МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИСХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

СОЛОДКА АНЖЕЛІКА КОСТЯНТИНІВНА

УДК 37.015.311:316.72 – 043.5:37.091.12:378

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ КРОСКУЛЬТУРНОЇ ВЗАЄМОДІЇ УЧАСНИКІВ ПЕДАГОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ

ЗАКЛАДІВ

13.00.07 – теорія і методика виховання

Автореферат на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ – 2016

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті проблем виховання НАПН України

Науковий консультант – доктор педагогічних наук, професорМиропольська Наталія Євгенівна, головний науковий співробітник лабораторії естетичного виховання та мистецької освіти, Інститут проблем виховання НАПН України.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Вербицька Поліна Василівна,Національний університет «Львівська політехніка», завідувач кафедри історії України та етнокомунікацій

доктор педагогічних наук, професорТадеєва Марія Іванівна,Національний університет водного господарства та природокористування, завідувач кафедри іноземних мов

доктор педагогічних наук, професорЗеленов Євгеній Анатолійович, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, професор кафедри педагогіки

Захист дисертації відбудеться “25” лютого 2016 р. о 12.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.051.06 в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-А, Президія НАПН України, конференц зала (1 поверх).

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Державного вищого навчального закладу “Університет менеджменту освіти” НАПН України за адресою: 04053, м.Київ, вул.Артема 50-52 Г (3поверх).

Автореферат розіслано “ 22” січня 2016 р.

Учений секретарспеціалізованої вченої ради О.Є.Крсек

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена сучасними тенденціями світового розвитку, які окреслили необхіднiсть виховання особистостi, готової до міжкультурної співпраці і кроскультурної взаємодії, що є свідомим i динамічним процесом взаєморозумiння та створення смислу в ході здійснення учасниками діалогу різновиду взаємозалежних і взаємозумовлених видiв діяльності, яка сприяє їхньому взаємозбагаченню і розвитку iндивідуальних новоутворень.

Нинішня ситуація у світі ставить перед людством нові серйозні виклики, що спричинено зростанням напруженості, спалахами воєнних конфліктів на теренах деяких держав, посиленням міжнародного тероризму. Єдиною запорукою позитивних змін і сталого розвитку є згуртованість, солідарність прогресивної світової спільноти. Миру й стабільності не можна досягти там, де панують агресивні ідеології, де порушуються ключові права та свободи людини. Врегулюванню конфліктних ситуацій у світі сприятиме дух єдності міжнародних спільнот: «Порядок денний на період до 2030 року спонукає нас виходити за межі вузьких і короткострокових національних інтересів і діяти в дусі солідарності і в розрахунку на тривалу перспективу. Ми більше не можемо дозволити собі думати і трудитися окремо один від одного. Тільки діалог і терпляча дипломатія можуть принести дивіденди» (з виступу Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна на Саміті ООН в галузі розвитку на період після 2015 року).

Одним із значущих засобів потужних позитивних змін у сфері діяльності взаємодіючих культур є кроскультурна взаємодія, яка сприяє появі нових елементів і форм культурної активності, коригує цiннісні орiєнтири, моделі поведінки і способи життя (як унiверсальні, так i культурно-специфічні).

Людина на перетинi культур – новий тип особистостi, чиє усвідомлення й бачення свiту виходять за межi її власної культури, а сутнiсна ідентичнiсть включена до різних життєвих моделей. Вона орієнтується у множинності реальностей, уособлює процес самоверифікацiі, що ґрунтується на визнаннi як універсальностi людського iснування, так i відмінностi культурних форм. Інтегруючи проекції різних культур, молода людина вирішує конфлікт їхніх ціннісних систем, здійснює вибір стратегії взаємодії – замкненості, пристосування, опозиційності чи трансформації, інтеріоризує цінності інших культур без заподіяння шкоди для власної на засадах балансу толерантності культурних цінностей. Така особистість реагує на вплив іншої культури шляхом добору, комбінування й синтезування культурних цінностей і виявляє здатність встановлювати зв’язки між різними культурними системами.

Появу наукового iнтересу до кроскультурної взаємодії засвідчують численні зарубіжні дослідження з антропології на початку ХХ століття. У працях Р. Бенедикт, Ф. Боаса, С. Бочнера, В. Гудікунста, А. Кардинера, Ю. Кіма, Дж. Мьордок, М. Мід, Л. Моргана, Е. Тайлора, Дж. Вайтинга, І. Чайлда, спрямованих на вивчення практики виховання в різних культурних системах, її

визначено як виховну методологiчну стратегію пізнання культур на основі рiвноцінності, унiверсальної схожостi та культурної специфічності.

Дослідження з кроскультурної психологiї, зокрема Дж. Беррі, П. Боскі, Д. Мацумото, Р. Наролла, Р. Коха, Д. Сема, Х. Триандiса, І. Брунової-Калiсецької, О. Кочубейник, О. Аймаганбетової, справили певний внесок у розкриття ціннiсних підвалин кроскультурної взаємодiї, зафiксувавши механізми психiчного життя залежно вiд типу культури, ціннiсних настанов і стереотипiв, які виявляються в поведінцi людей.

Вагомим здобутком науки в дослідженнi окресленої проблеми слiд вважати праці з питань, пов’язаних із культурним орієнтуванням (Р. Брислінг, Д. Бавук, Т. Йошiда, П. Педерсон, Р. Пейг); теорією людської поведінки (Д. Левінсон); кроскультурним навчанням (М. Беннетт, Дж. Вайтинг, І. Чайлд, А. Китсантас, Дж. Мейерс, Т. Вильямс, Х. Триандіс); полікультурною (Ю. Бос-Нюнінг, М. Хоманн, Х. Гепферт, А. Джуринський, Г. Дмитрiєв, М. Крюгер-Потратц, Ю. Сорокін, Є. Тарасов, Г. Померін, Ю. Шміт та ін.), мiжнародною (Х. Томмас, Б. Ліаск, Дж. Кнайт) та глобальною освiтою (Р. Хенві та ін.), адаптацiєю особистості до нового культурного середовища (Ю. Кім, В. Карасик, Н. Лебедєва, K. Oберг, Т. Стефаненко та ін.).

На повазі до культурно-цивілізаційного розмаїття світу наголошено у рекомендаціях Ради Європи «Жити разом як рівні серед рівних» (2008), «Автобіографія інтеркультурних зіткнень: контекст, концепції і теорії» (2009), «Міжкультурна компетентність для всіх: підготовка до життя в багатоманітному світі» (2012), «Розвиток міжкультурної компетентності через освіту» (2013), які ґрунтуються на положеннях «Загальної декларації прав людини».

Сучаснi українські науковi розвідки присвячено вивченню таких аспектів кроскультурної взаємодії, як властивості кроскультурного діалогу та особистiсного розвитку людини в міжкультурному полiлозі (І. Бех), планетарне мислення особистості (Є. Зеленов), чинники її соціалізацiї під впливом свiтових і планетарних процесiв (Н. Сейко), психологiчна самоефективність як чинник кроскультурної адаптацiї (І. Брунова-Калісецька), трансформацiя уявлень про «Я» в кроскультурнiй взаємодiї (О. Кочубейчук, С. Рашидов), кроскультурні дослiдження структури міжетнiчних відносин (О. Аймаганбетова), подолання непорозумiнь у взаємодiї (К. Мальцева), мовна взаємодiя (Ф. Бацевич, В. Демецька, Н. Миропольська, Р. Помірко, А. Паславська, О. Селiванова, Т. Скубашевська), теорiя комунікації (Г. Почепцов), зокрема кроскультурної в освітньому сегментi інформаційного суспiльства (К. Мацик), кроскультурний менеджмент (Н. Тодорова), формування мовної особистості в європейському соціокультурному освітньому просторі (В. Махінов), нові пiдходи до освiти молоді в країнах Ради Європи (М. Тадеєва) та в умовах багатокультурного суспiльства (К. Баханов, П. Вербицька, П. Кензьор), професійна підготовка студентiв до взаємодії (Ф. Асанова, Р. Гришкова, І. Зозуля, Ю. Ірхiна, Н. Калашник, Н. Якса та ін.), формування загальнокультурних духовних цiнностей (Г. Шевченко).

Однак у науковiй літературі не представлено на належному рiвні характеристику значущих аспектiв та елементiв кроскультурної взаємодiї, особливості її впливу на людину, а також на розвиток її аксiологічних настанов внаслідок збагачення її унiверсальними та нацiонально-специфічними цiнностями своєї та інших культур, майже не розглянуто різновидів кроскультурної інтеракції в умовах взаємодії учасникiв педагогічного процесу.

Завдання виховання студентів вищої школи полягає в пiдготовці «людини культури», яка здатна працювати з рiзними типами мислення, що визнають ідеали рiзних культур. Кроскультурна взаємодiя виступає одним із засобiв такого виховання. У контекстi перетину різних культур відбувається розвиток iнтелектуальних, морально-етичних та естетичних зразків поведінки й діяльностi, які людина наслiдує впродовж життя. У динамічно мінливому світi, де взаємодіють контексти рiзних культур, вона засвоює їхні зразки, якi трансформуються в неповторні індивідуальні образи світу. У цьому процесi кроскультурний контекст зумовлює рух зустрiчного впливу соцiокультурного й особистiсного контекстів. Ця зустрiч особистісних смислів i новоутворень в індивідуальному полi сторiн, що взаємодіють, спільне створення нового смислу є необхiдною умовою унікальностi, неповторності розвитку особистостi і базою для формування індивідуального способу iснування в сучасному полiкультурному світі. Основу для мобільностi молоді, її адаптації до динамічно мiнливих умов життя становить готовність, яка прилучає до свiтових досягнень, розширює можливості самореалiзації в просторi культур.

На тлі визначених явищ спостерігаються такі суперечностi: між можливостями кроскультурної взаємодії як форми культурної

активності, що коригує цiннісні орiєнтири, моделі поведінки, способи життя, та її невикористанням як виховної стратегії у практиці вищих навчальних закладів;

між вимогами суспiльства, які пред’являє сучасний етап розвитку всесвiтнього виховного процесу до мобільностi та пристосованості студентської молодi до реалій сучасного свiту, і певною неспроможнiстю вищого навчального закладу реагувати на інноваційні змiни у навчально-виховному процесi та вчасно впроваджувати новий змiст виховання;

між необхiдністю теоретичного обґрунтування й науково-методичного забезпечення ефективностi процесу виховання студентiв в умовах взаємодії культур і недостатньою розробленiстю методико-виховних засобів із забезпечення цієї потреби;

між значущістю самостійного пошуку й визначення життєвих пріоритетів студентською молоддю і відсутністю фасилітаційних умінь педагога у практиці вітчизняної освіти;

між потребою використання iноземної мови як iнструменту пізнання iнших культур і недостатнім рівнем її володiння студентами.

Зазначені суперечностi, недостатня розробленiсть досліджуваної проблеми зумовили вибiр теми дисертацiйної роботи: «Теоретико-методичні засади

кроскультурної взаємодії учасників педагогічного процесу вищих навчальних закладів».

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційної роботи затверджено вченою радою Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського (протокол № 7 від 2.03.2010) та погоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 3 від 27.04.2010). Дослідження виконувалося відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи лабораторії естетичного виховання Інституту проблем виховання НАПН України і є складовою частиною тем «Естетизація навчально-виховного процесу в основній і старшій школі» (державний номер реєстрації 0110U001193) та «Художньо-естетичні технології позакласної виховної роботи в основній школі» (державний номер реєстрації 0113U001208). Дисертаційне дослідження виконане в межах розроблення наукової теми Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського «Проектування професійно успішної особистості в освітньо-виховному середовищі університету (відповідно до тематичного плану наукових досліджень НАПН України, затвердженого постановою Президії НАПН України від 2010 року № 1-7/14-393), наукових тем кафедри іноземних мов МНУ імені В. О. Сухомлинського: «Формування кроскультурної компетентності студентів у процесі професійної підготовки» (державний номер реєстрації 0112U002945), «Розвиток культурного інтелекту студентів у процесі кроскультурної взаємодії в умовах глобалізації вищої освіти» (державний номер реєстрації 0115U002065), «Стратегії взаємодії сучасного студентства у кроскультурному середовищі в умовах глобалізації вищої освіти», що виконувалась сумісно з освітньою організацією Integrity Action у межах освітньої програми Integrity Education Network (договір від 14.09.2014 р.), та науково-практичного проекту 544161-TEMPUS-1-2013-1-UK-TEMPUS-JPCR Aston University Developing the Teaching of European Languages: Modernising Language Teaching through the Development of Blended Masters Programmes ( «Удосконалення викладання європейських мов на основі впровадження онлайн-технологій у підготовку вчителя»).

Мета дослідження – на підставі обґрунтування методологічних основ досліджуваної проблеми розробити модель формування готовностi учасників педагогічного процесу ВНЗ до кроскультурної взаємодії та апробувати відповідну цій моделі методику.

Відповідно до мети та концептуального бачення структури дослідження визначено такі завдання:

з’ясувати сутнiсть понятійно-категоріального апарату дослідження; обґрунтувати концепцiю формування готовності учасників

педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії; схарактеризувати критерії, показники та рівні готовності до

кроскультурної взаємодії; розробити методику діагностування готовності студентів і викладачів до

кроскультурної взаємодії та визначити її нинішній стан;

змоделювати процес формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії;

обґрунтувати методичні засади цього процесу; створити науково-методичне забезпечення процесу формування

готовностi до кроскультурної взаємодії; експериментально перевiрити ефективність створеної моделі та

методики формування готовності студентів і викладачів до кроскультурної взаємодiї.

Об’єкт дослідження – виховний процес у вищих навчальних закладах.Предмет дослідження – теорія і методика організації кроскультурної

взаємодії в педагогічному процесі вищих навчальних закладів.Концепція дослідження обґрунтовується на методологічному, теоретичному

та практичному рівнях.Методологічний рівень відображає взаємозв'язок фундаментальних наукових

підходів (культурологічного, контекстного, аксіологічного, фасилітаційного) до вивчення проблеми, які використано у процесі дослідження.

Культурологічний підхід передбачає орієнтацію на культуру як головну мету вищої освіти, визначає напрямок пошуку її ціннісно-гносеологічних підвалин, спрямованість на гармонійний розвиток особистості завдяки поєднанню і узгодженню загальнолюдського, етнонаціонального і кроскультурного.

