№47

Журнал для українських дітей Румунії

дзвоникМісячник Союзу Українців Румунії. 3 рік видання, лютий, 2011 рік

Завтра маму я здивую:Гарні квіти намалюю,

Щоб було їх так багато,

Бо у неї завтра свято.

Тут троянди і бузок,Намальований садок.

Рано вранці треба встати,

З восьмим березня вітати.

дзвоник (Clopoþel)

№ 47, 2010 р.Журнал для українських дітей Румунії.Заснований у 2007 році.

Над дзвоником працювали:

Головний редактор: Микола КорсюкРедактор: Людмила ДорошРедколегія: Іван Ковач, МихайлоМихайлюк, Марія Чубіка.

Адреса редакції:м. Бухарест, вул. Раду Попеску, 15, с.1тел.: 021-222-07-29; 021-222-07-37;телефони/факси: 021-222-07-37Друкарня:«S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L»

Adresa redacþiei:

str. Radu Popescu 15, sect. 1

Bucureºti, România.

Наша електронна адреса:redactia.clopotel@gmail.com

дзвоник пропонує:

* казки

* оповідання

* вірші

* загадки

* дитячу енциклопедію

* сторінку народознавства

* пісеньки

* сторінки-розмальовки

* рухливі ігри

* розумні поради

дзвоник завжди радо прислухається доваших пропозицій і друкуватиме надісланівами спроби!

Вадим СКОМАРОВСЬКИЙ

ЧОМУ ЛЮТИЙ КОРОТКИЙЧи то жарт напівзабутий,Чи одна із небилиць –Тільки чув я, ніби ЛютийДовгий-довгий був колись.

Він у шапці-невидимціМандрував собі щодняПо дорозі, по стежинці,По заметах навмання.

Де не ступить – наче глицяСтане вмить колючий сніг,На льоту замерзне птицяІ впаде йому до ніг.

А дихне – ставки і рікиЛід засклить аж до весни,І поснуть, бува, навікиСудаки, лящі, лини.

По горбах і кручах голихМерзнуть кози і зайці...І забили тут на сполохПобратими-місяці.

На узліссі просто небаРаду скликали мерщій.– Гріти землю швидше треба! –Загули навперебій.

Ну а Лютий не зважає,Все те байдуже йому,Не припас, мовляв, тепла я,Де ж тепер його візьму?

І сказали побратими:– Це турбота не твоя,Вахту Березень нестимеВід сьогоднішнього дня.

...Чи то жарт напівзабутий,А чи й вигадка, гляди, –Тільки от говорять люди,Що відтоді місяць ЛютийСтав коротким назавжди.

Увага! За достовірність надрукованих

матеріалів відповідають їх автори!

3

÷èñëî 47

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

НАЙГАРНІША МАМАНАЙГАРНІША МАМА

Випало Совеня із гнізда та й повзає.Далеко забилось, не може знайти рідно-го гнізда. Побачили птахи малого –некрасивого, з великоюголівкою, вухатого, бань -катого, жовторотого.Поба чили та й питають,дивуючись:

– Хто ти такий, де тивзявся?

– Я Совеня, – відповідаємале. – Я випало з гнізда,не вмію ще літати і вденьдуже погано бачу. Яшукаю маму.

– Хто ж твоя мама? –питає Соловей.

– Моя мама Сова, –гордо відповідає Совеня.

– Яка ж вона? – питаєДятел.

– Моя мама найгарніша.– Розкажи, яка ж вона, – питає Дрізд.– У неї голова, вуха й очі такі, як у

мене, – відповідає з гордіс-тю Совеня.

– Ха-ха-ха! – зареготалиСоловей, Дятел і Дрізд. – Тати ж потвора. Виходить, імати твоя така сама потво-ра.

– Неправда! – закричалоСовеня. – Мама в мене най-гарніша.

Почула його крик Сова,прилетіла потихеньку, взя -ла Совеня за лапку й пове-ла до рідного гнізда. Совеняуважно подивилося насвою маму: вона була най-гарніша.

² Нема цвіту білішого, як на калині,нема в світі ріднішого, як мати дитині.

² У дитини болить пальчик, а в матері –серце.

² У кого мати рідненька, у того йсорочка біленька.

² Нема того краму, щоб купити маму.

² Материн гнів, як весняний сніг, рановпаде та скоро розтане.

² На сонці добре сидіти, а коло мамидобре жити.

² Матері ні купити, ні заслужити.

² Матері кожної дитини жаль, бо кот-рого пальця не вріж, то все болить.

² Найдорожча пісня – з якою матиколисала.

² Нема в світі правди – тільки ріднамати.

Народна мудрість про матір

4

÷èñëî 47

Михайло ТРАЙСТА

ММААЛЛЕЕННЬЬККАА РРААББИИННЯЯ

(продовження з 46 числа)Сірійці привели Міріам до Сірії і про-

дали її в рабство генералу Нааману.Міріам була чемною, слухняною, за те

всі служниці її пестили, голубили,навіть сама пані часто обіймала її і гла-дила по голівці, гірко зітхаючи. Хібавона рада війні, рабству, але що вонаможе зробити? Не спинити їй війни, бовійна – то чоловіча справа!

Міріам звикла до своєї нової домівки.Їй було навіть добре, тільки час від часутуга за дідусем та рідним краєм краялаїї серденько. Серед усіх служницьМіріам найбільше любила стару кухо-варку Лею, яка завжди заступалась занеї, коли легковажна Діна насміхалася зїї віри.

