Бойовий бюлетень Центру морально-психологічного забезпечення

Збройних Сил України

№170

Спроби реанімувати ті чи інші радянські «здобутки» останнім часом все частіше ініціюються деякими прибічниками СРСР.

Однією з таких ганебних спроб нещодавно стала ініціатива ветеранських організацій старших поколінь повернути в українські десантні війська стару радянську атрибутику — блакитні берети та святковий День ВДВ 2 серпня.

Проте командування Десантно-штурмових військ Збройних сил України блискавично відреагувало, виступивши з доволі різкою заявою на ці прорадянські випади й недолугі ініціативи.

Часи змінюються, створюються нові війська, вводиться нова форма одягу та символіка. Загартовані в боях військові частини десантних військ отримують нові почесні та умовні найменування, в пам'ять про сучасних українських героїв-десантників. Із огляду на збройну агресію РФ проти України, спільна

радянська військова спадщина, яка активно експлуатується Кремлем у своїх загарбницьких цілях, повинна відійти у минуле. Збройні сили України мають власні історичні традиції, віддані принципам цивілізованого світу. На цій основі впроваджуються нові свята та символіка», — кажуть в командуванні ДШВ.

Не забули нагадати у командуванні, що «в боях за Україну був народжений зовсім новий та більш сучасний окремий рід військ — Десантно-штурмові війська Збройних сил України. Такі зміни безпосередньо пов'язані із самим призначенням військ, наявністю важкого озброєння та бойової техніки, багаторічними традиціями армій країн світу».

Зокрема темно-бордовий берет носився і носиться в частинах десанту армій США, Великобританії, Італії, Франції, Німеччини, Польщі, Чехії, Норвегії, Данії, Словаччини, Канади, Німеччини».

Нагадаємо, що з 2017 року День Десантно-штурмових військ ЗСУ щорічно відзначається 21 листопада, в день Архiстратига Михайла — покровителя воїнів, лицарів та парашутистів, що також відповідає загальноєвропейським та світовим традиціям, адже 59 країн світу (у

тому числі 19 країн НАТО) мають для своїх десантних військ берети темно-бордового, темно-червоного, каштанового кольору — цей колір є візитною карткою цього елітного роду зброї у цілому світі.

Як наголошують у ДШВ, «Російська збройна агресія проти нашої держави внесла свої корективи в календар святкових дат, перетворивши деякі з них на дні пам'яті та скорботи. Так, колись святковий «День Аеромобільних військ», а згодом «День Високомобільних десантних військ», починаючи з 2014 року, перестав бути святковим. «Крилаті піхотинці» почали вшановувати пам'ять загиблих десантників за часів Незалежності України. Чимало наших десантників

навіки «пішли у небо» під час боїв iз російсько-окупаційними військами на українському Донбасі, хтось загинув, виконуючи державне завдання в ході міжнародних миротворчих операцій iз підтримання миру та безпеки»

До слова, показовими є дані недавнього опитування щодо запропонованих ініціатив: так, ідею вшановувати 2 серпня пам’ять загиблих воїнів-десантників підтримує більше 90% особового складу Десантно-штурмових військ ЗС України.

За матеріалами газети

«Україна молода»

2 серпня День пам’яті

загиблих воїнів-десантників

спецвипуск

2

№ 170 липень 2020 року

3

№ 170 липень 2020 року

Аномальна спека, яка дедалі частіше в Україні б'є температурні рекорди, неабияк впливає на людей. Не слід забувати, що теплові та сонячні удари є небезпечними, особливо для людей поважного віку. А тому їм слід бути особливо обережними і в сонячний день триматися в тіні. Але дехто вперто не бажає «триматися в тіні» й навіть більше, горить бажанням одягти блакитний берет, «тільник» і помпезно освіжитися у фонтані 2 серпня «в ознаименования» 90-річчя десантних військ.

Але купатися у фонтані на самоті якось «не комільфо», тому громадська спілка «Всеукраїнський союз громадських організацій ветеранів Десантних військ «Союз десантників України» звернулася аж до Президента України з листом щодо «відновлення соціальної справедливості відносно особового складу військових частин ДШВ, морської піхоти та ветеранів повітрянодесантних, аеромобільних, високомобільних десантних військ та військ спеціального призначення, інших військових формувань та силових структур, ветеранів війни (інвалідів війни, учасників бойових дій, учасників війни)».

