Plany Sem for Aspirants

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ З ФІЛОСОФІЇ

ДЛЯ АСПІРАНТІВ І ЗДОБУВАЧІВ

НАУКОВИХ СТУПЕНІВ

ЛЬВІВ 2006

2

Плани семінарських занять з філософії для аспірантів і здобувачів наукових

ступенів . – Львівський національний університет імені Івана Франка, 2006.

Рекомендовано до друку

Вченою радою філософського

факультету

Автори: Анатолій Карась Людмила Рижак

Відповідальний за випуск Анатолій Карась Редакція та комп’ютерний набір Лілія Баран

Плани

семінарських занять з філософії для аспірантів і здобувачів

3

ЗМІСТ

Тема 1.

Тема 2.

Тема 3.

Тема 4.

Тема 5.

Тема 6.

Тема 7.

Тема 8.

Тема 9.

Тема 10.

Тема 11.

Філософія, її предмет та призначення. Особливості філософських пошуків Античності Орієнтири середньовічної філософії та філософії доби

Відродження Онтологічні, гносеологічні і соціальні проблеми філософії Нового Часу Філософія в Україні: історія та проблеми

Плюралізм підходів до предмету та призначення філософії в некласичний період її розвитку Онтологічні проблеми у філософії Гносеологія та методологія науки в сучасній філософії Філософська антропологія і вчення про вартості Соціальні проблеми сучасної філософії Культура і цивілізація у філософських підходах

Праці, що виносяться на іспит

Перелік орієнтовних питань для підготовки до складання кандидатського іспиту з філософії

Вимоги до написання реферату 19

Методичні поради до розкриття в рефераті методологічних та філософських питань дисертаційного дослідження (напрямку

наукового дослідження) 20

4

5

6

7

8

10

11

12

13

14

15

16

17

4

ТТЕЕММАА 11.. ФФІІЛЛООССООФФІІЯЯ,, ЇЇЇЇ ППРРЕЕДДММЕЕТТ ТТАА ППРРИИЗЗННААЧЧЕЕННННЯЯ

1. Філософія в системі теоретичного знання: метафізика, філософія і наука. Наукові та філософські методи.

2. Філософія, світогляд, культура. Розуміння та раціональність. Історичні типи світогляду: міф, релігія, філософія. Міфологічний світогляд та його

риси. Функції міфології. Міфотворчість у ХХ ст. 3. Основні підходи до визначення філософії: за світоглядом, предметний,

етимологічний, аксіологічний, семіотичний.

4. Специфіка філософського знання та його структура (онтологія, гносеологія, аксіологія). Предмет філософії та його історична еволюція. Класичний та некласичний період.

Питання для самоконтролю

1. Чим відрізняється філософське, софійне, знання від наукового?

2. У чому полягають особливості міфологічного світосприймання і мислення?

3. У чому полягає реальний, а не фантастичний зміст мітологічного

світогляду?

4. З якими новими принципами світосприймання пов’язане виникнення релігійного світогляду?

5. Особливості міфологічного світосприйняття дійсності у ХХ ст. 6. Яку структуру має філософське знання?

7. Сформулюйте основні проблеми, що їх досліджують онтологія, гносеологія, аксіологія.

Література

Барт Ролан. Избранные работы. Семиотика. Поетика. – М., 1994. Разд. ІІ. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – К., 1993.

Ґордер Ю. Світ Софії. – Львів, 1998.

Ділі Дж. Основи семіотики. – Львів, 2000.

Карась А. Ф. Міфотворчість як соціокультурна проблема розуміння і раціональности // Вісник Київського національного університету імені Т. Шевченка. Філософія, політологія. – 2001. Вип. 33. – С. 25 – 38.

Карась А. Ф. Філософія громадянського суспільства у класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях.- Київ-Львів, 2003. – С. 11-28.

Костомаров М. Словянская мифология. – К., 1994.

Кульчицький О. Основи філософії і філософічних наук. – Мюнхен-Львів, 1995.

Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. – М., 1991. – С. 21 – 27; 40 –

44; 91 – 99; 169 – 172.

Макаренко Г. Музика і філософія: Шопенгауер, Вагнер, Ніцше. – К., 2001.

Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. – К., 1992.

5

Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия? // Вопросы философии. – 1993. –

№ 8. – С. 113 – 123.

Предмет і проблематика філософії: Навчальний посібник. – Львів, 2001.

ТТЕЕММАА 22.. ООССООББЛЛИИВВООССТТІІ ФФІІЛЛООССООФФССЬЬККИИХХ ППООШШУУККІІВВ ААННТТИИЧЧННООССТТІІ

1. Досократівський період: основні проблеми і школи.

а)Космос та Лоґос, тлумачення першопочатку буття і небуття. 2. Класичні філософські системи Античності: філософські та політичні ідеї Платона й Аристотеля. 3. Тлумачення філософії як „мистецтва жити” в елліністичній філософії: епікуреїзм, скептицизм, стоїцизм.


1. Охарактеризуйте основні школи давньоіндійської філософії. 2. Які принципи закладено в основу китайської філософії Конфуцієм?

3. Які принципові відмінності відрізняють філософію Стародавнього Сходу

від західної системи мислення?

4. Який зміст має поняття „архе” у філософських школах досократівського

періоду?

5. Що мали на увазі давньогрецькі філософи, трактуючи світ як Космос?

6. Охарактеризуйте принципи діалектики Сократа. 7. Які міркування привели Платона до висновку, що істинне буття – це буття ідей, а не речей?

8. Який зміст мають в Аристотеля поняття „форма” та „матерія”?

9. Які зміни відбуваються в філософії доби еллінізму порівняно з попереднім періодом розвитку давньогрецької філософії?

10. Яку роль відіграла еллінська філософія у виникненні християнства?


Антология мировой философии. – К., 1991. – Т. 1. – Ч. 1.

Аристотель. Політика. – К., 2000.

Аристотель. Метафизика. – М., 1976. – Т.1.

Геракліт. Фрагменти // Філос. і соціол. думка. – 1991. № 4.

Древние цивилизации. – М., 1989.

