X XX X I XI X - и й Р І К Н О В О Г О В И Д А Н Н Я / Н - р 3 - 4 / - и й Р І К Н О В О Г О В И Д А Н Н Я / Н - р 3 - 4 / Л Ю Т И ЙЛ Ю Т И Й 2 0 1 8 р . / Г А З Е Т А З А С Н О В А Н А 1 9 4 9 р .2 0 1 8 р . / Г А З Е Т А З А С Н О В А Н А 1 9 4 9 р .

Kультурно-просвітницький часопис Союзу українців Румунії

• Місяць лютий – Місяць героїнь

• Пан Евген Чолій – у Папи Римського

• Виховні перспективи нашої молоді

• «Червона нитка вбереже від хвороб»

• Українські обряди в Реметах (Марамуреш)

• Січневі свята українців у Клужі-Напоці

• Прозвучали українські колядки в Сігеті

• Хто байдужий до рідного слова?!..

• «Прості обличчя непростої історії»

• Наша сучасниця – учит. Анамарія Скіпор

• Яська філія СУР – на своємудесятиріччі

• Баямарські українці – на Фестивалі колядок

• Де і коли народилася смачненька піца?

• «Рідна мова на чужині ще милішою стає»

• 330-річчя від обрання гетьманом І. Мазепи

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

?

стор. 3

стор. 2

стор. 4

стор. 5

стор. 6

стор. 7

стор. 8

стор. 9

стор. 15

стор. 10

стор. 11

стор. 12

стор. 13

стор. 14

стор. 16

Відразу тут звелів я народитись,по цей бік світу і в латиномові, – спокусливе ж бо марево спинитисьне забажало в юрбищі-основі.

Був намір, певно, десь на видноколізустріти день і шанс (небезнадійні), –

круті ж Карпати в голубіні голійзвисали легкодухими в півтіні.

В гнізді, з якого мій сумний лелекадо синяви збирався полетіти, –у півдорожній чужині далекійя народився, й тут волію скніти...

У номері:

Іван КОВАЧ

У ПІВДОРОЖНІЙ ЧУЖИНІ

ЛЮТИЙ 2018 р.2

1. Івана ЛІБЕРА (5 лютого 1932 р.) –голову Карашсеверінської організації СУРта першого заступника голови СУР, викла-дача музики, диригента Копашильськогохору «Зелена ліщина», вокального гурту«Копашилянка», мішаного Карашсеве -рінського хору «Голос українців», компо-зитора, автора кількох збірок українськихпісень, вихідця українського мараморо-ського села Русково, випускника Сігетсь -кої педагогічної школи та випускникаБухарестської консерваторії. З самихпочатків, як випускник Сігетського педу-чилища, призначений до с. Копашиль, девключається активно в організуванняхудожньої самодіяльності.

2. Аурела ДАНА (6 лютого 1946 р.) –талановитого марамороського художника,випускника Клузького Інституту ХудожніхМистецтв «Іон Андреєску». Одружений п.Аурел з учителькою Іляною Дан, заступни-

цею голови Жіночої організаці при СУР.Зимові марамороські пейзажі – одна зголовних тем його робіт, і не тільки.

3. Ірину КОВАЧ (19 лютого 1955 р.). –публіциста-коментатора, випускницю укра -їнського відділення Сігетського ліцею ім.Драгоша Воде, Мараморощина, та Буха -рестського університету, спеціальністьукраїнська мова. З 1 березня 1980 р. пра-цює в газеті «Новий вік», з 1989 р. її про-довжувача – «Вільне слово». Спів зас нов -ниця з 1989 р. Союзу українців Ру мунії.Разом із мужем, головним редактором г.«ВС» та відомим письменником ІваномКовачем і сином-адвокатом Лаврі ном,який деякий час, ще в студентські роки,працював кореспондентом і дописувачемдо «Curierul ucrainean» на юридичні теми, іне лише, багато свого часу і сил віддалапраці в українській громаді на підвищеннякультурного рівня і захисту українства

Румунії. Після Грудневої Рево люції вРумунії багато років працювала й безплат-но, щоб врятувати г. «Вільне сло во» і щобдовести її до сьогодні – до її 69-річчя.

4. Адріану ГОРВАТ (24 лютого 1983 р.)– випускницю Українського педагогічноголіцею ім. Тараса Шевченка м. Сігет,Мараморощина. Народилась Адріана в с.Русково в українській родині.

Закінчила Юридичний факультет Хрис -тиянського університету «Дімітріє Кан -темір» м. Клуж, захистила Мастерат в м.Клужі зі спеціальності Кримінальна тасудова справа. Насьогодні працює в дитя-чому садку в селі Мікула, повіт Сату Маре,українське відділення.

На Многії і Благії Літа!Хай щастить Вам у всьому!

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ПРОВІД СУР

МНОГІЇХ ТА БЛАГІЇХ ЛІТ, ШАНОВНІ ЮВІЛЯРИ!

Місяць лютий присвячений па -м'яті українських жінок-геро-їнь, які боролись і віддали своєжиття за незалежність рідної

України, і перед ними схиляємо голови на знакпошани. Їх було мільйони. Це були дівчата імолоді жінки, які гаряче любили свою Україну,йшли у бій, ставали перед танками, дарувалибез вагання своє молоде життя за її кращемайбутнє.

На заклик Світової Федерації УкраїнськихЖіночих Організацій (до якого слід би і нам,жінкам-українкам Румунії, приєднуватися івідсвятковувати й наших героїнь, адже і в насвони були), вирішено кожного року в лютомумісяці у всьому світі відзначати пам’ять укра-їнських Героїнь. Чому саме в лютому? А тому,що у лютому 1924 р. в тюрмі, засуджена насмерть, була закатована поль ською поліцієюОльга Басараб. Вми раючи, Ольга на стінітюремної камери написала ос танні слова:«Вмираю замучена, помстіть!».

У похмурі дні лютого 1942 року в БабиномуЯрi гестапо розстріляло відому українськупоетесу-патріотку Олену Телігу. На стіні тю -ремної камери вона, як і Ольга Басараб, зали-шила напис: «Тут сиділа і звідси йде на роз-стріл Олена Теліга». Від рук німецьких фашис-тів тоді загинули також Наталя Винників,Ганна Рогач, Олена Столяр, Ганна Мартинюкз дочкою та багато інших славних учасницьна ціонально-визвольної боротьби українськогонароду.

У лютому народилася також і наша славна,всесвітньовідома поетеса Леся Українка.Укра їнська земля народила багато славних імужніх жіночих постатей, імена яких назав-жди вписані у світову історію. Княгині Ольга,Ганна Ярославна, також і Роксолана, а ближ-че до нашого часу – Наталя Кобринська, ОленаПчіл ка, Ольга Кобилянська, Уляна Кравченко,Хрис тина Альчевська, Софія Русова та бага-то інших українських жінок, які провели вели-ку роботу на ниві духовного життя в ім'яутвердження національної культури україн-ського народу.

Слідували жорстокі післявоєнні роки. Втаборах смерті в Сибірі не обійшлося без від-важних і мужніх жінок.

У 1954 році в каторжному таборі смерті в

Кінґірі (Казахстан) 500 жінок-українок сталина оборону належних прав, на оборону своїхдрузів.

Д-р Варконі, угорський лікар-очевидець, такпише про цю подію:

«Для придушення повстання в'язнів, якетривало 40 днів, наставники покликали вій-ськові частини. Почалося пекло. Військо гра-дом куль із скорострілів косило волелюбнихлюдей-повстанців, що завзято відбивалисясаморобними гранатами та камінням. При

брамі до табору в підготовці стояли танки.Коли вже повстанцям не стало зброї, чимборотися, наступила страшна сцена: 500жінок-українок у вишиваних сорочках вийшлина подвір'я й заступили вхід до табору, щобзахистити своїх братів.

Вони йшли прямо на танки, що в прискоре-ному темпі наближалися, і не звертали з доро-ги. Жодна з них не звернула з дороги, ні одна нескрикнула, не застогнала... Чути було тількихряст кісток і видно було кров, яка довго зали-шилася на сибірській землі».

Такі ж жорстокі розправи над політв'язня-ми відбулися в Норильську, у Воркуті та іншихсталінських концтаборах.

У 1976 р. була створена Українська Гель -сінкська Група. 7 із її членів були жінки, які небоялися ув'язнення, заслання, смерті. Міжними були д-р Ніна Строката-Караванська тапоетеса Ірина Сеник, яких я мала честь зус-тріти в Торонто на VI з'їзді СФУЖО. Перша зних, Ніна Строката-Караванська, мікробіо-лог, після ув'язнення була примушена покинутиУкраїну, емігрувати до Америки. Друга – ІринаСеник, яка була ув'язнена 34 роки і яку амери-канський жіночий союз визнав однією із «100героїнь світу».

Можемо згадати і покійну пані ОрисюХортик, викладача української середньоїшколи м. Сігета, яка потерпіла через те, щовчила своїх учнів бути гордими за своє поход-ження.

Не треба нам забути визнати героїняминаших славних учителів, вже ближче до нашо-го часу, яким куди складніше було затримативикладання української мови, за викладанняуроків яким навіть не платили. Між нашимигероїнями слід згадати: викладача українськоїмови українського відділення Сігетськоголіцею ім. Драгоша Воде п. Юлію Грінь-Арде -лян, учителів: Ірину Петрецьку, Олену Бод -нарюк, Марту Бота, Марію Арделян, ІринуКрайла, Марію Чубіку та інших.

Для українського організованого жіноцтвасвіту місяць лютий став символом жіночогогероїзму, став МІСЯЦЕМ ГЕРОЇНЬ. Цей зимо-вий місяць символізує силу духу і гарячу любовдо своєї Батьківщини.

Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

МІСЯЦЬ ЛЮТИЙ – МІСЯЦЬ ГЕРОЇНЬ. ЇХ БУЛО МІЛЬЙОНИ

ЛЮТИЙ 2018 р. 3

ăâîşţ

t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65! t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65! t«ВІЛЬНОМУ СЛОВУ» – 65! t

28січня 2018 р. в Римі, Іта -лія, Президент Світо вогоКонґресу Українців (СКУ)Евген Чолій від імені СКУ

та понад двадцятимільйонної українськоїдіаспори привітав Святійшого Отця, ПапуРимського Франциска під час його відві-дин Собору святої Софії УкраїнськоїГреко-Католицької Церкви.

У своїй промові перед місцевою україн-ською громадою та тисячами вірянСвятійший Отець висловив розумінняїхнього болю за свою Батьківщину, якапотерпає від війни, помолився за її завер-шення та закликав не втрачати надії.

У рамках зустрічі Блаженніший Свя -

тослав (Шевчук) представив Святій шомуОтцю Президента СКУ, який, у своючергу, щиро подякував Папі РимськомуФранциску за молитви за Україну та загуманітарну допомогу українському наро-ду, а також просив Папу Римського відві-дати Україну.

Перед тим, як вийти з Собору святоїСофії, Святійший Отець спустився докрипти, де помолився біля могили Вла -дики Степана Чміля, колишнього ректораукраїнської католицької семінарії і вчите-ля Папи Римського Фран циска.

Разом з Евгеном Чолієм у цьому заходівзяв участь Директор ПредставництваСКУ в Україні Сергій Ка сянчук.

«Світовий Конґрес Укра їн ців сподіва-ється, що Ватикан і далі буде підтримува-ти Укра їну, яка активно захищає основніхристиянські цінності», – заявив Прези -дент СКУ Евген Чолій.

Відео про відвідини Папою РимськимСобору святої Софії можна переглянутиТУТ.

На фото справа – наліво: Е. Чолій,Блаженніший Святослав (Шевчук) таСвятійший Отець Папа Римський Фран -циск.

