Upload
others
View
24
Download
0
Embed Size (px)
Citation preview
k
•
ПРОЛЕТАРІ ВСІХ КРАПІ, ЄДНАЙТЕСЯ!
ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ 3 1939 РОКУ.
(ТАРС)
Україні її
ЧЕТВЕР, 18 листопада 1976 року
найнпніу військову нагороду СФР1О — орден Свободи.
Товариші 11. Броз Tiro і Л. І. Брежнєв обмінялися промовами, які були зустрінуті тривалими оплесками.
Югославські і радянські партійні і державні діячі, які були присутні при врученні ордена Свободи товаришеві Л. 1. Брежнєву, сердечно поздоровили Леоніда Ілліча Брежнєва з пан вищою військовою нагородою СФРЮ і побажали йому дальшої плодотворної діяльності в ім’я зміцнення миру в усьому світі, в ім’я світлого майбутнього людства — комунізму.
Генеральному секретареві ЦК КГ1РС Л. 1. Брежнєву в урочистій обстановці вручено пам’ятну золоту медаль міста Белграда. З цієї нагоди в резиденцію високого радянського гостя прибула делегація югославської столиці, яка сердечно привітала товариша Л. 1. Брежнєва від імені жителів Белграда.
Як символ розвитку і міцніючої дружби між КПРС і СКЮ, народами СРСР і СФРЮ, між Москвою і Белградом Генеральний секретар Ц1\ І\ПРС передав у дар столиці Югославії пам'ятний-подарунок — вазу з зображенням державного герба Радянського Союзу, виконану костромськими умільцями.
Центральний Комітет ЛКСМ України та «Укр- вторчормет» Міністерства чорної металургії УРСР розглянули підсумки соціалістичного змагання серед обласних, міських, районних і первинних комсомольських організацій республіки по збору металевого лому в третьому кварталі. Ленінську районну комсомольську організацію міста Кіровограда визнано переможцем у змаганні серед районних комсомольських організацій, їй присуджено Другу грошову премію в розмірі 200 карбованців. Серед первинних перемогла комсомольська організація Знам'янської середньої школи № 3. її відзначено другою грошовою премією в розмірі 150 карбованців.
ЛСЬКОГО ОБКОМУ АКСМУорган к
РЕПОРТАЖ ЧЕРВОНОГО ТИЖНЯ -ОНИ, муляри комсо-
*■* мольсько - молодіжної бригади В. В. Кузьменка, знали своє головне завдання на цей, десятий тиждень жовтневої вахти: не вибитися з графіка виконання робіт. А того похмурого ранку дрібний дощ кропив землю, стіни корпусу та риштування, на яких не видно було ні душі. Будівельники похмуро затягували вимушений «перекур». Розчину не було. Ось так і вчора «перекурювали»...
Нарешті, о пів на дванад ц я- ту, дві машини з цемент ним розчин о м приб у л и до четвертого кор-
кладку. Тепер у колектив» всі працюють уміло. І за цей, десятий, тиждень вахти не було жодного випадку браку.
...Вагончик поділено навпіл. З днох його половні» лунав всселнн стукіт кісточок доміно. У правій половині — хлопчача компанія, в лівім — дівчіча. правда. очо.т^чшна бригадиром. Трохи кумедно бачити ла цією традиційно чоловічою грою представниць «прекрасної половини«, алей вони ставлять кісточки з азартом. Проти бригадира та
РИТИ, ГОЛОВНІ-
пусу заводу друкарських мані и н о и. Бри гада Кузьм е н-
ЖОВТНЕВА ВАХТА КОМСОМОЛУ/*®
ДОСВІД КРАЩИХ-НАДБАННЯ КОЖНОГОБлизько трьох тисяч молодих учи
телів області сіють сьогодні добре, розумне й вічне в юних серцях дітей Кіровоградщини. З них понад півтори тисячі — вчителі-комсомольці. Вони і с членами тих 180 комсомольських учительських організацій, що створені в школах області. Ці організації покликані бути активними помічниками партійних організацій та педагогічних колективів шкіл у виконанні рішень XXV з’їзду партії, в Удосконаленні комплексного підходу до виховання школярів.
Про ці завдання вчительських комсомольських організацій і йшла мова на обласному семінарі секретарів учительських комсомольських організацій і голів міських, районних рад молодих учителів, що відбувся недавно в Кіровограді. Перед учасниками семінару виступили секретар обкому ЛКСМУ В. В. Петраков, голова обкому профспілки працівників освіти, вищої школи і наукових закладів С. Л. Скелько, викладач кафедри педагогіки Кіровоградського педаго-
гічного інституту імені О. С. Пушкіна К. М. Маличенко, директор Гайво- ронської середньої школи № 5 А. Б. Резник.
У роботі семінару взяли участь завідуючий відділом науки та учбових закладів обкому партії Д. М. Клюєн- ко і заступник завідуючого облвно С. М. Якубовський.
Н. СЛЮСАРЕНКО, завідуюча відділом студентської, шкільної молоді і піонерів обкому комсомолу.
ка приступила до роботи. 1 Відразу повеселішали, почулися жарти. І хоча всі розуміли, що сьогодні знову доведеться лишатися після роботи (адже розчину на завтра не зоставиш, його треба використати), похмурий настрій розвіявся: було що робити.
...Ставши на вахту «60-річчю Жовтня — 60 ударних тижнів», цей комсомольсько - молодіжний колектив мулярів будівельного управління № З зобов’язався щомісяця закривати акордний наряд на три дні раніше строку. В листопаді вони зроблять 320 кубометрів цегляної кладки, 1200 квадратних метрів перестінків — значно більше від запланованого.
А за кілька кілометрів від них, на будівництві одинадцятої автобази, працюють члени бригади мулярів Л. Б. Вергуна — їхні суперники по змаганню. У першому кварталі цього року кузьменківці перемогли. У другому й третьому попереду була бригада Вергуна. Вона виконала план на 133 проценти, а їхня — на 122. Трохи прикро, хоча 122 проценти поразкою не на- зовеш. Але ж у кузьменків- ців робота яка: на ударній комсомольській будові! Секретар комсомольської організації управління Олег Ужевко недавно розповідав, що п'ятдесят років тому над країною пролунав заклик: «Усі — на будови соціалістичної індустрії!». Вони й зараз на такій. Адже Кіровоградський завод друкарських машинок буде найкращим підприємством своєї галузі. Це знає кожен. Знає, що за нинішній рік будівельникам та монтажникам треба освоїти 5 мільйонів карбованців капіталовкладень, за наступний — 5,5 мільйона і здати завод в експлуатацію.