Захара І.С. Лекції з історії філософії. – Львів, 1997.

Кессиди Ф.Х. От мифа к логосу. – М., 1972.

Кондзьолка В.В. Нариси історії античної філософії. – Львів, 1993.

Платон. Держава. – Львів, 2000.

Платон. Діалоги. – Львів, 1995.


Рассел Б. Історія західної філософії. – К., 1995.

Сенека Луцій Анней. Моральні листи до Луцілія. – К., 1996.

6

ТТЕЕММАА 33.. ООРРІІЄЄННТТИИРРИИ ССЕЕРРЕЕДДННЬЬООВВІІЧЧННООЇЇ ФФІІЛЛООССООФФІІЇЇ ТТАА ФФІІЛЛООССООФФІІЇЇ ДДООББИИ ВВІІДДРРООДДЖЖЕЕННННЯЯ

1. Основні ідеї християнського світогляду і середньовічна філософія. Патристика та схоластика. Питання сумісности віри та розуму:

2. Теоцентризм у філософії А. Августина. 3. Полеміка навколо універсалій (реалізм та номіналізм);

4. Принцип гармонії віри та розуму Т. Аквінського.

5. Відродження: орієнтири на неоплатонівську філософську традицію

Пантеїзм філософії Н. Кузанського та Дж. Бруно.

6. Гуманізм культури Ренесансу. Осмислення суспільного буття в

соціально-політичних теоріях.

Питання для самоконтролю 1. Який зв’язок існує між античною та середньовічною філософією?

2. На яких ідеях базується середньовічна філософія?

3. Як Ви розумієте принцип Тертуліана „Вірую, тому що це абсурдно”?

4. Як Ви розумієте думку Авґустина, що Бог – це ідея світу?

5. У чому суть полеміки між реалізмом та номіналізмом?

6. Яке значення для розвитку філософії мав перехід від неоплатонізму до

арістотелізму в добу схоластики?

7. Новий ідеал людини в добу Відродження. 8. Утопічні соціально-політичні проєкти у філософській думці Відродження.



Горфункель А. Философия эпохи Возрождения. – М., 1986.


Карась А. Ф. Філософія громадянського суспільства у класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях.- Київ-Львів, 2003.- С. 28-52.

Кондзьолка В. В. Історія середньовічної філософії. – Львів, 2000.

Коплстон Ф. Середньовічна філософія. – К., 1997.

Кузанський Николай. Сочинения: в 2-х томах. – М., 1979. – Т. 1.

Кузанський Николай. Сочинения: в 2-х томах. – М., 1980. – Т. 2.

Майоров Г. Г. Формирование средневековой философии. – М., 1979.

Мак’явеллі Н. Флорентійські хроніки. Державець. – К., 1998.

Монтень М. Опыты: В 3 кн. – СПб., 1998.

Мор Т., Кампанелла Т. Утопія. Місто Сонця. – К., 1988.

Пашук А. І. Середньовічна філософія. – К., 2007.



Святий Августин. Сповідь, - К., 1996.

7

ТТЕЕММАА 44.. ООННТТООЛЛООГГІІЧЧННІІ,, ГГННООССЕЕООЛЛООГГІІЧЧННІІ ІІ ССООЦЦІІААЛЛЬЬННІІ ППРРООББЛЛЕЕММИИ

ФФІІЛЛООССООФФІІЇЇ ННООВВООГГОО ЧЧААССУУ

1. Раціоналізм та емпіризм як світоглядні орієнтири мислення і діяльности

Нового часу. Шляхи пізнання світу (Ф. Бекон, Р. Декарт, Дж. Локк,

Дж. Берклі). 2. Сенсуалізм в гносеології Нового часу та його різновиди.

3. Розумна соціальна дійсність як предмет філософії Просвітництва: а) суверенізація людини та проблема громадянського суспільства; б) пошук розумних законів людського співіснування. 4. Критика здатності пізнавати у вченні Канта: філософія як наука про

раціональне пізнання за допомогою понять і категорій.

5. Особливості раціоналістичної філософії Геґеля та його діалектичного

методу. Діалектика як філософська методологія: її місце в історії філософії.

6. Характерні риси і представники ірраціоналістичного напряму у філософії.


1. Чому гносеологічні проблеми постали в центрі філософських досліджень Нового часу?

2. Що є джерелом знань, на думку Ф. Бекона? У чому суть індуктивного

методу пізнання?

3. З якою метою Р. Декарт вводить у філософію принцип сумніву?

Поясність зміст твердження „мислю, отже, існую”.

4. Сформулюйте основну ідею філософії доби Просвітництва. 5. Чому просвітники розглядають розум як вирішальний фактор природного

та соціального життя? Які фундаментальні принципи природного права людини Ви можете назвати?

6. Який зміст мають поняття „річ у собі” та „річ для нас”?

7. Яку роль, за Кантом, відіграють категорії розсудку?

8. Чому Кант назвав своє вчення трансцендентальним ідеалізмом?

9. Розкрийте зміст категорії „відвласнення”. Як розуміти думку Геґеля, що

буття світу є відвласненням буття Абсолютної Ідеї?



Бекон Ф. Новый Органон // Бекон Ф. Соч.: в 2-х т. – М., 1973. – Т. 1.

Гельвецій К.А. Про людину, її розумові здібності та виховання. – К., 1994.

Декарт Р. Роздуми про метод – К., 2000.

Кант І. Критика чистого розуму. – К., 2000.

Карась А. Ф. Філософія громадянського суспільства у класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях.- Київ-Львів, 2003.- С. 64-149.

Лейбниц Г. Монадология // Соч.: в 4-х т. – М., 1982. – Т. 1

Лок Дж. Два трактати про врядування. – К., 2001.

Монтескье Ш. Избранные произведения. – М., 1955.


8


Роулз Дж. Теорія справедливості. – К., 2001.

Руссо Ж.-Ж. Трактаты. – М., 1969.

Скринник М. Ідеї громадянського суспільства в українському просвітництві // Вісник Львівського ун-ту. Вип.1.- Львів, 1999.

