2 ч. 28 (2708)30 вересня — 6 жовтня 2010[nota bene!]

Микола Густі, доцент кафедри міжнародної інформації Львівської по-літехніки:

Треба бути прикладом для молодіЯ не знаю, чи я обрав професію викладача, чи вона мене… У студент-ські роки не думав про цей фах, мав бажання займатися наукою. Власне, це намагаюся робити й тепер, бо, вважаю, що викладач має бути досвідченим науковцем, щоб передавати свій досвід студентам. А щоб бути прикладом для молоді, він має стати успішною особистістю, самореалізуватися.

Опитувала Ірина ШУТКА

Орест Лозинський, директор Інституту енергетики та систем керування Львівської політехніки, завідувач кафедри ЕАПУ, професор:

Вища школа виховує еліту націїРоль викладача завжди була дуже вагомою, тому що вища школа ви-ховує еліту нації. Надзвичайно важливою є й професія вчителя. Нині при вступі в університет бачимо дуже слабких з точки зору інтелекту, загального розвитку абітурієнтів (мудрі діти — швидше виняток, а не правило). І під-нести інтелектуальний рівень можуть тільки шкільні вчителі та викладачі вищої школи.

Олена Стасюк, доцент кафедри реставрації та реконструкції архітектурних комплексів Львівської політехніки:

Не шкодую, що стала викладачемЯ не шкодую, що стала викладачем, і знаходжу для себе світлі моменти. Ось, наприклад, тішать цьогорічні першокурсники, які з великим ентузіязмом взялися за навчання. В певний момент життя чітко усвідомлюєш: пора віддавати, а не тільки брати.

Галина Захарчин, професор кафедри менеджменту організацій Львівської політехніки:

Все залежить від викладачаВаги викладацької професії в суспільстві не відчуваю, вона зніве-льована. До того ж в цьому винні й самі викладачі (ті, що не здатні нести це гідне звання), і суспільство (яке не цінує викладацької

праці), і держава, яка багато вимагає, але не мотивує свої вимоги перед освітянами. Тож у нас викладач працює, виходячи хіба із власного ентузіазму, любови до своєї роботи й розуміння її важливости.

Ірина Фаріон, доцент кафедри української мови Львівської політехніки:

Нема важливішої професіїНема важливішої професії для суспільства, ніж професія викладача, тому що саме викладач є носієм знань, а знання будують державу. І хоч зараз я роздираюся між наукою і політикою, однак — ви-кладацьку роботу точно не покину. Викладацька праця — це не фах, а місія, покликання, а студентство — найкраща авдиторія для спілкування.

Яке значення має професія викладача для суспільства?

Вітаю з Днем працівників освіти!Університет — це установа, призначена для того, аби наші діти піднялися на вищий щабель, ніж їхні батьки. І саме від педагогів вищої школи — наставників нової генерації української еліти — залежить, наскільки цей ступінь буде вартіснішим і наскільки ми зу-міємо вивчити і виховати нове покоління справжніх громадян і патріотів України.

Львівська політехніка — най-старіший технічний навчаль-ний заклад України та Східної Европи, один із найпрестиж-ніших вітчизняних універ-ситетів. Нині тут навчається майже 35 тисяч студентів за 56-ма напрямами підготовки та 102-ма спеціяльностями, плідно працюють понад 240 докторів наук і професорів та понад 1000 кандидатів наук і доцентів. У Політехніці не лише навчають, а й вихову-ють — традиціями, новатор-ським підходом до освоєння професії, високою духовністю, моральністю й культурою поведінки. Саме це творить характер гармонійно розвину-тої особистості.

Перед викладацьким скла-дом стоять безліч соціяльно значущих освітніх і виховних завдань. На кожному з нас лежить особиста відпові-дальність за цю нелегку, але надзвичайно відповідальну справу.

Засіваймо ж у душах своїх вихованців зерна високої громадянськости й патріо-тизму, міцні наукові знання й інтелект, аби проросли вони благодатним врожаєм здобут-ків задля України та її народу. Козацького здоров’я Вам, міц-ности духу й високих духовних поривань, невичерпної наснаги й творчого оптимізму у Ваших помислах і справах!

Юрій БОБАЛО, ректор Національного університету „Львівська політехніка“

3ч. 28 (2708)30 вересня — 6 жовтня 2010 [nota bene!]

Архів діячів НТШ передали науковій

бібліотеці

Під час відкриття Другої науково-практичної конференції „Сучасні проблеми діяльности бібліотеки в умовах інформаційного суспільства“ в НТБ Львівської політехніки відбулося передання архіву діячів НТШ Львів-ській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника. Це рукописні матері-яли, котрі збереглися завдяки тому, що були замуровані у стелі шкільного при-міщення малої батьківщини ректора Львівської політехніки професора Юрія Бобала — села Дунаєва Перемишлян-ського району.

― Коли під час ремонту знайшли ці документи, частину їх передали для експертизи в бібліотеку ім. Стефа-ника, решту — нашому ректорові, —

розповідає заступник директора НТБ Політехніки з наукової роботи Ната-лія Кунанець, котра останнім часом

зберігала папери у сейфі бібліотеки до слушної нагоди передати коле-гам. — Юрій Ярославович люб’язно погодився передати частину архіву, яка зберігалася в нього, бібліотеці ім. Стефаника, щоб сформувати ціліс-ний архів, включити його в науковий обіг, завдяки чому збагатиться науко-ва громадськість.

Юрій Бобало, через зайнятість, до-ручив передати документи проректо-рові з наукової роботи Зорянові Піху. Зорян Григорович вручив дві коробки документів завідувачці відділу руко-писів ЛННБ України ім. В. Стефаника Мирославі Дядюк (на світлині). За гідний і безкорисливий вчинок ректо-ра дослідниця пообіцяла допомогти Юрію Ярославовичу з архівними до-кументами, потрібними для написан-ня історії його рідного села.

Закінчення на 5 с. →

Нам потрібна незалежна Українська держава

2 жовтня минає 20 років відтоді, коли українська молодь розпочала новий етап в історії України, здійснивши так звану „Революцію на граніті“. Мирною акцією голодування студенти оголосили війну радянській системі, а частину площі Жовтневої революції (нині майдан Незалежности), де розташували свій наметовий табір, назвали територією, вільною від комунізму. І молодь перемогла: Голова Ради Міністрів Віталій Масол пішов у відставку, а вже за рік парламент проголосував за Акт проголошення держав­ної незалежности України і призначив референдум на 1 грудня 1991 року.

„Нам потрібна незалежна Українська держава. Тільки для неї варто жити на світі, вчитися і працювати. Таке рішен-ня Студентського братства було одностайним, — розповідав співголова студентської акції, тоді студент Львівської по-літехніки, Ігор Коцюруба відразу після повернення з Києва у жовтні 1990 року. — В усі віки молодь була найбільш революційна. Ми маємо міцне коріння, героїчні зразки козацької мужности, стрілецької слави, жертовности воїнів УПА. Сьогодні вирішується доля України, і ми мусимо ска-зати своє слово. Кожна епоха мала свої методи боротьби. Ми вибрали демократичну, мирну форму для висловлення

своєї позиції. Прийняття Верховною Радою студентських вимог — це ще не перемога, це лише перший крок до неза-лежности України. Більше тішить нас те, що ми досягли своєї другої мети — розбудили народ“ („Львівський політехнік“, № 28, 28 жовтня 1990 року).

Продовження на 10 с. →

уроки історії

Двадцятиліття пробудження українства

до дня бібліотек

За тиждень до професійного свята бібліотекарів львівські політехніки передали в книгозбірню документальні архіви, а працівники бібліотек зустрічалися з колегами з инших міст, підбивали підсумки, обговорювали

проблеми

Книгозбірня Львівської політехніки в контексті інформатизації

[•] Жовтень 1990-го. Львівські політехніки розпочинають акцію студентського голодування на київському граніті.

Світл

ина

з пр

иват

них

архі

вів

учас

никі

в го

лоду

ванн

я

4 ч. 28 (2708)30 вересня — 6 жовтня 2010[СТУДІЇ]

коротко

Під час наради з питань розвитку освіти Львівщини зі заступни-ками голів РДА та керівниками органів управління освітою, якою керував голова Львівської ОДА Василь Горбаль та його перший заступник Мирон Янків, освітню галузь було визнано пріоритетною в області, повідо-мила прес-служба ЛОДА. Мирон Янків наголосив на необхідності вирішення питання фінансування галузі.

У Львівській обласній Малій академії наук відбулася урочиста академія з нагоди початку на-вчального року, повідомляє прес-служба Львівської ОДА. Під час урочистостей перший заступник голови ЛОДА Мирон Янків на-голосив, що завдяки роботі МАН виховуються фахівці, спроможні ухвалювати важливі для розви-тку країни рішення. Серед учнів академії — 35 переможців та при-зерів Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт (І місце в Україні), що стано-вить 77 % від кількости учасників. 12-ти переможцям призначено стипендію Президента України.

Вчена рада Національного уні-верситету „Києво-Могилянська академія“ вважає законопроєкт про мови неконституційним і про-понує зняти його з розгляду Вер-ховної Ради. Відповідну ухвалу надіслано Президентові Віктору Януковичу і спікеру Володимиру Литвину. В НаУКМА пропонують розробити концептуально инший, новий законопроєкт за участю фахівців, а не представників окремих політичних сил.

У Кембриджському університеті (Велика Британія) на постійній основі відкривається Українська програма, в межах якої студенти зможуть вивчати українську мову та культуру, повідомив про-фесор Департаменту славістики Кембриджського університету Саймон Франклін. Водночас глава Департаменту славістики універ-ситету Емма Віддіс зазначила, що студенти університету можуть вивчати українську мову як другу іноземну.

За матеріялами інформаційних агенцій

Минулої п’ятниці відбувся укра­їнсько­польський семінар „Про­

блеми альтернативної енергетики“.Україну представили науковці

Львівської політехніки, Львівського національного аграрного універси-тету, Польщу — вчені університетів Люблінської та Жешувської політехнік. Зустріч відкрив проректор з наукової роботи Львівської політехніки Зо-рян Піх. Далі гості презентували свої виші й ознайомилися з інноваційною політикою Львова в напрямку розви-тку науки. Також виступила старший експерт Інформаційного центру Про-грами транскордонного співробітни-цтва Польща — Білорусь — Україна (2007— 2013) Діна Гончарова, яка доповіла про поточний стан Програ-ми та існуючі механізми оформлення

документів для участи в конкурсах проєктів Програми.

На семінарі доповідали про прилади та обладнання, які працюють від альтер-нативних джерел енергії, і стандарти ЕС та України для установок, які працюють від відновлювальних джерел енергії.

Оскільки, за словами професора кафедри фізики Григорія Ільчука, семі-нар мав прагматичну мету — розвиток українсько-польської співпраці, „вихід на спільні наукові проєкти“, — представ-ники Львівської політехніки і Політехніки Люблінської, виходячи з актуальности проблем альтернативної енергетики, ухвалили рішення напрацьовувати за-пит на спільний українсько-польський проєкт у рамках Програми. З цією метою створено робочі групи.

Ірина ШУТКА

22 — 24 вересня у Львівській політехніці працювала ІІІ Міжнародна школа­семінар з невизначености інвентари­зацій парникових газів (ПГ).

Її організували Міжна-родний інститут прикладного системного аналізу (Австрія), Інститут системних дослі-джень Польської АН і Львів-ська політехніка. Учасників привітав ректор Політехніки Юрій Бобало, а безпосеред-ню участь в її роботі взяли професор кафедри прикладної математики Рос-тислав Бунь, доцент кафедри міжнарод-ної інформації Микола Густі, аспірантка кафедри ПМ Христина Гамаль та ин.

Півсотні науковців із 20 країн (Ко-рея, США, Бразилія, РФ, Казахстан, Австрія, Польща й ин.) обговорювали такі питання, як досягнення реальних результатів інвентаризації ПГ, обчис-лення емісій у просторових масшта-бах, виявлення й аналіз змін емісій, верифікація та виконання зобов’язань, торгівля емісіями, ведення переговорів та ефективне використання невизначе-ностей тощо. Особливу увагу звернули на можливості застосування наукових досягнень владними, політичними суб’єктами, які ухвалюють рішення, у міжнародній співпраці, пов’язаній із кліматичними змінами:

— Увесь третій день ми присвятили

моделюванню переговорного процесу: вчені виступили в ролі політиків, членів делегацій на міжнародних переговорах, де кожна країна має свої інтереси та пріоритети (часто антагоністичні), де є багато закулісних домовленостей, а консенсусу досягти треба. Власне, під-вищення рівня довіри, з яким повинні робитись національні оцінки емісій, під-вищення рівня довіри до продавців квот на емісії і було в центрі нашої уваги, — пояснив співголова наукового комітету ІІІ школи-семінару Ростислав Бунь.

