Казка про трьох братів

Виконала учениця 11-А класуВасильченко Єлизавета

У великому місті Касторі жили троє братів. Двоє з них були на службі у короля Леона III. Найстарший – Нестор, був

правою рукою Його Величності. Середній – лише тільки-но пройшов ритуал посвяти у лицарі. Молодший же доглядав

за домом і гарним садом навколо нього.

Одного разу, придворний Чарівник вирішив прибрати владу в свої руки. І підкупив найстаршого брата, пообіцявши йому

велике багатство, найкращу дружину і великі почесті. Нестор згодився.

Через декілька днів, світ дізнався про смерть короля. Останнім наказом, написаним за годину до своєї смерті,

Леон передав усі повноваження придворному чарівникові. Указ був підписаний не самим королем, а

його правою рукою – лицарем Несторем.

Чарівник зайняв престол. Зрозуміло, що ділитися скарбами він не хотів, тому замість обіцянок, видвинув звинувачення

у підділі королівської печаті і список великих боргів до казни.

Таку велику суму Нестор не зміг зібрати, тому вирішив покинути країну як найшвидше. І не одному, а з братами, щоб було легше влаштуватися на новому місці й дати їм

шанс на краще майбутне.

І ось почали вони свої мандри у сутінках далекою дорогою. День пройшов…другий…третій… Все ніяк не могли вони пройти через великий могутній ліс, що знаходився тут

віками. У решті-решт, зупинилися брати, прилягли на ніч.

Старші брати швидко заснули, а молодший вирішив трішки поблукати. Пройшов вперед, і побачив річку. Але вона була такою великою, що вбрід її не перейти, вплав не

перебратися. Зітхнув хлопець, і вирішив збудити братів, показати їм свою знахідку.

Думали вона, думали, але нічого, окрім купівлі невеликого човна, придумати не змогли. Тоді середній брат порахував

гроші.- Якщо я куплю той човен, то залишуся без грошей, -

сказав він. - Нічого, - махнув рукою найстарший, - в нас є ще трішки.

Середній брат подумав, що вкладає гроші в гарну справу, кивнув головою. На цьому і зупинилися.

Через час в них вже був човен.

Переплівши річку, на них чекала чимала несподіванка. Перед ними стояла гарна жінка. Вона зраділа гостям і запросила до себе в хату. А як дізналася, що не прості

люди, а лицарі, стала пропонувати братам всілякі солодощі, духмяний хліб, вареники.

- Ось що означає бути лицарем – слава і почесті серед бідняцького населення, - із задоволенням сказав

найстарший брат, набиваючи пузо смачними стравами.- Так не можна казати, - почав суперечити йому

наймолодший. – Ми такі самі люди як і вони. - Ні, - відповів середній. – Ми – вищі за них. Ми

охороняємо королівство від варварів і бунтарів. А вони... що вони роблять? Працюють на полях, радіють життям,

яке ми оберігаємо.

Не хвилюйся, хлопче, - сказала господиня. – Він каже чисту правду. Усі доходи, що назбирає простий люд, йде не до

наших кишень, а до лицарів, лордів, аристократії. Але це може призвести до печальних для країни наслідків!

- Як знати, - покачала головою жінка і вийшла із кімнати.

Більше року прожили брати у господині, нічим не займалися, лише відпочивали і вирішували, що робити далі. Але кожен раз думали, що залишитися ще на декілька днів –

найкраща ідея. Це дуже обурювало наймолодшого сина. І ось одного разу, він зібрав свої речі і покинув дім.

Дійшовши до великого міського базару, почув таку бесіду між людьми:

- Як? Зовсім не має? А куди ж діваються наші гроші? – питав один.

- Куди? До тих, хто зараз володіє землею і титулами, - відповідав другий.

- Для чого ж ми тоді працюємо?- Для її потреб.

- Про наші потреби такі люди ніколи не піклуються!- А що ж ти хотів, друже? Ми – ремісники, купці, а не воїни,

щоб боротися за свої права.

- Потрібно же с цим щось робити! – гукав перший.- Я можу допомогти, - сказав наймолодший. – Мої брати –

лицарі, часто брали мене з собою на тренування, і я бачив, як проходить ритуал лицарів. Тому зможу допомогти вам оволодіти потрібними навичками і уміннями боротьби.

- А хлопець діло каже, - промовив коваль. На тому і порішили.

Декілька місяців проходили тренування. Всі, від малого до старого, оволодівали зброєю, щоб визволити себе від панівного ладу короля-чарівника. Соціальна нерівність

доставляла великі проблеми звичайним людям, принижувала їх гідність, самооцінку, розумову працю.

Повстання– ось який вихід знайшли люди.

Маючи рішучі наміри, зібралися люди країни в велику армію і почали наступати. Попереду всіх, на білому коні

їхав наймолодший брат. Його обрали головним.Вони просувалися швидко, намагаючись створити багато

шуму, щоб їй було чутно у всіх куточках світу.

Почувши про повстання, король-чарівник висунувся у вікно, подивитись. І справді. Селяни, ремісники були

вдягнені в металеву броню, а у руках тримали гострі мечі.

Налякався король-чарівник, що всі закляття зразу забулися.

Аристократи, зрозумівши, що їх невеличка армія, проти великого повстання не вистоє, здалися без бою.

Але людям не була потрібна влада. Лише рівні права між усіма верствами населення, щоб кожен міг жити так, як і

інші, щоб іх права не ущільнювалися.

Таким чином була здала соціальна нерівність, налагоджена економіка країни.

Як ви бачите, люди можуть зробити все, чого прагнуть. Але для цього повинен буди лідер, який поведе цих людей

за собою.

Дякую за увагу!