– Це велике безумство: вірити тількив одного Бога, і Той – невидимий! –дошкуляла завжди Діна дівчинці.

– Бог мого народу, хоч і невидимий,зате сильніший від усіх богів світу, і бага-то разів Він показував Свою силу передсвоїм народом! – заступалась Міріам заБога, в якого вірила безумовно.

– Якщо твій Бог такий сильний, а титака вірна йому, тоді чому він допустив,щоб тебе взяли сірійці в рабство? – невідставала Діна.

– Залиш у спокої дівчину! – грималана неї Лея.

Одного дня Діна запитала Міріам:– Якщо твій Бог такий сильний, гада-

єш, Він міг би оздоровити нашого панавід недуги?

– Я впевнена в цьому! – відповіла смі-ливо Міріам.

– Чому ти не скажеш це пану?– О, якби пан хотів мене вислухати!– Залиш дівчину у спокої, вона ще

мала, а ти – дурніша за неї. Ще доведешїї до якогось лиха! Пана генерала вженіхто не зможе вилікувати від прокази,– це така хвороба, якій нема ліку! – про-мовила стара Лея.

(далі буде)Малюнки автора

5

÷èñëî 47

Микола СИНГАЇВСЬКИЙ

Продавалисніг сороки

У долині, в луговині – біля двох доріг –дві сороки-білобокі продавали сніг. Вихваляли, що смачний, що солодкий, запашний. Що зі снігом легко жити –Хліб пекти, куліш варити. Не могли, мабуть, сороки й дня прожити без морокиІ тому – усім на сміх – продавали взимку сніг. Всім уголос вихваляли, наче й справді продавали.Їхню вдачу кожен знав, снігу зроду не купляв. Та сороки не вгавали, сніг ще більше вихваляли.Скре-ке-ке та скре-ке-ке, що це трапилось таке? Вихваляли, продавали, потім даром віддавали.

Олена ПЧІЛКА

Дивна хаткаЯк пішов же я в мандрівку –А було воно саме в Петрівку1, –Була на мені шапка-бирка,А за поясом гостра сокирка,Через плече добра торбина,Як у хазяйського сина:Сокирка в пригоді знадобиться,А з торбини хлібом-сіллю живиться.Іду та й іду,Аж стоїть хатка на льоду:

Сама книшова2,Стріха цибульова,Млинцем зачинена,Ковбасою защіпана,Салом замикана,Маслом запечатана.Лизнув я масла – одпечаталось,Куснув я сала – відімкнулося,Гризнув ковбаси – відщепнулося.Над'їв млинця – відчинилося.Увійшов я в хатку,Скинув сиву шапку,Аж там таке –Матінко, яке!Яєшня шкварчить,Тоненько пищить,Борщик з рибою кипить,На всю хату клекотить.А пироги в боки,Вареники в скоки,По столу гасають,Гопки витинають!У миску влітають,В сметані потопають!Я ж над ними ласку мав,По одному витягав,У бездонний глечик складав.А яєчня вся шкварчитьТа тонесенько пищить!Мусив її рятувати,На стіл з печі добувати;Як став її викладати.Перестала вона грати –І шкварчати, і тонесенько пищати!Так мені трапилосяУ тій хатці на льоду, –Пішов же я веселенький,Співаючи «ду-ду-ду!».І смішная, і втішнаяТая хатка на льоду!

1петрівка – літнє обрядово-календарне

свято, відзначається 12 липня.2Книш – вид білого хліба із загорнутими

всередину краями та змазаного салом або

олією.

6

÷èñëî 47

Людмила ДОРОШ

Весняна перемогаВ той час, як зимові місяці поволі по -

кидали землю, снігова ковдра, яка доте-пер захищала від лютого морозу й вітрувсю землю, почала поступово тоншатипід кволими променями зимньогосонця. Але вночі Зимі ще вдавалосядмухнути морозом, закувати підталуковдру і підсипати сніжком. Зима і недумала здаватися!

Снігова ковдра, помічниця Зими, хо чай ставала все тоншою, проте щоранкувона, скована Зимовим братом Моро зом,була дуже міцною і подеколи навіть льо-довою. І від цього з кожним днем вонаставала все сердитішою, бо із пухнастоїперетворюювалася на крижану, а щедуже переживала, що скоро може зовсімзникнути. Ось так вона разом із Зимоюзадумала страшний план: в жодному разі,ні при яких умовах не допустити, щобВесна вступила у свої права.

Щодня ця холодна ковдра прислуха-лася до того, що діється під землею: осьвона чує підземне клопотання – топідсніж ники вже попрокидалися іззимового сну і готуються підняти своїголівки над землею. Та дзуськи їм! – такзловтішно думала крижана ковдра і щесильніше здавлювала у своїх обіймахземлю. Міцно сковувала вона і дерева такущі, не допускаючи, щоб теплі промін-ці розбудили їх і вони знову налилисяжи вим соком. А особ ливо почала нена-видіти ковдра струмочки, які колисьслужили Зимі і були снігом, а заразперейшли на службу Весні і, біжучидолами-ярами, співали-дзюркотіли ве -се лі пісеньки, прославляючи тепло, рух,життя. Тож ковдра вважала їх зрадника-

ми і всіма силами старалася по кри тиїх, не дати їм побачити світла. Хо ча воний дзюркотіли під нею, постійно перемов-ляючись між собою, побачити синє небокрижана ковдра їм не дозволяла.