Контекстний підхід визначає взаємодію особистісного (внутрішнього), соціокультурного (зовнішнього) та кроскультурного контекстів як механізм розвитку особистості на перетині культур.

Аксіологічний підхід дає підстави для орієнтації особистості у виборі провідної лінії вияву цінностей у різних культурах, крім того, він пояснює ті соціокультурні трансформації, врахування яких забезпечує гармонійну реалізацію взаємодії.

У межах фасилітаційного підходу стає зрозуміло, що формування особистості студента не можна привести до заданого еталону готовності до кроскультурної взаємодії без ефективної організації взаємодії з педагогом.

Теоретичний рівень визначає систему вихідних понять, покладених в основу розуміння явища «кроскультурна взаємодія», дає змогу здійснити його аналіз i синтез. Цей рiвень передбачає визначення сукупностi філософських, психолого-педагогічних положень, необхідних для вивчення і вирiшення проблем кроскультурної взаємодії учасників педагогiчного процесу, що становить підґрунтя для конструювання його змісту, форм і добору методів виховання. Концептуальні підходи розглядаються як методологічний інструментарій, своєрідна сукупність концептуальних явищ, метою яких є забезпечення обґрунтованого, фундаментального, цілісного розуміння розвитку особистості в кроскультурній взаємодії, основ та механізмів її здійснення і є стрижнем для обґрунтування моделі формування готовності учасників педагогічного процесу до такої взаємодії.

Практичний рiвень концепції передбачає експериментальну апробацію моделі формування готовностi студентів і викладачів до кроскультурної взаємодiї.

Формування готовності до такого виду взаємодії припускає етапність цього процесу: кроскультурної ціннісної орієнтації (створення ціннісного образу рідної та iнших культур шляхом стимулювання інтересу студентiв до пізнання, пробудження бажання проаналізувати й поглибити свої знання про різнi мовні та культурні системи); кроскультурного ціннiсного самовизначення (побудова інтегративної основи для здійснення ефективної взаємодії); кроскультурної ціннісної взаємодiї (комплексний розвиток готовності до кроскультурної взаємодії на підставі розширення досвiду кроскультурних інтеракцій). Кожен з етапів взаємодії – певний якiсний стан готовності її учасникiв. Ефективність цього процесу виражається у стійких проявах новоутворень особистiсної культури студентів і викладачів.

Педагогічними умовами формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії є створення інтерактивного розвивального простору такої взаємодії; суб'єктність учасникiв педагогічного процесу; стимулювання суб'єктної активностi студентів; використання iноземної мови як інструменту дiалогу культур.

На досягнення мети нашого дослідження спрямовано відповідно розроблену методику для гуманітарних спеціальностей таких напрямів підготовки, як «Філологія», «Історія». «Психологія», «Економіка» освітньо-кваліфікаційних рівнів: бакалавр, спеціаліст, магістр. Комплексне використання iнформативних (орієнтування, інструктаж, культурограми, інфограми), аналiтичних (вирішення проблемних кейсів, біографічна рефлексiя, кроскультурний аналіз, контекстне спостереження, аналiз поведінки) та інтерактивних (iнтерактивне моделювання, рольові iгри, симуляції) методiв створило передумови для розроблення тренінгiв кроскультурної взаємодії. Провідними у методиці обрано тренінги розвитку позитивної взаємодії, культурної сприйнятливостi, продуктивної участі у взаємодії, Веб-квести, культурнi інтегратори. Вони передбачають виховний вплив на особистiсть, створюють умови для регуляції її цілiсної системи (емоційної та інтелектуальної), підвищення стійкостi у сприйнятті інших культур, розкривають перед учасниками взаємодії свiт людських стосунків та акцентують моделі взаємодії, що ведуть до успіху.

В основу методики покладено моделювання кроскультурного контексту як зустрічі, перетину та взаємопроникнення цiнностей різних культур, що утворює простір взаємодiї й «зустрічного» впливу зовнiшнього (соціокультурного) та внутрiшнього (особистісного) контекстів особистості на підставі проектування дiяльності студента як системи проблемних ситуацiй і завдань. Останнє дає можливість розгортати кроскультурний контекст взаємодiї в динаміці шляхом формування сюжетної канви модельованої діяльностi.

У методицi наголошено на важливості організації та управління кроскультурною взаємодією в педагогічному процесi вищого навчального закладу. Фасилітація взаємодії надає процесу кроскультурної взаємодії спрямованого характеру пiзнання нової культури, формування ціннiсного ставлення, стратегій поведінки й діяльностi.

Методологічну основу дослiдження становлять культурологічний, контекстний, аксiологічний та фасилітаційний наукові підходи, що дають змогу розглядати закономiрності становлення людини в культурі, її розвиток у полілозi культур; психолого-педагогічні концепції зв'язку та єдності діяльності, зумовленiсть поведінки зовнішніми і внутрішніми чинниками; свідомостi та активності особистості у формуванні власної системи цiнностей; психологічні і педагогічні положення про специфіку суб’єкт-суб’єктної взаємодiї як процесу безпосереднього чи опосередкованого взаємовпливу їх; методологiчні положення про об’єктивнiсть, системність, усебічність вивчення явищ i процесів.

Теоретичну основу дослiдження становлять: наукові положення про константні властивості культури як базовий чинник виховання особистості (М. Бірам, М. Каган, К. Оберг, Х. Триандiс, М. Флемiнг, Г. Хофстеле, С. Шварц); концепції взаємодії (Г. Андрєєва, І. Зимня, Г. Китайгородська, О. Леонтьєв, Б. Ломов, А. Мудрик) та спiлкування учасників педагогічного процесу (Б. Ананьєв, Л. Буєва, М. Каган, Л. Карпенко, Б. Ломов, Б. Паригін), психологiї діалогу як суб’єкт-суб’єктної взаємодії (Г. Балл, М. Бахтін, І. Бех, А. Біблер); етнопсихологічнi концепції формування національних особливостей людини (Н. Іванова, Н. Лебедєва, Г. Солдатова, Т. Стефаненко, А. Шмельов); положення теорій i концепцій цінностей (В. Василенко, О. Дробницький, А. Здравомислов, Д. Леонтьев, В. Тугаринов, І. Холл, Г. Хофстеде, С. Шварц та ін.), формування їх (М. Беннетт, І. Бех, О. Сухомлинська); психолого-педагогічна теорiя контекстного навчання (Х. Борко, А. Вербицький, В. Гладишев, Н. Жукова, Р. Путман, М. Клифорд).

Дисертація ґрунтується на положеннях законодавчих та нормативних документів про освiту, серед яких Закон України «Про вищу освіту», «Концепцiя національного виховання студентської молоді», мiжнародних документів: «Усезагальна декларація прав людини», рекомендації Ради Європи: «Жити разом як рівні серед рівних» (2008), «Автобіографія iнтеркультурних зіткнень: контексти, концепції і теорії» (2009), «Міжкультурна компетентнiсть для всіх: підготовка до життя у різноманітному світі» (2012), «Розвиток мiжкультурної компетентності через освіту» (2013).

У науковому пошуку на рiзних етапах використано такі методи дослідження: теоретичні: аналiз та узагальнення теоретичних і науково-методичних

джерел щодо здійснення кроскультурної взаємодiї у педагогічному процесі вищих навчальних закладів; аналітичне дослідження вітчизняних і зарубіжних підходів до розкриття сутностi такої взаємодії, її характерних ознак, механізмiв регулювання; визначення теоретико-методичних засад формування готовностi студентів і викладачів до кроскультурної взаємодії; теоретичне моделювання цього процесу для створення моделi формування такої готовності; аналіз, прогнозування з метою обґрунтування педагогiчних умов формування готовності студентів до кроскультурної взаємодiї;

емпіричні, що орієнтуються на безпосереднє вивчення явищ у реальному навчально – виховному процесі: анкетування, тестування, бесіди, проблемні

ситуації, сценарії, спостереження, самоспостереження, аналіз продуктів діяльності, констатувальний і формувальний етапи педагогічного експерименту;

статистичні: математичне статистичне опрацювання здобутих у ході дослідження результатів.

Наукова новизна та теоретичне значення дослідження.Уперше встановлено, що підґрунтям визначення поняття «кроскультурний» є

розуміння кроскультурного підходу як особливої методологічної виховної стратегії пізнання культур з урахуванням їх рівноцінності, універсальності та специфічності; на підставі культурологічного, контекстного, аксіологічного та фасилітаційного підходів обґрунтовано і розроблено цілісну концепцію розвитку особистісної культури учасника взаємодiї в кроскультурному контексті як сфери спілкування, в якій зароджується низка новоутворень в індивідуальному полі сторін, які взаємодіють, що в системі може бути використано для виховання особистості на перетині культур; розкрито функцiональний взаємозв'язок внутрiшнього контексту особистостi та її особистісної культури під час кроскультурної взаємодії; описано механiзм розвитку особистісної культури як еталону готовностi до такого виду взаємодії у процесі виховання, що визначено як відносно стійку рису учасника взаємодії, яка інтегрує відкритість і сприйнятливість стосовно інших культур і розглядається як вияв кроскультурної компетентності, спрямованої на продуктивну зустріч особистісних смислів; створено модель та відповiдну їй методику формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії; встановлено критерії готовностi до такого виду взаємодії; визначено педагогічні умови, потрібні для формування готовностi учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодiї (створення iнтерактивного розвивального простору, суб’єктнiсть учасників педагогічного процесу, стимулювання суб’єктної активності студентiв, використання iноземної мови як інструменту дiалогу культур); виокремлено етапи (кроскультурна ціннісна орієнтація, кроскультурне ціннісне самовизначення та кроскультурна ціннісна взаємодія) здiйснення процесу як певні стани готовностi особистості до кроскультурної взаємодії; обґрунтовано технiку розвитку вчинку культурної сприйнятливості; встановлено закономірності, що визначають стратегічний напрямок формування готовності до такої взаємодії.

Уточнено в контексті досліджуваної проблеми зміст поняття кроскультурної взаємодії учасників педагогічного процесу як комплексного бінарного і полінарного явища, педагогiчного за змістом та соціального за формою, для якого характерними є проблематика особистостi, суб'єктності, свідомості, дiяльності в контексті взаємодії, а також методичні аспекти (змiст, методи).

Подальшого розвитку набули такі складники: характеристика взаємодії учасників педагогічного процесу, уявлення про діяльність і особистість як інструменти суб'єктності індивіда на перетинi культур, форми й методи формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії.

Практичне значення здобутих результатів полягає у розробленні та впровадженні комплексного діагностичного інструментарію для визначення готовності студентів і викладачів до кроскультурної взаємодії; організаційного та

методичного забезпечення формування готовності учасників педагогічного процесу до такого виду взаємодії: навчально-методичного комплексу курсу (спецкурсу) «Основи теорії і практики кроскультурної взаємодії» (для студентів-бакалаврів), словника з базового курсу (у співавторстві) «Кроскультурні терміни = Cross-cultural terms: словник» (рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України: лист від 10.04.2012 року № 1/11-4836), навчально-методичних посібників для викладачів і студентів-магістрантів: «Кроскультурний інтегратор», «Фасилітація кроскультурної взаємодії» (рекомендовано вченою радою Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського, протокол № 12 від 02.07.2014); створення інтерактивного віртуального середовища (Інтернет-сайту «Cross-cultural Іnteractiоn»).

Тема кафедри іноземних мов МНУ імені В. О. Сухомлинського «Розвиток культурного інтелекту студентів у процесі кроскультурної взаємодії в умовах глобалізації вищої освіти», керівником якої є автор цього дослідження, отримала грант Шведського інституту (м. Стокгольм) на проведення міжнародного семінару «Культурний інтелект для лідерства у глобальному суспільстві» (18–19 вересня 2015 р., м. Миколаїв).

Матеріали досліджень з теоретичних і методичних засад формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії використовуються під час викладання навчальних курсів циклу гуманітарних дисциплін у вищих навчальних закладах.

Особистий внесок автора у працях, опублікованих у співавторстві. У монографіях «Кроскультурна взаємодія: теорія, методологія, практика» (за загальною редакцією А. Солодкої) і «Теоретико-методологічні засади діяльності університету як центру розвитку особистості» (за загальною редакцією В. Будака), словнику «Кроскультурні терміни = cross-cultural terms» (за загальною редакцію А. Солодкої, співавтор Т. Мороз) особистий внесок здобувача полягає в обґрунтуванні концепції формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії; виявленні особливостей розвитку людини на перетині культур та шляхів оптимізації змін у її особистісній культурі в процесі виховання; створенні методики залучення студентів до процесу взаємодії культур на засадах фасилітації; систематизації комплексу визначень, категорій і понять, які становлять тезаурус кроскультурної взаємодії, що сприяє послідовному формуванню у студентів теоретичних засад такої взаємодії шляхом поступового нарощування знань про досліджувані поняття і засвоєнню ефективних моделей взаємодії на перетині культур.

Результати роботи впроваджено у навчально-виховний процес Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського (довідка № 06/12 від 3.06.2015), вищого навчального закладу «Міжрегіональна академія управління персоналом» (довідка № 1147 від 12.06.2015), Дрогобицького державного педагогічного університету імені І. Франка (довідка № 1081 від 25.05.2015), Запорізького національного університету (акт № 01-15/131 від 15.06.2015), Львівського національного університету імені І. Франка (довідка № 2066-Н від

13.05.2015), Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького (довідка № 06/1195 від 18.05.2015), Миколаївського національного аграрного університету (довідка № 1176 від 26.06.2015), Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського (довідка № 26/739 від 18.05.2015), Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (довідка № 07-10/1369 від 30.06.2015), Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» (довідка № 56-Н від 30.06.2015).

Загалом до проведення дослідження залучено 860 студентів, 145 викладачів ВНЗ. Під час констатувального етапу експерименту в дослідженні брали участь три зарубіжні вищі навчальні заклади: Фолк університет (Лунд, Швеція); Центральний європейський університет (Будапешт, Угорщина); Агрономічний університет (Тулуза, Франція), що засвідчено відповідними сертифікатами. Це дало змогу представити результати експерименту в абсолютному та порівняльному аспектах.