«РУСЛАН»Американська компанія «SpaceX» ус -

пішно здійснила перший тестовий запускракетоносія #FalconHeavy з космодрому намисі Канаверал, штат Флорида (США).

Українські «Авіалінії Антонова» взялибезпосередню участь у під-готовці запуску, на давшисвій літак Ан-124-100 «Рус -лан» для перевезення скла-дових ра кети. Мова йде прочастину головного обтічни-ка ра кети з габаритами, якіздатний вмістити тількитакий по тужний вантаж-ний лі так, як український«Руслан».

Більше місяця тому укра - їнський літак подолав 3 613км протягом 4,5 годин,забезпечивши своєчасну дос -тавку складової ракети Falcon Heavy для їївчасного запуску з космодрому на мисіКанаверал.

Для того, щоб розвити змістзаголовка, потрібно пригадатисобі вартість художніх колекти-вів-учасників. Конкретно треба

згадати про значення мішаного хору «Голосукраїнців», який належить Карашсе верінсь -кій філії СУР і дає змогу всім його членампобачити багато місцевостей, чудову при-роду, інші країни, а це буде згадано і в май-бутніх номерах «Вільного слова».

Так сталося і цієї зими, коли 20-го січняц.р. мішаний хор «Голос українців» рушиву дорогу в напрямі Сігетул-Мармацієй,що на Мараморщині, на запрошенняМараморської філії СУР, взяти участь умісцевому «Міжна родному фестиваліукраїнських колядок та обрядів».

Довга, але цікава подорож, не надоїлахористам, беручи до уваги, що вони при-викли до таких доріг не лише у своєомуКарашсеверінському повіті, а і в примор-ських місцевостях, у чудовому і райсько-му буковинському повіті Сучава і навітьу позаграничних зонах сходу, у північно-західних краях та північних краях.

Беручи участь на згаданому фестивалі,можна було набрати багато інформацій процю подію, починаючи з організаторамиподії та кінчаючи з представниками По -сольства України в Румунії.

Крім таких новин, членів нашого хорузацікавив й інший аспект української куль-

тури в Банаті. Для здійснення цієї метивелика частина хору відвідала свого земля-ка Івана Росоху, який здавна живе у містіСігету-Мармацієй і, крім своєї професійноїпраці, займається і художництвом. На цейраз Іван Росоха влаштував спеціально длясвоїх земляків художню виставку на тему«Сігетська осінь».

Знаючи, що у згаданому хорі співають нетільки його копашиляни, але і карансебеша-ни, бо і в них копашильський корінь, вінзапросив їх побачити свою виставку.Виставка «Сігетська осінь» влаштована увеликому залі престижного ліцею ім.Драгоша Воде.

Значна частина хористів відвідала цікавувиставку, де їх очікував автор-художник нетільки в теплій кімнаті, але і з теплою ду -шею.

Гостей приймав не тільки художник ІванРосоха, а й його рідня, яка допомагалайому в розмові, угощенням кавою таперекускою і всім, що займає час для від-повідного проведення виставки.

У розмові зі мною, колишнім директо-ром Копашильської школи, Іван Росоханагадав собі про ті роки, коли після кож-ного закінчення шкільного року до школиприїжджав фотограф та фотографувавучнів і його картини. Він собі пригадує,як цей фотограф зняв картину, на якійбули зображені він (Іван) і його сестраПоланя.

На закінченні гості подякували заможливість побачити виставку і пообіцялище заходити до п. Івана з інших нагод.

На добру і незабутню пам'ятку ІванРосоха подарував для домівки СУР, що вКарансебеші, дві картини, які зображаютьодну пору року – осінь.

Іван ЛІБЕР

Президент СКУ Евген Чолій привітавПапу Римського Франциска від імені

української діаспори

НЕДАВНІ СІГЕТСЬКІ ХУДОЖНІ ЗУСТРІЧІ

ЛЮТИЙ 2018 р.4

(Закінчення. Поч. у попередньому номері)

Внашій країні існують дві форминавчання, які можуть обиратидітей, що належать до українськоїгромади: або навчання всіх пред-

метів на українській мові, або навчання укра-їнської мови, як предмету, як рідної мови.Людина за бажанням може вибирати собірідну мову, національність(?), в кожної люди-ни одні, єдині, незамінимі. І коли ми, почи-наючи з ясельного віку, дитячих садків натас-куємо інтелект дитини двома мовами, які вва-жаємо однаково рідними, психіка переважноїбільшості дітей не може цього витримати, від-бувається глибокий конфлікт на психологіч-ному рівні, внаслідок якого мовний розвитокдитини загальмовується: виростають напів-мовні індивідууми, які не вміють самовирази-ти себе через слово, розладувати свої стресовіемоційні стани, якими їх постійно екзаменує

життя через потік мовних вимог. Та послухай-те, як говорять по-румунськи, чи по-україн-ськи деякі випускники ліцеїв, восьмирічнихшкіл, між котрими є і такі, що не знають укра-їнського алфавіту, а пишуть латинськими бук-вами, діалектально, не по-українськи літера-турною мовою.

Для правильного вирішення всіх цихнавчально-виховних перспектив, основноюпередумовою є відповідальність – державна,правова, бо в Румунії національні меншинимають повні права – адміністративні, освітні,навчально-виховні і т.д. Дуже важливою єособиста відповідальність, себто носія відпо-відальності, оскільки особа усвідомлює чиможе виконати певні вимоги, завдання, здійс-нити правильний вибір і передбачати наслід-ки своєї діяльності.

Щоб забезпечити вартістні освітні і вихов-ні перспективи українській молоді в Румунії,по-моєму, необхідно:

1) Відновити школи на українській мовівикладання в селах, в яких щільно, компактнопроживає українське населення;

2) Заснувати бібліотеки при кожній укра-їнській школі;

3) Якісно забезпечити функціонуваннякультурних будинків;

Якщо всі ці виховні і освітні дії будутьвиконані нами, учителями, викладачами, СУР,українськими молодіжними організаціями,українською церквою і, не в останню чергу,батьками, які повинні дбати, щоб їх нащадкицінували і шанували рідне слово, побут, влас-тивий нашому народові, традиції, то в май-бутньому наша молодь буде активною, україн-ська меншина буде сильною і свідомою.

Михайло КРАМАР, професор д-р Клузького

університету ім. Бабеша Бойоя

Освітні і виховні перспективи української молоді в Румунії

Шевченківськийкомітет визначивлауреатів Шев -ченківської пре-

мії-2018. Про це написав членкомітету премії Ростислав Сем -ків на своїй сторінці у Facebook.

За результатами голосуваннякомітету Шевченківської преміїЕмма Андієвська отримає Шев -ченківську премію з літератури2018 року. Вона здобула 23голоси учасників комітету.

Емма Андієвська відома якхудожниця, поетеса та письмен-ниця. З 1943 року живе у Бер -ліні, пізніше – в Мюнхені таНью-Йорку.

Емма Андієвська є авторкоюдвадцяти дев'яти поетичних збі-рок, п'яти книжок короткоїпрози, трьох романів та понаддев'яти тисяч картин. Належитьдо Національної спілки пись-менників України з 1994 року,українського ПЕН-клубу та

Професійного об'єднання ху -дожників Баварії.

У жанрі публіцистики най-більше голосів набрав СергійПлохій (19) – українсько-ка -надсько-американський історик,професор української історії тадиректор Українського науково-го інституту у Гарварді.

Тоді як у жанрі музичнемистецтво лауреатом сталаВікторія Польова (21), компози-торка, членкиня Національної

спілки композиторівУкраїни.

Вікторія Польова– лауреатка Мис -тецької премії «Ки їв»ім. Артемія Ве деля(2013), міжнародногоконкурсу «Sphe ricalMusic» (США, 2008),Пре мія імені БорисаЛ я т о ш и н с ь к о г о(2005), Всеукра їнсь -кого конкурсу ком-позиторів «ПсалмиТре тього Тисячо літ -тя» (I премія, 2001),

Пре мії ім. Левка Ревуцького(1995).

Візуальні мистецтва – ПавлоМаков (19 голосів), художник,член Королівського товаристваживописців та графіків ВеликоїБританії, член-кореспондентАкадемії мистецтв України.

Кіномистецтво – ВолодимирТихий, Ярослав Пілунський,Сергій Стеценко, Юрій Гру -зінов.

За словами Ростислава Сем -

кова, цього року у комітеті вирі-шили відзначити не одного лау-реата у номінації «Літера тура,публіцистика, журналістика», арозбити її на троє, оскільки небуло претендентів у номінації«Театр».

Національна премія Україниімені Тараса Шевченка (Шев -ченківська премія) – державнанагорода України, найвища вУкраїні творча відзнака за ваго-мий внесок у розвиток культурита мистецтва. Заснована 1961року.

Національна премія встанов-лена для нагородження за най-видатніші твори літератури імистецтва, публіцистики і жур-налістики, які є вершиннимдуховним надбанням Укра їнсь -кого народу, утверджують висо-кі гуманістичні ідеали, збага-

чують історичну пам’ять наро-ду, його національну свідомістьі самобутність, спрямовані надержавотворення і демократиза-цію українського суспільства.

До складу комітету преміїувійшли: кінознавець СергійТримбач, артист Олексій Бог -данович, театральний режисерДмитро Богомазов, кінорежисерСергій Буковський, хоровийдиригент Микола Гобдич, пись-менниця Любов Голота, пись-менник Григорій Гусейнов, кі -норежисер і телережисер Ан -дрій Дончик, літературознавецьДмитро Дроздовський, пись-менник Сергій Жадан, мистецт-вознавець Марія Задорожна,художник Анатолій Криволап,композитор Юрій Ланюк, жур-наліст, телеведучий Юрій Мака -ров, музикознавець ОлександраОлійник, співак Тарас Петри -ненко, актриса Ада Роговцева,художник Сергій Савченко, лі -тературознавець Ростислав Сем -ків, кінорежисер МирославСлабошпицький, літературозна-виця Елеонора Соловей, актор-ка Наталя Сумська, майстернародного мистецтва Олек -сандра Теліженко, галерист,куратор Тетяна Тумасян.

У 2017 році лауреатамиШевченківської премії сталиІван Малкович, Богдана Фро -ляк, Микола Малишко та Сте -пан Коваль.

КОмІтет ВИзНаЧИВ лаУРеатІВШеВЧеНКІВсьКОї ПРемІї-2018

ЛЮТИЙ 2018 р. 5

Хто з нас не запримі-тив, що новонарод-женим дітям матеріприв'язують на ліву

ручку червону нитку. Чому? Яне сьогоднішній. Мені вжеминуло 70 і знаю, що гуцулизавжди новонародженій дитиніприв'язували яскраву червонунитку, щоб, не дай Боже, її ненаврочити. Так само робили і зягнятами, козенятами і телята-ми.

Все ж таки, для повнотиінформацій про цю справу язвернувся до моєї сусідки –Анни Ткачук, як кажемо, «Тка -чіхи», котра 12 січня цього рокусповнила 98 років. Вона най-старша жителька села. СлаваБогу, – здорова, самообслугову-ється, ще обробляє город. Го -ловне й те, що вона пам'ятлива,розсудлива. Колись у нашомуселі було чимало багатолітніхосіб. Сім років тому померланайстарша людина Сучавщини– Сметанюк Параска – на 107році життя, котра ніколи не хво-ріла. Одного дня не могла їсти,а другого дня померла.

