ВІДДІЛ ОСВІТИ КРАСНОГРАДСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

Красноградської гімназії «Гранд»

ДИДАКТИЧНИЙ МАТЕРІАЛ7 КЛАС

КОРОТКИЙ СЛОВНИК НАЗВ ОДЯГУ ТА ПРЕДМЕТІВ ПОБУТУ УКРАЇНЦІВ

20111

Рекомендовано методичною радою районного методичного кабінету відділу освіти Красноградської райдержадміністрації

Протокол від______________р. №___________Рецензенти:Тверітнікова О.Б., заступник директора Красноградської гімназії «Гранд», кваліфікаційна категорія – спеціаліст вищої категорії, «Старший вчитель».Автор-укладач: Гета О.В., вчитель української мови та літератури Красноградської гімназії «Гранд», спеціаліст І категорії. «Дидактичний матеріал з української мови в 7 класі. Короткий словник назв одягу та предметів побуту українців» . – Красноград, 2011. – Посібник містить дидактичний матеріал до кожної з тем 7 класу за програмою 12 – річної школи, спрямований на організацію самостійної роботи учнів, а також короткий словник назв одягу та предметів побуту українців. До посібника увійшли тексти про чоловічий та жіночий національ- ний одяг українців, історію його розвитку, посуд, знаряддя праці, інтер’єр української хати, господарські приміщення. Словник містить яскраві ілюстрації. Призначений для вчителів української мови та студентів – філологів.

Висновки експертизи Реєстраційний номер________________________ Назва проекту______________________________ Розділ_____________________________________ Назва роботи_______________________________ Автор роботи_______________________________

ЕкспертиП.І.П Дата Загальний бал Підпис

Середній бал Голова комісії___________________

Дата__________________________________

2

ВСТУП Спеціальні дослідження показали, що навчання може не тільки сприяти просуванню вперед, але і уповільнювати розвиток особистості. Якщо навчання ґрунтується не на усвідомленні й осмисленні, а переважно на запам’ятовуванні, то воно може на певному етапі гальмувати розвиток учня. Зараз кардинально змінюється мета навчання. Якщо раніше навчання ставило за мету здобути певну суму знань, умінь і навичок, то зараз це не стає самоціллю. Адже з кожним роком об’єм інформації майже в кожній галузі науки подвоюється, а то й потроюється і дальше зростання за передбаченнями вчених йтиме в геометричній прогресії. Тобто, людина не в змозі мати повний об’єм знань з того чи іншого предмету. Тому на перше місце виступає не здобуття суми знань, а розвиток особистості. Досягнення потрібного суспільству рівня освіченості та розвитку особистості неможливо без систематичної самостійної праці, готовність до якої закладається у шкільному віці. У зв’язку з велика увага приділяється самостійній навчальній діяльності учнів. Питання удосконалення організаційних форм і методів самостійної роботи знайшли своє відображення в роботах Я.А. Коменського, Й. Песталоцці, О. Ващенка та ін. В останні роки питання вдосконалення організаційних форм і методів навчання розглядалися в працях А.М. Алексюка, В.О. Онищука, О.Я. Савченко. Практичною стороною організації самостійної діяльність учнів у навчальному процесі займалися відомі педагоги Б.П. Єсипов, О.А. Нільсон, П.І. Підкасистий та інші. Якість педагогічного процесу не можна забезпечити лише методичною його досконалістю, працездатністю вчителя, добрим обладнанням тощо. Чи не найголовнішими результатами навчання є виховання сумлінного творчого ставлення учня до праці, його позиція на уроці, бажання та прагнення бути кращим, самостійно працювати, тобто позитивні зміни в самій особистості дитини. Метод самостійної роботи учнів постійно в центрі уваги дидактів і психологів, які проводять дослідження з різних аспектів розвивального навчання. Доведено, що самостійна робота відіграє велику роль у формуванні і розвитку навчальних умінь, вихованні волі, пізнавального інтересу, навичок колективної праці. У ній виявляється індивідуальність кожного учня, формується їхні інтелект і характер. Усе це сприяє засвоєнню глибоких і міцних знань.

3

ДієсловоДієслово як частина мови

1. Виписати дієслова. Визначити форми дієслова

Поверх сорочки в будні слід вдягати запаску, а на свята — плахту, що її підперізують крайкою, тканиною з барвистих ниток, з китицями на кінцях. Оскільки і плахти, і запаски спереду розходяться, то поверх них одягається попередниця, підібрана під колір плахти й оздоблена вишивкою. Крім кольорових крайок, використовуються також вузькі лляні рушники, переткані червоними смужками. Поверх сорочки одягається корсетка з тонкої вовняної тканини.

2. Запишіть дієслова у три колонки:в першу – неозначену форму, у другу – особові форми, у третю – особові форми дієслова( дієприкметник, дієприслівник). Дівчатам прийнято ходити з непокритою головою, що, за народними уявленнями, є ознакою дівочої честі. Втративши честь, дівчина мусить покривати свою голову — звідси й назва «покритка». Також до дівочого національного костюма входить вінок, часто зі стрічками.Заміжня жінка мусить вкривати голову хусткою, наміткою або ж очіпком. Головний убір жінки вважається найважливішою частиною її вбрання, тому способи, у які хустки чи намітки зав'язуються, дуже різноманітні та складні. 

3.Відновіть зміст речень тексту, використовуючи слова з довідки. Головні убори жінок Слобожанщини — парчеві очіпки циліндричної форми з вушками, а також капори. У XIX ст. … вузеньку й довгу білу хустку — нахраму. …й так звані в'язані ковпаки, що за формою …панчоху. Особливо ж були поширені різноманітні барвисті хустки та підшальники з торочками чи бахромою. Дівчата … вінки та кісники. Волосся …переважно в одну косу, вплітаючи стрічку. Подекуди … набрівник, зроблений з картону й обшитий плисом. 

4

Довідка: носили, одягали, пов'язували, заплітали, носили, нагадували.

4.Випишіть дієслова у дві колонки: перехідні та неперехідні. Я й не пам'ятаю своєї матері: але як почну думати та нагадувать, то мені здається, що моя мати була висока та чорнява, гарна з лиця, краща од усіх молодиць, скільки я бачила їх на світі, в доброму намисті, в червоній з торочками хустці на голові та жовтих сап'янцях. І тепер, де вгляджу високу чорняву молодицю в червоній хустці та жовтих чоботях, то мені здається, ніби я побачила рідну матір. Виділені слова розберіть за будовою. 5. Спишіть, всавивши пропущені букви. Підкресліть дієслова у неозначеній формі дієслова.

Особливу магічну силу, як вважається, мають речі, виготовлені спеціально для того чи іншого обряду власними руками, адже людина вкладає у свою роботу душу, тому річ пр…пиняє бути просто річ…ю, а стає майже чарівним засобом досягнен…я бажан…ого. Так, дівчина неодмін…о повин…а пошити, зв'язати, вишити щось для свого нар…ченого: це зміцнить їх стосунки та «зв…яже» назавжди. Символічне значення мають і обов'язкові дарунки — чоботи, що їх зять дарує тещі, та намітка — подарунок свекру…і від невістки. Те саме можна сказати про речі, що їх дарують на заручинах та післяродових обрядах. Часто на весіллі одягають навиворіт кожуха, тоді як у повсякден…ому житті це вважаєт…ся за погану прикмету, при цьому не помітити самому, а почути чиєсь зауважен…я є ще гіршою пр…кметою. 

6. Випишіть дієслова. Утворіть від них неозначену форму дієслова. Основне взуття колись було — чоботи з сап'яну — «сап'янці». Найулюбленішими були червоні, які одягалися в неділю чи в свято, як частина святкового одягу. «На нозі сап'ян рипить, а в борщі півник кипить» казали про добру господиню. Крім чобіт були в ужитку і черевики або черевички (туфлі), які шилися не тільки з кольорової шкіри, а й з міцної дорогоцінної парчі та обшивалися «золотим узороччям».

5

7. Відновіть прислів’я, використавши дієслова з довідки. Визначте їх вид. …, як Настя в лапті. Гулі не одного в лапті… . Як … кланятися лаптю, то краще … чоботу. Хай у постолах гречка … .На нозі сапян… , а в борщі півник… . Не…, Боже, з Івана пана, з кози кожуха, а з свині чобіт!Довідка: родить , впуталась, кипить, дай, маєш, взули, рипить.

8. Спишіть. Поставте, де потрібно, розділові знаки. Визначте вид дієслів. Утворіть від них видові пари. Микола вгледів її тонкий стан сорочку з товстого полотна червоне намисто на шиї вгледів її лице з чорними бровами. Дівчина витягла відро води коромислом вхопила другим кінцем коромисла друге відро жваво й проворно кинула коромисло на плече й пішла на згористий берег між рідкими вишнями.

9. Перепишіть прислів’я, дієслова недоконаного виду замінивши дієсловами доконаного виду. Тряси мене, парубче, щоб намисто бряжчало. Намисто – не тісто, в печі не пектимеш. Шовкова плахта не к будню, а к святу годиться. Не пізно хороше ходити. Борода не робить чоловіка мудрим. Журба сорочки не дасть.

10. Прочитайте текст, випишіть з нього дієслова і визначте вид та перехідність. Намисто – найпоширеніша складова жіночих нагрудних прикрас на всій території України. Були різними як за матеріалом, кольором, формою, так і за способом носіння. Найбільше цінилося намисто з дорогих природних матеріалів – коралів, перлів, гранатів, скла. В ряді районів Західної України зберігалась архаїчна традиція прикрашатись намистом із плодів – клокичкою. В ХІХ столітті серед заможнілих версв населення було розповсюджене привозне намисто з гранатів та кольорової смальти: кровавниці, блискавки, перли. Дорого цінилося і гуцульське намисто з венеціанського різнокольорового скла, яке завозилося з Італії. На Лівобережній Наддніпрянщині було поширене намисто з «щирого» бурштину, що добувався в околицях Києва. Носіння такого

6

намиста мало приносити здоров’я і щастя. Частіше носили одну довгу й масивну низку бурштину у сполученні з кораловим намистом.

11. Запишіть словосполучення у дві колонки: з перехідними дієсловами, з неперехідними дієсловами. Плетуть вінки, комбінують барву і форму, прикрашалося вишивкою, обрамляли хутром, перев’язують волосся, прилягати до голови, володіє чарами, піддається змінам, вплітають пір’я, переливалися барвінком.