Дослідження було проведене впродовж 2010–2015 рр.Апробація результатів дослідження здійснювалася на наукових і науково-

практичних конференціях різних рівнів: міжнародних: «Dialog der Kulturen Die Ukraine aus globaler Sicht (Munchen, 2010); «Тенденції розвитку вищої освіти в Україні: європейський вектор» (Ялта, 2013, 2014); «Інновації у вищій школі: проблеми та перспективи в освіті і науці» (Кременець, 2013); «Інноваційний розвиток суспільства за умов кроскультурних взаємодій» (Суми, 2013); «Scientific and professional conference: Modern Science: tendencies of development» (Будапешт, 2013); «Формування мовної особистості в багатоступеневій системі освіти: досвід, реалії, перспективи» (Івано-Франківськ, 2013); «Теоретичні проблеми етнічної та кроскультурної психології» (Смоленськ, 2014); «Гармонізація культурно-освітнього середовища вищої школи: соціально-педагогічні аспекти» (Мелітополь, 2014); «Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: вчимося толерантності» (Миколаїв, 2014); «The European Scientific and Practical Congress “Global scientific unity 2014”» (Прага, 2014); «Сучасна освіта. Перспективи розвитку: теоретичний і практичний аспекти. Modern Education. Trends of Development: Theoretical and Practical Aspects» (Миколаїв, 2015); «Компетентнісно зорієнтована освіта: якісні виміри» (Київ, 2015); всеукраїнських: «Формування і розвиток духовної особистості в умовах університетської освіти: історія, теорія та практика» (Миколаїв, 2010, 2011); «Міжкультурна комунікація: мова – культура – особистість» (Острог, 2011); «Формування професійно успішної особистості як ключова домінанта розвитку сучасної університетської освіти» (Миколаїв, 2012); «Процес виховання у координатах духовного розвитку особистості» (Київ, 2013); «Виховний потенціал сучасної освіти: теоретичні засади та практичні досягнення» (Київ, 2014); «Десяті педагогічні читання пам’яті М. М. Дарманського: Розвиток системи освіти України в умовах євроінтеграційних процесів: здобутки і перспективи» (Хмельницький, 2015); науково-практичних: «Системний підхід до модернізації стандартів вищої професійної освіти в умовах полікультурного соціуму» (Альметьївськ, 2011); «Сучасний виховний процес: сутність та інноваційний потенціал» (Київ, 2013).

Результати дослідження обговорено на засіданнях лабораторії естетичного виховання Інституту проблем виховання НАПН України (2012 – 2015 рр.), кафедр педагогіки та іноземних мов Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського.

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у 60 публікаціях, з яких 57 одноосібні, а саме: 1 монографія одноосібна, 2 монографії у співавторстві, 4 науково-методичні видання (з них 3 одноосібні), 26 статей у наукових фахових виданнях України, 7 у зарубіжних виданнях, 20 публікацій в інших виданнях.

Кандидатську дисертацію на тему «Полікультурне виховання старшокласників у процесі викладання гуманітарних предметів» (спеціальність 13.00.07 – теорія і методика виховання) захищено в Інституті проблем виховання НАПН України у 2005 р. Матеріали кандидатської дисертації в тексті дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук не використано.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел і 18 додатків. Робота містить 24 таблиці (на 9 сторінках), два рисунки (обсяг – 2 сторінки). Список використаних джерел охоплює 535 найменувань на 54 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 461 сторінку, із них 366 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі наголошено на актуальності проблеми; обґрунтовано вибір мети, визначено об’єкт, предмет, завдання дослідження, розкрито концепцію, теоретико-методологічні засади, методи дослідження, висвітлено наукову новизну і практичне значення отриманих результатів, дані про впровадження та апробацію результатів дослідження, особистий внесок здобувача у працях, опублікованих у співавторстві, публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади кроскультурної взаємодії учасників педагогічного процесу» – висвітлено сутність базових понять проблеми та логіку їх взаємозв’язків.

Проведення аналізу генези поняття «кроскультурний» на підставі ретроспективи тлумачення його у зв’язку з розвитком концепцій і наукових шкіл визначило можливість і необхідність внесення цього поняття до виховної бази як основного, такого, що характеризує принцип розвитку сприйняття особистістю інших культур і розкриває особливу методологічну стратегію пізнання культур з урахуванням рівноцінності, універсальності та культурної специфічності.

Підвалиною для обґрунтування кроскультурної взаємодії як особливої стратегії та методу дослідження культур, а саме: детермінованості поведінки та виховання людини певною культурою, культури як моделі особистості, шляхів чуттєвого засвоєння інших культур, порівняння культур на підставі їх рівноцінності, розуміння взаємодії культур як систем цінностей, стали ідеї американських дослідників С. Вайнштейна, Е. Еванса-Причарда, Л. Моргана, Е. Тайлора, Дж. Фрейзера в межах еволюційної парадигми, антропологічної школи «Культура і

особистість» (Р. Бенедикт, Ф. Боас, Дж. Вайтинг, А. Геннеп, М. Мід, А. Радкліфф-Браун, І. Чайлд).

Полідисциплінарність напрямів вивчення кроскультурної взаємодії (психологічний, культурософічний, лінгвістичний, історичний, управлінський) дає можливість оцінити комплексність досліджуваного феномену. Педагогічний напрям має на увазі виявлення специфіки функціонування кроскультурної взаємодії, її проявів у свідомості, поведінці, міжсуб'єктних стосунках за умови взаємодії різних культур. Він дає можливість досліджувати зміни у свідомості особистості, що відбуваються в процесі взаємодії, виявляти загальні та індивідуальні закономірності її розвитку в процесі взаємодії культур, вивчати особливості формування національно-культурної ідентичності, способи трансляції з покоління в покоління національних традицій і уявлень про системи цінностей, розкривати проблеми виховання й навчання в різних світових і національних освітніх системах (І. Бех, М. Беннетт, Є. Зеленов, Н. Якса).

Проблеми входження людини в гіпотетичний світ іншої культури апелюють до вироблення спільного смислу, визначення логіки іншої культури, ідентифікації її норм, які керують міжособистісними стосунками. Розуміння таких особливостей ціннісного осягнення світу на міжособистісному рівні дає змогу інтерпретувати кроскультурну взаємодію як свідомий i динамічний процес взаєморозумiння та формування смислу в ході виокремлення учасниками діалогу різновиду взаємозалежних і взаємозумовлених видiв діяльності, яка сприяє їхньому взаємозбагаченню. Така взаємодія створює особливе міжкультурне поле спілкування й здійснюється за допомогою новоутворень в індивідуальній сфері сторін, що взаємодіють.

Проведений аналіз праць М. Беннетта, Р. Стагнера, А. Річа і Д. Мацумото дав можливість установити залежність ефективності кроскультурної взаємодії від індивідуального інтелектуального та емоційного розуміння внутрішнього світу людини іншої культури, її почуттів, думок, прагнень, очікувань, тобто особистісних виявів «посередника між культурами», що виникають як результат розкриття індивідуального, особистого, ментально різного, національно-специфічного в процесі діалогу з новою культурою.

Особистість, яка перебуває на перетині різних мислень і культур, має володіти комплексом певних характеристик, що фіксуються в її готовності до здійснення кроскультурної взаємодії. Розглядаючи готовність у межах посередництва, вчені (М. Беннетт, М. Бірам, М. Зінгер, В. Гудікунст, Ю. Кім, Р. Розен, Б. Рубен, В. Староста, Г. Чен, С. Філіпс) встановили, що готовність до такої взаємодії – актуальна, інтегративна, відносно стійка якість особистості «посередника між культурами», що передбачає відкритість та сприйнятливість стосовно інших культур і характеризується фактично досягнутим рівнем кроскультурної компетентності у взаємодії.

Вагомість порушення проблеми здійснення кроскультурної взаємодії учасників педагогічного процесу пов'язана з організацією цієї взаємодії у педагогічному процесі вищого навчального закладу. Побудований у формі полілогу,

він надає взаємодії багатобічного характеру «співтрансформації», зустрічі смислів, прийняття безлічі поглядів, уміння «прочитати Іншого», що породжує варіативне бачення світу, інших культур.

Аналіз провідних ідей і теорій інтерактивної педагогічної взаємодії – співробітництва (Ш. Амонашвілі, В. Сухомлинський, В. Шаталов), партисипативного управління (О. Нікітіна), виховання як взаємодії (І. Бех), міжособистісного впливу (О. Киричук, С. Музичук, А. Реан), переживання тотожності з іншими (Я. Коломінський), суб'єктності студента й викладача (Н. Баритко, Л. Велітченко, В. Кан-Калік, Г. Ковальов, І. Котова, А. Орлов, В. Сластьонін, Е. Шиянов) – дав змогу розширити уявлення про взаємодію учасників педагогічного процесу і схарактеризувати її у кроскультурному контексті.

За таких умов кроскультурна взаємодія учасників педагогічного процесу набуває характеристики бінарності, що передбачає існування двох ліній взаємодії «Я – Ми» і «Я – Ми – Інший» на підставі ототожнення позицій та збереження суб'єктної позиції кожного учасника взаємодії. Лінії взаємодії проектуються на соціум і особистість у практичній діяльності та характеризуються ціннісним ставленням до її контексту, партнера, а також передбачають моральну відповідальність учасників за результати своєї діяльності.

У педагогічному процесі вищого навчального закладу якості «посередника між культурами» формуються під час набуття її учасниками досвіду на перетині різних культур за реальних умов діяльності. Сукупність способів діяльності, вагомих настанов, здібностей, умінь і навичок коригується та закріплюється у вигляді рис і особливостей індивідуально забарвленої діяльності учасників педагогічного процесу. У цьому аспекті готовність до кроскультурної взаємодії є не статичною, а динамічною системою особистісних властивостей людини. Характер і способи організації взаємодії студентів і викладачів у кроскультурному контексті внаслідок «обміну діями» визначають її ефективність, а отже, й потенційну успішність діяльності особистості на перетині культур.

Сенс такого розвитку пов’язаний із формуванням світобачення, яке не залежить від сталих норм поведінки, надає можливість вільного вибору завдяки набутому досвіду кроскультурної взаємодії у навчально-виховному процесі.

У другому розділі – «Стан готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії на констатувальному етапі дослідження» – обґрунтовано структуру готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії, окреслено особливості її формування, визначено критерії, показники та рівні її сформованості; представлено методику діагностування готовності та виявлено стан готовності студентів і викладачів до такого виду взаємодії.

За підсумками наукового осмислення проблеми визначено, що готовність до кроскультурної взаємодії ґрунтується на ставленні до її змісту та об'єкта, спонуки здійснення інтеракції (ціннісно-мотиваційний аспект), на володінні знанням про її зміст (когнітивний аспект), досвіді виявів її у різноманітних стандартних і нестандартних ситуаціях інтеракції між культурами (поведінковий аспект),

емоційно-вольовій регуляції процесу та результаті прояву компетентності (стратегій взаємодії).

Схарактеризовано критерії та показники готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії. Критерій позитивної взаємодії (культурна сприйнятливість) орієнтований на визнання та прийняття культурного розмаїття, розширення меж культурної взаємодії, розуміння контексту іншої культури. Його показниками є позитивна етнокультурна ідентичність, толерантність, емпатійність, адаптивність до інших культур. Критерій продуктивної участі (кроскультурна компетентність) характеризується такими показниками: культурна обізнаність, широта комунікативного діапазону, стратегії мислення й тактики соціально-ціннісної поведінки. Компетентність у взаємодії з іншими культурами – це здатність людини ефективно спілкуватися з представниками цих культур, що передбачає вироблення спільного смислу та формулювання очікуваної відповіді своїм партнерам. Критерій полісуб'єктності взаємодії (суб’єктність у діалозі культур) визначається як сукупність особистісно-групових властивостей учасників педагогічного процесу, наявність яких детермінує ефективність бінарності взаємодії (взаємодії в педагогічному процесі та кроскультурній взаємодії). Його показниками є суб'єктність викладача в організації кроскультурної взаємодії та суб'єктна позиція студента. На цій підставі визначено рівні готовності до кроскультурної взаємодії: низький (невизначений), середній (потенційно-динамічний), високий (еталонний).

У розділі запропоновано методику діагностування готовності студентів і викладачів до кроскультурної взаємодії. Для методичного забезпечення діагностування готовності використовувалась загальноєвропейська оцінна система INCA К. Ризагера, динамічна модель М. Беннетта та міжнародний досвід оцінювання різних складових: поведінкового (Б. Рубен), комунікативного (М. Бірам), семантичного (Л. Арасаратнам, М. Доерфель), трансформаційного (В. Гудікунст, C. Тін-Тумі, Г. Хофстеде), компетентнісного (Д. Страффон, А. Фантіні, М. Бірам, В. Пруегер, Т. Роджерс, В. Якобсон), адаптивного (А. Кітсантас, Дж. Мейєрс, Т. Вільямс, Б. Зілінскі, Д. Голдстейн, Д. Сміт). Створене власне багатокомпонентне діагностування дало можливість не тільки вимірювати фактичний результат стану готовності до кроскультурної взаємодії, а й відстежувати та коригувати розвиток певних особистісних характеристик у процесі їх формування.

На констатувальному етапі дослідження з’ясовано, що більшість студентів має середній та низький рівні сформованості готовності до кроскультурної взаємодії. Студентів з низьким рівнем сформованості готовності виявлено 42,7 %, середнім – 36,9 %, високим – 20,7 %. Встановлено, що причинами такого результату є невідповідність змісту навчально-виховної роботи завданням формування особистості, готової до ефективної міжкультурної співпраці; недостатнє застосування виховних засобів і методів активізації пізнавальної активності студентів, що забезпечують цю потребу; непідготовленість викладачів ВНЗ до організації виховного процесу у кроскультурному контексті та неусвідомленість

педагогами своєї відповідальності за вплив власного рівня культурної сприйнятливості й кроскультурної компетентності на навчально-виховний процес.

Результатом є брак у студентів ініціативи щодо взаємодії, низький рівень сприйняття інших культур, нерозуміння глибинного сенсу контексту взаємодії, недостатнє бажання шукати розуміння на підставі рівноправності і рівноцінності культур, балансу толерантності культурних цінностей, відсутність толерантності, висока конфліктність, різкість, категоричність, обмежений діапазон комунікативних стратегій і тактик у поведінці, низький рівень володіння іноземною мовою для використання її як інструменту пізнання інших культур.

