Дворак Ю.М. Географія материків і океанів.Короткий словник термінів і понять
Рецензенти : Пікнер Т.М – методист КУ Дубровицької районної ради «Дубровицький районний методичний кабінет»
Схвалено методичною радою Селецького навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад» (протокол № 4 від 02 вересня 2014 року)
Пропонований посібник містить визначення основних географічних понять з фізичної географії. Крім цього в навчальному посібнику міститься ілюстративний матеріал до кожного понятя. Усі матеріали дібрано відповідно до чинної програми МОН України та підручника Географія материків та океанів: підруч. для 7 кл.загальноосв. навч. закл. / С.Г.Кобернік, Р.Р.Коваленко. - К.: Навч.книга, 2007. - 272с.
Посібник призначено для учнів 7-х класів,учителів географії середньої школи.
Передмова
Словник є одним із засобів накопичення результатів
пізнавальної діяльності людства, показником культури
народу. Ще,М. Т. Рильський відзначав, що неможливо
уявити собі культурну людину, яка не мала б потреби у
словнику, ніколи б не заглядала до нього, ніколи ним не
користувалась.
Довідкове видання містить впорядкований перелік слів,
словосполучень з фізичної географії з короткими їх
характеристиками,перекладом на іншу мову та
ілюстраціями.В роботі використовуються скорочення,які
характерні для довідкової літератури з географії.
Даний словник стане в пригоді як молодим так і
досвідченим учителям географії,учням та всім хто
цікавиться фізичною географією материків і
океанів,зокрема, і географією взагалі.
Абсолютна висота – висота будь-якої точки над рівнем
моря, тобто над поверхнею геоїда; відраховується по
вертикальній лінії, що проходить через точку. Слід мати на
увазі, що положення рівня води в різних океанах і морях
різна, тому існують різні системи відліку (в Європі від
рівня Середземного моря, у Східній Азії від рівня Тихого
океану). Перевищення однієї точки відносно іншої
називається відносною висотою.
Абсолю́тна воло́гість повітря — густина водяної пари в
повітрі; практично — кількість водяної пари в грамах в 1
м³ повітря за даної температури. Абсолютна вологість
чисельно близька до пружності водяної пари, вираженої в
мм ртутного стовпа. Абсолютна вологість біля поверхні
землі коливається від десятих г/м³ (у приполярних та
холодних країнах) до 20 г/м³ і вище (у приекваторіальних
зонах).
Залежність абсолютної вологості повітря від температури:
Температура (°C) Вода (г/м³)- 20 1
- 10 2
- 5 3
0 5
+ 10 9
+ 20 17
+ 30 30
+ 40 51
Антицикло́н — замкнена область підвищеного
атмосферного тиску з максимальним тиском в центрі.
Вітри в антициклоні огинають центр за годинниковою
стрілкою в північній півкулі і проти годинникової стрілки
в південній. Низхідний рух повітря в антициклоні
обумовлює неутворення хмарності. Влітку переважає
жарка та суха погода, взимку — морозна та ясна.
Антициклонами називають області підвищеного тиску в
атмосфері, діаметром від кількох сотень до кількох тисяч
км, що характеризуються своєрідними умовами погоди і
системою течій повітря. Антициклони разом з якісно
протилежними їм циклонами (областями зниженого тиску)
є найважливішими вихровими формами загальної
циркуляції атмосфери.
Банка (нім. bank, голанд. bank) – мілина – частина
морського дна, над якою глибина значно менше
навколишніх глибин; в більш вузькому змісті слова –
припіднята частина морського дна, яке представляє
небезпеку для судноплавства.
Болото – надмірно зволожена ділянка суші, що має
шар торфу потужністю не менше 0,3 м в не осушеному
стані і 0,2 м в осушеному стані. При меншій потужності
торфу надмірно зволожені площі називаються
заболоченими землями. Болота виникають внаслідок
заболочування лісів, вирубок, місць лісових пожеж, луків,
а також шляхом заростання неглибоких водойм.
