи з навантаження на коня і поголів’я тварин.Затрати коне-днів на загальногосподарських роботах, в особистомупідсобному господарстві, під час виконання робіт на будівництві насторону обчислюють за окремими розрахунками, ураховуючи дані заминулі роки, а також можливі зміни в плановому році.

При плануванні витрат на утримання кожного виду робочоїхудоби визначають витрати на оплату праці конюхів, вартість кормівта підстилки, амортизаційні відрахування, витрати на поточний ремонтстаєнь, транспортних засобів та збруї, медикаменти, кування коней,електроенергію. Собівартість одного дня роботи живого тяглавизначають у перерахунку на коне-день. При цьому робочий день коняі вола умовно приймають за одиницю.

Витрати на оплату праці по догляду за робочою худобоювизначають за кількістю коней, закріплених за одним конюхом, та йоготарифною ставкою.

У зв’язку з тим, що на момент обчислення собівартості коне-днясередню собівартість кормів і підстилки не можна визначити (бозатрати живої тяглової сили є однією із статей витрат на корми), кормидля робочої худоби прийнято оцінювати умовно: корми, наявні напочаток року, – за фактичною собівартістю, а з урожаю планового року –за плановою собівартістю звітного року.

Річну суму амортизації робочих коней, приміщень,транспортного інвентарю і збруї обчислюють за нормами амортизаціївід їх балансової вартості. При визначенні інших витрат (ветеринарні,кування коней, поточний ремонт стаєнь, транспортних засобів таінвентарю, електроенергії тощо) використовують прийняті вгосподарстві нормативи. У кожному конкретному випадку ці витратипотрібно звіряти з фактичними і враховувати досвід минулих років.

341

Собівартість коне-дня визначають як частку від ділення всієїсуми витрат на утримання живого тягла, крім вартості одержаногоприплоду і побічної продукції, на кількість відпрацьованих живимтяглом робочих днів.

Собівартість голови приплоду прирівнюють до собівартості 60кормо-днів дорослого коня. Розраховуючи собівартість одного кормо-дня із суми всіх витрат віднімають вартість гною і ділять на кількістькормо-днів. Вартість гною визначають за нормативними(розрахунковими) витратами на його прибирання в конкретних умовахі за вартістю підстилки. У плановому році передбачено одержати 12лошат вартістю 677 грн. (12 х 60 х 0,94).

13.3. Планування потреби та використання електроенергії

Планування роботи електрогосподарства має на меті визначенняпотреби в електроенергії на календарний рік і за періодами року, атакож витрат на його експлуатацію. Витрати електроенергії плануютьдля виробничих і невиробничих потреб. Перші включають витратиелектроенергії на роботу електродвигунів, електрокотлів та іншихструмоприймачів і нагрівальних приладів технологічного (виробничо-го) призначення для опалення, гарячого водопостачання й освітленнявиробничих приміщень (цехів, майстерень, складів, сховищ, гаражів,корівників, свинарників, пташників тощо), а також для освітленнявиробничих територій (машинних і скотних дворів) і невиробничихприміщень (приміщення правління підприємства). Невиробничими єпотреби електроенергії на комунально-побутові та інші невиробничівитрати споживачів сільського господарства, а саме: житловихбудинків, гуртожитків, клубів, будинків культури, кінотеатрів,стадіонів, вулиць, дитячих дошкільних закладів, їдалень, магазинівтощо.

Сільськогосподарські підприємства потребу в електроенергіїобчислюють кількома способами. Більшість господарств визначають їїза фактичними витратами у попередньому році, ураховуючи тенденціїза останні роки.

Більш прогресивним, особливо при перспективному плануванні, єнормативний метод визначення потреби в електроенергії, девикористовують питомі норми на окремі види робіт і укрупненінормативи, визначені з розрахунку на 1 га посіву культур, 1 м2 посівуовочів закритого ґрунту, одну голову тварин, 1000 голів птиці, 1тобробленої чи виготовленої продукції, на одного жителя населеного

342

пункту.Таблиця 21

Річні норми витрачання електроенергії на сільськогосподарськихпідприємствах

Підрозділи, процесиНорми витрателектроенергії,

кВт годМолочні ферми і комплекси (на корову) 480Ферми та комплекси по вирощуванню тавідгодівлі великої рогатої худоби (на однуголову)

176

Свинарські ферми і комплекси (на однесвиномісце)

109

Птахоферми яєчного напряму (на несучку) 39,4Обробка та зберігання зерна (на 1 т) 41,0Блокові зимові теплиці (на 1м2) 81,0

Однак зазначені нормативи мають певні недоліки, зокрема вонинедостатньо диференційовані за зонами країни і засобамиелектрифікації. Тому господарства самостійно обґрунтовують питомінормативи витрат чи обчислюють річну потребу в електроенергії дляроботи електроустановок залежно від наявних машин, їхньоїпродуктивності, потужності електродвигунів. Обчислення здійснюютьза формулами:

Qі = Wі х Di х Ti та Qі = Wі х Qp / Ріде Qі – потреба конкретної електроустановки в електроенергії;Wі – її потужність, кВт;Di – кількість днів роботи установки;Ті – тривалість роботи установки протягом доби, год;Рі – продуктивність за 1 год основної роботи, т, м3;Qр – плановий обсяг робіт.Водночас визначають планові витрати на експлуатацію

електрогосподарства. Більшість з них припадає на оплату праці, якупланують відповідно до нормативів штатної чисельності, посадовихокладів і тарифних ставок. Чисельність і якісний склад електротехніч-ної служби формують з урахуванням наявного електроустаткування вперерахунку на умовні одиниці за встановленими коефіцієнтами.

Наступним етапом планування електропостачання є обчисленнясобівартості 1 кВт год. електроенергії. З цією метою всі витратиелектроцеху, в тому числі й вартість одержаної зі сторониелектроенергії, ділять на кількість використаної електроенергії в

343

кіловат-годинах. Якщо в господарстві використовують електроенергіюзі сторони і власних електростанцій, то обчислюють середнюсобівартість 1 кВт год. При цьому роботу електростанцій, змонтованихз машинами (доїльні, зварювальні та інші агрегати) у складіелектрогосподарства не враховують, а витрати на експлуатацію їхвідносять на відповідні галузі.

Контрольні питання

1. Роль обслуговуючих виробництв для сільськогосподарськихпідприємств.

2. Особливості планування обслуговуючих виробництв.3. Планування обсягу і собівартості робіт живого тягла.4. Визначення потреби в електроенергії та її собівартості.

14. ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВАПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА

14.1. Зміст та особливості планування розвитку поголів’я івиробництва продукції тваринництва.

14.2. Організація виробництва продукції скотарства.14.3. Організація виробництва продукції свинарства.14.4. Організація виробництва продукції вівчарства.14.5. Організація виробництва продукції птахівництва.

14.1. Зміст та особливості планування розвитку поголів’я івиробництва продукції тваринництва

Як і в рослинництві, у тваринництві необхідно складатитехнологічні карти для раціональної організації виробництва окремихвидів продукції, для кожної ферми на кілька років, але щорокукоригувати у зв’язку із змінами в технології, техніці та організаціївиробництва.

Попередньо потрібно проаналізувати фактичний станвиробництва на фермі й вивчити перспективи впровадження новихметодів годівлі та утримання тварин, визначити зооветеринарнізаходи по фермі, уточнити кормові раціони, знайти ефективніспособи переробки і підготовки кормів до згодовування, розробитизаходи щодо максимально можливої механізації виробничих процесівтощо.

344

Перед складанням технологічної карти визначають вихідні данідля конкретної ферми: кількість поголів’я худоби, йпродуктивність, валове виробництво продукції, спосіб утримання,норми годівлі, витрачання води, вихід гною, тривалість стійлового йпасовищного періодів, наявність і вартість приміщень, обладнання.Після цього починають складати карту. Вона являє собою таблицювідповідної форми, в якій можна виділити три частини. У першійзаписують усі роботи, які виконуватимуть на фермі, зооветеринарні йорганізаційні вимоги до них, вказують також добовий і річний обсягиробіт. У другій частині по кожному процесу визначають системумашин, обладнання та засоби автоматизації (марка, привод, вартість),їхню годинну продуктивність, кількість годин роботи протягом доби,чисельність обслуговуючого персоналу. Потім діленням добовогообсягу робіт на паї добуток годинної продуктивності машин ікількості годин роботи протягом доби встановлюють потрібнукількість шин. У третій частині обчислюють затрати праці таексплуатаційні витрати (оплата праці з нарахуваннями, вартість паливаі мастильних матеріалів, електроенергії, використані автотранспорту,амортизація й поточний ремонт обладнань тощо). Щоб визначитизатрати праці, необхідно кількість годин роботи доби помножитина кількість робочих днів і чисельність обслуговуючого персоналу.Розмір експлуатаційних витрат за окремими статтями встановлюють затією ж самою методикою, що й при складанні технологічних карт урослинництві.

Центральне місце в технологічній карті належить підборутехнологічного обладнання, оскільки воно значною мірою визначаєекономічну ефективність виробництва продукції тваринництва. Прицьому потрібно передбачити комплексну механізацію та можливуавтоматизацію виробничих процесів згідно, з вимогами технологіївиробництва, відповідність системи машин конкретним умовамостаннього, можливість її використання протягом року, а такожорганізацію виконання і виробничих процесів потоковим методом.

Планування та організація відтворення стада

Для підтримання необхідної кількості тварин і ритмічноговиробництва продукції тваринництва на кожному сільськогосподар-ському підприємстві потрібно планувати своєчасну заміну вибулоговнаслідок старіння, захворювань або з інших причин поголів’я, тобтопостійне відтворення стада. Відтворення стада – це регулярна заміна

345

вибулих тварин у такій самій або більшій кількості й того ж самогопризначення, але молодшими та ціннішими.

Відтворення стада може бути простим, розширеним і звуженим.Якщо вибулих тварин замінюють такою ж самою кількістю, то такевідтворення називають простим; при введенні в стадо більшої абоменшої кількості, тварин – відповідно розширеним або звуженим. Слідпрагнути до того, щоб тварин замінювали з кращими породними іплемінними якостями, скороспілішими та високопродуктивними, тобтоздійснювали інтенсивне відтворення стада.

У тваринницьких галузях процес економічного відтвореннявзаємозв’язаний із процесом природного відтворення поголів’я. Удорослих тварин, які виступають засобами праці, з початку їхньогофункціонування якісні ознаки (молочність, плодючість тощо)поліпшуються, їхня продуктивність починає знижуватися значнопізніше (наприклад, у корів – із 6-8-ї лактації). Тому при організаціївідтворення поголів’я важливим моментом є встановлення періодунайвищої продуктивності худоби та початку її зниження, чим іобґрунтовуються строк використання й відсоток вибракування тваринза рік.

На кожному підприємстві стадо певного виду тварин складаєтьсяз двох частин: дорослого поголів’я та різновікового молодняку. Першачастина являє собою основні, а друга – оборотні засоби. Заміняють тихтварин, строк використання яких минув.

Строк використання – це період, протягом якого від тваринодержують продукцію. Його треба відрізняти від віку тварин, якийвідлічують із дня народження. Так, у корів строк використанняпочинається з 24-го і більше місяців; від свиноматок перший приплідодержують у 14 -15,міс.

Вибуття зі стада дорослих тварин внаслідок старіння,захворювання, зниження продуктивності чи з інших причин називаютьвибракуванням, а поповнення стада – ремонтом. Молодняк, якийвикористовують для ремонту стада, називають ремонтним, а інший –понадремонтним; його вирощують на м’ясо.

На сільськогосподарських підприємствах відтворення стадаздійснюють двома шляхами: за рахунок вирощування власногомолодняку та в результаті надходження його з інших підприємств.Значна частина підприємств самі вирощують ремонтний молодняк,створюючи для цього спеціалізовану ферму. Крім того, відтвореннястада можливе на основі іжгосподарської кооперації шляхомстворення спеціалізованих підприємств по вирощуванню нетелей або

346

корів-первісток. Є також племінні підприємства для забезпеченнятоварних підприємств високоякісним племінним молодняком.

Планування структури стада

Структуру стада необхідно планувати так, щоб забезпечитисистематичну заміну вибракуваних маток, приріст поголів’я відповіднодо запланованих темпів розширеного відтворення для збільшеннявиходу продукції.

Структура стада визначає склад, кількість та якість одержаноїпродукції. Значною мірою вона впливає також на продуктивністьпраці, собівартість, рентабельність і товарність продукції, тривалістьвиробничого циклу в галузі, швидкість обігу засобів. З нею пов’язаніспособи утримання і типи годівлі тварин, використання трудових іматеріально-технічних ресурсів.

При плануванні структури стада необхідно враховувати: прийняту в господарстві систему тваринництва, спеціалізацію

його на виробництві певного виду тваринницької продукції (молоко,м’ясо, вовна тощо).

природні (біологічні); особливості відтворення стада, строкистатевої зрілості різних, видів тварин, строки парування, 1плодовитість тощо.

особливості і характер організації кормової бази даногогосподарства (наявність природних угідь, штучні пасовища,можливості використання кормових відходів-жом. барда тощо).

організаційно-господарський рівень розвитку тваринницькихгалузей. До числа показників, що характеризують цей рівень і входятьдо структури стада, належать: розміри і строки реалізації продукції,встановлений в господарстві процент щорічного приросту стада; вікреалізації понадремонтного молодняку на племінні цілі, на м’ясо,характер і тривалість відгодівлі та нагулу окремих груп тварин; строкигосподарського використання тварин і пов’язаний з цим процентвибракування маток; розподіл строків отелень і ступінь їх щільності(число отелів, опоросів, окотів на рік і в розрахунку на 100 маток,діловий вихід приплоду до відйому на 100 маток).

Укожному господарстві слід враховувати фактичну і планову абораціональну структуру стада. Під фактичною структурою розуміютьспіввідношення статевих і вікових груп тварин на той або іншийперіод. Планова або раціональна показує, яким повинно бутиспіввідношення тварин на наступний місяць, квартал, рік або на

347

перспективу, яке найбільш відповідає плановій спеціалізації галузі,організаційно-технічному її рівню, що забезпечує систематичневиконання планів одержання високоякісної продукції і відтворенняпоголів’я.

При плануванні раціональної структури враховують напрямокгалузі та її організаційно-технічний рівень (породу, скоростиглість,продуктивність, тип годівлі, строки парування, відтворення стада).Раціональна структура забезпечує максимальний вихід продукції врозрахунку на голову худоби. Вона дозволяє щорічно виробляти певнукількість м’яса не за рахунок випадкового контингенту поголів’я, а зарахунок раніше встановлених і відповідно підготовлених груп тварин.Недооцінка значення раціональної структури стада може призвести дотого, що господарство буде змушене зменшувати основне поголів’ядля виконання завдання з продажу м’яса.

У період посиленого формування стада фактична структура можене співпадати з раціональною, але повинна поступово наближатися доостанньої. У правильно укомплектованому стаді фактична структуразбігається з раціональною.

Планування обороту стада

Оборот стада складають на основі плану виробництватваринницької продукції на місяць, квартал, рік. Насамперед проводятьпідготовчу роботу по складанню обороту стада: визначають поголів’ятварин по статевих і вікових групах на початок місяця, кварталу, року,виявляють парувальний контингент маточного поголів’я і ремонтногомолодняку; складають помісячний план парування, отелів, окотів,опоросів: по статевих групах і віку визначають кількість голів тварин,що підлягають реалізації на м’ясо, продажу на племінні цілі і передачіна вирощування, відгодівлю і нагул; встановлюють маточне поголів’я,що підлягає вибракуванню по місяцях і кварталах, а також числоремонтного молодняку, необхідного для поповнення стада; визначаютьживу вагу тварин, що підлягають реалізації; встановлюють число корівпо місяцях лактації.

Всю цю підготовчу роботу проводять на відділеннях, фермах і вбригадах, а потім підсумовують вихідні дані і приступають доскладання обороту стада по господарству.

Форма обороту стада являє собою прибутково-витратну таблицю,що відображає надходження тварин і вибуття їх за певний період, вагутварин по статевих і вікових групах і валовий приріст. У таблиці

348

обороту стада наводяться наступні показники: поголів’я тварин на початок року і його жива вага. прибуття тварин: приплід, купівля і надходження з молодших

груп із зазначенням живої ваги. вибуття тварин: переведення в старші групи, реалізація на

м’ясо, на громадське харчування, для продажу працівникамгосподарства та їх жива вага.

поголів’я тварин на кінець року і їх жива маса. середньорічне поголів’я. Вираховується воно по кормо-

місяцях перебування тварин в даній віковій групі. середньодобовий приріст. валовий приріст.При складанні обороту стада по окремих видах тварин необхідно

враховувати їх особливості.У стаді великої рогатої, худоби виділяють наступні статево-

вікові групи: бугаї-плідники, корови, нетелі, телиці старше року, телицідо року, бички старше року, бички до року, дорослі тварини навідгодівлі, приплід (телята).

Нетелей до групи корів переводять з моменту отелення. В ту жгрупу переводять телиць старше року, спарованих до 20 березнязапланованого року.

Приріст ваги по кожній статевовіковій групі на кінець рокувизначають з урахуванням прибуття і вибуття.

План отелів, парувань і штучного осіменіння корів і телицьскладають, виходячи із прийнятого в господарстві розподілу отелів іпарувань за попередній рік і одержання найбільшої кількості телят.При цьому слід враховувати напрямок спеціалізації і природно-кліматичні умови господарства. Треба прагнути до одержання зимово-весняних отелів, щоб максимально одержати молоко при використаннізелених кормів.

У стаді свиней виділяють наступні групи: кнури-плідники,основні свиноматки, свиноматки, що перевіряються, поросята 2-хмісяців, 2-4 місяців, ремонтний молодняк, молодняк на відгодівлі(старше 4 місяців), доросле поголів’я на відгодівлі.

Перебування свинок в групі тих, що перевіряються, вважається змоменту парування до відйому поросят.

По досягненні поросятами 4-х місячного віку планується їхпродаж, а інше поголів’я переводитеся в старші групи: ремонтногомолодняку або молодняку на відгодівлі.

Приріст свиней визначають одночасно із складанням помісячного

349

обороту стада і загальною сумою відображають в річному обороті.План парування свиней складають з таким розрахунком, щобзабезпечити найбільш рівномірне виробництво м’яса свиней.

У вівчарстві виділяють наступні групи: барани-плідники, барани-пробники, вівцематки, ярки до одного року, ярки старше року,баранчики до одного року, баранчики старше одного року, валухи,доросле поголів’я на відгодівлі, ягнята.

Парування овець планують з розрахунку одержання в основномузимових і ранньовесняних окотів. Оборот стада складають по всіхгрупах.

Ягнят, народження планового року в старшу групу не переводять.Весь молодняк минулих років переводять в старшу групу умовно,станом на кінець планового року. Продаж, передача, здача на м’ясопоказується в цих розділах витратної частини оборотної відомості.

По птиці виділяють наступні вікові групи. Кури дорослі, в т. ч.несучки; молодняк добовий; молодняк до 60 днів; молодняк від 60 до150 днів; молодняк від 151 до 180 днів. Качки дорослі; молоднякдобовий; молодняк до 60 днів; молодняк від 61 до 180 днів.

Молодняк курей і качок у віці 60 днів переводять в старшу групу.Одночасно вказують число голів, що йде для комплектуваннядорослого поголів’я з урахуванням резерву для вибракування.Реалізацію на м’ясо з ремонтної групи молодняка до 180 днів плануютьтільки в порядку вибракування поголів’я. Весь останній молодняк(крім бройлерів) планують до здачі на м’ясо у віці до 60 днів.

Докладно розрахунки обороту стада по птиці ведуться вспеціальних таблицях, а потім остаточні дані записують в оборотпоголів’я птиці плану соціально-економічного розвитку господарства.

Оборот поголів’я звірів і кролів у спецгоспах складають окремопо додаткових формах для звіринницьких господарств.

При складанні обороту стада треба враховувати як природні(біологічні), так і організаційно-економічні умови, що впливають нанього.

Правильне складання обороту, стада по видах тварин на плановийрік має велике значення для останніх розрахунків про-фінплану, тобтопо показниках обороту стада визначають потребу тварин в кормах,чисельність працівників і фонд заробітної плати, обсяг і строкивиробництва і реалізації продукції, будівництво тваринницькихприміщень, собівартість продукції тваринництва і результатифінансової діяльності господарства тощо.

350

14.2. Організація виробництва продукції скотарства

Виробничі типи і розміри скотарських підприємств.Виробництвом продукції скотарства займається понад 90 відсотківсільськогосподарських підприємств. Велика питома вага молочно-м’ясних підприємств із замкнутим оборотом стада, які вирощуютьремонтний та понадремонтний молодняк, У них корови становлять 40-50 відсотків загального поголів’я великої рогатої худоби, апонадремонтний молодняк вони реалізують на м’ясо в 15-18-місячному віці. Такі підприємства поширені в різних зонах, томузалежно від природно-економічних умов у них зі скотарствомпоєднується багато, галузей рослинництва. При цьому здійснюєтьсявнутрішньогалузева спеціалізація. Зокрема, створюються спеціалізова-ні ферми по виробництву молока, яловичини та вирощуванняремонтного молодняку.

Однак слід відзначити, що нерідко процес поглиблення спеціалі-зації відбувається на основі міжгосподарської кооперації й створеннятаких виробничих типів скотарських підприємств із неповнимоборотом стада:

молочні, підприємства вирощують телят до 10-20-денноговіку, потім реалізують їх на інші спеціалізовані підприємства, питомавага корів у стаді – 80-90 відсотків; таких підприємств найбільше вприміській зоні;

Таблиця 22Раціональні розміри скотарських ферм на

сільськогосподарських підприємствах різних природно-кліматичних зон, тис. голів

Спеціалізація підприємств Полісся Лісостеп Степ

Вирощування молодняку нам’ясоВирощування нетелейВиробництво молока

1-2

1,5-20,4-1,2

2-4

3-60,8-1,6

2-4

2,4-3,20,8-2,0

спеціалізовані підприємства по вирощуванню нетелей від 10-20-денного віку до 6-місячної тільності або корів-первісток до 3 міслактації;

державні комплекси по інтенсивному вирощуванню івідгодівлі понадремонтного молодняку від 10-20-денного до 13-18-

351

місячного віку; спеціалізовані або міжгосподарські підприємства, що

здійснюють заключну відгодівлю понадремонтного молодняку від 6-або 12-місячного віку. Вони організовані в основному поблизупереробних підприємств харчової промисловості, відходи якоївикористовують для відгодівлі (жом, барда тощо);

підприємства, що спеціалізуються на утриманні великоїрогатої худоби м’ясних порід при замкнутому обороті стада,; молодняквирощують і відгодовують до 18-місячного віку;

племінні підприємства, які займаються поліпшенням існуючихта виведенням нових порід, ліній, родин.

На багатьох неспеціалізованих підприємствах скотарство єдопоміжною галуззю й поєднується з свинарством, вівчарством тощо.

Щоб одержати дешеву продукцію, кожна скотарська фермаповинна бути раціональною за розмірами. Рекомендовано такі розміриферм.

Крім того, міжгосподарські підприємства, що спеціалізуються навідгодівлі молодняку, повинні мати 5-10 тис. голів. Побудовано такожкомплекси по виробництву яловичини на 3; 6; 9; 10 і 12 тис.головомісць. Такі розміри ферм і комплексів дають змогу впровадитипромислові методи виробництва продукції скотарства. Однак набільшості сільськогосподарських підприємств фактичні розміри дещоменші. Особливо це стосується фермерських господарств, якіутримують лише по кілька корів або 20-50 голів молодняка вирощуютьна м’ясо. У цих господарствах переважає ручна праця, тому вони ненабули значного поширення.

Способи утримання худоби. Важливою умовою впровадженняпромислових методів виробництва продукції скотарства євикористання прогресивних систем і способів утримання худоби.Застосовують в основному дві системи утримання: – стійлову тастійлово-пасовищну (пояснення поняття систем дивись в темі“Система тваринництва”).

Цілорічна стійлова система доцільна при вирощуванні тавідгодівлі молодняку на м’ясо. Для корів і при вирощуванні нетелейефективніша стійлово-пасовищна система. Остання впроваджена врайонах із великою питомою вагою у структурі сільськогосподарськихугідь високопродуктивних кормових угідь (Полісся, зона Карпат), атакож в інших районах, де створено культурні пасовища на достатнійплощі (з розрахунку 0,25-0,4 га на голову).

Існують два способи утримання худоби: - прив’язний і

352

безприв’язний. Більш поширений прив’язний спосіб із використанняміндивідуальних або групових прив’язей. Корми роздають віндивідуальні годівниці, доять корів переносними апаратами або умолокопровід. Таке утримання дає змогу здійснювати індивідуальнийдогляд за тваринами й вести облік виробленої продукції, алевін досить трудомісткий. Проте і, за цих умов можна досягти,високих показників. Так, у держплемзаводі “Плосківський” Київськоїобласті щорічний надій молока від корови становіть 6500-7000 кг, азатрати праці на 1 ц його – 3,5 люд.-год.

Найефективнішим є безприв’язний спосіб утримання великоїрогатої худоби, який може бути двох варіантів: на глибокійпідстилці безприв’язно-боксовий. При безприв’язному способіосновні виробничі процеси (годівля, доїння, напування) здійснюються,як правило, в різних приміщеннях або у різних зонах одногоприміщення.

Залежно від способу годівлі безприв’язно-боксове утримання маєтакі варіанти:

годівля здійснюється біля кормового столу, розміщеного вокремій зоні того ж самого приміщення;

режимна годівля, коли худобу фіксують на певний час білягодівниць, які знаходяться у спеціальному приміщенні (“їдальні”);

режимна годівля з годівниць, обладнаних у приміщенні передбоксами з протилежних боків однієї годівниці годують двох тварин.

Розрізняють також підстилковий і безпідстилковий способиутримання худоби. При другому варіанті худобу утримують нащілинній підлозі і гній провалюється через щілини в підлогові каналиабо сховища. Це значно знижує затрати праці на його видалення.

Телят молочного періоду утримують у клітках по одній чи двіголови.

Відтворення стада і вирощування ремонтного молодняку. Прираціональній організації скотарства важливе значення має правильневідтворення стада. Воно ґрунтується на врахуванні біологічнихособливостей тварин та організаційно-економічних вимог галузі.Йдеться про своєчасне парування (штучне осіменіння) телиць і корівпісля отелення; інтенсивне використання дорослих тварин та своєчаснеїх вибракування; своєчасну заміну вибракуваних тваринпродуктивнішим молодняком; збереження усього приплоду; ліквідаціюяловості; підвищення плодючості; раціональне вирощуванняремонтного молодняку; належну племінну роботу на підприємстві,спрямовану на поліпшення якості стада, тощо.

353

Найефективнішим є парування телиць у 16-18-місячному віці, акорів після отелення – через 1,5-2 міс. Для обґрунтування строкувикористання корів і розміру їх вибракування слід виходити з того, щонайвищу продуктивність вони мають на 5-6 лактації, після чого воназнижується. Тому в нормальних умовах тварин потрібно утримувати 7-8 лактацій, тобто вибраковувати 12-15 відсотків їх на рік. Оскількикорів вибраковують не тільки через зниження продуктивності відстаріння, а й з інших причин (захворювання, низька продуктивність наперших лактаціях), то вибракування може становити 20 відсотків ібільше.

Важливе економічне значення в організації відтворення поголів’якорів має впровадження певної системи отелень, а відповідно йосіменіння. Вона може бути регулярною протягом року і сезонною.Першу доцільно застосовувати на приміських підприємствах, щобякомога рівномірніше забезпечити міське населення незбираниммолоком. На інших же, де значну частину молока переробляють зурахуванням того, що в літній період добовий надій від коровипідвищується, а затрати на 1 ц молока знижуються порівняно іззимовим періодом, доцільні сезонні зимово-весняні отелення.

Відтворення стада в скотарстві значною мірою залежить відорганізації вирощування ремонтного молодняку. Його можнавирощувати як на молочних, так і на спеціалізованих підприємствах.Найкращою є система, коли останні вирощують корів-первісток,високопродуктивну частину яких використовують для комплектуваннямолочних, підприємств.

Якщо ремонтний молодняк вирощують на молочнихпідприємствах, створюють спеціалізовані ферми. На великихпідприємствах організовують контрольно-селекційні ферми, деутримують нетелей від 6-7 місячної тільності до 2-4 міс лактації корів-первісток, що дає змогу відібрати найкращих із них.

Виробництво молока. Воно характеризується високою трудо-іфондомісткістю, особливо на невеликих фермах із незначним рівнеммеханізації виробничих процесів.

При організації потокового виробництва молока з корів протягом10-11 днів після отелення формують технологічну групу у 25-50 голів,яких потім утримують в окремих секціях цеху виробництва молока іцеху сухостійних корів.

Машинне доїння корів. Це найбільш трудомісткий процесвиробництва молока, на який припадає до 40 відсотків затрат праці. Вумовах прив’язного утримання корів доять за допомогою переносних

354

доїльних апаратів у відра чи бідони, а також у молокопровід наустановках “Даугава”, “Импульс-610”, АДМ-8, “Браславчанка” тощо.

При безприв’язному утриманні, що рекомендується длявисокомеханізованих ферм, корів доять на установках “Тандем” (УДТ-8, УДТ-12), “Ялинка” (УДЕ-8, УДЕ-16, УДЕ-16М), які встановлюють удоїльних залах.

Корів доять двічі або тричі на добу. Але продуктивність праціпідвищується при дворазовому доїнні навіть високопродуктивнихкорів.

У зростанні ефективності виробництва молока велике значеннямас поліпшення його якості, чого досягають за рахунок організаціїпервинної обробки молока та переробки на молочні продукти.Первинна обробка передбачає очищення молока (фільтрування) таохолодження. Допускається реалізація його протягом 1 год. післядоїння; якщо це відбувається пізніше, то молоко необхідно охолодитидо 10 °С.

Поліпшенню якості продукції значною мірою сприяютьпідтримання належного санітарного стану на фермі, насампередчистоти, повна забезпеченість мийними засобами та іншимиматеріалами, а також організація матеріального заохочення працівни-ків за високу якість молока.

Доцільною є також організація переробки молока (нормалізація,пастеризація, розфасування в пляшки чи пакети), для чого обладнуютьспеціальні потокові лінії, на яких молоко розфасовується протягом 35-40 хв. після доїння. Дедалі більшого поширення набуває глибокапереробка молока на молочні продукти (сметана, сири тощо) знаступною їх реалізацією у власних магазинах або через торговельніпідприємства за вищими цінами, ніж при реалізації на молокозаводи.

Підготовка і роздавання кормів. У молочному скотарствізастосовують індивідуальну та групову годівлю. У промисловомускотарстві дедалі більше поширюється варіант, при якому знижуютьсязатрати праці. Залежно від фізичного стану корів годують окремимикормами або їхніми сумішами. Останній спосіб ефективніший,оскільки при цьому знижуються втрати кормів і витрати на їхроздавання. Але спочатку потрібно приготувати кормосуміш. Із такоюметою на підприємствах будують кормоцехи, де встановлюють лінії звідповідним обладнанням для обробки грубих, соковитих та іншихкормів, а також змішувачі.

Роздають корми мобільними роздавачами (тракторними,електрифікованими) і стаціонарними (скребковими чи стрічковими).

355

При використанні стаціонарних роздавачів не потрібно робити кормовіпроїзди у приміщенні, в ньому знаходиться більша кількість худоби,однак будь-яка поломка утруднює роздавання кормів, тому щозамінити роздавачі не можна. При безприв’язному утриманні наглибокій підстилці соковиті й грубі корми згодовують на вигульнихмайданчиках через обмежувальні решітки. Концентровані ж, якправило, роздають перед доїнням з візків.

Для раціонального використання кормів у пасовищний періодважливе значення має правильна організація випасання худоби.Існують два способи спасування зеленої маси на пасовищі:

безсистемне (вільне) випасання, коли худоба пасеться щодняна всій площі протягом пасовищного періоду, в такому разі тваринипоїдають передусім траву кращих рослин, а багато інших затоптується,що знижує врожайність;

загінне випасання, коли пасовище поділяють на ділянки(загони), які й спасуються, одна за одною, кожний загін повинен бутивільним від худоби протягом 20-40 днів, щоб трава встигла відрости.Цей спосіб ефективніший.

Видалення гною з приміщень також потребує значних затратпраці й коштів. При прив’язному утриманні худоби найбільшпоширене видалення гною за допомогою транспортерів ТСН-ЗОБ,ТСН-20Б тощо та дельта-скреперів. Однак із стійл на транспортер гнійнавантажують у ручну, поперечним транспортером подають утранспортні засоби, які перевозять його в гноєсховище або на поле.Для цього використовують також пневмотрубопроводи.

При безприв’язному утриманні на глибокій підстилці гній ізприміщень і вигульних майданчиків видаляють 1-2 рази на рікбульдозером, а потім транспортують у гноєсховище чи на поле. Якщохудобу утримують на щілинній підлозі, гній провалюється в канали,звідки видаляється транспортерами або самопливом. Іноді підпідлогою обладнують траншею чи гноєсховище, де гній зберігається івидаляється один раз на рік. Такий спосіб найдешевший. Гноївку згноєсховищ викачують за допомогою гноївкорозкидачів АНЖ-2 чиРЖ-1,7. Комплексна механізація й промислова технологія молочноготваринництва дають змогу виконувати майже всі виробничі процеси(доїння та обробка молока, підготовка й роздавання кормів, видаленнягною і його обробка) потоково, для чого створюють потокові лінії.

Дорощування та відгодівля молодняку. При виробництвіяловичини виділяють такі виробничі групи молодняку: до 4-6-місячного віку, від 4-6 до 12-14 міс і відгодівля від 12-14 до 16-18 міс.

356

Для вирощування молодняку до 12-14-місячного віку створюютьспеціалізовані ферми (на підприємствах із замкнутим оборотом стада)або підприємства, в які телят переводять у віці 10-20 днів. Відгодівлюздійснюють на окремих фермах, на спеціалізованих абоміжгосподарських (спільних) підприємствах, що досягають високихпоказників виробництва продукції.

При вирощуванні молочних телят (до 4-6-місячного віку)утримують у станках по 10-20 голів. Молоко та його замінникидають із відер або випоюють за допомогою установки УВТ-20. Позакінченні молочного періоду телят передають на дорощування до 12-14-місячного віку, після чого їх при живій масі 280-320 кг переводятьна відгодівлю. Якщо вона здійснюється інтенсивним методом, томолодняк реалізують на м’ясо живою масою 400-500 кг (залежно відтривалості відгодівлі).

Ефективною є організація відгодівлі на відходах харчовоїпромисловості (жом, барда тощо). Основні виробничі процеси надорощуванні й відгодівлі такі ж самі, як і при обслуговуваннімолочного стада, аналогічними є й способи утримання тварин.

На підприємствах південних районів із м’яким кліматомвідгодівлю організовують на відгодівельних майданчиках, розрахова-них на кілька тисяч місць і молодняк реалізовують, на м’ясо живоюмасою 400-450 кг. Високу ефективність має виробництво яловичини надержавних комплексах, що реалізують по 10 тис. тварин на рік. На такікомплекси кожні 13 днів завозять 360 телят віком 10-20 днів. У першійфазі (молочний період) їх утримують, 65 днів (середньодобовийприріст живої маси 600 г), другій – 50 (880 г) і в третій – 276 днів(1162 г). Отже, молодняк реалізують через 392 дні живою масою450 кг. Тварин утримують на щілинній підлозі безприв’язно-боксовимспособом.

Такі комплекси по виробництву яловичини мають високуекономічну ефективність порівняно з традиційною технологією. У нихна 1 ц приросту живої маси витрачається близько 6 ц к. од. проти10-12 ц на колективних сільськогосподарських підприємствах, прямізатрати праці – до 5 люд.-год, а загальні – близько 10 люд.-год, або вчотири рази менше. На них для вирощування і відгодівлі худобизастосовують концентратний тип годівлі (концкорми становлятьблизько 70 відсотків раціону).

Важливим резервом збільшення виробництва яловичини євирощування тварин спеціалізованих м’ясних порід, якіхарактеризуються вищими смаковими якостями м’яса, ніж худоба

357

молочних і молочно-м’ясних порід. Ці підприємства організовуютьвиробництво на основі внутрішньогалузевої спеціалізації. У їхньомускладі можуть бути: ферми-репродуктори, де утримують корів йодержують приплід, який вирощують на підсосі до 6-8-місячного віку,ферми по вирощуванню ремонтного молодняку та нетелей, кудипереводять теличок після відлучення від корів, ферми по вирощуваннюі відгодівлі бичків та понадремонтних теличок, які також надходятьпісля відлучення від корів.

Організація праці. У скотарстві основною формою організаціїпраці є постійна виробнича спеціалізована бригада. Формивнутрішньобригадної організації праці залежать від кількостіпоголів’я, технології виробництва, способу утримання худоби, рівнямеханізації виробничих процесів та інших умов. У складі бригадформують ланки, зміни або групи працівників. На невеликих фермахбригада обслуговує окрему групу худоби.

На молочних фермах основною категорією працівників є дояркиабо оператори машинного доїння. Вони доять корів і виконуютьроботи, пов’язані з цим процесом. Скотарі (оператори по догляду затваринами) прибирають годівниці, стійла, а також приміщення відгною, випасають худобу, виконують інші періодичні роботи. Роздавачікормів (кормачі), кормачі-трактористи (оператори по годівлі тварин)готують і роздають корми тваринам, прибирають залишки кормів.Оператори по вирощуванню та відгодівлі молодняку виконуютьроботи відповідно до технології догляду за тваринами. Бригадири, крімкерівництва бригадою, здійснюють облік надоїв і використаннямолока, осіменінь, отелень, надходження та витрати кормів, стежать зазберіганням інвентарю й обладнання.

Норми обслуговування залежать від технології виробництва,рівня механізації, продуктивності тварин та інших умов. Наприклад,при доїнні корів переносними апаратами у відра норма становить20-30 голів, при доїнні у молокопровід – 50-100; у доїльних залахзастосовують групову або ланкову форму організації праці.

При вирощуванні й відгодівлі молодняку норми навантаження наодного скотаря (оператора) за прив’язного утримання становлять 150-300 голів залежно від рівня механізації виробництва, на відгодівлі прибезприв’язному утриманні – 500 голів і більше.

В умовах великих промислових комплексів потужністю10 тисяч голів приміщення першої фази поділені на три секції по 20станків у кожній, а в станку утримують 18 телят. Станки обладнанніклапанними автонапувалками і дев’ятьма установками для

358

згодовування замінника незбираного молока. Комбікорм роздаютьавтоматично по трубопровідній системі, сіно – за допомогою возиків.При цьому два оператори обслуговують одну секцію, тобто 360голів. На третій фазі один оператор працює на дві секції, або доглядає720 голів. У скотарстві застосовують одно- або двозмінний режимроботи. При обслуговуванні корів і нетелей найефективнішимвважають останній, але при дворазовому доїнні та дворазовій годівлітварин. Двозмінний режим роботи має великі переваги передоднозмінним – у першому випадну працівники зайняті на ферміпротягом 8 год., тоді як при однозмінній роботі – від 5-6 год. ранку до20 год. з двома великими перервами. Це дає змогу більше часуприділити, особистим потребам, що впливає на закріплення кадрів.

Упорядкуванню організації праці на молочній фермі сприяєтакож впровадження дворазового доїння корів, підвищуєтьсянавантаження і на 20-25 відсотків знижуються затрати праці на 1 цмолока порівняно з триразовим доїнням.

Функціональні обов’язки в скотарстві кожний працівник повиненвиконувати згідно з встановленим розпорядком дня, якого слід сувородотримуватися. Його розробляють для кожної ферми окремо настійловий і пасовищний періоди, передбачаючи при цьому однаковіпроміжки часу між згодовуванням кормів і по можливості – міждоїнням корів.

Послідовність виконання виробничих процесів протягомробочого дня та їхню тривалість встановлюють із таким розрахунком,щоб забезпечити належний .режим для тварин, створити найкращіумови для виробництва продукції й максимально ущільнити робочийдень працівників, які доглядають худобу.

14.3. Організація виробництва продукції свинарства

Виробничі типи і розміри свинарських підприємств. Увиробництві свинини дедалі важливішого значення набуваютьфермерські та особисті господарства.

Свинарство інтенсивніше повинне розвиватися на високомехані-зованих фермах, а також у підсобних господарствах промисловихпідприємств, установ тощо.

У цій галузі виділяють кілька типів ферм і підприємств: репродукторні ферми та підприємства, де утримують

свиноматок, приплід від яких вирощують до 3-4-місячного віку знаступною реалізацією на відгодівельні ферми та підприємства;

359

відгодівельні ферми і підприємства, на яких молодняквідгодовують на м’ясо до 7-9-місячного віку й реалізують живоюмасою 100-120 кг;

підприємства і комплекси із закінченим оборотом стада, деутримують маточне поголів’я й здійснюють відгодівлю одержаногомолодняку. У цьому разі на підприємствах організовують дві фермиабо цехи (сектори) в межах внутрішньогосподарської спеціалізації;

племінні підприємства, які вдосконалюють існуючі породи ілінії, а також створюють нові. Племінний молодняк вони реалізуютьтоварним підприємствам. На великих комплексах організованоплемінні ферми, що вирощують молодняк для ремонту промисловогостада.

Крім того, значного поширення набули невеликі ферми іззамкнутим оборотом стада на підприємствах іншого виробничогонапряму.

У свинарстві має місце концентрація виробництва. Тому важливоправильно обґрунтувати раціональні розміри ферм.

Відтворення стада та утримання свиней. Раціональневідтворення у свинарстві неможливе без правильно сформованогостада основних і перевірюваних свиноматок. Насамперед слідобґрунтувати співвідношення між ними, структуру стада, рівеньінтенсивності використання тварин (кількість опоросів основнихсвиноматок за рік, вихід поросят на один опорос, тривалістьвикористання окремих груп тварин, відсоток вибракуваннясвиноматок, вік, жива маса та строки реалізації на м’ясо).

Основне стадо комплектують багатоплідними (7-8 поросят заперший опорос) і багатомолочними свиноматками та висококласнимикнурами-плідниками. Свиноматок використовують 6-8 опоросів, тобтопротягом 3-4 років, а на промислових комплексах – 2,5 року;відповідно вибракування становить 25-40 відсотків. Потімпродуктивність свиноматок значно знижується. Строк використаннякнурів-плідників – близько трьох років.

Щоб одержати необхідну кількість високоякісних свиноматок уремонтній групі свинок потрібно мати в 2-2,5 раза більше. Паруванняїх у віці 9-10 міс при живій масі 120-130 кг.

Важливим моментом у свинарстві є організація стада кнурів-плідників. їхню кількість визначають, виходячи із середньогонавантаження на одного кнура 18-20 свиноматок при природномупаруванні й понад 60 маток при штучному осіменінні. Потрібно матитакож групу перевірюваних кнурів – близько 40 відсотків основних.

360

Поросність у свиноматок у середньому, становить 114 днів.Відлучають поросят від них, у віці 2 міс, а на промислових комплексах – у26; 30 і 45 днів.

При великій кількості поголівя свиноматок (на племіннихпідприємствах, великих фермах та комплексах) організовуютьрівномірні (цілорічні, конвеєрні) опороси. Це дає змогу досягтиритмічного і потокового виробництв. На невеликих фермахпрактикують сезонні (турові, циклічні) опороси. Основні свиноматкипри цьому перший раз поросяться взимку, а другий – влітку (в дватури), перевірювані – навесні. Отже, можна організувати необхідні зарозмірами групи тварин, які закріплюють за окремими працівниками.

У промисловому свинарстві маточне стадо використовують удвох напрямах: для одержання і вирощування молодняку з метоюремонту основного промислового стада; для одержання молодняку зметою вирощування і відгодівлі на м'ясо. Першу функцію виконуютьплемінні ферми або підприємства.

Залежно від типу свинарських ферм, віку, фізіологічної стадії,а також виробничої групи тварин та інших умов застосовуютьрізні способи утримання свиней – вигульне й без вигульне. Вигульнеутримання може бути вільновигульним та режимно-вигульним. Упершому випадку тварини мають вільний вихід із приміщень черезлази у стінах, у другому їх випускають на вигульні майданчики напевний час. Різновидом вигульного є літньотабірне утримання свинейу літніх таборах. Але це менш інтенсивна система утримання, якапотребує додаткових капітальних вкладень на будівництво вигульнихмайданчиків чи таборів і призводить до зменшення навантаження наодного працівника. Тому така система утримання поширена наплемінних і репродукторних фермах. Безвигульне утриманняпрактикують на спеціалізованих відгодівельних підприємствах тавеликих промислових комплексів із потоковим виробництвомсвинини. До безвигульного належить і кліткове утримання свиней,яке ще не одержало належного поширення.