12. Прочитайте. Випишіть дієслова разом із залежними від них іменниками. Визначте їх перехідність та вид. В Україні існує вірування, що ходити під відкритим небом з непокритою головою гріх для чесного чоловіка. В народі виробилося прислів’я: « Без шапки мов злодій ходить». За нашими звичаями, ходити з непокритою головою можна лише на похоронах та біля церкви. В хаті ж, навпаки, переступаючи поріг, треба скинути шапку. З давніх – давен чоловіче населення України носило хутряні шапки: баранячі або ягнячі, з видри, зайця. Куниці. Такі «хутряниці» найкраще захищають голову від дощу та снігу .

13. Випишіть дієслова, визначте їх вид, рід, число. До якого стилю й типу мовлення належить текст? Поясніть лексичне значення підкреслених слів.

Весільне вбрання Основу весільного строю молодої становила додільна лляна сорочка з орнаментацією білими нитками по білому полотну в поєднанні з такими технічними засобами ажурного декору, як викорювання, вирізування та мережка. Поверх сорочки вдягали плахту, а поверх неї – фартух. Стан молодої оперізували весільним рушником, вишитим гарусом. На плечі вдягали корсетку, шиту з купованої тканини та оздоблену аплікацією з сукна чи оксамиту, поверх якої заможні селянки надягали кожух. Голову прикрашали весільною дівочою хусткою з ріжками та вінок, а шию – значною кількістю низок намиста, коралів, дукатів.

7

Молодий одягнутий у білу свиту з доморобного битого сукна, оздоблену оксамитом, сині широкі штани, чоботи. Вузький комірець весільної сорочки зав’язується червоною весільною стьожкою, а смушкова шапка прикрашена весільним віночком і стрічкою.

14. Напишіть твір – мініатюру, використовуючи опорні слова Дівчина, вінок, плетіння, мистецтво, краса, плести, оздоблювати.

15. Прочитайте. Утворіть дієслова в початковій формі від підкреслених іменників. Пояси — невід'ємна складова народного одягу, що пройшла тривалий шлях свого розвитку. Функцією пасків є не тільки закріплення одягу, а й захист та стягування м'язів живота під час тяжкої фізичної праці, на них можна тримати дрібні речі повсякденного вжитку (той же гаманець, приміром), нарешті це своєрідні талісмани та прикраси.Як витвори народного мистецтва, пояси часом є художньо неповторними.

Часи дієслова. І і ІІ дієвідміни

1. Спишіть, вставляючи пропущені букви. Підкресліть дієслова, визначте їх час. Невже тоді носили лиш для модиСорочки, і жупани, й кожухи?У них – живе історія народу,Його талант пр…красний і важкий.І їх ні час, ні простір не порушать, Нехай на порох зітрутю…ся роки!У них живуть лю…ькі безсмертні душі,Ті добрі чари л…гкої руки.

2.Випишіть дієслова минулого часу, розберіть їх за будовою. Зробіть синтаксичний розбір останнього речення. Мотря вбралася в зелену спідницю, в червону запаску. Підперезалась довгим червоним поясом і попускала кінці прямо не до самого долу, одяглась в зелений з червоними квіточками корсет, взулася в червоні чоботи, наділа добре намисто, взяла в руки білу

8

хусточку та й пішла до церкви. Вся її голова аж ніби горіла квітами проти сонця. Павине пір’я блищало й миготіло, а золотий пружок парчі на чорних косах сяяв і надавав краси тонким чорним бровам та блискучим очам.

3. Спишіть, поставивши дієслова теперішнього часу в минулий. Визначте рід утворених дієслів. Традиційний одяг українців є одним з найбагатших видів народного мистецтва. В різних місцевостях він має свої особливості, пов’язані з природними умовами, господарством, звичаями, а також стосунками із сусідніми народами. Тим-то одяг карпатських гуцулів цілковито відрізняється від одягу наддніпрянців, а разом з тим має чимало спільного з традиційним одягом румунів, угорців та словаків. А одяг волинян має спільні риси з одягом їхніх сусідів — поляків та білорусів. І все це разом утворює розмаїтий букет народної культури.

4. Спишіть, поставивши дієслова минулого часу у теперішній. Визначте закінчення дієслів. Зробіть фонетичний розбір виділених слів. Плахта – частково зшитий розпашний святковий одяг, невід’ємна частина центральноукраїнського жіночого національного костюма. Плахта виконувалася із двох полотнищ( гривок) барвистої клітчастої вовняної саморобної тканини. Ці полотнища зшивали приблизно наполовину або на дві третини. Зшита частина охоплювала фігуру ззаду, а незшиті крила ( криси) вільно звисали по боках. Іноді передні кінці плахти підтикали під пояс. Заможні жінки надягали дорогі нарядні плахти, а спереду повязували візерунчасту вовняну або парчеву запаску.

5. Випишіть дієслова, розподіливши їх у три колонки: теперішній час, минулий час, майбутній час. Визначте закінчення дієслів. Крім побутового, дівоча хустка в Україні має ще й обрядове значення. При сватанні дівчина перев'язує руку парубкові на знак згоди бути його дружиною. «Ой, маю я одну хустку та їй нема року, А то буде миленькому на осінь до боку...» В часи козаччини дівчата дарували нареченим вишиті хустини, як символ вірності в коханні. «Дай же, дівчино, хустину, Може, в бою де загину — Накриють очі

9

темної ночі, Легше в могилі спочину...» В давнину в Україні хустки (обов'язково білі) вишивалися шовком, сріблом та золотом. Орнамент був геометричний, а з 18-го століття — рослинний. Рідко — зображення птахів. Козацькі хустки мали китиці по краях.

6. Випишіть дієслова у дві колонки : І та ІІ дієвідміни. Визначте закінчення дієслів. Традиційне вбрання слобожанських жінок складалося з сорочки вишиванки, запаски або дерги, керсетки і свити або кожуха. Жіночі сорочки вишиванки Слобожанщини були переважно полтавського типу, їх носили до початку XX ст. Наприкінці XIX ст. з'являються сорочки вишиванки з високим стоячим вишитим коміром, накладною нашивкою на пазусі та вишитими манжетами. А на початку XX ст. під впливом міської культури у побут входять сорочки на кокетці з великим викотом горловини та рукавами, пришитими до кокетки. Своєрідність вишивки слобожанських вишиваних сорочок полягала у поліхромній орнаментиці, виконаній півхрестиком і дрібним хрестиком та півхрестиком, іноді грубою ниткою, що надавало їм рельєфності. Характерним було шиття білими нитками, настилування (лиштва), вирізування. Переважали геометричні й рослинно-геометризовані узори. Для закріплення краю тканини служили такі види швів, як зубцювання і змережування.

7. Спишіть, поставивши розділові знаки. Підкресліть дієслова, визначіть їх дієвідміну. Але саме в той час він (Карпо) глянув униз. Проз їх двір ішла Мотря в квітках та стрічках. Червона запаска червоні чоботи червоний як жар пояс усе блищало й сяяло проти вранішнього сонця як щире золото. Карпо задивився на те диво а віз вискочив уже одним колесом на крутий горбок. Карпо не міг одірвати очей від Мотрі а віз усе нахилявся набік. Батько кинув заднього воза і побіг з гори до переднього та все кричав. Віз вискочив колесом на горбок і перекинувся набік. Передня вісь хруснула як тріска а колесо завязло в рівчаку.

10

8. Відгадайте загадки. Спишіть. Підкресліть дієслова. Визначте їх дієвідміну, час, особу(або рід), число.1.Ані тіла, ані духа, має рота, шкіру й вуха. 2. Вдень з ногами, а вночі без ніг. 3. Біжить свинка, срібна спинка, а хвіст конопляний.4. Коли швець дарма шиє?5. Біга Марушка у ста кожушках, як вітер повіє, то йспина замріє. 6. Водою їхали пани, на них срібні жупани,хоч жупани — лата на латі,панам раді в кожній хаті. 7. Всі пани скинули жупани, а один панне скинув жупан. 8. Сидить баба на грядках, вся закутана в хустках.

Довідка: голка, риба, курка, чоботи, капуста, коли забуде вузлик зав'язать, чоботи, листяні дерева і ялина

9. Випишіть дієслова, визначте їх дієвідміну. Розберіть їх за будовою. Чоловічий національний одяг складається із сорочки, штанів або шароварів, безрукавки (чоловічої корсетки), паску, чобіт. Біла чоловіча сорочка з віками змінила свій вигляд: із довгої, до колін, на випуск, вона стала короткою, з вишитим коміром та манжетами на кінці рукавів; завжди заправляється в штани. Така сорочка має розріз посередині на грудях, із петельками для застіжок, які робляться з шовкового шнурка або стрічки. Інколи на сорочку надягають чоловічу корсетку, що нагадує жилетку, і підперезують поясом. Історично вона походить від козацького піджупанника. Щодо штанів, то з давніх-давен їх в Україні було два типи: вузькі штани та широкі шаровари. Вузькі штани шиються до паска і застібаються на ґудзики, а шаровари підперізуються очкуром.

Дієприкметник

1. Прочитайте. Вкажіть дієприкметники. Визначте їх синтаксичну роль.

11

На Джерисі була спідниця з темної пістрі та сорочка з товстого полотна; в неї голова була заверчена наміткою. Намітка світилась, і через неї було видно високий очіпок з червоними лапатими квітками на жовтогарячому полі. Жовті старі чоботи були почернені по самі кісточки і тільки халяви ще жовтіли. Чорні брови здалеки дуже виразно чорніли під білим пружком намітки. Поруч з Джерихою сиділи чотири молодиці, позав'язувані здоровими хустками на високих очіпках. 2.Прочитайте. Випишіть пасивні дієприкметники, розберіть їх за будовою. Зробіть фонетичний розбір виділених слів. Плахта – це два полотнища зшиті вздовж до половини. Перед тим, як одягнути на себе плахту, жінка перегинає її вдвоє і обгортає нею свій стан але так щоб два незшиті полотнища прикривали боки а зшита половина – зад. При цьому залишається тільки невеликий розріз спереду прикритий попередницею. 3. Спишіть, поставте розділові знаки. Підкресліть дієприкметникові звороти і пояснювальні слова.

Верхній одяг заможних міщан і шляхти був оздоблений шовковими шнурами. В одному з реєстрів викраденого майна згадується сукман із муравського сукна з нашитими на ньому червоними і чорними шнурами. Гардероб заможних включав однобортні та двобортні жупани. Серед українського міщанства побутувала також сукняна плащоподібна ферезія прикрашена на грудях петлицями а також плащоподібне сукняне вбрання з каптуром . Подекуди таке вбрання називали «гунею» а одяг з відлогою (каптуром) — «кереєю». Зимою шляхтичі носили делію пошиту з оксамиту або дорогого тонкого найчастіше зеленого сукна підбиту дорогим хутром (ведмедя, вовка, куниці, соболя, горностая) з великим хутряним коміром прикрашену золотими або срібними шнурами. Плащоподібний безрукавий одяг застібали коштовною оздобою («аграфою», «клямрою») на правому плечі.

