22 червня 2010 року, № 1(1) www.ekoinform.com.uaВСЕУКРАЇНСЬКЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ВИДАННЯ

ЗемляВодаПовітряВогоньЛюдина

ПОДІЇ

стор. 2

Юрій РОЙ

За статистикою 30 000 сільських населених пунктів не мають досту-

пу до питної води. Це вже стає пробле-мою, яку місцева влада просто замов-

чує чи зводить такі факти до надзви-чайних ситуацій місцевого рівня, хоч

проблема давно переросла у загально-національну.

– Тетяно Валентинівно, запитан-ня як голові Всеукраїнської екологіч-ної ліги: розкажіть, будь ласка, яке місце і роль громадського екологічно-го руху у формуванні Стратегії наці-ональної екологічної політики?

– У багатьох країнах світу важливу роль у поліпшенні екологічної ситуації й оздо-ровленні довкілля відіграють громадські організації, взагалі – громадянське су-спільство. Тому, що без розуміння суспіль-ством завдань національної екологічної по-літики її просто не можна ні сформулювати, ні реалізувати.

В Україні, на жаль, довгий час не було такого документа, як Стратегія національ-ної екологічної політики. Зараз його підго-товлено, зареєстровано у Верховній Раді, і ми очікуємо, що депутати його схвалять.

Цей документ об’єднує все екологічне законодавство і регламентує політику дер-жави у цій сфері. Стратегія національної екологічної політики – великий документ, який визначає не лише завдання Міністер-ства охорони навколишнього природного середовища, але й завдання усіх органів ви-конавчої влади, діяльність яких може мати негативний вплив на довкілля. Цей доку-мент діятиме до 2020 року. Він супроводжу-ється Національним планом дій з охорони навколишнього природного середовища, у якому зазначені терміни, виконавці, кошти, які потрібні для покращення довкілля.

Громадські екологічні організації Укра-їни і, зокрема, Всеукраїнська екологічна ліга брали найактивнішу участь спочатку у формуванні Концепції національної еко-логічної політики, яка була ухвалена у 2007 році, та у створенні Стратегії. І ми вважає-мо, що сама участь громадськості може не

просто дати нову якість, але й наблизити цей документ до реальних потреб суспіль-ства і, в першу чергу, природи.

Ми можемо також говорити про роль громадських організацій у захисті природи щоденно і щохвилинно. Всеукраїнська еко-логічна ліга багато років веде боротьбу за збереження природних об’єктів, за ство-рення нових об’єктів природно-заповідного фонду, припинення діяльності, яка шкодить довкіллю. Прикладів багато: це і боротьба за припинення роботи сталепрокатних за-водів у Полтавській області і Білій Церк-ві; це відстоювання й збереження природ-них об’єктів національного парку «Гуцуль-щина», і створення національного природ-ного парку «Голосієве»; це підготовка об-ґрунтувальних документів для створення нових національних парків. Наша організа-ція багато зробила для того, щоб в Украї-ні з’явились нові заказники місцевого і дер-жавного значення, національні та природ-ні парки. На жаль, заповідні об’єкти не ма-ють належного захисту. Йдеться про те, що їх межі не винесені практично на місцевос-ті. Вони не мають державних актів і, корис-туючись цим, недобросовісні ділки від біз-несу або навіть чиновники місцевого чи на-ціонального рівня забирають території за-повідників, що призводить до погіршення екологічної ситуації.

Велику увагу громадські організації при-діляють збереженню водних об’єктів. Про-блема в тому, що Україна чи не єдина країна в Європі, яка використовує поверхневі води для питного водопостачання.

СТРАТЕГІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

УКРАЇНИ

Кабінет Міністрів України направив на розгляд до Верховної Ради проект Страте-гії національної екологічної політики Украї-ни на період до 2020 року.

Прийняття Стратегії дозволить реалізу-вати домовленості України з ЄС щодо надан-ня нашій країні бюджетної підтримки у роз-мірі 150 млн гривень. Ці кошти увійдуть як складова до Державного бюджету України і будуть спрямовані на виконання пріоритет-них завдань Стратегії.

Стратегія охоплює усі важливі аспек-ти природоохоронної та ресурсозберігаю-чої діяльності. Зокрема, це – осучаснення та адаптація українського екологічного за-конодавства до європейських стандартів; ак-тивний розвиток в Україні екологічно орієн-тованого бізнесу; економічне стимулюван-ня природоохоронної діяльності; підвищен-ня ефективності використання бюджетних та позабюджетних екологічних видатків.

Глобальним завданням, яке має виконати Стратегія, є підсилення ролі економічних ін-струментів у екологічному управлінні та роз-виток інститутів практичної реалізації еко-логічної політики.�

ЄВРОСОЮЗ ВИДІЛИТЬ УКРАЇНІ 35 МІЛЬЙОНІВ ЄВРО

НА ЕКОЛОГІЧНІ ПРОГРАМИ

Бенефіціантом програми стане Мініс-терство економіки України, яке розподілить отримані засоби відповідно до мети програ-ми. Планується, що перші транші з програ-ми Україна отримає вже у 2011 році.

У той же час начальник Державного управління охорони навколишнього природ-ного середовища в Донецькій області Сергій Третьяков відзначив, що вирішення питання екологічних проблем України неможливе без розгляду проблем екології в Донецькій об-ласті, оскільки 38% викидів шкідливих речо-вин в атмосферу України припадає на терито-рію Донбасу.

«Мільйони євро, виділені Францією, Ве-ликобританією та іншими країнами було ви-трачено на реконструкцію кількох ТЕЦ і лік-відацію мартенівських печей на заводах «До-нецьксталь» і «Азовсталь». Крім допомоги, що надійшла від інших країн, силами влас-ників промислових підприємств Донбасу був створений Фонд навколишнього середовища, який щорічно збирає близько 25 мільйонів євро», – говорить Третьяков.�

Природа хвора нашою байдужістю

Інтерв’ю з головою Всеукраїнської екологічної ліги

Тетяною ТИМОЧКО

6стор.

ОДНІ РЯТУЮТЬ, ІНШІ НИЩАТЬ, А ХТО Ж ДАСТЬ РАДУ?

Тетяна Тимочко

«ЗЕЛЕНА» ЕНЕРГЕТИКА5стор.

ВОДОРЕГУЛЮЮЧА РОЛЬ ЛІСУ І ПАВОДКИ4

стор.

222 липня2010 р.

Природаі суспільствоПРОБЛЕМА

стор. 1

– Наскільки є складною ситуація в Україні з питною водою. Чи, можли-во, вона дещо драматизується у засо-бах масової інформації?

– Ситуація справді складна. До прикла-ду, 70 відсотків населення України п’ють воду з річок басейну Дніпра. Це той ба-сейн, куди скидають свої відходи найпотуж-ніші підприємства металургійної, гірничо-добувної, хімічної промисловостей та вели-чезні комунальні підприємства, впливає та-кож і чорнобильський фактор. А найбіль-ше нас турбують комунальні господарства, які практично без очистки скидають стоки у Дніпро і його притоки.

– Чи правда, що скоро «чистії во-ди криничнії» у сільскій місцевості пити буде небезпечно для здоров’я людей, які там проживають і, до речі, не мають вибору джерел пит-ної води?

– Наша організація давно виступає з пропозицією підвищення штрафних санк-цій до промислових підприємств – забруд-нювачів довкілля. Воно, це підвищення санкцій, має бути адекватним щодо наслід-ків забруднення водних об’єктів. Другою нашою пропозицією є те, що зібрані кошти потрібно спрямовувати на очищення вод-них об’єктів.

Взагалі, в Україні стан питного водопо-стачання критичний. Якщо в містах через водопровідні мережі населення має при-наймні доступ до якісної технічної води, а у великих містах – і до бюветної, а забезпе-чені люди можуть вживати пляшкову воду чи застосовувати дорогі фільтри, то в сіль-ській місцевості ситуація набагато гірша. Від індустріальних районів країни, де при-поверхневі води давно забруднені відхода-ми виробництва, процес деградації ресур-сів питної води просувається в центральні і північні області України. Вода стала непри-датною для пиття в половині криниць Пол-тавщини, Сумщини, Черкащини, Кірово-градщини.

Ми маємо дуже серйозно, на державно-му рівні поставити питання про питне во-допостачання, зокрема в сільській місце-вості.

– Яка природа забруднення джерел водопостачання у сільській місцевос-ті?

– У першу чергу це пестициди, нітра-ти, які не завжди раціонально викорис-товуються працівниками сільськогоспо-дарського виробництва. У сільській міс-цевості часто побутовими відходами за-валені яри, лісосмуги, прибережні зони. Полігонів для сміття там практично не іс-нує. Тому ці несанкціо новані сміттєзвали-ща дають фільтрат, який потрапляє у при-поверхневі води.

Проблеми з питною водою є і в міс-тах, адже очистка води хлоруванням також шкідлива. Це шлях до підвищення захворю-ваності, в першу чергу – дітей. І саме тому в Україні один з найвищих відсотків смерт-ності дітей віком до року. Це показник, який нам дає інформацію не лише про здоров’я мами, а й взагалі про стан довкілля. Чим мама дихає, яку воду п’є, які продукти спо-живає...

Якщо ми говоримо про участь громад-ських організацій у прийнятті рішень, то я можу сказати, що саме Всеукраїнська еко-логічна ліга підняла питання про поводжен-ня з генетично модифікованими організма-ми і їх використання у продуктах харчуван-ня, зокрема маркування продукції з ГМО. Ми витратили три роки, щоб така постано-ва була ухвалена. Але зараз до абсурду до-ведена ситуація, коли позначку про відсут-ність ГМО ставлять на продуктах, у яких їх не може бути в принципі.

– Чи є в Україні достатня база для перевірок продуктів на вміст ГМО?

Часто можна почути, що закон прийнято, а перевірити продукти можна хіба що у столиці та великих містах. Наскільки правдивою є така інформація?

– У нас немає наукової бази для створен-ня ГМО, але система лабораторій контр-олю в Україні вже існує. Вона діє в системі Держспоживстандарту і є достатньою. Інша справа, що ще не врегульовано багато пи-тань. Зараз ми розпочинаємо новий етап за-ходів, спрямованих на створення в Україні контро лю за використанням ГМО від поля до столу. Від рослини, яка росте на полі, від тварини, яку годують продуктами з цієї рос-лини, – до столу споживача. На жаль, в Україні дуже багато високопоставлених ло-бістів ГМО. Саме тому Екологічна ліга про-голосила курс на повну заборону генетично модифікованих організмів. Україна має ста-ти країною без ГМО. Досвід такий існує.

– А які країни вже відмовилися від споживання генетично модифікова-них продуктів?