Як же, на думку авторів листа, слід відновити згадану «соціальну справедливість»? А виявляється, слід негайно «напередодні 90-річчя свята десантників, яке відзначається 2 серпня» повернути святкування «Дня десантників на 2 серпня» та «повернути блакитний берет та «тільняшку» до форми одягу військовослужбовців частин ДШВ та чорного берета до форми одягу військовослужбовців частин морської піхоти».

Звісно, у листі присутній і натяк про повернення старого девізу: «В зоні АТО (ООС) на плечі

десантників та морських піхотинців лягли самі складні та відповідальні завдання і воїни в блакитних та чорних беретах завжди були попереду, зберігаючи традиції, керуючись девізом легендарного командувача ВДВ нашого земляка, уродженця м. Дніпро генерала В.П. Маргелова – «Ніхто крім нас!».

«Шановний Верховний Головнокомандувачу, просимо вирішити підняте нами питання на користь десантників, морської піхоти та України», – завершує свого листа

голова ради «Союзу десантників України» С.Г. Лісовий.

Як ідеться у листі, рада «Союзу десантників України» звертається «при підтримці громадських ветеранських

організацій України, які налічують у своїх рядах близько 7 млн осіб».

Скажу відверто, я вражений… По-перше, хотів би побачити і почути ті самі «близько 7 млн осіб», адже сам є, окрім всього іншого, ветераном Збройних Сил і впевнений: моє рішуче «НІ» автори листа не врахували. Але, хай буде так, врешті-решт, я не десантник. Та щодо морської піхоти, про яку йдеться. Як автори звернення «притягли» їх до «90-річчя свята десантників», «ніхто крім нас» та інших атрибутів радянсько-російського святкування дня ВДВ? Повернути блакитні та чорні берети? А чи запитали автори «звернення» думку з цього приводу у тих, хто в справжніх (а не навчальних) боях «двохсотив» хвалену російську «десантуру», що прийшла на українську землю у блакитних беретах, «тільниках» та з девізом «никто кроме нас» «полювати на “укропів”»? А чи не в чорному «морпіхівському» береті красувався на параді вбивця українських полонених зажмурений маніяк «Моторола»? Упевнений, що якби запитали, то одразу б спробували на собі улюблену забавку радянсько-російських десантників «розбий пляшку об голову».

Взагалі-то «кусочок Рязані в серці» (саме в Рязані дислокується командне училище ВДВ, де люблять співати: «Пускай звучит по всей Земле: «Рязань – столица легендарных ВДВ») давно не дає спокою деяким «ветеранам», які досі марять «десантним братством». (Я ні в якому разі не хочу принизити славних випускників цього навчального закладу, які наразі вірою і правдою захищають Україну. – Авт.). Намагання з маніакальною впертістю триматися за абревіатуру «ВДВ» призвело до того, що в 2012 році з'явилися в «високомобільні (!) десантні війська». Тобто не аеромобільні, не повітрянодесантні (в цьому випадку абревіатура була б «ПДВ»), а саме «високомобільні».

Хто служив у ті часи, може пригадати ту «високомобільність» не лише десанту, а й усього нашого війська… Але тоді на такі «дрібниці» не зважали, адже в пріоритеті було зробити наколку «За ВДВ» та розповідати про службу в «військах дяді Васі».

Тепер щодо самої дати святкування. Щоб не ходити далеко, звернуся до Вікіпедії. «Днем народження ВДВ вважається 2 серпня 1930 року. В цей день на навчаннях Московського військового округу під Воронежем вперше десантовано на парашутах десантний підрозділ в кількості 12 осіб для виконання тактичного завдання»…

29-й рік Українській незалежності… 7-й рік триває російська-українська війна, РФ окупувала Крим та частину Донбасу… І тут пропонують «відновити соціальну справедливість» і знову почати святкувати події 90-річної давнини, які відбулися під час навчань Московського військового округу десь там під Воронежем! Ви серйозно? Здається, у декого «кусочек Рязани» глибоко засів не тільки в серці, а й у голові.