Спиноза Б. Этика // Соч.: в 2-х т. – М., 1985. – Т. 1.

ТТЕЕММАА 55.. ФФІІЛЛООССООФФІІЯЯ ВВ УУККРРААЇЇННІІ:: ІІССТТООРРІІЯЯ ТТАА ППРРООББЛЛЕЕММИИ

1. Витоки та специфіка філософської думки України.

2. Філософські ідеї в Україні Княжої доби (ідеї творів Іоана Дамаскіна „Джерело знань” та Іларіона Київського „Слово про Закон і Благодать”).

3. Особливості формування професійної філософії в Україні: -специфіка історичного часу та поява полемічної літератури;

-традиції філософування в Україні: арістотелізм та неоплатонізм.

4. Проблематика філософських курсів професорів Києво-Могилянської Академії.

5. Вираз неоплатонічної традиції у філософському вченні Г. Сковороди

(філософія як мудрість, символіка та антитетика, вчення про дві натури та три світи, вчення про людину). Кордоцентризм як філософський напрям.

6. Соціально-філософська проблематика в Україні XIX-початку XX століть: -романтична соціософська концепція творів „Історія Русів” та „Книги

Буття українського народу”;

-соціальні концепції в Україні: М. Драгоманов, І. Франко;

-консервативні концепції суспільного розвитку: П. Куліш,

В. Липинський;

-ліберально-націоналістичні концепції в Україні: Т. Зіньківський,

М. Міхновський, Д. Донцов. 7. Персоналістичний напрям в українській філософії: від Сковороди – до

О. Кульчицького.


1. У чому полягає своєрідність ідей Київської Русі? Чим вони відрізняються від філософських поглядів поширених у Візантії та Західній Європі?

2. Яка філософська і соціально-політична позиція І. Вишенського?

3. У чому полягає предмет дискусії українських полемістів на зламі ХVІ –

ХVІІ століття?

4. У чому полягає суть філософської української національної ідеї?

5. У чому вбачає Т. Шевченко смисл української історії?


Горський В. С. Історія української філософії: Навчальний посібник. – К.,

2001.

Грушевський М. С. На порозі нової України. – К., 1991.

Донцов Д. Дух нашої давнини. – Дрогобич, 1991.

9

Донцов Д. Націоналізм. – Лондон; Торонто, 1986.

Донцов Д. Шевченко і Драгоманов // Дві літератури нашої доби. –

Львів, 1991.

Драгоманов М. Чудацькі думки про українську національну справу //

Вибране. – К., 1991.

Захара І. С. Стефан Яворський. – К., 1981.

Зінківський Т. Писання. – Книга друга. – Львів, 1898.

Іларіон. Слово про Закон і Благодать // Історія філософії України.

Хрестоматія. – К., 1993.

Карась А. Людина і світ Григорія Сковороди // Спадщина Г. Сковороди і сучасність – Львів, 1996. – С. 36 – 50.

Карась А. Ф. Філософія Олександра Кульчицького // Олександр

Кульчицький. Основи філософії і філософічних наук. – Мюнхен-Львів, 1995.

– С. 9 – 23.

Костомаров М. І. „Закон Божий” / Книга буття українського народу. – К.,

1991.

Липинський В. Листи до братів-хліборобів. – К., 1995.

Львівська потебніана: матеріали наукових читань. – Львів, 1997.

Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. – К., 1992.

Олександр Кульчицький. Український персоналізм. – Мюнхен-Париж, 1985.

Пам’ятки братських шкіл на Україні (кінця ХVІІ - початку ХVІІІ ст.) –

К., 1998.

Пашук А. І. Іван Вишенський – мислитель, борець. – Львів, 1990.

Пашук А. І. Проблема „истинного человека” у філософській концепції Григорія Сковороди. // Записки НТШ, Т. ССХХІІ. Праці історично-

філософської секції. – Львів, 1991. – С.184 – 200.

Пашук А. І. Світогляд Івана Франка. Львів, 2007.

Сковорода Г. Нарцис. Розмови про те: пізнай себе // Сковорода Г. Пізнай в собі людину. – Львів, 1995.

Скринник М. Ідейне підґрунтя українського романтизму // Записки НТШ, Т.

ССХХІІ. Праці історично-філософської секції. – Львів, 1991.

Скринник М. Пантелеймон Куліш як речник українського консерватизму // Сучасність. – 2001. – Ч. 5 (травень). Спадщина Григорія Сковороди і сучасність. – Львів, 1996.

Федів Ю. О., Мозкова Н. Г. Історія української філософії. – К., 2001.

Франко І. Соціалізм і соціал-демократизм. До історії соціалістичного руху // Франко І. Мозаїка. – Львів, 2001. – С. 370 – 400; 400 – 424.

Франко І. Що таке поступ? // Зібрання творів: В 50 т. – К., 1986. – Т. 45.

Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. – Нью Йорк, 1991.

Шлемкевич М. Загублена українська людина. – К., 1992.

Юркевич Памфіл. Серце та його значення в житті людини // Памфіл

Юркевич. Вибране. – К., 1993.

10

ТТЕЕММАА 66.. ППЛЛЮЮРРААЛЛІІЗЗММ ППІІДДХХООДДІІВВ ДДОО ППРРЕЕДДММЕЕТТУУ ТТАА ППРРИИЗЗННААЧЧЕЕННННЯЯ

ФФІІЛЛООССООФФІІЇЇ ВВ ННЕЕККЛЛААССИИЧЧННИИЙЙ ППЕЕРРІІООДД ЇЇЇЇ РРООЗЗВВИИТТККУУ

1. Позитивізм як філософський напрям та його історичні фази розвитку. Поняття верифікації і фальсифікації.

2. Назвіть і охарактеризуйте основні поняття марксистської філософії і розкрийте його соціальну і національну програму.

3. Феноменологія як програма розвитку наукової філософії: невдоволеність метафізикою.

4. Прагматизм, його основні представники та завдання. 5. Філософія життя та її історична доля. 6. Екзистенціалізм Ж. П. Сартра як спроба реабілітації суб’єкта у розумінні буття. Концепція людини в екзистенціалізмі. Ж.-П. Сартр

"Екзистенціалізм – це гуманізм".

