ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра історії України

Дипломна робота на тему:

"Діяльність підпілля ОУН на Дніпропетровщині /1941 - 1944/"

студента VІ курсу історичного факультету

Куделі Дмитра Володимировича

Науковий керівник:

доцент Іщенко Олена Віталіївна

Рецензент:

доцент Костенко Володимир Іванович

м.Дніпропетровськ

1994

2

Зміст

Вступ

Розділ 1. Передвоєнна тактика ОУН. Похідні групи - "політична армія" Ор-

ганізації.

Розділ 2. Становлення організаційної мережі ОУН у Дніпропетровській

області. Формування органів обласного управління. Структура ОУН-"Південь"

Розділ 3. Німецькі репресії і тактика ОУН. Останні місяці окупації області

німцями - період підготовки до опору радянській владі

Висновки

Список використаних джерел і літератури

Вступ

До проголошення незалежності України в нашій історичній науці існувало

багато проблем, на висвітлення яких з ідеологічних причин було накладене

"табу". Це стосувалося історії багатьох політичних партій і організацій, а серед

них і Організації українських націоналістів /ОУН/. Тема діяльності ОУН- УПА

/Української повстанської армії/ цікавить зараз широкі кола української

громадськості. Актуальність її очевидна, позаяк до дискусії істориків активно

підключається політичне середовище, що призводить до певної політизації даної

проблеми. Вагомим є також фактор наявності двох фракцій ОУН у політичному

спектрі сучасної України. Довгі роки офіційною радянською пропагандою

населенню України прищеплювалася думка про регіональний, виключно західно-

український характер цієї організації. Але ті документи, що стають відомими

тепер дозволяють говорити про ОУН у загальноукраїнському контексті.

Мета цієї роботи - висвітлити деякі аспекти становлення і діяльності

Організації на території Дніпропетровської області під час німецької окупації.

Завдання роботи – показати підготовку до розбудови організаційної мережі на

сході України, роль у формуванні органів піднімецького обласного управління,

легальних і нелегальних культурних, спортивних товариств, комітетів, визначити

впливи на місцеву пресу, висвітлити агітаційну і диверсійну протинімецьку

діяльність, німецькі репресії проти учасників націоналістичного підпілля, спроби

організації антирадянського підпілля за умов повернення радянської влади.

Цінність даної роботи, на погляд автора, полягає в недослідженності,

запропонованої теми.

Історіографія діяльності ОУН у Дніпропетровській області представлена

нечисленними публікаціями розрізнених спогадів окремих учасників підпілля

окупаційних часів1, а також розділами в окремих працях вчених з числа

1 Стахів Є. ОУН у боротьбі з німецькими нацистами на Наддніпрянщині.

/Програмові зміни в ОУН/. // Сучасність.-1986 .-№301-302.-С.86-94

Матла З. Південна похідна група // Наша книгозбірня.- 1952.- Ч.10.Мюнхен.

Харченко Ю. З Дніпропетровська через Ігрень до кацету Бухенвальд// В боротьбі

за Українську державу /під редакцією М.Марунчака/ -Лондон-Париж-Мюнхен-

Нью-Йорк-Детройт-Торонто, 1990. – С.855-867

української еміграції - проф. В.Косика і проф.Л.Шанковського2, виданих на

Заході, в яких зроблено спробу осмислити масштабність націоналістичного руху.

Можна відмітити певну суб'єктивність цих праць, що пояснюються

недоступністю для авторів цілого комплексу джерел /головним чином, з

радянських архівів/, спостерігається також тенденція до перебільшення ролі ОУН

у суспільному житті окупованої німцями Наддніпрянщини. Хоча незаперечна

унікальність цих видань. Окремо слід відзначити багатотомне видання "Літопису

УПА", з його академічним підходом до публікації документів з історії ОУН-УПА,

в тому числі і таких, що стосуються Дніпропетровська.3 Але, як зазначав

проф.Я.Дашкевич, всі подібні роботи "зберігаючи назавжди свою джерельну

вартість, відходять поволі в тінь - переходять на другий план уже тепер, коли від-

криваються перспективи наукового використання архівних джерел 40-50-х рр." 4

/маються на увазі архіви колишнього СРСР/.

Радянська історіографія проблеми відсутня.

Наукова новизна цього дослідження полягав в широкому співставленні

свідчень, наведених у раніше виданих працях, з даними документів і матеріалів,

ще не відомих дослідникам, чим, на погляд автора, вперше зроблено спробу

відтворити якомога повну картину підпільної боротьби ОУН в Дніпропетровській

області, з окремих фрагментів, що відбиті в різних джерелах.

Для виконання поставленої мети дослідження залучений комплекс

письмових джерел, які за типово-видовими ознаками поділяються на

документальні і наративні. Документальні джерела, в свою чергу, поділяються на

опубліковані і неопубліковані. До опублікованої групи джерел залучені

документи з архівів Німеччини, додані В.Косиком до своєї книжки "Україна під

час Другої світової війни 1938-1945"; підпільні звіти низових клітин ОУН

Головному проводові Організації, підготовлені до друку проф.В. Сергійчуком5;

Доповідні записки і довідки начальника УНКВС по Дніпропетровській області

секретареві Дніпропетровського обкому КП/б/У, підготовлені до друку науковим

співробітником Дніпропетровського облдержархіву Ю.Мешковим6.

До неопублікованої групи джерел залучені документи з Центрального

державного архіву громадських організацій України /м.Київ/, Дніпропетровського

обласного державного архіву, архіву Управління Служби безпеки

Дніпропетровської області. Ці документи, а надто матеріали кримінальних справ,

2 Косик В. Україна під час Другої світової війни 1938-1945.- Київ-Париж-Нью-

Йорк-Торонто, 1992;

Шанковський Л. Похідні групи ОУН /Причинки до історії похідних груп ОУН на

центральних і східніх землях України в 1941-1943 рр./ Мюнхен, 1958. 3 Літопис Української Повстанської Армії /Під ред. П.Потічного і Є.Штендери/.-

Торонто, 1976-1993. 4 Дашкевич Я. Чи відкриються невідомі сторінки історії УПА? //Сучасність. –

1992. - №11. – С.65. 5 Сергійчук В. З документів національно-визвольного руху // Молодь України. –

вереснь-жовтень 1992. 6 Мовою документів//Вільна думка,- Дніпропетровськ, 1992.-№ 10.

4

порушених органами радянської держбезпеки проти учасників національного

підпілля з архіву УСБУ, потребують, зважаючи на їх суб'єктивність, серйозної

перевірки і співставлекня з іншими джерелами, глибокої обізнаності дослідника,

їх аналізуючого, з цілим спектром питань ОУНівської проблематики, ознай-

омлення з бібліографією. Їх недостатня достовірність обумовлена багатьма

чинниками - упередженістю слідчих та суддів, намаганням підсудних приховати

реальні масштаби своєї діяльності в Організації, багаточисельними випадками

фальсифікації справ та ін.

Серед наративних джерел, використаних у дипломній роботі, виділяються

такі їх види: листи свідків і учасників підпілля ОУН до автора; спогади учасників

націоналістичного підпілля, записані автором протягом 1992-93рр.

Вищеназвані види документів і наративних джерел мають українську і

російську мову відтворення.

Корпус джерел з історії ОУН певним чином обмежений з причин глибокої

законспірованості Організації, що часто унеможливлювало задокументування

фактів її діяльності, зберігання архівів тощо. Крім того, ще далеко не всі

документи, що їх містять різні архіви Дніпропетровська, інших міст України,

країн колишнього СРСР і навіть деяких інших країн /зокрема, Великобританії/7

доступні для дослідників. Але, незважаючи на це, в цілому, наявні матеріали

забезпечили виконання дослідницьких завдань.

Дипломна робота побудована на основі проблемно-хронологічного

принципу, у відповідності з реальними можливостями її джерельної бази. Основні

положення розкриваються у трьох розділах. Перший розділ пов"язаний з

питаннями, коротко знайомлючими з ключовими моментами історії ОУН,

передвоєнної тактики Організації формуванню і виходу з місць постою

"політичної армії ОУН" /за висловом Л.Шанковського/ - Похідних груп.8

Другий розділ розкривав процеси становлення організаційної мережі /за

ОУНівською термінологією - "сітки"/ у Дніпропетровській області, а також

показує структуру ОУН і роль Організації в формуванні політичного середовища.

У третьому розділі увагу приділено німецьким репресіям проти

українських націоналістів та підготовці організаційного членства до боротьби з

радянською системою і внесок дніпропетровських націоналістів у поповнення

складу УПА.

Основні положення і висновки дипломної роботи доповідалися на

міжнародній конференції "ОУН і УПА в боротьбі за Українську державність"

/Київ, 1993/.

7 Гунчак Т. УПА в західних архівах // Сучасність.-1983.-Ч.ч.1-2.-С.170.

8 Шанковський Л. Українська Повстанча Армія. // Історія українського війська.-

1953, Вінніпег.-Т.2.-С.654.

Розділ 1. Передвоєнна тактика ОУН.Похідні групи – «політична

армія» Організації. Починаючи розгляд діяльності Організації українських націоналістів в

Дніпропетровській області, необхідно, на думку автора, звернутися до деяких

ключових моментів становлення ОУН зі дня її заснування.

ОУН було утворено в столиці Австрії - Відні в 1929 році, за ініціативою

колишнього полковника Легіону українських січових стрільців, а після розподілу

України командира Української військової організації /УВО/ - Євгена

Коновальця. З самого початку вона діяла в підпіллі, її члени дотримувалися

суворої конспірації, дисципліни і повинні були безперечно підкорюватися

організаційному керівництву - Проводу.

Сповідуючи революційну боротьбу, що включало також терор проти

окупаційної польської влади, маючи романтичні ознаки замкненого лицарського

ордену, ОУН дістала широкої підтримки в середовищі галицької української

молоді. Свій інтерес до ОУН виявляли не тільки польські, а й радянські

спецслужби, наслідком чого стало вбивство у 1938 році, в Роттердамі,

Є.Коновальця. Загибель авторитетного вождя призвела до виходу на поверхню

внутрішніх протиріч в організаційному середовищі - і в лютому 1940 року

відбувся розкол єдиної до того ОУН на дві фракції: перша з них стала називатися

по імені свого керівника - Степана Бандери, який нещодавно був звільнений з

польського концтабору - бандерівською /офіційно - "революційною" - ОУНр/,

друга - під проводом призначеного ще 1939 року вождя - Андрія Мельника - ді-

стала в історіографіїї назви мельниківської. У стані розмежування, ба навіть

відвертої ворожнечі поміж цима фракціями ОУН зустріла початок війни

Німеччини з Радянським Союзом. Не маючи за спиною власної держави зо всіма

її урядуючими і силовими атрибутами, а головне - армії, українські політичні

організації самостійницького спрямування, звичайно, не могли виставити на

захист інтересів своєї нації збройних формувань. Тому в боротьбі двох потужних

промислових держав, якими були Німеччина і Радянський Союз, мусили цілком

логічно, рахуватися з суворими реаліями і шукати шляхів для використання

ситуації, що склалаоя, в своїх цілях. Це зазначав і С.Бандера у травні 1941 року:

"Якщо фронт боротьби третіх держав з Москвою буде пересуватися через

українські землі, тоді військова окупація України побідними чужими військами

неминуча... Україна не може поставити тепер такої збройної сили, яка могла б

сама держати фронт протимосковоької війни на відтинку власних кордонів та

зробити зайвим вмарш чужих військ на українську територію. 2. Наше завдання в

такій ситуації: не допустити, щоби Україна була тільки тереном розгри чужих сил

з нашим ворогом, а вслід за тим об"єктом чужого володіння...»9

На той час вибору для політичних груп, мктою яких було здобуття

Україною незалежності, не було. Жодна з українських партій чи організацій не

вбачали в УРСР держави, з їх точки зору це була окупована Російською імперією

/у вигляді СРСР/ українська територія. З 1930-х років цілий західний світ визнав

9 Боротьба й діяльність ОУН під час війни. Політичні вказівки /травень 1941 р./

//ОУН у світлі постанов Великих зборів, Конференцій та інших документів в

боротьбі 1929-1955 р. – Видання ЗЧ ОУН, 1955. – С.51.

6

дипломатично СРСР, що означало легітимність останнього як єдиної держави.

Українська проблематика не цікавила уряди західних країн, що не змогли

захистити навіть Польщу. Тож, плекалися надії на порозуміння з німецьким

урядом у питанні відновлення української державності, тим більше, що

розенбергівська пропагандистська машина посилено працювала на створення

образу німця, як "визволителя поневолених народів". Сподівалися на це

порозуміння і керівники ОУН. Аналіз документів керівних органів Організації

/бандерівської фракції/ і настанов її провідників свідчить про вироблення

послідовної тактики її в разі виникнення збройного конфлікту між провідними

країнами, в полі уваги яких стануть українські землі. Так, у Постановах І

Великого Збору ОУН, що відбувся 28.01.-2.02.1929 року, говорилося:

"...українська зовнішня політика здійснюватиме свої завдання шляхом союзних

зв"язань із тими народами, що вороже відносяться до займанців України, як рівно

ж шляхом належного використання міжнародних взаємовідносин для осягнення

суб"єктивної ролі України в міжнародній політиці…»10

У Постановах ІІ Великого Збору, у квітні 1941 року знаходимо таке:

"Організація Українських Націоналістів... співпрацює з тими державами, що

змагають до повного розвалу СССР. ...вважає союзниками України всі держави,

політичні угрупування та сили, що заінтересовані в розвалі СССР та в створенні

ні від кого незалежної Української Суверенної Соборної Держави..."11

У травні 1941 року С.Бандера видає "Політичні вказівки", де зауважує:

"ОУН використає війну з СССР дня розгорнення боротьби за Суверенну Соборну

Українську Державу, для прискорення її здобуття... держави, які ведуть боротьбу

з Москвою і не ставляться вороже до України, трактуємо як природних

союзників. Піднімаючи збройний зрив проти Москви... створюємо реальну

підставу, щоб стати партнером і на підставі тих реальних фактів унормувати

відношення між Україною, а тими державами як поміж союзниками." Основною

ж передумовою для цього ставилося "визнання і пошанування з боку тих держав

суверенности і соборности України та дійсно позитивне відношення до

української державности". У цих "вказівках" ще напряму не згадується

Німеччина, хоча, звичайно, мається на увазі саме її. Тут же далі Бандера зазначає

можливу зміну тактики, "якщо б на Україну прийшли війська таких держав, що

вороже відносилися б до української державности".12

І вже напередодні війни, 15 червня 1941 року, з"являється Меморандум

Бандери до уряду Райху, в якому правильно оцінюються плани Німеччини в

Україні як "економічні", окремо зазначається потреба союзу з німцями, який мав

би базуватися "на щирій дружбі" і недвозначно підкреслюється, що "еволюція

німецько-українських відносин залежить не лише від остаточного вирішення

/української/ проблеми, але й методів, що будуть застосовані з самого початку".13

10 Постанови Великого Збору Організації Українських Націоналістів // Там же.-

С.12 11 Постанови Другого Великого Збору Організації Українських Націоналістів

//Там же.- С.31. 12

Боротьба і діяльність ОУН...- С.с.48,52-53. 13

Косик В. Україна під час...- С.571-572.

Починаючи з початку 30-х років провідники Організації мали контакти з

функціонерами НСДАП, а згодом з військовими колами Третього Райху,

головним чином а адміралом Канарісом і його відомством – абвером /органом

військової розвідки і контррозвідки фашистської Німеччини/.14

У середовищі

німецької верхівки тих часів існували розбіжності в поглядах на майбутнє деяких

окупованих /або мавших бути окупованими/ східних територій, України зокрема.

Так, наприклад, шеф політичної розвідки за кордоном /6 відділ Головного

управління імперської безпеки/ В.Шеленберг згадує в своїх мемуарах про нараду

в Берліні , що відбулася 16 липня 1941 року, на якій були присутні вищі керівники

Райху, з приводу утворення Остміністеріума - урядуючого міністерства для

окупованих земель Сходу. На цій нараді були відпрацьовані методи окупаційної

політики. План Гітлера полягав у тому, "щоб поділити Росію і керувати нею як

колонією, ігноруючи прагнення різнородних національностей Радянського Союзу

до автономії", але Шеленберг тут же наводить свій погляд на проблему

національних державних утворень: «...ми повинні створити низку автономних

держав і сприяти їх національним героям."15

Подібних поглядів дотримувалися А.

Розенберг і В.Канаріс. У такий спосіб - утворенням незалежної Словацької

держави з урядом Й.Тисо на чолі - 14 березня 1939 рику Німеччині вдалося

забрати Чехію під свій протекторат. Заходи по залученню незалежницьких сил у

коло своїх впливів, з метою їх використання в війні з СРСР, шляхом обіцянок

надання державності їх народам, проводилися Канарісом давно, але у вищому

керівництві Райху побоювалися посилення державної діяльності "бездержавних

націй", адже цілком можлива була втрата контролю над нею. Той же Шеленберг

наводить факт існування різних думок з питання "використання українських

націоналістичних лідерів Мельника і Бендери на польсько-російських фронтових

рубіжах" між секретною військовою службою /абвером/ і 4 відділом РСХА

/колишнім гестапо/. Шеф таємної поліції Мюллер вважав, що "націоналістичні

лідери переслідували власні політичні цілі".16

Звичайно, що всі німецькі чинники

мали на увазі одне й те саме - загарбання чужих земель, але підходи до методів

проведення загарбницької політики дещо різнилися, лишаючись однаково

підступними. Цілий ряд дій німецького уряду показав, що Німеччина не

збирається рахуватися з інтересами українців: дозвіл А.Гітлера на окупацію

Карпатської України навесні 1939 року17

військами угорського режиму М.Горті;

радянсько- німецькі угоди від 23 серпня і 28 вересня 1939 року, що призвели до

розділу українських земель між двома новими завойовниками. Була відома також

і людиноненависницька антислов"янська настанова Гітлера в його творі "Моя

боротьба".

