Культура спілкування

Спілкування та його значення в

житті людини Спілкування являється необхідною передумовою існування людини і

суспільства в цілому. Людина не може жити, працювати, задовольняти свої

матеріальні і духовні потреби, не спілкуючись з іншими людьми. Спілкування

один з основних факторів та найважливіше джерело психічного розвитку

людини.

Спілкування – це форма життєдіяльності індивіда, рівень активності і

діяльності особи. У процесі спілкування відбувається обмін інформацією,

взаємовплив, співпереживання, формування переконань, поглядів,

характеру, інтелекту. Головна мета спілкування полягає у задоволенні

людьми своїх потреб – біологічних, соціальних і духовних.

Основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні, в

духовному і емоційному контакті, у безпеці і психологічному захисті, у

визнанні і престижі, у керівництві і домінуванні, у допомозі і альтруїзмі.

Функції спілкування

- комунікативна – обмін інформацією між індивідами та її уточнення,

розвиток;

- інтерактивна – організація взаємодії суб'єктів, які спілкуються, тобто

обмін не тільки знаннями, думками, ідеями, а й діями, зокрема при

побудові спільної стратегії взаємодії;

- перцептивна – процес взаємного сприймання й розуміння

співрозмовників, пізнання ними одне одного.

Етикет та культура спілкування в родині

Справжня вихованість, культура людини перевіряється її поводженням із

близькими. Мудрість народна стверджує: "за культурою ставлення до

жінки судять про культуру суспільства"; "жити треба так, щоб було легше

від того, що ти живеш" і "якомога менше заважати один одному". Родина

сприяє соціалізації, формуванню й збагаченню духовного світу людини

впродовж усього її життя.

Стосунки між чоловіком і жінкою мають таку саме тривалу історію, як і

весь людський рід. Характер взаємин подружжя в родині змінюється від

однієї суспільно-економічної формації до іншої, від доби до доби, й

визначається зрештою економічним ладом суспільства.

У коханні природна основа зв´язку чоловіка і жінки олюднюється:

ставлення чоловіка до жінки є природним ставленням людини до людини.

У взаєминах людей різної статі, хоч би якими близькими вони були,

виявляється те, наскільки ця людина у своєму індивідуальному вияві є

водночас особою суспільною.

Підґрунтя етикету сімейних взаємин становить моральний принцип, який

полягає в тому, що вдома не можна поводитися "як заманеться, бо це

нікого не стосується". Навпаки, саме культура спілкування подружжя в

сім´ї, їхня поведінка у побуті — головний критерій порядності й

інтелігентності.

Практика сімейного існування доводить, що для цілковитого щастя замало

одного лише кохання, спільності інтересів і подібності характерів. Конче

важливими в сімейному житті є інтелігентність (порозуміння) й уміння

поводитися (культура поведінки).

Родина — це соціальний осередок, в ній виявляється найголовніше з

культури спілкування: повага до старших, чемне, коректне й послужливо-

делікатне ставлення один до одного.

Існує важлива заповідь: "якщо ви не хочете, щоб діти повторювали ваші

помилки, не припускайтеся або, принаймні, намагайтеся не припускатися

цих помилок".

Вербальні засоби спілкування та

мовленнєвий етикет

Спілкування вербальними засобами є не що інше як використання живого слова в передачі інформації. Лише людині притаманно вербалізувати свої почуття, емоції, поведінку через слово, що доводить її до найвищого ступеня розвитку порівняно з іншими представниками тваринного світу. Мова є явищем не тільки лінгвістичним, а й психологічним, естетичним і суспільним, вона охоплює всі сфери суспільного життя: науку, освіту, мистецтво та ін.

У суспільстві виокремилися різні види мови.

o Внутрішня мова— це мова для себе. Наприклад, розв'язуючи математичну задачу, ви думаєте, але ваших думок ніхто не чує. Відмітною рисою такого виду мови є те, що її не чують інші люди, і вона зрозуміла лише одній людині — вам.

o Зовнішня мова — ЇЇ ще називають усною, тобто та, яку чує людина, що перебуває поряд з вами. Це різновид мовлення, яке сприймається співрозмовниками на слух. Вона вважається економною, тобто потребує менше слів.

o Діалогічна або розмовна мова — мова щоденного вжитку, включає в себе діалектні та жаргонні вирази, що використовуються в певній місцевості або представниками певної професії чи виду діяльності.