За кількістю поголів’я розрізняють індивідуальне та груповеутримання. Індивідуально утримують кнурів-плідників і свиноматок ізпоросятами. Тварин інших виробничих груп утримують за груповимметодом. Рекомендуються такі розміри груп: холостих та пороснихсвиноматок – до 20 голів, поросят після відлучення і ремонтногомолодняка – по 25-30 і свиней на відгодівлі – до 50 голів. Групами до10 голів утримують кнурів-плідників.

Залежно від кількості поголів’я та наявності вигулів застосовують

361

такі способи утримання свиней: групове безвигульне (особливовідгодовуваного молодняка), групове вільно-вигульне (свиней усіхвиробничих груп) і станково-вигульне (поросних і підсиснихсвиноматок, кнурів-плідників). При вивільновигульному утриманнітварин годують у тому самому приміщенні або організовують“їдальні” в окремих приміщеннях.

Відгодівля свиней. У структурі стада свиней найбільшупитому вагу мають тварини відгодівельних виробничих груп, у якихзакінчується процес виробництва продукції. Розрізняють кілька видіввідгодівлі тварин, залежно від кінцевого продукту – м’ясний,беконний, напівсальний і сальний. При м’ясній відгодівлі поросятвідгодовують від 3-4- до 7-7,5-місячного віку (інтенсивна відгодівля), атакож до 9-місячного віку й реалізують живою масою 100-120 кг. Ценайбільш поширений і найефективніший вид відгодівлі, який дає до70 відсотків усієї продукції. Беконну (беконно-шинкову) відгодівлюздійснюють до 6-7-місячного віку поросят, яких реалізують живоюмасою 90-100 кг. Це свинина високої якості. При напівсальнійвідгодівлі молодняк утримують до 10-12-місячного віку при живій масі120-150 кг, а на сальну – переводять вибракуваних свиноматок такнурів-плідників живою масою 250-300 кг.

Годують свиней як сухими мішанками (комбікормами), так івологими кормосумішами та харчовими відходами. Корми готують укормоцехах, переважно на 6 тис. голів (КЦС-6000), до складу якихвходять лінії для приготування коренеплодів, концентрованих кормів,силосу, сінажу й сінного борошна. Після обробки компонентивідповідно до раціонів змішують. Для більших ферм і комплексівкормоцеху обладнують кілька таких комплектів. Якщо тваринвідгодовують харчовими відходами, то їх подрібнюють, стерилізують івидаляють механічні домішки.

Транспортують кормосуміші з кормоцеху автосамоскидами,тракторними роздавачами, (КУТ-ЗА тощо), транспортерами,електрокарами, пневматичними трубопроводами (вони найефективні-ші).

Для роздавання кормів використовують агрегати РКС-3000 М,комплект обладнання УЗК-2500, роздавачі РО-5А та ін. На великихпромислових комплексах свиней годують комбікормами, якірозбавляють водою і подають у годівниці за допомогою кормовідводів.Регулюють цей процес із пульта керування.

У свинарстві доцільна дворазова годівля (за винятком підсиснихсвиноматок і поросят після відлучення).

362

Видаляють гній при використанні підстилки за допомогоютранспортерів ТСН-2, ТСН-3 тощо, а також комплектів обладнанняКНУС на 3; 6; 18 і 24 тис. голів. Гній із станків видаляютьгідрозмивом, а з вигульних майданчиків бульдозерами. На великихпромислових фермах і комплексах при утриманні свиней на щілиннійпідлозі гній падає в підлогові канали, звідки видаляється гідро-самосплавом. Потім цю рідину насосами викачують на очищення.

Організація праці та її оплати має такі самі форми й системи, як ів скотарстві. Двозмінний режим роботи доцільний тільки при доглядіза глибокопоросними та підсисними свиноматками.

Виробництво свинини на промисловій основі. В основупромислової технології покладено роздільно-цехову системувиробництва, яка спочатку впроваджувалася на свинофермах, а згодом –на комплексах. Вона забезпечує потоковість та ритмічність процесувиробництва і дає найкращі результати на великих комплексах.

Організаційно-виробнича частина такого комплексу складається здвох секторів: репродукції та відгодівлі. Кілька таких комплексівстворили ще племінну ферму для вирощування ремонтного молоднякупромислового маточного стада.

Сектор репродукції мас чотири дільниці: осіменіння та утримання свиноматок до 32-денної поросності.

У першому приміщенні утримують 880 холостих свиноматок віндивідуальних станках, 190 кнурів-плідників і 100 ремонтних кнурціву 50 станках; у другому – розміщують 1408 індивідуальних станків дляутримання свиноматок після осіменіння до 32-денної поросності;

утримання свиноматок другого періоду поросності (від 32 до112 днів) групами по 11-13 голів, усього 2708 голів; крім того, є станкидля 880 ремонтних свиноматок, яких утримують групами по 20 голів;

опоросу та утримання підсисних свиноматок із поросятами до26-дснного віку; в двох приміщеннях тут утримують 960 свиноматок;

вирощування поросят від 26- до 106-денного віку. У трьохприміщеннях є 40 боксів по 24 станки у кожному. У станкурозміщують по 25 поросят, усього 24 тис. голів. Крім того, у кожномуприміщенні є по два бокси, де утримують по 336 поросят, які відсталив рості, їх усього 2016 голів.

Сектор відгодівлі має дві дільниці: першого періоду відгодівлі (від 106- до 152-денного віку);

молодняк утримують у п’яти приміщеннях, де обладнано по шістьсекцій на 24 станки кожна; поросят утримують групами по 25 голів,усього 18 тис. голів;

363

другого періоду відгодівлі (до 223-денного віку) таких самихрозмірів, що й перша.

14.4. Організація виробництва продукції вівчарства

Виробничі типи і розміри вівчарських підприємств. Увівчарстві, на відміну від інших галузей тваринництва, чітковизначилися виробничі напрями залежно від якості основної продукції –вовни. Це тонкорунне, напівтонкорунне і грубововне. У свою чергузалежно від співвідношення основної та супутньої продукціїрозрізняють типи спеціалізації галузі: в тонкорунному вівчарствіпороди овець поділяють на вовнові, вовново-м’ясні та м’ясо-вовнові;напівтонкорунному – на вовново-м’ясні та м’ясо-вовнові; угрубововному – на овчинні, смушкові, м’ясо-вовнові та м’ясо-сальні(курдючні). Тому організовано різні типи спеціалізованих підприємстві ферм, їх поділяють на племінні й товарні. До племінних належатьплемінні заводи, племінні підприємства-репродуктори, племінні фермитоварних підприємств, а також плем-об’єднання. Спеціалізованітоварні вівчарські підприємства і ферми можуть бути комбінованими,(із замкнутим оборотом стада), репродукторними, по вирощуваннюремонтного молодняка, вирощуванню й відгодівлі (нагулу)понадремонтного молодняка.

Вівчарські ферми створені на різну кількість голів (від 300 до20 тис. і більше), що залежить в основному від природно-економічнихумов, спеціалізації галузі та інших факторів. Раціональними розмірамиферм із замкнутим оборотом стада вважаються від 3-6 до 6-12 тис.голів, по виробництву вовни – від 3-6 до 12-24 тис. вівцематок,вирощуванню і відгодівлі понадремотного молодняку – від 5-10 до 30-40 тис. голів. Такі розміри відповідають умовам інтенсивноговиробництва.

Розміри ферм повинні поєднуватися з відповідними розмірамиотар овець, які їх обслуговують окремі чабанські бригади. Розмір таспосіб формування отар визначаються поголів’ям овець на фермі,породою, умовами утримання, рівнем механізації виробничих процесіві кваліфікацією працівників. При формуванні отар необхіднодотримуватися таких вимог:

вони мають бути однорідними за статтю, віком і поможливості за породою тварин;

формуватися після відлучення ягнят, як правило, восени настрок не менше одного року; протягом року не рекомендується

364

переформування отар, щоб не допустити знеособлення і зниженнявідповідальності чабанів;

розміри отар повинні забезпечити найкраще обслуговуванняовець у певних умовах при максимальній економії робочої сили ізасобів виробництва. В тонкорунному й напівтонкорунному вівчарствів отарі має бути, голів: вівцематок – 600-800, ярок – 800-900,баранчиків – 400-500, валахів – 800-1000; у грубововному вівчарстві –відповідно 700-800; 600-800; 500-600 і 800-1000. У степових районахрозміри отар, як правило, більші, ніж у гірських, поліських талісостепових, а в племінному вівчарстві вони менші порівняно зтоварними фермами.

Відтворення стада і способи утримання овець. Для раціональноїорганізації відтворення поголів’я овець необхідно обґрунтуватиспеціалізацію підприємства, структуру стада, сформувати отари,впровадити штучне осіменіння, вжити інших заходів, спрямованих наліквідацію яловості маточного поголів'я, встановити систему окотів,своєчасно вибраковувати старих і непридатних із різних причин додальшого використання вівцематок, баранів-плідників та валахів,забезпечити вирощування відповідної кількості високоякісногоремонтного молодняка, повноцінну годівлю, раціональне утриманнятварин тощо.

Структура стада залежить від виробничого напряму вівчарства,особливостей кормової бази та інших умов. У тонкорунному вівчарствіпитома вага вівцематок у стаді повинна становити 65-70 відсотків, а вм’ясо-сальному і смушковому грубововному – 75-80 відсотків.

В умовах екстенсивного ведення галузі окіт овець проводятьнавесні, коли їх утримують уже на пасовищі. На підприємствах, дезаготовлені корми та побудовані приміщення, практикують зимовіокоти, що дає змогу понадремонтний молодняк восени реалізувати нам'ясо й не утримувати його взимку. У шубному, м’ясо-сальному, атакож частково у тонкорунному вівчарстві практикують ущільненіокоти (40-45 днів). Це дозволяє формувати отари з одновіковогомолодняка, у результаті чого полегшується догляд за ним. Крім того,стриження можна здійснювати за кілька днів й одержувати вовнуоднакової довжини, що важливо при її обробці.

Перед окотом на кожні 200-250 вівцематок виділяють ланку зтрьох сакманників, які працюють по одному в три зміни. Через 3-4 дніпісля окоту ланку скорочують до 2 чоловік і вони працюють у двізміни, а через 15-18 днів сакманники переходять на роботу в однузміну. У 45 днів, після окоту, ланки скасовують і всі роботи виконують

365

чабани.Штучне осіменіння проводять у відповідні строки, маючи на

увазі, що кітність триває приблизно 5 міс. Перший раз ярок парують увіці 14-18 міс, баранчиків – у 18, вівцематок після відлучення ягнят – у3-4 міс. Вівцематок утримують 5-6, а баранів-плідників – 4-5 років іщороку вибраковують відповідно 15-20 і 20-25 відсотків поголів’я.

У інтенсивному вівчарстві застосовують систему циклічнихокотів. При цьому щодня протягом 3-4 днів осіменяють по300 вівцематок, у яких настала тічка. Це дає змогу сформувати отарукітних овець із 800-850 голів, за винятком тих, які перегулюють.Відразу за першою формують другу отару, а потім роблять перерву натри тижні, щоб за цей час для окоту звільнилися приміщення, відвівцематок першого циклу. Потім здійснюють ще два циклиосіменіння. Така система дозволяє зменшити кількість приміщень дляокоту й утримання вівцематок з ягнятами, її можна застосовувати нафермах із поголів’ям 5 тис. вівцематок.

Залежно від способу організації кормової бази і кліматичних умову вівчарстві розрізняють пасовищну або стійлово-пасовищну системуутримання. Пасовищну впроваджують у південних та південно-східнихрайонах із великою площею пасовищ і малосніжними зимами. Овецьмайже цілий рік випасають. Відповідно до місця розташуванняпасовищ ця система може бути стаціонарно-пасовищною чи відгінно-пасовищною. Найбільш поширена культурно-пасовищна система, колистворюють запас кормів на період вигоряння пасовищ, поліпшують їх,обводнюють, впроваджують пасовищезміни з використаннямпольового кормовиробництва й створюють культурні пасовища.

У районах із короткою зимою і теплим кліматом при наявностіпасовищ застосовують пасовищно-стійлову систему, а де тривала зима –стійлово-пасовищну. Якщо пасовищ мало, то влітку організовуютьтабірно-пасовищне, а якщо їх немає – то стійлово-табірне утримання.

У стійловий період приготування й роздавання кормів вівцямздійснюють в основному так само, як і в скотарстві. Гній із приміщеньта вигульних майданчиків видаляють бульдозерами. У пасовищнийперіод воду транспортують пересувними водороздавачами ВУ-3.Використовують групові автонапувалки.

На деяких підприємствах впроваджено промислові методивиробництва продукції вівчарства. Вони ґрунтуються на концентраціїматочного поголів’я на механізованих фермах, а понадремонтногомолодняка – на майданчиках для вирощування і відгодівлі;застосуванні прогресивних методів відтворення стада (циклічність

366

окотів вівцематок, їхня рівномірність у шубному вівчарстві, груповийокіт вівцематок, раннє відлучення приплоду тощо); комплексніймеханізації виробництва; виготовленні та використанні кормосумішей(гранульованих і розсипних); створенні культурних пасовищ іззагінним випасанням овець тощо. Прикладом такої організаціївівчарства є ферма КСП ім. Шевченка Знам’янського районуКіровоградської області, на якій утримують понад 10 тис. голів.Настриг вовни від вівці тут становить 5,6 кг.

Промисловість для комплексної механізації виробничих процесівпостачає комплекти обладнання на 2,5; 5; 10 тис. вівцематок і 10 тис.голів вирощування та відгодівлі молодняка.

Стриження овець. Це основний процес при виробництві вовни,від якого значною мірою залежить її якість. Тривати воно має 10-15 днів. Тонкорунних і напівтонкорунних дорослих овець стрижутьодин раз на рік навесні, напівгрубововних і грубововних – двічі(навесні та восени), а романовських – тричі (навесні, влітку й восени).Молодняк весняних скотів стрижуть через рік, а зимових – у серпні –вересні.

Для стриження овець організовують електростригальні пункти,для яких промисловість випускає обладнання на 12; 24; 36; 48; 60 і 100машинок. Обслуговують пункт спеціальні бригади. До них, крімстригалів, входять: начальник, наладчики обладнання, точильникиножів і гребінок, подавальники овець, віднощики рун, пресувальники-пакувальники, класирувальники вовни, обліковці, працівникиветеринарної медицини. Такі пункти можуть бути стаціонарними йпересувними, їх обладнують у спеціальному приміщенні, у вівчарняхабо під навісами, але вони повинні бути світлими і теплими.

Стригальний пункт має такі відділення: для стриження овець,пакування вовни та утримання овець до і після стриження. До початкустриження складають робочий план, в якому визначають кількість тамісце розташування стригальних пунктів, строки проведення операції,маршрути перегону овець до пунктів для кожної отари, завданнястригалям тощо.

Перед стриженням овець протягом 10-12 год. не годують і ненапувають. Спочатку стрижуть поголів’я з менш цінною вовною –валахів та молодняк, а потім – вівцематок і баранів, попередньопочистивши їх. Стрижуть овець на столах або стелажах, руна зважуютьна вагах ВЦП-25, а кіпи вовни – на ВПГ-500. За допомогоюспеціальних приладів визначають вихід чистої вовни. Бригадастригалів агрегату на 36 машинок за 10 днів може остригти 25 тис.

367

голів і більше.Відгодівля та нагул овець. Важливим заходом у вівчарстві,

особливо в м'ясо-вовновому й м'ясо-сальному, є правильна організаціявідгодівлі та нагулу, що дає змогу збільшити виробництво баранини. Узимовий період на відгодівлю, а в літній – на нагул ставлятьвибракуваних дорослих овець і понадремонтний молодник. Дорослихтварин і відгодовують протягом 2-3 міс, молодняк – до 7-8-місячноговіку; реалізують його живою масою 35-40 кг.

Нагульні отари формують з овець однакового віку, породи, атакож статі й вгодованості. Перед постановкою на нагул 5-10 відсотківпоголів’я вибірково зважують і мітять. Це поголів’я потім періодичнозважують, здійснюючи контроль за нагулом. Для виконання всіхвиробничих процесів організовують чабанські бригади з 3-4 чоловікдля обслуговування однієї отари. На багатьох підприємствах чабанськібригади створюють із 6-7 чоловік для обслуговування здвоєних отарабо з 10 чоловік, коли об’єднують три отари. На великих вівчарськихпідприємствах організовують чабанські бригади комплексноїмеханізації, за якими закріплюють не тільки поголів’я овець, а йділянку землі для вирощування кормів, необхідні машини таобладнання для виконання виробничих процесів. З метою нагулувикористовують природні або створюють культурні пасовища, девпроваджують загінний метод випасання.

Узимку, а також на підприємствах із невеликими площамипасовищ організовують відгодівлю овець на м'ясо. Ефективною єінтенсивна відгодівля, яка поширена на механізованих фермах, де всівиробничі процеси механізовано. При цьому тварин уліткувідгодовують зеленою масою й концкормами, а восени і взимку —кормосумішами в розсипному та гранульованому вигляді.

Організація праці. Основною формою організації праці увівчарстві є спеціалізована чабанська бригада, причому за розміромвона значно менша, ніж у скотарстві та свинарстві. До складукомплексних бригад входять ланки по обслуговуванню отар окремихстатево-вікових груп і виробництву кормів.

14.5. Організація виробництва продукції птахівництва

Виробничі типи і розміри птахівницьких господарств.Птахівництво за виробничим напрямом може бути яєчним, м’ясним ім’ясо-яєчним, причому яєчний та м’ясо-яєчний напрями поширенийтільки у птахівництві. М’ясний напрям – це вирощування курчат-

368

бройлерів, качок, гусей, індиків та іншої птиці.Птахівничі підприємства поділяють на племінні й товарні. До

племінних належать селекційно-генетичні зональні станції йекспериментально-дослідні господарства наукових установ, державніконтрольно-випробувальні станції, племінні заводи і держплемпід-приємства, інкубаторно-птахівницькі підприємства. Крім того,виділяють племінні ферми товарних підприємств. Серед останніхнайефективнішими стали птахофабрики, які виробляють яйця і м’ясона промисловій основі. Частина з них веде виробництво на купованихкормах, інші вирощують їх самі. Товарну продукцію птахівництвавиробляють також птахівницькі ферми КСП, де ця галузь єдопоміжною.

Із найменшими витратами продукція птахівництва виробляєтьсятам, де ферми і підприємства мають раціональні розміри.

На державних та інших птахофабриках по виробництву яєцьрекомендується утримувати не менш як 0,5 млн. голів, повирощуванню бройлерів – 3-8 млн., каченят – 1-1,5 млн., гусенят таіндиченят – 250-500 тис. голів за рік.

Відтворення стада і способи утримання птиці. Для організаціївідтворення стада слід обґрунтувати тривалість використанняматочного й промислового стада, способи його комплектування,впровадити заходи щодо максимального збереження молодняка,підвищити рівень племінної роботи тощо.

У промисловому птахівництві необхідно забезпечити рівномірнепротягом року виробництво яєць як для інкубації, так і харчових, чогодосягають завдяки багаторазовому комплектуванню стада дорослоїптиці. При замкнутому виробничому циклі на птахофабрикахутримують батьківське стадо й вирощують ремонтний молодняк, якийу віці 140-150 днів переводять в основне стадо. Деякі птахофабрикизакуповують ремонтний молодняк на підприємствах-репродукторахабо добових курчат на інкубаторно-птахівницьких станціях, яких потімвирощують. Комплектуючи основне стадо, враховують тривалістьвикористання птиці. Так, у промисловому птахівництві яєчногонапряму курей утримують 8-9 міс, у м’ясному – молодняк реалізують втакому віці: бройлерів – 55-65 днів, каченят – 45-55, гусенят – 65-70,індиченят – 120 днів.

При організації відтворення стада, у племінному птахівництвітреба виходити з того, що курей, качок та індиків доцільновикористовувати 2-3 роки, гусок – 5-6, гусаків – 4-5 років.Навантаження на одного самця повинне бути таким: курей та індичок –

369

10-11, качок – 7-8, гусок – 4-5. Якщо впроваджене штучне осіменіння,то ці норми доцільно збільшити у 8-10 разів.

Залежно від інтенсивності ведення галузі, біологічних вимогокремих видів та груп птиці, а також природних умов застосовуютьрізні способи утримання. В промисловому птахівництві найбільшпоширене кліткові утримання курок-несучок, молодняка курей, качокта інших видів птиці. Кліткове обладнання встановлюють батареями доп’яти ярусів. У кожній клітці утримують 5-6 курок-несучок або по 10-12 голів молодняку. Це найефективніший спосіб, який дає змогуутримувати в приміщенні у 3-4 рази більше птиці, ніж на підлозі, атакож повністю механізувати й автоматизувати виробничі процеси.

Підлогове утримання може бути кількох варіантів: нащоденнозмінюваній або довгонезмінюваній підстилці, сітчастій чипланчастій підлозі. Його застосовують при вирощуванні бройлерів,качок, гусей, індиків, при утриманні курей батьківського стада, наневеликих яєчних фермах КСП та у фермерських господарствах. Алепри цьому щільність посадки птиці в приміщенні значно нижча, ніжпри клітковому утриманні.

Вигульне утримання курей характерне для племіннихпідприємств і ферм, а також при утриманні батьківського стада наптахофабриках. Вигули розміщують навколо пташника. Гуси, качки таіндики перебувають на вигульно-пасовищному утриманні.

При вольєрному утриманні птиця знаходиться в легкихтристінних навісах (вольєрах), фасадний бік яких закрито сіткою.Поблизу вольєр обладнують вигульні майданчики. Такий спосібпоширений у південних районах із теплим кліматом.

Качок і гусей утримують на воді. На великих фермахзастосовують ще комбінований спосіб, тобто курчата до 60-денного,індиченята до 45-денного, а каченята і гусенята до 20-денного вікуперебувають у клітках, а потім їх переводять у літні табори абоводойми.

Промислове виробництво яєць. Значну частину валовоговиробництва яєць дають птахофабрики та державні спеціалізованіпідприємства, які можуть мати повний і неповний цикли виробництва.Птахофабрика яєчного напряму з повним циклом виробництваскладається з кількох цехів.

Цех батьківського стада, в якому кури перебувають разом ізпівнями і де одержують яйця для інкубації. Поголів’я цього цехуутримують, як правило, на підлозі й комплектують за рахунок купівліяєць або добових курчат на племінних підприємствах.

370

У цеху інкубації одержують добових курчат для комплектуванняпромислового, а іноді й батьківського стада.

Цех вирощування молодняка до 60-денного віку, де вирощують,як правило, курочок клітковим способом. Використовують 4-5-яруснікліткові батареї, інколи застосовують підлоговий спосіб. Потімпоголів’я переводять у цех вирощування ремонтного молодняка, вякому утримують птицю до 140-150-денного віку для комплектуванняпромислового, а іноді й батьківського стада. Тут використовують 3-4-ярусні кліткові батареї. Молодняк для ремонту батьківського стадаутримують на підлозі. Поширюється вирощування ремонтногомолодняка від 1 до 140-150-денного віку тільки в клітках, оскількиптиця тут краще зберігається й розвивається.

Вирощений ремонтний молодняк переводять у цех батьківськогостада, а основну частину – у цех промислового стада курок-несучок.Це основний цех птахофабрики, в якому одержують кінцевупродукцію. Тут курей утримують у клітках, як правило, по 5-6 голів.Використовують 1-4-ярусні кліткові батареї, причому першіавтоматизовано (безперервне збирання яєць). Кліткові батареї маютьобладнання для механізованого роздавання кормів, видалення посліду,водопостачання. У пташниках також встановлено обладнання длярегулювання мікроклімату.

Промислове стадо комплектують, замінюючи все поголів’яодного приміщення після профілактичних заходів у ньому.Складають річний графік комплектування стада в пташниках. Упромисловому птахівництві використовують не тільки 1-, а й 2-6-поверхові приміщення, що знижує вартість одного головомісця.

Kpiм перелічених цехів, до складу птахофабрики входять:забійний кормоцех, якщо виникає в ньому потреба, склад готовоїпродукції з холодильником, цех утилізації посліду й різних відходіввиробництва.

Високий рівень організації та економічної ефективностівиробництва забезпечено на птахофабриці “Південна” АвтономноїРеспубліки Крим.

Промислове виробництво м’яса птиці. Вирощуючи курей,качок, індиків, гусей одержують м’ясо. Найбільше м’ясаодержують при вирощуванні курчат-бройлерів. Це високоефективнагалузь, яка характеризується скороспілістю, високоякісною, продук-цією, низькими витратами кормів. Вирощуванням курчат-бройлерівзаймаються, як правило, птахофабрики із замкнутим виробничимциклом. До їхнього складу входять такі цехи: батьківського стада,

371

інкубації, вирощування ремонтного молодняку, вирощування м’ясногомолодняку, а також забою, приготування кормів, утилізації послідута інших, виходів. Якщо птахофабрика одержує курчат ізрепродукторних підприємств, то перші три цехи відсутні.

Прикладом високоефективного виробництва бройлерів єакціонерне товариство “Оріль – лідер”, створене на базі колишньоїОрельської птахофабрики Дніпропетровської області, потужністю12 тис. т м’яса за рік. Витрати кормів тут становлять 2-2,5 ц к. од., азатрати праці – 3,1-3,3 люд.-год. на 1 ц приросту живої маси.

В основному цеху (вирощування м’ясних курчат) птицюутримують у клітках по 10-12 голів, та на підлозі з глибокоюпідстилкою. Приміщення використовують інтенсивно – забезпечується4,5-5,5-разове вирощування курчат за рік.

Важливе місце відведено цеху забою й обробки птиці, томущо перетримка курчат понад встановлений строк неефективна. Узв'язку з цим добова потужність його повинна відповідати денномувиходу відгодованих курчат, тобто місткості одного пташника абоодного залу оскільки згідно з вимогами ветеринарної медицинийого треба звільнити за один день. Вирощування гібридних курчаттриває 56-63 дні. У пташниках і допоміжних цехах виробничі процесимеханізовано й автоматизовано.

Ефективним є вирощування каченят на м’ясо, особливо принаявності водойм, де птиця може знайти значну кількість природнихкормів.

На деяких підприємствах поширене виробництво гусячого м’яса.Цей вид птиці добре використовує пасовища і водойми. Гусенятреалізують у 65-70 днів живою масою 4-5 кг. Утримують їх до20-денного віку в клітках, у теплих приміщеннях, а також наглибокій підстилці або планчастій підлозі.

Дієтичним продуктом є м’ясо індиків. Молодняк вирощують до4-місячного віку й реалізують живою масою 4-6 кг. Як і каченят,індиченят вирощують у три періоди і в таки самих умовах, протетривалість періодів інша: перший – 20-30, другий – 45-50 днів ітретій – до забою. Влітку індиченят з 20-денного віку можна випасатина пасовищах тобто організовувати табірно-пасовищне утримання.Його застосовують на такому відомому КСП, як “Мирненське”Київської області (колишня Старинська птахофабрика).

Організація праці. Як і в інших галузях і птахівництві основноюформою організації праці є постійна виробнича бригада, розміри якоїколиваються від 15-30 чоловік залежно від способу утримання й виду

372

птиці, різної механізації виробничих процесів та спеціалізаціївиробництва тощо. Одна бригада може доглядати всі виробничі групиптиці (на великих підприємствах). Тоді в її складі організовують ланкипо 3-7 чоловік для обслуговування кожної групи. На великихспеціалізованих птахофабриках бригади доглядають, як правило,однорідне поголів’я. У такому разі за ланками закріпляють окреміприміщення.

У птахівництві норми обслуговування тварин одним працівникомзначно коливається, що визначається умовами виробництва. Так,навантаження на одну пташницю-оператора на птахофабриках ізклітковим утриманням становить 3-18, а з повною автоматизацією – до40 тис. курок-несучок, 7-15 тис. бройлерів, 1-3 тис. каченят, 0,8-1 тис.індиченят, 0,5-1 тис. гусенят. Оператори по догляду за птицею стежатьза правильною її годівлею, підтриманням необхідного мікроклімату,спостерігають за роботою механізмів і регулюють їх, проводятьдрібний ремонт, видаляють слабку й загиблу птицю, здійснюютьпоточне прибирання приміщень, беруть участь у зооветзаходах тощо.На птахофабриках застосовують однозмінний режим праці тап’ятиденний робочий тиждень із двома вихідними днями за зміннимграфіком.

Контрольні питання

1. Які особливості різних систем тваринництва?2. Особливості планування, відтворення стада і обороту стада.3. Виробничі типи скотарських ферм.4. Способи утримання великої рогатої худоби.5. Основні виробничі процеси, що здійснюються при вироб-

ництві молока.6. Виробничі типи свинарських підприємств та способи

утримання свиней.7. Структура промислового свинокомплексу.8. Виробничі типи вівчарських ферм та організація виробничих

процесів у вівчарстві.9. Виробничі типи птахівничих підприємств та способи

утримання птиці.10. Особливості виробництва яєць і м’яса птиці на

птахофабриках.

373

15. ОРГАНІЗАЦІЯ І ПЛАНУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА КОРМІВ

15.1. Зміст, принципи і особливості планування та організаціїкормовиробнитцва.

15.2. Планування виробництва та використання кормів. Кормовийбаланс.

15.3. Організація польового лукопасовищного кормовиробництва.15.4. Організація зеленого конвеєра.

15.1. Зміст, принципи і особливості планування та організаціїкормовиробнитцва

Розвиток тваринництва визначається рівнем виробництва івикористання кормів. Саме від нього залежать кількість поголів’ятварин на підприємстві, його продуктивність і валове виробництвопродукції.

Кормова база – це склад, кількість та якість кормів, системавиробництва й використання їх. Це складна галузь, яка займаєтьсявирощуванням багатьох різних за біологією, технологією таорганізацією виробництва видів кормів. Залежно від грунтово-кліматичних умов і спеціалізації тваринництва кожне підприємствомає свою структуру кормової бази.

Корми надходять від власного виробництва та зі сторони. Власнікорми можуть бути польового і лукопасовищного виробництва, щооб’єднується системою кормовиробництва. Система кормовиробницт-ва – це раціональне співвідношення зоотехнічних, агрономічних таорганізаційно-економічних вимог при виробництві кормів, мета якого– забезпечити потреби тваринництва якнайбільшою кількістювисокоякісних і дешевих кормів.

Для тваринництва виробляють і використовують багато видівкормів, які мають різну поживність, якість тощо. Тому їх об'єднують успоріднені групи: концентровані, грубі, соковиті, зелені, мінеральні іазотні, тваринного походження.

Головним джерелом виробництва кормів у сільськихгосподарствах є кормова площа, яка включає посіви зернофуражнихкормових культур та природні сіножаті і пасовища.

При науковій організації кормової бази слід враховувати: зоотехнічну сторону кормової бази – склад і якість кормів;

374

агрономічну, що стосується питань агротехнікизернофуражних і кормових культур, розміщення їх у сівозмінах,підвищення врожайності, а також підвищення продуктивностіприродних сіножатей і пасовищ.

організаційно-економічну, що включає розрахунки іпланування потреби в кормах та посівних площ зернофуражних ікормових культур; розроблення заходів щодо інтенсифікаціїкормовиробництва та здешевлення кормів; вибір найбільш вигіднихвидів кормів та встановлення ефективних типів і норм годівлітварин; організацію зберігання, підготовки і роздавання кормів.

При цьому дотримуються таких принципів:- відповідність структури кормової бази спеціалізації

тваринництва, врахування фізіологічних, вимог тварин до раціонів іокремих видів кормів, їхньої якості;

- чіткий взаємозв’язок обсягу виробництва кормів відповіднихвидів із поголів’ям тварин (забезпечення рівномірної та безперебійноїгодівлі худоби, зростання темпів виробництва кормів порівняно іззбільшенням кількості поголів’я);

- відповідність системи кормовиробництва природно-економічним умовам підприємства;

- ефективне використання землі (поєднання і раціональневедення польового та лукопасовищного кормовиробництва,збільшення виробництва, кормів за рахунок підвищення рівняінтенсивності);

- висока економічна ефективність кормової бази (вирощуваннятаких кормових культур, які забезпечували б високий вихід кормовиходиниць і перетравного протеїну з 1 га при низьких затратах праці тасобівартості);

- незалежність обсягу виробництва, кормів від кліматичнихумов завдяки меліоративним заходам та створенню страхових фондівкормів;

- раціональне розміщення кормовиробництва по територіїпідприємства, відповідність його внутрішньогосподарськійспеціалізації й розміщенню тваринництва;

- високий рівень механізації виробництва та приготуваннякормів, впровадження інтенсивної систем вирощування кормовихкультур і використання кормів;

- плановість виробництва та використання кормів.Ha кожному сільськогосподарському підприємстві необхідно

впроваджувати раціональний тип кормовиробництва, який

375

визначаються природними та економічними умовами підприємства.Від типу кормо виробництва залежить також система тваринництва(стійлова, стійлово-пасовищна або пасовищна).

Раціональний тип кормовиробництва – це система виробництвапевного обсягу й структура найдешевших кормів, які забезпечуютьповноцінну годівлю.

Система кормовиробництва. З різними зональними природно-економічними умовами нашої країни проблему організації кормовоїбази неможливо розв’язати будь-яким одним способом. Требарозробити системи кормовиробництва, відповідні цим умовам.

Під системою кормовиробництва слід розуміти комплексорганізаційно-економічних, агрономічних і зоотехнічних заходів, щозабезпечують у певних природно-економічних умовах потрібний обсягвиробництва кормів відповідної якості при найменшому розмірікормової площі і найменших витратах з розрахунку на кормовуодиницю одержаного корму. Ланки системи кормовиробництва єосновне джерело надходження кормів, рівень інтенсифікації кормо-виробництва, організація і технологія виробництва кормів, організаціязаготівлі і зберігання кормів, підготовка і роздавання кормів тваринам.

У різних зонах залежно від основного джерела надходженнякормів можуть бути такі системи кормовиробництва: польового кормо-виробництва (посівна), комбінована (посівно – лукопасовищна) ілукопасовищна, які зумовлюють відповідні системи тваринництва:стійлову, стійлово – пасовищну.

Система польового кормовиробництва поширена в районах звеликою розораністю земель і малими площами природних кормовихугідь, зокрема в Україні – це Лісостеп і Степ. Основне джерело кормів –посіви культур у польових і кормових сівозмінах на орних землях,тому тут переважає стійлова, найбільш інтенсивна систематваринництва.

Комбінована посівно-лукопасовищна система кормовиробництвапоширена на Поліссі та в передгірних районах Карпат. Корми тутнадходять як з посівів, так і з природних угідь. Система тваринництватут стійлово-пасовищна.

Лукопасовищну систему кормовиробництва застосовують угірських районах. Джерелом кормів тут є природні луки і пасовища, якізабезпечують тварин кормами не тільки в літній період (зеленоюмасою), а й узимку (сіном, сінажем, трав’яним борошном). У деякихрайонах тварини на пасовищах перебувають цілий рік, тобто тамзапроваджена пасовищна система тваринництва. Для страхування від

376

несприятливих кліматичних умов на зимовий період тут створюютьзапаси кормів – сіна, сінажу, соломи тощо.

Кожна система кормовиробництва може мати багаторізновидностей залежно від мікрозональних умов, виробничоїспеціалізації, співвідношення надходження кормів з посівів іприродних угідь, обсягу куплених кормів.

Економічну оцінку систем кормовиробництва проводять запоказниками рівня виробництва кормопротеїнових одиниць на 1 гакормової площі і сільськогосподарських угідь, собівартості кормів іпродуктивності праці па виробництві їх, обсягу та економічноїефективності виробництва продуктів тваринництва.

Особливості організації праці кормовиробництва

Важливе значення в кормовиробництві має раціональна органі-зація праці. Тут створюють різні трудові колективи, насампередтехнологічні підрозділи, для виконання окремих технологічних стадійкомплексу взаємозв’язаних процесів при вирощуванні кормів. Цетимчасові трудові колективи. Вони можуть бути кількох видів.

робочі групи – що виконують одну технологічну операцію(підготовка ґрунту, сівба тощо);

технологічні ланки – що виконують комплекс взаємозв’язанихоперацій і складається з кількох робочих груп (наприклад, комплекспередпосівних робіт і сівби тощо);

механізовані загони – для заготівлі кормів (сінажу, сіна,силосу тощо);

єдині збирально-транспортні комплекси, до складу яких івходить кілька ланок, їх організовують для збирання кормових,культур (кукурудза на силос, кормові коренеплоди тощо) на великихплощах. У складі комплексу, наприклад для збирання кукурудзи насилос, формують такі ланки; по підготовці полів для збирання,скошування і транспортування зеленої маси, закладання її в траншеї йтрамбування, технічного та культурно-побутового обслуговування.

Крім тимчасових, можуть бути створені постійні трудовіколективи і підрозділи, що виконують різні роботи, пов'язані звирощуванням та заготівлею кормів. Йдеться, зокрема, про такіпідрозділи:

спеціалізовані ланки або бригади, які виконують весь циклробіт по вирощуванню й заготівлі 1-2 видів кормів (сіно, сінаж,трав’яне борошно, кукурудза на силос і зелений і корм тощо);

377

галузеві бригади, що являють, собою постійнігоспрозрахункові підрозділи, які вирощують та збирають основну масукормів багатьох видів. Усередині таких бригад можуть формуватисяпостійні госпрозрахункові ланки по вирощуванню окремих, кормовихкультур, а також тимчасові технологічні підрозділи;

цехи кормовиробництва, тобто галузеві підрозділи із складноюорганізаційною структурою, до складу яких може входити кількаспеціалізованих бригад, що складаються з госпрозрахункових ланок.Такі цехи найчастіше організовують на підприємствах тваринницькогонапряму.

15.2. Планування виробництва та використання кормів.Кормовий баланс

Планування кормової бази в сільськогосподарських підприємст-вах включає обчислення потреби в кормах, визначення кількостінадходження їх від власних джерел і купівлі, планування розмірупосівних площ зернофуражних та кормових культур і використаннякормів, складання кормового балансу. При цьому має бути забезпеченапотрібна збалансованість кормів за протеїном та іншими речовинами, атакож якомога найменший розмір кормової площі і собівартістькормів. Усі ці показники розробляють у відповідних таблицяхперспективного і річного бізнес-планів, а також у госпрозрахунковихзавданнях тваринницьким фермам.

Розрахунок потреби в кормах для тваринництва на певний періодназивається планом потреби в кормах. Його складають на рік,стійловий і пасовищний періоди, квартал, місяць. Основою длярозрахунків потреби в кормах є дані про поголів'я тварин та обсягвиробництва продукції, норми годівлі тварин та норми витрат корму наодиницю продукції.

У практиці застосовують такі способи розрахунків потреби вкормах:

за плановою кількістю тварин і птиці у фізичних головах танормами їх годівлі в натуральних кормах;

за плановим поголів’ям тварин і птиці в умовних головах танормою потреби корму на одну умовну голову в кормових одиницях;

за плановим обсягом виробництва тваринницької продукції танормами витрат корму (у кормових одиницях) на одиницю різнихвидів продукції. Найточніший з цих способів перший, а тому всільськогосподарських підприємствах він є основним. У вищих

378

сільськогосподарських органах, де не планують посівних площкормових культур, здебільшого користуються третім способом.

Річний план потреби в кормах є основою планування кормовоїбази в сільськогосподарських підприємствах. Його складають накалендарний і господарський роки.

Потребу в кормах на календарний рік (з 1 січня по 31 грудня)обчислюють на основі середньорічного поголів’я тварин, які беруть зтаблиці обороту стада, та річних норм їх годівлі. Разом обчислюютьвартість цих кормів (за собівартістю виробництва, а купованих – зацінами придбання), яку використовують при плановій калькуляціїсобівартості тваринницьких продуктів.

Потребу в кормах на господарський рік обчислюють від урожаюпланового до урожаю наступного року, що пов’язано зі строкаминадходження їх із земельних угідь. Сюди слід включати основну істрахову потребу в кормах для громадського тваринництва, а такожпотребу в них тварин, які перебувають в особистому користуванні, ідля продажу державі. Розрахунки здійснюють за річними нормамигодівлі та середнім поголів’ям тварин за господарський рік (берутьвихідне поголів’я на кінець планового року з обороту стада). Успеціалізованих тваринницьких господарствах, що купують великукількість молодняка для відгодівлі, враховують його надходження впершій половині наступного року і вносять відповідні корективи,інакше обчислений обсяг кормів може бути занижений. Страховийфонд більшості кормів для громадського тваринництва встановлюютьу розмірі 15-20 відсотків основної потреби, а силосу і соломи25-30 відсотків.

Кількість кормів для тварин, що перебувають в особистомукористуванні працюючих, визначають за їх поголів'ям тавстановленими в господарстві нормами відпуску кормів. План продажукормів державі доводять вищі організації.

На основі даних про потребу в кормах на господарський ріквизначають посівні площі відповідних зернофуражних і кормовихкультур, включаючи і насінні ділянки, поділивши потребу в кормах навихід їх з 1 га цих культур. Перед цим спершу обчислюють, скількикормів надійде з природних угідь, кількість побічної кормовоїпродукції продовольчо-тєхнічних культур і закупівлі кормів.

Обчислену потребу в кормах у натурі за їх поживністюперераховують у кормові одиниці, що дає змогу підсумувати загальнукількість їх і визначити рівень кормовиробництва на 1 га

379

сільськогосподарських угідь та умовну голову тварин. Визначаютьтакож кількість протешу та її відповідність зоотехнічним нормам.

Плани потреби в кормах та їх використання на окреміперіоди року (півріччя, квартал, місяць, декаду) складають за данимипро поголів’я тварин на ці періоди та відповідними нормами годівлі.Основним завданням цих планів є контроль за правильнимвитрачанням кормових ресурсів у господарстві. В окремі пори року,особливо влітку і взимку, корми за складом і якістю значновідрізняються. Тому важливо правильно спланувати використання їх замісяцями і декадами, щоб забезпечити раціональне поєднання більш іменш якісних з них та високу продуктивність тварин протягом року.

Кормовий баланс. Під кормовим балансом розуміють зіставленняпотреби в кормах з надходженням їх із різних джерел за видами ігрупами та ступінь забезпеченості ними тварин. Основним є кормовийбаланс, складений за показниками потреби в кормах та їх надходженняна господарський рік.

У балансі відображують потребу в кормах, надходження їх зрізних джерел; надлишок чи нестачу; джерела покриття нестачі абоспосіб реалізації (використання) надлишку. Джерелами надходженнякормів є посіви кормових культур, природні кормові угіддя, побічнапродукція вирощування, відходи переробки продовольчих і технічнихкультур, купівля.

Таблиця 23Кормовий баланс сільськогосподарського підприємства, ц

Корми Пот-реба на

рік

Надійде за рахунок Надли-шок (+),нестача

(-)

посівівкормо-

вихкультур

природ-них

угідь

побічноїпродукціїі відходівпереробки

купівліта ін.

всього

Концент-ратиі т.д.

20000 15000 — 2800 2300 20 100 + 100

За даними балансу, зокрема у разі виявлення нестачі важливихвидів кормів, вносять відповідні зміни у структуру посівних площкультур та намічають інші заходи для їх поповнення. Надлишоквикористовують, щоб покрити нестачу рівноцінних кормів, абозараховують до страхового фонду.

380

15.3. Організація польового і лукопасовищногокормовиробництва

Раціональна організація польового кормовиробництва маєпершорядне значення тому, що тут виробляєтеся в середньому до70 відсотків кормів. У степовій зоні цей показник вищий, а в поліській –нижчий.

Слід відзначити, що у структурі посівних площ на групукормових культур припадає близько 30 відсотків, а якщо врахуватизернофуражні культури, то цей показник становить до 50 відсотків (наспеціалізованих тваринницьких підприємствах – до 70 відсотків).Таким чином, для виробництва кормів використовуються великіземельні площі, які далі збільшувати уже неможливо, оскільки рештаорної землі зайнята під дуже важливими продовольчими й технічнимикультурами. Отже, нарощування виробництва кормів можливе тількина основі його інтенсифікації, тобто підвищення врожайності кормовихі зернових культур.

