Журналістика...Журналістика. Вип. 14 (39). 2015 – 6 – дання УРСР, 1917–1960. Газети» [3], «Періодичні видання УРСР,

Київський національний університет імені Тараса ШевченкаІнститут журналістики

Журналістиканауковий збірник

(заснований у 1976 р.)

Випуск 14 (39)

2015

Свідоцтво про державну реєстрацію видано Державним комітетомінформаційної політики, телебачення та радіомовлення України

Серія КВ № 5744 від 10 січня 2002 р.

Усі права застережені. Посилання на матеріали цього видання під час їх цитування обов’язкові

Голова редколегіїВолодимир різун, д-р філол. н.

Головний редакторнаталя сидоренко, д-р філол. н.Редакційна колегія:Валерій іванов, д-р філол. н.,Олесь Гоян, д-р філол. н.,іван крупський, д-р і. н.,Олександр Чекмишев, д-р соц. ком., Володимир сергійчук, д-р і. н.,Олександр Мелещенко, д-р філол. н.,леся Городенко, д-р соц. ком., Tadeusz Wallas, Dr. Habil. in Humanities (Польща),Juergen Grimm, Dr. Habil. (Австрія),анастасія Волобуєва, к. соц. ком. (відповідальний секретар)

Рекомендовано до друку:вченою радою Інституту журналістики

Київського національного університету імені Тараса Шевченка,протокол № 8 від 11 березня 2015 р.

Постановою президії Вищої атестаційної комісії України від 26 січня 2011 р. № 1-05/1 збір-ник включено до переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися

результати дисертаційних досліджень на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук із соціальних комунікацій

Журналістика : наук. зб. / за ред. Н. Сидоренко. – К. : Інститут журналіс-

тики КНУ імені Тараса Шевченка, 2015. – Вип. 14 (39). – 200 с.У збірнику висвітлюються суттєві питання історії, теорії та практики

журналістики; розглядаються проблеми становлення та функціонування засобів масової інформації в Україні та за її межами; досліджується твор-чість видатних діячів на публіцистичній ниві.

Для викладачів, наукових працівників, журналістів, аспірантів, студен-тів, істориків, культурологів.

Електронна версія наукового фахового видання передана до Національної бібліотеки Укра-

їни імені В. І. Вернадського на депозитарне зберігання та для представлення на портал наукової періодики України (див.: http://www.nbuv.gov.ua).

© Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2015

– 3 –

ЗМІСТ

До джерелВолобуєва анастасія. Тематичні особливостілітературно-художніх видань Києва 1918–1941 рр. . . . . . . . . . . . . . . . . . 5

Дубецька Оксана. Науково-популярна періодикаХерсонської губернії початку ХХ ст. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15

Жиленко ірина, Бардак Вікторія. Порівняльна характеристикаспецифіки висвітлення теми голодомору 1932–1933 роківу журналістській діяльності Гарета Джонса таУолтера Дюранті . . . . . . 26

Подобна Євгенія. Періодичні видання Полтавського відділуРосійського товариства покровительства тваринам . . . . . . . . . . . . . . . . 36

Попович Юлія. Ідея соборності в українському часописі Буковини«Каменярі» (1909–1914,1921–1922) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45

садівничий Володимир. Типологічна система спеціалізованоїмедичної преси (на прикладі видань Наддніпрянської Українисередини ХІХ – початку ХХ ст.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57

сидоренко наталія, Герасимчук надія.Французькомовна преса Одеси ХІХ ст.: забута історія . . . . . . . . . . . . . . 71

сипченко інна. Трансформація типологічної структурипреси Сумщини на початку 1920-х рр. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81

Грані

Битюк інна. Моральна паніка як технологія впливу медіапід час військового конфлікту на Сході України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92

Георгієвська Вікторія. Відродження багатопартійної пресив демократично орієнтованому суспільстві(друга половина 80-х – початок 90-х рр. ХХ ст.) . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111

ковальова тетяна. Ефективність візуального наповнення книги(на прикладі видання «Суми. Нове життя старих вулиць») . . . . . . . . . 121

Михайлюта Ольга. Різновид розважального компоненту преси:тексти культурно-просвітницької журналістики(на прикладі журналу «Український тиждень») . . . . . . . . . . . . . . . . . . 130

– 4 –

терентьєва Марія. Українське телебачення у контексті сучаснихсвітових медіатенденцій (на прикладі телеканалу СТБ) . . . . . . . . . . . . 139

Швець В’ячеслав. Літературна сторінка газети «Роден край»:у пошуках національної ідентичності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 150

Жанрові пошуки

кушнір Оксана. Специфіка жанру оповіданняу пресі словацьких українців ХХ віку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 163

свалова Марина. Публіцистичний текст у системі медіаосвітніхтехнологій (на основі публіцистики О. Бойченка й М. Рябчука) . . . . . 174

Дискусії, огляди, нариси, рецензії

сидоренко наталя. Таємниці нотатника . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 184

рожило Марія. У силовому полі медичної преси . . . . . . . . . . . . . . . . . . 192

Школьна Олена. Українські раритети . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 196

– 5 –

© Волобуєва А., 2015

анастасія Волобуєва,к. соц. ком., доц.,Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, вул. Мельникова, 36/1,

м. Київ, 04119, Україна, е-mail: [email protected]

УДК 070.1 «1918/1941»

ТЕМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОЇ ПЕРІОДИКИ КИЄВА 1918–1941 РР.

У статті розкрито загальні особливості становлення, розвитку та

функціонування літературно-художніх часописів міста. Вивчено, проана-лізовано та відтворено проблемно-тематичні особливості зазначеної періо-дики залежно від вимог часу. З’ясовано, що літературно-художня періодика Києва 1918–1941-х рр. відображає всі сфери культурного життя країни. До-ведено, що доволі часто така періодики формує, зберігає та поширює націо-нально-патріотичні ідеї.

Ключові слова: періодика Києва, тематика, літературно-художня пері-одика.

Вступ. Періодичні видання – свідки своєї епохи – відтворюють живу картину тогочасного життя. Вони не лише висвітлюють тернистий

шлях, пройдений журналістикою, а й дають можливість об’єктивно подивитися на минуле нашого народу.

Літературно-художня періодика України 20–30-х рр. ХХ ст. невід’ємна від історичних віх свого часу. Так, журнал «Музагет» (1919) зазначає, що його історія «довга і болюча, близько зв’язана зі всією мінливістю історії українського культурного руху» [1, c. 5].

Тож мета статті – визначити тематичний контент літературно-ху-дожніх часописів Києва 1918–1941 рр., розкрити роль та визначити місце в історії української журналістики.

Чимало літературно-художніх видань Києва 20–30-х рр. ХХ ст. було знищено під час репресій у період «розстріляного відродження», а ті, що вціліли, до певного періоду були забуті. Вперше про так зва-ну «вину» багатьох «загиблих, пропавших безвісти і «перевихованих» літераторів, журналістів, діячів культури та мистецтва «перед сталін-ським режимом» світ дізнався з антології Юрія Лавріненка «Розстрі-ляне відродження» [2, с. 2].

Основними джерелами для виявлення найбільшої кількості літера-турно-художніх видань стали бібліографічні покажчики радянського часу, де чільне місце посідають алфавітні каталоги «Періодичні ви-

До джерел

Журналістика. Вип. 14 (39). 2015

– 6 –

дання УРСР, 1917–1960. Газети» [3], «Періодичні видання УРСР, 1918–1950: журнали» [4], «Русские газеты периода 1917–1922 гг. в фондах ГБ СССР им. В. И. Ленина» [5], «Русская периодическая пе-чать» [6]. Із розпадом Радянського Союзу, відкриттям раніше заборо-нених фондів почали виходити оновлені покажчики окремих бібліо-тек чи їх відділів [3; 7].

Допоміжними джерелами для дослідження виступають поважні за-гальноісторичні дослідження І. Крип’якевича та В. Сергійчука. Пано-рамне дослідження партійно-радянської преси (більшовицької, проле-тарської, соціал-демократичної) здійснили російські вчені, передусім представники Московського та Санкт-Петербурзького (Ленінградсько-го) державних університетів, зокрема Б. Єсін [8; 9] і Г. Жирков [10].

Під час написання статті застосовано порівняльно-історичний, хронологічно-проблемний, статистичний та історико-типологічний методи. Крім того, використані такі спеціально-наукові методи, як історико-оглядовий, історико-описовий та історико-хронологічний. Комплексне застосування цих методів та наукового аналізу дозволило визначити і проаналізувати основні напрями, подібні й відмінні озна-ки функціонування художньо-літературних видань, простежити їх те-матику і проблематику.

результати й обговорення. Нині вітчизняна літературно-художня періодика зазначеного періоду достатнім чином не досліджена. Цьому є чимало причин, зумовлених історичними умовами, передусім змі-ною цінностей та переглядом історії державності в цілому. Наявні по-передні доробки, що з’явилися за часів СРСР, здебільшого стосувалися більшовицько-радянської преси та часто були заполітизованими [11, с. 199]. Дослідник Г. Рудий зазначає: «Об’єктом вивчення радянських джерелознавців була більшовицько-радянська преса, а дослідники діа-спори переважно зосереджували основну увагу на виданнях націонал-демократичного спрямування» [12, с. 78].

На сьогодні літературно-художня періодика у переважній більшос-ті розглядається з позицій дослідження мистецтвознавства, літератур-них угруповань, а не в журналістському контексті. Зокрема, з цього аспекту періодику вивчають С. Жадан, Т. Стоян, О. Собачко, І. Кли-менко та ін. Актуальним є питання визначення типологічних особли-востей літературно-художніх видань, що входять до групи мистецьких часописів. Це, скажімо, праці В. Собіянського, А. Білик. Хоча потріб-но зауважити, що досі дослідники не виробили загальних критеріїв типоформувальних ознак мас-медіа, не існує загальних підходів до їх оцінювання, тому кожен науковець намагається по-своєму сформулю-вати типологічні характеристики та створити певну систему преси.

– 7 –

До джерел

Усього на теренах Києва в період з 1918 до 1941 р. виходило 40 ви-дань. Нові літературно-художні часописи з’являлися доволі часто. Ви-няток становили 1923, 1924, 1926, 1929, 1931, 1933, 1938 рр., коли в Україні не вийшло жодного нового часопису. Найпотужнішими стали: 1919 – 9 видань, 1918 – 4, 1920, 1927, 1935 і 1941 – по 3. В інші роки виходило від одного до двох видань. Найдовготривалішими були: «За-хідня Україна» (1927–1933), «Літературна газета» (1927–1941), «Літе-ратурний журнал» (1936–1941), «Радянська література» (1936–1941). 13 видань вийшли по одному разу. За періодичністю переважали мі-сячники. Щодо мовних показників, то серед літературно-художніх видань істотно переважали україномовні – 30 часописів, 10 виходили російською мовою.

Як бачимо, розквіт вітчизняних літературно-художніх часописів припадає на період «розстріляного відродження» – 1918–1933 рр. Лі-тературознавець Ю. Лавріненко в антології «Розстріляне відроджен-ня» охарактеризував цей період як найбільш плодовитий, стійкий за ідейною спрямованістю, самобутній та майстерний [6]. Адже саме тоді потужно та стрімко змінювалася одна за другою події в суспільно-полі-тичному, економічному та культурному житті, за якими могло встига-ти лише таке друковане джерело, як «періодика, яка належить до тих джерел, які найбільш швидко та оперативно висвітлюють суспільні, економічні, наукові, культурні події й є одним із найцікавіших, най-необхідніших видів друкованої продукції» [2, с. 74].

Притаманним для всіх літературно-художніх видань досліджува-ного періоду є наявність хронологічних відомостей про тогочасне лі-тературне життя в Україні – часто суто інформаційного характеру; пу-блікація аналітично-критичних матеріалів (залежно від політичного напряму видань наявна проблемна різноплановість такої інформації); довідково-рекламна інформація (чимало видань містять анонси ре-кламного характеру інших літературно-художніх часописів).

Окремої уваги заслуговують публікації аналітично-критичного спрямування. Досліджені видання можна умовно поділити на три табо-ри. Перші чітко дотримуються встановлених комуністичних доктрин («Отблески», «Красная звезда», «Гарт», «Искусство»). Такі часописи нищівно критикують українську культуру. Так, наприклад, журнал «Отблески» у статті «На розпутті (про долі та перспективи українсько-го театру)» гостро засуджує «малоросійщину» в національних театрах: «5 років тому такий заголовок у статті про український театр був би неможливий: тодішній шлях українського театру був рівний і однома-нітний до нудоти. В болоті «малоросійщини», культивованої Мик. Са-довським, тонуло все живе» (1922. – № 1. – С. 14); «Інтерес до п’єс Лесі


– 8 –

Українки призвів навесні цього року до заснування в Києві артистом Е. Коханенком особливого театру ім. Лесі Українки, склавши на перших порах репертуар виключно з її п’єс. Проте, це цікаве, але маложиттєве починання не дало плодів і виявилося вельми недовговічним» (1922. – № 1. – С. 15).

Деякі видання стоять на захисті ідеї національного відродження («Наше минуле», «Музагет»). Ю. Іванов-Меженко у статті «Творчість індивідуума і колектив» зазначає: «Натовп, що руйнує старе, і намага-ється утворити нові цінности, більш вартісні з його кута зору, не хоче визначати старих, нібито доказаних аксіом, на яких будувалась пси-хольогія творчости минулого, мабуть і вузко клясового (як то допіру звикли звати), але все ж таки прекрасного, особливо зараз, під час бо-лючого страждання від руїни, і майже абсолютного знищення здобут-ків так званої «буржуазної культури»… Творчі сили, що в сьогодніш-ній час повинні творити щось нове, ще нечувано і ніким не передбачене ще вчора, не встигли дійти до стями від того нападу на всі традиції і звички, на яких зараз наліплено етикетки з плямуючим написом «не-гідно народові», не можуть стати на грунт міцними ногами, не можуть знайти того, що зветься «внутрішнє самовиправдання творчости…Тра-гедія сучасного поета, трагедія мистця – це є трагедія тої культури, що занадто дорого цінувала сама себе і яку дуже низько поцінував власний нарід» (Музагет. – 1919. – № 1–3. – С. 65).

Є й такі редакції, що схвально прийняли нові зміни в суспільстві, од-нак мають різні з комуністичною владою ідеали («Аванґард», «Зори»). Вони зазначають: «Творити в таких умовах можуть лише геній, жур-наліст й безіменний поет – на годину. Література, як єдиний організм, може існувати зовсім в іншій площині. Геній у ній не вміщається, жур-наліст зісковзує в нижчі галузі. Генії намагаються не народжуватися в епохи соціальних катастроф. Журналісти в ці епохи плодяться швид-ко й благополучно. Поет – на день вирішиться блискучим феєрверком «загальнонародних» слів і зникне» [13, с. 26].

У журналі «Зори» Е. Лундберг також констатує: «розгубленість мистецтва», яку не прикрити стилізованою завісою слів – новітніх ху-дожніх маніфестів і «керівних» статей про нове соціалістичне мисте-цтво й культуру. Автор переконаний, що революція дала життя різним верствам, вивела нові класи, зокрема клас «варварів». Але «прихід цих варварів сучасності» діє на літературу нищівно, як і «катастрофа всіх дурниць». А на фактах ці варвари «всіх абсолютно революцій поєдну-ють романтизм і реалізм одночасно. Це загадкове поєднання...» [13, с. 26]. Тож перед культурним осередком постає питання «прийняти або відкинути?» [13, с. 26] нову культуру, історію, суспільство.

– 9 –

До джерел

Рубрики досліджуваних видань мають такі універсальні назви: «Наші шаржі», «Огляд преси», «У світі художників», «Глядач», «Пое-зія» / «Поезії», «Оповідання», «Листування», «Нотатки», «Книжки й письменники», «Книжки. Журнали. Газети», «Щотижневики. З іно-земної літератури», «Весела сторінка», «За кордоном», «Спорт» «Бі-бліографія» / «Критика і бібліографія», «Хроніка», «Оголошення». Майже половина досліджуваних видань взагалі без чітко визначених рубрик. Однак публікації таких часописів мають однаковий тематич-ний характер та постійне місце розташування.

Найбільше місце у літературно-художній періодиці 20–30-х рр. ХХ ст. відводилося поезії й прозі. Адже саме література одна з перших від-гукується на будь-які зміни в суспільстві. В досліджуваних джерелах наявні майже всі існуючі літературні жанри, зокрема частівки, гумо-рески, етюди, казки, есе тощо («В степ», «Зустріч» П. Коменданта, «Чуже свічадо» Г. Михайличенка, «Етюд», «Смуток» Михайла Жука, «Казка про Змарагд» Галини Журби, «Плуг», «Міжпланетарні інтер-вали», «І Бєлий, і Блок, і Єсенін, і Клюєв» П. Тичини, «Порозпліта-лися гірлянди», «Вороногривий кінь», «Там, де втомно в темінь тоне» Д. Загула, «Весняні панни сонцем п’яні», «Замірає акорд перехідний» К. Поліщука, «Печаль і ніжність», «О, ген милуюсь плесами» М. Те-рещенка, «Черничка», «Пошлю свою душу в юрбу», «Рабиня» О. Слі-саренка, «Таємниця», «Лебедина пісня», «Я закоханий в очі твої» В. Кобилянського).

Містяться й публіцистичні кіносценарії, мемуари й листування істо-ричних діячів, матеріали з історії України, а також інтерв’ю та репор-тажі. Наявність мемуарів і листування історичних діячів, матеріалів із історії політичного та національного рухів на теренах України у той складний історичний час пояснюється метою журналу «Наше минуле»: «В часи величнього відродження і зросту…національности і культури» видання є «своєчасним»; на його сторінках друкуватиметься все, що висвітлює «невпинну боротьбу українського народу за його політичні права й одвічні демократичні ідеали, а також національну своєрідність його традицій в письменстві, культурі й мистецтві» (1918. – № 1. – С. 5). Так, уже в першому номері надруковано статтю «До історії галиць-кої руїни» С. Єфремова про окупацію галицької України у 1914 р.

Важливе місце на сторінках літературно-художніх журналів відво-дилося матеріалам про заснування та діяльність нових літературних течій, угруповань і товариств. Так, скажімо критичні статті альманаху «Авангард» дають різку характеристику літературним течіям, групам та їх друкованим органам і літераторам, які не дотримуються авангар-дистського напряму.


– 10 –

У 30-х рр. ХХ ст. популярними стають подорожні нариси. У тому самому альманасі «Аванґард» опубліковано серію матеріалів Олекси Влизька «Поїзди йдуть на Берлін» («Історія закордонного пашпорту», «Притони» та «Ваш труп зі Шире») (1930. – № а, b). Представлено в ча-сописі й репортажі, скажімо, «Спорт у Берліні (сторінки із щоденника берлінського спортсмена)» (1930. – № b), «Іван Іванович Кирпота» О. Перегуди (1930. – № b).

Саме на його сторінках світ побачив кіносценарій «Земля» О. До-вженка (1930. – № а), «новий жанр роману, що ґрунтується на історич-них фактах» Віктора Петрова «Мовчуще божество» про П. Куліша та Марка Вовчка (1930. – № а). Містить часопис чимало критичних мате-ріалів. Це, зокрема, роботи Г. Шкурупія, К. Малевича, П. Мельника, В. Петрова, Д. Голубенка, О. Полторацького, С. Третьякова, О. Пере-гуди («Нове мистецтво в процесі розвитку української культури», «Ре-конструкція мистецтв», «Черговий блеф М. Хвильового (з приводу од-нієї небезпеки)», «Літературний ломбард», «Знахабніла пошлятина», «Маленькі наслідки великого жанру», «Народний Мазайло»).

На шпальтах багатьох літературно-художніх видань зазначеного періоду опубліковано поезії, в яких поети висловлювали власні сум-ніви і тривоги з приводу загальної руйнації та пануючого хаосу. Що-правда, поезії, подані на сторінках журналів «Отблески», «Красная звезда», мають дещо інший характер. Вони спрямовані на уславлення нової політичної сили та підняття патріотичного духу серед бійців за соціалізм («Голочка (Триолети)», «...Здрастуй, замурзаний мій син, закурених заводів вихованець...», «Ми» (С. Оков), «У швейній май-стерні» (Г. Корнєєв), «Жага знань» (А. Смирнов), «У праці» (Б. Глін-чук), «В ім’я грядущого» (Т. К.), «Призовник» (С. Стройнов).

На сторінках часописів 20–30-х рр. знаходимо цінні бібліографічні дослідження, рецензії, критичні відгуки, що містилися в одноймен-ному розділі «Бібліографія». Наприклад, рецензія на збірку віршів О. Грудницького «П’ять брязків пензля» Ю. Меженка (Іванов) (Муза-гет. – 1919. – № 1–3); схвальний відгук на додаток до газети «Крас-ная армия» журнал «Красная звезда» В. (Отблески. – 1922. – № 1); критичний відгук на збірку Олекси Влизька «За всіх скажу» М. До-ленка (Гарт. – 1927. – № 2–3); рецензія на збірку поезій Гео Коляди «Futur – Extra» Л. Піонтека (Гарт. – 1927. – № 2–3); гостра рецензія на другий номер літературно-художнього журналу «Вапліте» (1927) Д. (Гарт. – 1927. – № 2–3). Важливим надбанням став бібліографічний по-кажчик «Ucrainica. Книжки і неперіодичні видання років 1914–1917» на шпальтах журналу «Наше минуле» (1918. – № 1), підготовлений до публікації О. Гуцалом.

– 11 –

До джерел

Тематичний контент будь-якого видання залежить певним чином від авторського складу. Особистість публіцистів та інших дописувачів є визначальною для авторитетності видань, а за часів гострого політич-ного протистояння також і схильності до періодичного органу різних угруповань. Крізь досліджені часописи зазначеного періоду пройшла плеяда видатних публіцистів, істориків, громадсько-політичних ді-ячів. Це відомі імена або псевдоніми, за якими не приховували своїх життєвих позицій прихильники визвольного руху України та куль-турного національного самоствердження.

У журналі «Наше минуле» друкувались І. Айзеншток, Д. Антоно-вич, акад. Д. Багалій, В. Барвінський, С. Єфремов, М. Зеров, Ю. Іванов-Меженко, В. Міяковський, проф. І. Огієнко, С. Петлюра, О. Кисіль, П. Стебницький, О. Гуцало, О. Білецький та ін. Майже сотня дописувачів «дала згоду» брати участь у журналі. Такий авторський склад пояснює високий літературний і науковий рівень щоквартальника.

Намагаються зробити «вільною трибуною» й видавці та автори журнал «Музагет». До участі в часописі «Товариством запрохано» учасників однойменної групи і визначних публіцистів та літераторів того часу: В. Бульварова, М. Бурачека, П. Вірина, М. Зерова, П. Зорева (Филиповича), П. Ковжуна, І. Михайлича, І. Майдана, В. Міяковсько-го, Я. Можейка, К. Поліщука, О. Хомика тощо.

Окремо потрібно виділити авторів журналу «Аванґард» (1930), які зробили мову видання цікавою та образною. Особливо насиченими є аналітичні та критичні статті Г. Шкурупія, О. Перегуди, О. Полто-рацького, П. Мельника, О. Влизька (його твори, зокрема надруковані в журналі «Літературний ярмарок» М. Хвильового, «були знищені ра-зом з поетом» [2, с. 27]). Поряд із відомими публіцистами трапляється чимало анонімних дописувачів. Ця категорія публіцистів, мабуть, не дуже впевнено стала на новий шлях «будівництва соціалізму», ще не мала сили говорити впевнено від самої себе [2, с. 27].

Часто псевдоніми та криптоніми у літературно-художніх журналах використовувалися в театральних рецензіях та матеріалах про культур-не життя міста: «Осіння скрипка. Театр “Соловцов”» Nemo, «Держав-ний народний театр» Litera, «Театральні «мішечники». Гастролі «Бі-ба-бо» Нео-киянина; «Криза в театрі ім. Шевченка», «Разом чи окремо», «На диспуті про ексцентричний театр» D’opа; «Два таланти» та «Студія молодої ліри» La Bemol’я. У часописах «Зори» та «Искусство» огляд книг і преси підписано криптонімами: Г. К., А. Д., А. Г., М. А.

Псевдонімами та криптонімами у літературно-художньо-науко-вому додатку до газети «Пролетарская правда» «Отблески» підписа-но матеріали з гострою політичною сатирою, скеровані проти ворогів


– 12 –

Країни Рад: «Красные открытки товарища Никитки» Нікітки, «Пусть здравствуют наши красные смехуны», «Первосортные химики» А-к, вірші та байки від Дяді Кіндрата, фейлетони та гуморески «Конферен-ция милосердия» Барабанщика Петруші, «Ах, когда бы… не послу-шался я бабы!» Антапки, «Сфиксатуар» Д. К.

Висновки. Літературно-художня періодика Києва 1918–1941-х рр. відображає всі сфери культурного хаосу та розладу, що відбувався в кра-їні. Зафіксовано внутрішній конфлікт української культури в цілому: феєричні настрої щодо нового, революційного часу та водночас вагання щодо цих хитких пролетарських цінностей та настанов; намагання ви-тримати і зберегти національну особливість, не забуваючи також про за-рубіжні цінності. Саме у літературно-художній пресі зазначеного періо-ду можна знайти ознаки самоідентифікації, пошуку «вірного шляху», спротив нав’язаним ідеологічним догмам. Друкуються дискусії «проле-тарських» письменників (лояльних до панівної Комуністичної партії) і так званих «попутників» (приховано виступали проти влади та прагну-ли дотримуватися принципу об’єктивності в мистецтві) [2, с. 78].

Дослідження зазначених видань має неабияке значення, оскільки періодика володіє необхідними інструментами реагування на всі сус-пільно-політичні зміни. Вони – відтворення часу, й досі чимало з них залишаються неповторними, оригінальними історичними джерелами.

1. Музагет. – 1919. – № 1–3. – 170 с. 2. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження : антологія (1917–1933: по-

езія – проза – драма – есей / упоряд., передм., післям. Ю. Лавріненка.; післямова Є. Сверстюка. – К. : Смолоскип, 2008. – 976 с.

3. Періодичні видання УРСР, 1917–1960. Газети : бібліограф. довід-ник. – Х. : Кн. палата УРСР, 1965. – 575 с.

4. Періодичні видання УРСР, 1918–1950 : журнали : бібліогр. довід. – Х. : Вид во Кн. палата УРСР, 1956. – 453 с.

5. Русские газеты периода 1917–1922 гг. в фондах ГБ СССР им. В. И. Ленина : алфавит. каталог : в 3 ч. / [сост. Т. Н. Ленкова, И. А. Копелевич, Л. Н. Кезина и др.]. – М., 1982. – Ч. 1–3.

6. Андреева Н. Ф. Русская периодическая печать : (общие и отраслевые библиогр. указ. 1703–1975) : аннот. указ. / Н. Ф. Андреева, М. В. Машко-ва. – М. : Книга, 1977. – 183 с.

7. Газеты 1917–1922 годов в фондах отдела литературы русского за-рубежья Российской государственной библиотеки : библиограф. каталог. – М., 1994. – Вып. 1, 2.

8. Есин Б. Русская газета и газетное дело в России: Задачи и теоретико-методолог. принципы изучения / Есин Б. И. – М. : Изд во Моск. гос. ун та, 1981. – 132 с.

– 13 –

До джерел

9. Есин Б. И. Очерки по истории русской журналистики и критики / Есин Б. И. – Л., 1965. – 110 с.

10. Жирков Г. В. Советская крестьянская печать – один из типов со-циалистической прессы / Жирков Г. В. – Л. : Изд во Ленингр. ун та, 1984. – 179 с.

11. Собіянський В. Типологія театрально мистецьких періодичних ви-дань України 1920 х рр. / В. Собіянський // Науковий вісник Київ. нац. ун ту театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка Карого. – 2010. – Вип. 7. – С. 196–216.

12. Рудий Г. Я. Охорона і збереження пам’яток історії та культури в Україні (за матеріалами української періодики 1917–1941 рр.) / наук. ред. В. О. Горбик ; НАН України. Інститут історії України. – К., 2011. – 204 с.

13. Лундберг Е. Литература и искусство / Е. Лундберг // Зори. – 1919. – № 1. – С. 26.

14. Преса України. Газети 1917–1920 рр.: бібліограф. покажчик / [укл. Г. Я. Рудий]. – К. : Хрещатик, 1997. – 97 с.

15. Русская периодическая печать : указатели содержания. 1728–1995 / [сост. Н. В. Ниткина]. – СПб., 1998. – 798 с.

1. Muzahet. – 1919. – № 1–3. – 170 p.2. Lavrinenko Y. Executed Renaissance: Anthology (1917–1933: Poetry –

Prose – Drama – Essay / Compilation, foreword, afterword by Lavrinenko Y.; afterword Y. Sverstyuk. – Kyiv : Smoloskyp, 2008. – 976 p.

3. Periodicals of the USSR, 1917–1960. Newspapers: bibliographic guide. – Kharkiv : Book Publishing House «Knizkova Palata URSR», 1965. – 575 p.

4. Periodicals of the USSR, 1918–1950: magazines : bibliographical guide. – Kharkiv: Book Publishing House «Knizkova Palata URSR», 1956. – 453 p.

5. Russian newspapers of the period of 1917–1922 years at the funds of the SL by V. Lenin : alphabetical catalog: in 3 parts / [compiled by T. N. Lenkova, I. A. Kopelevich, L. N. Kezina and others]. – Moscow, 1982. – Ch. 1–3.

6. Andreeva N. F. Russian periodicals (general and sectoral bibliography, 1703–1975): annotated index / N. F. Andreeva, M. V. Mashkov. – Moscow: Kniga, 1977. – 183 p.

7. Newspapers 1917–1922 in the funds department of Russian literature abroad of the Russian State Library : bibliographic catalog. – Moscow, 1994. – Issue 1, 2.

8. Yesin B. Russian newspaper and the newspaper business in Russia: Problems and theoretical-metodological principles of research / Yesin B. – Moscow : Publishing House of Moscow State University, 1981. – 132 p.

9. Yesin B. I. Essays on the history of Russian journalism and criticism / Yesin B. I. – Leningrad, 1965. – 110 p.

10. Zhirkov G. V. Soviet peasant printing – a type of socialist press / G. V. Zhi-rkov. – Leningrad : Leningrad University Publishing House, 1984. – 179 p.


– 14 –

11. Sobiyanskiy V. Typology of theatrical and artistic periodicals of Ukraine of 1920th years / Sobiyanskiy V. // Scientific Bulletin of Kyiv National University of Theater, Film and Television named by I. K. Karpenka-Karoho. – 2010. – Issue 7. – P. 196–216.

12. Rudiy G. Y. Protection and conservation of monuments of history and culture in Ukraine (based on Ukrainian periodicals 1917–1941) / Scientific editors V. A. Gorbyk ; NAS of Ukraine. Institute of History of Ukraine. – Kyiv, 2011. – 204 p.

13. Lundberg E. Literature and Art / E. Lundberg // Zori. – 1919. – № 1. – S. 26.

14. Press of Ukraine. Newspapers in 1917–1920 : bibliography / [compiled by G. Y. Red]. – Kyiv, Khreshchatyk, 1997. – 97 p.

15. Russian periodicals: signage content. 1728–1995 / [compiled by N. V. Nitkina]. – St. Petersburg, 1998. – 798 p.

UDС 007 : 070.1 «1918/1941»Thematic features of Kyiv literary and artistic periodikals of 1918–1941Anastasiya Volobueva, PhD in Social Communications,Institute of Journalism of Taras Shevchenko National University of Kyiv, 36/1,

Melnykova Street, Kyiv, 04119, Ukraine, e mail: [email protected] article reveals common features of the formation, development and

functioning of literary journals city. Studied, analyzed and played problem themed periodicals mentioned features depending on the requirements of the time. It was found that literary and artistic periodicals of Kyiv in 1918–1941, reflecting all aspects of cultural life, which took place in the country. Proved such periodicals often creates, maintains and distributes national and patriotic ideas.

Key words: Kyiv periodicals, themes, literary and art publications.

Тематические особенности литературно-художественной периоди-ки киева 1918–1941 гг.

Волобуева анастасия, канд. соц. коммуник., доц.В статье раскрыты общие особенности становления, развития и функ-

ционирования литературно-художественных журналов города. Изучены, проанализированы и воспроизведены проблемно-тематические особенности указанной периодики в зависимости от требований времени. Выяснено, что литературно-художественная периодика Киева 1918–1941-х гг. отражает все сферы культурной жизни, происходящей в стране. Доказано, довольно часто такая периодики формирует, хранит и распространяет национально-патриотические идеи.

Ключевые слова: периодика Киева, тематика, литературно-художественные издания.

– 15 –

До джерел

Оксана Дубецька,к. соц. ком.,Інститут української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка

Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, вул. Тур-генєвська, 8/14, Київ, Україна; e mail: [email protected]

УДК 007 : 304 : 070 (477) «ХІХ»

НАУКОВО -ПОПУЛЯРНА ПЕРІОДИКА ХЕРСОНСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ ПОЧАТКУ ХХ СТ.

У статті розглядається науково- популярна періодика Херсонської губернії початку ХХ ст., зокрема зміст та жанрова структура таких часописів, як «Астрономическое обозрение», «Электрика и жизнь», «Завоевание воздуха», «Порывы» та ін., що видавались у Миколаєві, Херсоні, Ананьєві з 1904 до 1917 р.

Ключові слова: науково -популярна періодика, зміст, жанрова структура.

Вступ. Із розвитком засобів масової інформації наукові досягнен-ня ставали частиною їх змісту, подаючи на шпальтах видань по-

відомлення про роботу наукових товариств, хід досліджень, здобутки вчених, популяризуючи новітні відкриття, заохочуючи до свого кола послідовників і звичайних читачів. Не стала тут винятком і преса Хер-сонської губернії. Зважаючи на те, що до складу цієї губернії входи-ла також Одеса, яка за своїми економічними, політичними, освітніми та культурно-духовними аспектами розвитку значно випереджала всі інші міста півдня Російської імперії у другій половині ХІХ – на почат-ку ХХ ст., навіть губернський центр – Херсон. Якщо порівняти кіль-кісні показники та якісні виміри періодичної преси Одеси (майже 700 видань із 1809 р.) та інших міст Херсонської губернії (понад 200, із 1838 р.), то співвідношення буде контрастним.

Метою дослідження стало з’ясування тематичних і жанрових осо-бливостей науково-популярної періодики Херсонської губернії почат-ку ХХ ст. Об’єкт аналізу – зазначена преса, що виходила на вказаній території (крім Одеси) з 1904 р. (дата появи першого в регіоні науко-во-освітнього журналу «Физик -любитель») до кінця 1917 р., коли ви-никли нові суспільно-політичні обставини, що сприяли докорінним ідеологічним змінам у видавничо-поліграфічній та редакційно-органі-заційній сферах.

Історія розвитку науки й техніки на українських землях, досягнен-ня видатних учених у цій царині – досить багатоаспектне питання, до вивчення якого долучилися дослідники різних галузей (історії, біо-

© Дубецька О., 2015


– 16 –

логії, медицини, техніки, математики і т. д.). Про розвиток наукових осередків (товариств, об’єднань, спілок, гуртків, загальнодержавного значення (скажімо, Російське технічне товариство та його відділення у великих містах країни) чи при вищих навчальних закладах тощо), а також їх періодичні й неперіодичні видання в межах Російської імпе-рії писала низка фахівців, зокрема Е. Лазаревич [1], А. Москаленко, О. Коновець та ін. [2]. Аспекти сучасної науково популярної періодики роз-глядали Т. Бондаренко, В. Добривечір, С. Соловйов, І. Нікберг [3] та ін.

Висвітлення науково-технічної проблематики на шпальтах спеціа-лізованої чи загальноінформаційної преси в ХІХ – на початку ХХ ст. вивчав О. Коновець [4], згадуючи і низку видань півдня України, не заглиблюючись у їх специфіку. Однак досі регіональні часописи на-уково-популярного змісту не стали об’єктом скрупульозного аналізу.

Методи дослідження. Серед основних – робота з документами (зо-крема бібліографічно -довідковими джерелами, електронними й па-перовими каталогами бібліотек, серед яких Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського у Києві, Одеська національна наукова бібліотека імені М. Горького, Російська державна бібліотека у Москві, Російська національна бібліотека у Санкт -Петербурзі), моніторинг пе-ріодичних видань Херсонської губернії ХІХ – початку ХХ ст., аналіз та узагальнення. Комплекс цих методів дозволив із понад 200 газет і журналів, вісників і бюлетенів, альманахів і збірників, що видавались у таких містах, як Херсон, Миколаїв, Єлисаветград, Тирасполь, Олек-сандрія, Ананьєв та ін., із 1838 р. («Херсонские губернские ведомос-ти») до кінця 1917 р., виокремити часописи, що орієнтувалися винят-ково на науково -популярний характер («Астрономическое обозрение», «Завоевание воздуха», «Электричество и жизнь», «Физик- любитель») або ж частково публікували статті «загальнодоступного» характеру про різні галузі науки («Весенние зори», «Порывы», «Южное слово»).

результати й обговорення. Поштовхом до популяризації наукових відкриттів та ініціювання наукової думки на півдні України стала ді-яльність Миколаївського відділення Імператорського Російського технічного товариства, створеного ще 1869 р. Хоча воно існувало з де-якими перервами, проте згуртувало чимало фахівців із ракетної арти-лерійської техніки, інженерів, технологів і механіків (у галузі шляхів сполучення, кораблебудування, військової справи) та інших спеціаліс-тів. Серед активних членів Товариства був і невтомний пропагандист науки, інженер і педагог В. Рюмін, з іменем якого пов’язана низка ви-давничих проектів у місті.

1904 р. у Миколаєві вийшли у світ два нові видання – «Записки Николаевского отделения Императорского Русского технического об-

– 17 –

До джерел

щества» (у 1906–1913, 1915 рр. збірник не з’являвся) за редакцією ін-женера І. Каннегісера та «Физик -любитель» під керівництвом канди-дата Московського університету К. Чернишова й інженера- технолога В. Рюміна. Перше видання тяжіло до публікацій про використання технічних розробок і нововведень у промисловості. Зокрема це статті й повідомлення: «Автоматичне зчеплення вагонів» Т. Теодоровича, «Парові котли на військових суднах» Г. Гречина, «Радіоактивні речо-вини як джерело променевої матерії» І. Водоп’янова, «Декілька слів про сучасну роль металічних конструкцій» М. Хорвата», «Зварювання і клепання», «Нафтове опалення», «Очищувачі антрациту». Деякі ма-теріали належали В. Рюміну («Харчові консерви», «Папір для світло-писних креслень»).

Ілюстрований журнал із дослідних і прикладних фізичних наук (згодом – загальнодоступний ілюстрований часопис із фізичних наук та їх додатків у школі, техніці та любительській практиці) «Физик-любитель» пропонував читачам 20 розділів, передусім таких: наука і життя; фізика неба (астрономія); фізика землі (геологія, метеороло-гія); фізичні науки в школі; прилади та досліди; хімія любителя; люби-тельська електротехніка; фотографія, чарівний ліхтар, кінематограф; фонограф і грамофон; рух по землі й воді (велосипед, автомобіль, човен тощо); повітроплавання; винаходи й успіхи техніки; із любительської практики; домашня майстерня; наука й дозвілля; задачі й запитання; нові книги; листи до редакції, питання й відповіді; оголошення.

Таким чином, на шпальтах журналу можна знайти публікації про діяльність наукових товариств та окремих учених, історію відкрит-тів, пояснення про такі досягнення, як радіоактивні явища; спосте-реження та передбачення в погоді, будова Земної кулі, виготовлення саморобних приладів; розповіді про експерименти та влаштування де-шевих хімічних лабораторій. Пропонувалися поради з любительської електротехніки (батареї, акумулятори, створення динамо -машин, освітлення, гальванопластика, безпровідний телеграф), велися бесіди про фотографію, стереоскоп, кінематограф (нові об’єктиви та апарати, платівки й папір, рецепти, домашня лабораторія, горілки, виготовлен-ня картин). Не залишилися поза увагою редакції двигуни для човнів і машин, турбіни та вітряки, аероплани і планери, кулі й дирижаблі, повітряні змії тощо.

Друкувалися статті й кореспонденції з різних галузей, дотичних до фізики: «Добування радію та його властивості» та «Електричний струм у газах» Є. Бурксера, «Автоматичний музичний інструмент» А. П., «Вибухові речовини» та «Про викладання хімії» А. Ростковського, «Жюль- Вернівський силач і формула Ейлера» та «Суперечка на Міся-


– 18 –

ці» Я. Перельмана, «Зодіакальне світло та полярне сяйво» К. Сергєєва, «Визначення розмірів Землі, Місяця та Сонця, а також відстані між ними» Н. Загайкевича,

Із теорією і практикою фотосправи пов’язані публікації: «Фото-графія як засіб художнього вираження», «Фотографічна література» та цикл «Фотографічні листи» Е. Мелодієва, «Нічна фотографія» Жи-гарєва, «Застосування розчину каучуку у фотографії» Ливоварова, «Ламподрукувальний папір для портретів» Г. Прокопцева, «Замітки фотографа- любителя» Гр. Ф., «Як перетворити фотографічну плас-тинку в матове скло» Н. Пивоварова, «Фотографування блискавок» П. Знаменського, «Аерофотографія» Б- ва та ін.

Огляди та замітки з повітроплавання присвячувалися таким темам: моноплани-птахи, повітряний флот Німеччини, цепелін у Франції, ве-ликий аероплан Сікорського, на аероплані вниз головою, парашут До-вшевого, виставка аеропланів, «мертві петлі», 10 ліття аеродинамічно-го інституту в Москві, авіаційний тиждень у Петербурзі.

Популярністю в читачів користувалися «Домашня лабораторія» Е. П., «Саморобна машина для обмотування (ізолювання) проводу» Мик. Капустянського, «Найпростіший розмовний мікрофон» і «Модель лю-бительської радіостанції» М. Кокуріна, «Декілька слів про виготов-лення акумуляторів» Ф. Васильєва, «Дешевий патрон для електрич-них лампочок» В. В. Д. «Забави старого любителя» В. К. Е.

Зацікавлення викликали рубрики «Із любительської практики», «Домашня майстерня», «Наука і забава», де друкувалися такі мате-ріали: «Як розрізати пляшку» (Л. С кий), «Затемнення аудиторії» (М. Добровольський), «Паяння свинцю» (В. Заболотний), «Як писати і ма-лювати лівою рукою» (Т. Тіт), «Циркуль любителя» В. Єсипова, «Гра для лікування нервових людей», «Миття скляного посуду», а також виведення плям, гімнастика пальців, паперова драбина, фабрика кон-валій, щипці для горіхів, нічник із каштана, як розрізати ножицями скло, «загіпнотизоване яйце» тощо.

У листах до редакції читачі розповідали про «кольоровий туман» над Москвою, найпростішу домашню електростанцію, влаштування токарно-го верстата тощо. Щономера подавалися малюнки, фотографії, креслен-ня, схеми, графіки, чимало публікацій супроводжувалися формулами.

Серед оголошень достатньо анонсів періодичних видань із усієї Ро-сії: місцеві «Астрономическое обозрение» та «Электричество в жизнь», московські журнали «Маяк» і «Математическое образование», петер-бурзькі – «Лес», «Всемирное техническое обозрение», дитячий часо-пис «Жаворонок» та ін.

Журнал видавав і пропонував передплатникам та іншим зацікавле-ним читачам тематичну літературу, серед якої праці «Бесіди про фо-

– 19 –

До джерел

тографію» (два видання) К. Чернишова, «Органи почуттів і зовнішній світ: публічна лекція» А. К. Монтелі, «Фотографія взимку» Гр. Ф., «Єдність в основі космосу (панефірна теорія світобудови)» К. І. Сергєє-ва, «Підручник хімії» А. П. Ростиковського тощо.

Зазначалося, що основний відділ Ученого комітету Міністерства народної просвіти визнав журнал «Физик -любитель» таким, що заслу-говує уваги для учнівських бібліотек середніх навчальних закладів; відділ із технічної та професійної освіти рекомендував часопис для бі-бліотек технічних і ремісничих навчальних закладів.

Наступним за часом появи став журнал «Астрономическое обо-зрение», що мав таку програму: загальнодоступні статті з усіх відді-лів астрономії; історичні нариси з астрономії; космографія у середній школі; з практики любителя астрономії; майбутні небесні явища, на 3 місяці вперед; новини науки (астрономія, фізика, хімія, метеороло-гія тощо); звіти про дослідження шанувальників астрономії; поштова скринька; бібліографія; оголошення.

У журналі за редакцією М. С. Пелипенка вміщувалися статті з усіх відділів астрономії, особлива увага приділялася суміжним наукам – фізиці, хімії, метеорології, фізиці Земної кулі, техніці, елементарній математиці, геодезії. Редакція дбала про те, щоб тексти були написані доступною і зрозумілою мовою, адже журнал призначався широкому колу читачів, особливо ж любителям астрономічних новинок і від-криттів. Наприклад, для публікації вже на початку 1916 р. знаходи-лася низка статей, як от: «Сузір’я Персея та Кассіопеї», «Сонячна сис-тема за найновішими даними», «Астрономія у Вавилоні», «Загадкові явища на Сонці», «Методи спостереження небесних тіл і явищ», «Рух земного полюса», «Сучасні телескопи» тощо.

Друкувалися науково-популярні статті: «Телескоп любителям астрономії» Євгена Медведєва (з його малюнками і кресленнями), «Найближчі небесні явища» (на певний сезон), «Небесні явища в 1916 році» Н. Семенова, «Комета Галлея (її минуле, сучасне й майбутнє)», «Плеяди» (про групу зірок під такою навою) Г. Гуре, «Персей» А. Пре-ображенського, «Якість і недоліки об’єктивів» Ж. Тауна, «Космогра-фія в середній школі» П. Шумахера, «Астрономія» (з продовженням, включаючи розділи, присвячені фізиці, хімії, математиці та іншим на-укам) В. Михайлова.

Невеликі повідомлення з’являлись у постійній рубриці «Новини астрономії», де можна було довідатися про метеори, метеорити, планети за Нептуном, вимірювання відстані між зірками, спорудження нового великого телескопа в Америці (отвір сягає 1 метра, а фокусна відстань – 5 м 60 см), повне сонячне затемнення 9 травня 1910 р., температуру


– 20 –

Сонця і зірок. Скажімо, паризька обсерваторія в м. Нордманн у резуль-таті скрупульозних фотометричних вимірювань подала такі дані: темпе-ратура Сонця – 53200, Полярної зірки – 82000, Веги – 122000 і т. д.

Редакція журналу наголошувала, що участь у спостереженні небес-них явищ можуть брати не лише фахівці, які працюють в обсервато-ріях чи мають великі телескопи, а й аматори за допомогою бінокля, невеликої астрономічної труби. Наголошувалося: шанувальники на-уки здатні самостійно розшукати комети, вивчати метеорні потоки, досліджувати мерехтіння зірок, спостерігати за їх змінами, описувати повне або часткове затемнення Сонця й Місяця, аналізувати зодіакаль-не світло, а також Чумацький Шлях, хмари, пронизані світлом, вплив сонячних плям на ріст рослин тощо [5, № 1, с. 8].

Із надісланих читачами спостережень видавалися «Праці любителів астрономії» (постійний оглядач – П. Павлов), де систематизувалися й аналізувались одержані дані. Наприклад, T. N. із Миколаєва вів спо-стереження над Меркурієм 29 квітня 1916 р. О 8 й годині 19 хвилин він нарешті побачив планету, про що записав у «Журналі»: «Я маю гострий зір, тому не довелося вдаватися до бінокля. Планета була рожевого ко-льору і внаслідок наближення до горизонту трохи мерехтіла». Потім автор описував свої спостереження, здійснені за допомогою телескопа.

У вступі до однієї з таких публікацій редакція наголошувала: «Наш журнал поширюється серед викладачів, учнів, осіб різних професій, які мешкають на всьому просторі великої вітчизни. Всі вони з Любові споглядають чудове зоряне небо, роблять записи, відзначають все, що їх здивувало й зацікавило. З’явився болід, повільно він пливе по небу і зникає з обрію спостерігача. Мимоволі виникають питання: де його ще бачили? Чи не змінилось його забарвлення, його яскравість? Чи розі-рвався він у повітрі, чи вийшов із -за меж земної атмосфери й понісся далі в невідому безодню простору?.. Спалахнуло таємниче сяйво… Спо-стерігач далекої півночі відзначив його… Знову виникають питання: як далеко на півдні його побачили? Як воно виглядало? Скільки часу там, у південних межах Росії, його спостерігали? Де знайти відповіді на ці питання? … Тож варто мати в Росії такий друкований центральний ор-ган, де про все це говориться, куди звертаються всі любителі астроно-мії зі своїми питаннями астрономічного характеру» [6, с. 16–17].

Саме таким виданням було «Астрономическое обозрение» в Мико-лаєві. Дописувачі з Оренбурзької, Акмолінської областей, Олександрії на Херсонщині, Області Війська Донського та інших місцевостей пода-вали свої оригінальні спостереження. В одному з оглядів зафіксовано: «Пані Цераська в Москві відкрила в липні 1910 р. змінну зірку».

Існували рубрики: «Новини науки», «Бібліографія», «Поштова скринька» та «Оголошення». Редакція просила своїх дописувачів над-

– 21 –

До джерел

силати статті й замітки для друку, виконані з одного боку аркуша; рисунки обов’язково подавати на окремій сторінці. Додаток «Жур-нал астрономических наблюдений на каждый день 1916 года» допо-магав читачам вести щоденні спостереження й записувати одержані результати. Пропонувалися також бланки для передплати на журнал «Популярные знания».

Журнал «Астрономическое обозрение» був схвалений кількома мі-ністерствами – народної просвіти, військовим, морським, торгівлі та промисловості, Головним управлінням землевпорядкування та земле-робства, Відомством імператриці Марії. Відповідно цей часопис був ре-комендований і допущений у бібліотеки середніх навчальних закладів, що підпорядковувалися зазначеним структурам.

Витоки науково -популярного ілюстрованого журналу «Завоевание воздуха» – в поемі римського поета Овідія про легендарного художни-ка Дедала та його сина Ікара, які задумали за допомогою штучних крил вибратися з полону злого критського царя Міноса. У вступній статті редакція писала: «Юний Ікар – це символ вічно юного людського духу, що прагне, як і він, проникнути за густі завіси Природи, що мчиться, як і він, назустріч Сонцю -Знанню…» [1911. – № 1. – С. 1]. На почат-ку ХХ ст. людство знайшло «ключ до зачарованого царства Повітря», практично прояснило суть формули Дедала «Небо відкрито…», у всьо-му світі захоплювалися «птахом -аеропланом» і «людиною -літуном». Очевидними були перспективи серйозного вивчення повітряної стихії у науково -практичному аспекті, що розширило потенціал застосуван-ня літальних апаратів, організації шкіл пілотажу, розроблення проек-тів майбутніх повітряних шляхів сполучення.

Цими питаннями опікувався і миколаївський журнал «Завоевание воздуха», що адресувався всім, хто цікавився «новим виявом людсько-го генія» – приборкання людиною повітряної стихії, що дала поштовх «новій ері світового життя». Мета часопису визначалася таким чином: у загальнодоступному та зрозумілому викладі систематично ознайом-лювати з основами повітроплавання і повітролітання, з улаштуван-ням, конструкціями і розрахунками літальних апаратів усіх систем, повідомляти про видатні події в цій галузі, винаходи й удосконалення, стежити за успіхами розвитку цієї сфери в Росії та за кордоном.

До участі в журналі запрошувалися фахівці – інженери- технологи, військові інженери, техніки, зарубіжні інженери, кандидати матема-тичних наук (А. С. Воронич, С. І. та А. І. Кортацці, С. П. Лизогуб, Л. Л. Міщенко, І. С. Некрасов, В. В. Рюмін, М. А. Малишев та ін.).

Креслення, розрахунки з формулами, фотографії та інші ілюстра-ції часто супроводжували публікації, як- от: «Герве і його стабілізато-


– 22 –

ри та девіатори» Л. Міщенка, «Моноплан І. Етріха», «Безгондольний дирижабль А. Злобінського (винахід миколаївця)», «Історичний на-рис етапів першої моделі аероплана 1877 року» W. Kress’a (переклад із французької), «Аеродинамічна лабораторія» (переклад із французь-кої С. І. Кортацці), «Нова епоха у повітроплаванні» інж. Р. Лагунова, «Київська повітроплавальна виставка» тощо. Замітки, огляди, звіти, кореспонденції, поради (матеріали в постійній рубриці «Аеротехнік-любитель» інженера Р. Лагунова), листування з читачами, відгуки преси, оголошення постійно друкувалися на шпальтах видання під керівництвом редактора -видавця інженера -технолога С. П. Лизогуба.

Журнал «Электричество и жизнь» (1910–1917) мав різні підзаголо-вки, однак основну суть видання передавало визначення: щомісячний ілюстрований науково- популярний журнал електротехніків практиків і любителів. За редакцією інженера В. В. Рюміна це періодичне ви-дання не лише постійно повідомляло про нові винаходи й відкриття в галузі електротехніки, допомагало в здобутті самоосвіти, а й подавало «безплатні премії» (додатками були науково- популярні книги та довід-ники з електротехніки, зокрема публікації Л. Коробіцина, В. Рюміна, Н. Водоп’янова) та за зменшеними цінами – платні додатки (скажімо, «Вчення про магнетизм та електрику в загальнодоступному викладі»).

Науковий компонент в інших періодичних виданнях Херсонської губернії, незважаючи на програмну заявку, був майже непомітним. Так, херсонський щомісячник літератури, мистецтва й науки «Весен-ние зори» (редактор -видавець Д. І. Пилинський) опублікував хіба що етюд про психологію, статтю про розвиток філософії та «психопатоло-гічний нарис» про Ф. М. Достоєвського (1911. – № 3/4).

Незначною була частка науково- критичних матеріалів у хер-сонському журналі «Порывы», адже тут, безперечно, переважав літературно- художній компонент. Та поряд із численними поезією і прозою можна знайти нариси про розвиток шкільної справи («Народна освіта» та «Про створення селянських шкіл у справі розвитку самосві-домості людини» Е. Г. Кагана), науково -популярні нариси («Про гіп-ноз» Бориса Отрищенка, «Боротьба людини з підсвідомим, за творами російської літератури» Н. Квятковського), літературно -критичні на-риси та критичні ескізи («О. І. Купрін» Аена, «Моральна особистість Л. М. Толстого» А. Білика, «Про Маміна -Сибіряка та про дещо інше» Анчарова). Проте часопис присвячувався переважно молоді, її «пори-вам і устремлінням», розвитку творчих начал, де перевага надавалася красному письменству, а не науково -критичним судженням.

Подібну долю мали однойменні журнали «Южное слово» (Микола-їв, 1912–1913; Київ – Ананьїв, 1913). Хоч науковий і популярно-на-

– 23 –

До джерел

уковий компонент входив до програми цих видань, однак перевага надавалася оповіданням, віршам, есе, ескізам, «сюжетам для кінема-тографа», «історіям із життя», «літературним силуетам», казкам, на-рисам, критичним начеркам, «літературним кабаре» (комікси, шаржі, епіграми, гумористика), фейлетонам, реплікам тощо. Таким чином, синтез літератури, мистецтва й культури для обох редакцій переважав над науковою тематикою (поодинокі повідомлення про діячів Росій-ського суднобудівного товариства, стаття з фотографіями та схемами «Новини водолазної справи» А. Зворикіна, замітка «Успіхи авіації» Поетичного льотчика, «Думки розумних людей» загалом не підвищу-вали «наукового рівня» журналів).

Висновки. Таким чином, із 1904 до кінця 1917 р. на території Хер-сонської губернії (крім Одеси) функціонувало дев’ять періодичних ви-дань науково- популярного характеру або з компонентом наукового ви-світлення.

Усі вони належали до журналів із різною періодичністю появи у світ: щомісячники («Электричество и жизнь», «Физик- любитель», «Южное слово» (Київ – Ананьїв), «Весенние зори»), щотижневик («Южное слово», Миколаїв), двотижневик («Завоевание воздуха», «Физик любитель» із № 21 за 1906 р.), двомісячник («Астрономичес-кое обозрение»), квартальник («Порывы»). «Записки Николаевского отделения Имп. РТО» виходили неперіодично, з перервами, часто від-повідно до «накопичення матеріалів» для публікації.

Найдовготривалішим за часом існування був миколаївський жур-нал «Физик -любитель» (1904–1917), вийшло 13 томів, 232 номери. Другу позицію посідає «Электричество и жизнь» (1910–1917, усього 96 номерів), на третьому місці – місячник «Астрономическое обозре-ние» (1907–1917, не видавався у 1910 р.), за десять років з’явилося 58 номерів. Швидкоплинне життя виявилось у журналів «Завоевание воздуха», «Весенние зори» (по 3 номери), «Порывы» (4 номери). По 10–12 номерів зафіксували видання зі спільною назвою «Южное сло-во» (відповідно в Києві – Ананьєві та Миколаєві).

Більшість зазначених часописів виходило в Миколаєві (6 назв); 2 існувало в Херсоні, один мав редакцію у Києві та Ананьєві. Серед них переважно ілюстровані видання.

1. Лазаревич Э. А. С веком наравне: популяризация науки в России. Книга. Газета. Журнал / Э. А. Лазаревич. – М. : Книга, 1984.

2. Коновець О. Ф. Історія науки та освіти в Україні: найдавніші часи – перша третина ХХ ст. / О. Ф. Коновець. – К., 1998; Коновець О. Ф. Україн-ська наука як феномен культури: нариси історії від найдавніших часів до


– 24 –

першої третини ХХ ст. / О. Ф. Коновець. – К., 2000; Популяризація науки в Україні: історія і сучасність / під ред. А. З. Москаленка, О. Ф. Коновця. – К. : Хрещатик, 1992; Коновець О. Ф. Наукова комунікація у мас медіа / О. Ф. Коновець. – К., 2009.

3. Бондаренко Т. О. Популяризація науки у вітчизняному медіапрос-торі / Т. О. Бондаренко // Держава та регіони. Сер. соц. комунікації. – 2012. – Вип. 1. – С. 27–30; Добривечір В. О. Науково -популярні журнали в Україні: аналіз концепцій / В. О. Добривечір [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www philology.univer.kharkov.ua/nauka/e_books/visnyk_1027/content/dobryvechir.pdf; Нікберг І. Про деякі методологіч-ні питання популяризації медичних знань в засобах масової інформації (у порядку обговорення) / Ілля Нікберг [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://doctor.wpoonline.com/article/37086; Соловйов С. Г. Ре-кламні функції популяризації науки у сучасній українській пресі (на при-кладі щотижневика «Дзеркало тижня») / Соловйов С. Г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act= article&article=1391.

4. Коновець О. Ф. Просвітницький рух в Україні (ХІХ – перша третина ХХ ст.) / О. Ф. Коновець. – К. : Хрещатик, 1992.

5. Предстоящие небесные явления (январь, февраль и март). Введение // Астрономическое обозрение. – 1911. – № 1. – С. 7–11.

6. Труды любителей астрономии // Астрономическое обозрение. – 1911. – № 1. – С. 16–17.

1. Lazarevich E. А. On a level with the age: Science popularization in Russia. Books. Newspapers. Magazines / E. А. Lazarevich. – Мoscow : Book, 1984.

2. Konovets О. F. History of science and education in Ukraine: from the ancient times to the 30 th of the ХХ century / О. F. Konovets. – Кyiv, 1998; Konovets О. F. Ukrainian science as a phenomenon of culture: essays on history from the ancient times to the 30 th of the ХХ century / О. F. Konovets. – Кyiv, 2000; Popularization of science in Ukraine: history and modern times / ed. by А. Z. Моskalenko, О. F. Konovets. – Кyiv : Khreszatyk, 1992; Konovets О. Ф. Science communication in mass media / О. Ф. Konovets. – Кyiv, 2009.

3. Bondarenko Т. О. Popularization of science in the Ukrainian media space / Т. О. Bondarenko // Derzava ta regiony. Series: Social communications. – 2012. – Vyp. 1. – P. 27–30; Dobryvechir V. О. Popular scientific periodicals in Ukraine: analyzes of conceptions / V. О. Dobryvechir [Electronic resource]. – Reference: http://www philology.univer.kharkov.ua/nauka/e_books/visnyk_1027/content/dobryvechir.pdf; Nickberg І. About some methodological issues on popularization of medical knowledge in mass media (under discussion) / Іllia Nickberg [Electronic resource]. – Reference: http://doctor.wpoonline.com/article/37086; Solovjov S.

– 25 –

До джерел

G. Advertising functions of science popularization in modern Ukrainian periodicals (on the example of the weekly «Dzerkalo tysznia») / Solovjov S. G. [Electronic resource]. – Reference: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act= article&article=1391.

4. Konovets О. F. Enlightenment movement in Ukraine (ХІХ – the 30 th of the ХХ century) / О. F. Konovets. – Кyiv : Khreszatyk, 1992.

5. The forecasting natural sky phenomenon (January, February and March). Introduction // Astronomicheskoje obozrenije. – 1911. – № 1. – P. 7–11.

6. Works of astronomy amateurs // Astronomicheskoje obozrenije. – 1911. – № 1. – P. 16–17.

UDC 007 : 304 : 070 (477) «ХІХ»Popular scientific periodicals of the Kherson province at the beginning

of the ХХ centuryOksana Dubetska, PhD in Social Communications,Malyshko Institute of Ukrainian Philology and literary creativity National

Pedagogical Dragomanov University, 8/14, Turgenev St., Kyiv, Ukraine; e -mail: [email protected]

Popular scientific periodicals of the Kherson province at the beginning of the ХХ century are examined in the article, in particular the program, structure, content and genre varieties of such magazines, as Astronomicheskoje obozrenije / Astronomic review, Physic-lyubitel / Physicist-amateur, Electrichestvo i zhyzn’ / Electricity and life, Zapiski Nikolayevskogo otdeleniya Imperatorskogo Russkogo Tehnicheskogo obzsestva / Transactions of the Mykolaiv department of the Emperor’s Russian technical society, etc, published in Mykolaiv and Kherson from 1904 to 1917. The value of scientific component of other periodicals in the south of Ukraine was analyzed (these are mainly literary and cultural magazines such as Vesennije zori / Spring stars, Poryvy / Gusts, Yuzhnoje slovo / South word).

Thus 9 popular scientific periodicals (quarterly, bimonthly, monthly, biweekly, weekly; Transactions were non-periodical) circulated in the Kherson province at the beginning of the ХХ century. Most of them functioned in Mykolaiv (6), and also Kherson (2), the release of Yuzhnoje slovo had two addresses: in Kyiv and Ananjiv.

Key words: popular scientific periodicals, content, genre structure.

научно популярная периодика Херсонской губернии начала ХХ ст. Оксана Дубецкая, канд. соц. коммуник.В статье рассматривается научно -популярная периодика Херсонской гу-

бернии начала ХХ в., в частности содержание и жанровая структура таких изданий, как «Астрономическое обозрение», «Электрика и жизнь», «Завоева-ние воздуха», «Порывы» и др., издающиеся в Николаеве, Херсоне, Ананьеве с 1904 по 1917 г.