Відповідь зі столиці ДШВ

Оскільки, повторюся, я – не десантник, то надам слово ветерану-десантнику, підполковнику запасу Володимиру Сікану, який до того ж тривалий час служив у морській піхоті. На своїй сторінці у Фейсбук з

приводу «звернення»він написав:

«Шановні ветерани-десантники та військовослужбовці-десантники. Дійшла черга проросійських сил щодо акцентованого удару по українських десантниках та морпіхах, які становлять для них найбільшу безпеку. Як не прикро, намагаються вони зробити це нашими руками, вірніше ветеранами. Нагадую тим, кому вже передав привіт старчий маразм: Ветеран (лат. Veteranus – від «vetus» – старий) – професійний вояк, який відслужив визначений термін в армії. Ветерани повинні передавати свій досвід молодому поколінню, підтримувати, навчати… та інше (якось так). Але не заважати армії, нав'язуючи своє бачення, як істину. А що виконуєте Ви, під чию дудку танцюєте? «Тут русский дух, тут русью пахнет…»? Вибори? Хвора уява? Звісно, стосується це не всіх ветеранів, у більшості присутній тверезий розум.

Пан Лісовий, чому на 7-му році війни, з пацанами-десантниками в блакитних беретах та тільниках, зокрема, після третього року існування нового, молодого роду військ – ДШВ, Вас та іже з Вами відвідали такі розумні думки: повернення святкування 2 серпня, повернення тільника, блакитного берета? Де були ви у 2017 році, чому тоді язики були в одному місці? Тоді не було для Вас таємницею те, що починатиме існування новий рід військ, проводитимуть ребрендінг та інше. До речі, так переймаючись історією, Ви ж не доклали максимум зусиль, щоб аеромобільні війська не стали окремим родом військ, як ВДВ у РФ? Можна і повернути будьонівку, фуражку, пілотку, як елемент форми одягу…

P.S. Розумію, що достукаюся не до всіх, але…Будьмо людьми, не заважайте нашим хлопцям, краще підтримайте. Розбрат на руку ворогам. Забруднитися легко, тяжко відмитися.

Честь маю!Від імені правління

«Союзу десантників Житомирської області»

За матеріалами АрміяІнформ

Через гібридний характер сучасної війни ми не повинні забувати про її ідеологічну складову. Не менш важливими кроками, ніж упровадження натовських стандартів, отримання нових зразків техніки та озброєння, є духовний розвиток нашого війська. Від того, наскільки українське суспільство буде консолідованим із власною армією в боротьбі проти ворога, наскільки військові знатимуть і шануватимуть свою історію та матимуть власні традиції, залежить наша перемога. У боях за Україну в кожному роді військ народились нові свята, традиції та символіка, вже не наповнені радянською спадщиною. Сьогодні АрміяInform розповість про зміни в Десантно-штурмових військах Збройних Сил України.

Сучасна історія нашої армії наповнена національною ідентичністю

2017 рік став переламним в історії десантників, адже саме тоді відбулися істотні зміни в зовнішньому вигляді військових, у призначенні та завданнях цього роду військ, а також в осмисленні певних уроків війни.

21 листопада 2017-го на врочистій церемонії в Києві десантники змінили назву роду військ, берети й інші знаки розрізнення на нові. У складі Збройних Сил України цей рід військ спочатку носив назву «аеромобільні війська», потім – «високомобільні десантні війська», нині – Десантно-штурмові війська (ДШВ).

Дата 21 листопада стала Днем Десантно-штурмових військ. Цього дня народився архангел Михаїл – покровитель воїнів, лицарів і парашутистів. На іконах його зображують у військовому вбранні, з мечем або списом, що вражає дракона. Згідно з біблейськими писаннями, це єдиний ангел, який зміг протистояти Люциферу і скинути його з Небес.

Також на зміну радянському блакитному берету прийшов маруновий (темно-бордовий). Саме такий для ідентифікації своїх десантників використовують у 59 країнах світу, 19 серед яких є членами НАТО. Колір запеклої крові, знак із куполом парашута, крилами та вогненним мечем архангела Михаїла – невипадкові атрибути нового покоління десантників. У 2014-му разом зі спецпризначенцями

десантники першими піднялися для відсічі агресії Росії проти України. За роки російсько-української війни вони втратили понад пів тисячі своїх воїнів. А в липні-серпні 2014 року здійснили найдовший у новітній військовій історії рейд ворожими тилами.