4.Прочитайте. Випишіть речення з дієприкметниковими зворотами. Пе- ребудуйте їх так, щоб дієприкметникові звороти не виділялися комами.

12

Воду, як могутню стихію Всесвіту, глибоко шанували наші предки. Особливо велику магічну силу мала за їхніми уявленнями так звана “непочата“ вода, набрана в криниці до схід сонця. В ній, настояній на зірницях, купали новонародженого, нею напували корів – щоб давали більше молока, і вмивалися, щоб не боятися пристріту, лихого ока.  Воду, освячену в церкві на Водохрещу і Стрітення, колись зберігали в кожній родині упродовж року. Нею кропили в хаті, як дошкуляв домовик, освячували пасіку, коли вперше виносили із зимівника, вживали від зурочення. Бігуча вода – в струмку чи річці – могла забрати й понести далеко всі хвороби, варто було лише викупатися в ній до схід сонця у чистий четвер перед Великоднем чи на самий Великдень опівночі.

13

Дієприслівник

1.Прочитайте. Випишіть речення з дієприслівниковими та дієприкметниковими зворотами, зробіть їх синтаксичний розбір.

По діагоналі від печі знаходився красний кут (покуття, святий кут) - християнський центр будинку. Тут обов'язково висіли ікони, прикрашені рушниками, запалювалася лампада, зберігалися священні книги, свячена вода і свічки. На Різдво і Великдень сюди ставили ритуальну їжу. Покуття вважалося найпочеснішим місцем у хаті, куди саджали дорогого гостя, виявляючи йому повагу. Під образами сиділи молоді на весіллі. Сюди ж ставили “дiдух” - обрядовий сніп, прикрашений стрічками, символ благополуччя і достатку, пам'ять про предків. На покутті сходилися лави, які стояли вздовж стін, і тут же під іконами стояв стіл - символ єдності, сімейної міцності і благополуччя, за яким збиралася вся родина. Звичайно стіл не прикрашали, тільки у святкові дні накривали скатертиною. Не дивно, що ця деталь меблів фігурувала в повір'ях і обрядах. Новонародженого тричі обносили навколо столу, приймаючи його в сім'ю. За столом святкували весілля. І сюди ж, на покуття, ставили труну з небіжчиком, здійснюючи останній обряд прощання. На стіл не можна було класти ключі - це могло привести до сварки, і сідати - загрожувало хворобою.

2.Спишіть, розставляючи розділові знаки. Підкресліть дієприслівникові звороти. Зробіть словотворчий розбір виділених слів.

До найважливіших елементів у конструкції давньої української хати належав сволок (брус, на якому тримається стеля в хаті). Зі сволоком було зв’язано багато вірувань обрядів та звичаїв у житті нашого народу. Зокрема на весіллі стукали діжею об нього під нього садовили молодих. А збираючи дитину до церкви на хрестини куми по черзі піднімали її до сволока вихваляючи зичачи добра та шани людської. Сволок вважався своєрідним захисником оселі на ньому малювали різноманітні обереги його прикрашали на зелені свята чарівним зіллям.

14

Сволок виготовляли з товстого стовбура дуба або липи який обтесували надаючи йому прямокутної або квадратної форми. У деяких регіонах існував звичай переносити міцний сволок зі старої хати до нової. Його урочисто піднімали на зруб перев’язуючи рушниками або хусткою іноді господиня обгортала сволок своїм кожухом щоб хата була тепла. Рушники і хустки дарували майстрам а потім обов’язково влаштовували гостину.

3.Перепишіть текст, підмети, присудки та обставини, виражені дієприслівниковими зворотами, підкресліть.

Хлібна діжа

     Хлібна діжа - один із головних атрибутів хатнього начиння. Хліб, який над усе цінувався селянином, вважався священним, а разом з ним і діжа, і навіть час, коли хліб сидів у ній. Діжу цінували, шанували, доглядаючи особливо дбайливо. Коли "втомлювалась" і хліб переставав вдаватися, її "правили": шкребли освяченим на Великдень ножем, добре вимиваючи теплою водою і примовляючи: "Діжа, діжа, треба тобі віхтя і ножа!" Щоб не заводилось нечисте, натирали зсередини цибулею із сіллю. "Правлену", або зовсім нову діжу ставили біля криниці, заливали холодною водою і давали напитися корові. Це мало принести прибуток і хлібний достаток. "Правили" діжу, як велось перед повним місяцем, щоб завжди була повна. На Водохреща, коли господар обходив свою хату, малюючи всюди хрестики, перший хрестик ставив на діжі. Щоб насіння добре сходило, його на деякий час всипали в діжу. Саджаючи весільний коровай, діжу брали на руки, піднімали до стелі, стукали тричі об сволок, сподіваючись, що й коровай виросте такий же високий і пишний. Вкажіть речення з прямою мовою. Поясніть вживання розділових знаків.

4. Виправте граматичні помилки. Закладаючи хату, упоперек дерево кладеться, щоб не померти.Закладаючи фундамент хати, кладуться на покуття гроші, щоб велися в хаті завжди.

15

Закінчивши будівництво хати, обов’язково робиться вінок (або букет) із квітів і ставиться на хаті.

5.Перебудуйти речення , перетворивши підрядну частину на дієприслівникові звороти.

Коли будують хату, не можна бити по сволоку довбнею чи сокирою, щоб голови в жильців у ній не боліли. Якщо людина заходить в новозбудовану хату перший раз, то обов’язково треба щось принести. Не можна, коли зайшов у хату, стояти, якщо в хаті дівчина, а треба сісти, щоб старости сідали.

16

Прислівник

1.Спишіть. Підкресліть прислівники. Визначте їх синтаксичну роль.

Спорудження будинку – була неабияка подія в житті родини, з дивовижними обрядами і звичаями. Багато з них, до речі, збереглось і донині.Спочатку вибирали місце будівництва оселі. Зверталась увага на те, щоб під неї не потрапила колишня дорога чи стежка, бо тоді у майбутньому житлі не буде спокою. На тому місці, де планували спорудити дім, сіяли жито. І за тим, як воно восени сходить, чи дружні дає паростки, пильно слідкували. Гарне жито – вірна ознака того, що жити у новій хаті буде добре.

2.Перепишіть, вставляючи пропущені прислівники. Розберіть їх за будовою. Підкресліть однорідні члени речення. По селах Полтавської, Харківської, Черкаської та інших областей ще й… не забули люди давню добру традицію – будувати житло, клуню чи комору гуртом, толокою. Це … колективістський, … гуманний звичай. Адже люди йшли працювати гуртом, як правило, до небагатих, котрі потребували допомоги. Просили на толоку також сусідів та родичів. Оскільки в селі чи не кожен один одному то брат, то сват, то кум, тому й сходилися мало не всі його жителі. Починали … Робота йшла … і …. За день “виливали” стіни хати: між дошки клали солому, заливали її розколоченою глиною і добре втоптували. І було то справжнісіньке свято спілкування, людської приязні та щирості.

Довідка: глибоко, швидко , сьогодні, рано. напрочуд, весело. 3.Прочитайте уривок і випишіть з нього всі прислівники, визначте, від яких частин мови вони утворилися. Випишіть речення зі всавним словом, зробіть його синтаксичний розбір. На зелених просторах сучасних присадибних ділянок затишно, гарно, і навіть іноді загадково виглядає такий елемент декору, як криниця. Ця приваблива споруда, частіше за все - мініатюрна і

17

витончена, іноді відтворює свій прототип сільської криниці з "журавлем" майже в натуральну величину, незмінно милує око поряд з штучними водоймами, містками, декоративними млинами і іншими елементами садового дизайну. Очевидно, секрет магії самого виду криниці - в давній пам'яті людства, коли джерело води практично було джерелом життя. Як би не змінювавалось обличча села, дачі чи заміського будинка, криниця залишалась там завжди. Недарма з криницею, як і з млинами, пов'язані народні казки та легенди. 4 .Спишіть, підкресліть прислівники. Визначте їх розряди за значенням. Як одягаєш нову сорочку перший раз, годиться ножик круг неї тричі пропустить. Як хто сорочку часом навиворіт надіне, то хтось битиме; то зараз і просить кого-небудь, щоб ударив, щоб на тому вже й окошилось. Якщо при одяганні сорочка ззаду закотиться, то це ознака, що хто-небудь поб'є. Якщо хлопцеві шиють перші штани, то їх треба почати і закінчити за один присяд, інакше згодом йому буде важко знайти наречену. 5.Спишіть, знімаючи риску. Не можна в/вечері у дзеркало дивитися, бо буде в/ночі поганий сон. Не годиться їсти одною ложкою у/двох, щоб не посердиться. Кажуть, хто знайде не/навмисне підкову, тому вона принесе щастя. Як будують нову хату, то під поріг на/щастя кладуть підкову. Не можна в/вечері виходити за поріг, як щось учується, ніби хтось гукає, бо покинеш свій дім. Коли покладеш ложки на стіл обідать, то треба, щоб кожна ложка була до/низу обернута, аби вороги не мішалися в сім'ю.

18

Службові частини мови

Прийменник

1.Прочитайте. Випишіть прийменники разом зі словами, до яких вони відносяться. Зробіть фонетичний розбір виділених слів.

Діжа

Хлібна діжа – один з основних атрибутів хатнього начиння. Хліб, який над усе цінувався і шанувався українським селянином, вважався священним, а разом з ним і діжа, і піч, і, навіть, час, коли хліб у ній сидів. Діжу шанували, доглядали особливо дбайливо. Щоб не заводилося нечистот, чистили (шатирили) з середини цибулею з сіллю. Зовсім нову діжу або вже правлену ставили біля криниці, наливали холодною водою і давали напитися корові. Це мало принести прибуток і хлібний достаток. На Хрещення, коли хазяїн обходив оселю, пишучи скрізь хрести, перші ставив на ній. Щоб насіння добре сходило, його всипали в діжу. Коли купували нову діжу, то в ній повинно бути дев’ять пар клепок, тоді це буде гарна діжа. І ще ознака гарної діжі полягає в тому, щоб клепки стояли так, як росте дерево, тоді буде гарно сходити хліб. Купляючи діжу, промовляли: “ Діжа, діжа, треба тобі віхтя і ножа“.

2.Спишіть. Підкресліть прийменники з іменниками. Визначте відмінки іменників. Зробіть синтаксичний розбір другого речення.

