VISNYK ВІСНИК - Ruđer Bošković Institute · Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69. 7 W zakresie

V I S N Y KOF THE LVIV UNIVERSITY

Series Philology

В І С Н И К ЛЬВІВСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Серія філологічна

Issue 69

Croatian Studies

Scientific journal

Published 1–2 issues per year

Published since 1968

Випуск 69 Хорватистика Збірник наукових праць Виходить 1–2 рази на рік Видається з 1968 року

Ivan Franko National University of Lviv

Львівський національний університет імені Івана Франка

2018

ЗАСНОВНИК : ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Друкується за ухвалою Вченої Ради Львівського національного університету

імені Івана Франка Протокол № 58/11 від 28.11.2018 р.

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації. Серія КВ № 14615-3586 Р від 28.10.2008 р.

Черговий випуск “Вісника Львівського університету” присвячено 20-річчю викладання хорват-ської мови і літератури у Львівському національному університеті імені Івана Франка. У збірнику вміщено статті польських, українських, словенських та хорватських науковців, в яких висвітлено актуальні проблеми мови, літератури, історії та культури Хорватії, методики викладання хорватської та інших слов’янських мов як іноземних та літератури для дітей.

This issue of the “Visnyk of the Lviv University” is devoted to the 20th anniversary of the teaching of Croatian language and literature at the Ivan Franko National University of Lviv. The collection contains articles of Polish, Ukrainian, Slovenian and Croatian scholars, in which current problems of language, literature, history and culture of Croatia, teaching methods of Croatian and other Slavic languages as foreign and children's literature are high-lighted.

Редакційна колегія :

проф., д-р філол. наук Т. Ю. Салига (головний редактор), проф., д-р філол. наук Й. Андерш (університет Палацького, м. Оломоуц, Чехія), проф., д-р філол. наук Б. Бакула (університет імені Адама Міцкевича, м. Познань, Польща), проф., д-р філол. наук Ф. С. Бацевич, доц., канд. філол. наук В. В. Будний, проф., д-р філол. наук Л. П. Васильєва, доц., канд. філол. наук А. С. Вовчак, проф., д-р філол. наук Я. І. Гара-сим (заступник головного редактора), доц., канд. філол. наук М. О Гірняк, проф., д-р філол. наук М. І. Гнатюк, доц., канд. філол. наук І. А. Єременко, проф., д-р філол. В. М. Івашків, проф., д-р філол. наук, член-кореспондент НАН України М. М. Ільницький, проф., д-р філол. наук В. С. Корнійчук, проф., д-р філол. наук І. М. Кочан, проф., канд. філол. наук А. М. Кравчук, проф., д-р філол. наук Б. С. Криса, доц., проф., д-р філол. наук Г. П. Мацюк, проф., д-р філол. наук І. Набитович (університет імені Марії Склодовської-Кюрі, м. Люблін, Польща), проф., д-р філол. наук Л. Т. Сеник, проф., д-р філол. наук А. Л. Татаренко, доц., канд. філол. наук З. М. Терлак.

Professor T. Salyha – Editor-in-Chief Assistant Professor Y. Harasym – Assistant Editor Assistant Professor М. Hirniak – Managing Editor

Відповідальні за випуск: проф., д-р філол. наук Людмила Васильєва, проф., д-р філол. наук Алла Татаренко, доц. доктор Маріца Ліович (м. Осієк, Хорватія)

Видання надруковано за фінансового сприяння представника Посольства Республіки Хорваті ї в Західній Україні Віталія Запухляка

Адреса редколегії: Editorial office address:

Львівський національний університет імені Івана Франка, вул. Університетська, 1, кім. 305,

79000, Львів, Україна, тел.: (+38) (032) 2394398

Ivan Franko National University of Lviv, 1, Universytetska Str., room 305, 79000, Lviv, Ukraine tel.: (+38) (032) 2394398

http://www.lnu.edu.ua/faculty/Philol/www/pvn.php

Редактор У. Крук Комп’ютерна верстка С. Винниченко

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ, ВИДАВЦЯ І ВИГОТОВЛЮВАЧА:

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна

СВІДОЦТВО про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції. Серія ДК №3059 від 13.12.2007 р.

Формат 70х100/16.

Умов. друк арк. 11,7 Тираж 100 прим. Зам. № 20

© Львівський національний університет імені Івана Франка, 2018

ПИТАННЯ РОЗВИТКУ

ХОРВАТСЬКОЇ МОВИ

ТА ЇЇ СУЧАСНИЙ СТАН

ISSUES OF CROATIAN

LANGUAGE DEVELOPMENT

AND ITS MODERN STATE

Officia Sanctorum = Čini Svjetih. Рим, 1791. Титульний аркуш.

ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69. С. 5–14 Visnyk of Lviv University. Series Philology. 2018. Issue 69. P. 5–14

UDK 811.163.41’276.2

SYTUACJA JĘZYKA CHORWACKIEGO W SŁOWENII ORAZ W BOŚNI I HERCEGOWINIE –

ODMIENNE UWARUNKOWANIA PRAWNE A RZECZYWISTOŚĆ

Robert Bońkowski

Uniwersytet Śląski, Instytut Filologii Słowiańskiej,

5, Grota-Roweckiego ul., Sosnowiec, Polska, 41–205, tel.: +48 323640819, e-mail: [email protected]

W czasach Jugosławii każdy z narodów, który żył w tej federacji, uważany był za konstytucyjny. Po rozpadzie SFRJ i usamodzielnieniu się poszczególnych państw, niektóre z tych nacji znalazły się automatycznie w innym kraju i stały się mniejszością narodową i / lub jednym z narodów składowych. Artykuł dotyczy sytuacji konstytucyjnej i rzeczywistości języka chorwackiego w dwóch sąsiednich, ale jak się wydaje, różnych państwach, jeśli chodzi o pochodzenie w nich Chorwatów. W Bośni i Hercegowinie Chorwaci są rdzennymi mieszkańcami i należą do jednego z trzech narodów, a język chorwacki jest jednym z trzech oficjalnych języków w tym państwie. W Słowenii, z powodów innych, głównie ekonomicz-nych i historycznych konstytucyjnie Chorwaci nie istnieją jako mniejszość, ani język chor-wacki nie jest uważany za język mniejszości. I w jednym, i drugim państwie możemy jed-nak znaleźć podobieństwa, ale także różnice w tym zakresie.

Słowa-klucze: język chorwacki, państwa byłej Jugosławii, mniejszość chorwacka, gwarancje prawne, rzeczywistość językowa.

DOI: http://dx.doi.org/10.30970/vpl.2018.69.9289

Po rozpadzie Jugosławii Chorwaci, którzy pozostali poza terytorium Republiki Chorwa-cji w nowopowstałych państwach pojugosłowiańskich znaleźli się w różnorodnej sytuacji polityczno-społecznej. Różnorodne były / stały się też gwarancje prawne na zachowanie i pielęgnowanie swojej odrębności, a zwłaszcza języka. Początkowo, z uwagi na konflikt zbrojny, problem ten był bagatelizowany i pomijany. Później jednak, w miarę jak należało sobie ułożyć poprawne stosunki z sąsiadami, a przede wszystkim – w związku z aspiracjami związanymi z akcesją – z Unią Europejską, zaczęto rozpatrywać i ten problem.

Język jest dobrem ogólnoludzkim o wyjątkowym charakterze – jest nie tylko najistot-niejszym środkiem komunikacji między ludźmi, którzy należą do danej […] wspólnoty kul-turowo-językowo-komunikacyjnej ale też i swoistą formą długoterminowego zapisu kultury tejże wspólnoty […], jej modelu świata, bogactwa nagromadzonej w dłuższym przedziale czasu wiedzy o świecie jak i ewolucyjnie rozwiniętych i preferowanych przez tę wspólnotę form komunikacji werbalnej [4: 9].

Niewątpliwie najbardziej istotnym w tym zakresie wzorcem jest Europejska karta ję-zyków regionalnych lub mniejszościowych [9], która daje gwarancje ochrony w wielora-kich aspektach. Poszczególne języki, analogicznie do gatunków biologicznych, poddawane są tym samym procesom zanikania, które noszą nazwę “śmierci / zaniku języków” [4: 9].

Bońkowski R., 2018

Robert BOŃKOWSKI ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

6

Dlatego obecnie, jako szczególnie istotne dobro kulturowe, każdy język (narodowy, etnicz- ny itp.) podlega wyjątkowej ochronie w następujący aspektach:

a) (…) obiektywnego faktu, tj.: – istnienia języka jako doniosłego faktu społeczno-kulturowo-komunikacyjnego, obej-

mującego całą ludzkość zorganizowaną w lokalne wspólnoty kulturowo-językowo-komuni-kacyjne,

– istnienia różnorodności językowej przejawiającej się w formie istnienia ciągle jeszcze wielkiego bogactwa języków narodowych i etnicznych o różnym zasięgu i sile oddziaływa-nia jako jednego z najistotniejszych elementów dziedzictwa kulturowego określonych wspól-not kulturowo-językowo-komunikacyjnych, a więc różnorodności wartej nie tylko zachowa-nia ale i stałych wysiłków pielęgnacyjnych zarówno przez indywidualnych użytkowników jak i organizacji do tego powołanych,

b) w wymiarze uniwersalnego prawa każdej ludzkiej jednostki do używania języka tej wspólnoty kulturowo-komunikacyjnej, w której wyrosła i z którą dana jednostka się utożsa-mia, zarówno w warunkach członkostwa w uprzywilejowanej większościowej wspólnocie kulturowo-komunikacyjnej jak i w warunkach uczestnictwa w podobnej wspólnocie o cha-rakterze mniejszościowym [4: 9–10].

W związku tym instytucje i organizacje międzynarodowe, zarówno o znaczeniu świato-wym (np. ONZ), jak też regionalno-kontynentalnym (np. Rada Europy), czynią starania, aby język, jako dziedzictwo kulturowe i skarb ludzkości, podlegał wyjątkowej ochronie przede wszystkim za pomocą różnego rodzaju dokumentów prawnych, które dzielą się na następu-jące kategorie:

– deklaracje; – konwencje; – ugody; – traktaty; – konstytucje – statuty; – rekomendacje oraz – inne (w tym np.: decyzje konferencji na szczycie, protokoły, oświadczenia i wytyczne

stowarzyszeń i organizacji naukowych itd.) [4: 10–11]. Priorytetem staje się zagwarantowanie każdemu człowiekowi prawa do wypowiedzi w

jego ojczystym języku naturalnym jako najistotniejszym składniku tożsamości kulturowej, etnicznej i narodowej. O ile jednak oficjalne języki urzędowe posiadają zabezpieczenie prawne w ustawach zasadniczych, o tyle języki mniejszości narodowych i regionalne, jako wyjątkowo delikatna

materia w tym zakresie, zostały objęte szczególną troską instytucji i organizacji. Poszanowanie praw człowieka oraz praw mniejszości narodowych i etnicznych, umoż-

liwienie im pielęgnowania własnego języka, tradycji, religii, ogólnie mówiąc własnej kultury, jest podstawą norm dotyczących tych społeczności w Unii Europejskiej. I chociaż Unia jako całość nie sprecyzowała jeszcze własnych standardów w tym względzie, to jednak za jeden ze wzorców uważa się podpisaną 5 listopada 1992 roku w Strasburgu Europejską Kartę Języków Regionalnych lub Mniejszościowych (European Charter of Regional Or Minority Languages).

Sytuacja języka chorwackiego w Słowenii oraz w Bośni i Hercegowinie ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

7

W zakresie własnego ustawodawstwa poszczególne kraje szczegółowo sa-me rozwiązują problemy mniejszości. Opierają się przy tym na wytycznych zawartych w Karcie.

Państwa – członkowie Rady Europy, sygnatariusze Karty, wychodzą z założenia, że ce-lem Rady jest […] osiągnięcie większej jedności między jej członkami, szczególnie w celu zabezpieczenia i urzeczywistnienia ideałów i zasad stanowiących ich wspólne dziedzictwo, jak też […] zważywszy, że ochrona historycznych języków regionalnych lub mniejszo-ściowych Europy, w sytuacji, kiedy niektórym z nich grozi ostateczna zagłada, stanowi wkład w zachowanie i rozwój bogactwa kulturalnego i tradycji europejskiej [9]. Wskazują także na prawo do używania tychże języków w życiu prywatnym i publicznym jako niezbywalnych praw człowieka i podkreślają wartość wielokulturowości, wielojęzyczności oraz ochronę i popieranie języków regionalnych i mniejszościowych. Biorą też pod uwagę specyficzne uwarunkowania i tradycje historyczne w poszczególnych regionach państw europejskich. W związku z powyższym zobowiązują się m.in. do:

– oparcia swojej polityki, ustawodawstwa i praktyki działania w uznaniu języków regio-nalnych lub mniejszościowych za przejaw własnego bogactwa kulturowego;

– respektowania zasięgu geograficznego każdego z języków, bez administracyjnego wpływania powodującego jego zmiany;

– wspierania tych języków w celu ochrony; – ułatwiania lub popierania posługiwania się nimi zarówno w mowie i piśmie, tak w ży-

ciu prywatnym, jak i publicznym; – zapewnienia metod i środków do nauczania i studiów w tych językach; – wspierania badań i studiów nad tymi językami w ośrodkach uniwersyteckich lub in-

nych instytucjach równorzędnych [9] itd. Środkami promocji języków regionalnych lub mniejszościowych na terenach, w których

liczba mieszkańców posługujących się językiem regionalnym lub mniejszościowym to uza-sadnia, ma być oświata, władze sądownicze, władze administracyjne i służby publiczne, me-dia, działalność kulturalna i jej baza materialna oraz życie ekonomiczne i społeczne. W przy-padku, gdy któryś z języków regionalnych lub mniejszościowych dzieli granica państwowa, zaleca się umożliwienie współpracy transgranicznej (tak w sferze kultury, oświaty, informa-cji, szkolenia zawodowego, jak i edukacji ciągłej) [9] [1: 269–272].

Sytuacja języka chorwackiego w Republice Słowenii. Według spisu ludności z 2002 roku Chorwaci w Słowenii, tuż po Serbach stanowili drugą co do wielkości mniej-szość narodową, bowiem 35 642 osoby określiło się w tym państwie jako Chorwaci (spadek w stosunku do roku 1991, kiedy jako Chorwaci określiło się 52 876 osób) [10], a język chorwacki 54 079 mieszkańców Słowenii wskazało jako ojczysty. Późniejszy spis lud-ności Republiki Słowenii – z 2011 roku nie uwzględniał danych o narodowości i języku ojczystym. Oceny szacunkowe mówią jednak, że na terenie Słowenii liczba mieszkańców pochodzenia chorwackiego wynosi co najmniej 55 000 [11].

Chorwaci, podobnie, jak i inne narody byłej Jugosławii, nie są w Słowenii uznani za mniejszość narodową i nie są z nazwy wskazani w słoweńskiej ustawie zasadniczej. Tymi mniejszościami według słoweńskiej konstytucji są jedynie Włosi i Węgrzy (Romowie posia-dają odrębny status) i im zagwarantowane są pełne prawa, o czym mówi paragraf 64 słoweń-skiej konstytucji:

Člen 64, (posebne pravice avtohtone italijanske in madžarske narodne skupnosti v Slo-veniji). Avtohtoni italijanski in madžarski narodni skupnosti ter njunim pripadnikom je


8

zagotovljena pravica, da svobodno uporabljajo svoje narodne simbole in da za ohranja-nje svoje narodne identitete ustanavljajo organizacije, razvijajo gospodarske, kulturne in znanstveno-raziskovalne dejavnosti ter dejavnosti na področju javnega obveščanja in založništva. V skladu z zakonom imata ti narodni skupnosti in njuni pripadniki pravico do vzgoje in izobraževanja v svojem jeziku ter do oblikovanja in razvijanja te vzgoje in izobraževanja. Zakon določa območja, na katerih je dvojezično šolstvo obvezno [8].

Faktem jest, że na podstawie wewnętrznego prawa słoweńskiego Chorwaci w Słowe- nii choć nie posiadają statusu mniejszości narodowej, to jednak cieszą się tymi prawami. Zwią-zane jest to z podpisaniem przez Republikę Słowenii dokumentów międzynarodowych, wy-nikających z przynależności do Unii Europejskiej, a odnoszących się do mniejszości narodo-wych w ogóle, a więc obejmujących również mniejszość chorwacką. Dokumentem najistot-niejszym jest wspomniana Europejska karta języków regionalnych i / lub mniejszościowych.

Chorwaci nie są jednak pozostawieni sami sobie. Dzięki pomocy Republiki Chorwacji w ostatnim czasie Słowenia umożliwiła korzystanie z pomieszczeń w słoweńskich szkołach podstawowych do nauki języka chorwackiego, jako dodatkowego przedmiotu. Niestety wi-doczna jest malejąca liczba dzieci, które uczęszczają na ten kurs, co świadczy o asymilacji Chorwatów w Słowenii.

W 2000 roku poczyniono również starania, aby w ramach Centrum Edukacji Pedago-gicznej Wydziału Filozoficznego Uniwersytetu w Lublanie (Center za pedagoško izobraže-vanje Filozofske fakultete Univerze v Ljubljani) kształcić nauczycieli języka chorwackiego. Do 2005 roku finansowało je Ministerstwo Szkolnictwa, Nauki i Sportu Republiki Słowenii (Ministrstvo Republike Slovenije za izobraževanje, znanost in šport). Niestety, po początko-wych powodzeniach w tym zakresie, w związku brakiem jasnego statusu przedmiotów do wyboru i brakiem zainteresowania odpowiednich instytucji, zainteresowanie takim kształce-niem znacznie spadło, a sami wyedukowani w tym kierunku nauczyciele w większym lub mniejszym stopniu pozostawieni zostali sami sobie. Odpowiedzialne za kształcenie słoweń-skie instytucje nie publikują chociażby podstawowych materiałów, jak np. podręczniki, cho-ciaż od roku szkolnego 2008/2009 wprowadzono chorwacki również jako przedmiot do szkoły podstawowej – drugi język obcy (razem z językami niemieckim, włoskim i węgier-skim, jako językami sąsiadów i francuskim oraz angielskim, które obok niemieckiego są ję-zykami komunikacyjnymi między instytucjami Unii Europejskiej) [3].

Sytuacja języka chorwackiego w Bośni i Hercegowinie. Inaczej należy potraktować zagadnienie prawne języka chorwackiego w Bośni i Hercegowinie. Zgodnie z konstytucją Bośni i Hercegowiny (Ustav Bosne i Hercegovine) (załącznik IV do porozumienia pokojo-wego z Dayton) społeczność chorwacka, wespół ze społecznością boszniacką (wcześniej funkcjonującą jako Muzułamanie bośniaccy) i serbską jest jedną z trzech społeczności konstytucyjnych w tym państwie1, przez co należy rozumieć, że język chorwacki jest jed-nym z trzech języków urzędowych. Nowelizacje konstytucji poszczególnych jednostek federacyjnych (entiteti) również posiadają odrębne wpisy odnośnie do tego problemu, por. nowelizację Konstytucji Federacji Bośni i Hercegowiny:

_________________________________ 1 Podsjećajući se na Osnovna načela usaglašena u Ženevi 8. 9. 1995. godine i u Njujorku 26. 9. 1995. godine, Boš-njaci, Hrvati i Srbi, kao konstitutivni narodi (u zajednici s ostalima), i građani Bosne i Hercegovine ovim utvrđuju Ustav Bosne i Hercegovine (…) [5].


9

(1) Službeni jezici Federacije Bosne i Hercegovine su: bosanski jezik, hrvatski jezik i srpski jezik. Službena pisma su latinica i ćirilica.

(2) Ostali jezici mogu se koristiti kao sredstvo komunikacije i nastave2,

oraz nowelizację Konstytucji Republiki Serbskiej:

1. Službeni jezici Republike Srpske su: jezik srpskog naroda, jezik bošnjačkog naroda i jezik hrvatskog naroda. Službena pisma su ćirilica i latinica3.

Spis ludności w Bośni i Hercegowinie, pierwszy po roku 1991, przeprowadzono w dniach 1–15 października 2013 r. Według wyników spisu Bośnię i Hercegowinę zamieszkuje 3,531.159 mieszkańców, z czego 15,4 % Chorwatów, 50,11 % Boszniaków, 30,78 % Serbów, podczas gdy 0,77 % ludności nie głosowało. Na poziomie Federacji Bośni i Hercegowiny – 22,4 % stanowią Chorwaci, 70,4 % Boszniacy i 3,6 % Serbowie. W Republice Serbskiej z ko-lei 81,51 % to Serbowie, 13,99 % Boszniacy, a 2,41 % stanowią Chorwaci. Okręg Brčko liczy 20,66 % Chorwatów, 42,36 % Boszniaków i 34,58 % Serbów. Według danych Federalnego Urzędu Statystycznego Federacji Bośni i Hercegowiny w 1961 roku Chorwaci stanowili 21,7 % ogółu ludności tego państwa. W 1991 roku 760 852 mieszkańców Bośni i Hercego-winy zgłosiło się do Chorwatów, co stanowi 17,4 % ogółu ludności4.

Na terenach Bośni i Hercegowiny, gdzie Chorwaci stanowią większość, szkoły podsta-wowe i średnie są zorganizowane zgodnie z programem nauczania w języku chorwackim, opartym na Konstytucji Bośni i Hercegowiny oraz ustawach o równości trzech narodów i praw mniejszości narodowych, a także na Konstytucji Federacji Bośni i Hercegowiny i usta-wodawstwie żupańskim.

Program nauczania w języku chorwackim, we wszystkich aspektach i jako całość, pro-muje język, tradycję, kulturę i duchowość narodu chorwackiego w Bośni i Hercegowinie i nie może być zredukowany do treści programowych jakiegokolwiek przedmiotu. Podobnie nauki przyrodnicze włączają do programu całe dziedzictwo chorwackie w tym zakresie.

W samej Bośni i Hercegowinie funkcjonuje dziewięć uniwersytetów, z czego w Mostarze, jeden z dwóch działających w tym mieście, jest uniwersytetem typowo chorwackim: Uniwer-sytet w Mostarze (Sveučilište u Mostaru), założony w 1977 roku – jedyny uniwersytet w Bośni i Hercegowinie z językiem urzędowym i wykładowym chorwackim. Działa on przy wsparciu finansowym i naukowym Republiki Chorwacji, a w programie studiów znajduje się m.in. ję-zyk i literatura chorwacka (Hrvatski jezik i književnost). Uniwersytet posiada długą tradycję, która sięga teologii franciszkańskiej oraz pierwszego liceum w Mostarze i Hercegowinie, założonego w 1895 roku. W połowie XX wieku w Mostarze powstała wyższa szkoła pedago-giczna, a następnie wyższa szkoła techniczna, które dały początki dzisiejszej uczelni. Oddzie-lając się od Uniwersytetu w Sarajewie w 1977 r. i zakładając Uniwersytet “Džemal Bijedić” (ówczesna nazwa Uniwersytetu w Mostarze) Mostar stał się autonomicznym ośrodkiem uni-wersyteckim. Uniwersytet w Mostarze posiada dziesięć wydziałów i jedną Akademię Sztuki z 50 różnymi kierunkami studiów, 46 specjalizacjami i 70 grupami badawczymi. Dlatego jest jedną z najbardziej różnorodnych instytucji szkolnych w Bośni i Hercegowinie i najszybciej rozwijającym się uniwersytetem w tym państwie z 10 712 studentami, z których 17 %

_________________________________ 2 Amandman XXIX [6]. 3 Amandman LXXI [7]. 4 Dane statystyczne i dane dotyczące chorwackiego szkolnictwa oraz chorwackich stowarzyszeń kulturalnych w Bośni i Hercegowinie za: [11].


10

pochodzi z sąsiedniej Chorwacji. Wielką pomoc Uniwersytetowi w Mostarze zapewniają inne uniwersytety Republiki Chorwacji, a także rząd Republiki Chorwacji.

Pierwotnie nazwany został Uniwersytetem “Džemal Bijedić” w Mostarze, na cześć jugosłowiańskiego prezydenta Džemala Bijedicia, jednak w 1992 roku jego nazwa została przemianowanowana na nazwę obowiązującą dzisiaj. Uniwersytet nie zaprzestał działalności podczas wojny (1992–1995), a po jej zakończeniu, w połowie lat dziewięćdziesiątych otwar-to nowe wydziały i instytuty naukowo-badawcze. Uniwersytet jest jednym z dwóch publicz-nych uniwersytetów w Mostarze (drugi uniwersytet “Džemal Bijedić” w Mostarze, utworzo-ny w 1993 r., przejął poprzednią nazwę pierwszego mostarskiego uniwersytetu.

W państwie bośniackim działa znaczna liczba szkół muzycznych (szkół podstawowych i średnich), a także publicznych szkół specjalnych (dla osób z trudnościami w uczeniu się), które prowadzą zajęcia zgodnie z chorwackim programem nauczania.

Chorwacki Instytut Leksykograficzny w Bośni i Hercegowinie (Hrvatski leksikografski institut BiH) opublikował chorwacką encyklopedię Bośni i Hercegowiny, która jest swego rodzaju spojrzeniem na chorwacką wizję Bośni i Hercegowiny oraz pierwszą ogólną i krajo-wą (chorwacką) encyklopedią w Bośni i Hercegowinie.

W Bośni i Hercegowinie aktywne są także liczne chorwackie stowarzyszenia działające w dziedzinie ochrony i wzmacniania chorwackiej świadomości narodowej oraz promocji języka i kultury chorwackiej. Ich celem jest zachowanie i rozwój chorwackich wartości kulturowych, pomoc uczniom i studentom w szkoleniu oraz promocja rozwoju naukowego i artystycznego, wzmocnienie sytuacji gospodarczej, zachęcenie do powrotu i pobytu Chorwatów, a także gro-madzenie i dystrybucja pomocy humanitarnej dla osób wymagających szczególnej troski.

W ramach bośniacko-hercegowińskiej działalności wydawniczej w języku chorwackim można wyróżnić “Hrvatski glasnik” – dziennik Chorwackiego Towarzystwa Kulturalnego “Na-predak” Župy Sola, Tuzla, “Katolički tjednik” – Górnobośniackiego Ordynariatu Archidiecezji Sarajewskiej (Vrhbosanski nadbiskupski ordinarijat Sarajevo), “Osvit” – czasopismo poświę-cone literaturze, kulturze i tematyce społecznej pisarzy chorwackich Herceg-Bośni Mostar czy “Hrvatska misao” – czasopismo poświęcone nauce i sztuce Macierzy Chorwackiej Sarajewo.

Jak mogłoby wynikać z przedstawionej analizy funkcjonowania języka chorwackiego w Bośni i Hercegowinie język chorwacki w tym państwie powinien cieszyć się równoprawną autonomią, analogicznie do pozostałych dwóch języków urzędowych w tym państwie. Po-twierdzają to również oficjalne strony internetowe różnorodnych urzędów w Bośni i Her-cegowinie publikujące w trzech oficjalnych językach tego państwa. W praktyce jednak nie zawsze, w porównaniu do języka bośniackiego i serbskiego, sytuacja języka chorwackiego w państwie bośniackim jest symetryczna, o czym świadczyć może brak do tej pory w telewi-zji bośniackiej programów telewizyjnych w języku chorwackim (przy funkcjonowaniu ta-kich w języku bośniackim i języku serbskim). Nierównomierność ta, zdaniem społeczności chorwackiej w Bośni i Hercegowinie widoczna jest przede wszystkim w Federacji Bośni i Hercegowiny, a więc we wspólnej zdawałoby się jednostce Bośniaków i Chorwatów.

Złożoność struktury Federacji Bośni i Hercegowiny (w większości Boszniacy) doprowa-dziła, według bośniackich Chorwatów, do niesprawiedliwej konstytucyjno-prawnej i rzeczywi-stej sytuacji języka chorwackiego względem języka bośniackiego w tej jednostce federacyjnej. Mimo że konstytucja Federacji Bośni i Hercegowiny wyraźnie wyróżnia dwa oficjalne języki w tej jednostce administracyjnej – bośniacki i chorwacki, to jednak nie wszystkie kantony Fe-deracji swoje statuty i wypracowywane ustawy publikują w obu językach. Często ukazują się


11

one jedynie w języku bośniackim, co rodzi zrozumiały niepokój Chorwatów, którzy zauważają, że ich język w prawodawstwie tych kantonów jest pomijany. Rodzi to zatem, według Chor-watów w Bośni i Hercegowinie, szereg zjawisk związanych z wypieraniem języka chorwac-kiego z użycia administracyjnego i następnie szkolnictwa. Wskazuje się przy tym na kantony z większością muzułmańską, w których w szkolnictwie język chorwacki został już w rzeczy-wistości wyparty na rzecz bośniackiego. Chorwaci bośniaccy widzą w takiej sytuacji zagroże-nie dla swojego narodu, własnej tożsamości narodowej i języka oraz traktują je jako […] teme-ljna pretpostavka pokušaju odnarođivanja ili raseljavanja Hrvata u Federaciji BiH [2: 141].

Niezadowolenie społeczności chorwackiej w Bośni i Hercegowinie znalazło wyraz w, uch-walonej na spotkaniu odbytym w dniach 27–28 października 2005 roku w Neumie, deklaracji o sytuacji konstytucyjno-prawnej Chorwatów w Bośni i Hercegowinie. Na przeprowadzonej wówczas konferencji naukowej pod nazwą Ustavno-pravni položaj hrvatskog naroda u BiH – jezik, obrazovanje, kultura i mediji, której organizatorem było Chorwackie Towarzystwo Nauki i Sztuki Bośni i Hercegowiny (Hrvatsko društvo za znanost i umjetnost BiH) oraz chorwacki Uniwersytet w Mostarze, przy współudziale Wspólnoty Chorwackiej Herceg-Bośni, oddziału Macierzy Chorwackiej w Bośni i Hercegowinie (Matica Hrvatska u BiH), Towarzystwa Litera-tów Chorwackich Herceg-Bośni (Društvo hrvatskih književnika Herceg-Bosne) i innych, zwró-cono uwagę na dyskryminację języka chorwackiego w Bośni i Hercegowinie. Autorzy dekla-racji, opierając się na umowie pokojowej w Dayton zauważają, że dziesięcioletnia praktyka i obserwacja sytuacji społeczno-politycznej w tym państwie wskazuje na dominującą pozycję dwóch z trzech konstytucyjnych narodów: Serbów w Republice Serbskiej i Boszniaków w Federacji Bośni i Hercegowiny, co dyskryminuje tym samym naród chorwacki w państwie:

Konstatirali smo veliki doprinos Daytonskog mirovnog sporazuma zaustavljanju rata i uspostavi mira, ali i njegov veliki nedostatak sadržan u Aneksu IV-Ustavu BiH, kojim je us-postavljena nelogična, asimetrična i nefunkcionalna država, sastavljena od dva entiteta za tri konstitutivna naroda. Tijekom njegove desetogodišnje primjene svi su politički i drugi procesi usmjeravani tako da su dva naroda postala dominantna u tim entitetima: Srbi u RS-u, a Bošnjaci u FBiH. Time je hrvatski narod doveden u stanje političke i kulturne neravnoprav-nosti i majorizacije, pri čemu je suočen s fizičkim nestajanjem, gubitkom statusa konstitutiv-nog naroda i svođenjem na status nacionalne manjine, jer samo on nema na raspolaganju institucije niti učinkovite mehanizme zaštite svojih vitalnih nacionalnih interesa [12].

Sygnatariusze deklaracji źródło takiego nierównouprawnienia dostrzegają w federacyj-nej strukturze państwa i sugerują zmiany, między innymi w celu spełnienia warunków unij-nych i umożliwienia Bośni i Hercegowinie jak najszybszego wejścia do Unii Europejskiej:

Korijen te neravnopravnosti je entitetska struktura države, koja se treba promijeniti da bi BiH postala stabilna, samoodrživa i demokratski uređena pravna i socijalna država ravnopravnih naroda i punih ljudskih prava svih građana. Do takve BiH, koja će se moći uspješno pripremiti i postati članicom Europske unije, moguće je doći samo demokratskim ustavnim promjenama, koje će otkloniti i iskorijeniti uroke neravnopravnosti naroda i građana, te nefunkcionalnosti države [12].

Wskazując przy tym na fakt, że formuła państwa z dwoma jednostkami federacyjny- mi nie sprawdza się, proponują administracyjny podział Bośni i Hercegowiny na trzy jednostki z trzema suwerennymi i konstytucyjnymi narodami, co stałoby w pełnej zgodzie


12

z rozporządzeniami Narodów Zjednoczonych dotyczącymi praw obywatelskich, socjal-nych i kulturowych o równości narodów bez względu na ich liczbę:

Polazeći od znanstvenih spoznaja i praktičnih iskustava, smatramo da u dogovoru s predstavnicima srpskog i bošnjačkog naroda i međunarodne zajednice BiH trebamo urediti kao složenu saveznu državu, sastavljenu od tri federalne jedinice i s tri razine vlasti. Budući da jedino republika kao demokratski oblik vladavine naroda podrazumijeva i jamči najviši stupanj demokracije te političke, kulturne i svake druge autonomije, zalažemo se za usposta-vu tri republike, za tri suverena i konstitutivna naroda, što je u punoj suglasnosti s odredba-ma Pakta UN-a o građanskim, socijalnim i kulturnim pravima o jednakosti svih naroda bez obzira na njihovu brojnost [12].

Wszystkie te uwarunkowania społeczno-polityczne w Bośni i Hercegowinie, według bośniackich Chorwatów, sprawiają, że język chorwacki w Federacji nie jest równoprawny z bośniackim, a wręcz w wielu wypadkach jest pomijany – zwłaszcza w administracji, kultu-rze i mediach. Wskazuje się przy tym na dominację tzw. “bh standardu5”:

Ocjenjujući kako je u BiH na djelu potiskivanje, zaobilaženje pa i negiranje službene i javne uporabe hrvatskog jezika, u administraciji, prosvjeti, kulturi, medijima i drugim javnim krugovima ustanovama, odlučno se protivimo svim pokušajima nasilništva kao i svakog obli-ka unitarizacije jezične politike “bh standarda”, bez obzira na njihov oblik i izvorišta [12]6.

Dlatego w celu ochrony i promowania języka chorwackiego autorzy deklaracji proponują:

1) Na temelju pozitivnih jezikoslovnih i književnih (filoloških) dostignuća u nas i u svijetu njegovati i razvijati hrvatski standardni jezik kao jedinstveni jezik svih Hrvata.

2) Rad na još većem jačanju kroatističkih kadrova i razvitku znanstvenih ustanova i sva-ke druge valjane osnove na usavršavanju hrvatskog standardnog jezika u teoriji i praksi.

3) Redovito i organizirano pružati strukovnu jezikoslovnu pomoć obrazovnim, kulturnim, medijskim i drugim javnim ustanovama u razvitku i širenju hrvatskog jezika i hrvatske kultu-re uopće.

4) Sa srodnim znanstvenim, strukovnim i inim ustanovama razvijati valjane moguće obli-ke suradnje, bilo da su iz BiH, RH ili inozemstva.

5) Okupljati, afirmirati i honorirati znanstveni i stručni kadar kao i njihove ustanove: vrednovati i poticati sve valjane oblike njihova rada u jezikoslovnim, obrazovnim, medijskim, administrativnim, kulturološkim i sličnim poslovima [12].

Sygnatariusze deklaracji, powołując się na punkt 10. Konwencji o Ochronie Praw Czło-wieka i Podstawowych Wolności, w skrócie “Konwencja Europejska” – Wolność wyrażania opinii7 oraz punkt 14 – Zakaz dyskryminacji8 postulują rozwijanie i utrzymywanie swojej _________________________________ 5 Standard bośniacko-hercegowiński. 6 O jeziku. 7 Każdy ma prawo do wolności wyrażania opinii. Prawo to obejmuje wolność posiadania poglądów oraz otrzy-mywania i przekazywania informacji i idei bez ingerencji władz publicznych i bez względu na granice państwowe. Niniejszy przepis nie wyklucza prawa Państw do poddania procedurze zezwoleń przedsiębiorstw radiowych, tele-wizyjnych lub kinematograficznych. Konwencja o Ochronie Praw Człowieka i Podstawowych Wolności, Artykuł 18 Wolność wyrażania opinii [13]. 8 Korzystanie z praw i wolności wymienionych w niniejszej Konwencji powinno być zapewnione bez dyskryminacji wynikającej z takich powodów, jak płeć, rasa, kolor skóry, język, religia, przekonania polityczne i inne, pochodzenie narodowe lub społeczne, przynależność do mniejszości narodowej, majątek, urodzenie bądź z jakichkolwiek innych przyczyn, Artykuł 14, Zakaz dyskryminacji [13].


13

tożsamości narodowej wyrażające się w pragnieniu narodu chorwackiego w Bośni i Herce-gowinie posiadania własnej publicznej instytucji informacyjnej, a także, w ramach publicz-nego radia i telewizji Bośni i Hercegowiny (Javna RTV BiH), uzyskanie własnego kanału telewizyjnego, prowadzącego programy w języku chorwackim, podobnie, jak dziś prawo do tego posiadają w państwie Serbowie oraz Boszniacy [12]9.

Powyższa analiza położenia języka chorwackiego w dwóch państwach sąsiadujących z Chorwacją wykazała, że mimo innego podejścia do narodu chorwackiego w każdym z nich zjawiska dotyczące sytuacji języka chorwackiego w tych dwóch pojugosłowiańskich pań-stwach są zarówno podobne, jak i diametralnie inne.

Bibliografia 1. Bońkowski R. Słowianie środkowopołudniowi na przełomie XX i XXI wieku. Język – religia –

naród – państwo / R. Bońkowski. – Katowice : Uniwersytet Śląski w Katowicach. Wydawnictwo PARA, 2010. – 351 s.

2. Muša Š. Položaj kroatistike na Sveučilištu u Mostaru i hrvatskoga jezika u BiH / Š. Muša ; odgovorni ur. M. Jurković // Zagrebačka slavistička škola. Zbornik radova 2001. – Zagreb, 2002. – S. 137–143.

3. Požgaj Hadži V. Srbohrvaščina v Sloveniji : nekoč in danes / V. Požgaj Hadži, T. Balažić Bulc, V. Miheljak ; ur. V. Požgaj Hadži, T. Balažić Bulc, V. Gorjanc // Med politiko in stvarnostjo. Jezi-kovna situacija v novonastalih državah bivše Jugoslavije. – Ljubljana : Znanstvena založba Filo-zofske fakultete Univerze v Ljubljani, 2009. – S. 27–40.

4. Puppel S. Ochrona języków naturalnych. Wstęp / S. Puppel ; red. S. Puppel // Scripta de commu-nicatione Posnaniensi. Seria : Materiały Dydaktyczne Katedry Ekokomunikacji UAM”. – Poznań, 2007. – T. I. – S. 9–13.

Konstytucje 5. Ustav Bosne i Hercegovine. Wyd. internetowe : http://www.ccbh.ba/public/down/USTAV_BOS

NE_I__HERCEGOVINE_bos.pdf (dostęp : 03.02.2018). 6. Ustav Federacije Bosne i Hercegovine. Wyd. internetowe : https://skupstinabd.ba/images/doku

menti/ba//ustav-federacije-bih.pdf (dostęp : 03.02.2018). 7. 7. Ustav Republike Srpske. Wyd. internetowe : http://www.narodnaskupstinars.net/sites/default/

files//upload/dokumenti/ustav/lat/ustav_republike_srpske.pdf (dostęp : 03.02.2018). 8. Ustava Republike Slovenije. Wyd. internetowe : http://www.pisrs.si/Pis.web/pregledPredpisa?id=

USTA1 (dostęp : 03.02.2018).

Netografia 9. Europejska karta języków regionalnych lub mniejszościowych. – Strasburg, 5 listopada 1992 ro-

ku. Wyd. internetowe : http://www.dbg.vdg.pl/attachments/article/ 10/Europejska_Karta_Jezy kow_Regionalnych_lub_Mniejszosciowych.pdf (dostęp : 02.02. 2018).

10. Popis prebivalstva, gospodinjstev in stanovanj, Slovenija, 31. marca 2002 (PDF). Statistični urad Republike Slovenije. Wyd. internetowe : http://www.stat.si/Popis 2002/gradivo/si-92.pdf (dostęp : 03.02.2018).

11. Republika Hrvatska, Središnji državni ured za Hrvate izvan Republike Hrvatske. Wyd. interne-towe http://www.hrvatiizvanrh.hr/hr/hmiu/hrvatska-manjina-u-republici-sloveniji/13, http:// www.hrvatiizvanrh.hr/hr/hmiu/hrvati-u-bosni-i-hercegovini/41 (dostęp : 03.02.2018).

12. Deklaracija o ustavno-pravnom položaju Hrvata u BiH, O ustavnopravnom položaju. Wyd. internetowe : http://www.hizbih.info/index2.php?option=com_content&do_pdf=1&id=30 (dostęp : 03.07.2010).

_________________________________ 9 O medijima.


14

13. Konwencja o Ochronie Praw Człowieka i Podstawowych Wolności, Artykuł 18 Wolność wy-rażania opinii, Rzym 4 listopada 1950 roku ze zmianami wprowadzonymi przez Protokół nr 11, który wszedł w życie 1 listopada 1998 roku, opracowanie jednolitego tekstu w języku polskim M.A. NOWICKI na podstawie Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms as amended by Protocol No. 11, Council of Europe, H/INF (97) (6) (rev.) z uwzględ-nieniem tekstu Konwencji opublikowanego w Dzienniku Ustaw z 1993 roku, Nr 61, poz. 284 oraz tekstu Protokołu nr 11 opublikowanego w Dzienniku Ustaw z 1998 roku nr 147, poz. 962. Wyd. internetowe : http://cyberhate.org.pl/Konwencja_o_Ochronie_Praw_Czlowieka_i_Podstawowych_ Wolności.pdf (dostęp : 03.07.2010).

Стаття: надійшла до редакції 16.07.2018 прийнята до друку 20.08.2018

THE SITUATION OF THE CROATIAN LANGUAGE IN SLOVENIA AND IN BOSNIA AND HERZEGOVINA –

VARIOUS LEGAL CONDITIONS AND REALITY

Robert Bońkowski

Silesian University, Department of Slavonic Languages,

5, Grota-Roweckiego str., 41-205 Sosnowiec, Poland tel.: (+48) 323640819, e-mail: [email protected]

Yugoslavia has been a thing of the past for over a quarter of a century. This state was

multi-ethnic, multi-religious and multilingual. It functioned between World War I and II, and 46 years after World War II. During Yugoslavia, each of the nations living in this federation was considered a founding nation. After the disintegration of the SFRY and the emergence of independent countries, some quiet peoples have been automatically found in other country and became a national minority and / or one of the constituent nations. The article deals with the constitutional position and the reality of the Croatian language in the two neighboring, it seems, different countries if we are talking about the genesis of Croats that live there. In Bosnia and Herzegovina, Croats are aboriginal and belong to the one of the three constituent nations and Croatian is one of the three official languages. In this country, the Croatian language would seem to have full official language rights. However, the analysis confirms that it is not true. The complexity of the state structure has led to an unfair constitutional-legal and factual situation of the Croatian language. In Slovenia, through other, mostly economic and historical reasons, constitutionally, Croats do not exist as a mi-nority, neither the Croatian language is also considered as the minority language. In Slo-venia, minorities in the constitution are Italians and Hungarians who enjoy the fullness of minority rights. However, Croats in Slovenia enjoy partly the rights of a national minority because of the signing by the Republic of Slovenia of international documents referring to national minorities in general, including also the Croatian minority. So in one and the other country we can find similarities, but also differences in this area, such as the right to lan-guage, association and the media.

Key words: Croatian language, former Yugoslav state, Croatian minority, legal gua-rantees, language reality.


UDK: 003.349 (497.562)(091)811.163.42: 003.349 (497.562) (091)

HRVATSKA GLAGOLJAŠKA BAŠTINA – PODRUČJE GACKE, LIKE I KRBAVE

Jasminka Brala-Mudrovčić

Odjel za nastavničke studije u Gospiću Sveučilišta u Zadru Dr. Ante Starčevića 12, 53000 Gospić, Republika Hrvatska mob.: (0385) 91 550 20 87, e-mail: [email protected]

Glagoljica, slavensko pismo kojim su Hrvati pisali gotovo jedno tisućljeće, imala je važnu

ulogu u povijesti kulture hrvatskoga naroda i u izgradnji hrvatskoga identiteta. Glagoljica se smatra najstarijim pismom slavenskih jezika, a najvjerojatnije ju je sastavio sredinom 9. st. Konstantin Filozof za potrebe širenja kršćanstva među moravskim Slavenima. Njome su se služili i drugi slavenski narodi, a u Hrvatskoj su razvijene i posebne inačice kojima su pisani,na staroslavenskom jeziku hrvatske redakcije i na hrvatskom narodnom jeziku,liturgijski i pravni tekstovi, osobna korespondencija, a i hrvatska književnost od 12. do kraja 15. st. uglavnom je zapisana na glagoljici. Tek početkom 16. stoljeća latinica će prevladati u svim navedenim funkcijama. No, usprkos sužavanju njezine uporabe ona se očuvala do najnovijih vremena i tako je postala i ostala kroz duga stoljeća nacionalnim pismom Hrvata. Glagoljaštvo je od samih početaka posebno živo i dugovno aktivno bilo na području Istre, Kvarnerskih otoka, Dalmacije, Gacke, Like i Krbave.Ovim radom će se nastojati ukazati na opravdanost tvrdnji da je upravo područje Gacke, Like i Krbave, koje ima bogatu glagoljsku prošlost o kojoj svjedoče materijalni ostatci u obliku listina, brevijara ili epigrafskih zapisa, autohtoni zavičaj glagoljice i ujedno jezgra hrvatskoga staroslavenskog bogoslužja.

Ključne riječi: glagoljica, hrvatski jezik, hrvatska književnost, Hrvatska, Gacka, Li-ka, Krbava.


Glagoljica, slavensko pismo kojim su Hrvati pisali gotovo jedno tisućljeće, imala je važ-nu ulogu u povijesti kulture hrvatskoga naroda i u izgradnji hrvatskoga identiteta1. Glagolji-ca se smatra najstarijim pismom slavenskih jezika, a najvjerojatnije ju je sastavio sredinom 9. st. Konstantin Filozof za potrebe širenja kršćanstva među moravskim Slavenima2. Njome _________________________________ 1 O glagoljici i hrvatskom glagolizmu postoji opsežna literatura. Brojni hrvatski jezikoslovci, povjesničari i teoreti-čari književnosti bavili su se tom problematikom. Valja spomenuti imena znanstvenika koji su svojim knjigama i znanstvenim radovima doprinijeli razumijevanju hrvatskoga glagolizma, ali i osvjetljavanju tropismene i trojezične kulture hrvatskoga naroda: Josip Hamm, Vjekoslav Štefanić, Branko Fučić, Petar Runje, Eduard Hercigonja, Ra-doslav Katičić, Stjepan Damjanović, Josip Bratulić, Milan Mihaljević, Anica Nazor, Mile Bogović, Slavomir Sambunjak i dr. 2 Usložnjene rasprave o podrijetlu glagoljice iznjedrile su dvije skupine teorija: egzogenu (zastupnici smatraju da je Konstantin sačinio glagoljicu izravno iz nekoga poznatog mu pisma, iz jednog, ali i kombinacijom više njih) i endogenu (zastupnici drže kako je autor stvorio samostalan slovni sustav izvodeći slova po simboličnim načelima ili pak kombiniranjem ograničenog broja geometrijskih likova ili njihovih dijelova). Neki pak autori smatraju da se nastanak glagoljskoga pisma mora motriti kroz oba spomenuta pogleda [10; 17; 20; 35].

Brala-Mudrovčić J., 2018

Jasminka BRALA-MUDROVČIĆ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

16

su se služili i drugi slavenski narodi3, a u Hrvatskoj su razvijene i posebne inačice koji-ma su pisani, na staroslavenskom jeziku hrvatske redakcije i na hrvatskom narodnom jeziku, liturgijski i pravni tekstovi, osobna korespondencija, a i hrvatska književnost od 12. do kraja 15. st. Uglavnom je zapisana na glagoljici. Tek početkom 16. stoljeća latini-ca će prevladati u svim navedenim funkcijama4. No, usprkos sužavanju njezine uporabe ona se očuvala do najnovijih vremena i tako je postala i ostala kroz duga stoljeća nacio-nalnim pismom Hrvata.

Glagoljaštvo je od samih početaka posebno živo i duhovno aktivno bilo na području Istre, Kvarnerskih otoka, Dalmacije, Gacke, Like i Krbave. Ovim radom će se nastojati ukazati na opravdanost tvrdnji da je upravo područje Gacke5, Like6 i Krbave7, koje ima bogatu glagoljsku

_________________________________ 3 “S obzirom na količinu glagoljskih spomenika svake vrste svi će znalci priznati da se s hrvatskim nacionalnim prostorom ne može ni izbliza uspoređivati nijedan drugi narod ni njegov nacionalni ili državni prostor. Uglavnom se svi slažu da je nakon 12. stoljeća glagoljica mogla negdje živjeti samo ako je bila povezana s hrvatskim glagoljskim prostorom. Nijedan slavenski narod ne može sa sigurnošću tvrditi da ima svoje glagoljsko desetljeće, a hrvatski narod može lako dokazati da ima svoje glagoljsko tisućljeće” [5]. 4 Stoljećima su u Hrvata ravnopravno supostojale tri grafijske tradicije (glagoljica, hrvatska ćirilica – bosančica, latinica) i tri jezika kao mediji pisane prakse (staroslavenski/crkvenoslavenski hrvatskoga tipa, latinski, hrvatski) te je uvijek vladala i vlada svijest o istovrijednosti svih triju pismenih i jezičnih sustava [17]. 5 Gacka, “hrvatska povijesna pokrajina, kraj između Velebita na jugozapadu, Kapele (Gvozda) na sjeveroistoku, Krbave na jugoistoku i Like na jugu (…). Danas tvori kopneni sjeverni (sjeverozapadni) dio Ličko-senjske županije. Glavna naselja: Otočac, Žuta Lokva, Brinje, Jezerane, Kuterevo, Ličko Lešće, Ramljani, Vrhovine, Rudopolje i dr. – Gacku spominje bizantski car Konstantin Porfirogenet sredinom X. st. u djelu De administrando Imperio, a njezini stanovnici Gačani (Guduscani) spominju se kao podanici kneza Borne u početku IX. st. Sredinom X. st. Gacka je bila posebna županija kojom je, kao i Likom i Krbavom, upravljao hrvatski ban. U kasnome srednjem vijeku pripadala je krčkim knezovima Frankapanima. Naziv Gacka bio je u uporabi do razvojačenja Vojne granice 1881., kada je stvorena velika župa Lika i Krbava, pa se otada u upravnom značenju gacko ime koristi rjeđe od ličkoga, ali se u čisto prostornom smislu i danas koristi za sjeverozapadni dio Ličko-senjske županije” [18]. 6 Lika, povijesno-geografska regija u jugozapadnome dijelu Hrvatske. Glavni je i najveći grad Like Gospić; ostala veća naselja: Lički Osik, Perušić i dr. 7 Krbava, kraj u Ličko-senjskoj županiji, između Plješevice na istoku i nižega gorja na zapadu i jugu. Krbava je krški kraj; ima nekoliko polja u kršu (najveće Krbavsko). Glavno središte Udbina; ostala naselja: Bunić, Podlapača, Korenica i dr. Krbava je u svjetskim razmjerima poznata po Nacionalnom parku Plitvička jezera.“U srednjem vijeku na tom je području stvorena Krbavska županija, koja je obuhvaćala područje današnje udbinske i većega dijela koreničke općine. Prema svjedočenju cara Konstantina VII. Porfirogeneta, sredinom X. st. Krbavska županija bila je jedna od triju županija (uz Liku i Gacku) kojima je upravljao hrvatski ban. Prvi poznati njezini župani bili su Desimir (1078) i na Bašćanskoj ploči spomenuti Desila (oko 1100). Dužnost krbavskoga župana od XIII. st. obnašali su članovi plemena Gusića, a članovi plemićkoga roda Kurjakovića (…) početkom XIV. st. postali su nasljednim županima (knezovima) županije. Svoju su vlast proširili i na susjedne županije Hotuču, Hum, Nebljuh, Liku i Bužane preko koje su držali i Bag (danas Karlobag) na moru. Administrativno sjedište županije, i od 1185. Krbavske biskupije, bilo je u današnjoj Udbini (…), gdje je stolovao župan sa svojim pomoćnicima podžupanima. U drugoj polovici XV. st. navode se čak četiri podžupana, što posredno upućuje na postojanje manjih upravnih teritorijalnih jedinica na prostoru županije. (…) Nakon pada Bosne pod osmansku vlast (1463) Krbava je postala ciljem osmanskih akindžijskih i martoloških nasrtaja, koji su iza sebe ostavljali pustoš. God. 1493. na Krbavi je došlo do sukoba između hrvatske plemićke vojske i Osmanlija. Nakon polustoljetnog otpora osmanskoj sili, Krbava je ostala bez starosjedilačkoga pučanstva, a padom Udbine (1527) došla je i cijela opustošena i raseljena Krbavska županija pod osmansku vlast. (…) Krbava je oslobođena od osmanske vlasti 1689., tijekom Bečkoga (Velikog) rata. God. 1694. potpala je pod upravu vojne komore u Grazu, a 1712., zajedno s Likom, došla je pod krajišku upravu. Preustrojem Vojne krajine (1746) ušla je u sastav Ličke pukovnije, a nakon razvojačenja Krajine (1873) i njezina sjedinjenja s Hrvatskom (1881) povezana je s Likom u Ličko-krbavsku županiju. Podjelom Kraljevine SHS na oblasti (1922) Krbava je bila u sastavu Primorsko-krajiške oblasti s kotarskim središtima u Korenici i Udbini, a od 1931. sastavni dio Savske banovine. Nakon uspostave NDH bila je utemeljena velika župa Krbava i Psat (Pset) sa sjedištem u Bihaću” [18].

Hrvatska glagoljaška baština – područje Gacke, Like i Krbave ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

17

prošlost o kojoj svjedoče materijalni ostatci u obliku listina, brevijara ili epigrafskih zapisa, izvorni zavičaj glagoljice i ujedno jezgra hrvatskoga staroslavenskog bogoslužja.8

Hrvatska glagoljaška baština Gacke. Materijalni ostatci u obliku listina, brevijara i epi-grafskih zapisa svjedoče o bogatoj glagoljskoj prošlosti Gacke [14; 39; 9]. Brojni povjesničari pokušavaju biranom argumentacijom ukazati na opravdanost tvrdnji da je ovo područje izvorni zavičaj glagoljice i ujedno jezgra hrvatskoga staroslavenskog bogoslužja [6: 9–37; 7: 9–23].

S ovoga područja potječu općepoznati i veoma značajni brevijari Borgiano Illirico 5 i 6, Dabarski brevijar te Kolunićev zbornik.

Glagoljski dvodijelni brevijar Borgiano Illirico 5–6 pisan je u drugoj polovici 14. stoljeća u blizini današnjeg Dabra9. Važan je za poznavanje molitava u Hrvata. Na temelju dopisanih zabilježaka moguće je osvijetliti povijest ovog brevijara. “Otet od Turaka, brevijar biva ot-kupljen od vjernika crkve Sv. Ivana iz sela Tribihovići i Okruglane, a nakon Krbavske bitke prenesen je u Vrbnik na otoku Krku. Godine 1627. prenesen je u Propagandu za vjeru u Rim te kasnije, po tajniku Propagande kardinalu Stefanu Borgia, dobiva ime Borgiano Illirico” [19: 36]. Danas je pohranjen u Apostolskoj knjižnici u Vatikanu. Važan prilog povijesnim izvorima, pogotovo o krčko-senjskim knezovima Frankopanima, predstavljaju upravo spomenute za-bilješke dopisane rukom dušobrižnika glagoljaša tijekom stoljeća. Osim toga, iz bilježaka o skupljanju sredstava za otkup brevijara, koji se nalazi na posljednjem, 248. listu pergamene prvog dijela dvosveščanog dokumenta, izbija “ljubav prema knjizi, župi, zajednici, svećeniku. Svi su ujedinjeni i spremni na najveće žrtve za svoje kulturne i duhovne vrijednosti. Oni su spremni i dati svoje živote braneći svoje svetinje – Vjeru i Domovinu. Kao da nam iz srednjega vijeka dopire odvažna i čvrsta odluka: ostati svoj na svome. Tako nam se pokrajina Gacka prikazuje od najranijih dana kao srce Like i Domovine” [33: 33], stoga je taj zapis i stavljen u temelje nove zgrade Nacionalne i sveučilišne knjižnice u Zagrebu: “Let gospodnih 1487. te-caše kada ove knige otkupismo od popa Luke z Otišja, ke bihu Turci vzeli,a biše je izgubil pop Radoš. I otkupiše je dobri muži Okruglane i Tribihovićane zač učiniše pomoć ki čim more za te knige. I ja pop Benko Palilić bih va to vrime pribanoš v Tribihovićih i učinih pomoć va te knige jedan star pšenice i počah ki slišahu pod svetoga Ivana da bi učinili zavet meju sobo, a oni učiniše ki čim more kako dobri i duhovni ljudi. I pomore Pavko dobar muž va te knige 4 dukati. Čislić star pšenice plemenit človik… imenom… pomogaše. A dobre žene pomogaše nika groše-m a nika soldinom, Bog jih pomozi i sveti Ivan ta im budi pomoćnik, i vsim ki pomogoše va te knige, da ne zgiboše od sv. Ivana. A v to vrime biše odvitnik v Okruglah Ivan Mesodić, dobar muž, a v Tribihovićih Petar Čislić, ka oba dobro nastojahota crikvi svetom Ivanu. Zato gospo-do redovnici, ki budete službu božiu va te knige vršili, molite Boga za vsih ki pomogoše v te knige, da ne pogiboše ot crkve svetoga Ivana i tolikoi molite Boga za popa Radoša, ki zgubi te knige da ga Bog spomene da ne učini… V ime božie amen. (…) Dobri i plemeniti ban Mikula

_________________________________ 8 Brojni stručnjaci govore o tome da je ovo područje u 14. i 15. stoljeću bilo značajno središte kulturnog i književnog života glagoljaša te da je imalo važnu posredničku ulogu u prijenosu svakovrsnih utjecaja iz Dalmacije prema kvarnerskom i istarskom području te je na taj način bitno djelovalo na stvaranje zajedničkog književnojezičnog idioma [16; 14]. 9 Dabar – naselje smješteno 16 km sjeveroistočno od grada Otočca; u pisanim dokumentima spominje se prvi put 1449. kao utvrda Frankopana (današnje ime brda Gradina ukazuje na nekadašnje postojanje utvrde); tijekom Osmanskog Carstva je krajiško uporište.


18

umro je 26dn miseca ijuna 1432. A njega sin Anž biše u krala demorskog (danskog)” [19: 227]. Od velike su važnosti nadopisane bilješke koje govore o smrti bana Nikole i boravku nje-gova sina Ivana Frankopana, o čem se u hrvatskoj historiografiji do tada malo znalo [19: 227].

Borgiano Illirico 6 sastoji se od 217 listova pergamene i na posljednjem se nalazi bilješ-ka o mjestu gdje su brevijari nastali: “Let gospodnih 1387. Ja Fabijan, komu je z(emlja) mati i gresi bogatstvo, a grob otačastvo, pisah siju rubriku, a ne tih knig. I pisaše se Bogu na čast i svetome Ivanu v Tribihoviće plemenitim ljudem Snikravićem. A tada biše knez Anž gospodin Krku i Gački i Senju i veće. I v to vrime biše smutna v Ugarkom kralevstvi velika po Karli krali koga ubiše Ugre. I v to vrime bihu v Okruglah dobri muži i v Tribihovićih, ki crkvi svo-jim blagom urešivahu kaleži i rizami, knigami, krovom, i vsaku dobrotu ka pristoji svetoj Crkvi. I v to vrime biše dobar muž u crkve svetago Ivana Petr‘ pp (pop), a odvitnik Ivan Bat-rić v Okruglah, a v Tribihovićih Vlkan Ratčić. Zato vas prosi B(o)g, gospodo redovnici, ki budete č(ti)li te knige, da čtuće ispravlaite ako bi kadi mr’sa napisana i da molite Boga za svoit svetago Ivana Snikraviće, (ki) jesu pomagali knigi da bi se brže svršili … i za vseje duše hristianie da ih Bog pomiluje sade i v živote večnom amen” [6: 34].

Dabarski brevijar iz godine 1486. čuva se u Hrvatskoj akademiji znanosti i umjetnosti u Zagrebu. Sastoji se od “306 pergamentskih folija formata 33x23,5 cm i pisan je ustav-nom i poluustavnom glagoljicom u dvije veličine (4 mm i 2 mm). Riječ je o rimskom brevijaru koji sadrži: Proprium de tempore, Psaltir, Commune sanctorum i Proprium sanctorum. Nije sačuvan ni posljednji dio sanktorala ni Kalendar. Osim duljih biblijskih lekcija brevijar sadrži i mnoge opširne hagiografske legende i pasije koje se čitaju u sank-toralu. Sanktoral brevijara osobit je i po tome što sadrži neke jedinstvene oficije, primje-rice službu u čast sv. Dujma, salonitanskog biskupa i mučenika, i legendu o sv. Margareti. Na temelju tekstološke i jezične analize zaključuje se da Dabarski brevijar pripada mlađoj (južnoj) skupini hrvatskoglagoljskih kodeksa, a unutar južne skupine uklapa se u prije-laznu podskupinu, tj. među tekstove koji imaju mlađi prijevod, znatnije prilagođen prema latinskom, ali koji mjestimice čuvaju dijelove starijega prijevoda svojstvenoga kodeksima sjeverne skupine. Pokazuje se da unutar prijelazne skupine hrvatskoglagoljskih kodeksa nije postojala jedna matica i jedan predložak, već da je bilo više matica koje su se me-đusobno križale, a to znači da je postojalo znatno više brevijara od onoga što se sačuvalo do danas” [1: 257]. Osim toga Dabarski brevijar pripada skupini brevijara koji pojedine biblijske tekstove donose gotovo u cijelosti pa se uz još neke reprezentativne brevija- re (među kojima je i Borgiano Illirico 5) smatra tekstološki nezaobilaznima “za rekon-strukciju hrvatskoglagoljske Biblije. Kako srednjovjekovna hrvatskoglagoljska Biblija kao cjelovit kodeks nije sačuvana, a na njezino postojanje upućuju arhivski podaci, opsežna biblijska čitanja u glagoljskim brevijarima i misalima omogućuju rekonstrukciju prvobit-noga glagoljskoga biblijskoga teksta” [1: 257]. Na brojnim listovima nalaze se bilješke rukom pisane pa se primjerice na listu 159v nalazi zapis o povijesnim okolnostima u ko-jima je brevijar nastao, o turskoj opasnosti i o pripadanju brevijara crkvi sv. Kuzme i Da-mjana u Dabru: “A to pisah‘ ja pop‘ Stipan‘ ta račun‘ zgoru dogovoran‘ budući z bra-tj‘om‘ mojom‘ Mikulom‘ Beroićem‘ i Ivanom‘ Tom‘šićem a ti od plemena Dabran‘ i Zago-rac‘ a pri tom‘ biše i veće brat‘e naše a va to doba bihu velike teškoće i nevole od Turak‘ a ta br(vi)jal‘ ta e crikv‘ce s(ve)toga Kuz‘me i Dom‘jana v Dab‘ri” [1: 258].


19

Kolunićev zbornik glagoljski je neliturgijski rukopisni zbornik iz 1486. godine, koji je po narudžbi gatanskoga vikara Levnarda iz plemena Doljana10 prepisivao pisar Broz Kolunić, prema kome je zbornik poslije i dobio ime, u Kneževoj Vasi kraj Otočca. “U glagoljskim ru-kopisnim neliturgijskim zbornicima iz 15. i 16. stoljeća sačuvani su razni srednjovjekovni teo-loški, apokrifni i moralizatorsko-didaktični tekstovi, kao što su propovijedi, apokrifi, legende, mirakuli, vizije, traktati i dr. Riječ je uglavnom o hrvatskim prijevodima i preradama popularnih religioznih i didaktičnih djela s latinskoga, talijanskoga i češkoga jezika” [32: 286]. Kolunićev zbornik sastoji se iz dvaju dijelova: korizmenih propovijedi i traktata o sedam smrtnih grijeha [13: 496–497]. Napisan je na 127 listova, a sam tekst nudi podatke o nastanku djela: “Va ime Isuhrstovo, amen. Let Gospodinih 1486. Miseca ijuljeja dan sedmi bi dosvršenie knig Svetago Brnardina. Ja, gospodin Levnardo, plemenem Doljanin, položih učiniti svitlo delo, ko bi bilo na službu Božju i svete crikve, za grihi moje, i pisah sie knige mojim blagom čistim… I tada biše pšenica v Otočci po pet a proso po pet beči, zač biše dobra letina. I (j)ošće vas molim gospodo redovnici i žakni da se spomenete na pritču ovu da je knigam teško priti, i gdo knige počtuje, da je knigami počtovan… I se knige i siju rbriku pisah ja Broz, žakan budući v redu evanjelskom, z Bužan od Kacitić z Duborika, plemenem Kolunić… i pisah v istinu te knige počtovanomu mužu gospodinu Levnardu, vikaru gatanskomu, v njega hiži sede, a za moju plaću…” [6: 35].

Listine su pisane u Otočcu u 15. i početkom 16. stoljeća. Riječ je o pravnim dokumenti-ma pisanim na čakavštini, koja se na ovim prostorima održala do danas.

Prva listina izdana je u Otočcu 11. listopada 1444. godine. To je darovnica kojom gospo-dar Otočca i Gacke Žigmund Frankopan daruje samostanu sv. Jelene kod Senja zapušteno ma-nje mlinište u Švici11. Tekst darovnice iznimno je zanimljiv sa sadržajne i jezične strane; pri-mjerice, tipični čakavski oblici malin “mlin” i malinišće “mjesto gdje se nalazi mlin” nisu se promijenili već više od pola tisućljeća12: “Mi knez Žigmunt de Frankopan, krčki, senjski, mod-ruški i pročaja, damo na zanje po tom našem listu vsim i vsakomu, komu se dostoji i komu bu-de potriban pokazati, kako pride pred nas poštovani otac fratar Karin, priur sv. Jelene kloštra od Senja, proseći nas pomoći, kako bi ondi služba božija nepomankala. A mi pomislivši na kratak život ovoga svita a na vičnu slavu onoga svita, jesmo dali i dodali jedno malinišće, ko je bilo pusto, na Švici, kadi su bila dva malina, ka sta bila naša vlašća, da su je voljni načiniti fratri više rečene svete Jelene, i da su je voljni držati i uživati vikuvičnim zakonom. A fratri se nam obećaše, ki su sada i ki po nas nastanu, da ove služiti vsake nedile jednu misu za naše grihe za našega života, a po našie smrti za našu dušu vikuvičnim zakonom. A mi zavezasmo tim listom, gdogodi bi razbil ta naš dar, ki smo darovali tj svetoj crkvi, po imene maline večenine, razbil Gospodin Bog neg stanie na sem svitu, a na dan sudnji Bog od nega duše pital, dokle bi se ta misa za nas služila. I za vekšu tvrdinu dasmo im ta naš list pod naš pečat visući. Pisan v Otočci našem gradu, miseca avgusta dne 11., na lit Gospodnjih 1444” [39: 223–224].

Žigmundov brat Martin također izdaje nekoliko darovnica, od kojih su neke stradale “od ogna u varoši našoj imenovanom Otočac u gatanskom kotari” [36: 156–157], a tom su “pri-godom mogle stradati i vrijedne knjige jer nam se s užeg područja Otočca nije sačuvala

_________________________________ 10 Doljani – naselje smješteno na sjeveroistočnom dijelu Gackog polja, 10 km sjeveroistočno od grada Otočca. 11 Švica – naselje smješteno uz nekadašnje Švičko jezero, 5 km zapadno od Otočca. Da je ovo područje bilo od davnina nastanjeno, svjedoči i podatak da su u srednjem vijeku Frankopani tu imali svoj posjed [22: 18]. 12 Kratki opisi listina dani su prema izvornom tekstu Ivana Kukuljevića Sakcinskog Acta croatica – Listine hrvatske iz 1863. godine.


20

nijedna glagoljska liturgijska knjiga” [6: 33]. Sačuvana je njegova darovnica iz godine 1475. kojom daruje Remetam crikveničko selo Črmanj Kal: “Mi knez Martin Frankopan krčki, modruški, i senjski i pročaja, damo viditi vsim i vsakomu komu se pristoi i pred kih obraz pride ta naš list odtvoren ali pokazan buden, kako Mi dasmo i darovasmo lubveno jedno na-še selo ko se zove Črman kal, kloštru i crikvi svete Marie na Crikvenici, za grihe naše i za naših pričah, vekovečnim zakonom, sa vsim pristojanjem, ča pristoi k rečenomu selu Črmnu kalu, pravimi i mejami starimi kotari, zemlami oratimi, ke se teže i ke se neteže, poddvornice, senokoše, pasišća, gori i gorice, i dolci, i drage, gaji, driva pitmoa i divja, vodi i vodišća, pu-ti i stazi, gori i kamine, toga imena zvanim zvali bi se rečenoga sela Črmna kala. (…) A za većeg vjerovanja i tvrdine dasmo ta naš list odtvoren pod naš pečat visući, po ljetih božjih 1475, dan v Otočci miseca sektebra dan 15” [39: 224].

Iz godine 1510. sačuvana je još jedna darovnica. Dana 13. veljače Jelena Keglević daro-vala je kanonicima crkve u Otočcu dva komada zemlje: “1510. pervara [februara] 13., rekši gospodin Ivan [Mrzotić] vikar [otočki]: po moju kušenciju da sam hodil na Bužin gospi Jeleni [od strane kapitula crikve otočke], priseći za 2 žriba zemlje. I da [dade] nam 2 žriba; jošće treti žrib v Omišlevši na Kraći [v gospostvi gatanskom]. Tolikae [također] reče gospodin Ja-kov arhiprvad, tolikoe Jurko Pivčić, tolikoe Šimić [kanonik crkve otočke], tolikoe Marin plibanuš [svete Marije Magdalene v Otočci], tolikoe gospodin Petar…[kanonik crikve otoč-ke]. Reče sudac Ivan Veličević: vrh moje kušencije da sam slišal i ondi sam bil, kadi da gospa [Jelena, bivšega Jurja Mikuličića] i knez Ivan [Keglević, brat rečene gospe Elene] Matku Bartuloviću i marku Pribislaviću; da oni duše [duguju] popom 2 žrieba, po odlučeni [odluci] gospi, a ostanak nim i nih ostanku [sela Krčana, v Gatanskom gospodstvi]…” Prijepis u pis-mohrani senjskoga kaptola [39: 231].

Iz godine 1510. potječu i dvije odluke Andrije Bora, bana hrvatskog i kapetana senjskog. Prva odluka sadrži nalog Senjskom kaptolu da odredi jednoga kanonika koji će s kraljevim čovjekom biti u parnici Nemanića i Škvarića s Daroićima: “Izibrani i prijateli nam poštova-ni! Neka znate kako pride pred nas poštovani redovnik pop Šimun Nemanić, od strane svoga i svoje bratje, potribujući od nas da bismo im dali jedan list kvam, da biste imili poiti š nimi na nih duhovanje zvhu nike rote, ka je meju njimi i Petrom Daroićem š nega bratju. Zato mi vas prosimo i zapovidamo da imate zmei sebe poslati jednoga svoga brata, kao je vaš običaj, na duhovanje rečenoga popa Šimuna i njegove bratje i biti pri njih roti u loženju porotnikov, na vkup s kralevim človikom popom Matičićem s Trzan, ali Petrom Maklenićem z Bajna Dvora, ali Jurkom Staničevićem z Ral, ali Brnardom Vučkovićem z Mazalac. I ako bi im se ka krivica činila, da biste učinli zazlamenati po vašem običaju. Dan i pisan v Otočci, aprila na dan 5. v letih 1510. Andriaš Bot od Baine, D. H. S. ban i K. S.D. H. S. ban i K. S. = Dal-macije, Hrvacke i Slovinski ban i kapitan Senjski” [39: 231]

Druge dvije odluke su od 18. i 19. travnja iste godine; njima Andrija nalaže Kaptolu senjskom da odredi jednog kanonika koji će s kraljevim čovjekom biti nazočan u već spo-menutim parnicama: “… tu budući dugovanje kako bude teklo zvrh rečene rote meju rečeni-ma stranama, da imite nazlamenati po vašem običaju, i nalzlamenavši nam dati na znanje. Dan i pisan v Otočci, aprila na dan 18. V letih Gospodinovih 1510” [39: 232].

Etničku i nacionalnu pripadnost pojačava i postojanje epigrafskih zapisa na nekom pod-ručju. Godine 1751. na ulaznom zidu župne crkve Presvetog Trojstva u Otočcu upisan je gla-goljski tekst, kojeg spominju proučavatelji glagoljskih natpisa [15: 273; 39: 220]. Spomenički


21

značaj izgubljenog uklesanog teksta u suvremenosti je evociran upisivanjem teksta “u početku bijaše riječ” glagoljskim slovima na svojevrsnu propovjedaonicu pokraj oltara i vitrajem s ucrtanim glagoljskim slovom “glagole”13 kojeg je crkvi poklonila Katedra Ča-kavskog sabora pokrajine Gacke14. U crkvi svetoga Stjepana Prvomučenika u Kompolju15 nastavlja se tekst upisivanjem riječi koje u latiničkoj transliteraciji glase “riječ tijelom posta-de” (Ivanovo evanđelje), a na križu na tornju crkve stavljena je pločica s glagoljicom ispisa-nim slovima “INRI”. U Brinju16, u župnoj crkvi Blažene Djevice Marije, sačuvan je epigraf-ski glagoljski spomenik iz 1518. godine.

Prostor ispred srednje škole u središtu grada oplemenjen je kamenom skulpturom na ko-joj glagoljicom piše “Otočac”.

Važan prilog glagoljskoj baštini u Gackoj je odljev Bašćanske ploče postavljen na zidu u holu Muzeja Gacke u sklopu Gackoga pučkog otvorenog učilišta, čime se naglasila davna be-nediktinska veza Otočca i Baške. Odljev originalne ploče u Otočac je stigao iz Hrvatske akade-mije znanosti i umjetnosti 2013. godine, a na prijedlog akademika Petra Strčića, koji je, sudje-lujući na znanstveno povijesnom skupu Gacka u srednjem vijeku u Otočcu, sugerirao da se od-ljev Bašćanske ploče mora naći i u Otočcu s obzirom da se u zadnjem 13. retku najpoznatijega hrvatskoga epigrafskog spomenika iz 1100. godine, u pravnom smislu darovnice, piše kako je u vrijeme njezina nastanka vladao knez Kosmat, a u jedinstvu su bili sv. Lucija na Krku i Mi-kula (Nikola) u Otočcu: “I bêše v t dni Mikula v Otočci s svetuju Lucijuv jedino” [15: 44]. Ovo je iznimno važna povijesna činjenica jer se radi o prvom spominjanju imena grada Otočca17.

Valja spomenuti i senjskog tiskara raznih glagoljskih izdanja i priređivača glagoljicom tiskanih prvijenaca Urbana, poznatog po pridjevku z Otočca, koji upućuje na otočko podrijetlo. _________________________________ 13 “U Hrvatskoj se glagoljsko pismo i slavensko bogoslužje zarana ukorijenilo i održalo se u neku ruku do danas. Početci se povezuju s aktivnošću starijega Konstantinova brata Metoda i njegovih učenika. Na hrvatskom se prostoru samostalno razvijalo i tu je dobilo ime glagoljica – prema glagolu glagoljati, ‘govoriti’ koji se često rabi u tekstovima evanđelja” [27: 15]. 14 Osnivanje Katedre Čakavskog sabora pokrajine Gacke 1997. godine od velikog je značenja za očuvanje kulture u Otočcu. Katedra je za svoj rad dobila brojna priznanja, među kojima je najvažnije javno priznanje Skupštine Ličko-senjske županije 2008. godine za osobit doprinos i postignute rezultate na znanstvenim, umjetničkim, stručnim i kul-turnim područjima te izniman doprinos očuvanju i afirmiranju čakavskog narječja na području grada Otočca i Ličko-senjske županije. Katedra njeguje i izdavačku djelatnost (tiskala je dvadesetak naslova: monografija, etnografskih djela, zbirki poezije, romana…), a zajedno s Institutom društvenih znanosti Ivo Pilar, pod pokroviteljstvom HAZU-a, Odsjeka za povijesne znanosti, organizirala je 2010. znanstveni skup pod nazivom Gacka i Otočac u srednjem vijeku. 15 Kompolje – naselje u sastavu grada Otočca, nalazi se zapadno od Otočca na cesti koja vodi prema moru. 16 Brinje – naselje smješteno 17 kilometara sjeverozapadno od Otočca. 17 Bašćanska ploča daje podatak o crkvenoj reformi u 11. stoljeću kada su najveći saveznici papinstva bili benediktinci, koje je tadašnji hrvatski kralj Zvonimir, papinski vazal, već imao u opatiji sv. Nikole u Otočcu. “Opatiji je Zvonimir darovao ledinu nedaleko od Baške, a otočki opat Dobrovit sa svoje devetero braće sagradio je na njoj crkvu. Potom se pristupilo izgradnji samostana na istoj ledini. U vrijeme gradnje crkve razumljivo je da su samostan sv. Nikole u Otočcu i crkva sv. Lucije bili jedinstvena cjelina. (…) Bašćanska ploča ima toliko značenje za hrvatsku povijest upravo zato što jasno pokazuje da je hrvatski kralj Zvonimir bio gospodar i otoka Krka. (…) Treba također imati na umu i prilike u 11. stoljeću, ponajviše u Zvonimirovo vrijeme. Zvonimir je prisegnuo papi na vjernost, a papinstvo se tada žestoko bo-rilo protiv istočnjačkih (bizantskih) običaja u Zapadnoj ili katoličkoj crkvi (…). U takvim odnosima nije nipošto bilo u skladu da s Krka, koji je bio dugo pod snažnim bizantskim utjecajem, prenosi na kopno oblik monaške prakse što se raz-vijala pod istočnjačkim utjecajem, nego da s pomoću ‘pravovjernog’ kopna pokatoliči ostatke bizantske prisutnosti na Krku. (…) Iz Otočca u Gackoj prenosi se na Krk zapadna (benediktinska) regula za redovnike, ali u skladu s već prije izborenim pravom da u Sv. Luciji redovnici mogu i dalje obavljati bogoslužje na staroslavenskom i glagoljici. Tako se na Bašćanskoj ploči potvrđuje velika uloga redovništva u gajenju i prenošenju glagoljske pismenosti te put gregorijanske reforme u vrijeme kralja Zvonimira: od hrvatskog kopna prema donedavno bizantskom području” [7: 19–20].


22

Ovaj kraj postat će prepoznatljiv i po Gačanskom parku hrvatske memorije18, kojim se na poseban i jedinstven način19 nastavlja njegovanje glagoljice. Park se sastoji od trideset i dva bijela kamena kubusa oplemenjena umjetničkim nadahnućem kroz višegodišnje među-narodne kiparske kolonije20. Poveznica svih kubusa su glagoljska slova, a na svakome je isklesan lik neke važne osobe, važnoga događaja ili kulturološke činjenice iz regije Gacke, ali samo utoliko ukoliko je to od najvećega značaja za Gacku i Otočac i istovremeno rele-vantno u hrvatskim okvirima21. Park je u svojoj umjetničkoj koncepciji zamišljen kao “knji-ga u kameu”, koja svoju priču započinje daleko u prošlosti, početkom 9. stoljeća i knezom Bornom, prvim vladarom koji je utemeljio nukleus srednjovjekovne hrvatske države, i za-vršava se krajem prošloga stoljeća oživotvorenom hrvatskom državom. Prosvjetiteljsko-ob-razovna uloga Parka bila je vidljiva i u početnoj fazi nastajanja, a umjetničkim intervencija-ma glagoljica se vratila u Otočac i Gacku na velika vrata.

Hrvatska glagoljaška baština Like. Lika je, također, zanimljivo glagoljaško područje. Listine, epigrafski zapisi, ali i brevijar tiskan glagoljicom u ličkoj tiskari važni su dokumenti i činjenice koji svjedoče o kulturološkom ozračju ovoga prostora prije pola tisućljeća.

Najstariji poznati lički glagoljički dokument pisan kurzivnom glagoljicom jest pove-lja iz Počitelja22 iz 1393. godine. U njemu se spominju Tomaš i Butko, krbavski knezo-vi, koji potvrđuju mir “među Dujmom Mlničevićem i Netrmcem i njihovom rodbinom” [24: 45–46].

Postoje i tri listine u kojima se spominje crkva sv. Ivana na Gori. Jedna je iz 1433.godine. Riječ je o javno-pravnom spisu izdanom od suda u Lici. “Sadržaj joj je garancija i zaštita imovinskih prava crkve sv. Ivana na Gori23“ [38: 213], a drugom listinom lički plemić Ma-tijica Utišenić ostavlja svoje posjede spomenutoj crkvi 1469. godine. Listina je vrlo lijepa,a sačuvana je sa šest visećih pečata obješenih na bijele končane vrpce. Ona spominje knezove i suce plemenite kraljevske kancelarije u Lici24.“Treća je listina transumpt: lički je kraljevski _________________________________ 18 Idejni začetnici i provoditelji ovoga projekta su Katedra Čakavskog sabora pokrajine Gacke, Župa Otočac i Ličko-senjska biskupija. 19 Bašćanska staza glagoljice, Aleja glagoljaša od Roča do Huma i Gačanski park hrvatske memorije raznovrsni su spomenici trajne vrijednosti, koji će sve posjetitelje ovih područja uputiti u povijesno-kulturološke značajke i vrijed-nosti kraja i povijesti hrvatske državnosti. 20 Katedra Čakavskog sabora pokrajine Gacke organizator je devet kiparskih kolonija, od kojih su četiri ostvarene u okviru projekta Gačanski park hrvatske memorije. Šime Vidulin, kao voditelj ovog projekta, je, s obzirom na kvan-titativnu i kvalitativnu zahtjevnost, podijelio projekt u četiri godine rada, s time da pri odabiru umjetnika polazi od njihove vrsnosti i sklonosti s obzirom na dominantnu kiparsku tehniku te postavljenu izuzetno visoku serioznost cje-line. Pritom je postavio cilj da kolonije budu svakako međunarodne i da svake godine bude što više novih (drugih) umjetnika” [23: 250]. 21 Uklesani likovi, dokumenti i događaji: knez Borna, bizantski car Konstantin Porfirogenet, Bašćanska ploča, Dujam II. Krčki, inicijal iz Borgo Ilirico 6, papa Pio II., Žigmund Frankopan, otočki biskup Vinko de Andreis, Bernardus de Gecka, Dabarski brevijar, Kolunićev zbornik, Urban z Otočca, Otočka kapetanija, bitka kod Jurjevih stijena – Petar Zrinski, Fran Krsto Frankopan, Ivan Dominik Vukasović, Otočka pukovnija, Nikola Maštrović, Nikola Mašić, Stjepan Sarkotić von Lovćen, Vladimir Varićak, Jucci Kellerman, Alfons Dalma, Karlo Mirth. Josip Barković, Aurel Kostelić, Zlatko Šimunović, Slavica Maras-Mikulandra, Egon Matijević, 133. brigada ZNG-a i Grad Otočac. 22 Počitelj – naselje na zapadnom rubu Ličkog polja 16 km jugoistočno od Gospića. Danas se jugozapadno od sela na brdu vide ruševine srednjovjekovnoga grada Počitelja. 23 Crkva je na Velebitu iznad Metka – naselje na rubu Ličkog polja jugoistočno od Gospića. 24 Detaljan opis listine donosi Josip Vončina [38].


23

stol odredio način ubiranja desetine g. 1512., a senjski je kaptol, na molbu franjevca Ivana Vranića, gvardijana crkve sv. Ivana, potvrdio prijepis g. 1513. I ovdje se spominje (po treći put) crkva sv. Ivana. Mada uz ime sveca stoji još i apozicija ‘Krstitelj’ i makar se ne navodi, da je crkva na Gori u Lici, ipak je vjerojatno, da je to ona ista crkva” [38: 214].

U ruševinama Bužima25 pronađen je kratki odlomak glagoljičnog natpisa s lijepim i do-sta velikim glagoljičnim slovima (do 13 cm), koji datira iz 15. stoljeća [15]. Čuva se u Muzeju Like u Gospiću.

U Kosinju je pronađen epigrafski natpis iz 1517., a u Kosinjskom Bukovcu dva kamena natpisa iz 16. st. u crkvi sv. Vida. No, Kosinj je puno poznatiji kao mjesto gdje je bila prva hrvatska tiskara26 u kojoj su tiskane glagoljske inkunabule. Pojavom tiska glagoljaško je srednjovjekovlje doseglo svoj vrhunac, svjedočanstvo je to o “dalekovidnosti glagoljaške sredine i razini njene materijalne i duhovne razvijenosti” [17] usprkos nepovoljnim povijes-nim i društvenim okolnostima življenja27. Među važnijim inkunabulama28 nalazi se Kosinjski brevijar iz 1491. godine29. Jedini sačuvani primjerak ove inkunabule čuva se u Nacionalnoj knjižnici sv. Marka u Veneciji. Uz 500. obljetnicu tiskanja ovoga brevijara izašla je njegova faksimilna reprodukcija.

Lika, kao i Krbava, spominju se također na Bašćanskoj ploči, najznamenitijem spomeni-ku rane hrvatske pismenosti. U petom retku kao svjedoci darovanja kralja Zvonimira zemlji-šta sv. Luciji na Krku spominju se župan Desimir iz Krbave i Mratin iz Like.

Hrvatska glagoljaška baština Krbave. Tijekom 14. i 15. st. na području Krbave, koje je proživjelo teške dane neprestanih ratova i okršaja s Turcima iza Krbavske bitke 1493. god., nastale su mnoge pravne isprave i listine na hrvatskom jeziku pisane glagoljicom, ali su mnoge i nestale. “(…) najmanje ih se sačuvalo (jedna) iz centralne krbavske župe, dok se imena krbavskih knezova i ostalih ljudi iz Krbave citiraju u listinama drugih župa krbavskoga područja. Ta jedina isprava iz centralne Krbave potječe iz Korenice. Knezovi krbavski Mikula, Petar i Juraj daruju svoj mlin Frančisku Utišeniću, (…) god. 1489. Ovi su knezovi imali i svoj pečat s urezanim glagoljskim slovima: Petr i Juri knzi krbavski. Pečat spada među osobite rijetkosti jer izgleda da je i domaći rad” [28: 11]. Sačuvano je i nekoliko glagoljskih _________________________________ 25 Bužim – naselje u sastavu Grada Gospića. 26 Postoji brojna literatura o kosinjskoj tiskari [34; 3; 26; 21; 27]. 27 Dolazi do migracija stanovništva – starinačko čakavsko stanovništvo s područja Gacke, Like, Krbave, Pounja… moralo je napustiti vjekovna staništa pred osvajačkom turskom vojskom, a velikaške obitelji, mecenati glagoljaštva, veliki dio novčanih sredstava trošili su na ratove s Turcima i unutrašnje političke borbe. 28 Mnogi stručnjaci tvrde da je i prva tiskana knjiga na hrvatskome jeziku Misal po zakonu rimskog dvora tiskana u Kosinju 1483. godine. 29 Dvojbe oko mjesta tiskanja brevijara otklanjali su mnogi pa je npr. Eduard Hercigonja napisao: “Valja napomenuti da kada je riječ o Kosinju kao mjestu gdje se nalazila oficina, danas više nema sumnje, zahvaljujući preciznim po-redbenim, tekstološkim istraživanjima, da je ovdje doista tiskan glagoljski Brevijar iz godine 1491” [16: 213]. Ista razmišljanja je desetak godina ranije iznio i Zvonimir Kulundžić ne ostavljajući mjesta sumnji o Kosinju kao mjestu tiskanja ove inkunabule [25]. Sasvim oprečnog mišljenja je Josip Tandarić koji smatra da se prvotisak brevijara ne može smatrati izdanjem kosinjske tiskare već ga veže uz kvarnersko-istarsko područje, ali istovremeno ne niječe djelovanje kosinjske glagoljaške tiskare [37]. Do danas dvojbe nisu otklonjene. Štoviše, danas su još veće nego u vrijeme kada su pisali Hercigonja i Tandarić. No, valja izdvojiti razmišljanja Mile Bogovića koji analizirajući autorstvo knjige iz 1696. godine u kojoj se opisuje Lika i Krbava, a koja se pripisuje senjskom i modruškom biskupu Glaviniću, također izražava sumnje o kosinjskoj tiskari kao mjestu tiskanja ovoga važnoga brevijara [2] ili sklonost Josipa Bratulića da potvrdi Kosinj kao mjesto tiskanja brevijara iz 1491. godine [11: 109].


24

kamenih natpisa, klesanih najkasnije u 15. st., koji su pronađeni “kod crkvice sv. Marka Gro-ba kod Udbine, a odlomci su pohranjeni u Arheološkom muzeju u Zadru” [39: 220], a ličko-senjski biskup Mile Bogović govori o glagoljskom natpisu u Krbavici [39: 220].

No, područje Krbave dobar je primjer da usprkos svim nedaćama kulturni nivo može biti iznimno visok. O tome svjedoče misali, brevijari i kodeksi koji su dobro znani znanstvenoj javnosti, a koje su stvorili krbavski knez Novak Disislavić i vrstan iluminator i minijaturist Bartol s pridjevkom iz Krbave.

Misal kneza Novaka, jedna od najljepših glagoljičnih knjiga, sastoji se od 270 listova, koje je zrelom ustavnom glagoljicom i hrvatskom redakcijom staroslavenskoga jezika 1368. na jednom od svojih posjeda u Krbavi napisao visokoobrazovani glagoljaš humanist, krbav-ski knez Novak kao zavjetni dar crkvi u kojoj će biti pokopan: “Let Gospodnjih 1368 ja knez Novak (...) napisah te knjige za svoju dušu i onoj crkvi da se dadu v koj legu vekivečnim ležanijem (...) A sada prošu vsakoga popa i djaka ki budet va te knjige oficijati moli milosti- voga i dragoga i slatkoga gospodina Boga i vspomeni moju dušicu v molitvah svojih i moli gospodina Boga za nju” [24: 317, 318]. Ljepoti misala pridonose brojne iluminacije30. Nje-govi sinovi prodali su ga 1405. za crkvu sv. Jelene i sv. Petra u Nugli, kraj Roča31, gdje je poslužio kao jedan od predložaka za priređivanje glagoljskoga Prvotiska [28]32 čime je pot-vrđena cjelovitost i jezično-književno zajedništvo glagoljaškog prostora [17]. “Misal je po-znat i po tome što su u njegovu kolofonu zapisani prvi hrvatski čakavski osmerački stihovi: ... i pomisli vsaki hrstjanin /da sa svijet ništare ni / ere gdo ga veće ljubi / ta ga brže zgubi / nu ošće pomisli vsaki sada / ča se najde od nas tada / gda se duša strahom smete / a dila nam se skriti ne te” [12: 172]. Dakle, riječ je o najstarijem sačuvanom zapisu silabičko-ton-ske versifikacije na hrvatskom čakavskom jeziku [17].

Glagoljičke knjige pisao je i iluminirao (sve knjige bogate su vrlo lijepim minijaturama) Bartol Krbavac u svojoj pisarnici (skriptoriju) u 15. stoljeću. Pisarsku djelatnost razvio je u svom zavičaju, južnoj Krbavi, odakle se preselio u Hrvatsko primorje. Od mnoštva napisanih tekstova svojom važnošću se izdvajaju Berlinski, Ročki i Beramski misali te Bakarski brevijar.

Berlinski misal iz godine 1402. knjiga je sa zanimljivom poviješću: pisana za crkvu sv. Jurja Koprivskog na rijeci Zrmanji (koja se u to vrijeme zove Kopriva) dospjela je u Za-dar 1404. godine, zatim u Rim 1627., u Englesku 1808. Kao dio Hamiltonove zbirke (nazva-ne prema škotskom skupljaču knjiga Hamiltonu) 1882. dospjela iz Londona u Berlin gdje je bila pronađena 1956. i gdje se nalazi i u današnje vrijeme pa se zato zove Berlinski misal. To je jedan od najbolje uščuvanih hrvatskoglagoljskih rukopisnih kodeksa, ima 218 pergament-nih listova i uobičajene misalske dijelove. Široj javnosti najzanimljiviji su ritualni proslovi (blagoslov prstena, blagoslov soli i zobi), a povjesničarima književnosti prijevod poznate po-korničke pjesme Dies irae (Sudac hoće gnjevan priti) [12].

_________________________________ 30 Knez Novak često se u literaturi spominje i kao iluminator svojega misala, ali analize minijatura u misalu dovode do zaključka da se najvjerojatnije radi o djelu nekoga hrvatskog minijaturiste koji je radio u Zadru ili u Ninu i koji je bio u službi ovoga istaknutoga hrvatskog feudalca [31]. 31 O toj prodaji postoji zapis na kraju kodeksa s povijenim i jezičnim podatcima [28]. 32 Do zaključka da je doista Misal kneza Novaka poslužio za nastajanje glagoljskoga Prvotiska dovodi sadržajna, povijesnoliturgijska i jezična komparativna analiza obaju djela [28].


25

Ročki je misal pisan uglatom glagoljicom. Datira se u prvu pol. 15. st. Dobio je ime po Roču, gradu za koji je izrađen, gdje je bio u uporabi do 1593. godine. “Pismo je lijep ustav, a tekst ukrašen mnogim i raznovrsnim inicijalima i minijaturama” [28: 26].

Beramski misal sastoji se od 490 listova pergamene. Nastao je oko 1425. godine, a Bar-tol ga je napisao vjerojatno u gradu Bakru za potrebe župne crkve u Bermu u Istri. Nalazi se u Ljubljani pa se po mjestu sadašnjeg boravka još zove Ljubljanskim misalom. “Kodeks ima 245 pergamenskih listova, veličine 34.5x25.5. Tekst je pisan u 2 stupca po 30 redaka. Sprije-da je dodan 1, a straga su dodana 2 lista. Sadržajno je na nekim mjestima manjkav. Tekst je iskićen brojnim i lijepim inicijalima i isprekidan većim i manjim minijaturama” [28: 42].

Iz Bakarskog brevijara (1414.) spašene su samo bilješke od kojih jedna sadrži oskudne podatke o njegovu kretanju i boravku, a ostale su važne za crkvenu povijest Bakra i okolice [28].

Svi su ovi dokumenti značajni kao filološki, kulturološki, povijesni i umjetnički spome-nik hrvatskoga glagoljaštva.

Zaključak. Glagoljska pismenost na području Gacke, Like i Krbave izuzetno je velika i značajna. Rukopisno su na hrvatskom ili staroslavenskom jeziku hrvatske redakcije nastali brojni misali, brevijari i zbornici te niz drugih svjetovnih i epigrafskih zapisa te neprocje-njivo važne inkunabule. Stoga nije čudno da su Gacka, Lika i Krbava svojedobno postale žarištem glagoljske kulture. No, većina knjiga je odnesena prema Primorju, Krku i Istri, ka-mo su odlazili glagoljski pisci zbog nestabilnih ratnih vremena i nadiranja Osmanlija sve više na zapad: “Poznato nam je, naime, da iz tih krajeva u 15. stoljeću i glagoljski pisci i njihove knjige putuju prema Istri i otocima, a ne obrnutim putem. Zoran su primjer Bartol Krbavac i pop Martinac. Uslijedila je, dakle, u drugoj polovici 13. stoljeća svestrana podrška opće Crkve našem glagoljaštvu.33 Jezik naših glagoljaša ubrojen je službeno među svete jezike. Tako nam postaje shvatljiv onaj nagli kulturni uspon u širenju glagoljice i starosla-venskoga bogoslužja jer već u XIV. stoljeću naše je glagoljaštvo u svojim najboljim izdan-cima dosegnulo vrlo visoku europsku kulturnu razinu. Na taj su način Papino pismo i su-sljedna materijalna potpora našim glagoljašima stvorili pretpostavke za normalan i slobodan razvoj glagoljice i postavili temelj zlatnome vijeku hrvatske glagoljske kulture” [8: 322].

I ne samo to, glagoljica se zahvaljujući toj dubokoj ukorijenjenosti unutar hrvatskoga prostora održala jako dugo (pogotovo u usporedbi s drugim slavenskim narodima gdje se može govoriti o kratkim periodima glagoljaštva ili samo iznimnim slučajevima) i donosila brojne i vrijedne plodove, tekstove koji su važni za liturgijska i povijesnojezična istraživanja, a pružaju i obilje obavijesti o društvenim prilikama i kulturnim ambijentima u kojima su nastali. Sve je to dovelo do toga da hrvatsku glagoljašku kulturu, nakon tisuću godina in-tenzivnog bavljenja njome, danas smatramo simbolom našega naroda i zemlje. Istraživano _________________________________ 33 “Kad je u katedrali i biskup počeo pjevati staroslavenski iz glagoljskog misala, bilo je to veliko ohrabrenje za sve glagoljaše, ponajprije za najbliže biskupove suradnike kanonike, od kojih su zacijelo bar neki i prije pripadali glagoljaškom krugu. Otok Krk i dalje ostaje glavno izvorište glagoljice, ali Senj postaje njezino glavno uporište. Na cijelom području Senjske i Modruške ili Krbavske biskupije širi se glagoljska knjiga po crkvama i izvan njih. Formiraju se skupine pisaca i prepisivača raznih knjiga. Među takve ubrajamo Bartola Krbavca, pisca više brevijara i misala, popa Martinca iz plemena Lapčana, pisca II. novljanskog brevijara, i mnoge druge. Knez Novak Disislavić dovršio je 1368. svoj misal u Ličkoj Ostrovici. Bila je to tako dotjerana knjiga da je poslužila kao predložak za prvu našu tiskanu knjigu – Prvotisak 1483. godine” [4: 46].


26

područje uvelike tome pridonosi svojim bogato iluminiranim rukopisima liturgijskoga i neliturgijskoga značaja i inkunabulama, koje su stvarali pojedinci vođeni mišlju koju je još davne 1468. zapisao Broz Kolunić iz Gacke u svome zborniku: “Gdo knjige počtuje da je knjigami počtovan”, a koja se i u današnjici potvrđuje istinitom.

Literatura

1. Badurina-Stipčević V. Mjesto Dabarskoga brevijara među hrvatskoglagoljskim liturgijskim kodeksima / V. Badurina-Stipčević, M. Mihaljević, M. Šimić // Gacka u srednjem vijeku. – Za-greb, Otočac : Institut društvenih znanosti Ivo Pilar Područni centar Gospić, 2012. – S. 255–282.

2. Bogović M. Takozvani Glavinićev opis Like i Krbave iz 1696. godine / M. Bogović // Croatica Christiana periodica. – 1991. – Br. 27. – S. 117–128.

3. Bogović M. Hrvatsko glagoljaško tisućljeće / M. Bogović // Senjski zbornik. – 1998. – Br. 1. – S. 137.

4. Bogović M. Povijest biskupija Senjske i Modruške ili Krbavske / M. Bogović // Fontes. – 2001. – Br. 1. – S. 21–32.

5. Bogović M. Okolnosti pojave i razvoja glagoljice na hrvatskom području do 1248. Godine / M. Bogović // Glagoljica i hrvatski glagolizam. – Zagreb, Krk : Staroslavenski institut, Krčka bis-kupija, 2004. – S. 247–260.

6. Bogović M. Otočac od spomena na Bašćanskoj ploči do biskupijskog središta u 15. Stoljeću / M. Bogović. – Otočac, 2010. – 72 s.

7. Bogović M. Od knezaGačana do Mikule u Otočcu / M. Bogović // Gacka u srednjem vijeku. – Zagreb, Otočac : Institut društvenih znanosti Ivo Pilar Područni centar Gospić, 2012. – S. 9–23.

8. Bogović M. Hrvatsko glagoljaštvo kao inkulturacijski proces / M. Bogović // Riječki teološki časopis. – 2015. – Br. 2. – S. 317–326.

9. Brala-Mudrovčić J. Glagoljska baština Gacke doline i Gačanski park hrvatske memorije – jezično, kulturološko i nacionalno obilježavanje religioznoga i svjetovnoga života / J. Brala-Mudrovčić // Crkva u svijetu. – 2014. – Br. 49. – S. 222–247.

10. Bratulić J. (preveo i protumačio) Žitja Konstantina Ćirila i Metodija i druga vrela / J. Bratulić. – Zagreb : Kršanska sadašnjost, 1985. – 199 s.

11. Bratulić J. Leksikon hrvatske glagoljice / J. Bratulić. – Zagreb, 1995. – 191 s. 12. Bratulić J. Hrvatska pisana kultura / J. Bratulić, S Damjanović. – Zagreb, 2005. – 360 s. 13. Bratulić J. Povijest hrvatskoga jezika / J. Bratulić, S. Damjanović, A. Frančić, B. Kuzmić,

J. Lisac, R. Matasović, M. Mihaljević, M. Žagar. – Zagreb : Croatica, 2009. – 582 s. 14. Damjanović S. Lički glagoljični tekstovi kao izvor za hrvatsku jezičnu povijest / S : Damjanović //

Lika i Ličani u hrvatskom jezikoslovlju. – Zagreb : Institut za hrvatski jezik i jezikoslovlje, 2003. – S. 123–128.

15. Fučić B. Glagoljski natpisi / B. Fučić. – Zagreb : JAZU, 1982. – 431 s. 16. Hercigonja E. Povijest hrvatske književnosti II / E. Hercigonja. – Zagreb, 1975. – 482 s. 17. Hercigonja E. Tropismena i trojezična kultura hrvatskoga srednjovjekovlja / E. Hercigonja. –

Zagreb : MH, 1994. – 279 s. 18. Hrvatska enciklopedija. – Zagreb : LZMK, 1999.–2009. 19. Ibler M. Brevijar BORGIANO ILLIRICO 5–6 / M. Ibler // Senjski zbornik. – 2009. – Br. 36. –

S. 221–228. 20. Katičić R. Uz pitanje o postanku i starosti glagoljice. Hercigonjin zbornik / R. Katičić // Croati-

ca. – 1996. – Br. 42. – 44. – S. 185–198. 21. Klaić V. Knjižarstvo u Hrvata / V. Klaić // Iz povijesti hrvatskoga knjižarstva. – Zagreb : Ex libris,

2009. – 78 s. 22. Kranjčević M. Švica (Monografija) / M. Kranjčević. – Otočac : KČSPG, 2003. – 203 s.


27

23. Kranjčević M. Gačanski park hrvatske memorije – druga godina / M. Kranjčević // Vrilo. – 2012. – Br. 8. – S. 250.

24. Kukuljević Sakcinski I. Acta croatica– Listine hrvatske / I. Kukuljević Sakcinski. – Zagreb, 1863. 25. Kulundžić Z. Glagoljaška štamparija XV-XVI stoljeća Kosinj-Senj-Rijeka / Z. Kulundžić // Se-

njski zbornik. – 1966. – S. 167–308. 26. Mance I. Kosinj : izvorište hrvatske tiskane rijeĉi / I. Mance. – Split : Redak, 2013. – 220 s. 27. Nazor A. Knjiga o hrvatskoj glagoljici : ja slovo znajući govorim / A. Nazor. – Zagreb : Erasmus

naklada, 2008. – 160 s. 28. Pantelić M. Glagoljski kodeksi Bartola Krbavca / M. Pantelić // Radovi. – 1964. – Br. 5. – S. 5–98. 29. Pantelić M. Prvotisak glagoljskog misala iz 1483. prema Misalu kneza Novaka iz 1368. / M. Pan-

telić // Radovi Staroslavenskog instituta. – 1967. – Br. 6. – S. 5–108. 30. Pantelić M. Odraz sredine u hrvatskoglagoljskim liturgijskim kodeksima 14. i 15. stoljeća /

M. Pantelić // Slovo. – 1971. – Br. 21. – S. 324–332. 31. Prijatelj K. Minijature u Misalu kneza Novaka / K. Prijatelj, I. Prijatelj-Pavičić // Prilozi povijesti

umjetnosti u Dalmaciji. – 1994. – Br. 1. – S. 71–84. 32. Radošević A. Propovijed (…) iz Kolunićeva zbornika / A. Radošević // Gacka u srednjem vijeku. –

Zagreb, Otočac : Institut društvenih znanosti Ivo Pilar Područni centar Gospić, 2012. – S. 283–306. 33. Runje P. Otočac, srednjovjekovna biskupija i kulturni centar / P. Runje // Senjski zbornik. –

2006. – Br. 33. – S. 51–62. 34. Škrbec S. Riječka zvijezda Gutenbergove galaksije : tiskarstvo Rijeke i hrvatske glagoljske tiskare /

S. Škrbec. – Rijeka : Tiskara Rijeka, 1955. – 424 s. 35. Štefanić V. Tisuću isto godina od moravske misije / V. Štefanić // Slovo : časopis Staroslavenskog

instituta. – 1963. – Br. 13. – S. 5–42. 36. Šurmin Đ. Hrvatski spomenici / Đ. Šurmin // Monumenta historico-juridica Slavorum meri-

dionalium JAZU. – 1898. – Br. 6. – 510 s. 37. Tandarić J. Hrvatskoglagoljski tiskani brevijar iz 1491. / J. Tandarić // Slovo : časopis Staro-

slavenskog instituta. – 1984. – Br. 34. – S. 125–157. 38. Vončina J. Četiri glagoljske listine iz Like / J. Vončina // Radovi Staroslavenskog instituta. –

1964. – Br. 5. – S. 213–230. 39. Žubrinić D. Hrvatska glagoljska bašćina u današnjoj Lici s naglaskom na Gacku / D. Žubrinić //

Gacka u srednjem vijeku. – Zagreb, Otočac : Institut društvenih znanosti Ivo Pilar Područni centar Gospić, 2012. – S. 207–244.

Стаття: надійшла до редакції 09.07.2018

прийнята до друку 20.08.2018

CROATIAN GLAGOLITIC HERITAGE – GACKA, LIKA AND KRBAVA

Jasminka Brala-Mudrovčić

Department of Teacher Education in Gospić University of Zadar,

Dr. Ante Starčevića 12, 53000 Gospić, Republic of Croatia, tel.: (0385) 91 550 20 87, e-mail: [email protected]

Glagolitic script, the Slavic way of writing, which Croats wrote for almost a millennium

in, played an important role in the history of the culture of the Croatian people (forming) developing the Croatian identity. Old Church Slavonic is considered to be the oldest written language of Slavic languages and most probably it was compiled in the mid 9th century by


28

Constantine the Philosopher for the purpose of expanding Christianity among Moravian Slavs. It was also used by other Slavic peoples and in Croatia special versions were deve-loped and used for liturgical and legal texts, personal correspondence and Croatian literature from the 12th to the late 15th century which were mainly written in Glagolitic script. The Croatian people used both, Old Church Slavonic and Croatian vernacular. At the beginning of the 16th century Latin script would overcome all of the above functions. However, despite the narrowing of its use, it has been preserved to recent times and thus has become and remains the national way of writing by the Croatian people through centuries. Since its first use Glagolitic script has been actively used particularly in the area of Istria, the Kvar-nerIslands, Dalmatia, Gacka, Lika and Krbava. This work will try to point out the justi-fication of the fact that the area of Gacka, Lika and Krbava, which has a rich Glagolitic past being witness to material remains in the form of law documents, breviars or epigraphic re-cords, is the original source of Glagolitic scrip tand at the same time the core of Old Church Slavonic worship in Croatia. Known and very important are the breviars Borgiano Illirico 5 and 6, Dabarski brevijar and Kolunićev zbornik s well as one of the most beautiful books Misal kneza Novaka, and thanks to the Gacka park of Croatian memories, this area now be-comes the focal point of Glagolitic culture as it was more than half millennium.

Key words: Glagolitic, Old Church Slavonic, Croatian vernacular (language), Croatian literature, Croatia, Gacka, Lika, Krbava.


UDK 81'374

IZAZOVI LEKSIKOGRAFSKE OBRADE U JEDNOJEZIČNOME MREŽNOM RJEČNIKU

(na primjeru Hrvatskoga mrežnog rječnika – Mrežnika)1

Lana Hudeček

Institut za hrvatski jezik i jezikoslovlje, Republike Austrije 16, 10 000 Zagreb, Hrvatska,

[email protected] Na primjeru Hrvatskoga mrežnog rječnika – Mrežnika, koji se kao istraživački projekt

koji financira Hrvatska zaklada za znanost provodi u Institutu za hrvatski jezik i jezikoslovlje od ožujka 2017. godine, u radu se pokazuju neki od izazova pred kojima se nalaze obrađivači i urednici takva rječnika, odnosno pokazuje se u kojim elementima rad na izradi mrežnoga rječnika uvodi pogled na leksikografsku obradu drukčiji od onoga u tiskanim rječnicima. Velik broj mogućnosti koje takav rječnik otvara (npr. rad na korpusima i sa suvremenima alatima za pretragu korpusa, povezivanje s izvanrječničkim izvorima) uvodi i potrebu za njihovom pažljivom analizom te ograničavanjem na one mogućnosti koje su korisniku zaista potrebne i njemu korisne. Predstavit će se i izazovi s kojima su se urednice i obrađivači susreli tijekom pokusne obrade u prvome projektnom razdoblju te rješenja koja su donijeli oslanjajući se, između ostaloga, i na suvremenu e-leksikografsku teoriju, rješenja primijenjena u drugim velikim nacionalnim e-rječnicima tena svoje leksikografsko iskustvo u izradi tiskanih rječnika.

Ključne riječi: e-rječnici, e-leksikografija, Hrvatski mrežni rječnik, Mrežnik, jednoje-zični rječici.


Uvod. 1. ožujka 2017. u ustanovi nositelju projekta Institutu za hrvatski jezik i jezikoslov-lje započeo je s provedbom projekt Hrvatski mrežni rječnik – Mrežnik. U provedbu projekta, čiji je cilj izrada jednojezičnoga hrvatskoga mrežnog rječnika izrađena u skladu sa suvremenim e-leksikografskim teorijama, spoznajama, istraživanjima i postignućima, uključen je tim najvećim dijelom sastavljen od iskusnih leksikografa koji su već surađivali na Školskome rječ-niku hrvatskoga jezika objavljenu u tiskanome izdanju 2012. godine. Osnovni razlog za prijavu projekta Mrežnik bio taj što za hrvatski jezik ne postoji suvremeni jednojezični mrežni rječnik izrađen u skladu sa suvremenim spoznajama računalnoga jezikoslovlja2 [5: 329] te ocjena da je u hrvatskome jezikoslovlju nužno potaknuti sustavno upoznavanje s teorijom i praksom _________________________________ 1 Rad je izrađen na istraživačkome projektu Hrvatski mrežni rječnik – Mrežnik (voditeljica: Lana Hudeček), koji u cijelosti financira Hrvatska zaklada za znanost. 2 Za hrvatski jezik postoji nekoliko općih jednojezičnih e-rječnika: na internetu su javno dostupni Hrvatski jezični portal (http: // hjp.novi-liber.hr/) i Wječnik (https: // hr.wiktionary.org). Prvi je, međutim, samo formalno mrežni rječ-nik jer je zapravo riječ o tiskanome rječniku (Enciklopedijski rječnik hrvatskoga jezika) postavljenom na mrežu; drugi je Wikipedijin rječnik koji uređuju njegovi korisnici. Veliki rječnik hrvatskoga jezika ima pristup mrežnoj inačici s pomoću zatvorenoga koda, ali i tu je riječ samo o promjeni medija. DVD-om je opremljen prvi školski rječnik hrvatskoga jezika, inovativan po tome što korisnici mogu čuti i izgovor riječi te (rječnik je namijenjen učenicima nižeih razreda osnovne škole) učiti hrvatski jezik igrajući se jer se na DVD-u nalaze i poučne igre prilagođene dobnoj skupini korisnika rječnika.

Hudeček L., 2018

Lana HUDEČEK ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

30

izrade e-rječnika i mogućnostima koje otvaraju nove rječničke platforme, potaknuti pove-zivanje s ustanovama u kojima se e-rječnici izrađuju te provođenje novih istraživanja u području e-leksikografije.

Mrežnik je zamišljen kao rječnik koji ima tri međusobno neovisna, a ipak dijelom i pove-zana modula: modul za opće korisnike (10 000 natuknica), modul za učenike nižih razreda osnovne škole (3000 natuknica) te modul za osobe koje uče hrvatski kao drugi i strani jezik (1000 natuknica). Njihova se neovisnost očituje u činjenici da su za svaki modul izrađena posebna pravila obrade te u programu TLex uspostavljena drukčija struktura u skladu s potre-bama korisnika modula, a povezanost u činjenici da su modul za strance i modul za učenike u pravilu uspostavljeni redukcijom strukture osnovnoga modula te da su sve riječi obrađene u modulu za strance i modulu za učenike obrađene i u osnovnome modulu. Modulna struktura Mrežnika ima posljedica i na odabir osnovnoga abecedarija od 10 000 riječi. On je dobiven tako da je ekscerpcijom udžbenika i nastavnih planova i programa za niže razrede osnovne škole dobiven abecedarij modula za učenike od 3000 riječi, a ekscerpcijom udžbenika za osobe koje uče hrvatski jezik kao drugi i strani jezik abecedarij od 1000 riječi. Ta su dva abecedarija preklopljena, pa je tako dobiveni abecedarij dopunjen riječima prema popisu dobivenu od pre-klopljenih i izbalansiranih čestotnih popisa riječi u dvama hrvatskim korpusima: hrWacu i Hrvatskoj mrežnoj riznici (ne automatski, nego na temelju uredničkoga odabira), korpusima na kojima se temelji Mrežnik. On je zamišljen kao korpusno utemeljen, a ne korpusom vođen rječnik, odnosno kao rječnik koji se oslanja na korpusne podatke, ali se pri obradi njegovi obra-đivači služe i svim drugim dostupnim iżvorima i podatcima (iz tiskanih rječnika, s interneta itd.). Korpusi se pretražuju s pomoću alata SketchEngine, a za potrebe projekta napisana je te potrebama projekta u više koraka prilagođena gramatika skica (SketchGrammar) za hrvatski jezik, s pomoću koje se jednostavno dobivaju najvažniji podatci o gramatičkome i kolokacijs-kome ponašanju pojedine riječi [2: 25–26]. Mrežnik je zamišljen kao normativni rječnik, pa i ta činjenica objašnjava zašto on ne može biti korpusom vođen rječnik – nijedan, naime, od spo-menutih korpusa nije u pravome smisli riječi standardnojezični korpus; osobito u hrWacu nala-zi se i niz tekstova s društvenih mreža, foruma itd., dragocjenih za istraživanje jezika u poseb-noj uporabi, ali nerelevantnih (osim kao pokazatelj veoma čestih jedinica koje se približavaju razgovornome funkcionalnom stilu standardnoga jezika) za standardni jezik. [3: 208–210].

Rječnički članak uz natuknicu zubar koji donosimo u slici 3., u osnovnome se modulu sastoji od ovih elemenata:

naglašene natuknice ; nenaglašene natuknice (neće se prikazivati u konačnome prikazu rječnika, potrebna je

zbog pretraživanja rječnika); gramatičkoga bloka s naglašenim oblicima riječi (oblici su razrađeni i dogovoreni za

svaku vrstu riječi te uređeni prema morfološko-naglasnim tipovima, što osigurava njihovu potpunu sustavnost);

stilske oznake (razg.); definicije značenja; primjera preuzetih iz korpusa; kolokacijskoga bloka uspostavljena po modelu pitanja (npr. Kakav je xxx?) ili rubrika

(npr. Koordinacija:) i njima pridruženih najčešćih kolokacija u kojima se pojavljuje riječ iz natuknice;

Izazovi leksikografske obrade u jednojezičnome mrežnom rječniku… ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

31

normativne napomene kojom se objašnjava status riječi u standardnome jeziku; podatka o muškome/ženskome parnjaku3; podatka o sinonimu; tvorbene raščlambe; popisa tvorenica.

Slika 1. Skica riječi zubar

Slika 2. Prikaz strukture rječničke natuknice zubar u osnovnome modulu u programu TLex

_________________________________ 3 U rubrikama Žensko:/Muško: ne donose se mocijski, nego značenjski parnjaci; naravno da su mocijski parnjaci uključeni u kategoriju muško-ženskih parnjaka, ali se rubrike Žensko:/Muško: ne odnose isključivo na njih; u toj će se rubrici npr. uz riječ koza donijeti podatak Muško: jarac.


32

Slika 3. Prikaz obrade riječi zubar u osnovnome modulu u programu TLex

Osim navedenih elemenata postoje i drugi elementi, npr. uporabna/pragmatička napome-na, podatci o ostalim značenjskim odnosima u koje riječ ulazi, npr. o antonimima, meronimi-ma, hiponimima, kohiponimima – podatci za posljednje tri kategorije donose se samo kad je riječ o manjim i zatvorenim skupinama, o vidskome parnjaku, o gramatičkoj restrikciji pove-zanoj s određenim značenjem natuknice itd.; u školskome modulu nalazi se i dodatni ele-ment, podatci o tome kako se riječ koja se nalazi u natuknici rastavlja na slogove.

U ovome će radu dalje biti riječi o izazovima leksikografske obrade za mrežni rječnik s kojima su se susreli njegovi urednici i obrađivači, koji su (većina njih) leksikografsko is-kustvo skupljali radom na tiskanim rječnicima, u prvome redu na Školskome rječniku hrvat-skoga jezika.

Od mnogih izazova s kojima smo se susreli u izradi mrežnoga rječnika, ovdje ćemo opi-sati samo tri, prvi povezan s unutarrječničkim i izvanrječničkim povezivanjem, drugi pove-zan s drukčijom perspektivom pri razgraničavanju značenja povezanom s mogućnošću deta-ljnoga i iscrpnoga uvida u kolokacijsko ponašanje riječi i sveza te treći povezan s dvojbama koje nameće istodobno slijeđenje načela sustavnosti i načela korpusne utemeljenosti.

Izazovi leksikografske obrade u mrežnome rječniku Unutarrječničko i izvanrječničko povezivanje. Medij za koji se izrađuje mrežni rječ-

nik omogućuje pouzdano povezivanje unutar rječnika s pomoću poveznica. Poveznicima se povezuju riječi koje se nalaze u kojemu značenjskom odnosu (sinonimi, antonimi, me-ronimi, hiponimi, muško-ženski parnjaci – obostrano povezivanje) ili u kojemu gramatičkom odnosu (tvorenice i osnovna riječ, vidski parnjaci – obostrano povezivanje) ili u kojemu normativnome odnosu (upućivanje s pomoću uputnice vidi v.– jednostrano povezivanje). Iako i u nekim tiskanim rječnicima postoje rubrike za neke od navedenih kategorija, inter-net omogućuje da se jednim pritiskom na poveznicu pogleda i rječnički članak natuknice koja se nalazi na poveznici ili pojedino njezino značenje (značenjski se odnosi uspostavlja-ju među značenjima, a ne među natuknicama), a program za pisanje rječnika omogućuje potpun nadzor nad povezivanjem natuknica ili pojedinih njihovih značenja koja stoje u ko-jemu značenjskome, gramatičkome ili normativnome odnosu. U natuknici na Slici 3. riječ zubar povezana je sa ženskim parnjacima stomatologica, stomatologinja i zubarica, sino-


33

nimom stomatolog te tvorenicama zubarev, zubarica, zubarov, zubarski. Kako rječnik u prvoj fazi svoje izradbe, koja traje do 28. veljače 2021., obuhvaća (samo) 10 000 natuknica, bilo je potrebno predvidjeti i mogućnost donošenja tzv. mrtvih sinonima, antonima, tvorenica, muških/ženskih parnjaka itd. jer u prvoj fazi ne mogu sve riječi koje će se nalaziti na po-veznicama biti uključene u Mrežnik. Njih je ipak važno zabilježiti, u prvome redu kao po-datak za korisnika te oživljavanje takvih mrtvih jedinica uvođenjem njihovih rječničkih članaka imati u vidu u sljedećoj fazi obrade Mrežnika.

Medij za koji se izrađuje mrežni rječnik omogućuje uklapanje u rječnik različitih podata-ka s interneta. Predviđeno je uklapanje u Mrežnik podataka koji se već nalaze na internetu (na portalima Instituta za hrvatski jezik i jezikoslovlje Jezični savjetnik www.jezicni-savjet-nik.hr, Bolje je hrvatski www.bolje.hr, Kolokacijska baza hrvatskoga jezika ihjj.hr/koloka-cije, e-Glava (baza glagolski 10.5h valencija) valencije.ihjj.hr, Struna (baza stručnoga nazivlja) www.struna.hr), a također i izrada dodatnih baza za potrebe Mrežnika. Neke su od njih već smještene na mrežne stranice Hrvatski u školi (hrvatski.hr), a osim za potrebe modu-la za učenike dobrošao su izvor jezičnih podataka svim korisnicima toga portala namijenjena učenicima osnovne i srednje škole. One se nalaze u rubrikama Savjeti i Frazemi. U prvoj se donose jezični savjeti za učenike nižih razreda osnovne škole, a građa za tu rubriku uzeta je prema Mrežnikovu abecedariju za učenike. U drugoj se donose zanimljivi podatci o podrijet-lu pojedinih frazema koji će također biti obrađeni u modulu za učenike. U okviru projekta Mrežnik izrađuje se i baza etnika i ktetika te baza veznika.4

1. Primjer uklapanja savjeta s portala Jezični savjetnik u Mrežnik. Neki se podatci s već postojećih portala Instituta za hrvatski jezik i jezikoslovlje pri uklapanju u Mrežnik prila-gođuju određenoj natuknici. Stoga neće s natuknicom u Mrežniku biti povezani poveznicom, nego će njihov prilagođen sadržaj biti kopiran u odgovarajuću rubriku u Mrežniku. Donosi-mo primjer takva preuzimanja savjeta s portala Jezični savjetnik, odnosno prilagodbe savjeta koji se odnosi na normativni status ženskih mocijskih parnjaka (koji se tvore sufiksima -ica i -inja) tvorenih od muških mocijskih parnjaka koji završavaju na -og na određenu natuknicu u Mrežniku – za primjer uzimamo natuknicu stomatologinja/stomatologica.

Iz primjera koji donosimo na Slici 4. i Slici 5. vidljivo je da se savjet koji uzimamo sa stranica Jezičnoga savjetnika prilagođuje specifičnoj natuknici; tako je, primjerice, u savjet koji se donosi uz natuknice stomatologinja i stomatologica u nizu primjera koji se nalazi na tim stranicama dodan i taj primjer te uvršten u abecedni niz primjera.

Uz velike mogućnosti okupljanja podataka s različitih mrežnih mjesta, ta mogućnost krije i zamku da se u rječnik uvrštavaju i podatci samo zbog toga što su dostupni, a ne zbog toga što su u njemu zaista potrebni. Urednice rječnika vrlo su rano postale svjesne te zamke te su svi izvori s kojima se podatci u Mrežniku povezuju vrlo pažljivo odabrani te su izrađene točne upute za povezivanje sa svakim od njih; u ovome ih radu ilustriramo primjerom povezivanja s bazom jezičnih savjeta na stranicama jezicni-savjetnik.hr. Osobito je pažljivo trebalo pristupiti preuzimanju podataka iz već postojećih baza u Mrežnik jer one, naravno, ne odgovaraju u potpunosti njegovim potrebama. Baze koje nastaju o okviru projekta osmišljene su tako da se podatci mogu iz njih preuzimati bez prilagodbe. Među načelima rječničke obrade tako načelo

_________________________________ 4 Na hrcak.srce.hr/193900 može se preuzeti rad objavljen u časopisu Hrvatski jezik u kojemu se na str. 6–7 donosi slikovni prikaz povezivanja Mrežnika s drugim izvorima te iscrpniji opis baza s kojima se povezuje. [4: 6–7].


34

svrhovitosti u Mrežniku, pa i u svakome drugom mrežnom rječniku dobiva dodatnu dimenziju povezanu s medijem koji otvara iznimno velike mogućnosti povezivanja podataka.

Slika 4.Tipski savjet koji se odnosi na sinonimne ženske mocijske parnjake sa sufiksima -inja i-ica u Jezičnome savjetniku (jezicni-savjetnik.hr)

Slika 5. Primjer prilagodbe tipskoga savjeta pojedinoj riječi (na primjeru natuknice stomatologinja); isti se savjet ponavlja i uz riječ stomatologica


35

2. Kolokacijski odnosi i razgraničavanje značenja. Činjenica da je riječ o rječniku uteme-ljenu na korpusu na koji je primijenjena gramatika skica te su obrađivačima rječnika dostupne skice riječi (jasan pregled gramatičkoga i kolokacijskoga ponašanja riječi) za svaku natuknicu pred obrađivače rječnika stavila je i problem određivanja značenja i njegova opsega, odnosno prototipnosti značenja. Pred cijelim pregledom kolokacijskoga ponašanja pojedine riječi dolazi se do mnogo većega broja značenja nego što smo ih, primjerice, imali uz pojedinu natuknicu u Školskome rječniku hrvatskoga jezika [1]. Uzmimo za primjer riječ list: jedno je od značenja te riječi u Školskome rječniku hrvatskoga jezika: što tanko, što izgledom podsjeća na list te se kao primjeri navode kolokacije list papira, list tijesta [1: 290]. U Mrežniku, u naprijed opisanome sustavu donošenja kolokacija, takva bi definicija značila da ćemo, uz to značenje, u kolokacijskome bloku uz pitanje Što se s listom može? imati odgovore ispisati ga, isprintati ga, nadjenuti ga, napisati što na njega, pisati po njemu, poderati ga, premazati ga (jajem, vrhnjem), presaviti ga, razvući ga, sviti ga, zgužvati ga, odrezati ga. Međutim, prob-lem koji su uočili obrađivači Mrežnika u tome je što se dio tih odgovora vezuje samo uz izraz list papira (ispisati ga, isprintati ga, napisati što na njega, pisati po njemu), a dio samo uz izraz list tijesta (nadjenuti ga, premazati ga (jajem, vrhnjem), razvući ga), dok se određen broj odgovora može odnositi na oba izraza (poderati ga, presaviti ga, sviti ga, zgužvati ga, odrezati ga). Iz toga proizlazi da ono što smo letimičnijim uvidom u korpus (uvidom u korpus bez skica riječi) pri izradi Školskoga rječnika hrvatskoga jezika smatrali jednim značenjem u Mrežniku razdvajamo kako bi u kolokacijskome bloku sve kolokacije bile primjenjive za jedno značenje. U Mrežniku je to riješno tako da je pod definicijom List je tanak komad čega, ono što izgledom podsjeća na istoimeni dio biljke. uvedena sveza list papira. Tako se broj značenja znatno povećava u odnosu na broj značenja u Školskome rječniku hrvatskoga jezika.

U Hrvatskome školskome rječniku riječi vozač pridruženo je tvorbeno značenje osoba koja vozi [1: 872], međutim, uvid u širi kolokacijski opseg te korpusne potvrde doveo je do toga da u Mrežniku ta riječ ima znatno veći broj značenja s pridruženim primjerima, koloka-cijama i svezama; ovdje navodimo samo značenja te svezu pridruženu 4. značenju, a oprav-danost uvođenja tih značenja objašnjavamo samo po jednom koordiniranom kolokacijom u zagradama koja jasno upućuje na to da je riječ o posebnome značenju):

1. Vozač je odrasla osoba bez obzira na spol ili muškarac koji zna upravljati vozilom (vozači i nevozači);

2. Vozač je odrasla osoba bez obzira na spol ili muškarac koji upravlja osobnim vozilom (vozač i suvozač);

3. Vozač je odrasla osoba bez obzira na spol ili muškarac koji se profesionalno bavi upravljanjem vozilom (vozač i tjelohranitelj);

4. sp. Vozač je odrasla osoba bez obzira na spol ili muškarac koji vozi utrke (vozači i mehaničari);

5. testni vozač (testni vozač i kaskader). Osim broja značenja, znatno se, iz istih naprijed opisanih razloga, u Mrežniku povećava i

broj sveza, koje imaju sve elemente koje ima i obrada riječi u natuknici te se ukupna veličina rječničkoga članka bitno povećava. S obzirom na to da u mrežnome rječniku zbog višestru-kih mogućnosti organizacije prikaza rječničkoga članka ne postoji problem ograničenosti prostora koji postoji u tiskanome rječniku, u kojemu bi velik broj značenja bitno smanjio preglednost rječničkoga članka te korisniku otežao korištenje rječnikom (kao, primjerice, u Akademijinu rječniku (Rječnik hrvatskoga ili srpskoga jezika Jugoslavenske akademije


36

znanosti i umjetnosti u 23 sveska, koji je izlazio od 1880. do 1976. godine), u kojemu pojedini rječnički članci, tiskani sitnim tiskom, obasežu i nekoliko stranica velikoga formata te je taj rječnik iznimno vrijedan za znanstvene svrhe, ali nepristupačan općemu korisniku.

3. Između korpusa i sustava. U Školskome rječniku hrvatskoga jezika veliku smo pozor-nost poklanjali sustavnosti, odnosno sustavnost je bila jedno od najvažnijih leksikografskih načela kojih smo se u tome rječniku pridržavali. Ona se očitovala na nekoliko razina: u donošenju sustavnih definicija koje su se uspostavljale uvijek kad je to bilo moguće (dakle, kad god je bila riječ o određenoj gramatičkoj – imenice na –ost, glagolske imenice, različite skupine zamjenica i odnosnih priloga, odnosni pridjevi, posvojni pridjevi, ili semantičkoj – godišnja doba, dani u tjednu, mjeseci u godini, horoskopski znakovi, mjerne jedinice, ure-đaji, biljke i njihovi plodovi, biljke i njihovi cvjetovi itd., skupini

u donošenju sustavnih tvorbenih gnijezda uz pojedine riječi (npr. sustavnome dono-šenju ženskoga mocijskoga parnjaka uz muški, nesvršenoga glagola uz svršeni).

Prvo načelo primjenjujemo i u Mrežniku, odnosno rječnička se obrada provodi po zatvo-renim skupinama od kojih se svaka dodjeljuje pojedinome obrađivaču. Pri izradbi Školskoga rječnika takav se model obrade pokazao iznimno dobrim zato što:

jamči sustavnost definicija i usklađenost obrade jedinica koje pripadaju zatvorenim skupinama

ubrzava obradu jer jedan obrađivač primjenjuje istu tipsku definiciju koju mijenja tek u elementu koji razlikuje jedinice opisane tom tipskom definicijom, na određen se način “specijalizira” za obradu određene skupine.

Pri primjeni drugoga načela u izradi Mrežnika naišli smo na poteškoće prouzročene či-njenicom da je Mrežnik rječnik koji je utemeljen na korpusu, pa iako to znači da ga korpusni podatci ne obvezuju (nije, naime, riječ o korpusom vođenom rječniku koji bi korpusni podatci obvezivali u smislu da opisuje stanje u korpusu), ipak smo ostali zatečeni činjenicom da neke riječi (uglavnom je riječ o tvorenicama od riječi koje ulaze i u dječji vokabular i čija je tvorba posve sustavna u korpusu (pa i šire, na internetu) nemaju potvrda. Razmjerno se često to do-gađalo za ženske parnjake ili za posvojne i odnosne pridjeve izvedene od muških ili ženskih parnjaka te ih zasad ipak unosimo uz veoma česte muške parnjake uz uporabnu napomenu da u korpusu i na internetu nismo za njih našli potvrda. To radimo samo za ženske parnjake i pridje-ve koje možemo pridružiti muškima u temeljnome korpusu od 3000 riječi; za muške parnjake koji se nalaze u ostalih 7000 natuknica nećemo uvoditi ženske parnjake temeljem načela sus-tavnosti, nego će biti zabilježeni samo ako se nalaze u abecedariju dobivenom balansiranjem i preklapanjem dvaju čestotnih popisa pojavnica u hrWacu i Hrvatskoj jezičnoj riznici.

Zaključak. U radu na Hrvatskome mrežnom rječniku – Mrežniku susreli smo se s mnogim izazovima leksikografske obrade, odnosno morali smo donijeti niz odluka i rješenja koje nije bilo potrebno donositi u rječnicima pisanim za tiskani medij s kojima su suradnici na projektu dosad imali iskustva. Izazov je bio i dopuna gramatike skica koju je izradio vanjski član projekta Nikola Ljubešić kako bi na najbolji način odgovorila na potrebe pisanja Mrežnika. Izazov je također bio i pisanje rječnika u programu za leksikografsku obradu TLexu, čemu je prethodila intenzivna suradnja projektne skupine za tehnološka rješenja s članom projekta zaduženim za projektiranje polja za unos rječničkih podataka u sva tri modula i intenzivna svakotjedna obuka članova projektne skupine za rad u tome programu namijenjena i upoznavanju svih mogućnosti toga programa. Oba ta izazova projektna je


37

skupina uspješno svladala u prvome redu nizom probnih obrada s kojima se započelo već u prvoj projektnoj godini i koja je bila usmjerena utvrđivanju mjesta na kojima se gramatika skica za hrvatski jezik može doraditi te utvrđivanju elemenata u kojima se obrada u TLexu može učiniti za obrađivače jednostavnijom. Napominjemo da je u TLexu riječ o iznimno složenome okviru za unos podataka koji je takav u prvome redu zbog Mrežnikove tromo-dulne strukture. Osim tih tehnoloških izazova, susreli smo se i s mnogim izazovima same leksikografske obrade, od kojih smo u ovome radu pozornost posvetili trima: untarrječnič-kome i izvanrječničkome povezivanju, kolokacijskim odnosima i razgraničivanju značenja te problemima koji se odnose na niz odluka o tome u kojoj mjeri i na koji je način korpus relevantan za donošenje podataka u rječniku, odnosno kako postupiti u slučajevima kad kor-pusni podatci (svojim nepostojanjem) ne podržavaju jedno od temeljnih načela koje smo že-ljeli provesti u Mrežniku, načelo sustavnosti. Tri izlučena problema samo su malen prikaz svih izazova s kojima se leksikograf susreće pri izradi mrežnoga rječnika.

Literatura

1. Birtić M. Školski rječnik hrvatskoga jezika / M. Birtić i dr. – Zagreb : Školska knjiga i Institut za hrvatski jezik i jezikoslovlje, 2012. – 968 s.

2. Blagus Bartolec G. Kad nam korpus ispunjava želje / G. Blagus Bartolec, I. Matas Ivanković // Hrvatski jezik. – Zagreb : Institut za hrvatski jezik i jezikoslovlje, 2017. – T. 4. – No 3. – S. 25–28.

3. Hudeček L. A New Project – Croatian Web Dictionary MREŽNIK / L. Hudeček, M. Mihaljević // The Future of Information Sciences. INFuture 2017, Integrating ICT in Society. – Zagreb : De-partment of Information and Communication Sciences, Faculty of Humanities and Social Sciences, 2017. – S. 205–213.

4. Hudeček L. Hrvatski mrežni rječnik – Mrežnik / L. Hudeček, M. Mihaljević // Hrvatski jezik. – Zagreb : Institut za hrvatski jezik i jezikoslovlje, 2017. – T. 41. No 2. – S. 1–8.

5. Štrkalj Despot K. A perspective on e-lexicography / K. Štrkalj Despot, C. Möhrs. – Zagreb : Ras-prave : Časopis instituta za hrvatski jezik i jezikoslovlje, 2015. – T. 41. – No2 – S. 329–353.

Elektronički izvor

6. Hudeček L. The Croatian Web Dictionary Project – Mrežnik / L. Hudeček, M. Mihaljević. Do-stupno na adresi : https://elex.link/elex2017/wp-content/uploads/2017/09/paper10.pdf. Datum pristupa : 10.06.2018.


THE CHALLENGES OF COMPILING A MONOLINGUAL WEB DICTIONARY

(on the example of Croatian Web Dictionary – Mrežnik)

Lana Hudeček

Institute of Croatian Language and Linguistics, Republike Austrije 16, 10 000 Zagreb, Croatia,

e-mail: [email protected]

On the example of Croatian Web Dictionary – Mrežnik, a research project financed by the Croatian Science Foundation which is compiled in the Institute of Croatian Langu-age and Linguistics from March 2017, the author analyzes challenges facing the lexico-graphers and editors of such dictionaries, i.e. in which elements such work introduces new insights into lexicographic work and differs from the work on printed dictionaries.The di


38

ctionary entries will contain links to repositories which will be created as a part of this project and made parallel with the dictionary (Linguistic Advice Repository, Conjunction Repository, The Idiom Etymology Repository, The Repository of Ethnics and Ktetics) and repositories which are already being constructed as a part of the projects conducted at the Institute of Croatian Language and Linguistics.Apart from the standard definitions, the dictionary will include definitions for school children (3000) and definitions for learners of Croatian as a foreign language (1000). The dictionary will be corpus based (Croatian Web Repository, corpus of the Institute of the Croatian Language and Linguistics, at: http://nlp. ffzg.hr/resources/corpora/hrwac/, and the Croatian Web Corpus, at: http://nlp.ffzg. hr/ resources/corpora/hrwac). Apart from the aforementioned corpora, other online and prin-ted sources will be taken into account.A number of possibilities that such a dictionary of-fers (e.g. the work on corpora and with computer tools for corpus search, links to other resources) introduces the need for their careful analysis and limitation to those that are useful for and to the user. The challenges that the editors and lexicographers met during the trial period in the first phase of the project as well as ways of meeting these challenges by means of modern e-lexicographic theory, solutions used in other big international e-di-ctionaries, and their own lexicographic experience gained while working on printed dictio-naries will be shown.

Key words: e-dictionaries, e-lexicography, Croatian Web Dictionary, Mrežnik, mono-lingual dictionaries.


UDK 811.163.42:81'27:81'246:81'38

IDIOMSKA RASLOJENOST HRVATSKOGA JEZIKA – ̶ STILOVI I REGISTRI

Zrinka Jelaska

Sveučilište u Zagrebu, Katedra za hrvatski standardni jezik,

Odsjek za kroatistiku Filozofskoga fakulteta, Ivana Lučića 3, 10000 Zagreb, Hrvatska,

tel. +385–1-4092 074, e-mail: [email protected]

U radu se raspravlja o raslojenosti jezika na različite idiome koja izvorne govornike čini

okomito višejezičnima kako bi se pokazala složenost građe u ovladavanju njima za izvorno-jezične i za inojezične govornike. Radi usustavljivanja u raščlanjivanju pojedinih idioma ne-ki su nazivi pojedinih kategorija predloženi u ovomu radu za hrvatski prema nazivima koji već postoje u drugim jezicima, a drugi su ustustavljeni izborom jasnijih odrednica i kategori-ja iz postojećih podjela, poglavito registar i potkategorija formalnosti. Raslojenost jezika na idiome pokazuje se na primjeru hrvatskoga, no kategorije vrijede i za druge jezike. Nakon kratkoga predstavljanja naziva jezik, idiom, kod, stil, varijanta, varijacija, varijetet predstav-ljeni su i prostorni (geolekti), društveni (sociolekti), funkcionalni (funkciolekti) i situacijski idiomi (situolekti) te višeznačnica registar. Na kraju se predstavljaju modeli višeslojnosti koji objedinjuju idiome o kojima se u radu raspravljalo. Pokazalo se da se određivanje postojećih naziva unutar podjele na glavne vrste raslojavanja može učiniti preglednijim ako se ljestivica formalnosti jednoznačno pripiše situacijskim stilovima ili situolektima pa se tako oslobodi od prevelike višeznačnosti ne samo naziv stil, nego i naziv registar.

Ključne riječi: hrvatski jezik, okomita višejezičnost, funkciolekt, situolekt, registar.


Uvod. Višeznačnica jezik i u jezikoslovlju se različito određuje uslijed različitih teorij-skih okvira i stavova jezikoslovaca. Primjeri su odrednica [16]: jezik je apstraktan sustav koji se ostvaruje jezičnim djelatnostima: prijamnim (slušanjem, čitanjem, gledanjem, opipa-vanjem) ili proizvodnim (govorenje, pisanje, znakovanje, dodirivanje); jezik je sredstvo kojim se iskazuje značenje; jezik je jedinstveno ljudsko sredstvo za sporazumijevanje usklađeno s društvenim, prostornim i vremenskim odnosima te okružjem.

No kada se govori o konkretnomu jeziku, primjerice hrvatskomu ili ukrajinskomu, jezik označava društveno-jezičnu pojavu koja objedinjuje različite idiome. Kao otvoren i dinami-čan sustav jezik je sastavljen od niza podsustava usklađenih s društvenom ili prostornom raslojenošću govornika na jednomu jezičnomu ili kulturnomu prostoru [12], mogu svjesno pokazivati svoje društveno podrijetlo i time pripadnost određenoj društvenoj skupini, poput ruralnoga ili urbanoga, regionalnoga, shvaćenu kao pripadnost određenomu prostoru ili pak kao pripadnost određenomu tipu kulture. Jezikom pojedinci mogu iskazivati stav prema ono-mu što su jezično proizveli i okolnostima u kojima to proizvode, primjerice duhovitom,

Jelaska Z., 2018

Zrinka JELASKA ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

40

ironičnom, sarkastičnom ili kakvom drugom jezičnom proizvodnjom. Jezikom pojedinci mo-gu iskazivati i odnose s drugim ljudima, pa proizvode tekstove različitoga stupnja formalno-sti, poput prisnoga, formalnoga, kolokvijalnoga.

Raslojenost jezika na različite idiome u ovomu se radu oprimjeruje na hrvatskome, no po-java različitih vrsta idioma i njihove kategorije vrijede i za druge jezike. Ta raslojenost (hrva-tske) izvorne govornike čini okomito višejezičnima, iako ni jedan pojedinac ne vlada svim (hrvatskim) idiomima. I sam pojam raslojenosti naziva se u hrvatskome različito, pa primjeri-ce uz nazive dijatopijski (prostorni), dijastratijski (društveni) i dijafazijski (situacijski) slijede riječi: varijeteti [24], varijacije [3], varijabilnosti [3], dimenzije, različitosti, uvjetovanosti, di-ferencijacije, slojevi. Radom se žele i usustaviti nazivi općih kategorija višeidiomnosti jedno-ga jezika te ponekih posebnih kako bi se pokazala složenost bilo kojega jezika. Nakon pred-stavljanja nekoliko osnovnih naziva raspravlja se o prostornim i društvenim, funkcionalnim (funkciolekti) i situacijskim idiomima (situolekti) te višeznačnici registar. Na kraju se pred-stavljaju modeli višeslojnosti, koji objedinjuju idiome o kojima se u radu raspravljalo.

Osnovni pojmovi Idiom. Naziv idiom označava bilo koji oblik jezične opstojnosti, odnosno jezičnu op-

stojnost bez njegova društvenoga određenja (engl. lect). Naime, društveni je položaj svakoga idioma složen pojam koji ovisi o okolnostima i mijenja se s vremenom, a na jezične se uloge koje jezik, odnosno idiom ispunjava, može gledati iz različitih kutova [4: 43]. Idiom može biti cijeli jezik poput ukrajinskoga jezika, standardni jezik poput hrvatskoga standardnoga jezika, narječje poput kajkavskoga, dijalekt poput štokavskoga ikavskoga, interdijalekt poput općečeškoga, mjesni govor poput postirskoga ili ozaljskoga itd.

Kôd. Jedan je od sinonima nazivu jezik kod (engl. code), koji se u tomu značenju poja-vljuje u nazivima preključivanje koda ili prebacivanje koda, no kao višeznačnica kôd često ima širi opseg značenja i odnosi se i na druge sustave znakova, poput Morseova koda. No kada je kontekst jasan, kôd može značiti neki idiom, ili njegovu podvrstu.

Standard. Standard je društvenokulturna kategorija, rijetko se određuje samo na temelju jezikoslovnih obilježja, uglavnom ulogu igra društvo, posebno politika. On je svjesno i iżravno normiran (što znači da su određena uzorna jezična obilježja u zajednici koja se njime služi pomoću normativnih propisa) u svim svojim djelatnostima (govorenje, pisanje, čitanje, najrjeđe slušanje) i razinama. Uglavnom se navodi da je on samosvojan, što znači da nije ovisan bilo o kojemu idiomu (tako ni svojoj dijalektnoj osnovici); da je višefunkcionalan jer pokriva sve potrebe javnoga sporazumijevanja, što znači da se njime može služiti u različitim situacijama; da je postojan u prostoru, a prilagodljiv u vremenu (tzv. elastična stabilnost). Standardni se idiom može odrediti i kao jedini idiom koji je prikladan za uporabu u svim si-tuacijama, dakle u prostorno, vremenski i društveno udaljenim odnosima njegovih govornika pa neki jezikoslovci navode svefunkcionalnost (omnifunkcionalnost) umjesto višefunkcio-nalnosti [16]. Svefunkcionalnost hrvatskoga standardnoga jezika uključuje i sporazumijevanje u područjima koja se tradicionalno nisu smatrala obuhvaćena standardom ili se standardolozi nisu previše njima bavili, poput prisnih razgovora, obraćanja djeci, kućnih poslova, stanovanja, kulinarstva, automehanike. Standardni je idiom središnji idiom unutar okomite višejezičnosti njegovih izvornojezičnih govornika.

Stil. Načinkojim pojedinac jezično proizvodi kako bi iskazao svoj društveni položaj, podrijetlo, stav ili formalnost te se svjesno ili podsvjesno usmjerio ka razlikovanju ili što

Idiomska raslojenost hrvatskoga jezika – stilovi i registri ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

41

većoj sličnosti sa sugovornikom naziva se njegovim stilom ili načinom (engl. style ili man-ner). Stil se u sociolingvistici odnosi i na inačnost unutar registra, a ta je inačnost uvjetovana pojedinčevim društvenim izborima [29: 8]. Jezik pojedinca, njegov idiolekt, može se nazvati i njegovim stilom, iako on uključuje vrlo širok raspon idioma. Stilom se nazivaju i uloge, odnosno funkcije [8] pa se govori o funkcionalnim stilovima. Stilom se katkada nazivaju i idi-omi koji su odraz situacijskih čimbenika, kao što su primatelji, okolnosti, tema, zadatak. To bi značilo da se različitim stilom primjerice govori s odraslima, starcima, mladima, djecom.

Jezične djelatnosti. Kako je jezik apstraktan sustav koji se ostvaruje jezičnim djelatno-stima, svaka jezična djelatnost ima svoje osebujnosti. Primjerice, ima riječi koje se najčešće govore, ali se izbjegavaju u pisanju, ili se i ne zapisuju, poput poštapalica aa, jel, uzvika hm, ajme, ajde, ap-ćiha. Neke se riječi drugačije doživljavaju kada su izgovorene nego kada su napisane, poput vulgarizama. Ima riječi koje se samo ili uglavnom pišu, poput eufemizma prokletstvo!

Dvije podvrste govorenja, govor i razgovor, također se razlikuju. Razgovor se češće pro-izvodi svakodnevnim stilom od govora. K tomu se u razgovoru govornik svjesno ili pod-svjesno usmjerava ka razlikovanju ili što većoj sličnosti sa sugovornikom. Stoga je i sam na-ziv razgovorni stil višeznačan. Katkada uključuje razgovorna obilježja standardnoga jezika, dakle razgovaranje kao jezičnu djelatnost; katkada nestandardna obilježja, primjerice regio-nalna, dijalektalna. Ovo drugo katkada se pripisuje tzv. supstandardu ili substandardima [8], a katkada uopće ne pripada standardu, pa tako Katičić [18] o razgovornomu jeziku kaže: Svaki standardni jezik, koliko god je u sebi čist i čvrsto određen komunikacijski sustav, po-stoji i rabi se uvijek uz razgovorni jezik sredine u kojoj žive njegovi govornici. U njegovoj porabi uvijek je prisutan i taj razgovorni jezik. Omjer njihove prisutnosti i kolika je i u kojim situacijama tolerancija prema jednomu ili drugomu od njih, to određuju jezični uzus i društ-veni odnosi. Različito je od sredine do sredine. Od toga zavisi što je kada umjesno.

Vernakular. Svakodnevni govor određene jezične zajednice naziva se vernakularom (engl. vernacular). Sinonim mu je mjesni ili lokalni govor. Označava domaći idiom koji se redoviti rabi na nekomu području za razliku od standardnoga, nacionalnoga ili službenoga idioma. Prototipno je to idiom kojim se mjesna zajednica spontano služi i kojim se na tomu mjestu govorilo odavno ili oduvijek.

Varijanta, varijacija, varijetet. U novije se vrijeme u hrvatskoj stručnoj literaturi pojavljuju i neki drugi nazivi umjesto idioma. Nazivi varijanta, varijacija i varijetet, redom međunarodnice, višeznačni su kao i njihove istovrijednice u drugim jezicima, poglavito eng-leskomu. U nastavku će se navesti samo novija uporaba u nekim mahom hrvatskim socio-lingvističkim radovima.

Varijanta. Varijanta (engl. variant) u hrvatskome je višeznačnica koja se, osim u naj-češćemu pojmu inačica, pojavljuje i kao sinonim ostalim dvjema riječima. Kako je povijest uporabe toga naziva i pojma u hrvatskome vrlo složena i opterećena, ovdje će se samo spo-menuti da se u hrvatskomu prijevodu teksta D. Halwacha [12: 231] rabi u višerječnomu nazi-vu funkcionalna varijanta, na idućoj strani stilska varijanta, pri čemu prevoditelj S. Turko-vić u bilješci navodi kako na temelju različite semantike engleski naziv style ne odgovara posve hrvatskomu leksemu stil.

Varijacija. Varijacija (engl. variation) u jeziku često znači 'bilo kakva inačica' u jeziku. Ona se smatra i temeljnim jezičnim obilježjem, a katkada je nadređenica stilskim i regi-starskim razlikama. U tomu smislu K. Mićanović [24] navodi da se isti jezik različito govori


42

i piše, ovisno o govorniku, okolnostima, vremenu i mjestu, tj. o posebnim društvenim uvjetima u kojima se taj jezik upotrebljava, a “svaka od tih različitih varijacija u kojima se jezik po-javljuje naziva se varijetetom”. Varijacija se u nekim pristupima odnosi na različitost pro-izvodnje prema spolu, dobi. Varijacija se kao dio dvočlane riječi ili višerječnoga naziva terminološka varijacija objašnjava međudjelovanjem jezika sa stvarnim svijetom i pobuđiva-njem vidova određenoga pojma važnih za određeni kontekst, a uvjetovana je kognitivnim, komunikacijskim i funkcionalnim čimbenicima [2].

Varijetet. U novije se vrijeme u hrvatskome naziv varijetet (engl. variety) pojavio u ok-viru tzv. lingvistike varijeteta. Za njega se pojednostavljeno može reći da je to usustavljen obrazac jezične uporabe, iako “teško je dati jednoznačnu i potpuno zadovoljavajuću de-finiciju varijeteta. Razlog tome jest da se jezični varijetet ne može definirati ako se uzimaju u obzir samo jezična obilježja, nego se moraju uzeti u obzir i izvanjezični činioci, poput druš-tvene grupe, područja, dobi, spola i sl.” [24]. Tako se i naziv standardni jezik i u hrvatskome zna zamijeniti nazivom standardni varijetet jer se smatra da je naziv jezik nejasan i da često sadrži vrijednosti sud. Navodi se da se jezik shvaća kao društvena pojava koju “čini niz va-rijeteta, a jedan je od tih varijeteta i standardni” [23: 6]. “Dakle, varijeteti se smatraju zbilj-skim, jedinstvenim oblicima u kojima se pojavljuje jezik, oni su konstrukt koji je najbliži em-pirijskoj stvarnosti.” [24]. U tomu smislu na hrvatskome često zamjenjuje ono što se na engleskome naziva standardnim dijalektom (engl. standard dialect), ali naziv standardni di-jalekat kroatistima je, a vjerojatno i ostalim slavistima (za razliku od nekih anglista) gotovo oksimoron, pa nije prihvatljiv.

Visoki i niski varijetet. U hrvatskomu se jezikoslovlju u novije vrijeme pojavljuje i po-djela na dva varijeteta: niski i visoki. Utemeljena je na Fergusonovoj teoriji iz 159. o diglosiji i u hrvatskome je u prijevodu S. Turkovića predstavljena kao viša i niža varijanta [12: 221], odnosno na novijim razradama u okviru lingvistike varijeteta [12: 225]. Te su nazive, koji su zamijenili naziv visoki stil ili opisnije nazive poput birani stil i slično, prihvatili i neki jeziko-slovci koji se bave i poučavanjem hrvatskomu kao inomu jeziku [31, 22, 30]. Naziv visoki i niski varijetet standardnoga hrvatskoga jezika uveo je D. Kalogjera [19: 556], koji smatra da prosječni hrvatski govornici obrazovanjem uspijevaju ovladati niskim varijetetom, a da se visokim služi uglavnom uža akademska filološka zajednica. S. L. Udier i M. Gulešić Macha-ta [31] smatraju da je niži varijetet razgovorni idiom, dok M. Matešić [21: 42] niski varijetet smatra uzusom, koji je neutralan, uobičajen, opći, uprosječen, dok je visoki norma zapisana u priručnicima. Istraživanje pisanoga akademskoga diskursa M. Matešić i M. Plešković [22: 391] među riječkom akademskom zajednicom pokazalo je da se niski varijetet smatra učestalijim, spontanijim i jednostavnijim, dok nekim značajkama visokoga ”... ispitanici pri-daju status pravilnosti, ljepote, uzvišenosti, profinjenosti i artificijelnosti”, a autorice smatra-ju da uzvišenost pomiče visokoga iz stilistički neutralnoga u ekspresivni. Treba istaknuti da je sasvim prirodno da standard nije spontan način sporazumijevanja, odnosno da se doživlja-va kao artificijelan jer je standardni idiom uslijed svjesnoga odabira, planiranja i njegovanja nužno i umjetan, iako je najčešće utemeljen na jednomu prirodnomu idiomu. Kako ga treba učiti i nadgledati njegovu proizvodnju, razumljivo je da prosječni govornici standardni idi-om, svakako njegov visoki varijetet, doživljavaju kao umjetan, a onda i knjiški ili arhaičan.

Kao što se vidi iz ovoga kratkoga pregleda, opseg značenja pojedinih naziva kao što su stil, varijanta, varijacija, varijetet, registar dijelom se preklapaju ili se naizmjenice rabe


43

kao da su sinonimi. U radu će se usustavljivanjem odabranih pojmova pokušati razri-ješiti značenje naziva stil i registar.

Različiti idiomi jednoga jezika. U sporazumijevanju se na prostoru pojedinoga jezika pojavljuju prostorni, društveni, vremenski, funkcionalni, situacijski, medijski itd., ali i poje-dinačni idiomi, iako su često oni i pomiješani. Svi jezici nemaju jednak stupanj svih tih ras-lojenosti na različite idiome, iako glavninu dijele. Za razliku od susjednoga mađarskoga jezi-ka, koji je prostorno jednolik, među slavenskim su jezicima razlike veće ili velike.

Neke su razlike uzrokovane poznatim dijalektnim lancima ili dijalektnim kontinuumom, gdje su u nizu dijalekata najbliži od njih najviše srodni i međusobno najsličniji ̶ oni imaju za-jedničke crte koje se ne vide kada se uspoređuju standardni jezici ili dijalekti s krajeva tih lanaca. Primjerice, od triju slovačkih narječja zapadnoslovačka su srodna češkima, posebno moravskima, a istočnoslovačka poljskima i tzv. karpatskorusinskima [24: 95] i zapadno-uk¬rajinskima. Hrvatski se i među slavenskim jezicima ističe narječnom raznolikošću koja je ve¬ća od raznolikosti nekih slavenskih jezika međusobno.

Druge su razlike uzrokovane vrsztom društvenih odnosa pa tako u jednomu jeziku bitnu ulogu može igrati odraz klasne podijeljenosti (primjerice engleskome) koje u drugomu jezi-ku nema, ili bar nema na način istovrijedan prvomu (primjerice hrvatskome).

Treće su razlike uzrokovane prototipnom dvojezičnošću, primjerice uslijed dugogodiš-njega nadređenoga položaja jednoga srodnoga jezika ili jezika etničke manjine, poput rusko-ga u Bjelorusiji gdje se razvio i miješani rusko-bjeloruski idiom pod nazivom trasjanka [9: 144] i u Ukrajini, gdje se razvio ukrajinsko-ruski idiom suržyka [6].

Izvorni su govornici u načelu okomito višejezični: usvajaju svoji materinski idiom, tije-kom obrazovanja ovladavaju standardnim idiomom (zvao se on tako ili kako drugačije), re-dovito u čitanju i pisanju, pa njime vladaju do nekoga stupnja; a bar prijamno donekle vlada-ju i mnogim drugim idiomima svojega jezika. Ta složenost hrvatskoga pokazuje se velikom preprekom koju bi inojezični učenici trebali ovladati da dosegnu razinu sličnu razini izvorno-ga govornika jer velik broj hrvatskih idioma nije moguće naučiti, nego ih treba usvajati bu-dući da nisu dovoljno opisani niti imaju priručnike. Ovladanost pojedinim idiomom ovisi u visokomu stupnju o potrebama pojedinca, posebno motivaciji i stavu prema tomu idiomu, unosu kojemu je bio izložen i okolnostima njegova ovladavanja idiomima. Ni jedan izvorni govornik ne vlada svim idiomima svojega jezika, vjerojatno nitko ne vlada ni polovicom svih hrvatskih idioma.

Inojezične bi učenike hrvatskoga bilo vrlo štetno poučavati svim idiomima kada bi to i bilo moguće jer bi ulaganje bilo u potpunomu neskladu s mogućom uporabom, a k tomu bi potpun opis uporaba svih obilježenih jezičnih jedinica bio vrlo zahtjevan posao za jezikoslo-vce. Vrlo je bitno svojstvo standarda činjenica da se njime tek dijelom može ovladati usvaja-njem, da ga je nužno učiti, što dijeli s inojezičnim idiomima. Inojezični su učenici hrvatsko-ga u sličnu položaju s izvornojezičnim govornicima po tomu što i jedni i drugi moraju stan-dard učiti da bi njime ovladali, što znači svjesno se truditi da njime ovladaju, a za to su im potrebne prikladne glotodidaktičke okolnosti, poglavito priručnici.

1. Prostorni idiomi ili geolekti. Prostorni se idiomi zajednički nazivaju geolektima (engl. geolect), katkada i aerolekt (engl. aerolect). Opći je naziv bio svojedobno i dijalekt, oko ko-jega se izgradila i dijalektologija. No kako je dijalekt višeznačnica (posebno u anglomeričkoj sociolingvistici i dijelu hrvatske pod njezinim utjecajem), a k tomu su dijalekti tradicionalno


44

shvaćani kao seoski idiomi, bolje je kao nadređenicu odabrati geolekt. Danas se sve više pojavljuju nazivi kao što su pokrajinski idiomi ili regiolekti, mjesni idiomi ili topolekti, gradski idiomi ili urbanolekti, idiomi metropole ili metrolekti. Među prostornim su idiomima danas i u Hrvatskoj sve važniji pokrajinski ili regiolekti uslijed velike pokretljivosti ljudi i preseljavanja u druge krajeve zemlje, dok je važnost topolekta uglavnom sve manja. Katičić [18] smatra da hrvatski ima pet pokrajinskih idioma: Hrvati pak, uzevši u grubo, imaju pet tipova razgovornoga jezika različitih u različitim dijalekatskim ozračjima. To su razgovorni jezici sjeverozapadne Hrvatske, onaj sjevernoga Jadrana, dalmatinski, slavonski i bosanski s hercegovačkim. ... Treba, dakako, upoznavati i druge hrvatske razgovorne jezike i naučiti živjeti s njima.

2. Društveni idiomi ili sociolekti. Društveni se idiomi nazivaju sociolektima. Usvajajući svoj vlastiti materinski idiom u obiteljskoj jezičnoj zajednici govornici se susreću i s ostalim društveno određenim idiomima te različitim registrima koji se rabe u određenim okolnosti-ma, tj. određenoj društvenoj situaciji, u određene svrhe, npr. na nastavi, prilikom kupovanja, u vjerskim obredima. Jedna je od odrednica sociolekta i da se jezik različito proizvodi iska-zujući vlastita obilježja, odnos prema sadržaju u odnosu na okolnosti i odnos prema primate-ljima, bili oni slušatelji ili čitatelji, u određenoj situaciji. Jezikom pojedinci mogu pokazivati svoj društveni položaj, mogu se predstavljati kao znanstvenici, poput liječnika koji izlaže na znanstvenomu skupu; sustručnjaci, poput liječnika koji razgovara s drugim liječnikom; struč-njaci, poput liječnika koji razgovara s pacijentom; učitelji koji poučavaju ili učenici koji traže objašnjenja; laici koji govore na temelju iskustva i dr.

3. Funkcionalni idiomi ili funkciolekti. Idiomi koji su određeni svojom ulogom ili funkcijom nazivaju se u hrvatskome različitim funkcionalnim stilovima. U hrvatskomu jezi-koslovlju obično se navodi pet funkcionalnih stilova. Imaju inačna imena, jednočlana ili dvo-člana kao složenice ili polusloženice, navedena su u (1), pri čemu katkada nisu polusloženi-ce, nego složenice pa se pišu bez spojnice.

(1) znanstveni ili stručno(–)znanstveni administrativni ili administrativno(–)poslovni novinarski (ili publicistički) ili novinarsko(–)publicistički književni (ili beletristički) ili književno(–)umjetnički razgovorni

Funkcionalni stilovi imaju podređenice (nazivaju se podstilovima), poput zakonodavno-pravnoga, društveno-političkoga, diplomatskoga, personalnoga u administrativnomu, koji se mogu dalje dijeliti, primjerice književnoumjetnički na dramski, pjesnički, prozni. Budući da za stilove postoje iscrpni popisi, koliko se god oni razlikovali, a za podstilove ne, na pitanje koliko ih je nema jedinstvenoga odgovora.

Kao poseban funkcionalni stil u nekim se drugim jezicima spominje i reklamni jezik (njem. Werbesprache, engl. Advertising language), koji Silić i Pranjković [28: 378] smatraju podvrstom administrativno-poslovnoga stila.

Biblijski je stil poseban stil biblijskih izvornika koji se prenose u jezike prijevoda i pre-poznatljivi način kako se na te jezike prevode. U hrvatskome je biblijski stil odmah prepo-znatljiv po postpoziciji sročnoga atributa, aoristima, imperfektima, niječnim imperativima, vezničkomu i, isticajnomu i [25], ali još nije ustaljeno smatra li se vlastitim (šestim) stilom ili podvrstom književnoumjetničkoga.


45

Neki od funkcionalnih stilova dijele podstilove s drugim stilom, zato se zovu miješani ili hibridni podstilovi, poput esejističkoga koji pripada i publicističkome i književnoumjetnič-kome.