...Незважаючи на затримку розчину, вони добре попрацювали. Тому до свого вагончика заходили задоволеними. Мурували не тільки швидко, а й доброякісно. Як завжди. Лише «старожили» бригади пам'ятають випадки, коли бригадир примушував розбирати і переробляти погано виконану
І). А. Власоної і рають молоді: Мелани .Панасепно І Зіпа Кінша. Зіпа думає, розраховуючи. хмурить брови... І раптом «рубає» 'Меланин «кінець». ненавмисне даючи закінчити противниці. Рахунок«- ну.іь і три. .Молодь програє.
— Тц що. спеціально? — обурюється Мелани. — і де ти так грати навчилася?
Володимир Васильович та Олена Архииівна сміються.
— Ось іцо. Зіно! — стримуючи сміх, каже бригадир.— Там. на іпафні. старе доміно. Бери його додому і грай. З батьком, з матір’ю... Тренуйся. словом.
Обідня перерва кінчилася. Вони весело йшли крізь дрібний поні.
І знову на риштуваннях, Групкомсорг Меленя Панасенко, О. А. Власова, Тетяна Готькіна і Дмитро Гаврилець кладуть стіни шахти підйомника. Ось Меланя і Дмитро на пів- метра підняли стовпчики кутів шахти. Панасенко вийняла з кишені намотаний на паиілець шнур, розмотала його і вправно натягнула між наріжними кутами. Підбірною лопатою поклала розчин, розгорнула кельмою по кладці. Потягнулася за цеглою.
— Не цегла, а мрія! —■ промовила вона, показуючи одну цеглину, що, здавалося, від численних тріщин ось-ось розсиплеться в руці. — Мабуть, із третього заводу брак...
Дмитро похмуро кивнув. Що не кажи, а мати справу з такими недоброякісними матеріалами неприємно. Хочеться ж будувати на віки. Ех, як би вони працювали, коли б усе було гаоазд, розчин 1 матеріали підвозили вчасно, цеглу давали міцну! / Тоді, мабуть, і проблем не було б: клади собі цеглину за цеглиною, ряд за рядом. А так — мулярам доводиться переживати затримки з постачаннях^, потім підвищувати темп, надолужувати прогаяне. Так амортизатори вбирають у себе нерівномірність поштовхів ноліс, щоб загалом машина рухалась плавно й ритмічно.
Ритм — найважливіше у Праці будівельників. Під час цього, десятого, тижня ударної жовтневої вахти комсомольсько-молодіжна бригада В. В. Кузьменка ритм осбсти зберегла.
М. ВІДЕНКО, спецкор «Молодого комуна ра».
м. Кіровоград.
•2 стор ---------------------------------- ,}Мйлэди^. комунар*'- £8 листопада року
На фермах молоді господарідитячими
звуками
«Аби тебе шанували люди, не цурайся будь-якої роботи, не соромся, якщо потрібно, засукати рукава, і тебе не лишатиме успіх у всякому ділі». Ці материнські слова добре затямила Килина Петровці, вони стали компасом її трудового життя.
З Ровенської області Килина переїхала на Кіровоградшину. Другого ж дня прийшла у правління колгоспу імені Шевченка,-що в Новгородці. Подала заяву:
— Хочу у тваринництво...Було це десять років тому. Від
тоді багато змін сталося. І господарство нині зовсім не те. Зросло помітно. Навіть спеціальність у Килимі тепер по-іншому зветься —- оператор відгодівельного комплексу великої рогатої худоби. Умови праці теж змінилися. Тепер ланка з чотирьох тваринників (три оператори і ланковий-механізатор) обслуговує півтори тисячі голів худоби.
Коли мова заходить про неї, Килина ніяковіє:
— Та що про меле говорити? — Все, чого ми досяглії, від того, що всі разом за справу щиро вболіваємо. Надія Никошвна Ковальчук, Марія Семенівна Єрмолаєва досвідчені тваринниці. Працювати з ними — радість. Якби не вони, не досягла б я успіху в роботі.
Мова заходить про успіх. Як прийшов він до цієї двадцятишестиріч- ної комсомолки, ім’я котрої иапе-
редодні Жовтневих свяг появилося на районній Дошці пошани «Молоді гвардійці п'ятирічки»?
Минулого року в господарстві здали в експлуатацію нове тваринницьке приміщення. Базу № 9, як тут його називають. Відмовились від стаціонарного способу роздачі кормів. «Недосконала конструкція транспортерів. Не для кожного корму придатні вони. Солому, наприклад, погано подають, часто обламуються. Мабуть, конструкторам сільгоспмашин ще треба попрацювати над універсальним устаткуванням для відгодівельних комплексів», — каже Килина ІІет- ровці. В голосі вчувається: хвилює її ця проблема, як і все інше, що стосується трудового колективу, комсомольської організації. Бо не уявляє себе молода жінка осторонь будь-яких колгоспних справ.
Базу № 9 обслуговують четверо. Півтори тисячі голів молодняка великої рогатої худоби під їх наглядом. За півроку тварини набирають вагу від 150 кілограмів до трьох центнерів.
Здавалось би, що тут мудрого? Годуй вчасно — і буде приріст. Адже кормів загалом удосталь, особливо цього року. Але ні, тут є й свої тонкощі. Скажімо, добір раціонів. Тут необхідно і з зоотехніком порадитись, поділившись при цьому своїми спостереженнями, і вміло розподіляти корми між тваринами.
Що не кажіть, а потреби у них різні. Апетит, до речі, теж слід розвивати.
Ще один ключ до успіху — чистота. Вона неодмінно впадає у вічі, коли заходиш до приміщення, де працює Кп.ііша Петровці зі своїми товаришами. Одним словом, до всього рук докласти треба
— Маминими словами — «не соромся засукати рукава» — можу відповісти на ваше запитання про ключі до успіху в роботі. Мабуть, успіх приходить годі, коли про нього не задумуєшся, а просто працюєш, як підказує сумління. І ще. Ні про які досягнення не може бути й мови без дружньої підтримки товаришів по роботі, без їхньої допомоги... Оце й усі мої секрети, — усміхається Килина.
