ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

Татаровська Олеся Василівна

УДК 811.111’36-116:164.223.4:070

ФУНКЦІОНУВАННЯ МНОЖИННОГО

ЗАПЕРЕЧЕННЯ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

(на матеріалі корпусів та мас-медійного дискурсу)

Спеціальність 10.02.04 – германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Львів – 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі англійської філології Львівського

національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і

науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор

ПОМІРКО Роман Семенович,

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

завідувач кафедри французької філології

Офіційні опоненти доктор філологічних наук, професор

ПАСЛАВСЬКА Алла Йосипівна,

Львівський національний університет

імені Івана Франка, завідувач кафедри міжкультурної

комунікації та перекладу

кандидат філологічних наук, доцент

ЗЕЛЕНСЬКА Олена Піменівна,

Львівський державний університет

внутрішніх справ, професор кафедри іноземних мов

Захист відбудеться “20” квітня 2011 р. о 10 год. на засіданні

спеціалізованої вченої ради К 35.051.15 у Львівському національному

університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул.

Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці

Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м.

Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий “18” березня 2011 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наук, доцент О. А. Шпак

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Заперечення займає особливе місце серед численних мовних

категорій, оскільки своїми засобами найяскравіше та найточніше виражає

категорію логіки, вказує на взаємозв’язок між мовою, мисленням та

об’єктивною дійсністю. Висловлення, які містять інформацію із

запереченням, часто зустрічаються у різних функціональних стилях мови,

є константою у комунікативних сферах. Мовець застосовує такі

висловлення не тільки тоді, коли щось заперечує чи намагається подати

емоційно-експресивно забарвлену заперечну відповідь, але й у випадках,

коли щось стверджує чи доводить, виражає свою думку, дає оцінку

об’єктивній дійсності. Висока частота функціонування різних типів

заперечення пояснює надзвичайну зацікавленіcть лінгвістів у

дослідженні цього феномена.

Незважаючи на те, що проблематику заперечення вже досить детально

опрацьовано, вона залишається актуальною, оскільки сучасний розвиток

мовознавства, найновіші досягнення в лінгвістиці тексту,

когнітивістиці, комунікативних жанрах відкривають перспективи та нові

аспекти аналізу категорії заперечення. Вже частково вивчені та

потребують вивчення з погляду нових лінгвістичних теорій і ті питання,

що (наскільки нам відомо) не були до цього часу об’єктом досліджень у

германістиці.

Отже, актуальність дослідження полягає:

– у максимальному виявленні всіх мовних засобів передачі

заперечної інформації різного обсягу та створенні глобальної картини

їх функціональної взаємодії у тексті;

– у відкритті нових перспектив та аспектів вивчення підтипів

категорії заперечення в лінгвопрагматиці (множинного заперечення та

заперечення з інтенсифікацією), які не були до цього часу об’єктом

лінгвістичних досліджень;

– у поглибленні та розширенні розуміння значення згаданих

підтипів заперечення у мас-медійному дискурсі.

Зв’язок роботи з науковими темами. Роботу виконано в межах

наукової теми кафедри англійської філології Львівського національного

університету імені Івана Франка “Вивчення структурно-контенсивної

еволюції та чинників функціонування германських, романських і

класичних мов” (державний реєстраційний номер: 010800U6466). Тему

затверджено на засіданні Вченої ради факультету іноземних мов 26

листопада 2008 року, протокол № 31/11.

Мета дослідження – найповніше виявлення чинників передачі

заперечної інформації різного обсягу та створення всебічної картини їх

функціональної взаємодії у тексті та мовленні.

Мета дослідження мотивує такі завдання:

1. Встановити зв’язок рівноправних протичленів негативно-

афірмативної опозиції, окреслити їхню залежність від різного типу

протиставлень.

2. Визначити методи для виявлення інтенсифікації заперечення та

проаналізувати їх з точки зору синтаксичних та семантичних критеріїв.

3. Подати частоту використання та дистрибуцію заперечення у

науковому та журналістському стилях, окреслити значення та смисли

типів заперечення, а також простежити дистрибуцію заперечення із not- /

no-.

4. Дослідити варіативність та прагматичність ain’t у сучасній

англійській мові підлітків.

5. Подати заперечення в мові підлітків у межах взаємодії чи

переплетення когнітивних та соціологічних факторів.

6. Проаналізувати та класифікувати ідіоми з негативною полярністю

(ІНП).

7. Описати та проаналізувати підтипи множинного заперечення

(залежне та незалежне множинне заперечення).

8. Представити всю парадигму заперечення, у якій площини

множинного та мононегативного заперечення і перетинаються, й існують

паралельно.

Об’єкт дисертаційного дослідження – функціонування множинного

заперечення в сучасній англійській мові. Предмет дослідження –

вивчення функцій множинного заперечення, а також його окремих підтипів

у корпусах, сучасному мас-медійному дискурсі, лексикографічних

джерелах, а також проведення аналізу з наведенням кількісних даних

щодо функцій заперечення у носіїв англійської мови різного вікового,

соціального та етнічного походження.

Матеріалом дослідження слугували англійські тексти мас-медійного

дискурсу та корпусів сучасного британського варіанту англійської мови:

COLT, ICE (1991–1993 рр.), а також приклади із загальних та

спеціалізованих словників і довідників.

Теоретико-методологічну основу роботи становлять основні

положення сучасної лінгвопрагматики (Н. Арутюнова, Дж. Ліч),

стилістики (І. Арнольд), лінгвістики тексту (Т. ван Дейк,

О. Воробйова), когнітивної лінгвістики (О. Кубрякова) та інші.

Методи і прийоми дослідження. Провідним є метод контекстуального

аналізу, за допомогою якого класифіковано та систематизовано мовний

матеріал. Широко застосовано окремі прийоми трансформаційного аналізу.

Метод розгортання, елімінації, перефразування та відновлення ядерної

структури слугував для встановлення підстав для інтенсифікації та

визначення преференцій використання того чи іншого типу заперечення із

підсиленням та множинного заперечення. Для вирішення деяких окремих

питань застосовувався метод компонентного аналізу, зведений до

словникових дефініцій, а за потреби – метод семантичної селекції з

метою виявлення текстової специфіки згаданих типів заперечення.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що множинне запере-

чення вперше розглядається в англістиці як функціонально-семантична

категорія із врахуванням текстових та дискурсивних стратегій різних

соціальних верств населення. Розрізняємо різнорівневі експліцитні та

імпліцитні засоби реалізації заперечення, власне мовленнєві та

текстові шляхи виникнення множинного заперечення.

Теоретичне значення. Дослідження розширює розуміння феномену

заперечення на рівні текстів, дискурсів різного спрямування.