Культура мовленнєвого спілкування охоплює дві складові: культуру

говоріння та культуру слухання. Про одну людину кажуть, що вона

говорить, як співає, про іншу — що вона вміє не тільки слухати, а й чути.

Важливими характеристиками вербального засобу спілкування, зокрема

говоріння, є діалог та монолог. Монологічне мовлення — це, коли говорить

одна особа, а решта слухають, сприймають її повідомлення.

Мова і мовлення тісно пов'язані між собою. Немає мовлення без мови і

немає мови без мовлення. Мова — це засіб чи знаряддя спілкування між

людьми, а мовлення — це акт вживання людиною мови для спілкування.

Мовленнєвий етикет - це національно-специфічні правила мовленнєвої

поведінки, які реалізуються в системі стійких формул і висловів, що

рекомендуються для висловлення подяки, прощання тощо в різних

ситуаціях ввічливого контакту зі співбесідником, зокрема, під час

привітання, знайомства, звертання тощо.

Знання правил мовленнєвого етикету виступає не тільки показником

зовнішньої культури людини, але й має безпосередній влив на

формування її особистості, на виховання високої моралі, духовності.

Мовний етикет українців постає із живої мовної практики українського

народу. Він вироблявся впродовж тисячоліть і відбиває культурні традиції

української нації, відповідає її духовним засадам.

Офіційне та неофіційне спілкування

Офіційне (формальне) спілкування регламентується певними офіційними

соціальними, посадовими стосунками, кодексами.

Неофіційні (побутові, сімейні, товариські) стосунки не мають таких чітких

приписів і здійснюються на більш вільних засадах.

Види усного спілкування

Ділова бесіда. Мета зустрічі між двома чи більше діловими партнерами -

обговорити, вирішити певні питання, налагодити комерційні стосунки

тощо. Уміння вислухати людину, зрозуміти її - неабияке мистецтво, тому

під час ділової бесіди віддають перевагу тим співрозмовникам, які уважно

сприймають висловлювані погляди і докази свого партнера та говорять

лише по суті, стежачи при цьому за його реакцією і відповідно коригуючи

власні дії.

Публічний виступ - це один з видів усного ділового спілкування. Залежно

від змісту, призначення, способу проголошення та обставин спілкування

виділяють такі основні жанри публічних виступів:

o громадсько-політичні промови, (лекції на громадсько-політичні теми,

виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди);

o академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукової дискусії);

o промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні промови, вітання, тости).

Кожен з перелічених видів має відповідне призначення, тобто переслідує

певну мету - проінформувати, переконати чи створити настрій у

відповідної аудиторії.

Один із різновидів ділового спілкування є телефонна розмова. Вона

розширює, прискорює ділові контакти, дає можливість швидко передати

чи прийняти певне повідомлення.

У телефонній розмові беруть участь двоє співрозмовників: той, хто

телефонує, і той, хто приймає інформацію. Може бути й третя особа -

посередник, який з'єднує співрозмовників. Тут особливо важливим є слова

ввічливості: вибачте, будь-ласка, дякую тощо.

Вибір мовних засобів для телефонної розмови залежить від того, хто,

куди, кому і з якою метою телефонує.

Умовно телефонну розмову можна поділити на офіційну і приватну. Кожне

з них вимагає відповідного етикету.

Висновок

Виходячи з цього, чим більше спілкування опосередковане, що являється

його засобом чи способом застосування, можна говорити про важливість

його функцій. Визначаючи за різними критеріями велику кількість функцій

спілкування, слід пам’ятати, що всі вони так чи інакше взаємопов’язані,

впливають одна на одну і повинні застосовуватись в комплексі.

Різноманітність функцій спілкування тільки підкреслює багатогранність і

значущість даного явища для людини як особистості та суспільства в

цілому.