Аналіз нинішнього стану готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії на констатувальному етапі експерименту засвідчив неефективність цього процесу, що спричинено недостатньою розробленістю і слабким узагальненням теоретичних і методичних засад формування готовності до такої взаємодії.

Здобуті результати уможливили визначення чинників, які дають змогу підвищити ефективність кроскультурної взаємодії, сприяють подоланню труднощів завдяки набутому досвіду, а саме: сприйняття подібностей і відмінностей культур, внутрішнє усвідомлення проявів інших культур (когнітивна інтерпретація універсальних і специфічних чинників), усвідомлення рідної культури та свого місця у спектрі культур, які взаємодіють.

Третій розділ – «Концептуальні підходи до формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії» – присвячено обґрунтуванню концепції дослідження, розкриттю її компонентів.

Багатоаспектність досліджуваного педагогічного феномену потребувала інтегративного розгляду, який ґрунтувався на комплексі взаємодоповнюваних методологічних підходів (культурологічного, контекстного, аксіологічного, фасилітаційного), що охоплюють головні поняття, прийоми, методи реалізації освітньо-виховної діяльності у педагогічному процесі вищих навчальних закладів.

Культура – не лише простір, де народжуються смисли, що закріплюються в знакових формах, а й середовище, в якому вони взаємно обмінюються. Тому культурологічний підхід наголошує на значущості кожної культури, припускає погляд на рідну культуру ззовні та створює можливість сприймати нерідну культуру не як чужу, а як іншу, допоки ще незнайому й загадкову. Він відтворює хід самодетермінацiї особистості в діалозі культур у світоглядній парадигмi «Я – Інший». Його вплив на особистість на основі національного та загальнолюдського ідеалів, презумпції рівності сторін, взаємообміну смисловими суб'єктними позиціями виводить молоду людину на рівень розуміння загальнолюдських та національно-специфічних духовних, моральних цінностей. Діалогічна взаємодія й обмiн смислами дають людинi можливість вступати у взаємодію з iншими «особистостями – культурами»: створювати власні взірці та норми, осмислювати їх, усвiдомлювати та присвоювати. Акумулятивно-ціннiсна стратегія дiалогу виражається в проникненні, чуттєвому вживанні в іншу культуру, мiжкультурному розвивальному нарощенні, творчості як наданої суб’єктом цiнності взаємодії, в

засвоєнні культури як вiдкритої системи проблем. Результатом такої стратегiї є гармонізація дій людини, узгодження етнонаціонального з іншокультурним на основі знання фактів рідної і інокультури та емоційно-чуттєве ставлення до них, яке проявляється у вихованні активно утверджувальної толерантної позицiї особистості щодо iншої культури. Толерантність як механізм регуляції кроскультурних контактів стає нормою культурного буття, правилом акультурації, зрештою підґрунтям формування особистості. В емоційно-емпатійному контексті вона є способом співіснування з іншою людиною на підставі відчуття і прийняття її власного світу.

Контекстний підхід постає як iнтегральна багаторівнева цілісність, «занурення» в культуру, де унiкальний образ світу особистості, що становить внутрiшній контекст її життєдіяльності, накладається на зовнiшній контекст і утворює особистiсний сенс сприйнятого. Поєднання сформованих у минулому досвідi людини особистісних смислiв і сприйняття ззовні нових (перетин їх, конфлiкт, взаємопроникнення) є необхідною умовою унікальностi й неповторностi розвитку людини. Кроскультурний контекст розглядається як модель діалогу, у просторі якого відбувається взаємодія та взаємовплив різних культур – соціокультурних контекстів на особистісні контексти учасників взаємодії. Результатом такої взаємодії є виникнення змін, нових виявів в особистісній культурі учасника взаємодії на рівнях культурної сприйнятливості, кроскультурної компетентності та самоідентифікації як особистісного уявлення про своє місце та призначення у світі на основі самоактуалізації та самореалізації на перетині культур. У просторі кроскультурного контексту створюються умови для інтеграцiї учасника взаємодiї в соціокультурний світ, що дає йому змогу розкрити та реалiзувати свій морально-духовний потенціал.

Аксіологічний підхiд детермінує педагогічнi цілi формування ціннісного ставлення до світу завдяки дотриманню балансу толерантності культурних цiнностей, інтенсивнiсть вияву якого є умовою творчої практичної діяльності особистостi на перетині культур. Усвідомлення людиною себе у просторі взаємодії культур будується на домінантних способах ставлення до інших людей і себе, тому сутність самоідентифікації полягає в її залученні до загальнолюдської духовної культури та цінностей як орієнтирів саморегуляції. Цей процес самодетермінації особистості у просторі культур – відчуття людиною своєї автономності, переживання своєї поведінки як самостійної, стає основою внутрішньої мотивації, базовою потребою і виявляється в моральності її вчинків. Цінності інших культур особистість проживає та приймає як підґрунтя для побудови власної діяльності та поведінки на перетину культур. Емоційно-ціннісне сприйняття та проникнення в нову культуру стає основою адаптивності. Аксіологічний підхід дає пiдстави для орієнтації особистості у провідних цінностях різних культур. Крiм того, він пояснює ті соціокультурні трансформації, яких людина неминуче зазнає у процесі кроскультурної взаємодії, i які мають бути враховані пiд час її розвитку. Оволодіння цiнностями у вигляді смислової діяльності забезпечує реалiзацію взаємодії.

Фасилітаційний підхід – це людиноцентричний підхід, що виражається в глобальній довірі до людини, постулює наявну в неї тенденцію до зростання, розвитку,

реалізації свого потенціалу. Фасилітація надає нового виміру міжособистісній взаємодії учасників педагогічного процесу, який посилює продуктивність виховання студентів засобом особливого стилю взаємодії з педагогом. Усвідомлення особистісної цілісності студента, мистецтво його розкриття та розуміння, прийняття його, розвиток суб'єктної активності виводить взаємодію в педагогічному процесі в площину відчуття Іншого, проникнення у його світ. В організації взаємодії учасникiв педагогічного процесу на перший план висувається система мiжособистісних взаємин, що виникає між учасниками цього процесу – студентами й викладачами, якi не тільки взаємозумовлюють розвиток суб’єктностi один одного, а й діють в умовах фасилітаційної взаємодії як її єдиний полісуб’єкт.

Представлені концептуальні підходи розглядаються як методологічний інструментарій, сукупність концептуальних явищ, метою яких є забезпечення обґрунтованого фундаментального цілісного розуміння розвитку особистості в кроскультурній взаємодії.

У четвертому розділі – «Моделювання процесу формування готовності учасників педагогічного процесу вищих навчальних закладів до кроскультурної взаємодії» – описано розроблену модель формування такої готовності, методику та методичне забезпечення цього процесу.

Представлена модель репрезентує схему експериментального дослідження, пояснює чинники зовнішнього впливу та зв'язків процесу розвитку особистості в кроскультурному контексті. Прогнозованим результатом моделювання є виникнення у підструктурах учасника взаємодії інтегрального новооутворення – «посередник між культурами», чия власна культура характеризується розвиненою культурною сприйнятливістю, компетентністю та самоідентифікацією у кроскультурній взаємодії.

Модель виступає як парадигма виховання особистості на перетині культур, розвитку особистісної культури учасника взаємодії як еталону готовності до кроскультурної взаємодії. Вона відтворюється у вигляді інноваційної методики, завдяки якій можна наблизитися до зазначеного еталону.

Орієнтуючись на бажаний результат дослідно-експериментальної роботи визначено такі складники моделі:

цільовий компонент, що співвідноситься з метою дослідно-експериментальної роботи: досягнення учасником взаємодії стану особистісної культури, що знаходить свій вияв в еталоні готовності до її здійснення;

теоретичний компонент, який охоплює методологічні підходи (культурологічний, контекстний, аксіологічний, фасилітаційний), принципи (вживання в культуру, самоактуалізації та самореалізації на перетині культур, поєднання позитивного образу власної культури з позитивним ціннісним ставленням до інших культур, партисипативності у взаємодії), педагогічні умови (створення інтерактивного розвивального простору кроскультурної взаємодії, суб’єктність учасників педагогічного процесу, стимулювання суб’єктної активності студентів у діяльності, використання іноземної мови як інструменту діалогу культур), реалізація яких сприятиме ефективному здійсненню процесу формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії;

Рис. Модель формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії

ЦІЛЬОВИЙ КОМПОНЕНТ

ТЕОРЕТИЧНИЙ КОМПОНЕНТ

Методологічні підходи

культурологічний

контекстний

аксіологічний

фасилітаційний

Умови

1.Створення інтерактивного розвивального простору кроскультурної взаємодії 2. Суб’єктність учасників педагогічного процесу.3. Стимулювання суб’єктної активності студентів4. Використання іноземної мови як інструменту діалогу культур

Принципи

вживання в культуру

самоактуалізація та самореалізаціїя на перетині культур

поєднання позитивного образу

власної культури з позитивним

ціннісним ставленням до інших культур

партисипативності

Мета: досягнення стану особистісної культури учасника взаємодії, який виявляється в еталоні готовності до кроскультурної взаємодії

ТЕХНОЛОГІЧНИЙ КОМПОНЕНТ

Функції

аналітична

рефлексивна

поведінкова

Чинники

Організація та управління кроскультурною взаємодією учасників педагогічного процесу

Етапи

1.Кроскультурна ціннісна орієнтація 2.Кроскультурне ціннісне самовизначення 3.Кроскультурна ціннісна взаємодія

ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОМПОНЕНТ

Механізм розвитку особистісної культури як основа для здійснення процесу формування готовності особистості до кроскультурної взаємодії

Методика організації процесу формування готовності до кроскультурної взаємодії, методичне забезпечення процесу

ЗМІСТОВИЙ КОМПОНЕНТ

РЕЗУЛЬТАТИВНИЙ КОМПОНЕНТ

Результат: сформована готовність до здійснення кроскультурної взаємодії як прояв розвитку особистісної культури учасника взаємодії

технологічний компонент містить такі функції: аналітичну – аналіз та інтерпретація кроскультурного контексту взаємодії; рефлексивну – свідомий аналіз особистісної діяльності, який приводить до формування особистісних смислів та вчинків; поведінкову – відкритість кроскультурному досвіду, творчий підхід до вирішення нестандартних ситуацій взаємодії, соціально-ціннісна поведінка.

До чинників віднесено організацію та управління кроскультурною взаємодією учасників педагогічного процесу на підставі суб’єкт-суб’єктної взаємодії.

Виокремлено етапи здійснення процесу як певні якісні стани готовності особистості до кроскультурної взаємодії: кроскультурної ціннісної орієнтації, кроскультурного ціннісного самовизначення та кроскультурної ціннісної взаємодії;

процесуальний компонент – механізм розвитку особистісної культури як основи для здійснення процесу формування готовності людини до кроскультурної взаємодії.

У моделі використані такі характеристики, як взаємозумовленість і динаміка взаємодії особистісного (внутрішнього) та зовнішнього (соціокультурного) контекстів у просторі кроскультурного контексту взаємодії. Відображено той факт, що формування готовності до кроскультурної взаємодії виявляється у внутрішньому контексті учасника взаємодії як новоутворення «особистісної культури», що, своєю чергою, збагачується новоутвореними якостями, уміннями й навичками;

змістовий компонент моделі представлено методичним забезпеченням процесу формування готовності студентів до кроскультурної взаємодії;

результативний компонент моделі – це прогнозований результат: сформована готовність до кроскультурної взаємодії, яка виявляється в розвитку особистісної культури учасника взаємодії і відповідає встановленим критеріям та рівням готовності.

Для досягнення мети нашого дослідження обгрунтовано відповідну методику й етапи її реалізації: пропедевтичний, теоретико-практичний, творчий.

Комплексне використання інформативних (орієнтування, інструктаж, культурограми, інфограми), аналітичних (вирішення проблемних кейсів, біографічна рефлексія, кроскультурний аналіз, контекстне спостереження й аналіз поведінки) та інтерактивних методів (інтерактивне моделювання, рольові ігри, симуляції) заклало підвалини для розробки тренінгів кроскультурної взаємодії. Провідними у методиці обрано: тренінги розвитку позитивної взаємодії, культурної сприйнятливості, продуктивної участі у взаємодії, Веб-квести, культурні інтегратори. Вони передбачали вплив на особистість, створювали умови для регуляції її цілісної системи (емоційної та інтелектуальної), підвищення стійкості у сприйнятті інших культур, розкривали перед учасниками взаємодії світ людських стосунків у кроскультурному контексті з його складністю та суперечливістю, висвітлюючи ті моделі взаємодії, які є запорукою успіху.

В основу методики покладено моделювання кроскультурного контексту як системи проблемних ситуацій і завдань. Система таких ситуацій дала можливість розгорнути кроскультурний контекст взаємодії в динаміці шляхом формування сюжетної канви модельованої діяльності.

Оскільки одиницею діяльності в модельованій взаємодії визначено вчинок, у методиці представлено схему формування вчинку культурної сприйнятливості як зміну ставлення до «Іншого».

У методиці акцентуються процеси організації та управління кроскультурною взаємодією у вищому навчальному закладі. Важливу роль у межах створеної методики було відведено науково-практичному семінару «Світ культур» для викладачів гуманітарних дисциплін. Розроблений алгоритм діяльності викладача-фасилітатора, спрямований на надання допомоги студентам в осягненні і набутті знаннь культурного контексту на власному досвіді, мінімізував можливі й потенційні проблеми взаємодії. Опанування викладачами основ кроскультурної взаємодії, методів, форм і прийомів організації спільної діяльності в кроскультурному контексті ґрунтувалося на застосуванні моделі рефлексії педагогічної діяльності.

Змістовне та організаційно-методичне забезпечення формування готовності учасників педагогічного процесу вищих навчальних закладів охоплювало: розробку навчально-методичного комплексу курсу «Основи теорії і практики кроскультурної взаємодії» (для студентів-бакалаврів), словника з базового курсу «Кроскультурні терміни = Cross-cultural terms: словник», навчально-методичного посібника для викладачів і студентів-магістрантів «Фасилітація кроскультурної взаємодії», навчально-методичного посібника «Кроскультурний інтегратор», які ґрунтувалися на розширенні поля соціокультурного контексту у взаємодії за рахунок використання міжпредметних зв’язків блоку гуманітарних предметів; створення інтерактивного віртуального простору взаємодії культур шляхом застосування Інтернет-ресурсів та Інтернет-сайту «Cross-cultural interaction».