Скриня

Це був найдорожчий посаг. Скрині, кажуть, виготовляли саме на Полтавщині, де свого часу майстрували уславлені на всю Україну

умільці. Скриня переходила в спадок від матері до доньки. На парадній стінці скрині часто зображали козака Мамая.  Здавна існував звичай: дівчина, перш ніж вийти заміж, має розжитися на скриню. Наготувати рушників для сватів, а ще сорочок,

19

блуз, наволочок, словом, обзавестися посагом. По ньому судили й оцінювали рід, вдатливість нареченої. Дівчина, яка не спромоглася наготувати приданого, вважалася ледащицею, а тому матері й бабусі змалечку привчали дітей до праці, до рукодільництва.

3.Перепишіть речення, розкриваючи дужки. Вкажіть речення з дієприкметниковим зворотом. Зробіть його синтаксичний розбір.

Колиска

  Дуже уважно ставилися українці до виготовлення і облаштування колиски для (немовля). Це був дерев’яний ящик, знизу обтягнутий полотном, підвішений на чотирьох (вірьовки) до (стеля), на (гак) або (цвяхи). Висяча колиска була зручною тим, що від легкого (поштовх) вона довго гойдається сама по собі. Серед різних (колиски) українська відрізнялася своєю первісною простотою. Для (дівчинка) виготовляли колиску з (дерево) жіночого роду, а для (хлопчик) – з (дерево) чоловічого роду. А розміщували колиску в такому (місце) кімнати, щоб дитина щодня бачила сонечко, зустрічала його схід.

4. Перепишіть. Вставляючи відповідно до змісту пропущені прийменники.

Віками склалося так, що українська хата не мислилася окремо … вишневого садка, ставка, криниці … шляхом, куща калини … неї, мальв та півників … припічку і чорнобривців та матіол … квітнику. Разом … вишитими рушниками, домотканими доріжками та мальованими коминами, що здавна прикрашали хату і захищали її … ворожих людині сил, українське житло становило цілісну систему і слугувало своєрідною візиткою українців як нації … світі. … тому місці, де мала стояти хата, господарі здійснювали ряд ритуальних дійств, що відігравали головну роль … визначенні місця майбутньої садиби. Будували хату толокою. Господиня готувала обід, а коли приходив час, розстеляла скатертину… місці майбутньої покуті і розставляла спеціальні страви. Завершити будівництво поспішали … заходу сонця, … закінченні ставили … східному причілку гілку. Свіжа зелена гілка - символ нового житла.

20

Довідка: на, над, із, на, від, на, у, до, на, у, біля, від, по, у.

5. Спишіть добираючи із дужок потрібний прийменник.

Дім вважався житлом лише (з, із, зі) того часу, коли спалахував (у, в) печі вогонь. Піч - це вогонь, вогнище, звідси поширена метафора - родинне вогнище. Вогнище було символом непорушності сім`ї, його збірним пунктом і святинею. (У, в) печі жив цвіркун - дух предків. Під час сватання піч виконувала роль обрядового символу: "Дівчина колупала піч, благаючи захисту від родинного оберегу, після похорону трималися за піч, щоб не боятися покійника. Українці вірили, що піч любить домовик, має (в, у) ній своє місце. (У, в) хаті не можна було лихословити. Народне прислів`я переконує: "Сказав би, та піч (у, в) хаті". Вогонь (із, з, зі) печі вважався священним. Люди поклонялися йому, звеличували його.

6. Спишіть. Підкресліть похідні прийменники.

Окремі деталі кругом вікон, дверей часто прикрашали різьбленням. Щосуботи і напередодні свята долівку змащували спеціальним розчином і коли вона висихала, застеляли пахучим різнотрав’ям: татарським зіллям (лепехою), м’ятою, чебрецем і іншим, і в оселі завжди стояв запах трав. У найтеплішому кутку коло печі лаштували піл, ставили ліжко. Під час обіду на покуті сідав батько або дід. Ніхто не смів починати їсти раніше нього. Протягом століть скриня була неодмінною приналежністю сільської хати.

7.Спишіть, знімаючи риски. Віником не можна биться, бо як удариш, то неодмінно на/того чоловіка на/паде короста. Якщо по/класти сокиру на/припічок, то горшки будуть розбиватися. Не годиться по/столу ляпать ложкою, бо будуть зуби боліти. Не годиться їсти одною ложкою удвох, щоб не по/сердитbся. Якщо на/вечір ложки будуть по/ставлені сторчма, то в ту ніч ніхто в домі спати не буде. Коли топиш дровами в печі і за/пискотить дровина, то буде якась звістка у/домі. Коли пере/кидати сміття через поріг, то в/хату жаби плигатимуть.

21

Сполучник

1.Випишіть сполучники у три колонки: єднальні, протиставні, розділові. Розберіть за будовою підкреслені слова. По всій Україні поширений звичай накривати рушником або хустиною хліб на столі. Рушником покривали діжу після випікання хліба і ставили під образами на покуті. Святково оздобленими рушниками накривають кошики з паскою чи яблуками, коли несуть святить в церкву.На рушниках опускають домовину в могилу. Рушники вішають на хрест.Використовують рушник і в обряді будівництва хати. У деяких районах України сволок піднімали на рушниках, а потім ці рушники віддавали майстрам. Коли стіни вже були зведені, вгорі в кутку вішали образ, а на ньому рушник. Не обходилося без рушника і в хліборобських обрядах. Щодо виготовлення, оздоблення та прикрашання хати рушниками то в різних куточках України свої особливості. Відомо близько 100 технік вишивки і понад 20 – ткання.

2. Спишіть. Поставте розділові знаки. Сполучники сурядності підкресліть однією лінією, підрядності – двома.

… Були в матері три сини. Горнулася ненька до синів і такі мудрі слова їм говорила Долю я вам кожному вишию і пам’ять про себе в рушниках залишу, то ж бережіть їх . Багато вишила мати за своє життя і всі рушники розділила між синами. А даруючи навчала Сини мої мої голуби! Пам’ятайте, куди б ви не їхали не йшли а рушник в дорогу беріть: хліб в нього загортайте, людей пригощайте. Хліб на рушнику життя величає! Померла старенька мати осиротіли сини. Поховали неньку а на могилі рушник білий прослали щоб вітер порох на ній не трусив. Правду кажуть а чи ні – чутка про те диво і нині ходить. Кажуть що на тому рушникові квіти через три дні розцвіли. Хто вишив їх ніхто не знає. Лише вітер про те розповідає і просить вишити на згадку рушник як і той що в пісні червоними і чорними нитками..

22

3.Спишіть. Підкресліть сполучники підрядності. Визначте їх групу за значенням.

Ложка

Ложками не можна тарабанити, бо буде сварка в хаті. Коли кладуть ложку до обіду, то так, щоб кожна лежала до низу повернута, аби вороги не мішалися в сім’ю. Не годиться їсти однією ложкою удвох, тому що будете сваритися. Не можна мити ложок тоді, як сонце зайде. Якщо ввечері ложки будуть поставлені сторчма, то в ту ніч ніхто в хаті спать не буде. 4. Спишіть, вставляючи пропущені букви. Підкресліть парні сполучники.

Внутрішня площа хати, її забудова по всій Україні була схожою, хоча у кожній місцевості у внутрішньому інтер`єрі відбивалися як націонал…ні, так і р…гіональні етнічні риси жит…я українців. При…ьба виконувала не тільки господарські функції (утеплювала хату, була місцем, де сушили мак, провітрювали часник, цибулю), а й мала своєрідну роль об`єднуючого начала, де зб…ралася родина разом. Хата і весь замкн…ний цикл господарських будівель - "клуня, хлів, млин, вітряк, кузня, комора, криниця" - були не тільки місцем поселен…я, а й носіями змістовних символічних знаків, які виконували як естетичну, так і с…мволічну функцію. У давнину наші предки називали Бер…гинею своє житло, бо воно обер…гало не лише від холоду, від зла, але й бер…гло чистоту людської душі, освячувало її помисли. При переході в нову хату, якщо вогонь запал…ний вперше горів ясно, то й життя буде веселе, а якщо т…мяно і дим ішов на хату, то це до сварки.

5. Прочитайте. Випишіть у дві колонки сурядні і підрядні сполучники. Визначте їх вид.

23

Стіл

"Хай буде щедрим ваш стіл!", - кажуть, бажаючи комусь достатку в домі, бо стіл і дім здавна поняття нерозривні. Справіку в Україні був звичай: закінчуючи будівництво хати, першим до неї заносили стіл, застелений обрусом (скатертина) , на якому лежав хліб. Ще в праслов'янські часи з'явилася традиція трапезувати за одним столом на знак взаємного миру та дружби. Він у домі був своєрідним вівтарем та жертовником, за яким відбувалися всі обряди родинного та календарного циклу. На покуть - почесне місце за столом - невдовзі після народження клали немовля: щоб росло здоровим і в достатку. Через стіл молода подавала нареченому хустку, засвідчуючи згоду на шлюб. "Тихо стіл стоїть, на нім хліб лежить", - так починалось замовляння од крикливців (злі сили, які приносили в дім лихо). Під Новий рік його ніжки обмотували ланцюгом, щоб худоба не розбігалась на пасовиськах, на Святвечір на столі лишали на ніч кутю, а в поминальні дні - коливо (чи канун - поминальна каша, яка у нас готується з рису, розбавлена підсоложеною водою), щоб могли пригоститися предки. На стіл не можна було сідати /"чиряками обсипе"/, залишати на ньому на ніч ножа, сірники, класти ключі, бо за це образяться домашні божества.

6. Прочитайте . Назвіть сполучники і скажіть, однорідні члени чи частини складного речення вони з’єднують.

Щоб дитина росла здоровою і заможною, після хрещення її клали на кожух на. піч. Під час сватання дівчина повинна була стояти коло комина і колупати. глину. Хлібна лопата й коцюба, викинуті з хати на подвір'я під час зливи так, щоб упали навхрест, відводили град.Зібране зілля на Івана Купала підвішували на ніч у комин, щоб набрало цілющої сили. Коли поверталися з похорону, помивши руки, притуляли їх до печі, а ще зазирали в неї, щоб покійний не ввижався. Аби запобігти пожежі під час сильної грози, у піч кидали гілочок свяченої на Вербну неділю верби.

Частка24

1.Спишіть, розставляючи розділові знаки. Підкресліть частки, визначте їх розряд.

Ще шість тисяч років тому праукраїнці обожнювали піч.В Україні існував справжній культ печі.І не тільки тому, що в ній варили їжу, пекли хліб, сушили збіжжя, на ній спали, лікували застуди тощо. Піч символізувала родинне вогнище, неперервність роду.Чому засватана дівчина колупала піч? Вважається, що вона виконувала символічний акт: під нігті потрапляла не проста глина, а часточки батьківського домашнього тепла, материнської любові, які дівчина хотіла взяти у дім нареченого. Піч була образною учасницею багатьох народних обрядів. Саме в ній випікали святиню – весільний коровай. Піч часто білили, прикрашали декоративними розписами витинанками , розмальовками на папері . Категорично заборонялося плювати у палаючий вогонь, лаятися біля печі (“Сказав би, та піч у хаті”). Піч була оберегом від різної нечисті. На знак пошани до віковічної годувальниці українців на Рівненщині навіть споруджено пам’ятник печі. За словами В.Земляка, “для справжнього українця піч однаково, що алтар для віруючого”.