Ми кажемо, що «Ткачіха»здорова. Вона має діабет із 1955року, вже 63 роки. Притулиласяця хвороба до неї із гризоти, боїї чоловік був ОУН-івцем,боровся проти москаля-окупан-та. Він сидів у тюрмі – румун-ській та совєтській. Хто йогозапитував, чому сидить у тюр -мі, він гордо відповідав: «Я врагсоветской власти!».

Останнім разом, 1955 року,його знову покарали, поклали втюрму, де помер, і «Ткачіха»залишилася вдовою з 4 дітьми вРумунії, а старша дівчина зали-шилася вдома, в Руській (теперУкраїна) – 2 км до кордону, дежила господарка «Ткачіха».

Минулого року і донькапомерла. Перехідний кордон-ний пункт Руська – Ульма вжекілька років закритий, так що їїмати «Ткачіха» не мала можли-вості бути на похороні доньки,яка 73 роки прожила на самоті.

У 98 років «Ткачіха» могла йпішки перейти митницю і зайтидо помешкання доньки. Це гір -ше, як за комуністичного режи-му. Їй радили перейти кордон у

Сереті, але з паспортом (це від-стань 300 км), або в Сігеті,також з паспортом, але ця доро-га об'їзна.

Під час комуністичного ре -жиму, який він і не був, булодуже легко перейти кордон дорідних: на похорон, на весілля,або навіть на родини та хрести-ни. Із телеграмою і просьбою вруці румунські пограничники,після коротенької перевірки, за2-3 години дозволяли перейтикордон.

А тепер... входимо в нашутему. Мені сусідка розповіла,що колись кожна мати новона-родженій дитині прив'язувалачервону нитку на ліву ручку.Хто мав червоний обручик(брас лет), то ставив його за -мість нитки, але були випадки,коли дитина вибирала обручикіз руки, подеколи ражалася.Телятам, ягнятам також прив'я -зували червону нитку. На моїзапитання, – Чому нитка черво-ного кольору і на лівій руці? Щоробити, якщо нитка порваласяабо просто загубилася? – вонавідповіла:

– Червона нитка на руці здав-на вважалася оберегом від вро-чення, хвороб і різних негараз-дів. Я всім дітям зав'язувала наручки червоні вовняні нитки.Червоний колір символізуєБожественну любов і прощен-ня. Треба зав'язати на нитці сімвузликів, при цьому требавимовляти і думати, чогодоброго ви бажаєте дитині.Самій собі зав'язувати нитку неможна, бо це нічого не дасть.Треба аби це зробила близькалюдина, бажано жінка. Ниткузав'язують на зап'ясті лівоїруки, бо вона близько до серця.Якщо нитка порвалася або загу-билася, то не потрібно засмучу-ватися. Значить, цей оберігвиконав свою захисну роль.Може, якась зла людина намага-лася навести на вас порчу абонаврочити, а він забрав усюнегативну енергію, як то кажутьтепер, і ви, в результаті, непостраждали. Тепер можназав'язати нову нитку, – розпові-ла докладно вуйна «Ткачіха».

Юрій ЧИҐА

З народної традиції та вірування

«ЧЕРВОНА НИТКА ВБЕРЕЖЕ ВІД ХВОРОБ ТА НЕГАРАЗДІВ»

(Далі буде)

ХАЙ БУДЕ ПОКІЙНОМУ 

ІВАНУ КУРИЛЯКУ ЛЕГКОЮ РОНЯНСЬКА

ЗЕМЛЯ!

Передаємо співчут-тя згорьованій родині– дружині Василині,синам – проф. д-ру Ва -силю, Веняміну, Ми -

хайлові та внукам з відходом доБога 29 січня 2018 р. після довгоїхвороби мужа, батька, дідуся –Івана Куриляка!

Народився Іван Куриляк 13 чер-вня 1937 року в українському мара-мороському селі Верхня Рівна вбагатодітній сім'ї.

Дай Боже сили родині перенес-ти важку втрату.

Хай з Богом спочиває! Хай буде покійному легкою

ронянська землиця!

За українців-ронянців Буха рес -та, які знали та шанували вуйкаКуриляка – Ірина Петрецька-Ко вачз родиною та Михайло Трай ста.

Народився покій-ний в с. Верхня Рівнана Мараморощині 25жовтня 1944 р. в укра-їнській багатодітній сі -

м'ї. По чаткову освіту здобув у рідному селі,Українську педагогічну школу закінчив у містіСігеті, Консерваторію – в місті Клуж-Напока.

Після закінчення педучилища 1 рік працювавз дружиною Марійкою, буковинкою за походжен-ням, в рідному селі Верхня Рівна. Опісля вонипереселилися до Сучави, щоби бути ближче добатьків дружини.

На Сучавщині покійний організував і керувавхором, в репертуарі якого були гарні українськіпісні, активну участь брав у всіх організованихСУР подіях, відвідував та брав активну участь ворганізуванні та підтримуванні української цер-кви м. Сучави. Часто з делегаціями Сучавськоїорганізації СУР відвідував Україну.

Народилися в них дві дочки – Симона таХристина, які обдарували їх 5 онуками.

Коли б уже лише радіти життю та милувати-ся внуками, невблаганна хвороба здолала життє-вий шлях Миколи Крамара, і в ніч на 6 лютого2018 р. упокоївся в Бозі, він навіть не відаючи,якою важкою хворобою хворів.

Слід сказати, що дру-жина Марійка, після важ -кої невиліковної хво робиупокоїлася в Бозі рівно12 років тому.

На похорон прийшлипопрощатися з покій-ним та відправити йогов останню земну дорогуродина та представникиСоюзу українців Румунії– його голова і депутат Микола Петрецький таголова Марамороської філії СУР МирославПетрецький і голова місцевої Верхньо рів -нянської організації СУР Елек Опрішан, одно-сельчанин та рідня, представники сучавськоїфілії СУР, колеги та знайомі, які його знали таповажали.

Редакція «ВС» приєднується і передає щиріспівчуття згорьованій родині. Хай Бог дасть силта мужності родині перенести цю важку втрату!

ХАЙ З БОГОМ СПОЧИВАЄ ПОКІЙНИЙ ВБУКОВИНСЬКІЙ ЗЕМЛІ!

ХАЙ БУДЕ ЗЕМЛЯ ПУХОМ ПОКІЙНОМУ!

«ВІльНе слОВО»

V

ДІЙШЛА ДО НАС СУМНА, БОЛЮЧА ВІСТКА: ВІДІЙШОВ У ПОТОЙБІЧЧЯ

ВИКЛАДАЧ МУЗИКИ МИКОЛА КРАМАР

ЛЮТИЙ 2018 р.6

29 січня 2018 року

ДО ДНЯ ПАМ’ЯТІГЕРОЇ В КРУТ

29 січня 2018 року в Україні назагальнодержавному рівні відзначаєть-ся 100 років бою під Крутами, котрийдля Українського народу став симво-лом героїзму та самопожертви молодо-го покоління в боротьбі за незалеж-ність.

29 січня 1918 року на залiзничнiйплатформi в Крутах перебувало до 520українських воякiв, юнакiв і студентiв,озброєних 16 кулеметами та однієюгарматою. Росіяни вдесятеро перева-жали, мали бронепотяг та артилерію.

Військами УНР під Крутами коман-дував Аверкій Гончаренко. Завдякивигідній позиції і героїзму, українцямвдалося завдати росіянам значнихвтрат і стримати наступ до темряви.

Потім, під тиском ворога, українськібійці організовано відступили до еше-лонів і вирушили в бік Києва, руйную-чи за собою залізничні колії. Але однастудентська чота – 27 хлопців, заблу-кавши у темряві, повернулася до стан-ції Крути, яка на той час уже була зай-нята більшовиками. Вони потрапили вполон. Хлопців катували, а потім стра-тили. Згодом майже всіх героїв похова-ли на Аскольдовій могилі у Києві.

У квітні 1918 року завдяки підтрим-ці німецьких та австро-угорськихвійськ (відповідно до Брестського дого-вору) українці звільнили від більшови-ків майже всю Україну. Отже, бій підКрутами став боєм за майбутнєУкраїни.

Завдяки звитязі та сміливості укра-їнських вояків ворожий наступ біль-шовиків на Київ було зупинено на кіль-ка днів, коли тривали переговори міжУкраїнською Народною Республікою ікраїнами Четвертого союзу. Важливо

було, аби на той момент українськастолиця перебувала під контролемЦентральної Ради.

9 лютого 1918 року Брестський мир-ний договір було підписано. Він озна-чав визнання самостійної УкраїнськоїНародної Республіки суб’єктом міжна-родних відносин.

Вшанування пам’яті загиблих підКрутами молодих людей 29 січня 1918року набуває глибокої символіки сьо-годні, коли такі ж молоді люди захи-щають суверенітет, свободу та незалеж-ність України в боях із російськимиагресорами у східних частинахДонецької та Луганської областей.

Як доводить історичний досвід,правда завжди перемагає, а правда набоці Українського народу.

Romania, Bucharest, Aviatorilor 24; tel.: (+4021) 230 36 60; fax: (+4021) 230 36 61; E-mail: emb_ro@mfa.gov.ua

УКРаїНсьКІ ОБРЯДИ В РеметаХ (маРамУРеШ)(Закінчення. Поч. у попередньому номері)

Не можна було закінчуватинашу подію без виступу«Червоної калини», молодихі талановитих співаків,

гарно вбраних (червоні елегантні піджа-ки і чорні штани), хлопців, які проспіва-ли кілька українських народних усім відо-мих пісень, яким підспівували і аплодува-ли всі глядачі. Щира подяка цим хлоп-цям за технічне забезпечення події(інструменти, мікрофони, світло і т.д.), які завжди дуже точні на всіх нашихподіях і, певна річ, солісту, який був одні-єю з важливих осіб, що забезпечилиуспішне проведення нашого заходу.

В закінченні концерту пан депутатМ. Петрецький щиро подякував усімартистам і глядачам, підкресливши іоцінивши всіх, хто підключився в органі-зації та проведенні концерту, маючитеплі і похвальні слова на їх адресу.

Підписувач цього тексту ВасильПасинчук, голова місцевої організаціїСУР, щиро і тепло подякував усім тим,що допомагали успішному проведеннюподії: Центральному керівництву СУР,керівництву СУР Марамороської філії,сільській Раді, керівництву школи зРеміт, учням, учителям, родичам, всімзапрошеним і присутнім, артистичнимгрупам, головам місцевих організаційСУР зі всіх українських сіл Мара -морощини і, не в останню чергу, паніЄлисаветі Шелевер і всім, хто їй допо-магав у забезпеченні залу, тепла і смач-ної вечері.

Подія закінчилася загаль-ною святковою вечерею, де всігості і господарі добре відчува-лися, оцінили смачний і добрепідготовлений меню, де про-довжився концерт і де луналидалі українські народні пісні зпіднесеним, веселим настроємв атмосфері дружби і порозу-міння.

Багато слів подяки, пози-тивних, похвальних, ми почу-ли про наш захід. Всім дужегарно дякуємо, ласкаво чекаю-чи всіх і восени 2018 року, бохочемо запевнити вас, що вРеметах вам завжди будутьраді, і ми будемо приймативсіх наших друзів з великимзадоволенням, повагою, любо -в'ю, почувати взаємне порозу-міння в дусі християнськоїморалі.

Із задоволенням висловлює-мо щирі слова подяки пановіМихайлу Бринзянику, який бувбагато років головою Реме -тянської місцевої організаціїСУР, і який започаткував ценаше свято, багато років ор -ганізував «Осінні обряди українців», якийбув присутнім на нашій події і мав мож-ливість дружньо потиснути руку всімтим, які його знають і які багато роківспівпрацювали з ним, які його поважа-ють і люблять.