Враховується попередній мовно-когнітивний досвід, що поглиблює

розуміння категорії заперечення як самодостатньої макроструктури.

Практичне значення дослідження полягає у можливості використання

результатів аналізу та принципів підбору фактичного матеріалу в

лекційних курсах і на семінарських заняттях з теоретичної граматики

англійської мови (розділ функціонально-семантичних, понятійних

категорій), історії мови (розділ 2), частково зі стилістики (функція

літоти), у методиці викладання сучасної англійської мови.

На захист виносяться такі положення:

1. Множинне заперечення (як й усі мовні процеси) бере свій

початок з комунікації. В результаті аналізу мовного матеріалу

виділяються залежні та незалежні множинні заперечення, які є

комунікативно релевантними у нестандартному варіанті англійської мови,

зазвичай, у спонтанному мовленні, радіо- та телеповідомленнях.

Найпомітнішою еволюційною рисою англійських заперечних речень є те, що

множинне заперечення має рекурентний характер, фіксувалося в давньо-

та середньоанглійський періоди та згодом активізувалося у другій

половині XX ст.

2. За результатами опрацювання корпусу виявлено динаміку вживання

заперечних структур передусім у підлітковому мовленні. Чинником

реалізації множинного заперечення вважаємо мовленнєву розкутість

підлітків-комунікантів, присутність словесної гри, ознаки

категоричності та максималізму. Розвиток мовної компетенції у

підлітковий період характеризується взаємодією когнітивних і

соціолінгвістичних чинників: статі, етнічного походження, соціального

статусу.

3. Підтверджується наше припущення про те, що множинне значною

мірою є синкретичним явищем. Воно випливає з мононегативного запере-

чення і таким чином охоплює всю парадигму заперечних структур, тобто

є основою формування сфери дії всіх видів заперечення (Scope of

Negation). Отже, стверджуємо, що множинне та мононегативне заперечення

виступають як два взаємозалежні та взаємопроникні явища.

4. У мові журналістики на відміну від мови науки заперечення не

тільки виконує функцію заперечення певної пропозиції, а й виражає інші

мовні акти: відмови, вказівки, рішучого наміру.

5. Підтипом множинного заперечення є заперечення з

інтенсифікацією. Такою ж мірою, як і множинне, воно підсилює значення

висловлень, додає емфатичності комунікативним процесам.

Наукова апробація основних положень і результатів дисертації

проведена на засіданнях кафедри англійської філології факультету

іноземних мов Львівського національного університету імені Івана

Франка. Основні результати дослідження оприлюднені на таких

конференціях та лінгвістичних семінарах: III Міжнародній науково-

практичній конференції “Мова та культура: проблеми загальної,

германської, романської та слов’янської стилістики” (Горлівка, 17–18

травня 2007 р.); International Postgraduate Linguistic Conference

“What’s in a Text?”, (Lublin, 9–11 September 2010); Лінгвістичному

семінарі кафедри англійської філології “Текст, культура, соціум”

(Львів, 16 грудня 2010 р.); I Всеукраїнській науково-практичній

конференції “Лінгвістика. Комунікація. Освіта” (Луганськ, 17–18

березня 2011р.); III Міжнародній науково-практичній конференції

“Проблеми та перспективи лінгвістичних досліджень в умовах гло-

балізаційних процесів” (Тернопіль, 7–8 квітня 2011 р.).

Результати дослідження відображено у десяти публікаціях,

виконаних одноосібно, з яких шість – наукові статті у фахових виданнях

України, чотири – тези доповідей на міжнародних наукових конференціях.

Структура й обсяг роботи. Дисертаційна робота складається зі

вступу, чотирьох розділів з висновками до них, загальних висновків,

списку використаних джерел і додатків. В додатках наведено перелік

класифікаційних типів ідіом з негативною полярністю (ІНП) (460

позицій). Наприкінці кожного розділу сформульовано висновки щодо

проведеного дослідження. В загальних висновках викладено основні

результати дослідження функціонування множинного заперечення в

англійській мові. Обсяг роботи становить 230 сторінок, обсяг тексту

дисертації – 176 сторінок. Список використаних джерел складається з

292 найменувань наукових праць українських та зарубіжних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної для дослідження теми,

визначено об’єкт і предмет, мету й завдання, подано принципи добору

фактичного матеріалу та методи його дослідження, визначено наукову

новизну, окреслено теоретичне значення та практичну цінність одержаних

результатів, сформульовано винесені на захист положення та описано

структуру дисертації.

У першому розділі “Мовознавчі традиції дослідження категорії

заперечення” розглянуто проблеми та напрями дослідження заперечення з

точки зору представників різних мовних напрямів та течій, зроблено

їхню класифікацію згідно з різними тлумаченнями англійської

граматичної системи. Проаналізовано основні підходи до дослідження

категорії заперечення в українській та зарубіжній лінгвістиці з

акцентуванням уваги на її структурних, семантичних, функціональних і

прагматичних особливостях.

Для вивчення хронологічного аспекту заперечення проаналізовано

праці О. Єсперсена, В. Вундта, Ф. Бруно, Ч. Фріза, Н. Хомського, Р.

Нагуцки, Н. Озерової, М. Кулинич, Н. Булаха, Е. Кліма, Н. Бакрі, Р.

Джекендоффа, П. Атталя, В. Вельте, В. Трофимова, М. Андразашвілі, В.

Гака, Л. Ляховицької, А. Паславської.

Отже, заперечення виступає одним із центральних ключових понять.

Воно використовується в різноманітних галузях знання: філософії,

формальній і математичній логіці, мовознавстві. Сутність логічного

заперечення, яке розглядається як член опозиції заперечення – твердження,

не можна осягнути без звернення до фактів реальної дійсності.

Заперечення та твердження розуміємо як дві взаємовиключні та

взаємопроникні протилежності, діалектична єдність яких виявляється і в

мові, при цьому граматичне заперечення може взаємодіяти й з іншими

мовними явищами.

Вивчення логічного заперечення важливе для мовознавців, оскільки

саме воно є основою для граматичного заперечення. Логічні формули

допомагають виявити стрижень мовного явища та знайти змістові

інваріанти, необхідні для перетворення висловлень. З іншого боку, не

можна забувати й про те, що поняття заперечення, як і багато інших

понять, прийшло в логіку з лінгвістики і в логіці предикатів та в

логіці висловлень виявляє залежність від мовного заперечення.

Заперечення як мовне явище неможливо цілковито звести до логічного

заперечення. Відмінності між логічним та граматичним запереченням

добре узгоджуються з вченням про мовні значення. Ось чому кожна мова

характеризується своїми значеннями, які мають певний зміст. Проте цей

зміст не у всіх своїх основних рисах збігається зі змістом логічних

категорій.