7. А. Камю про феномен нігілізму й абсурду. 8. Структуралізм і постструктуралізм у пошуках первинної об’єктивної структури наукового пізнання світу (К. Леві-Строс і М. Фуко, Ж. Деріда).


1. Поясніть поняття „метафізика” і вкажіть на особливості її тлумачення у

ХХ столітті?

2. У чому полягає співвідношення наукового і філософського знання?


Аналитическая философия : Избранные тексты. – М., 1993.

Делез Ж., Гватари Ф. Что такое философия? – М., 1998.

Деріда. Позиції. – К., 1994.


Камю А. Міф про Сізіфа // Вибрані твори у трьох томах. Т. 3. – Харків, 1996.

– С. 72 – 163.

Карась А. Ф. Філософія громадянського суспільства у класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях.-Київ-Львів, 2003.- С. 314-353 (Про марксизм).

Леві-Строс К. Структурна антропологія. – К., 1997.

Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Жадання влади – К., 1993.

Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия? // Вопросы философии. – 1993. -

№ 8. – С. 113 – 123.


Сартр Ж.-П. Буття і ніщо. Нарис феноменологічної онтології. – К., 2001.

Ж.-П. Сартр "Екзистенціалізм – це гуманізм".

Фуко М. Слова и вещи: археология гуманитарных наук. – СПб., 1994.

Хайдеггер М. Что такое метафизика? // Время и бытие. – М., 1993.

Шлемкевич М. Сутність філософії. – Париж – Нью-Йорк – Мюнхен, 1981.

11

ТТЕЕММАА 77.. ООННТТООЛЛООГГІІЧЧННІІ ППРРООББЛЛЕЕММИИ УУ ФФІІЛЛООССООФФІІЇЇ ТТАА ЇЇХХ

ТТРРААННССФФООРРММААЦЦІІЯЯ УУ ХХХХ ССТТООЛЛІІТТТТІІ

1. Онтологія як галузь філософського знання. Буття та його структура. 2. Поняття субстанції у філософії: монізм, дуалізм, плюралізм. (Б. Спіноза, Р. Декарт, Г. Ляйбніц). Проблема ідеалізму-матеріалізму.

3. Онтологічна проблематика схоластичної філософії: дискусії про

універсалії. 4. Поняття детермінізму та індетермінізму у некласичній філософії. 5. Поняття синергії. Синергетика як напрямок визначення системності і структурності буття відносно хаосу.

6. Причиново-наслідкова та феноменологічна інтерпретації мислення і свідомості. Поняття феноменологічної редукція та інтенціональності свідомості.

7. Взаємопов’язаність мислення, свідомости і мови. Мова як національний

образ світу. 8. Проблема несвідомого у філософії фройдизму. Індивідуальне і колективне несвідоме (К. Юнґ).


1. Як Ви розумієте вислів Ж.-П. Сартра „Людина несе тягар буття на своїх

плечах”?

2. Який зміст філософія вкладає в поняття „духовне”?

3. У який спосіб матеріялістична філософія пояснює походження свідомости?

4. Які погляди існують у філософії на природу та сутність ідеального?

5. Який зміст феноменологічної редукції та інтенційональности як елементів феноменологічного методу?

6. Чому Ж.-П. Сартр визначає свідомість як „небуття”?


Гуссерль Е. Декартові розмірковування. Розмірковування перше // Генеза: Філософські студії. – 1998. – С.79 – 96.

Карась А. Мовлення і соціальна дійсність: між примусом і свободою //

Наукові записки НТШ. – 2002. Т. 243. – С. 238-255.

Кісь Р. Мова, думка і культурна реальність. – Львів, 2002. – С. 97 – 180.

Масенко Л. Мова і політика. – К., 1999.


Романюк П. Новий Декамерон або Пізнай своїх // Збірник праць кафедри

української преси. – Львів, 2001. – Вип. 4 – 6. – С. 555 – 583.

Сартр Ж.-П. Буття і ніщо. – К., 2001.

Скратон Р. Коротка історія новітньої філософії. – К., 1998. Розділ:

Феноменологія й екзистенціалізм. – С. 279 – 290.

Хайдеггер М. Время и бытие. – М., 1997.

12

ТТЕЕММАА 88.. ГГННООССЕЕООЛЛООГГІІЯЯ ТТАА ММЕЕТТООДДООЛЛООГГІІЯЯ ННААУУККИИ ВВ ССУУЧЧААССННІІЙЙ

ФФІІЛЛООССООФФІІЇЇ

1. Л. Вітгенштайн та його місце у філософії ХХ ст. 2. Поняття істини в філософії. Істина як процес, її форми та критерії. 3. Кореспондентна та когерентна концепції істини; інструменталістська інтерпретація істини.

4. Аналітична інтерпретація наукового знання (логічний позитивізм –

М. Шлік, Р. Карнап, Б. Рассел, К. Попер).

5. Поняття методу, стилю та методології наукового пізнання. Методологія класичної науки та її кумулятивна модель.

6. Наука як соціальний інститут і чинник розвитку суспільства. 7. Формування некласичної науки та її моделі (Г. Башляр, К. Поп ер).

8. Поняття парадигми та її роль у наукових дослідженнях за (Т. Куном).

9. Рівні та форми наукового пізнання. 10. Постнекласична наука: модель постнекласичної науки (І. Лакатос). 11. Філософська герменевтика, як методологія гуманітарного пізнання.


1. Означте основну проблематику гносеології. 2. У чому полягає класичне і некласичне тлумачення істини?

3. Що таке гносеологічний оптимізм і гносеологічний релятивізм?

4. Що таке об’єктивність, абсолютність та відносність істини?

5. Що таке інструменталістська істина та її критерії в прагматизмі?

6. У чому суть принципу верифікації? У якій філософії і з якою метою

розроблений цей принцип?

7. У чому суть когерентної концепції істини?

8. У чому суть аналітичної та феноменологічної інтерпретації наукового

знання?