Iako neki autori smatraju književnoumjetnički posebnim stilom, svojevrsnim nadsti-lom koji ne pripada standardu [16], [30]), u ovomu se radu podupire stav kojim je raspravu o odnosu standarda i funkcionalnih stilova zaključila L. Hudeček [15] izjavivši da se funk-cionalni stilovi ostvaruju u standardnomu jeziku i izvan njega. Autorica je navela da književ-noumjetnički, razgovorni i dijelom publicistički stil oblikuju standard, on iz njih po potrebi uzima pa oni pripadaju i stilistici i normativistici. Administrativni, znanstveni i dijelom pub-licistički stilovi su koje standard oblikuje i pripadaju normativistici. L. Hudeček [15] navodi: “Treba razlikovati stilove standardnog jezika od jezičnih stilova koji se u standardnome jezi-ku ostvaruju samo svojim (većim ili manjim) dijelom: književnoumjetnički funkcionalni stil standardnog jezika od književnoumjetničkog stila koji ne pripada standardnomu jeziku (npr. dijalektna poezija), razgovorni funkcionalni stil koji pripada standardnomu jeziku od raz-govornog stila koji ne pripada standardnomu jeziku (npr. razgovor na dijalektu, žargon)”.

Kako bi nazivlje bilo usklađeno i jednorječno, što je odlika dobrih naziva, za funkcional-ne stilove predlaže se naziv funkciolekt, tj. idiom određen funkcijom, što je čest naziv u eng-leskome (functiolect) i njemačkome (Funktiolekt).

Situacijski stilovi ili situolekti. Stil se često raščlanjuje na ljestvicu po formalnosti, iako neki sociolingivisti, posebno u novije vrijeme, takve idiome nazivaju varijacijama registra. Kao jedan od razloga navodi se činjenica da je stil toliko višeznačan da teško služi kao sociolingvistički naziv [32], iako je i dalje prikladan u književnosti.

No, i naziv registar prilično je opterećen višeznačnošću, kao što će se vidjeti dalje u tekstu.. K tomu se, osim sa stilom, registar katkad naizmjenice rabi i s različitim ulogama ili

funkcijama jezika. Primjerice C. Grinevald Craig [10] rabi naizmjenično funkcije, stil, odno-sno formalnost i registar govoreći o umiranju jezika. Navodi kako je početak umiranja neko-ga jezika gubitak pojedinih viših funkcija (engl. function), poput uporabe jezika u javnosti, ali da katkada umiranje jezika najprije dohvaća niske registre (engl. register), dok je zadnji sačuvan najformalniji registar.

Stupnjevi formalnosti osim stilovima ili registrima nazivaju se i stilističkim varijantama, funkcionalno-situativnim stilovima, individualnim repertoarima [12: 232], koji se mogu sažeti u dvije skupine: formalan (ritualiziran, formalan, konzultativan) i neformalan (opušten, blizak).

U ovomu se radu prihvaćaju podjela na neformalne i formalne situacijske stilove te nazi-vi opušten i blizak. Predlaže se savjetodavni umjesto konzultativnoga i svečani umjesto ri-tualiziranoga, službeni umjesto podređenice formalni (neprikladne i u prethodnoj podjeli jer je istoizrazan s nadređenicom formalni), i zato što riječ u općemu jeziku ima i to značenje (npr. ponašala se službeno ili razgovarala je sa mnom službeno, kao da me ne pozna). Une-sen je i okamenjeni kao šesti situacijski stil.

Dakle, stupnjevanje idioma po formalnosti svrstava se i u stil, i u registar, i među varije-tete. U ovomu se radu radi razlikovanja predlaže naziv situacijski stil, za koji postoji i naziv situolekt (njem. Situolekt, engl. situolect), umjesto registar kako bi registar ostao slobodniji za druga značenja. Za hrvatski se čini prikladnijim uporabiti situolekt kao naziv za situacije s različitim sugovornicima (bliskima, poznatima, nepoznatima), uključujući način jezičnoga međudjelovanja (privatno, javno, polujavno te jednosmjerno i obostrano, tj. višestrano). Iako


46

je ovaj naziv prilično rijedak, ima različit opseg značenja. Prvotno je na njemačkome [20, 33] uporabljen nešto uže, kao vrsta međudjelovanja, odnosno odabir između monologa i dijaloga, simetričnoga ili asimetričnoga, no katkada se rabi i šire jer uključuje i temu, ili tekstne vrste. Sama se situacija katkada doživljava izrazito široko, tako da su u nju primjerice uključeni govornik i slušalac, što znači njihov mjesni i društveni identitet i status, njihovo znanje o jeziku i znanje o svijetu, zatim je uključen medij, dakle pisana i usmena komunikaci-ju te socijalni kontekst i tema [24].

Cijeli je raspon formalnosti od prisnoga idioma ili situlekta, koji se pozitivno doživljava kao prirodan, a negativno kao neobrazovan i nestručan, do službenoga idioma ili situolekta, koji se pozitivno doživljava kao izrazito pristojan (primjerice protokolarni pozdravi), ali ne-gativno kao ukočen i neživ, čak pretenciozan, što se katkada odnosi i na okamenjeni. Jasno je da to ovisi i o pojedinoj kulturi, jer su u nekima upravo formalniji izrazito pozitivni, a opu-šteniji ili poučavateljski kada su javni od donekle negativni do jako negativni.

1. Prisan. Prisnim se stilom (engl. intimate), odnosno situolektom sporazumijevaju su-dionici koji se dobro poznaju i u blisku su odnosu. On je osoban, a ne javan. U njemu je vrlo važan neverbalni sloj sporazumijevanja pa su u njemu česta izostavljanja. Stoga iskazi djelu-ju negramatično, kao primjeri u (3), (4) i (5). U pismu, danas u mobitelnomu ili računalnomu sporazumijevanju, ima mnoštvo pravopisnih odstupanja, česti su sleng i žargon, što znači da prisni situolekt može izlaziti izvan okvira standardnoga jezika.

(3) Te tata čeka? Ak ne, buš došla na kavu. Ne?! Neš ti muke! Onda niš, bok! (4) Što'š s njim? Piće? Bljak! Si dobro? (5) Si doma? Po putu me zadavila Maja. Doću za pol sata. (6) Ispipala sam tajnicu i prokljuvila da je deki pouzdan ko naš stric. (7) Čoksa skužila da markiramo i pošizila kad je vidla da nas boli džon za neopravdane.

Neš ti tragedije!

U prisnomu situolektu česte su osobne aluzije i rječnik koje poznaju samo članovi obite-lji ili bliski prijatelji. Stoga prisni situolekt često zna biti slabo razumljiv ili nerazumljiv dru-gima jer ne znaju pozadinu, odnosno okolnosti značenja. Primjer može biti riječ pinaten koja znači 'osoba koju netko proglašava prijateljem jer (misli da) ima što zajedničko s njim ili su se jednom-dvaput družili, a ne zna joj ni (pravo) ime'. Nastala je u ranomu razvoju dječjega jezika kada je dijete za drugu djecu iz parka koja su se s njim zajedno igrala nazivalo pinaten jer nije još dobro znalo govoriti ni fonološki ni značenjski, a obitelj je tu riječ proširena značenja uključila u svoj rječnik.

2. Opušten. Opušten je situolekt (engl. casual) i osoban i javan, njime se služe prijatelji i znanci. Naziva se i neformalnim. Iako je odnos između proizvoditelja, primatelja i teme po-znat, gramatika je u svakodnevnomu situolektu važnija nego kod prisnoga. Česti su skraćeni oblici, kao u (8), metaforizmi, kao u (9) i frazemi (10), sleng, kao primjeri u (11) i (12). Neki su primjeri u njima referencijalnim značenjem slični primjerima prisnoga situolekta. Budući da je ponuđena pozadina, odnosno okolnosti značenja, drugima taj situolekt može biti razumljiv. On dijelom može biti dio razgovorne (pod)djelatnosti standarda, ali dijelom ne pripada standardu.

(8) Jel' te tata čeka? Ako ne, bi ti s nama na kavu? Onda ništa, đenja! (9) Što ćeš s njim, ići na piće? Ne! Jesi dobro?


47

(10) Dok sam se dovlačila do faksa, presrela me Maja. Eto me za pola sata. (11) Raspitala sam se kod tajnice i shvatila da to dekanu nije ni na kraj pameti. (12) Raska je čula da cijeli razred markira i dobila slom živaca kada je shvatila da ih više

brine kulja nego neopravdani. Koja tragedija!

Savjetodavni. Savjetodavni je situolekt (engl. consultative) načelno javan, odnosno po-lujavan, uključuje sporazumijevanje između poznatih i nepoznatih. U njemu postoje dvije vrste sudionika: stručnjaci i nestručnjaci, poput učitelja i učenika, liječnika i pacijenta, prav-nika i klijenta. Stoga su u njemu česti stručni nazivi, i to bar u dvjema inačicama: stručni na-ziv i višečlani naziv, poput šumnici ili šumni glasovi, u hrvatskome međunarodnica ili inter-nacionalizam i domaća riječ, poput slivenici ili afrikate. Pozadina, odnosno okolnosti značenja vrlo su jasne – ne pretpostavlja se da primatelj zna puno pa se sve jasno određuje, a dopušte-no je prekidanje. U njemu su važne potvrdne riječi poput onih navedenih u (13), odrednice, objašnjenja i parafraze, poput onih u (14) i (15).

(13) ha, shvaćam, da-da. (14) Frikativi su tjesnačni glasovi, tjesnačici. To su glasovi u čijemu oblikovanju govorni

organi stvaraju tjesnac kroz koji se zračna struja tare. (15) To u Vašemu slučaju znači da morate dobiti dozvolu i od općine i od Zavoda za zaštitu

spomenika.

4. Službeni. Službeni je situolekt (engl. formal) javan, uključuje i sporazumijevanje među nepoznatima. U govoru ili pismu proizvodnja je uglavnom jednosmjerna, u govoru se ne pre-kida sugovornika, vrlo je jasna pozadina, odnosno okolnosti značenja. Rabe se jasno određeni nazivi jer je izbor riječi važan, pa se ne uključuju ni kolokvijalizmi, a svakako ne posve ne-standardni leksemi. Izrazito su gramatični, ne pojavljuju se ni sažimanja niti sažeti oblici poput jel', đenja. U pismu se najčešće pojavljuje u stručnim i znanstvenim radovima, koji su izrazito gramatični. Rabe se složene i višestrukosložene rečenice, posebno u pismu. Neki su primjeri u njima referencijalnim značenjem slični primjerima prisnoga i opuštenoga situolekta.

(16) Čeka li Vas otac? Ako ne, biste li s nama išli popiti piće. Dobro, razumijem, doviđenja (17) Dok sam išla na fakultet, naišla je Maja. (18) Čuo sam da cijeli razred bježi sa sata. Više ih brine negativna ocjena nego neopravdani

sati. (19) Tajnica je istražila taj slučaj ispitujući osoblje i zaključila da uprava još nije donijela

konačan zaključak.

Tekst naveden u (20) kao primjer pisanoga stila dio je hrvatske inačice znanstvenoga rada.

(20) Dok mnogi misle da je npr. oživljavanje zastarjelica ili arhaizama redovito samovoljan potez nostalgičnih ili nacionalistički usmjerenih jezikoslovaca, neke sasvim neočeki-vane pojave pokazuju da to nije tako. Primjerice, posezanje u prošlost i naglo oživlja-vanje već stilski sasvim obilježenih aorista i zastarjelih imperfekta u hrvatskome jeziku nije proizašlo iz umjetnoga djelovanja društveno moćnih (starijih) preskriptivista, ne-go iz uporabe suvremenih tehnologija u komuniciranju mladih govornika (npr. Žic-Fuchs, Tuđman-Vuković 2008). Poruke mobitelima znatno su kraće, a na početku SMS-tehnologije kada su se brojila slovna mjesta i dulje poruke prelamale u dvije, bile su i


48

jeftinije ako su se rabili jednostavni prošli oblici (npr. rekoh, gledasmo) umjesto složenih (npr. rekao sam ili gledali smo), a ta je pojava kao izborni sadržaj ušla i u nastavni pro-gram u osnovnim školama (Vican, Milanović-Litre 2006).

5. Svečani. Svečani je situolekt (engl. ceremonial) javan, uključuje velik raspon primate-lja u svečanim ili važnim prilikama. Svojstven mu je širok rječnik s obilježenim riječima, kao dio iz govora Stjepana Radića 24. studenoga 1918. koji sadrži i vjerojatno njegovu naj-poznatiju rečenicu Ne srljajte kao guske u maglu!

(21) Pitam vas, dakle, zašto niste za ovakav sudbonosni korak sazvali cijelo Narodno vijeće? Zato, jer znadete da radite krivo i da bi se to odmah opazilo čim bi se vijećalo javno i u većem krugu. A kolika je istom vaša neustavnost kad pomislim da vi mimoilazite naš Hrvatski državni sabor! O tom je temeljito i nepobitno govorio već zastupnik Hrvoj, pa ja neću o tom duljiti, samo vas upozorujem da se ljuto varate ako mislite da se ovako sa-movoljno može prijeći preko tisuću i više godina hrvatske povijesti i hrvatske državnosti.

Vi do te povijesti i do te državnosti ne držite posve ništa, tobože zato jer da smo mi Hrvati bili pod tuđincem i da je to, tobože, tuđinska povijest. Ali imate u tom dvostruko krivo. Prvo, imate krivo zato jer znalice i hotice prešućujete da smo se mi Hrvati barem mi na ljevici uvijek borili protiv toga tuđinca i da smo u toj borbi znali i pobijediti bar toliko da tuđinac nikada nije bio Hrvatskoj pravi i potpuni gospodar.–

Gospodo! Najstrašnija je stvar, najveći je grijeh i najveća politička pogreška svoj rođeni narod stavljati pred gotove činjenice, to jest voditi politiku po gospodskoj svojoj voljici, bez naroda i protiv naroda. Ako to ne vjerujete, dao Bog svima poživjeti toliko, a to neće biti dugo, da vidite kako će hrvatski narod u svojoj republikanskoj i čovječanskoj svijesti vas otpuhnuti baš u času kad ćete misliti da se narod smirio, a vi da ste ga dobro zajaha-li. Živjela republika! Živjela Hrvatska!

6. Okamenjeni. Okamenjeni je situolekt (engl. frozen), doslovno bi bilo zamrznuti, i pri-vatan i javan. Sadrži stalne izraze poput poslovica, izreka, rečenica iz poznatih književnih djela, biblijskih navoda. Rječnik okamenjenoga situolekta često sadrži i arhaizme, ali i fraze-me. Riječi i njihov poredak posve su iste svaki put kada se proizvedu, primjerice kao poslo-vica u (22), dio iz Mažuranićeve Smrti Smail-Age Čengića (23) i biblizam u (24).

(22) Tko nema u glavi, ima u petama. (23) Boj se onoga tko je viko bez golema mrijeti jada. (24) Oko za oko, zub za zub.

Registar. Registar je, općenito govoreći, spoj leksičkogramatičkih izbora prema društve-nim okolnostima i odnosima. Naziva se i dijatipom (engl. diatype), u skladu s dijalektom. U njemu se najbrže uočavaju leksemi svojstveni pojedinomu idiomu, iako oni imaju i druga obilježja, sintaktička (npr. ispuštanja, inverzije, pojednostavljivanja), fonološka (npr. ispušta-nja, zamjene, dodavanja), fonetska (npr. glasnije, brže ili sporije, jako razgovijetno), mor-fološka (npr. ujednačavanja), komunikacijska (npr. ponavljanja, parafraze, formule). Neki su registri tako specijalizirani da su onima koji ih ne poznaju slabo razumljivi ili nerazumljivi.

Registar pojedini sociolingvisti shvaćaju različito, pa se može govoriti o uskoj, užima, širima i širokim odrednicama.


49

Uska odrednica. Vrlo je uska odrednica registra da je onidiom povezan s različitim za-nimanjima [13: 259], pa bi ga oprimjerivali učiteljski jezik, liječnički, programerski itd. Me-đutim, takvi se idiomi često zovu (profesionalnim) žargonom (engl. jargon), na hrvatskome bi s takvim značenjem bili podvrsta funkcionalnih stilova.

Uže odrednice. Kada se registar razlikuje od stila, često se odnosi na različite skupine sudionika u sporazumijevanju ili na posebne okolnosti uporabe, poput novinarskoga idioma, zakonodavnoga, zračnoprometnoga, sportskoga, bankarskoga, političkoga, razrednoga, su-dačkoga, diskdžokejskoga, tepanja, maminskoga. Takvi idiomi svojstveni su skupinama lju-di koje imaju zajedničke interese, poslove ili situacijama povezanima s njima [13: 259].

Donekle sličnu užu odrednicu donosi i S. Gal [7: 155–156], koja smatra da promjene re-gistra u jednojezičnoj zajednici odgovaraju promjenama jezika u višejezičnoj zajednici. Go-voreći o Bakhtinovu suprotstavljanju de Saussureu, navodi da bi se teme koje su ga zanima-le: medicinski diskurs, pravni govori, čavrljanje i birokratski proglasi, molitve i ogovaranja, govor radnika i elite danas nazivale registrima jednoga jezika.

Šire odrednice. Jedna bi od širih odrednica registra bila da se registar sastoji od lingvisti-čkih izraza koji pokazuju razlike u odnosu među govornicima, njihov profesionalni identitet, različite ideologije ili društvene položaje [7: 155–156].

Šira se odrednica registra u drugim teorijskim pristupima usustavljuje pomoću tri skupi-ne obilježja: polja, sudionika i sredstva [29: 7].

Polje (engl. field). Polje se odnosi na društvene okolnosti i namjeru govornika ili pisca te temu proizvodne djelatnosti. Primjerice, polje članka u znanstvenomu časopisu bila bi tema rada, npr. hrvatska naglasna obilježja, a namjera objave širenje vlastitih stavova i znanstve-nih spoznaja među kolegama, dok bi iznošenje istih spoznaja u emisiji na televiziji htjelo po-pularizirati te spoznaje među širokim slojem slušatelja.

Sudionici (engl. tenor). Sudionici se odnosi na uloge u jezičnomu međudjelovanju, trajne ili privremene društvene odnose, npr. roditeljski, poučavateljski, prijateljski, službeni. U pre-thodnim su primjerima sudionici pisac članka, njegovi sustručnjaci i studenti, odnosno pisac i gledatelji emisije.

Sredstvo (engl. mode). Sredstvo se odnosi na vrstu jezične djelatnosti poput pripremlje-noga ili sadašnjega govora, razgovora, pisanja, dopisivanja. U prethodnim bi primjerima pro-mjena iz pisanja članka u govorenje na televiziji bila (i) promjena sredstva, koja bi članak pretvorila u izlaganje, a uzrokovala bi i leksičkogramatičke promjene.

Široke odrednice. Vrlo širokom odrednicom registra bile bi društvenosituacijske inačice, koje ovise o okolnostima i odnosu među sudionicima [14: 104–105]. Uključuju dob, spol, društvenoekonomski položaj, regionalno podrijetlo jezičnih primatelja i proizvoditelja, stu-panj bliskosti među njima, formalnost situacije. Registrom se smatra i idiom kojim izvorni govornici razgovaraju sa strancima, tj. tuđački (engl. foreigner talk), od kojih neki izrastu u pidžinske idiome, odnosno jezike [26: 242].

Višeslojnost u jeziku i registri. Kako bi se okomita višejezičnost uslijed raslojenosti jednoga jezika na različite idio-me razlikovala od prototipne višejezičnosti, koja uključuje dva različita jezika, okomita se višejezičnost jednom riječju naziva i višeidiomnost [16]. U ovomu će se poglavlju predstaviti dvije inačice višeslojnoga modela. Oni se nazivaju i vari-jetetskim i registarskim pa se govori o spektru registara i njihovim višim i nižim registrima, mjesno usmjerenijim poput obiteljskoga, poljoprivrednoga [5: 80]. Predstavljajući troslojni


50

model varijeteta, koji uključuje bazilekt, mezolekt, akrolekt, D. Halwach [12] navodi da se svi govornici služe društveno i kulturno određenim uporabnim jezičnim oblicima ili varijete-tima. U samomu se tekstu razlike između bazilekta, mezolekta i akrolekta nazivaju dijatip-skima, tj. dijatipovima, a one su sinonim registra. Međutim, kako one uključuju i prostorne i društvene idiome, u ovomu će se radu ta dva modela predstaviti kao idiomski model, a ne kao registarski.

Višeslojni idiomski model. Višeslojni model, koji je Honey [14: 96] oprimjerio na fono-logiji, uz tri idioma iz troslojnoga uključuje i paralekt i hiperolekt. Pri tomu bazilekt ne pri-pada standardu, mezolekt mu pripada dijelom, a ostala mu tri: akrolekt, paralekt(i) i hipero-lekt pripadaju.

Bazilekt. Prvi je unutrašnji sloj, ili bazilekt, koji čine idiomi najužih društvenih skupina kao što su obitelj, bliski prijatelji, najbliža prostorna i društvena skupina (u selima ili nekim gradovima cijelo mjesto poput Dola na Braču ili Čakovca, u velikim gradovima poput Zagreba i četvrt poput Trešnjevke ili čak dio četvrti, poput Kvatrića ili Šalate). Njega čine di-jalekti, urbanolekti, sociolekti.

Mezolekt. Srednji sloj, ili mezolekt, čine idiomi srednjih društvenih skupina kao što su znanci, sustručnjaci, šira prostorna i društvena okolina. Njega čine regiolekti, tehnolekti i so-ciolekti velikih skupina govornika.

Akrolekt. Vanjski sloj, ili akrolekt, čine normirani idiomi javnosti u širemu prostoru koji uključuje škole, medije, upravu, odnosno prestižni ili standardni idiom.

Hiperlekt. Društveno najprestižniji idiom naziva se i hiperlekt (engl. hyperlect). Njime govori mali broj ljudi. To bi odgovaralo Kalodjerinu [19] pojmu filološke akademske zajed-nice koja proizvodi visoki varijetet da se njime u javnomu sporazumijevanju, posebno pisa-nomu, služe i mnogi tehnički, medicinski i drugi visokoobrazovani građani iz ostalih aka-demskih područja (ne samo humanističkih ili društvenih) koji rado i spremno ovladavaju obilježjima toga idioma, te mnogi vjernici koji taj idiom povezuju s drugim poljima svojega svjesnoga truda i izbora.

Paralekt. Vrlo je sličan hiperlektu, no ima i neka manja nestandardna obilježja s dva podtipa. Prototipni bi bio paralekt s nekim zamjetljivijim nestandardnim obilježjima, koji je i dalje bliži hiperlektu nego pokrajinskomu mezolektu, a drugi bi bio paralekt vrlo bliz(ak) hiperlektu ako se nestandardna obilježja ipak zamjetna.

Kao što se vidi iz opisa, višeslojni model uključuje stupnjevitost pa se rasprostire od bazilekta, preko mezo-bazilekta, mezolekta, mezo-akroletka, paralekta do hiperlekta. Višes-lojni bi model bilo jednostavnije primijeniti na hrvatsku višeidiomnu raslojenost, posebno stupnjevanje akrolekt, paralekt i hiperolekt jer se oni mogu nazvati registrima standardnoga jezika, a kao što je rečeno, dijelom i mezolekt.

Zaključak. Uslijed šarolikosti naziva i njihovih odrednica u stranoj literaturi, poglavi-to na engleskome kao međunarodnomu jeziku znanstvenoga i stručnoga sporazumijeva-nja, ali i u hrvatskome, nije se lako snaći među nazivima za različite vrste jezične rasloje-nosti. Pokazalo se da se predstavljanje postojećih naziva unutar podjele na glavne vrste raslojavanja, posebno društvenih, može učiniti preglednijim ako se razdvoje funkcionalni stilovi ili funkciolekti, ljestivica formalnosti jednoznačno pripiše situacijskim stilovima ili situolektima, pa se tako oslobodi od prevelike višeznačnosti ne samo naziv stil, nego i naziv registar, a uz nazive bazilekt, mezolekt, akrolekt uvedu i nazivi paralekt i hiperlekt.


51

Usustavljen i oprimjeren popis različitih idioma jednoga jezika može biti jedan korak do lakšega učenja najviših razina ovladanosti hrvatskim. U budućim bi radovima trebalo za hrvatski i srodne jezike usustaviti i druge sociolingvističke nazive poput naziva mediolekt, digilekt, kronolekt i dr.

Literatura

1. Bagić K. Treba li pisati kako dobri pisci pišu / K. Bagić. – Zagreb : Disput, 2004. – 228 s. 2. Bergovec M. Kognitivni aspekti terminološke varijacije / M. Bergove // Jezik i um. Knjiga sažeta-

ka. – Rijeka : HDPL, 2018. – S. 38–39. 3. Blagoni R. Metafora jezičnoga otoka / R. Blagoni // Tabula 2. – 2011. – S. 16–27. 4. Cobarrubius J. Ethical issues in Language Planning / J. Cobarrubius // Progress in Language

Planning : International Perspective. – Mouton : The Hague, 1983. – S. 41–85. 5. Denison N. Language Change / N. Denison // Handbook of Sociolinguistics. – Blackwell :

Malden / Oxford/Carlton, 1998. –S. 65–80. 6. Fuderer T. Jezična situacija u Ukrajini : pogled izvana / T. Fuderer // Slavenski jezici u usporedbi

s hrvatskim II. – Zagreb : FF Press, 2011. – S. 85–96. 7. Gal S. S. Multilingualism // S.S. GAl // Sociolinguistics. – Routledge ; London ; New York. 2007.

– S. 149–156. 8. Granić J. Vertikalna stratifikacija jezika i društva / J. Granić // Obdobja 32. 2015. – S. 142–155.

Dostupno : http://centerslo.si/wp-content/uploads/2015/10/32-Granic.pdf Pristup : 18. 06. 2018. 9. Grčević M. Suvremena jezična situacija u slavenskim zemljama / M. Grčević // Slavenski jezici

u usporedbi s hrvatskim II. – Zagreb : FF Press, 2011. – S. 143–159. 10. Greenevail Craig C. Languge Contact and Language Degeneration /Craig C. Greenevail //

Handbook of Sociolinguistics. – Malden/Oxford/Carlton : Blackwell, 1998. – S. 257–270. 11. Habijanec S. Odrazi jata u rusinskom jeziku / S. Habijanec // Rasprave Ihjj 35. – 2009. –

S. 95–109. 12. Halwach D. W. Sociolingvistika /D. W Halwach // Uvod u lingvistiku (II. prošireno izd.). –

Zagreb : Školska knjiga, 2007. – S. 217–244. 13. Holmes J. An Introduction to Sociolinguistics (III. izd.) / J. Holmes. – Essex : Pearson, 2008. –

538 s. 14. Honey J. Sociophonology / J. Honey // Handbook of Sociolinguistics. – Malden/Oxford/Carlton :

Blackwell, 1998. – S. 92–106. 15. Hudeček L. Hrvatski jezik i jezik književnosti / L. Hudeček // Raslojavanje jezika i književnosti. –

Zagreb : FF press. 2006. – S. 57–79. 16. Jelaska Z. Die Stellung des Standards im Varietätenspektrum : Zweck, Anwendbarkeit und

Beherrschbarkeit des Standards / Z. Jelaska // Typen Slavischer Standardsprachen. – Wiesbaden : Harrassowitz, 2013. – S. 99–118.

17. Jelaska Z. Kategorija nasljednoga govornika : središte i granice / Z. Jelaska // Romanoslavica 52/2. – 2015. – S. 171–187.

18. Katičić R. Zapisnik s 24. sjednice Vijeća za normu hrvatskoga književnoga jezika Dana 7. prosin-ca 2009. / R. Katičić https://hr.wikisource.org/wiki/Zapisnik_s_24._sjednice_Vij%C4%87a_za_ normu_hrvatskoga_standardnog_jezika. Pristup : 18. 06. 2018.

19. Kalogjera D. Iz kritičkih i pragmatičkih rasprav o standardizaciji jezika / D. Kalogjera / Standard-ni jezici i sociolekti u 21 stoljeću. Srednja Europa. – Zagreb : HDPL, 2014. – S. 1–22.

20. Löffler H. Germanische SoziolinguisSs.tik – Grundlagen der Germanistik / H. Löffler. – Berlin : Erich Schmit Verlag, 1985.– 267 s.

21. Matešić M. Odraz jezične uporabe u normativnim priručnicima hrvatskoga jezika / M. Matešić // Javni jezik kao poligon jezičnih eksperimenata. B. Kryzan-Stanojević (ur.). – Zagreb : Srednja Europa HDPL, 2013. – S. 39–51.


52

22. Matešić M. Između elitizma i demokratizacije : standardni jezik u akademskoj zajednici / M. Matešić M. Plešković // Standardni jezici i sociolekti u 21 stoljeću. – Zagreb : Srednja Europa, HDPL, 2014. – S. 23–42.

23. Mićanović K. Hrvatski s naglaskom : standard i jezični varijeteti / K. Mićanović. – Zagreb : Disput. 2006. – 172 s.

24. Mićanović K. Jezik kao prostor varijeteta. Zagrebačka slavistička škola 2008 / K. Mićanović : http://www. hrvatskiplus.org /article.php?id=1838&naslov= jezik-kao-prostor-varijeteta. Pristup : 18. 06. 2018.

25. Pranjković I. Hrvatski jezik i biblijski stil / I. Pranjković // Zagrebačka slavistička škola 2008. http://www.hrvatskiplus.org/article.php?id=1837&naslov=hrvatski-jezik-i-biblijski-stil. Pristup : 18. 06. 2018.

26. Rickford J. Language Contact and Language Generalisation / J. Rickford J., Mchorter // Hand-book of Sociolinguistics. – Malden/Oxford/Carlton : Blackwell, 1998. – S. 238–256.

27. Silić J. Funkcionalni stilovi hrvatskoga jezika / J. Silić. – Zagreb : Disput, 2006. – 300 s. 28. Silić J. Gramatika hrvatskoga jezika / J. Silić, I. Pranjković.– Zagreb : Školska knjiga, 2006. –

422 s. 29. Stockwell P. Sociolinguistics / P. Stockwell. – London : Routledge, 2002. – 213 s. 30. Udier S.L. Jezik književnosti i sustav funkcionalnih stilova standardnoga jezika / S. L. Udier //

Lahor 9. – 2010. – S. 7–20. 31. Udier S. L. Kakvom jeziku poučavati neizvorne govornike? Viši i niži varijetet u poučavanju

hrvatskoga kao inoga jezika / S. L. Udier, M. Gulešić Machata // Croatica 5. – 2011. – S. 329–349.

32. Udier S. L. Registri i hrvatski kao ini jezik / S. L. Udier, M. Gulešić Machata // Výuka jiho-slovanských jazyků v dnešní Evropě. – Brno : Porta Balcanica, 2011. – S. 64–71.

33. Veszelszki Á. Digilect : The Impact of Infocommunication Technology on Language / Á. Veszel-szki. – Berlin : Walter de Gruyter, 2017. – 356 s.


LECTAL VARIATIONS OF CROATIAN LANGUAGE – STYES AND REGISTERS

Zrinka Jelaska

University of Zagreb,

Chair for Croatian Standard, Department of Croatian School of Humanities and Social Sciences,

Ivana Lučića 3, HR-10000 Zagreb, tel.: +385–1-4092 074,

e-mail: [email protected] This paper discusses language varieties that make native speakers vertical bilinguals, or

plurilinguals, in order to acknowledge the complexity of data L1 as well as L2 speakers have to acquire in order to become competent speakers. The data is driven from Croatian, as well as terms and categorization, but categories which are more clearly defined are meant to be universal. Some equivalents that exist in other languages, mostly in English and German, are


53

given Croatian forms, esp. category functiolect (functional style) and situolect (situational style), which is taken as term that covers formality range: intimate situolects, casual, consul-tative, formal, ceremonial, frozen. Terms jezik 'language', idiom 'lect', kod 'code', stil 'style', varijanta 'variant', varijacija 'variation', varijetet 'variety' are briefly discussed, as well as geo-lekt 'geolect', sociolekt 'sociolect' and registar 'register'. As the later term may include diffe-rent range of content, from very narrow that refers to professional lects; through one that re-fers to different groups of people with common interests or occupations, or the language used in situations involving such groups, or event-types, typical speakers and functions; or very wide that includes all kinds of social and contextual variations that depend on circumstances and the relationship between the participants. The paper introduces multilayer model of lects after Honey (1998: bazilekt 'basilect', which includes many types of lects, such as dialects, urbanlects, some sociolects, as well as intimate situolects, mezolekt 'mezolect', which inclu-des regiolects, tehnolects, some sociolects, as well as consultative situolect; akrolekt 'acro-lect', which includes standard, formal situolects; paralekt 'paralect' and hiperlekt 'hyperlect' which may be viewed as registers of standard.

Key words: Croatian language, vertical plurilinguality, functiolect, situolect, register.


UDK 811.163.42'36

O AMBIPOZICIJAMA

(ILI O TAKOZVANIM POSLIJELOZIMA) U HRVATSKOME JEZIKU

Darko Matovac

Sveučiliše u Zagrebu, Filozofski fakultet,

Odsjek za kroatistiku, Croaticum, Ivana Lučića 3, HR-10000 Zagreb, Hrvatska,

tel.: +385 1 4092 068 е-mail: [email protected]

U gramatičkim priručnicima navodi se da u hrvatskome jeziku postoji manji broj ad-

pozicija koje se mogu naći i iza imenske riječi s kojom čine adpozicijski izraz te da se tak-ve adpozicije nazivaju poslijelozi (postpozicije). Opis tih adpozicija, međutim, nije dovo-ljno iscrpan, čak ni sam naziv poslijelozi nije dovoljno precizan. U ovome se radu te adpozicije određuje preciznije, proučava se je li njihov broj veći nego što se navodi u gra-matičkim priručnicima te se utvrđuje postoji li razlika u njihovoj preponiranoj i postonira-noj upotrebi u odnosu na padežno slaganje. Razmatra se kako se dobiveni podatci uklapa-ju u opću sliku gramatikalizacije adpozicija u hrvatskome jeziku.

Ključne riječi: hrvatski jezik, adpozicije, poslijelozi, padežno slaganje, gramatikali-zacija.


Uvod. U ovome radu riječ je o adpozicijama, jezičnim jedinicama koje se mogu odrediti kao višeznačne, neraščlanjive ili raščlanjive gramatikalizirane jezične jedinice koje, poput padežnih afiksa, imaju funkciju obilježavanja gramatičkih i značenjskih odnosa između jezične jedinice s kojom čine adpozicijski izraz i druge jezične jedinice u iskazu [18: 12 prema 9: 8]. Prema položaju koji zauzimaju u odnosu na jezičnu jedinicu s kojom čine adpozicijski izraz u literaturi se razlikuju sljedeći tipovi adpozicija:

a) prepozicije (prijedlozi): nalaze se uvijek ispred jezične jedinice s kojom čine adpozi-cijski izraz, npr. u kući

b) postpozicije (poslijelozi): nalaze uvijek iza jezične jedinice s kojom čine adpozicijski izraz, npr. tur. Türkiye'de 'u Turskoj'

c) inpozicije: nalaze se uvijek unutar jezične jedinice s kojom čine adpozicijski izraz; takve adpozicije, doduše samo djelomično, mogla bi u hrvatskome jeziku oprimjeriti upo-treba neodređenih zamjenica nitko, itko i sl. u prijedložnim izrazima jer se prijedlog ubacuje između vezničkoga i zamjeničkoga dijela zamjenice, npr. ona se ni s kim ne može usporediti, građevine nisu vezane ni uz kakav katastar

d) cirkumpozicije: jednim svojim dijelom nalaze se ispred, a drugim iza jezične jedinice s kojom čine adpozicijski izraz; cirkumpozicije nisu uobičajena jezična pojava te im se status

Matovac D., 2018

O ambipozicijama (ili o takozvanim poslijelozima) u hrvatskome jeziku ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

55

zasebne jezične jedinice u literaturi često osporava, no ako se prihvati njihovo postojanje, primjer se može pronaći i u staroslavenskome jeziku gdje se konstrukcija vъ + genitiv + mĕ-sto koristila u značenju 'umjesto' [16: 151], a slično se može vidjeti i u suvremenome hrvat-skom jeziku, npr. on govori u njegovo ime i on govori uime njega.

U hrvatskome, kao uostalom i u svim ostalim slavenskim jezicima (ali i u zapadnoj grani indoeuropskih jezika općenito), tipične adpozicije su prijedlozi (prepozicije), a prototipan prijedložni izraz sastoji se od prijedloga i imenske riječi koja ga slijedi (o položajima koje u hrvatskome jeziku mogu zauzimati adpozicije više u Blagus Bartolec i Matas Ivanković [4]). Međutim, u gramatičkim se priručnicima [26: 244; 1: 427; 3: 277; 22: 119] navodi da u hrvatskome jeziku postoje i poslijelozi (postpozicije), tj. adpozicije koje se nalaze iza riječi s kojom čine adpozicijski izraz, npr. ljubavi radi, cijeni usprkos. Cilj je ovoga rada doprinijeti opisu takvih jezičnih jedinica u hrvatskome jeziku i, posljedično, unaprijediti opis adpozicij-skoga sustava hrvatskoga jezika.

U radu se prvo raspravlja o tome je li pri opisu adpozicija koje se u hrvatskome jeziku pojavljuju i nakon imenske riječi s kojom čine adpozicijski izraz opravdano upotrebljavati termin poslijelog (postpozicija), zatim se raspravlja o tome je li broj takvih jezičnih jedinica u hrvatskome jeziku veći nego što se to navodi u gramatičkim priručnicima te o tome postoje li razlike između preponirane i postponirane upotrebe takvih jezičnih jedinica kada je riječ o padežnome slaganju. U konačnici se razmatra kako se dobiveni podatci uklapaju u opću sliku gramatikalizacije adpozicija u hrvatskome jeziku. Svi primjeri koji se u radu navode, kao i svi ostali podatci o upotrebi, prikupljeni su pretraživanjem korpusa hrWaC [15] ili pret-ragom interneta.

Ambipozicije, a ne poslijelozi. Za jezične jedinice kao što su radi i usprkos u gramatič-kim se priručnicima hrvatskoga jezika navodi da se mogu pojavljivati ispred jezične jedinice s kojom čine adpozicijski izraz, tj. preponirano, ali i iza nje, tj. postponirano, npr. napravit će sve radi ljubavi i napravit će sve ljubavi radi ili doći ćemo usprkos kiši i doći ćemo kiši usprkos, no naziv poslijelog, kojim ih se opisuje kada su upotrijebljene postponirano, upotre-bljava se neprecizno. Naime, u literaturi se pojmom poslijelog (postpozicija) opisuje jezične jedinice koje su funkcionalno istovjetne prijedlozima, a od njih se razlikuju po tome što se pojavljuju isključivo iza jezičnih jedinica s kojima čine adpozicijski izraz (o još nekim razli-kama prijedloga i poslijeloga detaljnije govori Hagège [9: 109–127]). Tako određeni poslije-lozi u hrvatskome jeziku ne postoje. Za adpozicije koje se mogu naći ili ispred ili iza jezične jedinice s kojom čine adpozicijski izraz, a upravo takve su spomenute radi i usprkos, u lite-raturi se koristi naziv ambipozicije [9; 14; 12], alterpozicije [24] i bipozicije [8; 13]. U ovo-me radu priklanja se nazivu ambipozicije zbog njegove veće učestalosti.

Pojavnost ambipozicija u jezicima je nepravilna, ali zapravo ne pretjerano i neobična – nalazimo ih u mnogim europskim jezicima pa tako i u hrvatskome. Prema gramatičkim priručnicima [26: 244; 1: 427; 3: 277; 22: 119] u hrvatskome jeziku ambipozicije su osim spomenutih radi i usprkos i unatoč, nasuprot te uprkos. U jezicima u kojima se ambipozicije pojavljuju, one se nikada ne koriste sustavno, tj. ambipozicije nikad nisu tipološki relevantan tip adpozicija jer je uvijek dominantan ili preponirani ili postponirani položaj adpozicija. Tu su donekle iznimke finski, estonski i laponski (saamski), koji su ugrofinski jezici, dakle jezi-ci za koje su tipični poslijelozi, a koji su pod utjecajem okolnih indoeuropskih jezika, dakle jezika za koje su tipični prijedlozi, počeli svoje poslijeloge u većoj mjeri predmetati imenskom izrazu, tj. počeli su ih koristiti kao ambipozicije. U finskome jeziku ukupno 13% adpozicija

Darko MATOVAC ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

56

su ambipozicije, u estonskome ih je 10%, a u laponskome ukupno 22% [12]. Ako se u obzir uzme popis adpozicija u hrvatskome jeziku koji donose Silić i Pranjović [26], a riječ je o najopširnijemu popisu adpozicija u hrvatskome jeziku jer Silić i Pranjković [26] adpozicije promatraju kao funkcionalnu kategoriju pa u tu skupinu ubrajaju i izraze kao što su bez obzira na ili u suprotnosti s, može se zaključiti da ambipozicije u hrvatskome čine tek 0,026 % adpozicija (no taj se broj u nastavku problematizira).

Ambipozicije radi, usprkos, uprkos, nasuprot i unatoč očekivano nisu među najčešće upotrebljavanim adpozicijama jer odudaraju od temeljnoga načela hrvatskoga jezika da adpozicija prethodi jezičnoj jedinici s kojom čini adpozicijski izraz. Prema korpusu hrWaC u hrvatskome jeziku najčešća adpozicija je u s 2886353 pojavljivanja u deset milijuna primje-ra, dok se ambipozicija radi, najčešće upotrebljavana ambipozicija, u deset milijuna primjera pojavljuje tek 17854 puta [18: 201]. Informacije o broju pojavnica ambipozicija u korpusu hrWaC donose se u tablici (1). Nadalje, očekivano, preponirana upotreba ambipozicija u hrvatskome jeziku znatno je češća nego postponirana, npr. od 182160 primjera upotrebe ambipozicije radi u korpusu hrWaC u 112356 primjera slijedi ju nespecificirana i nede-terminirana genitivno kodirana imenica, dok takvu imenicu radi slijedi u 26834 primjera. U tablici (1) donose se i informacije o učestalosti preponirane i postponirane upotrebe ostalih ambipozicija koje se spominju u hrvatskim gramatičkim priručnicima. Iako su u pretragu uk-ljučene samo imenice, i to nesprecificirane i nedeterminirane, navedeni brojevi jasno doka-zuju nerazmjer preponirane i postponirane upotrebe ambipozicija u hrvatskome jeziku.

Tablica 1

Učestalost ambipozicija u korpusu hrWaC

ambipozicija radi unatoč usprkos nasuprot uprkos broj pojavnica

u hrWaC 182160 95987 30882 16244 3639

ambipozicija + imenica 112356 29992 8835 4925 1081

imenica + ambipozicija 26834 673 798 87 41

Broj ambipozicija u hrvatskome jeziku i njihovo padežno slaganje. U gramatičkim

priručnicima i rječnicima, u kojima su adpozicije i inače loše opisane [21; 25; 17], nigdje se ne objašnjava postoji li razlika između adpozicijskih izraza u kojima su ambipozicije radi, usprkos, uprkos, nasuprot i unatoč upotrijebljene preponirano i onih u kojima su upotrijeb-ljene postponirano (iznimka su Babić i dr. [1991: 724] koji neodređeno upućuju na to da je postponiranje ambipozicija povezano sa stilom). Drugim riječima, gramatički priručnici i rječnici smatraju da između preponirane i postponirane upotrebe ambipozicija u hrvatskome jeziku nema razlike. Literatura pak pokazuje da u mnogim jezicima razlike vrlo često posto-je. Tako estonska ambipozicija üle ima različita značenja ovisno o tome je li upotrijebljena kao prijedlog ili kao poslijelog, npr. üle tänava 'preko ulice' i raamatu üle 'o knjizi' [5: 5]. Slično je i u finskome jeziku gdje postoji težnja da se ambipozicije koje imaju prostorno i vremensko značenje koriste preponirane za izražavanje vremenskoga značenja te postponira-


57

ne za izražavanje prostornoga značenja, npr. metsän läpi 'kroz šumu' i läpi talven 'tijekom zime' [12: 92]. Nadalje, u finskome se jeziku ambipozicije koje se povezuju s konceptom PUTA upotrebljavaju češće postponirano u iskazima sa shematičnim glagolima kretanja, dok se s konkretnijim glagolima kretanja upotrebljavaju preponirano [13]. Često je semantička mreža ambipozicije razvedenija u jednome od dvaju položaja, npr. nizozem-ska ambipozi-cija op ima više značenja upotrijebljena kao prijedlog nego upotrijebljena kao poslijelog pa prijedložni izraz op de berg može značiti i 'na brdo' i 'navrh brda' dok poslijeložni izraz de berg op može značiti samo 'uzbrdo' [9: 120]. Mnoge njemačke ambipozicije slažu se s razli-čitim padežima ovisno o tome jesu li preponirane ili postponirane, npr. ambipozicija entlang 'uz, duž' kao prijedlog zahtijeva genitiv ili dativ, npr. ich gehe entlang des Flusses 'hodam uz rijeku' ili ich gehe entlang dem Fluss 'hodam uz rijeku', a kao poslijelog zahtijeva akuzativ, npr. ich gehe den Fluss entlang 'hodam uz rijeku' [usp. 2: 369]. Francuske ambipozicije nastale gramatikalizacijom participa upotrijebljene kao poslijelog slažu se u rodu i broju s jezičnom jedinicom s kojom čine cjelinu, dok upotrijebljene kao prijedlozi ne pokazuju to slaganje, npr. tout le monde sort, les filles comprises 'svi van, uključujući djevojke' i tout le monde sort, y compris les filles 'svi van, uključujući djevojke' [9: 120]. U literaturi se može pronaći još mnoštvo primjera razlika između postponiranih i preponiranih upotreba ambipozicija. Stoga se može postaviti pitanje je li tvrdnja gramatičkih priručnika i rječnika hrvatskoga jezika da ne postoje razlike između preponirane i postpoonirane upotrebe ambipozicija u hrvatskome jeziku u potpunosti prihvatljiva ili te razlike ipak postoje. S namjerom da se pronađe odgovor na to pitanje (pozornost je usmjerena isključivo na formalna obilježja, a rasprava o značenjima je izostavljena jer prelazi okvire ovoga rada), ali i odgovor na pitanje ima li u hrvatskome jeziku više ambipozicija nego što se to navodi u gramatičkim priručnicima i rječnicima, pretražen je korpus te su pretragom interneta prikupljeni dodatni primjeri. Zbog ograničenja koja proizlaze iz automatskoga označivanja korpusa u nastavku rada neće se navoditi točni brojčani podatci iz korpusa već će se čestoća upotrebe opisati kvalitativno.

Ambipozicija radi i preponirana (1a) i postponirana (1b) slaže se isključivo genitivom. Ambipozicija usprkos preponirana slaže se gotovo isključivo s dativom (1c), a slaganja s genitivom (1d) rijetka su i obilježena. Postponirana slaže se isključivo s dativom (1e). Ambi-pozicija uprkos, kada je preponirana, također se češće slaže s dativom (1f) nego s genitivom (1g), dok se postponirana slaže isključivo s dativom (1h). Ambipozicija unatoč preponirana se slaže s dativom (1i), ali i s genitivom (1j), doduše rijetko i obilježeno, a postponirana se slaže isključivo s dativom (1k). Ambipozicija nasuprot također se preponirana slaže s dativom (1l) i genitivom (1m), s time da je kod te ambipozicije slaganje s genitivom učestalije od slaganja s dativom (usprkos normativnim nastojanjima). Postponirana se slaže isključivo s dativom (1n).

1a) Društvo je pravna osoba i osnovano je radi promicanja dobrovoljnog vatrogastva. 1b) Ilustracije radi navodimo neke od mogućih projekata. 1c) Usprkos recesiji i brojki od gotovo pet milijuna nezaposlenih, turizam je proizvod kojeg se Nijemci, očito, ne žele odreći. 1d) Usprkos krize, proizveo sam trendi majice za mlade. 1e) Svatko uporno vuče na svoju stranu svim argumentima usprkos. 1f) ...ponosni na činjenicu da uspiju ući u trag hakerima uprkos njihovim vještinama. 1g) Još jedan velik dan za Brodograditelje, uprkos krize koja nagriza brodogradnju.


58

1h) Pa čak i u medijima (TV, tisak) lektorima uprkos sve vrvi od neznanja i pogrešaka. 1i) Ginola ne odustaje unatoč manjku novca. 1j) Nastojali smo svo vrijeme, i unatoč besparice, pomagati pojedince i udruge koji su u ne-

zavidnijem položaju od nas. 1k) Ispali su u drugu ligu svim zvijezdama unatoč. 1l) …naglašavajući važnost vizija i vizionara nasuprot strahu od imaginacije i kreativnosti

kao motora ljudskog razvoja. 1m) Nasuprot crkve je župni dvor, također oštećen i spaljen. 1n) Tima i takvima nasuprot Lijepa Naša bit će i formalno dio ujedinjene Europe.

Pretraživanja korpusa i interneta pokazala su da se u suvremenome hrvatskom jeziku po-javljuju još neke ambipozicije. Budući da nove adpozicije u hrvatskome jeziku nastaju gra-matikalizacijom prijedložno-padežnih izraza, o čemu će biti riječ u nastavku, pri pretraživanju se krenulo od popisa prijedloga koji donose Silić i Pranjković [26: 242–244]. Naime, kao što je već rečeno, oni jedini prijedložno-padežne izraze tipa u tijeku ili bez obzira na smatraju prijedlozima te posljedično donose najsveobuhvatniji popis prijedloga u hrvatskome jeziku (naravno, takav popis nije niti može biti konačan jer se uvijek pojavljuju novi prijedložno-padežni izrazi koji se počinju gramatikalizirati u prijedloge, npr. popis ne navodi ususret ili uime, no sasvim sigurno je riječ o prijedložno-padežnim izrazima koji su gramatikalizirani). Pretraživanje je tako pokazalo da je ambipozicija i nadohvat te da se postponirana slaže is-ključivo s dativom (2a i 2b). Kada je preponirana, ta ambipozicija slaže se gotovo isključivo s genitivom (2c), no mogu se pronaći i malobrojne potvrde slaganja s dativom (2d). Nedo-sljednosti u sastavljenome i rastavljenome pisanju prijedložno-padežnih izraza u funkciji pri-jedloga kao i različiti pristupi pravopisa tom pitanju izlaze izvan okvira ovoga rada (o pisanju na dohvat i nadohvat te na domak i nadomak govore npr. Hudeček, Mihaljevići Vukojević [11]). U ovome radu primjeri se navode onakvi kakvi su pronađeni, a u ostatku teksta, jedno-stavnosti radi, svi prijedložno-padežni izrazi u funkciji ambipozicije pišu se sastavljeno. Am-bipozicija vrlo slična značenja značenju ambipozicije nadohvat je i nadomak. I ona se, kada je postponirana, slaže isključivo s dativom (2e), dok se preponirana slaže s genitivom (2f), no moguće je pronaći i malobrojne potvrde slaganja s dativom (2g). Značenjem bliska ambi-pozicijama nadohvat i nadomak je i ambipozicija blizu. U hrvatskim gramatikama ta se ad-pozicija smatra isključivo prijedlogom i navodi se da se slaže isključivo s genitivom. Među-tim, pretraga korpusa i interneta pokazala je da se adpozicija blizu, kada je preponirana, slaže u pravilu s genitivom (2h), no da postoje i primjeri slaganja s dativom (2i). Također, adpozi-cija blizu može biti i postponirana, a tada se slaže isključivo s dativom (2j). U pravilu se tada ispred blizu nalazi lična zamjenica (2k).

2a) Biblija nije zato da bi skupljala prašinu, iako je inače dobro da ju imamo u svojoj blizini, u svom vidnom polju i ruci na dohvat…

2b) Glazba nije nešto u muzeju nego je ljudima nadohvat. 2c) Islamska država nadohvat najvećeg naftnog terminala u Libiji. 2d) …kako bi se utvrdilo tko je ostavio oružje nadohvat maloljetnicima. 2e) I kad bijaše već kući nadomak, posla satnik prijatelje s porukom… 2f) Potrčao sam niz hodnik... Bio sam joj nadomak... A onda je sve krenulo nizbrdo… 2g) Šišljavić je mjesto nadomak Karlovcu.


59

2h) Nova tučnjava Torcide i BBB-a blizu Karlovca. 2i) Nalazimo se jako blizu Trgu na kojem ste održali najmasovniji koncert u Hrvatskoj. 2j) Važno je da ste jedni drugima blizu, jer tu se rađaju ljepota, opuštena atmosfera, zabava… 2k) Nema je više u mom životu, a ja nemam snage bit joj blizu kad je sretna s drugim.

Pretraživanje korpusa i interneta pokazalo je da se još neke ambipozicije pojavljuju u su-vremenome hrvatskom jeziku. To su poradi, preko puta / prekoputa, protivno, sukladno, u inat / uinat, u prilog / uprilog, usuprot, u susret / ususret i zahvaljujući. Ambipozicija pora-di, kao i ambipozicija radi iz koje je izvedena, slaže se samo s genitivom, preponirana (3a) i postponirana (3b). Ta je ambipozicija neučestala (primjera postponirane upotrebe pronađeno je tek nekoliko). Ambipozicija prekoputa slaže se s genitivom (3c) i dativom (3d) kada je preponirana, s tim da je dativ znatno rjeđi, dok se postponirana slaže isključivo s dativom, a potvrde su nađene samo za slaganje s ličnim zamjenicama (3e). Ambipozicija protivno slaže se samo s dativom, preponirana (3f) i postponirana (3g). I značenjski suprotna ambipozicija sukladno slaže se isključivo s dativom (3h, 3i). Ambipozicija uinat slaže se preponirana (3j) i postponirana samo s dativom. Postponirana gotovo je uvijek upotrijebljena s ličnim zamjeni-cama, a zanimljivo je primijetiti da se češće upotrebljava postponirana nego preponirana. Ambipozicija uprilog slaže se preponirana s genitivom (3l) i dativom (3m), s tim da je slaga-nje s genitivom češće, dok se postponirana slaže samo s dativom (3n). Postponirana upotreba razmjerno je učestala u kombinaciji s pokaznom zamjenicom. Ambipozicija usuprot također se preponirana slaže s genitivom (3o) i dativom (3p), koji je znatno češći, dok se postponirana slaže samo s dativom (3r). Ambipozicija ususret slaže se preponirana s genitivom (3s) i da-tivom (3t), s tim da je slaganje s dativom češće, a postponirana se slaže isključivo s dativom (3u). Ambipozicija zahvaljujući slaže se s dativom i preponirana (3v) i postponirana (3z).

3a) Mora se raditi na mudroj uporabi resursa poradi uravnotežene distribucije bogatstva. 3b) A folkestra nije nikakva umjetnost umjetnosti poradi, nit kvaziumjetničko preseravanje,

nego jednostavno dobra glazba. 3c) …izdvojila bih Kineski vrt s jedne strane te preko puta njega Japanski vrt. 3d) Sva sreća da sam živjela prekoputa školi tako da mi je trebala minuta da se spustim. 3e) …pa se hepening događao u Dugavama, što je meni prekoputa. 3f) Sjednica sazvana protivno odredbama ovoga članka smatra se nezakonitom. 3g) Nadalje, neprihvatljivo je i razumu protivno, a zakonski moguće… 3h) …usluge bit će osigurane od strane putničke agencije sukladno Vašim zahtjevima i

navikama. 3i) Dijete treba tomu sukladno glazbu početi doživljavati kao umjetnost. 3j) Zapravo, u inat svemu tome, ne želim da mi nešto kupi, pa ni ružu. 3k) Pojest ću sve, kolačiće, tebi u inat postat ću debela. 3l) Vaš papa nalaz govori uprilog značajnijeg odstupanja koje je posljedica infekcije… 3m) …o drugima donijelo određene zaključke koji ne idu uprilog moderaturi koja se

prakticira na ovom PDF-u? 3n) Tome u prilog govori i to da su dvije trećine struka još uvijek manje ili više masku-

linizirane, dok je tek jedna trećina struka feminizirana. 3o) Ponekad oni koji vode britansku vanjsku politiku osjećali su možda kako idu usuprot

matice povijesti, suprotno od smjera kojim je išao svijet. 3p) Usuprot tim neutemeljenim a kadšto i tendencioznim interpretacijama valja kazati da

Papa ne može pomiriti Boga i znanost.


60

3r) Opačić provodi svoju volju razumu i temeljnoj pristojnosti usuprot. 3s) Tadašnji predsjednik Joško Svaguša nije htio ususret Eurolige oslabiti momčad 3t) Banke će izlaziti ususret građanima jer je i bankama stalo da se dugovi vrate 3u) Ljudi su svjesni da idu ljetu ususret, pa je krenula serija različitih dijeta. 3v) … prvi boksač koji je osvojio svjetsku titulu zahvaljujući diskvalifikaciji. 3z) Ispada da smo tada išli samo sreći zahvaljujući, a sada zbog nedostatka sreće ne idemo

na SP.

U tablici (2) usustavljene su informacije o padežnome slaganju ambipozicija u suvreme-nome hrvatskom jeziku u odnosu prema genitivu i dativu. Zvjezdicom su obilježena slaganja koja su manje učestala. Tablica (3) iste podatke prikazuje za svaku ambipoziciju zasebno. Velikim slovom obilježena su češća, a malim rjeđa padežna slaganja.

Tablica 2

Padežno slaganje ambipozicija u hrvatskome jeziku

padežno slaganje ambipozicija

ambipozicija + genitiv radi, poradi, blizu, nadohvat, nadomak, nasuprot, prekoputa, upri-log, unatoč*, uprkos*, usprkos*, usuprot*, ususret*

ambipozicija + dativ

unatoč, uprkos, usprkos, usuprot, ususret, uinat, protivno, sukladno, zahvaljujući, blizu*, nadohvat*, nadomak*, nasuprot*, prekoputa*, uprilog*

genitiv + ambipozicija radi, poradi

dativ + ambipozicija

blizu, nadohvat, nadomak, nasuprot, prekoputa, uprilog unatoč, uprkos, usprkos, usuprot, ususret, uinat protivno, sukladno, zahvaljujući

Tablica 3

Padežno slaganje ambipozicija u hrvatskome jeziku

ambipozicija prepo. postpo. ambipozicija prepo. postpo.

protivno D D nasuprot d G D sukladno D D uprilog d G D

uinat D D prekoputa d G D zahvaljujući D D nadohvat d G D

usprkos D g D nadomak d G D uprkos D g D blizu d G D unatoč D g D radi G G usuprot D g D poradi G G ususret D g D


61

Iz tablica (2) i (3) vidljivo je da se od svih ambipozicija isključivo s genitivom slažu sa-mo radi i njoj srodna poradi. S druge se pak strane sve ostale ambipozicije slažu se isklju-čivo s dativom kada su postponirane, a kada su preponirane, većinom se slažu i s dativom i s genitivom. Objašnjenje toj pojavi može se pronaći u procesu gramatikalizacije adpozicija u hrvatskome jeziku i u procesima jezičnoga posuđivanja.

Gramatikalizacija adpozicija u hrvatskome jeziku. Postponirane adpozicije nisu osobitost suvremenoga hrvatskog jezika, mogle su se pronaći i u staroslavenskom. Lunt [16: 151] i Reindl [23: 89] navode da su to prije svega bili genitivni poslijelozi radi i dělja. Porijeklo tih ambipozicija je nejasno, naslijeđene su iz prijašnjih stupnjeva jezičnoga razvo-ja. Za razliku od većine suvremenih slavenskih jezika, adpozicija dělja nije se zadržala u su-vremenome hrvatskom jeziku, a pojavljivala se i kao prijedlog i kao poslijelog sve do kraja 17. stoljeća, isključivo u ikavskome obliku [27: 413]. Prema Derksenu [6] adpozicije dělja i radi u praslavenskome jeziku razlikovale su se značenjem – adpozicija dělja izražavala je uzrok, a adpozicija radi namjeru. Ambipozicija radi zadržala se pak u suvremenome hrvat-skom i jedina je, uz izvedenu ambipoziciju poradi, koja se postponirana slaže s genitivom.

Hamm [10: 182] navodi da su se po uzoru na starogrčki i latinski i adpozicije blizъ, vъnъ, iskrъ, prĕžde i prĕmo u staroslavenskome jeziku redovito stavljale iza genitiva. Reindl [23: 89; 24: 124], međutim, tvrdi da je postponiranih adpozicija u staroslavenskome jeziku bilo znatno manje nego što ih je danas u nekim suvremenim slavenskim jezicima i na temelju toga zaključuje da postponirane adpozicije u slavenskim jezicima nisu naslijeđe prijašnjih stupnjeva jezičnoga razvoja, već da je riječ o novijim jezičnim pojavnostima. S time se, međutim, ne može u potpunosti složiti, a da se tvrdnju dodatno ne pojasni. Rasprave o tome jesu li prvotne adpozicije u indoeuropskim jezicima bile prijedlozi ili poslijelozi nisu došle do jednoznačnoga zaključka, no čini se prihvatljiva Bortoneova [5: 138] tvrdnja da su prve adpozicije u indo-europskim jezicima, koje su nastale gramatikalizacijom priloga, bile položajno neodređene, tj. da su mogle biti i preponirane i postponirane, a tijekom vremena jezici su se odlučili za jedan od tih dvaju položaja, dok je drugi postao obilježen. To znači da postponiranje može biti nas-lijeđeno iz prijašnjih razdoblja. Međutim, postponirane adpozicije u suvremenim slavenskim jezicima većinom su slabije gramatikalizirane (duže su, rjeđe su, specifičnijega su značenja i sl.) pa je opravdano složiti se s Reindlom [23] i njegovom tvrdnjom da je riječ o novijoj je-zičnoj pojavnosti. Teorija koja po Reindlu [23; 24] najbolje objašnjava postponirane adpozicije u suvremenim slavenskim jezicima oslanja se na jezično posuđivanje. Tvrdi da su sve am-bipozicije u suvremenim slavenskim jezicima, uz iznimku radi i dělja, koje su naslijeđene iz prijašnjih stupnjeva jezičnoga razvoja, nastale pod utjecajem njemačkoga jezika, tj. da je riječ ili o kalkiranju njemačkih poslijeloga ili preuzimanju njemačkih gramatikalizacijskih obrazaca koji dovode do razvoja prijedložnih izraza u poslijeloge, a zatim pod utjecajem adpozicijskoga sustava i u ambipozicije. Riječ je o sljedećemu gramatikalizacijskom slijedu:

prijedložni izraz > prilog > poslijelog > ambipozicija > prijedlog

Jezično posuđivanje djeluje kao najprihvatljivije objašnjenje pojavnosti ambipozicija u slavenskim jezicima, a Reindl [23: 95] svoj zaključak dodatno podupire tvrdnjom da se am-bipozicije pojavljuju samo u suvremenim slavenskim jezicima koji graniče sa njemačkim. Ipak, s time se nije moguće u potpunosti složiti jer se ambipozicije, doduše u manjemu broju, pojavljuju i u ruskome jeziku [20: 12]. Načelno bi se pak moglo složiti s tvrdnjom da


62

je pojavnost ambipozicija u suvremenim slavenskim jezicima potaknuta i potpomognuta kontaktom s njemačkim jezikom, no činjenica da je niz adpozicija bilo moguće postponirati već i u staroslavenskome jeziku te da se postponirane adpozicije pojavljuju i u suvremenome ruskom jeziku ukazuje na to da teza o njemačkome utjecaju ne može odgovoriti na sva pita-nja (na sličan način pojavnost ambipozicija u estonskome jeziku tumači se utjecajem rusko-ga jezika, no Ehala [7] pokazuje da je takvo objašnjenje samo pretjerano pojednostavljivanje složenijega procesa). Vjerojatno bi se tek moglo govoriti o tendenciji slavenskih jezika da stvaraju ambipozicije, često pod utjecajem drugoga jezika.

Imajući na umu opisani gramatikalizacijski slijed, jasno je da su ambipozicije zapravo prijelazni stupanj u gramatikalizaciji adpozicija. Primjerice, ako se u nekom jeziku pojavi nova adpozicija i ona je poslijelog, a u tom jeziku tipične adpozicije su prijedlozi, tada će se i ta novogramatikalizirana adpozicija s vremenom početi upotrebljavati kao prijedlog. To je posljedica potrebe za usustavljivanjem, a što je pak povezano s potrebom za učinkovitošću komunikacije. No ta promjena nije trenutačna, već će se određeno vrijeme novonastala adpo-zicija upotrebljavati i kao poslijelog i kao prijedlog, tj. imat će status ambipozicije. Upravo zbog toga ambipozicije su, kako uočava Di Meola [19: 203], vrijedne proučavanja – one os-vjetljavaju dinamičnost gramatikalizacijskih procesa, a posebice kontinuum između leksič-kih i gramatičkih kategorija.

Opisani gramatikalizacijski slijed u potpunosti se može oprimjeriti ambipozicijama u hrvatskome jeziku, no, kao što to pokazuju informacije o slaganju ambipozicija u postponi-ranome položaju, u hrvatskome jeziku posljednji stupanj gramatikalizacijskoga slijeda može podrazumijevati i promjenu padežnoga slaganja, tj. gramatikalizacijski slijed može se detalj-nije prikazati na sljedeći način:

prijedložni izraz > prilog > dativni poslijelog > dativna ambipozicija > dativni prijedlog (> genitivni prijedlog)

Takav gramatikalizacijski slijed pretpostavlja da je prijedlog nadohvat nastao, vjerojatno pod utjecajem njemačkoga jezika, gramatikaliziranjem prijedložno padežnoga izraza na do-hvat te da se prvotno koristio kao adpozicija isključivo u postponiranome položaju te isklju-čivo s dativom, npr. ruci nadohvat. Porastom gramatikaliziranosti te adpozicije došlo je i do promjene njezina položaja, tj. počela se koristiti i preponirano dativnomu izrazu, npr. Nado-hvat ruci. Daljnjim porastom gramatikaliziranosti došlo je do sve rjeđeg korištenja u postpo-niranome položaju te je preponirani položaj posao dominantan, a u konačnici je došlo i do promjene slaganja u preponiranom položaju pa se u suvremenome hrvatskom jeziku prijed-log nadohvat osim uz dativ koristi, i to većinom, i uz genitiv, npr. nadohvat ruke. Potrebno je provesti detaljna dijakronijska korpusna istraživanja da bi se ovakav gramatikalizacijski slijed potvrdio. Potrebno je napomenuti da u prilog ovakvom gramatikalizacijskom slijedu ide i činjenica da se i neki drugi prijedlozi počinju slagati s genitivom kako postaju gramati-kaliziraniji, npr. prijedlog mimo u prošlosti se slagao s akuzativom, a danas se slaže s geniti-vom, prijedlog izuzevši slaže se s akuzativom dok se njegov gramatikaliziraniji oblik izuzev slaže gotovo isključivo s genitivom [18: 202].

Zaključak. U radu se pokazalo da je adpozicije koje se u hrvatskome jeziku mogu poja-vljivati prije i nakon imenske riječi s kojom čine adpozicijski izraz potrebno opisivati termi-nom ambipozicija te da je broj takvih adpozicija u suvremenome hrvatskom jeziku veći nego


63

što to gramatički priručnici navode (a može se pretpostaviti da bi njihov broj bio i veći kad bi se u istraživanje uključio i govorni jezik). Također, pokazalo se da postponirana i preponira-na upotreba ambipozicija nisu potpuno jednake – preponirana upotreba je učestalija, a kada je riječ o preponiranoj upotrebi kod većine ambipozicija moguće je slaganje s dativom i genitivom, dok je kod svih ambipozicija u postponiranoj upotrebi moguće isključivo slaga-nje s dativom. Ta se činjenica može obrazložiti utjecajem sustava jer je u suvremenome hrvatskom jeziku vidljiv proces u kojemu porast gramatikaliziranosti pojedinoga prijedloga podrazumijeva i promjenu njegova slaganja u smjeru slaganja s genitivom. Potrebno je, me-đutim, objasni-ti zbog čega je riječ isključivo o dativu kada je riječ o postponiranim upotre-bama. Promjena slaganja do koje dolazi porastom gramatikaliziranosti prijedloga u hrvat-skome jeziku otvarai mnoga teorijska pitanja o kojima bi trebalo razmisliti, a prije svega je tu riječ o naravi odnosa značenja i gramatike i o pitanju autonomije sintakse.

Literatura

1. Babić S. Povijesni pregled, glasovi i oblici hrvatskoga književnog jezika / S. Babić, S. D. Bro-zović, M. Moguš, S. Pavešić, I. Škarić, S. Težak. – Zagreb : Hrvatska akademija znanosti i umjet-nosti, Nakladni zavod Globus, 1991. – 741 s.

2. Balcik I. Die große Grammatik Deutsch / I. Balcik, K. Röhe, V. Wróbel. – Stuttgart : PONS GmbH, 2009. – 655 s.

3. Barić E. Hrvatska gramatika / E. Barić, M. Lončarić, D. Malić, S. Pavešić, M. Peti, V. Zečević, M. Znika. – Zagreb : Školska knjiga, 1997. – 697 s.

4. Blagus Bartole G. Ispred, iza, u i oko – gdje sve mogu doći prijedlozi / G. Blagus Bartolec, I. Matas Ivanković // Rasprave Instituta za hrvatski jezik i jezikoslovlje. – 2013. – Br. 39. – S. 361–376.

5. Bortone P. Greek Prepositions : From Antiquity to the Present / P. Bortone. – Oxford : Oxford University Press, 2010. – 345 s.

6. Derksen R. Etymological Dictionary of the Slavic Inherited Lexicon / R. Derksen. – Leiden : Brill, 2008. – 726 s.

7. Ehala M. Russian influence and the change in progress in the Estonian adpositional system / M. Ehala // Linguistica Uralica. – 1994. – Br. 39. – S. 177–193.

8. Grünthal R. Finnic adpositions and cases in change / R. Grünthal. – Helsinki : Suomalais-Ugri-lainen Seura, 2003. – 235 s.

9. Hagège C. Adpositions / C. Hagége. – Oxford : Oxford University Press, 2010. – 392 s. 10. Hamm J. Staroslavenska gramatika / J. Hamm. – Zagreb : Školska knjiga, 1974. – 203 s. 11. Hudeček L. Nekoliko aktualnih problema hrvatske jezične norme / L. Hudeček, M. Mihaljević,

L. Vukojević // Tabula. – 2011. – Br. 9. – S. 88–103. 12. Janda L. A. A Radial Category Profiling Analysis of North Sámi Ambipositions / B. Anible,

K. Beers, L. Hirrel, D. Wager // HDLS 10 : Proceedings of the High Desert Linguistics Society Conference. – Albuquerque : High Desert Linguistics Society, 2014. – S. 91–103.

13. Lehismets K. Bipositions and motion events : How verb semantics motivates prepositional vs. postpositional uses of Finnish path adpositions / K. Lehismets // Folia Linguistica. – 2014. – Br. 48 (2). – S. 85–117.

14. Libert A. Ambipositions / A. Libert. – München : Lincom Europa, 2006. – 100 s. 15. Ljubešić N. hrWaC and slWaC : Compiling Web Corpora for Croatian and Slovene / I. Habernal,

V. Matoušek // TSD’11 : Proceedings of the 14th international conference on Text, Speech and Dialogue. – Berlin, Heidelberg : Springer, 2011. – S. 395–402.

16. Lunt H. G. Old Church Slavonic Grammar / H. G. Lunt. – Berlin, New York : Mouton de Gruyter, 2001. – 280 s.


64

17. Matovac D. Prijedlozi u hrvatskome jeziku : Značenje, prostorni odnosi i konceptualizacija / D. Matovac. – Zagreb : Hrvatska sveučilišna naklada, 2017. – 295 s.

18. Matovac D. Obilježja upotrebe i značenja prijedloga mimo u hrvatskom jeziku / D. Matovac // Jezikoslovlje. – Br. 18 (2). – S. 197–226.

19. Di Meola C. Grammaticalization of postpositions in German / H. Cuyckens, T. Berg, R. Dirven, K.-U. Panther // Motivation in Language : Studies in honor of Günter Radden. – Amsterdam, Philadelphia : John Benjamins Publishing Company, 2003. – S. 203–222.

20. Podobryaev A. Postposition Stranding” and Related Phenomena in Russian / G. Zybatow, U. Junghanns, D. Lenertová, P. Biskup // Studies in Formal Slavic Phonology, Morphology, Syntax, Semantics and Information Structure. Proceedings of FDSL 7, Leipzig 2007. – Frankfurt am Main : Peter Lang, 2009. – S. 197–209.

21. Pranjković, I. Opis prijedloga u jednojezičnim rječnicima / I. Pranjković // Fluminensia. – 1999. – Br. 11 (1–2). – S. 165–172.

22. Raguž D. Praktična hrvatska gramatika / D. Raguž. – Zagreb : Medicinska naklada, 1997. – 466 s. 23. Reindl D. F. Areal effects on the preservation and genesis of Slavic postpositions / Lj. Šarić,

D. F. Reindl // On Prepositions. – Oldenburg : Bibliotheks- und Informationssystem der Univer-sität Oldenburg, 2001. – S. 85–99.

24. Reindl D. F. Language Contact, German and Slovenian / D. F. Reindl. – Bochum : Brockmeyer Verlag, 2008. – 233 s.

25. Šarić Lj. Spatial concepts in Slavic : A cognitive linguistic study of prepositions and cases / Lj. Šarić. – Wiesbaden : Otto Harrassowitz Verlag, 2008. – 304 s.

26. Silić J. Gramatika hrvatskoga jezika za gimnazije i visoka učilišta / J. Silić, I. Pranjković. – Zagreb : Školska knjiga, 2005. – 422 s.

27. Skok P. Etimologijski rječnik hrvatskoga ili srpskoga jezika (A – J) / P. Skok. – Zagreb : Jugoslavenska akademija znanosti i umjetnosti, 1988. – 788 s.



ON AMBIPOSITIONS (OR SO-CALLED POSTPOSITIONS) IN THE CROATIAN LANGUAGE

Darko Matovac

University of Zagreb, Faculty of Humanities and Social Sciences, Department for Croatian Language and Literature, Croaticum,

Ivana Lučića 3, HR-10000 Zagreb, Croatia, phone: +385 1 4092 068, е-mail: [email protected]

Grammar books describe a certain number of adpositions in the Croatian language as

linguistic units that can be placed aftera nominal with which they form an adpositional phrase. However, descriptions of these adpositions arenot exhaustive enough. Even the term postpos-tion, which is used to describe these units, is not precise enough. Therefore, the aim of this paper isto define these adpositions more accurately. More precisely, it investigateswhether the number of such adpositions in the Croatian language is greater than grammar books claim, and it tries to determine whether there is a difference between the postponed and preponed uses of


65

such adpositions in relation to the case they agree with. Additionally, the paper discusses how the retrieved data fits into the more general picture of the process of grammaticalization of adpositions in the Croatian language. It concludes that the term ambiposition is more suitable to describe these adpositions, that the number of these adpositions in the Croatian language is greater than the grammar books claim, and that their preponed uses are far more frequent than the postponed ones, which is expected as the Croatian language uses prepositions. The analy-sis demonstrated that when postponed, these adpositions agree only with the dative case, and when preponed they agree with the dative and the genitive case, the latter usagebeing or becoming more frequent. This finding is in line with a general process evident in the Croatian language which stipulates that the more grammaticalized a secondary adposition is, the more likely is that it will agree with the genitive case. The change of agreement opens many theoretical questions which are to be discussed in further research.

Key words: Croatian language, adpositions, postpositons, ambipositions, case agreement, grammaticalization.


UDK 811.163.42'367-112:[801.82:003.349/.2]

SINTAKTIČKA ISTRAŽIVANJA HRVATSKOGLAGOLJSKIH TEKSTOVA: STANJE I PERSPEKTIVE

Milan Mihaljević

Staroslavenski institut Demetrova 11, 10000 Zagreb, Hrvatska

tel.: (+385 1) 2220 024 e-mail: [email protected]

Sintaksa hrvatskoglagoljskih tekstova slabije je istražena od fonologije i morfologije. Još uvijek se može reći da su sintaktička istraživanja tih tekstova u samom začetku. Stoga se na početku rada najprije formuliraju osnovni ciljevi kojima se istraživanje mora ruko-voditi i zadatci koje pri ostvarivanju tih ciljeva treba izvršiti. Zatim se prikazuje trenutno stanje i najvažniji rezultati dosadašnjih istraživanja te na kraju upozorava na najvažnije teme i zadaće koje još stoje pred istraživačima. Dosadašnja su istraživanja prikazana pre-ma generacijama istraživača, što nam se činilo najpreglednijim, a zatim su ukratko prika-zani rezultati tih istraživanja prema tematici i područjima koja su više ili manje temeljito obrađena.Da bi čitatelj stekao što bolji uvid u dosadašnja sintaktička istraživanja i teme kojima su se ona bavila, na kraju prilažemo i popis dosad objavljenih radova o sintaksi hrvatskoglagoljskih tekstova.

Ključne riječi: hrvatskoglagoljski tekstovi, sintaksa, hrvatski crkvenoslavenski jezik.


Ciljevi i zadatci. Krajnji cilj sintaktičkog istraživanja bilo kojeg jezika ili korpusa tek-stova mora biti iscrpan opis svih sintaktičkih pojava u njemu. Primijenjeno na hrvatsko-glagoljske tekstove to znači da glavni cilj mora biti njihov iscrpan opis: opis sintakse oblika, rečenične i nadrečenične sintakse (diskursa i teksta). Nadalje, taj bi opis morao sadržavati i sin-taktičke karakteristike, posebice osobitosti, pojedinih tekstova i spomenika (kodeksa i fragme-nata) kao i sintaktičke specifičnosti pojedinih pisarskih škola i skriptorija. Razlike su među hrvatskoglagoljskim tekstovima u sintaksi često veće nego one u fonologiji i morfologiji, jer se u sintaksi, osim starocrkvenoslavenskog i čakavskog utjecaja, mora uzimati u obzir i utjecaj je-zika predložaka.1 Hrvatska je redakcija u tom pogledu specifična u odnosu na druge redakcije crkvenoslavenskog jezika jer je, osim grčkog znatan i utjecaj latinskog jezika. Latinski je utjecaj u njima veći nego grčki jer je većina tekstova prevedena s latinskoga. Osim grčkoga i latinskoga u obzir treba uzimati i utjecaj talijanskoga i češkoga jezika jer je manji broj tekstova bio preveden i s tih jezika. Zbog toga je pri opisu pojedinih sintaktičkih pojava, a osobito pri opisu sintakse pojedinih tekstova, potrebno uspoređivati tekstove s različitim predlošcima. Dio sintaktičkoga opisa mora biti i usporedba stanja u hrvatskoglagoljskim tekstovima s onim u kanonskim starocrkvenoslavenskim tekstovima i sa suvremenim hrvatskim jezikom, kako bi se utvrdilo koje su se promjene u međuvremenu dogodile. U tom je smislu proučavanje sintakse _________________________________ 1 Usp. [23].U tom se radu prikazuju sintaktičke razlike među najstarijim hrvatskoglagoljskim fragmentima koji su prevedeni s grčkih predložaka i onih kojima je predložak bio latinski.

Mihaljević M. 2018

Sintaktička istraživanja hrvatskoglagoljskih tekstova… ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

67

hrvatskoglagoljskih tekstova i vrijedan prilog povijesnoj sintaksi hrvatskoga jezika. Stanje u hrvatskoglagoljskim tekstovima mora se uspoređivati i s onim u starohrvatskim tekstovima koji su pisani drugim pismima: latinicom i ćirilicom. Na taj će se način moći lakše utvrditi koje pojave treba pripisati utjecaju predložaka, a koje pak onodobnomu govornomu hrvatskom jeziku (ponajprije čakavskom narječju). I na kraju, kako bi sintaktički opis bio potpun, stanje u hrvatskoglagoljskim tekstovima potrebno je usporediti i sa stanjem u drugim redakcijama crkvenoslavenskog jezika kako bi se utvrdilo što je u njima zajedničko, a što specifično samo za hrvatsku redakciju.

Prva generacija istraživača. Sve do devedesetih godina 20. st. nema radova posvećenih sintaksi hrvatskoglagoljskih tekstova, niti studije o tim tekstovima imaju poglavlja o sintaksi. Sintakse su se istraživači doticali samo usputno, u sklopu širih tekstoloških istraživanja i nasto-janja da utvrde podrijetlo teksta, tj. s kojega je predloška preveden, kada je i na kojem području preveden te kada je i gdje nastao pojedini njegov prijepis. Iako su prvi sintaktički radovi objav-ljeni 1990. godine,2 stanje se počelo mijenjati već u drugoj polovici osamdesetih godinaotkada se puno više pozornosti posvećuje sintaktičkim istraživanjima. U posljednjih četvrt stoljeća na-pisano je nekoliko doktorskih disertacija posvećenih sintaktičkim problemima, od kojih su ne-ke objavljene i kao knjige, te niz članaka posvećenih isključivo sintaktičkim pojavama.

Ključnu su ulogu u razvoju sintaktičkih istraživanja imali pokretanje projekta izrade gra-matike hrvatske redakcije crkvenoslavenskog jezika3 i habilitacija bečkog slavista Johannesa M. Reinharta iz 1993. U njoj je autor, na 540 stranica, temeljito opisao 21 sintaktičku pojavu u hrvatskoglagoljskim misalima. Za svaku je ponaosob utvrdio može li se pripisati latinsko-mu ili grčkomu utjecaju, kolika je njezina jezičnopovijesna relevantnost, je li riječ o arhaiz-mu ili konstrukciji koja je živa i u onodobnome govornom jeziku te postoji li u njezinoj upo-rabi razlika među tekstovima tzv. sjeverne, krčko-istarske i južne, zadarsko-krbavske skupine tekstova.4 Osim habilitacije, Reinhart je napisao i dva sintetska prikaza sintakse hrvatskogla-goljskih tekstova, jedan u Mihaljević; Reinhart [2005: 65–71] i drugi opširniji u Gadžijeva i dr. [2014: 305–364].

Prvoj generaciji istraživača pripada i Jasna Vince koja je velik dio svojega istraživačkog rada posvetila proučavanju gramatičkih kategorija, osobito kategorije živosti i sinkretizmu akuzativa i genitiva, zatim sintaksi padeža, brojeva i prijedloga, a pisala je i o upravnom i ne-upravnom govoru. U Mihaljević; Vince [2012: 73–106] opisala je sintaksu Pazinskih frag-menata s početka 14. st.

Treći je pripadnik prve generacije istraživača autor ovog priloga koji je u posljednjih tri-desetak godina pisao o ustroju glagoljskih skupina i vrstama dopuna uz pojedine kategorije glagola, o upitnim rečenicama, negaciji, različitim vrstama zavisnosloženih rečenica, koordi-naciji, apsolutnim konstrukcijama, korelativnoj uporabi zamjenica i rekomplementaciji (ud-vajanju veznika da). Zajedno s Aleksandrom Gjurkovom iz Instituta za makedonski jazik “Krste Misirkov” iz Skopja usporedio je i tipološki opisao upravni govor u hrvatskoj i make-donskoj redakciji crkvenoslavenskog jezika. U [31: 83–110] M. Mihaljević opisao je sintaksu _________________________________ 2 Prvi su članci M. Mihaljevića (Veznici ašće i ako u hrvatskoglagoljskim tekstovima) i J. Vince Marinac (Kategorija živosti u hrvatskom jeziku) objavljeni u časopisu Suvremena lingvistika. [18, 59]. 3 Gramatika je završena i objavljena 2014. godine pod naslovom Hrvatski crkvenoslavenski jezik. 4 Reinhart u zaključku na str. 458 daje i tabelaran prikaz navedenih parametara [36].

Milan MIHALJEVIĆ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

68

najstarijih hrvatskoglagoljskih fragmenata iz 12. i 13. st., a poglavlja o sintaksi uvrštena su i u opise jezika 2. i 4. vrbničkoga brevijara iz 14. st.5

Plamen se razgara. Do 2010. godine sintaktička istraživanja hrvatskoglagoljskih rukopisa odvijala su se gotovo isključivu u Staroslavenskom institutu u Zagrebu. Iznimka je knjiga Lane Hudeček [9] iz Instituta za hrvatski jezik i jezikoslovlje u kojoj autorica opisuje načine izrica-nja posvojnosti u predstandardnim razdobljima hrvatskoga jezika. U svakom je razdoblju kao jedno od poglavlja uključen i opis izricanja posvojnosti u hrvatskome crkvenoslavenskom jezi-ku, kao jednom od hrvatskih književnih jezika.U prvom su se desetljeću 21. stoljeća u istraži-vanju sintakse hrvatskoglagoljskih tekstova gore navedenim istraživačima pridružili mlađi, u međuvremenu zaposleni, kolege iz Staroslavenskog instituta: Ana Šimić (Kovačević), Lucija Turkalj i Sandra Požar (Sudec).

Ana Šimić (Kovačević) izradila je i 2012. obranila doktorsku disertaciju pod naslovom Negacija u hrvatskome crkvenoslavenskome jeziku [10] koja je, znatno proširena i dopunje-na, objavljena kao knjiga [13] za koju je autorica 2017. dobila godišnju nagradu Hrvatske akademije znanosti i umjetnosti. U toj je knjizi iscrpno i temeljito opisana negacija na svim jezičnim razinama, od morfologije do pragmatike (negacija u diskursu). Objavila je i nekoli-ko članaka o redu riječi, o sintaksi uzvika, kvantifikatora i o sročnosti. Osim toga, zajedno s Lucijom Turkalj, usporedila je odnos čestica ne i li u hrvatskoj i makedonskoj redakciji crkve-noslavenskoga jezika i opisala sintaksu Kvaderne kapitula lovranskoga, glagoljsko-latinič-nog rukopisa koji čine tekstovi nastajali od 15. do 18.st.

Lucija Turkalj je, osim spomenutih radova s Anom Šimić (Kovačević), napisala i 2012. uspješno obranila doktorsku disertaciju pod naslovom Sintaksa hrvatskoglagoljskoga psalti-ra [40], a nakon toga u časopisu Staroslavenskog instituta Slovo objavila dva članka o sin-taksi infinitiva i aktivnih participa u hrvatskoglagoljskim psaltirima [41; 42].

Iako su jezikoslovni interesi Sandre Požar (Sudec) usmjereni ponajprije na pridjevsku morfologiju i tvorbu riječi, objavila je i nekoliko radova o sintaksi: o uporabi kratkih i dugih pridjevskih oblika, o poretku pridjeva i imenica u imenskim skupinama te o odnosu pridjeva i adnominalnih genitiva.

Treća i četvrta generacija istraživača. U drugom desetljeću 21. stoljeća razvidno je daljnje širenje sintaktičkih istraživanja glagoljskih tekstova, i ljudski i tematski. Istraživanja više nisu vezana samo uz jednu instituciju. Članovima Staroslavenskog instituta priključuju se mladi istraživači iz drugih znanstvenih institucija u Zagrebu i izvan njega.

Ivana Eterović iz Odsjeka za kroatistiku Filozofskog fakulteta Sveučilišta u Zagrebu svoju je pozornost usmjerila ponajprije na sintaksu participa. Tema je njezina doktorata iz 2014. sintaksa participa u hrvatskoglagoljskim misalima [3]. O toj je tematici objavila i tri članka: jedan o dativu apsolutnom u Kožičićevu misalu iz 1530., drugi o participima u protestantskim Artikulima iz 1562., a treći zajedno s Jozom Velom iz Staroslavenskog instituta o sintaktičkim funkcijama participa općenito u Kožičićevu misalu [6; 7]. S istim je suautorom objavila i članak o drugim sintaktičkim pojavama, a s Blankom Ceković, također iz Staroslavenskog instituta, rad o dvojini u tome misalu.

Jozo Vela je, osim navedenih radova s Ivanom Eterović, opisao pojačajnu ulogu čes-tice (i veznika) že, a 2018. obranio je doktorat o sintaksi infinitiva i supina u hrvatsko- _________________________________ 5 Usp. Mihaljević [2015: 562–566 i 2016.b: 376–378].


69

me crkvenoslavenskom jeziku u kojemu je temeljito i iscrpno opisao sve sintaktičke uloge tih dvaju glagolskih oblika [44].

Popisu novih istraživača treba dodati i dvoje doktorandakoje smatramo četvrtom genera-cijom istraživača. Ana Mihaljević s Odsjeka za latinski jezik Filozofskog fakulteta Sveučiliš-ta Jurja Dobrile u Puli završila je i predala doktorsku disertaciju pod naslovom Sintaksa hrvatskoglagoljskih tekstova prevedenih s latinskoga. Rad je trenutno u postupku ocjenjiva-nja i obrane. Naslov je doktorata Josipa Galića s Odjela za kroatistiku i slavistiku Sveučilišta u Zadru Sintaksa imperativnih rečenica u hrvatskoglagoljskim neliturgijskim zbornicima, a najvjerojatnije će biti završen do kraja 2018. godine.

Rezultati. Nakon kratkog prikaza djelatnosti pojedinih istraživača zanimljivo je uspore-diti njihove rezultate s ciljevima i zadatcima popisanim u 1. poglavlju i vidjeti koji su dijelo-vi sintakse bolje opisani, a koji su manje istraživani i slabije opisani. Sustavno je istražena i opisana sintaksa triju skupina spomenika: misala, psaltira i fragmenata iz prijelaznog razdob-lja hrvatskog glagoljaštva (12. i 13. st.), a od sintaktičkih pojava negacija i infinitiv. Znatne su rezultate dosad polučila i istraživanja sintakse padeža, prijedloga, glagola (osobito partici-pa) i brojeva, iako ne možemo reći da su ta područja sustavno i temeljito istražena. Slično je stanje i s opisom rečenične sintakse. Dosad je objavljeno više radova o pogodbenim, upit-nim, uzročnim, namjernim, posljedičnim te o sastavnim rečenicama. Djelomično je opisan i red riječi te navođenje tuđega govora (upravni i neupravni govor).U samim je začetcima ist-raživanje sintakse hrvatskoglagoljskih brevijara i neliturgijskih zbornika. Tek su dotaknute pojave sročnost, anafora i područje nadrečenične sintakse (diskurs).

Sve su opisivane pojave uspoređivane s latinskim i grčkim predlošcima, kao i sa stanjem u kanonskim starocrkvenoslavenskim tekstovima i u suvremenome hrvatskom jeziku. Može se reći da danas znamo već jako puno o grčkom i latinskom utjecaju na sintaksu hrvatskogla-goljskih tekstova i o sintaktičkim kalkovima s tih jezika. Usporedbu s kanonskim tekstovima znatno je olakšala višesveščana sintaksa Radoslava Večerke. Nažalost, usporedba sa staro-hrvatskom sintaksom otežana je zbog činjenice da su i povijesna i dijalekatska sintaksa hrvatskoga jezika jako slabo istražene. Dosad nema studija posvećenih sintaktičkoj uspored-bi s talijanskim i češkim predlošcima onih tekstova koji su prevedeni s ta dva jezika. Sintak-sa se u radovima o tim tekstovima spominje samo usputno u sklopu širih tekstoloških istraživa-nja. Nije zadovoljavajuća ni usporedba sintakse s odgovarajućim pojavama u drugim redak-cijama crkvenoslavenskog jezika. Tek su rijetke pojave (interakcija niječnice ne i čestice li te upravni i neupravni govor) uspoređivane s istima u makedonskoj redakciji. Dva su razloga tomu. Jedan je nedovoljno dobro poznavanje sintakse tekstova drugih redakcija hrvatskih autora, a drugi, kao i pri usporedbi sa starohrvatskom sintaksom, slaba sintaktička istraženost tih redakcija. Prvi se razlog može prevladati suradnjom i zajedničkim projektima s kolegama iz institucija u drugim slavenskim zemljama koje se bave istraživanjem crkvenoslavenskog jezika, a zainteresirani su za sintaksu. Samim time i drugi će razlog biti sve slabiji.

Pogled u budućnost. Na temelju izloženog prikaza može se zaključiti da su dosadašnji rezultati sintaktičkih istraživanja hrvatskoglagoljskih tekstova bitno obogatili naše poznava-nje ne samo hrvatske redakcije nego i crkvenoslavenskog jezika u cjelini, ali i povijesne sin-takse hrvatskog jezika. Ipak, još je uvijek mnogo praznina koje treba popuniti i mnogo zadaća za buduća istraživanja. Kako je rečeno u uvodu, istraživanja su još uvijek u samom početku. Mnoga su poglavlja tek otvorena, a neka tek treba otvoriti.Optimizam ulijeva činjenica da se


70

povećava broj istraživača i širi krug tema kojima se bave, što svjedoči o kontinuiranom povećanju zanimanja za sintaksu. Povoljno je i to da su teorijski pristupi istraživača različiti, što će također pridonijeti tematskoj širini i zanimljivosti istraživanja. Sve to pokazuje da od sintaktičkih istraživanja hrvatskoglagoljskih tekstova u budućnosti možemo očekivati još bolje i zanimljivije rezultate.

Literatura

1. Ceković B. Dvojina u Misalu hruackome Šimuna Kožičića Benje / B. Ceković, I. Eterović // Fluminensia. – 2012. – T. 24. – № 1. – S. 143–156.

2. Eterović I. Sintaktička svojstva participa u jeziku hrvatskoglagoljskih misala / I. Eterović. – Doktorska disertacija. – Rijeka : Filozofski fakultet Sveučilišta u Rijeci, 2014. –266 s.

3. Eterović I. Dativ apsolutni u Misalu hruackom Šimuna Kožičića Benje / I. Eterović // Riječki filološki dani 9 / Stolac, Diana (ur.). – Rijeka : Filozofski fakultet Sveučilišta u Rijeci, 2014. – S. 357–365.

4. Eterović I. Sintaktičke funkcije participa u hrvatskim protestantskim Artikulima (1562.) / I. Ete-rović // Rasprave Instituta za hrvatski jezik i jezikoslovlje. – 2016. – T. 42. – № 2. – S. 379–407.

5. Eterović I. Sintaktičke razlike između glagoljičkoga i ćiriličkog izdanja hrvatskoga protestantskog prijevoda Novoga testamenta / I. Eterović // Slovo. 68 (u tisku). – 2018. (u tisku).

6. Eterović I. Sintaktičke funkcije participa u Misalu hruackome Šimuna Kožičića Benje / I. Eterović, J. Vela // Slovo. 63. – 2013. – S. 1–22.

7. Eterović I. Iz sintakse Kožičićeva Misala hruackoga / I. Eterović, J. Vela // Slověne : International Journal of Slavic Studies. – 2013. – T. 2. – № 2. – S. 118–142.

8. Gjurkova A. Upravni i neupravni govor u hrvatskoj i makedonskoj redakciji crkvenoslavenskoga jezika / A. Gjurkova, M. Mihaljević // Vita Litterarum Studiis Sacra. Zbornik u čast Radosla- vu Katičiću / Ježić Mislav, Andrijanić Ivan, Krnic Krešimir (ur.). – Zagreb : FF press, 2014. – S. 139–171.

9. Hudeček L. Izricanje posvojnosti u hrvatskome jeziku do polovice 19. stoljeća / L. Hudeček. – Zagreb : Institut za hrvatski jezik i jezikoslovlje, 2006. – 271 s.

10. Kovačević A. Negacija u hrvatskome crkvenoslavenskome jeziku / A. Kovačević. – Zagreb : Filozofski fakultet Sveučilišta u Zagrebu, 2012. – 318 s.

11. Kovačević A. Red riječi i negacija u hrvatskome crkvenoslavenskome jeziku / A. Kovačević // Rasprave Instituta za hrvatski jezik i jezikoslovlje. 39. – 2013. – S. 497–508.

12. Kovačević A. “Gore vamь knižnici” : rekcija uzvika u hrvatskoglagoljskim tekstovima / A. Ko-vačević // Slovo. 63. – 2013. – S. 55–81.

13. Kovačević A. Negacija od čestice do teksta. Usporedna i povijesna raščlamba negacije u hrvatsko-glagoljskoj pismenosti / A. Kovačević. – Zagreb : Staroslavenski institut, 2016. – 377 s.

14. Kovačević Ana. Upravljana neobrojčena kvantifikacija / A. Kovačević // Jezikoslovlje. – 2016. – T. 17. – № 1–2. – S. 293–309.

15. Kovačević A. Sročnost višečlanih subjekata s predikatom : raščlamba hrvatskoga crkvenosla-venskoga korpusa / A. Kovačević // Slověne : International Journal of Slavic Studies. – 2017. T. 6. – № 1. – S. 148–170.

16. Kovačević A. Čestice “ne” i “li” u makedonskom crkvenoslavenskom i hrvatskom crkvenosla-venskom jeziku / A. Kovačević, L. Turkalj // Šesti naučen sobir na mladi makedonisti / Tofoska, Stanislava-Staša, Aleksova, Gordana, Pavleska, Bisera (ur.). – Skopje : Filološki fakultet “Blaže Koneski”, 2010. – S. 137–157.

17. Kovačević A. Zapažanja o sintaksi “Kvaderne kapitula lovranskoga” / A. Kovačević, L. Turkalj // Zbornik Lovranšćine. 3. – 2014. – S. 99–112.


71

18. Mihaljević M. Veznici ašće i ako u hrvatskoglagoljskim tekstovima / M. Mihaljević // Suvremena lingvistika. 29–30. – 1990. – S. 99– 117.

19. Mihaljević M. Kako kada biše Adam plod driva jil ne biše bolan ni se staraše (Rečenice uvedene takozvanim upitnim riječima u hrvatskome crkvenoslavenskom jeziku) / M. Mihaljević // Suv-remena lingvistika. 34. – 1992. – S. 215– 228.

20. Mihaljević M. Jestno-niječna pitanja u hrvatskom crkvenoslavenskom jeziku / M. Mihaljević // Suvremena lingvistika. 43–44. – 1997. – S. 191–209.

21. Mihaljević M. The Interaction of li and Negation in Croatian Church Slavonic / M. Mihaljević // Formale Slavistik / Junghanns Uwe, Zybatow Gerhild (ur.). – Frankfurt am Main : Vervuert Ver-lag, 1997. – S. 87–92.

22. Mihaljević M. Veznik “da” u hrvatskoglagoljskim tekstovima / M. Mihaljević // Slavia meri-dionalis, 4. – 2004. – S. 9–34.

23. Mihaljević M. Sintaktička svojstva najstarijih hrvatskoglagoljskih tekstova / M. Mihaljević // Mnogokratnite prevodi v južnoslavjanskoto srednovekovie / Taseva Lora, Marti Roland, Jovčeva Marija (ur.). – Sofija : Goreks Pres, 2006. – S. 221–238.

24. Mihaljević M. The Particle Eda in Croatian Glagolitic Texts / M. Mihaljević // Varia Slavica : Sborník příspěvků k 80. narozeninám Radoslava Večerky / Janyšková Ilona, Karlíková Helena (ur.). – Praha : Nakladatelství Lidové noviny. – 2008. – S. 153–163.

25. Mihaljević M. Verba Dicendi in Croatian Church Slavonic / M. Mihaljević // Zbornik Matice srpske za filologiju i lingvistiku. – 2011. – T. 54. – № 1. – S. 63–77.

26. Mihaljević M. Dopune percepcijskih glagola u hrvatskome crkvenoslavenskom jeziku / M. Miha-ljević // Suvremena lingvistika. 72. – 2011. – S. 187–200.

27. Mihaljević M. O jeziku Drugoga vrbničkoga brevijara / M. Mihaljević // Hrvatsko glagoljaštvo u europskom okružju / Badurina Stipčević V., Požar S, Velčić F. (ur.). – Zagreb : Staroslavenski institut, 2015. – S. 535–575.

28. Mihaljević M. Uzročne konstrukcije u hrvatskome crkvenoslavenskom jeziku / M. Mihaljević // Zbornik radova (Prvi svezak) Šestoga hrvatskoga slavističkoga kongresa održanoga u Vukovaru i Vinkovcima od 10. do 13. rujna 2014. / Botica S., Nikolić D., Tomašić J. S dr. (ur.). – Zagreb : Hrvatsko filološko društvo, 2016. – S. 25–37.

29. Mihaljević M. Korelativna uporaba pokaznih zamjenica u hrvatskome crkvenoslavenskom jeziku / M. Mihaljević // Jezikoslovlje. – 2016. – T. 17. – № 1–2. – S. 413–427.

30. Mihaljević M. Jezik Četvrtoga vrbničkog brevijara / M. Mihaljević // Meandrima hrvatskoga glagoljaštva : Zbornik posvećen akademiku Stjepanu Damjanoviću o 70. rođendanu / Kuštović T., Žagar M. (ur.). – Zagreb : Hrvatska sveučilišna naklada, 2016. – S. 363–382.

31. Mihaljević M. Jezik najstarijih hrvatskoglagoljskih rukopisa / M. Mihaljević. – Zagreb : Hrvatska sveučilišna naklada, 2018. – 177 s.

32. Mihaljević M. The Structure of Coordination : Evidence from Croatian Church Slavonic / M. Mi-haljević // FASL 25 : The Cornell Meeting 2016. – Ann Arbor : Michigan Slavic Publications, 2018. (u tisku).

33. Mihaljević M. The Croatian Redaction : Language and Literature / M. Mihaljević, J. Reinhart // Incontri Linguistici, 28. – 2005. – S. 31– 82.

34. Mihaljević M. Jezik hrvatskoglagoljskih Pazinskih fragmenata / M. Mihaljević, J. Vince. – Zagreb : Hrvatska sveučilišna naklada, Državni arhiv u Pazinu, Staroslavenski institut, 2012. – 175 s.

35. Požar S. Pridjev kao zamjena za adnominalni genitiv u hrvatskom crkvenoslavenskom jeziku / S. Požar // Hrvatsko glagoljaštvo u europskom okružju : Zbornik radova Međunarodnoga znanst-venoga skupa povodom 110. obljetnice Staroslavenske akademije i 60. obljetnice Staroslavensko-ga instituta / Badurina Stipčević V., Požar S., Velčić F. (ur.). – Zagreb : Staroslavenski institut, 2015. – S. 615–630.


72

36. Reinhart J. Untersuchungen zur Syntax des Kroatisch-Kirchenslavischen. Das glagolitische Mis-sale romanum / J. Reinhart // Habilitationsschrift, Geisteswissenschaftlichen Fakultät der Uni-versität Wien, 1993. – 540 s.

37. Reinhart J. Sintaksa / J. Reinhart // Hrvatski crkvenoslavenski jezik / Mihaljević M (prir.) – Zag-reb : Hrvatska sveučilišna naklada i Staroslavenski institut, 2014. – S. 305–364.

38. Sudec S. Upotreba kratkih i dugih pridjevskih oblika u hrvatskom crkvenoslavenskom jeziku / S. Sudec // Peti hrvatski slavistički kongres : Zbornik radova s Međunarodnoga znanstvenog sku-pa održanoga u Rijeci od 7. do 10. rujna 2010. / Turk M., Srdoč-Konestra I. (ur.). – Rijeka : Filo-zofski fakultet Sveučilišta u Rijeci, 2012. – S. 61–68.

39. Sudec S. Položaj pridjeva u imenskoj skupini u hrvatskom crkvenoslavenskom jeziku / S. Sudec // Rasprave Instituta za hrvatski jezik i jezikoslovlje. – № 2. – 2013. – T. 39. – S. 631–644.

40. Turkalj L. Sintaksa hrvatskoglagoljskoga psaltira / L. Turkalj.– Doktorska disertacija. Zagreb : Fi-lozofski fakultet Sveučilišta u Zagrebu, 2012. – 351 s.

41. Turkalj L. Sintaksa infinitiva u hrvatskoglagoljskom psaltiru / L. Turkalj // Slovo. 63. – 2013. – S. 141–158.

42. Turkalj L. Sintaksa aktivnih participa u hrvatskoglagoljskom psaltiru / L. Turkalj // Slovo. 67. – 2017. – S. 113–141.

43. Vela J. O že kao pojačajnoj čestici u hrvatskome crkvenoslavenskome jeziku / J. Vela // Flumi-nensia. – 2016. – T. 28. – № 1. – S. 7. – 18.

44. Vela J.. Sintaksa infinitiva i supina u hrvatskome crkvenoslavenskome jeziku / J. Vela. – Doktorska disertacija. Rijeka : Filozofski fakultet Sveučilišta u Rijeci, 2018. – 224 s.

45. Vince J. Zakonitosti uporabe distributivne jednine i dvojine / J. Vince // Riječki filološki dani 4 / D. Stolac (ur.). – Rijeka : Filozofski fakultet, 2002. – S. 541–545.

46. Vince J. Obilježeni upravni i neupravni govor / J. Vince // Riječ. – 2002. – T. 8. – № 1. – S. 118–123.

47. Vince J.. Brojevi 1, 2, 11 I 12 u hrvatskom crkvenoslavenskom jeziku / J. Vince // Glagoljica i hrvatski glagolizam : Zbornik radova s međunarodnoga znanstvenog skupa povodom 100. objet-nice Staroslavenske akademije i 50. obljetnice Staroslavenskog instituta (Zagreb-Krk 2.–6. listo-pada 2002.) / Duerrigl M. A.,Mihaljević M., Velčić F. (ur.). – Zagreb : Krk: Staroslavenski institut i Krčka biskupija, 2004. – S. 595–605.

48. Vince J. Izražavanje neodređenosti množinom / J. Vince // Hrvatsko-bugarski odnosi u 19. i 20. stoljeću / Bratulić Josip (ur.). – Zagreb : Hrvatsko-bugarsko društvo, 2005. – S. 351–357.

49. Vince J. Izravni objekt kao tema / J. Vince // Drugi Hercigonjin zbornik / Damjanović S. (ur.). – Zagreb : Hrvatska sveučilišna naklada, 2005. – S. 429–434.

50. Vince J. Uzmak genitiva izravnoga objekta / J. Vince // Slovo. – 2007. – Br. 56–57. – S. 615–626. 51. Vince J. Izravni objekt i njegove inačice u hrvatskome crkvenoslavenskome jeziku / J. Vince //

Slovo. – 2008. – Br. 58. – S. 63–86. 52. Vince J. Očekivani i neočekivani akuzativ u Hrvojevu misalu / J. Vince // Vidjeti Ohrid. Zbornik

referata hrvatskih sudionica i sudionika na XIV. Međunarodnom slavističkom kongresu u Ohri- du, 10. – 16. rujna 2008./ M Samardžija (ur.). – Zagreb : Hrvatsko filološko društvo, 2008. – S. 97–116.

53. Vince J. Distributivnost i gramatički broj u hrvatskom crkvenoslavenskom jeziku / J. Vince // Knjige poštujući, knjigama poštovan. Zbornik Josipu Bratuliću o 70. rođendanu / Dukić D., Ža-gar M. (ur.). – Zagreb : Matica hrvatska, 2010. – S. 137–148.

54. Vince J. Nominativ prema ostalim padežima / J. Vince // Sintaksa padeža. Zbornik radova znanst-venoga skupa s međunarodnim sudjelovanjem Drugi hrvatski sintaktički dani, Osijek, 13.–15. stu-denoga 2008 / Birtić M., Brozović Rončević D. (ur.). – Zagreb : Institut za hrvatski jezik i jezi-koslovlje, Filozofski fakultet Osijek, 2010. – S. 249–265.


73

55. Vince J. Što nam o dvojini pričaju Suzana i starci? / J. Vince // Od indoeuropeistike do kroa-tistike : zbornik u čast Daliboru Brozoviću / Matasović R. (ur.). – Zagreb : Hrvatska akademija znanosti i umjetnosti, 2013. – S. 505–512.

56. Vince J. Sto i deset let' : Glavni brojevi u hrvatskoglagoljskim tekstovima / J. Vince // Hrvatsko glagoljaštvo u europskom okružju / Badurina Stipčević V., Požar S., Velčić F. (ur.). – Zagreb : Staroslavenski institut, 2015. – S. 595–614.

57. Vince J. Tisuća na tisuću načina / J. Vince // Jezikoslovlje. – 2016. – T. 17. – № 1–2. – S. 101–116.

58. Vince J. Arhaično i inovativno u sintaksi glavnih brojeva od pet do deset u hrvatskoglagoljskim pisanim spomenicima / J. Vince // Definitely Perfect. Festschrift for Janneke Kalsbeek / Genir René, de Haard Eric, Lučić Radovan (ur.). – Amsterdam : Uitgeverij Pegasus, 2017. – S. 695–706.

59. Vince Marinac J. Kategorija živosti u hrvatskom jeziku / J. Vince Marinac // Suvremena lingvisti-ka. 29–30. – 1990. – S. 143–152.

60. Vince Marinac J. Vrste riječi i genitivno-akuzativni sinkretizam / J. Vince Marinac // Suvremena lingvistika. 34. – 1992. – S. 331–337.

61. Vince Marinac J. Predikatni proširak u akuzativu. Čimbenici koji uvjetuju genitivni oblik za aku-zativ / J. Vince Marinac // Croatica, 37–39. – 1993. – S. 387–397.

62. Vince Marinac J. Neslaganje u padežu između direktnoga objekta i njegove “najave” u hrvatskom crkvenoslavenskom jeziku / J. Vince Marinac // Prvi hrvatski slavistički kongres. Zbornik rado-va 2. / S. Damjanović (ur.). – Zagreb : Hrvatsko filološko društvo, 1997. – S. 621–627.

63. Vince Marinac J. Predikatni nominativ i njegove inačice u hrvatskom crkvenoslavenskom i staro-hrvatskom jeziku / J. Vince Marinac // Drugi hrvatski slavistički kongres. Zbornik radova 1 / Se-sar D., Vidović Bolt I. (ur.). – Zagreb : Hrvatsko filološko društvo, 2001. – S. 283–289.


SYNTACTIC RESEARCH OF CROATO-GLAGOLITIC TEXTS: THE STATE OF THE ART AND PERSPECTIVES

Milan Mihaljević

Old Church Slavonic Institute, Demetrova 11, 10000 Zagreb, Croatia,

tel.: (+385 1) 2220 024, e-mail: [email protected]

The syntax of Croato-Glagolitic texts has been the object of scientific research less often then phonology and morphology. Thus, we can say that syntactic research of the-se texts is at the very beginning. So, at the beginning of the paper, the main aims of the research and the tasks which have to be fulfilled are stated. The main goal is, of course, the detailed description of the syntax of all forms and clause types and the description of the supra-clausal syntax (discourse and text). Besides, syntactic characteristics of in-dividual codices and texts, scribal schools and scriptoria have to be isolated. The syntax of the Croatian-Glagolitic texts has to be compared with the syntax of their Latin and Greek protographs, as well as with the syntax of Old Church Slavonic texts and with the syntax of other redactions of Church Slavonic. Then an overview of the state of the art and the most important results of the research conducted so far is given and the most


74

important themes and tasks which have to be conducted in the future are stated. The research conducted so far is presented taking into consideration the generation of the researcher. This seemed to be the most transparent way of presenting the topic. After that, the research has been presented according to the theme and field which are more or less thoroughly described. Good results have so far been achieved in the research of the syntax of cases, prepositions, verbs, and numbers. A number of papers have been published on the syntax of clauses (conditional, interrogative, causative, final, and con-secutive, as well as on coordination). Word order and direct and indirect speech have been only partially described. The study of the syntax of Croatian-Glagolitic breviaries and non-liturgical miscellanies is also at the beginning. The phenomena such as agree-ment, anaphors, and discourse syntax have been barely touched. In order for the reader to get a better insight into syntactic research and themes, at the end of the paper, a list of works on the syntax of Croato-Glagolitic texts published so far is given.

Key words: Croato-Glagolitic texts, syntax, Croatian Church Slavonic language.


UDK 811.163.42’35

HRVATSKI MREŽNI IZVORI ZA DJECU I STRANCE1

Milica Mihaljević

Institut za hrvatski jezik i jezikoslovlje, Republike Austrije 16, 10 000 Zagreb, Hrvatska,

tel.: +385 (0)1 3783 888, e-mail: [email protected] U radu će se prikazati mrežni izvori namijenjeni djeci izvornim govornicima hrvat-

skoga jezika i stancima koji uče hrvatski jezik. Budući da dosad ne postoje ni mrežni rječnici hrvatskoga jezika namijenjeni djeci ni mrežni rječnici namijenjeni stancima, u okviru projekta Hrvatski mrežni rječnik – Mrežnik izrađuje se modul za djecu od šest do deset godina i modul za strance koji uče hrvatski jezik. Projektnim je prijedlogom predvi-đeno da se modul za djecu sastoji od 3000 natuknica, a modul za strance od 1000 natuk-nica. U radu će se analizirati načini sastavljanja abecedarija za ta dva modula ipredviđeni ustroj rječničkoga članka tih modula. Usporedit će se ta dva modula s osnovnim modulom i utvrditi sličnosti i razlike koje će se pokazati i na konkretnim primjerima obrada pojedi-nih natuknica. Također će se pokazati kako će se modul za djecu povezati s jezičnim sa-vjetima koji se nalaze na portalu Hrvatski u školi (hrvatski.hr) te kako će se jezični savjeti i pragmatičke napomene uključiti u modul za strance. Hrvatski će se mrežni izvori za dje-cu i strance usporediti s takvim izvorima za druge jezike te će se analizirati mogućnosti igrifikacije modula za djecu.

Ključne riječi: Mrežnik, rječnici za djecu, rječnici za strance, rječnik, hrvatski jezik


Uvod. Hrvatski mrežni rječnik – Mrežnik sastoji se od triju modula: – osnovnoga modula namijenjenoga odraslim izvornim govornicima hrvatskoga jezika i

učenicima viših razreda osnovne škole i srednjoškolcima; taj će modul obuhvaćati 10 000 na-tuknica;

– modula za djecu (učenike nižih razreda osnovne škole); taj će modul obuhvaćati 3 000 na-tuknica;

– modula za strance; taj će modul obuhvaćati 1000 natuknica. U ovome radu pozornost će biti posvećena modulu za djecu i modulu za strance te će se

usporediti struktura obrade iste natuknice u svim trima modulima. Kao preduvjet za uspješnu izgradnju modula za strance i modula za djecu provedene su ove aktivnosti:

1) analizirani su postojeći strani i domaći mrežni izvori za djecu i strance; 2) odabrani su suradnici koji imaju iskustvo u radu s ciljnim skupinama; za dječji modul

to je Kristian Lewis, koji je suautor Prvoga školskog rječnika hrvatskoga jezika [2], a za strance Dinka Pasini, koja je dugogodišnja nastavnica u centru za poučavanje hrvatskoga kao stranoga jezika Croaticumu te suautorica udžbenika za strance koji uče hrvatski jezik [1];

_________________________________

1 Ovaj je rad izrađen na istraživačkome projektu Hrvatski mrežni rječnik – Mrežnik (IP -2016–06–2141), koji u cijelosti financira Hrvatska zaklada za znanost.

Mihaljević M., 2018

Milica MIHALJEVIĆ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

76

3) izrađeni modeli isprobani su na ciljnim skupinama korisnika, strancima koji uče hrvatski kao strani jezik u centru za poučavanje hrvatskoga kao stranoga jezika Croaticumu2 i učenicima koji dolaze na Dane otvorenih vrata Instituta za hrvatski jezik i jezikoslovlje.

Analiza stranih izvora za djecu i strance. Budući da za hrvatski jezik ne postoji su-vremeni jednojezični mrežni rječnik izrađen u skladu sa suvremenim spoznajama računal-noga jezikoslovlja,3 preduvjet je za uspješno provođenje projekta i temeljito istraživanje na području e-leksikografije, upoznavanje s teorijom i praksom izradbe e-rječnika i mogućno-stima koje otvaraju nove rječničke platforme, povezivanje s ustanovama u kojima se takvi rječnici izrađuju i provođenje novih leksikoloških i gramatičkih istraživanja. Stoga su tije-kom rada na Mrežniku konzultirani mnogi strani e-rječnici. Posebno su nam uzor bili strani akademski rječnici, tj. rječnici koje izrađuju znanstveni instituti: elexiko http://www.owid. de/wb/elexiko/start.html, Wielki słownik języka polskiego http://www.wsjp.pl/, Swedish online dictionary http://spraakbanken.gu.se/karp, Spletni slovar slovenskega jezika http: //www.slovenscina.eu.Međutim, ti rječnici uglavnom nemaju modul za djecu i strance. Ipak, na stranicama Spletnoga slovara slovenskoga jezika nalazi se poveznica na Pedagoški slovnični portal, na kojemu se nalaze odgovori na probleme s kojima se slovenski učenici najčešće susreću kad pišu na slovenskome jeziku. Portal se sastoji od gramatičkih pogla-vlja u kojima se objašnjavaju problemi i nude načini njihova rješavanja te interaktivnih vježba. Taj bismo portal mogli usporediti s portalom Hrvatski u školi, o kojemu će biti riječi u daljnjemu tekstu. Stoga smo u analizu uključili i neke rječnike izdavačkih kuća i specijalizirane portale na kojima se nalaze rječnici, ali i interaktivne igre i kvizove.

E-rječnik Merriam Websteruz osnovne definicije navodi i definicije za učenike (students) i strance. U tablici se prikazuje obrada imenice house za strance i učenike.

Tablica 1

Usporedba definicija natuknice house za učenike i za strance

Definicije za strance Definicije za učenike Definition of house for English Language Learners : a building in which a familylives : the people who live in a house : a structure or shelter in which animals are kept

Definition of house for Students plural houses\�hau�-zəz\ 1: a place built for people to live in 2: something (as a nest or den) used by ananimal for shelter 3: a building in which something is kept a carriage house 4: 1household Hernoise woke up the whole house. 5: a body of persons assembled to make the laws for a country The United States Congress is made up of two houses. 6: a businessfirm a publishing house 7: the audience in a theater or concert hall 8: family 2 the house of Windsor

_________________________________

2 Radionice s polaznicima Croaticuma održane su 7. veljače 2018. na Filozofskome fakultetu u Zagrebu i 25. svib-nja 2018. u Institutu za hrvatski jezik i jezikoslovlje. O održanoj radionici vidi [9: 9–11]. O osnovnome modulu više vidi u radovima [5], [7] i [8]. 3 Analiza Rječnika i Hrvatskoga jezičnog portala provedena je u radu [5: 173], u kojemu je pokazano zašto ti rječnici ne ispunjavaju navedeni uvjet.

Hrvatski mrežni izvori za djecu i strance ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

77

Usporedbom tih definicija možemo zaključiti da ima više definicija za učenike te da su one složenije, što upućuje na to da je ciljna skupina učenika starija od ciljne skupine Mrežni-kova modula za djecu. Na toj se stranici nalaze i jezične igre i kvizovi. Na mrežnim stranica-ma Fun and Free Educational Websites for Kids www.thespruce.com/top-online-dictiona-ries-for-kids-1259236 Online Dictionaries and Encyclopedias for Kids www.thespruce. com/ best-free-educational-websites-for-kids-3129084 nalaze se dječji mrežni rječnici.Za učenje njemačkoga jezika na stranici Bildwörterbuch http://www.bildwoerterbuch.com/ static/all/ spiele_spiele_woche nalaze se interaktivne igre. U svakoj se igri traži navođenje dijelova neke cjeline, a svaki se tjedan uvodi nova igra tjedna.

Slika 1. Interaktivna igra za učenje dijelova gitare – korisnik upisuje dijelove u sliku

Za učenje nordijskih jezika ima više rječnika namijenjenih strancima, koji su često do-stupni u jednojezičnoj i višejezičnoj inačici. Islex je rječnik namijenjen govornicima drugih nordijskih jezika koji uče islandski. Dostupan je u višejezičnoj inačici na adresi islex.hi.is/


78

i jednojezičnoj inačici na adresi islenskordabok.arnastofnun.is/. Lexin je rječnik namije-njen strancima koji uče švedski, postoji jednojezična inačica te dvojezične inačice za raz-ličite jezike https://lexin.nada.kth.se/lexin/. Isto ime nosi i rječnik namijenjen strancima koji uče norveški lexin.udir.no/. Pristup se danskome školskom rječniku plaća, rječnik je namijenjen učenicima osnovne škole i navodi slike i zvučni zapis, a nalazi se na poveznici skoleordbog.dk/. 4

Na temelju provedene analize možemo zaključiti: 1. akademski e-rječnici uglavnom ne donose definicije za djecu i strance 2. u mnogim zemljama postoje specijalizirani e-rječnici za strance, a e-rječnici za dje-

cu mnogo su rjeđi te su djeci još uglavnom namijenjeni samo tiskani rječnici 3. djeci i stancima za učenje jezika mogu biti korisne slike, igre i interaktivni kvizovi,

koji se katkad nalaze na posebnim mrežnim stranicama. Analiza hrvatskih izvora. Za hrvatski jezik ne postoji ni jedan specijalizirani e-rječ-

nik namijenjen djeci ni strancima. Djeci je namijenjen tiskani rječnik Prvi školski rječnik hrvatskoga jezika 2 uz koji se nalazi i DVD s interaktivnim igrama. Taj je rječnik jedan od glavnih izvora za modul za djecu Mrežnika. Jezične igre prikladne za djecu, ali i za strance nalaze se na mrežnoj stranici Jezične igre i multimedijski prikaz jezika jezicneigre.com.

Slika 2. Igra križić-kružić za uvježbavanje oblika riječi i igra za učenje glagoljice

_________________________________

4 Zahvaljujem Dariji Lazić, asistentici u Institutu za hrvatski jezik i jezikoslovlje i profesorici hrvatskoga i švedsko-ga jezika, koja me upozorila na postojanje e-rječnika za učenje nordijskih jezika.


79

Slika 3. Igra Jedan dan u životu namijenjena u prvome redu strancima

Mnoge škole na svojim mrežnim stranicama nude sadržaje namijenjene učenicima. Sa-držaji namijenjeni učenicima nalaze se i na ovim stranicama: Školski portal (www. skols-kiportal.hr/), portal Razredna nastava (www.razredna-nastava.net), portal Hrvatske radio-televizije Školski sat (skolski.hrt.hr/), portal hrvatskijezik.eu/.5 Na adresi hrvatski.hr nalazi se portal Hrvatski u školi namijenjen učenicima osnovnih i srednjih škola, učiteljima raz-redne nastave, nastavnicima, profesorima i roditeljima, ali i svima koje zanimaju praktični zadatci i sadržaji povezani s učenjem i poučavanjem hrvatskoga jezika.6. Na portalu se na-laze pravopisne vježbe, školska pisma, igre za učenje hrvatskoga jezika, jezični savjeti pri-lagođeni učenicima, objašnjenja frazema prilagođena učenicima te kutak za učitelje u ko-jemu se donose znanstveni radovi namijenjeni učiteljima i nastavnicima hrvatskoga jezika. S portala se može izravno ući i na Hrvatski pravopis i priručnik Hrvatski na maturi. Jezič-ni savjeti i frazemi iżravno su povezani s dječjim modulom u Mrežniku, a radi se i na igri-fikaciji Mrežnika, tj. na tome da se jezični sadržaj modula za djecu u Mrežniku poveže s ob-razovnim igrama za učenje hrvatskoga jezika. Zasad se igre temelje na Prvome školskom _________________________________

5 � Podatci navedeni prema tekstu knjige Sve što trebate znati o hrvatskome jeziku [10]. 6 Više o portalu vidi u radovima [12: 13–15]. i [6], a o e-učenju i obrazovnim igrama u [11: 9–11].


80

rječniku 2 i na Prvome školskome pravopisu 4, a trenutačno se radi na uklapanju definicija za djecu iz Mrežnika u različite obrazovne igre.

Slika 4. Pravopisna vježba s portala Hrvatski u školi

Na stranici HR4EU (http://www.hr4eu.hr) nalazi se besplatan portal za učenje hrvatsko-ga jezika.7, na kojemu se nalaze tri opća tečaja te tečaj hrvatskoga za poslovne korisnike i za studente, koji zahtijevaju višu razinu predznanja. Na tome se portalu nalazi i dvojezični hrvat-sko-engleski prijevodni rječnik osnovnoga vokabulara.

Slika 5. Hrvatsko-engleski rječnik na portalu HR4EU _________________________________

7 Više o tome portalu vidi u radu [13: 22–24].


81

E-tečaj A1.HR nalazi se na adresi https://a1.ffzg.unizg.hr/, tečaj je besplatan, ali se zahti-jeva registracija. Na adresi Learn Croatian (http://learn-croatian.com/index.php) također se nalazi osnovni tečaj hrvatskoga jezika namijenjen u prvome redu turistima i onima koji po-slovno dolaze u Hrvatsku. Tečaj hrvatskoga jezika namijenjen u prvome redu turistima nala-zi se i na portalu Visit Croatia https://www.visit-croatia.co.uk/croatian-for-travellers/, na kojem se nalaze poglavlja pod ovim naslovima: pozdravi u hrvatskome; brojevi, dani, mjesec i vrijeme; riječi korisne za turiste, npr. entrance – ulaz, exit – izlaz, open – otvoreno, closed – zatvoreno, information – informacije, money – novac, bank – banka itd. Stranci koji se s hrvatskim žele upoznati kroz igru mogu zaviriti na stranicu Croatian Language Games http://www.digitaldialects.com/Croatian.htm. Postoji i e-tečaj HiT-1 Sveučilišta u Zagrebu, ali on se plaća jer uključuje 24 sata nastave http://www.unizg.hr/suradnja/medunarodna-suradnja/ucenje-hrvatskoga-jezika-za-strance/online-tecajevi-hrvatskog-jezika-hit.

Na temelju provedene analize možemo zaključiti: 1) za hrvatski jezik zasad ne postoji ni jedan e-rječnik namijenjen djeci ni strancima; po-

stoji rječnik na DVD-u uz knjigu Prvi školski rječnik te mali dvojezični popisi riječi namije-njeni strancima;

2) postoji nekoliko tečaja za učenje hrvatskoga jezika namijenjenih strancima; 3) postoji specijalizirani portal namijenjen učenicima i nastavnicima te specijalizirani

portal za jezične igre koje su primjerene i učenicima i strancima, ali i portal s jezičnim igra-ma posebno namijenjenim strancima;

4) očito postoji potreba izrade specijaliziranoga e-rječnika za djecu i strance koji bi bio popraćen multimedijskim sadržajima i jezičnim igrama.

Mrežnikov modul za djecu i strance – usporedba s osnovnim modulom. Pri obliko-vanju modula za djecu i strance Hrvatskoga mrežnoga rječnika – Mrežnika uzimaju se u obzir sve provedene analize. Modul za djecu prilagođen je njihovim interesima i znanju (iż-bor građe, prilagodba leksikografskih načela; prilagođen mediju za koji nastaje). Zadatak mu je povećati dječje jezično znanje i kompetencije te pripremiti djecu za služenje osnovnim modulom u kasnijoj dobi. Pri razvijanju toga modula služili smo se spoznajama pedagogije i metodike hrvatskoga jezika, što je iscrpno opisano u radu Hudeček i Mihaljević (u tisku), u kojemu su objašnjena i načela kojima smo se vodili pri obradi u dječjemu modulu: 1. načelo primjerenosti dobi djeteta, 2. načelo usklađenosti s nastavnim planovima i programima za predviđenu dob, 3. načelo usklađenosti sa znanstvenim spoznajama iznesenim u metodičkoj literaturi, 4. načelo usklađenosti s normama hrvatskoga standardnog jezika.

Modul za strance namijenjen je neizvornim govornicima hrvatskoga jezika različitih jezičnih skupina od A1 do B1 prema Zajedničkome europskom referentnom okviru za jezike (ZEROJ). Također se u najvećoj mogućoj mjeri nastoji prilagoditi potrebama stranaca, obuhvatiti i govor-ni jezik te ih pragmatičkim napomenama upozoriti na neke kulturološke razlike i posebnosti.

Usporedimo li module za djecu i strance s osnovnim modulom možemo zaključiti da su oni u najvećoj mogućoj mjeri usklađeni jer:

– osnovni modul obuhvaća sve natuknice koje se nalaze u modulu za djecu i/ili u modu-lu za strance;

– osnovni modul obuhvaća sva značenja natuknica koja se nalaze u modulu za djecu i/ili u modulu za strance;

– osnovni modul obuhvaća sve frazeme, sveze i poveznice koji se nalaze u modulu za djecu i/ili za strance.


82

Tablica 2

Usporedba abecedarija za djecu i strance

Modul za djecu Modul za strance

1. bacati 2. baciti 3. badem 4. Badnjak 5. bajka 6. Bajram 7. baka 8. balet 9. balon 10. banana 11. banka 12. basna 13. baterija 14. baviti se 15. bazen 16. bdjeti 17. beba v. novorođenče 18. bedro 19. besplatan 20. beton 21. bez 22. bicikl 23. biće 24. bijel, bijela, bijelo 25. bijes 26. bik 27. bilježnica 28. biljka 29. birati 30. biskup 31. biti 32. bjelogorica 33. bježati 34. blag, blaga, blago 35. blagdan 36. blagovaona v blagovaonica 37. blagovaonica 38. blato 39. blijed

40. blitva 41. blizak, bliska, blisko 42. blizina 43. blizu 44. bod 45. bodljika 46. bog 47. Bog 48. bogat, bogata, bogato 49. bogataš 50. bogatašica 51. boja 52. bojati v. bojiti 53. bojati se 54. bojiti 55. bojica 56. boks 57. bokserice 58. bol 59. bolest 60. bolestan, bolesna, bolesno 61. bolnica 62. bolje v. dobro 63. bombon 64. bor 65. boravak 66. boraviti 67. borba 68. boriti se 69. borovnica 70. bos, bosa, boso 71. bosiljak 72. Božić 73. božićni 74. br. 75. braća 76. brada 77. brak

78. branitelj 79. braniteljica 80. braniti 81. brašno 82. brat 83. brati 84. bratić 85. brava 86. bravo 87. brbljati 88. brdo 89. breskva 90. breza 91. briga 92. brijati (se) 93. brijeg 94. brinuti (se) 95. brisati 96. brižan, brižna, brižno 97. brk 98. brod 99. broj 100. brojati v. brojiti 101. brojiti 102. brojka 103. brokula 104. bršljan 105. brz, brza, brzo 106. brzina 107. brzojav 108. bubanj 109. bubreg 110. bučan, bučna, bučno 111. buditi (se) 112. budućnost 113. buka 114. bukva 115. bundeva 116. bura

1. baka 2. banana 3. banka 4. beba 5. bez 6. bicikl 7. bijel, bijela, bijelo 8. biti 9. blagajna 10. blagdan 11. blizu 12. bog (bok) 13. bogat, bogata, bogato 14. boja 15. bolnica 16. bolje 17. boljeti 18. braća 19. brada 20. brašno 21. brat 22. bratić 23. brdo 24. breskva 25. brijati se/obrijati se 26. brod 27. broj 28. brz, brza, brzo 29. buditi (se)*

Moduli za djecu i strance razlikuju se od osnovnoga modula i po odnosu prema korpusu

i uspostavi abecedarija. Velik je problem pri stvaranju jezičnih priručnika za djecu neposto-


83

janje odgovarajućega računalnog korpusa8 koji bi se mogao usporediti s korpusima na kojima se temelji dječja leksikografija u nekim drugim zemljama, npr. the Oxford Corpus, pa autori jezičnih priručnika i portala namijenjenih djeci samostalno moraju prilagođavati korpusne primjere dječjemu uzrastu koristeći se pritom udžbenicima za djecu i stručnom literaturom te imajući na umu činjenicu da se jezik djece i odraslih često bitno razlikuje. Također ne postoji ni računalni korpus za strance. Stoga se abecedarij za djecu i strance ne može uspostaviti na isti način kao što se uspostavlja abecedarij za odrasle izvorne govornike hrvatskoga jezika koji je utemeljen na korpusu (corpus based). Abecedarij za djecu temelji se na školskim udžbenicima i programima te na priručnicima Prvi školski rječnik [2 i Prvi školski pravopis [4. Abecedarij za strance utemeljen je na udžbenicima za poučavanje stranaca [1. Navodim za usporedbu dio abecedarija za djecu i strance.

Tablica 3

Usporedba strukture rječničkoga članka u trima modulima

Osnovni modul Modul za djecu Modul za strance

natuknica i svi oblici su naglašeni donosi se maksimalan broj oblika, npr. za imenice se donose svi pa-deži jednine i množine, a samo su glagolske i pridjevne paradigme djelomično reducirane

označeno je samo mjesto naglaska imenice: množina glagoli: 1. lice prezenta, perfekt m. i ž. rod, futur 1. lice jednine pridjevi: ženski rod, srednji rod; komparativ, superlativ

označeno je samo mjesto naglaska imenice: svi oblici jednine i mno-žine, označeno mjesto naglaska glagoli: svi oblici prezenta, perfekta i futura I. pridjevi: svi oblici kao u osnovnome modulu prilozi od srednjega roda pridjeva: komparativ, superlativ

sve su natuknice jednorječne sve su natuknice jednorječne natuknice mogu biti i višerječne podatak o vrsti riječi, kratice podatak o vrsti riječi, ispisuje se

punom riječju podatak o vrsti riječi, kratice

rastavljanje natuknice na slogove, ako je natuknica jednosložna, ras-tavlja se množina na slogove

prenose se i prilagođuju savjeti s portala Bolje je hrvatski i Jezični savjeti povezuju se rječnički članci na Strunu,Repozitorij metafora, Bazu hrvatskih glagolskih valencija

prenose se i prilagođuju savjeti s portala Hrvatski u školi, ali se ne donose vanjske poveznice

nema vanjskih poveznica.

slika izgovor poveznica vidski parnjak, sinonimi, antonimi, meronimi, muško i ženski parnjak

unakrižno se povezuju svršeni i nesvršeni glagol rečenicom: Pogledaj i što znači glagol... Pogledaj i što znači glagol.... muški i ženski parnjak, sinonimi se povezuju rečenicom: Isto zna-čenje ima i… i antonimi rečeni-com: Suprotno značenje ima

unakrižno se povezuju svršeni i nesvršeni glagol rečenicom: Pogledaj i što znači glagol... Pogledaj i što znači glagol.... u definicijama se nalaze i poveznice u samoj definiciji, npr. u definiciji riječi list kao dokument nalaze se poveznice na krsni list i smrtni list.

_________________________________ 8 Hrvatski korpus dječjega jezika HKDJ jedini je hrvatski računalni korpus dječjega jezika. Taj se korpus sastoji od prijepisa uzoraka spontanoga govornog jezika troje djece. Uzorci su dječjega govora snimani u pravilnim vremen-skim razmacima, od progovaranja do treće godine. Uzorci su transkribirani u programskome paketu CLAN, a do-stupni su u Svjetskoj bazi dječjega jezika CHILDES [3: 189–205].


84

Površnom usporedbom abecedarija možemo zaključiti da veći abecedarij (abecedarij za djecu) obuhvaća sve natuknice abecedarija za strance. Međutim, to ipak nije tako, pa se u abecedariju za strance nalaze i neke riječi koje se ne nalaze u abecedariju za djecu, npr. ci-mer, ideja, informacija, studirati, student, tečaj, tulumariti itd. To su uglavnom riječi karak-teristične za studentski život (student, studirati), riječi potrebne strancima koji borave u Hrvatskoj i uče hrvatski (tečaj, cimer) i apstraktne riječi (ideja, informacija),

Definicije za djecu i strance izvode se iz definicija u osnovnome modulu i prilagođuju dječjemu uzrastu ili znanju hrvatskoga jezika stranca. Osim što ima više natuknica i pod-natuknica složenije definicije i veći broj definicija osnovni modul ima i polja koja ostala dva modula nemaju: tvorbeni način, tvorenice, kolokacije. Modul za djecu imat će sliku, a modul za strance izgovor te modul za djecu bilježi rastavljanje na slogove jer je to učenicima čes- to problem pri rastavljanju riječi na kraju retka. Iscrpna analiza polja u modulu za djecu prikazana je u radu Hudeček i Mihaljević 6, a ovdje donosimo komparativni prikaz osnov-nih polja u trima modulima:

Kako bi se mogla usporediti obrada u trima modulima donosimo komparativni prikaz obrade jedne jednostavnije natuknice (konobar) u trima modulima:

Tablica 4

Usporedba obrade natuknice konobar u trima modulima


natuknica i gramatički blok

kònobār im. m. (GA kònobāra, DL kònobāru, V kònobāru/kònobāre, I kònobārom/kònobārem; mn. NV kònobāri, G kònobārā, DLI kònobārima, A kònobāre)

konobar imenica (konobar)

konobarim. m. (G konobara, D konobaru, A konobara, V konobaru, L o konobaru, I s konobarom; mn. N konobari, G konobara, D konobarima, A konobare, V konobari, L o konobarima, I s konobarima)

rastavljanje na slogove

ko-no-bar

definicija Konobar je osoba bez obzira na spol ili muškarac koji u kafiću ili restora-nu poslužuje goste pićem i jelom ili samo pićem.

Konobar je muškarac koji u restoranu i kafiću poslužuje gostima hranu i piće.

Konobar je muška osoba koja gostima u restoranu, kafiću ili hotelu nosi hranu i piće ili samo piće.


85

primjer Priložena je dnevna karta jela koja se obnavlja, kako saznajem, mjeseč-no, a iz koje će vam izuzetnoi pre-dložiti sljedove jela prema vašim preferencijama te, ako želite, objas-nili što se i kako poslužuje. Uglav-nom je bila riječ o djeci koja su ra-dila kao konobari odnosno konoba-rice, a u jednom je slučaju dijete ra-dilo i na poslu koji može ugroziti njegovo zdravlje.

ljubazan konobar, pozva-ti konobara, U restoranu rade kuhari i konobari.

U restoranu rade ku-hari i konobari. Pa gdje je taj konobar, dugo ga čekamo! Pozvao sam konoba-rai naručio miješano meso.

kolokacije Kakav je konobar?bezobrazan, ljuba-zan, neljubazan, pomoćni, priučeni, uljudan; Što konobar može? donijeti (jelo), naplatiti račun, naručiti jelo, poslužiti (jelo, gosta), prići stolu; Što se može s konobarom? dozvati ga, priupitati ga, zamoliti ga, zovnuti ga; Koordinacija : barmeni konobar, kuhar i konobar, konobari i sobarice; konobar ili recepcioner, konobari ili prodavači, konobari ili kuhari, odnosi se samo na muškarce : konobari i ko-nobarice; Što se s konobarom pove-zuje? jelovnik, kafić, restoran

jezični savjet i/ili napomena

Konobar je muškarac ko-ji u restoranu i kafiću po-služuje gostima hranu i piće. Konobarica je žena koja u restoranu ili kafiću poslužuje gostima hranu i piće. Konobarice su žene koje u restoranu ili kafiću poslužuju gostima hranu i piće, ali i muškarci i žene koji u restoranu ili kafiću poslužuju gostima hranu i piće. Dakle, Marko je konobar, Lucija je kono-barica, Marko i Luka su konobari, Lucija i Ana su konobarice, a Lucija, Ana, Marko i Luka su konobari.

Množina konobari odnosi se na muške, ali i na muške i žen-ske osobe. Npr. kaže se Ivan i Marko su konobari, ali i Ana i Marko su konobari.

parnjak ŽENSKO : konobarica ŽENSKO : konobarica ŽENSKO : konobarica

tvorba konob-ar

tvorenice konobarev, konobarica, konobarov, konobarski, natkonobar


86

Iako svi moduli imaju mogućnost donošenja pragmatičke napomene, ona je posebno važna u modulu za strance. Tako će se u tome modulu nalaziti npr. napomena da se medicin-skoj sestri obraćamo riječju sestro, a liječniku riječju doktore. U modulu za djecu izrazito je važna normativna napomena.

Definicije se u svim modulima uspostavljaju po istome modelu. Definicije su pune reče-nice. U njima se navodi natuknica. U modulu za djecu i strance donosi se samo prototipna definicija za razliku od definicije istih natuknica u osnovnome modulu, a po potrebi se u prag-matičkoj napomeni daje dodatno objašnjenje, npr. u natuknici konobar modula za strance na-vodi se ova napomena: Množina konobari odnosi se na muške, ali i na muške i ženske oso-be. Npr. kaže se Ivan i Marko su konobari., ali i Ana i Marko su konobari. U donjoj tablici pokazuje se kako je broj definicija bitno smanjen u modulu za djecu u odnosu na osnovni modul, a definicije su bitno pojednostavnjene. Navedene natuknice nisu ušle u 1000 natuk-nica modula za strance.

Tablica 5

Usporedba definicija natuknica nastavnik, profesor i učitel u osnovnome i dječjemu modulu

Natuk-nica

Osnovni modul Modul za djecu Modul

za strance

Nastav- nik

1. Nastavnik je odrasla osoba bez obzira na spol ili muškarac koji izvodi nastavu u srednjoj školi ili na fakultetu. 2. razg. Nastavnik je odrasla osoba bez obzira na spol ili muškarac koji izvodi nastavu u višim razredima osnovne škole. 3. Nastavnik je odrasla osoba bez obzira na spol ili muškarac koji komu prenosi kakva znanja ili ga poučava kakvim vještinama.

Nastavnik je muš-karac koji u sred-njoj školi izvodi na-stavu.

–

profesor 1. (jd.) Profesor je znanstveno-nastavno ili umjetničko-na-stavno zvanje i odgovarajuće radno mjesto na visokoškolskoj ustanovi i fakultetu. 2. hist. (jd.) Profesor je titula osobe koja je diplomirala na nastavničkome fakultetu prije bolonjskoga sustava studiranja. 3. razg. Profesor je odrasla osoba bez obzira na spol ili muškarac koji predaje u školi 4. pren. Profesor je odrasla osoba bez obzira na spol ili muškarac koji ima znanstveno-nastavno ili nastavno-umje-tničko zvanje redovitoga profesora. 5. pren. Profesor je odrasla osoba bez obzira na spol ili muškarac koji je diplomirao na nastavničkome fakultetu prije uvođenja bolonjskoga procesa studiranja.

Profesor je muška-rac koji izvodi nas-tavu na fakultetu.

–

učitelj 1. Učitelj je odrasla osoba bez obzira na spol ili muškarac koji izvodi nastavu u osnovnoj školi. 2. Učitelj je odrasla osoba bez obzira na spol ili muškarac koji komu prenosi kakva znanja ili ga poučava kakvim vještinama. 3. Učitelj je odrasla osoba bez obzira na spol ili muškarac koji prenosi vjerska znanja ili svjetovne dogme. 4. rel.((jd. Učitelj)Učitelj je ime za Isusa Krista.

1. Učitelj je muška-rac koji izvdi nasta-vu u osnovnoj školi. 2. Učitelj je muška-rac koji komu pre-nosi kakva znanja ili koga poučava kakvim vještinama.

–


87

Iz gornje tablice vidimo kako je u dječjemu modulu smanjen broj definicija, a definicije su bitno pojednostavnjene. Da bi se učenicima ipak objasnilo da učitelji, profesori i nastav-nici mogu biti i muškarci i žene, donosi se tipski savjet s portala Hrvatski u školi prilagođen svakoj natuknici. U obradi se prenosi sadržaj jezičnoga savjeta, ali se drukčije oblikuje (ne prenose se tablice koje se nalaze na portalu Hrvatski u školi).

Ovdje navodim samo savjet uz natuknicu učitelj: Učitelj je muškarac koji vodi nastavu u osnovnoj školi. Učiteljica je žena koja vodi nastavu u osnovnoj školi. Učiteljice su žene koje vode nastavu u osnovnoj školi. Učitelji su muškarci koji vodi nastavu u osnovnoj školi, ali i muškarci i žene koji vode nastavu u osnovnoj školi. Dakle, učitelj Marko naš je razredni uči-telj, učiteljica Lucija naša je razredna učiteljica, učitelji Marko i Luka naši su razredni učitelji, učiteljice Lucija i Ana naše su razredne učiteljice, a učitelji Lucija, Ana, Marko i Lu-ka naši su razredni učitelji.

Tablica 6

Osnovne razlike među modulima


10 000 3000 1000

obuhvaća sve natuknice koje se nalaze u modulu za djecu i modulu za strance

ne obuhvaća sve natuknice koje se nalaze u modulu za strance

korpusno utemeljen utemeljen na školskim udžbe-nicima i programima te na pri-ručnicima Prvi školski rječnik i Prvi školski pravopis

Utemeljen na udžbenicima za strance koji uče hrvatski

Zaključak. Provedene analize pokazale su da za hrvatski jezik ne postoji interaktivni

mrežni rječnik za djecu i strance. U okviru projekta Hrvatski mrežni rječnik – Mrežnik radi se na izradi takvih rječnika. Pritom je kao važna sastavnica predviđena i igrifikacija modula za djecu, koji bi uključivao i jezične igre i kvizove.

Temeljne su razlike između različitih modula u broju natuknica, odnosu prema korpusu i broju značenja polisemnih natuknica.

Literatura

1. Čilaš Mikulić M. Hrvatski za početnike / M. Čilaš Mikulić, M. Gulešić Machata, D. Pasini, S. L. Udijer. – Školska knjiga 2008. – 136 s.

2. Čilaš Šimpraga A. Prvi školski rječnik hrvatskoga jezika / A. Čilaš Šimpraga, Lj. Jojić, K. Le-wis. – Zagreb : Školska knjiga i Institut za hrvatski jezik i jezikoslovlje, 2008. – 225 s.

3. Hržica G. Hrvatski čestotni rječnik dječjega jezika / G. Hržica, J. Kuvač Kraljević, J. Šnajder // Lahor : časopis za hrvatski kao materinski, drugi i strani jezik, 2/16. 2013. – S. 189–205.

4. Hudeček L. Prvi školski pravopis hrvatskoga jezika / L. Hudeček, Ž. Jozić, K. Lewis, M. Mi-haljević. – Zagreb : Institut za hrvatski jezik i jezikoslovlje. 2016. – 108 s.

5. Hudeček L. The Croatian Web Dictionary Project – Mrežnik / L. Hudeček, M. Mihaljević // Electronic lexicography in the 21st century. Proceedings of eLex 2017 conference. Iztok


88

Kosem, Carole Tiberius, Miloš Jakubiček, Jelena Kallas, Simon Krek, Vit Baisa (eds.). – Brno ; Leiden : Lexical Computing CZ s.r.o., 2017. – S. 172–192.

6. Hudeček L.Uloga e-učenja i e-rječnika u usvajanju hrvatskoga jezika / L. Hudeček, M. Mihaljević // Zbornik sa skupa Dijete i jezik danas. Osijek. (u tisku).

7. Hudeček L. A New Project – Croatian Web Dictionary Mrežnik. L. Hudeček, M. Mihaljević // The Future of Information Sciences. INFuture2017, Integrating ICT in Society. Iana Atana-ssova, Wajdi Zaghouani, Bruno Kragić, Kuldar Aas, Hrvoje Stančić, Sanja Seljan (eds.). Za-greb : Department of Information and Communication Sciences, Faculty of Humanities and Social Sciences. 2017a. – S. 205–213.

8. Hudeček L. Hrvatski mrežni rječnik – Mrežnik / L. Hudeček, M. Mihaljević // Hrvatski jezik : znanstveno-popularni časopis za kulturu hrvatskoga jezika, 4/4 – 2017. – S. 1–7.

9. Hudeček L. Radionica na Croaticumu – provjera strukture modula za strance Hrvatskoga mrežnog rječnika – Mrežnika / L. Hudeček, M. Mihaljević, D. Pasini // Hrvatski jezik : znanstveno-popularni časopis za kulturu hrvatskoga jezika, 5/2. – 2018. – S. 9–11.

10. Jozić Ž. Sve što trebate znati o hrvatskome jeziku / Ž. Jozić (ur.). – Zagreb : Večernji list. 2018. – 94 s.

11. Mihaljević J. E-učenje i hrvatski jezik / J. Mihaljević // Hrvatski jezik : znanstveno-popularni časopis za kulturu hrvatskoga jezika. 3/3. – 2016. – S. 24–27.

12. Mihaljević M. Hrvatski u školi / M. Mihaljević // Hrvatski jezik : znanstveno-popularni ča-sopis za kulturu hrvatskoga jezika. 4/2. – 2017. – S. 13–15.

13. Pandžić I. Portal za učenje hrvatskoga jezika / I. Pandžić // Hrvatski jezik : znanstveno-popularni časopis za kulturu hrvatskoga jezika. 3(4). – 2016. – S. 22–24. Mrežni izvori

14. Baza hrvatskih glagolskih valencija – GLAVA : http://ihjj.hr/projekt/baza-hrvatskih-glagolskih-valencija/. datum pristupa : lipanj 2018.

15. Bildwörterbuch : http://www.bildwoerterbuch.com/. datum pristupa : lipanj 2018. 16. Bolje je hrvatski : bolje.hr/. datum pristupa : lipanj 2018. 17. Croatianlanguagegames : http://www.digitaldialects.com/Croatian.htm. datum pristupa : lipanj

2018. 18. Elexiko : http ://www.owid.de/wb/elexiko/start.html/. datum pristupa : lipanj 2018. 19. E-tečaj A1.HR : https://a1.ffzg.unizg.hr/. datum pristupa : lipanj 2018. 20. Fun and Free Educational Websites for Kids : https://www.verywellfamily.com/best-free-educa-

tional-websites-for-kids. datum pristupa : lipanj 2018. 21. Hrvatski jezični portal : http://hjp.znanje.hr/. datum pristupa : lipanj 2018. 22. Islex : islex.hi.is/ i islenskordabok.arnastofnun.is/. datum pristupa : lipanj 2018. 23. Jezične igre i multimedijski prikaz jezika : jezicneigre.com/. datum pristupa : lipanj 2018. 24. Jezični savjetnik : http://jezicni-savjetnik.hr/ datum pristupa : lipanj 2018. 25. LearnCroatian : http://learn-croatian.com/index.php/. datum pristupa : lipanj 2018. 26. Lexin : https://lexin.nada.kth.se/lexin/, i lexin.udir.no/. datum pristupa : lipanj 2018. 27. Merriam Webster : www.merriam-webster.com/dictionary. datum pristupa : lipanj 2018. 28. Online Dictionaries and Encyclopedias for Kids : www.thespruce.com/top-online-dictionaries-

for-kids. datum pristupa : lipanj 2018. 29. Pedagoški slovnički portal : http://slovnica.slovenscina.eu/. datum pristupa : lipanj 2018. 30. Portal za učenje hrvatskoga jezika :www.hr4eu.hr. datum pristupa : lipanj 2018. 31. Razredna nastava : www.razredna-nastava.net/. datum pristupa : lipanj 2018. 32. Skoleordbog : skoleordbog.dk/. datum pristupa : lipanj 2018. 33. Spletni slovar slovenskega jezika : http : // www.slovenscina.eu. datum pristupa : lipanj 2018.


89

34. Swedish online dictionary : http : // spraakbanken.gu.se/karp. datum pristupa : lipanj 2018. 35. Školski portal : www.skolskiportal.hr/. datum pristupa : lipanj 2018. 36. Školski sat : skolski.hrt.hr/. datum pristupa : lipanj 2018. 37. Visit Croatiahttps: www.visit-croatia.co.uk/croatian-for-travellers. datum pristupa : lipanj 2018. 38. Wielki słownik języka polskiego : http://www.wsjp.pl/. datum pristupa : lipanj 2018. 39. Wječnik : https://hr.wiktionary.org/wiki. datum pristupa : lipanj 2018.



WEBSITES FOR LEARNING CROATIAN FOR CHILDREN

AND FOREIGNERS

Milica Mihaljević

Institute of Croatian Language and Linguistics, Republike Austrije 16, 10 000 Zagreb, Croatia,

tel.: +385 (0)1 3783 888, e-mail: [email protected]

The aim of this paper is to present websites for elementary school children (first to

fourth grade) and foreigners learning Croatian. The reason for such analysis is the compi-lation of the Croatian Web Dictionary – Mrežnik, a three module web-born dictionary of the Croatian language. So far a Croatian web dictionary neither for children nor for foreigners has been compiled. Within the project Croatian Web Dictionary – Mrežnik, a four year project financed by the Croatian Science Foundation which started on 1st March 2017, a module for elementary school children which will consist of 3 000 entries, and a module for foreigners which will consist of 1 000 entries is being compiled. The third module within the Croatian Web Dictinary – Mrežnik is the module for adult native speakers which will consist of 10 000 entries. The result of the project will be a free, mo-nolingual, hypertext, searchable,online dictionary of standard Croatian. The plan is also to gamify the module for school children and for foreigners learning Croatian.This paper analyses the ways of compiling word lists for these two modules and compares the struc-ture of some entries in the modules. The modules are compared and the similarities and differences are shown on some examples. It is also shown how the module for schoolchil-dren will be connected with language advice and explanation of idioms which is available on the portal Croatian in School (hrvatski.hr) and how language advice and pragmatic re-ferences are given in the module for foreigners. Croatian web sites for schoolchildren and foreigners are compared with such resources which exist for other languages. Also different language games for learning other languages are presented. All existing resources for learning Croatian for foreigners are also presented as all these resources will be taken into consideration while working on Mrežnik.

Key words: Mrežnik, e-dictionary for schoolchildren, e-dictionary for foreigners, Croa-tian language.


UDK: 392.81 (497.5):641.5

JAK PAMIĘTAJĄ POTRAWY I NACZYNIA. CHORWACKIE KUCHENNE NARRACJE TOŻSAMOŚCIOWE

Krystyna Pieniążek-Marković

Uniwersytet im. Adama Mickiewicza,

Wydział Filologii Polskiej i Klasycznej, Instytut Filologii Słowiańskiej, ul. Aleksandra Fredry 10, Collegium Maius, 61–701 Poznań, Polska,

tel.: 48 61 829 45 19, е-mail: [email protected]

Celem artykułu jest refleksja nad wykorzystaniem kodu żywieniowego (potraw oraz niezbędnych do ich przygotowania przedmiotów) w celu utrwalania i kształtowania chor-wackiej pamięci kulturowej, zwłaszcza dotyczącej przynależności do kręgu Śródziemno-morza. Analizowanym materiałem są teksty Veljka Barbieriego zebrane w czterech tomach pod wspólnym, znaczącym tytułem Kuharski kanconijer. Gurmanska sjećanja Meditera-na. Okołokulinarne opowieści – w których obok encyklopedycznej wiedzy, odwołań do źródeł historycznych i literackich, czy osobistych wspomnień obecna jest także literacka fikcja – wpisują się w chorwacki dyskurs tożsamościowy oraz budują pamięć kulturową. Nośnikami pamięci w badanych narracjach są pokarmy i naczynia, a ich pamiętanie obejmuje najstarsze dzieje przestrzeni, na której rozgrywają się opisywane historie (w tym mity) i spożywane są związane z nimi potrawy. Sama zaś przestrzeń wydarzeń jest miej-scem pamięci. Nośnik pamięci, jakim jest jedzenie i medium pamięci, jakim są kulinarne narracje Barbieriego, podobnie do innych nośników (mediów) pamięci nie są neutralnym przekaźnikiem treści, lecz elementem konstruującym ich wyobrażenia.

Słowa kluczowe: pamięć kulturowa, kulinaria, tożsamość, Śródziemnomorze, Veljko Barbieri.


Przedmiotem mojego zainteresowania są teksty Veljka Barbieriego – chorwackiego pro-zaika i kucharza znanego między innymi z telewizyjnych programów kulinarnych Jelovnici izgubljenog vremena – zgromadzone w czterotomowej publikacji Kuharski kanconijer. Gur-manska sjećanja Mediterana. Seria, w której zebrano teksty drukowane na łamach tygodnika “Nacional” o kulturze żywienia, gotowania i spożywania na przestrzeni wieków1, jest specy-ficznym rodzajem książki kucharskiej. Zawiera wprawdzie przepisy na określone dania (po trzy w każdym “dziale”2), jednak od zgromadzonych kulinarnych recept ważniejszą rolę

_________________________________ 1 Barbieri powiadamia we wstępie do ostatniego tomu, że przygotowaniu Kanconijera przyświecał zamiar rekon-strukcji sposobów czerpania przyjemności z jedzenia od czasów najdawniejszych, poszukiwanie stylistycznych wyznaczników żywności, charakteryzujących poszczególne epoki, ich zestawienie z czasami współczesnymi i przy-wrócenie dziedzictwu [10: 9]. Za tekst najważniejszy dla rozumienia roli żywności w myśleniu Barbieriego autorka rozprawy Od kuharice do književnosti uznaje opowieść Prehrana u školjki i krljuštima [8: 273–275], w której surowe mięso małży zjadane od razu po otwarciu, bez jakiejkolwiek ingerencji “kulinarnej”, postrzegane jest przez autora jako pokarm, który zrodzi swoją kulturową opozycję – sztukę kulinarną, “pojavu imanentnu ljudskoj vrsti” [21: 146]. 2 Dział jest określeniem umownym, obejmującym jedną opowieść/esej/narrację oraz następujące po niej przepisy na dania z wybranego produktu, o którym mowa w poprzedzającym tekście.

© Pieniążek-Marković K., 2018

Jak pamiętają potrawy i naczynia… ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

91

(przynajmniej dla badacza kultury, a nie kucharza) odgrywają poprzedzające je opowieści3. Motywem przewodnim – jak deklaruje autor we wstępie do jednego z tomów – są dla niego poruszające się usta, konsumujące i opowiadające historie związane z jedzeniem. “Spisane” (ze znacznym stopniem autorskiej imaginacji) i zgromadzone we wspomnieniach smakosza opowieści koncentrują się one wokół wybranego produktu spożywczego, przedstawiają jego historię naturalną, historię kulinarną, społeczną, obecność w dziełach literatury, znaczenia symboliczne czy rytualne. Żywność jest dla autora magazynem wiedzy na temat świata. Od-gadując rytualne funkcje pokarmów i ich przesłanie, Barbieri usiłuje przeniknąć wartość po-znawczą jedzenia i “sposobnost gastronomije u sudjelowanju u našem općem poimanju svi-jeta” [10: 9]. Narracje Kanconijera odsyłają do wspomnień z dzieciństwa i dziejów rodu oraz do kulturowej pamięci, równocześnie ją kształtując [Assmann A. 2009, Assmann A. 2013, Assmann J. 2008, Saryusz-Wolska, Traba 2014: 337–338]4. Są one nie tylko źródlem informacji na temat potraw i produktów, ale także (jak i sama żywność5) na temat dziejów regionu, dyskursem pamięciowym o Śródziemnomorzu, w tym na temat szczególnej roli Dalmacji, kulturze, organizacji społecznej pewnej wspólnoty i jej relacjach z sąsiadami oraz z sacrum. Gastronomiczne narracje to ten rodzaj tworzenia pamięci i wersji historii stabilizu-jącej społeczną tożsamość, o której piszą Pierre Nora czy Andreas Huyssen. Za pośrednict-wem swych opowieści Barbieri kształtuje pamięć opartą na reprezentacji przeszłości. Trady-cja kulinarna jakiegoś kraju – za katalońskim poetą Josepem Pla powtarza chorwacki pisarz – jest właściwie jego mapą i historią w kucharskim kotle [10: 19].

_________________________________ 3 Kłopoty z gatunkowym przyporządkowaniem analizowanych tekstów sygnalizowałam w artykule Od przyjemno-ści podniebienia do satysfakcji tożsamościowych i rozkoszy erotycznych [2016: 345–358]: “Teksty te zdefiniować można jako werbalne warianty kodu żywieniowego, przybierające różnorodne formy gatunkowe: od ludowej gawędy, po imitację traktatu naukowego, przeglądu historycznego czy interpretacji symbolicznych znaczeń potraw. Roland Barthes pisał, że praca Fizjologia smaku albo Medytacje o gastronomii doskonałej Anthelme’a Brillat-Sa-varin’a “skłania się w stronę encyklopedii” (Barthes 2001: 201) – w moim przekonaniu ta propozycja gatunkowego przyporządkowania równie dobrze oddaje charakter dzieła Veljka Barbieriego, będącego źródłem rozległej (histo-rycznej, socjologicznej, geograficznej, ekonomicznej, fizjologicznej, symbolicznej i in.) wiedzy na temat samych potraw, ich historii naturalnej oraz “dziejów” wpisanych w mitologię, legendy, literaturę, wydarzenia itp. Tyle tyl-ko, że niekiedy prezentowane historie są nieco (sic!) dostosowane do aktualnych potrzeb, a niekiedy są wymyślonymi pseudomitami (mit o Dahomar i powstaniu archipelagu Kornati lub Paklinski), bajkami/baśniami (zbyt późno zrodzonymi w wyobraźni ojca już dorosłej córki), wyobrażonymi i dopisanymi na marginesie lektur uzupełnieniami wydarzeń literackich (intertekstualną ekwilibrystyką)” [34: 347–348]. Jelena Ivanišević [2017] analizowane teksty Barbieriego nazywa gastronomicznymi esejami. 4 W perspektywie Jana i Aleidy Assmannów pamięć kulturowa stanowi rodzaj pamięci zbiorowej i utrwalana jest głównie w piśmie oraz rytuałach. Barbieri czerpie nie tylko z pokładów pamięci zbiorowej, jego okołokulinarne na-rracje zanurzone są także w pamięci indywidualnej, introspektywnym przypominaniu czy pamięci autobiograficznej (termin za: Maruszewski 2005), co nie oznacza, że pozbawione są literackiej fikcji. Niejednokrotnie podporządko-wuje je także ideologii i narodowym wyznacznikom identyfikacyjnym, dlatego w odniesieniu do jego twórczości nie będzie błędem również bardziej potoczne i szersze rozumienie pamięci kulturowej, zgodne z anglo-amerykańskim użyciem terminu i dotyczące wszelkich kulturowych kontekstów pamięci, związanych także z mechanizmami ideologicznymi i społecznymi. 5 Kuchnia uznawana jest za rodzaj mowy informującej o strukturze społeczeństwa [25: 63], wyraz jego kultury [22; 11; 26], sposób wyrażania tożsamości grupy i relacji z innymi grupami, z bóstwami [29: 40; 37] i ze zmarłymi. Opo-wieść o kulinariach jest równocześnie opowieścią o pewnej wizji świata, zbiorowości i sobie, sposobie postrzegania i myślenia, jest dopełnieniem historii świata [17] mówiącej o wielkich wydarzeniach i wielkich postaciach z pers-pektywy codziennych doświadczeń, upodobań, rytuałów – zwłaszcza rites de passage [18] – i magii [28], w których odgrywa rolę szczególną [26]. Literatura na temat jedzenia jest niezwykle bogata, Obok wymienionych pozycji zob. Tannahil (1973, wyd. pol. 2014), Ashley, Hollows, Jons, Taylor (2004), Higman (2012), Montanari (2011) i in.

Krystyna PIENIĄŻEK-MARKOVIĆ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

92

Konsumpcja opowieści o dawnych czasach. Kulinarne opowieści-kancony wpisują się w chorwacki dyskurs tożsamościowy (zbiorowy i indywidualny) i umacnianie kolektywnej tożsamości (narodowej i ponadnarodowej, georegionalnej), eksponują przynależność Chor-wacji do świata zachodniego oraz cywilizacyjno-kulturowe zakorzenienie w antyku, Śródziem-nomorzu i chrześcijaństwie, wpisują się w nurt pamięci fundacyjnej [4: 67], rozwijającej nar-rację o prapoczątkach chorwackiej obecności na tych terenach. Obecność wpływów środko-woeuropejskich dochodzi do głosu, jednak wyraźnie lokuje się na drugim planie, pomimo że obie sfery kulturowe przeplatają się w osobistych wspomnieniach. Autor dzielił dzieciństwo między pobyt w Makarskiej i kuchnię dalmatyńską nony (babka ze strony ojca) oraz pobyt w Zagrzebiu i kuchnię środkowoeuropejską babiki Ljuby Hajekovej, córki czeskiego leśnika, który został skierowany na chorwackie tereny Austro-Węgier, by troszczyć się o lasy mo-narchy. We wspomnieniowo-fikcyjnych opowieściach Barbieriego przygotowanie a zwła-szcza wspólne spożywanie pokarmów pozostaje niemal nieodłącznie związane z przypomi-naniem, opowiadaniem indywidualnych i kolektywnych historii, priča iz davnina [10: 223].

