ДОЛЯ УЧАСНИКА ДОМБРОВИЦЬКОГО

ПОВСТАННЯ 1918-1919 рр.

ЗА РОДИННИМ АРХІВОМ Виконав:Афанасьєв Євгеній Михайлович

учень 10-АкласуЗОШ І-ІІІ ст. №2 м. Дубровиця

Науковий керівник:Доброчинська В. А.

керівник гуртка РМАНУМ

Актуальність даної теми• Історія періоду громадянської війни на території нашої

держави ще має багато білих плям та не до кінця досліджених фактів. На нашу думку, необхідно збирати та впорядковувати доступну та маловідому інформацію тих далеких часів для встановлення істинної картини подій, адже з плином часу документів тієї пори стає дедалі менше. Ми повинні зберегти для своїх нащадків знання історії свого краю та держави в цілому.

• Тема Домбровицького збройного повстання викликала дослідницький інтерес невипадково, адже активну участь у ньому брали мої двоюрідні прадіди (сім'я Лясковців), а також події відбувалися в місті, в якому я живу. На разі ці події не є предметом наукових студій вчених, дослідників, краєзнавців, тому що їх увага прикута до інших періодів, а встановлення радянської влади (яке «оспівувалося» 70 років ) не цікавить істориків. Однак, потрібно з точки зору об’єктивного аналізу підійти до висвітлення подій і дати їм наукову оцінку на основі документальних джерел

• Мета дослідження полягає у встановленні фактів біографії учасника Домбровицького збройного повстання.

• Об’єктом дослідження є доля учасника Домбровицького збройного повстання Степана Йосиповича Лясковця, а предметом його життя і діяльність у період 1918 – 1937рр.

• Завдання дослідження:• 1)визначити місце С.Й.Лясковця у подіях

Домбровицького збройного повстання; 2)дослідити його життєвий шлях, як одного з керівників Домбровицького збройного повстання; 3)проаналізувати його діяльність як члена організації «Закордот» на території Західної України, окупованої Польщею у 1920 – 1925 рр.; 4)з’ясувати причини арешту НКВС С.Й. Лясковця та його трагічної загибелі; 5)обґрунтувати необхідність подальшого дослідження подій громадянської та передвоєнного періоду Другої світової воєн для встановлення історичної істинності.

Степан Йосипович Лясковець, уродженець м. Домбровиця Рівненського повіту Волинської губернії, народився 22 березня 1899р. Батьки Степана - Ольга і Йосип(1868-1931) (один з кращих ковалів містечка), були людьми простими і підтримували ідеї більшовизму, хоч і не були членами більшовицької партії. У родині було четверо дітей - сини Григорій (1895-1966) Степан (1898-1937), Сергій (1899-1937) та донька Віра. Батько Степана – Йосип кілька разів потрапляв до в'язниці за свої переконання і вислови. Сім'я була дуже дружна з Петром Кіндратовичем Шпаковським, в будинку якого збирався більшовицький нелегальний гурток, в зборах якого брали участь і Йосип із синами. У 1915 році Степан закінчив Домбровицьку сільську школу і влаштовується на роботу в Сарнах каменярем на залізниці.

Степан Йосипович Лясковець

(22.03.1899 - 1937)(фото з родинного

архіву)

Йосип Григорович Лясковець

( 1868 - 1931)(фото з

родинного архіву)

Григорій Йосипович Лясковець

(1895 - 1966)(фото з

родинного архіву)

Сергій Йосипович Лясковець

(1899 - 1937)(фото з

родинного архіву)

3 грудня 1918 в будинку Домбровицького коваля Йосипа Лясковца зібралася 2-а підпільна конференція більшовиків. Були присутні Лясковець Степан, Лясковець В'ячеслав, Лясковець Микола, Олександр Конончук, Дмитро Буткевич, Олександр Модек, Степан Воротнюк, Микола Грицюк, Григорій Бовгиря, Федір Рабешко, Григорій Нашора, Трохим Камінський, Пилип Борко-Бруяка, Антон Садовський. Було вирішено 4 грудня почати повстання з метою встановлення радянської влади та були обрані командири повстання: Степан Лясковець - голова Ревкому, Микола Лясковець - військовий комісар, Семен Майсурадзе - голова революційного трибуналу. Всього підпільний комітет мав у своєму розпорядженні близько 1600 повстанців, які були об'єднані у 9 загонів: Домбровицький - біля 350 чол., Колківський - біля 300 чол., Берестівський - біля 200 чол., Орв’яницький - біля 200 чол., Бережківський - біля 150 чол., Висоцький - біля 100 чол., Кривицький - біля 100 чол., Круповский - біля 100 чол., Селецький - біля 100 чол.

Лясковець С.Й.

Лясковець В.Я.

Лясковець М.Я.

Модек О.М. Грицюк-Антонов М.Й.

Бовгиря Г. Рабешко Ф.П.

Борко-Бруяка П.Є.

Садовський О.Й.

«Волинь. Вбивство графів Плятер. За повідомленням з Рівного, на третій день після петлюрівського повстання селяни навколишніх сіл в числі до двох тисяч з'явилися в садибу графів Плятер, розташовану поблизу містечка Домбровиця, і почали обстріл замку. Стража графів Плятер і службовці відповідали. Селяни підпалили замок. Графи Плятер, рятуючись від вогню, вискочили з приміщення і були вбиті натовпом. Убито так само 8 чоловік варти. » (Київська Думка, 27 листопада 1918 року, № 225)

4 грудня Домбровицький загін при підході повстанських сил обеззброїв гетьманську варту, заарештував гайдамаків і звільнив ув'язнених. Одночасно були захоплені пошта, телеграф, банк та інші установи. Близько 6 години вечора все містечко було в руках повстанців.Повстання закінчилося успіхом та утворенням так званої «Домбровицької республіки».

Бронепоїзд №96 «Червоний Ураган», на якому служив Степан Лясковець на посаді військового комісара

 На допиті в НКВД в 1937 році Степан

Лясковець на питання «Яким чином потрапив в РСЧА?», відповів:

«У 1919 році навесні наш повстанський полк, в якому я перебував у районі Домбровиці і воював проти Петлюри і німців, приєднався до однієї з частин Червоної Армії. Після відступу РСЧА в район ст. Лунінець, я був направлений в загін Особливого призначення при Військовій Раді повстанських комуністичних частин Західної України та Білорусії, а з літа 1919р. переведений в Таращанську бригаду Боженка відповідальним політпрацівником при політвідділі бригади.

Пізніше служив воєнкомом бронепоїзда 96, а потім на бронепоїзді № 104 на тій же посаді, де прослужив до закінчення війни з Польщею. »

Боженко В.Н.командир

Таращанської бригади

В кінці 1920 року Степан Лясковець отримує відпустку з діючої армії. У зв'язку з тим, що Домбровиця, як і вся Західна Україна перебувала під польською окупацією, він вирішує відправиться до Києва. Там він зустрічає свого двоюрідного брата - Миколу Лясковца, від якого дізнається, що в Києві готуються люди для відправки з метою ведення нелегальної роботи на польській території. Так він стає членом організації «Закордот».

Організація «Закордот» вперше згадується в протоколі № 4 засідання ЦК ВКП (б) від 21 травня 1921 року під назвою «закордоння відділ ЦК ВК (б) У. Згідно розробленим документам відділ повинен був займатися «веденням агентурно-розвідувальної роботи за кордоном у суміжних з Україною державах ... і за фронтом в зайнятій ворогом частині Росії з питань політичного, економічного та військового характеру»

Після короткого курсу підготовки він на чолі групи з 20 осіб був переправлений за кордон, тобто на територію, окуповану Польщею. Завданням групи Лясковця була підготовка селян для збройного повстання проти польського уряду.

За причини провалу організації (викриття кількох її членів, активізації польської жандармерії та дефензиви й в результаті роботи провокаторів) був заарештований.

Виписка з обвинувального акта Луцького суду: «... Начальник 5-й агентури таємної поліції в Сарнах Роман Ленковський в ніч на 24-е серпня 1921року влаштував на «Козаках» облаву, під час якої були заарештовані: Степан Лясковець, його батько Йосип Лясковець, Кузьма Подолянко.

При спробі втечі був убитий Петро Годунько (ймовірно Годунко), при якому знайдений револьвер і обріз з російської гвинтівки, а також 26 набоїв. Під час обшуку у заарештованих вилучено: у Степана Лясковца револьвер системи «Стеер» (ймовірно револьвер «Steyr» австро-угорського виробництва) з чотирма патронами, кулеметна стрічка і карта Сарненського району. У Йосипа Лясковца - 1000 руб. радянських грошей і 500 руб. царських грошей; У Кузьми Подолянко - легетьмація на ім'я Трохима Гоменьца, видана нач. 2-го району Сарненського старости в квітні 1921р. »

Майже два роки перебував під слідством по двох справах – як активний член нелегальної радянської розвідувально-диверсійної організації «Закордот» та по підозрі в участі у вбивстві графів Плятер. За першим звинуваченням отримав

10 років суворого тюремного ув'язнення, за другим був виправданий за недостатністю доказів. 2 роки перебував у Білостоцькій тюрмі, доки не був обмінений як політв’язень із СРСР. Це сталося на початку 1925 року.