Усі ці зміни – нелегкі, адже урочистостям передувала тривала робота групи волонтерів-розробників нової символіки ДШВ на чолі з Віталієм Гайдукевичем. Спочатку заплановані майбутні ідеї, м'яко кажучи, негативно сприйняли у військах. Проте, вже зовсім згодом, опитування особового складу військових частин ДШВ показали: 60% особового складу підтримали впровадження нової назви й марунового берета. За опитуваннями 2020 року, відсоток тих військових, які «за», сягає 90%.

Також ще одним важливим питанням, яке необхідно було вирішити, залишалась дата 2 серпня.

«Ми розуміли, що буде дуже важко заборонити військовослужбовцям, які служили в часи, коли був голубий берет, відзначати 2 серпня. Саме тому командувач ДШВ зібрав усіх командирів бригад – і на нараді було ухвалено рішення зробити 2 серпня Днем вшанування загиблих десантників. Це була перша серйозна традиція, яку ми змінили. Тож тепер, незалежно від того, якого кольору в тебе берет, 2-го серпня всі військовослужбовці збираються на військових кладовищах з однією метою – вшанувати пам'ять загиблих десантників. За останні два роки ця традиція не просто прижилася, а стала обов'язковим заходом для кожного десантника. Вона демонструє єдність військовослужбовців, які не відмовляються від свого минулого, а рухаються далі, беручи приклад з армій провідних країн світу, – зазначає начальник управління МПЗ Командування ДШВ полковник Олександр Пухальський.

Клятва десантника і вручення марунового берета

Окрім військової присяги, десантники мають і свою клятву.

«…Я завжди ставлю на перше місце виконання бойового завдання.

Я ніколи не прийму поразки. Я ніколи не спасую перед труднощами. Я ніколи не залишу в небезпеці бойового товариша…» – це лиш уривок з тексту клятви військовослужбовця ДШВ. Та для того, щоб урочисто промовити ці слова, а також отримати маруновий берет, спочатку необхідно пройти загальновійськову підготовку, яка передбачає подолання смуги перешкод, вогневої смуги і виконання стрибка. Коли військовий успішно справляється з переліченим, його допускають до складання присяги і клятви десантника. Цього дня він має право зняти кепку і одягнути маруновий берет.

Перший крок у небоБільшість негласних традицій

десантників пов'язані зі складанням парашута та першим стрибком. Від того, наскільки військовослужбовець ДШВ підготовлений, вміє вдало приземлитися, залежить подальше виконання завдання. Саме тому десантники самостійно збирають парашутну систему, щоб забезпечити впевненість і повну безпеку під час стрибка.

Донині збереглась і традиція, що стосується завершення дебютного стрибка. Після його здійснення військовослужбовець приймає положення для десантування, групується, робить відрахунок часу «501, 502, 503», а вже більш досвідчені парашутисти основним парашутом у сумці, скажімо так, «підштовхують до стрибка легким ударом по п'ятій точці». Це такий психологічний момент, що допомагає краще запам'ятати свій перший стрибок і зняти стрес після польоту.

Водночас існує і низка «диких забобонів». Вони стосуються більше військових, які вірять у різні прикмети. Наприклад, відомо, що перед стрибками деякі десантники не голяться й не вдягають свіжу білизну.

Як ти вчора складав парашут – так і маєш піти на стрибок. Або ще, коли стрибаєш з парашутом, то не можна збирати квіти на тому полі, на якому відбуваються стрибки. Зазвичай цим «страждають» жінки-військовослужбовці. Також десантники ніколи не одягають нічого нового на бойовий вихід. А ще мають улюблені шолом та бронежилет.

За матеріалами АрміяІнформ

Чим живе душа українського десантника, або Дещо про сучасні військові традиції

«Кусочок Рязані в серці», або Чому декому кортить покупатися у фонтанах 2 серпня

2

№ 170 липень 2020 року

3

№ 170 липень 2020 року

Аномальна спека, яка дедалі частіше в Україні б'є температурні рекорди, неабияк впливає на людей. Не слід забувати, що теплові та сонячні удари є небезпечними, особливо для людей поважного віку. А тому їм слід бути особливо обережними і в сонячний день триматися в тіні. Але дехто вперто не бажає «триматися в тіні» й навіть більше, горить бажанням одягти блакитний берет, «тільник» і помпезно освіжитися у фонтані 2 серпня «в ознаименования» 90-річчя десантних військ.

