Газета “Голос громад Київщини”запрошує до співпраці

(097) 43#68#1#64, E#mail: 5311@ukr.net

Щотижнева безкоштовна газета Наклад 10 50 0 прим.

№ 11�12 (119�120)

16 вересня 2011 р. Газета, що об’єднує

людей і зближає

відстані

День села

В О Д І Ї В В А Н Т А Ж Н И ХА В Т О М О Б І Л І ВВ А Н Т А Ж Н И К І В

Телефон для довідок: 35�058

ТОВ “ПЕРША СМІТТЄВА КОМПАНІЯ”на постійну роботу запрошує:

ДДДД уууу шшшш аааа сссс пппп іііі вввв аааа лллл аааа ,,,, лллл юююю бббб оооо вввв рррр оооо зззз лллл ииии вввв аааа лллл аааа сссс яяяя ,,,, уууу сссс тттт аааа пппп рррр оооо мммм оооо вввв лллл яяяя лллл ииии сссс ееее рррр дддд ееее чччч нннн іііі сссс лллл оооо вввв аааа .... .... ....

Репортаж зі свята � 4�5 стор.

Історична подія у духовному житті краю

2 стор.

Го л о с г р о м а дК и ї в щ и н и

2 Голос громад Київщини № 11#12 (119#120) 16 вересня 2011 р.АКЦЕНТИ

Святослав Крижевич, депутат райради: Приємнобачити, як відроджується село. З кожним роком День се�ла стає все кращим і одним із найвеличніших свят. Кількаслів про зроблене: за останній час вдалося добитися ду�же багато, а найголовніше – змогли вирішити проблему здитсадком – цей, здавалося б, непідйомний віз, нарешті,зрушив з місця… Маємо домовленість з райдер�жадміністрацією, що вона буде фінансувати будівниц�тво… І проектно�кошторисну документацію буде зроб�лено, тобто, є надія, що до наступного свята Дня села ми

відрапортуємо про виконану велику справу. Також нині ведуться переговорищодо придбання шкільного автобусу, аби дітям було зручно добиратися уосвітній заклад. А ще � навесні було повністю реконструйовано і відкрито музей

на 180�ому ДОТі. На 205�ому ми готуємося проводити першу в історії селавійськову реконструкцію, на яку запросили Миколу Азарова, Олександра По�пова, Анатолія Присяжнюка… Це потужне дійство відбудеться у наступну неділю.Одним словом, село живе, процвітає… Ми чесно диви�мося жителям села у очі, адже те, що ми пообіцяли – ро�бимо, незважаючи на труднощі: ведеться депутатськийприйом, надається матеріальна допомога – люди знаютькуди можна звернутися зі своїми проблемами і бідами…

Броніслав Корицький, Гатненський сільський голова:Вивчаю досвід проведення свята Дня села. Ми у себепроведемо перед Покровою… Я був у Лісниках на Дні се�ла, а – тепер у Віті Поштовій. Організовано добре, на ви�

1. Допомога Юрівській загальноосвітній школі I�III ст.:

� на оздоровлення дітей у пришкільному таборіпротягом червня 2011 року виділено – 14 тис.грн. (спонсорські кошти);� направлено спонсорські кошти для проведення

профілактичних робіт у котельні – 12 тис. грн.;� проводиться ремонт шкільної спортивної зали;� закуплені новорічні подарунки для дітей школи,

а також – дітей з багатодітних сімей,малозабезпечених та дітей�інвалідів;� на День Знань придбані всім першокласникам

подарунки за рахунок коштів депутата Києво�Святошинської районної ради СвятославаОлеговича Крижевича.

2. У с. Віто�Поштова:� виконано будівництво доріг по вул. Ковпака та

вул. Прорізна;� заплановано роботи по облаштуванню тротуару

по вул. К.Маркса;� відкрито аптеку.

3. У с. Юрівка:� запланований благоустрій вул. Нова,

Кооперативна, Шевченка (тверде покриття); � заплановане відкриття аптеки.

4. Надавалась матеріальна допомога відповідноподаних до сільської ради заяв.

5. Облаштовано два дитячих майданчики:� поблизу магазину «Едельвейс» (ФОП Іванова

С.О.);� по вул. Лесі Українки (за ініціативою депутата

сільради Олександра Єфіменка).

6. Для дітей проведено свято Миколая (19 грудня2010 року)

7. Ведуться роботи по будівництву дитячогосадка:

� закінчено дах на будівлі;� в даний час триває оформлення проектно�

кошторисної документації.

8. Ведуться роботи по капітальному ремонту дахусільради, реконструкції фасаду і утепленнюбудівлі сільської ради:� передбачено облаштування залу засідань

орієнтовно на 70 місць та кімнати для архівусільради (на даху);

� планується відкриття філії ВАТ «Ощадбанку»Києво�Святошинського ВОБУ (є попереднядомовленість з керівництвом ВАТ «Ощадбанку»;установа розміщуватиметься в прибудові добудівлі сільради на першому поверсі);� передбачено облаштування приміщення для

розміщення Громадського Формування «Віта�Захист» по охороні громадського порядку (вприбудові до будівлі сільради на першомуповерсі).

9. Заплановано розпочати будівництво стадіону вс. Юрівка (розмір споруди 110 на 80 метрів;розмір поля – 90 на 60 метрів) з усієюнеобхідною інфраструктурою.

10. Зареєстровано Громадське Формування«Віта�Захист», яке забезпечує охоронугромадського порядку на території населенихпунктів Віто�Поштової сільради.

11. Зареєстровано ГО «Клуб рибалок тамисливців».

12. Організований регулярний вивіз побутовогосміття з приватного сектору.

13. Постійно проводяться суботники поприбиранню територій населених пунктів.

14. Виділена допомога ветеранам, інвалідамВеликої Вітчизняної війни з нагоди святкуванняДня Перемоги.

15. Здійснено реконструкцію пам’ятникузагиблим воїнам в с. Віто�Поштова.

16. 9 травня 2011 року відкрито відновленийДОТ�музей №180 по вул. Набережній.

17. Засипано яри в с. Юрівці з подальшимблагоустроєм території, зокрема, облаштуваннямдитячого майданчика.

18. Планується відкриття у ФАПістоматологічного кабінету. Необхіднестоматобладнання вже завезено.

19. Заплановано провести у вересні військово�історичний фестиваль біля ДОТу №205 (с.Юрівка) з метою військово�патріотичноговиховання молоді за участі військово�історичнихклубів України і за сприяння Міноборони,Мінкультури та ін.

ЗЗввіітт ВВііттоо�ППоошшттооввооггоо ссііллььссььккооггоо ггооллооввии ССееррггііяя ВВаассииллььооввииччаа ІІвваанноовваа ппрроо ввииккооннааннуу ррооббооттуу ззаа ппееррііоодд зз 1133..1111..22001100 ррооккуу ппоо 1100..0099.. 22001111 ррооккуу

День сіл Віта�Поштова і Юрівка День сіл Віта�Поштова і Юрівка День сіл Віта�Поштова і Юрівка

Історична подія у духовному житті краю4 вересня поточного року, по благословенню Блаженнішого

Митрополита Київського і всієї України Володимира, секретарПредстоятеля УПЦ архієпископ Переяслав�Хмельницький іВишневський Олександр звершив Божественну Літургію, освя�чення Престолу і всієї споруди Свято – Вознесенського Кафед�рального Собору у м. Вишневе після капітального ремонту.

Окрім того, Високопреосвященніший владика відзначив свя�щеннослужителів Києво�Святошинського благочинія богослуж�бовими нагородами: хрестами з прикрасами були нагородженісекретар благочинія протоієрей Василій Слобожанюк та про�тоієрей Ігор Кирилов, а наперсним хрестом – ієрей Олег Ко�палкін.

У своїй проповіді архієпископ Олександр привітав духовенствота парафіян Собору із визначною подією та передав благосло�вення Блаженнішого Митрополита Володимира.