За словами Ростислава Адамовича, учасники вважають захід успішним: за-вдяки участи авторитетних учених (як-от Грег Марленд зі США, Матіас Йонас з Австрії, Хав’єр Ханна, представник ООН), добрій організації. За підсумками школи-семінару планують видати збір-ник статей. Подумали й про наступну зустріч — 2013 рік, Італія.

Альтернативна енергетика — терен для співпраці

міжнародні семінари

Фахово про ПГ та міжнародну екологічну співпрацю

Світл

ина

Ірин

и Ш

утки

5ч. 28 (2708)30 вересня — 6 жовтня 2010 [СТУДІЇ]

→ Закінчення. Початок на 3 с.

Зустріч фахівців

Конференція, організована та про-ведена науковцями НТБ Львівської політехніки в такому форматі й під такою назвою, відбулася вдруге.

― Ми вирішили не змінювати тему, оскільки вона глобальна й міст-ка, і ми маємо можливість працювати практично зі всією тематикою, яка є в бібліотеках, — пояснює Наталія Кунанець.

Конференція у такому форматі, коли більша увага приділяється не теоретичним засадам, а практичній тематиці, викликає жвавий інтерес у професійних колах. Якщо минулого року для публікації у збірнику за ре-зультатами конференції свої доповіді надіслали 35 майбутніх учасників, то цього року у збірнику (видрукуваний до початку роботи конференції) опу-бліковано 48 матеріялів. Та й рівень надісланих матеріялів, за словами ор-ганізаторів, цього року значно вищий. Учасники конференції — переважно науковці вишівських бібліотек (зде-більшого університетських) зі Львова, Києва, Кам’янця-Подільського, Тер-нополя, Вінниці, Харкова, Чернівців.

Учасників пленарного засідання привітали директор Науково-технічної бібліотеки Львівської політехніки Олександр Шишка та проректори університету Анатолій Загородній і Зорян Піх. Останній відзначив важ-ливість наукової роботи бібліотеки в дослідницькому університеті.

Не надто тривале пленарне за-сідання перейшло в роботу в п’яти різнопланових секціях: „Інформаційні системи“, „Дослідження фондів“, „Су-часна техніка обслуговування“, „На-укова бібліографія“, „Історія та теорія бібліотечної справи“. Вже самі назви свідчать про прикладний характер наукової зустрічі: результати обгово-рень бібліотекарі зможуть практично використати в роботі, вдосконалюючи діяльність своїх бібліотек.

Наукові пошуки

Попри стереотип, що прикладною може бути лише наукова робота „тех-нарів“, варто відзначити практичність діяльности науковців НТБ.

― Основну тематику наукових робіт наших працівників можна уза-гальнити в трьох напрямах: по-перше, ми повинні розкривати наші унікальні фонди (науково-бібліографічна діяль-ність), по-друге — вдосконалювати наші технології, третій напрям — ін-форматизація бібліотеки. Крім цього, у нас є напрям дослідження історії бібліотечної справи, але також беремо більш прикладний аспект: вивчення іс-торії наукових книгозбірень, зокрема і нашої бібліотеки, діячів, які працювали у стінах бібліотеки, політехніків, — роз-повідає Наталія Кунанець.

Зокрема, зараз у бібліотеці роз-почалися повномасштабні наукові дослідження у галузі вивчення, ре-конструкції та наукового розкриття історико-культурних фондів біблі-отеки, серед них „Ретроспективні

дослідження колекції праць учених-математиків Львівської політехніки (1844 — 1939)“, „Каталог книг із фондів бібліотеки Львівської політехніки за період 1934 — 1939 рр.)“ та „Каталог видань з питань архітектури“. До-слідження кожної з них дозволить повернути в науковий обіг творчий доробок науковців математичної шко-ли Львівської політехніки. Цікаві й ак-туальні на сьогодні видання ХVII ст. з архітектури також заповнять прогали-ну в довідковому апараті бібліотеки. Підсумками таких досліджень стануть тематичні бібліографічні покажчики, що подадуть відомості про унікальні видання зазначеної тематики у фон-дах бібліотеки.

Триває комплексне наукове до-слідження за темою „Історія Львів-ської політехніки (1844 — 2013)“, що дозволить відтворити особливості відображення на сторінках преси історії заснування, участь Львів-ської політехніки та її працівників у суспільно-політичному та науковому житті Галичини.

Звіти про науково-дослідну ро-боту стають підставою для різно-манітних управлінських ухвал щодо удосконалення роботи бібліотеки. Зокрема, минулого року проводили соціологічне дослідження довідко-вого апарату бібліотеки „Ефективність використання каталогів і картотек“. Вже цього року провели дослідження щодо використання періодичних ви-дань. Його результати допоможуть організувати передплату видань саме так, щоб вона була ефективною для читачів і не занадто накладною для бібліотеки.

Для науковців університету, зо-крема молодих, бібліотекарі прово-дять зустрічі для інформування про можливості книгозбірні. Зокрема, далеко не всі аспіранти знають, що в читальній залі бібліотеки доступні пе-редплачені бази даних закордонних наукових журналів (поки-що он-лайн вони недоступні).

― Сьогодні ми як підрозділ, який займається науковою роботою уже на більш серйозному рівні, ніж це відбувалося в попередні роки, пере-живаємо період становлення, — під-сумовує Наталія Кунанець.

Тетяна ПАСОВИЧ

до дня бібліотек

Книгозбірня Львівської політехніки в контексті інформатизації

Світл

ина

Тетя

ни П

асов

ич

6 ч. 28 (2708)30 вересня — 6 жовтня 2010[СТУДІЇ]

Цікаво та яскраво про електромагнетизм…

Навчальний посібник „Електрика і магнетизм“ відзначило Мале журі науковців (точні, природничі та тех-нічні науки). Ця книжка — результат спільної роботи доцента кафедри інженерного матеріялознавства та прикладної фізики, заступника ди-ректора ІМФН Григорія Понеділка і старшого викладача кафедри ІМПФ Андрія Данилова. Автори збирали матеріял чотири роки, впродовж яких читали студентам ІМФН та ІТРЕ курс лекцій з електрики та магнетизму. Ми запитали у фізиків, чим, на їхню думку, посібник міг привернути увагу крити-ків і чим може привабити студентів.

Насамперед — подачею матері-ялу, відповідають автори. У книжці (14 розділів і додатки) викладено основи електромагнетизму, що є органічною частиною курсу за-гальної фізики та відповідає про-грамі інженерно-технічних і фізико-технічних спеціяльностей вишів. Та на сторінках видання — не сама лише „суха“ теорія, а й низка цікавих прикладів практичного застосування явищ електромагнетизму.

— Фізика — це не тільки формули, рівняння, закони, а ще й їх практичне застосування. У посібнику теоретич-ний матеріял ми доповнили великою кількістю конкретних прикладів — як розв’язання задач різного рівня складности, так і використання фізичних законів у реальному житті. До того ж є багато цікавих запитань. Відповідаючи на них, студент роз-виватиме свою фізичну інтуїцію, — каже А. Данилов.

— Для посібника важливо, щоб він також відображав найновіші тех-нологічні впровадження, які базують-ся на сучасних наукових теоріях та розробках. І досягти цього допомагає багатий ілюстративний матеріял й високоякісна поліграфія. Тільки тоді книжка буде красивою, привабливою і зможе зацікавити читача, — додає Григорій Володимирович.

Власне, кольорові ілюстраці ї (графіки, малюнки, виконані самими

авторами), якісна поліграфія — все це є в „Електриці і магнетизмі“. До оформлення книжки автори піді-йшли справді творчо, орієнтувались на кращий закордонний досвід. На зацікавлення студента спрямовані й екскурси в історію (стародавніх Єгипту, Месопотамії тощо), розповіді про вчених, „народження“ законів, а також задачі, контрольні й про-блемні запитання. Ось, наприклад: „У давнину вважали, що дзвін та стрілянина з гармат — надійний засіб захисту від блискавки. Чи є під цим твердженням фізичне підґрунтя?“.

У передмові автори звертають особливу увагу на те, що „невиправ-дане скорочення годин на вивчення курсу загальної фізики (зрештою, і математики та хімії) спричинило непоправну шкоду навчальному про-цесові, перервало традиції та методи навчання, які формувалися у вищій школі впродовж століть. Сьогодні пе-ребуваємо на початку незворотного процесу, коли рівень підготовки мо-лодих фахівців може не забезпечити якісної зміни покоління наукових та інженерно-технічних кадрів. Це сво-єю чергою автоматично перетворить розмови про високотехнологічний та наукомісткий шлях розвитку еконо-міки України у міфотворчість“.

Звичайно, велике значення для підготовки кадрів має певна літера-тура. І тут „Електрика і магнетизм“, здається, свою функцію виконає. Наразі, зауважує Г. Понеділок, від колег доводилось чути тільки схваль-ні відгуки.

…і цілісно про наукові бібліотеки Львова

„Наукові бібліотеки Львова (1784 — 1939): особливості становлення і розвитку, формування фондів та колекцій“ — це монографія Наталії Кунанець, доцента кафедри ІСМ і заступника директора з наукової роботи Науково-технічної бібліо-теки Політехніки. Видання стало продовженням дисертаційного до-слідження авторки, яке вона захис-тила у 2007 році. Наталія Едуардівна зазначає, що історію бібліотечної

справи нашого регіону досліджує дуже вузьке коло науковців, і на цю тематику впереваж пишуть хіба що статті.

Тим часом монографія Н. Куна-нець подає цілісну картину розвитку та функціонування львівських біблі-отек із кінця XVIII ст. до 1939 року. У чотирьох розділах дослідниця відповідає на запитання, як і чому виникали книгозбірні, як вони розви-валися і функціонували, як комплек-тували і опрацьовували свої фонди (тематична спрямованість, джерела комплектування, склад колекцій тощо). Авторка розглядає бібліотеки як соціокультурні об’єкти, які сприяли розвитку наукової, педагогічної дум-ки. Вона виокремлює кілька цікавих тенденцій у бібліотечній справі до-сліджуваного періоду: перетворення приватних бібліотек на публічні нау-кові, намагання львівських товариств максимально наповнити фонди своїх книгозбірень тощо.

— У той час, крім класичних біблі-отек вишів і публічних книгозбірень, діяла низка бібліотек наукових, фахових товариств, що сприяло формуванню певної мікрокультури у Львові. Важливо й те, що студенти, об’єднуючись у товариства, ство-рювали при них бібліотеки, до того ж наукового характеру. Власне, це я доводжу в книжці, — розповідає Наталія Едуардівна.

На с торінках видання також зустрінемо імена знакових для роз-витку бібліотечної справи у Львові постатей, як-от митрополит Шеп-тицький, Іларіон Свенціцький, Іван Франко та ин.

Книжка Н. Кунанець цінна й тим, що вводить у науковий обіг понад 1300 джерел з історії бібліотечної справи Львова і засвідчує, що наяв-ність книгозбірень сприяла розвитку науки в Галичині та становленню наукових шкіл Львова. Дослідниця підкреслює, що в умовах бездержав-ности українцям вдалося створити низку унікальних бібліотек, фонди яких стали національним надбанням уже незалежної України.

Ірина ШУТКА

знай наших!

„Аудиторія“ вже повідомляла, що серед переможців конкурсу „Найкраща книга Форуму — 2010“ — видання Політехніки. Аби дізнатися про особливості й секрети успіху цих книжок, ми поспілкувалися

з їхніми авторами

Секрети успіху найкращих видань львівських політехніків

7ч. 28 (2708)30 вересня — 6 жовтня 2010 [СТУДІЇ]

Завжди модні спеціяльності1945 року у Львові створено дорожньо-механічний техні-кум, що згодом став автомобільно-дорожнім. 2009 року технікум реорганізували в коледж Національного універ-ситету „Львівська політехніка“.

Тут завжди готували фахівців лише за трьома інженер-ними спеціяльностями: „Обслуговування та ремонт авто-мобілів і двигунів“, „Будівництво, експлуатація і ремонт автомобільних доріг та аеродромів“, „Експлуатація і ремонт підйомно-транспортних будівельних, дорожніх машин та обладнання“. Заступник директора з навчальної роботи Ярослав Іванович Подопригора каже:

― Попри те, що в різні роки освіта переживала непрості і дуже важкі часи, нам не довелося відкривати додаткові спеціяльності, адже конкурс до коледжу завжди був ви-сокий. Лише цього року ми почали готувати студентів ще за однією спеціяльністю „Організація та регулювання до-рожнього руху“.

Найпопулярнішою спеціяльністю серед вступників є „Об-слуговування та ремонт автомобілів“, саме тому на неї най-більший конкурс, однак, на думку Ярослава Івановича, спе-ціяльність „Експлуатація і ремонт підйомно-транспортних будівельних, дорожніх машин та обладнання“ дає більше можливостей на працевлаштування.

Як розповідає третьокурсниця Оксана Гринчак, яка навчається на спеціяльності „Будівництво, експлуатація і ремонт автомобільних доріг та аеродромів“, у майбут-ньому вона проєктуватиме дороги. Коли вирішувала, де вступати, відразу відкинула типові для дівчат економіку чи бухоблік. Дівчина вважає, що технічна спеціяльність на сьогодні — найперспективніша. Після закінчення коледжу вона продовжуватиме навчання у виші. А другокурсник Тарас Вілюра змалку захоплювався автомобілями, тому вступив на спеціяльність „Обслуговування та ремонт авто-мобілів і двигунів“.

На сьогодні в коледжі навчаються 814 студентів денного відділення, з них 478 — на державній формі, 336 — за комер-ційні кошти. Серед студентів — 21 дівчина. Цьогоріч їх вступило аж 9. Як розповідає завідувач денного відділення Ольга Чуч-ман, 50% студентів, які навчаються за кошти держб’юджету, отримують стипендію. Серед студентів є стипендіянти Пре-зидента України, Верховної Ради, В. Чорновола та инші.

У співпраці з Політехнікою

Торік автомобільно-дорожній коледж увійшов до струк-тури Львівської політехніки. Ярослав Подопригора каже, що це вже дало позитивні результати. По-перше, коледж налагодив співпрацю з кафедрами автомобілебудування й експлуатації та ремонту автомобільної техніки ІІМТ та з кафедрою автомобільних шляхів ІБІД. Викладачі коледжу та університету разом розробляють методичні матеріяли з кур-сового та дипломного проєктування. Для того щоб коледж готував не лише молодших спеціялістів, а й бакалаврів, які зможуть після закінчення вступати на другий курс По-

літехніки, тепер викладачі працюють над удосконаленням навчальних програм. Зокрема, налагодили тісну співпрацю з кафедрами математики і фізики.

Крім головного корпусу, автодорожній коледж має гуртожиток, частина якого переобладнана на навчальні авдиторії. У гуртожитку є знаний на весь світ музей хліба. Також у розпорядженні коледжу — власний полігон. Його вважають одним із найкращих в Україні, адже тут студенти навчаються автоводінню. Декілька років тому на полігоні почали будувати навчальний корпус, та через брак коштів зупинили. Ректор Політехніки Юрій Бобало пообіцяв допо-могти завершити будівництво вже цьогоріч. У цьому корпусі буде кафедра ремонту, де проводитимуть заняття не лише студентам коледжу, а й Політехніки.

На першому місці — виховання і… практика

Заступник директора коледжу Ярослав Подопригора, роз-повідаючи про студентів та навчальні плани, наголошує, що, попри високі вимоги до рівня знань студентів, у коледжі на першому місці — виховання. Педагоги вважають, що прогалини в навчанні можна надолужити згодом, однак виховувати — лише до певного віку.

― До нас приходять п’ятнадцяти-сімнадцятирічні підліт-ки. У цьому віці ще можна виховувати, — міркує Ярослав Іва-нович. — Тішимося, що наші студенти — ввічливі, культурні, у коридорах не смітять, по стінах не пишуть, зі всіма вітаються.

Студенти коледжу часто ходять до театрів, музеїв. Вони беруть участь у підготовці та проведенні заходів. Особливо пощастило мешканцям гуртожитку, адже тут — цікаве і насичене життя.

Щодо навчання, то викладачі намагаються, щоб набуте не залишилося для студентів сухою теорією. Тому кожен пам’ятає, що свої знання треба вміти застосувати практично. Згодом випускники працюють на станціях техобслугову-вання, у державтоінспекціях тощо. Проблема лише в тому, що коледж не може купувати дороге сучасне обладнання, тому доводиться навчати на старому. Щодо практики, то студенти проходять її в дорожніх організаціях, на станціях техобслуговування, в автопарках тощо, де згодом працев-лаштовуються.

Ірина МАРТИН

коледж

Автомобілістом бути престижно. Престижно настільки, що до Львівського автомобільно-дорожнього коледжу йдуть вчитися навіть дівчата

Автомобільно-дорожній коледж у структурі Львівської політехніки

Світл

ина

Ірин

и М

арти

н

8 ч. 28 (2708)30 вересня — 6 жовтня 2010

Нещодавно до Львівської політехніки на зустріч зі своїми однокурсниками (ви-пускниками факультету автоматики) завітав завідувач кафедри програмного

забезпечення Вінницького національного технічного університету Анатолій Пєтух, з яким нашому кореспондентові вдалося поспілкуватися

родом з політехніки

[ВІТАЛьНЯ]

Як згадує Василь Валько (вони разом з Анатолієм жили у гуртожитку) студент Анатолій Пєтух зазвичай, вчився „на відмінно“. А що вдача у хлопця була неспокійна, творча думка нуртувала безупину, то й запримітив його про-фесор Бенціон Швецький. Відтоді дві творчі особистості завжди були поруч: викладач і його вдячний учень.

Свій дорослий шлях Анатолій роз-починав у Новокуйбишевську. Працю-вав там півтора року, а далі отримав запрошення від професора Швецького на вступ до аспірантури. — Час в аспірантурі збіг дуже швид-ко, але я встиг розробити три нові прилади, на основі яких і захистив кандидатську дисертацію, — говорить Анатолій Михайлович. — Той захист, здається, не забуду ніколи. Увесь час, доки вчився на факультеті, а потім в аспірантурі, мій викладач, а згодом і науковий керівник, завжди мене кри-тикував. На захисті ж він висловив на мою адресу стільки позитивних і до-брих слів, що це мене дуже здивувало і… розсмішило. Щоб не розсміятися вголос, притиснув міцно язика і не-нароком прокусив його. Звичайно, хотілося залишитися працювати у Політехніці, однак побутові умови зму-сили повернутися на Вінниччину, тим паче, що тоді у Вінниці створили новий виш, який згодом переріс у потужний університет. Спочатку як філіал Київ-ського політехнічного інституту, далі самостійний. Вже понад п’ять років він національний. Маємо свої ради зі захисту докторських. Свою докторську я захищав у себе. Я член двох рад із захисту докторських дисертацій.

— Чим можете похвалитися у на-уковому плані?— У мене є багато наукових дослі-джень. Найголовніше — започаткував новий принцип навчання колективної взаємодії (це коли є багато крапкових мишок, багато маркерів на екрані тощо). Цього року Майкрософт ухва-лив головний принцип навчального процесу у світі з допомогою так зва-ного пакету Multypoint mouse, який є, по-суті, тим, з чим ми уже працюємо п’ять років.

— Не шкода, що це пішло не від Вас?— Ні. Творча думка нуртує у всьому світі. Ми ж уже пішли далі і думаємо як використати наші дослідження в мережевому режимі, в Інтернеті, і взагалі, на цій базі зробити навчальне тестування людей у всьому світі. Як і кожне нове дослідження, так і наше, має одну ваду: в майбутньому може залишитися лише один світовий уні-верситет. Цього легко досягнути саме з допомогою інтернету.

— А які ще наукові теми Ви дослі-джуєте?— Маю близько 200 наукових праць, багато монографій. Цікавий напрям, над яким я працював, — спроба заміни-ти цифри і стрілки у всьому світі. Із своїм винаходом я трохи поїздив по земній кулі. Зараз мене цікавить взаємодія комп’ютера і людини у плані зорового впливу. Тобто, шукаю можливість про-никнути через око в мозок людини.

— Хіба це не посягатиме на свободу людини?— З одного боку начебто й ні, бо шукаю в тому вигоду для людини. Має, при-міром, вона якесь велике бажання. Щоб воно здійснилося (нині це звучить фантастично), людині достатньо сісти перед комп’ютером й пильно дивити-ся на екран. І… бажання здійсниться! З другого боку, бажання може бути руй-нівним чи зачіпатиме психіку людини. Отут уже є реальна небезпека, тому з новими ідеями треба бути дуже обе-режним, робити все у рамках гуман-ности і дозволеного. На мою думку, згодом і комп’ютери зникнуть. Їхню функцію виконуватиме зв’язок, адже з використанням новітніх технологій можна буде отримувати й передавати всі потрібні дані. Машина і людина по-різному працюють, але вони дуже добре доповнюють одне одного.

— Ваші найсвітліші спогади про По-літехніку…— Найсвітліше в тих спогадах те, що був тоді молодий. Я вступив до Полі-техніки у шістнадцять років, займався спортивною гімнастикою. А ще — мій науковий керівник Бенціон Швець-

кий, я сказав би — мій другий батько. Дуже важливо, що він мене виділив із загальної спільноти й повірив у мене. Я за це йому дуже вдячний. Я, мабуть, один із небагатьох, все покинув, щоб встигнути попрощатися з ним, коли він відійшов у вічність.

— Ви порівнюєте свою молодість і молодість своїх студентів?— Молодь загалом стає дедалі ліпшою й ліпшою. Але різниця є. Коли ми були студентами, то не мали доступу до та-кої потужної інформації, у нас не було такої динаміки росту людей, яка є нині. Саме тому ми не соромимося запитати у студентів те, чого самі не знаємо, бо у тому темпі бурхливого розвитку неможливо за всім прослідкувати. В сучасних студентів значно більші міз-кові можливості, вони живуть у режимі постійного розвитку. Це треба врахо-вувати. Але ми маємо скеровувати їх у потрібне русло.

— Маєте вдячних учнів?— Цього року мій учень став доктором наук, він — проректор нашого універ-ситету. На моїй кафедрі працюють всі мої учні. Є вони і по світу.

— Співпрацюєте із закордонними вишами?— Зараз не обійтися без закордону, хоча зв’язки з ним дещо однобокі. На жаль, ми не завжди очолюємо ті напрями, бо змушені продавати свої ідеї заради фінансової підтримки. І це прикро. З другого боку, інтернет стирає кордони між науковцями, бо всі ми вже давно живемо у світовій спільноті. Ще, правда, їздимо на конференції, хоча й така необхідність уже зникає: можливості інтернету настільки по-тужні, що можна спілкуватися за його допомогою.

— Що можете побажати студентам?— Щоб гордилися своїм вишем, який має давні гарні традиції, чудових ви-кладачів. Студенти нині мають праг-нути бути кращими не лише на курсі чи в університеті, а й у світі.

Спілкувалася Катерина ГРЕЧИН

Творча думка нуртує у всьому світі

9ч. 28 (2708)30 вересня — 6 жовтня 2010 [СУСПІЛьСТВО]

На страту в Сандармох політв’язнів етапували зі Соловків. Ми ж долаємо цей шлях навпаки: після панахиди в урочищі та поминального обіду прощаємося з українцями Карелії й вирушаємо на Соловецькі острови

проща

Слідами мучениківНаступна зупинка українських про-чан — сумнозвісний Біломорсько-Балтійський канал. Грандіозний про-єкт, на втіленні якого полягло близько сотні тисяч людей, так і не знайшов застосування. Попри те, його досі заборонено фотографувати, на мості через канал стоїть охорона.

З Кемі (рос. Кемь — місто) вночі катером відправляємось до Соловків. Прибуття до острова особливе: по-ступово світає і повільно з мороку та туману випливає шпиль Соловецького кремля. Повний штиль… Аномально тепле для цих країв літо дозволяє три-мати візуальний контакт із Соловками з палуби катера „Александр Шабалин“.