2.Прочитайте. Випишіть речення у яких слово і є часткою.

За уявленнями давніх українців про благополуччя родини дбав і Домовик. Це хатнє божество мешкало переважно на горищі (на лежаку) і мало вигляд дідка, оброслого густою шерстю. А ще Домовик опікувався родинним вогнищем. Тому, коли сім’я перебиралася у нову хату, господиня топила востаннє піч в старій хаті, вигрібала весь жар у чистий горщик і промовляла: “Ласкаво просимо, дідусю, на нове житло“. І в новій хаті висипала цей жар у піч. Проте, давні українці вірили, що Домовик міг і покарати тих людей, які не шанували своїх померлих родичів (не дбали про їхні могили, не поминали), не прихистили подорожнього, не допомогли сусідові, погорільцеві.

3.Спишіть, знімаючи риску. Зробіть синтаксичний розбір передостаннього речення.

25

Із млина не/варто ні/чого брати додому: можна заманити звідти в свій дім усіх крис. Дерево з будівлі млина не/придатне ні /на/ що, хіба тільки на хлів для свиней. Не/плямкай, коли витягнеш воду із криниці, бо в криниці жаби будуть. Шапки на стіл не/годиться класти. Кажуть, хто знайде не/навмисне підкову, тому вона принесе щастя. Не/можна вгощати на не/застеленому столі, особливо - дівчину, інакше чоловік її буде лисим. Не/можна виносити із хати столу, не/покритого скатертю , бо в господі того, кому переноситься стіл, стане голо. Коли хтось перейде дорогу з порожніми відрами - буде не/вдача.

4. Спишіть, розставляючи розділові знаки. Підкресліть частки. Поясніть лексичне значення виділених слів.

Вітряки ставились на пагорбах на околицях села або в полі. Як згадують старші люди їх могло бути й по кілька десятків. Долинні села які не мали водяних млинів возили зерно молоти до вітряків. Мололи не тільки собі а й худобі. Розрізняли борошно петльоване простого помолу і дерть. Вітряки були місцем де збиралася сільська громада для обговорення різних питань нерідко подалі від ока сільської влади. Біля вітряків збиралася й молодь водила веснянки влаштовувала різні забави. Вітряки створювали особливий колорит наших сіл польових доріг. Біля них подорожні відпочивали по них відмірювали дорогу. Це були наче сторожові вежі. Рухаючи крильми вони ніби злітали в небо, а в нерухомому стані були втіленням величного спокою. 5.Випишіть речення, у яких є частки, зробіть їх синтаксичний розбір. Поясніть написання виділених слів.

Було це давно-давно, коли ще в світі траплялися різні дива. Саме тоді над річкою Нідою стояв старий вітряк. Восени селяни привозили до вітряка повні мішки зерна, а мельник Смолка перемелював його на борошно, з якого господині пекли потім хліб і коржі. Мельник був чоловік добрий і чесний, за мливо брав небагато, отож люди любили його й шанували. Усе було б добре, якби не одне лихо: з давніх-давен у млині жив злий чорний карлик. Мало хто його бачив, зате шкоди він робив багато. Мельник добре знав, звідки взявся карлик. Ще як

26

хазяйнував у млині покійний мельників дід, узяв він собі за помічника сусіднього хлопця Антека. Той Антек був великий лінтюх. Часом лінувався навіть вмитися. Так, було, й ходить цілісінький день брудний та розпатланий. До роботи його й палицею не заженеш — утече в садок або в поле, ляже в траву й спить. Зате за столом Антек був перший. їв за трьох, аж за вухами лящало. Не раз залазив він у комору й тягав звідти мед, сир та сметану. Спершу дідусь із бабусею думали, що то миші завелися в коморі. Поставили пастку із шматочками шинки на приманку — не спіймалася жодна миша. Тоді спало на думку дідусеві, що, може, це Антек хазяйнує в коморі. Почав за ним стежити — ніяк не спіймає на гарячому. Та раз Антек таки попався. Бабуся зробила свіжий сир і винесла до комори. А дідусь зайшов слідом за нею й заховав пастку під сиром. Хитрий Антек і не догадався, який йому готувався підступ.

27

Жіночий одяг та прикрасиВінок

Віно́к — головний убір з листя, бадилля, гілок і квітів, має форму обруча. Мав спочатку обрядове, релігійне значення. Пізніше — загальнонародний символ дівування: втратити вінок — в народі, у піснях означає позбутися дівування. Тому право носити вінки мають тільки незаміжні дівчата.Його вішали на стінах, на килими, або ставили на стіл. Український віночок був раніше в кожній сільській хаті. Він – не просто прикраса, а ще й оберіг – оберіг від злих сил. Український віночок раніше був, мабуть , у кожній українській хаті.

Його вішалали на стінах, на килими або ставили на стіл. Віночок  мав бути увесь прикрашений квіточками й стрічками. Квіточок має бути на віночку 12-13, а стрічки - різних кольорів.Носити віночок починали дівчатка з трьох років. Перші віночки їм плела мама. І для кожного віку був свій набір квіточок. Віночок плели із 12 живих квітів, кожна з яких була і оберегом, і лікарем:

безсмертник - символ здоров'я, деревій - нескореності, барвінок - життя й безсмертя людської душі, цвіт вишні та яблуні - символ материнської відданості, калина - символ краси та дівочої вроди, любисток і волошка - відданості та вірності,

28

ромашка - символ дівочої чистоти; ружа, мальва та півонія - віри, надії та любові; хміль (вусики) - символ гнучкості та розуму; мак - символ печалі і смутку

Цвіт маку долучають у вінок ті дівчата, у чиїх родинах хтось загинув у боротьбі з ворогом. Плести віночки — то ціла наука і дійство. Наші прабабусі знали різні секрети: як плести і коли, як зберігати квіти у вінках. До кожного віночка в'язали кольорові стрічки. Кольорова символіка стрічок у віночку:

Світло-коричнева - символ землі-годувальниці Жовта - символ сонця Світло-зелена та темно-зелена - символ краси і молодості,

символ живої природи Синя і блакитна - символ неба і води Жовтогаряча - символ хліба Фіолетова - символ мудрості, розуму Малинова - щирості й душевності Рожева- достатку Біла - символ чистоти Червона - символ печалі та магічності

Кріпили стрічки у такому порядку:Посередині світло-коричнева стрічка, ліворуч і праворуч від неї дві жовті, за ними світло- і темно-зелена, далі - синя й блакитна, потім з одного боку жовтогаряча, а з другого - фіолетова, потім малинова та рожева. По краях в'язали білі стрічки - символ чистоти. На білій лівій внизу вишивали Сонце, а на правій - Місяць. Ці солярні знаки були головними оберегами голови дівчини, а також оберігали косу дівчини від злого ока. Якщо біла стрічка не була вишита, то її не пов'язували, бо тоді це символ пам'яті про померлих. Дівчата, коли вплітали у віночок мак, одночасно мали підв'язувати до нього червону стрічку. Люди вірили у силу стрічок.  Стрічки — обереги волосся од чужих очей. Довжина стрічок відмірювалась по довжині дівочої коси і відрізалась трохи нижче коси, щоб її сховати.Коли дівчинка росла сиротою, то в косу вона вплітала блакитні стрічки. І люди при зустрічі обдаровували таку дівчинку подарунками, хлібом, грошима, тканиною, одежою. Бажали їй стати щасливою та багатою. Бездітні люди прохали бути їм за доньку. А

29

дівчинка за повагу таку дарувала тим людям стрічку з віночка чи вишиту хустинку, в якій носила насіння любистку.

Намисто Нами́сто, монисто - найстарша й найпоширеніша з жіночих нашийних прикрас на всій території України. Намисто було різним як за матеріалом, кольором, формою, так і за способами носіння. Раніше складалося із скойок, гарних рослинних плодів

зерен, кісточок овочів, які згодом заступили намистинки з каменю, металу чи скла. Найбільше цінувалося н. з дорогих природних матеріалів - коралів (див. коралі), бурштину, перлів, гранатів, скла, смальти. Дорого цінувалося гуцульське намисто з венеціанського різнокольорового скла з вкрапленнями іншого кольору або золота, яке завозилося з Італії.На Лівобережній Наддніпрянщині було поширене намисто зі "щирого" бурштину, що добувався в околицях Києва. Вважалося, що це принесе здоров'я і щастя. Частіше носили одну довгу й масивну низку бурштину в сполученні з кораловим намистом.Штучне н. називали дурним, дутим, несправедливим. Н. з доброго натурального каміння на початку 20-го століття вийшло із селянського ужитку. Його замінило скляне (не дуте) намисто фабричного виробу ("пацьорки"), що поширилося в Україні з середини 19-го століття. Воно було білого, блакитного, зеленого, жовтого, червоного, вишневого, чорного кольорів. Іноді на одну нитку нанизували різнокольорові намистини. Намистини різного кольору також нашивалися на колан. На Лівобережжі, срібні намистини (рифи, пугвиці) додавалися до разка коралів.

Згарда

30

Дукачі

Згарда - це намисто з литих мідних хрестиків, нанизаних на ремінчик, шнурок або дріт. Згарда і формою хрестів, і своїм характером подібна до срібного намиста, знайденого археологами на території садиби Михайлівського монастиря в Києві.

Дукач, личман, ягнус - прикраса у вигляді великої медалеподібної монети з металевим бантом, прикрашеним камінцями. За дукач правили австрійські дукати Марії Терезії, а пізніше російські рублі та місцеві вироби з різноманітними зображеннями. Носили їх на Лівобережжі, Чернігівщині, Полтавщині та Слобожанщині. На Полтавщині дукачі мали з обох боків зображення релігійного змісту. Такі дукачі дарували на весіллі. Інші мали портретні зображення, здебільшого імператриць Єлизавети та Катерини. При цьому традиції носити намисто з дукатів та один медалеподібний дукач не виключали одна одну. Дукачем у 19-на початку 20-го століття називали дуже різні за матеріальною та художньою цінністю жіночі

31

прикласи - від грубого, але старанно виготовленого до фабричної штампованої бляшки. Відповідно, в одних місцевостях України на початку 20 ст. дукач лишався святковою прикрасою, а в інших його насили щодня і дорослі, й діти. Дробинка

Дробинка (лучка, голочка, ланка і силянка від слова «силяти», нанизувати) — оригінальна шийна оздоба дівчат із західніх земель Ук-раїни; в інших місцевостях України цієї оздоби немає. Дробинка — це намисто, виплетене у вигляді стрічки з дрібних кольорових намисти-нок — «пацьорок», здебільшого на

шовковій основі. Для цього вживається чорне намисто для поля, та біле, жовте, червоне або зелене для орнаменту.На обох кінцях «дробинка» має стрічки, що ними вона прив'язується до шиї або поверх волосся на голові. Орнамент «дробинкової» мережки завжди геометричний, як і всі візерунки на вишитті західноукраїнських земель. Добре зроблена «дробинка» буває дуже гарна і на білій дівочій шиї виглядає привабливо.