9. Екологічні проблеми в контексті науково-технічного прогресу. 10. Які критерії постнекласичної науки за І. Пригожиним?

11. Охарактеризуйте модель постнекласичної науки за П. Фойєрабендом.


Вітгенштайн Л. Tractatus Logico-Philosophicus. – К., 1995. – С. 22 – 87.

Гуссерль Е. Декартові розмірковування. Розмірковування перше // Генеза: Філософські студії. – 1998. – С.79 – 96.

Зарубіжна філософія ХХ століття. Читанка: У 6-ти т. Т. 6. – К., 1993.

Карнап Р. Философские основания физики. – М., 1971.

Ленін В. Матеріалізм і емпіріокритицизм // Повн. зібр. тв. – Т. 18.

Маркс К. Тези про Фейєрбаха // Маркс К., Енгельс. Твори. – Т. 3.


Рорти Р. Философия и зеркало природы. – Новосибирск, 1997.

Уайтхед А. Н. Избранные роботы по философии. – М., 1990.

Башляр Г. Новый рационализм. – М., 1987.

13

Кун Т. Структура научных революций. – М., 1977.

Поппер К. Логика и рост научного знания. – М., 1983.

Пригожин И., Стингерс И. Порядок из хаоса. – М., 1986.

Фейерабенд П. Избранные труды по методологии науки. – М., 1986.

ТТЕЕММАА 99.. ФФІІЛЛООССООФФССЬЬККАА ААННТТРРООППООЛЛООГГІІЯЯ ІІ ВВЧЧЕЕННННЯЯ ППРРОО ВВААРРТТООССТТІІ

1. Етична проблематика в класичній філософії як передумова формування аксіології:

2. Філософія як аксіологія. Визначення вартостей, їх функції, класифікація: а) трансцендентальний підхід до вартостей.

б) інструменталістське та марксистське розуміння вартостей.

3. Проблема людини у класичній і некласичній філософії. Проблема свободи.

а) субстанційне розуміння людини:

-субстанційно-соціальна концепція (марксизм, екзистенціялізм);

-натуралістична інтерпретація людини (бігевіоризм, соціобіологія); б) функційональне розуміння людини у філософській антропології: (М.

Шелер, А. Ґелен);

4. Поняття наративної ідентичності. Проблема ідентичности та її український соціально-культурний контекст.


1. Хто з давньогрецьких філософів ціннісне ставлення людини до світу бере як засадничий пункт свого вчення?

2. Який зміст вартостей християнського світогляду, які соціальні функції вони виконують?

3. Яка філософська система є підґрунтям трансцендентальної теорії вартостей?

4. Для чого українському суспільству потрібна нова система вартостей?

5. Яка структура особи за З. Фройдом?

6. У чому полягає специфіка християнсько-релігійного бачення людини?

7. Що є предметом аналізу філософської антропології?

8. Що таке наративна ідентичність?


Вейль С. Укорінення. – К., 1998.

Досвід людської особи. Нариси з філософської антропології. – Львів, 2000.

Кам’ю А. Бунтівна людина // Кам’ю А. Вибрані твори у трьох томах. Том 3.

– Харків., 1997. С. 181-439.

Маланюк Є. Малоросійство / Книга спостережень. Том другий. – Торонто,

1966. – С. 229 – 247.

Мілл Джон Стюарт. Про свободу. – К., 2001. – С. 11 – 131.

14


Рікер П. Сам як інший. – К., 2001.

Роулз Дж. Теорія справедливості. – К., 2002.

Сартр Ж-П. Экзистенциализм – это гуманизм // Сумерки богов.– М., 1991.

Сковорода Г. Пізнай у собі людину. – Львів, 1995.

Соціальні, економічні та релігійні виміри свободи: Збірник текстів (М.

Адлер, Ж. Марітен, Ф. Гаєк, Ю. Габермас, М. Фуко та інші) // Уклали: Ю.

Біленко, А. Карась, В. Терещенко, О. Фешовець. – Львів, 2002.

Фромм Э. Бегство от свободы. – М., 1990.

Шелер М. Положение человека в Космосе// Проблема человека в западной

философии. – М., 1988. – С. 31 – 95.

Шелер М. Сутність моральної особистості // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрямки. – К., 1996.

ТТЕЕММАА 1100.. ССООЦЦІІААЛЛЬЬННІІ ППРРООББЛЛЕЕММИИ ССУУЧЧААССННООЇЇ ФФІІЛЛООССООФФІІЇЇ

1. Предмет соціальної філософії. Соціальна філософія та соціологія: відмінності. Класична і некласична парадигми розуміння соціальних

процесів. 2. Суспільний прогрес. Формаційний, цивілізаційний, технократичний та інформаційний підходи до його розуміння.

3. Поняття суспільного розвитку та його критерії. Характерні риси

екологічної парадигми та її відмінність від класичної (детерміністичної). 4. Філософія і політика. Роль філософії в концептуальному обгрунтуванні політики.

5. Соціальні спільності людей та співвідношення їх інтересів в суспільному розвитку. Нація в структурі суспільства. Проблема націоналізму.

6. Відкрите суспільство, демократія і тоталітаризм в трактуванні К. Попера. К. Попер “Відкрите суспільство та його вороги”.

7. Поняття громадянського суспільства, його структура та проблеми

становлення в Україні


1. Чим соціальна філософія відрізняється від соціології?

2. У чому відмінність між соціально-філософськими теоріями, що належать до раціоналістичної та ірраціоналістичної традицій?

3. У чому, за К. Попером, суть переходу від закритого суспільства до

відкритого?

4. У чому суть матеріялістичного розуміння історії?

5. Охарактеризуйте причини та наслідки „нігілізму” згідно з Ф. Ніцше, О. Шпенґлером, М. Гайдеґґером, А. Кам’ю.

6. Як розуміти твердження К. Ясперса, що «історія – це шлях до

надісторичного»?

7. У чому вбачає Д. Донцов суть „духу нашої давнини”?

8. Які Ви знаєте концепції походження та розвитку нації?