ДОВІДКОВО. Від 14 червня 2011 р. з благословення ПредстоятеляУПЦ Свято � Вознесенському храму надано статус КафедральногоСобору, а правлячим архієреєм призначено архієпископа Пере�яслів�Хмельницького і Вишнівського Олександра. В цьому році па�рафія відзначила 20�річчя свого заснування. Перші роки богос�лужіння звершувались в обладнаному під храм приміщенні. Сам храмбув побудований в кінці 90�х рр. XX ст. і має типову споруду. У2001 р. храм освятив Блаженніший Митрополит Володимир. Крімголовного храму на честь Вознесіння Господнього є нижній в ім’я ве�ликомученика Георгія Побідоносця. До храмового комплексу такожвходять: дзвіниця, адмінкорпус із домовою церквою на честь апосто�ла Луки. При парафії діє дитяча недільна школа. Також храмопікується дитячим будинком "Родина" у м. Боярка. У майбутньомупланується побудова середньоосвітньої православної школи в ім’яапостола Андрія Первозванного та готельного комплексу.

Інф. з офіційних джерел УПЦ та Києво�Святошинськогоблагочінія

Фото Дмитра Богачука

3Голос громад КиївщиниДОБРІ СПРАВИ

сокому рівні � мені сподобалося. Хочу привітати громади сусідів від імені грома�ди села Гатне зі святом, побажати здоров’я, благополуч�чя, достатку родинам і всій спільноті. А головне, як сусіди– маємо жити в мирі, завжди знаходити спільну мову,щоб ніколи не було суперечок за межу, поважати однеодного і брати на озброєння лише краще…

Олександр Єфіменко, депутат сільради: Люди менеобрали, бо повірили, що я виконаю свою програму. По�чали з дитячого майданчика � ми разом із друзями післяроботи приходили і облаштовували його… Сергій Васи�льович завіз пісок.. . Своїми силами зробили на радістьмалечі. . . А ще – виконали, як і передбачали у програмі,

роботи по благоустрою вул. Ковпака і Прорізної. . . Що побажаю жителям села?Сьогодні багато людей прийшло на свято, але хочеться,щоб ще більше було, щоб все село святкувало, бо це ро�биться в першу чергу для людей, для всіх нас. І ще хочеть�ся, аби не лише святкували гуртом, а й брали разом участьу розбудові села, виходили на суботники, заходи із благо�устрою…

Інга Котирло, поетеса, композитор, учасник хору«Вербиченька»: Побажаю творчого зростання рідному хо�ру «Вербиченька», а рідному селу – процвітання… У наскрасивий край, озера, чудова природа… Важливо, щоблюди цінували це, поважали одне одного!

…Задовго до початку дійства, коли Віто�Поштовий сільський голова Сергій

Іванов із ентузіастами�земляками закінчував ос�танні приготування, місцева малеча вже вла�штувалася близько імпровізованого входу як�раз перед самою стрічкою, немов перед ек�раном телевізора, і уважно роздивлялася ру�котворне диво в глибині майданчику, яке не�забаром вони мали отримати у подарунок…

…Звучала пісня із улюбленого мультфільму:Хорошо живёт на свете Винни Пух…Помітивши, що вже зібралися на свято першіглядачі, поспішили з’явитися до аудиторіїпотішні герої мультсеріалів Бобер і Заєць… Ами тим часом поспілкувалися із господинеюсвята підприємцем С.О. Івановою:

� Світлано Олександрівно, прийміть вітан�ня з першою ластівкою…

� Дякую. Але це вже друга ластівка у нашомуселі. . . Перша випурхнула (посміхається) зініціативи Олександра Єфіменка, депутатасільради ще місяць тому… Коли бачила у містах,які можливості там мають діти для дозвілля, навітьі мріяти не могла, щоб і в селі отак було…

Кор.: Справді, незвично бачити у селі такукартину…

До розмови приєднується сільський головаСергій Васильович Іванов, який вже встиг зміни�ти робочий одяг:

� Споконвіку велося, що в селах один уклад жит�тя, а в містах � зовсім інший… Тепер, виходить, на�став час ламати ці стереотипи… Певно, що умістах можливості для розвитку переважають,але і в селах життя не повинно стояти на місці…Ми давно хотіли облаштувати такий майданчикдля дітей, але лише тепер змогли це зробити… Іобійшовся він нам майже втричі дешевше � якбипридбали � коштував би десь від 75 тис. грн.

С.О. Іванова: Комусь купити все готове

простіше, але інша справа, коли сам ро�биш для себе, для свого села… Ми не зби�ралися економити, але подумали івирішили обладнати своїми руками… Атепер душа радіє, що і у нас це є, що нашідіти мають гарні умови для дозвілля…

Кор.: Щасливі обличчя малюків – найкра�щий вияв подяки Вам за добре діло…

С.О. Іванова: Користуючись нагодою,висловлю слова вдячності всім, хто бравучасть в реалізації цього задуму. Закликаюодносельців активніше приєднуватися догромадських справ. Все, що в силі рук на�ших, ми повинні робити сьогодні і не

відкладати на потім. Навіть, та ж маленька пісоч�ниця спільними зусиллями може спричинити ба�гато змін там, де ще нічого немає…

С.В. Іванов: І в Юрівці такий майданчик обов’яз�ково зробимо… Хто, окрім нас, це творитиме?! Іна кого іншого можуть розраховувати наші діти іонуки?!

…А тим часомцвірінчання дітей досяг�ло, здалося, свого апо�гею… Вже зібралося ба�гато малят і їх батьків. . .

� Добрий день, шанов�на громадо! Сьогодніщасливий день для най�молодших жителів на�шого села – відкриттямайданчика… Давайтепривітаємо підприємцяІванову Світлану Олек�сандрівну, котра пода�

рувала дітям це свято (оплески), � розпочалазахід ведуча і повідала далі про програму святку�вання, різноманітні конкурси, подарунки, які по�переду очікували на малечу, і сказала при тому:влаштуємо, мовляв, «майданс» у Віта�Поштовій…Всі діти зі знанням справи задоволено відреагу�вали на цей заклик, а поки ми розмірковувалинад тим: що б воно могло значити, � настав мо�мент початку урочистостей…

Під оплески присутніх слово для виступу отри�мала Світлана Олександрівна, а потім і � СергійВасильович. Виступаючі розповіли про подро�биці будівництва дитмайданчика, адресувалитеплі слова вітань громаді в зв’язку з подією.. . Апотім отець Володимир освятив споруди, благо�словив присутніх, окропивши всіх святою водоюі побажавши односельцям здоров’я та всіляких

гараздів.

Настала мить символічного перерізаннястрічки…

…Іось качелі, гойдалки, дитячі тренаже�ри, стрімка гірка гостинно зустріли

малечу… Дитячій радості не було меж. Алечарівній феї Беллі й цього було мало і вонапостаралася, щоб сповна розгорнулася за�хоплююча казкова картина. І це їй вдалося �коли звучали слова пісні: чудо�остров, чудо�остров, жить на нём легко и просто, � вра�ження було таке ніби ми всі опинилися начарівному острові… Хороводи, ігри, танці,конкурси щоразу збирали цілий мурашник,хоча, при тому жодний снаряд не пустував…А ще до того ж, замітимо, велику кількістьдітлахів постійно відволікали солодка вата,соки та морозиво (вони, до речі, пропонува�лись організаторами безкоштовно)…

Наснага для д іл благих…Швидко промайнуло веселе лiто і настала пора пиш�нобарвної осені… Але у малечі ще продовжувалисярадісні дні, і не лише тому, що й далі щедро пригріва�ло сонечко та щодня хлоп’ят і дівчаток зустрічали ла�скаві і грайливі його промінчики, а й � завдяки любля�

чим серцям, які творять добрі діла. Напередодні Дня села у Віта�Поштовій зусиллями не�байдужих представників сільської громади сталасяосяйна подія – біля магазину “Едельвейс” був відкритийдитячий майданчик…

День сіл Віта�Поштова і Юрівка День сіл Віта�Поштова і Юрівка День сіл Віта�Поштова і Юрівка

№ 11#12 (119#120) 16 вересня 2011 р.

