П’ЄСИ

Серед українських драматургів упевнено лідирують соціальні таполітичні теми з вкрапленнями гендерних та міжнаціональнихстосунків. На жаль, більшість текстів за змістом, а частково йформою, були схожими на телевізійні шоу та серіали. Проте від-чувалося, що мету автори ставили високу й глибоку. Якщо жвони врешті зрозуміють очевидне: для створення якісного ми-стецького продукту необхідно більше, ніж просто називати і вва-жати себе митцем — обов’язково щось вийде.

Ще одна типова непрофесійна помилка — хороший початок, зіжма-кана кінцівка. Історія починається цікавим знайомством із персона-жами, дії й тексти незакуйовджені, репліки сповнені прихованимзмістом, слухач втягується в сюжет ненав’язливо і… бац — гострапотреба усе глядачеві розтовкмачити й пояснити негайно. І понес-лися — довжелезні монологи, деталізовані діалоги, повна відсут-ність будь-якої дії, надумані причинно-наслідкові зв’язки, від чоготвір починає тріщати, реципієн позіхати, а актор старанно битися вемоційному екстазі, аби довести собі й усім — що він робить щосьважливе й цікаве. Або автори до завершення своїх творів стомлю-ються, або ж надто поспішають прийти до фіналу, щоби не залиши-лося жодного читача (глядача), який їх не зрозуміє, або жнедостатньо працюють над своїми текстами. Останнє зауваженняможе бути найбільш достовірним, адже зо п’ять драматургів на фе-стивалі заявили, що писали п’єси в останній момент, аби встигнутина конкурс.

Утім були навіть дуже приємні моменти. Першим сюрпризомстала читка «Мініп’єс» драматурга Віталія Ченського. Короткі іс-торії максимум на три персонажі. Такі мініп’єси як «Нудота», «Ди-тина» і «Кмин» склали своєрідну трилогію про стосунки міжчоловіком і жінкою. У першій — «Нудота», він і вона освідчуютьсяодин одному в коханні, проте обох починає нудити від їхніх шоко-ладно-мурмеладних слів, і обоє блюють: слова любові — блю-вота, компліменти — те ж саме, обіцянки вірності — сильнінапади блювоти, мрії про майбутнє — нестримна блювота. Усяця трагікомедія продовжується в наступній мініп’єсі — «Дитина»,коли жінка пропонує чоловікові використати ще одну «опцію» длярозвитку їхніх стосунків — завести дитину. Він наче не проти, тарозповідає історію, як не зміг доглянути хом’яка в дитинстві,хом’як так і помер, бо господарю було на нього начхати. Він хви-люється, чи не буде і до дитини байдужим. Вона запевняє, щосама про все дбатиме, якщо він не проти. Він не проти, та наво-дить ще з десяток прикладів, чому з нього може вийти поганийбатько. Вона не заперечує. Вони вирішують таки використати не-

30

УКРАЇНІ — АКТУАЛЬНИЙ ТЕАТР!

КАТЕРИНА КОТ

Тиждень актуальної п’єси зголосився на цікаве йнепросте завдання — упровадження нової драмив український театральний простір — над чим пра-цює ось уже третій рік поспіль у форматі міжна-родного освітнього драматургічного фестивалю

Драматург Андрій Бондаренко та режисер Ігор Білиць під час обговорення п'єси «Літній сум»

Тетяна Кіценко, автор п'єси «Бал бетменів»

задіяну «опцію» — завести дитину. У мініп’єсі «Кмин» з’являєтьсянемовля. Проте він не любить слова «син» і «батько», які смер-дять каструлями, килимами на стінах і криками сусідів. Вона про-понує йому іншу аналогію, щоб відчути «рідність». Вона порівнюєсебе з тістом, від якого відірвали шматочок, потім з тіста спеклидва батона, вони наче й окремі, проте з одного тіста. Яке ж місцебатька у цій «хлібній справі»? Кмин: його наче й не дуже видно,проте він відчувається в ароматі, смакові, і «кмин» звучить все-таки краще, ніж «батько». Отака історія.