15

9. Назвіть основні риси концепції ліберального (громадянського)

націоналізму. 10. Поясніть походження тоталітаризму і демократії у ХХ ст.


Андерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму. – К., 2001.

Арент Г. Джерела тоталітаризму. – К., 2002.

Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. – К., 1994.

Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритости. – Львів, 2000.

Гідденс Е. Соціологія. – К., 1999.

Грінфельд Лія. Типи націоналізму // Націоналізм. Антологія.- К.: Смолоскип,

2000. – С. 688-704.

Донцов Д. Дух нашої давнини. – Дрогобич, 1991.

Кам’ю А. Бунтівна людина // Кам’ю А. Вибр. твори у трьох томах. Т. 3. –

Харків, 1997. – С. 181 – 439.

Карась А. Ф. Філософія громадянського суспільства у класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях.- Київ-Львів, 2003.- С. 425-429; 444-488.

Касьянов Г.В. Теорії нації та націоналізму: Монографія. – К., 1999.

Патнем Роберт. Творення демократії. – К., 2002.

Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. – К., 1994.


Рябчук М. Від Малоросії до України. – К., 2000.

ТТЕЕММАА 1111.. ККУУЛЛЬЬТТУУРРАА ІІ ЦЦИИВВІІЛЛІІЗЗААЦЦІІЯЯ УУ ФФІІЛЛООССООФФССЬЬККИИХХ ППІІДДХХООДДААХХ

1. Культура і цивілізація: концепції лінійного і локального розвитку. 2. Основні підходи до тлумачення культури в новітній філософії: натуралізм, соціологізм, аксіологізм, семіотика.

3. Глобально-технократичний та локально-культурологічний підходи до

інтерпретації цивілізації. 4. Явище глобалізації та його економічні, технологічні, інформаційні,соціальні, культурні і політичні виміри.

5. Українська культура: перспектива розвитку чи асиміляції?


1. Який зміст вкладає О. Шпенґлер у поняття „цивілізація”? Чому, на його

думку, цивілізація неминуче веде до „присмерку культури”?

2. Що являє собою соціологічний підхід до культури?

3. Яка особливість аксіологічної інтерпретації культури?

4. Яка основна ідея символічної концепції культури Е. Касірера?

5. У чому суть локально-культурологічного розуміння цивілізації?

6. Назвіть основні риси західної цивілізації за С. Гантінґтоном.

7. Які, на Вашу думку, перспективи цивілізаційного розвитку України?

16

8. Вкажіть на основні риси філософії і культури постмодернізму.


Гірц К. Інтерпретація культур: Вибрані есе. – К., 2001

Ділі Дж. Основи семіотики. – Львів, 2000. – С. 7 – 15; 15 – 26.

Зиммель Г. Философия культуры. – М., 1996.

Карась А. Культура як об’єкт і чинник геополітики // Вісник Київського

національного університету імені Т. Шевченка. Філософія. 2001. – Вип. 34. –

С. 24 – 33.

Кассирер Э. Опыт о человеке. Введение в философию культуры // Проблема человека в западной философии. – М., 1988. – С. 3 – 30.

Козловський П. Постмодерна культура … // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрямки. Хрестоматія. – К., 1996. – С. 213 – 295.

Краснодембський З. На постмодерністичних роздоріжжях культури. –

К., 2000.

Лісовий В. Культура і цивілізація // Лісовий В. Культура, ідеологія, політика. –К., 1997.

Лосєв І. Криза національної самоідентифікації росіян в Україні та Українська і російська культури в Україні: діалог чи конфронтація? //

Громадянське суспільство як здійснення свободи. – Львів, 1999. – С. 211 –

219; 349 – 358.


Сорос Дж. Про глобалізацію.- К.: Основи, 2002.

Тойнбі А. Дослідження історії. – К., 1995.

Феномен української культури: методологічні засади осмислення. –

К., 1996.

Швейцер А. Этика благоговения перед жизнью // Культура и этика. –

М., 1973.

Шпенґлер О. Закат Европы. – Т. 1. – М., 1993.

Шпенґлер О. Закат Европы. – Т. 2. – М., 1997.

Фукуяма Ф. Великий крах. Людська природа і відновлення соціального

порядку. – Львів: Кальварія, 2005.

ППРРААЦЦІІ,, ЩЩОО ВВИИННООССЯЯТТЬЬССЯЯ ННАА ІІССППИИТТ

1. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. – К., 1994.

2. Бекон Ф. Новый Органон // Бекон Ф. Соч.: в 2-х т. – М., 1973. – Т. 1.

3. Декарт Рене. Метафізичні розмисли. – К., 2002.

4. Кант І. Критика чистого розуму. – К., 2000. – С. 39 – 53.

5. Мілл Джон Стюарт. Про Свободу. – К., 2001. – С. 11 – 131.

6. Іларіон. Слово про закон і Благодать // Історія філософії України.

Хрестоматія. – К., 1993.

7. Костомаров М.І. „Закон Божий” / Книга буття українського народу. –

К., 1991.

17

8. Сковорода Г. Нарцис. Розмови про те: пізнай себе // Сковорода Г. Пізнай

в собі людину. – Львів, 1995.

9. Франко І.Я. Що таке поступ? // Зібрання творів: В 50 т. – К., 1986. – Т. 45.

10. Леві-Строс К. Структурна антропологія. – К., 1997. – С. 7 – 46.

11. Сартр Ж.-П. Мати, робити, бути // Сартр Ж.-П. Буття і ніщо. – К., 2001.

12. Вітгенштайн Л. Логіко-філософський трактат. – К., 1995. – С. 22 – 87.

13. Кун Т. Структура научных революций. – М., 1977.

14. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. – К., 1994.–Т. 2.–С.214 –

228.

15. Камю А. Міф про Сізіфа // Вибрані твори у трьох томах. Т. 3. – Харків, 1996. – С. 72 – 163.

16. Хайдеггер М. Что такое метафизика? // Время и бытие. – М., 1993.