Ключевые слова: научно -популярная периодика, содержание, жанровая структура.


– 26 –

ірина Жиленко, канд. філол. н., доц.,

Вікторія Бардак, магістрант,Сумський державний університет, вул. Римського-Корсакова, 2, Суми, 40007,

Україна, е-mail: [email protected]

УДК 007 : 070

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СПЕцИфІКИ ВИСВІТЛЕННЯ ТЕМИ

ГОЛОДОМОРУ 1932–1933 РОКІВу журналістській діяльності

Гарета Джонса та Уолтера Дюранті

Стаття присвячена вивченню та порівнянню специфіки висвітлення теми голодомору в Україні на теренах СРСР у 1932 – 1933 рр. у зарубіжній пресі відомими британськими журналістами Гаретом Джонсом та Уолте-ром Дюранті. Представники однієї професії працювали у різних виданнях. Стилістика й ідеологія їхньої праці були кардинально різною.

Подаються елементи полеміки Джонса про ситуацію в Україні як з Дю-ранті, так і з членами фабіанського товариства на чолі з Бернардом Шоу, які заперечували існування голодомору. Наводяться приклади з праць Гаре-та Джонса, що свідчить про його виклик більшовицькому режиму. Стаття має на меті привернути увагу до питання оцінки й переоцінки професійної діяльності вказаних вище мас-медійників і проведення аналізу причиново-наслідкових зв’язків між результатами роботи і, зокрема, умовами праці. У порівняльному аспекті звертається увага на світове визнання Джонса та Дюранті. Останній одержав свого часу Пулітцерівську премію, про скасуван-ня якої точаться суперечки й досі, а ім’я Гарета Джонса, як і ще одного жур-наліста, Малкольма Маґґериджа, набуває все більшої популярності.

Ключові слова: голодомор, журналістика, СРСР, тенденційність, диску-сія, визнання.

Вступ. Голодомор – один із найбільших злочинів проти людства за всі часи його існування. Нині ми можемо вільно говорити про іс-

тинність цього твердження, підкріплюючи власні слова низкою аргу-ментів. Та за часів панування більшовизму, коли правляча ідеологія де-факто не дозволяла вільнодумство та свободи слова, правда про страждання нашого народу була закатована на рівні з тими, хто на-магався винести її на рівень обговорення. Інтелігенція мала вибір: або говори «правильно» і купайся у подяках від верхівки, або поплатися життям за будь-яке слово, що у перспективі могло б розбурхати людей, © Жиленко І., Бардак В., 2015

– 27 –

До джерел

змусити їх стати на шлях боротьби за мирне повсякдення без зневіри у яскравість завтрашнього дня. Історії про зламані долі вітчизняних діячів науки, літератури, журналістики вражають: хтось ішов на ві-рну смерть, аби відстояти свої погляди на дійсність, а хтось ламався під пресом більшовицької системи, переходячи на її бік.

Та мало хто знає, що подібна ситуація із реакцією на плачевні події в Україні 1932–1933 років склалася і в середовищі зарубіжних майстрів пера. У цій роботі ми розглянемо відповідь суспільства на абсолютно протилежні думки двох відомих іноземних діячів журналістики того часу з приводу голодомору на теренах колишнього СРСР, які стали для обох фатальними. Тож звернемося до порівняльної характеристики ді-яльності британських журналістів Гарета Джонса та Уолтера Дюранті.

Дослідженням цієї теми займались такі визначні постаті у сферах науки й журналістики, як Джеймс Мейс, Саллі Тейлор, Аркадій Сидо-рук, Дмитро Дроздовський, Володимир Соловйов, Віталій Рапопорт та інші. Проте навіть за умови наявності низки матеріалів вищеназваних авторів (наприклад, «Апологет Сталіна» Тейлора, «Повість про двох журналістів» Мейса, «Зазираючи у полум’я чуми» Дроздовського, «Пу-літцерівська премія за брехню» Рапопорта тощо), проблему, що пред-ставлена для розгляду, не можна вважати вивченою. Такі висновки мо-жемо зробити через недостатню структурованість аналізу праць Гарета Джонса та Уолтера Дюранті у журналістських дослідженнях, що при-зводить до нечіткого уявлення громадськості про значення діяльності згаданих журналістів. Приміром, суміщення роботи над обговоренням щоденників разом із кореспондентськими доробками Гарета Джонса дало б цілісну картину його діяльності, аніж відокремлений розбір на-писаного цим відомим діячем сфери засобів масової інформації.

актуальність роботи полягає у переосмисленні значення діяльності зарубіжних журналістів досліджуваного періоду, аби краще зрозуміти настрої іноземної інтелігенції, які істотно вплинули на хід тогочасної історії.

Мета – проаналізувати мотиви, причини й передумови авторського висвітлення подій часів голодомору, а також порівняти характер зо-браження зазначеного явища української (радянської) історії у матері-алах журналістів-міжнародників, які працювали у той час.

Під час написання статті ми поставили перед собою такі завдання: визначити тенденційні особливості праці Гарета Джонса та Уолтера Дюранті у питанні висвітлення подій голодомору; сфокусувати увагу на авторській еволюції об’єктів дослідження.

результати й обговорення. Специфіку журналістської діяльності Гарета Джонса й Уолтера Дюранті можна протиставити як біле й чорне.


– 28 –

Безперечно, свого часу обидва перебували на піку професійної слави як такі, що мали неабиякий вплив на суспільні настрої, що визначали хід історії. Але Гарет Джонс, випускник Кембриджського університету, знавець мов і міжнародної політики, на відміну від свого колеги, об-рав шлях правди. Він був представником таких газет, як «The Western Mail», «The Times», «The Manchester Guardian», «Berliner Tageblatt» та «International News Service». Навіть будучи досить впливовою осо-бою у політичному колі (у 1930 році отримав посаду радника з питань міжнародної політики колишнього ліберального прем’єр-міністра Ве-ликобританії Девіда Ллойд Джорджа, а через рік почав працювати по-мічником Айві Лі, радника з публічних відносин Рокфелера), Джонс зміг відмовитися від усіх переваг представництва інтересів верхівки й перейти на бік простого народу, звернувшись до висвітлення та публіч-ного обговорення його проблем [1].

Протилежна ситуація складається у житті Уолтера Дюранті, який більше 10 років віддав роботі керівника московського бюро «The New York Times».

У своєму блозі у 2012-у році Сімон Роджер оприлюднив матеріал «Why a Duranty prize?», де спробував дослідити психологічний бік творчості журналіста. Очевидно, що цей аспект у випадку із «пропа-гандистом Дюранті» є одним із визначальних. Імовірно, саме тут і при-хована відповідь на запитання: чому людина, вихована капіталізмом, настільки райдужно і безхмарно сприйняла радянську буцімто «побу-дову соціалізму».

Уолтер Дюранті наполягав: «Мета виправдовує засоби». Ілюструю-чи це, додавав образне порівняння, написане незграбним білим віршем у поемі «Червона площа»:

Да, русским есть охота, одежды не хватает и удобств, Но, не разбив яиц, омлет не приготовишь.

Насправді ж сучасники Дюранті, а пізніше й дослідники його жит-тя, стверджували, що він був дуже далеким від комуністичних ідей. То що ж змушувало лауреата Пулітцерівської премії так відверто бре-хати про події часів голодомору? Відповідь украй банальна – гроші. Саме вони зробили з «The New York Times» філію газети «Правда». Українські ЗМІ подають інформацію про те, що в архівах Форин офіс зберігається датоване 26 вересня 1933 р. свідчення Уолтера Дюранті співробітникові британського посольства у Москві Уїльяму Стренгу про те, що «Україна стекла кров‘ю» і що «торік у Радянському Союзі безпосередньо від нестачі продуктів чи через пов’язані з цим причини

– 29 –

До джерел

померли, ймовірно, 10 мільйонів людей». І все ж Дюранті переконував читачів, нібито «ніякого голоду нема» [2].

Засліплений можливістю жити «на широку ногу» (у Білокам’яній журналіст був забезпечений не гірше за членів Політбюро: мав власну квартиру, автомобіль, водія), Дюранті створював пропагандистські ма-теріали на користь правлячої верхівки СРСР. Він не приховував свого бажання служити владі й публічно заявляв про свою позицію: «За узго-дженням із «The New York Times» і радянською владою», мої повідомлен-ня відображають офіційний погляд Радянського уряду, а не власний» [4].

Тож не дивно, що тема голодомору вкрай по-різному висвітлюється у матеріалах згаданих журналістів. Звернемося до праць Гарета Джон-са. Думки журналіста, викладені ще у далекому 1930 році, стали для СРСР пророчими: «Зима збирається бути одним із найбільших лих, а також голод. Правління тут – найжорстокіше із усіх можливих у світі. Селяни ненавидять комуністів. Тисячі й тисячі найкращих у Росії чо-ловіків були заслані в Сибір і на безлюдний острів Соловки…» [3].

У листі батькам у серпні того ж року Гарет писав: «Росія у дуже по-ганому становищі. Вона прогнила. Окрім хліба, їжі немає. Гноблення, несправедливість, бідність серед робітників. 90 % невдоволених. На півдні країни точаться розмови про нову революцію. Та вона ніколи не відбудеться: армія та ОДПУ надто сильні» [7].

Під час другого візиту в Україну в 1931 разом із Джеком Хейнцом Джонс відвідав нову дамбу на Дніпрі. Перед Гаретом відкрилися нові подробиці життя простого народу зі слів працівника: «Ми голодуємо. Подивіться, що вони нам дали – нічого! Нічого! Як ми можемо жити ні з чим? Але ми нічого не можемо їм сказати, тому що інакше вони за-шлють нас. Ми всі дуже страждаємо, браття!» [5].

Навесні 1933-го попри заборону зарубіжним журналістам в’їжджати на території, уражені лихом, відданому своїм принципам кореспондентові таки вдалося подивитися на знедолений народ своїми очима, пройнятися їх проблемами та стражданням. Гарет Джонс подо-рожував як приватна особа голодними українськими селами, зокрема Харківщиною. Упродовж двох тижнів він поневірявся від хати до хати (пройшов близько 40 миль), розмовляв із людьми, залишався ночува-ти. Побачене, як писав Д. Мейс, привело журналіста в жах і він не міг більше мовчати [4].

Покинувши СРСР, Джонс поспішає відкрити світу очі на злочин проти народу, скоєний радянською владою. Зупинившись у Берліні, журналіст пише серію статей про побачене. Коротко суть усіх його праць відображається у репортажі, надрукованому 30 березня 1933 року у «The Manchester Guardian»: «Я пройшов через безліч сіл і два-


– 30 –

надцять колгоспів. Скрізь я чув плач: «У нас немає хліба. Ми помира-ємо!». Цей плач лунає по всій Росії; на Волзі; в Сибіру; в Білорусії; в Центральній Азії та Україні – «Передайте в Англію, що ми пухнемо від голоду» [4].

Свідчення про істинність голодомору містяться і у щоденнику Джонса: «На півдні 20 % населення померло від голоду. А в деяких ра-йонах вимерло 50 %. Вони знищують нас»; «Черги жахливі – в них по 7000 осіб. Стають вранці, у три-чотири години, щоб отримати шматок хліба наступного ранку о сьомій. Дуже холодно. Багато померло від хо-лоду»; «Ми чекаємо смерті» [5].

Журналіст Ф. Сидорук наводить інформацію про полеміку Джон-са не лише з Дюранті, а й із членами фабіанського товариства, яких засуджував за «написаний у стилі радянського агітпропу відкритий лист головному редакторові за підписами Бернарда Шоу та двадцятьох інших британських прибічників СРСР». Фабіанці заперечували існу-вання голоду в СРСР, засуджували «сліпу нерозсудливу кампанію» з дискредитації тамтешнього прогресу і всіляко вихваляли радянські здобутки» [7].

Також достеменно відомо, на що вказують дослідники, про під-тримку Джонсом кореспондента газети «The Manchester Guardian» Малкольма Маґґериджа, який після поїздок на охоплені голодом Пів-нічний Кавказ і Україну анонімно опублікував за підписом «Нотатки оглядача» серію статей і став об’єктом цькувань. «Погляди Вашого ко-респондента, – доводив Джонс, – повністю підтвердили мої мандрівки селами та найнадійніші закордонні представники в Радянському Со-юзі» [4, с. 7].

Звичайно ж, зухвалість та непослух Гарета, які проявились, коли він наважився на публікацію свого скандального матеріалу в газеті зі світовим визнанням, і його сміливі висловлювання у ній не змогли не привернути увагу громадськості до трагедії простого люду в СРСР. Тож розголос внутрішньодержавних проблем радянській владі був не до снаги. Відтоді й починається полювання на вільнодумство зарубіжних журналістів, яке очолив голова радянського управління преси Костян-тин Уманський. У пригоді став арешт шести громадян Великобританії за звинуваченням у промисловому шпіонажі [4]. Гарет також згадує про цей випадок у своєму листі до батьків: «Терор набув нечуваних масштабів… Був наказ заарештувати шість інженерів, двох із яких я добре знав» [3]. Англомовні газети не могли пропустити повз увагу по-дібну новину, тому, в гонитві за подробицями, вирішили піти на «об-мін»: Джонса визнали брехуном, аби отримати доступ до публічного суду над злочинцями [4].

– 31 –

До джерел

Щоб закріпити ефект у дестабілізації авторитету Гарета, 31 березня 1933 року в «The New York Times» Уолтер Дюранті публікує матеріал під назвою «Росіяни голодні, але не помирають від голоду». Обурення Джонса тут пояснювалося «розпалом дипломатичної дуелі між Вели-кобританією і СРСР із приводу заарештованих британських інженерів» [4]. Сама ж проблема підвищення рівня скорочення кількості населен-ня пояснювалася тим, що, за словами Дюранті, в Радянському Союзі «надто поширені випадки смертей від хвороб, викликаних недоїдан-ням… Якщо через кліматичні умови врожай згине, як це було в 1921-му, Росії дійсно загрожуватиме голод. Якщо ні – теперішні труднощі швидко забудуться» [8]. Його пояснення дали позитивні результати: саме 1933 року США встановили з СРСР дипломатичні відносини [4].

Що стосується долі Гарета Джонса, то, звинувативши у шпіонажі, його ім’я внесли до чорного списку таємної радянської поліції. Однак ніхто не зміг заборонити журналістові розголошувати правду за меж-ами СРСР. У Великобританії Гарет написав ще близько 20 матеріалів, які містили найдрібніші деталі із жалюгідного побуту селян. Найбіль-ше вражають такі слова із праць Джонса: «В одній селянській хаті, де я зупинився, ми спали удев’ятьох в одній кімнаті. Було жахливо бачити, що у двох із трьох дітей боліли животи. Все, що можна було їсти, – бруд-ний суп, у якому плавали один-два шматочки картоплі, і це все, що їла ціла родина, зокрема і я, дерев’яними ложками»; «Страх смерті огорнув хату. Картоплі не вистачало, щоб якось дотягти до нового врожаю. Коли я поділився шматком свого білого хліба і маслом, одна жінка сказала: «Тепер я з’їла щось таке хороше, що можу помирати спокійно» [4].

На жаль, після 20 квітня 1933 року британський період у журна-лістській діяльності Гарета припиняється. Можна припустити, що влада Сполученого Королівства примусила Джонса мовчати. Проте не-зламна вдача журналіста не дозволяє йому зупинитись у своїх почи-наннях. Усе того ж 1933 на сторінках американської «Boston Sunday Advertiser» з’являється його новий матеріал на тему голодомору в Радянському Союзі, який містить такі твердження: «Голод в Україні штучний. Це наслідок радянської політики зі знищення приватного господарства і заміщення його колективним, де земля і худоба були спільними, тобто нічиїми» [3].

Гарет Джонс загинув у 30-річному віці за дивних обставин (мож-ливо, його вбили, такми чином завадивши розповісти світові, що нова держава Манчжоу-го не таке вже чудове місце, як хотіли це продемон-струвати її японські спонсори) у Внутрішній Монголії (нині – Китай) з незмитим клеймом брехуна, «подарованим» йому, як уже згадувало-ся, з легкої подачі Уолтера Дюранті [1]


– 32 –

Щодо останнього, то властивість насамперед прислухатися винят-ково до думок влади подарувала йому абсолютну прихильність верхів-ки та забезпечила безбідне майбутнє. Тривалий час Дюранті вважався найкращим журналістом Радянського Союзу. Так, в очах Костянтина Уманського він був безгрішним і постійно ставився всім працівникам ЗМІ в приклад. Чого лише вартий піднесений настрій, що відчувається у статтях Дюранті, які стосуються теми процвітання Радянського Со-юзу: «Система працює добре.... краще, ніж будь-яка гетерогенна систе-ма, коли-небудь розроблена людиною» [4].

Мав Уолтер Дюранті й світове визнання. У 1932 році він отримав Пулітцерівську премію, що вже в наші дні викликало низку дискусій. Газета «The New York Times» навіть винаймала професора російської історії Марка фон Гаґена з Колумбійського університету, аби оцінити праці Дюранті. Його вердикт був такий: «Задля репутації «The New York Times» вони мають забрати нагороду». Але Пулітцерівський ко-мітет думав інакше: нагороду так і не відкликали, аргументуючи це тим, що матеріали Дюранті «якщо б оцінювалися за сьогоднішніми стандартами, виглядали б дуже закороткими» [6].

Питання встановлення справедливості було винесене на загальний розгляд, адже світ має знати своїх героїв. Для журналістів знеслав-лення Уолтера Дюранті й піднесення на п’єдестал Гарета Джонса – це справа честі. Щодо останнього, то вже зроблено багато кроків з метою повернення чесного імені людині, що боролася за правду. На терито-рії Абериствитського університету 2 травня 2006 року встановлено пам’ятну дошку на його честь із написами трьома мовами: англій-ською, валійською та українською [1].

Українська канадська асоціація громадянських прав на початку 2000-х рр. ініціювала резонансну кампанію задля позбавлення Дюран-ті Пулітцерівської премії посмертно. «Вчинити справедливо» – так ак-тивісти назвали свою програму, адресатом якої насамперед був сучас-ний видавець «The New York Times» Артур Шульцбергер-молодший.

У 2003 р. «The New York Times» із посиланням на професора Колум-бійського університету підтвердила, що московський кореспондент ви-дання у 30-х роках має бути позбавлений Пулітцерівської премії.

Утім далі «визнання» справа не пішла. На доведення цієї думки англієць Білл Вен наводить факти лицемірства цього ж видання про-тягом довгих років. Серед інших – приклад Білла Келлера, який різко негативно висловлювався у питаннях «справи Дюранті», натомість у період 1986–1991 рр. сам Келлер райдужно зображував персону Ми-хайла Горбачова, що відповідало офіційній політиці Вашингтона на той час.

– 33 –

До джерел

Та факт залишається фактом. На фоні інших подій, явищ і тенден-цій процес позбавлення Дюранті премії «загубився», а тому сьогодні про нього вже фактично забули.

У листопаді 2008 року Президент України Віктор Ющенко посмерт-но вшанував Гарета Джонса присвоєнням ордену «За заслуги». А 21 листопада того самого року в дні 75-ї роковини голодомору відбулася прем’єра фільму режисера Сергія Буковського «Живі», частина якого присвячена долі британського журналіста [1].

Нині, як зазначає Ф. Сидорук, «попри усі перешкоди й політичні кульбіти у самій Україні, вона поступово торує шлях, сприяючи від-родженню майже втраченої генетичної пам’яті» [7]. На честь Гарета Джонса у 2001 за участі Ігоря Лозового та Аскольда Крушельницького засновано конкурс, що носить ім’я відомого кореспондента [1].

Тож, як бачимо, і життя, і журналістська діяльність Гарета Джонса та Уолтера Дюранті завжди існували у паралельних площинах.

Це не лише дві людини з різним баченням однієї ситуації та одних і тих самих процесів. Це два полюси – полюс журналістики та про-паганди. Два світогляди, сформовані під впливом (тиском) викликів того часу, які трансформувались у протиставні один одному символи епохи.

Висновок. Таким чином, ми визначили важливі тенденції у профе-сійній діяльності вищевзазначених медійників у питанні висвітлення теми голодомору, простежили за авторською еволюцією журналістів Дюранті та Джонса, однак ця тема ще чекає своїх дослідників.

1. Английский советник Гарет Джонс: очевидец Голодомора в СССР [Електронний ресурс] // Толкователь. – 2012. – Режим доступу: http://ttolk.ru/?p=11593.

2. Довга тінь Уолтера Дюранті [Електронний ресурс] // Телекритика. – 2003. – Режим доступу: http://www.telekritika.ua/lyudi/2003-11-28/2925

3. Дроздовский Д. Заглядывая в пламя чумы [Електронний ресурс] / Дмитрий Дроздовский // ZN.ua. – 2008. – Режим доступу: http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/zaglyadyvaya_v_plamya_chumy.html.

4. Мэйс Джеймс. Повесть о двух журналистах. Уолтер Дюранти, Га-рет Джонс и Пулитцеровская премия / Джеймс Мэйс // День. – 2003. – № 120. – С. 15–16.

5. Сидорук Ф. Джоунз проти фабіанців. Історія журналіста, який уперше розповів про Голодомор // Українська правда. – 2012. – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/12/13/103570/

6. Сіріол К. М. Проти брехні [Електронний ресурс] / Коллі Марга-рет Сіріол // Тиждень.ua. – 2009. – Режим доступу: http://tyzhden.ua/Columns/50/602.


– 34 –

7. Соловьев В. Лжец по вдохновению [Електронний ресурс] / Влади-мир Соловьев // Русский базар. – 2011. – Режим доступу: http://russian-bazaar.com/ru/content/2167.htm.

8. Duranty W. Russian hungry, but not starving [Електронний ресурс] / Walter Duranty – Режим доступу: http://www.garethjones.org/soviet_articles/russians_hungry_not_starving.htm.

1. Anglijskij sovetnik Gareth Jones: ochevidec Golodomora v SSSR [Electronic resource] // Tolkovatel’. – 2012. – Reference: http://ttolk.ru/?p=11593.

2. Dovga tіn’ Walthera Duranty [Electronic resource] // Telecritics. – 2003. – Reference:http://www.telekritika.ua/lyudi/2003-11-28/2925.

3. Drozdovsky D. Zaglyadivaja v plamya chumi [Electronic resource] / Dmitry Drozdovsky // ZN.ua. – 2008. – Reference: http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/zaglyadyvaya_v_plamya_chumy.html.

4. Mace James Povest’ o dvuh zhurnalistah. Walther Duranty, Gareth Jones i Pulitcerovskaja premija / James Mace // Den‘. – 2003. – № 120. – Р. 15–16.

5. Sydoruk F. Jones proti fabіancіv. Іstorіja zhurnalіsta, jakij upershe rozpovіv pro Golodomor [Electronic resource] // Ukraїns’ka pravda. – 2012. – Reference: http://www.istpravda.com.ua/articles/2012/12/13/103570/.

6. Syriol К. М. Proti brehnі [Electronic resource] / Colly Margareth Syriol // Tyzhden.ua. – 2009. – Reference: http://tyzhden.ua/Columns/50/602.

7. Solov’ev V. Lzhec po vdohnoveniju [Electronic resource] / Vladimir Solov’ev // Russkij bazar. – 2011. – Reference: http://russian-bazaar.com/ru/content/2167.htm.

8. Duranty W. Russian hungry, but not starving [Electronic resource] / Walter Duranty – Reference: http://www.garethjones.org/soviet_articles/russians_hungry_not_starving.htm.

UDС 007 : 070Comparative characteristics of the peculiarities of the reflection of

the topic holodomor in the ukraine during 1932–1933 in the journalistic activity of Gareth Jones and Walter Duranty

Irina Zhylenko, PhD in Philology,Viktorija Bardak, Master,Sumy State University, 2, Rimsky-Korsakov St., Sumy, 40007, Ukraine, e-mail:

[email protected] current article is dedicated to studying and comparison of different views

on the problematic of the coverage of the topic Holodomor in the Ukraine on the territory of the USSR during 1932 – 1933 in the foreign press by well-known Britain journalists Gareth Jones and Walter Duranty, two representatives of the same

– 35 –

До джерел

profession, working for two different publishing houses. However, the stylistics and the ideology of their working styles could not be more contrasting.

The article focuses on the polemics respectively the situation in the Ukraine of that time between Jones and Duranty as well as with the members of the Fabian Society, headed by George Shaw at that time. Both Duranty and representatives of the Fabian Society negated the very existence of the Holodomor. Several examples taken from the works of Gareth Jones give clear evidence of his defiance towards the Bolshevik Regime. The purpose of the present article is to draw attention towards the problematic of evaluation as well as to show the necessity of revaluation of the professional activity of the above-named journalists. It shows the significance of carrying out the analysis of the causal and the consequential connections between the results of the work and in particular the conditions of their work.

The works of Jones and Duranty have received international acknowledgment. The latter has even received a Pulitzer Prize, though there is a dispute whether it should be cancelled, while the name of Gareth Jones, as well as the one of the journalist Malcolm Muggeridge is gaining more popularity in the world.

Key words: Holodomor, journalism, USSR, ideological adherence, discussion, acknowledgement.

сравнительная характеристика специфики освещения темы голо-домора 1932–1933 годов в журналистской деятельности Гарета Джон-са и уолтера Дюранти

Жиленко ирина, канд. филол. н., доц.

Виктория Бардак, магистрантСтатья посвящена изучению и сравнению специфики освещения темы го-

лодомора в Украине на территории СССР в 1932–1933 гг. в зарубежной пре-ссе известными британскими журналистами Гаретом Джонсом и Уолтером Дюранти. Представители одной профессии работали в разных изданиях. Стилистика и идеология их работы были кардинально противоположными.

Освещаются элементы полемики Джонса относительно ситуации в Украине как с Дюранти, так и с членами фабианского сообщества во главе с Бернардом Шоу, которые отрицали существование голодомора. Приводятся примеры из работ Гарета Джонса, что свидетельствует о его вызове боль-шевистскому режиму. Цель статьи – привлечь внимание к вопросу оценки и переоценки профессиональной деятельности указанных выше журналистов и проведения анализа причинно-следственных связей между результатами работы и, в частности, условиями их работы.

В сравнительном аспекте обращается внимание на мировое признание Джонса и Дюранти. Последний получил в свое время Пулитцеровскую пре-мию, об отмене которой идут споры и до сих пор, а имя Гарета Джонса, как и еще одного журналиста, Малкольма Маггериджа, приобретает в мире боль-шую популярность.

Ключевые слова: голодомор, журналистика, СССР, тенденциозность, дискуссия, признание.


– 36 –

Євгенія Подобна,аспірант,Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, вул. Мельникова, 36/1,


УДК 007 : 070 (477)

ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ ПОЛТАВСЬКОГО ВІДДІЛУ РОСІйСЬКОГО ТОВАРИСТВА

ПОКРОВИТЕЛЬСТВА ТВАРИНАМ

Стаття присвячена аналізові друкованих органів Полтавського відділу Російського товариства покровительства тваринам – «Союз покровитель-ства животным» (1907–1908) та «Вестник южнорусского животновод-ства» (1908–1910), що стали одними з перших зоозахисних періодичних видань України. Викладено історію становлення та розвитку цих видань, уточнено вихідні дані, окреслене коло авторів часопису та членів товари-ства. Проаналізовано контент цих видань.

Ключові слова: зоозахисна преса, Російське товариство покровитель-ства тваринам, журнал.

Вступ. Преса дореволюційної Полтави є важливою частиною іс-торії розвитку української журналістики. Попри це більшість

місцевих видань досі лишаються маловивченими. Різні аспекти іс-торії становлення та розвитку періодики Полтавської губернії дослі-джували Н. Сидоренко, О. Сидоренко, О. Школьна, О. Дроздовська. Особливий інтерес становлять фахові часописи. Деякі з них є досить нетиповими для української журналістики дореволюційного періоду. Зокрема серед полтавських видань виділяються зоозахисні часописи – «Вестник южнорусского животноводства» та «Союз покровительства животным». Досі ці часописи були поза увагою дослідників, тому їх дослідження є актуальним.

Мета статті – визначити історію становлення та розвитку, а також контент періодичних видань Полтавського відділу. Для цього необхід-но розв’язати такі завдання: визначити передумови виникнення зооза-хисної преси в Полтаві; окреслити історію функціонування журналів «Вестник южнорусского животноводства» та «Союз покровительства животным»; проаналізувати та з’ясувати контент цих видань.

Об’єкт дослідження – полтавська дореволюційна журналістика. Предмет – історія розвитку та контент журналів «Вестник южнорус-ского животноводства» та «Союз покровительства животным». © Подобна Є., 2015

– 37 –

До джерел

Методи дослідження. Історію становлення та розвитку періодич-них видань було розглянуто за допомогою історико-хронологічного та історико-описового методів, тобто функціонування часописів вивча-лось у контексті тогочасних суспільно-політичних реалій та в системі місцевої періодики, а основні етапи функціонування зазначеної преси розкривалися послідовно. Вихідні дані, змістове наповнення, жанрові особливості видань було розкрито завдяки описовому методу. Під час вивчення особливостей проблемно-тематичного наповнення видання також використано методи аналізу та синтезу. Завдяки біографічному методу, на основі аналізу мемуарів сучасників, вдалось уточнити деякі аспекти виходу журналу.

результати й обговорення. Російське товариство покровительства тваринам сформувалось у листопаді 1865 р. Його члени боролися за покращання умов утримання тварин, передусім у сільських господар-ствах, проти неналежної експлуатації візницьких коней, засновували ветеринарні клініки та проводили просвітницькі заходи. Також члени товариства наполягали на впровадженні найбільш гуманних способів забою свійських тварин, переобладнанні боєнь, наполягали на ухва-ленні закону, який би забороняв жорстоке поводження із тваринами. Ще однією, задекларованою у програмних документах метою було по-ширення знань із тваринництва. Члени товариства активно співпра-цювали з періодичними виданнями – на сторінках цілої низки видань вони публікували статті, поширюючи свої ідеї [1, c. 3]. Згодом почали з’являтися регіональні відділи Товариства. Один із таких осередків створено в Полтаві.

Очолювали відділення перші особи губернії – губернатор та віце-гу-бернатор. Зокрема станом на 1901 р. почесним головою був віце-губер-натор К. Балясний, у 1908 р. – губернатор В. Князєв, заступниками голови різного часу були В. Безпечников та В. Рейпольський, членами правління – В. Златорунський, О. Ринденков, М. Сосновський, Я. Фе-доренко, І. Лассман, Я. Цареградський, П. Стороженко, М. Балашев, В. Емніх, Є. Бєлавіна, Л. Лук’янович, І. Бурков, А. Пжецький, канди-датами у члени – К. Селівоненко, Н. Фесенко-Навроцький, Д. Уступ-ний та ін. [2, c. 4].

У 1907 р. полтавський ветеринар, титулярний радник, працівник Полтавської міської стайні Володимир Златорунський звернувся до губернатора з проханням видавати у місті зоозахисний журнал. До-звіл одержали і незабаром вийшов перший випуск ілюстрованого на-уково-популярного журналу «Союз покровительства животным» [3, c. 2]. Редакція декларувала його як «загальнодоступний, науково-по-пулярний журнал, орган правління Полтавського відділу Російського


– 38 –

товариства покровительства тваринам». У журналі друкували статті з тваринництва, огляди діяльності місцевих товариств щодо покращан-ня побуту тварин, селекції порід, зоотехніки.

У редакційному зверненні до читачів редколегія зазначала: «Ми ви-значили своєю метою усю увагу зосередити на практичному та науко-во обґрунтованому розв’язанні питань, що стосуються тваринництва у широкому сенсі цього слова, з усіма галузями, що до нього належать – сільському господарстві, домоводстві та торгівельно-промисловому світі» (1908. – № 1). Тож передусім журнал мав на меті поширювати знання, зокрема велику увагу автори приділяли статтям із ветерина-рії. На другому році видання було вирішено розширити медичний від-діл, де переважно розглядалися хвороби, якими людина може зарази-тися від тварин чи продуктів тваринництва.

Статті до цього відділу писали здебільшого лікарі. Окремий пласт публікацій присвячувався методам обробки продуктів тваринництва. Зазначалося, що в журналі також друкуватимуться «вірші, фейлето-ни в дусі покровительства тваринам». «Вважаючи головним двигуном у справі покровительства тваринам виховання молодого покоління, ми відкрили шкільний відділ під назвою «Травневий союз», до якого ввійдуть доступні для школярів різного віку статті, повісті, оповіда-ння, вірші, як із покровительства тваринам, так і з природознавства у найдоступнішому викладі» (1908. – № 1).

Програма видання подавала розділи: «Кореспонденція», «Бібліо-графія», «Корисні поради», «Питання та відповіді», «Урядові поста-нови», «Суміш», «Довідковий відділ», «Торговельні повідомлення», «Оголошення».

Автори журналу орієнтувалися на широке коло читачів – від селян до фахівців у галузі сільського господарства та зоології, тож на сторін-ках часопису друкували як наукові статті, так і матеріали доступною мовою, розраховані на читачів без освіти. Щоб дізнатися про смаки своєї аудиторії, виокремити найцікавіші рубрики й теми, редколегія надіслала у 1908 р. передплатникам питальники.

На цей час в Україні зберігся лише один, перший випуск «Союза покровительства животным» за 1908 р. Починався він із редакційної статті, де зазначалися завдання, які ставили перед собою автори, по-відомлялося про нові рубрики тощо. На шпальтах видання вміщено некролог, присвячений річниці смерті почесного члена Всеросійського товариства покровительства тваринам Софії Карзинкіній. Вона була засновницею «Дамської ліги для боротьби з жорстокістю моди», ви-давала зоозахисну літературу, поширювала ідеї гуманного ставлення до тварин. З її іменем пов’язана і наступна публікація – «Пам’яті по-

– 39 –

До джерел

чесного члена Московського відділу покровительства тваринам Софії Андріївни Карзинкіної». Номер продовжувала стаття «Покровитель-ство тваринам», де розповідалося про історію зоозахисних спілок. Під рубрикою «Відділ кіннозаводства» опубліковано огляд «Полтавська заводська стайня з 1884 по 1904 р.» І. Фетисова та «Заклик до кінноза-водчиків» (за матеріалами доповіді, виголошеної на з’їзді заводчиків Полтавської губернії) В. Русинова.

Читачів могла зацікавити публікація «Сільськогосподарська ви-ставка в с. Русанівці Гадяцького повіту» Ю. Соколовського. Наступ-ні матеріали присвячені стану ветеринарії в регіоні: «Полтавські гу-бернські земські збори» (про кошторис видатків на ветеринарію), «Діяльність ветеринарно-бактеріологічної лабораторії Полтавського губернського земства в 1907 р.» (порушувалося питання виготовлен-ня вакцин для домашніх тварин) Д. Уступного. Випуск продовжили статті «Земські заходи щодо поліпшення тваринництва», «Продукти тварин та їх правильна обробка і дослідження». Розглядаючи «роль та значення боєнь», автор акцентував увагу на незадовільному стані бо-єнь, численних порушеннях елементарних санітарних правил. «Хро-ніка» подавала зарубіжні та місцеві новини, що стосувалися тематики журналу. В рубриці «Корисні відомості» подано замітки «Тваринни-цтво», «Свинарство», «Із бджільництва», «З рибальства» [5, c. 7].

Авторами та співробітниками журналу були: Є. Белавіна, Г. Верж-бицький, Н. Гайдовський-Потапович, А. Гоздовський, Р. Дунін-Мар-цинкевич, С. Євсеєнко, І. Єндовицький, П. Захаров, С. Климович, С. Лебедєв, Г. Коваленко, Б. Лук’янович, А. Манько, В. Мезенцев, А. Ру-синов, П. Осипчук, Є. Фісун, М. Трубецька, І. Фетисов, М. Щербатов, А. Пясецький.

Один примірник журналу коштував 10 коп. Передплата на рік ста-новила 2 крб., 1 крб. – на півроку, за кордон – 3 крб. на рік. Редакція журналів знаходилась у Полтаві, по вулиці Пушкінській, 26.

Наступним виданням полтавського відділу Союзу покровительства тваринам став журнал «Вестник южно-русского животноводства». Ча-сопис виходив тричі на місяць, таким чином, передплатники отриму-вали 36 випусків на рік [6, c. 1671].

В оголошенні про передплату значилося: «Журнал присвячено ра-ціональному тваринництву та дотичним галузям сільського господар-ства, а також промисловості». Заявлена редколегією програма видан-ня виглядала так: «1) Оригінальні та перекладні статті з тваринництва усіх видів; 2) Птахівництво та бджільництво; 3) Сільське господарство, корми; 4) Природознавство; 5) Урядові розпорядження по всіх відді-лах програми; 6) Огляд закордонної літератури з фахових питань; 7)


– 40 –

Діяльність земства, міських установ та сільськогосподарських това-риств; 8) Правознавство: юридичні питання в галузях тваринництва, сільського господарства та промисловості; 9) Промисловість та торгів-ля; 10) Спорт; 11) Зоотехніка. Продукти тваринництва та їх правильна обробка; 12) Хроніка: наукова, закордонна, внутрішня та місцева; 13) Критика та бібліографія; 14) Відповіді передплатникам на всі питання в межах програми; 15) Ветеринарно-медична допомога; 16) Юридична допомога; 17) Довідковий відділ» [7, c. 3].

У першому випуску надруковано статті «Томський кінь в Полтав-ській губернії» М. Щербатова, «Чистокровна українська худоба» С. Деконського, «Підготовка курей до несіння яєць» Я. Раїкіна та ма-теріали без підпису: «Годівниця для коней», «Молочна ферма Ф. Ф. Шульц та В. А. Лучинського», «Ярмарок у Нових Санжарах», «Кілька прикладів колективної розсудливості у бджіл», «Німецьке конезавод-ство», «Сибірська чума», «Знищення дрібної риби на Дону», «Рибаль-ське товариство в Подільській губернії». Наукове значення мала пу-блікація «Акліматизаційний зоологічний сад Ф. Е. Фальц-Фейна», що містить фактичні дані про становлення заповідника «Асканія-Нова».

Контент видання розподілявся між рубриками «З життя сільсько-господарських товариств», «Життя у сільських господарствах», «Ді-яльність земств», «Бджільництво», «Кормові засоби», «Хроніка», «Торгівля та промисловість», «Біографія», «Суміш», «Оголошення», «Довідковий відділ», «Питання та відповіді», «Бібліографія».

Як і було задекларовано в програмі, переважну більшість публіка-цій становили матеріали з тваринництва: «Деякі з порід коней, корів та овець» Самборського, «Забезпечення сільських стад Володимир-ської губернії племінними биками» Португалова (1908. – № 2), «Си-ментальський кіт у Східній Європі» Л. Д., «Голубина пошта» Л. Мі-щенка (1908. – № 4), «Стать і розмноження» Гр. К., «Бджільництво» Є. Фісуна (1908. – № 3). Велику увагу автори приділяли різним аспек-там конярства: «Полтавська заводська стайня з 1884 по 1904 р.» Фе-тисова, «Рисистий кінний завод В. Л. Левченка» (1908. – № 2), «Який кінь потрібен для війни» (1908. – № 9).

Нерідко в журналі кореспонденти повідомляли про підбір правиль-них кормів: «Розвиток травосіяння в Нижньогородській губернії» (1908. – № 2), «Який має бути запас поживних речовин в тваринни-цтві» (1908. – № 3), «Використання крові в корм птахам» (1908. – № 15). Значне місце відводилося ветеринарним питанням, методам ліку-вання тварин, поширенню профільної освіти. Це, зокрема, публікації «Земська ветеринарія» Алякринського (1908. – № 3), «Ветеринар-зоо-технік» І. Попова (1908. – № 8), «До питання про введення викладання

– 41 –

До джерел

сільськогосподарських знань у початкових і нижчих загальноосвітніх навчальних закладах» (1908. – № 13).

Постійними були повідомлення про діяльність сільськогосподар-ських товариств, звіти із засідань фахових товариств тощо. Серед них такі матеріали, як «Проект Верхньодніпровського дослідного поля для дослідження питання організації споживчого тваринного господар-ства у степовому районі» А. Коля «З’їзд ветеринарних лікарів», «Пол-тавське сільськогосподарське товариство» (1908. – № 2), «Діяльність Успенського товариства сільського господарства з 1 жовтня 1907 по 1 жовтня 1908 р.» Ф. Ю. (1908. – № 3), «Діяльність Полтавського сіль-ськогосподарського товариства Полтавського повіту щодо поліпшення селянського вівчарства» В. Дем’янка (1908. – № 5), «Бюро з тваринни-цтва» Н. Тулайкова (1908. – № 8). Нерідко подавалися звіти з різнома-нітних тваринницьких і сільськогосподарських виставок: «Виставка птахівництва у Москві» А. Гоздовського (1908. – № 3), «Полтавська сільськогосподарська виставка», «Ювілейна виставка Київського Ро-сійського товариства правильного мисливства» (1908. – № 4).

Рідше друкувалися матеріали про здоровий спосіб життя, людські хвороби та їх лікування. Наприклад, «Боротьба з туберкульозом» В. Златорунського (1908. – № 2), «Курортне лікувальне молоко» (1908. – № 3). Спостерігались у журналі й публікації, що не стосувалися без-посередньої програми спеціалізованого видання. Скажімо, в № 3 за 1909 р. надруковано статтю «Роль жінки на селі», де проголошувала-ся необхідність активної участі жінок, передусім селянок, у розвитку сільського господарства. Автор наголошував на формуванні системи жіночої сільськогосподарської освіти, розповідав про досвід бельгій-ських селян, зазначав неабияку користь жінок у розвитку місцевого сільського господарства. У № 4 було опубліковано некролог Д. Квіт-ки – відомого земського діяча, голови Полтавського сільськогосподар-ського товариства. Інколи на шпальтах журналу подавалися фейлето-ни, як-от «Біг на місці» М. Востокова (№ 29) [9, c. 3].

Серед авторів видання значилися князь М. Щербатов, С. Декон-ський, Я. Раїкін, І. Лісовський, А. Коль, проф. І. Попов.

Разом із журналом передплатники отримували «подарунки» – брошури, світлини, насіння тощо. У 1909 р. із кожним примірни-ком редакція розповсюджувала фотографії кращих зразків тварин різних видів і порід, а також запропонувала чотири ілюстровані до-датки: «Корми», «Штучне запліднення», «Поради з ветеринарії» та «Практичне ковальство». Зокрема з першим випуском журналу пе-редплатники отримали безкоштовний додаток – папку альбому для фотографій, світлину коня Ватерлоо, насіння «Гаоляна» та плакат


– 42 –

про передплату на 1909 р. Із другим випуском розсилалася світлина кобили Прости [4, c. 3].

Окрім передплати та роздрібного продажу журнал поширювався в місцевих установах. Так, в оголошенні про передплату зазначалося: «Журнал надсилається сільськогосподарським товариствам та іншим відомчим установам Полтавського губернського земства, в усі бібліоте-ки, приватні читальні та інші установи Полтавського губернського ко-мітету сприяння народній тверезості усіх повітів губернії». Для селян, сільських вчителів та духовенства діяла знижка на передплату – 25 % вартості. Також можна було отримати один «пробний» примірник журналу безкоштовно. З 1909 р. як додаток виходив часопис «Союз по-кровительства животным». Видання виходило в світ у друкарні Пол-тавського губернського правління. Останній, дванадцятий, випуск журналу з’явився у 1910 р. [10, c. 8]

Висновки. Тож можемо засвідчити, що Полтавське відділення Ро-сійського товариства покровительства тваринам не лише сприяло роз-витку гуманного поводження із тваринами, місцевого тваринництва та поширенню наукових знань у регіоні, а й зробило внесок у розвиток місцевої журналістики. Журнали «Союз покровительства животным» та «Вестник южнорусского животноводства» стали першими паро-стками зоозахисної преси в Україні. Ці часописи стали принципово новим явищем у дореволюційній полтавській журналістиці. Контент видання становили науково-популярні та аналітичні статті з тварин-ництва, сільського господарства, практичні поради щодо поліпшення умов існування і годування тварин, матеріали, що пропагували гуман-не до них ставлення. Автори не лишались осторонь місцевих подій, нерідко писали про важливі соціальні проблеми, публікували новини про діяльність сільськогосподарських товариств, зоозахисних органі-зацій тощо. Окремо варто відзначити орієнтацію редакційної колегії на широке коло читачів: від дітей до фахівців із тваринництва та сіль-ського господарства.

Подібна спеціалізована періодика є важливою ланкою у розвитку не лише місцевої, полтавської, журналістики, а й частиною загально-української системи засобів масової інформації, що розвивалися за різ-них історичних, суспільно-політичних і духовно-культурних умовах. Певно, такі природозахисні часописи не були поодинокими на україн-ських теренах на початку ХХ ст., тож варто відшуковувати аналогічні періодичні видання для вивчення їхнього контенту.

1. Даронов А. А. Задачи Общества покровительства животным. – Виль-на, 1898. – 12 с.

– 43 –

До джерел

2. Справочная книжка по Полтавской губернии на 1908 год. – Полтава : Типография губернского правления, 1907.

3. Періодичні видання Полтави та Полтавської губернії (1838–1917 рр.) : cписок / уклад.: Н. Сидоренко, О. Сидоренко, О. Школьна. – Київ, 1996. – 126 с.

4. Союз покровительства животным. – Полтава, 1908. – № 1.5. Галактионов И. Д. Журналы печатного дела с 1867 по 1914. – СПб.,

1914. – 42 с.6. Беляева Л. Н. Библиография периодических изданий России: 1901–

1916 гг. / Л. Н. Беляева, М. К. Зиновьева, М. М. Никифоров. – СПБ. : Аль-фарет, 2012.

7. Вестник южнорусского животноводства. – 1908. – № 4.8. Коваленко Г. Про пташок та про комах. – Полтава, 1907. – 30 с.9. Корресподенция // Полтавский голос. – 1908. – № 4.10. Вестник южнорусского животноводства. – 1908. – № 2.

1. Daronov A. A. The tasks of Animal Protection Union / A. A. Daronov. – Vilna, 1898. – 12 p.

2. Reference book of Poltava province for 1908. – Poltava: Typographiya gubernskogo pravleniya, 1907.

3. Periodicals of Poltava and Poltava province (1838–1917) : list / comp. by N. Sydorenko, O. Sydorenko, O. Shkolna. – Lviv, 1996. – 126 p.

4. Soyuz pokrovitelstva zhyvotnym. – 1908. – № 1.5. Galaktionov I. D. Published magazines since 1867 till 1914 / I. D.

Galaktionov. – S.-Petersburg, 1914. – 42 p.6. Beliayeva L. N. Bibliography of Russian press: 1901–1916 / L. N.

Beliayeva, M. K. Zinovyeva, M. M. Nikiforov. – S.-Petersburg : Alfaret, 2012. – 1671 p.

7. Vestnik yuzhnorusskogo zhyvotnovodstva. – 1909. – № 4.8. Kovalenko G. About birds and insects / G. Kovalenko. – Poltava, 1907.

– 30 p.9. Correspondence / Poltavsky golos. – 1908. – № 4.10. Vestnik yuzhnorusskogo zhyvotnovodstva. – 1909. – № 2.

UDC 007 : 070 (477)Periodicals of Poltava department of the Russian Animal protection

UnionYevgeniya Podobna, PhD student,Institute of Journalism of Taras Shevchenko National University of Kyiv, 36/1,

Melnykova street, Kyiv, 04119, Ukraine, е mail: [email protected] article is devoted to the periodicals of Poltava department of Russian

Animal protection Union, such as «Soyuz pokrovitelstva zhyvotnym» (1907–1910)


– 44 –

and «Vestnik yuzhnorusskogo zhyvotnovodstva» (1908–1910). These magazines proposed the first animal protection publications in Ukraine. The history and activities of the above mentioned Union and its periodicals in Poltava is examined, as well as some biographical and creativity features of the editor V. Zlatorunsky. It tells about the history of establish and development of those magazines, refined initial data, the authors of publications and members of society. Analyzed the content of those magazines, pointed on the main issues and topics of the articles.

Rare documents and facts about «Soyuz pokrovitelstva zhyvotnym» and «Vestnik yuzhnorusskogo zhyvotnovodstva» are found. New data on the Poltava journalism history were obtained. This information may be useful for Ukrainian students and educators, who study the history of the Ukrainian journalism.

Key words: animal protection press, Russian Animal protection Union, magazine.

Периодические издания Полтавского отдела российского обще-ства покровительства животным

Евгения Подобная, аспирантCтатья посвящена анализу печатных органов Полтавского отдела Рос-

сийского общества покровительства животным – «Союз покровительства животным» (1907–1908) и «Вестник южнорусского животноводства» (1908–1910), которые стали одними из первых зоозащитных периодических зданий Украины. Изложено историю становлення и развития этих изданий, уточнены исходные данные, определен круг авторов издания и членов обще-ства. Проанализирован контент этих изданий.

Ключевые слова: зоозащитная пресса, Российское общество покрови-тельства животным, журнал.

– 45 –

До джерел

Юлія Попович,аспірант,Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича, вул. Коцюбин-

ського, 2, Чернівці, 58000, Україна, е-mail: [email protected]

УДК 070 (477) (092)

ІДЕЯ СОБОРНОСТІ В УКРАЇНСЬКОМУ ЧАСОПИСІ БУКОВИНИ «КАМЕНЯРІ»

(1909–1914; 1921–1922)

У статті поставлено за мету дослідити, наскільки ідея соборності України знайшла своє відображення на сторінках газети «Каменярі». Одним з основних результатів дослідження є те, що «Каменярі» в складних суспіль-но-політичних умовах Буковини, в яких вона перебувала під владою Австро-Угорщини та у складі королівської Румунії, втілювали у життя свою про-граму, проводили своєрідну підготовчу роботу, щоб у майбутньому Буковина стала частиною однієї великої держави – України. Багато опублікованих матеріалів працювали на національну ідею. За восьмирічне життя «Каменя-рі» єднали українців своїми публікаціями, а саме: надавалася інформація про суспільне життя на всіх українських землях з орієнтацією на Київ як центр української державності; газета відводила місце для друку визначним авто-рам з України; У статті поставлено за мету дослідити, наскільки ідея собор-ності України знайшла своє відображення на сторінках газети «Каменярі». Одним з основних результатів дослідження є те, що «Каменярі» в складних суспільно-політичних умовах Буковини, в яких вона перебувала під владою Австро-Угорщини та у складі королівської Румунії, втілювали у життя свою програму, проводили своєрідну підготовчу роботу, щоб у майбутньому Буко-вина стала частиною однієї великої держави – України. Багато опублікова-них матеріалів працювали на національну ідею. За восьмирічне життя «Ка-менярі» єднали українців своїми публікаціями, а саме: надавалася інформація про суспільне життя на всіх українських землях з орієнтацією на Київ як центр української державності; газета відводила місце для друку визначним авторам з України; скріплювала і живила українців Буковини духовно – через публікацію матеріалів на шевченківську тему; «Каменярі» єднали буковин-ців з Наддніпрянщиною через інформаційні, культурно-мистецькі статті про визначних діячів української культури; газета популяризувала собор-ницькі ідеї письменників з Буковини; редакція постійно інформувала про нові видання книг, періодики у Києві.

Ключові слова: соборність, періодика, часопис «Каменярі», преса Буковини.

Упродовж кількох століть Українська держава торувала нелегкий шлях до своєї соборності та незалежності. Особливим в україн-

© Попович Ю., 2015


– 46 –

ській історії виявився період кінця ХІХ – перших трьох десятиріч ХХ століття. Складність політичної, економічної, культурної ситуації по-лягала в тому, що українські землі територіально були розділеними і перебували під владою чужих держав. Не винятком була й споконвічно українська земля – Буковина. Понад чотириста років край, перебуваю-чи у складі Молдавського князівства, був відірваний від материнсько-го лона, а з 1774 до 1918 року Буковина була однією з найвіддаленіших провінцій Австрійської держави, іменованої герцогством Буковина. Має рацію О. Добржанський, автор праці «Національний рух україн-ців Буковини другої половини ХІХ – початку ХХ ст.» [7], коли пише, що історичні та геополітичні обставини в краї «суттєво відрізнялися не тільки від тогочасного становища Наддніпрянщини, але й сусідньої Галичини і не були сприятливими для збереження етнічної самобут-ності українського населення. Та народ вистояв, зберіг рідну мову, ста-родавні звичаї, почуття етнічної єдності з іншими українськими зем-лями» [7, с. 8].

Відчуття і прагнення до єдності з кровними братами Галичини, За-карпаття і Наддніпрянської України для українців Буковини постійно залишалися на часі. В роки Першої світової війни, як зазначає А. Жу-ковський, «буковинські українці діяли на національно-політичному полі спільно з українцями з Галичини» [9, с. 93], адже в обох краях становище було складним, до того ж доводилося розпочинати боротьбу проти наступу румунів і поляків.

Внаслідок Першої світової війни Австро-Угорщина отримала по-разку, чим скористалися українські збройні формування і 1 листопада 1918 р. взяли у Львові владу у свої руки, проголосивши Західноукраїн-ську Народну Республіку як самостійну державу. Буковинці ж, за роз-порядженням Українського Крайового Комітету, провели у Чернівцях 3 листопада десятитисячне народне віче, яке задекларувало волю щодо об’єднання української частини Буковини із західноукраїнською дер-жавою і подальшою злукою із Великою Україною. Проте сонце єдності для українців Буковини світило недовго, 11 листопада війська коро-лівської Румунії окупували край, українська влада вимушена була відступити.

Аналіз тернистої дороги Буковини до єдності з Україною потребує детального вивчення не лише з боку істориків, але й включення до цього процесу істориків літератури, мистецтвознавців і, звичайно ж, знавців української преси. Наважимося ствердити, що періодика Бу-ковини останніх десятиріч ХІХ – початку ХХ ст. є прямим дзеркалом тих суспільно-історичних, культурно-освітніх подій, які мали місце в історичному русі українців краю до споконвічної мети – самоусвідом-

– 47 –

До джерел

лення себе як єдиної нації у складі Соборної держави. З другого боку, важливо знати, яку ж роль відіграли українські періодичні видання буковинського краю на межі ХІХ – ХХ ст. у будівництві Української державності, зокрема ставимо за мету дослідити, наскільки ідея со-борності знайшла своє відображення на сторінках газети «Каменярі» – фахового органу «Вільної організації українського учительства на Буковині».

Нині окремого комплексного дослідження щодо висвітлення про-блеми соборності на сторінках буковинської преси австрійського періо-ду, у тому числі й в «Каменярах», не існує. Частково ця проблема пору-шена у працях таких дослідників, як А. Животко [8], А. Жуковський [9], А. Гречанюк [5], С. Кость [10], І. Михайлин [20], М. Тимошик [17], у колективній монографії за редакцією Д. Квітковського, Т. Бриндзана та А. Жуковського [1], монографіях М. Романюка [14, 15, 16], колек-тивному дослідженні «Буковина. Історичний нарис» [2], монографії О. Добржанського [7] та ін.

Перш ніж вести мову про ідею соборності України на сторінках «Каменярів» звернемося до «Великого тлумачного словника сучасної української мови» [3], щоб чіткіше зрозуміти значення терміна «со-борність». Зокрема читаємо: «Соборний… 3. Об’єднаний; неподіль-ний» [3, с. 1157].

Відомий сучасний дослідник української преси С. Кость вважає, що хоч з «проблеми соборності у минулому сторіччі появилися тисячі пу-блікацій, єдиного визначення змісту поняття нема» [10]. Як аргумент, С. Кость наводить думки багатьох дослідників (І. Кедрина, С. Рудниць-кого, Я. Дашкевича та ін.) щодо відтінків змістового наповнення цього поняття. Погоджуємося з тими трактуваннями вчених, що соборність – це далеко не географічне поняття, «воно має значно глибший і склад-ніший зміст» [10, с. 6], адже поза межами України й понині залиша-ються українські етнічні території.

Творець ідеї незалежної соборної України, автор праці «Самостій-на Україна» (1900) М. Міхновський писав: «Державна самостійність єсть головна умова існування націй, а державна незалежність єсть на-ціональним ідеалом в сфері міжнаціональних відносин» [12, с. 156]. Очевидно, слід додати, що ідея соборності – це те поняття, яке шліфу-валося десятиліттями і стало основою для появи ідеї державної само-стійності. Про те, як відбувався цей процес, мабуть, найкраще свід-чить періодична преса.

Українська преса Буковини австрійського періоду є важливою складовою частиною загальноукраїнської преси. Вона розвивалася під безпосереднім впливом останньої і тих історичних процесів, які відбу-


– 48 –

валися на Буковині в часи австрійського панування, в Галичині та в Наддніпрянщині.

Важливу роль у формуванні проукраїнської суспільної думки на Буковині відіграв учительський фаховий пресовий орган – двотижне-вик «Каменярі». В історії «Каменярів» виділяємо два періоди: перший – 1909 –1914 рр., другий – 1921–1922 рр. Шестирічна перерва у виході часопису пов’язана насамперед з фінансовими труднощами редакції та Першою світовою війною, а далі й з приходом у 1918 р. на Букови-ну румунської влади, цензура якої надзвичайно жорстко ставилася до української періодики.

Те, що «Каменярам» вдалося протриматися тривалий час, очевид-но, треба завдячувати патріотичному складові редакції, яку очолюва-ли в різні роки такі відомі педагоги і талановиті редактори, як Омелян Іваницький (1909, 1912, 1913 – № 1–4), Іларій Карбулицький (1910 –1911, 1914), Остап Попович (1913 – № 5–20), Іван Данилевич (1921–1922). Серед членів редакції і постійних авторів були Д. Макогон, Л. Ясінчук, І. Бережан, І. Пилат, К. Данилюк. На шпальтах «Каменярів» друкувалися матеріали Михайла Грушевського, Володимира Антоно-вича, Миколи Євшана, Остапа Грицая, Осипа Маковея та ін. Через цен-зурні заборони багато дописувачів газети підписувалися псевдонімами чи криптонімами, або були анонімними.

«Каменярі» вперше прийшли до читача 8 квітня 1909 року і вже од-разу стало зрозумілим, що газета наскрізь пронизана українським ду-хом і має за мету працювати для об’єднання учительства на всіх укра-їнських землях, виховувати у читачів національні ідеали.

У редакційній статті «Наша організация» (1909. – Ч. 1. – С. 2–3), в якій мова йде про «Вільну організацію українського учительства на Буковині», зокрема читаємо: «Організация й постановила собі про те бути супроти поодиноких наших українсько-політичних партий зо-всім безсторонною і супроти всіх партий однаково льояльною» (с. 3). Далі зазначається, що організація перш за все буде оберігати та відсто-ювати інтереси учительства – «наша організация є вольна і ні від якої політичної партії независима; вона не є служкою будьякої політичної партиї і не буде нею […], такою самою дорогою буде ступати й орган на-шої організициї «Каменярі»» (с. 3).

Як бачимо, у програмі організації українського учительства Буко-вини, як і її речника «Каменярів», не йшлося прямо щодо декларуван-ня єдності українських земель. Проте, за нашими спостереженнями, окремі публікації в часописі доводять протилежне. Зокрема, чимало редакційних статей були спрямовані насамперед на утвердження укра-їнської нації, національної свідомості буковинців, а це працювало на

– 49 –

До джерел

кінечну мету – соборність українських земель і українців. Редакційні статті найчастіше друкувалися без імені автора і засвідчують високу публіцистичну майстерність членів редакції.

З перших років існування редакція газети увідомлювала, що «ми (українці – П.Ю.) мусимо стати людьми духа, духа, який обіймає всю область людського існування всіх часів і тим робом пізнає ціль люд-ського буття, пізнає всі закони, на підставі яких приходять народи до великости […]. Ми находимося на шляху нашого відродження!» (На шляху нашого відродження // Каменярі. – 1909. – Ч. 9/10. – С. 1).

У редакційній статті «Витай нам!» зазначається, що «Каменярі» у кожному числі постійно намагаються оздоровити кволий на той час «національний організм», поставити «національну справу на тривку підвалину» (1912. – Ч. 24. – С. 1). У цьому контексті О. Маковей в умо-вах підавстрійської влади головним завданням української громади вважав «навчити нашу інтелігенцию рідної мови […]; дати їй замість усяких иньших лєктур свою; виховувати в нашім дусі, а не в німець-кім; вказувати на те, що в нас є доброго і гарного, а не лиш у сусідів, щоби ми вкінци мали свою сьвідому родину […]» (Ч. 3. – С.2).

Як спостерігаємо з редакційних статей, ставлення австрійських властей до проявів українського життя було лояльнішим, особливо це стає відчутним, коли перегорнемо сторінки «Каменярів» за 1921–1922 рр., під покровом Румунії. Чимало редакційних статей друкувалися з пропусками, де значилося «цензуровано». Відчувши короткочасний дух волі в часи ЗУНР та УНР, редакційні матеріали, що друкувалися в «Каменярах» другого періоду свого існування, носили більш демокра-тичний і національно наступальний характер.

Упродовж 1921–1922 рр. майже в кожному числі «Каменярів» у редакційних статтях порушувалася проблема румунізації укра-їнського населення Буковини. Нестерпне гноблення з боку румун-ських властей змушувало мешканців чинити опір. Так в інформа-ційній статті «Українське віче в Чернівцях» (1922. – Ч. 20-21. – С. 1) повідомлялося, що 16 липня 1922 р. у Народному домі відбулося віче проти румунізації. На ньому прийнято резолюцію, в якій за-значалося, що «опираючися на висловлене право самовизначення нації, протестує [віче – П.Ю.] проти нестерпного гноблення україн-ського населення румунською владою на національно-культурнім, політичнім і економічнім полі, […] протестує проти введення румун-ської внутрішньої і зовнішньої урядової мови в усіх українських на-родних школах…».

Отже, «Каменярі» не тільки викривали політику румунської вла-ди, але й водночас, використовуючи за гасло назву вірша Б. Грінченка


– 50 –

«До праці!», наставляли: «Тільки працею мозольною, чорною працею ми зможемо скинути із себе ярмо недолі» (1922. – Ч. 27. – С.1).

Шлях до єдності українських земель «Каменярі» бачили й через публікацію на своїх шпальтах матеріалів, які несли інформацію про суспільно-політичне життя на всіх українських землях. З-поміж опри-люднених матеріалів виділяємо серію публікацій визначного україн-ського історика і політика Михайла Грушевського. Так у 13-14 числах часопису за 1909 рік вміщено статтю «На українські теми» з підзаго-ловком «Два роки галицької політики», у якій автор одним абзацом охарактеризував соціально-політичне життя на підросійській Україні як таке, що його «залягла собі хмара, заступила світ і сонце від Амура до Дуная […]. Зрівняно всіх під п’ятою реакції, і українське житє – се сіра пляма серед одної великої сірої хляпанини […]». Складність соці-ального ж становища в підавстрійській Україні політик вбачає у тому, що «штабовці української політики побачили себе на чолі сильної ар-мії, з якою можна було зробити багато». Проте так не сталося, і винні в тому самі ж доморощені керівники галицької адміністрації і посли, що обиралися до Сейму в 1908 р. Певним продовженням згаданої публіка-ції є стаття М. Грушевського «Реальна політика на галицькім ґрунті» (1909. – Ч. 15/16). «Каменярі» не тільки знайомили читачів з працями М. Грушевського, але й подавали відомості про нього. Зокрема чеський журнал «Slovansky Prehled» (1909. – Ч. 4. – С. 163–167) опублікував життєво-творчий портрет М. Грушевського авторства чеського вченого Карела Кадлеця. Український переклад цієї праці здійснив професор Чернівецького університету Зенон Кузеля. Важливим є те, що автор знайомить читачів із конкретним внеском М. Грушевського у розбудову української державності, відзначає зокрема й значення М. Грушевсько-го для культурно-національного розвитку Західної України в другій половині ХІХ ст. Якщо вплив Т. Шевченка на національний розвиток Західної України мав характер національно-літературний, М. Драго-манова – соціально-політичний, то вплив М. Грушевського мав націо-нально-культурний характер. К. Кадлец справедливо вважає М. Гру-шевського найбільш заслуженим борцем за права українського народу, адже він «перший розвинув українське питання в цілім єго об’ємі, пер-ший виступив з науковим уаргументованєм стремлінь українського на-роду та почав організацію українського руху» (1909. – Ч. 17. – С. 1–2).

Постійним автором «Каменярів» був один із членів редакційного комітету – талановитий журналіст і педагог Лев Ясінчук. Його публі-кації стосувалися політичного життя, проблем культури, шкільни-цтва. Добру майстерність нарисовця і вміння спостерігати Л. Ясінчук виявив у серії публікацій під заголовком «З дороги» (1912. – Ч. 17/18,

– 51 –

До джерел

21, 22, 24). Це нариси-враження від подорожі автора півднем та цен-тральними територіями України, з яких читачі газети мали можли-вість заочно наблизитися до історії і культури таких міст, як Одеса, Севастополь, Ялта, Бахчисарай, Сімферополь, Полтава, Київ.

Тематична палітра «Каменярів», як простежуємо за роками ви-дання, була надзвичайно різноманітною. Однією з важливих тем в реалізації редакційної політики вважаємо шевченківську тему, яка духовно єднала Буковину з Україною. Вона ж, в свою чергу, включає інформаційно-критичні статті, інформаційні замітки про вшанування Кобзаря та бібліографічні рекламні замітки про вихід його творів. Як правило, шевченківські матеріали частіше з’являлися в газеті у берез-неві дні, до яких редакція вишукувала цікаві факти з життя і творчос-ті поета, що знаходили своє втілення у формі редакційних статей. 10 березня 1911 року українці всіх земель вшановували 50-ті роковини з дня смерті національного пророка. З цього приводу на першій сторінці «Каменярів» (1911. – Ч. 5. – С. 1) вміщено статтю (очевидно, редакцій-ну) «Великі роковини». Заголовок привертає увагу великим розміром та жирністю шрифту. Стаття в цілому пройнята закликом, спонукан-ням до читання і пізнання творів Т. Шевченка. В народі ширити слово поета покликана інтелігенція, від неї ще зі шкільної лави «наш брат» повинен почути те, «що повинно єго піднести на дусі, що повинно скрі-пити в нім віру в світлійшу будучність України». Стаття підсумовуєть-ся думкою, що коли українська громада глибоко повірить в те, що Т. Шевченко «писав своєю кров’ю», то й тоді на Шевченківських святах залунає «воскресна пісня «Ще не вмерла Україна», не відрекламована по нотах а відчута душею й серцем». Підвальна частина першої сторін-ки часопису, у якій вміщена стаття, завершується реченням-закликом «Ширіть твори Шевченка від хати до хати!», що виділяється жирним шрифтом.

У 50-ті роковини смерті Т. Шевченка його образ був настільки жи-вим у пам’яті народу, що про нього ходили легенди, ніби він не помер, а 1861 року ховали порожню домовину. Саме про таке йдеться у статті Антіна Лютницького, передрукованій «Каменярами» (1909. – Ч. 9 і 10. – 25 серп.) із всеукраїнської газети «Рада». Привертає увагу й передрук із львівського літературно-наукового журналу «Неділя» статті редак-тора цього видання В. Щурата «Шевченків «Буквар» (1911. – Ч. 6. – С. 4–5). Ця публікація мала надто важливе значення для популяризації імені Кобзаря на Буковині, зокрема його втіленої у життя мрії – вида-ного у Петербурзі на початку 1861 року «Букваря южноруского». На-справді це була своєрідна рецензія, у якій автор детально познайомив читачів з непростою історією підготовки та видання «Букваря…».


– 52 –

1921 рік – це рік відзначення 60-х роковин від дня смерті Т. Шев-ченка. «Каменярі» не обійшли увагою цієї знаменної дати. У невеликій анонімній статті «Уривок із характеристики творів Т. Шевченка» роль поета для України порівнюється з місією Христа в історії людства: «Се-годня завдячує сему генієви Соборна Україна своє відродження – він перший оживив її, перший зазначив їй поважне місце в пантеоні сла-вянських націй […]. Як Христос колись, так являється Шевченко за-щитником покривджених» (1921. – Ч. 8. – С.6).

На сторінках «Каменярів» (1922. – Ч. 9. – С. 2–3) віднаходимо й невеличке оповідання «На Шевченковій могилі», підписане криптоні-мом П-чук. Воно несло у собі важливий виховний потенціал для тих, хто хотів вибороти для України самостійність. Із короткого сюжету стає зрозумілим, чому двоє побратимів темної осінньої ночі приходять на кручі Дніпра до могили Тараса. Юнаки у цьому святому для кожно-го українця місці складають присягу на вірність Вітчизні, звертаючись до Пророка з такими словами: «Батьку, ти нас навчив бути Українця-ми, – навчи ж захищати це ім’я» (с. 2).

Варто відзначити, що редакція «Каменярів» по рахубині збирала будь-яку інформацію, що була пов’язана з іменем Т. Шевченка. Маємо на увазі насамперед анонсування Шевченківських заходів (1921. – Ч. 4. – С. 3), повідомлення про перенесення «Свята Шевченка» на інший день (1921. – Ч. 5. – С. 7), інформаційні замітки про відзначення Шев-ченківських свят у Чернівцях (1912. – Ч. 10. – С. 8), у буковинському селі Вікно (1912. – Ч. 8. – С. 7; 1914. – Ч. 7. – С. 8), заходи українського військового комітету та академічного товариства «Січ» у Відні (1922. – Ч. 9. – С. 8). Не залишилися поза увагою редакції публікації про Шевченківські дні на сторінках чернівецьких німецькомовних газет «Czernowitzer Allgemeine» (15.04.1921) та «Czernowitzer Allgemeine Zeitung» (1921. – Ч. 7. – С. 5 –6). Короткі інформаційні матеріали дру-кувалися переважно без заголовків під рубрикою «Всячина».

Отже, Шевченківська тема на шпальтах «Каменярів» посіла важ-ливе місце і сприяла зростанню національної свідомості мешканців буковинського краю. Образ Кобзаря поставав як символ єдності укра-їнців Сходу і Заходу України.

Редакційний склад «Каменярів» у своїх програмових завданнях щодо зміцнення національної свідомості української інтелігенції Бу-ковини і загалом населення особливої ваги надавав популяризації української книги, всеукраїнських газет, журналів тощо. Таким чи-ном газета орієнтувала читачів на всеукраїнську національну думку.

Підсумовуючи, зазначимо, що «Каменярі» в складних суспіль-но-політичних умовах Буковини, в яких вона перебувала під владою

– 53 –

До джерел

Австро-Угорщини та у складі королівської Румунії, втілювали свою програму, проводили своєрідну підготовчу роботу, щоб у майбутньо-му Буковина стала частиною однієї великої держави – України. Бага-то матеріалів «працювали» на національну ідею. Як підкреслював А. Жуковський, єднання українців починалося на літературному рівні, а вже згодом і в політичній площині. За восьмирічне життя «Каменярі» єднали українців своїми публікаціями, а саме: 1) надавалася інформа-ція про суспільне життя на всіх українських землях з орієнтацією на Київ як центр української державності; 2)газета відводила місце для друку визначним авторам з України (М. Грушевський та ін.); 3)шев-ченківська тема – це те, що скріплювало і живило українців Букови-ни духовно, змушувало самоусвідомлюватись; 4) «Каменярі» єднали буковинців з Наддніпрянщиною через інформаційні, критичні статті про визначних діячів української культури (Б. Грінченко, М. Лисен-ко, М. Коцюбинський та ін.); 5) газета популяризувала соборницькі ідеї письменників з Буковини, про них дізнавалися й по той бік Дні-пра; 6) редакція інформувала про нові видання у Києві і, навпаки – про вихід українських книг у Чернівцях, подавала їх критичні огляди; 7) часопис постійно заохочував читачів до передплати періодичних ви-дань Наддніпрянщини, Галичини, повідомляв про появу нових газет та журналів на американському континенті, тим стверджуючи: укра-їнці духовно єдині у всьому світі.

1. Буковина. Її минуле і сучасне / під ред. Д. Квітковського, Т.Бриндзана, А.Жуковського. – Париж-Філядельфія-Дітройт : Зелена Буковина, 1956. – 955 с.

2. Буковина: історичний нарис. – Чернівці: Зелена Буковина, 1998. – 416 с.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Автор, ке-рівник проекту та головний редактор В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Пе-рун», 2002. – 1440 с.

4. Гетьманець М.Ф. Сучасний словник літератури і журналістики / М.Ф.Гетьманець, І.Л.Михайлин – Х.: Прапор, 2009. – 384с.

5. Гречанюк А. Газета «Буковина» та її роль у громадському й літе-ратурному житті краю / А. Гречанюк // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. – 2000. – Вип. 87. – С. 61–65.

6. Дей О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (XVI –XX ст.) / О. І. Дей. – К.: Наукова думка, 1969. – 559 с.

7. Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої по-ловини ХІХ – початку ХХ ст. / О. Добржанський. – Чернівці: Золоті ли-таври, 1999. – 574 с.


– 54 –

8. Животко А. Історія української преси / упоряд., авт. іст.-біогр. на-рису та приміт. М. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 1999. – 326 с.

9. Жуковський А. Історія Буковини. Частина друга, після 1774 р. / Аркадій Жуковський. – Чернівці: ВС «Час», 1993. – 223 с.

10. Кость С. Ідея соборності як методологічна засада західноукраїн-ської преси першої половини ХХ ст. [Електронний ресурс] / С. Кость // Ре-жим доступу: http://www.lnu.edu.ua/faculty/jur/publications/visnyk27/Statti27_Kost.htm – 2005.

11. Михайлин І. Історія української журналістики: Книга перша. Під-ручник / І. Михайлин. – Харків: ХІФТ, 2000. – 279 с.

12. Міхновський Микола. Самостійна Україна / Микола Міхновський // Націоналізм. Антологія. – К.: Смолоскип, 2000. – 855 с.

13. Погребенник Ф. Юрій Федькович і газета «Буковина» / Ф. Погре-бенник // Радянське літературознавство. – 1966. - №4. – С. 41-46.

14. Романюк М.М. Українська преса Північної Буковини (1918–1940рр.) / М.М. Романюк. – Львів: ВЦ «Фенікс», 1996. – 194 с.

15. Романюк М.М., Галушко М.В. Українські часописи Північної Бу-ковини (1870–1940рр.): Історико-бібліографічне дослідження / М.М. Ро-манюк, М.В. Галушко. – Львів: Фенікс, 1999. – 428 с.

16. Романюк М. Українська преса Північної Буковини як джерело ви-вчення суспільно-політичного життя краю (1870–1940) / М.М. Романюк. – Львів : Фенікс, 2000. – 588 с.

17. Тимошик М. Історія видавничої справи: Підручник. – 2-ге вид., ви-правлене / М. Тимошик. – К.: Наша культура і наука, 2007. – 496 с.

18. Українська літературна енциклопедія: в 5 т. – К. : Голов. ред. УРЕ ім. М.П. Бажана, 1990. – Т. 2. – 576 с.

1. Bukovyna. Yiyi mynule i suchasne / Pid red. D.Kvitkovs’koho, T.Bryndzana, A.Zhukovs’koho. – Paryzh-Filyadel’fiya-Ditroyt: Zelena Bukovyna, 1956. – 955 p.

2. Bukovyna: istorychnyy narys. – Chernivtsi: Zelena Bukovyna, 1998. – 416 s.

3. Velykyy tlumachnyy slovnyk suchasnoyi ukrayins’koyi movy / Avtor, kerivnyk proektu ta holovnyy redaktor V. T. Busel. – K.; Irpin’: VTF «Perun», 2002. – 1440 p.

4. Het’manets’ M. F. Suchasnyy slovnyk literatury i zhurnalistyky / M. F.Het’manets’, I. L.Mykhaylyn – Kh.: Prapor, 2009. – 384 p.

5. Hrechanyuk A. Hazeta «Bukovyna» ta yiyi rol’ u hromads’komu y literaturnomu zhytti krayu / A. Hrechanyuk // Naukovyi visnyk Chernivetskoho universytetu. Slov’ianska filolohiia. – 2000. –Vyp. 87. – P. 61–65.

6. Dey O.I. Slovnyk ukrayins’kykh psevdonimiv ta kryptonimiv (XVI–XX st.) / O. I. Dey. – K. : Naukova dumka, 1969. – 559 p.

– 55 –

До джерел

7. Dobrzhans’kyy O. Natsional’nyy rukh ukrayintsiv Bukovyny druhoyi polovyny KhIKh – pochatku KhKh st. / O. Dobrzhans’kyy. – Chernivtsi: Zoloti lytavry, 1999. – 574 p.

8. Zhyvotko A. Istoriya ukrayins’koyi presy / Uporyad., avt. ist.-biohr. narysu ta prymit. M. Tymoshyk. – K. : Nasha kul’tura i nauka, 1999. – 326 s.

9. Zhukovs’kyy A. Istoriya Bukovyny. Chastyna druha, pislya 1774 r. / Arkadiy Zhukovs’kyy. – Chernivtsi: VS «Chas», 1993. – 223 p.

10. Kost’ S. Ideya sobornosti yak metodolohichna zasada zakhidnoukrayins’koyi presy pershoyi polovyny KhKh st. [Elektronnyy resurs] / S. Kost’ // Rezhym dostupu: http://www.lnu.edu.ua/faculty/jur/publications/visnyk27/Statti27_Kost.htm – 2005.

11. Mykhaylyn I. Istoriya ukrayins’koyi zhurnalistyky: Knyha persha. Pidruchnyk / I. Mykhaylyn. – Kharkiv : KhIFT, 2000. – 279 p.

12. Mikhnovs’kyy Mykola. Samostiyna Ukrayina / Mykola Mikhnovs’kyy // Natsionalizm. Antolohiya. – K. : Smoloskyp, 2000. – 855 p.

13. Pohrebennyk F. Yuriy Fed’kovych i hazeta «Bukovyna» / F. Pohrebennyk // Radyans’ke literaturoznavstvo. – 1966. – № 4. – P. 41-46.

14. Romanyuk M.M. Ukrayins’ka presa Pivnichnoyi Bukovyny (1918-1940rr.) / M.M. Romanyuk. – L’viv : VTs «Feniks», 1996. – 194 p.

15. Romanyuk M.M., Halushko M.V. Ukrayins’ki chasopysy Pivnichnoyi Bukovyny (1870-1940rr.): Istoryko-bibliohrafichne doslidzhennya / M.M. Romanyuk, M.V. Halushko. – L’viv : Feniks, 1999. – 428 p.

16. Romanyuk M. Ukrayins’ka presa Pivnichnoyi Bukovyny yak dzherelo vyvchennya suspil’no-politychnoho zhyttya krayu (1870–1940) / M. M. Ro-manyuk. – L’viv : Feniks, 2000. – 588 p.

17. Tymoshyk M. Istoriya vydavnychoyi spravy: Pidruchnyk. – 2-he vyd., vypravlene / M. Tymoshyk. – K. : Nasha kul’tura i nauka, 2007. – 496 p.

18. Ukrayins’ka literaturna Entsyklopediya: V. 5 t. – K. : Holov. red. URE im. M.P. Bazhana, 1990. – T. 2. – 576 p.

UDC 070 (477) (092)The idea of unification in the Bukovynian ukrainian newspaper

«Kameniari» (1909–1914; 1921–1922)Julia Popovych, PhD student,Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University, 2 Kotsjubynskyi Str. Chernivtsi

58012, Ukraine, е-mail: [email protected] article aims at investigating the way the idea of Ukraine unification was

reflected in the newspaper «Kameniari». One of the main results of the research is that in difficult socio-political conditions of Bukovyna, when it was under the Austro-Hungarian Empire and a part of the royal Romania, «Kameniari» embodied in life their program, conducted a kind of preparatory work so that in the future Bukovyna might become a part of one big country – Ukraine. Many published materials worked for the national idea. During eight years of their life «Kameniari»


– 56 –

united the Ukrainians by their publications, namely, provided information about social life all over Ukrainian lands with a focus on Kyiv as the center of Ukrainian statehood; the newspaper published works of outstanding authors from Ukraine, strengthened and gave life to Bukovynian ukrainians spiritually – through the publication of materials on Shevchenko topic. «Kameniari» united Bukovynian people with Naddnipryanshchyna with the help of informational, cultural, and artistic articles about prominent figures of Ukrainian culture. The newspaper popularized the unificational ideas of writers from Bukovyna; editorial continuously informed about new books, periodicals in Kiev.

Key words: unification, periodicals, newspaper «Kameniari», the press of Bukovyna.

идея соборности в украинской часописи Буковины «каменяри» (1909–1914; 1921–1922)

Юлия Попович, аспирантВ статье поставлена цель исследовать насколько идея соборности

Украины нашла свое отражение на страницах газеты «Каменяри». Од-ним из основных результатов исследования является то, что «Каменяри» в сложных общественно-политических условиях Буковины, в которых она находилась под властью Австро-Венгрии и в составе королевской Румынии, воплощали в жизнь свою программу, проводили своеобразную подготови-тельную работу, чтобы в будущем Буковина стала частью одной большой страны – Украины. Многие опубликованные материалы работали на нацио-нальную идею. По восьмилетней жизни «Каменяри» объединили украинский народ своими публикациями, а именно: предоставлялась информация об об-щественной жизни на всех украинских землях с ориентацией на Киев как центр украинской государственности; газета отводила место для печати выдающимся авторам из Украины; скрепляла и питала украинскую Буко-вину духовно – через публикации материалов на шевченковскую тему; «Ка-меняри» объединяли буковинцев с Надднепрянщиной через информационные, культурно-художественные статьи о выдающихся деятелях украин-ской культуры; газета популяризировала соборницкие идеи писателей из Буковины; редакция постоянно информировала о новых изданиях книг, пери-одики в Киеве.

Ключевые слова: соборность, периодика, журнал «Каменяри», пресса Буковины.

– 57 –

До джерел

Володимир садівничий,к. соц. ком., доц.Сумський державний університет, вул. Римського-Корсакова, 2, Суми, 40007,

Україна, е-mail: [email protected]

УДК 007 : 304 : 659.3 : 303.71

ТИПОЛОГІЧНА СИСТЕМАСПЕцІАЛІЗОВАНОЇ МЕДИЧНОЇ ПРЕСИ

(на прикладі видань Наддніпрянської України середини ХІХ – початку ХХ ст.)

Аналізуються спеціалізовані медичні періодичні та продовжувані ви-дання, що в період 1860–1920 рр. видавались у 9 губерніях Наддніпрянської України. Спираючись на розробки щодо історичних досліджень структури журналістики в системі соціокомунікативної діяльності, ґрунтуючись на дослідженнях масової інформації, а також орієнтуючись на специфіку ана-лізованих видань, досліджуючи періодичність виходу, тематико-змістове наповнення взятої до розгляду преси визначено типологічну структуру спе-ціалізованих медичних видань. Спільність типологозначимих ознак, до яких належать технологічні, аудиторні, інформаційні, функціональні та органі-заційно-редакційні, дає підстави спеціалізовані медичні періодичні та продо-вжувані видання позиціонувати як єдину типологічну групу. Визначається, що на становлення типологічної структури і практику спеціалізованих ме-дичних періодичних і продовжуваних видань вирішальний вплив робить ха-рактер їхньої взаємодії з професійною діяльністю.

Ключові слова: типологія, спеціалізована преса, інформаційний простір, соціальна комунікація.

Вступ. Спеціалізовані медичні періодичні та продовжувані видання – особливий тип ЗМІ зі своїм проблемно-тематичним спрямуван-

ням, внутрішньою структурою, аудиторним орієнтиром. Не дивлячись на їхній особливий статус і осібне місце в інформаційному просторі ХІХ – початку ХХ ст., ці видання виникли й розвивались у руслі всі-єї преси, тому доцільним є визначення медичної преси в типологічній структурі засобів масової інформації для формулювання сукупності характеристик, якими вони відрізняються від інших.

Розробляючи теоретичне обґрунтування типології та засади необ-хідності застосування для аналізу різних видів медіа, М. Шкондін висловив думку, що настав час констатувати появу нового напряму в журналістській науці – «медіатипології» [7 , с. 12], яка візьме на себе

© Садівничий В., 2015


– 58 –

дослідження не лише численних різновидів ЗМІ, що вже усталилися або лише з’являються, але й «усієї інформаційної системи суспільства, особливостей її включенності в глобальні комунікації» [7, с. 12], роз-криття основ формування інформаційного простору.

Загалом до питань типології газетно-журнальної преси та електро-нних ЗМІ, до питань типології журналістики зверталося чимало як українських, так і закордонних авторів, з-поміж яких О. Акопов, О. Алексєєв, В. Антонова, З. Грень, Т. Давидченко, В. Демченко, Н. Жи-лякова, О. Кажикін, І. Михайлин, Д. Мурзін, В. Шевченко, М. Шкон-дін, Ю. Фінклер та багато інших.

актуальність теми нашої наукової розробки зумовлена відсутністю у вітчизняному журналістикознавства комплексних досліджень типо-логічних особливостей і типологозначимих ознак спеціалізованих ме-дичних періодичних і продовжуваних видань.

Мета статті – вивчення медичної преси Наддніпрянської України середини ХІХ – початку ХХ ст. для визначення типоформуючих ознак медичних медіа як сегменту інформаційного простору.

Для досягнення мети вирішено такі завдання: дати визначення поняття спеціалізовані медичні періодичні та продовжувані видання (СМППВ); провести дослідження різних типоформуючих ознак і ви-значити вплив цих медіа на становлення інформаційного простру.

Методи. Теоретико-методологічною основою дослідження став сис-темно-цілісний підхід до вивчення, становлення та розвитку системи соціальної комунікації в Україні, засади джерельної достовірності, те-оретичні узагальнення історико-журналістського знання. Найважли-вішими правилами дослідження ми вважали принципи світогляднос-ті, всебічності, системності в підходах до явища.

результати й обговорення. Говорячи про дефініцію терміну «типо-логія» у більшості наукових праць вітчизняних дослідників зустрічає-мо визначення з «Великого тлумачного словника сучасної української мови»: «Типологія – вид наукової систематизації, класифікації чогось за спільними ознаками» [3, с. 1450]; типізація ж у названому джере-лі визначається як «віднесення об’єкту до певного класифікаційного типу» [3, с. 1450]. Тип, як основоположне поняття цих формулювань, усталеного, класичного, тлумачення не має. У різних джерелах воно подається і як сукупність схожих об’єктів, і як модель для групи пред-метів, і як набір пов’язаних між собою ознак тощо. Проф. Н. Яковен-ко «набір пов’язаних між собою ознак» [9, с. 271] визначає як модель. Також поняття «тип» у розрізі набору ознак і тверджень відповідає класичному розумінню соціологічної теорії, що трактується як «набір взаємозалежних тверджень, що дозволяють систематизувати знання,

– 59 –

До джерел

пояснювати та прогнозувати суспільне життя і генерувати нові наукові гіпотези» [10, с. 2].

Говорячи про тип ЗМІ, Б. Іграєв вказує, що «це основний образ схо-жих між собою (тобто однотипних) газет, журналів, передач, що утво-рюють специфічну групу. Реально існуючі газети, журнали, телепро-грами є представниками тих чи інших типів ЗМІ» [4].

Обґрунтовуючи необхідність типологічного підходу до вивчення періодичної преси, М. Шкондін зазначає: «Типологія журналістики допомагає більш точно встановити, наприклад, відповідність того чи іншого ЗМІ науково обґрунтованій моделі певного виду засобів масової інформації. Вона відповідає на запитання, які типологічні риси втілені в конкретному виданні, а які відсутні або проявляються недостатньо. Вона допомагає редакції спрогнозувати розвиток конкретного засобу масової інформації, сформувати його концепцію, спираючись на най-більш продуктивні моделі, або скорегувати її з урахуванням реалій на-вколишнього середовища» [8, с. 189.].

Як показує вивчення наукових джерел, однозначних підходів до ви-значення типоформуючих ознак як газетних, так і журнальних видань не склалося. Різні дослідники пропонують свої принципи й бачення.

Говорячи про спеціалізовані медичні періодичні та продовжувані видання (СМППВ), ми маємо на увазі пресу, яка: а) призначалася для людей однієї – медико-біологічної – сфери діяльності; б) в її контен-ті переважала інформація наукової, науково-популярної і практичної сфери, що вивчає нормальні та патологічні процеси в організмі, різ-номанітні захворювання, патологічні стани, методи їх запобігання та зміцнення здоров’я людини; б) вирізняється специфічністю цільового призначення й покликана задовольняти інформаційні інтереси своєї цільової аудиторі.

Ґрунтуючись на дослідженнях типологізації засобів масової інфор-мації, а також орієнтуючись на специфіку аналізованих видань, про-понуємо для спеціалізованої медичної преси типологічну систему, в основні якої лежить два базисні принципи: аудиторний фактор та цілі комунікаційної діяльності. Таким чином типоформуючими є такі озна-ки: технологічні, аудиторні, інформаційні, функціональні, організа-ційно-редакційні. Ця модель дозволить більш точно визначити сутнісні характеристики як окремих видань, так і всієї групи СМППВ, а також впливу цього сегменту на формування інформаційного простору.

Технологічні ознаки включають видавничу форму, періодичність, тривалість виходу, регіон розповсюдження, формат, обсяг, тираж.

За видавничою формою СМППВ аналізованого періоду поділялися на книжкові, журнальні, аркушеві (газети й таблиці).


– 60 –

Видань із ознаками журналу як засобу масової інформації в ана-лізований нами період видавалося 50. До журналу як виду видань за матеріальною конструкцією відносяться «Бюлетни…», «Ведомости…», «Обзоры…», «Сведения…», «Хроники…». Їхнами зафіксовано, описано й уведено в науковий обіг 45 найменувань.

Найстабільнішою в інформаційному просторі була присутність «Трудов…», «Протоколов…», «Записок…» і «Дневников…» – це книж-кові видання за формою, їх виходило 66. Перші вийшли друком у 1863 р. – «Протоколы заседаний Харьковского медицинского общества» і «Протоколы заседаний Общества Киевских врачей».

Основним видом періодичного видання визначається газета, що за видавничою формою належить до аркушевих. В аналізований період – 1860–1920 рр. – нами виявлено, описано та введено в науковий обіг 24 найменування газет. До найпоказовіших – за часом присутності в інформаційному просторі, за різноманіттям тематичного спрямуван-ня, за цитованістю в наукових працях на ін. – варто віднести «Земский врач», «Сезонный листок Славянских минеральных вод», «Современ-ная медицина» та ін.

Так, голова Балаклавського відділу Ліги для боротьби з туберку-льозом лікар Аарон Кушуль у 1914 р. видавав безкоштовну щотижне-ву газету «Балаклавский курортный листок»: 1914 № 1 (08.06) – № 7 (22.06). Специфіка змісту обумовлювалася територіальними особли-востями курортного регіону, задоволенням інформаційних потреб ау-диторії (лікарі, які працювали на курорті, та особи, які прибули на від-починок, місцеве населення), а також пропагандою бальнеологічного лікування. Подавалися інформаційні матеріали з життя курортників, різноманітні оголошення.

Єдиним представником табличного видання аркушевої поліграфіч-ної форми є «Таблицы смертности и рождаемости Киевского населения, составляемые по метрическим книгам». Виходили щомісяця упродовж 1880–1887 рр. як особливий додаток до протоколів засідань Товариства київських лікарів, яке «на засіданні 24 січня 1881 р. постановило дру-кувати їх на свої кошти» (1880. – № 1. – С. 3). Усі сторінки складались із таблиць, що повторювалися в кожному номері, і відрізнялися від по-передніх тільки цифрами смертності київського населення за церков-ними приходами і лікарнями, розподіленням померлих за віком, стат-тю, віросповіданням, частинами міста, станами і хворобами тощо.

Таку складову технологічної ознаки як періодичність,ми поділили на 17 груп: 1 – щоденні; 2 – 1–4 рази на тиждень; 3 – щотижневі; 4 – двотижневі; 5 – 20 разів на рік; 6 – щомісячні; 7 – 10 разів на рік; 8 – двомісячні; 9 – 2–4 рази на рік; 10 – квартальні; 11 – піврічні; 12 –

– 61 –

До джерел

щорічні; 13 – без чіткої фіксації виходу; 14 – одноденні; 15 – вийшли один раз; 16 – сезонні; 17 – не визначено періодичність. Це дозволило нам абсолютно чітко показати ситуацію на тогочасному ринку спеціа-лізованої медичної преси.

Результати аналізу періодичності медичної преси Наддніпрянської України представлені у графіку 1.

Графік 1. Періодичність виходуЕксплікація: 1 – щоденні; 2 – 1–4 рази на тиждень; 3 – щотижневі; 4 – дво-

тижневі; 5 – 20 разів на рік; 6 – щомісячні; 7 – 10 разів на рік; 8 – двомісячні; 9 – 2–4 рази на рік; 10 – квартальні; 11 – піврічні; 12 – щорічні; 13 – без чіткої фіксації виходу; 14 – одноденні; 15 – вийшли один раз; 16 – сезонні; 17 – не визна-чено періодичність.

За обсягом виділяються газети на 4–16 сторінок, а також «тонкі» (20–144 стор.) і «товсті» (160–528 стор.) видання журнальної та книж-кової форм.

До «тонких» видань журнальної форми відносяться власне журна-ли, а також «Бюлетни…», «Ведомости…», «Обзоры…», «Сведения…», «Хроники…». Обсяг цих видань переважно коливався у межах 36–98 сторінок. До «товстих», найзначніших за обсягом, відносимо щорічни-ки, особливо «Труды…» і «Протоколы…» медичних товариств, а також «Записики…» і «Хроники…». Обсяги їх могли досягати 914 сторінок – саме таким обсяг зафіксована «Ветеринарная хроника Киевской гу-бернии» (1913–1916). Однак у основі своїй обсяги «товстих» видань ва-ріювалися в межах 116–256.

Регіон розповсюдження. У період із 1860 р. до 1920-го, що обумов-лено хронологічними межами дослідження, ця преса виходила дру-ком у 9 губерніях Наддніпрянської України (Волинська, Катеринос-


– 62 –

лавська, Київська, Подільська, Полтавська, Таврійська, Харківська, Херсонська, Чернігівська). У Києві впродовж аналізованого періоду виходило друком 54 видання, в Одесі – 36, у Харкові – 35. Загалом така преса зафіксована у 22 містах і містечках. Окрім уже названих, це: Катеринослав – 12, Сімферополь – 10, Житомир і Полтава – по 6, Кам’янець Подільський, Херсон і Ялта – по 5, Чернігів – 4, Балаклава, Єлисаветград, Керч, Кременчук, Миргород, Севастополь, Слов’янськ, Феодосія і Хорол – по 1, та ін.

Формат. Дослідження показує, що в основі своїй розмірні формати були сталими. Застосувалася як сантиметрово-міліметрова, так і гра-дусна система вимірювання. Переважна більшість видань – книжкові (висота блоку 160–180 мм, 190–200 мм, 200–240 мм – відповідно 160, 120, 80) і журнальні (висота блоку 250–270 мм, більше 280 мм – відпо-відно 40 і 20) за формою. І зовсім незначна кількість – різноманітних газетних форматів. Це, наприклад: «Балаклавский курортый листок» – висота блоку 450 мм., «Белая ромашка» (Катеринослав) – 540 мм, «Больничная касса» – 390 мм, «Здоровая жизнь» – 300 мм, «Крымские курорты» – 580 мм, «Крымский курортный листок» – 610 мм та ін.

Дослідження тривалості виходу дає підстави стверджувати, що найдовше – 53 роки – видавалися «Протоколы заседаний Харьковско-го медицинского общества» (1861/1863–1916). Одне видання проісну-вало 45 років, одне – 33, два видання – 31 рік. Загалом 20 років і довше виходило друком 17 видань. Лише один раз вийшло 28 видань.

Загальні результати аналізу тривалості виходу медичної преси Над-дніпрянської України середини ХІХ – початку ХХ ст. представлені у графіку 2.

Аудиторні ознаки. У журналістикознавстві зустрічаються такі по-няття, як «читацька адреса», «читацьке поле», «читацька група», «читацька аудиторія», «читацьке призначення».

Свого часу Дж. Лалл зауважив, що «аудиторію не можна обґрунто-вано розглядати лише як жертву медіа-впливу» [5 , с. 94]. Це абсолютно відноситься до характеристики споживачів спеціалізованих медичних медіа середини ХІХ – початку ХХ ст. У нашому випадку конкретизато-рами аудиторних ознак виступають: трудова, інтелектуальна і соціаль-на діяльності (сільські працівники, робітники, губернські та повітові службовці, фельдшери, акушерки, практикуючі лікарі й фельдшери, студенти, науковці); галузева спеціалізація (терапія, стоматологія, ве-теринарія, акушерство, фармація, ветеринарія та ін.); малі соціальні та фахові групи (сім’я, земська чи сільська громада, фельдшерська чи акушерська школа, університет, лікарня, наукове медичне товариство тощо); вік; національність; мова; інформаційні інтереси.

– 63 –

До джерел

Аудиторія таких медіа не лише споживала пропоновану інформа-цію, а й оцінювала її, брала активну участь у виробництві, впливала на тематичну.

Так, наприклад, аудиторну ознаку «Киевский врачебный вестник» (1917) визначив девізом: «Об’єднання діячів інтелігентної праці».

Виокремлюючи аудиторні ознаки аналізованої преси, можемо стверджувати, що видання розраховувалися для масового читача або для спеціалізованої аудиторії. Низка видань поєднувала аудиторні ознаки, орієнтуючись як на фахівців, так і на непідготовлених чита-чів. До таких відносяться «Бюлетни…», «Ведомости…», «Обзоры…», «Сведения…» та «Хроники…», яких ми нараховуємо 33.

Щодо національної ознаки, то тільки одне видання чітко висловило свою позицію – «Еврейский медицинский голос», редакція якого за-уважувала, що спробує «створити ... орган», де б розміщувалися до-слідження з питань збереження здоров’я та життя єврейської нації, «з іншого боку, у міру можливості», журнал повинен стати «стимулом для виникнення таких робіт».

За мовою видань ситуація склалася так: українською мовою вида-валося 9, польською – 2, російською – 175.

Україномовні виходили: Київ – 6, Полтава – 2, Хотин – 1. За періо-дичністю це були: двотижневики – 3, місячники – 4, невизначено – 1.

Графік 2. тривалість виходу медичної преси

Експлікація: 1 – вийшли один раз; 2 – виходили до одного року; 3 – 1–5 років; 4 – 6–10 років; 5 – 11–15 років; 6 – 16–19 років; 7 – 20–24 роки; 8 – 25–29 років; 9 – 31–35 років; 10 – 45 років; 11 – 53 роки.


– 64 –

Польською мовою виходили: орган Товариства подільських лікарів «Materiały do topografii i statystyki lekarskiej i higieny Podola» [Матері-али до топографії і лікарської статистики Подільської губернії] (1860–1865), редактор Kremer Alexander; присвячений усім гілкам медицини з акцентом на сучасні практичні питання «Polskie miesіęcznik lekarski» [«Польський лікарський місячник»] (1916), редактор Szumowski Władysław. У програмі журналу, що видався в Києві за участі виклада-чів місцевого та Львівського університетів.

Функціональні ознаки визначаються цільовим призначенням ви-дань та функціями, що вони їх виконують у процесі комунікації.

Саме цільове призначення, за визначенням О. Акопова, «конкрети-зує характер і тип видання» [1, с. 27].

За цільовим призначенням СМППВ поділяються так: загально-ме-дичного спрямування, галузеві, прикладні, рекламно-інформаційні, наукові, науково-популярні, популярні, офіційно-документальні, хро-нікально-документальні, статистичні, довідкові.

Найчисельнішою за цільовим призначенням визначаємо групу пре-си загально-медичного спрямування.

Видання, що відображали «діяльність з’їздів, виставок та інших науково-технічних і професійних організацій» О. Акопов визначає як «журнали-хроніки» [2, с. 16]. Ми ж їх класифікуємо як хронікально-документальні видання, що ширше й глибше розкриває цільове при-значення цієї преси.

В аналізований період зафіксовано п’ять «Дневников…»: «Дневник Второго съезда отечественных психиатров в Киеве», «Дневник Деся-того съезда Русских естествоиспытателей и врачей в Киеве», «Днев-ник Третьего Всероссийского съезда ветери нарных врачей», «Дневник Шестого съезда общества русских врачей в память Н. И. Пирогова», «Дневник Южно русского областного съезда по борьбе с холерой».

Групу офіційно-документальних видань формували «Бюлетни…», «Ведомости…», «Обзоры…», «Сведения…» та «Хроники…». Їхніми за-сновниками чи видавцями виступали губернські та земські управи, губернські земські санітарні управління, санітарні та лікарсько-сані-тарні бюро відділень народного здоров’я міських управлінь, санітарні відділення земств та міських управ, повітові земства, міські санітарні станції, міські громадські управління. Головна функція – донесення професійної інформації для задоволення потреб своєї цільової аудито-рії. Саме функцією визначається предметно-тематичне спрямування – подавати професійну інформацію утилітарного характеру.

Згідно з твердженням А. Москаленка, «під функцією в журналісти-ці ми розуміємо цілеспрямовану діяльність, що має не перехідний і не

– 65 –

До джерел

випадковий, а загальний закономірний характер» [6, с. 45]. Функція включає в себе і мету, і засоби, вона виражає сутність, суспільне при-значення преси, визначає роль преси як суспільного інституту.

Проаналізувавши уведений нами в науковий обіг сегмент спеціалі-зованих медичних періодичних і продовжуваних видань, пропонуємо такий поділ їх за виконуваними функціями: інформаційна; комуніка-ційна; соціалізації; соціального партнерства, рекламна. Функція ін-формування у них не відігравала провідну роль.

Найзначнішою, а це дає підстави стверджувати наш аналіз контен-ту, вважаємо функцію соціалізації. По-перше, газетно-журнальні ви-дання проводили збір, обробку, накопичення та поширення наукових знань, пов’язаних із медико-біологічними, клінічними та профілак-тичними проблемами медицини. Слід наголосити, що в аналізований нами період на сторінках саме преси опубліковано низку матеріалів українських, за місцем народження і проживання, учених і практиків, викладені факти в яких стали науковими відкриттями. У першу чер-гу це стосується матеріалів, пов’язаних зі щепленнями, психіатрією, рентгенологією та ін. По-друге, видання використовувалися для під-вищення рівня професійних знань медичних працівників, що в першу чергу стосується теоретико-академічного змісту часописів. Неабияку роль у цьому відіграла і практично-лікарська основа тематичної спря-мованості. По-третє, виняткове значення мала роль просвітянина, яку виконували спеціалізовані видання, докладаючи значних зусиль для підвищення рівня медичної освіченості населення. До широкого зага-лу в популярній формі доносилися результати наукових відкриттів.

Виконання функції соціалізації підняло рівень медико-біологічної науки, вплинуло на розвиток медицини практичної, привчило насе-лення до лікування.

Інформаційні ознаки включають тематико-змістову спрямованість, внутрішню побудову видання, жанрово-стильову структуру.

Інформаційна основа контенту СМППВ формувалась із чотирьох основних груп: 1) теоретично-академічний зміст; 2) практично-лікарська спрямованість публікацій; 3) просвітницько-профілактичні, соціальні та суспільно-політичні матеріали; 4) вітчизняна й зарубіжна реклама.

За тематико-змістовими характеристиками ми виділяємо видан-ня універсально-тематичні та моно-тематичні. Відповідно вони поді-ляються на: а) видання по галузях – терапія, хірургія, стоматологія, акушерство та гінекологія, психіатрія та неврологія, офтальмологія, фармація, рентгенологія, шкірні та венеричні хвороби, педіатрія, фізі-отерапія, бальнеологія, медицина катастроф, військова медицина, ве-теринарія; б) видання з теоретичної, практичної, доказової медицини;


– 66 –

в) медична та ветеринарна бактеріологія; г) епідеміологія; ґ) альтерна-тивна медицина – гомеопатія; д) способи життя і харчування – гігієна, вегетаріанство; е) міжгалузеві видання; є) рекламні.

Більшість видань визначали для себе пріоритетну аудиторію або те-му-домінанту. Так, програму «Харьковского медицинского журнала» (1906–1917) видавці визначали як: 1) оригінальні статті наукового та практичного змісту; 2) маленькі повідомлення, які представляють на-уковий і практичний інтерес; 3) критичні огляди й систематичні рефе-рати робіт із питань, які на цей час збуджують найбільшу цікавість; 4) рецензії та бібліографія; 5) кореспонденції; 6) діяльність медичних товариств та інших медичних учених і навчально-допоміжних закла-дів; 7) некрологи; 8) хроніка та дрібні звістки переважно з місцевого життя: Харківського університету, міських і земських лікарень і т. д.; 9) додатки: протоколи Харківського медичного товариства, наукові збірники та ін.; 10) оголошення.

Пріоритетність аудиторії газети «Современная медицина» (1860–1880) визначало сповідування редакцією фізіологічного напряму в ме-дицині, згідно з яким організм – це єдине ціле, а нервова система віді-грає провідну роль у життєдіяльності, забезпеченні зв’язку організму з навколишнім середовищем.

Гігієна, санітарія, медицина і природознавство – тематика вісника «Життє і знаннє». На титулі зазначалося, що журнал «подає всі роботи добротною, простою, усім зрозумілою українською мовою».

Найбільше виходило друком видань по галузях медицини – тера-пія, хірургія, стоматологія, акушерство та гінекологія, психіатрія та неврологія, офтальмологія, фармація, рентгенологія, шкірні та вене-ричні хвороби, педіатрія, фізіотерапія, бальнеологія, медицина ката-строф, військова медицина, ветеринарія. Таких нами зафіксовано 49 назв: газети – 7, журнали за змістом – 22, журнали за формою – 20.

Серед 9 губерній Наддніпрянської України галузева преса розподі-лена так: Херсонська – 19 (2 видання у Херсоні й 17 – в Одесі); Харків-ська – 16 (1 видання в Слов’янську та 15 – у Харкові); Київська – 12 (уся періодика виходила в Києві); Таврійська – 9 (Сімферополь – 7, Ялта – 2); Катеринославська – 6 (усі в Катеринославі); Подільська – 3 (усі в Кам’янці-Подільському); Волинська – 2 (усі в Житомирі); Пол-тавська – 1 (журнал видавався в м. Хорол).

Така ж тематико-змістова характеристика як альтернативна меди-цина представлена лише одним журналом із гомеопатії – «Вестник го-меопатической медицины» (1900–1913).

Під внутрішньою побудовою видання прийнято розуміти поділ на розділи, відділи та рубрики, їх характер, співвідношення між обсяга-

– 67 –

До джерел

ми, метод подачі. Структура спеціалізованої медичної преси водночас і одноманітна, і має власні відмінні особливості.

До одноманітності можна віднести наявність фактично в усіх часо-писах таких розділів і рубрик, як «Статті», «Кореспонденції», «Хро-ніка і суміш», «Новини і суміш», «Реферати», «Критика та бібліогра-фія», «Оголошення», «Переклади», «Закордонна хроніка», «Конгреси та з’їзди», «Звіти засідань товариств».

На відмінні особливості вказують такі рубрики й розділи, як: «Швидкий здоровий дешевий обід», «Фальсифікація продуктів до-машнього вжитку», «Діти і тваринний світ» («Вегетарианский вест-ник»); «Популярно-наукові повідомлення про вегетаріанський ре-жим», «Повідомлення про вегетаріанські трудові колонії та санаторії природного методу лікування» («Вегетерианское обозрение»); «Гігієна нервової системи і лікарської експертизи» («Вопросы нервно-психи-ческой медицины»); «Становище сліпих у Росії і за кордоном»; «На-вчальні посібники для сліпих» («Друг слепых»); «Новини терапії і те-рапевтичні нотатки» («Терапевтическое обозрение»).

Стосовно жанрово-стильового представлення матеріалів, то резуль-тати контент-аналізу показують нерозвиненість і обмеженість жан-рів. Згідно із сучасним поділом творів журналістики на жанри, чітко у спеціальних медичних журналах вирізняється стаття. Значне місце займали також кореспонденції, огляди, реферати, рецензії. Пошире-ними були некрологи – матеріали з приводу померлих людей.

Організаційно-редакційні ознаки визначаються приналежністю до засновника та/чи видавця, місцем і роллю редактора, а також автор-ським складом. У ролі видавців, засновників та редакторів виступило, за нашими підрахунками, більше 180 осіб. Серед них доктори наук і професори, завідувачі медичних кафедр і голови різноманітних Това-риств медико-біологічного та ветеринарного спрямування, керівники відділів земств і очільники медичних служб міст, фармацевти і ліка-рі-практики. Найвизначнішою постаттю (згідно зі званнями та зро-бленим внеском у науку) безперечно ж є Ілля Мечников (1845–1916), який виступив редактором першого випуску «Трудов Одесской бакте-риологической станции» (Одеса, 1888).

Висновки. Проведене дослідження дає підстави стверджувати:На становлення типологічної структури і практику спеціалізованих

медичних періодичних і продовжуваних видань вирішальний вплив робить характер їхньої взаємодії з професійною діяльністю.

Аналіз змісту й форми цієї преси дав підстави визначити типоло-гічну систему, в основні якої лежить два базисні принципи: аудитор-ний фактор та цілі комунікаційної діяльності. Типоформуючими є такі


– 68 –

ознаки: технологічні, аудиторні, інформаційні, функціональні, орга-нізаційно-редакційні.

Технологічні ознаки включають: видавничу форму; періодичність; тривалість виходу; регіон розповсюдження; формат; обсяг; тираж. Ау-диторні: трудова, інтелектуальна та соціальна діяльності; галузева спе-ціалізація; малі соціальні та фахові групи; вік; національність; мова; інформаційні інтереси. Цільова аудиторія профілюється на три рівні: а) спеціальний, б) масовий, в) комбінований. Функціональні ознаки визначаються цільовим призначенням видань та функціями, що вони виконували в процесі комунікації. Групу інформаційних типоформу-ючих ознак складають: тематико-змістова спрямованість, внутрішня побудова видання, жанрово-стильова структура. Організаційно-редак-ційні ознаки визначаються приналежністю до засновника та/чи видав-ця, місцем і роллю редактора, а також авторським складом.

Спільність типологозначимих ознак, до яких належать технологіч-ні, аудиторні, інформаційні, функціональні та організаційно-редак-ційні, дає підстави спеціалізовані медичні періодичні та продовжувані видання позиціонувати як єдину типологічну групу.

1. Акопов А. И. Методика типологического исследования периодичес-ких изданий: на примере специализированных журналов / Акопов А. И. – Иркутск : Изд-во ЦК ВЛКСМ Молодая гвардия, 1985. – 96 с.

2. Акопов А. А. Развитие представлений о журнале как типе издания и варианты его формы в России в XVIII–XIX вв. / А. Акопов // Акценты : Альманах. – 1997, № 2. – С. 12–16.

3. Бусел В. Т. Великий тлумачний словник сучасної української мови / В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2005. – 1728 с.

4. Играев Б. А. Корпоративные издания: типологические и профильные особенности / Б. А. Играев [Електронний ресурс] // Из-вестия ТулГУ: Гуманитарные науки. – 2011. – № 3. – Режим доступу : http://cyberleninka.ru/article/n/korporativnye-izdaniya-tipologicheskie-i-profilnye-osobennosti.

5. Лалл Джеймс. Мас-медіа, комунікація, культура: глобальний під-хід : [пер. з англ.] / Джеймс Лалл. – К. : «К.І.С.», 2002. – 264 с.

6. Москаленко А. З. Теорія журналістики : навч. посібн. / Москаленко А. З. – К. : ЕксОб, 2002. – 336 с.

7. Шкондин М. В. Системная типологическая модель СМИ / М. В. Шкондин. – М. : Изд-во Моск. ун-та, 2002. – 42 с.

8. Шкондин М. В. Системные характеристики периодики // Средства массовой информации России : учеб. пособ. для студентов вузов / М. И. Алексеева, Л. Д. Болотова, Е. Л. Вартанова и др. ; Под ред. Я. Н. Засурско-го. – М. : Аспект Пресс, 2011. – С. 162–189 с.

– 69 –

До джерел

9. Яковенко Н. Вступ до історії / Наталя Яковенко. – К. : Критика, 2007. – 368 с.

10. Ritzer G. Sociological Theory / George Ritzer. – [8th ed.]. – New York : McGraw-Hill, 2011. – 827 P.

1. Akopov A. I. Methods of typological research periodicals: the example of specialized magazines / Akopov A. I. – Irkutsk : Izd-vo CK VLKSM Molodaja gvardija, 1985. – 96 р.

2. Akopov A. A. The development of ideas about the magazine as the type of publication and options for its shape in Russia in XVIII-XIX centuries / A. Akopov // Aktsentyi : Almanah. – 1997, № 2. – Р. 12–16.

3. Busel V. T. Great Dictionary of Modern Ukrainian / V. T. Busel. – K. ; Irpin : VTF «Perun», 2005. – 1728 p.

4. Yhraev B. A. Corporate media: typological and profile features / B. A. Yhraev [Electronic resource] // Yzvestyia TulHU: Humanytarnыe nauky. – 2011. – № 3. – Reference : http://cyberleninka.ru/article/n/korporativnye-izdaniya-tipologicheskie-i-profilnye-osobennosti.

5. Lall James. Media, communication, culture: global approach : [per. z anhl.] / James Lall. – K. : «K.I.S.», 2002. – 264 p.

6. Moskalenko A. Z. Theory of Journalism : tutorial / Moskalenko A. Z. – K. : EksOb, 2002. – 336 p.

7. Shkondyn M. V. System typological model of media / M. V. Shkondyn. – M. : Izd-vo Mosk. un-ta, 2002. – 42 p.

8. Shkondyn M. V. System Specifications periodicals // Sredstva massovoi ynformatsyy Rossyy : ucheb. posob. dlia studentov vuzov / M. Y. Alekseeva, L. D. Bolotova, E. L. Vartanova, dr. ; Pod red. Ya. N. Zasurskogo. – M. : Aspekt Press, 2011. – P. 162–189.

9. Yakowenko N. An Introduction to History / Natalya Yakowenko. – K. : Krytyka, 2007. – 368 p.

10. Ritzer G. Sociological Theory / George Ritzer. – [8th ed.]. – New York : McGraw-Hill, 2011. – 827 P.

UDC 007 : 304 : 659.3 : 303.71The typological system of specialized medical press (For example,

publications Naddnipryanska Ukraine in the middle of the XIXth – early XXth century)

Volodymyr Sadivnychyy, PhD in Social Communications,

Sumy State University, 2, Rimsky-Korsakov St., Sumy, 40007, Ukraine, е-mail:

[email protected] specialized medical periodicals and continuing that during 1860–

1920 years. published in the 9 provinces of Naddnipryanska Ukraine. Based on historical research concerning the development of journalism in the system


– 70 –

of structure sociocommunicative activities based on media studies, as well as focusing on the specifics of publications considered by examining frequency output, thematic and substantive content taken for consideration of the press determined the typological structure of specialized medical publications. Commonality tipology meaning, which include technology, auditory, informational, functional, organi-zational and editorial gives grounds specialized medical periodicals and serials position as one typological group. It is pointed out that the establishment of typological structure and practice of specialized medical periodicals and serials decisive influence the nature of their interaction with the professional activity.

Key words: typology, specialized press, information space, social communication.

типологическая система специализированной медицинской прессы (на примере изданий надднепрянской украины середины XIX – начала ХХ в.)

Владимир садивничий, канд. соц. коммуник., доц.Анализируются специализированные медицинские периодические и про-

должающиеся издания, которые в период 1860–1920 гг. издавались в 9 гу-берниях Надднепрянской Украины. Опираясь на разработки относительно исторических исследований структуры журналистики в системе социоком-муникативной деятельности, основываясь на исследованиях массовой ин-формации, а также ориентируясь на специфику рассматриваемых изданий, исследуя периодичность выхода, тематико-содержательное наполнение взятой к рассмотрению прессы определено типологическое структуру специализированных медицинских изданий. Общность типологозначимых признаков, к которым относятся технологические, аудиторные, информационные, функциональные и организационно-редакционные, дает основания специализированные медицинские периодические и продолжа-ющиеся издания позиционировать как единую типологическую группу. Указывается, что на становление типологической структуры и практику специализированных медицинских периодических и продолжающихся изда-ний решающее влияние оказывает характер их взаимодействия с профессио-нальной деятельностью.

Ключевые слова: типология, специализированная пресса, информацион-ное пространство, социальная коммуникация.

– 71 –

До джерел

наталя сидоренко, д-р філол. н., проф.,

надія Герасимчук, канд. соц. ком., Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, вул. Мельникова, 36/1, м.

Київ, 04119, Україна, е mail: [email protected]

УДК 007 : 070 : 477

КОМЕРцІйНА фРАНКОМОВНА ПРЕСА ОДЕСИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

У статті розглядається тематичний діапазон спеціалізованої (комерцій-ної) франкомовної преси в Одесі, зокрема часописів «La Russie Commerciale», «Feuille de Commerce de la Nouvelle Russie», «L’Intermediare du Commerce», «L’Оeil», «Le Phare de la mer Noire», «Journal d’Odessa». Акцентується на її зв’язку зі спорідненими галузевими періодичними виданнями у Причорномор’ї впродовж ХІХ – початку ХХ ст. Основна увага франкомовної комерційної пре-си зосереджувалася на статистиці (найчастіше в таблицях) руху товарів, урожайності, експорту та імпорту, зміни курсу валют тощо. Подавалися внутрішня (зокрема економічна) хроніка й зовнішні торговельно-промислові новини (з Парижа, Євпаторії, Петербурга), новини з галузі промисловості й сільського господарства, довідкова інформація. Видання містили рубрики: «Внутрішні повідомлення», «Зовнішні новини», «Одеський порт», «Ринкові ціни», «Рух пароплавів». У всіх часописах друкували рекламу.

У виданнях, що містили літературно-науковий компонент («Le Phare de la mer Noire» – «littéraire, scientifique, industriel et commercial journal»), зміст урізноманітнювався поезією та оповіданнями (рубрика «Фейлетон»), інфор-мацією про кримінал, «історичною мозаїкою», новинами медицини тощо.

Ключові слова: комерція, франкомовна преса, жанр, рубрика.

Вступ. За кількістю та різноманітністю періодичних видань, що ви-йшли у світ у ХІХ – на початку ХХ ст., серед міст Східної України

Одеса посідає важливе місце (за приблизними підрахунками – понад 700 газет і журналів). Однак якщо в Києві (загалом 830 назв) іншомов-ні мас медіа (окрім української та російської мов) з’явилися наприкін-ці ХІХ ст., особливо інтенсивно розвивалися на початку ХХ ст. і стано-вили приблизно 0,2 % від усієї періодики, то причорноморське місто має значні переваги: перші часописи надруковано французькою мовою у 1820–1827 рр., іншомовна преса становила тут сьому частину, до того ж вирізнялася національним колоритом (мова часописів – англійська, болгарська, грецька, ідиш, іврит, німецька, польська, румунська, сер-бохорватська, французька, есперанто).

© Сидоренко Н., Герасимчук Н., 2015


– 72 –

Проблемно-тематичний контент одеської періодики неодноразово ставав об’єктом дослідження учених різних галузей. Чи не найбільше місцеву пресу як джерело тих чи інших знань використовували істо-рики (І. Грєбцова, Т. Гончарук, Ф. Самойлов, П. Герлігі та ін. [1; 2; 3; 9]). До характеристики мистецької преси та функціонування масових і спеціалізованих видань у міжреволюційний період звертались О. Пар-хітько, О. Хобта, Т. Щурова та ін. [8].

Не залишилася поза науковою увагою і франкомовна періодика Одеси. Зокрема І. Грєбцова простежила специфіку цих видань як іс-торичного джерела, звернувшись до архівних матеріалів, реставрую-чи організаційно-структурні й тематичні особливості таких газет, як «Messager de la Russie meridionale», «Journal d’Odessa», «Одесский вестник» [4]. Співробітниця НБУВ Р. Кириченко залучила до науково-го обігу франкомовні часописи [6], маючи на увазі передусім французь-ку пресу, що висвітлювала українські події.

Загалом іншомовна періодика на Східній Україні недостатньо ви-вчена: не лише не виявлені деякі періодичні видання, не встановлені певні вихідні дані, а й значною мірою така преса не проаналізована й не введена в загальний контекст розвитку журналістики на україн-ських землях у той чи інший історичний період [10]. Мета цієї статті – з’ясувати тематичний діапазон спеціалізованої (комерційної) фран-комовної преси в Одесі, її зв’язок зі спорідненими галузевими періо-дичними виданнями у Причорномор’ї впродовж ХІХ ст.

Методи дослідження. Важливим на етапі пошуку достовірних да-них про існування певної періодики є моніторинг довідково-бібліогра-фічних видань та каталогів (як електронних, так і паперових) газет і журналів у різних бібліотеках України та Росії (НБУВ, ОННБ, РДБ, РНБ, БАН)1. Аналітично-синтетичне опрацювання основної інформа-ції, що зафіксована у періодиці, дає можливість визначити безпосеред-ні риси (тип видання, періодичність, наявність редактора/редколегії та видавця, існування додатків, тематичне спрямування тощо). Почат-ковий бібліографічний опис, систематизація одержаних даних, порів-няння та узагальнення характеристики різних часописів дозволяють створити загальну картину функціонування відповідного виду преси, зокрема комерційної франкомовної преси Одеси, що вийшла у світ у ХІХ ст.

1 НБУВ – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, ОННБ – Одесь-ка національна наукова бібліотека імені М. Горького, РДБ – Російська державна бібліотека (Москва), РНБ – Російська національна бібліотека і БАН – Бібліотека Російської академії наук у Сакт-Петербурзі.

– 73 –

До джерел

результати й обговорення. Налагодження інформаційних зв’язків у стилі «європейських впливів» сприяли зародженню преси французькою мовою: «Messager de la Russie meridionale» (1820–1823), «Troubadour d’Odessa» (1822), «Journal d’Odessa» (1823–1881, із 1827 р. – двомовне видання). На шпальтах і першого, й останнього згаданих часописів комерційна інформація відігравала провідну роль, розвиток російської та закордонної торгівлі знаходив відгук серед іноземних підприємців, які були зацікавлені в налаго-дженні стосунків із Новоросійським краєм.

Франкомовні часописи (або їх додатки) здебільшого присвячува-лися питанням торгівлі й економічно-фінансовим справам («Bulletin Сommercial», «Bulletin du Marche des Produits Agricole», «Feuille de Сommerce de la Nouvelle Russie», «L’Intermediaire du Commerce», «Journal des Entreprises par Actions Russes», «Mercure d’Odessa», «Revue Commerciale», «La Russie Commerciale» та ін.). Деякі з назва-них видань виходили щоденно, крім понеділка і післясвяткових днів, мали додатки й вважалися солідними інформаторами біржових подро-биць, стану торгівлі в різних регіонах Росії та Європи.

Необхідно наголосити й на тому факті, що потреба поширення важ-ливих галузевих відомостей, обмін професійними новинами виклика-ли до життя в Одесі чимало рекламних і довідкових (із акцентом на тор-гівлі й промисловості) періодичних видань («Новороссийский листок объявлений», «Международный торгово-промышленный указатель», «Ежегодник промышленности и торговли г. Одессы», «Рекламист», «Листок объявлений», «Коммерческий посредник», «Коммерческое обозрение», «Всероссийский коммерческий посредник для всех отрас-лей», «Общий посредник» тощо). Немало газет, зокрема щоденних, у підзаголовку подавали такі компоненти, визначальні для характе-ристики змісту часопису, як «економічний» чи «комерційний» («Ве-черняя почта», «Вчера и сегодня», «Жатва», «Зеркало», «Маленькие одесские новости», «Новое обозрение», «Новороссийский телеграф», «Новости Одессы», «Одесская биржа», «Одесские новости», «Одесский листок», «Правда» та ін.).

Торгово-промислові огляди, постійне «освідомлення про становище ринку», можливості вигідної купівлі-продажу та інші першочергові питання цієї сфери були основними елементами публікацій такої пре-си: «Бюллетени одесского купечества», «Бюллетень одесского хлебно-го рынка» (попередньо – «Циркуляр Одесского коммерческого агент-ства юго-западных казенных железных дорог о положении Одесского хлебного рынка»), «Журнал судоходства, судостроения, страхования и торговли», «Коммерческая Россия», «Торгово-промышленное обо-


– 74 –

зрение», «Торговое дело», «Торговое мореплавание» та ін. Низку одно-йменних торгових бюлетенів із 80-х рр. ХІХ ст. до початку наступного століття видавали гофмаклери Одеської біржі (І. Павані, Д. Ксантопу-ло, С. Бернштейн, Д. Ковлер, Л. Голштейн, а також – Л. Ноццоліні, Р. Копкевич, Г. Ганзен, А. де Спіллер), які стежили за поточними даними щодо хлібних ринків, цін на різну продукцію, біржових повідомлень, оглядів фрахтувань, мореплавства, урожаїв тощо.

Проте безперечну міжнародну вагу мали франкомовні часописи, що давали можливість відстежувати необхідну комерційну інформацію починаючи з 20-х рр. ХІХ ст.

Не випадково в розвитку нових форм господарювання на півдні Ро-сійської імперії, зокрема в пожвавленні зовнішньої торгівлі, посилен-ні попиту на хліб та інші товари, значну роль відігравали іноземці. Як стверджує американська дослідниця П. Герлігі, іноземні акціонерні компанії (вісім бельгійських, по одній французькій та англійській) по-сідали важливе місце в економічному й діловому розвитку Одеси ХІХ – початку ХХ ст. Серед потужних промислових підприємств – понад 500 належали іноземцям [1, с. 286].