Продовження читайте на 8 стор.

4 Голос громад Київщини ДЕНЬ СЕЛА

Душа співала, любов розливалася, уста промовляли сердечні слова...

Вікторія Веретенникова, секретар Віто�Поштовоїсільради: «За всі роки, як людина, як житель цього села, явважаю, дуже багато зроблено і для села і для дітей і длялюдей. Коли знаходишся всередині цього котла, коли тибачиш, як непросто вирішуються життєво�необхідні длясела питання, то ти дійсно починаєш розуміти міру тих зу�силь � скільки треба нервів, аби зрушити все з місця. Це жне просто � захотів для громади щось зробити, підкотиврукава і пішло�поїхало � є певний порядок, якогопотрібно дотримуватися, є дуже багато маленьких і вели�ких питань.. . Вважаю, що сільрада виконує великий об’єм

роботи… Я тут народилася і мені приємно, що останнім часом процес, як�токажуть, пішов – навіть 4 чи 5 років тому ніхто б не міг подумати що в селі будевідкриватися дитячий майданчик, чи на такому рівні проходитиме День села…Коли ми були на олімпійських змаганнях, я спілкувалася з депутатами з іншогосела… Вони питають мене: ну як у вас… Кажу: у нас дуже добре, відкриваємона днях дитячий майданчик, будуємо дитячий садок… А вони перепитують:справді? Кажу: так… а вони: а у нас взагалі нічого не робиться… Я перепитую,чи не шуткують. А вони кажуть – ні, справді нічого не будується, нічого не ро�биться… І це про щось говорить… А ми в такій непростій ситуації, дякуючисільському голові Сергію Іванову, працівникам сільради, депкорпусу не просторобимо, а так як треба � якісно, добротно…

Святкування Дня сіл Віта!Поштова і Юрівка зкожним роком набуває все більшого і більшогорозмаху. Якщо кілька років тому, нагадаємо,щоб провести гуляння вистачало місця на май!данчику під будівлею сільської ради, то тепертут змогли вміститися лише бажаючі взятиучасть у розиграші лотереї. Отож, добре, що вминулому році розпочали освоювати тери!торію між клубом і сільрадою в глибину досадочку… І якщо спершу майдан був начеб!то завеликий для святкування, то ниніприйшовся в самий раз…

Вже на початку вулиці Боярської відкри�валася грандіозна святкова картина, цен�тром і окрасою якої була рукотворна рай�дуга – чотирьохметрова арка з різнобарв�них кульок… І лише потім в полі зору опи�нялася величезна гірка, обладнана длядітей, а за нею � палатки, рундуки, столи,намети…

…А що там далі � годі було з першогоразу розібратися… А під сільським

Будинком культури – виставка робіт народ�них умільців, яка одразу привернула нашуувагу… Милуємося вишитими квітами, сим�волічними візерунками, краєвидами, сцен�ками із сільського життя, а ще й – іконамиПресвятої Богородиці, Господа нашого Ісу�са Христа та ликами святих… Тут же поряд чималозацікавлених глядачів зібрало гончарне коло, якеобертав Роман Бондаренко з Боярки… Майстерсаме закінчував виготовляти глечик середніхрозмірів… Місцевому жителю Миколі ІвовичуКравцю виріб сподобався і він вирішив замовитишість саме таких та ще й з кришечками… Роман увідповідь дістає свою візитівку… Слово за слово �виникає тема розмови про Якова Падалку, ниніпокійного сільського гончара, який своїм мистец�твом прославив село на увесь світ… Виявилося,М.І. Кравець дружив з ним і зберігає деякі речімайстра – тарілки, глечик, медальйони…

� Яків був неординарною, талановитою люди�ною… А коли сталася та «війна» з кар’єром � я йо�го захищав…

Кор.: � Так, це сумнозвісна історія… Й до цьогочасу та глина в подвір’ї Якова Івановича лежить (цяінформація зацікавила Романа і він в свою чергу взявконтактні дані у М.І. Кравця). . .

…А ми тим часом помітили семирічне хлоп’я, якезачаровано спостерігало за руками гончара…

Кор.: Хочеш спробувати?

Дитина нерішуче дивиться на батька …

Валерій Прилипко (батько): Спробуй, Дмитрику…

Роман: Давай, ми тобі фартушок одягнемо, поса�димо ось тут, щоб зручно було…

Кор.: Ти ліпиш з пластиліну?

Валерій Прилипко: Це я в дитинстві любив ліпити…

Гончарне коло стало набирати швидкість, а груд�ка глини поволі змінювати форму під тискомпальців… Дмитро аж засяяв від щастя…

А тут ще одного хлопчину привела Галина Ме�фодіївна Пірковська, фельдшер Юрівської ме�дамбулаторії:

� Женя, мій онучок дорогий, як побачив глечики,одразу попросив: віддай мене майстру. Він дужелюбить малювати і я так думаю, полюбить і цеділо… А сам дуже кмітливий � йому достатньо два�три рази щось показати і він одразу схоплює…

Коло зацікавлених глядачів стає щільнішим, а мийдемо в іншу гущу людей, де проходить бла�годійний ярмарок… Виявляється, це секретарВіто�Поштової сільради Вікторія Євгенівна Ве�ретенникова, разом з доньками, а ті в свою чер�гу – з подругами, і ще й сусіди приєдналися � под�бали про добре діло, аби зібрати кошти на ліку�вання маленької шестимісячної мешканки Віта�Поштової, у якої діагностовано ураження серце�вого м’яза… І не просто вирішили зібрати кошти, а– свою працю вкласти: напередодні жінки і дівча�та добре потрудилися � приготували багато смач�них страв: млинців, піццу, салатів, які тепер охочекупували всі бажаючі…

А поряд з палаткою була влаштована виставкакартин однієї з благодійниць – Карини, студентки

КІМО… А саму авторку, до речі, красуню, оточи�ли у цей момент діти, � вона з допомогою олівцівперевтілювала їх у мишок, котиків, кроликів, со�бачок… Все в радіусі кільканадцять метрів дихалопозитивом… Хтось з дорослих, потрапляючи в це«зачароване коло» не розумів, що з ним діється…Ось якийсь дядько хвилину серйозно вивчав, що

тут коїться, але в якийсь момент вираз йогообличчя змінився: потеплішав, і вінпосміхнувся… Можливо, якби не черга, йсам залюбки перевтілився у героя улюбле�ного мультфільму… Ми за ним грайливоспостерігали і забули в потрібну мить на�тиснути на затвор фотокамери… Буває…

…Життя навколо вирувало… Одні діти їзди�ли верхи на конях, інші смакували цукровувату або морозиво, які організатори про�понували безкоштовно… Між тим, майжевсі місця на дванадцяти довгих рядах, роз�ташованих за 20�25 метрів від змонтованоїсучасної сцени, вже були зайняті… І з боків,де обслуговували виїзні бістро та рестора�ни, вже за кожним столиком сиділи охочіпоєднати і «хліб», і «видовище»… На манга�лах смажилися шашлики… А рвучкий віте�рець розносив духмяні аромати…

…Ми ще не встигли узвичаїтися на святі, яксамі стали об’єктом уваги людей зрілого і похило�го віку… Темами розмови В.О. Зубченка, В.Ф. Ко�тирла, Я.П. Микитенка, М.В. Зубченка та ін. ста�ли потреба плекати пам'ять про Солдата, котрийціною свого життя захистив країну від лютого во�рога, про батьків�фронтовиків, які пролили кров увоєнні і піт у мирні роки, про військово�патріот�ичне виховання підростаючого покоління… В ходірозмови, зокрема, дізналися від М.В. Зубченкацікаві подробиці про ДОТ №202… А ще інтересселян проявився до видання, яке ми представ�ляємо, а дізнавшись – говорили нам теплі словапідтримки…

… І ось зазвучали позивні свята…

� Доброго дня, жителі та гості найкрасивішихта наймиліших серцю сіл Віта�Поштова таЮрівка, перлин Київської області… Організато�рами сьогоднішнього свята є актив села, підкерівництвом сільського голови Іванова СергіяВасильовича…

Під оплески присутніх ведуча анонсувала програмусвята, нагадала, що очікується прибуття метра ук�раїнської естради Михайла Поплавського, а потімзапросила на сцену місцеві таланти � молоду співач�ку, поетесу, переможницю районних конкурсів тафестивалів Олену Мельник, тріо «Сонечко», НаталкуПацьору, Сашу Савчук і ще й Аліну Павелько. Звуча�ли пісні «Як у нас на Україні», «Мамина сорочка»,«Надія», «Кучерики» та ін. А коли на сцену виходивхор села Віта�Поштова «Вербиченька» публіка бу�ла, як�то кажуть, максимально розігріта… Насталимиті захоплення і єднання: Пісенний мій краю, любовмоя вічна, Тут пам'ять козацька і слава батьків.Тут хочеться довше дивитись у вічність, Вдивля�тися в очі своїх земляків!

День сіл Віта�Поштова і Юрівка День сіл Віта�Поштова і Юрівка День сіл Віта�Поштова і Юрівка

№ 11#12 (119#120) 16 вересня 2011 р.

5Голос громад КиївщиниДЕНЬ СЕЛА

Побажання жителям села. Щоб кожна людина вважала себе невід’ємною час�тиною всього, що робиться в селі. Кожен житель має відчувати себе членомоднієї команди. Тоді ми сила. Треба, аби всі йшли в одному напрямку. Тоді й ре�зультат буде вагоміший. Маю двох дорослих дітей. Дітям по 19 років… Якщо минародилися на цій землі, то ми хочемо, щоб вона процвітала, щоб нам і людямдобре жилося… Ми хочемо найкращого � для своїх дітей, для своїх онуків… Хороший приклад членам громади подає Сергій Васильович – він не та люди�на, що буде стояти і пальцем показувати, що робити… Коли будували дитмай�данчик � сам пісок привозив, сам розвантажував, сам під’єднував гойдалки…Оце голова… Всім приклад… І коли толока – він теж разом з іншими прибирає,гребе, косить траву…

Галина Пірковська, фельдшер Юрівської медамбу�латорії, депутат сільради:Сьогодні у мене свято душі. Користуючись нагодою,я б хотіла подякувати таким людям села, які часточкусвого серця віддають громаді: Сергію ВасильвичуІванову � сільському голові – він що сказав – те зро�бить, Катерині Володимирівні Хмарі – вона дуже ба�гато трудиться для людей, ніколи нікому не відмов�ляє, Олені Петрівні Унгурян, а ще й головному ліка�рю медамбулаторії Василю Федоровичу Довганю,до речі, на днях він відмітив дату – 46 років проро�бив на одному місці, а загалом має стажу понад 50

А після того на сцену запрошуються: Сергій Іва�нов, Віто�Поштовий сільський голова, духо�венство краю та представник від депутатськогокорпусу села.

Сергій Васильович відзвітував про виконану ро�боту за минулий період (цю інформаціюсільського голови, яку земляки зустріли оплеска�ми, ми подаємо в відокремленій публікації цьогономеру), а тоді сердечно привітав земляків зДнем сіл Віта�Поштова і Юрівка, побажав добро�го здоров’я, миру та злагоди в оселях, щобквітнув і примножувався рідний край. Наостанокзапросив присутніх відвідати рекон�струйований бій, який має відбутися вЮрівці наступної за Днем села неділі.

А потім священники о. Володимир, о.Віталій і о. Сергій по черзі привітали од�носельців із Днем села та храмовим свя�том, закликали людей до єднання, до лю�бові во Христі, яка навчає прощати однеодному, долати гординю, поступатися вчомусь заради блага цілої громади – «не�хай в цьому всім нам допомагає ПресвятаБогородиця»… Настали хвилюючі хвили�ни спільної молитви, які маленькі і до�рослі віряни піднесли до Матері Божої,прохаючи про її заступництво… Після цього В. Є. Веретенникова за до�

рученням депутатського корпусупривітала мешканців сіл зі святом, поба�жала громаді благополуччя, процвітання івручила Віто�Поштовому сільському го�лові С.В. Іванову та ін. працівникамсільради квіти.

Далі настав час для вітань і вручення відзнак РДА,райради, голови сільради десяткам активістів се�ла, керівництву і членам ГФ «Віта�Захист», фут�больній команді «Юр�Віт», а також 29 старожи�лам краю та 20 новонародженим… А ще й вша�нували пару, яка святкувала своє золоте весілля �Ніну Прохорівну та Миколу Никаноровича Лу�кашенків! С.В. Іванов вручив квіти і коштовнийподарунок, хор «Вербиченка» заспівав «Многіяліта!», а односельчани щедро винагородили по�дружжя бурхливими оплесками!

Це були миті торжества та вінець святкування, амайже вся концертна програма була ще попере�ду…

По�родинному тепло зустріли присутні фольк�лорно�етнографічний ансамбль «Співучі го�лоси» з с. Бобриця, який на етнофестивалі уПольщі представляв Україну і виборов почеснунагороду. Колектив провів майстер�клас з на�родних танців « «Краков’як», «Карапєт», «Очерет»,і, звичайно, «Гречаники». Ансамбль мав у глядачіввеликий успіх. Керівник гурту Тетяна Кулінічпримітила, як одна жінка у першому ряду небай�дуже реагувала, підійшла до неї і запитала: а яквони танцювали цей танець… Софія ЯкимівнаКотирло сказала їй у відповідь: ой, вже не зможупоказати, ноги болять… Але пройшло лишекілька секунд і вона у парі вже витанцьовувала…Які�то ліки і потужне джерело натхнення � мо�лодість згадати!

С.Я.Котирло: � Коли почула давній танець «Оче�рет», зі мною щось зробилося (сміється захека�на) … Ми його втрьох отак танцювали: чоловік

всередині, а дівчата з боків… Хлопці отак бралинас на руки і кружляли… Я в Юрівці живу з 1964р., а сама родом з с. Плесецького Васильківсько�го р�ну. Маю, до речі, багато власних вишивокхрестиком – Ісуса Христа, Миколая, Варвари! �недавно ікону Усіх Святих закінчила. . . Приходьтев гості, побачите. . .

Т. Кулініч: � Мене дуже цікавить танець «Стра�данія», який характерний для нашого краю – йо�го у нашому селі танцювали… Захотіла заодно усільських жінок запитати про нього, але вони незнають… Я, правда, трохи пам’ятаю, але хочетьсявсе так, як було, до найменших деталей… Коли

ми перший раз у селі робили вечорниці і запро�сили людей похилого віку, то багато з них плака�ли… Так сприйняли сердечно… Адже танець спо�конвіку допомагав налагоджувати спілкуванняміж людьми, весело проводити час…

А потім виступила Інга Котирло, учасниця хору«Вербиченька», а ще й � поетеса і композитор,яка складає і співає власні пісні… Односельці їїгаряче підтримали…

А ще й � творчі колективи з м. Києва � національ�ного університету та університету культури, зВишневого, з с. Шпитьок, Новосілок «Дивоцвіт»,тріо «Намистечко»…

Ми в якийсь момент відволіклися, щоб спробу�вати кашу, яку гостинно пропонували організато�ри свята, а ще й взяти інтерв’ю у жителів села по�далі від динаміків –у затишному місці… Звучалислова пісні: У мене ти � одна, єдина одвічнарадість і жура Ти будеш жити, Україно, Країнащастя і добра…, які супроводжував ней�

мовірний вереск… Ми подумали, що проґавилиметра естради, а виявилося, що це виступалистуденти університету культури. . . Одним словом� таланти!

