Сумський державний університетБібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ

33-10-39 http://library.sumdu.edu.ua e-mail: library_ssu@ukr.net

Великі українці.Михайло Грушевський

До 150-річчя від дня народження Михайла Сергійовича Грушевського

Бібліографічний покажчик

СумиСумський державний університет

2016

016В27

Великі українці. Михайло Грушевський : до 150-річчя від дня народження Михайла Сергійовича Грушевського / уклад. В. О. Шарко ; відп. за вип. І. М. Капленко. – Суми : Сумський державний університет. Бібліотека. Інформаційно-бібліографічний відділ, 2016. – 51 с.

© Сумський державний університет, 2016

Від упорядника

Бібліографічний покажчик присвячено феномену всеукраїнського і вселюдського духу, Михайлу Грушевському, – видатному державному, політичному і громадському діячу, голові Центральної Ради, історику.

Покажчик містить інформаційні джерела (книги, статті та електронні ресурси), які розкривають активну політичну діяльність М. Грушевського у період Української революції 1917-1921 років, а також містить відомості про видання його творів, які надають можливість зрозуміти ставлення політика до подій того часу в Україні.

Мета видання – ознайомити з публіцистичною та науковою спадщиною великого патріота України, яка стосується визвольних змагань українців на початку ХХ ст., та розкрити особистість М. Грушевського як політика і лідера українців у боротьбі за самостійність Української держави.

При створенні покажчика були використані документи з фонду бібліотеки Сумського державного університету.

Матеріали покажчика згруповані за тематичними розділами. У межах кожного розділу документи розташовані за алфавітом.

Бібліотечний покажчик адресований викладачам історичних та суспільних наук, учням, студентам навчальних закладів, бібліотечним працівникам й усім тим, хто цікавиться історією України та працями Михайла Грушевського, які є особливо актуальними у наш час, коли українці ведуть боротьбу за незалежність своєї країни, як і в період Української революції початку XX ст.

3

Передмова

У кожного народу є свої історичні постаті першої величини, яких не в змозі прикрити пил віків. До таких велетнів української культури і політичної думки останніх двох століть, безперечно, належить Михайло Грушевський.

У вересні 2016 року виповнюється 150 років від дня народження вченого світового рівня, творча спадщина якого налічує майже дві тисячі праць з історії, історіографії, соціології, літератури, етнографії, археології, фольклору.

Своєю працею М. Грушевський заклав міцні підвалини української державності. Його соціально-політичні погляди змінювались, але любов до свого народу і до історичної істини для нього завжди була вищим мірилом в науковій творчості і політичній діяльності. Однак, поряд з об'єктивними оцінками творчості, вчений зазнав чимало несправедливих звинувачень. На жаль, сталося так, що політична біографія М. С. Грушевського на довгі роки перекреслила його наукові здобутки.

Ще донедавна він належав до заборонених авторів. Нині відкритий доступ до його творчої спадщини, яка має величезне наукове і громадсько-політичне значення, є культурним надбанням українського народу. Хочеться вірити, що не за горами той час, коли Грушевський буде в серці і думці кожного українця, адже він поклав все своє життя на вівтар справи українського національного відродження, створення незалежної Української держави.

З метою популяризації творчості М. Грушевського та з нагоди його ювілею пропонуємо бібліографічний огляд літератури.

4

"М. С. Грушевський... - найвидатніший український історик, людина величезної ерудиції"

В. Вернадський

“Грушевський сполучає в собі дві гігантські творчі постаті: найбільший дослідник тисячолітньої історії України і найбільший

творець живої історії – великого відродження України 20 століття” Ю. Лавріненко

Сторінки біографії визначного українського історика Михайла Грушевського

В історію Михайло Сергійович Грушевський увійшов як учений, педагог, громадський і політичний діяч, публіцист, історик і письменник.

Походив відомий історик з родини Грушів-Грушевських, які проживали в Чигиринському повіті на Київщині. Є відомості, що цей рід був колись козацьким. При гетьмані Богдані Хмельницькому служив військовий писар Іван Груша, "чоловік дуже освічений і розумний", який часто бував у різних посольствах і на переговорах. Пізніше Груші замінили шаблю на хрест – стали священниками, але багатством ніколи не славилися.

Батько Михайла, Сергій (1833-1901 рр.), був сином диякона. Закінчивши Київську духовну академію, відмовився від священицького постригу і обрав кар’єру освітянина, щоправда у духовних закладах тодішньої Російської імперії. Він був визначним педагогом, старався піднести рівень школи, склав зразковий підручник церковнослов'янської мови. Цим підручником користувались майже в цілій Російській державі, і він приніс йому значний матеріальний достаток.

З попівського роду походила і мати Михайла Сергійовича Глафіра Захарівна, народжена Оппокова по лінії батька, а по лінії матері – Сарчинська.

5

Сергій Федорович та Глафіра Захарівна Грушевські з дітьми. Зліва направо: Захар, Ганна, Федір, Михайло. Ставрополь, бл. 1876 р.

Народився Михайло Грушевський 29 вересня 1866 р. у місті Холмі (Польща, сьогодні – Хелм). У той час батько його був учителем греко- уніатської гімназії і проживав у будинку духовної семінарії. Там і побачив світ Михайло (тепер там римсько-католицька духовна семінарія).

У 1870 році родина Грушевських переїхала на Північний Кавказ, куди батько Михайла одержав призначення на 4 посаду інспектора, а потім – і директора народних шкіл. Жили Грушевські у Ставрополі, Владикавказі й Тифлісі (Тбілісі). Тут, на чужині, наш великий історик провів свої дитячі роки.

Батько залюбки оповідав дітям про Україну, про українські звичаї, навчав їх українських пісень, приказок, розказував їм українські казки. Малий Михайло, хоч і не бачив рідної землі, вже з дитинства вчився її любити й шанувати. Кожні три роки батько брав довшу відпустку на вакації, й тоді ціла родина виїздила в Україну провідувати широко розгалужену родину. Ці подорожі батько використовував на те, щоб у

6

синові поглибити любов до рідного краю, до його природи, до народних звичаїв, до української мови, пісні й поезії.

Михайло Грушевський у день вступу до Тифліської гімназії 1880 р.

Михайло довго гостював у свого діда, священика в селі Лісники під Києвом. Велична українська природа, славна історія, висока культура і традиції рідного народу залишили в душі хлопчика хороші враження. Тільки тут він по-справжньому почував себе вдома. Здобувши домашню початкову освіту, у 1880 році Михайло був зарахований до третього класу Тифліської гімназії. Навчався він легко, встигав з усіх предметів, але найбільше приваблювали його українська історія і література. Під час навчання у гімназії хлопчик уважно стежив за публікаціями в журналі “Киевская старина”, який вважався одним із кращих періодичних видань історичного профілю в останній третині XIX століття.

До періоду життя в Грузії належать перші літературні спроби майбутнього історика українською мовою. Одне з його юнацьких оповідань “Бехаль-Джугур”, в основу якого ліг сюжет із добре знайомого йому Кавказького східного життя, було надруковане 1885 року у

7

львівській газеті “Діло”. У 1886 році Михайло Грушевський, закінчивши гімназію, вступив на історико-філологічний факультет Київського університету. У Києві він познайомився з багатьма представниками ліберально-демократичного науково-художнього напівлегального об’єднання “Стара громада”, а її багаторічний неформальний лідер Володимир Антонович, професор російської історії Університету св. Володимира, стає вчителем і науковим наставником Михайла. У студентські роки М. Грушевський глибоко вивчає історію Середнього Подніпров’я доби Давньої Русі, а також середньовічну історію. Молодий дослідник готує і публікує в авторитетних виданнях “Киевская старина” і “Київські університетські відомості” серію солідних наукових статей. Після закінчення університету М. Грушевський захищає кандидатську дисертацію “Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV ст.”.

У 1894 році М. Грушевський переїхав до Львова, де очолив кафедру всесвітньої історії з поглибленим викладанням історії Східної Європи. Поряд із продуктивною лекційною роботою вчений займається науковою діяльністю. Ще в Києві в 1893 році він був обраний членом Наукового товариства імені Т. Шевченка. Переїхавши до Львова, він реорганізував і активізував роботу товариства, а згодом, у 1897 році очолив НТШ. Разом зі своїми учнями і послідовниками Михайло Грушевський зібрав величезний, не відомий науковому світові, архівно-документальний матеріал, що стосувався різних періодів історії України. Ґрунтуючись на зібраних даних, Михайло Сергійович приступив до роботи над фундаментальною багатотомною “Історією України-Русі”. Ця праця стала найважливішою справою всього життя Грушевського. Перший том “Історії України-Русі” вийшов у Львові в 1898 році, а останній був виданий у Києві вже по смерті автора, у 1936 році.

Політичну діяльність Михайло Сергійович Грушевський розпочав у Галичині, де в 1899 році став одним із засновників Української національно-демократичної партії.

8

На початку ХХ ст. Михайла Сергійовича запрошують до Парижа прочитати курс лекцій з історії України в російській вільній школі. З

метою розширення наукових контактів він відвідує Лондон, Лейпциг, Берлін, де знаходить однодумців серед відомих вчених-істориків.

Львів подарував Михайлові Грушевському і особисте щастя. Тут він познайомився з громадською діячкою, педагогом і перекладачем Марією Сильвестрівною Вояковською, котра стала його дружиною. У 1900 році у Львові у Грушевських народилася донька Катерина, відома пізніше як етнолог, культуролог,

фольклорист і незмінний помічник батька у його науковій роботі.

У 1902 році Михайло Грушевський будує у Львові віллу. Як пише дослідник Василь Горинь, “це була не просто вілла, а творча лабораторія історіографії України, будинок вченого, професора університету і громадського діяча, місце щоденної творчої праці великого історика у своєму кабінеті з багатющою бібліотекою, де за чашкою чаю майже щовечора вела розмови-дискусії львівська еліта”. Це була гарна двоповерхова будівля, споруджена у псевдо-романському стилі. Довкола

неї закладено молодий сад. У своїх листах Михайло Грушевський тепло згадує про свій город, де пишно цвіли бузок, жасмин та троянди. Він садив і пересаджував груші, і, можливо, одна з них, що навпроти входу до музею, збереглася до наших днів.

9

Вчений любив свою садибу. Значно пізніше із щемливою тугою він писав, що часто мріє про те, щоб вернутися до своїх книжок, до дерев, які садив років 20 тому, і тихенько пожити під їх тінню. Але не судилося. Після закінчення Першої світової війни сім’я Грушевських ніколи не повернеться до Львова.

У 1905 році Михайло Сергійович повертається до Києва. Цей період був надзвичайно плідним для наукової роботи видатного історика. Вчений видає популярну книгу "Про старі часи на Україні. Для першого початку", а згодом – розраховану на більш підготовленого читача "Ілюстровану історію України". Публікується велика кількість його статей як українською, так і російською мовами. Він обґрунтовує необхідність відкриття українських кафедр, впровадження університетського викладання українською мовою, пише книгу про історію українського козацтва, веде широку лекторську діяльність.

У Києві Михайло Сергійович розпочинає будівництво будинку. 1908 року родина Грушевських (Михайло Сергійович, його дружина Марія Сильвестрівна, брат Олександр і сестра Ганна) на залишені у спадок кошти батька – відомого педагога Сергія Федоровича Грушевського – придбали присадибну ділянку з триповерховим будинком. На

території садиби 1908-1909 років був зведений шестиповерховий будинок із мансардою, фасад якого прикрасили в національному стилі за проектом знаменитого українського архітектора і художника Василя Кричевського. Цим Михайло Грушевський хотів ще більше підкреслити свій український дух. У січні 1918 року, під час наступу на Київ більшовицьких військ, цей будинок був цілеспрямовано зруйнований. Можливо, таким чином вони сподівалися знищити сім’ю Грушевських.

10

На жаль, частково це вдалося – від пережитого шоку померла стара мати Михайла Сергійовича, яку буквально на руках винесли з палаючої будівлі. Через два дні мати померла в лікарні. Саме в цьому будинку згоріла унікальна колекція старожитностей Грушевського, яку він збирав упродовж багатьох років, бібліотека, частка архіву.

Перша світова війна застала історика в Галичині, у селі Криворівня. Мало не щороку він приїздив до цього благородного краю, мав тут свій будиночок.

У листопаді 1914 року Михайло Сергійович (через Австрію, Італію і Румунію) зміг повернутися до Києва. Тут був заарештований російською владою, яка вже давно слідкувала за його діяльністю, звинувачений в "австрофільстві" і засуджений до заслання у Сибір. На прохання російської Академії наук Грушевського переводять спершу до Симбірська, згодом – до Казані, а звідти, завдяки клопотанню всесвітньо відомого вченого Володимира Вернадського – до Москви, під нагляд поліції без права займатися професійною діяльністю. Лише під час Лютневої революції 1917 року М. Грушевський остаточно отримав волю та негайно повернувся в Україну, де поринув у політичне життя. Саме тут, у Києві, від 4 березня 1917 року діяв представницький орган українського народу – Українська Центральна Рада, яка 7 березня, заочно, своїм головою обрала Михайла Грушевського. Під його керівництвом Центральна Рада діяла впродовж 14 місяців до гетьманського перевороту в квітні 1918 року. Враховуючи зміну політичної і соціально-економічної ситуації, Центральна Рада пройшла шлях від вимог автономії до проголошення незалежної української держави. Першим Універсалом було проголошено автономію України у складі Російської федеративної республіки. Третім Універсалом Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку, а 22 січня 1919 року четвертим Універсалом – повну політичну незалежність України від Росії. 29 квітня 1918 року, в останній день існування Центральної Ради, Михайла Грушевського було обрано Президентом Української Народної Республіки.

11

Після приходу до влади гетьмана П. Скоропадського Грушевський відійшов від активної політичної діяльності. У березні 1919 року емігрував в Чехословаччину, а потім в Австрію, де розгорнув широку наукову і публіцистичну діяльність.

У Відні Грушевський заснував Український соціологічний інститут, редагував орган Української партії соціалістів-революціонерів : "Борітеся – поборете!", часописи "Східна Європа" і "Наш стяг". Тривалий час мешкав також у Женеві, Берліні та Парижі.

У 1924 році, після тривалих роздумів і переговорів з радянськими представниками, Михайло Грушевський повернувся до Києва. У 1924 році був обраний членом Української академії наук, керував секцією історії України історичного відділу АН, брав участь у виданні журналу "Україна", "Записок історико-філологічного відділу ВУАН", "Наукового збірника" та ін. За його редакцією вийшли "Український археологічний збірник", "Пам'ятки українського письменства", "Студії з України".

1929 року М. Грушевського обрали академіком Академії наук СРСР. Проте невдовзі Михайла Сергійовича заарештували як керівника так званого Українського націоналістичного центру, але незабаром звільнили і залишили на постійне проживання у Москві під постійним наглядом НКВС. Потім розпочались репресії : наукові установи, створені ним, ліквідовано, співробітників і учнів заарештовано. Праці вченого піддалися нищівній критиці. Все це негативно вплинуло на здоров'я вченого.

Наприкінці 1934 року Грушевський відпочивав у одному з кисловодських санаторіїв і несподівано захворів на карбункул. Було призначене лікування. Однак хвороба тільки посилилася, оскільки лікування було некваліфіковане. Втрутилися хірурги. Під час нескладної операції 25 листопада Михайло Сергійович помер. Похований на Байковому кладовищі у Києві. “Репресований посмертно”– наприкінці 1930-х років усі його праці були заборонені, багато родичів (серед них – його дочка) репресовані і загинули. При переслідуванні членів сім'ї

12

Грушевського були використані свідчення його колишнього учня і одночасно інформатора НКВС К. Ф. Штеппи.

Грушевський – автор понад 2 тис. наукових праць : "Історія України-Руси" (т. 1-10, в 13 книгах, 1898-1937), "Нарис історії українського народу" (1904), "Ілюстрована історія України" (1911), "Початки громадянства" (1921), "Історія української літератури" (т.1-5, 1923-1927) та багато інших. Він також один із редакторів багатотомного видання документів "Джерела до історії України". Навряд чи є багато вчених у світі, що могли б із ним зрівнятися.

Політична ідея Михайла Грушевського

Важко переоцінити значення особи Михайла Грушевського в історії України. Автор багатьох підручників з української історії, геніальний вчений і взагалі надзвичайно талановита людина, видатний політичний діяч. Як зазначав В. Ф. Верстюк, у 1917 році, здається, не було жодного українського з'їзду, де б М. Грушевського не обирали почесним головою або від імені якого йому не надсилали б вітальних телеграми. До повернення Михайла Сергійовича до Києва Центральна Рада була одним із політичних аутсайдерів, який лише "примірявся" до активної політики, a громадсько-політичне життя очолювали загальноросійські революційні організації. З приїздом М. Грушевського утворився той стрижень, навколо якого міг згуртуватись український рух. 

Обрання Михайла Сергійовича Головою Центральної Ради було, звичайно, визнанням передусім його величезних наукових заслуг, беззастережного авторитету серед українства. Для теоретичного обґрунтування тогочасного висхідного політичного курсу М. Грушевський був, мабуть, порівняно з іншими, найбільш підготовленим. Ґрунтовне знання історії українського народу, його

13

проблем, інтересів, вражаюча працездатність та інші видатні потенційні наукові можливості явно вирізняли Михайла Сергійовича серед когорти тогочасних діячів, винесених на гребінь політики потужною революційною хвилею. Тому за весь час існування Центральної Ради жодного разу не виникало питання про можливість заміни Грушевського на посту голови. 

Протягом першого місяця перебування в Україні Михайло Сергійович зосередив увагу на популяризації рішень Всеукраїнського конгресу, який відбувся 6–8 квітня 1917 року у Києві, на з'ясуванні потреб національної роботи в організаційній, політичній і літературній галузях. Досить детально окреслив Грушевській і риси ладу, до якого, на його думку, мають прагнути українці.

  Можливо, деякі аспекти поглядів вченого на українську державність недосконалі і помилкові, але вони були прогресивними на той час і варто ще раз переглянути їх зараз, коли ми намагаємося розбудувати демократичну правову державу. 

14

Визначний історик вважав, що багатовікові прагнення українців до свободи і рівності справдяться з перемогою Лютневої революції. Як послідовний демократ (і в чомусь, можливо, ідеаліст і навіть утопіст) він виходив з уявлення, що "у вільній російській республіці не може бути невільних людей." Вчений був глибоко переконаний, що і Росія в цілому, і Україна зокрема, вступили в якісно нову стадію свого розвитку, коли вже неможливо озиратись назад, а треба прямувати вперед, виходячи з нових реалій. 

На думку М. Грушевського, найпершим, чого мали домагатися українці, що повинно було стати центральним пунктом їхньої програми, є воля, свобода, право самостійно розпоряджатись власною долею. Тому повалення самодержавства вчений сприйняв як початок визволення, а в підтримці революції вбачав запоруку від реставрації старих порядків. Важливою потребою часу було відстоювання демократичних свобод, виборених Лютневою революцією. Другим основним принципом-завданням українського визвольного руху мало стати забезпечення реальної рівності людей.

  Основне місце в концепції державотворення, розробленій вченим, займала проблема автономії України у складі Російської республіки. У своїй роботі "Хто такі українці і чого вони хочуть" він так характеризує значення автономії для майбутньої української держави : "Домагання народоправства і суто демократичного ладу на Україні в відокремленій, "незмішаній" автономній Україні, пов'язаній тільки федеративним зв'язком чи то з іншими племенами слов'янськими, чи то з іншими народами і областями Російської держави – се наше старе гасло, підняте ще в 1840–х роках найкращими синами України... воно від того часу не переставало бути провідним мотивом української політичної мислі, організаційної роботи, культурної і громадської праці". 

15

Далі Михайло Сергійович зазначає, що домагання народоправства "зостанеться тою середньою політичною платформою, на котрій буде йти об'єднання людності України без різниці верств і народностей. Середня між програмою простого культурно-національного самоозначення народностей і домаганням повної політичної  незалежності."

Вчений не лише закликає до побудови широкої автономії України, він вказує на шляхи, що ведуть до мети, наголошуючи на тому, що встановлення автономії в національних територіях і федеративного устрою в російській республіці, як і самої цієї республіки, має бути покладено на Установчі збори Російської держави. Але залишається неясним і невідомим, коли саме можна буде скликати ті збори. Тому, творячи автономію України, українізуючи існуючі або створюючи нові органи місцевого самоврядування, в контакті й порозумінні з іншими народностями, об'єднуючи їх спільними установами, українці могли б довести тим самим реальність, життєвість і корисність цього домагання. 

Закликаючи до побудови автономії України у складі Російської федеративної республіки, М. Грушевський чітко змалював, якою саме

16

повинна бути ця автономія, тобто виділив ті основні риси (або принципи), на яких ця автономія мала бути побудована : 

1. Свобода… причому не лише для України, але й для всіх народів Росії, свобода "висловлювати свої гадки живою мовою і друкованим словом, збиратися на зібрання і обговорювати свобідно всякі справи, зв'язуватися в товариства і союзи, не питаючися на те нічийого дозволу". 