Найбільша кількість боліт знаходиться в Північній півкулі,
переважно в лісовій зоні, що зумовлено загальним
характером кліматичних умов.
Больсон – безстічні западини в сухих областях на
півдні Північної Америки, головним чином в гірських
пустелях. Більшу частину року вони безводні, після дощів
на їх дні утворюються тимчасові озера.
Бухта – частина океану, моря чи озера, що відносно
слабо вдається в сушу і захищена від хвиль і вітрів
виступаючими в море (озеро) мисами або островами.
Бухти можуть бути внутрішніми, якщо одна розташована в
межах другої. Якщо дозволяє глибина бухта може
слугувати стоянкою для кораблів.
Ваді (араб. وادي сухе русло) — це сухі долини з крутими
(іноді майже прямовисними) схилами в пустелях Північної
Африки та Аравії. Зароджуються внаслідок ерозійної
діяльності тимчасових, зазвичай зливових потоків, і
розвиваються в подальшому за рахунок вітрових (еолових)
процесів. Їх борти часто прорізані вузькими ущелинами,
долина поглиблена, розширена. На відміну від рік не
мають терас і загального ухилу дна.Ваді завершуються
безстічними западинами з дуже крутими схилами, які
виповнені інколи потужною товщею пролювію. На бортах
і дні ваді поширені засолонені останцеві озера. Довжина
ваді може сягати кількох сотень км.
Відносна вологість повітря – процентне відношення
кількості водяної пари, що міститься в повітрі, до
граничної кількості водяної пари, яка потрібна для
насичення даного об’єму повітряної маси при даній
температурі.
Височина – ділянка земної поверхні піднята відносно
прилягаючої рівнинної території, що її оточує. Височини,
як і низовини, належать до рівнин. Більшість височин
характеризуються значною розчленованістю річковою і
яружно-балковою мережею. Височинам властиві
інтенсивні денудаційні процеси. Матеріали денудації
виносяться на прилеглі низовини.
Висо́тна по́ясність або висотна зональність —
закономірна зміна природних комплексів у горах,
зумовлена насамперед зміною кліматичних умов з
висотою.Висотна поясність пояснюється зміною клімату з
висотою: на 1 км підйому температура повітря знижується
в середньому на 6 градусів Цельсія, зменшується тиск
повітря, його запиленість, зростає інтенсивність сонячної
радіації, до висоти 2—3 км збільшується хмарність і
кількість опадів.
Вододі́л — лінія, межа, що розділяє басейни суміжних
водойм (річок, озер та інше) або скупчень підземних вод.
Зазвичай вододіли проходять по гірських хребтах або через
найвищі точки певної місцевості.
Водозбірна площа (водозбірний басейн) – площа, з якої
поверхнева або підземна вода стікає в будь-який
водоприймач – море, річку, озеро і т д. Обмежена
вододілом.
Вулкани- геологічне утворення (геотектонічне явище), яке
виникає над каналами та тріщинами у земній корі, якими
на поверхню викидаються лава, попіл, гарячі гази, водяна
пара й уламки гірських порід.Галузь геології, яка вивчає
вулкани, називається вулканологією.
Гейзери (від ісландського geysir, geysa – хлинути) –
періодично фонтануючі гарячі джерела, розповсюджені в
областях сучасного, або такої, що недавно припинилася,
вулканічної діяльності. Гейзери представляють собою
систему повністю або частково заповнену водою
підземних резервуарів (пустот), тріщин і каналів, що
виходять на поверхню землі.
Географічна оболонка - комплексна оболонка Землі, що
утворилася внаслідок взаємопроникнення і взаємодії
речовин окремих геосфер - літосфери, гідросфери,
атмосфери і біосфери.
Географічне середовище - частина географічної
оболонки Землі, яка безпосередньо пов’язана з життям і
діяльністю людини є постійно діючою матеріальною
основою розвитку суспільства.
