краєзнавча літературно-мистецька

експедиція

СЛАВЕТНІ ІМЕНА СУМЩИНИ

Герасим Кондратьєв — український політичний та

військовий діяч, один з засновників міста Суми,

полковник Сумського козацького полку, дворянин.

Герасим Кондратьєв походив з містечка Ставище Білоцерківського

полку. Батька звали Кіндратом, звідси й походило ім'я Герасим Кіндратович.Заслужений авторитет серед високих

урядовців та майже необмежена влада дали змогу Кондратьєву зробити сумське полковництво

фактично спадковим: зі 106 років офіційного існування

Сумського слобідського козацького полку (1659-1765), його рід урядував

протягом 81-го, при чому безперервно протягом 1659-1728.

Дмитро Бортнянський народився 1751 року в Глухові — столиці Гетьманщини та головній резиденції Кирила Розумовського.

Найімовірнішою датою народження дослідники вважають 28 жовтня (за старим

стилем), ґрунтуючись на тому, що найпопулярнішим святим на теренах

України був святий Димитрій, день пам'яті якого припадає на цей день.

Повне зібрання творів Бортнянського було видане у 10 томах 1882 року за редакцією Петра Чайковського. Сучасник Бортнянського, Гектор Берліоз так охарактеризував його хорову творчість: «У

цій гармонійній тканині були поєднання, які здаються неможливими: то чулися зітхання,

то неясний дрімотний шепіт, часом з'являлися акценти, за силою схожі на крик,

який захоплює ваш дух, стискає серце й груди, а потім усе розчинялося в безмірному легкому decrescendo; здавалося, хор ангелів

залишав землю й поступово зникав у небесній височині».

"…Заповідаю всю мою любов моїй дружині Наталії Максимівні, синові

Павлу Івановичу, невістці Вірі Андріївні та моїм дорогим онукам і

внучкам. Прошу їх любити один одного і любити м. Суми так, як

люблю я", – писав у заповіті, складеному 1891 року, за 20 днів до

смерті, Іван Харитоненко. "Капіталіст-благодійник.

Син селянина слободи Нижньої Сироватки Сумського повіту", як

подає про нього Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона, Іван

Харитоненко ввійшов у вітчизняну історію засновником наймогутнішої

в тодішній Російській імперії династії цукропромисловців, які були

монополістами на Лівобережній Україні та південно-західних землях.

Павло Харитоненко став гідним послідовником батька та його

однодумцем, зміцнив добробут і славу роду. Спираючись на наявний уже капітал і маючи фундаментальні

знання з економіки і природничих наук, він удавався до широкого ведення

справ, вітав усе нове й передове. Потреби цукровиробництва

забезпечували найкращі світові технології та устаткування,

експериментальні підприємстві хімічного профілю й селекційні

господарства. Завершив усі будівельні задуми батька, доповнивши їх у Сумах

Троїцьким собором та дитячим притулком.

Провідну роль відіграв у прокладанні шосейних шляхів та брукуванні

вулиць, в обладнанні водогону та електричного освітлення, був

ініціатором будівництва залізничної лінії Суми-Бєлгород.

Пантелеймо́н Куліш́ (26 липня (7 серпня) 1819,

містечко Вороніж, Шосткинського районуСумської

області — 2 (14) лютого 1897, село Оленівка, Борзнянського

району Чернігівської області) — український письменник, фольклорист, етнограф,

мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець.

Автор першої фонетичної абетки для української мови,

яка лежить в основі сучасного українського правопису.

Іван Франко називав Куліша «перворядною зіркою» в

українському письменстві, «одним із корифеїв нашої

літератури». Відомий найбільше як автор першого україномовного історичного

роману «Чорна рада». Писав українською та російською мовами.

Тере́щенко Фе́дір  (08.02.1832, Глухів — 15.06.1894) —

багатий український підприємець, меценат, колекціонер, почесний

громадянин м. Києва. В Глухові неодноразово займав

високі громадські посади — мирового судді, бургомістра міського

магістрату.Опікував засновані родиною Терещенків в місті заклади.

