"Енеїда" І.Котляревського - енциклопедія...

ПРОЕКТ-ДОСЛІДЖЕННЯ учнів 9 класу

“ ЕНЕЇДА “ І. Котляревського -енциклопедія

українського життя ХVIII століття»

МЕТА:

• розширити,систематизувати й узагальнити знання

учнів про твір;•розвивати навички дослідницько-пошукової,

самостійної роботи із джерелами;• вміння презентувати результати пошуків і

досліджень;• виховувати допитливість, працьовитість,

комунікабельність.

“Запорозька Січ у змалюванні

Котляревського”

… Для сильной армії своєї Рушниць , мушкетів ,

оружин Наклали повні гамазеї , Гвинтівок , фузій без

пружин , Булдимок , флинт І

яничарок . А в особлавий закарманок Списів , пік , ратищ ,

гаківниц Були тут страшнії гармати , Од вистрілу дрижали хати , А пушкарі то клались ниць.

…

Максим Залізняк

(нар. На поч. XVIII ст. – рік смерті невідомий) – запорізький козак, керівник народного повстання на Правобережній України проти польської шляхти у 1768р.

Сагайдачний Петро ( р. нар. невід. – 1622) –

гетьман українського козацтва , талановитий полководець . Під керівництвом Сагайдачного українські козаки здійснили декілька успішних походів, виграли кілька битв. Помер від рани , одержаної у битві з турками під Хотином.

Стряпчий - помічник прокурора , інколи в його відсутності виконував прокурорські обов’язки. Взагалі знавець і тлумач законів.

Старшина – військове звання і посада в армії багатьох країн.

Судді – людина,яка чинить суд, судить, тобто висловлює свою думку щодо тих чи інших вчинків людей.

Підсудки - помічник судді або писар у земському суді

Писарі – людина, що професійно займалася переписуванням паперів

ЧИНИ:

Військовий товариш - звання, які уXVIII ст. гетьман присвоював козакам за заслуги на війні(дорівнювало сотникові)

Значковий товариш - козацьке звання, надавалося, починаючи з другої половини XVII ст. Значкові вважалися охоронцями полкового прапору та сотенних хоругов. Пізніше це звання надавалося синам полкової старшини.

Бунчуковий товариш - помічник генерального бунжучного, який на війні беріг і захищав бунчук – військову регалію гетьмана. Бунчукові товариши становили верхівку української старшини, були підлеглі лише самому гетьману

Шишак- тут мається на увазі бойовий шолом із

вістрям зверху, на кінці якого була невеличка кулька(шишка)

…Якраз і тарани вродились…

- тарани застосовувалися під час штурму фортець.

Тяжку, оббиту металом колоду підвішували на канатах чи ланцюгах на поставлених на колеса поперечках. Таран підкачували до кріпосної стіни чи брами і, розгойдуючи, били в неї колодою. Оббитому металом чи цілком металічному передньому кінцеві колоди інколи надавали форму баранячої голови.

МУШКЕТ

- давня ручна вогнепальна зброя до восьми-десяти кілограмів вагою,стріляти із сошок(підпори) стрілець для пом’якшеннявіддачі мав на правому плечі шкіряну подушку. У XVI-XVIIст. Мушкети були на озброєнні в козацькому війську, однак уже наприкінці XVIст. Їх почали змінювати легшими і зручнішими рушницями. У XVIIIст. мушкет стали старим, віджилим видом зброї, хоч саме слово “мушкет” використовувалось на позначення рушниці взагалі.

ЗБРОЯ:

Фузія, фузея

рушниця з ударно-кремінним замком. Мала тригранний багнет

Прийнята на озброєння російської армії при Петрі I замість мушкета.

Гвинтівка - відома ще зXVI ст. рушниця з насічками у стволі для надання кулі обертового руху, що збільшувало дальність і точність стрільби. Заряджалась з дула. Кругла куля обгорталася змащеною жиром тканиною і заганялася в рушницю шомполом за допомогою молотка. Узагалі гвинтівка була мисливською зброєю. Через повільність зарядження вона на озброєння війська не бралася.

ГАКІВНИЦЯ - довга, важка рушниця, під час стріляння прикріплювалася до землі гаком. Була на озброєнні козацького війська ще з XVст.

У XVIIIст. – уже застарілий вид зброї.Гаківниці використовувались інколи тільки при обороні

фортець.

РАТИЩЕ

- дерев’яне держало списа, і власне спис у народній мові тих часів.

КЕЛЕП - бойова палиця з булавою або тягарем якось іншої форми

ФЛИНТА

- власне така ж рушниця, як і фузія, тільки мала іншу конструкцію кремінного замка

Палаш

- холодна зброя; прямий, довгий, гострий з обох боків (з тильного боку до половини) клинок. Був на озброєнні російської армії з початку XVIIIст. до 70-х років XIX ст.

Народні пісні в поемі “ЕНЕЇДА”

Поема I.Котляревського «Енеїда» наскрiзь пронизана «козацьким духом»,тiєю атмосферою i тими настроями,що панували в той час на Сiчi. Кожна пiсня вiдображає певнi характернi риси козацтва. А манера написання бурлескно-травестiйной поеми передбачає широкий асортимент пiсень, починаючи з веселих народних та козацьких пiсень, закiнчуючи серйозними iсторичними пiснями.

Засвистали козаченькиВ похiд с полуночiВиплакала МарусенькаСвоi яснi очi

Не плач,не плач,Марусенька,Не плач,не журися,Та за свого миленького,Богу помолися!

Стоiть мiсяць над гороюА сонця немаэ…Мати сина в дорiженьку,Слiзно проводжаэ.

«Iди,iди,мiй синочку,Та не забаряйся,За чотири недiленьки,Додому вертайся!»

«Ой рад би я,матусенько,Скорiше вернуться,Та щось мiй кiнь вороненький,В воротах спiткнувся.»

Ой там на горiОй там на крутiйОй сидiла пара голубiв…

Вони сидiли парувалисяСизими крильми обнiмалися

Де взявся стрiлець,стрiлець-молодець,Розбив-розлучив пару голубiвРозбив-розлучив пару голубiв

Голубка не iсть,голубка не п эНа круту гору плакати iде.Голубка не iсть,голубка не пэ,Та все на ту гору плакати лiтаэ

«Не плач,голубка,не плач,сизаяПришлю я тобi сiм пар голубiвПришлю я тобi сiм пар голубiвШукай,вибирай,який буде твiй» «Вже ж я ходила i вибиралаА нема такого,як я втратила

Не те крилечко,не те пiр ячкоНе так вiн гуде,як до мене йде»

“Народні танці та інструменти в поемі Івана Котляревського “ЕНЕЇДА”

Народні інструменти

Старовинний народний музичний інструмент,

відомий в Україні, Білорусі, Польщі,

Болгарії, Шотландії, Удмуртії та в інших

країнах. Волинка складається з декількох

трубок, що кріпляться до торби або міхура з

повітрям. Одна (рідше дві) трубка має ігрові

отвори і на ній можна виконувати нескладні

мелодії — інші трубки під час гри видають

безперервний монотонний низький звук

(органний пункт, бурдон) на тоніці або

домінанті звідки і пішов вираз — тягнути

волинку. Під час гри виконавець тримає

волинку під пахвою або перед собою,

натискаючи на торбу.

Воли́нка

Перші зразки сопілки були технічно недосконалими, мали 6 отворів. За словами М.Лисенка «закриті або відкриті, в різних комбінаціях, ці дірочки змінюють довжину стовпа повітря в дудці, а тим міняють і висоту звука чи тону». Ці

інструменти були діатонічними, послуговували до вигравання співів і до танців, в репертуарі присутні «пастуші епічні пісні» (ХІV — ХVІІст.). Тобто їх використання обмежувалось суто рамками етнографічного середовища. Сопілка є інструмент спеціально пастуший»

Сопілка

Зозулка Зозу́лка — Окарина,

Гусеня — Народний духовий інструмент, з корпусом яйцеподібної форми. Має патрубок із свистковим отвором для видобування звуку. Для зміни висоти тону в корпусі є 7—10 ігрових отворів, що дозволяє отримувати доатоніючний звукоряд діапазон нони. Існують родини Зозулки від сопрано до баса які входять до складу ансамблю.

БандураБанду́ра — український народний

струнно-щипковий музичний інструмент. Класичний (діатонічний) і сучасний (діатонічний або хроматичний) інструмент з родини арф, гусель та псалтиріонів. Музикант, граючи на старосвітський чи сучасній бандурі, не притискує струн на грифі, а, подібно до арфи, щипком пальців (лівої руки тощо) у потрібний момент видобуває звук певної струни.

В ширшому розумінні до бандур зараховують кобзу — старовинний український національний струнно-щипковий музичний інструмент з родини лютневих. Музикант, граючи на кобзі, притискає струни на грифі, тримаючи її подібно до лютні, і щипком пальців у потрібний момент видобуває звук певної струни.

ГудокГудок — триструнний

скомороший музичний інструмент з корпусом грушевидної форми, на якому грали лукоподібним смичком. Під час гри стоячи корпус упирали до грудей, сидячи - ставили на коліно. Мелодію здебільшого грали на одній струні, дві інші звучали як бурдонні, тобто на постійній висоті.

Ударні інструменти

Бубон Бу́бон — дуже поширений

ударний музичний інструмент з невизначеною висотою звуку у вигляді обруча, на який з одного боку натягнуто шкіру. У прорізах обруча встановлено малі металеві таріолчки — брязкальця. Відомий з давніх часів.

Бубон — це круглий тонкий дерев"яний обруч, з одного боку натягнений шкірою. З протилежного боку натягують жильні струни або дротики, на які підвішують дзвіночки. У спеціальні прорізи монтують металеві брязкальця, що за формою нагадують тарілки від барабана, тільки в мініатюрі. Хоча бувають бубони і без бряскалець.

Основне завдання в оркестрі: утримувати темп, та надавати певного колориту та характеру в музиці. Використовують переважно в танцювальнй музиці та похідних маршах.

Народні танці

Бойовий гопак Бойов́ий гопáк —

українське бойове мистецтво, відтворене на основі елементів традиційного козацького бою, що збереглися в народних танцях та власного досвіду дослідника бойових мистецтв львів'янина Володимира Пилата.

Козацький танок

Хороводи Хороводи – один із найдавніших

видів народного танцювального мистецтва. Виконання їх пов'язувалось колись з обрядовими діями, традиційною зустріччю весни (весняний цикл танців), відзначенням літа (купальський цикл танців), зустріччю Нового року. Найбільш поширеними були веснянки, гаївки, танки. Автори об'єднали їх під загальною назвою хороводи. Тепер хороводи втратили своє обрядове значення.

Народні ігри в поемі “ЕНЕЇДА”:

ПанасСвинкаХрещикГорюдубЖуравельДжгутХлюст

Гра у ПанасаОдному з дітей зав'язують

очі.

Того у кого зав'язані очи діти питають:

— Панасе, Панасе, де твоя каша?

Під лавкою. — Чим покрита?Халявкою. — А я виїм! А я кієм. — А я в лободу!А я й там найду.— А я у криничку!А я за спідничку.— А я в ополонку!А я за головку.— А я в будку.А я за юпку.

Є й інші варіанти:

Панас, Панас! Не лови нас. На тобі коробочку груш Та мене не воруш.

або ж

- Панасе, Панасе! На чому стоїш?

- На камені! - Що продаєш? - Квас! - Лови курей, та не нас.

Після цього діти тихенько ходять по кімнаті, а "Панас", розкинувши руки, намагається піймати кого-небудь. Кого спіймає, той стає "Панасом", і гра продовжується.

Гра хрещикХрещик — весняна гра, в

котрій одна пара учасників гри ловить другу, яка після

подачі сигналу розбігається, уникаючи переслідувачів; також танець-гра, під час

якого хлопці й дівчата міняються місцями. Переважно гра дітей і підлітків,

причому дівчат. Відомо кілька різновидів гри.

Правила гри Дівчатка стають попарно,

одна пара за другою, а попереду - одна дівчинка, яка говорить:

- Горю, горю, пень!

Остання пара питає:

- Чого ти гориш? - Красної дівки хочу. - Якої? - Тебе, пані, молодої!

При цих словах остання пара розбігається, намагаючись з'єднатися попереду горівшої, а та ловить когось з них. Якщо піймає, то та, що лишилася без пари, починає "горіти", не піймає - продовжує "горіти" та сама.

Гра у свинки Гравці стають у коло на

утрамбованiй i твердiй землi. Один із гравців перебуває поза колом із м'ячем — «пасе свиню».

Кожен гравець у колі має перед собою ямку, в яку тикає кiнцем палицi. Посерединi кола трохи бiльша ямка, в яку той, що перебуває за колом, намагається загнати м'яча за допомогою палиці. Гравці, що стоять колом, намагаються не пустити м'яча в ямку посерединi.

Але, вiдбиваючи його палицею, кожен учасник повинен одразу ткнути її на своє мiсце, бо той, хто «пасе свиню», заволодiє мiсцем, ставлячи у вiльну ямку свою палицю. Гравець, чиєю ямкою заволоділи, починає «пасти свиню».

Гра Горюдуб Горюдуб - гра, учасники якої стають

парами, а той, хто "горить", стоїть спереду i за сигналом ловить одного iз задньої пари, що роз'єднується, перебiгаючи наперед.

Гравці вибирають одного ведучого. Усі інші стають парами один за одним. Ведучий стоїть перед колоною лицем до гравців. Він говорить:

Гори, гори ясно, Щоб не згасло, Пташки летять, Дзвіночки дзенькотять!

Після цих слів остання пара роз'єднує руки, гравці біжать один по правий, інший — по лівий бік колони, а ведучий намагається впіймати когось із них до того, як гравці зчеплять руки. Втікачі повинні увернутися від ведучого, зчепити руки і стати на початку колони перед першою парою. Якщо ведучий впіймає одного з тих, хто біжить, то стає разом з ними перед усіма парами. А той, кого не піймали, стає ведучим, і гра триває. Знову остання пара біжить, а ведучий доганяє одного з них. Якщо пара зуміла з'єднати руки, ведучий залишається той самий, і гра триває.

Горюдуб, Джгут,Хлюст,Візок

Джгут - рiзновид гри в карти. Того, хто програв, б'ють джгутом (скрученим рушником) по долонi. Скажiмо, скiльки лишилося пiсля закiнчення гри на руках карт у дурня, стiльки раз його били джгутом по руцi. В "джгута" грали i без карт.

Хлюст - гра в карти. Взагалi хлюстом називається такий момент у грi, коли в одного чи кiлькох гравцiв на руках опиниться три карти однiєї мастi, або три козирi, або три валети, або три тузи. Чий хлюст старший - визначають за старшинством карт, якi його утворили. В пари - неясно, яка гра в карти мається на увазi. Може, вдвох, один на один?

Вiзок - поширена гра в карти, так званi "свої козирi". Назва пiшла вiд того, що тому, хто програв, дiстається велика купа карт - "хоч возом вивозь

Журавель Журавель - весiльний танець . Можна

додати, що це взагалi народний масовий танець-пiсня. У танцi вiдтворюється поведiнка, пози журавля (як ходить, скубе траву, злiтає у повiтря тощо). Здебiльшого це робить ведучий, солiст-танцюрист. Iншi учасники стоять у колi або бiжать слiдом за ведучим. Вони спiвають пiсню, супроводжуючи текст її вiдповiдними рухами та жестами. На весiллi звичайно водять "журавля" в понедiлок, коли несуть снiдання молодiй. Якщо в селi була церква,, то в цей час мелодiю "журавля" мiг виконувати на дзвонах паламар. У сценi-жартi Марка Кропивницького "Лихо не кожному лихо - iншому й талан" пономар, вихваляючись своїм хистом, говорить: "...Спитаю: хто краще мене ударив би в дзвiн - чи на "достойно", чи на "многа лiта"?.. Та хочби i "журавля"

Котляревського: Да внадився журавель,

журавель До бабиних конопель,

конопель! Такий, такий журавель, Такий, такий дибле Конопельки щипле! А я сьому журавлю,

журавлю, Києм циби переб'ю,

переб'ю! Такий, такий журавель, Такий, такий дибле, Конопельки щипле!

Народні страви у поемі “Енеїда”

"Енеїда" Івана Котляревського -оригінальний твір нової української

літератури,написаний народною розмовною мовою. Своєю "Енеїдою"

Котляревський розповів усьому світові,що є такий народ-українці- із

самобутньою культурою,традиціями.Герої Котляревського позбавлені

величності,святості,вони змальовані звичайними людьми з притаманними їм слабкостями.Котляревський дуже

достовірно наводить звичаї українського народу,зображує побут

різних верств населення,а також повір'я,одяг,прикмети,народні гуляння

і навіть українські страви.

«Тут їли рознії потрави,І все з полив"яних мисок,

І caмі гарнії приправиЗ нових кленових тарілок:Свинячу голову до xpінуІ локшину на переміну,

Потім з підливою індик;На закуску куліш і кашу,Лемішку, зубці, путрю,

квашуІ з маком медовий шулик.І кубками пили слив"янку,Мед, пиво, брагу, сирівець,Горілку просту і калганку,

Куривсь для духу яловець».

Борщ* Борщу Трохи Було не з шість;

* Був борщ до шпундрів з буряками,

Інгредієнти:1

кг яловичини (м'якоть або на кіс

точці), 500г картоплі, 300

г свіжої капусти,400

г буряків ,200 г моркви, 200

г цибулі, 3 ст.л. томатної пасти, 1

ч.л. оцту 6%,2-3 зубчики часнику,

2-3 лаврових листа, сіль,

перець,

рослинне масло, зелень за

смаком.

Хліб і сіль*От так за хліб, за сіль ти платиш?…*І хліба повне решето… *За хліб подяковав, за сіль… *І з хлібом, з сіллю причвалали… *Не поцурайтесь хліба-солі…

з часником свинина«І с часником свинина

Крохмаль,який їдять пани...»

Коровай*Латин по царському звичаю Енею дари одрядив: лубенського шмат короваю…

Інгредієнти:

борошно - 1,2 кг, сухі дріжджі -

1,5 ч. ложки, рослинне масло - 4

ст. ложки, сіль - 1 ч. ложка, 

цукор - 7 ст. ложок, молоко -

2 склянки,вода - 1

склянка, горошиничорного 

перцю - для прикраси,

яйце - для змазування

Вареники*Варенички пшеничні, білі, *Пухкі з кав'яром буханці.

Інгредієнти: 3 склянки (450 г) борошна,

3 ст. ложки сметани, 1 / 2 ч. ложки солі, 1 /

2 ч. ложки соди, близько 100 мл (1 / 2 склянки)

води кімнатної температуриДля начинки :5-6

невеликих картоплин (500 г), 2 цибулини, 70-100г,

вершковогомасла, мелений перець, сіль.

ГРІНКИ*Дідону мав він мов за жінку, убивши добру в неї грінку…

На розігріту сковороду наливаємо олію і кладемо для додання аромату і

присмаку кілька крупно нарізаних часточок часнику. Через 3 -

4 хвилини часникприбираємо. Збиваємо в тарілці віночком яйце, підсолити

його і додавшиперець за смаком. Занурюємо шматочки білого

хліба в отриману суміш івідправляємо на сковороду. Обсмажу

ємо до отримання рум'яної скоринки хлібз

одного боку, перевертаємо. На підсмажену сторону кладемо трохи сиру. Пок

и друга сторона грінки обсмажується до готовності, сир під дією температурирозплавиться. І ви отримаєте смачне й

гарне блюдо.

CЛИВ'ЯНКА*I кубками пили слив’янку...

інгредієнти:

стиглі сливи, горілка,

цукор, ваніль, тертий

імбир, кориця

ГОРІЛКА*Та і горілочку хлестали, —* Насилу із-за столу встали* І послі спати всі лягли

Інгрідієнти:

розчин етилового

спирту, ретефікату у

водіі, зазвичай у

межах 38-50 %

БРАГА*І брагу кухликом тягали.

Інгредієнти:

700 г цукру, 50 г дріжджів, 1

столова ложка томатної пасти,

2,5 л води.

* Поклали шальовки соснові,* Кругом наставили мисок;* І страву всякую без мови* В голодний пхали все куток.* Тут з салом галушки лигали,* Лемішку і куліш глитали* І брагу кухликом тягли;* Та і горілочку хлестали, —* Насилу із-за столу встали* І послі спати всі лягли

Отже,бачимо,що поема "Енеїда" -цілком самостійний твір,який

досить повно і різнобічно показує

життя в Україні другої половини 18 століття.

Засоби комічногоІронія-

художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.

Гумор- різновид комічного,

відображення смішного в життєвих ситуаціях і людських

характерах.

Сатира-сумiш, всяка

всячина) piзке

викpиття i гостpе

осмiюваяння

негативних pис,

гнiвний осуд.

Гумор і сатира в поемі

переплітаються з героїкою. Подвиг побратимів, які

своє життя віддали служінню

вітчизні, заслуговує на повагу. Герої

керуються принципом.

Весь твір зачаровує читача мовним

багатством, оптимістичним

настроєм, молодецьким

духом.

Майже   два   століття   живе  

цей   твір   в   історії   нашої

літератури і живить нас дотепністю,

гумором, відвагою, завзятістю героїв.

Гумористично змальовує автор побут карфагенців.

Дідона — цариця Карфагену — моторна

пані, чепурна. В її мові, поведінці

проглядає тип української жінки. Ось як вона зустріла троянців:

Відкіль такі се гультіпаки? Чи рибу з Дону везете?…

Письменник довів, що

українці —то народ, а

українська мова — то не

наріччя.

Дякуючи “Енеїді”, ми потрапили в далеку

від нас епоху, занурилися в

колоритне українське життя і зрозуміли, що тільки здоровий дух народу, його гумор і

відвага живили Котляревського вірою в краще майбуття. Не

може безслідно зникнути народ з

такою багатою мовою і культурою.

І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО