U/W ТАРАС ШЕВЧЕНКО

TARAS SCHEWTSCHENKO ФРІДРІХ ШІЛЛЕР

FRIEDRICH SCHILLER ЛЕСЯ УКРАЇНКА

LESJA UKRAINKA ГЕНРІХ ГЕЙНЕ

HEINRICH HEINE

ВІРШІ GEDICHTE

ТАРАС ШЕВЧЕНКО TARAS SCHEWTSCHENKO

ФРІДРІХ ШІЛЛЕР FRIEDRICH SCHILLER

ЛЕСЯ УКРАЇНКА LESJA UKRAINKA

ГЕНРІХ ГЕЙНЕ HEINRICH HEINE

ITC Дніпропетровськ "Січ" 2008 Dnipropetrowsk "Sitsch" 2008

В І А д І л о б с л у г о в у в а н н я

УДК 82-1 ББК 84.4У КР-Р1НІМ6

Ш 37

Т е к с т и д р у к у ю т ь с я з а в и д а н н я м и :

Шевченко Тарас. Повн. зібр. тв.: У 12 т. - К.: Наук, думка. - Т.1. - 1989; Т. 2. - 1990. Schewtschenko Taras. Der Kobsar. - Moscau: Verlag für Fremdsprachige Literatur, 1962.

Шіллер Фрідріх. Лірика. - K.: Дніпро, 1967. Schillers Werke. - In fünf Bänden. - Erster Band: Gedichte.

Prosaschriften. - Aufbau-Verlag Berlin und Weimar, 1976.

Українка Леся. Надія. - Hoffnung. - K.: Дніпро, 1971.

Гейне Генріх. Вибрані твори: В 4-х т. - К.: Дніпро, 1972. Heine Heinrich. Das Glück auf Erden: Ausgewählte Gedichte. -

Moscau: Verlag Progrees, 1980.

У збірнику вміщено лірику видатних українських та німецьких поетів Тараса Шевченка (1814-1861), Фрідріха Шіллера (1759-1805), Лесі Українки (1871-1913), Генріха Гейне (1797-1856) в оригіналі та в перекладах німецькою і українською мовами.

Випущено на замовлення Державного комітету телебачення та радіомовлення України

за програмою "Українська книга"

ISBN 978-966-511-352-6 © Шевченко Т.Г.. 2008 © Шіллер Ф., 2008 © Українка Леся, 2008 © Гейне Г., 2008 © „Січ", 2008

ТАРАС ШЕВЧЕНКО

TARAS SCHEWTSCHENKO

* * *

Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива, Додолу верби гне високі, Горами хвилю підійма. І блідний місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав, Неначе човен в синім морі То виринав, то потопав. Ще треті півні не співали, Ніхто нігде не гомонів, Сичі в гаю перекликались, Та ясен раз у раз скрипів.

Д У М К А

Тече вода в синс море, Та не витікає, Шука козак свою долю, А долі немає. Пішов козак світ за очі; Грає синє море, Грає серце козацькеє, А думка говорить: "Куди ти йдеш, не спитавшись? На кого покинув Батька, неньку старенькую, Молоду дівчину? На чужині не ті люде — Тяжко з ними жити! Ні з ким буде поплакати, Ні поговорити".

Сидить козак на тім боці, Грає синє море. Думав, доля зустрінеться — Спіткалося горе. А журавлі летять собі Додому ключами. Плаче козак — шляхи биті Заросли тернами.

4

* * *

Der Dnepr stöhnt und brüllt, der breite. Zornbebend heult der wilde Wind, Beugt tief hinab die hohe Weide, Wirft Wellen, die wie Berge sind. Still kommt der bleiche Mond gezogen. Lugt zaghaft hinter Wolken vor — Gleich einem Kahn auf blauen Wogen, Versinkt er bald, taucht bald empor. Noch krähte nicht der Hahn. Noch schweigen Die Dörfer rings, du hörst kein Wort. Nur Eulen rufen in den Zweigen, Ein Eschenast knarrt hier und dort.

LIED

Es zieht der Strom unendlich sich Hinab zum blauen Meer; Vergebens wandert der Kosak Dem Glücke hinterher. Kommt der Kosak an fernen Strand; Es tönt des Meeres Gischt. Es tönet des Kosaken Herz, Doch seine Seele spricht: "Wohin, du ungebetner Gast? Was ließest du daheim Den Vater und die Mutter dein, Dazu dein Mägdelein? Der Fremde Menschen anders sind, Hält schwer mit ihnen leben! Du kannst mit ihnen weinen nicht Und nicht mit ihnen reden."

Kommt der Kosak ins ferne Land; Es tönt das blaue Meer. Er ist dem Glücke nachgerannt — Nun ist's in Leid verkehrt. Am Himmel fliegt der Kranichzug In fremde Lande fort. " Nun wein, Kosak! — Dein Weg verwuchs Mit Disteln und mit Dorn...

5

Д У М К А

Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш, Збуди його, заграй ти з ним, Спитай синє море. Воно знає, де мій милий. Бо його носило, Воно скаже, синє море, Де його поділо. Коли милого втопило, Розбий синє море; Піду шукать миленького, Втоплю своє горе, Втоплю свою недоленьку, Русалкою стану, Пошукаю в чорних [хвилях], На дно моря кану. Найду його, пригорнуся, На серці зомлію. Тогді, хвиле, неси з милим, Куди вітер віє! Коли ж милий на тім боці, Буйнесенький, знаєш, Де він ходить, що він робить, Ти з ним розмовляєш. Коли плаче, то й я плачу, Коли ні — співаю, Коли ж згинув чорнобривий, То й я погибаю. Тогді неси мою душу Туди, де мій милий, Червоною калиною Постав на могилі . Буде легше в чужім полі Сироті лежати, Буде над ним його мила Квіткою стояти. І квіткою, й калиною Цвісти над ним буду.

6