«Спогади мають бути правильні — як і дієта», — говорить геройп’єси «Літній сум» львів’янина Андрія Бондаренко. Це цікавийтекст, повний роздумів, ретроспектив, ностальгії за культовимкіном, вином, «сігарєтами і віршами в рюкзаку». Тихий плин подійі бесід різко обривається, коли в останньому монолозі стає зро-зумілою історія трьох персонажів п’єси. На філологічній конфе-ренції у Львові зустрічаються дві жінки, яким здається, що вонибули знайомі, жінки навіть вигадують історію свого знайомства іпродовжують фіктивний непочатий роман. Вони зізнаються в ко-ханні та блукають між спогадами у пошуках екзистенції, яка вря-тує їх від буденності. Та неочікувано до історії втручаєтьсячоловік, що обіцяє розповісти жінкам дещо дуже цікаве. Спочаткуце філософські міркування, в яких він кмітливо класифікує усіхсучасних «шукачів» на гомосексуалістів (не в сексуальному сенсі)та велосипедистів. «Велосипедисти — то такі продвінуті молоділюди, вони вже не совок, вони шарять всі західні пріколи. Вониекзистенціалісти якраз тому, шо вони труться своїми лобами обдві реальності, два модуси життя. З одного боку — совок. Ну —тіпа колишній. З іншого — захід. І вони живуть реально і тут,і там». Проте велосипедисти поверхові, в цілому, їх влаштовуютьзагальні життєві теми, цінності, соціальні базиси, борються вонилише за велосипедні доріжки, і легко складають зброю, якщо от-римають трішки грошей. «Гомосексуалісти в даному випадку —це всі, хто тоже почуває себе закинутим у дуже чужу реальність,но їм не то шо гроші — їм і велосипеди ніфіга не помагають. Вонимусять копати ше глибше. Вони думають про повну зміну тої ре-альності, тих усяких базових принципів, бо коли ти гомосексуа-ліст, то ти чужий, шо б ти там не купив. [...] Я говорю про всіхфріків, які тут, у цій реальності ніколи просто так не пропишуться.Навіть за гроші». І після усіх цих роздумів під мелодію Лани ДельРей «Summertime sadness» — «Літній сум» з англ. (що дужевдало зіставляється в тексті з хітом Jefferson Airplane «Somebodyto Love», створюючи модель «минуле-теперішнє») — неочікуванов історії з’являється хлопчик, дебіл, який об’єднує усіх трьох ге-роїв і нагадує їм страшні речі з юності, які жінки «делітнули», ви-далили зі своїх спогадів. Усе перетворюється мало не в триллері розв’язується так неочікувано й швидко, як в шедеврі Хічкока«Дурна слава», де в останньому кадрі вирішилися всі сюжетнілінії двогодинного фільму.

Драматург Олександр Володарський майстерно розповів чудовуісторію чотирьох поколінь єврейської сім’ї шевців. П’єса «Ор-ловська порода» показує три епохи, три культури, три ідеології.Герой п’єси Шуня виріс у Сквирі, дід його був кращим шевцемпоселення, і під час революції дійшов до самого Денікіна та до-мігся з ним аудієнції. Проте Шуня ріс зразковим комуністом: пе-реїхавши до Києва, він стає Сашею, чекістом, який «бореться зворогами Радянської влади, що все йому дала». Він забороняєбатькам розмовляти на ідиш, живе в комуналці й виховує сина.Син у незалежній Україні стане престижним модельєром, а п’єсапочнеться з ювілею на його фірмі, де в подарунок великий мо-дельєр отримає швейну машинку «Зінгер», яка натякає на єд-ність минулого й теперішнього. Від єврейського гумору йколориту, від ідишу, що звучить в діалогах, від радянських реалійу кабінеті і комуналці чекіста текст буквально вибухає драматиз-мом, що сягає апогею, коли чекіст Саша відспівує батька на ідишза іудейською традицією. До слова, перед смертю Саша зновустає Шунею і не вимовляє нічого, окрім незрозумілих нікому слівспівучого ідиш, адже сина він дбайливо вберіг від паростків ан-тикомуністичних культур, грубо обірвавши будь-які традиції. Пре-красний текст віртуозно обрамлений в чарівну форму, де різний

31

Актори на сцені

Глядачі у сонячному світлі

q

Актори документальної вистави «Київський торт»

час і різне місце дії — усі наче об’єднані й присутні одночасно, аперсонажі п’єси є як її учасниками, так і оповідачами, і це неможе не нагадати про епічний театр Брехта. Рідко в болісну іс-торію можна вплутати таку кількість гумору й анекдотів, співо-чості й краси. Браво автору!