Хустка

32

Хустка - шматок тканини або в'язаний трикотажний виріб, переважно квадратний, який пов'язують на голову, шию, накидають на плечі. Дівчатам належало ходити з відкритою головою, але холод взимку та спека влітку змушували їх покривати голову хусткою. На Лівобережжі влітку дівчата складали хустку навскіс і обмотували її навколо голови, а тім’я залишали відкритим, «щоб волосся видко…» З лівого боку до хустки пришпилювали квітку рожі або гілочку зеленого барвінку.

На Правобережжі хусткою дівчата користувалися лише у випадку крайньої потреби. Коли брали хустку, то і літом , і зимою обгортали нею голову самісінько так, як і жінки, але ззаду на спині з-під хустки повинна була визирати коса. Крім побутового, дівоча хустка мала в Україні ще й обрядове значення. Так, при сватанні дівчина перев’язувала руку парубкові на знак згоди бути його дружиною. Коли козаки вирушали з військом у похід, то кожна дівчина своєму нареченому дарувала вишиту хустину, як символ вірності в коханні. На випадок. Коли козака спіткає смерть в дорозі чи він загине в бою, хустка від дівчини виконувала важливу роль: нею вкривали обличчя козака, «щоб хижі птахи очей не довбали, козацької крові не випивали…» Якщо козака ховали з військовими почестями, то тіло його клали в домовину, накривали червоною китайкою, а вишиту хустину клали на осідланого коня, якого вели за домовиною.

Намітка

33

Намітка – стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке зав’язували навколо голови. Вже після просватання дівчині-нареченій покривали голову хусткою. Намітка - льняна, зрідка конопляна, тонка або й взагалі прозора тканина довжиною до 5 м., шириною близько 50 см. Часто зав'язувалася як пишний бант ззаду. Заміжня жінка не розлучалася з наміткою все життя. Тільки коло хати та в будні дні на роботі була без намітки, а скрізь: до церкви, в гості,

« на смерть» - жінки брали з собою намітку. Носити намітку – звичай не тільки українських жінок, а всіх слов’янських народів. .

34

Очіпок (чіпець, каптур) - обо'язковий головний убір заміжніх жінок у стародавній Україні. Розрізняють твердий очіпок - шився на зразок шапки, на підкладці. М'який очіпок - (чушка) одягався під твердий очіпок.

В залежності від достатків господині очіпки були з бавовняної матерії, з шовку, оксамиту і навіть з дорогої парчі. Що ж до кольору, то очіпки також були різні: білі, сині, зелені; у дуже старих бабусь чорні, а у вдовиць, що хочуть вдруге вийти замі, - червоні.У молодих господинь білі очіпки звичайно вишивалися і часом перетворювалися на дуже гарне вкриття голови.

Обрус

Обрус – це також старовинне біле вкриття голови заміжньої жінки. Обрус значно коротший, але й набагато ширший за намітку, його не зв’язують, а просто кладуть на голову і кінці спускають на плечі. Найбільш поширений обрус у лемків, частково в Галичині та на Волині. На Поділлі ж обрусом називають скатерку, що нею накривають стіл.

35

Жіноча сорочка

Жіноча сорочка належить до найстарішого одягу наших предків. Звичайна довжина українських жіночих сорочок, що носяться з плахтою або запаскою, повинна сягати «по кісточки». Сорочки до спідниці шиються трохи коротші. З – під плахти чи запаски повинен визирати долішній вишитий край сорочки, що називається «поділ», або «подолик».

Українські жіночі сорочки у всіх місцевостях ділилися на два типи: «додільна сорочка», яка шиється з одного шматка полотна, і «сорочка з підтичкою» - горішня частина сорочки шиється з тонкого шматка полотна, а долішня з грубішого. Особливістю української жіночої сорочки є вишивка. За вишиттям їх можна поділити на три типи, а саме: наддніпрянські. Галицькі та поліські. Наддніпрянський тип сорочки вишивався червоними і синіми або чорними нитками, а також сірими або білими нитками по білому полотні; характеристичним орнаментом тут був рослинний. Характеристичним орнаментом для галицького вишиття є геометричний і багатокольоровий; тут для вишиття вживалися сині, червоні, зелені, жовті та оранжеві кольори ниток. На Поліссі жіночі сорочки або цілком не вишивалися, або вишивалися тільки червоною заполоччю та й то дуже простеньким орнаментом. Вишивками оздоблювалися горішні частини рукавів, що називалися «вуставками» або « поликами»; вузенькою смужкою вишивалися рукава біля зап’ястків, комір, якщо він був; часом вишивали пазуху, і завжди вишивали долішній край сорочки «поділок». Інші частини жіночої сорочки ніколи не вишивалися. Найбільше та найкраще вишиття на сорочках мали дівчата, молодиці вишивали свої сорочки скромніше, а старші жінки та бабусі найчастіше задовольнялися лише вирізуванням або скромною

36

однокольоровою, здебільшого чорною або синьою, вишивкою на поликах, а пазуха та комір були не вишиті. Про жіночу сорочку є такі народні приповідки: «Рукава як писанки, а личко як маків цвіт»; «Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті»; «У наших хазяйок та по сто сорочок, а у мене одна та й та біла щодня» Поверх сорочки, на долішню половину тіла , дівчата і жінки одягали в будень до роботи запаску або дергу, а в свято – плахту і попередницю; усе це підперізувалося крайкою.

Запаски, плахти, дерги, попередниці

37

Запаски були двох видів. Один з них – це чотирикутний шматок вовняної тканини з завязками на верхніх кутах. Такі запаски одягалися по дві зразу:

одну спереду , а другу ззаду, але таким способом, що з усіх боків, де сходились краї запасок, трохи видно сорочку. Одна з таких запасок вживалася

як попередниця до плахти. Другий вид запаски являв собою один суцільний шматоквовняної тканини, що ним обгортався стан навколо

але так, щоб кінці його сходились спереду. Поверх такої запаски одягали інший шматок тканини – попередницю. Колір запаски був чорний, синій, червоний і білий. В українських селах Бесарабії та Буковини звичайно робили запаски чорного кольору з вишитою або обшитою канвою по долішньому і боковому краю. Гуцули і бойки мали запаски дуже вибагливого ткання, переважно яскравих кольорів: жовті, червоні, сині. Наддніпрянщина – чорні , темно – сині і червоні запаски. Серед народних приповідок про запаску зустрічаємо таку: «Як були ми молодими, то ходили по дубині у червоних запасках і сивизна на висках». Ця іронія спрямована проти тих жінок, що занадто довго вважають себе молодими, бо ж червоні запаски носять дівчата та молоді жінки, що недавно повиходили заміж. Дерга - одноплатовий розпашний одяг, найчастіше із саморобної вовняної тканини. Був поширений на Поділлі, Прикарпатті, Буковині, а також на Полтавщині. Дерга мала значну кількість варіантів тканого малюнку, кольористичного вирішення, розмірів і способів носіння.

Плахта

38

Плахта в два рази ширша, ніжзапаска; своєю формою вона зовсім проста: два полотнища, зшиті вздовж до половини. Перед тим. Як одягнути на себе плахту, жінка перегортала її вдвоє і обгортала нею свій стан так, щоб незшиті полотнища прикривали боки, а зшита половина – зад. При цьому залишали тільки невеличкий розріз спереду, який потім прикривається попередницею.

Плахти бувають різні за кольором, але завжди різнокольорові смуги проходять вздовж і впоперек, утворюючи кратки. Що нагадують собою шахівницю. Так виткана плахта потім ще вишивалася від руки барвистими шовковими нитками. В залежності від орнаменту та переважаючої барви, кожна плахта мала свою народну назву, як от: крижева, хрещатка,грушева, рогатка, синятка, солов’їні очі, закладчина. Плахти були найбільш поширені за козацьких часів, коли український національний одяг досягнув найбільшої краси і багатства. З усіх словянських народів плахту ще мають тільки болгари. В деяких народних приповідках згадується про плахту, як от: «Не було в куми запаски, аж гульк: кума в плахті походжає!»; «Шовкова плахта не к будню, а к святу годиться»; «Скочила з пенька плахта рябенька».

Попередниця

39

Крайка

Необхідним додатком до плахти є попередниця, що звичайно шилася з барвистої вовняної тканини. Долішня частина попередниці оздоблювалася вишивкою або поперек нашитими стрічками. Колір попередниці підбирався під колір плахти, а тому вони були червоні, сині, зелені і білі. Попередниці при плахті носять однаково і дівчата, і заміжні жінки.

Плахта, запаска, дерга і попередниця підперізувалися крайкою. Вони, як і чоловічі пояси. Були ткані і плетені. Ткали крайки з шовкових або вовняних ниток, а плели з бавовняних ниток і вовни.

Жіночі крайки значно вужчі і коротші від чоловічих поясів. Вони були червоні, сині, зелені та квітчасті з китицями з обох кінців.

Андарак

40

Корсетка( керсетка)

Андарак - спідниця з вовняної або напіввовняної саморобної тканини червоного кольору з закладеними ззаду складами, які по низу прикрашалися широкою смугою тканого та вишитого орнаменту. Андрак побутував переважно на півночі Чернігівщини. Так називали і спідниці зі смугастої саморобної тканини на Поліссі.

Поверх сорочки на горішню половину тіла жінки та дівчата одягали корсетку - жіночу безрукавка, яка мала багато місцевих варіантів довжини, пропорцій, декорування. Побутувала здебільшого на Київщині, Чернігівщині, Полтавщині, частково на Півдні України.

Найрозвиненіших форм керсетка набула у другій половині XIX ст., коли чітко визначилися не лише основні принципи її крою, а

локальні особливості щодо її пропорцій, колориту, оздоблення. Шилися корсетки з тонкої вовняної тканини, з оксамиту або шовку, на підкладці, без рукавів, без коміра, в стан( талію). Дівочі корсетки звичайно були «гладкі», а жіночі «з вусами». «Вуса» - це складні чотириярусні складки; їх було п’ять або сім, вони надавали одягові пишноти і легкості барокового стилю. Довжина корсетки була по коліна або по пояс. Довші корсетки носили на Полтавщині, а коротші на західних землях України. Шовкові та

41

вовняні корсетки обшивалися чорним або темно – вишневим оксамитом. Оксамитові корсетки обшивалися «кривулькою» з червоної або блакитної стрічки.