Ось так ішла німа, але запеклаборотьба Зими з Весною. Та одного дняпочулися веселі дитячі співи. ЗазирнулаЗима у віконце, звідки доносилися тізвуки, і мало не зомліла: діти разом ізвчителькою вивчали пісні про весну,про мамине свято, а потім – ще гірше! –вони почали виготовляти подарунки:робили з паперу підсніжники, тюльпаниі наповнювали ними кошики.

Зима аж заскрипіла зі злості! Вонанашорошила свій гострий слух і влови-ла метушню підсніжників, яким от-отвже вдасться випнути свої голівки! А тілихі струмочки – це ж вони, мабуть,сміються з її немічності, з того, що вонавтрачає боротьбу з Весною!

І так роздратувалася Зима, так їйгірко стало, що не витримала – і якзаридає!.. А за нею й крижана ковдра, імороз, і сніжок.

І потекли струмочки, вирвавшись ізкрижаних обіймів, весело заспівали-закрапотіли бурульки і задріботіли свої-ми краплинками донизу, приєднуючисьтам до веселих струмочків, які дружнопочали допомагати підсніжникам про-биватися через вже геть тонку крижануковдру. Земля вкрилася підсніжниками,почала прославляти весну і радітижиттю, а Зима з Морозом чкурнулиподалі від гарячих сонячних променів,щоб зібратися із силами до наступноїборотьби. Та до того ще ой як далеко!

7

÷èñëî 47

ШшКаже братик Тимошу: Хочеш, Букву напишу, Колосочки три Й межа, Це для тебе Буква Ша.

Щщ– Розкажіть про Букву Ща! – А вона така ж, як Ша, Тільки в неї, – Каже Костик, – Унизу Праворуч хвостик.

ЮюБукву Ю розпізнаю – Братик показав. Взяв і до цукерки Бублик прив'язав.

ЯяСтрічок дві, Один вінок. Буква ЯІде в танок.

ьЯк спицю бабуся Вколола в клубочок, На букву став схожий М'який колобочок. – Немов м'який знак, – Усміхається Вітя, – Погляньте, В кінці він стоїть В алфавіті.

Óêðà¿íñüêà àçáóêàвід Варвари Гринько

8

÷èñëî 47

ККазка азка про підсніжникипро підсніжники

Колись, дуже давно, напередодні кожної веснипрокидалися з-під землі підсніжники та сповіщалисвіт про те, що весна прийшла. Це були дуже ніжні тагарні квітки, саме тому на них було покладено зав-дання бути першими навесні. Вони розквітали посе-ред снігу та ніжними пелюсточками створюваликрасу у світі.

Та пройшов час і підсніжники стали надто горди-ми, почали зневажати братів своїх – пролісків таінші весняні квіти. Вони вважали себе першими танайгарнішими, а тому перестали нести добро тарадість у світ. І одного дня прилетіла до них чарів-ниця справедливості та покарала за таке відношен-ня. Прокляття було таким, що кожного разу, колилюди зривали підсніжники з корінцем, то вони вженіколи не виростали.

Одного разу прокинувся ма ленький добрий під-сніжник напередодні вес ни та простягнув свої ніжніпелюсточки до не ба. Поруч з ним рісблакитноокий пролісок та щеодин підсніжник, який бувстарший за нього, а томувищий та гарніший, аджерозквітнув він раніше. Усівтрьох вони росли та роз-квітали, розповідаючи сві-тові про весну. Та старшийпідсніжник постійно зневаж-ливо ставився до менших бра-тиків, бо вважав себе кращим.

Прийшли якось до лісу два хлоп-ці, поганий та хороший, за квітами для мами насвято. Поганий одразу побіг наперед та почав зрива-ти похапцем найбільші та найгарніші підсніжники,аби другому не дісталися вони. Оскільки він ква-пився, то позривав усі з корінням. Хороший же хлоп-чик почав обирати найніжніші квіточки, котрі незів’януть скоро, а будуть довго стояти у вазі. Так вінзірвав наших добрих підсніжників та проліска.

Наступного року добрий маленький підсніжникта пролісок виросли знову, радіючи весняномусонцю та весні. Знахабнілий минулорічний підсніж-ник більше ніколи не виріс. Саме тому треба знати,що квіточки розквітають лише тому, що добрі людине виривають їх із землі з корінням, а намагаютьсязберегти їх красу на багато років.

Надія КРАСОТКІНА

Весна і мати

Весна і мати. Що в них

спільне є,

Що жінку ми порівнюєм

з весною?

Бо кожна з них у світ –

життя дає.

Весна – Землі, а мама –

нам з тобою.

Весна приходить, будить все

од сну,

Несе тепло, дає життя

рослині.

А жінка-мати – зірочку ясну

З життям дарує крихітці

дитині.

Весна і мати. Що в них рідне є,

Що так одвічно їх обох

єднає?

Бо кожна з них тепло

й любов дає,

Нічого узамін не вимагає.

Весна і мати! Радість йде

від них.

добро і щедрість, ласка

наймиліша.

пташиний спів, дітей

веселий сміх

І ніжна пісня щира,

наймиліша.

Весна і мати – вічне джерело

Усього сущого, що в світі

процвітає.

Від них обох іде живе

тепло.

І це весну і матінку єднає.