2. Окрім свободи, необхідною умовою є рівність всіх людей : "однакове право повинні мати пани, мужики, просвіщенні і прості, чоловіки і жінки, якого хто б був народу і віри". 

3. Загальне, рівне, пряме й таємне виборче право, треба, щоб голосування було таємним, "письменним, щоб не можна було знати, хто за кого голосував". 

М. С. Грушевський пропонував перевірений досвідом передових країн механізм залучення всього народу до участі в державотворенні, в управлінні державою. Це, передусім, запровадження демократичної виборчої системи на основі чотиричленної формули: загальні, рівні, прямі і таємні вибори. 

Автономія, за Грушевським, це "право жити по своїм законам, самим собі становити закони, а не жити по чужим законам і під чужою властю". Вчений розрізняє різні ступені самовизначення народу від повного централізму до самостійної, незалежної держави. Найбільш доцільною він вважає для України широку національно–територіальну автономію, тому що саме така автономія є найбільш корисною з трьох точок зору: "з погляду національного, дуже важно, що як усі українські землі будуть зібрані в одну територію, само собою українці будуть хазяєвами у себе"; економічна вигода в тому, щоб "природні багатства української землі й людська сила... вживалися мудро в інтересах економічного розвитку краю і добробуту народного"; з культурного погляду ясно, "що при орудуванні краєм і його засобами українською автономією дійдуть своєї правди пребагаті і цінні зв'язки культури, науки і мистецтва багато обдарованого нашого народу". 

17

Надзвичайно корисним автономний лад, на думку вченого, міг би стати в економічній галузі. "Україна становить окрему економічну область зі своєю виразною фізіономією й укладом, багато обдаровану всякими умовами для великого економічного розвитку й поступу... Але для сього треба, щоб керування економічними справами належало до самого краю, до його автономних органів. 

М. Грушевський не просто хоче широкої автономії України, а й бажає, щоб держава, до якої Україна входитиме, була федеративною, тобто, щоб це була федеративна, демократична російська республіка. Чому саме так? Тому що, яку б широку політичну автономію своєї національної території Україна не мала, але коли Російська держава, з якою вона зв'язана, залишиться державою централізованою, то хоч би автономія України була забезпечена формально, реально вона здійснена не буде. "...Становище України буде забезпечене і відносини її до Російської республіки будуть певні і щирі тоді тільки, як Україна не стоятиме одинцем, а всі часті Російської республіки будуть не тільки що автономними провінціями, а державами, зв'язаними федеративним зв'язком". Російська федерація повинна бути республікою, причому республікою демократичною, устрій якої "має бути опертий на рівності всіх горожан", не повинно бути ніякого цензу, повинно бути рівне виборче право, а також право народу вносити до парламенту проекти законів, які мусять бути там розглянуті, а також ухвали парламенту в найважливіших справах повинні йти на затвердження народу (тобто, референдуму).

  Природно, що предметом особливої уваги в програмі державного переустрою Росії мав стати національний момент, справедливе розв'язання питання про поєднання загальнодержавних інтересів з інтересами всіх народів, що населяли країну. "Українці хочуть, – писав М. Грушевський, – щоб у тій республіці, хоч би як добре урядженій, не порядкували всім на місцях люди зі столиці, з парламенту тої республіки чи міністерства її, вибрані всіми людьми з Російської республіки.

18

  Кожний народ і кожний край має свої потреби, свої справи на місці, до котрих трудно приладиться уряду чи думі цілої республіки". 

Зважаючи на об'єктивне становище, варто було б подумати над тим, які повноваження доцільно було делегувати державному центру, а які залишити на розгляд місцевої влади. Звичайно, тут передбачити наперед усі нюанси було неможливо, але принцип все ж було винайдено : "Українці... хочуть, щоб головний парламент республіки і уряд її завідували тільки справами, які не можна роздати на місця. Небагато таких справ – як одведення війни чи миру, складання трактатів з іншими державами, завідування військом усієї республіки, уставлення однакових грошей, міри та ваги, і інші такі справи". 

Голова Центральної Ради досить популярно й наполегливо роз'яснював, на який ефект можна розраховувати, стаючи на шлях запровадження автономії України в тому широкому розумінні, яке сповідувалось лідерами українського руху. Українці на своїх соборних теренах стануть господарями власної долі, спрямовуючи головну масу ресурсів краю на задоволення потреб свого народу (звичайно, враховуючи і національні меншини, задовольняючи їх права і інтереси). 

М. Грушевський не приховував, що запровадження федеративного ладу в Росії приведе до ліквідації колишніх привілеїв, панівного становища російської нації в імперії. Однак він вважав це цілком виправданим і необхідним не лише для пригноблених в минулому націй і народів, але й для самих росіян. Водночас, це не означало б обмеження інтересів будь-якої нації в межах федерації. "Перший принцип федеративного устрою, що громадянин однієї із земель федерації має громадянські права в цілій федерації : значить, чоловік, що народився в Московщині, матиме всі громадянські права (в цілій федерації), наприклад, в Україні – може там скористатися з своїх виборних прав, займати посади, вести діла". 

Виборюючи автономію України, провідники української революції водночас враховували багатонаціональний склад населення

19

регіону, дбали про те, щоб у майбутній демократичній Україні представники будь-якої національності мали необхідні умови для свого повнокровного життя, для вільного розвитку. Особливо наполегливо і невтомно М. Грушевський виступав проти лозунгу "Україна тільки для українців", який нерідко трактували як заклик до представників інших національностей забиратися геть з України. Вчений писав : "Ми думаємо якраз, що Україна не тільки для українців, а й для всіх, хто живе на Україні, а живучи, любить її, а люблячи, хоче працювати для добра краю і його людності, служити їй, а не обирати, не експлуатувати для себе". 

В автономній Україні мали бути забезпечені права національних меншин, оскільки повнота національного життя, що її добивались для українського народу, не повинна поглинути інших народностей і обмежувати їх змагання до вільного розвитку своєї культурної і національної стихії. Забезпечити права національних меншин  М. Грушевський вважав за потрібне, по-перше, шляхом прийняття їх мови в зносинах з урядами і органами самоуправи в тих округах, де ці народності становлять певний національний мінімум; по-друге, наданням можливостей навчатись рідній мові; по-третє, створенням культурних і релігійних товариств і установ.  Такими були погляди М. Грушевського на українську державу в складі Російської федеративної республіки на початку 1917 року, в перші місяці Лютневої революції, коли повіяв вітер свободи і здавалося, що Росія може бути демократичною республікою, а Україна буде розквітати серед таких само автономних держав в рівному союзі. Але Тимчасовий уряд ставився підозріло до політичних домагань українців, до діяльності Центральної Ради, її програми і тактики. Коли стало зрозуміло, що ніякої автономії Росія не допустить, а надто вже після того, як у Петрограді прийшли до влади більшовики, програма Центральної Ради, погляди самого М. Грушевського на відносини з Росією змінились. Так, він пише в квітні 1918 року: "...перше, що я вважаю пережитим і віджитим... се наша орієнтація на Московщину, на Росію... Вона була підірвана російською революцією..." Коли революційні соціалістичні кола, до яких перейшла влада в Росії, виявили

20

себе у відносинах до України "твердоголовими централістами і об'єдинителями, нездібними чого-небудь навчитися від революції", віра в Росію захиталась, а остаточно вона була втрачена внаслідок війни, яку розпочали більшовики з Українською Центральною Радою. 

Тому М. Грушевський мріє вже не просто про автономію у складі Російської республіки, а про Україну Велику, "велику не територією чи багатством, чи пануванням над іншими, а велику соціально-моральними вартостями". 

Будуючи соціально-економічне життя Великої України, головною рушійною силою її вчений вважає селянство. Він досить точно підмітив, що серед українців переважають селяни, тому "... в українськім життю мають будучність, матимуть вплив, встоються тільки ті елементи, які стоятимуть в щирім контакті з селянською масою". Тому важливо створити умови для підвищення рівня життя селян. "Селянське господарство повинно високо піднятись над прожитковим мінімумом, а також дати змогу задовольнити певні вимоги достатку і комфорту".

  Місто М. Грушевський вважає неукраїнським, але "... не повинні ми обертатись спиною й до міста". Серед неукраїнського населення міст вчений виділяє, насамперед, євреїв, а також росіян. Тому велика увага приділялася розвиткові національної культури євреїв і росіян і виробленню "приязних" відносин з елементом українським.

  Серед завдань, які ставились перед державою, М. Грушевський виділяв не лише охорону ладу і порядку, а й розвиток демократизму і можливе наближення до соціалістичного ладу, охорону прав, інтересів і впливів економічно слабших, регулювання економічних і політичних прав на їх користь, створення можливо сприятливих інтересів для активної праці. 

Розглядаючи основні елементи побудови держави та забезпечення її існування, які виділяв М. Грушевський, слід згадати перш за все державний устрій, який мав базуватись на засадах самоврядування, коли адміністрації надавалися б повноваження лише щодо загального

21

контролю, координації й заповнення прогалин, які можуть виявлятись в діяльності органів самоврядування. 

Церква мала бути відділена від держави, тому духовенство не мало входити до складу державних урядовців і виходило зі сфери впливу держави. Школа теж повинна була бути підпорядкована органам самоврядування і деякою мірою виборним національним органам.

Постійна армія вважалась інститутом перехідним, тимчасовим, який замінила б пізніше народна міліція. Але оскільки вона існувала, то М. Грушевський виділив кілька ознак, що характеризують її демократичність. Так, необхідно, щоб кадрова старшина складалася з елементів ідейних, культурних, інтелігентних, щоб "відносини старшини до козаків були близькі, щирі, братерські", велике значення мало надаватися технічній підготовці старшини, її культурі й освіті. 

На думку вченого, Україна не може йти второваними шляхами – ні тими, які силоміць нав'язувалися Московським урядом, ні тими, якими йшли держави Заходу, тому потрібно йти тією дорогою, яку вказали реальні обставини життя. Це і є відповідь на запитання, чому такий прихильник федеративного устрою, як Михайло Грушевський, прагнув побудувати незалежну українську державу. Хоча до останніх днів свого життя великий історик в душі мріяв про автономну Україну в федеративному союзі з такими ж вільними державами, але, зважаючи на реальні обставини, зрозумів, що в складі Росії про таку вільну Україну годі й думати і тому закликав до побудови самостійної держави. Ось так за досить короткий проміжок часу, під впливом політики спочатку Тимчасового уряду, а потім і більшовиків, змінилися погляди видатного вченого на Українську державу. 