Політичну п’єсу «Бал бетменів» Тетяни Кіценко можна сміливо на-зивати талановитою і добре зробленою. У мери умовного Міста ба-лотується двоголовий кандидат: одна його голова — інтелігентна йграмотна, інша — дбає про «пакращення», проте тіло в них одне,спільне, і методи не надто відрізняються. У фіналі у тіла з’явитьсяще одна голова, жіноча, яка допомагатиме інтелігентній знищити«бандицьку», проте не врахує, що вбивши її, уб’є усіх трьох — тілож бо у них спільне. У триголового чуда є ще одна властивість: якщоодну з голів відрубати, у голови відросте тіло і вона стане «повно-цінною» людиною, що й сталося з інтелігентною головою (на жаль,відросток був уже менш вишуканим, ніж оригінал). Усі ці дивні пе-ретворення виглядають дуже природно і правдиво, завдяки тому,що автору вдалося створити чудовий, самостійний внутрішній світп’єси. Є ще в тексті звичайні люди, які потенційно могли б стати«бетменами» і врятувати Місто від безглуздої влади, проте в кож-

ного з них свої проблеми, своє особисте й професійне життя, філо-софія виживання та ін. Окрім того, фігурує у тексті ще дваперсонажі: банка з туманом і пісня «Туман яром» у виконанні хоруім. Верьовки, зміст і значення яких, гадаю, можна не розтлумачу-вати, настільки вони точні і вдалі. Хороше володіння мовою викри-ває в авторі філолога, а розуміння героїв і чарівний гумор —сучасну молоду людину, в міру небайдужу, в міру іронічну.

«Сцени вбивства» Дмитра Левицького — це історії про самотніхлюдей, які так чи інакше приходять до смерті. Чотири короткихісторії, а чи чотири варіанти однієї історії про матір, сина і коханку.Вони різні й одночасно такі, що доповнюють і продовжують однаодну. Маленьким хлопчиком головний персонаж мріє про собаку,дорослим він випадково або навмисне собаку убиває; маленькимхлопчиком він малює чорний хрест на шубі гості, в останній сценів такій шубі від нього йде колишня коханка; маленьким він про-сить у мами яблуко і хоче поговорити, дорослим він мало їсть, унього весь час болить голова і він не може налагодити стосункиз жінками, навіть секс із повією йому не вдається; у першій сценівін убиває свою повію-коханку, в наступній вона убиває його, зго-дом він убиває матір, і врешті він убиває себе. Проте кого б пер-сонажі не вбивали і не звинувачували у своїх нещастях, як би ненамагалися повірити, що щастя можна знайти лише в любові,вони тотально самотні й приречені і знаходяться в постійному по-шуку поза межами самих себе, звинувачуючи і вбиваючи когосьіншого. Дуже стримані, лаконічні, а втім наповнені й об’ємні«Сцени вбивства» залишають довгий і глибокий післясмак,трішки суму і гіркої причетності.

32

Драматург Михайло Дурнєнков та драматург і співорганізатор фестивалю Наталія Ворожбит

Марися Нікітюк, драматург, театральний критик,співорганізатор фестивалю (у жовтому)

Проблемоюнезалежних театрівчасто є не гроші, як жаліютьсянезалежні театрали,а зміст

ГОСТІ

«Театрали мають торувати стежки, а влада — їх асфальту-вати», — заявляє театральний критик і мистецький діяч ОленаКовальська. Вона впевнена, що театрали повинні об’єднуватисяв союзи, дієві організації, що представлятимуть певну силу, ма-тимуть чітку концепцію та стратегію розвитку українського театруі зможуть формувати й направляти ситуацію у тому руслі, що вва-жають потрібним та актуальним. Пані Олена пропонує дієвий під-хід на заміну жалю, бідканню й наріканню на ситуацію, наводячиприклади діяльності й розвитку театральної справи у країнах Єв-ропи. У Великобританії, наприклад, якщо за кілька тижнів допрем’єри у касах театру залишаються невикуплені квитки, театрвіддає їх асоціаціям «балакучих» людей: таксистам, перукарямі та ін. Таксисти і перукарі також запрошуються на відкриті репе-тиції, після завершення яких відбувається обговорення і глядачівисловлюють свою думку, роблять зауваження. Чудно, але заува-ження детально обговорюються і почасти вносяться до поста-новки. Справу зроблено: «балакучі» професії рознесутьінформацію про виставу, у створенні якої взяли участь, кращебудь-яких ЗМІ, плюс — спрацьовує виховний момент: британськітеатри такими простими діями виховують свою аудиторію, на-вчають її розуміти, сприймати і любити театр. Цікаво працюєосвітня схема і в Німеччині, де в кожному театрі значиться штатнаодиниця — театральний педагог. Його функція полягає у підго-товці театральної папки для шкіл і постійної освітньої роботи зішколярами: лекції, зустрічі, перегляди вистав, обговорення тощо.

Концептуальність, слідування певним стратегіям завжди прино-сить результати. Продовжуючи приклад Німеччини, зауважимо,що прихід нової драми до німецькомовного театрального про-стору відбувся саме зважено і свідомо. Алла Рибікова, режисері перекладач сучасної німецькомовної драматургії, провела корот-кий екскурс в історію розвитку нової драми в німецькомовномупросторі. Виявляється, вона прийшла туди з Франції, проте лишетут отримала здоровий ґрунт для активного зросту. Підтримка мо-лодих авторів, розвиток фестивального руху, переклад німецькихп’єс мовами світу, друк і постановка текстів за кордоном — усе цескрупульозно й інтенсивно впроваджується коштом і підтримкоюдержави. Мета — майбутнє, адже час обов’язково вишліфує зчасто незграбних молодих авторів декілька значних драматургів,а може, подарує світові ще одного німецькомовного генія.