Юпка

Жіноче взуття

.

Юпка( куртка, кохта) - нагрудний одяг з рукавами, відомий у різних регіонах України. Найчастіше виконувався з фабричних тканин і повторював форму та крій місцевих безрукавок.

Основним взуттям жінок були чоботи з сап’яну - «сап’янці». Найулюбленішими були червоні сап’янці, які звичайно одягалися в неділю чи на свято, як частина святкового одягу. «На нозі сап’ян рипить, а вборщі півник кипить», - каже народна приповідка про добру господиню. Крім чобіт, завжди були в ужитку черевики або черевички, які шилися не тільки з

кольорової шкіри, а також із міцної дорогоцінної парчі

42

та обшивалися золотим «узороччям». Черевички більше вважалися дівочим взуттям, а сап’янці – взуттям заміжніх жінок. В народній приповідціговориться: «Кому хустка на голову, тому й сап’ян на ногу, а вкого стрічка в косі, в того й парча на нозі». Але це не було твердим правилом, бо дівчата взувалися в сап’янці. А молодиці – в черевички.

43

44

45

46

47

48

49

50

Чоловічий одяг

Шапка

Українські чоловічі головні убори : а, б, в) види смушевих шапок; г) смушева шапка із шликом; д) магерка; е) хутряний тривух; е) плоска шапка з хутряним околишем; ж) плоска шапка з султаном; з, и) ширококрисі брилі; і, ї) кайстрові (фетрові) капелюхи.

Чоловіча сорочка

Матеріалом для сорочки є полотно. Первісно крій чоловічих і жіночих сорочок був однаковим. Старішою формою чоловічої сорочки була прираменна ("з уставкою"), новішою - гладка. Перший тип зберігається ще у віддалених районах Карпат і Полісся. Місцеві відміни - стоячий чи викладений комір,

зібраний у кістці або вільно пущений рукав. Прикрасою чоловічої сорочки є вишивка(орнаментація та стебок

на комірі, грудях і чохлах). Носять чоловічу сорочку "навипуск", поверх штанів або ж заправляють у штани. Перший спосіб - давніший і питомо український, другий - перейнятий від кочових племен.

Чоловіча корсетка(лейбик)

Лейбик - сукняна безрукавка жителів передгір'я Карпат, рівнинної частини Західної України та Полісся. Чоловіча корсетка, лейбик, чи жилетка, беруть свій початок

від козацького піджупанника, який теж шився без рукавів і не був надто довгий; він не завжди досягав колін.

Штани і шаровари

З давніх – давен в Україні були відомі два типи штанів: власне штани, вузькі, та шаровари широкі. Вузькі штани звичайно шиються до паска і застібаються на два гудзики, а шаровари – до очкура і підперезуються очкурем( пояс або шнур, яким стягують штани або шаровари для підтримання їх).

Пояси

Український народний одяг оперізувався поясом. Пояси були шовкові, вовняні та бавовняні. За козацьких часів на Україні були поширені шовкові

пояси, привезені з Персії та інших країн далекого і близького Сходу. Вони були довгі, до десяти, а то й дванадцяти «ліктів», з китицями на кінцях.

Взуття

Личаки - плетене взуття, на виготовлення якого йшло лико лози, липи, в'яза. Воно  складалося з плетеної підошви та петель обабіч ступні. На нозі личаки трималися за допомогою мотузки з лика або конопель, яка протягувалася крізь петлі. Личаки були недовговічні, і тому в кожній хаті завжди був запас матеріалу для їх виготовлення. Постоли (моршні, ходаки) — типові види стягнутого взуття. Виготовляли їх з одного шматка товстої, але по можливості м'якої коров'ячої або свинячої сиром'ятної шкіри. Залежно від конфігурації носової частини і способу її стягування таке взуття ділиться на тупоносе й гостроносе. Ці форми часто ускладнювалися різними видами додаткового шнурування та шкіряного плетіння. Способи

кріплення постолів до ноги, а також характер їх декоративного оформлення мали локальні особливості. На значній території України постоли носили переважно влітку, а у деяких місцевостях (наприклад, на Чернігівщині) — в усі пори року. Чоботи - зшите шкіряне взуття - було відоме на території України вже з часів Київської Русі. Однак до широкого вжитку вони ввійшли набагато пізніше, лише наприкінці XVIII — у XIX ст., та й то головним чином серед заможного населення. До середини XIX ст. робочі чоботи були виворотні, тобто спершу з вивороту зшивалися халява, переди й підошва, а вже тоді до них пришивалися закаблуки (задники) та прибивалися підбори.

Спільний одяг для чоловіків і жінок Кожух

Кептар

Слово кожух, очевидно, походить від слова "кожа". Поділяються вони на власне кожухи та короткі кожушанки. Довгі кожухи бувають "простими" та "тулубастими". "Тулубасті" кожухи шилися без "зборів" рівними та з великим відкладним коміром. Вони

робилися переважно для людей заможних і нагадували "панську шубу". "Прості кожухи мали набагато більше оздоб, а особливо жіночі. Прикрашалися кольоровими стрічками та шматками сап'яну, а "тулубасті" вкривалися сукном, і були менш художньо цінними. Жінки надавали перевагу білим кожуху.

Кептар - хутряна безрукавка населення Карпат та Прикарпаття. Захищаючи від холоду спину. Боки та груди і залишаючи при цьому вільі руки для роботи, кептар став постійним одягом протягом цілого року мешканців українських Карпат. В умовах гірського життя при різкому

кліматі кептар став дуже практичним одягом як для чоловіків, так і жінок.

Свита Свита - сукняний одяг з довгими рукавами. Українські свити можна поділити на три основні види: з вусами, з рясами та зі зборами. Запинають свиту справа наліво, застібають з лівого боку на шкіряний ґудзик. Руква рівні і одномірні: верхня і нижня частина однакової ширини.

Опанча

Опанча – довга, аж по кісточки, свита з каптуром, оздоблена кольоровими шнурками по швах на спині та на полах, а також на кінцях рукавів і на каптурі. Одягається опанча тільки в дорозі, звичайно восени або взимку.

Сукман

Жупан

Сукман – сіра або чорна свита з червоними вилогами, відкладними рукавами і червоною вишивкою на «стані»(талії). Сукман шиється з фалдами та з цілим шматком сукна, що проходить від коміра до самого долу свити.

Жупа́н — український народний верхній чоловічий або жіночий одяг до п'ят. У XVII —XVIII ст. частина святкового костюма заможноїкозацької

старшини, шляхти та міщан, пізніше набув поширення серед селян. Шили жупани з дорогих тканин — штофу, парчі або тонкого фабричного сукна, частіше синього або зеленого кольору. Він був приталений, з призбираною спинкою; поли, що ледве сходилися, манжети і кишені обшивалися кольоровою тканиною, тасьмою, шнурами, гарусом. Поверх жупана одягали кунтуш.

Кунтуш

Каптан

Ку́нтуш (контуш) -верхній жіночий і чоловічий одяг з відрізною приталеною спинкою та малими зборками і вилогами на рукавах; рукави вузькі, комір відкладний двобортний;

на грудях відкритий, в талії застібався гапликом, без пояса. Також кунтуш жіночий і чоловічий одяг із прорізними рукавами, який носили поверх каптана, підперезуючи поясом із дорогої тканини.

Каптан - довгий одяг, що тягнеться майже до підлоги, з гудзиками і застібками спереду. Різновиди каптана: нижні і верхні (носилися на іншому платті, наприклад ферязь). Верхні часто робилися теплими, з хутром або стьобаної на ваті підкладці.

Кобеняк

Кобеняк – довга і широка свита з каптуром і великим відкладним коміром. Одягався кобеняк поверх кожуха на випадок великого снігу, морозу чи дощу.

Предмети побуту українців

Посуд

МискаМиска - посуд, з якого вживають першу та другу їжу, з третьої їжі лише десерти. Переважно тарілка круглої форми. Тарілки також бувають для прикраси. Такі тарілки називаються декоративні тарілки.

Ложки

Ло́жка — предмет столового прибору, яким набирають рідку або розсипчасту страву. Вона складається з черпала (нагадує витягнутий параболоїд), перемички, та державки.

Макітра

Макітра –конусоподіб-ний посуд, виготовлений із випаленої глини, для сходження тіста або для перетирання маку макогоном чи подрібнення інших харчових продуктів.

Ступа

Ступа – посудина, в якій розмелюють або потрібують будь – що за допомогою песта. Також у ступах можуть розтирати і змішувати речовини.

Глечик

Макогін

Куманці

Макогін  - спеціальне дерев'яне начиння у вигляді невеличкої булави для перетирання різноманітних продуктів харчування чи маку. Створене для виконання робіт у системі змакітрою. 

Куманець- (також зрідка куман) — керамічна фігурна посудина,

що нині використовується здебільшого як прикраса. Куманці є оригінальним різновидом українського традиційного посуду. Якщо раніше (а подеколи і тепер) їх

використовували, для зберігання й подання на стіл різноманітних напоїв, то у теперішній час — це переважно декоративна оздоба інтер'єру в національному стилі.

Куманці могли бути різної форми, однак найвідомішими є ті, зазвичай полив'яні та щедро оздоблені (розписані, з ліпленням), які використовували для спиртних напоїв, зокрема, виокремлюються з-поміж них куманці у формі дисків або кілець (тобто дисків без середини) з вигнутою ручкою та носиком, горловиною (нерідко з кришкою) та з ніжкою-підставкою.

Баклага

Баклага (тат. баклак) -невеликий дерев’яний, керамічний або металевий (жестяний) плоский дорожний сосуд з вузьким коротким горлом і вушками для продівання ремня.

Бочка

Бочки робляться з клепки (дощок приготовлених спеціальним чином) і стягнуті дерев'яним (частішечеремшина) або металевим обручем. Класифікація бочок

Чани - великі бочки, як правило монтуються в землі і призначені для закваски і солінь. Кадка - невелика бочка до 100 л являє собою усічено пірамідуУшат - бочка або кадка з висунутим двома дошками в які

пропускається палиця для перенесення.Шайка - перевернута невисока кадка, використовується для прання, миття в лазні, годування та напування худоби.Далеко не всі породи дерев можуть використовуватися для виготовлення бочок. Породи дерев використовуються для виготовлення бочок липа, бук, дуб, осика. Для виготовлення обручів - горіх, черемшина,ялівець.