Якщо розглянути основні закони, які прийняла Центральна Рада за час свого існування, то не дивно, що в багатьох із них ми бачимо відбиття державницько–правової концепції М. Грушевського, зокрема, його поглядів на федерацію і автономію, наприклад, в законах "Про національно-персональну автономію", "Про виборче право", "Про

22

громадянство", в Конституції УНР як основному законі та інших законодавчих актах. 

Так, у Конституції УНР, в якій проголошувалася рівність громадян незалежно від статі, віри, національності, освіти, майнового і податкового стану, бачимо віддзеркалення поглядів Михайла Грушевського щодо закріплення демократичних прав і свобод у законодавстві Української республіки. Конституцією також заборонялось "вживати у офіційних актах і діловодстві назви яких-небудь титулів". Проголошувалась недоторканність особи, її житла і листування. Жодна людина не могла бути затримана на території України без рішення суду. Коли ж таке затримання відбувалось на місці скоєння злочину, то громадянин мав бути звільнений не пізніше, як за 24 години, якщо суд не вирішить його подальшу долю. Смертна кара, катування і всі інші дії, що принижують людську гідність, скасовувались. Заборонялось влаштовувати обшуки у житлових приміщеннях або розпечатувати листи без судового наказу.

У Конституції проголошувалась свобода слова, друку, сумління, права на об'єднання в організації, на страйки, на зміну місця перебування, на участь у державному і місцевому управлінні через активне і пасивне виборче право, починаючи з 20 років, за винятком божевільних, тобто всі ті права, які, на думку вченого, повинні бути забезпечені у будь-якій демократичній республіці.

Прагнення М. Грушевського до демократичних виборів втілилося в Законі "Про вибори до УНР", відповідно до якого "право участі до виборів мають громадяни... обох полів, котрим до дня виборів вийде 20 років". Передбачалося створення спеціальної комісії у складі 16 осіб, якій доручалося "загальне пильнування ходу виборів і обмірковування засобів, необхідних для їх прискорення". Законом встановлювалася система покарань за ті чи інші порушення – наприклад, "винуваті в самовільнім здійманні, розірванні, закритті або змінені привселюдно виставлених виборчих відозв, оповісток або списків, які виходять від

23

груп чи виборців, каралися арештом на строк до одного місяця або штрафом до ста карбованців."

Федералістичні уподобання видатного вченого і політичного діяча також знайшли своє втілення у діяльності Центральної Ради. Ще з середини червня 1917 року у Києві почав готуватися з'їзд народів-федералістів, який мав відбутися наприкінці липня. Тоді на V-й сесії Української Центральної Ради було створено комісію під головуванням О. Шульгіна "по скликанню з'їзду народів Росії, що добиваються федеративного устрою держави".

Комісія пропонувала винести на порядок денний вісім питань : про майбутній федеративний устрій держави, про державну мову і мову окремих федеративних частин, про принципи і проекти розмежування автономних одиниць, про права національних меншин, про організацію союзу народів, про шляхи здобуття федеративного устрою, про поточну політику і тактику федералістів, про обсяг компетенції центрального органу федерації.  Дослідивши зміст Закону "Про національно-персональну автономію" від 9 січня 1918 року, під яким стоїть особистий підпис М. Грушевського (що свідчить про те, що закону надавалося винятково важливого значення), ми бачимо, що цим законом Центральна Рада проголошувала право на самостійне творення свого "національного життя в межах УНР невід'ємним природничим правом націй".

Будь-яка нація могла створювати на території України власний національний союз, якому б належало виключне право представництва даної нації перед державними і громадськими організаціями. Структура і склад керівних органів Національного союзу визначались Установчими зборами нації, делегати до яких обиралися з числа громадян віком понад двадцять років на основі загального, без різниці статі і віри, та рівного виборчого права, через безпосередні вибори і таємне голосування за принципом пропорційного представництва. 

24

Про те, що Центральна Рада надавала винятково важливого значення національно–культурному розвиткові інших народів, як цього і прагнув Михайло Грушевський, говорить той факт, що з першого дня існування Генерального Секретаріату і до останнього дня функціонування Ради народних міністрів у їх складі існувало генеральне секретарство (міністерство) з міжнаціональних (міжнародних) справ і три товариша секретаря (міністра) – з російських справ, з єврейських справ та з польських справ. 

Цілком закономірним є те, що багато поглядів вченого знайшли своє відображення в діяльності Центральної Ради.

 Можна погоджуватися чи не погоджуватися із ученим, шукати в його поглядах помилки чи недоречності, але незаперечним є його внесок у розвиток української держави і права.

Зображення М. Грушевського на грошах

Банкнота із зображенням М. Грушевського друкувалася на спеціальному білому папері, який не флуоресціює в ультрафіолетових променях, з фіксованим багатотоновим водяним знаком у

вигляді портрета на лицьовому боці. Банкнота містить також й інші елементи захисту : приховане зображення, рельєфні елементи, антисканерну сітку, мікротекст, райдужний та орловський друк, видимі захисні волокна, суміщене зображення, прихований номінал, магнітний та флуоресцентний номери. У товщі паперу розміщено захисну полімерну стрічку шириною 1 мм, на якій можна прочитати повторюваний напис Україна, при розгляданні купюри проти світла. Переважаючі кольори – помаранчевий та фіолетовий.

25

На аверсному боці банкноти ближче до правого краю розміщено портрет видатного українського історика та громадсько-політичного діяча Михайла Грушевського. Крім того, на лицьовій стороні містяться написи Україна та Національний банк України, розміщено підпис голови НБУ, зазначено номінал (числом і прописом), вказано серію та номер банкноти. На купюрі розміщено також позначку для людей з послабленим зором у вигляді кола. На реверсному боці банкноти по центру розміщено гравюрне зображення будинку Верховної Ради України. Також містяться написи Національний банк України і зазначено числом та прописом номінал купюри.

Дизайн обох боків банкноти доповнено орнаментом. На банкнотах розміщено один з двох підписів : Вадима Гетьмана або Віктора Ющенка. Головною особливістю даної серії купюр є те, що на них не вказано рік друку. Банкнота введена в обіг 2 вересня 1996 року.

Пам'ятна монета "Михайло Грушевський" присвячена 150-річчю від дня народження видатного українського вченого-історика, академіка, громадського і політичного діяча, першого Президента Української Народної Республіки у 1917-1918 роках Михайла Сергійовича Грушевського (1866-1934).

Наукова спадщина М. Грушевського

26

Мабуть, у світовій практиці не знайдемо долі, аналогічної долі як самого Михайла Сергійовича Грушевського, так і його творчості, у тому числі його праць.

Автор понад двох тисяч праць, талановитий професор-педагог, видатний історик, дослідник літератури та інших видів мистецтва, письменник, перекладач, етнограф, соціолог, публіцист, лідер впливових в Україні демократичних партій і перший президент Української Республіки, керівник славнозвісного Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові, Українського наукового товариства в Києві та «Літературно-наукового вісника», газет, журналів, один з фундаторів Української Академії наук, автор десятитомної «Історії України-Руси» та історії запорізького козацтва. Михайло Грушевський на ниві освіти, науки, культури, громадсько-державної діяльності дістав не лише загальнонаціональне, а й міжнародне визнання.

1926 рік став часом незнаного доти в Україні тріумфу видатної людини : на адресу академіка M. C. Грушевського, коли відзначався його 60-річний ювілей, надійшли тисячі вітальних телеграм чи не з усіх областей, районів, міст, а то й сіл України, з наукових центрів республік колишнього СРСР, від найвидатніших вчених, академій, університетів, асоціацій істориків Амстердама і Бєлграда, Берліна і Бухареста, Кембріджа і Едінбурга, Граца і Лондона, Осло, Оксфорда, Парижа...

Наукова громадськість вітала не лише Грушевського-історика, а й Грушевського-дослідника словесності. «Ваша історія України, – зазначав президент Української АН В. І. Липський, – це величезна праця, складена оригінально, з використанням сили різних джерел, багатьох першоджерел, це повна, наукова й докладна Історія нашої землі, починаючи від майже легендарних часів. Тепер, коли вона вже є, навіть трудно собі уявити, як без неї можна було жити. Як історик – Ви стали відомі не тільки в межах України, не тільки в межах нашого Союзу, але й далеко за кордоном. Якби навіть у Вас була одна ця праця, то й тоді б вона була вічним нерукотворним пам'ятником. А коли до цього додати Історію українського письменства і цілу низку етнографічних та інших

27

праць, то буде ясно, що в особі академіка Грушевського ми маємо найкращого знавця України й одного з найвидатніших її синів» (Ювілейний збірник на пошану М. С. Грушевського. К., 1928, с. 86). В унісон з цим звучали й слова львівського академіка К. Й. Студинського : «Ви своїм бистрим оком заглянули глибоко в духовні скарби українського народу, в його минуле, і своїми працями літературними й філологічними поклали підвалини під цю будівлю, і вершком Вашої праці є Історія української літератури» (там само).

Здавалося, створювалися умови для нового злету творчості великого вченого й громадянина. М. С. Грушевський розгортає воістину титанічну діяльність дослідника й організатора науки. Його обирають академіком республіканської і всесоюзної АН. Він започатковує низку історико-дослідницьких центрів. Завдяки його працям та піклуванню в Україні формуються вчені нового типу – М. Кордуба, С. Томашівський, В. Герасимчук, С. Рудницький, І. Джиджора, О. Терлецький, Б. Барвінський, І. Кревецький, І. Крип'якевич, М. Чубатий, Б. Бучинський К. Антипович, О. Баранович, І. Мандзюк, О. Степанишина, С. Шамрай, В. Юркевич та ін.

Після забуття з початком перебудови поверталися на Україну наукові праці Грушевського. Так, окремим виданням вийшла «Ілюстрована історія України» (1990); у багатьох журналах («Дзвін», «Вітчизна», «Київ») друкуються уривки чи цілі його праці з історії українського козацтва, дослідження з питань мови, літератури, соціології, української державності (Універсали Центральної Ради, керованої М. Грушевським); археологічна комісія АН України почала видання десятитомної «Історії України-Руси».

28

Фенікс таки відроджується з попелу забуття й пекла

дискредитації. М. Грушевський заспівом до «Історії української літератури» зробив посвяту : «Українському народові показати себе таким же сильним в ділі, яким показав у слові».