„Контрреволюціонери“, „вороги народу“, а також кримінальні в’язні прибували тим же шляхом або з Ар-хангельська. Ті, кому вдалося вижити в дорозі через непрохідні дикі ліси, не маючи ні теплого одягу-взуття, ні нормальної їжі, ні часу для сну, кого не вбили при спробі втечі, були виснажені та хворі. А на Соловках їх зустрічали так само „привітно“, як і в тюрмах та пересильних пунктах. Начальник Со-ловецького табору „ощасливлював“ новоприбулих вітанням, у якому за-певняв, що про свої права в’язням доведеться забути: „Тут вам власть не совєтская, а Соловецкая“.

Українці „освоювали“ Соловки з XVIII століття

Систему виправно-трудових коло-ній і таборів винайшов не радян-ський режим. Метод „перевиховання“ політв’язнів існував і раніше. Широко відомий приклад декабристів, яких висилали в Сибір, разом з ними часто мандрували й дружини.

Першим відомим українським політв’язнем на Соловках був Петро Калнишевський — останній отаман За-порозької Січі. Катерина ІІ запроторила його туди довічно без суду. Коли 1801 року імператор Олександр видав указ про звільнення отамана, той (після 25 років ув’язнення) був уже сліпий і глухий, тому залишився добровільно у Соловецькому монастирі і дожив до

112 років. Зараз на території монасти-ря встановили його погруддя.

„Страна ГУЛАГ“

Наприкінці 20-х років ХХ століття Со-ловки стали тренувальним майдан-чиком для жахливої системи таборів, розташованих по всьому Радянському Союзу. Ці всі табори об’єднувало страшне слово ГУЛАГ (і ще море усі-ляких довжелезних абревіатур) та нелюдське ставлення до в’язнів, серед яких опинялися „вороги народу“. Соло-вецький табір особливого призначен-ня з двома пересильно-розподільчими пунктами в Архангельську та Кемі було створено Постановою Ради Народних Комісарів СРСР 13 жовтня 1923 року.

Нафталій Френкель із Одеси вига-дав моторошну систему використання людських одиниць з максимальною ви-годою: поменше витрат на їх утримання та якнайбільше виробленої продукції. Завдяки такому плану сам Френкель зі звичайного в’язня (був засуджений за контрабанду) зробив кар’єру — з часом дослужився до начальника будівництва БАМу, а досвід Соловецького табору поширився на всю імперію.

Усіх в’язнів ділили на чотири ка-тегорії за станом здоров’я для різних видів робіт. Чим менша вигода була від в’язня, тим менше хліба, каші чи бор-щу з несвіжих продуктів та окропу він отримував. При розподілі на категорії лікар лише формально оглядав в’язнів: на важку фізичну працю (вирубка та вивезення тайгового лісу, робота на цегельних заводах тощо) під вістрями багнетів не брали хіба що інвалідів та

жінок. На такій роботі навіть із нормаль-ним харчуванням людям було б не-ймовірно важко, особливо незвиклим до великих фізичних навантажень, тому доведені до відчаю в’язні власноруч рубали собі руки, ноги, а то й лягали під надпиляне майже до краю дерево, аби його падіння поставило крапку мукам…

Про жахи перебування в’язнів на Соловках красномовно розповіда-ють і екскурсоводи Соловецького музею-заповідника, і документальні тематичні фільми (їх демонстрували в конференц-залі Петербурзького готе-лю, де розмістили всіх прибулих учас-ників Днів пам’яти), і стенди експозиції „Соловецькі табори особливого при-значення“ (російською абревіатура СЛОН). Вражає експозиція „Соловецькі табори і тюрма. 1920 — 1939“, розмі-щена в колишньому бараку.

Тепер Соловецькому монастирю (заснованому ще в XV, а побудованому в XVI столітті) повернули його первісне призначення. Про те, що у церквах, трапезних та инших приміщеннях мо-настиря тісними рядами стояли нари, свідчать документальні свідчення та книги спогадів очевидців (колишніх в’язнів, охоронців, науковців). Іконо-стаси (їх зафарбовували, щоб в’язні не бачили ікон) та стіни відновлено, у церквах відбуваються Служби Божі. Та в одній із церков на іконі, яку чекісти зафарбували та використовували як двері, реставратори залишили сліди від дверних завіс.

Тетяна ПАСОВИЧ,Львів — Київ — Петрозаводськ —

Соловки — ЛьвівДалі буде

Українці повернулися зі Соловків

Світл

ина

Тетя

ни П

асов

ич

Продовження. Початок у числах 25 — 27

[•] Загальний вигляд Соловецького монастиря

10 ч. 28 (2708)30 вересня — 6 жовтня 2010[МОЛОДІЖНА ПОЛІТиКА]

→ Початок на 3 с.

Максималісти творять історію

Андрій Салюк, голова правління Сту­дентського братства Львівської полі­техніки у 90­і роки, президент фонду „Збереження історико­архітектурної спадщини Львова“:― Приводом до нашого протесту була підготовка до підписання нового со-юзного договору. Ми ж вважали, що Україна має йти незалежним шляхом розвитку. Вимагали також відставки тодішнього уряду на чолі з Віталієм Ма-солом, перевиборів до Верховної Ради на багатопартійних засадах, заборону компартії та комсомолу, проходження армійської служби лише в Україні.

Через голодування ми хотіли при-вернути увагу суспільства до цих про-блем. І вже 2 жовтня в Києві розпочали акцію. Якими можуть бути дії вла-ди — не знав ніхто, тому в перші дні в голодуванні не брала участи жодна ді-вчина. Ми були готові на все — арешт, погром табору і навіть застосування проти нас зброї.

Всі наші дії були ретельно проду-мані, а з планами акції ознайомлено дуже обмежену кількість людей. Так, наприклад, всі знали, що голодування відбуватиметься навпроти Верховної Ради в Маріїнському парку. А про те,

що насправді акція проходитиме на площі Жовтневої революції, я повідо-мив лише перед виходом з вагону потяга. Звичайно, спершу всі були здивовані, але довіра до проводу була така велика, що ніхто не сперечався.

Аби залишитися непоміченими й успішно потрапити на домовлене місце, ще на залізничному двірці ми розділилися на маленькі групки, а в домовлений час почали сходитися на майдан. Згодом, коли кілька осіб пішли подивитися в парк, де за пла-нами мало відбуватися голодування, то були просто вражені — міліції там було більше, ніж дерев. Це була наша перша тактична перемога.

Але дуже сумно, що політики, де-путати Верховної Ради, не доросли до тієї перемоги, яку здобули ми. Вони проіґнорували нашу вимогу про по-зачергові вибори, побоюючись, що їх не оберуть вдруге. Якби тоді, на хвилі національного піднесення, відбулися нові вибори, то наша країна сьогодні була б зовсім иншою.

Можливо, ми були максималіс-тами, але саме таким повинен бути провід нації, який очолює боротьбу. І я переконаний, що й сучасна молодь абсолютно нічим не відрізняється від нас, молоді 1990-х, чи студентів 1914 року, які йшли в Січові Стрільці. В кри-тичний для держави час вони зуміють захистити її.

Були готові до найрадикальніших дій

Ігор Коцюруба, співорганізатор акції студентського голодування, приват­ний підприємець:— Усі учасники голодування йшли за покликом душі. Перед нами тоді була єдина мета — державна незалежність України. І цей мотив був закладений у кожного з нас на генетичному рівні. На той час ми вже дозріли до радикаль-них кроків.

Студентська революція розпоча-лася з невеличкого пікету київських студентів, яких заарештували. На їхню підтримку зі Львова поїхала група студентів (11 осіб), яку я очолив. Ми пікетували Київську міську раду, нас теж заарештували, і ми в камерах оголосили голодування. Наша тверда позиція і незґрабні дії влади дали підставу організовувати масштабніші протести. Студентський провід діяв дуже організовано: розклеювали листівки, ходили з мегафонами повз гуртожитки, виступали перед одно-курсниками. На наш заклик піднялася молодь університетів та шкіл.

Незважаючи на молодість, дії студентів були дійсно дуже зрілі і про-думані: перекриття вулиць, план захо-плення Верховної Ради, охорона наме-тового містечка… Ми були перші, хто наважився на такі сміливі на той час вчинки. Від тодішньої системи можна було чекати будь-якої реакції, але й ми були готові як до найрадикальніших дій, так і до відповідальности за них.

З відстані двадцяти років можу впевнено сказати, що наша акція була своєчасна й успішна. Ми досягли

уроки історії

Оцінку подіям двадцятилітньої давності дають колишні студенти Львівської політехніки — організатори та активні учасники студентського голодування

Двадцятиліття пробудження українства

[•] Минав перший тиждень голодування… З правої руки лежать — Іван Паров’як, Андрій Салюк та инші студенти Політехніки

[•] Пісні у виконанні Андрія Хавунки та Веронічки Величко підбадьорювали і додавали сил

Світл

ини

з пр

иват

них

архі

вів

учас

никі

в го

лоду

ванн

я

11ч. 28 (2708)30 вересня — 6 жовтня 2010 [МОЛОДІЖНА ПОЛІТиКА]

головного — розбудили українську гід-ність. Саме тому я ніколи не розчарову-вався ні в наших діях, ні в Незалежності України, бо чітко усвідомлював і усві-домлюю, що державотворчі процеси не відбуваються за один день. Усе ж я покладаю відповідальність за те, що Україна і досі не стала по-справжньому незалежною, на політиків, які заради особистої вигоди чи з малодушности зрадили ідеали нашої революції. Ми мали ще один шанс — у 2004 році, але й тоді не усвідомили своєї місії в дер-жаві — контролювати тих, кого обрали. Я переконаний, що зараз, як і тоді, все залежить від громади. Ми самі маємо визначати, в якому суспільстві нам жити і що для цього треба робити.

Політики зрадили нас

Богдан Лозинський, учасник сту­дентського голодування, провідний інженер:― Найважчий був перший тиждень, бо студентська молодь протестувала лише на київському майдані. Львів не страйкував, а столиця чекала рішучих кроків від Західної України. Тоді ми скликали міську раду Студентського братства і вирішили негайно органі-зувати страйк у Львові. А коли почав страйкувати Львів, за ним піднявся Київ і вся Україна.

Під час голодування у 1990 році проти нас не ризикнули застосува-ти силу. Але майдан було оточено „омоном“. Тож при першій команді вони могли наш табір просто змес-ти. Намагаючись нас контролювати, до молоденьких хлопців і дівчат з пов’язками голодуючих зганяли не звичайних київських міліціонерів, а вишколених офіцерів з усієї України. Вночі під час чергування вони підхо-дили під табір і спілкувалися з нами, розпитували, яка мета нашої акції, що означає синьо-жовтий прапор… І після розмови значна частина їх нас підтримувала.

Було приємно й те, що в табір над-силали телеграми з різних країн світу зі словами підтримки. А потім нам вдалося провести телефон, і ми також чули підбадьорюючі слова як від рід-них, так і незнайомих людей.

Якби політики виконали нашу ви-могу про перевибори Верховної Ради, то в 1992 році до двох третин парла-менту могли складати демократичні сили.

Найбільше я шкодую, що тоді нам не вдалося захопити Верховну Раду і розігнати парламент. Шанси для цьо-

го мали всі. Була ситуація, коли маса народу підійшла до Верховної Ради, яку оточували лише три ряди міліції. Прорватися всередину було дуже легко. Але політики, дозволивши виступити з трибуни Верховної Ради одному зі студентських лідерів, потя-гли час, щоб встигла підійти підмога спецназу. Нам вдалося здійснити лише невеличкий прорив…

Головне — мати мету

Маркіян Іващишин, співголова ор­ганізації студентського голодування, директор мистецького об’єднання „Дзиґа“:— Основна ідея Революції на граніті була незалежність України.

Коли ми в 1990 році вирушали на майдан, то були більш, ніж перекона-ні, що нас протягом одного-двох днів грубо розженуть. Тому готувалися і до масштабнішої акції, в якій мали взяти участь працівники двох найбільших заводів — „Арсеналу“ і „Біохіміка“. А протест робітників — це вже було неабищо! Але Верховна Рада, перед-бачаючи масове збурення, прийняла вимоги студентів.