Тим часом бюро зовнішньої політики НСДАП бомбардує райхсканце-

лярію, СД, абвер звітними записками про небезпеку з боку ОУН для Німеччини,

абсолютну її ворожість і "неможливість скористатися цією групою для здійснення

14

Стецько Я. 30 червня 194І.-Торонто,1967.- С.125. 15

Шелленберг В. Лабиринт /Мемуары гитлеровского разведчика/.- М., 1991 .-

С.228. 16

Там же. – С.199. 17

Субтельний О., Жуковський А. Нарис історії України.- Львів, 1992.- С.113.

8

будь-якої політичної мети". Проте, абвер продовжує противитись забороні

Організації як такої, що має "певний вплив на українську еміграцію і сприяє її

згуртуванню".18

Але у вищецитованих "Політичних вказівках" С.Бандери у травні І941

року ще простежується надія ОУНр.на зміну постави німців до українського

питання, на його думку, завдання Організації в ситуації вступу чужих військ в

Україну, полягало в тому, щоб "власною боротьбою, будуванням власної держави

власними силами та за власною ініціятивою здобути собі ролю підмету і партнера,

учасника війни..."19

І основним чинником здобуття незалежності, бандерівці

вважали "Українську Національну Революцію", своє ж завдання бачили в

зорганізуваниі й переведенні збройної боротьби за перемогу останньої.20

В останні передвоєнні місяці С.Бандерою була розроблена широка

програма дій ОУН на першому етапі війни. Розгляд її положень, дозволить нам

з"ясувати логіку тактичних дій Революційного Проводу після 22 червня 1941

року, адже відтоді вони відбувалися за чітко накресленою заздалегідь схемою.

Отже, основними пунктами цієї програми були: проголошення відбудови

Української держави на "звільнених від московсько-большевицької окупації

частинах української землі, не ждучи на ніщо", удержання державної влади на

західній Україні та інфільтрація своїх людей у державний апарат на різних

щаблях влади, розбудова організаційної мережі на сході України в такій мірі, як і

на заході. Окремо зазначалося, що на самому початку державною українською

владою буде встановлене "відношення до чинників союзних держав". Провід

ОУН і його Голова вважали за основне встигнути сформувати державну владу,

випередивши "війська іншої держави".21

Для досягнення цієї мети навесні 1941 року були утворені так звані

Похідні групи, чий підготовчий штаб знаходився в Кракові. За планом Головного

проводу, вони одразу ж по вибуху війни, мали вирушити з місць свого базування

на українських землях окупованої гітлерівцями Польщі. Згідно з постановами ІІ

Великого Збору, ОУН почала також переговори з німцями про утворення

військових одиниць, укомплектованих українцями, при вермахті. Як зазначалось у

військових постановах ІІ Великого Збору : "ОУН організує й вишколює власну

військову силу", завданням якої, окрім іншого, було зорганізування й переведення

збройної боротьби ОУН "за перемогу Української Національної Революції й

здобуття Української Держави", до її завдань належало і "бути ядром Української

Армії в Українській Державі"22

. Два батальони, за домовленістю з командуванням

вермахта, були утворені Організацією, підлягали її проводу, мали бути застосо-

вані вони тільки на протиросійському фронті і складати присягу "українській

державі, а не Німеччині"23

Ці батальони - "Нахтігаль" і "Ролянд" - надали

18

Косик В. Україна під час… - С.76. 19

Боротьба і діяльність ОУН… - С.51. 20

Постанови Другого Великого Збору… - С.37. 21

Боротьба і діяльність ОУН… - С.с.48, 50-56. 22

Постанови Другого Великого Збору… - С.37. 23

Кальба М. У 50-ліття Дружин Українських Націоналістів // Визвольний шлях .-

1991 .-№7/520/.-С. 846-847.

можливість ОУН-Б отримати значну кількість військово підготовленого членства.

На думку керівництва, ці ж невеликі військові формування мусили сприяти пе-

ресуванню членів Похідних груп на схід.

Про кількість підготовлених членів Похідних груп ОУН-Б існують різні

дані - так, М.Лебедь називає 700 чоловік24

, Я.Стецько – 5000.25

Груп, яким

належало йти на схід було три - "Північ", "Центр", "Південь".

22 червня 1941 року Німеччина розпочала війну з Радянським Союзом, і в

цей же день молоді бандерівці почали свій рух на схід, використовуючи різні

шляхи. Один з радянських авторів - В.Довгань - називає ці групи

"пропагандистськс-розкладиицькими підрозділами, що, просуваючись разом з

передовими частинами вермахту, мали допомагати установленню на місцях

окупаційного режиму" і "користувалися підтримкою фронтових підрозділів вер-

махту".26

В.Косик зазначає, що більшість ОУНівців мала підроблені документи

або перепустки служби пропаганди вермахту і "німці на початку не могли

розібратися, що роблять ці молоді люди, проникаючи у тилову зону фронту. А ці

молоді люди створювали міліцію для наведення порядку і створювали місцеве

управління, що апріорі здавалося позитивною діяльністю... їхнім завданням було

організувати... саме українську владу».27

30 червня 1941 року батальоч "Нахтігаль" і кілька німецьких частин

увійшли до Львова, а після обіду прибула похідна група С.Бандери. Цього ж дня

поспіхом було скликано зібрання представників українських організацій -

Національні збори. На цих зборах виголошений текст "Акту про відновлення

Української Держави", обрано Українське державне правління на чолі з

Я.Стецьком. Дві передачі по радіо - 30.06. і 1.07.1941 року довели до відому

населення проголошення державності.28

Ця робота не ставить перед собою мети

відображення значення цього Акту та різних поглядів на нього, що існували в

українському політичному середовищі, але варто зауважити, що цей документ

створив підґрунтя для подальшої державотворчої діяльності членів ОУН-Б,

надавши цій діяльності легітимності на території всієї України, а зокрема і в

Дніпропетровській області.

Ми розглянули в цьому розділі передвоєнні приготування ОУН.

Досліджуючи їх поступ, стає очевидним факт, наскільки послабило Організацію

розкол на фракції і ворожнеча між ними. Цей розділ також свідчить, що в

керівництві ІІІ Райху існували різні підходи до українського питання, основними з

яких, на наш погляд, можна вважати позицію А.Розенберга /пропаганда/ і

В.Канаріса /війська/, яка допускала створення української держави /принаймні,

формальної/ під протекторатом Німеччини і позицію самого "фюрера" і

24

Лебедь М. Організація протинімецького опору ОУН 1941-1943 років//

Сучасність.-1983.-Ч.ч.1-2/261-262/.- С.150. 25

Стецько Я. 30 червня...- С.74. 26

Довгань В. Кем был Бандера?// Правда Украины. – 1990. – 20 грудня. 27

Косик В. Україна під час...- С.112. 28

Там же. – С.113;

Марітчак О. Акт 30 червня 1941 року// у кн.. «Стецько Я. 30 червня 1941». –

Торонто, 1967. – С.369-372.

10

партапарату НСДАП, які взагалі відкидали будь-які державницькі прагнення

українців.

Але "бандерівці" таки роблять спробу проголосити незалежність,

поставивши німців перед доконаним фактом, сподіваючись на їх толерантність.

Для встановлення структур проголошенної держави в дорогу на схід вирушили

заздалегідь вишколені молоді люди, зібрані у три похілні групи.

Розділ 2. Становлення організаційної мережі ОУН у

Дніпропетровській області. Формування органів обласного

управління.Структура ОУН-«Південь».

Наприкінці серпня 1941 року, коли ще тривали бої на лівому березі Дніпра,

у Дніпропетровську з'явилися перші члени Похідної групи "Південь". Ця група

під керівництвом Тимоша Семчишина - "Річки", поділена була на шість підгруп,

що, в свою чергу, були розбиті на рої по 10-15 чоловік. Вирушили вони з Сяноку,

і частинами, протягом кількох ночей, переправлялися через річку Сян. Поодинокі

частини групи швидким маршем пройшли через Самбір, Стрий, Рогатин, Золочів,

Тернопіль - до Хмельницька і рушили далі на схід. Пересувалися, оминаючи

місця розквартирування німецьких з"єднань, на заздалегідь підготовлених

велосипедах і підводах. У селі Ведмеже Ушко на Вінничині Південну групу було

переформовано на дрібніші частини, видано нові інструкції. Далі шлях її проліг

через Козинці, Лозоватку, Липовець до Дешева, з-під якого одна з підгруп, на чолі

з З.Литвинком - "Луженком", подалася до Одеси, а решта через південь Київщини

перейшла до Кіровоградської області, де залишилася ще підгрупа з провідником

М.Мартином-"Андрієм", згодом очолившим Кіровоградський обласний провід

ОУН.29

Під Ново-Миргородом знову відбулося нове переформування Південної

групи, внаслідок чого від неї відійшли до місць свого призначення підгрупи,

скеровані на Кривий Ріг, на Миколаїв і на Крим. Залишки групи, 20-30 чоловік,

серед яких члени призначеного проводу Південного краю, пішли далі за

маршрутом - через Жовті Води до Дніпропетровська.30

У числі цієї команди були

сам провідник групи Т.Семчишин,З.Маттта, референт зв"язку В.Регей, лікарка

А.Регей /сестра Василя, референта зв"язку/, зв"язкові О.Венгринович і П.Стадник,

ройова Т.Плаксій - "Змійка", Г.Бійовська, П.Ріжко, К.Німець.31

Зупинившись у західному передмісті Дніпропетровська, серед

розквартированих тут італійських військ, група завбачливе поділившись на менші

частини з кількох чоловік у кожній, приготувалась до виходу в місто, де вже були

перед тим приготовані конспіративні квартири. Головна така квартира розташову-

валася в покинутому будинку на проспекті Карла Маркса, неподалік від Дніпра. У

ній розмістивоя штаб Південного краю. Забезпечені підробними документами,

озброєні револьверами, ОУНівці загнали на подвір"я цього будинку свої підводи з

майном /харчами, друкарськими машинками, папером, пропагандистською

літературою і особистими речами/. У цій конспіративній квартирі і відбулася 3

29

Глід С. Праця ОУН в Кіровоградщині // В боротьбі за Українську державу...-

С.847. 30

Матла 3. Південна Похідна Група...- С.3-16. 31

Додатки №1 та №2

вересня 1941 року нарада штабу Південної Похідної групи з нагоди закінчення

походу. У цей же день керівництво т.зв. Південним краєм перебрав Зиновій Матла

- "Святослав Вовк", до того дня перебувавший простим членом групи.32

Через деякий час було нав"язано контакти з особами, до яких ОУНівці

мали "поручаючі листи". Це були люди, які співпрацювали з Організацією ще до

німецької окупації, одним з них був професор А.Рябишенко. Наступними

завданнями для проводу стали налагодження зв"язкової мережі між окремими

частинами Південної групи, з іншими групами, а також з Головним проводом.

Такий зв"язок на першому етапі підтримувався за допомогою членів групи -

велосипедистів. Водночас з мережею зв"язку були зорганізовані групи Служби

Безпеки /СБ/ та охоронний відділ Крайового проводу.

Як вже зазначалося вище, одним із головних завдань похідних груп було

утворення місцевих органів місцевого управління і міліції, випереджаючи

німецьку цивільну адміністрацію і в такий спосіб ставлячи німців перед фактом,

що здійснився.33

Як свідчать донесення першого німецького польового коменданта міста -

полковника фон Альберті на адресу командування 444-ої охоронної дивізії від 25

вересня 1941 року /тобто, рівно через місяць після окупації міста/: "Обласне

керівництво … було створене до отримання розпорядження згори...".34

Як відбувався процес організації адміністративних органів у

Дніпропетровську?

Професор Л.Шанковський зазначав, що їх "спонтанно організували місцеві

українці", а їм на допомогу був призначений Крайовим проводом обласний

провідник ОУН Василь Регей-"Кіт".35

На той час німцями вже було заерештовене Держевне превління на чолі з

прем"єр-міністром Я.Стецьком, перебував під арештом С.Бандера і багато інших

провідних діячів ОУН-Б. Акт 30 червня І941 року про відновлення Української

держави якраз став тим "лакмусовим папірцем", що дозволив остаточно з"ясувати

наміри німців щодо майбутнього України. Перебіг тих подій дозволить

Я.Стецькові через 25 років резюмувати: "Суттєве в і останеться назавжди:

Німеччина потоптала наше право на державну незалежність, Німеччина виповіла

нам, а не ми їй, війну…"36

17 липня 1941 року, декретом Гітлера, Галичина перейшла під юрисдикцію

Генерал-Губернаторства /тобто, приєднувалася до окупованої Польщі/, у серпні

того ж року на східних українських землях був утворений Райхскомісаріат

Україна на чолі з намісником Е.Кохом, частину півдня разом з Одесою німці

віддали Румунії, а Закарпаття залишилося під окупацією угорців. Таким чином,

32

Матла 3. Південна Похідна Група...- С.16. 33

Довгань В. Кем был Бандера?// Правда Украины. – 1990. – 20 грудня;

Шанковський Л. Похідні групи ОУН…- С.30-32. 34

Архів Управління Служби безпеки України по Дніпропетровській області. –

Ф.2. – СПР.№75.-Т.4.-Арк.79 35

Шанковський Л. Похідні групи ОУН…- С.32. 36

Стецько Я. 30 червня …- С.83.

12

вся Україна була покраяна між різними окупантами, навіть про хімерну

автономію не йшлося.

Призначений після арешту Бандери провідником ОУН М.Лебедь,

виконуючи наказ Проводу, видає 12 липня 1941 року інструкцію про перехід ОУН

на підпільний стан.37

Але допоки в прифронтовій зоні цивільна німецька адміністрація та СД не

встигли перебрати владу у військових комендантів, доти українські націоналісти

могли так чи інакше опановувати всі ланки легального суспільного життя, не

афішуючи своєї належності до ОУН /або до іншої політичної організації/.

В.Косик зазначає: "Окуповані території Сходу було поділено на дві

основні зони: військова зона, що сама поділялася на три зони - зона боїв, зона

воюючої армії, зона військ /тилова/, і зона політичної адміністрації... Коли фронт і

зона бойових дій достатньо віддалялись, зона тила передавалася цивільній

адміністрації."38

Саме в цей відтинок часу - між боями за ближні території і

вступом німецьких комісарів - діяли націоналісти, встановлюючи органи

управління.

Отже, у перших числах вересня 1941 року, в приміщенні колишнього

обласного виконавчого комітету по вулиці Комсомольській, відбулася нарада

місцевої національної інтелігенції, ініційована професором Дніпропетровського

транспортного інституту П.Олійниченком і Крайовим провідником ОУН

З.Матлою. На ній були присутні близько 20 чоловік, головував сам Олійниченко,

серед запрошених були - колишній співробітник акад.Д.Яворницького - П.Козар,

викладачі М.Алєксєєв, І.Марченко, А.Пацаль, старий педагог І.Сокіл та ін. З

півгодинною промовою виступив член Похідної групи, обласний провідник

Василь Регей. Докладніше про зібрання розповів під час допитів у НКГБ в кінці

1943 року один з тих, хто був на ньому присутній - І.Сокіл /цитати тут і далі

подаватимуться без виправлень, мовою оригіналу - авт./:

"На это совещание я был приглашен одним бывшим работником

транспортного института по фамилии Марщенко /правильно - "Марченко"- авт./,

до этого я его не знал, а так же не знал и он меня. Марщенко пришел ко мне на

квартиру и сказал: "Сегодня вы должнн явиться в помещение б/исполнительного

комитета областного..., где будет избрана городская и областная управа…

Всех присутствующих я не назову. Но мне было известно, что на этом

совещании были профессора, доценты, педагоги...

На этом совещании выступил представитель из Галиции…

После окончания выступления, председатель областной управы велел

написать всем присутствующим заявления о том, кто где желает работать при

управе... Все заявления поступали к председателю областной управы

Олийниченко, который накладывал визы удовлетворяя просьбы просителей...

… докладчик, приезжавший из Галиции... говорил, что глава

националистического украинского государства Бандера немцами арестован,

37

Шанковський Л. Назв.праця.- С.23. 38

Косик В. Україна під час...- С.186.

сейчас создалось новое правительство, которое работает подпольно и что сейчас

нужно вести борьбу одинаковую как с большевиками так и с немцами."39

На засіданні було обрано склад обласної управи - Олійниченко став її

головою, В.Регей - заступником голови /або начальником адміністративного

відділу/. Відділ освіти облуправи цілком був укомплектований місцевими

націоналістами, начальником цього відділу став проф.П.Козар. Обласна управа

перейшла в підпорядкування VII відділу польової комендатури.40

Трохи пізніше, в тому ж таки вересні, до обласного центру прибуває

ортскомендатура, у ведення якої перейшла вся повнота влади в Дніпропетровську,

його передмістях від фельдкомендатури. Ще через деякий час місто виходить із

тилової зони /в листопаді/. В області починається формування керівництва т.зв.