Методичне забезпечення стало основою здійснення виховного процессу.У п’ятому розділі – «Експериментальне дослідження процесу

формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії» – розкрито шляхі організації такої взаємодії на формувальному етапі експерименту; узагальнено результати; зроблено висновки щодо забезпечення ефективності формування готовності студентів і викладачів до кроскультурної взаємодії.

Організація цього процесу передбачала покрокове проходження його учасниками етапів формування готовності до кроскультурної взаємодії: кроскультурної ціннісної орієнтації, кроскультурного ціннісного самовизначення та кроскультурної ціннісної взаємодії.

На першому етапі створювався ціннісний образ рідної та інших культур. На відродження та зміцнення етнічних форм, їх творче переосмислення були спрямовані тренінги розвитку позитивної взаємодії: «Тренінг розвитку позитивної етнокультурної ідентичності», «Етнічна картина світу у фольклорі», «Культурний контекст: особливості сприйняття», «Етноцентрізм, стереотипи, упередження». Виконання студентами Веб-квестів «Культурна капсула України»,

«Український національний характер», «Українська національна ідея», «Лемківські пісні» та інші сприяли поглибленню розуміння студентами своєї етнокультурної ідентичності, її розвитку.

На другому етапі створенням інтегративної основи для здійснення ефективної кроскультурної взаємодії стало складання студентами інфограм та культурограм різних країн – «Культурна капсула країни N», Веб-квести: «Як “індивідуалістам” зрозуміти “колективістів”?», «Планування подорожі до Барселони» тощо.

Третій етап формування готовності визначав ступінь проникнення особистості в інші культури. На розширення досвіду ціннісної кроскультурної взаємодії, спрямування студентів на вироблення власних стратегій такої взаємодії на перетині культур і здатності асоціюватися з новою культурою без утрати власної культурної ідентичності було спрямовано тренінги: «Компетентність у кроскультурній взаємодії», «Як прочитати культурний контекст?», «Кроскультурне моделювання: лабораторія зі створення культур», симуляція «Бафа-бафа», проекти: «Обличчя», «Гендерний маршрут» та ін.

Організація взаємодії викладачів і студентів на грунті суб'єкт-суб'єктних діалогічних взаємин під час виконання завдань та проектів зумовила розвиток суб’єктної активності, сприяла перетворенню їх на єдиний полісуб’єкт у суспільній творчій діяльності.

Іноземна мова слугувала засобом співпраці-інтеракції учасників проектів у семіотичному, інтерактивному, ціннісному й нормативному аспектах. Діалог культур у процесі надбання студентами широти комунікативного діапазону в умовах навчання у виші мав специфічні особливості. Засвоєння цінностей, досвіду кроскультурної взаємодії потребувало, насамперед, удосконалення іномовної культури. Виконання проектів та завдань різними іноземними мовами зумовило зміщення акцентів у використанні іноземної мови із суто прагматичної мети на пізнання культур, що сприяло розвитку здатності особистості бути «посередником діалогу культур». Оволодіння іноземною мовою організовувалось як набуття широкого комунікативного діапазону, стратегій мислення і тактик соціально-ціннісної поведінки, тобто здатності співвідносити мовні засоби із завданнями та умовами взаємодії з урахуванням соціальних норм поведінки представників інших культур. Взаємопов’язане та взаємозумовлене навчання всіх видів мовленнєвої діяльності з подальшим екстрагуванням когнітивних, мотиваційних та емотивних смислів відбувалося на основі створених завдань: Lead-in, Reading, Talking points, Functions, Communicative and Grammar Activities. Це сприяло оволодінню студентами перцептивними діями (сприяння спілкуванню, визначення характеру переживань і станів людини на основі її розуміння); комунікативними мовленнєвими й немовленнєвими діями (правильне емоційне, образне мовлення і доречна міміка та жестикуляція), інтерактивними діями (комунікативно-підтримувальний кооперативний стиль).

Застосування подкастів і кроскультурних інтеграторів з урахуванням мовних особливостей сприяло формуванню культурної обізнаності студентів у ході набуття значного обсягу знань лінгвокраїнознавчого та культурологічного характеру. Набуті навички аналізу та інтерпретації контексту, вибір доцільних

комунікативних засобів у мовленнєвій діяльності розширили комунікативний діапазон студентів, спрямований на встановлення взаєморозуміння в умовах контакту культур. Опосередкований іноземною мовою діалог культур вплинув на здатність особистості правильно обирати стратегії і тактики соціально-ціннісної поведінки, які визначаються нормами іншої культури, спроможність упоратись з новими культурно зумовленими ситуаціями взаємодії.

Використання інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ) дало змогу створити віртуальний простір контексту кроскультурної взаємодії, інтегрований в складніші та крупніші структури віртуального світу, в якому відбувалася реальна взаємодія між його учасниками. Інтерактивне розвивальне середовище об’єднало реальний і віртуальний простори в єдину схему кроскультурної взаємодії, що стало засобом занурення студентів у природний кроскультурний контекст. ІКТ із засобу навчання перетворилося на посередника взаємодії між учасниками педагогічного процесу, на інструмент діяльності, що відтворював та репрезентував реальність, у якій відбувалася практична діяльність студентів і викладачів. Цей результат зумовив зміну парадигми пасивного (об'єкта навчання та виховання) на парадигму активного студента (суб'єкта власного пізнання й розвитку) на підставі залучення всіх учасників кроскультурної взаємодії до світу предметного, соціального та духовного простору культур.

У ході формувального етапу експерименту підтвердилося припущення про те, що розроблена модель і методика її реалізації сприятимуть розвитку особистісної культури учасника кроскультурної взаємодії, що виявляється у сформованості комплексу якостей та вмінь і становить готовність молодої людини до здійснення кроскультурної взаємодії.

Унаслідок впровадження розроблених педагогічних умов здійснення кроскультурної взаємодії в педагогічний процес ВНЗ зросли зацікавленість та бажання студентів взаємодіяти з представниками інших культур, вплив на формування системи гуманних стосунків у процесі організації кроскультурної фасилітаційної взаємодії, а також на розвиток умінь вступати у взаємодію відповідно до культурного контексту.

Комплексне використання методичного забезпечення формування готовності до кроскультурної взаємодії та авторських методів організації діяльності учасників педагогічного процесу стало необхідним інструментом розвитку особистісної культури учасника кроскультурної взаємодії і дало можливість спостерігати позитивні зрушення в рівнях готовності до неї.

Характеризуючи динаміку формування знань і вмінь кроскультурної взаємодії, зазначимо, що наприкінці формувального етапу експерименту студенти володіють знанням контекстів взаємодії рідної та інших культур, уміють вибудовувати загальну ієрархію цінностей різних культур, мають повніший тезаурус понять кроскультурної взаємодії, успішно проводять компаративний аналіз культур, керуючись принципом балансу толерантності культурних цінностей. Вони також виявляють культурну сприйнятливість, толерантне ставлення до представників інших культур, демонструють прийняття культурних відмінностей, низький рівень етноцентризму, без утруднень співвідносять власний погляд із системою поглядів інших, виявляють вибірковість щодо

культурних цінностей. Вони відкриті, відчувають особливості партнера по взаємодії, можуть поставити себе на його місце.

Студенти активно беруть участь у кроскультурній взаємодії, враховуючи в ході діалогу культурну зумовленість поведінки сторін, виявляють ініціативу у виборі тематики взаємодії, вміють інтерпретувати контекст, використовуючи набуті кроскультурні знання, самостійно доповнюючи та поглиблюючи їх, адекватно орієнтуються у виборі вербальних і невербальних засобів взаємодії для вираження власних думок рідною та іноземною мовами, можуть підлаштуватися під партнера по взаємодії, створювати власні стратегії взаємодії, змінювати свою поведінку відповідно до схвалюваної в іншій культурі.

Осягнення цінностей інокультурного партнера у процесі занурення в кроскультурний контекст зумовило позитивні зміни у ціннісній системі особистості. Більшої ваги набули цінності, що відповідають настановам кроскультурної взаємодії, спрямовані на спілкування, взаєморозуміння, самореалізацію, ефективність у діяльності.

На рівні міжособистісних стосунків відбулися зміни, що відображають оцінку студентами тих чи інших типів взаємодії: посилився вияв ентузіазму, товариськості, дружелюбності, орієнтованості на прийняття та схвалення, прагнення до співпраці, компромісу, взаємодопомоги; послабився вияв домінантності, нетерпимості до критики, замкненості, уразливості, недовірливості до оточення. Зросла потреба дотримуватись у процесі взаємодії прийнятих в іншій культурі соціальних норм поведінки. Зміни в суб'єктивних уявленнях студентів характеризуються зростанням задоволення власною поведінкою та рівнем досягнень, самоповагою, а також підвищенням суб'єктної активності у взаємодії.

Аналіз даних показує, що студенти експериментальних груп відрізняються за способом сприйняття й розуміння, ставлення до світу. Це свідчить про те, що вони перебувають на рівні оволодіння діяльністю й розкриття власних творчих можливостей.

Узагальнюючи зміни в мотиваційно-особистісній сфері студентів, зазначимо, що в їхньому особистісному контексті відбулися актуалізація та вироблення адекватних рефлексивних критеріїв для побудови нової схеми-програми особистості у кроскультурній взаємодії, що зумовлює вироблення поведінки, яка стане необхідною для реалізації в мінливих умовах сучасного життя.

Активні форми та методи виховання і навчання, умови для регуляції мислення, які створювалися в модельованому кроскультурному контексті взаємодії, зумовили формування вагомих підстав для розвитку особистісної культури студентів і вияву їхньої готовності здійснювати інтеракції в іншокультурному середовищі відповідно до культурного контексту.

Зростанню суб'єктності викладачів у кроскультурній взаємодії, усвідомленню ними своєї ролі носіїв цінностей рідної культури та медіаторів цінностей інших культур у навчально-виховному процесі сприяло проведення всеукраїнських та міжвузівських конференцій (2010-2015 рр.), на яких порушувалися актуальні питання теорії і практики кроскультурної взаємодії. На

підвищення фасилітаційної компетентності педагогів позитивно вплинули науково-практичний семінар «Світ культур». За підтримки Шведського інституту (м. Стокгольм) та Посольства Швеції в Україні у Миколаївському національному університеті ім. В. О. Сухомлинського відбувся міжнародний воркшоп з теми «Культурний інтелект для лідерства у глобальному суспільстві» (18-19 вересня 2015 р.). Семінар зібрав громадських діячів, науковців, викладачів з різних університетів України з метою обговорення питання формування культурно компетентної особистості в умовах світових інтеграційних та трансформаційних процесів. Інтелектуальним продуктом заходу стали міждисциплінарні проектні пропозиції розроблення інтегрованого університетського курсу «Кроскультурна взаємодія та лідерство у глобальному суспільстві». Представники різних галузей знань в режимі інтерактивної дискусії обмінялися своїм баченням та шляхами імплементації ідей щодо впровадження інновацій кроскультурних стратегій взаємодії у вищих навчальних закладах.

Викладачі взяли участь в он-лайн вебінарах у рамках освітньої програми «The Integrity Education Network» (Лондон, Велікобританія), школі професійного розвитку «Англійська мова як ключова компетентність у ХХІ столітті» (The British Council Ukraine and IATEFL Ukraine Teacher Development Summer School), міжнародному проекті «Career English Online» за підтримки відділу преси, культури і освіти при посольстві США в Україні, навчались на дистанційних курсах професійного розвитку через глобальні навчальні центри Coursera (UK), edX (USA) за напрямами: філологія, методика викладання іноземних мов, педагогіка, психологія, країнознавство, літературознавство тощо.   Студенти залучались до участі у дистанційних курсах, запропонованих провідними університетами Європи і США: «Scandinavian films and TV» (Копенгагенський університет), «Science and cooking from haute cuisine to soft matter science» (Стенфортський університет), «Theory of communication» (Амстендармський університет) та ін.

Єдність процесу розвитку учасників педагогічного процесу, детермінована спільною діяльністю, актуалізувала вагомість педагога як акумулятора суб'єктності студентів. Розвиток суб'єктності викладача, його особистісних рис, умінь організовувати процес навчання та вибудовувати взаємини зі студентами став умовою розвитку кожного студента. Змінилися не тільки зміст і методи викладання, а й особистісні настанови викладачів. Перехід до взаємодії на основі фасилітації спричинив глибоку особистісну перебудову учасників педагогічного процесу, вплинув на усвідомленням ними своєї полісуб’єктності в міжособистісній взаємодії, сприйняття Іншого як повноправного суб’єкта діалогу і самовизначення у просторі взаємодії культур.

Таким чином, результати експериментальної роботи підтвердили достовірність концептуальних положень нашого дослідження, що засвідчують дані позитивної динаміки формування готовності студентів до кроскультурної взаємодії (табл.).

Таблиця

Результати рівневого аналізу сформованості готовності студентів до кроскультурної взаємодії до та після завершення формувального експерименту

(%)

Критерії

Рівні КГ 1, 2 ЕГ 1, 3 ЕГ 2, 4

До

експер.

Після

експер.

До

експер.

Після

експер.

До

експер.

Після

експер.

Позитивна

взаємодія

Високий 22,2 25 26,7 49,6 21,9 45,8

середній 34,7 36,1 46,6 48,4 36,7 50

Низький 43,1 38,9 26,7 2 42,4 4,2

Продуктивна

участь

Високий 16,7 23,6 20 46,7 18,1 50

середній 37,5 43,1 41,7 50 37,5 45,8

Низький 45,8 33,3 38,3 3,3 44,4 4,2

Полісуб’єктність

взаємодії

Високий 18,0 28,6 25,0 50,1 18,2 48,0

середній 31, 4 34,7 31,7 43, 6 35,0 49,8

Низький 50,6 36,7 43,3 6,3 46,8 1,8

Високий (еталонний) рівень сформованості готовності до кроскультурної взаємодії діагностовано у 47,9 % студентів (на констатувальному етапі – 19 %), середній (потенційно-динамічний) – у 48,5 %. (на констатувальному етапі – 36,5 %), низький (невизначений) – у 3,4 % (на констатувальному етапі – 44,5 %).