Зібрані Федором Терещенком твори склали основу київського Музею мистецтв ім. Богдана та Варвари

Ханенків.За два дні до смерті пожертвував

25 тисяч карбованців на будівництво Міського музею (Національний

художній музей). 

Павло Грабовський народився 11 вересня 1864 у селі Пушкарному наХарківщині (тепер Грабовське

Краснопільського району Сумської області) в бідній сім'ї пономаря. Вчився

в Охтирській бурсі (1874–1879) та Харківській духовній семінарії.

Оригінальні поетичні твори Грабовського є його найвагомішим

внеском в українську літературу. Проте ними не обмежувалась діяльна участь поета в літературному процесі 90-х. У галицьких виданнях друкувалися

його нариси, статті, замітки, поетичні переклади. Статті Грабовського

торкаються різноманітних проблем тогочасного громадського і культурного

життя в Україні

Гео́ргій (Ю́рій) На́рбут український художник-графік,

ілюстратор. Народився на хуторі Нарбутівка біля Глухова (зараз Сумської області), у сім'ї, яка походила з старовинного, але збіднілого роду. Його предком був родовитий козак Мойсій

Нарбут. Створював ескізи військових мундирів армії України, оформлень

упаковок та етикеток для українських товарів. Розробив поштові марки УНР в

30, 40 і 50 шагів. У вересні 1917 став професором графіки новоствореної Української Академії Мистецтв, а з

грудня (за іншими даними, з лютого1918) — її ректором. В цей період Нарбут

виконав цикл державних паперів, крім марок він розробляв, банкноти, грамоти,

листівки.Георгій Нарбут розробив проекти

Державного Герба і Печатки Української держави.

Никанор Онацький Народився 9 січня 1875 року на хуторі Хоменковому нині Липоводолинського

району.Засновник художньо-історичного музею у

Сумах, директором якого його призначили 1 березня 1920 року.

Творча спадщина художника, історика, мистецтвознавця, педагога, літератора,

який оспівував землю, де народився, розвивалась у буремні часи на зламі епох,

є частиною великого надбання, що входить у золотий фонд українського пейзажу  ІІ половини ХІХ та початку ХХ

століть.Розстріляний 23 листопада 1937 року.

28 грудня 1994 року Сумському обласному художньому музеєві

присвоєно ім’я його засновника й першого директора – Никанора

Онацького. 

Олександр Іванович Кандиба (літературний псевдонім —

Олександр Олесь) народився 5 грудня 1878 року в містечку

Білопілля на Сумщині.Крім поезії, драматичних творів, у

творчій спадщині митця — прозові, публіцистичні твори, переклади з російської, білоруської, польської, сербської, болгарської, німецької,

англійської, арабської мов, публіцистичні та літературно-

критичні статті.

Антон МакаренкоЗдійснив у виховній практиці фундаментальний

дослід колективного перевиховання, аналогів якого нема у світовій практиці.

Експерементальне впровадження педагогічної програми Макаренка з масового перевиховання 140 дітей-правопорушників в трудовій колонії ім. Горького (1920–1928, під Полтавою) та 60

правопорушників у дитячій комуні ім. Дзержинського (1927-35, в передмісті Харкова) дала досить успішний результат.

В своїй системі відштовхувався від принципу : відповідальність перед дітьми – це відповідальність перед історією.

На основі отриманих позитивних висновків педагогом була розроблена теорія та методика

виховання в колективі і теорія сімейного педагогіки.

Макаренко написав низку праць, що увійшли в історію світової педагогіки, зокрема

«Педагогічна поема», «Прапори на баштах», «Книга для батьків». За мотивами його

експеременту знято 5 кінострічок.

Іван Багряний (справжнє ім'я: Іван Павлович

Лозов'ягін (також: Лозов'яга); 19 вересня (2 жовтня) 1906, Охтирка

Сумської обл. — 25 серпня 1963, Новий Ульм, ФРН) — український поет,

прозаїк, публіцист, політичний діяч.Іван Багряний народився у родині

робітника-муляра.У 1912-1916 рр. хлопець навчався в

церковно-парафіяльній школі в Охтирці,

згодом у вищій початковій школі та в Краснопільській художньо-керамічній

школі.