Хочемо закінчити словами, які я дужелюблю, відомого артиста і телеведучого

Ігоря Кондратюка, який веде популярнупрограму «Караоке на майдані»:

«Ми Вас усіх обнімаємо, цілуємо ілюбимо! Бувайте!».

проф. Василь ПАСИНЧУК,голова місцевої організації

СУР с. Ремети, Мараморощина,

ЛЮТИЙ 2018 р. 7

Про зимові січневі святкування українців у Клужі

Січневі зустрічі у Клужі присвячу-ються традиційному святкуваннюукраїнцями низки найповажнішиху народі зимових свят (Різдва,

Нового Року та Водохрещі). Народна звичає-вість у цей період дуже багата, різноманітна,своєрідна. З давніх пір в Україні на зимовісвята обов'язково має бути обрядове застілля,вшанування предків, ритуальні поздоровленняі обходи, господарські магічні ритуали, ряд-ження, маскування, розваги і т. п. Все церобить Україну унікальною і цікавою, бовирізняє українців серед інших і робитьїх неповторними. Напевно всі чули прокарнавали в Ріо-де-Жанейро, чи уВенеції, День святого Патріка в Ірландії.Для нас це екзотичні події, на яких неодин мріє побувати. Те ж саме відбува-ється і з нашими зимовими святкування-ми, які представники інших культур вва-жають магічними, захоплюючими театра-лізованими дійствами.

На клужівських зустрічах роботи закадемічним розглядом та аналізом темпоєднуються з фактичними елементамисвяткування. Вже очікуваною є традиціявідкривати і завершувати перший зимо-вий захід колядками у виконанні наймо-лодших учасників. Офіційну ж частинурозпочала цього разу робота «Колядки –давніші за хрещення Русі», зачитанаІонелою-Пауліною Каіл. В ній було роз-крито декілька аспектів Різдвяних святок– їх історію в Україні, звичаї і обряди,пов'язані з цим святкуванням, а такождекілька теорій щодо походження самогослова «Різдво». На думку авторки:«Різдво сьогодні – це християнське свято,в святкуванні якого збереглося багатотрадиційних дохристиянських елемен-тів». До таких відноситься звичай стави-ти дідуха чи колядувати, які було розгля-нуто детальніше. Не всього ми зараздотримуємося, не все можемо пояснити,не все зберігаємо, як належиться. Але:«...попри різні радикальні прогнози скептиків,я переконана, що більшість українців на Різдвоготують 12 пісних страв, сідають за стіл післятого, як зійшла перша зірка, та розпочинаютьвечерю з традиційного споживання куті», –підсумувала автор. Коли ж ми просто спогля-даємо ці дійства, або приймаємо участь у них,- ми вивчаємо, славимо і приєднуємося доодвічних моральних і духовних чеснот нашихродин, наших громад, наших націй. Тим самимми приєднуємося до вікової мудрості предків,шукаємо у ній зміст всього земного, черпаємосвою силу, натхнення і рівновагу там.«Українці не йдуть на гостину до реставрації,а збираються в родинному колі. Згадуютьминулий рік (...), померлих родичів і тих, якіживуть далеко. Вони не забувають побажатиодне одному щасливого Нового року. І це най-головніше», – завершила студентка.

Докторант Теологічного факультету Ми -хайло Боднарюк виступив з доповіддю«Хрещення Господнє. Історія, теологічні пояс-нення і традиції». В ній він нагадав присутнімумови і наслідки хрещення Іваном Хрес -тителем Ісуса в річці Йордан, прослідкувавзначення та роль води від створення світу забіблейними переказами і до народних звичаїв

та увіруваннь, пов'язаних з нею. Для українцівВодохреща, або Хрещення, Йордан «є святом,присвяченим очищенню всієї природи».Християнський по своїй суті, обряд водосвят-тя доповнюють і зараз народні звичаї. Відомо,що велика кількість різноманітних ритуалів тадій у цей день спрямована на захист від нечис-тої сили. А відтак погань викурюють димом чиладаном, проганяють свяченою водою чимаком, лякають масками, дзвіночками, галасу-ванням і співом. Промовець підкреслив, що

Водохреща вважається великим християн-ським святом, бо Ісус Христос показав, середіншого, що він близький до нас, що «царствоХристове наблизиться до нас, якщо і ми набли-жатимемося до нього», намагаючись жити зазаконами Божими. Було наголошено: «НаВодохрещу нам дарується мир, великодуш-ність і краса (...) для того, щоб ми їх зберігали,поважали і розмножували».

На завершення слово взяв заступник деканафакультету іноземних мов пан Дорін-ІоанКіра. Пан професор зізнався в усе більшійобізнаності з українською літературою, історі-єю, перекладацькими роботами таких поста-тей, як Федькович, Гребінка, Куліш, Франко,Леся Українка та інші. Це пов'язано з йогопостійною присутністю на зустрічах україн-ської громади та завдяки тісним зв'язкам з їхні-ми організаторами, викладачами українськоїмови та літератури на факультеті іноземнихмов – подружжям Гербіль. Виступ пана Д.-І.Кіри був побудований на основі повістіЧарльза Діккенса «Різдвяна пісня у прозі».Може це видатися дивним, але існував період,коли в Англії майже не святкували Різдво. Дойого відродження причетна сама королеваВікторія, яка ввела звичай прикрашати ялинкуі роздавати подарунки. В цей період Ч.

Діккенс, відомий на той час творами про дітей,започаткував різдвяну тематику в англійськійлітературі. Першою у цьому напрямку сталаповість «Різдвяна пісня у прозі» («A ChristmasCarol», 1843), перенасичена фантастичнимипривидами і чарівною символікою. На думкудоповідача, повість сповнена «концепцієювивільнення, очищення від гріхів», що робитьїї актуальною і цікавою донині. Це одна з при-чин, через яку цю повість, починаючи з 1890р., було неодноразово перекладено на україн-

ську мову. Головний герой з жадюги ізлючки перетворюється у доброго, щиро-го і щедрого дядечка, що допомагає бід-ним і сиротам. Так Діккенс підкреслює«притаманні різдвяному духу риси –милосердя, щедрість і співчуття», –зазначив пан Д.-І. Кіра.

То ж для чого нам традиційне святку-вання? Що нам дає християнська віра?Для чого ділитися радістю святкування?Чого би то роздавати своє майно іншим ітурбуватися про знедолених, сиріт і оди-ноких? Як не дивно, але відповіді можназнайти в тих давніх традиційних святку-ваннях, в нашій вірі і духовності, нашихвікових моральних засадах, які є фунда-ментом нашого життя, наших прагнень ідосягнень. Кожен з нас різниться навітьвід своїх найближчих. Ми по-різномудумаємо, живемо, відчуваємо. Та не див-лячись на це, в нас є так багато спільногов найпростішому. Ми переконані, що роз-ділена з іншими радість примножується.І тільки той, хто цього не відчув, може непогоджуватися. За нашою українськоюментальністю, вдала забава чи святкуван-ня – це тоді, коли люди зібралися, посиді-ли, поговорили, пожартували, навесели-лися. А відхилення за звичай в тій чиіншій мірі обговорюються, не одобрю-ються, засуджуються.Чи не так?

А скільки всього можна навчитися утих давніх ритуальних звичаях чи обря-

дах! Це тільки на перший погляд про урожайта розведення домашніх тварин. Насправді жтут і як себе вести: як поважати і як добитисяповаги; як сприймати навколишніх такими,якими вони є, а не засуджувати; як і коли про-сити прощення, вибачатись, дістатись сил зла-годи. Тут про те, чого остерігатися і як захи-щатися; як зберегти здоров’я і як правильнохарчуватися. Тут, звичайно ж, і як працюватита відпочивати; як заробити, зберегти, примно-жити. Тут і про те, як рівень життя навколиш-ніх впливає на твій власний, про вигоди здоро-вого оточення друзями, а не ворогами, і пропереваги благочинності, меценатства і філан-тропії. І про те, як повернутися від земноїбуденності до вічного, до духовного, до того,що ніколи не минає. Це, якщо хочете, століт-ньої давності team building, leadership, couch-ing і різноманіття психотерапевтичних мето-дів. Це всі необхідні інструменти для досяг-нення врівноваженого і комфортного життя,для того, щоб відчути себе щасливим там, дети є.

Тому хай у наших домівках і після Різдвапанують піднесені святкові настрої, не пропа-дають національні чи родинні традиції, живе іквітне міцна сім’я у сильній країні! ХристосРодився!

Ольга СЕНИШИН

ЛЮТИЙ 2018 р.8

20січня ц.р. в м. Сігеті (Ма -раморощина) прозвучаликолядки на Фести валі укра-їнських колядок та обрядів

уже в 25-ий раз, а 8 років, цей захід вже іМіжнародний. Це одна із найважливішихподій Союзу українців Румунії, яка об'єдна-ла українців всіх кутків Румунії та гостей зУгорщини і України.

І на цей раз захід почався в українськійправославній церкві м. Сігета, де священикд-р Микола Лаврюк відправив велике не -дільне Богослужіння, підтримане колядка-ми, виконаними хорами. Вийшовши з цер-кви, артистичні групи направились ізколядками центром міста до Музичноїшколи ім. Джеордже Енеску, в залі якої від-бувся фестиваль, у оплесках мешканцівСігета.

Відкрили фестиваль голова СУР Мара -мороської організації проф. МирославПетрецький як головний організатор.Прозвучали гімни Румунії, ЄвропейськогоСоюзу та України. У своїм слові депутат,голова СУР Микола-Мирослав Петрець кийпривітав почесних гостей і побажав успіхівусім артистичним гуртам у їх виступах.Потім були запрошені до слова мер Сігету,посол України в Румунії і багато почеснихзапрошених. Переклад на румунську мовуздійснила пані Ельвіра Кодря – радник уМНВ Румунії.

Після промов на сцені виступали (ко -лядували, вінчували) 27 артистичних групзі всіх повітів, де живуть українці у Руму нії,з усіх українських сіл Мара мо ро щини, ізУгор щи ни та України. Розпо чав кон церт хор«Ро нянсь кі голоси» із Вер хньої Рівни, який

брав участь на цім фестивалі із самого йогопочатку і дотепер. Вони виконали триколядки на 4 голоси і «Щедрик». Проф.Джета Петрецька, диригент хору, поновилахор молоддю, а також кількома хористами ізРусь-Поляни.

Опісля виступила підготовча група укра-їнського відділення Школи Верхньої Рівни,приготовлена проф. Ларисою Петрецькою.І надалі виступали з прекрасними колядка-ми і вінчуванками хори, вифлеєми, вокаль-ні групи і соло з України, Угорщини, з пові-тів Сучава, Сату-Маре, Арад, Тульча, Ті -міш, Караш-Северін, Ботошань, одні з них усупроводі оркестрів.

Артистичні групи з Марамо рощини булина висоті. Прекрасно проспівали колядкицерковний хор із Сігету Мармацієй, групи ізРускова, Верхньої Рівни, Красного, Ви -шавської Долини, Кривого, Русь-Поляни,Лу га над Тисою, Бичкова, Довгого Поля, ді -ти з Реміт, Кричунова.

Щирі поздоровлення диригентам, якіпрекрасно підготували виступи своїх груп.Вони отримали грамоти від проф. ВасиляПасинчука, голови Реметянської організаціїСУР та першого заступника СУР, який вівпрограму на сцені. І хоча концерт тривавбіля 5 годин, ніхто із залу не виходив, апло-дували всі виступи, які були чудові.

Вкінці концерту пан депутат Микола-Мирослав Петрецький привітав усіх учас-ників, подякував офіційним запрошеним івиділив Ювілейні грамоти партнерам цієїдіяльності, високоповажним гостям і голо-вам місцевих та повітових філій СУР.

Цей фестиваль був на дуже високомурівні, перевершив себе. Він же ХХV-ий!

Честь і слава організаторові, проф.Мирославу Петрецькому, голові Марамо -роської організації СУР, та його комітету.

А всім учасникам – На многая і благаяліта!

Учит. Іляна ДАН

ПРОзВУЧалИ УКРаїНсьКІ КОлЯДКИ У сІГетІ

ЛЮТИЙ 2018 р. 9

Уп’ятницю, 9 лютого 2018 р., вСігеті відбулася Національнанарада учителів українськоїмови, на яку я мала щасливу

нагоду бути запрошеною як колишній вик-ладач української мови (зараз я на пенсії) тачлен Ради СуР, за що висловлюю щируподяку організаторам, зокрема Голові СУР,Депутату пану Миколі-Мирославу Петрець -кому.

Нараду відкрила і провела радник уМіністерстві виховання пані Ельвіра Кодря,яка ознайомила присутніх із метою зустрічіта планом роботи, накреслила завдання, якістають перед учителями українсь-кої мови. Був обговорений станвикладання української мови вшколах українських сіл і міст, вяких викладається наша мова. Всвоїх виступах учасники нарадивідзначили, що останнім часомвідбулися певні позитивні, але йнегативні зміни, бо з незрозумі-лих причин молодь іноді відхи-ляється від свого коріння, відсвоїх предків, від українськоїмови, від українського фольклору.Наші українці ставляться по-різ-ному до рідної мови. Дехто пиша-ється нею, хтось-там соромитьсянею, а одні навіть байдужі до рід-ного слова.

У моїм виступі я розказала мо -лодим учителям про роль рідноїмови в нашому житті, бо страхпогано чути, що не всі українцівивчають нашу українську мову.

Мова – це не тільки засіб спіл-кування між людьми, а вона длянас не друга, а перша природа, щооточує нас, живе з нами всюди ізав жди. Без мови, без сонця, рос-лин, повітря людина не може існу-вати. Велике нещастя – нищити природу,але боляче б’є по народові зречення рідноїмови, чи навіть неповага до неї, що дорів-нює неповазі до батьків.

Дуже справедливо сказав письменникОлесь Гончар: «Той, хто зневажливо ста-виться до рідної мови, не може й самвикликати поваги до себе!».

Всім треба вивчати, розвивати, берегтисвою мову, бо престиж мови залежить не віднеї самої, а від її носіїв. Українська мовастане престижною тоді, коли ми не будемонеї соромитися, коли діти будуть гарно,виразно, правильно говорити й читати по-українськи.

В цьому велику роль мають, по-перше,матері, бо дитина ще не навчилась, як слід,говорити, а її слух вже ловить слова мате-ринської колискової пісні, слова бабиних чидідових казок. Я благаю учителів, щоб назасіданнях з родичами пояснювали, щознання рідної мови не обмежує вивчати іншімови, що «скільки мов ти більше знаєш,стільки ж разів ти людина». Мова творитьсянародом, народ без мови – не народ. Без уся-кої іншої науки можна обійтися, а без знан-ня рідної мови – не можна, бо вона вбирає всебе традиції, головні історичні моменти зжиття народу.

Найважливішу роль у вивчанні рідноїмови відіграє вчитель української мови.Ставиться таке запитання: «Яким повиненбути справ жній учитель української мови?Якими якостями повинна володіти ця люди-на?».

По-перше, головна роль учителя укра-їнської мови полягає в тому, щоб показати,продемонструвати своїм учням, чим саметака гарна наша мова. Якщо вчитель покажеі доведе всі переваги рідної мови, то діти йучні збережуть цінну інформацію у їхнійпам’яті. Зробити це зовсім не складно!Досить того, виразно прочитати, яскраво

кілька поетичних творів українськихавторів, щоб сильно вплинути научнів і показати, наскільки гарна,мелодійна, солов’їна, барвиста, бар-вінкова українська мова.

Учитель повинен досконало зна тимову. Йому повинні бути добре відо-мими граматичні правила та ефектив-ні прийоми з стилістики, які зможутьзробити його мову цікавою. Якщо цепобачать учні, вони переконаються втому, що у них розумний, професій-ний, кваліфікований учитель, але йсправжній українець.

Кожен учитель, як і учень, повинніпрагнути досконалості, працюватинад собою з усіх точок зору.

Не маємо права забувати, що залюбов до української мови багатописьменників часто платили власнимжиттям. Цією мовою написані творинаших класиків, але й твори нашихвідомих і в Україні письменниківукраїнців у Румунії.

21 лютого – Міжнародний деньрідної мови. Спеціально в цей деньми, українці, святкуємо нашу ріднуукраїнську мову, віддаємо їй належнушану, бо вона – найкращий цвіт, щоніколи не в’яне, а вічно розвивається

й процвітає. Хай вона не пропаде, бо інакшепропадемо й ми-українці як нація.

Казав Кобзар української поезії поетТарас Шевченко: «Поки живе мова, дотиживий і народ!». Ми не повинні забути, що:«Хто мови своєї цурається, той сам себестидається», «По-своєму кожна пташка спі-ває, по-своєму народ розмовляє».

Дорогі українці! Шануймо й поважаймосвою рідну мову, вчім своїх дітей говорити,молитися, співати нашим рідним словом!

Ледія СПІВАЛЮК,голова Жіночої організації СуР

На тему україномовного виховання і шкільництва

Хто байдужий до рідного слова?! Скажіть і чому!

ЛЮТИЙ 2018 р.10

(Закінчення. Поч. на 8 стор.)

Умалім, але відомімкурортнім місті Гу -ра Гуморулуй, роз-ташованім у ма -

льов ничій гірській околиці Су -чавського повіту, постійно ве -деться активна культурно-про-світницька діяльність. У цімконтексті кожного року мешкан-ці міста, а то і туристи, – частозакордонні, – мають можливістьпобачити і багато різних виста-вок.

Хоч цей рік почався недавно,то вже у січні, після іншої куль-турної діяльності, відбулася іодна, можна сказати, незвичай-на виставка, бо експонати різни-лися від тих мешканців міста,котрих звикли бачити, а це дове-ло до того, що вона була набага-то цікавішою. Справа йде профотовиставку «ПРОСТІ ОБ -ЛИЧЧЯ НЕПРОСТОЇ ІСТОРІЇ»,автор якої – Сергій Гакман зУкраїни, яка була виставлена уприміщенні місцевого Музеюнародних звичаїв, відкрита внеділю 21-го січня ц. р.

Ця культурна подія відбуласявнаслідок взаємодії Благодій -ного фонду «Суспільні ресурсита ініціативи» і ВідкритогоУніверситету для дорослих таМерії міста Гура Гуморулуй. Уприсутності значного числамешканців міста виставку від-крив пан Север Думітраке –директор Культурного центруміста, який, привітавши присут-ніх, між іншим, сказав, що тема-тика виставки має історичнийхарактер, а це робить її щебільш вартісною. У свою чергу,пан Маріус Урсачук – мер міста– після того, як ласкаво привітавшановних гостей із України –родину Гакман (пан Сергій при-їхав разом із своєю дружиною,пані Тетяною) і всіх інших при-сутніх, сказав, що ця культурнаподія є важливою для міста, івін радий, що місцевий музеймає честь її прийняти. Під -креслив, що такі, або подібнікультурні події, зміцнюють до -бросусідство і сприяють збли-женню між народами, тим біль-ше, коли вони є і сусідами.Впевнений, що після цієї вис-тавки слідуватимуть й інші, вза-ємні, включно і в Україні, щоб,таким чином, дати можливістьознайомлятися з гуморськимикультурними діячами.

Відносно історичного харак-теру тематики виставлених фо -тографій сказав, що воно вартіс-не у ще більшій мірі тому, що цідва сусідні народи – румун-ський і український – довгийчас мали нераз спільну, абоподібну історію.

Про виставку, взагалі, зокре-ма про деякі виставлені фотог-рафії, говорив по-румунськи –мовою, якою добре володіє, –сам автор Сергій Гакман. Всьо -го виставлено 27 фотографій(чорно-білі і кольорові), на кот-рих зображені портрети «про-стих облич» буковинських жі -нок та мужчин різного віку,серед них інтелектуалів, селян,воєнних, урядників, а то і зви-чайних людей, які жили не тіль-ки минулого століття, але й унашім теперішнім часі. На пер-ший погляд, виглядало б, що цещось звичайне, без особливого

значення, як би не те, що ціобличчя є «непростої історії»,так, як вказано на афіші.

Життя кожної людини являєсобою своєрідну малу історію,про яку можна б написати на -віть і роман. Але шлях життя,доля неоднакові, з деякими вониє (були) прихильними, а з інши-ми дуже несправедливими, а цепов’язане з тим часом, в якомувони жили, та з історичнимиподіями, які тоді відбувалися.Про це саме і вказує тематикавиставки. Представлені особи –українці, але й румуни, євреї таінші нацменшини Пів нічної

Буковини, про котрих треба зна -ти також, бо їх життя і доля єдоказом сказаного вище. Неза -лежно від національності, бага-то з них мали подібну долючерез історично-політичні подіїминулого століття – сталінсько-го терору, диктатури Іона Ан -тонеску, радянського періоду таіншого. На жаль, і на сьогодні,вже в ХХІ-ому столітті, долябагатьох залежить від агресив-них воєнних дій РосійськоїФедерації проти України.

Переглядали експонати. Ось,наприклад, фотографія молодо-го оберлейтенанта австрійськоїармії в Першій Світовій війні,буковинця Іллі Гуцуляка, якийпіс ля вступу Червоної Армії вЧернівці 1940-го року, був а -рештований, обвинувачений ушпигунстві на користь Румунії,а в 1941-ому році засуджений дорозстрілу, вирок будучи викона-ний. Було йому тільки 46 років.

На іншім експонаті видномолоду селянку з малою дити-ною на руках, а поруч знімкатієї самої жінки вже в старшомувіці. Це Аніца Нандріш-Кудла.На початку Другої Світової вій -ни вона, разом зі своїми трьомасинами, була депортована вСибір окремо від своєї хвороїматері та чоловіка, яких так і непобачила більше ніколи. У Си -бірі вона пережила голод, хво-роби і нелюдські умови праці,але зберегла своїх синів. НаБуковину повернулася аж 1961-го року. Написала книгу спога-дів під назвою «20 років уСибірі», надруковану в Румунії іперекладену кількома мовами.На городжена Премією «ЛучіанБла га» Румунською Академією.Недалеко від цього експонату є іродинна фотографія Елізабети(Ютіш) Кіцак, родженої 1907-гороку в Остриці (давня назваКлішківці), колгоспниці. Черезсвої релігійні переконання (булапротестанткою – назаритянкою)під час Іона Антонеску сиділа втюрмі, але не зреклася своєївіри. Прожила 90 років. Мала 3дітей, 8 внуків і 16 правнуків.

Про трагічну долю людей зтих часів можна дізнатися і зінших фотографій. Цікаві історіїє і тих осіб, життя яких ближчедо наших часів. Так, наприклад,є фотографія, на якій дивитьсяпрямо нам в очі – і маємо вра-ження, що, от, заговорить донас, – Олег Панчук, внук ОльгиКобилянської.

«Прості обличчя непростої історії»

БАГАТОЗНАЧНА, ЦІННА ФОТОВИСТАВКА

(Далі буде)

Ярема ОНИЩУК

ЛЮТИЙ 2018 р. 11

9

Приємно читати про нашихсучасниць, сучасників, колег,учнів, українців, розсіяних повсій Румунії, про їх бажання

бути якнайуспішнішими в колективах, депрацюють. Бути зразковими громадянамисела, міста бо про них чути тільки словапохвали та подяки...

Тепер в рубриці «Наша сучасниц» пред-ставляємо пані учительку (як кажуть про-фесорку-учительку) Нисипітської школиСучавського повіту Анамарію Скі пор (з до -му Влад Кобилиця), котра 1996 р. закінчилаПедінститут вищого зак ладу ім. ОсипаМаковея в м. Чернівці. Після серйозного тавимогливого екзамену з Історії та Ге -ографії Румунії (предмети не входи-ли до Аналітичної програми Чер ні -вець кого педінституту), одер жуєатестат учителя-спеціаліста дляІ-ІV класів, виданого Міністер -ством виховання Румунії.

Як каже Анамарія, щоденнікурси факультету не були обов'яз-ковими, але вона доказала всім тим,котрі понижували систему навчан-ня в Україні, що може. Таким спо-собом всі «горлачі» замовкли, бо во -на доказала, що успішно можнавчитися і в Україні, і в Румунії істати вдосконаленим учителем.

Анамарія щоденно вчилася, без-перервно вдосконалювала свої знан-ня і так успішно одержала всі сту-пені учителя: дефінітиват, другий та пер-ший ступені.

Скромність, допитливість, наполегли-вість, компетентність, мудрість і праце-любність, природні здібності у педагогічнійдіяльності є характерними рисами учи-тельки Анамарії Скіпор, котра протягом21-річного стажу безперервного вчителю-вання усвідомила, що наполегливість, ста-ранність стають запорукою успіхів у їїроботі.

Позитивну роботу вчителя забезпечу-ють педагогічний такт, лагідність у поєд-нанні з розумною вимогливістю, а це голов-ні якості учительки Анамарії Скі пор, якакористується повагою серед колег, бать-ків, учнів за відвертість, вимогливість,об'єктивність.

Анамарія одружена з лісничим Ни колаємСкіпором, з яким має двоє діточок: Лука –

учень ХІІ класу Військового національногоколеджу ім. Штефана чел Маре ізКимполунг Молдовенеск і Теодора – ученицяІХ-го класу престижного Су чавськогонаціонального коледжу «Пет ру Рареш».Анамарія не лише престижна учителька,але й зразкова господиня, вирощує в своїйгосподарці велику рогату худобу, свиней тарізну птицю.

Для кращого ознайомлення з пані Ана -марією Скіпор я попросив її висловити кіль-ка думок про свою працю: «Стати вчи-телькою – це була моя мрія з дитячого віку.Після восьмирічки, на підставі іспиту, япоступила до економічного ліцею, спеціаль-ність – бухгалтерія. Ма ючи нагоду продов-

жити вчитися в педагогічній сфері, завдя-ки Союзу українців Румунії, я поступила доПедагогічного інституту ім. Осипа Ма -ковея із Чер нівців, де після чотирьох роківодержала диплом учителя-спеціаліста дляІ-ІV класів. Для визнання диплому в румун-ській освітній системі обов'язковим бувіспит з Історії та Географії Румунії, пред-метів, які не проходила в Черні вецькомупедінституті.

На підставі результатів цього іспиту,Міністерство національного виховання вРу мунії ви дало Атестат учителя-спеціа-ліста для І-ІV класів, на основі якого я за -хистила пост учительки в рідному селі.Зайти в румунську систему науки не булолегко. Па м'ятаю заздрість псевдорадників,котрі в очі казали батькові, розповсюджу-вали селом різні плітки, що всі учні, котрі

вчаться в Україні, стануть «шомерами(безробітними) із дипломом», щорумунська система навчання набага-то перевищує українську і т. д. Про -тягом чотирьох років я дійшла довисновку, що учителі І-ІV кл. на висо-ті. Вони на уроках, наче артисти,приємними словами, виразами звер-таються до своїх учнів. Нам, курсан-там із Румунії, було дивно, як звер-таються учні до своїх учителів:«Василю Івановичу, будь ласка, пояс-ніть ще раз про...», а відповідь булабез підвищення голосу. Відстаньвикладач-учень не повинна бути ду -же великою, а зв'язки холодними.Інший приклад: в Україні лівакиписали лівою рукою. А я мала в класі

ліваків, які писали обов'язково правою.Вдома примушували писати правою рукою,а в школі – учителі. Так що ліваків такимчином карали і, як результат, їх почерк бувдуже поганий. Це вже було проти природи!

Я маю велике задоволення, що для учнівмолодшого віку одержала солідні навикинаближення до учнів, стати їхнім другом.В Чернівецькім педінституті я навчиласяпереступати шкільний поріг із думкою про-вести якнайкраще урок, щоби моє словостало повчальним, торкалося розуму ісерця кожного учня. Всі на роботі працює-мо успішно, одні з нас навіть відмінно».

Думаю, що людина з такими життєви-ми рисами може успішно вирішувати про-блеми виховання молодого покоління на різ-них рівнях.

Юрій ЧИҐА

«НАШАСУЧАСНИЦЯ»

Наша сучасниця – мати, подруга, кохана, – та, яказавжди поруч, іде нам назустріч, підтримує нас вусьому тому, що вважає за добре, за

справедливе. Наша сучасниця бажає бути рівною своємумужу, хоче ділитись і радістю, і смутком з ним, бажає бути

підтриманою в тій мірі, в якій і сама підтримує й терпить,якщо потрібно.

Наша сучасниця – письменник, викладач, лікар, ін -женер, але і хлібороб. В цьому великому процесітехнологічної доби розвиває вона свої природні здібності,є творцем основної клітини суспільства – Родини. В цьомупроявляється її сила й вартість. Перед нашою сучасницеюзавжди було нелегке завдання – збереження нашоїнаціональної ідентичності, свідомої укра їнської хрис -тиянської родини, передавання цих вимог майбутнімпоколінням.

Рубрику ведеІрина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

АНАМАРІЯ СКІПОР

ЛЮТИЙ 2018 р.12

Послідувало святкування Та -ра са Шевченека, Дня неза-лежності України і Відмі -чення Голодомору. І ми були

одними із учасників проведення заходів,пов'язаних з переїздом незгасимої свічкичерез Яський повіт і до кордону зРеспублікою Молдова в пункті перетинукордону Албіца-Леушени.

Зразу ми зрозуміли, що длятого, щоб могти попросити у про-воду СУР нового приміщення,нам необхідно показати себе.Було необхідно доказати, що уЯсах була створена організаціянедарма, хоч деякі песимістипродовжували стверджувати, щоЯська організація не буде довготривати, що вона провалиться.Слава Богу цього не сталося.

Виходячи з конкретної ситуа-ції нашої організації з тих пір,але й теперішньої, ми повиннібули знайти свої власні рішення,характерні для нашої новоство-реної організації. Організація неможе існувати без людей та захо-дів. На деяких наших першихзаходах брали участь гурток«Негостинські струни» під керів-ництвом диригента професораМихайла Майданюка, «Свекру -хи» та інші. Пан професорМихайло Майданюк дав намгарну вістку: кілька з його учнів,членів гуртка «Негостинськіструни», здали іспити та посту-пили на різні вищі навчальнізаклади м. Яси. Таким чином,появилася можливість продовжу-вати його працю та створитиневеликий вокально-інструмен-тальний гурток. Так появився унас свій гурток «Тріо Негос -тинка» у складі студентів: Шор -гот Лівії, Серденчук Отілії таГафенку Олександри. Пізніше, заучастю студентів українців з Румунії тастудентів з України, які навчаються увищих навчальних закладах нашогопрекрасного міста Яси, був створенийінструментально-вокальний гурток «Бу -ковинка» під керівництвом професораІллі Горовея.

На наш погляд, цього було замало. Такщо почали шукати інші можливості. Івихід ми знайшли. Завдяки нашимзнайомим, – тут я маю на увазі панаМаріна Пан заріу, справжнього українцяіз міста Серет, – тоді він працювавзаступником директора Національногоколеджу мистецтв «Октав Банчіла», тапана Іллі Горовея з того ж колледжу,який погодився працювати з нашим гур-том «Буковинка». А для того, щоб усебуло законно, ми підготовили та підписа-ли Протокол про співпрацю з названимвище коледжем. З самого початку паніРодіка Фаліштяну, професор з балету,

погодилася підготовляти групу дітей,навчати їх танцювати українські танці івона ж взяла на себе обов'язок підібратидітей (українців, і не тільки) із класів, девона викладала. Все ж таки, цього булонедостатньо. Ми бажали мати свій тан-цювальний гурток, щоб наша надія непропала.

Осінню 2011 року, після VI-го з'їздуСУР, наша організація стала самостій-

ною організацією, а в 2012 р., з допомо-гою проводу СУР, та особисто пана голо-ви Штефана Бучути, для нашої організа-ції закупили на приміщення чотирикім-натну квартиру, яка і на сьогодні є осе-редком Яської філії СУР.

Я не буду говорити про труднощі,через які нам прийшлось перейти у 2012році через складну фінансову ситуацію,тому що через такі моменти прийшлосьперейти всі філіям. Ми вдячні керівниц-тву СУР за те, що воно оволоділо ситуа-цією того часу, і більшість запланованихзаходів проводились у нормальних умо-вах.

На підставі Протоколу співпраці, під-писаного між нашою філією та Дитячоюшколою местецтв міста Коломиї, Івано-Франківської області, Україна, 10 лютого2011 р. ми відрядили до Коломиї на ста-жування двох учнів Національногоколеджу мистецтв «Октав Банчіла»

(Галана Мадаліна та Оларіу Вівіану), девони здобули перші загальні і основнінавики, необхідні для танцюристів, асаме виконання українських танців. Накінцевому етапі на підготовці була при-сутня і пані Родіка Фаліштяну. Стажу -вання закінчилося програмою, на якійвиступали і наші юнні «танцюристи».Повернувшись додому, для керівникамайбутнього гуртка «Веселка» наступи-

ла важка та кропітлива праця:підібрати талановитих дітей, якібажали б вивчати, а потім і тан-цювати українські танці. Воназнайшла 20 учнів, які із задово-ленням погодилися стати члена-ми-прихильниками нашої органі-зації та вивчати українські танці.І так, за короткий час, приблизноза один місяць, вони вивчилиукраїнський танець «Берез нян -ка», а на заходах, присяченихсвяткуванню 179-ї річниці з днянародження Тараса Шевченка,відбувся перший виступ новозас-нованого гуртка «Веселка». Але внас не було костюмів. На першийвиступ ми запозичили костюми угуртка «Козачок» із Бальківців,керівник Петро Шойман. Потім здопомогою представників по -сольства України в Бухаресті татодішнього мера міста Вінниціпана Воло димира Гройсмана (за -раз пре м'єр-міністра України,якому ми виражаємо нашу сер-дечну вдячність) та Союзу укра-їнців Румунії ми пошили у Львовіукраїнські національні сценічнікостюми.

За ці 10 років наші гуртки, апотім і наші солісти та деклама-тори, ведучі, а їх нараховуєтьсяпонад 50 (це учні, студенти, вик -ладачі), виступали у понад 100заходах. Протягом цих років мине забували про підвищеннярівня майстерності наших гур-тків, зокрема нашого гуртка «Ве -

селка; Керівник гурту пані РодікаФаліштяну брала участь в конкурсах,фестивалях, мастеркласах та різнихінших заходах, які проводилися як уРумунії, так і за її кордоном, в Україні (вЧернівцях, Івано-Франківську, Вінниці)та в Болгарії. Кожного року приходилосьвідновлювати наші гуртки, коли їхчлени, учні чи студенти, закінчуючинавчання, переїжджали в інші місцяпраці чи навчання; а для того, щоб про-довжувати нашу діяльність у цій галузі,необхідно було шукати та підготовлятиінших, і в цьому вся заслуга пані РодікиФаліштяну і пана Іллі Горовея – керівни-ка гуртка «Буковинка», заступникадиректора Національного коледжу «Ок -тав Банчіла».

Що було б, якби нас не було...?

10 років від заснування Яської філії сУР

(Далі буде)

Голова Яської Філії СУРВіктор ГРИГОРЧУК

(Продовження з попереднього числа)

ЛЮТИЙ 2018 р. 13

Вже 25-ий рік Союзукраїнців Румунії ор -ганізовує на Мара -морощині, в м. Сіге -

ті, «Міжнародний фестивальколядок та зимових обрядівукраїнців Румунії», який відбув-ся 20 січня ц.р.

В день Собору святого ІванаХрестителя в місті Сігеті зібра-лися колядники всіх сіл Мара -морощини, а також із такихміст, як Вішеу де Сус, Сігет іБая Маре, разом із різдвяними«Бетлегемами» і «Віфлаємами»,колядниками з Банату, Буко виниі Тульчі, України та Угор щини.

На пропозицію членів місь -кої організації СУР м. Бая Маревзяла участь група баямарськихколядників у складі: ОксаниФлореску, Євдокії Поп, МаріїСауки, Кріни Козма, КарлаКозми, Габрієли Бучути і Віо -рела Бучути.

Свято почалося Літургією вПравославній Українській Цер -кві, яку відправили священикина чолі з панотцем, докторомтеології Миколою Лаврю ком.

Після Літургії сформувалисягрупи і відбувся парад артис-тичних колективів в народнихкостюмах від церкви, відСігетської мерії – до фестивно-го залу Музичної школи ім.

Джеордже Енеску, де продовжу-вався концерт української ко -лядки, представлений 24-маколективами.

Я не зміг взяти участь нацьому заході, але дякую органі-заторам фестивалю за запро-шення і радію, що така значнаподія для українського населен-ня Румунії відбулася на високо-му рівні. Про це мені сказалинаші учасники, а також від іменіДепартаменту нацменшин Дер -жавний секретар Амет Аледінта Ярослава Хортяні – заступ-ник президента Світового Кон -гресу Українців, депутат Пар -ламенту Угорщини, яка прибуладо Сігету разом із групою ко -лядників українського поход-ження з Угорщини.

Пригадую собі, як пройшлиці 25 випусків фестивалю коля-док та зимових обрядів україн-ців Румунії.

Перший випуск відбувся вБудинку Культури м. Сігет, в бу -динку, який опісля дістав назвузнаменитого співака на родноїрумунської пісні Віорела Кос -тіна.

Будинок культури був збудо-ваний на руїнах біля колишньоїукраїнської школи та біля спор-

тивного залу, де колись учні 9-го класу Української школи про-водили уроки з фізкультури ізнезабутнім професором Дени -сом Онищуком. У тім залі, і нелише, ми гартували своє тіло.

В залі того будинку культурия мав нагоду зустрітися зколишніми колегами школи,старшими чи меншими, – Ми -хайлом Бринзяником, Васи лемПоповичем, Федьком, Бу чиком,Федором Поповичем, який буворкестр-майстром фестивалю.

Присутні були члени коміте-

ту СУР на чолі з Юлієм Ма -нуляком – головою Кра йо вогоСоюзу Українців. Були присутніголова СУР Степан Ткачук,генеральний секретар КорнелійРегуш, редактори українськогожурналу на чолі з ІваномКовачем. Ще пригадую собі, щобули присутні майже 11 свяще-ників на чолі з вікарієм Укра -їнської Православної Цер квиотцем Іваном Піцурою.

УКРАЇНЦІ МІСТА БАЯ МАРЕ – УЧАСНИКИ 25-гоВИПУСКУ ФЕСТИВАЛЮ УКРАЇНСЬКИХ КОЛЯДОК

(Далі буде)

Степан БУЧУТА

Видана 2016 р. в Пряшеві, книга«У всякого своя доля» на поша-ну 80-літнього видатного сло-вацького україніста, культурно-

громадського діяча, доктора філологічнихнаук, професора, дійсного члена НТШ, іно-земного члена НАН України МиколиМушинки – це надто багата на інформацій-ні україністичні дані картина, представленау формі толкової розмови українськогожурналіста, громадського діяча та підпри-ємця Словаччини Ярослава Шуркали зМиколою Мушинкою, розмова, проведенапротягом кількох десятків зустрічей, на якійперший з них записував на магнітній стріч-ці відповіді другого співрозмовника, який,як відзначає Ярослав Шуркало, «у переваж-ній більшості сам письмово відповідав на(...) запитання». Відредаговані ним одержа-ні (усні й письмові) відповіді Шуркало «почастинах давав для авторизації» Мушинці,який «суттєво доповнював їх», з чогоможна дійти висновку, що до створення цієїкниги оба співрозмовники приступили зособливою серйозністю.

Книга «У всякого своя доля...» склада-ється з кількох частин, змістовно містких інадто багатих на фактологічні дані.

У першій частині Відродження із полі-тичного небуття видатних діячів україн-

ської науки, культури, мистецтва та держа-ви перш за все йде мова про те, ким є ТарасШевченко для Миколи Мушинки і чим він,як науковець, член НАН України, збагатившевченкознавство, – питання, «покриття»якого належними підходами, діями і факта-ми привело до його нагородженняДипломом лауреата Премії фонду ТарасаШевченка.

Далі, в першій частині книги мова йде,як відзначається у врученому лауреатовіДипломі, про «відродження із політичногонебуття» «десятків імен видатних діячівукраїнської науки», на першому місці з-поміж яких Му шинка поставив визначногольвівського українського фольклориста тагромадського діяча кінця ХІХ і першоїчверті ХХ ст. Володимира Гнатюка (1871-1926), незмінного секретаря Науковоготовариства ім. Шевченка у Львові, якийпровів польові обстеження в карпатськомуареалі, в Угорщині та в деяких західних міс-цевостях Румунії, по-науковому зібравшибагатющі матеріали, що увійшли до йогозбірників «Лірники», «Галицько-руськіанекдоти», «Угорські духовні вірші», «Га -лицько-руські народні легенди» (2 томи),«Знадоби до української демонології» (3 т.),«Коломийки» (3 т.), «Гаївки», «Народніоповідання про опришків», «Похороннізвичаї та обряди», «Колядки і щедрівки» (2т.), «Українські народні байки» (2 т.) та«Етнографічні матеріали з Угорської Русі»,

зібрані і в селах Румунії Семлак, Надлак,Переґул Маре (давніша назва – НімецькийПереґ), які, поряд із зібраними в Карпатах,мають велике значення для української,словацької, угорської та румунської фоль-клористик (див.: Іван Ребо шапка, СлідамиВолодимира Гнатюка в Банаті, у т. «На уко -вий збірник Музею української культури уСвиднику», Пряшів, № 3, 1967, с. 97-101;його ж, Володимир Гнатюк і румунськафольклористика, у томі «Blahozvest práce.Vedecký zbornik na počest akademikaMikulaša Mušinku», Užhorod-Prešov, 1988, s.53-61; його ж, у ж. «Наш голос», № 3(7),1991, с. 66). В. Гнатюк написав також цілийряд теоретичних статей з питань фолькло-ристики та етнографії. Внаслідок плідноїдіяльності 1902 р. Гнатюк став членом-кореспондентом Російської академії наук уПетербурзі, 1905 р. – членом-кореспонден-том чеського форуму «Národopisné společ -nosti Česko slovenské», згодом його обраночленом наукових товариств «Verein fürösterreichische Volk skunde» у Відні та«Hermann-Barth-Gesellschaft für Völker vers -tändigung» у Берліні, а разом з М. Гру -шевським, С. Єфремовим, А.Кримським,М. Петровим та С.Смаль-Стоцьким він ставакадеміком новозаснованої УкраїнськоїАка демії наук в Києві.

Книга про долю творчої людини(Продовження. Поч. у попередньому числі)

(Далі буде)Іван РЕБОШАПКА

ЛЮТИЙ 2018 р.14

¨̈ С Т О Р І Н К АС Т О Р І Н К А Д Л ЯД Л Я Д І Т Е ЙД І Т Е Й ¨̈

Колись, дуже давно, живна землі народ. Було цесильне, красиве і могут-нє плем’я. Вони дружно

працювали, вирощували врожаї,рибалили, полювали, розводилихудобу. Заможно жили ці люди. Табула у них одна велика біда: немали вони мови. Зовсім не моглирозмовляти, співати пісень, немогли сваритися, вимовляти словарадості і любові, тому посмішкарідко торкалася їхніх облич. Авинні в цьому були вони самі.

Багато років тому цей народобразив добру фею-Мову, і вона,гірко зітхнувши, назавжди пішлавід них, забравши з собою слова-квіти.

Оніміле плем’я давно пошкоду-вало, що скоїло таке, та часу назадне повернеш, помилки не випра-виш.

У тому племені, по-сусідству,жили дівчинка з довгою косою,добрим серцем і великими, як небо,очима, та хлопчик, який чудовограв на сопілці. Хлопчик частозаходив до сусідів, щоб подивитисяна прекрасні вишиванки дівчинки,а вона заслухалася його грою.

Бачачи, як тяжко горює їхнійнарод без мови, діти самі теж пере-живали, бо не могли висловитисвоїх думок і почуттів.

Хлопчик надумав відшукатиМову, попросити у неї вибачення засвій народ і повернути втраченіслова-квіти. Дівчинка вирішилапіти з ним, бо одна голова — добре,

а дві — краще. Та як же вони обіз-вуться до Мови, як скажуть, чомуприйшли? Дівчинка вишила їхнєпрохання на рушникові, він вий-шов прекрасним, а хлопчик спро-бував домовитись через гру насопілці. І полилась чарівна мело-дія, якою всі заслухалися.

Чи довго шукали фею діти, чи ні,того ніхто не знає. Знайшли її середвеличезного поля, засіяного квіта-ми-словами, які вона доглядала.Від пахощів цих квітів запаморочи-лася голова у дітей, а з вуст поли-лася пісня. Діти показали своїдари. Побачивши рукоділля дів-чинки, почувши гру хлопчика,Мова все зрозуміла без слів. Взялацілі оберемки своїх чарівних,запашних, різнокольорових слів іпішла за дітьми, понесла Мовулюдям.

З низько схиленими головами, зпошаною зустрічало плем’я Мову.Радості не було меж. Вдихнулилюди аромат чарівних квітів… ізаговорили, заспівали від щастя. Зтого часу бережуть вони слова-квіти, шанують Мову, як найбіль-ший, найкоштовніший скарб.

Уперше щось схоже на піцуз'явилося ще 6 тисяч роківтому в стародавніх єгип-тян, які винайшли дріж-

джі та кисле тісто, а воїни Персії увійськових походах прямо на своїхщитах, поклавши їх на вогнище, готу-вали коржі з додаванням сиру та фіні-ків (курмале).

Піцу, схожу на ту, яку ми знаємо,почали готувати в СтародавнійГреції.

У середньовічній Італії піца спочат-ку була традиційною стравою бідноголюду, коржі слугували і тарілками. Їхвипікали піцюйло – майстри кухарі іпродавали прямо на площах і вулицях.Саме італійське слово pizza схоже зpiazza (площа) і piatto (tarilka).

Усіма улюбленою їжею піца стала

набагато пізніше, коли в Італію впер-ше були завезені з Мексики та Перупомідори, які є обов'язковим складни-ком.

Головне в піці – корж. Він повиненбути тонким і хрустким, але і м'яким.

Це – найбільший секрет та гор-дість справжнього піцайло.

Вікторія ОНОПРІЄНКО

КАЗКА ПРО РІДНУ МОВУ

ДЕ І КОЛИ НАРОДИЛАСЯ ПІЦА?

ЛЮТИЙ 2018 р. 15

¨̈ С Т О Р І Н К АС Т О Р І Н К А Д Л ЯД Л Я Д І Т Е ЙД І Т Е Й ¨̈

19

Олександр ОЛЕСЬ

В ЗЕМЛІ ВІКИЛЕЖАЛА МОВАВ землі віки лежала моваІ врешті вибилась на світ.О мово, ночі колискова!Прийми мій радісний привіт.

Леся УКРАЇНКА***«Слово – то мудрості промінь,слово – то думка людська».

Павло ГРАБОВСЬКИЙ***Рідна мова на чужиніЩе милішою стає».

***Син: Мамо, а навіщо Бог створив

каміння? Воно заважає людям ходи-ти...

Мама: Бог створив усе добре.Син: Ага, то не каміння людям

заважає ходити, а люди – каміннюлежати.

***Син: Мамо, добрі люди вмирають і

летять на Небо, а де йдуть погані?Мама хвильку замислилась – як

правильно сказати дитині пропекло...

Син: Ага, знаю! Їх поліція забирає!

¨качки і гуси небояться морозів. Вонивитримують темпера-туру до -110 градусів C,хоча такої температурина Землі немає.¨в Новій Зеландії жи -

ве пташка, що не має нікрил, ні хвоста, це – ківі(фото).

¨фламінго мають ро -же вий колір тому, щоспоживають водорослі,в яких багато речовиникаротиноїду.¨ястріб має такий хо -

роший зір, що бачитьмишу з відстані кіло-метра.

ЧИ ЗНАЄШ ТИ, ЩО...

Сторінки склала Ірина петрецька-коваЧ

Кожного року 21 лютогосвіт відзначає Між на -родний день рідної мови.Це свято було запровад-

жено 1999 р. ЮНЕСКО, на знаквизнання жорстокого придушення21 лютого 1952 р. в Бангладеші

демонстрації людей, які виступалипроти Уряду, який забороняв їмвикористовувати рідну бенгаль-ську мову в Пакистані.

В цей день українці всього світувідзначають свою рідну українськумову, яка віками була забороненацаризмом, комунізмом радянськоївлади. За свою мову виступали,

йшли на страту не одні генераціїсправжніх синів та дочок України.

Сучасний світ зрозумів, що кож -на нація має право на вираження,спілкування рідною мовою, яку їйзалишено в спадок попередниками,якою вона гордиться, розвивається.

Українське слово розвивалося,набирало сили ще на пергаментахНестора-Літописця, опісля у тво-рах Григорія Сковороди, ІванаКотляревського, Тараса Шевченка,І. Нечуя-Левицького, П. Мирного,Лесі Українки, І. Франка, слідую-чими генераціями видатних укра-їнців.

***18 лютого ц.р. Марамороська

філія СУР відзначила в місті Сігеті«Міжнародний день рідної мови».

На заході взяли участь головаСУР та депутат Микола-МирославПетрецький, організатор дійства,голова Марамороської повітової

організації Мирослав Петрецький,учні-українці зі всіх сіл, де прожи-ває українська меншина Румунії –Верхня Рівна, Вишавська Долина,Бистрий, Луг над Тисою, Ремети,Кри чунів, Великий Бичків, Кри -вий, батьки, викладачі, Шкіль нийповітовий інспекторат, Укра -їнський православний Вікаріат,гості з України. (І.П.-К.)

21 ЛЮТОГО – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ!

Цікаві та веселі дитячі вислови...

З А С Т Е Р Е Ж Е Н Н ЯЗ А С Т Е Р Е Ж Е Н Н Я= За достовірність фактів, цитат, власних імен та інших

відомостей відповідають автори підписаних матеріалів.= Редакція може не поділяти точки зору авторів.= Надіслані до редакції матеріали не рецензуються

і не повертаються.= Редакція залишає за собою право скорочувати

і редагувати надіслані матеріали, непорушуючи їхнього основного змісту.

= З юридичної точки зору за зміст матеріалів відповідають їх автори.

16 ЛЮТИЙ 2018 р.

Культурно-просвітницький часопис Союзу українців Румунії

РЕДАКЦІЯ: Головний редактор – Іван КОВАЧ

Редактори – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ та Роман ПЕТРАШУККомп'ютерний набір – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ

Техноредагування – Роман ПЕТРАШУКДрукарня «S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L.» Бухарест, Румунія; ISSN 1223-8988

Adresa redacţiei: Uniunea Ucrainenilor din România, str. Radu Popescu nr. 15, Sector 1, Bucureşti, ROMÂNIA, Tel. 0212220748, 0212220753, Fax 0212220737

E-mail: uur.vilneslovo@gmail.com/ Адреса сайту СУР: www.uur.ro

Наклад фінансований Союзом українців Румунії

Культурно-просвітницький часопис Союзу українців РумуніїРЕДАКЦІЯ: Головний редактор – Іван КОВАЧ; Редактори – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ та Роман ПЕТРАШУК

Комп'ютерний набір – Ірина ПЕТРЕЦЬКА-КОВАЧ, Техноредагування – Роман ПЕТРАШУК

Друкарня «S.C. SMART ORGANIZATION S.R.L.» Бухарест, Румунія; ISSN 1223-8988

Adresa redacţiei: Uniunea Ucrainenilor din România, str. Radu Popescu nr. 15, Sector 1, Bucureşti,

ROMÂNIA, Tel. 0212220748, 0212220753, Fax 0212220737 E-mail: uur.vilneslovo@gmail.com

Наклад фінансований Союзом українців Румунії

«Іван Мазепа – між легендою ісимволом» – робота на румун-ській мові, яку зачитавЧіпріан Михайло Лушкан,

присвячена життєвому шляху нашоговеликого земляка. У ній, як і в докумен-тальному фільмі, що ми переглянули, булозвернуто увагу на важливі і цікаві факти зшляхетного походження Мазепи і долі йогородини, про високу світську та вій-ськову освіту, здобуту в Україні та закордоном. Йшлося і про значенняперебування у юнацькі роки припольському дворі короля Яна ІІКазимира, про перші кроки у вико-нанні секретних дипломатичнихдоручень та багато іншого. У 1669році Мазепа по вертається на Пра -вобережжя і залишається там. Йогодовголітня ді яльність в управліннікраїною розпочалася під булавоюдвох видатних гетьманів: Дорошенката Самой ло вича. З 1687 року він пере-йняв важелі керування Ліво бережноюУкра їною, а у 1704-1709 рр. керувавУкра їнською Геть манською Держа -вою (уся Наддні прянська Укра їна). Вцій роботі доповідач зазначив при-сутність гетьмана на території Ру -мунії, його зв’язки з представниками мол-давської інтелігенції. Іван Мазепа разом зісвоїми прибічниками знайшов політичнийпритулок у Бесарабії після поразки підПолтавою, ставши першою політичноюеміграцією України. Помер гетьман 21вересня 1709 року у містечку Бендери.Похований він був у місті Галаць, де йогоім’я носять два житлові квартали. Йомувстановлено погруддя, яке цього року буловідновлене за рахунок СУР. На жаль, доляпоховання І. С. Мазепи у місті Галаць єнеспокійною, трагічною. Її не раз досліджу-вали і описували як румунські, так і укра-їнські дослідники.

Наступна доповідь «Роль Івана Мазепив історії України», зачитана МартоюСарою Деак, підкреслила історичні переду-мови до обрання Мазепи гетьманом.Проміжок після Б. Хмельницького і до І.Мазепи називають Руїною – період полі-тичного безладдя та громадянської війни.За той час українську автономію, самостій-

ність, вольності та права були сильнообмежені московським царизмом.

Крім того, гетьманська влада, яку вті-лював Іван Степанович, а також його осо-бистість та досягнення викликали проти-речливі почуття в його оточенні - однілюбили його, інші ненавиділи, його пова-жали і побоювались, цінували і остеріга-лись, прославляли і оббріхували. В такихдосить складних зовнішніх і внутрішніхумовах новому гетьманові вдається «сфор-мувати нову еліту, створити умови до

потужнього культурного відродження, кон-солідувати свою владу для відбудови силь-ної і незалежної України». Мазепі доводи-лося постійно маневрувати між трьома«найпотужнішими силами того часу – Ро -сією, Польщою та Туреччиною». Йомудоводиться застосовувати державний ро -зум, високий інтелект, дипломатичну гнуч-кість, неабияку хитрість, а часом і не зов-сім праведні засоби, для збереження миру іуникнення людських та матеріальнихвтрат.

Гетьманування Івана Мазепи сталовирішальним моментом у стосунках міжУкраїною та Московщиною. Мудрий тадосвідчений політик, дипломат і патріотзбагнув: зв’язок України з Російськимцаризмом завжди залишатиметься позбав-леним будь-яких сподівань на краще. Вумовах Північної війни (1700–1721) мос-ковський цар Петро І знову порушив рядобіцянок і домовленостей, а відтак прак-тично розвязав гетьманові руки від попе-редньо підписаних з ним угод. Мазепапішов на союз з польським королем

Станіславом Лещинським та шведськимкоролем Карлом ХІІ. Умови тієї домовле-ності дали б йому можливість реалізуватисвою мету об’єднати Україну в одну «неза-лежну державу західноєвропейського типузі збереженням традиційного козацькогоукладу та з абсолютною владою правителя– гетьмана чи князя». Ця спроба вирватиУкраїну з-під московської залежності поряду причин зазнала поразки. Петро І роз-почав жахливу за масштабами та звірства-ми каральну операцію проти козаків і мир-

ного населення. Було винищенокілька поселень, серед яких і геть-манська столиця Батурин з усіма безвийнятку його жителями, колекція-ми, дорогоцінностями і скарбами.210-ть років Мазепу проклинали вправославних церквах, і практичнодо 1990 описували не інакше якнегативними, лайливими епітетамиприкріпленими до звання «зрад-ник».

Не раз згадувалось про належ-ність Мазепи до найбагатших людейЄвропи того часу. Та за свідченнямисучасників Мазепа належав і доцінувальників високого мистецтва,володів витонченим художнім сма-ком, схилявся перед красою жінок.Він був незрівняним красномовцем,непоганим музикою та поетом, якийі в більшості своїх творів уболівав за

долю України. Існує не одне свідчення про«чудову колекцію зброї та найкращу вУкраїні велику і цінну бібліотеку з інкуна-булами, старовинними рукописами, рари-тетними виданнями на багатьох мовах».Більше того, Іван Мазепа виявив себе яквеликий покровитель і меценат національ-ної культури, освіти, мистецтва, архітекту-ри, науки та православної церкви протя-гом всього свого життя. Перелік заснова-них, відреставрованих чи удосконаленихосвітніх інституцій, церков, лікарень тафортифікаційних укріплень, зроблених завласні та державні кошти, просто вражає.А цілеспрямована культурно-просвітниць-ка політика за часів гетьмування призвеладо «загального відродження в уciх галузяхмистецтва – в сферi фiлософiї, теологiї, сус-пільних та природничих наук». Вчені-мис-тецтвознавці говорять навіть про виник-нення в Українi того часу унiкального іглибоко оригінального стилю — «мазепин-ського барокко» або «українського козаць-кого барокко».

330 РОКІВ ВІД ОБРаННЯ ГетьмаНОм УКРаїНИ ІВаНа мазеПИ (1639-1709)

(Закінчення. Поч. на 9 стор.)

(Далі буде)

Ольга СЕНИШИН

(Продовження з попереднього числа)