Ten tytuł znanego zbioru opowiadań dla dzieci Ivany Brlić Mažuranić, został przez auto-ra wykorzystany w relacji porównującej noworoczne zagrzebskie zwyczaje świąteczne kultywowane u babci ze strony mamy i rytuały makarskie pielęgnowane przez babcię ze strony taty [Novogodišnja perad, 10: 220–223]. Jego opowieści, podobnie jak twórczość pi-sarki zwanej chorwackim Andersenem, wykorzystują i splatają elementy mityczno-bajkowo-rzeczywiste, a cudownym przedmiotem przenoszącym w światy dawne są równocześnie konsumowane narracje i dania: “nonove su priče iz davnina i njegova djetinjstva razbijale pretjeranu uglađenost koja je vladala za stolom […] gutajući precizno izrezane komadiće novogodišnje peradi, gutao sam i fragmente jučerašnjeg svijeta” [10: 223]. Zapisując i publi-kując historie opowiadane przez nieżyjących już dziadków, Barbieri dokonuje przesunięcia przeszłości z pamięci komunikacyjnej do kulturowej, w obszar materialny i rytualny [2: 104–106; 4: 64–71]. Ten sam proces dotyczy tekstowego upamiętniania przekazów z przesz-łości zbiorowości i miejsca/przestrzeni. Wiedzę na temat upamiętnianej przeszłości narrator czerpie nie tylko z przekazów ustnych, ale też różnorodnych dokumentów (w tym dzieł lite-rackich), na które chętnie się powołuje, stwarzając przekonanie o prawdziwości gastrono-micznych opowieści i wchodząc w rolę specjalnego nosiciela pamięci kulturowej. Jan Ass-mann zalicza do nich szamanów, bardów, griotów, nauczycieli, pisarzy, artystów, uczonych i innych skarbników wiedzy [4: 69].

Kulinaria są według autora nie tylko przejawem pamięci kulturowej i znakiem przyna-leżności, ale także przykładem “metaforycznego doświadczenia sensu narodzin, życia i śmier-ci, a zatem egzystencji w swej pełni” [10: 19] oraz sferą dostarczającą różnorodnych przyjem-ności (od zmysłowych po identyfikacyjne6), sferą znacznie wykraczającą poza codzienną ko-nieczność zaspokajania potrzeb fizjologicznych. Narracje Barbieriego ilustrują paletę “niskich” przyjemności, które zdolne są np. do ożywiania przeszłości, jej uobecniania i do krewania boga-tego kulturowo (z ciągle żywymi, obecnymi w sferze żywieniowej, historycznymi warstwami) a równocześnie arkadyjskiego wizerunku zamieszkiwanej przestrzeni – miejsca harmonijnie łączącego naturalne z kulturowym. Krajobraz Dalmacji staje się medium pamięci kulturowej,

_________________________________ 6 Problem ten omawiam w artykule Od przyjemności podniebienia do satysfakcji tożsamościowych i rozkoszy erotycznych [34: 345–358].


93

jako całość podniesiony jest do rangi znaku – jest mnemotoposem, miejscem pamięci [4: 75–76]. I nawet jeżeli samo jedzenie nie dostarcza przyjemności estetycznej [23: 107–124], to spożycie pokarmów typowych dla tego miejsca już od starożytności i ewentualnie wzboga-conych o zdobycze kulinarne kolejnych epok i kultur (przynoszonych przez kolejnych wład-ców i opresorów) wiedzie do zanurzenia w estetyce mitów, legend, dzieł sztuki i krajobrazu.

Czasoprzestrzeń mitu i święta. Barbieri chętnie sięga po potrawy umożliwiające snucie opowieści o sielankowo-pastoralnym charakterze ziem chorwackich, przy czym podkreśla, że ich arkadyjski charakter doceniano już w czasach starożytnych, a Dalmacja była tere-nem rozgrywania się znanych z antyku historii7. Kolejne epoki historyczne i kolejne za-leżnościowe losy ziem chorwackich w kulinarnych narracjach prezentowane są jako okresy przynależności do sfery lepszego i możliwość czerpania z bogatej oferty kulturowej (w tym gastronomicznej). Spożycie określonego pokarmu uruchamia pamięć o przeszłości regionu (historyczną, kulturową, społeczną, komunikacyjną), pamięć naznaczoną dążeniem do wy-kreowania pożądanego obrazu. Efektem procesów pamięciowo-imaginacyjno-kreacyjnych jest mityczna czasoprzestrzeń, wiecznie żywa, przestrzeń nieustannej synchronii, w której ożywają mityczni bogowie, herosi i postaci z dzieł literackich8. Przygotowanie dań z jagnię-ciny czy baraniny ewokuje żywą obecność Zeusa, Jupitera, Homera oraz często – ze wzglę-du na kulturę sporządzania i konsumowania wina – przywoływanego Dionizosa, czyli po-staci dokumentujących i utrwalających identyfikację z klasycznym dziedzictwem Europy zachodniej. Równocześnie i nieuchronnie pojawiają się konotacje z dziedzictwem chrześci-jańskim, zwłaszcza w odniesieniu do baraniny czy ryb (tu szczególną rolę w autobiograficz-nej narracji identyfikacyjnej odgrywa bakalar – dorsz, przygotowywany na wigilię9).

Opowieści Barbieriego przesiąknięte są obecnością sacrum i atmosferą nieustannego świę-ta oraz ceremonii, w trakcie których następuje reprodukowanie kulturowej tożsamości i z tego względu stanowią one dobrą ilustrację tezy Jana Assmana, zakładającej obecność elementu sakralnego w pamięci kulturowej. Charakter święta ma towarzyszące jedzeniu przypominanie i uobecnianie figur pamięci (termin J. Assmanna) i obrazów pamięci (termin Halbwachsa) – czyli konkretów, materialnych symboli, zdarzeń, osób, miejsc, faktów historycznych odnoszo-nych do określonego miejsca, czasu, grupy społecznej – oraz ustanawianie tożsamości zbioro-wej. “Święto – obok licznych innych funkcji – służy uobecnianiu przeszłości fundacyjnej. Przez odniesienie do przeszłości ustanowiona zostaje tożsamość wspominającej grupy. [...] Tożsamości zbiorowe mają w sobie coś odświętnego i niepowszedniego [...] stanowiąc przed-miot komunikacji ceremonialnej i niepowszedniej” [4: 68]. Teksty Barbieriego dostarczają _________________________________ 7 Wędrówkę Argonautów prowadzi przez wyspy Adriatyku [Bravetina od zlatnog runa, 7: 168–171]; Hermes podobno odwiedzał Hvar [Prozni sonet o janjetini, 8: 14]; Erotyczne przygody Posejdona i nimfy Dahomar wiąże z archipelagami Kornati i Paklinski [Matar i Kapari nimfe Dahomar, 7: 91–93] – wspominałam o tym w: Spożywać cywilizację. Gastronomiczne kartografowanie Kulturowego oblicza Chorwacji (2013). 8 Zdaniem Jana Assmanna pamięć kulturowa zawiesza różnicę między mitem a historią, traktuje mit jako jedną z figur pamięci. “Dla niej nie liczą się fakty, lecz tylko historia zapamiętana. Można by powiedzieć, że pamięć kulturowa transformuje historię faktyczną w zapamiętaną, a tym samym w mit. Mit jest historią założycielską, którą się opowiada, aby objaśnić teraźniejszość z perspektywy prapoczątku. […] Dzięki pamięci historia przemienia się w mit. Nie staje się przez to nierzeczywista – wręcz przeciwnie, zyskuje realność w sensie stałej mocy normatywnej i formatywnej [4: 68]. 9 Problem omawiam w: Kuharski kanconijer. Veljko Barbieri priča o hrani, djetinjstvu i identitetu (2018). Znaczenie tej ryby z mórz północnych w wigilijnych obrzędach Dalmacji jest zaskakujące, nie był to bowiem odświętny rodzimy pokarm, lecz prowiant podróżny wracających do domu marynarzy.


94

ogromnej ilości przykładów współobecności figur pamięci i świętowania. Sprzyjają im narra-cje o jesiennym winobraniu, kosztowaniu młodego wina, biesiadowaniu i przwoływaniu naj-starszych znanych opowieści (w tym mitów) z dziejów Śródziemnomorza i jego chorwackiej części. Narrator, relacjonujący i rekonstruujący przeszłość, jawi się jako szczególnie wtajemni-czony, więcej wiedzący i więcej widzący – dostrzega na przykład niewidzialny dym, unoszący się znad ofiar składanych na ołtarzach Dalmacji ku czci Diomedesa [10: 188]. Konsekwencją takiego wtajemniczenia jest współobecność różnych teraźniejszości: teraźniejszości czasu nar-racji Kanconijera i uteraźniejszonej przeszłości (lub wydarzeń mitycznych), która jest opowia-dana. Z takiego czasowego punktu narracji niektóre z opowieści, jak historia króla Argos, do-piero się przeistoczą w mit, choć można je rozpoznać w spożywanym winie: “dok se toči mlado vino kao netom ispričana pripovijest koja će tek postati mit, u rubinu babića, plavine ili plavca […] moguće je raspoznaznati onaj gusti trag legende o nesretnom Danajcu” [10: 188–189].

Od prawieków. Arkadyjską i cudowną przestrzenią, zamieszkiwaną przez dawne bóstwa oraz herosów, najczęściej są wyspy i wybrzeże, ale lądowa część Dalmacji także bywa włą-czana do pastoralnego wątku pamięciowej narracji identyfikacyjnej, zwłaszcza niedostępny i tajemniczy masyw górski Biokovo – “bedem [wszystkie podkreślenia pochodzą od autora cytowanego tekstu – K.P.-M.] koji dijeli stvarni vidljivi od tajnoga nevidljivog svijeta” (Kaštradina biokovskih patriarha [8: 265]; świat realny, widzialny to ten nadmorski swój, a świat tajemniczy, niewidzialny to ten górski). We wspomnieniach z dzieciństwa Biokovo jawi się jako bestiarium lub rezerwat wszelkich stworzeń, zarówno rzeczywistych (wilki, orły, niedźwiedzie, sowy, diwokozy, muflony), jak i znanych z bajek oraz będących wytwo-rami wyobraźni. Rekonstruowana przestrzeń Chorwacji okazuje się miejscem spotkania rze-czywistego z nadrealnym, ale ta “arka Noego”, łacząca realne z wyobrażonym, jest także sil-nie nasycona konotacjami biblijnymi. Przedstawiona jest jako rajsko-arkadyjska przestrzeń ze stadami owiec, kóz, szałasami pasterzy-patriarchów wyposażonych w biblijne laski, od-poczywających wokół ogniska z zawieszonym nad nim kociołkiem, w którym gotuje się biokovska baranina lub koźlęcina z kapustą: “oslonjenih o biblijske štapove koji su se među blagom kretali kao zaboravljeni, ali još uvijek moćni praoci” [8: 266]. Biokovscy Chorwaci we wspomnieniach z dzieciństwa wyobrażani są zatem jako lud pastersko-rolniczy (“pastiri i povremeni ratari”), przewodzony przez świętych mężów, jakby zapomnianych przez Boga i świat, od czasów Mojżesza nieustannie troszczących się o swoje stada. Nad narodem rozta-czana jest męska opieka, sprawowany męski nadzór i wspiera go męski autorytet.

Zapach potrawy jest stymulatorem ożywiającym wydarzenia opisywane przez prastare legendy i pasterskie opowieści o nieziemskich stworzeniach i patronach gór oraz dzieła lite-rackie (Kačić Razgovor ugodni) o walczących z Turkami góralach z Przymorza. Substancja-lizacja i aktualizacja minionego świata realno-mitycznego (“sa samog ruba mita”), trwającego od “pamtivjeka” do okresu dzieciństwa narratora, dokonuje się przez smak i zapach potraw, w którym rozpoznaje archetypowe znaczenia. Następuje ożywienie równocześnie wszyst-kich ogniw przeszłości, niemalże od stworzenia świata: “od grčkih herojskih vremena, još starijih biblijskih priča iz knjige Postanka, do antičkih helenističkih i rimskih lonaca o kojima su hvalospjeve pjevali Katon i Plinije, osjećajući u moćnu okusu ovoga starog jela utvaru nekadašnje kreposti i stare rimske vrline” [8: 267]. Odwołując się do odległych czasów, Barbieri eksponuje – przejawiającą się w ciągłości żywieniowej tradycji – trwałość wartości, których spadkobiercami są obecni mieszkańcy przestrzeni. Nie zapomina i tym ra-


95

zem zaakcentować wyjątkowej aktualności lokalnej sztuki suszenia mięsa i przyrządzania dań z kastrowanych baranów, w przeciwieństwie do zanikania tej umiejętności na Korsyce, w Prowansji, Sardynii, południowych Włoszech czy Grecji. Powiadamia także o popular-ności castrati dalmati wśród smakoszy w Wenecji, Italii i miejskich komun Dalmacji.

Zawsze najlepsze. Rezultatem konsumpcji określonej potrawy (tutaj: baranina) jest za-miana czasu aktualnego, historycznego, na czas mityczny. Przy tym przestrzeń spożycia jawi się jako podwójnie sakralna – sacrum antyczne i sacrum biblijne, czyli wyeksponowane są oba filary chorwackiej tożsamości. Jak każde danie z miejscowych składników, także przy-kładowa baranina jest najlepsza na świecie i nie ma sobie równych – to ulubione twierdzenie Veljka Barbieriego. Zasięg dalmatyńskiej “owczetiny” rozszerzał się wraz ze zmianą granic państw, do których Dalmacja należała w czasach rzymskich, bizantyjskich, weneckich, fran-cuskich, austriackich i austro-węgierskich. Dalmatyńska baranina w opowieściach Barbierie-go nie tylko ma niepowtarzalne walory smakowe, jest również wyjątkowym nośnikiem pa-mięci10, mięso z kastrowanego barana autor nazywa “cieniem przeszłości”, a w sokach wydobywających się podczas pieczenia rozpoznaje minione czasy Dalmacji: “Od onih već opisanih dionizijskih ražnjeva i gradela, do polpeta i butova na vatri i ražnju s kojih se doista ocijedilo sve vrijeme jadranskih otoka, planina i dalmatinskog zaleđa” [Dalmatinski škopci za duždevu kuhinju, 9: 149]. Baranina z Dalmacji jest w esejach Barbieriego także produk-tem w sposób dosłowny ratującym życie – uratowała Wenecję przed głodem w czasie epide-mii dżumy11. Narrator stosuje znaczący kontrast zapachów, zestawia spaleniznę Wenecji z ożywczą, zbawienną baraniną z Dalmacji [Bravetina uz mlado vino, 10: 186–189].

Oryginalność dalmatyńskiej tradycji i kulinarne znaczenie tych ziem dla całego Śró-dziemnomorza, zdaniem Barbieriego, potwierdzają przepisy sięgające renesansu oraz odkry-cia archeologiczne, mówiące o gastronomicznej tradycji tych terenów od czasów iliryjskich: “Uz proplamsaje recepata koji iz renesanse i kasnijih stoljeća vuku svoje podrijetlo po obzo-rju dalmatinskog stola, oni su nedvojbeni arheološki jamac izvornoj gastronomskoj tradiciji dalmatinske kuhinje, posebno onog dijela koji se odnosi na ovčetinu i kaštradinu [Dalmatin-ski škopci za duždevu kuhinju, 9: 150]. Natomiast archiwa dokumentów handlowych i cel-nych dowodzą obecności baraniny ze wschodniego wybrzeża Adriatyku na stołach wenec-kich. Barbieri powołuje się na dokument z 1173 roku, w którym wspomina się “carnis de Romania et Slavinia [...] to jest današnje Dalmacije, ali Dalmacije shvaćene u onom širem geopovijesnom smislu” [9: 150]. Owcze i baranie mięso stanowiło przysmak w pałacu do-żów, zwłaszcza risotto i guazzetto (žgvacet). I znów danie daje pretekst do opowiadania o przeszłości, staje się wrotami do historii, która – mimo podległościowego charakteru – mówi o przynależności do świata stanowiącego centrum wydarzeń i rekompensuje chorwa-ckie peryferyjne kompleksy: “žgvacet od ovčetine s bižima, kapulom i majčinom dušic- om, okupan u bijelom vinu, govori o vremenu kad su lađe vezane uz Rivu dei Schiavoni, _________________________________ 10 Nośniki pamięci i media pamięci bywają traktowane jako określenia bliskoznaczne, jednak media pamięci to głównie zjawiska związane z piśmiennością, wizualnością i komunikowaniem masowym [35: 213–215], dlatego w odniesieniu do narracji kulinarnych i samych potraw trafniejszy wydaje się termin ‘nośnik’. 11 Barbieri mówi o roku 1600, wielka dżuma w Wenecji miała miejsce w XIV wieku, a później powracała jeszcze do miasta kilkadziesiąt razy. Autor tym razem odwołuje się do wydarzeń historycznych, świeży, zdrowy zapach su-szonej i wędzonej “kaštradiny”, był lekarstwem dla ciała i ducha wśród spalenizny (uwolnieniem od zarazy miało być palenie odzieży noszonej przez chorych czy odymianie przedmiotów z pomocą aromatycznej smoły sosnowej i cyprysowej oraz kadzidła).


96

Slavensku obalu, nekoć najvažnije mletačko pristaniste, pred katedralom Sv. Marka, Dužde-vom palačom i zloglasnim zatvorom Ispod olovnih ploča, iskrcavale ovčetinu iz Dalmacije, grašak iz Genove, malvaziju s Krete” [10: 151]. Czy zawarte w opowieściach Kanconijera dane o przeszłości są weryfikowalne?

Nośnik pamięci, jakim jest jedzenie i medium pamięci, jakim są kulinarne narracje Bar-bieriego, podobnie do innych nośników (mediów) pamięci [16] nie są neutralnym przekaźni-kiem treści, lecz konstruują ich wizje. Obrazy przeszłości, mimo że Barbieri chętnie powo-łuje się na różnorodne źródła, są w jego tekstach konstrukcjami, do których nie znajduje zastosowania pojęcie autentyczności czy zafałszowania. W ostatnim tomie Kanconijera Bar-bieri gatunkowo precyzuje swoje dzieło jako melancholijną książkę kucharską (“melankolič-na kuharica”), która rodzi się ze smakowej nostalgii [10: 209]12. Nostalgiczne nastroje obej-mują wszystkie ogniwa śródziemnomorskich dziejów, własnych wspomnień i mitów, a ich transformacja w społeczną pamięć kulturową skutkuje równoczesnym uobecnieniem odleg-łych okresów przeszłości i różnych mitologii, legend, wydarzeń opisanych w dziełach lite-rackich, a ten historyczno-intertekstualny kompleks uzupełnia autorska wyobraźnia.

Pamięć przedmiotów. Nostalgiczna pamięć stymulowana jest przez pokarmy, ale także przez naczynia, przedmioty i to nie tylko dlatego, że rzeczy są trwalsze niż ludzie i mają władzę przenoszenia przeszłości w teraźniejszość [6: 20]. We wstępie do trzeciego tomu Kanconijera Barbieri pisze o pamięci zakodowanej w garnkach. I mowa tu nie tyle o pamię-taniu z udziałem rzeczy czy pamięci o rzeczach, ile o pamięci rzeczy [rozróżnienie za: 35: 446–451]. Terminy stosowane przez autora to: memorija posude i pamćenje predmeta. Zawie-szone w kuchni stare naczynia mosiężne lub pokryte miedzią narrator porównuje do wisiel-ców (“obješenici na kuharskim galgama”, [9: 7]) oraz do instrumentów muzycznych – “or-kestar”13, z jednej strony przydaje im podmiotowość, z drugiej – wysyła sygnały o sytuowaniu sztuki kulinarnej w obszarze sztuk pięknych. Garnki są instrumentami do tworzenia/odtwa-rzania sztuki, do wykonywania utworów/dzieł sztuki, są narzędziami do wydobywania sma-ków, jednak jako martwe podmioty reprezentują już tylko drogocenną kolekcję. “Muzealiza-cja” pozwala lepiej przyjrzeć się kolekcji, zastanowić nad rolą zgromadzonych naczyń w życiu pokoleń, nad zmianami, które zachodzą w kuchennej sferze przedmiotowej, nad cywi-lizacyjnym postępem, technicznym rozwojem. Rodzinny zbiór – w przeciwieństwie do muzealnych – nie powoduje oddalenia od przedmiotu. Garnki, ceramika, amfory, naczynia na wodę i wino, karafki, solniczki i cukiernice traktowane są na równi ze zbiorami rodzin-nych sreber, podlegają rytuałom troski (McCracken 1990), są regularnie pielęgnowane, ale – co ważne w kontekście rozważań o pamiętaniu – żaden środek czyszczący nie wymazuje

_________________________________ 12 Jelena Ivanišević [21: 144] zastanawia się nad trafnością zastosowania wobec dzieła Barbieriego terminu ‘nostal-giczna książka kucharska’ zaproponowanego przez antropologa Davida Suttona w pracy Remebrance of Repasts: an Antropology of Food and Eating (2001) dla tego rodzaju książek kucharskich, które zostały – jak w przypadku Barbieriego – osnute wokół pamięci. Spośród kilku wyróżnionych przez Suttona rodzajów tych książek, dzieło Bar-bieriego byłoby kulinarnym pamiętnikiem, z przepisami pełniącymi jedynie funkcję ilustracji, a nie głównego tekstu. Z uwagi na to, że pamiętniki z klasyfikacji Suttona powinny być oparte wyłącznie na osobistych wspomnieniach, Ivanišević widzi celowość zastosowania terminologii brytyjskiego badacza jedynie w odniesieniu do części historii chorwackiego pisarza. 13 “Blistao je taj orkestar kao trube, tromboni, fagoti i rogovi, umjesto pozlate izvana ukrašen slojem kuhinjskog bakra” [9: 7].


97

warstw ich pamięci. Stare, nieestetyczne i nieprzydatne już przedmioty w prywatnym (in-tymnym) świecie są nośnikami pamięci i relikwiami w świątyni-kuchni. Do licznych zna-czeń kodu żywieniowego Barbieri dodaje zatem sakralizację sfery materialnej, przedmioto-wej. Antropologia od dawna bada przypisywane żywności stosowanej w rytuałach moce apotropeiczne i komunikacyjne ze sferą sacrum, jednak Barbieri idzie o krok dalej. Garnki postrzega jako święte naczynia, utożsamiane z kielichami mszalnymi i relikwiarzami, a rów-nocześnie oddana jest im władza (“władały przestrzenią kuchni”, [9: 7]).

Narracja Barbieriego doskonale wpisuje się we współczesny nurt badań humanistycznych nazywany “zwrotem ku materialności”, “powrotem do rzeczy”, który obserwowany jest od końca lat 90. XX w. Zdaniem Ewy Domańskiej zwrot ku rzeczom wspiera między innymi od-wrót od tekstualizmu i konstruktywizmu podyktowany tęsknotą za “rzeczywistością jako ta-ką”, za relną przeszłością, za tym, co rzeczywiste, bo osadzone w materialności [15: 32–33]14. Garnki, patelnie, rondle czy ruszty w kuchni opisywanej przez Barbieriego stanowią fragment świata uporządkowanego (“uređeni i poslagani svijet”) i drogocennego, dziedziczonego z po-kolenia na pokolenie, prezentują zatem także tęsknotę za światem poukładanym, w którym każda czynność następuje według określonego porządku, a otaczająca rzeczywistość materialna nie jest zwykłą przedmiotowością, niezbędną w codziennym funkcjonowaniu, lecz reprezen-tuje świat rodzinnych wartości. Opowieść o pamięci przedmiotów wpisuje się w nurt narracji biograficznych, wspomnieniowych. Dla dziecka naczynia te przedstawiały rodzaj zbiorników wówczas nieznanych wspomnień (nośników pamięci), o nieuchwytnym dnie i zastraszającym, obcym wnętrzu, do którego mimo strachu starał się zajrzeć: “pohranjeno nepoznato sjećanje. Ono isto koje je virilo iz njihove, meni tada nedostižne i zastrašujuće unutrašnjosti, a koje me pozivalo da se popnem na stol i zavirim unutra, u taj nedohvatljivi bezdan” [9: 8]. Zrozumienie pamięci przedmiotu i jego podmiotowości nie są dostępne dziecku w taki sam sposób, jak pamięć własnych doświadczeń, można je “odczuć” dopiero wówczas, gdy znika on wraz ze swoją opowieścią nieodwołanie destruując codzienny porządek rzeczy. Utrata przedmiotu – w perspektywie Barbieriego – rodzi uczucia tożsame z nagłą stratą bliskiej osoby.

Oprócz (dla dziecka nieosiągalnej) pamięci przedmiotu, ogólnodostępnym śladem prze-szłości naczyń i ludzi pozostaje zewnętrzny znak przemijania, patyna, która przekształca się we wspomnienia. Patyna jest warstwą przechowującą cielesność: “U njoj još živi put, točnije miris i okus puti, prokuhani događaji i zagrižena korica sjećanja, uz zvon riječi, gesta ili osje-ćaja” [9: 8]. W metaforycznym dyskursie patyna, jest prawdopodobnie materialnym śladem warstw czasu zintegrowanych z przedmiotem, dla których jedyną “przechowalnią”/magazy-nem pozostaje pamięć ludzka. Mówiąc o żyjącej w patynie i wspomnieniach cielesności (jej smaku i zapachu) narrator zapewne odsyła do sporządzanych w naczyniach potraw, choć nie można wykluczyć, że i samym przedmiotom nadaje charakter zmysłowości właściwej lu-dziom. W efekcie takich zabiegów stylistycznych zdarzeniowość jest gotowana, wspomnienia

_________________________________ 14 Domańska zainteresowanie rzeczami łączy z projektem humanistyki nie-antropocentrycznej, która “staje się al-ternatywą dla klasycznych badań nad różnicami pomiędzy ludźmi, prowadzonych przez historię, antropologię czy/i socjologię. […] Zainteresowanie rzeczami i zwierzętami oraz towarzyszące mu kolejne zwroty (zwrot ku rzeczom, zwrot ku materialności, a także zwrot performatywny czy zwrot ku sprawczości) nie są efektem intelektualnych mód, poznawczej ciekawości awangardowych badaczy, ale wynikają z narastającego przeświadczenia, że obecne sposoby myślenia o świecie nie odpowiadają zachodzącym w nim zmianom (inżynieria genetyczna, transplantologia, psychofarmakologia, nanotechnologia)” [14: 11–12].


98

się zagryza, towarzyszą im gesty, słowa i uczucia. Naczynia w perspektywie kulinarnego dyskursu Barbieriego to “zmaterializowane interakcje” [Tim Dant 2006 za 24: 25] – “zo-biektywizowane w postaci rzeczy związki, relacje i stosunki, w które weszli ludzie po-między sobą i ze środowiskiem ich życia” [24: 25].

Upodmiotowienie rzeczy realizowane jest także poprzez przypisanie im zdolności myś-lenia i odczuwania (stare naczynia ignorują nieustanne przybywanie nowych i nie oddają władzy w kuchni). W postrzeganiu przedmiotu jako Innego chorwacki kucharz i prozaik rea-lizuje postulat socjologa Marka Krajewskiego. “Potraktowanie przedmiotu jako Innego oz-nacza nie tylko uznanie jego niezbędności w naszym świecie, ale także jest równoznaczne z dostrzeżeniem jego zdolności do działania, a więc w istocie do tego, że jest on do nas po-dobny, chociaż tak bardzo różni się od nas. To z kolei warunkiem układania sobie relacji z przedmiotami czyni konieczność wyzbycia się przez ludzi absolutnego antropocentryzmu” [24: 15].

Duch Alladyna i relikty minionych imperiów. Przywoływane przez dorosłego narrato-ra dziecięce uczucia reprezentują rodzaj grozy znany z baśni. Uniesienie pokrywy naczynia umożliwia “wyjście z grobu” dawnych dań, smaków i głosów, żywa przeszłość wyłania się z naczyń jak dżin z lampy Alladyna, jakby przygotowywane w nich kiedyś potrawy nie były wcześniej skonsumowane a jedynie przechowywane dla potomnych: “Pa se diže poklopac, a iz posude izlazi sjećanje. [...] stare posude [...] čuvaju pohranjeno, kao da davno jelo iz njih nikada nije posluženo” [9: 8]. Zagadkowość i tajemniczość starych naczyń kryje się w ich niecodziennym wyglądzie oraz specyfice zastosowania – każde służyło do przygotowania innej potrawy, zatem ich potencję uruchomić może jedynie osoba wtajemniczona, wiedząca, jak sterować duchem z lampy/naczynia. To co dla dziecka reprezentowało świat niezwykły, dla użytkowników (wtajemniczonych) stanowi rodzaj przewodnika po praktykowanej co-dzienności. Marek Krajewski (za Stanisławem Ossowskim) pisze w tym kontekście, że to człowiek staje się funkcją obiektów materialnych. Pamiętając do czego służą, właściwie je stosuje, a one “odwdzięczają się nam za to, że przechowujemy w naszej pamięci ich tożsa-mość, nie tylko znacznym poszerzeniem możliwości, w które wyposażyła nas natura, ale też tym, że pamiętają i myślą za nas” [24: 10]. Przedmiot nakazuje powtórzenie działania, które jest weń wpisane, przyczynia się do schematyzacji codzienności, a tym samym oferuje pew-ne poczucie bezpieczeństwa. Garnki umożliwiają uobecnienie zakodowanej w pokarmach przeszłości i tożsamości, powtarzanie, przechowanie, pamiętanie – zapewnione w drodze symbiotycznej relacji między człowiekiem i przedmiotem.

Naczynia są skarbcami pamięci porównywanymi do skarbów Ali-baby, w których moż-liwe jest pomieszanie rzeczywistego z założonym (pretpostaviti), potwierdzonego, udoku-mentowanego z wyobrażonym, opowiadanym, a więc także zmyślonym: “Svijetovi su se miješali u upisanim i neupisanim uspomenama tih obiteljskih posuda” [9: 10]. Do rozwoju fantazji skłania fakt, że niektóre z naczyń pochodzą ze światów może nie tak odległych, ale jednak nieznanych dziecku i tajemniczych. Na jednym z nich, należącym do zbioru osmań-skich naczyń i ozdób, znajdował się wykaligrafowany po arabsku napis “Wykonał Nusret na chwałę Allaha”, na innym wygrawerowany był znak przynależności: Prinz Wilhelm – według nony był to prawdopodobnie przedmiot z austro-węgierskiego statku zatopionego u wybrzeży Zadaru. Związane z przedmiotami wspomnienia są niepewne, autor nie tylko podaje w wątpliwość prawdę przekazywanych przez babcię opowieści i sprawność własnej


99

pamięci, ale nawet to, czy rzeczywiście zostały one opowiedziane (na dobranoc) czy też są wytworem sennych fantazji, w których mieszały się: “cijenjene kuhinjske posude, s majolič-kim loncima i peharima s još jednog potonulog pa u pretprošlom stoljeću slučajno izvuče-nog, vjerojatno renesansnog tovara nekog nesretnog broda, u vodama oko Kalamote, kakvih je nekoliko primjeraka bilo u obiteljskoj kuhinjskoj zbirci moje prabake Katice Alačević” [9: 10]. Świadomość metodologiczna autora wpisuje się w myślenie współczesnych antropo-logów dotyczące przekazywanych dzieciom opowieści o własnym lub cudzym doświadczeniu życiowym: “Snuje się je główne dla dzieci jako formę rozrywki, a nie jako coś, co ma zwią-zek z “prawdziwym życiem” (choć oczywiście mogą one kryć pewną “prawdę”)” [19: 31].

Wnioski. Przekazywanym z pokolenia na pokolenie naczyniom, podobnie jak przekazy-wanym przepisom, towarzyszą opowieści pełniące w tomach Kuharski kanconijer. Gurman-ska sjećanja Mediterana funkcję nadrzędną. Autor odtwarza nie tyle związaną z przedmiotami przeszłość, dotyczącą praktycznej, użytkowej sfery, ile atmosferę domu, w którym słyszał/-śnił historie z naczyniami w roli głównej i spożywał przygotowywane w nich dania. Moty-wem przewodnim w rekonstrukcji, “prepričavanju” i przenoszeniu praktyk oralnych do- me-dium piśmiennego, staje się obraz ust w ruchu: “pokrenute usnice i usta”, “zapričana usta” [9: 10]. Zgodnie z intencją autora, zapisywanie opowieści, ich materializowanie w formie kanconijera ma być sposobem zapamiętania, ochrony, odnowienia, a nawet przywrócenia życia związanym z kuchnią przedmiotom, daniom i kucharzom (“nastoji zapamtiti, sačuvati i obnoviti ovaj pretposljednji “Kanconijer”, u uzaludnom restauratorskom pokušaju da vrati život ugaslom mirisu i nestalom okusu” [9: 10] – zatem przeniesienia z pamięci komunika-cyjnej do pamięci kulturowej. Analizowane teksty Veljka Barbieriego potwierdzają tezę, że historia pamięci jest nieodłącznie związana z mediami i nośnikami. Assmannowie pisali, że historia pamięci podąża za ewolucją mediów (druk, fotografia, media cyfrowe zmieniły sposób funkcjonowania pamięci), Barbieri mówi o konieczności dostrzegania także innych (“niewidocznych”) nośników pamięci i uruchomienia mechanizmów ich dostrzegania, rozu-mienia, odczytywania, interpretacji. Opowiada o pamięci ukrytej w niezauważalnej, bo zwy-czajnej codzienności, powszedniości jedzenia i korzystania z przedmiotów.

Literatura :

1. Ashley B. Food and Cultural Studies / B. Ashley, J. Hollows, S. Jones, B. Taylor. – London : Routledge, 2004. – 248 s.

2. Assmann A. Przestrzenie pamięci. Formy i przemiany pamięci kulturowej / A. Assmann. – Kraków : Universitas, 2009. – S. 101–142.

3. Assmann A. Między historią a pamięcią / A. Assmann. – Warszawa : Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2013. – 324 s.

4. Assmann J. Pamięć kulturowa. Pismo, zapamiętywanie i polityczna tożsamość w cywilizacjach sta-rożytnych / J. Assmann. – Warszawa : Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2008. – 361 s.

5. Assmann J. Kultura pamięci / J. Assmann // M. Saryusz-Wolska (red.) Pamięć zbiorowa i kultu-rowa. Współczesna perspektywa niemiecka. – Kraków : Universitas, 2009. – S. 59–99.

6. Barański J. Świat rzeczy. Zarys antropologiczny / J. Barański. – Kraków : Wydawnictwo Uniwer-sytetu Jagiellońskiego, 2007. – 376 s.

7. Barbieri V. Kuharski kanconijer. Gurmanska sjećanja Mediterana / V. Barbieri. – Zagreb : Profil, 2002. – 352 s.



100



11. Barthes R. Mitologie / Barthes R. – Warszawa : Wydawnictwo KR, 2000. – 300 s. 12. Barthes R. Czytanie Brillat-Savarina / R. Barthes. – Warszawa : Wydawnictwo KR, 2001. –

s. 179–202. 13. Brillat-Savarin A. Fizjologia smaku albo Medytacje o gastronomii doskonałej / A. Brillat-Sava-

rin. – Warszawa : Państwowy Instytut Wydawniczy, 1977. – 272 s. 14. Domańska E. Humanistyka nie-antropocentryczna a studia nad rzeczami / E. Domańska // Kultura

Współczesna. 3. – 2008. – S. 9–21. 15. Domańska E. Problem rzeczy we współczesnej archeologii / E. Domańska // J. Kowalewski,

W. Piasek, M. Śliwa (red.) Rzeczy i ludzie. Humanistyka wobec materialności. – Olsztyn : Collo-quia Humaniorum. 2008. – S. 25–60.

16. Erll A. Medium des kollektiven Gedächtnisses : Ein (erinnerungs-)kulturwissen-schaftlicher Kom-paktbegriff / A. Erll // A. Erll i in. (red). Medien des kollektiven Gedächtnisses. Konstruktivität – Historizität – Kulturspezifität. – Berlin, New York : Walter de Gruyter, 2004. – S. 3–22.

17. Fernández-Armesto F. Wokół tysiąca stołów, czyli historia jedzenia / F. Fernández-Armesto. – Warszawa : Twój Styl, 2003. – 424 s.

18. Gennep A. van. Obrzędy przejścia. Systematyczne studium ceremonii / A. van Gennep. – Warsza-wa : PIW, 2006. – 205 s.

19. Goody J. Mit, rytuał i oralność / Goody J. – Warszawa : Wydawnictwa Uniwersytetu Warszaw-skiego, 2012. – 266 s.

20. Higman B.W. Historia żywności. Jak żywność zmieniała świat / B.W. Higman. – Warszawa : Wy-dawnictwo Aletheia, 2012. – 407 s.

21. Ivanišević J. Od kuharice do književnosti. Ogledi o kulinarskoj prozi / Ivanišević J. – Zagreb : In-stitut za etnlogiju i folkloristiku, 2017. – 200 s.

22. Kirshenblatt-Gimblett B. Playing to the Senses : Food as a Performance Medium / B. Kirshen-blatt-Gimblett // Performance Research 4. – 1999. – S. 1–30.

23. Korsmeyer C. Gender w estetyce / C. Korsmeyer. – Kraków : Universitas, 2008. – 219 s. 24. Krajewski M. Szkice z socjologii przedmiotów / M. Krajewski. – Warszawa : Fundacja Nowej

Kultury Bęc Zmiana, 2013. – 283 s. 25. Lévi-Strauss C. Trójkąt kulinarny / C. Lévi-Strauss // Antropologia ciała / zagadnienia i wybór teks-

tów, red. M. Szpakowska. – Warszawa : Wydawnictwa Uniwersytetu Warszawskiego, 2008. – S. 57–63.

26. Łeńska-Bąk K. O pokarmach, smakach i utraconych znaczeniach / K. Łeńska-Bąk. – Opole : Wy-dawnictwo Uniwersytatu Opolskiego, 2010. – 328 s.

27. Maruszewski T. Pamięć autobiograficzna / T. Maruszewski. – Gdańsk : Gdańskie Wydawnictwo Psychologiczne, 2005. – 216 s.

28. Mauss M. Socjologia i antropologia / M. Mauss. – Warszawa : Wydawnictwo KR, 2001. – 649 s. 29. Mennell S. Prehrana i kultura. Sociologija hrane / S. Mennell, A. Murcott, A. H. van Otterloo. –

Zagreb : Naklada Jesenski i Turk, Hrvatsko sociološko društvo, 1998. – 158 s. 30. Montanari M. Hrana kao kultura / M. Montanari. – Zagreb : Sandorf, 2011. – 152 s. 31. Pieniążek-Marković K. Spożywać cywilizację. Gastronomiczne kartografowanie kulturowego obli-

cza Chorwacji / K. Pieniążek-Marković // Przestrzenne kody tekstów i narracyjne kody przest-rzeni / red. B. Zieliński. – Poznań : Wydawnictwo Naukowe UAM, 2013. – S. 273–289.

32. Pieniążek-Marković K. Kuharski kanconijer. Veljko Barbieri priča o hrani, djetinjstvu i identitetu / K. Pieniążek-Marković // O pričama i pričanju danas / red. J. Marković, Lj. Marks. – Zagrzeb : Institut za etnologiju i folkloristiku, 2015. – S. 321–342.


101

33. Pieniążek-Marković K. Pomiędzy lokalnym a interkulturowym kodem żywności i folkloru / K. Pieniążek-Marković // Bałkański folklor jako kod interkulturowy / red. V. Petreska, J. Rękas. – Skopje : Institut za folklor “Marko Cepenkov”, 2015. – T. 2. – S. 265–280.

34. Pieniążek-Marković K. Od przyjemności podniebienia do satysfakcji tożsamościowych i rozkoszy erotycznych / K. Pieniążek-Marković // Małe przyjemności. Katalog słowiański / red. E. Solak, B. Popiołek, B. Todorović. – Kraków : Wydawnictwo “Scriptum”, 2016. – S. 345–358.

35. Saryusz-Wolska M. Modi memorandi. Leksykon kultury pamięci / M. Saryusz-Wolska, R. Traba. – Warszawa : Wydawnictwo Naukowe Scholar, 2014. – 592 s.

36. Tannahil R. Historia kuchni / R. Tannahil. – Warszawa : Wydawnictwo Aletheia, 2014. – 478 s. 37. Toussaint-Samat M. Historia naturalna i moralna jedzenia / M. Toussaint-Samat. – Warszawa :

WAB, 2008. – 671 s.


ON MEMORY OF DISHES AND PLATES. IDENTITY NARRATIVES OF CROATIAN CUISINE

Krystyna Pieniążek-Marković

Adam Mickiewicz University, Faculty of Polish and Classical Philology, Institute of Slavic Philology, 10 Aleksander Fredro Street, Collegium Maius, 61–701 Poznań, Polska,

tel. 48 61 829 45 19, е-mail: [email protected] The goal of the article is a consideration on the usage of culinary code (regarding

dishes along with kitchen utensils) in order to commemorate and to shape Croatian cultu-ral memory, especially concerning its afilliation to the Mediterranean circle. The analysis presented in the article is based on Veljko Barbieri's texts which constitute a four-volume collection under the same significant title Kuharski kanconijer. Gurmanska sjećanja Medi-terana. The circumculinary stories contain a medley of encyclopedic knowledge, referen-ces to historical and literary sources, personal memoirs, and literary fiction. They also ins-cribe themselves into Croatian identity discourse (collective as well as individual) and participate in creation of cultural memory of the region. Barbieri exposes Croatia as a part of the Western world along with its civilization-cultural roots which refer to the ancient ti-mes, Mediterranean idea, and Christianity: all of them represent and belong to a phenome-non of foundation memory telling about the beginning of Croatian presence in the Balkan region. The commented collection participate in creating memory and history which are to stabilize the social identity analyzed by Pierre Nora and Andreas Huyssen. Throughout his work, Barbieri shapes memory based on the representation of the past. In the explored narratives, dishes and plates are memory vehicles which span the oldest times of the space being an arena of the depicted stories (including myths) and connected with them dishes. Plates enable the writer to describe the past and Croatian identity encoded in dishes of which repetition and comemoration shape a significant symbiotic relation between man and object. The events' space itself is a place of memory. Functioning as memory vehicle, food together with Barbieri's culinary narratives introduce themselves not as a neutral transmitter of certain content but, as well as other memory media, they also construct their own visions.

Key words: cultural memory, culinary art, identity, Mediterranean circle, Veljko Barbieri.


UDK 811.163.42’367.624:811.161.2

NAJPRODUKTIVNIJI MODELI TVORBE PRILOGA

U HRVATSKOM I UKRAJINSKOM JEZIKU

Oksana Timko Đitko

Filozofski fakultet Zagreb, Odsjek za istočnoslavenske jezike i književnosti,

Katedra za ukrajinski jezik iknjiževnost, Ul. Ivana Lučića 3, 10000 Zagreb, Hrvatska,

tel. 00385916232679, e-mail: [email protected] Prilozi su specifična i važna vrsta riječi i po svojoj strukturi i po svojim morfološkim,

sintaktičkim, semantičkim osobitostima. Znanstvenici ih često smatraju amorfnom vrstom riječi i klasificiraju u istu skupinu s prijedlozima, veznicima, uzvicima. Najvažnija karak-teristika priloga je to da su oni punoznačna vrsta riječi. Važna osobina priloga je njihova tvorba: najveći dio ih je stvoren od posebnih oblika punoznačnih vrsta riječi (imenica, pri-djeva, glagola, zamjenica i brojeva). Svaka od punoznačnih vrsta riječi ima svoj osobiti način adverbijalizacije, koji mijenja samu morfologiju, ali i semantiku riječi. Nama je cilj pronaći, definirati i analizirati modele adverbijalizaciju u ukrajinskom i hrvatskom jeziku te pojasniti i pronaći produktivne načine tvorbe priloga.

Ključne riječi: prilog, porijeklo, dijalektizam, izvedenica, afiksacija.


Prilozi su specifičnai vrlo važna vrsta riječi kako po svojoj semantici tako i prema svojim strukturalno-gramatičkim značenjima. Prva i osnovna karakteristika priloga je da su oni punoznačna vrsta riječi kao imenice, pridjevi, brojevi i glagoli. Oni upravo i imaju lek-sičko značenje svojih tvorbenih riječi. Prilozi mogu nastati od bilo koje punoznačne vrste riječi, a istovremeno ne postoji jedan zajednički model tvorbe nego svaka vrsta riječi ima svoje načine adverbijalizacije. Upravo stoga prilozi objedinjavaju tako različite po svojoj strukturi riječi: čak, jako, bezbožno, gore, dvaput, četvoronoške, ljeti…. To su riječi koje se na prvi pogled ne mogu ujediniti u jednu skupinu.

Za razliku od promjenjivih vrsta riječi, čiji su oblici “morfologizirani” i zato ih je lakše opisati, nepromjenjive riječi, a posebno prilozi,tvore posebnu skupinu. S jedne strane oni su najraznovrsnija vrsta riječi, oni su, uvjetno rečeno “riječi svih vrsta” [11: 243], ali su i gra-matikalizirane i zato polifunkcionalne.

Prilozi su u tradicionalnoj gramatici opisani kao vrlo heterogena vrsta riječi. Nastaju na mnogo načina. Jedan je od njih, najčešći i najplodniji, adverbijalizacija ostalih vrsta riječi u priloge. Osim preobrazbom, prilozi nastaju i primarnim tvorbenim načinima: sufiksalnom tvorbom, prefiksalnom tvorbom, prefiksalno-sufiksalnom tvorbom, srastanjem i slaganjem.

Prilozi imaju dodirnih i više ili manje izravnih crta sa svim vrstama i kategorijama riječi. Sve ove opće odrednice i definicije priloga zajedničke su i ukrajinskom i hrvatskom jeziku.

Timko Đitko O., 2018

Najproduktivniji modeli tvorbe priloga u hrvatskom… ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

103

Oba jezika su slavenski jezici te stoga u mnogim morfološkim odrednicama bliski. Cilj nam je istražiti koliko su se praslavenski modeli tvorbe priloga zadržali u njima. Također ćemo istražiti i produktivne modele tvorbe u svakom od njih.Jer, premda i ukrajinski i hrvatski imaju zajedničko porijeklo,tijekom vremena je svaki od njih sačuvao, razvioi stvorio svoje frekventne modele tvorbe priloga.

Prilozi su vrsta riječi kojoj je posvećeno malo znanstvenih istraživanja, posebice sustav-na istraživanja u kojima se uspoređuju prilozi u ukrajinskom i hrvatskom jeziku praktički ne postoje.

Stoga nas je zanimalo kako su se prilozi promijenili u ovako srodnim, a ipak udaljenim jezicima. Pažnju nećemo usmjeriti na vrste priloga nego na njihovu tvorbu. Također, nije nam cilj pronaći priloge istog značenja u ova dva analizirana jezika, nego ćemo pažnju us-mjeriti na modele tvorbe te pokušati pronaći ono što je danas zajedničko ukrajinskom i hrvatskom jeziku u načinu tvorbe priloga.

Manja skupina priloga prisutna danas u oba analizirana jezika su bezprijedložni prilozi: u hr. gdje, nigdje, tamo; malo, dobro, daleko, u ukr. де, ніде, там; мало, добре, далеко… Puno veći broj priloga nastaje leksikalizacijom prijedloga s imenicama, zamjenicama, pridje-vima, adverbijalizacijom…

Olga Pyskač, u svom radu o prilozima u ukrajinskim govorima Zakarpatja, kaže da je 40 % priloga općeslavenskog porijekla, to su uglavnom prilozi nastali od osnova nekadašnjih zamjenica i pridjeva, a također mali dio njih je rezultat adverbijalizacije:де, ту, там, онако, инак, так онде, нiґдa, ньґде, дома, думу, вичур, днис, літіс, лоны, ледвы, давно, тихо, благо, красно, мало, много,добри, красні [6: 99].

Osim preobrazbom prilozi nastaju primarnim tvorbenim načinima: sufiksalnom tvorbom (jesenas, mjestimice), prefiksalnom tvorbom (prebrzo, nedaleko), prefiksalno-sufiksalnom tvorbom (naglavce), srastanjem (nizbrdo, izjutra) i slaganjem (poludesno, polulijevo) [8: 559].

Govoreći o sufiksalnoj tvorbi priloga, Babić navodi čak dvadeset i četiri sufiksa. Po tome se hrvatski razlikuje od ukrajinskog jezika, jer kod njegasufiksalna tvorba nije tako bo-gata. To su prilozi kao: naglavačke, jesenas, večeras, od glagolskih osnova: kradomice, ne-prestance, letimice, od priloga: ničice, pješice…[8: 560].

U prefiksalnoj tvorbi postoji višesličnosti: do- dovde, dotle, dokle, dosad; ne- nerado, nekako, negdje, nekad, nekoliko; ni- nikako, nigda, nigdje, nikad, nikamo…; od- odavde, odatle, odakle, odsad; po- poblizu, podaleko, počesto, pokatkad, poodavno, …

Težak i Babić u svojoj gramatici uopće ne spominju i ne opisuju prefiksaciju kao poten-cijalan način tvorbe priloga [13: 96], Silić i Pranjković navode samo četiri prefiksa: do-, po-, pre- i preko- [12: 134], a Barić i ostali osim već nekih spomenutih navode i prefikse o- (ola-ko, osrednje), polu- (poluglasno, polumrtvo) i pro- (prohladno) [9: 388].

U prefiksalno-sufiksalnoj tvorbi radi se o tvorbenom procesu u kojem obično prijedlog postaje prefiks, a osnovi se dodaje sufiks. Među plodnijim sufiksima u hrvatskom jeziku su -ce, -ice, -imice, a slabije plodnima -ke, -aške, -uške [8: 563]: izdaleka, iskosa, nasmrt, nave-čer, napolje, naživo, napolju, nizbrdo, ujutro;doslovce, uzastopce, naizmjence, posebice, ne-hotice, natraške, natrbuške.

Sraslice su vrlo česte u priložnoj tvorbi. To su riječi koje se češće upotrebljavaju u pri-ložnim vezama te na taj način popirme priložno značenje i srastu u jednu riječ. Budući da je prijelaz značenja postupna pojava,teško je odrediti kada jedna takva veza postaje prilog

Oksana TIMKO ĐITKO ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

104

[8: 564]. Prijedložno-imeničke sraslice sudoduše, naime, napolje,naoko, odoka, odreda, prekoputa, smjesta, navijek, uvijek…

Ovdje spadaju i ukrajinski prilozi: взимку, вночи, восени,čiji bi ekvivalenti u hrvatskom bili bezprijedložni izrazi,zimi, noću, jesenas…

Barić i ostali navode samo nekoliko primjera sraslica upozoravajući da ih najviše nastaje srastanjem prijedloga s raznim vrstama riječi i da srastanjem broja priloga ili zamjenice s glasovnim nizom put nastaju prilozi količine: dvaput, triput…

Pokušat ćemo usporediti tvorbu priloga prema polazišnoj vrsti riječi. Istovremeno ćemo pokušati usporediti modele tvorbe od svake polazišne vrste riječi i vidjeti koliko su oni podu-darni u današnjem ukrajinskom i hrvatskom jeziku. Pri usporedbi nam nije cilj pronaći iste priloge u oba jezika, nego pronaći istovjetne modele po kojima nastaju prilozi.

Najproduktivniji izvori nastanka priloga u oba analizirana jezika su pridjevi i imenice. Prilozi nastali od pridjeva. Prilozi od pridjeva nastaju na dva načina: ili okamenjiva-

njem jednog padežnog oblika pridjeva, najčešće nominative srednjeg roda, ili srastanjem pri-jedloga s pridjevom u nekom kosom padežu.

ukrajinski hrvatski

besprijedložna tvorba весело, гордо, радо низько, радiсно, соромно

veselo, gordo, rado, nisko, radosno, strašno

добре, байдуже, хороше, боляче, гаряче

gore, vruće, bolje, lakše, ružnije

З, за, до +G звисока, здалеку, стиха, злегка, злiва, завидна, замолоду досита, догола, дочиста, допiзна

svisoka, izdaleka, slijeva, zdesna, do gola, dokasno, do kraja

На, за, в + А начисто, наголо, наново, надовго, заново, задовго, востаннє, вперше, втретє

načisto, nanovo, zadugo

В, на + L вповнi, напоготовi, нарiвнi

По + D попросту, потиху, поблизу, по-новому, по-старому, по-простому

poblizu, potiho po-novom

Prilozi nastali od imenica. I. Maretić u svojoj gramatici ističe kako su neki prilozi za-

pravo ovaj ili onaj padež neke imenice, pridjeva ili zamjenice[10: 223] Njegova tumačenja i objašnjenja nastanka priloga od imenica drže se povijesnog razvoja jezika, a neke se od tih riječi po suvremeniim klasifikacijama i ne smatraju prilozima. No i danas su neki pa-dežni oblici u hrvatskom jeziku, a posebno instrumentalni, u velikoj mjeri adverbijalizirani: godinama, korakom, krišom, stranom, trkom, rodom, dupkom, netragom…


105

ukrajinski hrvatski

N жаль, страх, шкода, сором, ганьба šteta, sramota, strah, žao

G вдома, вчора, кружка, сторчака, руба

doma

I вихором, горою, низом, верхом, боком, силою

trkom, diljem, dupkom, korakom, krišom,noću, danju, srećom

I mn. верхи, цапки, рачки, пiшки godinama, danima, satima

Idv. кружкома, ревма

U oba jezika je puno više priloga nastalo leksikalizacijom prijedloga i imenice u nekom kosom padežu, najčešće genitivu, akuzativu i lokativu.

ukrajinski hrvatski

без, вiд до, з, за + G

безвiсти, вiдразу, догори, донизу, додому, спочатку, зранку, зроду

bestraga, ispočetka, doduše, izjutra, odoka

з, на, за, над, пiд, по, через + А

удень, вперед, вбiк, насилу, наполовину, назад, навiки, замiж, надвечiр, пiдряд, поплiч

nazad, naprijed, usput

з, пiд + I згодом, зрештою, пiдсподом

в, на, по + L

вранцi, вночi, надворi, нагорi, попереду, поволi

на + L наприкiнцi, напередоднi

Prilozi nastali od brojeva. Prilozi mogu nastajati i aderbijalizacijom rednih i adver-bijalizacijom glavnih brojeva i pritom ne pripadati istoj vrsti priloga.

Od glavnih brojeva nekim tvorbenim načinima nastaju i drugi prilozi: jedanput, dvaput, jednostruko, dvostruko, udvoje, utroje,a od rednih prilozi poput: drugamo, drugdje, drukčije. Pranjković pravim prilozima s brojevnom semantikom naziva one koji su nastali od glavnih brojeva: nadvoje, utroje, jednom, jedanput, dvokratno, trostruko, a za redne brojeve srednjeg roda kaže da funkcioniraju kao rečenični prilozi konektori: Prvo, treba dobro o svemu razmisliti, drugo, treba sve pripremiti, treće… [11: 30].


106

ukrajinski hrvatski

за + А заодно zajedno

у (в) + L удвох, утрьох, вчотирьох

у (в) +A (зб) удвоє, втроє, вчетверо, надвоє, натроє нашестеро

udvoje, utroje, učetvero, nadvoje

Prilozi nastali od zamjenica. Prilozi zamjeničkog porijekla još čuvaju semantičke i tvo-

rbene veze s onim zamjeničkim osnovama od kojih su stvoreni. Oni su nastali relativno ne-davno od padežnih oblika zamjenica: zato, što, zašto, nizašto, zatim…Oni koji su derivacijski povezani s pridjevskim zamjenicama (posvojnima ili odnosnim), stvoreni su dodavanjem prijedloga po i oblika dativa zamjenice.

ukrajinski hrvatski

-де де, iнде, онде, нiде, деiнде, десь, дедалi, подекуди, де-не-де

gdje, ondje, nigdje, ponegdje

там, тут таменьки, тутечки, тутки, звiдти, там, тут tamo, tu

-уди куди, сюди, туди, всюди; подекуди, звiдусюди, повсюди, нiкуди

kuda, ovuda, tuda, svuda, nikuda

къ, тъ, съ звiдки, звiдти, звiдси

къ, тъ, съ + -

ли, -дѣ, -гды

коли, нiколи, тодi, iнодi, завжди вiдколи, вiдтодi

kada, tada, sada, dotada

до, по + къ, тъ, съ (А)

доки, поки, доти, поти, досi dokad, dotad

ть, вьсь, акъ

так, сяк, всяк, iнакше, отак, вiдтак, абияк, як-не-як

tako, svakako

сь колись danas, noćas, zimus, ljetos,sinoć

-ки скiльки, стiльки, наскiльки, настiльки koliko, toliko

той, що, вєсь тому, чому, почому, причому, при-тому, нащо, навiщо, занадто, нiзащо, пощо, затим, зовсiм, потiм, втiм

čemu, zašto, zato, nizašto, zatim, sasvim, potom

по + D по-своєму, по-моєму, по-нашому, по-вашому, по-їньому

po mojem, po našem


107

Zamjenička adverbijalizacija je dala veliki broj često korištenih derivatа, ali ona ipak tvori zatvorenu skupinu za koju se ne može pronaći jedan produktivni model.

Prilozi nastali od glagola. Prilozi glagolskog porijekla su nastali kao rezultat promjene oblika glagolskih priloga i glagolskih pridjeva. Gubitak nastavaka glagola označava neutrali-zaciju morfoloških kategorija, koje oni iskazuju. Tako se anuliraju usko-glagolske kategorije vremena i načina, a također druge, posebno kategorija lica, broja i roda. Kategorija vida tak-vom promjenom ne gubi svoje značenja jer se ona realizira ne kroz nastavke. U procesu adverbijalizacije, glagolski prilozi gube vidska i vremenska obilježja, a glagolski pridjevi – obilježja vida, vremena, roda, broja i padeža. Osim glagolskog priloga ne postoje drugi gla-golski oblici koji bi bili bliski prilozima. Kod pravih glagolskih priloga (pišući, čitajući) veza između priloga i glagola je očita. Drugi “nepravi” prilozi glagolskog porijekla su nastali afik-sacijom [9: 276]: na stojećki, začuđeno, ležećki; навстоячки, навсидячки, навлежачки

Adverbijalizacija glagola i tvorba glagolskih priloga odvija se morfološki, uz pomoć od-govarajućih tvorbenih sufiksa, koji, kao i pravi piloški sufiksi, tvore od višeobličnih glagola jednooblične, nepromjenjive i praktički, morfološki bezkategorijalne priloge glagolskog po-rijekla. Pojedini znanstvenici tvrde da su i sami glagolski prilozi po svojoj strukturi prilozi glagolskog porijekla, tako da su i oni sami već rezultat addverbijalizacije i da u svojoj se-mantici imaju više priloške semantičke osobine nego glagolske (u prvom redu izgubljena je mogućnost konjugacije) [4: 319].

Složeni prilozi – sraslice. U ovu skupinu spadaju tvorbe raznovrsnog sastava, koje mo-gu biti svedene na nekoliko vrsta:

a. prilozi nastali od pridjeva, imenica i glagola; b. prilozi nastali na bazi leksikaliziranih sintagmi kojima u suvremenom jeziku ne od-

govaraju živi sintaktički modeli; c. prilozi nastali reduplikacijom riječi ili osnova ili spajanjem dva sinonima; d. frazeološke sintagme priložnog karaktera.

ukrajinski hrvatski

a. легковажно, самостiйно, рiвномiрно, власноручно; голiруч, босонiж, стрiмголов

lakomisleno, samostalno, vlastoručno, goloruko, strmoglavce, istovremeno

b. cпоконвiку, повсякчас, напiвдорозi, водночас, bogme, bogtepitaj, takoreći

c. день у день, близько-близько, рано-вранцi, тяжко-важко, зроду-вiку, бiльш-менш, тут-там десь-недесь, де-не-де

dan za danom, više-manje, tu i tamo, amo-tamo, kako-tako, pošto-poto, navrat-nanos, danas-sutra, dan-danas

d. Грiшним дiлом, з грiхом пополам, нi з сього нi з того, курам на смiх

ni tu ni tamo

Kao što smo vidjeli, prilozi su tvorbeno vrlo raznovrsna vrsta riječi. U svakom jeziku postoji nekoliko tvorbenih modela po kojima se mogu stvarati novi prilozi, također u sva-kom jeziku postoji sloj starih, praslavenskih priloga.


108

Cilj nam je bio usporediti zajedničko nasljeđe koje se zadržalo u analiziranim jezicima te istražiti srodnost produktivnih modela tvorbe priloga u oba analizirana jezika.

Zbog ograničenog prostora provedena analiza ne može biti potpuna i iscrpna, ali na os-novu nje zaključujemo:

1 bez obzira na “periferni” položaj priloga u svakom od analiziranih jezika u njima je malo zajedničkih općeslavenskih priloga;

2. sufiksalna tvorba priloga bogatija je u hrvatskom; 3. prefiksalna tvorba u oba analizirana jezika je slična; 4. sraslice su najproduktivniji način tvorbe priloga. Sraslice imenskog porijekla su naj-

raznovrsnije; 5. preobrazba priloga od pridjeva je međusobno bliska i u oba jezika jednako produk-

tivna; 6. tvorbeni modeli priloga su toliko raznovrsni, a ipak toliko srodni i bliski u ukrajin-

skom jeziku, da ova analiza nikako nema za cilj biti konačna i potpuna.

Literatura

1. Бевзенко С.П. Iсторична морфологiя української мови / С. П. Бевзенко. – Ужгород : За-карпатське обласне видавництво, 1960. – 415 с.

2. Брошняк О. Вiдiменниковi прислiвники в українських говорах Закарпаття / О. Д. Брош-няк // Культура українських Карпат. – Ужгород, 1994 – С. 584–591.

3. Висоцький А. Зони функцiонування компаративних i суперлативних прислiвникiв / А. Висоцький // Лiнгвістика. – 2010. – С. 105–111.

4. Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови / І. Р. Вихованець, К. Г. Го-роденська. – Київ : Унів.вид-во “Пульсари”, 2004. – 398 с.

5. Кучеренко I. К. Теоретичнi питання граматики української мови / Ілля Кучеренко. – Вінниця : Поділля, 2003. – 462 с.

6. Пискач О. Про особливостi творення деяких прислiвникiв українських говорiв Закар-паття // Фiлологiчнi обрiї. – Ужгород, 1995. – С. 97–101.

7. Соколова С. В. Частиномовна квалiфiкацiя функцiональних вiдприслiвникових омо-нiмiв в українськiй мовi / С. В. Соколова // Фiлологiя. Мовознавство. – Київ, 2010. – Вип. 125. – Т. 138. – С. 83–87.

8. Babić S. Tvorba riječi u hrvatskome književnome jeziku / S. Babić. – Zagreb : NZ Globus, HAZU, 2002. – 618 s.

9. Barić E. Hrvatska gramatika / E. Barić i dr. – Zagreb : Školska knjiga, 1997. – 696 s. 10. Maretić T. Gramatika hrvatskoga jezika za srednje škole / T. Maretić. – Zagreb : Knjižara

L. Hartmana, 1913. – 246 s. 11. Pranjković I. Prilozi kao “riječi sviju vrsta” / I. Pranjković // Suvremena lingvistika. – Zag-

reb, 1992 – № 34 – C. 243–249. 12. Silić J. Gramatika hrvatskoga jezika / J. Silić, I. Pranjković. – Zabreb : Školska knjiga, 2005. –

147 s. 13. Težak S. Gramatika hrvatskoga jezika / S. Težak, S. Babić. – Zagreb : Školska knjiga, 1992. –

137 s.

References

1. Bevzenko S.P. Istorychna morfologiya ukrayins'koyi movy / S.P. Bevzenko. – Uzhgo-rod : Zakarpats'ke oblasne vydavnyctvo, 1960. – 415 s.


109

2. Broshnyak O. Vidimennykovi pryslivnyky v ukrayins'kyh govorah Zakarpattya / O. D. Brosh-nyak // Kulytura ukrayins'kyh Karpat. – Uzhgorod, 1994 – S. 584–591.

3. Vysoc'kyy A. Zony funkcionuvannya komparatyvnyh i superlatyvnyh prislivnykiv / A. Vysoc'kyy // Lingvistyka. – 2010. – С. 105–111.

4. Vyhovanec' I. R. Тeoretychna morfologiya ukrayins'koyi movy / I. R. Vyhovanec', K.G. Gorodens'ka. – Kyiv : Univ.vyd-vo “Pul'sary”, 2004. – 398 с.

5. Kucherenko I. K. Тeoretychni pytannya gramatyky ukrayins'koyi movy / Illya Kuche-renko. – Vinnyc'ya : Podillya, 2003. – 462 с.

6. Pyskach O. Pro osoblyvost’i tvorennya deyakyh prysl'ivnykiv ukrayins'kyh govoriv Za-karpatt'ya // Filologichn'i obriyi. – Uzhgorod, 1995.- С. 97–101.

7. Sokolova S. V. Chastynomovna kvalifikaciya funkcional'nyh vidpryslivnykovyh omoni-miv v ukrayins'kyy movi / S. V. Sokolova // Filologiya. Movoznavstvo. – Kyiv, 2010. – В. 125. – Т. 138. – С. 83–87.

8. Babić S. Tvorba riječi u hrvatskome književnome jeziku / S. Babić. – Zagreb : NZ Globus, HAZU, 2002. – 618 s.

9. Barić E. Hrvatska gramatika / E. Barić i dr. – Zagreb : Školska knjiga, 1997. – 696 s.

10. Maretić T. Gramatika hrvatskoga jezika za srednje škole / T. Maretić. – Zagreb : Knjiža-ra L. Hartmana, 1913. – 246 s.

11. Pranjković I. Prilozi kao “riječi sviju vrsta” / I. Pranjković // Suvremena lingvistika. – Zagreb, 1992. – № 34. – C. 243–249.

12. Silić J., Pranjković I. Gramatika hrvatskoga jezika / J. Silić, I. Pranjković. – Zabreb : Školska knjiga, 2005. – 147 s.

13. Težak S. Gramatika hrvatskoga jezika / S. Težak, S. Babić. – Zagreb : Školska knji-ga, 1992. – 137 s.



MODELS OF ADVERB FORMATION IN THE CROATIAN AND UKRAINIAN LANGUAGE

Oksana Timko Đitko

Faculty of Humanities and Social Sciences, Zagreb,

Chair of Ukrainian Language and Literature, Department of East Slavic Languages and Literatures,

Ivana Lučića 3, 10000 Zagreb, Croatia, tel.: 00385916232679, e-mail: [email protected]

Adverbs are the most diverse part of speech. They differ not only according to the

formation mode, according to their morphological properties (some have degrees, while others do not …), but also according to their origin. This is the part of speech that can be formed practically from all kinds of meaningful, variable words. In case of morphological variations, there are formation rules and it is easier to point out the derivatives. The ad-verbs are the part of speech least determined and least delimited from other parts of speech. Our intention was to study which formation models exist in the Croatian and Ukrainian


110

languages by means of which adverb are formed. Which of these models are productive, still active today, and which are archaic on the basis of which only few derivatives were formed? The formation models are being classified not only according to its origin but al-so according to the kind of the adverb being formed so that the use of a certain model for a certain derivatives is never accidental. The analysis itself divides the adjectival adverbs into two groups. The first group is made up of those made through adverbialization by transition of adjectives into adverbs, i.e. by “freezing” of a certain case form of the adjec-tive. In that process, not only a certain morphological form is being petrified, but the se-mantics of the words is being changed too. Such adverbialized adverbs are being divided into two parts: the ones made by a simple and complex adverbialization. The second group is made up of adverbs made morphologically i.e. most often when the adverbialized forms have already become a usual model according to which adverbs are being formed (so that the former adjectival suffix became a formation suffix), or by adding of other affixes.

Key words: adverb, morphological change, syntactical change, semantic change, affix.


УДК 811.163.42-26-112'282.3'06

CЛОВО ПРО ХОРВАТСЬКУ МОВУ (ГЕНЕЗА, ІСТОРІЯ, СУЧАСНИЙ СТАН)

Людмила Васильєва

Львівський національний університет імені Івана Франка, Кафедра слов’янської філології,

вул. Університетська, 1, кімн. 324, Львів, Україна, 79000, тел.:+380322394770, e-mail: [email protected]

Хорватська мова є рідною для близько 5,5 млн. мовців, що мешкають у Хорва-

тії (майже 4 млн.), а також за її межами: в Боснії і Герцеговині, Чорногорії (р-н Боки Которської), Сербії (р-н Воєводини), Австрії (Градішче), Угорщині, Словаччині, Румунії, Італії (Моліза), у хорватській діаспорі в США, Канаді, Австралії, Новій Зе-ландії). Графіка – латинська з діакритичними знаками. Мова належить до південно-слов’янської групи. До 1991 р. її визначали як загребський/західний варіант сербсь-ко-хорватської мови (до 1991 р. офіційної мови в СФР Югославії для сербів, хорватів, мусульман-босняків та чорногорців). Статус окремої мови хорватська повернула собі на початку 90-х рр. ХХ ст. з утворенням незалежної держави Республіка Хорватія. Хорвати, як і українці, тривалий час перебували в залежному політичному станови-щі. Лише на початку 90-х рр. ХХ ст. їхні держави нарешті здобули незалежність, а мови набули статусу державних. Україна ввійшла до низки країн, які першими офі-ційно визнали незалежність Республіки Хорватія.

Ключові слова: хорватська мова, штокавський, кайкавський, чакавський діа-лект, літературна мова, регіональні мови.


З генетичного погляду сучасну хорватську мовну ситуацію визначають говірки, співвідносні з трьома діалектними різновидами – штокавським, кайкавським і чакав-ським1. Диференціація зазначених різновидів відбулася давно, ще до переселення хорватів на Балкани в VI–VII ст. Про це свідчать відмінності, які спостерігаємо в штокавській, кайкавській, чакавській фонетиці. Йдеться, зокрема, про розходження в рефлексах давніх праслов’янських звуків (носових, редукованих), про відмінності в граматиці, про різні наголоси тощо. Залежно від зміни давнього голосного “ять” у зазначених діалектних різновидах виділяють екавські, ікавські та ієкавські говірки (порівняймо delo, dilo, djelo) і говорять про екавську, ікавську та ієкавську вимову. Стандартизована літературна мова хорватів ґрунтується лише на одному діалектному різновиді – штокавському, який є основою ще й для інших мов, споріднених з хор-ватською, – сербської, боснійської і чорногорської2. Літературною в хорватів уважа-ють саме ієкавську вимову давнього голосного “ять”. _________________________________ 1 Назви співвідносні зі звучанням питального займенника što=kaj=ča, якийв українському перекладі означає “що”. 2 Кожна із зазначених літературних мов має в своїй основі певні говірки штокавського різновиду. Зокре-ма,сербська – східноштокавські, хорватська – західноштокавські.

Васильєва Л., 2018

Людмила ВАСИЛЬЄВА ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

112

Здавна всі хорватські діалектні різновиди функціонували в літературі і могли претендувати на роль основи літературної мови: витоки чакавиці сягають ХІІ–ХІІІ ст.; кайкавицю вживали з ХV–ХVІ ст. до другої половини ХІХ ст.; штокавиця має тра-диції розвитку з ХІV–XV ст. Основою літературної мови завдяки Людевиту Гаю (1809–1872) та іншим діячам національного відродження хорватів – ілліризму – в ХІХ ст. була обрана штокавиця.

Мовну ситуацію в ареалі поширення хорватської мови на сьогодні можна подати у вигляді триярусної вертикальної структури:

3) стандартизована літературна мова хорватів 2) кайкавська чакавська регіональні мови 1) кайкавська чакавська штокавська системи діалектів

Нижній ярус становить генетичну основу територіальної мови хорватів як су-купності всіх їхніх діалектних різновидів (штокавського, кайкавського, чакавсько-го); середній ярус – регіональні мови: чакавиця та кайкавиця, які охоплюють лише частину структури, тільки частина хорватів використовує їх у побуті та в літератур-них текстах, насамперед у поезії; верхній ярус – стандартизована літературна мова, що ґрунтується на штокавському діалектному різновиді й охоплює всі три діалектні простори зазначеної структури – нею володіють усі хорвати, її вивчають у школі як рідну, вона є офіційною мовою в державі Республіка Хорватія.

Початки формування хорватської літературної мови, як і інших слов’янських мов, припадають на ІХ–Х ст. Достовірно відомо те, що хорватська мова першою зі слов’янських мов відокремилася від сукупності праслов’янських діалектів: хорвати першими вийшли з прабатьківщини слов’ян і найбільше віддалилися від єдиного в давні часи слов’янського світу. Зважаючи на це, визначальною рисою цієї мови від початків її розвитку став зв’язок з мовним Середземномор’ям, а з огляду на це – з латинською, тобто західною, культурою. Пізніше через перебування в різних дер-жавних об’єднаннях – Дубровницькій, Венеціанській республіках, Габсбурзькій, Ав-стрійській (Австро-Угорській) монархіях до цього середземноморського компоненту долучився і середньоєвропейський (теж виразно прозахідний).

Першою хорватською писемною пам’яткою є напис на камені “Баштанська пли-та” (близько 1100 р.), яка містить інформацію про побудову церкви св. Люції в міс-цевості Башка на о. Крк. У ній, а також у пізніших пам’ятках, зокрема у Винодоль-ському збірнику законів (1288 р.), у Служебнику закону римського двору (1483 р.) тощо поступово простежуються ті ж зміни фонем, які попередньо пройшли в народ-но-говірковій основі мови. Внесення елементів народних говірок, зокрема лексичних і морфологічних інновацій, було надзвичайно характерним для тогочасної церковно-слов’янської мови хорватської редакції. Ці зміни насамперед торкнулися докумен-тів, пов’язаних зі світським життям.

Для створення писемних пам’яток хорвати на початках користувалися глаголи-цею, далі – кирилицею. У другій половині XIV ст. з’явилися тексти, написані тре-тьою графікою – латиницею, яка згодом почала домінувати.

На хорватських теренах доволі рано набули поширення й друковані тексти. Пер-шість припадає на глаголичні книги (зокрема, до інкунабул належить Глаголичний

Cлово про хорватську мову (генеза, історія, сучасний стан) ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

113

служебник, 1483 р., з друкарні хорватського м. Сень), написані народною мовою з церковнослов’янськими елементами [8: 26].

Процес становлення літературної мови хорватів відбувався в складних історичних умовах. Вони вплинули й на розміщення діалектних різновидів. Унаслідок міграцій, спричинених турецькою навалою, значно скоротилися території, на яких проживали чакавці-хорвати, зате збільшилися території проживання штокавців. Мігрували на захід і південний захід, утікаючи від турків, насамперед мовці із штокавських теренів.

Політична ізоляція хорватських земель упродовж історії з огляду на державну відокремленість спричинила й певну культурну розрізненість цього народу. Певні частини хорватського етнічного простору стали доволі самостійними культурними осередками, які перебували на різних щаблях суспільно-культурного розвитку. Цим, а також строкатою діалектною ситуацією регіону, пояснюється відсутність єдиної мови хорватів. Тривалий час тут існували три літературно-мовні різновиди, які ґрун-тувалися на чакавській, штокавській, кайкавській діалектних основах. Письменники групувалися у великих центрах, таких як Дубровник (штокавський осередок), Задар, Спліт, острів Хвар (чакавські осередки), Озаль (кайкавсько-чакавський осередок), а згодом – у Загребі і Вараждині (кайкавські осередки).

Свою мову протягом історії хорвати називали по-різному: словінською, іллірій-ською, слов’янською, боснійською, славонською, далматинською тощо. Назва мови змінювалася відповідно до вимог часу, але завжди простежувалося чітке усвідом-лення хорватами необхідності своєї національної та мовної єдності, єдності трьох діалектних різновидів цієї мови [1: 297]. Через те в перших перекладах Біблії, що зробили Ю. Далматин (1547–1589) та С. Конзул (1521–1568), звучали й програмні вислови про мову, зрозумілу всім південним слов’янам. Серед діячів хорватської контрреформації І. Пергошича (?–1592), А. Врамеца (1538–1587), а також у творчо-сті письменників озальського осередку – братів Петра і Миколи Зринських (1621–1671, 1620–1664) та Ф. Франкопана (1643–1671) спостерігалися також спроби ство-рити її гібридний тип, який становив суміш кайкавської, чакавської та штокавської діалектних основ. Цей тип мови описав у своїй граматиці (1668) відомий в Україні хорватський письменник і діяч Ю. Крижанич (1618–1683), а лексикографічне відоб-раження цей тип одержав у словнику (1740 р.) І. Белостенеца (1593/94–1675).

Особливість розвитку хорватської мовної ситуації полягала й у тому, що мовна основа творчості видатних хорватських письменників епохи Відродження та бароко вже чітко співвідносилася з органічними хорватськими діалектами: М. Марулича (1450–1524) – з чакавськими, М. Држича (1508–1567), І. Гундулича (1589–1638) – зі штокавськими. Важливим чинником було також взаємопроникнення цих органічних хорватських діалектів [8: 35]. Взаємопроникненню чакавиці та штокавиці, зокрема, сприяло безперешкодне поширення друкованого слова. Тенденції до об’єднання за-значених літературних різновидів виявилися й у перших словниках і граматиках хорватів: словнику (1595 р.) Ф. Вранчича (1551–1617), граматиці (1604 р.) Б. Кашича (1575–1650), де вперше виявляється прагнення створити мовний різновид, зрозумі-лий усім хорватам.

XVIІ ст. характеризується домінуванням у хорватській літературі мови на штокав-ській основі [8: 35]. Цьому сприяла діяльність письменників Дубровника: І. Гундулича


114

(1589–1638), І. Бунича-Вучича (1691–1658), Ю. Палмотича (1606–1657) і дещо пізніше І. Джурджевича (1675–1737). Вишукана мова творів зазначених письменників сприяла значному піднесенню авторитету цього мовного різновиду й свідчила про його висо-кий розвиток. Зважаючи на це, в процесі подальшого історичного розвитку мова што-кавської літератури Дубровника, з одного боку, і експансія штокавських говірок уна-слідок міграцій, спричинених турецькою навалою, – з іншого, забезпечили в умовах утворення в ХІХ ст. сучасної нації утвердження особливого статусу штокавського різно-виду як основи для єдиної мови хорватів. Стало зрозумілим, що рівноправно три літе-ратурно-мовні різновиди функціонувати не можуть, оскільки це порушує національну єдність хорватів і, з огляду на значні відмінності в межах штокавської, кайкавської і чакавської як окремих діалектних систем, є доволі непрактичним для стандартизації. Перемогу штокавського діалекту в хорватів можна пояснити й відносною нечислен-ністю представників чакавського (у той час близько 200 тис. мовців) і кайкавського (кількасот тисяч мовців) діалектів та їхньою периферійністю, хоча політично-економіч-ний центр Хорватії – Загреб – завжди перебував на території кайкавського діалекту.

Іншим суттєвим моментом, що зумовив вибір штокавського різновиду як основи літературної мови хорватів, була ідея південнослов’янської єдності, в тому числі й мовної спільності всього південнослов’янського регіону. Значна більшість хорват-ських культурних діячів, представників хорватського національного відродження – іл-ліризму (1830–1850) – була схильна до єдності як із сербами, так і з іншими південними слов’янами. Вважалося, що така єдність у регіоні є бажаною для всіх південносло-в’янських народів задля збереження їхньої слов’янської ідентичності. Цей чинник став визначальним у створенні спільної із сербами сербсько-хорватської мови. Хоча, зазначимо, що 1836 р. і згодом іллірійці спрямовували зусилля на те, щоб на основі мови, побудованої на базі штокавського діалекту, об’єднати не лише хорватських і сербських, а й словенських та болгарських письменників. Через те вони вдалися до компромісів, запропонувавши, зокрема, ідею, яка полягала у введенні до абетки лі-тери “ě” (ять). Для її вимови відповідно до традицій національних говірок пропону-валися три варіанти, тобто йшлося про ієкавську, ікавську та екавську вимову3. Пе-ревага, усе ж, надавалася вимові ієкавській. Іллірійці подали й інші компромісні рішення, беручи до уваги насамперед тривалі традиції розвитку хорватської літера-турної мови та головні тенденції її формування. Але їхні ідеї не сприйняли ані бол-гари, ані словенці, ані серби.

І все ж, спільна мова хорватів і сербів із назвою “сербсько-хорватська” почала функціонувати наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. Її утвердженню сприяли хорват-ські мовознавці Т. Маретич (1854–1938), І. Броз (1852–1893), Ф. Івекович (1833–1914) та ін. Вони віддалилися від ідей іллірійців і керувалися насамперед лінгвістич-ними ідеями реформатора сербської мови В. Караджича (1787–1864), не враховуючи багатовікових традицій розвитку хорватської мови. Ці вчені утвердили як основу літературної мови хорватів той східноштокавський діалектний різновид, яким роз-мовляла велика частина сербів і який В. Караджич, з огляду на це, взяв за основу сербської мови. Обмеження діалектної основи хорватської мови саме цим різновидом _________________________________ 3 Зокрема, екавська вимова давнього “ятя” була притаманна більшій частині сербів.


115

потребувало усунення з неї низки автохтонних хорватських західноштокавських мовних фактів, а також елементів, запозичених із чакавської та кайкавської діалект-них систем і вже усталених на різних мовних рівнях [2: 164]. Усі ці мовні явища з цього часу стали кваліфікувати як діалектні або місцеві. І лише значно пізніше з офі-ційним визнанням у 60-ті роки ХХ ст. загребського різновиду сербсько-хорватської мови її окремим хорватським варіантом найуживаніші з них і ті, які всупереч усім заборонам продовжували функціонувати в мовленні хорватів, перетворилися на дуб-лети сербських слів і були офіційно визнані сербсько-хорватською мовною нормою.

Утворення спільної сербсько-хорватської мови для жодного з хорватських діячів не означало, що його народ повинен зректися своєї тисячолітньої етнічної/націона-льної ідентичності. Крайньою межею, до якої хорвати були готові йти у своїх пра-гненнях до єдності із сербами та іншими південними слов’янами, було створення єдиної мови в ім’я нового, спільного “південнослов’янства”, до якого кожен із наро-дів мав внести найкраще зі своєї історії та традицій.

У нових державних утвореннях цих хорватських прагнень не взяли до уваги. Як наслідок – розчарована хорватська культурна еліта повернулася, так би мовити, до “хорватства” як єдиної сприятливої опції для свого народу. І це насамперед відобра-зилось у мові. Вплив мовної концепції В. Караджича в Хорватії та політичні утиски, яких зазнала хорватська мова в двох Югославіях, сприяли її наближенню до серб-ської. Тому сьогодні сербська й хорватська мови, ймовірно, набагато подібніші, ніж це було б, якби вони і далі розвивалися ізольовано.

Така певною мірою штучно створена на початку ХХ ст. спільна основа сербської та хорватської мов як результат діяльності послідовників В. Караджича в Хорватії була зафіксована передовсім граматиками і словниками. На тривалий час утворила-ся певна дистанція між цією спільною мовою й мовою художньої літератури. Для хорватських письменників кайкавський і чакавський різновиди надалі залишилися джерелом, з якого вони черпали лексичне багатство для літературних творів, як це традиційно робили їхні попередники. Серби намагалися подолати таке становище. Зокрема, сербський літературний критик Й. Скерлич (1877–1914) запропонував на-близити мови, уніфікувавши орфографію та орфоепію, завдяки відмові сербів від ки-рилиці, а хорватів – від ієкавської вимови. Латинська графіка справді почала активно вживатись у Сербії, однак цей факт, на нашу думку, зумовлений насамперед нама-ганням сербів наблизити своє письмо до поширеної в Європі латинської графіки, а не їхньою готовністю до мовних компромісів з хорватами. Деякі відомі хорватські письменники теж пішли на поступки. Сприйнявши пропозицію Й. Скерлича, Т. Уєвич (1891–1955), М. Крлежа (1893–1981), А. Б. Шимич (1898–1925) перейшли, щоправ-да лише на короткий час, на екавський варіант мови. Однак після вбивства 1928 р. у Белграді голови Хорватської селянської партії, письменника та політика С. Радича (1928) мовні компроміси із сербами стали для хорватів неможливими.

Готовність інтелігенції до компромісу була остаточно зведена нанівець панівни-ми в той час ідеями белградського політичного централізму, який передбачав і низ-ку мовних акцій, а саме: запровадження сербських виразів і граматичних форм через військову та цивільну адміністрацію й освіту. Тому будь-які намагання сербських мо-вознавців, зокрема О. Белича (1876–1960), створити теоретичну базу для подолан- ня хорватсько-сербських мовних відмінностей тлумачилися в Хорватії як спроби


116

знищення хорватської мови, а отже, і хорватської нації. Підтримка О. Беличем ідеї єди-ного сербсько-хорватського народу, створення якого так і залишилося утопією, поставила проблеми мови та правопису в один ряд з невирішеним у Югославії на-ціональним питанням [5: 91]. Прийняття 1930 р. єдиного правопису, що мали засто-совувати на всій території країни (у Словенії також), хорвати витлумачили як ще один акт приниження їхньої національної гідності. Вони вважали, що хорватську націю принесли в жертву в ім’я “югослов’янства”[5] (хоча офіційно і тоді існували два письмові узуси, які створив О. Белич – для сходу країни, Д. Боранич (1870–1955) – для заходу4). На тривалий час у політичному жаргоні на хорватів було навішано ярлик “сепаратистів”, а на сербів – “унітаристів”.

Обговорення питань єдиної сербсько-хорватської мови було усунене з політич-ної арени після завоювання частини Югославії фашистською Німеччиною й утво-рення на території Хорватії Незалежної Держави Хорватії, в якій питання окремої хорватської мови набуло національного значення. У цей час було опубліковано працю П. Губерини (1913) і К. Крстича (1905–1987) “Відмінності між сербською та хор-ватською мовами” [7] й численні статті – позитивні і негативні відгуки на неї. До-слідники, здавалось, повністю розв’язали для хорватів проблему “єдиної мови”, дійшовши висновку про існування двох окремих мов.

У повоєнній Югославії мовні питання почали вирішуватися із середини 50-х ро-ків ХХ ст. “Відроджені” спроби запровадити уніфіковану сербсько-хорватську мову ґрунтувалися тоді на марксистських ідеологічних засадах5. Попри федеративні нача-ла в побудові країни, унітаристичні тенденції щодо мовних питань знову набули знач-ного поширення. У новому виданні правопису О. Белича (1952 р.) автор, зокрема, зазначав, що “Правопис сербсько-хорватської літературної мови” дасть поштовх для створення нового спільного сербсько-хорватського правопису. Це твердження лінг-віста докорінно відрізнялося від попередніх плюралістичних заяв тогочасної влади6.

Зокрема, О. Белич став першим авторитетним ученим, котрий у 50-ті роки ХХ ст. знову порушив питання об’єднаної сербсько-хорватської мови. Його ідеї втілила в життя “Матиця сербська” – найдавніша літературно-культурна установа сербів із Нового Саду. Її часопис “Літопис” організував анкетування серед відомих лінгвістів, письменників, громадських діячів щодо можливості такого об’єднання [3: 228]. У 1954 р. “Матиця” ініціювала зустріч лінгвістів у Новому Саді, де було ухвалено рі-шення про єдину мову сербів, хорватів (та чорногорців), яка мала бути відображена в спільному правописі. Таке рішення, зрозуміло, попередньо схвалили найвищі пар-тійні структури. Хорватський дослідник І. Банац пов’язує зазначену акцію з репре-сіями, спрямованими проти діяча Комуністичної партії Югославії М. Джиласа. Він припускав, що дев’ятьох хорватських учасників згаданої зустрічі, зокрема, Й. Хамма, _________________________________ 4 В укладанні спільного сербсько-хорватського правопису взяли участь і хорватські мовознавці Т. Маретич, С. Івшич, Д. Боранич. Однак провідна роль належала сербському мовознавцю О. Беличу. 5 Низка документів, пов’язаних із мовними проблемами того часу, опублікована в кн. С. Бабича [4]. 6 Порівняймо рішення керівника партизанського руху Югославії Й .Б. Тіто від 19 грудня 1944 р. щодо друку-вання “Офіційної газети” сербською, хорватською, словенською та македонською мовами; передбачалося й те, що хорватське видання керуватиметься правописом Д. Боранича (1870–1955) який прийняли хорватські партизани й згідно з нормами якого хорватський партизанський поет В. Назор (1876–1949) написав перші поезії [5: 99].


117

М. Храсте, Л. Йонке, спіткала б доля М. Джиласа, якби вони не виступили за участь у новосадській зустрічі7. Новий правопис став компромісом між правопи-сом О. Бели-ча й Д. Боранича, однак в окремих питаннях він ідентичний з правописом О. Белича. Це означало, що сербська мова з латинською графікою (сербсько-хорватська) в Кон-ституції 1963 р. одержувала дедалі більше підстав для утвердження у функції дер-жавної мови8.

Боротьба хорватських лінгвістів проти мовної уніфікації відображена в теорії двох варіантів сербсько-хорватської мови – загребського і белградського. Хорватські лінг-вісти вперше чітко провели її в життя на конгресі югославських славістів 1965 р. в Са-раєві, на якому проти неї виступили майже всі сербські мовознавці. У 1967 р. цю тео-рію знову підтвердила хорватська культурна еліта в “Декларації про назву й стано-вище хорватської мови”. Сербські письменники й лінгвісти головно погодилися з її положенням за умови поважати права сербської меншини в Хорватії. Прийняття Дек-ларації призвело до політичних репресій щодо підписувачів і до ще більшого супроти-ву новосадському договору 1954 р. Було поглиблено кризу в стосунках між мовознав-цями Сербії та Хорватії. Згодом боротьба проти мовного унітаризму перекинулася в галузь мовної політики. Усе гострішу критику в політичних колах Югославії викли-кала мовна політика, яку проводили унітаристи в Боснії й Герцеговині, а також і в Чорногорії. Протягом 1971 р. мовні проблеми, зокрема в Хорватії, досягли критичної межі. Керівництво “Матиці хорватської” розірвало новосадський договір, про що спо-вістило офіційно, назвавши мову хорватів хорватською, а не сербсько-хорватською.

У 80-ті роки ХХ ст. мовні питання розглядали здебільшого на місцях. Останні постанови 1986 р. ЦК Союзу комуністів Хорватії, Заява наради представників Пре-зидій Центральних комітетів СК республік і працівників науки та освіти, пов’язаних з мовною політикою, не внесли до цієї політики кардинальних змін. Офіційне вве-дення в Хорватії нового терміна для називання спільної мови – “хорватська чи серб-ська мова” – істотного впливу на мовну практику не мало, оскільки не знайшло під-тримки в хорватських академічних колах і практичного застосування в суспільстві. Тогочасна наукова думка Хорватії дедалі рішучіше заперечувала офіційні хибні по-гляди на історію хорватської мови, а порівняльний аналіз хорватської з сербською став предметом низки нових полемік щодо правопису. Члени загребського повоєн-ного мовного товариства, відомі лінгвісти: С. Бабич, З. Вінце, Д. Брозович, Л. Йон-ке, Р. Катичич – зняли штучно проведену межу між хорватською літературою епохи відродження та літературою подальшого періоду та мовою цієї літератури. У Хорва-тії утвердився термін “хорватська мова”. Політично-державні трансформації на те-риторії колишньої Югославії і становлення незалежної держави – Республіка Хорва-тія – стали визначальними для остаточного визнання цієї мови офіційною.

_________________________________ 7 М. Джиласу довелося поспішно залишити країну, оскільки його обвинуватили у відході від марксистських позицій щодо мовних питань. Див. [5: 100]. 8 Після видання правопису в Конституції Югославії 1961 р. керувалися його основним положенням про те, що лише сербсько-хорватська/хорватсько-сербська мова є в офіційному використанні в чотирьох респуб-ліках колишньої Югославії: Сербії, Хорватії, Боснії та Герцеговині й Чорногорії. Про офіційне використання інших мов у цих республіках не йшлося.


118

Сьогодні в незалежній Хорватії в літературному мовленні немає значних терито-ріальних культурно-мовних відмінностей. Цьому сприяє високий престиж літератур-ної мови. Нею вважають за необхідне оволодіти всі освічені хорвати. Окреслилися і певні форми відмінностей у функціонуванні кайкавського й чакавського регіональних різновидів і літературної мови хорватів. Літературна мова обслуговує всі галузі життя хорватського суспільства, а чакавська і кайкавська мови функціонують паралельно з нею. Їхня головна, так звана “поетична”, функція реалізується в такий спосіб, що кожен прозаїк чи поет має змогу висловитися своєю рідною говіркою. На противагу внормованій літературній мові, досягається тісніший зв’язок письменника з рідним краєм, домівкою, з місцевими традиціями. Популярність регіональних мов пов’язана з поширенням фольклорного надбання, створеного цими мовами, серед усіх хорватів.

Зі зміною соціолінгвальної ситуації на початку 90-х років ХХ ст. у хорватському мовознавстві, а також у засобах масової інформації країни широко обговорювалися відмінності між сербською й хорватською мовами. У 1991 р. видано спеціальний “Словник відмінностей” В. Бродняка. На 650 сторінках цього видання автор наво-дить від 11,5 % до 16,0 % відмінної в сербській і хорватській мовах лексики (у тім числі 5 % завдяки відмінностям у рефлексі давнього “ятя”) [6]. Сьогодні лексика дій-сно становить ту частину мовної системи, яка найбільшою мірою, порівняно з оди-ницями інших її рівнів, різниться в двох мовах. Відмінності між ними є і на фоне-тично-просодичному, і граматичному рівнях.

Зі становленням Хорватії як держави відбулося розширення функцій хорватської мови. Автохтонна хорватська термінологія і номенклатура офіційно закріпилися у формі державних стандартів, витісняючи доволі часто раніше вживані інтернаціо-нальні терміни та назви. Для сучасної хорватської мовної ситуації характерне явище пуризму. Існує правило: якщо для запозичення є автохтонний відповідник, значення якого повністю збігається із значенням запозиченого слова, то “хорватська літератур-на мова в комунікації надає перевагу хорватському автохтонному слову” [9: 59].

Сьогодні хорватські мовознавці працюють над удосконаленням літературної нор-ми та доволі успішно протистоять мовній глобалізації, впливу англійської мови, яка сьогодні зачепила всі мови, зокрема й слов’янські. Попри це в низці галузевих термі-нологій, зокрема комп’ютерній, економічній, а передусім у розмовному стилі мови паралельно функціонують і англійське слово, і хорватський відповідник (порівняймо računalo=kompjuter).

Республіка Хорватія дедалі більше уваги надає престижу своєї мови. Тому в ба-гатьох країнах світу працюють лектори хорватської мови. Хорватську мову опанову-ють у двох університетах України – Київському та Львівському. І все ж, зважаючи на те, що хорватська і сербська мови близько ста років офіційно становили одну серб-сько-хорватську, в низці країн, зокрема в Росії, в окремих навчальних закладах Захід-ної Європи й Америки до сьогодні доволі часто вивчають саме об’єднану мову. Про-те до успіхів Хорватії у цьому напрямі останніми роками можна долучити відкриття лекторатів у Росії (Московський університет імені М. Ломоносова), у деяких універ-ситетах США (Університети Піттсбурга, Блумінгтона) тощо. Отож, хорватські науков-ці зараз успішно продовжують працювати над утвердженням у мовознавчому світі окремої позиції своєї мови.


119

На завершення зазначимо, що в такій короткій формі складно описати минуле і сучасне хоча й невеликої за кількістю носіїв порівняно з українською хорватської мови. Ми спробували лише поставити акцент на певних важливих моментах її роз-витку. А тим, кому потрапить до рук наш Вісник, пропонуємо самостійно визначити подібне і відмінне в історії й сьогоденні хорватської та української мов. Можливо, для дбайливого плекання своєї рідної мови та підвищення її престижу можна взяти до уваги дещо з історичного досвіду хорватів?!

Список використаної літератури 1. Васильєва Л. Штокавські літературні мови: проблеми становлення, розвитку, сучасний стан /

Л.Васильєва – Львів : ЛНУ ім. Ів.Франка, 2002. – 344 c. 2. Васильєва Л. Особливості формування хорватської літературно-мовної норми: друга чверть-

кінець ХІХ ст. / Л. Васильєва // Проблеми слов’янознавства. – 2001. – Вип. 52. – С.162–170. 3. Дмитриев П. А. Некоторые особенности функционирования вариантной лексики сербохор-

ватского/хорватосербского литературного языка в периодической печати СР Сербии и СР Хорватии / П. А. Дмитриев // Функционирование славянских литературных языков в социа-листическом обществе. – Москва : Наука, 1988. – С. 225–255

4. Babić S. Hrvatski jezik u političkom vrtlogu / S. Babić. – Zagreb : Mladost, 1990. – 332 s. 5. Banac I. Hrvatsko jezično pitanje / I. Banac. – Zagreb : Mladost, 1991. – 136 s. 6. Brodnjak V. Razlikovni rječnik srpskoga i hrvatskoga jezika / V. Brodnjak. – Zagreb : Školske

novine, 1991. – 632 s. 7. Guberina P. Razlike između hrvatskoga i srpskoga jezika / P. Guberina, K. Krstić. – Zagreb, 1940.

(Pretisak. Mainz, 1977) – 217 s. 8. Moguš M. Povijesni pregled hrvatskoga književnoga jezika / M. Moguš // Babić S., Brozović D.,

Moguš M. i dr. Povijesni pregled, glasovi i oblici hrvatskoga književnoga jezika. – Zagreb : Globus, 1991. – S. 15–60.

9. Samardžija M. Puristička načela i kriteriji / M. Samardžija // Hrvatski jezik. – Zagreb : Školska knjiga, 1998. – D.4. – S. 58–66.

References

1. Vasylyeva L. Shtokavs’ki literaturni movy: problemy stanovlenn’a, rozvytku, suchasnyy stan / L. Vasylyeva. – L’viv : LNU im. Iv. Franka, 2002. – 344 s.

2. Vasylyeva L. Osoblyvosti formuvnn’a horvats’koyi movnoyi normy: druga chvert’-kinec’ XIX st. / L. Vasylyeva // Problemy slov’yanoznavstva. – 2001. – Vyp.52. – S.162–170.

3. Dmitriev P. A. Nekotorye osobennosti funkcionirovanija variantnoj leksiki serbohorvatskogo-horva-toserbskogo jazyka v periodicheskoj pechati SR Serbii i SR Horvatii / P. A. Dmitriev // Funkcio-nirovanije slavjanskih literaturnyh jazykov v socialisticheskom obshchestve. – Moskva : Nauka, 1988. – S. 225–255.

4. Babić S. Hrvatski jezik u političkom vrtlogu / S. Babić. – Zagreb : Mladost, 1990. – 332 s. 5. Banac I. Hrvatsko jezično pitanje / I. Banac. – Zagreb : Mladost, 1991. – 136 s. 6. Brodnjak V. Razlikovni rječnik srpskoga i hrvatskoga jezika / V. Brodnjak. – Zagreb : Školske

novine, 1991. – 632 s. 7. Guberina P. Razlike između hrvatskoga i srpskoga jezika / P. Guberina, K. Krstić. – Zagreb, 1940.

(Pretisak. Mainz, 1977) – 217 s. 8. Moguš M. Povijesni pregled hrvatskoga književnoga jezika / M. Moguš // Babić S., Brozović D.,

Moguš M. i dr. Povijesni pregled, glasovi i oblici hrvatskoga književnoga jezika. – Zagreb : Globus, 1991. – S.15–60.

9. Samardžija M. Puristička načela i kriteriji / M. Samardžija // Hrvatski jezik. – Zagreb : Školska knjiga, 1998. – D.4. – S.58–66.



120

THE WORD ABOUT CROATIAN LANGUAGE (GENESIS, HISTORY, MODERN STATE)

Liudmyla Vasylyeva

Lviv Ivan Franko National University, Department of Slavonic Languages,

1 Universitetska St., room 324, 79000 Lviv, Ukraine, tel.: (032) 239 47 70,


The Croatian language is the native language for about 5.5 million speakers living in Croatia (almost 4 million), as well as abroad: in Bosnia and Herzegovina, Montenegro (Boka-Kotorska), Serbia (Voivodina ), Austria (Gradische), Hungary, Slovakia, Romania, Italy (Mo-lise), in the Croatian Diaspora in the USA, Canada, Australia, New Zealand). Graphics – Latin with diacritical marks. The language belongs to the South Slavic group. Until 1991, it was defined as the Zagreb Western version of the Serbian-Croatian language (up to 1991, the offi-cial language in the SFR of Yugoslavia for Serbs, Croats, Bosnian Muslims, and Montene-grins). The Croatian status of a particular language it turned back in the early 90's of the twen-tieth century with the formation of the Republic of Croatia as independent state. Croats, like Ukrainians, for a long time have been in a dependent political situation. Only in the early 90's of the twentieth century their states have finally gained independence, and language shave be-come state-owned. Ukraine has entered a number of countries that first officially recognize the independence of the Republic of Croatia. During the whole period of development Croatian language whose under the influence of different factors, in particular extralinguistic and socio-linguistic, which often became determining in this functioning. Their influence interrupted spontaneous process of the development of language, changed dialectal basis, changed traditio-nal way of development, the language whose united under one name – Serbian-Croatian with Serbian language – and had to exist for a certain period of time within one Serbian-Croatian standard as its variant or variety. And it is under the influence of these factors that it has lately become separate language. The disappearance of Serbian-Croatian language in the late 20th century was caused by the influence of different factors among which the most important are proper extralinguistic and sociolinguistic ones. The factors, which played decisive role for the re-appearance of the four languages, were the following: different ways of the formation of the Croatia language in the past, unifying policy of governments of two Yugoslavias (and now of the third Yugoslavia), the disintegration of Yugoslavian community and strong homonization of peoples connected with the latter, return to national traditions and to the language which rea-ches national sources, a religious factor: besides the fact that one of the determining factors of the identification of each of the mentioned peoples again became its religion – for Croats that was Catholicism, Serbs – Orthodoxy.

Key words: Croatian language, shtokavian, chakavian, kaikavian dialect, literary language, regional languages.


УДК 811.163.42’373.43

РОЗВИТОК ХОРВАТСЬКОЇ НЕОЛОГІЇ: ДОСЯГНЕННЯ І ПЕРСПЕКТИВИ

Ольга Ткачук

Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького,

відділ рукописів і стародруків, просп. Свободи, 20, Львів, Україна, 79008,

тел. (032)2358856, e-mail: [email protected]

У статті здійснено огляд становлення неології як окремого розділу хорватсь-

кого мовознавства, проаналізовано різні погляди мовознавців на проблему оновлен-ня і поповнення хорватської лексики на різних історичних етапах розвитку мови, а також вивчене питання відображення хорватських неологізмів у сучасних лексико-графічних працях.

Ключові слова: хорватська неологія, неологізм, лексикографія.


Наукові підвалини сучасної хорватської неології як розділу мовознавства, що вивчає неологізми, були закладені доволі давно. Перші розвідки, які стосувалися вивчення нової питомої лексики, почали з’являтися ще у XVII ст., коли хорватсь- кі письменники та філософи, серед яких – один із перших хорватських пуристів Павао Ріттер Вітезович, головним принципом розвитку словникового складу хор-ватської мови проголосили “очищення від іншомовних елементів, крім тих, які зумовлені потребами [хорватської] культури” [35: 91]. У XVIII ст. ідею очищення хорватської (славонської) лексики від чужорідних елементів, насамперед турциз-мів, відстоював письменник і мовознавець Матія Антун Релькович, який, зокрема, у передмові до “Славонсько-німецької граматики” для виявлення та згодом усу-нення слів іншомовного походження пропонував звертатися до порівняльного ана-лізу лексики різних слов’янських мов: “Nike Ricsi za poznati jesuli prave Slavonske, illisu od Turakah ostalle, prigledaosam Ricsnik Dalmatinski, Hтrvatski, Pemski, i Poljs-ki, i gdisam nashao, da ovi Narodi jednu Rics, illi svi, illi najposli dva, jednako izgo-varanju, onusam i ja uzeo, i u moj Ricsnik, za pravu Slavonsku postavio, imajuchi za mene Svidocsanstvo tolikih Narodah Slovinskih, iz ovega takojer sudim, da oveh riсsi i nasha Slavonia, kako drugi Narodi izgovaraju, bi izrechi imala, a Turske i inostranske odbaciti morala” [26: XIV].

У ХІХ ст. основне джерело питомого лексичного матеріалу, який мав замінити запозичення з німецької, турецької та італійської мов, яких у хорватському лексико-ні того часу було чимало, науковці, вбачали в давній літературі (цю ідею обстоював письменник, представник Рєчкої філологічної школи Фран Курелац) [19: 18], а також

Ткачук О., 2018

Ольга ТКАЧУК ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

122

у хорватських діалектах чи інших слов’янських мовах (на цій позиції наполягав мо-вознавець, представник Загребської філологічної школи Адольфо Вебер Ткалчевич) [34: 444].

На початку ХІХ ст. в Хорватії, яка на той час була частиною Австро-Угорської імперії, почалося національне відродження, що отримало назву Іллірійського руху. Прихильники ілліризму свою основну мету вбачали у створенні держави півден- них слов’ян – Іллірії з єдиною літературною мовою. Саме у цей період розпочався важливий етап у розвитку хорватської лексикографії. Автори перших перекладних словників намагалися зменшити кількість запозиченої лексики у хорватській мові шляхом її заміни питомими новотворами або словами, запозиченими з діалектів та інших слов’янських мов, передусім з чеської, яка у першій половині ХІХ ст. уже на-була ознак літературної1. До лексикографічних праць цього періоду, які містять чи-мало неологізмів, багато з яких вживається в хорватській мові й сьогодні, належать “Deutsch-ilirisches Woerterbuch” Івана Мажуранича та Йосипа Ужаревича [17] та “Hrvatsko-njemačko-talijanski rječnik znanstvenoga nazivlja” Богослава Шулека [31]. На думку дослідника Златка Вінце, саме зі словника І. Мажуранича та Й. Ужаревича до хорватської мови потрапили слова, які зараз входять до ядра її словникового скла-ду: časopis, dnevnik, kazalište, sveučilište, olovka та ін. [35: 253]. Щодо Б. Шулека, його вважають “батьком” хорватської термінології, “який для хорватської мови, що-до її лексики, зробив значно більше, ніж багато його попередників та лексикографів майбутніх поколінь” [19: 20]. У зазначеному вище словнику Б. Шулека [31] з’яви-лося багато нових хорватських слів, якими лексикограф запропонував замінити за-позичені чи кальковані з німецької і латинської мов терміни. За відсутності питомого відповідника, Б. Шулек, як і інші лексикографи, звертався до лексичного матеріалу інших слов’янських мов, передусім чеської та словацької, що було зумовлено як традицією, започаткованою іллірійцями, так і походженням мовознавця, який наро-дився у Словаччині у м. Суботіште, (narječje, uspjeh, pokus) чи хорватських діалектів (drobiš, duha – кайкавський діалект, klesar, kupelj – чакавський діалект [18: 199]). За відсутності відповідної лексеми в інших джерелах, мовознавець пропонував власні новотвори (pecivo, polazište, sušilo, cjedilo) тощо. Ставлення до лексики, яку запро-понував Б. Шулек, було неоднозначним у різні періоди розвитку хорватської мови. Особливо негативним воно було за часів СФРЮ і функціонування об’єднаної серб-сько-хорватської мови, з огляду на виразно питоме походження цієї лексики. Після 1990 р. чимало лексем, які запропонував Б. Шулек, з периферії повернулися до ядра _________________________________ 1 На початку ХІХ ст. в Хорватії, яка на той час була частиною Австро-Угорської монархії, почалося національне відродження, яке отримало назву Іллірійського руху. Прихильники ілліризму свою основну мету вбачали в створенні держави південних слов’ян – Іллірії з єдиною літературною мовою. Основою цієї мови, на думку іллірійців, повинен був стати штокавський діалект та мова, якою писали свої літературні твори письменники Дуб-ровника. З огляду на історичну та політичну ситуацію, хорвати до ХІХ ст. не мали уніфікованої графічної системи та внормованої літературної мови, єдиної для різних регіонів. На відміну від Хорватії, процес національного відродження у Чехії розпочався дещо раніше – наприкінці ХVIII ст., а відтак, у першій половині ХІХ ст. на основі уніфікації місцевих діалектів та завдяки мовотворчості тогочасних письменників та лінгвістів була сформована чеська літературна мова. Отже, хорвати-іллірійці, які прагнули створити єдину мову для південних слов’ян звернулися до матеріалу саме чеської мови, запозичивши звідти сформовану систему діакритичних знаків та окремі слова, які мали заповнити прогалини у хорватській лексико-семантичній системі того часу.

Розвиток хорватської неології: досягнення і перспективи ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

123

хорватської лексичної системи. Серед таких одиниць є, зокрема, і терміни: proraиun, uljudba, nazivlje, ozraиje, tisak, tiskara, ravnatelj та ін.

Інший хорватський мовознавець Томіслав Маретич головне джерело поповнення лексичного складу хорватської мови вбачав у “народній новоштокавській мові В. Ка-раджича” [28: 10–11]. У своїй праці “Hrvatski ili srpski jezični savjetnik”2 науковець запропонував чимало нових слів як заміну до вже існуючих, але, на його думку, не зовсім вдалих питомих лексем. Наприклад, замість слова latica мовознавець про-понував словосполучення cvjetni listić, замість poduzeće – preuzeće тощо. Натомість Т. Маретич уважав зайвим вигадувати власні відповідники до лексем, які вживаються у багатьох мовах (до інтернаціоналізмів). Він виступав за вживання у хорватській мові слів muzika, jezuit, fabrika, а не glazba, isusovac, tvornica тощо [28: 5–31].

Наступний період розвитку хорватської мови часів Незалежної Держави Хорва-тії (НДХ) характеризується надмірним пуризмом, що проявлявся у витісненні бага-тьох сербських і хорватських слів, які помилково вважалися сербськими, з активного вжитку, та їхньою заміною новими чи відродженими питомими утвореннями, біль-шість з яких, за деяким винятком, наприклад, brzojav, uljudba, ozraиje, так і не при-жилася у мові: порівняймо, veleigralište (stadion), putničarstvo (turizam), brodopratnja (konvoj), duhanar (trafikant), krugoval (radio) та багато інших. [28: 33].

Після 1945 р. і до початку 90-х років ХХ ст. унаслідок політики уніфікації серб-ської і хорватської мов, з хорватського лексикону на периферію відійшло багато питомих лексичних одиниць та чимало інших елементів різних рівнів хорватської мовної системи, відмінних від сербської, які не були враховані югославськими мо-вознавцями того періоду.

Ситуація змінилася після 1990 року, коли Хорватія стала незалежною державою. Динаміка лексичних змін хорватської мови цього періоду зумовлена низкою при-чин, серед яких – як глобальні процеси, що призвели до оновлення словникового складу одразу багатьох європейських мов, а це, передовсім, стрімкий науково-тех-нічний прогрес та закріплення за англійською (американською) статусу мови міжна-родного спілкування, так і локальні соціолінгвальні чинники, що визначили зміни лише у хорватській мові. До таких чинників, зокрема, зараховуємо:

– зміну суспільно-політичної ситуації: розпад СФРЮ та проголошення неза-лежної республіки Хорватії;

– зміну правового статусу хорватської мови; – радикалізацію мовної політики та зміну ставлення до сербської мови і сер-

бізмів; – підвищення інтересів суспільства до мовних питань та їх певну політизацію. З огляду на інтенсивне поповнення хорватського лексикону новими одиницями

наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст., чимало хорватських мовознавців звертається до аналізу неологізмів саме цього періоду. Проблемі творення нових слів та словотвір-ної адаптації запозичень у хорватській мові присвячені праці Стєпана Бабича [7], Ру-дольфа Филиповича [12], Антіци Менац [14], Ліліани Сочанац [29], Міліци Міхалевич _________________________________ 2 Maretić T. Hrvatski ili srpski jezični savjetnik za sve one, koji žele dobro govoriti i pisati našim jezikom / T. Maretić. – Zagreb, 1924. – 509 s.


124

[15; 16] та ін. Питання семантичних видозмін хорватської лексики розглянуто у дослі-дженнях Рудолфа Филиповича [11], Ані Ніколич-Гойт [21], Марії Турк [32] та ін. З огляду на інтенсивне зростання у хорватській мові кількості іншомовної лексики, на-самперед англіцизмів (американізмів), чимало мовознавців звернуло свою увагу саме на цей аспект вивчення неологізмів. Найповніший аналіз запозичень з англійської у хорватську мову 80-х – початку 90-х років ХХ ст. зробив Р. Филипович, який визна-чив основні рівні та ступені адаптації іншомовної моделі у хорватській мові [10; 11]. Дослідження Р. Филиповича сьогодні продовжує А. Ніколич-Гойт, яка в своїх публі-каціях зосереджує увагу на закономірностях функціонування англіцизмів у хорват-ській мові та розглядає ступені пристосування англійської моделі до різних систем (фонетичної, морфологічної, семантичної) цієї мови [22; 23]. Питанням заміни англій-ських лексем питомими відповідниками багато років займається відомий хорватський лінгвіст академік С. Бабич [6; 8]. Ще один важливий аспект дослідження неологізмів у сучасних соціально-політичних та культурних умовах – це аналіз функціонування анг-ліцизмів у різних європейських мовах, зокрема й у хорватській, з урахуванням статусу англійської як глобальної мови комунікації у сучасному світі. Цей аспект у своїй пра- ці “English as a Global Language” детально дослідив британський мовознавець Девід Кристел [9]. З хорватських науковців це питання розглядали Нівес Опачич [24; 25] і Ліляна Сочанац [30]. Найґрунтовнішим на сьогодні у хорватській лінгвістиці дослі-дженням, що торкається різних аспектів вивчення неологізмів, є монографія Весни Мухвич-Димановськи “Neologizmi. Problemi teorije i primjene”, у якій авторка, резю-муючи дослідження своїх попередників, розглядає теоретичні проблеми неології та подає короткий огляд історії вивчення неологізмів на прикладах “англоамерикансь-кого”, французького, німецького та хорватського мовних середовищ [19].

З огляду на інтенсивне поповнення хорватської мови новими лексико-семантич-ними одиницями наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст., саме лексикографічний ас-пект опрацювання неологізмів у цей період належить до найактуальніших. Загалом серед основних чинників, що впливають на відображення неологізмів у лексикогра-фічних працях науковці виокремлюють:

– інтенсивність розвитку лексико-семантичного фонду мови; – лінгвосоціальні умови (інтерес громадськості до теми “мова і суспільство”); – думки лексикографів щодо предметів опису в період лексичних зрушень; – традиції внесення слова до лексикографічних праць тощо [1]. Відображення нових лексичних одиниць у сучасній лексикографії різних країн,

як і в хорватській лінгвістиці, має дві форми: 1) нові слова, словосполучення та зна-чення подано у спеціальному неологічному словнику; 2) нові лексичні одиниці та значення слів входять до повторних доповнених видань тлумачних словників. Зав-данням першого типу словників є фіксація та опис нових лексичних одиниць та зна-чень, які з’явилися у мові певного періоду, але не обов’язково закріпилися узусом. Другий різновид лексикографічних праць є нормативним. Його завдання – зафіксу-вати ті неолексеми, словосполучення та значення, які, утвердившись у мовленнєво-му узусі, стають надбанням літературної мови. Сучасний стан розвитку новітніх тех-нологій дає мовознавцям ще одну можливість навіть щоденного фіксування нових


125

лексичних одиниць у електронних версіях словників. Отже, існування лексикогра-фічних праць у електронній інтернет-формі допомогає мовознавцям швидше реагу-вати на зміни у словниковому складі мови і відразу фіксувати їх у працях, і, що най-важливіше, ці зміни швидко стають доступними для користувачів онлайн словників.

Важливою перевагою електронних словників є те, що вони дають змогу фіксува-ти різні оказіоналізми, які з часом можуть перейти у категорію нормативної лекси-ки, а також оказіональні вживання слів. Багаторазова фіксація т. зв. “випадкового” вживання лексеми у певному контексті з часом допоможе закріпити за нею статус семантичного неологізма.

У хорватській неології усталеною є практика внесення нових слів і значень до повторних доповнених видань тлумачних словників. У Хорватії за останні 30 років вийшло 10 доповнених видань “Rječnika hrvatskog jezika” В. Анича3 [2] (1991, 1994, 1996, 1998, 2000, 2003, 2006, 2007, 2009, 2010 (кишенькова версія)). З 2006 року, крім паперових словників, почали видавати мультимедійні версії на CD. Нові слова, а також значення, що з’явилися та засвоїлися у хорватській мові від часу останнього видання словника, позначені відповідним скороченням neol. (neologizam). Щодо спеціальних словників хорватських неологізмів, можемо згадати лише одну колек-тивну лексикографічну працю “Rječnik novih riječi. Mali vodič kroz nove riječi i pojmove u hrvatskim glasilima” [27].

З 2006 року в інтернеті доступною є онлайн версія Rječnika hrvatskog jezika [13], що розроблена упродовж 15 років на матеріалі Rječnika hrvatskog jezika В. Анича (1991, 1994, 1998, 2003) і Словника іншомовних слів В. Анича, І. Голдштайна [3] (1998, 2000). Як зазначають укладачі цього лексикографічного проекту, “словникова база постійно доповнюється і корегується”. Нові слова і значення, як і в паперовій версії мають позначку neol.

Новим кроком у практиці відображення неологізмів у хорватській лексикографії став електронний “Rječnik neologizama u hrvatskome jeziku” [20]. Словник укладений колективом авторів на філософському факультеті Загребського університету. З 2016 ро-ку він доступний для користувачів в інтернет-мережі. Словник містить реєстр хор-ватських неологізмів, до яких укладачі зараховують питомі і запозичені нові слова, а також неосемантизми й актуалізовану лексику. Для повнішого розкриття значення до реєстрових слів додано приклади їхнього вживання у друкованих та електронних медіа, а також дату фіксації. Словник містить лексику початку ХХІ ст., що була зазначена у джерелах від 2001 року. Останні неологізми внесені до реєстру у жовтні 2017 року. Пошук у словнику можливий за першою літерою реєстрового слова, датою фіксації неологізма у відповідному джерелі або за категоріями, які вказують на походження слова / словосполучення: novotvorenica, prema engleskome, japanski та ін. Долучитися до створення словника може кожен з читачів / користувачів. Для цього необхідно тільки надіслати свої пропозиції слів, які ви вважаєте новими, та вказати контекст і дату фіксації нової лексичної чи семантичної одиниці. Головною метою лексикографічного проекту, як зазначають укладачі, є створення Словника неологізмів у хорватській мові.. _________________________________ 3 З огляду на обмежений обсяг публікації у списку літератури подаємо бібліографічний опис лише першого видання словника.


126

З огляду на історичну-політичну ситуацію, на тлі якої розвивалася хорватська мова у другій половині ХХ ст., на сучасному етапі важливим чинником оновлення лексичного складу саме хорватської мови вважаємо радикалізацію мовної політики і підвищення інтересів суспільства до мовних питань. У цьому контексті варто зга-дати Конкурс на найкраще хорватське слово, який, за ініціативи відомого мовознав-ця, академіка С. Бабича у 1993 році започаткував часопис “Jezik” [5]. Нагородою, що з 2012 року названа на честь лікаря Івана Шретера, який був переслідуваний і убитий під час Громадянської війни в Югославії за те, що вживав у своїх лікарських звітах виразно хорватську лексику, спеціальна комісія з найавторитетніших хорватських мовознавців відзначає найкращі новотвори, подані на розгляд, які не були раніше за-фіксовані у жодному хорватському словнику, та є відповідниками до іншомовних слів/ словосполучень. За час проведення конкурсу лексемами-переможцями були, наприк-лад: suosnik (koaksijalni kabel), očvrsje (hardwear), osobnica (osobna iskaznica), uspor-nik (laing policeman, ležeći policajac), osjećajnik (emotikon), alkomjer та ін. [33].

З перерахованих слів, інтернет-версії Rječnika hrvatskoga jezika зазначене лише suosnik з позначкою neol. tehn. [13]. Термін očvrsje зафіксований у Rječniku neologi-zama. Що ж до слова uspornik, воно не подане у цьому ж словнику як реєстрове, а додане тільки як відповідник до ležeći policajac [20].

Отже, навіть дуже поверхневий аналіз ступеня засвоєння вищезгаданих новотво-рів вказує на те, що ініціатива хорватських мовознавців наразі залишається не до кін-ця прийнятною як для носіїв мови, так і для самих лінгвістів, які поки не впроваджу-ють або повільно впроваджують подібну лексику до різного роду словників.

Підсумовуючи, робимо висновок, що починаючи із часів становлення хорват-ської неології і до сьогодні, незважаючи на численні історично-політичні перешко-ди, мовознавці прагнули до збагачення лексико-семантичного складу хорватської мови на базі питомого матеріалу, що засвідчують вже перші перекладні словники. Сьогодні, з огляду на високу інтенсивність поповнення лексичного складу хорват-ської мови насамперед іншомовними одиницями англійського походження, основні завдання дослідників полягають у фіксації цих запозичених елементів у лексикогра-фічних працях, у пошуку відповідних способів їхньої адаптації до різних рівнів хор-ватської мовної системи та в активізації і актуалізації словотвірних джерел для тво-рення питомих відповідників.

Список використаної літератури

1. Зеленин А. В. Финская неография / А. В Зеленин // Русская академическая неография (к 40-летию научного направления) : Материалы международной конференции. Институт лингвистических исследований РАН 23–25 октября 2006 г. / ред. Т. Н. Буцева, О. М. Ка-рева. – Санкт-Петербург : Наука, 2006. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http:// neolexiling. narod.ru/. Дата звернення : 06.05.2014.

2. Anić V. Rječnik hrvatskoga jezika / V. Anić. – Zagreb : Novi liber, 1991. – 887 s. 3. Anić V. Rječnik stranjih riječi / V. Anić, I. Goldstein. – Zagreb, Novi liber, 1999. – 1471 s. 4. Babić S. Hrvatski jučer i danas / S. Babić. – Zagreb : Školske novine, 1995. – 323 s. 5. Babić S. O najboljoj riječi u 1994. godini / S. Babić // Jezik. – 1995. – № 42(5). – S. 138–146. 6. Babić S. Problem norme u hrvatskom književnom jeziku / S. Babić // Norme i normiranje hrvats-

koga standartnoga jezika. – Zagreb : Matica hrvatska, 1999. – S. 182–202.


127

7. Babić S. Tvorba riječi u hrvatskome književnome jeziku / S. Babić. – 3. poboljšano izd. – Zagreb : Hrvatska akademija znanosti i umjetnosti : Globus, 2002. – 618 s.

8. Babić S. Hrvanja hrvatskoga. Hrvatski u koštacu sa srpskim i u klinču s engleskim / S. Babić. – Zagreb : Školska knjiga, 2004. – 262 s.

9. Crystal D. English as a Global Language / D. Crystal. – 2 ed. – Cambrige : University Press, 2003. – 228 p.

10. Filipović R. Teorija jezika u kontaktu / R. Filipović. – Zagreb : JAZU, 1986. – 322 s. 11. Filipović R. Anglicizmi u hrvatskom ili srpskom jeziku : porijeklo – razvoj – značenje / R. Filipović.

– Zagreb : JAZU. – Školska knjiga, 1990. – 336 s. 12. Filipović R. Transmorfemizacija / R. Filipović // Filologija. – 1995. – № 24–25. – S. 59–67. 13. Hrvatski jezični portal [Електронний ресурс]. Режим доступу : http://hjp.znanje.hr/index.php?

show=main. Дата звернення : 15.04.2018. 14. Мenac A. Hrvatski rusizmi s imenskom sastavnicom / A. Menac // Балканская Русистика. [Елект-

ронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.russian.slavica.org/article1347.html. Дата звер-нення : 03.07.2013.

15. Mihaljević M. Razradba tvorbenih načina u nazivlju (s posebnim obzirom na odnos među složeni-cama bez spojnika -o-, sraslicama i tvorenicama s prefiksoidima) / M. Mihaljević, E. Ramadanović // Rasprave instituta za hrvatski jezik i jezikoslovlje. – Zagreb, 2006. – Knj. 32. – C. 193–211.

16. Mihaljević M. Tvorbeni modeli u novome hrvatskom tehničkom nazivlju / M. Mihaljević // Drugi hrvatski slavistički kongres : [zbornik radova] / ur. D. Sesar. – Zagreb, 2001. – S. 519–525.

17. Mažuranić I. Deutsch-ilirisches Woerterbuch = Njemačko-ilirski slovar / I. Mažuranić, J. Užarević. – Agram : Ljudevit Gaj, 1842. – 486 s.

18. Muhvić-Dimanovski V. Šulekovi neologizmi / V. Muhvić-Dimanovski // Zbornik o Bogoslavu Šuleku : [zbornik radova sa znanstvenog skupa održanoga u Zagrebu od 23. do 24. studenoga 2005. godine] / ur. M. Moguš. – Zagreb : Hrvatska akademija znanosti i umjetnosti, 1998. – S. 103–109.

19. Muhvić-Dimanovski V. Neologizmi. Problemi teorije i primjene / V. Muhvić-Dimanovski. – Zagreb, 2002. – 123 s.

20. Muhvić-Dimanovski V. Rječnik neologizama u hrvatskome jeziku / V. Muhvić-Dimanovski, A. Ske-lin Horvat, D. Hriberski [Електронний ресурс]. Режим доступу : www.rjecnik.neologizam.ffzg. unizg.hr. Дата звернення : 13.04.2018.

21. Nikolić-Hoyt A. Semantička adaptacija engleskih posuđenica u hrvatskom jeziku / A. Nikolić-Hoyt // Filologija. – 2002–2004. – № 41.– S. 95–103.

22. Nikolić-Hoyt A. Hrvatski u dodiru s engleskim jezikom / A. Nikolić-Hoyt // Riječ. – 2003. – №9. – S. 109–115.

23. Nikolić-Hoyt A. Uloga popularnih i novih medija u jeziku globalnih tinejdžera / A. Nikolić-Hoyt // Jezik i medij. Jedan jezik : više svjetova : [zbornik] / ur. J. Granić. – Zagreb. – Split : HDPL, 2006. – S. 495–502.

24. Opačić N. Hrvatski jezični putokazi. Od razdraganosti preko straha do ravnodušnosti / N. Opačić. – Zagreb : Hrvatska sveučilišna naklada, 2007. – 268 s.

25. Opačić N. Prodor engleskih riječi u hrvatski jezik / N. Opačić // Jezik : časopis za kulturu hrvatskoga književnog jezika. – 2007. – № 54. – S. 22–27.

26. Reljković A. M. Nova slavonska i nimačka gramatika = Neue Slavonisch und Deutsche Grammatik / A. M. Reljković. – Wiena, 1789.

27. Rječnik novih riječi. Mali vodić kroz nove riječi i pojmove u hrvatskim glasilima / [D. Brozović-Rončević, A. Gluhak, V. Muhvić-Dimanovski]; ur. M. Grgić. – Zagreb : Minerva, 1996. – 209 s.

28. Samardžija M. Hrvatski jezik u Nezavisnoj Državi Hrvatskoj / M. Samardžija. – Zagreb, 1993. – 260 s. 29. Sočanac L. O nekim anglicizmima i pseudoanglicizmima u rječnicima hrvatskog književnog jezika /

L. Sočanac // Filologija. – 1994. – № 22/23. – S. 225–228. 30. Sočanac L. Engleski kao globalni jezik danas / L. Sočanac // Riječ : časopis za filologiju. – 2003. –

№ 9 (1). – S. 82–88.


128

31. Šulek B. Hrvatsko-njemačko-talijanski rječnik znanstvenoga nazivlja : osobito za srednja učilišta = Deutsch-kroatische wissenschaftliche Terminologie = Terminologia scientifica italiano-croata / B. Šulek. – Zagreb : Narodna tiskara d-re Lj. Gaja, 1874–1875. – 1369 s.

32. Turk M. Semantičke posuđenice – jedan oblik prevedenica / M. Turk // Filologija. – Zagreb, 1998. – Knj. 30–31. – S. 519–528.

33. Vekić N. Nove su hrvatske riječi istovrijednik, podzemnica i zaslonik / N. Vekić [Електрон- ний ресурс]. Режим доступу : http://www.glas-slavonije.hr/332757/5/Nove-su-hrvatske-rijeci-istovrijednik-podzemnica-i-zaslonik. Дата звернення : 08.04.2018.

34. Vince Z. Putovima hrvatskoga književnog jezika : lingvističko-kulturnopovijesni prikaz filoloških škola i njihovih izvora / Z. Vince. – Zagreb : Sveučilišna naklada Liber, 1978. – 629 s.

35. Vince Z. Putovima hrvatskoga književnog jezika : lingvističko-kulturnopovijesni prikaz filoloških škola i njihovih izvora / Z. Vince. – 3. dopunjeno izd. – Zagreb : Nakladni zavod Matice hrvatske, 2002. – 781 s.

References

1. Zelenin A. V. Finskaya neografiya / A. V. Zelenin // Russkaya akademicheskaya neografiya (k 40-letiyu nauchnogo napravleniya) : Materialy mezhdunarodnoy konferencii. Institut lingvis-ticheskih issledovaniy RAN 23–25 oktyabrya 2006 g. / red. T. N. Buceva, O. M. Kareva. – Sankt-Peterburg : Nauka, 2006. [Elektronnyy resurs]. – Rezhym dostupu : http://neolexiling.na rod.ru/. Data zvernennya : 06.05.2014.

2. Anić V. Rječnik hrvatskoga jezika / V. Anić. – Zagreb : Novi liber, 1991. – 887 s. 3. Anić V. Rječnik stranjih riječi / V. Anić, I. Goldstein. – Zagreb, Novi liber, 1999. – 1471 s. 4. Babić S. Hrvatski jučer i danas / S. Babić. – Zagreb : Školske novine, 1995. – 323 s. 5. Babić S. O najboljoj riječi u 1994. godini / S. Babić // Jezik. – 1995. – № 42(5). – S. 138–146. 6. Babić S. Problem norme u hrvatskom književnom jeziku / S. Babić // Norme i normiranje hrvat-

skoga standartnoga jezika. – Zagreb : Matica hrvatska, 1999. – S. 182–202. 7. Babić S. Tvorba riječi u hrvatskome književnome jeziku / S. Babić. – 3. poboljšano izd. – Zag-

reb : Hrvatska akademija znanosti i umjetnosti : Globus, 2002. – 618 s. 8. Babić S. Hrvanja hrvatskoga. Hrvatski u koštacu sa srpskim i u klinču s engleskim / S. Babić. –

Zagreb : Školska knjiga, 2004. – 262 s. 9. Crystal D. English as a Global Language / D. Crystal. – 2 edition. – Cambridge : University

Press, 2003. – 228 p. 10. Filipović R. Teorija jezika u kontaktu / R. Filipović. – Zagreb : JAZU, 1986. – 322 s. 11. Filipović R. Anglicizmi u hrvatskom ili srpskom jeziku : porijeklo – razvoj – značenje / R. Fili-

pović. – Zagreb : JAZU. – Školska knjiga, 1990. – 336 s. 12. Filipović R. Transmorfemizacija / R. Filipović // Filologija. – 1995. – № 24–25. – S. 59–67. 13. Hrvatski jezični portal. [Elektronnyy resurs]. – Rezhym dostupu : http://hjp.znanje.hr/index.

php?show=main. Data zvernennya : 15.04.2018. 14. Мenac A. Hrvatski rusizmi s imenskom sastavnicom / A. Menac // Балканская Русистика.

[Elektronnyy resurs]. – Rezhym dostupu : http://www.russian.slavica.org/article1347.html. Data zvernennya : 03.07.2013.

15. Mihaljević M. Razradba tvorbenih načina u nazivlju (s posebnim obzirom na odnos među slo-ženicama bez spojnika –o-, sraslicama i tvorenicama s prefiksoidima) / M. Mihaljević, E. Ra-madanović // Rasprave instituta za hrvatski jezik i jezikoslovlje. – Zagreb, 2006. – Knj. 32. – S. 193–211.

16. Mihaljević M. Tvorbeni modeli u novome hrvatskom tehničkom nazivlju / M. Mihaljević // Drugi hrvatski slavistički kongres : [zbornik radova] / ur. D. Sesar. – Zagreb, 2001. – S. 519–525.

17. Mažuranić I. Deutsch-ilirisches Woerterbuch = Njemačko-ilirski slovar / I. Mažuranić, J. Uža-rević. – Agram : Ljudevit Gaj, 1842. – 486 s.


129

18. Muhvić-Dimanovski V. Šulekovi neologizmi / V. Muhvić-Dimanovski // Zbornik o Bogoslavu Šuleku : [zbornik radova sa znanstvenog skupa održanoga u Zagrebu od 23. do 24. studenoga 2005. godine] / ur. M. Moguš. – Zagreb : Hrvatska akademija znanosti i umjetnosti, 1998. – S. 103–109.

19. Muhvić-Dimanovski V. Neologizmi. Problemi teorije i primjene / V. Muhvić-Dimanovski. – Zagreb, 2002. – 123 s.

20. Muhvić-Dimanovski V. Rječnik neologizama u hrvatskome jeziku / V. Muhvić-Dimanovski, A. Skelin Horvat, D. Hriberski [Elektronnyy resurs]. – Rezhym dostupu : www.rjecnik. Neolo-gizam.ffzg.unizg.hr. Data zvernennya : 13.04.2018.

21. Nikolić-Hoyt A. Semantička adaptacija engleskih posuđenica u hrvatskom jeziku / A. Nikolić-Hoyt // Filologija. – 2002–2004. – № 41.– S. 95–103.

22. Nikolić-Hoyt A. Hrvatski u dodiru s engleskim jezikom / A. Nikolić-Hoyt // Riječ. – 2003. – № 9. – S. 109–115.

23. Nikolić-Hoyt A. Uloga popularnih i novih medija u jeziku globalnih tinejdžera / A. Nikolić-Hoyt // Jezik i medij. Jedan jezik : više svjetova : [zbornik] / ur. J. Granić. – Zagreb. – Split : HDPL, 2006. – S. 495–502.

24. Opačić N. Hrvatski jezični putokazi. Od razdraganosti preko straha do ravnodušnosti / N. Opa-čić. – Zagreb : Hrvatska sveučilišna naklada, 2007. – 268 s.

25. Opačić N. Prodor engleskih riječi u hrvatski jezik / N. Opačić // Jezik : časopis za kulturu hrvat-skoga književnog jezika. – 2007. – № 54. – S. 22–27.

26. Reljković A. M. Nova slavonska i nimačka gramatika = Neue Slavonisch und Deutsche Gram-matik / A. M. Reljković. – Wiena, 1789.

27. Rječnik novih riječi. Mali vodić kroz nove riječi i pojmove u hrvatskim glasilima / [D. Brozo-vić-Rončević, A. Gluhak, V. Muhvić-Dimanovski]; ur. M. Grgić. – Zagreb : Minerva, 1996. – 209 s.

28. Samardžija M. Hrvatski jezik u Nezavisnoj Državi Hrvatskoj / M. Samardžija. – Zagreb, 1993. – 260 s.

29. Sočanac L. O nekim anglicizmima i pseudoanglicizmima u rječnicima hrvatskog književnog je-zika / L. Sočanac // Filologija. – 1994. – № 22/23. – S. 225–228.

30. Sočanac L. Engleski kao globalni jezik danas / L. Sočanac // Riječ : časopis za filologiju. – 2003. – № 9 (1). – S. 82–88.

31. Šulek B. Hrvatsko-njemačko-talijanski rječnik znanstvenoga nazivlja : osobito za srednja učiliš-ta = Deutsch-kroatische wissenschaftliche Terminologie = Terminologia scientifica italiano-croata / B. Šulek. – Zagreb : Narodna tiskara d-re Lj. Gaja, 1874–1875. – 1369 s.

32. Turk M. Semantičke posuđenice – jedan oblik prevedenica / M. Turk // Filologija. – Zagreb, 1998. – Knj. 30–31. – S. 519–528.

33. Vekić N. Nove su hrvatske riječi istovrijednik, podzemnica i zaslonik / N. Vekić [Elektronnyy resurs]. – Rezhym dostupu : http://www.glas-slavonije.hr/332757/5/Nove-su-hrvatske-rijeci-istovrijednik-podzemnica-i-zaslonik. Data zvernennya : 08.04.2018.

34. Vince Z. Putovima hrvatskoga književnog jezika : lingvističko-kulturnopovijesni prikaz filološ-kih škola i njihovih izvora / Z. Vince. – Zagreb : Sveučilišna naklada Liber, 1978. – 629 s.

35. Vince Z. Putovima hrvatskoga književnog jezika : lingvističko-kulturnopovijesni prikaz filološ-kih škola i njihovih izvora / Z. Vince. – 3. dopunjeno izd. – Zagreb : Nakladni zavod Matice hrvatske, 2002. – 781 s.




130

DEVELOPMENT OF CROATIAN NEOLOGY: ACHIEVEMENTS AND PERSPECTIVES

Olga Tkachuk

The Andrey Sheptytsky National Museum in Lviv,

Manuscripts and Early Printed Books Department, Svobody ave., Lviv, Ukraine, 79008,

tel. (032)2358856, e-mail: [email protected]

The scientific foundation of Croatian neology as a branch of linguistics have been

laid quite a long time ago. The first research works related to the study of the new native words began to appear as early as the seventeenth century, when Croatian writers and philosophers, among them one of the first Croatian purists Pavao Ritter Vitezović, procla-imed “the cleansing and purification of the language of foreign elements” as the main principle of the development of the Croatian vocabulary. The article deals with the prob-lem of linguistic status of neology in Croatia, analyzes the different views of linguists on the problem of updating and enriching Croatian vocabulary at different historical periods of the language development and also studies the question of recording Croatian neolo-gisms in modern printed and internet dictionaries. The study showed that during the hi-story of the development of Croatian neology the views of linguists have been changed, depending on historical, political and cultural conditions. But, in spite of numerous ob-stacles, linguists were insisting on using the native elements to enrich the Croatian vo-cabulary. The situation was different between 1945 and 1990. As a result of the unification of the Serbian and Croatian languages at that time, many lexical units and many other ele-ments of the different levels of the Croatian language system were not taken into account by the Yugoslav linguists. The situation changed after 1990, when Croatia became an in-dependent state. The dynamics of the lexical changes to the Croatian language of this pe-riod caused by different factors, such as internal soacial and political situation on the one hand, and global processes, such as scientific and technological progress and international status of English (American) as a global language on the other hand, which led to the renewal of the vocabulary not only to Croatian, but to many other European languages.

Key words: croatian neology, neologism, lexicography.


УДК 81'373.613=124:070.41=161.2=163.42

СОЦІАЛІСТИЧНІ ГАСЛА У ХОРВАТСЬКІЙ

ТА УКРАЇНСЬКІЙ ПЕРІОДИЦІ

Наталія Хороз

Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра слов’янської філології імені Іларіона Свєнціцького,

вул. Університетська, 1/324, Львів, Україна, 79001, тел.: (0 322) 239 47 70, е-mail: [email protected]

Розкрито особливості вживання гасел соціалістичного періоду у заголовках ста-

тей сучасних хорватських та українських періодичних видань. До уваги взято най-уживаніші в публіцистиці обох країн одиниці. Розглянуто способи авторського пере-творення гасел та вплив таких перетворень на їх сигніфікативно-денотативне і коно-тативне значення. Зіставлені та проаналізовані особливості журналістського викорис-тання гасел соціалістичного походження у хорватській та українській пресі. З’ясовані також функції публіцистичних заголовків, у яких вжито такі типи ептонімів.

Ключові слова: ептонім, гасло, оказіональні перетворення / трансформації, сти-лістично-прагматичний ефект, заголовок.


Намагання журналістів вплинути на думку та ставлення аудиторії до певних явищ чи подій України та світу спонукає їх до пошуку найбільш сугестивних інструментів для досягнення цієї мети. Одним із потужних інструментів впливу є вдало й доречно підібрані мовні засоби, зокрема фразеологізми, які становлять багатий лексичний фонд кожної мови. До фразеологізмів залічуємо власне фразеологізми (ідіоми), при-слів’я та приказки, фразеологічні одиниці (ФО) термінологічного та номенклатурного характеру, ептоніми (за термінологією Л. Дядечко [2]) різного ступеня семантичної злютованості, пісенні рядки, назви популярних художніх творів тощо, яким властива надслівність, відтворюваність у готовому вигляді та поширеність у мовленні.

Якась частина ФО іманентно наділена конотаціями, інша – традиційно стиліс-тично немаркована. Є й такі фразеологізми, які набувають певного емоційно-експре-сивного забарвлення лише згодом. До них відносимо ідеологічно наповнені ФО, які беруть свій початок у соціалістичному минулому. Саме їх обрано об’єктом нашого дослідження, зокрема гасла-ептоніми, які використано у сучасній періодиці Хорватії та України, для називання статей. Важливо зауважити, що в постсоціалістичній пу-бліцистиці обох країн вони рідко вживаються у своїй нормативній формі. Значно ча-стіше зазнають оказіональних структурних та, як наслідок, семантичних (сигніфі кативно-денотативних) перетворень (змін, видозмін, трансформацій), які впливають і на їх стилістико-прагматичне звучання у контексті. Тобто набуті в новітній час

Хороз Н., 2018

Наталія ХОРОЗ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

132

негативні конотації (адже аналізовані гасла є відгомоном колишніх тоталітарних часів та сумнозвісних реалій соціалістичної доби й асоціюються в людей з негатив-ними явищами того періоду) в заданих умовах трансформуються, причому кожного разу по-іншому, залежно від світосприйняття адресанта мовлення, його індивідуаль-них психічних та інтелектуальних характеристик, знань, журналістського хисту, поставлених перед собою завдань тощо.

Отже, мета статті полягає у вивченні способів оказіональних перетворень, за-вдяки яким соціалістичні гасла-заголовки набувають іншого конотативного за-барвлення, визначенні функцій заголовків, у яких використано такі ФО, та інтен-цій адресантів, які вдалися до трансформацій, а також семантичних особливостей гасел-заголовків. Джерелом використаного у праці матеріалу були друковані пе-ріодичні видання та інформаційні інтернет-сторінки. До уваги взято статті на різну тематику.

Важко не погодитися із дослідницею Х. Дацишин, яка зазначає, що “застарілі з історичного погляду ептоніми-радянізми унаслідок використання, а часто навіть надмірної експлуатації у ЗМІ, залишаються серед активного фразеологічного ком-плексу. Ідеологеми радянського періоду продовжують функціонувати у первинному чи трансформованому варіанті, штучно нав’язують “радянську” ідентифікацію, за-лишаючи читачів у мовно-культурному полі “пострадянського простору” [1: 202].

Чимало українських науковців (Х. Дацишин [1], Ж. Колоїз [5], О. Кулініч [6], О. Калякіна [3], О. Логвиненко [7] тощо) присвятили свої розвідки проблемі викори-стання фразеологізмів у назвах текстів періодики, зокрема іноземної. Хорватські ж фразеологи питання використання фразеологізмів у публіцистичних заголовках лише починають порушувати, зокрема Й. Парізоська [13], Б. Ковачевич [12] та інші дослідили окремі випадки фразеологічних перетворень у газетних заголовках, беру-чи до уваги лише фразеологізми ідіоматичного характеру. Проблему оказіонального використання фразеологізмів-ептонімів у публіцистиці, зокрема заголовках, хорват-ські фразеологи майже не порушували. Крім того, не вивчалося питання зіставного аналізу трансформованих ФО-ептонімів. У своєму дисертаційному дослідженні ми детально вивчили особливості функціонування хорватських ФО (різного ступеня се-мантичного зв’язку та походження) у публіцистичних текстах на суспільно-політич-ну тематику [9]. Однак ептонімам-гаслам соціалістичних часів у ньому особливої уваги присвячено не було.

Заголовки, крім функції впливу (ще її називають прагматичною, стилістичною) традиційно виконують ще й номінативну та інформативну (комунікативну) функції. Однак у заголовках, до яких залучено фразеологізми, згадані функції реалізуються неоднаковою мірою: називаючи текст, фразеологізми часом лише сигналізують, про що йшлося у статті, та оцінюють екстралінгвальну ситуацію, описану в ній, поси-люючи цим стилістичне і прагматичне наповнення контексту, куди поміщено видо-змінену ФО, і впливаючи на свідомість об’єкта мовлення, спонукаючи його до про-читання статті.

Найуживанішими гаслами соціалістичної доби, які в хорватській періодиці вико-ристано для називання статей у трансформованій формі, є proleteri svih zemalja, uje-

Соціалістичні гасла у хорватській та українській періодиці ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

133

dinite se! (зафіксовано 21 таку ФО, з них у роботі використано 16 ФО) та bratstvo i jedinstvo (зафіксовано 7 таких ФО, з них у роботі використано 5 ФО).

В українській періодиці спектр залучених до назв статей соціалістичних гасел трохи ширший та дещо відмінний. Крім зазначеного вище українського аналога еп-тоніма proleteri svih zemalja, ujedinite se! (пролетарі всіх країн, єднайтеся!) (зафік-совано 17 таких ФО, з них у роботі використано 14 ФО), у заголовках української преси використані й інші гасла соціалістичної часу, наприклад: молодим усюди в нас дорога, а старим усюди в нас шана (зафіксовано 7 таких ФО, з них у роботі вико-ристано 6 ФО); вся влада радам (зафіксовано 4 таких ФО, з них у роботі викори-стано 4 ФО); від кожного за здібностями, кожному – за працею (зафіксовано 2 та-ких ФО, з них у роботі використано 2 ФО); мир, праця, травень (зафіксовано 2 таких ФО, з них у роботі використано 2 ФО). Деякі з наведених гасел звичніше звучать російською мовою, ніж українською, адже функціонували у мовно-культурному полі головно у мові оригіналу.

Усі девізи, крім proleteri svih zemalja, ujedinite se! (пролетарі всіх країн, єднайте-ся!), радянського походження, а тому нехарактерні для хорватського мовно-культур-ного простору, на якому створювалися свої ідеологічні заклики, хоч і менш численні. Як, наприклад аналізоване нижче гасло bratstvo i jedinstvo, невідоме для українців.

Отже, для детального аналізу обрано такі хорватські ептоніми: proleteri svih ze-malja, ujedinite se!; bratstvo i jedinstvo, та українські ептоніми пролетарі всіх країн, єднайтеся!; від кожного за здібностями, кожному – за працею; вся влада радам; молодим усюди в нас дорога, а старим усюди в нас шана; мир, праця, травень.

Усі перелічені гасла є сумою значень їх складових елементів, відповідно, транс-формація складу чи форми без трансформації значення таких ФО неможлива, на відміну від ФО із переносним значенням.

Найуживанішим, як уже зазначалося, фразеологізмом на шпальтах хорватської та української преси є гасло proleteri svih zemalja, ujedinite se! / пролетарі всіх країн, єднайтеся!, вжите зазвичай у трансформованому вигляді. У “Крилатих висловах в українській літературній мові” запропоновано таку його історію: “Заключне речення “Маніфесту Комуністичної партії” (1848) К. Маркса і Ф. Енгельса. Цей заклик став девізом міжнародного робітничого руху” [4: 233]. У С. Шулежкової знайдено таке його значення: “Гасло міжнародного робітничого руху, яке закликає до згуртування робітників найманої праці у боротьбі за свої права” [10: 581]. Завдяки своєму похо-дженню та популярності у соціалістичні часи, тепер у багатьох, хто пам’ятає ці часи, воно викликає негативні асоціації.

Зараз аналізований ептонім уживається загалом як заклик до об’єднання пред-ставників однієї соціальної групи, людей за певними інтересами (культурними, сус-пільними, політичними) тощо у видозміненій формі. ФО має притаманну гаслам спонукальну інтонаційну будову, яку журналісти також використовують зі стиліс-тичною метою.

Мінімальні перетворення спостерігаються при заміні одного компонента крила-того вислову іншим – контекстуально зумовленим. Зазвичай замінюється компонент proleteri / пролетарі. Наведемо приклади: у ФО-заголовку “Ateisti svih zemalja, ujedi-nite se!” /Jutarnji list, 24.01.2009/ (буквально – Атеїсти всіх країн, єднайтеся!) вказаний


134

компонент замінено ситуативним аteisti, адже у статті йдеться про те, що релі-гійність тепер у моді, відповідно кількість атеїстів зменшується і їм варто триматися купи; у публікації із назвою “Vlahušići svih zemalja, ujedinite se!” /Slobodna Dalma-cija, 04.06.2015/ (буквально – Влахушичі всіх країн, єднайтеся!) висміюються попу-лістські обіцянки мера Дубровника А. Влахушича скасувати для містян податки та сплату комунальних послуг; оказіональна ФО “Investitori svih zemalja, ujedinite se!” / Novi list, 24.04.2014/ (буквально – Інвестори всіх країн, єднайтеся!) називає статтю, в якій ідеться про намагання хорватського уряду заохотити інвесторів вкладати кошти в господарство Хорватії; про хорватських топ-моделей, які створили організацію для допомоги та підтримки представників того ж професійного цеху, йдеться у статті “Manekenke svih zemalja, ujedinite se!” /Globus, 14.08.2009/ (буквально – Топ-моделі всіх країн, єднайтеся!). Аналогічні трансформації цього гасла виявлені і в україн-ських ЗМІ: у статті “Освітяни всіх країн, єднаймося” / Молодь України, 23.10.2008 / повідомляється про щорічні семінари для міжнародних освітянських делегацій (тут спостерігаються й морфологічні видозміни дієслівного компонента); про конферен-цію уповноважених із прав людини для країн СНД повідомляється у публікації під назвою “Омбудсмени всіх країн, єднайтеся!” / Закон і бізнес, 17.11.2012/; ще один приклад: “Мавроді всіх країн, об’єднуйтеся! Засновника піраміди “наобвинувачува-ли” на 150 років” / Закон і бізнес, 14.03.2009/; у всесвітній день захисту споживачів автор у статті закликає їх об’єднуватися для захисту своїх прав: “Споживачі всіх країн, єднайтеся!” /vsesvit-news.info, 15.03.2018/; іронічну оцінку описуваних подій містить заголовок “Божевільні всіх країн, єднайтеся: навіщо у Путіна збирають з'їзд сепаратистів” /apostrophe.ua, 27.07.2016/. Як видно із прикладів, традиційний заклик до об’єднання у всіх наведених випадках уживання і трансформації епоніма збережено, змінено лише суб’єктів дії. Однак цей заклик містить схвальну (тобто на-буває позитивних конотацій) або критичну (іронічну) оцінку подій, яких стосується. Всі ФО реалізують суму значень традиційних компонентів та субститутів.

Подекуди субституція компонента, який в узуальній та оказіональній ФО нази-ває суб’єкта дії, ускладнена додаванням адвербіального елемента, що конкретизує певні обставини, названі ситуативним гаслом. Наприклад, у статті з назвою “Radnici svih zemalja ujedinite se protiv Deutschetelekoma!” /dnevno.hr, 30.09.2011/ (буквально – Працівники всіх країн, об’єднайтеся проти “Deutsche Telekom”!) розповідається про те, що представники профспілок різних країн на зустрічі з власником “Deutsche Te-lekom” виступили проти урізання зарплат та звільнень працівників. В українській статті під заголовком “Марксисти всіх країн, єднайтеся у Лондоні” /День, 05.07.2003 повідомляється про проведення Тижня марксизму у Великій Британії. В іншому українському заголовку додавання обставини супроводжується ще й прийомом пар-целяції, який автор застосував зі стилістичною метою (надати інтриги заголовкові): “Українці всіх країн, єднайтеся!.. Під патронатом президента України” /Дзеркало тижня, 22.08.2001/. У статті йдеться про проведення Всесвітнього форуму українців під керівництвом тодішнього президента Л. Кучми.

Частотними є також випадки субституції двох компонентів узуального гасла: субстантивного, який називає суб’єкта дії, та процесуального, який називає саму дію. Отже, оказіональні суб’єкти спонукаються до іншої дії. Наприклад, стаття із


135

заголовком “Moćnici svih zemalja, prizemljite se!” /Novi list, 09.11.2005/ (буквально – Можновладці всіх країн, спустіться на землю!) містить критику сучасного так звано-го “неліберального капіталізму”, тобто нелегального збагачення можновладців на шкоду незабезпеченій частині населення. Ще один приклад: у публікації із назвою “Alkemičari svih zemalja, transfigurirajte (se)!” /Zarez, 12.04.2013/ (буквально – Алхі-міки всіх країн, трансфігуруйтеся!) міститься відгук на книгу Ж. Берж’є та Л. Повеля “Ранок магів”; дотепний заголовок “Papučari svih zemalja, javite se: Lijepa i opasna Ronda je slobodna!” /net.hr, 10.08.2015/ (буквально – Підкаблучники всіх країн, від-гукніться: Красива і небезпечна Ронда вільна!) називає статтю про відому спорт-сменку Ронду Роузі, що шукає нового хлопця, яким, як стверджує її колишній хло-пець, повинен бути підкаблучник. Матеріал під заголовком “Uhljebi svih zemalja, pokrijte se ušima: za ovog čovjeka nitko ne zna gdje ni što radi, a Općina će ga zato boga-to nagraditi” /Slobodna Dalmacija, 11.04.2018/ (буквально – Роботодавці всіх країн, затуліть вуха: ніхто не знає, де і що той чоловік робить, а муніципалітет його за це ще й щедро винагородить) стисло іронічно характеризує ситуацію, коли чиновник отримує досить велику зарплатню, не з’являючись на робочому місці. Заклик до фут-больних вболівальників всього світу містить заголовок “Navijači svih zemalja, ne tu-cite se već se družite!” /Večernji list, 25.11.2016/ (буквально – Вболівальники всіх країн, не бийтеся, а товаришуйте!).

Наведемо кілька українських аналогічних прикладів видозмін: у повідомленні під назвою “Зернотрейдери всіх країн, збирайтеся!” /Аграрний тиждень. Україна, 11.05.2007/ мовиться про міжнародну конференцію “Зерновий форум-2007”; жартів-ливе гасло, під яким у Києві завершився чемпіонат України зі швидкісного поїдання національної страви, спостерігаємо в наступному прикладі: “Вареники всіх країн, злипайтеся!” /Хрещатик, 22.08.2006/. Ситуативні гасла, як і їх нормативний вихід-ний варіант, реалізують лексичні значення складових, але уже не є виразниками тієї ідеї, яка закладена в нормативному гаслі, не об’єднані узагальненим значенням, хоча й зберігають традиційну інтонаційну будову (заклик), і дотепно лаконічно харак-теризують описувані події.

Ще одним прийомом трансформації вказаного гасла, який комбінується із суб-ституцією іменного компонента, є умовчання (апосіопеза), унаслідок якого колиш- нє гасло втрачає всі притаманні йому інтонаційно-смислові елементи. Наприклад, у статті із назвою “Licemjeri svih zemalja...” /Slobodna Dalmacija, 10.06.2004/ (букваль-но – Лицеміри всіх країн…) розповідається про те, як деякі європейські президенти та можновладці, виступаючи проти політики Дж. Буша щодо бомбардувань Іраку, насправді приховують своє зацікавлення в американській інтервенції в Іраку заради покращення економічного становища власних нафтових компаній. Саме їх автор уособив в оказіональному компоненті licemjeri. У публікації із заголовком “Mane-keni svih zemalja...” /Feral Tribune, 17.08.2002/ (буквально – Топ-моделі всіх країн…) йдеться про тонкощі та труднощі роботи топ-моделей. До власників банків світу апелює автор у назві статті “Bankari svih zemalja…” /Glas Koncila, 13.11.2016/ (бук-вально – Банкіри всіх країн…). Наступний заголовок “Hrvoje Prnjak: Amateri svih ze-malja...” /Slobodna Dalmacija, 26.12.2015/ (буквально – Аматори всіх країн…) нази-ває публіцистичний матеріал про повернення реаліті-шоу на хорватські телеканали.


136

Український аналогічний випадок трансформації маємо у заголовку статті “Кретини всіх країн…” /Поступ, 24.06.2003/, в якій ідеться про те, що у всіх країнах світу при владі багато дурнів та кретинів. Наведені трансформовані гасла втратили властиву їм інтонаційну будову, а застосований стилістичний прийом апосіопези пропонує читачеві самому довершити думку.

Трапляються також випадки алюзивного використання цього соціалістичного га-сла: ФО-ептонім “Ujedinjeni hrvatski kleptokrati” /Novi list, 9.11.2004/ (буквально – Об’єднані хорватські клептократи) іронічно називає статтю, яка містить критику ку-мівства та корупції, поширених серед хорватських державних діячів. В українській публікації із критичною назвою “Капіталісти всіх фракцій” /Тиждень, 20.06.2008/ йдеться про новий трудовий кодекс, який узаконить посилення експлуатації най-маних працівників. У наведених прикладах на узуальне гасло рroleteri svih zemalja, ujedinite se! / пролетарі всіх країн, єднайтеся! натякає лише один збережений ком-понент, причому й узвичаєна структура (оказіональні одиниці функціонують у фор-мі субстантивних словосполучень) та інтонаційна будова порушені. Попри суттєві трансформації, ФО все ж виконують свою номінативну та експресивно-оцінну функ-ції в контексті. Інформативна ж функція реалізується частково, лише натякаючи на тему публіцистичного матеріалу.

Унаслідок синтаксичних видозмін ФО, в наступних прикладах маємо не заклик, а констатацію факту. До того ж, ці зміни поєднано із компонентними перетворення-ми. Наприклад, у публікації “Bravo, proleteri svih zemalja EU, ujedinili ste se” /Globus, 5.10.2010/ (буквально – Браво, пролетарі всіх країн-членів ЄС, ви об’єдналися) жур-налістка описує події, свідком яких була у Брюсселі: сто тисяч робітників із 15 країн ЄС протестували проти того, аби тягар світової кризи було перекладено на плечі простого люду. Схожий приклад зафіксовано і в українській періодиці: заголо- вок “Культурні” крадіжки: Бібліотекарі всіх країн об’єднуються у протидії” /5.ua, 26.07.2015/ називає матеріал про те, що найкращі фахівці-бібліотекознавці всього світу об’єднуються для боротьби із крадіжками у бібліотеках. Здійснені лексичні та синтаксичні видозміни вплинули також і на конотації гасла. У хорватському прикла-ді міститься експліцитна позитивна оцінка події, про яку авторка пише, в україн-ському – імпліцитна.

Лише в українських публіцистичних джерелах ми натрапили на випадок заміни окличної будови запитальною: “Ліві всіх країн, єднайтеся?” /Поступ, 16.07.2003/. Така трансформація поєднана із заміною компонента пролетарі ситуативним еле-ментом ліві. Замість традиційного спонукання до об’єднання автор статті ніби несмі-ливо на нього сподівається, що теж стилістично увиразнює контекст.

Отже, аналізоване гасло, як показали приклади, зазнає різноманітних структур-них та синтаксичних змін, які своєю чергою, впливають і на його семантику, зачі-паючи сигніфікативно-денотативний (повністю або частково його руйнуючи) та ко-нотативний (посилюючи експресивні та оцінно-емоційні семи завдяки структурним перетворенням, надаючи невластивих на сучасному етапі функціонування гасла сем) аспекти. Наведені вище заголовки важко назвати інформативними. Вони радше сиг-налізують про тему матеріалу, який називають, містячи певні ключові слова, за яки-ми можна лише здогадуватися про розкриті у статті події, факти, явища тощо.


137

Наступним за частотністю вживання є гасло югославського походження bratstvo i jedinstvo. Нагадаємо, що в українському мовно-культурному полі такого гасла не було. Хорватська Вікіпедія подає наступне його значення та походження: “Bratstvo і jedin-stvo (братерство і єдність) – бойове гасло Комуністичної партії Югославії, яке виникло протягом національно-визвольної боротьби (1941–1945). Протягом війни політика бра-терства і єдності виконувала функцію об’єднання народів Югославії проти фашистсь-кого окупанта, який нав’язував політику “розділяй та володарюй”. У період існування Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія “братерство і єдність” стало офі-ційною політикою”. В.Анич у “Словнику хорватської мови” із поміткою “політичне, ідеологічне” пропонує таку дефініцію: “Bratstvo і jedinstvo – гасло про національні від-носини Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія (Демократичної Федера-тивної Югославії) під час Другої світової війни і до кінця існування держави” [11: 82].

Аналіз виявлених випадків використання цього ептоніма у хорватській періодиці показав, що до нього найчастіше застосовують прийом поширення (експлікації) компонентного складу різних типів. Експлікацію однорідними членами речення м-аємо у наступному прикладі: “Bratstvo, jedinstvo i malo brutalnih uvreda: Kad se naro-di bivše Juge nađu, izvrijeđaju i poslije odu na pivo” /index.hr, 17.08.2015/ (буквально – Братерство, єдність і трохи образ: Коли народи колишньої Югославії зустрічаються, ображають один одного, а тоді ідуть на пиво); ситуативну ад’єктивну експлікацію компонента bratstvo спостерігаємо у заголовку до статті “Vaterpolsko bratstvo i jedin-stvo” /index.hr, 05.09.2014/ (буквально – Ватерполістське братерство і єдність), яка повідомляє про те, що до адріатичної ліги ватерполістів приєднаються і сербські команди. Трапляються й випадки адвербіального поширення гасла: у матеріалі із на-звою “Bratstvo i jedinstvo u Kraljevu” /Jutarnji list, 07.03.2015/ (буквально – Братерст-во і єдність у Кралєві) йдеться про чесні змагання з тенісу між сербською та хорват-ською командами, які відбулися у сербському місті Кралєво.

Інколи спостерігається застосування до аналізованої ФО паронімічної атракції: про міжнародну мультикультурну співпрацю у проекті “Шахти культури” мовиться у статті під заголовком “Rudarstvo i jedinstvo” /kulturpunkt.hr, 14.11.2015/ (букваль- но – Шахтарство і єдність). У наступному прикладі маємо поєднання прийому по-ширення та паронімічної атракції: публікація із назвою “Dolje ratstvo i jedinstvo!” /Novi list, 20.11.2013/ (буквально – Геть ворожнечу і єдність!) містить критику воєн. Як бачимо із прикладів, спонукальна інтонаційна будова збережена лише в остан-ньому випадку вживання девізу, причому його контаміновано з іншим соціалістич-ним гаслом dolje kapitalističko ropstvo! Прийом паронімічної атракції – дуже дієвий засіб досягнення стилістичного ефекту, оскільки ґрунтується на дотепній та влучній грі слів, у цьому випадку – заміненого узуального компонента ФО і вдало підібраного ситуативного, дотичного до проблематики статті. Її застосування до соціалістичних гасел зафіксовано лише у хорватських публіцистичних джерелах.

Лише у двох заголовках це соціалістичне гасло виявляє глузливе ставлення ав-тора статті до повідомлюваного. В інших – позитивно характеризує явища та події з різних галузей життя хорватської і світової спільноти. В усіх випадках структурні перетворення впливають і на семантику ФО, яка реалізується через сукупність ока-зіональних і узуальних значень нового заголовка.