9

÷èñëî 47

Ой, розгулялись взимку віхоли,до вікон хатку замели,де під солом'яною стріхоюдідусь із бабою жили.Біля віконця якось ввечерісиділи вдвох собі старіта милувалися малечею,що розважалась у дворі.От дід і каже:— Нумо, спробуймоі ми побавитись, стара,—ходім та бабу з снігу зробимо,отак, як робить дітвора!А баба каже:— Не щастило намдіток ростити на віку,—отож хоч нині з снігу білогоне бабу зробим, а дочку!І от в садочку перед хатою,напрацювавшися як слід,із снігу білого, пухнатогозліпили ляльку баба й дід.Коли це галка враз пролинулапонад садком і на льотуз крила пір'їнку чорну скинулана сніговую ляльку ту.З-за хмар вечірнє сонце блиснуло,зачервоніли промінці,—і враз немов рум'янець виступивна білім ляльчинім лиці.І раптом, дивом-небилицею,дівчатко виникло живе,—з такими синіми очицями,як синє небо зимове,з такими чорними косичками,як чорне галчине крило,з червоними такими щічками,як сонце ввечері було.— Добридень,— каже,— мамо й таточку!Ой, як я вас обох люблю!Ведіть скоріш до себе в хаточкудочку — Снігуроньку свою!Вбирають землю сніжні віхолив холодний одяг зимовий.А дід та баба щастям-втіхоюстрічають кожний день новий.У хатці прибрано, підметено —ні порошинки по кутках,узорні вишивки та плетивана рушниках, на подушках.Та ще й води щодня нанесено,в дворі прочищені стежки,і цілий день так любо й веселолунають співанки дзвінкі.То все дочка, то все Снігуронькавстигає все зробити вмить,мов промінь сонця в небі хмурому,усе навколо веселить.

Дівчатка й хлопці в хату дідовуз усього сходяться села,бо вже Снігуронька привітливаіз ними дружбу завела.Гуляють в сніжки, з гір спускаютьсявона ніде не відстає,морозу зовсім не лякається,в снігу ще кращою стає.Вже й пригрівати стало сонечко.Старі радіють — це ж весна!Та все частіше їхня донечкасидить замислена й сумна.Вона все рідше посміхається,все тихше пісеньку веде,від сонця в затінок ховається,із дітьми гратися не йде.Ліси й садки убрались зеленню,укрились цвітом запашним,і луки всі — немов застеленіквітчастим килимом рясним.Прийшли дівчатка до Снігуроньки:— Виходь, подруженько, до нас!Чому це ти бліда й зажуренав такий ясний веселий час?— Піди,— говорять батько й мати їй,порозважайся, як колись!—Отож вона й пішла з дівчатамиу гомінкий весняний ліс.Дівчата бігали над річкою,збирали квіти на вінки,у лісі стежили за птичкамиі співи слухали дзвінкі.На купу хмизу десь надибали,розклали вогнище мерщійта й ну стрибати-перестрибуватьчерез вогонь навперебій!Снігурка на дівчат поглянула,розвеселилась, розійшлась,стрибнула теж — і враз розтанула!І вгору хмаркою звилась...І вже нема Снігурки милої —лиш хмарка лине за лісок,і долітає з хмари білоїдзвінкий Снігурчин голосок:— Не плачте, матінко та батечку!Хоч і недовго я жила,та звеселяла вашу хаточкуй сама щасливою була.Ось полетять хмарки над нивоюген-ген над степом, за селоі там впадуть рясною зливою,щоб все зростало і цвіло.І ви любіть життя і сонечко,радійте квітам і теплуі споминайте вдячно донечку,свою Снігуроньку малу!

Наталя ЗАБІЛА

СнігуронькаСнігуронька(віршована казка за мотивами народної казки)

10

÷èñëî 47

Пропонуємо вам дуже простий спосібзробити листівку для свята 8 Березня.

Тема листівки може бути будь-яка, аледавайте зупинимося на квітці або на вазіз квітами. Складіть аркуш удвоє: ззовнібуде аплікація, а зсередини привітання.Аплікацію можна зробити двома спосо-бами:

1. Заздалегідь вирізуєте необхідні фігу-ри (вазу, стебло, квіти) з кольоровогопаперу.

2. Або можна кожну фігуру не виріза-ти, а рвати. Це і безпечніше, а також роз-вивається вправність пальчиків.

Акуратно розкладіть їх на листку іприклейте. Не забудьте про привітаннявсередині. ² Взагалі тема листівок невичерпна!

Можна зробити об'ємну аплікацію.Наприклад, такі чудові нарциси.

Найскладніше тут – це пелюстки, дляоднієї квітки нам потрібно 2 квадратикапаперу, які ми з кожного боку надрізає-мо, але не до кінця. Потім ножицями«закрутити» надрізані частини всередину.

Далі треба наклеїти на листівку спо-чатку стеблинки і листочки, а потім під-готовлені пелюстки нарциса. Приклею -вати треба тільки серединку. ² Об'ємні квіти можна зробити і по-

іншому. Пелюстки робляться наступнимчином: вирізуєте коло і розрізаєте його на4 частини. З кожної частини згортаєтеконус і склеюєте його.

Далі все просто: на листівку наклеюйтесерцевинку квіточки, а довкола – готовіпелюсточки, зелені стеблинки і листочки.

Листівки можна прикрасити стрічка-ми (ті, що залишилися від букетів абоподарунків), а зверху посипати блискіт-ками, наклеяти намистинки або акуратнозбризкати акварельною фарбою за допо-могою пензлика.