У ранній період своєї творчості вчений досліджував буття прапредків, коли вони мали могутню державу і тому різні верстви міста і села мусили виборювати передусім соціальні права та внутрішні свободи. Коли ж об'єктом аналізу став час польсько-литовської та турецько-татарської експансії, а потім – час створення козацької республіки, за яким з вини російського царизму настала пора занепаду Гетьманщини, – на перший план вийшла проблема свободи й незалежності зовнішньої, загальнонаціональної, а тим самим і ролі власної держави.

Безумовною заслугою автора «Історії України–Руси» та історії Запорізького козацтва стало те, що він переконливо показав роль як різних верств народних мас та нації як цілісного організму (доба Хмельниччини), так і виразників їх інтересів періоду боротьби за збереження автономії і держави. Так, абсолютно недвозначною була оцінка М. Грушевським не тільки доби Хмельницького, а й діянь та ролі таких гетьманів, як П. Дорошенко, П. Сагайдачний, І. Виговський, І.

29

Мазепа. Про останніх у праці 1909 року «Виговський і Мазепа» (Літературно–науковий вісник. 1909. Кн. 46. С. 41) М. Грушевський писав : оцінка цих державних діячів, як і доля, неоднозначні, «але одно зостається фактом безсумнівним і вірним. Се те, що як один, так і другий, при своїх індивідуальних відмінах, при різній тактиці в засобах і способах, в деталях своїх планів, були представниками, речниками, носителями політичних змагань, якими глибоко було пройняте все українське суспільство, вся свідоміша верства українського народу, вся інтелігенція їх часів. Їх діло, таким чином, не було ні в якім разі особистим ділом, їх винаходом, їх забаганкою. Вони виступили із здійсненням того, що було постулатом всієї суспільності».

Це засвідчує, що М. Грушевський не тільки не протиставляв народ і державу, соціальні і національні інтереси, внутрішню й зовнішню свободу, минуле, сучасне й майбутнє нації, найширшого плану інтереси усіх верств суспільства, а навпаки – вимагав розглядати їх тільки в єдності. Так само не лише диференційовано, а й у єдності вимагав він розглядати й інтереси «верхів» та «низів» нації. І хоча його звинувачували в служінні панівним, буржуазним верствам та ідеям, насправді симпатії вченого були скоріше протилежними – демократичними, що й виявилося з усією очевидністю в час діяльності його на посту президента УНР. А коли історик писав про безбуржуазність української нації, то мав на увазі не те, що в її надрах не було панівних, експлуатуючих верств, а те, що на певному етапі розвитку верхівка – старшина корінної нації – зраджувала її і переходила (як те бувало і в інших поневолених націях) служити режимам чужих, поневолюючих вітчизну, держав. Тому особливої сили та влади набували представники колонізаторів. За цих умов корінна нація лишалася без проводу («елітних» верств, до яких належала не тільки буржуазія, а й інтелігенція, дворянство), отже – неповною (нетиповою).

Ще більшої ваги набула розроблена М. Грушевським концепція безперервності й цілісності історичного розвитку української нації. Лише з урахуванням зазначеного зрозуміємо вагу найголовнішого здобутку

30

М. Грушевського – його концепції історії України-Руси як цілісного процесу розвитку української нації від появи етносу русив на території України до стану й проблем буття української нації в XX ст. Щоправда, і ця схема вченого часом піддавалася коли не критиці, то різного роду «уточненням».

М. Грушевський перевів історію з ідеологічно-політичної площини в наукову. Це й допомогло йому побачити і спільне в долі трьох східнослов'янських народів (українського, білоруського, російського), і специфічне, зокрема – і окремішність їх як племен ще в часи Київської Русі, що зазначав навіть автор «Повісті врем'яних літ», і самодостатність характеру кожного з них, і багатовікову філософсько-психологічну та культурну суверенність.

Твори М. С. Грушевського

1. Грушевський М. С. З історії релігійної думки на Україні / М. С. Грушевський. – К. : Освіта, 1992. – 192 с.

2. Грушевский М. С. Иллюстрированная история Украины с приложениями и дополнениями / М. Грушевский. – Донецк : ООО ПКФ "БАО", 2006. – 768 с.

3. Грушевский М. С. Иллюстрированная история Украины / М. С. Грушевський. – К. : Левада, 1995. – 696 с.

4. Грушевский М. С. Иллюстрированная история Украины / М. С. Грушевский. – новое доп. изд. – Донецк : ООО ПКФ "БАО", 2002. – 768 с.

5. Грушевський М. С.  Ілюстрована  історія  України / 

31

М. С. Грушевський. – Репринт видання 1913 року. – К. : ІСЕ-Райдуга, 1990. – 524 с.

6. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України / М. С. Грушевський. – К. : Наукова думка, 1992. – 544 с.

7. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України : підручник / М. С. Грушевський. – Нове доп. вид. – Донецьк : Бао, 2003. – 736 с.

8. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України з додатками та доповненнями : підручник / М. С. Грушевський. – Донецьк : БАО, 2007. – 736 с.

9. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України з додатками та доповненнями : підручник / М. С. Грушевський ; уклад. : Й. Й. Брояк, В. Ф. Верстюк. – Донецьк : БАО, 2008. – 736 с.

10. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України. З додатком Нового Періоду Історії України за роки від 1914 до 1919 / М. С. Грушевський. – К. : Шкільна Рада, 2009. – 558 с.

11. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України / М. С. Грушевський. – Репринт з видання 1917 р. – Нью-Йорк : Вид-во Чарторийських, 1967. – 575 с. – Режим доступу: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Books/Grushevsky Ist.pdf

12. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України / М. С. Грушевський. – Правдивий передрук краєвого видання. – Вінніпег : Канадський Фермер, 1918. – 524 с. – Режим доступу: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Books/Grushevsky.pdf

13. Грушевський М. С. Історія України / М. С. Грушевський. – К. : "Освiта", 1991. – 271 с.

14. Грушевський М. С. Історія України / М. С. Грушевський. – К. : Освіта, 1992. – 271 с.

32

15. Грушевський М. С. Історія України, прилажена до програми вищих початкових і нижчих класів шкіл середніх / М. С. Грушевський ; упоряд. А. Ф. Трубайчук. – 2-ге вид. стер. – К. : Либідь, 1992. – 228 с.

16. Грушевський М. С. Історія України, приладжена до програми вищих початкових шкіл і нижчих класів шкіл середніх / М. С. Грушевський. – К. : Варта, 1993. – 256 с.

17. Грушевський М. С. Історія України-Руси : в 11-ти т., 12-ти кн. Т.1. До початку ХІ віка / М. С. Грушевський. – К. : Наукова думка, 1991. – 736 с. – (Пам'ятки історичної думки України).

18. Грушевський М. С. Історія України-Руси : в 11-ти т., 12-ти кн. Т.1. До початку ХІ віка / М. С. Грушевський. – К. : Наукова думка, 1994. – 736 с. – (Пам'ятки історичної думки України).

19. Грушевський М. С. Історія України-Руси : в 11-ти т., 12-ти кн. Т.2. ХІ–ХІІІ вік / М. С. Грушевський. – К. : Наукова думка, 1992. – 640 с. – (Пам'ятки історичної думки України).

20. Грушевський М. С. Історія України-Руси : в 11-ти т., 12-ти кн. Т.3. До року 1340 / М. С. Грушевський. – 2-ге вид., розшир. – К. : Наукова думка, 1993. – 592 с. – (Пам'ятки історичної думки України).

21. Грушевський М. С. Історія України-Руси : в 11-ти т., 12-ти кн. Т.4. XIV–XVI віки – Відносини політичні / М. С. Грушевський. – М. : Наукова думка, 1993. – 544 с. – (Пам'ятки історичної думки України).

22. Грушевський М. С. Історія України-Руси : в 11-ти т., 12-ти кн. Т.5. Суспільно-політичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях ХIV-XVII віків / М. С. Грушевський. – 2-е вид. – К. : Наукова думка, 1998. – 704 с. – (Пам'ятки історичної думки України).

23. Грушевський М. С. Історія України-Руси : в 11-ти т., 12-ти кн. Т.6. Житє економічне, культурне, національне XIV–XVII віків / М. С. Грушевський. – М. : Наук. думка, 1995. – 736 с. – (Пам'ятки історичної думки України).

33

24. Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11-ти т., 12-ти кн. Т.7: Козацькі часи – до року 1625 / М. С. Грушевський . – К. : Наукова думка, 1995. – 628 с. – (Пам'ятки історичної думки України).

25. Грушевський М. С. Історія України-Руси : в 11-ти т., 12-ти кн. Т.8. Роки 1626–1650 / М. С. Грушевський. – К. : Наукова думка, 1995. – 856 с. – (Пам'ятки історичної думки України).

26. Грушевський М. С. Історія України-Русі : в 11-ти т., 12-ти кн. Т.9. Кн.1. Роки 1650–1654 / М. С. Грушевський . – К. : Наукова думка, 1996. – 880 с. – (Пам'ятки історичної думки України).

27. Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11-ти т., 12-ти кн. Т.9. Кн.2: Роки 1654–1657 / М. С. Грушевський. – К. : Наукова думка, 1997. – 776 с. – (Пам'ятки історичної думки України).

28. Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11-ти т., 12-ти кн. Т. 10: Роки 1657–1658 / М. С. Грушевський. – К. : Наукова думка, 1998. – 408 с. – (Пам'ятки історичної думки України).

29. Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т.1. До початку ХІ віка / М. С. Грушевський ; передрук оффсетпринтом з 3-го доповненого видання 1913 року. – Нью-Йорк : ВТ "Книгоспілка", 1954. – 648 с. – Режим доступу: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Books/01.pdf

30. Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т.2. XI–XIII вік / М. С. Грушевський. – Передрук оффсет-друком з 2-го розширеного видання 1905 року. – Нью-Йорк : ВТ "Книгоспілка", 1954. – 633 с. – Режим доступу: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Books/02.pdf

31. Грушевський М. C. Історія України-Руси. Т.3. До року 1340 / М. С. Грушевський. – Передрук оффсет-друком з 2-го розширеного видання 1905 року. – Нью-Йорк : ВТ "Книгоспілка", 1954. – 586 с. – Режим доступу: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Books/03.pdf

32. Грушевський М. C. Історія України-Руси. Т.4. XIV–XVI віки – Відносини політичні / М. С. Грушевський. – Передрук оффсет-друком з

34

2-го розширеного видання 1907 року. – Нью-Йорк : ВТ "Книгоспілка", 1955. – 535 с. – Режим доступу: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Books/04.pdf

33. Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т.5. Суспільно-політичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV–XVII в. / М. С. Грушевський. – Передрук оффсет-друком з видання 1905 року. – Нью-Йорк : ВТ "Книгоспілка", 1955. – 687 с. – Режим доступу: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Books/05.pdf

34. Грушевський М. Історія України-Руси. Т.6. Житє економічне, культурне, національне XIV–XVII віків / М. Грушевський. – Передрук оффсет-друком з видання 1907 року. – Нью-Йорк : ВТ "Книгоспілка", 1955. – 667 с. – Режим доступу: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Books/06.pdf

35. Грушевський М. C. Історія України-Руси. Т.7. Козацькі часи – до р. 1625 / М. С. Грушевський. – Передрук оффсет-друком з видання 1909 року. – Нью-Йорк : ВТ "Книгоспілка", 1956. – 624 с. – Режим доступу: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Books/07.pdf

36. Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т.8 / М. С. Гру-шевський. – Фотопередрук з 2-го видання 1922 року. – Нью-Йорк : ВТ "Книгоспілка", 1956. – 314 с. – Режим доступу: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Books/08.pdf

37. Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т.9. Кн.1. Хмельниччина роки 1650–1653 / М. С. Грушевський. – Фотопередрук з 1-го видання 1928 року. – Нью-Йорк : ВТ "Книгоспілка", 1957. – 869 с. – Режим доступу: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Books/9.pdf

38. Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т.9. Кн.2. Хмельниччина роки 1654–1657 (закінчення) / М. С. Грушевський. – Фотопередрук з 1-го видання 1931 року. – Нью-Йорк : ВТ "Книгоспілка", 1957. – 1630 с. – Режим доступу: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Books/09.pdf

35

39. Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т.10. Від смерті Хмельницького до Гадяцької умови / М. С. Грушевський. – Передрук з видання 1936 року. – Нью-Йорк : ВТ "Книгоспілка", 1958. – 594 с. –Режим доступу: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Books/10.pdf

40. Грушевський М. С. Історія української літератури : в 6-ти т.: в 9-ти кн. Т.1 / М. С. Грушевський. – К. : Либідь, 1993. – 392 с.

41. Грушевський М. С. Історія української літератури : в 6 т.: в 9-ти кн. Т.2 / М. С. Грушевський. – К. : Либідь, 1993. – 264 с.

42. Грушевський М. С. Історія української літератури : в 6 т.: в 9-ти кн. Т.3 / М. С. Грушевський. – К. : Либідь, 1993. – 285 с.

43. Грушевський М. С. Історія української літератури : в 6-ти т.: в 9-ти кн. Т.6. Літературний і культурно-національний рух першої половини XVII ст. Кн.1 / М. С. Грушевський. – К. : Либідь, 1996. – 264 с.

44. Грушевський М. С. Історія української літератури : в 6-ти т.: в 9-ти кн. Т.6. Літературний і культурно-національний рух першої половини XVII ст. Кн.2 / М. С. Грушевський. – К. : Либідь, 1996. – 280 с.

45. Грушевський М. С. Історія української літератури : в 6 т.: в 9-ти кн. Т.6. Кн. 3 / М. С. Грушевський. – К. : Либідь, 1993. – 285 с.

46. Грушевський М. С. На порозi нової України : гадки і мрії / М. С. Грушевський. – К. : Наукова думка, 1991. – 128 с.

47. Грушевський М. С. На порозi нової України : статтi i джерельнi матерiяли / М. С. Грушевський ; ред. Л. Р. Винар. – Нью-Йорк-Львів-К.-Торонто-Мюнхен : Українське історичне товариство, 1992. – 278 с.

48. Грушевский М. С. Нарис історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV сторіччя : наукове вид. / М. С. Грушевський. – К. : Наук. думка, 1991. – 560 с.

49. Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа / М. С. Грушевський. – К. : Лыбидь, 1990. – 400 с. – (Памятники исторической мысли Украины).

36

50. Грушевський М. С. Очерк истории украинского народа / М. С. Грушевський. – 2-е изд. – К. : Лыбидь, 1991. – 400 с. – (Памятники исторической мысли Украины).

51. Грушевський М. С. Повороту не буде! : соціально-політичні праці 1917–1918 рр. : 150-річчю від дня народження Михайла Грушевського присвячується / М. С. Грушевський. – Х. : Савчук О. О., 2015. – 480 с.

52. Грушевський М. С. Предок : із белетристичної спад-щини / М. С. Грушевський. – К. : Веселка, 1990. – 247 с.

53. Грушевський М. С. Про батька козацького Богдана Хмельницького / М. С. Грушевський. – Дніпропетровськ : Січ, 1993. – 55 с.

54. Грушевський М. С. Про батька козацького Богдана Хмельницького / М. С. Грушевський. – Нью Джерсі : "Свобода", 1919. – 75 с. – Режим доступу: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Books/Grushevsky Hmel.pdf

55. Грушевський М. С. Про старі часи на Україні : коротка історія України (для першого початку) / М. С. Грушевський. – К. : "Обереги", 1991. – 104 с.

56. Грушевський М. С. Про українську мову і українську школу / М. С. Грушевський. – 2-ге вид. – К. : Веселка, 1991. – 46 с. – (Українське відродження).

57. Грушевський М. С. Твори : у 50-ти т. Т.1. Серія : Суспільно-політичні твори (1894–1907) / М. С. Грушевський ; ред. П. Сохань. – Львів : Світ, 2002. – 592 с.

58. Грушевський М. С. Твори : у 50-ти т. Т.2. Серія : Суспільно-політичні твори (1907–1914) / М. С. Грушевський ; ред. П. Сохань. – Львів : Світ, 2005. – 704 с.

59. Грушевський М. С. Твори : у 50-ти т. Т.3. Серія : Суспільно-політичні твори (1907–березень 1917) / М. С. Грушевський ; ред. П. Сохань. – Львів : Світ, 2005. – 774 с.

37

60. Грушевський М. С. Твори : у 50-ти т. Т.5. Серія : Історичні студії та розвідки (1888–1896) / М. С. Грушевський ; ред. П. Сохань. – Львів : Світ, 2003. – 592 с.

61. Грушевський М. С. Твори : у 50-ти т. Т.6. Серія : Історичні студії та розвідки (1895–1900) / М. С. Грушевський ; ред. П. Сохань. – Львів : Світ, 2004. – 696 с.

62. Грушевський М. С. Твори : у 50-ти т. Т.7. Серія : Історичні студії та розвідки (1900–1906) / М. С. Грушевський ; ред. П. Сохань. – Львів : Світ, 2005. – 792 с.

63. Грушевський М. С. Твори : у 50-ти т. Т.8. Серія : Історичні студії та розвідки (1906–1916) / М. С. Грушевський ; ред. П. Сохань. – Львів : Світ, 2007. – 776 с.

64. Грушевський М. С. Твори : у 50-ти т. Т.9 / М. С. Грушевський ; редкол. : П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін. – Львів : Світ, 2009. – 592 с.

65. Грушевський М. С. Твори : у 50-ти т. Т.11. Серія : Літературно-критичні та художні твори. Літературно-критичні праці (1883–1931), "По світу" / М. С. Грушевський ; ред. П. Сохань. – Львів : Світ, 2008. – 784 с.

66. Грушевський М. С. Твори : у 50-ти т. Т.14. Серія : Рецензії та огляди (1888–1897) / М. С. Грушевський ; ред. П. Сохань. – Львів : Світ, 2008. – 432 с.

67. Грушевський М. С. Хто такі українці і чого вони хочуть / М. С. Грушевський. – К. : Знання, 1991. – 240 с.

68. Грушевський М. С. Як жив український народ / М. С. Грушевський. – К. : Веселка, 1992. – 111 с.

69. Грушевський М. С. Ганебній пам'яті / М. С. Грушевський // Розстріляне відродження: антологія 1917-1933 : поезія, проза, драма, есей / Ю. Лавріненко. – К. : Смолоскип, 2002. – С. 929–938.

38

70. Грушевський М. С. Ганебній пам'яті / М. Грушевський // Розстріляне відродження: антологія 1917-1933 : поезія, проза, драма, есей / Ю. Лавріненко. – К. : Смолоскип, 2008. – С. 918–927.

71. Грушевський М. С. Перспективи і вимоги української науки (1926) / М. С. Грушевський // З історії української науки і техніки : хрестоматія-посібник / уклад. : В. І. Онупрієнко, А. А. Коробченко, О. Я. Пилипчук та ін. – К. : АН Вищої школи України. Сектор історії освіти, науки і техніки, 1999. – С. 91–104.

72. Грушевський М. С. Початки громадянства (генетична соціольогія) / М. С. Грушевський // Вісник Львівського університету. Серія соціологічна. – 2010. – Вип. 4. – С. 60–68.

73. Грушевський М. С. Справа українських катедр і наші наукові потреби (1907) / М. С. Грушевський // З історії української науки і техніки : хрестоматія-посібник / уклад. : В. І. Онупрієнко, А. А. Коробченко, О. Я. Пилипчук та ін. – К. : АН Вищої школи України. Сектор історії освіти, науки і техніки, 1999. – С. 113–115.

74. Смотрицький М. Тренос, або Лямент єдиної вселенської апостольської Східної Церкви, з поясненням догматів віри, перше з грецької на слов'янську, а тепер із слов'янської на польську переложений Теофілом Ортологом, тої ж Східної Церкви сином / М. Смотрицький ; перекл. М. С. Грушевського // Україна: поезія тисячоліть. Антологія : у 2-х т. / А. В. Толстоухов, В. О. Зубанов. – К. : Кріон, 2008. – Т.1 : Роксоланія: вигнання з раю. – С. 366–373.

Література про життя і творчість М. С. Грушевського

75. Ващенко В. В. Стратегії конструювання М. Грушевським українських метанаративів: методи та їх функції : автореф. ... д-ра. іст. наук : 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні

39

дисципліни / В. В. Ващенко ; Дніпропетровський нац. ун-т. – Дніпропетровськ, 2009. – 36 с.

76. Верстюк В. Ф. Діячі Української Центральної Ради : біографічний довідник / В. Ф. Верстюк, Т. С. Осташко. – К., 1998. – 256 с.

77. Верстюк В. Ф. М. С. Грушевський : коротка хронiка життя та діяльності / В. Ф. Верстюк, Р. Я. Пиріг. – К. : Либідь, 1996. – 144 с.

78. Верстюк В. Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення : хронолог. довід. / В. Ф. Верстюк, О. М. Дзюба, В. Ф. Репринцев. – К. : Наукова думка, 1995. – 687 с.