Генерального округу Дніпропетровськ Райхскомісаріату України, в місто

приїздить підпорядкований райхскомісару Е.Коху генеральний комісар округу

генерал К.Зельцнер. Новостворений окупаційний орган перебирав всю владу -

йому підлягають штадт-комісаріат /міська влада/, гебітскомісаріат /область/,

відділи безпосередньо в генерал-комісаріаті. Звичайно, під владу генерал-

комісаріату переходить і обласна управа…

Виходячи з рішень постанов Головного проводу, організатори обласної

управи ставили перед собою мету проведення політики, що могла б сприяти

продовженню розбудови клітин проголошеної у Львові Української держави

підпорядкованих українському урядові. Про це свідчить і факт виготовлення в

перших днях існування обласної управи гербової /з тризубом/ печатки з написом

тільки українською мовою: "УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

ОБЛАСНА УПРАВА". Утворення нових ланок Української держави в східних

областях було пов"язане з аналогічними процесами в західних. В цих діях можна

вбачати тонкий розрахунок з огляду на перспективу розвитку подій.

Дані, що їх наведено в спогадах учасників похідних груп, наукових

дослідженнях і які містяться в архівних документах, дозволяють ствердити той

факт, що органи українського управління по основних містах області

утворювалися на базі Акту 30 червня. Той же Л.Шанковський наводить випадок з

оголошенням тексту Акту до загалу на перших зборах громадян Кривого Рогу, де

його зачитав голова міської управи прихильник і член Організації С.Шерстюк.41

У

Дніпропетровську про оголошення державності у Львові, доповів присутнім на

святковому засіданні міської управи В.Регей. У східну Україну було завезено

велику кількість листівок з інформацією про оголошення незалежності. Таким

чином, Акт 30 червня 1941 року був добре відомий провідникам місцевої

адміністрації. У контексті всеукраїнської державотворчої програми ОУН твори-

лися принаймні Дніпропетровська обласна управа, Криворізька, Нікопольська і

Кам"янська /Дніпродзержинська/ міські управи. Але з міською управою

обласного центру, а зокрема з її головою - колишнім інженером гідроспоруд

П.Соколовським, у самостійників одразу ж виникли непорозуміння. В.Регей

згадує, що двічі зустрічався з "бургомістром" у його кабінеті "і з другої розмови з

39

Архів УСБУ… - Фонд кримінальних справ. – Спр. №П-31167. – Арк.25-31. 40

Архів УСБУ… - Фонд №2. – Спр. №75. – Арк.79. 41

Шанковський Л. Похідні групи ОУН…- С.202.

14

ним /.../ виніс враження, що він уже встиг стати вислужником німців, бо

наполегливо вимагав /.../ уточнення, чи я лише декляративно чи директивно

ставлю перед ним питання про відновлення української державності в місті. ...тоді

не покидала думка, що він про нашу розмову неодмінно доніс начальству".42

Подальша діяльність міської управи показала, що вона сталі не тільки на шлях

потурання великоросійського шовіністичного елементу, а також і прямого

колаборантства, адже регулярно постачала інформацію ІІІ відділенню німецького

СД, до функцій якого, серед іншого, належала "інформація вищих органів про /.../

діяльність українських націоналістичних організацій".43

Попри скорий перехід у підпілля, за 1941 рік було зроблено багато в справі

опанування легального громадського життя українців, встановлені контакти з

прихильниками в поліції, обсаджено своїми людьми великий відсоток ключових

посад у піднімецькій адміністрації, охоплено впливом з боку Організації майже

всі ділянки суспільної роботи.

Провід ОУНр приділяв багато уваги започаткуванню організацій, що

могли б працювати в легальних умовах, а такими були тільки культурницькі і

спортивні товариства. У Дніпропетровську, невдовзі після організування відділу

освіту обласної управи, зібрався комітет по укладанню статуту українських

клубів, котрий очолив голова вже заснованого Дніпропетровського клубу, 74-

річний місцевий педагог Іван Сокіл. До складу комітету увійшли майбутній

начальник відділу освіти при Генерал-комісаріаті Безручко, Рудобашта, працівник

відділу освіти, вчитель Коваль, голова вчительської кооперації Алєксєєв та ін. У

статуті визначалися цілі клубу: "національне виховання українського народу

шляхом театральних вистав, бесід, лекцій, рефератів".44

Ідея українських клубів виникла у П.Олійниченка. У "Огляді" суспільно-

політичного стану Південних українських земель, направленому Крайовим

південним проводом Головному проводові ОУН за квітень-травень 1942 так

характеризується цей заклад /називаючи його "українським будинком"/:

"Просвіту" у Дніпропетровщині закладати не вільно. Натомість дозволено

місцевим Управам відкрити Українські будинки, за діяльність яких покладено

відвічальність на голів місцевих управ. Різниця між Просвітою і Українським

Будинком є та, що "У.Б." не вільно мати членів, не вільно розтягати діяльності на

іншйхтерени та мати зв"язок з вищими централями. Роль "У.Б." є подібна до

сільських клюбів. При "У.Б." повстають звичайно гуртки... При "У.Б." в

бібліотека".45

Дніпропетровський Український клуб розташувався в приміщенні

колишнього Будинку Червоної армії /тепер -"Будинок офіцерів"/ по вул.Леніна і

налічував від 100 до 200 членів /всупереч твердженням підпільного звіту/. При

ньому працювали три оркестри, драматичний гурток, хорова капела і капела

бандуристів, виділені приміщення для гри в шахи, біл`ярд, функціонувала

42

Додаток № 2. 43

Архів УСБУ… - Фонд кримінальних справ. – Спр. №П-14184. – Арк.25. 44

Архів УСБУ...- Спр. № П-31167.-Арк.44 45

Центральний державний архів громадських об'єднань України /м.Київ/.-

Фонд 57.-Оп. 4.-Спр. № 348.-Арк.37.

бібліотека. Як свідчив на допитах в НКВС, заарештований після звільнення міста

від німців один із прихильників ОУН Г.Максименко: "В клубе, который впо-

следствии был переименован в "Просвиту", было проведено несколько концертов

и подготовлено к постановке ряд националистических пьес... Официальннм

руководителем "Просвиты" был Иван Сокил, фактическим – Васлий Худенко

/член ОУН-Б - авт./. В оформленим пьес принимал участие художник-

националист Евдущенко..."46

У жовтні 1941 року із Кривого Рогу приїхав один з

тамтешніх провідників Організації Дмитро Горбачів з метою прочитати лекції в

клубі, але німці на виступ не дозволили.

Філію клубу /але вже під назвою "Просвіта"/ вдалося відкрити в селищі

ім.Карла Маркса /ст.Ігрень./

Незважаючи на досить активну просвітницьку роботу, клуб у

Дніпропетровську так і проіснував напівлегально, позаяк німці не дозволили за-

реєструвати підготовлений комітетом статут.47

У січні 1942 року німецька

адміністрація відбирає приміщення клубу для потреб армії, натомість саму

організацію реорганізовано в товариство "Просвіта", яку очолив П.Козар і вона

проіснувала до березня 1942 року. В інших містах справи з "Просвітою" обстояли

майже аналогічно.

Колишній провідник ОУН у Донбасі Є.Стахів згадує, що очолювана

ОУНівцем С.Шерстюком міська управа Кривого Рогу за короткий час наладнала

життя в місті і окрузі. Там на початку, навіть існувала Канцелярія ОУН.48

Кривий

Ріг, за визначенням цього автора, "мав вигляд українського міста в Самостійній

Україні".49

Цілком імовірно, що військовий комендант міста майор Реглер не

прагнув втручатися в культурницьку діяльність українців, через те, що, як він

зазначав у оперативному зведенні командувачу тиловими військами групи

"Південь" від 14 вересня 1941 року, "населення в цілому цілком лояльне і

дружелюбне по відношенню до німців".50

3 огляду на те, що ОУН-Б вдалося

долучити до свого впливу таких осіб, як Шерсток і голова міської управи

Дніпродзержинська О.Самійленко /обидва інженери/, державотворча робота

мусила проводитися досить фахово. Певним результатом такої роботи стало

пожвавлення матеріально-культурного життя - відбудова житла, комунікацій,

культурних закладів. Багато уваги приділялося духовному відродженню. В

Кривому Розі "Просвіті" міською управою були передані всі кінотеатри і клуби

міста, на місці битви під Жовтими Водами мав бути споруджений пам"ятник

полеглим козакам. Провулок Петровського в Кривому Розі 15 листопада 194І року

було перейменовано на ім"я засновника ОУН Є.Коновальця.51

Багато вулиць

дістали назви з української тематики. За ініціативою члена Похідної групи

Я.Потічного в місті утворилося спортивне товариство "Січ". Були спроби

46

Архів УСБУ...- Фонд кримінальних справ. -Спр.№ П-24502.-Т.1.-Арк.20-39. 47

Архів УСБУ...- Фонд №2. -Спр.№ 6.-Т.1.-Арк.67. 48

Стахів Є. ОУН у боротьбі з німецькими нацистами на Наддніпрянщині

/Програмові зміни в ОУН/ // Сучасність.- 1986.- № 301-302.-Арк.90. 49

Там же. - № 303-304.-Арк.87. 50

Архів УСБУ...- Фонд №2. -Спр.№75.-Т.4.-Арк.67. 51

ДОДА. - Фонд друкованих видань. - Спр. № 19. - Дзвін. - 1941.- 3 грудня.

16

поновити видавничу діяльність. Так, у 1941 році була видана поетична збірка

члена ОУН криворізького поета М.Пронченка "Кобза", а також збірка "Тризуб",

яка об`єднала як ОУНівські пісні /"Ми зродились", "Марш українських партизан",

"Ми йдемо в бій"/, так і популярні серед місцевих жителів "Засвистали

козаченьки", "Гей, нумо, хлопці, до зброї" тощо. Вміщені до збірки і гімн "Ще не

вмерла Україна" та стрілецька "Ой у лузі червона калина". У передмові члена

ОУН Д.Горбачева було сказано: "Віримо, що в ритмі наших пісень з"єднається

вся Україна до великого спільного чину".52

Матеріали вміщені в округовому нікопольському часописі "Промінь" від

12 жовтня 1941 року, свідчать про активне поширення ланок "Просвіти" як в

Нікополі, так і в районі - м.Марганці, селах Покровському, Червоногригоровці.

Подаються списки правлінь і контрольних комісій. Вивчаючи їх, можна побачити,

що до нікопольської "Просвіти", навіть до її правління, належали активна діячка

ОУН, член Похідної групи У.Тимченко /У.Дида-Целевич/, члени ОУН Т.Кисіль

/"провідник" відділу освіти міської управи/ і Ф.Вовк /"провідник" земельного

відділу/, а до контрольної комісії обрано голову управи Г.Струковатського.53

Плідно працювали ОУНівці і через Софіївську "Просвіту". І взагалі, як зазначено

в Доповідній записці секретареві Дніпропетровського обкому КП/б/У Найдьонову

від начальника обласного управління НКВД Сєдова 20 травня 1944 р.,

"Пропагандистская и агитационная работа /велась/ через про- светительные дома -

"Просвита".54

Члени ОУН намагалися, як вже згадувалося, організовувати ы спортивні

товариства, - окрым Кривого Рогу, таке товариство створено ОУНівцем

В.Дарагою у с.Широкому. Також існували організаційні клітини і в деяких

нечисленних дозволених німцями театрах – наприклад, у Кам`янському театрі

ім.Т.Шевченка, де директором був прихильник ОУН Гладков /Гладкий - ?/,

директор Дніпропетровського українського художньо-драматичного театру

П.Голобородько також був пов`язаний з Організацією.55

Нікопольською міською управою, в утворенні якої також брали участь

члени Південної Похідної групи, подібно, як і в Кривому Розі, були

перейменовані вулиці на честь видатних в історії України подій і історичних

діячів: з'явилися там вулиці 22 січня /день возз'єднання УНР і ЗУНР/, П.Орлика,

І.Мазепи, В.Винниченка, П.Сагайдачного.

"Органи гражданського управлення при немцах, - звітував партійному

керівництву начальник УНКВД області, - ОУН были использованы как

проводные каналы для националистической работы в частности: Школьные

Отделы Райуправ были превращены в резиденции ОУН через которые велась

оргработа среди учителей и родителей учащихся... Сельхозотделы Райуправ были

использованы для расстановки ОУНовских кадров на должности старост колхозов

и обхозов, бригадиров и завхозов."56

Окрім вищезгадуваних, ще багато посадових

52

Там же. – Дзвін. – 1941. – 8 жовтня. 53

Там же.- Спр. №28. - Промінь - 1941.-12 жовтня. 54

Мовою документів // Вільна думка. - Дніпропетровськ. – 1992. - №10. 55

Архів УСБУ...- Фонд кримінальних справ. -Спр.№ П-24502.-Т.2.-Арк.92. 56

Мовою документів… - С.4.

осіб підтримували ОУН, серед них - голова Нижньо-Дніпровської управи,

старости в Магдалинівському, Царичанському районах, начальники бірж праці

Кам"янського і Софіївського районів, заврайвно Софіївського району, директор

педагогічної шкоди в Нікополі.

Доповідна записка начальника УНКВД по Дніпропетровській області

містить такі свідчення про майбутнього начальника політичного відділу

Дніпропетровської української допоміжної поліції СД С.Корнієнка: "…С

приходом немецких оккупантов в г.Днепродзержинск, он был назначен

начальником отдела тайной полиции, где в обязательном порядке ввел

приветствие "Слава Украине!" /…/ "Слава героям!". У него в кабинете висел

украинский националистический герб - "Тризуб".

Когда немцы запретили деятельность ОУН и потребовали от него

репрессий по отношению к украинским националистам, Корниенко, будучи

взволнованным, говорил /…/: "Они хотят моими руками уничтожить ураинских

националистов, я этого не допущу".57

С.Корнієнко, відбувший до війни 7 років у радянських таборах по справі

СВУ, під час німецької окупації нещадно переслідував комуністів. При цьому він,

хоча і не був членом ОУН, але весь час підтримував технічний зв`язок з проводом

Організації.58

"Членом руководящей "пятерки" ОУН Магдалиновского района" названий

в документах НКВД начальник Магдалинівської поліції Кузьменко, засуджений

до війни як націоналіст. Доповідна записка начальника УНКВД цитує його вислів:

"Главное, что меня беспокоит, - это чтобы коммунисты не вели активную роботу

среди населення и не мешали нашей организации ОУН".59

За спогадами колишнього підпільника ОУН, М.Самійленка, прихильником

ОУН був П.Корж60

, який очолював в останні місяці окупації 7-й район поліції в

Нижньо-Дніпровську /сел. Воронцовка/.61

Також були спроби ввести в поліцію своїх людей з боку Крайового

проводу. Так, один із заарештованих після війни симпатиків Організації зізнався

на допитах: "Мешко /Катерина Мешко-Логуш, член ОУН-Б- авт./ всячески

пыталась подстроить своего человека на пост начальника тайной полиции,

кандидатом на этот пост выдвигался бывший до войны препода- вателем

Днепропетровского металлургического институту Шашло".62

Серед об'єктів прискіпливої уваги Організації була одна з двох, дозволених

у Райхскомісаріаті, церков - Українська Автокефальна Православна Церква

/УАПЦ/, єпископ якої, отець Генадій /Шиприкевич/, прибув до Дніпропетровська

14 липня 1942 року. Головним собором УАПЦ в місті був Преображеноький. У

складеному для Головного проводу ОУН звіті, член міського керівництва ОУН

писав влітку 1942 року: "Тут /у Дніпропетровську - авт./ зараз існує дві церкви, які

57

ДОДА. – Фонд 19. – Оп.4. – Спр.52. – Арк.29. 58

Додатки 59

Архів УСБУ... Ф.19. – Оп.4. - Спр. №52.- Арк.30. 60

Додатки 61

Архів УСБУ...Ф.2.-Спр.№ 6.-Т.1.-Арк.64-71. 62

Архів УСБУ...- Фонд кримінальних справ.- Спр. №П-24502.-Т.1.- Арк.25.