З російської переклала Людмила дорош

Листівка-аплікаціяЛистівка-аплікаціяÇðîáè ñâî¿ìè ðóêàìè!

÷èñëî 47

11

² ãðຠìîñÿ, ³ â÷èìîñÿ!

1. Леся й Алла зліпили сніговика,посадили його на ковзани, взяли попідруки і весело катаються на льоду.

Катаючись, вони приспівують:

Сніговик і ми дві

На ковзанах їдем усі,

Швидше, швидше, хі-хі-хі,

На ковзанах їдем всі!

2. Меншеньку Оксанку Леся йАлла не взяли до їхньої гри. Але вонаі собі зліпила сніговика, посадовила налижі і вони обоє спускаються з горбоч-ка.

3. Розглянь уважно малюнок ізауваж: Оксанці весело чи вонасумує? Чому саме?

4. Чи її сніговик і вона сама вміютьвправно кататися? По чому це видно?

5. Чи добре вчинили старші дівчат-ка Леся й Алла? Ви як би вчинили наїхньому місці у будь-якій грі із мен-шою подружкою/другом?

6. Розмалюй відповідними кольо-рами капелюх сніговика (чорнимкольором), його шарф і ніс (червонимабо оранжевим), а одяг дівчаток таки-ми кольорами, щоб їх можна було роз-різнити одна від одної.

7. Орієнтуючись за цими малюнка-ми і запитаннями, складіть казочкупро вас і ваших подружок (друзів), проте, як би ви повелися з вашими друзя -ми у забавній грі, а чи, може, у якійсьспільній праці.

ý

Розваги із сніговиком

подав І. Ребошапка

12

÷èñëî 47

Копав якось один бідний чоловік крайдороги рів. І не знаю, як те сталось, тількийшов кудись тією дорогою сам король та йспитав того чоловіка:

— Скажи-но мені, голубе, а скільки тибереш у день за свою тяжку працю?

— Ой найясніший пане, беру я три гроші.Здивувався король і спитав його, як він

може прожити на три гроші.— Ой ласкавий пане, якось би воно на них

жилося. Та я з тих трьох грошів один повер-таю, другий в борг даю, а з третього живу.

Король думав-думав, що воно означає,аж голова йому обертом ішла, та все ніяк невтямить, що воно й до чого. От він і при-знався, що не може те розуміти.

— Та що ж, найясніший пане,— каже бід-ний чоловік,— так воно й є! Годую я старо-го й немічного батька, отож йому й повер-таю, бо він мене годував. Годую і малогосина — йому позичаю, щоб він мені повер-тав, коли постарію. А на третій гріш саммушу жити.

— Ну, добре, коли так,— зрадів король.—Бачиш, голубе, є в мене дванадцятеро рад-ників, і чим більше я їм плачу, тим більшевони бідкаються, що ні з чого жити. Теперзагадаю я їм оцю загадку, що від тебе почув.Та як прийдуть до тебе питати, не відгадуйїм, аж поки не побачиш образу мого.

Сказав так король, подарував бідняковіжменю дукатів та й подався до замку.

От прийшов, звелів покликати до себе тихдванадцятьох радників та й каже їм:

— Ви не можете прожити на королівськуплатню. А є в нашій країні такий чоловік,що заробляє три гроші, і то один грішповертає, другий в борг дає, а на третій самживе,— і живе чесно. Тепер, як ви такімудрі, скажіть мені, як це розуміти. Бо колиза три дні не скажете, звелю вас усіх пови-ганяти з королівства, щоб мені дурно хлібане їли.

Потягли додому славні радники, похню-пивши носа, та й сіли радитись: як би томогло бути? Кожен хотів бути наймудрі-шим, але жоден не міг дорівнятись розумомпростому чоловікові. Минув день, минув ідругий. На третій день уранці мали вониз'явитися до короля, а самі нічогісінько невідгадали. Аж ось хтось їм шепнув, деможна знайти того чоловіка, що їх у тійскруті порятує. От знайшли вони його й усімерщій припхалися до нього. Та як узялися

коло нього — і просьбами, і грозьбами, щобтільки він сказав, як-то воно виходить зтими трьома грошами. Та він не злякавсяанітрохи. Розповів їм про королівськийнаказ, мовляв, хіба що коли б вони йомупоказали королівський образ, то, може б, уних щось і змололось.

— Як же ми, грішні люди, тобі королівсь-кий образ покажемо? — забідкались ті. —Адже король нас не послухає і до тебе неприйде, і ти до нього не підеш. Ні, такискажи нам усе, й край.

— Та як ви самі цього не знаєте, то з чужо-го борошна хліба не напечете.

Вдались вони тоді до останнього: наобіця-ли йому золоті гори, наносили йому стількигрошей, що вже мав за що жити й без коро-лівської ласки,— аби тільки розповів. А він— ані слова. Тільки вже як насміявся з нихдосхочу, що мудрі такі пани, та не дадутьсобі ради, витягнув з кишені один з тихдукатів, що йому подарував король, та йкаже:

— Ну от бачите, тут королівський образ,король мені сам подарував. То нічого менібоятися, я королівського наказу не пору-шив. І коли захочу, то й скажу вам,— та йвідгадав їм ту загадку!

Зраділи радники та й пішли розмовляти зкоролем, коли бідний чоловік їм свогорозуму позичив. Але й король зараз-такипобачив, що до чого, бо звелів покликатидо себе того чоловіка та й питає:

— А скажи мені, як це ти, чесний чоловік,та порушив мій королівський наказ?