ППЕЕРРЕЕЛЛІІКК ООРРІІЄЄННТТООВВННИИХХ ППИИТТААННЬЬ ДДЛЛЯЯ ППІІДДГГООТТООВВККИИ ДДОО ССККЛЛААДДААННННЯЯ

ККААННДДИИДДААТТССЬЬККООГГОО ІІССППИИТТУУ ЗЗ ФФІІЛЛООССООФФІІЇЇ

1. Основні підходи до розуміння і визначення філософії. 2. Поняття світогляду. Історичні типи світогляду. Філософія як теоретична форма світогляду.

3. Філософська герменевтика, як методологія гуманітарного пізнання. 4. Предмет філософії та його історична еволюція. Класичний та некласичний період.

5. Діалектика як філософська методологія: її місце в історії філософії. 6. Суспільний прогрес. Формаційний, цивілізаційний, технократичний та інформаційний підходи до його розуміння.

7. Відкрите суспільство, демократія і тоталітаризм в трактуванні К.

Поппера. К. Поппер “Відкрите суспільство та його вороги”.

8. Професійна філософія в Україні (ХVI - ХVII ст.): неоплатонізм та арістотелізм.

9. Міфологічний світогляд та його риси. Функції міфології. Міфотворчість у ХХ ст.

10. Філософська парадигма марксизму: основні ідеї, концепти та їх

соціально-політичні наслідки.

11. Філософія і наука як теоретичне знання: спільні риси та відмінності. 12. Поняття суспільного розвитку та його критерії. Характерні риси

екологічної парадигми та її відмінність від класичної (детерміністичної). 13. Соціальні спільності людей та співвідношення їх інтересів в суспільному розвитку. Нація в структурі суспільства. Проблема націоналізму.

14. Онтологія як галузь філософського знання. Буття та його структура. 15. Культура і цивілізація. Філософські підходи до аналізу культури.

16. Наука як соціальний інститут і чинник розвитку суспільства. 17. Елліністична та римська філософія: стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм та неоплатонізм.

18. Давньогрецька філософія та її проблематика. Досократичні філософські школи.

18

19. Філософія Платона. Вчення про буття та ідеї. 20. Філософія Арістотеля. 21. Основні ідеї християнського світогляду і середньовічна філософія. Теоцентризм філософії А.Августина.

22. Обґрунтування експериментально-досвідного походження знання у гносеології Нового часу. Ф.Бекон "Новий Органон".

23. Філософія І. Канта. “Критика чистого розуму”.

24. Система і метод діалектики у філософії Гегеля. 25. Проблема співвідношення віри та розуму в середньовічній філософії та її тлумачення Т.Аквінським.

26. Л.Вітгенштайн та його місце у філософії ХХ ст. 27. Некласична парадигма науки. Критичний раціоналізм К.Поппера. 28. Раціоналізм в гносеології Нового часу. Р.Декарт. “Роздуми про метод”.

29. Концепція людини в екзистенціалізмі. Ж.-П. Сартр "Екзистенціалізм – це гуманізм".

30. Проблема несвідомого у філософії фройдизму. Індивідуальне і колективне несвідоме (К.Юнґ).

31. Пантеїзм філософії Н. Кузанського та Дж.Бруно.

32. Розумна соціальна дійсність як предмет філософії Просвітництва. 33. Буття людини як центральна проблема філософії М. Ґайдеггера “Буття і час”.

34. Філософія життя А. Шопенгауера та Ф. Ніцше. Ф. Ніцше “Так казав Заратустра”.

35. Витоки та особливості філософської думки доби Київської Русі. 36. Філософські погляди Г. Сковороди: філософія як мудрість, символіка та антитетика, вчення про дві натури та три світи, вчення про людину. Кордоцентризм як філософський напрям.

37. Соціально-філософські погляди І. Франка. “Що таке поступ?”

38. Проблема свідомості у філософії. 39. Філософія Києво-Могилянської академії та її роль у розвитку української філософії і культури.

40. І.Франко: філософія української перспективи.

41. Філософія і політика. Роль філософії в концептуальному обгрунтуванні політики.

42. Проблема свободи у філософії. Свобода і необхідність. 43. Поняття громадянського суспільства, його структура та проблеми

становлення в Україні 44. Поняття істини в філософії. Істина як процес, її форми та критерії. 45. Поняття детермінізму та індетермінізму у некласичній філософії. 46. Класична і некласична парадигми розуміння соціальних процесів. 47. Онтологічна проблематика схоластичної філософії: дискусії про

універсалії. 48. Класичні і сучасні аспекти співвідношення філософії і науки.

49. Рівні та форми наукового пізнання.

19

50. Поняття синергії. Синергетика як напрямок визначення системності і структурності буття відносно хаосу.

51. Поняття методології та методів наукового пізнання. 52. Феноменологічний напрямок філософії ХХ століття. 53. Світоглядні ідеї Т. Шевченка і П. Куліша. 54. Кореспондентна та когерентна концепції істини; інструменталістська інтерпретація істини.

55. Аналітична інтерпретація наукового знання (логічний позитивізм – М.

Шлік, Р. Карнап, Б. Рассел, К. Поппер).

56. Поняття методу, стилю та методології наукового пізнання. Методологія класичної науки та її кумулятивна модель.

57. Формування некласичної науки та її моделі (Г. Башляр, К. Поппер).

58. Постнекласична наука: модель постнекласичної науки (І. Лакатос). 59. Поняття парадигми та її роль у наукових дослідженнях (за Т. Куном

"Структура наукових революцій").

60. Філософія як аксіологія. Визначення вартостей, їх функції, класифікація: 61. Проблема людини та її ідентичності у класичній і некласичній філософії. Поняття наративної ідентичності, зокрема, у контексті української соціально-культурної дійсности.

62. Основні підходи до тлумачення культури в новітній філософії: натуралізм, соціологізм, аксіологізм, семіотика.

63. Глобально-технократичний та локально-культурологічний підходи до

інтерпретації цивілізації. 64. Явище глобалізації та його економічні, технологічні, інформаційні, соціальні, культурні і політичні виміри.