18

себе взаємно поборюють. Одна з них старослов"янська, а друга Українська

Автокефальна Православна Церква... Старослов'янська церква гуртує довкола

себе переважно кацапські елементи … УАПЦ гуртує довкола себе

самостійницький елемент..."63

Відомо, що о.Генадій відвідував штаб-квартиру

Крайового проводу ОУН, а деяких членів Організації, як, наприклад, батька і сина

Худенків, висвячено було на священників.64

Цілком логічно припустити, що саме

ОУНівські впливи на УАПЦ дозволили начальнику ІІ політичного відділу

Генерал-комісаріату Публігу видати наказ-розпорядження штадт- і

гебітскомісаріатам м.П"ятихатки 9 червня 1942 року, в якому зазначалось: "...мне

сообщают, что проповеди священников автокефальной церкви носят скорее

политический, нежели религиозный характер. Необходимо проверить линию

поведенияя священников автокефальной церкви и немедленно запретить

подобные проповеди".65

Повертаючись до діяльності обласної упрапи, не можна оминути факту

утворення при ній у перших числах грудня 1941 року т.зв. Українського

національного комітету. Метою цього формування було "проникнення до всіх

органів німецьких установ /знову ж таки - авт./ і через своїх представників

здійснювати там націоналістичну роботу, головним чином серед української

інтелігенції міста".66

Головою комітету, згідно зізнанням заарештованого в

Рівному 3 січня 1945 року активного члена ОУН у Дніпропетровську В.Худенка

було обрано голову обласної управи профессора П.Олійниченка. До складу

комітете увійшли професори І.Зеленський, І.Розгін, П.Козар, Б.Андрієвський,

математик І.Марченко, викладачі Шашло і Ващенко. У відповіді Прес-центру

Управління СБУ по Дніпропетровській області про наявність в роки війни

підпілля ОУН на території області називається також прізвище Голік.67

При

національному комітеті був утворений відділ "Червоного хреста", що ставив своїм

завданням надання матеріальної допомоги "сім"ям військовополонених,

звільнення українців з таборів, проводити серед них націоналістичну роботу,

підбір, вербування з їх числа націоналістичних кадрів".68

Головою відділу

Худенко назвав Лещенка І., а членами його Кубрака і Рудобашту. Всі члени УНК

/невідомо тільки за Ващенка і Голіка/ працювали в обласній управі. 4 грудня 1941

року проф.Б.Андріївський запропонував взяти участь в утворенні комітету голові

міської управи П.Соколовському, про що останній, разом з секретарем управи,

місцевим німцем Е.Фабером, поквапився повідомити штадткомісара Клостермана:

"Позаяк ця діяльність знаходиться за рамками нам долученої роботи... ми

відчуваємо себе зобюв"язаними Вас з цим завданням ознайомити…".69

63

ЦДАГОУ /м.Київ/. - Ф.57.- Оп. 4.- Спр.348.-Арк.37. 64

Архів УСБУ...- Фонд кримінальних справ.- Спр. №П-24502.-Т.1.- Арк.20-39. 65

Там же.- Фонд № 2.-Спр.№74.-Арк.53. 66

Архів УСБУ...- Фонд кримінальних справ.- Спр. №П-24502.-Т.1.- Арк.38. 67

Ченцов В. Что было, то было…//Днепровская панорама. – Днепропетровск,

1993. – 1 декабря. 68

Архів УСБУ... Фонд кримінальних справ.- Спр.№ П-24502,-Т.3.-Арк.38. 69

Там же.- Фонд № 2.-Спр.№74.-Арк.50.

Клостерман, у свою чергу, надіслав запит до обласної управи, з

пропозицією висвітлити помилки в роботі міського управління, на що йому

відповіли Андрієвський /який підписався як голова комітету/ і О.Рудобашта /як

секретар/ 10 Грудня 1941 року. Вони перераховують, серед іншого, такі претензії

до міської управи: небажання використовувати українські національні прапори на

установах і в інших місцях, затримка з перейменуванням вулиць, російсько-

шовіністична кадрова політика начальників відділів шкіл і мистецтва,

дискримінація служителів української церкви і пропонуються кандидатури

комітету для заміни деяких посадових осіб міської управи.70

Слід додати, що УНК хоча і складався повністю з патріотично настроєних

науковців і викладачів, далеко не всі вони були членами або навіть

прихильниками Організації українських націоналістів. Організація громадського

українського політичного і культурного життя, звичайно, не була у монопольному

віддані ОУН. Скорше, члени ОУН на багатьох ділянках такого життя допомагали

місцевим самостійникам та поширювали в їх середовищі свої впливи.

Наказом їпо Дніпропетровській обласній управі від 22 вересня 1941 року в

місті знову організуються університет, політехничний і транспортний інститути.

На чолі університету стає доктор біологічних наук І.Розгін, перекладачем при нав-

чальному закладі призначено приїхавшего до міста в кінці жовтня члена ОУН-М

Ярослава Самотовку,71

який розгорнув роботу по формуванню мельниківської

організації в місті, але про діяльність мельниківської фракції в області взагалі, і

зокрема в обласному центрі свідчень майже немає. Відомо, що допомагав

Самотовці в його роботі, возив літературу і агітаційні матеріали шофер гаража

Генерал-комісаріату Іван Цимбалиста. Про знайомство Самотовки з членами

бандерівської групи згадує у своїх мемуарах, виданих на Заході, колишній ректор

університету І.Розгін.72

Я.Самотовка в липні 1942 року виїхав у відпустку до

Білої Церкви і після того зник без вісті.

Провід ОУН чудово розумів важливість проникнення свого активу до

друкованих органів, адже через масові видання - газети і журнали - найлегше і

найшвидше впливати на формування громадської думки. В Україні, після відходу

радянських військ, почали виходити багато нових, підокупаційних газет.

Американський дослідник Джон Армстронг подає в своїй монографії про ук-

раїнський націоналізм основні настанови німецької влади щодо преси в

окупований України:

"1. - вживати назву "Україна" лише в розумінні територіяльному, а не

державному;

2. - писати про Німеччину, як про "протектора України", а не як її

союзника;

3. - представляти німецьку армію "визволителем України".73

70

Там же… - Арк.50-51. 71

Історія Дніпропетровського університету// Відп. Ред.. В.Ф.Прісняков/. –

Дніпропетровськ: ДДУ, 1993. – 240 с. – Рос.мовою. – С.113. 72

Розгін І. Ярослав Самотовка// Самостійна Україна. – Чікаго. – 1966. - №8, 11-12. 73

Цит. За : Мальчевський І. Українська преса під німецькою окупацією // На зов

Києва.-Торонто-Нью-Йорк, 1985.- С.290.

20

Незважаючи на це, в багатьох містах України встигли з`явитися часописи,

переважна більшість матеріалів яких була присвячена саме проблемам

державницьким, розбудовчим, а німецька офіційна пропаганда відсувалась на

другий план. Таким було київське "Українське слово", такими були і кілька

видань у Дніпропетровській області. Тривав період такої самостійницької роботи

редакцій недовго - до половини 1942 року /а часто закінчувався ще раніше/.

Через кілька тижнів після вступу німецьких військ у Дніпропетровськ, у

місті почала виходити газета під промовистою назвою "Вільна Україна", але з

першого ж числа цієї газети було видно, що її характер суто пронімецький, без

жодного натяку на те, що редакція має якісь інші цілі, ніж бути рупором

окупаційної влади. Але встигло вийти тільки декілька чисел під такою назвою і

німці, не подивившись навіть на вірнопідданицький зміст газети, перейменували

її на "Дніпропетровську газету". Приблизно в жовтні 1941 року голова відділу

освіти обласної управи Павло Козар вводить при своєму відділі посаду інспек-

тора прести і призначає на неї Г.Максименка. Основним завданням інспектора

Козар визначив здійснення керівництва над "Вільною Україною" з боку

облуправи, але не сказав у чому це керівництво повинно полягати. Роз"яснення

поступили від працівників облуправи, членів ОУН - К.Мешко і М.Худенка. На

допитах у НКВД після звільнення міста, Г.Максименко розповідав: "Мешко и

Худенко ругали "Вильну Украину" за то, что она имеет только пронемецкий и

антисоветский характер и рекомендовали изменить ее лицо."74

Вони ознайомили

інопектора з нелегальною літературою, розповіли про існування ОУН та її мету і

дізнались, що Максименко, в цілому, поділяє погляди ОУН. З того часу він почав

відвідувати редакторів газети /вже із зміненою назвою/- Островського і Савченка

- і вимагав від них "печатения националистических материалов". Савченко, за

свідченнями Максименка, уважно вислуховував його, "но делал так, как велели

ему немцы и немецкий редактор Тейхмюллер, фактический руководивший всей

редакцией и контролировавший весь поступавший в набор материал. Да и сам

Савченко и ответственнмй секретарь Островский /після війни - один із визначних

керівників НТС за кордоном -авт./ не склонны были помещать

националистические материалн, а ориентировались на белогвардейскув газету,

выходившуо в Берлине - "Новое слово"."75

А згодом посаду інспектора преси було

скасовано. Але ОУНівці не облишали спроб змінити ситуацію, заславши до

складу редакції своїх членів - П.Калашнікова і О.Сидоренка, хоча це і не

вплинуло на характер "Дніпропетровської газети". Протягом кількох перших

місяців в цій газеті ще з"являлися матеріали ысторичного характеру мельниківця

О.Девлада /характерні назви його статей - "Дніпрові пороги", "Запоріжські січі",

"В гостях у академіка Яворницького"/, голови Широківської "Просвіти", члена

ОУН-Б І.Шкорбуль /"Націоналістичне пробудження українців" у номері від 15

листопада 1941 року/, дружини академіка Яворницького - Серафими Дмитрівни

/"Академік Д.І.Яворницький" - 8 листопада 1941 року/, В.Сили /"З історії УАПЦ",

"Український національний прапор" та ін./, Н.Осипенко /"Іван Манжура",

"Спадщина Д.І.Яворницького", "Зберігти будинок Д.І.Яворницького",

74

Архів УСБУ... Фонд кримінальних справ.- Спр.№ П-24502,-Т.1.-Арк.22-23. 75

ДОДА. – Фонд друкованих видань. – Спр.№17.

"Д.І.Яворницький і М.С.Грушевський" та ін./, але починаючи з 1942 року навіть

такі, нейтральні, матеріали зникають зі шпальт цієї газети, завдяки позиції, яку

посів редактор Є.Островський.

Інакше обстояли справи в криворізькому "Дзвоні" і нікопольському

"Промені", де редакторами були прихильники Організації українських

націоналістів. Аналізувчи матеріали цих газет , можна зробити висновок, що як

редактор "Дзвону" М.Пронченко, так і редактор "Променя" Єлизавета Шкандель

/а трохи згодом і другий редактор - О.Поночовний/, були добре обізнані з планами

ОУН, з проголошенням Акту 30 червня, хоча згадки про нього шпальтах їх газет

немає. Пояснити це можна тим, що під час початку виходу цих видань, німецький

терор проти націоналістів котився вже по цілій Україні і автори просто не хотіли

наражатися на небезпеку згадками про конкретні організації /що були заборонені

у Райхскомісаріаті/ та події. Але вже з перших чисел цих органів міськуправ

Кривого Рогу і Нікополя з'явилися відверто самостійницькі статті, в яких

головною задачею для місцевих жителів ставилася задача побудови Української

держави.

"Московсько-більшовицькій тюрмі народів настав кінець. Український

нарід розправив орлині крила і здійснює свою віковічну мрію - створює

самостійну Українську Державу" - писав "Дзвін" 12 жовтня 1941 року.76

Всі статті

на національну тематику написані в дусі полум"яних закликів і пафосу боротьби

за незалежну державу.

У часописах, окрім звернень до всієї української громадськості,

друкувалися звернення до окремих соціальних групп: робітництва, селянства,

інтелігенції, в яких закликалося сумлінно працювати "на розквіт великої, справді

вільної України". Цікаво, що частина тексту редакційної статті "Жвавіше

відбудовуймо наш край" /"Дзвін" від 8 жовтня 1941 року/77

цілком збігається з

текстом ОУНівської листівки "До робітників". Імовірно, що її автором був

редактор /або співредактор/ "Дзвону".

Водночас, "Дзвін" і, особливо, "Промінь", розпочали друкування

матеріалів, що стосувалися української національної атрибутики - герба, прапора

та гімна "Ще не вмерла Україна".78

Для устійнення в свідомості людей державницької ідеї, в газетах з"явилося

багато публікацій про національно визвольну боротьбу: битву при Жовтих

Водах79

, Базар, Крути; про визначних українських діячів минулого - князя

Святослава, гетьманів Петра Дорошенка, Івана Мазепу, Павла Полуботка, Петра

Сагайдачного; політичних діячів України XX сторіччя Симона Петлюру та Євгена

Коновальця.80

Редактор "Дзвону" поет М.Пронченко в вірші "Ми устали з

руїни…" /24 жовтня 1941 р./ писав:

"...Пада з серця і морок, і жура,

Бо знамена - як сонце -

76

Там же. – Спр.№19. 77

Там же.- Спр.18. 78

ДОДА. – Фонд друкованих видань. – Спр.№28. 79

Там же. – Спр.№19. 80

Там же. – Спр.№19.

22

цвітуть!

Коновалець і Симон Петлюра

Невмирущо із нами ідуть."

А ось як оцінювалися їх постаті в "Дзвоні" прозово: "Ім"я Петлюри - це

наш прапор у боротьбі за велич і славу Золотого Тризуба". "...Він /Коновалець -

авт./... став ще за життя справжнім Вождем цілого Українського народу. Ім"я

Коновальця - це ім"я нової героїчної доби Української історії" /10.10.41р./.81

Таким чином, Петлюра і Коновалець виставлялися символами боротьби за

державу!

Культ останніх двох діячів поширювався: їх портрети, роботи Івана

Кравченка, висіли в театрах /як, наприклад, у Вечірньо-Кутській рудні/, в інших

місцях. Вище вже згадувалося про перейменування одного з криворізьких

провулків на ім"я Коновальця.

В той же період почали друкувати свої статті члени Похідної групи

Д.Горбачів і Олійник. Останній, здебільшого, торкався проблем освіти й

культури, але 30 листопада 1941 року було надруковано його статтю "Наше

ставлення до релігії", в якій обґрунтовувався розподіл "сфер впливу" між церквою

і українськими націоналістами: "Справи віри нормує церква, справи цілості життя

Нації організує і формує український націоналізм". З таких самих, ОУНівських,

позицій були написані статті "Нація і родина", "Новий тип української людини"

/без указання автора/ - в них збережено навіть особливості лексики галичан.82

Впливи "західняків" проявилися також і в лексиці публікацій місцевих

дописувачів. Поширення набуло гасло "Слава Україні!" з відгуком "Героям

слава!". У міськуправі Нікополя начальників відділів офіційно іменувалося

"провідниками". А один із авторів "Променю", член ОУН,Тимофій Кисіль

використовує в своїй статті уривок із "Молитви Українського Націоналіста" і

закінчує її гаслами: "Україна - для українців! Слава Україні! Слава її Героям!.."

/28.10.41р./83

Криворізький ноет М.Жовтуха в вірші "Мати" писав про український

народ: "...вірний силою Богдана, що з"єднав Ідею й Чин!" /"Ідея і Чин" - один із

ОУНівських ідеологічних штампів та назва офіціозу ОУН. "Чин" - слово, що не

вживалося на сході/.84

Отже, видно, що хоча й органи міськуправ зазначених міст і не писали

відкрито про ОУН, але, насправді були пропагандистами її програми, з усіма,

притаманними їй, атрибутами революційності, волюнтаризму, культу предків.

Редактори часописів /а, відповідно, і установ, чиїми друкованими органами вони

були/, якщо не належали до ОУН, то, принаймні, повністю погоджувалися з її

ідеями. Загальну націоналістичну спрямованість "Променю" визначали такі члени

Організації: редактори Є.Шкакдель і О.Поночовний, активний дописувач

Тимофій Кисіль, начальник відділу освіти; член "Просвіти", начальник

земельного відділу Федір Вовк. У "Дзвоні" прихильниками /якщо не членами/

ОУН були перший редактор М.Пронченко, співредактор І.Потапенко.

81

Там же. – Спр.№19. 82

Там же. – Спр.№19. 83

ДОДА...- Спр.28. 84

Там же.- Спр.21.

Принагідно зазначимо, що за свідченням Звіту про діяльність

комуністичних підпільних організацій, більшовики також мали своїх людей у

редакціях газет, - так, у "Павлоградській газеті" останні друкували статті про

російських письменників.85

Націоналістична українська спрямованість "Дзвону" дратувала місцеве

більшовицьке підпілля, і тому його учасники постійно приділяли увагу роботі "по

разоблачению клеветни-ческих виступлений местной националистической газеты

"Дзвін".86

До речі, не зовсім безхмарно складалися стосунки з деякими оунівцями з

похыдних групп у редактора "Дзвону" М.Пронченка. Як згадує Ю.Семенко, один

з них - Д.Горбачів /родом з Полтавщини/ вважав агентами ГПУ прихильників

М.Хвильового, що викликала обурення у членів редакції.87

Подібна настанова Горбачева, члена окружного проводу, відбивалася на

роботі Пронченка. В інтерв"ю "Краківським вістям" 15 листопада 1941 року він і

І.Потапенко скаржилися, що мусять багато писати в газеті про різні

"націоналістичні катехізми", про націонал соціалізм тощо і через те не мають

місця на інший матеріал.88

Крім легальної преси, звичайно, ОУН використовувала для пропаганди

своїх ідей нелегальні організаційні видання такі, як "Інформатор", "Вісті"

/російською і українською мовами/, "Український перець", а для керівних кіл

видавався журнал "Ідея і Чин", на сторінках якого розглядались питання ор-

ганізаційного і ідеологічного характеру. Як зазначалося в одній з

післяокупанійних кримінальних справ, усі ці видання "давали подробные и

довольно объективные международнне обзоры, сообщали международную

информацию на основе немецких, советских, английских сообщений.../,/ довольно

полно освещалась жизнь в самой Германии и в оккупированнкх областях, пуб-

ликовались секретные указания германского празительства о закрытии

институтов, школ на Украине и вывозе населення из Украины и переселення туда

немцев, чтобы превратить Украину во вторую немецкую родину."89

Легальна ж видавнича справа, як писав у 1944 році один із провідних

діячів ОУН-М на сході України,- була "цілком паралізована" через різні заборони

з боку німецької адміністрації. "Протягом німецької окупації на Наддніпрянщині і

Слобожанщині видано лише кілька /не більше десятка/ тоненьких книжечок,- це

молитовники, календарі, збірочки поезій тих молодих поетів, що працюють при

редакціях часописів." /Як у випадку з "Кобзою" М.Пронченка/90

.