— Не порушив я, найясніший пане, бомовчав, як камінь, аж поки побачив вашобраз. Він і зараз при мені, ви самі мені йогоподарували,— та й вийняв дукат з коро-лівським образом і розповів усю пригоду зтими радниками, як вони упрошували йпогрожували, як обдарували його і як він зних сміявся.

— Ну,— сказав на те король,— коли втебе більше розуму, ніж у моїх дванад-цятьох радників, не будеш ти вже копатирови, а будеш у моєму дворі жити й коломене в раді засідати. А ви? — обернувся досвоїх радників.— Чи вам не соромно? Щотепер з вами робити? Тепер я вам не тіль-ки не додам платні, а ще й зменшу, щоотримуєте.

З того часу не просили вони більше вкороля підняти їм платню.

ПРО ТРИ ГРОШІПРО ТРИ ГРОШІСловацька народна казка

ÇàÇàãã ààää êê èè

13

÷èñëî 47

З молока його зробили, Та ретельно остудили. Нам здається, що в жаруЙого б з’їли по відру.

Пані крижана зі стріхиНоги звісила для втіхи. А як сонце припече –Пані плаче і тече.

(морозиво)

(бурулька)

Взимку холодно стає, Мама шубу достає, Що ж на голову надіти, Щоб малі не змерзли діти?

Якщо став на ті дощечки, Швидко їду я з гори, А якщо впаду зненацька –Ноги будуть догори. Палки дві в руках тримаю, Сам собі допомагаю. Тут потрібна рівновага, Тренування та увага!

(шапка)

(лижі)

Загорілися замети Загорілися, чи ба, І замети, і верба!... Кіт на пічці не лежить, А чимдуж надвір біжить, Бо по снігу надворі Скачуть змерзлі.... (снігурі)

14

÷èñëî 47

ЛЛ юю бб іі йй мм аа тт уу сс ііВідкривається завіса. насцені діти в українськихви ши ванках. У кожного зних букетик ніжних весня-них квітів: підсніжників ібриндуш. Яринка: Надійшла вес на

прекрасна. Це по ра, коли в

природі все оживає, а в

повітрі чути ще бет пташок і

чудовий запах перших вес-

няних квітів – пролісків,

під сніж ників, бриндуш. Ра -

зом із появою цих ніжних

квітів на крилах теп лого

вітру прилітає до нас пре-

красне свято – свя то

наших любих матерів та

бабусь.

(на сцену вбігають се -стрички Міхаела і Маріч каіз букетами квітів).Сестрички разом: Доброго

ранку! Ви, мабуть, встали

разом зі сонечком!

Оленка: Ой, а ви вже й

підсніжників несете для

мами!

Міхаела:

Так. Я принесу цю квітку

мамі

і подарую зі словами:

Марічка:

«Ти гарна, ніжна, чарівна,

Як тая веснонька-весна!»

Андрійко: Але у вас немає

мами!

Міхаела: Неправда! Не

було в нас мами, але тепер

є, і ми її дуже любимо.

Марічка: Вона нас теж

любить. Це для неї ми

назбирали квітів і поспіши-

ли сюди, бо і Весна поспі-

шає на свято мами.

Аллочка:

Якось я спитала у Весни:

– Ти чому приходиш, по яс ни?

і весна мені сказала пря мо:

– Поспішаю я на свято Мами!

іванко:

В Африці далекій,

пам’ятаю,

Говорив мені премудрий

слон,

Що якби на світі мам

не стало,

То й Весни на світі б

не було!

Ще сказав: «Ви помічали,

може, –

Кожна мама із Весною

схожа?»

і відкрив мені він

таємницю,

Що Весна із мамою –

сестриці!

Юлія: Привітаймо піснею

наших мам, бабусь, учи-

тельок!

Діти співають: Ку-ку! Ку-ку!

Чути в ліску.

Ходім, співаймо,

Радо вітаймо

Красну, красну весну!

Ку-ку! Ку-ку!

Чути усе

Гаєм, лісочком,

Бором, поточком

Голос, голос гуде!

Ку-ку! Ку-ку!

Пташка мала,

Що ти співала –

Правду казала:

Щезла, щезла зима!

(на сцену виходитьВасилько).Василько: Про бач те, що

спізнився. Я замість ба бусі

худобину нагодував. Які ви

гарні у вишиванках, наче

квіти весняні! (одягає і вінсо роч ку).Вишиваночку візьму,

Швидко одягнуся,

Підійду і обніму

Я свою матусю.

Мати – досвітня пташина

Допізна віч не зімкне,

Ходить по хаті нав шпинь ках,

Щоб не розбудить мене.

Аллочка:

Мати – то сонечко рідне,

Сонечко ясне, земне.

Слово її заповітне

Гріє і живить мене.

Юлія: Любі друзі, всі ми

знаємо, як ніжно пестять

нас мамині руки, як обе-

режно розчісують коси, як

укладають спати, як ніжно

тримали за руку, коли

вперше повели до школи.

В мами чарівні руки.

Мамині руки –

Це зорана нива.

Мамині руки –

Це скрип колиски.

Мамині руки –

Запах васильків.

Мамині руки –

Симфонія дива.

Мамині руки…

Зірка: Цілую мамині

15

÷èñëî 47

невтомні руки, які для нас

працюють. Цілуємо Вас,

дорогі наші ма ми! Для вас

– пісня.

Діти співають: Хто вас, дітки, щиро

любить?