Знаряддя праці

Кочерга

Прядка

Кочерга - інструмент із заліза або іншого вогнестійкого матеріалу. Використовується для вигрібання вугілля, переміщення дров у палаючому каміні або печі. Зазвичай це товстий залізний прут, загнутий на кінці під прямим кутом. 

Прядка - предмет народного побуту, знаряддя праці, на якому пряли нитки. Ручна прядка складається з вертикальної частини, куди прив'язується кужіль і горизонтальної (дінці), де сидить пряха .Вертикальна частина складалася з лопати і шийки (ніжки). Прядку, особливо лопатку, часто прикрашали і розписували. Виділяють два види прядок за конструкцією: цільні (робилися з кореня і стовбура берези або ялини) іскладові (складалася з двох деталей горизонтальної і вертикальної

Мотовило Мотовило -  мотальне знаряддя, палиця, прилад, на який намотується пряжа, шовк.

Веретено

Веретено - пристосування для ручного прядіння пряжі, одне з найдавніших засобів виробництва. Дерев'яна точена паличка, відтягнути в вістря до верхнього кінця і потовщена до нижньої третини

Граблі Граблі — сільсько-господарське знаряддя для загрібання сіна, соломи, скошеного хліба тощо. Також граблі використовуються для загрібання грядок у полі. Українці знали два види грабель: дерев'яні та залізні.Обидва могли бути ручними та кінними. Ручні дерев'яні граблі складалися з валка довжиною до 90 см, у який знизу під прямим кутом (чи трохи навскіс) забивали зубки (переважно 9-10 см, на

Півдні України 20-30 см) 10-12 см завдовжки, а збоку — держак (граблисько). Останній робили з рівної ліщини з подвійною, а то й з потрійною розвилкою на кінці. Дерев'яні граблі через їх зручність і легкість продовжують використовувати і по сьогодні. Лопата

Лопата - пристрій для ручного копання ґрунту або роботи з сипучими матеріалами. Складається з держака (звичайно дерев'яного, інколи - з інших матеріалів) та металевого леза.

Коса

Коса – сільсько-господарський ручний інструмент для скошування трави (насіно , на корм худобі, для вирівнювання газонів і т. п.). Ручна коса являє собою: довге металеве лезо, загнуте трохи всередину з приробленим до нього в районі основи коси (п'яти) дерев'яної рукояткою, у середній частині якої є ручка (цибулька). Лезо коси кріпиться за допомогою дерев'яного клину і металевого кільця.

Серп Серп — знаряддя для зрізання злаків і трав, що складається із закругленого леза (як правило стального), що звужується, і короткої дерев'яного руків'я.Серп є одним з якнайдавніших

Сапа

Сокира

Сапа — ручне знаряддя, що застосовується для догляду за городніми культурами. Традиційна українська сапа складалася з робочої частини (здебільшого у формі рівнобічного трикутника з прямим або дещо овальним лезом) і держака — сапилна.

Соки́ра, топір, топірець, бартка — знаряддя праці, призначене для рубання і тесання. Використовується також, як холодна зброя.

Сокира — клин, виготовлений зазвичай із сталі, з отвором, в який вставляється топорище. Протилежний від клину бік сокири називається обухом. Його можна використовувати, якмолоток.

Сокира — одне з найдревніших знарядь людини. Її використовували вже десятки тисяч років тому. Найдревніші сокири виготовлялися з каменю і топорища до них прив'язувалися. Мідні, бронзові, залізні й стальні сокири з'являлися відразу ж, як лише розвивалися відповідні технології.

Рало

Плуг

Рало — найдавніше орне знаряддя. На території України відоме з кінця І тисячоліття до н.е. Починаючи з часів Київської Русі Р. пройшло еволюцію від простіших типів до своєрідних культиваторів. Ці знаряддя були двох різновидів: однозубі та багатозубі.

Плуг — найбльш досконале тяглове орне знаряддя, яке має відвал і при роботі перевертає шар грунту та підрізає коріння бур'янів. На території України плуги з'явився у другій половині І тисячоліття н.е. і за часів Київської Русі був уже панівним землеробським знаряддям. Існувало три види плугів: традиційні українські, яких леміш і чересло були залізними, а решта деталей дерев'яними; модифіковані традиційні, що поширюються наприкінці XIX ст.; фабричні (початок XX ст.).

Обгортач

Борона

Обгортач (підгортач, окучник) — тяглове знаряддя, що застосовувалося для міжрядкового обробітку просапних культур, зокрема картоплі. Виник у другій половині XIX ст. на основі удосконалення однозубого рала, до якого були приладнані дерев'яні або жерстяні відвали (полички) та дві ручки, як уплуга. У пізнішому варіанті відвали стали рухомими, що дало змог урегулювати ширину борозни.

Борона — знаряддя для розпушування, вирівнювання та очищення грунту. Українці використовували три види борін: традиційні; традиційні модифіковані; фабричні.

Інтерєр української хати

Піч

Сволок

Піч - споруда з цегли, каменю або металу (чавуна, сталі), призначена для опалення приміщення, випікання хліба та інших борошняних виробів, варіння страв, напоїв і т. ін. Верхня частина цієї будови, признач. для лежання, сидіння і т. ін.

Сволок — головна балка, що на неї спирається стеля в старій українській хаті. У більшості районів України сволок у поперечному перетині був прямокутний. Іноді робилося два або й три сволоки. У західних, особливо гірських районах сволок покривали геометричним різбленням. У інших районах сволок прикрашали візерунками рослинного характеру.

Покуть

По́куть, також по́кут, по́куття, по́кутє, святи́й кут, кра́сний кут — куток в українській селянській хаті, розміщений по діагоналі від печі, та місце біля нього. Найсвятіше і найпочесніше місце в хаті. На покуті сходилися лави, які стояли вздовж стін. Біля покуті, під іконами – постійне місце столу. На покуті розміщені домашні предмети найвищої культурної цінності.

Покуть — християнський центр будинку. Тут обов'язково висіли ікони, прикрашені рушниками, запалювалася лампада, зберігалися священні книги, свячена вода і свічки. «У почесному кутку повсякчас висіла ікона Ісуса Христа чи Матері Божої. Для неї спеціально виготовляли більших розмірів вишитий рушник, який у народі називався божником» .

Скриня

Скриня  — традиційний для України вид меблів, у яких зберігали одяг, коштовні речі, прикраси, полотно тощо. Скриня належала жінці. Дівчині на відданні батьки купували

скриню, яку вона разом із матір'ю поступово наповнювала різними речами, необхідними для майбутнього подружнього життя: вишиваними рушниками, хустками, сорочками, стрічками та ін.

Скриня була частиною дівочого посагу: чим більша й красивіша скриня, тим багатша наречена. Дівчина, залишаючи батьківський дім, вивозила свою скриню до хати чоловіка, де користувалася нею все життя.

Піл

Піл – дерев’яний настил на стовпчиках, піднятий на рівень лежанки між піччю та причілковою стіною, призначений для спання.

Мисник

Мисник - це місце зберігання посуду, як кухонного і столового, так і святково-обрядового та декоративного. Символізує чистоту і порядок у господі та злагоду і мир між домашніми. В хазяйновитих і охайних господарів на миснику завжди багато корисного і красивого посуду, а порядок і гармонія його розташування свідчать про культуру взаємин в сім'ї, про рівень духовності родини.

Лава

Лавка (лава) – стародавні багатофункціональні дерев'яні меблі, широко поширені до початку XVIII століття.

Господарські приміщення

Хлів

Хлів - будівля для свійської худоби та птиці.

Повітка

Повітка - господарське приміщення для утримання свійських тварин або зберігання сільськогосподарського реманенту та різного майна.

Клуня

Клуня – великий критий сарай для сушіння снопів та молотьби. На півночі це були звичайні сараї, інколи з навісом типу ганку біля входу. В інших місцевостях споруджувалися будівлі з низькими стінами, найчастіше чотирисхилим дахом на ключинах-кроквах,

що лежали у верхній частині на сволоку, який підтримувалипоставлені в ряд сохи. широкими і високими в'їзними дверима-воротами. Комора

Комора - це будівля, розташовували біля хати. В них, як правило, настеляли дерев'яну підлогу вище рівня землі, зводили стелю. Комори були з галереями і без галерей.

Галерея, або навіс, а також нижній майданчик, робилися шляхом випускання верхніх та нижніх колод і служили для зручності навантаження і розвантаження зерна.

Саж

Саж - невелика зрубна будівля, переважно з конічним дахом, піднята над землею на стояках,яка використовувалася для відгодівлі свиней.

Погріб

По́гріб — заглиблена в землю споруда для цілорічного зберігання продуктів; може бути окремо стоячим, розташованим під житловим будинком, господарською будівлею.

Млин

Млин — споруда, що розмелює зерно на борошно за допомогою вітряної, водяної, парової та іншої енергії.

Вітряк

Вітря́к  — споруда, що використовує силу вітру як джерело енергії, і використовуються для того, щоб молоти зерно, а також в деяких місцевостях для перепомпування води, молочення зерна, розпилу деревини.

Колодязь

Криниця

Колодязь — те саме, що криниця — викопана й захищена від обвалів яма або гідротехнічна споруда для добування води із підземних шарів землі.

«Журавель»

ВИСНОВКИ

Розвиток навичок самостійної роботи учнів на уроках української мови - важливий компонент навчально-виховного процесу. Навчити учня вчитися, самостійно здобувати знання й удосконалювати навички та вміння - таке завдання стоїть перед кожним учителем. Для цього необхідно озброїти учня прийомами виконання завдань, виробити певні алгоритми опрацювання того чи іншого матеріалу, підготувати відповідні наочні посібники для кабінету, які були б завжди перед очима учнів. Природно, що учень не може повністю оволодіти всією сумою знань лише на уроках, він мусить багато працювати самостійно, в позаурочний час. Плануючи урок, учитель обов’язково має визначити завдання для самостійного опрацювання учнями, а також вибрати відповідну форму контролю.

ЛІТЕРАТУРА

1.Білецька В. Українські сорочки, їх типи, еволюція і орнаментація //

Матеріали до етнології та антропології. Львів, 1929. Т. 21—22, ч. 1.

2.Бойко В. М. Українські народні традиції в сучасному одязі.

Київ,1970.

3.Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Київ,1991.

4.Дудар О. Художнє ткацтво Полісся // Народні художні промисли

України.Київ, 1979.

5.Матейко К. І. Головні убори українських селян до початку XX ст. -

1973. № 3.

6.Матейко К. І., Сидорович С. Й. Використання в сучасному одязі

елементівтрадиційного вбрання // Народна творчість та етнографія.

1963.

7.Нариси історії українського декоративно-прикладного мистецтва.

Львів,1969.

8.Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. Київ, 1993.