Проте, ОУН використовувала для пропагандистської і агітаційної роботи

масу листівок з закликами, рекомендаціями, як уникнути вивозу до Німеччини,

ховати збіжжя тощо, які виготовлялися на простих,кустарної роботи, друкарських

пристроях - склографах та циклостилях, або друкувалися на машинках.

85

ДОДА. – Ф.19. – Оп.8. – Спр.1. – Арк.56. 86

Там же. – Арк.73. 87

Семенко Ю. Пам"яті Михайла Пронченка.// Тички.-Мюнхен, 1990. - С.239-249. 88

Шанковський Л. Похідні групи ОУН...- С.204. 89

Архів УСБУ...-Фонд кримінальних справ.-Спр. № П-24502.- Т.2 .-Арк.254. 90

Бойко Ю. ШЛЯХ нації.- Париж-Київ-Львів, 1992.- С.99.

24

В цілях ідеологічної обробки широко використовувалася художня і

публіцистична література патріотичного спрямування - твори Д.Донцова,

П.Полтави /Федуна/, Марка Боєслава.

При підготовці до членства в ОУН зверталася увага на знання кандидатом

деяких специфічних організаційних настанов, викладених у своєрідному кодексі

честі, програмові положення якого містилися у "12-и прикметах характеру україн-

ського націоналіста" та "44-х правилах життя", що ставили до кандидата суворі

моральні вимоги. Після практичного випробування людини та перевірки знання

нею Програми і ідеології Організації, складалася присяга на вірність Україні і

самої ОУН. Після цього кандидат ставав повноправним членом її. Одним із

важливіших документів, що їх потрібко було вивчити кожному націоналісту, був

"Декалог" /"Десять заповідей українського націоналіста"/.

До того ж, кожний член ОУН мусив пройти спеціальний курс навчання

/"вишкіл"/ за певною, суворо визначеною програмою, що складалася з декількох

розділів: 1.Історія України. 2. Відродження української державності. 3. УВО-ОУН

тощо. Окремо читалися лекції про конспірацію. Крім ідеологічного, член ОУН

повинен був пройти ще вишколи фахові: розвідки, контррозвідки, військові,

технічні тощо. Якщо когось готувалося на вищий організаційний щабель, то йому

треба було пройти ще окремі індивідуальні вишколи.91

Приблизно у жовтні 1941 року провід Південного краю /у зв"язку з

почавшимися репресіями/ перенісся з центру Дніпропетровська на передмістя,

пройшла перереєстрація членства, людей, "засвітивших" себе перед агентурою

СД, перекинули в інші міста.92

Місце перебування проводу, імовірно, знаходилося

в Амур-Нижньодніпровському районі /за німців він мав статус міста і називався

просто Нижньо-Дніпровськ/.

З Різдва 1942 року провід переноситься вже до Кривого Рогу, куди в

лютому того ж року прибуває ще декілька галичан.93

З травня 1942 року провід уже очолює /після зміни З.Матли/ - Василь Кук -

"Юрій Леміш". З лютого 1943 року все підпілля в Райхскомісаріаті, а також

Криму, Кубані і т.зв."Трансністрії" переходить під його керівництво. Дні-

пропетровськ стає "столицею" націоналістичного руху опору.

Перед тим, влітку 1942 року, провід знову перенесено було до обласного

центру.

Дніпропетровська область у територіальному поділі ОУН належала до

Південного краю і складалася з округів:

- Криворізького,

- Нікопольського,

- Кам"янського,

- Новомосковського /пізніше осідок цього окружного проводу перенесено

до Павлограду/,

- Синельниківського.

91

Мудрик-Мечник С. Революційна ОУН під проводом Степана Бандери

/причинки до історії/. - Стрий,1993.- С.12-32. 92

Шанковський Л. Похідні групи ОУН...- С.33. 93

Там же. – С.34.

Округи, в свою чергу, поділялися на райони, а останні об'єднували "кущі" з

декількох населених пунктів /переважно сіл і хуторів/.94

Найнижчою

організаційною одиницею було "звено" з 3-5 чоловік. Існували також проміжні

структури - підрайонові і надрайонові проводи.

Члени підпілля ОУН-Б, поділялися умовно на дві основні категорії:

1/ Підпільники, які виконували організаційну роботу, але не були членами

ОУН /не приймали присяги/. Ця категорія була, можливо, найчисельнішою, адже

до неї належав низовий склад підпілля. Залучення таких людей /"симпатиків"/ до

Організації відбувалося приблизно за такою схемою: вже перебуваючий у підпіллі

обирав відповідного кандидата, проводив з ним попередні бесіди, визначаючи

його погляди, згодом давав націоналістичну літературу, листівки і коли бачив, що

той поділяє погляди ОУН, пропонував потенційному підпільникові взяти участь у

роботі Організації. Один з таких прикладів наводиться у справі, порушеній після

визволення міста проти Є.П"ятниці: "Видя мое лояльное отношение к

прочитанной литературе, и что я разделяю его националистические взгляды -

Дирявко Иван в январе 1942 года предложил мне вступить в ОУН и оказывать ему

помощь в работе. Я дал согласие и вступил в члены нелегальной украинской

националистической организации".95

Після згоди брати участь у підпільній роботі,

хлопець або дівчина отримували завдання, - як правило, це було вербування

нових людей, поширення націоналістичної літератури і листівок, збирання зброї,

виконання обов"язків зв"язкового.

2/ Дійсні члени ОУН. - Якщо підпільник сумлінно виконував завдання

зверхників, мав здібності до конспірації, тоді йому, звичайно доручалася більш

небезпечна і кваліфікована робота у референтурі /одній з референтур/ проводу.

Від нього відбиралася присяга і, таким чином, він ставав дійсним членом

Організації. До цієї категорії належав весь провідний склад.96

Документи НКВД досить вірно подають організаційну структуру ОУН.

Так, у одному зі звітів цієї установи говориться: "Высшим органом ОУН является

так называемый Главный Провод, состоящий из семи человек, а именно:

1. Главный проводник

2. Первый заместитель главного проводника

3. Второй заместитель главного проводника

4. Шеф УПА...

5. Шеф службы безопасности

6. Референт по женщинам

7. Секретарь главного проводника...

В состав руководства Краевых Органов ОУН входило также 7 человек,

занимавшие те же посты, что и в главном Проводе...

В области были... окружные органи ОУН, охватывавшие несколько

районов...

94

Архів УСБУ...-Фонд кримінальних справ.-Спр. № П-24502.- Т.2 .-Арк.99. 95

Там же. - Спр. № П-25570.- Арк.60. 96

Архів УСБУ...-Фонд кримінальних справ.-Спр. № П-24502.- Т.2 .-Арк.256.

26

В Состав окружного провода входили: Окружной руководитель ОУН,

Зам.окружного руководителя он же шеф служби безопасности и референт по

женщинам.

Окружной провод делился на районные проводы ОУН. В состав районных

руководящих организаций входили следующие звенья:

1. Подрайонннй провод ОУН

2. Кустовой провод ОУН

3. Станичний или поселковнй провод ОУН

4. Звено ОУН..."97

Більш точно подає "штатний розклад" проводу та функції кожного з його

членів один з провідних діячів ОУН-Б С.Мудрик: "Повітові проводи мали повний

штат, куди входили: повітовий провідник, організаційно-кадровий, суспільно-

політичний, ідеологічний, військовий, служби безпеки та фінансово-господарсь-

кий референти.

Організаційний референт мав своїх підреферентів для юнацтва ОУН,

молоді,вишкільних справ і зв"язку...

Такий самий склад проводу був і в округах, і в краях. Крайові референти

були діловими зверхниками обласних, обласні - окружних, окружні - повітових /у

Дніпропетровській області - районових - авт./... Організаційний референт був

фактично заступником провідника. Він дбав про підбір кадрів...

Суспільно-політичний референт дбав про те, щоб у громадських

організаціях проводилася багатогранна діяльність національно-патріотичного

змісту... мав неорганізованих прихильників /.../ ОУН, які спрямовували в

національне русло діяльність громадських організацій...

Референт військових справ... конспіративно проводив військові вишколи,

як теоретично, так і, по змозі, практично...

Служба Безпеки /СБ/... мала два відділи: розвідчий і контррозвідчий.

Керівник розвідчого відділу дбав про підбір розвідників і намагався розмістити їх

так, аби мати інформацію з ворожих українцям державних установ.

Контррозвідчий відділ слідкував за поліцією, забезпечував нормальне

функціонування підпілля, не допускав проникнення ворожої агентури.

Господарсько-фінансовий референт дбав про майно Організації, збирав

членські вкладки...

Звітування йшло знизу доверху..."98

Добитися належного рівня конспірації допомагали такі заходи: "...Краевые

и окружные руководители ОУН были известны только окружным проводникам,

окружные - районным, а районные руководителям кустов и звеньев. Как правило

краевые, областные, окружные и даже районные руководители ОУН были

нелегалами и тщательно оберегали свои настоящие фамилии, места

происхождения и жительства.

Начиная с 1943 года, была широко проведена также конспирация и

рядових членов ОУН, которыми были присвоены псевдонимы, причем последние

97

Мовою документів… - С.3. 98

Мудрик-Мечник С. Революційна ОУН...- С.33-34.

организационно были сведены в звенья с минимально допустимим знанием

других участников организаций.

В организациях бныли выделены связные, причем, явки осуществлялись

исключительно только по паролям. Переписка велась кодированным шифром.

Конспиративнне квартири знали ограниченное количество лиц."99

Принцип

побудови низових клітин ОУН викладений в одній з архівних кримінальних справ

НКВД : "Ни один член ОУН данной организации не может знать больше двух-

трех членов, сам же он вокруг себя создает собственный актив из людей

сочувствующих ОУН. В свою очередь такие активисты, выполняя поручения

членов ОУН, ведут низовую работу."100

Для запобігання "розшифрування" явочних квартир, їх господарі повинні

були використовувати заздалегідь обумовлену систему сигналів, так, у випадку

знаходження в штаб-квартирі Крайового проводу по вул.Карла Лібкнехта, 13,

кв.14, сторонніх, її хазяїн - Михайло Кулинич - мусив закрити вікно шторкою,

подаючи в такий спосіб знак небезпеки для тих, хто йшов на зустріч.101

Про кодування міст і сіл, коли замість назви використовувалися тільки

умовні літери, згадує С.Мудрик.102

Ці коди, як і псевда підпільників, часто

змінювалися. Для прикладу - код села Тритузного Дніпродзержинського району

навесні 1943 року був "03", а сусідньої Карнаухівки /Криничанський район/ -

"04".103

Про високий рівень конспірації свідчить уже те, що німці за 2,5 роки так і

не змогли ліквідувати організаційні структури в області, хоча Організація і

понесла серйозні втрати. Нищівного удару по ОУНівській "сітці" завдали органи

радянської держбезпеки після вигнання німецької армії, сприяло цьому часто

невиконання низовим членством /яке, переважно, складалося з юнацтва/ умов

конспірації, що виявлялося в розконспіруванні перед ровесниками, батьками

тощо. Пояснювалася це недотримання організаційної таємниці серед юних

прихильників Організації тим, що вони не завжди розуміли всю небезпеку

перебування в заборонених політичних формуваннях як за німецького, так і за

радянського панувань. Особливо часто провали переслідували саме ті ланки, які

не вели надто активної роботи і перебування в таємній організації їх учасниками

вважалося скорше за романтичну гру, ніж за дійсно небезпечну підпільну

боротьбу. Попри все це, провідний склад Південного краю спромігся майже

повністю уникнути арештів ще на довгий час, а, наприклад, справжнє прізвище

"Леміша" - провідника краю, так і залишилося таємницею як для гестапівців, так і

для НКВД. Деякі публікації і архівні документи дозволяють ствердити наявність в

середині ОУН агентури німецьких і радянських спецслужб, більшовицького

підпілля. У звіті секретаря Дніпродзержинського міського підпільного комітету

КП/б/У "Про діяльність підпільного комітету в період тимчасової німецько-

фашистської окупації 1941-1943 рр." від 21 грудня 1943р. згадується як агент

99

Мовою документів...-С.З-4. 100

Архів УСБУ...-Спр.П-24502.-Т.2.- 257. 101

Там же. – Арк.65. 102

Мудрик-Мечник С. Революційна ОУН...- С.34. 103

Архів УСБУ...- Спр.П-24905.-Т.1.-Арк.118.

28

радянського підпілля Г.Хистний, який збирав інформацію про ОУН і передавав

більшовикам націоналістичну літературу через М.Захарова. Але зі змісту

більшовицьких звітів видно, що вони були написані людьми майже зовсім

необізнаними з роботою ОУН. Так, дніпродзержинський секретар підпільного

міському К.Ляудіс зараховує до членства ОУН поспіль всіх посадових осіб з

числа українців - директора коксо-хімічного заводу, начальника поліції,

начальника біржі праці та ін. - що не відповідало дійсності.

Він же наводить невірні дані про арешт С.Бандери в січні 1942р.104

Згодом подібна інформація перекочовувала в інші документи, інколи

набуваючи курйозного характеру: "В январе 1942 года немцы арестовали ряд

руководителей националистических организаций Днепродзержинска. ОУНовцы

по заданию гестапо уходят в подполье".105

Дослідник І.Білас, грунтуючись на архівних документах, робить висновок,

що один із провідників Криворіжжя - М.Захаржевський - "Олесь" - був залишений

в окупованому місті НКВД з метою "увійти в довір"я до нової влади, а якщо цією

владою стануть українські націоналісти, то тісно пов"язатись із ОУН та

проводити розкладницьку роботу".106

Інформатори і "зафронтові агенти" НКВД

допомогли відносно швидко ліквідувати ОУНівську мережу з Дніпропетровській

області. "Замаскованим енкаведистом" на службі в українській поліції при СД в

Кривому Розі, називав Л.Шанковський слідчого Пастернака, який був відомий як

найстрашніший кат націоналістів.107

ххх

Мінливі обставини воєнного часу примушували керівництво революційної

ОУН до перегляду тактики боротьби за незалежність, що відбивалось у

відповідних документах Організації періоду воєнних дій між Німеччиною і СРСР.

Вже у квітні 1942 року, на Другій конференції ОУН були проаналізовані

перспективи Організації на майбутнє, враховуючи "різні можливості закінчення

війни". Наголошувалося на "творенні і розбудові власних революційно-

політичних і військових сил", "на... ні від кого незалежній всеукраїнській політиці

революційної боротьби", "на створенні широкого фронту боротьби поневолених

народів Сходу й Заходу Европи", протиставленні "московсько-большевицькій

міжнародній концепції - Інтернаціоналу й німецькій концепції т.зв. "Нової

Европи" - на засаді перебудові Европи "на засаді вільних національних держав під

гаслом - "Свобода народам і людині". Було зазначено, що головним фронтом

боротьби залишається антимосковський фронт, але "пропаганда мусить вестись

одночасно проти всіх загарбників України". Конференція допомогла

відпрацюванню підходів до поширення і поглиблення ідей ОУН на сході України.

Визнавалася важливість відкинення "партизанщини", щоб вона не заважала

оформленню енергії народу у "широкий всенародний рух". Знання рішень Другої

конференції дозволяє зрозуміти політичну лінію ОУН на сході на рік наперед.

104

ДОДА. – Ф.19. – Оп.8. – Спр.92. – Арк.8. 105

Там же. – Спр.1. – Арк.42-43. 106

Білас І. Комуністична партія, НКГБ, Максим Рильський і служба безпеки організації українських націоналістів// Літературна Україна. – 1994. – 24 березня. 107

Шанковський Л. Похідні групи ОУН...-С.34.

Отже, "революційно-політична робота" скеровувалась на: організування активу,

творення сітки, політичне активізування жителів, виховання молоді, долучення до

роботи жіноцтва, "прищеплення народові віри у власні сили й перемогу",

поглиблення і поєднання творчих сил сходу і заходу України, агітацію і

пропаганду, охоплення своїм впливом усіх форм громадського життя.

Конференція намітила підготувати пропагандивний матеріал, пристосований до

спеціфики східних земель. Лейтмотивом же конференції можна вважати таку

сентенцію: "Вороже наставляючи народ до всякого окупанта-загарбника, ми

поборюємо всякі ледачі сподівання на чужу допомогу й ласку й виховуємо

всенародне прагнення вибороти самостійність і соборність України".108

Рішення,

прийняті на Другій конференції, обумовили активізацію роботи Південного

крайового проводу ОУН по розширенню організаційної мережі. Зокрема на

Дніпропетровщині, де розгортається широка агітаційна протинімецька діяльність.

Досвід роботи на східних землях показав на необхідність перегляду деяких

програмних положень, ревізії цілого комплексу питань організаційної тактики.

