Transcript

НОВАГа зе т а Ва си л ів ськ о ї р айо нн о ї р а ди

За по р і зь к о ї об ла ст і т а р ед ак ц і ї “НТ”

Газета виходить з 12 лютого 1932 року

ТаврiяСЕРЕДА, 23 листопада 2016 року

№ 89 (11092)

АНОНС! Піснями, танцями та щирими вітаннями віта-ли хліборобів своєї сільської ради жителі Степногірської гро-мади — тут колективно відзначили професійне свято земле-робів, вшанувавши, за доброю традицією, кращих. У актовійзалі місцевої школи панувала дійсно атмосфера взаємопо-ваги і шани до тих, хто трудиться на землі...

І все це після того, як пережи-ли війну. Мій батько Федір Андр-ійович — учасник бойових дій і з1943 року і до кінця війни прой-шов фронтовими дорогами з ку-леметом у руках.

Щоб розповісти про рокиспільного життя моїх батьків, спо-чатку згадаю військове життя тата.Адже після Перемоги 1945 року,яку, до речі, він зустрів у Празі,його разом з військовою частиноюперевели на службу у Західну Ук-раїну, у м. Стрий. Тоді там булоособливо неспокійно. Перші роківшість військовослужбовців навітьне відпускали у звільнення, на-стільки суворою була дисципліна.А згодом, коли ситуація дещо на-лагодилась, як розповідав батько,вони разом із друзями-однопол-чанами стали виходити у місто. УБудинку офіцерів часто влашто-вували танці, вечори відпочинку.Саме під час одного з таких ви-ходів у місто він і познайомивсяіз чарівною медсестричкою ізмісцевої поліклініки Олександрою— моєю мамою.

Свої почуття молодята перевіря-ли два роки і, зрештою, виріши-ли побратися. Весілля булоскромним — всього три подружніхпари разом з молодими. Затеодне і на все життя!

Після 16 років служби в арміїбатько демобілізувався, а матусяпродовжувала працювати вармійській медсанчастині. На тойчас у них вже народилася я — донь-ка Валентина. Главі родини по-трібно було знайти себе у цивіль-ному житті. Тож тато вирішив спро-бувати свої сили на шахтарськійниві у копальнях Луганщини.

Вісім років тяжкої праці на гли-бині 1800 м не минули марно.Важкі умови праці, нестерпна спе-ка під землею, постійний пил ка-м'яного вугілля дали свої на-слідки. Окрім того, що вдалосязаробити якусь копійку, придбавще й супутні хвороби. Лікарі ре-комендували терміново змінитипідземну роботу на наземну. Дотого ж, всі ці роки ми з мамою

Залізна річниця подружнього життя… 65 років! Така дата зас-луговує на особливу повагу. Адже це означає, що позаду нетільки різні життєві ювілеї, а ще й випробування долею, злетиі падіння, все, що за життя доводиться пройти кожній сімейнійпарі. Саме залізну річницю свого спільного життя у цю осіннюднину відзначають наші дорогі батьки, люблячі дідусь і бабу-ся Федір Андрійович та Олександра Іванівна Стадніки з Васи-лівки. І ми говоримо: їхні почуття міцні, мов залізо, адже загар-товані війною, післявоєнними труднощами, коли багато працю-вали, щоб відбудувати країну, поставити на ноги свою моло-ду родину і дати путівку у життя власній дитині.

жили на Західній Україні, а батькочас від часу нас відвідував. Отожневдовзі вся наша сім'я об'єдна-лася і на початку 60-х ми переїха-ли на Василівщину до родичів.

Батьки разом будували дім, рос-тили мене... Тато влаштувався навапняковий завод, де проробивмайже 10 років, а потім, до виходуна пенсію, працював у "Міжколгос-пбуді". Це за його участі розбудо-вувалася Василівка і виростали ба-гатоповерхівки, заводи, інші будівлі,які і сьогодні служать василівчанам.

Мама відразу влаштувалася урайлікарню медсестрою. Її бага-торічний досв ід роботи увійськовій медсанчастині став упригоді і тут, у якому б відділеннівона не працювала. Адже про-фесійні руки медсестри з легкістюставили уколи та крапельниці якнемовлятам у пологовомувідділенні, так і дорослим пацієн-там у хірургії. Загалом матуся відда-ла медицині 46 років життя!