138

В українських публіцистичних джерелах ми натрапили на випадки використання соціалістичного гасла молодим усюди в нас дорога, а старим усюди в нас шана, яке за походженням є заключними рядками першої строфи “Пісні про Батьківщину” І. Дунаєвського та вірша В. Лебедєва-Кумача з кінофільму Г. Александрова “Цирк” [10: 405]. Усі виявлені його видозміни пов’язані з еліптуванням другої частини, на-приклад, заголовок “Молодим усюди в нас дорога. Президент України Віктор Ющенко підписав указ, яким оголосив 2009 рік – Роком молоді” / Україна молода, 05.07.2008/ містить схвальну оцінку дій тодішнього президента В. Ющенка. Однак здебільшого еліпсис ускладнюється й іншими структурними та семантичними перетвореннями. Наступний заголовок негативно оцінює події в країні: “Молодим не всюди в нас дорога. Менше третини випускників вишів одразу знаходять роботу за фахом” /www.mukachevo.net, 23.09.2010/. Із додаванням заперечної частки не ФО набула протилежного до нормативного значення, її суть роз’яснює наступна частина заго-ловка. Іронічну оцінку містить заголовок “Молодим при всіх у нас... дорога” /Дзеркало тижня, 27.05.2006/. Оказіональний прийменник при замість прислівника усюди видо-змінює семантику ФО наступним чином: узуальне значення “молодь має необмеже-ні можливості в нашій державі” автор трансформував у зміст, який читач дізнається, ознайомившись із текстом статті: “за будь-якої влади в нашій країні молодь має лише один вихід – виїзд за кордон”. До того ж, тут використано і риторичну фігуру парцеляції для загострення читацької уваги. Прийом фразеологічної алюзії (компо-ненти ФО довільно розташовані у кількох реченнях контексту) спостерігається в наступному прикладі: “…Усюди в нас – дорога. Чи легко вважатися молодим – в українському кіно” /Дзеркало тижня, 02.03.2007/. Компонент молодим вжито лише згодом – у наступному реченні, що надає ФО загалом більшого прагматичного ефек-ту. Зміна інтонаційної будови та компонентна редукція зафіксовані в заголовку “Молодим у нас дорога… куди?” /День, 15.03.2013/. Автор ставить риторичне запи-тання, суть якого пояснює у статті: молодь не може реалізувати себе в амбітних проектах через старі кадри, які міцно вкоренилися в українській політиці.

Знайдено один випадок заміни субстантивного компонента молодим, причому доволі несподіваним елементом: у статті із назвою “Індикам усюди в нас дорога” /trk.dp.ua, 27.03.2017/ компонент, який у нормативному фразеологізмі позначає осіб молодого віку, замінено назвою свійського птаха. У публікації йдеться про те, що, на думку експертів сільськогосподарської галузі, в Україні можна добре заробляти на індичатині. Така несподівана заміна сприяє більшій експресії заголовка.

Отож, проаналізовані випадки оказіонального використання гасла молодим усюди в нас дорога, а старим усюди в нас шана засвідчили, що його головно уживають для негативної характеристики явищ чи подій країни. Тоді він іронічно чи навіть саркас-тично оцінює ситуацію, яку позначає. Трапляються і поодинокі приклади схвальної оцінки названої гаслом ситуації. Такі трансформаційні прийоми, супроводжувані структурно-синтаксичними перетвореннями, збільшують емоційно-оцінні та експре-сивні семи ФО і прагматичний потенціал контексту загалом.

Виявлено й стилістичне використання політичного гасла більшовицької партії в період підготовки та проведення Жовтневої соціалістичної революції вся влада ра-дам [8: 837]. Ми натрапили лише на екстралінгвально зумовлені випадки заміни


139

компонента радам. Наприклад, у наведених нижче заголовках автори позитивно оці-нюють факти: “Вся влада – Нацбанку! Правління НБУ може отримати більше пов-новажень, але і нагляд за ним посилиться” /Закон і бізнес, 20.12.2008/, “Вся влада – облрадам: розроблена концепція реформи місцевого самоврядування” /bukinfo. Com ua, 01.04.2014/. Несхвальною є оцінка ситуації, описаної у матеріалі з назвою “Всю владу – президентові!” / Закон і бізнес, 10.12.2016/. У публікації йдеться про проект нової конституції Туреччини, який передбачає різке посилення повноважень президента і який необхідно затвердити на референдумі. Риторичне запитання замість традицій-ного заклику спостерігається у назві “Уся влада – “регіонам”? У ВР VII скликання ПР зможе згуртувати навколо себе конституційну більшість і без БЮТ” /Закон і бізнес, 27.06.2009/. Заголовки, в який вжито трансформовану ФО вся влада радам, називають різних носіїв практично необмеженої влади і повноважень, залежно від конкретних позамовних умов і завдань адресантів мовлення. Причому в одних ви-падках (першому і другому) надання такої влади вітається, а в іншому (третьому) – вважається вагомою загрозою. У першому та третьому унаочнених прикладах вико-ристання гасла оказіональний зміст має характер заклику, в друго-му – характер констатації, у четвертому – припущення. Здійснені зміни створюють стилістично-прагматичний ефект повідомлення та загострюють читацьку увагу, що і є метою ав-торів статей. Вважаємо, що проаналізовані вище гасла, утворені з нормативної ФО вся влада радам, реалізують інформативну функцію заголовків найповніше, на від-міну від усіх інших аналізованих у статті оказіональних гасел.

Ще одним девізом, однак псевдосоціалістичним, на який ми натрапили на сто-рінках української преси, є гасло від кожного за здібностями, кожному – за працею. Вислів приписано Й. Сталіну, однак його автором є С. Базар. Цитата запозичена з його твору “Виклад учень Сен-Сімона” (1829) [10: 516]. Редукція другої частини гасла спостерігається у прикладі “Від кожного – за здібностями. Спір між ВС та вищими спецсудами щодо судового збору може вирішити лише законодавець” / За-кон і бізнес, 19.01.2013/. Інверсію та субституцію узуального компонента здібностя-ми контекстуально зумовленим рахунком зафіксовано у заголовку “Кожному – за потребою1, від кожного – за рахунком” /Дзеркало тижня, 3.02.2007/. Текст статті розкриває авторський задум: пояснюється цінова політика держави щодо постачан-ня газу громадянам. По суті, унаочнені заголовки-ФО влучно називають матеріал, не містячи ні інформації про нього, ні очевидної оцінки.

Зафіксовано також два випадки використання гасла мир, праця, травень, при-уроченого до Міжнародного дня праці, який святкується 1–2 травня. Наприклад, стаття під назвою “Мир, праця, ЄВРО” /Контракти, 27.10.2008/ розповідає про укра-їнських заробітчан по всьому світу та їхній внесок у вітчизняну економіку; про су-дове вирішення суперечок між колегами-співробітниками йдеться у матеріалі з наз-вою “Мир. Труд. Арбітраж. Спори в колективах вирішать авторитети” /Закон і бізнес, 15.11.2008/). Як засвідчив матеріал, до гасла мир, праця, травень застосовано

_________________________________ 1 Нормативний девіз, зафіксований у словниках, звучить так: від кожного за здібностями, кожному – за працею, однак поширеним є і його варіант від кожного за здібностями, кожному – за потребою. Тому обидва варіанти вважаємо узуальними.


140

лише прийом субституції компонентного складу. Субститути натякають на тему, проблематику статті, в заголовку до якої їх вжито, і сприяють увиразненню контексту.

Отже, соціалістичні гасла – доволі поширене явище на сторінках хорватської (зафіксовано 28 девізів, з яких у роботі використано 21) та української (зафіксовано 32 девізи, з яких у роботі використано 28) сучасної періодики. Однак в українській пресі перелік використаних девізів більший (проаналізовано випадки оказіонального використання п’яти девізів), ніж у хорватській (проаналізовано випадки оказіональ-ного використання двох девізів).

Усі гасла, досліджені у статті, мають синтезоване значення, утворене зі значень кожного з їх структурних – нормативних та ситуативних – компонентів.

Форми заклику, характерні для нормативних ептонімів-гасел соціалістичного періоду, у контекстуальних гаслах можуть зберігатися, змінюватися запитальними формами (зафіксовано лише в українській пресі) або ж розповідними. Причому гас-ла можуть спонукати до дій, передбачених узусом, або ж до дій, зумовлених поза-мовною ситуацією. Досить часто негативні узуальні конотації соціалістичних деві-зів, набуті в останні десятиліття, замінюються контекстуальними позитивними.

Цікаво, що іноді заклик, зазвичай скерований до людей, в авторській обробці стосується гастрономічних елементів або представників фауни (такі трансформації зафіксовані лише в українських ЗМІ).

Для періодики обох країн характерним є застосування до аналізованих ФО при-йомів субституції, алюзії, еліпсису та поширення. Структурні та синтаксичні видо-зміни ФО часто поєднано з використанням риторичних (стилістичних) фігур, які сприяють збільшенню експресивно-виражального потенціалу ФО та стилістично-прагматичного ефекту контексту загалом. Подекуди автори статей надають своїм заголовкам гумористичного, іронічного чи навіть саркастичного звучання, що до-датково привертає увагу читачів, інтригує та спонукає їх до прочитання статті. Та-ким чином адресанти мовлення впливають на думку та ставлення адресатів мов-лення до подій, осіб тощо, пропонуючи своє бачення ситуації та формуючи потрібну їм думку і ставлення. У таких заголовках головною функцією, крім номінативної, є прагматична. Інформативна функція в більшості випадків практично не реалізу-ється.


1. Дацишин Х. Фразеологізми в заголовках друкованих видань : проблема мовно-культурної ідентифікації / Х. Дацишин // Теле- та радіожурналістика. – 2010. – Вип. 9. – Ч. 2. – С. 200–204.

2. Дядечко Л. П. Крилаті слова в російській мові : системно-функціональний та лексикогра-фічний аспекти : автореф. дис. … д-ра філол. наук : 10.02.02 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут філології. – Київ, 2003. – 36 с.

3. Калякіна О. Контамінація фразеологізмів як засіб підвищення експресивності публіцис-тичного заголовка / О. Калякіна // Семантика мови і тексту : Матеріали ІX Міжнародної науково-практичної конференції. – Івано-Франківськ : ВДВ ЦІТ, 2006. – С. 338–339.

4. Коваль А. П. Крилаті вислови в українській літературній мові (афоризми, літературні цитати, образні вислови) / А. П. Коваль, В. В. Коптілов. –Київ : Вища школа, 1975. – 2–ге перероб. і доп. вид. – 336 с.


141

5. Колоїз Ж. Усталені вислови у функції заголовка (на матеріалі публіцистики С. Єфремо-ва) / Ж. В. Колоїз // Українська мова : питання системи і функціонування. – Кривий Ріг : КрДПІ, 1995. – С. 27–31.

6. Кулініч О. Засоби увиразнення заголовків у сучасних друкованих ЗМІ / О. Кулініч // Стиль і текст. – 2009. – Вип. 10. – С. 109–115.

7. Логвиненко О. Трансформація фразеологізмів у газетних заголовках як стилістично-ек-спресивний засіб впливу на читача [Електронний ресурс] : Освіта регіону. – 2011. – С. 399–403. – http://social-science.com.ua/article/679.

8. Советская историческая энциклопедия / под ред. Е. М. Жукова. – Москва : Советская энциклопедия. – Москва : Советская энциклопедия, 1976. – Т. 3. – 976 с.

9. Хороз Н.С. Трансформації фразеологізмів у текстах сучасних хорватських газет : автореф. дис. … канд. філол. наук : 10.02.03 / Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАН України. – Київ, 2008. – 18 с.

10. Шулежкова С.Г. “И жизнь, и слезы, и любовь…” Происхождение, значение, судьба. 1500 крылатых слов и выражений русского языка. – Москва : Наука, 2011. – 848 с.

11. Anić V. Rječnik hrvatskoga jezika. – Zagreb : Novi liber, 1994. – 2. dop. izd. – 1264 s. 12. Kovačević B. Frazeološke modifikacije u novinskim naslovima / Barbara Kovačević // Учені

записки Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського. – Серія : Філо-логія. Соціальні комунікації. – 2012. – Т. 25 (64). – № 2 (1). – С. 141–145.

13. Parizoska J. Pragmatički aspekti modifikacija frazema u novinskim naslovima / Jelena Parizos-ka // Slavenska frazeologija i pragmatika, 2007. – S. 173–177.

References

1. Datsyshyn H. Frazeolohizmy v zaholovkah drukovanyh vydan’ : problema movno-kulturnoyi identyfikatsiyi / H. Datsyshyn // Tele- ta radiozhurnalistyka. – 2010. – Vyp. 9. – Ch. 2. – S. 200–204.

2. Dyadechko L.P. Krylati slova v rosiys’kiy movi : systemno-funktsional’nyi ta leksyko-hrafichnyi aspekty : avtoref. dys. … d-ra filol. nauk : 10.02.02 / Kyivs’kyi natsional’nyi un-t im. Tarasa Shevchenka. Instytut filolohiyi. – Kyiv, 2003. – 36 s.

3. Kolyakina О. Kontaminatsiya frazeolohizmiv yak zasib pidvyshchennia ekspresyvnosti pu-blitsystychnoho zaholovka / О.Kolyakina // Semantyka movy i tekstu : Materialy ІX Mizh-narodnoyi naukovo-praktychnoyi konferentsiyi. – Ivano-Frankivsk : VDV TSIT, 2006. – S. 338–339.

4. Koval А.P. Krylati vyslovy v ukrayins’kiy literaturniy movi (aforyzmy, literaturni tsytaty, obrazni vyslovy) / Koval А.P., Koptilov V.V. – Druhe, pererob. і dop. vyd. – Kyiv : Vyshcha shkola, 1975. – 336 s.

5. Koloiz Zh. Ustaleni vyslovy u funktsiyi zaholovka (na materiali publitsystyky S. Yefremova) / Zh. V. Koloiz // Ukrayins’ka mova : pytannia systemy і funktsionuvannia. – Kryvyi Rih : KrDPI, 1995. – S. 27–31.

6. Kulinich О. Zasoby uvyraznennia zaholovkiv u suchasnyh drukovanyh ZMI / О.Kulinich // Styl’ і tekst. – 2009. – Vyp. 10. – S. 109–115.

7. Lohvynenko О. Transformatsiya frazeolohizmiv u hazetnyh zaholovkah yak stylistychno-ekspresyvnyi zasib vplyvu na chytacha [Elektronnyi resurs] : Osvita rehionu. – 2011. – S. 399–403. – http://social-science.com.ua/article/679.

8. Sovetskaya istoricheskaya entsiklopediya / Pod red. Е. M. Zhukova. – Мoskva : Sovetskaya entsiklopediya. – Moskva : Sovetskaya entsiklopediya, 1976. – Т. 3. – 976 s.

9. Khoroz N.S. Transformatsiyi frazeolohizmiv u tekstah suchasnyh horvats’kyh hazet : avtoref. dys. … kand. filol. nauk : 10.02.03 / Instytut movoznavstva im. О. О. Potebni NAN Ukrainy. – Kyiv, 2008. – 18 s.


142

10. Shulezhkova S.G. “I zhizn’, i sliozy, i lyubov’…” Proishozhdenie, znachenie, sud’ba 1500 kry-latyh slov i vyrazheniy russkogo yazyka. – Moskva : Nauka, 2011. – 848 s.

11. Anić V. Rječnik hrvatskoga jezika. – Zagreb : Novi liber, 1994. – 2. dop. izd. – 1264 s. 12. Kovačević B. Frazeološke modifikacije u novinskim naslovima / Barbara Kovačević //

Ucheni zapysky Tavriys’koho natsional’noho universytetu im. V. І. Vernadskoho. – Seriya : Filolohiya. Sotsial’ni komunikatsiyi. – 2012. – Т. 25 (64). – № 2 (1). – S. 141–145.

13. Parizoska J. Pragmatički aspekti modifikacija frazema u novinskim naslovima / Jelena Pari-zoska // Slavenska frazeologija i pragmatika, 2007. – S. 173–177.


SOCIALIST SLOGAN IN THE HEADLINES OF CROATIAN AND UKRAINIAN PERIODICALS

Nataliya Khoroz

Ivan Franko National University in Lviv,

Ilarion Sventsitskyi Department of Slavonic Philology, Universytetska st., 1/324, Lviv, Ukraine, 79000,

tel.: (0 322) 239 47 70, е-mail: [email protected]

Many Ukrainian scholars have devoted their work to the problem of using phraseolo-

gisms in the names of periodicals. Were studied the linguistic-cultural, stylistically-ex-pressive aspects, and were explored ways of identifying phraseologisms in the headlines. Instead, Croatian phraseologists question the use of phraseologisms in journalistic head-lines only to begin to violate, to analyze individual cases of phraseological transformati-ons in newspaper headings, taking into account only phraseologisms and idiomatic nature. The problem of occasional use of phraseologisms in journalism, in particular, the titles, the acquisition of phraseologisms-eptonims of bright connotative semes Croatian phraseo-logists practically was not violated. In addition, the issue of comparative analysis of the transformed PhU of Croatian and Ukrainian languages, in particular eptonims, was not studied.The purpose of the publication is to analyze ways to provide socialist slogans used to refer to journalistic articles, new contextual evaluation and emotional coloring, to defi-ne the function of the headlines in which such PhU was used, as well as the semantic fea-tures of the transformed names in the articles of the eptonims-slogans. All of the analyzed slogans are devoid of portable value and realize the direct lexical content of their visual and ocasional components in the studied eptonims. Sometimes the negative meaning of the slogan is replaced by the contextual positive, which also affects its expressive emotio-nal meaning. Modified eptonims-headlines become comic, humorous, sometimes sarcasti-cally sound, which is the main purpose of their creators. Transformed eptonims-headlines deniers practically do not provide information about the content of the article, but only hint at it, intriguing and inducing the reader to read it.

Key words: eptonim, slogan, occasional transformation, stylistic and pragmatic ef-fect, headlines.

ПРОБЛЕМИ ХОРВАТСЬКОЇ

ЛІТЕРАТУРИ І КУЛЬТУРИ PROBLEMS OF CROATIAN LITERATURE AND CULTURE

Ritual Rimski istomaccen slovinski po Bartolomeu Kassichiu Popu Bogoslovcu od Druxbae Yesusovae Penitenciru Apostolskomu. Рим, 1640. Іл.: “Чин вінчання”

Kukuljević Sakcinski I. Glasoviti Hrvati prošlih vjekova. Загреб, 1886. Іл.: “Stjepan Konzul Istranin”, “Juraj kardinal Drašković”


UDK 821.161.1.09 Andreev, L. N.-792

DRAMA IGNIS SANAT. SAVA1 LEONIDA NIKOLAJEVIČA ANDREJEVA

NA SCENI OSJEČKOG HRVATSKOG NARODNOGA KAZALIŠTA 1910. I 1911. GODINE

Marica Liović

Filozofski fakultet Sveučilišta Josipa Jurja Strossmayera u Osijeku, Odsjek za hrvatski jezik i književnost,

Ulica Lorenza Jägera 9, 31000 Osijek, Republika Hrvatska, tel.: 385 (0)31 211 400, е-mail: [email protected]

Leonid Nikolajevič Andrejev (1871. – 1919.) ruski je novelist, romanopisac, pjesnik, felj-

tonist i dramatičar. Na hrvatskoj kulturnoj sceni njegova su djela objavljivana i kritički propiti-vana bez mnogo kašnjenja u odnosu na prva izdanja,2 bez obzira na to jesu li ona objavljivana u Rusiji ili izvan nje. Isto se može ustvrditi i kad su posrijedi kazališna uprizorenja, no ne i objelodanjivanje Andrejevljevih dramskih djela. U dvadeset i šest godina (prvo Andrejevljevo djelo na hrvatskoj pozornici izvedeno je u travnju 1908. – posljednje u prosinca 1934.) osam je njegovih dramskih tekstova oživjelo na daskama hrvatskih kazališnih kuća. Osim teksta Ignis sanat (vatra liječi). Sava3 koje je doživjelo osječku premijeru4 te drame Dani života koja je uprizorena i u Splitu i u Zagrebu, sva ostala djela (Anfisa, Gaudeamus, Misao, Onaj koga ćuš-kaju, K zvijezdama te Život čovjeka) svoj život duguju zagrebačkom kazališnom ansamblu, odnosno polaznicima zagrebačke Glumačke škole (komedija Gaudeamus).5 No jedina drama koja je i tiskom6 objelodanjena u Hrvatskoj ovog uglednog ruskoga književnika jest upravo Ig-nis sanat. Sava. Djelo je u Njemačkoj objavljeno 1906., u Rusiji 1907. godine i samo tri godine poslije, dakle, prevedeno je i odigrano na sceni Hrvatskog narodnog kazališta u Osijeku na či-jem je repertoaru (uz preinake) ostalo godinu dana. U radu se preispituju recepcijski odjeci ovog dramskoga uprizorenja.

Ključne riječi: Leonid Andrejev, drama, Ignis sanat. Sava, recepcija, tisak na hrvatskom i njemačkom jeziku.

DOI: http://dx.doi.org/10.30970/vpl.2018.69.9304 _________________________________ 1 Naslov dolazi od Hipokratove izreke: Quod medicamenta non sanant, ferrum sanat, quod ferrum non sanat, ignis sanat, quod ignis non sanat, mors sanat. (Što lijekovi ne izliječe, liječi željezo, što željezo ne izliječi, liječi vatra, što vatra ne liječi, izliječi smrt.). Ignis sanat – vatra liječi. 2 O tome svjedoči i bibliografija Andrejevljevih objavljenih djela u bivšoj državi (SFRJ) te znanstveno-stručnih tekstova koji se referiraju na književni opus toga velikog ruskoga književnika. Bibliografiju je sastavila Ana Maria Bešker još 1972. godine [4: 275–287]. 3 Bibliografije obično ovu Andrejevljevu dramu vode pod nazivom Sava. 4 Hrvatsku, odnosno osječku premijeru je, barem prema plakatu koji najavljuje kazališnu sezonu 1910./1911., trebala imati i Andrejevljeva drama Crne maske [16: 160], no to se nije dogodilo. Reprizno je izvedena drama Ignis sanat. Sava, ali ovoga puta u režiji D. Milovanovića. Vidjeti Repertoar hrvatskih kazališta [12: 6652]. 5 Podrobnije o uprizorenjima (redatelju, scenografu, broju predstava, datumima) može se pronaći u nezaobilaznom djelu kad su posrijedi kazališna uprizorenja u Hrvatskoj, Repertoar hrvatskog kazališta, urednika Branka Hećimovića. 6 Dakako da su sve navedene drame prevedene na hrvatski jezik i kao što se vidi, prevoditelji su bili odreda ugledna imena, kao što je, primjerice Iso Velikanović (Gaudeamus, Onaj koga ćuškaju). Zvonimir Kostelski (Život čovjeka), Ljubomir Rajić, (Dani života) i dr. Tekstovi svih drama igranih u Zagrebu danas se čuvaju u Zavodu za povijest hrvatskoga kazališta, drame i glazbe Hrvatske akademije znanosti i umjetnosti u Zagrebu, na Odsjeku za povijest hrvatskoga kazališta.

© Marica Liović, 2018

Marica LIOVIĆ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

146

Tko je Leonid Nikolajevič Andrejev?7 U povijesnom pregledu Ruska književnost Aleksandra Flakera, hrvatskog teoretičara književnosti i vrsnoga poznavatelje ruske umjet-nosti, poglavito one avangardne,8 o Leonidu Andrejevu doznajemo da je izuzetno “zaslu-žan za razvoj moderne proze u koju uvodi retoričan i metaforičan stil s mnogim antitezama i neočekivanim poredbama, patetičnim inverzijama, paradoksima i stilizacijom halucina-tornih misli i uzvika”. Iako se njegova prva djela vežu uz realističko oblikovanje likova, Flaker drži da je tu književnu strategiju vrlo brzo Andrejev zamijenio usredotočujući se na prikaz osjećaja i unutarnjih stanja neuravnoteženih, pomalo apstraktnih ljudi, ponajčešće intelektualaca. Andrejev je, smatra nadalje Aleksandar Flaker, duboko pesimističan pisac. U nekim pripovijestima donosi ekspresivne vizije ratnoga bezumlja na rusko-japanskom ratištu (Crveni smijeh) a često je u njega naglašeno prisutna tema ruskog revolucionarnog zbivanja. Kad je o dramama riječ, prema Flakeru, one su ekspresivne, simbolične i shema-tične u apstraktnom oblikovanju likova koji su najčešće i nositelji filozofskih poruka, no donoseći to iznimno kratko promišljanje o Andrejevljevu dramskome opusu u cjelini (koji

_________________________________ 7 Leonid Andrejev rođen je 9. kolovoza 1879. godine (21. kolovoza prema julijanskom kalendaru) u gradu Orelu, u obitelji srednjega sloja. Već u djetinjstvu zainteresirao se za knjige, no slikarstvo je bila njegova prva ljubav i pre-ma autobiografskim zapisima, bio je silno nesretan što u djetinjstvu i ranoj mladosti nije imao adekvatnu poduku iz slikarstva. Već zarana Leonid Nikolajevič počeo je pokazivati znakove depresije što je kulminiralo pokušajem sa-moubojstva zbog nesretne ljubavi 1894. godine. Depresijama je umnogome pridonosio i alkoholizam koji postaje sve intenzivnije izražen od 1902. godine. Iako je izvana ostavljao dojam stabilne osobe, imao je silnu potrebu kockati se vlastitim životom (legao na tračnice pred vlakom), ispitivati krajnje granice, baš kao i, naglašava njegova unuka, i u književnome radu [25]. Kad su posrijedi književni uzori, posebno je bio oduševljen A. Schoppenhauerom i njegovim djelom Svijet kao volja i predodžba. Godine 1896. počeo je objavljivati književne tekstove, a upoznao je i svoju buduću suprugu Aleksandru Veligorskaju (nećakinju velikoga Tarasa Ševčenka) koja će postati istinska vrijednost i oslonac u književnikovu životu, sve do prerane smrti, izazvane poslijeporođajnom groznicom. Godine 1897. diplomirao je te se počeo baviti pravnom praksom. Istodobno bavi se publicističkim radom (kao izvje-stitelj sa suda) u novinama “Moskovski vjesnik” i “Kurir”. Na javnu je scenu (u vezi s književnim radom) zakoračio nekoliko godina nakon Maksima Gorkog (Aleksej Maksimovič Pješkov 1868. – 1936.) a to je iznimno bitno spo-menuti jer književno-povijesni pregledi kao ključnu ističu činjenicu da ga Gorki (već tada autoritet na literarnoj sceni) uočivši Andrejevljev veliki dar, uvodi u ruske intelektualno-književne krugove – na velika vrata. Kako je rečeno, pravnik po struci, nekoliko je godina zarađivao za život u svojoj temeljnoj struci, no istodobno je ži-vot koji je susretao u sudnici eksploatirao kao građu za svoje crtice i satirične prikaze. Svoje je rane radove potpisi-vao pseudonimom James Lynch. Godine 1898. u “Kuriru” tiskana je njegova prva priča Bargamot i Garaska. Os-vrćući se na to doba, Andrejev je istaknuo da je priča nastala prema uzoru na Dickensa, no najvažnija posljedica objavljivanja toga teksta bila je činjenica da ga je primijetio Maksim Gorki. Taj susret otvara mu vrata izdavačke udruge “Znanje” koja mu 1901. godine tiska prvu knjigu. Širi kritičarski krug doživljava ga kao nastavljača klasičnog ruskog realizma koji su u to doba predstavljali Tolstoj, Korolenko i Čehov. Novele objavljuje isprva u krugu oko Gorkoga, ali se s njime razilazi: dok krug oko Gorkoga gaji socijalnu analizu i prosvjed, dotle Andrejev naginje apstrahiranju socijalnih motivacija i naglašava nagon, podsvijest, nemoral i raz-drtost čovjeka suočena s kriznim vremenom oko 1905. godine. To prijateljstvo i učenje s Maksimom Gorkim i uz njega, bilo je blagoslov i prokletstvo za tankoćutnoga Andrejeva koji je smatrao da ne postoje granice kad je riječ o književnosti. Gorki koji je već tada kalkulirao, vjerovao je da je iznad svega i svih revolucija pa Andrejevljevu po-trebu da književno uobliči jednu od revolucionarnih ikona (P. Rutenbrg i slučaj Gapon), prema Gorkijevu mišljenju, na negativan način – nije mogao oprostiti. O tome više vidjeti [25]. (O pogledu na književnost Maksima Gorkog vi-djeti više u Predgovoru [11: 3–5]. Godine 1917. preselio se u Finsku odakle je, među ostalim, svijet izvještavao o boljševičkim ekscesima. Umro je 1919. godine u progonstvu u Finskoj [25]. 8 Kad je riječ o ruskoj avangardi nezaobilazna su Flakerova djela Poetika osporavanja, Ruska avangarda iz 1982. go-dine te Ruska avangarda 2 iz 2009. godine [10: 3–311] koja predstavlja iznovljavanje i svojevrsnu dopunu Flakerovu djelu Ruska avangarda iz 1982.

Drama Ignis Sanat. Sava Leonida Nikolajeviča Andrejeva… ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

147

nije ni kvantitetom, a još manje kvalitetom zanemariv)9, Flaker se ne osvrće ni na jedan dramski tekst pojedinačno. Vrlo sažet tekst posvećen Andrejevljevu književnome stvara-nju Flaker zaključuje rečenicom da se Andrejev s pravom smatra ruskom pretečom europ-skoga ekspresionizma,10 pa tako i ruske avangarde11 [9: 106].

Vrijeme pojave Leonida Andrejeva na ruskoj književnoj sceni koincidiralo je s burnim povijesnim događajima, ratovima i revolucijama, koji su trajno i potpuno promijenili kako pojedinca i njegov stav prema osvajanjima i ljudskim žrtvama kao neminovnim posljedi-cama posezanja za tuđim, tako i društvo u cjelini. Strah, neizvjesnost, rasap dotadašnjih vrijednosti i neetabliranje novih doveli su, smatra M. Stojnić, do “potpune rasutosti autor-skih ličnosti (…) jedan od rečitih primera takve autorske ličnosti i dela je Leonid Nikolajevič Andrejev (…)” [1: 312].

U njegovim ranim radovima, poglavito kad je riječ o prozi, uočeni su utjecaji Koro-lenka, Dostojevskog, kasnoga Tolstoja i Čehova, posebice kad je riječ o tematiziranju malih ljudi. Mila Stojnić smatra da je nakon tih “stilskih lutanja” Andrejev “pokušao da pronađe svoj put i originalni izraz u maniru ruskih simbolista. Tražeći sebe u prošlosti i savreme-nosti ruske književnosti, on se u osnovi ni za što potpuno nije vezao” [1: 312].

I aktualna znanstvena propitivanja Andrejeva u Srbiji rezultirala su sličnim stavovima: temeljna je karakteristika Andrejevljeva dramskoga pisma simbolizam, odnosno kolebanje između simbolističkih drama i “psiholoških drama realističnog prosedea”. Posebnu teško-ću pristupu dramskome djelu ovoga autora, smatraju suvremeni istraživači, predstavljaju i njegovi “izleti” u političku dramu kao i domoljubni angažman preko polemičkih tekstova i dramskih djela [24: 234].

Uz izneseno, kao posebnost njegova književna izričaja kritika je isticala “psihološku i umetničku kompleksnost (…) i predodređenost da svedoči o mnogostrukoj složenosti svoga vremena u literaturi” [1: 312]. Iako zaneseni poklonik Tolstojevljeve filozofije, s obzirom na ideologiju koju čitamo u njegovim djelima, nikada to nije bilo potpuno i bezre-zervno. Književna kritika smatra da je jedan od pozitivnih pomaka mladi epigon napravio u odnosu na svoj književno-filozofski uzor u trenutku kada je Tolstojevljevu filozofskome nauku suprotstavio socijalni bunt koji ga je u konačnici zbližio s Gorkim.

Nakon 1908. godine dominantna je strategija u oblikovanju njegova književnoga djela gro-teskna deformacija stvarnosti, što je najvidljivije u dramama iz toga razdoblja. Kritika nije _________________________________ 9 Riječ je o dvadeset djela, objavljivanih od 1906. do 1922.: Prema zvijezdama, Život čovjeka, Sava, Crne maske, Anatema, Dani našeg života, Anfisa, Gaudeamus, Ocean, Ekatarina Ivanovna, Profesor Storitsin, Otmica Sabi-njanki, Ne ubij, Misao, Okovani Samson, Onaj koga ćuškaju, Requiem, Dobri duhovi, Valcer za pse. M. Panaotović, citirajući K. Inčin, navodi da je Andrejev u jedanaest godina bavljenja dramskim stvaralaštvom napisao 19 drama i 4 minijature [24: 233]. 10 Mnogo manje pozornosti, primjerice, Andrejevljevu liku i djelu posvećuje Reinhardt Lauer u Pregledu ruske knji-ževnosti. Lauer Andrejeva prikazuje u okviru potpoglavlja Krug oko Znanja konstatirajući da je Andrejev rano za-mijenio realističke zasade fantastičnim i iracionalnim motivacijama. U vezi s dramskim opusom, Lauer zaključuje da je najpoznatiji dramski tekst Andrejevljev situacijska drama Čovjekov život koja dramaturgijom podsjeća na Strind-berga i Maeterlincka [14: 161]. 11 U svojem je kapitalnom djelu kad je o avangardi riječ (Ruska avangarda, 1984.) A. Flaker posvetio poglavlje pod naslovom Je li moguć esteticizam u katastrofičnom svijetu? Leonidu Andrejevu, odnosno Andrejevljevu avangar-dnom književnome modelu kakav se dade iščitati u noveli Crveni smijeh. Inače, riječ je o iznimno cijenjenoj kraćoj prozi u hrvatskoj književnosti na koju je posebno ukazivao i prvak hrvatskog književnog ekspresionizma Miroslav Krleža [8: 72].


148

jedinstvena kad je posrijedi oprimjerenje poetika u tim tekstovima12. Mila Stojnić, referi-rajući se na književnikove prozne tekstove, zaključuje da je Andrejev obuzet “krizama čiste savesti u to tmasto vreme i ukazuje na bekstvo od sveta kao jedini spas za nju (savjest, p. a.) i zato nije bez razloga ovaj autor, čiju je ličnost izuzetno teško odvojiti od njegova dela, nazvan Hamletom ruske književnosti” [1: 313]. U dramama iz toga vremena, slaže se većina proučavatelja njegova djela, književnik se ponajprije bavio problemom ljudskoga postojanja i s tim u vezi pitanjima života i smrti, dobra i zla, razuma i graničnih stanja svijesti.

M. Stojnić smatra da realistični izvanjski detalji (koji su “stalnim mjestom čitanja” Andrejevljevih djela) nose u sebi alegorijsko i simbolično značenje, koje je Andrejev na-govijestio ponajprije u noveli Crveni smijeh, i koje “dobiva izuzetnu ekspresiju u trima njegovim najvažnijim dramama Ka zvezdama,13 Anfisa i Sava” [1: 314].

Kao temeljno obilježje ovih triju drama stručna je javnost istaknula problem sukoba između duhovnog i materijalnog načela, s tim da su Anfisa i Sava14 (Ignis sanat) situirane u psihološkoj sferi. Uz dramski tekst Sava (Ignis sanat) ističe se i da je posrijedi djelo koje aktualizira tada iznimno osjetljivo pitanje, a to je pitanje postojanja Boga.

Svakako je novinom koja će postati iznimno popularnom za vrijeme dominacije ekspre-sionizma, sukob između nadahnutog, drukčijeg pojedinca (ničeanskog Nadčovjeka koji za-stupa inovaciju i kreaciju u svim segmentima ljudskoga života) i mase (ničeanskoga stada, obično zastupnika tradicionalnih vrijednosti i krilatice: “Bolje vrabac u ruci, nego golub na grani”). No ta je konkretna masa (lik masa) apsolutno izvan kontrole pa je nemoguće predvi-djeti reakcije, kao i shvatiti pravila funkcioniranja i vrijednosti koje bi tu razularenu gomilu mogle držati “na uzdi”. Upravo u toj činjenici, dodatno naglašenoj nagonom zvijeri koje okru-žuju izdvojenu životinju (Savu) i zbog (apsolutnoj većini) posve nejasnih razloga, ali gonjeni praiskonskim instinktom namirisane krvi, životinjski okrutno pripadniku svoje vrste (čovje-ku) bez trunke žaljenja, oduzimaju život. Lik Save (antikrista) ima svoj stvarnosni okvir15.

Posebno kad je riječ o drami, Andrejev je bio svjestan potrebe modernizacije scensko-ga izraza u Rusiji, no u isto vrijeme gotovo opsjednut tragao je za odgovorom gdje je mjesto i koja je misija intelektualca u suvremenom društvu [24: 235–236] pa u tom smislu

_________________________________ 12 Ocjene djela kreću se u širokom rasponu od realističnih preko simbolističnih do ekspresionističkih (avangardnih) djela. Pomnom bi se raščlambom u većini drama nastalih u razdoblju od 1907. do 1910. godine vjerojatno dale detektirati označnice svih triju poetika. 13 Zanimljivošću je da je Andrejev dramu Prema zvijezdama počeo pisati sa svojim mentorom i promotorom Gor-kim (pod naslovom Astrolog), no Gorki je ubrzo završio u zatvoru, a Andrejev je završio, zapravo, svoju dramu Pre-ma zvijezdama. Taj je dramski komad poseban već i zbog činjenice da ga kritika smatra unikatnim: riječ je o jedinom Andrejevljevu afirmativnom stavu prema životu, s temeljnim pitanjima o granicama ljudskoga saznanja [1: 314]. 14 Andrejev je ovu dramu ironično nazvao Pečalna povest o nekom mladiću kome je palo na pamet da leči zemlju ognjem, a dobio je motikom po glavi i od toga umro. 15 Prema svjedočenju Maksima Gorkog, kao model za lik Save Andrejevu je poslužio samouki pronalazač Ufimacev koji je sa svojim prijateljima pokušao uništiti ikonu Bogorodice Kurske. Gorki se iznimno negativno odredio naspram Andrejevljeve umjetničke transpozicije Ufimaceva, smatrajući da ga je potpuno i nepotrebno izobličio, a zapravo je riječ o tipu lika koji ruska književna scena još i nije krenula eksploatirati. Pretpostavljamo da je posrijedi ipak stav prema kojem je Gorki-revolucionar na neki način nadjačao Gorkoga-književnika. Vjerojatno je smjerao na afirmaciju tipa koji bi morao opredmetiti vrlinu i kao takav obračunavati se s nazadnim stavovima. No Andrejev je u umjetničkoj transpoziciji stvarne osobe krenuo za svojim uzorom Dostojevskim, odnosno, smatra Stojnić, Andrejev je i realni lik i svoga junaka doživio kao modernizirane verzije Kirilova iz Nečistih sila Dostojevskog. Pri tom je Savu doveo u situaciju, da slijedeći svoje ideje, dragovoljno prinese kao žrtvu i vlastiti život [1: 315].


149

valja čitati i tumačiti i djelo Ignis sanat. Sava. Ovaj se dramski uradak javlja u trenutku pi-ščeva dubokog (poslije će s pokazati: potpunog i trajnog) razočaranja revolucijom i revo-lucionarima, s temeljnom misli o uzaludnosti anarhističnoga čina.

U to vrijeme (oko 1907. godine) Andrejev je bio opsjednut dramskom književnošću i to ponajprije, smatra kritika, jer je slutio da baš drama pruža mogućnosti za izravno priopćavanje svega onoga što se slutilo, nagađalo, što je visjelo u zraku u Rusiji njegova vremena. Riječ je o stvarima za koje još ne postoji adekvatan izraz u stvarnosti. “Težeći da to otelotvori na sceni, on je u osnovi najdublje reprodukovao dvojstvo realnosti i apstrakcije, koje se (…) u samoj stvarnosti i atmosferi koja se na njoj gradila, duboko osećalo [1: 315].

U daljnjim se svojim dramskim radovima Andrejev sve više udaljavao od stvarnosnih okvira i sve dublje ulazio u borbu ideja. Na taj je način, depersonalizirajući likove16, svodeći ih na funkcije te dokidajući aristotelovski mišljene kategorije prostora i vremena, ostvario univerzalnost, odnosno, opredmetio školski definiranu ekspresionističku dramu (Anatema i Smrt čovjekova, posebice).

U cjelini gledajući, Andrejevljeve književne preokupacije – aktualne su i danas17: pobuna protiv sustava, terorizam, represalije državnoga aparata, socijalna bijeda i čovjek uhvaćen u klopku vremena. Osuđenici na smrt, revolucionari i lopovi, izjednačuju se suo-čeni sa smrću, a prostitutka postaje moralnom vertikalom (vrlo čest motiv i u hrvatskim ekspresionističkim djelima). Stil je Andrejevljev ekspresivan, retoričan, naracija isprekida-na, fabula minimizirana, svedena na osnovno [1: 315–316].

Ignis sanat. Sava u Osijeku 1910. i 1911. godine. Nekoliko se sretnih okolnosti po-godilo da je toga 8. siječnja 1910. godine osječki kazališni ansambl, tada tek tri godine si-tuiran u svome domu, historicističkoj zgradi izgrađenoj još 1866. godine u Županijskoj ulici, uprizorio Ignis sanat. Savu, kontroverznu i zabranjivanu četveročinsku dramu rusko-ga književnika Leonida Nikolajeviča Andrejeva. _________________________________ 16 U tom je smislu posebno indikativna drama Život čovjeka u kojoj bezimeni Čovjek i Žena kroz Ljubav i Bijedu sta-saju do Pira i izobilja, a onda praćeni Nesrećom i boli stižu do Smrti. I ostali likovi bezimeni su (doktor, starica, dje-vojke i mladići, Netko u sivom, gosti, milosrdna sestra, nasljednici). Posrijedi je subverzija klasičnog (aristotelovskog) tipa drame jer radnje gotovo da i nema; riječ je o nepovezanim razgovorima koji redovito završavaju stereotipnim svršecima kao što su, primjerice: Htio bi sve ponijeti u grob, Treba zahvaliti Providnosti, Ne zna da u grob čovjek odlazi sam i dr. U tom kontekstu (destrukcija klasične drame) svakako treba spomenuti i pojavu lika kojeg je pisac nazvao Netko u sivom. On u isto vrijeme predstavlja i antički kor i oprimjeruje neku nevidljivu, neumoljivu i neizbjež-nu sudbinu koja upravlja događajima, izvan ljudske moći. Iako se na prvi pogled čini da je opredmećeno jedinstvo mjesta i vremena radnje u klasičnome smislu, “u osnovi te odrednice, mesta i nisu nikakve odrednice, one su toliko uopštene da mogu iste takve postojati na svakoj tački Zemljinoj i u bilo koje vreme” pa u tom smislu možemo govoriti o vremensko-prostornom univerzalizmu [1: 316]. Drama Život čovjeka bila je izvedena na sceni Hrvatskog narodnog kazališta u Zagrebu, i to samo dvije predstave. Premijerno, drama je prikazana 14. travnja 1908. godine, redatelj je bio Josip Bach, a drugi (i posljednji) put 25. travnja 1908. godine [12: 106]. Inače, riječ je o jednoj od najizvođenijih drama koja uz to što je u vrijeme kad je nastala predstavljala novinu i izazov, kad je posrijedi kazališno uprizorenje, svoju popularnost duguje i jednom od najpoznatijih i najutjecajnijih redatelja toga doba Vsevolodu Mejerholdu. 17 Promatrajući status Leonida Andrejeva danas, ponajprije mislimo na prevođenje njegovih djela te osvrte stručne javnosti, ako ne na opus u cjelini, ono makar na iznovljena djela – dolazimo do zanimljivoga paradoksa. Andrejev je, kad je posrijedi prevoditeljska djelatnost, posljednjih dvadesetak godina kontinuirano prisutan i predstavljan čitatelj-skoj publici: Monolith, almanah znanstveno-fantastične književnosti (uz S. Kinga, Stokera Brama, 1998.). U zbirci Ruska fantastična pripovijetka iz 2003. godine (uz Turgenjeva, Gogolja, Dostojevskog i Grina). U zbirci istoga na-slova, ali iz 2005. godine (pripovijest On). Godine 2002., u časopisu “15 dana” objavljena je Šutnja. Priča o sedmero obješenih iznovljena je 2007.; Žur u Magdenlandu (Andrejev, pripovijest Smijeh) 2010. godine te Život Vasilija Fivej-skog 2017. godine, no potpuno izostaje interes akademske zajednice za promišljanje djela ovog intrigantnoga pisca.


150

Ponajprije, riječ je o činjenici da se Vukovarac, Slavonac dr. Nikola Andrić,18 slavist i romanist, bečki doktor filologije, dramaturg Hrvatskog narodnog kazališta u Zagrebu, po-moćnik ministra nastave te sa Stjepanom Miletićem utemeljitelj Glumačke škole, silno zagrijao za osnivanje pokrajinske kazališne kuće te da je sve svoje znanje i iskustvo stavio u funkciju oživotvorenja te ideje kao njezin utemeljitelj, prevoditelj, dramaturg i ravnatelj [5: 17].

U povoljne okolnosti, a govorimo o 1909. godini, svakako valja ubrojiti i činjenicu da se nakon mnogih lutanja (bugarske, splitske i zadarske odiseje) u gradu na Dravi skrasio i kontroverzni multiumjetnik, hrvatski modernist Srgjan Tucić, najprije kao dramaturg, a potom kao i intendant Hrvatskog narodnog kazališta od 15. travnja 1909. do 31. srpnja 1910. godine, pokušavajući nastaviti putem koji je tako temeljito i pomno osmislio Nikola Andrić.

Iako na prvi pogled nije izravno u vezi s našim predmetom rada, da bi se objasnila prisutnost ruskoga dramatičara na sceni HNK u Osijeku, valja nam se vratiti u osječku kazališnu prošlost koja je, opet, neodvojiva od društveno-povijesnoga konteksta.19 Kaza-lišna je djelatnost u najvećoj mogućoj mjeri obilježavala kulturni život Osijeka; počevši još od isusovačkih predstava pa do suvremenih dana – kazališno okupljanje nezaobilaz-nim je dijelom gradskoga života bez obzira na to je li riječ o samostanskim predstavama, učeničkim pokušajima, scenskim uprizorenjima dragovoljačkih družina, razdoblju domi-nacije njemačkoga kazališta, gostovanja zagrebačkih i novosadskih profesionalaca ili pak vremenu kada je Osijek, napokon, imao i svoje, hrvatsko, profesionalno kazalište [7: 15–17].

Iako je oduvijek pripadao Hrvatskoj, Osijek je od samih početaka predstavljao multi-kulturalnu sredinu što je svakako afirmativno kad govorimo o bogatstvu različitosti, no problem su bile one etničke skupine koje su na agresivan način i pod svaku cijenu nasto-jale asimilirati kako hrvatsko, tako i ostalo, poglavito, slavensko stanovništvo. Toj činjeni-ci ide u prilog i ideja Marije Terezije koja ga još u 18. stoljeću imenovala rasadnikom njemstva u Slavoniji pa stoga i nije čudno da je Osijek, gradić na samome rubu Monarhije, imao gotovo izravnu vezu, kad su posrijedi kulturna događanja, sa samom prijestolnicom

_________________________________ 18 Nikola Andrić uskoro je napustio Osijek, no njegova vizija kazališta i njegova repertoara još je živjela neko vrijeme, što je vidljivo, među ostalim, iz činjenice da je osječku kazališnu kuću napustio 1908. godine, a Andrejevljevo djelo koje je on preveo i uvrstio na repertoar, premijerno je izvedeno u siječnju 1910. godine. Osim toga, iz kratke zabilješke s gostovanja osječkih kazalištaraca u Karlovcu doznajemo da je ansambl već 1907. godine počeo s pripremama ovoga zahtjevnog komada [16: 70]. Kao vrstan poznavatelj književnosti, posebice dramske, svjestan svih problema koje do-nosi multietnička sredina, osječkoj je kazališnoj kući namijenio ozbiljan i umjetnički konkurentan repertoar, s naglas-kom na drami, i to onim djelima koja će istodobno svjedočiti da je mali Osijek uz bok europskim prijestolnicama kul-ture kad je posrijedi aktualnost, a u isto vrijeme i obrazovati publiku na klasičnim komadima. I koliko god se Nikola Andrić nije štedio preuzimajući obveze koje su umnogome premašivale opis njegova posla – u tako kratkom vremenu bilo je nemoguće preodgojiti publiku koja je, unatoč dobroj posjećenosti i najzahtjevnijih komada, i dalje vapila za operetom koju joj hrvatska kazališna kuća u to vrijeme nije mogla pružiti, jednostavno jer u tome trenutku nije imala adekvatan operetni ansambl. Kako bi zadržao interes publike, Andrić je izbacivao dramski novitet za novitetom, no s vremenom publika više nije bila zainteresirana i prihodi mlade kazališne kuće, ionako nestabilni – drastično su pali. Zato je uprava odlučila kazališnu zgradu iznajmiti basistu Žarku Saviću, a N. Andriću su predložili da ostane upraviteljem. No Andrić ponudu odbija i podnosi ostavku iako se cijeli grad digao na noge ne bi li ga privoljeli da promijeni odluku [16: 99–101]. 19 O kazališnoj povijesti Osijeka, vidjeti više kod Bogner Šaban [16–35].


151

Bečom. Njemačke putujuće družine20 (nešto poslije s istim ciljem Osijek će posjećivati i mađarska kazališta21) redovito dolaze u Osijek, donoseći duh srednje Europe, ali implicit-no i provodeći germanizaciju, odnosno mađarizaciju [15: 95].

Tomu treba dodati i stalni rat koji postoji između osječkoga tiska na njemačkom jeziku (“Die Drau”, “Slavonische Presse”) i hrvatskoga tiska (ponajprije osječke “Narodne obra-ne”, poslije preimenovane u “Hrvatsku obranu” te “Hrvatskoga lista”). Napetosti doživlja-vaju vrhunac 1906. godine, kada “Narodna obrana”, među brojnim tematsko-idejnim vrlo sličnim tekstovima, donosi sljedeći:

“Hrvatsku je preplavila njemačka knjiga, kano što je nekad francezka poplavila Nje-mačku… Slavonija je od svih slavenskih zemalja u najvećoj pogibelji, jer je najljepša… A kolika je ironija sudbine, da je rodni grad najvećeg Hrvata (Strossmayera, nap. aut.) najve-ći tabor one kulture koju je veliki rodoljub nastojao odbijati (…)” [16: 30].

Članovi osječkog kazališnog društva, odreda gradski prvaci i uglednici, na svaki su način promovirali novoutemeljenu kazališnu kuću, ističući, ne bez ponosa, da tek osnova-no kazalište ima tako ambiciozan program kojim bi nesumnjivo moglo konkurirati i etabli-ranim srednjoeuropskim pozornicama. O ozbiljnosti repertoara osječkoga kazališta svjedo-či i tekst Program hrvatskog kazališta u Osijeku, objavljen u “Narodnoj obrani” 21. rujna 1907. godine [16: 58], uglednog osječkoga odvjetnika i jednoga od utemeljitelja osječke kazališne kuće dr. Aleksandra Saše Isakovića:

“Gotovo svako autorsko ime i svaki naslov djela, koji je spomenut u prvom programu našeg kazališta, ima svoje odredjeno značenje. Krupna su to imena koja će donijeti u našu provinciju ponajveće ideje najraznolikijih historijskih epoha: od Eshila, Sofokla, Sudrake, Shakespearea i Molierea, pa sve do Ibsena, Andreeva (…). Da li su ikada prije davane

_________________________________ 20 Jedan od događaja koji je vjerojatno djelovao kao kap koja je prelila čašu u vezi s gostovanjem njemačkih kazališnih družina. U siječnju 1904. godine u Osijeku je gostovala njemačka kazališna družina ravnatelja Rose-Na-vratila s operetom Rastelbinder koja je prema pisanju “Narodne obrane” ne samo uvreda za braću Slovake nego i za Hrvate i to na najgrublji način. Nekoliko Hrvata koji su bili nazočni na toj predstavi bili su zgroženi nad takvom uvredom koje im “u hrvatskom gradu siplje u lice sa pozornice od nekuda dotepeni pjevač”. Incident se nastavio prosvjedom studenata, ali i svih slojeva građanstva. Vrhunac je bahatosti njemačkih putujućih družina koje su se pre-ma domicilnome stanovništvu odnosile svisoka i u najmanju ruku kao lučonoše kulture i prosvjetiteljstva, dogodio se kada je spomenuti ravnatelj, nakon što je predstava zabranjena i nakon silnih prosvjeda, odlučio zatražiti od Grad-skoga poglavarstva povećanje subvencije za predstavu i to još za više od 3000 kruna, makar je na ime subvencije isti iznos već dobio. Sve se zakuhalo osobnim sukobom ravnatelja Rose-Navratila i dr. Vase Muačevića, gradskoga za-stupnika, na sudu gdje je dr. Muačević, među ostalim izjavio 'Kad bi npr. došao Slaven u koji njemački grad, pa se tako vladao kao Rose u Osijeku, sigurno bi letio odonud i bez subvencije.' Iako je građanstvo bilo konsternirano cijelim događajem i 'uvriedom koja im je dobačena u lice sa pozornice grada Osieka', ipak je dr. Muačević zbog demonstracije domoljubnoga stava u vlastitu gradu bio kažnjen s deset dana zatvora i 1000 kruna globe, no u listopa-du iste godine sud ga je oslobodio, ukinuvši prijašnju presudu. Godine 1904./1905. u Gradskom se poglavarstvu raz-vila borba između pristalica i protivnika izdavanja kazališne zgrade njemačkim družinama. Kako god, Hrvati i Srbi u Gradskome poglavarstvu uspjeli su da se njemačkoj putujućoj družini izda koncesija na samo tri mjeseca, što je ostavljalo prostor za gostovanje hrvatskih, odnosno srpskih društava. Taj je događaj umnogome ubrzao proces ute-meljenja nacionalnoga kazališta koji se napokon dogodio 1907. godine. Zanimljivošću je da je veliki zagovornik nje-mačke kazališne riječi u Osijeku bio Adam Reisner, vlasnik poznate Tvornice žigica i jedan od osnivača Hrvatskoga sokola [16: 21–22]. 21 U pokušaju da se umanji vrijednost i zasjeni otvaranje druge kazališne kuće u Hrvata, skupina osječkih Mađara odlučila je pozvati u Osijek ansambl mađarske opere i operete iz Pečuha, znajući da je osječka publika “slaba” na takve sadržaje. No plan im nije uspio jer je nenjemački i nemađarski Osijek vrlo euforično doživio otvaranje nacio-nalnoga teatra i apsolutno živio za dan otvorenja [16: 53].


152

u hrvatskoj pokrajini klasične Elektre i Orestije, pa Shakespeareov Mletački trgovac, ori-jaška ruska društvena drama Ignis sanat (…)” [16: 58].

No Andrejev svoj život, kako smo već istaknuli, na osječkoj pozornici duguje ponaj-prije dr. Nikoli Andriću, njegovu entuzijazmu i želji da prije zagrebačkog kazališta postavi na scenu tada izuzetno popularnoga Leonida Andrejeva. Osvrćući se na svoje “osječke da-ne” entuzijazam i vjeru u uspjeh, godine 1937. za “Hrvatski list”, Nikola Andrić je izjavio:

“Čak sam htio i da konkuriram sa zagrebačkim teatrom pa sam – onako izmoren dnevnim radom i večernjom predstavom – po cijele noći, smrzavajući se u jednoj sobi na obali Drave, prevodio za svoj personal Andrejevljevo djelo Ignis sanat, za koje sam znao da ga zagrebačko kazalište nema na repertoaru [16: 46].

Dakle, zahvaljujući agresivnoj germanizaciji, odnosno protumjerama što su ih ugledni Osječani nenijemci provodili kako bi zaustavili odnarođivanje, konstantnim pritiscima koji su dolazili iz osječkih tiskovina na njemačkom jeziku, entuzijazmu i malo prkosa dr. Niko-le Andrića, rusofilu, redatelju Srgjanu Tuciću, Andrejevljevo je djelo predstavljeno i osje-čkoj kazališnoj publici.

Recepcija Andrejevljeve drame Ignis sanat. Sava22. U svojoj je glasovitoj teoriji re-cepcije Hans Robert Jauss istaknuo ulogu recipijenta pri konačnom ostvarivanju umjetni-čkoga djela. Ne ulazeći u ovoj prigodi u detaljnu elaboraciju svih relacija koje je Jauss označio relevantnima za objektivnu recepciju, istaknimo i da je ovaj teoretičar veliku po-zornost posvećivao ideji prema kojoj su i stručni recipijenti ponajprije, posebice u prvom susretu s umjetničkim djelom, samo laici, a tek na sljedećoj razini oni su i stručni pri-matelji, profesionalni ocjenjivači umjetničke pojave na koju se referiraju [13: 256–272]. No takva elaboracija postaje ozbiljno ugrožena onoga trenutka kada je stručna prosudba kontaminirana izvanumjetničkim razlozima kao primarnima, kao što bi to, primjerice, bili nacionalnost autora ili izvođača te jezik izvedbe.

Od samih je početaka ozbiljnije kazališne djelatnosti u Osijeku uočeno izvrsno pra-ćenje kazališta u tisku. Referenti za kulturu obiju strana (i tiska na hrvatskom jeziku i onoga na njemačkome) veliku su pozornost posvećivali izvješćivanju o događanjima u ka-zalištu i oko njega. No ni ovdje se nikako nije mogla očekivati objektivnost jer pitanje ka-zališta i njegova utjecaja u gradu, bilo je i prvorazredno političko pitanje pa su opstrukcije i podmetanja bili sastavnim dijelom napisa o kazališnoj svakodnevici23. Već ovisno o autoru čije je djelo bilo postavljano, otprilike se znalo kako će reagirati koja referada za kul-turu. “Narodna obrana” preferirala je slavenski repertoar na tragu Strossmayerova nauka.

_________________________________ 22 U svojem kapitalnom djelu, kad je riječ o osječkome kazalištu, Prvih četrdeset godina, Dragan Mucić, nažalost, ispostavljajući fakturu ostvarenja u prva tri mjeseca 1910. godine, samo konstatira da je osječko kazalište “od 1. siječnja do 31. ožujka izvelo ukupno 89 predstava od čega 9 dramskih noviteta, i to Ignis sanat Andrejeva (Andrićev prijevod) (…)”, ne osvrćući se posebno ni na dramski tekst niti na kazališno uprizorenje. Slična je situacija i kad je posrijedi inventurni prikaz 1911. godine [16: 142–149, 157–161]. 23 Vidjeti, primjerice, slučaj operne pjevačice Sultanije Cijuk-Savić. “Narodna obrana” u prigodi premijere Cava-lerije rusticane vrlo pohvalno se izrazila o nastupu Sultanije Cijuk-Savić koja je tumačila ulogu Santuzze. No “Die Drau” njezin nastup ocjenjuje izuzetno lošim što se ponavljalo i u vezi sa sljedećim nastupima. Iako se građanstvo pljeskom na otvorenoj sceni nedvosmisleno izjasnilo što misli o nepotpisanim tekstovima u kojima se sustavno na-pada i omalovažava gospođa Cijuk-Savić, “Die Drau” ne odustaje od ideje destabilizacije ionako krhkog kazališnoga ansambla. Koliko se nisu birala sredstva za ostvarenje cilja (zatvaranje kazališta), svjedoči i činjenica da su u svojim napisima neprestance potencirali činjenicu da bračni par Savić nisu Hrvati, “želeći na taj način izazvati neslogu među glumcima Hrvatima i Srbima” [16: 99–100].


153

Uz potrebu da izvijesti, uredništvo je na sebe preuzelo i obvezu da educira pa se u tome smislu razumiju vrlo opsežni napisi o autoru i njegovu djelu u kojima se građanstvo priprema za susret s kazališnim uprizorenjem, dosadašnjim postavljanjima, kao i recepciji toga djela na drugim pozornicama. Osim što je intencija podignuti opću kulturu na višu ra-zinu, cilj je i razvijati i neprestance podgrijavati nacionalni osjećaj. Danas se čini samora-zumljivo, no i kazališna uprava i osviješteni intelektualci izvan kazališta veliku su borbu vodili s ustaljenom percepcijom kazališta kao mjestom zabave pa je jedan od važnijih cil-jeva bio da osječka kazališna publika ne doživljava odlazak u kazalište isključivo kao za-bavni čin, nego i kao oblik komunikacije s umjetničkim djelom pri čemu bi Osječani tre-bali biti relevantan i ravnopravan dio recepcijskoga trokuta.

Imajući sve to u vidu i vodeći računa o izuzetno složenoj društveno-političkoj situaciji u Osijeku u trenutku uprizorenja ovoga dramskoga teksta Leonida Andrejeva, moglo se očekivati, kao i u većini sličnih situacija dotad, da će se tisak baš kao i građanstvo podijeli-ti. Na jednoj strani, kako smo već u nekoliko navrata istaknuli, obično bi bili vatreni zago-vornici hrvatske i panslavenske ideje onako kako ju je definirao nadbiskup Strossmayer, s druge pak strane, izuzetno je utjecajan neslavenski element koji je na sve načine nastojao opstruirati jačanje sveslavenskoga jedinstva u Slavoniji.

Uobičajeno je bilo da sve ono što hrvatski listovi promiču kao vrijednost, njemački gle-daju svisoka i omalovažavaju24. No ne i u ovom slučaju. U rubrici Theater, Kunst und Lite-rature u listu “Die Drau”, autor potpisan inicijalima S. v. T.25 donosi opsežan tekst pod na-slovom Ignis sanat, Drama in drei26 Akten von Leonid Andrejev. Zur heutigen Premiere27. Prvi je dio teksta obojen osobnom notom jer se autor referira na svoj boravak u Rusiji i si-tuaciju u kojoj je upoznao L. Andrejeva. Nakon toga, daje nekoliko uopćenih ocjena o knji-ževnome djelu Leonida Andrejeva, ističući veliki pomak u Andrejevljevu književnome opu-su u odnosu na prve radove u kojima se dade naslutiti i ponešto od socijalističke propagande, što dovodi u vezu s utjecajem Maksima Gorkoga (posebno se potencira pripovijest Magla i u nas, uz Krležu često spominjana pripovijest Crveni smijeh). Prema ovom autoru, u kasnijim djelima Andrejev je evoluirao od onoga koji propagira socijalističke ideje do propagandista

_________________________________ 24 Baš kao i grad, kako je već u nekoliko navrata istaknuto, i situacija u kulturi bila je podijeljena i kad su posrijedi umjetničke preferencije i post festum, realizacije. Na tragu takvoga stava jesu i opredjeljenja glavnih izvjestitelja za kulturu dnevnih novina. Kad je posrijedi “Narodna obrana” u vremenu od 1908. do 1912., glavni kazališni referent bio je Ivan Švrljuga Krstitelj za čiju je kritiku, među ostalim, zamijećeno da iskazuje naklonost prema određenim dramatičarima i njihovim djelima, što je ponajprije determinirano nacionalnošću dramatičara, odnosno nacionalnom pripadnošću ansambla. U njegovim se tekstovima nedvosmisleno osjeća da preferira sve hrvatsko, srpsko ili slo-vačko, što je i logično s obzirom da piše za hrvatski list, ali i tijekom razdoblja kada osječka kazališna kuća i ansambl tek stasavaju i traže svoje mjesto pod suncem, rukovodeći se ponajprije pri osmišljavanju repertoara, Stross-mayerovim panslavenskim idejama. Dakako da su glavni neprijatelji bile njemačke i mađarske družine i dramatičari, no, ističe Biskupović, iako Švrljuga preferira sve hrvatsko, odnosno slavensko, pošteno će prosuditi i njemačko odnosno mađarsko djelo [6: 225]. Švrljuga je svoje kazališne osvrte, prikaze i kritike najčešće potpisivao s –a, –a.–, –l, –l.–, –z, –z.– [6: 223]. 25 Prema Biskupoviću, iza inicijala S. v. T. krije se Srđan Tucić [5: 150], jedan od ponajboljih dramatičara hrvatske moderne. Srđan Tucić otprilike je godinu dana (od 1910. do 1911.) surađivao u kazališnoj rubrici “Die Draua”. 26 Zašto je Srđan Tucić napisao da je riječ o drami u tri čina, ostaje nepoznanicom jer je i književno djelo sazdano od četiriju činova. Književni kritičar “Narodne obrane”, kao i izvjestiteljica “Slavonische Presse” također navode da je riječ o drami u četiri čina. 27 Drama u tri čina Leonida Andrejeva. Uz današnju premijeru. Svi navodi iz listova “Die Drau” i “Slavonische Presse” slobodan su autoričin prijevod.


154

revolucije ljudskih duša. Slijedi kraći sadržaj djela, a onda poduži osvrt na glavni lik: Sava je gotovo nepismen, usijana glava, u sukobu s tradicijom i postojećim redom. S revolucionar-nim (anarhističnim) idejama dolazi u dodir tijekom boravka u Moskvi, no nakon nekog vre-mena odlučio se za neovisno djelovanje. Autor teksta ističe da je riječ o tipično ruskoj drami, no da je unatoč tomu to djelo izazvalo snažne emocije na njemačkim pozornicama. Govoreći vrlo biranim riječima i s oduševljenjem, autor tekst završava konstatacijom da je djelo bilo zabranjivano u Rusiji,28 no da su ga vidjeli stanovnici Berlina i Beča gdje je dočekano i ispraćeno s najljepšim ocjenama, a da su Osječani sretni jer osječka je kazališna scena prva slavenska pozornica koja je oživjela ovo Andrejevljevo djelo.

“Narodna obrana” pak u mnogo se većoj mjeri posvetila najavi ovoga djela, objavlju-jući svakodnevno kratke najave. U rubrici Iz hrvatskog kazališta nepoznati referent ovog dnevnoga lista, donoseći program kazališta za cijeli tjedan, u vezi je s dramskim novitetom na osječkoj kazališnoj sceni, objavio sljedeći tekst:

“Za subotu, 8. o. mj. sprema dramatski ensemble grandioznu dramu Leonida Andreje-va Ignis sanat koja spada u najsjajnije i najsenzacijonalnije dramske produkte novijeg vre-mena. U Rusiji zabranila je cenzura, ne samo prikazivanje, već i štampanje toga djela. Djelo je prikazivano najprije u Berlinu, onda u Italiji, a nedavno veličajnim uspjehom i u Beču. Od slavenskih pozornica biti će osječka prva koja će iznijeti Ignis sanat” [17: 3].

Ne znamo koliko su građani Osijeka bili svjesni Andrejevljeve književne veličine i koli-ko je ta činjenica utjecala na njihov interes za dramu, no “Hrvatska obrana” zaista je mak-simalno koristila poziciju najčitanijeg hrvatskoga glasila toga doba u Slavoniji kako bi dala svoj obol ostvarivanju umjetničko-nacionalnih ciljeva. Večer prije osječke premijere Andre-jevljeva djela, u rubrici Iz hrvatskog kazališta, nepotpisani izvjestitelj “Narodne obrane”, obavještava svekoliko pučanstvo da će dan prije premijere drame Ignis sanat kazalište ostati zatvoreno jer se cijeli dan i večer održavaju probe “za Andrejevljevu senzacijonalnu dramu Ignis sanat” [18: 2]. Revni izvjestitelj u nastavku teksta izvješćuje o glumcima koji će na osječ-koj sceni iznijeti ovo djelo, a budući da je riječ odreda o prvim imenima osječkoga dramskog ansambla, nije ni nevjerojatnom činjenica da je autor teksta pokušao i na ovaj način skloniti one neodlučne da nađu motiv zbog kojeg će se uputiti u osječki kazališni hram.

“Glavne uloge glume gdje Stipanović i Gošić, te gg. Gavrilović, Jovanović, Vuković, Maričić, Milovanović, Stojković, Badalić, Ioanesco, Gošić” [18: 2].

Na sam dan premijere “Narodna obrana” donosi sljedeći tekst: “Večeras na par premijera Andrejevljeve revolucionarne drame Ignis sanat za koju se u

općinstvu pokazuje neobično velik interes, tako da je većina karata već prodana (…)” [19: 3]. U ponedjeljak 10. siječnja, autor potpisan slovom –a, u rubrici Hrvatsko narodno ka-

zalište, pod naslovom Ignis sanat drama u 4 čina od Leonide Andrejeva donosi opsežan prikaz premijerne izvedbe, započinjući svoj osvrt konstatacijom da je ruski roman dotjeran do savršenstva, a da ruska drama služi u političke i socijalne agitacije. Početke takvoga utjecaja autor pronalazi u prvoj polovini 19. stoljeća kada su tada ugledni ruski dramatičari (“Gribojedov, Gogolj, Ostrovskij, a poslije ovih Potjehin, Pizemskij i drugi”), ustali protiv

_________________________________ 28 U tekstu Andrejevljeve unuke Olge Carlisle, na koji smo se već nekoliko puta u ovome radu referirali i koji je pri-marno objavljen 1987. u “The New York Timesu”, stoji nevjerojatan podatak da se Andrejevljeve drame s političkim prizvukom, u koje se ubraja i Sava, u Sovjetskom Savezu ne uprizoruju.


155

autokracije, birokracije i cenzure, “a iz njihovih je djela provirivalo čeznuće mlade ruske generacije za zapadnim uredbama”.

Ključnim je događajem, smatra izvjestitelj “Narodne obrane”, pojava grofa Lava N. Tol-stoja, odnosno njegove (“seljačke”) drame Moć tmine u kojoj on još smjelije ustaje protiv autokracije i modernog europskog društva nego prva generacija ruskih dramatičara koja je krenula u boj protiv boljetica svih modernih društava, a kojima je temeljni cilj zatrti slo-bodno mišljenje. Autor upozorava da se tu negdje uz njih, a posebice uz Tolstoja pojavlju-je i “Aleksej Pješkov, bolje poznat pod pseudonimom Maksim Gorkij (rodjen 1868.) koji se s početka povadja za Tolstojem, podje doskora za korak dalje te se preobrazuje u pra-vog agitatora, a velike svoje uspjehe zahvaljuje ponajviše gore istaknutoj tendenciji te pri-kazivanju specijalno ruskoga života.”

Kad je posrijedi aktualno stanje, autor posebno ističe dramatičare Čirikova, Najdjo-nova, Juškeviča te najdarovitijeg od njih “Leonidu Andrejeva” koji pišu “kao narodno-socijalistički apostol, a ovaj posljednji, barem u drami Ignis sanat – Vatra ozdravljuje, pravi je anarhista” što autor argumentira činjenicom prema kojoj Sava, glavni lik Andre-jevljeva dramskoga teksta kojega tumači g. Gavrilović, želi sve spaliti i razoriti. U tom smislu i ne može se drukčije gledati na njega nego kao na “anarhista i nihilista”, a kao ta-kav je – što je samorazumljivo – i bezvjerac koji nikako ne može podnijeti da puk hodo-časti čudotvornoj ikoni u manastiru koji se nalazi u njegovu rodnu selu. Zato ovaj re-volucionar-anarhist želi bombom uništiti čudotvornu ikonu kako bi puku, koji je u velikom broju okupljen oko crkve, dokazao da je riječ o praznovjerju, “a u tom će mu pomoći jedna kaludjerska bekrija otac Kondratij (g. Vuković), koji će onda novcem što ga dobiva od Save, otvoriti krčmu, u kojoj će sam biti najbolja mušterija.”

Cilj je dokazati, elaborira dalje izvjestitelj, da ikona nije čudotvorna jer da jest, sačuvala bi se od uništenja. No Savin pomagač u posljednjem trenutku detalje diverzije otkriva ocu igumanu koji iskorištava tu situaciju upravo za svoje crkvene interese. Sklanja ikonu, a kad bomba prasne, ikonu iznosi pred narod koji se sad upravo dodatno uvjerava u njezinu čudotvornost. Epilog je ovoga događaja ulični linč onoga koji je dirnuo u nepri-kosnovene svetinje (Save) “za koga se ne zauzimlje ni njegov brat Tjuha (g. Jovanović) ni sestra Lipa (gdja. Stipanović). Ova ga pače grdi dok ga svjetina ubija.”

Nakon što je iznio temeljne sukobe, autor se ograđuje od detaljnije analize samoga sa-držaja kako se ne bi (pogrešno) shvatilo da “Narodna obrana” “odobrava njezin sadržaj i pravac”. Potom se okomljuje na one gledatelje koji su burno pozdravljali scene u kojima se ruglu izvrgavaju kršćanske ustanove. Napominje da je “burno povladjivala i naša zlatna mladež”, no vjeruje da su te glasne reakcije mlađega dijela publike posljedica uspješne iż-vedbe, “prikazivanja koje je zbilja bilo vanredno dobro, toli dobro, te ne znamo, da li je ikoji komad na našoj pozornici prikazan tako, kao Ignis sanat.”

Posljednji je dio teksta posvećen glumcima i intendantu. No gosp. S. Tucić ne spominje se ni kao intendant ni kao redatelj uz subotnju premijeru, nego mu se zamjera ignoriranje “Narodne obrane” kad su posrijedi njegovi istupi kao intendanta i reklamiranje predstava. Intendant je, naime, mnogo intenzivniji i kooprativniji odnos uspostavio s promađaronskim listom “Die Drau”, potpuno zanemarujući proslavenski orijentiranu “Narodnu obranu”:

“Najbolji, upravo izvrstan, bio je g. Gavrilović, i to u svim činovima, osim u drugom, gdje je malko odviše deklamovao. Vrlo dobar je bio g. Jovanović kao Tjuha, a gdja Stipanović kao


156

Lipa, isto kao gg. Vuković, Milovanović, Stojković, pa onda gg. Ivanesco, Maričić, Badalić, samo što nas je g. Maričić nervoznim pravio neprestano lupajući štapom.

Kuća je bila malo ne dupkom puna što se ima donekle zahvaliti i reklami. Ad vocem reklama, moramo i opet konstatovati, da g. intendant favorizira ovdješnju Drau. Kad smo se radi toga potužili jednom članu uprave, odgovorio nam je isti, da je to g. intendant uči-nio kao privatni čovjek. Oprostite. kada se govori i piše o kazalištu onda je g. Tucić inten-dant, a ne privatan čovjek. Ako se ubuduće ne bude na to pazilo, onda ćemo mi povući konzekvencije. –a.”

Izvjestiteljica “Slavonische Presse” potpisana slovom –y–29 pod naslovom Ignis sanat. Drama in vier Akten von Leonid Andrejev donosi vrlo lijep afirmativni prikaz osječke praiz-vedbe, referirajući se kako na sadržaj djela, tako i na njegov idejni sloj:

“Subotnja premijera ove senzacionalne drame bio je prvorazredni literarni događaj ne samo zbog intrigantnog sadržaja drame, nego i zbog toga što je naša pozornica prva hrvat-ska koja je odlučila prikazati tako složeno djelo sukobljenih pogleda na život. Tako je bilo sasvim razumljivo da je zanimanje publike bilo iznimno te u skladu s tim i posjet kazalištu.”

Nakon toga autorica citira redatelja Tucića, prenoseći jedan dio njegova teksta koji je objavljen u listu “Die Drau” uoči premijere, a koji se odnosi na Andrejevljeve književne početke te uzore i utjecaje.

Velik dio teksta kazališna je kritičarka posvetila osvjetljavanju lika Save, za kojeg, među ostalim, iznosi da je posrijedi osoba koja je u sukobu s tradicijom, da je riječ o gotovo neobrazovanoj osobi koja je sretna samo u kontaktu s djecom i koja je sebi postavi-la cilj uništiti sve što stoji na putu slobodnome čovjeku. Dakako, do takvih ideja nije došao živeći u gotovo idiličnoj sredini svojega manastirskoga selišta čija egzistencija izravno ovisi o manastiru koji čuva čudotvornu ikonu Spasiteljevu; te su ideje rezultat dodira s revolucionarnim idejama u Moskvi. Kako bi narod izliječio od nazadnih ideja, njegov je cilj uništiti ikonu i dokazati da nije čudotvorna. No, bira pogrešne saveznike i na kraju zapravo pada kao žrtva vlastitih ideala.

Nakon toga, u svojem se prikazu osvrće na reakcije publike (baš kao i kritičar “Narod-ne obrane”), ustvrdivši da je mlađi dio Osječana glasno povlađivao, posebice u scenama u kojima je Sava propitivao očekivana vjerska ponašanja, dok su stariji gledatelji, iako ne odobravajući sadržaj drame, ostali dostojanstveni.

Izvjestiteljica se potom osvrće na glumačka ostvarenja, istaknuvši da su svi nositelji glavnih uloga (g. Gavrilović kao Sava, g. Jovanović kao Tjuha i gđa Gošić kao Pelagija) bili na visini zadatka, dok od nositelja sporednih uloga očekuje uvjerljiviji nastup u repriz-nim predstavama.30

No unatoč burnim reakcijama na premijeri, gledajući u cjelini, osječko građanstvo, najvažniji recepcijski element, ostalo je rezervirano kad je riječ o (duljem) životu toga dramskoga teksta na sceni osječke kazališne kuće. Gigantski ruski likovi i njihovi među-_________________________________ 29 Iza potpisa – y – krije se Josipa Glembay, kazališna kritičarka dnevnoga lista “Slavonische Presse”, od 1905. do 1913. godine [5: 61]. 30 Kad je riječ o izvedbi ovoga djela u siječnju 1911. godine, režija je povjerena Mihajlu D. Milovanoviću i zanimljivo je da se tisak ni izbliza nije posvetio ni najavama ni prikazima, kao kad je bila riječ o uprizorenjima godinu dana prije. Osim najave održavanja predstave (23. i 27. siječnja 1911. godine) jedina je zanimljivost u vezi s Andrejevljevim djelom najava predavanja “za kazališno osoblje” profesora Ostermajera [20: 2–3, 21: 3].


157

sobni odnosi koji očito traže puni intelektualni angažman recipijenta, nisu mogli zadržati pozornost Osječana na dulje staze. Temeljni konflikt između drukčijeg pojedinca (Sava) i kolektiva koji pod svaku cijenu brani status quo, moglo bi se reći, ne samo sredine u kojoj živi i djeluje nego i stanja vlastita uma, tema je bremenita pitanjima koja često ostaju bez jasnih odgovora, a elementarni sukob (na fizičkoj razini) rješava se na jedini mogući na-čin: brutalnim ubojstvom, uličnim linčem čovjeka koji je drukčije mislio. Ironija postaje još očitija budući da sva ta ljudska masa koja tako strasno ubija Savu, zapravo predstavlja i vjernike u uskrsnoj procesiju jer obračun s nihilistom Savom događa se u trenutku prosla-ve Uskrsa te pozivanja na mir i čovjekoljublje, što Andrejev posebno potencira izvođe-njem uskrsnih pjesama u pozadini. Svi ti deklarativno veliki vjernici, zapravo sitne duše, svoje pravo lice, negdje između čovjeka i životinje, pokazuju u trenutku napada na Savu, odnosno gotovo pa užitka dok ga ubijaju:

SAVA. (Boreći se očajno. Na čas se opaža. Pogled mu je užasan) Pustite me! Oh! (Pada) GLASOVI. Tako je pravo! Još jedanput. Aha! Udri! Gotov je! Još nije. Udri! Gotov je! Još

nije. Udri! Što zjaš? – Vidiš da je gotov. JEDAN GLAS. – Još se miče. GLASOVI. Dotucite ga! ČOVJEK U KAFTANU. Petja, imaš li nož? Razreži mu grkljan! PETJA. – Ne! Radije ću ga petom. Evo! SPER I TJUHA. – [Približuju se oprezno lešini,

čučnu jedan s jedne, a drugi s druge strane, te značajno posmatraju Savino tijelo. U njihovom držanju i ispruženim vratovima leži neko zvjerstvo].

SPER. [Tajanstveno s nekim podmuklim uvjerenjem u tonu] Mrtav! – I nema očiju (...) Hristos voskrese iz mertvih, Smertju smert poprav, I suščim vo grobjeh Život darovav – Hristos! [2: 116–117].

Karakteri koji znatno odudaraju od onih s kojima se osječka publika najčešće (rado) družila, složeno dramsko pismo Leonida Andrejeva kao i podtekst djela koji zahtijeva i obrazovanog i angažiranoga recipijenta – sve su to bili elementi koji nisu išli u prilog ovom teškom i slojevitom dramskome djelu.

Nisu pomogli ni uvodni tekstovi koji su predstavili Andrejeva i njegov rad; nije po-mogla ni činjenica da su i njemački i hrvatski tisak u ovome slučaju postigli umjetnički konsenzus, što se i nije događalo baš često. Iako je bila riječ o vrhunskoj glumačkoj posta-vi (gđe Stipanović i Gošić te gospoda Gavrilović, Jovanović, Vuković, Maričić, Milovano-vić, Stojković, Badalić, Ioanesco, Gošić), izvrsnom prijevodu djela (dr. Nikola Andrić), nadahnutim redateljima (1910. Tucić, 1911. Milovanović) u godini dana odigrane su samo četiri predstave.31 Preizazovno djelo za publiku koja je odrastala na lakim komadima njemačkih putujućih družina i koja je odlazak u kazalište, pa bila to i nacionalna kazališna kuća, ponajprije doživljavala kao zabavu i društveno događanje, i koja nije bila spremna uhvatiti se ukoštac s djelom koje je predstavljalo vrhunski intelektualni izazov. _________________________________ 31 Indikativno je i da osječki kazališni ansambl koji je redovito odlazio na gostovanja koja su trajala i po nekoliko tjedana, ovaj dramski tekst nije igrao izvan matične kuće.


158

Literatura:

1. Stojnić M. Ruska književnost, knjiga 1 / Mila Stojnić. – Sarajevo : Svjetlost; Beograd : Nolit, 1976. – 342 с.

2. – a. “Ignis sanat”, drama u 4 čina od Leonide Andrejeva / – a. // Hrvatska obrana. – 1910. – God. 9. – № 6. – 10. siječnja 1910. – S. 3.

3. Andrejev N. L. Ignis sanat. Sava / Leonid Nikolajevič Andrejev. – Osiek : Prva hrvatska dionička tiskara, 1910. – 118 s.

4. Bešker A. M. Andreev, Leonid Nikolaevič, 1871–1919 – bibliografije – prijevodi / Ana Maria Bešker. – Zagreb : Croatica, 1972. – God. 3. – № 3. – S. 275–288.

5. Biskupović A. Dramska kazališna kritika u osječkim dnevnim glasilima od 1902. do 1945., doktorska disertacija / Alen Biskupović. – Osijek : Filozofski fakultet, 2014. – 227. s.

6. Biskupović A. Ivan Krstitelj Švrljuga – kazališni kritičar Narodne obrane / Alen Biskupović. – Hvar : Dani Hvarskog kazališta, 2014. – Vol. 40. – №. 1. – S. 215–242.

7. Bogner Šaban A. Kazališni Osijek / Antonija Bogner Šaban. – Osijek : Hrvatsko narodno kazalište : Hrvatsko društvo kazališnih kritičara i teatrologa. – Zagreb : AGM, 1997. – 361 s.

8. Flaker A. Ruska avangarda / Aleksandar Flaker. – Zagreb : SN Liber. Globus, 1984. – 500 s. 9. Flaker A. Ruska književnost / Aleksandar Flaker, Malik Mulić. – Zagreb : Sveučilišna naklada

Liber, 1986. – 159 s. 10. Flaker A. Ruska avangarda 2 : književnost i slikarstvo : autori, pojmovi, djela / Aleksandar

Flaker. – Zagreb : Profil. – Beograd : Službeni glasnik, 2009. – 311 s. 11. Gorki M. Historija ruske književnosti / Maksim Gorki. – Sarajevo : Izdavačko preduzeće

Veselin Masleša, 1962. – 400 s. 12. Hećimović B. (ur.). Repertoar hrvatskih kazališta : 1840–1860–1980 / Branko Hećimović. –

Zagreb : Globus ; Jugoslavenska akademija znanosti i umjetnosti, 1990. – 950 s. 13. Jauss H. R. Estetika recepcije, u knjizi Miroslav Beker Suvremene književne teorije / Hans

Robert Jauss. – Zagreb : Sveučilišna naklada Liber, 1986. – S. 256–272. 14. Lauer R. Povijest ruske književnosti / Reinhard Lauer. – Zagreb : Golden marketing : Tehnička

knjiga, 2009. – 315 s. 15. Mucić D. Osnivanje osječkog kazališta u kontekstu hrvatske kulture / Dragan Mucić. – Hvar :

Zbornik Dani Hvarskoga kazališta. – 1980. – Vol. 7. – № 1. – S. 95–106. 16. Mucić D. Prvih četrdeset godina. Hrvatsko narodno kazalište u Osijeku 1907. – 1941. / Dra-

gan Mucić. – Osijek : Matica hrvatska, Ogranak Osijek : Filozofski fakultet u Osijeku, 2010. – 371 s.

17. Nepotpisani tekst. Iz hrvatskog kazališta // Hrvatska obrana. – 1910. – God. 9. – № 1. – 3. siječnja 1910. – S. 3.



20. Nepotpisani tekst. Kazališne vijesti // Hrvatska obrana. – 1911. – God. 10. – № 18. – 23. siječnja 1911. – S. 2–3.

21. Nepotpisani tekst. Kazališne vijesti // Hrvatska obrana. – 1911. – God. 10. – № 22. – 27. siječnja 1911. – S. 3.

22. S. r T. Ignis sanat, Drama in drei Akten von Leonid Andrejev. Zur heutigen Premiere / T. S. r // Die Drau. – 10. siječnja 1910. – S. 3.

23. – y –. Ignis sanat. Drama in vier Akten von Leonid Andrejev / – y –. // Slavonische Presse. – 1910. – God. 26. – № 7. – 11. siječnja 1910. – S. 4.


159

Elektronički izvori : 24. Panaotović M. Драмско стваралаштво Леонида Андрејева у српској култури на крају

20. века (од 70. до данас) / Melina Panaotović. Tekst dostupan: URL: http://www.slavisticko drustvo.org.rs/pdf-dokumenti/Slavistika-XIII-2009.pdf. Datum posjeta stranici: 14. 2. 2018.

25. Carlisle Olga. My Grandfather, Leonid Andreyev : heard again, loud and clear. Tekst dostu-pan : URL : https://www.nytimes.com/1987/10/04/books/my-grandfather-leonid-andreyev-heard-again-loud-and-clear.html. Datum posjeta stranici : 10. 3. 2018.

26. Andrejev Leonid Nikolajevič. Hrvatska enciklopedija. Tekst dostupan : http://www.enciklope dija.hr/natuknica.aspx?id=2608. Datum posjeta stranici : 10. 2. 2018.



DRAMA IGNIS SANAT. SAVA BY LEONID NIKOLAIEVICH ANDREYEV PERFORMED BY THE CROATIAN NATIONAL THEATER

IN OSIJEK IN 1910 AND 1911

Marica Liović

Faculty of Humanities and Social Sciences, University of Josip Juraj Strossmayer in Osijek, Department of Croatian language and literature,

Lorenz Jäger 9, 31000 Osijek, Republic of Croatia, tel.: 385 (0)31 211 400, e-mail: [email protected]

A fundamental task of this work is a question about the reception of performance of the

dramatic text Ignis Sanat. Sava by the Russian writer Leonid Nikolaevich Andreyev in Osi-jek in January 1910 and 1911. We found information about the reception by reading Osijek daily press: The National Defense and the daily newspaper in the German language Die Drau along with the works of the chronicler of the Croatian National Theater in Osijek, late Dragan Mucić. Additionally, we have been interested in the theater management's intentions about putting this dramatic text on stage, given the fact that it is an extremely complex piece. This is why we have also researched the theater history of Osijek and the habits and tastes of Osijek's citizens, theater audience, regarding the theater repertoire. Since Osijek of that time was a multiethnic city in which, along with the Slavic element (Croats and Serbs, fore-mostly), there is a strong influence, both culturally and in all other segments of urban life, by German-Hungarian factor, the opening of a national theater house and insisting on the repertoire which had, along the primary artistic goal, the goal to empower and unite all those who consider aggressive Germanization or Hungarization a threat to the survival not only of culture and language but also the nation itself. That is why bringing on stage of an intriguing author and text that requires an educated and dedicated theater audience – with the ful-fillment of the aesthetic criterion as the primary goal – is the contribution to the struggle to preserve the national identity. Osijek theater audience was not ready for Leonid Andreyev when the piece was first brought on stage (1910), nor when it was dramatised for the second time (1911), so this work was performed only four times in Osijek.

Key words: Leonid Andreyev, drama, Ignis sanat. Sava, reception, Croatian and Ger-man press.


UDK 811.161.+81’443

ANAGNORISIS U “DUNDU MAROJU” MARINA DRŽIĆA

Goran Marjanović

Kijevsko nacionalno sveučilište Tarasa Ševčenka, Kijev, Slavistička katedra, Institut za filologiju,

Avenija Tarasa Ševčenka 14, 01030, Kyiv, Ukrajina, tel: 099 3227364, e-mail: [email protected]

Aristotelov teatrološki pojam anagnorisis tek se sporadično spominje u mnogobroj-

nim radovima o dramskim tekstovima Marina Držića, hrvatskog komediografa iz 16. sto-ljeća. U ovome radu analizirat će se u kojoj mjeri “Dundo Maroje”, najpoznatija autorova komedija koja je prvi put izvedena 1551. u Dubrovniku, obiluje primjerima anagnorisisa te može li anagnorisis pružiti osnovu za novo čitanje kako “Dunda Maroja” tako i ostalih Držićevih drama.

Ključne riječi: anagnorisis, prepoznavanje, komedija, renesansa, publika.


Anagnorisis, anagnoriza, prepoznavanje, recognition, pojam je koji je u teatrologiju i općenito u teoriju književnosti uveo Aristotel, u svojoj nevelikoj, ali još i nakon nekoliko tisuća godina utjecajnoj knjizi “O pjesničkom umijeću”. Aristotel pojam anagnorisis uvodi u 11. glavi i veže ga ponajprije uz fabulu, odnosno uz peripetiju:

“A prepoznavanje je, kao što i naziv pokazuje, obrat iz neznanja u znanje, bilo u stanje bliske povezanosti ili u neprijateljstvo, ljudi koji su bili u stanju sreće ili nesreće. Umjetnički je najuspjelije prepoznavanje kad istovremeno nastupa i peripetija, kao što biva u Edipu” [1: 27].

Za Aristotela je Sofoklov “Kralj Edip” savršena tragedija jer svi događaji proizlaze je-dan iz drugog kauzalno, Aristotel kaže prirodno, a peripetija i prepoznavanje nastupaju is-todobno i kada treba, a prije same te točke postoji iznevjereno očekivanje publike pa i u samoj točki spajanja peripetije i prepoznavanja. Kako smo to već istaknuli, najuspjelijim se prepoznavanjem smatra upravo ono koje se događa u istome trenutku u kojem i peripe-tija, kao što je to u tragediji “Kralj Edip” [1: 27].

Početak obrata u “Kralju Edipu” događa se kada korintski Glasnik otkriva Edipu nje-govo porijeklo, a trebao je samo javiti o smrti Poliba, kralja Korinta i Edipova oca te kako je Edip postao nasljednik, što je razveselilo Edipa jer je kralj umro prirodnom smrću, nije ga ubio Edip pa zlokobno proroštvo ne vrijedi. No glasnik dodaje da Edip ionako nije Poli-bov sin. Toga nema u mitu. Peripetija, i ujedno prepoznavanje. Glasnik ima svjedoka: La-jeva pastira. Edip traži da nađu pastira, a Jokasta, Edipova žena, napušta scenu. Ne želi saslušati pastira. Stotinjak stihova poslije, u Pastirovim riječima Edip konačno prepoznaje tko mu je otac i koga je ubio. Iako je publici mit bio poznat, publika je svejedno iščekivala dobro poznatu katastrofu koja se spremala Edipu i zato je on savršeni tragični junak, a Sofoklova tragedija je savršena jer spaja peripetiju i prepoznavanje u jednu liniju. U nastupu Glasnika iz Korinta sadržan je još jedan element koji je vrlo važan Aristotelu za savršenu

Marjanović G., 2018

Anagnorisis u “Dundu Maroju” Marina Držića ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

161

tragediju, a to je iznevjereno očekivanje jer Glasnik otkriva Edipu što mitom nije predvi-đeno, odnosno on nije taj koji to znanje treba donijeti Edipu. Oko iznevjerenog očekivanja isto se vode prijepori: misli li Aristotel na iznevjerena očekivanja likova ili publike?

“Kralj Edip” kao i ostale grčke tragedije temelje se na nekom mitu, u cijelosti ili djelo-mično, što prema Aristotelu dovodi do mogućnosti da tragedija bude ontološki tekst koji objašnjava opću sudbinu ljudskog roda, ali i svakog gledatelja u publici ponaosob. Mit svojim sažimanjem svih događaja, npr. nesretnih ljubavi, u jednu ima mogućnost ontološ-kog spoznavanja (objašnjavanja).

Grčke tragedije obiluju prepoznavanjima različitih vrsta te različitih stupnjeva umjet-ničke uspješnosti. U Euripidovoj “Elektri” Elektra ne prepozna svog brata Oresta koji je traži. On se lažno predstavi kao glasnik njezina brata. Njezin učitelj glazbe u pramenu ko-se na Agamemnonovu grobu i otisku stopala (koji su isti kao njezini) prepoznaje znakove. Kada naiđe Orest, starac ga prepozna prema ožiljku iznad obrve. Brat i sestra se prepozna-ju i ubijaju Egista i Klitemnestru, majku i njezina ljubavnika. Osvećuju se za smrt oca Agamemnona. Brat i sestra, na zahtjev Poluksa i Kastora, zauvijek za kaznu napuštaju svoj rodni kraj. Homer također često koristi prepoznavanje u “Odiseji”: ožiljak, sluškinja, čuvar svinja, sin, Penelopa, prosci, luk…

Ako posegnemo npr.u popularnu kulturu, prepoznavanje tko je Darth Wader, čiji je on otac i tko je njegov sin, jedno je od najpoznatijih mjesta popularne kulture, ne samo filma. Redatelj John Madden u “Zaljubljenom Shakespeareu” glavni zaplet i obrat temelji na Violi de Lesseps i na njezinu pretvaranju da je muškarac kako bi mogla glumiti u Shake-speareovoj tragediji “Romeo i Julija”. Prepoznavanje nje kao žene dovodi do razrješenja i ljubavnog zapleta i zapleta oko kazališta Rose i same predstave “Romeo i Julija”.

Jedan od najpoznatijih slučajeva prepoznavanja u povijesti obradila je prvo Janet Le-wis u obliku kratke priče “Žena Martina Guerrea” (1941.), a zatim i Natalie Zemon Davis u knjizi “Povratak Martina Guerrea” (1983.). Riječ je o poznatom slučaju iz 16. stoljeća u Francuskoj. Seljak Martin Guerre nestao je 1548. nakon optužbe za krađu i ostavio iza sebe ženu i dvoje djece. Pojavio se iznenada 1556. i živio ponovno sa ženom Bertrand i djecom tri godine kada mu je počelo suđenje da je lažni Martin. Optužili su ga Martinov brat Pierre i Martinova žena Bertrand. Svjedočilo je 150 svjedoka. Pierre Guerre je ust-vrdio da je lažni Martin Guerre ustvari Arnaud du Tilh, seljak iz okolice Sajasa. Međutim, Pierre i Betrand optuženi su za lažno svjedočenje i u tijeku njihova suđenja pojavi se još jedan Martin Guerre, ali s drvenom nogom. Novog Martina Guerrea obitelj prepozna kao onog pravog, a sud lažnog osudi na smrt vješanjem 1560. Arnaud du Tilh priznao je da se lažno predstavio te da je na kraju prepoznat pravi Martin Guerre. Arnaud du Tilh je osuđen na smrt za preljub i prijevaru. O tom slučaju snimljen je francuski film s Gerardom Depar-dieom 1982. i američki film pod naslovom “Somersby” s Richaredom Gereom i Jodie Foster 1993.

Terence Cave u svojoj knjizi “Recognitions a Study in Poetics” (1990.) daje teorijski pregled pojma anagnorisis, s naglaskom na Aristotela, ali i Auerbacha, a u drugom dijelu knjige navodi niz primjera iz engleske, francuske i njemačke književnosti: Shakespeare, Racine, Dickens, Balzac, Goethe… Za Aristotela je, kako to primjećuje Zdeslav Dukat, anagnorisis pojam koji se veže uz junaka, uz njegovo prepoznavanje drugih, a djelomično i spoznavanje sebe i drugih, npr. svoje ili tuđe sudbine:

Goran MARJANOVIĆ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

162

“Aristotel dopušta mogućnost postojanja i drugih vrsta prepoznavanja, ali je očito da samo prepoznavanje ljudi može proizvesti emocionalno djelovanje koje traži od tragedije” [1: 205].

Zdeslav Dukat poentira na primjeru Edipa da je važnije to što je žrtva otac ubojice nego samo ubojstvo. Edipovo prepoznavanje vlastita čina i osobe iz svog života (lika iz tragedije) važnije je od toga što je ubojica. Aristotelu je važno znanje, odnosno neznanje pokreće rad-nju i peripetija u kombinaciji s prepoznavanje treba biti najsnažniji trenutak u tragediji, ne samo kao čin, događanje, nego prema dubini (samo)spoznaje, odnosno s obzirom na količinu i kvalitetu novousvojenog znanja. Znanje potom pomaže u upravljanju vlastitom sudbinom ili bar prepoznavanje vlastite sudbine post festum. U starih Grka sudbina i upravljanje njome u rukama je bogova. Običan čovjek (smrtnik, tragični junak) može sudbinu samo prepoznati, odnosno shvatiti što je učinio tek nakon čina, prijestupa. Ali isto tako Aristotel anagnorisis veže uz odnose među likovima, eventualno uz spoznavanje sudbine, ali opet junaka, što bi bilo Aristotelovo najšire definiranje anagnorisisa. U glavi 16. Aristotel se neočekivano (smatra Dukat) vraća anagnorisisu i navodi nekoliko vrsta prepoznavanja i rangira ih na ona koja su umjetnički uspjelija i na ona koja su manje umjetnički uspjela. Prepoznavanje kojim se dolazi uz pomoć nekog znaka (ožiljak, maska), on smatra manje uspješnim. Prepozna-vanje bi trebalo izlaziti iz same radnje tragedije. Zdeslav Dukat citira Elsea:

“Događaji treba da iznenađuju bilo na prvi pogled ili sami po sebi, ali iznenađenje treba da proistječe iz spoznaje da su posve prirodni i logični u svjetlu onoga što je pretho-dizlo, a ta spoznaja i pojačava njegovo djelovanje” [1: 184].

Za Aristotela anagnorisis je važan jer je ono prema njegovu mišljenju znak savršene (složene) tragedije nasuprot jednostavnoj, ali Dukat zaključuje da anagnorisis nije samo dramaturško sredstvo:

“Ono je i to, ali mu je osnovno značenje u moći da sažme intenzivan emocionalni na-boj u pojedinačan događaj, promjenu u znanju: u toj promjeni, naime, može biti sadržana sva dubina ljudske tragike” [1: 205].

U ovome radu proširujemo pojam anagnorisisa na publiku. Mogla bi se uloga Držiće-ve publike iščitati puno aktivnijom [11: 38]. Za takvo promišljanje ključna su dva prologa “Dunda Maroja”. Prolozi “Dunda Maroja” iščitani su i analizirani sa svih strana. Leo Ko-šuta u njima čita da Marin Držić “ironijski podcrtava negativne strane dubrovačke zbilje” [16: 73]. Slobodan Prosperov Novak na više mjesta u svojim knjigama i esejima pa tako i u “Planeti Držić” “primjećuje da negromant relativizira sve što se vodilo kao istina oli-garhijskog Dubrovnika” [12: 73] te dodaje da se u Držićevu dobu nijedan kazališni prostor nije mogao uspostaviti/uključiti (+-) ako ga ne bi imenovala neka vlast, a isto tako nijedan se kazališni prostor nije mogao afirmirati/negirati (-+) ako se u njemu nije negirala neka vlast [12: 11].

Slobodan Prosperov Novak autor je koji adresata dvaju prologa vidi u vlasti dubrovač-ke vlastele:

“Dundo Maroje je ritmički izdramatizirana i dijalogizirana denuncijacija vlasti” [12: 73].

Ne samo to, Novak povezuje prologe s urotničkim pismima Marina Držića Cosimu, vladaru Firence:

“Držić nije mogao podnijeti to što iluzijom u teatru i društvu vladaju ljudi nahvao, on nije mogao podnijeti da politikom vladaju nemoćni i ludi” [12: 80].


163

Kad je riječ o uroti, Nenad Vekarić iznosi drukčije mišljenje. On smatra da Marin Držić nije imao mnogo političkog izbora kao antunin jer je neplemić, ali njegovu firentinsku urotu smješta i u širu borbu Bobaljevićeva klana protiv Gundulićeva klana (detronizacija) koja je kulminirala ubojstvom Frana Gundulića 1589. godine. U vrijeme kada Držić piše urotnička pisma Cosimu Medičejcu Gundulićev klan se nalazi u dobitnoj poziciji.

Autorica knjige “Tko je Marin Držić”, Viktoria Franić Tomić, analizira kanonizaciju i ikonografiranje Marina Držića i Novakovu “Planetu Držić” vidi kao rekanonizaciju i re-valoriziranje cjelokupna Držićeva opusa s pozicija poststrukturalizma, kulturnog materija-lizma, retrorefleksije i teatrologije – poglavito političkog teatra [12: 11], a manje s pozicija strukturalizma (kao što je bilo dominantno dotad):

“Suprotno tomu, Novak Držićevu kanonizaciju doživljava kao historijski uvjetovanu. Povijest je shvaćena kao politička povijest (…)” [7: 261].

Novak također povezuje arhitekturu kazališnih renesansnih predstava koje u velikoj mjeri u sebe uključuju grad, gradske trgove, zdanja, palače, zidine, a samim time i vlasni-ka istih: vlastelu, političku i financijsku vlast.

Naš adresat je publika i vlast kao dio publike, ali publika u cjelini, onako kako je to oz-biljno i važno shvaća teorija recepcije. Držićevo adresiranje publike mnogo je intimnije bez obzira na to što je pozornica povišeno mjesto s kojeg se može govoriti generalno urbi et orbi i s kojeg se može bar metaforički zagrmjeti s uzdignutim maskiranim prstom prema vlasti.

Prepoznavanje je intimno jer je i nošenje tzv. društvenih uloga (maski) intimno, jer je svakodnevno i svakočasno. Pitanje je kada se skidaju društveno dodijeljene ili preuzete maske. Pitanje je i koliko su one nametnute, a koliko su dobrovoljno stavljene. Michael Haralambos navodi da član društva neizbježno kad iziđe iz jedne društvene situacije u dru-gu odmah preuzima i drugu masku. Također, društvene uloga ili maske ne moraju biti nuž-no i klasne [8: 564].

“Igranje ili izvođenje uloga uključuje društvene odnose utoliko što jedan pojedinac ig-ra neku ulogu u odnosu na druge uloge. Tako se uloga liječnika igra u odnosu na ulogu pa-cijenta, uloga muža u odnosu na ulogu žene. Pojedinci stoga ulaze u interakciju na osnovu uloga” [8: 23].

Vikoria Tomić ocjenjuje da je “trenutak odmora od nepodnošljive maske jedan od mo-menata s najvećom tenzijom u Držićevu životu (…)” [7: 263]. Publika je i Aristotelu bila važna jer pojam katarze jedan je od glavnih ciljeva pisca, ili bi trebao biti, kako to vidi Aristotel. Katarza publike. Piše se za publiku i možemo reći za njezino spoznavanje teksta. Izazivanje osjećaja u publike jedan je od važnijih zadataka pisca tragedije. Uvjetno rečeno, Aristotel govoreći o katarzi, sažaljenju i strahu, govori o estetskom užitku.

“U antici se općenito smatralo da izazivanje emocija mimetičkim sredstvima pobuđuje zadovoljstvo (…)” [1: 23].

Pojam peripetije zapravo uključuje u sebi iznenadan obrat, događanje protiv očekivanja: “Postavlja se, međutim, pitanje: čije je očekivanje iznevjereno?” [1: 197]. Zdeslav Dukat navodi mišljenje Elsea koji smatra da je riječ o iznevjerenom očekiva-

nju publike. Kao što smo već naveli, grčke tragedije pisane su na osnovu mitova. Mitova koji su publici bili itekako poznati. I kako to Aristotel navodi, to nije sprječavalo publiku da gleda poznatu priču i uživa u obratima i peripetijama. I da uživa u tome da više zna ne-go likovi [1: 192]. Horizont očekivanja važan je element teorije recepcije Hansa Roberta


164

Jaussa, koja na velika vrata, uz autora i tekst uvodi i trećeg čimbenika – publiku. Kritizira-jući tada dva dominantna filozofska pravca, Jauss navodi:

“Oba metoda promašuju ulogu čitaoca, podjednako neophodnu za estetičko kao i is-torijsko saznanje – ulogu čitaoca kao adresata za koge je književno delo primarno odre-đeno” [9: 62].

Da bi svojoj teoriji dao objektivnost, odnosno da se ne bi rasplinula u pojedinačnim in-terpretacijama (čitanjima) svakog čitatelja, Jauss uvodi pojam horizont očekivanja:

“U čitaocu (slušaocu) novi tekst evocira vidokrug očekivanja i pravila, poznata iz rani-jih tekstova, i ona se onda variraju, koriguju, menjaju ili samo reprodukuju” [9: 67].

Starogrčki autori s tim znanjem publike i “računaju”, a Dukat navodi da je u tome “ra-čunanju” i ljepota Edipa: svi su znali, samo Edip ne!

S tim znanjem publike i neznanjem likova računa i Držić: publika zna da imaju maske. Publika nema iluzija o tome. Stavljanjem maski već na početku “Dunda Maroja” sve su maske pale. Deziluzioniranje dubrovačke stvarnosti, političke i društvene hijerarhije ali i osobnih i obiteljskih odnosa.

Dundo Maroje naslovljen je imenom oca i zapravo je drama o svim Dubrovčanima dob-ro poznatom igrom između oca i sina, a u igri su uvijek šoldi, dukati, nasljedstvo, ženidba. Svi su se mogli prepoznati u sižeu i naslovu “Dunda Maroja”. Svi imaju očeve i svi imaju sinove i kćeri, svi sanjaju o dobroj udaji ili ženidbi, o što većem mirazu, ili što manjem. Svi su mogli staviti glavu u komediju i u Rimu vidjeti Dubrovnik, a u “Dundu i Maroju” vidjeti bilo kojeg oca i bilo kojeg sina. Ako su starogrčke tragedije zasnovane na mitu, “Dundo Maroje” je mit koji pojašnjava odnose očeva i sinova u mitskome slobodnome Dubrovniku. No, s Elseom [1: 201] se ne slažu svi. Većina ostalih interpretatora Aristotela – Vahlen, Wal-ter Lock, F. L. Lucas – smatraju da do peripetije dolazi protiv očekivanja likova. Upravo zato što je publike znala gotovo sve od početka, ali ne u potpunosti sve [1: 198].

I Držiću su na isti način važna prepoznavanja kao i Aristotelu: publika zna više od likova i uživa u tome i u tome je izvor komičnoga. Kada likovi spoznaju, prepoznaju, ko-mika je na vrhuncu, to su najveći izvori smijeha i zabave za publiku. Slobodan Prosperov Novak je u tome što se mi smijemo likovima, u toj tragično-komičnoj ironiji, iščitao da je Držićev humor negativan, težak, da je riječ o ismijavanju a ne nasmijavanju. Više se ismi-javaju likovi, nego što se nasmijava publika. Držić kritizira i ismijava nošenje maski: sin oca odbija prepoznati, a onda se maskira u bogatog trgovca a svi znaju da se maskirao. Je-dino Maro ne zna da svi znaju. Marin Držić stavlja mnogo veće zahtjeve pred svoju publi-ku koji su više intelektualni (kognitivni) i etički. Pisac ponajprije u svoja dva Prologa “Dunda Maroja” zahtijeva od publike prepoznavanje svoje okoline, svojih poznatih (rođa-ka ili susjeda, prijatelja), prepoznavanje svoje društvene hijerarhije i time razotkrivanje prave stvarnosti uz pomoć fikcionalne stvarnosti na pozornici, moguće i na nekom od dub-rovačkih gradskih trgova ili ulica. Dugi Nos na kraju svog prologa kaže: “(…) stav’te pamet na komediju!” [5: 7]. Marin Držić traži dodatnu aktivnost od publike, “Dundo Ma-roje” nije tek puka pučka zabava prikazana o pokladama 1551. godine u dubrovačkoj Vijećnici. Dugi Nos govori općepoznati traktat o ljudima nazbilj i nahvao i opisuje jedne i druge. S obzirom na taj opis jedni se mogu prepoznati u odnosu na druge. Ljudi nazbilj su izrazito pozitivni:


165

“Tuj ne ima imena 'moje' i 'tvoje', ma je sve općeno svijeh, i svak je gospodar od sve-ga. A ljudi koji te strane uživaju ljudi su blazi, ljudi su tihi, ljudi mudri, ljudi razumni. Na-rav, kako ih je uresila pameti, tako ih je i ljepotom uljudila: svi općeno uzrasta su učinje- na; (…)” [5: 5].

Nasuprot njima Dugi Nos govori da su ljudi nahvao izrazito negativni: “(…) obraza od mojemuče, od papagala, od žvirata, od barbaćepa; ljudi s nogami od

čaplje, stasa od žabe; tamaše, izješe, glumci, feca od ljuckoga naroda” [5: 7]. Ljudi nazbilj i nahvao izmiješali su se jer su ljude nahvao primili neki mudri vladari i

sada je na publici da se okrene oko sebe i prepozna jedne i druge u svojoj sredini, a i te mudre vladare koji ih primiše među svoje, a i te žene koje su spojile s takvima. Dugi Nos nosi masku negromanta i tako također upozorava publiku da će se pred njom naći na po-zornici još maski i da će se morati potruditi prepoznati tko se krije ispod njih. U Rimu se do-gađa radnja teksta, ali Dugi Nos u drugome Prologu napominje da će publici biti mnogo toga u “Dundu Maroju” poznato i da će moći prepoznati likove i mjesto iz izgubljenog “Pometa”:

“Sada ja mislim, sada u ovi čas, ovdi prid vami ukazat Rim, i u Rimu učinit da se tu prid vami, kako sjedite, jedna lijepa komedija prikaže; i zašto prije našeni Dundo Maroje, Pomet i Grubiša ugodni vam biše, zato i sada hoću da vam se s ovom komedijom uka-žu” [5: 7].

Odnosno da će oni, publika, Dubrovčani, gledati Rim, a prepoznavati Dubrovnik. Gle-dati Rimljane, a prepoznavati sebe, Dubrovčane. O drugoj mogućnosti šireg čitanja anagno-risisa pisali su Držićevi biografi koji su istražili prema kojim je modelima svojih suvre-menika Držić storio svoje likove pa ih je publika mogla prepoznati. Rafo Bogišić smatra ukazati na temeljne zasade svog teatra (…)” [2: 172] te “Držić je žestokoj kritici podvrgnuo cjelokupno stanje i odnose u Dubrovniku (…)” [2: 172]. Slavica Stojan smatra da je:da su dva prologa sadržavala dvije temeljne poruke: “(…) želio je svojim protivnicima.

“Dio Držićevih likova koje sam prepoznala kao stvarne ljude dubrovačke renesansne svakodnevice također su Antunini: Luka drjaper, Đanpjetro zlatar, Petra Longo, Tripe Ko-taranin” [13: 39].

Autorica također navodi da je Držić iz izgubljenog “Pometa” preuzeo, “oživio smiješ-ne retro likove Pava Novobrđanina njegova sina Grubiše (...)” [13: 39]. Novo Brdo je bila već tada nekadašnja dubrovačka kolonija bogata rudnicima. Ista autorica na drugom mje-stu navodi da se u “Dundu Maroju” kao likovi pojavljuju stvarne osobe poznate svim Dub-rovčanima kao što su Milašica, prodavačica sira pred Orlandom i Ilija Mazija [14: 809], gradski zdur. Također, Viktoria Tomić komentirajući rezultate istraživanja Miroslava Pan-tića o stvarnim osobama u tekstovima Marina Držića drži da je posrijedi:

“Unošenje fakcionalnog u fikciju”, smatrajući da tu činjenicu “Pantić objašnjava unu-tar kategorije smiješnog/komičnog (…)” [6: 238].

Mogli bismo pretpostaviti da su Dubrovčani prepoznavali svoje sugrađane u Držiće-vim likovima i da je im je to bilo smiješno. Gotovo da je u manjem dijelu bila riječ o ko-medijama s ključem. Ako je funkcioniralo ovo komično prepoznavanje, može se pretpo-staviti da je funkcioniralo i ono etičko i/ili političko prepoznavanje zbog dvaju prologa.

Najvažniji prizori u tekstu vezani su uz pojam anagnorisisa, ali onog aristotelovskog. Prvi od takvih prizora jest prvi susret oca Dunda i sina Mara u Rimu u 5. prizoru drugog čina:

“MARO: Non vi conošco, andate con Dio! MAROJE: Ajme! Čini me se ne znat!


166

MARO: È pazzo costui! MAROJE: Nećeš da me poznaš, ribaode? Da čeka'!” [5: 42].

Sin Maro se pravi da ne prepoznaje oca jer je otac došao po novac, dukate, a ne samo pitati na što ih je sin potratio.

Rafo Bogišić navodi da je opsjednutost novcem bila dominantna u Dubrovniku 16. sto-ljeća. [3: 141]. Kad je riječ o novčanim teškoćama i samome autoru, Slavica Stojan navodi da je borba s dugovima bila Držićeva svakidašnjica sve do smrti [13: 34].

Maro će se nakon toga preodjenuti u bogatog trgovca i veći dio teksta mi ćemo u bo-gatom trgovcu prepoznavati Mara koji je dužan novac vlastitu ocu koji će ga zbog toga strpati u rimski zatvor. U tom sukobu oca i sina mogli su se prepoznati mnogi Dubrovčani, a možda je riječ i o samome piscu i njegovu ocu, ili nekome od njegove braće:

“MARO: Hajmeh, nesrjećo, krudela nesrjećo, veoma ti me ubi, veoma ti me ucvili! Ah, lakomosti od otaca! A oci vragovi, neprijatelji mira i goja i kontenta od sinova! Desponjao se je u Rim doć za ruinat me, za umorit me! Krudeo čovjek, veće ljubi dinar neg sina, jednoga sina koga ima. S kojom je gracijom došao, gdje li me je našao! Vrag uzeo čas i hip kad nije-sam prije dan umro, er umrah miran; a sada ovi krudeo čovjek hoće da vodim desperan život, da provam muke pakla. 'Dukate, dinare!' Vrag uzeo dukate, makar i tko ih kuje, pokli se kažu, kad se pendžaju, toliko slaci, a kad se spendžaju, zmije, lavi koji nam srce deru i ijedu. Ovi mi će vrag ktjet konte iskat, – konte! U vraga ti konti!” [5: 54].

Pometa, kojega su vodeći proučavatelji Držića, ali i gledatelji prozvali majstorom ako-modavanja, možemo još jedanput preimenovati u majstora prepoznavanja. On prepoznaje da njegov gospodar Ugo Tudešak ne prepoznaje sebe kao zaljubljenog muškarca koji je slijep od ljubavi ili strasti. “Brjemenu se akomodavat” možemo dešifrirati treba prepoznati vrijeme u kojem živimo i prilagoditi se. Pomet je pragmatičan u čitanju i primjeni anagno-rsisa, to je makijavelistički pristup. I njegov poziv publici je da preuzme stvar u svoje ruke i bude gospodar svoje sudbine, prepoznajući dobre prilike za sebe. Rafo Bogišić [3: 216] u “akomodavanju” čita sposobnost da se sakriju vlastite misli, želje, sposobnosti, namjere, da se ne bude prepoznat, otkriven. Akomodavanje je prema tome obrnuto prepoznavanje. Autor također iz takve Držićeve sposobnosti izvodi nadimak Vidra [3: 216]. Pometova životna prilika bila je da pobijedi za svog gospodara u utrci za ruku Laure, koja nije Laura nego Manda. Laura je jedna velika maska kako to iščitava Cvijeta Pavlović:

“Uz pitanje anagonorize, ovdje tek uzgred spomenuto, stalno mjesto europske kome-diografije, ponekad dolazi svjesno i promišljeno utajivanje identiteta, kao što to čini Lau- ra – Mande Krkarka, Manadalijena Ondardova, koja je u ovom promišljanju nezaobilazan lik, jer uz činjenicu da je kurtizana i da je promijenila ime, te češće govori talijanski, nego 'našijenski', prekriva svoje tijelo nakitom i skupim tkaninama. Takvo je zakrivanje identi-teta naravno predvidljivo, očekivano, s obzirom na Laurin socijalni status, no ako ga dove-demo u vezu s već spomenutim Držićevim inzistiranjem na odjeći kao krabulji, tada i iż-razito pojedinačan opis nakita koji Laura nosi ili želi nositi možemo prepoznati kao jedan u nizu Držićevih opisa ljudskih krinki” [11: 42].

Autorica također navodi i da je Dubrovačka Republika imala i posebne zakone, regule o odijevanju, koje je trebalo biti maksimalno skromno. Samim zakonom dakle bila je pro-


167

pisana obrazina, maska kako bi imućniji građani svoje bogatstvo sakrili od onih koji su bili manje sretni ili manje umješni, i tako zadrže poredak pod kontrolom.

Marova zaručnica Pera isto je u Rimu, ali također je moramo prepoznati u ruhu muš-karca. Vrlo čest slučaj u kazalištu u kojem je ženama zabranjeno glumiti pa su često likovi žena preodjeveni u muškarce. Ali to publika zna, to je uzus. Ne samo da je publici jasno da je Pera – Pera, a Maro – Maro i da su se sin i otac međusobno prepoznali, nego oni to zna-ju od početka komedije.

Tu mogućnost da je publika upoznata bolje od likova sa situacijom na sceni primijetio je Aristotel. Mnoge tragedije su dramska prerada mitova koje publike odlično poznaje, ali to ne može spriječiti autora da publiku ne drži u neizvjesnosti i kroz uspješan spoj anagno-risisa i peripetije dovede do katarze, a mogli bismo suvremenom terminologijom reći do uživanja u tekstu ili estetskog užitka. Aristotel navodi da je to moguće napraviti iznevje-rivši očekivanja publike. Npr. u “Kralju Edipu” to je glasnik koji mijenja svoju mitološku ulogu i repliku. Prepoznavanje se može također modificirati na način na koji je to napravio više puta Homer u “Odiseji”: pjevanje aeda, ožiljak, luk.

Kako stoji situacija s konačnim prepoznavanjem u “Dundu Maroju” ne znamo jer tekst nije sačuvan u cijelosti. Slična je situacija sa “Skupom”. Nedostaje nam i “Pomet”, predko-medija čiji je sadržaj (i likovi) vezan uz “Dunda Maroja”. Međutim, s obzirom na napome-ne Dugog Nosa i pozivom publici da stavi glavu u komediju i razumije da će pred njom biti maske i da su maske stavljene, s obzirom na to da je publici potpuno jasno da se Maro pravi da ne prepoznaje oca, da publika savršeno prepoznaje Mara kao bogatog trgovca, a Peru u muškarcu-plemiću, možemo reći da konačno prepoznavanje i nije važno Držiću: njemu je bilo najvažnije reći i pokazati da su maske stavljene i da publika pogleda oko se-be u stvarnom životu i da vidi samo maske i da pogleda tko se i što skriva ispod njih: nah-vao ili nazbilj! Držiću je važniji kritički pogled na život i stvarnost oko sebe.

I na kraju – početak “Dunda Maroja”: maske. Negromant Dugi Nos je maska. Cvijeta Pavlović u svome radu o dramama Marina Držića koji u naslovu ima “raskrinkavanja” ba-vi se činjenicom “da Držićevi likovi često nose krinke, obrazine, a rasplet obuhvaća nji-hovo uklanjanje” [11: 38]. Autorica, kao i mnogi drugi autori, u maskiranju i raskrinkava-nju vide etičke poruke autora jer postoje likovi/ljudi čije se srce “ne maškarava”. Autorica u svojoj iscrpnoj analizi “maškaravanja” u Držićevim dramskim tekstovima pronalazi niz maski (maskiranih likova), gotovo kao i u grčkom teatru u kojem su glumci s maskama bi-li norma: Kupido u “Tireni”, Grižula u istoimenom komadu, Ančica u “Arkulinu”, u “No-veli od Stanca” niz je likova pod maskom, kao i u “Skupu” [11: 39]. Raskrinkavanja ima, mnogo je primjera, ali Držiću ona nisu toliko važna kao maskiranja. Držiću je maskiranje moralno upitno, stavljanje maski, obrazina, krinki. Držićevi likovi obrazinu nose cijelu dramu ili većim dijelom teksta, tek manji dio drame su bez maske. A u komedijama gdje nam nedostaje finale, maske nikada ne padaju.

Možemo reći da je Držiću važna obrnuta situacija: ne skidanje, nego stavljanje maski! To je za Držića centralni i najsnažniji dramski trenutak, u tome je izvor drame, o tome treba pisati. Skidanje maske za Držića je manje dramatično.

Pojam anagnorisisa pruža potentni ključ čitanja Držićevih djela, bilo kao uži Aristo-telov pojam, bilo proširen na publiku i društvenu stvarnost i prepoznavanje društvenih odnosa kao nametnutih, kao maski iza kojih se skriva prava istina, a da je stvarnost laž


168

jer se u stvarnosti mogu vidjeti samo maske. Držić je svijet vidio obrnutim, maskiranim, pa ga je takvim i prikazivao.

Ako je anagnorisis snažan zbog promjene u znanju koja se u anagnorisisu događa, Držić se nadao da će publika prepoznajući da su oko njih maske i samo maske doživjeti promjenu u znanju i da nakon toga ništa neće biti isto.

Literatura

1. Aristotel. O pjesničkom umijeću / Aristotel. – prijevod, pogovor i komentari : Zdeslav Dukat. – Zagreb : Školska knjiga, 2005. – 459 s.

2. Bogišić R. Marin Držić sam na putu / R. Bogišić. – Zagreb : Hrvatska akademija znanosti i umjet-nosti, 1996. – 362 s

3. Bogišić R. Mladi dani Marina Držića / R. Bogišić. – Zagreb : Mladost, 1987. – 241 s. 4. Cave T. Recognitions : a study in poetics / T. Cave. – Oxford : Clarendon Press, 2002. – 530 s. 5. Držić M. Dundo Maroje / M. Držić. – Zagreb : Zagrebačka stvarnost, 2001. – 159 s. 6. Franić Tomić V. Romansirane biografije Marina Držića / V. Franić Tomić // Marin Držić –

svjetionik dubrovačke renesanse : zbornik radova s međunarodnoga znanstvenog skupa, (Pariz, 23. – 25. listopada 2008.) / ured. Sava Anđelković i Paul-Louis Thomas. – Zagreb : Disput, 2009. – S. 213–238.

7. Franić Tomić V. Tko je bio Marin Držić / V. Franić Tomić. – Zagreb : Matica hrvatska, 2011. – 510 s.

8. Haralambos M. Uvod u sociologiju / M. Haralambos i Robin Heald. – Zagreb : Nakladni zavod Globus, 1994. – 564 s.

9. Jaus H. R. Estetika recepcije : izbor studija / H. R. Jaus. – Beograd : Nolit, 1978. – 457 s. 10. Lešić Z. Nova čitanja. Poststrukturalistička čitanka / Z. Lešić. – Sarajevo : Buybook, 2002. –

359 s. 11. Pavlović C. Nazbilj i nahvao : Držićeva raskrinkavanja / C. Pavlović. Dani Hvarskoga kazališ-

ta : Građa i rasprave o hrvatskoj književnosti i kazalištu. – Split : Hrvatska akademija znanosti i umjetnosti i Književni krug, 2009. – Vol. 35. – No. 1. – S. 37–53.

12. Prosperov Novak S. Planeta Držić : ogledi o vlasti / S. Prosperov Novak. – Dubrovnik : Knjiž-nica doma Marina Držića. 1996. – 154 s.

13. Stojan S. Držić i njegovi likovi u službenim dokumentima Dubrovačke Republike / S. Stojan // Marin Držić – svjetionik dubrovačke renesanse : zbornik radova s međunarodnoga znanstvenog skupa, (Pariz, 23.–25. listopada 2008.) / uredili Sava Anđelković i Paul-Louis Thomas. – Zagreb : Disput, 2009. – S. 23–242.

14. Stojan S. Autentični stanovnici Držićeva Njarnjas-grada / Putovima kanonizacije : zbornik ra-dova o Marinu Držiću : (1508–2008) / urednici Nikola Batušić, Dunja Fališevac. – Zagreb : Hrvatska akademija znanosti i umjetnosti, 2008. – S. 804–818.

15. Vekarić N. Držićeva Firentinska urotnička epizoda : dio plana Bobaljevićeva klana da razvlasti Gundulićev klan / Putovima kanonizacije : zbornik radova o Marinu Držiću : (1508–2008) / urednici Nikola Batušić, Dunja Fališevac. – Zagreb : Hrvatska akademija znanosti i umjetnosti, 2008. – S. 866–873. Elektronički izvori :

16. Prolić Kragić A. Dugi Nos. Tekst dostupan : URL : http://leksikon.muzej-marindrzic.eu/dugi-nos/?highlight =dugi%20nos. Datum posjeta stranici : 20. 7. 2018.

17. Paljetak L. Akomodavanje. Tekst dostupan : URL : http://leksikon.muzej-marindrzic.eu/akomo davanje/? highlight=akomodavanje. Datum posjeta stranici : 20. 7. 2018.


169

18. Rendall S. Reading Backward. Tekst dostupan : URL : Recognitions and Representations : https://www.jstor.org/stable/1770724?seq=1#page-scan-tab-contents. Datum posjeta stranici: 16.7.2018.


ANAGNORISIS IN “DUNDO MAROJE” BY MARIN DRŽIĆ

Goran Marjanović

Taras Shevchenko National University of Kyiv, Institute of Philology,Department of Slavic Philology,

14 Taras Shevchenko Blvd., Kyiv, Ukraine, 01601, tel: 099 3227364, e-mail: [email protected]

Marin Držić is one of the best comedy writer of 16th century, beside Italian comedy

writers such as Ariosto and Machiavelli. Držić was born in Dubrovnik (1508.), free city re-public in Croatia, he died in Sienna (1567.), Italy. He wrote few comedies: “Pomet”, “Nove-la od Stanca”, “Skup” and “Dundo Maroje”. In the beginning of his career he had support of his relatives and very influenced and rich people in Dubrovnik. But, his first tragedy “Heku-ba” (1558.) was forbidden by authority of Dubrovnik. Marin Držić leaved Dubrovnik. The biggest controversy of his life was conspiracy against his own Dubrovnik. In 20th century, Croatian scientists found his three letters to Cosimo I. de Medici, ruler of Florence, Grand duke of Tuscany. He asked Cosimo I. for help for changing of authority of Dubrovnik. It was one year before Držić’s dead. Aristotle invented the term anagnorisis as very important part of his literary and theatrological theory “Ars of poetics”, c. 335 BC. The most famous Aristot-le’s term is mimesis, but Aristotle thinks that anagnorisis is crucial element for plot of trage-dy and for epic and prose text as well. Anagnorisis is recognition by character. It is recogniti-on of other characters, recognition of own destiny and recognition of the plot. The recogni-tion must to be connected to twist at the end of text and in that case it will be perfect piece of art. Marin Držić’s comedy “Dundo Maroje” is a subject of analysis in numerous books and ar-ticles. Aristotle’s term anagnorisis is new approach to this comedy. “Dundo Maroje” has nume-rous examples of anagnorisis, in term of Aristotle’s way of thinking. The most important scenes of “Dundo Maroje” is when Maro Maroje pretends that he doesn’t recognise his own father Dundo. Dundo came to Rome to find his son Mark and his money, 5.000 ducats.

Key words: anagnorisis, recognition, comedy, Renaissance, audience.


UDK 811.161.+81’443

ILIRSKI KOLEGIJ U LORETU KAO MJESTO KULTURNIH I JEZIČNIH MEĐUDJELOVANJA

Ninoslav Radaković

Університет ім. Адама Міцкевича, кафедра слов’янської філології,

вул.Фредри, 10, 61–701 Познань, Польща, тел.: (+48) 507 653 042, e-mail: [email protected]

Ilirski kolegij (Collegium Illyricum) u Loretuosnovan je nakon Tridentskog sabora

s ciljem provođenja crkvene i katoličke obnove na Balkanu; djelovao je s prekidima u razdoblju od 1580. do 1860., uglavnom pod upravom isusovaca. U članku je riječ o događajima koji su prethodili osnivanju kolegija, različitim pravilima i propisima o upi-su studenata, poučavanim predmetima, kao i o preseljenju kolegija u Rim, vraćanju u Loreto, zatvaranju i ponovnom kratkotrajnom otvaranju. Budući da su se u kolegiju školovali mladići iz Dalmacije, Bosne, Srbije, Albanije i Bugarske, pripremani za rad u misijama upravo na tim područjima, kolegij postaje mjestom kulturnog i jezičnog me-đudjelovanja, čije su posljedice vidljive u kasnijoj pisanoj produkciji na južnoslavens-kim jezicima.

Ključne riječi: Ilirski kolegij, Loreto, kulturno međudjelovanje, jezično međudje-lovanje.


Uvod. Loreto je grad u središnjoj Italiji, na zapadnoj obali Jadranskoga mora, nedaleko od grada Ancone. U hrvatskoj prošlosti zauzima važno mjesto iz dvaju osnovnih razloga: kao glavni cilj hodočašća od 15. do 20. stoljeća [18: 88] te kao sjedište Ilirskoga kolegija, os-novanog 1580. za potrebe obrazovanja katoličkih svećenika s područja pod turskom vlašću.

Prema legendi anđeli su 10. svibnja 1291. prenijeli Svetu kuću (u kojoj je živjela Sveta obitelj) iz Nazareta u Trsat pokraj Rijeke, a 10. prosinca 1294. iz Trsata u Loreto. Svetište u Loretu od kraja 14. i početka 15. stoljeća postaje jedno od najposjećenijih hodočasničkih odredišta u Europi (osobito nakon prodora Turaka u Europu i nemogućnosti putovanja u Svetu zemlju) te prvo marijansko svetište uopće [usp. 18: 90 i 7: 414]. Već potkraj 15. stoljeća u Loretu postoje Bratovština Hrvata, dva gostinjca za hrvatske hodočasnike, barem jedan hrvatski ispovjednik te hrvatsko groblje [18: 91].

Za događaje i pojave opisane u ovom radu veoma je bitna i Družba Isusova, crkveni red osnovan1540. s ciljem misionarskog i pastoralnog rada u duhu katoličke obnove, čemu su uskoro dodani i odgojni odnosno školski rad [16]. Isusovce stoga često povezuju s pro-tureformacijom i katoličkom obnovom, potaknutima nakon Tridentskog koncila, održava-nog s prekidima od 1545. do 1565. godine. Na koncilu je potvrđen stav Crkve o mnogim dogmama, ali i potaknuta korjenita obnova crkvenih struktura, što je uključivalo i odredbe o školovanju svećenika [17]. Ne čudi stoga da već 1559. jedan od osnivača Družbe Isusove,

Radaković N., 2018

Ilirski kolegij u Loretu kao mjesto kulturnih i jezičnih međudjelovanja ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

171

Nikola Bobadilla, dolazi u misiju u Dubrovačku republiku. Naime, i zadarski nadbiskup Mucije Callino i dubrovački Ljudevit Beccatelli zalagali su se za to da se u njihovu gradi otvori isusovački kolegij. Nona otvaranje isusovačkoga kolegija trebalo je još pričekati: na poziv gradskih i crkvenih vlasti isusovci dolaze i osnivaju gimazije i učilišta u hrvatskim gradovima tek u 17. stoljeću (Dubrovnik – 1604., Zagreb – 1606., Rijeka – 1627., Varaž-din – 1632., Požega – 1698.). Ipak, iz tog prvog posjeta jednog od prvaka crkvenog pro-svjetiteljskog reda vidljiva je briga Crkve za vlastiti ugled, ali i stanje vjernika na Balkanu. A ono je, prema riječima mnogih kroničara i izvjestitelja, zabrinjavajuće.

Tako u zaključcima pokrajinskog crkvenog sabora u Zadru, održanog u svibnju 1579. nakon vizitacije apostolskog vizitatora za Dalmaciju Augustina Valerija [5: 131–138], između ostalog možemo pročitati kako se biskupima preporučuje briga o kleru i njegovu školovanju “kako neznanje svećenstva ne bi Crkvu sramotilo više od njegova malog broja” [9: 25], a Svetoj Stolici se u tu svrhu predlaže osnivanje sjemeništa u Splitu i Zadru. Ako je to neizvedivo, preporučuje se slanje mladića iz Dalmacije u Collegium Germanicum (osnovan 1552. u Rimu) [15], odnosno u dalmatinski kolegij, koji bi se tek “imao osnovati dobrotom Svetog Oca” [9: 26]. Okupljeni biskupi mole Svetog Oca “da u svakom dalma-tinskom gradu biskupi odaberu dvojicu, ili bar jednoga, te da budu primljeni i uzdržavani namanje pet godina u kolegijima koji su osnovani u Rimu, Bologni i Perugi” [9 :26] te preporučuju osnivanje barem jednog isusovačkoga kolegija u Dalmaciji.

Dubrovački franjevac, stonski biskup i apostolski vizitator za Bosnu i Hercegovinu Bonifacije Stephani u pismu iz 1580. godine piše kako će iz tih pokrajina uskoro “posve iščeznuti sveto ime Isusovo i spasonosni križ”, a najbolji način da se to spriječi je “da se u kolegijima odgajaju mladići iz ovih kraljevstava i pokrajina i da se pošalju natrag ovamo da apostolski djeluju” [6: 313].

No, to je vrijeme velike crkvene obnove. Papa Grgur XIII., osim što je unio promjene u dotadašnji julijanski kalendar, zaslužan je i za otvaranje čak 23 kolegija (od kojih su neki u Indiji i Japanu) [9: 29], koje je sve povjerio na upravu isusovcima. Stoga Josip Jurić smatra da se brojne potrebe katolika na Balkanu pokušalo barem privremeno riješiti kolegijem u Loretu, a otvaranje kolegija u Dalmaciji moralo je pričekati povoljnije vrijeme [9: 29].

Pregled najvažnijih događaja u povijesti Ilirskog kolegija u Loretu. U poslovima i pregovorima u vezi s osnutkom kolegija sudjelovalo je mnogo crkvenih dostojanstvenika, a u bilješkama kardinala Giulija Antonija Santorija o audijencijama kod Grgura XIII. Vidimo i razvojnu mijenu naziva budućega kolegija: 1. Kolegij sjemenište (8.1.1574.), 2. Dalma-tinski ili ilirski latinski kolegij (30.12.1578.), 3. Ugarsko-dalmatinski kolegij (9.7.1579.), 4. Slavenski kolegij (30.7.1579.), 5. Ilirski kolegij (5.11.1579.) [9: 29].

Uskoro osnovan Ugarski kolegij (1579.) spojen je s Germanskim i tako je nastao Colle-gium Germanicum et Hungaricum (1580.), a odvojeno djelovanje isključivo ilirskog kolegija možda je zasluga Istvana Aratora, koji 1579. piše kardinalu Santoriju i predlaže osnivanje zasebnoga slavenskog kolegija – kao argument navodi međusobno razumijevanje Slavena u govoru i službi. Arator predlaže i da se kolegij osnuje u Zavodu svetog Jeronima u Rimu, ali je 5. studenog 1579. definitivno odlučeno kako će se kolegij osnovati u Loretu. [9: 29].

Uspostavi Ilirskoga kolegija najviše su pridonijeli kardinali Giovanni Morone i Giulio Antonio Santorio, koji je sudjelovao u podizanju gotovo svih kolegija koje je osnovao Grgur XIII. Osim toga, organizirao je prepisivanje hrvatskih knjiga i rukopisa u latinici,

Ninoslav RADAKOVIĆ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

172

ćirilici i glagoljici, a prijepise je poklanjao Hrvatskoj akademiji u isusovačkom rimskom kolegiju. Uprava Ilirskog kolegija u Loretu povjerena je isusovcima, a u Kapitulima kardinala Giovannija Moronea navedena su bitna pravila za kolegij: kolegij se osniva u svrhu odgoja sposobnih svećenika za rad na Balkanu, pomaganja ilirskim pokrajinama i slavenskom narodu u opasnosti od Turaka; svi studenti moraju biti rođeni na tom podru-čju i prije upisa moraju proći prijemni ispit te položiti zakletvu da će se nakon završetka studija zarediti i vratiti na posao u domovinu; bit će primljeno 30 studenata iz pokrajina pod turskom vlašću, a preporučit će ih svećenici iz sljedećih gradova: Kotor, Bar, Budva, Paštrovići, Dubrovnik, Trogir, Korčula, Hvar, Brač, Omiš, Poljica, Zadar, Rab, Pula, Cres, Krk, Poreč, Senj, Rijeka; ako se ne može popuniti predviđen broj studenata, bit će primlje-ni Talijani uz dispenzu1 i položenu zakletvu da će također po završetku studija poći na Balkan.U kolegij su se imali primati mladići od oko 20 godina, pri čemu su Dalmatinci morali biti “dobro upućeni u gramatiku” [9: 34], a turski podanici mogu postati studentima i bez poznavanja gramatike. Nastavni plan obuhvaćao je “moralku2, kratku poduku u crkve-noj dogmi, a osobito poznavanje razlika između Istočne i Zapadne crkve” [9: 34], tumače-nje evanđelja, propovijedanje, učenje o kalendaru, gregorijansko pjevanje i obrede. Po za-vršetku studija pitomci trebaju proći vježbu u hrvatskim mjestima u Italiji, a zatim o trošku svetišta u Loretu otputovati u domovinu. Prema Kapitulima kardinala Giovannija Moronea sve troškove kolegija u potupnosti pokriva svetište Majke Božje u Loretu, dok ujedno kap-tol svetišta nema nikakava udjela ni utjecaja na rad kolegija ili njegove pitomce. Istodob-no, ako se pojavi koji daroviti učenik, rektor kolegija može ga poslati na bilo koje sveuči-lište na više nauke, također o trošku svetišta [usp. 9: 32–38].

Kapituli kardinala Moronija veoma su važni za rad Ilirskog kolegija, jer su kasnije preuzeti u Motu proprio3 Grgura XIII., kojim se kolegij osniva “da svim silama kojima nas je obdario Gospod nastojimo duševno utješiti i pomoći u bijedi i nevolji ilirske pokrajine i slavenski narod” [9: 36], kao i u breveu4 Urbana VIII. (kojim se kolegij iz Rima vraća ponovo u Loreto, 1627.) i Grgura XVI. (kojim se kolegij opet vraća isusovcima nakon po-novne uspostave Reda, 1834.) [usp. 9: 33].

Budući da su potrebe za svećenicima bile velike, Ilirski kolegij u Loretu pun je pito-maca iz Dalmacije, što rezultira sve češćim molbama za otvaranjem pripravnih škola u Bosni, Srbiji, Albaniji i Bugarskoj. Formalna molba za osnivanjem posebnog kolegija za Srbe i Albance predana je Grguru XIII. 1585. godine, ali je njegovo osnivanje omela Papi-na smrt. Dodatni ilirski kolegij (tal. Collegio illirico di San Pietro e Paolo di Fermo), u ko-ji je primano više Albanaca i Srba, djelovao je u Fermu od 1663. do 1746. godine [usp. 22: 20].

Godine 1593. rektor Ilirskog kolegija doveo je dvanaest pitomaca u Rim, gdje su prid-ruženi tamošnjem sjemeništu. Razlog za to može biti malen broj učenika te godine, ali i stalna želja uprave svetišta u Loretu da se prestane novčano brinuti o kolegiju [usp. 14: 29; 9: 41]. U rimskom sjemeništu loretski bogoslovi ostaju sljedećih šest godina, a 1599. sele _________________________________ 1 Dispenza –dopuštenje da se ostvari neko pravo unatoč drukčijem propisu. 2 Moralka ili moralna teologija –grana kršćanske teologije koja proučava moral sadržan u objavi; njezin formalni dio istražuje nadnaravno moralno dobro, zakon i savjest. 3 Motu proprio (motuproprij) – dokument koji papa donosi na vlastitu inicijativu radi osnivanja institucija, promjena u propisima, dodjeljivanja povlastica. 4 Breve – kratko papinsko pismo unutar Crkve.


173

ih u novoosnovani (i još službeno neotvoreni) Collegium Clementinum pod upravom redov-nika somaska. Nakon toga učestale su različite molbe za vraćanje nadležnosti nad kolegijem isusovcima zbog slaba odgojno-obrazovnog djelovanja u novom kolegiju [usp. 9: 41–42].

Uskoro postaje vidljiva potreba za većim brojem polaznika. Već na početku 1600. go-dine, u sastancima i dogovorima koji su prethodili službenom osnivanju Zbora za širenje vjere, hvarski biskup Petar Cedulin, svojedobno papinski poslanik i vizitator u Carigradu, predaje pisani podnesak o potrebi širenja vjere na Balkanu, što uključuje školovanje sve-ćenstva u velikom slavenskom kolegiju.Predlaže da se u kolegiju školuju po dva pitomca sjemeništa u Zadru i Dubrovniku [9: 45].

No tek će 1624. godine, nakon vizitacije svih rimskih kolegija, Zbor za širenje vjere, pod čijom su nadležnošću bili svi kolegiji u dijaspori, odlučiti da se Ilirski kolegij (zajedno s bugarskim konviktom) prenese u Loreto. Breve o ponovnoj uspostavi Ilirskoga kolegija u Loretu objavljen je 1. lipnja 1627., a njime papa Urban VIII. ujedno određuje i način nje-gova funkcioniranja u 19 točaka.

Svrha ponovnog osnivanja kolegija je pomaganje katoličkim pokrajinama pod turskom vlašću. U kolegiju će se školovati 36 mladića između 14 i 20 godina (iz Splita, Dub-rovnika, Zadra, Bara, Šibenika, Krka, Hvara, Osora, Kotora, Korčule, Stona, Trogira, Ni-na, Raba, Senja, Skradina, Makarske, Knina, Duvna, Stridona, Trebinja, Niša, Prizrena, Slavonije, Bosne, Albanije); svaki kandidat mora biti zakonit, zdrav i izgledan, od ilirskih roditelja, a poželjno je i da poznaje ilirski jezik. Šest mjeseci nakon dolaska u kolegij, u kojem će učiti gramatiku, filozofiju, teologiju, crkveno pravo i druge potrebne discipline, prisegnut će da će se nakon završenih nauka vratiti u domovinu i raditi. Ilirskom kolegiju pripaja se i bugarski konvikt sa šest pitomaca, a uprava, odgoj i poučavanje predani su isu-sovcima. “Sljedećih 150 godina do ukinuća Družbe Isusove Ilirski kolegij razvija se točno prema smjernicama postavljenim u breveu Urbana VIII” [9: 55] Nakon ulaska francuske republikanske vojske u Loreto (1797.) kolegij je ponovo raspušten, a opet je uspostavljen od 1834. do 1860. pod nazivom Collegium Illyrico-Picenum.

Propisano trajanje školovanja pitomaca razlikovalo se u različitim razdobljima: ispo-četka je trajalo tri godine (do 1593.), zatim šest (u 17. i 18. st.) te osam (u 19. st.). Budući da svi učenici nisu ostajali u kolegiju cijelo vrijeme, a i školovao ih se drukčiji broj od propisanog, teško je odrediti točan broj ljud iz svih dalmatinskih biskupija (Ossero, Veglia, Arbe, Nona, Zara, Sibenico, Trau, Spalato, Lesina, Curzola, Ragusa, Cattaro) te po dva iz ostalih slavenskih pokrajina (Bosna, Seruia, Bulgaria, Russia, Moscovia, Polonia, Ungaria, Boemia, Moravia, Croatia, Istria); pitomci bi također polagali prisegu o vraćanju u svoju biskupiju po svršetku studija, a učili bi obične nauke, crkveno pravo i dogmu, kontroverzije, crkvenu glazbu i obrede, uz vježbanje u crkvi svetog Jeronima. Budući da se u svim po-krajinama misa služi na narodnom jeziku, pitomce bi glagoljici i glagoljanju učili u tu svrhu dovedeni glagoljaši [usp. 9: 44; 4: 129]. Iako je takav plan bio neizvediv u tom trenutku (zbog nedostatka kadra),neki prijedlozi biskupa Cedulina gotovo su doslovno preneseni u breveUrbana VIII. pri ponovnom uspostavljanju kolegija u Loretu.I čanadski biskup Faust Vrančić u promemoriji papi Pavlu V. (1616.) govori o potrebi obrazovnja katolika pod turskom vlašću: predlaže otvaranje i koji su prošli kroz kolegij. Josip Jurić smatra da se u prvom razdoblju djelovanja kolegija (do preseljenja u Rim) u njemu godišnje školovalo između 36 i 40 pitomaca (iako je bilo propisano 30), u Rimu 12, a nakon ponovnog pokretanja kolegija u Loretu – oko 20 (iako je propis spominjao 36) i tim načinom računanja


174

došao je do brojke od ukupno 833 učenika Ilirskoga kolegija. Svi oni nakon završetka ško-lovanja “djeluju kao župnici i biskupi po cijelom Balkanu” [10: 59].

Kulturno i jezično međudjelovanje. Budući da je Loreto bio veliko hodočasničko središte tadašnje Europe čak i prije osnivanja kolegija, možemo pretpostaviti kako su u tom gradu bili česti susreti različitih jezika i kultura. Ilirski kolegij pak, kao mjesto na kojem se obrazuju mladići od Jadranskog do gotovo Crnog mora, nužno je podloga za različite susrete, utjecaje i promjene. No, kulturno i jezično međudjelovanje o kojem je ri-ječ u ovom članku nije rezultat samo slučajnih susreta. Naprotiv, jezični i kulturni utjecaji nisu proizašli iz slučajnih okolnosti, nego iz planirana djelovanja Crkve. Naime, pitomce se od početka djelovanja kolegija uči o razlikama između Istočne i Zapadne Crkve kako bi lakše objasnili razlike i približili puku katoličku vjeru, ali i uspješno polemizirali s protiv-nicima. Osim toga, svi oni uče i ilirski jezik.

“Praksa učenja jezika zemalja u kojima su misionari trebali djelovati stara je koliko i sama Crkva” [12: 60] Ipak, institucionalizirano učenje jezika, osobito u svrhu misijskoga djelovanja, možemo pratiti unutar dominikanskog reda od 13. stoljeća. Na 15. crkvenom saboru (1311. – 1312.) određeno je da se unutar Crkve osnuju jezikoslovna učilišta za mi-sionare [12: 60–62]. “Pavao V. (je) svojom konstitucijom Apostolicae servitutis onere od 31. srpnja 1610.naredio svim vrhovnim poglavarima da na svim svojim učilištima, pored latinskoga, uvedu još hebrejski, grčki i arapski, a tamo gdje nema takvih učilišta da se ona što prije osnuju” [12: 63] Godine 1622. papinskim dekretom naređeno je otvaranje katedri za ilirski jezik na području Mletačke Republike, a već 1623. od svih europskih crkvenih ustanova koje pripremaju misionare zatraženo je osnivanje katedri za latinski, hebrejski, klasični i moderni grčki, arapski, kaldejski i ilirski [12: 65].

Svemu tome prethodilo je osnivanje Akademije ilirskoga jezika na Rimskom kolegiju (1599.) i objavljivanje gramatike Bartola Kašića (1604.), nastale upravo za potrebe akade-mije, a prema naredbi generala Isusovačkog reda Klaudija Aquavive [12]. Iz arhiva o Ilir-skom kolegiju u Loretu vidljivo je da je knjižnica kolegija osim Institutiones linguae Illy-ricae posjedovala tiskane i rukopisne pjesmarice, zbirke propovijedi i molitava, živote svetaca i ostala djela na ilirskom jeziku [10: 66].

Odjeke tih odluka i dokaze za širenje ilirskih jezičnih utjecaja možemo prepoznati u pisanom i književnom stvaranjubugarskih katolika do 19. stoljeća. Iz perspektive jezičnih međudjelovanja vrlo je zanimljivo već prvo djelo tiskano na novobugarskom jeziku – mo-litvenik “Abagar” Filipa Stanislavova (Rim, 1651.) – pisano mješavinom staroslavenskog, bugarskog, srpskog i hrvatskog jezika, a neki autori spominju kako je djelo pisano ćirili-com i hrvatskim (ilirskim) jezikom [usp. 21: 30; 1: 306].

I u jeziku kasnijh bugarskih katoličkih književnika očita je prisutnost ilirizama na morfološkoj, leksičkoj i sintaktičkoj razini. Ponajprije je riječ o Petru Bogdanu Bakševu (1601. – 1674.), Pavlu Duvanliji Gajdadžijskom (1734. – 1804.) i Petru Kovačevu Cars-kom (1745. – 1795.), čija djela (uz djela anonimnih autora iz tog razdoblja) uključuju ori-ginalne i prevedene molitve, pjesme, himne, živote svetaca, propovijedi, didaktične pripo-vijesti (...) pisane latinicom, čak uz korištenje istih pravopisnih rješenja kao u hrvatskim tekstovima tog vremena [usp. 21: 44–45; 1: 3].

U arhivskoj građi o Ilirskom kolegiju u Loretu, koja se čuva u arhivu Kongregacije za širenje vjere u Rimu, postoje katalozi pitomaca za gotovo sve godine djelovanja kolegija.


175

Prema tom popisu, u kolegiju se do kraja 17. stoljeća školovalo 30-ak bugarskih pitomaca. Među tim imenima pronalazimo Filipa Stanislavova i Pavla Gajdadžijskog [10: 72], dvoji-cu autora u čijem jeziku mnogi proučavatelji otkrivaju kroatizme, odnosno ilirizme (kako ih nazivaju), vrlo vjerojatno pod utjecajem jezičnog obrazovanja stečenog upravo u Loretu.

Literatura i izvori

1. Илиева Л. “Абагар” на Филип Станиславов “Од Велике Булгарие Бискуп” (1651 г.) : кул-турен и книжовноезиков проект на образован християнин / Л. Илиева. Режим доступу : https://swu. academia.edu/LiliaIlieva. Дата звернення : 03.04.2018.

2. Кривчев П. Свещеници служили в енория “Пресвето Сърце Исусово”. / П. Кривчев, Й. Патазов. Режим доступу : http://catholic-rk.com/?page_id=4. Дата звернення : 17. 10. 2017.

3. Цибранска-Костова M. Абагарът на Филип Станиславов : От артефакта към езиковия ре-сурс / M. Цибранска-Костова. Режим доступу : http://journals.umcs.pl/zcm/article/view/ 4724/3442. Дата звернення : 03.04.2018.

4. Čoralić L. Prilog poznavanju života hvarskog biskupa Petra Cedulina / L. Čoralić. Режим доступу : https://hrcak.srce.hr/100430. Дата звернення : 16.04.2018.

5. Farlati D. Illyricum Sacrum V / D. Farlati. – Venecija, 1775. – S. 131–138. 6. Fermendžin E. Actae Bosnae / E. Fermendžin // Monumenta spectantia historiam Slavorum

Meridionalium. Volumen 23. – Zagrabiae : Ex Officina Societatis Typographicae, 1892. – S. 635. 7. Fučić B. Loreto / B. Fučić, ured. A. Badurina // Leksikon ikonografije, liturgike i simbolike

zapadnog kršćanstva. – Zagreb : Kršćanska sadašnjost, 2006. – S. 340–341. 8. Herceg K. Isusovci u Hrvatskoj – obrazovanje i znanost / K. Herceg. Режим доступу : https://

hrcak.srce. hr/82328. Дата звернення : 17. 4. 2018. 9. Jurić J. Ilirski kolegij u Loretu (1580. – 1860.) / J. Jurić // Vrela i prinosi, zbornik za povijest

isusovačkog reda u Hrvatskoj. – Zagreb, 1982. – Br. 13. – S. 23–58. 10. Jurić J. Iz arhivske građe o Ilirskom kolegiju u Loretu II. Podaci o pitomcima Ilirskog kolegija

u Loretu (1659. – 1686.) / Ј. Jurić, M. Korade // Vrela i prinosi, zbornik za povijest isusovačkog reda u Hrvatskoj. – Zagreb, 1984. – Br. 14. – S. 155–203.

11. Jurić J. Iz arhivske građe o Ilirskom kolegiju u Loretu. Podaci o pitomcima Ilirskog kolegija u Loretu (1580. – 1658.) / Ј. Jurić, M. Korade // Vrela i prinosi, zbornik za povijest isusovačkog reda u Hrvatskoj. – Zagreb, 1982. – Br. 13. – S. 59–105.

12. Krasić S. Papinski dekreti iz godina 1622. i 1623. o osnivanju katedri za hrvatski jezik na europskim visokim školama i sveučilištima / S. Krasić. Режим доступу : https://hrcak. srce.hr/107131. Дата звернення : 17. 10. 2017.

13. Krasić S. Počelo je u Rimu – katolička obnova i normiranje hrvatskog jezika u XVII. stoljeću / S. Krasić. – Dubrovnik : Matica hrvatska, 2009. – 575 s.

14. Murko M. Die Bedeutung der Reformation und Gegenreformation für das geistige Leben der Südslaven / M. Murko. Режим доступу : http://www.dlib.si/?URN=URN :NBN :SI :doc-XU6SATN9. Дата звернення : 16. 4. 2018.

15. Ravlić S. Collegium Germanicum-Hungaricum / S. Ravlić (ред.). Режим доступу : http:// www.Enciklo pedija.hr/Natuknica.aspx?ID=12242. Дата звернення : 27.2.2018.

16. Ravlić S. Isusovci / S. Ravlić (ред.). Режим доступу : http://www.enciklopedija.hr/ Natuk nica.aspx? ID=28014. Дата звернення : 23.2.2018.

17. Ravlić S. Tridentski koncil / S. Ravlić (ред.). Режим доступу : http://www.enciklopedija. hr/Natuknica. aspx?ID=62251. Дата звернення : 17.10.2017.

18. Roščić N. M. Hrvatska hodočašćenja u Loreto / N. M. Roščić. Режим доступу : https://hrcak. srce.hr/98793. Дата звернення :16.4.2018.


176

19. Vujić A. Ilirski kolegij u Fermu / A. Vujić, I. Klobučar Srbić, N. Cikron et al. – Режим досту-пу : http://proleksis.lzmk.hr/27699/. Дата звернення : 15. 4. 2018.

20. Vujić A. Moralna teologija (moralka) / A. Vujić, I. Klobučar Srbić, N.Cikron et al. – Режим доступу : http://proleksis.lzmk.hr/54210/. Дата звернення : 15. 4. 2018.

21. Walczak-Mikołajczakowa M. Piśmiennictwo katolickie w Bułgarii. Język utworów II poło- wy XVIII wieku / M. Walczak-Mikołajczakowa. – Poznań : Wydawnictwo Naukowe UAM, 2004. – S. 5–254.

22. Zazinović K. Ilirski kolegij sv. Petra i Pavla u Fermu. – Режим доступу : https://hrcak.srce.hr/ index.php?show=clanak&id_clanak_jezik=73447. Дата звернення :15. 4. 2018.


COLLEGIUM ILLYRICUM IN LORETO AS A PLACE OF CULTURAL

AND LINGUISTIC INTERACTION

Ninoslav Radaković

Adam Mickiewicz University, Institute of Slavonic Philology,

ul. Fredry 10, 61–701 Poznań, Poland, тел.: (+48) 507 653 042, e-mail: [email protected]

The Collegium Illyricum in Loreto was founded after the Council of Trent for the

purpose of carrying out church and catholic restoration in the Balkans. The college wor-ked with breaks mostly under the leadership of Jesuits. The article deals with events that preceded the establishment of the college as well as different rules and regulations for enrolling students – young men from Dalmatia, Bosnia, Serbia, Albania and Bulgaria. The curriculum included philosophy, theology, canon law, Illyrian language and other dis-ciplines. After graduation students were supposed to go back to their homelands and work as missionaires. Learning foreign languages for the purpose of missionary activity can be traced within Catholic Church from the 13th century. In 1623 by the order of the Pope every church institution preparing missionaries had to open deparment for Illyrian langua-ge. The first Croatian grammar Institutionum linguae illyricae (1604) by Bartol Kašić was created for educational needs of Academia linguae Illyricae in Rome. In Collegium Illy-ricum library there were several examples of this book and many others written in Illy-rian/Croatian language. In 1593 the college was transfered to Rome and in 1624 returned to Loreto; it was closed again in 1797 and reopened from 1834 to 1860 under the name Collegium Illyrico-Picenum. Consequences and evidences of cultural and linguistic in-teraction in Collegium Illyricum can be seen in later written works in South Slavic lan-guages. Many researchers say influences of Illyrian/Croatian language can be found in tions of Bulgarian Catholics until the 19th century. The most prominent authors of this period use many morphological, lexical and syntactic characteristics of Croatian language of that time and many of them were educated in Loreto.

Key words: Collegium Illyricum, Loreto, cultural interaction, linguistic interaction.


UDK 811.161.+81’443

STEREOTIPI KAO STRUKTURNI ELEMENTI U ROMANU CIGANIN, ALI NAJLJEPŠI KRISTIANA NOVAKA

Jakov Sabljić

Sveučilište J. J. Strossmayera u Osijeku, Filozofski fakultet Osijek,

Odsjek za hrvatski jezik i književnost, Katedra za teoriju književnosti i svjetsku književnost,

L. Jägera 9, Osijek 31000 Hrvatska e-mail: [email protected]

Tina Varga Oswald

Sveučilište J. J. Strossmayera u Osijeku, Filozofski fakultet Osijek,

Odsjek za hrvatski jezik i književnost, Katedra za teoriju književnosti i svjetsku književnost,

L. Jägera 9, Osijek 31000 Hrvatska e-mail: [email protected]

Suvremeni hrvatski književnik Kristian Novak objavio je 2016. godine u Hrvatskoj

iznimno popularan roman Ciganin, ali najljepši. Riječ je o romanu koji je žanrovski određen izrazito hibridnom strukturom u kojoj su uočljiva obilježja društvenog, obiteljskog, lju-bavnog, kriminalističkog i političkog romana. Osim toga, višeslojna je narativna struktura romana s obzirom na to da priču oblikuje čak četvero pripovjedača: Milena, Hrvatica koja se nakon rastave braka vraća u rodnomeđimursko selo Sabolščak, zatim njezin ljubavnik Rom Sandi,migrant Nuzat, Kurd iz Mosula na putu za Calais, i policijski istražitelj Plančić. Takva hibridna žanrovska i narativna struktura romana prikladna je za analizu brojnih kulturnih ste-reotipa vezanih za hrvatsku, romsku i kurdskuzajednicu. Analiza ponajprije obuhvaća odre-đivanje vrsta i načina oblikovanja stereotipa poput rasnih, etničkih, religijskih, kulturoloških i spolnih stereotipa. Istodobno se definiraju njihove uloge u izgradnji strukture romana te u tvorbi individualnih i kolektivnih identiteta.

Ključne riječi: stereotipi, Kristian Novak, hibridna struktura romana, drugost.


I. Hrvatski književnik i jezikoslovac, profesor na Filozofskom fakultetu u Rijeci, Kristian Novak (rođen 1979) tijekom studiranja objavljuje svoj prvi roman Obješeni (2005) koji nije imao znatnog recepcijskog odjeka. Novak je pozornost kritike privukao svojim drugim ro-manom Črna mati zemla (2013) koji je preveden na više stranih jezika. Roman prati mladog zagrebačkog pisca međimurskih korijena Matiju Dolenčeca koji stvaralačku ljubavnu blokadu pokušava otkloniti otkrivanjem traumatične priče o svojem djetinjstvu. Črna mati zemla sadrži elemente kriminalističkog romana uz preispitivanje društva i malograđanskog licemje-rja među stanovnicima međimurskog ruralnog područja, zatim opisuje naglašenu problema-tiku međuvršnjačkog nasilja i stigmatizacije onih koji čine otklon od društvenih normi. Osim

Sabljić J., Varga Oswald T., 2018

Jakov SABLJIĆ, Tina VARGA OSWALD ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

178

toga, Novakov se roman smatra inovativnim s obzirom na skladno oblikovnu strukturu, du-binsku psihološku karakterizaciju likova, narativnu strategiju zasnovanu na različitim dob-nim razinama pripovjedača i dijalekatnu međimursku podlogu. Podjednako inovativnog potencijala i pozitivnog recepcijskog uspjeha Novakov je treći roman Ciganin, ali najljepši (2016). Riječ je o romanu također jezično obogaćenom kajkavskim narječjem i hibridnom žanrovskom strukturom koju prati izmjena četvero različitih pripovjedača iz različitih kul-turnih sredina. Provokativnost romana zasniva se na tematiziranju životnih sudbina pripad-nika marginalnih društvenih skupina poput migranata i Roma.

Kristian Novak dvostruki je dobitnik nagrade Tportala za roman godine (2014. i 2017.), ugledne književne nagrade Ksaver Šandor Gjalski i Nagrade Fran Galović za najbolje proz-no ostvarenje. Osim toga, oba njegova najčitanija romana uspješno su dramski adaptirana i kazališno izvedena 2017. godine.

II. Roman Ciganin, ali najljepši strukturno je podijeljen na sedam poglavlja od kojih je svako naslovljeno nekim oblikom neobične fobije poput straha od izbora ili paraliziranosti, a koje je tematizirano u svakom pojedinačnom poglavlju, osim posljednjeg u kojem je riječ o nekrofiliji. Potpoglavlja su također naslovljena tematskom riječi ili frazom s inicijalom jednog od četiriju pripovjedača koji se neprestano izmjenjuju i dinamiziraju radnju. Radnja romana Ciganin, ali najljepši događa se u međimurskom selu Sabolščaku gdje većinsko stanovništvo čine Hrvati u odnosu na susjedno mjesto Bukov Dol u kojem isključivo žive Romi. Svi glavni likovi koji su istodobno i pripovjedači povezani su sa spomenutim međimurskim mjestima. Tako je Milena Muriša, četrdesetogodišnjakinja, koja se nakon nepravedno dodijeljenog otkaza i raspada braka vraća u svoje rodno mjesto Sabolščak nastojeći se ponovno integrirati u društ-veni život, ali i boriti se protiv lokalnih društvenih predrasuda. Ciganin Sandi, dvostruko mlađi od nje, sudjeluje u sklopu radova na obnovi njezine kuće, upoznaje Milenu s kojom se upušta u ljubavni odnos koji nailazi na osuđivanje okoline. Još jedan od pripovjedača jest Nuzat, Kurd, mosulski ilegalni migrant koji pokušava doći u Francusku svom stricu s nadom u bolji život. Četvrti naratorski glas pripada policajcu Plančiću poslanom iz Zagreba sa zadatkom istrage zločina zajedno s Buletom, kriminalističkim inspektorom pred mirovinom. Prema tome, fabula je organizirana u skladu s pripovjedačkim glasovima koji ispovjedno iznose svoje strane ži-votne priče. Milena svoj intimni odnos sa Sandijem prepričava novinarki čime je naglašena tema zabranjene ljubavi Roma i Hrvatice odnosno starije žene i puno mlađega muškarca.