Видатний український політолог І.Лисяк-Рудницький відзначав, що особливо

наполягали на цьому націоналісти, що їм довелося бути підпільниками на Над-

дніпрянщині. Вислідом широкої ідейної дискусії стали зміни в традиційній

націоналістичній доктрині, винесені на ІІІ Надзвичайному великому зборі ОУН-Б

/вона вже тоді змінила назву з "революційної" на "самостійників державників"/,

основними з яких були: " 1/ відречення від обов`язкового "ідеалізму" та допущен-

ня філософсько-світоглядового плюралізму як у визвольному русі, так і в

майбутній українській державі; 2/ відмова від расизму й етнічної виключности та

визнання засади рівноправности всіх громадян України, без уваги на етнічне

походження; 3/ висунення досить детальної соціально-економічної програми..."109

Аналіз рішень і постанов цих конференцій і зборів нам потрібен для усвідомлення

ідеологічного поступу проводу ОУН в питаннях політики як по Україні в цілому,

так і в окремих її регіонах, зокрема на півдні.

xxx

Тепер повернемося до питань, пов"язаних зі складом оргструктури в

області.

Як вже зазначалося вище, першим крайовим провідником був З.Матла -

"Святослав Вовк". Організаційним референтом був призначений провідник

Південної похідної групи - Т.Семчишин. З перших місяців існування Крайового

проводу до нього належали підреферент у жіночих справах - Г.Бійовська, а також

Тучапський і Галамай. При проводі працювали активні "просвітяни" Катерина

Мешко і Василь Худенко. Обласним провідником на короткий час став В.Регей -

"Кіт", після його арешту провід очолювали Тарас Онишкевич - "Галайда", П.Олій-

ник - "Морозенко", Василь Гадада - "Юра", Ю.-К.Федорук - "Лемко",

"Лисенко".110

Весь час німецької окупації тривали перестановки во всіх проводах

через арештування їх членів, розконспірування або просто призначення на інші

ділянки роботи, тому досить важко сьогодні не тільки відтворити точний

108

ОУН в світлі постаНОВ...- С.61-74. 109

Лисяк-Рудницький І. Нариси з історії нової України.- Львів, 1991.-С.72-73. 110

Шанковський Л. Похідні групи ОУН...- С.152.

30

почасовий склад керівництва, але й "розшифрувати" правдиві прізвища окремих

провідників. Найпомітніша зміна складу Крайового проводу відбулася,- коли його

очолив у травні 1942 року Василь Кук - "Юрій Леміш" /"Юрко", "Ромко",

"Куркуль"/. Тоді ж його заступником стає щойно прибувший з Західної України

Петро Дужий - "Арсен", референтуру пропаганди очолює Омелян Логуш -

"Іванів", а до неї увійшли пропагандистами Кишенько-"Професор", В.Нофенко -

"Весло", М.Самійленко - "Лисий, на військову референтуру призначений Медвідь,

СБ - Петречко - "Граб", входили в склад СБ Іван Білик - "Кость" /"Півторак"/,

"Вірменин", Л.Ларжевський, роботу з юнацтвом проводив вже згадуваний, як

обласний провідник "Лемко". Одним з референтів пропаганди у документах

НКВД називається Сергій Білий - "Арсен" /псевдоніми часто дублювались/. За

господарське відповідав "Василь Дубовий", до його обов'язків належало також

керування зв"язком.111

Ще двох осіб, задіяних у Крайовому проводі, називав

Є.Стахів: К.Карпович, І.Павлович.112

Машиністкою проводу була "Маруся".

Безпосередньо обласному проводові підлягали проводи округів: з різних

джерел дізнаємося про склад Криворізького окружного проводу, який очолювали

по черзі Я.Потічний, М.Мричко113

, С.Шерстюк /до грудня 1941р./, Ю.Кривошапка

- "Козик" /грудень 1942р./, В.Гадада - "Юра"/до вересня 1943р./. Пропагандистом

проводу був другий, /після арешту М.Пронченка/ редактор "Дзвону" - Б.Євтухов,

членами проводу були - Дм.Горбачів, Ю.Маляр - "Чорнота"114

, Г.Максимець.

Дуже добре зорганізоване підпілля Криворіжжя мало широко розгалужену

оргмережу. Відомі таки провідники по округу: м.Кривого Рогу - М.Захаржевський

- "Олесь", він же представник окружного проводу в Широківському районі;

провідники Солонянського району - "Шура Чернояренко", Григорій

Ільченко/Широківський р-ну/, П"ятихатського і Божедарівського району -

К.Федоряка - "Мороз"... Зв"язок здійснювали перекладачі при німецькій армії, які

були водночас зв"язковими ОУН - Т.Найдич /до осені 1941р./, О.Зітошинський,

Т.Сендзік, М.Дольницький, О.Масляник, Р.Спольський, В.Яворський.

Зв"язковими між Кривим Рогом і Дніпропетровськом були підпільник на

псевдоніми "Степан", а згодом, після нього - "Леонід".115

Дніпродзержинський /Кам"янський/ провід очолювали: Степан Держко /до

червня 1942 р./, Василь Гадада - "Юрко"- "Чорний" - на початку 1943 року, а

також "Кобзар" /імовірно, Іван Полянський/. Членами проводу були галичани

"Степан" і "Зінько", зв"язковим між окружним і районним проводами був

І.Самаренко - "Залізняк".116

Головою Нікопольського окружного проводу до літа 1943 року був

Микола Лук"янів - "Тиміш", після нього - Петро Микитенко. Провідником

юнацтва призначений Лукіян Крук, господарським референтом - Голубенко,

референтурою СБ керував "Ярема". Провідником Нікопольського району був

111

Архів СБУ… - Спр. П-6402. – Арк.60-65. 112

Стахів Є. ОУН у боротьбі... – С.301-302. 113

Стахів Є. ОУН у боротьбі... – С.301-302. 114

Шанковський Л. Похідні групи ОУН...- С.144-146. 115

Архів СБУ… - Спр. П-12541. – Т.1. - Арк.60-65. 116

Архів СБУ… - Спр. П-4684.

Федір Вовк. До складу проводу входила Уляна Тимченко /Дида/ і, вірогідно, член

Похідної групи М.Шухлят.

У Дніпропетровську діяв міський провід, який в різні періоди очолювали

"Крук", Петро Олійник - "Морозенко", з 1943 року - І.Лисенко, політреферентом

був Василь Худенко- "Остап". До складу міського проводу належали К.Мешко -

"Верещака", У.Крюченко. Одна з конспіративних квартир міського проводу, де

мешкали П.Олійник і Л.Ларжевський, розташовувалася по вул.Артема,25.

Організатором підпілля в Нижньо-Дніпровську був Степан Макуха - "Роман".

Відомі прізвища підрайонового провідника на Діївку-1 і Діївку - 2, - ним був

місцевий житель Іван Дирявко, а провідниками на ці два села, відповідно, були

М.Білецький і Петро Дворнік.117

Конспіративні квартири, крім дому № 13 по вул.К.Лібкнехта,

розташовувалися: Крайовий провід - вул.Комсомольська,33 /кілька квартир/, на

розі вулиць Комсомольської і Короленківської, по вул. Леніна і пр.Пушкіна,одну

таку квартиру по вул.Польовій, 14 утримувала вихователька дитячого садку, яку

називали "Тьотя Мотя". У Дніпродзержинську конспіративна квартира окружного

проводу знаходилась по пр.Пеліна,20-4, утримувала її Людмила Шмагло.

Типографії було зорганізовано на квартирах підпільників П.Дворніка

/Діївка-2, вул.Луначарського/ - з травня 1942 року, по 7-й Переможній, 26 у

Ю.Харченка, у Нижньо-Дніпровську та в інших місцях.118

Дискусійним у західних дослідників стало питання визначення основної

соціальної групи, на яку спиралося підпілля. Джон Армстронг, американський

історик, автор роботи "Український націоналізм" вважає, що пролетаріат в

Україні, ще з часів царату, так і лишився зрусифікованим і, відповідно, не брав

участі в українській діяльності. Л.Шанковський заперечує також, що український

пролетаріат /промисловий/, сформований під час "колективізації" і

"індустріалізації", став головною підпорою ОУН на сході.

Щодо інтелігенції, то в підпільному звіті її оцінено так: "Свідомішу, ідейну

і кращу частину вивезли большевики за націоналізм і СВУ. Яка лишилася, за

малим винятком, пасивна і зневірена, і до якоїсь національної роботи не має зараз

бажання. Є ідейні одиниці, одначе дуже мало".119

Це писалося про Умань, але в

Дніпропетровській області ситуація була подібною. Все ж таки і тут існував той

вище означений "малий виняток", так, господарем конспіративної квартири по

вул.Карла Лібкнехта, І13 кв.13, в якій проживав у 1942-43 роках провідник

"Леміш", був талановитий художник Тарас Максименко, а відвідували її професор

Б.Андрієвський, директор театру П.Голобородько, педагог М.Алєксєєв та ін.120

Активно допомагали ОУНівському підпіллю професори А.Рябишенко і

П.Олійниченко, членами Організації були інженер С.Шерстюк і поет

М.Пронченко, прихильниками її вважали себе інженер Олекса Самійленко, ректор

університету Іван Розгін.

117

Архів УСБУ...-Спр. П-25570.-Т.1.-Арк.59-61. 118

Архів УСБУ...-Спр. П-25570.-Т.1.-Арк.59-61. 119

Сергійчук В. З документів...-1992.- 3 грудня. 120

Архів УСБУ...-Спр. П-24502.-Т.1.-Арк.31-33.

І

32

Але найбільшу надію покладалося на село. Навіть в інструкціях по роботі в

місті радилося орієнтуватися на вихідців з сіл та їх дітей, бо вони вважалися

вигнаними з рідних осель з політичних причин. Надто відзначалися вчителі:

"серед них негідників немає".121

Цікаво дослідити співвідношення місцевих націоналістів- учасників ОУН

до прибувших з заходу. Помітно те, що всю оргроботу серед українського

місцевого населення виконували, переважно, "східняки", через непідготовленість

до пори галичан до агітаційної роботи в місцевих умовах. Крайовий і обласний

проводи очолювалися на три чверті галичанами, а окружні і районні - місцевими

націоналістами.

Проаналізувавши наведені в цьому розділі дані, можна, на думку автора,

зробити висновок, що за період з вересня 1941 до зими 1943-44 рр. в

Дніпропетровській області ОУН була організована розгалужена мережа своїх

низових ланок, чітко працював Південний крайовий провід, налагоджений зв`язок

між усіма підрозділами Організації на всіх її щаблях, була проведена робота по

охопленню організаційним впливом адміністративних установ всіх рівнів

/українських,/ преси і поліції. Аналіз матеріалів преси Кривого Рогу і Нікополя

перших місяців окупації дозволяє ствердити, що робота місцевої української

влади була значною мірою обумовлена настановами проводу ОУН на проведення

поступової державотворчої політика на основі Акту 30 червня 1941р. Широко в

період окупації оунівці використовували агітацію своїх ідей, антинімецьку і

антирадянську пропаганду, для друкування таких матеріалів Організація мала не

тільки друкарські машинки, але й кустарні типографії. Для зберігання цих

матеріалів і проведення підпільних нарад, зборів, зустрічі зв"язкових по області

була створена мережа конспіративних квартир. Чітка структурна побудова ОУН

зазначається навіть в документах НКВД

Розділ 3. Німецькі репресії і тактика ОУН.

Останні місяці окупації області німцями – період підготовки до опору

радянській владі.

Як зазначав О.Субтельний, "Уже в перші дні німецької окупації України

конфлікт між інтересами інтегральних націоналістів і німців вийшов на передній

план".122

Причина загострення стосунків з німцями полягала в проголошенні без

узгодження з німецькими властями незалежності України у Львові 30 червня І941

року. На той час в Україну вже прибули спеціальні загони поліції, створені за три

тижні до початку війни з Радянським Соозом, які називалися "айнзац- групи".

Кожна ц айнзацгруп поділялася на 4-5 айнзац- або інакше зондеркоманд і

нараховувала від 500 до 1000 чоловік складу. Їхнє завдання полягало в тому, щоб

гарантувати "політичну безпеку" у зоні бойових дій та в зоні тилу. Ця "безпека"

полягала в ліквідації євреїв, комуністичних діячів, партизанів, різних агентів та

інших небажаних для німців елементів. Підлягали ці загони відомству Г.Гіммлера

- СС. Для діяльності в Україні створено дві таких групи: під літерою "Ц" /північ і

121

Сергійчук В. З документів...-1992.- 24 вересня. 122

Субтельний О. Україна: історія.-Київ, 1992.- С.401.

центр/ і під літерою "Д" /південь/123

. Досить швидко в поле зору цих груп

потрапляють націоналісти, 25 листопада 1941 року командуванням був виданий

наказ для зовнішніх постів айнзацкоманди "Ц"-5 поліції безпеки і СД /в тому

числі і Дніпропетровська/ про заарештування і знищення "всіх активістів руху

Бендери як грабіжників" після грунтовного допиту.124

Але ще до цього

розпорядження по всій Україні прокотилася широка хвиля арештів "бандерівців".

Ще 23 червня представник ОУН-Б в Берліні передав німецькому урядові

Меморандум від 15 червня і резолюції Другого Великого Збору ОУН, які

канцелярією були розіслані в копіях до верховного командування вермахту,

райхсфюрера СС Гіммлера і в відомство А.Розенберга, а наступного дня один

примірник Меморандуму ОУН-Б передала міністру закордонних справ

Й.Ріббентропу. Вже 1 липня високий чиновник міністерства Гроскопф підготував

для міністра резюме з негативними висновками, звернувши увагу на

"попереджувальний тон" документу.125

А після проголошення Акту 30 червня, вже на третій день /2 липня/

начальник поліції безпеки вже повідомляв уряд Райху про "дальші заходи проти

групи Бандери і особливо проти самого Бандери". 3 липня відбувається розмова

представників німецької влади з членами Українського Національного Комітету і

С.Бандерою, на якій німецька сторона наголошує на тому, що всі питання

подальшого українського політичного існування вирішуватимуться особисто

Гітлером. В той же день, 3 липня, начальник поліції зазначав в своєму донесенні

"широку активність стосовно поширення листівок" групою Бандери, в одній з

яких говориться , "що український визвольний рух, колись придушуваний

польською поліцією, тепер зазнає цього від німецької поліції", але в наступному

донесенні від 4 липня ще пропонується "ухилитись від вживання енергійних

заходів проти узурпаторів", в зв"язку з ситуацією на фронті і в усьому регіоні.126

5

липня заарештовують в Кракові і депортують в Берлін С.Бандеру для допитів і

саджають його під домашній арешт, а 9 липня СД заарештовує Я.Стецька. 21

липня, у відповідь на рішення міністерства закордонних справ Райху вважати

проголошення незалежності України неле- гетимним, політичне бюро ОУН-Б в

Берліні видає декларацію, в якій констатується, що цей акт "вже є історичним

фактом" і що "удар проти українського уряду може бути розцінений українським

народом, як ворожий акт з боку Німецького Райху". Уряд продовжував існувати і

діяв від імені держави.127

14 серпня Я.Стецько зробив заяву, в якій взяв на себе

всю відповідальність за відновлення незалежності, з метою запобігти репресіям.

Акт скасовано ОУН не було і уряд формально лишався діючим. З цього моменту

пройшли перші масові арешти "бандерівців" у Галичині.

Продовжуючи перелік найважливіших протиоунівських акцій в перших

місяцях війни слід відзначити заборону випуску всіх газет ОУН-Б і реквізицію

захоплених ними у Львові друкарень, переведення розформування створеної ОУН

123

Косик В. Україна під час...- С.107-108. 124

Там же.- С.614. 125

Косик В. Україна під час...- С.573. 126

Там же.- С.573-579. 127

Там же.- С.129-130.

34

служби порядку. У черговому донесенні про події в СРСР начальника служби

безпеки від 9 серпня 1941 року підкрескреслюється, що "носієм всіх ворожих

течій серед українського населення залишається як і раніше, група Бандери" і що

керівництво цієї групи вже перейшло в підпілля.128

14 серпня ОУН направляв в

Берлін ще один меморандум, в якому намагається полагодити конфлікт і

наполягає на перегляді німецької політики щодо ОУН і Акту 30 червня, а тим

часом командування військових і поліційніх підрозділів бомбардує берлінський

уряд повідомлення про надзвичане пожвавлення пропагандистської і організуючої

роботи ОУН-Б і все більшу її шкідливість для німців. Для нашої роботи важливим

є уривок про діяльність айнзацгруп поліції безпеки і СД в СРСР від 15 вересня

1941 року, в якому наголошується якраз шкідливість бандерівської діяльності

поза Галичиною і що ідеї, проголошувані в "інших регіонах України" "становлять

гостру небезпеку для німецьких інтересів сьогодні і в майбутньому".129

16 серпня 1941 року відбулися перші арешти в Дніпропетровську, де,

разом із заступником голови обласної управи В.Регеєм, було репресовано близько

10 осіб. Частину заарештованих було вислано додому, в Галичину, з наказом

зголоситися там до гестапо, серед них були - Амалія Регей, Тетяна Плаксій,

Галина Бійовська, К.Німець. З.Матлі вдалося залишитися в місті, а В.Регея

переведено до тюрми Кривого Рогу, а згодом відправлено до львівської тюрми по

вул.Лонцького, там же сидів ще один член Похідної групи - П.Стадник. Цікавим є

той факт, що Регей був названий німецькими офіцерами "почесним в`язнем",

поводилися з ним прихильно, що, власне, не перешкодило згодом відправити його

транспортом на Освенцім, але по дорозі йому вдалося втекти.130

У тому ж місяці в

Кривому Розі був заарештований ще один член Південної похідної групи - Петро

Ріжко.

Надалі така відносна "гуманність" змінилася на неприховану жорстокість.

Також восени 1941 року німці заарештовують за зв"язок з ОУН перекладача при

одній з військових частин у Кривому Розі Теодора Найдича, взимку 1942 року

/січень/ його закатовано в тамтешній тюрмі.131

Січень 1942-го відзначений

арештами криворізьких підпільників М.Пронченка, С.Шерстюка, І.Потапенка,

Г.Максимець. Викрив цю групу націоналістів шуцман Пастернак. Трохи згодом їх

всіх було розстріляно. Самого ж Пастернака було вбито в грудні того ж року

підпільниками. Згадка про те, як планувався замах на цього ката, є документах

одної з післявоєнних кримінальних справ - готувався його виконати прихильник

ОУН М.Карабило, але тоді йому цього не вдалося зробити.132

Ім"я ж справжнього

месника досі не відоме.

Наприкінці 1941 року /жовтень-листопад/ було вилучено німцями печатку

обласної управи "Українська держава". У березні-квітні 1942 року начальник СД

Дніпропетровська Лінк передав начальнику кримінального відділу української

поліції Л.Кузьменкові список 22-х членів обласної управи "до відому", але

128

Там же.- С.588. 129

Косик В. Україна під час...- С.597-598. 130

Додатки 131

Шанковський Л. Похідні групи ОУН...- С.144. 132

Архів УСБУ...-Спр. П-12541.-Т.2.-Арк.147-149.

застерігав його завчасно не вживати проти них ніяких заходів, без його дозволу.

Також в березні цього року Кузьменко, згідно розпорядження Лінка, направляв

штатного агента поліції Левченка "для разработки "Просвіти", з метою

систематичного нагляду за її діяльністю, установлення членського складу

товариства.133

У травні місяці було ліквідовано як обласну управу, так і всі

організації "Просвіти" в області, а ще раніше всі управи дістають статусу

"допоміжних установ".

Але арешти в Кривому Розі тривали протягом всього січня 1942 року, коли

було заарештовано Т.Семчишина-"Річку", Я.Потічного, І.Саляка, М.Павлишина-

Соколовського та ін.134

Річку" вдалося звільнити, разом із трьома товаришами з

ігренського концтабору. Цей випадок докладно описує в своїх спогадах П.Дужий:

"Він /Семчишин - авт./, разом із іншими в"язнями, працював на пакуванні харчів,

подарунків для німецьких солдатів. Місце праці було огороджене колючим

дротом, але водночас розташовувалося серед різких споруд, що уможливлювало

втечу. Організація вирішила визволити "Річку",- справу передали Службі безпеки.

Німці не дуже пильнували своїх в"язнів, і наші хлопці наприкінці одного з

робочих днів у вересні 1942 року, зробили отвір у колючому дроті, і через нього

"Річка" з іще трьома нашими товаришами змогли втекти. "Річка" був настільки

знеможений, що десь 200-300 м. його вели під руки, опісля залишили

поновлювати сили в нашій квартирі по вул.МОПРу у будинку залізничників..."135

Семчишина було трохи згодом переправлено в Одесу. Провадив акцією

визволення референт СБ "Граб"-Петречко і "Вірменин".

У вересні німцями викривається підпільна група ОУН в передмістях

Дніпропетровська: селах Діївка-1 і Діївка-2, відбуваються перші арешти - цього

місяця було заарештовано також декілька юнаків, не причетних до ОУН. У жовтні

/27 числа/ у с.Єлізавето-Кам"янка були заарештовані німцями: Пилип Горяний,

І.Чухмара, М.Литовченко, Ф.Литовченко, Пеня Іван і Антон, Грива Федір і

Григорій, Кирнос Іван, Трегуб Павло, П'ятниця Євген, Репан Дмитро,

Нечипоренко Василь, Демидович Павло, Кармазин Василь, Ватченко Сергій,

Стрижикурка Володимир і Фоменко Микола.136

Згодом Кармазіна, Демидовича і

Федора Литовченка відпустили додому, а пізніше, вже з Ігреньського табору

звільнили Репана Дмитра. Окремо звільнили Трегуба П., Гриву Ф. Вдалося втекти

з-під варти Івану Пені. До нацистських концтаборів потрапили провідник села

П.Горяний, В.Нечипоренко, Є.П"ятниця, І.Чухмара, Фоменко М. Відома також

доля ще двох учасників підпілля в с.Єлізавето-Кам"янці - Стрижикурка В. вбитий

на фронті і житель сусідньої Суганівки - П.Дишук також загинув на війні в 1943

році.

Тісно пов"язані підпільники Єлизавето-Кам"янки були з ОУНівцями

Нижньодніпровська, із с.Ломівки, наприклад, був один із заарештованих в

Єлизавето-Кам"янці - Василь Нечипоренко. Ще на початку жовтня в

Нижньодніпровську був заарештований член міського проводу Степан Макуха -

133

Архів УСБУ...-Фонд 2. – Спр.6. – Т.1. – Арк.153,154. 134

Шанковський Л. Похідні групи ОУН...- С.145. 135

Додатки, док. № 136

Архів УСБУ... Фонд крим.справ.-Спр.П-25570.-С.18-29.

36

"Роман", який зупинився там на ночівлю по дорозі на Полтаву. При його

конвоюванні до Дніпропетровська той робить спробу втекти від поліцаїв, але,

поранений кулею в чоло і знесилений, знову ними затримується. Для того, щоб

визволити "Романа", П.Олійник дав велику суму грошей члену ОУН

І.Гальчевському для підкупу поліції, але під час передання грошей, той також

заарештовується 19 жовтня 1942 року. Не витримавши тортур, Гальчевський

називав знайомих йому по місту членів ОУН і в той же день поліція робить обшук

П.В.Олійника-"Морозенка" і Леоніда Ларжевського і заарештовує їх, а також

Й.Василенка. Під час обшуку було знайдено пістолети, літературу і друкарські

машинки. По дорозі до поліційної дільниці втікає "Морозенко". 17 жовтня

заарештовують ще одного члена цієї групи - директора промислового товариства

"Українець" /маленька артіль/ - Ю.Харченка.137

У листопаді 1942 року

відбуваються нові арешти в Діївці - заарештовуються підрайоновий І.Дирявко -

"Михайло", М.Білецький - "Крилатий" /провідник на Діївку-1/ і П.Білецький, а в

грудні там заарештовуються провідник на Діївку-2 П.Дворнік, Ю.Даниленко,

Кошляченко /всі троє загинули з фашистських таборах/.138

В Ігренському таборі

на той час знаходилась підпільниця з Нижньо-Дніпровську Варвара Зозуля

/згодом її відпустили/.

Не досить вияснена справа з арештом наприкінці 1941 року працівника

облуправи Омеляна Рудобашти, якого тоді ж було розстріляно, разом з ним

загинули члени УНК Лещенко /Лященко/ і Голік.139

П"ять місяців тримали в таборі зв"язкового ОУН з Дніпродзержинська - І.

Самаренка-"Залізняка".140

У вересні 1942 року в донесеннях начальника поліції і СД із окупованих

районів України згадується про арешт "робітника, який поширював нелегальні

матеріали" ОУН-Б у Софіївці, а також "комерсанта з Кривого Рогу, запідозреного

у вербуванні прихильників Бандери серед української інтелігенції" і звітується

про арешт у ніч на 6 вересня в районі Дніпропетровська 15-ти осіб "за таємну

діяльність у забороненому товаристві "Просвіта".141

Тривають репресії і арешти цілий 1943 рік. У Кривому Розі в квітні

заарештований один з провідників С.Коломоєць, 21 серпня в Новомосковську

заарештовуються молоді націоналісти Юрій Жадан і Володимир Синявер, 25

серпня, на квартирі у Т.Максименка /конспіративна квартира Крайового проводу/

заарештовано його дружину і сина, а також Анатолія Рудобашту, при обшуці

знайдено націоналістичні листівки, 28 серпня до гестапо забраний шофер генерал-

комісаріату Іван Цимбалиста, який допомагав в роботі як ОУН-Б, так і ОУН-М,

приблизно тими ж днями арештований і перекладач 2 поліційної дільниці, член

ОУН Василь Рижко. Всі вони перебували у дніпропетровській тюрмі гестапо. 15

137

Харченко Ю. З Дніпропетровська… - С.856-859;

Архів УСБУ… - Спр.П-25570. – Арк.62-64. 138

Там же… - Арк.18-29. 139

Там же. – Спр.П-24502. – Т.1. – Арк.20-39;

Ченцов В.Что было, то было… 140

Архів УСБУ… - Спр.П-1004. 141

Косик В. Україна під час...- С.653, 656.

вересня розстрілюють /як в 1941 році і його батька/ А.Рудобашту, вірогідно, така

ж доля спіткала і І.Цимбалисту.142

22 жовтня 1943 року неподалік від Кривого Рогу, на шахті Валявка,

гестапо розстрілює групу підпільників Криворіжжя і Нікополя, серед яких Роман

Антоняк-"Гліб", Петро Юрчик, Власенко, Леонід Костюк, Іван Кутько143

, Антон

Шабра, Анатолій Зайко.144

Тимчасово заарештовувалися в в жовтні 1942 року

директор Кам"янського театру Федір Гладков і робітниця при театрі Людмила

Григоренко. Імовірно, що в 1943 році був розстріляний і член окружного проводу

Нікопольщини Лукіян Крук, восени також зникає без вісті член проводу Кривбасу

І.Маляр - "Чорнота"; двічі заарештовується і втікає від німців дніпропетровська

підпільниця Уляна Крюченко /"Юля"-?/.

9 вересня 1943 року загинув від куль, по одній версії- "енкаведівського

агента на службі в гестапо", а по іншій - німецької жандармерії - провідник

криворізького округу - Василь Гадада - "Юрко".145

Лев Шанковський подає в списках розстріляних на шахті Валявка також

одного з провідників Солонянського, П"ятихатського і Божедарівського районів

Костянтина Федоряку - "Мороза" і описує загибель від шуцманської кулі - "Шури

Чорнояренка" - "провідника Солонянського району, одного з найкращих місцевих

підпільників, надзвичайно популярного серед молоді", про якого навіть було

написано пісню.146

Але ці дані не зовсім точні - матеріали розслідувань, про-

ведених у 1944 році слідчими НКВД у Солонянському районі, дозволяють

установити справжню картину загибелі одного і арешту другого. За ними

виходить, що, йдучи на зв"язок у село Микільське-І, "Чорнояренко" натрапив на

поліційний піст охоронників мосту. Поліцаї звернулися до нього з вимогою

показати документи, але підпільник спробував втекти. Тоді поліцаєм Свиридом

Забродою був відкритий вогонь, в результаті чого "Чорнояренко" загинув. При

обшуці, у вбитого були знайдені документи на ім"я Івана Левченка. Сталося це в

травні 1943 року. Через деякий час - у липні того року - тим самим поліцаєм був

поранений інший провідник району - "Мороз", який розклеював у Микільському з

товаришем листівки. Левченко - "Чорнояренко" загинув поблизу села

Трудолюбівка, в посадці.

Під час короткого слідства, переведеного після звільнення від німців

Солонянського району, над поліцаєм С.Забродою полевим судом 38-ї

Гвардійської стрілецької дивізії /3-6 січня 1944р./, останній дав зізнання: "Не

признаю,что убил партизана, я застрелил националиста, которнй был и против

немцев и против Советской власти. Другого националиста который распространял

листовки, я задержал, но он хотел меня застрелить, и я его ранил как

сопротивляющегося мне..." Поліцейський С.Заброда був повішений.147

142

Архів УСБУ …– Спр.П-24502. – Т.1. – Арк.20-39; Т.2. – Арк.29. 143

Шанковський Л. Похідні групи ОУН...- С.147. 144

Архів УСБУ …– Спр.П-25003. – Т.1. – Арк.55. 145

Шанковський Л. Похідні групи ОУН...- С.147;

Архів УСБУ…- Спр.1004. 146

Шанковський Л. Похідні групи ОУН...- С.147. 147

Архів УСБУ…- Спр.П-25815.-Т.5.-Арк.50.

38

Доля ж К.Федоряки не зовсім ясна. Документи НКВД свідчать, що його

слідів відшукати не вдалося - слідчі пристали на думку, що його було розстріляно

в 1943 році, а за іншими джерелами йому вдалося втекти /а це вже було в 1942-му/

і він загинув у районі П"ятихаток-Божедарівки в сутичці з німцями чи поліцаями,

коли намагався з товаришами визволити людей, яких вантажили на відправку до

Німеччини. Тут, звичайно, перераховані далеко не всі репресовані або застрілені в

сутичках підпільники Дніпропетровщини, до того ж не названі деякі відомі

причини загибелі учасників підпілля, що діяло в цій області, на інших територіях

/як, наприклад, "Граб"-Петречко, Білик-"Кость" та ін./

Починаючи з 1942 року у відповідному, антисамостійницькому, дусі

оброблялася і громадська думка - в січні і березні 1942 р. "Дніпропетровська

газета" передруковув з київського "Нового українського слова" статті "Про на-

ціональну гордість і національну гідність" та "Націоналістична романтика", в яких

обґрунтовувалася вся марність сподівань "націоналістів-романтиків". А 20 лютого

1942 року голова Дніпропетровської допоміжної управи, німецький вислужник

П.Соколовський на мітингу в театрі різко виступив проти "наївних фанатиків", які

йдуть проти большевиків і німців за "якусь" самостійну Україну". Вони, - казав

Соколовський, - думають перестарілими категоріями Петлюри. Своєю роботою

вносять хаос і унеможливлюють співпрацю з німцями. Якщо вони не

спам"ятаються, тоді треба буде їх винищувати як грізних шкідників".148

Націоналісти випускали листівки з карикатурними зображеннями "бургомістра", а

в 1945 році /за Л.Шанковським - у березні 1944 -го/ він був вбитий, разом з

агентом СД, головою Дніпропетровського комітету самодопомоги Сергієм

Смирським "бандерівцями" у Львові.149

В умовах німецького терору, і не лише проти євреїв, націоналістів і

комуністів, але й усього населення України, ОУН обрала тактику революційної

боротьби, підготовки повстання шляхом виховання української самосвідомості у

населення, віри в перемогу, для чого проводилася широка робота по створенню

організаційної мережі по цілій українській землі. ОУНівське підпілля, не маючи

сильного тилу /як більшовицьке/, зосереджувалося переважно, на фронті агітації

за Українську Самостійну Соборну Державу, проти вивезення молоді до

Німеччини, поборів і грабунку населення окупантами. "Використовуються всі

засоби, щоби шляхом пропаганди викликати серед українців відразу до німців..."-

доповідав у Берлін начальник поліції безпеки 14 серпня 1942 року.150

Видавалися

інструкції населенню, як уникнути арештів, ховати продукти. Секретар

Дніпродзержинського підпільного міському КП/б/У К.Ляудіс так оцінював

боротьбу ОУН: "В своей работе ОУНовцн использовали недовольство населення

немцами. Вся их пропаганда сводилась к показу зверств, творимых немцами над

украинским населением, но никаких конкретных мероприятий борьбы с немцами

не вели, они были против партизанской борьбы..."151

Цю тактику підкреслює і

148

Шанковський Л. Похідні групи ОУН...- С.150-151. 149

Там же.- С.15; Архів УСБУ...- Спр. 14184.-Арк. 84, 85, 86. 150

Косик В. Україна під час...-С.643. 151

ДОДА. Фонд 19. – Оп.8. – Спр.92. – Арк.8.

листівка ОУН-Б "Боротьба партизанів і наше ставлення до неї", цитована

донесенням поліції безпеки і СД з окупованих районів сходу 25 вересня 1942

року: "...Українці не брали і не братимуть участі у цій партизанській війні...

Поляки і більшовики можуть вести /її/ скільки їм хочеться, це нас зовсім не

стосується доти, поки ця боротьба не буде скерована проти нас... Ми повинні

берегти сили. Наш шлях - це не партизанська війна кількох сотень /.../ чоловік, а

народна революція мільйонних мас України".152

Підпілля ОУН у

Дніпропетровську дійсно не проводило широкої диверсійної роботи проти німців,

адже це неминуче призводило до поширення німецьких репресій не тільки проти

досить нечисельного підпільного складу, але й винищення невинного мирного

населення, як було, наприклад, це в Павлоградському районі, коли радянські

підпільники пустили під укіс панцерний потяг, а після того, в ближньому селі

Зайцевому німцями на відплату були розстріляні 52 чоловіка.153

Не сприяли

партизанській боротьбі і специфічні умови степового краю, головним чином,

відсутність широких лісових масивів. Але активний опір у тактиці ОУН-Б на

землях області також існував, але мав він, переважно, профілактичний і

оборонний характер, тобто у формі замахів на агентів, зрадників, сексотів;

окремих співробітників каральних установ. Так, ми вже згадували про вбивство

слідчого поліції Пастернака в Кривому Розі, який видав гестапо групу

підпільників і особисто сам знущався з них. У листопаді 1942 року провідник

Широківського району Григорій Ільченко на нараді, учасниками якої були, крім

нього, Володимир Малишко, Григорій Сулимовський - "Назар Злитий", Микола

Півторак, Василь Шишко-"Грицько Нечеса", сформулював завдання для членів

Організації: "Наша задача - полицейских на селе, которые выдают местное

население немцам за то, что они не хотят давать разных продуктов - их

истреблять, убивать. Выявлять тайных немецких агентов среди населення и их

также уничтожать".154

Через деякий час Ільченка здійснив замах на начальника

Олександрівської поліції Моргуна, але він скінчився безрезультатно, тільки

Ільченко мусив перейти на підпільний стан.155

Не вдався також замах на таємного

агента СД Б.Летучого у О.Кузьменка з Лоц-Кам"янки. Але в тому ж селі був

знищений підпільниками староста Четвертак, винний у вивезенні до Німеччини

багатьох своїх односельців. У Синельниківському районі було проведено широку

відплатну акцію проти шуцманів та німців, які збиткувалися з місцевого

населення.156

У липні чи серпні 1943 року юні бойовики сіл Тритузне

Дніпродзержинського району і Карнухівка Криничанського району В.Нопацький і

М.Ступак поранили карнаухівського поліцая Штепенка та планували замахи ще

на двох німецьких ставлеників.157

"В самому тільки Дніпропетровську зліквідовано щонайменше 11 агентів

гестапо і енкаведистів на німецькій службі, що виступали проти українського

152

Косик В. Україна під час...-С.652. 153

ДОДА. Фонд 19. – Оп.8. – Спр.1. – Арк.102. 154

Архів УСБУ... Фонд кримінальних справ.-Спр.П-25003.-Т.1 -Арк.43-47. 155

Мовою документів… - С.3. 156

Шанковський Л. Похідні групи ОУН...-С.155. 157

Архів УСБУ...-Спр.П-24905.-Т.2. - Арк.166-170.