Польове кормовиробництво дає корми, які істотно різняться міжсобою за складом та технологією виробництва. Неоднакова структуракормів і за грунтово-кліматичними зонами. Кормові культури виро-щують у кормових, польових, ґрунтозахисних та інших сівозмінах, аленайбільшу питому вагу в посівах (80-90 відсотків), вони мають укормових сівозмінах.

Одним із способів інтенсифікації кормовиробництва євирощування двох урожаїв на рік з однієї й тієї ж самої земельноїплощі. Цього досягають за рахунок проміжних і повторних посівів,підсівання культур, а також ущільнених посівів, що залежні відтривалості вегетаційного періоду в конкретній зоні також відвирощуваних основних і повторних культур, рівня зволоженостіґрунту, строків випадання опадів та інших факторів. За кліматичнимиумовами майже по всій території України можна одержувати дваурожаї на рік.

Як правило, кормовиробництво на сільськогосподарськихпідприємствах – самостійна галузь. У ній створюють виробничіпідрозділи, для яких розробляють планове завдання. Кількість і формитаких підрозділів, залежать від обсягу та структури вироблюванихкормів і розмірів кормової площі. Де постійні спеціалізовані бригади йзагони, за якими закріплюють посіви кормових культур. При такійорганізації праці й застосуванні прогресивних технологій вирощуваннякормових культур можна досягти значного підвищення виходу кормів

381

з одиниці площі. На період збирання врожаю і заготівлі корміворганізовують тимчасові внутрішньогосподарські підрозділи (збираль-но-транспортні комплекси, загони, механізовані ланки тощо),призначені для заготівлі окремих кормів або їх групи.

Технологія заготівлі кормів повинна забезпечувати високу їхякість і запобігати втратам. Технології різняться між собою як заокремими видами кормів, так і за грунтово-кліматичними умовами.

Заготівля сінажу. Добре приготовлений сінаж є високопоживнимкормом для великої рогатої худоби. Його заготовляють із зеленої масирізних трав, але найкраще з багаторічних. Зелену масу пров’ялюють довологості 45-55 відсотків і подрібнюють на частки не більш як 3-5 см.

Для заготівлі та закладання сінажу формують збирально-транспортні загони, до складу яких входять три основні ланки, атакож допоміжні. Перша ланка скошує траву з одночасним плющеннямі вкладанням зеленої маси у валки за допомогою косарки-плющилкиКПВ-3. Друга підбирає, подрібнює й транспортує масу до сховища,для чого використовують підбирачі-подрібнювачі КС-1,8, КУФ-1,8, атакож самохідні кормозбиральні комбайни КСК-Ф-250 або Е-280 ітранспортні засоби. Третя ланка складає масу в сховища (траншеї,башти тощо). У траншеях масу трамбують гусеничними тракторами,вкривають поліетиленовою плівкою, потім землею або торфом. Убаштах закладену масу закривають кришками чи люками. З баштсінаж виймають знизу, а з траншей – поступовим розкриттям іпоперечним відрізуванням готового сінажу з наступним завантажен-ням у транспортні засоби. Заготовляючи сінаж, слід враховуватикороткі строки закладання подрібненої маси у сховища (не більш як 3-4 дні), високу її щільність, а також герметичність закриттясховища.

Заготівля сінажу має переваги порівняно із заготівлею силосу тасіна. Так, з 1 га люцерни при врожайності 200 ц/га одержують 32 ц к.од., тимчасом як силосу й сіна – відповідно 27 і 21 ц.

Заготівля силосу. Технологія закладання силосу майже така жсама, як і сінажу, але вологість маси при цьому повинна бути60-70 відсотків. Для заготівлі силосу також формують збирально-транспортні загони, що складаються з двох основних ланок ідопоміжних. Перша ланка за допомогою силосозбиральних комбайнівскошує й подрібнює зелену масу силосних культур і транспортує її досилососховищ; друга організовує закладання, трамбування маси задопомогою гусеничних тракторів із бульдозерною лопатою, а також

382

укривання сховищ. У загоні можна створити дві або три пари такихланок, які закладають зелену масу в окремі сховища.

Високоякісний силос одержують, із кукурудзи у фазі восковоїстиглості. На багатьох підприємствах силос виготовляють із сумішігички цукрових буряків і сухих стебел кукурудзи, а також із зеленоїмаси однорічних та багаторічних трав.

Дедалі ширше при силосуванні кукурудзи молочно-восковоїстиглості, сухих стебел зернової кукурудзи, соломи бобових культурвикористовують біологічні консерванти, що дає змогу зменшитивтрати сухої речовини (до 15 відсотків) й одержати високоякіснийсилос. При силосуванні бобових трав застосовують хімічніконсерванти (суміш неорганічних та органічних кислот), що у 2-3 рази,знижує втрати поживних речовин. Є кілька способів закладаннязеленої маси на силос: траншейний, наземний, комбінований(траншейно-наземний) і в силосних баштах. Найпоширеніший –траншейний спосіб, тому, що він відносно дешевий і забезпечуєневеликі втрати закладеної маси.

Заготівля сіна. Сінозбирання слід організовувати так, щобмаксимально зберегти поживні речовини й запобігти втратам. Дляцього потрібно дотримуватися таких вимог: збирання в оптимальністроки; нормальна висота зрізування травостою; короткочасне сушіннязеленої маси; прямолінійність валків сіна; правильна розстановкакопиць для транспортування; правильне укладання скирт; запобіганнявтратам. Початком скошування трав на сіно є масова бутонізаціябобових і початок колосіння злакових трав. висота зрізуваннятравостою повинна становити 4-5 см для першого укосу й 6-7 см – длядругого.

Заготовляють розсипне сіно, а також пресоване і подрібнене. Дляцього можна використовувати ті ж самі збирально-транспортні загони,що й на заготівлі сінажу.

Заготовляючи подрібнене сіно, траву скошують з одночаснимплющенням у валки, де пров’ялюється до вологості 35-40 відсотків.Потім валки підбирають, масу подрібнюють на частки розміром 8-12 см, транспортують і закладають у сховище, де вона досушується задопомогою вентиляційних установок.

Для заготівлі пресованого сіна пров’ялену до вологості30-35 відсотків масу з валків підбирають прес-підбирачами, якіформують сіно в тюки чи рулони. Спресоване сіно транспортують домісця досушування і зберігання.

383

Виробництво штучно зневоднених кормів. Майже повнезбереження поживних речовин спостерігається при штучномувисокотемпературному сушінні зеленої маси. Таким методомзаготовляють вітамінне трав’яне борошно на агрегатах АВМ-0,4,АВМ-0,65, АВМ-1,5. На них борошно виготовляють навіть безпров’ялювання зеленої маси вологістю понад 75 відсотків. Дляскошування, подрібнення, транспортування, сушіння маси івивантаження з агрегатів борошна й перевезення його на складорганізовують тимчасові механізовані ланки.

При виробництві високоякісного борошна важливо забезпечитирівномірну доставку зеленої маси протягом як доби, так і всьогоперіоду заготівлі. Іноді вітамінне борошно пресують у гранули задопомогою гранулятора ОГМ-0,8, що забезпечує краще йогозберігання й зменшує втрати поживних речовин.

Важливим елементом прогресивної технології переробки кормів єприготування зневоднених повно раціонних кормових сумішей увигляді брикетів або гранул на тому ж самому обладнанні, що йтрав’яного борошна. Для цього використовують зернові та зернобобовікультури в молочно-восковій стиглості, які збирають силосозбираль-ними або кормозбиральними комбайнами (разом зерно і солому).Порівняно із збиранням у повній стиглості це дає змогу запобігтивтратам урожаю та скоротити строки збирання.

Консервування концентрованих кормів. На підприємствахстепової й частково лісостепової зон дедалі ширше впроваджуєтьсятехнологія консервування вологого зерна кукурудзи в бетоннихтраншеях. Вона передбачає дотримання таких вимог: збираннякукурудзи на початку воскової стиглості, подрібнення зерна настаціонарних дробарках і закладання його в сховища, заповнення йогоза 3-4 дні, постійного ущільнення маси протягом усього часузавантаження, високої герметизації маси синтетичною плівкою.

Важливим завданням сільськогосподарських підприємств єорганізація належного зберігання заготовлених кормів високої якості.Найкращим варіантом слід вважати будівництво поблизу фермкормових дворів із добре обладнаними закритими сховищами, в томучислі й сіносховищами.

Закладені на зберігання корми необхідно використовуватираціонально, не допускаючи втрат та погіршення якості. Для цьогопотрібно закріпити корми за матеріально відповідальними особами,відпускати їх через ваги й відповідно до раціонів щомісяця визначатирештки кормів а їхню якість.

384

Важливе значення має організація використання культурнихпасовищ. На них слід запроваджувати пасовищезміни, які передба-чають не тільки випасання худоби, а й сінокосіння та природнезасівання трав. Такі пасовищезміни можуть мати 6-12-річну ротаціюзалежно від природнокліматичних умов (2-3 роки виділяють насінокосіння та природне засівання).

Площу культурного пасовища для випасання худоби можнавизначити за формулою:

П = (Т · Н * Ч - 3) : У,де П – площа культурного пасовища, га;Т – кількість тварин, які випасатимуться, голів;Н – добова норма годівлі однієї голови, ц;Ч – тривалість пасовищного періоду, днів;3 – кількість зеленої маси, яка надходить з інших джерел, ц;У – урожайність культурного пасовища, ц/га.Додавши до одержаного числа четверту чи п’яту частину площі

для сінокосіння та природного засівання; визначають загальну площукультурного пасовища.

Для раціонального використання пасовища поголів’я худобиподіляють на гурти і відповідно його площі – на гуртові ділянки.Площа останніх залежить від кількості тварин у гурті. Найдоцільнішимє загінний спосіб використання пасовищ, коли площу гуртової ділянкирозбивають на загони.

При цьому травостій спасують почергово в міру відростання трав,він менше затоптується, що сприяє підвищенню врожайності пасовищапорівняно з безсистемним спасуванням по всій його площі. Кількість.загонів на одній гуртовій ділянці розраховують за формулою:

К = <В : Ч) +Д,де К – необхідна кількість загонів;В – час відростання травостою після спасування, днів;Д – додаткова кількість загонів для сінокосіння і природного

засівання;Ч – час випасання худоби в одному загоні, днів.В одному загоні не рекомендується випасати худобу більш, як

п’ять днів, щоб запобігти захворюванням травного каналу, тварин.Якщо трава після спасування відростає протягом 25 днів, тривалістьспасування в одному загоні становить три дні й додатково потрібно двазагони, то загалом їх повинно бути (25: 3 + 2). Потім визначаютьплощу одного загону, поділивши площу гуртової ділянки на кількістьзагонів. Можна обчислити також діленням потреби в зеленій масі за

385

час використання одного загону на планову врожайність пасовища зурахуванням додаткових загонів.

15.4. Організація зеленого конвеєра

У пасовищний період основним видом корму для великої рогатоїхудоби, овець і коней є зелені корми. З метою забезпечення тваринними протягом усього періоду організовують зелений конвеєр.

Джерела надходження зелених кормів у різних зонах.неоднакові. На Поліссі значну питому вагу мають природні пасовищата сіножаті, а в Лісостепу і Степу – посівні сільськогосподарськікультури на зелений корм.

Науково-дослідними установами для кожної зони розробленосхеми зеленого конвеєра, в яких послідовно зазначені строки сівби тавикористання зеленої маси різних культур і природних кормових угідь.Щоб забезпечити потребу в зелених кормах, по кожній декадівизначають надходження зеленої маси з природних кормових угідь, утому числі з культурних пасовищ, супутньої продукції (гичка буряків,відходи овочівництва тощо), а також урожай повторних і ущільненихпосівів. Недостатню по кожній декаді кількість кормів передбачаютьзабезпечити, висіваючи відповідні за строками використання культурина зелений корм. Визначену кількість зеленої маси ділять на плановуврожайність підібраної культури й обчислюють площу її посіву.

Плануючи висівання культур на зелений корм, слід добиватися,щоб при заміні однієї культури іншою строк використання бувперекритий на 3-5 днів. Тоді у разі зниження урожайності однієїкультури потребу в зелених кормах на цей час можна задовольнити зарахунок іншої.

Культури на зелений корм вирощують здебільшого в кормових,а також у польових сівозмінах. Крім планування зеленогоконвеєра, необхідно впроваджувати раціональну систему агротехнік-них та організаційно-економічних заходів, які забезпечували бзаплановану врожайність і рівномірне надходження зеленої масипротягом пасовищного періоду. На сільськогосподарськихпідприємствах доцільно порівнювати економічну ефективністьорганізації культурних пасовищ і зеленого конвеєра з посівнихкультур на зелений корм. Практика багатьох підприємств свідчитьпро переваги пасовищ, особливо зрошуваних. Організація зеленогоконвеєра особливо ефективна там, де недостатньо вологи і немає

386

можливості побудувати зрошувальну систему для створеннякультурного пасовища.

Контрольні питання

1. Принципи організації кормової бази.2. Показники, що визначають кормозабезпеченість

підприємства.3. Показники, що характеризують ефективність кормовироб-

ництва.4. Поняття балансу кормів.5. Збільшення виробництва кормів з одиниці площі.6. Способи заготівлі кормів (сіна, сінажу, силосу тощо).7. Як слід використовувати природні кормові угіддя?8. Організація культурного пасовища та його використання.

16. ОРГАНІЗАЦІЯ І ПЛАНУВАННЯ ЗБЕРІГАННЯ ТАПЕРЕРОБКИ ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА

16.1. Організація зберігання і переробки зерна.16.2. Організація зберігання і переробки цукрових буряків.16.3. Організація зберігання і переробки овочів та картоплі.16.4. Організація зберігання і переробки плодів та ягід.16.5. Планування обсягів виробництва, асортименту продукції та

собівартості продукції переробки.

16.1. Організація зберігання і переробки зерна

Зерно й зернову продукцію зберігають у спеціально обладнанихзерносховищах насипом і в тарі. За першого способу переміщеннязернової маси можна повністю механізувати. При цьому раціональнішевикористовуються об’єм та площа сховищ. Таке зберігання дешевше,не потребує витрат на придбання тари.

Партії зерна розміщують з урахуванням його цільовогопризначення (продовольче, фуражне, посівний матеріал), вологості,наявності домішок, ознак зараженості шкідниками і хворобами. Крімтого, насіння розміщують не тільки за сортами, а й за репродукціями такласами.

Щоб партії зерна не змішувалися, висота насипу його має бути 2-2,5 м, тобто нижчою від стінок засіку. При цьому слід враховувати

387

вологість зернової маси. Найважливішим показником, що характеризуєїї стан у процесі зберігання, є температура. Найкраще зберігаєтьсязерно при температурі в усіх ділянках насипу 8-10 °С і нижче.

Скорочення втрат зерна при його зберіганні й переробці вимагаєдобре налагодженого обліку. Зміна маси партій, які зберігаються, узв’язку з фізичними і фізіологічними властивостями їх, а такожтехнологічні прийоми, які застосовують при переробці зерна,потребують обліку за кількісно-якісними показниками.

Наприклад, вологість партії зерна, оприбуткованої на зберігання,може бути однією, а при відпуску його на переробку – іншою. Крімтого, змінюється маса зерна в результаті його очищення, тому питанняпро нестачу при змінах у масі розглядають з урахуванням змін у якості.Після поправок у масі, пов’язаних зі зміною якості, нестачі, щоутворюються, списують у межах норм природних втрат, а такожпередбачають втрати у масі внаслідок механічних дій на зерно прийого розмеленні.

Усе зерно, яке надходить на хлібоприймальні пункти, у разіпотреби слід очищати, сушити і знезаражувати.

Схема 21Послідовність операцій зберігання зерна

388

Режим роботи технологічних ліній і порядок здійснення деякихзаходів із зерном визначає головний інженер підприємства разом ізначальником лабораторії.

Організація переробки зерна на борошно. Практикують, якправило, кілька видів помелу й одержують різні виходи і сортиборошна.

Виходом називають кількість борошна, виробленого із зерна врезультаті його помелу (виражається у відсотках). У нашій країніприйняті такі виходи пшеничного борошна, що мають і свої сортовіназви: вихід 96 відсотків – оббивне (односортне); вихід 85 відсотків –II сорт (односортне); вихід 78 відсотків – двосортне, трисортне.

Для пшеничного борошна односортними виходами є 96 і85 відсотків. Крім борошна, у процесі помелу утворюються побічніпродукти різної цінності, такі як борошняний пил та висівки.

Усі помели поділяють на разові й повторні. Перші називають тактому, що перетворення зерна на борошно відбувається післяодноразового його пропускання через подрібнювальний механізм чимашину. Існують жорнові машини або дробарки.

Жорна виготовляють із природного або штучного каменю (круг).Одне закріплюють нерухомо, а друге обертається з швидкістю 10-12 м/с.

Повторні помели полягають у тому, що всю масу борошна кількаразів пропускають через подрібнювальну машину. При послідовнихмеханічних впливах на зерно досягають поступового подрібнення його,при якому крихкіший порівняно з оболонками ендосперм швидшеперетворюється на борошно.

Після проходження через вальцьовий верстак продукт надходитьна просіювальну машину, що має набір різних сит, на яких продуктрозсортовується на кілька фракцій.

Щоб виробити високоякісне борошно, слід добирати партії зерназ добрими борошномельними та хлібопекарськими якостями.Необхідно старанно очищати його від домішок і забруднення. Цьогодосягають сухим та мокрим очищенням, пропускаючи зерно черезсепаратори, трієри, оббивні й щиткові машини.

Переробка зерна на крупу. У нашій країні виробляють такі види ісорти круп:

з гречки – крупу пропарену й непропарену (ядрицю) І і II сортів,крупу продільну і дієтичне борошно; рису – рис шліфований іполірований вищого, І і II сортів, рис дроблений; гороху – горохлущений, полірований (цілий, поколений) і крупу типу манної; проса –

389

пшоно шліфоване вищого, І та II сортів; вівса – пластівці, крупунедроблену пропарену, крупу плющену вищого і І сортів, толокно;ячменю – крупу перлову 15-номерну; з кукурудзи – крупу шліфовану5-номерну, крупу для пластівців і кукурудзяних паличок. Крім того,при помелі пшениці м’якої марки “М”, а також з твердої пшеницімарки “Т” виробляють манну крупу.

Схема 22Технологічний процес виробництва круп

При переробці гречки виходить 45 відсотків ядриці І сорту, 15 –II, 10 – проділу, до 5 відсотків борошенця. На лузгу припадає 21відсоток, кормові відходи – 3, некормові – 0,5 відсотка.

При виробництві пшона одним сортом його вихід становить68,5 відсотків при 5,5 відсотків борошенця, 18 – лузги, 7 – кормових і0,5 відсотків некормових відходів.

З ячменю виробляють один сорт пенсак із виходом 78 відсотків.При цьому одержують 6 відсотків борошенця, 10 – плівок, 5 –кормових, 0,5 відсотка – некормових відходів.

Якість круп нормується державними стандартами. Привизначенні цього показника враховують колір, запах і смак. У крупахне повинно бути шкідників, вологість має бути 12-15 відсотків.

Процес виготовлення комбікормів складається з таких основнихоперацій, що наведено в схемі.

390

Схема 23Послідовність процесу виготовлення комбікормів

На сільськогосподарських підприємствах організовуютьвиробництво ряду інгредієнтів: трав’яного вітамінного і хвойногоборошна, молочних відвійок. На міжгосподарських комбікормовихзаводах обладнують цехи для виготовлення білково-вітаміннихмінеральних добавок.

391

Особливості комбікормового виробництва визначаються річноюпрограмою підприємства, складом та якістю сировини, якувикористовують, асортиментом і видом продукції, віддаленістюпідприємств, що постачають сировину для виробництва комбікормів,рівнем механізації виробничих процесів.

На сільськогосподарських підприємствах і міжгосподарськихкомбікормових заводах для виробництва комбікормів встановлюютьавтоматизовані комбікормові агрегати: ОКЦ-15, ОКЦ-30, ОКЦ-50, якіможуть виробляти повноцінні сипучі комбікорми з фуражного зерна табілково-вітамінних добавок, їхня продуктивність за годину становитьвід 2 до 6 т. Подача зерна в агрегат повинна бути механізованою.Готовий комбікорм зберігають у бункерах із механізованимвідвантаженням його на транспортні засоби.

Для ефективнішого використання машин і обладнання, а такождля зниження експлуатаційних витрат будують міжгосподарськікомбікормові підприємства. За характером роботи їх поділяють на двігрупи:

міжгосподарські комбікормові заводи, які мають власнийбаланс і працюють на фуражі сільськогосподарських підприємств, щойого створили й забезпечують їх комбікормами. Для цих заводівдоцільно використовувати комбікормові агрегати (4-6 т) ОКЦ-30 іОКЦ-50;

підприємства, які входять до складу міжгосподарських відгодівельних комплексів, їх обладнують комбікормовими агрегатамиОКЦ-15.

Взаємовідносини з сільськогосподарськими підприємствамиміжгосподарські комбікормові заводи встановлюють на підставідоговору. Для керівництва господарською, виробничою і фінансовоюдіяльністю такого заводу рада міжгосподарського об’єднанняпризначає директора.

Сільськогосподарські підприємства одержують комбікорми зміжгосподарських комбікормових заводів за договірними цінами, яківизначають, виходячи із витрат на виробництво комбікорму тапланового прибутку.

Витрати на виробництво комбікормів включають вартістьосновної та допоміжної сировини, яку використовують длявиготовлення комбікормів (вартість зерна + добавки) і витрати, щопов’язані з переробкою сировини й управлінням підприємством.

392

16.2. Організація зберігання і переробки цукрових буряків

Вирощування цукрових буряків повинне бути ефективним як длясільськогосподарських підприємств, так і для підприємств, які їхпереробляють. У зв’язку зі збільшенням виробництва цукрових буряківвиникає потреба в організації їх зберігання протягом певного часу впольових умовах і на бурякоприймальних пунктах. Перед цукровоюпромисловістю поставлено завдання щодо подальшого вдосконаленнявиробництва з метою підвищення виходу цукру при переробці коренів.

Цукрові буряки, зібрані бурякокомбайнами, у той же деньповинні бути доведені до встановлених кондицій і вивезені набурякоприймальні пункти. Цукрові буряки, що надходять нацукрозавод, мають відповідати вимогам ДСТУ. За фізичним станомкорені повинні мати нормальний тургор. Допускається наявністьдефектних коренів не більше 6 відсотків їхньої маси, цвітушних – 1,механічно пошкоджених – 12, підв’ялених – 5 відсотків. Вміст зеленоїмаси не повинен перевищувати 3 відсотки. Базисну цукристістьвстановлює Міністерство АПК України, як середню за п’ять років.

Цукрові буряки приймають партіями. Партією вважають будь-якукількість коренів, яка знаходиться в одній транспортній одиниці йоформляється одним документом. Автопоїзд, що складається з кількохпартій, можна оформляти одним транспортним документом.

Якщо партію цукрових буряків при погодженні з підприємствомвідносять до некондиційної, то в документі ставлять штамп“некондиційний” із зазначенням відповідних показників. Під штампомрозписуються представники сторін. При непогодженості підприємствацю партію перевіряють повторно за участю здавальника і державногоінспектора по закупівлі та якості сільськогосподарської продукції.

Одержані результати поширюються на всю партію. Цукровийзавод переробляє у середньому за добу 2-3 тис. т. коренів і одержує240-360 т. готового цукру-піску.

Сахарозу добувають із клітин коренів дифузією, після чогозавдяки хімічним і теплофізичним процесам цукор відокремлюють віднецукрів і перетворюють на чистий кристалічний продукт.

393

Схема 24Технологія переробки цукрових буряків

З кагатного поля буряки надходять у бурячну (наземний ізаглиблений у землю засік). У бурячні їх розвантажують струменемводи. Вона змиває буряки в жолоб гідравлічного транспортера, якимвони подаються на переробку. Для відокремлення буряків відсторонніх домішок на транспортері встановлюють спеціальні пристрої(пастки). Повне відмивання коренів і видалення сторонніх домішокздійснюються у бурякомийці, куди буряки подають підйомно-транспортними установками. Для добування цукру буряки ріжуть насмужки жолобчастої форми або пластинки прямокутного перерізузавширшки 2-3 і завтовшки 1,2-1,5 мм.

Нині використовують бурякорізку СБ-8. За добу вона ріже настружку 15000 ц буряків. Добута бурякова стружка надходить награбельний або стрічковий транспортер, який подає її на дифузійнуустановку. Цукор там добувають за допомогою гарячої води надифузійних апаратах безперервної дії. В дифузійну установку стружка

394

надходить безперервно, а назустріч їй рухається вода, завдяки чомустружка знесолоджується, попередньо ошпарюючись гарячим сокомдля плазмолізу клітин. Використовують такі дифузійні апарати, якКДА-20-66 і КДП-30-66, розраховані для переробки 20-30 тис. ц. задобу. Очищення соку полягає у видаленні з нього нецукрів. Нецукри,які залишилися в очищеному соку, нагромаджуються в патоці – мелясі.

Для очищення соку застосовують вапно, під дією якого білки таінші речовини, що містяться у дифузійному соку, коагулюються.

Сік фільтрують за допомогою фільтрпреса і вакуум-фільтрів.Доброякісність соку після другої фільтрації становить 91-93 відсотки, утому числі сахарози – 12-14 відсотків. Наступне завдання полягає втому, щоб кристалізацією добути з соку цукор. Для цього йоговипаровують на випарних апаратах до сиропу з вмістом сухої речовини65-70 відсотків. Далі продукт додатково очищають і випаровують увакуум-апаратах до вмісту сухої речовини 92-93 відсокти. Коли сухоїречовини буде 92-93 відсотки, у вакуум-апаратах припиняютьрозрідження, відкриваючи доступ повітря. Продукт спускають уцентрифуги, де кристали відокремлюються від патоки. Вивантаженийіз центрифуг білий цукор має вологість 0,5-0,6 відсотків і температуру70-75 °С. Його підсушують до стандартної вологості 0,1 відсотка убарабанній сушарці за рахунок залишкового тепла самого цукру. Потімцукор пропускають через сито, магнітний сепаратор і направляють узасіки для пакування в мішки.

Щоб цукор не зволожувався, відносна вологість повинна бути невищою 70 відсотків. Мішки з цукром укладають у штабелі на настили збрусків або дощок, залишаючи вздовж стін і між штабелями проходизавширшки 0,7 м.

Вихід чистого цукру на сучасних заводах залежить відцукристості буряків і становить 14-15 відсотків маси переробленихбуряків.

У свіжому жомі міститься 0,2 відсотки сахарози. Кормова патокастановить 3-5 відсотки маси перероблених буряків і містить близько50 відсотків цукру, її використовують у великій кількості длявиробництва етилового спирту.

16.3. Організація зберігання і переробки овочів та картоплі

Продукція овочівництва є незамінним джерелом важливихфізіологічнл активних речовин, необхідних для нормального життялюдини. Проте в період масового дозрівання і збирання овочі не

395

можуть зберігатися тривалий час. Довше їх можна зберігати лише вспеціальних сховищах при певній для кожного виду продукціїзниженій температурі або при переробці різними способами. Виходячиз цього, основним завданням організації зберігання та переробкиовочів є заходи, що дають можливість подовжити період забезпеченнянаселення овочевою продукцією.

Строки зберігання літніх і осінніх сортів овочів істотно різнятьсяміж собою. Наприклад, огірки, кабачки, зелений горошок збирають унеповній біологічній стиглості, коли погода під час збирання циховочів, як правило, буває спекотною. В таких умовах перевищеннядопущеного строку навіть на одну годину може призвести до великихвтрат продукції.

Столові буряки, моркву, цибулю збирають у холодний осіннійперіод і в стані, який наближається до їхньої біологічної стиглості.Тому зберігати їх можна значно довше, ніж літні сорти овочів. Тривалезберігання овочів (кілька місяців) можливе тільки в спеціальнихохолоджувальних сховищах при температурі, близькій до 0 °С, але безпідморожування.

Тарою для зберігання можуть бути ящики або кошики. Краще,коли використовують ті ящики, в яких доставляли сировину з поля. Цедає змогу уникнути небажаних механічних пошкоджень і зайвих затратпраці. Овочі кожного виду зберігають в окремих, не щільновстановлених штабелях заввишки 3-5 ящиків. Тара повинна бутинещільною, решітчастою. Кожну партію зберігають окремо. На одномуз ящиків прикріплюють картонну бирку із зазначенням часу доставкиїх у сховище.

Останнім часом широко практикують безтарне перевезеннякоренеплодів, цибулі на спеціально обладнаних автосамоскидах і увеликих решітчастих контейнерах. Це допустимо там, де є спеціальніконтейнери-перекидачі та електро- або автозавантажувачі, задопомогою яких можна за один прийом перевезти весь контейнер ізсировиною і висипати його в приймальний бункер мийної машини.

У процесі зберігання овочів за ними систематично спостерігають.У нічний час потрібно відчиняти двері для вентилювання й зниженнятемператури. При появі ознак випарювання від самозігріваннясировину негайно направляють на переробку. В спекотні години овочі,в яких виявлено самозігрівання, потрібно перелопатити дерев’янимилопатами. В осінній час слід оберігати продукцію від підмерзання.

Порожні ящики з-під овочів акуратно миють, ошпарюютьокропом і висушують, пошкоджені ремонтують. Майданчик,

396

звільнений від овочевої сировини, також ретельно миють гарячоюводою й одновідсотковим розчином хлорного вапна. На сировинномумайданчику черговий приймальник веде записи в спеціальномужурналі про прийом кожної партії овочів із зазначенням виду, дати,часу приймання, кількості, якості або сортності, а також того, хто їхдоставив. Черговий лаборант разом із приймальником і представникомпостачальника визначає відповідність овочів вимогам стандарту. Успірних випадках проводять технічний аналіз сировини, наприкладвизначають відсоток роздавлених або загнилих помідорів. Привідхиленні від норм за якісними показниками на партію складають акт,який передають керівництву заводу як основу для розрахунків ізпостачальником за сировину.

Основними виробничими процесами при переробці овочів ікартоплі є їх калібрування та сортування, миття, чищення, нарізання йподрібнення, фасування і наповнення банок, їх закупорювання,стерилізація та пастеризація, зберігання.

Калібрування і сортування овочів та картоплі. Для переробкипотрібні овочі однакової форми, розміру, кольору, стиглості, тому їхкалібрують і сортують, що значно полегшує очищення сировини.Калібрування проводять на барабанних калібрувачах, стрічковомутранспортері або на столі. Дрібні, але недостатньо міцні овочі,наприклад зелений горошок у зерні, пропускають через сітчастийбарабан. Великі овочі розділяють за розмірами на стрічковомутранспортері, видаляючи одночасно непридатні для переробки.

Миття овочів. Залежно від виду сировини для миття овочіввикористовують різні машини. Так, картоплю і коренеплоди миють убарабанних мийках, помідори, огірки, кабачки – в спеціальнихвентиляторних машинах. Після ретельного миття сировину ще разобполіскують під струменем води у душовій мийній установці. Овочімиють чистою питною водою без сторонніх домішок, присмаків тазапахів. Вона повинна відповідати вимогам стандарту, спеціальнорозробленим для неї.

У міру проходження сировини в мийних ваннах вода може значнозабруднюватися. В ній нагромаджуються небажані домішки, великакількість мікробів. Тому мийну воду необхідно замінювати свіжою ічистою не рідше двох разів за зміну. По закінченні роботи мийнамашина підлягає санітарній обробці. Спочатку її звільняють відзалишків овочів, бруду, а потім промивають сильним струменемхолодної й гарячої води, використовуючи щітку, і знову обполіскуютьхолодною водою.

397

Очищення овочів і картоплі. Перед консервуванням овочі,картоплю очищають від шкірки, серцевини, плодоніжок,вибраковуючи зіпсовані та механічно пошкоджені. Залежно від видусировини застосовують різні способи очищення. Після очищення овочінегайно відправляють на переробку. Щоб запобігти потемніннюповерхні, очищену картоплю й овочі тримають у холодній воді.

Нарізання і подрібнення. Всі крупні овочі, які консервують,розрізають на частини різної форми. Картоплю, моркву, буряки ріжутькоренерізками на кубики розміром 5-7-10 мм або стовпчиками(лапшою) такого ж розміру. Капусту шаткують у вигляді лапші нашаткувальних машинах. Зелень подрібнюють на шматочки завбільшки5-10 мм на машинах УНЗ. Нарізані напівфабрикати негайновідправляють для дальшої обробки.

Після подрібнення напівфабрикати бланшують, тобто коротко-часно ошпарюють гарячою водою чи парою для пошкодженняферментів, які викликають інтенсивні окислювальні процеси. Прицьому ошпарені напівфабрикати стають менш крихкими і їх легшевкласти в банки без помітних пошкоджень. Для виробництва овочевихконсервів фаршировані овочі обсмажують у рослинній олії.

Фасування та наповнення банок. Процес наповнення скляних іметалевих банок нескладний, але відповідальний, оскільки передбачаєточну масу, визначену для кожного продукту і вказану на бирці вкожній одиниці упаковки місткістю до 1 кг. У банках до 1 кгдопускаються відхилення в масі ± 3 відсотки, понад 1 кг – ± 2 відсотки.Місткість банок заповнюють на 90 відсотків, до кришки залишаєтьсянезаповнений простір 12-15 мм.

Закупорювання банок. Для закупорювання банок використовуютьспеціальні закупорювальні машини різної продуктивності, наприкладКЗК-75 продуктивністю 125 банок за 1 хв.

У цехах невеликої потужності використовують напівавтоматичнузакупорювальну машину Б4-КЗК-77 продуктивністю 16 банок за 1 хв.Закупорювання банок вимагає особливої уваги до регулюваннямашини і контролю за її роботою. Перед початком закупорюваннястерилізованої продукції обов’язково перевіряють на герметичністькілька закупорених банок. За зовнішнім виглядом закупорювальнийвалець має бути рівним, без завусин і перекосів, а кришка не повиннапрокручуватися навколо банки.

Стерилізація і пастеризація. Продукти з невисокою кислотністюстерилізують (прогрівають при температурі 100 °С і вище), а звисокою (природною або при додаванні оцту) пастеризують при

398

температурі нижче 100 °С.Зберігання. Після стерилізації консерви перевозять на склади для

подальшого зберігання. Банки вкладають рядами у ящики. Кожний рядперекладають картоном для стійкості температури зберігання(0 – + 20 °С). Соління і маринади непастеризовані зберігають притемпературі 0 – + 2 °С і вологості повітря 75-80 відсотків.

16.4. Організація зберігання і переробки плодів та ягід

Плоди й ягоди порівняно з іншими видами сільськогосподарськоїпродукції є найменш лежкими. Особливо коротким строком зберіганняв неохолоджуваних сховищах (від кількох годин до 1-2 діб)відзначаються ягоди. Більш лежкими є чорна смородина та аґрус, строкзберігання яких становить 7-15 діб. Враховуючи, що всі види плодів іягід не зберігаються тривалий час, перед плодопереробноюпромисловістю стоїть завдання зберегти цінність плодів та ягід якджерело вітамінів і мінеральних речовин, виробляючи з них компоти,пюре, соки, джеми, повидло тощо.

Оптимальна температура зберігання плодів ягідних такісточкових культур становить – 1 - + 1 °С при відносній вологостіповітря 95 відсотків. Із зерняткових плодів найменш лежкими є літнісорти яблук і груш. У звичайних неохолоджуваних сховищах строкзберігання їх не перевищує 10-20 діб, а в охолоджуваних – в 2-3 разидовше. Найкраще зберігаються яблука зимових і осінніх сортів, якщодля цього створені оптимальні умови.

Правила сортування й пакування плодів встановленівідповідними стандартами, які передбачають поділ їх на сорти зарозміром, пошкодженням та іншими ознаками. Краще зберігаютьсяплоди середнього розміру, гірше – дуже великі й дрібні, тому в одинящик не можна класти плоди різних розмірів. Для перевезенняпродукції з саду до сховища використовують спеціальні яблучні тагрушеві ящики і контейнери, передбачені стандартом. Яблука і грушінайцінніших сортів перед пакуванням у ящики потрібно загортатикожне окремо в тонкий папір.

Яблука інших сортів перекладають стружкою з липи чи осики.Завантажуючи сховище, всередині його залишають головнийповздовжній прохід завширшки 2-4 м. Штабелі з ящиків укладають навідстані 50 см від зовнішніх стін, а також залишають 50 см міжштабелями. Висота штабелів не повинна перевищувати 2-2,5 м. Докожного штабеля в міру завантаження сховища прикріплюють паспорт,

399

в якому зазначають назву і сорт, дату надходження плодів, якість приприйманні на зберігання. Оптимальна температура зберіганнязерняткових плодів + 5 °С при відносній вологості 85-95 відсотків.

На зберігання плодів значною мірою впливає склад газовогосередовища, передусім кількість кисню. Зниження вмісту його угазовому середовищі подовжує строк зберігання плодів. Значнезбільшення кількості вуглекислого газу призводить до захворюванняостанніх. Добре зберігаються плоди у середовищі з підвищенимвмістом азоту. Для зберігання продукції у регульованому газовомусередовищі використовують герметичні камери-холодильники, у яківводять підготовлену і охолоджену суміш газів за допомогоюгазогенераторів, а температура, при якій зберігається продукція,коливається від 0 до + 4 °С.

Найдешевше обходиться зберігання плодів і ягід у синтетичнійплівці. При цьому плоди зберігають у пакетах із поліетиленової плівкимісткістю 1-3 кг, ящиках місткістю 20-25 кг із поліетиленовимивкладишами, в стандартних яблучних контейнерах із поліетиленовимивкладишами. Зберігання фруктів у тарі з синтетичної плівкиґрунтується на саморегулюванні газового складу в результаті диханняплодів і часткової герметизації місткості. При цьому, як правило,значно знижується вміст кисню і зростає кількість вуглекислого газу,що сприяє зберіганню плодів. Продукцію, яку зберігають тривалий час,щотижня оглядають, і якщо виявляють 5 відсотків плодів, уражениххворобами, партію перебирають. Здорові плоди знову упаковують ізалишають на зберігання або реалізують.

При переробці плодів та ягід на плодоконсервних заводахвиготовляють компоти, пюре, соки, повидло. Консервовані компоти зплодів і ягід виробляють з кращої, свіжої плодово-ягідної сировини,повністю очищають від усіх неїстівних і малоїстівних частин. Плодиукладають у банки цілими або нарізаними, заливають цукровимсиропом, закупорюють і стерилізують. У консервованих фруктовихкомпотах найбільше зберігаються цінні якості плодів та ягід. Особливоважливим для виготовлення консервованих компотів є збирання плодіві ягід у період їхньої технічної стиглості, яка настає на кілька днівраніше, ніж повна біологічна стиглість.

Яблука консервують, як правило, половинками абл частинками, зшкірочкою і без неї, без насіннєвої камери. Підготовлені плодибланшують в одновідсотковому розчині лимонної або винної кислоти2-3 хв. і зразу ж охолоджують водою. Розчин потім використовуютьдля сиропу. Сливи консервують цілими з кісточками, їх бланшують

400

при температурі 80-85 °С протягом 3-5 хв. у воді або в 25 відсотковомуцукровому сиропі.

Чорну смородину ретельно миють, видаляють пошкоджені ягоди,сортують за розмірами, пропускаючи через сита і відсіваючи дрібніплоди.

Температура сиропу при заливанні фруктів повинна бути80-85°С. Для черешні й сливи її знижують до 70 °С, щоб непотріскалася оболонка плодів.

Банки закупорюють лакованими металевими кришками.Концентрація цукрового сиропу повинна бути такою: для слив –45 відсотків, яблук, груш і черешень – 35, вишень, чорної смородини –60, диких ягід – 65 відсотків.

Стерилізують компоти в основному при температурі 100°С, асуниці, чорну смородину, вишні пастеризують при температурі 85-90°С.

Плодово-ягідні соки найчастіше одержують пресуваннямпідготовленої сировини. Найпоширеніший яблучний сік. Длявиготовлення яблучних соків високої смакової якості їх змішують ізрізними за смаком та ароматом сортами. Застосовують короткочаснезамороження і відтанення плодів і ягід, що підвищує вихід соку припресуванні. Вихід соку також значною мірою залежить від ступеняподрібнення плодово-ягідної сировини.

Сік із преса повинен витікати безперервною струминкою, але недуже інтенсивно. Сік, зібраний після пресування, проціджують черезсито з отворами діаметром 0,75 мм для відокремлення різних домішок.Щоб він був прозорий, до нього додають одновідсотковий розчинжелатину з наступним перемішуванням і витримкою протягом 6-10 год. Прозорий сік переливають, намагаючись не скаламутити йогоосадом, що утворюється на дні збірника.

Освітлення нагріванням застосовують в основному для яблучногоі вишневого соків, їх швидко нагрівають до температури 80-90 °С,витримують у цих умовах 1-3 хв. і негайно охолоджують дотемператури 35-40 °С, після чого фільтрують.

Основною тарою для пастеризованих соків є пляшки іширокогорлі скляні консервні банки місткістю до 3 л. До фасувальногоапарата цю тару подають нагрітою до температури не нижче 70 °С.

На сучасних консервних заводах для миття і заповнення сокомтари використовують безперервні лінії ЛУ-3 (Угорщина) абоболгарські лінії з гарячим розливом соків без наступної пастеризації тастерилізації. У всіх інших випадках наповнені й закупорені пляшки і

401

банки пастеризують в автоклавах.

16.5. Планування обсягів виробництва, асортименту тасобівартості продукції переробки

Планування кожного промислового виробництва має своюспецифіку. Разом з тим усім їм притаманне те, що в них однаковіосновні етапи планування роботи: обґрунтування виробничої програми(обсягів виробництва, асортименту виробів, матеріально-технічногопостачання), планування витрат на виробництво і калькуляціясобівартості продукції, планування реалізації продукції та їїрентабельності.

Основну ж роботу з планування діяльності промисловихвиробництв виконують під час складання планів. Якщо в процесірозробки таких планів у рослинництві (рільнича чи овочівничабригада) і тваринництві (молочна чи свиноферма), як правило,користуються стандартними формами, що рекомендованіМіністерством АПК, то через велику різноманітність промисловихвиробництв кожне господарство під час їх планування самостійнорозробляє набір форм. Для цього доцільно застосовувати досвідвеликих промислових підприємств аналогічної спеціалізації.

Виробнича програма – це розділ плану промисловогопідрозділу, він є базою для розробки всіх його наступних розділів –матеріально-технічного постачання, плану з праці й заробітної плати,собівартості продукції, плану реалізації продукції і прибутку. Увиробничій програмі обсяги виробництва визначають як унатуральному, так і в грошовому виразі. До валової продукціїпромислових виробництв включають усю намічену до випускупродукцію, одержану як із своєї, так і з придбаної сировини, незалежновід того, призначена вона для реалізації на сторону чи длявикористання в господарстві. Оцінюють її в поточних цінах. Уперспективних планах показники виробничої програми розраховуютьтільки на рік, а в поточних – і в квартальному розрізі.

Плануючи обсяги виробництва промислової продукції, перш завсе враховують виробничу потужність цеху, під якою розуміють йогоздатність до максимального випуску продукції або переробкимаксимальної кількості сировини за певний період часу. Виробничапрограма, що характеризує обсяг виробництва з окремих видівпродукції, виражає ступінь використання виробничих потужностейпідприємства. Крім цього фактора, обсяг виробничої програми

402

залежить від забезпечення підприємства сировиною і матеріалами таможливостей реалізації готової продукції.

Крім того, визначаючи обсяги промислових виробництвураховують попит на продукцію, можливості заготівлі сировини і їїреалізації, потреби населення в послугах промислового характеру(пошиття і ремонт одягу, взуття, головних уборів, ремонт будівельтощо), можливості заготівлі тари (плодоовочеві та м’ясні консерви,соління, соки, мінеральні води), забезпечення транспортними засобами(вагони для відвантаження бутового каменю, щебеню тощо), запасикорисної сировини (лісоматеріалів, глини, вапняку, щебеню, бутовогокаменю).

Однак вирішальний вплив на планування як обсягів виробництвапромислової продукції, так і асортименту справляє рівеньрентабельності і прибутку окремих видів продукції.