Drugu veliku temu, povezanu s problematiziranjem identiteta pripadnika krajnje margi-nalizirane društvene skupine, u svojim unutarnjim monolozima upućenima Japici, Mileninu djedu, pripovijeda Sandokan Ignjac zvan Sandi. Sve se pripovjedačke niti isprepleću u tragediji zločina čija je posljedica stradavanje Kurda Nuzata koji na kraju priznaje iznuđenu krivnju, ubojstvo njegova suputnika Azada i Roma Mirze, ostavljanje Sandija u komatoz-nom stanju i Roma Tompe u ludnici. Pravi uzrok zločina leži u Mirzinoj osveti Sandiju koji se za izvođenje posla prebacivanja izbjeglica preko hrvatske granice udružuje s glavnim pro-tivnikom Roma, lokalnim šerifom i bivšim hrvatskim braniteljem Hamerom. Naime, Mirza Sandija kao svog nekadašnjeg suradnika u kriminalnim radnjama na području Međimurja smatra izdajicom Roma zbog kojega je, među ostalim, završio u zatvoru štiteći Sandija šut-njom. Plančićeva priča odnosi se na kazivanje istinite verzije događaja s ubojstvima koja se razlikuje od službenog policijskog izvješća koje je namjerno sadržajem prilagođeno za javnost, a u kojem je od preživjelog Nuzata iznuđeno priznanje za potrebe medijski odgovarajuće slike. Nuzatov pripovjedački glas k tome je poslužio za razjašnjavanje sveprisutnog problema

Stereotipi kao strukturni elementi u romanu Ciganin ali najljepši Kristiana Novaka ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

179

masovnog ilegalnog kretanja sirijskih izbjeglica po Europi i odnosa vlasti i lokalnog sta-novništva prema njima, njihove egzistencijalne situacije uzrokovane ratnim sukobima na Bliskom Istoku i pitanjem njihova identiteta kako na području Sirije u odnosu na Arape, tako i na području Hrvatske u odnosu na Hrvate, ali i Rome. Osim glavnih likova koji su ujedno i pripovjedači, javljaju se sporedni likovi koji dopunjuju društveno kompleksnu sliku prika-zanu u romanu: Albina, Sandijava umobolna majka, očuh Đani, Tompo, Sandijev maloumni prijatelj, međimurski policijski načelnik Padolek, romski starješina Milorad, neimenovana novinarka kojoj se ispovjedno obraćaju Milena i Plančić.

Fokus naracije u prvom dijelu romana usredotočen je na Nuzatov i Azadov bijeg iz Mo-sula i na put u Europu, u drugom dijelu romana fokus pripovijedanja preusmjerava se na Sandijevu i Mileninu ljubavnu priču te se potom u maniri kriminalističkoga romana na kraju saznaje pravi identitet žrtava i počinitelja zločina. Naime, Nuzatu kao pripovjedaču s početka priče otkriva se njegova uloga kao lika opisivanjem postupaka drugih likova poput Sandija i Plančića te se time početna enigma ubojstava mozaično slaže u jednu čvrstu narativnu cjelinu.

III. Poimanje Roma i romske zajednice u europskom kulturnom kontekstu često se tije-kom povijesti zasnivalo na predrasudama. O tome svjedoče povijesni zapisi još u petnaestom stoljeću [11: 79–84]. Clébert [5: 45] navodi i raniji izvor u kojem se Romi spominju kao razbojnici i pljačkaši. Analizom tih najstarijih zapisa može se uočiti da se stereotipno viđenje Roma temelji na izgledu (boja kože, specifičan način odijevanja)., vrsti zanimanja (trgovina konjima,gatanje, bavljenje glazbom). i sklonosti prijestupima (džeparenje, krađa, prosjače-nje) [19: 230]. Pojedini istraživači ekstremno tumače negativnestereotipe o Romima zasniva-njem njihova glavnog izvorišta u pripadnosti rasi obilježenoj drugačijom bojom kože. Prema Kenricku i Puxonu [12] i Hancocku [10] tamna boja kože poprima obilježja inferiornosti s obzirom na to da se u skladu s kršćanskim svjetonazorom crna boja poistovjećuje sa zlom, dok za bijelu vrijedi obrnuto.

Iz svega toga može se zaključiti da su svi stereotipi o Romima zasnovani na uopćavanju i stvaranju metonimija odnosno za označavanje svojstava koji se nalaze u egzistencijalnoj vezi s njihovim uobičajenim referentom. Premda metonimijsko prenaglašavanje pojedinih vidova romske stvarnosti nema uporišta u stvarnim povijesnim zbivanjima,već samo spomi-njanje Roma i njihova djelovanja dovoljno je za semantičko sažimanje i stereotipizaciju. Stereotipna slika svijeta jest crno-bijela slika, a između dviju krajnosti ne postoji nikakvo stupnjevanje, nego je sve u podjeli na zaoštrene suprotnosti.

Tranzicijsko razdoblje u postsocijalističkim zemljama obilježeno je rastom ksenofobije. Naime, rijetki zaposleni Romi radili su na niskokvalificiranim poslovima koji su nestali propa-danjem industrije te su postali ugrožena društvena skupina. S obzirom na slabo obrazovanje Romi se nisu uspjeli prilagoditi novim zahtjevima tržišta rada te su postali ovisni o socijalnoj pomoći države. Nedovoljno obrazovanje i nedovoljna radna kvalificiranost smanjili su moguć-nosti adaptacije Roma novim uvjetima [14, 7, 3, 9, 24] što je uz rast ovisnosti o socijalnoj po-moći doprinijelo negativnim stereotipima – Rome se optužuje da ne žele “pošteno raditi” [3: 324–325], da zarađuju na drugima [18: 79] te ih se proziva kao “crne trgovce na crno” [6: 173].

S obzirom na to da je mjesto radnje u romanu Međimurje kao regija u Hrvatskoj te da liko-vi Roma pripadaju posebnoj romskoj skupini, potrebno je nešto više reći o njihovim specifič-nosti. Romi u Međimurju većim dijelom žive u homogenim dijelovima naselja u kojima čine čvrstu samostalnu etničku zajednicu. Njihova naselja prostorno su odvojena (željezničkom prugom, kanalom, šumom). od preostalih dijelova naselja u kojima većinom živi hrvatsko


180

stanovništvo [23, 21]. Glavnu distinkciju Roma u Hrvatskoj čini jezična specifičnost. Naime, međimurski Romi pripadaju posebnoj romskoj skupini koja govori jezikom ljimba d bjaš zbog čega ih se naziva Bajašima. Nakon ukidanja ropstva Bajaši su se iz Rumunjske na hrvatske prostore doselili tijekom 19. stoljeća.

IV. Uvriježena slika o Romima pokazuje se idealnim primjerom govora o “sebi” i o “dru-gima” pri čemu se uspostavlja antitetično stajalište, u kojem “mi” predstavljamo “mjeru svih stvari” jer se prema “nama” definira ono što je “normalno”, uobičajeno i ispravno, dok “oni” (Romi), činjenicom što su “drugi”, pozicioniraju se “izvan” sustava prihvaćenih društvenih normi, jer su drukčiji te predstavljaju otklon od normalnog, uobičajenog i ispravnog. Nije po-trebno naglašavati da se s takvog stajališta neprestano stvaraju stereotipi kao sredstva refleksije o drugim rasama, o drugim narodima, o drugim društvenim grupama, među kojima ultimativ-no mjesto zauzimaju Romi. Mentalni procesi kategorijalnog isključivanja Roma iz “sustava normi” (stavljanjem u kategoriju “drugih”) u samoj su osnovi ideoloških mehanizama koji u ljudskom društvu održavaju status quo. U skladu s takvim ukorijenjenim društvenim stavom, Romi se doživljavaju kao “drugi” i s obzirom na njihovu različitost proizlazi kako je odnos prema njima proizvoljan jer oni ne pripadaju svijetu koji je krojen prema mjeri onoga koji normira te se njima kao “drugima”, možda, čak i ne mogu pripasti obilježja humanosti.

Na ovom mjestu ukratko treba protumačiti psihološke mehanizme koje se preobražavaju u društvene i političke mehanizme. Naime, u netom opisanom psihološkom stavu na temelju kojega se stvaraju stereotipi o “drugima” Jacques Lacan uočio je dubinske psihološke pro-cese koji iz individualne i kolektivne “podsvijesti” utječu ne samo na ljudsku psihu već i na zbivanja u ljudskom društvu i kulturi. “Subjekt traži potvrdu samog sebe u odnosu na Dru-gog. Štaviše, on nesvjesno projicira svoju vlastitu drugu, tamnu stranu u sliku Drugog. Zbog toga mu je Drugi potreban isto onoliko koliko i ogledalo. Štaviše, Drugi jest neka vrsta ogledala, u kojem subjekt nalazi svoj identitet i uspostavlja integritet svoje osobnosti u od-nosu na sliku koju ima o Drugom, a koju je sam nesvjesno stvorio (ili koja se, na isti način, stvorila u njegovoj društvenoj grupi)” [15: 98].

“Drugost” kao mjesto s kojega se postavlja pitanje postojanja subjekta odnosno pri-sutnost intersubjektivnosti u subjekta Lacan je objasnio na sljedeći način: “Tko je taj drugi kojem sam naklonjen više nego samom sebi jer je u dubini moje potrage za vlastitim iden-titetom upravo on taj koji me mami? Njegova prisutnost se može razumjeti jedino na višoj razini, u drugosti, koja ga stavlja na mjesto posrednika između mene i mojega drugog Ja. A ako sam jednom konstatirao da je nesvjesno diskurs Drugog (s velikim slovom), onda sam time želio upozoriti na Onostranost, u kojoj je prepoznavanje čežnje čvrsto povezano s čež-njom za prepoznavanjem. Drugim riječima, drugi je ono Drugo što i moja laž priziva kao zalog istine u kojoj je nastala” [13: 83].

Prema tomu, drugost postaje osnova ideologije zapadnoeuropske kulture koja se također istodobno uspostavlja i u jeziku jer se “promjenljiva životna iskustva o “Drugima” zamje-njuju fiksiranim jezičkim označiteljima” [15: 98]. Od takvih jezičnih označitelja kojima do-minantna kultura nameće “svoj” sustav vrijednosti kao “univerzalnu” vrijednosnu normu i “svoj” jezik kao “savršeni” instrument komunikacije čije su osobito moćno sredstvo stereo-tipi o pojedinim društvenim grupama, naročito su naglašeni stereotipi o Romima.

Poimanje “drugoga” i društvena interakcija s “drugim” osnovni je problem mikrosoci-jalne sfere društva i od velike je važnosti za mrežu primarnih socijalnih odnosa, posebno u njihovoj etničkom pogledu. Drugi ljudi zamjećuju se isključivo unutar vlastitog sociokultur-


181

nog okvira, koji je nastao njihovom primarnom i sekundarnom socijalizacijom. To podra-zumijeva vremenske i prostorne udaljenosti i bliskosti, a “drugi” se percipiraju posredovano, putem stereotipa i metonimija. U ekstremnijim slučajevima, socijalna udaljenost poprima obilježja društvene isključenosti za one aktere koji znatnije odstupaju od društvene ‘normal-nosti’. Na razini formalno-pravnog statusa, društveno isključene osobe mogu imati građanski status, ali zbog nekih deprivirajućih i defavorizirajućih razloga, nisu u stanju ostvarivati pra-va i izvršavati obveze koje iz njega proizlaze.

Društveno oblikovanje stvarnosti podrazumijeva izravna i posredovana znanja o “dru-gima” koja se primaju unutar vlastite grupe, a u njezinim temeljima jesu stereotipi, pred-rasude i stigme o “drugima” u društvenoj zajednici. Iako su navedeni sociopsihološki obrasci primjenjivi na različite skupine (vjerske, rasne, rodne, generacijske), u ovom radu u žarištu su razmatranja Romi kao etnička grupa te stereotipi o njima kao strukturni elementi naracije. Stereotipi su generalizacije o ponašanju drugih ljudi ili skupina, obično zasnovano na negativnim i katkada na pozitivnim predodžbama. Drugim riječima, “stereotipi ne izražavaju bit svojih predmeta, oni nisu ni istiniti ni lažni, to su društveni konstrukti, krajnje okame-njene točke u tvorbi identiteta, predodžbe i slike o vlastitome (autostereotipi) ili tuđem (hete-rostereotipi)” (…) [17: 7]. Očito je da se identitet ne može konstruirati bez svoje razlike niti može biti konačan, tuđe je sjena koja u stopu prati vlastito, i obratno, vlastito se zrcali u tuđem [17: 7]. Navedene pretpostavke teorijska su polazišna osnova za analizu stereotipa kao strukturnih elemenata u romanu Ciganin, ali najljepši Kristiana Novaka.

V. Stoljećima su se Romima pripisivali stereotipi o tome tko su, što rade i kako žive. U Europisu o Romima dugo zastupljena dva suprotna mišljenja.S jedne strane okarakterizirani su kao gostoljubive, bezbrižne lutalice koje svojom pjesmom i plesom nesputano izražavaju životne radosti i tuge, a s druge strane predstavljani su kao prosjaci, lopovi, krijumčaru ili otmičari te su smatrani nepouzdanima, čudnima, nepovjerljivima i odvojenima od ostaloga društva. Ipak, stereotipi o Romima mogu se podijeliti u više podvrsta na osnovi uobičajene percepcije Roma kao društvene skupine. Riječ je o: jezičnim stereotipima, etničkim odnosno rasnim stereotipima, društveno-kulturnim stereotipima, ekonomskim stereotipima, obrazovno-intelektualnim stereotipima, moralnim stereotipima i rodnim odnosno spolnim stereotipima.

Jezični stereotipi odnose se na jezično oblikovanje uvriježene društvene slike o ne-komu ili nečemu i vrednovanje određenih pojava i određenih skupina te oni jezično odra-žavaju identitet društva kao cjeline bez obzira na individualne razlike u mišljenju (npr. psovke, izreke, grafiti, komentari, tračevi, uvrede, kletve). Potom, etnički odnosno rasni stereotipi uopćene su predodžbe o nekoj etničkoj skupini ili rasi koje se sastoje od onih koncepata za koje šire društvo misli da su tipični za nju (npr. u frazemima biti prljav kao Ciganin, odnositi se prema komu kao prema crnom Ciganinu, lagati kao Ciganin). Nadalje, društveno-kulturni stereotipi uvjetovani su povijesnim iskustvom, političkim interesima i sociokulturalnim razlikama u društvu (navike, ritualni, običaji, vjerovanja, ples, glazba, što je vidljivo u izrazima kao npr. žive kao Cigani, ima ih kao Cigana). Društveno-kulturnim stereotipima bliski su moralni stereotipi koji u najširem smislu riječi predstavljaju oblik društvene svijesti, skup nepisanih pravila, ustaljenih normi za koje se pretpostavlja da po njima funkcionira život zajednice koja se stereotipizira. Ekonomski stereotipi proizlaze iz ekonomskog statusa i materijalnih mogućnosti jednog dijela identiteta “drugog” (npr. slike o tome gdje i kako žive, čime se bave, kvaliteta života). S ekonomskim stereotipima usko su povezani obrazovni-intelektualni stereotipi jer o njima ovise (školovanje, stupanj obra


182

zovanja, odgoj). Napokon, valja razlikovati rodne odnosno spolne stereotipe za koje vrijedi da su generalizirana uvjerenja o tipičnim karakteristikama žena ili muškaraca, poput vje-rovanja o fizičkim karakteristikama, osobinama ličnosti, poslovnim preferencijama ili emo-cionalnim predispozicijama žena i muškaraca.

U daljnjoj analizi prema ovoj tipologiji zaključivat će se o fikcionalnoj (de)stereo-tipizaciji Roma u romanu Kristiana Novaka. Imagološki gledano analiza nije usmjerena na sociološke, antropološke i etnografske danosti, nego na društvenu grupu kao tekstualni trop i diskurzivnu reprezentaciju Roma, odnosno na slike koje karakteriziraju “drugoga”.

VI. Šest poglavlja u romanu Ciganin, ali najljepši u svojim naslovnim sintagmama sadrže neki oblik fobije koji se može povezati s temama problematiziranim u svakom od dotičnih poglavlja. Svaka od istaknutih fobija u nekom je odnosu prema svim nabrojanim oblicima ste-reotipa te se može tvrditi da između određene fobije i stereotipa postoji međusobni utjecaj.

Prvo poglavlje romana naslovljeno je “Ojkofobija, strah od poznatog”. Ojkofobija se de-finira kao strah od vlastitog doma odnosno od poznatoga domaćeg okruženja. U tumačenju spomenutoga poglavlja taj oblik fobije zapravo utječe na brisanje Roma iz uobičajene per-cepcije koji zbog toga što su drukčiji postaju “slijepe pjege” o kojima se zaključuje na teme-lju sigurnosti koju donose utvrđeni društveno-kulturni stereotipi. Iako Romi funkcioniraju kao ultimativni “drugi”, užas proizlazi iz mogućnosti prepoznavanja ili uočavanja sličnosti domicilnog stanovništva s njima: “Oni kažu što žele, uzmu što mogu, ne boje se ni pada ni glasnog zvuka, a mi postajemo sve gorči i bolesniji. I bojimo ih se. Ne samo da netko ne ubode nožem nekog od naših, da nam ne nanesu nepravdu bez kajanja… Mislim, da, i to. Ali ponajprije zato što su unatoč svemu slični nama. Ako predugo gledaš u njihovu smjeru, mož-da spaziš nešto poznato, nešto svoje. Zamisli taj užas. Nismo isti, pazi, nemoj me krivo shva-titi. Ali najveća razlika nije nešto što se vidi, nego je u stvarima koje skrivamo” [16: 17]. Pri tome Romi nisu oni “drugi” prema kojima bi se identitet dominantnog “mi” trebao graditi na osnovi razlike te se zbog mogućnosti izostanka toga razlikovanja “mi” od “drugih” javlja ojkofobija. Da bi Romi bili jednaki drugim narodima, naziva ih se Romima – politički ko-rektnim imenom koje zamjenjuje uvredljivu oznaku Cigani – uobičajeni pogrdni naziv. Me-đutim, u romanu se ističe licemjerje takvog etiketiranja koje samo formalnim uklanjanjem jednoga jezičnoga stereotipa nikako ne neutralizira sve nagomilane predrasude od kojih je ta jezična s pogrdnim imenom Ciganin samo jednu u nizu. O problematičnom odnosu leksema Rom i Ciganin u procesu imenovanja i stereotipne metonimizacije u romanu kritički progo-vara pripovjedačica Milena: “Sredinom sedamdesetih doselili su se prvi Cigani. Romi. Ciga-ni. Kad kažem Rom, vidim napisanu riječ. Kad kažem Ciganin, vidim čovjeka. Mislim, tada još ni Cigani nisu znali da su zapravo Romi, ali svaki put me nešto prekine kada kažem ovu prvu riječ. Sada svi ponavljaju kako je to strašno uvredljivo, kao da će nestati sav bijes kad se svi lijepo složimo da ih treba zvati Romima” [16: 16–17].

Strah od identičnosti ili nemogućnosti razlikovanja “jastva” i “drugosti” uočljiv je u pa-ralelnom pripovjedačkom glasu Nuzata Barzanija, Kurda iz Mosula. On i njegova obitelj žrtve su Al-Anfala odnosno vojne kampanje režima Sadama Huseina protiv Kurda iz iračkog Kurdistana od 1986. do 1989. godine. U toj kampanji uništene su tisuće kurdskih sela zrač-nim bombardiranjem, prisilnim iseljavanjem i uporabom kemijskoga oružja. Nakon toga su-koba Nuzat se naseljava u većinski Arapima naseljen Mosul gdje nakon perioda mirnog su-života Kurdi opet postaju nepoželjni. Premda se istovjetnost može odrediti pripadnošću mus-limanskoj vjeroispovijesti i frakciji sunita, proces izgradnje identiteta na osnovi ne-identič-


183

nosti markiran je suprotstavljanjem Kurda i Arapa: “Odjednom više nisam bio Maslavi, niti sam bio musliman, niti sam bio zidar koji je položio barem jednu ciglu u većini ulica istoč-nog Mosula. Odjednom sam bio prije svega Kurd. To je značilo da sam u nevolji” [16: 24].

Međutim, stvaranje slike o onom “drugom” nije jednosmjerno nego je u romanu na raz-ličite načine opisana višesmjernost toga procesa. Tako Kurdi jesu “drugo” u odnosu na Arape, pa čak i Kurdi međusobno koji se dijele na one opterećene ili neopterećene poviješću i stva-ranjem velike kurdske države, kako ističe Nuzat. Osim odnosa Kurda i Arapa kao i odnosa Kurda s Kurdima, svi oni zajedno čine jedinstveni identitet, ali tek u odnosu na Zapad kao ono “drugo”. U svojim razmišljanjima pred odlazak iz Mosula Nuzat metonimizacijom i pojedno-stavnjivanjem slike o životu “drugih” i preuzimanjem ekonomskih i radnih/spolnih stereotipa zaključuje: “Svi su zaposleni, svi rade u uredima. Nikada mi nije bilo jasno tko gradi kuće kada su svi uredima. Žene rade kao i muškarci, a oblače se izazovno. Ne zasnivaju obitelji. Nema tko rađati. Mnogi piju tablete. Imaju više vrsta tuge i svaka ima svoju tabletu. Kad ne možeš zaspati, uzmeš jednu, kad se ne možeš veseliti, uzmeš drugu tabletu. I ne vole strance, to sam čuo od mnogih, posebno ne muslimane. I za to će smisliti tabletu” [16: 33].

Nadalje, politika prešutne segregacije i prostornog odvajanja Nas i Njih u romanu je istak-nuta oprekom između romskoga naselja Bukova Dola i hrvatskoga Sabolščaka. Sabolščanci zastupaju strogu podijeljenost i nemiješanje stanovništva dvaju naselja te Milena postaje sum-njiva svojim dugoročnim angažmanom mladoga Roma Sandija na kućnim poslovima. Osim toga postaje predmetom lokalnih tračeva u kojima se oslikava kolektivna percepcija Roma prožeta različitim vrstama stereotipa. Prije svega tu su jezični stereotipi jer se Romi izjednačuju s pripadnicima druge prezrene rase kao što su Indijanci pa ih se naziva “prokleti Apači”, oni su “gamad” koja tuži državu za svoja prava, “smeće” koje ulazi u privatni posjed Sabolščanaca.

Osim metonimizacije i stigmatizacije važan oblik stvaranja stereotipa jest i generaliza-cija poduprta paranoičnim strahom od “drugoga” i umnožavanjem negativne slike o Njemu: “Jedna je čula da je neka Ciganica u Čakovcu rekla prodavačici “Dabogda ti rak izjeo i cicu i picu”, i odjednom je to bila svačija cica i pica, a Ciganica je bila svaka Ciganica iz Dola” [16: 54]. U oblikovanju generalizacija odlučujuću ulogu ima moralna stereotipizacija u skla-du s kojom Romi dobivaju negativne vrijednosne osobine te s obzirom na svoj otklon od moralnih pravila i mentaliteta vladajuće skupine čine zajednicu izvan svake kategorije. Stoga su Romi tek djelomično “drugi” čija je nepotpunost i pripisana hendikepiranost hiperboli-zirana do tih razmjera da se ne mogu konstruirati ni kao pravi neprijatelji “Sve se nekako svodilo na to da su bezobrazni – lijeni – nezahvalni, da kradu, ne plaćaju poreze, da za njih ne vrijedi ista pravila, da ih država i policija štite dok maltretiraju Hrvate. Ukratko, da se ne drže kriterija koje jedva da itko od nas uspijeva ispuniti, makar su po nama krojeni. Ne-dostojni su da budu neprijatelji. I kako sad, odjednom?!” [16: 54].

Jezična stereotipizacija prisutna je i u samom naslovu romana koji je oblikovan prema narodnjačkoj pjesmi Ljube Aličića Ciganin sam, al' najlepši.1 U toj pjesmi jedan od stihova

_________________________________ 1 Ljuba Aličić (rođen 1955. godine) romski je pjevač narodnih pjesama. Jedan od njegovih najvećih hitova jest pjesma Ciganin sam, al' najlepši. Cjeloviti refren pjesme glasi ovako:

Ako smeta tvome ocu ako kaže kako grešiš ti mu reci dušo moja Ciganin je, al' najlepši [16: 68–69].


184

u refrenu odgovara naslovu romana i u Mileninu tumačenju poprima elemente negativne ste-reotipizacije. Naime, Milena upozorava na to da je veznik “ali” u tom stihu prokleta i zla riječ jer “ako si s krive strane te riječi, ona te zauvijek dijeli od dobrih slika, shvaćaš. On je vrejden, ali je Cigan. Ciganica je, ali poštena. Sandijevi su za nas s te krive strane, shvatila sam. Od svega dobrog i lijepog dijeli ih riječ koja kaže da nisu sasvim vrijedni toga. Upozo-rava da u svojoj srži… možda skrivaju i potpunu suprotnost” [16: 69]. Takvi sitni značenjski pomaci zapravo su važni signali lišavanja ikakvih mogućnosti pozitivne karakterizacije jer se temelje na upozorenju da mogu sadržavati svoju potpunu suprotnost.

Drugo poglavlje naslovno je određeno spektrofobijom ili strahom od vlastita odraza. Ona se može objasniti na razini dvaju glavnih pripovjedača, Milene i Sandija. Milena kao bjelkinja i Hrvatica počela je živjeti u ljubavnoj vezi sa Sandijem i time prešla dopuštenu granicu i kao takva predstavlja aberaciju i djeluje uznemirujuće. Kao dio kolektiva ona je ujedno i njegov odraz te je uzročnik straha od onoga što bi na temelju te nepravilnosti koju je ona prouzrokovala kolektiv mogao otkriti u ogledalu nesvjesnog: “Moja riječ nije mogla uvrijediti nikoga, bilo je jasno. Ali je moja prisutnost zato bila uvreda među njima, jedna od onih koje se ne daju zaobići. Kada si jedan od njih, odraz si cjeline. I eto im straha da slika neće pokazati ono što žele, da i ne znaju koliko su unakaženi” [16: 113]. Pripovjedač Sandi izražava strah od vlastitog odraza imitacijom govora i ponašanja Sabolščanaca čime se na-stoji vjerodostojnije integrirati u drugu društvenu skupinu i na svojevrstan način ozakoniti svoju vezu s Milenom: “Kao da je patio što ne može prestati biti Rom. Više puta sam opazila da, kad misli da ga nitko ne vidi, imitira muške iz Sabolščaka. Barem je to meni tako izgle-dalo. I preda mnom je nekad znao iz čista mira govoriti o vinu i autima, pljuckati ustranu” [16: 86]. Unatoč zapošljavanju u automehaničarskoj radionici, suradnji s Marijanom Hame-rom oko ilegalnog prijevoza imigranata kroz Hrvatsku, građevinskim poslovima, Sandi os-taje na društvenoj margini. Upravo zbog tih pokušaja integracije isključuju ga i Romi te postaje žrtvom osvete proizašle iz uvjerenja da je izdao svoj narod odnosno da je htio postati onaj “drugi”. Sandi u komatoznom stanju ispovijeda se Mileninu djedu kojeg moli da raskine ispredene paukove niti povezane sa svakim oblikom doživljenog straha iz nje-gove bliže i dalje prošlosti. Svaki opisani čvor simbolično uspoređen sa zapetljanim pau-kovim nitima u određenoj je relaciji s nekim od oblika stereotipa te u romanu predstavlja provodni motiv.

Ankilofobija jest oblik straha od paraliziranosti koji obilježava treće poglavlje. Taj strah odnosi se na nemogućnost promjene društvenoga i ekonomskog statusa te je uzrok frustrira-nosti zbog egzistencijalne cikličnosti i zakopanosti u blato koje je simbolično nazvano Glo-boko kao najgori dio romskog naselja u kojem Sandi živi. Ta egzistencijalna tragedija dodat-no je pojačana iznevjerenim romantičarskim stereotipom o Romima kao vječnim putnicima i lutalicama: “Svi koje misle da nešto znaju o nama govore kako su Cigani uvijek na putu, vidi nas, svjetski putnici. A nitko iz Globokoga nikada dalje od Varaždina. Kao mali sam mislio što bi bilo da se cijeli Đinjc ipak digne jednog dana, pođe na put, pa se spusti negdje daleko. Sad znam, posložilo bi se isto ko i sada. Kod nas ostaješ gdje ti je mjesto, ni makac. Naj-bogatiji opet uz cestu, ostali u red iza njih, na kraju opet neko novo Globoko” [16: 172].

Nizu fobija pridružuje se tripofobija koja se manifestira kao strah od rupa. U tom kontekstu valja objasniti lokaciju sela Bukov Dol koje se nalazi na nekadašnjem rudarskom području s brdašcima od jalovine iz iskopa te je zbog toga trusno i propadljivo. U prenesenom značenju riječ je o izdvojenom i teže dostupnom mjestu koje asocira na rupu, odnosno na pad u gotovo


185

svakom smislu riječi: moralnom, ekonomskom, intelektualnom, kulturnom, društvenom. Ako Globoko predstavlja simboličnu rupu u koju se (u)pada i označenu infernalnim obilježjima, u Sandijevoj viziji života ta paklena rupa prokletih prividno se može preobraziti u čisti i sveti raj tek posredovanjem maglene mimikrije: “Magla prekrije naše mršave pse bez oka, repa, pre-krije kao plahta leševe auta, hodajuće leševe ljudske, prekrije sve nas slomljene što si psujemo majke, želimo drugom skoru smrt, želimo tešku bolest. Skoro da se ne vidi ni plavo svjetlo ro-tirke. Kao u pravom raju, ništa se ne vidi dobro. A u paklu sve, svaki obris, svaka mala puko-tina i rupa i sve strašno što živi u njima [16: 193]. Pri tome je paradoksalno da za inferalnom usporedbom poseže romski pripovjedač kojemu je ta izuzetno upečatljiva slika potrebna zbog realističnog oslikavanja brutalne svakidašnjice Globokoga kao periferije romskoga naselja koja je u znatnoj suprotnosti s ostalim dijelovima tog istog romskog naselja a pogotovo u odnosu na Sabolščak. Iako se u romanu Romi imenuju “črnim vragima” te je spomenuta slika pakla pri-vidno u skladu sa stereotipom o sotoniziranom “drugom”, infernalna alegorizacija uporabljena je ipak više s ciljem oslikavanja pada i od romske i od hrvatske zajednice marginaliziranog po-jedinca, a ne cijele zajednice kao posljedica kolektivnog osuđivanja.

Peto poglavlje naslovljeno je “Decidofobija, strah od izbora”. Na individualnom planu ljubav Milene i Sandija, odnosno hrvatske sredovječne Julije i romskoga Romea, stavljena je pred izbor koji je zapravo nemoguć jer izbora nema: “Ne spada ona k nama, kaže Albina. Ali ne spadam ni ja svojima, ni ona svojima. Zato pripadamo skupa, mislim si i gorim” [16: 283]. Njihova ljubavna tragedija čini žanrovsku potku romana, a ujedno je i glavni ilustrator društvenih podjela. Žanrovska odrednica ljubavnoga romana nema ulogu zabavnoga štiva, nego je podređena društveno-kritičkoj funkciji u skladu sa žanrovskom odrednicom društ-venoga romana. Ljubavnici Milena i Sandi, gotovo kao u klasičnoj tragediji, pripadnici su krajnje suprotstavljenih društvenih slojeva te zbog prejako utvrđenih stereotipnih slika o sva-koj od strana, njihova ljubav nije ostvariva od samoga početka. Osim toga, oni u taj odnos ulaze već kao odmetnici i gubitnici s obzirom na to daje Milena razvedena i nezaposlena, a Sandi neostvareni “rov fišor” – u prijevodu opasni romski dečko.

Na kolektivnoj razini razmatranja, konkretno romskoga identiteta, prepoznaju se dva međusobno suprotstavljana modela pristupa romskoj zajednici i dvije figure oblikovane tim modelima – figura žrtve i figura neprijatelja. Također, oba modela proizlaze iz pristupa Ro-mima kao radikalnim “drugima”. U onom što bi se moglo nazvati humanitarizacijski diskurs romska figura žrtve potpuno je viktimizirana pa se Romi ne percipiraju kao pojedinci s ime-nom, prezimenom, prošlosti, iskustvom i glasom, već kao dio depolitizirane mase lišene spo-sobnosti djelovanja, bespomoćnog “drugog” kojemu je nužna pomoć: “Kada neki Rom na-pravi nešto loše, nitko normalan ne piše koje je nacionalnosti, to je poziv na linč. Kad se nekom Romu dogodi nešto loše, takvo što treba osuditi, jasno imenovati, tko koga. Čak su i Mirza i Tompo bili prikazivani kao žrtve okolnosti, nitko nije spominjao da su bili u zatvoru, samo da se ne stvori iskrivljena slika, jel. Žrtve su žrtve. Patnja manjine ne može se prena-glasiti, ne može se pretjerati ako se piše o nepravdi” [16: 317]. U tzv. sigurnosnom diskursu Romima je također oduzet poseban identitet, no u takvim dijelovima romana oni postaju di-jelom hiperpolitizirane mase u vidu sigurnosne prijetnje, primjerice: “O Ciganima se počelo govoriti kao o štakorima. Brzo se razmnožavaju, jedu sve, šire zaraze, ne pitaju kamo smiju ući. Napadaju bez odgode. S njima se ne može dogovoriti” [16: 98].

Oba navedena tipa diskursa dokazu su pojednostavljene percepcije romske zajednice, a ta se percepcija uvijek odvija između dva navedena oblika etničkoga stereotipa o Romima koji


186

uključuju ili figuru žrtve ili figuru neprijatelja. Prema tome, mogućnosti njihove percepcije ne mogu biti vremenski i prostorno nijansirane ili antropološki kontekstualizirane jer su uvijek već zadane i unaprijed određene. Svako odstupanje od agresivno utjecajne stereotipne slike odba-cuje se i zanemaruje, poput situacije u romanu o znanstvenom istraživanju romskoga života: “nisu bijeli vidjeli, a bilo im pred nosom, Japica. Gledali su ravno u naše prave običaje. Mi napravimo što god treba. To je običaj. I nije grijeh. Da su samo vidjeli kako smo odlični, kako se prilagodimo. A njih to nije zanimalo. Mi nismo bili oni pravi Cigani koji su oni došli vidjeti. Čude se kako ne jedemo puno gljiva. I kako to da ne znamo odakle dolazimo” [16: 262].

Heteroglosičnosti romana pridonosi darivanje glasa svim zastupljenim stranama pa tako i većinskoj hrvatskoj čiji je predstavnik policijski službenik Plančić. Zanimljivo je da se u njegovom “većinski hrvatskom diskursu” mogu zamijeti elementi “manjinskog diskursa” s istim autovikitimizacijskim – “Ili ja kao bijeli hetero muškarac ne mogu biti žrtva?” [16: 294] i sigurnosnim modelom govora – podsjećanje na ustaški Jasenovac kao hrvatsku povi-jesnu mrlju: “A govorilo se kao da je sve jasno, a i ako nije – nije bitno, jer neke stvari treba reći, k vragu. Jer mi trebamo tu veću istinu što se izgrađuje malim istinama i pokojom pra-vedničkom laži. Ako je ne kažeš, onda se događa Jasenovac. Jer to tako ide. Oni objave svoje, i zadovoljni su jer su na pravoj strani povijesti, i nije ih briga što zbog njih život jed-noga malog mene u zemlji krumpira postaje jako kompliciran” [16: 294].

Simetrofobija, strah od simetrije posljednje je poglavlje o fobijama u romanu. Spomenuta fobija može se protumačiti na osnovi teze da Romi postoje uz pomoć imagoloških slika o njima da te iste slike kreiraju njihov identitet [2: 172]. Pripadnici romske zajednice neprestano su u poziciji “drugosti” koja nikako ne može biti poništena, a njihova društvena pozicija do-vedena u simetriju te se takvom romanesknom konstrukcijom romskog identiteta stvara njihov identitet koji je zapravo fatamorgana zato što stvarno ne postoji. Stoga, Rom Sandi simbolizira pojedinačni strah, strah romske individue od neprihvaćanja i kolektivni strah od zauzimanja si-metrične pozicije na društvenoj ljestvici nekoga tko zapravo postoji tek kao imagološka kon-strukcija sa svim popratnim negativnostima ukodiranim u nju. Taj strah od (ne)priželjkivane simetrije može se uočiti u Sandijevu monologu: “A ona gleda u čudu, kako hrabar izlaziš na ulicu, jer znaš da te nema tko dirati i da ti nema tko što reći, jer plaćaš za svoje i hodaš tako gdje se hoda, a voziš tamo gdje se vozi, i kažeš bok ili dobar dan svakome, jer znaš da ima ba-rem sto ljudi koji u glavi više nemaju da si Sandokan Sandi Ignac, Cigan. Ne Cigan nego Ci-gan iz Đinjca. Ne iz Đinjca, nego črni Cigan z Globokoga. Bilo je pitanje vremena kada ću ne-kome popraviti auto, pa reći “Bog plati” i nek ne zajebavaju” [16: 335].

Osim toga, simetrofobija se također pojavljuje u zapadnoj kulturi zauzimanjem nerazri-ješene pozicije između istodobne težnje za zajedništvom i individualizmom odnosno egalita-rizmom i hijerarhizmom. S jedne strane, hijerarhizam podrazumijeva dihotomiju koja uklju-čuje Nas kao građane Europe koji predstavljaju razvijeni dio svijeta i civilizacijske vrijed-nosti, dok su migranti, Romi i njima slični oni “drugi” koji su na ljestvici razvijenosti smješ-teni negdje daleko ispod. Dakle, destruktivnost i pogubnost toga modela izložena je kritičkoj oštrici u cijelom roman, što potvrđuje i dosadašnja analiza. S druge strane, egalitaristička politika također nailazi na sustavnu kritiku osobito u medijskom kontekstu njezina propa-giranja. U skladu s tim u romanu njezin najveći kritičar jest policijski inspektor Plančić koji tvrdi sljedeće: “Ajmo se posipati pepelom, i ni slučajno da netko zucne protiv imigranata. Nema militantnog islama, kriminala, samo kulturno šarenilo. Samo liječnici i informatički genijalci dolaze. Uživajmo u blagodatima raznolikosti. Jest ćemo kebabe s likovima koji su


187

ispali iz reportaže u NatGeo, piti egipatsko pivo. A oni će glasati za gej brakove, jedva će dočekati da ih naučimo slobodi i demokraciji i kako žene imaju jednaka prava kao i muški” [16: 347]. Na temelju rečenog spajanje dviju političkih alternativa čini se utopijskim jer se umjesto njihovih kombinacija javlja odabiranje samo jedne strane – model isključivosti ili-ili koji se zasniva na kulturnoj konstrukciji stereotipa. Ta kombinacija u Todorovljevu misaonu sklopu na temelju modela uključivosti i-i ostaje tek utopijska: “Barem u ideološkom pogle-du, pokušavamo kombinirati ono što nam se u svakoj od alternativa čini najboljim; hoćemo jednakost a da ona za sobom ne povlači identitet; ali i razliku a da se ona ne izrodi u supe-riornost odnosno inferiornost; nadamo se da možemo ujediniti blagodati egalitarističkoga modela i hijerarhijskoga modela; težimo povratiti smisao za društvenost a da ne izgubimo osobitost pojedinačnoga” [25: 222].

Posljednje poglavlje naslovljeno je u romanu jedinom filijom odnosno nekrofilijom koja se ironično odnosi na lik Sandija koji se nalazi u komi pred smrt. Osim toga, ironija je za-mjetna u činjenici što unatoč tvrdnji Plančića kao pripovjedača da će Sandi tek svojom smrću zadobiti pravo građanstva jer društvena svijest i dalje ostaje ista, a Sandijeva figura između života i smrti funkcionira kao neugodan podsjetnik na to: “Sandija spominju, ali s nelagodom, kao da svi čekaju da konačno umre. Prikazivali ga zabranjenim ljubavnikom, pa predstavnikom potlačene radničke klase. A sad visi tamo negdje između života i smrti, ost-vario pravo građanstva čovjek. Da nije ubijen, bio bi nebitan. Da je umro, bio bi zaboravljen. Ovako, visi li lijepo, podsjetnik kakvi smo samo debili” [16: 385].

Pripovjedačko višeglasje rezultat je autorove težnje za demokratičnim pripovijedanjem i želje za pripisivanjem vjerodostojnosti naraciji iz iskustvene ja-perspektive. Tome doprinosi i tehnika tek prividno otvorenoga kraja romana u kojem odnosi među likovima nisu do kraja riješeni, ali su uobličeni politički korektnim/korigiranim diskursom “koji nikoga ne može naljutiti”. Naime, nakon što je pronađen imigrant Nuzat pod prijetnjom deportacije i pod pri-tiskom policijskog inspektora Plančića priznaje “krivnju” navodno počinjenu za ubojstva Roma i imigranta.U tom smislu, kraj je zatvoren jer “svijet je dobio priču po svojoj mjeri. Selektivno suosjećamo, selektivno pamtimo, selektivno se veselimo. Draža nam je priča o patnji nego stvarna patnja. O njoj ne znamo kako misliti” [16: 383]. Dva diskursa od kojih je jedan politički korektan i temeljen na univerzalnim stereotipima o “drugima”, a drugi diskurs zasnovan na ispovijedanoj priči pojedinaca, u romanu se isprepleću kroz odnos između “nas” i “njih” u kojem se potvrđuje polazište da su “oni” radikalno drukčiji od “nas” (ili kao uni verzalna žrtva ili kao univerzalna prijetnja), a što se odražava kako na mikrorazini određene situacije tako i na makrorazini prikazanih masovnih medija i političkoga djelovanja.

VII. Iz dosadašnje analize romana vidljivo je da je Novakov roman iščitan kao imago-loška “slikovnica”. Naime, riječ je o mentalnim predodžbama odnosno unutarnjim slikama koje bi se mogle nazvati mentalnim reprezentacijama čije vrednovanje proizlazi ne toliko iz nekakvog objektivnog iskustva nego iz interpretacije tih slika [8: 143]. Prema tome, riječ je o literarnoj analizi usredotočenoj na verbalno i tekstualno kodirane slike koje funkcioniraju kao mentalne siluete o “drugima” određenima pojedinim karakteristikama roda, spola, rase, kulture, društva, etničke pripadnosti. Pri tome je vidljivo da takve slike oblikuju mišljenje o “drugima” i kontroliraju ponašanje u odnosu na njih.

U imagološkom čitanju romana potvrđene su sve uvodno nabrojane vrste stereotipa. Sve one upotrijebljene su u literarnom diskursu kao fikcionalni odgovori na pitanja o fikcijama koje očito upravljaju percepcijom ljudi i pojava. Stereotipi u romanu služe za propitivanje


188

istinitosti mišljenja o “drugima” te na pitanje o načinu na koji promatrački subjekt vidi ne samo “druge” nego i samog “sebe” i stvarnost općenito. To ne znači da se od takvog simula-kruma oblikovanog od mentalnih slika ne može doći do prave stvarnosti, nego se apostro-firanjem takvih slika u romanu nastoji prikazati odlučna uvjetovanost zbilje takvim slikama stvorenima metonimizacijom, metaforizacijom, frazeologizacijom i drugim strategijama ste-reotipizacije. U fikcionalnoj razradi tih strategija autor se poslužio svim oblicima stereotipa o Romima te u skladu s tim njegov roman sudjeluje u (ras)tvorbi spomenutih stereotipa zbog čega je bio i napadan iz pravca političkih predstavnika Roma u Hrvatskoj. Međutim, deste-reotipizacijske silnice narativa mnogo su jače od njima suprotnih jer autor u cjelini gledano uspijeva nadići selektivnu percepciju prikazujući istodobno više strana (odnos Hrvati – Romi, Hrvati – Sirijci, međusobno Hrvata i međusobno Roma, Arapi – Sirijci) i potisnute napetosti između slike o samom sebi i slike o “drugima”.

Iz sadržaja romana vidljiva je različita žanrovska pripadnost kriminalističkom, ljubav-nom, političko-društvenom romanu. Za kriminalistički roman karakteristična je istraga poči-njenog zločina. Istragu određuju etnički odnosno rasni stereotipi o Hrvatima kao kulturno dominantnim agresorima nad manjinskim Romima kao poslovično diskriminiranoj strani. Međutim, zbog medijski posredovane slike stvarnosti s uvijek već zadanim ulogama obliko-vana je priča za javnost u kojoj je Hrvatima automatski pripisana agresija sada preusmjerena na agresiju Sirijaca te je time krivnja svedena na Sirijca koji počinje funkcionirati kao no-voproizvedena “drugost”. U tom smislu, iznevjerena je uobičajena struktura kriminalistič-koga romana jer se zločinac ne kažnjava, a nevin čovjek ne oslobađa krivnje.

Ljubavni roman temelji se na romantičnom odnosu glavnih likova u kojem sudjeluju rasni/etnički odnosno spolni/rodni i kulturno-društveni stereotipi. Društveno postavljene gra-nice između pripadnika dvaju različitih etničkih skupina i rasa te ujedno i dobna razlika u godinama ipak prevladavaju u odnosu protagonista te ljubav ostaje u drugom planu. Za razliku od pravog ljubavnoga romana sa sretnim završetkom, u ovom je romanu ljubav već na samom početku osuđena na propast i nesreću.

Napokon, društveni roman najistaknutija je tematska odrednica teksta u kojem se mogu razabrati šire društvene prilike suvremenoga doba. Zalaganjem romskih predstavnika u Hrvats-koj su poboljšana njihova prava te se nastoji prevladati stereotipe i predrasude usađene u per-cepciju većinskog stanovništva što je i sustavno prikazano u romanu. Osim toga, posljedica krize na Bliskom Istoku jesu stalne migracije koje se odvijaju tzv. balkanskom rutom. Priljev izbjeglica narušio je osjećaj sigurnosti te doveo do stvaranja novih stereotipa o “drugima” u društvu. Tome svjedoči Novakov roman Ciganin, ali najljepši kojem je analiziran odnos iz-među identiteta i alteriteta te potreba da se vlastitost odredi u odnosu na “drugoga” koji se redovito zamišlja i prema njemu odnosi kao prema suprotnosti i prijetnji.

Literatura

1. Abercrombie N. Rječnik sociologije / N. Abercrombie, S. Hill, B. Turner (ur.). – Zagreb : Jesenski i Turk, 2008. – 568 s.

2. Beller M. Imagology : the cultural construction and literary representation of national characters : a cri-tical survey / M. Beller, J. Leerssen. – Amsterdam-New York : Editions Rodopi B.V., 2007. – 492 s.

3. Binder M. Changes in the image of ‘Gypsies’ in Slovakia and Hungary after the Post-Communist Transition / M. Binder // After Twenty Years… Reasons and consequences of the transformation in Central and Eastern Europe (ur. K. Csaplár-Degovics, M. Mitrovits, C. Zahorán). – Budapest : Terra Recognita Foundation, 2010. – S. 307–336.


189

4. Bužinkić E. Kamp, koridor, granica : studije izbjeglištva u suvremenom hrvatskom kontekstu / E. Bužinkić, M. Hameršak (ur.). – Zagreb : Institut za etnologiju i folkloristiku, Centar za mirovne studije, Fakultet političkih znanosti Sveučilišta u Zagrebu, 2017. – 184 s.

5. Clébert J. Cigani / J. Clébert. – Zagreb : Stvarnost, 1967. – 247 s. 6. Fonseca I. Bury Me Standing / I. Fonseca. – New York : Vintage Departures, 1995. – 336 s. 7. Gedlu M. The position of the Roma in Central Europe / M. Gedlu (ur.) // The Roma and Europe :

conference proceedings, Štiřin Castle, December 10–13. 1998. – Prague : Institute of International Relations, 1998. – S. 175–182.

8. Gottschling V. Bilder im Geiste : die Imagery-Debate / V. Gottschling. – Paderborn : Mentis, 2003. – 351 s.

9. Guy W. Tko su Romi? : Romi u Čehoslovačkoj (1975) / W. Guy // Romi : interdisciplinarni prikaz (ur. D. Tong). – Zagreb : Ibis-grafika, 2004. – S. 13–66.

10. Hancock I. We are Romani people / I. Hancock. – Hertfordshire : University of Hertfordshire Press, Centre de recherches Tsiganes, 2002. – 208 s.

11. Kenrick D. The Origins of Anti-Gypsyism : the Outsiders’ View of Romanies in Western Europe in the Fifteenth Century / D. Kenrick // The Role of Romanies : images and Counter-Images of ‘Gypsies’/Romanies in European Culture (ur. N. Saul, S. Tebbutt). – Liverpool : Liverpool University Press, 2004. – S. 79–84.

12. Kenrick D. The Destiny of Europe’s Gypsies / D. Kenrick, G. Puxon. – Sussex : University Press, 1972. – 256 s.

13. Lacan J. The Insistence of the Letter in the Unconscious / J. Lacan // Modern Criticism and Theory (ur. D. Lodge). – Longman : Routledge, 2000. – 866 s.

14. Ladányi J. The Making of a Roma Underclass : comparative Perspectives : Bulgaria, Hungary and Romania / J. Ladányi, I. Szelényi // Ethnic Identities in Dynamic Perspective (ur. S. Salo, C. Prónai). – Budapest : Gondalot, Minority Research Institute of the Hungarian Academy of Sciences, 2003. – S. 219–225.

15. Lešić Z. Nova čitanja : poststrukturalistička čitanka / Z. Lešić. – Sarajevo : Buybook, 2003. – 359 s. 16. Novak K. Ciganin, ali najljepši / K. Novak. – OceanMore, Zagreb, 2016. – 392 s. 17. Oraić-Tolić D. Kulturni stereotipi : koncepti identiteta u srednjoeuropskim književnostima /

D. Oraić-Tolić, E. Kulcsar Szabo (ur.). – Zagreb : FF press, 2006. – 343 s. 18. Pavel D. Lutalice : rumunjske nevidljive žrtve (1991) / D. Pavel // Romi : interdisciplinarni prikaz

(ur. D. Tong). – Zagreb : Ibis-grafika, 2004. – S. 67–70. 19. Posavec K. Sociokulturna obilježja i položaj Roma u Europi : od izgona do integracije / K. Po-

savec // Društvena istraživanja. – 2000. – Vol. 9. – No. 2–3. – S. 229–250. 20. Škiljan F. Romi u Podravini i Međimurju i uključenost u hrvatsko društvo : od predrasuda do so-

cijalne distance i diskriminacije (empirijsko istraživanje – intervju) / F. Škiljan // Podravina. – 2014. – Vol. 13. – No. 25. – S. 141–159.

21. Šlezak H. Prostorna segregacija romskog stanovništva u Međimurskoj županiji / H. Šlezak // Hrvatski geografski glasnik. – 2009. – Vol. 71. – No. 2. – S. 65–81.

22. Šlezak H. Prostorni aspekti socijalne distance prema Romima / H. Šlezak, L. Šakaja // Hrvatski geografski glasnik. – 2012. – Vol. 74. – No 1. – S. 91–109.

23. Štambuk M. Romi u društvenom prostoru Hrvatske / M. Štambuk // Društvena istraživanja. – 2000. – Vol. 9. – No. 2–3. – S. 197–210.

24. Šućur Z. Siromaštvo kao sastavnica sociokulturnog identiteta Roma / Z. Šućur // Kako žive hrvatski Romi (ur. M. Štambuk). – Zagreb : Institut društvenih znanosti “Ivo Pilar”, 2005. – S. 133–157.

25. Todorov Tz. Osvajanja Amerike : pitanje drugoga / Tz. Todorov. – Zagreb : Pelago, 1982. – 247 s.



190

STEREOTYPES AS STRUCTURAL ELEMENTS IN KRISTIAN NOVAK’S NOVEL CIGANIN, ALI NAJLJEPŠI

Jakov Sabljić

Josip Juraj Strossmayer University of Osijek,

Faculty of Humanities and Social Sciences of Osijek, Department of Croatian Language and Literature,

L. Jägera 9, Osijek 31000 Croatia, e-mail: [email protected]

Tina Varga Oswald

Josip Juraj Strossmayer University of Osijek,

Faculty of Humanities and Social Sciences of Osijek, Department of Croatian Language and Literature,

L. Jägera 9, Osijek 31000 Croatia, e-mail: [email protected]

In 2016, contemporary Croatian writer Kristian Novak published the novel Ciganin, ali

najljepši that became extremely popular in Croatia. The novel’s genre structure is highly hybrid in nature, with visible features of a social, family, romance, and political novel as well as crime fiction. Moreover, the multi-layered narrative structure is present in the novel since the plot is shaped by as many as four narrators: Milena, a Croatian woman who, following her divorce, returns to Sabolščak, the village she was born in; Sandi, Milena’s lover and a Roma man; Nuzat, a migrant Kurd from Mosul on his way to Calais; and the police detective Plančić. The novel’s hybrid genre and narrative structure is conducive to the analysis of numerous cultural stereotypes related to the Croatian, Roma, and Kurdish communities. The analysis primarily involves determining the types and forms of stereo-types, such as racial, ethnic, religious, cultural, and gender ones. Simultaneously, their roles are defined in the construction of the novel’s structure and in the creation of individual and collective identities. Simultaneously, their roles are defined in the construction of the novel’s structure as well as in the creation of individual and collective identities. This is confirmed by Novak’s novel Ciganin ali najljepši, in which the relationship between identity and alterity is analyzed together with the need to determine one’s own personality in relation to the “Other,” who is regularly imagined and referred to as an opposition and a threat. Stereotypes that are present in the novel question the truthfulness of opinions on the “Others” and the way in which the observer sees not only the “Other,” but also “himself” as well as reality in general. This does not mean that from such a simulacrum, shaped by men-tal images, one cannot come to true reality, but that addressing such images in the novel seeks to show a determined conditionality of reality with such images created by metony-mization, metaphorization, phraseologization, and other stereotyping strategies.

Key words: Stereotypes, Kristian Novak, hybrid structure of the novel, the Otherness.


UDK 821.163.4.09–31 Desnica V.

“FANTASTIČKI ROMAN” VLADANA DESNICE

Marijana Terić

Fakultet za crnogorski jezik i književnost – Cetinje, Vladike Petra I b. b., 81250 Cetinje, Crna Gora,

tel.:(0 382) 69 212 288, e-mail: [email protected]

U ovome radu nastoji se ukazati na prisustvo elemenata fantastičkoga diskursa u ro-

manu Vladana Desnice Proljeća Ivana Galeba. Budući da je riječ o autoru koji zauzima značajno mjesto u južnoslovenskoj književnosti 20. vijeka, pokušaćemo osvijetliti manje poznate segmente Desničinih poetičkih načela s posebnim osvrtom na njegovo interesova-nje za fantastiku. S obzirom na to da autor u 49. glavi Proljeća Ivana Galeba eksplicitno otkriva svoju “namjeru” da napiše fantastički roman, razmatramo sve aspekte pripovijeda-nja kojim je Desnica najavio novi model literaranoga stvaranja teksta koji se ogleda u “fan-tastizaciji proze” odnosno strukturiranju djela fantastičkoga određenja. Na kraju donosimo zaključak o tome da se Vladan Desnica svojim romanesknim ostvarenjem smatra prete-čom velikana južnoslovenske književnosti, u prvome redu Borislava Pekića i Danila Kiša, a potom i drugih.

Ključne riječi:fantastika, postmodernizam, polemičnost, Athanatik, parodija.


Vladan Desnica – pjesnik, esejist, dramski pisac, pripovjedač, romansijer, filmski sce-narist, prevodilac, urednik i polemičar, smatra se jednim od najznačajnijih pisaca srpske i hrvatske književnosti. Iako njegovo prozno djelo nije obimom veliko, Desnica je ostavio neizbrisiv trag u južnoslovenskim književnostima 20. vijeka. Govorio je da istovremeno pripada srpskoj, hrvatskoj i tadašnjoj jugoslovenskoj, mediteranskoj i evropskoj književ-nosti: “Ja tu ne postavljam granice, ni nacionalnih, a pogotovo regionalnih... I mislim da bi mnogi moji junaci mogli živjeti u nekoj drugoj zemlji jednako kao i kod nas” [9: 10]. Možemo slobodno reći da lik i djelo Vladana Desnice žive i u drugim zemljama baš kao i njegovi junaci. Za razliku od pisaca svoje generacije, Desnica je bio bliži autorima mo-dernističkih tekstova, tako da se, po riječima Radomira Ivanovića, zalagao za umjetničko djelo kao “otvorenu strukturu” i prije pojave knjiga Otvoreno delo Umberta Eka i Otvore-no društvo Karla Popera [5: 205]. Svojim narativnim tekstovima ovaj autor je pomjerio granice vladajućeg modela koncipiranja književno-umjetničkih djela, tako da sukompleks-nost, polifona struktura, filozofska, estetička i psihološka svojstva kojima kreira literarni univerzum samo neka od bitnih obilježja Desničine proze.

Pojavom romana Proljeća Ivana Galeba (1957) otvara se prostor za novo sagledava-nje narativnog svijeta u kojemu autor polemiše o procesu nastanka umjetničkog djela. Stoga je književna kritika ocijenila ovo djelo kao roman “novog vala” i “glasa” u kojemu se slijevaju “humanost klasičnih i artizam modernih pisaca” [8: 149]. U okviru svojih ro-manesknih struktura Desnica tretira najsloženije probleme nastanka umjetničkoga svijeta, dok smrt, kao vječito pitanje brojnih mislilaca, postaje i njegova opsesivna tema.

Terić M., 2018

Marijana TERIĆ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

192

Budući da je o romanu Proljeća Ivana Galeba napisana nesaglediva literatura, u ovo-me radu centar svog istraživačkog fokusa usmjeriću samo na 49. glavu toga djela, koja se može čitati kao “pripovijetka” unutar romana. “Pripovijetka” je ispričana iz perspektive Krezubog Vjetrogonje, kao narativne instance koja otkriva svoju intenciju da napiše fan-tastični roman, odnosno njegovu podvrstu – roman budućnosti.Ovaj dio romana predstavlja “inicijalni dio” [3: 261] ili “sažetu verziju” [2: 44] drugoga djela Vladana Desnice Prona-lazak Athanatika, koji govori o pokušaju izbavljenja čovječanstva od smrti. Zapravo, ro-man govori o pronalasku lijeka protiv smrtnosti koji autor naziva Athanatik. Ulaskom u prostor fantastičkoga žanra, Desnica želi da dođe do konačnoga saznanja o čovjeku, Bogu, svije-tu uopšte, a za to mu je poslužilo najveće otkriće na Zemlji, pomenuti lijek. Pronala-zak Athanatika tako postaje realnost na zemlji, a ne metafizička teorija o dalekoj budućno-sti [6: 208]. Time fantastička komponenta postaje sredstvo pomoću kojeg Desnica ostvaru-je svoju intenciju, a to je parodija na temu smrti ili čežnja za besmrtnošću.

Budući da je Desničin nedovršeni roman Pronalazak Athanatika zamišljen kao fantas-tični roman u čijem se središtu nalazi motiv o besmrtnosti, veliki dio teksta inkorporiran je u 49. glavu i predstavlja teoriju o strukturi i sadržaju teksta. U takvoj teoriji romana prepo-znajemo autorov odnos između realnoga i fantastičnoga, njegove stavove o prirodi umjet-ničkoga djela. Ovaj dio romana koncipiran je u obliku polemičkoga dijaloga koji vode Krezubi i Ivan Galeb.

Po riječima Krezubog, predviđanje o nastanku fanatstičkoga romana treba da obuhvati 800 stranica i vremensku kategoriju od nekoliko vjekova unaprijed. Ključna tema “fantas-tičkoga romana” jeste otkriće lijeka Athanatika, lijeka protiv raka i smrti koji je pronađen u laboratoriji. U riječima ovoga junaka, koji jednog kišnog dana u kafani otkriva Ivanu Galebu sadržaj svoje buduće romaneskne tvorevine, progovara glas autora Vladana Des-nice, koji nam otkriva svoje interesovanje za fenomen fantastike koja se u hrvatskoj književnosti sedamdesetih godina 20. vijeka izdvaja kao mlada proza [10]. Na taj način autor se poigrava s različitim umjetničkim postupcima, ironično progovarajući: “Obično me kore da sam realista, da nemam fantazije. Bacio sam se na fantastični roman. Da bi to predusreo, odlučio sam da napišem realistički fantastični roman. Pa da vidimo! Eto, stoga se moram pridržavati strogo racionalnih elemenata. Zastarjelo je gledanje po kome je fantastika nerazrješivo povezana s mistikom” [4: 236].

Važno je naglasiti da u Desničinoj namjeri da napiše fantastički roman prepoznajemo poseban tip fantastike koji Sava Damjanov naziva fantastika s ključem [1: 56], u kojoj fantastičko zbivanje dobija racionalni ključ. Ovaj tip fantastike podrazumijeva konsti-tuisanje teksta u nemimetičkom modelu koji kasnije dobija racionalno objašnjenje. Takvo formiranje fantastičkog okruženja dovodi do toga da se status fantastičkog gubi u epiloškoj granici teksta kada se pojavljuje ključ racionalnog objašnjenja. U ovome dijelu romana, ju-nak dolazi do saznanja da se njegova sudbina nalazi u rascijepanosti između dvaju svjeto-va: svijeta mogućeg i nemogućeg, realnog i imaginarnog. Opisujući borbu smrtnika i bes-mrtnika, Desnica se poigrava nemimemtičkim tehnikama i kroz lik Krezubog ostavlja ironične iskaze. Besmrtnost donosi brojne nevolje ljudima u odnosu na smrtnost, što dovo-di do toga da čovjek ipak bira smrt, a traži se zabrana i uništenje postojećih rezervi Atha-natika. Želja za besmrtnošću prerasta u želju za smrću, tako da ljudi u povorkama nose

“Fantastički roman” Vladana Desnice ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

193

transparente s natpisom: “Vratite nam naš rak! Vratite nam našu smrt!” [4: 247]. Na ovim stranicama romana progovara glas Vladana Desnice, koji kroz lik Ivana Galeba pokušava da nađe način kako da završi svoje fantastično djelo. On naglašava da završetak njegovog romana “još visi” ne zbog nedostatka fantazije, već iz straha od odgovornosti pred čovje-čanstvom. Intertekstualnim vezama s naznačajnijim piscima svjetske književnosti: Šekspi-rom, Dostojevskim, Miltonom, Tomasom Manom, Pirandelom, Sofoklom...., Desnica daje mogućnost čitaocu da dâ konačnu formu i rješenje njegovom romanu. Intencija autora je da bude optimističan, da završi djelo happy endom. Ovim komparativnim asocijacijama s djelima svjetske književnosti Desnica je pokazao svoju modernost, inovativna rješenja i bogatstvo tumačenja i interpretiranja djela fantastičkoga žanra.

Postajemo svjesni da je priča pomjerena u sferu nadstvarnog, metafizičkog svijeta u kojem narator eksplicitno kaže da je zalutao: “Jasno da smo zalutali! Kad bar u fantas-tičnom romanu čovjek ne bi smio zalutati, kakav bi to fantastični roman bio!” [4: 248]. Iako Desnica u ovoj glavi djela ukazuje na potrebu stvaranja fantastičkoga romana, čitaoci ovaj dio teksta prihvataju kao realnost. Uplitanjem elemenata fantastike u realistički diskurs, dobijamo literarno ostvarenje u kojem je problem odnosa između nadstvarnog i logičnog riješen njihovim sjedinjavanjem i postepenim usklađivanjem.Iz tog razloga možemo reći da 49. glava Proljeća Ivana Galeba pripada i takozvanom fantastičkom realizmu. Ovakav tip fantastike kreira prostor gdje se gube obrisi realnog svijeta s težnjom da se dosegne nad-stvarna stvarnost, da se jedna realnost zamijeni drugom. Time ono što je nadstvarno i imaginativno počinje funkcionisati kao realno, stvarno, konstituišući poredak drugačiji od uobičajenog, poredak koji počiva na nekoj svojoj logici i smislu. Pored toga što predstavlja “mešavinu mašte i stvarnosti, sudar između stvarnog i imaginarnog” [7: 10], fantastički realizam “hoće da kaže da smo okruženi realnim čudima, i da je stvarnost u kojoj živimo punija misterije i stravičnog od one iz doba vampira i demona” [11: 282]. Iako pronalazak athanatika i borba ljudi za besmrtnost dobija elemente naučne fantastike (science fiction), jer je riječ o naučnom otkriću, Desničin fantastični roman govori o realnosti, o čovjeku i nje-govom poimanju svijeta. Opis događaja, situacija, ljudi, koji su se podijelili na smrtne i besmrtne, prikazan je tako da ne odstupa od realističnog načina pripovijedanja. Krezubi je narator, demijurg romana o budućnosti, a Ivan Galeb dobija ulogu čitaoca s kojim autor polemiše. Priča postaje tajanstvena, mistična, a kroz dijalog Krezubog i Ivana Galebapokreće se priča o različitim mogućnostima stvaranja budućeg fantastičkog romana.

Kroz lik Krezuboga Desnica iznosi svoje teorijske zamisli, polemiše o načinu na koji bi trebalo konstruisati narativni svijet ispitujući i na neki način testirajući recepciju takvoga djela kod čitalaca, koje predstavlja Ivan Galeb. Time autor jasno iskazuje težnju da napiše djelo rušeći kanon u književnosti. Pišući o romanu Proljeća Ivana Galeba Jovan Delić objašnjava da bi se u podtekstu 49. glave mogla naći knjiga koja govori o traganju za bes-mrtnošću, a to je Ep o Gilgamešu [2: 44]. Po njegovome mišljenju, Desnica razara mit o na-pretku čovječanstva i mit o čovjekovom spasenju preko naučnih dostignuća, a skicu za Athanatik tumači kao preteču čuvene Pekićeve trilogije (Besnilo, Atlantida i 1999). Paro-dija na ovo djelo obuhvata motiv čovjekovog tragičnog saznanja o konačnosti, prolaznosti života i neumitnoj smrti s jedne strane, a borbu protiv smrti i čežnju i traganje za besmrt-nošću s druge strane. Time Desnica uzima teme iz realnosti, a onda ih obrađuje u fanta-stičke motive i slike, zbog čega “realizam” ovoga autora proizilazi iz fantastičnog svijeta.

Marijana TERIĆ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

194

Na jednom mjestu u romanu on piše da nikada nije vjerovao u realnost realnoga te da je slabo pravio razliku između pomisli i stvarnosti, “istine” i “laži”, između onoga što se “odistinski događa” i onoga što se “samo zamišlja”.

Imajući u vidu da je u okviru Sabranih dela Vladana Desnice (Prosvjeta, Zagreb, 1975) Pronalazak Athanatika štampan i određen kao “nedovršeni roman”, koji predstavlja proširenu verziju jednoga poglavlja u romanu Proljeća Ivana Galeba, shvatamo da je au-tor nastojao da iz 49. poglavlja oblikuje fanatstički roman. Međutim, nije ostalo razrije-šeno zbog čega se takva zamisao nije realizovala. U jednom intervjuu Vladan Desnica otkriva svoje interesovanje za fantastiku i fantastički roman: “... a posebno me privlači i pasionira fantastični roman. Imam ih nekoliko nabačenih u prvom konceptu. Roman nuž-dom sveden na dimenzije pripovijetke uvijek je nešto sakato; ali fantastični roman sveden na te razmjere upravo je ništa: kod njega, ako opsesija i magijski krug stvoren elementom fantastičnoga ne traju neko dulje vrijeme, izgubljeno je gotovo sve” [2: 45].

Navedeno imlicira činjenicu da je Vladan Desnica pokušao izvesti književni ekspe-riment unutar svoga djela. Služeći se fenomenom fantastike,koji se kao dominantna pojava u hrvatskoj književnosti u sedamdesetih godinama definiše kao mlada proza [10]. autor je pokazao kako je moguće literarno uobličiti stvarnost i uspostaviti inovativna poetička načela. Roman Proljeća Ivana Galeba predstavlja najveće piščevo umjetničko ostvarenje u kojemu se realistički model prikazivanja svijeta teksta razlikuje od tradiconalnog realiz-ma. Desnica transformiše jednu realnost u drugu, tragajući za modernim pripovjedačkim postupkom, intertekstualnim vezama sa svjetskom književnošću te brojnim asocijacijama putem kojih usložnjava strukturu tekstualnog polja i tako daje mogućnost čitaocima da urone u literarni svijet djela koje je afirmisala moderna evropska proza. Njegovo intereso-vanje za fantastički žanr možemo shvatiti kao jedan od inovativnih pripovjedačkih postu-paka, kojima se autor izdvajao u odnosu na postojeće modele konstituisanja teksta. Uplivom iracionalnih mehanizama, Desnica je otvorio prostor za drugačija sagledavanja i tumačenja narativnog svijeta.

Literatura

1. Damjanov S. Vrtovi nestvarnog / S. Damjanov. – Beograd : Službeni glasnik, 2011. – 396 s. 2. Delić J. Čežnja za besmrtnošću i negativna utopija (O jednoj tematskoj liniji u romanu Proljeća

Ivana Galeba Vladana Desnice) / J.Delić // Književno delo Vladana Desnice : Zb. nauk. Biblio-teka grada Beograda : Beograd, 2007. – S. 35–51.

3. Demić M. Polemičnost Vladana Desnice / M. Demić // Književno delo Vladana Desnice. – Beograd : Zb. nauk. Biblioteka grada Beograda, 2007. – S. 245–267.

4. Desnica V. Proljeća Ivana Galeba / V. Desnica. – Beograd : Zavod za udžbenike i nastavna sredstva, 2005. – 402 s.

5. Ivanović R. Po sunčanom satu. Poetika i estetika Vladana Desnice / R. Ivanović. – Banja Luka ; Beograd : Zadužbina “Petar Kočić”, 2001. – 310 s.

6. Korać S. Svijet, ljudi i realizam Vladana Desnice / S. Korać. – Beograd : Književna misao, 1972. – 238 s.

7. Mišić Z. Antologija francuske fantastike / Z. Mišić. – Beograd : Nolit, 1968. – 271 s. 8. Nikčević M. Estetički pogledi Vladana Desnice (1905–1967) u romanu Proljeće Ivana Galeba

(1957) u svjetlosti dosadašnjih ocjena / M. Nikčević // Metodičke i metodološke književno-problemske studije. – Podgorica : Zavod za udžbenike i nastavna sredstva, 2017. – S. 148–158.

“Fantastički roman” Vladana Desnice ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

195

9. Radulović J. Predgovor knjizi Djelo nastaje dalje od pisaćeg stola / J. Radulović // Razgovori sa Vladanom Desnicom. – Beograd : Biblioteka grada Beograda, 2005. – 170 s.

10. Visković V. Mlada proza / V. Visković. – Zagreb : Znanje, 1983. – 207 s. 11. Vukadinović B. Ka fantastičnom realizmu / B. Vukadinović // Delo, XV, 3. – S. 282.



THE “FANTASY NOVEL” BY VLADAN DESNICA

Marijana Terić

Faculty of Montenegrin Language and Literature – Cetinje, Vladike Petra I b.b., 81250 Cetinje, Montenegro,

tel.:+382 69 212 288, e-mail: [email protected]

In this paper we attempt to highlight the presence of elements of fantastical discourse

in Vladan Desnica’s novel The Springtimes of Ivan Galeb. Since this is an author who has a significant place in 20th-century South-Slavic literature, we will try to illuminate the lesser-known segments of Desnica’s poetic principles, with a special emphasis on his interest in fantasy. Since an immense body of literature has been written about the novel The Springtimes of Ivan Galeb, the research in this paper will focus only on chapter 49 of the book, which can be read as a “short story” within the novel. This short story is told from the perspective of KrezubVjetrogonja as a narrative device, which reveals his intent to write a fantasy novel, or rather a subcategory of this – a futuristic novel. Given that in chapter 49 of The Springtimes of Ivan Galeb the author explicitly reveals his “intention” to write a fantasy novel, we are considering all the aspects of the narrative. Desnica announ-ced a new model of literary creation of a text, which is reflected in the “fantasticalisation of prose”, that is, the structuring of a work designated as fantasy. Vladan Desnica tried to carry out a literary experiment within his work. By using the phenomenon of fantasy, which, as a dominant feature in Croatian literature in the 1970s, is defined as young prose, the author showed how it is possible to shape reality by literary means and to lay down innovative poetic principles. The novel The Springtimes of Ivan Galeb is the writer’s greatest work of art, in which the text’s realist model of representing the world differs from traditional realism. In the end we come to the conclusion that, thanks to his nove-lesque creations, VladanDesnica is considered to be the forerunner of the giants of South-Slavic literature, firstly of authors, like BorislavPekić and DaniloKiš, but also of others.

Keywords: fantasy, postmodernism, polemics, Athanatik, parody.


УДК 821.163 /42.82–32+28 ″19″

МУСУЛЬМАНСЬКІ МОТИВИ В ОПОВІДАННІ МІЛЄНКА ЄРГОВИЧА “ХАЛАЛ”

Соломія Вівчар

Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка, вул. І. Франка, 150–152, Львів, Україна, 79011,

тел. (032) 275 05 10, e-mail: [email protected]

Проаналізовано текст оповідання сучасного хорватського письменника Мілєн-

ка Єрговича “Халал”, яке походить із прозової збірки “Іншалла, Мадонно, іншалла”. Досліджено тематичні особливості твору, шляхи розбудови фабули, сюжетні колізії. Найважливішим дискурсом у сюжеті твору є релігійний (ісламський), а фабула оповідання містить елементи детективу і соціально-побутового твору. Шляхом використання різних засобів М. Єргович створив особливу оповідь, характерну як для хорватської, так і для боснійської літератури.

Ключові слова: оповідання, М. Єргович, хорватська література, боснійська літе-ратура, іслам, мусульманський дискурс.


Мілєнко Єргович – один з найвідоміших сучасних боснійських і хорватських письменників, лауреат великої кількості літературних премій, бажаний гість на різних літературних фестивалях та форумах. Його твори перекладені багатьма мовами, а пише він поезію, драми, романи, оповідання, есе. Народився М. Єргович у Боснії, у місті Сараєво, де переплелися дві культури – мусульманська і християнська. Змалечку спостерігав життя боснійських мусульман, з багатьма із яких приятелював, що згодом мало значний вплив на його творчість. У збірці малої прози “Іншалла, Мадонно, іншалла”, яка побачила світ 2004 року, легко можна помітити ці впливи, адже вже з назви видно, що інтенцією автора є розповісти про представників двох релігій – іс-ламської і християнської. Збірка складається з 19 оповідань, у яких М. Єргович кон-центрував свою увагу на стосунках християн і мусульман, як у минулі часи, так і у наші дні. Він розглянув різні аспекти цих стосунків – особистий, суспільний, міжре-лігійний.

Серед хорватських дослідників творчість М. Єрговича досліджує Юліана Мата-нович [5], а Слободан Просперов Новак у своїй “Історії хорватської літератури” наз-вав оповідання “Халал” найкращим твором сучасної хорватської літератури [6].

В українському літературознавстві збірка М. Єрговича “Іншалла, Мадонно, ін-шалла” поки що не була предметом дослідження, хоча переклад оповідання “Халал” побачив світ у збірнику “Балканський експрес” у 2007 році під назвою “Прощення” [2], а 2018 року у Видавництві Старого Лева “Іншалла, Мадонно, іншалла” була видана повністю у перекладі українською мовою Катерини Калитко [1].

Вівчар С., 2018

Мусульманські мотиви в оповіданні Мілєнка Єрговича “Халал” ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

197

Усі оповідання цієї збірки мають зв’язок з фольклорними джерелами, адже кож-не з них написане під впливом певної севдалінки (тужливої боснійської народної пісні про любов або на історичну тематику)1. Лише три твори мають своїм прототи-пом хорватські (далматинські) народні пісні.

Назви усіх оповідань у збірці складаються лише з одного боснійського слова, яке несе у собі ім’я головного героя або певне поняття (найчастіше мусульманське) чи означує тему твору. Найчастіше це турцизм або арабізм, значення якого М. Єрго-вич трактує у своїх коментарях до збірки.

Твори, вміщені у збірці “Іншалла, Мадонно, іншалла”, неоднорідні – часом дії є минулі і порівняно близькі до наших днів часи, сюжети оповідей філософські, пов-чальні, сюрреалістичні, навіть детективні. Розмір творів також різний – деякі з цих оповідань охоплюють великий часовий проміжок і поєднують багатьох персонажів, тому їх можна навіть назвати маленькими повістями. Спільним для усіх оповідань є місце дії – Боснія, також їх єднає використання боснійської мови, турцизмів і ре-лігійних понять. Помітною є обізнаність автора в питаннях мусульманської релігії.

Сам автор про збірку “Іншалла, Мадонно, іншалла” висловився так: “Вона включає в себе Захід і Схід, минуле і сьогодення, християн та мусульман, каурів і турків, Османську та Габсбурзьку імперії, стару і нову Югославію, хорватів, босняків, сер-бів, чорногорців, далматинців, герцеґовинців, арабів, євреїв..” [4].

Мотиви мусульманської філософії і релігії особливо яскраво проявилися в таких творах як “Їлдуз”, “Ітждихад”, “Алкатмер”, “Мектеб”, “Запис”, “Халал”.

В основі більшості оповідань – незвичні, небуденні, особливі події, варті того, щоб про них написати.

Збірка “Іншалла, Мадонно, іншалла” наповнена специфічною ісламською лекси-кою, цитатами з Корану, розмірковуваннями про віру, релігійні постулати, мусуль-манський і християнський рай і пекло.

Багато оповідань мають відкритий фінал – автор дозволяє читачеві самому доду-мати закінчення твору.

Оповідання зі збірки “Іншалла, Мадонно, іншалла” є історіями з життя людей, які можуть трапитися з кожним, незалежно від їх віросповідання. Чому ж М. Єрго-вич звернувся переважно до мусульманської тематики? Відповідь на це запитання лежить у декількох площинах. Перш за все, мусульманські теми для європейських читачів є незвичними, навіть екзотичними, адже про іслам європейський читач має досить стереотипне, сформоване жовтою пресою уявлення і використання таких тем обов’язково привертає увагу. З іншого боку, М. Єргович, який виріс у Сараєво, і з ди-тинства бачив життя місцевих мусульман, можливо просто їх змалював такими, яки-ми побачив – звичайними людьми зі своїми проблемами і радощами, з неймовір-ними історіями, які мають місце у житті і літературі.

Одне з найбільш вражаючих оповідань цієї збірки – “Халал”. Вже сама назва “Ха-лал” відсилає читача до мусульманських понять, адже це релігійний термін. У перекладі з арабської мови слово “халал” (частіше кажуть “халяль”) означає “те, що дозволено ві-рою, чисте, благословенне”. Це поняття можна трактувати як “законне”, “невід’ємне”, _________________________________ 1 Слово “севдалінка” походить від арабського “савда”, що означає “чорна жовч” або по-грецьки “меланхолія”.

Соломія ВІВЧАР ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

198

“повне”. У хорватській мові також є дієслово “halaliti”, яке перекладається як “проща-ти”, “пробачати”. Тому українською мовою “халал” можна перекласти і як “прощення”2.

Основою твору “Халал” М. Єргович обрав пісню “Всі пташки-ластівки одним го-лосом співають”, а в коментарях пояснив, що слово “халал” можна у цьому випадку тлумачити як прощення, однак в і “інші значення слова були у мене в голові” [3: 578].

Використання автором севдалінки “Всі пташки-ластівки одним голосом співа-ють” теж можна вважати ісламськими мотивами “Халалу”, адже ця пісня є частиною мусульманського боснійського народного мелосу.

Оповідання “Халал” написане у формі монологів дійових осіб, кожен із яких розповідає про своє життя. Усі вони обов’язково розказують і про одну страшну подію, яка їх життя (щасливе або нещасливе) повністю і назавжди змінила. Сюжет твору майже детективний – благочестивого главу сімейства Османовичів жорстоко вбито сокирою по голові. Читача, звичайно, цікавить обов’язкове для детективу питання “хто це зробив?”, і кожен герой твору розповідає свою версію події. Наратив твору є значно глибшим, ніж ця проста фабула і розкривається поступово – його багатогранність можна збагнути лише повністю прочитавши оповідання.

Дія твору відбувається у місті Сараєво у Югославії часів правління Й. Б. Тіто, тобто орієнтовно у 70-х – на початку 80-х років ХХ ст. Головний герой оповідання – молодий чоловік на ім’я Салко Османович (його повне ім’я Саліх, що значить “доб-рий”). В основі сюжету надзвичайна подія – убивство його батька. Кожен герой оповідання “Халал” має свій погляд на те, що сталося, і внутрішній монолог цих персонажів дає змогу розкрити не лише деталі трагедії і особистість наратора, але також і побачити цю подію з різних ракурсів. Отже, з цих монологів читач дові-дується про сім’ю Османовичів, де є тато Хамдо, мама Фікрета і троє дітей Санела, Файко і Салко. Типова босійська родина часів комуністичної Югославії. Файко сильно п’є, Салко (головний герой) пізнає Бога. Одного поганого дня Хамдо вби-вають сокирою. Салко бере вину на себе, і поліція, не бажаючи проводити детальне розслідування, з радістю приймає це признання. Салка оголошують релігійним фа-натиком, засуджують до смертної кари і розстрілюють. На перший погляд проста побутова історія. Однак шляхом монологів головних (і не лише) героїв твору М. Єр-гович розкрив читачам деталі цієї жахливої події. І поступово письменник ви-мальовує чітку картину убивства: убивцею є п’яний старший брат, однак молодший добровільно бере вину на себе і йде на смерть (розстріл). Спершу читач може по-думати, що Салко це робить, бо не може прожити життя так, як він цього бажав би, однак, насправді, його вчинок є актом любові і самопожертви. Після смерті Салка з його братом стається чудо – він знаходить у собі сили покинути ракію і повернутися до своєї сім’ї. Таким способом молодший брат врятував старшого брата. Це стає куль-мінаційним моментом оповідання:

“Батько сидів спиною і намагався заселити нитку у голку, щоб пришити ґудзик на сорочці. Коли вперше замахувався сокирою, син не думав, що це гірше, ніж

_________________________________ 2 Саме як “Прощення” це оповідання було перекладене українською мовою вперше.


199

бути відштовхнутим. Він зрозумів, що це набагато гірше, коли у батька тріснув че-реп і коли він крикнув, як пес, якого збила машина. Після цього п’яний син бив сокирою, щоб і себе, і батька запевнити у тому, що він думав до цього, що це не гірше, ніж бути відштовхнутим.

Так їх застав той другий брат, який у своєму храмі з поганого боснійського ву-гілля молився Богові. Молитва тривала занадто довго.

– Я його вбив, – плакав брат, який уже не був такий п’яний. – Чому? – питав другий брат. – Не знаю. – Як не знаєш? – обійняв він його, і так вони стояли якийсь час, а я питала себе,

що б могло статися далі. – У тебе – четверо синів, – сказав брат, який не мав нічого, – у тебе – дружина. – Чи можеш мені простити? – запитав брат, який уже анітрохи не був п’яний. – Ти мені простиш, – сказав брат, який не мав нічого, взяв сокиру у руки і вдарив

по місцю, на якому б лежала мертва батькова голова, якби від неї щось залишилось. Я була єдиним свідком, і єдиним свідком я є для нього і тепер, коли він на Требевичі лежить і чекає, що по нього прийдуть.

Коли на суді його запитали, чому він убив батька, якого він не вбивав, брат, який з’явився на світ у поганий час, відповів:

– Не знаю” [2: 87].

Найважливішою у творі є нарація Салка як головного героя, яка час до часу пе-реривається розповідями інших персонажів, переважно налаштованих проти нього.

Самоідентифікація героя представлена так: “Салко. Судячи з імені, можна би було сказати, що я муляр або сантехнік. Кожен другий муляр у Сараєво – Салко. Може, і я б міг ним бути, але мені не вдалося. У перші дні у медресе я багато про це думав. Біля мене Мехмед, Абдула, Джемалудін, ще один Мехмед, Мустафа, Джавид і Шахсивар – приїхав зі Скоп’є, Ісмет з Ніша, Абдулфетах, Дервіш. Усі імена такі, що отримавши їх при народженні, потім мусиш перед Богом заслужити. А хіба ко-ли-небудь якийсь хафіз або улем називався Салко? Я думав, що ні і що так назива-ються тільки мулярі й сантехніки. Пізніше я зрозумів, що ім’я є таким, яким ти його носиш. Я – Салко. Саліх означає добрий. А великий Аллах знає, чи був я добрим. Він усе бачить і не забув мене, він знає, чому так довго не посилає їх по мене” [2: 73].

Роздуми головного героя про покликання одночасно стають зав’язкою прийдеш-ніх подій: “Так мені одного дня на думку прийшов Бог. Не знаю як. Я лише згадав про Нього, і мені стало легше. Я знав, що ні татові, ні мамі не смію про це сказати” [2: 76].

Саме на релігійності Салка побудований весь сюжет твору. Його релігійність ви-ступає більше як характеристика персонажа, і хоч відіграє визначальну роль для життя усього сімейства, рушієм трагічних подій не стає.

Одним з ключових моментів усього твору є монолог Салка вже після розстрілу. Тут автор вводить у структуру сюжету містичний момент – хоч тіло головного героя вбите, душа його все ще перебуває на землі і чекає на мелеків (мусульманських ан-гелів), що повинні віднести його перед престол Аллаха. Через цей монолог М. Єрго-вич подав основні ідеї твору, які він вважає важливими. Саме Салко виступає нара-тором цих ідей, представлених автором на розсуд читача.


200

Поряд із розповіддю про трагічну історію сімейства Османовичів М. Єргович ба-гато уваги приділив роздумам про різні людські риси і чесноти. Медіатором його ідей тут є герой-мусульманин, який у монологічній формі про них говорить.

Особливо М. Єргович виділив таку чесноту, як прощення, зробив це він устами Салка, використовуючи найпростіші і найекономніші вербальні засоби: “Людина не помиляється, коли прощає. Ніколи. Це обов’язок – прощати навіть найгіршому з найгірших. Добросердя – це простити, радість – прийняти прощення” [2: 76].

Говорить він і про сумнів, який переживають усі: “Кажуть, що кожна людина, хоч би й евлія, переживає у житті момент, коли сумнівається у Бозі і гірко кається, що погодилася бути Його свідком. Католики вчать, що і пейгамбер Ісус засумнівав-ся. Вірю, що так і було. Я – визнаю перед людьми, а визнаю і перед Ним – у мило-сердному Аллахові засумнівався тоді, коли дивився на значок з підписом Тіто на батьковій вилозі. Я бачив, як він стоїть перед дзеркалом у коридорі і приміряє, де його причепити, трохи вище чи трохи нижче, посередині або збоку, приміряє мій старий, де йому той значок найкраще пасуватиме” [2: 74].

Салко – персонаж наскрізь трагічний. Його трагедія розпочинається з дитинства: з усього помітно, що батьки не особливо його люблять і він також це відчуває. Тро-хи підрісши, він обирає свій шлях, чує покликання Господа, хоче духовного зрос-тання, але це стає на заваді комуністичній кар’єрі його батька і йому забороняють відвідувати медресе і джамію. Однак, і тут він не впадає у відчай – розстеляє сер-джаду у підвалі і 5 разів на день молиться. При цьому він описаний цілком щасли-вим і гармонійним персонажем.

Крім основної сюжетної лінії (розповіді про вбивство), автор виявив багато складних соціальних проблем часів комунізму (і нашого сьогодення) – алкоголізм, соціальна нерівність, нещирість, неможливість вільно практикувати свою релігію.

Однак, першим і найпомітнішим дискурсом у творі є релігійний. Оповідання “Халал” – це, перш, за все, твір про мусульман і їх релігію. Тут ав-

тор представляє мусульман зовсім відмінними від звичних нам шаблонів. М. Єрго-вич доводить, що релігійні постулати (якщо не зважати на певні особливості і від-мінності обряду) і сам феномен релігійності є дуже схожими, можна навіть сказати спільними у християн і мусульман. Такі поняття, як милосердя, прощення, любов є цілком однаковими у представників обох релігій.

Окрім майстерно вибудуваного образу головного героя, якому автор приділив най-більше уваги у творі, образи другорядних героїв також яскраві і неповторні. Кожно-го з них читач пізнає через особливу, притаманну лише йому мову – особливі лек-сичні звороти, діалектизми створюють неповторну палітру другорядних персонажів оповідання.

Отже, можна вважати, що в оповіданні “Халал” М. Єргович використовує і бінарну опозицію “віра проти невірства (войовничого)”, адже ставлення до віри в Бога у героїв твору дуже різне – воно варіюється починаючи з різкого неприйняття віри, і майже войовничого атеїзму, до більш м’якого напівпозитивного ставлення до вірян і, закінчуючи глибокою побожністю головного героя.

Брат головного героя Файко, який у творі переживає найбільшу зміну свого вну-трішнього “я”, залишається байдужим до віри – “До мечеті я увійшов лише як


201

турист, і то у Стамбулі, і мені не сподобалося всередині. Не вірю і не маю часу, щоб витрачати життя на віру. Я занадто близько був до смерті, щоб це робити. І тоді ме-не не Аллах рятував, а людина” [2: 77]. Мати Салка і Файка Фікрета взагалі ставить-ся до віри вороже – “Якщо би й був Бог на світі, то хіба б таким злом доводив мені своє існування? Вважаю, що ні. А якщо й так, якщо Він і існує, то нехай до неба чує Фікрету, що Його проклинає [2: 79].

На жаль, навіть виняткова сила віри головного персонажа не рятує його сім’ю від страшної трагедії, а його самого від смерті. Навіть навпаки – доброта Салка приводить його до камери смертників, а молитва, яка “тривала занадто довго” [2: 87] не змогла запобігти убивству.

Оповідання “Халал” можна читати і як маленький путівник з основних засад іс-ламської релігії, адже автор активно використовує такі поняття, як дуа, джума, медре-се, мелеки, нішан, дженаза, харам і халал, сура тощо, а в центрі розповіді – мусуль-манська боснійська сім’я.

Персонажі-мусульмани наявні у багатьох оповіданнях М. Єрговича, починаючи з першої збірки “Сараєвський Марльборо”, однак оповідання “Халал” особливе – у ньому йдеться про милосердя, любов до ближнього і самопожертву. Християнський письменник, який прожив багато років серед боснійських мусульман, незаангажова-ний стереотипами, розповідає про справжніх мусульман – смиренних, побожних, ла-гідних. У цьому творі читач не знайде пошуку віри і майже не помітить сумнівів, а на-томість відчує велику надію головного героя на Господа і Його милосердя.

Оповідання “Халал”, яке поєднало у собі розмаїття різних дискурсів, можна вва-жати і розповіддю про мусульманське благочестя, а також твором, у якому пору-шено питання міжрелігійного діалогу і спорідненості між світовими релігіями. Хрис-тияни, які прочитали “Халал”, бачать багато спільного зі своїми релігійними за-повідями – адже іслам і християнство засновані на однакових цінностях, які повинні стати надбанням усього людства.

В оповіданні “Халал”, поєднуючи мусульманський і християнський культурологічні коди, а також використовуючи інтертекстуальність, яка відсилає до ісламського мелосу, вживаюи релігійну лексику і роблячи з цього універсальну оповідь, М. Єргович вибудовує особивий дискурс, який належить як боснійській так і хорватській літературі.


1. Єргович М. Іншалла, Мадонно, іншалла / М. Єргович; пер. К. Калитко. – Львів : Видав-ництво Старого Лева, 2018. – 528 с.

2. Єргович М. Прощення / М. Єргович // Потяг 76. Балканський експрес. – Чернівці : Кни-ги ХХІ, 2007. – С. 71–87.

3. Jergović M. Inšallah, Madona, inšallah / M. Jergović. – Zagreb : Durieux, 2004. – 589 s. 4. Miljenko Jergović : Jugoslaviju sada najviše mrze oni koji su od nje dobili sve. Режим

доступу : https://www.blic.rs/kultura/vesti/miljenko-jergovic-jugoslaviju-sada-najvise-mrze-oni-koji-su-od-nje-dobili-sve/k8dkrks. Дата звернення 10. 07. 2018.

5. Jergović M. Mama Leone / M. Jergović. – Predgovor : Julijana Matanović. – Sarajevo : 2007. – 312 s.

6. Prosperov N. S. Povijest hrvatske književnosti / N. S. Prosperov. – Zagreb : Golden marketing, 2003. – 723 s.


202

References

1. Jergović M. Inshalla, Madonno, inshalla / M. Jergović; per. K. Kalytko. – Lviv : Vydavnyt-stvo Staroho Leva, 2018. – 528 s.

2. Jergović M. Proshchennia / M. Jergović // Potiah 76. Balkanskyi ekspres. – Chernivtsi : Knyhy XXI, 2007. – S. 71–87.

3. Jergović M. Inšallah, Madona, inšallah / M. Jergović. – Zagrb : Durieux, 2004. – 589 s. 4. https://www.blic.rs/kultura/vesti/miljenko-jergovic-jugoslaviju-sada-najvise-mrze-oni-koji-

su-od-nje-dobili-sve/k8dkrks. 5. Jergović M. Mama Leone / M. Jergović. – Predgovor : Julijana Matanović. – Sarajevo :

2007. – 312 s. 6. Prosperov N. S. Povijest hrvatske književnosti / N. S. Prosperov. – Zagreb : Golden marke-

ting, 2003. – 723 s.


MUSLIM MOTIVES IN THE STORY BY MILJENKO JERGOVIĆ “HALAL”

Solomija Vivchar

Lviv National Literary Memorial Museum of Ivan Franko,

150, 152 Ivan Franko str.,79011, Lviv, Ukraine, tel.: (032) 275 05 10,


The article analyzes the text of the story of actual Croatian writer Miljenko Jergović “Halal” from the prose collection “Inshalla, Madonna, Inshalla”. The thematic peculiari-ties of the work, ways of developing the plot, plot collisions have been investigated. The most important discourse in the plot of the story is religious (Islamic), and the story itself contains elements of the detective and social-domestic literary work. “Halal” is one of the most striking stories of M. Jergović’s collection. This story is written in the form of monologues of the characters, each of which tells about his (her) life. All of them necessarily tell about one terrible event, which their life (happy or unhappy) completely and forever changed. “Halal” is, first of all, a masterpiece about Muslims and their religion. In this story the author presents Muslims completely different from the patterns we are familiar with and is capable of changing the negative attitude towards the representatives of this religion, which is present in many modern non-Muslims. M. Jergović argues that religious postulates and the very phenomenon of religiosity are very similar, one can even say that they are common among Christians and Muslims. Such concepts as mercy, forgiveness, and love are completely identical in the representatives of both religions. “Halal” narrative, which combines the diversity of various discourses, can be considered a story about Muslim piety, as well as a work that raises the question of inter-religious dialogue and affinity between world religions.

Key words: story, M. Jergović, Croatian literature, Bosnian literature, Islam, Islamic discourse.


УДК 821.163.42.09.02:7.046.2

ТРАДИЦІЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ ФАНТАСТИКИ У ХОРВАТСЬКОМУ ПИСЬМЕНСТВІ: ВІД СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ДО МОДЕРНІЗМУ

Мар’яна Климець

Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра слов’янської філології імені проф. Іларіона Свєнціцького,

вул. Університетська, 1/324, Львів, Україна, 79001, тел.: (0 322) 239 47 70,

е-mail: [email protected]

Зроблено спробу простежити розвиток літературної фантастики у хорватсько-му письменстві від найдавніших часів до початку ХХ ст., проаналізувати поетику фантастичного у зв’язку з поетикальними домінантами тієї чи іншої епохи, з’ясува-ти текстуальні стратегії реалізації фантастичного.

Ключові слова: літературна фантастика, середньовіччя, Ренесанс, бароко, Про-світництво, романтизм, модернізм.


Одним із провідних зацікавлень у сучасному українському науковому дискурсі є фантастознавство. Свідчення цього – низка дисертаційних досліджень про особли-вості поетики фантастичного в національних літературах (С. Вівчар “Художні домі-нанти постмодерної літературної фантастики (на матеріалі хорватської літератури)”, 2014; О. Сайковська “Сучасна болгарська фантастика: ґенеза, жанрові модифікації та поетика”, 2015); теорії фантастики (О. Стужук “Художня фантастика як метажанр (на матеріалі української літератури ХІХ–ХХ ст.)”, 2006); монографій (О. Зарицький “Чарівний світ художньої фантастики: чеська соціальна, політична і романтична фан-тастика у другій половині ХХ ст.”, 2000; А. Нямцу “Современная фантастика (про-блемы теории)”, 2004); статті, зібрані у тематичному збірнику “Слов’янська фан-тастика”, що на нині налічує уже кілька томів

Упродовж останніх років у хорватському науковому дискурсі теж спостерігаєть-ся незмінне зацікавлення фантастичним письмом. Цій темі присвячено дисертації (Т. Перушко “Поетичні моделі фантастичної новели в італійській літературі від ча-сів Скапільятури до модернізму”, 2003), монографії (Ю. Павичич “Хорватські фан-тасти: одна літературна генерація”, 2000; З. Кравар “Коли світ був молодим: висока фантастика і доктрина антимодерну”, 2010; Д. Сувін “Метаморфози наукової фан-тастики”, 2010; К. Кувач-Левачич “Сила і безсилля фантастики”, 2013), спеціальні наукові випуски (“Зі сучасної теорії фантастичної літератури”, 1996; “Простори сну. Оніричне як поетологічна й антропологічна проблема”, 2012; “Компаративна історія хорватської літератури. Фантастика: проблема дійсності”, 2016), численні статті з тео-рії та історії фантастики, особливостей національної літератури (окрім уже згаданих авторів, назвемо Д. Детоні-Дуймич, Д. Фалішевац, Д. Грмачу, Б. Доната, Ю. Павичи-ча, Л. Чале, Г. Слабінац, Н. Батушича, Ц. Павлович та ін.).

Климець М., 2018

Мар’яна КЛИМЕЦЬ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

204

Більшість зазначених хорватських науковців відштовхувалася від теорії жанрової фантастики, запропонованої Ц. Тодоровим [6], а також орієнтувалася на “Антологію хорватської фантастичної прози та малярства” з 1975 року, яку відкриває оповідання “Любов на одрі” (1876 р.) Р. Йоргованича – представника пізнього романтизму. Саме тому хронологічно давніші твори, у яких також простежується поетика фанта-стичного, не викликали активного зацікавлення в дослідників (фантастичну образ-ність у давній хорватській літературі розглянула Д. Фалішевац у ґрунтовній розвідці “Межі мімезису, межі фантастики: інакші істоти у літературі давнього Дубровника” 2007, а елементами сценічної фантастики барокового театру цікавився Н. Батушич).

Проте корпус текстів і давньої, і нової хорватської літератури дає підстави ствер-джувати, що літературна фантастика (або фантастика-прийом за визначенням О. Сту-жук [13]) має довгу неперервну традицію, а модуси її реалізації безпосередньо ви-пливають із поетичних засновків тієї чи іншої епохи.

Вже в першій антології, у якій зібрані зразки хорватської фантастики, “Антології хорватської фантастичної прози і малярства”, упорядник і автор вступної статті Б. Донат зазначив, що фантастика розпочала свій шлях ще в давній літературі: “Від народної казки, народних забобонів, середньовічних “Луцідарів”, тих фантастичних лексиконів минулого, таких схожих на “Книгу вигаданих істот” Хорхе Борхеса, не-зграбних спроб іллірійців…, де непереконливе перетворюється у синонім фантас-тичного, безперестанку відчувається присутність атмосфери уявного…” [2: 8].

І справді, літературна фантастика, зазнаючи впливів поетики й естетики певного періоду красного письменства, своєрідно віддзеркалює класичну конвенційну літе-ратуру (а відтак, і підходи до її розуміння), є її альтернативою, витісняється нею, або, навпаки, стає її природною компонентою.

Особливо цікавою епохою, у якій фантастика ще не заявляє про себе як про ес-тетизоване явище, ще не відділяється повністю від дійсності, є епоха середньовіччя.

Літературна система середньовіччя, зокрема хорватського, передбачала віднос-ність жанрів, які перепліталися й утворювали своєрідний фонд комбінаторного ма-теріалу: легенда або міракль стають складовою проповіді, анекдот, сентенція врос-тають у правовий текст (зокрема в “Істрійському зводі законів” (“Razvod istarski”) містяться розповіді про ходіння), видіння входить до агіографічної легенди, апокри-фічна легенда вписується у текст амулета, а середньовічна драма живиться сюжетами з апокрифів і легенд про святих та мучеників.

Це пов’язано передовсім із естетичним відчуттям середньовічної людини, яка не споглядала окремий художній чи природний об’єкт, а усвідомлювала усі надприродні зв’язки між об’єктом і космосом, відкритим для транцедентного начала. Тому світ сприймається як частина досконалої цілісності, котра не є статичною, тоді як її Тво-рець – постійно присутній і дієвий. Сербський літературознавець С. Дам’янов заува-жив: оскільки істини цієї сутності не мають раціонально-логічного, матеріально-до-свідного чи естетично-чуттєвого характеру, то найбільш релевантним методом, що давав змогу їх розкрити, втілити тяжіння до метареального, містичного чи потойбіч-ного, є фантастичний дискурс як найприродніший і найбезпосередніший шлях їх мовно-художньої транспозиції, шлях, що в системі середньовічної літератури посідав максимальну “легальність” [9: 276–277]. Отож така своєрідна фантастизація дійсності

Традиція літературної фантастики у хорватському письменстві… ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

205

є одним із способів відображення середньовічного світогляду, який сформувався на синтезі кількох культурних парадигм і різних цивілізаційних досвідів. Така дійсність часто представлена як проекція священного, зокрема чудо.

Чудо можна знайти не лише у релігії, а й у історичній та географічній літературі. Повні чудес є житія, легенди й міраклі, ходіння, видіння, бестіарії, луцідари, повісті про Олександра Македонського, де фантастичне виконує, окрім пізнавальної, ще й компенсаторну функцію: заповнює інформаційні пробіли і лакуни. Надлишок фан-тастичного образу може набирати форми гротеску чи сатири.

Важливу роль у середньовічній літературі відіграють літописи та хроніки, де та-кож проявляється чудесне різного типу, з яких у хорватському середньовічному пись-менстві особливо цікавим є чудесне як історія1. Його ілюструє легендарна розповідь про смерть короля Звонимира, викладена в “Літописі попа Дуклянина” з ХІІ ст.: йде-ться про епізод, коли хорвати вбивають доброго короля Звонимира, і він перед своєю смертю страшно проклинає їх – щоб не мали вони ніколи власного володаря, а служи-ли лише чужинцям. Це прокляття, за літописом, зумовило подальшу долю хорватів.

Фахівець із давньої хорватської літератури Й. Братулич висловлив сумнів з при-воду того, що легенда, зафіксована в літописі, була в його початковій версії, вказуючи на базову відмінність між сприйняттям історії філософською думкою середньовіччя і гуманізму [1: 237]. Це зауваження видається слушним ще й тому, що в легенді чітко наголошена особиста відповідальність за вчинений гріх: зло в конкретному випадку витікає не з боротьби за владу – воно є поза семантичним полем корелятів володар-влада, його втілюють заздрісні, прокляті й невірні хорвати.

Уривки про правління Звонимира і його смерть написані на високому художньому рівні. Король Звонимир нагадує доброго короля, який зустрічається у казках, що тяжіють до сублімованої картини світу, де панують вищий порядок і справедливість. Крім того, Звонимир наділений усіма рисами короля-мученика за віру: невірні хор-вати його вбивають, щоб не виконувати святої справи – визволення гробу Господ-нього, а наприкінці легенди розповідається про те, що душа Звонимирова піднялася до неба, до ангелів.

З фрагменту про прокляття доброго короля Звонимира народився міф про хор-ватське прокляття, яке перегукується з міфом про втрачений рай (вигнання з хорват-ського королівства, яке сприймається як втрата національної єдності), втрату власної державності [7].

Середньовічний автор, додаючи цю легенду, намагається пояснити тогочасну тяжку політичну й економічну ситуацію в Хорватії, при цьому він використовує типовий для чудесного мотив пошуку золотої доби, якою стає період правління Звонимира – останнього хорватського короля.

Проекція сакрального як основна типологічна модель фантастичного середньовіч-ного дискурсу співвідноситься ще з однією моделлю – сном, який є організаційною до-мінантою для жанру видінь. Побудована ця модель за схемою паломницької подорожі, у її структуру вплетені алегоричні елементи і видіння про кінець світу (“Апокаліп- сис Павла”, “Апокаліпсис Богородиці”, “Апокаліпсис Варуха”, “Видіння Тнугдала”, _________________________________ 1 Про типи чудесного див. у Ле Гофф Ж. Середньовічна уява (пер. з франц.). – Львів : Літопис, 2007 – 352 с.


206

“Чистилище св. Патриція” тощо). У надрах середньовічного видіння/сновидіння заро-джується онірична фантастика як окремий фантастичний вид, оскільки сновидіння виявилося найбільш органічною формою для реалізації фантастичного дискурсу.

З епохи язичництва Середньовіччя отримує безліч забобонів. Злі демони постійно намагаються нашкодити людині, проте їхню силу можна здолати чарами (магічними формулами, екзорцизмами). Одним із засобів захисту стали писані талісмани, обо-в’язковим елементом яких була легенда про святого – захисника від злого духа.

Цікавим прикладом магічного екзорцизму в хорватському середньовіччі є глаго-личний “Амулет”, написаний наприкінці XIV або на початку XV ст. в регіоні Істра. В основі талісману лежить апокрифічна легенда про св. Сисинія, переможця жіночого демона, який або є втіленням різних недугів, або зводить зі світу дітей. “Амулет” складається з кількох частин – писаних текстів і зображень. Цей хорватський глаго-личний амулет вписується у традицію талісманів у Хорватії – існувала також практика носіння металевих пластин із написаними на них заклинаннями. Інколи молитви профілактичного характеру (проти грому, хвороб, чарів, промислів лукавого) входили до молитовників, тож їх переписували священики й монахи.

Фантастичне, що є також і невід’ємною частиною магічних знань, зустрінемо у модифікованому вигляді і в літературі наступних епох.

В елітній літературі хорватського Ренесансу фантастичний елемент живиться переважно низькими жанрами і розкриває ігрові можливості літератури. Комічна фантастика тісно пов’язана з карнавальною традицією, бо саме карнавал дає мож-ливості для ігрової перебудови світу, зберігаючи при цьому розуміння ілюзорності й тимчасовості ігрового буття. Фантастика як складник естетизованого міфу (такого, що втратив зв’язок із дійсністю) обов’язкова в пасторалі чи міфологічній драмі. З карнавально-сміхової культури до високої літератури переходить топос світу нави-воріт: залучаючи прийоми бурлеску і гротеску, вдаючись до гри з традиційними конвенційними літературними персонажами, хорватські письменники епохи Відрод-ження створюють модель світу, де все можливе – чари, надприродні явища, де герої долають межі міфологічної чи літературної дійсності. Тому ренесансне фантастичне реалізується як “гра уявного, символічного та реального” [3: 75].

Світ ренесансної фантастики – амбівалентний, парадоксальний, антитетичний і надзвичайно багатий на фантастичних істот різного походження: з античної та сло-в’янської міфології, з літератур сусідніх країн, середньовічної писемності, а також з народної демонології та карнавальної традиції як “архетипні, символічні чи ритуа-лізовані релікти давніх, дуже часто дохристиянських часів, збережені у колективній пам’яті, у колективній міфології” [3: 45]. Такі істоти відрізняються від істот, яких знає досвід реальності: це маги, комічні сатири, віли, чорнокнижники, купці з екзотичних країв, оживлений явір, мавпа в червоних черевичках, благородні пастухи, духи, пілі-грим зі звірячими частинами тіла, олюднені звірі, чарівниці-циганки, що дарують за-чаровані яблука, вміють готувати любовні напої, знають замовляння, пустельники, які можуть змінювати природний стан речей і явищ тощо. Попри те, що фантастичні персонажі природно уживаються з іншими міметичними героями, їх побутування пов’язане з інакшим світом, вони володіють таємничими знаннями і властивостями.

Інакшість, фантастичність ренесансного образу вимагає свого обґрунтування, надзвичайне витісняється за межі звичного і лише там, за пограниччям, має право на


207

існування – тому такі істоти (цигани, чорнокнижники) зазвичай прибувають із дале-ких екзотичних країв, живуть у світі ідеалів (віли й пастухи у пасторалі чи міфоло-гічній драмі), приходять зі світу письменства з уже підтвердженим літературним статусом (наприклад, благородні славні пастухи часто називаються Радміл і Люб- мір – як герої першої хорватської однойменної пастушої драми Д. Држича, імена пастухів завжди мають корінь, який вказує на відтінки ніжних почуттів – Мілєнко, Драгич, Любенко та ін.). Прочитання фантастичного образу не завжди алегоричне чи повчальне, у них поєднуються артефактна основа (з фольклору, демонології і народної сміхової культури) і авторська інтенція, поетична індивідуалізація.

Залежно від того, який семантичний складник є визначальним для фантастичного дис-курсу, у ренесансній літературі можна виділити три умовні типи текстів, де фантастика функціонує як складова образу, як рушій сюжету або необхідний жанровий критерій:

1) фантастично-міфологічний (наявність міфологічного образу чи сюжету – у міфологічних драмах М. Држича та Н. Налєшковича, у романі “Гори” П. Зоранича);

2) фантастично-магічний (образи, пов’язані з практикою магічного знання) – ци-ганки з маскарадних драм М. Пелегріновича, Г. Мажибрадича, чорнокнижник Довгий Ніс із прологу до комедії “Дядечко Мароє” М. Држича);

3) фантастично-карнавальний (головний образ – “світ навиворіт”, а основний художній прийом – гротеск; ці елементи наявні в поемі М. Ветрановича “Пілігрим”).

Проте розмежувати окремі типи текстів складно, оскільки взаємопроникнення образів і сюжетних ліній, які передбачають фантастичне, простежується між усіма трьома моделями.

Хорватська література Відродження містить також засновки нових моделей фан-тастичної розповіді – це гротескна кумуляція, нанизування однотипних епізодів (пригоди чорнокнижника Довгого Носа в Індіях, пригоди Пілігрима в зачарованому лісі, порівняння міфологічної істоти, що символізує ідеал, і міметичного персонажа, який втілює брутальну дійсність (у міфологічно-рустикальних драмах М. Држича). Ці моделі матимуть продовження в наступних літературних епохах. Поетика фан-тастичного ґрунтується на мотивах утечі в міфологічні світи, світи ілюзій, фантазмів і бажань, пошуків ідеального місця, втрати ідентичності в лабіринті – ці мотиви і теми стануть особливо актуальними для фантастики пізніших періодів.

Література бароко, увібравши у себе поетику попередніх великих культурних епох середньовіччя та Ренесансу, сформувавшись за надзвичайно скрутної економічної та політичної ситуації в Європі, звертається до поетики фантастичного, оскільки саме фантастичний дискурс видається найбільш релевантним способом відображення кон-фліктів й суперечностей епохи. У літературі бароко фантастика стає конститутивним, необхідним елементом для створення символу, емблеми, модусом інакомовлення, механізмом для відображення ірраціонального світогляду (показовими у цьому плані є поеми “Осман” І. Гундулича і “Дубровник відновлений” Я. Палмотича Діонорича).

Барокова літературна фантастика вступає у взаємодію з тогочасною актуальною дійсністю, орієнтується на вигадливий італійський придворний театр, італійську епічну поему, слов’янську історико-легендарну міфологію.

Фантастичне у бароковому письменстві заявляє про себе і на рівні лінгвістич- ної маніфестації, особливої стилістики. Бароковий орнаменталізм, постренесансна


208

маньєристична техніка з нахилом до гіпертрофії семантики, така популярна в епоху бароко енігматика – це перші сигнали того, що у XVII столітті фантастика презенту-ється і як анархічний мовний дискурс, спрямований на деформацію чи руйнування усталених значень у межах одного або кількох невеликих семантичних сегментів, що становлять значеннєву структуру твору, і відтак, дозволяють кілька інтерпретацій. Внутрішня символіка виражається за допомогою формального оформлення тексту (поезії І. Джурджевича, І. Бунича Вучича, поема “Прощання зі Сигетом” П. Ріттера Вітезовича).

Літературна фантастика XVII століття вкладається переважно в готові моделі, успадковані від попередніх – середньовічної і ренесансної – традицій: це міфологічні сюжети (наприклад, апогеєм розвитку міфологічно-пасторальної драми є “Дубравка” І. Гундулича), кумуляція незвичайних подій у межах одного тексту, деформація природного часу і простору (поема “Віла Словінка” Ю. Бараковича). Особливо ж популярною моделлю стали пророчі сни і видіння, а також есхатологічний дискурс, що пов’язано з актуалізацією середньовічних релігійно-містичних мотивів і сплеском інтересу до релігійної фантастики. Єдина нова модель літературної фантастики, мо-дель, яку означуємо як ad hoc фантастика, обмежена хронологічно і жанрово. Цей тип зустрічаємо лише в псевдоісторичних і квазіісторичних мелодрамах особливо популярного у XVII ст. драматурга Ю. Палмотича (“Павлімир”, “Квітослава”, “Бісер-ниця”). По суті, ця модель – своєрідна попередниця фентезі в тому сенсі, що ґрун-тується на вихідному припущенні існування іншого світу, який у своїй основі є каз-ковим, химерним, несправжнім.

Простори барокової фантастики тісно пов’язані з політичним, ідеологічним і лі-тературним універсумами доби. Фантастичний світ перетинається з дійсним най-частіше у сні, який є “нічийним” місцем, тому ідеально підходить для комунікації з інакшими істотами. Найчастіше така комунікація має профетичний контекст – на-кази, об’явлення божественної волі або є інструментом для втілення пекельних планів. Демони не втручаються безпосередньо у світ, а діють руками людей. Релігійна фантастика виявилася надзвичайно продуктивною для створення політичних ідеоло-гем, які представляють бажані проекції історичної/політичної дійсності, як, наприк-лад, концепт слов’янства, демонізація турків, розуміння боротьби з Портою як нового хрестового походу, як боротьби зі злом. Вільне компонування фольклорно-фантас-тичних, релігійно-фантастичних, романтичних псевдоісторичних і чудесних елемен-тів, створення фіктивних, фантастичних секундарних світів, які, попри ескапістську естетику і прив’язку до історичних подій, тематизують утопічну чи регресивну модель тогочасного світу, політичний устрій, настрої, тенденції, продукують нову символіку, космологію, нові стосунки людини з дійсністю. Досягненням барокової літератури є мовна ігрова фантастика, помножена на орнаменталізм, гіперсемантику, вихід за межі мовних логічних норм.

Літературна продукція, створена хорватськими бароковими письменниками знач-но впливатиме на літературу подальших епох: релігійним дискурсом – на окрему ка-тегорію фантастичних текстів Просвітництва, міфологічним і ідеологічним виміром – на літературу романтизму, способами мовної презентації – на літературу модернізму і постмодернізму.


209

Епоха Просвітництва, яку в хорватській літературі традиційно пов’язують із прізвищами М. А. Рельковича та Т. Брезовачкі, демонструє дещо інший підхід до фантастики, як і в принципах письменства зокрема. Ця література складається на те-ренах, де традиція світського письменства була слабко розвинена (Славонія, цент-ральна Хорватія) з огляду на складну політико-економічну ситуацію чи столітнє пе-ребування під турецькою окупацією. Хорватські письменники того часу орієнтовані на виховання простолюду і тому добирають відповідних засобів. Головним персо-нажем твору М. А. Рельковича “Сатир або людина з лісу” є фантастична істота, Сатир, який критикує славонських селян за те, що не віддають дітей до школи, що ви-трачають час на розваги (prelo, kolo, divan), які були частиною турецької традиції (твір написаний 1762 р., через 60 років після звільнення Славонії від османів), не моляться Богу. Вигадана фантастична істота повчає селянина-дроворуба, вказує на незадо-вільну моральну й економічну атмосферу у Славонії, переконує, що тільки завдяки школі ситуацію можна виправити.

Надзвичайно цікавим є образ Матіяша-чорнокнижника з однойменної комедії Т. Брезовачкі. Грабанціяш-Матіяш, який закінчив 12 шкіл і 13 – магічну, висміює дрібних міщан за забобони, жадібність, заздрість. Щоб їх провчити, Матіяш органі-зовує кумедні сценки з магічним підтекстом. У перших двох діях вчинки Матіяша, які іншим дійовим особам – Смолкові і Юговичу, видаються магічними, мають реальне пояснення. Тут автор використовує тип фантастики з ключем, і реальне пояснення ніяк не нівелює ту частину тексту, яка показана як фантастична (віра в зустріч із чор-том, який замість золота обсипає Смолка ударами палиці чи віра Юговича в те, що він, поклавши чарівну стеблину під язик, став невидимим). Цікавою є реалізація цього типу фантастичного – через принцип вистави у виставі. Проте третя дія доводить над-природні можливості чорнокнижника, який змінює зовнішність персонажів – голову Юговича перетворює на ослячу, Веселковича на свинячу, Коприновича обдаровує довжелезним носом, а обличчя Писаровича робить чорним. Тут автор вже не вдається до ключа, фантастичні події сягають свого апогею – Матіяш-чарівник перетворюється на смерть з косою і зникає.

Отож, література хорватського Просвітництва пропонує два типи фантастичних персонажів, які походять із інших традицій (античної і карнавальної відповідно), про-те фони модифіковані і не мають алегоричного чи символічного покриття, їх фан-тастична функція швидше є атрибутом, який слугує для розваги читача/глядача. І перший, і другий образи є дещо контрадикторними – персонажі, що володіють над-природними силами, є носіями ідей Просвітництва і вимогами щодо домінації здо-рового глузду. Т. Брезовачкі у своїй комедії працює із двома типами фантастичного – фантастикою з ключем і карнавальною фантастикою, пов’язаною із дегуманізацією людини (люди, що позбавлені тих чи інших моральних переконань наділяються еле-ментами звіриного тіла).

Фантастика в хорватській літературі в першій половині ХІХ ст. відходить від по-етичних передумов, які склалися в попередніх художніх системах, але далі експлуатує потенціал фольклорної фантастики й уводить нові типи онірики. Фантастика, презен-тована проторомантичною і романтичною літературою, походить і з нового світовід-чуття, “яке народжується через опір всеприсутності просвітительського раціоналізму і


210

яке… підсилює інтерес до чудесного, містичного, оніричного і взагалі ірраціональ-ного, уявного, метареального, причому згадувані феномени … існують як компоненти більш складної картини людського світу та різнобічнішого його сприйняття” [9, с. 279]. Автори використовують елементи готичної та оніричної фантастики, демонології, уво-дять сентименталістську стилістику. Проте у фантастиці того часу зберігаються і кон-цепти просвітительського раціоналізму, який критикує забобони, певні народні звичаї та розвінчує їх. Такі парадокси автори вирішують по-різному: уводячи раціоналістський ключ, розвінчуючи фантастичне як ілюзію й переводячи її у вимір реального, автори все ж про такі події розповідають мовою фантастики (наприклад, сон в оповіданні Д. Де-метера “Однієї ночі”) чи дистанціюються у часі (дія повісті “Батько й син” того ж автора відбувається у XV ст., а баладного оповідання “Віли Подводкині під містом Озалем” Д. Ярневич у неідентифікований час), при цьому розповідь ведеться від оповідача з на-роду і функціонує без будь-яких коментарів автора.

Романтизм у хорватській літературі розвивався в межах руху національного від-родження, т. зв. іллірійського руху. Рух отримав свою назву від племені іллірійців, яке в давнину проживало на північному заході балканського півострова, зокрема на частині території теперішньої Хорватії. У час формування національної ідентичності ця назва в Хорватії була обрана як спільна для усіх південних слов’ян, щоб уникнути домінації певної народності.

Головним рушієм іллірійського руху була слов’янська ідея, постійно присутня в хорватській свідомості ще з часів реформації і контрреформації, а в першій третині ХІХ ст. стала стрижнем, довкола якого формувалася хорватська національна іден-тичність. Тому й не дивно, що тексти першого покоління іллірійців мали культуро-логічно-політичний підтекст і в різний спосіб тематизували історію хорватського народу.

Відгалуженням від такого типу письменства і в жанровому плані (оскільки в хорватському романтизмі домінувала лірика та драма), і в тематичному є вже згаду-вана проза Д. Деметера та Д. Ярневич, у яких автори відходять від іллірійської ідеї і звертаються до онірики та народної демонології (мотив сну, двійника, демонів-віл, прокляття циганки).

Фольклорно-поетичний тип фантастики демонструє П. Прерадович у алегоричній драмі “Королевич Марко”. У цьому творі можне спостерегти і зміну функції пер-сонажів народної демонології – віл. “В романтичних літературах демони представлені алегорично як захисники народу або поезії… Віли втрачають свої погані якості і стають ясновидицями, радницями і рішучими воїнами, як закликають народ до пов-стання” [8: 126].

Тема пророцтва про занепад могутньої ісламської імперії втілена й у епічній поемі представника хорватського романтизму Івана Мажуранича “Смерть Смаїл-аги Ченги-ча”. Остання пісня поеми – “Фатум” – розповідає, що в одній хатині десь у пустелі є лялька, одягнена у турецький одяг, яка від найменшого коливання землі кланяєть- ся. Саме ця остання картина несе символіко-алегоричне навантаження. Ще з міфічної давнини люди створювали ляльок – оберегів чи ідолів. Але виготовлення фантома має і містичний характер, передбачає якусь древню магічну мудрість. Це накладання но-вих властивостей на людину шляхом творення її аналога, в який творець вдихає душу.


211

У великих за обсягом епічних піснях І. Мажуранич у дусі ілліризму оспівує сла-ветні часи давніх племен, епоху Іллірії зображає як золоту добу, уводячи елементи буколічного жанру.

Зокрема, А. Шеноа, центральна постать хорватської літератури другої половини ХІХ ст., був творцем не лише першого хорватського історичного роману, а й ав-торської казки [4]. На основі народних легенд і чарівних казок, А. Шеноа написав віршовані оповідки, pоvjestice, які побудовані за принципом казки (“Швець і чорт”, “Перстень віли”, “Королева-змія”, “Кам’яні свати” тощо), в які вкладено і його мо-рально-етичні ідеї, проведено історичні паралелі. Готичний дух присутній і в істо-ричних романах “Скарб ювеліра” та “Селянське повстання”. Фантастика у цих творах маніфестується через транцедентні форми – прокляття, привиди.

Цікавою є презентація фантастичного у реалізмі, зокрема в романі А. Ковачича “В реєстратурі”. Романтично-фантастичним є образ Лаури, яка продовжує галерею фа-тальних жінок А. Шеноа. Дитинство Лаури, про яке вона розповідає Івіці, огорнуте містичністю і таємницями – вона нібито виростала серед розбійників, над якими панувала баба Худа. Сцена смерті Лаури містить елементи, атипові для реалістичного роману – коли Лауру застрелили за її страшні злочини, жодна крапля крові не витекла з її тіла, а труп нагадував білу мармурову статую.

Відлік класичної фантастичної прози, де фантастика реалізована як естетичний феномен, починають новели Р. Йоргованича, зокрема “Любов на одрі” та “Стелла Раі-ва”, та оповідання Ксавера Шандора Джалского, зібрані в цикл під назвою “Таємничі історії”. Твори цих авторів охоплюють традиційний набір елементів, типовий для жан-ру чистої фантастики: готичні атрибути (давні маєтки, родові прокляття, заборонена любов), образи двійника, мертвої нареченої, географія екзотичних країн, реалізація дійсності у сні, конфлікт між картезіанською картиною світу і містицизмом тощо.

Фантастика у хорватському модернізмі має глибокі корені і давню традицію, за допомогою “фантастичної” мови письменники-модерністи часто створюють певну візію світу. Модерністська картина світу – символічна або алегорична, в її основі пси-хологічно-індивідуалістичний визначник, а фоном для її створення є предмети і образи (часто міфологічного походження, але доповнені авторськими концептами, що харак-терно уже для романтичної фантастики), просторові та часові топоси, що є перехід-ною зоною між реальним й іншим світом, лімінальні стани героїв, загальна атмосфера здивування і страху (Я. Лесковар, А. Г. Матош, Ф. Галович). В. Назор розвиває тради-ції літературно-фольклорної фантастики (започаткованої І. Гундуличем і продовженої П. Прерадовичем), але уже в межах символічного напряму. Письменники-модерністи часто вдаються до архетипних конструкцій в образному і фабульному плані, передба-чаючи емоційно-підсвідоме сприйняття тексту. Такий різновид фантастично-літера-турного прояву, як дискурс сну також переживає розвиток – від сновидіння пророчого характеру до нових форм оніризму.

Експерименти з можливостями літературної фантастики продовжили письменник-модерністи, які реалізовують фантастичне в різних сюжетах, темах та дискурсах:

– сюжет невротичний і деліричний (“Думки про вічність” Я. Лесковара, “Миша”, “Шлях у Ніщо” А. Г. Матоша, “Сповідь” Ф. Галовича);

– тема чужого (простору, часу, дії та особи) “Чужинець” Д. Шимуновича, “Са-мотня ніч” А.Г. Матоша);


212

– тема зв’язку Ероса і Танатоса (“Камао”, “Голкастий хлопець” А. Г. Матоша) ; – оніричний дискурс (“Квітка на роздоріжжі” А. Г. Матоша, “Зачароване дзерка-

ло” Ф. Галовича); – фольклорний дискурс (“Оповіді з давнини” І. Брлич-Мажуранич, казки й опо-

відання В. Назора). Що ж до манери переведення тексту з раціонального потоку розповіді у фантас-

тичний, то письменники вдаються до стратегії деміметизації на таких рівнях: – деміметизація часу та простору на описовому рівні – пейзажі; – деміметизація образів, їх оштучнення – портрети; – деміметизація мовлення героїв (типовим прикладом є мовлення героїв Фанні і

Альфреда Каменського з оповідання “Камао”, стилізоване під мовлення героїв се-редньовічних лицарських романів чи мовлення Халугиці і Станка (оповідання “Ха-лугиця” В. Назора) що співвідноситься із книгою “Пісня пісень”);

– прийом реалізованої метафори – семантична точка зустрічі реалістичної та фан-тастичної дійсності, переведення знака з одного семантичного поля в інше (напри-клад, оповідання “Миша” А. Г. Матоша, “Веселка” Д. Шимуновича).

Модерна література, створивши певну ірреальну дійсність із внутрішньою логікою і зв’язками, є містком до наступного етапу у розвитку жанру літературної фантастики, а саме постмодерністської літератури, де фантастика реалізує себе як безконечну гру можливостей та можливих дійсностей.

Літературна фантастика у хорватському письменстві має давню й неперервну традицію, стратегії уведення фантастичного у літературний текст відповідають по-етичним засновкам і очікуванням епохи, в яку такі твори були написані. Попри це можна встановити й окремі спільні риси, притаманні фантастиці – це порушення меж дійсності, якою вона розумілася у відповідний історичний відрізок (часо-просторових закономірностей, мовно-поетичних правил), а карнавальний, театральний і гротескний дискурси, онірика, магія, народна демонологія й окультизм є тими джерелами, які живлять літературну фантастику й донині.


1. Bratulić J. Legenda o kralju Zvonimiru / J. Bratulić // Zvonimir, kralj hrvatski : zbornik radova / ur. I. Goldstein. – Zagreb : HAZU, 1997. – S. 235–240.

2. Donat B. Stotinu godina fantastičnoga u hrvatskoj prozi / B. Donat // Antologija hrvatske fantastične proze i slikarstva. – Zagreb : Liber, 1975. – S. 7–56.

3. Fališevac D. Granice mimesisa, granice fantastike : Drukčija bića u književnosti staroga Dub-rovnika / D. Fališevac // Dubrovnik – otvoreni i zatvoreni grad. Studije o dubrovačkoj književ-noj kulturi. – Zagreb : Ljevak, 2007. – S. 41–76.

4. Pavlović C. Šenoine bajke i fantastika u hrvatskom romantizmu / C. Pavlović // Romantizam – ili-rizam – preporod. Komparativna povijest hrvatske književnosti. Zbornik radova XIV. / ur. C. Pav-lović, V. Glunčić-Bužančić i A. Meyer-Fraatz. – Split-Zagreb : Književni krug, 2012. – S. 297–310.

5. Povijest hrvatske književnosti. Knjiga 4. – Zagreb : Liber-Mladost, 1975. – 502 s. 6. Todorov C. Uvod u fantastičnu književnost. – Beograd : Rad, 1987. – 205 s. 7. Zečević D. Književne popularizacije znacenja i sudbine kralja Zvonimira / D. Zečević //

Zvonimir, kralj hrvatski : zbornik radova / ur. I. Goldstein. – Zagreb : HAZU, 1997. – S. 327–336.


213

8. Айдачич Д. Демоны в славянских литературах : Литературно-историческая типология на примерах восточнославянских и южнославянских литератур / Д. Айдачич // Слов’ян-ський збірник. – 2005. – Вип. 11. – С. 118–134.

9. Дам’янов С. Сербська фантастика від середньовіччя до постмодерну / С. Дам’янов // Ан-тологія сербської постмодерної фантастики. – Львів : Піраміда, 2004. – С. 273–295.

10. Климець М. Фантастизація дійсності у хорватській середньовічній прозі / М. Климець // Проблеми слов’янознавства. – Львів, 2015 – Вип. 64. – С. 125–137.

11. Климець М. Функціонування фантастичного елементу в хорватській літературі кінця ХІХ – початку ХХ століття / М. Климець // Вісник Львівського університету. Серія філологіч-на. – Львів, 2012. – Вип. 56. – Ч. ІІ. – С. 160–167.

12. Ле Гофф Ж. Середньовічна уява : пер. з франц. / Ж. Ле Гофф. – Львів : Літопис, 2007. – 352 с.

13. Стужук О. Художня фантастика як метажанр (на матеріалі української літератури ХІХ–ХХ ст.). : автореф. дис… канд. філол. наук : 10.01.06. – Київ, 2006. – 18 с.

References

1. Bratulić J. Legenda o kralju Zvonimiru / J. Bratulić // Zvonimir, kralj hrvatski : zbornik radova / ur. I. Goldstein. – Zagreb : HAZU, 1997. – S. 235–240.

2. Donat B. Stotinu godina fantastičnoga u hrvatskoj prozi / B. Donat // Antologija hrvatske fantastične proze i slikarstva. – Zagreb : Liber, 1975. – S. 7–56.

3. Fališevac D. Granice mimesisa, granice fantastike : Drukčija bića u književnosti staroga Dub-rovnika / D. Fališevac // Dubrovnik – otvoreni i zatvoreni grad. Studije o dubrovačkoj književ-noj kulturi. – Zagreb : Ljevak, 2007. – S. 41–76.

4. Pavlović C. Šenoine bajke i fantastika u hrvatskom romantizmu / C. Pavlović // Romantizam – ilirizam – preporod. Komparativna povijest hrvatske književnosti. Zbornik radova XIV. / ur. C. Pavlović, V. Glunčić-Bužančić i A. Meyer-Fraatz. – Split-Zagreb : Književni krug, 2012. – S. 297–310.

5. Povijest hrvatske književnosti. Knjiga 4. – Zagreb : Liber-Mladost, 1975. – 502 s. 6. Todorov C. Uvod u fantastičnu književnost / C. Todorov. – Beograd : Rad, 1987. – 205 s. 7. Zečević D. Književne popularizacije znacenja i sudbine kralja Zvonimira / D. Zečević // Zvoni-

mir, kralj hrvatski : zbornik radova / ur. I. Goldstein. – Zagreb : HAZU, 1997. – S. 327–336. 8. Ajdačić D. D’emony v slavyanskih literaturah : Literaturno-istoricheskaya tipologiya na prime-

rah vostochnoslavyanskih i yuzhnoslavyanskih literatur / D. Ajdačić // Slov’yans’kiy zbirnyk. – 2005. – Vyp. 11. – S. 118–134.

9. Damjanov S. Serbs’ka fantastyka vid serednyovichchya do postmodernu / S. Damjanov // An-tologiya serbs’koyi postmodernoyi fantastyky. – Lviv : Piramida, 2004. – S. 273–295.

10. Klymets М. Fantastyzaciya diysnosti u chorvats’kiy serednyovichniy prozi / М. Klymets // Problemy slov’yanoznavstva. – Lviv, 2015 – Vyp. 64. – S. 125–137.

11. Кlymets М. Funkcionuvannya fantastychnoho elementu v chorvats’kiy literaturi kincya ХІХ–pochatku ХХ stolittya / М. Klymets // Visnyk Lvivs’koho universytetu. Seriya filologichna. – Lviv, 2012. – Vyp. 56. – Ch. 2. – S. 160–167.

12. Lе Goff J. Serednyovichna uyava : per. z franc. / J. Lе Goff. – Lviv : Litopys, 2007. – 352 s. 13. Stuzhuk O. Hudozhnya fantastyka yak metazhanr (na materiali ukrayins’koyi literatury ХІХ–

ХХ st.). : avtoref. dys… kand. filol. nauk : 10.01.06. – Kyiv, 2006. – 18 s.



214

TRADITION OF LITERARY SPECULATIVE FICTION IN CROATIAN LITERATURE: FROM MIDDLE AGES TO MODERNISM

Maryana Klymets

Ivan Franko National University of Lviv, Department of Slavonic Philology,

1,Universytetska Str., L’viv, Ukraine,79000, e-mail: [email protected]

One of the leading interest in the modern Ukrainian and Croatian scientific discourse

is the study of speculative fiction. The scope of texts of Croatian literature provides gro-unds to state that literary speculative fiction has a long tradition and the moduses of its realization come from the poetical dominants of corresponding epochs. In the Middle Ages the basic typological model of speculative fiction is a projection of the sacred (God’s revelation): miracle and apparitions. The world of Renaissance speculative fiction is am-bivalent, paradoxical and rich with various fantastic creatures. In the Renaissance literatu-re we can single out three conditional types of texts with the element of fantastical: 1) my-thology-fantastical; 2) magic-fantastical; 3) carnival-fantastical. The Baroque literary spe-culative fiction is enclosed within models inherited from previous epochs: mythological plots, accumulation of extraordinary events, distortion of natural time and space. Prophe-tical dreams and vision remain popular. A new model, that we denote as ad hoc fantastic is confined chronologically and through the genre. We see it in the melodramas by J. Pal-motić. Fantastical characters in the Croatian Enlightenment come from the classical an-tique and carnival traditions, however they are modified and don’t have allegory coating. Their fantastical function is to entertain. These images are contradictory: they posses supernatural powers but carry the ideas of Enlightenment and demands of common sense. In Croatian Romanticism the folk speculative fiction prevails, however one can feel the gravity towards perceiving the speculative fiction as aesthetical phenomenon, which pre-determined the emergence of the genre. Such prose proclaims the fragility and imperfec-tion of Cartesian worldview and works with manifestation of the “other” world. The Mo-dernist world view is symbolic or allegorical. In its base there is a psychological-indivi-dual determinant. Objects and images have mythological origin, but are either altered or augmented with unusual connotations; space and time topoi become transitional area between the real and the other world; the characters’ liminal state and general atmosphere of fear and wonder are typical. Within the neoromantic style develops the folk speculative fiction.

Key words: literary speculative fiction, Middle Ages, Renaissance, Baroque, Enli-ghtenment, Romanticism, Modernism.


УДК 821.091 : [ 821.163.42 +821.161.2. ] “18/19'': 141.338

ВТІЛЕННЯ КОНЦЕПТУ СИНКРЕТИЗМУ В ХУДОЖНІХ ТЕКСТАХ АНТУНА ГУСТАВА МАТОША

Й МИХАЙЛА ЯЦКОВА

Анна Комариця


вул. Університетська, 1/324, 79001 Львів, Україна, тел.: (0 322) 239 47 70, е-mail: [email protected]

Проведено компаративний аналіз поліваріантності втілення концепту синкре-

тизму в творах хорватського письменника Антуна Густава Матоша й українського Михайла Яцкова. Простежено фольклорні й античні джерела синкретизму та їх транс-формацію в художніх текстах митців-модерністів.

Ключові слова: Антун Густав Матош, Михайло Яцків, Фрідріх Ніцше, модер-нізм, синкретизм.


Іманентна ознака модернізму – перетин кордонів, трансгресія меж різних видів мистецтва. На думку Ріхарда Вагнера – одного з основоположників філософських засад модернізму – саме давньогрецька трагедія була тим унікальним твором, у якому музика, “гомін” (на зразок дифірамбу хору, який поєднував рухи тіла і звучання голо-су), танець і поезія ставали єдиним цілим. Первісна органічна єдність мистецтв у народних творах, коли танцюристи інстинктивно посилюють і утверджують згідно з музичним ритмом свої жести і рухи, а поезія надає їхнім діям одуховненого чуттєвого змісту, характерна як для доби античності, так і для українського фольклору. Синкре-тичне античне “драматичне праявище” постало з колективного переживання святості на пошану Діоніса – бога зачарування, насолоди й радості життя, вираженим перш за все в русі танцем. Натомість культ Аполлона передбачав увагу до інтелектуального простору, прагнення підпорядкувати розбурхані чуття владі ratio. Ці начала все ж творять нероздільну єдність, урівноважуючи два базові джерела мистецької творчості.

Свідченням розвитку ідей Р. Вагнера стала праця Фрідріха Ніцше “Народження трагедії з духу музики”, яка грунтується на музично-синтетичній теорії – ідеї поєднан-ня діонісійської й аполлонівської стихій, що стала однією з найпопулярніших у єв-ропейській естетиці кінця ХІХ – початку ХХ ст. та заклала основи естетики модер-нізму. Як зазначав сам Ф. Ніцше у листі до Софії Річль у липні 1868 р., вся його “фі-лософія” – це, по суті, музика, випадково записана не нотами, а словами. Висловлені ним ідеї щодо реформування традиційних уявлень про мистецтво як ізольовані сфе-ри, намагання створити універсальний художній твір, в якому були б синтезовані різні види мистецтва – пластичне, художнє, поетичне та музичне – мали визначаль-ний вплив на подальший розвиток європейського літературного простору.

Комариця А., 2018

Анна КОМАРИЦЯ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

216

Окреслені тенденції вплинули на загальноєвропейський мистецький простір. Ук-раїнський письменник Михайло Яцків сформулював власне бачення синкретизму як необхідної умови художньої творчості в новелі “Сфінкс”: “жоден артист не переживає стільки, що письменник. Лепський брат з нашої парафії мусить орудувати наукою і всіма галузями штуки… Учений орудує системою, маляр і різьбар площиною, музик сферою, актор рухом, а ми тим всім і ще чимось більше. В мертвій славі маємо во-скресити краску, пластику, тон, рух, ідею і ще щось більше, і се наша тайна. Тамті творять хвилі життя – ми хвилі епох” [5: 261]. Синтез мистецтв у творчості – це важ-лива риса, що теж споріднює українського й хорватського письменників. М. Яцків уважав, що в літературному творі для вираження “поетичної концепції” повинен бути присутнім, крім музичного складника, ще й малярський, бо “найглибші музичні твори постали з тишини. Ритм руху перейшов з тишини в різьбу… Серед співу крові, серця – мовчать уста, а говорить вічність” [5: 217]. Подібну думку висловлював і А. Г. Матош, коли в критичних есеях писав про творчість Бодлера: “Його поезія рефлексивна, об’єктивна і зрима, як і їхня [Парнасівців], а разом з тим наскрізь суб’єктивна й му-зикальна, тобто пережита, щира, суб’єктивна. Його твір – як драма Вагнера – картина і музика” [13].

Творчість А. Г. Матоша різноаспектно досліджували хорватські науковці в кон-тексті філософії та поетики модернізму. Автором ґрунтовних біографічних праць про А. Г. Матоша є Дубравко Єлчич, який аналізував також його нехудожні тексти крізь призму модернізму загалом і філософії Ф. Ніцше зокрема [9], а Дубравка Ораич Толич [15] та Младен Доркін [7] – численних розвідок із проблем інтерпретації текстів митця. У фокусі уваги Златка Посаваца [16] – питання артизму творів А. Г. Матоша та розуміння ним проблем мистецтва. Міленко Маєтич у статті “Матош і Антика” [11] заперечує наявність літературних впливів у використанні античних образів та вказує на їх джерельні причини. У статті “Матош і віолончель” Нади Івеліч [8] звернула увагу на роль музики в особистому просторі хорватського письменника. Українські науковці Микола Ільницький, Соломія Павличко, Оксана Мельник та україністка з Польщі Агнєшка Матусяк вивчали специфіку творчої манери М. Яцкова, торкаючись, зокрема, питання синкретизму. Так, М. Ільницький [1] – не тільки автор системних розвідок про образну парадигму творів М. Яцкова, а й упорядник першого з часу здобуття Україною незалежності видання його творів. С. Павличко [4], характеризую-чи український модерністичний простір, вказала на вплив Ш. Бодлера на творчість українських модерністів загалом та М. Яцкова зокрема. А. Матусяк [2] виділила окре-мий сецесійний пласт в українському модерністичному просторі, до якого зарахувала М. Яцкова, а базовою ознакою сецесійності визначає синтез мистецтв. О. Мельник [3], простежуючи форми синкретизму у творчості письменника-модерніста, зосередила увагу перш за все на переплетінні поезії та музики.

У статті вперше проведено порівняльний аналіз творчості українського та хор-ватського письменників-модерністів, А. Г. Матоша й М. Яцкова, крізь призму кон-цепту синкретизму, досліджено варіативність форм його втілення, простежено мис-тецькі перегуки між творами обох митців.

Головний герой новели А. Г. Матоша “Голчасте створіння” Мірко не є людиною з мистецьких кіл – художником, письменником чи композитором, але обожнює му-

Втілення концепту синкретизму в художніх текстах… ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

217

зику. Та все ж він соромиться, коли навіть рідна матір чує його гру. У творі музика постає мірилом його чутливості, внутрішнього духовного стану. Після смерті батька він: “Tako postade osjetljiv, da ga i muzika upravo muči” [12]. Іншу грань синкретизму розкриває сцена діалогу між Мірком і його дядьком Пером після довгої розлуки, яка засвідчує прірву між їхніми світоглядами. Патріотично налаштований дядько розпитував племінника про політичне життя Загреба, але того більше цікавив крає-вид з вікна карети. Юнаку було нічого відповісти дядькові, натомість він запитав його: “Pomisli, uja Pero, u jednom selu kraj Zagreba ima zvono koje govori baš kao ovo u Potoku” [12]. Жоден з них не зміг відповісти на запитання іншого, адже сфери їхніх життєвих інтересів не перетиналися, й немов були з різних світів. Мірко дорікнув Перові, що той навіть не розуміє дзвонів, які чує щодня, дядько ж у відповідь нага-дав про незакінчену фармацевтичну освіту й зіронізував, чи він бува не поет, на-магаючись повернути племінника до реалій життя. Кожен дивився на життя зі своєї перспективи. Певна парадоксальність полягає в тому, що хоч ім’ям “Jelica” названа кохана головного героя новели через візуалізацію значення імені героїні (ялинка), однак сам Мірко перш за все є тим “голчастим створінням”.

У новелі “Балкон” символом “старої” і “нової” любові героя є взуття жінок, з яки-ми головний герой Євген мав стосунки. Воно є проявом зубожіння аристократії, що фатально відбилося на неможливості знайти своє місце в новій суспільній системі координат. Сприйняття цього символу постає, зокрема, в звуковому обрамленні. Ста-рі, пожовтілі, перекривлені вліво туфельки Цвєтки вмить вбивають любов, немов його “vrelog i pijanog, baciše u ledenu vodu” [12]. Ліричного героя опановує нестрим-ний іронічний сміх, перемагає його і наче б оголює правдиві почуття героя. Він дає Цвєтці зрозуміти, що сталося, чому він раптом вирішив піти, став враз холодним і чужим. Цю сцену доповнюють звуки жебрацької шарманки, яку персонаж відчуває, мов холодне залізо в своїх легенях. І він тікає від шарманки, від туфель, від щойно коханої і вже бридкої в його очах Цвєтки. Натомість ліричний герой благоговіє пе-ред взуттям богині балкону: “…cipelica sa visokim, tankim petama na kojima se tanke žene povijaju kao ritam ljubavnih melodija” [12].

Епізод з’яви богині нагадує пасторальну ідилію з музичним супроводом. Євген каже їй, що він “satir tvog posvećenog, drevnog luga, moja dobra vilo, ja sam posljednji tvoj satir, gola nimfo” [12], звертаючи її увагу на спів птахів, шелест листя і гру сопіл-ки-дводенцівки в устах грецького бога Пана. І, зрештою, починає поводитись як справжній сатир: “Stadoh plesati, skakati, valjati se kao ždrijebe po prašini, kršiti prste od vesele nevolje i klicati, pjevati, te mi stari vrt odgovaraše tužnim jekama i lišće veselim ćepirkanjem” [12]. А в іншому епізоді зустрічі з богинею останнє сонячне світло “lo-mi se i grči u orgijskom trzaju” [12].

Порівняння з музикою має на меті наголосити гармонійність такої з’яви, тонкість підошви – вишуканість. Своєрідною спробою “повернути минуле” є сцена, коли Євген замовив в офіціанта Жана “jedne postole, onake kao na slikama apostola ili knajpovaca” [12]. На той момент у ньому ще жевріло бажання подарувати таке взуття Цвєтці, але офіціант, зрозуміло, не міг виконати цього прохання. Зачарований балконом, Євген від-чуває спорідненість із зарослим садом, озером і зруйнованими скульптурами: “Sprijate-ljih se sa lišćem, zavolih cvijet kozje mlijeko, pobratih se sa zapuštenim jezerom, paučinastim kioscima, trulim, mahovinastim klupama i porušenim kipovima” [12].


218

Подібний потяг до старовини мав і герой новели М. Яцкова “Ой, не ходи, Грицю”: Чижик вийшов у місто після полудня, оглянув стару ратушу з містичною різьбою, а потім пішов до руїн старого замку на горі за містом. Він любив вести розмову з німими свідками минулих часів, коли лежав на траві серед звалищ – перед ним синіли далекі ліси й долини: “Чую, що я на сім світі чужий, ніщо мене з ним не в’яже” [6: 97]. Згадка про Вагнера формує простір модерністичного інтертексту: “Дама гніздилася біля фор-теп’яна, редактор en gala тримав ноти, чекав на перші акорди Ваґнерового “Прощання Льогенґріна”, але робив при тому враження вдоволеного зі себе щасливця, то знов – як би йому перший раз в житті підсунув кварґля під ніс. Врешті почав співати. Його голос зовсім не виходив у свобідній та ясній героїчній силі, яка відтворила би слухачам важ-ливу хвилю, – а губився в горлі і нагадував домашню копію інститутки з твору майстра” [6: 98]. Авторську іронію можна трактувати в ширшому сенсі, як намагання менш обда-рованих митців подати власну інтерпретацію “героїчного”.

Розмаїття музичних символів новели “Камао” зумовлене тим, що головні герої твору – музиканти. Музика – це водночас і засіб висловлення глибоких почуттів. Наприклад, коли Альфред попросив Фанні заграти що-небудь, але тихо-тихо, без пе-далі, то “Ruke joj stadoše prebirati – po mojim živcima” [12]. Альфред сказав: “Hvala, hvala. Iz vaših prstiju pjevaju ljiljani, bijele pahuljice, visoke zlatne ptičice u jutarnjem zraku” [12]. Тож музика викликала в його уяві складний пейзажний малюнок.

В іншому епізоді в музичний простір вплітається архітектурний елемент: “Ej, da je taj piano velik kao lađa kakve drevne katedrale, a da je na brijegu iza kakve izumrle va-roši iz koje se diže prama meni dim žrtve posljednjeg stanovnika, pretposljednjeg čovjeka” [12], – сказав Каменський, немов сам собі, і враз зазвучали пристрасна рапсодія Ліс-та i натхненний “Карнавал” Шумана. Каменський впився поглядом у рукавицю на фортепіано i побачив, як відчайдушно схлипують пальці й неначе тонуть у темряві. Тиха мелодія повільно губиться у відчайдушних басах, немов погляд молодого мо-ряка з хвиль на берег, до сільської церкви, де над Божими водами завмирає срібний голос дзвону церкви Божої.

Каменський висловлює своє захоплення тим, як грає його кохана на віолончелі: “Fanny, ti gudiš divno, divno!” [12], та водночас висловлює здивування, що жінка змогла так досконало опанувати інструмент, який традиційно вважався чоловічим. А. Г. Матош інтерпретує музику як форму зв’язку з мертвими, звуки інструменту нагадують йому музику нічних сфер, бо зорі традиційно нагадують людям душі близьких, що відійшли. Тому слова Альфреда до Фанні, що то не вона грала, a “to pjevaše jedan mrtvac, neki dragi pokojnik, moj zemljak i jedini prijatelj. Samo njega čuh, osim tebe, da je dobro izveo ovu Paganinijevu vratolomiju na violončelu” [12] автор роз-виває у поліфонічну картину образів і звуків ночі – “Jesi li čula, Fanny, zvijezde kako pjevaju? Jesi li čula mjesec kako nujno tuguje? To je kao glas što odjekuje od nebeskog svoda. Tvrde uši toga ne čuju, tvrdi prsti ne mogu te pjesme podražavati na tvrdim crijevi-ma i na tvrdu drvetu... Ništa se ne gubi i ništa ne postaje, i ova je noć puna boli i ljubavi koja je bila i koja će biti” [12].

Музика любові постає як порятунок від смерті (“I već osjećam na leđima ledenu šaku smrti, ali hvatam svoju harfu, tješim se tobom, lijepa gospođo” [12]), а традиційно жіночий інструмент (на відміну від віолончелі), втілений в образі арфи, здобуває у


219

цьому контексті ширшого узагальнення. Нові грані образу розкриває інша новела А. Г. Матоша – “Погасле світло”: “Izabrane suše koje dršću u sjajnoj pjesmi kao zlatne žice na zlatnoj stostrunoj liri, a skladna pjesma se penje spram blaženih proroka kao Abe-lov dim u mekano nebo” [12]. Якщо в А. Г. Матоша ліра зі золотими струнами радше є абстрактним образом і пов’язана з піснею, то арфа з новели М. Яцкова “Архитвір” набуває конкретних рис жіночої постаті, де золоте волосся нагадує струни: “Рамена творили старинну арфу зі слонової кості, волосся – золоті струни. Бедра звужувалися вгору, спливали лагідними лініями до ніг і творили дві арфи на собі. Збоку рису-валися також лінії грецької арфи” [2: 124].

Як зауважила сучасний літературознавець Оксана Мельник, образу арфи у твор-чості Михайла Яцкова властиве “відчуття сецесійної краси, якою задекоровано тлін-ність, він більш візуалізований порівняно зі скрипкою й демонструє екзотизм та ін-тертекстуальність раннього модернізму. Пов’язаний із романтизмом, органічний для модерністської поетики, символ арфи діалогізує з текстами майбутніх літературних поколінь…” [3: 13]. Цей образ виринає, зокрема, у творах М. Яцкова “Adagio conso-lante”, “Звела з дороги”.

Натомість сюжетну канву новели М. Яцкова “Дитяча грудь у скрипці” становить колективний танець у колі, соло під час якої виконує скрипка. Це дає підстави трактувати коломийку як український відповідник античних діонісійських оргій: “В хаті пиятика, співи і танець. Чупринаті голови, зіпрілі лиця й широкі зрібні рука-ви… зіллялися зі співом і тупотом в одновелике колесо, воно крутилися, як у сні, а над тим дивом верховодила скрипка” [5: 185]. Автор розкрив складний емоційний конфлікт між дитиною, матір’ю і “колесом” танцю через складну метаморфозу: дитина плаче, але ніхто цього не чує, “бо його плач у скрипці” [5: 185]. Цей символ повторюється в іншій новелі митця, “Adagio consolante”, де скрипка втілює містичну сутність людської туги: “Пливуть тони, дивна музика... знайомі таємні тони. Лише скрипка може їх виспівати, бо грудь скрипки – се грудь дитини..” [5: 143].

Музичні інструменти стають елементом наскрізно синкретичного інтер’єру в но-велі М. Яцкова “Дівчина з XVIII віку”: експозицію тут становлять старовинні будів-лі в дусі романтичних пейзажів Е. По – поряд з музичними інструментами – давні книги, портрети предків. Однак автор звернув увагу читача лише на одну з картин, на якій дівчина годує грудьми вужа: вона “вихилила з-поза завіси грізне лице з ви-разом: хто відкриє мою тайну, той загине”. Несподівано змінюються, мов театральні декорації, часові межі й сюжетні картини: одна з дівчат, що гуляли в цей час біля старовинної будівлі, вийняла з ластів’ячого гнізда двох пташенят, і коли одне з них випало з долоні – підняла його й поклала у рот псові: “По виразі личка за той час відкрив я, що дівчина з вужем на образі в долішній залі се її прабаба, а тайна, за яку вона грозила смертю, була для мене ясна, як на долоні” [5: 240].

Якщо портрети предків у М. Яцкова символізують таємницю і спадкоємність по-колінь, то “малярський пантеон” новели “Камао” А. Г. Матоша пов’язаний із то-гочасним мистецьким дискурсом. Альфред Каменський живе в Парижі в матеріаль-ній скруті, але щосуботи п’є шампанське в графині Браницької “kod koje se briljira u cipelama slikara Weissea, salonskom kaputu čeliste Tisseranda i košulji kipara Davidova koji mora dotle da leži u krevetu” [12], тобто творить збірний образ відомих митців.


220

Докладний опис салону (місця побачень Фанні та Альфреда) передбачає згадку про імена відомих художників, більшість серед яких – нідерландці й англійці: “izvrsne ko-pije okoliša Ruysdaelovih, Turnerovih i Eastovih, Rembrandtova Noćnog hoda, Reynold-sovih portraita..” [12]. Головного героя особливо зацікавив оригінальний портрет Віст-лера: він упізнав у людині з портрету чоловіка Фанні, погляд якого викликав відчуття поранених колючками троянд ніг, і водночас асоціювався із читанням твору, в якому загублено сторінки з найцікавішим моментом. Поряд був портрет Фанні з усмішкою в манері Рубенса. Постать була наполовину оголена, а на коліні червоною фарбою написано: “Francisca de Krystkiewicz, amor meus aeternus. Johannes Forest pinx” [12]. Цей маловартісний, на думку Альфреда, мистецький твір спровокував у його уяві сцену написання портрету, що видалася йому аморальною і цинічною.

Інші деталі інтер’єру – портрет і мармурове погруддя Людвіга II – формують алюзії до опери Р. Вагнера: подібно як король Людвіг, листуючись зі Софією Бавар-ською, використовував як псевдоніми імена персонажів опери Вагнера “Лоенгрін” [14: 85], подібно й Фанні називала Альфреда Тангойзером – головним персонажем однойменної опери Вагнера. У згаданій новелі А. Г. Матоша папуга опиняється в епіцентрі конфлікту і мимоволі спричиняє загибель персонажів. Моторошність си-туації підкреслює звукова й зорова картина зграї ворон: “graktanje gavranova” і “pa-pigu koja… pakosno kriještaše” [12].

У повісті “Горлиця” М. Яцкова птах теж мимоволі потрапляє в епіцентр руїни: та якщо в “Камао” люди стають випадковою жертвою птаха, то тут, навпаки, птах стає жертвою людей: “Далеко перед мною висувалася на овид великанська голова. Підіймалася гордо вгору, врешті станула на місці, як єгипетський сфінкс. Одно око мертве, повіка звисла, і той бік лиця запався. Друге око кроваве, бистре, око горлиці той величини, що планета Венери. З шиї опадає впоперек грудей чорний зубчастий завій кручиною гірських окопів” [5: 561]. Письменник, за висловом Агнєшки Мату-сяк, “показує війну як криваву божевільну “симфонію смерті”, де все придумано до знищення людей” [2: 13].

Іноді й мирні суспільні обставини створюють ситуацію, в якій людина не в змозі знайти свого місця. Головний герой новели “Різдвяна історія” Петро Смілянич у ли-сті до коханої Маріци пише про те, що він змушений піти з життя. В основі сюжет-ної кульмінації – сцена Святвечора: Петро помирає від голоду в час, коли в сусідніх кімнатах звучать святкові колядки. “Oprostite, dobri ljudi, ali nije lijepo da blagujete, dok ja pored vas umirem od gladi” [12], – ці слова звучать як звинувачення на адресу лицемірного суспільства, що забуло заповідь любові до ближнього. Головний герой не хоче просити врятувати його від голоду, бо ця історія могла б потрапити в газетні публікації з заголовками на кшталт “Spašen od gladi” або ж “Umro od gladi”, адже німецькі журналісти не оминули б нагоди написати про “izgladnjelom Slovjenu”, “prosjačkom Slovaku”, що образило б національну гідність героя.

У листі є численні еклектичні згадки про літературу, музику та малярство: Петро розповідає, як його знайома грала твори Шопена, згадує про Бетховена й Рембранта, а також про те, як він читав Шеллі та Платона, про те, що хоче померти, як найро-зумніший грек – Діоген. Серед цього потоку свідомості виринає спогад про копію картини Ботічеллі, на якій його вразила разюча схожість зображення Сімонетти з


221

Маріцою. Він радить коханій зібрати останні кошти, поїхати в Париж і запропонувати себе як модель для відомих художників і скульпторів. Бо, залившись сиротою після смерті матері, вона приречена на долю коханки якогось візника чи слуги. Петро також радить їй стати скульптурою в душі, тобто не закохуватися, зневажати людей до гли-бини душі й бути милостивою тільки до найбагатших і найвідразливіших. Пристрасть мала б стати їй настільки огидною, як робота поганому ремісникові, – тільки так вона зможе залишитися чистою душею, бо справжній житель великого міста цінує лише не-здоланне. М. Яцків, порівнюючи головного персонажа новели “Вечорниці Романа Ни-чаєнка” з Антиноєм, скульптури та картини якого часто зображали у вигляді Діоніса, теж наголошував його внутрішню холодність. Романа вважали своєрідним “божест-вом” вечорниць: оглянувшись навколо, він ставав білий як мармур, лице його покрива-лося камінним спокоєм, що можна трактувати як алюзію до міфу про Пігмаліона.

Петро Смілянич веде щоденник свого бульдога Флока й навіть має думку видати його після смерті улюбленця “kao monumentum aere perennius”. У ньому йдеться про любовні походеньки Флока, про ставлення собаки до господаря (“on moja dvorska budala, pa još besplatna” [12]). Щоденник від імені собаки – це, ймовірно, спроба писати власний щоденник, але більш об’єктивно й відсторонено. Пристрасть голов-ного героя до музики згадується і в цьому щоденнику: ”...Oj Münchene, ognjem izgorio! Radovah se već svom – iako ne vjernom – portraitu, a moj budalasti gazda postao melo-man i piše note – ponotio se, da bog da!” [12]. Більше того, музика у творі обрамляє емоційний стан героя: якщо сцену вмирання від голоду супроводжують звуки нуд-ної мелодії, яка заполонила свідомість та стукіт годинника, то несподіваний приїзд в різдвяну ніч матері й коханої – “Zaslavi drugo i treće, zapjeva noćni vazduh, u miro-nosnim se zvucima kao da rastopiše i splinuše uzdasi utješenih srdaca” [12]. Після цієї сцени порятунку Петро онімів назавжди.

Твори “Božićnе pričе” і “Ugasnulo svjetlo” поєднують біблійні мотиви, однак ху-дожнє вирішення їх тут цілком різне. Диво різдвяної ночі рятує життя головного ге-роя, але музика його життя змовкає назавжди від пережитого, натомість погасле світ-ло життя героя однойменної новели творить семантичну опозицію до сюжету притчі про Лазаря, який, навпаки, іде від смерті до воскресіння. Розпочинає новелу “Погасле світло” сцена концерту, де “kontesa T... sa neizdanim pjesmama Auguste Holmes. Tako stajaše kraj glasovira da svaki mogaše vidjeti e nije plaćena pjevačica. Iza nje sviraše d'Al-bert, na prolazu za London” [12]. Після концерту один із відвідувачів, граф Андрій з темно-синім рукописом у руці, виголосив дивну оповідь про Лазаря з дуже відмінною від канонічної християнської інтерпртетацією. На думку оповідачеві, у ньому було щось мефістофелівське, що мало містичний, навіть гіпнотичний, вплив на аудиторію, і тому, мабуть, нагадував оповідачу демонічні образи з текстів Генріха Гайне чи поло-тен Фелісьєна Ропса. Щоб позбутися цього впливу, головний герой покинув това-риство і вийшов у передпокій, де замість притчі про Лазаря слухав шум магнолії та листя дерев, що долинав з вулиці. Ці звуки здалися йому найкращою музикою: росли-ни немов хотіли почати бесіду, але шепіт вмирав на їхніх вустах.

Його свідомість супроводжує ритм гарної сумної, хоч і беззмістовної, пісні. Але на цей ритм накладається розповідь графа Андрія Матильді про його любов до неї. Мистецькі образи тут перемежовані музичними: “Ironijsku, melanholijsku, nemoćnu, čistu


222

i potajnu ljubav svoju zavih u mrak, u crno, u tišinu, u gluhu pjesmu, u pjesmu bez melodije i bez glasa, u vidljiv i mračan ponoćni akord” [12]. Картина цієї любові, вписана в пейзаж приватного мистецького простору, який нагадує любовний скульптурний пантеон, не має інших кольорів, окрім чорного, а світло, що падає на її статую, – “…tek sutonsko, sumračno svjetlo iz crnog vječnog kandila…” [12]. На скульптуру коханої неначе дивилася “crna sfinga” твердим поглядом долі очима з чорного коралу. Причиною того, що граф Андрій сприймав світ крізь призму темних тонів – у його невиліковній хворобі. Кольо-ристичним контрастом постає картина реакції публіки на промову таємничого незна-йомця про Лазаря: бліді обличчя гостей салону, їх охололі серця і величезне ампірне дзеркало, в якому помічає власну блідість оповідач, формує своєрідну холодну-білу кар-тину в стилі ампір. Розв’язка цієї сюжетної лінії трагічна – граф Андрій вмирає прямо посеред публіки, а цей факт констатує якийсь “салонський абат” як наслідок, що “stigla ga božja pedepsa kao Nabukodonosora” [12]. Все ж таке твердження дискусійне в аспекті причинно-наслідкового зв’язку: чи смерть настала унаслідок Божої кари за згадану про-повідь, чи ж слова про Лазаря були наслідком хвороби.

Літературний дискурс твору охоплює дискусію про німецьку літературу, що ви-никла між оповідачем і дамами, які рятували його від “невичерпної вченості” гостей салону, що змушували мовчати “kao knjiga sa sedam pečata” [12]. І коли одна зі спів-розмовниць зауважує, що він схожий на німецького вченого, то чує у відповідь: “Vi nas, njemačke profesore, jamačno sudite kao Fliegende Blätter” [12]. Йдеться про попу-лярний у той час ілюстрований гумористичний тижневик, який виходив у Мюнхені у 1845–1928 рр. У цьому контексті жарт героя про те, що він не оженився, бо жінку в його батьківщині знайти важче, аніж рукопис Архілоха, апелює до специфіки як суспільного, так і національного просторів.

Розмитість часового простору характерний для новели А. Г. Матоша “Квітка на роздоріжжі”. Героєм твору є Солус – нещасливий подорожній, який вже навіть дав-но загубив лік дням. Він зупинився на Півдні Франції, де квіти співають, озеро “šumi srebrnu himnu”, а небо “šušti zastavom od modre svile” [12]. Одного дня його розбудив дотик тонких м’яких пальців, що блукали по його обличчю “kao da modeluju”. Він назвав дівчину-незнайомку самаритянкою, бо її дотик нагадав йому материні руки, а обриси – персонажів з полотен художників Жана Батиста Грьоза чи Антона ван Дей-ка. Сцена пробудження зображає аполоністичний образ дівчини та пасторальні мо-тиви. Спочатку квіти співають “mirisom tratinčica i ivanjskog cvijeća šaren pastorale” [12]. А в подальшому розвитку дії помітне втілення амбівалентності діонісійського й аполоністичного начал через переплетіння реального й уявного: “Iz dubine grmlja, gajeva i gore skaču razigrane djevojke, šibajući uzduh znojnom, bahantskom kosom. Kao nabujala bujica struje u bučnoj, krvavoj orgijskoj pjeni niz glasnu goru i kotlinu, a u njoj graja, bleka stoke, duduk gajda kroz pastirski dim, kroz satirsko, vinsko jecanje od požude, kroz Jareće drhtavo, požudno blejanje” [12].

Ще не помітивши, що прекрасна незнайомка сліпа, герой себе запитує: “Je l' to koji slijepi prerušeni mramor iz talijanskih trijemova? Dođe li duša kakog sjetnog noturna da me očara na sramotu ironijskog dana? Sa kojeg gotskog prozora, sa koje duge siđe ta djevičanska bajka sklopljenih očiju? Koje vilinsko vreteno mi prede po bijelom danu ovu opojnu sliku tkanjem od snova i od sjetne čežnje? Je li to oživio akord Beethovenovog


223

uzdaha nad arpeggiom Mondschein-Sonate?” [12]. Солус, взявши її за руку й відвівши з роздоріжжя в менш помітне місце, був здивований, що дівчина говорила і сміялась по-іншому, аніж усі ті дівчата, яких він знав – немов дитина, яка щойно прокину-лась. Вона теж звернула увагу на тембр і манеру його голосу. Подальша розмова з’ясувала причину несподіваної зустрічі: чоловік розповів про мету своїх мандрів, а дівчина – сумну історію ув’язнення у стінах власного дому, з якого вперше нава-жилася втекти. Вона просить забрати її з собою у мандри, Солус їй відмовляє і, зреш-тою, батько зі слугами забирають сліпу красуню назад, хоч вона і пручається безпо-мічно, мов птаха. Сповнити її бажання означало б приректи дівчину на загибель, тож головний герой залишається на самоті та знову рушає в дорогу в супроводі віль-ної туманної віли – сліпої та водночас прекрасної Авантюри.

Цілком протилежне сюжетне рішення пропонує А. Г. Матош в новелі “Буря в тиші”: головний герой граф Орлович був закоханий у п’ятнадцятирічну циганку, яка “Bijaše na sajmu, hraneći pjesmom i igrom slijepa oca, ostarjelu majku i troje braće Cigančadi, nejačadi”, але заради коханого все це покидає. Вона надихає на спів і са-мого графа: “Obodem konja i krenem bijelom dvoru, pjevajući…” [12]. Про історію з циганкою він розповідає акторці Ніно, хоча ця розповідь радше є намаганням спра-вити враження неймовірною розповіддю, аніж реальною історією з життя. Цю думку підтверджує контрoверсійний епіграф, поданий французькою мовою: “Одного дня відома актриса розповіла мені про шаленства свого першого коханця. То сміючись, то мріючи вона мені сказала такі дивовижні слова: “Ох, це були гарні часи, я була такою нещасливою” [12]. У новелі немає чіткої фабули, в розмові з Ніно граф “Pri-tvori oči, smješkajući se regbi satirskim posmijehom”, вона ж у відповідь “stane na sebe samu ljutiti te je tako lako zaplaši sfingoviti dragan svojom ludom pričom, šarenim mjeh-urom svoje bajke koji kao da se digao iz kužne močvare” [12]. Зауважена Ніно деталь, що її приятель “sfingoviti”, наводить на думку про глибоку таємницю, яку криють у собі і згадана історія, і сама постать графа. Той факт, що посмішка Орловича “са-тирська”, з’ясовує причини “дикості” поведінки героя, справжності його історії, ад-же сатир нерозривно пов’язаний з діонісійським началом.

У новелі М. Яцкова “Diva” сатир стає одним із головних персонажів, що, як і його міфічний прототип, тягнеться до прекрасної німфи, яка постає в образі співач-ки Лаври. Ім’я головної героїні символічне й може слугувати втіленням ідеї мистец-тва. “Залицяння” має виразний сатиричний характер: головний герой називає Лавру весталкою на жертовнику сцени та стверджує, що доля драматичних акторів сумна, а слава їх швидко відходить у небуття разом із актором. Лавра відповідає модерніст-ському образу митця-генія, ніцшеанського Übermenscha, який перебуває “поза доб-ром і злом”, височіє над оточенням, а відтак неначе apriori приречений на незрозу-міння загалом, і сатиром зокрема. Звідти – другий ключовий модерністський образ митця-жертви, що віддає себе заради наступних поколінь на вівтар мистецтва.

Містичний простір мандрів розкриває новела “Самотня ніч” – у ній ідеться про мандрівку містом без живих людей: “…stojnim gradom strmih gotskih krovova i oštrih kućnih sljemena, lutati uzanim i krivudastim uličicama punim zakutaka, kamenitih trije-mova i kipova Gospođe Marije pod kojima snivahu pogašena kandila u svježem cvijeću” [12]. Акцентовані скульптурні й архітектурні елементи доповнюють образи мертвих монахів, що стоять на сходах до церкви, мов ноти у старому молитовнику.


224

Музика є ключем у високопоетичному порівнянні: коли заходить сонце, а лісисті гори тонуть у смарагдовому сні, то завмирають звуки далекої музики, а потік ріки шумить, мов шовк якоїсь княгині, нанизує навколо весла ритми якоїсь солодкої пер-ламутрової пісеньки. А з якогось шпихліра долинають еклектичні звуки. З реалій життя “dopire smijeh, ječe gajde, jecaju dvogrle” [12], і їм на противагу “cvili violina”, яка немов загубилась у цій гучній веселій компанії.

Новелу “Миша” відкриває цитата з поезії Гьоте “Dem Absolutisten”, перший рядок якої – “Wir streben nach dem Absoluten” (ми прагнемо абсолюту) – стає ключем до розуміння твору. Водночас у в дієслові streben є сема смерті, як і в хорватському варіанті дієслова ginuti za. А в останній строфі епіграфа йдеться про абсолютну по-требу абсолютної любові. Сюжет новели побудований на розповіді про взаємини між Михайлом і Любою, а епістолярна форма викладу дає змогу виокремити духовний світ кожного з персонажів, розкрити коло їхніх мистецьких зацікавлень. Власне то-гочасне літературно-мистецьке життя – основна тема, яку вони обговорювали. Сут-ність Михайла розкриває його реакція на вагітність ще недавно коханої Люби: він надсилає їй жорстокий лист із вимогою позбутися ненародженої дитини, вона ж у листі-відповіді застерігає, що вчинить самогубство. Незважаючи на гостроту ситуації, Люба водночас пише про своє враження від книг, якими вони обмінювалися, так, ніби забула, що від його відповіді залежить її доля. Розповідь про мистецькі реалії того часу (“U salonu svira Jelka divnu Schumannovu Kreislerianu” [12]) перемежована з розповіддю про враження від старовинної готичної церкви поряд із цвинтарем, із роздумами про те, чому прочитані вірші не дають відповіді на питання і відчуття, що хвилюють душу. Цитуючи ті рядки, які колись писав їй коханий, вона не може пові-рити в його немилосердність. Михайло, натомість, прочитавши її листа, не відчуває емпатії, а мріє про ідеальних жінок і неймовірні історії кохання, іронізуючи у відпо-відь, що вона нагадує “Клару Міліч” з повісті Івана Тургенєва.

Обговорення актуальних літературних тенденцій, зокрема хорватських, харак-терне майже для кожного листа: Михайло згадує імена Я. Лесковара, А. Шеноа, К. Джалського: “Kako mi ni najmanje ne laska da budem krobotski ili racki pisac, radim nešto na njemačkome. Što ću? U šokačkoj me ne bi smjeli da pečataju, a među Rkaćima razumio bi me samo Ljubomir Nedić i možda još dvojica, trojica”. Водночас про літера-турні спроби Люби відгукується стримано, навіть іронічно. Не менш іронічно автор коментує його відхід і залишений літературний спадок: “Iza pokojnika ostade zanim-ljiv dnevnik i nacrt dramskog spjeva na njemačkome”, що й не дино адже за життя він нагадував “ponajelegantnijeg glumca ili slikara” [12].

Головний герой новели “Помста дзеркала” – типовий представник модерної ін-телігенції, який уважав красу і мистецтво настільки виправданими, наскільки вони служать прогресу, тобто уніфікації всіх людей. Письменники й митці, на його дум-ку, люди зіпсовані й жадібні до грошей. Особливо нетерпимим він був до тих, що висловлювали сумнів у його ідеях, і навіть здобув багато прихильників серед “ідеаль-ної” молоді, побивши одного з супротивників. Тут очевидною є іронія щодо того-часного суспільства, його ідеалів і моральних принципів.

Схожі думки висловив адвокат Ходак з новели М. Яцкова “Ой, не ходи, Грицю”: дискутуючи з Дмитром Чижиком, який з гімназійних років мріяв про сцену, він узагальнив, що в театрі лише пияки й картярі, там панує циганський стиль життя: “До


225

театру вступають лише люди змарновані, легкодушні і недоварені дячки. Ви – осві-чений чоловік, перед вами відкривається світ, і я зовсім не розумію, що може тягнути вас до театру?” [6: 91]. Натомість в уяві Чижика світло театру “зіллялося в ярку по-вінь, мережану рожевими личками, ясними строями, розхвильовану гураґаном оплес-ків та окликів “Славно!””. Тож виразним світоглядним та естетичним дисонансом звучить висновок адвоката про марність поетичних спроб Дмитра й поезії загалом: “Се нічого не варто! Хліба не дасть! Що то з тими поетами, що вони лише фантазією -живуть, а не беруть життя поважно і не тримаються логіки!” [6: 91].

По дорозі на чергову сільську виставу Чижик та інші актори стали свідками ін-шого театрального дійства – народного обряду весілля. Ця сцена засвідчує не тільки синкретичне начало народного мистецтва, а й глибокий психологізм його зображен-ня українським письменником: “Вулицею ішов весільний гурт. Один чоловік тан-цював попереду музиків і співав, як би в глубокій воді топився і кликав порятунку, другий скрутився, крикнув два слова, а на третім урвав в половині, як би його гади-на вкусила, хтось розмахував кулаками. Отак кожен виривався з суєти і хотів дока-зати чогось небувалого, великого – кожен виривався від смерти. “Отсе й наше таке”, – думав Чижик про театр” [6: 94]. Тут помітна алюзія до вислову Ф. Ніцше про уні кальну здатність мистецтва рятувати від нігілізму: кожен митець, що “хотів доказати чогось небувалого” рятувався в такий спосіб від смерті у глибшому сенсі – він рятувався від небуття і непізнаваності серед натовпу.

Карнавально-театральні елементи як різновид синкретичного діонісійського дій-ства виділяє у новелі М. Яцкова “Поганство юрби” дослідниця А. Матусяк. Пись-менник, на її думку, вибудовує гротескну картину, в якій карнавальна деформація світу полягає у відмові від людської подоби – це уподібнені до ляльок діти, чоловіки у військових мундирах, волоцюги в костюмах комедіантів, неприродно напудрені обличчя, “які створюють враження мертвих масок, що символізують жах, фальш і звинувачення людського світу, а й у підваженні основоположних норм проживання щоденного життя, що досягається поєднанням розпусти й безсоромних веселощів із трагізмом. Сцена запалу танцювального збудження, яке оглуплює і по суті обез-вольнює… є найпромовистішим прикладом такого дисонансу між звичним світопо-рядком та хаосом, що викликає відчуття абсурдності, здивування чи враження і бо-лю від подій, що відбуваються” [2: 41].

Цей образ античної культури опосередковано фігурує і в повісті “Танець тіней” М. Яцкова. Проте діоністична драма відтворює не загальні веселощі, свято, а зобра-жає постаті сумних людей з їх трагічними долями, що немов хаотично “танцюють” у банку “Дніпро”. Поняття танцю тут не реалістичне, а умовне, що нагадує ідеї Ф. Ніцше про реінтерпретацію ролі хору в грецькій драмі, коли “людина втягується в танець хору в несамовитому вираженні колективної ідентичності” [10: 44], що по-рушувало ідею класичної гармонії, що домінувала у німецькому вченні ХІХ ст. Ф. Ніцше, як і С. Малларме, “був одним з основних джерел натхнення для визначен-ня відношення між літературою і танцем в модерний період” [10: 44].

Отже, і А. Г. Матош, і М. Яцків уважали, що в літературному творі для вираження “поетичної концепції” повинен бути як музичний, так і малярський елемент. У текстах ці компоненти часто стають одним цілим: звук доповнює картину, створюючи об’ємний образ. Водночас музичний елемент має широкий діапазон втілення – від конкретних


226

образів музикантів до музики природи та душі. Персонажами аналізованих творів обох авторів переважно є митці, люди з богемного середовища, чи ж ті, які прагнуть туди потрапити. Хорватський та український письменники, звертаючись до міфу про пігмаліона, пропонують його “обернутий” варіант, коли людина стає мистецьким тво-ром. Концепт синкретизму увиразнюють сцени концертів у салонах і народних святку-вань, де органічно поєднуються усі види мистецтва. Творчість А. Г. Матоша та М. Яц-кова засвідчує наявність міжкультурного діалогу, розвиток хорватської та української національних літератур у контексті тогочасних загальноєвропейських тенденцій.


1. Ільницький М. “Поетична концепція з музичним і малярським тлом” : творчість Михайла Яцкова / М. Ільницький // Ільницький М. На перехрестях віку : у 3 кн. – Київ : Видавничий дім “Києво-Могилянська академія”, 2009. – Кн. 3. – С. 111–256.

2. Матусяк А. Химерний Яцків : модерністський дискурс у прозі Михайла Яцкова / А. Мату- сяк. – Вроцлав ; Львів : ЛА “Піраміда”, 2010. – 224 с. – (серія “Приватна колекція”).

3. Мельник О. Символізм як випробування меж. Між казкою і смертю / О. Мельник // Яцків М. “Чорні крила” та інші твори / упоряд. і літ. редакція Василя Ґабора. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2016. – С. 7–17. – (серія “Приватна колекція”).

4. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі / С. Павличко. – Київ : Либідь, 1999. – 447 с.

5. Яцків М. Муза на чорному коні : Оповідання і новели. Повісті. Спогади і статті / М. Яцків ; упоряд., автор передм. та приміт. М. Ільницький. – Київ : Дніпро, 1989. – С. 261.

6. Яцків М. Чорні крила та інші твори / М. Яцків ; упоряд. та літ. ред. Василя Ґабора. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2016. – 192 с.

7. Dorkin M. Antun Gustav Matoš / Mladen Dorkin. – Zadar : Ogranak Matice hrvatske, 2016. – 167 s., ilustr.

8. Ivelić N. Matoš і cello : zapis / Nada Ivelić // Telegram. – Zagreb. – 1964. – Br. 232. – S. 10. 9. Jelčić D. Matoš / Dubravko Jelčić. – Zagreb : Globus, 1984. – 440 s. 10. Jones S. Literature, Modernism, and Dance / Susan Jones. – Oxford : University Press, 2013. – 360 р. 11. Majetić M. Matoš i antika / M. Majetić // Živa Antika= :Жива Aнтика=Antique Vivante. – Skoplje,

1962. – Sv. 1. – S. 197–204. 12. Matoš A. G. // Klasici hrvatske književnosti. Epika, romani, novele. Hrvatska književnost na CD-

ROMu. Bulaja naklada. 13. Matoš A.-G. Odabrani eseji i putopisi / Antun Gustav Matoš [Електронний ресурс]. – Режим дос-

тупу : https://www.scribd.com/document/374862511/Antun-Gustav-Matos-odabraniesejiiputopisi- pdf Дата звернення : 06.05.2018

14. McIntosh C. The Swan King : Ludwing II of Bavaria / Christopher McIntosh. – New York : Taurls Parke Papercacks an imprint of I.B.Tauris & Co Ltd, 2003. – 218 p.

15. Oraic Tolic D. Čitanja Matoša / Dubravka Oraić Tolić. – Zagreb : Naklada Ljevak d.o.o., 2013. – 396 s.

16. Posavac Z. Art-izam AGM-a, ili o tome Kako je Antun Gustav Matoš shvaćao i tumačio umjet-nost // Posavac Z. Novija Hrvatska estetika : studije i eseji / Zlatko Posavac. – Zagreb : Hrvatsko filozofsko društvo, 1991. – S. 263–279.

References

1. Il’nytskyy M. “Poetychna koncepciya z muzychnym і maliarskym tlom”: tvorchist’ Myhajla Jackova / Mykola Il’nyckyy // Ilnyckyy М. Na perehrestiah viku: u 3 kn. – Kyiv : Vydavnychyy dim “Kyjevo-Mohyl’anska akademiya”, 2009. – Kn. 3. – S. 111–256.


227

2. Matusiak А. Hymernyy Yackiv: modernistskyy dyskurs u prozi Myhajla Yackova / Agnieshka Matusiak. – Vroclav ; L’viv : LA “Piramida”, 2010. – 224 s. – (seriya “Pryvatna kolekciya”).

3. Mel’nyk О. Symvolizm yak vyprobuvannia mezh. Mizh kazkoyu i smert’u / Oksana Mel’nyk // Yackiv М. “Chorni kryla” ta inshi tvory / uporiad. і lit. redakciya Vasyl’a Gabora. – L’viv : LA “Piramida”, 2016. – С. 7–17. – (seriya “Pryvatna kolekciya”).

4. Pavlychko S. Dyskurs modernizmu v ukrayinskiу literaturi / Solomiya Pavlychko. – Kyiv : Lybid’, 1999. – 447 s.

5. Yackiv М. Muza na chornomu koni: Opovidann’a і novely. Povisti. Spohady i statti / М. Yac-kiv ; uporiad., avtor peredm. ta prymit. М. Il’nytskyy. – Kyiv : Dnipro, 1989. – S. 261.

6. Yackiv М. “Chorni kryla” ta inshi tvory / М. Yackiv ; uporiad. і lit. redakciya Vasyl’a Gabo- ra. – L’viv : LA “Piramida”, 2016. – 192 s.


EMBODIMENT OF SYNCRETISM CONCEPT IN LITERARY TEXTS OF ANTUN GUSTAV MATOŠ AND MYKHAILO YATSKIV

Anna Komarytsia

Ivan Franko National University of Lviv, Department of Slavic philology named after Ilarion Svientsitskyi,

1/324, Universytetska str., Lviv, Ukraine, 79001, tel.: (0 322) 239 47 70, е-mail: [email protected]

In the article is made a comparative analysis of the variances of the concept of syncretism

in the works of the Croatian writer Antun Gustav Matoš and the Ukrainian Mykhailo Yatskiv. By analysis were traced folklore and ancient sources of art syncretism and their transformations in the literary texts of both modernist writers. Friedrich Nietzsche's work "The Birth of Tragedy from the Spirit of Music," is based on the musical-synthetic theory, which is about the idea of combining the Dionysian and Apollonian elements. This theory became one of the most popular in European aesthetics in the late 19th and early 20th centuries. and became the basic foundations for the aesthetics of modernism. The inherent feature of modernism is loosing borders between different types of art. A. G. Matoš and M. Yatskiv were convinced that in the literary work for the expression of a "poetic concept" there should be both a musical and a painting component. In the texts this components often complement each other. For example, the music and the other sounds complements picture, creating a volumetric image. At the same time, the musical and other art elements have a wide range of meaning incarnations. At the same time, in all of literary texts we can find high appreciation of all of art. Especially, when we meet ironically described characters, who don`t understand the real value of art. Croatian and Ukrainian writers often use the theme of Pygmalion myth, offering its "inverted" version when a person becomes a piece of art. The concept of syncretism is represented mostly by sce-nes of concerts in salons or folk celebrations, in which all types of art are organically com-bined. This concerts and celebrations are full of carnival-theatrical elements, so that thay can be interpreted as a kind of syncretic Dionysian action. The synthesis of arts is an important feature of German, Croatian and Ukrainian writers. The modern literary works of A.G. Matoš and M. Yatskiv testify the existence of intercultural dialogue, the development of Croatian and Ukrai-nian national literatures in the context of European trends of that time.

Key words: Antun Gustav Matoš, Mykhailo Yatskiv, Friedrich Nietzsche, moder-nism, syncretism.


УДК 821. 163. 42-2

АНТИТОТАЛІТАРНИЙ ДИСКУРС “ХОРВАТСЬКОЇ РАПСОДІЇ” МИРОСЛАВА КРЛЕЖІ

ТА “ПОЗА МЕЖАМИ БОЛЮ” ОСИПА ТУРЯНСЬКОГО

Андрій Печарський

Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра української літератури імені акад. М. Возняка, вул. Університетська, 1/309, 79001 Львів, Україна,

тел.: (0 322) 239 41 90

Розглянуто антитоталітарний дискурс прозових, експресіоністичних творів “Хор-ватська рапсодія” Мирослава Крлежі та “Поза межами болю” Осипа Турянського. Основну увагу звернуто на антропологію особистості головних героїв, художньо-образну структуру та “мускулатуру жанрів” “рухового” драматизму хорватського та українського письменників. У художніх вимірах текстів порушуються соціально-політичні та екзистенційні проблеми людського існування. Також розвідку присвя-чено теоретичному висвітленню жанрової та стилістичної оригінальності ліричного роману “Поза межами болю” Осипа Турянського, що передбачає “спілкування” цьо-го роману з подальшою творчістю хорватського та українського письменників. Така перспектива змушує нас відчувати, що роман такого типу стає “подібним до життя” і дозволяє нам бачити текст з новою глибиною усіма прихованими механізмами твор-чого процесу. Динаміка, простота стилю, антиестетичний характер “книги Болю” Оси-па Турянського та “Хорватської рапсодії” Мирослава Крлежі випливають з основи ху-дожньої цінності творів, а також їхня максимізація, телеграфування, спіритичність, представлені в романах, насамперед, через визнання атрибутів реального існування надприродного світу.

Ключові слова: антитоталітарний дискурс, автор, текст, художні образи, експре-сіонізм, структура твору, діалогічне мереживо, система цінностей, індивідуальні і со-ціально-моральні позиції.


Подібна укомплектованість художніх творів у єдиновласне літературне обличчя мотивується як історично-біографічною, так і естетичною зумовленістю. Адже хор-ватський і український письменники уродженці земель колишньої Австро-Угорщини, були учасниками Першої світової війни, їхні антивоєнні твори за художньо-стильо-вими ознаками тяжіють до експресіонізму, а за ідейно-смисловим навантаженням – до антитоталітарного дискурсу, будучи актуальними і по сьогоднішній день.

У “Хорватській рапсодії” М. Крлежі як і в “Поза межами болю” О. Турянського війна дивиться не очима зброї, барикад чи військових маневрів, а внутрішньою дра-мою людської душі, промовляючи не відлунням пострілів, а осколками болю. Здається, перед нашими очима шикується не армія солдатів, а легіон почуттів, що взявши гору над силою матерії, святкує свою перемогу в країні духа. Доля нації в химерному ро-мані “Хорватська рапсодія” М. Крлежі показана в образі пасажирського поїзда №5309, який мчить на шаленій швидкості, усе змітаючи на своєму шляху, а в ліричному

Печарський А., 2018

Антитоталітарний дискурс “Хорватської рапсодії” Мирослава Крлежі … ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

229

романі “Поза межами болю” О. Турянського [див.: 3] – в образі “шляху смерті” серед албанських гір, де загинуло десятки тисяч солдат. В обох творах обсяг події диктує не сюжет, а символічна художньо-образна система й експресія, пройнята ан-титоталітарним характером. Адже війна в хорватського й українського митців по-стає як світовий ярмарок, де торгують заляканими людськими душами і совістю. Це наслідок тоталітарного режиму. З цього приводу слушно зауважувала Х. Арендт: “При тоталітаризмі страх, ймовірно, куди частіше трапляється, ніж будь-коли рані-ше; але він втратив тут всяку практичну доцільність, бо ним скерована дія вже не може допомогти людині уникнути небезпек, що викликає цей страх” [див.: 1].

Відомий австрійський класик-новеліст Стефан Цвайґ справедливо сказав, що аналізувати добрі твори, це означає цитувати їх, переказувати. Адже сама фабула обох творів хорватського та українського митців прекрасно розкриває антитоталі-тарний дискурс.

Сюжет ліричного роману “Поза межами болю” О. Турянського такий. Узимку під ударами німецько-австрійського війська покинули серби свій край і забрали зі собою всіх полонених 60 000, та погнали їх на албанський “шлях смерті”. В албан-ських горах, нетрях з голоду, холоду й душевного болю загинуло 45 000 людей. Убивши конвоїра, семеро полонених товаришів у тому числі й автор відійшли від шляху смерті і зупинилися над проваллям. Більше ніж 10 днів вони нічого не їли, тому сил іти далі не було. Їм залишалося сидіти серед стрімких обривів скель, окута-них морозом, і чекати якогось дива. Щоб уникнути голодної смерті, потрібно було вдатися до канібалізму, а щоб не замерзнути – стягнути одяг з товариша і розпалити вогонь. Ці жахливі думки чорним гайворонням кружляли над свідомістю солдатів. У присмерках безнадії, відчаю і болю розігрувалася трагедія людських душ і тіл, з якої лише майбутньому письменникові вдалося вижити.

Сюжет й антитоталітарна ідея “Хорватської рапсодії” М. Крлежі теж у дечому нагадує “Поза межами болю” О. Турянського, лише на відміну від “Книги болю” цей химерний роман не є автобіографічним твором. Фабула – доволі оригінальна і сконденсована. Усі події і біди людей у Першій світовій війні відбуваються у паса-жирському поїзді, в якому люди страждають на тиф, чуму, голодують, б’ються за шматок хліба, ведуть різні бесіди, іноді філософського характеру. Наприклад одна із розмов героїв: “Кішка не мучиться. І свиня не мучиться. А тільки худоба. Та ще й ми – люди!” [2: 308].

Як бачимо, М. Крлежа притримується відомого афоризму: “Якби люди більше вчилися людяності у звірів, то світ був би менш озвірілим”. Якийсь військовий їсть у поїзді величезні шматки м’яса, а хтось з цивільних дивиться голодними очима і ли-ше думками може наситити свій шлунок. Один цивільний, спостерігаючи цю кар-тину, назвав моряка свининою. Між ними відбувається жорстока бійка, яку розборо-нили люди. Далі моряк обурюється: “Одне чуєш: дай дай! Тільки дай! А хто мені дасть, якщо я не матиму? Коли з’їм оці свої крихти, я й сам здихатиму” [2: 310]. Після цих слів жінка похилого віку дає кукурудзяний хліб зголоднілому чоловікові.

За допомогою ґротеску М. Крлежа створює свій дивосвіт, в якому елементи реаль-ного та містичного несподівано постають в органічній єдності, відбувається незвич-не зміщення в часі і просторі, дивовижні метаморфози з персонажами. Наприклад,

Андрій ПЕЧАРСЬКИЙ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

230

чоловік у червоному одязі, що появився перед пасажирами не то як привид Марко-вого гніву, не то як пророк. Або зранений Геній хорватського народу, що скинув ма-шиніста під колеса і сам схопився за кермо, розігнавши локомотив до неймовірної швидкості. “Поїзд уже не котився, не мчав, не чахкав, а летів. Села, гори, ріки, луки, поля – все це перетворилося в строкату, смугасту пляму, якою мчить чорна шалена тварина, розсипаючи з ніздрів червоні снопи вогню... Люди в череві отої чорної істоти почали бити себе в груди, молитися, проклинати і стрибати з поїзда... Служ-бовці вистукують сигнали морзе вздовж усієї лінії: “Поїзд № 5309 сказився. Зупиніть його”. (...)

Сонце! Сонце! Геній торжествує і на клавіатурі важелів та кранів вистукує мелодії фанта-

стичної швидкості. Він уже не котиться по рейках. Мчить через поля, ниви, руйнує села, запалює пожежі, і все горить. У містах майорять прапори, руйнуються лі-карні, розкриваються могили, і мерці співають псалми, а поїзд мчить через них, пе-рекидає їх і нівечить. (...) Це вже не поїзд, це сяюча розпечена комета, яка своїм величезним полум’яним хвостом палить і руйнує все на своєму шляху. Це лють, це пожежа. Це поклик до Сонця” [2: 336–338].

Так закінчується химерний роман “Хорватська рапсодія” М. Крлежі, антитоталі-тарний характер якого виривається духом народного гніву, що вогнем обрушується на несправедливий суспільний лад.

Відтак антитоталітарні виміри ліричної форми “Поза межами болю” О. Турян-ського лежать у глибині застиглого трепету “графічного” експресіонізму, що в пись-менницькій практиці визначається великою кількістю тире, крапок, врешті, речень у вигляді дужок. Із цього приводу Е. Кузьма зауважував, що “у експресіоністичній ліриці це так часто проявляється, що може служити немалим розпізнавальним зна-ком” [8: 140]. Мова розповіді залежить від способу розуміння сутності “Я” оповідача. І це дає змогу польському літературознавцеві в мистецькій свідомості цього напря-му вирізнити два його види: “Я” іманентне, що тягне за собою постулат абстракт-ної інтуїтивної мови: логосу, крику, звуку, врешті, мовчання, і “Я” трансцендент-не, як інструмент комунікації, основною концепцією якого є символ.

Стосовно опозиційності форми до змісту висловлювався й митець так званої “абсолютної лірики” Р. Блюмнер: “Якщо поезія є мистецтвом, а мистецтво – аб-стракція, то поезія не може послуговуватися реальною мовою” [6: 443].

Для О. Турянського подібні міркування не були прийнятними. У своїй статті “Дещо про українську критику” він писав, що кожний високохудожній твір, “який має вічне значення, складається з гармонійної сполуки, глибокої ідеї та мистецької форми” [4: 2] і “висловлює або принцип життя або принцип смерті” [4: 2].

Ця думка автора ліричного роману “Поза межами болю” наче кореспондується із графічним полотном рядків його твору, які у якості форми мають значення не самі по собі, а виступають як знаки, символи певного словесного змісту. Наприклад, ко-ли на снігових вершинах албанських гір замерзли шестеро авторових товаришів, він виводить на жовтяві клаптики паперу стільки ж пунктирних ліній (6), що можуть бути відчитані як перервані шляхи їхнього життя, своєрідна “кардіограма серця” чи межі Болю.


231

Всі мої товариші сидять, мов кам’яні статуї й мовчать. Я прилізаю до кожного з них окремо й буджу, термошу їх... [5: 165]. Кругом мене чорна ніч... І ніч блідне... І не бачу ні світла, ні ночі... Не бачу, не чую нічого – _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ [5: 170].

Наведені цифрові збіжності графічного зображення зі словесним змістом твору, що ґенерують відповідні відчитування, є не авторовою своєрідною системою вира-ження понять чи думок, а усимволізованою ілюстрацією самої його експресії. Таке розуміння природи художнього тексту, яке зводиться до “математичної формули”, допускали в своїх постулатах й експресіоністи, зокрема К. Едшмідт, С. Пшибишев-ський, В. Кандінський, стверджуючи, що “остаточним абстрактним виразом мис-тецтва є лічба” [7: 113]. Якщо намагатися частково застосувати ці засади до інтер-претації позамовної сфери “книги Болю”, то можна виявити певну закономірність: двома пунктирними лініями письменник здебільшого передав крайню фізичну на-пругу й безнадійність товаришів; трьома – позначив, в основному, глибини сутності межової ситуації героїв, де біль, смерть і любов є взаємозалежними в “безодні бу-ття”. А загалом ці парадоксальні форми вираження вказують на лабіринти авторового душевного болю. Вони не можуть бути “відчитаними”, бо одержимі невимовленою таємницею. Паростки її пунктиризації, викликані емоційною силою митця, є більш стихійними, ніж раціонально вмотивованими.

Експресіоністську “мову мовчання” в ліричному романі “Поза межами болю” О. Турянського можна розцінювати і як “своєрідний протест” проти тоталітарної сис-теми наддержав, їхніх імперіалістських цілей, що призвело до Першої світової війни.

Так, перед нашими очима в “Книзі Болю” О. Турянського постає жахлива карти-на з розповіді Добровського про те, як його капрал на полі битви бив у лице трупа за те, що “ця сербська собака не має ні сотика в кишенях” [5: 80]. Подібний переказ військових буднів випливає із уст Саба про одного капітана, який дбав тільки про свій шлунок і відмовляв солдатам у грошах на харчі, чи про генерала – графа Х., ли-царя ордену Марії Терези, за безглуздим наказом якого загинув цілий батальйон, а він за рахунок воєнного горя вибудовував “собі мільйонний маєточок” [5: 93].

У внутрішніх структурах “Хорватської рапсодії” М. Крлежі та “Поза межами бо-лю” О. Турянського діалогічні мережива виступають як активний спосіб відтворення різних сфер життя, систем цінностей, індивідуальних і соціально-моральних позицій персонажів. Їхня організація в композиційному відношенні створює особливий рома-нічний світ, що містить у собі мільйони багаторічних уламків тяжкого жеребу долі. На цих щаблях зростає монументальне романічне мислення антитоталітарного дискурсу, зумовлений розмаїттям різних соціальних груп та індивідуальних голосів персонажів.

Андрій ПЕЧАРСЬКИЙ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

232

Так, мова героїв у “Хорватської рапсодії” М. Крлежі (лисий солдат, дідусь, чер-воні молодиці, стара жінка, перший голос, другий, третій, борець, сумирний, сум-ний, фронтовик, мати, мудрий голос і т.п.) якоюсь мірою детермінована рівнями сві-домості певних соціальних верств. Як бачимо, більшість із них не мають власних імен. І це символічно. Адже автор волів показати, що людина під час війни – ніщо. У тоталітарному суспільстві немає індивіда, особистості, а лише маси. Мовляв, не суттєво, як називаєшся, бо твій час і так спливає.

У “Хорватській рапсодії” наратор утримується від будь-яких характеристик, осуду того чи іншого вчинку своїх героїв, тому що в них живуть цілісні окремі “сві-ти”, які перебувають у кожному атомі людського буття. Адже пасажирський поїзд, який мчить на шаленій швидкості у воєнний час, символізує страждання батьківщи-ни письменника, його хорватську рапсодію.

Символу сонця в “Хорватській рапсодії” і “Поза межами болю” автори надавали особливого значення: це світло надії, що є своєрідним праобразом історичної держа-вотворчої драми хорватського та українського народів, потойбічним коренем їхньої віри, де живуть болі мертвих поколінь, віддалених у просторі й часі.


1. Арендт Х. Истоки тоталитаризма / Х. Арендт. – Москва : ЦентрКом, 1996. – Режим доступу : http://krotov.info/libr_min/01_a/re/ndt_18.htm.

2. Крлежа М. Хорватська рапсодія / М. Крлежа // Хорватський бог Марс. Цикл новел. – Київ : Дніпро, 1981. – C. 305–337.

3. Печарський А. Поетика творчості Осипа Турянського / А. Печарський. – Львів : Вид-во ЛНУ ім. І. Франка, 2003. – 202 с.

4. Турянський О. Дещо про українську критику. Потреба аналізи творчої форми / О. Ту-рянський // Соборна Україна. – 1921. – 16 листопада. – С. 2–3.

5. Турянський О. Поза межами болю / О. Турянський. – Відень-Чікаґо : Вид-во компанії “У-М-НА”, 1921. – 173 с.

6. Blümner R. Der Grist der Kubismus und die Kunste / R. Blümner // Literatur-Revolution 1910–1925. Dokumente. Programme. – Mainz, 1960. – 508 s.

7. Kandinskij W. Zagadnienia formy. Brzask epoki / W. Kandinskij. – Poznań, 1920. – 207 s. 8. Kuźma E. Z problemów świadomości literackiej і artystycznej ekspresjonizmu w Polsce /

E. Kuźma. – Wrocław-Warszawa-Kraków-Gdańsk : Wyd-wo Polskiej Akademii Nauk, 1976. – 270 s.

References

1. Arendt Kh. Istoki totalitarizma / Kh. Arendt. – M. : TsentrKom, 1996. – Rezhym dostu-pu: http://krotov. info/libr_min/01_a/re/ndt_18.htm.

2. Krlezha M. Khorvats′ka rapsodiia / M. Krlezha // Khorvats′kyi boh Mars. Tsykl novel. – Kyiv : Dnipro, 1981. – C. 305–337.

3. Pechars′kyi A. Poetyka tvorchosti Osypa Turians′koho / A. Pechars′kyi. – L′viv : Vyd vo LNU im. I. Franka, 2003. – 202 s.

4. Turians′kyi O. Deshcho pro ukraïns′ku krytyku. Potreba analizy tvorchoï formy / O. Turians′kyi // Soborna Ukraïna. – 1921. – 16 lystopada. – S. 2–3.

5. Turians′kyi O. Poza mezhamy boliu / O. Turians′kyi. – Viden′ Chikago : Vyd vo kompaniï “U M NA”, 1921. –173 s.

6. Blümner R. Der Grist der Kubismus und die Kunste / R. Blümner // Literatur-Revolution 1910–1925. Dokumente. Programme. – Mainz, 1960. – 508 s.


233

7. Kandinskij W. Zagadnienia formy. Brzask epoki / W. Kandinskij. – Poznań, 1920. – 207 s. 8. Kuźma E. Z problemów świadomości literackiej і artystycznej ekspresjonizmu w Polsce /

E. Kuźma – Wrocław ; Warszawa ; Kraków ; Gdańsk : Wyd-wo Polskiej Akademii Nauk, 1976. – 270 s.


ANTITOTALITARIAN DISCOURSE OF “CROATIAN PHAPSODY” OF MYROSLAV KRLEZHI

AND “BEYOND THE LIMITS OF PAIN” OF OSYP TURYANSKYY

Andriy Pecharskyy

The Ivan Franko National University of Lviv, Philology Faculty, Ukrainian Literature Dpt.,

1/ 309 Universytets’ka Str., Lviv, Ukraine, 79001, е-mail: [email protected]

The article deals with the anti-totalitarian discourse of the prose expressionist works as

“Croatian Rhapsody” by Myroslava Krlezhi and “Beyond the Limits of Pain” of Osyp Turyanskyy. The main attention is paid to the anthropology of protagonists personalities, the artistic-shaped structure and “musculature of genres” of “moving” drama of both the Croatian and Ukrainian writers. The artistic dimensions of texts caused the sociopolitical and existential problems of human existence. Also deals with the theoretic highlighting of the genre and sty-listic originality of the lyric novel by Osyp Turyanskyy “Beyond the Limits of Pain” that sti-pulates for the communication of this novel with the Croatian and Ukrainian writers further creative works. Such a perspective causes us to feel that the novel of this type becomes “similar to life” and allows us to see the text with a new depth and with all the hidden mechanisms of the creative process. The dynamics and simplicity of Osyp Turyanskyy’s “the book of Pain”, Myroslava Krlezhi’s “Croatian Rhapsody” and its anti-aesthetic character, which follows the content form as the main artistic value, as well as theirs maximization, telegraphed, spiritualism represented in the novels first of all through the recognition of the attributes of the supernatural world’s real existence. Narrative peculiarities of motives of nostalgy in lyric novel by Osyp Turyanskyy “Beyond the Limits of Pain” and “Croatian Rhapsody” by Myroslava Krlezhi which belong to close cultures West. Croatian and Ukrainian artists’ oeuvre stands out with incredible simplicity of style and unique sincerity. Mostly it’s expressive style. Osyp Turyan-skyy and Myroslav Krlezhi – masters of “pictures of experience”, and their imaginary type de-signs simply impress. After all both artists were beyond the country for a long time, this caused common motives in their poetry, generated first of all by problems of community, person and nature. Images of Osyp Turyanskyy’s and Myroslava Krlezhi’s picturesque prose reflects the primordial human striving to rise above the vanity of own life, to comprehend personal superior spititual mission. Comparative researchs of Ukrainian and Croatian artists’ show that their philosophically thematic horizons are equally similar and different. In that way famous “prometheism” of Osyp Turyanskyy’s oeuvre is related with Myroslava Krlezhi’s “prome-theism”, whose image became one from the symbols of patriotism in Croatian culture.

Key words: antitotalitarian discourse, author, text, artistic images, expressionism, structure of a work, dialogical lace, system of values, individual and socio-moral positions.


УДК 821.163.42–31.09:7.038.6] Зоран Ферич

РИСИ ПОСТПОСТМОДЕРНІСТСЬКОЇ ПОЕТИКИ В РОМАНІ ЗОРАНА ФЕРИЧА “НА САМОТІ, БІЛЯ МОРЯ”

Алла Татаренко


вул. Університетська, 1/324, Львів, Україна, 79001, тел.: (0 322) 239 47 70,

е-mail:[email protected]

Творчість сучасного хорватського прозаїка Зорана Ферича дає багатий худож-ній матеріал для вивчення актуальних тенденцій розвитку красного письменства. Його найновіший роман “На самоті, біля моря” (2015) розглядаємо під кутом зору поетики постпостмодернізму – як оригінальне поєднання реалістичних та постмо-дерністських наративних стратегій. Особливе місце присвячуємо структурній орга-нізації роману, особливостям системи образів, дослідженню інтертекстуальної кар-тини твору. Вивчення художніх особливостей роману З. Ферича “На самоті, біля моря” дає підстави зробити висновки про паралельне функціонування у сучасній хор-ватській прозі літературних прийомів, характерних для постмодерністської поетики, та рис “нового реалізму”, які знаменують повернення до міметичної моделі.

Ключові слова: постпостмодернізм, постмодернізм, поетика, хорватська літе-ратура, Зоран Ферич.


Кінець ХХ – початок ХХІ століття в європейських літературах характеризується зміною домінантної парадигми, яка позначилася і на розвитку хорватського пись-менства. Нову фазу в мистецтві постмодерної доби теоретик літератури і культуролог Михаїл Епштейн називав новим сентименталізмом, звертаючи увагу на факт, що епоха цитатності відійшла у минуле, а прийшов час, який вимагає повернення до ка-тегорій щирості, істини, патетичності, оригінальності, навіть ідейності й утопічності [1]. Актуальний період розвитку культури має кілька робочих назв (уважаємо їх таки-ми з огляду на те, що йдеться про незавершений етап), а до найпоширеніших відно-симо метамодернізм (термін, який увели у культурознавчий обіг голландські філо-софи Тимофій Вермюлен та Робін ван ден Аккер) та постпостмодернізм (див. праці М. Епштейна [1, 6], В. Куріцина [2], Н. Маньковської [3, 4] та ін.). У статті викорис-товуватимемо більш поширений термін постпостмодернізм як назву другого після постмодернізму етапу розвитку постмодерної літератури і культури загалом, який ха-рактеризується радикальним відходом від постмодерністського розуміння функцій і цінності мистецтва в бік міметичної репрезентації. Якщо у 80–90-ті роки ХХ століття можна говорити про постмодернізм як панівний напрям, то у другій половині 90-х років – на початку ХХІ сторіччя він поступається позиціями постпостмодерністським

Татаренко А., 2018

Риси постпостмодерністської поетики в романі Зорана Ферича… ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

235

літературним парадигмам (передовсім, неореалізму, транссентименталізму, новому автобіографізму, і зазнає поетикальних змін (докладніше див.: [1: 133]).

У хорватській літературі цей процес був активізований буремними подіями гро-мадянської війни 90-х. На зміну борхесівській моделі, яку спостерігаємо у творчості хорватських постмодерністів попереднього двадцятиріччя, приходять реалістичні практики, які допомогають відтворити дух часу. 90-ті роки ХХ століття, які при-несли розпад СФРЮ і трагедію кривавої громадянської війни в Хорватії та Боснії, круто змінили хід розвитку літератур цих країн. У хорватській літературі в часи трагічних випробувань цілком сподівано відбувся поворот до реалістичної пара-дигми, змінився й відлік генерацій. Так, антологія “22 у тіні” (“22 u hladu: antologija hrvatske mlade proze”, 1999), яку уклали молоді хорватські письменники Далибор Шимпрага (1969) та Ігор Штікс (1977), представляє тих, хто вийшов на літературну арену у 90-ті. Саме тоді відбулася зміна поетики – через трагічні історичні обста-вини, які повернули літераторів обличчям до реальності.

Серед двадцяти двох “нових прозаїків” 90-х зустрічаємо імена Мілєнка Єрговича, Зорана Ферича, Роберта Перишича, Романа Симича, Делімира Решицького, Анте То-мича. На думку упорядника антології Д. Шимпраги [15], всі вони у 90-ті були “в тіні” документальної літератури, якій критика й читачі надавали перевагу. Про “нове від-криття дійсності” у молодій хорватській літературі 90-х, яке більш виражене, ніж у молодій сербській літературі, пише Михайло Пантич [5: 193]. Приводом для таких міркувань був спільний альманах хорватського критика Круно Локотара і сербського літератора Владимира Арсенієвича “Fak-Јu” (2001), який став однією з перших пост-постмодерністських антологій у хорватській та сербській літературах і продемонстру-вав зміну домінантної парадигми. Для окреслення повороту до міметичної репрезента-ції в письменстві дев’яностих хорватські літературознавці запропонували низку термі-нів: “новий натуралізм” (Ю. Павичич), “соціальний міметизм” (І. Штікс), “неореалізм” та ін. Найбільш місткою видається дефініція Крешимира Багича “критичний міметизм”, яка “з одного боку, підкреслює інтерес прозаїків дев’яностих до дійсності, яка їх ото-чує, а з іншого – передбачає їхнє впізнаване позиціонування щодо неї” [7: 115].

Одним із найвідоміших і найталановитіших представників цієї генерації, творчість якої визначила основні вектори розвитку хорватського письменства, є Зоран Ферич (1961). Збірки оповідань “Полапка для Волта Діснея” (“Mišolovka za Walta Disneya”, 1996), “Ангел у офсайді” (“Anđeo u ofsajdu”, 2000), романи “Смерть дівчинки з сір-никами” (“Smrt djevojčice sa žigicama”, 2003) “Діти Патраса” (“Djeca Patrasa”, 2005), “Календар майя” (“Kalendar Maja”, 2011) дають підстави вважати цього письменника яскравим репрезентантом епохи постпостмодернізму, в творчості якого знаходимо провідні риси домінантної поетики нашого часу. Попри увагу, яку приділяють твор-чості З. Ферича літературні критики (кожний твір письменника викликає значну кіль-кість критичних статей-реакцій у ЗМІ, передовсім електронних), його твори поки що чекають глибшого літературознавчого осмислення і включення у ширший теоретико-літературний контекст, у тому числі – в контекст постпостмодерністької поетики, яка позначена рисами епохи пришвидшеного науково-технічного прогресу, віртуальної комунікації, глобалізаційних процесів і постгуманістичних концепцій.

Алла ТАТАРЕНКО ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

236

Деякі прикмети цієї мистецької парадигми знаходимо в хорватській літературі другої половини 90-х років ХХ та початку ХХІ сторіччя. Колишні “фантасти”, ав-тори типово постмодерністських текстів (Павао Павлічич, Горан Трибусон) пишуть автобіографічні тексти1, а наступне покоління хорватських літераторів (до якого належить і Зоран Ферич), креативно поєднує риси постмодерного реалізму із до-свідом попередників-постмодерністів. Дедалі помітніше місце на літературній сцені займають (нео)реалістичні твори, які часто балансують на межі натуралізму; новий сентименталізм виражається у творчості Мілєнка Єрговича, розвиваються автобіо-графічний та феміністичний дискурси (Юліяна Матанович), психологічний реалізм поєднується з жанровими моделями масової літератури (романи Нади Гашич). Ана-лізуючи хорватську літературу 2000-х років, коли на зміну оповіданню прийшов роман, Ягна Погачник виділяє вісім романних типів (воєнний, гумористичний, жан-ровий, міський, любовний, автобіографічний, жіночий, ескейпістський і глобально-трендовий роман) [13]. Характеризуючи роман кінця першого десятиріччя ХХІ ст., Анера Різнар називає такі його типи: гумористичний, триллер, детектив, родинні хро-ніки, фантастичні романи, утопічні та дистопічні романи, любовні романи, вестерни, казки тощо (цит. за [7: 144]). Зауважуємо, що з часом відбувається дедалі більше на-ближення хорватського роману до постпостсмодерністьких поетикальних характерис-тик. На думку Надєжди Маньковської, вектором можливого постпостмодерністського розвитку можна вважати транссентименталізм, характерними рисами якого дослідни-ця називала “нову щирість й автентичність, новий гуманізм, новий утопізм, синтез ліризму та цитатності (‘вторинна первинність’), реконструкції та конструювання, по-єднання інтересу до минулого з відкритістю до майбутнього (…), деідеологізоване ставлення до культурної спадщини (…), ‘м’які’ естетичні цінності” [4: 326–327]. Риси цієї парадигми спостерігаємо у творчості Зорана Ферича, оповідання якого критики відносили до зразків чорного гумору, присмаченого автобіографічними деталями, а романи – у згаданих вище класифікаціях – потрапили до категорії “любовні”.

Найновіший роман Зорана Ферича “На самоті, біля моря” (“Na osami blizu mora”, 2015) демонструє майстерне поєднання можливостей постмодерністської та неореа-лістичної поетики, використання “олександрійського синдрому” та міметичного дискурсу. Літературні критики звернули увагу на постпостмодерністський (неореа-лістичний, “міметичний”) компонент, у той час як алюзивна цитатність та інші пост-модерністські прийоми залишилися без належної уваги. Цьому сприяла, передовсім, тема роману: у дев’яти главах-історіях Ферич розповідає про життя “риболовів”2 з острова Раб – хлопців, які в 70–80-ті роки ХХ “полювали” на іноземок, що при-їздили відпочити на морі, з метою завести з ними роман. Прочитанню у ключі по-пулярної літератури сприяв і заголовок, взятий з відомого шлягера Олівера Драгоє-вича “Чайка і я”, який налаштовував на читання твору як роману про любовні при-годи. “Меланхолія, острів, секс і смерть” − промовистий заголовок рецензії Івана Йозича найкраще відтворює основні координати прочитання нового роману Ферича.

_________________________________ 1 Згадані письменники відомі також як автори жанрових романів (детективів), які можна розглядати як приклад постмодерного поєднання тривіальних і високих жанрів. 2 В оригіналі – galeb, укр. – чайка, риболов, мева.


237

Відома хорватська дослідниця Ягна Погачник, згадавши у рецензії про структурні особливості твору і наявність рис автобіографізму, відзначає відсутність традицій-ного для Ферича чорного гумору і робить читацький висновок: “Життя – це пастка” [14]. Таня Брайкович звернула увагу на автобіографічний компонент твору, додаючи власні роздуми про наявність спогадів про море у більшості хорватів, перекидаючи “місток” до автобіографічного досвіду читачів [8]. Маринко Крмпотич уважає го-ловним героєм твору острів Раб і звертає увагу читачів на використання Феричем прийому “оповіді у оповіді” [12]. Майже всі критики зупиняються на питанні жан-рового визначення твору Ферича: для одних – це роман з “розхитаною” структурою, для інших – збірка оповідань або цикл новел. Однак у жодному зі згаданих текстів не знаходимо згадок про використання інтертекстуальності у творі. Постпостмодерніст-ське прочитання цього твору призвело до наголошення реалістичних та автобіогра-фічних складових поетики хорватського прозаїка, тому метою нашої розвідки є до-слідження функціонування обох поетикальних компонентів – міметичного і неміме-тичного. Такий підхід допоможе повніше висвітлити особливості поетики роману Фе-рича “На самоті, біля моря”, а також з’ясувати характеристики постпостмодерніст-ської прозової моделі у світлі залишкових впливів постмодерністської літератури.

Одним із питань, які стали предметом обговорення у статтях про найновіший твір Зорана Ферича, стало, як уже згадувалося, питання його жанрового маркування. Сам автор у “Коментарі” до роману наводить, що протягом шести років (2009–2015), відпочиваючи від роботи над великим романом “Календар майя”, він нотував тексти – історії пригод хлопців з острова Раб, які з 1976 по 1989 рік спокушали іно-земок. Ферич використовує окреслення “тексти”, що дає змогу трактувати їх як частини одного великого тексту-роману або тексти, які володіють певною самостій-ністю в межах книжки. “Жанрова революція” постмодернізму нівелювала межі між жанрами, позбавивши їх традиційних характеристик. Усталена жанрова номенкла-тура розхитується під тиском нових, авторських, гібридних жанрів, ad hoc жанрів, трансжанрових проектів тощо. Відмова від “великих наративів”, фрагментаризація замість масштабних художніх полотен роблять популярними проекти циклізації оповідань, які виконують завдання, що колись призначалося роману. В епоху пост-постмодернізму відбувається повернення до традиційної жанрової системи, на тлі повернення від Тексту до (жанрово маркованого) Твору. Водночас треба зауважити, що літератори свідомі розхитаності генеалогічної ієрархії та іррелевантності чіткої жанрової дефініції в умовах постпостмодерністської ситуації. Тому дискусії щодо жанру Феричевого твору не є принциповими: прозова книжка “На самоті, біля мо-ря”, яка складається з окремих, достатньо самостійних, щоб бути прочитаними окре-мо, історій, наділена функціями роману. Всі центральні персонажі пов’язані місцем дії (острів Раб, на якому історія про “риболовів” починається й закінчується), часом (всі вони – представники одної генерації, а невелика різниця у віці наприкінці ро-ману, з роками, стає несуттєвою). У часи, коли роман давно вже завоював право на “вільну” структуру, книжку Ферича, яка об’єднує дев’ять взаємно пов’язаних іс-торій, можна трактувати як вдалий приклад цього жанру. Підстави для цього дає не лише постійне коло персонажів, хронологічне нанизування епізодів, повторення


238

мотивів, але й їхній розвиток і наративна циклічна завершеність твору. Роман почи-нається ініціацією Луки у звабника іноземок – своєрідним народженням “риболова”, а завершується смертю місцевого легендарного героя – “риболова” Гаврана.

Можливість трактувати цей твір як цикл оповідань або як роман випливає з його постпостмодерністського характеру: жанрова революція завершилася, але жанрова контрреволюція мусить зважати на її наслідки – в тому числі з жанровою неви-значеністю і нестабільністю жанрових дефініцій. Повернення до традиційного жан-рового маркування часто передбачає умовне трактування жанрових конвенцій.

“На самоті, біля моря” можна вважати постпостмодерністським романом, який своєю назвою і темою “риболовства” як зваблення туристок серед романтичних морських пейзажів нав’язує до такого жанру тривіальної літератури як любовний роман. Зникнення “рівчаків” між “високими” і “низькими” жанрами відбулося ще в період постмодернізму, а тепер цей процес продовжується у своєрідному обміні поетикальними засобами між “серйозною” і масовою літературою. Зоран Ферич, свідомий цієї тенденції, вдається до своєрідної гри з читачем, пропонуючи йому на перший погляд “легкий” твір про кохання і пригоди легендарних адріатичних ко-ханців. Фраза “на самоті біля моря”, винесена в заголовок, породжує романтичні очікування. Автор, одначе, вже в ній заклав можливість подвійного декодування: славний музичний хіт Олівера Драгоєвича не є піснею про кохання. Картина кон-темпляції, споглядання польоту риболова і мрії про безмежну свободу, втіленням якої є птах, супроводжується мелодією, яка, після пристрасного піднесення, затихає у меланхолійному зітханні. Письменник, заклавши у свій твір упізнаваність цитати з пісні, заклав у нього також і не таку легко впізнавану інтенцію гармонізації наст-рою пісні Олівера і власного прозового тексту. Варто наголосити на цьому прикладі музичної інтертекстуальності у романі, що є також прикметою постпостмодерніст-ських художніх практик. Якщо постмодерністи, вибудовуючи інтертекст, найохочі-ше використовували цитати з творів художньої літератури, письменники другого етапу постмодерної доби апелюють не (лише) до читацького досвіду. Постпостмо-дерністський інтертекст охоплює алюзії на музичні твори і твори кіномистецтва, а в останнє десятиліття до них додаються твори, що не належать до високого мистецт-ва, але становлять частину цивілізаційного досвіду сучасників – мультфільми, ко-мікси, серіали тощо. З. Ферич у фундамент свого роману закладає мегапопулярний шлягер, створюючи автентичну атмосферу, і водночас повертає читача до тексту цієї пісні, який створює передчуття відсутності хеппі-енду.

Аналіз прийомів інтертекстуальності пропонує інакший ключ читання. У романі “На самоті, біля моря” зустрічаємося з оригінальною інтертекстуальною стратегією. Розпізнавання алюзій, паралелей, мотивів не є обов’язковою вимогою до читача постпостмодерністського твору, але в цій книжці живуть інші книжки, і якщо ми вже знаємо, з чого складаються тіла героїв (реалістично-натуралістичний компонент ніколи не був чужим З. Феричу), варто подивитися, з чого складається тіло книжки. Одна з глав носить упізнаваний заголовок “Сніги Кіліманджаро”. Мисливець Хе-мінгуея помирає в кінці оповідання, мисливець на жінок Рудольф з твору Ферича помирає наприкінці глави. Спогади героя оповідання Гаррі про паризьке кохання “відлунюють” у романі Ферича у спогадах про проститутку з цього міста.


239

Марі з глави “Туга Бельгії” схожа на французьку письменницю Франсуазу Саган на обкладинці роману “Здраствуй, печаль”, заголовок якого зустрічається в романі “На самоті, біля моря” у різних контекстах. Тому не видається випадковою по-дібність мотивів і доль героїв роману Ферича і роману Саган. Смерть розчарованої Дагмар, яка зникає у хвилях під час бурі, нагадує смерть Анни з роману “Здраствуй, печаль”, яку героїня Саган великодушно маскує під нещасний випадок, щоб молоду героїню та її батька не мучило сумління через її самогубство. У романі Ферича ролі змінюються, але суть залишається незмінною. Автокатастрофу знаходимо в інших частинах роману: так гине чоловік героїні, яка нагадує Франсуазу Саган; Констан-ція, керуючи своїм золотистим BMW, мало не гине, повертаючись з моря. Хемінгуея читач згадає не лише в главі “Сніги Кіліманджаро”, а вже у першому розділі, коли юний Лука тягне за собою словацьку туристку з гумовим надувним колом на талії, як старий рибу у відомому оповіданні класика американської літератури. Хоча це алюзія, вивернута як рукавичка – героєм цієї історії є не старий чоловік, а підліток, який додає собі років, щоб його вважали старшим. А “рибка”, яку він “упіймав” (чи вона його?) – значно старша за нього жінка.

У книжці про “риболовів” помітне (хоча не завжди помічене критиками) місце посідає письмо, писання. Про те, що реалізм твору Ферича має текстуальну природу, сигналізують вступні абзаци перших двох глав, котрі представляють читачеві простір і час, в межах яких розвиватиметься дія. Слово “напис” − той знак, який у жодному разі не можна залишити без уваги: “Острів – це спочатку напис (виокремлення кур-сивом моє. – А. Т.) на жовтій табличці з намальованим поромом і літерами “Car Ferry”, потім – сіруватий силует на морській блакиті, а трохи згодом – знайомий, який пра-цює на поромі і який ледь кивне на знак привітання” [10: 7]. “Літо починається, коли на даху найкращого готелю засвітиться зелений неоновий напис (виокремлення курси-вом моє. – А. Т.) IMPERIAL” [10: 15]. Хронотоп цього твору позначений написами як найважливішими маркерами місця й часу дії, а також життєвих пригод наратора та деяких інших персонажів. Стратегія зваблення, яку застосовував “риболов” Шкембо, ґрунтувалася на письмі: він вручав дівчатам листочки з компліментами. Писання було знаком особливої симпатії: Дагмар хотіла листуватися зі Шкембо і тоді, коли літо за-кінчиться. Його картка з компліментом, вкладена поміж сторінки щоденника Дагмар, є для героя найбільшим підтвердженням її кохання. Лена веде щоденник, Алка до-помагає Шкембо писати компліменти італійською, пропонуючи цікаві стилістичні ідеї, вживаючись у його любовні історії. Записка невідомою мовою, яку герой отримав від молодої проститутки, залишається однією з нерозкритих таємниць цієї книжки. Шкембо стає перекладачем, а Лука – письменником, і саме вони є протагоністами “дорослих історій” з другої частини книжки (“Діти з гаманця” та “Пастка”). Чоловіків, які мають справу зі словом, Ферич наділяє в своєму романі цікавішим життям.

Реалізм роману Ферича не викликає сумнівів, принаймні на перший погляд. Впі-знаваними є топографія, говірка, атмосфера часу. Але самі герої аж ніяк не є “типо-вими характерами у типових обставинах”. Молоді “риболови” Лука, Борис, Гавран, Шкембо, Дудо досить схожі, коли йдеться про їхні успішні завойовницькі операції. У них подібні цілі й тактики, а відрізняються вони лише невдачами. У романі про мисливців на серця й тіла іноземних туристок Ферич руйнує стереотипне уявлення


240

про “риболовів” як переможців. Змалювавши рутинну практику острівних донжуа-нів через епізодичні, але яскраві картини (як, наприклад, святкування завоювання “п’ятої Габі”), автор ставить у центр оповіді їхні поразки. Всі щасливі спокусники схожі, кожний нещасливий – нещасливий по-своєму. У цих нещастях вони здобува-ють своє особливе обличчя і право на особливу історію.

На рівні фабули читач стежить за життєвими історіями Бориса, Луки, Шкембо і Гаврана (кожен з них є центральним героєм принаймні однієї глави роману), острі-в’янок Лени та Алки, за епізодами з життя їхніх друзів Дудо та Кеньо, а також інозе-мок і іноземців (безіменна словачка, Констанція, Вера, Удо, Дагмар та її родина, Ма-рі, її брат та його дружина, Христина…). Особливе місце посідає історія життя Ели, бабці Бориса та Луки. “Її” глава “Сніги Кіліманджаро” є “піком” роману, після якого галаслива атмосфера веселої молодості 70-х років стає все тихішою, починаючи від часу смерті Тіто (“Туга Бельгії) до смерті Гаврана (“Покійника люблять від голови”).

Парадокс роману про “риболовів” полягає в тому, що любовні історії, які зали-шаються в пам’яті читача, це не історії про радісні хвилини тілесної насолоди. Ці моменти залишаються на другому плані як неважливі. Кожна з цих історій запам’я-товується завдяки драмі, яку вона приносить героєві, і яка руйнує міф про далматин-ських “риболовів” (і не лише його). Хлопці спокушають, а по суті спокушають їх, а дуже часто і використовують. Лука слугуватиме “ширмою” для перукарки Констанції, і єдиним справжнім сексом, який він з нею матиме, герой завдячуватиме її відчуттю, що вона “нарешті заплатила те, що ця країна від неї вимагала” [10: 47]. Шкембо пла-тонічно кохає Дагмар, а кохається з Мутті, яка йому в такий спосіб віддячує за увагу до своєї доньки. Констанцію секс не цікавить, вона зустрічається з Лукою, щоб її не переслідували інші “риболови”. Якщо для Луки момент, коли він відчуває на собі її тіло – “саме життя”, дівчина просто відпрацьовує свій борг. Батьки Дагмар водять Шкембо на вечері і беруть із собою у подорож, щоб він охороняв цноту їхньої доньки. Борис, якого в главі “BMW, металік золотий” туристка Вера ігнорує, обравши хворого Удо, в главі “Туга Бельгії” спить з Марі, змушуючи себе до цього, а її брат оплачує йому за це дорогі вечері. Ферич змальовує образи дивних, нетипових спокусників. Бо-рис залицяється до дівчат, а коли бачить, що вони готові йому віддатися, тікає з рес-торану. Авторитет “риболова” він повертає собі, коли спить з Марі, хоча й знає, що вона бачить у ньому свого мертвого чоловіка. Інші герої теж балансують між світом живих і світом мертвих. Лука, займаючись сексом із словачкою, яка втричі старша за нього, уявляє себе її мертвим сином (глава “На самоті, біля моря”).

У романі Ферича є багато сюжетних паралелей, коли схожі ситуації відбува-ються з різними героями, перетворюючи їх історії в одну спільну. В цій історії нит-ки окремих доль переплітаються нерозривно: “риболови” кохаються з тими самими дівчатами, залицяються до тих самих туристок, вправляються в тих самих трюках. Щоправда, це стосується лише тої частини їхнього життя, коли вони “риболовлять” на острові. Особливість роману в тому, що у фокусі оповіді перебувають лише дні літнього сезону на острові і все, що з цим пов’язане. На початку роману сезон почи-нається, в останній главі описане бабине літо, яке продовжує сезон. Третя глава має заголовок “Наприкінці сезону”, що лише на перший погляд порушує дуже чітко прокладений шлях героїв від початку сезону кохання і надій до її кінця і початку


241

осені. Наприкінці роману стає зрозумілим сенс цього заголовка: згадуючи давнє ін-терв’ю Гаврана, друзі пригадують його слова, що Бог дав йому кохання з дитинства, але він не вмів його берегти. Третя глава присвячена саме цьому коханню, коханню Гаврана і Лени, яке закінчується через його пристрасть до сезонного полювання на туристок. Наприкінці глави друзі Гаврана зауважують, “що в ньому вже немає отого колишнього запалу” [10: 86]. Життя його кохання завершується тоді, коли Лена за-лишає острів.

Більшість героїв роману не є мешканцями острова, що є черговою вказівкою на атиповість цих “риболовів”. Борис, Лука, Шкембо приїздять на Раб улітку. Вони не місцеві, але й не туристи (Борис і Лука живуть у своєї бабці, Шкембо – у будинку батьків його вітчима). Це дозволяє їм бачити життя на острові свіжим, не затумане-ним рутиною оком. Всевідаючий наратор також не є типовим, автор його не афішує. Читач поступово виділяє в групі героїв того, хто є центром оповіді, очима якого ми дивимося на світ роману. Це Лука, наймолодший з хлопців, який у першій главі приїздить на острів і знайомить читача з його атмосферою. Автор уникає відвертої суб’єктивності “я-оповіді”, але залишає читачеві шанс упізнати серед героїв нара-тора. Коли постійно згадуються батько і дядько Луки (а дядько – це батько Бори- са), читач підсвідомо приймає позицію прихованого оповідача, з перспективи якого один із бабусиних синів – батько, а інший – дядько. Така ситуація залишиться і в главі про бабцю Елу: її сини будуть згадуватися не за іменами, а як батько і дядько Луки. В другій частині роману Лука стає письменником, і цей факт додатково пере-конає читача, що цей герой написав автобіографічний твір. На це вказують і його твори “Діти з гаманця” і “Corpus Christi”, які відлунюють у всій книзі. Літературні критики знайшли у романі риси біографії самого Зорана Ферича, а на таку думку їх наштовхнув авторський “Коментар” наприкінці твору, а також його інтерв’ю (див, наприклад, [9]), як i факт, що автор “Дітей Патраса” − письменник, який у своїх творах теж звертається до теми хвороби, іпохондрії, проституції. Функція Луки як персонажа – нотувати. Він уведений у роман, щоб записати історію острова та його героїв, в тому числі – двоюрідного брата Бориса та бабці Ели. Персонажі роману пов’язані родинними зв’язками (як у цьому випадку), однаковими прізвищами (Гав-ран і Лена), іменами (є багато дівчат, які мають на ім’я Габі), типологічною подіб-ністю, яка не завжди є експліцитною (Гавран і Рудольф – вроджені спокусники, в коханках яких гостре око бабці Ели впізнає різних тварин).

Шукаючи рис подібності, читач у певний момент усвідомлює, що не менш ціка-вим є полювання на відмінності. Герої Ферича не є незмінними, і ці зміни інколи ясно позначені, а інколи залишаються у тіні. Знаком зміни героїв виступають у ро-мані їхні імена. Перший чоловік бабці представляється як Дане, хоча насправді його звати Гойдан. Кожне ім’я героя презентує іншу його роль: для комуністів він − Ста-рий, для острів’янок – Рудольф. Кожне з них має символічну вагомість. Якщо друге пов’язане з відомим актором, виконавцем ролей фатальних коханців, перше може читатись як алюзія на Йосипа Броза Тіто, який мав таке партійне псевдо і був відо-мий любовними пригодами. Єлена з власної волі стає Леною, а коли переселяється до міста, повертається до імені, яке отримала при народженні. Цю зміну супрово-джує зміна в ній самій і подвійне життя, яким вона живе.


242

Деякі прізвиська, на перший погляд, не відповідають носіям або, як засвідчує на-ратор, їх походження важко пояснити. До непояснимих належить прізвисько Шкем-бо (Пузань). Однак саме цей герой звертає увагу на ще одну тему, яка є важливою для роману – тему їжі. Тема їжі і напоїв у романі Ферича заслуговує окремого дослі-дження. Їжа може бути непереборною відмінністю (через неї Елині батьки-адвентисти не можуть домовитися з батьками Дане), може бути статусною ознакою (м’ясо з кро-в’ю, яке їдять багаті), їжею може бути дичина, а може – адріатична риба, особливості якої Шкембо вивчає на яхті. Важливим є процес обирання морозива: в стаканчику чи на паличці. З їжі будується тіло: струнке тіло Мутті, як дізнається читач, “вибудували” морква, горошок, біла риба, курятина. Молоді герої тілесні, а тіло будується з їжі та напоїв, які вони вживають. Ферич уважно “вибудовує” своїх персонажів, і читач знає, з чого складається їхнє тіло і які напої течуть їхніми венами. Як і в інших своїх творах, Ферич згадує і те, що тіло викидає, додавши історії “риболовів” ще один іронічний нюанс: герої роману – з плоті й крові, а тому й із фекалій та сечі теж.

При всьому натуралізмі деталей роман Ферича не є чисто неореалістичним, як не є він розповіддю лише про тіло й тілесне. Одним із його ключових понять є “душа літа”, щось, що залишається у пам’яті, коли літо закінчується. Для Шкембо душею літа була Дагмар, з якою він не спав, а для Гаврана – парадоксально – Лена, яку він залишав, коли починався сезон. У цьому романі є чимало тем, які проступають у тіні теми “риболовів”, і жодна з них не представлена однозначно: стосунки з Європою – колись і тепер; релігійні, національні, культурологічні відмінності як фактори, які визначають життєвий шлях; Югославія як міф і реальність; радість спогадів та їхній тягар; невблаганна минущість людського життя і вічність природи; історія про душу і тіло; історія про світ як про текст.

У романі З. Ферича “На самоті, біля моря” немає однозначності, і це стосується не лише висновків щодо життя героїв, які може зробити для себе читач, але й поєд-нання постпостмодерністських і постмодерністських поетикальних стратегій. Аналіз цього твору дає змогу зробити висновки щодо залишкових впливів поетики попе-редньої епохи й особливостей їх функціонування в часи домінації міметичних пое-тикальних моделей.


1. Eпштејн М. Постмодернизам / Михаил Епштејн ; превела Радмила Мечанин. – Београд : Zepter Book World, 1998. – 158 с.

2. Курицын В. Время множить приставки. К понятию постпостмодернизма / В. Курицын // Октябрь. – 1997. − № 7. – C. 178–183.

3. Маньковская Н. От модернизма к постпостмодернизму via постмодернизм / Н. Б. Мань-ковская // Коллаж-2. – Москва : ИФ РАН, 1999.

4. Маньковская Н. Эстетика постмодернизма / Н. Б. Маньковская. – Санкт-Петербург : Алетейя, 2000. – 347 с.

5. Пантић М. Александриjски синдром 4 / Михајло Пантић. – Београд : Просвета, 2003. – 207 с.

6. Эпштейн М. Прото-, или конец постмодернизма / М. Эпштейн // Знамя. – 1996. − №3. – C. 196–209.


243

7. Bagić K. Uvod u suvremenu hrvatsku književnost 1970–2010 / Krešimir Bagić. – Zagreb : Školska knjiga, 2016. – 241 s.

8. Brajković T. Na osami blizu mora : fragmentirana radnja s prizvucima melahkolije / T. Brajko-vić. Режим доступу : http://www.ziher.hr/recenzija-osami-blizu-mora-fragmentirana-radnja-s-prizvucima-melankolije/. Дата звернення : 18. 04. 2018.

9. Ferić Z. Intervju : Razliku između moje osobnosti i knjiga najbolje bi objasnio psihijatar / Z. Ferić. Режим доступу : https://www.tportal.hr/kultura/clanak/zoran-feric-razliku-izmedju-moje-osob nosti-i-knjiga-najbolje-bi-objasnio-psihijatar-20161111. Дата звернення : 4. 04. 2018.

10. Ferić Z. Na osami blizu mora / Zoran Ferić. – Zagreb : V.B.Z., 2015. – 341 s. 11. Na osami blizu mora : melankolija, otok, seks i smrt / I. Jozić. Режим доступу : https://ci

tajknjigu.com/na-osami-blizu-mora-zoran-feric/. Дата звернення : 12. 04. 2018. 12. Krmpotić M. Najzrelije i najbolje književno ostvarenje Zorana Ferića / M. Krmpotić. Режим

доступу : http://www.novilist.hr/Kultura/Knjizevnost/Najzrelije-i-najbolje-knjizevno-ostvare nje-Zorana-Ferica. Дата звернення : 12. 04. 2018.

13. Pogačnik J. Novi hrvatski roman. Jedno moguće skeniranje stanja / Jagna Pogačnik // Sarajev-ske sveske. – 2006. – Br. 13. – S. 75–96.

14. Pogačnik J. 'Na osami blizi mora' : Iza ležernog naslova skriva se stari, mračni Ferić, opako svoj i ekscesan / Pogačnik J. Режим доступу : https://www.jutarnji.hr/kultura/knjizevnost/na-osami-blizu-mora-iza-lezernog-naslova-skriva-se-stari-mracni-feric-opako-svoj-i-ekscesan/ 190018/. Дата звернення : 12. 04. 2018.

15. Šimpraga D. 22 u hladu / D. Šimpraga. Режим доступу : http://www.najboljeknjige.com/ content/knjiga.aspx?BookID=84. Дата звернення : 8. 10. 2016.

References

1. Epštejn M. Postmodernizam / Mihail Epštejn ; prevela Radmila Mečanin. – Beograd : Zepter Book World, 1998. – 158 s.

2. Kuritsyn V. Vremia mnozhyt’ pristavki.K poniatiju postpostmodernizma / V. Kuritsyn // Ok-tiabr’. – 1997. − № 7. – S. 178–183.

3. Man’kovskaia N. Ot modernizma k postpostmodernizmu via postmodernizm / N. B. Man’kov-skaia // Kollazh-2. – Мoskva : IF RAN, 1999.

4. Man’kovskaia N. Estetika postmodernizma / N. B. Man’kovskaia. – SPb. : Aleteiia, 2000. – 347 s.

5. Pantić M. Aleksandrijski sindrom 4 / Mihajlo Pantić. – Beograd : Prosveta, 2003. – 207 s. 6. Epshtein М. Proto-, ili konec postmodernizma / М. Epshtein // Znamia. – 1996. − №3. –

S. 196–209. 7. Bagić K. Uvod u suvremenu hrvatsku književnost 1970–2010. / Krešimir Bagić. – Zagreb :

Školska knjiga, 2016. – 241 s. 8. Brajković T. Na osami blizu mora : fragmentirana radnja s prizvucima melahkolije. http://

www.ziher.hr/recenzija-osami-blizu-mora-fragmentirana-radnja-s-prizvucima-melankolije/. 9. Ferić Z. Intervju : Razliku između moje osobnosti i knjiga najbolje bi objasnio psihijatar.

https://www.tportal.hr/kultura/clanak/zoran-feric-razliku-izmedju-moje-osobnosti-i-knjiga-naj bolje-bi-objasnio-psihijatar-20161111.

10. Ferić Z. Na osami blizu mora / Ferić Zoran. – Zagreb : V.B.Z., 2015. – 341 s. 11. Jozić I. Na osami blizu mora : melankolija, otok, seks i smrt. https://citajknjigu.com/na-osami-

blizu-mora-zoran-feric/. 12. Krmpotić M. Najzrelije i najbolje književno ostvarenje Zorana Ferića. http://www.Novilist.

hr/Kultura/Knjizevnost/Najzrelije-i-najbolje-knjizevno-ostvarenje-Zorana-Ferica. 13. Pogačnik J. Novi hrvatski roman. Jedno moguće skeniranje stanja / Jagna Pogačnik // Sara-

jevske sveske. – 2006. – Br. 13. – S. 75–96.


244

14. Pogačnik J. Na osami blizi mora: Iza ležernog naslova skriva se stari, mračni Ferić, opako svoj i ekscesan / J. Pogačnik. Режим доступу: https://www.jutarnji.hr/kultura/knjizevnost/na-osami-blizu-mora-iza-lezer nog-naslova-skriva-se-stari-mracni-feric-opako-svoj-i-ekscesan/190018/.

15. Šimpraga D. 22 u hladu / D. Šimpraga. Режим доступу: http://www.najboljeknjige.com/con tent/knjiga.aspx?BookID=84.


TRAITS OF POST-POSTMODERNISTIC POETICS IN THE NOVEL BY ZORAN FERIĆ “BY THE SEA, ALONE”

AllaTatarenko

Ilarion Sventsitskyi Department of Slavonic Philology,

Ivan Franko National University in Lviv, 1/324, Universyteska Str, Lviv, Ukraine, 79001,

tel.: (0 322) 239 47 70, е-mail: [email protected]

The article is devoted to the examination of poetical peculiarities of modern Croatian

writer Zoran Ferić (1961), whose creative work offers rich artistic material for studying urgent tendencies in the development of fiction. The writer’s work is presented in the context of modern Croatian literature, first of all – as a representative of "critical mime-sis" in the XX – at the beginning of XXI century, that replaced the postmodernist ex-periments of the 70's and 80's. His newest novel “By the Sea, Alone” (2015) was chosen as the object of investigation; we examine it from the point of view of post-postmoder-nistic poetics – as an organic combination of realistic and postmodernistic narrative stra-tegies with creative use of the possibilities of trivial genres (for example, a romantic no-vel) as a component of "double coding". The article focuses on the main points of high-lighting the work of Z. Ferich in Croatian literary criticical studies, especially on the ques-tion of its genre-marking. Special attention is paid to the structural organization of the no-vel, to the peculiarities of the system of personages, to the strategy of nomination, to the examination of the intertextualpicture of the novel (including musical intertextuality). Exa-mination of artistic peculiarities of the novel “By the Sea, Alone” enables us to make con-clusions about parallel functioning in the modern Croatian prose of literary devices cha-racteristic for postmodernistic poetics, and of traits of “new realism” which indicate the return to mimetical model, and also about the residual influences of the poetics of the pre-vious epoch and peculiarities of their functioning in the time of domination of non-realis-tic poetics. Examination of the newest novel of Zoran Ferić allows to consider this writer a demonstrative representative of the post-postmodernist epoch, in whose creative work we find main traits of the dominant poetics of our time. Despite the attention paid to the works of the Croatian writer by literary critics, his works are still waiting for a deeper lite-rary reflection in the broader theoretical and literary context.

Key words: post-postmodernism, postmodernism, poetics, Croatian literature, Zoran Ferić.

ДОСЛІДЖЕННЯ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ І МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ CHILDREN'S LITERATURE STUDIES AND METHODOLOGY OF TEACHING

Hoić I. Slike iz općega zemljopisa. Загреб, 1890. Іл.: “Європа”


UDK 811.161.+81’443

UDŽBENIČKI SADRŽAJI ZA CRNOGORSKI JEZIK KAO NEMATERNJI (I–IX RAZRED OSNOVNE ŠKOLE) I KOMPETENCIJE JEZIČKOGA

KOMUNICIRANJA U OKVIRU PROGRAMSKIH NAČELA ZAJEDNIČKOGA EVROPSKOGA OKVIRA ZA ŽIVE JEZIKE

Aleksandar Čogurić

Fakultet za crnogorski jezik i književnost, Vladike Petra I bb Cetinje, Crna Gora,

tel.: 067 222 981, e-mail: [email protected]

Predmetom ovoga rada su udžbenički sadržaji koji su istraživani u kontekstu učenja

stranoga jezika. Ispitivana je njihova određenost Evropskim okvirom i usmjerenost prog-ramskim ciljevima i ishodima. Istraživanje je sprovedeno na osnovnoškolskim udžbenicima za Crnogorski jezik kao nematernji, koji su namijenjeni učeničkoj populaciji čiji je maternji jezik albanski. Učenje stranoga jezika sveobuhvatan je i usmjeren proces, institucionalizo-van i zasnovan na savremenim dostignućima nauka koje se bave tom problematikom. Jedan od izazova pred kojim se nalaze stručnjaci jeste na koji način organizovati učinkovito i sveobuhvatno učenje stranoga jezika, jer se učenje jezika ne zasniva isključivo na usvajanju njegova lingvističkoga lika. Mnogo širi su kulturološki slojevi koji preko jezika ulaze u kul-turnu sferu onoga ko uči taj jezik, kao i onoga ko prezentuje sadržaje za učenje. Analizi-rajući udžbeničke sadržaje ustanovili smo da lingvističke kompetencije učenik ostvaruje kroz sadržaje koji obuhvataju leksički fond, morfološke i sintaksičke kategorije, glasovni sa-stav crnogorskoga jezika, pravopisne norme. Pragmatične kompetencije ostvaruje kroz sad-ržaje koji se bave rečenicom i njezinim elementima, planiranjem i konstituisanjem teksta, realizacijom mikro, makro i interaktivnoga plana jezika. Sociolingvističke kompetencije ost-varuje kroz sadržaje koji posredno ukazuju na komunikativnu ulogu jezika, odnosno na jezik kao najpodesnije i najupotrebljivije sredstvo komunikacije. Ustanovili smo da udžbenički sadržaji osiguravaju pouzdan, permanentan i obuhvatan razvoj kompetencija jezičkoga ko-municiranja, u skladu s programskim orijentacijama Zajedničkoga okvira, kao krunskoga dokumenta koji je postavio smjernice u izučavanju stranoga jezika.

Ključne riječi: Zajednički okvir, udžbenici, lingvističke, pragmatične i sociolingvis-tičke kompetencije.


1. Kompetencije jezičkoga komuniciranja u kontekstu Zajedničkoga okvira Jezik kao sistem komunikacije. Odgovarajući na pitanje što je jezik Sosir je rekao:

“On je istovremeno i društveni proizvod sposobnosti govora i skup nužnih konvencija pri-hvaćenih od društva da bi se pojedincima omogućilo primenjivanje te sposobnosti” [14: 69]. Na drugoj strani promišljajući ulogu jezika Milka Ivić kaže: “Jezik je sistem izražajnih sredstava koji služi sporazumevanju. Prema tome, treba proučavati konkretnu funkciju konkretnih iskaza: šta se saopštava, kako, kome, u kojoj prilici” [5: 202]. Postavljajući jezik u takav kontekst naše asocijacije nazaobilazno idu k onome što nazivamo komunikacijom,

Čogurić А., 2018

Aleksandar ČOGURIĆ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

248

organizovanom i smislenom. Da je tako, potvrđuje i razmišljanje Dubravka Škiljana koje glasi: “Moderna znanost o jeziku (...) eksplicitno je naglasila da jednu od jezičnih funkcija, komunikacijsku, smatra primarnom i da se iz nje mogu izvesti sve druge, ma koliko ih dosta bilo” [15: 183]. Čim se jeziku pristupi na takav način, nastaje potreba za uspostav-ljanjem jezičke politike koja će zadovoljiti potrebe šire zajednice za nesmetanom komu-nikacijom i protokom informacija. Potiranjem jezičkih razlika i barijera, uz organizovanu jezičku politiku, nestaju prepreke u komunikaciji i uspostavlja se duh razumijevanja i dobre komunikacije između govornika različitih jezika. Rečeno je ostvarivo zato što “ljudska komunikacija podrazumeva postojanje pojedinaca koji imaju zajednički simbolički sistem, koji su sposobni da koduju i dekoduju taj sistem i čije je kodno ponašanje sistematski pod uticajem komunikacione situacije” [7: 113]. Iz saopštenoga proizilazi da je potreban organizovan i sveobuhvatan pristup izučavanju stranih jezika, koji je morao počivati na strateški utemeljenim dokumentima koja su promovisala i podsticala razumijevanje i protok ideja, potiskivala predrasude i diskriminatorski odnos prema drugome i drugačijemu.

Učiti jezik, posebno strani, znači biti spreman na interkulturalnu saradnju, koja priro-dom svojom proširuje imanentno kulturno, a kroz njega, i lingvističko polje pojedinca koji ga izučava. Otkrivati kulturne naslage druge zajednice kroz jezik temeljit je zaśek u tu za-jednicu koji pojedinca ne ostavlja tamo odakle je krenuo, već pomjera njegov kulturološki obim. To što jezik može prenijeti i donijeti novome konzumentu rijetko koje druga kultur-na manifestacija može. Da bi jezik dobio ovakvu poziciju, da bi pojedinac ovladao njego-vim sadržajima do nivoa koji mu obezbjeđuju zalaz u njegove kulturološke perspektive, a usput i lingvističke, mora se obezbijediti adekvatan i sveobuhvatan nastavni proces, or-ganizovan da osigurava potpuno ovladavanje svim perspektivama jezika do kojih izučava-lac želi stići. Takva je situacija pokrenula izradu pomenutoga dokumenta. Naša motivacija bila je da ispitamo koliko su programska načela toga dokumenta obuhvatila predmetne ud-žbenike, u nekoliko segmenata.

Da bi se procesu učenja dao nužni smisao i oblik moraju se planirati jezik i jezička po-litika. Planiranje jezika i jezička politika vode k cilju: “(...) pospešiti komunikaciju i uop-šte interakciju među ljudima i narodima, razviti instrumente kulture, odnosno civilizacije, projektovati buduća stanja i odnose, demokratizovati ljudsko znanje, stimulisati interna-cionalizam” [11: 24]. Slijedeći takav koncept Savjet Evrope je preko svojih tijela pokre-nuo ustanovljenje dokumenta koji je utemeljio način izučavanja stranih jezika i pratećega instrumentarija koji prati taj proces. Prilikom kreiranja dokumenta Savjet je pošao od činjenice da je čuvanje različitosti i raznolikosti evropskih kultura obaveza i potreba, te da se kroz izučavanje jezika otkrivaju kulturni kontekst, tradicija i život sredine koja formira predmetni jezik. Tekovina interesovanja Savjeta Evrope za jezičku politiku bio je do-kument Zajednički evropski okvir za žive jezike: učenje, nastava, ocjenjivanje, u daljem tekstu Zajednički okvir.

Sintagmem kompetencije jezičkoga komuniciranja. Knjiga Spisi iz kontekstualne lingvistike počinje tekstom Lingvistika i sociolingvistika: planiranje jezika i jezička po-litika, u kojemu autor kaže da “sociolingvistika proučava procese i stanja koji se kao pred-met naučne opservacije iskazuju relevantnim na relaciji jezičko – društveno” [11: 19], tj. da se “bavi proučavanjem sociolingvistički relevantnih činjenica” [11: 19], odnosno da je jezik nemoguće odvojiti od nauka kakve su sociologija, psihologija, antropologija,

Udžbenički sadržaji za crnogorski jezik kao nematernji… ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

249

kulturologija. Tome u prilog ide i razmišljanje Midhata Riđanovića koji kaže: “Za uspješ-no komuniciranje na stranom jeziku potrebno je solidno poznavanje kulture (opet u antro-pološkom smislu) ljudi koji govore tim jezikom; to poznavanje nam omogućava da re-konstruišemo mnoge elemente značenja koje stranac eksplicitno ne signalizira jer se oni podrazumijevaju u njegovoj kulturi” [12: 29]. U sistemu komuniciranja “jezik predstavlja simboličku vezu među članovima nekog komunikacijskog kolektiva koju oni prepoznaju kao znak pripadnosti određenoj jezičnoj zajednici” [15: 45]. Oblik i smisao jezičkoj komu-nikaciji daje pojedinac koji uzima one jezičke kodove koji odgovaraju potrebama datoga situacionoga konteksta.

Zajednički okvir ubrojao je u kompetencije jezičkoga komuniciranja lingvističke, prag-matičke i sociolingvističke kompetencije. One čine važan segment učenja stranoga jezika, mada “pre nego što se pristupi selekciji leksike i organizaciji lingvističkog materijala, neo-phodno je pre svega odrediti osnovna težišta na kojima se zasniva proces učenja stranog jezika” [17: 30], što znači da proces učenja stranoga jezika može počivati na različitim as-pektima. Kao osnovni cilj učenja stranoga jezika možemo postaviti ovladavanje pobroja-nim kompetencijama, ali možemo primijeniti i parcijalni pristup, odnosno odabir samo ne-ke od njih. Preporučljiviji pristup jeste harmonična zastupljenost svih kompetencija, mada nije rijedak ni ciljani pristup nekoj od njih.

2. Udžbenički sadržaji i kompetencije jezičkoga komuniciranja Lingvističke kompetencije. Sintagmem lingvističke kompetencije1 obuhvata leksič-

ke, gramatičke, semantičke, fonološke i pravopisne kompetencije. Riječi: “Daleko najslo-ženiji dio našeg jezičkog znanja odnosi se na tzv. lingvistički kod, onaj algebarski orga-nizovan sistem pravila koji omogućava riječima da vrše svoju ljudsku funkciju, da znače” [12: 23], upućuju da je razvijanje lingvističkih kompetencija osnovni i najzahtjevniji aspekt učenja stranoga jezika.

1. Leksičke kompetencije značajno profilišu nivoe učenikovih znanja i sposobnosti upotrebe važnoga jezičkoga sloja – leksike. Učenik upotrebljava leksički fond u vidu leksičkih (gotovi izrazi, fiksirane konstrukcije, pojedinačne riječi)i gramatičkih (zamje-nice, pomoćni i modalni glagoli, veznici, riječce) elemenata. Moramo znati da je “izbor leksičke građe veoma složen proces koji obuhvata osim samog predmeta selekcije i spe-cifičnosti potreba pojedinca i grupe kojima se obraća” [17: 13] zato što prirodni metod odabira leksike svojstven svakome govorniku a vezan za polje njegova maternjega jezika, nije održiv i dovoljan model prilikom učenja stranoga jezika. U Zajedničkome okviru piše da se leksičke kompetencije mogu razvijati: “Odabirom ključnih riječi i izraza: a) u temat-skim oblastima neophodnim za ostvarivanje komunikativnih zadataka relevantnih za uče-nika b) koji odražavaju kulturne razlike i/ili vrijednosti i vjerovanja društvene grupe/grupa _________________________________ 1 Leksičke kompetencije podrazumijevaju znanja i sposobnosti za upotrebu leksičkoga fonda nekoga jezika. Gramatičke kompetencije podrazumijevaju poznavanje gramatičkih resursa i sposobnosti za njihovu upotrebu, odnosno poznavanje principa koji propisuju način upotrebe gramatičkih elemenata. Semantičke kompetencije odnose se na poznavanje značenja riječi. Fonološke kompetencije podrazumijevaju znanja i sposobnosti opažanja i produkcije fonema i njihove realizacije u posebnim uslovima. Pravopisne sposobnosti podrazumijevaju znanja percepcije i produkcije simbola i znakova koji čine pisani tekst i vještinu pisanja. Ortoepske kompetencije odnose se na učenikovu mogućnost da pročita tekst ili upotrijebi (izgovori) riječi koje prvi put srijeće.


250

čiji se jezik uči; slijeđenjem leksičko-statističkih principa birajući najfrekventnije riječi u velikim opštim korpusima ili onim koji su ograničeni na tematske oblasti; odabirom us-menih i pisanih tekstova i učenjem svih riječi koje sadrže; unaprijed planiranim razvojem vokabulara, na način što se on razvija organski kao odgovor na učenikove zahtjeve kad obavlja komunikativne zadatke” [19: 165]. Širenje učenikova vokabulara može se ostvariti na više načina: upotreba fiksiranih izraza, objašnjavanje značenja riječi, upotreba rječnika, unošenje riječi u kontekst, prezentovanje riječi vizuelnim sredstvima, istraživanje seman-tičkih polja riječi. Zadržaćemo se samo na jednome detalju: upotrebi fiksiranih izraza (po-zdravi, poslovice, arhaizmi, metafore, poređenja, ustaljeni izrazi, priloški izrazi) i naglasiti da se prilikom njihove upotrebe mora razumijevati njihovo značenje i poznavanje kon-teksta, jezičkoga i nejezičkoga, u kojemu se upotrebljavaju.

Na koji način udžbenički sadržaji omogućavaju razvijanje leksičkih kompetencija po-kazaće nalaz koji slijedi.

U udžbeniku za I razred učenik povezuje riječi s tematskim područjima i u tome ih kontekstu upotrebljava. Na primjer, druženje vezuje za školu, pripreme za školu; školu po-vezuje s licima (učiteljica, drugovi, drugarice); učionicu vezuje za lica i predmete; školski pr-ibor za učionicu i svoju radnu sobu; porodicu za roditelje, brata, sestru, babu, đeda; Novu godinu za praznik i godišnje doba, pripremu za proslavu u kući, dekorisanje ambijenta; ig-račke za društvo u dvorištu i svoju sobu; Osmi mart vezuje za kuću i gradski prostor za prodaju cvijeća; domaće i divlje životinje za selo, šumu, babu, đeda; kućne ljubimce za dvo-rište i prodavnicu kućnih ljubimaca; dane u sedmici za školu, odlazak u školu. Isti taj leksički materijal učenik organizuje u kratke rečenice adekvatne situacijama. Sličan put raz-voja leksičkoga fonda svojstven je udžbeniku za II razred, koji je tematski neznatno proširen u odnosu na prethodni. To adekvatno prati i leksički aspekt. Radi racionalizacije, potkrije-pićemo primjerima: na sadržaje o divljim životinjama nadodaje se situacija iz veterinarske ambulante, a sadržaji o školskome priboru dopunjavaju se situacijom iz knjižare.

Udžbenik za III razred leksički aspekt započinje riječima koje sadrže glasove neima-nentne učenikovu maternjemu jeziku, zato takvom leksikom dominiraju: l, lj, č, ć, š, ž, dž, đ, ś, ź. Leksički fond se postepeno izgrađuje i prilagođava tematskim situacijama (druženje, igračke, čitanje, praznici, pokloni za rođendan, dolazak novoga učenika, kućni ljubimci, proslava Nove godine u školi, način dolaska do škole, prijevozna sredstva, brojevi, zdra-vlje, bolest). Leksički fond učenik širi: imenovanjem bića, predmeta i pojava (domaće i di-vlje životinje, pribor i sredstva za higijenu, djelovi odjeće i obuće, prostorije u kući, djelovi tijela) ili opisivanjem(lica, situacija, godišnjih doba, priprema za ljetovanje i zimovanje, oblačenja u skladu s godišnjim dobima).

Udžbenik za IV razred leksički fond vezuje za tematske situacije koje prate junaka udžbenika – Uglješu (porodica, škola i školske situacije, đačka torba, hrana, kuća, školski dan, odlazak na more). Značajnije širenje leksičkoga obima, u odnosu na prethodni razred, ne dešava se, što nije nedostatak. Akcenat je na zahtjevnijemu izazovu – učenju drugoga pisma, azbuke. Neznatno širenje vokabulara omogućavaju naučno-popularni tekstovi o mahovini, trsci, lokvanju, vrstama saobraćaja.

U udžbenicima od V do IX razreda leksički fond se širi na ustaljen način. Prvjenstveno se vodi računa o usklađenosti s tematskim zahtjevima. Na primjer, V – dom i škola, okoli-


251

na, praznici, razonoda, čovjek i priroda, okruženje; VI – školske radosti, slobodno vrijeme, vremenske prilike, biljni i životinjski svijet, praznici, javni prijevoz, geografija Crne Gore, u gostima, komunikacija, obrazovanje i zanimanja; VII – Crnom Gorom (putopis, biljni i životinjski svijet, putovanja, porodica, komunikacija pismom, škola, vještine, slobodno vrijeme, zanimanja, prijateljstvo, klimatske promjene; VIII – raznolik spektar naučno-popularnih tekstova; IX – situacioni tekstovi (ekskurzija, slobodno vrijeme, internet, umjet-nost, priroda, vršnjačka interesovanja, mediji).

Smatramo korisnim istaći da u udžbeniku za V razred o opsegu novoga leksičkoga fonda govori Tematski rječnik, na kraju svakoga poglavlja, razvrstan na podteme. Na dru-goj strani vokabular udžbenika za VI razred odlikuje značajan broj ustaljenih sintagmema (omiljeni školski predmet, školsko dvorište, sportski tereni, slobodno vrijeme, omiljeni ho-bi, konjički klub, vremenska prognoza, biljni i životinjski svijet, morske dubine, podzemne vode, proizvodnja papira, prečišćavanje vazduha, proizvodnja drveta, proizvodnja kiseo-nika, botanička bašta, zagađivači životne sredine, lutkarsko pozorište, novogodišnja čestit-ka, javni prijevoz, autobuska karta, autobuska stanica, crnogorske planine, nacionalni parkovi, zdrava hrana, ljekovite biljke).

Sumirajući rezultate istraživanja istaćićemo da se naše osnovno zapažanje vezano za leksički fond odnosi na činjenicu da učenik od početaka učenja jezika spoznaje značenje riječi, širi njihov broj i što je najvažnije i najzahtjevnije smješta ih u kontekst – od nivoa rečenice (prosta, proširena, složena) do nivoa teksta (prilagođen znanjima i vještinama). Leksika pokriva najrazličitija tematska područja sveukupnih učenikovih iskustava i sazna-nja, šaljući poruku da, na neki način, svako tematsko polje ima svoj rječnik.

2. Gramatičke kompetencije se ispoljavaju u učenikovu razumijevanju i primjeni vještine formiranja rečenice, tj. poznavanjem pravila njezina formiranja, a ne upotrebom gotovih formula. U Zajedničkome okviru piše da je “gramatička kompetencija sposobnost razumijevanja i izražavanja značenja kroz formiranje i prepoznavanje pravilnih rečenica prema tim principima, a ne pukim memorisanjem i reprodukovanjem gotovih izraza” [19: 118]. Osim navedenoga, učenik mora ovladati i vještinom upotrebe riječi u rečenici. Da bi postigao te ishode mora poznavati gramatičke elemente, kategorije, vrste, strukture, procese i odnose, a mora uočavati razliku između morfološke ili sintaksičke kategorije riječi. Rezultate ispitivanja predstavljamo u nastavku teksta.

Udžbenici za I i II razred polaze sa stanovišta da učenik formira proste i kraće prošire-ne rečenice u usmenoj komunikaciji, spontano i imanentno stečenim navikama u okviru maternjega jezika. Leksičko-sintaksički sloj vezan je za odgovarajuće, učeniku poznate i bliske, situacije. U III razredu srijeće se sa zapisanom rečenicom, stvara vizuelne predsta-ve o njoj i uočava pravopisni aspekt njezina predstavljanja (veliko i malo slovo, znaci in-terpunkcije). Proste i proširene rečenice čita, zapisuje i samostalno formira. Uočava princi-pe građenja: subjekat – predikat, rod imenica, glagolsko vrijeme. Udžbenik za IV razred nastavlja započeti kontinuitet, forsira veću samostalnost u formiranju rečenica. Uočava da rečenica nastaje, a ne da je data kao gotov i dovršen model. Sintaksički dio obuhvata sub-jekat i predikat, rečenice po značenju. Morfološki dio obuhvata imenice (bića, predmeti, zajedničke, vlastite, rod i broj), pridjeve (opisni, gradivni, prisvojni), glagole (radnja, sta-nje, zbivanje), zamjenice (lične, pokazne, prisvojne, upitne – ko i što, lice i broj); tvorbu glagola od imenica (doručak, ručak, večera).


252

Udžbenik za V razred fokusira rečenicu – proste i proširene, kasnije složene. Insistira na samostalnome formiranju rečenica u najrazličitijim situacijama i povodima (odgovori na pitanja, predstavljanje, govorenje, opisivanje, osmišljavanje dijaloga, razgovor na zada-tu temu). To utvrđuje učenikovu predstavu da rečenica nastaje, bez obzira na postojanje gotovih izraza ili tipskih rečenica. Insistira se na uočavanju osnovnih konstitutivnih elemen-tima rečenice (subjekat, predikat). Morfološki dio obuhvata lične zamjenice (lice, broj), glagole (vremena) i brojeve. Udžbenik za VI razred slijedi raniji sintaksički pravac, akcen-tuje proširene, ali i složene rečenice. Te se rečenice najprije promovišu u tekstovima, a ka-snije slijede nalozi da učenik samostalno realizuje rečenicu pretvaranjem proširene u slo-ženu. Rečenice su uvijek smještene u kontekst, izolovane rečenice rijetka su pojava. Nema tipskih rečenica. Učenikovo samostalno formiranje rečenica dešava se kroz odgovore na pitanja, predstavljanje, govorenje, opisivanje, osmišljavanje dijaloga, razgovor na zadatu temu. Učenik smješta sintagmemske konstrukcije u kontekst, organizovan u vidu dijaloga, proznoga teksta, opisivanja, naracije. Predstavljen je i sistem rečenica po značenju (izjav-ne, upitne, uzvične). Morfološki dio obuhvata: prisvojne pridjeve, poređenje pridjeva, za-mjenice (lične, prisvojne), promjenljive i nepromjenljive riječi, glagolska vremena, po-moćni glagol htjeti/šćeti.

Udžbenici za VII, VIII i IX razred slijede ustanovljeni sintaksički koncept, s neznat-nim modifikacijama. Na primjer, u udžbeniku za VIII razred posebna pažnja je posvećena zavisno-složenim rečenicama (uslovne, uzročne, posljedične), koje učenik posmatra u kon-tekstu. U udžbeniku za IX razred dominiraju tzv. situacione rečenice, koje najčešće obilje-žavaju dijaloške tekstove. Kad je u pitanju morfološki dio, u epicentru su padeži (VII, IX), detaljno i sistematično predstavljeni. Pozicija gramatičkih sadržaja u udžbenicima je razli-čita (VI – na kraju udžbenika, VII – kroz udžbenik i na kraju, IX – na kraju svakoga pogla-vlja u cjelini Primjenjujem).

Na osnovu ustanovljenih rezultata možemo reći da gramatičke kompetencije učenik ostvaruje usvajajući uporedo morfološke i sintaksičke sadržaje. Morfološki dio polazi od oblika riječi, vrste i značenja, dok sintaksički posmatra odnos riječi i rečenice, kao i odnos rečenice i diskursa.

3. Semantičke kompetencije učenik ostvaruje kroz razumijevanje komunikacijske uloge jezika. Ako jezik posmatramo kao sredstvo komunikacije onda moramo znati da je “semantika ili nauka o značenju, veoma bitna za studije komunikacije” [7: 154]. Ovome trebamo dodati da “semantika obuhvata osvetljavanje odnosa komunikativnih znakova prema pojmovima o kojima referišu” [5: 271]. U središtu semantičkih ispitivanja jeste komunikativni fenomen jezika, pa zato semantičke kompetencije podrazumijevaju po-znavanje i razumijevanje odnosa riječi i konteksta, konotacije, sinonima i antonima, ho-monima, metonimije.

O semantici riječi ne govori se u udžbenicima, ali se posredno izgrađuje učenikov od-nos prema tome važnome jezičkome sloju. Učenik uočava pojedinačno značenje riječi i ta znanja primjenjuje u upotrebi, uočava i postojanje jezičkih polja i njima svojstvenih riječi. Zapaža da polja nijesu zatvoreni sistemi, ali jesu obilježena svojim riječima. Udžbenički sadržaji ne zalaze u ostale prostore semantike. Neki izuzetak čini udžbenik za VII razred koji se bavi padežnom sinonimijom, kroz tzv. sinkretizam padeža ili, nešto eksplicitnije,


253

isticanje važnosti saglasja leksike i situacija predstavljenih usmenim ili pisanim načinom, kako to obrađuje udžbenik za IX razred.

Istraživani udžbenici, kad su u pitanju semantičke kompetencije, nijesu se bavili dalje od odnosa riječ – rečenica – kontekst. Taj dio sveobuhvatno je razrađen. Najistaknutiju ulogu u tome imaju tekstovi, mada nijesu zanemarljivi ni drugi sadržaji koji su dati ili ih učenik samostalno formira. Sadržaji koji se tiču semantičkih kompetencija planirano dovo-de učenika u stanje spontanoga ovladavanja njima, zato što učenik o kontekstualizaciji riječi ne razmišlja, ali je postaje svjestan i uspješno je primjenjuje u praksi.

4. Fonološke kompetencije u središte postavljaju foneme, prvjenstveno s aspekta rea-lizacije. Takav je pristup ostvaren i u istraživanim udžbenicima. Sporadično je pažnja po-svećena i akcentu. Ostale kategorije (palatalnost, nazalnost, struktura sloga, intonacija, ri-tam, dužina sloga) nijesu obuhvaćene predmetnim udžbenicima.

Opšte zapažanje koje se odnosi na fonološke kompetencije jeste da udžbenici za prva četiri razreda posvećuju maksimalnu pažnju njihovu razvijanju. Kroz spektar najrazličitijih situacija učeniku se predočava glasovni sastav crnogorskoga jezika, s osobitim naglaskom na glasove imanentne isključivo tome jeziku. U prva dva razreda to je na nivou izgovora a kasnije i kroz pisanje (azbuka, abeceda). Mada, pravilan izgovor ne zapostavljaju ni ostali udžbenici. Pažnja se posvećuje i akcentu riječi i rečeničnoj intonaciji. Realizaciji toga dijela dominant-no doprinose audio zapisi, koji često obuhvataju udžbeničke tekstove, ne i isključivo.

5. Pravopisna problematika je izuzetno važan aspekt prilikom učenja stranoga jezika. Obuhvata širok spektar znanja kojima učenik treba ovladati, odnosno da poznaje i pri-mjenjuje pravila na kojima počiva sistem pisanja. Pošto crnogorski jezik počiva na abecedi i azbuci kao sistemima za pisanje, stoga učenik mora poznavati i proizvoditi štampana i pi-sana slova, velika i mala. Pisanje podrazumijeva i upotrebu znaka interpunkcije. Ortoepija obuhvata pravopisne norme, korišćenje rječnika, raščlanjivanja jezičkih nedoumica u odre-đenome kontekstu. Ortoepske kompetencije učenik ostvaruje izlaganjem autentičnih go-vornih iskaza, horskim imitiranjem onoga što nastavnik izgovara ili materijala s audio snimka, individualnim radom u jezičkim laboratorijama, čitanjem naglas fonetski označe-noga tekstualnoga materijala, direktnom fonetskom obukom, učenjem ortoepskih pravila. Udžbenički sadržaji podržavaju razvoj pravopisnih kompetencija na sljedeći način.

Pravopisna pravila u udžbenicima za I i II razred odnose se primarno na pravogovor, pravilan izgovor glasova i riječi (akcenat). Sistematičniji pristup pravopisnoj problematici počinje od udžbenika za III razred, koji ima nekoliko jasno definisanih pravopisnih pravila (veliko slovo, upitne zamjenice ko i što, znaci interpunkcije), koja učenik dosljedno pri-mjenjuje. Značajna pažnja ovoj problematici data je i u udžbeniku za IV razred. Pravila su jednostavno formulisana, jasna i razumljiva (pisanje vlastitih imenica, pisanje slova ćirili-ce, sastavljeno i rastavljeno pisanje riječi – riječce ne, li). U epicentru interesovanja udžbe-nika za V razred, koja se odnose na pravopis, jesu tačka kao pravopisni i interpunkcijski znak, način pisanje brojeva, naziva praznika, geografskih pojmova, ulica. Predstavljena su i određena pravila. Udžbenik za VI razred pravopisnu problematiku predstavlja kroz pravi-la i njihovu primjenu (veliko slovo, lične zamjenice – posebno zamjenica vi, prisvojni pri-djevi, riječce li i ne, prenošenje riječi na kraju reda, upravni govor, pomoćni glagol htjeti, suglasnik j između i i o, skraćenice). Udžbenici za VII i VIII razred ne razrađuju detaljnije pravopisnu problematiku već je postavljaju na nivo da se primjena pravopisnih načela pod


254

razumijeva. Udžbenik za IX razred, u cjelini Primjenjujem, detaljno obuhvata pravopisnu problematiku: veliko slovo (geografski nazivi, nazivi institucija, gradskih četvrti, bulevara, ulica, književnih djela, časopisa, istorijskih događaja), polusloženice, pridjevi od dvije riječi, redni brojevi, višečlani brojevi, prisvojni pridjevi, negacija ne, prenošenje riječi na kraju reda, skraćenice, suglasnik j.

Možemo zaključiti da je pravopisni dio obuhvatio fonetsko-fonološki, morfološki, sin-taksički i leksički dio jezika kao sistema. Pravila su prijemčivo data, potkrijepljena primje-rima i zadacima za provjeru ovladanosti istim. Osim toga pravilnoj upotrebi jezika značaj-no doprinosi dvojezični rječnik kojim završavaju udžbenici od III do IX razreda. Rječnik djeluje u nekoliko pravaca: prenosi riječi iz jednoga u drugi jezik, širi leksički fond, ističe morfološke karakteristike riječi, razvija umijeće korišćenja rječnika. Kao uspio primjer navešćemo postojanje tematskoga rječnika u udžbeniku za V razred, čija je vrijednost u činjenici da usmjerava učenika k spoznaji da svako tematsko polje prati odgovarajuća leksika.

Pragmatičke kompetencije. Pragmatičke kompetencije2 se ostvaruju u vidu diskur-zivnih, funkcionalnih i kompetencija za plansku koncepciju. Često lingvisti u svojim teorij-skim razmatranjima značajnu pažnju posvećuju pragmatici. Na primjer, Dejvid Kristal ističe da se pragmatika “bavi samo onim aspektima konteksta koji su formalno označeni u strukturi datog jezika; oni koji bi bili deo govornikove pragmatičke kompetencije” [8: 274]. Milka Ivić kaže: “Pragmatika obuhvata proučavanje komunikativnih sredstava u odnosu na čoveka: šta se događa s čovekom kad daje i prima saopštenja; od čega zavisi oblik komuniciranja na-čelno i konkretno (u datoj prilici); u kojoj meri tip kulture uslovljava komunikativnu formu” [5: 270]. Ovome možemo dodati: “Pragmatička norma izrazito je kontekstualna norma, jer izbor komunikacijske strategije direktno ovisi o svakom od elemenata komunikacijskog konteksta, o statusima i ulogama pošiljaoca i primalaca i o njihovim međusobnim relacija-ma, o tome da li je kanal oralan ili pismen, bez tehnološke podrške ili s njom, o tome kakvi su sadržaji poruka i koji su elementi univerzuma njima označeni, u kakvoj se situaciji poruka odašilje, pa i o tome koji kodovi i potkodovi iz komunikacijske matrice stoje sudionicima komunikacijskog akta na raspolaganju” [15: 177]. Vidimo da su u središtu pragmatike ri-ječ,rečenica i kontekst, kao neizostavni elementi komunikacije.

1. Diskurzivne kompetencije učenik ostvaruje na nivou rečenice i teksta (diskurs), u stvari na tome nivou potvrđuje vještinu raščlanjivanja rečenice na sekvence, kao i plani-ranje i konstituisanje teksta od rečenica. Osnovno usmjerenje tekstu daju teme koje “treba da su brižljivo odabrane, usklađene sa interesovanjima i lingvističkim potrebama korisnika u trenutku učenja” [17: 209]. To znači da bi učenik ovladao ovom kompetencijom mora poznavati odnos riječi i teme, te razdvajati poznate i nove informacije, zatim prirodno po-vezivati rečenice i uočavati njihov uzročno-posljedični odnos. Te vještine omogućavaju učeniku da tematski organizuje tekst, logički ga poveže, vodi računa o stilu, planira tekst, ispriča priču, argumentuje stavove, slaže rečenice u pasuse.

_________________________________ 2 Pragmatičke kompetencije podrazumijevaju znanja koja učenik ima na nivou diskurzivne (učenik organizuje, strukturira i prilagođava poruku), funkcionalne (učenik poruku koristi za realizaciju komunikativnih funkcija) i kompetencije za plansku koncepciju (učenik segmentira poruku prema interakcionome i transakcionome planu).


255

Ispitivanjem smo ustanovili da udžbeniciza I i II razred kreću od nivoa riječi – imeno-vanje predmeta, pojmova i pojava, te njezina vezivanja za teme i kontekst. Kreće od nivoa proste rečenice (I, II), preko proširene (III, IV) do složene od udžbenika V razreda pa na-dalje. Učenik najprije povezuje riječi i teme, a nakon toga od riječi pravi rečenice. Udžbe-nik za IV razred ističe osnovne rečenične djelove, odnosno uvodi termine predikat i subje-kat, uz raščlanjivanje rečenice na konstitutivne elemente. Udžbenik za V razred insistira na samostalnome formiranju rečenica po modelu, u usmenoj ili pisanoj formi. Na tome nivou učenik određuje i vrste tekstova (tematski, zanimljivosti, uputstva, objašnjenja). Udžbenik za VI razred nastavlja raniji koncept (odnos teksta i teme, samostalno formiranje rečenica po zadatome modelu, usmeno ili pisano stvaranje tekstova na zadatu temu). Novina u tome udžbeniku jeste razvijanje vještine uočavanja odnosa poznatih i novih informacija, praćenja toka teksta, planiranja i organizovanja teksta, slaganja rečenica u pasuse, kazivanja priče po modelu. Udžbenik za VII razred razvija vještine u pravcu spoznaje o neraskidivosti teme i sadržaja teksta, leksičkoj usklađenosti sa sadržajem, mogućnostima izbora leksike. Dalje se bavi strukturom rečenice, njezinih konstitutivnih elemenata (predikat, subjekat, objekat). Kao način provjere ovladanosti vještinom stvara rečenice i tekstove (pismo, čestitka). Komunika-cija s tekstom ide u pravcu pronalaska različitih elemenata, bilo gramatičkoga ili informativ-noga obilježja. Još jedna vrsta stvaralačkoga teksta na kome se insistira jeste stvaranje dijalo-ga od datih elemenata. Udžbenici za VIII i IX razred imaju isti koncept kad su u pitanju načini razvijanja pomenute vještine. Širi se spektar učenikovih spoznaja o leksičkoj usklađe-nosti sa sadržajem, o mogućnostima izbora leksike. Ovladanost razvijenošću date vještine provjerava se na primjerima stvaranja rečenica i tekstova, te kroz analizu strukture rečenice.

Opšti zaključak kad je u pitanju status rečenice kao važnoga komunikativnoga sredst-va jeste da se učenik postupno uvodi u način njezina konstituisanja, strukturu i kontekstu-alnu upotrebu.

2. Funkcionalne kompetencije dolaze do izražaja u različitim vidovima komunikacije na mikro, makro i interaktivnome planu. Mikro plan podrazumijeva kraće izraze in-formativnoga karaktera koji se dešavaju u kraćim interaktivnim situacijama (daje i traži in-formaciju, sugeriše, upozorava, zahtijeva, savjetuje, traži pomoć, obraća se, pozdravlja, predstavlja se, drži kraći govor). Makro plan podrazumijeva sadržaje, govorne ili pisane, koje čini niz rečenica, što znači da se sadržaji kreću do nivoa teksta (opisuje, komentariše, izlaže, priča, argumentuje, tumači, objašnjava, demonstrira).

Interaktivni plan podrazumijeva kompetencije višega nivoa. Po Zajedničkome okviru ima izuzetno razgranat i raširen spektar aktivnosti i odgovora na njih. Spada u složenije oblike “zajedničkog interaktivnog djelovanja s jasnim ciljem” [19: 132]. Taj se nivo mani-festuje kroz zahtjevnije sadržaje strukturirane od pitanja i odgovora, izjava i slaganja/ne-slaganja s njima, zahtjeva/ponuda i prihvatanja/odbijanja, pozdrav i odgovora.

Funkcionalne kompetencije su, u istraživanim udžbenicima, ostvarene na sljedeći na-čin. Opšte zapažanje jeste da se mikro i makro plan u svim udžbenicima ravnomjerno i po-stupno razvijaju. Realizacija mikro plana počinje (I, II) kroz sistem obraćanja, pozdrava, predstavljanja, da bi se u ostalim udžbenicima (III–IX) širio različitim pristupima informa-cijama (traženje, navođenje, davanje).

Realizacija makro plana započinje (I, II) insistiranjem na ostvarenju sporadičnih na-loga da opisuje ili priča. Ambiciozniji pristup ostvarenju ove kompetencije počinje od


256

III razreda, kroz aktivnosti opisivanja, pričanja događaja, odgovara na pitanja vezana za tekst, ilustraciju ili situaciju. Prethodne aktivnosti udžbenik za IV razred dopunjava novim (objašnjavanje, obrazlaganje, upoređivanje, uočavanje razlika). Isti tok slijedi i udžbenik za V razred. Tu se ranije aktivnosti šire u pravcu složenijih radnji (crta porodično stablo, pronalazi informacije i podatke u tekstu, osmišljava dijalog, povezuje aktivnosti i ilustracije, komentariše ilustraciju, govori na zadatu temu, piše pozivnicu i sastav, stvara u grupi). Udžbenik za VI razred proširuje prethodno aktivnostima koje podrazumijevaju osmišljavanje dijaloga, komentarisanje, govorenje na zadatu temu, stvaranje dijaloga od datih elemenata, postavljanje pitanja vezanih za tekst, odgovaranje na osnovu ilustracije, nastavljanje razgovora po slici. Dodatka, tj. novina u cilju razvija-nja kompetencija u udžbenicima od VII do IX razreda u odnosu na VI nema, samo se ustanovljeni koncept razrađuje.

Interaktivni plan realizovan je u svim udžbenicima, od prve do posljednje cjeline. In-teraktivnost se ostvaruje kroz realizaciju zadataka i naloga, koji podrazumijevaju dva ili više učesnika. Nezaobilaznu interaktivnost imaju zadaci za rad u paru ili grupi, stoga se i kvalifikuju kao interaktivni. Njihovo uspješno rješavanje znači dobru i obuhvatnu komu-nikaciju. Uslovljeni su nizom faktora i ne zavise samo od jednoga učesnika. Domete inter-aktivnoga rješavanja zadataka komentarisali su autori priručnika Aktivno učenje 2 koji su istakli ovo: “Kada je u pitanju vršnjačka interakcija i tada se dešava migriranje znanja, ko-gnitivni konflikt, saradnja, razmena i usvajanje zajedničkog diskursa” [4: 36]. Interaktivni su zadaci: za različite vrste razgovora (usmjereni razgovor po modelu, razgovor s dru-gom/drugaricom, nastavak razgovora po slici, debatovanje na zadatu temu); zadaci za rea-lizaciju priče (kazivanje po slikama, nastavak započete priče po slikama); zadaci za reali-zaciju govorne vježbe; zadaci za komentarisanje (ilustracija, poslovice i izreke, elemente pisma); zadaci predstavljanja (nacionalni park, klimatske promjene). Interaktivnost se ost-varuje kroz postavljanje pitanja drugu/drugarici, zajedničko označavanje različitih oblika riječi u tekstu, razgovor o porodici, radnome mjestu, zanimanju, ekološkim problemima. Vrijednost interaktivnih zadataka jeste u tome što “nijedna grupna aktivnost neće biti pro-duktivna bez saradnje svih članova” [18: 15]. Ti zadaci nude šansu za primjenu kombina-cije različitih strategija, odnosno “obezbeđivanje saradnje učenika (...) podrazumeva pla-niranje aktivnosti, pripremanje materijala, postavljanje odgovarajućih akademskih zahteva i onih u vezi s ponašanjem, davanje jasnih signala, ostvarivanje laganih prelaza, predviđa-nje i sprečavanje problema, biranje i organizovanje redosleda aktivnosti tako da se tok i zainteresovanost učenika održe – i još mnogo više od toga” [18: 15]. Prilikom njihove realizacije interaktivnost dobija puni smisao i ulogu, jer svaki učesnik daje doprinos u obimu svojih kompetencija i vještina.

Interaktivni zadaci ili zadaci za rad u grupi ili paru su istraživačkoga i stvaralačkoga tipa (odnos selo – grad, osmišljavanje anketnih pitanja o slobodnim aktivnostima, razmje-na mišljenja o padežnome sistemu, glumačko predstavljanje situacije, građenje teksta o izab-ranome materijalu, predstavljanje slikama različitih predmeta, pravljenje knjige recepata, pronalaženje zadatih riječi u tekstu, ispisivanje savjeta vršnjacima, organizovanje radio-nice na zadatu temu). U toku realizacije ovih zadataka interaktivnost je neminovna ni teoretski, ni praktično nemoguće je zaobići. Međutim, postoje i zadaci koji mogu, ali ne moraju biti interaktivni. Ukoliko nastavnik organizuje njihovu realizaciju na času u formi


257

razgovora oni su interaktivni, ali ako ih učenik samostalno rješava, onda oni to nijesu. Me-đutim, praksa pokazuje da oni dominantno bivaju interaktivni, jer ih takvim podrazumije-va sami nastavni proces. Spisak3 takvih zadataka dat je u fusnoti.

Nivo zahtjevnosti zadatka mjeri se u odnosu na kompetencije učenika, afektivne faktore, lingvističke faktore i recepciju i nije ga lako predviđeti, mnogima je jedini pouzdani sudija učenik. Zadaci trebaju biti fleksibilni, međusobno diferencirani, dizajnirani i implementirani u kontekst učenja stranoga jezika; vezani s temom, oslonjeni na prethodna znanja, usklađeni sa sociokulturnim znanjima i razvrstani po vrstama, da bi ih učenik uspješno rješavao. Zada-ci koji zahtijevaju komentarisanje, tumačenje i objašnjavanje spadaju u složenije, pogotovo kad nemaju bližih uputstava, ali i kad ih imaju. Iako nude slobodu u odgovoru, zahtijevaju ozbiljan napor, posebno na osnovnoškolskome nivou obrazovanja. Produktivni zadaci koji znače stvaranje novoga teksta zahtjevni su iz razloga što je već formiran tzv. očekivani tekst. U takvoj situaciji učenik može pokušati da slijedi ranije uočenu matricu, što će olakšati put do rješenja. Lakšega su nivoa zadaci vezani za reinterpretaciju teksta. Uspješnost njihova rje-šavanja zavisi od recepcije, odnosno učenik mora ostvariti potpunu komunikaciju sa zadat-kom, mora znati što se od njega i u kojoj mjeri očekuje.

Sociolingvistička kompetencija. U knjizi Pravci u lingvistici II piše: “Sociolingvistika u užem smislu (…) teži prvenstveno ka tome da sagleda i naučno protumači jezičko po-našanje pojedinca u određenom društvenom ambijentu. Sociolingvistika u širem smislu osvetljava odnos jezika i društva u celini obuhvatajući komplikovanu problematiku jezičkog razvoja, međujezičkih ukrštanja i sl. Primenjena sociolingvistika poklanja pažnju takvim društveno korisnim zadacima kao što je planiranje jezičke politike (u cilju standardizacije i modernizacije kulturnog izraza jedne društvene zajednice) ili usmeravanje obrazovnog pro-cesa u pravcu što potpunijeg ovladavanja konkretnim jezičkim ponašanjem” [6: 126]. Nakon pozicioniranja sociolingvistike nastavićemo u istome pravcu i reći da “sociolingvistički pristup pretpostavlja da svaki društveni odnos ima sebi svojstvena sredstva komuniciranja” [7: 129], odnosno da je kontekstualna upotreba jezika primarni dio našega interesovanja. Socio-lingvistička kompetencija4 pokriva jedno polje koje učeniku šalje poruku da je jezik sistem koji egzistira u društvu i da ga nije moguće potpuno kontrolisati, odnosno da “između jezika i društva postoji složen splet odnosa” [2: 149–150]. Takva situacija upućuje na

_________________________________ 3 Pitanja i nalozi za provjeru razumijevanja čitanoga ili slušanoga teksta (pitanja vezana za tekst, pronalaženje informacija u tekstu, utvrđivanje tačnosti saopštenih tvrdnji povodom teksta, pitanja po modelu, pitanja vezana za gramatičke sadržaje, postavljanje pitanja na osnovu rečenica ili vezana za predmete na slici, izdvajanje pitanja); zadaci za osmišljavanje rečenica (po modelu, preoblikovanje datih rečenica, sastavljanje rečenica od datih riječi); zadaci vezani za ilustraciju (pronalazi rečenice uz ilustraciju, odgovara na pitanja vezana za ilustraciju, nabraja detalje na ilustraciji); zadaci objašnjavanja (nastanak riječi, značenja i razlike u značenju riječi, značenja slogana, navođenje različitih oblika riječi, pravljenje niza riječi, deklinacija, konjugacija); zadaci uz sliku (imenovanje bića, upoređivanje predmeta, imenovanje radnje, ukazivanje na razlike, povezivanje rečenica i pojmova na slici); zadaci opisivanja (opisivanje druga/drugarice, obroka u porodici, omiljene poslastice, bicikla, prostorija u kući, škole, prirodnih pojava, istorijskoga doba, boravka u eko-katunu, situacije na slici). 4 Sociolingvistička kompetencija se odnosi na sociokulturalne parametre upotrebe jezika. Pod uticajem društvene norme (učtivo i pravilno ponašanje, odnosi između različitih generacija, polova, društvenih grupa i statusnih simbola, uslovljenost funkcionisanja mnogih ključnih društvenih pravila ponašanja kodificiranom jezičkom normom) sociolingvistička komponenta vrši snažan uticaj na svaki oblik jezičke komunikacije među predstavnicima različitih kultura, a da toga često nijesu svjesni ni oni sami [19: 21].


258

mogućnost, a i potrebu parcelisanja procesa učenja stranoga jezika na više oblasti u cilju efikasnoga i učinkovitoga ovladavanja njime. Nemogućnost potpune kontrole jezičkoga sistema omogućava stalnost njegova mijenjanja i prilagođavanja potrebama korisnika i ko-munikativnoga postupka. U takvome ambijentu postoji lepeza jezičkih sadržaja koji se upotrebljavaju u kontekstu koji nazivamo društveni kontekst. Takva situacija čini jezik dru-štvenom kategorijom koju učenik posmatra, spoznaje i eksploatiše u najrazličitijim sfera-ma upotrebe. Ovladavajući sociolingvističkim kompetencijama učenik razumije da komu-nikativna jezička sredstva nemaju ili ne moraju imati istu jezičku vrijednost u svim jezicima.

Sociolingvističku kompetenciju čini skala jezičkih sredstava kojima učenik treba ovla-dati i pravilno ih upotrebljavati. Tu je skalu Zajednički okvir ovako organizovao: karak-teristične crte društvenih odnosa (pozdravi, načini obraćanja), pravila lijepoga ponašanja (pozitivno lijepo ponašanje – interesuje se za nečije zdravlje, dijeli s nekim radost, divi se, zahvaljuje, kupuje poklon, obećava pomoć; lijepo ponašanje zbog nekoga obzira – izvi-njava se; primjerena upotreba riječi hvala, molim vas; nedolično ponašanje – izražava prezir, ljutito se ponaša, pokazuje netrpeljivost), izrazi narodne mudrosti (poslovice, fami-lijarni izrazi, frazeologizmi, izrazi o vremenu, izrazi koji izražavaju vrijednosne stavove), razlike u jezičkim registrima (zvanično, formalno, neutralno, neformalno, familijarno, intim-no), dijalekti i akcenti (prepoznavanje lingvističkih karakternih crta koje otkrivaju – pripa-danje staležu, regionalno porijeklo, nacionalno porijeklo, profesionalni milje).

Sociolingvističke kompetencije ostvaruju se (I, II) preko sadržaja svakodnevne prak-se (pozdravi, obraćanja, učtivi izrazi). Naredni udžbenici (III, IV, V) vode učenika k spoznaji da se mnoge situacije predstavljaju jezikom najrazličitijim povodima, razlozima i prilikama, kao i da su jezici međusobno slični, ali i različiti. Postupno se formira pred-stava o jeziku kao uređenome sistemu koji omogućava komunikaciju u duhu tolerancije i razumijevanja. Na osnovu udžbeničkih sadržaja za VII razred učenik formira predstavu da je jezik širok i obuhvatan sistem. Takvome utisku doprinose tekstovi koji pośeduju širok vokabular, prostranu, spontanu i uvjerljivu rečenicu. Ti sadržaji kod učenika formiraju stav da funkcija jezika nije isključivo i primarno komunikativna, već i sa-znajna. Tekstovi na stranama 6, 7, 9, 11, 19, 36, 42, 55, 58 promovišu ideju o neo-graničenim jezičkim mogućnostima u saznajnoj sferi. Udžbenik za VIII razred širi pret-hodno formirane stavove o funkciji jezika, nadgrađujući ih porukom da se jezikom može saopštiti svaka zamisao, svako saznanje, naučno otkriće, emocija, potreba, želja, vijest. Na drugoj strani udžbenik za IX razred, kroz dominantnu zastupljenost situacionih tek-stova, podstiče preispitivanje koja je funkcija jezika najvažnija, nedvojbeno stavljajući komunikativnu ulogu kao primarnu, u odnosu na sve druge funkcije i sredstva komu-nikacije i sporazumijevanja.

Razmatrajući aktuelnu problematiku zaključujemo, kad su u pitanju sociolingvističke kompetencije, da učenik jezik vidi kao najpodesnije i najupotrebljivije sredstvo komunika-cije, osobito efikasno u procesu sporazumijevanja. Međutim, učenik ne razmišlja o jeziku s teorijskoga aspekta, ostaje u sigurnome prostoru, njegovoj praktičnoj upotrebi i primjeni. Takva situacija je razumljiva i očekivana. Razmatranje jezika kao sistema i sredstva spora-zumijevanja karakteristično je za više nivoe učenja, dok osnovnoškolski nivo učenja pod-razumijeva upoznavanje jezičkih struktura i njihovu primjenu.


259

Zaključak. Zaključna razmatranja počećemo citatom koji glasi: “Pošto je sve ovo zamišljeno kao krug, iliti predstavljeno svojevrsnom prostornom metaforom kruga, čemu je poenta u tome da se nizanje koraka zatvara u kružnicu i u njoj koračanje produžuje, te se posao planiranje jezika smatra neprekidnim procesom, jedino je pitanje, praktične na-ravi, gde ćemo tu kružnicu zatvoriti, na kojem mestu kružnicu preseći, i onda sve radnje nastaviti” [11: 38]. Kad gođ se bavimo jezikom trebamo znati da “jezik nije jednostavna pojava; to je kompleks različitih stanja (stilova) uobličenih datim socijalnim sredinama (jezik esnafa, ulice, kancelarije, vojske i sl.)” [5: 118]. Zajednički okvir kao važni i uticajni dokumenat Savjeta Evrope bavio se temeljito onim što su okolnosti i posljedice planiranja jezika i jezičke politike. Dao je moguće pravce i načine učenja stranoga jezika u cilju ra-zumijevanja, komunikacije, tolerancije, poštovanja i samopoštovanja. U središte je posta-vio pojedinca, njegove potrebe i mogućnosti.

U radu smo istraživali jedan značajan prostor, kako udžbenički sadržaji razvijaju kom-petencije jezičkoga komuniciranja (lingvističke, pragmatičke, sociolingvističke kompeten-cije). Sumarno zapažanje jeste potpuna upućenost i usredsređenost na ostvarenje pomenutih kompetencija, adekvatni i raznoliki sadržaji za njihovo razvijanje i unapređenje. Detaljno smo prezentovali svoja zapažanja i ustanovili da je to udžbeničko područje osiguralo pouz-dan razvoj kompetencija jezičkoga komuniciranja. Na kraju zaključujemo da udžbenički sadržaji za osnovnoškolski nivo učenja crnogorskoga jezika kao nematernjega slijede pro-gramske orijentacije Zajedničkoga okvira, omogućavajući permanentno i obuhvatno razvi-janje najrazličitijega spektra kompetencija.

Spisak ispitivanih udžbenika

1. Đukanović D. Učimo crnogorski 1 : udžbenik za Crnogorski jezik kao nematernji / D. Đu-kanović, A. Terzić, M. Mijović, B. Alaj. – Podgorica : ZUNS, 2013.

2. Šušanj J. Učimo crnogorski 2 : udžbenik za Crnogorski jezik kao nematernji / J. Šušanj, D. Đu-kanović, B. Alaj, M. Mijović. – Podgorica : ZUNS, 2013.

3. Aškrabić S. Učimo crnogorski 3, udžbenik za Crnogorski jezik kao nematernji za III razred osnovne škole / S. Aškrabić, J. Šušanj, D. Đukanović. – Podgorica : ZUNS, 2015.

4. Mišković Z. Crnogorski jezik kao nematernji 4, udžbenik za IV razred osnovne škole / Z. Mišković, Lj. Nedić. – Podgorica : ZUNS, 2012.

5. Čogurić D. Crnogorski jezik kao nematernji 5, udžbenik za V razred osnovne škole / D. Čo-gurić, D. Vuković, M. Đukić. – Podgorica : ZUNS, 2015.

6. Žurić B. Crnogorski jezik kao nematernji 6, udžbenik za VI razred osnovne škole / B. Žurić, F. Kajević, V. Kankaraš. – Podgorica : ZUNS, 2014.

7. Nenadović D. Crnogorski jezik kao nematernji 7, udžbenik za VII razred osnovne škole / D. Nenadović, M. Rajović. – Podgorica : ZUNS, 2014.

8. Žurić B. Crnogorski jezik kao nematernji 8, udžbenik za VIII razred osnovne škole / B. Žurić, F. Kajević. – Podgorica : ZUNS, 2016.

9. Čogurić D. Crnogorski jezik kao nematernji 9, udžbenik za IX razred osnovne škole / D. Čo-gurić, J. Mikić.. – Podgorica : ZUNS, 2016.

Literatura

1. Bugarski R. Jezik u društvu / R. Bugarski. – Beograd : Prosveta, 1986. – 288 s. 2. Bugarski R. Lingvistika u primeni / R. Bugarski. – Beograd : ZUNS, 1986. – 218 s.


260

3. Čirgić A. Gramatika crnogorskoga jezika / A. Čirgić, I. Pranjković, J. Silić. – Podgorica : Ministarstvo prosvjete i sporta, 2010. – 358 s.

4. Ivić I. Aktivno učenje 2 / I. Ivić, A. Pešikan, S. Antić. – Beograd : Institut za psihologiju, 2001. – 257 s.

5. Ivić,M. Pravci u lingvistici 1 / M. Ivić. – Beograd : Čigoja štampa, 2001. – 316 s. 6. Ivić M. Pravci u lingvistici 2 / M. Ivić. – Beograd : Čigoja štampa, 2001. – 298 s. 7. Janićijević J. Komunikacija i kultura / J. Janićijević. – Sremski Karlovci ; Novi Sad : Izdavačka

knjižnica Zorana Stojanovića, 2007. – 342 s. 8. Kristal D. Enciklopedijski rečnik moderne lingvistike / D. Kristal. – Beograd : Nolit. 1999. –

293 s. 9. Kuba L. Metodologija izrade naučnog teksta / L. Kuba, Dž. Koking. – Podgorica : CID, 2003. –

215 s. 10. Pravopis crnogorskoga jezika. – Podgorica : Ministarstvo prosvjete i sporta, 2010. – 406. s. 11. Radovanović M. Spisi iz kontekstualne lingvistike / M. Radovanović. – Sremski Karlovci /

Novi Sad : Izdavačka knjižarnica Zorana Stojanovića, 1997. – 269 s. 12. Riđanović M. Jezik i njegova struktura / M. Riđanović. – Sarajevo : Šahinpašić, 1998. – 380 s. 13. Silobrčić V. Kako sastaviti, objaviti i ocijeniti znanstveno djelo / V. Silobrčić. – Zagreb :

Medicinska naklada, 2008. – 220 s. 14. Sosir de F. Opšta lingvistika / F. de Sosir.– Beograd : Nolit, 1977. – 336 s. 15. Škiljan. D. Javni jezik / D. Škiljan. – Zagreb : Antibarbarus, 2000. – 231 s. 16. Šušnjić Đ. Metodologija / Đ. Šušnjić. – Beograd : Čigoja, 2009. – 160 s. 17. Vučo J. Leksika udžbenika stranog jezika / J. Vučo. – Podgorica : Univerzitet Crne Gore,

1999. – 425 s. 18. Vulfolk A. Psihologija u obrazovanju III / A. Vulfolk, M. Hjuz,V. Volkap. – Beograd : CLIO,

2014. – 338 s. 19. Zajednički evropski okvir za žive jezike : učenje, nastava, ocjenjivanje. – Podgorica : Mini-

starstvo prosvjete i nauke Crne Gore, 2003. – 329 s.


TEXTBOOK CONTENTS FOR MONTENEGRIN LANGUAGE AS NON-NATIVE (I–IX GRADE OF ELEMENTARY SCHOOL) AND

COMPETENCES OF LANGUAGE COMMUNICATION IN A FRAMEWORK OF PROGRAM PRINCIPLES COMMON EUROPEAN FRAMEWORK

FOR LIVING LANGUAGE

Aleksandar Čogurić

Faculty of Montenegrin language and literature, Vladike Petra I bb Cetinje, Montenegro,

tel.: +38269064034, e-mail: [email protected]

The subject of this work is the textbook contents that have been studied in the context

of learning a foreign language. Their determination was examined by the Common Euro-pean Framework of Reference for Languages. The research was conducted in elementary


261

school textbooks for Montenegrin as non-native language, which are intended for students whose mother tongue is Albanian. Learning a foreign language is a comprehensive process that is focused, institutionalized and based on contemporary achievements in science which deals with this issue. One of the challenges experts face is how to organize an effective and comprehensive learning of a foreign language, since language learning is not based solely on the adoption of its linguistic character. Cultural layers which enter the cultural sphere of the language, of the one who learns the language are much wider, as well as the one who presents the learning content. Analyzing the textbook contents, we established that the student's lingu-istic competencies are realized through contents that include lexical fund, morphological and syntax categories, vocal composition of the Montenegrin language, spelling norms. It achieves the pragmatic competences through the contents of the sentence and its elements, also through planning and the constitution of the text, the realization of the micro, macro and interactive language plan. Sociolinguistic competences are realized through contents that indirectly point to the communicative role of the language, that is, language as the most convenient and most useful means of communication. We have established that textbooks provide a reliable, per-manent and comprehensive development of language communication competencies, in accor-dance with the program orientations of the Common Framework, as a crown document that set out guidelines for studying a foreign language.

Key words: Common European Framework of Reference for Languages, textbooks, lin-guistic competencies, sociolinguistic competences, pragmatic competences.


UDK: 821.163.6.091-93:821.163.42.091-93

SLOVENSKA IN HRVAŠKA MLADINSKA KNJIŽEVNOST

Dragica Haramija

Univerza v Mariboru, Pedagoška fakulteta in Filozofska fakulteta, Koroška cesta 160, 2000 Maribor, Slovenija,

тел.: (00 386) 2 229 36 27, е-mail: [email protected]

V prispevku so predstavljene tri temeljne smernice raziskovanja: literarnozgodovinski

razvoj slovenske in hrvaške otroške in mladinske avtorske književnosti od začetkov do danes, prevodi teh literarnih del iz slovenščine v hrvaščino in obratno, slovenska in hrvaška otroška in mladinska književnost v širšem kontekstu ob primerih najbolj odmevnih prevodov iz svetovne otroške in mladinske književnosti v oba jezika..

Ključne besede: otroška književnost, mladinska književnost, slovenska književnost, hrvaška književnost.


Uvod. V prispevku so predstavljene tri temeljne značilnosti primerjalne slovenske in hrvaške mladinske književnosti: literarnozgodovinski vidik razvoja obeh nacionalnih knji-ževnosti, prevodi literarnih del in soobstoj dveh bližnjih književnosti v širšem kontekstu. V prvem delu je uporabljena zgodovinska metoda, ki razkriva podoben razvoj obeh nacio-nalnih književnosti, ne nazadnje pa tudi podoben vpliv prevedene mladinske književnosti v slovenskem in hrvaškem kanonu mladinskega leposlovja. V drugem delu je uporabljena metoda analize in sinteze, predstavljeni so prevodi iz hrvaščine v slovenščino in iz sloven-ščine v hrvaščino, poudarek je na prevedenih leposlovnih delih zadnjih dvajsetih let, saj je bilo pred letom 1991 prevodov bistveno več in so bili že predstavljeni, precej književnih del je bilo tudi v učnih načrtih za slovenščino in hrvaščino v obeh republikah bivše Ju-goslavije. Tretji del je namenjen predstavitvi kakovostnih književnih del, ki niso prevede-na v sosednja jezika, pri čemer so predstavljena tudi literarna dela iz širše zakladnice no-vejše mladinske književnosti (evropski kontekst).

Zgodovinski razvoj slovenske in hrvaške mladinske književnosti. Zgodovinski kontekst pri razvoju slovenske in hrvaške mladinske književnosti se zdi za obe nacionalni književnosti ključnega pomena, kajti Slovenija in Hrvaška sta se razvijali na bližnjem geo-grafskem prostoru in pod skorajda istimi vplivi, ob približno istem kulturnem kontekstu Avstro-Ogrske monarhije (1867–1918), po njenem razpadu pa v okviru Kraljevine Srbov, Hrvatov in Slovencev, ki se je leta 1929 preimenovala v Kraljevino Jugoslavijo, nato pa v okviru Socialistične federativne republike Jugoslavije (SFRJ) od konca druge svetovne vojne do leta 1991, ko sta Hrvaška in Slovenija postali samostojni državi.

Mladinska književnost je v slovenskem prostoru dokaj mlada, saj smo imeli do Frana Levstika, ki je ustvarjal v obdobju realizma (1848–1899), bolj ali manj nabožno in poučno

Haramija D., 2018

Slovenska in hrvaška mladinska književnost ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

263

mladinsko slovstvo, seveda z nekaj izjemami. Že 1979. leta je raziskovalka slovenske mladinske književnosti Alenka Glazer napisala članek z naslovom Vprašanje periodizacije slovenske mladinske književnosti [2: 5–20], v katerem omenja nekatere avtorje in mladin-ske revije, ki so bili pomemben temeljni kamen za razvoj mladinskega slovstva na Sloven-skem (npr. Sebastijan Krelj, Fran Miha Paglovec, Marko Pohlin, Valentin Vodnik). Kot začetnika izvirne slovenske mladinske posvetne književnosti je Alenka Glazer postavila Frana Levstika, ki je leta 1880 izdal v reviji Vrtec cikel petnajstih pesmi z naslovom Otro-čje igre v pesencah. V prozi se je v času pred Levstikom uveljavila predvsem krištofšmi-dovska povest (po Christophu Schmidu), pri čemer mislimo na Schmidove zbrane spise in tudi na dela, ki so se zgledovala po njegovem pisanju. Miran Hladnik [4: 29] je krišto-fšmidovske povesti razdelil v tri tipe: ženskosvetniška in dekliškovzgojna povest (pred-vsem o ženski kreposti, vzgoji za pridno in podložno ženo ...), najdenska povest (najdenčki, izgubljeni sinovi, rejenci, pastorki) in družinska povest (raztepena družina se na koncu srečno združi). Ob tovrstnem slovstvu pa Hladnik opozarja še na nekatere druge žanre, ki so se predvsem iz nemško govorečega področja začeli uveljavljati tudi pri nas: pravljice (prevodi pravljic bratov Grimm), indijanarice in divjezahodne zgodbe (npr. Karl May). Največji vpliv iz angleške književnosti je bilo v 19. stoletju čutiti ob prevodih fantastike, znanstvene fantastike in robinzonad, pri čemer mislimo na Angleža Jonathana Swifta in Daniela Defoeja ter francoskega pisatelja Julesa Verna. Omenjeni trije avtorji so močno vplivali tudi na razvoj mladinske književnosti, čeprav njihovih romanov prvotno ne moremo prištevati med mladinska dela, so danes (z žanrskim prenosom) postali klasika mladinskega slovstva. Gledano z literarnozgodovinskega razvoja je imela nemška književ-nost vse do konca 19. in še v prvih dvajsetih letih 20. stoletja bistveni vpliv na slovensko in hrvaško mladinsko književnost, in sicer zaradi pogostih prevodov in zgledov. Skorajda identično ugotavljata o začetkih hrvaške mladinske književnosti Milan Crnković in Dubrav-ka Težak v monografiji Povijest hrvatskedječje književnosti [1]1, kjer navajata kot začetnika hrvaške izvirne posvetne mladinske književnosti Ivana Filipovića, ki je leta 1850 izdal delo Mali tobolacraznog cvetja za dobru i pomnjivu mladež, v katerem so ob predelavah in prevodih uvrščene tudi avtorske pesmi. Filipović je sprejel Christopha Schmida in v hrvaško književnost uvedel dela Franza Hoffmana (ni zanemarljivo, da je urejal prvi hrvaški mladinski časopis Bosiljak). V drugem obdobju razvoja mladinske književnosti, ki ga hrvaška literarna zgodovina umešča med leti 1913 in 1933, kot vodilna avtorica je v periodizaciji postavljena Ivana Brlić Mažuranić, lahko tudi v slovenski mladinski književ-nosti zasledimo občutne premike. Skorajda istočasno namreč dobimo prva mladinska romana: v Sloveniji je leta 1912 izšel zgodovinsko-pustolovski roman Frana Saleškega Finž-garja Pod svobodnim soncem (ki je pred tem v letih 1906 in 1907 izhajal v časopisu Dom in svet v mesečnih nadaljevanjih), v hrvaščino preveden pod naslovom Pod slobodnim suncem,

_________________________________ 1 Ob tem Crnković in Težak [1: 121–122] omenjata Antuna Kanižića z delom Obilatomliko duhovno (1754) kot začetek pisanega dela za otroke, ki pa je vzgojno-poučno in ne sodi v leposlovje. Omeniti velja princip periodizacije [1: 125]: mejniki so pomembna literarna dela, njihovi avtorji so navedeni kot vodilni avtorji obdobja, letnice so postavljene glede na izid pomembnega dela: do 1913: Mali tobolac, Filipovićeva doba, 1913–1933: Hlapić, doma Ivane Brlić Mažuranić, 1933–1956: Pero Kvržica, Lovrakova doba, od 1956: od Prepelice dalje, Vitezova doba, konec 20. stoletja Balogova doba.

Dragica HARAMIJA ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

264

1953; na Hrvaškem pa leta 1913 izide otroški roman Čudnovate zgode šegrtaHlapi- ća Ivane Bržić Mažuranić (v slovenščino je bil roman Čudovite dogodivščine vajenca Hlapiča preveden leta 1955). Prevoda obeh romanov v sosednja jezika sta se zgodila skorajda istočasno. Obe nacionalni književnosti v tem obdobju objavljata folklorno blago, vezni člen med hrvaškimi in slovenskimi zapisovalci je bil že ob koncu 19. stoletja gotovo Matija Valjavec – Kračmanov, ki je zbiral narečno gradivo iz obeh strani meje (Slovenec, ki je bil član Hrvaške akademije znanosti in umetnosti), v slovenščini so v zbirki Kračmanove pravljice izšle šele leta 2002. To je tudi obdobje, ko v slovensko in hrvaško mladinsko književnost prihajajo prevodi pravljic bratov Grimm in H. Ch. Andersena. Tretje obdobje v hrvaški mladinski literarni zgodovini, to je med leti 1933 in 1956, je zaznamoval predvsem Mate Lovrak, vzporedno so na Slovenskem poseben pečat v mla-dinski književnosti pustili socialni realisti, med njimi Tone Seliškar, France Bevk, Anton Ingolič in Prežihov Voranc. Četrto obdobje med leti 1956 in 1991 pomeni na začetku bo-gate premike na področju otroške poezije, nato proze. Na Hrvaškem je pomemben avtor Grigor Vitez, nato še Luko Paljetak, Zvonimir Balog in drugi, v Sloveniji v petdesetih letih začne objavljati Ela Peroci, nato začneta v šestdesetih letih ustvarjati za otroke kar dva avtorja iz kroga Pesmi štirih (1953), Tone Pavček in Kajetan Kovič, ter Dane Zajc, Niko Grafenauer in Leopold Suhodolčan, ki s svojimi deli za otroke danes že sodijo v kanon mladinske književnosti; v sedemdesetih letih 20. stoletja so začeli objavljati Svet-lana Makarovič, Slavko Pregl, Polonca Kovač in Miroslav Košuta; v osemdesetih letih Mate Dolenc; devetdeseta leta 20. stoletja pa s spremembo založniških struktur posledično prinesejo val novih ustvarjalcev, ki pišejo še danes, npr. Bogdan Novak, Dim Zupan, Janja Vidmar, Desa Muck, Primož Suhodolčan in drugi.

Slovenska in hrvaška mladinska književnost sta bili kot nacionalni mladinski književ-nosti od leta 1918 do leta 1991 preučevani v znanstvenih delih, ki so se ukvarjala s tovrstni-mi književnostmi v okviru Jugoslavije. Leta 1980 je izšlo prvo obsežnejše pregledno delo o mladinski književnosti Zlate Pirnat-Cognard z naslovom Pregled mladinskih književnosti jugoslovanskih narodov. Muris Idrizović je napisal knjigo Otroška in mladinska književnost v Jugoslaviji 1, izšla je leta 1984, kamor je uvrstil tudi poglavji o slovenski in hrvaški mla-dinski književnosti,2 istega leta je v Novem Sadu izšla Slovenačka dečja književnost Jožeta Pogačnika. Leta 1972 je začela izhajati revija Otrok in knjiga, ki je vse do osamosvojitve Slovenije prinašala članke in razprave teoretikov mladinske književnosti iz vseh jugoslo-vanskih republik, večina študij se nanaša na eno nacionalno književnost, nekatere pa so tudi primerjalne, največ primerjalnih študij o slovenski in hrvaški mladinski književnosti je napisal Milan Crnković. Leto 1991 je prelomno za preučevanje slovenske in hrvaške mla-dinske književnosti tudi zato, ker je tega leta v hrvaščini izšla znanstvena monografija Ivana Cesarja in Jožeta Pogačnika z naslovom Sloveska književnost, v katero je umeščeno tudi poglavje Dječja književnost. Slovensko mladinsko književnost sta avtorja predstavila literar-nozgodovinsko, reševala sta tudi terminološke zagate pri poimenovanju književnih vrst in žanrov, predstavila sta vse vidne ustvarjalce slovenske mladinske književnosti od Frana _________________________________ 2 Muris Idrizović, 1984: Otroška in mladinska književnost v Jugoslaviji 1 (Bosna in Hercegovina, Hrvaška, Slovenija). Maribor: Obzorja. Dragoljub Jeknić, 1986: Književnost za otroke in mladino v Jugoslaviji 2 (Srbija, Črna gora). Maribor: Založba Obzorja.


265

Levstika do konca osemdesetih let dvajsetega stoletja. Ivan Cesar in Jože Pogačnik sta v literarnozgodovinski pregled Dječja književnost uvrstila naslednje avtorje: Frana Levstika, Josipa Stritarja, Dragotina Ketteja, Ivana Cankarja, Otona Župančiča, Frana Milčinskega, Josipa Vandota, Franceta Bevka, Toneta Seliškarja, Prežihovega Voranca, Antona Ingoliča, Leopolda Suhodolčana, Lojzeta Kovačiča, Slavka Pregla, Toneta Pavčka, Daneta Zajca, Ka-jetana Koviča, Nika Grafenauerja, Svetlano Makarovič in Elo Peroci. Ob koncu prve dekade 21. stoletja so to avtorji (razen Cankarja, ki seveda sodi v nemladinsko književnost, čeprav govori o otroštvu, a ne iz zornega kota otroka), ki v korpusu slovenske mladinske književ-nosti tvorijo klasično (celo kanonsko) literaturo za otroke in mladostnike.

Po letu 1991 primerjalnih slovensko-hrvaških študij ni bilo, šele leta 2009 je Stjepan Hranjec v reviji Otrok in knjiga 74 objavil članek o sodobni slovenski in hrvaški otroški poeziji,3 Dragica Haramija [4] pa istega leta znanstveno monografijo Slovensko-hrvaške vezi v sodobni mladinski prozi.

Prevodi. Prevajanje slovenskih mladinskih del v hrvaščino in hrvaških v slovenščino je bilo najbolj razvejano v sedemdesetih in osemdesetih le tih dvajsetega stoletja. Pre-vajani so bili vsi pomembnejši avtorji (npr. Svetlana Makarovič, Kajetan Kovič, Tone Pavček), nekateri slovenski avtorji so bili tudi na seznamih za domače branje ali pa uvr-ščeni v hrvaška berila (npr. PrežihovVoranc s Solzicami, naslov prevoda je Đurđice, delo je bilo prevedeno že leta 1950, torej takoj za izvirnim slovenskim izidom 1949, in Tone Seliškar z Bratovščino Sinjega galeba, 1936, naslov prevoda Družina Sinjega galeba, 1948). Prav tako so bili hrvaški avtorji uvrščeni v sezname učnega načrta za slovenščino v osnovni šoli (npr. Ivana Brlić-Mažuranić z deloma Čudovite dogodivščine vajenca Hla-piča (1955 in več izdaj) in Pripovedke iz davnine (1972), Mate Lovraka z deloma Vlak v metežu (1948) in Tovarišija Petra Grče (1946 in več izdaj), Grigor Vitez z ugankami Vesele zanke (1955), s Pravljico o glinasti ptici (1964) in slikanico Zrcalce (1965 in več izdaj; ta slikanica je še vedno zelo brana). Odmevna so bila še prevedena dela Gustava Krkleca Zvonček na repu (1954), Vesne Parun Čudežna skrinja (1961), Sunčane Škrinja- rić Veter na počitnicah (1978), Plesna obleka rumenega regrata (1981), Ulica prednikov (1991) in Trgovina pri sraki (2008), Zvonimirja Baloga zbirka kratke proze Jaz, osel (1980), Hrvoja Hitreca Smogovci (1980), Jože Horvata Waitapu (1980), Luke Paljetka Mačke vrtitačke (1980), Zvezda Danica (1992), Zgodbice iz sobice (2006). Konec 20. in v začetku 21. stoletja so bila izdani še prevodi Božidarja Prosenjaka (Divji konj, 1989 in več izdaj, Miš (1997), Jezusovo rojstvo (1999), Zgodbe o svetem Miklavžu (1999), Sejalec sreče (2006) in Zgodba o kravati (2009) ter dve knjigi Mira Gavrana (Pozabljeni sin ali Angel iz Omorine in Srečni dnevi, 2002).4

V 21. stoletju je bila med slovensko mladinsko prozaistiko največkrat prevajana Desa Muck (zbirka Anica, Lažljiva Suzi …), literarna dela pa so v hrvaščini izšla tudi nekaterim drugim avtorjem, npr. Lili Prap (Životinjice), Marjani Moškrič (Ledene magnolije), Janji

_________________________________ 3 Hranjec je zapisal, da ga je h komparativnemu pristopu spodbudil prispevek Igorja Sakside Jezikovna inovativnost sodobne slovenske mladinske poezije (Riječ, let. 14., št. 4, 2008: 17–33). 4 Na tem mestu velja opozoriti na publikacijo Knjige hrvatskih autora prevedene na strane jezike iz fonda Odjela za djecu i mladež Hrvatskog centra za dječjuknjigu [6], 2014, v katerem so navedeni tudi popisi knjig, prevedenih v slovenščino. Popis ni popoln, saj ne gre za celotno produkcijo, temveč tisti del, ki ga center ima.


266

Vidmar (Bucka, Kebarie), Bini Štampe Žmavc (Mačak Mucko, Bajka o svjetlosti), Tatjani Kokalj (Na praznicima, Po zimi, U Puževoj ulici), Slavku Preglu (Srebro iz modre špilje), Feriju Lainščku (Mislice), Goranu Gluviću (Šutiranje glavom), Jani Bauer (Strašna vila u Groznoj šumi), Neli Kodrič Filipić (Djevojčica i div). Temeljni uvid v dogajanje na pod-ročju mladinske književnosti v Sloveniji predstavlja antologija Priče zrasle u tajne: anto-logija suvremene slovenske književnosti za djecu i mlade, ki je v hrvaščini izšla leta 2006. V antologiji je napisal spremno besedo za poezijo Igor Saksida,5 za prozo pa Dragica Ha-ramija.6 Podobne antologije hrvaških avtorjev v slovenskem jeziku nimamo.

Del hrvaških avtorjev, prevedenih v slovenščino, je v 21. stoletju še manj: Ratko Bjelčić (Mali dnevnik velike ljubezni, 2009, Zgodbe o odraščanju, 2010, Ratkodivščine, 2011), Ratko Bjelčić, Robert Mlinarec, Vladimir Bakarić (Moji grafiti, 2008, Stari grafiti, 2009), Tomislav Zagoda (Balada o Buginih spodnjicah, 2006), Hrvoje Kovačević (Skri-vnost ribjega očesa, 2008, Skrivnost Titana Horvata, 2009), Sanja Pilić (Dobil sem bratca, 2006, Sem se zaljubila?, 2009, O mamah vse najboljše, 2016), Mila Pavićević (Ledena deklica in druge pravljice, 2007), Želimir Hercigonja (Gorski duh, 2009), Stanislav Ma-rijanović (Hišni nebodijihtreba: družinski vodnik, 2002),7 Kašmir Huseinović (Lektor Jakob, 2004, Z računalnikom do znanja, 2006, Zgodba o snežakih, 2006, Hektor in Leo-poldina, 2008, Vseznalčki, 2009, Čarovnik iz Oza – po zgodbi Lymana Franka Baumana priredila K. Huseinović in A. Petrlik Huseinović, 2009, Oskar, 2009, Medenjak, 2009, Zmaja, 2010, Barve, 2010, Nenavadna knjižničarka, 2011, Srečna družina, 2011, Ptice, 2011, Poljski mišek in mestni mišek, 2012, Obuti maček – a ne tisti, ki ga poznate, 2013, Zumbombon, 2013, Čriček in mravlja ter druge basni, 2013, Pradavni palčki, 2013, Leti, leti – želva, 2014, Janko in Metka (priredba), 2015, V divjini, 2016, Letni časi, 2016), Andrea PetrlikHuseinović (Modro nebo, 2004, Malček, 2006, Noetova barka, 2011, Lju-bezen, 2012). Prevod je doživela tudi slikanica Grigorja Viteza in Tomislava Torjanca Antonton (2010), ki je na Hrvaškem prejela nagrado “Grigir Vitez” za ilustracije.

Evropski kontekst. Zaradi številnih prevodov iz evropskih književnosti (predvsem iz angleškega, nemškega in francoskega jezika), v zadnjih dveh desetletjih tudi ameriške književnosti, bi lahko vplive prevedenih mladinskih knjig razdelili vsaj v štiri področja: glede na književno vrsto in žanr, glede na temo, glede na stilistične podobnosti in glede na obliko knjige. V nadaljevanju so v prvih štirih točkah predstavljena tista dela, ki imajo skupna izhodišča, a v sosednja jezika, torej slovenska v hrvaščino in hrvaška v sloven-ščino, večinoma niso prevedena.

Glede na književno vrsto in žanr, pri čemer bi posebej veljalo izpostaviti avan-turistično realistično prozo (detektivski žanr) in predvsem daljšo fantastično književnost (fantastična pripoved, klasična fantazija, sodobna fantazija).

_________________________________ 5 Pri poeziji so v antologijo uvrščeni naslednji avtorji: Niko Grafenauer, Dane Zajc, Miroslav Košuta, Boris A. Novak, Milan Dekleva, Bina Štampe Žmavc, Peter Svetina in Andrej Rozman Roza. 6 Pri prozi so s kratkoproznimi deli ali z odlomki v antologijo uvrščeni: Feri Lainšček, Vitomil Zupan, Maja Novak, Dim Zupan, Slavko Pregl, Primož Suhodolčan, Bogdan Novak, Svetlana Makarovič, Mate Dolenc, Desa Muck, Janja Vidmar, Marjana Moškrič, Goran Gluvić, Lenart Zajc in Matjaž Pikalo. 7 Odlično in z nagrado “Grigir Vitez” za besedilo in ilustracije priznano Marijanovićevo delo Enciklopedija čudovišta (2008) žal v slovenščino ni prevedeno. Avtorska knjiga je zgrajena kot vsaka enciklopedija, ima opis pošasti, njihov biotop, navade, posebnosti ipd.


267

Vzorčni primer avanturistične proze so serije z detektivskimi elementi. Angležinja Enid Blyton, ki je napisala znamenito zbirko enaindvajsetih knjig z naslovom Pet prijate-ljev, ta je izhajala v štiridesetih letih dvajsetega stoletja, je močno vplivala na seriji Hrvoja Kovačevića Tajna …, ta je izhajala na Hrvaškem od leta 1996 dalje (dve knjigi sta pre-vedeni tudi v slovenščino: Skrivnost Ribjega očesa, 2008, in Skrivnost Titana Horvata, 2009) in Bogdana Novaka Zvesti prijatelji, serija je izšla na Slovenskem med leti 1990 in 1993, v hrvaščino ni prevedena.

Fantastična književnost kot superžanr, katere začetki segajo v konec 19. stoletja (Col-lodijev Ostržek), se je najžlahtneje razvila v severni Evropi, od koder je dosegla svojo po-pularnost po vsem svetu. S stališča angleškega zgleda sta zanimiva dva primera. Pri klasični fantaziji je to delo J. R. R. Tolkiena Hobit (1937, prevod v slovenščino izide 1986, prevod v hrvaščino 1975). Primer zbirke kratkih fantastičnih zgodb je delo A. A. Milna Winnie-the-Pooh (izšlo 1926, prevedeno v slovenščino 1957 pod naslovom Medved Pu, v hrvaščino pa leta 1986 pod naslovom Medo Winnie zvani Pooh). V oba jezika je pre-vedena tudi serija o Harryju Potterju J. K. Rowling in trilogija Philipa Pullmana Njegova temna tvar (v slovenščini ima vsaka knjiga poseben naslov: Severni sij, Pretanjeni nož, Jantarni daljnogled, v hrvaščini so prevedene pod skupnim naslovom Njegove tamne tva-ri), ki sodita med tipične sodobne fantazije. V Sloveniji in na Hrvaškem sta zelo prevajani tudi Julia Donaldson s svojo slikaniško produkcijo (npr. Thegruffalo: slovensko Zverjasec, v hrvaščini Grubzon in TheGruffalo's child, v slovenščini Zverjašček) in Francesca Simon s serijo Horrid Henry (v slovenčiniGrozni Gašper, v hrvaščini Grozni Grga).

Glede na temo, pri čemer so še vedno v ospredju tabuji. Glede na temo, kjer stopajo v ospredje predvsem tabuizirane teme in/ali problemske teme: smrt (bolezen, vojna, holo-kavst), odvisnosti (droge, alkohol, računalnik in druga sodobna tehnologija), zlorabe (fi-zične, tudi spolne, psihične), medvrstniško nasilje, spolnost in spolna usmerjenost, bolezni, politika, rasizem in s tem povezana razlikovanja, begunska problematika, sprejemanje dru-gačnosti. Trend odpiranja mladinske književnosti za različne teme, ki so bile pogosto cen-zurirane ali pa so se pisatelji držali samocenzure, se je začel v Ameriki in Evropi šele v šest-desetih letih dvajsetega stoletja. V slovenskem in hrvaškem prostoru velja omeniti nekatere avtorje, ki so po vzoru na mladinsko angleško in ameriško literaturo poskušali detabuizirati tovrstne teme, čeprav so pogosto naleteli na neodobravanje drugih odraslih kot neke vrste cenzure ali pa očitka, da pišejo o popularnih temah. Mladi bralci, ki nimajo takšnih predsod-kov, so 'nove', detabuizirane teme zelo dobro sprejeli, kar kažejo tudi lestvice najpopu-larnejših in najbolj branih knjig. Menimo, da je pomembna avtorica, ki v Sloveniji podira tabuje, Janja Vidmar, glede na napade o pohujšanju otrok pa ima očitno podobno vlogo na hrvaškem Silvija Šesto (leta 2013 se je razvnela razprava o primernosti njene serije Bum Tomica za domače branje v 4. razredu OŠ). Vzorčni primer detabuizacije je roman Zeleni pas (2009) Nade Mihelčić, ki je na hrvaškem prejela vsepomembne nagrade za mladinsko književnost, v slovenščino pa delo žal (še) ni prevedeno. Tema odvisnosti od droge je pred-stavljena skozi izvirno perspektivo mlajše sestre, ki dogajanje odvisnice opazuje in občuti v družinskem krogu. Temeljna kakovost literarnega dela je v realistični perspektivi, pri čemer avtorica ne olepšuje narkomanovega vsakdana.