Позитивна динаміка рівнів сформованості готовності до кроскультурної взаємодії учасників педагогічного процесу в експериментальних групах засвідчує ефективність і доцільність упровадженої моделі та методики.

Аналіз та узагальнення результатів формувального етапу експерименту дали змогу визначити закономірності формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії як стійкі, повторювані й суттєві зв'язки у виховному процесі, реалізація яких дає можливість досягати значущих результатів у розвитку та формуванні особистості на перетині культур: баланс толерантності культурних цінностей у кроскультурній взаємодії, збереження суб’єктної позиції учасників взаємодії, «знаходження себе через інших», «індивідуальне культурне проникнення». Встановлені закономірності визначають стратегічний напрям формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано вирішення наукової проблеми кроскультурної взаємодії учасників педагогічного процесу вищих навчальних закладів, що полягає в обґрунтуванні теоретико-методичних засад процесу формування готовності до взаємодії, розробленні та експериментальній перевірці теоретико-концептуальної моделі, методики та методичного забезпечення цього процесу.

Результати дослідження свідчать про досягнення поставленої мети, розв’язання визначених завдань, що дає підстави для наступних висновків:

1. Аргументовано сутність понятійно-категоріального апарату дослідження, а саме – змістовні характеристики таких понять:

«кроскультурна взаємодія» – свідомий i динамічний процес взаєморозумiння та створення смислу під час здійснення учасниками діалогу різновиду взаємозалежних і взаємозумовлених видiв діяльності, яка сприяє їхньому взаємозбагаченню та розвитку iндивідуальних новоутворень. Така взаємодія створює особливе міжкультурне поле спілкування й здійснюється за допомогою новоутворень в індивідуальній сфері сторін, що взаємодіють, і є каталізатором особистісного розвитку учасників взаємодії на перетині культур. Залучення додаткових ресурсів iнтерпретації смислу на підставі ідентифікації загального щодо специфiчного (відмiнного) в культурному досвіді сприяє точнішому розумiнню учасниками взаємодії проблеми успішного функціонування особистості у свiті. Це дає поштовх до самоусвідомлення ними власної культурної особливостi і спрямовує на розуміння цінності інших культур на грунті толерантності, активізує моральні позиції учасникiв кроскультурної взаємодії, сприяючи вихованню готовності змінюватися для досягнення взаєморозуміння;

«кроскультурний контекст» – зустріч, перетин і взаємопроникнення цінностей різних культур; модель діалогу культур; механізм розвитку особистості на перетині культур, що «запускає» зустрічний рух внутрішнього (особистісного) та зовнішніх (соціокультурних) контекстів;

«посередник між культурами» – особистісна якість, що виникає внаслідок розкриття індивідуального, особистого, ментально різного, національно-специфічного під час діалогу з новою культурою. Це новий тип особистостi, чия орієнтація та бачення свiту виходять за межi її власної культури, а сутнiсна ідентичнiсть залучена до різних життєвих моделей. Вона орієнтується у множинності реалій, уособлює процес самоверифікацiі, що грунтується на визнаннi як універсальностi людського iснування, так i відмінностi культурних форм;

«готовність до кроскультурної взаємодії» – відносно стійка (але не статична) якість учасника взаємодії, що інтегрує відкритість і сприйнятливість щодо інших культур і розглядається як вияв кроскультурної компетентності у взаємодії (безпосередній чи опосередкованій), спрямованої на зустріч особистісних смислів. Готовність до кроскультурної взаємодії визначає ефективність і повноцінність діяльності особистості в умовах перетину культур;

«кроскультурна взаємодія учасників педагогічного процесу» – педагогічний феномен, специфіка якого полягає в діалозі між суб'єктами педагогічного процесу, кроскультурній спрямованості навчання та виховання, що зумовлює зміни в їхній особистісній сфері і має такі характеристики: бінарність і полінарність взаємодії, спрямовану на міжособистісні контакти учасників інтеракції, яка здійснюється в конкретній площині взаємодії культур; проектування ліній взаємодії на соціум і особистість у практичній діяльності, що характеризується ціннісним ставленням до її контексту, партнера й передбачає моральну відповідальність учасників за результати своєї діяльності.

«особистісна культура учасника взаємодії» – інтелектуальні, моральні та морально-етичні (духовні) зразки поведінки та діяльності, яких набуває людина в контексті різних культур, що безперервно змінюються та перебувають у стані розвитку, та яким вона слідує у своєму пізнанні та життєдіяльності.

2. Обґрунтовано концепцію дослідження на методологічному, теоретичному та практичному рівнях. За допомогою концептуальних підходів установлено, що кроскультурна взаємодія учасників педагогічного процесу має здійснюватися з урахуванням впливу кроскультурного контексту на розвиток їхньої особистісної культури. Ефективність цієї взаємодії зумовлює виникнення стійких виявів (новоутворень) в особистісній культурі учасника, що виражаються в еталоні готовності до її здійснення.

3. Визначено критерії готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії: позитивна взаємодія, продуктивна участь, полісуб'єктність взаємодії. Ці критерії відображають абстрактний (теоретичний) рівень опису розвитку виявів особистісної культури (культурної сприйнятливості, кроскультурної компетентності, самоідентефікації у кроскультурному контексті) і використовуються як індикатори стану готовності до кроскультурної взаємодії. Встановлено показники та рівні готовності до кроскультурної взаємодії: високий – еталонний, середній – потенційно-динамічний, низький – невизначений.

4. Для оцінювання рівнів готовності учасників до кроскультурної взаємодії запропоновано методику, що дала можливість відстежувати та коригувати розвиток певних особистісних характеристик у ході формування їх.

Аналіз стану готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії засвідчив його низьку ефективність на констатувальному етапі дослідження, спричинену недостатніми розробленістю й узагальненням теоретичних і методичних засад формування готовності студентів і викладачів до кроскультурної взаємодії. З’ясовано, що більшість студентів має середній і низький рівні сформованості готовності до такої взаємодії. Студентів із низьким рівнем виявлено 42,7 %, із середнім – 36,9 %, з високим – 20,7 %. Виявлено головні причини такого стану: невідповідність змісту навчально-виховної роботи у ВНЗ завданням формування особистості, готової до міжкультурної співпраці; недостатнє застосування виховних засобів і методів активізації пізнавальної активності, що забезпечують цю потребу; непідготовленість викладачів до організації виховного процесу в кроскультурному контексті та неусвідомленість педагогами своєї

відповідальності за вплив власного рівня культурної сприйнятливості й кроскультурної компетентності на навчально-виховний процес.

Наслідком є брак у студентів ініціативи щодо взаємодії, низький рівень сприйняття інших культур, недостатнє розуміння глибинного сенсу контексту взаємодії, небажання шукати способи розуміння на підставі рівноправності й рівноцінності культур, низька толерантність, висока конфліктність, різкість, категоричність, вузький діапазон комунікативних стратегій і тактик у поведінці, недостатній рівень володіння іноземною мовою та її використання як інструменту пізнання інших культур.

Встановлено чинники, що впливають на успішність кроскультурної взаємодії. Серед них визначено: сприйняття подібностей і відмінностей культур, внутрішнє усвідомлення виявів інших культур (когнітивна інтерпретація універсальних і специфічних чинників), усвідомлення рідної культури та свого місця у спектрі культур, що взаємодіють.

5. Розроблено й обґрунтовано модель формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії. Ця модель репрезентує схему експериментального дослідження, пояснює чинники зовнішнього впливу та зв'язків процесу розвитку особистості у кроскультурному контексті. Прогнозованим результатом моделювання є виникнення у підструктурах особистості інтегрального новоутворення – «посередник між культурами», чия особистісна культура характеризується розвиненою культурною сприйнятливістю, кроскультурною компетентністю та самоідентифікацією у кроскультурній взаємодії.

Модель відтворюється у вигляді інноваційної методики, завдяки якій можна наблизитися до зазначеного еталону. У її структурі визначено цільовий, теоретичний, технологічний, процесуальний, змістовий та результативний компоненти, об'єднані метою (досягнення стану особистісної культури учасника взаємодії, що знаходить свій вияв у готовності до її здійснення), педагогічними умовами (створення інтерактивного розвивального простору кроскультурної взаємодії; суб'єктність учасників педагогічного процесу; стимулювання їхньої суб'єктної активності; використання іноземної мови як інструменту діалогу культур), етапами (кроскультурна ціннісна орієнтація, кроскультурне ціннісне самовизначення, кроскультурна ціннісна взаємодія) і результатом діяльності (сформована готовність до кроскультурної взаємодії, що виявляється в розвитку особистісної культури суб'єкта взаємодії).

6. Визначено й обґрунтовано методичні засади формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії: зміст, форми та способи здійснення цього процесу. Фасилітаційна взаємодія надавала процесу кроскультурної взаємодії спрямованого характеру пізнання нової культури, формування ціннісного ставлення, стратегій поведінки та діяльності. Її мета – спонукання студентів до усвідомлення та поглиблення знань щодо кроскультурного контексту. Запропонований алгоритм діяльності педагога-фасилітатора сприяв розв’язанню цього завдання.

Провідними під час організації процесу формування готовності до кроскультурної взаємодії визнано методи тренінгів, культурних інтеграторів, Веб-квестів (проектної діяльності з використанням ІКТ).

Головною одиницею змісту методики визначено проблемну ситуацію з усією її неоднозначністю й суперечливістю, а одиницею діяльності – вчинок як готовність до духовного вдосконалення і здатність бути «посередником між культурами».

Частиною спроектованої методики стало оволодіння викладачами основами організації та управління кроскультурною взаємодією під час занять науково-практичного семінару «Світ культур», організованого на базі моделі ALACT (педагогічної рефлексії).

7. Підготовлене методичне забезпечення процесу формування готовності студентів і викладачів до кроскультурної взаємодії виокремлювало кроскультурий складник у викладанні іноземних мов, розширювало поле соціокультурного контексту взаємодії за рахунок використання міжпредметних зв'язків блоку гуманітарних предметів, створювало інтерактивне кроскультурне середовище внаслідок застосування Інтернет-ресурсів та Інтернет-сайту «Crosscultural Іnteraction».

Віртуальне середовище взаємодії культур стало засобом і посередником взаємодії між учасниками педагогічного процесу, інструментом діяльності та інтерактивним засобом, що відтворювало й репрезентувало реальність, у якій відбувалася практична робота студентів і викладачів. Цей результат спричинив зміни парадигми пасивного на парадигму активного студента в результаті залучення всіх учасників кроскультурної взаємодії у світ предметного, соціального та духовного простору культур.

8. Завдяки визначеним педагогічним умовам формування готовності до кроскультурної взаємодії дослідно-експериментальним шляхом перевірено ефективність розробленої моделі та методики формування готовності студентів і викладачів до такого виду взаємодії. Діагностуванням доведено ефективність запропонованої моделі та методики: в експериментальній групі високий рівень сформованості готовності до кроскультурної взаємодії діагностовано у 47,9 % студентів (на констатувальному етапі – 19 %), середній – у 48,5 %. (на констатувальному етапі – 36,5 %), низький – у 3,4 % (на констатувальному етапі – 44,5 %). Відповідно, число студентів із високим рівнем готовності зросло на 28 %, із середнім – на 12 %. Кількість студентів із низьким рівнем готовності зменшилася на 41,1 %.

Можна стверджувати, що зміни у внутрішньому (особистісному) контексті учасників взаємодії знайшли своє відображення в новому стані їхньої особистісної культури та зрушеннях у виявах культурної сприйнятливості, кроскультурній компетентності, самоідентифікації у кроскультурному контексті, що акумулюється в стійкий готовності особистості здійснювати ефективну взаємодію між культурами.

Динаміка формування вмінь кроскультурної взаємодії свідчить про те, що студенти вмотивовані до взаємодії з представниками інших культур без шкоди для цінностей власної: зберегаючи свою самобутність, вони активно виявляють інтерес

до інших культур, усвідомлюють відмінності в культурах на основі ціннісних культурних вимірів. Вони мають розширене знання контекстів взаємодії рідної та інших культур, уміють здійснювати компаративний аналіз культур, виявляють культурну сприйнятливість, толерантне ставлення і повагу до представників інших культур, демонструють делікатність у прийнятті культурних відмінностей, низький рівень етноцентризму, без утруднень співвідносять власний погляд із системою поглядів інших, виявляють вибірковість у культурних цінностях.

Студенти беруть активну участь у кроскультурній взаємодії, враховуючи взаємозумовленість поведінки її сторін, упевнено використовують іноземну мову, висловлюють думки й розпізнають сенс висловлювань з урахуванням лінгвістичних та екстралінгвістичних чинників, володіють широтою іншомовного тезауруса і знаннями відмінностей у нормах мовленнєвої і немовленнєвої поведінки, впевнено орієнтуються у виборі вербальних і невербальних засобів взаємодії, гнучко варіюють комунікативні стратегії й тактики, використовують кооперативний стиль спілкування, налаштовують взаємодію, у випадку ускладнень можуть змінити власну поведінку відповідно до схвалюваної в іншій культурі.

Досвід, спрямований на подальшу тривалу перспективу – імовірні ситуації взаємодії, набув особистісного смислу для кожного студента як «посередника між культурами», виховав розуміння міжособистісної рівності.

Високий рівень фасилітаційної компетентності викладача як вияв його суб’єктності в організації та управлінні кроскультурною взаємодією виявлено у 42 % педагогів (на констатувальному етапі – 13,33 %), середній – у 53,33 % (на констатувальному етапі – 69,33 %), низький – у 4% (на констатувальному етапі – 17,33 %). Зменшення кількості викладачів із середнім рівнем пояснюється їхнім переходом на більш високий рівень фасилітації кроскультурної взаємодії наприкінці формувального етапу експерименту.

На підставі аналізу й узагальнення результатів формувального етапу експерименту виведено закономірності формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії як стійкі, повторювані й істотні зв'язки у виховному процесі, реалізація яких дає змогу досягати значних результатів у розвитку та формуванні особистості на перетині культур. Це – баланс толерантності стосовно культурних цінностей, що поєднує позитивний образ власної культури із ціннісним ставленням до інших культур; збереження суб’єктної позиції учасників взаємодії, що враховує моральну відповідальність за результати власної діяльності; знаходження себе через інших, що передбачає самоактуалізацію і самореалізацію особистості на перетині культур; індивідуальне культурне проникнення як здійснення принципу «вживання в культуру».