Рід занять Степана Лясковца з 1925 по 1928 роки невідомий - в автобіографії він писав «службовець». З 1928 року він навчався в Харківському комуністичному університеті ім. Артема на факультеті журналістики, який і закінчив у 1931 році. У 1932 році він як політсклад запасу призивається в командний (офіцерський) склад РСЧА. У лютому 1931року помирає батько Степана – Лясковець Йосип Григорович, який після повернення у СРСР вступив у ВКП(б) (партійний квиток № 1176031 від 24.01.1929р.) та працював на

Харківському електромеханічному заводі. Газети Харкова опублікували некролог : «ЦК МОДРу із скорботою сповіщає про трагічну смерть активного модровця, більшовика Лясковця Й.Г., бувшого політкаторжанина та політв’язня (МОДР - Міжнародна організація допомоги борцям революції)

У 1934 році Степан Лясковець в місті Харкові залучається в якості свідка і учасника подій у розгляді, проведеному органами НКВС за дорученням партійної комісії Політичного Управління РСЧА по відновленню подій у Домбровиці 1918-19гг. Відбувся конфлікт у трактуванні подій, що відбувалися під час Домбровицького збройного повстання. Два його учасника - Лясковець В'ячеслав і Конончук Олександр стверджували, що саме вони здійснювали загальне керівництво силами повстанців. Чим закінчився розгляд - достеменно невідомо, з причини недоступності відповідних архівів.

Відомо, що на момент арешту в 1937 році Степан Лясковець обіймав посаду начальника партвітділу окружної газети «Червоний воїн» Зак. ВО.

Можна лише припустити, що «полювання на відьом» і зайва підозрілість, що процвітали в 1937-38гг. призвели до появи інтересу до персони Степана Лясковца. З виходом у світ наказу НКВС СРСР № 00485 ситуація змінилася докорінно. Наказ № 00485 було затверджено Політбюро ЦК ВКП (б) 9 серпня 1937 р., 11 серпня підписано Єжовим і після цього разом з закритим листом «Про фашистсько-повстанську, шпигунську, диверсійну, поразницьку і терористичну діяльність польської розвідки в СРСР », також попередньо схваленим Сталіним і підписаним Єжовим, було розіслано в усі місцеві органи НКВС. Згідно з цим наказом намічалися 6 категорій осіб для подальших арештів і розглядів:

• «Виявлені в процесі слідства й до цього часу не розшукані найактивніші члени ПОВ по доданому списку».• «Всі військовополонені польської армії,

що залишилися в СРСР».• «Перебіжчики з Польщі, незалежно від

часу переходу їх в СРСР». • «Політемігранти і політобмінені з

Польщі».• «Колишні члени ППС та інших польських

політичних партій».• «Найбільш активна частина місцевих

антирадянських і націоналістичних елементів польських районів».

Під четвертий пункт цього списку підходив і Степан Лясковець. Він був арештований і розстріляний. В цілому по «польській операції», було засуджено майже 140 тисяч чоловік. Багато хто з учасників Домбровицького збройного повстання були знищені органами НКВС під час репресій (Лясковець Степан Йосипович, Лясковець Сергій Йосипович, Лясковець В’ячеслав Якович, Грицюк-Антонов Микола Йосипович, Розин Захар Тихонович, Розин Тихін Михайлович, Шевчук Омелян Терентійович, Шеремета Єремій Ісидорович, Козубовський Федір). Багатьох учасників подій 1918-1923 рр. органи НКВС розшукували по вилученій в Шеремети Є.І. фотографії 1925 р., що на ній були зображені політемігранти обмінені з Польщі.

Заява С.Й. Лясковця на ім’я завідуючого ОРПО ЦК ВКП(б) Маленкова, написаний

незадовго до арешту (з родинного архіву)

ВИСНОВКИСитуація, що склалася у 1917 – 1918 рр. на Дубровиччині, як і в цілому по

Західні Україні , не могла не призвести до збройного конфлікту між владою крупних землевласників та бідними верствами населення. Народне невдоволення своїм становищем стало міцним підґрунтям для прийняття ідей більшовизму та більшовизації широких верств населення.

Протистояння вилилося у озброєний виступ народних мас 4 грудня 1918 р. під проводом керівництва, що підтримувало більшовицькі ідеї. Одним з керівників повстання, а саме головою Революційного комітету став Степан Йосипович Лясковець. Повстання закінчилося успіхом та утворенням так званої «Домбровицької республіки».

Однак, мало було взяти владу у свої руки - потрібно було захищати її із зброєю в руках. Очевидно, що центральний комітет ВКП(б) вчасно оказав допомогу повстанцям командирськими кадрами, зброєю та грошима. Цим самим «Домбровицька республіка» була врятована від знищення військами петлюрівців та білополяків. Водночас, більшовицьке керівництво переслідувало кілька цілей: • Контроль над повстанськими силами, адже нерідкими були випадки,

коли повстання, що починалися під червоними прапорами, закінчувалися під чорними анархічними знаменами та з ідеями самостійності.

• Встановлення на контрольованій території радянської влади.• Влиття свіжих людських ресурсів до виснажених частин робітничо-

селянської червоної армії та формування нових для зміцнення фронту та розвивання наступів проти петлюрівців та білополяків.

У кінці 1920 р. Степан Йосипович Лясковець перейшов з Червоної армії до організації «Закордот», що підпорядковувалась ЦК ВКП(б)У та стала попередником одного з підрозділів Головного Розвідувального Управління СРСР. Як член цієї організації та командир невеликого загону не однократно переходив радянсько-польський кордон із завданням підготовки збройного повстання селян проти польської влади. За причини провалу організації (викриття кількох її членів, активізації польської жандармерії та дефензиви й в результаті роботи провокаторів) був заарештований. Майже два роки перебував під слідством по двох справах – як активний член нелегальної радянської розвідувально-диверсійної організації «Закордот» та по підозрі в участі у вбивстві графів Плятер. За першим звинуваченням отримав 10 років суворого тюремного ув'язнення, за другим був виправданий за недостатністю доказів. 2 роки перебував у Білостоцькій тюрмі, доки не був обмінений як політв’язень із СРСР.

Відносно спокійним було життя С.Й.Лясковця в період з 1925 по 1934 р. Він із родиною проживав у Харкові у гуртожитку для політемігрантів (вул. К.Лібкнехта, 6, кв.15). У 1925 році по ініціативі Інституту історії партії при ЦК ВКП(б)У був проведений зліт учасників Домбровицького збройного повстання.

Степан вступив на навчання на факультет журналістики Харківського комуністичного університету ім. Артема, який і закінчує 1931 р. У 1932 році він як політсклад запасу призивається в командний (офіцерський) склад РСЧА. З 1934 року попадає в поле зору органів НКВС як свідок та учасник подій Домбровицького збройного повстання 1918 – 1919 рр. у ході розгляду конфлікту між Лясковцем В'ячеславом і Конончуком Олександром. У січні – лютому 1937 року за наклепом на нього відкривається справа, слідство по якій тягнеться 7 місяців. С.Й. Лясковець неодноразово звертався у інстанції, від місцевих до найвищих, із вимогами захистити його від наклепів та якнайшвидше розібратися у «його справі» та зняти з нього усі звинувачення. Однак не дивлячись на його впевненість у своїй правоті та відданість комуністичним ідеям та партії, він був заарештований, засуджений по так званій «польській» справі та розстріляний.

Степан Йосипович Лясковець був людиною своєї епохи - він щиро вірив в ідеї більшовизму, встановлював Радянську владу в нашій місцевості, воював за неї зі зброєю в руках і був знищений нею. Чи міг він по-іншому прожити своє життя? Напевно, міг ...

Я не поділяю його поглядів, але я впевнений, що його життя було типовим для того часу: син бідного коваля з провінційного містечка, фанатичний більшовик, боєць Червоної армії, розвідник-нелегал, офіцер політскладу РСЧА, полковник, військовий журналіст.

В 1958 році Степан Йосипович Лясковець був посмертно реабілітований.

На мою думку ми повинні вивчати історію нашого народу, якою б вона не була – незалежно від політичних вподобань сьогодення та поважати своїх предків, адже їх життя було складним, а подекуди й жахливим. Той, хто не пам’ятає своєї історії – не матиме майбутнього.

Вважаю за доцільне і далі працювати над пошуком матеріалів з даної теми та їх вивченням.

Дякую за увагу!