«Праця приносить честь», — гласить народна мудрість. Вона ж твердить, що людину можна пізнати в труді. Справді, такі люди, як оператор Килина Петровці, пізнають себе в праці. І мають від цього радість. їх шанують у колективі, в сім’ї, в селі. Бо вони ніколи не цураються будь-якої роботи, не бояться «засукати рукава». І за що б не бралися — обов’язково доведуть справу до кінця, віддадуть для цього всю енергію, весь молодечий запал. Інакше вони не можуть.
10. ДМИТРЕНКО, спецкор «Молодого комунара». Новгородківський район.
ДЗВІНКИМИ голосами,
піонерських горнів та ба- рабаніз, червоним цвітом знамен наповнився актовий зал чавуноливарного заводу, де проходили комсомольські звітно-виборні збори. І хоча головуючий ще не встиг назвати гостей, та всі відразу догадалися: привітати заводську комсомолі*» прийшли юні піонери школи № 17.
Неспроста школяріМіцна дружба зв'язує учнів нашої школи з робітниками чавуноливарного заводу. Часто приходять піонери і комсомольці до своїх шефів. Нещодавно допомагали ливарникам складати металеву плиту, прибирали подвір я підприємства, разом з ними збирали брухт.
1 заводчани не забувають про своїх молодших друзів. Піонерські горни, фотоальбоми — їхній по-
середньої
появилися в цьому залі.
НАШІ ШЕФИ,ЗАВОДЧАНИ
дарунок. Жаданими гостями були шефи на шкільному піонерському вогнищі. А не так давно на футбольному майданчику відбулася зустріч між командами школярів і спортсменами чавуноливарного. Перемогла, звичайно, дружба...
— Подобається тобі на заводі? І мені теж. Після закінчення школи прийдемо сюди працювати!
Таку розмову серед старшокласників я чула вже не раз. Упевнена: хлопці справді працюватимуть там. І дружба наша із заводом стане ще міцнішою.
О. Р13НИЧЕНКО, старша піонервожата середньої школи № 17 м. Кіровограда.
' А ?
САМОКРИТИЧНОРедакцію «Молодого комунара» повідомили пер
ший секретар Олександрійського райкому ЛКСМУ II. Коровіна та голова лекторської групи райкому комсомолу А. Добровольський: темі поліпшення стану лекційної пропаганди серед молоді району було присвячено чергове засідання лекторської групи. Йшла розмова про шляхи активізації роботи, підвищення якості лекцій, обговорено матеріал В. Стецеп- ка «Якби не аби...», вміщений у «Молодому комунарі» 9 вересня нинішнього року.
Члени групи самокритично, по-діловому підійшли до обговорення стану' справ. Ураховуючи критичні зауваження газети, вони внесли ряд пропозицій щодо поліпшення діяльності лекторів. Цьому Ж ПІДПО-
рядковане було заняття на тему «Методика підготовки і редагування лекції». У вивченні її грунтовну допомогу молодим подав лектор райкому Компартії України К. 1. Єгоров.
Провели семінар секретарів первинних комсомольських організацій, присвячений пропаганді матеріалів жовтневого Пленуму ЦК КПРС, п’ятої сесії Верховної Ради СРСР. Особливу увагу зосередили па вивченні промови товариша Л. І. Брежнєва на Пленумі.
Для чіткої організації роботи склали’ план-графік читання лекцій, окремо діє група контролю за їх проведенням.
У результаті проведених заходів, відзначають Н. Коровіна та А. Добровольський, робота групи відчутно пожвавилась. Про це свідчить той факт, що за три місяці другого півріччя прочитано лекцій більше, ніж за всю першу половину року.
З честю носить звання ударниці комуністичної праці Раїса БАБІЮК. робітниця головного підприємства Кіровоградського виробничого швейного об’єднання.
Фото М. ТЕРНЛВСЬКОГО.
В
І
ІСТОРІЯ степового Кааежа, що в ІІо- вомиргородськбму районі, починає--
ться з сивої давнини. Жили тут мужні люди, захищали рідну землю від напасників, сміливо освоювали незайманий степ обабіч Великої Висі.
Займаючись хліборобством і скотарством, попи водночас не пипуска.иі зброї з рук. Потім село стало військовим поселенням. Канежанн брали участь у кількох заворушеннях поселенців. У наступні десятиліття селяни Кансжа заслужили славу неспокійних, непримиренних до несправедливості людей. Канізькі бідняки з неприхованою ненавистю позирали на куркульські, поміщицькі та церковні землі, що до самого виднокраю стелилися навколо села. Л селянські смужечки ледве видиілися ио крутоярах та балках поруч Із терниками й урвищами. 1 ночами то тут, то там до самого неба зривалося полум’я, за вітром летіло добро багатія, наливе неправдою, бідняцькою кривавицею...
Та чи не найбільше прославився Капіж відомим на всю Україну повстанням 1918 року проти австро-німецьких окупантів. Селянська біднота під керівництвом більшовиків-фронтовиків повстала, розгромила ворожий загін, розіслала своїх агітаторів у всі навколишні села для підтримки повсталих. Над селом гордо замайорів червоний прапор пролетарської революції.
Кішувшп дивізію відбірних військ, окупанти придушили повстання, але найбільш організована та боєздатна частина повстанців прорвала кільце оточення і вийшла в район Красносілкп. Ці люди стали кістяком червоного Капізького повстанського полку, який з боями пройшов майже тисячу кілометрів по Україні, відстоюючи Радянську владу під Єлисаветградом, у Возпесеиську, північ- * піше Одеси, біля Миколаєва, і з розгорнутим багряним знаменом повернувся додому майже через рік...