…Ледве на розиграш лотареї не запізнилися…Якраз Настя Мироненко, 9 років, телевізор виг�рала… Донька й мама щасливі – поки робимофото дівчинки � її мама Анна Миколаївна вислов�лює побажання землякам: Любові! Здоров’я!Всім! Всім! Всім! Нехай завжди буде мирне не�бо! Всіх люблю і шаную!

А тут стали оголошувати результати конкурсувишиванок – і ми поспішаємо до сце�ни… По дорозі бачимо, як К.В. Хмарарозносить кашу глядачам�старожи�лам… Вже багато людей смакують ідякують організаторам і Катерині Во�лодимирівні за добру ініціативу! Ведуча ж якраз запрошувала на сце�

ну переможців конкурсу вишиванок �Петра Феофіловича Попроцького,Карину Веретенникову та її маму.Сільський голова С.В. Іванов у своємуслові закликав цінувати рідну культу�ру, нагородив тріумфаторів квітами іподарунками під оплески присутніх.

Але через хвилину�другу ведуча вне�сла уточнення від членів журі � знай�шлася людина з вишиванкою, датова�ною 19 ст. На сцену запрошуєтьсянаш добрий знайомий М.І. Кравець,який, користуючись нагодою, гово�рить теплі слова про дорогу річ, пропредків, від яких дісталася йому у спа�

док мила серцю вишиванка і при тому плаче…Виступ старожила схвилював усіх присутніх, дех�то підійшов поближче до сцени, аби зробитифото на згадку про цю мить. А Микола Івовичтим часом подовжував � закликав молодь підтри�мувати традиції: «В цій вишиванці стільки любовіі теплоти, що через віки пробирає (оплески)!». . .А закінчив він свій виступ словами із пісні: А со�рочка мамина � біла, біла, А сорочка маминасерцю мила. А сорочка мамина зігріває, Я її досерденька пригортаю…

С.В. Іванов пригорнув М.І. Кравця, вручив йомуподарунок і побажав многії літа…

Знакова подія, яка розбурхала почуття багать�ох присутніх… Цей день справді став особ�

ливим і небуденним. Почуття любові розливало�ся навколо і об’єднувало… Люди, сповненіемоцій, щиро раділи одне одному, говорилитеплі слова, обіймалися, цілувалися… � Таке свято, таке свято, синочки, ніби вся ро�

дина моя тут зібралася, � промовила усміхаю�чись Мотря Андріївна Петренко і вже вагомоютональністю додала, � тут мої діди, баби роди�лися, жили, трудилися і померли � тут і я замежу відійду. . . Депутат сільради ВолодимирЗубченко теж підмітив те, як свято зблизило лю�дей: Завжди б так!

Попереду ще була дискотека, салют! Між тимголовні події вже сталися: земляки відкрили своїсерця, випустили в оточуючий простір найкращізернятка душ своїх…

Софія Січкаренко, фото Дмитра Богачука

День сіл Віта�Поштова і Юрівка День сіл Віта�Поштова і Юрівка День сіл Віта�Поштова і Юрівка

№ 11#12 (119#120) 16 вересня 2011 р.

6 Голос громад Київщини ЧАС І ОСОБИСТОСТІ

років. Це людина яка любить земляків і свою роботу. Буває таке, і нині це нерідкість, коли начальників лають, змушені шукати інше робоче місце, а тут вседо навпаки – нам добре працюється з таким чудовим керівником – нехай вінще багато років працює! Він всіх людей знає, любить – до лежачих хворих йдеколи треба. Це кажу не для красного слівця, а так воно є � це правда. У нас ба�гато людей похилого віку, які добре потрудилися для процвітання краю, а теперпотребують нашої уваги. Ми їм вдячні, і ми йдемо до них з посмішкою � спасибіїм велике за труди… Що побажаю землякам? Здоров’я, аби менше хворіли, щоббули оптимістами, щоб гуртувалися, щоб були добрими, такими як вони є зараз,тут у нас в селі, в основному, живуть добрі люди…

Віктор Котирло: Сьогодні пригадав свою молодість.Коли звучали «Гречаники» хотів потанцювати… Це живамузика! Хіба вона застаріла?! Треба, щоб вона відроджу�валася! Побажання селу, щоб люди були дружніші, щобзавжди були такими як оце під час свята. Як люди отакі �хочеться жити. А то було, і настрою не мав до життя. Мивсі повинні купи триматися. Село повинно бути селом. Анині молодь слабину дає – куди воно годиться: нарко�манія… Нікуди не годиться… Наше покоління спортомзаймалося... Тепер все від батьків залежить � треба дітей в

В же в перші миті перебування у кабінеті Катерини Во�лодимирівни одразу сама собою виникла думка про

час. Можливо, вам, шановний читачу, відоме відчуття: ко�ли людина знає, що вона має робити і ритмічно діє � часдля неї зупиняється, а якщо ні або вона знаходиться у станістресу – відчуття часу втрачається і вона не в змозіоб'єктивно оцінити його ходу. Це ж саме почування сто�сується і того, хто спостерігає за роботою іншої людини.Так ось у кабінеті К.В. Хмари годі комусь з точністю улови�ти реальний перебіг секунд чи хвилин, бо їх хода значноуповільнюється. Пройшло лише кілька хвилин, а секретар без найменшої

суєти вже встигла прийняти до виконання розпоряджен�ня сільського голови Сергія Васильовича Іванова, потімдати уточнюючу інформацію на запит колег, а ще й �втішити материнське серце. Одна жіночка з Юрівки, синякої почав зустрічатися з якоюсь дівчиною з Віта�Пошто�вої прийшла у сільраду шукати розраду: Катю, сонечко, тиж все про всіх знаєш, скажи правду, прошу тебе… � Не переживай так, � Катерина Володимирівна заспо�

коює, � я її діда й бабу знаю – добра пара буде… Не ду�май про погане… � Спасибі, як ти мене заспокоїла, а то я дуже хвилююся…

Годі було сподіватися в той день залишитися з К.В. Хма�рою наодинці. А з іншого боку, в якому іншому місці мог�ла проявитися така характерна і красномовна деталь: якколись до багаття в степу подорожні, так нині землякиприєднуються до душевного тепла у сільраді. І де ще міжіншим, як не в оточенні отих дивовижних рослин узвичній обстановці свого затишного кабінету у спілку�ванні з односельцями, можна було підмітити істинну кра�су героїні нашої розповіді – сповнену душевного спокою,яке ніби пісня, що тихо звучала тоді з приймача, розлива�лася довкола… Дивина та годі – кому розповіси і хто зро�зуміє, що в такому цейтноті напружених робочих буднівможна у далеких куточках Всесвіту побувати і встигти за�нуритися у образ тієї єдиної стежини в ріднім краї, яка всев’ється і в’ється між круглих соняхів із літа. . .

Дитинство – неповторний період у житті кожної лю�дини. Він як фундамент у будинку – без нього і стіни невстоять, і людина не відбудеться. Це справді,найзмістовніша пора у нашому існуванні, але не тому,що навколишній світ у той час набуває якоїсь особливоївинятковості, а лише тому, що ми самі є уособленнямдива. Природа ж, звісно, якою була, такою і завжди за�лишається, а ось ми щомиті здатні до відкриття кра�си, до сприйняття любові, яка єднає квіточку, метели�ка і щире серце… Минають роки, а в нашому єстві ціщемливі спогади стають центром Всесвіту, навколоякого тільки й можуть обертатися інші цінності. Атому дитинство � це ніжний дотик сонячного проме�ню, або подув свіжого вітерцю, чи світла зустріч з дру�гом, якому можна не роздумуючи довірити будь�яку

таємницю чи найзаповітнішу мрію… При тому голов�не, що це було…

� Мама й батько працювали в радгоспі. В 46�му вониодружилися. У батька ще від першого шлюбу була донь�ка… Жили ми добре, якщо говорити про стосунки, а якщопро економічну складову – не зовсім, бо будувалися; хо�ча були не в достатку, але ніхто не був обділений увагою.У батька з матір’ю ще трійко дівчаток народилося: я – ос�тання найменша. Мене всі любили, але як буває � дівчатагуляти хотіли, а треба було мене глядіти. Батьки завждивсе ділили на нас чотирьох. Були в батька гроші – він діливна всіх нас порівну. Та вже й коли він помер, мама заведе�ний батьком порядок не порушувала � так само – булопродала корову – і ті гроші розділила також на чотирь�ох.. . Нині я живу з мамою, дві сестри у Віті�Поштовій, аодна – в Боярці… Що скажу � із радістю пригадую золотічаси дитинства! Батько тоді працював в радгоспі «Та�расівський». І я кожне літо їздила з ним в Кончу�Заспу –благодатні місця уздовж правого берега Дніпра напівденній околиці Києва. Краса неземна! Батько заготов�ляв там сіно… А я коників ловила… І навіть рибу там рука�ми можна було упіймати! А ще пам’ятаю, дуб в тих краяхтакий величезний ріс. Здалеку його було видно � стоявогороджений ніби жива людина: свідок епох – всього насвоєму віку бачив. 500 чи може й 600 років йому було.Запам’ятався мені ще й дід Галушка � він там поблизу жив.Конкретно про нього нічого не згадаю, але для мене вінуособлював мої відкриття Людини! Кожен рік ми туди збатьком їздили. Місяць, а то й два там жили разом. Як менітам було до вподоби! Пахне сіном, водою. Тихо скрізь,спокійно, лише бджоли гудуть, метелики літають і коникиплигають. Одне тільки бувало серце мало з грудей не ви�скочить, коли якийсь джміль за мною ув’яжеться. Кожнатака подорож – незабутня подія! Їхали на конях черезПирогово. Мабуть, півдня добиралися.. .

Справді, на самому початку життя кожен з насподібний ніжному бутону. І при тому не відомо, чи зчасом розкриється у всій красі квітка нашої душі… Ли�ше після того, як ніжні паростки нашого єства отри�мають тепло любові від людських сердець ми маємоможливість відкрити усьому світові свою неповторнукрасу, яку Бог вклав у кожну людину. І певно, що той,хто на собі відчув ці особливості становлення особис�тості, потім сам шукає нагоди проявити турботу повідношенню до інших.

� Я в дитинстві мріяла стати вчителькою. Але після десятикласів не мала шансу навчатися в педучилищі, бо в Києвітоді не було потрібного факультету. Що робити � пішлапропрацювати продавцем в універмаг – тоді в Мос�ковському (нині –Голосіївському) районі столиці. Алепісля року роботи відчула, що воно не моє і з радістю вла�штувалася вожатою в Боярці в обласному санаторії«Зірочка». На все життя запам’ятала Ніну Прохорівну �

свою учительку. Вона викладала у нас алгебру, геометріюі фізику. Хотілося бути в житті такою як вона. Спочатку явідвідувала початкову школу, у нас у Віті�Поштовій буласвоя початкова школа, а після того – навчалася у Юрівці.А десятирічку закінчила у Київській 56�й школі – була та�ка по вул. Щорса напроти заводу «Комуніст». Нині тамгімназія. До школи добиралася на автобусі � ходив з Ва�силькова якраз до Володимирського ринку – там булакінцева зупинка. Чому у Києві закінчувала? Тому що тоді унас восьмирічна школа була. Тоді з нашого класу сім чо�ловік пішли у 56�ту навчатися. А я, між іншим, нашуЮрівську школу закінчила відмінницею. А там уже в

старших класах пішли кінотеатри � пропуски уроків(сміється) – четвірки в атестаті з’явилися. А вже, колизакінчила педінститут, перейшла у Юрівську школу нагрупу подовженого дня вихователем, потім � вчителеммолодших класів і психологом. А в 2003 перейшла всільраду секретарем.. .

В одній із своїх книг відомий педагог Януш Корчак написавпро те, як треба любити дітей: «Ви кажете: діти меневтомлюють. Ви маєте рацію. Ви пояснюєте: треба опус�катися до їх понять. Опускатися, нахилятися, згинатися,стискатися. Помиляєтесь. Не від цього ми втомлюємося, авід того, що треба підніматися до їхніх почуттів. Підніма�тися, ставати навшпиньки, тягтися. Щоб не образити».Проблеми дорослого світу розпочинаються тоді, коли мивтрачаємо дитинство – щирий світ, де немає місця не�правді, найменшій зверхності та упередженості. А що те�пер? Забули, які ми були? Зате бачимо, якими нині стали! Ічому дивуємося з того, що тепер світ змінився до невпізнан�ня? Бо ми самі зазнали змін і прийняли думку мадам де Пом�падур: «Після нас хоч потоп», хоча колись її відкидали. Безду�ховність – це така зараза, яка за короткий час здатна вкри�ти бур’янами колись окультурене поле… Чому так?Відповідь у когось готова: бо всі так живуть. Тому заслуго�вує пошани громада, де дбайливо сіють своє майбутнє, детрепетно пестять нові паростки, не зважаючи на обста�вини. А Катерина Володимирівна якраз і входить у числотих дбайливих садівників, які плекають прийдешнє.Підтвердження тому – результати виборчих перегонів,мешканці села переконали журналіста, що саме вона про�явила принциповість і захистила волевиявлення земляків.Подробиці не так важливі, бо не в цьому вся правда… А � взлагоді і любові, в шансі одуматися тим, хто чинить не�правду…

� Кругом хочеться постирати як�то кажуть всі кути, щобне заважали жити. Кожна несправедливість як граблі, обякі люди набивають собі гулі. Кожен повинен жити посовісті і не кивати на іншого і тоді буде у нашому житті по�рядок.

…А продовження розмови з К.В. Хмарою стало мож�ливим тільки після виборів. На вулиці якраз стояв мо�роз � сонечко вже не гріло…

Кор.: Катерино Володимирівно, розкажіть про себе.

� Згадую школу… Як перший раз пішла в школу… Незнаю, чомусь завжди так виходило, що я була то старос�тою класу, то головою ради дружини. Керувала (сміється)з самого малечку.

Кор.: Чому так?

– Не знаю, напевно тому, що я дуже відповідальна.

Кор.: Вас батько в строгості виховував? Контролював?

Катерина ХМАРА: Ми виросли на тому, що поважали батька й матір, одержали від них любов, і нехай діти та онуки наші на цій основі тримаються…

Мудрі � з узвишшя прожитих років! � заявляють, що у кожної людини в житті є два береги – від од�ного вона відпливає, а до іншого рано чи пізно причалює... А між цими пунктами на довгому життєвому шляху можуть траплятися численні зупинки на бе�регах дитинства, юності чи зрілості… І важливо при тому � чи на тих зупинках зігрівали людину вогнища любові, коли вона була ще малень�кою, а також потім, уже ставши дорослою, чи продовжувала, в свою чергу, розпалювати багаттядля інших... …Щасливі ті, хто побував на цих берегах, бо куди б не закинула доля � дороговказами всього їх жит�тя неодмінно будуть іскристі вогнища ніби маяки у мороку ночі для мореплавців. …У числі тих щасливців наш кореспондент побачив і Катерину Володимирівну Хмару. А зважаючи напосаду секретаря виконкому Віта�Поштової сільської ради, яку обіймає, порадів за всіх її односельців.

День сіл Віта�Поштова і Юрівка День сіл Віта�Поштова і Юрівка День сіл Віта�Поштова і Юрівка

№ 11#12 (119#120) 16 вересня 2011 р.

7Голос громад КиївщиниЧАС І ОСОБИСТОСТІ

строгості тримати: яких дітей виховують, такими вони й є. І громада своє слово повиннасказати і запитувати у таких: що ти робиш, куди ти котишся?!

Анатолій Токар, голова ради ветеранів сіл: Ой, як гарно святкуємо! Цього року набага�то краще! І депутатський корпус села, чесно скажу, став активнішим! Скільки добрих справзробили! Це, напевне, через те, що склад депутатів значно омолодився. Як�то кажуть, роз�шевелилися люди в селі. Як приємно бачити, що стільки ветеранів сьогодні зібралося, алебагато, правда, й не прийшло через відомі причини � але ми їх всіх обійдемо, провідаємо,скажемо їм добре слово і зі святом привітаємо… Між іншим, і до нашого кулеметника зай�ду… Як він 9 травня з ДОТу по ворогу!…

� Ні, мене ніхто не контролював, навпаки, мама одногоразу сказала мені, що коли матиму погані оцінки, то вонав школі не з’явиться. Так і заявила мені: не чекай.

Кор.: Це, напевно, зв’язано з атмосферою любові, щоіснувала у Вашій родині…

� Напевно. Ніхто мене у школу ніколи не будив… Жодно�го разу. Сама вставала.. . І сама робила уроки.. . Однимсловом, сама всього досягала…

Кор.: Отож, якщо в сім’ї душевна атмосфера і кожен збатьків виконує свої функції, то це й виховуєвідповідальність у дітей… Виходить, ота Ваша жилка– відповідальність – виявилася необхідною і в 2003 році� хтось порекомендував чи це вже Сергій ВасильовичІванов Вас запросив?..

� Я тоді була депутатом сільської ради, а секретар радизвільнилася. Сергій Васильович мені запропонував, депу�тати підтримали його і я пішла.. . Правда, спочатку довговагалася. Не хотіла залишати школу. Я вела тоді другийклас. Але відчула, що Сергію Васильовичу потрібна булапідтримка. Ми були й до того випадку знайомі… Я була де�путатом два скликання. Це скликання � ні. Зараз – я про�сто секретар виконкому. В мене тривалий час чоловікХмара Микола Петрович був депутатом. Я і в ці виборибалотувалася, але не пройшла…. Не знаю, що мене штовхнуло на це все.. . Думала, не бу�

ду… Але, оскільки Сергій Васильович балотувався на го�лову, то і я повинна була його підтримати…

Кор.: А як Ви з чоловіком познайомилися?

� Ми обоє місцеві. Знайомі ми були давно, а провів менеперший раз додому після дня народження моєї подруж�ки. Це було у січні 1978 року, а 6 жовтня 1979�ого рокуми одружилися.. .Більше тридцяти років разом! Ми з чо�ловіком виростили двоє дітей: доньку Наталку, 1981�огороку народження й сина Миколу, 1983�ого року наро�дження. Донька вже подарувала нам двох онуків – двійня�ток Катрусю і Вовчика 2000 року народження… Нинінавчаються у шостому класі. І син у минулому році одру�жився. Дочка працює в управлінні південного поштамту �закінчила Одеську Академію зв’язку. А син службовець –працює в СБУ. Живе зі мною. Його дружина � вчителька.Зять – закінчив будівельний університет.

Кор.: Ви у Віті�Поштовій народилися, виросли. Тутжили Ваші діди і прадіди?

� Так, ми місцеві. Що не кажи, а село Віта�Поштова дужегарне і люди чудові. Часто згадую директора школи Етен�ка Петра Гнатовича. І це така була людина, що дисциплінаі все при ньому було так як треба…

Кор.: Петро Гнатович Етенко – він був елітою села �багато людей на ноги поставив...

� Так. І, до речі, дружина його була вчителькою хімії табіології. Порядок при ньому був не тільки у школі. Йоговсі дуже любили, хоча він і строгий був. Його усі в селі по�важали – не лише у школі. Він мав індивідуальний підхід докожної дитини. Сам був приїжджий, математик заспеціальністю. Приїхали з дружиною, мабуть, з Богуслава– не буду казати точно, бо не пам’ятаю. Приїхали десь у50�х роках і він одразу став у нас директором школи ібув, мабуть, до 76�го. Коли я закінчила школу – він ще йтоді був директором. І вже не пам’ятаю чи він перейшовдиректором у нову школу чи ні, але будівництво новоїшколи розпочав саме він. Нова школа була у 1977 роцізведена. А от чи він був директором, чи вже став Ви�говський, я не пригадую.

Кор.: Цікаво, а про Петра Гнатовича хтось збирав якісьспогади, чи якусь інформацію? Чи ще може про когось?

� Безумовно, це важливо. В історії села були і є люди, прояких ми не маємо права забувати. Наприклад про Лука�шенко Ніну Прохорівну, нашу вчительку. Вона приїхаладо нас із Соколівки, Черкаської області, у зрілому віці, їйдесь вже було після 50 років. Викладала математику іфізику. Завжди ставилася до дітей з повагою і з ро�зумінням. У неї завжди порядок був на уроці. Вона дужедоступно викладала дітям предмет і уму�розуму навчала.Ще можна згадати про Лукашенко Галину Олек�

сандрівну. Чоловіки Ніни і Галини � брати. Між іншим, я уГалини Олександрівни � перша випускниця. Вона буламоїм першим класним керівником. Галина Олександрівнавчителька німецької мови, нині продовжує працювати у

Юрівській школі. Усі її люблять та поважають.

Кор.: Нинішнє покоління педагогів продовжує традиціїПетра Гнатовича…

� Стараємося. До цього зусиль докладає Ловягін АнатолійПилипович. До речі, ім’я його брата � він загинув викону�ючи інтернаціональний обов’язок у Афганістані � носитьТарасівська школа…

Кор.: Як це добре, що є вчительське ядро, яке береже тітрадиції і тут роки непідвладні

� Добрих слів заслуговує й Шевченко Галина Артемівна,вчитель української мови та літератури. І, до речі, теж ме�не навчала. Галина Артемівна вже пенсіонерка. Нехай їйБог дає здоров’я на многії роки і всім нашим вчителям!

Кор.: Згадуючи шкільні роки, справді, маємо почуттявеликої любові до наших вчителів, до всього чому вонинас вчили…

� Всіх об’єднує любов до дітей… Я дуже люблю дітей…

� Ви працюєте в команді Сергія Васильовича Іванова, вякого люди повірили у непрості часи і на недавній вибо�рах продовжили кредит довіри.

� Сергій Васильович прийшов у складний час, зберіг се�ло. І люди це бачать. І знають, що робиться. Його словотверде – що сказав – те й зробив. Він для сіл зробив дужебагато, не просто багато, а дуже багато. Все старе селозаасфальтоване. Котельня в школі зроблена. У ФАПі, ам�булаторію теж ремонт виконано. Все, що можна – всеробиться. Зараз будується дитячий садок. Сказав, що доНового року дах буде накритий – і ви побачили, що цебуло зроблено. Я вірю разом з ним у перспективу села.. .

У нас з Сергієм Васильовичем пів року різниця у віці і за 8�м років, що ми разом працюємо, не сказали один одному«ти»! Як я прийшла в сільраду, з того першого дня отак і досьогодні.

Кор.: Надзвичайно цікавий нюанс. Якби всі одне до одно�го у життєвих випадках з крихтою поваги ставилисями б зовсім по�іншому жили.