65. Соціально-філософська проблематика в Україні XIX -початку XX ст. 66. Поняття субстанції у філософії: монізм, дуалізм, плюралізм. (Б. Спіноза, Р. Декарт, Г. Ляйбніц).

67. Консервативні концепції суспільного розвитку України: П. Куліш,

В. Липинський;

68. Ліберально-націоналістичні концепції в Україні: Т. Зіньківський,

М. Міхновський, Д. Донцов. 69. Персоналістичний напрям в українській філософії: від Сковороди – до

О. Кульчицького.

70. Структуралізм і постструктуралізм у пошуках первинної об’єктивної структури наукового пізнання світу (К. Леві-Строс і М. Фуко, Ж. Деріда).

ВВИИММООГГИИ ДДОО ННААППИИССААННННЯЯ РРЕЕФФЕЕРРААТТУУ

1. Реферат – самостійна письмова робота, яка виконується аспірантом або

здобувачем і є обов’язковою формою підготовки для здачі кандидатського

мінімуму з філософії. 2. Реферат повинен засвідчити поглибленні знання аспірантів та здобувачів з філософії, праць видатних філософів, вміння орієнтуватись у філософських

питаннях сучасної науки, в питаннях методології наукового дослідження, в

20

істотності соціальних наслідків сучасної науково-технічної революції. Він

повинен виявити засвоєння і розуміння історико-філософської і сучасної філософської та наукової літератури за темою реферату. 3. У виборі теми реферату аспірант або здобувач керується списком

пропонованих тем і рекомендаціями керівника. За згодою керівника він може вибрати і таку тему реферату, якої немає в рекомендованому списку. 4. Під час роботи над рефератом аспірант або здобувач повинен всебічно

вивчити літературу з даної теми. План реферату повинен бути узгоджений з викладачем і подається після титульної сторінки. План повинен включати в себе: вступ, розділи, що розкривають основний зміст і висновки, а також список

літератури використаний автором в процесі роботи над рефератом.

5. Реферат повинен мати загальноприйнятий науковий апарат: цитування повинно опиратися на літературні джерела в алфавітному порядку (автор, назва джерела, місце видання, рік видання, сторінка). У рефераті обов’язково повинна використовуватися найновіша література з цієї проблематики. Перелік використаної літератури повинен налічувати не менше 10 джерел.

Основний текст реферату за обсягом повинен відповідати 20 – 25 сторінок,

надрукованих через два інтервали, або мати не менше 40000 знаків комп’ютерного тексту (14 шрифт, 1,5 інтервал).

6. На титульній сторінці реферату необхідно вказати: установу, в якій

проводиться кандидатський іспит, назва реферату, прізвище, ім’я, по-батькові аспіранта або здобувача (посаду здобувача), назва закладу в якому навчається або працює автор, наукового керівника, рік написання. 7. Аспіранти або здобувачі, які складають екзамен в літню сесію, зобов’язані подати реферат не пізніше 30 квітня поточного року, а осінню екзаменаційну

сесію не пізніше 20 вересня. 8. Оцінка за реферат вноситься до протоколу здачі кандидатського мінімуму. Аспірант або здобувач, реферат якого отримав негативну оцінку, до здачі кандидатського мінімуму не допускається.

ММЕЕТТООДДИИЧЧННІІ ППООРРААДДИИ

ДДОО РРООЗЗККРРИИТТТТЯЯ ВВ РРЕЕФФЕЕРРААТТІІ ММЕЕТТООДДООЛЛООГГІІЧЧННИИХХ ТТАА ФФІІЛЛООССООФФССЬЬККИИХХ

ППИИТТААННЬЬ ДДИИССЕЕРРТТААЦЦІІЙЙННООГГОО ДДООССЛЛІІДДЖЖЕЕННННЯЯ ((ННААППРРЯЯММККУУ ННААУУККООВВООГГОО

ДДООССЛЛІІДДЖЖЕЕННННЯЯ))..

I. Слід у термінах методології та філософії науки описати мету дисертаційного дослідження (напряму наукового дослідження). Наприклад,

дослідницькою метою є: - одержання та аналіз (інтерпретація) нової емпіричної інформації; - перевірка певної теоретичної ідеї, гіпотези, концепції; - побудова математичної моделі деякого явища; - теоретичне пояснення певних наукових фактів тощо.

II. Сформулювати розв'язку проблеми, якій присвячується дослідження, окреслити основні віхи розробки цієї проблеми (основні результати) і чим

21

існуючі здобутки у цій галузі зараз не влаштовують наукову практику. Навести

аргументи на користь необхідності розв'язання названої проблеми.

III. Охарактеризувати логіко-концептуальну складову дослідження, в рамках

якої воно виконується : а) основні концептуальні засади (ідея, "парадигма", "науково-дослідницька програма", "наукова школа", "наукова традиція", теорія, концепція тощо);

б) основний тип дослідження (фундаментальний, прикладний, технічний,

технологічний тощо);

в) основні наукові методи (спостереження, аналіз, синтез ).

IV. Визначити тип методології дослідження: класична, некласична, постнекласична. Вказати прикмети, що є найважливіші для дисертаційного

дослідження (наприклад, якщо постнекласична методологія, то звернути увагу

на її "ідеологію": нелінійність, стохастичність, незворотність, глобальний

еволюціонізм, проблема антропности, самоорганізації, суб'єкт-суб'єктних

комунікацій, герменевтика, компаративістика тощо).

V. Вказати на філософські проблеми, що пов'язані з науковою темою

(напрямом дослідження): теоретико-пізнавальні; світоглядні;

аксіологічні; соціокультурні;

естетичні; етичні; практичні (прагматичні).

Назвати в межах якої філософської традиції (школи) формулюються філософські проблеми, що мають місце у дисертаційному дослідженні (наприклад, позитивізм, прагматизм, екзистенціялізм, структуралізм,

герменевтика, семіотика тощо).

VІ. Перелік вищевказаних пунктів порад не є суворо регламентованим, а носить орієнтовний характер.

VІІ.Рекомендується консультація щодо висвітлення в рефераті методологічних проблем з науковим керівником дисертаційного дослідження.

Documents

Plany Sem for Aspirants