Гори – обширі ділянки земної поверхні дуже підняті
над прилеглими територіями, що характеризуються різким
коливанням відносних висот і контрастним рельєфом.
Гори утворюються в результаті складних деформацій
земної кори, зумовлених тектонічними рухами і наступним
розчленуванням екзогенними процесами.
Губа – назва заток і бухт, що глибоко вдаються в
сушу, в які впадають великі річки. В таких затоках чітко
виражений вплив рік: на дні розповсюджені річкові
наноси, вода сильно опріснена.
Дельта – область відкладення річкових наносів в гирлах
рік. Назва походить від букви грецького алфавіту “Δ”
(дельта), за подібністю якої воно було дано в давнині
трикутній дельті р. Ніл. Утворення дельти проходить в
результаті складної взаємодії річкового стоку, морських
хвиль, приливів, згінно-нагінних явищ.
Долини – понижені або негативні, лінійно витягнуті
форми рельєфу земної поверхні, створені ерозійною
(розвиваючої) діяльністю текучої води.
Дрейф (від голанд. Drijven – гнати, плавати) – знос на порі
судна, що рухається (або рух льодового покриву), а також
в повітрі літального апарату під дією вітру.
Друмліни (анг. drumlin) - горби витягнутої форми,
складені в ядрі корінними породами або
флювіогляціальними пісками, на поверхні – моренними
відкладами. Висота досягає 20 м, довжина кілька сом
метрів. Зустрічаються групами в областях розвитку
древніх льодовиків, переважно на рівнинах і в
передгірських районах
Западина – від’ємна форма структури і поверхні Землі. У
тектоніці під западиною розуміють різні за розміром,
прогнуті ділянки земної кори синклінальної будови, які
ускладнюють будову континентальної і океанічної земної
кори, виповнені осадовими і вулканогенними товщами.
Заплава – частина дна річкової долини, що лежить вище
меженного рівня води в річці і періодично затоплюється
під час повені.
Затока – частина океану, моря чи озера, що вдається в
сушу, але має вільний водообмін з основною частиною
водойми. В результаті вільного водообміну затоки за
гідрологічним режимом майже не відрізняються від
основної водойми.
Кора́лові спору́ди, кора́лові ри́фи, (рос. коралловые
сооружения, англ. coral structures; нім. Korallenbauten m
pl) — геологічні утворення, що формуються внаслідок
життєдіяльності колоніальних коралових поліпів
(головним чином мадрепорових коралів) і супутніх їм
організмів, здатних вилучати вапно з морської води.
Крік (англ. creek) — в Австралії та Північній Америці,
назва малого або середнього розміру струмка або річки.
Деякі кріки можуть бути навіть судноплавними, а деякі —
в певний період року частково або повністю пересихають.
На картах такі річки позначають синіми пунктирними
лініями
Льодовики – рухливі природні нагромадження льоду на
земній поверхні. Утворюються з твердих атмосферних
опадів.
Маари (іспанське maar) – лійкоподібні або
циліндричні поглиблення вулканічного походження, що
утворилися в результаті газових вибухів без появи лави.
Маари досягають 3200 м в поперечнику і 300-400 м
глибини. Часто заповнені водою і утворюють озера (маар в
Узоні і Ксудачі на Камчатці, Лахерське озеро в Ейфеле та
ін.). Маари називають також ембріональним вулканом.
Материки (від матерой, матьорий – великий, сильний,
основний)– величезні масиви суші, оточені з усіх сторін,
або майже з усіх сторін, морями і океанами. В сучасну
геологічну епоху існує 6 материків: Євразія, Африка,
Північна Америка, Південна Америка, Австралія і
Антарктида.
Материкова мілина, шельф (англ. Shelf) – прибережна
частина дна Світового океану в середньому до глибини 200
м, що знаходиться між берегом і материковим схилом.
Мис – ділянка побережжя, що вдається в море, озеро чи
ріку.