Опираючись на скрупульозне дослідження П. Герлігі, одеський краєзнавець О. Губар підкреслює важливу думку про те, що «ідеоло-гія» розвитку причорноморського міста викликала таке явище, як «етнічний розподіл праці», коли застосовувалися найкращі навички та вміння різних народів: грецьких комерсантів, німецьких аграріїв і медиків, італійських архітекторів і фахівців із мармуру, єврейських маклерів і ремісників, південнослов’янських мореплавців, французь-ких фінансистів і промисловців, польських поміщиків, російських заводчиків і купців, українських каменотесів, молдавських і болгар-ських городників та інших фахівців [5].

Чотири десятиліття Одеса мала статус порто-франко – безмитної торгівлі, що певним чином інтенсифікувало комерційну діяльність у Причорномор’ї, де застосовувалася політика особливого сприяння щодо переселення до Лівобережної України іноземних колоністів, зо-крема купців та інших підприємців [2]. Зерно становило вагому час-тину експорту Російської імперії. Найчастіше пароплави та баржі ви-возили з порту пшеницю, жито, кукурудзу, льон, сало, віск, шерсть, латунь, залізо, смолу, невироблену шкіру, макуху, олію, пеньку, пір’я, роги й копита тощо. Тут розвантажували й відправляли в різні кінці вино, ром, фрукти, галантерею, бакалійні товари (перець, гвоздика, імбир, горіхи, крохмаль, какао, чай, сухі фрукти), олово, вбрання із шовку, льону та вовни, паперові й ковальські вироби, вогнетривку це-глу, черепицю, сільськогосподарське обладнання тощо.

– 75 –

До джерел

У брошурі «Отчет Одесского комитета торговли и мануфактуры» за 1882 р. позначені навіть дрібні товари, як-от: «скляні вироби, сте-аринові свічки, риба в олії та сардинки» [7, с. 30]. Важливо те, що зазначений одеський комітет у звіті опирається на огляди місцевого гофмаклера С. Бернштейна [7, с. 21], використовує як джерело комер-ційних повідомлень статистику й дані франкомовної газети «Bulletin Сommercial» [7, с. 15].

Тож основна увага комерційної преси зосереджувалася на статис-тиці (найчастіше в таблицях) про рух товарів, зміни курсу валют, урожайності, експорту та імпорту тощо. Існували рубрики на зразок «Внутрішні повідомлення», «Зовнішні новини», «Одеський порт», «Ринкові ціни», «Рух пароплавів»; часто подавались огляди, замітки, довідкова інформація, реклама.

Скажімо, в «La Russie Commerciale» друкувалися передові статті, кореспонденції, хроніка (промислова, сільськогосподарська, театраль-но-музична), оглядові матеріали («Про мінеральні води на Кавказі», «Урожай кукурудзи в Америці», фінансова діяльність, експортно-ім-портна ситуація на півдні Росії, стан ринків у різних країнах світу). Читачів могли зацікавити «листи» кореспондентів із Парижа, Варша-ви, Севастополя; підвал «Фейлетон» із літературними та мистецькими публікаціями; нариси (зокрема про «ангела-охоронця» Одеси – герцо-га Армана дю Плессі – дюка де Ришельє), бібліографічні замітки тощо.

Цей економічний, фінансовий, комерційний, морський, промисло-вий та літературний тижневик (1889–1895) за редакцією Леона Паппа-датоса публікував огляди, що мали приблизно такий зміст: : «У зв’язку із святами ринок майже не рухається… Російський ринок має дві не-сприятливі умови: різкий ріст карбованця та чудовий врожай 1889 р. в Америці. Велика кількість американського зерна провокує низькі ціни на старому континенті. Також помітно знизилася вартість жита як на континенті, так і в Англії. В Англії ціни приблизно ті самі, але тепер навіть Америка змушена опускати ціни на зерно й кукурудзу. В інших місцях, в Марселі, Генуї, Амстердамі, Берліні, Кенігсберзі ціни набагато кращі й навіть трохи завищені» (1890. – № 2). Поруч пода-валася таблиця експорту пшениці, жита, ячменю, вівса, кукурудзи з Одеси, Севастополя, Миколаєва, Бердянська, Таганрога, Ростова-на-Дону, Новоросійська від 20 до 30 грудня 1889 р.; зазначалися ціни в карбованцях на аналогічну закордонну продукцію, зокрема в Лондоні, Марселі, Генуї.

Комерційна статистика щодо навігації, звіти про експорт та імпорт, внутрішня хроніка й зовнішні торговельно-промислові новини (з Па-рижа, Євпаторії, Петербурга), а також окремі додатки «Прейскурант


– 76 –

товарів у порто-франко Одеси» (какао, тютюн, оливи, ваніль, вино тощо) наявні на шпальтах «Feuille de Commerce de la Nouvelle Russie» (1830–1831).

Редакція щотижневої газети «L’Intermediare du Commerce» (1910) повідомляла читачам про запланований вихід у кількості 10 тисяч примірників, щоб стати посередником між виробником і покупцем. Із цією метою друкувалися таблиці «Депо зернових продуктів Одеси»; повідомлення про продукцію (пшениця, жито, ячмінь, овес, просо, ко-нопля, соняшник, боби, горох, квасоля, сочевиця і т. п.) на елеваторах, баржах і човнах, на Молдаванці, Пересипі та інших районах міста; ви-везення товарів із портів Причорномор’я (Херсон, Миколаїв), європей-ську та колоніальну продукцію (інжир, горіхи, ізюм, оливи, кишмиш, мигдаль, рис, каніфоль, пальмова олія, австралійське сало, сардини), ринкові ціни.

Комерційні зведення, поточні та річні огляди, новини з галузі про-мисловості й сільського господарства, курси валют, економічна хроні-ка друкувалися також на сторінках франкомовних одеських часописів «L’Оeil» (journal financier, scientifique et industriel, 1880), «Mercure d’Odessа» (feuille commercial maritime, 1887), «Le Phare de la mer Noire» (littéraire, scientifique, industriel et commercial journal, 1881). Літературно-науковий компонент останнього видання спонукав редак-цію урізноманітнювати зміст, пропонуючи читачам поезію та оповіда-ння (рубрика «Фейлетон»), кримінал і пригоди, «історичну мозаїку», новини медицини тощо).

Рекламно-довідковий характер мали «Annuare de la Revue Commerciale d’Odessa» (1885), «Journal des Entreprises par actios Russes» (1902), де наводилися дані про російські торговельні товари-ства, вітчизняні та закордонні банки, правила телеграфної кореспон-денції, перелік одеських негоціантів, адреси місцевих чиновників.

Загалом реклама наявна в усіх часописах, інколи вона друкувала-ся різними мовами: російською, французькою, грецькою. Так, на сто-рінках «Чорноморського маяка» («Le Phare de la mer Noire») існували рубричні оголошення: «продається», «бажають купити», «необхідно», «шукають роботу» (потрібна закрійниця, «молода дівчина, полька, знає російську та польську мови, шукає місце конторниці або касир-ки», «з нагоди від’їзду продається фотоапаратура», послуги друкар-ні «Економіка» і т. д.). Приваблює велике оголошення гліцеринового мила – «відомого своїми якостями», а також реклама косметичних то-варів фабрики Брокара і К0 (1881. – № 86).

Щотижневик «L’Intermediare du Commerce» надавав свої шпальти для реклами «справжнього французького вина» (на кшталт «Франсуа

– 77 –

До джерел

Кюзоль» та «Сини Бордо»), коньяку «Ж. Дюпон і К0», анчоусів із Мон-те-Карло, «суто паризьких модних журналів», як-от: «Paris-Elegant», «Paris-Mode» (видавець Гастон Друе, вул. Рікбельйо, Париж) (1910. – № 2). Пропозиції вин і тютюну південного берегу Криму, «водопро-відних труб, ватерклозетів, віконних, дверних і пічних приладів» Торгового дому Г. і М. Раухвергерів, «віденських кас, що не горять», гіпсових дощок і литих скульптурних прикрас Райха і Фріда, «добро-совісного, чистого й акуратного перукаря з Санкт-Петербурга» тощо подано на сторінках «Revue Commerciale» (1896. – № 1–5).

Поліграфічний «комплімент» прозвучав на шпальтах «Journal d’Odessa» у рекламуванні друкарні та літографії Ісаковича («Абсо-лютно оновлена. Шрифти та матеріали отримані з кращих столичних словоливень, виписані з-за кордону нові машини. Замовлення вико-нуються витончено й швидко. Ціни помірковані». Звичним явищем були оголошення (з малюнками, оздобленням) про депо женевських і паризьких годинників, золотих і срібних прикрас, виготовлення мар-мурових пам’ятників і орнаментів, «універсальної фотографії та збіль-шеного портрета», продаж фонтанів і камінів, вихід у світ нових книг і журналів.

Загальну характеристику комерційної проблематики подано у вступній статті «Revue Commerciale»: «Одеса – перший російський порт Чорного моря, який щотижня надає комерційну інформацію, що стосується не так імпорту, як експорту, а також допомагає полегшити закупки між Росією та іншими іноземними країнами».

Висновки. Розвиток торгівлі, передусім пов’язаної з мореплавством і можливістю взаємообміну товарами з усім світом, сприяв розростан-ню міста (на межі ХІХ – ХХ ст. – це четверте місто в імперії за кількіс-тю населення, після Москви, Петербурга та Варшави), зміцненню його не лише як промислового й ділового центру півдня Росії, а й осередку міжнаціональної кооперації, серйозного комерційного інформування.

Кожне однотипне спеціалізоване видання дотримувалося специ-фіки подання тієї чи іншої комерційної інформації (огляди, хроніка, телеграми, статистика, листи, кореспонденції, передові статті); вико-ристовувало таблиці, списки, графіки; залучало місцевих, столичних і закордонних фахівців; урізноманітнювало зміст іншою тематикою (фейлетон, мистецтво, кримінал, історія, медицина, релігія).

Варто зауважити, що комерційна франкомовна періодика Одеси, як і деякі іншомовні видання, що з’явились у світ на території України в різний час, потребують уважного аналізу, адже досі окремі номери чи комплекти таких видань перебувають у різних бібліотеках України та Росії; часто інформація про них не відображена в сучасних (передусім


– 78 –

– електронних каталогах), тому науковцям доводиться працювати в складних умовах пошуку джерел та їхн скрупульозного вивчення.

Подяка. Автори статті вдячні Наталії Герасимчук за допомогу в опрацюванні франкомовних газет та переклад деяких текстів.

1. Герлігі П. Одеса. Історія міста, 1794–1914 / Патріція Герлігі. – К. : Критика, 1999. – 383 с. : іл.

2. Гончарук Т. Одеське порто-франко. Історія. 1819–1859 рр. / Тарас Гончарук. – Одеса : Астропринт, 2005. – 312 с.

3. Гребцова И. С. Периодическая печать в общественном развитии Южного степного региона Российской империи (вторая треть ХІХ в.) / И. С. Гребцова. – Одеса : Астропринт, 2002. – 408 с.

4. Грєбцова І. С. Франкомовна преса Одеси першої половини ХІХ ст. як історичне джерело / І. С. Грєбцова // Південний архів. Історичні науки : зб. наук. пр. – Херсон, 2004. – Вип. 17. – С. 39–43.

5. Губарь О. История Одессы: пленительная и поучительная [Електронный ресурс] / Олег Губарь // Режим доступа: http://www.odessitclub.org/publications/almanac/alm_31/alm31_32-36.pdf

6. Кириченко Р. С. Франкомовна україніка кінця XVII – початку ХХ ст. у бібліотечних колекціях України: походження, склад, зміст, істори-ко-книгознавча реконструкція: автореф. дис. ... канд. іст. наук / Р. С. Ки-риченко. – К., 2005; Кириченко Р. Франкомовна періодика ХVІІ – почат-ку ХХ ст. – джерело для вивчення культурно-політичного життя України / Раїса Кириченко // Збірник праць Науково-дослідного центру періоди-ки. – Львів, 2004. – Вип. 12. – С. 471–482.

7. Отчет Одесского комитета торговли и мануфактуры о состоянии тор-говли и промышленности г. Одессы в 1882 г. – Одесса, [1883].

8. Пархітько О. В. Історія української журналістики: одеська періоди-ка початку ХХ століття: навч. посіб. / О. В. Пархітько, О. І. Хобта. – Оде-са, 2010. – 220 с.; Благоухающий пепел: по страницам старой одесской периодики / сост. Татьяна Щурова. – Одеса : ВМВ, 2008. – 556 с.: илл.

9. Самойлов Ф. О. Одеса на зламі століть (кінець ХІХ – початок ХХ ст.): історико-краєзнавчий нарис / Ф. О. Самойлов та ін.). – Одеса : Маяк, 1998. – 231 с.

10. Сидоренко Н. Іншомовна періодика на території Східної України (ХІХ – початок ХХ ст.): джерела, пошуки, знахідки / Наталя Сидоренко // Український інформаційний простір : наук. журнал : у 2 ч. – К., 2013. – № 1. – Ч. 1. – С. 273–276; Сидоренко Н. Виявлення та систематизація іншомовної періодики Східної України кінця ХІХ – початку ХХ ст. / На-талія Сидоренко // Українська періодика: історія і сучасність : доп. та повідомл. одинадцятої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 29–30 листоп. 2013 р. / за ред. М. М. Романюка. – Львів, 2013. – С. 64–71.

– 79 –

До джерел

1. Herlihi P. Odesa. History of the city, 1794–1914 / Patricia Herlihi. – Кyiv : Кrytyka, 1999. – 383 p. : il.

2. Honcharuk Т. Porto-Franco of Odesa. History. 1819–1859 / Таras Honcharuk. – Оdesa : Аstroprynt, 2005. – 312 p.

3. Grebtsova I. S. The role of periodicals in the community development of the South steppe region of the Russian empire (second third of the ХІХ century) / I. S. Grebtsova. – Оdesa : Аstroprynt, 2002. – 408 p.

4. Grebtsova І. S. French language periodicals of Odesa of the first half of the XIX century as a historical source / І. S. Grebtsova // South archive. History : collection of scientific works. – Kherson, 2004. – Vyp. 17. – P. 39–43.

5. Hubar О. History of Odesa: fascinating and instructive [Electronic resourse] / Оleh Hubar // Reference: http://www.odessitclub.org/publications/almanac/alm_31/alm31_32-36.pdf

6. Kyrychenko R. S. French language ukrainian perss of the end of XVIIth and the early XXth century in Ukraine’s library collections: origin, composition, content, historical and bibliological reconstruction: abstr. diss. ... cand. sc.(history) / Kyrychenko R. S. – Кyiv, 2005; Kyrychenko R. French language of the XVII - early XX century. - the source for the study of the cultural and political life in Ukraine / Raisa Kyrychenko // Collection of works of the Scientific and Centre of periodicals. – Lviv, 2004. – Vyp. 12. – P. 471–482.

7. Report of the Odesa committee of trade and manufactory on the state of shipping and industry in 1882 г. – Оdesa, [1883].

8. Parhitko О. V. History of Ukrainian Journalism: Odesa periodicals at the beginning of the XX century: tutorial / О. V. Parhitko, О. І. Hobta. – Оdesa, 2010. – 220 с.; Fragrant ash: through the pages of the ancient Odesa periodicals / comp. by Тetiana Schurova. – Оdesa: ВМВ, 2008. – 556 p.: il.

9. Samojlov F. О. Jdesa on the turn of centuries (the end of ХІХ – beginning of the ХХ сenturies) : historical and regional essay / F. О. Samojlov and others). – Оdesa : Маiak, 1998. – 231 p.

10. Sydorenko N. Foreign language periodicals on the territory of East Ukraine (ХІХ – the beginning of the ХХ century): sources, investigations, finds / Natalia Sydorenko // Ukrainian informative space: scientific journal : in 2 parts. – Кyiv, 2013. – № 1. – P. 1. – P. 273–276; Sydorenko N. Exposure and systematization of foreign language periodicals in the Eastern Ukraine at the end of ХІХ – beginning of the ХХ centuries / Natalia Sydorenko // Ukrainian periodicals: history and contemporaneity : reports of the XI All Ukrainian scientific and practical conference, Lviv, November 29–30, 2013 / ed. by. М. М. Romaniuk. – Lviv, 2013. – P. 64–71.


– 80 –

UDC 007 : 070 : 477Commercial French-language periodicals in Odesa of the XIX – the

early XX centuryNatalia Sydorenko, Doctor of Philology,

Nadiya Herasymchuk, PhD in Social CommunicationsInstitute of Journalism of Taras Shevchenko National University of Kyiv, 36/1,

Melnykova street, Kyiv, 04119, Ukraine, е-mail: [email protected] the article is examined thematic range of specialized (commercial) French-

speaking press in Odessa: magazines «La Russie Commerciale», «Feuille de Commerce de la Nouvelle Russie», «L’Intermediare du Commerce», «L’Oeil», «Le Phare de la mer Noire »,« Journal d’Odessa ». Attention is focused on its relationship with related industry periodicals in the Black Sea during the XIX - early XX century. The main focus of French-speaking commercial media concentrated on statistics (most often in tables)of the movement of goods, productivity, exports and imports, changes in exchange rates and so on. Supplied internal (especially economic) news and external trade and industry news (from Paris, Yevpatoria, St. Petersburg), news from industry and agriculture, reference information. The publication contained sections: «Internal messages», «Foreign news», «Odessa’s port», «Market prices», «The movement of ships.» All newspapers published advertisements.

In publications that contained literary and scientific components («Le Phare de la mer Noire» – «littéraire, scientifique, industriel et commercial journal»), the content was varied by poetry and stories (section «Feuilleton»), crime and adventures, «historical mosaic», medicine news and more.

Key words: commerce, french press, genre, heading.

коммерческая франкоязычная пресса Одессы ХIХ – начала ХХ ст.наталья сидоренко, д-р филол. наук,

надежда Герасимчук, канд. соц. коммуник.В статье рассматривается тематический диапазон специализирован-

ной (коммерческой) франкоязычной прессы в Одессе. Выясняется ее связь с родственными отраслевыми периодическими изданиями в Причерномо-рье на протяжении ХІХ – начала ХХ ст. Основное внимание коммерческой франкоязычной прессы сосредотачивалось на статистике движения това-ров, урожайности, импорта и экспорта, изменения курса валют и т. д. Пе-чатались внутренняя хроника и внешние торгово-промышленные сообщения, новости из промышленности и сельськохозяйственной отрасли, справочная информация. Рубрики изданий: «Внутренние сообщения», «Внешние ново-сти», «Одесский порт», «Рынковые цены», «Движение пароходов». Во всех изданиях печатали рекламу.

Ключевые слова: коммерция, франкоязычнная пресса, жанр, рубрика.

– 81 –

До джерел

інна Cипченко,к. н. соц. ком.,Сумський державний університет, старший викладач кафедри журналістики та філології,

[email protected].

УДК 007 : 304 : 070 : (477. 52) «1920»

ТРАНСфОРМАцІЯ ТИПОЛОГІЧНОЇ СТРУКТУРИ СУМСЬКОЇ ПРЕСИ

НА ПОЧАТКУ 1920-Х РР.

Простежуються формування та діяльність партійно-радянської преси Сумщини, у якій відбилися складні суспільні, соціальні та національно-куль-турні процеси перших років після жовтня 1917 р. На прикладі районних ви-дань проаналізовано сутність, специфіку, особливості та складові системи друкованих ЗМІ Сумщини досліджуваного періоду; з’ясовано умови виникнен-ня і розвитку основних типів друкованих видань на Сумщині у період ста-новлення радянської влади, визначено їх цільову аудиторію та особливості соціально-економічного підґрунтя функціонування; схарактеризовані осо-бливості основних типів регіональних видань цього часу; вивчено механізми впливу преси на масову свідомість населення, шляхи й методи впровадження радянських норм у громадське життя українського суспільства.

Ключові слова: партійно-радянська преса, районна газета, тематичний додаток, тип видання, пропаганда.

Вступ. Початок ХХ століття у Російській імперії позначений зрос-танням соціальної напруги. Вона вилилась у революцію 1905–1907

років після поразки царизму в російсько-японській війні та посилен-ням протистояння «верхів» і «низів» уже напередодні та під час Пер-шої світової війни, що й закінчилось у результаті спочатку Лютневою революцією 1917 р., а потім і більшовицьким переворотом.

Місцева преса Сумщини цього часу – газети «Сумской листок», «Сумской голосъ», «Наш голосъ», «Крестьянская газета», «Сумской вестник», «Сумское эхо», «Сумская жизнь», «Лучъ» та інші – вида-валася переважно російською мовою і належала до найпоширенішого типу тогочасної української періодики – політичної загальномасової газети з універсальними характеристиками. Матеріали про головні по-дії в центрі країни та в Україні без змін передруковували із централь-них газет, що розповсюджувалися на місцях. Попри провінційний характер видань на їх сторінках створювалася доволі повна картина місцевого побутування та інформації про життя усієї тодішньої держа-ви [див. також: 7, с. 43].

© Сипченко І., 2015


– 82 –

У багатьох регіонах України, і на Сумщині зокрема, з 1917 р. по-чинають створюватись осередки організацій РСДРП(б) та рад робочих і селянських депутатів, які дуже швидко започатковують власні дру-ковані органи. «Известия Харьковского Совета робочих и солдатських депутатов» повідомляють про створення Ради робочих та солдатських депутатів у м. Охтирка (Власть Советам. – 1920. – 25 січня), а щоден-на газета Московського окружного комітету партії більшовиків «Голос социал-демократа» розміщує повідомлення Конотопської організації РСДРП(б) про святкування Дня робочої преси у м. Конотопі та органі-зацію збору коштів для потреб більшовицьких газет. «22 квітня 1917 р., – йшлося у замітці, – нашою Конотопською організацією РСДРП(б), яка налічує більше ніж 207 осіб, була влаштована маніфестація і про-ведений «кружечний збір» коштів у фонд робітничої газети» [1, с. 3].

У 1919 р. Сумщина, як і вся Східна Україна, стала ареною наступу на більшовиків Добровольчої армії А. Денікіна та безславного кінця цього походу після запеклої воєнної кампанії.

Зрозуміло, що ці політичні катаклізми, калейдоскоп породжува-них ними урядів та режимів так чи інакше відбивалися на сторінках преси, зокрема й регіональної. Тим більше, що майже всі політичні сили, які хоч на якийсь період очолювали країну, намагалися не сли-ше нав’язати своє бачення ситуації вже сформованій пресі, скільки створити свої абсолютно підконтрольні видання. Відтак актуальним видається питання розгляду типологічних трансформацій місцевих ЗМІ, їх змістового наповнення та ідеологічної концепції під впливом суспільно-політичних процесів початку 1920-х рр.

ставимо за мету проілюструвати типологічні зміни в системі сум-ської преси на початку 1920-х рр., зумовлені суспільно-політичними процесами в країні та на Сумщині зокрема; визначити основні тенден-ції у висвітленні нагальних суспільно-політичних та господарсько-економічних питань; окреслити найпоширеніші форми й засоби ідео-логічного впливу на маси.

результати й обговорення. Експансія більшовиків як найбільш за-грозливої та небезпечної сили в очах місцевої громади поступово при-звела до поляризації регіональної преси. «Старі» видання, засновані ще на початку століття, переходять в опозицію до загарбників, тоді як створювані пробільшовицькими силами газети подавались як визволь-ний рух, що веде до світлого та щасливого майбутнього.

Після поразки армії Денікіна у більшовиків зникли останні пере-шкоди щодо повернення України тепер уже до складу нової імперії. На зміну анархії та безладдя перших післявоєнних років приходить диктатура партії, яка вже відкинула власне гасло про право нації на

– 83 –

До джерел

самовизначення. За умов жорсткого контролю з боку нової влади, па-нування цензури опозиційна преса або припиняє своє існування, або змушена на серйозну соціально-політичну трансформацію. Спочатку плюралістична, потім біполярна преса Сумщини вже на порубіжжі 1919–1920 рр. поступово набуває ознак монопольної партійно-радян-ської преси.

Водночас створення системи однотипної монопартійної преси на Сумщині йде інакше, ніж в інших регіонах. Справа в тому, що терито-рія нинішньої Сумської області набула свого завершеного вигляду лише в січні 1939 р. Одразу ж після закінчення громадянської війни її райо-ни були розподілені між Харківською, Чернігівською, Полтавською та Курською губерніями. Кожна з них мала специфічні особливості, які тією чи іншою мірою накладалися на пресу, що лише починала форму-ватись, і на ті завдання, які ставилися перед кожним регіоном.

Для всієї нової преси було висунуте й поставлене єдине завдання: «ідеологічно забезпечити впровадження в життя заходів партії <…> з формування поглядів і зосередження уваги трудящих на коло вирі-шення конкретних завдань відбудови» [2, с. 97].

Однак та структура періодики, що фактично виникла на території майбутньої області, з огляду на зазначені обставини, визначалася бага-торівневістю та багатокомпонентністю. У фактично периферійних для своїх старих губерній районах слабкіше відбувалися процеси станов-лення місцевих газет, натомість ширше була презентована централь-на, всеукраїнська та губернська преса. Першу представляли «Правда», «Известия» та «Беднота», які вже стали домінантними на вершині майбутньої піраміди партійно-відомчої преси. Всеукраїнськими тоді вважалися газети «Комуніст-Коммунист» (орган Центрального та Хар-ківського комітетів комуністичної партії (більшовиків) України), що-денна Всеукраїнська робоча газета «Пролетарий» (її спільно видавали ЦК КП(б)У та ВУСПС), «Селянська правда» (орган ЦК КП(б)У та ЦК незаможних селян), «Вісті Всеукраїнського виконавчого комітету Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів і Харківсько-го губвиконкому». Залежно від територіальної належності в різних районах Слобожанщини розповсюджувалися свої губернські газети: «Комуна» – щоденна робітничо-селянська та червоноармійська газета, що видавалася Харківським губвиконкомом та Харківським губкомом КП(б)У, «Знамя Советов» – орган губвиконкому Чернігівщини і губко-му КП(б)У, «Вісті» Полтавського губвиконкому та Полтавського губ-кому КП(б)У й деякі інші.

Після перемоги у громадянській війні та приєднання України більшовики зосередили владу в руках революційних комітетів різних


– 84 –

рівнів. Вони набули статусу тимчасової перехідної влади, проте мали і військові, і громадсько-політичні, й адміністративно-господарчі по-вноваження, до того ж діючи фактично в умовах воєнного стану.

Їх діяльність була спрямована на наведення елементарного порядку в містах і селах, налагодження господарчої та економічної діяльності, забезпечення військових потреб держави. Водночас вони повинні були створити передумови для формування нових органів влади.

Одним із уже апробованих більшовиками кроків у цьому напрямку стало створення друкованих органів, які мали вести агітацію і пропа-ганду та забезпечувати мобілізацію мас на виконання цих завдань. Ось чому свої газети на той час мали всі окружні та деякі повітові ревкоми.

Створення буквально на порожньому місці нової за своїми прин-ципами та характером преси поставило перед засновником цілу низку проблем, пов’язаних із відсутністю підготовлених кадрів, матеріаль-но-технічної бази, умов для розповсюдження тощо. Подібні труднощі переживали не лише новостворювані газети Сумщини, а й преса інших регіонів колишньої країни.

Центральна влада «допомагала» лише керівними директивами та циркулярами, які своєю категоричністю швидше дезорганізовували роботу, аніж допомагали її налагодити. За цієї ситуації як виняток виглядали «Інструкторські сторінки», започатковані на допомогу ре-дакціям губернських та повітових газет РОСТА (у 1920 р. їх замінить спеціальний журнал «Красный журналист»).

«Інструктивні сторінки», що регулярно розміщувалися на шпаль-тах газети «АгітРОСТА», були спробою «надати допомогу недосвідче-ним товаришам». Ось чому тут вміщувалися статті проблемно-мето-дичного характеру «Як треба писати»; поради до вибору тем і відбору матеріалів («Як знайти, що дописувати до газети»), рекомендації щодо різноманіття публікацій на четвертій полосі тощо. З огляду на відсутність хоч якогось обладнання даються не лише рекомендації щодо розміщення на газетних шпальтах ілюстрацій, а й поради по виготовленню кліше з підсобних матеріалів – лінолеуму, дерева та ін. [див.: 4, с. 58].

У такій атмосфері виникають власне перші сумські видання, ініці-йовані більшовиками. Чи не перша у цьому списку – газета «Власть Советам» (надалі ВС), започаткована ще у 1919 р. як орган Сумського революційного комітету. [див.: 6, с. 210].

Відсутність професіоналізму та вкрай важкі умови видання газети не сприяли стабільності редакції, яка неодноразово змінювалася впро-довж 1920 р. Не стала винятком і посада редактора, на якій побува-ли Козлов, Приходченко, Колчин, Караваєв. Зазначимо, що, подаючи

– 85 –

До джерел

черговий склад редакційної колегії, газета називала лише прізвище нового редактора, опускаючи його ім’я та по батькові. Можна при-пустити, що це була данина новим формам звертання до людини на кшталт «товариш Іванов» чи «товаришка Петрова». Вони утвердилися після перемоги революції і свідчили про абсолютне нехтування само-цінної особистості («одиниця – нуль», як писав відомий революційний поет), що було притаманно диктатурі мас.

Аналіз публікацій дозволяє скласти повне уявлення про основні проблеми й тематику, що порушувались у газеті. Хоч громадянська війна в основному завершилася, ще тривали локальні конфлікти, тож домінувала в газеті військово-фронтова тематика. Відбудова зруйнова-ного під час революції та громадянської війни господарства – теж серед основних тем. Важливою навіть для місцевих газет того часу стає між-народна тематика. Більшовики, з одного боку, плекають надію на «сві-тову революційну пожежу», що й підтримується повідомленнями про соціальні конфлікти з усіх куточків світу, а з іншого, привчають май-бутню радянську людину до життя в «обложеному» з усіх боків ворога-ми таборі. Боротьба з розрухою, епідеміями, дитячою безпритульністю виокремлюється спеціальними рубриками й оприлюднюється завдяки окремим матеріалам.

Окрім вищеназваних наскрізних тем, на шпальтах газети з’являлися звіти, оголошення, телеграми, замітки про культурне жит-тя, фейлетони (як на громадсько-політичні, так і побутові теми).

Фронтову та військову тематику представляли рубрики «Червоний фронт», «У таборі білих» та деякі інші. Матеріали, вміщені під ними, були переважно однотипними, оскільки, перш ніж потрапити у розпоря-дження редакції, проходили жорстку військову цензуру. У формі корот-ких оперативних зведень повідомлялося переважно про успіхи червоних військ та деморалізацію у стані противника: «У Нарвському районі на наш бік перейшло 220 перебіжчиків. Нами зайнято містечко Червоний Причт, що за 30 верст від ст. Питалово» (ВС. – 1920. – 12 лют.).

Відбудова промисловості, налагодження нормального функціону-вання народного господарства – тематика публікацій під рубриками «Фронт праці», «Наша промисловість», «Як живе село». Характерно, що на перших порах більшовики підійшли до вирішення цієї проблеми як до чергової пропагандистської кампанії. Ось чому в багатьох мате-ріалах замість тверезого оцінювання катастрофічного стану економіки та виробничої сфери переважають демагогічні гасла та заклики: «Вся робітничо-селянська Росія вступила у боротьбу з розрухою. Тепер по-чинає свій трудовий тиждень Україна. Хай кожен пролетарій, кожен робітник, селянин запалає одним пристрасним бажанням покінчити з


– 86 –

розрухою потужним напруженням сил!» («Фронт безкровної війни») (ВС. – 1920. – 22 квіт.).

Ілюзії всесвітнього поширення комуністичних ідей щодо незворот-ного початку світової революції допомагають створювати публікації на міжнародні теми, вміщені під рубриками «За кордоном» і особливо – «Революционное брожение». Короткі повідомлення з усіх куточків світу (такий собі «революційний калейдоскоп») чергуються з більш розлогими матеріалами, що мають засвідчити тріумф революційних ідей та швидкий початок збройних повстань у «країнах капіталу».

Формальні, однотипні, тенденційно дібрані подібні публікації з точ-ки зору центральних властей виконували величезну пропагандистську та ідеологічну функції. Вони мали переконати пересічного громадя-нина, що революція і зумовлені нею подальші події були правильним кроком (мовляв, за ними тепер іде увесь світ), до того ж відволікали від осмислення навколишнього життя, яке за умов війн, розрухи і колапсу економіки перетворилося для мільйонів мешканців колишньої імперії у боротьбу за елементарне виживання. Тому для відбору та написання подібних матеріалів (і вже не лише на міжнародні теми) створюється партійно-державна вертикаль, на вершині якої утверджується Агіт-проп. Віднині саме він готуватиме і спускатиме в регіональні та місцеві видання інформацію про загальнодержавні, міжнародні події та мате-ріали агітаційно-пропагандистського характеру, які, зрозуміло, набу-вали відповідної тональності, мали відповідно розставлені акценти.

Вносити зміни у подібні матеріали місцеві редакції не мали права, тож такі публікації часто не вписувались у контекст навколишніх по-дій, погано співвідносилися з реальною дійсністю, більше вводячи чи-тача в оману, аніж прояснюючи йому сутність проблем (особливо тих, що стосувалися життя за кордоном).

Однак 1920-й р. не просто вважається відліком у формуванні нової за підходами та змістом преси. У цей час можна ще натрапити на пу-блікації, де воєнне, класове, ідеологічне протистояння аналізується з точки зору місцевих авторів. Показовою у цьому плані є, наприклад, інформація, де повідомлялося про інцидент із маніфестом Петлюри. Йшлося про листівки з текстом цього маніфесту, скинуті з польських літаків під час їх нальоту на Київ. Заголовок повідомлення «Отаман Петлюра втретє продав українських робітників та селян…» не викли-кав сумнівів у більшовицькій «правильності» тлумачення події, що сталася. Однак замість розгромного коментаря замітка містить повний текст маніфесту, ніби пропонуючи читачеві самому дійти до істини.

Сам маніфест одного з найбільш послідовних борців із більшовиз-мом в Україні мав могутній контрпропагандистський запал: «Народе

– 87 –

До джерел

України! Тяжкий історичний шлях випав на твою долю. Ось вже три роки змагаєшся ти запорядкувати у своїй республіці, здобути собі волю, рівність і непідлеглість, борючись з червоними насильниками – московськими більшовиками <…> Главний отаман війська Україн-ської Народної Республіки. С. Петлюра. 21 квітня 1920 р.» (ВС. – 1920. – 19 трав.).

Свідомо чи несвідомо, але редакція зробила те, що вважається нормальним для будь-якої полеміки: подала аргументи обох сторін. Можна, звичайно, вбачати в цьому елементарну недбалість чи недо-гляд, адже через рік подібна публікація буде розглядатися винятко-во як «контрреволюційний випад» з усіма можливими наслідками. Агітпроп подбає, щоб читач, знаючи про позицію супротивника лише зі слів його пропагандистів, «засудив», «зганьбив», «рішуче відмеж-увався» від позицій, з якими так ніколи і не ознайомиться.

Сумські журналісти, розмістивши на другій шпальті текст маніфес-ту, на третій, проте, визначили своє справжнє до нього ставлення, над-рукувавши там коментар у вигляді фейлетонних приміток за підписом «Т. Катеринославець». Автор не пошкодував сарказму, щоб знівелю-вати пафосне звернення ідеологічного ворога. У подібному обрамленні текст маніфесту справді втратив свій пропагандистський зміст, набу-ваючи потрібного більшовикам ідеологічного та політичного забарв-лення.

Ще одна постійна тема була пов’язана з проблемою епідемій, які стали справжнім злом для зруйнованої війною країни. Потрібно від-дати належне редакції, яка у будь-який спосіб намагалася привернути до цієї проблеми увагу як влади, так і громадськості.

На відміну від сухих та одноманітних матеріалів про воєнні та між-народні події, ця тематика висвітлювалася більш різнобічно, особливо у жанровому плані. Крім санітарних бюлетенів та офіційних рекомен-дацій лікарів, що друкувалися на першій і другій шпальтах газети, тема широко втілюється у жанрах художньої публіцистики – гуморес-ках, фейлетонах, сатиричних замальовках.

До таких, наприклад, належить фейлетон А. Меньшого «Вошь», у якому автор використовує всі засоби іронії та сатири: «Скільки бі-логвардійських генералів йшло на Москву! І всі звернули собі шиї. А «вошь» дійшла. Вона у Москві. І не лише у столиці – вона скрізь і всю-ди. Гуляє містами і селами, розносить смерть» (ВС. – 1920. – 3 січ.).

Показовими є не лише професіоналізм автора та його публіцистич-на майстерність, а й висновок, який він робить наприкінці: «Такий розмах епідемій був би неможливим у Західній Європі. Тому що там є культурні навички, яких у нас ще немає». У 1920 р. подібні порівнян-


– 88 –

ня із Заходом не на користь радянській Росії були ще можливими, але вони зникнуть уже з наступного року, коли остаточно стане зрозумі-лим, що революційні виступи в Європі захлинулись і надіям на світову революцію не судилося здійснитись. Із цього моменту Європа – лише об’єкт всебічної критики, цитадель «загниваючого капіталізму», «во-рог трудящих», а відтак ворог держави Рад і її трудового народу. Пове-дінку останньому визначив поет революції: «У советских собственная гордость».

Уже наголошувалося, що новонароджена більшовицька преса орі-єнтувалася на масу, під якою потрібно розуміти найбідніших, а то й зовсім люмпенізованих прошарків населення. Згідно з класовим під-ходом у цій масі виділяли два класи – пролетаріат і селянство, до яких апелювали різні видання, та своєрідну надкласову єдність – червоно-армійців (з огляду на постійну необхідність захищати надбання рево-люції). До речі, військові, як і за будь-яких диктаторських режимів, будуть і надалі оточені постійною увагою з боку ідеологічних установ, зокрема преси.

На місцевому рівні охопити спеціальними газетами кожну з цих аудиторій неможливо, ось чому започатковується нова форма, що зна-чно розширює вплив видання, – додатки. Газета «Власть Советам» уже навесні 1920 р. започаткувала два додатки – «Красноармеец» та «Ра-ботница-гражданка», які періодично друкувались окремою полосою на третій сторінці.

Характерно, що на Сумщині й у дореволюційні часи вже існувала преса, орієнтована на військових. Ще у 1906 р. у Сумах з’явився пер-ший в історії краю журнал «Кадетъ», започаткований у Сумському кадетському корпусі. Мета видання – стати «приятным собеседником кадета» та для «доставления российскому дворянину приличного сему звания воспитания, дабы укоренив в воспитании сих правила благочес-тия и чистой нравственности и обучив их всему, что в представленном для них военном звании знать необходимо». На сторінках цього жур-налу матеріали на військові теми чергувалися з публікаціями історич-ного, краєзнавчого характеру, літератури та культури, публікувались інформація про життя Сум, оповідання та вірші. Прямим спадкоємцем видання можна вважати журнал «Курсант», що з’явивсь у 1922 р.

Порівняння змісту та спрямування журналу для кадетів і сторінки для червоноармійців дає більш ніж чіткі уявлення про те, яким чином більшовики намагалися вибудувати нову пресу. Не випадково відпо-відальним за підготовку сторінки стало управління Політпросвіти при Сумвоєнкомі. Терміни «політика» та «політичний» не повинні вводи-ти в оману, оскільки керівники держави вкладали в них найширший

– 89 –

До джерел

зміст, що охоплював чи не всі аспекти внутрішнього та зовнішнього життя (не випадково головний каральний орган, який замінить ЧК, називатиметься Головним політичним управлінням).

Проблема хвороб, епідемій, поранень у зруйнованій війною країні стоїть гостро, тож автори не оминають цю тему. Однак під рубрикою «По лазаретах» виходять матеріали не стільки лікувально-медичного характеру, скільки медико-ідеологічного спрямування: «У першому військовому шпиталі газети отримують акуратно й читаються вголос безграмотним червоноармійцям»; «У третьому епідемічному шпиталі за гарячої участі воєнкома т. Райцина організовано «ком’ячейку» з 18 т.т. – 6 членів, 12 «сочувствующих». «Ком’ячейка» взялася за роботу, організацію читань, співбесід серед хворих, а також за організацію бі-бліотеки читальні» (ВС. – 1920. – 23 квіт.).

Попри професійну недосконалість, жахливий стиль, помилки в цих замітках формується принцип майбутньої комуністичної преси, що буде вдосконалюватися впродовж усього часу існування радянської держави. Він полягав у підміні інформаційної функції пропагандист-ською та ідеологічною, впливав на «виховання» особливого виду жур-налістської творчості – партійної публіцистики. У матеріалах свідомо опускаються розповіді про жахливий стан лікарень і шпиталів, відсут-ність ліків, кваліфікованої медичної допомоги, величезну смертність, відсутність елементарного порядку, натомість мажорно описується, як напівживі люди за вказівками повіткому та губкому вивчають «лінію партії» та ліквідовують неграмотність. Фактологічний бік у кращому разі перетвориться на малозначуще тло, ілюстрацію «поза часом і про-стором».

Висновки. Як бачимо, саме 1920-й р. стає поворотним у процесі фор-мування нового типу видання за класово-партійним принципом. Ство-рюється регіональна політична загальномасова газета, універсальна за своїм охопленням тем і проблем. Її характерні риси – агресивний агіта-ційно-пропагандистський характер, використання усталених уже на той час ідеологем, поєднання директивних вказівок для місцевої пар-тійної номенклатури та демагогічної публіцистики, розрахованої на різні верстви населення – робітників, селян, червоноармійців, жінок, молодь, дітей тощо.

Зрозуміло, що ті газети, які були місцевими за анклавом розповсю-дження, надзвичайно вибірково та побіжно висвітлювали саме місцеві події. Те, що відбувається у реальному житті на місцях, не може забез-печити необхідного пропагандистського ефекту, оскільки не засвідчує ні перемоги ідей комунізму, ні одностайної їх підтримки населенням. Тож їх зручніше було замінити відповідно відібраною та препарованою


– 90 –

інформацією загальнодержавного чи світового рівня, які читач просто не міг перевірити і мав повірити журналістському слову. У самих же матеріалах простежуємо стиль відозви, листівки, що надавав газеті «революційного пафосу» та звучання.

1. Голос социал-демократа. – М. – 1917. – 30 апр. – 4 с.2. Історія партійно-радянської преси України / Слободянюк Р. Д., Ру-

бан В. А., Мукомела О. Г. та ін. ; за заг. ред. А. З. Москаленка. – К. : Вища школа, 1989. – 359 с.

3. Коляструк О. А. Преса УРСР в контексті політики українізації (20–30-ті роки ХХ ст.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / О. А. Коляструк. – К., 2003. – 22 с.

4. Кузнецов И. В. История отечественной журналистики (1917–2000) : учеб. пособ. ; хрестомат. / И. В. Кузнецов. – М. : Флинта ; Наука, 2002. – 294 с.

5. Мілясевич І. Типологічні характеристики преси Волині ХІХ – по-чатку ХХ століття / І. Мілясевич // Наукові праці Національної бібліоте-ки України імені В. І. Вернадського. – К., 2015. – Вип. 14. – С. 667–684.

6. Періодичні видання УРСР 1917–1960 : Газети : Бібліографічний до-відник / уклад.: Козлова А. І., Мазус Д. К., Рубан Г. Д. та ін. – Харків : Редакційно-видавничий відділ книжкової палати, 1965. – 311 с.

7. Подоляка Н. С. Типологія періодичних видань Сумського краю (1861–1917) / Н. С. Подоляка // Наукові записки Інституту журналісти-ки Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – К., 2009. – Т. 35. – С. 43–47.

1. Voice of the Social-Democrat / – M. – 1917. – 30 apr. – 4 p.2. The history of the Party and Soviet press in Ukraine / Slobodya nyuk R.,

Ruban V., Mukomela O. ta in. ; za zag. red. A. Z. Moskalenka. – K. : Vyscha shkola, 1989. – 359 p.

3. Kolyastruk O. A. Press of USSR in the context of the Ukrainianization (20-30 years of the twentieth century.) : abstract of PhD of History dissert. : by spets. 07.00.01 «Istoriya Ukrayiny» / O. A. Kolyastruk. – K., 2003. – 22 p.

4. Kuznetsov I. V. History of Russian Journalism (1917–2000): ucheb. posob. ; hrestomat. / I. V. Kuznetsov. – M. : Flinta ; Nauka, 2002. – 294 p.

5. Milyasevich I. Typological characteristics of presses Volyn XIX - early XX century / I. Milyasevich // Naukovi pratsi Natsionalnoi biblioteky Ukrainy imeni V. I. Vernadskoho. – K., 2015. – Vyp. 14. – P. 667–684.

6. Periodicals of USSR 1917–1960: Newspapers: BibliografIchniy dovidnik / uklad. Kozlova A. I., Mazus D. K., Ruban G. D. ta in. – Harkiv : Redaktsiyno-vidavnichiy viddil knizhkovoyi palaty, 1965. – 311 p.

– 91 –

До джерел

7. Podolyaka N. S. Typology of the Sumy region periodicals (1861–1917) / N. S. Podolyaka // Naukovi zapysky Instytutu zhurnalistyky Kyivskoho natsionalnoho universytetu imeni Tarasa Shevchenka. – K., 2009. – T. 35. – P. 43–47.

UDC 007 : 304 : 070 : (477. 52) «1920»Transformation of the typological structure of press in Sumy region

in the early 20’s.Inna Sypchenko, PhD in Social Communications,Sumy State University, 2, Rimsky-Korsakov St., Sumy, 40007, Ukraine, е-mail:

[email protected]: [email protected] article is headlined the formation and activities of the Party and Soviet

press of Sumy region, in which complexsocial and national-cultural processes in the first years after October 1917 had reflected.

The article analyses nature, specificity, characteristics and components of he system print media of Sumy region in that time; the author considers its target audience and features of social and economic background of the operation; further the author reports of the features of the main types of regional editions that time, the mechanism of influence of mass media on the population, ways and methods of implementing of the standards in Soviet public life of Ukrainian society.

Key words: party Soviet press, regional newspaper, themed addition, the type of publication, propagation.

трансформация типологической структуры сумской прессы в на-чале 1920-х гг.

инна сыпченко, канд. соц. коммуник.Прослеживается формирование и деятельность партийно-советской

печати Сумщины, где отразились сложные общественные, социальные и национально-культурные процессы первых лет после октября 1917 г. На при-мере районных изданий региона проанализированы сущность, специфика, особенности и составляющие системы печатных СМИ Сумщины исследуе-мого периода; определены условия возникновения и развития основных ти-пов печатных изданий на Сумщине в период становления советской власти, определены их целевая аудитория и особенности социально-экономической основы функционирования; охарактеризованы специфика основных типов региональных изданий того времени; изучены механизмы влияния прессы на общественное сознание, пути и методы внедрения советских норм в жизнь украинского общества.

Ключевые слова: партийно-советская пресса, районная газета, темати-ческое приложение, тип издания, пропаганда.

– 92 –

інна Битюк,аспірант,Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, вул. Мельникова, 36/1,


УДК 007 : 304 : 004.9

МОРАЛЬНА ПАНІКА ЯК ТЕХНОЛОГІЯ ВПЛИВУ МЕДІА ПІД ЧАС ВІйСЬКОВОГО КОНфЛІКТУ

НА СХОДІ УКРАЇНИ

Розглядаються наукові підходи до феномена моральної паніки як маніпу-лятивної технології, яка конструюється мас-медіа задля впливу на масову свідомість. Зроблено спробу визначити механізм формування цього явища під час інформаційної війни проти України.

Ключові слова: моральна паніка, технологія, вплив, мас-медіа, маніпуля-ція, цінності, інформаційна війна.

Вступ. Прагнення навчитися впливати на людину через її підсвідо-мість спостерігається в розробленні найрізноманітніших методів:

від шаманства до сучасних витончених інформаційних технологій. Серед останніх особливе місце посідають інформаційно-психологічні впливи прихованого типу. Вони реалізуються із застосуванням прихо-ваних психотехнологій, коли суб’єкт впливу не усвідомлює ні мету, ні факту впливу. Це досягається попереднім уведенням суб’єкта впливу в змінений стан свідомості або впровадженням маніпулятивної інформа-ції через ЗМІ на тлі відволікаючих повідомлень прямо у підсвідомість, оминаючи етап критичного сприйняття свідомістю людини.

актуальність. У наш час ЗМК відіграють роль інструменту фор-мування громадської думки, адже вони роблять можливим дискурс у масштабах усього соціуму. Задля впливу на масову свідомість, на цін-ності й поведінку людей мас-медіа вдаються до різноманітних масово-комунікаційних технологій, у тому числі й моральної паніки.

Так, моральна паніка – це категорія не соціально комунікаційна, однак наш аспект – медіатизація цього явища, моральна паніка в ас-пекті комунікативістики.

Об’єкт дослідження – моральна паніка як технологія впливу в системі соціальних комунікацій. Предмет дослідження – технології формування моральної паніки під час військового конфлікту на Сході України (протягом квітня-жовтня 2014 року; на прикладі всеукраїн-

© Битюк І., 2015

Грані

– 93 –

Грані

ського порталу «Comments.ua» та офіційного сайту самопроголошеної «Донецької народної республіки»)

Мета статті – охарактеризувати феномен моральної паніки як тех-нології масовокомунікативного впливу під час військових дій на Сході України та інформаційної війни проти України з боку самопроголоше-ної «Донецької народної республіки (під егідою Російської Федерації)

Серед основних завдань дослідження:- осмислити феномен моральної паніки як маніпулятивної техноло-

гії впливу в системі соціальних комунікацій;- визначити механізми формування моральної паніки як маніпуля-

тивної технології під час військової агресії на Сході України;У ході дослідження використовувалися загальнонаукові методи

спостереження та аналізу документальної інформації, а також кон-тент-моніторинг, який дозволив зробити змістовний аналіз новинної інформації з метою отримання необхідних якісних і кількісних зрізів.

Маніпулятивний вплив мас-медіа аналізували такі науковці, як Г. Почепцов, Б. Потятиник, С. Кара-Мурза, Г. Грачов, А. Цуладзе та ін. Концепція моральної паніки розвивається у західній соціології вже більше п’ятдесяти років. Цей феномен аналізували Cohen (1972), Thornton (1995), Zats (1987), Goode, Ben-Yehuda (1994), Jenkins, Meier-Kaykin (1992), Victor (1993)), Jenkins (1995), Thompson (1998), Hawdon (2001), Rawe (2002)). В Україні та Росії цей феномен лише почав вивча-тися в соціології та політології такими дослідниками, як О. Бурего, В. Куликом, П. Мейлахсом, У. Блюдіною, Н. Смирновою, І. Костеріною. Серед комунікологів – як вітчизняних, так і зарубіжних – ґрунтовні дослідження цього явища майже відсутні.

результати й обговорення. Інформаційні потоки впливають на мо-раль з аксеологічної та світоглядної точок зору. Особливості інформа-ційної системи здатні порушувати цілісність світосприйняття, сприяти появі множинних, комплементарних одна одній ціннісно-норматив-них систем, що призводить до «хаотизації» моральних цінностей, роз-хитує їх колишню ієрархізацію, створюючи своєрідний колапс моралі.

Зміна ціннісних орієнтацій на рівні морального суб’єкта в інфор-маційному суспільстві зумовлена трансформацією стандартизованих наборів моральних преференцій, характерних для індустріального сус-пільства, в рефлексивні індивідуалізовані світи [6, с. 42].

Свого часу Е. Гуд сказав, що ЗМІ процвітають в атмосфері страху, а сприяння моральній паніці є їх капіталовкладенням. Феномен «мораль-ної паніки» співвідноситься із явищем паніки як такої, як певний його підвид. Відповідно він перебирає на себе певні його характеристики, проте має й свої особливі ознаки. Моральна паніка як підвид паніки за-


– 94 –

галом не є психічним станом. Підходи до неї та її характерні особливості змінювалися разом із розвитком історії дослідження цього явища.

Словосполучення «моральна паніка», згідно із твердженням М. Маклюена, вперше почали вживати у 1830 році. Загалом же поняття «моральна паніка» стало широко використовуватися на початку 1970-х, коли соціолог С. Коен досліджував молодіжні субкультури. Під цим феноменом він розумів «перебільшену, посилену засобами масової ін-формації суспільну реакцію на відносно малозначущі дії соціальної де-віації, яка становить загрозу суспільним цінностям та інтересам» [7, 9].

Указуючи на роль медіа у створенні моральної паніки, дослідник зауважує, що ЗМК самі визначають, що є моральним, а що амораль-ним, накладаючи на одні вчинки ярлик девіантності, а на інші – ні. Однак, на нашу думку, він зовсім ігнорує те, що моральна паніка може бути спричинена не лише відхиленнями, а й поведінкою в межах сус-пільної норми, пов’язаної з особливими соціальними, політичними та економічними факторами, адже саме цим можна пояснити той факт, що сучасні мас-медіа штучно формують моральну паніку заради досяг-нення поставлених цілей.

На думку вченого, моральна паніка пояснюється таким чином: «Ви-дається, що суспільство час від часу впадає у періоди моральної пані-ки. З’являються певні обставини, епізод, особа або група осіб, яких по-чинають окреслювати як загрозу суспільним цінностям та інтересам; мас-медіа представляють їх природу стилізовано і стереотипно; редак-тори, єпископи, політики та інші сповнені здорового глузду люди ви-ходять на моральні барикади; експерти виголошують свої діагнози та висновки; розроблюються або (частіше) застосовуються (вже відомі) способи зарадити (цій загрозі); відтак обставини зникають узагалі чи з поля зору або ж гіршають і стають помітнішими. Часом предметом паніки стає щось зовсім нове, а часом – щось таке, що існувало вже давно, але раптом опинилося в центрі уваги. У деяких випадках паніка минає та забувається, залишаючись лише у фольклорі та колективній пам’яті; в інших вона має значущі й тривалі наслідки та може спри-чинити зміни, скажімо, в правовій і соціальній політиці або навіть у суспільній самосвідомості» [7, 37].

Разом із С. Коеном моральну паніку, істерію і те, як суспільство справляється із непередбачуваною загрозою, викликаною фізичними катастрофами та бідами, вивчали Х. Беккер, Дж. Гасфільд та інші.

Беккер Х. пише, що девіація створюється суспільством, а соці-альні групи створюють правила, порушення яких є девіацією. Відтак девіація – це не якісь конкретні дії, а наслідок установлених іншими правил і санкцій до того, хто їх порушив, – «навішування ярликів».

– 95 –

Грані

Особлива роль у всьому цьому належить мас-медіа, адже саме вони ви-значають та формують соціальні проблеми, вони є агентом морального невдоволення. Спосіб подачі фактів може сприяти виникненню безпе-ки чи паніки.

Свого часу Е. Еріксон зауважив, що значна частина того, що назива-ється «новинами», присвячена звітам про девіантну поведінку та її на-слідки. Подібні новини – головне джерело інформації про нормативні межі суспільства.

Ф. Дженкінс робить внесок у розуміння моральної паніки, говорячи про роль «символічної політики» і «політики заміщення». Стверджує, що увага медіа звертається на конкретне питання, зокрема ще й тому, що воно дозволить переключити увагу з іншої проблеми [10, с. 73-74].

У доповнення до праці С. Коена в 1971 році вийшла книга Дж. Янга «Наркотики», де показана роль ЗМІ у збільшенні ступеня девіантнос-ті. Він помітив, що моральна паніка навколо теми наркотиків призво-дить до створення поліцейських бригад із боротьби з поширенням нар-котичних речовин, які, у свою чергу, збільшують кількість арештів. На цьому прикладі дослідник намагався підкреслити взаємодію мас-медіа, громадської думки, зацікавлених груп та влади, що сприяло по-ширенню моральної паніки.

Англійські дослідники Е. Гуд та Н. Бен Єгуда вважали, що мораль-на паніка є механізмом для закріплення моральних меж суспільства – лінії між моральним і неморальним, переступаючи які, людина пере-ходить із царства добра в царство зла». Вони наголошували, що саме мас-медіа встановлюють моральні рамки і саме завдяки їм формується та розвивається моральна паніка. Дослідники виокремили п’ять осно-вних характеристик цього явища:

– неспокій (приклади поведінкових реакцій);– ворожість (винуватців зображають народними дияволами);– консенсус (негативна соціальна реакція притаманна широким ко-

лам суспільства);– диспропорційність (поведінка, як і загроза, – перебільшені);– перемінність (паніка у мас-медіа швидко спалахує і так само

швидко може зникати) [8, с. 52]. У свою чергу, С. Холл наголошує, що про «моральну паніку» варто

говорити, з одного боку, коли офіційна реакція на окремих членів сус-пільства, групи осіб чи серію подій становить реальну загрозу, а екс-перти (міліція, судді, політики) її сприймають. А з іншого – коли мас-медіа змальовують трагедію оперативно й драматично у вигляді новин, рівень перебільшення в яких не може витримати жодна реалістична оцінка ситуації [9, с. 16].


– 96 –

У кінці 1970-х років у працях представників Бірмінгемського цен-тру сучасних досліджень культури була спроба поєднати вивчення мо-ральної паніки з вирішенням політичних чи економічних проблем. У середині 1990-х років до аналізу проблем взаємодії медіа та суспільної моралі звернувся англійський дослідник К. Тестер [11, 66]. У центрі його інтересів – як медіа створюють глобальні проблеми, як передають моральні цінності й насправді впливають на їх зміст. Тестер переко-наний, що вивчення медіа й моралі в соціальному і культурному сен-сі має ґрунтуватися на розумінні того, що медіа в дійсності не можуть розглядатися самі по собі, вони не можуть бути віддалені від більш ши-рокого соціального і культурного контекстів.

Осмислюючи наведені дефініції, моральною панікою ми вважати-мемо перебільшену реакцію мас-медіа на девіантну поведінку певної особи чи групи осіб або нестандартні явища, які порушують встанов-лені суспільством норми та становлять загрозу загальнолюдським цін-ностям. Коли маси відчувають небезпеку соціально значущим явищам суспільного життя (цінностям), то в масовій свідомості починає форму-ватися моральна паніка.

Свого часу С. Кара-Мурза писав, що надзвичайно важливим об’єктом для маніпуляції є сфера почуттів. Особливо важливо пробу-дити ті почуття, які в буденному моральному житті вважаються не-прийнятними: страх, заздрощі, ненависть, самовдоволення. Чи не найважливішим почуттям, до якого найчастіше звертаються під час маніпуляцій, є страх як фундаментальний фактор, що визначає пове-дінку людини і завжди використовується як інструмент управління [2, с. 146-149]. І саме страх є визначальним при відчутті загрози загально-людським цінностям, а отже – і для проявів моральної паніки.

Джерела страхів традиційно поділяють на дві основні групи – набу-ті власним досвідом та отримані за посередництвом культурних і соці-альних інститутів, де сучасні ЗМІ є саме тими могутніми чинниками, які постійно модерують і посилюють рівень катастрофізму в людській свідомості, що може викликати або деструктивну паніку, або соціаль-ну аномію [4].

Кара-Мурза С. наводить яскравий приклад масової моральної пані-ка, що виникла у зв’язку з поширенням коров’ячого сказу в Англії та спровокована ЗМІ. Суть полягала в тому, що в європейській пресі почали з’являтися матеріали про поширення епідемії коров’ячого сказу, який є смертельно небезпечним для людини, оскільки починається руйнація тканин головного мозку. У Великобританії від цієї хвороби померло 10 осіб. У свою чергу, журналісти опублікували їхні біографії, навіть опи-сувалися м’ясні страви, які вони вживали. Під тиском масового психозу

– 97 –

Грані

керівництво ЄС поставило Англії умову – негайно знищити всіх корів віком понад три роки і спалити їх трупи. І при цьому заборонили експор-тувати м’ясо із країни. Якби ці санкції були реально виконані, наслід-ком могла б стати катастрофа англійської економіки, адже одночасно була б знищена третина поголів’я великої рогатої худоби. Психоз по-ширювався, виникли фірми з проектування та будівництва крематоріїв для корів, адже ліквідація мільйони туш за короткий час стала великою технічною проблемою. Як виявилося, міф про поширення коров’ячого сказу був створений засобами сірої пропаганди і встановити його першо-джерела за виступами преси й телебачення не змогли [2, с. 72].

Дослідник І. Дзялошинський називає такі основні маніпулятивні технології мас-медіа:

– використання емоції страху (страх змін, смерті, втрат тощо забез-печує концентрування зусиль групи, її об’єднання. Із використанням однієї з найсильніших людських емоцій – страху – подається чіткий і простий спосіб уникнення проблеми: не голосувати за цього кандида-та, придбати саме цей товар тощо).

– використання або створення контрасту (підбір фактів, образів, на тлі яких оцінка понять набуває очевидного необхідного ракурсу);

– спрощення проблеми (використання простих інтерпретацій складних понять, експлуатація відчуття зверхності над іншими);

– використання фактора гумору (нестандартна гумористична ситу-ація краще запам’ятовується й не викликає неприйняття);

– концентрація на деяких особливостях (узагальнення якостей по-літика, приділення уваги сімейним цінностям, його родині);

– інтрига (двоетапний прийом, що полягає у створенні ефекту ін-триги та недомовок);

– використання протиставлення (складна технологія, що викорис-товує протиставлення двох реакцій поведінки);

– вибір без вибору (створюється ілюзія вибору);– використання «якорів» (використовується асоціативний образ

(мелодія, звук, запах, герой, образ), що є каталізатором певних пози-тивних емоцій для маніпулювання спокоєм, рівновагою, впевненістю, можливостями людини);

– використання штампів (нав’язування необхідних маніпулятору поглядів за допомогою різних штампів: висловлювань, гасел, твер-джень, прислів’їв, приказок тощо) [1, с. 42-54].

В основу будь-якої технології маніпулювання масовою свідомістю покладені механізми впливу на психіку людини та її свідомість. Однак вплив стає можливим лише тоді, коли технології майстерно ведуть до прихованого збудження у людині тих намірів, якими вона до цього не


– 98 –

володіла. Технології – це зовнішні впливи на маси, а механізми – це психічні процеси, що забезпечують ефективність такого впливу.

Технологіями називають способи, прийоми, методи, процеси, засо-би організації різних видів діяльності особи та суспільства, теоретичні знання про ці способи й методи [3, с. 154]. Будь-яка технологія перед-бачає такі складові:

– предмет праці (предмет технологічного впливу);– засоби праці (технологічні засоби);– носія технологічних функцій (працівники колективу);– рівень технологічного розвитку суспільства.На думку Г. Почепцова, комунікативні технології не відчуваються

об’єктом впливу як нав’язування зі сторони [5, 19]. ЗМІ дають не лише новини про події, а й інтерпретацію цих новин, які дозволяють із них скласти модель світу.

Зважаючи на те, що для моральної паніки ключовою характерис-тикою є загроза загальнолюдським цінностям, яка формується, кон-струюється та підтримується засобами масової інформації, саме це й дозволяє розглядати феномен як технологію маніпуляції, що містить свої механізми та способи реалізації.

Основними комунікаційними механізмами формування моральної паніки виявляються принцип залякування, створення ситуації безви-ході, формування образу критичної ситуації, а також гіперболізація проблеми й висвітлення подій із використанням конотації та методу «навішування ярликів».

Моральна паніка складається із двох елементів:1. Конструювання перебільшеної небезпеки певного явища.2. Конструювання цього явища як загрозливого для морального по-

рядку суспільства.Отже, моральна паніка в більшості випадків не зароджується сама

по собі, а конструюється.Нарощування військових угруповань Російської Федерації на тим-

часово окупованій території України, її використання спецслужбами РФ для ведення проти Української держави розвідувально-підривної діяльності, спрямованої, зокрема, на провокування виявів тероризму й сепаратизму в інших регіонах України, дестабілізує суспільно-по-літичну й соціально-економічну ситуацію в Україні та посилює загро-зу, взагалі паніку та її різновид – моральну паніку щодо розширення масштабів воєнного вторгнення.

У ході дослідження ми проаналізували загальнонаціональну стріч-ку новин порталу «Comments.ua» (http://comments.ua/news/) в пері-од з квітня 2014 (самопроголошення «ДНР», «ЛРН») до вересня 2014

– 99 –

Грані

року (початок перемир’я, про яке домовились у Мінську представники України, Росії, ОБСЄ та «ДНР», «ЛНР» ).

Шокуючим стимулом стали квітневі події на Сході держави: за-хоплення СБУ в Луганську та приміщення облдержадміністрації в Донецьку (06.04.2014) й оголошення проведення антитерористичної операції (АТО) Києвом. Як наслідок – розгортання воєнних дій (поява військової техніки та військовослужбовців) у Донецькій та Луганській областях.

Події АТО сприяли гіперактивній подачі інформації. Упродовж шести місяців ми зафіксували 1087 новин, що стосувалися висвітлен-ня антитерористичної операції. При цьому, як правило, щоденна напо-внюваність контенту становила від 7до 31 новини.

Активними спікерами подій на Сході України виступали перші особи держави (Президент України, Прем’єр-міністр України, голова Верховної Ради України, міністр оборони України, міністр внутріш-ніх справ, голова Ради національної безпеки та оборони, спікер РНБО, штаб АТО, командири батальйонів, голова Генерального штабу Укра-їни, волонтери). Вони щоденно коментували ситуації, що складались, ініціювали виступи, звернення та заяви.

У новинних матеріалах журналістів порталу «Коментарі» форму-вався стрімкий потік інформації щодо висвітлення військового кон-флікту. В середньому 56 % інформаційного контенту видання в день присвячувалось цій тематиці. Причому, частина з них спрямована на формування панічних настроїв у суспільстві

Таблиця 1.

Цінності, загроза яким спостерігається в матеріалах новинного порталу «Comments.ua» упродовж квітня–вересня 2014 року

назва матеріалу мас-медіа

Загроза загальнолюд-ським цінностям

Дата опублікування

Москве достаточно трех дней для вторжения в Украину

Життя, Батьківщина, майбутнє, мир, здоров’я, щастя, житло

02.04.2014

Нардеп предлагает ввести ЧП на востоке Украины

Спокій, майбутнє, щастя 07.04.2014

Турчинов заявил о нача-ле масштабной антитер-рористической операции

Мир, майбутнє, життя, щастя, житло

13.04.2014


– 100 –

События на Донбассе – подготовка к полномасш-табной войне с Россией

Мир, життя, майбутнє, Батьківщина, здоров’я, щастя, житло

14.04.2014

Луганские сепаратисты ждут отмашки из Доне-цка и готовы проливать кровь

Мир, життя, здоров’я 17.04.2014

Донецкие сепаратисты грозятся брать новых пленных

Життя, спокій, щастя, здоров’я

08.05.2014

«Народный мэр» Сла-вянска пообещал унич-тожить украинских военных

Життя, здоров’я, мир 10.05.2014

Сепаратисты обещают после «референдума» ввод в Украину войск РФ

Мир, майбутнє, Батьків-щина, щастя, житло

11.05.2014

Террористы похитили в Краматорске сотрудни-ков аэродрома и пытали женщин

Життя, здоров’я, щастя 12.05.2014

Возле Славянска сепаратисты избили де-тей

Життя, здоров’я, щастя, спокій, діти

22.05.2014

На Донбасс готовится за-броска 80 диверсантов

Мир, майбутнє, життя, здоров’я

12.06.2014

«ЛНРовцы» завезли в Луганськ установ-ки «Град» и пехотные минометы

Мир, майбутнє, життя, здоров’я, щастя, житло

07.07.2014

В Луганске возобновил-ся артобстрел: возникли пожары, люди прячутся в подвалы


07.07.2014

За прошлые сутки поги-бли 23 участника АТО – штаб АТО

Життя, мир, майбутнє, спокій

11.07.2014

В украинскую армию могут мобилизировать еще 60 тыс. человек

Життя, майбутнє, щас-тя, сім’я

22.07.2014

– 101 –

Грані

По Донецку ночью был нанесен авиаудар, - гор-совет


06.08.2014

В Донецке сотни домов остались без газа и света

Життя, здоров’я, щастя, житло, майбутнє

25.08.2014

Жители Донбасса оста-ются без воды – горсовет

Життя, здоров’я, щастя, житло, майбутнє

26.08.2014

В Донбассе пытают мирных жителей – пра-возащитники

Життя, здоров’я, спо-кій, щастя, майбутнє

02.09.2014

Також журналісти інтернет-видання вдавалися до техніки «наві-

шування ярликів»: українська влада ігнорує умови для примирення, запропоновані повстанцями; порушення Мінських угод з боку україн-ських військових; співпраця України з НАТО. Із червня 2014 року – використання замість слів «терорист» та «сепаратист» висловлювання «незаконні озброєні формування», а з липня 2014 року – відсутність згадування у матеріалах про присутність російських військ на терито-рії України, замість них – ополченці.

Тема воєнного конфлікту набула значного поширення на міжна-родній арені. Починаючи з березня світові ЗМІ активно зверталися до цього питання. До коментування ситуації на Донбасі долучалися по-літики світового рівня – від керівників держав до депутатів іноземних парламентів. До того ж іноземні громадяни не раз влаштовували акції-підтримки та флеш-моби на знак солідарності з Україною.

Так, висвітлення воєнних дій на Донбасі впродовж квітня-вересня 2014 року системно гіперболізувалося. За цей час ми зафіксували 1087 новин, які стосувалися воєнного конфлікту й життя захопленої теро-ристами території України. Причому протягом квітня – червня кіль-кість новин на цю тематику на порталі «Comments.ua» у відсотковому еквіваленті щодо інших новин сягала 84–8 9%, а протягом липня – ве-ресня – 17-23 %.

При цьому журналісти вдавалися до нагнітання емоційної напруги серед громадян усієї України. Зокрема, моральна паніка формувала-ся навколо теми мобілізації, введення надзвичайного стану в державі, прийняття воєнного стану, від’єднання частини Донбасу від України, знищення України як держави з боку Росії, численних терактів, ви-крадення людей (полон, заручники) тощо.

На нашу думку, моральна паніка навколо військового конфлікту на Донбасі проявлялася таким чином:


– 102 –

– скуповування продуктів харчування тривалого зберігання (див. Табл. 2);

– відмова (обмеження) від предметів розкоші (автомобілі, нерухо-мість, коштовності, гаджети) (див. Табл. 3);

– активна еміграція за кордон (див. Табл. 4).Таблиця 2.

роздрібний продаж окремих продовольчих товарів через торгову мережу підприємств (юридичних осіб)

консерви, готові продукти м’ясні Донецька 1595,6 86,9 1,18 240,7 15,1 0,54Луганська 464,4 108,3 0,86 36,7 7,9 0,39консерви, готові продукти рибні Донецька 1286,2 117,2 1,52 662,9 51,5 1,79Луганська 419,5 111,1 1,20 101,0 24,1 2,04консерви овочеві Донецька 2191,2 105,1 1,15 631,0 28,8 0,94Луганська 841,4 91,3 1,20 124,2 14,8 0,89Олії рослинні Донецька 3422,5 130,5 1,22 1183,9 34,6 1,44Луганська 1584,8 58,7 1,37 262,0 16,5 1,41Цукор Донецька 4837,2 129,2 1,01 1529,5 31,6 1,02Луганська 1852,5 127,7 0,99 236,5 12,8 0,69сіль Донецька 1522,2 139,4 0,07 897,8 59,0 0,10Луганська 579,1 143,4 0,07 119,5 20,6 0,06Борошно Донецька 5751,7 193,2 0,56 1439,2 25,0 0,60Луганська 2017,1 126,6 0,56 232,2 11,5 0,47крупи Донецька 6982,6 137,3 1,52 1780,4 25,5 1,57Луганська 2810,8 126,7 1,54 386,6 13,8 1,51Вироби макаронні Донецька 3559,6 153,5 1,15 1319,5 37,1 1,20

Луганська 1900,3 120,9 1,44 268,2 14,1 1,06

І квартал 2014 І квартал 20151

роздрібний продаж, тонн

% до відповід-ного

періоду поперед-нього року

питома вага у загальному роздрібному товарообороті продовольчих товарів, %

роздрібний продаж, тонн

% до відповід-ного

періоду поперед-нього року

питома вага у загальному роздрібному товарообороті продовольчих товарів, %

– 103 –

І квартал 2014 І квартал 2015

роздрібний продаж, тис.грн.

питома вага у загальному роздрібному товарообороті непродовольчих

товарів, %

роздрібний продаж, тис.грн.

питома вага у загальному роздрібному товарообороті непродовольчих товарів, %

Грані

Щодо придбання товарів розкоші, ситуація виглядає так:Таблиця 3.

роздрібний продаж автомобілів через торгову мережу підприємств (юридичних осіб)

Донецька 817303,4 16,0 27827,3 1,7

Луганська 253333,0 13,6 10,0 0,004

Таблиця 4.

кількість вибулих за кордон з україни(інформація Держстату сформована на основі наявних адміністратив-

них даних щодо зміни реєстрації постійного місця проживання)

Період Осіб

Листопад 2012р. – лютий 2013р. 4695

Листопад 2013р. – лютий 2014р. 5887

2014 рік 21599

Січень–травень 2015р. 5991

У ході досліджуваного періоду журналісти всеукраїнського порталу «Comments.ua» нерідко висвітлювали питання воєнного протистоян-ня на Донбасі з позицій перебільшення реального стану речей з метою привернення уваги читачів до так званої сенсаційності. Представники мас-медіа неодноразово поверталися до висвітлення ключових подій українсько-російської війни на Донбасі. Наприклад, темі захоплення Слов’янська присвячено 52 публікації. За нашими спостереженнями, найактивнішими за кількістю подачі новин стали квітень, травень, червень.

Загалом порушення територіальної цілісності України підірвало політичну, економічну й соціальну стабільність у країні, призвело до розриву усталених зв’язків між територіями та появи сотень тисяч бі-женців.


– 104 –

Крім того, 2014 р. став надзвичайно важким для забезпечення ін-формаційної безпеки України. Держава зіткнулася з використанням проти неї роками вибудуваної в Росії пропагандистської системи, що діє одночасно на всіх напрямах (українському, російському, міжна-родному) і з використанням усіх різновидів ЗМК. Можна констатува-ти, що за всіма ознаками проти України ведеться повноцінна інфор-маційна війна. Проблематику інформаційно-психологічних впливів вивчали такі українські науковці, як В. Говоруха, В. Домарєв, О. Лит-виненко, В. Остроухов, В. Петрик, Г. Перепелиця, Г. Почепцов, О. Ста-ріш, В. Толубко та інші.

Під час інформаційної війни дії противника спрямовані на ініціюван-ня розбрату в українському суспільстві та знищення української грома-дянської нації, прославляння сепаратизму, штучне посилення реальних і вигаданих внутрішніх суперечностей, створення атмосфери громадян-ської недовіри до дій і намірів влади, провокування актів громадянської непокори, формування у громадян України та міжнародної спільноти викривленого бачення подій в українській державі, спроби перекручен-ня української історії та маніпулювання історичними фактами.

Зауважимо, що маніпулювання суспільною свідомістю досі є клю-човим інструментом інформаційної війни проти України. При цьому основним каналом поширення викривленої чи недостовірної інформа-ції часто стають медіа, які намагаються сформувати у своїх реципієн-тів моральну паніку та змусити їх діяти у певний спосіб.

Моральна паніка спрямована на те, щоб послабити моральні сили противника та посилити власні, оскільки вона передбачає заходи про-пагандистського впливу на свідомість людини в ідеологічній та емо-ційній сферах.

Для того щоб переконатися в тому, що формування моральної пані-ки є одним із інструментів інформаційної війни на Сході України, ми проаналізували новинний контент сайту самопроголошеної Донецької народної республіки (http://rusvesna.su) упродовж квітня–жовтня 2014 року (див. таблицю 5). Саме на цей період припадають активні бойові та інформаційні дії: квітень – проведення референдумів та по-чаток антитерористичної організації, жовтень – як початок перемир’я.

– 105 –

Дата Заголовок

матеріалу Подробиці матеріалу Примітки Цінності, на які

спрямований інформаційний вплив (загроза)

24.04.2014 Филарет благословляет убивать русскоязычных «оккупантов», живущих на Юго-Востоке

В оригіналі звучало так: «Конечно, мы должны защищать свою землю. И церковь благословляет защищать свою Родину»

Нагадаємо, 13.04.2014 Київ оголосив про початок антитерористичної операції

«Життя», «релігійність», «церква»

27.04.2014 Провозглашена Луганская народная республика

Сегодня жители Луганщины ликуют

Новина з одного речення «Державність», «майбутнє», «стабільність»

04.05.2014 США официально поддерживает зачистку Юго-Востока

Президент США Барак Обама похвалил временное правительство Украины за «потрясающую сдержанность» в вопросе подавления протестов на востоке страны

Назва матеріалу дисонує із його змістом.

«Мир», «дипломатія», «життя»

05.05.2014 Третий этап антитеррорстической операции провален

Аргументы: 1. Ни один из ключевых городов, атакованных на территории ДНР, так и не был занят, несмотря на подавляющее преимущество армии Украины в бронетехнике и полное в авиации и артиллерии. 2. Хунта потерпела на территории ДНР существенное поражение, в очередной раз показав слабость – убивать безоружных – это одно, а воевать с вооруженными людьми, готовыми убивать фашистов – совсем другое. 3. Одесская Хатынь обеспечила дальнейшую эскалацию гражданской войны. Чего-то подобного и следовало ожидать от фашистов

Нагадаємо, 02.05.2014 сталися сутички між проукраїнськими та пророійськими активістми в Одесі, пожежа «в Будинку профспілок на Куликовому полі, загинуло 48 осіб

«захист», «оборона», «правда», «життя», «мир»

11.05.2014 Сводка по потерям войск хунты за 2–10 мая 2014 года

Около 400 убитых и раненых, из них 150 экстремистов «Правого сектора», 80 украинских наемников, 70 сотрудников СБУ, 22 сотрудника ЦРУ и ФБР, 20 военнослужащих 95 аэромобльной Житомирской бригады, 18 иностранных наемников и 10 сотрудников МВД.

Нагадаємо, 11.05.2014 проходив референдум про самовизначення ДНР

«Життя», «захист», «оборона», «правда», «сила», «патріотизм»

12.05.2014 Армия Украины теряет кадры

102 мобилизированных резервиста самовольно покинули расположение части

Новина з одного речення

«Честь», «оборона», «патріотизм»

Грані

Таблиця 5.

Моніторинг новинного контенту самопроголошеної Днр


– 106 –

14.05.2014 Милиция Донецка переходит на сторону ДНР

Правительство ДНР заявляет, что большая часть милиции перешла на их сторону и больше не подчиняется Киеву.

«Патріотизм», «оборона»

19.05.2014 Ярош формирует еще два батальона карателей

При этом назначение новых подразделений не только карательные операции против населения Донбасса и его ополчения, но в первую очередь партизанская война против войск России, которые, по мнению лидера фашистов, вот-вот вторгнутся на территорию Новороссии

«Навішування ярликів» «Мир», «життя», «майбутнє», «захист»

27.05.2014 В небе над Донецком снова появились истребители

Воинская часть в районе Боссе перешла на сторону ДНР. В ближайшее время Национальная гвардия планирует ее штурм

Дисонанс між заголовком і текстом матеріалу

«Мир», «життя», «честь»

28.05.2014 Ночью на Рубежное была проведена атака силами украинской армии

В наступлении принимала участие военная техника, обстрел велся из минометов. Украинские силовики использовали при обстреле населенных пунктов Рубежное под Луганском разрывные пули (по жилому сектору). Видимо, Нацгвардия не знает, что разрывные пули запрещены Женевской конвенцией

«Навішування ярликів» «Мир», «захист», «оборона», «життя», «стандарти»

29.05.2014 В Киеве начался митинг против АТО

У Верховной Рады начался бунт против АТО, киевляне требуют прекратить братоубийственную войну. Люди скандируют «Кличко ганьба!», держат транспаранты с требованием дембеля «сыну и брату»

Заголовок не відповідає змісту новини, введення читачів в Оману

«Правда», «стабільність»,

30.05.2014 Киев предлагает беженцам из Крыма проживание в психбольнице

Новина з одного речення «Майбутнє», «здоров’я»

09.06.2014 В Донецке люди боятся выходить на улицы

Из-за действий Национальной гвардии и украинских военных люди боятся выходить на улицы

Новина з одного речення «Спокій», «мир», «життя», «майбутнє»

09.06.2014 Жители Краматорска: украинская армия готова применить химическое оружие

По словам жителей Краматорска, на аэродром привезли несколько контейнеров со знаками химической опасности. Контейнеры находятся под усиленной охраной украинской армии. Что именно находится в них – неизвестно

Залякувальний стверджувальний заголовок та всього лише припущення в тексті

«Спокій», «життя», «мир», «здоров’я», «захист»

15.06.2014 Нацгвардия Мало кто интересовался Нагадаємо, 13.06.2015 «Захист»,

– 107 –

15.06.2014 Нацгвардия Украины формировалась из амнистированных уголовников

Мало кто интересовался законом об амнистии, который 6 мая, особо не афишируя, приняла ВР, – заметил глава МИД РФ. По некоторым данным, под это попадают около 15 тыс. человек. Их освобождение негласно обусловле-но вступлением в Нацгвардию

Нагадаємо, 13.06.2015 відбулася зачистка Маріуполя силами АТО зі знищенням ключових опорних точок терористів і їх техніки, відновлення контролю над усіма захопленими будівлями

«Захист», «оборона», «честь», «патріотизм»

18.07.2014 Украинская армия начала наступление. Гибнут мирные люди

Нагадаємо, з 20.06 до 30.06 тривало одностороннє припинення вогню Україною. 05.07.2014 – звільнення Слов’янська від терористів. 07.07.2014 – українські війська намагалися відрізати терористів від Росії

«Мир», «перемир’я», «спокій», «майбутнє»

26.07.2014 Луганск готовится к бомбардировкам

Луганск уничтожают артиллерией. Люди готовятся проводить ночи в бомбоубежищах

Автором зроблено висновок про бомбардування на основі згадування про те, що люди збираються перебувати в бомбосховищі (спільнокореневі слова). При цьому відбувалася спекуляція на військовій необізнаності, адже бомбардування – це авіація, а арилерія, про яку йдеться в тексті, – це обстріл із землі

«Мир», «спокій», «життя»

29.07.2014 Украинские военные разбомбили дом для престарелых. 5 убитых

Нагадаємо, 27.07.2014 пройшла вдала операція української армії – угруповання окупантів розрізали на дві частини

«Мир», «спокій», «життя», «здоров’я»

01.09.2014 Общие потери карателей в Донбассе со 2 мая по 31 августа 2014 года

Общей численностью они оцениваются в 43 тыс. 27 человек, из них 27888 убитых, раненых, 1649 – пленных, 13500 – дезертиров и пропавших без вести

Нагадаємо, 28.08.2014 стався Іловайський котел. За офіційними даними, загинуло від 150 до 300 українських бійців

«Захист», «перемога», «оборона», «честь»

01.10.2014 Украинские войска в 9.50 произвели обстрел школы в Донецке

Дети не пострадали, их успели вывести в убежище (при цьому на фото розкидані по підлозі дитячі тіла)

Нагадаємо, 05.09.2014 – початок перемир'я, про яке домовились у Мінську Україна, Росія, ОБСЄ та представники ДНР і ЛНР. Так зване перемир’я тривало до 13.01.2015, коли «гради» терористів розстріляли маршрутку з мирними мешканцями, що зупинилася на українському блок-посту під Волновахою. Загинуло 13 осіб

«Мир», «спокій», «життя», «майбутнє»

05.10.2014 В Мариуполе украинские военные расстреляли автобус с людьми

Новина з одного речення. Навішування ярликів.


Грані


– 108 –

У результаті аналізу матеріалів офіційного сайту «ДНР», ми дійшли висновку, що його контент спрямований зокрема й на формування мо-ральної паніки. Відтак цей феномен є одним із інструментів впливу в інформаційній війні. Спробуємо виокремити основні механізми, які для цього використовуються під час формування моральної паніки:

рисунок 1. – Механізми формування моральної паніки під час інформацій-ної війни (на прикладі сайта самопроголошеної «ДНР»)

На нашу думку, моральна паніка з боку самопроголошеної «Доне-цької народної республіки» проявлялася таким чином:

– еміграція мешканців Донбасу в РФ;– недовіра до влади України та української армії;– бажання жити в Донецькій народній республіці як частині Росії. Висновки. Таким чином, виходячи з проведеного нами аналізу, ми

дійшли наступних висновків:1) мас-медіа шляхом активізації соціальної свідомості громадян,

залучення їх до обговорення найважливіших суспільних проблем здій-снюють вплив, який проявляється зокрема й у формі «моральної пані-ки», що виникає внаслідок загрози цінностям суспільства;

2) кількість інформації, яку надають засоби масової комунікації людині, значно збільшилася, а здатність до її критичного осмислення значно знизилася. Тож за допомогою мас-медіа у людській свідомості формується «своя» картина світу, а відтак здійснюється функція со-ціального контролю та впливу;

06.10.2014 Украинская армия расстреляла детский сад в Донецке

Новина з одного речення. «Навішування ярликів»


– 109 –

Грані

3) масово-комунікаційний вплив відбувається заради привернен-ня уваги до певної події, яку вважають за соціальну девіацію, а людей провокують на певні вчинки, що здійснюються заради захисту загаль-нолюдських цінностей, тому ЗМК втягуються у формування такого суспільного феномену, як моральна паніка;

4) у результаті дослідження ми запропонували типовий механізм формування моральної паніки у період суспільно-політичної кризи, а також розглянули цей феномен як один із інструментів в інформацій-ній війні, зокрема в так званій «гібридній» війні. Також розглянули поведінкову реакцію людей на моральну паніку.

1. Дзялошинский И. М. Манипулятивные технологии в масс-медиа / И. М. Дзялошинский // Вестник Моск. ун-та. – Сер. 10. Журналистика. – № 1. – 2005. – С. 29–54.

2. Кара-Мурза C. Г. Манипуляция сознанием / Cергей Кара-Мурза. – Москва : Эксмо-Пресс, 2001. – 832 с.

3. Різун В. В. Теорія масової комунікакації: підруч. для студ. галузі 0303 «журналістика та інформація» / Володимир Різун. – К. : Видавни-чий дім «Просвіта», 2008. – 260 с.

4. Покальчук О. Страхи, які ми обираємо [Електронний ресурс] / Олег Покальчук – Режим доступу до ресурсу: http://www.ji.lviv.ua/n37texts/pokalchuk.htm.

5. Почепцов Г. Г. Соціальні комунікації і нові комунікативні технології / Георгій Почепцов // Комунікація. – № 1. – 2010. – С. 19–26.

6. Фролов П. Стан і тенденції розвитку суспільної моралі в інформа-ційному суспільстві / П. Фролов. // Соціальна психологія. – 2007. – Спец. випуск. С. 37–43.

7. Cohen S. Folk Devils and Moral Panics: The Creation of the Mods and Rockers, / Stanley Cohen. – London: MacGibbon & Kee, 1972. ¬ – 212 p.

8. Goode E. Moral panic: The social Construction of Deviance / Erich Goode, Nachman Ben–Yehuda. – Oxford., Blackwell. – 1994. – 302 р.

9. Hall S. Policing the Crisis / [Stuart Hall, Chas Critcher, Tony Jefferson, John Clarke and Brian Roberts]. – London : Macmillan. – 1978. – 399 p.

10. Jenkins P. Intimate Enemies: Moral Panics in Contemporary Great Britain / Philip Jenkins. – New York: Aldine de Gruyter, 1992. – 275 p.

11. Tester K. Media, Culture and Morality / Keith Tester. – London : Routledge, 1994. – 145 p.

1. Dzyaloshinskiy I. M. Manipulative technologies in the media / І. M. Dzy-aloshinskiy // Vestnyk Mosk. un-ta. – Ser. 10. Zhurnalistika. – № 1. – 2005. – P. 29–54.

2. Kara-Murza C. H. MManipulation of consciousness / Cerhei Kara-Murza. – Moskva : Eksmo-Press, 2001. – 832 p.


– 110 –

3. Rizun V. V. The theory of mass communication: pidruch. dlia stud. haluzi 0303 «zhurnalistyka ta informatsiia» / Volodymyr Rizun. – K. : Vydavnychyi dim «Prosvita», 2008. – 260 p .

4. Pokalchuk O. Fears that we choose [E. resource] / Oleh Pokalchuk – Reference : http://www.ji.lviv.ua/n37texts/pokalchuk.htm.

5. Pocheptsov H. H. Social communication and new communication technologies / Heorhii Pocheptsov // Komunikaciya. – № 1. – 2010. – P. 19–26.

6. Frolov P. tatus and trends of public morality in the information society / P. Frolov. // Sotsialna psykholohiia. – 2007. – Spets. vypusk. P. 37–43.

7. Cohen S. Folk Devils and Moral Panics: The Creation of the Mods and Rockers , / Stanley Cohen. – London : MacGibbon & Kee, 1972. – 212 p.

8. Goode E. Moral panic: The social Construction of Deviance / Erich Goode, Nachman Ben–Yehuda. – Oxford., Blackwell. – 1994. – 302 р.

9. Hall S. Policing the Crisis / [Stuart Hall, Chas Critcher, Tony Jefferson, John Clarke and Brian Roberts]. – London : Macmillan. – 1978. – 399 p.

10. Jenkins P. Intimate Enemies: Moral Panics in Contemporary Great Britain / Philip Jenkins. – New York: Aldine de Gruyter, 1992. – 275 p.

11. Tester K. Media, Culture and Morality / Keith Tester. – London : Routledge, 1994. – 145 p.

UDC 007 : 304 : 004.9Moral panic as technology impacts media during the military conflict

in Eastern UkraineInna Bytiuk, PhD student,Taras Shevchenko National University of Kyiv, 60, Volodymyrska St., Ukraine,

01601, Ukraine, e-mail: [email protected] Deals with the scientific approaches to the phenomenon of moral panic as

manipulative technology that is constructed of mass media to influence the mass consciousness. Made an attempt to determine the mechanism of formation of this phenomenon during the information war against Ukraine.

Key words: moral panic, technology, influence, mass media, manipulation, values, information warfare.

Моральная паника как технология воздействия медиа во время во-

енного конфликта на Востоке украины инна Битюк, аспирант Рассматриваются научные подходы к феномену моральной паники как

манипулятивной технологии, которая конструируется масс-медиа для воз-действия на массовое сознание. Сделано попытку определить механизм фор-мирования этого явления во время информационной войны против Украины.

Ключевые слова: моральная паника, технология, воздействие, масс-медиа, манипуляция, ценности, информационная война.

– 111 –

© Георгієвська В., 2015

Грані

Вікторія Георгієвська,к. н. соц. ком., доц.Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, вул. Мельникова, 36/1, м.

Київ, 04119, Україна, e-mail: [email protected]

УДК 007:304:070

ВІДРОДЖЕННЯ БАГАТОПАРТІйНОЇ ПРЕСИ В ДЕМОКРАТИЧНО ОРІЄНТОВАНОМУ

СУСПІЛЬСТВІ(друга половина 80-х – початок 90-х рр. ХХ ст.)

У статті розглядаються проблемно-тематичні особливості періодичних видань Народного Руху України за перебудову – громадсько-політичної орга-нізації, а згодом партії, що сприяла пробудженню свободи слова, відродженню альтернативної, національно-демократичної преси в Україні у 1989–1991 рр., стояла біля витоків відновлення багатопартійної діяльності, закладен-ня фундаменту незалежності України.

Гасла волі, свободи, незалежності, демократичних перетворень, пробу-дження національної свідомості підтримувала преса Української Гельсин-ської спілки, історико-просвітнього товариства «Меморіал», Української республіканської партії, Селянської демократичної партії та інших патрі-отичних організацій.

Ключові слова: альтернативна преса, Народний Рух України, національ-но-демократична преса, багатопартійність.

Вступ. Перебудовні процеси в СРСР наприкінці 80-х рр. ХХ ст. по-чинають набирати обертів у всіх сферах. Важливими були нові по-

чинання в економіці, політиці, міжнародній співпраці, європейських орієнтирах. Політика гласності та поступова демократизація життя впливали на оновлення державно-національних процесів. Із активіза-цією «людського фактора», як було проголошено на квітневому 1985 р. пленумі ЦК КПРС, в Україні й інших республіках з’являється низка громадсько-патріотичних, творчо-мистецьких, незалежних профспіл-кових, незаідеологізованих молодіжних товариств та об’єднань. Серед них варто згадати такі: історико-просвітнє товариство «Меморіал», Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка, Українська Гельсин-ська спілка, солідарні профспілки України, Всеукраїнське братство «Соборна Україна», Спілка української молоді, літературно-мистець-ке об’єднання «Відродження» та ін.


– 112 –

Нового значення за цих умов набуває преса, яка при владі КПРС та СРСР була затиснена в строгі лещата цензури. Конкуренцію традицій-но (партійно) зорієнтованим виданням склали нові незалежні медіа. У 1989–1990 рр. в Україні виникла хвиля преси політичних партій, ру-хів, самодіяльних громадських об’єднань і товариств («Відродження», «Вибір», «Відсіч», «В сім’ї вольній, новій», «Вільна земля», «Воля», «Голос громадянина», «Дзвін», «За віру і волю», «За незалежність», «Камертон», «На сполох!», «Нова свобода», «Наша віра», «Резонанс», «Сіяч» та ін.).

Як зазначає професор В. Карпенко, «народний рух спротиву тота-літарно-імперіалістичній системі», що призвів до проголошення не-залежності України, не став породженням лише процесів «горбачов-ської перестройки»; він мав глибоке коріння – від ідей Т. Шевченка, П. Куліша, М. Хвильового, представників «розстріляного відроджен-ня», творчості літературної інтелігенції – покоління шістдесятництва. Ними були закладені «певні традиції і вироблені певні форми бороть-би» спротиву системі [3, с. 40], не випадково на чолі народного руху України за перебудову кінця 80-х рр. ХХ ст. стали «колишні шістде-сятники і дисиденти»: В. Чорновіл, Л. Лук’яненко, Б. Горинь, І. Драч та ін.

Альтернативою пресі тоталітарного суспільства ХХ ст. мали стати нові засоби масової інформації – незалежні, вільні, відповідальні пе-ред обличчям незаангажованої громадськості. Відповіддю на духовно-патріотичні запити «визвольної народної хвилі» наприкінці 80-х рр. ХХ ст. стали публікації на сторінках газет, що виникли як органи де-мократичних об’єднань, громадських політичних організацій (Народ-ний Рух, Українська Гельсинська спілка, Українська республіканська партія, Українська національна партія, Українська національно-демо-кратична партія, Християнсько-демократична партія та ін.).

Важливе місце в процесах національно-духовного пробудження на-лежить Народному Руху України за перебудову (НРУ, або Рух). НРУ виник у 1989 р., зареєстрований Радою Міністрів УРСР у 1990 р., а з 1993-го перетворився в політичну партію (повна назва – Українська народна партія «Рух»).

Історія створення та функціонування НРУ (поряд із Українською Гельсинською спілкою та Українською республіканською партією як провісників зміни політичної ієрархії, закладання основ нової неза-лежної держави) неодноразово ставала об’єктом дослідження укра-їнських науковців, передусім істориків (В. Даниленко, В. Ковтун, Г. Гончарук, О. Гарань, О. Бойко, В. Піпаш, А. Русначенко та ін.). До аналізу часописів народної опозиції в загальному інформаційному про-

– 113 –

Грані

сторі України зверталися С. Костилєва, В. Карпенко, В. Здоровега, В. Кіпіані, Є. Обертас, В. Довгич, А. Кожанов та ін. Зокрема в розвідках останнього дослідника простежується регіональна преса НРУ за часів боротьби за українську незалежність («Голос Карпат», «Вісник Руху», «Вільне слово», «Думка», «На сполох», «Рада», «Чорноморія»), роз-глядаються видавничо-поліграфічні та матеріально-технічні умови ви-ходу в світ національно-демократичної преси [4; 5; 6].

Однак при цьому рухівська преса, як і видання інших демократич-них об’єднань і партій, розглядалися здебільшого в джерелознавчому аспекті, з позиції пробудження національної самосвідомості в Україні наприкінці ХХ ст. Потребують детального вивчення питання типоло-гічної визначеності, структурно-тематичного насичення, загального інформаційно-комунікаційного призначення.

Мета цієї статті – з’ясувати основні національно-патріотичні зміс-тові акценти публікацій демократичної преси України наприкінці 80-х – на початку 90-х рр. ХХ ст., простежити партійні тенденції в українському суспільстві напередодні творення самостійної держави. Відповідно до мети визначено такі завдання: встановити наявність за-значеної преси в бібліотеках України, проаналізувати тематичне напо-внення періодики, на прикладі газет НРУ показати переважаючі на-ціонально-демократичні орієнтири українського суспільства за часів перебудови.

Методи дослідження. Моніторинг демократично орієнтованої пре-си, аналіз проблемно-тематичного спектра періодичних видань (пе-редусім тих, що видавалися як органи НРУ), визначення змістових акцентів та програмних девізів газет за допомогою контент-аналізу по-кладено в основу методів дослідження визначеного напрямку.

результати й обговорення. Важлива джерельна інформація про функціонування газет політичних партій, самодіяльних громадських об’єднань і товариств за часів перебудови (1989–1991 рр.) зібрана як колекція «альтернативних видань» у газетному фонді Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (НБУВ) й подана в катало-зі, що вийшов у світ у серії довідників (№ 41) Канадського інституту українських студій Альбертського університету [7]. Серед представле-них 302 назв періодики НРУ виступає засновником 56 часописів (це становить 18,5 %).

Статистику розповсюдження преси НРУ та інших організацій у 1989–1991 рр. пропонує також А. Кожанов, ґрунтуючись на матері-алах газетних фондів НБУВ, каталогу відділу періодичних видань Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника, Цен-трального державного архіву громадських об’єднань України. За під-


– 114 –

рахунками науковця, найбільше мас-медіа НРУ існувало у 1990 р. – 53 часописи; за територіальним поширенням тут лідирували Київська об-ласть (9 назв), Полтавська (7 назв), Черкаська (6 позицій), Вінницька (4 видання). Жодного регіонального органу НРУ не видавалось у Доне-цькій області та АР Крим [6, с. 35–36]. Кількісні показники такої пері-одики починають зменшуватись у 1991 р. (всього 13 видань); рухівська преса продовжує діяльність лише в дев’яти областях (Вінницькій, Жи-томирській, Київській, Львівській, Рівненській, Сумській, Тернопіль-ській, Черкаській, Чернігівській).

Серед таких видань: «Бориспільський дзвін» («незалежна газе-та Бориспільщини, батьківщини П. П. Чубинського») на Київщині, «Верховинська ватра» у Вижниці на Буковині, «Вільне слово» (ви-дання демократичної спілки Закарпатської організації НРУ) в Ужго-роді; «Вісник Руху» (часопис Центрального проводу), «За народний парламент» (бюлетень Центру координації виборів при Секретаріаті Руху» і «Досвітні огні» (трибуна низових осередків республіки: НРУ) в Києві; «Віче» (видання Львівської крайової організації Народного Руху України за перебудову), «Доля» (часопис Ковельської міськра-йонної організації НРУ) на Волині, «Наш рух» (видання Сєверодо-нецького осередку Руху), «Рідний край» (газета Гадяцького осередку НРУ) на Полтавщині, «Слобідська Україна» (газета Харківської кра-йової організації НРУ), «Чорноморія» (Рада осередків НРУ Микола-ївщини) та ін.

Більшість періодичних видань висвітлювали поточну діяльність Руху, друкували інформацію про зібрання, мітинги, конференції, по-давали відозви, декларації, резолюції регіональних організацій. Так, у серпневому номері «Буковинського вісника» опубліковано відозву об-ласної ради НРУ від 27 липня 1989 р., коли представники неформаль-них організацій, творчих спілок та груп сприяння перебудові створили координаційну раду в Чернівцях. Зазначались основні завдання Руху: відродження творчих сил українського народу та інших націй, надан-ня українській мові статусу державної, вільний розвиток усіх без ви-нятку культур.

Подібні завдання стояли перед усіма осередками НРУ. Чимало ма-теріалів на сторінках часописів Руху присвячувались історичним поді-ям (конституція УНР, минуле Буковини, Український легіон у 1914 р., козацькі могили, студентські братства, відродження духовних шляхів Тараса Шевченка, українська символіка тощо). «Слово до українських націоналістів-революціонерів» (1918) С. Бандери та нарис «Так боро-лись і вмирали мої земляки» Анни Плечій опубліковано в київському інформаційному бюлетені «Видноколо» (1990. – № 2).

– 115 –

Грані

Важливими були й питання політично-державного вибору, не ви-падково друкувалися дискусійні та роз’яснювальні статті, кореспон-денції, памфлети: «Чи за соціалізм ми – прихильники Руху», «Рух і вибори» О. Панчука (Буковинське віче. – 1989. – № 1); «З перших рук: спрага за чесним словом», «Що робити? Шукаймо відповіді у програмі» та «Законотворчість залізної Валентини» Ю. Луканова (Ві-сник Руху. – 1989. – № 10); «Хто живе поза часом, або Якої України хочеться писарчукам?» І. Нірмана (Погляд. – 1990. – № 1); «Чи слу-жить культура народові?» Л. Сеника, «Увага: неосталінізм!», «НРУ: проблеми становлення» М. Косіва, «Демократичні вибори – шлях до суверенності України» (Віче. – 1989. – № 1, № 5).

Неодноразово рухівська преса порушувала сутнісні питання мо-рального фундаменту нації, духовних джерел відродження, створення демократичної держави з високим рівнем свободи слова, патріотичної налаштованості, закріплення культурно-історичних традицій.

Виступаючи на ІІ Всеукраїнських зборах Народного Руху України, філософ-публіцист Є. Сверстюк звертався до проблем моральності й ду-ховності, формування «позитивних християнських емоцій», єднання навколо «високих безкорисливих принципів» [8, с. 51]. Саме ці засади становили сутність діяльності Руху, виступали головними орієнтира-ми у відстоюванні програмових засад та боротьбі за нову, демократич-ну державу.

У цей же час Є. Сверстюк роздумував над питанням «народження української інтелігенції», яка б «відзначалася критичним мисленням і сміливістю у викритті комуністичного ладу», коли б «людину великої витривалості (як це було в попередні часи. – В. Г.) замінила людина ве-ликої віри», оскільки тут «замало самої заміни гасел і прапорів», «му-сить виробитися новий тип людини, готовий робити справу з внутріш-ньої потреби, робити її добре, з гідністю й відповідальністю» [9, с. 209].

Цю саму ідею національної самореалізації духовної наснаженості нової людини підтримав І. Дзюба. Зокрема в статті «Духовні спусто-шення і трансформації в українському суспільстві ХХ ст.», опублі-кованій на сторінках загальнодержавної газети «Голос України», письменник констатував «довготривале спотворення духовності», іс-нування атмосфери «боротьби з українською інтелігенцією» під «по-тужним ідеологічним прикриттям». Тож стояло завдання «формуван-ня нового типу інтелігента», «не підключеного» до «струмів офіційної політики» [1, с. 91].

Ці ідеї образно й публіцистично підкреслені в статті «Годі! Відкри-тий лист громадянину Дикусарову», опублікованій на сторінках газе-ти Подільської крайової організації НРУ «Пробудження» (Хмельниць-


– 116 –

кий). Автор зазначав: «Ми діти свого часу, отої немилосердної епохи, яка виховувала з нас яничарів та безбатченків, але ми є також синами Шевченка й Франка, Сірка та Боженка, Вересая і Плужника, і саме це рятувало наш народ за будь-яких часів. Тож і об’єднує нас нині не при-писувана нам державними борзописцями спрага влади, а біль за долю України; не прагнення жити легко, а невідступна потреба жити віль-но» (1989. – № 1).

Відповідальність за долю українського народу, необхідність непо-хитно відстоювати свої позиції, готовність служити ідеалам держав-ності висловлені й у багатьох символічних девізах, які обирала ру-хівська преса. Скажімо це такі,вже відомі з історії гасла: «Не вмирає душа наша…» (видання Уманської організації РУХу «Червона кали-на»), «Велика хвиля настала!» (київський бюлетень осередків РУХу «Хвиля»), «Мати в нас одна – благословенна Україна» (видання Чор-нухинської районної організації НРУ «Слово і честь»), «Україні – не-залежність!» (видання Бердянської міської організації НРУ «Рух»), «Одно слово правды весь мир перетянет» (вісник Запорізької крайової організації Руху «Прямая речь»), «За нашу і вашу свободу!» (видання Хмельницької крайової організації НРУ).

У прагненні до відродження вільної України редколегії часописів НРУ зверталися до цитування шанованих письменників, зокрема Та-раса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Пантелеймона Куліша. Їхні влучні вислови обрали як настанову редакції кількох видань Руху: «Т. Шевченко: В своїй хаті своя й правда…» (вісник Звенигородської районної організації РУХу «Тарасове поле»), «Т. Шевченко: За честь, славу, за братство, за волю Вкраїни» («Рідний край» у Гадячі), «Т. Шевченко: Не вмирає душа наша, не вмирає воля» (видання Вишнів-ської організації Руху «Прозріння»), «Поховайте та вставайте, кайда-ни порвіте…» (видання Харківської крайової організації НРУ «На спо-лох!»), «Розкуйтеся, братайтеся!» («Жорна» в Дніпропетровську).

Популярністю користувалася й поезія Лесі Українки, тому гаслами деяких часописів обрано творчі заповіти письменниці: «Леся Україн-ка: Сором хилитися, долі коритися, час твій прийшов з долею бити-ся» (газета осередку в Шепетівці «Прозріння»), «Вставай, хто живий, в кого думка повстала!» («Досвітні огні» в Києві, «Дзвін» у Монасти-рищі на Черкащині), «За правду, браття, єднаймось щиро!» («Доля» в Ковелі на Волині), «Слово, моя ти єдиная зброє!» («Гомін» у Полтаві).

Серед інших авторів, чиї слова стали ніби ідейним «підмурівком», були П. Куліш – «Слово поверне нам силу давнезну і волю» («Клич Наддніпрянщини» в Черкасах), М. Рильський – «Прислухайтесь… На-род говорить…» («Гомін Надросся» у Білій Церкві).

– 117 –

Грані

Часто звучать зі шпальт часописів переконання (за Т. Шевченком): «Борітеся – поборете!» («Рух» і «Народна газета» в Києві, «Рада» в Рівному, «Пробудження» в Сумах, «Народний вісник Бериславщи-ни», «Народна справа» в Луцьку, «Голос Мараморщини» в Рахові на Закарпатті, «Галичина» в Івано-Франківську, «Віче» у Львові), «Бо-рітеся – поборете, вам Бог помагає!» (вісник Хустської територіальної організації Народного Руху України за перебудову «Нова свобода»), «В єдності – наша сила!» («Погляд» у Полонному на Хмельниччині, «Го-мін» у Збаражі на Тернопільщині), «Свобода, справедливість, солідар-ність!» («Голос Карпат» у Бериславі на Львівщині).

Ці гасла великою мірою визначали й тематичну сутність газет Української Гельсинської спілки («Вісті», «УГС Південь», «На руї-ні», «Львівські новини»), Селянської демократичної партії («Вільна земля», «Вільне слово»), Української християнсько-демократичної партії («За віру і волю»), Української народно-демократичної пар-тії («Незалежність», «Прикордонні вісті», «Самостійна Україна») та ін. Ключовими в багатьох назвах демократичної преси стали по-няття: воля, вільний / вільна (використано у 10 назвах), голос (у 7 назвах), народний / народна (6 разів); січ, поклик, час, дзвін (5 ра-зів); новий / нова, відродження, гомін, рух, шлях, демократичний (тричі) і т. д.

У час активізації народної думки і прагнень до істинної свободи осо-бливого значення набували правдиве слово й вільна преса як справжня трибуна громадської думки. Так, у виданні Харківської організації НРУ було опубліковано оригінальний малюнок – тризуб, що складався з написів: «Преса – вільна думка», «Вільна преса обстоює вашу мету», «Вільна преса прочищає мізки», «Щоб знати правду – читайте вільну пресу», «Вільна преса – це човен в океані брехні», «Вільна преса – це справжній плюралізм думок неформалів нашого міста», «Вільна преса залежить лише від ваших думок і вашого життя!» (1989. – № 1).

Висновки. Таким чином, саме ці три роки (1989–1991) були най-більш вагомими для розвитку демократично орієнтованої, зокрема й рухівської преси, що виникала, як правило, на кошти активістів, з’являлася найчастіше один раз на місяць, мала нетривале життя й не завжди якісну поліграфічну базу. Однак десятки часописів (інформа-ційних бюлетенів, експрес-випусків, видань крайових та регіональних організацій, молодіжних осередків тощо) поширювались у різних ку-точках України, сповідуючи ідеали незалежної України.

Цей час духовного очищення відомий український письменник Олесь Гончар влучно охарактеризував, виступаючи на І конгресі Між-народної асоціації україністів 27 серпня 1990 р. Він писав: «Після всіх


– 118 –

пережитих жахіть як не назвати дивом ХХ віку оце українське, майже несподіване відродження, коли нація, на котрій уже дехто ладен був поставити хрест, усе ж віднаходить у собі сили пробудитись, постати до життя, явити світові феномен своєї незнищенності» [2, с. 66].

1. Дзюба І. Спрага / Іван Дзюба. – К. : Український світ, 2001. – 280 с. 2. Гончар О. Час для єдності / Олесь Гончар // Публіцистика незалеж-

ної України : хрестоматія / упоряд.: О. К. Глушко, В. О. Карпенко. – К. : Університет «Україна», 2009. – С. 65–70.

3. Карпенко В. Преса і незалежність України : практика медіа-полі-тики 1988–1998 рр. : [навч. посіб.] / Віталій Карпенко. – К. : Нора-Друк, 2003. – 350 с.

4. Кожанов А. В. Регіональна преса Народного руху України у період боротьби за українську незалежність [Електронний ресурс]. – Режим до-ступу: http://storage.library.opu.ua/online/periodic/iv-23/214-219.pdf;

5. Кожанов А. В. Становище національно-демократичних друкованих видань напередодні проголошення незалежності України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://istznu.org/dc/file.php?host_id=1&path= page/issues/38/41.pdf;

6. Кожанов А. В. Становлення і розвиток преси українських націо-нально-демократичних сил (1989–1991 рр.) [Електронний ресурс]. – Ре-жим доступу: http://journal.mandrivets. com/images/file/Kozh14_1.pdf.

7. Видання політичних партій, рухів, самодіяльних громадських об’єднань і товариств в Україні 1989–1990 рр. : каталог / уклад.: Т. О. Бо-рисенко (керівник), О. А. Заварзіна, О. С. Залізняк. – Едмонтон, 1991. – 34 с.

8. Сверстюк Є. Моральні сили Руху // Сверстюк Є. Блудні сини Украї-ни / Євген Сверстюк. – К., 1993. – С. 50–54.

9. Сверстюк Є. Народження української інтелігенції // Сверстюк Є. На святі надій : вибране / Євген Сверстюк. – К. : Наша віра, 1999. – С. 208–216.

1. Dzyuba І. Thirst / Іvan Dzyuba. – Кyiv : Ukrainskyj svit, 2001. – 280 p. 2. Honchar О. Time for unity / Оles’ Honchar // Publicism of independent

Ukraine : reading-book / comp. by О. К. Hlushko, V. О. Karpenko. – Кyiv : University «Ukraine», 2009. – P. 65–70.

3. Karpenko V. Mass media and independence of Ukraine : mass media policy practice, 1988–1998 : [training materials for students] / Vitalij Karpenko. – Кyiv : Nora-Druck, 2003. – 350 p.

4. Kozhanov А. V. The regional press of Ruch in the period of struggle for Ukrainian independence [Electronic resource]. – Reference: http://storage.library.opu.ua /online/periodic/iv-23/214-219.pdf.

– 119 –

Грані

5. Kozhanov А. V. Position of the national-democratic periodicals on the eve of independence [Electronic resource]. – Reference: http://istznu.org/dc/file.php?host_id= 1&path=page/issues/38/41.pdf.

6. Kozhanov А. V. Creation and development of the press of Ukrainian national-democratic forces (1989–1991) [Electronic resource]. – Reference : http://journal. mandrivets.com/images/file/Kozh14_1.pdf.

7. Publications of Political Parties, Movements, Independent Associatіons and Societies in Ukraine, 1989–1990 : a Catalogue / comp. by Т. О. Borysenko (chief), О. А. Zavarzina, О. S. Zalizniak. – Еdmonton, 1991. – 34 p.

8. Sverstyuk Ye. Moral potential of Ruch // Sverstyuk Ye. Prodigal sons of Ukraine / Yevhen Sverstyuk. – Кyiv, 1993. – P. 50–54.

9. Sverstyuk Ye. Ukrainian intelligence is born // Sverstyuk Ye. On the holiday of Hopes : selected works / Yevhen Sverstyuk. – Кyiv : Nasha vira, 1999. – P. 208–216.

UDC 007 : 304 : 070The revival of multi-party press in a democratically based society

(second half of the 80’s – early 90-ies of the XXth century)Viktoriia Georgiievska, PhD in Social Communications,Institute of Journalism of Taras Shevchenko National University of Kyiv, 36/1,

Melnykova street, Kyiv, 04119, Ukraine, e-mail: [email protected] article deals on the problematic and thematic peculiarities of periodicals,

launched by Narodnyj Rukh of Ukraine for perebudova (Peoples Movement for alteration) at the turn of 1980–90-s. It was a non-government and political organization (registered as a political party in 1993), that assisted awakening of freedom of speech, brought to the revival some dozens of alternative newsletters, newspapers, bulletins and other mass media of national-democratic orientation (such as Rukh / Movement, Dolya / Destiny, Poklyk / Appeal, Dzvin / Bell, Viche / Veche, etc.) in 1989–1991.

The slogans of freedom, liberty, independence, democracy, the awakening of national consciousness maintained press of the Ukrainian Helsinki Union, historical-educational society «Memorial», Ukrainian Republican party, Peasant democratic party and other patriotic organizations.

Key words: alternative periodicals, Narodnyj Rukh of Ukraine for perebudova (Peoples Movement for alteration), mass media of national-democratic orientation, multi-party activities.

Возрождение многопартийной прессы в демократически ориенти-рованном обществе (вторая половина 80-х – начало 90-х гг. ХХ ст.)

Виктория Георгиевская, канд. соц. коммуник., доц.В статье рассматриваются проблемно-тематические особенности пе-

риодических изданий Народного Руха (движения) Украины за перестройку – общественно-политической организации, а вскоре партии, которая спо-


– 120 –

собствовала пробуждению свободы слова, возрождению альтернативной, на-ционально-демократической печати в Украине в 1989–1991 гг., стояла у ис-токов возобновления многопартийной деятельности, создания фундамента независимости Украины.

Лозунги свободы, независимости, демократических преобразований, про-буждения национального сознания поддерживала пресса Украинского Хель-синского союза, историко-просветительского общества «Мемориал», Укра-инской республиканской партии, Крестьянской демократической партии и других патриотических организаций.

Ключевые слова: альтернативная пресса, Народный Рух Украины, наци-онально-демократическая пресса, многопартийность.

– 121 –

© Ковальова Т., 2015

Грані

тетяна ковальова,к. н. соц. ком.,Сумський державний університет, вул. Римського-Корсакова, 2, м. Суми,

40007, Україна, e-mail: [email protected]

УДК 007 : 304 : 070

ЕфЕКТИВНІСТЬ ВІЗУАЛЬНОГОНАПОВНЕННЯ КНИГИ

(на прикладі видання«Суми. Нове життя старих вулиць»)

У статті зроблена спроба проаналізувати видання «Суми. Нове життя старих вулиць» як об’єкт естетичного впливу на реципієнта. Зосереджуєть-ся увага на взаємозв’язку текстового та зображального матеріалу видання. Визначається вплив шрифтового та ілюстративного типів оформлення книги на естетичне сприйняття тексту. З’ясовуються роль кожного зобра-ження і спосіб його сполучення з текстом на основі трьох груп зображень – зв’язаних із текстом, зображень-додатків, зображень-приміток. Виявляють-ся недоліки та переваги шрифтового та ілюстративного типів оформлення.

Ключові слова: естетичний вплив, ілюстрація, тип оформлення, шрифт.

Вступ. Сьогодні в Україні простежується активне збільшення кіль-кості друкованої продукції, а відтак жорсткішими стають вимо-

ги читачів до якості самих книг. Тому надзвичайно важливим для будь-якого видання є не лише зміст, а і його оформлення, шрифтове, ілюстративне, поліграфічне виконання, структура книжкового бло-ку тощо. На сучасному етапі розвитку інформатизації суспільства це стає одним із найголовніших чинників, покликаних донести до чи-тача зміст написаного. У суцільному тексті реципієнтові складно зо-рієнтуватися, а відтак сприйняти його як інформаційне й естетичне повідомлення. Надзвичайно важко досягти ідеалу, проте видавець зобов’язаний хоча б ставити собі це за мету. Текстове повідомлення, зовнішня та внутрішня образотворча інформація, конструкція книги повинні взаємодіяти, зливатися й слугувати спільній меті – створенню художньої структури, що здатна не лише інформувати, а й виховувати та формувати естетичні смаки читача. Тема є актуальною, адже пра-вильність технічного оформлення книги, доцільність використання зображальних елементів, обґрунтованість їх застосування сприяють єдності з текстовою частиною, доповнюють та розкривають її змістову частину. Таким чином формують естетичні смаки реципієнта.


– 122 –

Хоча останніми роками посилилася увага до питань культури кни-ги, однак бракує сучасної літератури з методики оформлення друко-ваних видань у цілому. Окремі праці, присвячені книжковій графіці, декору, художньому конструюванню, є в таких авторів, як М. Больша-ков, Ю. Герчук, В. Ляхов, Н. Орєхов, В. Панов, В. Ривчин та ін. Власне згадані вище В. Ривчин, Ю. Герчук, а також В. Барикін безпосередньо або опосередковано зверталися до проблеми культури книги та понят-тя «естетичної норми» в контексті друкованих видань. На сучасному етапі розробленням цієї теми займаються такі науковці, як Н. Зелін-ська, З. Партико, Н. Черниш, В. Шевченко та ін.

Матеріалом дослідження ми обрали видавничий культурологічно-просвітницький проект, що складається із трьох книг: «Суми. Вули-цями старого міста», «Суми. Пам’ять старих вулиць» та «Суми. Нове життя старих вулиць». Це один із найуспішніших історико-краєзнав-чих проектів, присвячених історії міста. Видання є складовою програ-ми соціально-гуманітарного розвитку «Відродження рідного краю».

Об’єктом дослідження є третя частина історико-архітектурного альбому – книга «Суми. Нове життя старих вулиць».

Предмет дослідження – шрифтове та ілюстративне виконання зо-внішніх та внутрішніх елементів оформлення видання, що засвідчу-ють сприйняття книги як цілісного естетичного об’єкта.

Мета дослідження полягає в аналізі художньо-технічного оформ-лення конкретного літературно-художнього видання як об’єкта есте-тичного впливу, а також у виявленні його недоліків та переваг. Для до-сягнення мети ми поставили такі завдання: проаналізувати шрифтовий та ілюстративний типи оформлення; охарактеризувати взаємозв’язок текстового та ілюстративного матеріалу видання.

Методи дослідження. Методологія роботи базується на системному підході, дотримання якого дозволяє глибше зрозуміти особливості ви-дання і сприймати його як об’єкт естетичного впливу на читача. Для розкриття наукової проблеми та вирішення поставлених завдань ви-користано на різних етапах роботи такі методи: бібліографічно-описо-вий, порівняльно-історичний, класифікації, аналізу документальної інформації, порівняльно-типологічний, логічний, контент-аналізу. Це дозволило охопити складний і розмаїтий предмет дослідження.

результати й обговорення. Якщо текст легко читається – це висо-кий показник не лише його форми, а й краси. Шрифтовий тип оформ-лення будь-якого друкованого видання є дуже важливим. Шрифт як єдиний носій і передавач тексту може і повинен розглядатися не лише як обов’язковий елемент книги, а і як самостійна галузь графічного мистецтва. Він значною мірою зберігає у книзі себе, свої власні про-

– 123 –

Грані

сторові та пластичні, стильові та експресивні якості. Відтак маємо складну взаємодію шрифту з графікою, просторовою композицією на-бору тощо. Отже, шрифт виконує одночасно практичну й естетичну функції, а шрифтовий тип оформлення має багаті й різноманітні асо-ціативно-змістові можливості. Через варіації розмірів літер, їх нахи-лу та накреслення, кольору, фактури тощо, із урахуванням змістового навантаження та різноманітності значень можна забезпечити значний вплив на читача.

Шрифти мають різні розміри, що прийнято називати кеглем. У кла-сифікації шрифтів за малюнком виходять із наявності та форми засічок і контрастів. Кожен шрифт належить до певного шрифтового стилю чи фонту (гарнітури). Також для кожного шрифту існує кілька варіантів накреслення: нормальне (plain), курсивне (italic), жирне (bold) та жир-не курсивне (bold italic). Крім того, є ще такі поширені накреслення, як світле (light), суперсвітле (extra light), півжирне (demi bold), над-жирне (extra bold), стиснуте (compressed або condensed) [4, с. 36–37]. Кожен малюнок шрифту має своє графічне вираження, що впливає на художній образ друкованої продукції. Ось чому малюнок шрифту має бути стилістично пов’язаним із іншими графічними елементами ви-дання (ілюстраціями, орнаментом, малюнком лінійок тощо).

Художні властивості шрифту визначаються його побудовою, кольо-ром, пропорційністю, ритмом. В аналізованому виданні для основного тексту застосовані шрифти літературної гарнітури. Ця гарнітура хоч і не відрізняється оригінальним малюнком, однак є зручною для чи-тання завдяки контрастності та гострим засічкам. Він не переобтяжує текст зайвими деталями, що в нашому випадку особливо важливо че-рез невеликий кегль шрифту і значну насиченість видання ілюстраці-ями, серед яких нерідко трапляються репринтні зразки історичних до-кументів. Крім того, зважаючи на те, що цей шрифт використовується в документах офіційного та наукового характеру, застосування його доречне в текстах, що містять наукові факти. Саме такі ми знаходимо у виданні «Суми. Нове життя старих вулиць».

Для виділення та розставлення акцентів застосовуються різні варі-анти накреслення та різні кеглі шрифту. Зокрема для оформлення ти-тульного аркуша застосовано інший, дизайнерський шрифт. Цей при-йом є вдалим у нашому випадку, тому що титульний аркуш не містить значної кількості інформації. Цей шрифт використано також у заголо-вках до підрозділів книги. Таке шрифтове оформлення створює певний тематичний настрій видання.

На звороті титулу використано шрифт Times New Roman одного ке-гля, але різного накреслення. Це зручно, адже виділення жирним дає


– 124 –

змогу читачеві відразу знаходити й вирізняти важливу для нього ін-формацію. Застосування шрифту однієї гарнітури допомагає досягти принципу шрифтової уніфікації.

Інформаційне навантаження несуть підписи до ілюстрацій, вико-нані літературною гарнітурою. Перший рядок, що подає текст україн-ською мовою, має жирне накреслення, другий і третій (російською та англійською мовами відповідно) – жирне та курсивне накреслення. Ми відчули також певний конфлікт шрифтового оформлення: деякі під-писи до зображень подають англійський варіант лише жирним накрес-ленням; деякі ілюстрації взагалі не містять англомовного підпису. Це порушує принцип уніфікації та заплутує читача.

Цілісність композиції видання – це внутрішня єдність, що виникає завдяки підпорядкуванню її частин. Елементом, що складає цілісний організм книги, є ілюстрація. Стилістика та характер ілюстрування змінювалися разом із формуванням типу книги. Сучасна її форма ви-робила чіткі вимоги до зображень у зв’язку з місцем, яке вони займа-ють, характером видання, літературною основою.

Ілюстрація, з одного боку, допомагає інтерпретувати зміст, а з ін-шого, подає нову самостійну інформацію. «Вартісним ілюстративним матеріалом та цілісним художнім конструюванням, – зазначає Т. Жал-ко, – забезпечується висока видавнича культура» [3, с. 246]. Відтак до-цільність залученого до видання ілюстративного матеріалу полягає в його зв’язку з текстом, змістом твору, мистецькою та поліграфічною якістю. Зображення не є обов’язковим елементом видання, однак на-явність яскравих і виразних ілюстрацій накладає значний відбиток на естетичне сприйняття тексту. Отже, різні види образотворчої інфор-мації потрібно розглядати в контексті уявлень про книгу як єдиний і цілісний художній твір.

Різна за значенням та місцем у книзі, зв’язками з текстом, техні-кою виконання образотворча інформація поділяється на пізнавальну, художньо-образну і декоративну.

Пізнавальною образотворчою інформацією є малюнки, фотографії, креслення, основна функція яких у розширенні можливостей читача щодо пізнання навколишнього світу, пояснення змісту текстового по-відомлення, його логіки. Для таких зображень характерна докумен-тальність.

Видання «Суми. Нове життя старих вулиць» містить велику кіль-кість фотографій визначних місць міста, а також портрети сумчан або гостей, зображення плакатів та агітаційних малюнків радянської доби. Розміщені в книзі «Суми. Нове життя старих вулиць» документи, ре-продукції історичних оригіналів – листів, друкованих афіш, листівок,

– 125 –

Грані

плакатів, книжкових сторінок, фотографій, малюнків, портретів тощо – створюють читачеві матеріальне і стильове середовище описаних по-дій, коло дійових осіб та дозволяють уявити їх реально. Таким чином, вони підтверджують правдивість розповіді, наголошують на фактич-ному висвітленні подій.

Виразності виданню «Суми. Нове життя старих вулиць» надають художньо-образні види образотворчої інформації. Ілюстрації такого типу доповнюють художній образ, створюють осяжну, організовану зображальну форму, сприяють образному сприйняттю тексту читачем. Багатшим стало оформлення книги завдяки мальованим шмуцтиту-лам. Подібно до стародруків у аналізованому альбомі перед основним титулом для захисту від забруднення використано додатковий. У ви-данні до кожного розділу також є шмуцтитули, що містять виконані у мультиплікаційному стилі малюнки художників. Ці зображення за-ймають розвороти і є дуже яскравими та насиченими. Таким чином, шмуцтитули, що відділяють розділи, значно полегшують пошук і під-креслюють відносну самостійність частин книги. Виразної образності надає стиль зображення, це є особливим елементом естетичного впли-ву на реципієнта.