Жертви Капізького повстання було поховано у братській могилі на околиці
Имев Справжньою святинею стала вона
для в.сієї округи. Щороку тут із шанобою відзначають роковини повстання, в гості до односельців ще й нині приїздять колишні його учасники та бійці повстанського полку.1П00 РОКУ, коли минало десятиріччя
■ □ДО цієї події, канежанн звернулися до уряду Радянської України з проханням допомогти спорудити на могилі
ИПІИИІ^МІ
НАДпам'ятник полеглим борцям. Всеукраїнський староста Григорій Іванович Пет- ровськпй прийняв делегацію, уважно вислухав і сказав, що пам’ятник буде споруджено неодмінно. Незабаром стало відомо, що гроші виділено. Та пам’ятника тоді не було виготовлено, бо не знайшлося потрібного зразка. Обмежилися встановленням тимчасового обеліска. На початку тридцятих років виготовили проект пам’ятника канізькпм повстанцям (автором ного був одеський скульптор і архітектор Назарець). Єлпсавстград* ськпй журналіст В. Смола після ознайомлення з проектом і документацією писав у повомиргородській районній газеті «За соціалістичну перемогу» (в но
мері за 7 листопада 1938 року), що пам’ятник буде збудовано па виконання постанови від 1928* року. «Пам’ятник буде з граніту. Він матиме форму трикутної піраміди. З переднього боку буде вибито коротку історію повстання селян і список загиблих. З лівого — скульптурна група повсталих, а з правого — картина розстрілу. Зверху — у тяжкопораненого партизана підхоплює червоний прапор інший, молодий партизан і кличе до бою, до остаточної перемоги над ворогом. Пам’ятник повинен бути споруджений до 1 травня 1939 року. Розгорнулися
ПРАПОРКАПЕЖЕМ
підготовчі роботи...» Наступний перегляд проекту був причиною затримки з будівництвом. У роки тимчасової фашистської окупації обеліск вщент зруйновано.
Лише 1950 року за рішенням виконкому сільської Ради і партійної організації було виділено кошти, пам’ятник було встановлено. Жінка на постаменті символізує матір-Батьківщину, яка благословляє сина на життя в ім’я миру та благополуччя па землі радянській.
На центральній вулиці села, названій на честь Кннізі-кого повстання, тоді ж було поставлено стелу з написом, іцо саме тут відбулася сільська сходка, яка ухвалила рішення дружно повстати проти ворога. Напередодні святкування 50-річчя славної події відновлено
вітряк, па крилах якого окупанти скара смерть вісьмох керівників-повстанців. Місцевий колгосп імені Леніна збудував та обладнав музей історії Капізького повстання. В ньому є достовірні матеріали про історію села, соціальні перетворення, що відбулися за рок'.і Радянської влади, про слаані радянські п’ятирічки і видатних земляків, вихідців з цьою краю.
Музеєм завідує на громадських засадах директор сільської десятирічки краєзнавець М. Г. Гордієнко. Йому активно допомагають члени ради музею, громадські екскурсоводи — бібліотекарі Г. Г. Гончар та О. П. Грималовська, вчителі і
старшокласники, ветерани праці, старожили села. Щороку музей відвідують тисячі екскурсантів не тільки з Кірово- градшини, а й з інших областей республіки.
ЗАРАЗ іде мова про відзначення 60-річчя Капізького повстання, го
тується путівник музею. Районний істо- рико-краєзнавчий музей, за словами його громадського директора П. А. Конке- вича, готує чималу допомогу Капежу, передасть деякі експонати зі своїх запасників. Навесні наступного року місцеві комсомольці — шефи та активні охоронці Капізького комплексу — проведуть нові насадження біля братської могили. Сільська Рада виділить кошти на ремонт пам’ятника на глоїплі і стели в центрі села.
Не меркне, не забувається подвиг сотень канізькпх повстанців, безстрашних борців за Радянську владу, за справу Леніна!
ІІ
1. БОЙКО, краєзнавець, член обласного літературного об’єднання.
м Новомпргород.
18лястоалдл 197в року
Л'У'АК, розмоза піде про піс- • ню. І дорослому, і малому відомо, що пісня, — а надто ж, коли зона комсомольська, молода, пристрасна, — збуджує в душі цілий світ високих поривань, почуттіз. Тому й варто відразу вдатися до образного порівняння. Уявімо собі сучасний справжній вокально-інструментальний ансамбль, — є змога відновити □ пам’яті кращі зразки, скажімо, телепередач або яскравих, змістовних концертів. Отже, взірець ми бачимо. Підемс?далі. Нехай цей колектив виступає на сцені в повному складі. Напевно ж, звучання (домовилися, що
урають справжні музиканти) ^уде багатим, насиченим кольорами розмаїтої гармонії.
А тепер скажемо, що учасники ансамбля почергово, один за другим, залишають сцену. Отак наче просто: органіст потягнув за куліси йоніку, слідом замовкає, не діставшись вищої ноти, труба, затихають ударні інструменти, пе-
Розмовапро пісню
ф Тема перша: «Географія» обласного конкурсукгдйстає далі вести свій сюжет
саксофон, зникають переливи флейти, настає пора гітар... А концерт триває, оголошується черговий номер. «Як, — запитає читач, — а хто ж буде грати, звідки ж візьметься мелодія? Нічого з тієї музики не вийде, це й немовля збагне».
Час дійти істини. Всяке порівняння, як твердить німецьке прислів'я, кульгає. Та до такої, здавалося б, неймовірної паралелі довелося звернутися тільки для того, щоб виразніше висвітлити рівень представництва обласного конкурсу комсомольської пісні. Виділимо одне слово: обласний. Кожного учасника — ансамбль то чи вокаліст — жюрі заносило у спеціальні балотувальні білети, їх припало воукраїнку рію — два Ульяновку,
Ж І&м'янку, чули? Все!
На Кіровоград аж дев’ять, на Но- — три, Олександ- і по одному — на
Олександрівну, Онуфріївну. І все. Оце, мовляв, вам,
товариші члени жюрі, було з чого зибрати для високих оцінок, оце й зам, шанозні глядачі, було кому і за що аплодувати; та й вам також, дорогі учасники конкурсу, було у кого і чого повчитися. Оце вам обличчя нашої області! Оце зам і «географія» Кірозоградщини! Сумний сміх.
Тож облишмо ці невеселі дотепи і звернімося до постанови Центрального Комітету К: 1РС «Гїро роботу з творчою молоддю». Там указується вельми зрозуміло: «Слід визнати проблеми і потреби молоді, допомагати їй виязляти свої обдаровання, спрямозувати розвиток талантів по творчо перспективному шляху. Постійно
і^іцнювати й урізноманітнювати зв'язки молодої художньо? інтелігенції з життям, розвивати її громадську активність».
Відповідально. Вагомо. Матеріали постанови переконливо засвідчують справжню турботу партії про МОЛОДІ СИЛИ художньої інтелігенції, про всю творчу молодь нашої країни.
Нижче піде мова про якісний рівень виступів учасників обласного конкурсу комсомольської пісні. Автор, висловлюючи спільне праг- "енпя жюрі на чолі із заслуженим працівником культури УРСР ком- потитером О. П. Смоляпським, застерігає наших читачів, аби не далася хибна думка, мовляз. Ти’. котрі виступали, «критияу- ють», а тим. які взагалі tie прибули аа конкурс, «обійшлося». Справді, е колективи (повторюю: водектяви) в нашій області, про які М сказати. Вокально-
вокальні. і співа- иічого, бо не заслу- оцінок. Вони просто участі в обласному
„Молодий комунлр,гРІК 1926-й
Перший директор „Червоної зірки“
З СЗПОр.--------------- -
молодіжному змаганні на сцені.Закидати докір одним лише
молодим митцям було б несправедливо. Більше того, неправомірно. Адже тут ідеться про тенденцію — про «глуху стіну» з боку комітетів комсомолу. Чому «тенденція»? Бо довелося мимоволі підслухати невеликий монолог. На працівника райкому комсомолу «наступав» художній керівник самодіяльного колективу:
— Не зміг, кажеш? Удома, значить, давай-дааай: вечори, концерти... А в область повезти — руки не дійшли... Хай би не зайняли першого місця, так хлопці ж мої заслужили поїздку. Це ж стимул який. Та, якщо хочеш знати, це й тобі плюс був би: побачили б — відзначили б. Що? Не для нагород? Правильно, ми не повинні їх шукати, так чому ж тоді своєї правиш: «Не завоювали б призу»? Буз же виклик... Я так скажу: це якби на знайшов А чому
менше
Цей, пред-
на об- конкур-
семінар, то би і час, і транспорт, конкурс комсомоль
ської пісні важить?..
Монолог судячи з ставництза ласному сі комсомольської пісні, міг відбутися і в Гайвороні (де ще недавно хвалилися вокально - інструментальним ансамблем), і з Світловодську (бо навіть у програмі конхурсу
значився їхній колектив. Не приїхав), у Бобринці (де ніким не хвалилися і нікого не представляли) і в Новоархангельсьху (звідки теж не було ніякої чутки), в Устинівці (обіцяли вокаліста) і а Доброзеличківці (навіть не обіцяли), у Вільшанці (теж мав прибути співак) і з Новомиргороді (де ще не «охопили танцями» весь районний центр), у мовчазному Петровому і з голосному своїм По- бузьким ансамблем Голозаніз- ську, з найближчій до Кіровограда Компаніївці (не дочекалися дуету) і у «віддаленій» Новгородці, в Долинській (де заробили бал за «скромність») і з Малій Висці.
Хто, де і коли, скажіть, будь ласка, товариші комсомольські активісти, випустив у світ цю легковажну (і, виявляється, легковірну) думку про те, що обласний конкурс комсомольської пісні можна обійти чи ігнорувати? Де ж, як не на обласній сцені, є змога визначити кращі художні молоді сили і, зіставивши рівень виконавської майстерності, зробити детальний аналіз виступів кращих колективів усієї (усієї!) Кі- розоградщини?
Нема бажання, але чепитн навіть таку Сьогодні, коли події лишаються в пам’яті женцями, не може бути них суджень щодо Г----(«Завоювали призи, бо нас не було»). Працівники культури і комсомольський актив районів області, гадаю, -------- - ------запитання, організації - --------молоді стоять далеко ширше, і цс спонукає до одвергої відповіді. Відповіді перед молоддю, яка хоче відпочивати по-справжньому, перед тими, кого залишили за кулісами обласного конкурсу комсомольської пісні, — самодіяльними артистами.
Почалася розмоза з ідеального вокально-інструментального ансамбля, учасники якого неждано-негадано залишали сцену. Тепер зрозуміло, що отой «ідеальний» вимір, по суті, так і зостався лише задумом. Сприймати бажане за дійсне ніяк не вдасться. Та й не слід. Обком комсомолу егзориз усі необхідні умови для 'проведення конкурсу, передбачив усілякі можлизі ускладнення, подбав про учасників, котрі лишилися на заключний концерт. А поголовна більшість районних комітетів ЛКСМ поставилась до події, присвяченої .дню народження Ленінського комсомолу, м’яко кажучи, байдуже. Хтось хоче заперечити; _
А. НЕЧИТАЙЛО.
е потреба за- «дрібпицю».
конкурсу ще свіжнлАі вра-
і двознач- щодо переможців
мають відповісти на всі Більше того, проблеми
змістовного дозвілля
Наша партія виховала і загартувала велику плеяду революціонерів, безстрашних борців за народну справу. Одним із таких представників ленінської партії був Прокіп Оздійович Заривайко, перший червоний директор кіровоградського заводу «Червона зірка», член партії з 1904 року.
Народизся Прокіп Оздійович 1886 року з Харкові з сім'ї столяра. Тринадцяти років він — учень слюсарної майстерні, а через рік іде на Харківський завод сільськогосподарського машинобудування Гельферіха—Саде. Та невдоззі за активну участь у страйках його звільняють з роботи.
Прокіп Овдійович працює ливарником па паровозобудівному заводі. Тут він стає партійним агітатором. Під час революційних подій 1905 року паровозобудівники застрайкували одними з перших. П. О Заризайка було тяжко поранено. Революціонера відправляють на заслання в Єнісейську, губернію.
1900 року він повертається в Харків на парово
ПОСТРІЛ БРАКОНЬЄРА
Вже зовсім стемніло, коли житель села Берегового ІТовомирго- родського району Юхим Грнгораш узяв рушницю і пішов на полювання. ’Відразу ж за селом повернув до найближчої скирти. Чекав недовго. Побачившії на дорозі рухому темпу пляму, натиснув на курок. Постріл покотився нічним степом, а навздогін йому пролунав людський крик. Жінка, поранена в ногу, ще не прийшла до тями, а «мисливець» уже вибачався:
— Я ж не хотів! Чесне слово. Стріляв у лисицю. Ще коли цілився, грішним ділом подумав: чого це лисиця на задні ноги стала? От і вийшов казус.
Він усе ж знайшов у собі силу волі, щоб за першим злочином не зробити другого — втекти.
Слюсарі ж ремонтного заводу «Укрсільгосптехніки» С. Решет- шок, І. Єрофєєв, А. Решетиюк та А. Правда не зупинилися пі перед чим, аби втекти. Тікаючи, обстріляли машину, в якій були люди. Сталося це гак. Шофер колгоспу імені Горького Кіровоград
зобудівний завод. Л через два роки його знову арештовують і висилають у Вологодську губернію. Там він посилено займається самоосвітою, зустрічається з більшовиками.
Нарешті заслання закінчилося. Знову робота на паровозобудівному заводі, участь у політичній, партійній агітації. І знову арешт і заслання, з якого він повертається в Харків уже після революції 1917 року. П. О. Зарнваііка обирають головою заводського комітету, головою заводоуправління.
У березні 1922 року його призначають директором кіровоградського заводу «Червона зірка». Багато зусиль та організаторського хисту доклав П. О. Заривайко, щоб відбудувати зруйноване війною підприємство. Під його керівництвом завод стаз до ладу діючих через два роки. 1924 року підприємство по випуску продукції досягло рівня 1913 року. Реконструкція тривала.
Завод впрозаджуваа технічні новинки, змінював номенклатуру сільськогосподарських машин, розширяв виробництво. 1925
року почали будівництво нового шестиповерхового приміщення для інструментально- ремонтного, штампувального, токарного, сошникового та колісного цехів. Розвивалося раціоналізаторство і винахідництво.
Директор заводу був душею колективу. Часто виступав перед робітниками, роз’яснюючи поставлені партією завдання, високо цінував кадрових робітників. До 50-річчя заснування заводу директор надіслав до газети «Комуніст» кореспонденцію, в якій писаз, що на підприємстві працює група робітників, котрі є жизими сторінками історії. Серед них — Михайло Миронович Токарев, Авксен- тій Пилипович Пере- пльотчикоз, Леонтій Авксентійович Ковальський, Максим Пилипович Журавленко, Михайло Йосипович Дуд- ников.
Під керівництвом П. О. Заривайка чер- вонозорізці першими
ського району В. Бурлака помітив людей .у маскувальних халатах з рушницями в руках, звернувся по допомогу до В. Руденка, Я. Ко- хапенка та А. Шапорепка. Разом поїхали довідатися, то за люди. Тут браконьєри й показали своє справжнє обличчя, почали відстрілюватись. Добре, що нагодилися працівники державтоінспекції і обеззброїли любителів ДІ1ЧШНІ. Браконьєрів справедливо пока рано.
А ось завідуючий Мартопіським споживчим товариством Ново- миргородського району Г. Янчур- ський вийшов з подібної ситуації, як кажуть, сухим із води. Перестрілявши диких голубів на території села, він розширив свої «володіння», почав полювати на дичину біля Великої Висі. За цим і застав його інспектор В. Чабан. Але браконьєр не піддав малокаліберної гвинтівки. її у нього досі не вилучили. Зброя не зареєстрована, отже, йдеться по тільки про моральне падіння; він має нести
серед колективів підприємств сільськогосподарського машинобудування України перевершили довоєнний рівень продуктивності праці. В середині 1923 року на промисловій виставці за найкращі зразки сівалок і молотарок заводові було вручено атестат ЦВК СРСР, а в липні 1925 року — Грамоту і Червоний прапор уряду Української PCP.
1926 року на заводі повністю закінчили реконструкцію. Черво- нозорівці приступили до успішного виконання планів першого року індустріалізації країни.
Понад сім років очолював багатотисячний колектиз заводу «Червона зірка» П. О. Заривайко. Свою енергію, талант більшови- ка-ленінця він віддав спразі побудови соціалізму.
О. НАГОРНИЙ, * директор обласного державного архіву.
відповідальність за незаконне збе- рііання вогнепальної зброї.
Як тільки не наминаються уникнути справедливої кйрп бра- коньї-уі («У мене ж дітки», «Ви це киньте, у мене посада відповідальна»). старіються нілориста- ти зв’язки, своє службове становище. І таким чином, ідуть на попі порушення закону.
Жителя Добровеличківки Носкова затримали на березі Цибульни- ка у Світловодському районі. Він охороняв... сипа, що з чужою рушницею, не маючи мисливського квитка і відсірільннх карток, полював Колишній мисливець Носков три роки не сплачував членських внесків 3 інспектором ПОВОДИВСЯ зухвало,' у іірпсу шості сипа не хотів віддати руїнницю.
їх, браконьєрів, не так уже й багато. Єднає їх одне — бажання поживитися за чужий рахунок. І йдуть па таке лише люди несвідомі або ж ті. що погрузли в міщанстві підпали під чужий вплив, як ось лікар з Кривого Рога В Тарасов. Коли його затримала інспекція, він хотів звернути увагу на свою дружину, мовляв, це вона наказала: «Без зайчатини не повертайся». Гож і довелося В. Тарасову за подарунок дружині заплатити сімдесят карбованців штрафу.
В. МЕЗЕНЦЕВ — мисливствознавець, М. ЛИТВИНОВ—» громадський інспектор Товариства охорони природи, позаштатний кореспондент «Молодого комунара».
4 Clttop. пМолоднй комунар”____________________ __ 18 ллсіколада 1&7& року---------
ГЕРОЇВВАШИХ ІМЕНА
Про воїнів — визволителів Кіровограда ми вже маємо чимало краєзнавчих матеріалів. А ось про те, як і хто обороняв місто в грізному сорок першому, нам не довелося читати на сторінках газети, хоча відомо, що Кіровоград захищали бійці 79-го прикордонного загону.
Дуже просимо розповісти, якщо с можливість, про цих героїв.Червоні слідопити школи № 9 м. Кіровограда.
У СЕРПНІ ми перегорнули лис- * той календаря з цифрою «З».
1 пам'ять знов і знов розкручувала кінострічки подій серпня 1941-го —- часу суворого й героїчного. Наче живі образи героїв тих днів були поруч пас.
Серед них залишалися й ті, хто грудьми заступав шлях вогненному валу із свинцю і сталі, — воїни 79-го прикордонного загону, які па підступах до нашого міста зробили все можливе і навіть неможливе, щоб наблизити день нашої перемоги.
І.
Прикордонники скупчились біля дверей і мовчки вдивляються в стен. Підполковник Грачов теж дивиться у двері вагона, прпмос- фнвшнсь на ящику з-під патронів.
Може, згадував далекі роки громадянської, коли його першою школою служби і життя була Перша Кінна армія. Може, думав про далекосхідні події 1920 року, чи про погоні ча басмачами в середньоазіатських пустелях, нуди його закидала довгорічна прокоп, донна служба; може, про події зовсім недавніх часів, коли на новому кордоні з Румунією створили "9-й ізмаїльський прикордонний загін і його, досвідченого чекіста, ордеионосця. депутата .Верховної Ради Киргизької РСР, призначили начальником загону.
...79 й прикордонний загін. Він охороняв кордон з королівською Румунією по Лунаю і Пругу. В середині червня була інспекторська перевірка: навчальні стрільби, тактика, прикордонна й політична підготовка. Висновок комісії: загін здатний іінкона і будь-яке бойове завдання.
і ось — 22 червня О 4.1)0 у журналах бойових дій прикордонних застав загону лягли перші записи — про війну. І першу сторінку нього безприкладного літопису відкрила 1-а правофлангова засіава старшого лейтенанта
Плотникоца, самих 4.00 опинилася прийнявши нерівний і проти кожних п'яти І середньому діяло не рівнів.
Десять днів загін спроби фашистських , .......сенати Дунай і Прут і висадити на пій ділянці державного кордону свій десант.
1 ще одна подія сталася в ті дні. Про неї в доповіді штабу Дунайської військової флотилії повідомлялося: «Па світанку 25 червня бронекатери висадили па Сатул- I Іоу роту прикордонників. Румунський гарнізон здався без бою. Взято в полон 70 солдатів... Паші трофеї: 2 гармати, близько 10 кулеметів».
А на другий день прикордонники 79-го загону нп чолі з начальником Кілійської прикордонної комендатури капітаном Іваном Бурмистровнм разом з воїнами Червоної Армії і моряками Дунайської флотилії переправились через Дунай і вибили ворога з міста Кілії-Веке. Над собором захопленого ворожого міста замайорів червоний прапор. У ранкових зведеннях Радінформбюро цій полії було присвячено кілька рядків: «У ніч на 26 червня група наших
, військ при підтримці річкової фло- і зилії форсувала Дунай, захопила
вигідні пункти, 510 полонених,2 офіцерів, 11 гармат, багато спорядження».
Пізніше, згадуючи цей безприкладний подвиг у перші дні війни, двічі Герой Радянського Союзу, Маршал Радянського Союзу Микола Іванович Крилов у книзі «Не померкне ніколи» напише: «...Наскільки я знаю, більше
всьому фронті радянському
яка за півгодини до тих і в полум'ї війни, бій. У тому бою прикордонників у менше роти гітле-
успіїнно зривав загарбників фор-
IIсповнились гімнастичні комітету. Роботу з дітьми майстри спорту, чемпіони лубліканських змагань.
групи в ДЮСШ обласного спорт- тут ведуть досвідчені тренери, області, призери обласних і рсс-
Фото В. ЧЕРЕДНИЧЕНКА.
нНаша адреса і телефони і
316950. ГСП, Кіровоград 50, еул. Лунамарського, 36. Телефони: відповідального секретаря та відділу комсомольського життя—2-45-35, відділу пропаганди, ■‘»ДДілу листів І масової роботи—2-45-36, відділу військово-патріотичного виховання та спорту — 2-46-87.
<. 15196« індекс 61197»
солдаюні не довелось у той час ступити на землю ворога і хоч ненадовго на ній закріпитися».
Отак десять днів і ночей пліч-о-пліч із частинами Червоної Армії і Флоту билися з ворогами прикордонникії-із- маїльпі на чолі з С. Г. Грачовим. Жодна застава ні на крок не відступила, не залишила без наказу своєї ділянки, і лише 2 липня воїнн-чекісти передал їв родиті кров’ю рубежі нашої країни регулярним частинам 'ісрвоної Армії, що підійшли на допомогу.
КЛ 11Р1ІО постукують колеса. Поїзд наближається до Кі
ровограда. Підіюлковш.х С. Г. Грачов думає над щойно одержаним наказом. У Кіровограді загін повинен переформуватись у прикордонний полк. Комендатури стануть батальйонами, але роги називатимуться заставами. Він стане командиром полку.
І ■ І
В кінці липня обстановка на Півдснио-.іадідно.му фронті погіршувалася з кожним днем. Становище наших «-Ї та 12-ї армій було дуже важким. Гіілеріисі.кі танкові й механізовані дивізії, оволодівши Білою Церквою, Звеингородкоіо та Уманню, кільце оточення під Києвом па південний схід. Фашисти во рвалися до дніпровських Завдання прикордонникам організувати оборону Кіровограда і забезпечити евакуацію з місі а населення, промислових підприємств, медичних закладів, банку. Вирішували не дні. а години, хвилини.
Начальник загону підполковник І район, військком загону старшин батальйонний комісар Нрнбн.іоп, начальник штабу майор Афанасьев і заступник командира по оперативній частині майор Некрасов зраіу ж поїхали до центра міста.
Прикордонників прийняли керівники області. В кабінеті зібралося кілька членів бюро обкому партії. Схилилися над картою міста. Віл командира прикордонників віяло сплою, впевненістю, а його спокійний голос та задушевна манера говорити приваблювали. На грудях Савн Гпатовича полум'яніли орден Червоного Прапора і депутатський значок. Такі ж і Горохов — його комісар, орденоносець Іван Данилович Прибилов, інші прикордонники.
Секретар обкому.партії докладно повідомляв:
— Місто живе гріївожїшм життям. часто зазнає бомбардувань. Особливо сильно бомбардує ворог 1Іовомнколаївку, 1 Іовонекрасовку, що примикають до аеродрому, та район залізничного вокзалу і прилеглу до нього територію заводу «.Червона зірка». Броньована лавина гітлерівського генерала Клейста не сьогодні, так завтра буде на підступах до міста.
Необхідно організувати тимчасову оборону міста ’
Сава Гнатович підвівся, звичним рухом обсмикнув гімнастерку:
— Завдання ясне, товаришу секретар. Командування гарнізоном беру па себе. Запитань немає. Допомога населення потрібна
• в будівництві оборонних споруд.—- Ясно, товаришу підполков
ник. Допоможемо.— Дозвольте йти?...
В. ЧАБАНЕНКО, інженер.
На фото: С. Г. ГРАЧОВ.(Далі буде).
Церквою, замкнули і рушили іііїстпр.ти- перепран.- негайно
ЬІ АКАЗ начальника у- ■ ■ равління внутрішніх справ був лаконічним: за затримання злочинців, виявлені при цьому вість і мужність дити...
Небагато часу відтоді, як Василь ненко, Микола Ющик та Володимир Ярмощук наділи форму інспекторів дорожнього нагляду. Після початкової підготовки у спеціальній школі міліції «відшліфували» добуті знання *під надійною, дружньою і вимогливою опікою наставників.