Цікавий шлях обрала і Фінляндія. Пожвавлення театральногоруху у скандинавській країні відбувається переважно за рахунокпостановок п’єс іноземних авторів. Навчання на кращих зразкахсучасної світової драматургії — непоганий метод, чи не так?

Якої ж форми набуває новий театр і чого так не вистачає укра-їнським молодим театралам? Найбільш болісним і критичним мо-ментом є співіснування герметизованого державного театру, щоневміло розподіляє кошти і культивує заяложений репертуар, ко-мерційного театру, що може дозволити собі аренду великої сцениі псує смаки публіки дешевим видовищем, та незалежного ма-лого театру, який ледь зводить кінці з кінцями.

Питання щодо державного театру Олена Ковальська пропонуєвирішити тим же шляхом «торування і прокладання стежок», щоймовірно за умови об’єднання театралів та їхнього руху єдинимнаміченим курсом. Яким буде курс — залежить від наших ба-жань: чого ми хочемо? Оновити репертуари? Відкрити доступмолодим талантам? Залучити більшу аудиторію? Виховати ро-зумну аудиторію? Чи нам взагалі не потрібні державні театри? УСША, наприклад, люди проголосували і вирішили, що не хочутьплатити податки на театр, державною вони залишили філармо-нію, а всі театри перейшли у приватний сектор і ведуть комер-ційну діяльність. Як уникнути поганого продукту в комерційномутеатрі? Ще Станіславський говорив про «третю п’єсу сезону»,тобто після двох «духовних» п’єс має бути показана п’єса комер-ційна. Російські гості з Театр.doc на прикладі своєї історії проде-монстрували, як з’являвся перший московський підвальний

33

Влад Троїцький ініціює міжнародний проект для молодих режисерів

Режисер та співорганізатор фестивалю Андрій Май

q

театр, як він зживався з академічними велетами і за рахунокчого вижив. Додам, що проблемою незалежних театрів часто єне гроші, як жаліються незалежні театрали, а зміст. І питання нелише в недостатньо освіченій публіці, а частіше — в неосвіченихтеатралах. Тему і форму обрати дійсно непросто, і більшість дра-матургів та режисерів буквально губляться серед величезногорозмаїття зразків з Європи, Штатів, Росії. Тут на допомогу зновуможе прийти вибір чіткої концепції та стратегії. Театр.doc, на-приклад, орієнтований на документальну п’єсу. Серед тем, надякими вони зараз працюють, дуже цікавою є тема жертви, щоперетворюється в агресора. Поясню на прикладі: казахи булиобурені, що москвичі принизливо порівнюють їх з «брудними нег-рами і китайцями».

Досвід — це дивна річ. Отримати його з’явилася ще одна можли-вість. Влад Троїцький після досить депресивного монологу прожахливий стан українського театру поділився ідеєю нового про-екту. Навесні наступного року до України приїдуть режисери зкращих театральних фестивалів світу для копродукції з українсь-кими молодими режисерами. Чудовий шанс увести міжнароднийконтекст в український театральний простір і стати його частиноюнадається кожному ініціативному.

КИЇВСЬКИЙ ТОРТ

Завершився фестиваль документальною виставою «Київськийторт», створеною акторами, режисером і глядачем практично он-лайн. Протягом кількох днів актори брали інтерв’ю у невідомихлюдей, дослівно його фіксували і записували. Кожне інтерв’ю от-римало свій номер, глядач тягнув номер і актори зачитувалисценку з інтерв’ю. Це було чарівне правдиве видовище, що ки-дало в сум і сміх з такою ж швидкістю і легкістю, як це робитьжиття.

Фестиваль, як і «Київський торт», вийшов смачним і наповненим.Молоде тріо організаторів в особах драматурга Наталії Ворожбит,режисера Андрія Мая та театрального критика і драматурга Ма-рисі Нікітюк сформували активне театральне ком’юніті досвідче-них, молодих і талановитих. Разом чекаємо результатів — новихяскравих текстів і постановок та нового Тижня актуальної п’єсинаступного року.

34

Глядачі під час читок

«Київський торт»

Навесні наступногороку до Україниприїдуть режисери з кращихтеатральнихфестивалів світу для копродукції з українськимимолодимирежисерами

Глядачі на «Тижні актуальної п'єси»