Управління культури

Дарницької районної в м. Києві

державної адміністрації.

Централізована бібліотечна система

Бібліотека №156

(До 145-річчя від дня народження Миколи Скрипника)

Бібліографічна пам’ятка

( в рамках відзначення 100-річчя Української революції

1917-1921 рр.)

м. Київ – 2017

«Особливо уповноважений» : бібліографічна пам’ятка

до 145-річчя від дня народження Миколи Скрипника /

укладач Гранкіна З.О. ; бібліотека № 156 ЦБС Дарницького

району. – К., 2017. – 8 с.

Україна багата визначними особистостями. Один з

яскравих представників початку ХХ століття – Микола

Скрипник. Його заарештовували 15 разів, 7 разів перебував

у засланні. Загалом був засуджений на строк 34 роки і один

раз – до страти. Такий початок свідомого життя і діяль-

ності припав на долю професійного революціонера,

радянського і державного діяча, патріота України Миколи

Олексійовича Скрипника. Можна дивуватися його затя-

тості, з якою він продовжував свою справу і в правоту якої

він вірив. Добрими діяннями на благо рідного народу він

залишив помітний слід в історії України. Проте соратники

по боротьбі, товариші по партії загнали його в глухий кут,

з якого він знайшов тільки один вихід. Нині інтерес до

імені й діяльності М. Скрипника неухильно зростає.

Збільшується кількість публікацій, проводяться наукові

зібрання, що ставлять за мету знайти оптимальні оцінки

досить не простим, значною мірою складним драматичним

вчинкам та діям неординарної особистості.

Ми пропонуємо ознайомитись з бібліографічною

пам’яткою, яка присвячена 145 річчю від дня народження

Миколи Скрипника та списком літератури про життя

та діяльність державного діяча. У список ввійшли статті з

книжок, довідкових видань, періодичних видань, що

знаходяться в бібліотеці № 156.

Укладач: Гранкіна З.О.

Комп’ютерний набір: Братікова І.Г., Гранкіна З.О.

Народився Микола Олексійович Скрипник 25

січня 1872 року у слободі Ясинувата Бахмутського повіту

Катеринославської губернії (нині місто в Донецькій

області) в родині службовця-залізничника. Його родинне

коріння – із української козаччини. Початкову освіту

отримав у двокласній сільській школі. Далі навчався в

Ізюмській реальній школі, з якої був виключений за

революційну діяльність (пропаганда серед селян). На цей

час припадає його знайомство з українською історією та

літературою, зокрема з творами Тараса Шевченка та

Пантелеймона Куліша. В 1900 році склав у Курську

екстерном іспит за реальну школу і вступив до

Технологічного інституту в Петербурзі, де став членом

української громади, але скоро від неї відійшов і пристав

до ленінського крила російської соціал-демократії.

Заарештований уперше в 1901 році за участь у політичній

демонстрації. Після звільнення вів революційну роботу у

Петербурзі, Катеринославі, Царицині, Саратові, Харкові,

Одесі, Ризі, на Уралі. У Катеринославській в’язниці в 1904

році Микола Скрипник зустрівся з іншим революціонером,

Симоном Петлюрою. Там вони боролися разом проти

царизму, але потім кожний пішов своїм шляхом боротьби

за національне визволення України. Брав активну участь у

революційних подіях 1905 року.

Після лютневої 1917 року революції в Росії,

повернувшись із чергового заслання, був секретарем і

головою фабрично-заводських комітетів Петрограда. Під

час Жовтневої революції входив до складу ії головного

штабу – Петроградського військово-революційного

комітету.

Перший Всеукраїнський з’їзд Рад, що відбувся в

грудні 1917 р. у Харкові, оголосив Україну Республікою

Рад, створив всеукраїнський Центральний Виконавчий

Комітет Рад (ВУЦВК) і перший Радянський уряд України –

Народний секретаріат (НС). З того часу життя і діяльність

Миколи Скрипника пов’язані з Україною, куди прибув за

рекомендацією В. Леніна. Як він сам писав викликали його

і обрали народним секретарем праці, торгівлі та промисло-

вості, а з 04.03.1918 р. призначили Головою уряду і народ-

ним секретарем закордонних справ. Створення радянського

Центру в Україні було сприйнято неоднозначно у партій-

ному середовищі. Рада Народних Комісарів РСФСР вітала

«народну владу України». Проте харківські більшовики

вважали недоцільним існування ВУЦВК і НС, вимагали їх

розпуску. Нарком у справах національностей РСФСР

Сталін узагалі заявив, що українцям треба припинити

«грати в уряд і республіку». Скрипник рішуче виступав

проти цих намагань. Він стояв біля витоку джерел створен-

ня КП(б)У, був керівником Оргбюро, яке провело значну

роботу зі скликання першого з’їзду партії і відновлення

більшовицького підпілля на території окупованої України.

Микола Скрипник завжди був здатний виконувати

будь які завдання на різних ділянках соціалістичного

будівництва. Його направили у Всеросійську надзвичайну

комісію (ЧК), де працював членом колегії, завідувачем

відділу по боротьбі з контрреволюцією. У січні 1919 р.

очолив Верховну соціалістичну інспекцію і держконтроль.

Під час боротьби з білогвардійськими військами Денікіна

був начальником політвідділу Гомельського укріп району,

начальником особливого відділу Кавказького фронту. У

травні 1920 року знову в Україні – нарком робітничо-

селянської інспекції, брав участь у заходах уряду,

пов’язаних з радянсько-польською війною. На початок

мирного будівництва Микола Скрипник уже набув певного

авторитету досвідченого працівника, непримиренного до

ворогів нового соціалістичного ладу.

У липні 1921 р. очолив народний комісаріат

внутрішніх справ УСРР, який мав широкі та різнобічні

повноваження, і одним із завдань було придушення

повстань і боротьба з бандитизмом. У 1922 р. – нарком

юстиції, у 1923-му одночасно генеральний прокурор

республіки. Належало вирішувати дуже важливе

завдання – перехід від революційної доцільності часів

«воєнного комунізму» до життя за радянськими законами,

які треба було ще створити. Микола Олексійович займав

провідну роль у підготовці проектів найважливіших

державних документів: Конституцій ССРР і УСРР та

базових законів. Найбільш відомим є період діяльності

Скрипника на посаді наркома освіти УСРР (03.1927-

02.1933). Отримавши нове партійне доручення, як завжди

поставився до нього з великою відповідальністю. До

компетенції наркомату входило широке коло питань:

загальної початкової й середньої освіти, вищих навчальних

закладів, літератури, кіно, театру, об’єднань творчої

інтелігенції. У його підпорядкуванні були Академія наук

УСРР з науково-дослідними закладами, видавнича справа і

торгівля книжок. Одночасно нарком став директором

Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських

інститутів (ВУ АМЛІН), яка була великим ідеологічним

центром у республіці. Очолював асоціацію істориків,був

головним редактором Української Радянської

Енциклопедії, академіком АН УСРР, секретарем її фракції.

Він завжди прагнув розвивати теоретично і

практично національне питання. Важко переоцінити

вагомий внесок, який зробив Скрипник у здійснення

політики українізації, вважав її потрібною і визначальною

ще до того, як вона почала офіційно реалізовуватися.

Українізація була спрямована на підготовку національних

кадрів і збільшення представництва українців в усіх

галузях суспільної діяльності, в усіх ланках влади та

управління. Вперше, в своїй історії, українська мова

ставала мовою державного управління, вищої школи,

преси, науки, культури. У республіці майже повністю було

ліквідовано безграмотність досягнуто позитивних

результатів у підготовці наукових кадрів, спеціалістів

різних галузей промисловості і сільського господарства,

піднявся рівень науково дослідної викладацької роботи,

посилився зв'язок науки з виробництвом. Микола

Олексійович був одним з найактивніших членів уряду,

порушував гострі питання, організовував практичне

виконання прийнятих рішень. Він не засиджувався у

наркомівських кабінетах, був завжди підтягнутий,

рухливий, багато їздив по республіці, відвідував

підприємства, будови, навчальні і наукові заклади, сільські

клуби і читальні, зустрічався з робітниками, селянами,

школярами, брав участь у роботі різних зборів, з’їздів,

конференцій. Мав репутацію бездоганного керівника із

залізною волею, вимогливого, непримиренного до всіляких

похибок. У той же час сповідував принципи

демократичності і колегіальності, був простим у

спілкуванні з людьми. Микола Скрипник залишив велику

літературну, науково-публіцистичну спадщину, майже 800

праць. У 1929-31 роках почали видавати друком зібрання

його статей і промов. Його інтереси і різнопланова плідна

діяльність поширювалася на широке коло проблем теорії і

практики розвитку національних республік, пошуку в цій

системі оптимального місця України. У лютому 1933 р.

Скрипника звільнили з посади наркома освіти і призначили

головою Держплану та заступником голови РНК УСРР.

Начебто відбулося підвищення у службовій кар’єрі, але це

скоріше було відсторонення від практичного керівництва

ключовими питаннями національного розвитку України.

Адже на цих посадах він перебував недовго. Варто

звернути увагу на те, що Микола Олексійович не брав

участі в ніяких групах, фракціях, опозиціях, які виникали в

середині партії у 1920-х роках. Навпаки, ідейно боровся з

ними і відіграв у цьому не останню роль. Звинувачення

почалися з другого боку - коли його активна політична і

гуманітарна діяльність увійшла у суперечність з

посиленням централізації та авторитарності владної

системи в ССРР.

У попередньому році в зв’язку з провалом виконання

нереального плану хлібозаготівель і катастрофічним

станом на селі почалися пошуки винуватців. І не

випадково, що у постанові ЦК ВКП(б) і РНК ССРР це

прямо пов’язувалось з українізаторською діяльністю. Крім

того, Сталін, мабуть не забув, як гостро Скрипник і у 1918-

му,і в наступні роки виступав проти його позицій з низки

питань соціалістичного та національного будівництва.

Проти нього почалася необґрунтована ганебна кампанія

звинувачень у перебільшенні ролі національного питання,

у його творах намагалися вишукувати націоналістичні

помилки, шкідництво у мовознавстві і навіть

перекручування ленінізму. Питання про Скрипника

розглядалися на Пленумі ЦК КП(б)У, на засіданнях

Політбюро. На черговому засіданні 7 липня вже в котрий

раз колеги по партії примушували його визнати те, чого він

не вчиняв, йти проти своїх внутрішніх переконань,

покаятися у неіснуючих помилках у здійсненні політики

партії. Пригноблений морально, доведений до відчаю,

розуміючи безвихідність свого становища, пішов до свого

кабінету у Держплані, де й покінчив життя самогубством.

Так жорстоко і трагічно був перерваний його стрімкій

політ у майбутнє, насичений безперервною працею і

боротьбою за краще життя народу, за національне

відродження рідної України. Перші кроки реабілітації

Миколи Скрипника почались лише у 1990 році.

Спеціальною постановою ЦК Компартії України визнано,

що політичні звинувачення проти нього у так званому

«націонал-ухильництві» були необґрунтованими та

сфальсифікованими, і ухвалено вважати М.О. Скрипника

реабілітованим у партійному відношенні (посмертно).

Через рік вийшла друком його збірка вибраних творів.

Микола Олексійович Скрипник дуже багато зробив

для справи національно-державного і культурного

будівництва України. Мужністю, волею до боротьби, до

втілення своїх ідей і сподівань він викликає глибоку

симпатію і співчуття.

Його яскравий образ цілісної особистості, людини

незвичайної і трагічної долі нікого не залишає байдужим.

Література про Миколу Скрипника:

1. Мацевич, А. Микола Скрипник : біографічна

повість / А. Мацевич. – К.: Молодь,1990. – 216с.

2. Скрипник Микола / Гриць Гайовий. Проща. –

К.: Просвіта, 2012. – С.72,89.

3. Скрипник Микола Олексійович /

Енциклопедія історії України. Т.9. – К.: Наукова

думка, 2012. – С.618-619.

4. Скрипник Микола / Енциклопедія

українознавства. Т.8. – Львів : Наукове

товариство ім. Т. Шевченка, 2000. – С.2872-

2873.

5. Скрипник Микола / Кудряченко А. Політична

історія Ураїни ХХ століття / А. Кудряченко, Г.І.

Калінічева, А.А. Костиря. – К.: МАУП, 2006. –

С.642.

6. Скрипник Микола / С.В. Шевченко. Архіпелаг

особливого призначення. – К.: Фенікс, 2006.–

С.100, 159.

7. Дубов, В. Перерваний політ / Вольт Дубов //

Урядовий кур’єр. – 2012. – 25 січня. – С.18.