Glede na stil, pri katerem velja izpostaviti vpliv humorja, pa tudi drugih dejav-nikov iz poetik posameznih avtorjev. Zanimiv primer so kratkoprozne zbirke Nikec


268

Goschinnyja, trilogija Matjaža Pika-la Luža, Samsara in Genija ter Bum Tomica Silvije Šesto. Serija Renéja Goschinnyja, z začenim delom Le petit Nicolas, je v francoščini zače-la izhajati konec 50-let 20. stoletja (najprej v časopisu in nato v knjižni izdaji) je sveža in zabavna, prinaša slike/posamezne dogodke iz otrokovega vsakdanjega življenja, ki je po-stavljeno v petdedeta leta prejšnjega stoletja. Delo Nikec je bilo v slovenščino prevedeno leta 1985, pozneje še nadaljevanja Nikec in prijatelji, Nikec na počitnicah, Nikec je naj-boljši, Nikec gre spet v šolo in druga (prevedena je celotna serija). V hrvaščini sta eviden-tirana le prevoda Nikica (1999) in Nikica ponovo jaše (2000), pa še to v Nacionalna i sveučilišni knjižnici v Zagrebu pod imenom Jeana-Jacquesa Sempéja, ilustratorja serije in ne pisca besedila. Matjaž Pikalo je izdal doslej tri zbirke kratkih zgodb, ki sodijo med njegova najbolj opažena dela. Struktura v Luži, Samsari in Genijih je enotna. Gre za reali-stično perspektivo, v prvem in tretjem delu naslovni liki (Luža, Gen, Nija) pripovedujejo prvoosebne zgodbe, Samsara je pisana tretjeosebno. V dela je vtkanih veliko humornih si-tuacij, literarni liki so otroci v predšolskem ali/in zgodnjem šolskem obdobju, opisane so vsakdanje situacije, torej dela sodijo v žanr kratkih doživljajskih zgodb. Vse tri kratkopro-zne zbirke so v prvi iżdaji opremljene z duhovitimi, večinoma vinjetnimi ilustracijami Ma-rjana Mančka, zadnjo navedeno knjigo sta ilustrirala Marjan in Mitja Manček. Tudi zbirka kratkih zgodb Bum Tomica Silvije Šesto ima tretjeosebnega pripovedovalce, vendar je delo napisano iz otroške perspektive (še vedno gre za zunanjo fokalizacijo), saj je devetletni Tomica glavni lik, ki spremlja dogajanje v njegovi družini. Družino, spet gre za dvostarševski tip dru-žine, sestavljajo še mlajši brat Darko, imenovan Piksi, sestra Onči, srednješolka, oče in mama. Da gre za tipično otroško perspektivo, je razvidno iz premega govora, v katerem Tomica ko-mentira družinsko dogajanje, predvsem pa velja poudariti njegovo humorno nerazumevanje nekaterih dogodkov, s posplošitvijo, da vsi odrasli odločno preveč komplicirajo.

Glede na obliko knjig, pri čemer je zelo pomembna slikaniška produkcija. Iz hrvaščine v slovenščino so prevedene slikanice Kašmirja Huseinovića z ilustracijami Andree Petrlik Huseinović, ki so večinoma namenjene najmlajšim otrokom, pri čemer so nekatere poljudno informativne, npr. Ptice, Barve, večinoma pa gre za droben vsakdanji dogodek iz otrokovega (Zgodba o snežakih) ali živalskega sveta (Obuti maček). Zanimiva je zgodba o nenavadni knjižničarki, ki odlaga knjige v oddaljenem koščku knjižnice, nekega dne pa knjižni junaki pobegnejo iz knjig (npr. str. 10: Ostržek, mojster Pepe, lisica in maček, Čarov-nik iz Oza, Strašilo in Lev, Rdeča kapica, Janko in Metka ter čarovnica, Pepelka, Sneguljčica in sedem palčkov, Mali princ, Srečni princ, Trnuljčica in številni drugi) in potrebuje kar precej časa, da vse zgodbe spravi v red. Podobno zgodbo v veliko obsežnejši varianti fanta-stičnega mladinskega romana je na slovenskem napisala Neli Kodrič Filipić, z naslovom 49:03:39 (2008). Gre za zanimivo besedilo, v katerem sta dva realna lika, devetošolca Peter Klemenčič (imenovan tudi Peter Petkar) in Maša, ter več kot petdeset literarnih likov iz knjig, npr. kača iz Knjige o džungli, Nežka iz Pestrne, Harry Potter, Jagoda in Dragi iz Ko zorijo jagode, Sneguljčica, palčki, Kekec, pošast (Rdečelasec) iz pesmi Danila I. Harmsa itd. Naslov pomeni čas, ko se Peter in Maša trudita knjižne like spraviti nazaj v njihove knjige, književni čas je namreč zgoščen na malce več kot dva dni: od petka zvečer, ko čistilke zapustijo šolo, do nedelje zvečer, ko Peter in Maša pospravita šolo za knjižnimi junaki in odideta iz nje. Roman ustreza določilnicam postmodernističnih postopkov (npr. Janko Kos 1995), v delu sta posebej izpostavljeni metafikcija in medbesedilnost. Ironično distanco do


269

literature avtorica vzpostavlja z literarnimi liki: lika iz knjige, ki delujeta realno (a sta vendarle literarna lika) in literarne like, ki jih vsak bralec jemlje kot take, saj jih pozna iz knjig. Medbesedilnost je vzpostavljena z ohranjanjem lastnosti poznanih književnih likov, ki se znajdejo v romanu, deloma je uporabljen tudi postopek citatnosti iz del, ki jim pri-padajo literarni liki. V slovenščini in hrvaščini imamo tudi prevod slikanice Anika LeRaya in Rébecce Dautremer Kérity, la maison des contes, slovenski naslov Hiša pravljic (pre-vod izdan 2012), ki opisuje zelo podobno situacijo, vendar so izbrani drugi literarni liki. Pri teh knjigah se jasno pokaže, kako pomemben je kulturni kontekst književnosti, saj nekaterih del, ki so v Hiši pravljic in v Nenavadni knjižničarki omenjena, Slovenci ne poznamo, ker niso niti prevedena niti kako drugače povezana s kanonsko mladinsko književnostjo na Slovenskem.

Omeniti velja dva hrvaška ilustratorja, ki med drugim ilustrirata besedila slovenskih avtorjev: Svjetlana Junakovića in Tomislava Torjanca. Junaković uspešno sodeluje še z Andrejem Rozmanom Rozo in nekaterimi drugimi avtorji, ki izdajajo svoja dela predvsem pri založbi Mladinska knjiga. Muc Mehkošapek (1998) / Mačak Mucko (prevod v hrvašči-no istega leta) je sodobna živalska pravljica pisateljice Bine Štampe Žmavc in ilustratorja SvjetlanaJunakovića. Nina Kokelj odpira v zgodbi Deček na belem oblaku (2006) vprašanji dojemanja smrti in smrt otroka. Poetično pravljico o smrti, ki ni ravno pogosta tema v ot-roški književnosti, je ilustriral tenkočutni ilustrator SvjetlanJunaković, knjiga v hrvaščino ni prevedena. Slikanica Punčka in velikan / Djevijčica i div Neli Kodrič Filipić in Tomis-lava Torjanca je zgodba o družinskem nasilju.

Sklep. Iz predstavitve Suvremena strana dječja književnost u Hrvatskoj (izbor 2009. – 2013.) [7] iz fonda Odjela za djecu i mladež je razvidno, da se v hrvaščino prevajajo drugi avtorji kakor v slovenščino. V hrvaščino so prevedene (znanstveno)fantastične serije Ricka Riordana, Jamesa A. Owena, Anne Plichota in Johna Flanagena, ki jih v slovenskih prevodih nimamo. S serijo Warriorcats (Bojevniki) so prevedena tudi dela Kate Cary in Cherith Bald-ry, ki pišeta pod skupnim psevdonimom Erin Hunter (U divljini, Opasan put, Vatra iled …), v slovenščini imamo le prevod prvih dveh knjig (V divjino, Ogenj in led, oba prevoda sta bila izdana leta 2009). Enako velja za dela litovskega pisatelja Kestutisa Kasparavičiusa: v hrvaščino je prevedenih sedem del (Bjeli slon, Kratke priče, Dan jagoda, Nestala slika …), v slovenščino doselj štiri, a bistveno pozneje: Podvodna zgodba (2014), Mala zima (2015), Trapaste zgodbe (2015) in Izginula slika (2016). V slikaniški produkciji izstopajo prevodi Stanleyja Berensteina (npr. Medvjedići čuvaju okoliš, Medvjedići i problemi u školi, Medvjedi-ći i proste riječi …) in Susanne Berner Rotraut (Karlo nogometaš, Priče o zečiću Karlu …), ki jih v slovenščini ni. Očitno je, da sta se po osamosvojitvi slovenska in hrvaška književnost precej ločili kar se tiče prevodov, zgledov in vplivov, še vedno pa ima izvirna produkcija v obeh državah zelo podobne realistične kulturno-zgodovinske in geografske okvirje.

Zvonko Todorovski je v romanu Vjetrovi Lampeduze, ki je leta 2008 prejel nagrado “Anto Gardaš”, poudarja [9 :platnica], da gre za “/…/ pomorsko-pustolovski roman.Še posebej zato, ker – čeprav smo pomorska država – je pri nas pomorski roman redkost, zatov hrvaški književnosti težko govorimo o prisotnosti tega žanra.” Zanimivo je, da se veliko slovenskih mladinskih avanturističnih del pomorskega tipa dogajajo na hrvaškem Jadranu (npr. Tone Seliškar, Jože Rode, Bogdan Novak, Slavko Pregl, Mate Dolenc). S tem so slovenski pisatelji pomorske otroške proze postavili poseben spomenik in slavospev


270

lepotam obmorske pokrajine, morju in dobroti ljudi, ki živijo ob njem. Jadransko morje skriva v sebi zaklad lepote ali, kot je v delu Srebro iz modre špilje zapisal Slavko Pregl skozi besede domačina Šimeta, ki govori počitnikarjem [8: 215–216]: “'Vzemite si zdaj vsak po eno pest sreče s seboj. Ko se boste potepali po svetu in vam bo kdaj težko, poglejte v dlan. Spomnite se na ta mir in to tišino. Pa na vse srebro!' je rekel Šime. Ploskoma je z dlanjo udaril po vodni površini. Srebrne kapljice so švigale na vse strani. Potem je zajel vodo v dlan in gledal, kako svetli biseri padajo na gladino.” Realni geografski prostori Jadranskega morja so pogosto književni prostori v slovenskih pomorskih pustolovščinah, še posebej pa v robinzonadah: Modra špilja na otoku Biševo, skrivnostni zalivi na Cresu, Brač, Plavnik, Vis, Palagruž, Kornati, Reka, Split … Morske vedute hrvaškega Jadrana so skrivnostne in lepe in premorejo tisto tišino, ki je sposobna vzpostaviti pravo otroško avanturo.

Literatura

1. Crnković M. Povijest hrvatske dječje književnosti / M. Crnković, D.Težak. – Zagreb : Znanje. 2002. – 428 s.

2. Glazer A. Vprašanje periodizacije slovenske mladinske književnosti / A. Glazer // Otrok in knjiga 8. – 1979. – S. 5–20.

3. Haramija D. Slovensko-hrvaške vezi v sodobni mladinski prozi / D. Haramija – Maribor : Filozofska fakulteta, Mednarodna založba (Zora; 65), 2009. – 137 s.

4. Hladnik M. Mladini in prostemu narodu v poduk in zabav / M. Hladnik // Otrok in knjiga 16, – 2002. – S. 27–32.

5. Hrvatske knjige na časnoj listi IBBY-ja. IBBY honourlist (1996–2014.) : katalog izložbe. Zagreb : Knjižnice grada Zagreba, Gradska knjižnica : Hrvatskicentar za dječjuknjigu, Hrvat-ska sekcija IBBY, 2014.

6. Knjige hrvatskih autora prevedene na strane jezike iz fonda Odjela za djecu i mladež Hrvatskog centra za dječju knjigu (2014). – Zagreb : Knjižnice grada Zagreba, Gradska knjižnica : Odjel za djecu i mladež., 2014. – S. 13–17.

7. Suvremena strana dječja knjiga u Hrvatskoj (izbor 2009. – 2013.) iz fonda Odjela za djecu i mladež. – Zagreb : Knjižnice grada Zagreba, Gradska knjižnica : Odjel za djecu i mladež, 2014.

8. Pregl S. Srebro iz modre špilje / S. Pregl. – Ljubljana : Mladinska knjiga, 2003. – 220 s. 9. Todorovski Z. Vjetrovi Lampeduze / Z. Todorovski. – Zagreb : Naklada Lukom. – 255 s.


SLOVENIAN AND CROATIAN CHILDREN'S LITERATURE

Dragica Haramija

University of Mariboru, Faculty of Education and Faculty of Arts, Koroška cesta 160, 2000 Maribor, Slovenia,

tel.: (00 386) 2 229 36 27, е-mail: [email protected]

This paper introduces three basic guidelines in our research survey: the literary

historical development of Slovenian and Croatian children’s and youth literature from its beginnings until today, the translations of the respective books from Slovenian to Croatian and vice versa, and Slovenian and Croatian children’s and youth literature in a wider con-text next to the most widely acclaimed translations from global children's and youth litera-


271

ture in both languages. The first section was based on a historical method which revealed a detailed development of both national literatures and similar influences of the translated literary works within Slovenian and Croatian canon of original children’s and youth litera-ture. Both national literatures were dealt with from the viewpoint of literary history mile-stones. The second section introduces the translations from Slovenian to Croatian and vice versa, focusing on the literary works translated over the last twenty years, as there was considerably more works translated before the year 1991, which were included in various anthologies and literary history reviews (e.g. by Zlata Pirnat-Cognard, Muris Idrizović, Ivan Cesar, and Jože Pogačnik). Several of them were included also in the Slovenian lan-guage and the Croatian language curriculums in both republics of the former Yugoslavia (representative authors from both literatures). The third section introduces quality literary works which have not been translated to the other language, along with literary works from a wider canon of more recent children’s and youth literature (European context). The works were divided into four homogenous groups based on the following criteria: literary form and genre, theme, stylistic elements, and book format with special emphasis on the picture book format. It is evident that after Slovenia gained its independence, the two lite-ratures parted ways with regards to translations, following examples, and influences, tho-ugh the original productions in both countries still share a very similar realistic cultural, historical, and geographical background.

Key words: children's literature, youth literature, Slovenian literature, Croatian litera-ture.


UDK 811.161.+81’443

NASTAVNO PROUČAVANJE ZBIRKE BAJKI IVANE BRLIĆ MAŽURANIĆ PRIČE IZ DAVNINA

Sofija Kalezić

Fakultet za crnogorski jezik i književnost, Sv. Petra Cetinjskog, bb., Cetinje, Crna Gora, tel.: 068 581 639, e-mail: [email protected]

U radu Nastavno proučavanje zbirke bajki Ivane Brlić Mažuranić “Priče iz davnina” autorka Sofija Kalezić približava mogućnosti interpretativnog pristupa ove nastavne jedi-nice, u najvećoj mjeri obraćajući pažnju na osvjetljavanje istorijskog i mitološkog kontek-sta nastanka predstavljenih bajki, te fabulativnog, motivskog i idejnog aspekta njihovih potencijalnih tumačenja. Predstavljajući četiri od osam bajki ove knjige, koje su najčešće zastupljene u nastavnim programima – Kako je Potjeh tražio istinu, Ribar Palunko i nje-gova žena, Regoč i Šuma Striborova, Kalezić pruža interpretativni model koji odgovara osnovnoškolskom obrazovnom sistemu na dvočasu domaće lektire. Iz priložene interpre-tacije nastavnik može preuzeti istraživačka pitanja i ostale pojedinosti koje smatra svrsi-shodnim pri oblikovanju vlastitog metodičkometodološkog pristupa. Ivana Brlić Mažura-nić je u svojim bajkama prikazala nevjerovatne svjetove, s umjerenošću izraza koji je shvatljiv i najmlađim čitaocima. Njene priče su istovremeno jednostavne i duboke; mogu se tumačiti na više nivoa, što govori o autorkinoj velikoj pripovjednoj snazi i polivalent-nosti poruka knjige Priče iz davnina.

Ključne riječi: hrvatska književnost, interpretacija, umjetnička bajka, mitologija, stari Sloveni.


Istraživačka pitanja i zadaci: 1. Šta su umjetničke bajke? Ko je autor zbirke bajki “Priče iz davnina”? Navedite

osnovne biografske podatke o Ivani Brlić Mažuranić. Šta je čuvenu hrvatsku književnicu inspirisalo da napiše ovo djelo? Ko su glavni junaci njenih bajki? Nabrojte junake koji su vam se posebno dopali ili one koji su vam najduže ostali u pamćenju. Koji elementi su u njihovom umjetničkom strukturiranju realni, a koji irealni?

2. U koje vrijeme se odvija fabula većine ostvarenja iz zbirke “Priče iz davnina”? Nabrojte pojedinosti specifične za vrijeme i mjesto vršenja radnje u ovim bajkama. Po ko-jim elementima su one slične, a po kojim različite od većine narodnih ili umjetničkih bajki koje ste do sada imali prilike da pročitate? Da li vas ova ostvarenja više podsjećaju na na-rodnu ili umjetničku bajku? Navedite razloge.

3. Od koliko bajki se sastoji knjiga “Priče iz davnina”? Nabrojte bajke pojedinačno po naslovima. U kratkim crtama opišite glavne junake, uočavajući pozitivne i negativne karakteristike njihovih ličnosti. Koja bajka vam se posebno dopala i iz kojih razloga? Kak-va astmosfera u njoj preovlađuje? Ukratko prepričajte sadržaj odabrane bajke.

4. Da li se pri umjetničkom osmišljavanju pojedinih junaka (Bjesomar, Svaroščić, Mo-koš, djed Neumijka, baba Poludnica itd.) ova književnica koristila folklornom i mitološkom

Kalezić S., 2018

Nastavno proučavanje zbirke bajki Ivane Brlić Mažuranić… ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

273

građom? Čiju mitologiju autorka umeće u fabulu svojih bajki? Po kojim pripovjedačkim svojstvima su ove bajke originalne i samosvojne? Da li u njihovom završetku pobjeđuje dobro ili zlo? Da li u njima postoje junaci koji nijesu dati kao statični likovi, već kao oni koji se kroz radnju djela mijenjaju?

5. Po kojim elementima i u kojim djelovima bajke Ivane Brlić Mažuranić sadrže ka-rakteristike narodne pjesme? Označite date djelove i naglas pročitajte. Navedite pojedine njihove fragmente pisane u desetercu. Šta na osnovu zapaženih pojedinosti možete zaklju-čiti o načinu pripovijedanja Ivane Brlić Mažuranić? Podvucite i nabrojte neobične izraze i rečeničke sklopove, određujući im smisao. Koji narativni elementi čine njen stil i jezik sočnim, samosvojnim i slikovitim?

6. Zbog čega je Ivana Brlić Mažuranić dobila epitet hrvatskog Andersena? Uporedite pojedina ostvarenja ovog danskog književnika sa bajkama Ivane Brlić Mažuranić. Po kojim osobinama su ova djela slična, a po kojima različita? Čije bajke vam se više dopadaju i iz kojih razloga? Da li vas “Domaći” iz “Šume Striborove” podsjećaju na junake pojedinih umjetničkih bajki? Kojih? Prepoznajte i uspostavite paralelu između junaka iz zbirke “Priče iz davnina” i junaka čuvenih ostvarenja Hansa Kristijana Andersena, braće Grim i Šarla Peroa.

7. U kojem ostvarenju iz zbirke “Priče iz davnina” se posebno slavi materinstvo, a u kojem vjernost, sestrinska odanost, mudrost i ostali duhovni kvaliteti? U kojem djelu su prikazane ljepote i čuda podvodnog svijeta? Pročitajte Andersenovu bajku “Mala sire-na” i uporedite je sa ostvarenjem “Ribar Palunko i njegova žena”. Koja tri osnovna ideala ili težnje prožimaju oba djela, odnosno njihove protagoniste? Da li su junaci bajke Ivane Brlić Mažuranić fantastična stvorenja ili obični ljudi iz nižih socijalnih staleža? U čemu se sastoji njihova vizija srećnog života?

8. Izdvojite junake na pozitivne i negativne, realne i imaginarne, one koji se kroz fa-bulu djela transformišu i one koji ostaju isti. Podvucite pasuse teksta koji sadrže opise porodične sreće, topline doma i mirnog porodičnog okrilja. Označite djelove bajki u koji-ma su iskazani originalni opisi pejzaža. Izdvojte segmente teksta koji su na vas ostavili najintenzivniji doživljaj u smislu upečatljivosti portreta, uvjerljivosti umjetničkih opisa ili autentičnosti autorskih ideja.

9. Koje osnovne ideje daju pečat stvaralačkom izrazu Ivane Brlić Mažuranić? U kojim djelovima njenih bajki su istaknute humane poruke i opšteljudske istine? Koji junaci su nosioci žrtvovanja za dobrobit drugih? Kakve sile im, po pravilu, pomažu i vode ih ka srećnom razrješenju? Definišite motive u bajkama iz zbirke “Priče iz davnina”. Da li u završetku ovih ostvarenja pobjeđuju oni koji su snažni i lukavi ili junaci koji su na strani dobra i nevinosti? Objasnite razloge iz kojih su spisateljičine simpatije na strani onih drugih.

10. Koji mitski junaci predstavljaju personifikaciju određenih prirodnih sila? Da li su oni odslikani kao viša bića ili kao likovi podložni ljudskim slabostima? U kojim bajkama su prikazani predmeti koji nose ljudski zavjet, štiteći junake od zlih sila? Kakav je jezik i stil umjetničkog izražavanja Ivane Brlić Mažuranić? Nastojte da nabavite zbirku umjet-ničkih bajki ruskog pripovjedača A. Afanasijeva i da uspostavite pojedine paralele između njegovog načina pripovijedanja i narativnog modela koji koristi Ivana Brlić Mažuranić.

Umjetnička bajka kao književna vrsta i inspirativna izvorišta “Priča iz davnina”. Na početku časa nastavnik će zajedno sa učenicima obnoviti njihova znanja o književnoj

Sofija KALEZIĆ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

274

vrsti bajke koja su stekli tokom prethodnih perioda slušanja nastave maternjeg jezika i književnosti. Bajka (gatka) je narodna, kompleksna pripovijetka, sastavljena od niza mo-tiva, u kojima dominiraju elementi čudesnog, koja zauzima nadređeno mjesto u okvirima narodnog stvaralaštva. Evropsku i južnoslovensku umjetničku bajku karakteriše zanimlji-vost naracije, događaji i čudesne scene kojima se junak motiviše na putu do konačnog ci-lja, a poruka koja je uglavnom vaspitne prirode sadržana je u poenti. U najljepše bajke svijeta ubrajaju se bajke braće Grim, Hansa Kristijana Andresena, Šarla Peroa, Oskara Vajlda, Ivane Brlić Mažuranić i ostalih autora. Po dužini vremena u kome se djeca za nju interesuju i po intenzitetu tog interesovanja, sa bajkom se ne može uporediti nijedna druga književna vrsta.

Riječ je o književnoj vrsti s kojom se djeca najranije srijeću i koja u njihovoj psihi i doživljaju ostavlja najintenzivniji trag. Njeni junaci predstavljaju nosioce vrlina koje kra-se heroje priča iz klasične starine i epova. Osnovna situacija od koje se često u bajkama polazi jeste potraga, pa se pred junake po pravilu postavlja zadatak koji mora biti razrije-šen da bi cjelokupna junakova akcija bila realizovana. Rješavanje zadatka stavlja na pro-vjeru osobine koje treba da posjeduje heroj, a od pripovjedačevog pogleda na različite ži-votne manifestacije, zavisi karakter, redosljed i simbolika situacija kroz koje prolaze junaci.

U uvodnom segmentu časa proučavanja zbirke bajki Ivane Brlić Mažuranić Priče iz davnine, nastavnik će učenikepodsjetiti na osnovne odlike umjetničke bajke, na primje-rima bajki braće Grim, Šarla Peroa i Hansa Kristijana Andersena koje su do sada imali pri-like da pročitaju (Crvenkapa, Ivica i Marica, Djevojčica sa šibicama, Mala sirena).Glavni junaci umjetničkih bajki su često realni ljudi, bili oni carevići ili pripadnici puka. U bajka-ma Ivane Brlić Mažuranić, osim fantastično osmišljenih likova kakve predstavljaju vile ili mitološkabića (Svaroščić, Bjesomar, Domaći, Mokoš), kao i predstava čudesne šume (“šu-ma Striborova”), pojavljuje se i niz junaka iz realnog svijeta: ribar, djevojka, baka, Potjeh i njegova braća itd.Sama autorka je u pismu pisanom sinu Ivanu, 1938. godine navela podatak da se za koncipiranje svojih bajki upravo inspirisala knjigom Afanasijeva Pogledi drevnih Slovena naprirodu:

“Jedne zimske večeri bio je naš dom protiv običaja tih, nigdje nikoga, sobe velike, svuda polutama, u pećima oganj. Iz poslednje sobe – velike blagovaone začuje se: “Kuc, kuc!” “Tko je?” upitam. Ništa! Opet: “Kuc, kuc!” “Tko je?” I opet ništa. Nekim tajnovitim strahom stupim u veliku blagovaonu, i najednom: radostan prasak, udarac, mala eksplozi-ja! U velikom kaminu prsnula je na vatri borova cjepanica. Na vratašca kamina izletješe mi u susret iskrice, kao da je roj zvjezdica, a kad raskrilih ruke da uhvatim taj živi zlatan darak, podigle se one pod visoki strop i... nije ih više bilo. Čitala sam u ono doba Afanasi-jev Vozrecija drevnihSlavjan na prirodu – padoše mi u taj tren na pamet “domaći”. I tako onaj roj iskrica – zvjezdica ipak bi uhvaćen – i to u Šumi Striborovoj, i ona nastade upravo usljed njih” [1: 206–207].

Predmetnost ostvarenja Pričeiz davnine, na šta i njegov naslov upućuje, utemeljena je na autorkinom poznavanju slovenske mitologije, koje je nadograđeno originalnim umjetni-čkim predstavama. U svojim pisanim uspomenama autorka je objasnila motive za nastanak knjige Priče izdavnina – željela je svojoj djeci da pruži dobru lektiru. Naravno, u pozadini takvog nastojanja stajao je stvaralački nagon i veliki talenat.


275

Ivana Brlić Mažuranić – život i rad. Nakon uvodnog dijela časa, nastavnik će uče-nike upoznati sa elementarnim biografskim podacima vezanim za život i djelo ove hrvat-ske književnice. Ivana Brlić Mažuranić (Ogulin, 1874 – Zagreb, 1938), potiče iz poznate intelektualne građanske porodice. Njen otac Vladimir Mažuranićje bio pisac, advokat i isto-ričar. Djed joj je bio slavni političar, hrvatski ban i pjesnik Ivan Mažuranić, a baka Alek-sandra – sestra jezikoslovca Dimitrija Demetra.

Ivana se školovala privatno i stekla široko obrazovanje i poznavanje stranih jezika, pa su joj i prvi književni pokušaji pisani na francuskom jeziku. S porodicom se iz Ogulina preselila u Karlovac, a potom u Jastrebsko. Kada se 1889. udala za političara Vatroslava Brlića, seli se u Brod na Savi (danas Slavonski Brod), gdje je živjela većinu života koji je posvetila obrazovanju i književnom radu. Kao majka sedmoro djece, upoznala se s dje-čjom psihom, te razumjela čistoću i naivnost svijeta djece.

Publikovala je sljedeća ostvarenja: Valjani i nevaljani – pripovijetke i pjesme za dječake, Škola i praznici –zbirka pjesama i pripovjedaka za djecu, Slike, pjesme, Čudnovate zgode šegrta Hlapića, roman za djecu, Priče iz davnine, Knjiga o omladini, crtice, Iz arhive obitelji Brlić u Brodu na Savi, Jaša Dalmatin, potkralj Gudžerata, roman, Srce od licita-1905. do 1945 godine. Neke od njenih knjiga ilustrovao je poznati hrvatski ilustrator Ivan Antolčić.

Zbirka je prvi put objavljena 1916. godine i već je tada postigla nevjerovatan uspjeh. Prvo izdanje sadržavalo je šest priča, a u drugo izdanje, koje je štampano 1926. godine, dodate su još dvije priče –Lutonjica Toporko i devet Župančića i Jagor. Brlić Mažuranić bila je toliko značajna spisateljka svog vremena da je zbog književnih radova, među koji-ma je i ova zbirka, čak četiri puta predlagana za Nobelovu nagradu za književnost. Uz to, bila je prva žena primljena u Akademiju nauka i umjetnosti, pa je ovim ostvarenjima zavri-jedila nadimak “hrvatski Andersen”. “Školska knjiga” je ustanovila književnu nagradu Ivana Brlić Mažuranić 1971. godine radi razvijanja književnog stvaralaštva za djecu i omladinu. Zbog prozne virtuoznosti nazivana je hrvatskim Tolkinom, spisateljkom koja poseže u fantastični svijet sopstvene mitologije. Svojom narativnom originalnošću i svježinom rav-nopravno ona stoji “rame uz rame” s velikanima svjetske književnosti za djecu i mlade.

Vlastito mišljenje o nazivima slovenskih božanstava, koji i za same istoričare predsta-vljaju veliku enigmu, izrekao je Nenad Gajić u knjizi Slovenska mitologija: “Prilično je jasno da svaki od bogova ima svoju osobenu funkciju unutar sistema stare slovenske vere. Slovenski panteon su, prema različitim tumačenjima, činili Svarog, Perun, Stribog, Dajbog, Svaroščić, Volos, Crnobog, Belobog, Triglav, Svetovid, Jarovid, Ruševid, Pripegalo, Simargl, Horš... ali i boginje Vesna, Devana, Živa, Mokoša, Morana, Lada. Ipak, etimolozi i naučnici koji su proučavali staru religiju nisu se dovoljno pozabavili identifikovanjem svakoga od ovih bo-žanstava ili nisu imali smelosti da svoje pretpostavke iznesu u jasnoj formi” [12: 36].Važno je znati da nijedan prizor, fabula ili njen razvoj, nijesu nađeni gotovi u našoj mitologiji. Kako i sama književnica kaže – mitologija starih Slovena predstavlja polje ruševina, iz koga kao sačuvani stubovi izviruju upravo imena.

Kako je Potjeh tražio istinu. Nastavnik će učenike motivisati da uz njegovo vođenje prepričaju prvu bajku u zbirci pod nazivom Kako je Potjeh tražio istinu. U cilju izvođenja pouzdane interpretacije u srednjim i završnim razredima osnovne škole, on se može koristiti knjigom Dubravke i Stjepka Težaka Interpretacija bajke, na čijim stranicama autori predlažu


276

model nastavne obrade ove bajke. U navedenoj interpretaciji oni je sažeto prepričavaju, akcen-tujući karakterne osobine likova, simboliku i idejnost ostvarenja. Ne izostaju ni napomene u vezi sa iżvorištima bajkovnih elemenata i autorkinim odstupanjima od klišea narodnih bajki.

Radnja bajke o junaku Potjehu je smještena u davno doba usred krčevine i stare buko-ve gore, u zamišljenom predjelu između Vjestove kolibe i Svarožićevog dvora gdje se iz-mjenjuju oblaci, šume i proplanci.Fabulativni plet autorka započinje slikom starca koji je u šumu poslao tri unuka – Ljutišu, Maruna i Potjeha da pronađu med. Maruna je zaslije-pilo njegovo novostečeno bogatstvo, dok je Ljutiša bio obuzet gospodovanjem. Zbog toga svega oni su izgubili ljubav, saosjećajnost, osjećaj dužnosti i čovječnost.

Marun i Ljutiša su svakim danom sve više zanemarivali djeda, a na kraju su osjećali prema njemu i odbojnost. Tako su ga zatvorili u kolibu koju su potpalili. Književnica nam ovom bajkom prikazuje kako se sukobljavaju dobro i zlo jer dok je Svarožić simbol dobra, Bjesomar označava zlo. Bjesomar šalje svoje male nakaze bjesova koji su bili njegovi po-moćnici, kako bi opsjedali junake i usmjeravali ih prema zlu.

“Ele, jednoga jutra zamislio bijes novu dangubu. Popeo se on na vrh stijene na kojoj bijaše strma vododerina u kamenu, zajašio glatki klipić i spustio se po vododerini kao mu-nja. Omili bijesu odmah ta igra kao ni jedna druga, te mu se prohtjelo društva za nju. Uze on dakle travu i zazviždi u travu preko stijene i šume, a ono iz grmlja, kamenja, iz rakite i šaša dotrkaše, dođipaše mali bjesovi kao onaj prvi. On njima zapovijeda, a oni svaki uh-vatiše po klipić, pa na stijenu. Pa da vidiš kako sjedoše na klipiće, te kad poletješe niz vo-doderinu! A bilo ih svake ruke i svakog plemena bjesovskoga. Crveni kao crvendaći, ze-leni kao zelembaći, rutavi kao janje, golišavi kao žabe, rogati kao puž, šušati kao miš. Tak-vi oni lete niz vododerinu na svojim klipićima, kao luda vojska na ludim konjima. Lete niz stijenu, jedan drugome za petama i ne zaustavljaju se do pol zaravanka gdje ležaše velik kamen, sav obrastao mahovinom. Tu se zaustavljaju na mahovini te se od velikog zamaha i od puste ludorijekoprcaju jedan preko drugoga” [13: 18].

Svarožić je rekao unucima da ne ostavljaju djeda i da ne idu nikuda dok ne vrate ljubav prema njemu. Iako je Potjeh mislio da će se istine sjetiti dubokim razmišljanjem, on je ljubav prema djedu njegovao duboko u srcu. Nije znao da se ljubav i iskrenost ne mogu dobiti razmiš-ljanjem, već se nose u duši. I pored toga što nije želio, ipak je nanio bol djedu, pa je morao če-kati da ga on oslobodi krivice. Na kraju bajke je Bjesomar poražen, Marun i Ljutiša su se vra-tili na krčevinu gdje su pošteno živjeli, dok je Potjeh s djedom uživao u Svarožićevom dvoru.

O fenomenu realnog čovjeka kao glavnog junaka u fantastičnom svijetuproze za dje-cuove književnce pisao je Slobodan Ž. Marković: “Priča Kako je Potjeh tražio istinu je jedna od retkih u Brlićkinoj zbirci u kojoj je komponenta mitologije starih Slovena pribli-žena mistici novog veka. Naime, po raspletu sukoba dobro je pobedilo zlo – Bjesomar i bjeovi su pobeđeni, ali stradalnik Potjeh i deda Vijest po oblacima se blaženo uznose u Svaroščićeve dvore u kojima se odvija zagrobni život. Kada su se Marun i Ljutiša oslobodili svojih zlih duhova, nastavili su da žive ljudski život na dedovoj krčevini i da lo-že vatru – “Sveti oganj” simbol trajanja, kojim se produžava čovekova vrsta” [3: 122].

Marunu i Ljutiši su u završnici bajke zablude oproštene; njihovi loši postupci su op-ravdani jer su ih usmjeravali zli dusi. Sjajni zagrobni život u Svaroščićevim dvorima na oblacima Potjehu predstavlja nagradu za vrline i stradanja na ovome svijetu. Epilog ove


277

bajke u skladu je sa hrišćanskom etikom. On sadrži poruku da čovjek može biti zaslijep-ljen materijalnim stvarima i strastima, ali da ima i mogućnosti da sagleda osnovne životne vrijednosti kroz ljubav prema bližnjem i požrtvovanje.

Karakterističan broj tri pojavljuje se u slici trojice braće i njima namijenjenih bjesova, u tri puta navedenoj ideji o ljubavi prema bližnjemu, u trima kružnim putovanjima braće na rubu Svaroščićeve kabanice, u tri dana Potjehovog razmišljanja prije donošenja odluke o odlasku, kao i u trima bitnim odrednicama svijeta ljudi – bogatstvu, moći i mudrosti.

Ribar Palunko i njegova žena. Bajka Ribar Palunko i njegova žena posjeduje najbo-gatiju mitološku podlogu među svim bajkama iz ovoga djela. Kroz njeno recipiranje čitao-ci sreću bića iz slovenskog mita (Zora djevojka, morski kralj, morske djevice, nemani u vodama oko ostrva Bujana), kao i mitsko ostrvo Bujan, na kome je po vjerovanju starih Slovena bio raj. Stoga je preporučljivo da nastavnik učenicima prije interpretacije bajke pojasni nazive junaka i toponima koje autorka u ovoj bajci koristi.

Sve mitološke predstave spisateljka je vezala za konkretne prirodne fenomene. Tako je dočaran ambijent mora, sa svitanjem zore, pojavom vjetrova, oblaka i bura, stvaranjem ta-lasa i vrtloga. Takođe, pažljivo su odslikani prizori oblika morske vegetacije i njegovih mističnih dubina. Važan dio radnje bajke odigrava se u plavetnilu mora, što je književnici omogućilo da, slično Andersenu u Maloj sireni, stvori čudesne koloritne umjetničke prizore.

Branka Brlenić-Vujić u tekstu U potrazi za izgubljenim domom piše o građenju likova na osnovama moralnih i etičkih vrijednosti, kao primjer navodeći ovu bajku: “Ljepotom jezika, čarobnošću priče koja ostaje u našem pamćenju Ivana Brlić-Mažuranić vodi dijalog s otvorenom upitanošću Dobra i Zla, povezujući znakove hrvatske i europske kulture s motivom pronalaženja spoznaje smisla egzistencije u slici svijeta oblikovanog u duhovnoj topografiji mitskog i bajkovitog promišljanja i kršćanskog svjetonazora, legende i sage. Otuda uznošenje likova po osi moralnih vrijednosti Ženskog načela i djetinje čistoće obiteljskog doma” [9: 24].

U čudesnu sliku dvorane Morskog kralja “utkani” su realni detalji izgleda morskog dna – koralji, školjke, pijesak boje zlata, svjetlost koja se prelama i rasipa kroz debele sl-jeve mora i njom se dočarava panorama dubina i nestvarnih oblika. Novo Vuković smatra da je “I u ostalim bajkama autorka pokazala izuzetnu snagu imaginacije. Stvarajući čudes-ne likove iz natprirodnog svijeta, ona je očuvala osnove kolektivne predstave obogaćene nizom detalja. Sa druge strane, stvarajući likove iz realnog svijeta, izvjesno je odstupila od shematizma narodne bajke, apostrofirajući do kraja neku njihovu etičku ili duhovnu di-menziju. Njene bajke su nerijetko i priče o moralnim preobražajima, o snazi ljubavi, veličini žrtve i slično. Ipak, tri osnovna ideala prožimaju njene priče, a u skladu sa tim i osnovne protagoniste – istina, dobrota i ljepota, koji su osnov konstruktivnog življenja u svijetu i njima treba nadahnjivati sve ljude, a posebno mlade” [6: 171–172].

Putovanje ribara Palunka i njegove žene na obali mora koje dobiva oznaku arhetipskog mjesta luke i usidrenosti plovidbe, otkriva potrebu povratka junaka u zavičajnost dje-tinjstva: “Oglednu se Palunko i kliknu: – “E, čuda mi divnoga, čitava poljana od zlatnog pijeska!” Ono samo misli Palunko da je poljana kolika je, al’ ono bila velika dvorana Kra-lja Morskoga. Oko dvorane stoji more kao mermerni zidovi, nad dvoranom stoji more kao svod stakleni. Od kamena od Altira plavi svijetlo kao plava mjesečina. Ovjesile se nad dvoranom grane od bisera, uzdigli se po dvorani stolovi od koralja. A na kraju, na drugom


278

kraju svirale gdje svire i sitni praporci gdje biju, onamo u zlatnome pijesku uživa i počiva Kralj Morski. Pružio se u zlaćani pijesak, samo volujsku glavu podigao – ukraj njega ploča od koralja, iza njega živica od zlata” [13: 11].

Kao i u ostalim autorkinim bajkama, noseći pomenute ideale, junaci koji su poput Pa-lunka i njegove žene obični ljudi niskog socijalnog porijekla, uspijevaju da ostvare ideal srećnog života koji se ne sastoji u sticanju bogatstva, već u ljubavi i slozi. Ribar Palunko je čeznuo za bogatstvom kojim bi zbrinuo svoju siromašnu porodicu, ne shvatajući da se naj-veće njegovo blago – žena i njihov maleni sinčić Vlatko – već nalaze uz njega.

Autorka je morskom kralju i njegovoj moći kontrastirala ljubav između bračnog para, koja je jača od svih natprirodnih sila. Fantastičan svijet u kojem se kreću Palunko i njegova žena prikazan je putem različitih simbola i mitoloških likova. Slike čudotvorne moći podvodnih nemani, morskih divova i careva, orijaških zmijurina i ptica gvozdenog kljuna, obogaćuju maštu mladih čitalaca i bude želju za recipiranjem ostalih bajki iz ove knjige.

Regoč. U fabulativnom sloju bajke Regoč prepliću se životi stvarnih likova (poput seljaka i čobana) i nestvarnih kao što su vila Kosjenka, div Regoč i životinje. Prvi dio priče je smješten u izmišljeni grad Legen, u kojem Regoč gubi vrijeme brojeći kamenje, a drugi – u dolinu između dva sela, mjesto koje postoji u realnosti. Glavne junake ove bajke – Regoča i Kosjenku, autorka je umjetnički prikazala putem kontrasta jer dok je on ogroman, nezgrapan i divalj, ona je mala, skladna i ljupka.

Na jednom mjestu u bajci on će kotaricu sa Kosjenkom u njoj objesiti o svoje uvo i ona će tako upoznavati svijet, što je unikatan motiv na koji ne nailazimo u drugim bajka-ma. Ova dva lika brinu se jedno za drugo i pomažu koliko je to god potrebno, što je takođe specifično za junake tako različitih fizičkih i psihičkih osobenosti. U bajci se cijelo vrijeme suprotstavljaju dvije velike sile: s jedne strane je ljubav kao jedna od najvećih vrijednosti, a s druge strane je mržnja koja je sinonim nečistih ljudskih strasti i zla.

U knjizi Hrvatska književnost za djecu, Muris Idrizović primjećuje da se u ostvarenju Regoč prvo pojavljuju slike konja: “Noć je bila divna, konjari zaspali, kad su s oblaka do-letjeli. Mitološko biće Kosjenka, mala razigrana vila željna igre i ljubavi spušta se iz svojih nebeskih odaja u realnost života. Dopada u ljudske situacije, napuštena od svoje majke vile i bez niske bisera koji su je izbavljali iz nevolja i bili putokaz, svjetiljka u životu. Kao u svakoj bajci ili pripovijesti, suočiće više svojih svjetova. Regoč će biti izvučen iz svoje hiljadugodišnje tame i besmislenog brojanja kamenja u razorenim zidinama grada i ubačen u događanje, u realni život. Čemu inače tolika orijaška snaga? Zar čovjek nije na svijetu zato da osmisli svoje postojanje na način koji će ovjekovječiti njegovo prisustvo i potčiniti sebi razorne moći prirode? Kosjenka, ta ljupka, čudesna, mala i zanosna vila uvući će Re-goča u iskušenja, pokrenuti nagomilanu snagu u njemu da služi životu, čovjeku, koji je u bajci predstavljen u vidu najmudrijeg djeteta Lilja” [4: 106].

Ova bajka je od svih iz knjige Priče iz davnina najčešće uključena u nastavne progra-me osnovnog obrazovanja kao školska lektira, tj. odlomak eksponiran u čitankama pod na-zivom Kosjenka i Regoč. Njena radnjaje vrlo dinamična – ambijent i pejzaž se stalno mije-njaju (šume, bregovi, podzemni svijet, nasipi, livade), pa učenicima neće biti teško da na tabli napišu kompoziciju ove priče, ispunjenu elementima etno fantastike, koja se sastoji iz dva osnovna dijela:


279

1. dio: Kosjenkina igra s konjem, u kojoj ona otkriva sela pod gorom, Regoča u Le-genu, potonuli svijet podzemlja;

2. dio: Kosjenkina igra s pastirima. Igrajući se na pašnjaku, ona rasipa biser, spašava djecu od poplave i obnavlja selo s djecom.

U skladu sa ova dva globalna plana priče, oni mogu odrediti podnaslove svakog od-lomka, npr:

1. Vesela Kosjenka se igra s djecom; 2. Sela pod gorom obuzeta mržnjom; 3. Ona sreće Regoča; 4. Opis svijeta podzemlja; 5. Poplava i spašavanje; 6. Zajedničko obnavljanje sela. Mala vila Kosjenka u toku razvoja radnje u bajci Regoč gubi osobine svojih vilin-

skih moći, postajući obična djevojčica koja sreću nalazi u ljudskom svijetu, što je su-protan fabulativni obrazac u odnosu na tradicionalnu bajku u kojoj običan čovjek stiče bogatstvo i moć. Osnovna ideja bajke je da pravo drugarstvo ne poznaje granice. Poka-zuje se da uprkos velikim razlikama, kao što su one između Regoča i Kosjenke, ova dva junaka veže iskreno prijateljstvo. Potom će učenici pojedinačno određivati potencijalne poruke ovog ostvarenja, kao što mogu komentarisati biblijsku misao iz Matejeva Jevan-đelja: Ljubite neprijatelje svoje, činitedobro onima koji vas mrze i molite se za one koji vas progone.

Učenici svoja mišljenja mogu iznositi individualno ili u parovima. Osnovna poruka ove bajke je vrijednost svakog čovjeka. Svaki pojedinac, bez obzira na svoju snagu i moć, može pomoći drugome u nevolji, što je smisao njegovog boravka na zemlji. Dobra i nevi-na srca u bajci Regoč izrodila su život bez mržnje, zavisti i podjela. Poruke ovog ostvare-nja s jedne strane pokazuju kakve sve posljedice može da prouzrokuje nesloga, a s druge – uče nas o najvažnijim životnim vrijednostima kao što su prijateljstvo, dobrota, strpljenje i tolerancija.

Šuma Striborova. Od ukupno osam bajki, koliko ih ima u knjizi Priče iz davnina, prva je nastala Šuma Striborova. Riječ je o ostvarenjukoje u ovom djeluemanira najkom-pleksniju i najuniverzalniju poruku. Bajku je ilustrovala hrvatska ilustratorka Cvijeta Job, a slika za ovu bajku našla se na poštanskoj markiRepublike Hrvatske iz 1965. godine.

“Od osam bajki iz zbirke Priče iz davnine najbolje su i djeci najbliže: Šuma Striborova, Regoč, Jagor i Kako je Potjeh tražio istinu”, o značaju ovog djela piše Milan Crnković. “Šuma Striborova, koja najbolje ujedinjuje sve spisateljičine kvalitete – tematske i stilske, već se danas može smatrati klasikom naše književnosti. Teško je naći djelo gdje bi na tako malom broju stranica bilo skupljeno toliko ljepote. Šuma Striborova sama za sebe vrijedi više nego deseci i deseci knjiga što su ih u istom razdoblju napisali drugi pisci” [5: 49–50]. Motiv majke koja svojom ljubavlju i spremnošću na žrtvu uspijeva da preporodi zabludjelog sina, dominantan je u ovoj priči ispunjenoj kako paganskim, tako i hrišćanskim elementima.

Na stranicama ovog ostvarenja, autorka nam priča o starici, njenom sinu i snahi-zmiji. Učenicima neće biti komplikovano da prepričaju sižejnu osnovu bajke: zmiju-djevojku je sin našao u šumi, učinila mu se prikladnom za suprugu i doveo ju je kući potpuno nesvje stan njenog porijekla. Snaha vrlo brzo počinje da razotkriva svoju zmijsku ćud i grubo se


280

odnosi prema baki, koja njeno ponašanje trpi radi mira u kući i ljubavi prema sinu. U tre-nutku kada baka pali vatru na ognjištu da se ogrije, iz plamena iskaču maleni dobri šumski duhovi – Domaći, izvodeći svakakve vragolije. Najnestašniji od njih je čovječuljak sa ši-ljatom crvenom kapicom i u opančićima, čije je ime Malik Tintilinić.

“Dalo se baki načudo što je ovo ovako u noći, i ona uđe u kuhinju. Kad ona tamo, ali ono se na ognjištu istom rasplamsale luči, a oko plamena zagrali “Domaći”, sve sami mu-žići od jedva po lakta. Na njima kožusi, kapice i opančići crveni kao plamenovi, kosa i brada sive kao pepeo, a oči žarke kao živi ugljen. Izlazi njih sve više i više iz plamena, svaka luč po jednog daje. Kako izlaze, tako se smiju i vrište, prebacuju se po ognjištu, cikću od veselja i hvataju se u kolo. Pa zaigra kolo: po ognjištu, po pepelu, pod policu, na stolicu, po ćupu, na klupu! Igraj! Igraj! Brzo! Brže! Cikću, vrište, guraju se i krevelje. Sol prosuše, kvas proliše, brašno rastepoše – sve od velike radosti. Vatra na ognjištu plamsa i sjaji, pu-cka i grije, a baka gleda i gleda. Nije joj žao ni soli ni kvasca, nego se raduje veselju što joj ga bog šalje na utjehu” [13: 92–93].

Brojni slovenski mitolozi spominju kućna božanstva, a Afanasijev ih predstavlja kao male, debeljuškaste čovječuljke, dlakave, bosonoge i obučene u pepeljasta odijela. Po jed-noj verziji (Spasoje Vasiljev), u pitanju su duše predaka, inkarnirane u oblike različitih lju-di i životinja, a po drugoj (Franjo Ledić), riječ je o pobunjenim anđelima koje je vrhovni bog Svarog prognao na zemlju i od njih stvorio božanstva drugog reda.U ovom ostvarenju Domaći predstavljaju metaforu za domaći ambijent, vatru i ognjišta.

Snahinu zmijsku prirodu lukavstvom razotkrivaju mladićeva majka i Malik Tintilinić, koji je bakinu snahu namamio da pred svojim mužem i stanovnicima sela isplazi rascijep-ljeni zmijski jezik, tako što je ispod kokoške podmetnuo svračja, a ne kokošja jaja. Kada je snaha zapalacala jezikom, svima je bilo jasno da je u pitanju zmija koja se prikrivala.

“Inače, Šuma Striborova predstavlja pravu apoteozu materinstvu”, Novo Vuković po-sebnu pažnju pridaje idejnom kontkstu ove bajke. “Centralni lik te bajke jeste majka, koja svojom ljubavlju i spremnošću na žrtvu uspijeva da preporodi zabludjelog sina. U jednoj, kako je neko nazvao “antifaustovskoj” sceni, ona odbija čak i fantastičnu mogućnost po-vratka u mladost, jer bi to značilo ostavljanje sina na milost i nemilost zlim silama. Fantas-tični konflikt najvećih ljudskih motiva, riješen je, u skladu sa principima jedne dublje etike i filozofije, pobjedom motiva materinstva. Ne treba, možda, ni upozoravati na okolnost da je pomenuti konflikt samo i moguć u kontekstu bajke ili fantastike, te da je tu okolnost autor i iskoristio da pokaže do kojih visina seže snaga materinstva” [6: 171].

Prološki dio priče je veoma funkcionalno doveden u vezu sa njenim epiloškim seg-mentom jer se na kraju zaista pojavljuje osoba kojoj je draža njena nesreća nego sva sreća ovoga svijeta i šuma prestaje da bude začarana. Baka odbija da se vrati u sopstvenu mladost, uz tvrdnju da bi radije bila nevoljena i neshvaćena, a da ipak zna da ima sina, nego da pomisli da ga nikada nije ni imala. Priča se završava nadrealnom predstavom zemlje koja se tog trenutka provalila i u koju je propao ogromni dub sa dvorovima, nestanka Stribora i Domaćih i ponovnog pretvaranja snahe u guju, dok majka i sin ostaju sami u šumi, jedno uz drugo. Motiv pokajanja i bezuslovnog oproštaja prisutan je i u ovom ostvarenju:

“Pade sin pred majku na koljena, ljubi joj skute i rukave, a onda je podiže na ruke i no-si kući, kuda sretno do zore stigoše. Moli sin Boga i majku da mu oproste. Bog mu oprosti, a majka mu nije ni zamjerila bila. Momak se poslije vjenčao sa onim ubogim i milim


281

djevojčetom, što im bijaše dovela Domaće u kuću. Još i sad sretno žive svi zajedno, pak im Malik Tintilinić u zimnje večeri rado na ognjište dohodi” [13: 101].

U završnici interpretacije nastavnik će zajedno sa učenicima dolaziti do osnovnih ideja i poruka ove bajke. Cjelokupna bajka Šuma Striborova predstavlja slavljenje materinstva, budući da je autorka pokazala do kojih dimenzija seže snaga majčinske ljubavi.

Stil i jezik u bajkama “Priče iz davnina”. Posmatrane po ekspresivnosti jezika i dubini simbolike, bajke iz zbirke Ivane Brlić Mažuranić Priče iz davnina do danas nijesu nadmašene. Ljepota priča, liričnost i poetičnost jednako mame čitaoce, kao i prije jednog vijeka. Od tada do danas, one nadahnjuju svojim porukama o dobru koje je sporo ali sigur-no pobjeđuje i pravdi koja je dostižna. Autorka je spojila osjećajnost majke sa slovenskom osjećajnošću, radošću i tugom, stvarajući takve sadržaje koji obuhvataju ljudski život pre-točen u ruho bajke sa višesmislenim značenjem.

One čitaoce osvajaju ljepotama neprolaznih vrijednosti, zbog čega su i danas aktuelne i rado čitane. “Jezik Priča iz davnina jeste jezik starine” i ljepoti i sočnosti jezika i prefi-njenosti stila ovih bajki piše Dragica Ivanović u pogovoru nazvanom Nove draži sloven-skog mita. “Autorka često upotrebljava stare, skoro zaboravljene hrvatske izraze, dok je struktura rečenice vrlo slična strukturi naše narodne epske poezije. Ona čak opisujući bor-bu između kneza Relje i Zmaja Ognjenog, sa proze prelazi na stihove (junački deseterac, sa cezurom iza četvrtog sloga), mada je taj deseterački zanos prisutan čak i u nekim pro-znim djelovima njenih bajki” [14: 216].

Ivana Brlić Mažuranić kombinuje više tipova pripovijedanja, koje prepliće sa motivi-ma i junacima iz realnog i imaginativnog svijeta. Narodna frazeologija, obilato korišćena kako u Pričama iz davnina, tako i njenim bajkama iz periodike, doprinosi dramatici unu-trašnjeg toka priče. Svijet ove književnice sačinjen je od simbola – mitološka bića se pre-tvaraju u nebeska tijela i imperative života, što je na umjetnički najuspjeliji način realizo-vano u bajci Suncedjever i Neva Nevičica. U monografiji Oblak nad kamenim vratima, Svetlana Kalezić Radonjić piše o uspjelom uklapanju pjesničkog sa proznim govorom u umjetnosti riječi Brlić Mažuranić:

“Iako je autorka pod riječju pjesništvo imala na umu cjelokupno narodno stvaralaštvo, ipak se najdirektnije sličnosti sa narodnim genijem mogu pronaći upravo u stihovima. Ta-ko, na primjer u priči Kako je Potjeh tražio istinu prezentirani su stihovi:

Moj božiću Svarožiću,/ Zlatno sunce, bijeli svijet! Moj božiću Svarožiću,/ Lunajlije, lunaj le!

Očigledna je veza ovih začudnih riječi, ritmova i slika sa našim lirskim narodnim pjes-mama – koledarskim, dodolskim, kraljičkim, ljubavnim, svatovskim... Kao što je poznato, karakterišu ih pripjevi veoma slični već navedenim: koledo, oj dodole, moj božole, leljo, lado le, vojno le...” [11: 138].

Na kraju svih izdanja Priča iz davnina predviđenih za interpretaciju u školi nalazi se rječnik manje poznatih riječi, iz kojeg učenici mogu usvojiti niz njima do tada nepoznatih termina, među kojima je najviše arhaizama, lokalizama i kroatizama (npr. badanj – veliki šuplji obli trupac kroz koji mlaz vode prolazi, pada na vodenički točak i tako pokreće vo-denicu za mljevenje žita; dubrava – šumsko zemljište po dolinskim predjelima koje obiluje vlagom; dvojnice – narodni muzički duvački instrument sa dvije cijevi; gavan – bogat


282

čovjek; hora – podesan čas, odgovarajuće vrijeme za neki posao) i sl. U ovakvim izdanji-ma često se nalaze i tumači imena korišćenih u bajkama, npr. Bjesomar – vladar zlih sila po vjerovanjima starih Slovena; Svaroščić – sunčanu svjetlost zamišljali su naši preci u obliku prekrasnog mladića; otok Bujan – čudnovati otok obrastao bujnim rastinjem na kojem su Sloveni zamišljali raj) itd.

Priče iz davnina ispripovijedane su jasnim i jednostavnim stilom, prijemčivim djeci i mladima što zbog konstrukcije rečenice, što zbog njihove uspele kompozicije. Ivan Goran Kovačić je pisao da pojava ove zbirke u hrvatskoj fantastičnoj književnosti znači isto što i SmrtSmail-ageČengića i hrvatskoj narodnoj epici – djelo kapitalnog nacionalnog značaja, na kojem će se edukovati i vaspitavati generacije djece i omladinaca. Ivana Brlić Mažuranić je baštinila od svoga djeda Ivana Mažuranića i drugih poznatih članova porodice talenat koji ne posjeduje nijedan hrvatski pisac za djecu i omladinu. Ona je u svojim bajkama spojila senzibilnost majke sa slovenskom osjetljivošću, napajajući se na bujnom izvoru narodnog jezika, što je njenim ostvarenjima dalo nov smisao i značenje.

Sintetizacija nastavne jedinice: Univerzalnost ideja i poruka u zbirci bajki Ivane Brlić Mažuranić “Priče iz davnina”. Sa izuzetnim smislom za metaforiku, autorka svjesno preuzima ulogu drevnog tvorca mita ili bajke, realne prirodne pojave “oblačeći” u fantastič-no ruho, dajući im karakter natprirodnog. Sav taj natprirodni kontekst na prepoznatljiv način je vezan za realni život i prirodne pojave. Ove bajke su na literarnu pozornicu donijele svijet “zaogrnut” patinom drevnih slovenskih vremena, koji je Evropi približio slabo poznatu slo-vensku mitologiju. Motive kolektivne imaginacije spisateljka proširuje i uobličava do origi-nalnosti, ne dovodeći u pitanje njihovu izvornu suštinu. Autorska težnja ka stilizaciji i psiho-logizaciji produkovala je time da su junaci u ovim bajkama odslikani u neoromantičarskom maniru, te da one na najbolji način demonstriraju spoj tradicionalnog i modernog.

U ovim bajkama Ivana Brlić Mažuranić je maštom kombinovala realne i nestvarne do-gađaje, uspješno uklapajući opise prekrasnih pejzaža, maštovite radnje i fantastične likove, kako bi prenijela važne životne poruke. Ove priče govore o tome kako čovjek treba da stremi istini, prikazujući jačinu i bezgraničnost majčine ljubavi, povezanost među braćom, veličinu srca junaka, moć oproštaja.

Sa druge strane, u njima je prikazana pohlepa i neumjerenost, kao kontrast pozitivnim ljudskim osobinama. One naglašavaju važnost hrabrosti i ljubavi, a osuđuju neosjetljivost, primitivizam, koristoljublje, osvetoljublje i ostale nehrišćanske i neljudske osobine. Značaj ostvarenja Priča iz davninaogleda se u mogućnosti da se pripovijeda uvijek iznova i da se pouka djela može primijeniti na svakog čovjeka, bez obzira na mjesto i vrijeme u kome živi.

Literatura:

1. Ledić F. Mitologija Slavena (tragom kultova i verovanja starih Slavena), knjiga 1 / F. Ledić. – Zagreb : Tiskara Epoha, 1969. – S. 324.

2. Jelčić D. Etičke i estetičke dimenzije u djelu Ivane Brlić-Mažuranić, u zborniku radova : Ivana Brlić-Mažuranić / D. Jelčić. – Zagreb : Mladost, 1970. – S. 218.

3. Marković S. Realni čovek je centralni lik u fantastičnom svetu proze za decu Ivane Brlić-Mažuranić, u zborniku radova : Ivana Brlić-Mažuranić / S. Marković. – Zagreb : Mladost, 1970. – S. 211.

4. Idrizović M. Ivana Brlić-Mažuranić, u knjizi : Hrvatska književnost za djecu / M.Idrizović. – Zagreb :Nakladni zavod Matice hrvatske, 1984. – S. 322.

5. Crnković M. Dječja književnost / M. Crnković. – Zagreb : Školska knjiga, 1986. – S. 222.


283

6. Vuković N. Uvod u književnost za djecu i omladinu / N. Vuković. – Nikšić : Unireks, 1989. – 350 s. 7. Idrizović M., Jeknić D. Književnost za djecu u Jugoslaviji / M.Idrizović.,D. Jeknić. – Sarajevo :

Književna zajednica “Drugari”, 1989. – S. 652. 8. Vasiljev S. Mitologija drevnih Slovena / S. Vasiljev. – Beograd : Dečja knjiga, 1990. – S. 236. 9. Brlenić-Vujić B. U potrazi za izgubljenim domom, u : Zbornik radova o Ivani Brlić-Mažuranić /

B. Brlenić-Vujić. – Slavonski Brod : Matica hrvatska, 1994. – S. 199. 10. Težak D.,Težak S. Interpretacija bajke / D. Težak, S. Težak. – Zagreb : Divič, 1997. – 343 s. 11. Kalezić Radonjić S. Oblak nad kamenim vratima (Umjetnost riječi Ivane Brlić Mažuranić) /

S. Kalezić Radonjić. – Tuzla : Bosanska riječ, 2011. – S. 224. 12. Gajić N. Slovenska mitologija – panteon bogova, demonologija, mitska mesta, magijski rituali /

N. Gajić. – Beograd : Laguna, 2013. – S. 115. 13. Brlić Mažuranić I. Priče iz davnina / I. Brlić Mažuranić.– Beograd : Štampar Makarije, Podgorica :

Obodsko slovo, 2017. – S. 216. 14. Ivanović D. Nove draži slovenskig mita, pogovor bajkama Ivane Brlić Mažuranić : Priče iz davnina /

D. Ivanović. – Beograd : Štampar Makarije, Podgorica : Obodsko slovo, 2017. – S. 211–216.


TEACHING STUDY OF A COLLECTION OF FAIRY TALES BY IVANA BRLIĆ MAŽURANIĆ STORIES FROM ANCIENT TIMES

Sofija Kalezić

Faculty to Montenegrian Language and Literature,

Sv. Petra Cetinjskog, bb., Cetinje, Montenegro, tel.: 068 581 639, e-mail: [email protected]

In the course of the work Teaching Study of a Collection of Fairy Tales By Ivana Brlić

Mažuranić “Stories From Ancient Times” author Sofija Kalezić approaches the possibilities of an interpretive approach of this teaching unit, paying great attention to the illumination of the historical and mythological context of the creation of these fairy tales, as well as the storytelling, motivational and ideological aspect their potential interpretations. By analyzing the four out of eight fairy tales contained in this book, which are most often represented in the curriculum – How Potjeh Looked for the Truth, Fisherman Palunko and His Wife, Regoc and Forest of Stribor, Kalezic provides an interpretive model which corresponds to the elementary school education system. From the enclosed interpretation, the teacher can take on research questions and other details that they consider appropriate in the design of their own methodical and methodological approach. Ivana Brlić Mažuranić desplays incredible worlds in her fairy tales, with moderation of expression that is understandable to the youngest readers. Her stories are both simple and deep at the same time; they can be interpreted on several levels, which speaks of the author's great narrative power and the polyvalence of the messages of the book Stories From Ancient Times. Fairy tales of Ivana Brlić Mažuranić have remained in the me-mory of many generations because of their originality, beauty and timely lessons. Their uni-versal character makes them contemporary literature, as they say in jargon – they can be read by people aged from 7 to 77 years. The beauty of her stories, the pronounced lyricism and warmth, to this day in their magic of words, inspire the readers' worlds with the images of moral excellence, harmony, and spiritual purity.

Key words: Croatian literature, interpretation, artistic fairy tale, mythology.


UDK 811.163.42(073):[377.36.091.212.7:33]-047.37

OPĆA PISMENOST UČENIKA SREDNJIH EKONOMSKIH, UPRAVNIH I TRGOVAČKIH ŠKOLA

Josip Miletić

Odjel za kroatistiku i slavistiku, Sveučilište u Zadru, Republika Hrvatska,


U radu se donose rezultati terenskoga istraživanja provedenoga s ciljem određivanja razine opće pismenosti učenika srednjih škola iz područja ekonomije, trgovine i poslovne administracije u Republici Hrvatskoj. U istraživanje je uključeno devetnaest razreda (razrednih odjela), odnosno 494 učenika Ekonomske i birotehničke škole u Zadru. Za svaki su stručni smjer u četverogodišnjim strukovnim školama (ekonomist, poslovni tajnik, up-ravni referent, komercijalist) bila uključena četiri razreda, od prve do četvrte godine, a tri razreda za smjer prodavač, od prve do treće godine. Istraživanje nije pokazalo bitan napre-dak opće pismenosti učenika koji su prešli u viši razred, odnosno u viši obrazovni stupanj. Učenici komercijalističkoga smjera redovito ostvaruju najslabije rezultate među učenicima četverogodišnjih strukovnih škola, dok je analiza opisa poslova i radnih zadataka pokazala da je upravo tom smjeru najviše potreban hrvatski jezik u svagdašnjim poslovima. Na te-melju rezultata istraživanja predlažu se izmjene programa Hrvatskoga jezika za učenike srednjih škola iz sektora ekonomije, trgovine i poslovne administracije.

Ključne riječi:hrvatski jezik, opća pismenost, područje ekonomije, trgovine i poslov-ne administracije.


Uvod. Pojam pismenost teoretičari obrazlažu različito. Nema jedinstvene međunarodno prihvaćene definicije. Do 1950. godine podrazumijevala se alfabetska pismenost, a nakon toga se govori o funkcionalnoj pismenosti kao širem pojmu, što podrazumijeva sporazumije-vanje, odnosno sposobnost govorenja, slušanja čitanja i pisanja [Bešter 2003 u 2: 23]. Današnji pojam pismenost podrazumijeva i funkcionalnu pismenost, odnosno proces koji traje cijeli život [2: 23]. Osnovna, elementarna ili opća pismenost podrazumijeva poznavanje čitanja, pisanja i računanja kao osnovnih vještina [2: 22], dok će mnogi pod tim podrazumijevati i razumijevanje osnova tehničkog komuniciranja pomoću crteža i simbola, sposobnost upo-trebe simboličkih poruka [4], pa i “vrlo široke informacijsko-komunikacijske vještine kao i sposobnost da ih se osuvremeni [Witfelt 2000 u 16: 383]”. Mi ćemo se u radu posebno fo-kusirati na opću pismenost učenika, pri čemu ćemo nastojati utvrditi poznavanje pravopisne i gramatičke norme učenika iz sektora ekonomije, trgovine i poslovne administracije.

Na najčešća odstupanja od morfološke norme upućuju Težak [12: 282–283] i Rosan-dić [11: 97]. Trubarac u magistarskom radu [13] istražuje gramatičke i pravopisne greške u pismenim radovima učenika srednjih škola. Alerić [1] proučava utjecaj učeničke ima-nentne gramatike na stjecanje morfološke standardnojezične kompetencije. Na uzorku od petstotinjak školskih zadaća osnovnoškolskih i srednjoškolskih učenika istražuje odstupanja

Miletić J., 2018

Opća pismenost učenika srednjih ekonomskih, upravnih i trgovačkih škola ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

285

od morfološke norme. Rezultati istraživanja pokazuju “kako su najbrojnija odstupanja na području normativne morfologije u glagolskim oblicima, i to osobito njegova infinitiva i kondicionala [1: 203]”. Alerić i Gazdić-Alerić [17] u sklopu projekta “Razvoj, standardizacija i psihometrijska validacija testova kognitivnih sposobnosti” Ministarstva znanosti obrazovanja i sporta Republike Hrvatske proveli su istraživanje poznavanja pravopisne i gramatičke norme na uzorku od 329 studenata prve i četvrte godine četiriju različitih fakulteta. Rezultati su pokazali da ispitanici dosta griješe u osnovnim stvarima te da nije bilo nikakve razlike između studenata prve i četvrte godine, osim kada je riječ o studentima kroatistike. Mi ćemo se u radu usmjeriti na poznavanje pravopisne i gramatičke norme srednjoškolskih učenika iz jednoga obrazovnog sektora te nastojati ustvrditi postoje li razlike u ostvarenim rezultatima između učenika prvoga i četvrtoga razreda, koji se za razliku od većine studenata svakodnevno u školi osposobljavaju za ovladavanje pravopisnom i gramatičkom normom.

U Republici Hrvatskoj 2007. godine dotadašnja područja rada u planiranju i programiranju stručno-teorijskih i praktičnih odgojno-obrazovnih sadržaja, u skladu s potrebama tržišta rada, zamijenjena su sljedećim obrazovnim sektorima: 1. Poljoprivreda, prehrana i veterina; 2. Šu-marstvo, prerada i obrada drva; 3. Geologija, rudarstvo, nafta i kemijska tehnologija; 4. Tekstil i koža; 5. Grafička tehnologija i audio-vizualno oblikovanje; 6. Strojarstvo, brodogradnja i me-talurgija; 7. Elektrotehnika i računalstvo; 8. Graditeljstvo i geodezija; 9. Ekonomija, trgovina i poslovna administracija; 10. Turizam i ugostiteljstvo; 11. Promet i logistika; 12. Zdravstvo i socijalna skrb; 13. Osobne, usluge zaštite i druge usluge; 14. Umjetnost [9: 1–2]. U okviru sva-koga pojedinog sektora može se izučiti određen broj manje ili više srodnih zanimanja.1 Proma-trajući raznolikost obrazovnih sektora, jasno je da zanimanja iz različitih sektora imaju različite potrebe u govornoj i pisanoj komunikaciji. Jedni su u svome svakodnevnom radu usmjereni više na rad sa strojevima, dok su drugi izrazito više usmjereni na komunikaciju s ljudima pa im je sposobnost dobroga usmenoga i pismenoga izražavanja jedan od osnovnih radnih alata. Rudarski tehničar, poljoprivredni tehničar biljne proizvodnje, poljoprivredni tehničar stočar, veterinarski tehničar, šumarski tehničar, građevinski tehničar-visokogradnja, građevinski tehni-čar-niskogradnja, tehničar za industriju građevinskoga materijala, tekstilno-kemijski tehničar, kamenoklesarski tehničar, tehničar održavanja pruga, rudar podzemnoga kopa, kuhar, alatničar, obrađivač lima, da spomenemo samo neke, znatno manje svakodnevno u radu komuniciraju s ljudima od stručnjaka iz sektora ekonomije, trgovina i poslovne administracije (ekonomist, ad-ministrativni tajnik, upravni referent, komercijalist i prodavač). Polaznici će tih smjerova na-kon završena školovanja izrazito više komunicirati s ljudima nego polaznici mnogih drugih srednjih strukovnih škola. Odredit ćemo najvažnije potrebe u govornoj i pisanoj komunikaciji tih pet smjerova analizom njihovih najvažnijih obveza i radnih zadataka, kao i poslovnih situa-cija u kojima se ti stručnjaci uobičajeno nalaze, s posebnim obzirom na komunikacijske od-nose. Potom ćemo među učenicima tih pet smjerova provesti istraživanje opće pismenosti kako bismo utvrdili ostvaruju li napredak u općoj pismenosti učenici koji su prešli u viši razred.

_________________________________ 1 Nacionalna klasifikacija zanimanja (Narodne novine 111/1998.) donosi sljedeću definiciju pojma zanimanje: “Zanimanje je skup poslova i radnih zadaća (radnih mjesta) koji su svojim sadržajem i vrstom organizacijski i teh-nološki toliko srodni i međusobno povezani da ih obavlja jedan izvršitelj koji posjeduje odgovarajuća znanja, spo-sobnosti i vještine”.

Josip MILETIĆ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

286

Komunikacijske potrebe zanimanja iz sektora ekonomije, trgovina i poslovne ad-ministracije. Da bismo što preciznije odredili potrebe u govornoj i pisanoj komunikaciji stručnjaka iz sektora ekonomije, trgovine i poslovne administracije (ekonomist, administ-rativni tajnik, upravni referent, komercijalist, prodavač), moramo utvrditi specifična obi-lježja zanimanja iz toga sektora. Analizirajući specifičnosti navedenih zanimanja posegnu-li smo za nekoliko vodiča kroz zanimanja [15, 3, 14] Ministarstva znanosti i obrazovanja koji se nude učenicima završnih razreda osnovne škole. Poslužili su nam i relevantni po-datci o navedenim zanimanjima iz Nastavnih planova i okvirnih programa za područje eko-nomije i trgovine2. Saželi smo najvažnije obveze i radne zadatke tih zanimanja, kao i po-slovne situacije u kojima se ti stručnjaci uobičajeno nalaze, s posebnim obzirom na komu-nikacijske odnose.

Izrazito je širok spektar poslova koje mogu obavljati ekonomisti. Bilo koji od tih polo-va obavljali, vode vrlo odgovorne poslovne razgovore, komunicirajući s ljudima izravno ili telefonirajući. Bave li se knjigovodstvom, sastavljaju predračune, račune, financijska iż-vješća u pisanome obliku, vode poslovne knjige, blagajnički dnevnik te podnose blagaj-ničke izvještaje [15: 233–234]. Kao važno obilježje dobroga knjigovođe ističe se dobra komunikacijska sposobnost u suradnji sa suradnicima i korisnicima usluga [15: 234]. Eko-nomisti, među ostalim, mogu raditi i u bankama, bilo na šalterima ili kao bankovni služ-benici koji u uredima najčešće pišu ugovore za kredite, vode arhivu, izrađuju izvješća i obavljaju korespondenciju. Dio svoga vremena provode i u komunikaciji sa strankama, da-jući im informacije ili zaprimajući reklamacije. Ta se komunikacija s klijentima najčešće uspostavlja telefonom, a ponekad i izravno [15: 235]. Šalterski službenici u bankama naj-veći dio svoga radnog dana provedu u službenome razgovoru s klijentom u izravnoj ko-munikaciji [15: 235]. Navedeni primjeri zorno potvrđuju kako ekonomisti u svome svako-dnevnom poslovnom komuniciranju primjenjuju administrativni funkcionalni stil hrvat-skoga standardnog jezika.

Administrativni ili poslovni tajnici nezamjenjive su osobe u mnogim manjim poduze-ćima, ali i u velikim poslovnim sustavima. Redovito vode poslovne razgovore, bilo izrav-nom komunikacijom ili telefonski. Svakodnevno pišu poslovne dopise i pisma [8: 74]. Kao najvažnija poželjna osobina poslovnih tajnika ističe se sposobnost uspješnoga komunici-ranja s ostalim suradnicima, strankama i poslovnim partnerima [15: 230]. Očito je da je administrativni funkcionalni stil hrvatskoga standardnog jezika izrazito obilježje jezičnoga izražavanja i toga zanimanja, kako u pisanoj tako i u govornoj komunikaciji.

Upravni se referenti nakon završenoga srednjoškolskog obrazovanja mogu zaposliti u pisarnicama i uredima te u privatnim tvrtkama. Uglavnom obavljaju administrativne po-slove, komuniciraju sa strankama, šalju dopise i pripremaju rješenja. U radu komuniciraju s raznim ustanovama i tvrtkama slanjem dopisa ili telefonom [8: 45]. Jasno je kako admi-nistrativni funkcionalni stil hrvatskoga standardnog jezika prevladava i u svakodnevnoj službenoj komunikaciji službenika i stranaka u uredima u kojima rade upravni referenti, kao i u spisima i dokumentima koje izdaju.

_________________________________ 2 “Nastavni planovi i okvirni programi za područje ekonomije i trgovine”, Glasnik Ministarstva prosvjete i športa Republike Hrvatske, posebno izdanje, broj 5, Zagreb, kolovoz, 1996.


287

Komercijalisti također mogu obavljati različite poslove nabave, prodaje i organizacije poslovanja i logističkih procesa u različitim tvrtkama. Njihove aktivnosti uključuju komu-niciranje s tržištem, sudjelovanje u pripremi i lansiranju ekonomske poruke, komuniciranje s tržištem nabave i prodaje, zaključivanje nabave i prodaje (iznimno su važne dobre govor-ničke vještine) te zaključivanje ugovora i pripreme dokumenata za carinjenje robe. Sve su to iznimno važni i osjetljivi poslovi u kojima nisu dopuštene jezične nekorektnosti [8: 141, 15: 187]. Bez obzira na tip proizvoda, glavni je zadatak komercijalista zainteresirati veletrgovca ili preprodavača za svoj proizvod i odgovoriti na sva pitanja ili probleme klijenta, bilo us-meno ili pismeno. Nastojeći povećati prodaju određenoga proizvoda komercijalisti savjetuju klijenta, a ostaju u stalnoj svezi s njim i nakon sklopljenoga ugovora želeći osigurati obnav-ljanje ugovora [15: 187]. Opis njihovih poslova jasno pokazuje kako oni poslovno komunici-raju u službenim razgovorima, izravno ili telefonom, te kako vode službenu korespondenciju poslovnim pismima i drugim dopisima, pri čemu moraju biti jako uvjerljivi, što sve pripada području administrativnoga funkcionalnog stila hrvatskoga standardnog jezika.

Prodavači nastoje, prije svega, poput komercijalista zainteresirati kupca za proizvode koje prodaju. Razgovaraju s kupcima, pokazuju im razne proizvode i objašnjavaju njihove kvalitete u usporedbi sa sličnim proizvodima na tržištu. Vještom komunikacijom nastoje ih nagovoriti na kupnju [15: 194–195]. Jasno je kako i prodavači, vodeći službeni razgovor s kupcima, upotrebljavaju administrativni funkcionalni stil hrvatskoga standardnog jezika.

Možemo zaključiti da svi stručnjaci iz sektora ekonomije, trgovine i poslovne admini-stracije u svojim svakodnevnim poslovima upotrebljavaju administrativni funkcionalni stil hrvatskoga standardnog jezika, a sposobnost se usmenoga i pismenoga izražavanja ističe kao jedna od najpoželjnijih njihovih osobina.

Program nastavnoga predmeta hrvatski jezik u srednjim trgovačkim, ekonom-skim i upravnim školama. Značajna je razlika između programskih sadržaja smjerova ekonomist, poslovni tajnik, upravni referent, komercijalist, koji su četverogodišnji nastav-ni programi, i trgovačkoga smjera za koje se učenici obrazuju tri godine. O tome treba vo-diti računa jer je riječ i o drugačijemu okvirnom programu hrvatskoga jezika. Budući pro-davači, kao trogodišnji smjer, obrazuju se po programu hrvatskoga jezika za trogodišnje strukovne škole, dok ostala četiri četverogodišnja zanimanja iz područja ekonomije, trgo-vine i poslovne administracije slušaju Hrvatski jezik po programu hrvatskoga jezika za četverogodišnje strukovne škole. Među njima također postoji jedna značajna razlika. Eko-nomisti i komercijalisti slušaju Hrvatski jezik po programu hrvatskoga jezika za četverogo-dišnje strukovne škole sa satnicom I. razred – 3 sata, II. razred – 3 sata, III. razred – 3 sata, IV. razred – 3 sata. Poslovni tajnici i upravni referenti slušaju Hrvatski jezik po programu hrvatskoga jezika za četverogodišnje strukovne škole sa satnicom I. razred – 4 sata, II. razred – 4 sata, III. razred – 3 sata, IV. razred – 3 sata. Za ta dva smjera uveden je i nastavni predmet Hrvatski poslovni jezik. No, postoji jedno značajno odstupanje kad su u pitanju programi hrvatskoga jezika za četverogodišnje strukovne škole sa satnicom 4 + 4 + 3 + 3 i pojedini smjerovi iz područja ekonomije, trgovine i poslovne administracije. Naime, po-slovni tajnici i upravni referenti i u trećemu i četvrtome razredu slušaju Hrvatski jezik četiri sata tjedno, a nastava se izvodi po programu za srednje strukovne škole 4 + 4 + 3 + 3. Tu se zaista radi o programskoj nelogičnosti. Nastava se izvodi po programu koji u trećemu i


288

četvrtome razredu ima predviđena tri sata tjedno hrvatskoga jezika, a u praksi se realiziraju četiri sata pa nastavnici moraju po vlastitome nahođenju proširivati program. To svakako treba ispraviti tijekom izrade novoga nastavnog programa hrvatskoga jezika [5: 56].

Nastava se u skladu s aktualnim programima hrvatskoga jezika u srednjim strukovnim školama počela izvoditi školske godine 1995./1996. Uvođenju novih programa prethodila je reforma dotadašnjega programa, neprilagođenoga modernim europskim programima i novo-nastaloj situaciji u samostalnoj demokratskoj hrvatskoj državi. Nastavno područje jezično iz-ražavanje do tada uopće nije bilo uključeno u program, a najveće promjene programskih sadržaja zahvatile su nastavno područje hrvatska i svjetska književnost. Aktualni programi hrvatskoga jezika za srednje strukovne škole predstavljaju značajan kvalitativni iskorak u odnosu na program koji je do tada postojao [5: 74]. Najveća zamjerka u postupku njegova nastanka odnosi se na kratak rok same izrade od pola godine, dok je javna rasprava trajala nepunih mjesec dana. Reforma nije uključila uobičajeno jednogodišnje eksperimentalno pro-vjeravanje programa [5: 75], što je vrlo lako moglo prouzročiti nedostatke.

Tijek istraživanja. Provedeno istraživanje dio je šireg istraživanja provedenog s ciljem utvrđivanja prilagođenosti okvirnog programa i nastave hrvatskoga jezika uče-nicima iz sektora ekonomije, trgovine i poslovne administracije.

Polazeći od hipoteze nedovoljnoga napretka opće pismenosti učenika iz područja eko-nomije, trgovine i poslovne administracije, proveli smo istraživanje među učenicima svih pet smjerova kojim smo nastojali odrediti razinu opće pismenosti svakoga razreda. U istra-živanje je bilo uključeno devetnaest razreda (razrednih odjela), odnosno 494 učenika Eko-nomske i birotehničke škole u Zadru. Za svaki su stručni smjer u četverogodišnjim struko-vnim školama bila uključena četiri razreda, od prve do četvrte godine, a tri razreda za smjer prodavač, od prve do treće godine. Učenici svih razreda pisali su identičan test koji uključuje različita područja pravopisa i gramatike (pisanje zareza, glasovne promjene, sin-taksa, interpunkcijski znakovi, komparacija pridjeva, pisanje glasova i glasovnih skupova itd.). Test su pisali jedan školski sat, a mogli su dobiti maksimalno pedeset bodova.

Analiza rezultata. Utvrdit ćemo koliko je bodova na testu ostvario svaki učenik u sva-kome pojedinom razredu. Iz toga ćemo izračunati uspješnost riješenosti testa svakoga po-jedinog razreda, odnosno odredit ćemo razinu opće pismenosti svakoga razreda. Potom ćemo usporediti rezultate sva četiri razreda u okviru istoga obrazovnog smjera, odnosno sva tri razreda kod prodavačkoga smjera, da bismo ustvrdili ostvaruje li se značajan na-predak opće pismenosti učenika koji su prešli u viši razred. Odredit ćemo i postoji li sta-tistički značajna razlika u postignutim rezultatima na testu između učenika s obzirom na zanimanje za koje se školuju te razred koji pohađaju.

1.Analiza rezultata razreda ekonomskoga smjera. Usporedit ćemo postignute rezultate sva četiri razreda ekonomista da bismo ustanovili ostvaruje li se napredak opće pismenosti kod učenika iz razreda u razred i u kolikoj mjeri. Testiranju je pristupio trideset i jedan uče-nik prvoga razreda, dvadeset i devet učenika drugoga razreda, dvadeset i sedam učenika tre-ćega razreda te dvadeset i četiri učenika četvrtoga razreda. Ukupno sto jedanaest ispitanika. Na slici 1 grafički ćemo prikazati uspješnost riješenosti testa sva četiri razreda ekonomista.

Iz grafikona na slici 1 razvidno je da nema osjetnoga povećanja rezultata. Učenici su svih razreda pisali test identičnoga sadržaja pa bi bilo očekivano da se iz razreda u razred


289

statistički podaci osjetno povećavaju u korist svakoga sljedećeg razreda, sukladno tomu kako učenici stječu naobrazbu iz hrvatskoga jezika. Međutim, ne samo da do toga ne dolazi, već je evidentno da učenici trećega i četvrtoga razreda imaju lošije rezultate od učenika drugoga razreda. Učenici drugoga razreda samo prividno ostvaruju znatno bolji rezultat od ostalih uče-nika. Grafikon je na vertikalnoj osi baždaren samo do 40 %, a ne do 100 %. Svi su razredi u postotnome rasponu od jedan do tri posto. Prvi razred je ostvario 36, 75 %, drugi 39,59 %, treći 38,30 %, a četvrti 37,67 %. To se još bolje može vidjeti pogleda li se usporedba prosječnoga broja riješenih zadataka po učeniku za svaki razred, što ćemo prikazati na slici 2.

Slika 1. Usporedba postotka riješenosti testa razreda smjera ekonomist

Slika 2. Usporedba broja riješenih zadataka po učeniku razreda smjera ekonomist


290

Učenici prvoga razreda riješili su 18,38 zadataka po učeniku, učenici drugoga razreda 19,79, učenici trećega 19,15, dok su učenici završnoga razreda riješili 18,83 zadatka po učeniku. Riječ je o razlici od najviše jednoga zadatka po razredu, što je zapravo zanemari-vo. Svi su razredi ekonomskoga smjera ostvarili slabe rezultate, uzmemo li u obzir da je na testu moguće ostvariti pedeset bodova. Nema gotovo nikakvoga napretka pismenosti iz ni-žih u više godine obrazovanja. Učenici su četvrtoga i učenici prvoga razreda ostvarili goto-vo identičan rezultat na testu (razlika je između prvoga i četvrtoga razreda 0,45 zadatka po učeniku, odnosno 0,92 % uspješnosti riješenosti testa).

2. Analiza rezultata razreda poslovnih tajnika. Nakon ekonomista analizirat ćemo re-zultate razreda poslovnih tajnika. Testiranju je pristupilo dvadeset i sedam učenika prvoga razreda, trideset i jedan učenik drugoga razreda, dvadeset i pet učenika trećega razreda te dvadeset i tri učenika četvrtoga razreda. Ukupno sto šest ispitanika. Usporedit ćemo po-stignute rezultate sva četiri razreda. Na slici 3 grafički ćemo prikazati uspješnost riješeno-sti testa sva četiri razreda poslovnih tajnika.

Slika 3. Usporedba postotka riješenosti testa razreda poslovnih tajnika

Iz grafikona je razvidno da ni kod poslovnih tajnika nema bitnoga napretka iz nižih u više razrede. Usporedba rezultata testa četvrtoga i prvoga razreda pokazuje da je tijekom cjelokupnoga četverogodišnjeg obrazovanja ostvaren napredak tek nešto veći od sedam posto. To je uspoređujući s ekonomistima nešto bolji napredak od prvoga do četvrtoga raz-reda, ali je također neznatan s obzirom na uloženo vrijeme, program i rad. Valja napome-nuti da poslovni tajnici rade po programu hrvatskoga jezika 4 + 4 + 3 + 3, a ekonomisti po programu 3 + 3 + 3 + 3. Štoviše, statistički gledajući poslovni tajnici ostvarili su lošije rezultate u usporedbi s ekonomskim razredima. Vrijedi uočiti i statistički diskontinuitet na-predovanja razreda. Kod poslovnih je tajnika također drugi razred ostvario bolji rezultat od trećega razreda (prvi razred 30,74 %, drugi razred 34,58 %, treći razred 32,80 %, četvrti razred 38,17 %). Neznatan napredak razreda budućih poslovnih tajnika još je bolje vidljiv na slici koja predstavlja usporedbu grafikona koji predstavljaju prosječan broj riješenih za-dataka po učeniku (Slika 4).


291

Slika 4. Usporedba broja riješenih zadataka po učeniku razreda poslovnih tajnika

Od pedeset mogućih zadataka učenici prvoga razreda riješili su prosječno 15,37 zada-taka, učenici drugoga razreda 17,29 zadataka, učenici trećega razreda 16,4 zadatka, dok su učenici četvrtoga razreda riješili 19,08 zadataka po učeniku. Napredak od prvoga do tre-ćega razreda iznosi prosječno po jedan zadatak po razredu. Pri tom, kao što smo naglasili, drugi razred ima bolji rezultat od trećega. Uspješnost riješenosti testa četvrtoga i prvoga razreda izražena prosječnim brojem riješenih zadataka manja je od četiri zadatka, točnije 3,71 zadatka po učeniku, što napredak od 7,43 % čini još realnijim i manje uspješnim nego kad je izražen u postotnim vrijednostima. Možemo zaključiti da ni kod poslovnih tajnika nije zapažen bitan napredak opće pismenosti učenika koji su prešli u viši razred.

3. Analiza rezultata razreda upravnih referenata. Nakon poslovnih tajnika anali-zirat ćemo rezultate razreda upravnih referenata. Testiranju je pristupilo trideset i troje učenika prvoga razreda, dvadeset i osam učenika drugoga razreda, trideset učenika trećega razreda te dvadeset i sedam učenika četvrtoga razreda. Ukupno sto osamnaest ispitanika. Usporedit ćemo postignute rezultate sva četiri razreda. Na slici 5 grafički ćemo prikazati uspješnost riješenosti testa sva četiri razreda poslovnih tajnika.

Slika 5. Usporedba postotka riješenosti testa razreda upravnih referenata


292

Na slici 5 zamjećujemo da su učenici drugoga i trećega razreda ostvarili lošije rezultate na testu od učenika prvoga razreda. Umjesto da učenici iz razreda u razred postižu sve bolje rezultate, situacija je obrnuta. Graf četvrtoga razreda naizgled predstavlja stanoviti napredak pismenosti učenika u obrazovnoj vertikali. Međutim, razlika je između prvoga i četvrtoga razreda svega 1,75 % uspješnosti riješenosti testa. To je zaista minimalan napredak s obzi-rom da su učenici prvoga razreda tek na početku srednje škole, a iza maturanata je cjelo-kupno srednjoškolsko obrazovanje iz Hrvatskoga jezika. Na slici 6 grafički ćemo prikazati usporedbu grafikona koji predstavljaju prosječan broj riješenih zadataka po učeniku.

Slika 6. Usporedba broja riješenih zadataka po učeniku razreda upravnih referenata

Vidimo da je prvi razred riješio prosječno 19,9 zadataka, drugi razred 18,2 zadatka, treći razred 19,17, a četvrti razred 20,78 zadataka po učeniku. Ti nam pokazatelji još jas-nije pokazuju da minimalan napredak od prvoga do četvrtoga razreda od 1,75 % ne pred-stavlja prosječno niti jedan riješen zadatak na testu, već svega 0,88 zadataka po učeniku, kad bismo i zanemarili činjenicu da su drugi i treći razred ostvarili lošiji rezultat od prvoga razreda. Jasno je da ni kod upravnih referenata ne možemo govoriti o bitnom napretku opće pismenosti učenika koji su pohađali srednjoškolsko obrazovanje.

4. Analiza rezultata razreda komercijalista. Nakon upravnih referenata analizirat će-mo rezultate razreda komercijalističkoga smjera. Testiranju je pristupilo dvadeset i osam učenika prvoga razreda, dvadeset i četvero učenika drugoga razreda, dvadeset i pet trećega razreda te dvadeset i tri učenika četvrtoga razreda. Ukupno sto ispitanika. Usporedit ćemo postignute rezultate sva četiri razreda. Na slici 7 grafički ćemo prikazati uspješnost riješe-nosti testa sva četiri razreda poslovnih tajnika.

Izgled grafikona usporedbe razreda komercijalističkoga smjera upućuje na to da je os-tvaren napredak učenika u prva tri razreda, a onda opet dolazi do pada rezultata u četvrtome razredu. Kad bi samo četvrti razred podbacio, mogli bismo govoriti o jednoj lošoj generaciji ili o nastavniku koji je u tome razredu zapostavio rad na području jezika. Međutim, grafikon usporedbe za prva tri razreda samo naizgled ima proporcionalan razvojni izgled i sugerira da


293

je kod komercijalista, za razliku od drugih smjerova, riječ o ozbiljnome napretku učenika iz nižih u više godine obrazovanja. Statistika uspješnosti pojedinih razreda na testu pokazuje nešto drugo: prvi razred 28,71 %, drugi razred 31,58 %, treći razred 34,16 % i četvrti razred 32,08 %. Četvrti razred uspješnije je riješio test za svega 3,37 % od učenika prvoga razreda. Najveća je razlika u ostvarenome rezultatu između učenika prvoga i trećega razreda – 5,45 %. O pravome napretku bi se moglo govoriti kad bi učenici iz razreda u razred napre-dovali barem desetak do petnaest posto. Za objektivniju analizu i kod ovoga će nam smjera pripomoći i slika usporedbe prosječnoga broja riješenih zadataka (slika 8).

Slika 7. Usporedba postotka riješenosti testa razreda komercijalista

Slika 8. Usporedba broja riješenih zadataka po učeniku razreda komercijalista


294

Vidimo da su učenici prvoga razreda riješili prosječno 14,36 zadataka po učeniku, uče-nici drugoga razreda 15,79, učenici trećega razreda 17,08, dok su učenici završnoga razre-da riješili prosječno 16,04 zadatka po učeniku. Brojke jasno pokazuju da nema nikakvoga ozbiljnijeg napretka. Dapače, prosječno jedan ili dva zadatka više po učeniku za godinu dana školovanja ne predstavljaju napredak, već stagniranje. Učenici četvrtoga razreda pro-sječno su riješili 1,68 zadatak više od učenika prvoga razreda. Ovaj postotak zasigurno ne predstavlja napredak opće pismenosti jedne generacije koja je provela četiri godine u sred-njoškolskome obrazovanju.

5. Analiza rezultata razreda prodavača. Nakon četverogodišnjih smjerova analizirat ćemo rezultate razreda trgovačkoga smjera. Testiranju je pristupilo sedamnaest učenika prvoga razreda, trideset učenika drugoga razreda te dvanaest učenika trećega razreda. Ukupno pedeset i devet ispitanika. Usporedit ćemo postignute rezultate sva četiri raz-reda. Na slici 9 grafički ćemo prikazati uspješnost riješenosti testa sva tri razreda proda-vača.

Prosječna uspješnost razreda na testu - prodavač

0,00%

5,00%

10,00%

15,00%

20,00%

25,00%

30,00%

35,00%

1. razred -prodavač



Postotak riješenosti testa

Slika 9. Usporedba postotka riješenosti testa razreda prodavača

Uspoređujući grafikone na slici 9 možemo primijetiti da su učenici drugoga razreda ostvarili za 5,86 % bolji rezultat od učenika prvoga razreda, što jest stanoviti pomak. Me-đutim, usporedba uključuje analizu rezultata sva tri razreda pa je onda cjelokupna slika znatno drugačija. Učenici su prvoga razreda riješili prosječno 23,41 % testa, učenici dru-goga razreda 29,27 %, a učenici završnoga razreda 22,17 % testa. Znači učenici su trećega razreda ostvarili lošije rezultate od učenika prvoga razreda. Da napredak iz prvoga razreda u drugi nije pretjerano velik pokazat će nam usporedba prosječnoga broja riješenih zadata-ka razreda prodavača (slika 10).

Učenici su prvoga razreda riješili prosječno 11,7 zadataka po učeniku, učenici drugoga razreda 14,63 zadatka, dok su maturanti riješili prosječno 11,08 zadataka. Dok su kod svih četverogodišnjih smjerova završni razredi ostvarili minimalno bolje rezultate u odnosu na


295

prvi razred, kod prodavača imamo obrnutu situaciju. Maturanti su za 1,24 % ostvarili lošiji rezultat na testu od učenika prvoga razreda, odnosno prosječno su po učeniku manje riješili 0,62 zadatka od učenika koji pohađaju prvi razred. S obzirom na to moramo konstatirati da se ni kod tog smjera ne ostvaruje razvoj opće pismenosti.

Slika 10. Usporedba broja riješenih zadataka po učeniku razreda prodavača

Usporedba ostvarenih rezultata učenika s obzirom na zanimanje za koje se školuju te razred koji pohađaju. Usporedba ostvarenih rezultata pojedinih razreda pokazuje da postoji očekivana razlika u ostvarenim rezultatima između razreda četverogodišnjih smje-rova i trogodišnjega smjera prodavač, koji ostvaruje slabije rezultate na testu. To je i realan odnos rezultata jer prodavači, kao trogodišnji smjer, rade po programu hrvatskoga jezika za trogodišnje strukovne škole, dok ostali rade po programu za četverogodišnje stru-kovne škole. Među četverogodišnjim smjerovima nema izrazitih razlika u rezultatima. Upravni referenti i ekonomisti ostvaruju najbolje rezultate, dok komercijalisti uglavnom ostvaruju najlošije rezultate. To ćemo nastojati potvrditi i analizom varijance. Ispitat ćemo postoji li statistički značajna razlika u postignutim rezultatima na testu između učenika s obzirom na zanimanje za koje se školuju te razred koji pohađaju.

Postoji statistički značajna razlika u rezultatima koje su učenici postigli na testu opće pismenosti s obzirom na zanimanje za koje se školuju. Najbolje rezultate ostvarili su up-ravni referenti (M=19,66), zatim ekonomisti (M=19,02), poslovni tajnici (M=16,99), ko-mercijalisti (M=15,76), dok su najlošije rezultate postigli trgovci (M=13,07) (Tablica 3). Statistički značajna razlika u postignutim rezultatima nije pronađena između poslovnih taj-nika i komercijalista te ekonomista i upravnih referenata (Prilog br. 1).


296

Tablica 1

Deskriptivni parametri rezultata dobivenih testiranjem opće pismenosti s obzirom na razred i zanimanje za koje se učenici školuju

ZANIMANJE RAZRED N M SD Min max

1 2 3 4 5 6 7

1 27 15,37 5,39 8 26

2 31 17,29 5,44 8 29

3 25 16,4 5,72 3 26 Poslovni tajnik

4 23 19,13 12 28 4,63

1 32 18,38 5,63 4 33 2 29 19,79 6,54 10 32 3 27 19,11 5,60 13 34

Ekonomist

4 24 18,88 10 29 5,81 1 28 14,32 4,54 8 24 2 24 15,79 5,44 6 27 3 25 17,08 4,56 8 27

Komercijalist

4 23 16,04 7 24 4,07 1 17 11,71 3,77 4 17 2 30 14,63 4,97 7 26 Trgovac

3 12 11,08 3,50 5 17

1 33 19,91 5,62 11 30

2 28 18,88 6,02 9 35

3 30 19,17 4,63 11 28 Upravni referenti

4 27 20,78 10 31 5,82 Postoji statistički značajna razlika u općoj pismenosti između učenika koji se školuju

za različita zanimanja (F=12,084, p<0,000) (Tablica 2).

Tablica 2

Ispitivanje razlika rezultata dobivenih testiranjem opće pismenosti s obzirom na razred i zanimanje za koje se učenici školuju

SS Df MS F P

zanimanje 1016,01 3 338,67 12,084 0,000

razred 119,55 2 59,77 2,132 0,119

zanimanje*razred 339,76 11 30,88 1,102 0,357


297

Slika 11. Prikaz rezultata dobivenih testiranjem opće pismenosti s obzirom na razred i zanimanje za koje se učenici školuju

Tablica 3

Deskriptivni parametri rezultata dobivenih testiranjem opće pismenosti s obzirom na zanimanje za koje se učenici školuju

ZANIMANJE N M SD min max

Poslovni tajnik 106 16,99 5,42 3 29

Ekonomist 112 19,02 5,85 4 34

Komercijalist 100 15,76 4,72 6 27

Trgovac 59 13,07 4,60 4 26

Upravni referenti 108 19,66 5,51 9 35

Postoji statistički značajna razlika u općoj pismenosti s obzirom na razrede koji učenici pohađaju. Sukladno očekivanjima, najbolje rezultate postižu učenici četvrtih (M=18,78),


298

zatim trećih (M=17,32), drugih (M=17,29), dok najlošije rezultate postižu učenici prvih razreda (M=16,50) (Tablica 4, slika 13). No, te su razlike među razredima minimalne. Stati-stički značajna razlika dobivena je između prvih i četvrtih te drugih i četvrtih razreda. Dakle, treći i prvi razred statistički se ne razlikuju. Drugi i prvi razred statistički se ne razlikuju. Treći i četvrti razred statistički se ne razlikuju. To znači da kad promatramo sve razrede zajedno, bez obzira na zanimanje, opet nema bitnoga napretka opće pismenosti u obrazovnoj vertikali.

Tablica 4

Ispitivanje razlika rezultata dobivenih testiranjem opće pismenosti s obzirom na zanimanje za koje se učenici školuju

SS Df MS F p

zanimanje 2290,0 4 572,5 20,214 0,000

Slika 12. Prikaz rezultata dobivenih testiranjem opće pismenosti s obzirom na zanimanje za koje se učenici školuju

Statistički značajna razlika u postignutim rezultatima nije pronađena samo između poslovnih tajnika i komercijalista te ekonomista i upravnih referenata (Prilog br. 1).


299

Tablica 5

Deskriptivni parametri rezultata dobivenih testiranjem opće pismenosti s obzirom na razred i zanimanje za koje se učenici školuju

RAZRED N M min max SD

1 137 16,50 4 33 5,81

2 142 17,29 6 35 5,94

3 119 17,32 3 34 5,48

4 97 18,78 7 31 5,38

Tablica 6

Ispitivanje razlika rezultata dobivenih testiranjem opće pismenosti s obzirom na razred koji učenici pohađaju

SS Df MS F P

razred 299,6 3 99,9 3,090 0,026

Slika 13. Prikaz rezultata dobivenih testiranjem opće pismenosti s obzirom na razred


300

Zaključak. Analiza je komunikacijskih potreba zanimanja iz sektora ekonomije trgo-vine i poslovne administracije pokazala da se sposobnost usmenoga i pismenoga izražavanja ističe kao jedna od najpoželjnijih njihovih osobina te da svi stručnjaci iz toga sektora u svojim svakodnevnim poslovima upotrebljavaju administrativni funkcionalni stil hrvatskoga standardnog jezika. Nužno je nastavni program hrvatskoga jezika svih smjerove iz tog sekto-ra znatno proširiti sa sadržajima koji obrađuju problematiku administrativnoga funkcional-nog stila hrvatskoga standardnog jezika. Posebice pozornost treba usmjeriti najčešćim po-greškama koje se pojavljuju u tekstovima pisanim administrativnim funkcionalnim stilom.

Utvrdili smo koliko je bodova na testu ostvario svaki učenik u svakome pojedinom razredu. Iz toga smo izračunali uspješnost riješenosti testa svakoga pojedinog razreda. Us-poredili smo rezultate testa svakoga pojedinog razreda u okviru istoga obrazovnog smjera. Istraživanje nije pokazalo bitan napredak opće pismenosti učenika koji su prešli u viši razred. Školstvo zemalja Europske Unije, pa tako i Republike Hrvatske, definirano je tra-janjem, a ne postignućima pa učenike nedovoljno priprema za ono čime će se baviti u bu-dućnosti [2: 22]. Kako se značajan dio testa odnosio na pravopis, a učenici su pokazali skromno znanje, smatramo nužnim uvođenje obveznih pravopisnih vježbi. Predlažemo utvrđivanje, sustavnu prosudbu i objektivnu ocjenu učeničke pismenosti istraživačkim dik-tatom na početku prvoga razreda ekonomskih, trgovačkih i upravnih škola. Za podizanje razine učeničke pismenosti preporučamo tradicionalne, često rabljene vježbe: izborni dik-tat, slobodni diktat, stvaralački diktat, diktat sa sprječavanjem pogrešaka, vježbe dopunja-vanja ili vježbe sastavljanja. To nas također upućuje na nužnost preispitivanja uvriježeno-ga načina srednjoškolske podjele nastavnoga predmeta: 65 % hrvatska i svjetska književ-nost, 25 % hrvatski jezik i 10 % jezično izražavanje. Smatramo da bi zbog slabih rezultata iz opće pismenosti, uvažavajući jezične potrebe analiziranih zanimanja, trebalo promijeniti taj odnos u korist jezika i jezičnoga izražavanja. Možda bi se mogli dijelom smanjiti sadr-žaji iz područja strane književnosti. Može se i povećati satnica nastave hrvatskoga jezika po uzoru na neke europske zemlje, primjerice Francusku, gdje se jezik i književnost slu-šaju kao posebni nastavni predmeti, što uostalom zagovaraju već dugo vremena mnogi na-stavnici Hrvatskoga jezika.

Pet obrazovnih smjerova iz sektora ekonomije trgovine i poslovne administracije slušaju Hrvatski jezik po tri različita okvirna programa hrvatskoga jezika. Istraživanje je pokazalo da učenici komercijalističkoga smjera redovito ostvaruju najlošije rezultate među učenicima četverogodišnjih smjerova. Budući komercijalisti, za razliku od upravnih prav-nika i poslovnih tajnika, slušaju hrvatski jezik po programu 3 + 3 + 3 + 3. S druge strane, analiza je komunikacijskih potreba zanimanja iz tog sektora pokazala izrazite komuni-kacijske potrebe komercijalističkoga smjera u obavljanju svakodnevnih poslova. Upravo su komercijalisti osobe koje trebaju biti izvrsno osposobljeni i za usmenu i za pisanu ko-munikaciju sa strankama jer svakodnevno pišu različite poslovne dopise, uspostavljaju i održavaju telefonske i osobne kontakte, čak i znatno više nego poslovni tajnici ili upravni referenti kojima je uveden i nastavni predmet Hrvatski poslovni jezik. Sugeriramo da se za komercijalistički smjer poveća satnica hrvatskoga jezika na četiri sata tjedno i uvede na-stavni predmet Hrvatski poslovni jezik.


301

Literatura

1. Alerić M. Imanentna gramatika u ovladavanju standardnojezičnom morfologijom / M. Alerić // Lahor. – 2006. – Br. 2. – S. 190–206.

2. Dijanošić B. Funkcionalna pismenost polaznika osnovnog obrazovanja odraslih od trećeg do šestog obrazovnog razdoblja / B. Dijanošić // Andragoški glasnik. – 2012. – Br. 1. – S. 21–31.

3. GDJE ZAŠTO KAKO u srednju školu i zanimanje? – Ministarstvo prosvjete i športa Republike Hrvatske, Zagreb, 2000. – 137 s.

4. Mijatović A. Leksikon temeljnih pedagogijskih pojmova / A. Mijatović – Zagreb : EDIP, 2000. – 297 s.

5. Miletić J. Nastava hrvatskoga jezika u izobrazbi učenika srednjih trgovačkih, ekonomskih i upravnih škola / J. Miletić // Hrvatski. – 2011. – Br. 2. – S. 51–69.

6. Miletić J. Prilagođenost nastave hrvatskoga jezika učenicima srednjih trgovačkih, ekonomskih i upravnih škola, doktorska disertacija / J. Miletić. – Zagreb : Filozofski fakultet u Zagrebu, 2011. – 400 s.

7. Nacionalna klasifikacija zanimanja // Narodne novine. – 1998. – Br. 111. Dostupno na : https://narodne-novine.nn.hr/clanci/sluzbeni/1998_08_111_1506.html. Datum pristupanja : 25.02.2018.

8. Nastavni planovi i okvirni programi za područje ekonomije i trgovine // Glasnik Ministarstva prosvjete i športa Republike Hrvatske. – Posebno izdanje. – Zagreb : Kolovoz 1996. – Br. 5. – 240 s.

9. Odluka o uspostavi obrazovnih sektora u strukovnom obrazovanju, KLASA : 602–03/07–05/00068 URBROJ : 533–09–07–002. – Zagreb : Ministarstvo znanosti, obrazovanja i športa, 14. prosinca 2007. – 2 s.

10. Pandžić V. Metodološka (metodička) obilježja programa hrvatskoga jezika, književnosti i jezičnoga izražavanja za gimnazije i strukovne škole / V. Pandžić. u : Govorno i pismeno izražavanje u srednjoj školi. – Zagreb : Profil, 2001. – S. 73–85.

11. Rosandić D. Od slova do teksta i metateksta. – Zagreb : Bilten Zavoda za školstvo, 2002. – 224 s.

12. Težak S. Teorija i praksa nastave hrvatskoga jezika 1. – Zagreb : Školska knjiga, 1996. – 455 s. 13. Trubarac V. Jezične greške (gramatičke i pravopisne) u pismenim radovima učenika srednjih

škola i mogućnosti njihova otklanjanja. Magistarski rad. – Zagreb : Filozofski fakultet u Za-grebu, 1979.

14. Upis u srednju školu 2003 // Ministarstvo prosvjete i športa Republike Hrvatske. Hrvatski zavod za zapošljavanje. – Zagreb, 2003. – 183 s.

15. Vodič kroz zanimanja. Izaberite između 260 zanimanja. – Zagreb : Razbor, 1998. – 463 s. 16. Vrkić Dimić J. Suvremeni oblici pismenosti / J. Vrkić Dimić // Školski vjesnik. – 2014. –

Br. 3. – S. 381–394. Elektronički izvor :

17. Kalogjera I. Baš nitko od 329 studenata nije riješio test pismenosti. Čak ni studenti kroatistike / I. Kalogjera // Jutarnji list. – Objavljeno 13. srpnja 2011. Dostupno na : https://www.jutarnji.hr/ vijesti/hrvatska/bas-nitko-od-329-studenata-nije-rijesio-test-pismenosti.-cak-ni-studenti-kroatis tike/2053311/ Datum pristupanja : 20.07.2018.




302

THE LITERACY OF THE ECONOMIC, ADMINISTRATIVE AND COMMERCE HIGH SCHOOL STUDENTS

Josip Miletić

Department of Croatian and Slavic Studies, University of Zadar, Republic of Croatia,

e-mail: [email protected] Paper brings the results of the field research conducted with the aim of determining

level of general literacy of the high school students from the fields of economics, commerce and business administration in the Republic of Croatia. In research have been included ninghteen classes (class departments), respectively 494 students of the School of economics, administration and commerce in Zadar. For each professional course in four-year vocational schools (economist, business secretary, administrative officer, commer-cialist) were included four grades, from the first to the fourth year, and three classes for the direction of the seller, from the first to the third year. With the various statistical analysis we tried to ascertain is there major statistical difference in the achieved results of students correlated with the pursued vocation and the class attended. The comparison showed expected difference of the achievement between four-year vocational school and three-year commercial vocational school that underachieved. The research did not show any significant progress in the general literacy of students who went to higher grade – higher educational level. The comparison also showed statistical significant difference in the results students achieved writing general literacy testcorrelated with the vocation they pursue. Students of the commercial course regularly achieve the lowest results among stu-dents of four-year vocational schools while the analysis of job descriptions and work assignments showed that this course needs the most Croatian language in everyday work. Based on the results of the research, changes to the Croatian language program have been proposed for high school students from the field of economics, trade and business admi-nistration.

Key words: Croatian language, general literacy, economic, administrative and com-mercia field.


UDK 821.163.42.09 Matoš, A.G.-1371.3:82

METODIČKI PRISTUP LIRSKOJ UMJETNIČKOJ PJESMI “JESENJE VEČE” ANTUNA GUSTAVA MATOŠA

U OSMOM RAZREDU OSNOVNE ŠKOLE

Andrijana Nikolić

Fakultet za crnogorski jezik i književnost, Cetinje, Vladike Petra I b. b. 81250 Cetinje, Crna Gora,

tel.: +38269064034, e-mail: [email protected], [email protected]

U ovom radu potrudili smo se da damo skroman doprinos unapređenju nastave kulture

jezičkog izražavanja. Nastavni procesi imaju za cilj bogaćenje ličnosti učenika u smislu izgra-đivanja, obogaćivanja i promjene njegovog ponašanja, a što je povezano sa realizacijom obra-zovnih, vaspitnih i funkcionalnih zadataka nastave. Nastavni proces je zajednički rad nastav-nika i učenika u kojem se realiziraju ciljevi vaspitanja i obrazovanja i podstiče opšti razvoj lič-nosti u specifičnim organizacionim oblicima kao što su čas, nastavni rad, nastavna praksa itd. U sаvremenoj didаktici se sve više i upornije zаhtijevа dа nаstаvа imа istrаživаčki kаrаkter. Nastava crnogorskog jezika i književnosti ima važan zadatak da kroz poznavanje literature pomogne učenicima da postanu samostalne, slobodne, kreativne i kulturne ličnosti. Čitanjem literature oni usvajaju znanje o samome sebi i o drugim ljudima, o iskustvima i imaginaciji. Razvijajući i cijeneći vlastiti jezik i vlastitu kulturu, spoznaju i cijene druge kulture i jezike. Nastava predmeta crnogorski jezik i književnost upućuje učenike da uvažavaju kulturno nasljeđe čovječanstva, a veliki dio ljudskog intelektualnog kapitala živi u jeziku i kao jezik.

Ključne riječi: nastavnik, učenik, Matoš, stih, proučavanje.


Uvod. Kvalitetno i stručno planiranje nastavnog procesa u oblasti književnosti podrazu-mijeva nastavnikovo dobro poznavanje ponuđenih sadržaja za realizaciju ciljeva u toj nastavi. Nastavnik tako na pravi način može da sagleda koji nastavni cilj odgovara određenom tekstu. Današnje, reformisano obrazovanje u Crnoj Gori značajno se udaljilo od klasičnog, te su shod-no tome i udžbenici i čitanke takođe reformisani uvođenjem niza novina. Usljed toga, od nastavnika se očekuje kvalitetno poznavanje literature koja se odnosi na tekstove predviđene planom i programom u nastavi književnosti. U slučajevima kada nastavnik ne raspolaže odgo-varajućom literaturom za predviđeno štivo, tada do izražaja dolazi njegova sposobnost kao metodičara i kreatora nastave. U zavisnosti od kvaliteta planiranog časa i vještine razumijeva-nja estetskih vrijednosti teksta može se govoriti o ispunjenju nastavnih principa i zadatog cilja u savremenoj nastavi.

Pravilan izbor i primjena odgovarajućih metoda rada uslov su za uspjeh u nastavi crnogorskog-srpskog, bosanskog, hrvatskog jezika i književnosti. Učenje kao aktivan proces traži i promjene u onome što nazivamo dobrim nastavnikom. Dobar nastavnik nije više onaj koji može što bolje i razumljivije prenijeti učenicima određeno znanje. Danas je osnovni zadatak dobrog nastavnika da uključi učenike u aktivnosti u kojima će sami sticati znanje.

Nikolić A., 2018

Andrijana NIKOLIĆ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

304

Predmetno proučavanje književnosti. Predmetno proučavanje književnosti će se utvrditi ako se ona u svojoj specifičnosti posmatra u okviru prvobitne društvene zajednice. U takvoj društvenoj zajednici književno stvaranje nije rezultat originalnosti ili samovolje pojedinaca ili tek uživanje u luksuzu književnosti [12: 19]. Naprotiv, književnost je usko povezana sa društvenim životom i jedno se ne može zamisliti bez drugoga. Specifična je odlika čovjeka kao biološke vrste da je u svojoj društvenoj zajednici stvorio jezik, a speci-fična daljnja odlika te društvene zajednice jeste da je stvorila umjetnost jezika, književnost.

U istorijskom razvoju odvojile su se tri dimenzije književnog djela, kako ih definiše Svetozar Petrović, učeći da je za nauku o književnosti najplodnije shvatanje djela kao di-jalektičkog jedinstva triju dimenzija: dimenzije pisca, dimenzije jezika i dimenzije čita-laca [8: 14]. Tumačenje književnih djela na način da su ona transformacija pjesnikovog privatnog života odavno je izgubilo pravo na opstanak, iako postoje slučajevi u kojima se takva veza može utvrditi, oni nisu relevantni za nauku književnosti. Ipak, ako pisac u nizu svojih djela stalno ostvaruje srodan umjetički izraz, u idejnom, jezičkom, kompozicionom pogledu, onda taj niz čitaocima stvara pred očima jednu umjetničku piščevu ličnost, sa svim njegovim specifičnostima. Proučavanje dimenzije jezika, odnosno samog književnog djela ogleda se u književnosti u nizu njenih književnih vrsta. Nauka o književnosti vodila je intezivnu brigu o tome na koji se stvaran način vršila književna komunikacija koja je uticala na dimenziju pisca i dimenziju jezika. Književno djelo u predmetnom proučavanju ostalo je u istoriji omeđeno dvama osnovnim značajkama: s jedne mu je strane granica književno djelo u svojoj književnoj autonomiji, kao rezultat specifične umjetničke struk-ture, a sa druge strane, književno djelo je sastavni dio istorijskog procesa čovječanstva, toka ljudske istorije, pratilac i učesnik u istorijskim dešavanjima. Književnost je društveno uslovljena, a istovremeno je vršilac društvene funkcije. [ 15 :463–472 ]Viktor Žmegač na jednu stranu stavlja zadatke i pitanja oko teorije teksta koju zove sintagmatikom književ-nosti, a na drugoj strani postavlja istoriju književnosti.

Istorija književnosti, kao jedan od osnovnih vidova proučavanja književnosti, ima za cilj da objasni književne događaje i događanja, da objasni, prije svega, nastajanje i život književnih djela. Da bi tom svom cilju odgovorila, da bi pričala o istoriji (događajima) u književnosti, ona mora stvarati istoriju(tj.priču) o događajima. O tome, kakva ta priča-is-torija može sve da bude, i kakva treba da bude, da bi bila što istinitija, može se suditi tek kada se razmotri skup mogućnosti istorijskog proučavanja književnosti [5: 155].

Uloga nastavnika u izgradnji govorne kulture. Inovacije u savremenom nastavnom procesu obuhvataju progresivne promjene u ciljevima i zadacima, sadržajima, organizacio-nim modelima rada, metodama i sredstvima, načinu međusobne komunikacije, sistemu vred-novanja i promjeni uloge nastavnika i učenika. Za razliku od tradicionalne škole u kojoj je učenik bio objekat vaspitno-obrazovnog procesa i pasivni posmatrač, a nastavnik predavač i ispitivač i jedini izvor znanja i obrazovnih informacija, u savremenoj školi učenik se pre-obražava u subjekta i ravnopravnog partnera, a nastavnik u programera, organizatora, rea-lizatora, istraživača i evaluatora efekata pedagoškog rada. [10: 10].

Već u najranijim periodima izgradnje govorne kulture pokazuje se ogroman uticaj dje-tetove okoline na razvoj jezika. Ukoliko socijalna sredina podsticajno djeluje na učenika, njegovi rezultati će biti znatno bolji. U tom smislu nastavnik treba da prepozna jezičke potrebe svakog učenika, da bi mogao da izvrši pozitivne motivacione uticaje i ohrabri po-

Metodički pristup lirskoj umjetničkoj pjesmi “Jesenje veče” Antuna Gustava Matoša ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

305

laznike svog odjeljenja da govore kako bi ostvarili napredak tokom godina školovanja. Po-znato je da se temelji govorne kulture postavljaju u najmlađim razredima osnovne škole, ali isto tako i u višim razredima osnovne škole učenik biva usmjeren na obogaćivanje vo-kabulara i njegovo oblikovanje.

Uloga nastavnika u realizaciji nastavnih sredstava i metoda je višestuka. On vrši ope-racionalizaciju ciljeva i zadataka nastave govornog izražavanja, planira i prilagođava pro-gramske sadržaje, odabira metode rada, upravlja nastavnim situacijama, usmjerava govor-ne aktivnosti učenika, procjenjuje metodičku aksiologiju gradiva i sopstvenom govornom kulturom djeluje na ličnost učenika. Nastavnik je dužan da svim učenicima pruži podjed-nake uslove da govore, razmišljaju i rješavaju predviđene zadatke u granicama svojih mo-gućnosti.

U cilju što uspješnijeg razvijanja učeničke govorne kulture u višim razredima osnovne škole, nastavnicima se preporučuju podsticajne aktivnosti: pohvala govora, proširivanje iz-raza, ponavljanje onoga što je dijete reklo, pitanja otvorenog tipa i pauza očekivanja. Pau-za očekivanja može se porediti sa Diltajevom krilaticom da se subjekat trudi da razumije predmet ispitivanja [13: 45]. Odnosno, učenik je subjekat koji na časovima književnosti “zaranja” u jedan novi svijet, svijet poetskog i proznog izraza. Nastavnik je tek medijator u uspostavljanju receptivnog procesa u kojem učenik prima saznanja iz novog svijeta, for-muliše ih, kategoriše i u pauzi iščekivanja daje svoje viđenje tog svijeta.

Učenik tada postaje primalac, odnosno receptor u oživljavanju književnog teksta. Ulo-ga nastavnika kao medijatora uslovljena je i izražajno govornim sredstvima, kako bi učenici doživjeli tekst i pružili povratnu informaciju o svom doživljaju, koristeći obogaćen voka-bularni fond.

Opisivanje. Opisivanje je značajan oblik kulture jezičkog izražavanja, nephodan za jasno predstavljanje suštinskih odnosa između predmeta, bića i pojava u svakodnevnim životnim situacijama. Za razliku od prepričavanja koje zahtijeva postojanje određenog sadržaja i pričanja za koje se neizostavno vezuje neko događanje ili lični doživljaj, kod opisivanja nisu potrebni posebni podsticaji, a zastupljeno je u svim ostalim vidovima jezičkog izražavanja. Ova či-njenica je pojedine metodičare navela na zaključak da opisivanje, po složenosti zahtijeva i kvalitetu znanja koja nudi učenicima, najznačajniji dio kulture izražavanja. Vježbe opisivanja treba zasnivati na stvaralačkom posmatranju u kome učenik uočava, doživljava, otkriva, za-paža, upoređuje, analizira, razmišlja i zaključuje. Dobar opis zahtijeva tačnost, pravilan izbor pojedinosti i njihovu smisaonu sintezu, kao i unošenje ličnog stava. Pri tome učenik treba da dođe najprije do opšteg utiska, da shvati cjelinu, da sve pojedinosti vidi sa svojim pravim značenjem i da ih onda prilaže tako da ishod bude opet združena cjelina [1: 25].

U prilog navedenom, neophodno je osjetiti određeni stvaralački postupak, koji osmiš-ljava umjetnički domet djela. Poezija je po svojoj prirodi dijaloška, jer svaki lirski iskaz podrazumijeva sagovornika, što podrazumijeva i učešće receptora i njegov odgovor na umjetničko djelo [2: 46]. Pošto u većini umjetničkih lirskih pjesama preovladava ispovjed-na nota, bilo da je ispoljena u dijalogu sa prirodom, ili u monologu o ljubavi, bolu, smrti, vjeri, ćutanju dobru, zlu i mnogim drugim simbolima, veoma je važno uputiti učenike na prožeta osjećanja kroz pjesmu, kako bi je doživjeli. Sugestivna poetska moć djeluje na emotivni i intelektualni čitaočev svijet, te predstavlja trajan oblik pronalaženja i preno-šenja najdubljih iskustava.


306

Ipak, zajednički sadržalac časova na kojima učenik uči i uživljava se u svijet deskrip-cije, bez obzira koja se forma časa koristi, jeste da uspjeh i rezultati rada prvenstveno zavi-se od motivacije i metodičke organizacije časa.

a) Asocijativni opisi mogu biti polazišna tačka u tumačenju deskriptivne poezije. Uz dodate vrijednosti spektra boja i / ili onomatopejskih riječi, učenik može doživjeti ambi-jent i opisati ga. Na ovaj način učenik postaje stvaralac kroz iskustvenu fuziju.

b) Simbolički opisi daju podsticaj da učenik uz pomoć nastavnika i nastavnikovih uput-stava otkriva svijet simbola u poeziji, bogateći znanja o tumačenju pjesnikova života i rada.

c) Metaforički opisi su u funkciji književnoteorijskih tumačenja teksta i imaju ulogu da prošire učeničke aspiracije ka alegorijskom, čime je učenik oslobođen sprega u tuma-čenju prenesenih značenja.

Izražajna funkcija pjesme proširuje značenje govorne poruke. Prikazivačka funkcija lirske pjesme služi se konvencionalnim leksičkim znakovima. Izražajna funkcija formira znakovne jedinice, koji svoje objekte označavaju izravno, ne onako kako riječ označava predmet, već onako kako posljedica označava uzrok. Izražajna funkcija obogaćuje lirsku pjesmu posebnom vrstom značenja, koja učenicima mora biti dostupna u njenom tumače-nju i iznošenju njene slojevitosti usmenim putem. Misija je lirike u formulisanju i konzer-visanju objektivnih stanja, koja se na sličan način uspostavljaju u duhovnom životu mno-gih individua, stvaralaca lirske poezije. Zato je veoma bitno učenicima približiti izražajnu funkciju, kako bi je mentalno savladali i retorski iznijeli.

Metodika nastave hrvatskog i slavenskih jezika kao inih. Metoda – grč. methodos – postupak, put, način postupanja u nekom radu, praktičnoj djelatnosti, prema unaprijed utv-đenom redu, a za postizanje određenog cilja, po kojima se odvija nastavna djelatnost, pomo-ću kojih pod rukovodstvom nastavnika učenici stiču znanja, vještine, navike, razvijaju svoje umne sposobnosti i formiraju sopstvenu ličnost. U suštini, to su različiti elementi, manifes-tacije objektivne stvarnosti koje se iskorištavaju na specifičan način da bi se postigao predviđeni cilj. Nastavna metoda može biti svaka djelatnost koja se susreće u svakodnevnom životu, ako se primjenjuje u nastavne svrhe i ispunjava određene pedagoške uslove [9: 14].

Vrhunsko metodičko iskustvo nastavnik stiče studioznim i kritičkim istraživanjem ne-posredne nastavne prakse, prvenstveno svoje, a uz nju i prakse drugih stručnjaka o kojoj se obavještava pomoću literature i neposrednim uvidom svojih kolega i saradnika.

Spoljašnji podsticaji za lično usavršavanje, koji obično djeluju u vidu obaveza, nikada ne mogu da budu toliko djelotvorni koliko nastavnikova unutrašnja i samonikla motivacija za stručnim afirmisanjem. Svemu što je obavezno obično se udovoljava rutinski i konven-cionalno, a u najboljem slučaju standardnim postupanjem. Tako i obavezne pisane pripreme podstiču na valjano obavljanje tekućeg posla, ali one nemaju motivacionu moć za maksi-malno ispoljavanje nastavnikovih stvaralačkih sposobnosti [9: 72]. To podrazumijeva da na-stavnik godišnje napiše nekoliko cjelovitih i uglednih pristupa pojedinim nastavnim jedini-cama sa raznih programskih područja.

Pripreme nastavnika za rad. Svako književno djelo predstavlja individualnost za sebe i zato je nemoguće primijeniti isti nastavni postupak. Interpretacija književog djela treba da predstavlja svojevrsni istraživački zadatak. Kvalitetno čitanje je uslov za razumijevanje samog djela. To je prvi zadatak na početku procesa učenja. Radom na književnom tekstu učenici pokazuju sposobnost samostalnog istraživačkog rada što podrazumijeva da vladaju


307

književnim terminima, upoznaju karakteristike stilske formacije, njeguju kulturu govora i otkrivaju nove načine analize književnih tekstova. Od učenika se očekuje da samostalno pronalaze rješenja za postavljene zadatke i njihovo pravilno vrednovanje. [10: 11].

Nastavni ciljevi. Opšti cilj nastave predmeta crnogorski jezik i književnost jeste da podstakne i podrži učenikovu želju i hrabrost da se izražava, da podrži njegov razvoj u vješ-toga komunikatora i stvaraoca tekstova različitih vrsta. Učenici moraju da ovladaju teh-nikama čitanja i pisanja i vještinama informatičke pismenosti. Treba da razumiju da čitaju i pišu različite vrste tekstova, da posjeduju sposobnost zaključivanja, selektovanja i procjene, da biraju stil pisanja koji odgovara željenim ciljevima, da procjenjuju praktičnost svojih vješ-tina i da ih usavršavaju.

Navedeni ciljevi u nastavi se realizuju u okviru četiri aktivnosti sporazumijevanja: slu-šanje, čitanje, govor i pisanje.

Svrha nastave jezika jeste da se učenici osposobe za najbolje praktično i stvaralačko savladavanje sve četiri aktivnosti sporazumijevanja i da upoznaju osnove jezika kao siste-ma. Da bi obrada tematske jedinice – lirske umjetničke pjesme bila uspješna, neophodno je dosljedno sprovesti obrazovne, vaspitne i funkcionalne ciljeve.

Obrazovni ciljevi zahtijevaju od nastavnika da se učenici upoznaju sa istorijskim i društvenim prilikama vremena u kojem je djelo nastalo. Tokom nastavnog procesa mo-guće je realizovati veliki broj obrazovnih i vaspitnih ciljeva, dok će se funkcionalni ci-ljevi otvarati u neposrednoj analizi književnoumjetničkog djela i stvarati korelacije sa dru-gim predmetima, vještinama i kompetencijama. Vaspitni ciljevi nalažu da učenici uz sugestiju nastavnika nauče da samostalno vrednuju prikazane umjetničke postupke i odrede pjesničke slike, na osnovu pročitanog i odslušanog, te da prema tome stvore svoju viziju spram pjesničke riječi. Posebno će im se sugerisati na upotrebu simbola i time uticati na razvijanje razumijevanja stalnih simbola u pjesmama. Funkcionalni ciljevi razvijaju kod učenika ljubav prema pisanoj riječi. Pobuđivanje čitalačke radoznalosti je važno da bi učenici što potpunije razumjeli djelo, te stoga nastavnik treba da se služi pogodnom sekundarnom literaturom prilikom pripreme časa. Motivisanje učenika za čitanje i slušanje djela, uz interpretaciju je veoma važan zadatak u nastavi književnosti, kao i navođenje učenika da iskažu svoje utiske i mišljenje o pročitanom tekstu. Emocionalno ispoljavanje učenika povodom književnog djela afirmiše osnovnu svrhu čitanja u nastavi.

Tehnika vođenog čitanja. Tehnika vođenog čitanja motiviše učenike na pretpostavke književne stvarnosti, razvija maštu i podstiče na samostalno stvaranje. Tokom čitanja ne-ophodno je napraviti kratku pauzu, kako bi učenici iznijeli svoje prve utiske o pročitanom dijelu. Tom tehnikom se đaci usmjeravaju da slušaju čitanje, uočavaju pojedinosti i karak-teristike likova. Predviđanjem slijeda događaja očekuje se da će učenici povezati svoj is-kustveni svijet sa literarnim. Kako bi se učenici motivisali na samostalno sticanje znanja, to se postiže, između ostalih oblika rada, i podjelom učenika u grupe. Prednosti grupnog u odnosu na frontalni i individualni rad su brojne: podstiče se kreativnost učenika, razbija se monotonija nastave, razvijaju se logički potencijali učenika, te se razvija osjećanje po-vjerenja i zajedništva kroz timski rad. Primjenom grupnog rada pokreće se kooperativna metoda, gdje učenici samostalno razmjenjuju znanja. Nastavnik u tom procesu jednostav-no vodi učenike, podstičući ih da argumentuju svoj stav uz citate ili objašnjenje, budi nji-hovu čitalaču pažnju i podstiče istraživačku radoznalost.


308

Istraživački zadaci motivišu učenike na razmišljanje, stvaranje ideja i razvijanje kriti-čkog mišljenja.

Nastavnička pitanja u razvoju kritičkog mišljenja. Postoji više vrsta nastavničkih pi-tanja: doslovna, translacijska, interpretacijska, aplikacijska, analitička, sintetička i evalua-cijska.

Doslovna pitanja su najjednostavnija jer se od učenika traži da ponovi ono što je već rečeno i obično uskraćuju učenicima priliku za razgovor jer se traže samo činjenice.

Translacijskim pitanjima se podstiče diskutovanje o slikama i zvukovima koje zamiš-ljaju dok čitaju, tj. učenici se motivišu da zamisle određenu situaciju i da opišu ono što vide i čuju.

Interpretacijskim pitanjima se otkrivaju veze između pojmova, zakona, definicija i služe za smisleno povezivanje ideja i razumijevanje veza između ideja i postupaka.

Aplikacijskim pitanjima se postiže traženje smisla služeći se logikom. Ovim pitanjima se učenicima pruža prilika da riješe problem i tragaju za smislom dok čitaju ili uče.

Sintetičkim pitanjima podstiče se kreativno rješavanje problema. Traženje drugog pri-stupa određenoj situciji pomoću originalnog mišljenja podstiče se sintetičkim pitanjima. Na osnovu svog raspoloživog znanja, učenici pomoću ovih pitanja mogu da dođu do origi-nalnog rješenja nekog zadatka. Evaluacijska pitanja smatraju se najvišim nivoom pitanja i mišljenja Njima se postiže zaključivanje o dobru i zlu, o ispravnom i pogrešnom. Učenici treba da razumiju nove informacije i da ih ugrade u lični sistem uvjerenja [16: 6].

Aktivna nastava. Savremena nastava jezika i književnosti značajno se udaljila od tra-dicionalnih okvira, kako načinom rada tako i programskim sadržajima.

Dok se tradicionalna nastava, u suštini, bavila pitanjem sadržaja učenja (šta se uči) i načina prenošenja tih sadržaja učeniku (kako nastavnik podučava), od savremenog nastav-nog procesa se očekuje da od učenika stvori sposobnog, samostalnog i aktivnog čovjeka koji misli, provjerava činjenice, sumnja, traži rješenja, izvodi zaključke, praktično primje-njuje stečena znanja. Kada učenik dolazi do znanja u interakciji i kroz samostalno otkriće, takvo znanje je trajno, a njegova upotrebna vrijednost velika. Učenik tako savladava opštu metodologiju učenja, a untrašnja motivacija za sticanje znanja je veća. Uloga škole kao in-stitucije i nastavnika u podsticanju učenika novim dodatnim izazovima je veoma velika jer usmjerava dijete da samo otkriva.

Princip aktivne nastave podrazumijeva znatno angažovanje učenika koji postaju sarad-nici u nastavnom procesu, a uloga nastavnika se svodi na pokretanje i usmjeravanje toka časa, a od metodičke pripremljenosti nastavnika zavisi da li će nastavni proces dati željene rezultate. Aktivna nastava u središte postavlja učenika, koji nije primalac plasiranih infor-macija, već učesnik u istraživanju i stvaranju. Učenik u savremenoj nastavi književnosti ne može biti posmatran na stari način. Njegov položaj je bitno drugačiji, to je položaj estets-kog subjekta, istraživača i stvaraoca. Pri izradi pripreme posebno se vodi računa o tome da postavljena pitanja i istraživački zadaci budu što jasnije formulisani prema uzrastu učenika. Tokom obrade materije učenici se obučavaju usmenom i pismenom izražavanju, knji-ževni tekst je uzor da razviju jezičko i stilsko umijeće. Kako bi motivisao učenike na pažnju i angažovanje, nastavnik je obavezan da primijeni što raznovrsnije metode i ob-like rada. Kod učenika je neophodno razvijati kritički oblik razmišljanja. Na nastavniku leži velika odgovornost za uspješnu obradu bilo koje nastavne jedinice. Prema njihovim


309

mogućnostima, nastavnik učenicima daje obaveze i usmjerava ka projektovanim ciljevima. Istraživački zadaci mogu biti misaono podsticajni za samostalan rad. Na taj način uče-nici prestaju biti pasivni učesnici u radu.

Smatramo da je izbor teme adekvatan, a rad kao primjer metodičkog pristupa lirskoj umjetničkoj pjesmi u formi soneta, može se primjenjivati u praksi kao obrazac temeljne analize uz primjenu interpretativnih modela i korelacija.

Proučavanje književnog djela u nastavi. Proučavanje književnih djela u nastavi oba-vlja se pomoću više povezanih radnji. Svaka od njih predstavlja značajnu komponentu u cjelovitom pristupu književnom ostvarenju. Mnoštvo korelativnih radnji, koje se po valja-nom izboru združuju u uvijek nove metodičke postavke, obezbjeđuje nastavi književnosti da se uspješno usklađuje sa jedinstvenom prirodom umjetničkih tekstova i da udovoljava načelima uslovnosti i metodološke adekvatnosti. Nastavniku je tako omogućeno da u skla-du sa posebnostima književnoumjetničkih djela i stepenima literarne prijemčivosti učenika primjenjuje pogodne izbore i raznovrsne stavaralačke okupe sljedećih metodičkih radnji:

1. Podsticanje (motivisanje) učenika za čitanje, slušanje i doživljavanje književnoumjet-ničkog djela; 2. Istraživački (pripremni) zadaci za proučavanje umjetničkog teksta; 3. Čita-nje književnog djela u doživljajnoj, interpretativnoj i istraživačkoj ulozi; 4. Lokalizovanje umjetničkog teksta; 5. Vantekstovne okolnosti u funkciji proučavanja literarnog djela (pro-totipska stvarnost, bio-bibliografski podaci i stvaralačka istorija djela); 6. Korišćenje pomoć-ne literature za proučavanje književnog ostvarenja; 7. Tumačenje nepoznatih riječi i izraza; 8. Saopštavanje i provjeravanje utisaka, osjećanja i misli izazvanih umjetničkim svijetom; 9. Prepričavanje teksta u analitičkosintetičkoj funkciji; 10. Uočavanje i isticanje plana teksta; 11. Analitičkosintetičko proučavanje književnog djela (interpretacija, obrada, tuma-čenje, pristup); 12. Zaključak o posebnostima i suštinskim vrijednostima proučenog knji-ževnog djela; 13. Učenje napamet i izražajno kazivanje umjetničkog teksta; 14. Poredbeno proučavanje književnih djela; korišćenje filmskih, pozorišnih, radiofonskih, televizijskih i muzičkih adaptacija i izvođenja književnoumjetničkih djela; 15. Usmeno prikazivanje knji-ževnog djela (uz knjigu i podsjetnik); 16. Pismeno prikazivanje književnog djela (u cjelini ili samo pojedinih vrijednosnih činilaca); 17. Utvrđivanje i provjeravanje stečenog znanja o književnom djelu; 18. Oblici rada podstaknuti saznatim književnoumjetničkim djelom.

Navedene radnje čine skup koji se ne zatvara u konačnom sistemu jer su u pitanju operativni elementi uopštenog i uvijek otvorenog interpretativnog sistema koji je u pri-mjeni promjenljiv i prilagodljiv pojedinim umjetničkim tekstovima i posebnim radnim uslovima i svrhama. Mogućnosti za pridruživanjem i drugih oblika rada uvijek su otvo-rene [6: 161].

Redosljed radnji samo je mjestimično ustaljen i to u onoj mjeri koja je uslovljena uz-ročno-posljedičnim tokovima u čitalačkoj recepciji i psihologiji učenja.

Treba imati u vidu da su od svih 18 navedenih radnji samo dvije nezamjenjive. To su kvalitetno čitanje i doživljavanje književnog djela i pouzdano analitičkosintetičko prouča-vanje. Ostale radnje su im podređene i one doprinose dubljem doživljavanju, boljem shva-tanju i kritičkom procjenjivanju književnoumjetničkog djela.

Analiza lirske umjetničke pjesme “Jesenje veče”. U prilogu ovog poglavlja uspo-staviće se komparativni odnos analiza ove lirske umjetničke pjesme, kroz pitanja iz udž-benika za osnovnu školu i kroz pitanja iz udžbenika za srednju školu trećeg razreda.


310

Udžbenik za osnovnu školu Udžbenik za srednju školu

1. Navedi emocije koje u tebi izaziva pjesma.

2. Uporedi svoje emocije sa emocijama lirskoga subjekta. Koliko su slične, a koliko različite?

3. Koje pjesničke slike prepoznaješ u prvoj strofi?

4. Prepoznaj epitete koji doprinose stvaranju su-morne atmosfere.

5. Od čega su snovi olovni i teški? Da li ovi epiteti imaju isto (pleonazam) ili različiti znače-nje? Što se naglašava njihovom upotrebom?

6. Označi pjesničke slike u drugoj boji. Koja boja dominira u njima?

7. Pored vizuelnih elemenata u drugoj strofi, izd-voji zvučne elemente. Koje glasove čuješ dok slušaš navedene stihove? Šta oni unose u zna-čenje pjesme?

8. Kojom stilskom figurom se postiže izražajnost prve pjesničke slike u ovoj strofi?

9. Jablan je u pjesmi čulni (stvarni) motiv; ali jablan može da znači i nešto više, da bude simbol. Napiši šta sve može da označava jablan.

10. Koje pjesničke slike doživljavaš čulom vida (vizuelne), a koje čulom sluha (akustične)? Kojim su stilskim figurama ostvarene navedene pjesničke slike?

11. Ova pjesma je sonet. Iz koliko strofa je sastavljena i koliko stihova ima svaka strofa?

12. Kako si razumio / razumjela pjesmu:

a) lirski subjekat je otkrio pejzaž koji je dogradio svojom maštom;

b) pjesma realistički sa mnogo detalja, opisuje sumorni pejzaž;

c) Preko pejzaža izražava se misao o položaju izuzetnih pojedinaca u svijetu.

Odluči se za jedan odgovor i obrazloži ga.

1. U kojoj formi je ispjevana ova Matoševa pjesma?

2. Čime objašnjavaš pojavu ovog tradicionalnog pjesničkog oblika u književnosti moderne?

3. Prouči rimu i ustanovi kako njen ton sugeriše duhovna raspoloženja lirskog subjekta i formira atmosferu cijelog djela.

4. Ustanovi na kojim su mjestima uspostavljena opkoračenja, protumači na koji način ona utiču na formiranje svijeta djela u mašti čitalaca.

5. Protumači simboliku poetskog vremena iskaza-nog u naslovnoj sintagmi.

6. Primjećuj motive, objekte i predmetnosti iz pejzaža, koji ulaze u njegovo vidno polje.

7. Prati kako se okvir pejzaža širi i u kojim sti-hovima dolazi do smjene sadržaja pejzaža.

8. Objasni kakvu postupnost objašnjavaš u oslika-vanju pejzaža.

9. U odgovarajuća polja navedene tabele upiši sti-hove u kojima prepoznaješ (zapažaš) navedeno stilsko izražajno sredstvo. Tumači njihovu umjetnič-ku ulogu u doživljavanju i razumijevanju sadržaja pjesme i njenih umjetničkih značenja:

10. Kakve impresije u lirskom subjektu pobuđuje slika jablana? Analiziraj dublju simboliku ovoga motiva u zadnjoj tercini.

11. U čemu su slični jablan i usamljenik? Na koji način oba motiva govore o pjesniku i pjesništvu? Poveži ovu simboliku sa onom koju si tumačio u djelima Bodlera, Remboa i Malarmea.

12. Ustanovi zašto su pjesnici moderne zaokupljeni tematikom sadržaja i smisla stvaralaštva, posebno pjesništvom.

13. Zbog čega čovjek ima razlog da bude gord, a zbog čega treba da se osjeća ponosno?

14. Šta čovjeka uvijek izdvaja i čini ga uzvišenim na sivilo života?

asonanca

aliateracija

epiteti

personifikacija

metafora

poređenje

hiperbolizacija


311

Iz svega navedenog da se zaključiti da se pitanja za učenike u čitanci za osnovnu školu više baziraju na prepoznavanju pjesničkih slika i elemenata koji se na istu odnose, uz vi-zuelne i audio elemente koji su prateći aranžman pjesničke slike. Pošto učenici u osmom razredu osnovne škole solidno vladaju pojmovima iz oblasti teorije književnosti, sasvim je razumljivo da su im poznati pojmovi poput pjesničke forme soneta i stilskih figura: perso-nifikacije, metafore, epiteta, asonance i aliteracije na koje ih sugerišu postavljena pitanja. Sistem savladavanja gradiva iz predmeta crnogorski-srpski, bosanski i hrvatski jezik i knji-ževnost, omogućava učenicima da od petog do devetog razreda osnovne škole savladaju pojmove iz teorije književnosti. Jasno je da se u srednjoj školi nivo znanja nadograđuje, te su pitanja postavljena ispod iste pjesme, ali u čitanci za treći razred gimnazije, sasvim ra-zumljiva i za učenike u osnovnoj školi. Sve navedeno ukazuje na praćenje i izjednačavanje nastavnog plana i programa osnovne i srednje škole [7: 94–95].

Metodički pristup 1. Moć vizuelnog i muzikalnog u Matoševim pejzažima. Kao izvanredni slikar pejzaža,

Matoš je oživljavao pejzaž u smislu sopstvene devize “ljudi su krajevi, a krajevi su ljudi”, te ga personifikovao i kao takvog unosio u hrvatsku književnost. Pojava humanizovanog stiha odlika je Matoševog pjevanja u naoko deskriptivnim pjesmama ispod čijeg se sloja uvijek “krije” univerzalna poruka o čovjeku i njegovom bitku. Njegove pjesničke slike imaju moć da sugerišu čitaocu, da pobude osjećaj na vizualizaciju, da dovdu čitaoca do mogućeg audio-vizuelnog efekta, pa je stoga preporučljivo da se njegove pjesme u učionici čitaju interpre-tativno, a učenicima se prethodno postavi zadatak da zatvore oči i da snagom čulnog dožive svaki stih. Zbog izrazite snage kojom je stvarao, zbog muzikalne osebujnosti, Matoš je svaki lirski pejzaž uznosio iznad napisanog, stvarajući kult umjetničkog izražavanja u kojem su svi njegovi motivi ključno uvezani u cjelinu i kao takvi oni su tvorci jedinstvenog poetskog ugo-đaja kojem se nije lako otrgnuti. Opisom pejzaža, Matoš je stvarao jedinstven lirskoumjet-nički doživljaj u kojem su se sinestezijom spajale i stapale zvukovne i vizuelne asocijacije u kojima metaforičnost “izranja” iz šematizovanog sloja aspekata. Sve opisane predmetnosti imaju svoj život u njegovoj pjesmi, te se stiče utisak da je pejzaž za Matoša imao daleko veću funkciju od samo doživljajne i relaksirajuće. Priroda je onaj faktor koji na Matoša djeluje obostrano: inspiriše ga kao književnika i obogaćuje ga emotivnim ekspresijama. Iz jednog i iz drugog vrela (inspirativnog i ekspresivnog) rađala se neuništiva snaga riječi, pre-točena u stihove. Sva njegova poezija, bez obzira na motive, nosi u sebi jednu čvrstu zajed-ničku komponentu i smisao: ton sjete, melankolije i pesimizma. Neka duboka neizreciva tuga i bol, predojećaj smrti i stravični osjećaj nečeg nedorečenog i tamnog stalni su lajtmotiv Matoševe lirike. Taj izraziti impresionist stvarao je jednim dijelom artističku poeziju, koja je puna kontradikcija, kontrasta ili analogija, ponekad samo nastajala radi igre riječi. No naj-bolji njegovi stihovi, pejzaž ili ugođaj, naglašeni socijalni ili nacionalni motiv ili intimna poezija, sintetizirani element subjektivnig i objektivnog, daju tom artizmu individualnu oz-naku i daleko su od pomodarstva. Svetozar Petrović je zapazio da Matoš ne bi bio Matoš bez svoje teorije o akcenatskom stihu, o sonetu, o muzikalnosti stiha [17: 243–248] Matoševa lir-ika je izraz unutrašnjeg raspoloženja, jedne suptilne, pesimističke obojene pjesničke ličnosti, dakle u izvjesnom smislu solilokvijska, pomalo i ekspresionistička. On je pronašao moderni izraz i poslužio se njime, otkrio nove mogućnosti hrvatskog jezika, bio svjestan da je forma jednako tako značajan faktor i elemenat književnog djela kao i sadržaj.


312

2. Razlika između pejzaža u prirodi i petskom izrazu

“Duša moja čaroban je kraj” A. G. Matoš

Prije nego započnemo interpretaciju Matoševog soneta, moramo učenicima skrenuti pažnju na razliku između pejzaža u prirodi i pejzaža u književnom djelu. Bitno je naglasiti da je pejzaž u prirodi gluv, hladan, i ravnodušan; u takvom pejzažu ne postoji nikakva emocija, a jedina emocija izvire iz opažaoca. Tek u književnom djelu pejzaž dobija oblike, proizašle iz unutrašnjih emocija lirskog subjekta. Oživljavanjem pejzažnih slika, dodavajući glasovne komponente, pejzaž se uobličava u jedinstvu akustičnih i vizuelnih slika. Obojen čulima, pejzaž egzistira poput bića i kao takav utiče na misao i raspoloženje onoga koji čita lirsku umjetničku pjesmu, mnogo jače i intezivnije, nego što utiče na doživljaj posmatrača u prirodi. Pejzaž u književnom djelu je umjetnikova impresija o prirodi. Za Matoša je pejzaž duševno stanje i kao takvog ga možemo i interpretirati iz njegovih stihova. Pejzaž u njego-vim lirskim umjetničkim pjesmama je ogledalo duše umjetnika-stvaraoca i nabolji način da doslutimo stanje pjesnikova duha u momentu stvaranja. Zato, dok čitamo i tumačimo ovaj Matošev sonet, moramo stalno imati na umu prirodu i značenje pejzaža u književnom djelu jer su sve sintagme, epiteti, sva stilska izražajna sredstva u funkciji sugerisanja. Bez obzira na predmetne opisanosti, značenje u ovoj pjesmi je u dubinama njenih metafora, u zvu-kovima i bojama kojima se uplovljava u svijet Matoševih osjećanja.

Sadržina i značenje. Matošev sonet [3: 162–163] već naslovom dovoljno kazuje o temi pjesme i osnovnom emotivnom tonu (raspoloženju): tema je pejzaž jesenje večeri; raspoloženje sugerišu obe riječi iz naslova, jer sadrže negativni emotivni predznak: jese-nje – sumornost, vlaga, kiša, hladnoća; veče – mrak, sivilo, mrtvilo. Još jedan činilac iz na-slova ima značenjsku vrijednost. Glasovna struktura naslova je zanimljiva. Od deset glaso-va pet je suglasnika a samo jedan (petostruki) vokal e.

Učešće stilskih figura: asonance i aliteracije, najbolje se može prikazati tabelarno i na taj način ćemo vizuelno približiti učenicima snagu koju proizvode figure dikcije. U ovom ćemo radu svaku strofu prikazati tabelarno, onako kako se može kvalitetno uraditi čas. Svaki red označava i stih u strofi i brojčano prikazuje zastupljenost konsonanata i samoglasnika.

U prvoj strofi, katreni, sazdanoj od jedanaesteraca, uočava se ukrštena rima abab, sa jasno označenom cezurom iza šestog sloga u prvom i trećem stihu i iza četvrtog sloga u dru-gom i četvrtom stihu.

Olovne i teške snove snivaju oblaci nad tamnim gorskim stranama; monotone sjene rijekom plivaju, žutom rijekom među golim granama.

Pored navedenog učenike upućujemo na pleonazam (olovne i teške). Snažna ekspresija ostvarena je inverzijom prve sintaksičko-intonacione cjeline u kojoj je subjekt (oblaci) po-mjeren sa prvog mjesta u prvom stihu i ustupio mjesto objektu, čime je sugerisana težina, monotonija i sivilo. Prvi stih soneta Olovne i teške snove snivaju sugeriše na opšte sivilo i težinu prostora i vremena, čime je književnik skoncentrisao opštu masu u jednoj sintaksič-koj cjelini, ukazujući na težinu kojom se spojilo nebo sa zemljom. Opkoračenjem iz prvog u drugi stih proširila se pjesnička slika, koja je upotpunjena i asonantnim vokalom E, koji produbljuje trajanje ovoga stanja.


313

Primjeri za aliteraciju

S N V M R J G

2 1 1 / / 1 /

2 3 / 4 2 / 1

1 1 / 2 1 3 /

/ / / 4 2 1 2

5 5 1 10 5 5 3

Primjeri za asonancu

A E I O U 1 4 2 3 1

6 / 3 2 /

1 4 2 4 1

3 2 2 3 2

11 10 9 12 4

Druga sintaksička-intonaciona cjelina prve strofe doprinosi stvaranju atmosfere tuge, sivila, blata, monotonije i mrtvila. Sintagma monotone sjene sugeriše na monotoniju i priguš-enu jezu koja se osjeća iz opšteg pejzaža sivila, blata, žutila i mulja. Na akustičnom planu osjećamo asonancu u učestalosti dva vokala koji ostvaruju potpunu ravnotežu: mOnOtOnE sjEnE. Ovakva frekvencija dva vokala izaziva utisak jednoličnosti i monotonije. Žuta boja rijeke, najsličnija boji gline, simbolično ukazuje na loš ishod opšteg stanja, na atmosferu bližu smrti i monotoniji, nego životu i veselju.

Druga strofa upotpunjava sliku atmosfere jesenjeg pejzaža. Nakon vertikalnih motiva iz prve strofe, koji su bili dominantni u prva dva stiha, na početku druge strofe susrećemo se sa horizontalnim motivima: mokre njive, magla, kućice i nekoliko neznatno uzdignutih iznad zemlje: toranj, sunce, vrbe, vrane. Pored dominacije magle i jedva vidljivih kućica u daljini, koje su date u deminutivu, naglašavajući i socijalno stanje onih koji ih naseljavaju, osjeća se prisustvo vlage koja je “napojila” atmosferu i koja je dominantno zagospodarila svim predmetima: i drvećem koje je crno od vlage i zemljom koja je mokra. Opštu atmo-sferu tame i magle zlokobno upotpunjavaju vrane, kao glasnici nevolje. Ipak, u opštoj into-naciji tame i maglovitih slutnji izdvaja se sunce svojom crvenom bojom donoseći stilski poredak personifikacije i metafore: sunce u ranama mre. Sunce mre – personifikacija i sunce u ranama – metafora. Prva sintaksičko-intonaciona cjelina je i posebna slika:

Iza mokrih njiva magle skrivaju kućice i toranj: sunce u ranama mre i motri kako mrke bivaju vrbe crneći se crnim vranama.


314

Primjeri za aliteraciju

K R M C V VR MR TR CR KR

2 2 2 / 2 / / / / 2

1 2 1 2 / / / / / /

3 3 3 / 2 / 2 1 / /

/ 4 2 2 2 2 / / 2 /

6 11 8 4 5 2 2 1 2 2

Primjeri za asonancu

A E I O U

4 1 4 1 1

4 2 2 1 3

2 2 3 2 1

3 3 2 / /

13 8 11 4 5

Ovdje su sadržane dvije kontrasne slike: umiranje sunca i vrbe. Iako žive, vrbe su

crne, a zalazeće sunce koje “mre” umire u žarko narančostoj, gotovo plamteći crvenoj boji. U kontrastu crvene i crne dešava se turobna slika života palanke. Čitava ova strofa data je kroz opkoračenja: iz prvog u drugi stih, iz drugog u treći stih i iz trećeg u četvrti stih. Mrke vrbe i vrane dominantne su u drugom dijelu ove strofe i tako udružene nagovještavaju vrhunac pjesničkih emocija: jedinstvo mračnog i zlokobnog. U ovoj strofi se izdvojio i glas r koji je ostvario visoku frekvenciju, posebno u ponavljanim suglasničkim skupinama tr, cr, vr, kr tvoreći aliteraciju koja jednostavno odzvanja, ne remeteći atmosferu, već je upotpunjavajući izrazitom akustikom od koje nailazi jeza. Glas r više utiče na psihološki doživljaj u opštem remećenju monotonije i mrtvila koji dominiraju poetskim slikama. I ova je katrena ispjevana u jedanaestercu, osim trećeg stiha koji je ispjevan u dvanaestercu i u kojem se jasno ukazuje na snagu opkoračenja u funkciji označenosti dvaju glagola mre i motri kojima je stih dobio na unutrašnjoj snazi i dijelom na dužini. Kao i u prethodnoj katreni rima je ukrštena, abab, a cezura se nalazi iza šestog sloga u prvom i drugom stihu, te iza četvrtog sloga u trećem stihu i iza drugog sloga u četvrtom stihu.

Tercine donose promjene u sadržini, emotivnom tonu i misaonoj dominanti.

Sve je mračno, hladno; u prvom sutonu tek se slute ceste, dok ne utonu u daljine slijepe ljudskih nemira.


315

Prva tercina sažela je sve dosadašnje emotivne, vizuelne i akustičke utiske koji su se oblikovali u toku čitanja obje katrene. Opšti utisak sažetosti može se pretočiti u jednu re-čenicu: “Sve je mračno, hladno”. Zamjenicom sve lirski subjekat je na početku tercine jasno napravio odstupnicu od svega što se dešavalo u prethodne dvije katrene. Ovdje je napravljen umjetnički intonaciono značenjski rez i sugerisanje ka novim daljinama u ko-jima se osjeća prisustvo čovjeka, koji nije bio prisutan u prethodne dvije strofe. Pomi-njanjem cesta koje se slute u prvom sutonu, simbolizuje se odlazak iz ovog pejzaža. Ceste su u oznaci izvora spasenja i predstavljaju jedan novi i daleki svijet. Komešanje i žamor ljudskih glasova koji su u naznaci na kraju ceste, poput svijetla na kraju tunela pred-skazuju na ikonografski momenat spasenja, koje dolazi nakon mraka. Iako ceste nemaju jasne putokaze i u funkciji su usmjeravanja lirskog subjekta na daljine koje su neslućene, samim tim i nepoznate, ipak je prisutna čežnja za nesagledivim bespućima na koje uka-zuju. Audio efekti i osjećaj prisutnosti čovjeka kroz ljudski žamor novi je momenat u des-kriptu čitave pjesme, te se susrećemo sa humaniziranim stihom.

Primjeri za aliteraciju Primjeri za asonancu

S J M R

2 1 2 2

3 / / /

2 1 1 1

7 2 3 3

U prvoj tercini izvršeno je opkoračenje iz prvog u drugi stih i iz drugog u treći stih, dok je rima parna aab, a cezura je primjetna iza četvrtog sloga u prvom stihu, iza šestog sloga u drugom i trećem stihu.

Druga tercina (posljednja strofa soneta) još više unosi promjene u slici jesenjeg pejzaža

Samo gordi jablan lisjem suhijem šapće o životu mrakom gluhijem kao da je samac usred svemira.

Iz atmosfere opšteg sivila, monotonije i mrtvila izbija gordi jablan. Poetsko objašnje-nje jablana nailazimo i kod srpskog pjesnika, hercegovačkog porijekla, Jovana Dučića, ko-ji je u svojoj čuvenoj lirskoj pjesmi “Jablanovi” naglasio simbolističko značenje jablana, u funkciji oznake čovjeka, samca, nepokolebljivog i neuništivog. Uz dodati epitet, gordi, već nam se jasno ukazuje duševno stanje lirskog subjekta, Matoša, koji se u svom mikrokos-mičkom obliku ne predaje ni pred univerzumom pred kojim stoji ponosno, čisto i usprav- no. Bez obzira na upotrebu imenice lisje, sugerišući ostatke snage svoga bića, on i dalje zbori i ne odustaje od života. Iz horizontale, koja je dominantna u prethodnoj strofi, odjednom se ukazuje jablan, postavljen vertikalno, iznad svega, iznad postojećih oblika i opisanih pred-metnosti, postojan u svojoj namjeri da se odupre svemu što nailazi i da svojom gordošću

A E I O U

2 1 / 4 3

/ 6 / 2 3

2 4 4 / 2

4 11 4 6 8


316

i ponosom iznese novu bitku životu na oltar. Slika gordog jablana kontrastira sa svim ispjevanim u prethodnim strofama i na ovaj način izdvaja čovjeka u makrokosmosu, veličajući njegovu snagu duha kojom se suprotstavlja svim naletima sudbine. U čitavoj ovoj tercini osjeća se probojnost sibila s koje u atmosferi šuštanja i šaputanja “oštri” čula i daje razgovijetnu sliku otpora. Izvanrednom sinestetičkom metaforom (šapće mrakom gluhijem = zamjena čulnih utisaka) izrečena je snažna vjera u život i sve ono što život može da donese, makar on-lirski subjekat, simbolizovan ili personificiran kroz jablana, makar bio “samac usred svemira”. Čitav ovaj sonet još jednom dobija akustičku snagu u sibilu c na kraju riječi samac kojom je ukazao na snagu pojedinca i njegovo opstajanje u svijetu nimalo svijetlih tonova i mogućih izazova, noseći jasnu poruku o pobjedi života. Čitava ova tercina ispjevana je u jedanaestercu uz upotrebu parne rime aab, dok se treći stih prethodne tercine, inokosni stih, rimuje sa trećim stihom, inokosnim stihom, ove tercine, nemira – svemira. Opkoračenje je primjetno iz prve u drugu strofu, dok je cezura ustaljena, iza šestog stiha u sva tri stiha. Na kraju soneta, sasvim je jasno da je ovo misaono refleksivna pjesma u kojoj pjesnik iznosi svoj duboki emotivni odnos prema životu [14: 116].

Primjeri za aliteraciju Primjeri za asonancu

S J M R

3 3 3 1

2 1

3 1 2 2

6 4 7 4

Jesenje veče je sonet sa svim bitnim karakteristikama ove pjesničke forme. Sastoji

se iz dvije katrene i dvije tercine, odnosno četrnaest stihova. Korelacija sa matematikom daće mogućnost i brojčanog prikaza: (4x2) + (4x3) = 8+12=14. Sproveden je silabički princip, svi stihovi su jedanaesterci, osim drugog stiha u drugoj strofi, sa zastupljenom tzv. Sonetskom rimom: abab; abab; aab; aab i rimovanjem trećih, inokosnih, stihova dviju tercina bb.

Opkoračenje je čest postupak u organizaciji strofe, u smislu prenosa jedne smisaone cjeline iz stiha u stih čime je na više mjesta u pjesmi narušena uobičajena sintaksičko-into-naciona struktura stiha koja podrazumijeva da je svaki stih u sintaksičkom smislu rečenica.

U ovom sonetu ukazali smo na višestruku funkciju opkoračenja: od eufonijske, ritmi-čke do značenjske.