Хто вас ніжно так

голубить?

Приспів:Все то мама, наша мама,

Мама дорогенька,

Все то мама, наша мама,

Мама золотенька.

Хто вас, дітки, рано бу дить

і до серденька притулить?

Приспів.

Хто до школи виряджає,

Хто мольби за вас складає?

Приспів.Богданко: Так, правда, все

для нас з любов’ю роб лять

наші матері, за що ми щиро

вдячні їм і зав жди перед

ними у боргу.

Сьогодні, нене, знову дни на,

В котрій так кожная ди ти на

Матусі своїй дорогій –

Таки аж із самого рання

Складає щирі побажання,

Які містить в душі своїй.

Софійка: Пробачте, будь-

ласка. В мене дорогої мату-

сі немає, але в мене є

душевна люба ба буся, яка

привезла мене з далекої

країни. Я їй скажу кілька

добрих слів:

Дай, бабусю, поцілую

Сивину твого волосся.

Теплим диханням зігрію

Снігом вибілені коси.

Славко: Я дякую моїй

любій матусі, яка приклала

стільки сили і любові, поки

віднайшла мене.

Ще в колисці немовля

Слово «мама» промовля.

Найдорожче в світі сло во

Так звучить у рідній мо ві:

Килина: Мати,

Оленка: Матінка,

Андрійко: Матуся,

Яринка: Мама,

Зірка: Мамочка,

Міхаела: Мамуся!

Всі разом: Називаю тебе я

Рідна ненечка моя!

Діти співають: Біля тебе, моя мамо,

Я любов’ю зігріта,

Біля тебе своє щастя

Я знайшла, я знайшла!

Юлія: Які прекрасні сло ва

про ту, яка привела нас на

світ, яка схилялась над

колискою, щоб нагодувати

нас, яка не до сипала ночей,

коли ми хворіли. Які ви ща -

сливі, мої друзі, тож шануй-

те її, слухайтесь, любіть і

поважайте. Я знаю, як

важко жити без матусі!

Без мами сонечко не гріє,

не пече,

Без мами незабудка синім

не цвіте,

Без мами небо завжди

у хмарах пливе,

Без мами соловейка

не чути ніде.

Бе змами липи цвіт

не пах не,

Без мами сирітка,

мов стеблина, сохне,

Без мами і весна, і літечко

сумні,

Без мами не буває щастя

на землі.

Андрійко: Шануймо своїх

матерів, бо з ними так

добре, тепло, відчуваємо-

ся захищеними.

Кажуть, що на світі

Сонце найясніше,

Та всміхнеться мама –

і стає світліше.

Кажуть, що без сонця

Не розквітнуть квіти,

Та хіба без мами

Є щасливі діти?

Кажуть, що на світі

Сонце найтепліше,

Та пригорне мама –

і стає тепліше.

Всі разом: Ні, нема нічого

На землі усенькій,

Що було б рідніше

і дорожче неньки.

Килина: Привіт тобі, кохана

Нене, у цей великий день!

Богдан: Прийми вінок

бажань від мене і китичку

пісень.

Славко:

Хоч срібла й золота

не маю,

На свято я прийшов

Подарувати тобі квіти

і всю свою любов.

Всі разом: Хай щастя не

об ми нає вас! Зі святом

Вас, дорогі мами і бабусі!

Діти обдаровують при-сутніх квітами і поцілун-ками.

Сценарій склала

Марія ЧУБіКА

16

÷èñëî 47

вв ее сс нн аа рр оо зз пп оо чч ии нн аа єє тт ьь сс яя іі зз ЯЯ вв дд оо хх ии

Ñòîð³íêà íàðîäîçíàâñòâà

Наступає березень. Існує декілька дав-ніх праукраїнських назв цього місяця:сухий (в цю пору випадає мало дощів),березоль (бо сік у березах прокидається),а також капельник, позимок, живосік таін. Сучасна українська назва місяцяберезень раніше була назвою місяцяквітня.

Справжня весна розпочиналася ізсвята Явдохи-плющихи 14 березня.Велика радість приходила наземлю: остаточно прокидаласяземля, весняні вітри при-носили перше тепло, аЯвдоха остаточно «плющи-ла» сніг і розбивалальоди.

У цей день завершу-вались договори зимовогонайму, проводились розра-хунки із наймитами.Господарі планували собіобсяг робіт на наступний сезон ікількість працівників, яких потрібнобуло найняти для виконання польовихробіт.

На Явдохи вперше прокидається івилазить на «світ» байбак. Він тричісвистить, сповіщає увесь світ про прихідвесни, повертається в нірку і, повернув-шись на другий бік, засипає доБлаговіщення. В Америці, куди пересе-ленці привезли й наші європейські зви-чаї, мер Нью-Йорка сам особисто пита-ється в байбака, якою буде весна, та ого-лошує громадянам, що весна таки при-йшла. Ця «байбача» подія в американців

набула веселого свята, хоча корені унього наші, слов’янські, і ймовірнойдеться про святкування свята Явдохи.Бо саме цього дня намагалися вгадатипогоду на найближчий час та передбачи-ти, який буде урожай та на які культури.

• Яка Явдоха – таке і літо.• На Явдоху погода пригожа, то буде

усе літо погоже.• Впаде сніг на Явдоху, буде

урожайне літо.• Явдоха ясна – і весна

красна.• На Явдоху вода, то на

Юрія трава.У цей день прилі-

тають ластівки.Ластівка, як і ін ші

птахи, нам з теплого виріювесну на крилах несе.