Море – частина океану, більш менш відособлена сушею
або підводними височинами підводного рельєфу і
відрізняється від відкритої частини багатьма
особливостями, в першу чергу гідрологічним режимом.
Морени (франц. moraines) – суміш уламків гірських порід,
як правило з піщаним, супіщаним, суглинистим і
глинистим заповнювачем, без сортування, яка
переноситься і відкладається льодовиками.
Мусони (від араб. маусім – сезон року) – досить стійкі
повітряні течії (вітри) в прибережних районах Землі, які
міняють свій переважаючий напрямок від зими до літа, від
літа до зими на протилежний або близький до
протилежного.
Нагір’я – обширна ділянка земної поверхні, що
характеризується співвідношенням гір і плоскогір’їв, які
лежать на високо піднятому і слабо розчленованому
спільному цоколі
Озера – западини суші, заповнені водою. Загальна
площа озер біля 27 млн. км2 (1,8 % всієї площі суші). Озера
зустрічаються у всіх географічних зонах. Особливо вони
численні в областях четвертинного зледеніння і в областях,
що не мають стоку в океан.
Ози – довгі (до 40-50 км) і вузькі (від кількох метрів до 2-3
км), висотою до десятків метрів вали, складені піском,
графієм, галькою, нерідко з домішкою валунів.
Океан (Світовий океан) – водна оболонка земної кулі, яка
покриває більшу частину його поверхні (70,8 %) і яка
розділяє сушу на материки і острови.
Пасати (з голландського passaat) –стійкі (постійно
існуючі) повітряні течії (вітри) в тропічних широтах,
направлені в обох півкулях від субтропічних областей
високого тиску (субтропічних антициклонів), від широт
25о – 30о, до екватору.
Па́мпа або пампаси (від кеч. pampa — «рівнина») —
родючі південноамериканські рівнини зі степовою
рослинністю, що вкривають аргентинські провінції
Буенос-Айрес, Ла-Пампа, Санта-Фе і Кордова, більшу
частину Уругваю і бразильський штат Ріу-Гранді-ду-Сул,
загальною площею більш ніж 750 тис. км².Ці рівнини
перериваються пагорбами Вентана і Танділ біля
аргентинських міст Баїя-Бланка і Танділь, висотою біля
1300 м і 500 м відповідно, на південному заході стають
більш посушливими і переходять у Гран-Чако.
Півострів – ділянка суші, оточена з трьох сторін водою і з
однієї сторони з’єднана з масивом суші (материка, острова,
півострова).
Плато – рівнина, піднята над рівнем моря і відділена від
нижче розташованих ділянок крутими схилами, деколи
уступами.
Плоскогір’я – більш-менш значні і високо підняті ділянки
суші з рівнинними або ступеневими вододільними
просторами. Нерідко плоскогір’я глибоко розчленовані
річковими долинами, у зв’язку з чим їм характерні різкі
коливання висот.
Передгір’я – понижені периферійні частини гірських
систем і хребтів, які мають горбистий або гірський
характер рельєфу.
Прерія (фр. Prairie) — північноамериканська форма степу,
вегетаційна зона на Середньому Заході США і Канади.
Складає східний край Великих рівнин. Обмежена
вегетація, що виражаються в рідкість дерев та кущів,
обумовлена внутрішньоконтинентальним розташуванням і
Скелястими горами, що захищають прерії із заходу від
опадів. З цією обставиною пов'язані посушливі кліматичні
умови.
Протоки – звужені частини Світового океану, що
розділяють будь-які дві ділянки суші (два материка, острів
і материк, два острови).
Пустелі – природні зони, що відрізняються крайньою
посушливістю. Характеризуються вкрай незначною
кількістю атмосферних опадів, жарким літом, великою
випаровуваністю і значними добовими і річними
амплітудами коливання температур повітря і поверхні
ґрунту, відсутністю постійних поверхневих вод (за
виключенням “транзитних рік”), нагромадженням у
верхніх шарах ґрунтів солей, розрідженим рослинним
покривом або його відсутністю.