Активно використовуються в оформленні аналізованого видання й декоративні зображення орнаментів, символіки, емблематики. У кни-зі як елемент художнього оформлення над основним текстом у формі стилізованих природних елементів проставлені колонлінійки. Унизу на зовнішньому краї сторінки в спеціально заготовлених у формі рос-линної символіки елементах розставлені колонцифри. У виданні вдало поєднуються образотворчі й необразотворчі елементи. Внутрішній бік сторінки декоровано геометричним орнаментом. Окремі його деталі повторюються в орнаменті, використаному під час оформлення іншої частини сторінки. Також у книзі представлені такі необразотворчі елементи, як розчерки. Вони розміщені на сторінках апарату орієнту-вання. Використання декоративних елементів у художньо-образних ілюстраціях сприяє узагальненості змісту, умовності форми, властивої просторово-структурній організації книги, формуванню естетичного смаку.

Із точки зору техніки відтворення всі види ілюстрацій поділяють-ся на штрихові й тонові [6, с. 21]. До першого виду зображальних ма-теріалів належать ілюстрації, що мають елементи з однаковою наси-ченістю тону (штрихи, крапки тощо). Напівтонові зображення, крім чорного і білого, мають сірі перехідні напівтони різної насиченості. В аналізованій книзі «Суми. Нове життя старих вулиць» використову-ються напівтонові ілюстрації. Усі вони – високої якості, попри те, що


– 126 –

є історичними документами. Це є свідченням того, що за допомогою сучасних комп’ютерних засобів було проведено деяку реставрацію цих зображень.

Важливо враховувати також правильність розташування зобра-жень, адже необхідною умовою для максимально ефективного сприй-няття читачем змісту є цілісність композиції. Свідченням високої якості видання «Суми. Нове життя старих вулиць» і прикладом ху-дожнього смаку є дотримання технічних та естетичних правил розмі-щення ілюстрацій на його сторінках.

Для правильного розміщення зображального матеріалу необхідно з’ясувати роль кожного зображення і спосіб сполучення з текстом. Роз-глянемо три групи зображень:

1. Зображення, що є невід’ємною частиною змісту, тобто знаходять-ся в безпосередньому значеннєвому і конструктивному зв’язках із осно-вним текстом, – зв’язані зображення. У виданні «Суми. Нове життя старих вулиць» зв’язані зображення розміщені якнайближче до відпо-відного місця основного тексту. Інколи це порушує композицію сторін-ки, особливо якщо обсяг тексту, що описує зображення, великий і пере-ходить із непарної сторінки на парну. Зв’язок цих зображень із текстом, як правило, здійснюється за допомогою посилання, яке доповнюється великим описом, що має безпосереднє відношення до зображення. В альбомі посилань на такі ілюстрації немає, що перешкоджає саме ціліс-ному сприйняттю тексту і зображення. Отже, зображення першої групи краще розміщувати не відразу після згадування, а на тій сторінці (або розвороті), на якій більша частина пов’язаного з ним тексту.

2. Зображення, що виступають у ролі додатків, доповнення до осно-вного словесного тексту, – незв’язані. Ці зображення не розміщують поряд із текстом, їх виносять у кінець глави, розділу. Вони не входять до ланцюга послідовного читання за допомогою посилання. У дослі-джуваній нами книзі такі зображення скомпоновані у групи й розмі-щені єдиними блоками, що займають кілька сторінок у кінці кожного розділу. Відмітимо, що більшість ілюстрацій у досліджуваному видан-ні є сторінковими. Таке розміщення на сторінці особливо привертає увагу читача.

3. Зображення, що займають проміжне положення між першою і другою групами, – примітки. Вхід їх у ланцюг послідовного читання невизначений. Із контексту зрозуміло, що вивчати їх відразу після появи посилання необов’язково. Книга «Суми. Нове життя старих ву-лиць» має примітку-вставку: таким способом подана карта міста.

Усі ілюстрації у книзі мають підрисункові підписи, основна части-на яких визначає тематичний зміст зображеного. Недоліком, порівня-

– 127 –

Грані

но з попереднім томом, вважаємо неповноту легенди – відсутність відо-мостей про оригінал і місце зберігання, хоча є інформація про техніку виконання, рік створення. Жодна ілюстрація у виданні не є відокрем-леною від інших і сприймається в комплексі. Подібне системне спо-лучення зображень є ефективним для легкості зорового зіставлення й порівняння, для самостійно проведеного читачем значеннєвого аналізу наочного матеріалу.

Висновки. Для сприйняття твору як естетичного об’єкта має зна-чення якість будь-якого елемента книги: формат видання й сторінки; групи гарнітури, кегль, вічко шрифту; папір та друк; порядок розмі-щення елементів видання; наявність і якість ілюстрацій тощо. Лише тоді книжкова форма, що зберігає й передає повідомлення, буде актив-но інформувати читача й формувати його естетичні смаки, а всі еле-менти книги сприйматимуться реципієнтом як «прекрасне».

Відмітимо, що досліджуване видання є об’єктом естетичного впли-ву на реципієнта. На це вказують переваги, серед яких, крім вдало обраного формату, правильного оформлення апарату видання, чіт-кої структурованості частин, є: уніфікованість зручних для читання шрифтів і гарнітури; використання яскравих тематично обґрунтова-них ілюстрацій, їх висока якість; наявність підрисункових підписів; застосування декоративних орнаментів, символіки тощо.

Однак, незважаючи на це, не можемо залишити поза увагою й недо-ліки: відсутність уніфікації у використанні мов; відсутність текстових посилань на ілюстрації; неповноту легенди підрисункових підписів; відсутність колонтитулів. Вони дещо порушують змістову й компози-ційну єдність видання та знижують культуру книги.

На прикладі художнього видання «Суми. Нове життя старих ву-лиць» ми переконалися в тому, що не завжди видавцям удається ство-рити для авторського повідомлення таку форму, яка б повністю за-довольнила естетичні потреби споживача. Отже, на високу оцінку, з точки зору культури видання, заслуговує лише та книга, всі складові частини та параметри якої функціонально й естетично виправдані та взаємозалежні. Важливо також співвідносити форму зі змістом книги так, щоб максимально впливати на сприйняття читачем. Таким чи-ном, одна з найважливіших функцій в оформленні зовнішніх елемен-тів – естетична. Вона забезпечує образно-просторову реалізацію прин-ципів оформлення та впливає на читача, формуючи його ідейні оцінки, читацьку культуру, художні смаки.

1. Видання. Основні види. Терміни та визначення. ДСТУ 3017-95. – К. : Держстандарт України, 1996. – 47 с.


– 128 –

2. Видання. Поліграфічне виконання. Терміни та визначення. ДСТУ 3018–95. – К. : Держстандарт України, 1995. – 24 с.

3. Жалко Т. Культура української книги: сучасна книговидавнича концепція / Тетяна Жалко // Гуманітарна освіта в технічних вищих на-вчальних закладах. – К., 2009. – Вип. 17 – С. 242–252.

4. Сава В. І. Основи техніки творення книги: навч. посіб. / В. І. Сава. – Львів : Каменяр, 2000. – 136 с.

5. Суми. Нове життя старих вулиць : зб. іст.-краєзнавчих матеріалів / голов. ред. В. К. Шейко. – К. : Фолігрант, 2012. – 400 с.

6. Тимошик М. С. Художнє редагування: теоретичні та практичні ас-пекти [Електронний ресурс] / М. С. Тимошик. – К. : Наша культура і на-ука, 2012. – 38 с. – Режим доступу : http://ijimv.knukim.edu.ua/vs/tmp/b6.pdf.

7. Фаворский В. А. Об искусстве, о книге, о гравюре / В. А. Фаворский. – М. : Книга, 1986. – 240 с.

8. Художественное конструирование и оформление книги / Е. В. Ада-мов и др. – М. : Книга, 1971. – 248 с.

9. Шевченко В. Е. Графічна організація друкованого тексту та його художня інтерпретація засобами складання [Електронний ресурс] / В. Е. Шевченко // Наукові записки. – К. : Інститут журналістики, 2001. – Т. 2. – С. 53–69. – Режим доступу : http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1008.

1. Edition. The main types. Terms and definitions. GOST 3017-95. – К. : Derzhstandart Ukrainy, 1996. – 47 p.

2. Edition. Printing performance. The terms and definitions. GOST 3018-95. – К. : Derzhstandart Ukrainy, 1995. – 24 p.

3. Zhalko T. Ukrainian Book Culture: contemporary book publishing concept / Tetjana Zhalko // Humanitarna osvita v tekhnichnykh vyshchykh navchal’nykh zakladakh. – К., 2009. – Vyp. 17 – P. 242–252.

4. Sava V. І. Fundamentals of technology creation Book : navch. posib. / V. I. Sava. – Lviv : Kamenjar, 2000. – 136 p.

5. Sumy. New life of old streets: Zb. istor.-kraezn. materialiv. / Editor in Chief V. K. Sheuko – К. : Foligrant, 2012. – 400 p.

6. Tymoshyk М. S. Artistic editing: Theoretical and Practical Aspects [Electronic resource] / М. S.Tymoshyk. – К. : Nasha kultura nauka, 2012. – 38 p. – access mode: http://ijimv.knukim.edu.ua/vs/tmp/b6.pdf.

7. Favorskiy V. А. About art, about the book, about engraving / V. А. Favorskiy. – M. : Kniga, 1986. – 240 p.

8. Artistic design and design of the book. / Y. B. Adamov i dr. – М. : Kniga, 1971. – 248 p.

– 129 –

Грані

9. Shevchenko V. E. Graphic printed text organization and its artistic interpretation means drawing [Electronic resource] / V. E. Shevchenko // Naukovi zapysky. – К. : Institute , 2001. – Т. 2. – P. 53–69. – Access mode: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1008.

UDC 007 : 304 : 070The effectiveness of visual design of books (for example the publication

«Sumy. New life of old streets»)Tatyana Koval’ova, PhD in Social Communications,Sumy State University, 2, Rimsky-Korsakov St., Sumy, 40007, Ukraine, е-mail:

[email protected] article attempts to analyze the publication «Sumy. The new life of old

streets» as an object of aesthetic impact on the recipient. The article stresses on the relationship of the of text and pictorial material in the publication. The author determines the impact font type and illustrative design of the book on the aesthetic perception of the text. The author also explores the role of each image and the way its combination with text-based images of three groups – connected with text, images and applications, pictures and notes. The article describes advantages and disadvantages of the font type and illustrative design.

Key words: aesthetic effect, illustration, literary publications, type design, font.

Эффективность визуального оформления книги (на примере изда-ния «сумы. новая жизнь старых улиц»)

татьяна ковалева, канд. соц. коммуник.В статье сделана попытка проанализировать издание «Сумы. Новая

жизнь старых улиц» как объект эстетического воздействия на реципиента. Концентрируется внимание на взаимосвязи текстового и изобразительного материала издания. Определяется влияние шрифтового и иллюстративного типов оформления книги на эстетическое восприятие текста. Выясняется роль каждого изображения и способ его единения с текстом на основе трех групп изображений – связанных с текстом, изображений-приложений, изо-бражений-примечаний. Выявляются недостатки и преимущества шрифто-вого и иллюстративного типов оформления.

Ключевые слова: эстетическое воздействие, иллюстрация, тип оформ-ления, шрифт.


– 130 –

Ольга Михайлюта,аспірант,Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, вул. Мельникова, 36/1, м.

Київ, 04119, Україна, е-mail: [email protected]

УДК 070 : 379.828 : 7.08

РІЗНОВИД РОЗВАЖАЛЬНОГОКОМПОНЕНТУ ПРЕСИ:

ТЕКСТИ КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИцЬКОЇЖУРНАЛІСТИКИ

(на прикладі журналу «Український тиждень»)

У статті аналізується маловивчений розважальний компонент ви-дань на прикладі наповнення українського громадсько-політичного журналу «Український тиждень». Автор розглядає теми матеріалів і рубрики тиж-невика, які належать до розважальної частини. Зокрема, досліджується про-світницька журналістика як різновид розважального компоненту. Ствер-джується думка, що преса, як частина соціальних комунікацій, завжди має в своєму змісті розважальний компонент, оскільки людина потребує, окрім серйозної й важливої інформації, й «легкого», веселого, загальнопізнавального матеріалу для повноцінного життя та розвитку, відповідно ці запити ма-ють свої форми вираження у пресі. До розважальної частини журналу «Укра-їнський тиждень» дослідник відносить матеріали різних жанрів з історії, культури, туризму. Наголошується, що тексти культурно-просвітницької журналістики, поза своїми основними функціями, покликані також розва-жати читача, відволікати від негативу, розраджувати.

Ключові слова: суспільно-політичні журнали, розважальний компонент, культурно-просвітницька журналістика.

Вступ. Ця робота присвячена вивченню розважального компоненту суспільно-політичної преси, оскільки він постійно присутній на

сторінках українських медіа, втім на сьогодні в теорії журналістики ще недостатньо теоретичних узагальнень про розважальну складову. Розважальний компонент в аналітичній пресі – малодосліджений на-прям у соціальних комунікаціях. Дослідники преси в основному звер-тали увагу або на розважальну пресу, інфотеймент, або на дослідження аналітичної преси, та її жанрів.

історіографію вивчення суто розважальної преси можна починати з початку незалежності України, бо в радянській журналістиці та-кий вид преси не виокремлювавався і не був чітко вираженим. Дослі-© Михайлюта О., 2015

– 131 –

Грані

дження стосовно розважальної преси і його функцій в Україні почали з’являтися відносно нещодавно. Існують напрацювання зарубіжних учених. Українські науковці також останніми роками почали приді-ляти більше уваги цьому питанню. Проблемі розважальної функції як складової функції соціальних комунікацій присвячені наукові праці В. Різуна, Г. Почепцова, В. Здоровеги, І. Ми хайлина, Б. Потя-тиника, Ю. Мельника, типологічну систему преси та функціональні ознаки М. Недопитанський, А. Москаленко, типи і види періодичних видань розглядала В. Шевченко. Наявні в соціальних комунікаціях дослідження торкаються історії журналістики, варто згадати праці О. Хобти щодо періодики Одеси, Л. Сніцарчук про видання Західної України початку ХХ ст., Н. Сидоренко та А. Волобуєвої про київську періодику. У своїх роботах вони торкаються окремих аспектів роз-важального компоненту: карикатур, мистецької преси, сатири. Ме-діарозваги в електронних виданнях вивчала дослідниця О. Косюк, до розважального сегменту української періодики зверталися Л. Хо-тюн, О. Пашник та ін.

У цій роботі досліджується культурно-просвітницька журналіс-тика як розважальний компонент на прикладі сучасних українських громадських-політичних журналів. Ця частина журналістики є про-відником культури і мистецтва, яке по своїй суті є розважальним. Дослідник світової естетичної думки і діяльності Л. Сморж у праці «Естетика» приділив розділ з’ясуванню розважально-гедоністичної функції мистецтва. Автор пише: «Розважально-гедоністична функція властива мистецтву загалом, зокрема, і тому, яке прийнято відноси-ти до класики. Художній твір, який не захоплює, не розважає, не дає на¬солод не може ні розігнати нудьгу, ні навчити. Такі всесвітньо ві-домі твори як «Гамлет» Шекспіра, «Дон Кіхот» Сервантеса, «Війна і мир» Л.Толстого, «Тихий Дон» Шолохова та інші не тільки вчать, ви-ховують, а й розважають, надають глибоке духовне задоволення і на-солоду» [8, c. 270].

Згідно з класифікацією Держстандарту України № 58 від 23 люто-го 1995 p., громадсько-політичний журнал – це періодичне журнальне видання і статтями та матеріалами актуальної громадсько-політичної тематики. У примітці №1 зазначено, що такий тип журналу може міс-тити сатиричні й гумористичні твори, матеріали галузевого та науко-во-популярного характеру [1].

Розглянемо значення слова «розважальний» (призначений для розважання – дія за значенням «розважати»). Тлумачний словник української мови пояснює дієслово «розважати» з кількох позицій: 1) відволікати від гнітючого, заспокоювати, втішати; 2) веселити, за¬


– 132 –

бавляти; 3) всебічно обмірковувати; 4) роздумувати, зважати на щось [2, c.1042]. Ми використовуватимемо друге і частково перше значення слова для пояснення суті розважальності у пресі. Як указує І. Михай-лин, функція розваги не є головною, проте значення її не менш важли-ве, ніж функцій інформування, культурної, організаційної чи інших [3]. Науковець розглядає мас-медійні функції у контексті журналісти-ки, але ми можемо застосувати певні функції до системи соціальних комунікацій загалом, бо соціальні інститути (школа, церква, твори мас-медіа, в розрізі яких розглядається контент журналів) мають част-ково спільні функції – інформування, навчання, вплив, повчання, ор-ганізація дозвілля.

Матеріали досліджуваного нами розважального компоненту доби-ралися за такими аспектами: мова, смисл зображення, тематика, ру-брики, інтерпретація соціальних функцій публікації.

Об’єкт дослідження – культурно-просвітницька журналістика як розважальний компонент українських громадсько-політичних жур-налів. Предмет – розважальний складник часопису «Український тиждень» (40 номерів за 2014 рік). Мета дослідження – виявити роз-важальний складник обраного видання, охарактеризувати та проана-лізувати матеріали, що належать до розважального компоненту, дати визначення поняттю «розважальний компонент».

Методи дослідження. У дослідженні використовуються метод ана-лізу, частково контент-аналіз. Аналіз використано на стадії поверхо-вого ознайомлення з матеріалами культурно-просвітницької журна-лістики. При цьому здійснювалось виділення окремих частин об’єкту, виявлення його властивостей – а саме тем. Застосовано метод класи-фікацій. Розподілено тексти культурно-просвітницької тематики на взаємопов’язані класи згідно з найважливішими ознаками. Контент-аналіз також використано у роботі. Предметом контент-аналізу є вну-трішні закономірності об’єкта дослідження – культурно-просвітниць-кої журналістики. Він дає змогу репрезентувати наповнення часопису завдяки підрахунку кількості матеріалів тієї чи іншої теми.

результати й обговорення. Щотижневий журнал «Український тиждень» виходить друком із 2007 р. Структура видання різноманітна, тут існують рубрики: «На часі» (інформація, фейлетон, карикатура, відгуки, оперативні коментарі, довідки), «Політика», «Суспільство», «Економіка», «Світ», «Тема номеру» (традиційний для видань такого формату розширений блок теми номеру – комплексний розгляд про-блеми чи явища особливого значення та особливого суспільного інтер-есу), «Навігатор» (усе, що має знати сучасна людина, аби вважатися «в контексті» – мистецтво, дозвілля).

– 133 –

Грані

Теми розважального компоненту, висвітлені в рубриках журна¬лу за досліджуваний період, належать до культурно-просвітницької жур-налістики. Як наголошують російські дослідниці Г. Лазутіна і С. Ра-спопова, культурно-просвітницька журналістика – такий вид жур-налістики, який взяв на себе обов’язок «перекладу» найважливіших компонентів культурного життя на мову масової аудиторії та вияв-лення їх смислу [4, с. 200]. Згідно з висновками дослідниць, цей вид журналістики може виявлятися в таких жанрах: анонси культурних подій, анотації книг, рецензії, огляди, мистецтвознавчі статті, творчі портрети, науково-популярні статті, науково-популярні огляди, про-пагандистські статті, культурно-історичні нариси (сюди належать по-дорожні нотатки – тревел-журналістика). Слід зазначити, що, окрім інших завдань, тревел-журналістика, як засіб поєднання діяльності мас-медіа і туризму, покликана сприяти обміну міжнародною інфор-мацією, викликати зацікавленість культурою, державним та еконо-мічним устроєм зарубіжних країн. Матеріали туристичної інформації в контексті розважального контенту можуть бути максимально незаан-гажованими, відображають авторське ставлення до побаченого. Публі-кації про подорожі вносять розважальний відтінок у контент видання, стимулюють читачів до здійснення пізнавальних подорожей, сприяють формуванню власного бачення світу. Читач отримує інформацію, яку не знайде в довідниках чи Інтернеті. Такі повідомлення можемо відне-сти до частини міжнародного потоку інформації в виданні. Міжнарод-ний потік інформації – це рух повідомлень через національні кордони між двома або більше національними і культурними системами [5].

Крім матеріалів туристичного характеру, в «Українському тижні» до матеріалів культурно-просвітницької тематики належать аналітич-ні публікації – тексти про літературу, про музику, матеріали з історії культури, про образотворче мистецтво, публіцистичні – колумністика.

Професор Л. Мельник одна з небагатьох вчених, які вивчають му-зичну журналістику та критику, зазначає, що музична журналістика, тобто активність професійних музичних критиків, представляє абсо-лютно різні етапи музичної критики. Якщо книги і музичні журнали призначені насамперед для професійних, серйозних читачів, то крити-ка в газетах адресована до широкого кола, до публічності для громад-ськості [6]. За аналогією такий критерій підходу стосується й інших складових культурно-просвітницької журналістики – професійна мис-тецька критика (чи науково-популярні статті) та робота журналіста в цій галузі різняться. Оскільки робота з документами, законодавчими актами, запити в офіційні інстанції та розмови з чиновниками – всі ті речі, без яких важко уявити будні журналіста, в тому числі й того, хто


– 134 –

пише про музику. Тому доречно підкреслити, що професія журналіста є синтетичною, та в ідеалі передбачає як компетентність в якійсь спеці-альності (наприклад, у музичному мистецтві), так і володіння журна-лістським ремеслом. Підготовка статей, інтерв’ю про кіно, літературу, театр, образотворче мистецтво також потребує не лише вузької спеціа-лізації з предмету матеріалу, а й журналістських навичок, щоб зроби-ти інформацію максимально доступною для аудиторії. Погоджуємося з твердженням Л. Мар’їної, що саме журналістика включає індивіда у різноманітні види діяльності за допомогою засобів масової інформа-ції. Як частина культури, журналістика «сприяє засвоєнню суб’єктом об’єктивної реальності, пізнанню і ціннісному засвоєнню світу, його перетворенню. В соціокультурному середовищі журналістика органі-зовує духовне спілкування, формує політичну, естетичну, моральну, економічну культуру, різними способами організовуючи художньо- творчу діяльність» [7, с. 80.]

Схарактеризувати матеріали, що належать до розважального ком-поненту, можна при класифікації публікацій «Українського тижня» за темами.

Література найчастіше висвітлюється в рубриках «Навігатор. Лі-тература» та «Навігатор. Культура». Це зокрема такі публікації: «Тренди кінематографа та літератури» (№ 1/2), «Бути сараєвським письменником» (№ 3), «Андрій Курков: хочу, щоб українська куль-тура інтегрувала у себе все, що належить Україні» (інтерв’ю в № 6), М. Бриних «Змішувати високе й низьке» (інтерв’ю з письменником у № 8), «Книжки про минуле» (№ 16), «Україна у пошуках Мордору» (інтерв’ю з польським журналістом З. Щереком у № 28), «Осне Сайер-стад: Афганістан унікальний тим, що його ніхто не зміг підкорити» (інтерв’ю у № 17/18), «Джуліан Барнз» (інтерв’ю з письменником у № 9), «Василь Голобородько : «Люди на Донбасі так і не вийшли з радян-ського середовища» (інтерв’ю з поетом у № 31). Рубрика «Навігатор. Літературні мандрівки» подає матеріали «Асиметрична асиметрія» (проект про дослідження українсько-польських відносин, № 5), «Від Сяну до Свіни» (№ 16).

Культурно-просвітницькі публікації, присвячені кіно, вміщені у рубрикці «Навігатор. Кіно»: «Ведмежий закут» (про берлінський кі-нофестиваль, № 8), «Вовк промахнувся» (про премію «Оскар», № 10), «Здрастуй, «Плем’я» молоде. Незнайоме» (про канський фестиваль, № 22), «Тіні забутих» (рецензія на фільм В. Трофименко «Брати. Остання сповідь», № 29), «Тягар «Племені» (про фільми М. Слабошпицького, № 32), «Казки Андерсона» (про Венеційський кінофестиваль, № 37), «Навігатор» – «Філіп Ремунда» (інтерв’ю з режисером, № 39).

– 135 –

Грані

Матеріали про подорожі публікуються у рубриці «Навігатор. Подо-рожі», зокрема, це «Королі Карпат» (№ 9), «Болгарія поза стереоти-пами» (№ 17/18), «Подорожі зі смертю» (про специфічні поїздки, № 36). Пізнавальні матеріали можна знайти також у рубриці «Навігатор. Культурні мандрівки» – скажімо, нарис «Легендарна локація» (про мальовниче село Бучак на Канівщині, № 34).

Тема музики присутня у відповідних рубриках «Навігатор. Му-зика»: «Музичні анархістки» (інтерв’ю з музичним гуртом «Dakh Daughters», № 11), «Ігор Закус: під впливом етніки може народись український джаз» (інтерв’ю, № 25); а також «Навігатор. Хорове мис-тецтво»: «Павло Муравський «Наука дає багато, а ще більше – при-рода» (інтерв’ю з хормейстром, № 28), «Юрій Василевич: Саксофон прожив таке життя як український народ» (інтерв’ю з керівником відомого Київського квартету саксофоністів, № 33). Інколи подібні матеріали подано в рубриці «Погляд»; наприклад, «Музика нашого часу» (№ 14).

Образотворче мистецтво представлене в рубриках: «Навігатор. Мистецтво», «Навігатор. Музейна справа», «Навігатор. Фотоурбін-стика», «Навігатор. Архітектура». Це такі публікації: «Талант по-множений на емоційність» (інтерв’ю з директором Київського музею російського мистецтва, № 16), «Наш Banksy» (інтерв’ю зі стрит-арт художником, № 20), «Широко розчинені двері» (інтерв’ю зі зберіга-чем національного художнього музею України Ю. Литвинець, № 13), «Регінс Коломбо: Я злегка іронізую, подаючи в роботах перше вра-ження від того чи іншого міста» (інтерв’ю з фотографом, № 21), «Ре-алізація ідей у камені і бетоні по-швейцарськи» (про архітектурний фестиваль у Києві, № 23).

Колумністика відомих діячів культури і мистецтва (пропаган-дистські та полемічні матеріали, котрі призначені для оперативного знання щодо основних ідей артефакту культури, які виявляють його суспільний смисл та знання щодо шкідливих властивостей артефак-ту) висвітлена у рубриках: «Погляд» і «Навігатор. Погляд», зокрема, колумністика П. Гудімова «Ми не можемо вподібнюватися Росії» (№ 12), «Вахтанг Кікабідзе : схиляю голову перед Майданом» (інтерв’ю в № 15), «Молочний шлях культури» (№ 38), «Степ без індустріального газу» (про історію, пам’ятки Донбасу, унікальність степу; № 35).

Історія культури розглянута в однотипних рубриках: «Спадок», «Спадок. Історія літератури», «Спадок. Історія в обличчях», «Спадок. Україно-російські відносини», «Спадок. Постать». Це такі публікації: «Сон з далекої Еллади» (№ 26), «Ми боремося з московською нацією» (про Є. Маланюка, № 33), про Андрія Боголюбського (№ 31), «Укра-


– 136 –

їнське ХІХ ст.: асиміляція неможлива» (№ 28), «Кримські хроніки Михайла Коцюбинського» (№ 38). Із 40 журналів у 5 випусках не було матеріалів розважального характеру.

Проаналізувавши певну кількість чисел тижневика, бачимо, що матеріали з розважальним компонентем, як правило, вміщено в рубри-ці «Навігатор». Зокрема, найчастіше автори пишуть про літературу – в 13 числах журналу. Тема кіно висвітлена у 7 номерах журналу; подо-рожі, музика, образотворче мистецтво, історія культури презентова-ні в 5 номерах тижневика, колумністика з культурно-просвітницької тематики вийшла друком у 4 номерах. Варто зазначити, що «Україн-ський тиждень» не друкує культурно-просвітницьких матеріалів (на-уково-популярних статей) із точних наук.

Висновки. Розважальний компонент преси – це частина різних за жанрами і темами матеріалів журналу чи газети, котрі відволікають від поточного, часто гнітючого новинного потоку і аналітики. Він може бути як сатиричний (анекдоти, цитати, карикатури) так і несатирич-ний (матеріали про мистецтво, туризм, цікаві деталі історії або, одним словом, матеріали культурно-просвітницької журналістики). Роз-важальний контент інформаційно-аналітичних видань різниться за своєю суттю від розважального контенту в інших видах періодики. До прикладу, розважальний контент популярних розважальних журна-лів не містить матеріалів з ускладненими інтелектуальними узагаль-неннями, аналітикою в оцінці, тому що при виявленні асоціативних і причинно-наслідкових зв’язків проблеми необхідні інтелектуальні зу-силля. Водночас відповідні тексти присутні в громадсько-політичних часопиах, зокрема в журналі «Український тиждень».

1. Видання. Основні види. Терміни та визначення. ДСТУ 3017-95. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.chytomo.com/ standards/ vydannya-osnovni-vydy-terminy-ta-vyznachennya-dstu-301795. Дата доступу: 9.12. 2014.

2. Великий тлумачний словник сучасної української мови: [уклад. і го¬лов. ред. В. Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. – 1425 c.

3. Михайлин І. Л. Основи журналістики : підруч. – 3-є вид., доповн. і поліпш. / Михайлин І. Л. – К. : ЦУЛ, 2002.

4. Лазутина Г. В. Жанры журналистского творчества : учеб. пособ. для студентов вузов / Г. В. Лазутина, С. С. Распопова. – М. : Аспект Пресс, 2012. – 320 с.

5. Гресько О. В. Тенденції розвитку міжнародних інформаційних пото-ків. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journlib.univ.kiev. uа.index. php?act=article&article=1973. – Дата доступу : 19.01.2015.

– 137 –

Грані

6. Мельник Л. Про музичну критику і музичну журналістику: кілька міркувань [Електронный ресурс]. – Режим доступу: http://conservatory. lviv.ua/uploads/media/ ukr_mus_n1_2011-1.pdf. – Дата доступу : 02.12.2013.

7. Мар’їна Л. Журналістика і культура : динаміка взаємодії : навч. по-сіб. / Л. П. Мар’їна. – Львів : ПАІС, 2013. – 164 с.

8. Сморж Л. Естетика : навч. посібн. / Сморж Л.О. – К. : Кондор, 2009. – 334 с.

1. Edition. The main types. Terms and definitions. GOST 3017-95. – [Electronic resource]. – Reference: http://www.chytomo.com/standards/ vydannya-osnovni-vydy-terminy-ta-vyznachennya-dstu-301795. – Accessed : 9.12. 2014.

2. Great Dictionary of modern Ukrainian language : [comp. and heads. ed. V.T. Busel]. – Kyiv ; Irpin’: WTF «Perun», 2001. – 1425 p.

3. Mykhailyn I. L. Foundations of Journalism : textbook. – 3rd ed., extended and improved / Mykhailyn I. L. – Kyiv : TSUL, 2002.

4. Lazutіna G. V. Genres of journalistic creativity: textbook for students / G. V. Lazutina. S. S. Raspopova. – M. : Aspect Press, 2012. – 320 p.

5. Hresko O. V. Trends in the international flow of information. – [Electronic resource]. – Reference: http://journlib.univ.kiev.ua/index. php?act=article&article=1973. – Accessed :19.01.2015.

6. Melnyk L. About music criticism and music journalism: a few reasons [Electronic resource]. – Reference: http://conservatory.lviv.ua/uploads/ media/ukr_mus_n1_2011-1.pdf (circulation date 12/2/2013). – Accessed: 19.01.2915.

7. Marуina L. Journalism and culture: the dynamics of interaction: a tutorial / L. P. Marуina. – Lviv : PAIS, 2013. – 164 p.

8. Smorzh L. Aesthetics : Manual. / Smorzh L. A. – K : Condor, 2009. – 334 p.

UDC 070 : 379.828 : 7.08Variety of entertainment media component: cultural and educational

journalism (on the publications of «Ukrayinsky tyzhden») Olga Mykhailiuta, PhD student,Institute of Journalism of Taras Shevchenko National University of Kyiv, 36/1,

Melnykova street, Kyiv, 04119, Ukraine, е-mail: [email protected] article analyzes studied entertainment component of the publications

on the example of filling the Ukrainian socio-political «Ukrayinsky tyzhden» magazine. The author examines the topics of materials and sections of the weekly, which belong to the entertaining part. In particular, we examine educational journalism as a form of entertainment component. It represents the opinion


– 138 –

that the press as part of social communication is always in its content and entertainment component, because man needs, in addition to the serious and important information, and light, cheerful, educational material for normal life and development, respectively, these requests have their own forms of expression in the press. The entertainment part of the «Ukrayinsky tyzhden» magazine researcher classifies materials of different genres of history, culture, tourism. It is noted that the texts of cultural journalism, beyond its basic functions, are also intended to entertain the reader, to distract from the negative.

Key words: social and political magazines, entertainment component, cultural and educational journalism.

разновидность развлекательного компонента прессы: материалы

культурно-просветительской журналистики (на примере журнала «український тиждень»)

Ольга Михайлюта, аспирант В статье анализируется развлекательная составляющая публикаций

на примере наполнения украинского общественно-политического журнала «Украинский тыждень». Автор рассматривает такие темы, материалов и разделов в неделю, которые принадлежат к развлекательной части. В част-ности, мы рассмотрим тексты образовательной журналистики как формы развлекательной составляющей. Утверждается мнение, что пресса, как часть социальной коммуникации, всегда в своем содержании имеет развле-кательную составляющую, потому что человеку необходимо, в дополнение к серьезной и важной информации, и легкого, веселого, познавательного ма-териала для нормальной жизни и развития; соответственно, эти запросы имеют свои собственные формы выражения в прессе. Развлекательный ком-понент журнала «Украинский тыждень» исследователь классифицирует по материалам различных жанров на темы истории, культуры, туризма. Отмечается, что тексты культурной журналистики, кроме его основных функций, также предназначены, чтобы развлечь читателя, чтобы отвлечь от негатива.

Ключевые слова: общественно-политические журналы, развлекательный компонент, культурно-просветительская журналистика.

– 139 –

© Терентьєва М., 2015

Грані

Марія терентьєва,магістрант,Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, вул. Мельникова, 36/1, м.

Київ, 04119, Україна, е-mail: [email protected]

УДК 007 : 654.197

УКРАЇНСЬКЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ У КОНТЕКСТІ СУЧАСНИХ СВІТОВИХ МЕДІАТЕНДЕНцІй

(на прикладі телеканалу СТБ)

У статті на прикладі телеканалу СТБ проілюстровано вияви основних світових медіатенденцій в українській медіасфері. Досліджено такі тренди, як глобалізація, макдональдизація, дигіталізація, конвергенція, таблоїди-зація, мультимедійність, інтерактивність, мобільність, обіг, повсюдність тощо. Проаналізовано вплив світових медіатенденцій на український теле-візійний контент на прикладі телеканалу СТБ. Сформульовано рекомендації щодо подолання деяких проблем для телеканалу СТБ, основною рекомендаці-єю є перехід телеканалу до формату «квалоїду».

Ключові слова: СТБ, інформаційне суспільство, медіатренди, медіатен-денції.

Вступ. У сучасному глобалізованому інформаційному суспільстві розвиток українського телебачення визначається світовими медій-

ними трендами. Відкритість світового медіаринку призвела до появи глобальної конкуренції, а відтак і до глобалізації (більшою мірою вес-тернізації) контенту та його стандартизації. Комерціалізація ЗМІ зу-мовила їх першочергове орієнтування на отримання прибутку від ре-клами, отже посилилася залежність медіа від рейтингів та частотності перегляду. У результаті на перший план вийшли тенденції макдональ-дизації та таблоїдизації медіа. Завдяки активному розвитку новітніх технологій став можливим більш тісний взаємозв’язок між медіа та ау-диторією, набули розквіту тренди мультимедійності, інтерактивності, конвергентності, мобільності та повсюдності контенту.

Згадані тенденції найповніше виявляються у діяльності одного з найрейтинговіших комерційних телеканалів України – телеканалу СТБ. На прикладі зазначеного каналу можемо проілюструвати тезу французького дослідника Гая Деборда, що сучасні медіа перетворюють інформаційне суспільство («суспільство знань») на «суспільство видо-вищ» [7, с. 2]. З одного боку, не варто недооцінювати значення рекреа-ційної функції журналістики. Якісний розважальний контент завжди


– 140 –

знайде свого глядача. З іншого боку, телевізійні медіа покликані та-кож інформувати, навчати, соціально інтегрувати глядачів, виконува-ти морально-етичну функцію [2]. Тому на підставі наукового аналізу способів адаптації телеканалу СТБ до умов глобалізованого інформа-ційного суспільства важливо виробити рекомендації щодо вирішення основних проблем згаданого медіа. Цим пояснюється актуальність об-раної теми.

Отже, темою цього дослідження є українське телебачення в кон-тексті провідних світових медіатрендів. Об’єктом є сучасні глобальні медіатенденції на українському телебаченні, а предметом – контент телеканалу СТБ у контексті світових медіатенденцій.

Мета дослідження: з’ясувати вплив провідних світових медіатен-денцій на український телевізійний контент на прикладі телеканалу СТБ. Метою статті також є формулювання основних рекомендацій для найвпливовішого українського комерційного телеканалу СТБ.

Для досягнення визначеної мети поставлено такі завдання: на базі сучасних іноземних наукових джерел вивчити основні тенденції світо-вих трансформаційних процесів у медіагалузі; виявити у діяльності телеканалу СТБ основні медіатенденції, характерні для сучасного сві-тового інформаційного суспільства; вивчити контент телеканалу СТБ, виявити та проаналізувати методи адаптації ЗМІ до умов інформацій-ного суспільства; виробити пропозиції та рекомендації щодо подолан-ня деяких проблем для телеканалу СТБ.

Джерельну базу дослідження становить телеконтент СТБ (його змістова та візуальна складові).

Методи дослідження. Для проведення дослідження застосовано такі наукові методи: аналіз наукових джерел, аналіз контенту, логіч-ний метод, порівняльний метод, метод інтерв’ю та інші.

Обговорення й результати. На сьогодні в Україні відсутні комплек-сні дослідження світових медійних трендів. Трансформаційні процеси у медіасфері, спричинені адаптацією ЗМІ до умов інформаційного сус-пільства, досліджує Л. Городенко [1]. Таблоїдизацію медіа вивчають дослідники Є. Цимбаленко [5], А. Бірессі, Г. Нунн [6] та інші. Дослід-ниця Л. Федорчук вивчає тенденцію конвергенції в українських медіа [4]. Актуальні трансформаційні процеси та проблеми українського те-лебачення досліджували В. Гоян, Н. Симоніна. Проблемам розвитку медіа в інформаційному суспільстві приділили увагу іноземні науков-ці: Д. Келнер, Г. Тьорнер, К. Спаркс, Дж. Тулох, К. Аттон, Г. Дойль, Г. Джекінс, Г. Мензіс, Дж. Павлік, Р. Робертсон та інші.

У цій статті проілюстровано основні глобальні медіатенденції на прикладі контенту конкретного українського телеканалу, зіставлено

– 141 –

Грані

основні характеристики контенту телеканалу СТБ із ознаками медіаін-формаційного суспільства (за Тофлером), сформульовано рекомендації задля підвищення якості телеконтенту СТБ.

Американський дослідник інформаційного суспільства Тофлер виділяє шість принципів нової системи ЗМІ в умовах «суспільства третьої хвилі», це – інтерактивність, мобільність, обіг, можливість взаємозв’язку, повсюдність і глобалізація [9]. На прикладі українсько-го телеканалу СТБ можемо проілюструвати згадані принципи в дії.

Інтерактивність та можливість взаємозв’язку є одними з най-більш позитивних тенденцій у діяльності телеканалу СТБ. Холдинг «StarLightMedia», до складу якого входить телеканал СТБ, має окре-мий департамент «StarLight Digital», що розвиває інтернет-напрямок групи. Як результат, телеканал має якісний постійно оновлюваний сайт та власний форум. Просто на іконках відео під назвою відповід-ного проекту (наприклад, проект «Холостяк») додано іконку «долучи-тися до обговорення» з гіперпосиланням на форум. Окрім того, гляда-чі постійно залучені до процесу вибору переможців проектів та нових учасників шоу шляхом голосувань. Прикладами можуть слугувати голосування у талант-шоу «Україна має талант», «Танцюють всі» та «Битва екстрасенсів». На окрему згадку заслуговують проекти «Зва-жені та щасливі» та «Х-Фактор», у яких глядачі шляхом голосування в Інтернеті обирають учасників для шоу. У рамках проекту «Х-Фактор» існує окремий проект «Х-Фактор онлайн», за допомогою якого потен-ційні учасники можуть завантажити свої відео, після чого користувачі Інтернету голосують за найкращого співака тижня для участі у прямо-му ефірі шоу. Авторизація користувачів для голосування відбувається через соціальні мережі.

Телеканал СТБ також активно вдається до SMM-технологій («social media marketing»). Телеканал представлений у соціальних мережах «Facebook» та «Вконтакте». Так, у соціальній мережі «Вконтакте» група телеканалу СТБ налічує 128 648 осіб. У «Facebook» єдина гру-па телеканалу відсутня, але наявні групи окремих проектів. Основною проблемою є велика кількість груп-двійників, які створюють глядачі телеканалу СТБ. Останнім часом спостерігаємо спад активності СТБ у соціальних мережах та переорієнтування інтерактивної складової ді-яльності телеканалу на відеоканал СТБ на «YouTube» та внутрішній форум на сайті СТБ.

Мобільність та обіг інформації можуть бути реалізовані завдяки ди-гіталізації медіа. Сучасні технічні можливості швидкісної і повсюдної передачі інформації надають можливість поширювати та обмінюва-тись контентом (згадаймо приклад «Х-Фактор онлайн»). Мобільність


– 142 –

досягається завдяки можливості швидкого доступу до контенту через мережу Інтернет (сайт «stb.ua», канал на «YouTube», групи в соціаль-них мережах). Іншим засобом досягнення мобільності інформації є створення мультимедійних додатків для смартфонів, таких як додаток від СТБ «iDiet» (перший мультимедійний додаток телевізійного про-екту в Україні).

Повсюдність інформації за Тофлером тісно пов’язана з явищем кон-вергенції. Телеканал СТБ як частина «StarLightMedia» успішно реа-лізує стратегію конвергенції ЗМІ. Телеканал має ефірну версію, а та-кож розміщує весь телеконтент на сайті www.stb.ua. Проект «Зважені та щасливі» виходить у телеефірі, має окрему сторінку на сайті СТБ, має групу в соціальних мережах, а також мультимедійний додаток для смартфонів «iDiet».

Проект «Все буде добре» має окрему сторінку на сайті СТБ, а також має дочірній проект «Все буде смачно», який також виходить в ефірі СТБ і має свою сторінку в Інтернеті. Цей проект продовжує ідею, за-кладену в 2012 році проектом «Smachno.ua» від «StarLightMedia».

Талант-шоу СТБ «Х-Фактор», «Танцюють всі», «МайстерШеф» виходять у ефірі СТБ, розміщуються в Інтернеті, а також мають одно-йменні журнали, де друкують переважно інтерв’ю із зірками проекту, анонси нових шоу, рекламу інших шоу телеканалів «StarLightMedia» тощо.

Таким чином, шляхом використання різних платформ забезпечу-ється повсюдність контенту СТБ. Відбувається одночасна передача змістовно однорідного контенту через різні канали.

Глобалізація контенту – тенденція, що особливо чітко відстежуєть-ся у діяльності телеканалу СТБ через запозичення іноземних форматів шоу. В ефірі СТБ виходять українські версії таких міжнародних фор-матів: «Україна має талант» (британський телеформат «Got Talent» Саймона Ковела, компанія SYCOtv); «Х-Фактор» (британський теле-формат «X-factor» Саймона Ковела, компанія SYCOtv); «Танцюють всі» (американський телеформат «So you think you can dance», Саймон Фулер, Найджел Лізгоу, телеканал «FOX»); «Холостяк» (американ-ський формат Майка Флейса, 2002 рік, телеканал «АВС»); «Зважені та щасливі» (американський формат «The Biggest Loser»); «Я сором-люсь свого тіла» (британський формат «Embarrassing Bodies», Channel 4, 2007 рік); «Детектор брехні» (колумбійський формат «Nada más que la verdad», «Нічого, крім правди», формат створив американський продюсер Говард Шульц); «МайстерШеф» (американський формат «Master Chef», телеканал «Fox», 2009); «Битва екстрасенсів» (шоу створене на базі британського формату «Britain’s Psychic Challenge»);

– 143 –

Грані

«Кохана, ми вбиваємо дітей» (британський формат «Honey, we’re killing the kids», BBC), «Танці з зірками» (британський телеформат «Strictly Come Dancing», ВВС, 2004 рік) та «Вагітна в 16» (американ-ський телеформат реаліті-шоу «16 and pregnant», автор формату – Ло-рен Долген, телеканал MTV, 2009).

Унікальний формат мають лише три проекти телеканалу СТБ, це – «Слідство ведуть екстрасенси», «Хата на тата», а також проект «Тан-цюють всі. Повернення героїв» («StarLightMedia» вдалося зареєструва-ти проект, створений на базі «Танцюють всі» як окремий формат через відсутність у цьому шоу попередніх кастингів та вибір учасників серед учасників попередніх сезонів. Окрім того, було змінено деякі правила шоу). До власного виробництва СТБ також належать інформаційно-аналітична програма «Вікна-новини», таблоїдні програми про зірок «Неймовірна правда про зірок», «Зіркові історії», шоу порад «Все буде добре», ток-шоу «Один за всіх» та серія пост-шоу різних проектів (пост-шоу «Танцюють всі», пост-шоу проекту «Зважені та щасливі», пост-шоу «МайстерШеф», пост-шоу проету «Холостяк» «Як вийти заміж»).

Із вищенаведеного переліку бачимо, що більшу частину телекон-тенту СТБ становлять шоу придбаних британських та американських форматів.

Окрім зазначених Тофлером характеристик медіа у сучасному ін-формаційному суспільстві, дослідниця Л. Городенко виділяє також такі: укрупнення, глобалізація, вестернізація, таблоїдизація, дигі-талізація, конвергенція, мультимедійність [1]. Якщо питань кон-вергенції ми вже торкнулися, розглядаючи повсюдність контенту за Тофлером, а дигіталізацію розглядали в рамках мобільності, обміну контентом та інтерактивності, то тенденції укрупнення, таблоїдизації та макдональдизації потребують докладнішого пояснення на прикладі телеканалу СТБ.

Уже згадувалося, що телеканал СТБ сьогодні входить до най-більшого в Україні медіахолдингу «StarLightMedia». Частка гру-пи за переглядами за результатами 2013 року становить 30,17 %*, що вивело холдинг на перше місце в Україні. Відрив холдингу «StarLightMedia» за глядачем середнього та високого достатку в 2013 році становив 59,3 %. Усе це свідчить про високу успішність медіахолдингу. До згаданої медіагрупи входять телеканали СТБ, «Новий канал», «ICTV», «М1», «М2», «QTV».

Укрупнення є важливим чинником адаптації медіа до умов інфор-маційного суспільства та глобальної конкуренції, адже воно супрово-

* За інформацією http://www.starlightmedia.ua та sostav.ua


– 144 –

джується інтегруванням ринків і технологій, уможливленням керу-вання мультимедійним інформаційним потоком із єдиного центру.

Утім орієнтація холдингу на прибуток призводить до переорієнту-вання телеканалу на досягнення найбільшого рейтингу та частки для рекламної привабливості, що, у свою чергу, призводить до макдональ-дизації та таблоїдизації контенту.

На сьогодні СТБ можна вважати класичним прикладом таблоїдного ЗМІ. На змістовому рівні контенту це виявляється у тому, що центр уваги СТБ – людське життя. Новини подаються крізь призму історій звичайних людей, їхніх думок та почуттів. Інформація через це втра-чає безсторонність, у контенті новин з’являються псевдорозслідування та псевдовикриття, використовується розважальна інформація на зра-зок відео про тварин та дітей з «YouTube», кожен випуск новин (піс-ля закінчення) супроводжується замовними рекламними сюжетами зі збереженням стилю новин СТБ, фірмових плашок, кольорів тощо. Це є прикладом прихованої реклами. На сайті СТБ створено спеціальний відеоплеєр для перегляду сюжетів «Вікон» із вмонтованою рекламою, що також є ознакою таблоїдних медіа.

Прикметно, що найбільш таблоїдне медіа українського телеефіру започатковано як інформаційно-аналітичне ЗМІ. Автор цієї статті про-водила інтерв’ю з Євгеном Федченком, директором Могилянської шко-ли журналістики Національного університету «Києво-Могилянська академія». У 1996–1998 роках Євген Федченко працював редактором міжнародного відділу програми «Вікна» на телеканалі СТБ. Телека-нал створено на грант від США, головними рейтинговими програмами були інформаційно-аналітичні програми «Вікна» та «Вікна у світ». Те-леканал мав доволі розгалужену мережу закордонних кореспондентів, організовував перші прямі включення. Згодом телеканал СТБ втратив популярність унаслідок закінчення гранту та високу конкуренцію.

Сьогодні якість інформаційно-аналітичних матеріалів з точки зору професійних стандартів викликає сумніви, адже у сюжетах теленовин СТБ ми спостерігаємо таблоїдну подачу інформації (превалювання людських історій над безсторонньою інформацією), рекламування шоу СТБ через інформаційні сюжети, візуальну перенасиченість віджита-ми (відлік часу до наступного шоу в лівому верхньому кутку екрана під час ефіру новин). При цьому за часткою «Вікна-новини» зросли у 2013 році на 19 %. Відповідно таблоїдна подача інформації сприяє підви-щенню рейтингів програми.

Таблоїдизація також помітна на прикладі проекту «Детектор брех-ні», що позиціонується як соціальний. Формат шоу є таблоїдним, адже передбачає «копирсання у брудній білизні» учасників.

– 145 –

Грані

Класичними для таблоїдних медіа є програми про життя зірок, такі, як «Неймовірна правда про зірок» чи «Зіркове життя». У цих програмах журналісти часто штучно загострюють скандали та створю-ють тизери з ефектом оманливого очікування, вириваючи з контексту відповіді зірок.

Іншою характеристикою таблоїдного медіа є візуальне оформлен-ня. Ефір СТБ переповнений віджетами з відліком часу до наступних шоу та спливаючою рекламою різних шоу під час ефіру новин чи по-казу фільмів.

Із вищезазначеного можна зробити висновок, що основним методом пристосування до інформаційного суспільства телеканал СТБ обрав саме таблоїдизацію. Другою за значущістю тенденцією для телеканалу є інтерактивність. Третьою – макдональдизація.

Макдональдизація контенту також є способом пристосування медіа до інформаційного суспільства, адже це спрощує процес виробництва контенту та підвищує рекламну привабливість каналу через передба-чуваність прибутку. Цій проблемі присвячує розділ своєї монографії британський дослідник Келнер [8]. Характеристиками макдональди-зації є висока контрольованість, висока ефективність, висока перед-бачуваність, гомогенність, консьюмеризм та орієнтація на прибуток. Телеканал СТБ реалізує цю стратегію через купівлю та адаптацію іно-земних форматів успішних шоу, про що вже йшлося вище. Перенаси-ченість контенту телеканалу СТБ британськими та американськими шоу призводить до вестернізації медіапростору. З іншого боку, такий контент відповідає смакам глядачів, адже вестернізація є характерною ознакою сучасної масової культури.

Отже, телеканал СТБ використовує такі шляхи та методи адаптації до умов глобалізованого суспільства:

- укрупнення (залученість до холдингу «StarLightMedia»);- забезпечення можливості взаємозв’язку з глядачами через роботу

сайта www.stb.ua, можливість коментування контенту сайта користу-вачами, можливість голосування за учасників шоу;

- інтерактивність, що досягається через створення та підтримку внутрішнього форуму для різних талант-шоу та шоу «Холостяк»;

- обіг контенту, що досягається через можливість користувачів пе-реглядати відеоконтент СТБ на каналах «YouTube» (окремі канали для окремих шоу), зберігати цей контент, поширювати його у соціальних мережах, додавати свій контент (проект «Х-Фактор онлайн»);

- мобільність, що досягається через можливість швидкого доступу до контенту з різних пристроїв, зокрема, через мультимедійні додатки для смартфонів;


– 146 –

- повсюдність, що досягається через розміщення змістовно подібно-го контенту на різних платформах та поширення його різними канала-ми, а саме: телеефір, веб-сайт телеканалу, сторінки у соціальних мере-жах, акаунти на «YouTube», мультимедійні додатки для смартфонів, друковані ЗМІ (журнали «МацстерШеф», «Х-Фактор», «Танцюють всі»; перспективним із цієї точки зору є створення мультимедійного додатка та журналу від проекту «Все буде добре»);

- таблоїдизація сьогодні є однією з основних ознак телеканалу СТБ.- за умов глобалізації телеканал СТБ активно використовує най-

більш успішні іноземні формати шоу, створюючи на їх базі українські версії. Про вплив глобалізації та макдональдизації на контент телека-налу СТБ свідчать такі шоу: «Україна має талант», «Танцюють всі», «Х-фактор», «МайстерШеф», «Зважені та щасливі», «Я соромлюсь свого тіла», «Детектор брехні», «Битва екстрасенсів», «Холостяк», «Кохана, ми вбиваємо дітей», «Вагітна в 16» та «Танці з зірками».

До основних переваг телеканалу СТБ відносимо [3]:- залученість до найбільшого за часткою медіахолдингу України;- ефективну дигіталізацію процесу виробництва контенту через іс-

нування в складі «StarLightMedia» окремого підрозділу «StarLight Digital»;

- конвергентність редакцій проектів СТБ, роботу з аудіовізуальним контентом, підтримку інтернет-сайтів та форумів, створення специ-фічного контенту для інтернет-сайту, наявність у соціальних мережах, розроблення мультимедійних додатків та випуск журналів;

- досягненя високої інтерактивності через активне залучення ауди-торії до голосувань та обговорень на сайті stb.ua та на форумі каналу;

- успішну адаптацію міжнародних форматів, що сприяє послідовно-му зростанню частки телеканалу протягом останніх 10 років.

Основними проблемами телеканалу СТБ є:- у сфері забезпечення інтерактивності – непослідовна політика

щодо наявності телеканалу в соціальних мережах, велика кількість сторінок-дублерів, що значно знижує ефективність офіційних сторі-нок;

- щодо глобалізації – макдональдизація контенту, орієнтування на прибуток, консьюмеризм, виховання «суспільства видовищ», ігнору-вання функцій журналістики, крім розважальної, деінтелектуаліза-ція глядацької аудиторії;

- таблоїдизація, що є найбільш загрозливою в контексті інформа-ційно-аналітичної програми «Вікна-новини».

На основі аналізу контенту телеканалу СТБ, визначення основних переваг та проблем згаданого медіа сформулюємо рекомендації:

– 147 –

Грані

- створення єдиного підрозділу задля наявності телеканалу СТБ у соціальних мережах, на «YouTube», «Instagram» тощо. Оскільки теле-канал робить акцент на виробництво шоу за іноземними форматами, СТБ має велику кількість зірок, фото з якими могли б забезпечити по-пулярність медіа в «Instagram» та поглибити тенденцію щодо інтер-активності, мультимедійності та повсюдної наявності медіа. Це також сприяло б підвищенню популярності телеканалу серед молодіжної ау-диторії (сьогодні лідером серез аудиторії 14–30 є «Новий канал») та, відповідно, підвищенням рекламої привабливості каналу;

- локалізація контенту: створення на базі продакшн-студій хол-дингу «StarLightMedia» власних форматів шоу, більш близьких для українського глядача. Якщо каналом обрано імідж розважального телеканалу, можна розпочати виробництво науково-популярних роз-важальних шоу на зразок «Руйнівників міфів», гумористичних шоу, шоу, у яких відбувається випробування передових технічних новинок, тощо. Це урізноманітнило б контент, допомогло б залучити ширшу ау-диторію, сприяло б вихованню та інтелектуалізації аудиторії;

- створення конвергентної редакції для проекту «Все буде добре» для розроблення мультимедійного додатка, а також друкованого жі-ночого журналу з рецептами шоу «Все буде добре», новинами моди та стилю, порадами з домогосподарства, психології сімейних стосунків, проблемами виховання дітей тощо;

- детаблоїдизація контенту, відмова від яскравої спливаючої ре-клами під час ефіру не дотичних за тематикою програм, зменшен-ня кількості віджетів, відмова від використання ефекту оманливого очікування, відмова від недобросовісного монтажу, виривання слів з контексту тощо; перехід від формату таблоїду до формату квалоїду – суміші якісної та розважальної журналістики. Основним жанром в інформаційно-аналітичних програмах у такому разі має стати жанр «фічер» – короткі повідомлення на цікаві теми з різних сфер життя: медицини, культури, політики тощо. У британських редакціях існує окремий відділ, що готує «фічерз». Виходячи із політики телеканалу СТБ, рекомендовано створити такий відділ у межах інформаційної редакції [3].

Висновки. В результаті проведеного дослідження було визначено основні методи адаптації телеканалу СТБ в умовах інформаційного суспільства.

У діяльності телеканалу СТБ виявлено основні медіатенденції, при-таманні інформаційному суспільству, – укрупнення, глобалізація, макдональдизація, вестернізація, дигіталізація, конвергенція, таблої-дизація, інтерактивність та мультимедійність.


– 148 –

Запропоновано концептуальні шляхи вирішення основних проблем телеканалу СТБ, пов’язаних із недосконалістю системи забезпечення інтерактивності та таблоїдизованістю контенту.

Вироблено рекомендації щодо створення конвергентної редакції проекту «Все буде добре», реорганізації редакції «Вікна-новин», ква-лоїдизації інформаційно-аналітичної програми «Вікна», створення на базі продакшн-студій холдингу українського (локального) контенту розважально-пізнавального характеру.

1. Городенко Л. М. Теорія мережевої комунікації / Л. М. Городенко. – К. : АУП, 2013. – 318 с.

2. Приступенко Т. О. Теорія журналістики: етичні та правові засади ді-яльності засобів масової інформації : навчальний посібник. – К. : Інститут журналістики, 2004. – 375 с.

3. Терентьєва М. Світові медіатренди у контенті телеканалу СТБ / Ма-рія Терентьєва // Наукові дослідження українського медійного контенту: соціальний вимір. – К. : Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шев-ченка. – № 1. – 2015. – С. 15–22. – Режим доступу : http://www.journ.univ.kiev.ua/ndumk/

4. Федорчук, Л. П. Конвергенція як стратегія сучасних ЗМІ / Л. П. Фе-дорчук // Нова парадигма. Філософія. Політологія. Соціологія : [журнал наук. праць] / Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова, Творче об-ня «Нова парадигма». – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2010. – Вип. 97. – С. 177–186.

5. Цимбаленко Є. С. Таблоїдизація медіакомунікацій / Є. С. Цимба-ленко // Наукові записки Інституту журналістики. – Том 50. – 2013. – Сі-чень–березень. – C. 206–211.

6. Biressi A., Nunn H. The Tabloid Culture Reader / Biressi, A., Nunn, H. – Maidenhead: Open University Press, 2008. – 382 p.

7. Debord G. La société du spectacle / Guy Debord. – Paris : Gallimard, 1996. – 184 p.

8. Kellner D. Media Spectacle / Douglas Kellner. – London : Routledge, 2003. – 192 p.

9. Toffler A. Powershift: Knowledge, Wealth, and Violence at the Edge of the 21st Century / Alvin Toffler. – Bantam, 1991. – 640 p.

UDC 007 : 654.197Ukrainian television in the context of the current global media trends

(example of TV-channel «STB»)Mariia Terentieva, Master,Institute of Journalism of Taras Shevchenko National University of Kyiv, 36/1,

Melnykova street, Kyiv, 04119, Ukraine, е-mail: [email protected]

– 149 –

Грані

On example of Ukrainian TV-channel «STB» this article illustrates main tendencies and transformations of Ukrainian media sphere such as globalization, McDonaldization, digitalization, convergence, tabloidization, multimedia developing, mobility, convertibility, connectivity, ubiquity etc. The author analyses the influence of global media trends on the content of the Channel «STB». The article gives recommendations of solving some important problems of «STB»; main recommendation is re-orientation on values of «qualoid».

Key words: Ukrainian mas-media, broadcasting, STB, media trends.

украинское телевидение в контексте современных мировых медиа-тенденций (на примере телеканала стБ)

Мария терентьева, магистрантВ статье на примере телеканала СТБ проилюстрированы проявления

основных мировых медиатенденций в украинской медиасфере. Исследованы следующие тренды: глобализация, макдональдизация, дигитализация, кон-вергенция, таблоидизация, мультимедийность, интерактивность, мо-бильность, обратимость, повсеместность и др. Проанализировано влияние мировых медиатенденций на украинский телевизионный контент на приме-ре телеканала СТБ. Сформулированы предложения и рекомендации для реше-ния некоторых проблем телеканала СТБ, основная рекомендация – переход телеканала в формат «квалоида».

Ключевые слова: СТБ, информационное общество, медиатенденции, медиатренды.


– 150 –

В’ячеслав Швець,асистент,Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, вул. Мельникова, 36/1,


УДК 007: 304: 070: 323.15

ЛІТЕРАТУРНА СТОРІНКАГАЗЕТИ «РОДЕН КРАй»:

У ПОшУКАХ НАцІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Стаття присвячена аналізові інформаційного наповнення газети болгар-ської національної меншини в Україні «Роден край», ролі художньо-літера-турного компонента видання в піднесенні національної свідомості читачів. Досліджуваний період припадає на 1989–1995 роки, коли відбулося формуван-ня основних принципів редакційної політики. Особлива увага приділена ви-світленню на сторінках газети творчості місцевих, бессарабських письмен-ників. Аналіз основного масиву публікацій, редакційної пошти дає підстави стверджувати, що видання «Роден край», безумовно, відіграло значну роль у відродженні притлумленої національної ідентичності болгарської меншини, яке, проте, спостерігалося на тлі уповільненого формування української гро-мадянської свідомості.

Ключові слова: преса етнічних меншин, етнічна консолідація, редакцій-на політика.

Вступ. Із багатьох причин у поліетнічному українському суспільстві інкорпорація національних меншин відбувається з різною інтен-

сивністю. Болгарська діаспора проживає на Півдні країни, де держа-вотворчі процеси історично мають меншу підтримку населення, ніж в інших регіонах. З огляду на недостатню увагу суспільства до потреб національних меншин дослідження культурного простору болгарської громади набуває особливої ваги.

Періодика болгарської меншини в Україні й досі знаходиться на периферії наукових інтересів вітчизняних журналістикознавців. На сьогодні найґрунтовнішим дослідженням такого типу можна вважати монографію Ю. Колісника «Преса національних меншин України», в якій, попри всі наукові знахідки автора, видання болгарської громади розглянуті недостатньо. До проблеми болгарської періодики (переваж-но радянської доби) також звертались Е. Стоянова, Н. Яблоновська. Значний інтерес становлять публікації незмінного (з 1995 р.) редакто-ра тижневика «Роден край» Д. Костової.