Але купатися у фонтані на самоті якось «не комільфо», тому громадська спілка «Всеукраїнський союз громадських організацій ветеранів Десантних військ «Союз десантників України» звернулася аж до Президента України з листом щодо «відновлення соціальної справедливості відносно особового складу військових частин ДШВ, морської піхоти та ветеранів повітрянодесантних, аеромобільних, високомобільних десантних військ та військ спеціального призначення, інших військових формувань та силових структур, ветеранів війни (інвалідів війни, учасників бойових дій, учасників війни)».

Як же, на думку авторів листа, слід відновити згадану «соціальну справедливість»? А виявляється, слід негайно «напередодні 90-річчя свята десантників, яке відзначається 2 серпня» повернути святкування «Дня десантників на 2 серпня» та «повернути блакитний берет та «тільняшку» до форми одягу військовослужбовців частин ДШВ та чорного берета до форми одягу військовослужбовців частин морської піхоти».

Звісно, у листі присутній і натяк про повернення старого девізу: «В зоні АТО (ООС) на плечі

десантників та морських піхотинців лягли самі складні та відповідальні завдання і воїни в блакитних та чорних беретах завжди були попереду, зберігаючи традиції, керуючись девізом легендарного командувача ВДВ нашого земляка, уродженця м. Дніпро генерала В.П. Маргелова – «Ніхто крім нас!».

«Шановний Верховний Головнокомандувачу, просимо вирішити підняте нами питання на користь десантників, морської піхоти та України», – завершує свого листа

голова ради «Союзу десантників України» С.Г. Лісовий.

Як ідеться у листі, рада «Союзу десантників України» звертається «при підтримці громадських ветеранських

організацій України, які налічують у своїх рядах близько 7 млн осіб».

Скажу відверто, я вражений… По-перше, хотів би побачити і почути ті самі «близько 7 млн осіб», адже сам є, окрім всього іншого, ветераном Збройних Сил і впевнений: моє рішуче «НІ» автори листа не врахували. Але, хай буде так, врешті-решт, я не десантник. Та щодо морської піхоти, про яку йдеться. Як автори звернення «притягли» їх до «90-річчя свята десантників», «ніхто крім нас» та інших атрибутів радянсько-російського святкування дня ВДВ? Повернути блакитні та чорні берети? А чи запитали автори «звернення» думку з цього приводу у тих, хто в справжніх (а не навчальних) боях «двохсотив» хвалену російську «десантуру», що прийшла на українську землю у блакитних беретах, «тільниках» та з девізом «никто кроме нас» «полювати на “укропів”»? А чи не в чорному «морпіхівському» береті красувався на параді вбивця українських полонених зажмурений маніяк «Моторола»? Упевнений, що якби запитали, то одразу б спробували на собі улюблену забавку радянсько-російських десантників «розбий пляшку об голову».

Взагалі-то «кусочок Рязані в серці» (саме в Рязані дислокується командне училище ВДВ, де люблять співати: «Пускай звучит по всей Земле: «Рязань – столица легендарных ВДВ») давно не дає спокою деяким «ветеранам», які досі марять «десантним братством». (Я ні в якому разі не хочу принизити славних випускників цього навчального закладу, які наразі вірою і правдою захищають Україну. – Авт.). Намагання з маніакальною впертістю триматися за абревіатуру «ВДВ» призвело до того, що в 2012 році з'явилися в «високомобільні (!) десантні війська». Тобто не аеромобільні, не повітрянодесантні (в цьому випадку абревіатура була б «ПДВ»), а саме «високомобільні».

Хто служив у ті часи, може пригадати ту «високомобільність» не лише десанту, а й усього нашого війська… Але тоді на такі «дрібниці» не зважали, адже в пріоритеті було зробити наколку «За ВДВ» та розповідати про службу в «військах дяді Васі».

Тепер щодо самої дати святкування. Щоб не ходити далеко, звернуся до Вікіпедії. «Днем народження ВДВ вважається 2 серпня 1930 року. В цей день на навчаннях Московського військового округу під Воронежем вперше десантовано на парашутах десантний підрозділ в кількості 12 осіб для виконання тактичного завдання»…

29-й рік Українській незалежності… 7-й рік триває російська-українська війна, РФ окупувала Крим та частину Донбасу… І тут пропонують «відновити соціальну справедливість» і знову почати святкувати події 90-річної давнини, які відбулися під час навчань Московського військового округу десь там під Воронежем! Ви серйозно? Здається, у декого «кусочек Рязани» глибоко засів не тільки в серці, а й у голові.

Відповідь зі столиці ДШВ

Оскільки, повторюся, я – не десантник, то надам слово ветерану-десантнику, підполковнику запасу Володимиру Сікану, який до того ж тривалий час служив у морській піхоті. На своїй сторінці у Фейсбук з

приводу «звернення»він написав:

«Шановні ветерани-десантники та військовослужбовці-десантники. Дійшла черга проросійських сил щодо акцентованого удару по українських десантниках та морпіхах, які становлять для них найбільшу безпеку. Як не прикро, намагаються вони зробити це нашими руками, вірніше ветеранами. Нагадую тим, кому вже передав привіт старчий маразм: Ветеран (лат. Veteranus – від «vetus» – старий) – професійний вояк, який відслужив визначений термін в армії. Ветерани повинні передавати свій досвід молодому поколінню, підтримувати, навчати… та інше (якось так). Але не заважати армії, нав'язуючи своє бачення, як істину. А що виконуєте Ви, під чию дудку танцюєте? «Тут русский дух, тут русью пахнет…»? Вибори? Хвора уява? Звісно, стосується це не всіх ветеранів, у більшості присутній тверезий розум.

Пан Лісовий, чому на 7-му році війни, з пацанами-десантниками в блакитних беретах та тільниках, зокрема, після третього року існування нового, молодого роду військ – ДШВ, Вас та іже з Вами відвідали такі розумні думки: повернення святкування 2 серпня, повернення тільника, блакитного берета? Де були ви у 2017 році, чому тоді язики були в одному місці? Тоді не було для Вас таємницею те, що починатиме існування новий рід військ, проводитимуть ребрендінг та інше. До речі, так переймаючись історією, Ви ж не доклали максимум зусиль, щоб аеромобільні війська не стали окремим родом військ, як ВДВ у РФ? Можна і повернути будьонівку, фуражку, пілотку, як елемент форми одягу…

P.S. Розумію, що достукаюся не до всіх, але…Будьмо людьми, не заважайте нашим хлопцям, краще підтримайте. Розбрат на руку ворогам. Забруднитися легко, тяжко відмитися.

Честь маю!Від імені правління

«Союзу десантників Житомирської області»

За матеріалами АрміяІнформ

Через гібридний характер сучасної війни ми не повинні забувати про її ідеологічну складову. Не менш важливими кроками, ніж упровадження натовських стандартів, отримання нових зразків техніки та озброєння, є духовний розвиток нашого війська. Від того, наскільки українське суспільство буде консолідованим із власною армією в боротьбі проти ворога, наскільки військові знатимуть і шануватимуть свою історію та матимуть власні традиції, залежить наша перемога. У боях за Україну в кожному роді військ народились нові свята, традиції та символіка, вже не наповнені радянською спадщиною. Сьогодні АрміяInform розповість про зміни в Десантно-штурмових військах Збройних Сил України.

Сучасна історія нашої армії наповнена національною ідентичністю

2017 рік став переламним в історії десантників, адже саме тоді відбулися істотні зміни в зовнішньому вигляді військових, у призначенні та завданнях цього роду військ, а також в осмисленні певних уроків війни.

21 листопада 2017-го на врочистій церемонії в Києві десантники змінили назву роду військ, берети й інші знаки розрізнення на нові. У складі Збройних Сил України цей рід військ спочатку носив назву «аеромобільні війська», потім – «високомобільні десантні війська», нині – Десантно-штурмові війська (ДШВ).

Дата 21 листопада стала Днем Десантно-штурмових військ. Цього дня народився архангел Михаїл – покровитель воїнів, лицарів і парашутистів. На іконах його зображують у військовому вбранні, з мечем або списом, що вражає дракона. Згідно з біблейськими писаннями, це єдиний ангел, який зміг протистояти Люциферу і скинути його з Небес.

Також на зміну радянському блакитному берету прийшов маруновий (темно-бордовий). Саме такий для ідентифікації своїх десантників використовують у 59 країнах світу, 19 серед яких є членами НАТО. Колір запеклої крові, знак із куполом парашута, крилами та вогненним мечем архангела Михаїла – невипадкові атрибути нового покоління десантників. У 2014-му разом зі спецпризначенцями

десантники першими піднялися для відсічі агресії Росії проти України. За роки російсько-української війни вони втратили понад пів тисячі своїх воїнів. А в липні-серпні 2014 року здійснили найдовший у новітній військовій історії рейд ворожими тилами.

Усі ці зміни – нелегкі, адже урочистостям передувала тривала робота групи волонтерів-розробників нової символіки ДШВ на чолі з Віталієм Гайдукевичем. Спочатку заплановані майбутні ідеї, м'яко кажучи, негативно сприйняли у військах. Проте, вже зовсім згодом, опитування особового складу військових частин ДШВ показали: 60% особового складу підтримали впровадження нової назви й марунового берета. За опитуваннями 2020 року, відсоток тих військових, які «за», сягає 90%.

Також ще одним важливим питанням, яке необхідно було вирішити, залишалась дата 2 серпня.

«Ми розуміли, що буде дуже важко заборонити військовослужбовцям, які служили в часи, коли був голубий берет, відзначати 2 серпня. Саме тому командувач ДШВ зібрав усіх командирів бригад – і на нараді було ухвалено рішення зробити 2 серпня Днем вшанування загиблих десантників. Це була перша серйозна традиція, яку ми змінили. Тож тепер, незалежно від того, якого кольору в тебе берет, 2-го серпня всі військовослужбовці збираються на військових кладовищах з однією метою – вшанувати пам'ять загиблих десантників. За останні два роки ця традиція не просто прижилася, а стала обов'язковим заходом для кожного десантника. Вона демонструє єдність військовослужбовців, які не відмовляються від свого минулого, а рухаються далі, беручи приклад з армій провідних країн світу, – зазначає начальник управління МПЗ Командування ДШВ полковник Олександр Пухальський.

Клятва десантника і вручення марунового берета

Окрім військової присяги, десантники мають і свою клятву.

«…Я завжди ставлю на перше місце виконання бойового завдання.

Я ніколи не прийму поразки. Я ніколи не спасую перед труднощами. Я ніколи не залишу в небезпеці бойового товариша…» – це лиш уривок з тексту клятви військовослужбовця ДШВ. Та для того, щоб урочисто промовити ці слова, а також отримати маруновий берет, спочатку необхідно пройти загальновійськову підготовку, яка передбачає подолання смуги перешкод, вогневої смуги і виконання стрибка. Коли військовий успішно справляється з переліченим, його допускають до складання присяги і клятви десантника. Цього дня він має право зняти кепку і одягнути маруновий берет.

Перший крок у небоБільшість негласних традицій

десантників пов'язані зі складанням парашута та першим стрибком. Від того, наскільки військовослужбовець ДШВ підготовлений, вміє вдало приземлитися, залежить подальше виконання завдання. Саме тому десантники самостійно збирають парашутну систему, щоб забезпечити впевненість і повну безпеку під час стрибка.

Донині збереглась і традиція, що стосується завершення дебютного стрибка. Після його здійснення військовослужбовець приймає положення для десантування, групується, робить відрахунок часу «501, 502, 503», а вже більш досвідчені парашутисти основним парашутом у сумці, скажімо так, «підштовхують до стрибка легким ударом по п'ятій точці». Це такий психологічний момент, що допомагає краще запам'ятати свій перший стрибок і зняти стрес після польоту.

Водночас існує і низка «диких забобонів». Вони стосуються більше військових, які вірять у різні прикмети. Наприклад, відомо, що перед стрибками деякі десантники не голяться й не вдягають свіжу білизну.

Як ти вчора складав парашут – так і маєш піти на стрибок. Або ще, коли стрибаєш з парашутом, то не можна збирати квіти на тому полі, на якому відбуваються стрибки. Зазвичай цим «страждають» жінки-військовослужбовці. Також десантники ніколи не одягають нічого нового на бойовий вихід. А ще мають улюблені шолом та бронежилет.