Остап Вишня (Губенко Павло Михайлович)  

Народився в багатодітній (17 дітей) селянській родині.

Український письменник, новеліст, класик сатиричної прози ХХ століття.

Він є молодшим братом письменника-гумориста Василя

Чечвянського, якого було розстріляно за часів «єжовщини» у 1937.

Начальник медично-санітарного управління міністерства залізниць

УНР. В'язень сталінських концтаборів.

Ціною звільнення стали контроверсійні (суперечливі)

фейлетони проти УПА.

Степан Супрун У 1913 році Степан разом зі своєю матір'ю

виїхав з Російської імперії до Канади, в місто Вінніпег, де з 1911 року жив його

батько. У 1924 році сім'я повернулася до СРСР. Спочатку родина жила в Алтаї, а

потім переїхали до Алма-Ати. Восени 1925 року вони повернулися до Білопілля.

Степан почав працювати столяром у Сумах, а пізніше влаштувався на Сумський машинобудівний завод.

В 1931 році Степан Супрун закінчив військову авіаційну школу пілотів.

Льотчиком-випробувачем, Супрун літав більше ніж на 140 видах  літаків. Супрун був збитий у бою із шістьма ворожими

винищувачами. 22 липня 1941 С.Супруну було посмертно присвоєне друге звання

Героя Радянського Союзу.

Кожедуб Іван Маршал авіації (1985).

Тричі Герой Радянського Союзу (двічі 1944, 1945).

В армії від 1940, на фронті від 1943. До кінця війни здійснив 330 бойових вильотів, у 120-ти

боях збив 62 літаки противника.

Найрезультативніший льотчик-винищувач ВПС країн

антигітлерівської коаліції. Брав участь у битві на Курській

дузі, визволенні України, Білорусі, Вісло-Одерській і

Яссько-Кишинівській операціях. Останній бій провів

у небі над Берліном. Командував 324

винищувальною авіаційною дивізією, пілоти якої під час Корейської війни (1951–52)

здобули 216 перемог.

Михайло Лисенко став автором монументального образу Тараса Шевченка (1945). У 1969 році

Шевченківський монумент установили на подвір’ї Київського художнього інституту,

потім пам’ятник Кобзарю відкрили в Ашхабаді (1972), 1978 – у Парижі — урочисто відкрито на бульварі Сен-

Жермен у скверику, який отримав ім'я Тараса Шевченка.

Ім’я скульптора Лисенка не потребує окремої презентації: він залишив по собі пам’ять і як автор величних монументів у Бабиному Яру в Києві, Сидору Ковпаку у Путивлі, загиблим землякам у Лебедині,

Івану Франку у Вінніпезі; емоційних станкових скульптур, портретів-

сучасників, а також, плеяду учнів, які продовжують скульптурну справу в

Україні та за її межами.

Сидір КовпакКомандир Путивльського

партизанського загону, генерал-майор.

Двічі Герой Радянського Союзу.Народився 26 травня 1887 року в селі Котельва (нині селище міського типу

Полтавської області України) в селянській родині.

У 1941-1942 роках з'єднанням Ковпака були здійснені рейди в тилу

ворога по Сумській, Курській, Орловській та Брянській областях,

в 1942-1943 роках – рейд з брянських лісів на Правобережну Україну по Гомельській, Пінської,

Волинської, Рівненської, Житомирської та Київської областей;

в 1943 році – Карпатський рейд.

Семен Руднєв Активний діяч партизанського

руху, комісар з'єднання під командуванням С.Ковпака,

генерал-майор (1943), Герой Радянського Союзу

(1944, посмертно).В бою під Делятином у вересні 1943 був тяжко поранений і за нез'ясованих обставин загинув разом зі своїм старшим сином

Радієм.

Борис Гмиря народився у родині муляра.

Батько — Роман Костянтинович — та сестра Бориса померли під час Голодомору 1933 року,

мама вижила тільки завдяки літру молока, принесеного її сином. Працював вантажником,

матросом у Чорноморському торгівельному флоті. У 1935 році закінчив інженерно-будівельний

інститут у Харкові.У 1939 році закінчив Харківську консерваторію. Із

1936 року виступав на сцені Харківського оперного театру, а з 1939 року став солістом

Українського театру опери та балету.У 1949 році присвоєно звання Заслужений артист

Української РСР. У 1959 році на Декаді українського мистецтва у Москві, за особистого

підпису Сталіна , Гмирі присвоєно звання Народний артист СРСР.

У оперному спадку нараховується 44 оперні партії. Камерний репертуар нараховує 600 вокальних

творів. Голос був записаний на 200 платівках, які видавалися більше 120 разів

до 600 000 екземплярів.

Іван Кавалерідзе.Український скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно.

Народний артист УРСР (1969). Народився в селянській родині Килини

Луківни Кухаренко та Петра Васильовича Кавалерідзе (Кхварідзе).

Жовтневий переворот Кавалерідзе зустрів у Ромнах, де наприкінці

жовтня 1918 створив пам'ятник Шевченку.

Працюючи у відділі народної освіти у Ромнах, він викладав малювання у 6 школах, вів міський драмгурток і був

головним режисером Роменського пересувного робітничо-селянського

театру (1925-1930), організував Товариство охорони пам'яток

старовини.

Серед видатних постатей на ниві української культури другої половини

XX – початку XXI ст. одне з першорядних місць належить

Анатолію Мокренку.

Знаменитий естрадний та оперний співак (баритон),

Народний артист України (1973), Народний артист СРСР (1976),

лауреат Національної премії України ім. Шевченка (1979)

та Державної премії Грузії ім. Паліашвілі (1973).

Дмитро Білоус — український поет, перекладач

з болгарської мови, літературний критик,

громадський діяч.Лауреат Національної премії

України імені Тараса Шевченка

(за книжку «Диво калинове»). Автор збірок гумору та

сатири, книжок для дітей, статей, літературних розвідок

про творчість українських письменників.

Ро́говцева А́да Микола́ївна (Рогове́ць; нар. 16 липня 1937, Глухів) — українська акторка театру та кіно.

Народна артистка УРСР (1967), Народна артистка СРСР (1978).

Герой України (2007).

Серед 24-х найвидатніших спортсменів світу, імена яких першими увічнили в

залі слави Міжнародної легкоатлетичної федерації жодного росіянина і лише

двоє представників СРСР — українці Сергій Бубка і Володимир Голубничий. Останній увійшов до історії спорту як

завдяки олімпійським і світовим рекордам, так і унікальній за

тривалістю спортивній кар’єрі. Наш земляк брав участь у п’яти

Олімпіадах поспіль (із 1960-го по 1976 рік),

з яких двічі повернувся із «золотом» і по одному разу із «бронзою» та «сріблом», вибореними на 20-

кілометровій дистанції зі спортивної ходьби.

Олекса́ндр Шапаре́нко український веслувальник, байдарочник, дворазовий

олімпійський чемпіон.На Олімпіаді в Мехико він

завоював золото в двійці на дистанції 1000 метрів та срібло в

одиночці. На мюнхенській Олімпіаді

Шапаренко здобув золоту медаль в одиночці знову ж на дистанції в

1000 метрів. На монреальській Олімпіаді завершив перегони п'ятим.

7-кратний чемпіон світу. Срібний призер чемпіонатів світу.

Бронзовий призер чемпіонатів світу: 1966; 1971; 1973; 1979.

3-разовий чемпіон Європи: 1967, 1969 (байдарка-одиночка,

байдарка-двійка).8-разовий чемпіон СРСР 1967—

1978 років на різних дистанціях в складі різних екіпажів.

Леонід́ Жаботи́нський (28 січня 1938, Краснопілля — 14 січня 2016, Запоріжжя,) — важкоатлет, дворазовий абсолютний олімпійський

чемпіон з важкої атлетики в суперважкій ваговій категорії (1964, 1968), чотириразовий чемпіон світу (1964—66, 1968) і дворазовий чемпіон Європи (1966, 1968), неодноразовий рекордсмен світу (1963—1974).П'ятиразовий чемпіон СРСР, прапороносець команди на відкритті

Олімпійських Ігор 1968 року та закритті Олімпійських Ігор 1964 і 1968 років.