© Швець В., 2015

– 151 –

Грані

Предметом дослідження є контент газети «Роден край» («РК») у пе-ріод становлення газети (1989–1995 рр.) – формування редакційного колективу, завоювання читацької аудиторії, розширення тематично-го спрямування. Мета статті – дослідити літературно-художній ком-понент видання, його роль у піднесенні національної самосвідомості болгарського етносу в Україні. Досягнення мети передбачає виконан-ня таких завдань: простежити історію появи газети, проаналізувати контент видання на різних стадіях функціонування «РК» (у межах окресленого періоду), встановити взаємозв’язок між постаттю редак-тора та характером уміщених творів, озвучити значення літературної сторінки г. «Роден край» у збереженні (відновленні) національної іден-тичності болгарської громади регіону.

Методи дослідження. Під час роботи над дослідженням було ви-користано бібліографічно-описовий метод (в оцінюванні актуальності статті), проблемно-тематичний (в окресленні кола поставлених авто-ром завдань), порівняльно-історичний (у зіставленні й систематизації фактів розміщення редакцією творів художньої літератури з ураху-ванням складних суспільно-політичних процесів кінця 80 – початку 90-х рр. ХХ ст.), системно-хронологічний (у розміщенні в послідов-ному часовому зв’язку окремих фактів, подій та явищ, аналізованих у статті), статистичний (застосування цього методу ускладнювалось об’єктивними труднощами, пов’язаними з пошуками річних комплек-тів видання: приміром, до бази даних автора не увійшли і, відповідно, не були опрацьовані № 31 та 38 за 1991 р.).

результати й обговорення. Успіх газети «Родно слово», видання болгарської національної меншини в сусідній Молдові, спонукав владу Одещини відреагувати на запити часу та рішення ХІХ Всесоюзної пар-тійної конференції щодо задоволення національно-культурних потреб етнічних меншин. Проте перші подібні спроби варто визнати невдали-ми: поява «болгарської сторінки» в «Комсомольській іскрі» (6 квітня та 23 травня 1989 р.) для представників діаспори залишилася непомі-ченою: україномовний офіційний орган Одеського обкому ЛКСМУ в районах з компактним проживанням етнічного болгарського населен-ня практично не передплачували.

Тому вже в липні 1989 р. під назвою «Роден край» вийшов друком спеціальний випуск газети «Знамя коммунизма», органу Одеського об-кому КПУ та обласної ради народних депутатів. Відповідальним секре-тарем номера, що вийшов на 8 сторінках тиражем 15 тисяч примірни-ків, був призначений Григорій Садовниченко.

У дусі часу редакція заявляє, що нове видання покликане продо-вжити в суспільстві процеси перебудови, розвитку демократії та глас-


– 152 –

ності. Матеріали номера рясніють осучасненою компартійною рито-рикою про етнічне відродження як новий щабель духовного розвитку «нашого багатонаціонального суспільства», без чого «неможливе від-новлення ленінської моделі соціалізму». Попри це у рубриці «З поетич-ного записника» газета представила творчість найвідоміших бессараб-ських письменників І. Мавроді, Н. Стоянова, П. Бурлака-Вилканова ліричними віршами (з елементами пейзажної та патріотичної поезії), утримавшись від декларування мотивів інтернаціональної дружби.

На опрацювання читацьких анкет та розв’язання організаційних питань пішло близько року, тому перший номер г. «Роден край» як офіційного додатка органу Одеського обкому партії побачив світ 30 липня 1990 р. Обсяг газети скоротився до 4 сторінок, періодичність ви-ходу становила один раз на тиждень. Уже наприкінці серпня 1990 р. на запрошення головного редактора г. «Знамя коммунизма» Ю. Мазура редакційний колектив очолив громадянин Болгарії І. Кондов.

Зважаючи на вкрай низький рівень обізнаності місцевого населен-ня з творчістю класиків болгарської літератури, І. Кондов почав ак-тивно використовувати сторінки «РК» для популяризації болгарських авторів. Можемо погодитися з думкою пізнішого редактора видання Д. Костової про те, що «РК» з першого дня виходу перетворився на ба-гатофункціональну газету, яка, крім своєї основної мети, намагалася заповнити інформаційний, навчальний, пропагандистський, методич-ний, культурологічний вакуум у болгарській тематиці [1, с. 163].

Певний час поява творів класиків болгарської літератури на сторін-ках видання не мала системного характеру. Вибір письменників, ідей-но-тематичний характер та розміщення їхніх творів на шпальтах газе-ти – в усьому вбачається хаотичність. При цьому заслуговує на увагу нестандартне рішення редакції опублікувати з нагоди дня визволення Болгарії, що зазвичай супроводжувався появою низки статей науково-публіцистичного характеру, уривок з роману І. Вазова «Под игом», у такий спосіб передавши народні настрої та сподівання напередодні ви-зволення з-під османського гніту (1993. – № 9).

Більш повно на шпальтах «РК» була представлена лірика (пере-важно патріотична) І. Вазова – «Майка ми», «Аз съм българче», «Ру-сия», «Радецки», «България», «Българският език», «Великден», «На България». Крім творів патріарха болгарської літератури, ре-дакція публікувала також поезію П. Славейкова, Хр. Ботева («Хаджи Димитър») та прозу А. Константинова («Бай Ганьо»).

Розуміння того, що бессарабські болгари є окремим субетносом зі своєю, дещо відмінною від материнського етносу системою цінностей, поглядів, уявлень, підштовхнуло редакцію до популяризації творчос-

– 153 –

Грані

ті місцевих письменників. На сторінках газети з’являються поезія П. Бурлака-Вилканова, В. Калоянова, М. Бичварова, проза І. Вилко-ва, багатоманітна творчість Г. Барбарова (афоризми, пародії, епіграми тощо). Усупереч усталеній у Болгарії думці про архаїчний характер мови бессарабських письменників це не відповідає дійсності. Навпаки, усі згадані автори тяжіли до дотримання норм сучасної болгарської лі-тературної мови [2, с. 204].

У 90-х роках українські болгари відчували тісний духовний зв’язок із болгарами Молдови, де в культурній, літературній та науковій сфе-рах ще за радянського періоду реалізували себе сотні представників болгарської інтелігенції родом із Одещини (у повоєнний час на тери-торії УРСР книжки болгарською мовою неофіційно були заборонені до друку). Тому інтерес газети до літературної творчості земляків на сто-рінках «РК» став непоодиноким фактом. Причому популяризаторами виступили численні позаштатні кореспонденти газети, не байдужі до краси рідного слова. Так завдяки зусиллям учителя М. Дерменжі чи-тачі «РК» ознайомилися з творчістю Тодора Стоянова (1990. – № 13).

Щоправда, частіше авторами подібних матеріалів виступали про-фесійні письменники, завдяки чому на сторінках «РК» з’являлися рецензії та літературознавчі нариси високого рівня. Приміром, лише впродовж 1991 р. творчості М. Бичварова (№ 18), В. Калоянова (№ 26), П. Люленова (№ 41) присвятив статті Г. Барбаров.

У невеличкому нарисі (1991. – № 32), присвяченому постаті П. Бур-лака-Вилканова, перша збірка якого «Моя южна равнина» справила колосальний вплив на всіх бессарабських поетів, навернувши їх до рід-ної мови, Г. Барбаров не лише оцінює художню вартість поезій свого вчителя, а й порушує актуальну на той час проблему взаємозв’язку письменників зі своїми читачами. Автор визнає, що через тривалу де-націоналізацію болгарського етносу поезія навіть таких зрілих і визна-них майстрів, як П. Бурлак-Вилканов, усе ще шукає свого читача.

Не викликає сумнівів вага опублікованої на сторінках «РК» твор-чості бессарабських письменників у конструюванні (активізації) бол-гарської національної ідентичності. Адже поезія окремих місцевих авторів пронизана запозиченими з національної міфології Болгарії масштабними символами, а серед ключових фігур використана вся «номенклатура національних героїв», а не лише популярних у Бесса-рабії [3, с. 338].

З іншого боку, оспіваною батьківщиною у творчості більшості бес-сарабських поетів постає Буджак (південна частина Бессарабії), а в разі порушення автором теми «двох батьківщин» ітиметься про рідний край та Болгарію (лише поезія народженого в Молдові Н. Стоянова


– 154 –

сповнена любові до держави, що стала притулком для його народу). Та-ким чином, попри всю розмитість географічного маркера батьківщини у творах місцевих авторів [4, с. 538], образ України як рідної держави у творчому доробку українських болгар практично не простежується.

Упродовж значного періоду часу для болгарської громади Украї-ни «РК» залишався чи не єдиним джерелом інформації у сфері наці-ональної культури. Не видається перебільшенням думка І. Пушкова про те, що навіть після виходу ґрунтовного дослідження М. Дихана «Писатели-българи в Украйна» (Одеса, 1998) про зміст книжки та її характер читачі переважно дізнавалися з публікацій у газеті [5, с. 4]. Власне і сам І. Пушков, готуючи до виходу четвертий випуск збірника «Българска Бесарабия», присвячений літературній творчості місцевих письменників, використав близько 20 нарисів, першодруком яких ста-ли публікації в періодичних виданнях регіону (газети «Роден край», «Родно слово», «Български глас»).

Після повернення І. Кондова до Болгарії газету очолив місцевий журналіст А. Гайдаржі (грудень 1991 р.). Про значну увагу, яку ре-дакція почала приділяти формуванню естетичних смаків своїх чита-чів, свідчить поява літературної сторінки (28.11.1992): чверть газетної площі номера була віддана різножанровій творчості Г. Барбарова – од-ного з небагатьох бессарабських письменників, які народилися в мол-давській частині регіону. Утім у 90-х роках цей факт ніяк не впливав на ступінь читацького інтересу до поетичного доробку автора.

Крім Г. Барбарова, в рамках літературної сторінки «РК» презен-тував творчість Т. Стоянова (1992. – 12 груд.), П. Бурлака-Вилканова (193. – 23 січ.). Анонсуючи твори останнього, редакція пообіцяла регу-лярно публікувати твори десятків співвітчизників з Молдови та Украї-ни – як знаних та відомих письменників, так і молодих. На заваді цим амбіційним планам стала низка об’єктивних причин, серед яких пере-дусім необхідно згадати нестачу молодих талантів, здатних на рівних конкурувати з творчістю справжніх корифеїв болгарської літератури.

Заслуговує на увагу реакція газети на висловлювання (популярне і серед чиновництва) голови Одеської філії СПУ Б. Сушинського про низький фаховий рівень сучасних болгарських авторів (1992. – 26 ве-рес.). Не ставлячи під сумнів думку професійного письменника і вза-галі ніяк її не коментуючи, редакція відводить цілу шпальту під пу-блікацію високохудожніх прозових та поетичних текстів громадян Молдови, народжених в українській частині Бессарабії. Цим очевид-ним демаршем («Моя рідна Бессарабія», назва літературної сторінки, стала своєрідним протестом проти нещодавно проведених кордонів) «РК» мав намір продемонструвати, що незалежно від громадянства те-

– 155 –

Грані

матика та ідейна спрямованість надрукованих творів є однаково близь-кими та актуальними для всієї болгарської громади регіону.

Поступово журналісти видання звертають увагу на творчість само-бутніх бессарабських авторів – І. Мінковського, Д. Шушулкова. Одним із найбільш популярних авторів «РК» став Д. Караулан – майстер го-стросоціальних фейлетонів та, як сам зізнавався, «безневинних» гумо-ресок. Письменник-самоук, талант якого визнав І. Мавроді, завдяки наполегливості І. Кондова регулярно надсилав свої твори до газети. Потужний гумористичний струмінь (витоками якого є усна народна творчість) у творчості сучасних бессарабських авторів давав змогу ре-дакції з нагоди Дня гумору наповнювати їхніми творами весь розворот газети.

Незважаючи на низький художній рівень та наявність значно-го шару діалектної лексики (що визнавали й самі автори), редакція вважала за можливе друкувати твори навіть поетів-аматорів (пред-ставників старшого покоління), популяризуючи в такий спосіб красу рідної мови та демонструючи незнищенне творче начало болгарського народу (1991. – № 13).

Попри пильну увагу редакції до літературного життя болгар-ської громади з різних причин залишилася неналежно представ-леною творчість найвідомішого болгарського письменника радян-ського періоду Івана Мавроді (1911 – 1981). І. Мавроді став співцем установлення радянської влади на Одещині, його твори (переважно російськомовні) у повоєнний період мали багатотисячний наклад. Попри це, за словами голови Одеської організації СПУ Б. Сушин-ського, українські болгари недостатньо обізнані з творчістю свого легендарного земляка (1991. – № 19).

Член КПРС, ветеран війни, І. Мавроді неодноразово звертав ува-гу влади на нерозв’язані проблеми культурного розвитку болгарської меншини, через що зазнав переслідувань. Саме громадянська актив-ність письменника, його фрондизм стали предметом гордощів редакції. Не випадково з нагоди 83-ї річниці від дня народження Мавроді газета відгукнулася публікацією доповідної записки, адресованої партійному керівництву області та республіки (1994. – № 25) із закликом створити належні умови для реалізації конституційних прав радянських болгар з розвитку їхньої культури, зокрема у сфері красного письменства.

Після смерті І. Мавроді письменники Бессарабії рідко зверталися до прозових жанрів великої форми. Вакуум заповнив І. Ненов романом автобіографічного характеру «Мостът на раздялата» (1994), присвяче-ному сталінським репресіям у повоєнний період. Появу роману, зна-чної події в житті болгарської громади, журналісти видання зустріли з


– 156 –

великим ентузіазмом: було передруковано передмову Б. Сушинського, опубліковано звіт із презентації видання, а також одразу в трьох номе-рах газети – уривки з книжки (№ 36, 39, 41).

На хвилі інтересу до творчості репресованих комуністичним режи-мом митців у Болгарії повертають із небуття ім’я таврійського пись-менника й громадського діяча М. Хаджийського (1916–1944), який у роки Другої світової війни виступив ініціатором повернення земляків на історичну батьківщину. У 1992 р. «РК» уперше ознайомлює укра-їнських читачів з творчістю відомого земляка, надрукувавши біогра-фічний нарис болгарського журналіста Л. Георгієва та передсмертні вірші поета (24 жовт). Із цього часу М. Хаджийський назавжди ввій-шов до пантеону славетних діячів болгарської культури в Україні, а обізнаність із його творчістю, на думку авторів видання, стала мірилом збереження болгарської ідентичності. Наступного року розширений та доповнений нарис Л. Георгієва «Мішо Хаджийський – забутий таврій-ський письменник» вийшов уже в трьох номерах газети (№ 41, 43, 45).

На нашу думку, публікація оповідань автора зі збірки «Пуста чуж-да чужбина» (Софія, 1943) відіграла певну деструктивну роль в утвер-дженні нової громадянської свідомості українських болгар, посилив-ши образ рідної землі як негостинної матері, злої мачухи. На сторінках газети у матеріалах читачів, які відвідали історичну батьківщину, дедалі частіше звучить тема втраченого раю. Тому не можемо цілком погодитися з думкою відомого етнолога Ю. Огульчанського про те, що болгари вже давно інтегровані українським суспільством і не відокрем-люють себе від нього, а їхні проблеми «не виходять за межі збережен-ня свого етно-культурного обличчя» [6, с. 41]. Автономістські настрої серед бессарабських болгар на початку 90-х були доволі значними, про що свідчать й результати голосування 1 грудня 1991 р. про окремий статус Болградського району.

Не всі рішення редакції з популяризації творчості бессарабських письменників нам видаються логічно виправданими. Приміром, фор-мат газетного видання надає недостатньо можливостей для публікації прозових творів. Через це новела І. Вилкова (один із найменших про-зових жанрів!) вийшла у скороченому вигляді (1991. – № 29), що, поза сумнівом, негативно позначилося на естетичному впливі твору на чи-тача. З іншого боку, так само неприйнятною вважаємо іншу ініціати-ву редакції, коли напередодні літнього періоду відпусток у спареному номері шість сторінок із восьми відвели під публікацію оповідання вже згаданого І. Вилкова (1993. – № 28–29).

Інтерв’ю з окремими представниками сучасного літературного про-цесу, письменниками Болгарії, для бессарабського читача особливого

– 157 –

Грані

інтересу не становили, оскільки тематика і проблематика творів ніяк не стосувались ані реалій життя діаспори, ані спільного історично-го минулого. З іншого боку, й журналісти видання на ставили собі за мету актуалізувати творчість авторів із метрополії, наблизити її зміст до сприйняття читачів із діаспори (1992. – 5 груд.).

Літературознавча критика посідає належне місце на сторінках га-зети. У постійній рубриці «Одеса – осередок болгарської культури» викладач Одеського університету імені І. Мечникова Б. Шайкевич упродовж року (листопад 1990 – листопад 1991 р.) публікував нариси з життя письменників Е. Мутевої, Д. Чинтулова, Н. Герова, Г. С. Раков-ського, В. Друмева, І. Вазова. Низка матеріалів, що не ввійшли до цієї рубрики, присвячена творчості Хр. Ботева.

Незважаючи на вже сформовану традицію видання ідеалізувати та опоетизовувати діяння одеських комерсантів болгарського походжен-ня середини ХІХ ст., Б. Шайкевич наважився в аналізі автобіографіч-ної повісті В. Друмева «Ученик и благодетели» підкреслити її викри-вальний пафос, реалістичну манеру змалювання автором болгарських меценатів як пихатих та егоїстичних скнар (1991. – № 21). Схоже, що редакція загалом виважено ставилася до окремих проявів національ-ного самобичування: ознайомлюючи читачів з публікаціями газети «Българска мисъл» (Одеса, 1907), журналісти дібрали статтю, яка в гострій, саркастичній формі викриває болградських «аристократів-кровопивць» початку ХХ ст., звинувачуючи їх у снобізмі, зарозумілос-ті та визискуванні земляків-селян (1994. – № 20). Як бачимо, видання болгарської громади початку і кінця ХХ ст. однаково далекі від націо-нального замилування.

Зважаючи на більш інтенсивний прояв національного відроджен-ня болгарської громади в сусідній Молдові, редакція «РК» вдається до передруку матеріалів (анотацій, рецензій, оглядів) з кишинівської га-зети «Родно слово». Аналіз подібної тематики інших періодичних ви-дань національних меншин України [7, с. 56] дозволяє стверджувати, що редакція «РК» в ознайомленні читачів із новинками книговидав-ничого процесу дотримувалася високих професійних стандартів.

Постанова Кабінету Міністрів «Про спеціалізовані редакції для ви-пуску літератури мовами національних меншин» (1992) передбачала створення національної редакції при видавництві «Маяк» (Одеса), за-вдяки чому вихід книжок болгарською мовою в Україні став більш ре-гулярним. Редакція радо вітала рішення українського уряду і по змо-зі реагувала на появу нових видань розлогими рецензіями. З іншого боку, здійснювана радянською владою в 20–30-х рр. політика корені-зації, створення Укрдержнацменвидаву та його плідна діяльність [8, с.


– 158 –

73] спонукали дописувачів «РК» виявляти неприховане невдоволення недостатньою активністю Києва в питанні відродження болгарської духовної культури.

З метою соціалізації молодого покоління бессарабських болгар ре-дакція вже у восьмому номері газети започатковує традицію публі-кувати казки для своїх найменших читачів. Несподіваним є рішення розмістити матеріал на другій сторінці видання. Проте вже в наступно-му номері «дитяча сторінка» опиниться на звичній для себе четвертій шпальті під традиційною рубрикою «Прочитайте своїм дітям». Народ-ні казки були представлені в обробці класиків болгарської літератури, таких як А. Каралійчев, Ран Босілек, Елін Пелін, Г. Зідарова, А. Разц-ветніков. Інколи тексти супроводжувалися короткою інформацією про авторів.

Логічним видається рішення редакції знайомити читачів також і з дитячою творчістю сучасних бессарабських і таврійських письменни-ків: Г. Барбарова (цикл «Забавната Дорина»), Н. Стоянова, В. Калоя-нова (зб. «Звънлив капчук»). Газета широко анонсувала появу укла-деної відомими мовознавцями Іваном та Ельзою Стояновими збірки казок «Късметливата Неда» (1994. – № 26).

Газета регулярно публікує інформацію про проведення літератур-них конкурсів для дітей, ініційованих різними болгарськими держав-ними установами, а також вміщує твори переможців (1993. – № 11).

Посилення болгарської етнічної ідентичності в середовищі авторів видання негативно вплинуло на формування нової (української) грома-дянської свідомості читачів газети. На думку окремих дослідників, та частина населення Бессарабії, соціалізація якої відбулася за часів пере-будови і перших років незалежності, більшою мірою мала ситуативну громадянську ідентичність, що залежала від соціально-економічного та політичного становища держави [9, с. 146]. На початку 90-х редакція «РК» зусиллями А. Гайдаржі та його однодумців на тлі економічних негараздів України створила глибоко поетичний образ Болгарії, краї-ни високої культури й духовності. Цей контраст подекуди призводив до внутрішнього конфлікту болгарської етнічної ідентичності та україн-ської громадянської свідомості представників меншини. За умови від-повідної редакційної політики негативний вплив згаданого конфлікту можна було б мінімізувати, адже етнічні маргінали зазвичай однаково успішно інтеріоризують культуру двох етносів [10, с. 151].

Лише з 1992 р. спостерігаємо поодиноке цитування творів Т. Шев-ченка у матеріалах авторів видання. Вірші Кобзаря подаються в пере-кладі болгарською мовою, а самого поета названо продовжувачем спра-ви Кирила й Мефодія та «апостолом свого народу» (згадана риторика

– 159 –

Грані

на сторінках болгаромовного видання свідчить про глибоку повагу ав-торів до українського поета). Поступово газета починає інформувати своїх читачів про державні урочистості з нагоди вшанування пам’яті Шевченка.

Із нагоди Дня незалежності й за сприяння Е. Стоянової в газе-ті з’явився матеріал про відомого поета М. Сингаївського (1992. – 29 серп.), перекладацька діяльність якого, власне, й актуалізувала появу статті. У будь-якому разі читач «РК» уперше за два роки виходу газе-ти дістав змогу ознайомитися з творчістю людини, яка репрезентувала українську культуру, а не лише регіональну болгарську.

Відомо, що в контексті культури меншин і панівної культури кон-цепт інтеграції протистоїть поняттю асиміляції, вказуючи на здатність обмінюватися цінностями, стандартами, моделями поведінки [11, с. 74]. Із незрозумілих причин редакція тривалий час приділяла нена-лежну увагу поглибленню українсько-болгарських зв’язків. Автори «РК» уперто ігнорували вдячний матеріал: факти культурної співп-раці (переклад М. Хаджийським драми І. Франка «Украдене щастя», створення музики до уривка з балади Т. Шевченка «Причинна» («Реве та стогне Дніпр широкий…») викладачем Болградської гімназії Д. Крижанівським) на сторінках видання з’являлися принагідно і не спо-нукали журналістів до подальшого опрацювання цих тем.

Висновки. Попри окремі недоліки редакційної політики худож-ньо-літературний компонент г. «Роден край» відіграв вагому роль у відродженні етнічної ідентичності болгарської меншини. За умов заро-дження болгарського книговидавничого процесу в незалежній Україні журналісти видання доклали значних зусиль для популяризації твор-чості бессарабських авторів, чому сприяла поява так званої літератур-ної сторінки. Щоб консолідувати болгарських письменників в Україні, забезпечити їм можливість повноцінного творчого розвитку, редакція «РК» спільно з Одеським товариством у 1994 р. виступила з ідеєю від-родження (діяв у місті до 1914 р.) Болгарського літературного клубу. При цьому ініціатива редакції з популяризації літературної творчості читачів (рубрика «Перші кроки» з’явилася в дев’ятому номері видан-ня) наштовхнулася на об’єктивні перепони: низький художній рівень, порушення граматичних норм, зловживання росіянізмами тяжкими путами внутрішньої самоцензури віднаджували поетів-аматорів від публікацій у «РК».

Показово, що з вуст головного редактора видання Д. Костової де-далі частіше звучить гасло «бессарабські болгари – гідні громадяни України». Символічний підсумок п’ятирічного періоду нелегкого і ча-сом драматичного пошуку болгарською меншиною нової батьківщини


– 160 –

підбила публікація в останньому номері газети за 1995 р. вірша читач-ки Л. Чиканчі «Любов до України».

Подяка. Автор висловлює щиру подяку Афанасію Гайдаржі та Дорі Костовій, які люб’язно надали для опрацювання відсутні в бібліотеках України примірники газети «Роден край».

1. Костова Д. Газета «Роден край» – очаг и трибуна болгарского наци-онального возрождения в Украине / Д. Костова // Всеукраїнській болгар-ській асоціації – 10 років. – Одеса : Маяк, 2003. – С. 162–168.

2. Стоянова Е. П. Феномен збереженого слова: етномовний та соціо-лінгвістичний аспект острівного писемного дискурсу : моногр. / Е. П. Сто-янова. – К., 2004. – 280 с.

3. Налбантова Е. Поезията на българите от Украйна и Молдова – труд-ните пътища на идентичността / Българите в Северното Причерноморие : изследвания и материали. – Одеса : Друк, 2006 . – Т. 9. – С. 331–346.

4. Георгиева Цв. Идентификацията на «родното» («родината») в по-езията на бесарабските българи / Цв. Георгиева // Българите в Северното Причерноморие : изследвания и материали. – Велико Търново : Универси-тетско издателство «Св. св. Кирил и Методий», 2000 . – Т. 7. – С. 531–540.

5. Пушков И. Тема на сборника: «Български поети и писатели от Беса-рабия» / И. Пушков // Българска Бесарабия : български поети и писате-ли от Бесарабия. – Болград : Одес. обл. център за българска култура в гр. Болград, 2007. – Вип 4. – С. 3–5.

6. Огульчанський Ю.А. Етнічна структура українського суспільства: уявні та дійсні проблеми / Ю.А. Огульчанський. – К. : Вид. дім. «Києво-Могилянська академія», 2006. – 68 с.

7. Колісник Ю. В. Преса національних меншин України або як навчи-тись любити свою націю / Ю. В. Колісник. – Черкаси : Брама-Україна, 2006. – 144 с.

8. Захаржевська В. О. Роль Укрдержнацменвидаву в розвитку духо-вної культури болгарської діаспори в Україні / В. О. Зхаревська // Від-родження мов і культур західних та південних слов’ян в Україні. – К. : Вежа, 1995. – С. 71–75.

9. Ганчев О. І. Етнічна і громадянська ідентичність болгар Бессарабії: проблеми сумісності / О. І. Ганчев, Г. В. Лєснікова // Этнография Крыма ХІХ–ХХІ вв. и современные этнокультурные процессы: материалы и ис-следования / отв. ред. М. А. Араджиони, Л. А. Науменко. – Симферополь : СГГ, 2012. – Вып. 3 – С. 145–151.

10. Шульга Н. А. Этническая самоидентификация личности / Н. А. Шульга. – К. : Ин-т социологии НАН Украины, 1996. – 200 с.

11. Перотті А. Виступ на захист полікультурності / Антоніо Перотті. – Львів : Кальварія, 2001. – 128 с.

– 161 –

Грані

1. Kostova D. The Newspaper «Roden Krai» – hearth and the tribune of the Bulgarian national revival in Ukraine / 10 years of the Bulgarian-Ukrainian association. – Odesa : Maiak, 2003. – P. 162–168.

2. Stoyanova E. P. Phenomenon of the kept words: etnolinguistic and sociolinguistic aspect of the local discourse in the written form. – Kyiv : KSU, 2004. – 280 p.

3. Nalbantova E. Poetry of the Ukrainian and Moldovan Bulgarians – a difficult path to identity / The Bulgarians in the Northern Black Sea Coast. – Odesa : Druk, 2006. – Vol. 9. – P. 331–346.

4. Georgieva Zv. Identification of the «native» («Motherland») in the poetry of Bessarabian Bulgarians / The Bulgarians in the Northern Black Sea Coast. – Veliko Tarnovo, 2000 . – Vol. 7. – P. 531–540.

5. Pushkov I. The theme of the collection: «The Bulgarian poets and writers in Bessarabia» / Bulgarian Bessarabia: Bulgarian poets and writers in Bessarabia. – Bolgrad, 2007. – Vol. 4. – P. 3–5.

6. Ohulchanskyi Yu. A. The ethnic structure of Ukrainian society: the imaginary and the real problems / Yu. Ohulchanskyi. – Kyiv, 2006. – 68 p.

7. Kolisnyk Yu. V. Media of national minorities of Ukraine or how to learn to love your nation / Yu. Kolisnyk. – Cherkasy : Brama-Ukraina, 2006. – 144 p.

8. Zaharzhevska V. O. Role of the Ukrderzhnatsmenvydav in the development of spiritual culture of the Bulgarian Diaspora in Ukraine / V. O. Zaharzhevska // The revival of languages and cultures of western and southern Slavs in Ukraine. – Kyiv, 1995. – P. 71–75.

9. Hanchev O. I. Ethnic and civic identity of Bessarabia Bulgarians, compatibility problems / Hanchev O. I., Liesnikova H. V. // Ethnography of Crimea in XIX-XXI centuries and modern ethno-cultural processes. – Simferopol, 2012. – Vol. 3. – P. 145–151.

10. Shulha N. A. Ethnic self-identification of the person / N. A. Shulha. – Kyiv, 1996. – 200 p.

11. Perotti A. Plaidoyer pour l’interculturel / Perotti Antonio. – Lviv, 2001. – 128 p.

UDC 007: 304: 070: 323.15Literary Page Of The Newspaper «Roden Krai»: Searching For

National IdentityViacheslav Shvets, Assistant,Institute of Journalism of Taras Shevchenko National University of Kyiv, 36/1,

Melnykova street, Kyiv, 04119, Ukraine, е-mail: [email protected] article is devoted to the analysis of the content of the newspaper «Roden

Krai» of the Bulgarian national minority in Ukraine, its art and literary component’s impact in the rise of national consciousness of readers. The period studied of 1989–1995, is a period when the basic principles of editorial policy were


– 162 –

formed. Special attention is paid to the coverage of local Bessarabian writers’ work. Analysis of the main corpus of publications, editorial letters gives the reason to state that the newspaper «Roden Krai» certainly played a significant role in reviving of the oppressed national identity of the Bulgarian minority, which occurred against a background of slow formation of Ukrainian civic consciousness.

Key words: the media of ethnic minorities, the ethnic consolidation, the editorial policy.

литературная страница газеты «роден край»: в поисках нацио-нальной идентичности

Вячеслав Швец, ассистентСтатья посвящена анализу информационного наполнения газеты бол-

гарского национального меньшинства в Украине «Роден край», роли худо-жественного-литературного компонента издания в подъёме национального сознания читателей. Исследуемый период приходится на 1989–1995 года, когда осуществлялось формирование основных принципов редакционной поли-тики. Особенное внимание уделено освещению на страницах газеты творче-ства местных, бессарабских писателей. Анализ основного массива публика-ций, редакционной почты даёт основания утверждать, что издание «Роден край», безусловно, сыграло значительную роль в возрождении национальной идентичности болгарского меньшинства, которое, впрочем, наблюдалось в условиях замедленного формирования украинского гражданского сознания.

Ключевые слова: пресса этнических меньшинств, этническая консоли-дация, редакционная политика.

– 163 –

Оксана кушнір, к. н. соц. ком., доц.,Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка, вули-

ця М. Кривоноса, 2, Тернопіль, Україна, 46000, e-mail: [email protected]

УДК 070 : 821.161.2

СПЕцИфІКА ЖАНРУ ОПОВІДАННЯ У ПРЕСІ СЛОВАцЬКИХ УКРАЇНцІВ ХХ СТОЛІТТЯ

У статті виділено пріоритетну роль оповідання у системі малоформат-ної прози українців Словаччини, наголошено на еволюції жанру, його сучасній тематичній, композиційній та стилістичній різноманітності. Визначено жанрово-стильові домінанти оповідання Іллі Галайди «Слово про жайворон-ків». Предметом дослідження є виявлені у творі типологічні ознаки й струк-туротворчі чинники оповідних та новелістичних жанрових форм. Підкрес-лено новаторські тенденції до створення «дифузних» жанрів у контексті української прози Словаччини. Задекларовано формування нового типу ху-дожнього бачення світу, базованого на відтворенні неповторної та складної людської особистості, використанні нетрадиційних форм і засобів психоло-гічного заглиблення та ліризації оповіді.

Ключові слова: оповідання-спогад, лірико-психологічна новела, сюжет, ар-хітектоніка твору, оповідь, художня деталь.

Вступ. Актуальність дослідження зумовлена тим, що у специфічних суспільно-політичних умовах органічною складовою культурного

життя українців Словаччини є їх література. Провідні тенденції літе-ратурної творчості словацьких українців розроблялися на сторінках літературно-мистецького та публіцистичного журналу «Дукля». Осно-ву видання, за законами так званого «товстого журналу», становлять поетичні, прозові, драматичні твори пряшівців, українських радян-ських авторів та переклади іншомовних текстів.

З-поміж малої прози саме оповідання стало домінантою, типологіч-ною ознакою української літератури Словаччини. До нього звертались і досвідчені прозаїки, і початківці: М. Шмайда, Ю. Боролич, І. Гриць-Дуда, І. Прокіпчак, Ф. Лазорик, Ф. Іванчов, М. Сабатош, В. Зозуляк, А. Кусько, І. Галайда, В. Дацей, М. Дробняк, С. Ганущин, І. Яцкана-нин, Є. Біс та ін.

Оповідання домінувало в українській прозі Словаччини завдяки своїй іманентній властивості – здатності швидко реагувати на різні прояви людського життя, бути чутливим до вимог часу [1]. Відтак в

© Кушнір О., 2015



– 164 –

оповідних текстах пряшівчан відтворена історія русинів, тривалий процес усвідомлення ними своєї національної приналежності, їхня бо-ротьба за соціальну справедливість, за збереження культурних тради-цій і духовності, відображені особливості конфліктів, характерів, мов-но-стилістичні риси українського письменства краю.

Метою розвідки є виокремити основні формально-змістові пошуки провідних українських прозаїків Словаччини впродовж II пол. ХХ ст. крізь призму аналізу оповідання Іллі Галайди «Слово про жайворон-ків» [2]*.

Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань: з’ясувати сутність поняття «оповідання»; виділити тематичні горизон-ти новаторського письма І. Галайди; окреслити спектр художніх засо-бів для втілення поетичного світобачення автора; вирізнити новітні тенденції розвитку малоформатної прози на Пряшівщині впродовж II пол. ХХ ст.

Теоретико-методологічним підґрунтям слугуватимуть генологічні дослідження Ф. Білецького [3], І. Денисюка [4], С. Медовникова [5], П. Ульянова [6]; оглядові статті про малу українську прозу повоєнної Словаччини Ф. Ковача [7; 8], І. Мацинського [9], Д. Павличка [10], М. Романа [11]; літературно-критичні розвідки Ф. Ковача [12], М. Романа [13], І. Яцканина [14] про творчість І. Галайди.

Методи дослідження. При дослідженні теми використано спеці-альні методи, зокрема шляхом проблемно-тематичного та жанрово-стильового аналізу оповідання Іллі Галайди «Слово про жайворонків» було окреслено новаторські шляхи інтерпретації автором світу й люди-ни. Загальнонаукові методи систематизації та узагальнення сприяли виділенню ознак психологічного типу малоформатної прози Пряшів-щини.

результати й обговорення. У світовій літературі оповідання про-йшло значну еволюцію. Більшість текстів спочатку виникали на осно-ві власного досвіду письменника, його особистої участі у зображуваній ним події. Поступово автори, відштовхуючись від окремих життєвих ситуацій, зображали більш типове, закономірне, з філософським під-ґрунтям та узагальненням [15]. На минулому рубежі століть ця тен-денція увиразнилася стрімкою хвилею психологізму й ліризації малої прози, що позначилося на структурі та стилістиці творів і виокремило в українській літературі новий тип письма й художнього бачення світу.

Подібних змін, хоч і з певним, історично зумовленим відставанням у часі, зазнало й оповідання пряшівських українців. Сьогодні україн-

* Далі посилання на аналізований текст за таким зразком [3, с. 54–57], де 2 – нумерація першої згадки про оповідання, 54–57 – номери сторінок.

– 165 –


ське оповідання Словаччини представляє читачеві тематичну, компо-зиційну і стилістичну різноманітність. Дедалі сміливіші спроби екс-периментування щодо форми й архітектоніки твору породили велику кількість різновидів сучасного оповідання, а також вирізнили тенден-цію до «дифузії» оповідного й інших малих прозових жанрів (новели, ескізу, етюду, нарису, легенди).

Її легко простежити на прикладі твору Іллі Галайди «Слово про жайворонків», у підзаголовку якого автор дав читачам жанрове озна-чення: «оповідання, яке не вміщується у жанрову сорочку» [2, с. 19]. Якщо назва (заголовок) окреслює загальні контури тексту й виокрем-лює його з доробку письменника, то генологічне маркування свідчить про наявність жанрових категорій у авторській свідомості, є основним «способом існування літературного твору», відтак спрямовує читача до певних літературних норм, жанрових ознак, налаштовує його на від-повідне сприймання твору, оскільки є «своєрідним кодом порозуміння письменника з читачем» [4, с. 3].

Багатозначне авторське визначення жанру спонукає нас розгляну-ти тематичний, художньо-образний, сюжетно-композиційний і сти-льовий рівні твору відповідно до канонів оповідання.

Жанрова структура класичного оповідання передбачає «невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному (рідко кількох) епізоді з життя одного (іноді кількох) персонажа. Невеликі розміри оповідання вимагають нерозгалуженого, як правило, однолінійного, чіткого за побудовою сюжету. Характери показані здебільшого у сфор-мованому вигляді» [16].

Сюжет оповідання І. Галайди розгортається на чотирьох неповних сторінках журнального формату і побудований навколо однієї події – тригодинної прогулянки персонажа весняними ланами. Духовно близький авторові герой-оповідач уже з перших рядків малює пре-красну картину рідної природи – зображує художньо простір, у якому відбуватиметься зовнішня дія (прогулянка вздовж потоку) і розгорта-тиметься внутрішній сюжет (зростання напруги сприймання окремим індивідом драматичного конфлікту людини та світу, людини й приро-ди). Її творець – глибоко мислячий, духовно багатий інтеліґент, із пев-ними творчими амбіціями, поетичним світобаченням та мистецьким хистом. Він – справжній син землі, органічний представник селян-ського світу з його мудрим світоглядом і непорушними моральними принципами. Саме такий персонаж, який ніби пуповиною зв’язаний із рідним краєм, знає і любить його, здатен вдивлятися в небо й почути спів жайворонка. Для героя-митця ота «миршава, незугарна пташка» [2, с. 19] є символом вічного життя на землі, символом пошани до се-


– 166 –

лянської долі та праці: «Я привик з дитинства до нього, до його просто-го, міцного, як батьківські руки, пристрасного голосу, бо жайворонок – це єдиний, нехай не хитрий у своїх мелодійних пошуках поет селян-ської нелегкої праці, який щовесни проспівує її радості та болі. Я лише тепер порозумів усю глибину нашої спільної долі» [2, с. 20]. А доля ця – у служінні людині й рідному народові, прославлянні життя, при-роди, добра, вічних істин буття. Щирий, справедливий і чистий спів жайворонка – це найвеличніше творіння істинного митця, найкращий приклад для наслідування. Герой, усвідомлюючи красу й силу пташи-ного голосу, не здатен створити ні урочисту пісню про жайворонка, ні написати про нього легенду, бо «не виклав серце на долоні, не спалю-вав його до кінця, як він у піднебессі…» [2, с. 19–20].

Своєрідним контрастом до «непідкупних» пісень «неперевершеного майстра» природи виступають творці «космічного віку», одні з яких у захопленні від руйнівних винаходів, інші обожнюють гроші, а ще інші – служать кар’єрі та чинам і таким чином знищують себе, власну душу й мораль. Вічна філософія людського буття, що постає із землі й до землі повертається, визначає колообіг життя всіх поколінь, сус-пільних громад та світу в цілому. Персонаж І. Галайди є громадянином віку стрімкої технічної еволюції та розвитку цивілізації і при цьому усвідомлює тісний зв’язок із землею, з власним корінням, традиція-ми. До них його вабить якась невідома сила, міцніша за всі принади сучасного світу. Немеркнучий спогад про клаптик свого «лану» веде героя до багатої, родючої колись ниви. Проте нині «щезла коса межа, зістала лише та біля потока, камінна, бо сюди зносили з оранини вели-ке, важке, як селянська доля, каміння» [2, с. 21]. Так, крізь призму сприймання оповідача, І. Галайда відтворює руйнівний похід людини по землі як наслідок мізерної моралі, нівеляції вічних цінностей та постійного конфлікту між духовним і матеріальним. Свідомість пер-сонажа – немов дзеркало сучасності, в якому споглядається і красиве, високе, і потворне, низьке. Заглянувши у нього, читач має шанс за-глибитись у свій внутрішній світ і спробувати збагнути сенс власного життя, визначити індивідуальні моральні вартості й загальнолюдські якості у вирі модерних спокус.

Морально-етичні проблеми життя сучасної людини письменник вирішує через філософське осмислення його буденних проявів, що вимагає відповідної композиційної побудови твору та стильової домі-нанти. Визначальною особливістю архітектоніки твору є протистав-лення різночасового сприйняття світу («тепер», «тоді»). Для цього автор використовує ресурси пам’яті, спогади, ретроспективний ана-ліз пережитого, що характеризують головного героя, виконують сю-

– 167 –


жето- та формотворчу функції. «Слово про жайворонків» буквально пересипане спогадами з дитинства чи недавнього минулого, що ви-разно сповільнює сюжетну дію та увиразнює різницю між художнім та реальним часом. Сюжет оповідання вкладається у три години, коли персонаж прогулюється вздовж потоку. Оповідь же охоплює майже п’ятдесятирічний період: від народження, дитинства героя – до момен-ту самої події. Оповідач поперемінно переміщується з однієї часової площини в іншу, об’єднуючи асоціативним зв’язком ніби зовсім дале-кі одна від одної картини: колись раніше прочитану інформацію про любов до природи в інших народів, невдалі творчі спроби, тремтливі дитячі спогади про важку селянську працю й натруджені батьківські руки... Це дає підстави визначати «Слово про жайворонків» І. Галайди як оповідання-спогад, що, за словами Ю. Кузнєцова, «надавав спри-ятливі можливості до подальшого проникнення митця у внутрішній світ людини. Замість сюжетної розповіді тут своєрідний внутрішній портрет, замість конфлікту між героями – драма переживань. Пробле-матика переростає межі соціальних конфліктів, виходячи на ширші – філософські – горизонти: людина і світ, найчастіше чужий, ба навіть ворожий людині; художні прийоми – символічні елементи, орієнтація на емоційно-чуттєві художні структури» [цит. за: 17].

Визначені Ю. Кузнєцовим художні домінанти цього оповідного жанру виразно окреслюють особливості аналізованого твору. Крім проблемно-тематичного рівня, тут відсутній ланцюг «зовнішніх» по-дій, причинно-наслідкові зв’язки у розгортанні сюжету та будь-які описові характеристики персонажа. Образ героя розкривається через зображення його внутрішнього світу, відтворення напруги його пере-живань, в основі яких морально-етичний конфлікт. Важливу роль у цьому відіграє форма оповіді. Ліричні роздуми головного героя, а це – внутрішній монолог у формі спогадів, що набуває модифікації уявної розмови з аудиторією, вдало відтворюють рефлективно-асоціативний хід його думок, розкривають душу, настрої, мрії, передають неповтор-ність його світобачення.

Зазначені характеристики оповідання-спогаду в «Слові про жай-воронків» надто прикметні та яскраві, що дозволяє говорити про но-велу як можливе жанрове означення твору І. Галайди. На її користь свідчить низка ознак. Насамперед, це виразно новелістичний сюжет із яскравою «просторовою обмеженістю й часовою зосередженістю» [18, с. 156]. В його основі – один, але характерний епізод із життя персона-жа. Маленький відтинок реального буття охоплює величезний спектр душевних станів, переживань. Через відтворення динаміки спостере-жень, почуттів і спогадів героя автор підкреслює глибину, витонче-


– 168 –

ність його душі і таким чином робить акцент на духовності всього поко-ління. Така монументальність мислення І. Галайди можлива завдяки потужній енергії художнього слова, що найбільше концентрується в художній деталі. Це ще одна класично-канонічна ознака новели.

Ілля Галайда – справжній майстер художньої деталі, що відзнача-ється виключною економністю, великим смисловим навантаженням, нерідко глибоким підтекстом. Письменник максимально завантажує кожне слово і змушує його багатогранно звучати в композиційному та характерологічному оркестрах. У контексті численних багатозначних символів центральним є образ жайворонка, переможний спів якого наче підсумовує кожен новий етап нагнітання внутрішнього конфлік-ту, чергову сходинку розгортання сюжету, побудованого на контрастах між красою (життям) і бездуховністю (смертю). Переломний момент у сюжеті також пов’язаний із жайворонком. Своєрідним пуантом, куль-мінаційною вершиною психологічного напруження є епізод прильоту літака. Цей модерний винахід техніки створений на благо сучасної людини – «горлоріза і паливоди», «всемогутнього та жорстокого царя природи», тому «сіє за собою загибель», огортаючи жайворонків у «жовто-білий дим хімікалій» [2, с. 22]. Загинули співці селянської долі – осиротіла зневажена, зґвалтована мати-земля. Читача охоплює шок від несподіваного вбивства, він не залишається байдужим до великого болю природи, переживає його разом із героєм не як спостерігач, а як рівноправний суб’єкт діалектичного життя людської душі. Лише по-бачивши смерть, ми розуміємо справжню цінність життя. Тому вслу-хаймося у самотній голос одинокого майстра, який продовжив пісню полеглих друзів і вселив віру, що живе ще земля, на повні груди дихає людина, здатна бачити красу крихкої природи й віднаходити істинний сенс власного життя.

Скрупульозний відбір окремих виразних образів (приміром, дзвін-кий спів жайворонка, величаві орли, мозолясті руки батька, польова колиска на плечах босої матері, клаптик рідного «лану», гніздечко з малими жайворонками, похоронні удари дзвона, стара черешня на межі, а біля неї паростки молодого дерева, вертоліт – віщун смерті, а за ним літак, що несе загибель) формує надзвичайну лаконічність, майже філігранну стислість сюжету [3, с. 40]. Вона композиційно від-творюється завдяки новелістичному прийому «абревіатурності», фраг-ментарних натяків [4, с. 15], що підпорядковані психологічній харак-теристиці персонажа й тонко підводять до філософського підтексту: постійної колізії між духовним і матеріальним, невпинного пошуку сенсу життя, призначення людини на землі, її місце у суспільних вза-єминах. Спів жайворонка викликає ланцюг спогадів персонажа, які

– 169 –


завдяки художнім деталям переплітаються з реаліями життя – на-слідками людського генія. Відтак уміло вихоплений зі спогадів доро-гий серцю образ чи майстерно вловлене явище дійсності робить живим героя-митця – із глибокою мораллю, незгасаючою родовою пам’яттю, почуттям справедливості, об’єктивною оцінкою світу. До речі, при-кметним є той факт, що автор не дав своєму героєві імені. Це, з одного боку, підкреслює його духовну спорідненість із самим письменником, а з іншого, вказує на типовість образу.

Поетичне світовідчуття І. Галайди виявляється не лише у вико-ристанні влучних художніх деталей, а й у загальній стилістиці твору. Захоплюють мальовничі картини природи, повні поетичних метафор, порівнянь, персоніфікацій. Пейзажні замальовки вже з перших ряд-ків створюють настроєву гаму оповідання і разом з іншими нотатка-ми рідного краєвиду є чи не головним засобом розкриття психології героя, адже підкреслюють його спостережливість, відчуття краси й любов до природи, здатність радіти життю, розуміти його цінність та силу землі. «На цій межі стоїть стара черешня. Вона, розквітчана, схожа на велику чорну, ніби журавель, птицю з білими відмітина-ми цвіту, що пробує підняти поламані крила та й ще раз піднятись в небо» [2, с. 21].

Замальовки природи у «Слові про жайворонків» несуть образно-смислове та ідейно-естетичне навантаження. Вони виступають ключем до розвитку психологічного сюжету, глибше розкривають характер героя, посилюють проблемний ефект твору, а також виконують пев-ну формотворчу функцію: органічно вплітаючись у розповідь, творять своєрідне пейзажне обрамлення – художню експозицію та розв’язку. Оповідь розпочинається з опису краєвиду, що зачаровує персонажа і спонукає його до роздумів. Вони і завершуються метафоричною, гли-боко символічною картиною природи: «На далекій межі терен розли-ває молоко, на узліссі зозуля комусь пробує пророчити роки життя… Над нею сміється черешневий цвіт весни» [2, с. 22]. Попри стрімкий розвиток цивілізації, що веде за собою нівеляцію вічних цінностей, руйнування моралі, природа дихає, живе і дарує життя нам, своїм ді-тям. Усепрощаюче материнське серце землі приймає нас з усіма вада-ми, гріхами і дарує свій найдорожчий скарб – пристрасний, гарячий спів жайворонків.

Висновки. Таким чином, проблему сенсу буття І. Галайда осмислює з філософським підґрунтям та узагальненням. У центрі його уваги – неповторність людської особистості, глибина її внутрішніх колізій, діалектика існуючого й бажаного, свідомого й мимовільного. Тому й сюжет побудовано навколо певної ситуації, пройнятої рефлектацією


– 170 –

минулого та елементами мрій, дієва фабульність поступається аналі-тичному осмисленню психічних станів людини.

Для відтворення ускладненої свідомості персонажа І. Галайда по-требував нових способів її художнього зображення. Він обрав для цього жанр оповідання. Частково погоджуючись із авторською волею пись-менника, ми визначаємо «Слово про жайворонків» як майстерний зразок скомплікованої жанрової форми оповідання-спогаду та лірико-психологічної новели, з перевагою новелістичних ознак. На користь такого генологічного маркування вказують напружений внутрішній сюжет, що вибудовується навколо однієї події та одного героя, новеліс-тична композиція з кульмінаційним зламом, відсутність «зовнішніх» описів персонажа, характер якого розкривається через особистісне сприймання морально-етичного конфлікту, фрагментарність і лірич-ність оповіді, монологічна форма викладу у формі спогадів та уявного діалогу, виключна влучність образотворчої деталі, що виконує важли-ву композиційну роль, та ін.

«Слово про жайворонків» І. Галайди свідчить про активні ідейно-тематичні шукання та жанрово-стильові експерименти українських письменників Словаччини наприкінці минулого століття. Загалом оповідання як найулюбленіший спосіб художньої розмови україн-ських прозаїків Словаччини презентував читачам часопису «Дукля» тематичну, композиційну і стильову розмаїтість, різновартісну мо-заїку ідейно-естетичних вимірів, галерею нових героїв, збагачений арсенал словесних художніх засобів, стрімку хвилю психологізму й ліризації оповіді. Наполегливі пошуки нетрадиційних естетичних та суспільних еталонів, свіжих форм і засобів моделювання дійсності змі-нювали тенденції українського словацького літературного процесу за-галом, відкривали для пряшівської літератури ширші горизонти й да-вали поштовх до подолання сумнозвісного комплексу меншовартості, домашнього вжитку.

1. Табачин Л. Т. Мала проза письменниць Західної України 20–30-х років XX століття: особливості жанрово-стильових форм вираження : автореф. дис. … канд. філол. наук / Л. Т. Табачин. – Івано-Франківськ, 2000. – С. 10.

2. Галайда І. Слово про жайворонків / І. Галайда // Дукля. – 1987. – № 4. – С. 19–22.

3. Білецький Ф. М. Оповідання. Новела. Нарис / Ф. М. Білецький. – К. : Дніпро, 1966. – 92 с.

4. Денисюк І. О. Розвиток української малої прози XIX – поч. XX ст. / І. О. Денисюк. – Львів : Академічний експрес, 1999. – 280 с.

– 171 –


5. Медовников С. В. Способи побудови характеру в сучасному оповіда-нні / С. В. Медовников // Теорія родів і жанрів художньої літератури : тези доп. Республ. наук. конф. 20–22 листоп. 1975 р. – С. 136–133.

6. Ульянов П. С. Этот неумирающий жанр : (современный советский рассказ) / П. С. Ульянов. – М. : Знание, 1987. – 112 с.

7. Ковач Ф. Жанри короткої прози / Ф. Ковач // Ковач Ф. Деякі про-блеми розвитку української літератури в Чехословаччині (післявоєнний період). – Пряшів : Вид-во ЦК КСУТ, 1973. – С. 19–118.

8. Ковач Ф. Діалоги / Ф. Ковач. – Пряшів : Словацьке пед. вид-во в Братіславі, відділ укр. літ. в Пряшеві, 1988. – 280 с.

9. Мацинський І. Література, її місце в культурному житті україн-ських трудящих ЧССР і деякі організаційні моменти / І. Мацинський // Дукля. – 1964. – № 4. – С. 1–8.

10. Павличко Д. «Карпатська замана» / Д. Павличко // Карпатська за-мана : зб. творів українських письменників Чехословаччини / упоряд. : Ф. Ковач, О. Мишанич, М. Роман. – К. : Рад. письменник, 1989. – С. 5–18.

11. Роман М. Умови і тенденції розвитку української літератури в Че-хословаччині після 1945 року / М. Роман // Роман М. Шляхи літератури українців Чехословаччини після 1945 р. – Пряшів : Словацьке пед. вид-во в Братіславі, відділ укр. літ. в Пряшеві, 1979. – С. 14–44.

12. Ковач Ф. За осягнення правди життя (про збірки оповідань І. Га-лайди та А. Галчак) / Ф. Ковач // Дукля. – 1984. – № 3. – С. 31–36.

13. Роман М. Жайворонки і земля нас кличуть / М. Роман // Дукля. – 1990. – № 3. – С. 71–74.

14. Яцканин І. Жайворонок і люди, або Гірка доля села (над новою збіркою оповідань Іллі Галайди) / І. Яцканин // Дукля. – 1990. – № 6. – С. 66–68.

15. Роман М. Стан розвитку українського роману Чехословаччини / М. Роман // Дукля. – 1984. – № 4. – С. 36–37.

16. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Кова-лів та ін. – К. : ВЦ «Академія», 1997. – 522 с.

17. Комарівська Н. Поетика малої прози Надії Кибальчич / Н. Кома-рівська // Літературознавчі обрії : праці молодих учених України. – К., 2001. – Вип. 2. – С. 78.

1. Tabachyn L.T. Small prose of writers from Western Ukraine during 20–30-ies of the XXth century: features of the genre-style forms of expression. Avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stypenia kand. filol. nauk / L.T. Tabachyn – Ivano-Frankivsk, 2000. – P. 10.

2. Halaida I. A word about Larks / I. Halaida // Duklia. – 1987. – № 4. – P. 19–22.

3. Biletskyi F. M. The Story. Novella. Essay / F. M. Biletskyi. – К. : Dnipro, 1966. – 92 p.


– 172 –

4. Denysiuk I. O. Development of the Ukrainian small prose of the 19th – beg. of the XXth century / I. O. Denysiuk. – Lviv : Akademichnyi expres, 1999. – 280 p.

5. Medovnykov S.V. Ways of building character in modern story / S.V. Medovnykov // Theory of genera and genres of fiction. Theses of the Republican Conference, 20–22 november 1975 year. – P. 136–133.

6. Ulianov P.S. This undying genre (modern soviet stories) / P.S. Ulianov. – М. : Znaniye, 1987. – 112 p.

7. Kovach F. Genres of Short Prose / F. Kovach // Kovach F. Some problems of development of Ukrainian literature in Czechoslovakia (post-war period). – Priashiv : Vyd-voTsK KSUT, 1973. – P. 19–118.

8. Kovach F. Dialogues / F. Kovach. – Slovakian pedagogical publishing in Bratislava, the department of Ukrainian literature in Priashiv, 1988. – 280 p.

9. Matsynskyi І. Literature and its role in the cultural life of the Ukrainian workers of Czechoslovakia and some organizational issues / І. Matsynskyi // Duklia. – 1964. – № 4. – P. 1–8.

10. Pavlychko D. The «Carpathian zamana» / D. Pavlychko // Carpathian zamana : A collection of works by Ukrainian writers of Czechoslovakia / Editor : F. Kovach, О. Myshanych, М. Roman. – К. : Rad. pysmennyk, 1989. – P. 5–18.

11. Roman M. Conditions and trends of development of Ukrainian literature in Czechoslovakia after 1945 / M. Roman // Roman M. The ways of literature of the Ukrainians of Czechoslovakia after 1945. – Slovakian pedagogical publishing in Bratislava, the department of Ukrainian literature in Priashiv, 1979. – P. 14–44.

12. Kovtch F. Grasping the Truth of Life (About the book of short stories by I. Halaida and А. Halchak) / F. Kovach // Duklia. – 1984. – № 3. – P. 31–36.

13. Roman M. Larks and the land call us / M. Roman // Duklia. – 1990. – № 3. – P. 71–74.

14. Yatskanyn I. Skylark and the People or the Bitter Fate of the Village (over a new Illia Halaida’s collection of short stories) / I. Yatskanyn // Duklia. – 1990. – № 6. – P. 66–68.

15. Roman M. The Status of development of Ukrainian novel in Czechoslovakia / M. Roman // Duklia. – 1984. – № 4. – P. 36–37.

16. Dictionary-reference book in literaturary studies / R.T. Hromiak, Y.I. Kovaliv etc. – К. : VTs «Акаdemia», 1997. – P. 522.

17. Komarivska N. Poetics of prose by Nadia Кybalchych / N. Komarivska // Literary horizons. Works of young scholars in Ukraine. Edition 2. – К. : Іn-t literatury ім. T. H. Shevchenka NАN Ukrainy, 2001. – P. 78.

– 173 –


UDC 070 : 821.161.2The Peculiarity of the Short Story Genre in Slovakian Ukrainians’

Press of the XXth centuryOksana Kushnir, PhD in Social Communications,Department of Journalism, Ternopil National Pedagogical University named after

Volodymyr Hnatiuk, Ternopil, e-mail: [email protected] the article the priority role of the short story in the system of small format

prose of the Ukrainians in Slovakia is emphasized, the evolution of genre is stressed as well as its thematic, compositional and stylistic variety. We define the genre and style dominants of Illia Halaida’s short story «A word about larks». The object of the investigation is typological characteristics and structure forming factors of the narrative and novelette forms. We emphasize the innovative tendencies towards the creation of the «diffusive» genres in the Ukrainian prose of Slovakia. We declare the formation of the new type of fictional vision of the world which is based on the reproduction of the unique and versatile human personality, the using of unconventional forms and means of psychological immersion and lyricism of the narrative.

Кey words: short-story-reminiscence, lyrical and psychological novelette, plot, narrative, architectonics of the work, artistic detail.

специфика жанра рассказа в прессе словацких украинцев ХХ векаОксана кушнир, к. н. соц. комуник., доц. В статье обозначена приоритетная роль рассказа в системе малофор-

матной прозы украинцев Словакии, выделены эволюция жанра, его сегод-няшнее тематическое, композиционное и стилистическое разнообразие. Определены жанрово-стилистические доминанты рассказа Ильи Галайды «Слово о жаворонках». Предметом исследования являются выбранные в про-изведении типологические признаки и структурообразующие факторы про-заических и новеллистических жанровых форм. Подчеркнуты новаторские тенденции к созданию «диффузных» жанров в контексте украинской прозы Словакии. Задекларировано формирование нового типа художественного ви-дения мира на основе отображения неповторимой и сложной человеческой личности, использования нетрадиционных форм и средств психологического углубления и лиризации повествования.

Ключевые слова: рассказ-воспоминание, лирико-психологическая новел-ла, сюжет, архитектоника произведения, рассказ, художественная деталь.


– 174 –

Марина свалова, к. н. соц. ком., Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка,

вул. Остроградського, Полтава, Україна, e-mail: [email protected]

УДК 37.015.31 : 82–92

ПУБЛІцИСТИЧНИй ТЕКСТ У СИСТЕМІ МЕДІАОСВІТНІХ ТЕХНОЛОГІй (НА ОСНОВІ

ПУБЛІцИСТИКИ О. БОйЧЕНКА й М. РЯБЧУКА)

У статті розглядаються основні ознаки глибинної та поверхневої струк-тур публіцистичних текстів О. Бойченка й М. Рябчука (від фактологічного забезпечення, тематичного авторського аспекту до реалізації комунікатив-них функцій). Наводяться форми роботи з матеріалами публіцистів у кон-тексті аналізу якісних характеристик тексту на заняттях, присвячених журналістській майстерності та редагуванню. Розкриваються навчальні можливості публіцистичного тексту як способу формування медіакомпе-тентності майбутніх фахівців.

Ключові слова: медіаосвіта, медіакомпетентність, якість, публіцисти-ка, текст.

Вступ. Простір функціонування медійного тексту, його структура й значущість для формування громадської думки зумовлюють актуа-

лізацію проблеми спроможності аудиторії сприйняти, критично оціни-ти, співвіднести із власними світоглядними категоріями інформацію, що транслюється ЗМК. Не менш важливою є проблема медіакомпе-тентності / медіаграмотності особистості, педагога, фахівця (зокрема – журналіста й редактора). Актуальність цієї розвідки зумовлена тим, що нині перед викладачами відповідних вишів постають завдання, пов’язані з пошуком адекватних методичних рішень, таких способів роботи з медійними текстами, які б розкривали специфіку журналіст-ського матеріалу в єдності його жанрових, комунікативно-психологіч-них, лінгвістичних ознак.

Медіакомпетентність фахівця – предмет аналізу багатьох дослідни-ків. Так, медіакомпетентність як фахову якість сучасного спеціаліста розглядає Г. Онкович [1]. Досліджуються також проблеми медіаком-петентності та медіаосвітньої ролі редактора (Ю. Горун [2], К. Нагорна [3]), медіапсихологічний складник підготовки редакторів (Н. Литвин [4]), поняття медіатворчості (О. Бутурліна [5]). Спираючись на мето-дичні розробки в галузі редагування текстів ЗМК А. Капелюшного [6],

© Свалова М., 2015

– 175 –


В. Різуна [7], К. Серажим [8], маємо на меті розглянути навчальні мож-ливості публіцистичного тексту.

Завдання розвідки полягають у тому, щоб: 1) актуалізувати осно-вні аспекти оцінки та аналізу медійного тексту журналістом (автором) і редактором; 2) окреслити найважливіші показники якості тексту (на матеріалі публіцистики О. Бойченка й М. Рябчука); 3) визначити домі-нанти глибинної та поверхневої структур публіцистичних матеріалів О. Бойченка й М. Рябчука для застосування конкретних методичних прийомів на заняттях із журналістської майстерності та редагування в ЗМК.