На вибір асортименту промислових виробів впливає ще багатофакторів: необхідність зменшення сезонності у використанні робочоїсили та обладнання, можливості сировинної бази, ступіньзабезпеченості тарою, спеціями тощо. Проте другим за значеннямфактором, що визначає асортимент продукції, є кон’юнктура ринку.Зокрема оптові покупці надають перевагу тому, хто має більшийасортимент продукції.

Швидкому збуту консервів значною мірою сприяє розфасовка їх убанки різної, але переважно невеликої місткості. Яке велике значення вбізнесі має тара, наглядно видно з буму у виробництві мінеральноїводи та інших безалкогольних напоїв, що спостерігається в останніроки завдяки використанню поліетиленових пляшок замість скляних.На вибір асортименту продукції істотно впливають ціни придбаноїсировини (яблук, груш, слив, вишень, полуниці, смородини), угосподарстві слід розрахувати максимально допустимі ціни насировину, понад які купувати її неефективно. Звичайно, увисоковрожайні роки значно збільшується виробництво консервів, наякі витрачається дешева сировина.

Планування собівартості і рентабельності продукції

Планування витрат і собівартості продукції промисловихвиробництв здійснюється згідно з чинним “Типовим положенням зпланування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт,послуг) сільськогосподарських підприємств”. З більшості статейпланування витрат на промислове і сільськогосподарське виробництво

403

істотно не відрізняється.Специфічною для промислового виробництва є стаття “Сировина

і матеріали”. На неї припадає найбільша частина витрат переробних іобробних виробництв. Тому обґрунтованість планової суми витрат насировину значною мірою визначає реальність планової собівартостіпродукції, об’єктивність оцінки роботи і розмірів матеріальногостимулювання працівників колективу (підрозділу) за кінцевимирезультатами.

Структура затрат на виробництво продукції консервного цехуТаблиця 24

Стаття витрат Питома вага затрат %

Заробітна плата з відрахуваннями 10,7Сировина і основні матеріали 59,8Тара і допоміжні матеріали 4,6Паливо 1,4Електроенергія 1,4Амортизаційні відрахування 15,1Поточний ремонт 1,7Транспортні витрати 4,0Інші витрати 1,3Всього 100,0

До статті “Сировина і матеріали” включається вартістьсировини і матеріалів, які є необхідними компонентами або утворюютьоснову виготовленої продукції:

у цехах з виробництва комбікормів – вартість зерна,зерносумішей, трав’яного борошна, жому, кормових дріжджів, сухогоперегону, м’ясокісткового та рибного борошна, мінеральної сировини,мікродобавок та інших компонентів;

у млині, крупорушці – вартість зерна; при первинній обробці льону та продукції інших луб’яних

культур – вартість соломки, трести; у цехах з переробки овочів, фруктів та картоплі – вартість

овочів, фруктів, картоплі, бобових, спецій, консервів та іншихпродуктів;

у виноробних цехах – вартість винограду, плодів та ягід, вино-,

404

сокоматеріалів, спирту-ректифікату, цукру, вакуум-сусла, коньячногоспирту, лимонної кислоти тощо;

у цехах забою худоби – вартість худоби, птиці, звірів, кролів,каракульських ягнят;

у підрозділах з переробки молока – вартість молока, молочнихпродуктів, цукру, ваніліну та інших продуктів.

Таблиця 25Нормативи витрат сировини, спецій та матеріалів на виробництво

огірків консервованихСировина і допоміжні

матеріалиОд. вим. На 1 туб.

кількість

Огірки свіжі кг 228Сіль кг 16,1Перець запашний кг 0,33Зелень кг 12,0Часник кг 1,1Всього X XОцтова кислота кг 2,2Лавровий лист кг 0,1Перець гіркий кг 0,19Всього X XКришки шт. 122Етикетки шт. 122Цвяхи кг 0,6Пакувальний матеріал кг 10Всього X X

Планування витрат ґрунтується на прогресивних нормативахвитрат сировини, спецій, матеріалів, тари, палива, електроенергії, втрат(бій банок, псування кришок) з розрахунку на одиницю продукції, зурахуванням запланованого асортименту продукції і розфасовки, атакож діючих на них цін і тарифів. При цьому доцільновикористовувати планові нормативи, що застосовуються нааналогічних промислових підприємствах з подібною технологією таорганізацією виробництва, звичайно, з урахуванням місцевих умов.

Під час планування особливу увагу звертають на зменшення норм

405

витрат сировини на одиницю продукції при збереженні встановленоїякості продукції. Це може бути досягнуто як завдяки економіїсировини в процесі зберігання і переробки, так і в результатізастосування раціональних методів її доставки на переробку. Витратисировини на одиницю готової продукції обумовлюються такожвмістом у ній сухих речовин. Значні втрати допускаються призаповненні, закатці й стерилізації скляних банок, їх бій призводить нетільки до втрат самих банок, а й закладеної в них продукції.

Визначивши загальну потребу в сировині, уточнюють структурупосівних площ в овочівництві, планують купівлю необхідної кількостісировини в інших господарствах та з присадибних ділянок населення,намічають розширення площ під ягідниками і садами. Обґрунтовуючивиробничу програму, передбачають використовувати в основномусвою сировину. Проте не виключена можливість і доцільністьвикористання купованої сировини.

У собівартість продукції сировину, основні й допоміжніматеріали, паливо, електроенергію, послуги включають за цінамипридбання. Сільськогосподарську продукцію власного виробництва,якщо її використовують як сировину в підсобних промисловихвиробництвах (якщо вони не виділені на самостійний баланс)включають до витрат за договірними цінами на продукцію, проданудержаві. Це дозволяє об’єктивно визначити рівень рентабельностіокремо виробництва сільськогосподарської продукції та її переробки.Якщо оцінювати її за собівартістю виробництва, як це робилосьраніше, то ефективність виробництва овочів та фруктів занижувати-меться, а переробка їх – фіктивно завищуватиметься.

Вартість використаних сировини і матеріалів зменшується навартість зворотних відходів, що виникли в процесі виготовленняготової продукції. Відходи, що не використовуються, не оцінюють.

Прямі затрати людино-годин визначають множенням обсягувипуску продукції за видами на нормативи затрат людино-годин на1 туб за процесами. Витрати на пряму оплату праці визначають з планузатрат людино-годин за видами продукції, тарифними розрядами іставками. Основний напрям у зниженні питомої ваги заробітної платив собівартості продукції – підвищення продуктивності праці на основівпровадження комплексної механізації, передових методів організаціїпраці й виробництва, інтенсифікації технологічних процесів тощо.

Специфічним для промислових виробництв є те, що в статтю“Роботи і послуги” включають вартість палива і пару для варіння,обпалювання, обжарювання, сушіння, нагрівання води для

406

технологічних потреб, а також вартість роботи холодильників назаморожуванні, охолоджуванні та зберіганні продукції. Виробництвоконсервів пов’язане із застосуванням великої кількості тепла.Важливими заходами щодо економії палива є переведення топок наекономніше паливо, оснащення котельних установок сучаснимиконтрольно-вимірювальними приладами, забезпечення трубопроводівнадійною теплоізоляцією.

У планову собівартість усієї продукції включають витрати наоплату праці з нарахуваннями, вартість сировини і матеріалів, робіт іпослуг, власних обслуговуючих виробництв чи сторонніх організацій,витрати на утримання основних засобів, страхові платежі зістрахування майна, інші прямі витрати, а також витрати з організаціївиробництва й управління.

У підсобних (промислових) виробництвах собівартість виробле-ної продукції визначається на умовах франко-склад.

Собівартість продукції підсобних виробництв, наприклад,підприємств з переробки насіння соняшнику, що здійснюютьпереробку сільськогосподарської продукції, розраховується діленнямвитрат на переробку та вартості переробленої продукції за договірноюціною (без побічної продукції) на кількість одержаної основноїпродукції.

У разі переробки власної і давальницької сировини калькуляціясобівартості продукції здійснюється в два етапи: спочаткуобчислюється собівартість переробки одиниці сировини, для чого всівитрати на переробку (без вартості побічної продукції) ділять накількість переробленої (власної та давальницької) сировини (переробкадавальницької сировини розглядається як виконання робіт на сторону),а потім визначається собівартість власної готової продукції, для чоговартість сировини та суми витрат, пов’язаних з її переробкою (безвартості використаних відходів та побічної продукції зареалізаційними цінами), діляться на кількість власної готовоїпродукції.

У плодоовочеконсервному виробництві розраховуєтьсясобівартість кожного виду продукції. Для цього вартість перероблениховочів і фруктів (без вартості відходів за цінами можливого їхвикористання) та інших компонентів (оцту, спецій, солі), оплата праці,відрахування на соціальні заходи працівників прямо відносяться навідповідні види консервів. Витрати, які не можуть бути прямовіднесені на певний вид продукції (непрямі витрати), розподіляютьсяміж окремими її видами пропорційно кількості вироблених умовних

407

банок.Аналогічним чином розраховується собівартість продукції пункту

соління, однак між видами продукції вартість компонентів (солі, спеційтощо) розподіляється за технологічними нормами, передбаченимирецептурою, а непрямі витрати – пропорційно кількості виробленоїпродукції.

Непрямі витрати в сушильному виробництві розподіляються міжвидами продукції пропорційно центнеро-дням.

Собівартість продукції виноробного виробництва визначаєтьсяділенням суми витрат на виготовлення продукції, включаючи сировинуі допоміжні матеріали, використані у виробництві (без вартостівідходів за реалізаційними цінами), на кількість готової продукції.Непрямі витрати на виготовлення вина та виноматеріаліврозподіляються між видами продукції пропорційно кількості, а припотребі враховується ще й тривалість її зберігання.

У підприємствах та підрозділах по переробці і приготуваннюкормів розраховується собівартість кожного виду одержаної продукції(вітамінно-трав’яного борошна, комбікормів, гранульованих кормів,кормо-сумішей тощо). Для цього вартість переробленої маси і добавоквідноситься прямо на конкретний вид продукції, а непрямі витрати напереробку розподіляються пропорційно масі переробленої сировини.

Собівартість виробленої продукції млинів і крупорушок включаєв себе вартість переробленої сировини та витрати, пов’язані з їїпереробкою.

Для визначення собівартості кожного виду продукції (борошна,дерті) вартість переробленого зерна та інші прямі витрати відносятьсябезпосередньо на конкретний вид продукції, а непрямі витрати напереробку розподіляються між видами продукції пропорційно умовнійкількості переробленої сировини. Для розрахунку використовуєтьсяпоказник продуктивності млина у разі виготовлення конкретного видупродукції. Наприклад, якщо продуктивність млина при переробці зернана дерть на 30 відсотків вища, ніж при його розмелюванні на борошно,то зерно, перероблене на борошно, перераховується в умовнупродукцію із застосуванням коефіцієнта 10, а на дерть – 0,7.

У хлібопекарному виробництві витрати відносяться насобівартість певного виду продукції, а суми які не можуть бутивіднесені безпосередньо, розподіляються між видами продукціїпропорційно виручці від реалізації.

Собівартість одиниці продукції визначають діленням витрат зпевної продукції на її загальну масу. На виробництвах, що

408

переробляють сільськогосподарську продукцію, обчислюютьсобівартість консервів, соків – 1 туб, соковиноматеріалів, вина, спирту,коньяку – 1 дкл., соління – 1 т, шкур, шкурок, смушків – однієї штуки.

Ефективність функціонування промислових виробництв значноюмірою залежить від маркетингу ринку їхньої продукції. Особливістюмаркетингових досліджень у цій сфері порівняно з сільськогосподар-ською є значно більша різноманітність видів продукції, часто нової дляспоживача. І дуже важливо чітко знати якої якості продукцію і дляякого споживача ми будемо виробляти, де і за якими цінамиреалізувати.

Наприклад, для фермера, що організує виробництво “Горіхів умеду” в скляній прозорій упаковці, поряд з чисто виробничимипроблемами (як зробити, щоб мед не зацукровувався), головною булапроблема реалізації. Після детального вивчення ринку обох цихпродуктів було зроблено ставку, з одного боку, на цілющі якості обохцих продуктів як зокрема, так і, особливо, разом; а з другого – напроблему придбання сувенірів, з якою стикаються люди на вокзалах ікурортах.

Сільськогосподарські підприємства реалізують продукціюпромислових виробництв згідно з договорами, укладеними зорганізаціями споживчої кооперації, державної чи приватної торгівлі,промисловим підприємствам та іншим організаціям на ринку. Цінивстановлюють за домовленістю сторін, або використовують біржовіціни.

Головними результативними показниками роботи промисловихцехів є прибуток, рівень рентабельності і норма прибутку. Прибутокперебуває в безпосередньому зв'язку з обсягом реалізації продукції, їїякістю та асортиментом, рівнем витрат на її виробництво, каналами таумовами реалізації. Планування та аналіз прибутку і рентабельностімає практичне значення для виявлення впливу змін у асортиментіпродукції на зміну середнього рівня рентабельності всієї продукції, дляпланування асортименту виробів, визначення цін на конкретнупродукцію.

Одним з головних шляхів підвищення ефективності промисловихвиробництв є вдосконалення форм і методів управління ними.

Підвищенню трудової активності їх працівників, раціональномувикористанню трудових, матеріальних і фінансових ресурсів сприяєорганізація роботи цих підрозділів на основі комерційного розрахунку.Суть його в тому, що колективу підрозділу надається високасамостійність у його виробничо-фінансовій діяльності (близька до

409

рівня самостійності юридичної особи). Разом з тим, слід чіткопередбачити неможливість відокремлення колективу підрозділу беззгоди загальних зборів підприємства. Як показує досвід, якщо цього непередбачити, то підприємства втрачають високорентабельні вироб-ництва.

Контрольні питання

1. Організація зберігання зерна та послідовність операцій приприйманні зерна на хлібоприймальні пункти.

2. Організацію переробки зерна на борошно та крупу.3. Організація процесу виробництва комбікормів.4. Суть схеми переробки цукрових буряків.5. Особливості організації зберігання овочів.6. Суть основних виробничих процесів переробки овочів.7. Організація зберігання плодів і ягід.8. Основні виробничі процеси переробки плодів і ягід.9. Виробнича програма промислового підприємства.10. Методика обчислення собівартості одиниці готової продукції

переробки.

17. ОРГАНІЗАЦІЯ І ПЛАНУВАННЯ ЗБЕРІГАННЯ ТАПЕРЕРОБКИ ПРОДУКЦІЇ ТВАРИННИЦТВА

17.1. Організація зберігання і переробки м’яса.17.2. Організація зберігання і переробки молока.17.3. Планування собівартості продукції підсобних (промислових)

виробництв.

17.1. Організація зберігання і переробки м'яса

Для безперебійного постачання населення м’ясною продукцієюнеобхідно забезпечити найповнішу переробку сировини, а такожвикористання маловідходних і безвідходних технологій, що зберігаютьсировину, матеріали та енергетичні ресурси. Щоб наблизити переробкудо джерел сировини, створити сприятливі умови для постачаннянаселення високоякісними м’ясними продуктами, в Україні будуютьсяневеликі підприємства потужністю 10-30 т за зміну. Такі м’ясо-переробні модулі нині споруджуються на багатьох сільськогосподар-ських підприємствах. Зниження витрат, подовження строків зберігання

410

м’ясопродуктів забезпечуються застосуванням різних видів упаковок,що пов’язано з чітким матеріально-технічним постачанням пакуваль-ного матеріалу.

На підприємства м’ясної промисловості худобу доставляютьавтомобільним і залізничним транспортом. У пунктах відправленняорганізовують ветеринарний огляд. За 10-14 днів до відправленняпотрібно провести щеплення та діагностичні дослідження всієї партіїхудоби. Після цього спеціалісти ветеринарної медицини видаютьветеринарне свідоцтво встановленої форми на право транспортуваннятварин, товарно-транспортну накладну, шляховий журнал.

У ветеринарному свідоцтві вказують кількість оглянутої здоровоїхудоби, стан місцевості, звідки її відправляють, а також проведенуветеринарно-санітарну обробку.

У товарно-транспортній накладній і шляховому журналізазначають стать, вгодованість, номер бирки тварини, хто супроводжуєхудобу, маршрут руху, пункти годівлі та напування, кількістьвідпущених на дорогу кормів. Найважливіші завдання працівників, якісупроводжують тварин, – це запобігання зменшенню живої маси,недопущення травматичних пошкоджень і захворювань худоби.

Основним фактором, що впливає на втрату живої маси худоби єтривалість перевезення. Найбільше тварини втрачають масу в перші24-36 год. транспортування.

На м’ясокомбінати тварин доставляють як спеціальнимвантажним, так і спеціально обладнаним автотранспортом. Привезенахудоба надходить на скотобази, які розміщені в основному прим'ясокомбінатах і є сировинними складами для забезпеченнябезперебійної доставки тварин у цехи забою і розбирання туш.

Після прибуття партії худоби на підприємство роблять відмітку втоварно-транспортній накладній про її надходження і тваринипідлягають ветеринарному огляду. При цьому перевіряютьправильність заповнення ветеринарного свідоцтва й відповідність усіхсупровідних документів. Залежно від результатів огляду худобу,підозрілу на заразне захворювання карантинують у спеціальнеприміщення, а хвору поміщають в ізолятор із наступним направленнямїї на санітарну бойню.

Для приймання партії тварин за живою масою їх сортують завіковими групами і категоріями вгодованості відповідно до стандартуна живу худобу. Розсортованих тварин зважують групами завгодованістю. Велику рогату худобу за віковими групами розміщуютьв окремих загонах, свиней – по групах залежно від способу їх

411

переробки (із зняттям шкури чи без зняття). Худобу подають напереробку партіями за заявками цеху забою й розбирання туш упорядку її надходження на комбінат.

Об’єктивність оцінки при прийманні тварин за живою масоюпідтверджується контрольним забоєм та встановленням категоріївгодованості. Вгодованість худоби за якістю м’яса, одержаного післязабою, визначають згідно з діючими стандартами на живу худобу.

Для утримання і підготовки тварин до забою створюють цехипередзабійного утримання, їх розміщують неподалік від цеху забоюхудоби й розбирання туш. Протягом передзабійної витримки худобапостійно знаходиться перед ветеринарно-санітарним загоном. Передподачею у передзабійні загони тварин ретельно миють у душовихкамерах або із шланга при температурі води 20-25 °С.

Схема 25Технологічний процес забою худоби і розбирання туш тварин

Після обробки туші клеймують, зважують і направляють ухолодильник.

Для виготовлення варених ковбас використовують яловичину і

412

свинину в парному, охолодженому та розмороженому стані, ковбасиінших видів виготовляють з охолодженого й розмороженого м’яса.Заморожені блоки можна направляти на фарш без попередньогорозморожування.

Вимоги до сортової продукції. Поверхня батонів ковбаснихвиробів повинна бути чистою, сухою, без пошкоджень, плям, напливів,жиру, плісняви і слизу. Оболонка має щільно прилягати до фаршу, завинятком целофану.

Варені й напівкопчені ковбаси повинні бути з щільноюконсистенцією, на розрізі продукту – фарш монолітний, частинкишпику – рівномірно розподілені, визначеної форми і розмірів. Ковбаснівироби мають бути ароматними, з присмаком прянощів, без ознакзатхлості й кислуватості, з солонуватим, гострим смаком та звираженим ароматом копчення.

Схема 26Процес виготовлення ковбасних виробів і копченої продукції

413

При виготовленні ковбасних виробів півтуші розбирають,обвалюють і жилують. Мета розбирання – розчленувати півтуші наокремі частини. Обвалювання проводять диференційовано, тобтокожний працівник спеціалізується на обробці певної частини туші.Обвалювання повинне бути ретельним. Дозволяється залишатинезначне почервоніння на поверхні кісток складного профілю (хребта).Після обвалювання м’ясо відправляють на жилування – відокремленнясполучної тканини, кровоносних судин, хрящів, дрібних кісток,видалення бруду. Жилування проводять вручну спеціальними ножами.Шматки обвального м’яса розділяють на окремі м’язи. У процесіжилування одержують шматки м'яса масою 400-500 г, а інколи – до1 кг.

Загальну кількість основної сировини, кг, яку переробляють зазміну, визначають за формулою:

А = Б / С ∙ 100,де А – загальна кількість основної сировини, кг, – жиловане м’ясо

несолене, шпик;Б – кількість готової продукції – ковбасних виробів, які

виробляють за зміну, кг;С – вихід готової продукції до маси несоленої сировини, відсоток.Для кожного виду ковбас нормативно-технічною документацією

встановлено вихід продукції (С). Так, для варених ковбас С –100 відсотків, для напівкопчених С – менше 100 (70-80 відсотків).

Кількість основної сировини (за видами), що переробляється зазміну, визначають за формулою:

В = Б ∙ К / 100,де В – кількість основної сировини, що переробляється за зміну, кг;К – норма витрачання сировини згідно з рецептурою на 100 кг

ковбасних виробів, кг.Кількість солі, спецій, інших допоміжних матеріалів, які

використовують за зміну для одного виду ковбасних виробів,розраховують за формулою:

Д = Б ∙ Р / 100,де Д – кількість солі та інших допоміжних матеріалів, які

використовують за зміну, кг;Р – норма витрачання солі та інших допоміжних матеріалів на

100 кг готової продукції.Нижче наводяться нормативи витрат основної сировини і

допоміжних матеріалів для розрахунку потреби в них при виробництвіковбас.

414

Таблиця 26

Заморожування супроводжується зниженням концентрації таактивності мікроорганізмів без їх повного знищення. Замороженем’ясо в товщі м’язів стегна повинне мати температуру не вище – 8 °С.Залежно від стану м’яса, яке надходить на заморожування, розрізняютьодноразовий і дворазовий його способи.

У першому випадку на заморожування надходить парне м’ясобезпосередньо після переробки, в другому – м’ясо заморожують післяохолодження.

М’ясо та субпродукти в блоках можна заморожувати як упарному, так і в охолодженому стані. При цьому блоки формуютьпісля обвалювання м’яса. Тривалість заморожування і величинапродукту в блоках залежать від способу та режиму заморожування.

Поширеним є зберігання м’яса і м’ясопродуктів при температурі-18°С. Зниження її до –25-30 °С значно подовжує строк зберігання.Заморожене м’ясо, розсортоване за видами й вгодованістю, зберігають

415

у штабелях на наземних решітках.Наприклад. Розрахувати кількість основної сировини та

допоміжних матеріалів при виробництві 500 кг сирокопченої ковбаси,якщо вихід готової продукції до маси несоленої сировини становить81,3 відсотки.