– Це понад 15 країн Європи. У 2005 ро-ці 58 суб’єктів Європи – це країни, міста, провінції, інші адміністративні території, які об’єдналися в асоціацію, – підписали Бер-лінський маніфест. Спочатку цих учасників було 131, зараз – більше 300. Це Скан-динавські країни, Греція, Іспанія. Зони без ГМО дуже швидко поширюються в Європі, навіть у США, країні, яка лобіювала ГМО, в окремих штатах встановлено жорсткі об-меження для маркування. Уряд Канади, наприклад, заборонив використання двох сортів кукурудзи. Тобто, навіть у тих краї-нах, які були безмежним полем для ГМО, поширюється рух проти споживання цієї продукції. Отже, у світі є розуміння шкід-ливості і пролонгованих наслідків від вжи-вання такої продукції.

– Чи достатня законодавча база в Україні для успішної діяльності гро-мадських екологічних організацій?

– В Україні у 1999 році була ратифіко-вана конвенція «Про доступ до інформа-ції, участь у прийнятті рішень та доступ до правосуддя». Скорочено вона називаєть-ся Орвуська конвенція. Ця конвенція була підписана міністрами європейських країн у Данії, в місті Орвусі. У цьому ж році її рати-фікувала Україна. Ця конвенція стала скла-довою українського законодавства. В Укра-їні, відповідно до цієї конвенції, екологічна інформація не може бути закритою. Вона є доступною для всіх громадян. Згідно з цією конвенцією, громадські організації можуть брати участь у прийнятті, формуванні і під-готовці будь-яких рішень, які впливають або можуть впливати на довкілля.

Відповідно до цієї конвенції, всі громад-ські організації мають доступ до правосуд-дя. Тобто мають право вільно відстоювати свої позиції в суді у разі, коли не можуть до-мовитися з владою.

У 2004 році з ініціативи саме громад-ських екологічних організацій була ухвале-на постанова Кабінету Міністрів № 1378, яка прийняла два важливі документи – «Положення про громадську раду при цен-тральному органі влади» і «Порядок про-ведення консультацій з громадськістю». Ці два документи дають чітко регламентова-не право і механізми участі громадськості в обговоренні і прийнятті відповідних рішень. Але участь у цих радах колишніх чиновників свідчить про низький рівень громадянсько-го суспільства в Україні.

– Наскільки є важливим інформу-вання громадськості про стан і про-блеми навколишнього природного се-редовища, спричинені діяльністю лю-дини?

– Для подолання екологічних проблем дуже важливі екологічна освіта й інформу-вання населення, та, взагалі, підвищення рівня природоохоронної свідомості й куль-тури людей, які приймають рішення, і зви-чайних громадян.

Сьогодні ми ще можемо спостерігати ви-падки прийняття рішень на дуже високо-му рівні про будівництво об’єктів на запо-відних територіях, знищення десятків гекта-рів зелених насаджень. Тобто низький рівень екологічної свідомості людей, які ухвалюють рішення, і простих громадян призводить до погіршення екологічної ситуації.

Тому всі екологічні організації, і наша зокрема, надають великого значення ін-формуванню населення через засоби ма-сової інформації. І, звичайно, у періодичних виданнях екологічного профілю.

На жаль, таких видань ще не дуже бага-то. Наша організація видає журнал «Еко-логічний вісник» вже десять років, рефе-ративний журнал «Екологія» – 15 років, «Біб ліотечку Всеукраїнської екологічної ліги». Хороші журнали «Надзвичайна си-туація», «Безпека життєдіяльності», «Рідна природа», але таких видань небагато в Укра-їні, і вони несуть на собі велике ідеологічне навантаження – доносять до людей правди-ву, фахову інформацію, думку громадськості. Це можливість для людей прочитати і зро-бити власні висновки, подумати над важ-ливими питаннями. Інформування людей є дуже важливим. На жаль, через різні обста-вини державою виділяється на це мало ко-штів. У нас немало соціально-екологічної реклами, а системної екологічної інформації ще мало. А тому ми вітаємо вихід у світ но-вого видання екологічної тематики – газети «Природа і суспільство» та вбачаємо його корисним, своєчасним і потрібним.�

ТРИ ОБЛАСТІ НА МЕЖІ ТЕХНОГЕННОЇ

КАТАСТРОФИ

Складна екологічна ситуація склалася в зонах діяльності гірничо-хімічних підпри-ємств на території Закарпатської, Львів-ської та Івано-Франківської областей. Про це повідомило Міністерство охорони навко-лишнього природного середовища на засі-данні Держкомісії з техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій.

У список екологічно шкідливих потра-пили державне підприємство «Солотвин-ський солерудник» (Закарпатська область), Стебницьке державне гірничо-хімічне під-приємство «Полімінерал», Роздільське дер-жавне гірничо-хімічне підприємство «Сір-ка», державне госпрозрахункове підприєм-ство «Подорожненський рудник», Яворів-ське державне гірничо-хімічне підприємство «Сірка» (Львівська область), Калійний за-вод «Оріана», Домбровський кар’єр, руд-ники «Калуш», «Голинь» і «Ново-Голинь» (Івано-Франківська область).

Існує реальна загроза забруднення рі-чок Тиси, Дністра, Сяна. «Може бути зруй-нована дамба на Дністрі, постраждати місто Стебник, водоканалізаційні мережі Дрого-бича й Трускавця, залізниця «Київ – Трус-кавець», – підкреслив міністр.�

В УКРАЇНІ ВОДА В 40% КОЛОДЯЗІВ

НЕ ПРИДАТНА ДЛЯ ПИТТЯ

В Україні у 40% колодязів з 41 592 обсте-жених питна вода не відповідає санітарно-епідеміологічним нормам. Про це повідо-мив перший заступник міністра охорони здоров’я, головний санітарний лікар Укра-їни Геннадій Рожков на прес-конференції в Кабінеті Міністрів.

«Держсанепідслужба станом на 24 черв-ня обстежила 41 592 колодязі й свердловини суспільного та індивідуального користуван-ня. Не задовольняє вимоги санітарного зако-нодавства близько 40%, а в деяких областях показники дуже високі», – сказав Г. Рожков.

Зокрема, головний санлікар наголосив, що в Кіровоградській області в 51% коло-дязів і свердловин вода не відповідає епіде-міологічним нормам, у Миколаївській облас-ті – 61,1%, у Сумській – 59,3%, у Черкась-кій – 50%, у Донецькій – 72%, у Луган-ській – 56,2%, у Полтавській – 61,6%. �

ПОДІЇ Природа хвора нашою байдужістю

322 липня

2010 р.

Природаі суспільство З ПЕРШИХ ВУСТ

Валентина МАКСИМЕНКО

Впродовж найближчих десятиріч у всьо-му світі очікується зростання глобаль-ного попиту на продукцію лісового гос-

подарства та екологічні послуги. Не є винятком й Україна. Яким же потенціа-лом щодо цих ресурсів володіє наша дер-

жава у порівнянні з іншими країнами і якою має бути державна політика у га-

лузі лісового господарства. Про це наша розмова з Головою

Держкомлісгоспу М. Х. Шершуном.

– Почнімо, Миколо Харитоновичу, зі статистики. На якому місці за пло-щею лісів знаходиться Україна серед країн Європи?

– Україна посідає восьме місце в Європі, хоча лісистість становить лише 15,7 відсо-тка від території держави. Те, що площу лі-сів потрібно збільшувати, незаперечна ак-сіома. Адже низька лісистість призводить до ерозії ґрунтів, виснаження річок тощо. В Україні на сьогодні під впливом водної та вітрової ерозії перебувають близько 20 млн га сільгоспугідь, щороку площа деградова-них земель зростає на 80–90 тис. га, втра-ти родючого ґрунту сягають понад 500 млн т. Саме такі негативні тенденції і обумовлюють потребу збільшення площі захисних лісових насаджень та полезахисних лісосмуг. Це не відомча, а загальнодержавна проблема. За розрахунками науковців, площа лісів у дер-жаві повинна займати 20% її території. Аби досягти такої лісистості, маємо створити ще понад 2 млн га нових лісів, із них у степовій зоні, де найбільша площа сільгоспугідь, – 1 млн га.

– Але ж деякі громадські екологіч-ні організації заявляють про те, що й нині в степу садимо забагато лісу. Хто правий тут?

– Доведення рівня лісистості до науко-во обґрунтованого в межах степу не загро-жує знищенню місцевих біоценозів, а на-впаки – при правильному розташуванні лі-сокультурних об'єктів, у тому числі лінійно-го типу, вони сприятимуть поліпшенню еко-логічної ситуації в регіоні. Реалізація цього напряму передбачається не за рахунок залі-сення рівнинної частини степу, а шляхом ви-конання робіт зі створення захисних наса-джень і полезахисних смуг на деградованих, малопродуктивних та інших землях.

– Миколо Харитоновичу, кожного разу, коли Карпатський регіон потер-пає від повеней, у засобах масової ін-формації однією з причин стихійно-го лиха називають порушення водо-регулюючої функції лісів внаслідок нераціо нального і безсистемного ви-рубування лісів у попередні роки. На-скільки коректними із фахової точки зору є ці заяви?

– Такі висновки базуються лише на при-пущеннях і не враховують дійсного стану лі-сонасаджень і результатів наукових дослі-джень щодо водорегулюючої ролі лісів. Ліс може регулювати кількість опадів лише до певної величини. Але після перезволожен-ня ґрунтів така здатність стає мінімальною.

Щодо розмов про надмірне вирубування лісів, то потрібно сказати, що у 80-ті роки в Карпатах рубали п’ять мільйонів кубоме-трів деревини на рік, зараз три мільйони, що складає 50% річного приросту.

Сьогодні, коли уряд вперше комплексно розглядає наслідки повені в Карпатах, ак-центуючи на потребі системного вирішення проблем з метою зменшення впливу способу рубок на водорегулюючі функції лісів, ми на основі європейських засад ведення лісового господарства підготували, а уряд затвердив нові правила рубок головного користування в гірських лісах Карпат.

Майже в три рази зменшені площі лісо-сік. У жодному лісгоспі Карпатського регі-ону не вирубували лісу більше, ніж дозво-

лялося розрахунковою лісосікою. Заготівля деревини ведеться з поступовою заміною де-ревостану. За порушення правил рубок вста-новлені жорсткі санкції.

Нормативно виділені окремі захисні зони в лісових масивах вздовж водних об’єктів, біля автомобільних доріг, інші особливо за-хисні ділянки, в яких обмежуємо лісокорис-тування.

Всі постійні лісокористувачі, а на сьогодні в Карпатах вони відносяться до сфери управ-ління різних міністерств та відомств, повинні забезпечувати своєчасну і якісну очистку від залишків та відходів деревини на ділянках у водоохоронних зонах.

– Нещодавно уряд звітував про пер-

ші 100 днів своєї роботи. Який внесок Держкомлісгоспу в економіку країни за цей час?

– Минулої весни працівники галузі ство-рили 43,3 тис. га лісів, у тому числі нових – 22,5 тис. га. Крім того, очікується додатково близько 10 тис. га нових лісових насаджень природного поновлення, створених завдяки системному проведенню відповідних лісів-ничих заходів.

Кілька слів про інші показники. Обсяг реалізації продукції становив 1,6 млрд грн, до відповідного періоду минулого року він зріс на 34%, причому не лише за рахунок ви-ходу ліквідної деревини. На 12% збільшив-ся і випуск продукції переробки деревини. Продуктивність праці на підприємствах га-лузі зросла на 29%, а середньомісячна за-робітна плата працівників збільшилась на 36% і складає 1805 грн. Це, безперечно, по-зитивна динаміка, але бачимо чималі резер-ви та можливості для втілення певних нових підходів на шляху розвитку галузі.

У чому суть нововведень, що запрова-джуються у лісовій галузі? У впроваджен-ні інвестиційно-інноваційної моделі розви-

тку, в модернізації всіх напрямів діяльності та господарювання. Першочерговий акцент робимо на реалізації стратегічних напря-мів ведення лісового господарства, а саме на переході до державно-приватної форми партнерства в лісогосподарській діяльності. Йдеться не про приватизацію лісу, а про за-лучення бізнесу до окремих видів лісогоспо-дарських робіт та впровадження окремих ін-вестиційних проектів.

Наприклад, уже практикується співпра-ця з малим і середнім бізнесом з виконан-ня лісогосподарських операцій на лісозаго-тівлі, вивезенні деревини, догляді за наса-дженнями. Близько 53% лісозаготівельних робіт і 6% лісових операцій наразі викону-ють суб'єкти підприємницької діяльності, що дало змогу додатково залучити в галузь май-же 130 млн грн. Для подальшого зменшен-ня собівартості лісогосподарських операцій і

відповідно витрат на них господарств плану-ється поточного року забезпечити виконан-ня 70% лісозаготівельних та 30% інших ро-біт саме підприємцями. Завдяки цьому мож-на зекономити до 50 млн грн і направити ви-вільнені кошти на інвестиційні програми та соціальні виплати.

По-друге, акцент зроблено на підвищенні ефективності лісогосподарського виробни-цтва за рахунок раціональної розробки де-ревини, тобто забезпеченні максимально-го виходу ділових сортиментів особливо цін-них порід, а також за рахунок безвідходного виробництва, тобто використання лісосічних відходів як сировини для біопалива. Вже ма-ємо перший економічний результат: лише за два місяці другого кварталу цього року за-вдяки рішучим змінам у сортиментній струк-турі лісозаготівель змогли наростити реа-лізацію деревини в 1,5 раза й оптимізувати експортні ціни.

По-третє, в галузі нагромадилось чимало об'єктів (цехів, дільниць, складів, кордонів тощо), економічна доцільність використан-ня яких потребує перегляду, адже подальше утримання деяких з них на балансі підпри-ємств призводить до збитків. Найближчим часом завершимо інвентаризацію основ них фондів та обладнання і по кожному виявле-ному низькоефективному об'єкту сформує-мо відповідні пропозиції для потенційних ін-весторів.

– Очевидно, й шляхи протидії тіньо-вому ринку опрацьовуються?

– В галузі є розуміння, що саме від пов-ноти реалізації наших конкурентних пере-ваг, від пріоритету внутрішнього ринку над експортними поставками сировини залежа-тиме стійке економічне зростання. Відтак з червня на протидію тіньовому ринку повер-нулись до аукціонів – перейшли на реаліза-цію деревини виключно через біржові торги.

Очікуваний результат – прозорість і про-гнозованість у роботі зі споживачами, опти-мізація цін, зростання споживання дереви-ни внутрішнім товаровиробником. Розро-блено й реалізуються заходи щодо встанов-лення взаємовигідного партнерства з про-відними деревообробними підприємства-ми країни, їхнє залучення до фінансування лісогосподарських програм. А це інвести-ції в модернізацію лісозаготівель, розробку важкодо ступних лісових ресурсів, будівни-цтво лісових доріг.

Важливим напрямом реформування є впровадження єдиної державної системи електронного обліку деревини. Розуміючи, що інакше подолати розкрадання та неза-конний обіг її в державі не вдасться, ми мак-симально прискорили цю роботу.

І все ж. Головна мета реформування галу-зі – підвищення соціальних стандартів, умов

праці та життя трудівників. Плануємо роз-почати галузеву програму будівництва жит-ла для фахівців. У нас є ресурси, є працьови-ті люди, котрі цілком заслуговують на увагу та соціальну підтримку. Отже, справа за ре-альними діями.

– Ваше інтерв’ю буде надруковано у першому номері газети «Природа і суспільство» – виданні, яке започат-ковується для того, щоб наблизити проблеми навколишнього природного середовища, лісового господарства зо-крема, до людини і суспільства, газе-ті, яка буде розповідати про здобут-ки, людей, їхні добрі справи – битиме на сполох, коли виникатиме потреба у громадському резонансі на те чи інше явище або подію. Наскільки, на вашу думку, є актуальним такий проект і що б ви побажали новому виданню?

– Перш за все хотів би побажати великих творчих здобутків колективу газети у їхній нелегкій, але такій потрібній справі. Прина-гідно хотів би наголосити, що видань, які б професійно висвітлювали екологічну тема-тику і складні взаємини природи і суспіль-ства в Україні з її екологічними проблемами, не так вже й багато.

Люди дуже швидко переконуються, що за кожний непродуманий крок, недбалість, безгосподарність природа віддячує нам ка-таклізмами. Стає очевидним, якщо ми не змінимо свого ставлення до природи, еко-логічні проблеми вийдуть на перше місце і стануть проблемами самого існування лю-дини. Тому суспільство мусить опановува-ти нову культуру як природу розуміти, лю-бити, захищати і відтворювати. Провідне місце у цій важливій справі належить за-собам масової інформації. Будемо сподіва-тися, що і газета «Природа і суспільство» буде на висоті.�

Ліси України: стан, проблеми, перспективиСправа

за реальними діями

Микола Шершун

422 липня2010 р.

Природаі суспільствоСТИХІЯ

Василь ОЛІЙНИК,доктор сільськогосподарських наук,

завідувач кафедрою лісознавстваПрикарпатського національного

університету ім. Василя Стефаника

Катастрофічні паводки є притаманним для Карпатського

регіону стихійним явищем, пов’язаним передусім із екстремальними

метеоумовами. За обставин, що складаються при них,

гідрологічна роль лісу не вирішальна, оскільки паводкоформувальні опади

є значно більшими за максимальну водорегулювальну місткість лісових

екосистем. Повністю запобігти цьому явищу неспроможна навіть 100%

лісистість водозборів.Світовий досвід показує, що один

долар інвестицій у профілактичні заходи зберігає сім доларів витрат

на відновлювальні роботи після проходження стихії.

На думку екологів катастрофічність паводків у Карпатському регіоні зумовлюється передусім нераціо-нальною господарською діяльніс-

тю, зокрема змінами в рослинному покри-ві та надмірними рубками лісу. Такі погля-ди базуються на припущеннях і не врахову-ють провідних факторів формування павод-ків, тобто метеорологічних умов, рельєфу і ґрунтів. Не враховуються також стан лісів, обсяги лісокористування та і, зрештою, ре-зультати спеціальних наукових досліджень. Певною мірою вони є шкідливими, оскіль-ки, роблячи ставку на ліс як головний ре-гулятор стихії, відкидаються більш дієві ме-тоди захисту, зокрема гідротехнічні. Тому з’ясування причин формування стихії та опрацювання заходів протидії становить як теоретичний, так і практичний інтерес, що має важливе державне значення.

Довготривалі дослідження паводкоутво-рення показали, що головним його факто-ром є метеорологічні умови, особливо ве-личина опадів. Зазвичай паводки набува-ють максимальної руйнівної сили під час дощів величиною понад 200–300 мм. Це може також відбутися і при менших зли-вах (120–150 мм), які випадають на пе-резволожені або замерзлі ґрунти зі слаб-кою водопоглинальною здатністю. Досить важливим чинником підсилення паводків є гірський рельєф. У Карпатах на спадисті та стрімкі схили з інтенсивним формуван-ням стоку води припадає близько 75% за-гальної площі. Гірські ґрунти характеризу-ються високою щебенистістю та невеликою потужністю (0,3–1 м), що також не сприяє затриманню вологи на схилах.

Під час формування паводків у лісо-вих екосистемах позитивне значення віді-грає водоутримувальна здатність лісового намету, підстилки і ґрунту. В багатих лісо-рослинних умовах вона може сягати 130–150 мм, але здебільшого її показники ста-новлять 40–80 мм. Тому ліс добре регу-лює опади величиною до 60–80 мм. При такому зволоженні об’єми паводків у лісі в 1,5–3 рази менші, ніж на польових угід-дях. Однак при збільшенні опадів цей про-цес значно слабне у зв’язку із насиченням вологою лісової системи. Як правило, ліс вичерпує свої можливості водорегулюван-ня при 2–3-денних рясних опадах величи-ною 160–200 мм, а також зливах добовою

величиною 100–120 мм. Це є типовим для перезволожених періодів року. За таких ме-теоумов паводковий стік лісу наближається до стоку безлісних ділянок.

Довготривалі лісові експерименти по-казали, що різні способи та обсяги рубан-ня лісу неоднаково змінюють паводковий режим. При зайнятості лісових водозборів суцільними зрубами до 30–35% зміни па-водків невеликі, але при подальшому збіль-шенні вирубок вони різко зростають. Нега-тивні гідрологічні наслідки поступових ру-бок удвічі менші від наслідків суцільних ру-бок, а вибіркових – відповідно, менші в 4–10 разів.

Принагідно зауважимо, що в 50-ті роки ХХ ст. надмірне застосування суцільних ру-бок, які охопили понад 30% площ гірських басейнів, спричинило збільшення макси-мального стоку води в річках майже в 1,5 раза. Вплив сучасних вирубок лісу на фор-мування паводків у загальнорегіональному аспекті неістотний. Нинішні обсяги лісоза-готівель на 10–15% менші від розрахунко-вої лісосіки. Частка невідновлених зрубів на водозборах гірських потоків зрідка сягає 10–18% від їхньої площі, а на річкових ба-сейнах, як правило, не перевищує 2–3%. Проведення таких обсягів рубок без сут-тєвого зниження лісопокритої площі та з одночасним відновленням зрубів не ство-рює загрози для гідрологічного режиму рік. Лише на окремих ділянках суцільного ру-бання із застосуванням наземного трелю-вання може локально виникати поверхне-вий стік води та ерозійні явища.