79. Винар Л. Автобіографія Михайла Грушевського з 1926 року / Л. Винар. – Нью-Йорк-Мюнхен-Торонто : Укр. іст. тов-во, 1981. – 47 с. – Режим доступа: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Books/Vunar Grush.djvu

80. Винар Л. Михайло Грушевський історик і будівничий нації : статті і матеріали / Л. Винар. – К. : Укр. історичне тов-во, Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН Укр., 1995. – 304 с.

81. Винар Л. Найвидатніший історик України Михайло Грушевський (1866-1934) : у 50-ліття смерті / Л. Винар. – Сучасність, 1985. – 119 с. – Режим доступа: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Books/Vunar.djvu

82. Владига О. М. Археографічна діяльність Михайла Грушевського (1894-1934 рр.) : автореф. ... канд. іст. наук : 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни / О. М. Владига ; Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького. – Черкаси, 2014. – 20 с.

83. Герасименко С. Ю. Науково-педагогічна та просвітницька діяльність Михайла Грушевського (1894-1917 рр.) : автореф. ... канд. пед. наук : 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки / С. Ю. Герасименко ; Дрогобицький держ. пед. ун-т ім. І. Франка. – Дрогобич, 2012. – 21 с.

40

84. Горинь В. Вілла Михайла Грушевського у Львові / В. Горинь. – Львів : Львівська наукова бібліотека ім. І. Крип'якевича, 1999. – 72 с.

85. Грабовский С. Нариси з історії українського державотворення : навч. посіб. / С. Грабовский, С. Ставрояні, Л. Шкляр. – К. : Генеза, 1995. – 608 с.

86. Грицак Я. Нариси з історії України: формування української модерної нації / Я. Грицак. – 249 с. – Режим доступу: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Books/gricak.pdf

87. Грицак Я. Й. Нарис з історії України: формування модерної української нації XIX-XX століття : навч.посіб. / Я. Й. Грицак. – К. : Генеза, 1996. – 360 с. – Режим доступу: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Materiali_do_kyrsiv/Hrytsak.pdf

88. Губарев В. К. Історія України : універсальний ілюстрований довідник / В. К. Губарев ; пер. з рос. Б. М. Губаревої. – Донецьк : ТОВ ВКФ "БАО", 2008. – 576 с.

89. Енциклопедія українознавства: словникова частина : в 2-х т. Т.ІІ. Ч.2 / гол. ред. В. Кубійович. – Paris-New York : Молоде життя, 1955-57. – С. 453–455. – (Проект зі збереження інтелектуальної спадщини української еміграції). – Режим доступу: http://192.168.7.9/liblocal/docs/Books/Entsiklopedia_ukrainoznavstva_2.djvu

90. Журавльов С. А. Рід Грушевських у культурно-освітньому і громадському житті України (друга половина ХІХ – перша третина ХХ століття) : автореф. ... канд. іст. наук : 07.00.01 – історія України / С. А. Журавльов ; Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького. – Черкаси, 2015. – 20 с.

91. Історія України в особах : XIX – XX ст. – К. : Україна, 1995. – 479 с.

92. Історія України від найдавніших часів до сьогодення. Збірник документів і матеріалів : навч. посіб. / за заг. ред. : А. П. Коцура, Н. В. Терес. – К.-Чернівці : Книги - ХХІ, 2008. – 1100 с.

41

93. Історія України: Джерельний літопис / за ред. : В. І. Червінського, М. І. Обушного. – К. : ДП "Дирекція ФВД", 2008. – 800 с.

94. Історія українського війська : від княжих часів до 20-х років XX ст. / І. Крип'якевич, Б. Гнатевич, З. Стефанів [та ін.] ; 4-е вид., змін. і доп. – Львів : Світ, 1992. – 712 с.

95. Історія української культури : у 5-ти т. Кн.1. Українська культура ХХ–початку ХХІ століть / редкол. : М. Г. Жулинський, М. П. Бондар, М. М. Сулима та ін. – К. : Наукова думка, 2011. – 863 с.

96. Клімчук Г. П. Мова публіцистики Михайла Грушевського : автореф. ... канд. філолог. наук : 10.02.01 – українська мова / Г. П. Клімчук ; Дніпропетровський нац. ун-т. – Дніпропетровськ, 2010. – 20 с.

97. Копиленко О. Л. Повернення М. С. Грушевського / О. Л. Копиленко. – К : Знання, 1991. – 48 с.

98. Копиленко О. Л. "Українська ідея" М. Грушевського: історія і сучасність : монографія / О. Л. Копиленко. – К. : Либідь, 1991.– 184 с.

99. Корольов Г. О.  Автономістсько-федералістські погляди Михайла Грушевського: формування, втілення, трансформація : автореф. ... канд. іст. наук : 07.00.01 – історія України / Г. О. Корольов ; Ін-т історії України НАНУ. – К., 2009. – 19 с.

100. Коцур В. П. Історія України в датах / В. П. Коцур, А. П. Коцур, Г. Г. Коцур. – Переяслав-Хмельницький-Чернівці : Книги-ХХІ, 2007. – 144 с.

101. Лугова Т. М. Теоретико-методологічні аспекти літературознавчої концепції М. С. Грушевського : автореф. ... канд. філол. наук : 10.01.06 – теорія літератури / Т. М. Лугова ; Донецький нац. ун-т. – Донецьк, 2012. – 17 с.

102. Магочій П. Р. Історія України / П. Р. Магочій. – К. : Критика, 2007. – 638 с.

42

103. Меша В. Г. Українське національне відродження 1905–1914 років: історіографія проблеми / В. Г. Меша. – К. : Донеччина, 2004. – 157 с.

104. Нариси з історії суспільних рухів та політичних партій в Україні (ХІХ – ХХ ст.) : навч. посіб. / Я. Й. Малик, Б. Д. Вол, С. Д. Гелей [та ін.] ; ред. Я. Й. Малик. – Львів : Світ, 2001. – 296 с.

105. Оглоблин О. П. Студії з історії України : статті і джерельні матеріали / О. П. Оглоблин ; ред. Л. Винар. – Нью-Йорк, К., Торонто : Українська вільна Академія Наук у США, 1995. – 419 с.

106. Остапович М. Президент. Життя і діяльність Михайла Грушевського / М. Остапович, О. П. Білозерський. – Нью-Йорк : Наша Батьківщина, 1967. – 74 с.

107. Пиріг Р. Я. Михайло Грушевський / Р. Я. Пиріг. – К. : Атлант ЮЕмСі, 2007. – 63 с.

108. Плохій С. Великий переділ. Незвичайна історія Михайла Грушевського / С. Плохій. – К. : Критика, 2011. – 600 с.

109. Савчук І. І. Журнал "Україна" у розвитку української історіографії першої третини XX ст. : автореф. ... канд. іст. наук : 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни / І. І. Савчук ; Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького. – Черкаси, 2014. – 20 с.

110. Сохань П. С. М. С. Грушевський i асаdemia: Iдея, змагання, дiяльнiсть / П. С. Сохань, В. I. Ульяновський, С. М. Кіржаєв. – К. : Ін-т української археографії, 1993. – 322 с.

111. Тельвак В. В. Рецепція творчої спадщини Михайла Грушевського в історичній думці кінця ХІХ – 30-х років ХХ століття : автореф. ... д-ра іст. наук : 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни / В. В. Тельвак ; Ін-т історії Укр.. – К., 2008. – 37 с.

43

112. Ткаченко І. В. Джерела з історії видавничої діяльності М. Грушевського в Києві (1907- 1914 рр.) : автореф. ... канд. іст. наук : 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни / І. В. Ткаченко ; Інститут Української Археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського. – К., 2006. – 20 с.

113. Україна: антологія пам'яток державотворення, Х–ХХ ст. : у 10 т. Т.  7. Відродження української державності / упоряд. Д. Павличко. – К. : Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2008. – 704 с.

114. Українське державотворення: невитребуваний потенцiал : словник-довідник / О. Мироненко, Ю. Римарський, І. Усенко, В. Чехович ; ред. О. М. Мироненко. – К. : Либідь, 1997. – 560 с.

115. Український історик : журнал історії і українознавства / Українське історичне товариство; під заг. ред. Л. Винара. - ювілейне вид. - Нью-Йорк; Торонто; К.; Львів; Мюнхен. – 1996. – Рік XXXIII, № 1–4 (128–131) : Михайло Грушевський: Студії і матеріяли : з нагоди 130-річчя від дня народження. – 475 с.

116. Шелудякова Н. А. М. Грушевський-колекціонер у контексті наукового та мистецького життя України кінця ХІХ – початку ХХ ст. : автореф. ... канд. іст. наук : 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни / Н. А. Шелудякова ; Ін-т історії Укр. – К., 2016. – 16 с.

117. Шихненко І. М. Історичні погляди Олександра Грушевського : автореф. ... канд. іст. наук : 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни / І. М.  Шихненко ; Ін-т укр. археографії та джерелознав. ім. М. С. Грушевського. – К., 2007. – 16 с.

118. Янкова Н. І. Жанрово-стильові і поетикальні параметри творчості М. Грушевського : автореф. ... канд. філол. наук : 10.01.01 – українська література / Н. І. Янкова ; Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2008. – 20 с.

44

119. Білаш М.  Три міста в житті Грушевського / М. Білаш // Пенсійний кур'єр. – 2016. – № 39. – 30 вересня. – С. 9.

120. Богуславський О. Еміграційна публіцистика Михайла Грушевського: між пошуком національної ідеї і партійною ідеологією / О. Богуславський // Журналістика. – 2006. – Вип. 5 (30). – С. 108–115.

121. Вергунов В. Освячена іменами Грушевського і Вернадського : до 85-ліття Національної академії аграрних наук України / В. Вергунов // Голос України. – 2016. – № 93. – 21 травня. – С. 6.

122. Гирич І. Б. П'ятдесятитомник творів Михайла Грушевського: концепція, здобутки, перспективи / І. Б. Гирич // Український історичний журнал. – 2016. – № 2. – С. 51–68.

123. Голобородько Я. Речник української національної ідеї (До 140-річчя від дня народження Михайла Грушевського) / Я. Голобородько // Вісник НАН України. – 2006. – № 9. – С. 44–52.

124. Грушевський Михайло Сергійович (1866–1934) – історик, громадський і державний діяч; голова Центральної Ради (1917–1918) // 100 видатних iмен України : навч. посiб. / I. Ф. Шаров. – К. : Альтернативи, 1999. – С. 116–120.

125. "...доконала його Москва": 150 років з дня народження Михайла Грушевського // Урядовий кур'єр. – 2016. – № 180. – 24 вересня. – С. 8.