Ріасовий тип берегів – береги з лійкоподібними
бухтами.
Рівнини – ділянки суші з незначними відносними
коливаннями висот на значних відстанях і переважно з
плавними переходами від підвищень до понижень.
Рельєф – сукупність нерівностей поверхні земної кори, що
утворилися в результаті взаємодії ендогенних (внутрішніх)
і екзогенних (зовнішніх) процесів.
Ріки (річки) – водні потоки, що течуть в розроблених
ними руслах (річищах) і живляться стоком атмосферних
опадів. Річка характеризується довжиною, шириною,
площею басейну, глибиною, падінням, похилом, рівнями
води, швидкостями, витратами води і наносів, хімічним
складом води.
Скреб — зарості низькорослих (1-2 м) вічнозелених
ксерофітних чагарників в субтропічній і частково
тропічній південно-західній і центральній частинах
Австралії. Скреби оздоблюють з півдня австралійську зону
саван і саванових рідколісь. У скребах переважають
чагарникові евкаліпти і акації. Скребами вкриті величезні
площі, що майже позбавлені річок і озер.
Сельва – це природна зона, що знаходиться в
екваторіальному кліматичному поясі Північної
Америки.Сельва вологіша від африканських лісів та
багатша на види рослин і тварин
Сублімація – перехід води х газоподібної фази
безпосередньо в тверду фазу (проминувши рідку фазу), з
утворенням кристалів снігу або льоду.
Смерч, торнадо — атмосферне явище, що є стрімким
воронкоподібним вихором заввишки до 1,5 км, який
витягується від купчасто-дощової хмари до поверхні води
або землі.
Тайга – тип рослинності, хвойний ліс, утворений одним
або нечисленними видами дерев з родини ялинових
(Abietaceae), деколи з невеликою домішкою листяних
порід.
Тераси (франц. terrasses, від лат. terra – земля) – природні
горизонтальні або трохи нахилені площини на схилах
річкових, балкових долин, узбережжі морів і озер.
Течії морські – поступальний рух водяних мас в океанах і
морях обумовлений нерівномірним розподілом тиску
Точка роси – температура, при якій повітря досягає
стану повного насичення парами води при даному
атмосферному тиску, що призводить до її конденсації.
Шхери (від шведського skär) – невеликі переважно
скелясті острови в прибережні частині моря або в озерах,
розташованих в областях минулих зледенінь. Складені
переважно кристалічними породами, мають сліди
льодовикової шліфовки. Як правило, знаходяться біля
скелястих, складно розчленованих (шхерних) берегів.
Ше́льф — материкова мілина, вирівняна частина
підводної околиці материка, що примикає до суходолу та
характеризується спільною з ним геологічною будовою.
Межі шельфу — берег моря або океану і т.з. "бровка"
(різкий перегиб поверхні морського дна — перехід до
материкового схилу). Глибина над бровкою звичайно 100-
200 метрів (в деяких випадках більше: 500—1500 метрів в
південній частині Охотського моря та навколо Нової
Зеландії).
Фіорди (від норвезького fjоrd) – вузькі, глибокі морські
затоки, переважно з крутими високими скелястими
берегами. Виникли в результаті обробки четвертинним
материковим льодом з наступним затопленням морем
річкових долин і тектонічних западин.
Циклон - область пониженого тиску в атмосфері з
мінімумом в центрі. Поперечник Ц. – кілька тис. км.
Характеризується системою вітрів, які дують в середину
області проти годинникової стрілки в Північній півкулі і за
годинниковою стрілкою – в Південній. Погода при Ц.
Переважає хмарна з сильними вітрами і опадами.
Цунамі – морські гравітаційні хвилі, які виникають
головним чином в результаті зрушень уверх або вниз
протяжних ділянок морського дна при підводних і
прибережних землетрусів.