За матеріалами АрміяІнформ

Чим живе душа українського десантника, або Дещо про сучасні військові традиції

«Кусочок Рязані в серці», або Чому декому кортить покупатися у фонтанах 2 серпня

Видання не комерційне. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, власних назв та інших відомостей несуть автори публікацій. Наші контакти: е-mail vspr22@ukr.net; www.facebook.com /Бойовий бюлетень-350122962046015:

4

№ 170 липень 2020 року

«У той час, коли окупант уважає за потрібне в цей день залізти до фонтану, український десантник ушановує пам'ять усіх загиблих за цілісність та недоторканність рідної землі.» - слова бійців 81-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-

штурмових військ.Ми не повинні

асоціюватись з противником і маємо назавжди зректися образу п'яного десантника який у цей день розбиває на голові пляшку чи купається

у фонтані.А чому саме ми повинні

зректися спільного «святкування» з ворогом чудово пояснив художник-геральдист Олекса Руденко у своєму інтерв'ю виданню ВВС Україна.

"Очевидно, що українські десантники як підрозділ ЗС України не можуть вести свої традиції від радянського десанту", - каже Олекса Руденко.

"Звичайно, залишається ностальгія до блакитних беретів. Як і до фільму "В зоне особого внимания" та вигаданого лейтенанта Тарасова - це був пропагандистський шедевр радянського кіно... Читав навіть коментарі людей, які називають себе патріотами й чекають на

зміну влади та повернення блакитних беретів", - визнає художник.

Але після тривалих дискусій робочій групі вдалося переконати

військове керівництво у тому, що атрибутику українських десантників потрібно змінювати.

Так само, як і "день ВДВ".

"Що ми святкуємо? Що хтось колись десантувався у Московському військовому окрузі?", - запитує Олекса Руденко.

"Десантники на передовій мають розуміти, що блакитні берети й тільники - це один з

інструментів нав'язування фейкового братерства та теми спільного бойового минулого", - відзначає Олекса Руденко.

"Яка героїка стоїть за десантуванням радянських військ у Будапешті в 1956 році (Придушення радянськими військами повстання в Угорській радянській республіці. - Ред.) чи захопленні аеропорту "Рузіне" у братській Чехословаччині (Придушення "Празької весни")? Що робили десантники в Афганістані?", - питає геральдист.

Анексія Криму та конфлікт на Донбасі також не минули без російських десантників.

Володимир Путін визнав, що російські війська "гарантували безпеку" кримському референдуму.

А на Донбасі російські десантники потрапляли у полон влітку 2014 року.

При цьому, атрибутику десанту - блакитні берети та тільники - на сході України можна зустріти з обох сторін конфлікту.

"Не треба виглядати як ворог!", - застерігає Олекса Руденко.

За матеріалами відділу формування

інформаційного контенту Центру МПЗ

ЗС України

#Пяний_фонтан

Як кажуть військові, десантник – це стан душі, і неважливо, коли і де

хто служив, якого кольору берет одягав. Якщо у твоєму серці живе

відвага, рішучість, потяг бути завжди першим там, де найважче, ти –

десантник. Бо справжній український воїн-десантник саме такий –

незламний духом, професійний, приклад честі для кожного українця.

Російсько-українська війна відкинула багато радянських елементів. Нині наказ Міністра оборони України № 606 не передбачає такого елементу форми одягу, як смугастий «тільник» чи «фуфайка». Вони лишились виключно у моряків і морської піхоти. Потрібно розуміти: такі зміни обумовлені тим, що блакитний берет і тільник на передовій – одразу привертає увагу ворога. Це насамперед безпека. Але не менш важливе значення має й усвідомлення того, що блакитні

берети й тільники – це один з інструментів нав'язування фейкового братерства, теми спільного бойового минулого з агресором. Зустріч із псковськими десантники на українській землі, які ведуть вогонь по твоїх побратимах, у таких же тільняшках, – була складним психологічним моментом і уроком на війні. Мабуть, у кожного присутнього тоді українського десантника щось усередині надламалось і обірвалось.

У сучасній історії Збройних Сил України немає жодної сторінки, де б не йшлося про воїнів-десантників та

їхні подвиги. Ця війна, безсумнівно, народила нове українське військо, що має власні бойові традиції, які розвиваються й надалі та мають потужне підґрунтя, наповнене національною ідентичністю.

За матеріалами АрміяІнформ

Душа десантника не в тільнику і не в кольорі берета

Блакитні берети й тільники - це нав'язування фейкового братерства та спільного бойового минулого