� Так. Ми зобов’язані, ми просто не маємо іншого вибо�ру, ставитися одне до одного по�людськи берегти те най�краще, що заповідали нам батьки. Мені приємно, що у насу Юрівці відкрився перший в Україні музей – «Пояс Сла�ви». Я, нажаль ще там не встигла побувати, але Бог дасть �буду. Це наша свята пам'ять і я вдячна Сергію Васильовичуі Святославу Крижевичу за таке їх бережне ставлення. Умене батько був інвалідом Великої Вітчизняної війни. Йо�му у 43�ому році прострелили ліву руку, зачепили сухо�жилля. І � комісували. Він отримав на фронті ордени і ме�далі. Він мене найбільше любив.. . Був всім дітям нянька:поки дітей бачить – все нормально, як вже хтось кудисьдівся – не має спокою... І так він виростив�винянчив усіхсвоїх онуків. Без нього, без його любові і без мами, длянас світ був би зовсім іншим. І як добре, що онуки засталийого, сиділи на його колінах і назавжди запам’ятають го�лос діда, тепло його серця… Це велике щастя. Нажаль, у1993 році на 1 вересня ми його похвали, а помер він 31серпня. Я тоді працювала вчителем молодших класів. От�аке життя. В любові зростала і сама усіх дітей люблю.Радію кожному їх успіху, пам’ятаю всіх, навіть що хтось ко�лись казав � буває згадую…

С ім’я – велика цінність. Відносини між людьми маютьнеабияке значення. Люди повинні дорожити один

одним і в сім’ї, і в родині, і в громаді, допомагати один од�ному. Мама навчила спочатку мене � вона у нас гарна гос�подиня і зараз вона на городі і по господарству порає – аоце бачу онучка приклад з неї бере. Старається… На му�зику ходить, на танці, грає на фортепіано. Ходить на фоль�клор. Дуже гарно вишиває. Як була у 2�му класі, зайняладруге місце серед молодших школярів району по виши�ванню хрестиком. Дуже швидко вишиває. Їй це легкодається. Ні мама її, ні я не вишиваємо, правда моя мама –її прабабуся � колись гарно вишивала. А внучок Володя,ходить на танці, а на музику перестав ходити. Два рокипоходив і покинув, на піаніно грав – а тепер вирішив наволейбол ходити і ще на футбол – він у мене спортсмен…

Сім’я – основа громади. Без міцної родини майбутньогоне буде. Ми виросли на тому, що поважали батька й матір,одержали від них любов і нехай діти та онуки наші на ційоснові тримаються… А буде порядок в сім’ї – і в селах на�ших все буде гаразд, якщо й виникатимуть конфлікти, товирішуватимуться…

У пору життєвої зрілості відтінками райдуги здатніпереливатися однотонні грудневі світанки… Коли з не�бес на скуте льодами озеро у Віта�Поштовій опус�кається густий білий туман, людська уява здатна ба�чити хвилі… Ось вони, лишень поглянь, раз у раз нако�чуються і горнуться до берегів ніби намагаючисьвідшукати дотиком верби, що колись густо рослитут. А саме в цю мить незадоволений мороз напускаєпобільше холоду, який своїми голочками проникає у всішпаринки: хто ж це посмів зимою уявляти літо. А на�ша героїня чомусь не помічає цих зусиль – їй пахне сіном,вишнями і там у тумані вона бачить віття того мо�гутнього дубу. Чи не привиділося їй? Спогади дитин�ства – незабутні супутники життя. Хто хоч раз ба�чив красу лугу, відчув п’янкі запахи його трав, той на�завжди збереже в серці ці зустрічі…

Вадим БогачукВересень 2011 року.

День сіл Віта�Поштова і Юрівка День сіл Віта�Поштова і Юрівка День сіл Віта�Поштова і Юрівка

№ 11#12 (119#120) 16 вересня 2011 р.

Голос громад Київщини, щотижнева газета для мешканців Києво#Святошинського району та Київської області. Свідоцтво серія КІ № 1152, видане Головним управлінням юстиції у Київській обл.17.10.2008 р. Відповідальність за зміст рекламних матеріалів несе рекламодавець.

Відповідальність за зміст, достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несе автор публікації. Думка редакції може не співпадати з думкою авторів публікації. Передрук матеріалів без письмового узгодження з редакцією не дозволяється. E#mail : 5311@ukr.net Верстка: artcritic@ukr.net

Засновник і видавець: Вадим Богачук. Тел. 097 43#68#1#64. Газету віддруковано в друкарні ТОВ"Поліпрінт" м. Київ, вул. Лугова, 1а, тел.(044) 464;17;89. Замовлення №__.

Чудові миті єднання! Можна лише уявити, яку насолоду від дійства отри�мували ті члени громади, чиїм старанням стало можливе це свято. Цікави�мося про це у жителів села С.І. Кваска та В.Д. Унгуряна. Ось що сказав,зокрема, Сергій Іванович:

� Звісно приємно після трудів відчути таке… І ці емоції, так думаю, відтеперзавжди будуть зі мною. Тут, в селі, як�то кажуть, мій пуп закопаний. Тутодружився, тут росте мій син Євген, який навчається в 11 класі… Оце він в об�разі Бобра... Я закінчив ПТУ по спеціальності столяр�паркетник… Лежить умене душа до цього діла… Отож, з радістю відгукнувся, щоб облаштуватидітям цей майданчик… Вибрали найвдаліші моделі, а потім � придбали ма�теріали; порізали по розмірах; пиляли; стругали і, нарешті, встановили.Повірте, з першого разу пішло, як по маслу, ніби ми цим видом робіт все жит�тя займалися. Спочатку, правду сказати, я помолився � пішов у храм Пресвя�тої Богородиці, отримав благословення у священника і � з Божою допомогою! �все склалося якнайкраще, адже це роботи відповідальні… Хто брав у нихучасть, питаєте? Я, мій син, Унгурян Віктор Дмитрович, Іванов Сергій Ген�адійович, Іванов Василь Генадійович, Світлана Олександрівна… І, звісно, СергійВасильович � він робив те, що й ми – вчора зранку, наприклад, шліфували, фар�бували, вивезли сміття, а увечері � пісок завезли… Загалом, три трижні мизаймалися виключно цим дитячим майданчиком – виготовляли і монтувалийого… Плануємо в наступному році ще один зробити біля сільради… За зимувсе підготуємо, а навесні встановимо – він буде більш насичений снарядами, де�які � складної конструкції. Нехай зроблене нами служить довгі роки і принесерадість не одному поколінню!

� Для того ми й старалися, � приєднується до розмови ще один викона�вець робіт, будівельник по спеціальності Віктор Дмитрович Унгурян, –зроблено, скажу вам надійно, добротно, не шалтай�болтай, як кажуть, а длясебе � так, щоб гойдалка витримала, коли дитина розгойдається, щоб качеліне розхиталися � аби все відповідало нормам техніки безпеки та будівельнимнормам… Я брав участь у виконанні практично всіх робіт: розпочинаючи із по�шуку, підбору, закупівлі і доставки матеріалів, і закінчуючи � фарбуванням. Умене діти, правда, вже великі, але, можливо, на перспективу � онукам… І хіба,скажіть, серце не радіє, коли бачиш оцю потішну дітлашню, яка обліпила сна�ряди… Побажання у мене таке: аби земляки приєднувалися до життя в гро�маді, аби цінували наш труд � це ж для всіх жителів села зроблено…

Як кажуть в народі: важко почати, та легко робити… Будемо думати, до�бру ініціативу підтримають не лише односельці майстрів�умільців, а й вусьому нашому краї. Дякуємо чоловікам… Між тим помічаємо, що не ли�ше діти облюбували цей майданчик… Знайомимося з Мариною Голяк,колишньою ученицею Юрівської ЗОШ:

� Колись в школі я була найслабшою в спорті � потягнула собі меніск на право�му коліні і мені лікар заборонив відвідувати уроки фізкультури… Але я не втра�чала надії � і нині все позаду: тепер я на шпагати сідаю, займаюся гімнастикою� виконую трюки, на висоті 2�3 метри над землею… Можете уявити мої по�чуття… Я задоволена, що в селі з’явився такий майданчик... Я теж ходитимусюди на тренування, аби підтримувати спортивну форму… Що побажаю од�ноліткам? Ніколи не здаватися, долати невпевненості і перемагати � можли�вості людини невичерпні! – головне, вірити в себе і все вийде. Треба, аби коженз дитинства займався спортом, відвідував заняття фізкультури, правда,Віта (звертається до подруги) і тоді у нас буде здорова нація…

Дякуємо дівчині, схвалюємо її розважливі слова, вважаючи, що вся Пер�ша Поштова, як називають в селі старожили цю місцевість, такої ж думки…Нові часи заохочують нові потреби… Що скажемо наостанок? Приємнопобувати там, де усміхнене обличчя дитини дає наснаги для благих діл… Вчому ще, порадьте, шукати точку опори у справах громадських?

Вадим Богачук, фото Дмитра Богачука

Закічення. Початок див. на 3 стор.