За спортивну кар'єру встановив 17 світових рекордів.

Володимир П'янков народився 26 червня 1917 року на Уралі, в с.Верхня Бойовка Сисертського району, в

родині робітника. Восени 1942 р. молодший лейтенант

запасу В.П'янков став льотчиком-розвідником Чорноморської авіації й до

кінця війни знаходився в цьому підрозділі. Здійснив понад 500 бойових вильотів.

Нагороджений двома орденами і трьома медалями.

У 1949 р. переїхав на Сумщину, був кореспондентом районної газети у

м.Лебедині. Із 1983 р. мешкав у м.Суми. Автор 10 книг про участь сумчан у Великій Вітчизняній війні. Книга "Велич Кожедуба" — 11-та

числом.

Столбін ОлексійУкраїнський письменник,

прозаїк, член Національної спілки письменників України.

Закінчив Глухівський учительський та Сумський педагогічний інститути.

Учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений орденами

та медалями. Багато років очолював

Сумську організацію НСПУ.

Олекса́ндр Григо́рович Аніщ́енко

(17 грудня 1969, Суми — 5 травня 2014, Слов'янськ) — український

спецпризначенець, полковник (посмертно) Служби безпеки

України, заступник начальника відділу Центру спеціальних

операцій «Альфа» УСБУ в Сумській області. Загинув під час

антитерористичної операції на сході України. Герой України.

Олександр Аніщенко народився в Сумах. Навчався у Сумській

середній школі № 4. З 1987 по 1993 навчався у Сумському державному

педагогічному інституті на факультеті фізичного виховання.

Військову службу у Службі безпеки України проходив з 1993 року.

З 2008 року обіймав посаду заступника начальника відділу Центру спеціальних операцій

боротьби з тероризмом і захисту учасників кримінального

судочинства та працівників правоохоронних органів Служби

безпеки України в Управлінні Служби безпеки України в

Сумській області.

На момент загибелі обіймав посаду заступника начальника підрозділу спеціального призначення «Альфа», однак стало відомо, що документи

про його призначення начальником сумської «Альфи» були майже готові. За словами рідних, Олександр вважався одним з найкращих

снайперів України.Під час київського Євромайдану у лютому 2014 серед силовиків, що отримали наказ стріляти у мітингувальників, Аніщенко відмовився

брати участь у спецоперації та написав рапорт, який, фактично, означав його звільнення з силових структур. Втім, після втечі

Януковича до РФ, прийнято рішення залишити Олександра Аніщенка та інших бійців-«саботажників» сумської «Альфи» на службі.

5 травня 2014 року Олександр Аніщенко загинув під Слов'янськом в бою з представниками терористичної організації «ДНР»та російськими

найманцями. Близько 14:00 в селі Семенівка під час проведення спеціального заходу моторизована група потрапила у засідку. У ході

бою, тривалістю більше години, під вогнем, маючи численні поранення, Аніщенко продовжував вести вогонь. Він намагався захистити поранених товаришів, прикривши їх від під пострілу з гранатомета, внаслідок чого Олександра розірвало на шматки.

7 травня 2014 року офіцера поховали на Алеї почесних громадян центрального кладовища Сум. У Аніщенка залишилася дружина,

донька та літні батьки.Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (2 січня 2015, посмертно) — за виняткову мужність, героїзм і самопожертву,

виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Орден Богдана Хмельницького III ст. (20 червня 2014, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного

суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу.

Сергій Табала український військовик, доброволець.

Позивний «Сєвєр».Брав участь у Революції гідності. Після

початку війни долучився до лав Добровольчого Українського корпусу. Був поранений, але

залишився в строю.Загинув 6 листопада 2014 року від

артилерійського снаряду 100-мм протитанкової гармати МТ-12 «Рапіра» під час штурму

російськими бойовиками диспетчерської вежі в аеропорту Донецька.

Орден «Народний Герой України» (15 січня 2016, посмертно).

Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).

Звання Почесний громадянин міста Суми (17 грудня 2014, посмертно) — за особисту

мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної

цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу.