УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ КРАМАТОРСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИМІСЬКИЙ МЕТОДИЧНИЙ КАБІНЕТ

КРАМАТОРСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І – ІІІ СТУПЕНІВ № 4

Робота надана вчителем української мови та

літератури Саєнко Оленою В’ячеславівною

Тема: «Щоб наша правда не пропала, щоб наше слово не

вмирало (постать Т.Шевченка у творчому

доробку С.Жуковського)»

Він був сином мужика

і став володарем в царстві духа.

Він був кріпаком

і став велетнем у царстві

людської культури…

Доля переслідувала його

в житті, скільки лиш могла,

та вона не зуміла перетворити

золота його душі у ржу..

І. Франко

Бульвар Шевченка (м. Донецьк)

Пам’ятник Т.Г.Шевченкові в Донецьку

Донецька обласна універсальна наукова бібліотека ім. Н.К.Крупської . Літературно – художній музей

Т.Г. Шевченка.

Театр кіно імені Т.Г. Шевченка

Краматорськ: пам’ятник Кобзареві, однойменний сквер біля

Краматорської міської ради

Поетична творчість поетів Донбасу, які присвячували свої вірші Великому

Кобзареві:

1. Павло Безпощадний «У родині трудового Донбасу»

2. В. Сосюра «Якби ти глянув на Вкраїну милу!», «Уже достигли полуниці, росу вечірню трави п'ють», «Поетові».

3. Іван Білий «Добрий вечір»

4. С.Жуковський цикл «Постать Кобзаря»

 СТАНІСЛАВ ВІТАЛІЙОВИЧ ЖУКОВСЬКИЙ

В степу далеке маревоСпливає, наче сон.

Небес блакитне маєвоІ сивий терикон.

Отут розправив плечі я,Як України син.

Донеччино, Донеччино,Земний тобі уклін.

 С.Жуковський - автор поетичних збірок "Прагнення краси", "На перехрестях долі", "Вітер часу", "Заповідний степ", "Освідчення в любові", "Сонцецвіт". У 1993 році він став лауреатом обласної премії ім. В.Сосюри.

«Пісня»

"Этот рядовой Скобелев был мой земляк... И в особенности мне помнится по малороссийским песням, которые он пел своим молодым мягким тенором удивительно просто и прекрасно. С особым же выражением пел он песню: Тече річка невеличка З вишневого саду. Я забывал, что я в казарме слушаю эту очаровательную песню. Она меня переносила на берега Днепра, на волю, на мою милую родину" Т.Шевченко «Щоденник»

Злітає тихо і в зорях висне, Поету душу пройма до дна

Протяжна рідна вкраїнська пісня, Солодка втіха його земна.

В уяві: верби, під сонцем річка, Стара хатина, вишневий сад. І чорні брови і біле личко... Ой, як же гарно співа солдат.

Легким туманцем беруться очі, Тарас в задумі чоло схиля.

Як рветься мрія до тебе, отча, Полита потом людським земля.

А пісня птахом над світом лине, Долає гори, річки й моря.

О друже Скобелєв, за віщо гине Твого таланту ясна зоря?

Звучить твій голос джерельно - чистий, І ллється в пісні така снага,

Що кров бунтує, бентежить мислі, На серце щемом гірким ляга.

...Зазнавши муштри, знущань і горя, Нітрохи серцем він не заскнів.

Все той же в ньому дух непокори, І той же в грудях священний гнів.

Тремтіть, свавільні царі неситі, Він знає силу свого пера.

Допоки пісня лунає в світі, Душа поета не умира.