Вже 65 років мама і тато разом.І всі ці літа вони не просто чо-ловік та дружина. Вони — друзі

один для одного, люблячі батькидля мене, турботливі дідусь і ба-буся. І дуже дбайливі господарі,які люблять свій дім і куди завж-ди хочеться повернутися.

Протягом цих 65 років різне трап-лялось. Та батьки завжди поважалиодин одного і любили, а міцні по-чуття не зруйнувати нічим, коли єдовіра і повага. У цьому і полягаєсекрет їхнього сімейного щастя. Мищиро пишаємося батьками, дідусем,бабусею, які є яскравим прикладомпрацелюбства, любові, турботи івідданості. Прикладом для усієїнашої родини — доньки, двох ону-чок та двох правнуків.

Дорогі наші "молодята"! Мищиро вітаємо вас і сердечно зи-чимо залишатися якнайдовше по-ряд з нами, поряд один з одним.Здоров'я вам такого ж міцного, які ваші почуття! Добробуту і мируна довгі роки!

З любов’ю — донька Валенти-на, а також онучки Юля і Тетя-на, сім'я Мельнікових.

"ЗАЛІЗНІ" ПОЧУТТЯ — НА ВСЕ ЖИТТЯ!

ЖИТТЯ ПРОЖИТИ — НЕ ПОЛЕ ПЕРЕЙТИ

Вона ніжно пригортається дотакого рідного плеча. Він тут, по-ряд, і вже немає безсонних но-чей, немає того байдужого з те-лефону «абонент поза зоною...»,що викликає різні думки, найчас-тіше — тривожні, і не треба гово-рити маленькому синочку, що тат-ко зовсім скоро повернеться...

Маша Строміна старається по-сміхатися. Та відразу ж, як роз-повідає про той рік, коли її Во-лодя проходив службу в зоні ан-титерористичної операці ї, очіхмурніють. Здається всього рік.З іншого боку — аж цілий, такийдовгий той рік, коли кожну митьна серці була тривога, коли мо-лилася: аби повернувся живим.

Володимир Стромін трудився

токарем за Запорізькому залізо-рудному комбінаті. Коли оголоси-ли першу хвилю мобілізації, от-римав повістку. Було це 1 квітня2014 року. І вже за кілька днів вінбоєць 93 окремої механізованоїбригади. Разом з бойовими по-братимами виконував завдання унайгарячіших точках: Донецькийаеропорт, Авдіївка, Піски...

Як зізнається нині, певно, ян-гел-охоронець завжди був з ним,бо з найжорстокіших боїв вихо-див неушкодженим. Хоча на очахвтрачав однополчан, друзів. Алетам, у самому пеклі цієї незрозу-мілої війни, по-іншому сприй-мається оте почуття особистоївідповідальності — за свою сім’ю,друзів-побратимів, за свою краї-ну. І навіть не думав тоді, що кож-ної хвилини здійснює подвиг, муж-ньо захищаючи кордони України.

...Повернувся додому, до мирно-го життя, до роботи на комбінаті.

Сьогодні її Володя поряд — та-кий мужній, сильний, надійний.

Поряд з нею і з п’ятиріч-ним Сергійком. Ось так бизавжди. Сім’я чекає ще напоповнення — за виснов-ками л ікар ів у березніМаша Строміна народитьще одного хлопчика. ДайБоже, аби діти Героя і всіми жили під мирним небомрідної країни. То найбіль-ше щастя для кожного!

Про мир і тих, хто захи-щає кордони своєї країнина Сході, про події триріч-ної давнини та столичномуМайдані говорили учасни-ки зібрання на рай-центрівській площі у поне-ділок, відзначаючи Деньгідності і свободи.

Народе мій, пишаюся тобою:Моя душа — частинка твого "Я".Красою правдиУ святім двобоюПонад МайданомСонця лик сія...І над площею лунало: ми — ук-

раїнці — свідомий і відповідаль-ний народ, здатний відстоюватисвій вибір. Ми подали прикладтого, як солідарність, братерствоі взаємоповага між сотнями ти-сяч людей згуртовує їх довколаспільної мети. Український народповірив у своє майбутнє і довів,що у нації, яка вийшла на Май-дан і заявила, що спроможна назахист своєї свободи, є великесерце і високий дух.

Щирі слова привітань з вуст го-лови райдержадміністрації Вале-рія Кошеленка і Василівськогоміського голови Людмили Цибуль-няк, які наголосили: революціяГідності кардинально змінила на-прямок розвитку держави та сус-пільства, визначивши чіткий курс

С днем рождения (24 ноября)дорогую мамочку, незаменимую бабушку

ТИХУЮ Евгению Андреевну!Седеют волосы упрямо, стареют милые черты,Но ты не огорчайся, мама, своих детей взрастила ты.Сказать «спасибо» — это мало,Мы все в долгу перед тобой.Дай Бог тебе здоровья, мама-бабушка, —Желанье всей родни большой!Живи подольше, старости не зная,Пусть будут сны спокойны и легки,Тебя мы очень любим, дорогая,Желаем крепкого здоровья, мира доброты!

С любовью — дети, внуки, правнуки.

21 листопада в ідзначила день народженнядоброзичлива сусідка, розумна жінка

із доброю, щирою, завзятою душею жінка —САЛЬНИК Зінаїда Силівна!

Дорога наша Зінаїдо Силівно! Ми дуже пишаємося Вами!Нехай не тільки в день Вашого народження, але й завждизвучать найприємніші та найщиріші слова на вашу адресу,щоб Ви знали, як Вас шанують і люблять люди, адже Вашізолоті руки допомогли повернути здоров’я багатьом, хтозвертався за допомогою. Нехай доля дарує тільки щасливімит і життя та вт ілює все задумане Вами. Доброго Вамздоров'я і довгого щасливого в іку під Божим і людськимблагословенням!

З повагою — сусіди Віра Шевченко, Зінаїда Галушка,Лідія Поваляєва, Марина Цинкаленко.

МИ — НАЦІЯ З ВИСОКИМ ДУХОМ!.

європейського вибору. Але рево-люція Гідності не завершилася,вона продовжується на сході нашоїкраїни. Саме завдяки мужності ук-раїнських військових там, ми мо-жемо спокійно жити тут.

З особливою гордістю головаРДА вручив Володимиру Миколай-овичу Строміну орден «Замужність" ІІІ ступеня, яким йогонагороджено згідно з Указом Пре-зидента України за мужність, про-явлену в ході проведення АТО натериторії Донецької та Луганськоїобластей.

Військовий комісар райвійсь-ккомату підполковник Ігор Они-щук висловив гордість чолові-чою гвардією Василівщини, якагідно несе службу на східних ру-бежах кра їни , захищаючи ї їцілісність і незалежність.

— Ще 3 роки тому ми не особ-ливо звертали увагу на слова "Сла-ва Україні — Героям слава!", а те-пер вони набули нового змісту. Іні в кого немає сумніву, що ціхлопці, які зі зброєю в руках за-хищають крихкий східний кордонУкраїни, лікарі, які в мирний часповертають поранених в АТО дожитття, волонтери, на плечах якихтримається наша армія — герої! Іпоруч з нами мужні чоловіки, якіпобували в пеклі війни. Сьогоднівони отримують заслужене виз-нання свого народу.

Відзнаку начальника Генераль-ного штабу-ГоловнокомандувачаЗбройних Сил України нагруднийзнак "Учасник АТО" врученовійськовослужбовцям. Всі присутнізустрічають оплесками рядовихАндрія Лебідя, Сергія Петержака,Валерія Плюйка, Сергія Ломейка,солдатів Руслана Шведа, СергіяЛобаса, старших солдатів ЮріяГриня, Сергія Маляренка, старшо-го матроса Сергія Бєлоконя, мо-лодшого сержанта ОлександраКолесника.

Нехай же вам, герої, віддаєСвятий Петро ключі від того раю,Де убієнний ангелом стає,Бо він герой.Герої не вмирають!Від волонтерів щире слово го-

ворила учениця гімназії "Сузір'я"Владислава Залата. А студенти Ва-силівського коледжу Аліна Васю-кова і Давид Табакін попросили:

Просимо, Боже, не тільки за себе ми —Просим ще більше за всіх:Вільного світу і цвіту яскравогоДля молодих поколінь!З Божим словом до присутніх

звернувся настоятель храму По-крови святої Богородиці РоманСадовий.

Вшанували пам'ять загиблих ге-роїв Небесної сотні, загиблих узоні АТО покладанням квітів до Па-м'ятного знаку.

ВЛ. ІНФОРМ.

Recommended