Методи дослідження. У статті використано загальнонаукові мето-ди теоретичного й емпіричного рівнів (аналіз, синтез, узагальнення). Порівняльно-аналітичний метод застосовано для зіставлення дороб-ку О. Бойченка й М. Рябчука в контексті медіаосвітнього потенціалу публіцистичного тексту. За допомогою герменевтичного методу ви-значено змістовий компонент публіцистики зазначених авторів. Для дослідження кількарівневої структури публіцистичного тексту, його медіаосвітнього значення використано структурно-функціональний метод.

результати й обговорення. Публіцистика має потужний арсенал засобів, що сприяють розвитку як журналістської майстерності, так і редакторських навичок, ширше – вона виробляє не просто реципієнт-ське критичне ставлення до дійсності, до інформації, здатність до по-леміки, а вчить полемізувати фахово – з відповідними фактами, аргу-ментами, художніми засобами, тобто розвиває медійну компетентність особистості й фахівця. На думку Г. Онкович, медіакомпетентність фа-хівця – це «інтегральна характеристика особистості, яка складається з окремих частинних компетенцій і є ознакою медіакультури» [1, c. 8]. О. Бутурліна зазначає, що «у межах медіаосвіти поєднуються акцен-ти на творче сприймання медіа і розвиток здатності того, хто вчить-ся, створювати власну медіапродукцію» [5, c. 32]. Тому досвід роботи з публіцистичними текстам (інтерпретація, аналіз, оцінка, самостій-не генерування) важливий для майбутнього журналіста й редактора. Ми пропонуємо зупинитися на публіцистичному доробку О. Бойченка («Аби книжка») й М. Рябчука («Постколоніальний синдром. Спостере-ження») у контексті роботи з публіцистичними текстами на заняттях, присвячених журналістській майстерності та редагуванню в ЗМК.

Сучасна наука про видавничу справу й редагування активно по-слуговується методологією квалітології, тобто вчення, що розглядає якість у широкому сенсі. Відповідно, якість розглядається як сукуп-ність таких характеристик тексту, що можуть зацікавити реципієнта.


– 176 –

Для того аби журналістові вдалося створити якісний текст, а редакто-рові проконтролювати основні аспекти якості, обидва фахівці мають сприймати медійний матеріал насамперед як певну структуру (глибин-на структура – ідейно-тематичний зміст, поверхнева – форма втілення глибинної структури). Зосередимося на елементах, що безпосередньо стосуються якості тексту (за К. Серажим) і можуть бути проаналізова-ні на заняттях із журналістикознавчих та едитологічних дисциплін: фактологічне забезпечення (інформаційна точність, адекватність по-даних даних); тематичний авторський аспект (тематичні зв’язки між частинами тексту, наявність асоціативних типів зв’язку за неоднорід-ної тематичної структури); композиційний та архітектонічний аспек-ти (композиційне та архітектонічне оформлення тексту мають забез-печити максимальний ефект комунікації); логіко-поняттєві аспекти творення і сприйняття (наявність логічних зв’язків між фразами, збе-реження цілісності й системності тексту); емоційна насиченість тек-сту; інформативний аспект (адекватне співвідношення вже відомого й нового); комунікативний аспект (максимальне виконання контактної та організувальної функцій) [8, с. 402–404]. Варто наголосити, що ана-лізувати публіцистичний текст як сукупність наведених вище аспек-тів необхідно з урахуванням жанрових особливостей, індивідуального авторського стилю, способів поєднання аналітичного та образного ком-понентів.

Актуальність журналістського матеріалу визначається передовсім фактологічним наповненням, що в публіцистиці не обмежується фак-том як таким (тут простежуються місце думка, аргумент, публіцис-тичний образ). Доробок О. Бойченка вирізняється тонкою іронічністю, емоційністю, інтелектуальною грою із читачем. Автор створює коло-ритні публіцистичні образи, апелюючи до власного досвіду, застосо-вуючи деталізацію й типізацію: «Знічев’я пораючись коло пасіки, ми можемо собі пофантазувати про Трипілля і Київську Русь, Запороз-ьку Січ і УНР як прообрази нашої державності. Але в глибині душі, мабуть, кожен розуміє, що насправді нинішня Україна з усіма її гіл-ками влади і рясно порозвішуваними на тих гілках функціонерами є прямою спадкоємицею України радянської» [9, с. 246]. Натомість М. Рябчук, удаючись до іронії, веде «інтелектуальну бесіду» з читачем, застосовує різні типи аргументів, переконує його чи провокує полемі-ку: «Треба визнати, що й сьогодні ставлення росіян (а почасти й інших чужинців) до України формується великою мірою на основі саме та-ких культурно-історичних стереотипів. З одного боку – це ідилічний гоголівський стереотип «поющей и пляшущей Малороссии» (Україна, яку всі росіяни начебто щиро «люблять»), а з іншого – демонічний бул-

– 177 –


ґаковський стереотип України, знавіснілої від націоналізму («утілен-ня хаосу, насильства і зла» – такий собі вірнопідданий П’ятниця, що раптово збожеволів, себто уявив себе рівним Робінзонові – під впливом розтлінної «мазепинщини», «петлюрівщини» та «бандерівщини») [10, с. 48]. Робота з такими текстами на фактологічному рівні розвиватиме вміння відрізняти факт від його інтерпретації, визначати актуальність та якість подачі факту й думки, аналізувати функції аргументів та ху-дожніх засобів у публіцистичному тексті.

Композиційний і логіко-поняттєвий аспекти зумовлені комбінова-ною структурою текстів обох авторів. Наприклад, М. Рябчук, порушу-ючи актуальну проблему, апелює до власного досвіду, удається до ана-лізу, узагальнення, індуктивних і дедуктивних методів. О. Бойченко зазвичай компонує свої тексти відповідно до руху спогаду, враження, думки, яскраво виражений образ автора (і співрозмовник, і критик, і дотепник) виступає тією ланкою, що робить тексти переважно з нео-днорідною тематичною структурою цілісними.

Ключовою емоційною домінантою публіцистики О. Бойченка й М. Рябчука є іронія, за допомогою якої обидва автори створюють коло-ритні, яскраві образи різного рівня узагальнення (іронізують поле-місти переважно з приводу духовного занепаду в Україні, недолугості політиків, національних комплексів тощо). Щоб створити максималь-но довірливий тон «розмови» з читачем, О. Бойченко вдається до са-моіронії (іноді саме так він і розпочинає текст): «Що цікаво: лікарі в Україні не такі вже й погані. Медицина загалом – погана, а лікарі – ні. Не всі, звичайно, але все-таки. Як істота, схильна до різних хвороб, я маю справу з лікарями по кілька разів на рік. Переважно трапляються хороші. Медицині від того легше не стає, але хворому іноді попускає» [9, с. 217]. Оскільки есеї М. Рябчука – значні за обсягом, наснажені на-уковим аналізом, вимагають від читача певного досвіду щодо питань культури, літератури, національної психології, іронія (і самоіронія) є допоміжним прийомом, що полегшує сприйняття тексту, з одного боку, з іншого – провокує, навіть епатує читача: «Я так само вважаю, що з’ясування чужої неповноцінності («азіатськості», «ординства», «варварства») є досить слабким арґументом на користь власної повно-цінності («європейськості» та «цивілізованості»). Замість того щоб копирсатися в чужому історичному свинюшнику, краще розібратися у свинюшнику власному чи, бодай, замести нарешті своє суверенне подвір’я») [10, с. 192]. Аналізуючи емоційну насиченість, студенти мають дійти висновку, що емоційна «амплітуда» в обох авторів відпо-відає емоціогенності читача, публіцисти не акцентують увагу на пато-генній інформації, удаючись до викривального пафосу, не порушують


– 178 –

норм журналістської етики, і це є показником якісного журналіст-ського тексту.

Інформативний і комунікативний аспекти – чи не найважливіша ланка, на яку мають звертати увагу журналіст і редактор ЗМК. Саме ця площина свідчить і про глибину розкриття теми, і про ступінь її розро-блення, і про майстерність формального втілення глибинної структури матеріалу. Відповідно, автор повинен дбати не лише про актуалізацію проблеми й новизну факту, а й насамперед про новизну думки. Для за-безпечення каналу комунікації (привернення уваги) та утримування контакту для подальшої передачі повідомлення публіцистика володіє різноманітним арсеналом засобів: від традиційних риторичних запи-тань до кількарівневих метафор, іронії, інтелектуальної гри.

Найяскравішим показником креативності й комунікативної гра-мотності публіциста є заголовок. Звернувшись до текстів О. Бойченка, можна зробити висновок, що заголовки вдало виконують контактну функцію, але не дають повної інформації про тематику й проблемати-ку, здебільшого вони – лаконічні, афористичні, оксюморонні, інтер-текстуальні: «Війна отечества чужого», «Поправна втрата», «Розкоші і злидні куртизанок», «Гай Федорович Каліґула», «Історичні шкар-петки», «Абсолютна відносність українського буття» тощо. Заголо-вки в М. Рябчука – складніші за структурою, інформативніші, часто містять антитезу: «Імперія як дискурс», «Петлюра і «петлюрівщина»: між героїзацією та демонізацією», «У пошуках “українського Марке-са”», «Про грішне й праведне», «На захист “ясиру”: денаціоналізація як психологічна проблема», «Від спільноти підданих до суспільства громадян» та ін.

Робота над заголовками має бути спрямована насамперед на роз-виток практичних навичок майбутніх журналістів, а також навичок редакторського аналізу і правки як складників медіакомпетентності. Звернувши увагу на заголовки до текстів О. Бойченка й М. Рябчука, викладач повинен підготувати комплекс практичних завдань, які до-поможуть студентам навчитися генерувати саме «якісні» публіцис-тичні заголовки. У цьому контексті необхідно звертати увагу на ефект ілюзорного очікування (іноді він може створюватися навмисно) та ефект посиленого очікування. Способи створення ефекту обдуреного та посиленого очікування детально описані К. Серажим. Перший ефект виникає, коли: у заголовку моделюється певна ситуація; спеціально обігруються слова, що становлять заголовок; слово в заголовку набуває іншого змісту після прочитання тексту; заголовок – багатозначний [8, с. 454]. Другий ефект можуть спричинити: 1) психолінгвістичні засо-би, коли експресивність заголовка створюється шляхом моделювання

– 179 –


аномальних ситуацій (аномальність в аспекті «людина – час», «лю-дина – простір»; аномальність відношення «людина – надприродне»; аномальність відношення «об’єкт – час»; порушення зв’язку між пред-метами об’єктивного світу; аномальність відношення «суб’єкт – діяль-ність»; аномальність відношення «мотив – діяльність»); 2) соціолінг-вістичні засоби, коли моделюються аномальні ситуації у соціальному плані (порушення відношення між класовою, рольовою, віковою при-належністю індивіда та його поведінкою; аномальні відношення між соціальними закладами та їх функціями); 3) мовні засоби, що інтригу-ють читача (безглузде поєднання слів; двозначні вислови; недомовлен-ня; використання лапок у заголовку; слово, значення якого невідоме читачеві; єдність елементів заголовкового комплексу) [8, с. 455].

Викладач може запропонувати студентам дати кілька заголовків до майбутніх матеріалів, спираючись на тексти О. Бойченка й М. Рябчука (заголовки мають викликати ефект посиленого очікування). Для цього необхідно підібрати відповідні цитати, які б містили завершену думку, демонстрували різні художні засоби та публіцистичні прийоми. Та-кож цікавою буде вправа «робота з афоризмами»: викладач знаходить у текстах публіцистів висловлювання, що звучать афористично, мак-симально розкривають тематику, проблематику текстів, пропонує на їх основі укласти заголовки на продовження думки публіциста або на її спростування. Наприклад, із книжки «Постколоніальний синдром. Спостереження» можна обрати такі фрагменти: «Кожна культура (як і мова) по-своєму досконала і має щось таке, чого не має жодна інша, хоч би й “найбільша” і найпотужніша» [10, с. 21]; «Культурне поне-волення починається тоді, коли певний народ усвідомлює свою “мен-шу” культуру як “менш вартісну”, “другосортну”, “безперспективну”» [10, с. 21]; «Що ж до появи “українського Маркеса”, то тут справа дещо складніша. У принципі, “національний Маркес” може з’явитися будь-де, навіть в Україні, але це зовсім не означає, що світ його відразу по-бачить і, тим більше, “впізнає”» [10, с. 99].

Зі збірки «Аби книжка» цікавими будуть такі фрагменти: «Баба знала: сильних світу цього мало хвилює, чи ми насправді виконуємо їхні вказівки. Набагато важливішим для них є наше вміння продемон-струвати, що ми правильно розшифрували їхні чіткі сигнали» [9, с. 15]; «Схоже, цивілізації бувають двох типів: купейного і загального. Купейні засновані на недоторканності чужого місця, загальні ж – на останній сорочці і широті душевній. І все б воно нічого, якби на циві-лізаційних межах не виникав ще якийсь третій – плацкартний – тип буття і свідомості» [9, с. 48]; «Одна сила хоче “українізувати” Схід, інша – “совєтизувати” Захід, і при цьому обидві розказують мені і моє-


– 180 –

му антиподові, яке це щастя, що наша соборна комуналка розкинулася від Краснодона до Ужгорода» [9, с. 164].

Студенти мають зауважити, що обидва автори дбають про реаліза-цію організувальної функції, ураховуючи комунікативні запити й по-треби читача. Так, О. Бойченко моделює живі буденні ситуації, що по-чинаються зі спогадів, міркувань. Іронічно-філософський тон перших речень інтригує, цей тон утримує увагу, коли автор удається до чітких, лаконічних описів, дотепних порівнянь чи колоритних діалогів. Пу-бліцистика О. Бойченка, представлена «Аби книжкою», демонструє галерею цікавих образів – від олігарха до сільського «генделика». З однаковою художньою скрупульозністю автор описує і життя україн-ської «еліти», і будні сільських жителів: «Ви проти мільйонерів? Я ні. Є мільйони – мусять бути й ті, хто їх на купки складає: не на дорозі ж банкнотам валятися. Наскладав 804 купки – молодець, займай чотир-надцяте місце у всеукраїнському рейтингу» [9, с. 169]; «Віктор Андрі-йович, до речі, теж село дуже любив. Якщо хтось пам’ятає. Все колис-кою нації називав і спостерігав там «великий ренесанс». Духовність, незамулені джерела – страшно він це діло акцептував. Ну, а вже як ни-нішні прийшли до влади, сільський ренесанс перетворився з великого на повний» [9, с. 55]. Публіцист не претендує на ґрунтовну аналітику, відповідно, читач успішно задовольнить свої пізнавальні та естетичні потреби, але відчує мотивацію до критичного осмислення дійсності.

Микола Рябчук, основною метою якого є, безсумнівно, оцінка, критика і сам процес міркування, будує діалог із читачем через уста-новлення причинно-наслідкових зв’язків між подіями та явищами, апеляцію до життєвого досвіду, моделювання ситуацій тощо. «Постко-лоніальний синдром. Спостереження» презентує глибину публіцис-тичних узагальнень, що свідчить про якісний авторський етап роботи: скрупульозне розроблення теми, відбір фактів, майстерність утілення думки в образно-публіцистичній формі. М. Рябчук намагається досяг-нути максимального рівня переконливості тексту, поєднуючи раціо-нальний та емоційний аспекти, створюючи специфічну «мікромодель» дійсності, деталізуючи, конкретизуючи певну проблему, водночас зберігаючи її «глобальну» актуальність: «Для більшості українців, а відтак і чужинців, Україна залишається культурним уламком ім-перії, провінцією, що виробляє культурну продукцію переважно для “хатнього” вжитку, а на імперський ринок постачає лише культурну сировину (“малоросійську екзотику”, “южнорусскій колорит”), спо-живаючи натомість готовий культурний та інформаційний продукт, вироблений у “Центрі”, і не шукаючи жодних інших, самостійних кон-тактів із зовнішнім світом» [10, с. 101].

– 181 –


Загалом, аналізуючи публіцистичні матеріали О. Бойченка й М. Рябчука відповідно до специфіки сприйняття та розуміння журналіст-ського тексту, студенти мають виявити такі показники якості, як чіт-кість, повнота, глибина розуміння, а також обґрунтованість, систем-ність, цілісність.

Висновки. Отже, у контексті формування медіакомпетентності майбутнього фахівця (журналіста й редактора ЗМК) публіцистичний текст має великий навчальний потенціал і може бути використаний на практичних заняттях по-різному: від тренувальних вправ до складних творчих завдань. Аналіз якості публіцистичного тексту має бути ціліс-ним і комплексним, тобто враховувати особливості фактологічної сис-теми, тематичної організації, композиційної, архітектонічної та логі-ко-поняттєвої структур, емоційної, інформативної та комунікативної спроможності. Публіцистичний доробок О. Бойченка й М. Рябчука – переважно неоднорідний за тематикою, автори дбають про зв’язки між мікротемами, а також про композиційну й архітектонічну відпо-відність матеріалу динаміці руху думки або враження від факту, події чи явища. Для стилю обох авторів характерні такі риси: заголовок, що викликає ефект посиленого очікування, яскрава художність мовлен-ня, іронія, довірливий тон спілкування із читачем. Якщо О. Бойченко апелює переважно до емоцій через створення несподіваного комічного ефекту, майстерну деталізацію, порівняння, колоритний діалог, то М. Рябчук демонструє причинно-наслідкову залежність у розвитку подій чи явищ, вичерпно аргументує свою думку, висловлює оцінні суджен-ня. Різні за комунікативною метою і стилістикою матеріали обох пу-бліцистів задовольняють пізнавальні та естетичні потреби реципієн-та, спонукають його до внутрішнього діалогу, відповідно, є зразками якісної публіцистики й потребують подальшого ґрунтовного аналізу з точки зору медіаосвітніх технологій.

1. Онкович Г. В. Медіакомпетентність – фахова якість сучасного спеці-аліста / Онкович Г .В. // Медіакомпетентність фахівця : колект. моногр. / Онкович Г.В., Горун Ю. М., Кравчук В. О., Литвин Н. О., Костюхіна І. В., Нагорна К. А., за наук. ред. д. пед. наук., проф. Онкович Г. В. – К. : Логос, 2013. – С. 6–14.

2. Горун Ю. М. Медіакомпетентність редактора (з опертям на сайти з медіаграмотності) / Горун Ю. М. // Там само. – С. 15–83.

3. Нагорна К.А. Медіаосвітня роль редактора у створенні коміксів / Нагорна К. А. // Там само. – С. 222–284.

4. Литвин Н. О. Медіапсихологія у формуванні професійних якостей редактора / Литвин Н. О. // Там само. – С. 133–179.


– 182 –

5. Бутурліна О. В. Медіатворчість в сучасних концепціях медіаосвіти: від медіаграмотності до медіакультури / Оксана Бутурліна // Медіаосві-та: європейський досвід та українські перспективи в контексті шкільної та післядипломної педагогічної освіти : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. 18–19 квіт. 2013 р., м. Чернігів. – Чернігів : Ієрогліф, 2013. – С. 30–34.

6. Капелюшний А. О. Редагування в засобах масової інформації : навч. посіб. – 2-ге вид., випр. і доп. / А. О. Капелюшний. – Львів : ПАІС, 2009. – 432 с.

7. Різун В. В. Літературне редагування : підруч. / В. В. Різун ; Міжна-родний фонд «Відродження». – К. : Либідь, 1996. – 240 с.

8. Серажим К. С. Текстознавство : підруч. / К. С. Серажим. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2008. – 527 с.

9. Бойченко О. Аби книжка / Олександр Бойченко. – Чернівці : Книги – ХХІ, 2001. – 276 с.

10. Рябчук М. Постколоніальний синдром. Спостереження / Микола Рябчук. – К. : К.І.С., 2011. – 240 с.

1. Onkovych H. V. Media competence – professional quality of modern specialist / H. V. Onkovych // Media competence of specialist : collective monograph / H. V. Onkovych, Y. M. Horun, V. O. Kravchuk, N. O. Lytvyn, I.V. Kostyukhina, K. A. Nahorna acad. ed. by d. of ped. sciences, prof. Onkovych H. V. – K. : Logos, 2013. – P. 6–14.

2. Horun Y. M. Media competence of editor (with reliance on media literacy sites) / Y. M. Horun // Ibid. – P. 15–83.

3. Nahorna K. A. Media educational role of editor in creating of comics / K. A. Nahorna // Ibid. – P. 222–284.

4. Lytvyn N. O. Media psychology in the formation of professional qualities of editor / N. O. Lytvyn // Ibid. – P. 133–179.

5. Buturlina O. V. Media creativity in modern concepts of media education: from media literacy to media culture / Oksana Buturlina // Media education: European experience and Ukrainian prospects in the context of school and postgraduate pedagogical education : materials of all-Ukrainian academic conference. 18-19 April 2013, Chernihiv. – Chernihiv : Hieroglyph, 2013. – P. 30–34.

6. Kapeliushnyi A. O. Editing in mass media : tutorial – 2nd ed., corr. and add. / A. O Kapeliushnyi. – Lviv : PAIS, 2009. – 432 p.

7. Rizun V. V. Literary editing : textbook / V. V. Rizun ; International Renaissance Foundation. – K. : Lybid, 1996. – 240 p.

8. Serazhym K. S. Textology : textbook / K. S. Serazhym. – K. : Publishing center «Kyiv University», 2008. – 527 p.

9. Boichenko O. To have a book / Oleksandr Boichenko. – Chernivtsi : Books–XXI, 2011. – 276 p.

– 183 –


10. Riabchuk M. Postcolonial syndrome. Observations / Mykola Riabchuk. – K. : «K.I.S», 2011. – 240 p.

UDC 37.015.31 : 82–92Journalistic text in the system of media educational technologies

(based on the works of O. Boichenko and M. Riabchuk)Maryna Svalova, PhD in Social Communications, V. G. Korolenko National Pedagogical University of Poltava, 2, Ostrogradskoho

St., Poltava, 36000, Ukraine, e-mail: [email protected] article reviews the main features of deep and surface structures of

journalistic texts of O. Boichenko and M. Riabchuk (from the factual providing, topical authorial aspect to implementation of communication functions). Author presents ways of working with materials of journalists in context of analysis of qualitative characteristics of the text during the classes dedicated to journalistic mastery and editing. Learning opportunities of journalistic text as a method of forming media competence of future professionals are disclosed.

Researcher using comparative and analytical, hermeneutic and structural functional approaches defines media educational potential of journalistic works, outlines the content dominants of creative achievements of the mentioned authors, examines the structure of journalistic text. The following features of journalists’ style – headline causing effect of increased expectation, bright artistic language, irony, confident tone of communication with the reader – analyze in the proposed article. Author notes that O. Boichenko appeals mainly to the emotions by the creation of unexpected comic effect, skilful details, comparisons, original dialogue, and M. Riabchuk demonstrates causal link in the development of events or phenomena, exhaustively argues his opinion and expresses evaluative judgments.

Key words: media education, media competence, quality, journalism, text.

Публицистический текст в системе медиаобразовательных техно-логий (на основе публицистики О. Бойченко и н. рябчука)

Марина свалова, к. н. соц. коммуник. В статье рассматриваются основные признаки глубинной и поверх-

ностной структур публицистических текстов А. Бойченко и Н. Рябчука (от фактологического обеспечения, тематического авторского аспекта до реализации коммуникативных функций). Приводятся формы работы с ма-териалами публицистов в контексте анализа качественных характерис-тик текста на занятиях, посвященных журналистскому мастерству и редактированию. Раскрываются учебные возможности публицистического текста как способа формирования медиакомпетентности будущих специ-алистов.

Ключевые слова: медиаобразование, медиакомпетентность, качество, публицистика, текст.

– 184 –

наталя сидоренко (Шудря),д-р філол. н., проф.,Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, вул. Мельникова, 36/1,


ТАЄМНИцІ АЛЬБОМУ

У кожної людини є свої таємниці. Одні ховають їх на споді душі, інші – в закапелку серця, дехто тримає напохваті – для себе й для

інших. Таким потаємним, але відкритим для найближчих, найпосвя-ченіших у життя Батька, був саморобний альбом у шкіряній обкладин-ці. Він відкривається записом класика української літератури Андрія Головка 30 січня 1970 р. (це уривок із оповідання «Пилипко», яке письменник знав напам’ять), а завершується 4 квітня 2006 р. автогра-фом нащадка роду відомих істориків, громадсько-культурних діячів Лазаревських – Олександра Олександровича.

Цією першою альбомною сторінкою М. Шудря надзвичайно доро-жив і, як-то трапляється у творчих людей, мав свою невигадану істо-рію: «Колись мене, першокурсника, геть заворожив Київ. Думалось, тут живуть лише генії: письменники, актори, композитори, художни-ки. Я не пропускав жодної вистави, виставки, концерту, щоб зустрі-тися з тими талантами. А як закарбувати їх для пам’яті? На старших курсах університету завів картотеку цікавих особистостей, колекція росла, тут були не лише люди мистецтва, а й інших сфер (якраз уві-йшла в моду космонавтика). Архів розбух, і вже не вистачало місця для мого «коштовного мотлоху». Так було довго. На 35-ліття мені по-дарували альбом з «церковними» палітурками: обтягнуті шкірою до-шки з тисненим орнаментом. Я похвалився на роботі подарунком, і його охрестили «шудроккалою» (натяк на знаменитий альбом Чуков-ського – «чукоккала»). Я не образився, а подумав: що як справді запо-внити цей альбом автографами видатних людей? Нині в ньому понад 300 автографів. А спершу цілий місяць альбом лишався чистим: я не знав, з кого почати! І ось…

Видавництво «Дніпро» доручило мені написати післямову до ви-браних творів Андрія Головка. Уявіть, погомоніти з улюбленим пись-менником, вивідати якісь пригоди літературного життя! Я миттю за-телефонував, домовився про зустріч і поїхав, від хвилювання забувши прихопити свого ще не початого альбому. Ми, мабуть, півдня сиділи в робочому кабінеті письменника. Пам’ятаю, мене вразило, коли А. Г. пригадав, якого кольору очі в Зіньки з роману «Бур’ян». А найбіль-© Сидоренко Н., 2015


– 185 –

До джерел

ше приголомшило, що він міг читати з пам’яті перші варіанти своїх «дитячих» оповідань. Отут я й пошкодував, що не взяв свого альбому! Мені аж погано стало. Це помітив Андрій Васильович: «Що сталося?». Я пояснив, бесіда вже не в’язалася, і господар порадив «збігати за аль-бомом»…

Головко пояснив, що він «тільки те й робив, що, надрукувавши свої твори, переписував їх перед кожним новим виданням. Дуже докучала робота над «Пилипком» і «Червоною хустиною»… Спершу на сторін-ках тих оповідань воювали петлюрівці з німцями. Потім більшовики з кайзерівцями. А в останньому передвоєнному варіанті – партизани з гайдамаками!..» [1].

Характерним почерком А. Головко заповнив першу сторінку. Він достеменно міг відтворити рядки своїх творів і через кілька де-сятків літ…

Цей фоліант можна назвати і книгою гостинності, й нотатником му-дрих перлин, і незрадливою пам’яттю про щирі зустрічі з відомими, як би сьогодні сказали – знаковими постатями свого часу – в науці, мис-тецтві, виробництві.

Тут на другій сторінці закарбовано автограф незабутнього Івана Ка-валерідзе, який у свої 82 роки розчулено написав: «Натальці, Катери-ні, Миколі – друзі! Не забувайте мене!». Багатогранний митець – ви-датний національний скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно, народний артист України в лютому 1970 р., у квартирі на вулиці Червоноармійській, розповідав неквапом про своє життя. Несхитна рука майстра чорнилом замальовує постать Тараса Шевчен-ка, хоча це лише штрихи – але створюється образ, за яким одразу вга-дуються обриси Кобзаря (майже як на постаменті в Ромнах). Внизу на сторінці слова поета: «… І оживу, і думу вольную на волю із домовини воззову…».

Дружина новеліста Гр. Косинки – Тамара Мороз-Стрілець 12 люто-го 1970 р. залишила в альбомі двосторінкові спогади: «Писав Косинка найчастіше олівцем. Почерк – дрібний, чіткий. Коли писав чорнилом – завжди однією, улюбленою, ручкою саморобною з гілочки вишне-вого дерева. Про неї казав: «Ця ручка запашна. Як рідна земля, мов садок весною. Вона поєднує мене з природою. Надає мені наснаги й допомагає творити…». Милувався наснаженими сонцем кетягами па-лахкої калини, гронами жовтогарячої горобини. Дуже любив квіти. З нетерпінням чекав появи весняної квітки сон-цвіт. Не міг надивитися на струнку рожу, на білі троянди, оксамитові красолі. Найбільше ж любив барвисті ніжні польові квіти, а серед них ромен і червоні косин-ці…». Від цих квітів – його літературний псевдонім – Косинка. Дехто


– 186 –

з товаришів казав йому: «У тебе таке гарне прізвище – Стрілець, воно й пасує тобі, й раптом такий нецікавий псевдонім. Не всі ж те знають, що ти взяв його від квітки, думають, що це – хусточка…». Григорій Михайлович відповідав: «Мені байдуже, що думають. Квітка ця ма-ловідома, а вона така ніжна й красива, скромна й водночас велична. Квіти приносять радість і збуджують у душі людській лише хороше. Псевдонім залишається…».

Так склалося, що найчастіше альбом М. Шудрі потрапляв до рук старійшинам, духовним провідникам, чиє життя й творчість для бага-тьох тривалий час залишалися загадкою…

Ось «неслухняний почерк», датований 28 березня 1986 р. «Це було перед початком роботи над п’єсою М. Куліша «Маклена Граса». Лесь Степанович Курбас, як завжди, робив вступ, для чого він взяв цю п’єсу, навіщо ми її ставимо. Він сказав: «Це буде моя остання робота, через яку я кладу міст до реалістичного театру». Так пригадала свою співпрацю з театром «Березіль» видатна актриса, легенда українсько-го театру й кіно (народна артистка СРСР, Герой Соціалістичної Праці, лауреат трьох Сталінських премій) Наталя Ужвій. Їй було майже 88 років, коли, вже тяжко хвора, вона згодилася на інтерв’ю; через чоти-ри місяці завершиться її земне життя.

Зустріч зі славістом-мовознавцем і літературознавцем світового рів-ня, «людиною великої культури», яка могутньо переконувала світ: «Я – є! І є моя мова», відбулася в перші роки незалежності України, коли на батьківщину зміг завітати її син – Юрій Шевельов. Він залишив коротке свідчення в своєму неповторному стилі: «Працюємо на мову – наша мука і наше щастя!».

Як продовження цього запису – зізнання українського вченого-пра-вознавця, журналіста й редактора, громадського діяча з Нью-Йорка Ярослава Падоха: «Мучимось над пізнанням нашого права, як проф. Шевельов над мовою. І нехай Господь і наша преса будуть з нами».

28 травня 1986 р. на дачі в Ірпені відбулася зустріч із правнуком української письменниці Марко Вовчок. Борис Дмитрович Лобач-Жу-ченко, педагог, літературознавець, автор кількох досліджень про свою знамениту родичку, із сумом констатував: «Много написано о Марко Вовчок, но никто не остановился на том, какая она была интересная, обаятельная женщина!».

По кілька рядків залишив на спомин журналістові поет і перекла-дач, професор Степан Крижанівський – на 88-му році життя, а згодом у 92 роки.

Борис Градов, майстер документальних світлин, фотокореспондент журналу «Україна», з яким не один рік працював пліч-о-пліч Микола

– 187 –


Шудря, наклеїв вирізку публікації про те, як йому вдалося зробити не-сподіваний знімок першого космонавта – саме таким, усміхненим і від-критим, увесь світ побачив і відчув Юрія Гагаріна. Підпис, хоч зовні простий і небагатослівний, але передає професійну суть: «От гвардейца фотожурналистики, заслуженого ветерана Б. Градова. 28.ІІІ.1986».

У грудні 1970 р. доктор філософських наук, директор Інституту фі-лософії Володимир Шинкарук розпочав на сторінках альбому розмо-ву про призначення людини. Засновник київської світоглядно-антро-пологічної школи відобразив свої міркування про «живу нитку» часу в земному й духовному існуванні людини такими словами: «Друзям. Людина, людині, за людину, в ім’я людини – який великий зміст. А втім, що і хто ми є – люди? Що наше життя?! Ми не живемо, а пережи-ваємо! Наше життя – дія, а діяти можна лише мить! Ось вона є і – вже минуле! Ми переживаємо минуле, переживаємо майбутнє. Жити – пе-реживати майбутнє як справжнє, що ще має бути і заради чого варто жити… І доти, поки є це відчуття, – молоді. Старість – переживання минулого. Хай вас боронить все від цього».

Цю філософську сентенцію по-своєму, можливо, дещо приземлено висловив російський письменник-пушкініст Семен Гейченко, Герой Соціалістичної Праці, який майже півстоліття був енергійним будів-ничим і невтомним охоронцем меморіального заповідника О. Пушкіна «Михайлівське» на Псковщині. Він написав: «Живи – пока живется. Пей – пока пьется. Пиши – пока есть о чем». Зрештою, це були не аб-страктні слова, а пропущені крізь серце й розум багатогодинні (навіть кількаденні) зустрічі з київським журналістом, який не раз навідував-ся до Пушкіногір’я.

Низку доленосних висловлювань записали до альбому українські літератори: Ліна Костенко подала уривок із «Берестечка»: «Не допус-кай такої мислі, що Бог покаже нам неласку. Життя людського строки стилі – Немає часу на поразку» (22 січня 1998 р.); Євген Гуцало згадав свій давній вірш «Розпач» із такими рядками: «Минулого – уже нема, майбутнього – іще немає. Є миті річечка німа, яка між пальцями спли-ває…» (27 травня 1970 р.); Іван Драч подарував два куплети: «Про-пало, пройшло, пролетіло, Минулося, щезло, спливло, Лишень голо-вешками тліло, Лише попелищем цвіло. Одвіялось, сном одіснилось, Одмарилось, ген набулось, Вкотилось і геть одкотилось, Солодким риданням зайшлось…» (7 жовтня 1979 р.). Дмитро Павличко записав алегоричний вірш «Коли помер кривавий Торквемада…».

Перекладач Віктор Коптілов занотував власний переклад ав-стрійського поета-символіста Р. М. Рільке: «Для Терну і Троянди і Тернища Знайшли ми назви в мандрах довгих літ, Та безіменний


– 188 –

там, у безгомінні Лежить наш світ, наш власний цвіт і плід» (21 лю-того 2000 р.).

Самобутній співак, народний артист СРСР, лауреат Сталінської і Шевченківської премій Анатолій Солов’яненко патріотично прого-лосив: «Духовність – це життя, а бездуховність – це шлях в ніщо, це смерть. То давайте творити духовність в ім’я наших дітей, в ім’я май-бутнього» (22 липня 1998 р.).

Письменник Роман Іваничук ствердив одним рядком важливу іс-тину: «Ми найщасливіше покоління – ми дочекалися незалежності України».

Перший космонавт незалежної України, льотчик-випробувач, Ге-рой України, генерал-майор Збройних Сил України Леонід Каденюк висловив оптимістичну надію: «Я вірю в світле і щасливе майбутнє моєї України, бо вірю в український народ, талановитий і працелюб-ний».

Ці таланти, здобуті в праці, великою мірою присутні й на сторінках альбому в шкіряній обкладинці. Окремою частиною можна вважати мистецькі подарунки – ескізи, зроблені нашвидкуруч, але не без тех-нічної вправності та емоційної наснаги.

Скромний, але виразний етюд залишив на згадку народний худож-ник України, лауреат Національної премії імені Т. Г Шевченка Василь Лопата. Анатолій Базилевич – народний художник України, непере-вершений майстер пензля, ілюстратор «Енеїди» Котляревського, зама-лював профіль «парубка моторного» Енея.

Виразно й символічно передав народні й лицарські атрибути в зо-браженні козака Мамая глухонімий народний художник України Олександр Саєнко, чиє ім’я занесене ЮНЕСКО до списку видатних ді-ячів світової культури. Ще один іконописний образ Мамая належить художнику монументально-декоративного мистецтва Володимиру Прядці, авторові дивовижних мозаїчних панно, вітражів, інтер’єрних гобеленів із історії Київської Русі.

Кілька шкіців – від однокласників: майстра художнього скла Івана Аполлонова та архітектора Володимира Ленченка; художників Петра Ганжі та Левка Воєдила (образ промовистого бандуриста зі словами «Співатиме вічно душа українця»). Лелеку й побажання «Щастя Вам» залишив у альбомі 22 січня 1998 р. кінооператор і режисер Юрій Іллєн-ко. Фахівець із текстильного дизайну (гобелен, батик) Лідія Кришталь подарувала ескіз церкви, а ще чудернацьке зображення маленької ді-вчинки (щось на зразок начерків Антуана де Сент- Екзюпері), пояснив-ши: «Це мій малюнок, який я любила малювати, як мені було 2 роки». Знайшлася сторінка і для художника-графіка Івана Марчука.

– 189 –

Народна художниця Анастасія Рак, чиї соковиті кольори на карти-нах, створених у стилі примітивізму, зачарували весь світ, звичайною ручкою намалювала букет квітів. Її донька Світлана теж зробила зама-льовку на пам’ять… Розкішного барвистого півня на тендітній квітці «поселила» в альбомі народна художниця Марфа Тимченко.

На іншій сторінці – дві зозулі на заквітчаних гілках. Їх автор – Ліза Миронова, народна художниця, майстер декоративного розпису. Це вона оформляла інтер’єри готелю «Україна» в Москві, ресторану «Курені» в Києві, декорації до фільму «Ніч на Івана Купала». Під ма-люнком зворушливі слова: «Літає сокіл над полями, де б’ють бурани у кургани, на сонечку кульбаба ніжно розцвітає, з розрив-травою роз-мовляє. І все це рідне… Моє і твоє, усе це наше, бо земне».

Ще одна категорія альбомних пам’яток Миколи Шудрі – особисті віншування, що рухалися від серця до серця.

Так, Герой України, письменник-філософ Микола Руденко відгук-нувся про київського журналіста, якого давно знав, як про людину сміливого мислення й високої чесності, й побажав: «Хай Вам щастя за-вжди усміхається». Земляк, бандурист і композитор, автор музики до пісні «Наливаймо, браття, кришталеві чаші!» Віктор Лісовол під нота-ми висловив надію: «Щоб наша пісня розпросторювалася, ще більше розкрилювалася!».

Василь Михальчук, директор Української бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі, після щирого інтерв’ю редакторові відділу публі-цистики журналу «Україна», записав: «Дійсно миле перебування у цій хаті і з чільною розмовою на актуальні українські теми. Щасти Вам, Боже, у ваших великих дерзаннях» (24 серпня 1992 р.).

Письменник, публіцист, полум’яний громадський діяч Володимир Яворівський щиро поцінував фахові та національно-патріотичні вчин-ки Миколи Шудрі: «Любий мій Микольцю! У нас багато перевертнів, бо Доля постійно перевертала українців з ніг на голову і навпаки. Ти належиш до тих, у кого тонни свинцю в підошвах. За це тобі вдячний. За це тебе шаную!».

Коротко, але проникливо записав своє зізнання: «Миколо, я тебе за-вжди пам’ятаю і люблю» український кінорежисер Роллан Сергієнко. Саме у квартеті творців-однодумців – Володимира Костенка, Роллана Сергієнка, Олександра Коваля та Миколи Шудрі, авторський колектив одного з їхніх талановитих фільмів «Відкрий себе» про українця Гри-горія Сковороду здобув Державну премію імені Т. Г. Шевченка 1991 р.

Перелік імен і побажань можна продовжувати, адже чимало від-важних, працелюбних і героїчних (і справа тут не у званнях і нагоро-дах, а в людській сутності) співрозмовників відшукав на своєму жур-



– 190 –

налістському шляху Микола Шудря. До альбому потрапили друзі й однодумці, знані десятиліттями, й ті, з ким заприязнився публіцист кілька годин тому. Найчастіше трапляються імена літераторів: Іван Чендей, Роман Лубківський, Олександр Сизоненко, Василь Захарчен-ко, Віктор Баранов, Петро Засенко, Олекса Ющенко, Леонід Вишес-лавський, Роман Анріяшик, Ігор Качуровський, Євген Сверстюк, Дми-тро Головко, Олександр Шугай, Михайлина Коцюбинська, Іван Дзюба, Павло Загребельний… Зафіксовано ціле гроно багатогранних співаків та акторів: Ніна Матвієнко, Анатолій Мокренко, Марія Стеф’юк, Діа-на і Тарас Петриненки, Лариса Кадочникова, Кость Степанков, Раїса Недашківська, Наталя Бондарчук, Барбара Брильська… От Ада Рогов-цева поділилася своїм віршем: «Яка ж бо я хороша – У селі, Наче крізь срібне решето просіяна…».

Окремі сторінки альбома віддано перекладачці творів Тараса Шев-ченка – британській літераторці Вірі Річ, російському режисерові Юрію Любимову, композиторці Лесі Дичко, митрополиту Філаретові, хірургу Олександру Шалімову, одному з основоположників радян-ської космонавтики Борису Раушенбаху, астронавтові Павлу Попови-чу… Не лишилися без «місця» культові французькі актриси, турецькі письменники, німецькі та литовські журналісти, японські переклада-чі, винахідники, експериментатори, мандрівники... Почерки – дрібні й розлогі, поквапливі й стримані… Записи – турецькою, грузинською, французькою, німецькою, естонською, чеською, литовською. Прості й вигадливі привітання та побажання, підписи, які вже сьогодні важко розшифрувати й розтлумачити.

«Альбомне» мистецтво, його жанри, стилі, таємниці та знахідки мають тривалу історію. Автографи, оригінали завжди були в ціні, особливо їх раритетність підвищилася в ХІХ ст. Проведення аукціо-нів, видання каталогів, організація виставок – лише початок увічнен-ня прижиттєвих нотатників, щоденників, начерків, підписів, посвят тощо. Починають видаватися збірники факсиміле, серед яких фран-цузькі, англійські, німецькі («Isographie des hommes célèbres», 1843; «The autographic mirror», 1864–1866; «Autographie – Prachtalbum», 1858 та ін. З’являється періодика для фахівців і шанувальників оригінальних розчерків пера, «альбомних записів», мадригалів, рукописів, літературних чернеток, замальовок тощо: «L’amateur des autographes» (Париж), «Mitteilungen für Autographensammler» (Дрезден), «The Archivist» (Лондон), «The Collector» (Нью-Йорк). Найавторитетніші зібрання автографів – у національних бібліотеках і музеях світу, у приватних колекціях [2]. Сьогодні для пристрасних збирачів розчерків і тиражованих підписів знаменитостей (музикан-

– 191 –

тів, співаків, акторів, телеведучих) відкрито інтернет-магазин «Ав-тографоманія»…

І досі текстологи, документознавці, археографи, графологи та інші фахівці нерідко б’ються над загадками почерків, стилів, авторства. Нерозшукані, нерозшифровані, непрочитані, не встановлені витіюва-ті розчерки, дотепні фрази, небагатослівні віншування, редакторські нашарування, цензурні «прикриття» у творчості багатьох іменитих особистостей чекають прискіпливих дослідників, які зможуть зіткати з реліктового павутиння правдиву історію, реставрувати мистецтво іс-тини й пам’яті.

Та в цьому, тепер уже родинному, альбомі зібрано не просто автогра-фи, а відбитки спогадів, вражень, розмов із мудрими й талановитими людьми, в яких було чого навчитися – без гри й позування, амбіційнос-ті й патетики. За кожним рядком, ескізом, побажанням – журналіст-ська, часто переплетена із життєвими пригодами історія Миколи Шу-дрі (1935–2012), журналіста, письменника, кіносценариста, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка.

1. Шудря М. Перший в альбомі моє пам’яті / Микола Шудря // Голос України. – 2002. – 11 січ.

2. Автограф // Литературная энциклопедия [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_literature/58/%D0% 90%D0%B2% D1% 82%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84.



– 192 –

Марія рожило, к. соц. ком., доц.,Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки, просп.

Волі, 13, Луцьк, 43025, Україна; e-mail: [email protected]

У СИЛОВОМУ ПОЛІ МЕДИЧНОЇ ПРЕСИ

Садівничий В. О. «Відродження розпочинається із гласності…» (Ме-дична преса Наддніпрянської України середини ХІХ – початку ХХ ст.) : монографія. – Дніпропетровськ : Середняк Т. К., 2015. – 360 с.

У січні 2015 р. виповнилося 155 років із часу виходу в Києві пер-шої спеціалізованої медичної газети «Современная медицина»,

заснованої та редагованої професором Університету св. Володими-ра Олександром Вальтером. Таку, десь із претензією на ювілейність, дату ми простежили за монографією ««Відродження розпочинається із гласності…» (Медична преса Наддніпрянської України середини ХІХ – початку ХХ ст.)», що побачила нещодавно світ. Автор – докторант Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, кандидат наук із соціальних комунікацій Володимир Садівничий. Наукова праця, представлена на 360 сторінках книжкового формату 60х901/16, скла-дається із переднього слова, передмови, чотирьох логічно вибудованих і пов’язаних між собою розділів, списку використаної літератури та покажчиків.

Дослідження базується на широкій джерельній базі, яку автор поділяє на три групи: 1) спеціалізовані медичні періодичні та про-довжувані видання із усіх галузей медицини, 2) різноманітні біблі-ографічні каталоги та покажчики ретроспективного плану, 3) тексти аналізованих видань, а також архівні матеріали. Проаналізувавши каталоги провідних бібліотечних установ України та Росії, каталоги деяких обласних бібліотек, а також дані наукових і бібліографічних джерел, В. Садівничий стверджує, що в період із 1860 р. до 1920-го у 25 містах і містечках дев’яти губерній Наддніпрянської України ви-ходило друком 186 спеціалізованих медичних періодичних і продо-вжуваних видань. За періодичністю – щоденні, тижневі, двотижневі, такі, що виходили раз на місяць і раз на рік, квартальні та піврічні, а також одноденні, сезонні, з невизначеною періодичністю й такі, що вийшли один раз. Українською мовою виходило 9 назв, польською – 2, усі інші – російською.

© Рожило М., 2015

– 193 –

Аналізуються спеціалізовані медичні періодичні та продовжувані видання за такими складовими: соціокомунікативні параметри; про-блемно-тематичний та змістовий аспекти; роль і значення медичної еліти у формуванні системи спеціалізованої медичної преси.

Соціокомунікативними параметрами автор монографічного до-слідження визначає: особливості виникнення та становлення видань; типологічну систему медичних медіа, яку з’ясовує на підставі аналізу змісту й форми; індикатори інтенсивності спеціалізованої комунікації в розрізі періодичних і продовжуваних видань.

Проблемно-тематичний та змістовий аспекти розглядаються з по-зицій: теоретично-академічного змісту; практично-лікарської спрямо-ваності, що розкривалась у першу чергу матеріалами з різних галузей медицини; культури, літератури, історії періоду ХІХ – початку ХХ ст., а також суспільно-політичної та соціальної ситуації на території Над-дніпрянської України та Російської імперії загалом; представленої ре-клами різноманітних товарів і послуг.

Роль і значення медичної еліти аналізується та узагальнюється в таких розрізах: видатні мікробіологи, бактеріологи та імунологи у ві-тчизняній соціальній комунікації кінця ХІХ – початку ХХ століть; творчі ініціативи учених-медиків та лікарів-клініцистів; організацій-но-видавнича та редакторська діяльність представників різних соці-альних та фахових груп; роль і місце авторів у виробництві інформації та формуванні принципів викладу матеріалів.

Як свідчить наукова проблематика, для автора важливим було обґрунтувати теорію та історію спеціалізованої преси як окремого сегменту інформаційного простору через виявлення основних зако-номірностей формування спеціалізованих медичних видань Наддні-прянської України другої половини ХІХ – перших десятиліть ХХ ст., через визначення основних тенденцій їх структуризації, типологічних та функціонально-змістових особливостей. Уважне прочитання тексту засвідчує: це – помітний науковий доробок у сфері осмислення розви-тку вітчизняного інформаційного простору, зокрема такого його сег-менту, як спеціалізована медична інформація.

До безсумнівних здобутків відноситься обґрунтування з точки зору науки про соціальні комунікації таких вагомих понять, як індикатори інтенсивності спеціалізованої преси та спеціалізований медичний ін-формаційний простір.

Так, умотивовуючи поняття і сутність індикаторів інтенсивності спеціалізованої преси, автор пропонує розуміти під ними «систему по-казників, які фіксують залежність змін інформаційного простору від змін у сегменті спеціалізованих видань, що характеризуються періо-



– 194 –

дичністю, насиченням ринку, тематичною частотністю, міжнауковою комунікацією» [1, с. 293].

У той же час спеціалізований медичний інформаційний простір трактується ним як «середовище, в якому відбувається вироблення, збір, зберігання та поширення ретельно перевіреної, документально підтвердженої, достовірної, доступної, валідної інформації медико-біологічного змісту, а також інформаційна взаємодія між агентами інформаційних обмінів із метою задоволення власних інформаційних потреб, забезпечення епідеміологічних досліджень, статистичних ви-мірювань, лікувально-профілактичних заходів чи наукового пошу-ку» [1, с. 284].

Авторові монографії не вдалося (однак ми не знаємо точно, чи він цього прагнув) позбутися впливу журналістських навичок на тво-рення тексту: він не уникає образності, вдається до публіцистичної описовості, використовує різноманітні засоби виразності, послугову-ється різноманітними методами передачі інформації та впливу на ау-диторію. Так, немов цікаву історичну розповідь можна читати розділ монографії про редакторів, засновників, видавців та авторів медичної преси. Загальновідоме з життя таких видатних особистостей, як Ілля Мечников, Олександр Богомолець, Микола Бекетов, Володимир Бех-тєрєв, Сергій Боткін, Микола Введенський, Микола Гамалія, Данило Заболотний, Степан Коршун, Іван Липа, Іван Луценко, Олександр Марзєєв, Віктор Недригайлов, Марко Нещадименко, Володимир Підвисоцький, Іван Сікорський, Володимир Удовенко, Лев Ценков-ський, Олександр та Євген Черняхівські, Теофіл Яновський та інші (всього з різною частотою називається майже чотириста осіб) підси-лене малознаними фактами їхньої редакторсько-видавничої та автор-ської діяльності, а також досить фаховим аналізом надрукованих на сторінках видань матеріалів.

У той же час спостерігаємо прискіпливе ставлення до наведених фактів, виважене їх використання та аргументоване обґрунтування висунутих тез. Красномовним свідченням цього є визначення першого спеціалізованого медичного періодичного видання в Наддніпрянській Україні. Автор детально аналізує наукові та довідкові джерела, зокре-ма посилається на «Українську Радянську енциклопедію», де першим спеціалізованим виданням із лікувального мистецтва називається журнал «Украинский домовод». На основі широкого текстологічного аналізу В. Садівничий бере на себе відповідальність стверджувати, що вказаний часопис – це збірник матеріалів із ведення домашнього гос-подарства, себто – «домовод». А першим спеціалізованим медичним періодичним виданням Наддніпрянської України він визначає згада-

– 195 –

ну нами газету «Современная медицина», яку з січня 1860 р. і видавав професор Олександр Вальтер.

Практичної вагомості монографії «Відродження розпочинається із гласності…» (Медична преса Наддніпрянської України середини ХІХ – початку ХХ ст.)» додають покажчики: бібліографічний, географічний, іменний – редакторів, видавців і засновників.

Підсумок своєму монографічному дослідженню автор подає на по-чатку книги, назвавши його «Висновки перед вступом»: «Спеціалізо-вана медична преса, як ніяка інша, змінила світ: донесла суть, зміст і значення наукових відкриттів до широкого загалу, виконала місію боротьби із забобонами і популяризацію наукової медицини, перекона-ла загал у незворотності медичної допомоги для продовження життя. Вона навчила суспільство лікуватися» [1, с. 6]. Такий висновок автор робить на основі індикації тематичного насичення інформаційного простору спеціалізованою медичною інформацією.

Приємне враження залишила й зовнішня форма книги, виконана, як зазначається у вихідних даних, Олександром Чередниченком. Об-кладинка, титул і шмуцтитули підтримують ритм наукової книги, без-перечно сприяючи її сприйняттю.

Загалом монографія є завершеним, цілісним, самостійним та, без-умовно, оригінальним науковим дослідженням, що показує актуаль-ність теми, пов’язаної з історією і теорією журналістики, відзнача-ється новизною викладу матеріалу. Вона дає уявлення про загальний вектор розвитку спеціалізованих медичних періодичних і продовжу-ваних видань Наддніпрянської України від 1860-го до 1920 р. Як за-значається в анотації, адресується журналістикознавцям, історикам, медичним працівникам, аспірантам, студентам, усім, хто цікавиться становленням та розвитком соціальної комунікації в Україні.

1. Садівничий В. О. «Відродження розпочинається із гласності…» (Ме-дична преса Наддніпрянської України середини ХІХ – початку ХХ ст.) : монографія / Володимир Садівничий. – Дніпропетровськ : Середняк Т. К., 2015. – 360 с.



– 196 –

Олена Школьна, канд. філол. н., доц.,Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, вул. Мельникова, 36/1,


УКРАЇНСЬКІ РАРИТЕТИ

Погребенник Ф. П. Український раритет : періодичні, продовжувані видання і неперіодичні збірники ХІХ–ХХ ст. (1846–1986) / Ф. П. Погре-бенник, В. Ф. Погребенник. – Дрогобич : Коло, 2011. – 300 с.

Укладачами цінного видання є люди, внесок яких у дослідження української літератури та культури важко переоцінити. Мабуть,

жоден студент, педагог і дослідник у царині філологічної освіти не оминув праць, що вийшли з-під пера Федора Петровича Погребенника – доктора філологічних наук, професора, лауреата Національної пре-мії України імені Т. Г. Шевченка, члена Спілки письменників, члена редколегії Української літературної енциклопедії, автора понад 1300 літературознавчих публікацій. Багатьом (як і авторці рецензії) пощас-тило слухати натхненні лекції Федора Петровича, який чимало часу провів за викладацькою кафедрою.

Справу свого батька гідно продовжив Володимир Петрович По-гребенник – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури Національного педагогічного університету іме-ні М. П. Драгоманова, автор понад 500 публікацій з питань літератур-но-фольклорних зв’язків, образу, творчості діаспорних митців.

Реалізувати вихід книги стало можливим завдяки підтримці Мико-ли Походжая – директора дрогобицького видавництва «Коло». Це міс-цеве видавництво має свою нішу на видавничому ринку і представлене широким спектром продукції та послуг. Тут виходять у світ громад-сько-політичні видання, дитячі книги, довідники, літературно-худож-ні твори, навчальна література, наукові й науково-популярні праці. Серед цікавих набутків і повне зібрання казок Івана Франка, творів Маркіяна Шашкевича, Миколи Вінграновського, Івана Дзюби, Івана Драча, Дмитра Павличка, Василя Симоненка, дослідження про «Русь-ку Трійцю», «Русалку Дністрову». Саме цей видавничий осередок бла-гословив у світ «Український раритет».

У слові «Від автора» пояснена ідея видання, яка полягає в тому, щоб «представити долю видань та людей, які їх створили, – у зв’язку з історією країни, української ідеї, українства різних теренів та його гід-

© Школьна О., 2015

– 197 –

них репрезентантів». Мета визначається таким чином: «подати інфор-мацію про видання, окреслити їх вагу та значення, здійснити прина-гідні літературознавчі й просто фактографічні уточнення, ... вплести квітку пам’яті у вінок ... Федора Погребенника».

Усе це і гарно сформульовано, і вдало втілено, але хотілося б у вступному слові також знайти опис концепції покажчика, пояснення обраних хронологічних меж, ознайомитися з кількісними характерис-тиками відібраних видань, уточнити географічні обшири такого яви-ща, як українські альманахи та збірники.

У покажчику описані видання, що вийшли у світ із 1846 до 1986 року. Ці 140 років – неймовірно тривалий у часі та насичений політич-ними й культурними подіями відтинок української історії. Тож не за-вадив би побіжний екскурс у контекст минулого, логічним був би поділ знайдених раритетів на умовні періоди, всередині яких видання вигля-дали б певними пам’ятками епохи, якими вони власне і є.

Досить широко подано географічні межі (в анотації йдеться про ви-дання, що побачили світ на «материковій Україні та у діаспорі»). У вступному слові ей аспект не розглядається. З огляду на значний об-сяг видань доречним міг стати в книзі географічний покажчик, який би відобразив світові обшири функціонування часописів, дозволив би виявити основні осередки виходу українських видань у світі, показав би динаміку поширення пресодруків у часі та просторі. Схема «місто, назва, роки виходу» дала б можливість чи не наочно побачити, що, де й коли з’явилося у світ.

У структурі покажчика всі часописи подані в алфавітному порядку. Це зручно для користувача тоді, коли точно знаєш, про яке видання хочеш мати інформацію. Але за наявності 208 найменувань і часового охоплення 140 років, здається, було б логічнішим запропонувати чи-тачам певну хронологію, щоб простежувалися зв’язок із історичними подіями, динаміка розвитку видань, навіть кількісні показники (в які роки подібних видань ставало більше чи менше) тощо.

Складним і неоднозначним постає питання типології часописів, на яке науковці досі не дають чіткої відповіді. В антології та передмові до покажчика згадані такі різновиди, як періодичні видання, продо-вжувані видання, неперіодичні збірники, альманахи, журнали, газе-ти, антології, календарі, декламатори, співаники. При цьому відсутні пояснення щодо типологічних характеристик, ознак, хоча вони змінні у часі й неоднозначні.

Покажчик із огляду на величезний масив цінного матеріалу може бути корисним у багатьох сферах. Зокрема, до таких належить і прак-тична журналістика. Чим же може прислужитися покажчик медіа-



– 198 –

практикам? Може надати суто довідкову інформацію. Можна за допо-могою іменного покажчика провести паралелі між діяльністю відомих українських діячів і виходом українських видань, навіть маловідомих широкому загалу. Книга дає відчуття «духу епохи» тим, хто пише на історичну тематику, адже кожне видання є відбитком свого часу. «Український раритет» здатний передавати досвід попередніх поко-лінь сучасним видавцям, редакторам, менеджерам ЗМК, які прагнуть знайти «особливинку» для своїх книг і часописів.

Ще одна сфера застосування – освітня. У навчальному процесі для студентів гуманітарних спеціальностей цей покажчик неабияк знадо-биться. Філологи знайдуть тут «краплинки літератури», що додадуть штрихів до загальновідомої класичної картини. Історики зможуть по-повнити знання про епоху, яку студіюють за допомогою часописів – відбитків доби. Журналісти здатні розширити уявлення про розвиток і функціонування українських видань у різних закутках світу впродовж тривалого й насиченого подіями історичного відтинку часу. Правники, політологи, філософи, соціологи при конкретних зацікавленнях теж зможуть віднайти тут «своє».

Щодо наукових обширів. Науковці, безсумнівно, мають бути вдяч-ними укладачам за появу такого покажчика. Адже попереднє подібне дослідження з’явилося майже півстоліття тому (1967 року), це була праця видатного українського бібліографа І. З. Бойка «Українські літературні альманахи і збірники ХІХ – початку ХХ ст.». Відтоді по-дібна інформація з’являлася лише епізодично в різних покажчиках, монографіях, статтях.

У представленій книзі літературознавці віднайдуть нові можливі точки дотику майстрів слова і пресодруків. Історики зможуть викорис-тати інформацію про різні видання для додаткових характеристик кон-кретних періодів. Краєзнавці помітять ті штрихи, що повноцінніше від-творять історію певного краю, в якому виходив той чи інший раритет.

Журналістикознавцям цей покажчик може бути корисним у кіль-кох аспектах. Цінним передусім є те, що в одному томі зібрано відомос-ті про важливі й рідкісні сьогодні періодичні й продовжувані видання, а також неперіодичні збірники з 1846 до 1986 р. Низка часописів ще досі не була повноцінно опрацьована науковцями, тож кожна деталь важлива у відкритті нових фактів. Ця книга є вельми цікавим, хоча й і не бездоганним зразком покажчика, оскільки в сучасному журналіс-тикознавстві тривають пошуки форм для подачі узагальнених даних про певні масиви видань, відібраних за окремими ознаками.

Цінними є допоміжні матеріали книги, зокрема ілюстрації. На ко-льорових вкладках представлені часописи й альманахи, серед яких

– 199 –

«Дністрянка» (Львів, 1876), «Перший вінок» (Львів, 1887), «Літе-ратурно-науковий вісник» (Львів, 1898), «Молода Україна» (Львів, 1903), «Українська хата» (Київ, 1910), «Ілюстрована Україна» (Львів, 1914), «Дніпро» (Львів, 1923), «Світ» (Львів, 1928), «Наша культура» (Варшава, 1935), «Наш світ» (Луцьк, 1935). Тут одне застереження – мало!

Натомість деякі зауваги викликає список літератури, в якому всього-на-всього 39 позицій. Зокрема, у списку відсутні навіть ті до-слідження, на які посилається укладач у слові «Від автора». Звісно, що фахівцям відомо значно більше джерел, але для читача непідготов-леного слід би запропонувати повніший перелік праць, дотичних до теми. Іменний покажчик складається майже з 1500 позицій. Зручність – виділення курсивом псевдонімів. Можливо, варто було б розділити авторів / укладачів власне самих часописів, представлених у покажчи-ку, та інших осіб.

Усі наведені зауваження і рекомендації аж ніяк не спрямовані на применшення ваги неймовірно важливої праці. Швидше вони є поба-жаннями щодо перспективних досліджень у галузі джерелознавства, літературознавства та журналістикознавства. Викликає пошану зі-знання упорядника, наведене у вступному слові, про те, що «видання жодним чином не претендує на енциклопедичну повноту та вичерпне охоплення всього масиву українських періодичних, продовжуваних видань і неперіодичних збірників».

Нам залишається щиро подякувати упорядникам за багаторічну копітку роботу і побажати В. В. Погребеннику плідної подальшої праці на ниві української культури.


Н а у к о в е в и д а н н я

ЖурналістикаЩорічний науковий збірник

Випуск 14 (39)2015

Електронна версія видання:http://www.nbuv.gov.ua

(Наукова періодика України)

Над випуском працювали:

Редактор Ганна ДзюбенкоКоректор ніна Гавриленко

Підготовка електронної версії виданняОлени Задорожної

Художній редактор Олена ПоліщукТехнічний редактор Вікторія Шевченко

Підписано до друку 31.03.2015Формат 60х84/16. Гарнітура SchoolBook.Обл.-вид. арк. 12,3. Ум. друк. арк. 11,66.

Друк різографічний. Наклад 500 примірників.

Адреса редакції:04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1,

Інститут журналістики, кімн. 103-А,тел. 481-45-48, факс: 483-09-81.

e-mail: [email protected]

Додрукарську підготовку здійснено у навчально-науковому центрі«Систем та засобів соціальних комунікацій»

кафедри журналістики та філологіїСумського державного університету

Виготовлювач:Сумський державний університет

40007, м. Суми, вул. Римського-Корсакова, 2.Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справидо Державного реєстру ДК № 3062 від 17.12.2007.

Documents

Журналістика...Журналістика. Вип. 14 (39). 2015 – 6 – дання УРСР, 1917–1960. Газети» [3], «Періодичні видання УРСР,