U prilogu ovoga rada data je tekstualna pripreme nastavnika za čas na temu:

Predmet: Crnogorski, srpski, bosanski i hrvatski jezik i književnost Razred: VIII Nastavna jedinica: Metodički pristup lirskoj umjetničkoj pjesmi “Jesenje veče”,

Antuna Gustava Matoša

A E I O U

3 2 3 2 1

2 2 2 3 2

5 3 1 1 1

10 7 6 6 4


317

Tip časa: Оblici rada: Metode rada: Nastavna sredstva:

UGLEDNI ČAS

- obrada i interpretacija poetskog teksta

- grupni

- frontalni

- individualni

- tekst-metoda - metoda istraživanja - metoda otkrivanja - razgovor - dijaloška - demonstrativna monološka - umjetničko slikanje, kao izraz doživljenog - upotreba vokalnih sposobnosti u službi ritma i intonacije pjesme

- čitanka za osmi razred [3 : 162–163]

- flip chart papir /4 komada/

- krede, flomasteri, selotejp

- tabla

Korelacija : likovna umjetnost – matematika – muzičko vaspitanje – informatika – istorija umjetnosti

Operativni ciljevi časa: Razvijaju sposobnost slušanja poetskog ostvarenja; raz-

vijaju sposobnost čitanja i razumijevanja umjetničkog teksta; uočavaju statične i dina-mične motive; uočavaju pejzaž u lirici; razlikuju motiv i pjesničku sliku; prepoznaju opisnu /deskriptivna/ pjesmu; izražavaju čulni doživljaj pjesme kroz slikanje; sposob-nost izražajnog kazivanja stihova; određuju aliteraciju i asonancu; određuju personifi-kaciju; pronalaze pleonazam i objašnjavaju njegovu upotrebu; uočavaju ritam pjesme; uočavaju rimu u pjesmi; uočavaju sintaksičku inverziju; uočavaju cezuru i opkora-čenje. Funkcionalni ciljevi: Navikavanje učenika na samostalni istraživački pristup umjetničkom djelu davanjem istraživačkih zadataka; razvijanje sposobnosti za zapaža-nje osnovnih umjetničkih posebnosti, smisao za kritičko prodiranje u strukturu i da-vanje originalnih i pouzdanih zaključaka sa ličnog stanovišta u procesu analize lirske umjetničke pjesme; osposobljavanje učenika da uočavaju snagu umjetničke riječi i da shodno odslušanom i pročitanom projektuju i vizualiziraju pjesničku sliku pojedinač-nih stihova i strofa; navikavanje učenika da umjetničke utiske argumentuju odgovara-jućim činjenicama iz teksta; razvijanje interesovanja za analizu lirskih umjetničkih pjesama, a samim tim i za teoriju književnosti; uticanje na saznajne funkcije i produb-ljivanje kognitivnih saznajnih mogućnosti za shematski sloj prikaza u lirskoj umjetnič-koj pjesmi; Vaspitavanje literarnog ukusa učenika kako bi čitali, doživljavali i tuma-čili vrijedna umjetnička djela. Vaspitni ciljevi: Njegovanje čitalačkih navika i ukusa; razvijanje smisla za lijepo i plemenito u umjetnosti i životu pomoću estetskih i idejnih vrijednosti lirske umjetničke pjesme; razvijanje identifikacije sa lirskim subjektom; usmjeravanje učenika da otkrivaju poruke lirske umjetničke pjesme; usmjeravanje uče-nika da razvijaju moć korelativnih odnosa između više umjetnosti (književnost, muzič-ka umjetnost, likovna umjetnost); razvijanje plemenitih pobuda kod učenika, tj. Al-truističkog odnosa prema svijetu.


318

Aktivnosti učenika

Uvodni dio časa Samostalno čitaju tekst iz čitanke. Učenici su podijeljeni u pet grupa. Svaka grupa dobija zadatak za samostalno istraž-vanje.

Glavni dio časa Prva grupa crta slike pojedinačnih strofa sa zadatkom da pismeno izdvoje pjesničke slike i razlikuju motiv od pjes-ničke slike. Druga grupa uočava kompoziciju pjesme, ritam i rimu, te statičke i dinamičke motive. Uočava sintaksičku inve-rziju i sintaksičku cjelinu. Treća grupa određuje sve stilske figure, objašnjava bo-je u pjesmi i njihovu povezanost sa stilskim figurama. Od-ređuje opkoračenje u pjesmi. Određuje simbol u pjesmi. Četvrta grupa definiše sonet kroz dijalog. Peta grupa izražajno recituje pjesmu i upotrebom vo-kala dočarava intonaciju pjesme.

Nakon završenog rada, svaka grupa izabere predstavnika koji prezentuje rad svoje grupe. Završni dio časa Prva grupa je nacrtala pojedinačno svoje viđenje svake strofe, odredivši pjesničke slike i motive. U prvoj strofi motiv su oblaci a pjesnička slika je pej-zaž tmurnog dana. U drugoj strofi motiv je sunce, a pjesnička slika je za-lazak sunca u vlažnoj ravnici. U trećoj strofi motiv je čovjek, a pjesnička slika je nei-zvjesnost u budućnosti. U četvrtoj strofi motiv je jablan a pjesnička slika je sa-moća. Druga grupa je uočila kompoziciju pjesme (sonet), odradi-la je versifikaciju stiha (slog, cezura, rima). Učenici su uočili stih jedanaesterac, rimu u katrenama (abab, unakrs-nu) i parnu u tercinama (aab). Učenici su odredili cezuru iza šestog sloga. Uočili su razliku između otvorene i zatvorene rime, kao i između jednosložne (muške), dvosložne (žens-ke) i trosložne (daktilske). Učenici uočavaju sintaksičku inverziju i sintaksičku cjelinu i objašnjavaju ove pojmove. Statički motivI preovladavaju u svim strofama, koje su de-skripcijske naravi. Učenici su prepoznali sistem deskripcij-skog: uočavanje, zapažanje, mirovanje i opisivanje. Dinamički motivi su izdvojeni u trećoj strofi u kojoj domi-niraju ljudski glasovi. Iako se ljudi ne vide, sistem zvuko-vne orijentacije upućuje na prisustvo čovjeka. Ovaj mome-nat “razbija” tišinu deskriptivnog. Učenici mogu naslikati svaku strofu pojedinačno. http://www.slo-foto.net/galerija_ slika-91609.html Treća grupa odredila je stilske figure u pjesmi: personifi-kaciju, metaforu, epitete, personifikacijsku metaforu, simbol, aliteraciju, asonancu. Učenici su povezali boje i stilske figure.

Aktivnosti nastavnika

Priprema čas, pripremajući nastavna sredstva. U uvodnom dijelu časa, nasta-vnik izlaže kratak uvod: Prije nego započnemo interpreta-ciju Matoševog soneta, moramo da se podsjetimo na razliku između pejzaža u prirodi i pejzaža u književnom djelu. To nije isto. U prirodi je pejzaž gluv, hla-dan, i ravnodušan; on je bez ikakvog predznaka, pozitivnog ili negativnog; on je bez emocija. Tek u književnom djelu dobija predznak, emociju, značenje, on-da kada prođe ljudski doživljaj, onda kad se uobliči kao rezultat toga doživ-ljaja, tada pejzaž nije samo pejzaž, nego je i doživljaj (sagledavanje) pejzaža, on je odraz i izraz ljudske duše stvaraoca, njegovih osjećanja, raspoloženja, misli, htjenja. Pejzaž u književnom djelu je umjetnikova impresija o prirodi; umjet-nička slika pejzaža nastaje kada se na elemente opažene u prirodi nagradi umjetnikov doživljaj, kada se predmeti-ma i pojavima prirode udahne pjesnikov duševni svijet osjećanja i raspoloženja. Ni jedan pejzaž u književnom djelu ne-ma dekorativnu funkciju nego duboku umjetničku: da kazuje o čovjeku. “Pej-zaž je duševno stanje”, citirao je jednom prilikom Matoš Amijela, švajcarskog književnika i estetičara. Nakon uvodnog dijela, nastavnik upućuje učenike na no-vi način doživljavanja poetskog teksta. Nastavnik interpretativno čita pjes-mu dok učenici opušteno slušaju. Nakon čitanja, nastavnik upućuje uče-nike na sistem rada. Pomaže učenicima u radu. Pomaže u spoznajnom dijelu učenič-kih aspiracija. Pregleda izrađene zadatke. Organizuje rad učenika i njihovo iz-laganje pred tablom. Nastavnik sumira učeničke rezultate. U završnom dijelu časa nastavnik određuje domaći zadatak učenicima, da kući samostalno napiši esej na temu “Je-senje veče” koristeći sva znanja o sonetu i oblikujući ih u analitički esej.


319

Učenici su objasnili pojam opkoračenja kao tehničkog sred-stva, kada se jedna ili više riječi koje pripadaju jednoj misa-onoj cjelini, prenosi iz jednog stiha u drugi ili iz jedne strofe u drugu strofu. Ukazali su na usporavanje ritma stiha u pjes-mi posredstvom opkoračenja. Četvrta grupa Određujući definiciju soneta, učenici su na-pravili teorijskoknjiževni dijalog u kojem su objasnili po-jam soneta, odredili njegovu matematičku definiciju, objas-nili pojam “maestralni” sonet. Peta grupa Uz interpretativno recitovanje, djeca će svojim glasovima doprinijeti jačem ukazivanju na prisutnost stils-kih figura u pjesmi. U Završnom dijelu časa djeca imaju zadatak da slijede novo uputstvo nastavnika.

Zaključak i prijedlog mjera. “Pravac u kojem obrazovanje pokrene čoveka određuje njegov budući život” kaže čuveni grčki filozof Platon [4: 294]. Ovaj stav je više nego primje-nljiv na područje kulture jezičkog izražavanja. Pravac u kojem pokrenemo učenika na razvoj sopstvene govorne kulture trasiraće njegov uspjeh u neposrednoj školskoj praksi, sveukupnim komunikacionim procesima i u velikoj mjeri odrediće tokove učeničkog budućeg života.

Dobro organizovana i učeničkim sposobnostima, interesovanjima i potrebama prilago-đena nastava obezbjeđuje proporcionalno uključivanje svih učenika u nastavne tokove i napredovanja prema ličnim mogućnostima u punom kapacitetu. Veoma je važno svakom učeniku obezbijediti da se izražava na sebi svojstven način, prema individualnim postinu-ćima i da njeguje vlastiti izražajni stil. Djeca itekako znaju da reaguju na podsticajne ak-tivnosti i u pojedinim djelovima prevaziđu ono što je nastavnim planom i programom predviđeno. Zato u nastavi kulture jezičkog izražavanja ništa ne bi trebalo da je unaprijed strogo definisano, već nastavu treba prilagođavati realnim potrebama učenika, aktuelnom raspoloženju u odjeljenju i nastavnom trenutku.

Ukoliko nastavnik stalno motiviše učenike u njihovom individualnom radu i postignu-ćima, svojim pohvalama, uputstvima i pedagoškim mjerama, krajnji efekti nastave biće bolji, a đaci će biti motivisani. Zato dajemo prednost interaktivnoj nastavi jer polazišta interaktivne nastave daju prednosti:

djeca uče na različite načine djeca najbolje uče kroz vlastitu aktivnost učenje je aktivna konstrukcija znanja kroz vlastitu aktivnost, iskustvo i razmjenu. Zato interaktivna nastava: ima za cilj primjenu i dalji razvoj znanja u praksi bazira se na koncepciji kooperativnog učenja polazi od toga da je učenje proces izgrađivanja znanja postavlja dobre temelje govorne kulture. Iz svega navedenog smatramo da je za uspješnu realizaciju časova nastavnog područja

bitna kultura jezičkog izražavanja, a nastavnci bi u nastavnom procesu trebalo da primijene sljedeće mjere:

da neprestano usavršavaju svoje stručno-metodičke sposobnosti da permanentno rade na podizanju i obogaćivanju sopstvene jezičke kulture kako bi

podsticajno djelovali na učenike


320

da praktikuju aktivnosti koje će obezbijediti učeničku motivisanost i zainteresovanost za pitanja govorne kulture

da izbjegavaju šematizam u radu i ponavljanje identičnih vježbi pri realizaciji po-jedinih zahtjeva iz područja kulture jezičkog izražavanja

da nastavne zahtjeve prilagođavaju individualnim sposobnostima i tempu napre-dovanja učenika

da kontinuirano prate govorne potrebe učenika i pohvale svaki napredak u govoru da ukazuju na praktičan značaj jezičke komunikacije, kako bi djeca shvatila da ono što

uče u školi ima čvrsto uporište u svakodnevnim životnom situacijama da ostvaruju potreban nivo saradnje s roditeljima i pedagoško-psihološkom službom u

školi, pri prevazilaženju eventualnih problema koji se mogu javiti u govoru učenika.

Literatura

1. Hageman V. Putevi razvoja jezičkog izraza / Verner Hageman. – Beograd : Savremena škola, 1964. – 207 s.

2. Ivanović R. Reči na raskršću. O odnosu egzistencije i umetnosti / Radomir Ivanović. – Čakovec, 1987. – 192 s.

3. Kovačević L. Čitanjem otkrivaš tajne stvaranja, čitanka za osmi razred devetogodišnje osnovne škole / Ljubomir Kovačević, Radinka Vučković-Ćinćur. – Podgorica : Zavod za udžbenike i na-stavna sredstva, 2008. – S. 162–163.

4. Marinković S. Misli velikih ljudi / Simeon Marinković, Slađana Ilić. – Beograd : Kreativni centar, 2008. – 329 s.

5. Milosavljević P. Metodologija proučavanja književnosti / Petar Milosavljević. – Beograd : Trebnik, 2000. – 512 s.

6. Nikolić M. Metodika nastave srpskog jezika i književnosti / Milija Nikolić. – Beograd : 1992. – 724 s.

7. Pavlović M. Čitanka za treći razred gimnazije / Miodrag Pavlović i Božena Jelušić. – Podgorica : Zavod za udžbenike i nastavna sredstva, 2008. – S. 94–95.

8. Petrović S. Priroda kritike / Svetozar Petrović. – Zagreb : Liber, 1972. – 370 s. 9. Rosandić D. Metodika književnog odgoja i obrazovanja / Dragutin Rosandić. – Zagreb : Školska

knjiga, 1986. – 768 s. 10. Stevanović M. Interpretacija književnih tekstova u osnovnoj školi / Marko Stevanović. – Gornji

Milanovac : Dečje novine, 1989. – 227 s. 11. Šipka M. Kultura govora / Milan Šipka. – Novi Sad : Institut u Sarajevu, Priručnik 5. – 2008. –

301 s. 12. Škreb Z. Uvod u književnost-teorija, metodologija, četvrto izdanje / Zdenko Škreb, Ante Stamać. –

Zagreb : Globus, 1986. – 760 s. 13. Šušnjić Đ. Dijalog i tolerancija / Đuro Šušnjić. – Beograd : Čigoja, 2007. – 316 s. 14. Živković D. Teorija književnosti sa teorijom pismenosti / Dragiša Živković. – Beograd : Zavod za

udžbenike i nastavna sredstva, 1994. – 248 s.


321

15. Književnik. Književna kritika i nauka o književnosti / Svetozar Petrović. – Zagreb (II) (1960). 16. – S. 463–472; Književnik. Književna kritika i nauka o književnosti / Svetozar Petrović // Kritika i djel, Zora. – Zagreb, 1963. – S. 116–135.

16. Razvoj kritičkog mišljenja. Vodič za primjenu Programa, Zavod za školstvo Crne Gore. – Podgorica, 2009. – Br. 5. – 43 s.

17. Umjetnost riječi. Novija literatura o teoriji stiha / Svetozar Petrović // Časopis za znanost o književnosti. – VI. – 1962. – 4. – S. 243–248.


METHODOLOGICAL APPROACH TO LITTLE ARTICLES OF PARTICIPATION OF “ANTIQUE SEPARATION” ANTUNA GUSTAVA

MATOŠA IN OSMOM DIVISION OF BASIC SCHOOL

Andrijana Nikolić

Faculty of Montenegrin Language and Literature, Vladike Petra I b. b., 81250 Cetinje, Crna Gora,

tel.: +38269064034, e-mail: [email protected], [email protected]

In this paper, we tried to modestly contribute to the promotion of culture language

teaching. Teaching processes through the realization of educational, educational and functional teaching tasks are aimed at improving personality students in terms of building, enriching and changing their behavior. The curriculum and the program are the joint work of teachers and students in which the goals of education and education are achieved, and general personality development is promoted in specific organizational forms such as classroom, teaching, tea-ching practice, etc. In the modern teaching, teaching process requires research character and teachers and students. A teacher is one who has to prepare well for to teach, create an in-teractive teaching unit. The student must get research tasks in advance, to make some leisure time devoted to teaching research. Both the teacher and the student present discourses of modern, empirical teaching, so complete preparations are necessary for the teaching unit, which requires the maximum engagement of all subjects in teaching, because in modern teaching, the topic being processed is the object or subject of teaching study. Both the student and the teacher are subjects in the teaching process that maximally cooperate and give eve-rything from self-teaching to be adapted and flexible in receptivity and quality for further application of acquired knowledge. It is therefore interactive teaching is the best way for stu-dents to make researchers who I am finds a solution, exchanges opinions and independently adopts the material, developing his research and analytical skills. Teaching Montenegrin guage and literature has an important task to do through literary knowledge helps students to become independent, free, creative and cultural personalities. Reading literature they acquire know-ledge about themselves and about other cultures, habits and customs. Through literature, they discover the possibilities of literary creation, that is why teaching experience for both students and teachers. While the student has the task to accept and understand, the teacher plays a role an innovative creator who will enable the student best understanding the literary work. By de-veloping and appreciating their language and culture, students will to know that they appreciate the culture and languages of other nations. Teaching Montenegrin language and literature, tea-ches students to respect cultural heritage humanity, because much of the human intellectual ca-pital lives in language.

Key words: Teacher, student, math, A.G. Matoš, verse, study.


UDK 81’25 821.163.42.09–93–34=161.2

LEKSIČKE I FRAZEOLOŠKE OSOBITOSTI

UKRAJINSKIH PRIJEVODA “PRIČA IZ DAVNINE” IVANE BRLIĆ-MAŽURANIĆ

Ljudmila Vasiljeva

Sveučilište Ivana Franka u Lavovu,

Katedra slavenske filologije Ilarion Svencicki, ul. Univerzitetska 1/324, Lavov, 79000, Ukrajina,

tel.:+380322394770, e-mail: [email protected]

U radu se analiziraju jezične osobitosti prijevoda Priča iz davnine Ivane Brlić-Ma-žuranić na ukrajinski jezik. Prijevod “Šume Striborove” Vasilja Vojtanivskoga tiskan je 1932. g. u Zapadnoj Ukrajini u časopisu Світ дитини [Dječji svijet]. Prijevod Priča iz dav-nine Vilja Grimiča objavljen je 1971. godine, a nešto kasnije se, kao zasebno izdanje, poja-vila priča “Lutonjica Toporko i devet župančića” (1978), također u njegovu prijevodu. Knji-ževni povjesničari i teoretičari isticali su bajkovitost Priča iz davnine te njihovu bliskost s narodnim stvaralaštvom, a svijet slavenskih bajki zainteresirao je i ukrajinske prevoditelje. Bliskost oblikovanja bajki, motivi, način pripovijedanja, elementi usmenoga pripovijedanja, sličnosti likova ukrajinskih i hrvatskih bajki (narodnih i autorskih), a i sličnosti dvaju jezika, omogućili su Vojtanivskom i Grimiču da u prijevode uvedu velik broj prevoditeljskih rješe-nja koji vjerno prenose izvorne formulacije. Prevoditeljsko majstorstvo posebice dolazi do izražaja u jezičnim transformacijama, kada to zahtijevaju norme ukrajinskoga jezika.

Ključne riječi: Ivana Brlić-Mažuranić, Vasilj Vojtanivskij, Vilj Grimič, književni pri-jevod, transformacije.


U lijepoj književnosti nisu rijetki slučajevi pokušaja književnika da proniknu u žanr

folklorne bajke. To dovoljno često dovodi do književnoumjetničke obrade folklornih djela te se događa uglavnom zbog toga što dječja književnost ima u svakome razdoblju svojega razvoja određeni cilj u prikazivanju, za ovo doba, suvremenih problema u bajkovitome ob-liku pristupačnom djeci” [6: 29]. Umjetnička bajka pojavila se znatno kasnije od narodne, ali čuva siže i likove svoje “starije sestre”. U osnovi ima slične usmenoknjiževne narodno poetske motive i umjetnička sredstva, premda je u njoj taj umjetnički svijet prožet tvarnošću, poimanjem, za pisca, važnih problema suvremenoga društva i njihovim razumijevanjem.

Po mišljenju predstavnice peterburške ruske prevoditeljske škole, prevoditeljice umjet-ničkih bajki L. J. Braude, “Umjetnička bajka je autorsko umjetničko djelo, prozno ili pjes-ničko, koje se temelji ili na folklornim izvorima, ili je u potpunosti originalno djelo, pre-težito fantastično, čarobno koje prikazuje neobične doživljaje iz života izmišljenih likova

Vasiljeva L., 2018

Leksičke i frazeološke osobitosti ukrajinskih prijevoda “Priča iz davnine”... ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

323

i u nekim slučajevima orijentirano je prema djeci, djelo u kojem siže čini čudo i istovreme-no je polazna točka za karakteriziranje likova”1.

Ključna sintagma koja razlikuje umjetničku bajku od folklorne po toj je definiciji “autor-sko umjetničko djelo”. U vezi s tim valja istaknuti neke osobitosti umjetničkoga teksta koje, naravno, utječu na prevoditeljske pristupe prijevodu umjetničke bajke. To su, prije svega, slikovitost, emocionalni utjecaj na čitatelja, intelektualna, emocionalna estetska informacija, raznolika kompozicija, nacionalno-kulturna i vremenska uvjetovanost, postojanje lirskoga lika, prisutnost autorskoga lika i sl. Sve te posebnosti karakteriziraju bajkovito stvaralaštvo velikoga broja istaknutih svjetskih pisaca i pjesnika od kojih valja navesti i neke poznate Ukrajince: Grigorija Skovorodu, Lesju Ukrajinku, Ivana Franka, Natalju Zabilu, Valerija Ševčuka i dr., zbog čega je opravdano tvrditi to da je tijekom razvoja ukrajinske književnosti umjetnička bajka oduvijek imala bogatu tradiciju. Sve navedeno sigurno je utjecalo i na to da su gotovo svi istaknuti ukrajinski prevoditelji imali iskustva u prevođenju toga umjetničkoga žanra. Od suvremenika možemo spomenuti Dmitra Čeredničenka, Mihajla Pavljuka, Ivana Juščuka, Ole-ga Mikitenka, Vilja Grimiča i dr. koji su nama, Ukrajincima, omogućili pronicanje u neiscrpnu riznicu mudrosti i ljepote narodne i umjetničke bajke Čeha, Slovaka, Bjelorusa, Rusa, Hrvata, Srba, pa čak i tako malobrojnoga slavenskoga naroda kao što su Lužički Srbi.

Ipak, ne možemo se pohvaliti da u suvremenoj Ukrajini postoji velik broj prijevoda bajki Ivane Brlić-Mažuranić, svjetske “bajkarice”, autorice knjige Priče iz davnine, koja je objav-ljena prije stotinu godina, 1916. Svi postojeći ukrajinski prijevodi bajki Ivane Brlić-Mažu-ranić, uključujući i Priče iz davnine, pojavili su se dosta davno.

Navest ćemo ovdje kao primjer imena dvaju prevoditelja djela Ivane Brlić-Mažuranić; to su Vasilj Vojtanivski i Vilj Grimič, čiji su prijevodi vremenski prilično udaljeni (1932. i 1971. godine).

Najprije će biti riječi o prvome prijevodu iz 1932. g. To je prijevod samo jedne bajke iz knjige Priče iz davnine, i to “Šume Striborove” (“Стриборів ліс”, prevoditelj Vasilj Vojta-nivski2). Objavljen je u Zapadnoj Ukrajini, u časopisu Dječji svijet3.

Sljedeći prijevod čitave knjige Priče iz davnine pojavio se, kao što smo naveli, mnogo kasnije, već u Ukrajinskoj Sovjetskoj Socijalističkoj Republici u koju je 1939. g. ušla i Zapadna Ukrajina. Istaknuti ukrajinski prevoditelj Vilj Grimič objavio je cjelovitu knjigu Priče iz davnine4

_________________________________ 1 Cit. prema N. B. Aristovu [1: 46]. 2 Prevoditelj priče “Šuma Striborova”, Vasilj Vojtanivski, bio je na vojnoj službi u Zagrebu za vrijeme Prvoga svjetskoga rata. Pretpostavlja se da je tom prigodom naučio hrvatski jezik. Poslije završetka rata vratio se u Ukrajinu, a kasnije je (1917. – 1922.) opet boravio u Zagrebu i tamo se oženio. Bio je predsjednik Zagrebačke podružnice ukrajinske udruge “Prosvita”. 3 Časopis Світ дитини [Dječji svijet] izlazio je od 1919. do 1939. g. u prilično velikoj nakladi (4–5 tisuća primje-raka), izdavač je bio Mihajlo Taranjko. Prvi broj časopisa bio je objavljen u listopadu 1919. g. Valja naglasiti da su u njemu surađivali najbolji pedagozi, dječji pisci, slikari i prevoditelji Zapadne Ukrajine koji su preveli oko 230 knjiga. U to vrijeme Zapadna Ukrajina bila je u sastavu Poljske. Od 1993. g., već u neovisnoj Ukrajini, časopis izlazi pod nazivom SVITIK ili Svit dytyny [7]. 4 Godine 2015. istaknuti ukrajinski prevoditelj Vilj Grimič proslavio je svoj 90. rođendan. Osim s hrvatskoga jezika Vilj Grimič prevodio je s još 40 svjetskih jezika, ne samo bajke, već i pjesme, dramska i prozna djela, duboko prodi-rući u njihov sadržaj, karakter i tajne pjesničke kulture i vještine. Poznati su njegovi prijevodi s engleskoga, njemač-koga, talijanskoga, francuskoga i drugih jezika; osobito je važno spomenuti da je prevodio s gotovo svih slavenskih jezika (npr. slovenskoga, srpskoga, ruskoga). Dobitnik je nagrade Maksima Riljskog za 1993. godinu.

Ljudmila VASILJEVA ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

324

pod nazivom Казки з давнини, a 1978. g. je kao zasebno izdanje za djecu izišla iz tiska lijepo ilustrirana priča “Lutonjica Toporko i devet župančića” istoga prevoditelja [4].

Već sam naziv knjige bajki svjetske “bajkarice” u prijevodu Vilja Grimiča “Казки з давнини”5 (“Bajke iz davnine”) svjedoči o tome da će spisateljica vratiti svoje čitatelje u stara vremena, iskorištavajući u tu svrhu folklorne tradicije ne samo Hrvata, nego i Slavena općenito Po mišljenju Maje Bošković-Stulli, veza bajki Ivane Brlić-Mažurnić s mitologijom i folklorom dublja je od iskorištavanja samo likova i imena iz mitologije i folklora u spisa-teljičinim bajkama [8: 164). Tako je i za prevoditelje bilo od velike važnosti da se u prije-vodu te knjige na odgovarajući način izraze ondje postojeći mitološki motivi, mudrosti i is-kustva svakodnevnoga života Hrvata, nadahnuti upravo slavenskom mitologijom. Priče iz davnine ponovno su vratile čitatelju izgubljeni svijet pretkršćanskih vjerovanja hrvatskoga naroda, a s njima i određene likove, kao što su Kosjenka, Regoč, Stribor, Jaglenac, Rutvica, Palunko, Potjeh, Svarožić, Malik Tintilinić, Bjesomar (u prijevodu: Косєнка, Регоч, Стри-бор, Ягленаць, Рутвиця, Палунко, Вєсть, Потєх, Малик Тинтилинич, Сварожич і Бє-сомар), od kojih većina posjeduje visoke ljudske moralne vrijednosti, ljubav i krepost, ali i promjenjivost i slabost, svojstvenu običnim ljudima. U spisateljičinim djelima likovima je svojstvena i želja za bogatstvom i želja za putovanjima po dalekim zemljama, kao simbol ljudske aspiracije za istinom i znanjima. Sve te osobitosti svojstvene su i ukrajinskim na-rodnim i umjetničkim bajkama u kojima su i vrlo cijenjene.

Cilj je ovoga članka iznijeti leksičke i frazeološke karakteristike prijevoda Priča iz davnine Ivane Brlić-Mažuranić na ukrajinski jezik. Kao materijal za izučavanje prevodi-teljskih postupaka u ukrajinskim prijevodima djela Ivane Brlić-Mažuranić u ovoj ras-pravi poslužile su spisateljičine bajke i njihovi prijevodi na ukrajinski jezik. U svojem smo se istraživanju ograničili na karakteristike prijevoda dviju bajki: “Šuma Striborova” [9: 61–68]6 i “Lutonjica Toporko i devet župančića” [9: 97–120] dvaju ranije spomenutih prevoditelja Vasilja Vojtanivskog [3] i Vilja Grimiča [4]. Budući da je jezik prijevoda ovih djela prilično vremenski udaljen (1932. g. i 1971 g.), to je prouzrokovalo određene razlike u vezi s ukrajinskom jezičnom normom i sl., ali što se prevoditeljske vještine tiče, ona je povezana sa sadržajnim, leksičkim i frazeološkim aspektima prijevoda te se može izvrsno pratiti u obama istraženima tekstovima.

Kao pri prijevodu bilo kojega književnoga djela, tako i prilikom prevođenja bajki, na prvome se mjestu postavlja pitanje usklađenosti prijevoda s izvornikom. Sličnost slaven-skih jezika na svim jezičnim razinama omogućuje, na prvi pogled, postizanje takve uskla-đenosti bez posebnih problema. No, pri detaljnijoj usporedbi izvornika i prijevoda otkriva se da prijevod nije u potpunosti vjeran izvorniku zbog subjektivnih prevoditeljskih postu-paka ili pak prevoditelj koji put ne uspijeva sačuvati i prenijeti narodni kolorit, izražajne

_________________________________ 5 Obratimo pozornost na neke likove iz bajki Ivane Brlić-Mažuranić. Na primjer, na Svarožića iz bajke “Kako je Potjeh tražio istinu”: Bog Svarog jedan je od poganskih bogova pretkršćanskoga panteona kijevskoga kneza Volodimira, zabilježen i u ukrajinskim ljetopisima [13: 141–147]. 6 Pojam Striborove šume i danas je popularan u ukrajinskoj književnosti. Na primjer, nedavno je na natjecanju dječjih narodnih kazališta prvo mjesto osvojila dječja skupina iz Ternopoljske oblasti koja je predstavila junačku bajku Volodimira Sidaka i Mihajla Šurupova “Šuma Striborova” u kojoj je prikazana borba Ukrajinaca protiv mongolsko-tatarskih osvajača. Autori te bajke prije svega stavljaju naglasak na domoljublje, poštovanje prema roditeljima, vjernost, krepost, nepokornost osvajačima, požrtvovnu ljubav prema domovini [2].


325

mogućnosti i bogatstvo jezika bajki koji, po mišljenju slavenskih jezikoslovaca, folklorista i proučavatelja književnosti, zaslužuje posebnu pozornost.7

U istraženome tekstu prijevoda Vasilja Vojtanivskoga najprije ćemo se posvetiti prije-vodu početka priče “Šuma Striborova”: “Даниним давно був собі зачарований ліс. На-зивали його лісом Стрибора […]” – “Davno, vrlo davno postojala je začarana šuma. Na-zivali su je šumom Striborovom [...]”. Usporedimo li tekst izvornika: “Zašao je neki momak u šumu Striborovu, a nije znao da je ono šuma začarana i da se u njoj svakojaka čuda zbi-vaju”, uočavamo da se potpuno razlikuje od prethodno navedenoga teksta prijevoda [9: 61, 3: 2). U daljnjim dvama odjeljcima priče nailazimo na djelomične podudarnosti izvornoga teksta s prijevodom, s time što su postojeće podudarnosti uglavnom u prenošenju sadržaja teksta izvornika, ali one nisu dosljedan prijevod autorova teksta. Tri prva odjeljka izvorni-ka i prijevoda potpuno se strukturno razlikuju; pratimo razlike u rasporedu građe u dvama tekstovima. Iako se postavlja pitanje je li stoga analizirani tekst adaptacija, a ne prijevod, riječ je tek o nešto radikalnijim prevoditeljskim postupcima. Može se pretpostaviti da je navedenim početnim rečenicama, svojstvenim pretežito narodnim ukrajinskim bajkama, prevoditelj Vasilj Vojtanivski htio uskladiti početni tekst svojega prijevoda s tradicional-nim početkom ukrajinskih bajki i tako što prije uputiti maloga ukrajinskoga čitatelja u ča-roban, bajkovit svijet. Stoga se prevoditelj priklonio tehnici odomaćivanja teksta u svrhu približavanja dječjemu čitatelju u ciljnoj kulturi, što je često slučaj u prijevodima dječje književnosti (usp. R. Oittinen [11]). Ovdje se odomaćivanje realizira na razini forme djela, uzima se u obzir očekivanje djeteta čitatelja s obzirom na žanr bajke. Valja naglasiti da je bajka bila prevedena upravo za dječji časopis Dječji svijet.

Naravno da u analiziranome izvorniku i prijevodu dviju bajki kod dvojice prevoditelja prevladavaju potpune i djelomične podudarnosti. Među onima koje bismo mogli označiti kao ekvivalencije na planu sadržaja, nalaze se i slučajevi gdje u prijevodu imamo odre-đenu gramatičku transformaciju, na primjer:

ljuti mraz – мороз тріщав [9: 100, 4: 7], zamjena pridjeva glagolom; dalo se na čudo – здивувалися [9: 101, 4: 9], zamjena sintagme glagolom; ne zna kuda da se djene – розгубилася [9: 98, 4: 6], zamjena sintagme glagolom; al dobra ne nosi – на добро не був багатий [9: 104, 4: 13], zamjena glagola pridjevom; sastali se – збіглися до гурту [9: 113, 4: 31], zamjena glagola sintagmom; razgovore vodio – гомонів [9: 109, 4: 22], zamjena sintagme glagolom; kako krilo golubova – немов крило голубине [9: 114, 4: 31], zamjena imenice u mno-

žini posvojnim pridjevom; bijeli se grad – білий замок [9: 106, 4: 14], zamjena glagola pridjevom;

ali i primjere bez takve transformacije:

u bake od radosti srce zaigralo – у бабусі з радощів серце заграло [9: 100, 4: 8].

Kao slučajeve potpune podudarnosti možemo navesti i primjere gdje se u prijevodu, kao i u izvorniku, upotrebljavaju deminutivni sufiksi:

_________________________________ 7 Na primjer, po mišljenju slovačkih jezikoslovaca, jezik bajki, posebice autorskih, predstavlja jedan od najrazvije-nijih oblika slovačke proze [12]. Bajci su svojstvene osobite izražajne mogućnosti koje ne možemo usporediti ni s kojim drugim tipom književnog stvaralaštva [10: 15–16).


326

javorić – явірець [9: 97, 4: 4]; ćepica-vedrica – шапчина-цеберчина [9: 97, 4: 3]; šubarica – шапчина [9: 116, 4: 34]; momčić – хлоп’ятко [9: 111, 4: 26]; nožice – ніженьки [9: 111, 4: 26]; добряга – dobričina [9: 61, 3: 4]; рукавець – rukavčić (9: 64, 3: 6].

Međutim, ponegdje prevoditelji smatraju neophodnim, uzimajući u obzir kontekst, upo-trijebiti deminutivni sufiks i kada njega u izvorniku nema, posebice u sljedećim slučajevima:

ruke – рученята [9: 105, 4: 13] starac – дідок [9: 97, 4: 4]; snaha – невісточка [9: 62, 3: 4].

Takvi su sufiksi karakteristični za jezik ukrajinskih bajki, a nalazimo ih i u bajkama drugih slavenskih naroda.8

U bajkama nisu rijetkost imena junaka koja točno označavaju i njihov karakter, vanj-ski izgled ili zanimanje. Njihovo prevođenje mora biti usklađeno; na primjer, u bajkama I. Brlić-Mažuranić i njihovu prijevodu na ukrajinski jezik nailazimo na sljedeće paralele kada su u pitanju imena likova u izvorniku i njihovi prijevodi:

djed Neumijka – дід Невмивака [9: 97, 4: 3]; Vlasić – Волосожер [9: 103, 4: 38]; Malik – Малюшко [9: 64, 3: 11]

koji put i s potpuno drukčijim semantičkim značenjem ukrajinske paralele:

lutonjica Toporko – деревинець Топорко [9: 97, 4: 1]

koja ipak u potpunosti odgovara ukrajinskomu čitatelju, s obzirom na to da se Toporko rodio iz malenoga graba itd.

Pri uspoređivanju izvornika i prijevoda uočavamo i određena izostavljanja u prijevodu. Neka od njih ne mijenjaju informaciju semantički, npr. [9: 119, 4: 38]: čulo se nadaleko klicanje, sabralo se puka i naroda, doteglili sprave i naprave – зібралося люду хмарою, притягли начиння та знаряддя всякого.9 Dio je izvorne rečenice “čulo se nadaleko kli-canje” ispušten u prijevodu [9: 101, 4: 9–10], prevedena rečenica počinje od riječi “зібра-лося люду хмарою, притягли начиння та знаряддя всякого”, pa se može pretpostaviti da je, po mišljenju prevoditelja, čitatelju jasno da se ide o razbijanju zida, informacija o čemu slijedi dalje: “зібралося люду хмарою, притягли начиння та знаряддя всякого й почали _________________________________ 8 Slični su sufiksi karakteristični ne samo za jezik ukrajinskih bajki, već i za ukrajinski jezik uopće te imaju u njemu širu uporabu nego u hrvatskome. Ovaj prevoditeljski postupak smatramo opravdanim i iz pragmatičkih razloga u svezi s time što je tekst namijenjen mlađemu čitatelju. 9 U ulomku se navedenog teksta “sabralo se puka i naroda, doteglili sprave i naprave [...]” – “зібралося люду хма-рою, притягли начиння та знаряддя всякого [...]” ide o funkcionalnoj zamjeni. Inače je riječ o varijanti etimološke figure u kojoj se ponavljaju sinonimi radi isticanja kvantitativne dimenzije i postizanja jače ekspresije teksta i nje-gova približavanja narodnim bajkama. Smatramo da je prijevod ovoga dijela izraza uspješan jer je u njemu iskorištena ista etimološka figura.


327

жупанові мури й каміння, що замок затуляли на порох стирати” [9: 10] (istaknula Lj. V.) U izvorniku je to, međutim, i eksplicitno potvrđeno.

Druga pak izostavljanja dovode do gubitka smisla informacije [9: 104, 4: 12–13]: dok se sunce triput povrati, župančići će ocu uz koljeno sjediti, oni će stol njegov

kriti, a domalo će mu i na zboru savjetovati – жупаненки з батьком коліно до коліна си-дітимуть, вони будуть окрасою його столу, а незабаром і на раді почнуть йому ра-дити.

Promjena/gubitak smisla sastoji se u sljedećem: u izvorniku je naznačeno da će se događaji odvijati u skoroj budućnosti, točnije za tri dana, dok to iz prijevoda nije razvidno. Slično je i u sljedećem primjeru u kojem se u prijevodu gubi pravi smisao izraza iz izvor-nika jer “dveri” u ukrajinskom jeziku ne znače gradska vrata’, nego jednostavno – ‘vrata’ [9: 104, 4: 13]:

udario gradskim vratima da su sve zidine zadrhtale – хряпнув він дверима, аж мури здригнулися.

Posljednji primjer ujedno je, po našem mišljenju, i propust, tj. netočan je prijevod koji može spriječiti točno razumijevanje informacije.

U nesklad između izvornika i prijevoda ubrajamo, kao zasebne slučajeve, dodavanja koja ili ne mijenjaju smisao informacija, npr. “sutradan zora lijepi dan izvela”– “збігла ніч і світанок привів за собою чудовий день” [9: 102, 4: 11], ili pojačavaju ono što se želi reći, odnosno pridonose točnijemu odražavanju teksta izvornika te su, primjerice, kao u ovome slučaju, opravdana: “tanašni grabić” – “тоненький цурпалок з грабка” [9: 100, 4: 7]. Usporedna analiza teksta izvornika i teksta prijevoda otkriva činjenicu da količina izostavljanja u znatnoj mjeri nadilazi količinu dodavanja. Izostavljene su tako cijele re-čenice, kao i posljednja četvrtina sedmoga poglavlja bajke “Lutonjica Toporko i devet župančića”. S obzirom na to izvornik te bajke opsegom nadmašuje prijevod. Kao što smo već spomenuli, moguće je postaviti i pitanje je li ovdje zapravo riječ o adaptaciji, a ne o prijevodu, s obzirom na opisane promjene. Međutim, kako su one vjerojatno uvedene radi prilagođavanja djela mlađemu ukrajinskomu čitatelju, razmatramo navedeni tekst ipak kao prijevod, a promjene kao rezultat prevoditeljevih strategija.

Pri istraživanju leksičkih osobitosti prijevoda bajki uočili smo zanimljive činjenice u vezi s prevođenjem oslovljavanja. To su svojevrsni elementi etikete u govoru i nositelji na-cionalnoga kolorita, što je uočljivo, na primjer, pri uspoređivanju izvornika bajki Ivane Brlić-Mažuranić, gdje se pri oslovljavanju upotrebljava drugo lice jednine, s ukrajinskim prijevodom, u kojem nalazimo dosljednu zamjenu tih oblika drugim licem množine. Nai-me, u ukrajinskome jeziku takav oblik uljudna obraćanja ima širu upotrebu nego u hrvat-skome, i rabi se za obraćanje roditeljima, što je i u hrvatskome nekad bio slučaj. U slje-dećem se primjeru župančići obraćaju svojemu ocu: “A kakvu nagradu pitaš kepčiću! […] Da nam ono oknašce u zidu ostaviš” – “Якої ж ти нагороди хотів би? [...] Щоб ви нам оце віконце в мурі залишили” [9: 118, 4: 38] (istaknula: Lj. V.). Zanimljiva su i emo-cionalno obojena obraćanja koja se prevode funkcionalnim ekvivalentima ili analognim iz-razima: “lane materino” – “козенятко моє” (“kozliću moj”) [9: 118, 4: 38].

U knjizi Priče iz davnine ima pojmova i leksika s nacionalno-kulturnom sastavnicom, iako ona nije preopterećena takvim pojmovima. Tu ima određenih pojmova povezanih s načinom života Hrvata, za koje prevoditelji traže bliske ukrajinske varijante. Ponegdje se


328

etnografizmi teksta izvornika i teksta prijevoda zadržavaju i objašnjavaju u opaskama prevoditelja: “opanci skoro-hodi” – “опанки скороходи” [9, 4] (na više mjesta); u drugim pak slučajevima leksemi, koji u Hrvata predstavljaju nazive određenih povijesnih činje-nica, ali su nerazumljivi prosječnomu ukrajinskomu čitatelju, zamjenjuju se ukrajinskim: “županija” – “край”, “kmet” – “селянин” [9, 4] (na više mjesta).

Prevoditelj u onim slučajevima kada određene stvari i pojmovi ne postoje u jeziku primatelja postupa na prikladan način, zamjenjujući ih pojmovima koji postoje u ukrajin-skome jeziku:

– opanci – ходачки [9: 64, 3: 11] – kolo – танець [9: 64, 3: 10] – kolač – ласощі [9: 64, 3: 11].

U svim tim slučajevima suodnos je sljedeći: hiperonim u jeziku prijevoda – hiponim u jeziku originala, “opanci” kao vrsta obuće, “ходачки” kao bilo koja obuća, “kolo” – vrsta plesa, “танець” – bilo koji ples, “kolač” – vrsta slatkiša, “ласощі” – bilo koji slatkiš). Može se pretpostaviti da je autor u nekim slučajevima žrtvovao preciznost i iskoristio pri-stup: hiperonim u jeziku prijevoda – hiponim u jeziku izvornika da izbjegne poteškoće s objašnjavanjem pojava i stvari koje su osobite za Hrvate, a Ukrajinci ih uopće nemaju (npr. “kolo” je tipičan hrvatski ples.)

Za prijevode bajki Ivane Brlić-Mažuranić na ukrajinski karakterističan je velik broj promjena. Tim promjenama dodajemo i slučajeve kada između riječi (sintagmi) izvornika i njihova prijevoda nema podudarnosti u značenju: “jablan” u prijevodu “яблуня” (a ne “тополя” – ‘topola’)10; “lasica”, tj. “ласка”, životinja poznata ukrajinskim čitateljima, pre-vedena je kao “лисиця” – ‘lisica’11; a oslovljavanje “nevoljo stara” prevedeno je kao “ста-ре ледащо” umjesto kao “нещасний старий”; “galeb” je preveden kao “каня”, ptica iz porodice jastrebova [9: 62, 3: 10], “kožusi”, u prijevodu postaju “киптарі” koji pred-stavljaju posebnu vrstu krznene odjeće kod Hucula)12 [9: 64, 3: 11] itd. Po našem miš-ljenju, takva odstupanja prijevoda od izvornika nisu opravdana, ona mijenjaju smisao po-jedinih izraza i u određenome smislu čak osiromašuju estetsku vrijednost teksta, premda u suštini ne zadiru u sam sadržaj bajke. To se može reći i za prijevod fragmenta “a dvorski sjekiru pod pazuho, ključeve od grada u ćemer” – “управитель із сокирою під пахвою, а ключами в руках” [9: 106, 4: 14]: “в руках” (‘u rukama’) nije “za pojasom”; ni za izraz “nesrećo stara” – “стара опирице” [9: 65, 3: 12] nije nađen odgovarajući prijevod jer “опириця” nije ‘nesreća’, nego ‘vještica’), kao ni za riječ “kvasac” – “борщ” jer “борщ” je vrsta guste juhe, ‘čorba’) [9: 62, 3: 10]. Međutim, ima i primjera kada takve izmjene predstavljaju uspješnu intervenciju prevoditelja u izvorni tekst. Posebice, na primjer, u

_________________________________ 10 Vjerojatno bismo ovaj slučaj zamjene riječi “jablan” – “яблуня” mogli svrstati u slučaj lažnih prijatelja prevoditelja, budući da je lik jablana (ukr. тополя) dosta čest u ukrajinskom folkloru. Polazeći od toga da je prevoditelj Vasilj Vojtanivskij dugo vrijeme boravio u Hrvatskoj (slijedi iz njegova kratkog životopisa, str.3) te je sigurno dobro znao hrvatski jezik, ipak nam se čini da je autor prijevoda bio svjestan ove svoje zamjene. 11 Moglo bi se pretpostaviti da je riječ o lažnim prijateljima. Ipak, smatramo da je prevoditelj te promjene učinio svjesno. Recimo, lik lisice jako je čest u ukrajinskim narodnim i autorskim bajkama, a za razliku od njega lik lasice – nije. 12 Huculi su predstavnici jedne od etničkih grupa ukrajinskoga naroda koji žive u Karpatima (u Ivano-Frankivskoj, Černiveckoj i Zakarpatskoj oblasti).


329

rečenici “čini im se, srce oživjelo”– “здається їм, немов і серцем помолодшали” [9: 100; 4: 7], zamjena sintagme “srce oživjelo” sintagmom “серцем помололодшали” (‘srcem su se pomladili’) u potpunosti je opravdana s obzirom na to da odgovara ukrajinskomu je-ziku. Slično vrijedi i za primjere kao što je sljedeći: “rumenih i jedrih ko rumene jabuke” – “рум’яні дебелі, немов яблука червонобокі” [9: 100, 4: 7], gdje Ivana Brlić-Mažuranić dvaput upotrebljava pridjev “rumeni”, a u prijevodu je on uspješno zamijenjen odredbom “червонобокі” (‘koji ima crvene bočne strane’; riječ izrazito ukrajinskoga kolorita).

Još je jedna važna činjenica prevoditeljeva načela njegov pristup prevođenju ustaljenih i formalnih izraza koji su oduvijek, kao nositelji kulturnoga iskustva određene zajednice, važno sredstvo estetskoga utjecaja na čitatelje. Zato frazeme obično smatraju problematič-nim područjem prijevoda, a situacija se osobito komplicira kada realistična frazeologija supostoji u djelu s nerealističnom, koja se nalazi u bajkovitoj stvarnosti. Upravo takva si-tuacija povezana je s prijevodima bajki Ivane Brlić-Mažuranić. U vezi s tim da su ustaljeni izrazi kojima se često koristi autorica povezani i s igrom riječi, u prijevodu čak i svima poznatih izraza prevoditelji su se koristili različitim postupcima. Česta neusklađenost izvor-nika i prijevoda očituje se upravo u ustaljenim i formalnim izrazima. Pri uspoređivanju tek-stova uočava se nekoliko mogućnosti prevođenja takvih izraza. To mogu biti zamjene izraza iz teksta izvornika odgovarajućim izrazima karakterističnima za ukrajinski jezik:

– poštena ti brada – нехай тобі добре ведеться (neka ti bude dobro) [9: 105, 4: 14]; – teška briga, silna županija – великий край – великий клопіт (velika zemlja – puno brige)

[9: 108, 4: 22]; – mnogo briga i velika županija – мати багато клопоту (imati mnogo brige) [9: 108, 4: 22]; – dalo se baki na čudo – дивується бабуся (čudi se bakica) [9: 63, 3: 8]; – sve samo mužići od jedva po lakta – малесенькі людці (sićušni čovječuljci, kepci) [9: 63,

3: 8];

ili osobite govorne formule i klišeji za bajke, koje rabi prevoditelj:

– rasti i bujati – рости виростати (rasti narasti) [9: 102, 4: 10]; – čudom se čude – дивом дивувалися (zadivili su se čudom) [9: 102, 4: 10].

Opisujući slike bajkovitoga svijeta Ivane Brlić-Mažuranić, prevoditelji se koriste ustalje-nim ukrajinskim izrazima, ostvaruju modifikaciju frazeologizama, čime stvaraju neočeki-vane slučajne varijante koje još više povećavaju razinu ekspresije ili ponekad uvode svoje autorske ekvivalente. Tako nailazimo na uporabu tipova ukrajinskih ekvivalenata za preno-šenje ustaljenih i formalnih izraza karakterističnih za bajke:

– srsi prođoše starca – старому мороз пішов поза шкірою (bukv. osjetio je mraz po koži13) [9: 104, 4: 13];

– komu žao, komu drago – кому радість, кому горе (jednome radost, drugome tuga) [9: 105, 4: 14], pri leksičkoj konverziji i gramatičkoj transformaciji: prilog – glagol i jednakoj stilskoj obojenosti;

– kao slijepac kad mu mrenu skineš – немов сліпець, що йому полуду з очей знято (kao slijepac kojemu su skinuli mrenu s očiju) [9: 119, 4: 38].

_________________________________ 13 Prevoditelj je ovdje iskoristio ustaljeni ukrajinski izraz koji je točan ekvivalent hrvatskog “srsi prođoše starca”.


330

Pronađen je i primjer za bliži slikoviti ekvivalent:

– prebaci se u zraku, te što bi okom trepnuo – перекинувся в повітрі, не встиг ніхто оком змигнути (prebacio se u zraku, nitko nije stigao trepnuti okom) [9: 117, 4: 35].

Može se pronaći i dalji slikoviti ekvivalent, odnosno primjer kada prevoditelj rabi sli-koviti ekvivalent za prenošenje običnoga teksta:

– što je ovo ovako u noći – що це за диво твориться ночі (čudo se zbiva u noći) [9: 63, 3: 4] (istaknula Lj. V.);

– A onda ode, kukajući iz kuće sinove – й обливаючися рясними сльозами вийшла з синової хати (roneći gorke suze, izašla je iz sinove kuće) [9: 66, 3: 14] (istaknula Lj. V.).

Ima i zanimljivih autorskih rješenja frazeološke naravi kada za određene pojmove ne-dostaje cjelovitih izraza u ukrajinskome jeziku: “zalio se olovom” – “наче олива ковт-нув” itd. A ponegdje običan izraz prevoditelj prevodi formalnim izrazom:

– i gle! – i диво дивне! (čudo božje !) [9: 107, 4: 16] (istaknula Lj. V.); – mjesečina po cijelomu svijetu – місячне сяйво цілий світ залило (mjesečina je cijeli

svijet poplavila) [9: 107, 4: 18] (istaknula Lj. V.); – zanjiše se čitava šuma, provali se zemlja, propade u zemlju ogromni dub sa dvorima i

sa selom srebrom ograđenim [...] – захитався ліс, розступилася земля й проковтнула ве-личезний дуб з золотими палатами й селом, срібним плотом огородженим […] [9: 68, 3: 20] (istaknula Lj. V.) (zanjiše se šuma, rastori se zemlja i proguta ogromni hrast sa zlatnim dvorima i sa selom, srebnom ogradom ograđenim).

Završne napomene. Završavajući članak o ukrajinskim prijevodima Priča iz davnine Ivane Brlić- Mažuranić Vasilja Vojtanivskoga i Vilja Grimiča, moramo konstatirati da u tekstovima prijevoda dolaze do izražaja konkretni postupci za postizanje potpune sadržajne reprodukcije i usklađenosti u funkcionalnome smislu, s odgovornošću za savjestan, najvaž-niji cilj prijevoda, tj. vjerno prenošenje informacija. Jedan je od razloga visokoga stupnja po-dudarnosti prijevoda bajki Ivane Brlić-Mažuranić na ukrajinski jezik s izvornikom upravo velik postotak potpunih i djelomičnih podudarnosti prevoditeljskih rješenja s izvornim teks-tom, u osnovi kojih je nesumnjivo jezična bliskost dvaju jezika. Sačuvavši opću ekviva-lentnost izvornika, svaki je prevoditelj pokušavao primijeniti stvaralački arsenal jezičnih sredstava koja postoje u ukrajinskome jeziku. Majstorstvo prevoditelja očituje se pak u umijeću porabe raznovrsnih jezičnih transformacija gdje to zahtijevaju norme ukrajinskoga jezika. Izostavljanja i dodavanja dijelova teksta, zamjena riječi i sintagmi omogućuju prevo-ditelju unošenje određenih izmjena u autoričin izvorni tekst kako bi se djelo prilagodilo iz-ražajnim mogućnostima ciljnoga jezika i prilagodilo ukrajinskoj dječjoj publici. Takve inter-vencije, međutim, nisu uvijek opravdane i uspješne. Pri prijevodu ustaljenih i formalnih izra-za prevoditelji upotrebljavaju ekvivalentne izraze, leksičke jedinice za pojašnjenje sadržaja, koristeći se u posebnim slučajevima uspješnim autorskim rješenjima frazeološkoga tipa.

Literatura

1. Аристов Н. Б. Основы перевода / Н. Б. Аристов. – Москва : Издательство литературы на иностранных языках, 1959. – 261 с.

2. Бобрівець М. “Стриборів ліс” здобув перемогу / М. Бобрівець // Вільне життя. 6. Тер-нопіль, 2016. Режим доступу : http://vilne.org.ua/2016/06/%D1%81%D1%82%D1%80%


331

D0%B8%D0%B1%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B2-%D0%BB%D1%96%D1%81-%D0% B7%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D1%83%D0%B2-%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5% D0%BC%D0%BE%D0%B3%D1%83/). Дата звернення : 24. 05.2018.

3. Брлич-Мажуранич І. “Стриборів ліс” : [оповідання] / І. Брлич-Мажуранич ; перекл. В. Войтанівський // Світ дитини. – Львів, 1932. – Ч. 10, 11. – C. 1–21.

4. Брлич-Мажуранич І. Деревинець Топорко і дев’ятеро жупанчат / І. Брлич-Мажуранич ; перекл. В. Гримич. – Київ : Веселка, 1978. – 28 с.

5. Васева И. Стилистика на превода / И. Васева. – София : Наука и изкуство, 1989. – 327 с. 6. Задорнова В. Я. Восприятие и интерпретация художественного текста / В. Я. Задорнова. –

Москва : Высшая школа, 2006. – 152 c. 7. Світ дитини – Вікіпедія. Режим доступу : uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%D1%

96%D1%82_%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8. Дата звернення : 24. 05.2018.

8. Bošković-Stulli M. “Priče iz davnine” i usmena književnost / M. Bošković-Stulli // Zbornik radova Ivana Brlić-Mažuranić. – Zagreb : Mladost, 1970. – S. 163–180.

9. Brlić-Mažuranić I. Priče iz davnine. Čudnovate zgode Šegrta Hlapića / M. Bošković-Stulli. – Vinkovci : Riječ, 1997. – 218 s.

10. Čubelić T. O jeziku narodnih pripovijedaka / T. Čubelić // Narodne pripovijetke. Peto izdanje (Prošireno i dopunjeno te kritički sređeno). Usmena narodna književnost. – Zagreb : Vlastita naklada, 1970. – Kn. 4. – 312 s.

11. Oittinen R. Translating for Children / R. Oittinen. – New York : Garland Publishing, 2001. – 205 p.

12. Popovič A. Poetika umeleckého prekladu / A. Popovič. – Bratislava : Smena, 1971. – 166 s. 13. Vasiljeva Lj. Svjetonazor Ukrajinaca i mitologija : Prisjećanje na bogove Dažboga i Svaroga u

Kijevskoj Rusiji u ljetopisima i crkvenim poukama.” / Lj. Vasiljeva // Zlatni danci 8. Zbornik radova. Osijek : Filozofski fakultet, 2007. – S. 141–147.

References

1. Aristov N.B. Osnovy perevoda / N. B. Aristov. – Moskva : Izdatel'stvo literatury na inostra-nnyh jazykah, 1959. – 261 s.

2. Bobrivec’ M. “Stryboriv lis” zdobuv peremohu / M. Bobrivec’ // Vil’ne zhyttya 6. Ternopil'. Rezhym dostupu: http://vilne.org.ua/2016/06/%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B8%D0% B1%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B2-%D0%BB%D1%96%D1%81-%D0%B7%D0% B4%D0%BE%D0% B1%D1%83%D0%B2-%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0% BC%D0%BE%D0% B3%D1%83/). Data zvernennya: 24. 05.2018.

3. Brlić-Mažuranić I. “Stryboriv lis” : [opovidann'a] / I. Brlić-Mažuranić ; perekl. V. Voytaniv-s'kyy // Svit dytyny. – Ch.10, 11. – L'viv, 1932. – S. 1–21.

4. Brlić-Mažuranić I. Derevynec’ Toporko I dev’yatero zhupanchat / I. Brlić-Mažuranić ; perekl. V. Grimič. – Kyiv : Veselka, 1978. – 28 s.

5. Vaseva I. Stilistika na prevoda / I. Vaseva. – Sofiya : Nauka i izkustvo, 1989. – 327 s. 6. Zadornova V. J. Vosprijatije i interpretacija hudozhestvennogo teksta / V. J. Zadornova. –

Moskva : Vysshaya shkola, 2006. – 152 s. 7. Svit dytyny – Vikipediya. Rezhym dostupu: uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B2%

D1%96%D1%82_%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8. Data zverne-nnya: 24. 05.2018.

8. Bošković-Stulli M. “Priče iz davnine” i usmena književnost / M. Bošković-Stulli // Zbornik radova Ivana Brlić-Mažuranić. – Zagreb : Mladost, 1970. – S. 163–180.

9. Brlić-Mažuranić I. Priče iz davnine. Čudnovate zgode Šegrta Hlapića / I. Brlić-Mažuranić. – Vinkovci : Riječ, 1997. – 218 s.


332

10. Čubelić T. O jeziku narodnih pripovijedaka / T. Čubelić // Narodne pripovijetke. Peto iżdanje (Prošireno i dopunjeno te kritički sređeno). Usmena narodna književnost. – Zagreb : Vlastita naklada, 1970. – Kn. 4. – 312 s.

11. Oittinen R. Translating for Children. / R. Oittinen. – New York : Garland Publishing, 2001. – 205 p.

12. Popovič A. Poetika umeleckého prekladu / A. Popovič. – Bratislava : Smena, 1971. – 166 s. 13. Vasiljeva Lj. Svjetonazor Ukrajinaca i mitologija: Prisjećanje na bogove Dažboga i Svaroga

u Kijevskoj Rusiji u ljetopisima i crkvenim poukama / Lj. Vasiljeva // Zlatni danci 8. Zbor-nik radova. Osijek : Filozofski fakultet, 2007. – S. 141–147.



LEXICAL AND PHRASEOLOGICAL PECULIARITIES OF UKRAINIAN TRANSLATIONS OF TALES OF LONG AGO

BY IVANA BRLIĆ-MAŽURANIĆ

Liudmyla Vasylieva

Lviv Ivan Franko National University, Department of Slavonic Languages,

1 Universytetska St., room 324, 79000 Lviv, Ukraine, tel.: (032) 239 47 70, e-mail: [email protected]

The paper discusses the linguistic peculiarities of the translations by Vasily Voy-

tanivskiy and Vily Grymych into the Ukrainian language of “Tales of Long Ago” of Ivana Brlić-Mažuranić. Vily Grymych is a prominent Ukrainian translator. In 2015, he celebrated his 90th birthday. In addition to Ukrainian, the works of Ivana Brlić-Mažuranić have been translated into 40 other languages, not just her fairy tales, but poems, drama and prose works, deeply penetrating in their content, character and secrets of poetic culture and art. The translation of Tales of Long Ago was published in 1971, and later, as a separate pub-lication, the publishing house for children in Kiev published “Toporko the Wanderer and the Nine Princes” (1978). Translations of “Stribor’s Forest”( “Šuma Striborova” – “Stryboriv lis”) of Vasily Voyanivskiy was published in 1932. g. in West Ukraine in the journal “Child-ren's World” (“Svit dytyny”). Literary scholars have shown long-standing interest in these fairy tales; furthermore, their closeness to Slavic folklore traditions have attracted many Uk-rainian translators. The familiarity of literary treatment, the characters, narrative, elements of oral storytelling, the similarities between the characters from Ukrainian and Croatian fairy tales, as well as the two languages, enabled Vily Grymych to use a large number of mat-ching translation solutions from the original text of the famous works of Ivana Brlić-Mažuranić. The translator’s mastery is especially evident in the linguistic transformations dictated by the norms of the Ukrainian language. Deleting and adding text, replacing words and syntax allows the translator to make certain changes to the author's original text to match the work with the expressive capabilities of the target language and adapt it to the Ukrainian children's audience. Such interventions, however, are not always justified and successful. In translation of the established and formal expressions, translators use equivalent expressions, lexical units for the clarification of content, using, in special cases, successful authoring so-lutions of the phraseological type.

Key words: Ivana Brlić-Mažuranić, Vily Grymych, Vasily Voytanivskiy, identical translation solutions, transformations.


УДК 821.16–93:378.4.016(477.83–25)

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ – АКАДЕМІЧНА УНІВЕРСИТЕТСЬКА ДИСЦИПЛІНА

Ольга Кравець

Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра слов’янської філології імені проф.Іларіона Свєнціцького,

вул. Університетська, 1/324, 79001 Львів, Україна, тел.: (0 322) 239 47 70, е-mail: [email protected]

Література для дітей та молоді посідає вагоме місце в контексті кожної національ-

ної літератури. Щоразу активується інтерес науковців до дитячої літератури як суб-системи художньої літератури. Розглянуто актуальність вивчення університетської дисципліни “Література для дітей та молоді” у Львівському національному універси-теті імені Івана Франка. Взято до уваги традицію й досвід європейських країн, зо-крема, Польщі та Хорватії. Вивчено концепт функції літератури для дітей та молоді. Сформовано хорватську парадигму дитячої літератури. У другій частині статті до-сліджено проблеми питання виховної функції книжки на матеріалі статей педагогічно-наукового тижневика “Учитель”, що виходив у Львові упродовж 25 років (1889–1914).

Ключові слова: література для дітей та молоді, субсистема, хорватська парадиг-ма дитячої літератури, Івана Брлич-Мажуранич, виховна роль книжок.


Уже чимало часу “Література для дітей та молоді” (children's literatura, littérature pour les enfants, dječja književnost, literatura dla dzieci i młodzieży) стала академічною дисципліною у багатьох європейський університетах. До прикладу, у Варшавському університеті її вивчають на факультеті полоністики (Інститут польської літератури) упродовж першого та другого семестрів (58 годин) першого року навчання в магіст-ратурі (лектор проф. д-р габ. Ґжеґож Лєщинський (Grzegorz Leszczyński). Цю дисцип-ліну викладають в інших навчальних закладах Польщі, адже вона дуже популярна серед філологічних та педагогічних спеціальностей. Окремі університети та академії стали центрами вивчення дитячої літератури, вони мають вже свою історію, сильні наукові кадри та послідовників. Відомі польські дослідники – професори Варшав-ського університету Єжи Чесліковський (Jerzy Cieślikowski), Кристина Кулічковска (Krystyna Kuliczkowska), Ришард Ваксмунд (Ryszard Waksmund) та інші. Випуск-ниця Ягеллонського університету Аліція Балюх (Alicja Baluch), знана письменниця та літературознавець, відкрила поки що єдину в Польщі кафедру літератури для ді-тей та молоді в Краківській Педагогічній академії (Katedrа Literatury dla Dzieci i Młodzieży w Akademii Pedagogicznej).

Хорватія також має свої традиції та великий досвід у вивченні, популяризації та викладанні цієї дисципліни. “Літературу для дітей та молоді” (dječja književnost) вивчають у багатьох навчальних закладах цієї країни на різних факультетах у ме- жах кроатистики. В університетах Загреба, Осієка (філософський та учительський

Кравець О., 2018

Ольга КРАВЕЦЬ ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

334

факультети), Рієки (філософський факультет) та Спліта (філософський факультет) студенти мають змогу знайомитись із шедеврами дитячої літератури. Згадану дис-ципліну мають також загребська Учительська aкадемія (Učiteljska akademija) із бага-толітнім лектором проф. Дубравкою Тежак (Dubravka Težak) та Вища учительська школа (Visoka učiteljska škola) у Чаковці– саме там її започаткував один із найві-доміших хорватських науковців – дослідників дитячої літератури Стєпан Хранєц (Stjepan Hranjec).

Філософський факультет Університету імені Йосипа Юрія Штроcсмаєра в Осіє-ку з 1997 по 2014 роки став своєрідним центром вивчення дитячої літератури для багатьох науковців з різних країн. Дослідників дитячої літератури з Хорватії, Слове-нії, Угорщини, України, Сербії, Білорусії об’єднала міжнародна конференція “Zlatni danci”, яку упродовж багатьох років організовувала в межах свого наукового проекту проф. Ана Пінтарич (Ana Pintarić). Упродовж цього часу видано матеріали міжна-родної конференції “Zbornik radova s Međunarodnoga znanstvenoga skupa Zlatni dan-ci”, на сторінках яких апробовано виголошені на конференції доповіді.

П’ять років тому, 2013 року, у Львівському національному університеті імені Івана Франка для студентів слов’янської філології впроваджено нову навчальну ви-біркову дисціпліну – “Художня парадигма в слов’янських літературах ХХ століття” (8 семестр, 4 курс, 42 лекційні години (згодом лише 14), 66 – для самостійної робо-ти). У згаданому курсі розглянуто концепт функції літератури для дітей та молоді. А дитяча література є цариною, яка заслуговує особливої уваги у навчальній практиці. Студенти знайомляться із відомими постатями дитячої літератури України, Польщі, Чехії, Лужиці, Сербії, Хорватії та інших слов’янських країн зазначеного періоду.

Програма навчальної дисципліни пропонує для вивчення десять тематичних бло-ків: “Література для дітей та молоді – предмет та методи дослідження”, “Виховна роль дитячих видавництв. Вибрана дитяча література як феномен доброго виховання”, “Су-часна дитяча література і традиція. Присвоєння Малого Нобеля”, “Українська дитяча література. Славний казкар Всеволод Нестайко. Казки зі Львова”, “Серболужицька ди-тяча література в Україні”, “Івана Брлич-Мажуранич – хорватський Андерсен”. Фольк-лорна стихія “Казок з давнини”, “Жанр казкового оповідання у слов’янських літера-турах”, “Вивчення дитячої літератури в Сербії”, “Твори, випробувані часом. Польська дитяча література”, “Класики чеської дитячої літератури”, “Дитяче чтиво – краса чи-тання (адаптація перекладної літератури для дітей)”.

Серед згаданих тематичних блоків маємо і хорватську парадигму дитячої літера-тури. Стєпан Хранєц, один із найавторитетніших дослідників дитячої літератури в Хор-ватії, у своїй студії “Poetika Nade Ivelić” якраз і говорить про твори, “djela koja doživjela svoju recepcijsku valorizaciju “u vremenu” [8: 21], тобто пройшли “випробування часом”.

Отож, постало питання, твори яких хорватських дитячих письменників ХХ ст. від-повідали б цим вимогам. Насамперед, студенти вивчають творчість хорватської пись-менниці Івани Брлич-Мажуранич, яка визнана і в Хорватії, й у світі як одна з найви-датніших письменників для дітей – хорватський Андерсен, або ж королева хорватської казки. Творчості хорватської казкарки присвячено два тематичні блоки” Івана Брлич-Мажуранич – хорватський Андерсен” та “Фольклорна стихія “Казок з давнини”.

Література для дітей та молоді – академічна університетська дисципліна ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

335

Про хорватську дитячу письменницю Івану Брлич-Мажуранич (1874–1938) знали в Україні ще за її життя. “Світ Дитини”, ілюстрований місячник для дітей, що виходив у Львові упродовж 1919–1939 рр., за редакцією Михайла Таранька, 1932 р. в серії “Діточа бібліотека”, (книжечка 112) надрукував казку І. Брлич-Мажуранич “Стриборів ліс” (переклад Василя Войтанівського). Серед когорти письменників світової слави у каталозі “Діточої бібліотеки” зазначено і “Стриборів ліс” Іванки Брлич-Мажуранич.

Івана Брлич-Мажуранич працювала у традиційному на той час жанрі – літератур-ній казці, витоки якої знаходимо у німецьких романтиків ХІХ століття, зокрема, од-ного із учасників Єнського гуртка Людвіка Тіка. Його традиція знайшла своє про-довження у фантастиці Е. Т. А. Гофмана, який своїми літературними казками створив традицію цього жанру у світовій літературі. Звертаючись до народного фольклору та міфології, Людвік Тік переносив казкові сюжети у більш наукове русло, зацікавив цілу низку тогочасних літераторів докладнішим опрацюванням таких сюжетів.

Окрім етично-тематичної актуальності казки І. Брлич-Мажуранич варто зазначити ще й деякі інші аспекти, які, мабуть, взяв до уваги видавець. Йдеться про мотиви, на які часто натрапляємо в цьому літературному жанрі, – стосунки між членами родини (матір–син, матір–невістка), зачарований ліс, обереги кожної домівки – “домовики”.

Майже через сорок років після появи першого українського перекладу хорват-ської казки, вітчизняний читач знайомиться із ще одним творами І. Брлич-Мажура-нич – зі збіркою “Казки з давнини”. Видання датується 1971 роком, а переклад здій-снив Віль Гримич (1925–2016), український перекладач і критик. Збірка “Казки з давнини” І. Брлич-Мажуранич пройнята потужним моральним струменем, оспіву-ванням чесності, відваги, розуму, шляхетності та справедливості.

У столітній ювілей І. Брлич-Мажуранич українська дитяча література збагати-лася перекладом чи не найвідомішого твору письменниці “Дивовижні пригоди ма-лого Хлапича”. Цей перший хорватський дитячий пригодницький роман з’явився українською мовою 1975 року в перекладі одного з найвидатніших сучасних тлума-чів Сидора Сакидона.

Непоодинокими виявились і перекладацькі проби з творчості І. Брлич-Мажуранич згаданого Віля Гримича. 1978 року “Веселка” дарує своїм читачам чудове художнє видання казки І. Брлич-Мажуранич “Деревивинець Топорко і дев’ятеро жупанчат”. Насамперед варто зазначити мистецьку вартість цього видання – текст супроводжу-вали прекрасні малюнки художниці Світлани Кім, якими авторка майстерно переда-ла настрій казки, створивши яскравими барвами неповторні образи жупана Юрини, Діда Невмиваки (він нагадує персонаж українських казок Чугайстра – кремезного чоловіка, лісової людини), пані Єлени, Топорка і жупанчат. Казкові постаті у прочи-танні художниці допомагали читачеві візуально пізнати персонажів казки.

Про класика хорватської дитячої літератури Сунчану Шкрінярич (1931–2004) багато сказано у хорватській літературознавчій науці, адже авторка належить до найвидоміших дитячих письменниць. І найбільший доробок Сунчани Шкрінярич са-ме у царині казки – вона представляє у цій національній літературі “нову казковість” (“nova bajkovitost”). Казкарка створила казкову модель сучасної дитячої літератури, в яку вміло впровадила елементи та поетичні сеґменти усної казки. Вона відкинула


336

структуру класичної усної казки, натомість розширила та збагатила її метафорикою, алегоричністю, новими образами, які функціонують водночас із реальними образами та фабулою, яка притаманна класичному жанру. Отож Сунчана Шкрінярич на основі на-родної казки будує сучасне фантазійне оповідання – нову казку або казкове оповідання.

За мистецькою оцінкою і красою творів Сунчану Шкрінярич порівнюють навіть із найславнішою хорватською письменницею-казкаркою Іваною Брлич-Мажуранич. А професор Стєпан Хранєц називає Сунчану Шкрінярич однією “od triju dama hrvatske književnosti” [7: 138]. Її творчості присвячено численні дослідження та монографії.

Окрім згаданих письменниць, студенти ознайомлюються із творами класика хорватської дитячої літератури Нади Івелич (Nada Ivelić) (1931–2009),однією з найві-доміших дитячих письменниць Хорватії. Вивчають також творчість Вішні Стаху- ляк (Višnja Stahuljak) (1926–2011) та осієцького казкаря Анто Ґардаша (Anto Gardaš) (1938–2004). Наду Івелич, Сунчану Шкрінярич та Вішню Стахуляк називають пред-ставницями золотої доби хорватської дитячої літератури. Своєю багаторічною літе-ратурною працею письменниці заслужили численні нагороди, найвищі читацькі від-знаки. Їхні твори увійшли в шкільні читанки та різноманітні дитячі антології.

*** Питання виховної функції книжки перебувало в центрі уваги кожного видатні-

шого представника українського красного письменства особливо в часи національно-го піднесення народу і боротьби за захист національної ідентичності. Тут, безпереч-но, можна згадати харизматичну діяльність Тараса Шевченка1* – Великого Кобзаря, який, розуміючи значення книги, працював над укладанням і виданням “Букваря” для найширших кіл українських читачів. Якраз Шевченкові належать слова, які ста-ли визначальними для розуміння українським поетом універсальності, а разом з тим і національної своєрідності усіх тих складових, які творять поняття світова літерату-ра: “Учітеся, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь…”

Чверть століття, з червня 1889 по червень 1914 року, виходив у Львові педаго-гічно-науковий двотижневик “Учитель”. Це видання зосереджувалося на актуальних педагогічно-виховних проблемах, питаннях шкільного й домашнього виховання на всіх українських землях та в інших європейських країнах. Співавторами “Учителя” були відомі науковці й письменники – класики української літератури. В одному зі своїх перших річників (1892) “Учитель” помістив статтю “Періодичне видання для дітей”. Упродовж трьох чисел (ч. 20–22) автор розвідки Борис Грінченко2, підпи-савшись не власним прізвищем, а псевдонімом Б. Вільхівський, запропонував чита-чам власні роздуми про необхідність видання дитячого журналу із чіткою метою, докладно виробленою системою. _________________________________ 1 Шевченко, Тарас (1814–1861) – видатний український поет, художник, засновник нової української літе-ратури; його свтоглядні ідеї мали величезний вплив на весь подальший розвиток української культури та витворення національного міфу. 2 Грінченко, Борис – (1863–1910), письменнк, вчений, публіцист, громадський діяч, автор відомого чоти-ритомного “Словаря української мови” (1907–1909). Упродовж 1905–1907 рр. очолював Всеукраїнську вчи-тельську спілку. Автор багатьох шкільних підручників.


337

“В житті сьогочасної дитини книга має вже чималу вагу […] Читання допомагає організуватись дитячому світоглядові. Як взагалі читання, так саме й дитячий журнал” [5: 20, 315], – зазначив автор. Тому і загальні вимоги до такого періодичного видан- ня, на думку Б. Грінченка, повинні бути такі ж як і до літератури для дітей взагалі. “Насамперед кожен написаний для дітей твір мусить бути пройнятий тим чи іншим моральним ідеалом” [5: 20, 329]. Адже дитячий письменник – як християнський місіо-нер, що несе прекрасний світ своїм читачам. На дитячому письменнику лежить особ-лива відповідальність за наслідки, до яких можуть довести малого (молодого) читача його ідеї. Доросла людина, більш-менш сформована особистість, може критично оці-нити автора та пропаговані ним ідеї. Цього не зроблять діти, ними панують емоції. То-му добра ідея може зробити багато добра, а зла – ще більше зла. Автор статті нагадує про необхідність подання у творах для дітей правдивого ідеалу (добро, краса, людя-ність), застерігає від так званих псевдо-ідеалів. Цікавим, на нашу думку, є побажання Б. Грінченка оминати рожеві фарби, змальовувати життя таким, яким воно є.

Ще однією вимогою літератури для дітей є артистичність. Саме художньо-мис-тецький твір може зробити сильне враження й розвивати естетику. До речі, такий твір зацікавить і дорослого. “Погані книги – це інтелектуальна отрута: вони псують розум”, – писав А. Шопенгауер. Отож, наступним критерієм доброї дитячої літера-тури у своєрідній схемі Б. Грінченка є розумний зміст (цікавий сюжет), який по-винен бути цікавий і корисний для дитини, мусить розвивати живі враження, дбати про дитячий розвиток, а не шкодити йому.

Не оминув автор у своїй статті і питання про мову в дитячому творі. На його думку, варто тут відмовитись від “перевертання мови на дитячий лад” [5: 20, 331]. Твір повинен бути написаний граматично-правильною літературною мовою, бо зго-дом дитина вивчатиме мову з цих книжок. А на завершення Б. Грінченко подав свої міркування про зовнішній вигляд книжок, якість паперу та друк у яких повинен бу-ти найкращий, технічне виконання (друк, формат, гарні малюнки).

Роздумуючи над дитячим журналом, дописувач інформує про розділи, з яких він має складатися. Ці розділи повинні відповідати дитячій бібліотеці: перший і найго-ловніший – релігійно-моральний, у якому буде довічна книга – Євангеліє, частини з Святого Письма й інші релігійні книги. Далі – твори красного письменства (оригі-нальні й перекладні) без скорочень і спрощень, дуже талановиті бездоганні вірші. Можуть там бути, подані в белетристичній формі, життєписи найвидатніших україн-ських і “чужих” письменників.

Часопис “Учитель” часто друкував на своїх шпальтах статті, в яких розробляли подібну тематику. Питання, які книжки повинна читати молодь, щоби поглибити свої знання й збагатити світогляд – одна із проблем, яку активно обговорювали на сторін-ках цього педагогічного видання. Особливої уваги, на нашу думку, заслуговує стаття Андрія Алиськевича3 “Кілька гадок о добірній лектурі для молодежи” (“Учитель”, 1906 рік, ч. 4–8). Автор статті, германіст за освітою, подав приклад Німеччини, в якій про те, що читають діти та молодь, піклуються не лише вчителі. Укладання й видавання

_________________________________ 3 Алиськевич, Андрій (1877–1949) – український педагог-германіст, директор української ґімназії в Перемишлі, редактор дитячого журналу “Дзвінок”, автор низкишкільних підручників.


338

відповідних книжок і цілих бібліотек для молоді у цій країні – справа загальнона-ціональна. Школа й суспільство керуються виробленими критеріями при виборі лі-тератури для молоді – твір повинен бути мистецький, окрім етичної й дидактичної сторони мусить дбати про естетичну основу. Андрій Алеськевич згадував гідний на-слідування приклад німецьких та австрійських газет – каталоги творів для шкільних бібліотек. Отож, українських педагог ставить дуже слушне питання: які книжки дава-ти дітям і молоді в руки? Чи можна читати кожен мистецький твір літератури? А далі сам же і роздумує: “…треба приміняти лєктуру всегда до віку і індивідуальної вда-чі…” [1: 5, 57]. І трохи згодом додав: “Лишім молодіжи єї свободу, єї вдачу, єї при-роду; чоловік то цілий мікрокосм – то світ для себе, неначе друга природа” [1: 5, 58]. А батько й мати, вважав автор розвідки, повинні бути першими вчителями, які б дава-ли дитині духовну поживу в формі пісень чи казок. Дитина у віці 3–10 років саме так сприймає свою першу лектуру, яка стосується найближчого родинного оточення, тво-риться в атмосфері батьківського дому: “Все, що в тій фазі всякає в душу і уяву ди-тини, ся богата криниця поезії, тепла і ніжності, се основа пізнійших почувань, таких глубоких як любов до близшої і дальшої родини, до своєї мови, свого народу, своїх пі-сень, казок і взагалі своєї словесности і літератури” [1: 5, 58]. Пізніше вчитель у шко-лі, а батько й мати вдома добирають дитині книжки для читання. І було би найкраще, коли “дім і школа стануть спільно і згідно впливати на лєктуру молодіжи і порозу-міються щодо добору книжок та напряму виховання і образованя дитини…” [1: 5, 59].

Відповідно добрана література може дуже багато зробити, а невідповідна – накої-ти багато лиха, звести нанівець працю й усі намагання батьківського дому і школи.

Завершальну частину статті А. Алиськевича присвячено проблемі самого читан-ня – що і як повинна читати молодь? Особливо акцентується на читанні класики, ві-домих авторів, твори яких уже перевірені часом (В. Емерсон)4. Автор застерігає від бездумного читання будь-яких книжок, себто усього, що попадеться під руку, а особ-ливо сенсаційної літератури. Окрім того, автор статті радить учителям і батькам не силувати дітей та молодь до читання (згадує часами нудну для читання літературу із шкільних читанок), адже учень переймається більше добровільною лектурою: “Доб-ра книжка стає невідступним товаришем доростаючого молодця і має нераз ріша-ючий вплив на єго характер, вдачу, званє і т. д” [1: 5, 91]. Варто, на думку автора, дотримуватися відомого дивізу Плінія – nulla dies sine linea і присвячувати літературі кожного дня бодай трохи часу, наприклад 30–40 хвилин. Адже читання, книжка по-винна стати для молоді духовною потребою, такою ж необхідністю як страва для фі-зичного розвитку і здоров’я. Людина, спрагла читання, “…удержить все сьвіжість ду-ха і уяви і не стане закостенілою у своїм фаху і буденнім занятю, ретроґрадом, фі-лістром, байдужим і одностороннім ремісником” [1: 5, 91]. А. Алиськевич звертається у статті і до старших, які своїм власним прикладом читання книжок (не щоденних газет чи журналів) будуть служити молоді добрим взірцем для наслідування. До заохочення до читання й літератури може причинитися сама школа й учитель. Чим безпосередніше учитель буде привчати учнів до читання (зачитуючи уривки з гарної і _________________________________ 4 Емерсон, Ралф Волдо (1803–1882), американський письменник, філософ і мораліст; проголошував ідею моральної автономії особистості; справив велике вплив на американську літературу (“Суспільство й осо-бистість”, “Щоденники”).


339

цікавої книжки, ініціюючи дискусію й питання), тим більша буде користь від читання й заслуга школи і самого учителя. А такі хвилини “лишаються, як звісно, на ціле житє і мають переважно рішаючий вплив на серце і характер молодежи” [1: 5, 92].

Дуже важливим під час читання, на думку автора статті, є нотатки (на зразок того, як це роблять англійці та американці) із власними враженнями, оцінками, цитатами – саме так молодь виробить свій погляд, що є дуже важливе в освіті та вихованні. Роздумуючи про величезний вплив вибраної доброї літератури на роз-виток дитини, її становлення як особистості варто згадати і роль бібліотек – до-машніх, шкільних чи громадських. Так, Національна бібліотека України для дітей, що знаходиться в Києві, є головною книгозбірнею, національним книгосховищем дитячої літератури України. Її філії працюють у багатьох містах нашої країни, про-понуючи малим читачам найкращі зразки світової й національної літератури. Неаби-яку роль мають і видавництва дитячої літератури – “Веселка”, а останньо особливо популярні своїми блискучими виданнями й майстерно ілюстрованими книгами київ-ська “А–БА–БА–ГА–ЛА–МА–ГА” та львівське “Видавництво Старого Лева”.


1. Алиськевич А. Кілька гадок о добірній лектурі для молодежи / Андрій Алиськевич // Учи-тель. – Львів, 1906. – Ч. 4–8.

2. Брлич-Мажуранич І. Деревинець Топорко і дев'ятеро жупанчат / Івана Брлич-Мажу-ранич. – Київ : Веселка, 1978.

3. Брлич-Мажуранич І. Дивовижні пригоди малого Хлапича / Івана Брлич-Мажуранич. – Київ : Веселка, 1975.

4. Брлич–Мажуранич І. Стриборів ліс / Івана Брлич-Мажуранич. – Львів, 1932. 5. Вільхівський Б. Періодичне видання для дітей / Борис Вільхівський // Учитель. – Львів,

1892. – Ч. 20–22. 6. Папуша О. Теоретичний дискурс дитячої літератури : у пошуках об'єкта / Ольга Папуша //

ВісникЛьвівського університету. Серія філол. – 2004. – Вип. 33. – Ч. 2. – С. 172–183. 7. Hranjec S. Pregled hrvatske dječje književnosti / Stjepan Hranjec // ŠK. – Zagreb, 2006. 8. Hranjec S. Poetika Nad Stjepan Hranjec // Zbornik radova s Međunarodnoga znanstvenoga

skupa Zlatni danci 11 Život і dje(lovanje). – Osijek : Nade Ivelić, 2009.

References

1. Alyskevych A. Kilka hadok o dobirnii lekturi dlia molodezhy /Andrii Alyskevych // Uchytel. – Lviv, 1906. – Ch. 4–8.

2. Brlych-Mazhuranych I. Derevynets Toporko i deviatero zhupanchat / Ivana Brlych-Mazhu-ranych. – Kyiv : Veselka, 1978.

3. Brlych-Mazhuranych I. Dyvovyzhni pryhody maloho Khlapycha / Ivana Brlych-Mazhura-nych. – Kyiv, Veselka, 1975.

4. Brlych-Mazhuranych I. Stryboriv lis / Ivanka Brlych-Mazhuranych. – Lviv, 1932. 5. Vilkhivskyi B. Periodychne vydannia dlia ditei / Borys Vilkhivskyi // Uchytel. – Lviv, 1892. –

Ch. 20–22. 6. Papusha O. Teoretychnyi dyskurs dytiachoi literatury : u poshukakh obiekta / Olha Papusha //

Visnyk Lvivskoho universytetu. Seriia filol. – 2004. – Vyp. 33. – Ch. 2. – S. 172–183. 7. Hranjec S. Pregled hrvatske dječje književnosti /Stjepan Hranjec // ŠK. – Zagreb, 2006. 8. Hranjec S. Poetika Nade Ivelić / Stjepan Hranjec // Zbornik radova s Međunarodnoga znanst-

venoga skupa Zlatni danci 11 Život i dje(lovanje). – Osijek : Nade Ivelić, 2009.



340

THE LITERATURE FOR CHILDREN AND YOUTH – ACADEMIC UNIVERSITY DISCIPLINE

Olha Kravets

The Ivan Franko National University in Lviv,

The Department of Slavic Philology, 1, Universytetska st., Lviv, Ukraine,79000,

tel.: (0038 032) 239 47 70, e-mail: [email protected]

The literature for children and youth occupies an important place in the context of

every national literature. Each time the interest of scholars in the children's literature as a subsystem of fiction is activated. The article considers the relevance of the study of uni-versity discipline “The Literature for Children and Youth” at the Ivan Franko National University in Lviv. Taking into account the traditions and experience of European count-ries, in particular, Poland and Croatia. The concept of literary function for children and youth is studied. The Croatian paradigm of children's literature is emerging. The Croation children’s writer Ivana Brlić-Mažuranić (1874–1938) was well known in Ukraine, parti-culary in Galicia even during her lifetime. In 1932, Svit dytyny (booklet 112), a children’s picture magazine, published Ivana Brlić-Mažuranić's story “Stribor’s Forest” translated by Vasilj Vojtanivskij. Contemporary Croation authoress Sunčana Škrinjarić during her life wrote and published poetry, prose, fairy tales. Nada Ivelićis one of the most prominent authors of Croation children’s literature, especially known as a representative of the so-called new fairy-tale structure. The second part of the article deals with the problems of the educational function of the book on the material of the articles of the pedagogical and scientific weekly “Uchytel”, published in Lviv during the 25 years (1889–1914). Some ar-ticles, which are dedicated to the education function of the book and children’s literature were printed in the scientific-pedagogical periodical “Uchytel”. The most important peda-gogical and education problems, questions of school and home education in Ukraine and other countries were discussed in the magazine. The famous scientists and Ukrainian clas-sic writes were the “Uchytel” co-authors. The discussion of the influence of selected chil-dren’s literature on the youth was also the subject of the analysis in the periodical.

Key words: literature for children and youth, the Croatian paradigm of children's lite-rature, subsystem, Ivana Brlić-Mažuranić educational function of the book.


УДК 811.161.2'243–021.64]:37.091.214.18(075.8)

“І ЧУЖОМУ НАУЧАЙТЕСЬ...” (на матеріалі підручника Д. Мазурик

“Українська мова для іноземців. Крок за кроком”)

Зоряна Мацюк

Львівський національний університет імені Івана Франка, кафедра українського прикладного мовознавства,

вул. Університетська, 1, кімн. 233, 79602 Львів, Україна, тел.:(032) 239 43 55, e-mail: [email protected]

Проаналізовано зміст та структуру підручника, призначеного для навчання ук-

раїнської мови іноземців на початковому етапі вивчення мови. Досліджено послі-довність вивчення граматичного матеріалу, простежено його зв’язок з різними ви-дами мовленнєвої діяльності.

Ключові слова: підручник, українська мова як іноземна, початковий рівень, ко-мунікативно-когнітивний принцип навчання.


Українська лінгводидактика збагатилася новим підручником для вивчення укра-їнської мови на початковому етапі, якого довго очікували викладачі та студенти-іно-земці. Укладання нових підручників з української мови як іноземної, які б узагаль-нювали практичний досвід викладача, поєднували наукові дослідження з методичною практикою, є однією з вимог сучасності [3: 315–318]. Автором підручника є науко-вець, який має великийпедагогічний досвід роботи в іншомовній аудиторії – викла-дач кафедри українського прикладного мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка Данута Мазурик.

Підручник Д. Мазурик “Українська мова для іноземців. Крок за кроком” поба-чив світ у 2017 році. Його зміст та структура цілком відповідають сучасним вимогам до навчальних видань, призначених для навчання іноземної мови. Уміщений у під-ручнику матеріал узгоджується з найновішими нормативними документами Міні-стерства освіти та науки України, зокрема Навчальною програмою з української мови для відділень/факультетів доуніверситетської підготовки іноземних громадян. Саме підготовче відділення Львівського національного університету імені Івана Франка, а також Літня школа “Українська мова та країнознавство” стали місцем, де було апробовано підручник у навчальній роботі з іноземцями.

На думку автора підручника, “повне опанування навчального матеріалу підруч-ника дасть змогу іноземцеві досягнути рівня В 1 (Рубіжного) загального володіння українською мовою” [5: 4]. Як один із творців Державного стандарту української мови як іноземної (УМІ) Д. Мазурик досконало обізнана з вимогами як мовного, так і комунікативного характеру до кожного з рівнів володіння УМІ та їхнього змістово-го наповнення [4: 121–125]. Рубіжний рівень (УМІ-3) / В 1 є надзвичайно складним в

Мацюк З., 2018

Зоряна МАЦЮК ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

342

методичному плані, оскільки робота іноземного слухача і викладача зорієнтована на формування елементарних знань, умінь та навичок, які мають стати фундаментом мовної, мовленнєвої, комунікативної компетенції на високому (УМІ-4) / В 2, вищому (УМІ-5) / С 1 та найвищому (УМІ-6) / С 2 рівнях. На цьому етапі надзвичайно важ-ливо мати підручник, який допоможе знайти відповідь не лише на питання Чого на-вчати?, але і Як навчати?

“Підручник, – стверджують методисти Леся Антонів та З. Мацюк, – це модель навчального процесу <…> У підручнику характеристику навчального процесу пода-но у стислому опредмеченому вигляді” [1: 11– 18]. У рецензованому підручнику за-кладено модель навчання за комунікативно-когнітивним принципом в групі чи інди-відуально під безпосереднім керівництвом викладача (консультанта) або в процесі дистанційного навчання без мови-посередника. Така модель віддзеркалює сучасний комунікативний підхід до навчання мови як іноземної, а підручник можна вважати комунікативним за способом організації матеріалу: чітко виражена мовна спрямова-ність, перенесення акценту в роботі з освоєння формальних ознак мову на мовну прак-тику в різноманітних сферах спілкування [1: 13–14].Автор підручника уточнює, що “в підручнику враховано принцип спрямованості навчання на подальше здобуття освіти в Україні чи реалізацію інших потреб, пов’язаних із професійною діяльні-стю”, а перед викладачем ставить завдання “домогтися, щоб іноземні студенти чітко усвідомили основну мету навчання – опанування української мови, яка є державною в Україні і здатна забезпечити комунікативні потреби у різних сферах” [5: 4].

Матеріал підручника структуровано за уроками (37 уроків), кожен з яких має свою назву, що узагальнено відображає зміст комунікативної теми і спрямовує увагу сту-дента на мовленнєве вміння або вказує на певну важливу рису української мови [5: 4], наприклад: “Урок 1. Звук. Буква. Алфавіт”, “Урок 2. Хто це? Що це?”, “Урок 4. Я – студент. Ми – студенти”, “Урок 5. Який я? Який він? Які ми?”, “Урок 7. Що я роб-лю? Що ми робимо?”, “Урок 8. Що я читаю? Я читаю книжку!”, “Урок 32. Рухає-мося по-різному (у різних напрямках…)”, “Урок 36. Ми читаємо сидячи… Прочи-тавши, встанемо!”.

Назва Урок є методичним терміном, який використано в підручнику для номінації навчального матеріалу, лінгводидактично та змістово об’єднаного, який призначений для вивчення упродовж кількох реальних уроків. Відомо, що розподіл матеріалу за Уроками передбачає їхню певну однакову структуру. Варіанти структури Уроку можуть бути різними, зокрема: 1) конспективно викладений зміст уроку; 2) дотекстові вправи; 3) основний текст; 4) притекстовий словник; 5) граматичний матеріал; 6) пі-слятекстові вправи; 7) додаткові тексти; 8) вправи, які контролюють знання [1: 12]. У рецензованому підручнику Урок містить: 1) назву уроку; 2) комунікативну і грама-тичну тему; 3) лексичний матеріал до теми; 4) діалоги відповідно до комунікативної теми; 5) інформацію про граматику; 6) лексичні вправи; 7) граматичні вправи; 8) текст (тексти); 9) творчі завдання і завдання для самостійної роботи.

Структура Уроку, його змістове наповнення та види робіт значною мірою зале-жать від його місця в процесі навчання. Наприклад, Урок 1 “Звук. Буква. Алфавіт” в основному передбачає слухання, повторення та запам’ятовування матеріалу, а на

“І ЧУЖОМУ НАУЧАЙТЕСЬ...” ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

343

наступних уроках зусилля слухачів спрямовано на читання, аналіз, запам’ятовуван-ня та виконання різних лексичних та граматичних завдань.

Кожен вид роботи пронумеровано, названо, увиразнено певним символом та ко-льором. Таке структурно-графічне оформлення не лише допомагає парцелювати ма-теріал Уроку, але й полегшує його зорове сприймання. Сторінка підручника – це своє-рідна аплікація, що поєднує малюнки, кольори, схеми, таблички, фрагменти запис-ничка та робочого зошита тощо. Якість ілюстративного матеріалу надзвичайно висока та витримана в одному стилі в межах усього підручника. Своєрідна фрагментарність у розташуванні матеріалу на сторінках підручника насправді служить наочним засобом, що увиразнює значення слів, зміст понять, суть граматичних явищ та особливості гра-матичних форм. Мінімальний граматичний коментар, вміщений на сторінці записнич-ка та позначений символом NB!, нагадує висновок, до якого мають дійти слухачі після прочитання, аналізу матеріалу чи виконання вправ. Такий індуктивний спосіб подання граматики цілком виправданий на початковому етапі навчання, а коментарі можуть використовувати викладачі як міні-конспект. Наприклад, на початку Уроку 25 “Діє-слово – центр українського речення” запропоновано проаналізувати сім речень, в яких виділено дієслова та показано їхні зв’язки з іншими словами в реченні. Ці зв’язки наоч-но продемонстровано спеціальними стрілочками та запитанням. Послідовність розта-шування речень, призначених для аналізу, відображають складність та різноманітність синтаксичних зв’язків дієслова з іншими словами в реченні; порівняймо:

Ми вивчаємо українську мову. Студенти думають про свою майбутню професію. Оксана й Жан зустрілися в університетському клубі. Мартин буде дитячим лікарем. Вони не мають нового підручника. Нам подобається гуляти в зимовому лісі. Жан часто розмовляє з Оксаною в університеті про навчання [С. 174].

Коментар містить теоретичні узагальнення проведеного аналізу: “В українській мові дієслова переважно є центром висловлювання. Разом з іменником у формі на-зивного відмінка, який називає суб’єкт дії, дієслово формує семантичний і граматич-ний центр речення. Від дієслова залежать форми іменників чи займенників, які нази-вають у реченні об’єкт дії, засіб, інструмент, час, умови, спосіб дії тощо” [5: 174]. Сам автор оцінює текст, вміщений під гаслами Увага! Довідка! NB!,як додаткові пояснення, що слугують для того, щоб “студент зміг згодом самостійно повторюва-ти вивчене” [5: 4]. Без сумніву, до таких пояснень слухач може звертатися самостій-но після опанування української мови в обсязі, достатньому для розуміння тексту коментарів, які супроводжують увесь навчальний матеріал.

У “Передмові” до підручника Д. Мазурик акцентує на неухильному дотриманні принципу науковості, а також вимог послідовності, наступності й системності в на-вчанні [5: 4]. Детальний аналіз змісту підручника підтверджує реалізацію цих базо-вих загальнодидактичних принципів.

Принцип науковості передбачає розкриття причинно-наслідкових зв’язків явищ, про-цесів, подій, включення в засоби навчання науково перевірених знань, які відповідають


344

сучасному рівню розвитку науки. Він реалізується в змісті навчального матеріалу, зафіксованому в навчальних програмах і підручниках. У рецензованому підручнику принцип науковості строго дотримано в поданні відомостей про мовні одиниці та явища, зокрема український алфавіт та апостроф, значення слів, особливості гра-матичних форм, значень та сполучуваності іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів, службових частин мови (прийменник, сполучник, частка), струк-туру простих та складних речень.

Принцип науковості тісно поєднано з принципом доступності, суть якого поля-гає у забезпеченні посильності навчання через відбір навчального матеріалу, його групування з урахуванням рівня знань слухачів, їхніх пізнавальних та фізичних мож-ливостей опанувати мовний матеріал за певний проміжок часу, забезпечення посту-пового нарощення рівня складності теоретичного і практичного матеріалу з метою засвоєння мовних знань і вироблення практичних умінь та навичок володіння ук-раїнською мовою у різних видах мовленнєвої діяльності. Наприклад, ознайомлюючи іноземного слухача з українським алфавітом, автор підручника подає усю сукуп-ність літер, однак вивчення літер та їхньої звукової реалізації починається з голос-них звуків, яким на письмі відповідає одна літера а, о, у, е, і, и. Про звукове на-повнення літер я, ю, є, ї слухач може дізнатися із Довідки, а також численних прикладів, які ілюструють вживання цих букв та буквосполучень, порівняймо а-я-а → а-я-я → я-я-а → я-а-я → оя, ая, ія, ия, ея, уя. До ряду буквосполучень можна бу-ло б долучити комбінацію літер яя, єє, юю. Їх нерідко містять українські слова, на-приклад, синяя, синєє, синюю.

Аналіз лексичного матеріалу підручника свідчить про взаємозв’язок лексики з фо-нетикою. Першими словами, які вивчають іноземці, є мама /тато, тут /там; і / та, наприклад: Мама і тато. Тато та мама. Мама там. Тато тут. і = та там ≠ тут. Виправданим було б дотримання такої залежності між звуко-буквеним та лексичним матеріалом і послідовністю його подання в таблиці [5: 7], порівняймо: М, м море – Т, т туман. Цю невідповідність автор компенсує англійською транскрипцією, порівняй- мо: море [more], туман [tuman]. Варто зауважити, що лексичний мінімум Уроку 1 об’єднує слова різних тематичних груп, наприклад: “11. Читайте: мир, кран, трек, метр, ріка, рука, рама, турнір, номер, метро, море, урок, марка, карта, ракета, комета, коментар, коментатор” [5: 9]. Очевидно, що іноземний слухач зможе прочитати ці слова, але не розумітиме їхнього значення. Вивчення літер українського алфавіту та апострофа в межах Уроку 1 закінчується зауваженням про комплекс звуків [йа], [йу], [йе], позначених літерами я, ю, є у середині слова після голосних, м’якого знака та апострофа, наприклад, м’ясо, Болонья, та м’якість приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [р] перед літерами я, ю, є, наприклад,: окуляри, вишня [5: 17]. Специфічні ук-раїнські звуки [дз] та [дж], які не мають окремого літерного позначення, тут, однак, не зазначено. Велика кількість завдань Уроку 1 (всього 58) завершується зведеним словничком, до якого сформульовано завдання “58. Прочитайте слова. підкресліть ті, що пам’ятаєте без словника”. У цьому словничку подано ряди слів, яких об’єднує пев-ний спільний звук (літера), порівняймо: погода, година, гід, ягода, гора, гном, гуртом [5: 17]. На нашу думку, цю літеру варто було б виділити жирним шрифтом. Треба зауважити, що увага до нових лексем та лексичного наповнення уроків є постійною, а нова та відома лексика стає основою для граматичних вправ і текстів.


345

Особливо доцільно зосередитися на граматичному матеріалі підручника. Відпо-відно до принципів комунікативного навчання граматика в основному підпорядкова-на виконанню завдань, спрямованих на складання або закінчення діалогів (речень), формулювання запитань, заповнення пропусків словами з довідки тощо. Граматично спрямованими є завдання, пов’язані з розподілом слів за певною граматичною озна-кою чи заповнення таблиць відповідними граматичними формами. Важливу роль у процесі навчання граматики відіграють ілюстрації, графічні та символічні позначки (підкреслення, виділення жирним шрифтом, смайлики тощо). Одномовний підручник вимагає від автора творчого образного мислення, вміння схематично подавати грама-тичний матеріал, групувати його за певними універсальними граматичними катего-ріями. Наприклад, Урок 2 “Хто це? Що це?” присвячено вивченню граматичної теми “Категорія істоти/неістоти іменників”. Матеріал для аналізу потребує вміння поєднати зображення осіб та предметів із питанням Хто це? або Що це? і відповіддю Це ви-кладач або Це телефон. З іншого боку, іноземний слухач повинен вміти вибрати запитання стосовно істоти / неістоти Хто? або Що?, наприклад: Це чоловік. (Хто це?). Це окуляри (Що це?) [5: 20]. Зміст понять істота / неістота запропоновано запам’ятати. Відомо, що значний обсяг граматичного матеріалу української мови, особливо на початковому етапі навчання, необхідно виділяти для запам’ятовування, тобто вивчати лексичним способом. Новий граматичний матеріал закріплено вправами [5: 21]:

1) Запишіть слова у відповідні стовпчики. Чоловік, палець, тато, брова, мама, нога, сестра, автомобіль, брат, помідор, лампа,

донька, син, водій, війна, внук, внучка, бабуся, дідусь, тітка, дядько, коліно, лікоть, племін-ник, тіло, журналіст, рука, живіт, спина, обличчя, вухо, волосся, долоня, жираф, фотоапа-рат, фотограф, лампа, лаборант, клас, ліс, літо.

Хто? Що?

Вправа містить велику кількість лексем, що є назвами істот (особа, тварина, не-реальна істота) та неістот (предмет, абстрактна лексика, природа). На жаль, лексич-ний матеріал вправи охоплює велику кількість нових слів, значення яких може бути невідомим іноземцеві і суттєво ускладнить виконання завдання.

Комунікативна тема Уроку 2 “Вітання. Прощання. Знайомство” актуалізує ви-вчення власних та загальних назв осіб, а також паралельне ознайомлення з особови-ми займенниками. Автор підручника пропонує для запам’ятовування займенники я → мене і ти→ тебе. Саме ці форми особових займенників вказують на особу і скла-дають основу діалогів на тему “Знайомство”, наприклад: Я – Ганна = Мене звати Ганна. Я – Антон. Мене звати Антон. Як тебе звати? Мене звати Ганна [5: 19]. Вивчення особових займенників продовжено на Уроці 3 “Хто я? Хто ми?”. Абсо-лютно поділяємо логіку автора підручника поєднати займенники він, вона, воно, вони, які вказують на третю особу чи не особу, з граматичною темою “Рід іменників” [5: 25]. Ці займенники долучено до переліку головних показників роду іменників поряд із закінченням у називному відмінку однини та значенням слова (якщо це на-зва істоти) [5: 26]. Можливість взаємозаміни іменників та займенників він, вона, воно продемонстровано у вправах 1) і 2) [5: 27]. Щоправда, присвійні займенники могли б стати об’єктом вивчення на окремому уроці. Специфіка їхнього значення,


346

яке, без сумніву, безпосередньо пов’язане з поняттям ‘особа’, та особливості грама-тичної форми насамперед споріднюють їх не з іменниками, а з прикметниками.

Поступово крок за кроком іноземний слухач опановує українську граматику (час-тини мови та їхнє значення, граматичні форми), вчиться використовувати її для скла-дання речень, побудови діалогів, формулювання відповідей на запитання, розуміння текстів, опису ситуацій, написання листів, оповідань, привітань тощо. Про тісний зв’я-зок граматики, лексики та комунікації свідчать назви уроків. Наприклад, Урок 12 “Ра-ніше я читав. Тепер я відпочиваю!” ‘підказує’ граматичну тему “Минулий час дієсло-ва”. Вивчення українського дієслова є надзвичайно складним методичним завданням. У коло лінгводидактичних проблем потрапляє велика кількість граматичних катего-рій і форм, вивчення яких потребує заглиблення в специфіку семантики дієслівних форм, особливості їхньої структури та словозміни, здатності сполучатися з іншими словами та ін. Проблема навчання часу дієслів української мови в іншомовній ауди-торії привертає увагу методистів [7; 8; 9; 10]. У рецензованому підручнику послідов-ність вивчення часових форм дієслова та спосіб їх подання узгоджується з вимогами доступності та доцільності. Тому цілком поділяємо авторську позицію розпочати вивчення дієслова із форм минулого часу [5: 74]:

Раніше він читав. Тепер він відпочиває. Минулий час Теперішній час

Керуючись методичною доцільністю, автор, очевидно, об’єднав родовою озна-кою займенники я, ти, він (чоловічий рід) та я, ти, вона (жіночий рід) [5: 74–75]. Відомо, що займенники я, ти значення роду не виражають, а лише співвідносять дію з виконавцем – першою або другою особою. Звичайно, особа мовця чи співрозмов-ника асоціюється зі статтю людини та відповідно граматичним значенням чоловічого або жіночого роду. Сам процес творення граматичної форми минулого часу дієслів значно простіший від творення форм теперішнього чи простої форми майбутнього часу. Порівнюючи обидві часові форми автор вдається до схематичного зображення процесу формотворення [5: 73]:

працювати → працюва- + в = працював танцювати → танцюва- + л(а) = танцювала купувати → купува- + л(а) = купувала дякувати → дякува + л(и) = дякували

Особливості творення особових форм теперішнього (простої форми майбутньо-го) часу є об’єктом вивчення практично на всіх наступних уроках (Урок 10, Урок 12, Урок 15, Урок 16, Урок 17, Урок 18, Урок 20, Урок 21, Урок 26). Використано різні способи подання навчального матеріалу (таблиця особової парадигми дієслова хоті-ти, список дієслів для аналізу та запам’ятовування тощо), наприклад:

АНАЛІЗУЙТЕ:

хотіти хоті-… (т → ч) хоч- + Я -у писати писа-… (с→ш) пиш- + Ти -еш могти мог-… (г → ж) мож- + Він, вона -е брати бра-… (бр→ бер) бер- + Ми -емо нести нес- + Ви -ете іти ід- + Вони -уть


347

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ:

Запрошувати, -ую, уєш Запросити, -ошу, -осиш Замовляти, -ю, -єш Замовити, -влю, -виш [5: 77];

Робити → робити → роб- + ю = роблю (б → бл) Сидіти → сидіти → сид- + у = сиджу (д → дж) Вчити → вчити → вч- + у = вчу Вчитися → вчитися → вч- … -ся = вчуся [5: 90–91].

Особову парадигму атематичних дієслів бути, їсти, дати, розповісти у формах минулого, теперішнього і майбутнього часу подано у вигляді таблиці. До таблиці додано коротке пояснення, у якому міститься вказівка на те, що ці дієслова “мають особливу систему змінювання” [5: 183].

Як концентроване джерело дієслів слугує в підручнику таблиця “Дієслова за послідовністю вивчення” [5: 175–178] та Додаток “Українські дієслова за абеткою” [5: 283–288], які містять співвідносні форми недоконаного / доконаного виду дієсло-ва та питання, що допомагають у виборі відмінків іменників.

Можна окремо простежити навчання видових форм дієслова, творення та вжи-вання дієприслівників та дієприкметників, а також інфінітива в ролі означення до слова талант [5: 274]:

Жан добре танцює. (Який талант він має?) Він має талант танцювати. Зора знає багато мов. (Який талант вона має?) Вона має талант вивчати мови.

Вид українського дієслова в підручнику вивчають упродовж тривалого часу. Ві-домо, що на початковому етапі навчання перед викладачем стоїть завдання вироби-ти навички семантичного розмежування видових форм та правильного їх вживання в мовленні, а на просунутому етапі основну увагу зосереджують на взаємозв’язку значень видових і часових форм та особливостях їх співвіднесення для вираження одночасності/послідовності виконання дій, повторюваності, раптовості, можливості/ неможливості виконання дії тощо [6: 172]. Саме на правильному вживанні видових форм дієслів автор зосереджує увагу іноземців, пропонуючи виконати вправи з під-ручника [5: 187–188]:

8. Перевірте, чи правильно ви вживаєте дієслова зустрічати(ся) – зустріти(ся), вчи-тися, вивчити;

10. Перевірте, чи правильно ви використовуєте форми доконаного і недоконаного виду готувати – підготуватися, радіти – зрадіти, залишатися – залишитися, пого-джуватися – погодитися.

Опрацювання значення видових форм готує слухачів до складання самостійних зв’язних висловлювань та реалізації різних комунікативних завдань.

Надзвичайно важливо, що автор, не порушуючи принципу науковості, знаходить вирішення складних методичних проблем через ланцюжок послідовних дій, які спо-нукають слухача аналізувати і самостійно робити потрібні і правильні висновки. Та-кий дедуктивний спосіб обрано в підручнику для вивчення дієприслівників [5: 267]:


348

Антон читає книжку Антон лежить процес 1 процес 2 Антон лежить і читає книжку Антон читає лежачи (процес 1 і процес 2 – (процес 1 більш важливий, однаково важливі) а процес 2 називає супутню дію).

Щоправда, задля уникнення функціональної транспозиції дієприслівника в прислів-ник можна було б подати не одиничний дієприслівник, а дієприслівниковий зворот: Ан-тон читає книгу, лежачи на траві замість Антон читає лежачи; або Марія розмовляє по телефону, сидячи в кріслі замість Марія розмовляє по телефону сидячи; Студент їв бутерброд, ідучи дорогою замість Студент їх бутерброд, ідучи; Артист буде співати, майстерно танцюючи замість Артист буде співати, танцюючи [5: 267]. Саме діє-прислівниковий зворот містять подальші речення, призначені для читання: “Читаючи новий текст, я часто заглядаю у словник. Працюючи на заводі багато років, Іван став досвідченим фахівцем. Викладач пояснював задачу, стоячи біля дошки” [5: 268].

Виправданим є виділення форманта -чи як засобу творення дієприслівників не-доконаного виду [5: 267]:

Іти → вони ідуть→ іду- + чи = ідучи Сидіти → вони сидять → сидя- + чи = сидячи Танцювати → вони танцюють → танцюю- + чи = танцюючи Співати → вони співають→ співаю- + чи = співаючи.

Вважаємо, що саме цей формант, а не -учи / -ючи, -ачи / -ячи варто називати також у поясненні [5: 267].

Відомо, що базою для творення дієприслівників доконаного виду є основа інфі-нітива дієслів доконаного виду, а формантами служать суфікси -ши / -вши. Їхній вибір визначає кінцевий приголосний / голосний звук основи, порівняймо: пере-могти → переміг- + ши→ перемігши, але вивчити→ вивчи- + вши→ вивчивши. Ці суфікси названо в поясненні, однак у прикладах функціонує суфікс -ши, а твірною базою обрано дієслова минулого часу [5: 269]:

Піти → він пішов → пішов- + ши= пішовши Принести → він приніс → приніс- + ши→ принісши.

На нашу думку, не зовсім зрозумілою для іноземця може бути вправа 9, яка міс-тить завдання “Утворіть дієприслівники доконаного виду теперішнього часу від по-даних дієслів” [5: 269]. Однак “дієприслівники теперішнього часу утворюються тіль-ки від основ недоконаного виду” [12: 420], а форми теперішнього і минулого часу дієприслівників розрізняють “за співвідносністю з часовими формами особових діє-слів” [12: 419].

Звичайно, для іноземців важливо знати особливості функціонування дієприслів-ників та правила їх використання в реченні. Вже на початку Уроку 36 іноземний слу-хач отримує інформацію про дієприслівник як дієслівну форму, що називає супутню дію – одночасну з головною (дієприслівники недоконаного виду) або таку, що відбу-лася чи відбудеться перед головною дією (дієприслівники доконаного виду). Необхід-ними на початковому етапі є вміщені в підручнику відомості про зв’язок дієпри-слівника з дієсловом-присудком та виконавцем головної і супровідної дії [5: 270]:


349

13. Прочитайте речення, знайдіть помилки у вживанні дієприслівників. Пере-пишіть без помилок.

1. Заснувши, книжка випала з його рук. 2. Перевіряючи домашнє завдання, на зошиті залишився червоний олівець. 3. Читаючи книжку, несподівано пролунав телефонний дзвінок. 4. П’ючи каву, розбилася чашка. 5. Принісши цю книжку, йому дозволили взяти іншу. 6. Пропустивши багато занять, нам не вдалося добре написати тест. 7. Захопившись цікавою книгою, йому здалося, що час минув дуже швидко.

У поданій вправі найважчим для іноземця може виявитися зв’язок дієприслівни-ка з безособовими дієсловами (не) вдалося і здалося. Правильно виконати цю вправу слухачеві мусить допомогти викладач.

Практичне оволодіння українською мовою як іноземною передбачає навчання граматичного матеріалу в тісному взаємозв’язку дієслова з іменником. Побудова найпростіших комунікативно достатніх синтаксичних конструкцій вимагає досвіду поєднання особово-родових форм дієслова та відмінкових форм іменника. Відомо, що поступовість вивчення відмінків іменників флективних мов є однією з дискусій-них методичних проблем [2; 11]. Методист Н. Зайченко вважає, що програмою на-вчання відмінків на початковому етапі варто передбачити: 1) послідовність уведення відмінків та їхніх значень; 2) можливість вводити багатозначні відмінки у зв’язку з відповідними темами та ситуаціями; 3) багатозначність українських прийменників, що вживаються з різними відмінками того самого іменника; 4) співвідношення про-сторового значення прийменників у (в), до, на – з (із, зі), до, до – від, з одного боку, й розмежування динаміки й статики, з іншого: Я кладу книжку в стіл (суб’єкт дії – особа). Книжка лежить у столі (суб’єкт дії – іменник-неістота); 5) з урахуванням категорії істот/неістот треба розмежовування конструкції був у декана – був у дека-наті, а при розмежуванні конструкцій на зразок дізнався від декана – дізнався у декана треба брати до уваги пасивність/активність суб’єкта, що отримує інформа-цію; 6) розподіл груп іменників, що сполучаються з прийменниками у (в), до і з при-йменником на для позначення місця [2: 17–18].

Великий практичний досвід та глибока методична компетенція автора рецензо-ваного підручника забезпечили успішне розв’язання цих проблем.

Кличний відмінок іменників, який в українській мові використовують для звер-тання, вивчають у межах комунікативної теми “Вітання. Прощання. Знайомство”.

Вивчення непрямих відмінків іменників, зокрема знахідного, поєднано з особо-вими формами дієслів. Відомо, що в українській мові знахідний відмінок має омо-німні форми з називним та родовим. Таке сплутування форм попереджує таблиця “Знахідний відмінок іменників однини”, в якій вміщено приклади іменників усіх родів у формі називного та знахідного відмінків і вказано на зміну закінчення для назв істот та окремі випадки чергування голосного [е] з нулем звука (? → а: сту-дент – студента, товариш – товариша; о → а: батько – батька; а → у: Микола – Миколу, студентка → студентку, Оля → Олю; ень → ня: учень – учня; ець → ця: хлопець – хлопця; й → я: водій – водія; ар → аря: лікар – лікаря). Усвідомлюючи за-лежність форм знахідного відмінка іменників та їхнє функціональне навантаження


350

від семантики дієслова, автор ретельно добирає дієслова та групує їх відповідно до специфіки поєднання з прийменниково-відмінковою формою іменника, порівняймо: читати, вивчати, мати, купувати і відповідати, думати, мріяти [5: 52]. Попри те, що перехідність/неперехідність як лексико-граматичну ознаку дієслів на попередніх уроках не вивчали, викладач, на нашу думку, змушений буде вказати на цю особ-ливість дії стосовно об’єкта і привернути увагу до прийменників (на, про).

Урок 9 “Мені подобається ця книжка! Мені подобається читати!” присвячений вивченню синтаксичних конструкцій з дієсловом подобатися, які включають форму давального відмінка іменників або займенників. Отже, давальний відмінок у системі відмінкових форм іноземці вивчають після знахідного попри його функціонально-семантичну обмеженість у мовленні. Детальну інформацію про значення та творення форм давального відмінка іменників та прикметників подано пізніше в Уроці 23 “Ми любимо подарунки” і Уроці 24 “Вітаємо… Бажаємо…”. Комунікативні теми цих уроків “У магазині” та “Улюблене свято” змушують іноземців концентрувати ува-гу на назвах предметів, які можна придбати в магазині “Подарунки” і подарувати дружині, чоловікові, синові, дочці, внукові, внучці [5: 162], самостійно дібрати сло-ва, які необхідні для тексту привітання, адресованого другові (подрузі), батькам з нагоди Дня народження, Нового року чи Різдва [5: 170–171].

Значення, вживання та особливості творення місцевого відмінка вивчають на Уроці 13 “Книжка на столі. Стіл у кімнаті”. Цікаво, що ознайомлення з цією відмін-ковою формою автор починає не у зв’язку з дієсловом, а як відповідь на питання Де? [5: 79]. Значення локалізації предмета в просторі проілюстровано малюнками, які допомагають засвоїти правильне вживання прийменників на та у /в, наприклад: Тарілка на столі. Чашка на тарілці. Кава у чашці [5: 79]. Деякі прийменниково-від-мінкові форми виокремлено для запам’ятовування, наприклад, у році, на уроці [5: 79]. Морфонологічні зміни наочно демонструють таблиці “Місцевий відмінок іменників чоловічого роду”, “Місцевий відмінок іменників жіночого роду”, “Місцевий відмі-нок іменників середнього роду (неістота)”. Різноманітні вправи, завдання та робота з текстом на наступних уроках сприяють виробленню навичок творення, виокрем-лення та використання форм місцевого відмінка іменників. Паралельно іноземці ви-вчають місцевий відмінок прикметників і присвійних займенників, а також порядко-вих числівників [5: 94–95].

На Уроці 17 “Пишу ручкою, розмовляю з другом, хочу бути письменником…” іноземний слухач знайомиться зі семантикою та функціональними особливостями орудного відмінка. Його роль у розбудові фрази яскраво демонструють завдання на зразок:

ЧИТАЙТЕ: Вона пише. Вона пише вправу. Вона пише вправу у зошиті. Вона пише вправу у зошиті ручкою [5: 101].

Систему закінчень місцевого відмінка розподілено відповідно до родової належ-ності іменників різних типів словозміни та увиразнено численними прикладами


351

[5: 102–103]. Одночасно з формою орудного відмінка іменників на цьому уроці вивчають орудний відмінок прикметників та особових займенників. Поєднання зай-менників та іменників не випадкове, оскільки воно актуалізує проблему визначення суб’єкта дії та вибору форми дієслова-присудка в реченні з конструкціями “я, ти, він (вона, воно) + О. в. іменника” та “іменник + О. в. іменника”[5: 109]:

Я (з ким?) + що роблю? Ми(з ким?) + що робимо? АЛЕ:

Хто (з ким?) + що робить? Хто (з ким?) + що роблять? S1 O1 P1 S2 P2

Декан зі студентом розмовляє Декан зі студентом розмовляють.

Вправа 19 слугує для закріплення цього матеріалу. Вона містить готові конст-рукції, у якихслухач повинен відшукати підмети (суб’єкти) відповідно до форми діє-слова-присудка: Пасажир з водієм розмовляють про осінню погоду. Режисер з ак-торами читає нову п’єсу про родинні стосунки. Викладач зі студентами слухають класичну музику в Оперному театрі. Лікар з пацієнтом чекають на результати те-сту. Перукар із клієнтом обговорюють нову зачіску. Жан з Оксаною розмовляє по мобільному телефону [5: 109].

Вивчення відмінкової системи іменників завершується родовим відмінком, який поєднуютьзі знахідним з метою зіставлення понять “ствердження” і “заперечен-ня”[5: 123]:

СТВЕРДЖЕННЯ (так!) ЗАПЕРЕЧЕННЯ (ні!) (знахідний) (родовий) Маю (що?) книжку, олівець. Не маю (чого?) книжки і олівця.

Система вміщених у підручнику вправ призначена для засвоєння значення форм родового відмінка іменників, яке вони реалізують у поєднанні з дієсловами та імен-никами.

Граматичний матеріал підручника охоплює також прислівник, службові частини мови (прийменник, сполучник), а також складне речення, частини якого з’єднані спо-лучниками та сполучними словами. Звичайно, будівельним матеріалом для складно-го речення є просте речення, моделі якого з’являються в структурі Уроку 25 “Діє-слово – центр українського речення”. Складне речення представлене різними типами складнопідрядних речень з підрядними означальними та обставинними (причини, мети, умови, часу, місця). Кожен тип речення розглянуто окремо, за винятком під-рядних речень причини та наслідку, які вивчають одночасно на Уроці 33 “Говоримо про причину і про результат… (чому? – бо тому!)”. За логікою автора, дві частини складнопідрядного речення, які інформують про причину та результат, допускають взаємне розташування: 1) якщо у першій частині речення є інформація про резуль-тат дії, то друга частина починається сполучником тому що; 2) якщо у першій час-тині речення є інформація про причину дії, то друга частина починається сполучни-ком тому[5: 251]:

відношення причини відношення результату Олег не писав контрольної роботи, Олега не було на занятті, тому він тому що його не було на занятті не писав контрольної роботи.


352

Детальний аналіз мовного матеріалу підручника показав, що він відповідає про-грамовим вимогам початкового навчання, а сумлінне його вивчення забезпечить до-сягнення іноземним слухачем рівня В 1. У підручнику послідовно дотримано основ-ного принципу комунікативно спрямованого навчання – “вживання кожної з форм, що вивчаються, у реченнях (мовленнєвих зразках), в елементарному діалогічному висловлюванні, потім у навчальних текстах” [2: 24]. Подання граматичного матеріа-лу в єдності системно-структурного та функціонального аспектів створює базу для формування та розвитку мовленнєвих умінь та навичок (слухання, читання, говорін-ня та письма).


1. Антонів Л. Підручники та посібники з української мови як іноземної / Л. Антонів, З. Ма-цюк // Серія : Теорія і практика викладання української мови як іноземної. – Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2005. – Вип. 1. – 18 с.

2. Зайченко Н.Ф. Навчальні мінімуми з української і російської мов для іноземців / Н.Ф. Зай-ченко, С. А. Воробйова. – Київ : ІСДО, 1995. – 200 с.

3. Кочан І. Лінгвометодичні основи укладання підручників з української мови як іноземної / Ірина Кочан, Зоряна Мацюк // Теорія і практика викладання української мови як іноземної : зб. наук. праць. – Львів, 2013. – Вип. 8. – С. 315–323.

4. Мазурик Д. Державний стандарт української мови як іноземної в термінах / Данута Мазурик // Теорія і практика викладання української мови як іноземної. – 2016. – Вип. 12. – С. 121–125.

5. Мазурик Д. Українська мова для іноземців. Крок за кроком / Данута Мазурик. – Харків : Фоліо, 2017. – 288 с.

6. Мацюк З. Видові форми дієслів як об’єкт вивчення в курсі української мови як іноземної / Зоряна Мацюк // Теорія і практика викладання української мови як іноземної : зб. наук. праць. – Львів, 2013. – Вип. 8. – С. 168–177.

7. Мацюк З. Дієслівна категорія часу як об’єкт вивчення в іншомовній аудиторії / Зоряна Мацюк // Вісник Львівського університету. Серія філологічна : зб. наук праць. – Львів : Вид-во ЛНУ ім. І. Франка, 2017. – Вип. 64. – Ч. 1. – С. 491–498.

8. Мацюк З. Особова парадигма українського дієсловаяк лінгводидактична проблема / Зоряна Мацюк // Teka Komisji polsko-ukraińskich związków kulturowych. – Lublin, 2008. – T. 3. – С. 15–30.

9. Мацюк З. Типи словозміни українського дієслова як лінгводидактична проблема / Зоряна Мацюк // Теорія і практика викладання української мови як іноземної. – Львів, 2008. – Вип. 3. – С. 230–241.

10. Присяжнюк Н. Українське дієслово. Довідник-посібник для іноземних громадян, які воло-діють іспанською мовою / Наталія Присяжнюк, Степан Ризванюк. – Київ, 2005. – 166 с.

11. Рожкова Г. И. Предложно-падежная система в русаком языке в аспекте преподавания его как иностранного / Г. И. Рожкова // Рожкова Г. И. Русский язык в нерусской аудитории : Спецкурс по основам функциональной морфологии. – Москва, 1986. – С. 36–40.

12. Сучасна українська літературна мова / заг. ред. І. К. Білодіда. – Київ : Наукова думка, 1969. – 583 с.

References 1. Antoniv L. Pidruchnyky ta posibnyky z ukrayins’koyi movy yak inozemnoyi / L. Antoniv,

Z. Matsiuk // Seriya : Teoriya i praktyka vykladann`ya ukrayins’koyi movy yak inozemnoyi – Lviv : Vydavnychyy centr LNU imeni Ivana Franka, 2005. – Vyp. 1. – 18 s.


353

2. Zajchenko N F. Navchal’ni minimumy z ukrayins’koyi ta rosiys’koyi mov dl’a inozemciv / N. F. Zajchenko, S. A. Vorobjova. – Kyiv : ISDO, 1995. – 200 s.

3. Kochan I. Lingvometodychni osnovy ukladann’ya pidruchnykiv z ukrayins’koyi movy yak inozemnoyi / Iryna Kochan, Zoriana Matsiuk // Teoriya i praktyka vykladann’ya ukrayins’koyi movy yak inozemnoyi : zb. nauk. prac’. – Lviv, 2013. – Vyp. 8. – S. 315–323.

4. Mazuryk D. Derzhavnyy standart ukrayins’koyi movy yak inozemnoyi v terminah / Danuta Mazuryk // Teoriya i praktyka vykladann’ya ukrayins’koyi movy yak inozemnoyi. – 2016. – Vyp. 12. – S. 121–125.

5. Mazuryk D. Ukrayins’ka mova dl’a inozemtsiv. Krok za krokom / Danuta Mazuryk. – Harkiv : Folio, 2017. – 288 s.

6. Matsiuk Z. Vydovi formy diyeslova yak ob’jekt vyvchenn’ya v kursi ukrayins’koyi movy yak inozemnoyi / Zoriana Matsiuk // Teoriya i praktyka vykladann’ya ukrayins’koyi movy yak ino-zemnoyi : zb. nauk. prac’. – Lviv, 2013. – Vyp. 8. – S. 168–177.

7. Matsiuk Z. Diyеslivna kategorіya chasu yak ob’jekt vyvchenn’ya v inshomovniy audytorіyi / Zoriana Matsiuk // Visnyk L’vivs’kogo universytetu. Serіya filologichna : zb. nauk. prac’. – Lviv : Vyd-vo LNU im. I. Franka, 2017. – Vyp. 64. – Ch. 1. – S. 491–498.

8. Matsiuk Z. Osobova paradygma ukrayins’kogo diyeslova yak lingvodydaktychna problema / Zoriana Matsiuk // Teka Komisji polsko-ukraińskich związków kulturowych. – Lublin, 2008. – T. 3. – S. 15–30.

9. Matsiuk Z. Typy slovozminy ukrayins’kogo diyeslova yak lingvodydaktychna problema / Zoriana Matsiuk // Teoriya i praktyka vykladann’ya ukrayins’koyi movy yak inozemnoyi. – Lviv, 2008. – Vyp. 3. – S. 230–241.

10. Prysyazhnyuk N. Ukrayins’ke diyeslovo. Dovidnyk-posibnyk dl’a inozemnyh gromad’an, yaki volodiyut’ іspans’koyu movoyu / Natalіya Prysyazhnyuk, Stepan Ryzvanyuk. – Kyiv, 2005. – 166 s.

11. Rozhkova G.I. Predlozhno-padеzhnaya sistema v ruskom jazyke v aspekte prepodavaniya yego kak inostrannogo // Rozhkova G.I. Ruskij jazyk v neruskoj auditorіyi : Spetskurs po osnovam funktsional’noy morfologiyi. – M., 1986. – S. 36–40.

12. Suchasna ukrayins’ka literaturna mova / zag. red. I. K. Bilodida. – Kyiv : Naukova dumka, 1969. – 583 s.


“STUDY, READ AND LEARN THOROUGHLY THE FOREIGN THINGS …” (on the material of the textbook

“Ukrainian language for foreigners. Step by step” by D. Mazuryk)

Zoriana Matsiuk

Lviv Ivan Franko National University, Department of Applied Linguistics,

1, Universitetska St., room 233, Lviv, Ukraine, 79000, tel.: (032) 239 43 55, e-mail: [email protected]

The textbook by Dunta Mazuryk “The Ukrainian Language for Foreigners. Step by

Step” (2017) is an important instrument of teaching the Ukrainian language to fo-reigners staring at the elementary level with the aim to reach the B1 level of the general


354

command of the Ukrainian language. Being a well-known methodologist, scholar, and one of the founders of the State Standard of Ukrainian as a Foreign Language, Danuta Mazuryk, has compiled a textbook whose content and structure fully correspond to modern requirements for educational editions intended for teaching a foreign language on the basis of communicative and cognitive principles. The textbook is structured in accordance with the lessons (37 lessons), each of which has its own title summarizing the content of the principal communicative and grammatical topic. The linguistic mini-mum is presented in the unity of the system-structural and functional aspects, which creates the basis for the formation and development of language skills (listening, rea-ding, speaking, and writing). The selection and sequence of grammatical material are coordinated with the tasks of the communicative approach to teaching. The system of exercises and tasks contributes to the development of practical skills and the skills of applying the theory in various spheres of public life, in particular, educational and pro-fessional ones. The textbook is vividly illustrated; every type of work is numbered and highlighted with a certain colour or symbol. The visual means (drawings, diagrams, tables, fragments of a notebook and a workbook, etc.) serve to emphasize the meaning of words, the content of concepts, the essence of grammatical phenomena, the structural features, and the content of grammatical forms. The textbook under discussion fully corresponds to the program requirements of elementary level language teaching and contributes to the achievement of the B1 level of the general command of the Ukrainian language by a foreign student.

Key words: textbook, Ukrainian as a foreign language, elementary level, communi-cative-cognitive principle of teaching.

РЕЦЕНЗІЇ REVIEWS

Missale Romanum = Misal Rimskij. Рим, 1741. Іл.: “Благовіщення”


ТЕМАТИЧНІ СЛОВНИКИ – КЛЮЧ ДО ВИВЧЕННЯ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ

Українсько-хорватський тематичний словник / Людмила Васильєва, Ольга Ткачук, Богдан Сокіл. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2016. – 354 с.;

Українсько-словенський тематичний словник / Людмила Васильєва, Яня Воллмаер Лубей, Прімож Лубей, Богдан Сокіл. –

Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2015. – 360 с.; Українсько-сербський тематичний словник / Людмила Васильєва,

Богдан Сокіл. – Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2015. – 350 с.


На сьогодні актуальною є проблема створення українсько-інослов’янських те-матичних словників, які можна використовувати одночасно і як звичайні пере-кладні словники, і як навчальні посібники чи додатки до навчальних програм. Те-матичний словник – це навчальна книга, розрахована на збагачення, уточнення й активізацію лексики того, хто вивчає іноземну мову. У тематичних словниках відображені результати пізнання людиною об’єктивного світу.

Упродовж 2015–2016 років на філологічному факультеті Львівського націо-нального університету з’явилася низка таких тематичних словників; українсько-сербський, українсько-словенський та українсько-хорватський, які уклали автор-ські колективи на чолі з професором Людмилою Васильєвою. Відомий у слов’ян-ському світі мовознавець, вона захопилася ідеєю створення таких навчальних кни-жок, згуртувала творчі колективи, які виробили чіткі засади укладання лексико-графічних праць і втілили їх у життя. Незмінним співавтором трьох видань був доцент кафедри українського прикладного мовознавства – доцент Богдан Сокіл. Словенську частину словника допомогли сформувати Яна Воллмаєр Лубей та її чоловік, лектор словенської мови Прімож Лубей, а до хорватської долучилася кан-дидат філологічних наук Ольга Ткачук.

Тематичні словники у сучасній лексикографії пов’язані з вибором способу орга-нізації мовного матеріалу, представленого для опрацювання у словнику. У розроб-ці структури словника автори керувалися потребами українських та хорватських (сербських, словенських) користувачів, щоб лексикографічні праці були придат-ними для перекладу текстів з використанням комп’ютера. Електронна версія дасть змогу знайти потрібне слово у відповідному лексичному оточенні. Вивчення слів за певними темами має значно більший ефект, ніж вивчення окремих, не пов’яза-них між собою слів. Спонсором “Українсько-словенського тематичного словника” став “Центр вивчення словенської мови як другої чи іноземної мови” та філософ-ський факультет Люблянського університету. “Українсько-хорватський тематич-ний словник” вийшов за фінансової підтримки громадської організації “Біла Хор-ватія” та міської адміністрації Пага і Новалі.

Усі лексикографічні праці мають однакову побудову: за тематичним принци-пом (охоплено понад 30 основних тем з усіх сфер нашого життя), слова в межах

Ірина КОЧАН ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

358

тематичних груп розташовано в алфавітному порядку. Кожен словник умістив близь-ко 10 000 слів та словосполук, однак перевагу надано загальновживаній лексиці. Те-матичний принцип класифікації матеріалу – найбільш зручний і доцільний для комп-лексного вивчення різних рівнів лексичної системи певної мови. Словники такого типу популярні в зарубіжних країнах. Створення нових словників зумовлено і постій-ними змінами у суспільному житті, які відразу ж знаходять своє відображення у мові.

Матеріал згруповано у дві колонки: української як вихідної, так і однієї зі сло-в’янських. Автори використовували і комп’ютерний варіант Інституту мовно-ін-формаційних досліджень Українського мовно-інформаційного фонду Національної академії наук “Словники України”.

При створенні тематичного словника опрацьовують фрагменти дійсності (теми), які членують на окремі сегменти – підтеми, пункти, поняття, що відображають сегменти певної частини об’єктивного світу. Статті розміщені в алфавітному по-рядку своїх заголовків. Усі теми зазначених словників подано у змістовому покаж-чику. Вони охоплюють топіки від суто побутових до професійно-специфічних. Зо-крема, тема “Наука” має родо-видове підпорядкування. Спочатку перелічені основні наукові напрями: математика, географія, біологія, фізика, хімія, мовознавство, літе-ратурознавство тощо, кожен із яких має свої підрозділи. Зокрема, у розділі “Біо-логія” виділено ботаніку та зоологію. Їх поділено на рослинний і тваринний світ. До першого увійшли квіти, трави, дерева, ліс, гриби, лісові ягоди, до другого – свійські та дикі тварини, птахи, комахи, черви, земноводні, риби, ракоподібні. Це потрібний лексичний мінімум для тих, хто опановує іноземну мову.

Окремі теми мають не лише словесний матеріал, а й набір загальновживаних словосполук та висловів. Так у розділі “Видавнича справа” запропоновано висло-ви: видавати книжку, віддавати до видавництва, дискутувати про книжку, роз-критикувати книжку, набирати на комп’ютері, передруковувати текст, реда-гувати рукопис, рецензувати книжку, зробити обкладинку, авторське право тощо.

Відмінність кожного видання полягає також у наявності/відсутності наголосів у тій чи іншій частині словника (скажімо, у сербському варіанті вони взагалі від-сутні). Однак окремі тематичні групи мають доповнення в українсько-сербському словнику. Наприклад, назви державних та інших свят в українсько-хорватському словнику доповнені Днем перемоги та громадянської подяки, Днем хорватських захисників вітчизни, а в українсько-сербському – та словенському – Днем прими-рення у Першій світовій війні. Також назви релігійних свят мають деякі відмін-ності пов’язані зі специфікою вірувань кожного народу. Українсько-словенський тематичний словник містить дні Святого Сави, Святого Віта, а в українсько-хор-ватському знаходимо свята Святого Степана, Трьох королів, Святого тіла тощо.

Зважаючи на певні особливості творення слів у кожній слов’янській мові, для деяких назв професій, спортсменів, представників та діячів політичних чи інших течій, напрямів подано їхні відповідники для осіб жіночої статі. Наприклад, у словенській частині словника знаходимо:

залізничник zeleznicar, zeleznicarka пасажир potnik, potnica колядник kolednik, koledniса.

Тематичні словники – ключ до вивчення мови як іноземної ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

359

Ірина КОЧАН ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

360

Слова, розміщені у цих виданнях, дають змогу швидко поповнити словниковий запас загальновживаною лексикою української та однієї зі слов’янської мов. Прак-тичне оволодіння мовою, пов’язане зі засвоєнням великої кількості слів та їх зна-чень. Пропоновані тематичні словники містять базові слова української мови. У них охоплено лексику різної тематики, що відповідає програмі адаптації студента у пев-ному соціумі. Варто зазначити, що поява таких тематичних словників заповнить прогалини у потребі навчальних книжок. Адже зі словенської та сербської мов бра-кує підручників, словників та інших матеріалів для вивчення мови. Не існує і су-часних українсько-хорватських двомовних словників. Тому такі видання доцільно вітати як одні із перших такого характеру лексикографічні праці. Словники будуть особливо корисними при опрацюванні конкретних тем і у практиці розмовної мови. За задумом авторів, вони повинні служити для вивчення як слов’янських, так й української мов.

Словники розраховані на студентів вищих навчальних закладів, слухачів мовних курсів. Передусім ці праці будуть корисними для студентів-україністів, які опано-вують перелічені слов’янські мови, однак словники послужать цінною підказкою і для студентів слов’янського світу, які долучаться до опанування української. Слов-ники стануть придатними і для самостійного вивчення лексики, оскільки містять лексичний матеріал з побутової сфери, галузей освіти, науки, мистецтва. Саме тому сучасна слов’янська лексикографія повинна розвивати цей напрям лексикографії, доповнюючи його новими підходами та варіантами.

Ірина Кочан

ХРОНІКА CHRONICLE

Danica. Koledar Društva Svetojeronimskoga za prostu godinu 1910. Загреб, 1909


ВИСТАВКА “ХОРВАТСЬКІ ВИДАННЯ XVII–XIX СТОЛІТЬ

ЗІ ЗБІРОК НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ У ЛЬВОВІ ІМЕНІ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО”


У межах Міжнародної конференції “Хорватистика у Львівському національному університеті ім. І. Франка: 20 років” упродовж 19–26 квітня 2018 року в історичному комплексі Національного музею у Львові ім. А. Шептицького була презентована виставка хорватських видань XVII–ХІХ століть зі збірок відділу рукописів і старо-друків та наукової бібліотеки музею.

Формування книжкового фонду Національного музею у Львові (далі – НМЛ) розпочалося у 1905 році водночас із заснуванням інституції. Основою книгозбірні стала приватна бібліотека митрополита Андрея Шептицького, а також пам’ятки, які він передав із Львівської греко-католицької митрополії. Чимало рукописів і старо-друків придбав директор Іларіон Свєнціцький1 1905 року під час подорожей Східною Україною, Росією, Білоруссю. Водночас бібліотечну колекцію НМЛ поповнювали й надходження з приватних книгозбірень галицьких священиків і громадсько-політич-них діячів, письменників та митців. Частина книжок потрапила до музею унаслідок реорганізації культурно-мистецьких і наукових установ за радянських часів.

Хорватські пам’ятки до музейної колекції надійшли на ранньому етапі її фор-мування – до 1922 року та з огляду на час видання і тематику були розподілені між збіркою рукописів і стародруків та науковою бібліотекою музею.

У колекції рукописів і стародруків НМЛ сьогодні зберігається 7 книг хорватсь-кою мовою, друкованих глаголичним і латинським шрифтами.

Найдавніший хорватський друк з колекції музею, репрезентований на виставці, – “Ritual Rimski…” (“Ритуал Римський…”), надрукований 1640 року в Римі у “слов’ян-ському” перекладі письменника і мовознавця Бартола Кашича, автора першої хорватсь-кої граматики. Книга вийшла двоколірним друком чорною і червоною фарбами латин-ським шрифтом, оздоблена текстовими ілюстраціями, кінцівками та ініціалами. Дже-рело і спосіб надходження пам’ятки до музею невідомі, але печатка Церковного музею у Львові (офіційна назва інституції до 1911 р.) свідчить, що вона надійшла до 1910 р.

Ще один стародрук латинським шрифтом, який був експонований на виставці, – “Nova slavonska i nimacska gramatika” (“Нова славонька і німецька граматика”) Матії Антуна Рельковича, що належить до найважливіших в історії хорватського мовознавства праць. В колекції НМЛ зберігається третє видання книги, здійснене у Відні у 1789 році Пам’ятка надійшла до музею у 1914 році із бібліотеки пара-фіяльного уряду в Крилосі2, про що свідчить відповідна печатка на арк. 1. _________________________________ 1 Окрім Національного музею, наукова та педагогічна діяльність ученого була тісно пов’язана, зокрема, із Львівським університетом, де він із перервами на різних посадах працював від 1913 року Упродовж 1944–1950 років Іларіон Свєнціцький очолював кафедру слов’янської філології, якій у 2016 році присвоєно ім’я цього видатного українського науковця. 2 Крилос – село в Галицькому р-ні Івано-Франківської обл.


364

Окремим блоком на виставці були представлені літургійні книги, видані глаго-личним шрифтом у Римі у друкарні Конгрегації пропаганди віри (Sacra Congregatio de Propaganda Fide): “Missale Romanum = Misal Rimskij...” (“Служебник Римський…”) (1741), “Breviarium Romanum = Časoslov Rimskij...” (“Часослов Римський…”) у двох частинах (1791), “Officia Sanctorum = Čini svjetih...” (“Служби святим…”) (1791), “Ordo et Canon Missae = Čin i pravilo misi...” (“Чин і порядок служіння літургії…”) (1881), “Missae in Agenda defunctorum = Misi za umrvše” (“Служба за померлих”) (1894). Видання розраховані для католиків-“глаголяшів”, які до початку ХХ століття використовували для богослужінь глаголичні тексти і народну хорватську мову. У XVII–XVIII століттях спочатку за участі унійного єпископа Мефодія Терлецького, а згодом зусиллями хорватських “глаголяшів” Матея Карамана і Матея Совича тексти цих літургійних книг були відредаговані згідно зі східнослов’янською редакцією із метою їхнього поширення на території Київської митрополії, яка у 1596 р. об’єдналася з Апостольською Столицею. Повернення до хорватської мовної традиції відбулося щойно у другій половині ХІХ століття у глаголичних виданнях Драгутіна Антуна Парчича, надрукованих хорватською редакцією церковнослов’янської мови.

Глаголичні друки потрапили до музейної книгозбірні здебільшого завдяки зусил-

лям Андрея Шептицького. Дві книги – “Časoslov Rimskij...” (“Часослов Римський…”)

Missae in agenda defunctorum = Misi za umrše. Рим, 1894. Іл.: «Розп’яття».

ВИСТАВКА “ХОРВАТСЬКІ ВИДАННЯ XVII-XIX СТОЛІТЬ… ISSN 0130-528X. Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69.

365

у двох частинах (1791) і “Čini svjetih...” (“Служби святим…”) (1791) надійшли з митрополичої бібліотеки, про що свідчить екслібрис на звороті верхньої дошки оправи кожного з видань. “Misal Rimskij...” (“Служебник Римський…”) (1741) мит-рополит придбав 1914 року у Загребі в антиквара Мірка Браєра. Джерело і спосіб надходження ще двох книг – “Čin i pravilo misi...” (“Чин і порядок служіння літургії…”) (1881) і “Misi za umrvše” (“Служба за померлих”) (1894) – невідоме, проте печатка Церковного музею у Львові вказує, що вони надійшли до музейної збірки на ранньому етапі її формування.

Хорватські видання ХІХ ст., що належать сьогодні до збірки наукової бібліо-теки, до музею надійшли у 1921 і 1923 роках у складі приватної книгозбірні греко-католицького священика з Тернополя Василія Копитчака3. Зі 135-ти книг із колекції священика – 76 – це друки, що здебільшого презентують видавничу діяльність най-давніших хорватських культурно-просвітницьких установ – “Матиці” і Товариства святого Єронима.

На виставці було презентовано дві книги із дебютної серії “Poučna knjižnica” (“Навчальна бібліотека”) “Матиці Хорватської” – це “Lučba za svakoga ili popularna kemija” (““Хімія” для кожного або популярна хімія”) (1881) відомого хорватського мовознавця, історика, лексикографа Богослава Шулека та “Slike iz općega zemljo-pisa” (“Начерки до загальної географії”) (1890) географа і педагога Івана Хоїча. Оби-два видання містять численні ілюстрації, що доповнюють та ширше розкривають зміст книг. Із літературних творів, які видавала “Матиця”, на виставці був експоно-ваний роман “Seljačka buna” (“Селянське повстання”) (1878) класика хорватської літератури Августа Шенои та поетична збірка “Izabrane pjesme” (“Вибрані вірші”) (1880) Станка Враза – представника хорватського романтизму, багаторічного секре-таря “Матиці”, упорядника літературного часопису “Kolo”. Представлена на вистав-ці праця “Glasoviti Hrvati prošlih vjekova” (“Видатні хорвати минулих століть”) (1886) відомого хорватського політика, мовознавця, історика Івана Кукулєвича-Сак-цинського містить біографії видатних хорватів, що долучилися до національного відродження. Їхні графічні портрети розміщено у книзі перед кожним життєпи- сом. 1892 р. з нагоди свого 50-річчя “Матиця Хорватська” видала книжку “Matica Hrvatska od godine 1842 do godine 1892” (“Матиця Хорватська від року 1842 до року 1892”). Книжка, примірник якої був представлений на виставці, описує історію інституції та презентує біографії і графічні портрети найвідоміших її діячів і жерт-водавців.

До цінних зразків хорватської навчальної літератури належить підручник “Pri-mĕri starohèrvatskoga jezika iz glagolskih i cirilskih književnih starinah, sastavljeni za sedmi i osmi razred” (“Приклади старохорватської мови з глаголичних і кириличних

_________________________________ 3 Більше про Василія Копитчака та його бібліотеку див. статтю: Ткачук О. Хорватські видання з книго-збірні отця Василія Копитчака у фондах наукової бібліотеки Національного музею у Львові ім. А. Шеп-тицького / О. Ткачук // Збереження й дослідження історико-культурної спадщини в музейних зібран- нях: історичні, мистецтвознавчі та музеологічні аспекти діяльності : доп. та повідомл. Міжнародної наук. конф., Львів, 25–27 вер. 2013 р. / Національний музей у Львові ім. А. Шептицького. – Львів, 2013. – С. 461–469.


366

літературних пам’яток, складені для сьомих і восьмих гімназійних класів”) (1864) одного з найвидатніших славістів ХІХ ст. Ватрослава Ягича.

Видавнича діяльність Товариства святого Єронима – культурно-просвітницької інституції, яку в 1868 р. заснував єпископ Загребський Юрай Хаулік, на виставці бу-ла презентована примірником щорічного календаря і літопису Товариства – “Dani-ca” (1909), що виходив найбільшим на той час у Хорватії тиражем – 50 тисяч.

Експоновані на виставці в Національному музеї у Львові хорватські друки XVII–ХІХ століть належать до рідкісних і цінних видань, більшість із яких не представ-лені в інших книгозбірнях України. Літургійні книги, а також оригінальні праці про-відних науковців і письменників, презентують розквіт хорватського літературно-видавничого руху XVII–ХІХ століть та є важливим матеріалом для дослідження хорватсько-українських культурних і релігійних взаємин того часу.

Ольга Ткачук

ЗМІСТ

ПИТАННЯ РОЗВИТКУ ХОРВАТСЬКОЇ МОВИ ТА ЇЇ СУЧАСНИЙ СТАН

Robert BOŃKOWSKI SYTUACJA JĘZYKA CHORWACKIEGO W SŁOWENII ORAZ W BOŚNI I HERCEGOWINIE – ODMIENNE UWARUNKOWANIA PRAWNE A RZECZYWISTOŚĆ............................................................................................................... 5

Jasminka BRALA-MUDROVČIĆ HRVATSKA GLAGOLJAŠKA BAŠTINA – PODRUČJE GACKE, LIKE I KRBAVE....... 15

Lana HUDEČEK IZAZOVI LEKSIKOGRAFSKE OBRADE U JEDNOJEZIČNOME MREŽNOM RJEČNIKU (NA PRIMJERU HRVATSKOGA MREŽNOG RJEČNIKA – MREŽNIKA) ...................... 29

Zrinka JELASKA IDIOMSKA RASLOJENOST HRVATSKOGA JEZIKA ̶ STILOVI I REGISTRI................ 39

Darko MATOVAC O AMBIPOZICIJAMA (ILI O TAKOZVANIM POSLIJELOZIMA) U HRVATSKOME JEZIKU.................................................................................................... 54

Milan MIHALJEVIĆ SINTAKTIČKA ISTRAŽIVANJA HRVATSKOGLAGOLJSKIH TEKSTOVA: STANJE I PERSPEKTIVE...................................................................................................... 66

Milica MIHALJEVIĆ HRVATSKI MREŽNI IZVORI ZA DJECU I STRANCE ..................................................... 75

Krystyna PIENIĄŻEK-MARKOVIĆ JAK PAMIĘTAJĄ POTRAWY I NACZYNIA. CHORWACKIE KUCHENNE NARRACJE TOŻSAMOŚCIOWE ......................................................................................... 90

Oksana TIMKO ĐITKO NAJPRODUKTIVNIJI MODELI TVORBE PRILOGA U HRVATSKOM I UKRAJINSKOM JEZIKU .................................................................................................. 102

Людмила ВАСИЛЬЄВА CЛОВО ПРО ХОРВАТСЬКУ МОВУ (ГЕНЕЗА, ІСТОРІЯ, СУЧАСНИЙ СТАН)......... 111

Ольга ТКАЧУК РОЗВИТОК ХОРВАТСЬКОЇ НЕОЛОГІЇ: ДОСЯГНЕННЯ І ПЕРСПЕКТИВИ ....... 121

Наталія ХОРОЗ СОЦІАЛІСТИЧНІ ГАСЛА У ХОРВАТСЬКІЙ ТА УКРАЇНСЬКІЙ ПЕРІОДИЦІ ........ 131

ПРОБЛЕМИ ХОРВАТСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ І КУЛЬТУРИ

Marica LIOVIĆ DRAMA IGNIS SANAT. SAVA LEONIDA NIKOLAJEVIČA ANDREJEVA NA SCENI OSJEČKOG HRVATSKOG NARODNOGA KAZALIŠTA 1910. I 1911. GODINE............. 145

Goran MARJANOVIĆ ANAGNORISIS U “DUNDU MAROJU” MARINA DRŽIĆA............................................ 160

368

Ninoslav RADAKOVIĆ ILIRSKI KOLEGIJ U LORETU KAO MJESTO KULTURNIH I JEZIČNIH MEĐUDJELOVANJA ...........................................................................................................170

Jakov SABLJIĆ, Tina VARGA OSWALD STEREOTIPI KAO STRUKTURNI ELEMENTI U ROMANU CIGANIN, ALI NAJLJEPŠI KRISTIANA NOVAKA ............................................................................177

Marijana TERIĆ “FANTASTIČKI ROMAN” VLADANA DESNICE.............................................................191

Соломія ВІВЧАР МУСУЛЬМАНСЬКІ МОТИВИ В ОПОВІДАННІ МІЛЄНКА ЄРГОВИЧА “ХАЛАЛ” ......196

Мар’яна КЛИМЕЦЬ ТРАДИЦІЯ ЛІТЕРАТУРНОЇ ФАНТАСТИКИ У ХОРВАТСЬКОМУ ПИСЬМЕНСТВІ: ВІД СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ДО МОДЕРНІЗМУ ........................................203

Анна КОМАРИЦЯ ВТІЛЕННЯ КОНЦЕПТУ СИНКРЕТИЗМУ В ХУДОЖНІХ ТЕКСТАХ АНТУНА ГУСТАВА МАТОША Й МИХАЙЛА ЯЦКОВА ...............................................................215

Андрій ПЕЧАРСЬКИЙ АНТИТОТАЛІТАРНИЙ ДИСКУРС “ХОРВАТСЬКОЇ РАПСОДІЇ” МИРОСЛАВА КРЛЕЖІ ТА “ПОЗА МЕЖАМИ БОЛЮ” ОСИПА ТУРЯНСЬКОГО...............................228

Алла ТАТАРЕНКО РИСИ ПОСТПОСТМОДЕРНІСТСЬКОЇ ПОЕТИКИ В РОМАНІ ЗОРАНА ФЕРИЧА “НА САМОТІ, БІЛЯ МОРЯ” ...............................................................................................234

ДОСЛІДЖЕННЯ ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ

І МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ

Aleksandar ČOGURIĆ UDŽBENIČKI SADRŽAJI ZA CRNOGORSKI JEZIK KAO NEMATERNJI (I–IX RAZRED OSNOVNE ŠKOLE) I KOMPETENCIJE JEZIČKOGA KOMUNICIRANJA U OKVIRU PROGRAMSKIH NAČELA ZAJEDNIČKOGA EVROPSKOGA OKVIRA ZA ŽIVE JEZIKE.......................................................................247

Dragica HARAMIJA SLOVENSKA IN HRVAŠKA MLADINSKA KNJIŽEVNOST...........................................262

Sofija KALEZIĆ NASTAVNO PROUČAVANJE ZBIRKE BAJKI IVANE BRLIĆ MAŽURANIĆ “PRIČE IZ DAVNINA” .........................................................................................................272

Josip MILETIĆ OPĆA PISMENOST UČENIKA SREDNJIH EKONOMSKIH, UPRAVNIH I TRGOVAČKIH ŠKOLA .......................................................................................................284

Andrijana NIKOLIĆ METODIČKI PRISTUP LIRSKOJ UMJETNIČKOJ PJESMI “JESENJE VEČE” ANTUNA GUSTAVA MATOŠA U OSMOM RAZREDU OSNOVNE ŠKOLE ................303

369

Ljudmila VASILJEVA LEKSIČKE I FRAZEOLOŠKE OSOBITOSTI UKRAJINSKIH PRIJEVODA “PRIČA IZ DAVNINE” IVANE BRLIĆ-MAŽURANIĆ .................................................... 322

Ольга КРАВЕЦЬ ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ – АКАДЕМІЧНА УНІВЕРСИТЕТСЬКА ДИСЦИПЛІНА ..................................................................................................................... 333

Зоряна МАЦЮК “І ЧУЖОМУ НАУЧАЙТЕСЬ...” (НА МАТЕРІАЛІ ПІДРУЧНИКА Д. МАЗУРИК “УКРАЇНСЬКА МОВА ДЛЯ ІНОЗЕМЦІВ. КРОК ЗА КРОКОМ”)................................. 341

РЕЦЕНЗІЇ

Ірина КОЧАН ТЕМАТИЧНІ СЛОВНИКИ – КЛЮЧ ДО ВИВЧЕННЯ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ.......... 357

ХРОНІКА

Ольга ТКАЧУК ВИСТАВКА “ХОРВАТСЬКІ ВИДАННЯ XVII–XIX СТОЛІТЬ ЗІ ЗБІРОК НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ У ЛЬВОВІ ІМЕНІ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО”............ 363

CONTENTS

ISSUES OF CROATIAN LANGUAGE DEVELOPMENT AND ITS MODERN STATE

Robert BOŃKOWSKI THE SITUATION OF THE CROATIAN LANGUAGE IN SLOVENIA AND IN BOSNIA AND HERZEGOVINA – VARIOUS LEGAL CONDITIONS AND REALITY.........5

Jasminka BRALA-MUDROVČIĆ CROATIAN GLAGOLITIC HERITAGE – GACKA, LIKA AND KRBAVA .........................15

Lana HUDEČEK THE CHALLENGES OF COMPILING A MONOLINGUAL WEB DICTIONARY (ON THE EXAMPLE OF CROATIAN WEB DICTIONARY – MREŽNIK)................................29

Zrinka JELASKA LECTAL VARIATIONS OF CROATIAN LANGUAGE – STYES AND REGISTERS..........39

Darko MATOVAC ON AMBIPOSITIONS (OR SO-CALLED POSTPOSITIONS) IN THE CROATIAN LANGUAGE............................................................................................................................54

Milan MIHALJEVIĆ SYNTACTIC RESEARCH OF CROATO-GLAGOLITIC TEXTS: THE STATE OF THE ART AND PERSPECTIVES......................................................................................66

Milica MIHALJEVIĆ WEBSITES FOR LEARNING CROATIAN FOR CHILDREN AND FOREIGNERS ............75

Krystyna PIENIĄŻEK-MARKOVIĆ ON MEMORY OF DISHES AND PLATES. IDENTITY NARRATIVES OF CROATIAN CUISINE........................................................................................................90

Oksana TIMKO ĐITKO MODELS OF ADVERB FORMATION IN THE CROATIAN AND UKRAINIAN LANGUAGE...........................................................................................................................102

Liudmyla VASYLIEVA THE WORD ABOUT CROATIAN LANGUAGE (GENESIS, HISTORY, MODERN STATE) ................................................................................................................111

Olha TKACHUK DEVELOPMENT OF CROATIAN NEOLOGY: ACHIEVEMENTS AND PERSPECTIVES ..............................................................................................................................121

Natalia KHOROZ SOCIALIST SLOGAN IN THE HEADLINES OF CROATIAN AND UKRAINIAN PERIODICALS ......................................................................................................................131

PROBLEMS OF CROATIAN LITERATURE AND CULTURE

Marica LIOVIĆ DRAMA IGNIS SANAT. SAVA BY LEONID NIKOLAIEVICH ANDREYEV PERFORMED BY THE CROATIAN NATIONAL THEATER IN OSIJEK IN 1910 AND 1911.................................................................................................................145

371

Goran MARJANOVIĆ ANAGNORISIS IN “DUNDO MAROJE” BY MARIN DRŽIĆ .......................................... 160

Ninoslav RADAKOVIĆ COLLEGIUM ILLYRICUM IN LORETO AS A PLACE OF CULTURAL AND LINGUISTIC INTERACTION ............................................................................................. 170

Jakov SABLJIĆ, Tina VARGA OSWALD STEREOTYPES AS STRUCTURAL ELEMENTS IN KRISTIAN NOVAK’S NOVEL CIGANIN, ALI NAJLJEPŠI.................................................................................................... 177

Marijana TERIĆ THE “FANTASY NOVEL” BY VLADAN DESNICA........................................................ 191

Solomia VIVCHAR MUSLIM MOTIVES IN THE STORY BY MILJENKO JERGOVIĆ “HALAL”................ 196

Mariana KLYMETS TRADITION OF LITERARY SPECULATIVE FICTION IN CROATIAN LITERATURE: FROM MIDDLE AGES TO MODERNISM .............................................. 203

Anna KOMARYTSIA EMBODIMENT OF SYNCRETISM CONCEPT IN LITERARY TEXTS OF ANTUN GUSTAV MATOŠ AND MYKHAILO YATSKIV.............................................................. 215

Andrii PECHARSKYI ANTITOTALITARIAN DISCOURSE OF “CROATIAN PHAPSODY” OF MYROSLAV KRLEZHA AND “BEYOND THE LIMITS OF PAIN” OF OSYP TURYANSKYY................................................................................................... 228

Alla TATARENKO TRAITS OF POST-POSTMODERNISTIC POETICS IN THE NOVEL BY ZORAN FERIĆ “BY THE SEA, ALONE” ......................................................................................... 234

CHILDREN'S LITERATURE STUDIES AND

METHODOLOGY OF TEACHING

Aleksandar ČOGURIĆ TEXTBOOK CONTENTS FOR MONTENEGRIN LANGUAGE AS NON-NATIVE (I–IX GRADE OF ELEMENTARY SCHOOL) AND COMPETENCES OF LANGUAGE COMMUNICATION IN A FRAMEWORK OF PROGRAM PRINCIPLES COMMON EUROPEAN FRAMEWORK FOR LIVING LANGUAGE.................................. 247

Dragica HARAMIJA SLOVENIAN AND CROATIAN CHILDREN'S LITERATURE ........................................ 262

Sofija KALEZIĆ TEACHING STUDY OF A COLLECTION OF FAIRY TALES BY IVANA BRLIĆ MAŽURANIĆ STORIES FROM ANCIENT TIMES.............................................................. 272

Josip MILETIĆ THE LITERACY OF THE ECONOMIC, ADMINISTRATIVE AND COMMERCE HIGH SCHOOL STUDENTS ............................................................................................... 284

372

Andrijana NIKOLIĆ METHODOLOGICAL APPROACH TO LITTLE ARTICLES OF PARTICIPATION OF “ANTIQUE SEPARATION” ANTUNA GUSTAVA MATOŠA IN OSMOM DIVISION OF BASIC SCHOOL...........................................................................................303

Liudmyla VASYLIEVA LEXICAL AND PHRASEOLOGICAL PECULIARITIES OF UKRAINIAN TRANSLATIONS OF TALES OF LONG AGO BY IVANA BRLIĆ-MAŽURANIĆ .........322

Olha KRAVETS THE LITERATURE FOR CHILDREN AND YOUTH – ACADEMIC UNIVERSITY DISCIPLINE...........................................................................................................................333

Zoriana MATSIUK “STUDY, READ AND LEARN THOROUGHLY THE FOREIGN THINGS…” (ON THE MATERIAL OF THE TEXTBOOK "UKRAINIAN LANGUAGE FOR FOREIGNERS. STEP BY STEP" BY D. MAZURYK) ........................................................341

REVIEWS

Iryna KOCHAN THEMATIC DICTIONARIES AS A KEY TO THE STUDY OF LANGUAGE AS A FOREIGN .....................................................................................................................357

CHRONICLE

Olha TKACHUK EXHIBITION TITLED “CROATIAN EDITIONS OF THE XVII–XIX CENTURIES FROM THE COLLECTION OF THE ANDREY SHEPTYTSKY NATIONAL MUSEUM” .............................................................................................................................363

Documents

VISNYK ВІСНИК - Ruđer Bošković Institute · Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2018. Випуск 69. 7 W zakresie