Ми сподівалися, що вже невдовзі пройдуть дострокові вибори на багато-партійній основі. Але, на жаль, ніхто, зокрема й народно-демократичні сили, не підтримали нас у цьому. Якби тоді вибори відбулися, то з’явилася б нова еліта, нові політики, і колишні комсомольці не мали би змоги транс-формуватися.

Після студентської революції було розчарування, дуже схоже на те, яке ми відчули після 2004 року…

Але я переконаний, що масові акції студентського протесту можна органі-зувати і сьогодні. Головне — мати мету і вірити в неї.

Підготувала Наталія ПАВЛИШИН

наш календар30 вересня — Всеукраїнський день бібліотек.1 жовтня — Міжнародний день людей похилого віку.1 жовтня — Міжнародний день му-зики.3 жовтня — День працівників освіти.

Пам’ятні дати30.09.1841 — народився Михайло Драгоманов, український публіцист, історик, економіст, громадський діяч.1.10.1665 — Петра Дорошенка обрали гетьманом Правобережної України.1.10.1727 — гетьманом України обрали Данила Апостола.1.10.1869 — у Відні видали першу в світі поштову листівку.1.10.1897 — народився Валер’ян По-ліщук, український письменник.1.10.1946 — Міжнародний військовий трибунал у Нюрнберзі засудив до страти Ґеринга, Ріббентропа, Кейтеля, Кальтенбруннера та ще вісім керівників Райху.2.10.1907 — народився Іван Багряний, український письменник, автор рома-нів „Тигролови“, „Сад Гетсиманський“, „Вогненне коло“.2.10.1990 — розпочалося полiтичне п’ятнадцятидобове голодування укра-їнських студентiв на майданi Незалеж-ности в Києвi.3.10.1881 — народився Михайло Воз-няк, український лiтературознавець, iсторик лiтератури.3.10.1938 — помер Віктор Косенко, український композитор, піяніст.4.10.1891 — народився Юрiй Клен (Освальд Бурґгардт), український поет-неокласик.4.10.1930 — померла Олена Пчiлка, українська письменниця та перекла-дачка, мати Лесi Українки.4.10.1934 — померла Марія Занько-вецька, геніяльна українська акторка.4.10.1947 — помер Макс Планк, ні-мецький фізик, якого називали „бать-ком квантової фізики“.5.10.1909 — народився Богдан-Ігор Антонич, український поет, прозаїк, автор збірок „Три перстені“, „Зелена Євангелія“.5.10.1941 — помер Микола Трублаїнi, український письменник. 6 . 1 0 . 1 8 7 6 — н а р од и в с я С е р -гій Єфремов, український учений-літературознавець, публіцист, громад-ський діяч. 6.10.1881 — народився Iван Кочерга, український драматург.6.10.1914 — народився Тур Хейєрдал, норвезький етнограф, археолог, ман-дрівник і письменник.6.10.1926 — помер Володимир Гнатюк, визначний український фольклорист i лiтературознавець.

[•] Сильні духом Маркіян Іващишин та світлої пам’яти Ростислав Братунь

12 ч. 28 (2708)30 вересня — 6 жовтня 2010

Наш шлях розпочався з моменту, коли ми сіли в потяг Львів — Рахів. Шестигодинна їзда нагадувала піч, в якій запікають голубці. Але хіба ми не козаки?

Рахів нас вразив своєю демокра-тичністю — в міському парку можна було спокійнісінько розіпнути намети. Виспавшись і насолодившись красою міста, ми поїхали в село Луги, а вже звідти, з величезною жагою до пригод, пішки вирушили в гори.

Наш провідник чабан Микола, який взявся повести нас коротшим шляхом, був в „ауті“ від того, що кожні десять хвилин ми зупинялися і поїдали цілі плантації лісових ягід. Врешті він залишив нас, сподіваючись, що ми знайдемо дорогу самі. Ночували ми

біля колиби в лісочку, чергуючи біля вогнища. А зранку, смачно поснідав-ши, вирушили далі. Яким було наше здивування, коли ми знову зустріли Миколу. Він дуже зрадів, що ми живі і здорові.

Дорога на гору Піп Іван (Чорна гора або ж Попіван) вирішила нас випробу-вати дощем, градом і вітром. Але зате який там краєвид! Коли стоїш на горі і бачиш хмари, а десь внизу видніється село, то відчуваєш себе птахом. А ще більшої загадковости додала роз-ташована на горі стара обсерваторія, яка для нас стала пристанищем на ніч.

Погрівшись зранку на сонечку, виру-шили долати нові вершини. А їх було чима-ло: Дземброня (1877,7), Мунчел (1998,4), Бребенескул (2035,8), Ребра (2001,1).

Ночували біля озера Несамовите. Кажуть, якщо потривожити в ньому воду, то почнеться гроза. І, звичайно, ми вирішили поекспериментувати — гроза була неймовірна!

Новий день приніс свіжі вражен-ня від гори Туркул (1933,2), Данцир (1845,7), Пожежевська (1822,2) та Брескул (1911,5). А от Говерла, як за-вжди, виділялася — зустріла дощем і сильним вітром. Саме там від нас відділилися шестеро наших друзів, які мусили повертатися до Львова. А ми, восьмеро героїв, ще здолали гору Петрос та помилувалися Івано-Франківськом.

Уляна МАЦУРА,студентка третього курсу ІКНІ

Львівської політехніки

[МОЛОДІЖНА ПОЛІТиКА]

25 — 26 вересня в Одеському державному екологічному університеті відбувся семінар­нарада органів студент­ського самоврядування українських вишів, під час якого молодіжні лідери шукали шляхи вирішення ряду проблем студентської молоді.

Зокрема, обговорювали житлові проблеми (відсут-ність прозорої системи державної підтримки розвитку молодіжного кредитування та дієвої системи надання можливостей проживання в гуртожитках сімейного типу для студентських сімей; порушення санітарних норм проживання в гуртожитках; неадекватність пла-ти за проживання в гуртожитку, якості проживання та ин.); питання соціяльного захисту, Болонського про-цесу, фінансування діяльности органів студентського самоврядування та ин. Студентські лідери ухвалили резолюцію, в якій запропонували свої шляхи вирішення цих проблем.

Організували нараду Національний студентський союз, Рада студентського самоврядування та Одеська облдержадміністрація.

Анатолій ІГНАТОВИЧ,президент Національного студентського союзу,

аспірант Львівської політехніки

студентське самоврядування

Запропонували шляхи вирішення проблем

з редакційної пошти

Гори оповиті хмарами, а їхні вершечки визирають і немов гріються на сонечку… Саме за цим неймовірним видивом активісти Студентського братства Львівської політехніки вирушили на тиждень у похід Карпатами

Незабутня мандрівка в Карпати

13ч. 28 (2708)30 вересня — 6 жовтня 2010

У багатьох країнах світу, висловлюючи повагу до сімейних цінностей і підкреслюючи важливість чоловіка в родині, третьої суботи вересня відзначають День батька. Попри те, що в Україні це свято не затверджене

на державному рівні, МГО „Міжнародний центр батьківства“ вже кілька років ініціює заходи до Дня батька, аби популяризувати роль чоловіка у сім’ї та вихованні дітей

[МОЛОДІЖНА ПОЛІТиКА]проблеми сім’ї

Криза батьківстваЗа даними соціологічних досліджень, український батько приділяє дитині в середньому чотири хвилини на день. Лише третина татусів допомагає своїм дітям виконувати уроки. А доглядає хвору дитину тільки кожен десятий тато.

Частково криза батьківства склалася історично, коли кілька століть Україна потерпала від революцій, голодо-морів та воєн. Чоловіки гинули в цих конфліктах, а матері вимушено перебирали всі обов’язки на себе. Тому в дітей сформувався образ сильної мами і ніякого тата. Вони не бачать правильної психологічної моделі родини, а хлоп-чики не мають прикладу до наслідування. Виростаючи під надмірною опікою мами, сини не готові до труднощів, які є в сім’ї. За даними департаменту сімейної та гендерної політики Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, 45% дітей в Україні виховуються у неповних сім’ях, а 100 тисяч дітей — безпритульні. У великих українських містах на три шлюби припадає два розлучення.

Як вважає директор департаменту сімейної і гендерної політики Міністерства України у справах сім’ї Галина Жу-ковська, правильна державна політика може змінити таку статистику, якщо вона буде спрямована на проведення інформаційно-роз’яснювальної кампанії про роль батька. На її думку, необхідно розробити навчальні програми, які допо-могли б батькові правильно виховувати дітей. Коли говоримо про неповну сім’ю, передусім розуміємо, що дитина росте тільки з мамою. Експерти голосять про кризу чоловіка як батька в українському суспільстві. Вони зазначають стрімке поширення алкоголізму, наркоманії, збільшення рівня зло-чинности, зростання кількости абортів (за оцінками деяких фахівців, на одного народженого припадає одне перериван-ня вагітности)… Однією з причин такого становища вважають кризу батьківства. Президент Міжнародної громадської організації захисту батьківства Олександр Марченко каже:

— Криза батьківства в тому, що батько відсутній. Від-сутній фізично, емоційно, духовно. Він повністю пере-кладає свою відповідальність на дружину. Дружина з тим погоджується, тому що її теж виховувала сильна мама. Цей дисбаланс призводить до проблем у стосунках, тому зрос-тають розлучення. А емоційна відсутність тата — це коли він не цікавиться життям своєї дитини.

Модель доброго батька

Запровадження свята Дня батька в Україні — один із за-ходів, який сприятиме підвищенню ролі батька в родині і, можливо, зробить українських татусів відповідальнішими, вважають прихильники Дня батька. Організатори прагнуть зробити це свято всенародним, підтримуючи чоловіків, які віддані своїй родині, залучаючи їх до активного доброго батьківства на національному рівні. Скажімо, під час акції „День батька-2010“ у Києві ініціятори організували фото-виставку „Щасливі татусі“ за участю відомих чоловіків Укра-їни, які успішно поєднують кар’єру та батьківство. Під час святкування для дітей і батьків відбувся перший урок школи

сімейної фотографії. Провів його український фотохудожник Віктор Марущенко. Також татусів із малечею запросили на шоу та конкурси в рамках благодійної акції „День батька“.

До чого ж має прагнути чоловік, котрий хоче бути до-брим татом? Міжнародний центр батьківства запропо-нував модель доброго батька, яка складається з чотирьох тверджень: він відповідає за збереження життя дитини від моменту її зачаття, разом із мамою бере активну участь у вихованні дитини, відповідає за матеріяльне забезпечення сім’ї, є відповідальним за духовне виховання і власним при-кладом передає дітям морально-етичні норми.

Після роботи — не на пиво, а до дітей

В Україні є 7 тисяч сімей, в яких дітей виховують саме тати-одинаки. Одні вважають це геройством, инші — буденною річчю, мовляв, якщо мама сама виховує дітей — це законо-мірно, то чому ж ми робимо героя з тата, який опинився в аналогічній ситуації? Однак, зважаючи на кризу батьківства, можна аплодувати тим татусям, які не зіпхнули дітей до дитбудинків чи бабусь, а вирішили виховувати їх самі.

Українські діти відчувають брак чоловічого виховання також і в тому, що в дитсадочках та школах працюють переважно жінки, а в родинному спілкуванні батькові відводиться незначна роль. Координатор проєкту однієї з громадських організацій захисту батьківства Світлана Геращенко акцентує, що чоловік — це не тільки особа, яка заробляє гроші. Він має брати повноцінну участь у вихованні дитини, зрозумівши, що бути батьком — це престижно, відповідально і дуже добре. Вона переконана, що саме діти сприяють розвитку кар’єри чоловіка, не заважають досягненням батьків, а навпаки, не дають їм розслабитися.

Багато батьків настільки зайняті працею, що зовсім не мають часу на сім’ю. Однак діти потребують не лише мами, а й тата, його підтримки і поради. Тому психологи радять татусям після виснажливої роботи поспішати не на пиво, ди-ван, до телевізора чи комп’ютера, а до своєї сім’ї, до дітей.

Ірина МАРТИН

Діти потребують не лише мами…

Світл

ина

Ірин

и М

арти

н

14 ч. 28 (2708)30 вересня — 6 жовтня 2010[КУЛьТУРА]

енциклопедія

Головний герой — ЛьвівУ рамках XVІІ Форуму видавців презен­

тували ІІІ том (736 сторінок) „Енцикло­педії Львова“, видання, яке досі не має аналогів в Україні. Це перша багатотомо­ва енциклопедія, головним героєм якої є Львів — його історія, культура, наука і мистецтво.

Мистецьке життя Львова представлене статтями про С. Крушельницьку, П. Ков-жуна, О. Куриласа, фестивалі, культурні події. Хто творив архітектурне обличчя міс-та ― дізнаємося зі статей про львівських архітекторів (П. Красовського, Ф. Ксен-жарського). Окремі енциклопедичні роз-відки присвячено пам’яткам архітектури, вулицям, площам (Клепарову, Личакову, Козельникам). Про Львів літературний розповідають статті, присвячені подруж-жю Калинців, Ю. Ковалю, Р. Кудлику, давнім і сучасним часописам.

Героїку українських національно-визвольних змагань можна відчути, про-

читавши про Січових Стрільців, діячів ОУН, УПА (Є. Коновальця, братів Климових, В. Кука). Історію відомих львівських родів розкривають статті про Кампіанів, Кру-шельницьких, Колессів, Корняктів.

Про спортивні досягнення прочитаємо в статтях про відомі львівські команди та спортсменів. Спеціяльний тематичний блок становлять статті про кав’ярні, корч-ми, кераміку, ковальство. Окремі статті присвячено львівським громадським діячам, меценатам — В. Кашицькому, М. Коцю, С. Кубіву.

Авторами ІІІ тому „Енциклопедії Льво-ва“ стали понад 200 провідних фахівців львівських університетів, архівів і музеїв. Оздоба книги — понад 1400 кольорових ілюстрацій, репродукцій картин знаних львівських художників, сучасних та ар-хівних світлин, поштівок, більшість з яких публікується вперше.

Софія МАТВІЇВ

„Гуцульська вишивка“ — це моно­графічне мистецьке видання, на

яке, за словами мистецтвознавця Раїси Захарчук­Чугай, вже давно чекали. Його презентація відбулася на книжковому форумі у Львові.

Книжка має чудове високомистецьке оформлення, відчувається вплив мистців, які трудилися над виданням, а це, зо-крема, колектив видавництва „Родовід“ (виконавчий директор Олена Осипчук) та мистці зі Львова й Гуцульщини. Вражають світлини 30-х рр. минулого століття Ми-коли Сеньковського і нашого сучасника Юрія Білака, який нині проживає у Франції. Захоплюють й самі творці окремих ком-позицій, вибраних до книги, — гуцулки-майстрині ХІХ — ХХ століть.

На щастя, добрі традиції в Карпатсько-му краї не лише зберігають, а й примно-жують. Щоб витворити гуцульський одяг, використовують і нині близько 600 різно-манітних народних технологій. До того ж існує до 200 технік самого вишивання. Який філігранний мистецький смак, яке різнобарв’я відчуття мусить бути у майстра чи майстрині, аби передати дивовижної краси орнамент на вишиванках: одягу, на рушниках, хоругвах, скатертинах… Диву-ють не лише давні, а й нинішні непере-вершені мотиви та композиції провідних мистців краю, якими гарнішає не одна світ-

лиця, зокрема й у Л ь в о в і . Це — родинна реліквія, якою прикрашають і образ, і портрет Шевченка, яку зодягають лише у найврочистіші, найсвятковіші дні, очевидно, щоб відчути свято, возвеличити його і саму Гуцульщину, яка у радянські часи зазнала страшної наруги і майже занепаду.

Видавництво „Родовід“ уже вкотре подивувало. Вони вміють і знають, що потрібно для розкішного видання, яким можемо презентувати свою неповторність перед світом.

Загальна редакція книжки лягла на плечі Олени Никорак, доктора мистецтвоз-навства Інституту народознавства НАН України у Львові, уродженки с. Космач, що на Косівщині, яка все своє життя плекає народну творчість.

„Гуцульська вишивка“ створена за іні-ціятиви посла Франції в Україні Жана-Поля Везіана і його дружини Елен та завдяки їх-ньої співпраці з українськими дослідника-ми й музейними працівниками з Коломиї. Долучилися до видання й Французький культурний центр (його директор Матьє Арден та пані Оділь Арден).

Олег СЕМЕНИШИН

гуцульська вишивка

Мистецьке видання, на яке вже давно чекали

коротко

До Европейського дня мов у книгарні „Є“ відбулося урочисте відкриття полиці буккросингу різномовних книжок за участи почесних консулів, керівників іно-земних культурних центрів та львівських перекладачів. Іще від дня заснування книгарня „Є“ має дві полиці для буккросингу, де читачі обмінюються українськими й російськими книжками.

Від 24 вересня до 10 жовтня у Львові відбувається ХVI Міжнародний фестиваль су-часної музики „Контрасти“. Запрезентовано 19 концер-тів, різних за жанрами, фор-матами та стилями. Однією із ключових подій фестива-лю стало його відкриття кон-цертом за участю відомого в Европі диригента з Білорусі Олександра Анісімова. Окрім того, подарунком для публі-ки стане концерт під батутою Ішина Метіна, диригента з Туреччини.

Український фільм „Щас-тя моє“ режисера Сергія Лозниці отримав приз XIX Відкритого фестивалю кіно країн СНД, Латвії, Литви й Естонії „Кіношок-2010“ за найкращий сценарій. Улітку цей фільм уже зібрав кілька нагород на инших кінофес-тивалях. Світова прем’єра стрічки відбулася в рамках основної програми 63-го Канського кінофестивалю.

У Національному театрі ім. М. Заньковецької 5 жовтня відбудеться концерт найкращого блюз-гітариста сучасности Мелвіна Тей-лора. Тейлор — відомий американський гітарист і вокаліст із Чикаго, визнаної „столиці блюзу“. Та він не просто представник чиказь-кого блюзу — він виробив власний стиль гри на гітарі, в якому поєднуються ви-бухова техніка легендарного Джімі Хендрікса з витон-ченою легкістю джазової манери Уеса Монтгомері.За матеріялами інформагентств

15ч. 28 (2708)30 вересня — 6 жовтня 2010

Геніяльні вірші Ліни Костенко, проспівані талановитою Ольгою Богомолець, піднімали нас, вели, закликали і надихали, будили сплячі душі…

[КУЛьТУРА]з редакційної пошти

Коли душі торкається високеКоли душі торкається високе чиєсь натхнення — ти летиш і бачиш світ уже инакшим. Так було і на цьому концерті. В залі — благоговійна тиша, що вибухала аплодисмен-тами та оваціями, бриніли сльози на очах у слухачів…

Лавреат Шевченківської премії 2010 року Оксана Пахльовська так писала про Ольгу Богомолець: „Не-знищима матриця цієї шля-хетности — у здатності Олі жити одночасно на різних рівнях своєї індивідуаль-ности. У неї тільки дві руки, щоб усе це встигати, але єдина душа — котра, здатна

вмістити весь космос цих проблем. Етика і свобода, стоїцизм і солідаризм, есте-тика і людина як міра всього сущого — культурні виміри, відроджені в українській літературі в шістдесятих, — повертаються в музиці цієї фантастичної жінки з три-вожними і водночас іроніч-ними, але завжди теплими й усміхненими очима“.

Вечір співаної поезії, як і попередній, в Українському Домі Києва, пролетів, як одна мить. І шкода було покидати затишну залу та прощатися з талановитою Людиною.

Вхід на концерт був віль-ний і, звісно, далеко не всі охочі послухати чудову співачку потрапили на її кон-церт. Це завдало прикрості

пані Ользі, бо вона обіцяла Ліні Костенко, що всі, хто прийде, будуть у залі…

Що ж, наберімось тер-піння і молімося Богу, щоб пані Ольга знайшла час у своїй невпинній діяльності в медицині, науці, колекці-онуванні, видавничій справі й вихованні чотирьох дітей, і знову втішила наші душі, надихнула на Життя.

Шкода лиш, що на без-платному концерті було так мало квітів для Мисткині.

Леонід СНІЦАРУК, доцент кафедри РЕПС ІТРЕ

Львівської політехніки

П’ятий міжнародний літературний фестиваль у рамках цьо­горічного Форуму видавців був багатий на акції. Майже

триста письменників із 24 країн світу взяли участь у тандем­читаннях, читаннях­марафонах та авторських зустрічах.

Загалом, у межах ювілейного Літфесту пройшли VI фестиваль „Молода республіка поетів“, „Ніч поезії і музи-ки нон-стоп“, „Вечір української іронічної поезії“, проєкт „Україна — Росія транзит“, інтернет-чати з письменниками, презентації часописів, дискусії, художні виставки — за п’ять днів відбулося понад 220 акцій.

На цьогорічний Літфест приїхали „легенди“, серед яких — прозаїк, журналіст, редактор відділу культури „Ґа-зети Виборчої“ Кшиштоф Варга, польський письменник Януш Леон Вишневський, російський гурт „АукцЫон“. Серед инших учасників дійства — Терезія Мора (Німеччина), Дже-нет Пейслі (Великобританія), Вітас Декшніс (Литва), Марек Краєвський (Польща), Любіца Арсіч (Сербія), Ліна Екдаль (Швеція)… усіх і не перелічити. Україну представляли Оксана Забужко, Віктор Неборак, Юрій Андрухович, Юрій Винничук, Юрій Іздрик, Любко Дереш, Олександр Ірванець…

Зустрічі з письменниками переважно мали три складові: читання власних творів, запитання-відповіді, автографи. Місцем зустрічей стали книгарня „Є“, театри імені Л. Кур-баса і „Воскресіння“, КМЦ „Дзиґа“, „Кабінет“, філармонія тощо. Люд немовби перетікав із однієї зали в иншу, зокрема, така міграція спостерігалася у галереї „Коралі“, коли одним вухом можна було слухати, наприклад, виступ молодих об-дарувань на 6-ій Республіці поетів (цього року вона мала формат конкурсу і, відповідно, переможця — Сергія Гулика), а другим — уривки з творів сучасних норвезьких письмен-ників Айвіна Гуфстада Ев’ємо та Кнута Олава Хомлонга. Зна-ходилося заняття і для очей — на стінах галереї упродовж Форуму експонувалася виставка фотографій „Визначні місця та протиріччя“ Франсеска Джелонка з Каталонії.

Поезія для підсилення свого представлення инколи вдя-галася в акустичну одіж. Так гурти, які долучилися цього року (тернопільські „Зелені Сестри“, львівські „Люди Добрі“ та ин.), вдало доповнили поезію музикою. Прозаїкам переваж-но достатньо було лише мікрофона. Хтось знав відповіді на найскладніші запитання щодо своєї творчости та біографії, а хтось (як от австрієць Еліас Шнайтер) був небагатослівним: „Я не знаю, чому почав творити, але я колись припиню“.

Суміш світобачень, виражена у розмаїтті стилів, у по-чутих і непочутих дискусіях, залишила одне стійке переко-нання: на територію слова слід заходити більшости львів’ян не лише під час Форуму. І може тоді слова, які виголосив під час відкриття Міжнародного літературного фестивалю заступник голови Львівської облдержадміністрації Мирон Янків, що влада має намір попрацювати над ініціятивою братів Капранових, щоб Львів отримав офіційний статус літературної столиці, не здаватимуться нам черговою пі-арною обіцянкою.

Наталя ЯЦЕНКО, Софія МАТВІЇВ

слідами форуму

Як література фестивалила

Світл

ина

Лео

ніда

Сні

цару

ка

Світл

ина

Ната

лі Я

ценк

о

16 ч. 28 (2708)30 вересня — 6 жовтня 2010[КУЛьТУРА]

Барселона привітала мій в’їзд у неї пальмами. Невисокі гори й на-

громадження під ними будиночків… І раптом за поворотом вигулькує вежа Аґбар — офісний хмародер-снаряд, що стримить темним пальцем у ве-чірнє небо. Місто ввечері якесь більш таємниче і святкове, але відкрити своє обличчя, як жінка у карнавальній масці, обіцяє вдень. І відкриває: ось дуже геометричний, строгий будинок, але повз нього, мабуть, проходив веселий каталонський художник і бризнув у кількох місцях на сірі стіни червоні й білі плями фарби; а от серед квадратів вікон чотири злились в одне і утворили годинник. Старих, обшар-паних будинків, як у нас, майже не видно, натомість є багато риштувань і кранів — всюди щось відновлюють і будують.

Антоніо Гауді у Барселоні, як ствер-джує Пйотр Вайль у своєму зна-

менитому творі „Генії місця“, зоставив дванадцять споруд. Це дві третіх його архітектурної спадщини. Гауді вважа-ють божевільним диваком, фантазе-ром, а як на мене, він просто хотів, щоб, коли ти йдеш містом, споглядаєш ряд більш-менш однакових будинків, тебе спинило незвичне, щоб ти задер голову догори, і твій погляд мандрував хвилями карнизів, виринав з перламу-трових скойок балконів до лускатого даху, що вигнувся нагорі його зодчого творіння хвостом русалки. Так і з не-добудованою досі Саграда Фамілією. Вона складна і проста водночас: у ній стільки деталей, вигинів, нюансів, що можна блукати в їх лабіринтах безко-нечно, а з другого боку, з боку озера, вона дуже проста – якщо дивитись на неї здалеку, примостившись на лавочці, то здасться вона замком, який виліпив хлопчик з мокрого піску, бавлячись біля моря.

Ранок і радість у Барселоні — тотожні речі. Вікна у всіх навстіж, тому шум

води, грюкання на кухні тарілок будять не згірш за будильник. Пощастило жити у старому будинку, де ліфт — для двох, з подвійними кованими дверима, які відчиняються-зачиняються вручну, де є маленькі внутрішні дворики з трубами і шворками для сушіння білизни. Щоб дізнатись, яка нині буде погода, ви-зираєш з вікна у „колодязь“ і дивишся на клаптик неба вгорі. Воно блакитне.

Сонце пече, але не спалює, гріє, але не запарює тебе, як чай, бо тут є

великий кондиціонер — море. Вітер з нього свіжий і приємний, через що і при 30 градусах почуваєшся комфортно: піт градом не тече, хоч і кортить через піші довгі переходи від однієї пам’ятки до иншої (місто все ж велике) занурити ноги в котрийсь із фонтанів і так сидіти, допоки не ляжуть на місто сутінки.

Ескалатори, фунікулери, канатні до-роги – все це полегшує пересування

містом, створює додаткові візуальні можливості для туристів. У Барселоні є дві канатні дороги, одна — це неве-ликі кабінки, які курсують над містом, друга ― один великий вагончик на ба-гатьох пасажирів, що пливе на значній висоті над усією акваторією порту. Для закоханих перша канатка як знахідка ― дає можливість відчути, що весь світ належить тільки їм двом.

Люди — енергетика будь-якого міста. Тих, кого бачила у п’ятницю

ввечері в ресторанах, емоційні, доволі розкуті, щирі і просто щасливі. Не тому, що мають достатньо грошей, щоб не готувати вечерю вдома (хоч і тому, напевно, теж), а тому, що робочий тиждень позаду, що бути добрим, лю-блячим і відкритим до инших для них природно. Хоча бувають і надто тем-

пераментні типи — якийсь чолов’яга у супермаркеті зненацька ляснув мене по плечу…

Особливістю Барселони є її оптималь-ність: широкі площі і вузькі вулички,

на яких, на відміну від Львова, нікому не тісно, гармонійна еклектика архі-тектурних стилів, поєднання звичних для нас листяних дерев і екзотичних (в одному провулку росте апельсин, трохи піднімаєшся вище ― кактуси, на листках яких туристи видряпали свої імена)…

Незвичного колориту надають міс-ту темношкірі. Тут вони торгують

на тротуарах сумками, віялами та иншим крамом. Його вони розклада-ють на простирадлі, до кінців якого прив’язують мотузки і тримають їх у руці. Якщо з’являється поліція, один порух руки — і все стає звичайним міш-ком у негра на плечі. Застиглою дина-мікою міста є і ряди скутерів, набагато менше — велосипедів у вуличках між будинками. Кажуть, що місто посідає чи не перше місце у світі за кількістю мопедів-скутерів на душу населення.

Атмосферу Барселони доповнюють запахи — від важких каналізаційних

до приємних квіткових у парку Гуель. Цей парк — барселонський Високий Замок, звідки добре видно панораму міста, вражає вдалим переплетенням архітектурних елементів із природни-ми – колони нагадують похилені вузлу-ваті дерева, але стовбур раптом може перейти у скульптуру жінки, здалеку яку і не розгледиш. І багато там мозаїки: нею вкрита емблема парку — ящірка-дракон, обрамлення центральної площі, лавки, а будинок адміністрації і сторожа взагалі нагадують казкові будиночки з медових пряників, вкритих безе…

Наталя ЯЦЕНКО

перлини світу

Моя Барселона, або Абетка міста

Світл

ина

Ната

лі Я

ценк

о

17ч. 28 (2708)30 вересня — 6 жовтня 2010

Для Оксани Заліско, старшого викла-дача кафедри фізичного виховання ІГСН Львівської політехніки, участь у чемпіонаті світу з гірського бігу серед майстрів була знаковою: якщо на чемпіонатах світу з лижних перегонів виступала уже не один раз, то тут була вперше.

— Цього чемпіонату я чекала довго і з нетерпінням, — ділиться враженнями Оксана Заліско. — Тра-са була складна (дистанція у 8 км), важкі погодні умови (вітер з дощем, туман, ще й температура коливалася від + 22 градуси коло підніжжя гори і до + 5 на горі), під ногами болото і каміння… Стартували ми на висоті 600 м над рівнем моря і завершували біг на вершині гори Пілска (1592 м).

Перше місце виборола ірландка, на другому місці опинилася німкеня. За третє місце боролася з американ-кою. Майже всю дистанцію я була четверта. Коли побачила її за три кіло-метри до фінішу, зрозуміла, що зможу обійти свою суперницю, тим паче, що мої кросівки були пристосованіші до такого бігу. На горі бракувало кисню, дув сильний вітер, було дуже холодно. Усе ж я перемогла її на 17 секунд.

Звичайно, перемога прийшла до мене не сама собою. За нею — багато тренувань як на лижах, так і з гірського бігу і багато змагань як місцевого, так

і міжнародного рівня. Взимку цього року я виступала на чемпіонаті світу з лижних перегонів (Ралун, Швеція), де на дистанції 30 кілометрів здобула два призових місця. Згодом на I Всесвітніх зимових іграх (Поклюка, Словенія) здо-була ще дві медалі. У змаганні брало участь 25 учасників з 18 країн світу, зокрема — 5 учасниць з Польщі.

Дуже насичені були й весна і літо. Наприкінці квітня я брала участь у міні-марафоні, який проходив у Кракові в Польщі. Там мені дісталося друге місце. Згодом була в Острозі на Рів-ненщині, де взяла участь у літньому чемпіонаті України з лиже-ролерів, успішно подолавши п’ять кілометрів класичним і вільним стилями, тож два перші місця теж дісталися мені. На традиційних міжнародних змаганнях з бігу на 10 кілометрів, що проходили 8 травня в Ковелі (на День міста), се-ред усіх учасників (починаючи від 20 років) я в абсолюті посіла шосте місце, а у своїй віковій категорії — перше. А ще були змагання у Верещиці, що на Львівщині, на чемпіонаті України з триатлону. Ветерани змагалися за скороченою програмою (плавання — 500 м, велогонка — 10 км і крос — 2 км.). Я посіла друге місце (перше дісталося шістнадцятирічній учасниці). Ще побувала в Польщі на міжнародних змаганнях з гірського бігу. Мій біг на гори Вжар і Стожек також не залишив-ся поза увагою суддів: два перші місця знову були за мною. Я щаслива, що можу досягати таких значних спортив-них успіхів. І дякую за це своїй рідній Політехніці, яка підтримує мене у моїх спортивних амбіціях.

Катерина ГРЕЧИН

[ФІЗКУЛьТУРА І СПОРТ]

Цього четверга відбудеться другий матч львівської команди у рамках цьогорічного розіграшу Ліги

Европи.Чесно кажучи, цей поєдинок очікується з боязню та

надією водночас. З боязню, бо після поразки „Карпат“ в останньому турі від сімферопольської „Таврії“ пев-ний острах виникає за захисну ланку львів’ян, котра регулярно стала пропускати по три голи за матч. З другого боку, після феєричних матчів з „Галатасараєм“ та дортмундською „Борусією“ вболівальники вірять, що „Карпатам“ до снаги і нові звитяги. Та й, зрештою, команда під орудою Олега Кононова показує футбол, котрий подобається не тільки вболівальникам зі Львова. Зараз, без перебільшення, вся Україна у захопленні від гри „Карпат“.

Після поразки від „Таврії“, „Карпати“ ділять 3 — 4 місце з дніпропетровським „Дніпром“. Натомість на-ступний суперник львів’ян паризький ПСЖ в останньому

турі французької першости з рахунком 2:0 на виїзді здолав „Ланс“ і посідає в турнірній таблиці п’яте міс-це. Окрім того, у першому турі групового турніру Ліги Европи ПСЖ здолав на виїзді „Севілью“. Тож суперник у „Карпат“ — більш ніж серйозний. Та сподіваємося, тре-нерський геній Олега Кононова зуміє підібрати на цю гру правильну стратегію, і „Карпати“ зможуть добитися позитивного для себе результату. Тим паче, що у цьому сезоні в Евротурнірах львів’яни краще виступають все ж на виїзді. Мотивація на такий матч буде на належному рівні, єдині побоювання — за функціональну готовність гравців, яким доводиться грати по кілька матчів на тиждень. Проте „Карпати“ вже не раз змогли здивувати футбольну Европу і примусили скептиків мовчати. Тож тепер усі ми з нетерпінням чекаємо нових футбольних див від зелено-білих, і хай на нашій вулиці знову буде свято!

Ігор МИХАЛЕВИЧ

футбол„Карпати“ побачать Париж

знай наших!

Нещодавно у польському місті Корбєлов завершився чемпіонат світу з гірського бігу. За першість змагалися 696 спортсменів-ветеранів з 28 країн світу. Команду України представляло п’ятеро спортсменів Львівщини,

серед них — Оксана Заліско і Марія Островська. Вони й здобули для України дві бронзові медалі

Спортивні успіхи Оксани Заліско

[•] На п’єдесталі слави (третє місце) Оксана Заліско

18 [РЕКЛАМА ТА ОГОЛОшЕННЯ]

1 жоВТНя

„Алея живих скульптур“ (вистава Єв-паторійського театру живої скульптури, Україна). Алея до Оперного театру. 15.30 — 19.00.Карнавал. Проспект Свободи. 19.00 — 20.00.Відкриття фестивалю. Майдан перед Опер-ним театром. 20.00 — 20.30.Вулична вистава „Містерія Пінзеля“ (ви-става Львівського театру „Воскресіння“, Україна). Майдан перед Оперним театром. 20.30.„Едип. Собача будка“ (вистава Київсько-го молодіжного театру „Дах“, Україна). Львівський академічний духовний театр „Воскресіння“. 21.00. В. шекспір „Сон в літню ніч“ (вистава Киши-нівського ДРДТ ім. А. П. Чехова, Молдова). Перший український театр для дітей та юнацтва. 17.00.

2 жоВТНя

„Едип. Собача будка“ (вистава Київсько-го молодіжного театру „Дах“, Україна). Львівський академічний духовний театр „Воскресіння“. 15.00В. шекспір „Гамлет“ (вистава Луганського драматичного театру, Україна). Перший український театр для дітей та юнацтва. 17.00.В. шекспір „Король Лір“ (виства Львів-ського академічного театру ім. Л. Курбаса, Україна). Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса. 16.00.М. Коляда „Та, що слухає кроки“ (вистава Харківського державного академічного драматичного театру ім. Т. Г. шевченка, Україна). Львівський муніципальний театр. 19.30.„Алея живих скульптур“ (вистава Євпато-рійського театру живої скульптури, Україна). Алея до Оперного театру. 14.00 — 19.00.Театральний хеппенінг оркестру великих бубнів (Варшава, Польща). Майдан перед Оперним театром. 20.00.

3 жоВТНя

М. Старицький „Розбите серце“ (вистава Львівського академічного духовного те-атру „Воскресіння“, Україна). Львівський академічний духовний театр „Воскресіння“. 16.00.С. Мрожек „Емігранти“ (вистава Лю-блінського театру Provisorium, Польща). Перший український театр для дітей та юнацтва. 19.30.„Алея живих скульптур“ (вистава Євпато-рійського театру живої скульптури, Україна). Алея до Оперного театру. 14.00 — 19.00.

4 жоВТНя

„ВІТКАЦи: за 20 хвилин — десята година“ (вистава Слупського нового театру ім. Ві-ткаци, Польща). Львівський академічний духовний театр „Воскресіння“. 15.00. Концерт майстрів гонгу Слупського нового театру ім. Віткаци (Польща). Львівський академічний духовний театр „Воскресіння“. 21.00.М. Гоголь „Одруження“ (вистава Бекеш-чабського обласного драматичного театру ім. М. Йокої, Угорщина). Перший український театр для дітей та юнацтва.17.00.

5 жоВТНя

Ф. Кафка „Перетворення“, (вистава Віден-ського театру ТАБОР, Австрія). Львівський академічний духовний театр „Воскресіння“. 16.00. М. МакДонах „Каліка з Інішману“(вистава Пермського театру „У Моста“, Росія). Перший український театр для дітей та юнацтва. 20.00. Н. Ромчевич „Провина“(вистава Націо-нального центру театрального мистецтва ім. Л. Курбаса, творча майстерня „Театр у кошику“, Львів, Україна). Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса 15.00.За М. Гоголем „Вій. Страшна помста“(вистава Нового київського театру „Театр“, Україна). Львівський муніципальний театр. 17.30.

6 жоВТНя

А. Чехов „Вишневий сад“ (вистава Львів-ського академічного духовного театру „Воскресіння“, Україна). Львівський ака-демічний духовний театр „Воскресіння“. 19.00.А. Чехов „Ведмідь“(вистава Каліфорній-ського театру arlekin Players, СшА). Перший український театр для дітей та юнацтва. 17.30.М. Заєць „Кравець з Інвернесу“ (вистава Театральної компанії DoGStaR, Інвернес, шотландія). Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса. 16.00.

7 жоВТНя

За С. Цвейгом „Очі вічного брата“(вистава Державного молодіжного театру ім. М. Ва-хідова, Душанбе, Таджикистан). Львівський академічний духовний театр „Воскресіння“. 17.00.М. Заєць „Кравець з Інвернесу“(вистава Театральної компанії DoGStaR, Інвернес, шотландія). Львівський академічний театр ім. Леся Курбаса. 15.00.„Місто сліпих“(вистава Краківського театру „КТО“, Польща). Майдан перед Оперним театром. 20.00.

Програма X Міжнародного театрального фестивалю „Золотий Лев-2010“

ч. 28 (2708)30 вересня — 6 жовтня 2010

експрес-оголошенняВважати недійсними: утрачений студентський квиток, виданий Львівським національним університетом ім. І. Франка на ім’я Зузака Назара Микола-йовича;утрачений студентський квиток ВЕ № 407621, виданий Національним університетом „Львів-ська політехніка“ на ім’я Гривнака Ярослава Романовича;утрачений студентський квиток, виданий Наці-ональним університетом „Львівська політехні-ка“ на ім’я Хімчак Софії Ігорівни;утрачений студентський квиток, виданий Національним університетом „Львівська полі-техніка“ на ім’я Романовської (Ящук) Мар’яни Юріївни;утрачений студентський квиток, виданий Наці-ональним університетом „Львівська політехні-ка“ на ім’я Гуцалюка Остапа-Івана Івановича;утрачений студентський квиток, виданий Наці-ональним університетом „Львівська політехні-ка“ на ім’я Мірохи Христини Романівни;утрачений студентський квиток, виданий Наці-ональним університетом „Львівська політехні-ка“ на ім’я Шидловської Тетяни Василівни;утрачений студентський квиток, виданий Наці-ональним університетом „Львівська політехні-ка“ на ім’я Боровської Марії Степанівни;утрачений студентський квиток, виданий Наці-ональним університетом „Львівська політехні-ка“ на ім’я Шняка Романа Юрійовича;утрачений студентський квиток, виданий Наці-ональним університетом „Львівська політехні-ка“ на ім’я Цюпки Мар’яни Іванівни;утрачений студентський квиток № 05586904, виданий Національним університетом „Львівська політехніка“ на ім’я Горинь Наталії Андріївни;утрачену залікову книжку ВК № 07048617, вида-ну Національним університетом „Львівська по-літехніка“ на ім’я Павлюка Василя Юліяновича;утрачену залікову книжку, видану Національ-ним університетом „Львівська політехніка“ на ім’я Федчини Назара Михайловича;утрачену залікову книжку, видану Національ-ним університетом „Львівська політехніка“ на ім’я Кікіна Антона Сергійовича;утрачений студентський квиток № 07128475, виданий Національним університетом „Львівська політехніка“ на ім’я Лупіна Романа Олександровича;утрачений студентський квиток, виданий Наці-ональним університетом „Львівська політехні-ка“ на ім’я Гернешій Алли Юріївни;утрачений студентський квиток, виданий Наці-ональним університетом „Львівська політехні-ка“ на ім’я Русановської Орисі Андріївни;утрачений студентський квиток, виданий Націо-нальним університетом „Львівська політехніка“ на ім’я Шкромиди Миколи Володимировича;утрачений студентський квиток, виданий Наці-ональним університетом „Львівська політехні-ка“ на ім’я Сердюк Валерії Сергіївни;утрачений студентський квиток, виданий Наці-ональним університетом „Львівська політехні-ка“ на ім’я Пославської Софії Ігорівни;утрачений студентський квиток, виданий Наці-ональним університетом „Львівська політехні-ка“ на ім’я Павлюка Руслана Романовича;утрачений студентський квиток, виданий Наці-ональним університетом „Львівська політехні-ка“ на ім’я Логінської Катерини Андріївни;утрачений студентський квиток, виданий Наці-ональним університетом „Львівська політехні-ка“ на ім’я Федух Лесі Михайлівни.

Засновник і видавець — Національний університет „Львівська політехніка“Реєстраційне свідоцтво — КВ № 2743 Індекс 35004Виходить з жовтня 1946 року. Періодичність — один раз на тиждень. Сфера розповсюдження — загальнодержавна. Ціна — 1,50 грн. Кольороподілені фотоформи виготовлено в ТзОВ „Растр-7“, вул. Кн. Романа, 9/1. Газету надруковано у видавництві Львівської політехніки, вул. Ф. Колесси, 2. Спосіб друку — офсетний. Обсяг 2,33 ум. друк. арк. Наклад 2000. Зам. №

Головний редактор — Ярослава ВЕЛИЧКО Заступники головного редактора — Тетяна ПАСОВИЧ, Роман КІНДРОВідповідальний секретар — Христина ВЕСЕЛАРедактори відділів:освіти і науки — Тетяна ПАСОВИЧмолоді, сім’ї та спорту — Наталія ПАВЛИШИНкультури та дозвілля — Софія МАТВІЇВЛітературний редактор — Олег СЕМЕНИШИНЛоготип, дизайн та комп‘ютерне складання — Павло ПРОЦІВРедакція послуговується Проєктом нового українського правопису.

Листи, рукописи, ілюстрації не рецензуємо і не повертаємо.Редакція застерігає за собою право літературного редагування, скорочення текстів.Автори матеріялів відповідають за достовірність наведених фактів.Редакція не завжди поділяє позицію авторів публікацій. За зміст і достовірність рекламних оголошень відповідає рекламодавець.При передруках посилання на „Аудиторію“ обов’язкове.На першій сторінці — світлина Ірини МАРТИН, на останній — Тетяни ПАСОВИЧ.

19

79013, Львів, вул. С. Бандери, 12, кімн. 229. Тел./факс (032) 258-26-08; e-mail: info@polynet.lviv.ua, http://www.audytoriya.lviv.ua

О С В І Т Н І Й С Т У Д Е Н Т С Ь К И Й Т И Ж Н Е В И К „ А У Д И Т О Р І Я “

[РЕКЛАМА ТА ОГОЛОшЕННЯ]

Колективи кафедри хімії і технології неорганічних речовин й Інституту хімії та хімічних технологій Львівської політех-ніки висловлюють глибоке співчуття завідувачу кафедри, професорові Віктору Теофіловичу Яворському з приводу тяжкої втрати — смерти

брата Мирона.

Колективи кафедр захисту інформації, безпеки інформаційних технологій та комп’ютеризованих систем автоматики ІКТА Львівської політехніки глибоко сумують з приводу смерти кандидата технічних наук, доцента

Зеновія Михайловича Стрілецького

та висловлюють щире співчуття родині та друзям покійного.Все своє свідоме життя Зеновій Михайлович був активним учасником

становлення Української держави. Він — один із організаторів та перших членів Товариства української мови ім. Т. Шевченка, „Просвіти“, Народного Руху України, депутат Залізничної районної та Львівської міської рад перших демократичних скликань, учасник підняття українського національного прапора над Ратушею.

Пам’ять про чудову людину назавжди залишиться в наших серцях.Вічна йому пам’ять…

Колектив тижневика „Аудиторія“ висловлює щире співчуття Ользі Кулявець і Наталі Горбаньовій з приводу тяжкої втрати — смерти їхньої матері

Любові Іванівни Гавловської.

ч. 28 (2708)30 вересня — 6 жовтня 2010

Найчастіше можна отруїтися від вживання умовно­їстівних грибів, які невміло приготовані. Вживання

їстівних грибів, якщо вони старі чи зібрані на промислових смітниках, узбіччі автострад, військових полігонах і містять у собі продукти розкладання білків, накопичують з’єднання важких металів, можуть призвести до найгіршого.

Перші ознаки отруєння — нудота, блювання, нестерп-ний біль у животі — проявляються через 0,5 — 2 години після вживання грибів і навіть через 8 — 48 годин (при отруєнні блідою поганкою та деякими мухоморами). При отруєнні блідою поганкою, мухоморами симптоми по-чинають виникати, коли токсини досягли мозку, власне, мозкового нервового центру, що регулює діяльність всіх органів. Після зазначених ознак (симптомів) починається надмірне виділення шлункового соку і слизу, організм зне-воднюється, настає нестерпна спрага, синіють губи, нігті, холонуть руки і ноги, виникають судоми. Згодом отрута паралізує нерви, які регулюють роботу кровоносних судин, падає кров’яний тиск, відбувається жирове переродження печінки, нирок, серця, настає смерть.

Що робити, коли з’явились ознаки отруєння? У жодному разі не заспокоюйтесь, що це скоро мине! Вірогідність смер-ти від отруєння грибами дуже велика! Але, якщо людина і „видряпається“ після отруєння, то вона може залишитися інвалідом, тому що після отруєння розвивається ниркова або печінкова недостатність, гепатит.

Перше, що потрібно зробити, — терміново викликати швидку медичну допомогу. Друге — випити літр світло-рожевого розчину марганцівки з 4 ― 5 пігулками активо-ваного вугілля і викликати блювоту. Прийміть послаблюючі

препарати — 100 г касторової олії або 200 г сульфату магне-зії. Промивайте шлунок доти, доки не з’явиться чиста вода. Людину, яка отруїлась, морозить, тому її потрібно добре накрити і покласти до ніг грілку.

Прислухайтеся до наших порад:

• Не впевнені, що гриб їстівний — викиньте його.• У жодному разі не пробуйте сирий гриб на смак.• Купуйте тільки цілі гриби.• Зі собою завжди майте засоби для відновлення водно-

сольового балансу, медичне активоване вугілля або ін-ший сорбент, вітамін С, антибіотики (типу левоміцетину).

Не вірте, що:

• Отруту з гриба можна вивести шляхом кулінарної об-робки.

• Отруйні гриби мають неприємний запах, а їстівні — приємний.

• Отрута з грибів видаляється після кип’ятіння протягом кількох годин.

• Якщо в каструлі є отруйні гриби, опущена у відвар срібна ложка чорніє, а цибуля синіє.

• Отруту нейтралізує алкоголь. Навпаки, отрута деяких грибів у взаємодії із алкоголем лише швидше розчиня-ється та викликає бурхливу інтоксикацію.

Володимир ЛЯХОВ,начальник штабу ЦО Львівської політехніки

штаб цивільної оборони застерігає

Не впевнені, що гриб їстівний — викиньте його!