Виникає запитання: чому при позитив-ній гідрологічній ролі лісу і незначних обся-гах рубок у горах виникають руйнівні яви-ща? Дослідження свідчать, що їх утворен-ня пов’язане з рядом причин, передусім ме-теорологічних.

Згідно з даними метеослужби, за кіль-ка діб атмосферні опади найбільших сти-хій 1969, 1998, 2001 і 2008 років сяга-ли 200–300 мм (2–3-місячні норми). Такі дощі значно більші за гранично можливу водорегулювальну місткість лісових угідь. Паводкоутворювальна роль великої кіль-кості опадів, як уже зазначалося, посилю-ється в теплий період року попереднім пе-резволоженням ґрунту, а в холодний сезон – його промерзанням. Такі ситуації спри-яють 2–3-кратному збільшенню павод-ків, порівняно із періодами звичайних ме-теоумов. На Закарпатті гідрологічна ситу-ація погіршується і в зв’язку із приурочен-ням екстремальних опадів до холодного се-зону, під час якого водорегулювальні функ-ції домінуючих тут букових лісів ослаблені, що викликається їхнім безлистяним станом та фізіологічним спокоєм. Специфіка попе-редньої погоди та надмірна кількість опадів зумовлюють формування руйнівних павод-ків на річках незалежно від рівня залісенос-ті їхніх водозборів.

Неабияка роль у інтенсифікації паводків належить іншим господарським факторам, зокрема – прокладанню через лісові маси-ви нафто-газопроводів, ліній електропере-дач та автодоріг із підрізанням схилів, пере-вантаженістю долин річок транспортними магістралями, а також масовою забудовою їхніх заплав без достатнього гідротехнічно-го захисту та іншим.

Загалом, катастрофічні паводки є при-таманним для Карпатського регіону сти-хійним явищем, пов’язаним передусім із екстремальними метеоумовами. За обста-вин, що складаються при них, гідрологіч-на роль лісу не вирішальна, оскільки па-водкоформувальні опади є значно біль-шими за максимальну водорегулюваль-ну місткість лісових екосистем. Повністю запобігти цьому явищу неспроможна на-віть 100% лісистість водозборів. Разом з тим, слід враховувати, що на початку кож-ної стихії лісовий покрив здатний погли-нати 15–30 мм вологи (10–25% атмос-ферних опадів), що уповільнює швидкість формування паводків і супроводжуючих їх ерозійно-селевих процесів.

Виникає запитання: що робити, як по-силити роль лісу в запобіганні стихії? Нау-кові дослідження свідчать, що у цьому від-ношенні необхідний комплекс заходів, який би включав: підвищення лісистості гір-ських водозборів до 65–70% (зараз пе-ресічна лісистість Карпат становить 59% і по окремих водозборах коливається від 10 до 87%), підняття верхньої межі лісу, яка за агрокультурний період знижена на 100–200 м, створення захисних насаджень вздовж річок і потоків, віддання пріоритету несуцільним вибірковим і поступовим руб-кам перед суцільними та інші. Об’єднати в єдину систему ці заходи можна шляхом ве-дення господарства по водозборах річок і потоків, для кожного з яких встановлюєть-ся оптимальна лісистість, вікова і породна структура лісів та призначаються господар-ські заходи, які не спричиняють негативних наслідків.

Оскільки ліс не в змозі самостійно подо-лати стихію, то важлива роль у захисті від неї належить гідротехнічним засобам – під-пірним стінкам, дамбам, водоскидним лот-кам, дренажним системам. Світовий досвід показує, що один долар інвестицій у про-філактичні заходи зберігає сім доларів ви-трат на відновлювальні роботи після прохо-дження стихії.

Наприкінці слід зазначити, що повніс-тю уникнути негативних стихійних явищ у гірських умовах із допомогою лісу і гід-ротехнічних засобів неможливо, оскільки такі процеси є важливим геологічним фак-тором омолодження гірського ландшаф-ту. У цьому відношенні необхідна адапта-ція людини та її діяльності до катаклізмів і зменшення антропогенного пресу на гір-ські системи.�

Водорегулююча роль лісу і паводки

На територію Карпат припадає

32 відсотки негативних метеорологічних

явищ України

МИКОЛА АЗАРОВ: «УРЯД РОЗРОБИТЬ ПРОГРАМУ

ІЗ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ВІД СТИХІЙНИХ ЛИХ»

Кабінет Міністрів України розробить комп-лексну системну програму із захисту населен-ня і територій від стихійних лих. Про це сьо-годні на нараді з питань комплексного проти-паводкового захисту території України за явив Прем’єр-міністр України Микола Азаров. Про-грама повинна бути розроблена на період 5–7 років. Микола Азаров підкреслив, що про-блему стихійного лиха, зокрема паводки, не можна розглядати як локальну, тому що під за-топлення потрапляє близько 27% території України, на якій проживає третина населення країни. А ефективна система протидії надзви-чайним ситуаціям технологічного й природно-го характеру дотепер не створена. При цьому Прем’єр-міністр підкреслив, що державою ви-діляються значні кошти на протипаводкові за-ходи, а керівники на місцях не завжди належ-но контролюють те, як вони використовуються. «Держава виділяє величезні кошти на проти-паводкові заходи, а з іншого боку – централь-ні й місцеві органі влади закривають очі на вар-варське вирубування лісів, дерев, низьку якість гідротехнічних споруд, незаконний видобуток піщано-гравійної суміші, що призводить до не-передбаченого посилення плину на водних ар-теріях», – відзначив Микола Азаров. Прем’єр-міністр поставив завдання перед головами об-ласних державних адміністрацій розібрати-ся в цій ситуації та поінформувати уряд. Разом з тим, Микола Азаров додав, що на ліквідацію наслідків паводку в західних регіонах України у 2008 році були виділені величезні ресурси у розмірі 4,8 мільярда гривень. «В 2008 році було виділено 4,8 мільярда гривень. Куди пішли ці гроші – невідомо. Як кажуть, вода змила всі сліди. І країна знову зіштовхнулася з невиріше-ними проблемами: дороги й мости не витриму-ють натиску води; захисні споруди не рятують ні від води, ні від зсувів. І постраждале від повені житло відновлюється на колишньому місці», – підкреслив Прем’єр-міністр. Голова уряду нага-дав, що під час його нещодавньої робочої поїзд-ки до Чернівецької області, що постраждала від повені, були виявлені ганебні корупційні дії чи-новників на місцевому рівні.�

ДІЇ ВЛАДИ

ДО УВАГИ ГРОМАДЯН ТА ГРОМАДСЬКИХ

ОРГАНІЗАЦІЙ ПРИРОДООХОРОННОГО

СПРЯМУВАННЯ

26 серпня 2010 року за ініціативи Держ-комлісгоспу України планується проведення виїзного засідання колегії та розширеної на-ради з питання комплексного ведення лісо-вого господарства в Карпатах – як елемен-ту сталого розвитку регіону: стан, проблеми, перспективи. У нараді візьмуть участь ке-рівники обласних рад Карпатського регіону, представники науково-дослідних і наукових установ та навчальних закладів, представни-ки громадських організацій.

Передбачається обговорити ряд актуаль-них питань, таких як:

– екологізація ведення лісового госпо-дарства;

– розвиток лісової інфраструктури;– перспективи розвитку малого і серед-

нього бізнесу;– соціальні питання лісового сектору;– рекреаційно-туристичне використання

лісів тощо.Організатори запрошують до широкого

обговорення екологічних проблем Карпат-ського регіону всіх небайдужих людей.

Пропозиції або зауваження (з обов’язковим зазначенням прізвища, імені та по батькові, поштової адреси) з цих питань можна надісла-ти до 20 серпня 2010 року на електронну по-шту sylvic@dklg.gov.ua, або до 10 серпня на поштову адресу Держкомлісгоспу:

вул. Шота Руставелі, 9-А, м. Київ, 01601�

ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

522 липня

2010 р.

Природаі суспільство ТЕХНОЛОГІЇ

Дмитро ДЕРОГАН

Ми й досі не використовуємо як джерело енергії ні повітря,

ні воду, ні сонце

АЛЬТЕРНАТИВНІ ДЖЕРЕЛА ЕНЕРГІЇ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

ЇХ ВИКОРИСТАННЯ В УКРАЇНІЗапасів енергії, що природа накопичу-

вала сотні мільйонів років, вистачить лише на кілька сотень років. Отже, єдиний спосіб змусити людину перейти на більш екологіч-но чисті джерела енергії – це прийняття на державному рівні та на рівні світової спіль-ноти низки регулюючих актів, котрі б об-межили видобуток паливних ресурсів. Але ряд держав (перш за все це держави Пер-ської затоки) і не збирається обмежувати та-ким способом свої прибутки. Отже, осно-вний тягар по збереженню енергії лягає на розвинені держави Північної Америки та Єв-ропи. Все більше і більше вчених шукають якомога рентабельніші джерела, котрі б ви-користовували відновлювані ресурси і котрі б змогли хоча б частково замінити паливні.

ВІТРОЕНЕРГЕТИКАІз нетрадиційних джерел енергії кращі в

порівнянні з вітроенергетикою, економічні результати можуть забезпечити лише ГЕС середньої та великої потужності, та й то не завжди. У тих країнах, де в собівартості вра-ховуються повні витрати, тобто на функці-онування АЕС і ТЕС не надається відкри-тих і прихованих субсидій чи дотацій із дер-жавного бюджету, як це робиться в Україні, економічні результати свідчать на користь вітро енергетики. Так, в США собівартість електрики, виробленої на АЕС, становить 10–11 цен тів/кВт годин, ТЕС – 9–10 цен-тів/кВт годин, ВЕС – 4–5 центів/кВт год.

Середньорічний приріст світової вітро-енергетики становить в середньому 26–27% і є найвищим у порівнянні з іншими джерелами енергії. На кінець 2005 року за-гальна потужність світового вітроенергетич-ного парку досягла 59 322 мВт, за 30 років розвитку вона зросла майже у 30 тис. разів. Приріст потужності світового парку ВЕС за 2005 рік становив 11 769 мВт (25%). За подібних темпів приросту в 2010 році по-тужність світового парку ВЕС перевищить 70 тис. мВт, що дозволить забезпечити елек-трикою близько 300 млн ч. населення.

ГІДРОЕНЕРГЕТИКАВикористання енергії потоків води теж

відоме віддавна. Досвід багатьох країн дово-дить, що використання потенціалу малих рі-чок на малих та міні-ГЕС допомагає виріши-

ти проблему поліпшення енергопостачання численних споживачів. Найбільш ефектив-ні малі ГЕС, створені на існуючих гідротех-нічних спорудах. В Україні налічується понад 63 тис. малих річок. Їх гідроенергетичний по-тенціал складає 30% від загального техніч-ного потенціалу всіх річок України. На те-риторії України незадіяні ресурси гідроенер-гії менші від ресурсів енергії вітру, але цінні нижчими затратами та можливістю регулю-вання часу вироблення електроенергії.

Мала ГЕС в Європі споруджується за 8–10 місяців, термін її окупності 3–4 роки.

Найбільші можливості щодо розвитку малої гідроенергетики має Карпатський ре-гіон. Тут будівництво ГЕС має об’єднуватися з реалізацією протиповеневих заходів.

ГЕОТЕРМАЛЬНІ РЕСУРСИПотенціал геотермальних ресурсів най-

більшою мірою залежить від глибини заля-гання шарів з високою температурою. На те-риторії України (в Криму, Прикарпатті й За-карпатті, у східних і приморських областях) на глибинах, доступних для буріння свердло-вин, є багато родовищ зі сприятливими умо-вами для вилучення геотермальної енергії. За оцінками Інституту технічної теплофізики (ІТТФ) НАН України, на глибині 2–4 км від поверхні ґрунту є геотермальні ресурси, до-статні для рентабельного та повного забез-печення потреб у теплі комунальної галузі України.

ЕНЕРГІЯ СОНЦЯНайбільш масштабно у світовій практи-

ці нині використовується технологія нагрі-ву води в сонячних колекторах. Щороку в Європі в експлуатацію вводиться близько 3 млн м2 пласких сонячних колекторів, що еквівалентно тепловій потужності 1,5 тис. мВт. Сонячний плаский колектор – це те-плоізольований теплообмінник проточного типу. У такому колекторі вода може нагрі-

ватися до 95°С. Колектори цього типу є най-більш поширеними і доступними за ціною. В країнах ЄС рекомендують застосовувати їх у комбінації з тепловим насосом. Існують колектори інших типів. Так, вакуумні колек-тори можуть нагрівати теплоносій до 250°С влітку і не менше 35°С взимку, навіть при за-хмареному небі.

ЕНЕРГІЯ БІОМАСИНадзвичайно важливим для України є

масштабне застосування рослинної біома-си як через пряме спалювання, так і через конверсію її на біогаз, біодизель, генератор-ний чи піролізний газ, що можуть виступати ефективними замінниками природного газу, вугілля, моторних палив, інших нафтопро-дуктів і первинних енергоносіїв. Щорічний приріст біомаси на Земній кулі сягає біль-ше 80 т на людину. Найбільшої уваги заслу-говує перетворення біомаси та органічних відходів на біогаз, оскільки в цьому випадку, окрім палива, виробляються цінні органічні добрива, вкрай необхідні для збереження гу-мусу в українських чорноземах. Отриманий біогаз може використовуватись як для гази-фікації сіл, так і в якості моторного палива для роботи малих ТЕЦ електричною потуж-ністю до 1 мВт, чого достатньо для забезпе-чення електрикою близько 4 тис. чоловік.

Для виробництва дизельного пального можна використовувати також відходи на-фтопереробки, відпрацьовані моторні мас-тила, шлаки очистки каналізаційних сто-ків, фільтрати полігонів побутових відходів, пластикові пляшки, гумові покришки та інші горючі побутові й промислові відходи, що-річний вихід яких в Україні досягає 50 млн тонн.

МЕТАН В ЕНЕРГЕТИЧНИХ ЦІЛЯХЗважаючи на проблему забезпечення

газом та надзвичайно болючу для України

проблему безпеки шахтарів Донбасу, а та-кож оздоровлення довкілля згаданого регі-ону, вкрай важливо негайно розпочати при-скорене освоєння ресурсів метану вугільних родовищ. На шахтах Донбасу більше 90% аварій і смертей шахтарів викликані вибу-хами метану. За різними оцінками, його об-сяги складають 3–25 трлн м3. Навіть якщо задіяти ці ресурси на 50%, то й за ниніш-нього невиправдано високого рівня спожи-вання природного газу Україна зможе за-безпечувати себе повністю впродовж 400 років.

Важливим є використання метану відпра-цьованих нафтових свердловин, супутніх га-зів нафтовидобування, техногенних горючих газів, когенерації. Усі ці ресурси нині не ви-користовуються. Без належного законодав-чого регулювання масштабного використан-ня цих енергоносіїв не відбудеться.

Розвиток альтернативних джерел енер-гії в Україні знаходиться у зародковому ста-ні, однак, як і в ситуації з вітроенергетикою, ми маємо непоганий потенціал для розвитку сонячної енергетики. Сьогодні в країні нала-годжене власне виробництво високоефек-тивних кремнієвих сонячних батарей із ККД до 20%. А необхідні для комплектації систем електропостачання системи керування, аку-муляторні батареї й інвертори, що перетво-рюють постійний електричний струм у змін-ний, виробляються в сусідній Росії. Хоча 90% комплектуючих до сонячних батарей сьогодні експортується за кордон, наявність високотехнологічного виробництва дозволяє говорити про можливість виробництва со-нячних батарей власного виробництва, що значно здешевить їхню кінцеву вартість. Тим більше, що своєрідний фундамент у розвиток альтернативних джерел енергії вже закладе-ний – це Закон про стимулювання викорис-тання альтернативних джерел енергії. Закон встановлює спеціальний коефіцієнт «зеле-ного» тарифу для електроенергії з викорис-танням різних альтернативних джерел енер-гії, на який множиться звичайний тариф для споживачів другого класу напруги на січень 2009 року. У випадку енергії сонячного ви-промінювання, відповідно до закону, коефі-цієнт має три можливих значення: для на-земних об’єктів електроенергетики — 4,8, установлених на дахах будинків, будинків і споруд із величиною встановленої потуж-ності понад 100 кВт – 4,6, а менш 100 кВт, а також установлених на фасадах будь-якої потужності – 4,4. Закон установлює «зеле-ний» тариф на строк до 1 січня 2030 року.

Отже, широкомасштабне впровадження альтернативних джерел енергії в Україні до-зволить зробити суттєвий крок у зменшенні енергетичної залежності країни, охороні до-вкілля та створенні умов для входження кра-їни до європейської спільноти. Для надання Україні гідного місця в виробництві та роз-поділі нових відновлюваних джерел енергії в майбутньому потрібно вже сьогодні підтри-мати науково-технічні розробки в нових сфе-рах (воднева енергетика, використання газо-гідратів Чорного моря та ін.) та підвищення економічних та технічних характеристик ви-дів АПЕР, які вже використовуються.�

«Зелена» енергетикаБіоенергетика

в Україні

Ганна ТАРКАНІЙ

Проблеми, пов'язані з ДП «Солотвин-ський солерудник» та розташованих у смт Солотвино республіканською і об-ласною алергологічною лікарнями, вже

кілька років поспіль залишаються одни-ми із найболючіших для Закарпаття. А на останній сесії депутати Закар-

патської облради звернулися до Прези-дента, Кабміну і Верховної Ради з про-

ханням визнати ситуацію в Солотвині проблемою державного рівня.

Фахівці солерудника заявляють про за-грозу техногенної і екологічної катастрофи. Це пов’язано з шахтами, де до лютого 2007 року видобували сіль і на базі яких працю-ють підземні відділення алергологічних ліка-рень. Небезпеку підтвердив і міністр охоро-ни навколишнього природного середовища на нещодавньому засіданні Державної комі-сії з техногенно-екологічної безпеки та над-звичайних ситуацій.

Мешканці селища побоюються карсто-вих проваль. Загроза пов’язана з дефор-маціями земної поверхні на відпрацьова-них площах шахти № 8, над якою перебу-ває 23 вулиці селища, 329 будинків, заліз-нична станція, поліклініка, лікарня, 2 се-редні школи, частина автошляху державно-го значення.

Щодо лікарень, то справдилися найгір-ші прогнози: підземні відділення, рятівні для

астматиків і алергиків, закрито. На шахті № 8, яка діяла ще до початку літа, вийшла з ладу система водовідведення, а в умовах сильних опадів вода почала прибувати і до шахти (до 280 куб м/год)

Мешканці селища також звернулися до Президента Віктора Януковича і Кабінету Міністрів із проханням виділити кошти на порятунок селища й унікальних лікувальних закладів, єдиних в Україні алергологічних лі-карень.

У Солотвині проводилися численні нара-ди за участі представників міністерств, ви-їзна сесія обласної ради, тут побували і Ві-ктор Ющенко, і Віктор Янукович, проте не-обхідних грошей (а це кількадесят мільйо-нів) досі не виділено. До слова, нова шахта коштуватиме у межах 300 тисяч гривень за 1 метр (лікування хворих проводилося на глибині 300 метрів).

Депутати Закарпатської обласної ради при обговоренні питання Солотвина запро-понували повністю ліквідувати державне підприємство. Начальник управління агро-промислового розвитку Закарпатської ОДА Іван Паук заявив, що лише у такому разі об-ласть може розраховувати на повне держав-не фінансування консервації шахт та про-ведення необхідних заходів для екологічної безпеки селища і прилеглої території.

Натомість опоненти такої точки зору, зо-крема депутат Василь Мейсарош, заявля-ють, що ліквідація ДП «Солотвинський со-лерудник» — це усунення конкурента доне-цького підприємства «Артемсіль».

Водночас місцеві мешканці та праців-ники солерудника впевнені, що за фахово-го управління цим об’єктом, він міг би стати прибутковим бізнес-проектом — для дер-жави чи для інвестора.�

Солотвинський солерудник Катастрофічний

тягар чи перспективний бізнес-проект?

622 липня2010 р.

Природаі суспільствоПРАВИЛА ЖИТТЯ

Микола ПУГОВИЦЯ

Ідучи на роботу, біля Інституту зоології, що на столичній вулиці Богдана Хмельницького, побачив незвичну рекламу.

«Ми вирізаємо їх з нашого життя» – на-писано на кожному білборді. Таку назву має інформаційно-просвітницька кампанія, ор-ганізована Всеукраїнською громадською ор-ганізацією «Асоціація природоохоронних те-

риторій України» та підтримана представни-цтвом Організації Об’єднаних Націй в Укра-їні. Стартувала вона напередодні Всесвітньо-го дня охорони навколишнього природного середовища і триватиме до кінця року, який ООН проголосила Міжнародним роком біо-логічного розмаїття. Мета акції – приверну-ти увагу громадськості до потреби збережен-ня рослинного й тваринного світу. Адже ще ніколи біологічні види не вимирали так швид-ко, як тепер. На підтримку акції в усьому сві-ті проводяться численні громадські та медій-ні заходи, приєднується до них і Україна. Чо-тири рідкісні тварини й одна зникаюча росли-на «вийдуть» на вулиці із закликом до всіх нас перестати «вирізати» з життя безцінні види флори та фауни.

У 2002 р. в Йоганнесбурзі (ПАР) на Все-світньому саміті зі сталого розвитку керівни-ки країн планети домовилися до 2010 р. зна-

чно знизити темпи втрати біорозмаїття. На замовлення ООН міжнародні експерти не-щодавно провели оцінки поточного його ста-ну й констатували: екосистеми, що підтриму-ють життя та благополуччя на Землі, перебу-вають на межі колапсу. Світ не виконав ра-ніше окресленого завдання скоротити темпи втрати природного багатства.

Не є винятком тут і наша держава. Чер-вона книга України за останні 15 років по-товщала майже на третину. Опинилися на межі існування або вже зробили крок за цю межу, скажімо, такі відомі птахи країни, як беркут, орел-могильник, сокіл-сапсан, чор-ний гриф, білоголовий сип, стерв’ятник, пугач, степовий журавель, дрохва, хохіт-ва. Цей сумний список можна продовжи-ти – він надто довгий у Червоній книзі. А птахи теж хочуть жити. Як і інші види жи-вих істот.�

«ЗЕЛЕНИЙ» ЩОДЕННИК

ДАЙМО ЇМ ШАНС ЖИТИ

Анна ГАРГАЛЯ

Згідно з інформацією Чернівецького обласного управління лісового

та мисливського господарства, за даними останньої таксації

на початок 2010 року на території Чернівецької

області налічувалося 57 зубрів.

ДО ЦЬОГО ДОКЛАЛИ РУКУ ЛЮДИНА І… ПРИРОДА

2010-го єдиній у Європі гірській субпопу-ляції зубрів, яка мешкає на території Черні-вецької області, не поталанило. Для релікто-вих велетнів рік розпочався з двох трагедій. З інтервалом у кілька місяців у лісах Буко-винського високогір’я було виявлено части-ни туш двох зубрів. З того, що від них лиши-лося, було зрозуміло, що вони стали жертвою браконьєрів. Браконьєрів не простих. Про-те в одному із двох випадків винного знайшли (ним слідство оголосило простого сільського дядька), хоча у те, що йому вдалося вбити мо-гутню тварину ледь не зі звичайного дробови-ка, не повірили навіть діти.

ЗАВЕЗЕНІ НА БУКОВИНУ ЗУБРИ НЕ БОЯЛИСЯ НАВІТЬ СОБАК

– Реакліматизації зубрів на Буковині бере початок 1970 року, коли в угіддя високогірно-го Чемернарського лісництва завезли 19 зу-брів біловезько-кавказької генетичної лінії, – розповідає заступник начальника Управ-ління охорони навколишнього природного се-редовища Чернівецької області Володимир Солодкий. – Згідно з топонімічними даними, зубри мешкали на Буковині до початку ХІХ століття. Про це свідчать назви урочищ та потоків, зокрема у Сторожинецькому райо-ні, – Зубровиця, Зубринець, Зубрівка. Ймо-вірно, саме тому впродовж 1971–1976 років одинадцять зубрів перейшли з мисливського господарства «Буковинське» Вижницького району в аналогічне господарство «Зуброви-ця», що на Сторожинеччині, бо добре почува-лися на землі предків.

Вирощені у вольєрах, завезені на Букови-ну зубри були майже ручними. Вони зовсім не боялися людей, тому їх цілком можна було назвати домашніми тваринами. Зубри були дуже спокійними, вони виходили з лісу до на-селених пунктів, їли сіно з копиць, кукурудзу, картоплю, гарбузи на городах і навіть не боя-лися собак. Зубри трималися біля узлісь, го-дувалися на сінокосах. У зимово-весняний

період харчувалися з колгоспних силосних ям, поруч з якими інколи мешкали. Одне сло-во, реакліматизація зубрів відбулася успішно. Їхня популяція зростала, досягши піку 1994 року, коли, за даними В. Солодкого, в області налічувалося 225 особин зубра.

ДИКИМ БИКАМ ЗАГРОЖУЄ ВИРОДЖЕННЯ Й БЛИЗЬКІСТЬ ЛЮДИНИ

Могутній звір, самець якого може вирос-ти до тонни (хоча, як стверджує головний мис-ливствознавець мисливського господарства «Зубровиця» Сергій Чистов, найбільший зубр, упольований під час селекційних відстрі-лів, важив 650 кг), не має природних ворогів. Зубри тримаються стадом, тому не бояться на-віть найбільшої вовчої зграї. Немає достовір-них даних і про те, що бодай одного зубра вда-лося вполювати ведмедю, лише балачки. Хто справді є ворогом зубрів – то це людина і хво-роби.

– У перші роки перебування зубрів на Бу-ковині вони почали хворіти на так званий тва-ринний сифіліс, некротичний баланопостит – захворювання сечостатевих органів самців, розповідає В. Солодкий. Причиною захворю-вання, внаслідок якого гинув навіть приплід, був контакт зубрів із домашніми тваринами, зокрема, вівцями.

Іншими суттєвими причинами зменшен-ня буковинської популяції зубрів є імб-ридинг, тобто довготривале спаровування тварин всередині популяції (по-простому – виродження), та інтенсивна господарська діяльність у лісі. Лісорозробки, будівництво кар’єрів та нерегламентоване відвідуван-ня місць розселення зубрів залишають для тварин дедалі менше місця. Тим паче, що нинішні зубри – дев’яте-десяте поколін-ня завезених у 70-ті роки – зовсім не схо-жі поведінкою на попередників. Вони ціл-ком дикі, обережні й обходять людину де-

сятою дорогою. Зачувши підозрілий звук чи запах зубри тікають інколи на десять кіло-метрів углиб лісу.

РЯТУВАТИ ВЖЕ МАЙЖЕ НІКОГОЗ цієї причини сьогодні надзвичайно склад-

но полічити популяцію зубрів. Зробити це можна лише взимку по слідах тварин на сні-гу. Згідно з інформацією Чернівецького об-ласного управління лісового та мисливського господарства, за даними останньої таксації на початок 2010 року, на території Чернівець-кої області налічувалося 57 зубрів (два з ко-трих з тих пір офіційно стали жертвою брако-ньєрів). Щоправда, контрольні дані Держав-ної екологічної інспекції зменшують цю циф-ру до 26 голів.

– У будь-якому разі, зубри на Буковині знову на межі вимирання, – констатує кан-дидат наук, доцент біологічного факульте-ту Чернівецького національного університе-ту Володимир Череватов. – Для самовідтво-рення їхня популяція має налічувати не мен-ше ніж 100 особин.

Вчені та екологи б’ють на сполох. Наразі спільно з Всесвітнім фондом великих траво-їдних тварин вони реалізують перший проект із захисту зубрів. Насамперед, потрібно здій-снити їхню ретельну паспортизацію. Другим кроком має стати поповнення популяції тва-ринами з інших регіонів. Що також є дуже складним завданням, – зізнається В. Черева-тов. – Окрім того, що для цього потрібні чи-малі кошти, є інша проблема. На відміну від зубрів, які мешкають у вольєрах, цілком дикі буковинські зубри можуть не прийняти чу-жаків до своїх стад, а проконтролювати про-цес їхньої асиміляції майже неможливо. Не-зважаючи на це, захисники лісових велетів не втрачають оптимізму. Головне – щоб допомо-га зубрам не запізнилася, бо через рік-два ря-тувати вже буде нікого.�

Одні рятують, інші нищать, а хто ж дасть раду?

Єдиній у Європі гірській популяції зубрів

на Буковині загрожує повторне вимирання

Збереження, відновлення та охо-рона зубра в Україні – це загально-державна проблема, яка потребує об'єднання зусиль владних структур різного рівня, природоохоронних ор-ганізацій, науковців, практиків лісо-вого та мисливського господарств, громадськості. Потребує ця проблема і значних державних коштів.

Реалізацію регіональної програ-ми збереження та відтворення зубрів розпочали лісівники Волині.

Зважаючи на те, що кожний регіон нашої держави має свої особливості і можливості щодо мешкання зубрів, у Волинській області розроблений про-ект регіональної програми по збере-женню та відновленню цих звірів. Він враховує пропозиції робочої групи Міжнародного союзу охорони приро-ди, а також план дій щодо збереження та відновлення зубра.

Першим важливим кроком стало поповнення тутешнього поголів'я зу-брів двома молодими самцями, яких привезено з Вінничини,

Як розповів начальник обласного управління лісового та мисливсько-го господарства Богдан Колісник, но-воселів розміщено у Звірівському лі-сомисливському господарстві, де було заздалегідь збудовано вольєр площею 45 гектарів. Тварини нині почувають-ся добре.

Згідно з договором між Звірівським та Хмільницьким лісомисливськи-ми господарствами волиняни мають отримати ще три молоді самки. Гроші на їх оплату, а вартість однієї тварини становить 15 тисяч гривень, лісівники заробили самі.

На Волині за останні десятиліття кількість зубрів з кількох сотень ско-ротилася до 16 тварин. Тому, за сло-вами Богдана Колісника, успішне ви-конання регіональної програми збе-реження та відтворення зубра, що за-несений до Червоної книги України, дасть можливість не лише запобігти зникненню патріарха лісів на Волині, але й відтворити стадо, зміцнити його генетичний потенціал.�

ЛІСІВНИКИ ВОЛИНІ ЗАПОЧАТКУВАЛИ

РЕГІОНАЛЬНУ ПРОГРАМУ ЗБЕРЕЖЕННЯ

ТА ВІДТВОРЕННЯ ЗУБРІВ

Міжнародний рік біорізноманіття

722 липня

2010 р.

Природаі суспільство ЛЮДИНА

Іван КУГНО

Дім, домівка, хата... Михайло Антонович Прилуцький – природолюб,

журналіст і літератор (літ. псевдонім – М. Лісовий) – у це поняття вкладає свій,

філософський, зміст. Уже багато років він з родиною мешкає в Києві у звичайній квартирі на Оболоні. Але є житло, яким

він дуже дорожить і в якому намагається бувати якомога частіше. Заінтриговані

численними розповідями, вирушаємо в недалеку від столиці Житомирщину і

ми – троє його давніх знайомих.