Училися прискіпливо оцінювати обставини,
¥П’ "Чі- І ТІ 1 и
кмітли- нагоро-
минуло Рома-
оцінювати обставини, що складаються в потоці ру- ху, правильно реагувати
СЛУЖБА:ДНІ 1 НОЧІ
6
Вчора країна відзначила міжнародний День студентів.ЩО МОЖУТЬЗдається, то може бути переконливі
шим від цифр?- Ну що ж, звернемося до них.
В нашому місті проживає зараз 224,1 тисячі жителів. З них близько п’яти тисяч — студенти. П'ять з двохсот двадцяти чотирьох нібито й не багато, чи не так? Всього якась сорок п'ята частина... Та коліь порахувати, що можуть зробити оці п'ять тисяч молодих, сповнених енергії і завзяття юнаків і дівчат, то стане зрозуміло: цс не мало. От хоч би в кількох словах про добрі діла половини студентства міста — тих, хто навчає-' ться в стінах нашого Кіровоградського педагогічного інституту імені О. С Пушкіна.
Знаєте, шо встигли за цьогорічний третій трудовий семестр п’ять загонів майбутніх педагогів? Освоїти 212 тисячі карбованців капіталовкладень. Не більше, аніж по тисячі карбованців на кожного жителя нашого міста. А не ж не враховуючи внесок наших сусідів — студентів Кіровоградського інституту, сільськогосподарського машинобудування.
Не будемо рахувати всіх дитячих посмішок і захоплених розповідей: «Знаєте, яка в пас школа.Хоча що радість теж подарували юшім кіровоградцям бійні будівельного загону педагогічного інституту: в обласному центрі вони звели школу на 1550 місць. Взагалі, стремліп- пя .зробити місто своєї студентської юності ще кращим, життя в ньому цікавішим — притаманне, безперечно, кож
лому з п'яти ТИСЯЧ. Щоб МІСТО б\.'ІО красивим — оті суботникн й недільники п<) благоустрою, нові сучасні будівлі на його вулицях. Щоб життя цікавішим — виступи танцювального ансамбля «Юність», вокально-іііструмепга.іьно- ,го ансамбля «Сгсіїівчанка», студентського театру. Чекають зустрічі з студентами на заводах, в школах, в міських та райоїінпх будинках культури. Чекають зустрічі з мистецтвом, з молодістю.
Чи не забуваюсь юнаки і дівчата за всім цим про своє, основне завдання? Пі, не забувають. 161 студент нашого вузу павчаєіься іі.іькп па «відмінно», двоє з' них — Олександр Терещенко та Лілія Ревва — ленінські стипендіати. А третьокурсник філологічного факультету Леонід Купепко удостоєний пмшкінської іменної стипендії. Готуються майбутні
' педагоги до самостійної роботи, здобувають знання. Розуміють, які спеціаліс-. ти потрібні сьогодні нашій країні. Такими спеціалістами вже стали більше дс- в’яїнадцяти тисяч вчителів, — випускників нашого інституту. Такими стануть і ті 2300 студентів, які навчаються зараз, і ті, хто незабаром поповнить наші ряди.
В нашому місті нас близько п’яти тисяч. А ще додайте до цього тисячі наших друзів — студентів з Самаркандського педагогічного інституту, майбутніх педагогів з Бурятії, РРФСР. А паші колеги з соціалістичних країн? Уявляєте, скільки пас? 1 шо ми можемо зробити всі разом? На ваших плечах — майбутнє країни. І ми виправдаємо велике довір’я народу. Виправдаємо, бо сила наша в най- мішіішому — в дружбі.
В. ПОЛАДЬКО, секретар комітету комсомолу педагогічного інституту імені О. С. Пушкіна.
на необачне поводження водіїв і пасажирів.
...Того дня, як і завше, екіпаж у складі В, Рома- ненка, М. Ющика та В. Яр- мощука виконував обов’язки по нагляду за рухом транспорту на автотрасі Київ — Донецьк. Сутінки мість, цювали з водіями: вчили, а кого примушували правильно користуватись приладами освітлення під час зустрічних роз'їздів.
Рація, що досі шуміла, умовним лом попросила Черговий по Олександрійському міському ЕІД- ділу внутрішніх справ передавав усі/и патрульним екіпажам: «У місті щойно викрадено автомобіль
прошу записати машини, номер- належність... Про пошуку інфор-
обмежили види- ^ь— і інспектори пра
ного
тількисигна-
зв’язку.
Газета виходить у вівторок, четвер,
суботу.
«молодел КОММУНАР» - орган Кировоградского обкома
Л К С МУ с Кировоград.Газета печатается
па украинском языке.
ПОГОДА
Друкарня ім. Г. М. Димитрова обласного управління у справах видавництв,
поліграфії і книжкової торгівлі, м. Кіровоград, пул. Глінки, 2.
Тираж 59 700.Формат А-3. ... Зам. № 479,
Вдень 1В листопада по території області і місту Кіровограду передбачається хмарна погода, невеликий дот, ранком місцями туман. Вітер півдєпно-східлііП 7—10 метріп па секунду. Темпера- тура повітря по області 2—7, но місту 3—5 градусів тепла.
ГАЗ-24, прикмети ний знак, наслідки муйте!».
Тепер погляди інспекторів дорожнього нагляду вихоплювали у пітьмі обриси автомобілів, подібних до вказаного. Старший сержант В. Романн^с ко запропонував маневре«?, ний спосіб патрулюван- ня — менше можливостей виказати свій намір.
Непомічени/ли злочинці виїхали за межі міста Олександрії, полегшено зітхнули, але...
Переслідування ло недовго. Троє, ши автомашину, намагалися втекти полем. Був опір, була коротка сутичка, б якій інспектор Василь Ро- маненко дістав травму. Та через деякий час порушники вже сиділи, похнюпивши голови, в міліції.
За останній час підрозділ дорожнього нагляду обласного управління внутрішніх справ значно поповнився молодими співробітниками — колишнім«,-- водіями, звільненими в запас воїнами. Покликання поставило в ряд охоронців безпеки руху робітника заводу тракторних гідроагрегатів Олександра Іванченка, водіїв Анатолія Федченка та Володимира Ломакіна, наслідував приклад свого брата Василь Моцалюк. Гартується характер молоді в неспокійних міліцейських . буднях, мужніють обличчя, впевненішим стає почерк вартових правопорядку.
А. ШВЕЦЬ, заступник командира підрозділу. '
■■■■яиииивиикявясияиошш^
Редактор М. УСПАЛЕНКО. ’
трива- кинув-