126. Журжа І. "Справа Грушевського": 29 вересня 2016 року виповнюється 150 років від дня народження видатного українського державного, громадсько-політичного діяча, вченого Михайла Грушевського / І. Журжа // Голос України. – 2016. – № 185. – 29 вересня. – С. 20.

127. Калакура Я. С. Михайло Грушевський – фундатор історіографічних досліджень / Я. С. Калакура // Український історичний журнал. – 2016. – № 3. – С. 4–17.

45

128. Корольов Г. О. Ідея чорноморської федерації у поглядах Михайла Грушевського / Г. О. Корольов // Український історичний журнал. – 2011. – № 6. – С. 68–79.

129. Коцарев О. Ювілей стратегічного мислення : до 150 років від дня народження Михайла Грушевського вийшла книга Ігора Гирича "Михайло Грушевський: конструктор української модерної нації" (К.: Смолоскип, 2016) / О. Коцарев // Україна молода. – 2016. – №143. – 10 листопада. – С. 13.

130. Криворучко С. Українське село в історіософії М. С. Грушевського / С. Криворучко, О. Дем'янюк // Вісник студентського наукового товариства інституту історії, етнології і права. – 2011. – Вип. Х. – С. 71–74.

131. Лапан Т. Д. Ґенеза соціологічних поглядів Михайла Грушевського / Т. Д. Лапан // Вісник Львівського університету. Серія соціологічна. – 2010. – Вип. 4. – С. 53–59.

132. Мазур О. Я. М. С. Грушевський і Союз визволення України в документах російської жандармерії / О. Я. Мазур, І. Г. Патер // Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Держава та армія. – 2008. – № 612. – С. 31–35.

133. Марчук Л. "Не маймо претензій творити для віків, а лиш пильнуймо свого обов'язку...", або Запрошення на львівську віллу першого Президента України Михайла Грушевського / Л. Марчук // Віче. – 2010. – № 19. – С. 55–57.

134. Матяш І. Б. Еміграційні будні очима Катерини Грушевської: політика та повсякденність (1919–1921 рр.) / І. Б. Матяш // Український історичний журнал. – 2016. – № 4. – С. 11–25.

135. Мацько Л. Михайло Грушевський і проблеми української літературної мови / Л. Мацько // Рідний край. – 2004. – № 1 (10). – С. 43–47.

46

136. Мельниченко В. Михайло Грушевський: «Я оснувавсь в Москві, Арбат, 55» / В. Мельниченко // Слово Просвіти. – 2006. – 28 вересня – 4 жовтня. – С. 10.

137. Михаил Сергеевич Грушевский // Великие украинцы / Д. А. Ушаков. – Х. : Фактор, 2011. – С. 69–72. – (Украина. Вчера, сегодня, завтра).

138. Михайло Грушевський (1866–1934 рр.) // 100 видатних українців. – К. : Арій, 2006. – С. 294–299.

139. Михайло Грушевський 1866–1934 // Розстріляне відродження: антологія 1917–1933 : поезія, проза, драма, есей / Ю. Лавріненко. – К. : Смолоскип, 2008. – С. 907–917.

140. Павленко С. Ф. Професори та студенти Київського університету Святого Володимира у "Щоденнику" М. Грушевського / С. Ф. Павленко // Актуальні питання вітчизняної та світової історії : збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції, 23–24 квітня 2010 року / за заг. ред. С. І. Дегтярьова. – Суми : Сумський державний уныверситет, 2010. – С.  58–163.

141. Панченко А. Монета с Грушевским к его 150-летию : Нацбанк ввел в обращение новую 2-гривневку, посвященную 150-летию со дня рождения Михаила Грушевского – ученого и государственного деятеля / А. Панченко // Сегодня. – 2016. – № 181. – 27 сентября. – С. 4.

142. Панькова С. М. Творча майстерня вченого : до історії написання 3-го тому «Історії України-Руси» М. Грушевського / С. М. Панькова // Український історичний журнал. – 2016. – № 3. – С. 18–46.

143. Пиріг Р. Батько нашої незалежності: драматизм історичної долі [Михайло Грушевський] / Р. Пиріг // День. – 2016. – № 176–177. – 30 вересня–1 жовтня. – С. 21.

144. Пиріг Р. Михайло Грушевський у контексті українського сьогодення / Р. Пиріг // Наукові записки Інституту політичних і

47

етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України. – 2006. – Вип. 32. – С. 88–94.

145. Пиріг Р. "Приземлення" Михайла Грушевського : до 140-річчя з дня народження / Р. Пиріг // Урядовий кур'єр. – 2006. – 29 вересня. – С. 7.

146. Пиріг Р. Я. Михайло Грушевський і Академія: нереалізоване президентство (1924—1928 рр.) / Р. Я. Пиріг // Вісник Національної академії наук України. – 2016. – № 7. – С. 3–18.

147. Пиріг Р. Я. Михайло Грушевський: суспільне усвідомлення історичної постаті / Р. Я. Пиріг // Український історичний журнал. – 2016. – № 4. – С. 4–10.

148. Проект тез акад. М. С. Грушевського в справі ув'язки діяльності ВАУН та всесоюзної академії наук // З історії української науки і техніки : хрестоматія-посібник / АН Вищої школи України. Сектор історії освіти, науки і техніки ; уклад. : В. І. Онупрієнко, А. А. Коробченко, О. Я. Пилипчук та ін. – К., 1999. – С. 105–106.

149. Пыриг Р. Михаил Грушевский и большевистская власть: цена политехнического компромисса / Р. Пыриг // Зеркало недели. – 2006. – 30 сентября–6 октября. – С. 20.

150. Рум'янцев В. Михайло Сергійович Грушевський видатний український державний діяч (до 140-річчя від дня народження) / В. Рум'янцев // Вісник Академії правових наук України. – 2006. – № 4. – С. 78–86.

151. Скрипник І. До дня народження засліпленого велетня : Михайло Грушевський / І. Скрипник // Персонал плюс. – 2006. – 29 вересня–5 жовтня. – С. 7.

152. Смолій В. Як навчити громадянина мислити : до 150-річчя з дня народження Михайла Грушевського та 80-річчя Інституту історії України / В. Смолій, О. Ясь // Урядовий кур'єр. – 2016. – № 207. – 4 листопада. – С. 6.

48

153. Соколова С. Сторінки великого життя : до 140-річчя від дня народження Михайла Грушевського / С. Соколова // Українська культура. – 2006. – № 12. – С. 1.

154. Тарабан В. М. Погляди М. С. Грушевського на історичний процес / В. М. Тарабан // Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Держава та армія. – 2008. – № 612. – С. 219–222.

155. Тельвак В. Грушевськознавство: методологічні проблеми поступу / В. Тельвак // Краєзнавство. – 2010. – № 3. – С. 29–35.

156. Тельвак В. В. Життєвий і творчий шлях М. С. Грушевського в ювілейних оцінках 1926 р. / В. В. Тельвак // Український історичний журнал. – 2008. – № 6. – С. 111–125.

157. Тельвак В. В. Обговорення "Історії України" Михайла Грушевського на сторінках "The American Hictorical Review" / В. Тельвак // Київська старовина. – 2011. – № 5. – С. 118–123.

158. Тельвак В. В. П'ять ювілеїв Михайла Грушевського / В. В. Тельвак // Український історичний журнал. – 2016. – № 2. – С. 4–50.

159. Титаренко Л. Мала Батьківщина роду Грушевських / Л. Титаренко // Україна. Загальнонаціональний часопис. – 2008. – № 1. – С. 44–45.

160. Ткаченко А. О. До питання про ментальність українського народу у творчості М. Грушевського / А. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко // Человек: дух, душа, тело : материалы докладов и выступлений на научно-теоретической конференции, 13–14 ноября 1996 г. – К.-Сумы : Сумский государственный университет, 1996. – С. 57–58.

161. Ткаченко І. В. Науково-видавнича діяльність М. Грушевського під наглядом органів влади Російської імперії (1907–1914 рр.) / І. В. Ткаченко // Український історичний журнал. – 2011. – № 6. – С. 55–67.

49

162. Українська Центральна Рада (1917–1918 роки) // Україна: антологія пам'яток державотворення, Х–ХХ ст. : у 10 т. / упоряд. Д. Павличко. – К. : Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2008. – Т.7 : Відродження української державності. – С. 218–316.

163. Храмов В. Грушевський Михайло Сергійович (1866–1934) / В. Храмов // Видатні постаті України : біогр. довідник / редкол. : Г. В. Щокін, М. Ф. Головатий, В. А. Гайченко та ін. – К. : МАУП; Книжкова палата України, 2007. – С. 404–406.

164. Цибенко І. Бібліологічна культура в творчості Михайла Грушевського / І. Цибенко // Вісник книжкової палати. – 2011. – № 9. – С. 33–36.

165. Цибенко І. Науково-видавнича діяльність М. Грушевського в умовах розбудови національної культури України / І. Цибенко // Вісник книжкової палати. – 2015. – № 11. – С. 34–37.

166. Цибенко І. Територіально-історичні дослідження Михайла Грушевського: бібліографічний аспект / І. Цибенко // Вісник книжкової палати. – 2010. – № 12. – С. 21–24.

167. Шаповал Ю. І. Грушевський у дзеркалі справи-формуляра / Ю. І. Шаповал // Український історичний журнал. – 2001. – № 4. – С. 140–160.

168. Шелудякова H. A. М. Грушевський - колекціонер / H. A. Шелудя-кова // Український історичний журнал. – 2016. – № 2. – С. 69–86.

169. Шилюк Л. О. Постать М. Грушевського в історії України / Л. О. Шилюк // Вісник Національного університету "Львівська політехніка". Держава та армія. – 2011. – № 693. – С. 263–267.

170. Юркова О. В. З епістолярної спадщини Михайла, Марії та Катерини Грушевських : листи до Д. Петрушевського (1933–1941 рр.) / О. В. Юркова // Український історичний журнал. – 2016. – № 4. – С. 26–52.

50

171. Ясницька О. Писав історію "не таку": радянська влада намагалася стерти ім'я Михайла Грушевського – державотворця історика, особистості / О. Ясницька // Україна молода. – 2016. – № 122. – 29 вересня. – С. 12.

Зміст

Передмова………………………………………………………………….... 4

Сторінки біографії визначного українського історика М. Грушевського..5

Політична ідея М. Грушевського – першого президента України………13

Зображення М. Грушевського на грошах…………………………………25

Наукова спадщина М. Грушевського……………………………………...26

51

Твори М.С. Грушевського………………………………………………….31

Література про життя і творчість М.С.

Грушевського…………………....39

52