Отже, реалізація моделі, методики та методичного забезпечення процесу формування готовності студентів і викладачів до кроскультурної взаємодії, створення простору перетину індивідуально-особистісного, національно зумовленого та загальнокультурного стало причиною позитивних змін в особистісній культурі учасників кроскультурної взаємодії, що підтверджується позитивною динамікою її виявів на рівні готовності до такого виду взаємодії.

Виховуючись в реальних умовах вищого навчального закладу, студенти набули нового досвіду, стали гнучкішими й адаптованими до іншокультурного середовища. Здобуті знання щодо особливостей кроскультурної взаємодії в різних сферах життя суспільства, закріплені як поведінкові вміння, рефлексія й антиципація власної діяльності, уможливлюють розширення цього досвіду в просторі взаємодії різних культур, виховують повагу до культурно-цивілізаційного розмаїття. Це важливо у нинішній час, коли інтеграція України у світовий освітній та інформаційний простір вимагає пошуку нових шляхiв виховання молоді, яка вільно орієнтувалася б у полікультурному світi, розуміла логiку розвитку, контексти, цінності та смисли інших культур, утілюючи їх в особистісній екзистенційній позиції та гідних зразках цивілізованої поведінки у взаємодії з представниками цих культур.

Зважаючи на те, що проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів вирішення проблеми кроскультурної взаємодії учасників педагогічного процесу, перспективним вважаємо пошук інших психолого-педагогічних механізмів і умов становлення та розвитку людини в просторі взаємодії культур, а також нових напрямів ефективної організації педагогічного процесу, що стосується виховання особистості на перетині культур.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії

1. Теоретико-методологічні засади діяльності університету як центру розвитку особистості: монографія / за заг. ред. В. Д. Будака. – Миколаїв: ОІППО, 2010. – 204 с.

2. Кроскультурна взаємодія: теорія, методологія, практика: монографія / за заг. ред. А. К. Солодкої. – Миколаїв: Іліон, 2014. – 204 с.

3. Солодка А. К. Кроскультурна взаємодія учасників педагогічного процесу вищих навчальних закладів: монографія / А. К. Солодка. – Миколаїв, Іліон, 2015. – 424 с.

Статті у наукових фахових виданнях

4. Солодка А. К. Використання емпатійного підходу до вирішення проблем інтеркультурної комунікації / А. К. Солодка // Наук. вісн. Миколаїв. держ. ун-ту. Пед. науки: зб. наук. праць. – Миколаїв: МДУ, 2006. – Вип. 12. – Т. 2.– С. 116 –124.

5. Солодка А. К. Виховання вторинної мовної особистості: етнопсихологічний компонент / А. К. Солодка // Гуманітарні науки. – 2006. – № 2(12). – С. 27–33.

6. Солодка А. К. Використання етнопсихології та психології міжкультурних відмінностей у вихованні вторинної мовної особистості / А. К. Солодка // Рідна школа. – 2006. – №7 (918). – С. 32 – 35.

7. Солодка А. К. Культурологічні засади виховання вторинної мовної особистості / А. К. Солодка // Духовність особистості: методологія, теорія і практика: зб. наук. праць / гол. ред.: Г. П. Шевченко. Вип. 1 (14). – Луганськ:

Вид-во Східноукр. нац. ун-ту ім. В. Даля, 2006. – С. 210 – 215.8. Солодка А. К. Право на взаєморозуміння (Методи вивчення культурних

систем і міжкультурних ситуацій у процесі викладання іноземної мови) / А. К. Солодка // Іноз. мови в навч. закладах. – 2007. – №1. – С. 102 –111.

9. Солодка А. К. Навчання ініціативного мовлення в процесі міжкультурної комунікації / А. К. Солодка // Зб. наук. праць. Пед. науки. Вип. 44. – Херсон: Вид-во Херсон. держ. ун-ту, 2007. – С. 305 – 310.

10. Солодка А. К. Інтеркультурна трансформація і вторинна мовна соціалізація у кроскультурних комунікативних контекстах / А. К. Солодка // Гуманітарний вісник: Переяслав-Хмельницький держ. пед.. ун-т ім. Г.  Сковороди: наук.-теор. зб. – Переяслав-Хмельницький. – 2008. – Вип. 15. – С. 45 – 47.

11. Солодка А. К. Two domains in cross-cultural communication studies to the second language intercultural transformation / A. К. Солодка // Наук. зап. – Вип. 81 (3). – Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2009. – С. 170 – 174.

12. Солодка А. К. Кроскультурний аналіз як теоретико-методологічна основа кроскультурної складової вищої освіти / А. К. Солодка // Наук. зап. – Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія», 2010. – Вип. 15. – С. 224 – 229.

13. Солодка А. К. Кроскультурна взаємодія у вищій освіті / А. К. Солодка // Наук. зап. – Острог: Вид-во Нац. ун-ту «Острозька академія».– 2011. – Вип. 19. – С. 136 – 140.

14. Солодка А. К. Кроскультурна взаємодія: типологія комунікативних стратегій у вищій освіті / А. К. Солодка // Наук. вісн. Миколаївського нац. ун-ту ім. В. О. Сухомлинського: зб. наук. праць / За ред. В. Д. Будака, О. М. Пєхоти. Миколаїв: Миколаїв. нац. ун-т ім. В. О. Сухомлинського, 2011. – Вип. 1.32. – С. 87 – 92.

15. Солодка А. К. Теоретичні аспекти проблеми взаємодії учасників педагогічного процесу ВНЗ / А. К. Солодка // Наук. вісн. Миколаїв. держ. ун-ту ім. В. О. Сухомлинського: зб. наук. праць за ред. С. Д. Максименка, Н. О. Євдокимової. – Т.2. – Вип. 7 – Миколаїв: Миколаїв. нац. ун-т ім. В. О. Сухомлинського, 2011. – С. 261 – 265.

16. Солодка А. К. Взаємодія учасників педагогічного процесу / А. К. Солодка // Наук. вісн. Миколаївського державного університету імені В. О. Сухомлинського: збірник наукових праць; за ред. С. Д. Максименка, Н. О. Євдокимової. – Т. 2 – Миколаїв: МНУ ім. В. О. Сухомлинського, 2012. – Вип. 8. – С. 228 – 234.

17. Солодкая А. К. Кросскультурное взаимодействие как педагогическая проблема / А. К. Солодкая // Наук. вісн.  Миколаїв. держ. ун-ту ім. В. О. Сухомлинського: зб. наук. праць. – Миколаїв: Миколаїв. держ. ун-ту ім. В. О. Сухомлинського, 2012. – Вип. 1.37. – С. 382 – 388.

18. Солодкая А. К. Готовность участников педагогического процесса к кросскультурному взаимодействию: критерии кросскультурной компетентности и этнической толерантности / А. К. Солодкая // Наук. праці: наук.-метод. журнал. – Миколаїв: Вид. Черномор. держ. ун-ту ім. Петра Могили, 2012. – Вип.176, – Т. 188.

(Педагогіка). – С. 38 – 43.19. Солодка А. К. Критерії готовності учасників педагогічного процесу до

кроскультурної взаємодії: здатність до культурної трансформації та полісуб’єктність діалогічної взаємодії / А. К. Солодка // Наук. праці: наук.-метод. журн.. – Миколаїв: Вид. Черномор. держ. ун-ту ім. Петра Могили, 2012. – Вип.187, – Т. 199. – С. 36 – 42.

20. Солодка А. К. Кроскультурне дослідження взаємодії у вищій освіті / А. К. Солодка // Вісн. Нац. ун-ту оборони України. зб-к наук. праць. – К.: НУОУ, 2012. – Вип. 6 (31). – С. 146 – 149.

21. Солодкая А. К. Система оценивания готовности участников педагогического процесса к кросскультурному взаимодействию / А. К. Солодкая // Наук. вісн. Кремен. обл. гуманіт-пед. ін-ту ім.Тараса Шевченка. Сер.: Педагогіка // За заг. ред. Нісімчука А. С., Бенери В. Є. – Кременець: ВЦ КОГПІ ім. Тараса Шевченка. – 2013. – Вип.1 – С. 113 – 122.

22. Солодка А. К. Міжнародна освіта і кроскультурне навчання / А. К. Солодка // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія: зб. статей. – Ялта: РВВ КГУ, 2013. – Вип.41, Ч. 2. – С. 17 – 25.

23. Солодка А. К. Лінгвокультурологічна компетенція вторинної мовної особистості у контексті кроскультурної взаємодії / А. К. Солодка // Вісн. Прикарп. нац. ун-ту. Сер.: Педагогіка. – 2013. – Вип. XLIX. У 2 частинах. – С. 267 – 273.

24. Солодка А. К. Соціокультурні трансформації особистості у процесі кроскультурної взаємодії / А. К. Солодка // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. праць – Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. – Вип. 17, – Кн. 2. – С. 303 – 313.

25. Солодка А. К. Зарубіжні концепції кроскультурного навчання / А. К. Солодка // Проблеми сучасної педагогічної освіти. Сер.: Педагогіка і психологія: зб. статей. – Ялта: РВВ КГУ, 2014. – Вип. 42, Ч. 1. – С. 200 – 207.

26. Солодкая А. К. Кросскультурный тренинг: фасилитация взаимодействия / А. К. Солодкая // Наук. вісн. Мелітоп. держ. пед. ун-ту ім. Богдана Хмельницького. Сер.: Педагогіка, 2014. – № 1 (12). – С. 103 – 110.

27. Солодка А. К. Теоретико-методичні засади формування готовності учасників пелагічного процесу до кроскультурної взаємодії / А. К. Солодка // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб.наук. праць. – Кіровоград: Імекс – ЛТД, 2014. – Вип 18. – Кн. 2. – С. 270 – 280.

28. Солодка А. К. Концептуальні підходи до формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії / А. К. Солодка // Проблемы современного педагогического образования. Сер.: Педагогика и психология: – сб. стат. – Ялта: РИО ГПА, 2015. – Вып. 47, Ч. 5. – С. 199 – 210.

29. Солодка А. К. Результати дослідження теоретико-методичних засад кроскультурної взаємодії учасників педагогічного процесу вищих навчальних закладів / А. К. Солодка // Пед. освіта: теорія і практика. Психологія. Педагогіка. – К., 2015. – С. 67 – 74.

Статті у зарубіжних виданнях

30. Solodka А. К.Сross-cultural communication: criteria of mutual understanding / A. K. Solodka // "Modern problems of human society development": materials digest of the 3rd International Research and Practice Conference (11–18 of April 2011, London). Sociological, philological and philosophical sciences/ All-Ukrainian Academic Union of specialists for professional assessment of scientific research and pedagogical activity; Organizing Committee: B. Zhitnigor (chairman), S. Godvint, L. Kupreychik, T.Morgan, A.Tim, G.Georgio, S.Serdechniy, L.Straker. – London: InPress, 2011. – Р. 27 – 28.

31. Solodka A. K. Theoretical backgrounds of cultural assimilator and its usage in cross-cultural education/ A. K. Solodka // European Applied Sciences. – 2013. – № 4. – Р. 88 – 91.

32. Solodka A. K. Development of crosscultural training / A. K. Solodka // Science and Education: a new Dimension. Pedagogy and psychology. – 2013. – Vol. 3 – P.31 – 37.

33. Solodka A. K. Personality Characteristics as Predictors of Affective Availability to Interact across Cultures / A. K. Solodka // Arab World English Journal. – 2013. – Vol. 4, №. 2. – P. 213 – 219.

34. Solodka A. K. Formation the availability of pedagogical process participants to interact across cultures: model and methodic / A. K. Solodka // British Journal of Science, Education and Culture. – London, 2014. – №1 (5) (January-June).– P. 46 – 52.

35. Солодкая А. К. Влияние практики кросскультурного взаимодействия на формирование готовности к его осуществлению / А. К. Солодкая // Science and Education: a new Dimension. Pedagogy and Psychology. – Budapest, II (15), Issue: 30, 2014. – P. 77 – 80.

36. Солодкая А. К. Алгоритм фасилитирующей деятельности преподавателя в организации кросскультурного взаимодействия / А. К. Солодкая // The European Scientific and Practical Congress “Global scientific unity 2014”. Scientific and practical edition: Prague (Chech Rеpublic), 26-27-th of September 2014. – Publishing Center of the International Scientific Association “Science and Genesis”, Copenhagen, 2014. – № 4. – P. 43 – 47.

Навчальні та навчально-методичні видання

37. Кроскультурні терміни = Cross-cultural terms: словник / за ред. А. К. Солодкої. – Миколаїв: Іліон, 2013. – 251 с.

38. Cолодка А. К. Основи теорії і практики кроскультурної взаємодії: навчально-методичний комплекс / А. К. Солодка. – Миколаїв: Іліон, 2014. – 36 с.

39. Солодка А. К. Кроскультурний інтегратор: навч.-метод. посібник для студентів вищих навч. закладів / А. К. Солодка. – Миколаїв: Іліон, 2014. – 36 с.

40. Солодка А. К. Фасилітація кроскультурної взаємодії: навч.-метод. посібник для студентів вищих навчальних закладів / А. К. Солодка. – Миколаїв: Іліон, 2014. – 228 с.

Публікації в інших виданнях

41. Солодкая А. К. Проблемы формирования языковой картины мира в процессе лингвистической подготовки студентов / А. К. Солодкая // Лінгвістичні та методичні проблеми навчання мови як іноземної: матеріали шостої між нар. наук.-практ. конф. – Полтава: АСМІ, 2006. – С. 21 – 23.

42. Солодка А. К. Інформативна бесіда як спосіб розвитку ініціативного мовлення студентів у процесі міжкультурної комунікації / А. К. Солодка // Нові концепції викладання іноземної мови в контексті Болонського процесу: матеріли Всеукр. наук.-метод. конф., 7 листопада 2007 року / Укл. Г. А. Турчинова, О. О. Яременко, М. О. Шутова. – К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2007. – С. 141 – 144.

43. Солодка А. К. Компаративістська методологія як теоретична основа для кроскультурних досліджень гетерогенних культур / А. К. Солодка // Сучасні літературні студії. Вип. 5. Схід на Заході, Захід на Сході: діалог світоглядних та художніх парадигм: зб. наук. праць. Гол. ред. В. І. Фесенко. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2008. – С. 235 – 241.