Ластівки в’ють свої гніз-да попід дахами хат або під стелями

у стайнях чи стодолах. Руй -нувати ластів’ячі гнізда – то великийгріх. В народі вірять, що не буде добра утій хаті, де ластів’яче гніздо зруйнували.Або та хата згорить, або уся худобавимре, а господарі будуть тяжко хворіти.В кого ластівки живуть в обійсті, там всегаразд у господарстві і Боже благосло-вення в родині.

У народі з великою пошаною завждиставилися до цієї пташки:

• Щебече, як ластівка з ластів’ята-ми (кажуть про маму з діточками).

• Горобець – молодець, а ластівкакраща.

17

÷èñëî 47

спи, моя мàмо!

Спи, моя мамо, спи, моя мила!

Постіль тобі я сама постелила:

Знаю, прийшла ти з роботи в утомі.

Хочу, щоб тихо було в нашім домі.

Навіть Мурку не дозволю мурчати, -

Котику, вийди, вийди із хати.

Спи, моя мамо, тихо всю нічку!

Я ж бо догляну маленьку сестричку.

Ляжемо з нею і ми по вечері.

...Ось уже вечір заходить у двері.

В тебе він, мамо, під головою

Стелиться шовком, шовком-травою.

Слова М. ПОЗНАНСьКОї Музика Н. ШеВЧеНКО

Спи, мо - я ма - мо, спи, мо - я

ми-ла! Пос-тіль то-бі я са-ма по-сте-ли-ла:зна-ю, при-йшла ти з ро-бо-ти в у-

то - мі. Хо -чу, щоб ти-хо бу -ло в на-шім до - мі. На-віть Мур-ку не до

зво - лю мур - ча - ти, - ко - ти -ку, ви-йди, ви - йди із ха -ти.

18

÷èñëî 47

ÐÐ îî ççììàà ëë þþ ééññòòîîðð iiíí êê óó

19

÷èñëî 47

Ïîãðàéìîñÿ!

Ця гра спрямована на виховання вдітей сміливості, здатності мобілізува-тися й уникати небезпеки. Небезпека вданій грі уявна: діти не ловлять, а лише«салять» одне одного.

Опис гри і прийоми її проведення

Ведучий креслить на землі коло (це«хата» для салочки). На відстані двох-трьох кроків від нього проводитьсямежа. Тут зупинятимуться діти, йдучидо салочки.

Дорослий кличе до себе дітей, про-сить їх узятися за руки й вишикуватисяв шеренгу спиною до межі. Разом з веду-чим діти дружно крокують від межі зтакими словами:

Ми веселії хлоп'ята,

Любим бігати й скакати.

Ану, спробуй наздогнати! (двічі)

Діти зупиняються, а ведучий прово-дить ще одну межу (це та межа, біляякої зупинятиметься салочка). Черездва-три кроки від неї креслиться щеодна межа, за якою буде «хата» дітей, деможна сховатися від салочки. Між цимидвома межами утворюється смуга без-пеки.

Потім вибирається той, хто водить(салочка), який займає місце в колі, арешта дітей беруться за руки ішикуються в шеренгу біля свого будин-ку. Рухаючись тепер у напрямку досалочки, вони всі разом дружно кро-кують і повторюють з дорослим ті саміслова: «Ми веселії хлоп'ята...»

З останнім словом цього тексту (алене раніше) всі повертаються спиною досалочки і біжать до своєї «хати», асалочка прагне їх наздогнати. Якщо цеїй вдається, то спіймана дитина йде в«хату» салочки, а гра триває. Якщо ні,то обирається нова салочка.

В кінці гри дорослий відзначає тихдітей, яких жодного разу ніхто неназдогнав, і тих салочок, які точновиконували правила гри.

Правила гри

1. Йти до салочки сміливо, дружно,рівною шеренгою, тримаючись за рукий узгоджуючи свої кроки з крокамиінших дітей.

2. Бігти лише після того, як буде ска-зано останнє слово «наздогнати».

3. Не ловити тих, хто навмисно упо-вільнює рух до «хати».

Поради ведучому

Основне правило гри (2) однаковостосується і салочки, і тих, хто від неїтікає. Поясніть дітям, що в цій грі всівони сміливі, спритні й зовсім небояться салочки. Зі всіма правиламигри слід познайомити дітей наочно.

Дуже важливо заздалегідь розрахува-ти відстань між однією й іншою межею,щоб діти мали достатній простір длябігу.

Наприкінці гри слід заохотити тих їїучасників, хто дотримувався всіх пра-вил.

Салочки-доганялочкиСалочки-доганялочки

Любі діти!Ось і настала весна, з-під снігу поступово показують свої голівки

перші вісники весни – підсніжники і проліски, а веселе щебетанняптахів пробуджує зі сну всю природу.

Разом з весною до нас завітає й одне й найгарніших свят року – свято8 березня, Міжнародний жіночий день. Тож не забудьте привітати своїхматусь, бабусь і вчительок, подякувати їм за турботу, любов і піклу-вання про вас!

Астрід Соломиш,4 роки, м. Тімішоара

Деніса Вішован,7 років, с. Малі Ремети, повіт Тіміш

Ралука Мартинюк, Іоана Корнічук та Діана Мартинюк,учениці школи Келінешть Купаренко Сучавського повіту

Ïèøàºìîñÿ íàøèìè ä³òüìè!