Основної сировини і допоміжних матеріалів за видами на 100 кгготової продукції потрібно, кг: яловичини жилованої (вищий сорт) –41; свинини жирної – 81,9; солі – 5,73; цукру – 0,32; перцю чорного –0,246; горіха мускатного – 0,492.

Отже, для виготовлення 500 кг сирокопченої ковбаси потрібно:основної сировини -500 / 81,3 ∙ 100 = 615 кг;яловичини жилованої 500 / 100 ∙ 41 = 205 кг;свинини жирної 500 / 100 ∙ 81,9 = 410 кг;солі 500 / 100 ∙ 5,73 = 28,7 кг.Таким же способом при виробництві ковбас розраховують

потребу в інших допоміжних матеріалах.

17.2. Організація зберігання і переробки молока

У сучасний період підприємства молочної промисловості маютьвисокопродуктивне обладнання, в тому числі автоматизовані лінії попереробці незбираного молока для виробництва масла, сиру, морозива,продуктів дитячого харчування тощо. Нині випускають молочніпродукти, асортимент яких налічує понад 500 найменувань. Останнімироками особливу увагу приділяють переробці знежиреного молока нарізноманітні харчові продукти.

Якість молочних продуктів великою мірою залежить від якостісировини, з якої їх виготовляють, тому на підприємства молочноїпромисловості повинне надходити тільки доброякісне молоко.

Вимоги до складу органолептичних, фізико-хімічних власти-востей і мікробіологічних показників сировини визначені в діючомустандарті, згідно з яким молоко повинне бути одержане від здоровихкорів. За зовнішнім виглядом доброякісне молоко являє собоюоднорідну рідину від білого до злегка жовтого кольору, без осаду, зщільністю не нижче 1027 кг/м3.

Молоко, яке відповідає вимогам вищого, першого або другогосортів і температура якого вище +10 °С, приймають як неохолоджене звідповідною знижкою до закупівельної ціни. Вміст жиру в ньому маєвідповідати встановленим базисним нормам – 3,4 відсотки.

За кожну 0,1 відсотку жиру понад встановлені базисні норми

416

передбачаються надбавки до ціни, а за кожну 0,1 відсотку жиру нижчебазисної норми – відповідні знижки до ціни.

Молоко приймають за ДСТУ. Органолептичні показники,температуру, щільність, чистоту, кислотність, вміст жиру визначаютьпо кожній партії, а вміст білка – не рідше одного разу на декаду.

Молоко, яке не відповідає вимогам другого сорту, а також якеодержане від господарств, де зареєстровані інфекційні хвороби, що невідповідає вимогам діючого стандарту, відносять до несортового і нахарчові цілі не використовують.

Первинна обробка молока на сільськогосподарськихпідприємствах полягає в охолодженні його до температури 4-6 °С.Інколи молоко сепарують, у результаті чого одержують вершки тавідвійки. Останні залишають у себе, а вершки відправляють намолокопереробні підприємства. При наявності своїх малогабаритнихмолокопереробних модулів із вершків виготовляють масло.

На молочних заводах молоко приймають з урахуванням йогокількості та якості. При температурі + 4 °С його можна зберігати до20 год. Триваліше зберігання не рекомендується, оскільки при цьомуможливі зміни важливих показників молока.

На завод молоко найчастіше доставляють автомобільнимтранспортом. Тут воно проходить первинну обробку, в процесі якоїочищається від механічних домішок на фільтрах або у сепараторах-молокоочисниках, а потім його охолоджують до температури 4-6 °С інасосами по трубах направляють у місткості для зберігання.

До складу ваг для зважування молока входять два підвіснихрезервуари, які заповнюються продуктом і спорожнюються почергово.

Лічильники забезпечують безперервне визначення кількостіпродукції. Молоко, пройшовши камеру лічильника, надходить дляподальшої обробки.

Основними виробничими процесами при переробці молока є йогогомогенізація, сепарування, пастеризація, стерилізація, фасування іпакування.

Гомогенізація – зменшення розміру жирової кульки. Цей процесвідбувається тим інтенсивніше, чим вищі температура молока і тиск вклапані гомогенізатора.

Сепарування – поділ молока на фракції з різною щільністю. Усепаруючому пристрої (сепараторі) продукт розподіляється тонкимишарами між тарілками. Легші частини переміщуються до осісепаратора, а важчі – до його периферії. Кількість вершків, щовиходить, контролюється ротаметром і регулюється краном. Осад, який

417

нагромаджується в сепараторі, видаляють через отвори у стінцікорпусу.

Пастеризацію проводять із метою знищення хвороботворнихмікроорганізмів. Розрізняють такі режими пастеризації молока:тривала – температура нагрівання 60-63 °С, тривалість витримки –30 хв.; короткочасна – при температурі 72-76 °С, тривалість витримки– 15-20 с; миттєва – температура вище 100 °С, без витримки.

Для пастеризації молока і молочних продуктів на молокозаводахвстановлюють поточні апарати та установки закритого типу, а такожпастеризаційно-охолодні установки пластинчастого і трубчастоготипів.

Стерилізацію молока проводять із метою знищення всіхмікроорганізмів та їхніх спор. У процесі стерилізації продуктипіддають тепловій обробці при температурі вище 100 °С. Стерилізованіпродукти можуть зберігатися тривалий час, не втрачаючи смакових іпоживних якостей. У виробничих умовах молоко та продукти,виготовлені з нього, стерилізують у тарі або в потоці з наступнимфасуванням і пакуванням їх у стерилізовану тару. Залежно від цьогорозрізняють стерилізатори й стерилізаційно-охолодні установки.

Стерилізатор безперервної дії призначений для стерилізаціїзгущеного молока в металевій тарі й має носії барабанного типу.

Для виробництва питного молока використовуютьстерилізаційно-охолодні установки, які забезпечують повний циклобробки продукції, включаючи стерилізацію та охолодження. Ціустановки працюють лініями поряд з установками для фасування ізакупорювання продуктів.

У полімерну тару фасують молочні продукти практично всіхвидів. Існують автомати для фасування в пакети, стаканчики такоробки прямокутної форми. У скляну тару фасують переважно рідкімолочні продукти. Операції фасування молока в пляшки ізакупорювання їх алюмінієвим ковпаком поєднані в одному агрегаті —розливно-закупорювальному.

Наприклад. Визначити витрату базисного молока привиробництві 1 т пляшкового з вмістом жиру 2,5 відсотка і втрати прифасуванні у пляшки, якщо норма витрати сировини на 1 т готовоїпродукції при фактичному вмісті жиру в молоці 3,6 відсотків становить736,8 кг. Норма відвійок для нормалізації – 312,43 кг.

1. Молоко базисне:736,8 кг ∙ 3,4 : 3,6 = 695,8 кг.

418

2. Визначаємо втрати:695,8 кг + 312,43 кг = 1008,23 кг;

1008,23 кг - 1000 кг = 8,23 кг.Нижче наведено норми витрати молока на виробництво 1 т

вершків і масла бутербродного.Таблиця 27

Норма витрати молока на 1 т вершків, кг

Для фасування в’язких продуктів у папір, покритий фольгою,призначені спеціальні автомати.

17.3. Планування собівартості продукції переробки тваринницькоїпродукції

Собівартість окремих видів продукції переробки молока (вершки,сметана, масло, сир тощо) визначається діленням витрат навиробництво конкретного виду продукції на її масу. При цьому ззагальної суми витрат виключається вартість використаних відвійок таіншої побічної продукції за цінами реалізації. Непрямі витратирозподіляються між окремими видами продукції пропорційно виручцівід реалізації.

Для обчислення собівартості продукцію забою тварин і птиціоцінюють за фактичною собівартістю. Розраховується фактичнасобівартість м’яса окремих видів тварин. Для цього до вартості твариндодаються витрати на забій і виключається вартість побічної продукції(шкур, субпродуктів першої та другої категорії тощо) за

419

встановленими цінами чи цінами можливої реалізації. Результатділиться на кількість одержаного м’яса.

На птахозабійних цехах калькулюється собівартість 1 центнераохолодженого м’яса. Побічну продукцію (пух, пір’я, підкрилок,нестандартні тушки, субпродукти, кров, кишки) слід оцінювати зацінами можливої реалізації.

У разі переробки декількох видів птиці непрямі витратиптахозабійного цеху розподіляються з урахуванням продуктивностіконвеєрної лінії для переробки окремих видів птиці шляхомрозрахунку кількості умовних голів з використанням такихкоефіцієнтів: дорослі кури і курчата – 1,0, качки – 2,0, індики і гуси –4,0. На конкретний вид продукції відносять безпосередньо вартістьзабитої птиці та використаних матеріалів.

Для визначення собівартості продукції забою кролів (м’ясо ішкурки) всі витрати на забій, включаючи вартість забитих кролів засобівартістю (без вартості побічної продукції за цінами її можливоїреалізації), розподіляються між цими видами продукції пропорційно їївартості за реалізаційними цінами.

Собівартість шкурок хутряних звірів калькулюється окремо за їхвидами. Витрати на забій розподіляються між ними пропорційнокількості забитих голів. Шкурки, які за своїми розмірами чи якістю невідповідають діючим стандартам, вважаються нестандартними.Витрати між стандартними і нестандартними шкуркамирозподіляються за цінами можливої реалізації. Собівартість шкурокскладається з вартості забитих звірів, витрат на забій, первиннуобробку та зберігання знежирених шкурок в холодильнику (безвартості побічної продукції). При цьому витрати на зберіганнязнежирених шкурок у холодильнику розподіляються між їх видамипропорційно площі та тривалості зберігання.

Контрольні питання

1. Організація транспортування худоби на підприємствам’ясопереробної промисловості?

2. Основні ланки технологічного процесу виготовленняковбасних виробів?

3. Визначення кількості основної сировини, яку переробляють зазміну, та допоміжних матеріалів, що використовуються привиготовленні ковбасних виробів.

4. Організація первинної обробки молока на сільськогосподар-

420

ських і молокопереробних підприємствах.5. Організація основних виробничих процесів, які виконують при

переробці молока на молокопереробних підприємствах.6. Обчислення собівартості 1 ц продукції переробки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Зрібняк Л.Я. та ін. Організація і планування виробництва насільськогосподарських підприємствах. – К.: Урожай, 1999. – 352 с.

2. Шкільов О.В. Організація виробництва і підприємницькоїдіяльності в сільськогосподарських підприємствах. – К.: Урожай, 1997.– 336 с.

3. Азізов С.П. та ін. Організація виробництва і аграрного бізнесу всільськогосподарських підприємствах. – К.: ІАЕ, 2001. – 34 с.

4. Савченко М.М. Організація виробництва в сільськогосподар-ських підприємствах. – К.: Вища школа, 1987.

5. Саблук П.Т., Месель-Веселяк В.Я. Посібник по реформуваннюсільськогосподарських та переробних підприємств. – К.: ІАЕ, 2000. –660 с.

6. Саблук П.Т. Формування та функціонування ринкуагропромислової продукції (практичний посібник). – К.: ІАЕ, 2000. –550 с.

7. Шпичак О.М. Ціни, витрати, прибутки агро виробництва таінфраструктура продовольчих ринків України. – К.: ІАЕ, 2000. – 581 с.

8. Хорунжий М.Й. Організація агропромислового комплексу. –К.: 2001.

9. Зіновійчук В.В. та ін. Основи сільськогосподарськоїобслуговуючої кооперації. – К.: Вища школа, 2001. – 464 с.

10. Саблук П.Т. та ін. Сільськогосподарська кооперація: суть тапроблеми розвитку в Україні. – К.: ІАЕ, 1999. – 166 с.

11. Нелеп В.М. Планування на аграрному підприємстві:Підручник. – К.: КНЕУ, 2000. – 372 с.

12. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств. – К.: КНЕУ,2000. – 624 с.

13. Малік М.Й. Основи аграрного підприємства. – К.: ІАЕ, 2000.-580 с.

14. Лузан І.Я. Оплата праці в сільськогосподарськомувиробництві. – К., 2000. 93 с.

15. Аврамчук О.В. та ін. Оплата праці в сільськогосподарськомувиробництві (рекомендації). Міністерство аграрної політики України,

421

науково-дослідний центр нормативів праці. – К., 2000.16. Методичні рекомендації по складанню бізнес-плану розвитку

сільськогосподарського підприємства. – К.: Мінагрополітики України,2002. – 260 с.

17. Подпрятов Г.І., Скалецька Л.Ф. та ін. Зберігання і переробкапродукції рослинництва. – К.: Мета, 2002.

18. Маньківський Л.Ф. та ін. Технологія зберігання і переробкисільськогосподарської продукції. – К.: ВКП Аспект, 1999.

19. Заєць О.С. та ін. Безвідходна переробка цукрових буряків. –К.: Урожай, 1992.

20. Дієсперов В.С. Економічна робота на селі. – К.: ІАЕ, 2002.21. Методичні рекомендації по складанню бізнес-плану розвитку

сільськогосподарського підприємства. Мінагрополітики України.Департамент стратегії розвитку аграрної економіки. – К.: 2002. – 258 с.

422

ЗМІСТ

Передмова......................................................................................... 31. Вступ. Предмет, завдання і метод курсу „Панування таорганізація діяльності аграрного підприємства”...................... 41.1. Особливості планування та організаціїсільськогосподарського виробництва............................................ 41.2. Предмет та об’єкти науки......................................................... 61.3. Методи науки і прийоми їх дослідження................................ 82. Організаційно-економічні основи ринкових формгосподарювання.............................................................................. 112.1. Поняття та складові ланки аграрного підприємства і їхвзаємодія............................................................................................ 112.2. Реформування відносин власності в аграрнихпідприємствах..................................................................................... 152.3. Організаційно-правові форми підприємств в умовахринку.................................................................................................. 222.4. Організація селянських (фермерських) господарств............. 342.5. Установчі документи та реєстрація нових формувань.......... 362.6. Агропромислова інтеграція...................................................... 432.7. Економічна безпека, санація, банкрутство підприємства..... 502.8. Особисті підсобні господарства.............................................. 533. Організація інфраструктури аграрного ринку................... 553.1. Інфраструктура ринку та її складові........................................ 553.2. Організація роботи товарних бірж.......................................... 573.2.1. Суть і завдання товарних бірж.............................................. 573.2.2. Види біржових угод та проведення біржових торгів.......... 593.2.3. Котирування цін та проведення біржових розрахунків...... 653.3. Агроторгові дома....................................................................... 663.4. Аукціони..................................................................................... 693.5. Ярмарки...................................................................................... 703.6. Оптово-продовольчі ринки....................................................... 713.7. Споживча кооперація та фірмові магазини............................ 734. Організація обслуговуючої та соціальноїінфраструктури............................................................................... 744.1. Організація агросервісу в системі АПК.................................. 744.2. Організація матеріально-технічного забезпечення................ 794.3. Особливості організації окремих напрямів агросервісноїдіяльності.......................................................................................... 804.4. Організація здійснення лізингових операцій.......................... 83

423

4.5. Організація соціальної інфраструктури.................................. 885. Організація сільськогосподарських обслуговуючихкооперативів.................................................................................... 925.1. Організаційно-економічні основи формуваннясільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.................. 925.1.1. Організація створення кооперативу..................................... 935.1.2. Підготовка установчих документів та проведенняустановчих зборів............................................................................. 975.2. Організація функціонування кооперативу.............................. 1015.2.1. Формування та діяльність адміністрації кооперативу......... 1015.2.2. Вибір виду діяльності кооперативу...................................... 1035.2.3. Організація господарської діяльності та формуваннябазового капіталу.............................................................................. 1055.3. Особливості управління в кооперативах................................ 1085.4. Ціноутворення та результати діяльності обслуговуючихкооперативів...................................................................................... 1106. Засоби виробництва, планування та організація їхвикористання................................................................................... 1136.1. Класифікація засобів виробництва та плануванняамортизаційних відрахувань............................................................ 1146.2. Обґрунтування потреби підприємства та його підрозділів узасобах виробництва......................................................................... 1166.3. Планування та організація використання машинно-тракторного парку............................................................................. 1186.3.1. Організація машинно-тракторного парку та плануванняобсягу собівартості механізованих робіт........................................ 1186.3.2. Визначення потреби в сільськогосподарській техніці тараціональне комплектування агрегатів........................................... 1226.4. Планування та організація використання вантажногоавтотранспорту................................................................................... 1276.4.1. Організація використання транспорту та визначенняпотреби у вантажних автомашинах................................................. 1276.4.2. Планування обсягу і собівартості вантажоперевезень....... 1296.5. Організація ремонтної бази, ремонту, технічногообслуговування та зберігання сільськогосподарської техніки..... 1336.6. Планування потреби в оборотних засобах.............................. 1366.6.1. Планування потреби в нафтопродуктах та організаціянафтового господарства.................................................................. 1366.6.2. Планування потреби в кормах............................................... 1396.6.3. Планування потреби в насінні................................................ 139

424

6.6.4. Планування нагромадження і використання добрив тазасобів захисту рослин..................................................................... 1417. Організація і нормування праці. Атестація іраціоналізація робочих місць....................................................... 1457.1. Завдання, принципи та методи нормування праці всільськогосподарських підприємствах............................................ 1467.2. Способи вивчення затрат робочого часу трудовихпроцесів.............................................................................................. 1507.3. Нормування праці на механізованих польових роботах........ 1537.4. Нормування праці на транспортних і ручних роботах........... 1557.5. Нормування праці в тваринництві............................................ 1587.6. Поняття, принципи і завдання наукової організації праці.Форми організації праці................................................................... 1647.7. Наукова організація праці та атестація робочих місць.......... 1678. Організація оплати праці.......................................................... 1728.1. Форми і системи оплати праці.................................................. 1728.2. Оплата праці в рослинництві.................................................... 1778.3. Оплата праці в тваринництві.................................................... 1878.4. Оплата праці працівників обслуговуючих підрозділів.......... 1938.5. Оплата праці керівників, спеціалістів та обслуговуючогоперсоналу........................................................................................... 1978.6. Оплата праці від валового доходу............................................ 2069. Планування діяльності аграрних підприємств..................... 2139.1. Види планів, зміст та організація внутрішньогосподар-ського планування............................................................................. 2149.2. Зміст і методика стратегічного і перспективного бізнес-планування........................................................................................ 2219.3. Суть та організація поточного і оперативного планування... 2349.4. Зміст і методика складання бізнес-планусільськогосподарського підприємства............................................ 2409.4.1. Розробка маркетингової програми бізнес-плану................. 2409.4.2. Обґрунтування виробничої програми підприємства........... 2479.4.3. Планування витрт і собівартості продукції.......................... 2579.4.4. Складання фінансового плану підприємства....................... 27510. Організація господарського (комерційного) розрахункув аграрних формуваннях............................................................... 28810.1. Суть, принципи та особливості господарського(комерційного) розрахунку в умовах ринку................................... 28910.2. Організація внутрішньогосподарського розрахунку............ 293

425

10.3. Організація оперативного контролю госпрозрахунковихвитрат у ринкових умовах................................................................ 29610.4. Формування і використання доходів госпрозрахунковихпідрозділів.......................................................................................... 29911. Система ведення господарства. Організація земельноїтериторії сільськогосподарських підприємств......................... 30011.1. Поняття і класифікація системи ведення господарства....... 30011.2. Система рослинництва............................................................ 30311.3. Система тваринництва............................................................. 30711.4. Система ведення обслуговуючих і підсобних промисловихвиробництв................................................................. 31211.5. Організація землеустрою та облаштування земельноїтериторії підприємств....................................................................... 31412. Планування та організація виробництва продукціїрослинництва................................................................................... 32112.1. Методика складання технологічних карт вирощуваннясільськогосподарських культур....................................................... 32112.2. Планування та організація виробництва зерна..................... 32212.3. Планування та організація виробництва технічнихкультур................................................................................................ 32612.4. Планування та організація виробництва картоплі таовочів.................................................................................................. 33012.5. Організація виробництва продукції садівництва івиноградарства................................................................................... 33413. Планування та організація допоміжних і обслуговуючихвиробництва...................................................................................... 33713.1. Особливості планування обслуговуючих виробництв......... 33713.2. Планування роботи живого тягла........................................... 33813.3. Планування потреби та використання електроенергії.......... 34014. Планування та організація виробництва продукціїтваринництва.................................................................................... 34214.1. Зміст та особливості планування розвитку поголів’я івиробництва продукції тваринництва............................................. 34214.2. Організація виробництва продукції скотарства..................... 34914.3. Організація виробництва продукції свинарства.................... 35714.4. Організація виробництва продукції вівчарства..................... 36214.5. Організація виробництва продукції птахівництва................. 366

426

15. Планування та організація виробництва кормів................ 37215.1. Зміст, принципи і особливості планування та організаціїкормовиробництва............................................................................. 37215.2. Планування виробництва та використання кормів.Кормовий баланс................................................................................ 37615.3. Організація польового і лукопасовищногокормовиробнитцва ........................................................................... 37915.4. Організація зеленого конвеєра................................................ 38416. Організація і планування зберігання та переробкипродукції рослинництва................................................................. 38516.1. Організація зберігання і переробки зерна.............................. 38516.2. Організація зберігання і переробки цукрових буряків.......... 39116.3. Організація зберігання і переробки овочів та картоплі........ 39316.4. Організація зберігання і переробки плодів та ягід................ 39716.5. Планування обсягів виробництва, асортименту тасобівартості продукції переробки.................................................... 40017. Організація і планування зберігання та переробкипродукції тваринництва................................................................. 40817.1. Організація зберігання і переробки м’яса.............................. 40817.2. Організація зберігання і переробки молока........................... 41417.3. Планування собівартості продукції переробкитваринницької продукції................................................................... 417Література........................................................................................... 419

427

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

Батіг Анастасія ІванівнаБензелюк Оксана СеменівнаВіннічук Галина ЯківнаГриненко Світлана ПетрівнаКриворучко Іван МихайловичМельник Тетяна АндріївнаПилявець Віктор МиколайовичРижмань Дмитро ІвановичСалюк Оксана Анатоліївна

ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНОГО ПІДПРИЄМСТВА

Комп’ютерний набір О.В. Мойсеєнко

Видавництво „Аграрна освіта”,Київ, вул. Смілянська, 11