44. Солодкая А. К. Кросскультурный анализ как теоретико-методологическая основа кросскультурной составляющей высшего образования / А. К. Солодкая // Формування і розвиток духовної особистості в умовах університетської освіти: історія, теорія та практика: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. – Миколаїв: МДУ, 2010. – С. 45 – 49.

45. Солодка А. К. Cross-cultural interaction to the point of cross-cultural competencе structure / A. K. Солодка // Матеріали Всеукр. наук.-метод. конф.: Нові концепції викладання іноземних мов у світлі сучасних вимог. – К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2010. – С. 180 – 187.

46. Солодка А. К. Виховання готовності студентів до кроскультурної взаємодії в умовах інтернаціоналізації вищої освіти / А. К. Солодка // Формування і розвиток духовної особистості в умовах університетської освіти: історія, теорія та практика: зб. тез за матеріалами Всеукр. наук.-практ. конф. за заг. ред. Будака В. Д. – Миколаїв: МНУ, 2010. – С. 29 – 31.

47. Solodka A. K. Crosscultural interaction in higher education / А. К. Solodka // Internationale virtualle Konferenz der Ukrainistik Dialogder Sprachen – Dialog der Kulturen Die Ukraineaus globaler Sicht. – Odessa – Munchen – Berlin: Verlag Otto Sagner, 2010. – Р. 277 – 285.

48. Солодкая А. К. Лингвистический аспект межкультурного взаимодействия в образовательной сфере / А. К. Солодкая // Міжкультурна германістика в українському контексті: матеріали регіональної наук.-практ. конф. – Миколаїв: МНУ, 2010. – С. 42 – 49.

49. Солодка А. К. Two domains in cross-cultural communication studies: the Crosscultural adaptation modal/ А. К. Солодка // Соціокультурні та етнолінгвістичні проблеми галузевого перекладу в парадигмі євроінтеграції: матеріали І Всеукр. наук.-практ. конф.. – К.: НАУ, 2008. – С. 170 – 173.

50. Солодкая А. К. Кросскультурная составляющая подготовки студентов к межкультурному взаимодействию в условиях интернационализации высшего

образования / А. К. Солодкая // Материалы докладов Всероссийской науч.-практ. конф. АГИМС. – Альметьевск: АГИМС, 2011. – C. 18 – 21.

51. Солодкая А. К. Способы подготовки участников педагогического процесса к кросскультурному взаимодействию / А. К. Солодкая // Зб. наук.-метод. праць (За матеріалами звітної наук.-практ. конф. «Актуальні проблеми підготовки майбутнього фахівця») за заг. ред. А. К. Солодкої, Т. В. Шиян. – Миколаїв: Миколаївський нац. ун-т, 2012. – Вип. 2. – С. 20 – 23.

52. Солодкая А. К. Информационные и коммуникативные технологии как средство моделирования социокультурного пространства кросскультурного взаимодействия / А. К. Солодкая // Сучасні тенденції освіти: зб. наук. праць професорсько-викладацького складу та студентів за матеріалами V наук. конф. – Миколаїв: Миколаїв. нац. ун-т ім. В. О. Сухомлинського, 2012. – С. 187 – 191.

53. Солодка А. К. Diversity management: contextual model of cross-cultural interaction / А. К. Солодка // Зб. матеріалів VI міжнар. наук.-практ. конф. – Суми: РВВ СОІППО, СВС Панасенко І. М., 2013. – С. 173 – 177.

54. Солодкая А. К. Система критериев, факторов, показателей и уровней готовности участников педагогического процесса к кроскультурному взаимодействию / А. К. Солодкая // Тенденції розвитку вищої освіти в Україні: європейський вектор: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., Ялта: РВНЗ КГУ, 2013. – Ч.1. – С. 157 – 164.

55. Солодкая А. К. Моделирование среды кросскультурного взаимодействия в учебно-воспитательном процессе вуза / А. К. Солодкая // Тенденції розвитку вищої освіти в Україні: європейський вектор: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – Ялта: РВНЗ КГУ, 2014. – Ч. 1. – С. 361 – 368.

56. Солодкая А. К. Формирование поступка культурной восприимчивости в кросскультурном взаимодействии. / А. К. Солодкая // Теоретические проблемы этнической и кросскультурной психологии: Материалы четвертой междунар. конф. / Отв. ред. В. В. Гриценко. – Смоленск: Смоленский гуманитарный ун-т, 2014. – Т. 2. – С. 185 – 188.

57. Солодка А. К. Розвиток особистісної культури у кроскультурному контексті взаємодії. / А. К. Солодка // Сучасний виховний процес: сутність та інноваційний потенціал: матеріали звіт. наук.-практ. конф. Інституту проблем виховання НАПН України за 2013 рік ; за ред. О. В. Сухомлинської, І. Д. Беха, Г. П. Пустовіта, О. В. Мельника. – Івано-Франківськ: НАІР, 2014. – Вип.4. – С. 313 – 315.

58. Солодка А. К. Техніка розвитку культурної сприйнятливості / А. К. Солодка // Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю: вчимося толерантності: збірник тез і анотованих матеріалів VII Міжнар. наук.-практ. конф. та XXI Всеукр. пед. читань. – Миколаїв: МНУ, 2014. – С. 197 – 200.

59. Солодка А. К. Динаміка формування вмінь кроскультурної взаємодії студентів на експериментальному етапі дослідження / А. К. Солодка // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. «Сучасна освіта. Перспективи розвитку: теоретичний і практичний аспект. Modern Education. Trends of Development: Theoretical and

Practical Aspects». – Миколаїв: МНАУ, 2015. – С. 109 – 111.60. Солодка А. К. Результати впровадження фасилітаційної взаємодії

учасників педагогічного процесу ВНЗ в процесі формування їх готовності до кроскультурної взаємодії / А. К. Солодка // Десяті педагогічні читання пам’яті М. М. Дарманського: розвиток системи освіти України в умовах євроінтеграційних процесів: здобутки і перспективи: матеріали Всеукр. наук.- практ. конф. – Хмельницький: ХГПА. – 2015. – С. 86 – 88.

АНОТАЦІЇ

Солодка А. К. Теоретико-методичні засади кроскультурної взаємодії учасників педагогічного процесу вищих навчальних закладів. – На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук зі спеціальності 13.00.07 – теорія і методика виховання. – Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля – К, 2016.

У дисертації представлено новий підхід до розв’язання наукової проблеми кроскультурної взаємодії учасників педагогічного процесу вищих навчальних закладів, що полягає в обґрунтуванні теоретико-методичних засад процесу формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії, розробці та експериментальній перевірці моделі, методики та методичного забезпечення цього процесу. Ретроспективний аналіз генези поняття «кроскультурнийй» визначив можливість і необхідність внесення його до виховної бази як основного принципу розвитку сприйняття особистістю інших культуру. Окреслено основні характеристики кроскультурної взаємодії та розкрито її вплив на формування особистісної культури учасників взаємодії, що відображено в еталоні готовності до її здійснення. Охарактеризовано структурні компоненти готовності до кроскультурної взаємодії, визначено критерії, показники та рівні її сформованості, а також методологічні засади цього процесу. Розроблено модель формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії. Теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено методику та методичне забезпечення формування готовності учасників педагогічного процесу до кроскультурної взаємодії.

Ключові слова: кроскультурна взаємодія учасників педагогічного процесу, готовність до кроскультурної взаємодії, кроскультурна компетентність, культурна сприйнятливість, кроскультурний контекст, особистісна культура учасника кроскультурної взаємодії.

Солодкая А. К. Теоретико-методические основы кросскультурного взаимодействия участников педагогического процесса высших учебных заведений. – На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.07 – теория и методика воспитания. – Восточноукраинский

национальный университет имени Владимира Даля. – К., 2016.В диссертации представлен новый подход к решению научной проблемы

кросскультурного взаимодействия участников педагогического процесса высших учебных заведений, который состоит в обосновании теоретико-методических основ процесса формирования готовности участников педагогического процесса к кроскультурному взаимодействию.

В исследовании установлено, что в определение понятия «кросскультурный» заложено понимание кросскультурного похода как методологической стратегии познания культур на основе равноценности, универсальности и культурной специфичности. Проведенный ретроспективный анализ генезиса понятия «кросскультурный» обозначил возможность и необходимость внесения его в воспитательную базу как главного принципа развития восприятия личностью других культур.

Кросскультурное взаимодействие является одним из значительных и мощных позитивных изменений в сфере взаимодействующих культур, поскольку способствует появлению новых элементов и форм культурной активности, а также корректирует ценностные ориентиры и модели поведения.

На этом основании кросскультурное взаимодействие участников педагогического процесса приобретает характеристики бинарности и полинарности, что предполагает существование двух линий взаимодействия: – «Я – Мы» и «Я – Мы – Другой» на основе отождествления позиций и сохранения субъектной позиции каждого участника взаимодействия. Линии взаимодействия проектируются на социум и личность в практической деятельности и характеризуются ценностным отношением к ее контексту, партнеру, предполагают моральную ответственность участников за результаты своей деятельности. Совокупность деятельности, значимых установок, способностей, умений и навыков корректируются и закрепляются в виде личностных качеств участника взаимодействия. В этом аспекте готовность к кросскультурному взаимодействию становится динамичной системой личностных качеств человека. Такая личность реагирует на влияние другой культуры выбором, комбинированием, синтезированием культурных ценностей и проявляет способность устанавливать связи между разными культурными системами.

Определено, что кросскультурное взаимодействие участников педагогического процесса должно осуществляться с учетом влияния кросскультурного контекста на развитие личностной культуры его участников. Эффективность этого взаимодействия детерминирует возникновение стойких новообразований в личностной культуре участника взаимодействия, что выражается в эталоне готовности к его осуществлению.

Готовность к кросскультурному взаимодействию – относительно стойкое качество участника взаимодействия, которое интегрирует открытость и сензитивность к другим культурам и рассматривается как проявление кросскультурной компетентности во взаимодействии, направленной на встречу личностных смыслов. В качестве критериев готовности определены: позитивное

взаимодействие, продуктивное участие, полисубъектность взаимодействия. Установленные критерии отображают абстрактный уровень проявления личностной культуры участника взаимодействия: культурной восприимчивости, кросскультурной компетентности, самоидентификации личности в кросскультурном контексте.

На основе методологических подходов (культурологического, контекстного, аксиологического, фасилитационного) разработана и обоснована модель формирования готовности участников педагогического процесса к кросскультурному взаимодействию. Она представляет парадигму развития личностной культуры участника взаимодействия в виде эталона готовности к кросскультурному взаимодействию и включает инновационную методику, благодаря которой можно достигнуть желаемого эталона. Организация и управление кросскультурным взаимодействием студентов осуществляется на основе внедрения фасилитации в педагогический процесс вузов.

Реализация в учебно-воспитательном процессе модели, методики и методического обеспечения процесса формирования готовности его участников к кросскультурному взаимодействию, создание пространства пересечения индивидуально-личностного, национально обусловленного и общекультурного стало причиной изменений в личностной культуре студентов, что подтверждается позитивной динамикой ее проявлений на уровне готовности к кроскультурному взаимодействию. На межличностном уровне усилилось проявление сотрудничества, взаимопомощи, возросла субъектная активность во взаимодействии, потребность соответствовать принятым в других культурах социальным нормам поведения, уважение к культурно-цивилизационному разнообразию мира.

Ключевые слова: кросскультурное взаимодействие участников педагогического процесса, готовность к кросскультурному взаимодействию, кросскультурная компетентность, культурная восприимчивость, кросскультурный контекст, личностная культура участника кросскультурного взаимодействия.

Solodka A. K. Theoretical and Methodic Principles of Cross-cultural Interaction of Pedagogical Process Participants in Higher Education. – Printed as manuscript.

Thesis for a Doctor Degree in Pedagogic, speciality 13.00.07 – Theory and Methods of Education. – Volodymyr Dahl East Ukrainian National University – K., 2016.

The thesis presents a new approach to the problem of cross-cultural interaction of pedagogical process participants in higher education. The solving of actual scientific task is lying in grounding theoretical and methodic principles of the crosscultural availability formation, in creating and testing the model and methods in conducting of this process.

The study found that the definition of "cross-cultural" means understanding of cross-cultural approach as a methodological strategy based on the equality of cultures, universality and cultural specificity. Conducted retrospective analysis of the "cross-cultural" concept’s genesis outlined the possibility and the necessity of adding it to the educational base as the main principle of the personality’s perception of other cultures.

Conceptual methodological approaches (cultural, contextual, axiological,

facilitation) of conducting this process are outlined. Based on theoretical analysis of scientific psychological and educational recourses the essence, peculiarities and structure of crosscultural availability of pedagogical process participants have been analyzed, the basic descriptions of crosscultural context and its influence on development of personal culture of crosscultural interaction participants are exposed in forming availability to interact across cultures. Availability to interact crossculturally is considered as multidimensional construct reflecting individual ability to respond to differences positively and interact effectively with others from a variety of backgrounds. It’s defined as a relatively stable quality of participant interaction, which integrates openness and sensitivity to other cultures and manifestation of crosscultural competence in interaction aimed at meeting personal meanings.

The facilitator approach is based on a set of core cross-cultural values, the group effectiveness model, the ground rules, and the diagnosis-intervention cycle. The approach enables to explore and change how students think and improve their ability to manage difficult cross-cultural situations. All of the elements of facilitation are integrated to enable both students group and the teacher-facilitator to create collaborative relationships in which they can learn with and from each other.

It was described in the model of crosscultural availability formation and structured according criteria, indexes and levels. The comprehensive model encompassed the relationships among individual characteristics and effectiveness of cross-cultural interaction and evaluates the influences of the contingency fit of teacher – student relations as moderators of cross-cultural performance. The model and methods of crosscultural availability formation was theoretically substantiated and experimentally tested.

Implementation the model, methods and methodical maintenance the process of crosscultural availability formation into education, creating the space of individual and personal, national and general cultural intersection led to positive changes in personal culture of crosscultural interaction participants. That was proved by the positive dynamics of its manifestations at the level of crosscultural availability.

Keywords: crosscultural interaction of pedagogical process participants, availability to interact across cultures, crosscultural competence, cultural sensitivity, crosscultural context, personal culture of crosscultural interaction participant.