40

самостійницького підпілля" - твердить Л.Шанковський.158

Збройними акціями в

краї керував вже згадуваний нами Іван Білик - "Кость", який, працюючи в вищих

німецьких установах /спочатку перекладачем при штабі "лейбштандарте Адольф

Гітлер", а з червня 1942 року, в штабі СС-фюрера Дон-Донець в Сталіному/

інформував підпілля про заходи СД проти його учасників. Остаточно

перейшовши на підпільний стан у лютому 1943 року "Кость", вдягнутий у мундир

німецького вояка, бездоганно знаючий німецьку мову і зовні схожий на німця,

зумів звільнити з концтаборів у Кривому Розі і Ігрені групу в"язнів /Так було

звільнено влітку Макуху - "Романа" і Леоніда Ларжевського/. Він же діставав для

підпілля зброю, виконував роботу зв"язкового, допомогав видурювати продукти

тощо.159

В його терористичній групі головним чином, були місцеві українці, з

яких в серпні загинув від німецької кулі підпільник на псевдонім "Жора", а в

жовтні того ж, 1943, року ще два інших члени групи. В книжці "Похідні групи

ОУН" одночасно подається дві дати смерті Білика -"Костя"-"Півторака" - травень

1944 року "в боях з большевиками" в групі УПА-"Південь" , начальником відділу

розвідки якої він неначе був /с.156/ і 24 грудня того ж року під час засідки на

Кам"янець-Подільщині, де його і поховали в с.Яцківці /с.195/.160

Деякі нові

свідчення дозволяють зробити висновок про неправдивість першої дати, позаяк до

смерті командира УПА-"Південь" О.Грабця-"Батька"-"Богуна" 10.06.1944 року

І.Білика поруч з ним не було, а навряд чи співробітник штабу міг декілька місяців

перебувати поодаль командира групи.161

З наближенням радянських військ перед структурами ОУН поставало

завдання вироблення тактики дій у радянському тилу. У цитованій вже доповідній

записці начальника обласного управління НКВД в обком КП/б/У зазначається:

"...руководящий состав ОУН и УПА дали установки, что основными задачами

ОУНовцев в освобожденных районах Красной Армией, должны быть:

1. Проникновение в ряды РККА, для морального разложения ее рядов и

привлечение украинской молодежи на сторону УПА.

2. Усиление пропаганди в тылу Красной Армии.

3. Расширение ОУНовского подполья.

4. Проведение террористических актов над ответственными партийными

работниками и сотрудниками НКВД и НКГБ.

5. Организация диверсионной и вредительской работы на объектах

промышленности, транспорта, и сельского хозяйства."162

Але фактично в тилу радянських військ залишилося не дуже багато

учасників підпілля, більшість або виїхала за німцями, або були переправлені в

бойові загони, що їх формували в лісах Кіровоградчини і південної Київщини

провідники ОУН Петро Дужий, Омелян Грабець, Осип Безпалко - "Остап"-

"Андрій" та інші. Переважна частина тих, хто залишився в радянській зоні, або не

встигли вийти в УПА, або повернулися додому, передумавши в дорозі, або просто

158

Шанковський Л. Похідні групи ОУН...-С.154. 159

Шанковський Л. Похідні групи ОУН...-С.155. 160

Там же. 161

Архів УСБУ… - Спр.П-6402. – Арк.44-71. 162

Мовою документів...-С.4.

навіть не усвідомлювали всієї небезпеки такого вчинку, наївно сподіваючись, що

їх або не зловлять, або не будуть переслідувати через те, що левова частка

пропаганди, яку вони проводили, була суто антинімецького. В тому ж документі

начальника управління НКВД говориться: "С 1943 года по указанию Главного

Провода районные оуновские организации нашей области проводили большую

работу по вербовке и отправке в УПА призывных контингентов. Каждый район

периодически направлял по явочним паролям к базам формирования отрядов

УПА - вооруженные группы на пополнение.В іншій доповідній записці, за 25

квітня 1944 року вказується: "Особенно остро был поставлен вопрос о

немедленном уходе членов ОУН в УПА перед приходом частей Красной

Армии".163

І дійсно, в цьому році переправлення в УПА підпільників

Дніпропетровщини набуло розмаху. Це було викликано не тільки наближенням

Червоної Армії, але й посиленням вивозу на працю до Німеччини. Основним

напрямком спочатку був Холодний Яр на Київщині. Цими акціями часто керував

М.Кривошапка - "Козик" - "права рука "Леміша".164

У Дніпропетровську серед

тих, хто займався переправленням людей в УПА в 1943 році, обласний керівник

НКВД називає колишнього радянського офіцера Тарасова - "Доктора" -

"Чорного"(насправді – Тарасов-Арський) .165

27 жовтня 1943 року до Холодного Яру, з метою приєднатися до УПА

відійшли понад 30 осіб з Широківського району. На чолі групи стояв Г.Ільченко, в

її складі перебували В.Пономаренко, В.Санчевський, М.Ващенко, В.Шишко /із

Верхньодніпровська/, В.Черебило.166

4 листопада вони дісталися с.Городоцьке

біля Умані, в тому ж місяці Ільченко був зарахований до загону "Батька", де до

квітня 1944 року виконував обов`язки "редактора відділу пропаганди" і друкував

листівки. Заарештований був 15 червня того ж року. До загону УПА, що діяв у

Борщевському районі Тернопільської області вступив у березні 1944 року Микола

Ващенко /"Нива"/, воював з загонами Червоної Армії до 24 травня 1945 року,

поки не був поранений і взятий в полон.167

Приблизно тоді, коли й група Ільченка, вийшли ще декілька груп

підпільників:

1/ Група з Дніпропетровська, на чолі з колишнім петлюрівцем Григорієм

Дудком, у складі якої були його дружина і донька - Лідія /"Веселка"/, а також

один із обласних провідників, галичанин "Юра"168

;

2/ Група з чотирьох чоловіків на чолі з Провідником Солонянського

району Б.Вороною - "Юрком", ставшим помічником провідника Генеральної

округи "Батька", там же був інший мешканець села Тритузне поблизу

Дніпродзержинська - Володимир Ропацький, який згодом виконував обов'язки за-

ступника командира рою в загоні того ж "Батька"; 169

163

Мовою документів...- С.3. 164

Шанковський Л. Похідні групи ОУН...- С.146. 165

ДОДА. Фонд 19. –Оп.4. – Спр.52. – Арк.84-85. 166

Архів УСБУ...-Спр.П-25003. 167

Мовою документів...- С.3. 168

Архів УСБУ...-Спр.П-48142. 169

Там же.- Спр.П-6402.-Арк.44-71.

42

3/ Нижньодніпровська група, в якій були утримувач конспіративної

квартири Крайового проводу О.Філоненко і друкарка "Маруся". Під час

пересування, на них наскочили німці і забрали бланки генерал-комісаріату,

револьвер і 30 тис. карбованців;

4/ Група з 20 чоловік під проводом братів Ларіних з Лоц-Кам"янки і

Нижньо-Дніпровська;

5/ Криворізькі ОУНівці /5-6 чол./, на чолі з Іваном "Новелою" - "Арсеном";

6/ За наказом Макухи - "Романа" у жовтні вирушила з Нижньо-

Дніпровська група "Арсена", що складалася з 20-30 чоловік. У ній перебував і

пропагандист Микола Самійленко, нині - відомий поет.170

З сіл Тритузне і Карнаухівка виходила в УПА ще одна група - під

командою В.Крамаренка, але її члени розбіглися по дорозі, і повернулися додому,

така ж доля спіткала групи "Байди" і "Мартина" /колона з 8-12 підвод/, взагалі ж

не встигла виступити група з Софіівського району, хоча її провідники вже мали

паролі і підроблені перепустки для німців.171

Таким чином, досить велике число Дніпропетровських "бандерівців"

поповнило лави групи УПА-"Південь" та інших груп. У документах НКВД є

свідчення, що часто загони, що просувалися до УПА, перевдягалися в однострої

червоноармійців.172

На наш погляд, доцільно додати, що проф.В.Сергійчук у своїй публікації

"В УПА - вся Україна", наводить список із 17-и дніпропетровців, які перебували в

УПА, віднайдений ним в київських архівах. У цьому списку є ім"я члена ОУН з

1941року, уродженця с.Знам"янка Новомосковського району В .Ковера.173

З вигнанням німців і приходом Червоної Армії, підпілля не припинило

свого існування і його члени ще намагалися зорганізуватися, але основний склад

таки був викритий і заарештований органами держбезпеки. Відомі факти

діяльності членів ОУН в Дніпропетровську ще в 1951-52 рр. Разом з дійсними

членами Організації були заарештовані просто співчуваючі, не кажучи вже про

тих осіб, хто дспомогав підпіллю. Наприклад, тільки господарів конспіративних

квартир у одному лише 1944 році було засуджено 16 чоловік. Частина

підпільників була винищена німцями або відправлена в концтабори, з яких дехто

в них загинув, дехто згодом потрапив за кордон /як П.Олійниченко, Ю.Харченко,

З.Матла/, а декого звільнили радянські війська, щоб переправити їх в табори

СРСР /як Є.П"ятницю, В.Нечипоренка/.

Якої сили набрала Організація на Дніпропетровщині? Який був її реальний

вплив на населення? Щоб відповісти на ці запитання, слід звернутися до

документів, - ось, наприклад, що говориться у довідці "Про виявлення і ліквідацію

контрреволюційного елементу" від 17 жовтня 1944 року, що її склав обласний

відділ НКВД:

170

Архів УСБУ...-Спр.П-25728. 171

Мовою документів...- С.3. 172

Там же. 173

Сергійчук В. В УПА-вся Україна // Військо України.- 1993.- № 6.-С.75-76.

"Выявлено и взято на оперативний учет участников ОУН: во 2 квартале

1944г.- 711, в 3 квартале - 744."174

З цих "виявлених" 1455-и осіб, найбільше з

Криворіжжя - 461, Дніпропетровська - 127, Дніпродзержипського району - 111.

Крім цього, в цій довідці не згадуються вже викриті та заарештовані до 20 травня

1944 року члени ОУН /коли про це звітував секретарю обкому Найдьонову

начальник обласного УНКВД Сєдов/ зі Сталіндорфського, Щорського,

Криничанського, Пєтриківського районів. Заарештовано за цей період було 225

осіб175

, а засуджено - 162.176

З числа засуджених - рядових членів організації було

127 осіб, "руководителей звеньев" - 26, "руководителей ячеек" - 7, "руководителей

городских организаций" - 2. З числа всіх перелічених - 7 осіб учасників УПА.177

По вироках Військового трибуналу військ НКВД з 1січня до 31грудня

1944р. засуджено до смертної кари – 2 особи, до 20 років виправно-трудових

таборів /"ИТЛ"/ - 41 особи, до 15 років - 73 особи, до 10 років - 40 осіб, нижче 10

років - 6 осіб.178

Приречені на смерть в тому році - директор нікопольської

педшколи М.Ящук и редактор "Кам"янських вістей" - І.Куменко. У відповіді

Прес-центру УСБУ по Дніпропетровський області загальна чисельність

підпільників націоналістичного підпілля оцінюється в близько 800 осіб, підпільні

звіти подають на літо 1943 року - 5 тисяч членів підпілля і "організованих

симпатиків".179

Документи, використані для написання цього розділу, свідчать про те, що

репресивна політика німців до членства ОУН в області почалася невдовзі після

зайняття її військами окупантів. Спочатку - у вересні 1941 року- вони носять

переважно профілактичний характер і обмежуються висиланням галичан додому

та арештом провідника, а трохи згодом набувають більш жорстких рис. З початку

ж 1942 року прокочується широка хвиля арештів і розстрілів "бандерівців" по всій

області. Допомагають у викритті мережі ОУН часто агенти таємної поліції з числа

місцевих жителів, проти яких /як і просто проти поліцаїв і зрадників/ ОУН веде

боротьбу, наслідком якої часто стає загибель останніх, але керівництво

Організації не розпочинає в нашій області партизанської боротьби, позаяк ОУН

висуває перед собою іншу мету - підготовку загальноукраїнського повстання.

Підпільники зосереджують основну увагу на розбудові організаційної структури і

активній пропагандистській роботі серед населення. Аналіз документів НКВД

дозволяє зробити висновки, що підпільні клітини ОУН існували в усіх районах

області.

Висновки

Дана робота є, по суті, першою спробою дослідження діяльності

Організації українських націоналістів на території області, в ній використаний ряд

ще не відомих дослідникам документів з архівів Києва, Дніпропетровська, новим

174

Мовою документів...-С.4. 175

Там же. 176

ДОДА. Фонд 19.-Оп.4.-Спр.52.-Арк.49. 177

Там же. – Арк.56 зв. 178

Там же. - Арк.49. 179

Шанковський Л. Похідні групи ОУН...- С.152.

44

джерелом в документи архіву Управління Служби безпеки по області. Ці

матеріали, разом з іншими, дозволили виконати завдання, поставленні автором у

роботі. Всі наведені матеріали дозволить зробити висновок, що Організація

українських націоналістів провела широку роботу з розбудови своїх структур на

території Дніпропетровської області, для чого туди були направлені члени

сформованої для охоплення своїм впливом південних земель України Похідної

групи. Одним із головних завдань цієї групи було утворення органів

адміністративного управління на звільнених від радянської влади територіях. В

Дніпропетровській області вдалося охопити своїм впливом обласну управу, ряд

міських і районних управ, в яких працювали або поставлені націоналістами, або

прихильні до ОУН люди. Шляхом введення своїх людей до складу редакцій,

вдалося оунівцям опанувати ситуцію в пресі з перші місяці німецької окупації. За

два з половиною роки в області /у всіх районах/ вдалося розбудувати структурну

мережу ОУН, в самому Дніпропетровську знаходився Південний крайовий

провід, якому підлягали обласні проводи південних областей України,

Криму,Кубані і т.зв.Трансністрії, функціонував чітко налагоджений зв"язок між

всіма ланками Організаціями області, а також з іншими обласними і Головним

проводом, діяла служба безпеки, котра оберігала оунівські кадри від провалу і

провадила фізичну боротьбу з агентами СД і НКВД, особливо жорстокими

вислужниками нацистського режиму з числа поліцейських і адміністрації. У ряді

районів членами ОУН були створені легальні спортивні товариства і товариства

"Просвіта", через які проводилася агітаційна робота, для пропагандистських цілей

виготовлялися в області і завозилися з інших областей листівки і інша агітаційна

література антинімецького і антирадянського характеру. Німці застосовували

проти оунівців тактику жорстоких репресій, наслідком чого стала загибель сотень

людей. По мірі того, як ставала зрозумілим, що СРСР перемагав у війні,

керівництво Організації розробляв тактику боротьби з радянською владою. Задля

цього накопичується в таємних місцях зброя. Перед відходом німців, провід видає

наказ про вихід членів ОУН Дніпропетровщини до УПА і в жовтні-листопаді 1943

року кілька озброєних груп виїздить в ліса Київщини і Кіровоградщини, де

формується група УПА-"Південь". Але через ряд суб'єктивних причин: нестаток

часу для усталення і поглиблення ідей ОУН серед населення, високий рівень

русифікації, зневіру у наявність потужної третьої сили, звичку людей

пристосовуватися до будь-яких обставин, можна ствердити, що більшість людей

не сприйняла ідей Організації, чому, також сприяло те, що певна частина членства

прибула з Галичини, не була зорієнтована в місцевих умовах, давалася взнаки

різниця в діалектах, завдяки якій виникали непорозуміння галичан з місцевими

жителями і багато з них вважали членів похідних груп - перших носіїв оунівських

ідей - чужаками.

Закінчуючи роботу, слід, на наш погляд, зауважити, що багато джерел і

досліджень ще погано вивчені на предмет достовірності, не проведена об"ємна,

всеохоплююча робота перевірка їх шляхом співставлений з іншими джерелами,

тому в майбутньому результати роботи можуть буди дещо уточнені.