Хатина стоїть майже як у казці: до лісу – передом, до річки Тетерів – задом. Не-великий вигін перед садибою охоро-няють трьохсотрічні красені-дуби. Під

деревами – «гарнітур» для відпочинку. Стіл і стільці зроблені з дубових чурбанів. Хто на чию територію вдерся – ліс у двір до люди-ни чи людина у володіння Берендея – відра-зу й не скажеш.

Господар, як завжди, радий гостям, за-очно знайомить нас зі своїми сусідами: у двір часто забігають білки, зайці, куниці. У купі каміння живе ласка. Іноді приповзає гадю-ка. Про вужів вже і говорити годі. На дуб у дворі, пробитий блискавкою в 1946 році від верхівки до самої землі, завжди прилітає зе-лений дятел. А всього родичів цього «бара-банщика» тут нараховано п’ять видів. Якось через щілину у фундаменті під підлогу однієї з кімнат будинку залетів бджолиний рій і там зимував. До речі, на випадок голодної зими для зайців, кабанів, сойок на городі й у саду, як це заведено здавна, завбачливий господар завжди залишає дещицю врожаю.

ЗІ СПОГАДІВ ГОСПОДАРЯУ хаті в часи мого дитинства стоя-

ла зрубана сосонка (хоча це був не Новий рік). На ній у дуплі жила білка, яка віль-но бігала на вулицю, на сусідні дуби, і по-верталася до дупла. Коли не могла по-трапити в будинок, стукала клямкою дверей, як дзвоником.

Великої різниці між своєю хатою і лі-сом, гніздом лісовим, я не почував. Ми усі вийшли звідти: з природи, з городу, із гнізда, де народилися, тому не було чіт-кої межі між природним середовищем і звичайним житлом. Може, саме тому мої зовсім неписьменні батьки були над-звичайно поетичними натурами. Роз-повів якось тато: «Оце іду з поля доро-гою через ліс, коли щось мені прямо в гру-ди: «Бух!». Бджола. Здалеку до свого ву-лика летіла, меду на себе, пилку набра-ла, а донести не подужала. Змертвіла... Я приніс її на долоні додому і під яблунею поховав».

До старої батьківської хати, складеної на поліський штиб з обтесаних квадратом сос-нин, Михайло Антонович приточив велику світлу веранду. Коли в це приміщення через довгий ряд шибок заглядають золоті осін-ні промені, воно ніби світиться теплою жов-тизною нефарбованої деревини.

На прибульців з мегаполіса, затруєних машинним димом, які вперше потрапили до цієї по-справжньому чистої місцини, не-забутнє враження справляє те, ЯК ПАХНЕ БУДИНОК. Неповторна суміш духу старо-го житла, що зберігає пам’ять про колиш-ніх мешканців, з пахощами живиці. Зрубані десятки років тому сосни і донині «плачуть» бурштиновими сльозами.

ЗІ СПОГАДІВ ГОСПОДАРЯКрім мене в селі є ще люди, яких тяг-не до родового гнізда. Але то щось інше. Для мене хата, це не город. Це місце на-тхнення і міркувань. Це весільні фото батька і матері на стіні. Дружки бать-ка всі, як на підбір, у високих смушкових козацьких шапках. Когось із них репре-сували. Інші загинули у Другій світовій.

Я відчуваю дух свого роду, яким напо-внений будинок, і дух який довкола ньо-го. Я хворію, в прямому сенсі цього сло-ва, коли два тижні не буваю у своїй хаті, не бачу дубів. Приїжджаю і по черзі всіх їх обіймаю. Сусіди дивляться і вже не ди-вуються.

Моє прагнення: знайти яку-небудь найменшу дрібничку і зберегти. Ось ме-талеве путо для коня, що закривалося на замок. Побоюючись конокрадів, тато закривав на ключ коня. Або бабусині ско-ворідка, ще дівоча прядка і рушники… А оце нещодавно знайшов кам’яні жорна. У голодному 47-му ми, четверо діт лахів, крутили їх руками і мололи жолуді з на-ших дубів, а мама пекла нам з тої муки-муIки давкі коржики. Хочу, щоб хата жила своїм життям. Щоб я міг привес-ти сюди онучку і сказати: «Дивися, Да-ринко!» Щоб вона доторкнулася до жи-вої плоті поколінь.

Після знайомства з будинком, приїжджим пропонують підкріпитися. Стомлені з дороги гості розташовуються на веранді за столом, на довгій старовинній лаві. Господар обіцяв здивувати поліською кухнею за бабусини-ми рецептами. В меню заявлено: тушковані овочі (у чавунець кладеться все, що є на го-роді), картопля, варена без води на невели-кій кількості соняшникової олії, а також да-рунки річки його дитинства. Сьогодні вона була щедрою: на столі з’являється повна та-ріль червоних раків і на додачу пара величез-них окунів, спійманих Михайлом Антонови-чем голіруч у корчах Тетерева.

І от, стіл накритий. Для завершення ком-позиції не вистачає якоїсь домінанти. Вона з’являється в центрі стола у вигляді висо-кої сулії з жовтуватою настоянкою трав: зу-брівки, звіробою, чебрецю, калгану та ін-шого, що довкіл «проізростає». Пучки цьо-го мало знайомого городянам зілля сохнуть на горищі.

Господар – гості зрозуміли це вже по-тім – виявився не тільки відмінним кухарем, але й професійним режисером. У розпал обі-ду в двір зайшов, ніби випадково, сусід. У ру-

ках він тримав миску, наповнену чимось дуже схожим на смажені млинці з печінки.

– Спробуйте, будь ласка, справжньої по-ліської страви, – скромно запропонував чо-ловік «випадковим» гостям.

«Печінка» виявилася грибними котле-тами з незвичайним і ніжним смаком. Селя-нин охоче поділився секретом приготування страви: гриби перемолоти м'ясорубкою, для пластичності додати трішки борошна і яйце, для смаку – спецій. Яких саме? Всі за сто-лом так захопилися їжею, що ніхто слів ста-рого поліщука не запам’ятав. А жаль...

ЗІ СПОГАДІВ ГОСПОДАРЯМоже, у мені вмер великий кулінар?

Дуже люблю накривати стіл, придуму-вати страви. Мою бабусю в селі назива-ли Бабою-смачихою. Тепер так кличуть старшу сестру. За кулінарні здібнос-ті бабусю взяли куховаркою в сторож-ку хазяїна тутешніх лісів, відомого маг-ната і мецената пана Терещенка. Прав-да, у цій сторожці знаменитий «ста-рий українець» побував один-єдиний раз, ще в 1903 році, коли приїхав у лісову глу-хомань на автомобілі «Рено». Для цьо-го спеціально дорогу проклали. Вона до-тепер краща лісова дорога і називаєть-ся Автомобільною. Проте сільські ба-бусині страви панові дуже сподобали-ся. За кулінарну творчість він навіть коштовним подарунком її нагородив. А онук став передавати її знання через газету, коли був головним редактором «Зеленого світу», тижневика «Жити-чі», вів рубрику «Кулінарні звички бабусі-лісовички».

На галявині перед будинком мистецька штука – складене пірамідою каміння. Зви-чайними ці каменюки здаються тільки на перший погляд. Оплавлений у вулканічній топці Землі кремній нагадує фантастичні фі-гурки, а на облизаному водою піщанику збе-реглися відбитки молюсків і риб, які жили мільйони років тому, коли на цьому місці бу-шував океан. Чоловік побачив у камені щось незвичайне, узяв із собою – й от у будинку

оселилася нова душа. Камені для Прилуць-кого – ще одна нитка зв’язку з природою. На його думку, вони одухотворені – як ліс, пта-хи або зоряне небо. А деякі рідкісні знахід-ки зберігають інформацію, залишену на них далекими предками або навіть неземлянами.

Головний персонаж і головна тема Ми-хайла Прилуцького – публіциста, прозаїка і поета – Ліс. У рядках повісті «Чорний вік пречистої берези», у поетичній книжці «Сві-те мій, зелений» і в збірці оповідань «Кохан-ня глухого Леля» читається біографія авто-ра.

Спогади дитинства поєдналися в душі письменника з поліськими легендами, спо-вненими містики і трепетної поваги до лі-сової живності. І от на світ з’явилися каз-ки. Герої цих казок колись жили поряд з ав-тором, як, наприклад, персонаж казки про Чоловіка-Вужа. Він колись давно приповз у стару лісову хату і став хлебтати молоко з миски, з якої діти їли, сидячи на підлозі. І ні-хто його не проганяв. А коли маленький Ми-хайлик виріс, він у знак особливої вдячності придумав і «посватав» Вужу в дружини кра-сиву дівчину.

У текстах Михайла Прилуцького є ря-док з визначенням життєвого креда: «КРА-СА ВРЯТУЄ СВІТ, ЯКЩО МИ ВРЯТУЄ-МО КРАСУ».

Початок 90-х років. Незалежність Укра-їни, як здавалося тоді, відкриває необмеже-ні можливості для здійснення найсміливіших планів і проектів. У 1990-му один з лідерів української екологічної асоціації Михайло Прилуцький створює газету «Зелений світ». З циклом лекцій на екологічні теми він ви-ступає в Чехословаччині, Канаді, у Франції (у ЮНЕСКО), де був обраний членом Все-світньої асоціації журналістів, письменни-ків, екологів.

Про звичку завжди бути в гущині життя тепер красномовно нагадує тоненька книжка віршів «Світе мій, зелений». На її жовтува-тих сторінках – автографи багатьох відомих політиків: Чорновола, Жулинського, Зайця, Ємця... і дата 12.07.96 р. Цей день, вірніше ніч, коли приймалася Конституція країни, увійшла в історію під назвою Конституційна. Нардепи провели її, читаючи поезію Михай-ла Прилуцького.

Не суди мене, Лісе, строго І на слово мені повір:Я не винен, що ця дорога Завела мене в людський вир.

Завела мене, закрутила Між усяких: чужих, своїх... Чи дали вони мені крила? Чи забрали у мене їх?...

Увечері невелика тісна компанія зібрала-ся біля каміна. Шкура лося, кинута на підло-гу, густа і темна, майже ведмежа, додає при-міщенню романтичного духу. Що може бути краще, ніж сидіти біля живого вогню і слуха-ти розповідь про те, як велося колись.

ЗІ СПОГАДІВ ГОСПОДАРЯУ частині хати, де зараз камін, був

хлів. На Поліссі так будували: і люди, і живність мешкали через сіни, під од-ним дахом. В одній частині хати три-мали корову, коня, свинку, курочок. В ін-шій – жили господарі. Коли народжува-лося теля, його забирали до людей. Світ людей і тварин був дуже тісним, майже єдиним цілим.

Коли хлів побудували окремо, попро-сив у батька дозволу зробити в колиш-ньому приміщенні для худоби кімнат-ку відпочинку. Тоді, на початку 60-х ро-ків, не було ще такого поняття: камін, до того ж у сільській хаті. Що підштов-хнуло до цього? Швидше за все, інтуї-ція. На цьому місці раніше стояв будинок моїх предків. Я почував, що вогнище по-винне бути саме тут. Не грубка, у якій теж палахкоче живий вогонь, а первісне вогнище, як тисячі років тому, задовго до появи грубки. Родове вогнище.

Є в Михайла Прилуцького мрія: в подяку лісові за подароване натхнення та в пам’ять про батька-лісника влаштувати у своїй хаті Лісовий музей. Наповнити подвір’я атрибу-тами життя лісових людей, завести коней, висадити навколо місцеві дикорослі кущі та рослини. Посадити навколо хати свій ліс із саджанців від терещенківських дубів – то вже мамин заповіт...�

Хранитель лісової хатиВ гостях у «лісової»

людини

Михайло Прилуцький

822 липня2010 р.

Природаі суспільствоДИВОСВІТ

Євген ЦИМБАЛЮК

Угілецька тополя «обійшла» 1300-літнього юзифенського дуба

у претендентстві на перемогу в конкурсі «Національне дерево

України», а заодно претендує на звання найстарішої тополі

не тільки в Україні, а й у Європі.

З поміж десятків унікальних дерев, які ростуть на Рівненщині, перемо-гу в обласному етапі Всеукраїнсько-го конкурсу «Національне дерево

України» здобула тополя, розташована біля села Угільці Гощанського району. Їй приро-дознавці віддали перевагу навіть у порівнян-ня з відомим юзефинським дубом, якому по-над 1300 років.

Всеукраїнський конкурс «Національне дерево України», як зазначає один з його ор-ганізаторів, директор Київського еколого-культурного центру Володимир Борейко, за-початкований для того, щоб привернути ува-гу людей і місцевої влади до таких унікаль-них пам’ятників історії, якими є старі дерева.

Отож Рівненщину у конкурсі «Націо-нальне дерево України» представляє тополя (тополя біла – Populus alba), що росте у селі Угільці Гощанського району. Її вік становить приблизно 410–430 років, і як для тако-

го виду дерев – цей вік є рекордним. Наразі проводяться дослідження – чи угілецька то-поля не найстаріша серед тополь в Україні, а то й у Європі?

Загалом наукові дослідження щодо цього дерева розпочалися у 2007 році, коли відомі на Рівненщині природоохоронці Леонід Ро-кунець та Юрій Грищенко провели спеціаль-ну експедицію в Угільці.

– У подальшому часі унікальною топо-лею зацікавилися спеціалісти Інституту бо-таніки, – розповідає учитель географії Бу-

гринецького агротехнічного ліцею, автор багатьох краєзнавчих книг Леонід Року-нець. – Наразі про неї зібрано чимало ці-кавого матеріалу, і недарма тополя (яку, між іншим, у селі називають осокорою) нині опинилася у числі найпомітніших де-рев України. Вражають її параметри. При-міром, в обхваті вона має 9 метрів 60 санти-метрів. Діаметр стовбура становить майже три метри. Висота – 27 метрів. Розвиваєть-ся тополя доволі гарно – має густе зелене шатро. Водночас на ній – два дупла. Одне з них, до речі, ще в часи Великої Вітчизняної війни слугувало своєрідним спостережним пунктом. Звідси чатували, чи не наближа-ється до села ворог. А коли перед рікалася якась небезпека, то щосили дзвонили у ме-талеву рейку, яка висіла біля дупла. Більш давні перекази стверджують, що цю топо-лю облюбували для затінку козаки Богдана Хмельницького, які брали участь у Берес-тецькій битві.

Зважаючи на природні реалії, сесія Бу-гринецької сільської ради, до складу якої входить село Угільці, прийняла рішення про впорядкування території довкола бота-нічної пам’ятки. Наразі до угілецької топо-лі тягнуться й туристичні маршрути. Робить-ся навіть прив’язка тополі до Євро-2012. Річ у тім, що дерево росте неподалік від траси Київ–Чоп, якою на футбол прямуватимуть іноземні вболівальники. Отож, чому б їм «по дорозі» не поцікавитися найстарішою топо-лею України, пройнятися її красою та древ-нім духом?!�

Консерватор Сергій ГАЙДУК

Семен Зудін відрізнявся від більшос-ті людей практично всім. Те, що біль-шості не подобалось, йому було до душі. Приміром, він із задоволенням дивив-ся набридливу своєю тривалістю теле-візійну рекламу. Семен, навпаки, зна-ходив в ній багато корисного для себе. То обирав нову марку пива, то дегусту-вав горілку, щоб переконатись в прав-дивості супроводжуючого її слогана. Він не звертав уваги ані на попередження, ані на заборони лікарів про небезпе-ку для здоров’я людини чіпсів, всіляких солоних анчоусів, рибок, сухариків та інших «делікатесів». Він поглинав їх у великих кількостях, запиваючи декалі-трами пива. При цьому він знав, що за-значені продукти харчування шкідливі для організму людини. Однак це його не зупиняло. Ніяких ГМО, консервантів, барвників, стабілізаторів Семен не бо-явся. Зудін пояснював свою упертість тим, що він належить до консерваторів, тому що йому близькі принципи англій-ської консервативної партії торі. Мов-ляв, його організм за все життя звик до хлорованої води, то навіщо його при-вчати до чогось нового. Цим же пояс-нювалась його любов до консервів та інших продуктів тривалого зберігання.

Якось Зудін все ж сильно отруївся якоюсь ковбасою й потрапив до лікар-ні. Йому надали медичну допомогу, діа-гностували, промили шлунок й виписа-ли додому. При всій схильності до ана-лізу, цього разу Семен жодних висно-вків для себе не зробив. Крім поганих аналізів та невтішних діагнозів у ви-гляді жовчнокам’яної хвороби, гастри-ту, ішемічної хвороби серця та низки інших не менш небезпечних хвороб.

Він продовжував експериментува-ти над своїм колись міцним організмом. Курив, пив горілку, пиво, енергетичні напої, їв не зовсім здорові продукти.

Одного разу знайомі Зудіна дізнали-ся про експеримент, який проводити-ме один авторитетний медичний центр. Тема дослідження медиків – зміни ор-ганізму людини після місячного харчу-вання продуктами швидкого приготу-вання. За участь в експерименті пропо-нувалась солідна грошова винагорода. Приятелі повідомили про це Семена. Він без довгих вагань підписав усі не-обхідні документи й стартував першим з 10 учасників проекту. Він дійшов до фі-налу. Вісім учасників з кожним тижнем вибували з проекту через погане само-почуття. На останньому етапі й у Семе-на почалися помітні негаразди з орга-нізмом. Його замучила діарея, з’явився висип по всьому тілу, головний біль. Лі-карі змушені були зняти його з експе-рименту.

Після проекту Семен довго лікував-ся від різних хвороб. Одержаних за дру-ге місце грошей Зудіну не вистачило на курс лікування. Довелось позичати у приятелів.

Нині він дотримується порад діє-тологів, харчується виключно свіжи-ми натуральними продуктами і всіх по-переджає про шкідливість консервів та інших не зовсім «здорових» продук-тів харчування. А ще він кинув курити, вживати спиртні напої й дивитись теле-візійну рекламу.�

Іван КУГНО

Не все Хрещатик, що у Києві. Он лише на Черкащині їх не менше двох. У самих Черкасах – вулиця з такою назвою, а ще є село. Оцей

Хрещатик – всім Хрещатикам Хрещатик. Лежить він у гирлі річки Рось. Будинки пере-важно цегляні, руйновища старого і не поба-чиш, вулиці асфальтовані... За селом шумить своїми трубами, що на перекачувальній стан-ції вилізли на поверхню, магістральний газо-провід...

Але принадність цього місця в іншому. Рось надзвичайно мальовнича саме тут, де кількома рукавами впадає в Дніпро. Йдеш сільським берегом і бачиш: люди тут живуть з риболовлі, бо що не крок, то припнутий чо-вен. Чи багато в Україні залишилося місць де люди будують дерев’яні човни-плоскодонки? А тут ніби човновий заповідник...

Літнім ранком, ще до сходу сонця, від невеличкої турбазки на березі відплива-ють «моторки» відпочивальників. Природа тут ніби створена для туризму, підтверджу-ють місцеві, – вода в річці ще чиста. Хіба що коли-не-коли вище за течією (там і Корсунь, і Біла Церква) хтось зіллє якусь гидоту...

Про героїчне минуле нагадує гранітний обеліск. У 1943 році неподалік села Хре-щатик переправлялися через Дніпро вої-ни 13 стрілецького корпусу 52-ї армії. Який слід залишать сучасники? На березі в сосня-ку з’явився глухий чорний паркан, відпана-хано шмат досі громадського берега. Селяни один в одного перепитують: «Не знаєте, хто то будується?»

Люд хрещатицький, видно з доглянутих городів і акуратних садиб, трудолюбивий. Біля одного двору рекламна вивіска «Перу-карня «У РОСІянки». Так ось, виявляється, які вони, справжні росіяни!

Дістатися до Хрещатика можна з Кане-ва водою, наприклад, на байдарці, або ж з Черкас – чотири рази на день приходить автобус.�

«Стоїть собі при дорозі, розмовляє з полем...»

Диво природи

ІРОНІЧНЕ ПЕРО

РОСІяни з Хрещатика

НЕВІДОМА УКРАЇНА

Передплатний індекс: 49734

Тираж – 5 000

Свідоцтво Міністерства юстиції України про державну реєстрацію

друкованого засобу масової їнформації Серія КВ № 16802-5474Р

від 15.07.2010 р.

ВИДАВЕЦЬ:ТОВ «Видавничий дім «ЕКО-інформ»

м. Київ, вул. Ш. Руставелі, 9-АТел.: (044) 235-31-36

info@ekoinform.com.uawww.ekoinform.com.ua

Друк: ТОВ «Новий друк»м. Київ, вул. Магнітогорська, 1

РЕДАКЦІЙНА РАДА:Голова редакційної ради

М.Х. Шершун

РЕДАКЦІЯ:Редактор В.В. Максименко

Відповідальний секретар І.І. КугноЛітературний редактор О.Б. Степанюк

Дизайн та верстка Р.І. Новіков

ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕКОЛОГІЧНА ГАЗЕТА «ПРИРОДА І СУСПІЛЬСТВО»

№ 1 (1) вихід у друк 22.07.2010 р.

ЗАСНОВНИК:Державний комітет лісового

господарства України