Явище заперечення було досить ґрунтовно вивчено у вітчизняному і

зарубіжному мовознавстві на різних етапах розвитку мовної науки. Проте

деякі його аспекти залишилися поза увагою сучасних лінгвістів.

У другому розділі “Класифікаційні типи множинного заперечення”

описано систему полярності англійської мови та способи вираження

заперечення, які викликали зацікавлення в останнє десятиріччя. Однак в

цій сфері існують певні ділянки, що заслуговують глибшого вивчення.

Однією з них є множинне заперечення, яке передбачає присутність більш

ніж одного заперечення у реченні. Існують висловлення з двома

запереченнями, які називають подвійно-заперечними (I couldn’t see nothing;

She is not an unattractive woman), або ж із більш, ніж двома (I couldn’t see

nothing nowhere). Особливий лінгвістичний інтерес, надзвичайна

синтаксична та семантична різноманітність таких типів конструкцій у

сучасній англійській мові, а також відсутність праць у цій сфері

зумовлюють проведення дослідження, в якому ми проаналізуємо конкретні

сучасні дані з усної та письмової англійської мови.

Множинне заперечення є розповсюдженим явищем в багатьох європей-

ських мовах. Дослідження історії англійської мови показують, що

множинне заперечення було поширеним у давньо- та середньоанглійській,

яке згодом поступилося одиничному запереченню, починаючи з XVIII ст.

Таку особливість еволюції англійської мови часто відзначають

дослідники.

У англійській граматичній практиці термін “множинне заперечення”

часто, хоч і не завжди, вживаються стосовно нестандартного

використання другого заперечення як інтенсифікатора першого

заперечення. Такий вид заперечення не притаманний писемній мові, проте

є часто вживаним у мовленні носіїв британських регіональних діалектів,

а саме: істеднського та східно-англійського.

Через свою ненормативну природу множинні заперечні структури

часто використовуються в художній літературі з метою кращого

змалювання персонажів із простого люду, як правило, неосвічених. У

кінострічці “Мері Поппінс” коминяр Берт каже: “If you don’t want to go

nowhere...”. У популярному британському телешоу “Мешканці Іст-Енду”

відомий персонаж Дот Бреннінг розповідає кумедні історії з життя,

щедро збагачені множинними запереченнями: “I ain’t never heard of no license”.

З іншого боку, множинне заперечення часто зустрічається в мові

права. Маємо на увазі процедуру укладання угод та положень до

статутних фондів компаній. Це роблять, щоб оминути гострі кути,

уникнути прямої конфронтації інтересів між сторонами процесу чи

завуальовано не погоджуватися з іншою точкою зору. Наприклад: He was

driving at a not inconsiderable speed (He was driving fast). No amendment may be

made by the Trustees without the prior written consent of the Employer.

У музиці простежуємо подібну тенденцію. Скажімо, у світовому хіті

відомого у минулому рок-гурту Pink Floyd "Another Brick in the Wall" школярі

скандують "We don’t need no education / We don’t need no thought control" . Гурт The

Rolling Stones співає: "I Can’t Get No Satisfaction".

У цьому ж сенсі показовою є англійська поезія ХІІІ–XV ст. У

“Кентерберійських оповіданнях” Дж. Чосер вміло використовує множинні

заперечення. Наприклад, про одного з персонажів – Фраєра – він пише:

“Ther nas no man no wher so vertuous” (“There never was no man nowhere so virtuous”).

Лицаря ж змальовує у такий спосіб: “He nevere yet no vileynye ne sayde / In all his

lyf unto no maner wight” (“He never yet no vileness didn’t say / In all his life to no manner of

man”). У Вінчестерському манускрипті знаходимо такі приклади:

Nother no vylany

Nother none for you

That I was never of no such conditions

I fared never with no treson

Nother I loved never the felyshyp of hym that

У Е. Гемінгвея зауважуємо таке використання множинних заперечних

структур: “Not for anything”, she told him. You order her … Let not have any ordering, nor,

turning to Macomber, any silliness Francis”, Margaret said quite pleasantly. А також у А.

Картера: “He would not let me take off my ruby choker, although it was grooving very

uncomfortable, nor fasten up my descending hair…”

У сучасній англійській мові спостерігаємо рекурентні звернення до

множинного заперечення як до невід’ємної складової мовного розвитку,

оскільки саме мовні девіації дають поштовх до утворення нових норм та

правил. У розділі проілюстровано різноманітність множинних заперечних

структур із синтаксичної, семантичної та прагматичної точок зору.

Доведено, що із синтаксичного погляду множинні заперечні структури

містяться не тільки у типових реченнях, які традиційно не вживаються в

стандартній англійській, й в інших конструкціях з декількома

незалежними запереченнями. Виявлено такі підвиди множинного

заперечення: (I) заперечення цілого речення плюс заперечення

підрядного речення (приклади 2.2. (3) – 2.2. (14)); (II) заперечення

цілого речення плюс заперечення однієї з його частин: (приклади 2.2.

(15) – 2.2. (38)). Доведено, що на відміну від залежних множинних

заперечень, незалежні вважаються коректними з точки зору граматики,

прагматики та функціональності на письмі та в усному мовленні.

Обґрунтовано концепцію присутності двох загальних підтипів, які

структурно різняться. У межах першого підвиду (I) існують такі

варіанти: заперечення цілого речення з локальним запереченням,

вираженим прийменниковою фразою з прийменником for із ядерним

запереченням 2.2. (3), заперечення цілого речення з модальним

оператором, за яким розміщений заперечний інфінітив (2.2. (4) та 2.2.

(5)), заперечення цілого речення плюс афіксальне чи морфологічне

заперечення (2.2. (6), 2.2. (7), 2.2. (8)), заперечення цілого речення

із місцевим запереченням without (2.2. (9) та 2.2. (10)), а також запе-

речення цілого речення із напівзаперечними прислівниками та

прикметниками (2.2. (11), 2.2. (12), 2.2. (13) та 2.2. (14)) (… he’d

never really hardly been inside a gallery).

Подвійні заперечення другого підтипу (II) складають заперечення

двох залежних речень (одне – у головному, інше – у підрядному), і є

синтаксично складнішими, ніж типи описані попередньо. Підрядні речення

можуть бути причинно-наслідковими (2.2. (15) та 2.2. (16)),

обрамлювальними або ж називними 2.2. (17); означальними (2.2. (18) та

2.2. (19)). Існують також приклади речень з увідним підметом there: 2.2.

(20) – 2.2. (23), який може зазнавати редукції. Як типова риса

незапланованого усного мовлення, присутні випадки повторів двох

незалежних заперечних речень: 2.2. (25) – 2.2. (27). Такі повтори

можуть мати підсилювальну функцію, яка реалізується за допомогою низки

емфатичних виразів: 2.2. (28) – 2.2. (32) (було виявлено близько 56

прикладів) (There was no struggle, no angry words, no sigh of protest).

До цього ж підтипу належать ідіоматичні вислови, побудовані на

двох заперечних паралельних структурах: 2.2. (33) та 2.2. (34).

Звернено увагу на особливі випадки залежних подвійних заперечень:

сумарного та паратактичного. Утім, у корпусі відсутні приклади

паратактичного заперечення. Причиною їх функціонального занепаду є те,

що такі заперечні структури поступово зникають із сучасного

англійського мовлення. Однак було відшукано приклади дієслів із

негативним значенням: deny, doubt, вжитих разом із запереченням (2.2.

(35) – 2.2. (36)). Приклади з сумарним запереченням все ще

використовуються в усному мовленні та є еквівалентними доданим

узгоджувальним структурам із опусканням головного дієслова та введеним

за допомогою заперечних слів і виразів на зразок neither, not even: 2.2.

(37) і 2.2. (38).

Із семантичної та прагматичної точок зору ми не можемо

стверджувати, що подвійні залежні заперечні структури мають лише одне

значення. Залежні подвійні заперечення використовуються для підсилення

чи виділення того, що вже згадувалося. Те ж можна констатувати й

стосовно деяких типів незалежних подвійних заперечень (сумарні

заперечення або підсилювальні структури через повтори чи виділення).

Решта незалежних заперечень використовується, щоб висловити

недоказування з боку мовця чи автора: заперечне значення послаблюється

ствердженням чогось зовсім протилежного (явище літоти). Особливу увагу

було звернено на групу незалежних заперечень у зв’язку з модальними

дієсловами-операторами та заперечним інфінітивом, які є емфатичними та

передають відмову (…that does not in the end deny the sanctity of the

physical expression of love).

У дослідженні ми послуговувалися синтаксичною класифікацією

подвійних заперечень Д. Байбера. У ході дослідження, окрім цих груп,

ми доповнили класифікацію, розмежували літоту та відмову, а також

заперечне узгодження та емфатичне заперечення.

Цілком упевнено можна сказати, що ці висновки не є остаточними.

Необхідно й надалі досліджувати прийнятність залежних множинних

заперечень англійськими мовцями у нестандартному варіанті англійської

мови. Прагматико-функціональна цінність цих структур також заслуговує

подальшого аналізу. Залучення даних з інших корпусів, передусім BNC чи

Brown corpora, дозволить порівняти здобуті цифри та інші дані для

узагальнення та наочності.

У третьому розділі “Прагматико-функціональні особливості вживання

множинного заперечення британською молоддю” подано глибшу харак-

теристику мовлення підлітків, яка, на наш погляд, сприятиме кращому

розумінню певних явищ, пов’язаних з реалізацією заперечення в

англійській мові. Саме з цих міркувань, окрім множинних заперечень, до

аналізу залучено й інші підтипи, які володіють семою інтенсифікації

висловлень. Тому на увагу заслуговують такі аспекти:

– частота використання множинного заперечення;

– типи заперечення;

– заперечна інтенсифікація;

– заперечне узгодження;

– ідіоми із негативною полярністю (ІНП);

– особливе вживання never у ролі заперечної підсилюючої частки та

заперечної конструкції для минулого;

– прагматичне використання заперечних виразів.

Проаналізовано не лише найвизначніші риси форми ain’t, але й

можливу прагматичну вмотивованість її вживання. З огляду на це,

важливою є граматична та соціолінгвістична варіативність, оскільки

сприяє вивченню факторів, які впливають на її вживання.

Отримані результати аналізу корпусу COLT поділяємо на три основні

категорії: синтаксичні, лексичні та прагматичні. У синтаксичній групі

спостерігаємо у мовленні підлітків високу (набагато вищу, ніж та, яка

прослідковується у мові дорослих) частоту заперечних структур. Таке

явище пояснюється передусім структурою корпусу, в якому особиста

взаємодія між двома чи більше мовцями переважає над монологами,

оповідями чи презентаціями. Спілкування є особливо сприятливим полем

для вираження заперечення. Афіксальне заперечення мало поширене серед

підлітків, оскільки більш притаманне стандартному мовленню, аніж

колоквіальним регістрам. Серед підлітків також спостерігаємо тенденцію

підсилювати своє мовлення більше, ніж двома заперечними структурами в

реченні, наповнювати його варіативними заперечними елементами.

Спостерігається часте вживання конструкцій із заперечним

узгодженням. У 25% випадків від загальної кількості знаходимо

варіативне використання речень із not та заперечними кількісними

структурами. Залишається невідомим, чи на це явище впливають

лінгвосоціуми і чи воно (явище) є невід’ємною іманентною складовою

частиною мовлення британських підлітків. Тут варто наголосити на

високу частоту використання never як одиничної заперечної одиниці у

минулому та варіативного використання структур із never and not … ever, які

становлять нероздільне ціле у способі вираження. У лексиці можемо

спостерігати утворення ситуативних нових слів із заперечними

префіксами (uncool та unscrewable), а також новоутворення із негативним

значенням, які використовуються для позначення чогось позитивного

(absolutely wicked).

Підлітки є надзвичайно відкритими та відвертими мовцями. Це

пояснює велику кількість заперечних одиниць у ролі директив. У зв’язку

з цим виявлено лише невелику кількість заперечних ухилянь, притаманних

мові дорослих. Підлітки використовують цю мовну гру в різний спосіб. У

деяких випадках вони повторюють слова чи речення тільки заради

повторення, в інших – імітують звуки, певний акцент чи манеру

спілкування інших або ж вдаються до заперечення тільки для того, щоб

систематично заперечувати твердження інших мовців. Розмова стає грою,

в котрій кожен хоче перемогти.

Усі вищезгадані тенденції відображають когнітивний мовний

розвиток підлітків, а також роль певних соціологічних факторів

(етнічність, соціальний клас, тип освіти та стать). Отже, вираження

заперечення варто розуміти в межах взаємодії чи переплетення

когнітивних та соціологічних факторів. Психологічні фактори можуть

пояснити створення підлітками нових заперечних слів у пошуках своєї

особистості (un-fucking-touchable). Таке явище різниться від мовних

звичаїв старшого покоління. Підлітки вдаються до перетворення

(позитивного та негативного) із використанням лексичних одиниць, які

звичайно виражають негативні якості як позитивні, та до використання

заперечних вигуків і вульгаризмів посеред твердження чи питання як

відображення ставлення підлітків до стандартних чи загальноприйнятих

норм. Психологічні фактори також пояснюють прямоту підлітків у

розмові, як і безсумнівне використання заперечень у ролі директив, та

бажання вдаватися до мовної гри. Проте різноманітність соціального

походження пояснює високу пропорцію структур із заперечним

узгодженням, неодноразове вживання never як одиничного заперечення у

минулому та випадки використання ідіосинкретичних заперечних форм.

Порівняймо, наприклад, елементи nope, nah, dunno, innit як інваріантні

розділові запитання, а також ain’t. Інколи доволі важко розрізнити

вплив різних чинників (когнітивних та соціологічних), оскільки вони

діють спільно.

Подальшого аналізу потребують заперечні форми зразка nope, dunno,

innit, ain’t та вивчення прагматики структур заперечного узгодження, які

можна сприйняти і як зловживання ними у мові, і як “новий” етап

розвитку мови.

Аналіз фактичного матеріалу підтверджує попередні знахідки Л.

Андервальд, оскільки, як вже відомо, у ствердженнях та питаннях ain’t є

уживанішим еквівалентом заперечної форми be, ніж have. У розділових

питаннях простежується протилежна тенденція, а пропорція ain’t як

заперечення із have є значно вищою. Have , в основному, тут є

допоміжним дієсловом у поєднанні з got, тоді як кількість зафіксованих

випадків із have у функції доконаного аспекту є набагато меншою.

Дистрибуція та варіативність ain’t пояснюється низкою граматичних

та соціолінгвістичних причин. Отже, заперечне узгодження, безособові

конструкції з there, низка ідіоматичних висловів, а також особові

займенники частіше поєднуються з ain’t, ніж інші граматичні форми.

Вважаємо, що етнічне походження мовця відіграє важливу роль у

дистрибуції заперечення із ain’t. Цю гіпотезу підтвержує той факт, що

мовці певної етнічної групи частіше використовують ain’t. Отже, форма ain’t

посилює внутрішньо групову солідарність у певній мережі

міжособистісних стосунків. Цю нестандартну форму поєднують із багатьма

етнічними інваріантними формами: нестандартна форма для розділових

питань innit, використання окличних виразів на зразок boy, конструкції

заперечного узгодження та простонародна вимова деяких слів (nuffink, dunno,

ya, gotta).

З прагматичної точки зору, використання форми ain’t не завжди

звичне. Деякі мовці у корпусі надають перевагу запереченню з ain’t із

метою підсилення заперечного висловлення або ж через бажання зробити

історію або жарт реалістичнішими чи драматичнішими. У корпусі

зафіксовано випадки, коли мовці використовували ain’t, аби

пристосуватися до розмови інших мовців. З огляду на прагматику можемо

вважати, що заперечення з ain’t є все ж факультативним у комунікації.

Йому притаманна інтенсифікація змісту висловлень, а не суттєві

смислові нюанси. Аin’t значно підсилює варіативність форм у спілкуванні.

Про винахідливість дитячого мовлення як про джерело супутніх

можливостей мови та, відповідно, як ініціювання “мовної гри” свідчить

поповнення вокабулярію неологічними утвореннями. Спорадичне порушення

мовних норм, правил та канонів під час осягнення дітьми

закономірностей мовної системи відкриває нереалізовані можливості

вживання потенціалу форм і значень.

Зроблені висновки та виявлені тенденції відповідають загальним

настроям спілкування серед британських підлітків, настроям, які

поступово поширюються на всю країну.

У четвертому розділі “Множинне та мононегативне заперечення як

дві взаємозалежні площини в англійській мові” показано екстенсивне

вивчення явища заперечення. Воно вимагає такого підходу, згідно з

яким мононегативне та множинне заперечення розуміємо як дві

взаємозалежні площини, що вивчаються і синхронно, і діахронно.

Зрозуміло, що множинне заперечення слід розглядати крізь призму

мононегативних конструкцій, оскільки множина та варіативність

поєднання заперечних структур формує поняття заперечного узгодження.

Ще одним важливим питанням у вивченні заперечення є його

рекурентність. Тобто маємо на увазі мобільність заперечень в одних і

тих же висловленнях, які є аморфними за своєю природою: множинні

заперечні конструкції переходять у мононегативні та навпаки. У

мовленні особливо важко передбачити спонтанність та плинність

вживання форм, оскільки тип заперечення не завжди є прогнозованим та

відповідним тим чи іншим елементам.

Важливо застосовувати історичні принципи для того, щоб пояснити

сучасні мовні явища. Наприклад, прескриптивізм у тлумаченні множинного

заперечення та його граматичну неприйнятність у носіїв мови без

врахування того факту, що діти, опановуючи англійську мову як рідну

вдаються до множинних заперечень, та нормативного вживання таких

граматичних форм в академічних та наукових колах Глазго. Сфера дії

заперечення (Scope of Negation) як явище охоплює усю глибину розуміння

множинного та мононегативного заперечення, оскільки синтаксично

заперечні одиниці отримують одну семантичну інтерпретацію. Хоча існує

багато різних точок зору на сферу дії заперечення (Den Besten 1989, Vander

Wouden 1994, Giannakidou 2000), у нашому дисертаційному дослідженні ми

обмежимося такими:

– емфатичне заперечення (заперечна інтенсифікація);

– власне множинне заперечення та його класифікаційні типи;

– елементи з негативною полярністю (ЕНП), а також ідіоми з

негативною полярністю (ІНП);

– поєднання різних мононегативних заперечних форм із

колоквіальною формою ain’t.

Отже, множинне заперечення як поліфункціональне явище тісно ко-

релює з мононегативним запереченням, бо витікає з нього. І навпаки:

мононегативні заперечні структури, акумулюючись у тій самій мовній

площині, дають поштовх до узгодження множини заперечних структур у

межах одного контексту.

З іншого боку, інтенсифікація як мовне вираження перебільшення

чи применшення, не обмежується лише категоріями прикметників чи

прислівників. Інші частини мови також можуть виражати інтенсифікацію.

Цей процес інколи охоплює не тільки окремі його члени, а й ціле

речення. Отже, певні питальні слова (wh-words) what, how можуть

функціонувати як підсилювачі означальних часток та прислівники в

окличних реченнях (What nice music is she playing!; How well he managed!), а what,

принаймні, – виступати у функції підсилення в іменникових фразах у

тому ж типі речень (What a sad story!). До того ж, ці питальні слова

поєднуються із ever та певними мовними зворотами (on earth, in heaven’s

name, the hell), які слугують для підсилення подиву чи недовіри мовця

(Wherever did you hear that?; Whoever told you that?; What on earth is he saying?).

Окрім вищезгаданих висловів, визначальна частка own може

підсилювати значення присвійних займенників (They are my own). Розділові

запитання також виступають у ролі підсилення після наказового способу

та мають функцію наголошення чи імперативності звучання наказу (Do it or

leave it, will you?). Деякі прийменники або так звані розділені інфінітиви

можуть набувати підсилення (She was standing closer to me; You have to really try).

Це означає, що процеси інтенсифікації чи її ослаблення є постійними, а

в певних типах мовлення перегруповуються доволі стрімко, набуваючи

ширших, індивідуалізованіших рис.

У розділі також визначено поняття ідіоми з негативною полярністю

(далі – ІНП). Під цим терміном розуміємо конструкції, які мають

заперечну форму або виражають заперечне значення. Безперечно, ІНП

формують центральну площину в розумінні негативної полярності та є

одним з невід’ємних елементів сфери дії заперечення, оскільки не

вживаються ізольовано на письмі та в усному мовленні, а майже завжди

супроводжуються іншими мононегативними конструкціями. Цей факт легко

пояснити тим, що використання ІНП зумовлюється контекстом, який часто

є непередбачуваним у своєму розвиткові, виборі та плинності заперечних

конструкцій. Зважмо на таке:

’Full House’ hangs loose. Things fall apart not because the centre cannot hold

but because there is no centre to begin with – by which I mean there

is no informing concept, no intellectual authority and no adequately

defined editorial purpose.

Синтаксичні та прагматичні риси заперечних структур у сучасному

англійському письмі даних 20-тисячного корпусу академічного та

журналістського стилів дають підстави стверджувати, що:

– частота вживання та кількість заперечних конструкцій суттєво не

різняться, проте у мові журналістики, на відміну від мови науки,

заперечення виконує не тільки функцію заперечення певної пропозиції,

але ще й виражає інші мовні акти: відмови, вказівки, рішучого наміру;

– письмовий стиль як і усне мовлення має власні особливості щодо

використання заперечення. Вони залежать від мети комунікації,

дискурсивних стосунків між читачем та письменником тощо. З огляду на

це частовживаними є маркери дискурсу або ж конектори: but, nevertheless, at

all events, in contrast, although та інші. Також простежується тенденція

заперечувати, порушуючи прямий порядок слів. Тобто, вживаючи заперечну

конструкцію на початку речення, ми вводимо контрастне ствердження.

Метою цього є досягнення певних стилістичних прийомів (підсилення

думки);

– мова наукового стилю містить удвічі більше прикладів із

афіксальним запереченням, ніж мова журналістики;

– стосовно дистрибуції заперечення із not та заперечення із по

можемо сказати, що останнє вживається дещо частіше у науковому стилі,

ніж у журналістиці.

Ці висновки підтверджують те, що мова публіцистики має більше

спільних рис із усним мовленням, аніж мовою науки.

Стосовно заперечення з інтенсифікацією та форм його вираження, то

першочерговими для вивчення, на нашу думку, є емоції та настрої мовця,

які передаються за допомогою заперечних інтенсифікаторів та їхні

прояви в ситуативному, спонтанному мовленні. Неможливо залишити поза

увагою питання, пов’язані з тим, якими саме мовними засобами та

прийомами, окрім інтенсифікації, передаються значення, думки та

сприйняття інформації всіма учасниками комунікації, оскільки мова та

мовлення у такому світлі є лишень інструментом репрезентації

когнітивного стану особистості.

З іншого боку, ІНП як мовне явище безсумнівно формують центральну

площину в понятті “негативна полярність”. Їх можливо систематизувати з

точки зору структури та семантики. Прагматична цінність цих лексичних

одиниць є беззаперечною в світлі комунікативної теорії мови.

Семантичний простір ІНП охоплює різні тематичні та лексичні групи,

формує виразовий етномовний образний фонд. У семантичному плані

розширюються синонімічні ряди та лексична валентність.

У висновках узагальнено результати дослідження. Лінгвістичну

категорію заперечення ми визначаємо як функціонально-семантичну

категорію, котра, відтворюючи моменти об’єктивного світу, вносить

різнооб’ємну (загальну, часткову, словесну) заперечну інформацію як за

допомогою різнорівневих експліцитних та імпліцитних мовних засобів,

так і за допомогою контексту.

Обсяг інформації заперечної семантики, а відповідно й

функціональний тип заперечення, який може бути загальним, частковим,

словесним, встановлюємо в праці на основі позамовних факторів та

паралінгвістичних даних, вербально маніфестованих чи імпліцитно

виражених у тому чи іншому контексті.

Співвідношення між функціональними типами заперечення та засобами

їхньої реалізації охоплюють усі пласти в системі мови, а також на

рівні тексту, і, таким чином, надають дослідникам можливість виділення

паралельних системних форм та мовленнєвих способів заперечення, що

ідентично функціонують у безперервному мовному потоці, а конкретно – в

тексті.

У результаті вивчення процесу реалізації системних засобів

заперечення в тексті встановлюємо функціональну рівноправність між

експліцитними та імпліцитними засобами заперечення всередині

конституентів кожного мовного пласту, а також виявляємо спільність

потенційних можливостей кожного мовного рівня при передачі

різнооб’ємної заперечної інформації.

Підхід до тексту з динамічних позицій, а також розгляд контексту

функціонування як об’єкта дослідження, дозволили не тільки віднайти

власне текстові шляхи утворення семи заперечення, й встановити

можливість реалізації інформації заперечної семантики загального,

приватного та словесного характеру. Винятком є лише конституенти

морфологічного та синтаксичного рівнів. Через високий ступінь

граматикалізації та специфічної заперечної семантики вони не виявляють

здатності проникати в змістову структуру окремих референтів, заперечно

характеризують лише співвідношення між ними в межах висловлення,

забезпечуючи тим самим передачу заперечної інформації загального та

приватного характеру. Імпліцитні носії заперечення, зазвичай, вияв-

ляють здатність передавати інформацію й іншого характеру. Вони несуть

додаткові лексичні дані, експресивно-емоційні, модальні відтінки, які

безперервно поглиблюються та примножуються разом зі зростанням

ускладненості кожного мовного рівня, досягаючи своєї кульмінації в

тексті.

Аспекти функціональної ідентичності конституентів кожного мовного

пласту і рівня тексту, які сприяють створенню глобальної картини функ-

ціональних одиниць заперечення англійської мови узагальнено в таких

результатах:

– по-перше, відмінності між логічним та граматичним запереченням

добре узгоджуються з вченням про мовні значення, притаманні кожній

мові, та складають її самобутність і специфіку. Ось чому кожна мова

характеризується своїми значеннями, які мають певний зміст, проте цей

зміст не у всіх основних рисах збігається зі змістом логічних

категорій;

– по-друге, ідіоматичні вирази використовуються у сучасній

англійській мові для підсилення та емфатизації заперечного мовлення.

Зауважимо, що його важливість для мовної системи, комунікації та

зв’язку з логікою, психологією, соціологією, когнітологією вимагає

подальших досліджень у цій галузі;

– по-третє, частота використання, дистрибуція, значення та

вживання множинного заперечення може відрізнятися залежно від формату,

мети використання, теми висловлення та стосунків, які встановлюються

між письменником та гіпотетичним читачем. Стиль журналістики є

близьким до розмовної мови з точки зору частоти використання та

смислових відтінків вживання заперечення;

– по-четверте, ІНП як мовне явище безсумнівно формують центральну

площину в понятті “негативна полярність”. Їх можна систематизувати з

точки зору структури та семантики. Прагматична цінність цих лексичних

одиниць є беззаперечною в світлі комунікативної теорії мови;

– по-п’яте, дистрибуція та варіативність ain’t пояснюється низкою

граматичних та соціолінгвістичних причин. Отже, заперечне узгодження,

безособові конструкції з there, низка ідіоматичних виразів, а також

особові займенники частіше поєднуються з ain’t, ніж інші граматичні

форми. Етнічне походження мовця відіграє важливу роль у дистрибуції

заперечення із ain’t;

– по-шосте, наші дані підтверджують те, що спілкування є особливо

сприятливим полем для вираження множинного заперечення. Афіксальне

заперечення малопоширене серед підлітків, оскільки більш притаманне

формальному мовленню, аніж неформальним чи колоквіальним регістрам.

Серед підлітків також спостерігається тенденція підсилювати свою мову

різноманітними заперечними структурами;

– по-сьоме, ми намагалися показати різноманітність множинних

заперечних структур у сучасній англійській мові із синтаксичної,

семантичної та прагматичної точок зору та спростувати існуючу думку

про виключну колоквіальність та соціальну неприйнятність використання

множинних заперечних структур.

Безсумнівно, множинне заперечення, як і заперечення в загальному,

не можна пояснити звичайною логікою. Явище множинного заперечення є

надзвичайно різноманітним у своєму багатстві вираження форм та

складності інтерпретації. Множинне заперечення є не лише звичайною

комбінацією декількох мононегативних заперечень в межах одного

висловлення. Це складна парадигма, яка охоплює поняття сфери дії

заперечення: негативної полярності, заперечного узгодження та ін., а

тому не існує його однозначної інтерпретації. Зі слів відомого

американського лінгвіста Д. Берчфілда, передбачити шляхи розвитку мови

неможливо, оскільки мова – явище неоднозначне, яке існує поза межами

логічного та раціонального.

У мові існує власна логіка, яка й диктує розвиток мовних процесів

та категорій через певні девіації, які згодом стають нормою. Феномен

“циклу Єсперсена” (розвиток, поширення та поступовий занепад конструкцій

множинного заперечення) може займає чільне місце в англійській мові у

майбутньому.

Хоча явище заперечення вивчалося у вітчизняному і зарубіжному

мовознавстві, проте деякі його аспекти залишилися поза увагою сучасних

вітчизняних лінгвістів. У нашому дисертаційному дослідженні досягнено

поставленої мети – дослідити усю множину та багатогранність множинного

заперечення та засобів його вираження у корпусах та мас-медійному

дискурсі. Також виконано окреслені у вступі завдання:

– визначено різні типи та підтипи структур із множинним

запереченням у корпусі та охарактеризовано їхню синтактику з метою

глибше вникнути в особливості їхнього прагматичного значення;

– мову британської молоді класифіковано за трьома головними кате-

горіями: синтаксичною, лексичною та прагматичною;

– проаналізовано не лише найвизначніші риси заперечної форми ain’t,

але й можливу прагматичну вмотивованість її вживання;

– доведено, що частота використання, дистрибуція, значення та

вживання множинного заперечення може відрізнятися залежно від формату,

мети використання, теми висловлення та стосунків, які встановлюються

між письменником та гіпотетичним читачем;

– встановлено підсилюючу функцію заперечних речень, а саме

механізми та ресурси носіїв англійської, коли вони хочуть наголосити

чи підкреслити значення висловлень, які вже є заперечними;

– проаналізовано лексико-ідіоматичний статус ІНП, що дало

можливість виділити 9 основних моделей;

– у семантичній класифікації ІНП виділено 26 основних категорій.

У підсумку варто зазначити, що в сучасній науці про мову

актуальними залишаються питання:

– прагматично значущих контекстів слововживань;

– мовного моделювання, що вимагає глибшого вивчення дієслівної

семантики, повнішої інвентаризації та систематизації дієслів та їхніх

зв’язків на парадигматичному рівні;

– дослідження природної мови особливо актуальне на сучасному

етапі, оскільки когнітивні можливості людини досі не розкриті і не

вербалізовані повністю.

Результати дисертаційної роботи можуть слугувати основою для

міждисциплінарних досліджень прийнятності залежних множинних

заперечень англійськими мовцями у нестандартному варіанті англійської.

Вони також відкривають перспективу дослідження прагматико-

функціональної цінності структур та типів множинного заперечення.

Список опублікованих праць, що відображають основні положення

дисертації:

1. Татаровська О. В. Імпліцитне заперечення в сучасній

англійській мові / Татаровська О. // Філологічні студії : наук.

часопис Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки. – 2004. – № 4 (28).

– С.230–238.

2. Татаровська О. В. Семантико-функціональні особливості

заперечення у мові права (на матеріалі англійських іменникових

префіксальних форм) / Олеся Татаровська // Вісник Львів. ун-ту. Серія

іноземні мови. – 2006. – Вип. 13. – С. 101–107.

3. Татаровська О. В. Семантична вибірковість дериватів з кінцевим

заперечним компонентом у сучасній англійській мові / Татаровська

О.В. // Гуманітарний вісник. Серія : Іноземна філологія. – Черкаси :

ЧДТУ.– 2007. – Ч. 11. – С. 481–485.

4. Татаровська О. В. Роль стилістичного компонента в

дискурсивному аналізі англійських юридичних текстів / О.В. Татаровська

// “Мова та культура”: проблеми загальної, германської, романської та

слов’янської стилістики : матеріали III Міжнар. наук.-практ. конф. –

Горлівка, 2007. – С. 208–209.

5. Татаровська О. В. Непарні заперечні структури в англійській

мові / Олеся Татаровська // Наукові записки Кіровоград. держ. пед. ун-

ту. Серія : Філологічні науки. – Кіровоград, 2008. – Вип. 75 (2). –

С. 114–116.

6. Татаровська О. В. Ідіоми з негативною полярністю в сучасній

англійській мові / Олеся Татаровська // Вісник Львів. ун-ту. Серія :

іноземні мови. – 2008. – Вип. 15. – С. 87–96.

7. Tatarovska O.V. Adjectives with negative affixes in Modern

English and

the problem of synonymy / O.V. Tatarovska // International

Postgraduate Linguis-

tic Conference “What’s in a Text?”, (Lublin, 9–11 September, 2010). –

Lublin, 2010. – 1 р.

8. Татаровська О. В. Традиції дослідження множинного заперечення

в англійській мові // “Лінгвістика. Комунікація. Освіта” : матеріали I

Всеукр. наук.-практ. конф. – Луганськ, 2011. – С. 83–86.

9. Татаровська О. В. Засоби вираження заперечення у мові

британських підлітків // “Проблеми та перспективи лінгвістичних

досліджень в умовах глобалізаційних процесів” : матеріали III Міжнар.

наук.-практ. конф. – Тернопіль, 2011. – С. 35 – 36.

10. Татаровська О. В. Екстралінгвістична характеристика

діалогічної мови із запереченням в англійській мові / Олеся

Татаровська // Гуманітарний вісник : зб. наук. праць кафедри соц. та

гуманіт. дисциплін / голов. ред. Г.П. Васянович. – Львів : Львів.

держ. фінансова академія, 2007. – № 7. –

С. 23–32.

Анотація

Татаровська О. В. Функціонування множинного заперечення в

англійській мові (на матеріалі корпусів та мас-медійного дискурсу). –

Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних

наук за спеціальністю 10.02.04 – германські мови. – Львівський

національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2011.

Дисертацію присвячено дослідженню категорії заперечення загалом

та множинного заперечення зокрема, його структурних, семантичних,

прагматико-функціональних та дискурсних особливостей. Всебічне

висвітлення та пояснення процесу переходу від мононегативного до

множинного заперечення здійснено шляхом його рекурентості. Тобто маємо

на увазі мобільність заперечень в одних і тих же висловленнях, які є

аморфними за своє природою: множинні заперечні конструкції переходять

у мононегативні та навпаки. Сфера дії заперечення (Scope of Negation) як

явище охоплює усю глибину розуміння множинного та мононегативного

заперечення, оскільки синтаксично заперечні одиниці отримують одну

семантичну інтерпретацію. Завдяки аналізу одиниць множинного та

мононегативного заперечення в корпусах та мові журналістики доходимо

висновку, що множинне заперечення як поліфункціональне явище тісно

корелює з мононегативним запереченням, оскільки витікає з нього, і,

навпаки, мононегативні заперечні структури, акумулюючись в тій самій

мовній площині, дають поштовх до узгодження множини заперечних

структур в межах одного контексту.

Ключові слова: множинне заперечення, мононегативне заперечення,

сфера дії заперечення, заперечення з інтенсифікацією, рекурентність.

Аннотация

Татаровская О.В. Функционирование множественного отрицания в

английском языке (на материале корпусов и масс-медийного дискурса). –

Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических

наук по специальности 10.02.04 – германские языки. – Львовский нацио-

нальный университет имени Ивана Франко. – Львов, 2011.

Диссертация посвящена исследованию категории отрицания в целом и

множественного отрицания в частности, а именно – его структурных,

семантических, прагматико-функциональных и дискурсивных особенностей.

Всестороннее освещение и объяснение процесса перехода от

мононегативного к множественному отрицанию осуществляется путем его

рекуррентности, то есть мобильности отрицаний в одних и тех же

высказываниях, являющихся аморфными по своей природе: множественные

отрицательные конструкции переходят в мононегативные и наоборот.

Изучение истории развития и становления множественного отрицания

дало возможность проследить интенсивность распространения и развития

структур множественного отрицания в древне- и среднеанглийском языке,

а также засилье прескриптивизма, отказ от множественного отрицания в

первую очередь в речи и его постепенный упадок в начале современного

этапа развития английского языка.

Сфера действия отрицания (Scope of Negation) как явления охватывает

всю глубину понимания множественного и мононегативного отрицания, по-

скольку синтаксически отрицательные единицы получают одну семантичес-

кую интерпретацию. Благодаря анализу единиц множественного и

мононегативного отрицания в корпусах и языке журналистики приходим к

заключению, что множественное отрицание как полифункциональное явление

тесно коррелирует с мононегативным отрицанием, поскольку вытекает из

него, и, наоборот, мононегативные отрицательные структуры,

аккумулируясь в одной и той же языковой плоскости, стимулируют

согласование множества отрицательных структур в пределах одного

контекста.

Выражение отрицания в речи подростков понимаем в контексте взаи-

модействия когнитивных и социальных факторов. Интенсификация отрицания

достигается разными способами, а именно: использованием выражений с

негативным наполнением, употреблением отдельных лексических единиц в

сочетании с ограниченной группой глаголов, использованием цепочки

отрицательных идиоматических выражений. В основе характера

(позитивного или негативного) оценочного значения ИНП (идиомы с

негативной полярностью) лежат конкретные концепты действительности.

Разнообразные языковые представления свидетельствуют о том, что

языковая картина мира в каждом языке своеобразна, самобытна и

определяется социальными, культурными, психологическими, духовными

особенностями народа, его традициями, то есть национальной спецификой.

Следовательно, ИНП, отражая фрагменты языковой картины мира, в то же

время оценивают ее, выступая языковым выразителем категории оценки с

учетом всех ее видов.

Ключевые слова: множественное отрицание, мононегативное

отрицание, сфера действия отрицания, отрицание с интенсификацией,

рекуррентность.

Summary

Tatarovska O. V. Functioning of multiple negation in the English

language (on material of corpuses and mass-media discourse). –

Manuscript.

A thesis for the Candidate Degree in Philology, Specialty

10.02.04 – Germanic Languages. – Lviv Ivan Franko National University.

– Lviv, 2011.

The thesis highlights the category of negation in general and

multiple negation in particular, its structural, semantic, pragmatic,

functional and discourse peculiarities. Comprehensive interpretation

and explanation of the transitional process from mononegative to

multiple negation is made on the basis of its recurrence that is, in

our mind the mobility of negation in the same utterances that appear

to be amorphous by their nature: multiple negative constructions turn

into mononegative, and vice versa.

The Scope of Negation as a phenomenon involves all the depth of

understanding of multiple and mononegative negation because

syntactically negative items receive the same semantic interpretation.

Due to the analysis of multiple and single negative items in corpuses

and mass-media discourse we can come to the conclusion that multiple

negation as a poly-functional phenomenon closely correlates with

single negation because has its source in it, and vice versa single

negative items being accumulated in the same language dimension give

start to the negative concord within the frame of the identical

context.

Key words: multiple negation, mononegative negation, scope of

negation, negative intensification, recurrence.

Підписано до друку 17.03.11. Папір офсетний. Друк на різогр.

Формат 60х90/16. Умов. друк арк. 0,9. Тираж 100 прим. Зам. 76.

Друк СПДФО Марусич М.М., м.Львів, пл. Осмомисла, 5/11

тел./факс (032)261-51-31

e-mail: interprint-m@rambler.ru

0