Герої Крут

“Хто не знає свого минулого, не вартий майбутнього”.

Минуле повторюється

Одне коротке, але яке велике слово! Те одне слово вибивається натих сторінках понад усі інші. Воно відкриває новий розділ, записанийкривавими буквами найбільших героїчних подвигів! Це одне слововисказує сьогодні цілу скалу думок і глибоких почуттів. Бо Крути –це один з тих найбільших безсмертних героїчних чинів, які знаєлюдська історія.

Гляньмо ближче у ті події, загляньмо у ті великі криваві карти історії, перенесімось думкою і духом в той час, у ті святі для нас місця. Попробуймо порівняти їх з сьогоденням.

29 січня 1918 року поблизу залізничної станції

Крути відбулось одне з визначальних подій новітньої української історії. В нерівному бою з більшовицькими військовими частинами під командуванням Михайла Муравйова зійшлись близько 600 студентів та школярів навчальних закладів м. Києва, які відгукнулись на заклик уряду УНР від 11 січня 1918 року. 

В зверненні до українського студенства говорилось:«Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-большевицька грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати,і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись в дуже скрутному стані. В цей час Українська фракція центру Університету св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України проти напасників, які хочуть придушити все, що здобуто нами довгою, тяжкою героїчною працею. Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам`ятає, що в цей час злочинно бути байдужим… Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, може, останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували — Українській державі! Записуйтесь до «Куреня Січових Стрільців», який формується з студентів Університету св. Володимира та Українського Народного Університету, звідки, мабуть, ми будемо розподілені серед декотрих українських військових частин, для піднесення культурно-національної свідомості та відваги…" 

29 січня 1918 року кілька сотень студентів

прийняли нерівний бій на смерть проти

кількатисячної більшовицької армії. 

Втрати з боку червоних теж були значними, що вплинуло на невиправдану жорстокість над окремою чотою студентів, яка випадково потрапила в полон до червоноармійців на станції Крути. Більша частина з них була розстріляна і лише кільком вдалося залишитися серед живих. Мужність захистників була вшанована 19 березня того ж року. Тіла загиблих було перепоховано на Аскольдовій могилі у Києві, а в памяті народу залишився слід у вигляді пісень та сказань про їх подвиг. 

Виряжала мати сина  Під Крути до бою  Розчесала кучерики  Понад головою.   Іди, іди, мій синочку, —  В бою не здавайся, Як побореш вороженьків,  Додому вертайся.   Іду, іду, моя мати, — Вчиню твою волю, А ти ходи й проси Бога,  Щоб вернувся з бою.   Ждала, ждала мати сина,  Під Крути ходила  Та й шукала між трупами  Найменшого сина.   Ой пізнала Стара мати  Головоньку сина,  Проклинаючи, колише,  Тай заголосила.   Люляй, люляй мій синочку, Тож я твоя мати - Сину Рідний... Боже милий... Вороже проклятий! 

Драма, яка розгорілася під Крутами, не була марною. Адже перша кров, пролита на захист незалежної Української Держави, дозволила виграти час, укласти Брестський мир і, врешті-решт,забезпечити існування УНР, яка отримала визнання міжнародної спільноти

В Крутах загинув цвіт української шкільної молоді. Загинуло кілька сот найкращої інтелігенції — юнаків — ентузіастів української національної ідеї. Така втрата для культурної нації була б важкою; для нашого народу вона безмірна.

Зараз ХХІ століття. Це століття нових технологій, нових людей, це століття у якому ми зараз живемо. Ми маємо все чого бажаємо. Більшість мають батьків, роботу, кожен має можливість отримати середню освіту, навчатися в вищих навчальних закладах, але ми цього не цінуємо. Ми забуваємо як важко трудилися наші предки, скільки нелегких доріг вони пройшли, як вони боролися за незалежну державу. Ми забуваємо часи, які повинні пам’ятати і знати. Ми маємо пам’ятати людей, які відстоювали нашу країну.

Здавалося все добре, але важкі часи повертаються. Російські держава, яка багато років володіла більшою частиною України, знову хоче забрати під свою владу терени незалежної держави. З різних куточків, здавалося б, затишної України мобілізують молодих хлопців на Схід. Росія, яка відібрала насильницьким способом Крим, не зупиняється, вона надалі захоплює території України. Безліч молодих юнаків йдуть на війну за рідний край, покладаючи своє життя.

Здається ці події не мають нічого спільного з 1918 роками, та хіба це так? Знову гинуть люди, знову плачуть матері, сестри, дружини і діти.

Все знову повторюється. Це дуже страшно, наше століття ніколи не сподівалося на таку важку долю.

Ми, українці, не хочемо війни. Ми хочемо миру, як і більшість Європейських країн. Тому, віримо у благополучне закінчення боротьби на Сході і живемо за словами Т. Г. Шевченка: «Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!»

З огляду на події столітньої давнини неважко провести паралелі щодо сьогодення: новітній наступ оновленої російської імперії на Україну ведеться всіма доступними методами. Спрут "руського міра" впевнено запустив свої щупальця на українські території. Цілеспрямовано підривається обороноздатність українського війська. Аналогією "січневого повстання" може стати заколот, організований антиукраїнськими організаціями.

Росія не збирається випускати Україну з поля зору власних інтересів. Тому доведеться молодим українцям повторювати подвиги своїх попередників – Героїв Крут.

Минуле — сучасне — майбутнє українського народу. У високодуховному цивілізованому суспільстві, прагнення до якого декларує незалежна держава Україна - «боротьби не повинно бути!». Адже втрати, яких зазнали люди, не описати словами. Час війни виміряється не тільки днями й ночами, але й людським життям і смертю, болем і кров’ю, любов’ю і ненавистю.

Чим складніша боротьба, тим значніша перемога. (The butterfly Circus)

Виконали

учениці Сокальського НВК

“ЗШ І – ІІІ ст. №4 – ліцей”

Шевчук Наталія і Яковлєва Лілія